42871

Основи риторики. Античність

Лекция

Логика и философия

У школі ви вивчали людину з різних сторін. В анатомії ви дізналися про особливості будови людського тіла, походження людини, як виду; історія розглядала окремі персоналії, народи, їх дії і відносини один з одним на протязі століть; фізика ж допомогла вам розкрити поняття тяжіння, часу, маси, руху, не тільки по відношенню до предметів а й звичайно ж до людини; а на першому курсі ви вивчали психологію, яка прагне розкрити душу, дослідити свідомість саме людини, а не якоїсь іншої істоти. І який же висновок зі всього цього випливає, як видумаєте?

Украинкский

2013-10-31

186 KB

1 чел.

„Основи риторики. Античність ”


ЗМІСТ

ВСТУП.  

Доброго дня, шановні студенти. Тема сьогоднішнього заняття «Основи риторики. Античніст»

«Антропологія: людина у філософському вимірі». Як вже, напевно, вам відомо,  «антропос» з грецької означає людина, а «логос» - слово. Тобто антропологія це - слово про людину.  Наш урок буде присвячений вам. Так, справді, саме вам. Я розкажу про те, чому нас досліджують філософи всього світу вже багато століть, і чому  ми стали предметом філософських дискусій. Протагор ще у IV столітті до н.е. казав: «Людина є міра всіх речей». І не даремно, адже саме ми, люди, є головною категорією майже у всіх науках.

У школі ви вивчали людину з різних сторін. В анатомії ви дізналися про особливості будови людського тіла, походження людини, як виду; історія розглядала окремі персоналії, народи, їх дії і відносини один з одним на протязі століть; фізика ж допомогла вам розкрити поняття тяжіння, часу, маси, руху, не тільки по відношенню до предметів а й звичайно ж до людини; а на першому курсі ви вивчали психологію, яка прагне розкрити душу, дослідити свідомість саме людини, а не якоїсь іншої істоти. І який же висновок зі всього цього випливає, як видумаєте? Правильно,скільки б не досліджували фізики і історики, біологи і психологи одне одного,  людське «Я» було і є головною, до нашого часу не вирішеною задачею. І для розв’язання цього «ребусу» необхідні не лише самі теоретичні знання і сухі факти, але й припущення і роздуми. Напевно, вам здається, що на психології ви вже вивчили основи поведінки людини, її підсвідомість, її думки про життя і смерть, що це і є філософська антропологія. З одного боку це так і є, але згадайте, чи відповідає психологія повністю  на такі питання:

- яка природа і сутність людини;

- звідки вона походить і яке її положення в світі;

- що є сенс і цінності людського життя. Ось бачите, не все вирішила свого часу психологія, А…

філософія визначає людину, як одну з реальностей об’єктивного світу; виявляє її природу, сутність; визначає її місце, призначення і роль у світі; аналізує взаємини людини з іншими реальностями, такими як природа, суспільство, культура, свідомість. Філософія поєднує фізику, хімію, анатомію, історію, правознавство, психологію щоб зробити висновки, доцільні висновки про сутність людської істоти. І хоча з’явившись ще до нашої ери питання про людину досі не винесло остаточного вироку для людини, ми знаємо, що з кожним філософом-антропологом, з кожною новою ідеєю ми наближаємося до істини.  

Взагалі філософія як наука є, по-перше, або космоцентричним, або геоцентричним, або  соціоцентричним вченням. Це означає, що в якості свого головного предмета вона обирає або світ, або Бога, або науку, або суспільство. Все це ви вже вивчали на попередніх заняттях з філософії.  Та подивившись на всі ці поняття неупереджено, всюди можна виявити антропний фактор(тобто людський). Так, розглядаючи поняття Бога, ми, по-перше,  звертаємо увагу на його відносини з ким? – Звичайно ж з людиною, чи людством загалом. Натуралістична філософія розглядає взаємозв’язок людина-природа; наука нічого не значить, якщо немає людини; а суспільство – це і є людина, але в множині(якщо так грубо можна висловлюватись). Тобто людина, як істота унікальна, наділена свідомістю, розумом, і, звичайно, мовою(за допомогою якої можна висловити хоча б частково свої твердження),  стає головною задачею і предметом будь якого філософського дослідження.

На сьогоднішній лекції я познайомлю вас з філософськими теоріями про людину в Античності, Середньовіччі, Відродженні, Просвітництві, Німецькій класичній філософії і філософії життя. Ви дізнаєтеся, як еволюціонувало питання людини в філософських поглядах мислителів різних часів. Крім того ви почуєте про більш вужче визначення поняття філософська антропологія.  Це стосується течії в західноєвропейській філософії, що склалася у першій половині ХХ століття. Як спеціальну галузь дану дисципліну започаткували праці Макса Шелера, а також Хельмута Плеснера, про яких ви почуєте трохи пізніше. А зараз переходимо до першого питання.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

  1.  Трансформація ідей про людину у Античності і Середньовіччі.  
  2.  Гуманістична спрямованість антропології Відродження. Просвітництво.
  3.  Передумови виникнення наукової течії «філософська антропологія». Кантіанство і філософія життя.
  4.  Філософська антропологія як наука. Сенс людини у М. Шелера, Х. Плеснера і Е.Кассірера.

ВИСНОВОК.

Як ви зрозуміли, сьогодні ми розглянули людину, як основну філософську категорію. Для багатьох мислителів вона була вихідною точкою концепцій про Бога, природу, суспільство, світобудову, нарешті про індивідуальність. Ми прослідкували впродовж історії філософії рух людини то вгору, то вниз; від прирівнювання її до Бога до зрівняння з тварино, і навпаки.

У філософії Античності людина була на першому місці, її тіло обожнювали і поклонялися йому; Платон виділив таку категорію, як душа людини, а Арістотель вперше розглянув її, як частину політичної системи, частину держави. Середньовіччя принесло так звану теософію, де панівне місце посідав Бог, а людині відводилося, хоча й не останнє, але все ж нижче місце.

Відродження принесло довгожданий людиноцентризм. Не відкидаючи ідею Бога мислителі того часу наштовхнулися на ідею, що все ж таки людина є царем природи і гуманізували філософію. Злам епох також приніс розвиток науки і мистецтв, що, в свою чергу, повпливали на філософію. Людина стала механізмом в руках природи в епоху Просвітництва. Як частина суспільства, держави, особистість прагнула лише до задоволення власних потреб. Так у Дж.Локка і Т.Гоббса держава існує лише по домовленості людей задля уникнення воєн, а насправді ж «людина людині вовк».

У XVIII-XIX століттях поширилося вільнодумство, і за відмову від Бога вже не карали, тому сміливіше стали висловлюватися тези про те, що Бога не існує, про смерть Бога(Ф. Ніцше). Людина ж почала виходити на перший план. Кант робить людину найголовнішим предметом у світі чим і закладає підґрунтя для створення вже у ХХ столітті такого вчення, як філософська антропологія.

М. Шелер розвинув думку І.Канта і доводив, що людина зможе осягнути світ, лише осягнувши саму себе. Знову набуває актуальності вислів давньогрецького мислителя: «Пізнай самого себе». Напевно цієї актуальності він ще довго не втратить, адже людина є непізнаваною сутністю: кожен момент її життя не схожий на інший, до того ж ми постійно міняємося, на чому наголошував і М. Шелер.  На цьому я поставлю крапку у лекції, але не поставлю крапку у питанні про людину у філософському вимірі. Які будуть запитання?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Асмус А.Б. Историко-философские этюды / Асмус А.Б. – Москва: Мысль, 1984. – 318 с.  
  2.  Гуревич П. С. Философия человека / П. С. Гуревич, Н.К. Поздняков. – Омск: издательство ОмГу им. Ф.М. Достоевского, 2004. – 653 с.
  3.  Каган М. С. И вновь о сущности человека / Каган М. С. Отчуждение человека в перспективе глобализации мира. Сб. статей. Выпуск I; под ред. Маркова Б.В., Солонина Ю.Н., Парцвания В.В. Санкт-Петербург: Петрополис, 2001. – С. 48-67.
  4.  Марков Б.В. Философская антропология XX века [Електронний ресурс]]: стаття / Б.В. Марков – Режим доступу: http://anthropology.ru/ru/index.html
  5.  Марков Б.В. Философская антропология(Очерки истории и теории) / Борис Васильевич Марков. Философская антропология: очерки истории и теории. СПб:  Лань,1997. – 347 с.
  6.  Надольний І. Ф. Філософія: Навчальний посібник / Л. В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.;  - 5-те вид., стер. – К.: Вікар, 2005. – С. 101-108.  
  7.  Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів / В.Г. Нестеренко. – К.: Абрис, 1995. – 336 с. – (трансформація гуманітарної освіти в Україні) – С. 166 – 178.
  8.  Парцвания В. В. Метод исследования в человековедении /  Парцвания В. В. Отчуждение человека в перспективе глобализации мира. Сб. статей. Выпуск I / Под ред. Маркова Б.В., Солонина Ю.Н., Парцвания В.В. - Санкт-Петербург: Петрополис, 2001. С. 123-135.   
  9.  Платон. Собрание починений в 4-х томах. Т.3. Государство / Платон, Москва: Издательство Олега Абышко – 2004. –  С. 349-385.
  10.  Хамітов Н.В. Історія філософії. Проблема людини ата її меж: навчальний посібник  /  Хамітов Н.В., Л. Гармаш, С. Крилова. Під ред.. Н.В. Хамітова  (2-е вид. перероб. та доп.) – К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2006. – 296 с.
  11.  Шелер М. Положения человека в космосе / Проблема человека в западной философии: переводы / Сост. и послесл. П. С. Гуревича; общ. ред. Ю. Н. Попова; пер. А. Филипова – М.: Прогресс, 1988. С. 31-95.
  12.  Шелер М. Человек и история / Человек: образ и сущность: (Гуманитарные аспекты). Ежегодник . – М. 1991. – С. 133 – 159.  

НАВЧАЛЬНО-МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

  1.  Електронна презентація MO Power Point з теми «Антропологія: людина у філософському вимірі» додається.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ.        

А зараз переходимо до першого питання лекції: «Трансформація ідей про людину . Античність і Середньовіччя».

Людина стала предметом філософського дослідження дуже рано. Ще у Древній Греції філософи поставили питання про людське існування. Для Сократа - людина дійсно була основним об'єктом філософських роздумів і суперечок. І в даному разі можна сказати, що Сократ - перший представник філософської антропології., адже єдиний універсум, який він визнавав був універсум людини.  Арістотель вперше вжив термін «антропологія» і позначав ним галузь знання, що вивчає переважно духовну сторону людської природи. Духовну сторону ж досліджували більшість теософів Середньовіччя, які поставили людину не на перше, а скоріше на останнє місце після єдиного  і неповторного початку – Бога.

Але в науку філософська антропологія почала перетворюватися пізніше – лише у епоху Відродження. І, хоча питання Бога не знімалося, він вже не був таким важливим, як у попередній епосі.  Філософія тоді була не основною наукою, на яку звертали увагу дослідники (скоріше на перше місце ставало образотворче мистецтво, поезія, природознавство), та все одно можна стверджувати, що гуманістичний і натуралістичний підхід до трактування походження і сутності людини все ж переважав, що і стало позитивним кроком до сходження людини на те місце, яке вона зайняла у наступних віках.

Але по-перше розглянемо зачатки філософської антропології у мислителів Еллади, де панував космологізм, а отже людина вважалася однією з часток космосу. У V столітті до н.е. людину почали розглядати софісти. У них людина –  це розумна істота, яка творчо діє і в сфері культури, і в сфері пізнання. Тому істина є продукт людської творчості, так само як і культура. Отже, пізнання не відображає об'єктивний світ, а відтворює суб'єктивний світ людини.  Також софісти проповідували ідею рівності людини при народженні. Слідом за софістами проблему людини розробляє і Сократ, який акцентує увагу на внутрішньому світі, моральних якостях та можливостях; на душі, в якій бачить певну, третю, величину між світом ідей і світом речей.  

Платон, про якого вам вже безсумнівно відомо, вже гостріше поставив питання про співвідношення душі і тіла у людині і зробив висновок про божественність душ, що ховаються за матеріальними тілами. У діалозі «Федон» він розвиває думку про безсмертя душі. Якщо душа смертна, то людина в земному житті може робити будь-які гріхи, але все ж душа є безсмертною і після знищення тілесної оболонки її чекає суд. Душа, яка знаходиться в людині є чуттєвою до знань, пізнання ж - це процес згадування  душею збережених  в ній знань, а навчання - це пробудження душі, її активізація. Знання не вкладаються в голову учня, але пробуджуються в душі. Це і є головною сутнісною ознакою, що відрізняє людину від тварини. А на видовому рівні це виражається в зовнішніх особливостях. Ви, напевно, знаєте історію, про те, як Платон, на прохання Діогена сказати «Що таке людина?», відповів: «Це тварина без пір’я, с плоскими нігтями, і яка наділена свідомістю».

Для Арістотеля людина, перш за все, -  суспільна чи політична істота, обдарована мовою і здатна до розуміння таких понять як добро і зло, справедливість і несправедливість. Учень Платона висунув твердження, що людина народжується політичною істотою, і несе в собі інстинктивне прагнення до сумісного життя, тому причиною об’єднання людей у держави – є природна нерівність здібностей. Разом з тим суспільними тваринами є і бджоли, і мурахи - всі вони спільно добувають їжу, виховують дитинчат, захищаються від ворогів. Але етичний аспект відрізняє їх від людини, адже тільки людина може осягнути такі поняття, як добро і зло, тобто вона наділена моральними якостями.

Середньовічна філософія багато чого запозичила у мислителів Античності, а саме вчення про душу Платона і Арістотеля. Та основною відмінною якістю того періоду став теоцентризм, що поставив Бога на перше місце, і підкреслив божественну природу людини. Незважаючи на це, сутність людини вважалася двоїстою - це результат гріхопадіння. А гріхопадіння, в свою чергу, - наслідок наявності у людини розуму і вільної волі. Пізнання ж набуло містичного характеру, воно стає наслідком Одкровення, що послав Бог людині. З того часу нам відомі імена таких видатних філософів, як Августин Блажений, Фома Аквінський, Майстер Екхарт, Якоб Беме та ін. Про перших двох я розкажу докладніше.

Тож почнемо з Августина, який самостійно звернувся до Бога, з проханням розкрити істину про нього. Просячи істини про себе, він має на увазі істину про людину в цілому, яку він сам назвав великою таємницею. Самопізнання, на думку Августина, має починатися з подиву людини перед собою. Людина Августина захоплюється всім, у тому числі і людиною. Головною помилкою дохристиянської філософії він вважав те, що розум превалював і вважався найбільшою силою. Нам не дано знати, доки ми не прийняли Бога у свої душі, не повірили у нього. Душа, за Августином, проходить п’ять ступенів на шляху богопізнання:

  1.  Віра в Одкровення, послане Богом (віра - не є щось чуже людській свідомості, а навпаки являє собою особливий вид розуму);
  2.  Набуття достовірності, що дозволяє подолати скептицизм;
  3.  Осягнення душі і тіла (людина складається з цих двох субстанцій, і втративши одну з них, вона перестає бути людиною);
  4.  Чуттєве пізнання (за допомогою нього ми розуміємо і усвідомлюємо, що існує душа і мислення);
  5.  Раціональне пізнання (аналіз людського розуму зобов'язаний зробити незаперечним існування Бога);

Важливе місце займає в історії становлення філософської антропології вчення Фоми Аквінського про пристрасті.  Людина, будучи розумною твариною, здатна відчувати такі стани, які притаманні як їй, так і тваринам. Такі стани він називає пристрастями. Якщо розумне бажання визначає блага для розуму, то чуттєве бажання обумовлене тим, чого хоче тіло. Саме у цій частині душі перебувають пристрасті, які необхідно переборювати. Це можливо лише з допомогою Бога.

У антропологічній філософії середньовіччя обговорювалася також проблема свободи волі. Бог, створивши людину, наказав їй виконувати  Закон. В той же час він зберіг для неї можливість слідувати своїм власним законам, оскільки навіть божественний закон не обмежує людську волю. Бог не тільки створив людину, він перетворив її на вільну істоту, здатну покладатися на власні сили.

Після Середньовіччя наступила нова епоха, що принесла з собою розквіт науки і мистецтв. Наступне питання: «Гуманізм епохи Відродження і Просвітництво».  

Відродження стало першою культурою, де заговорили про індивідуальність людини. Стверджувалося, що люди різняться не тільки на фізичному рівні. У них різні також темперамент, вподобання  і схильності. Звідси народжувалось прагнення якимось чином упорядкувати цю множинність. Хоча Відродження прийнято вважати періодом, коли відродилися античні ідеали людини, це не є зовсім вірним твердженням. Перші філософи епохи Відродження справді були радикально критичні по відношенню до схоластики і демонстративно підкреслювали свій зв'язок з античною філософією. Але поступово нова метафізика стала все більше походити на середньовічну, ніж на античну. В кінці кінців сформувалася установка утримання яка була не тією, не іншою, а зовсім оригінальною, породженою духом Нового часу.

У Миколи Кузанського прослідковується звичний для того часу людиноцентризм. Він стверджує, що у світі нема жодної речі, яка б бажала бути якоюсь іншою річчю, крім себе самої. Так і виявляється гармонія універсуму, адже кожне створіння має у собі в стиснутому вигляді і все інше, що оточує його.  А в людини, крім цього, є ще й мислення і критичний розум. Вона, як і Бог має в собі всі створені речі. Але Бог їх має в собі, як першообрази, а людський рід  - як відношення до цінностей. Бога М. Кузанський рівняє з чеканником монети, а людину з розмінником, який оцінює її вартість. Бог може все створити, а ми – пізнати, бо ми потенціально вже несемо у собі все.

На відміну від М. Кузанського, що надавав людині пасивно-пізнавальну роль, великий  діяч італійського Ренесансу Піко делла Мірандолла висловив здогад: «Якщо Бог є творцем самого себе, а людина створена по його образу і подобі, отже і сама людина може переробити себе,  змінити, створити заново». Тому людина, на його думку, є результатом власних зусиль».

Напевно ви вже чули термін «гуманізм»? Це специфічна система поглядів, яка намагається осягнути людину, а її інтереси і цінності ставить на перше місце.  Найбільш чітко гуманістична філософія проявилася як раз у Відродженні. Гуманізм стає самостійним ідейним рухом. Мислителі того часу проголосили повну приналежність людини до земного світу. Вони ствердили свободу людської особистості, виступили проти релігійного аскетизму, і за право людини на насолоду і задоволення власних потреб, але все це за пристойними християнськими мірками.

Видним представником гуманізму став Єразм Роттердамський, який розглядав моральне вдосконалення , як відправний пункт християнського благочестя. На його думку, людина – якась дивна істота, яка складається з двох рівних частин: з душі – певного божества, і тіла – певної німої скотини. Тіло насолоджується видимими речами, а душа, навпаки, бореться зі своєю тяжкою земною ношею. Порівнюючи людину з державою, мислитель відмічає, що обов’язки царя в ній виконує розум, який направляє пориви і тіла і душі в правильне русло. А цим руслом стає людяність, яка є основою індивіда, «внутрішньою людиною».

Увагу філософи приділяли не тільки людині, але й природі та державі, в яких, звичайно ж, людина займала чи не найважливіше місце. Про людську природу роздумує засновник експериментальної науки Нового Часу Френсіс Бекон. На його думку, природа в людині часто буває прихованою, іноді подавленою, але дуже рідко знищенною. Змушування заставляє природу мстити за себе, повчання трохи призупиняють її пориви, і тільки звичка може її переробити і покорити. Де природа сильна там перемога над нею важка, тому першим кроком має бути вміння смиряти свій порив.

На думку італійського філософа Томмазо Кампанелли, людина перевершує тварину. Не дивлячись на це, людина піднімається над тваринним духом набагато вище, ніж сам цей дух піднімається над бездуховними речами. Але це відбувається не тому, що людина має кращі органи. В ній є щось більш духовне, ніж тілесний дух. Важливо також враховувати божественність людини, на яку вказує магія. Вона творить чудеса руками людини.

Проблема людини займає одне з центральних місць у філософії французького і англійського просвітництва. Зважувалася вона переважно з позицій матеріалізму, чи ж з позицій деїзму(Бог створив людину, але не втручається в її життя).  Своє розуміння людини французькі матеріалісти протиставили релігійно-філософській антропології. Вони рішуче відкидали дуалістичне трактування природи людини як сполучення тілесної, матеріальної субстанції і нематеріальної, безсмертної душі. Що стосується філософів-деїстів, Руссо, наприклад, допускав безсмертя душі і загробну відплату за гріхи. Вольтер же заперечував, що душа безсмертна, а з приводу того, чи можлива «божественна справедливість» у загробному житті, волів зберігати мовчання.

Прагнення до послідовного матеріалістичного вирішення проблеми людини одержало яскраве вираження в творах Ф. Ламетрі, Д.Дідро і Гельвеція. Лейтмотивом їхньої філософської антропології є положення про матеріальну єдність людини. Відповідно до такої точки зору смерть тіла розглядалася як причина припинення всієї психічної діяльності людини, як природне і закономірне завершення земного життя, єдино можливе і реальне.

Матеріалістична постанова людини відрізнялася також і механіцизмом. Найбільше він проявляється у творі Ф.Ламетрі «Людина-машина. У творі людина розуміється не як звичайний механізм, чи машина, а як інструмент природи, наділений здатністю відчувати, почувати і мислити.

Томас Гоббс, якого можна вважати одним з ранніх просвітителів Англії, стверджує, що людина за своєю природою істота не суспільна. Навпаки, «людина людині - вовк», а «війна всіх проти всіх» є природним станом суспільства. Усі прагнуть не до сумісно життя з іншими, а до влади над ними і отже до війни. Людське життя порівнюється зі змаганням з бігу, я якому єдиною метою і нагородою кожного з учасників є те, щоб опинитися попереду своїх конкурентів.

Слідом за Т. Гоббсом Джон Локк також розглядає державу як продукт взаємної угоди людей. Але на відміну від свого попередника він висуває на передній план не стільки правові, скільки моральні критерії поведінки людей у суспільстві,  норми моралі, що встановлюються по взаємній мовчазній згоді. Він звертає увагу і на те що люди прагнуть до добра , що велика їхня частина схвалює не порок, а чесність. Найголовнішою його тезою вважається «tabula rasa»: при народженні людина є «чистою дошкою», і впродовж всього життя накопичує знання, набуває їх з природи.

В історії європейської думки не було іншої такої епохи, яка б з подібною силою стверджувала людську особистість в її грандіозності, красі і величі. Але на  перше місце людина стає лише в XVIII столітті. Третє питання: «Передумови виникнення наукової течії «філософська антропологія». Німецька класична філософія і філософія життя».

Німецька класична філософія починає, в о собі Імануїла Канта, з того, що ставить людину в центр філософських досліджень. Для нього питання «що таке людина»? є основним питанням філософії, а сама людина «найголовнішим предметом у світі». І. Кант стоїть на позиції антропологічного дуалізму, але його дуалізм - це не дуалізм душі і тіла, а морально-природний дуалізм. Людина, за Кантом, з одного боку, належить природній необхідності, а з іншого - моральній свободі і абсолютним цінностям.

Але головна роль відводиться І. Кантом моральній діяльності людини. Кант прагне затвердити людину як автономний і незалежний початок і законодавця своєї теоретичної і практичної діяльності. Його антропологія покликана досліджувати те, що людина «як вільно діюча істота робить або має робити з себе самої». При цьому вихідним принципом поведінки людини повинен бути категоричний імператив - формальна внутрішня вимога, заснована на тому, що всяка особистість є самоціллю.  

Людина, пише І. Кант, по природі зла, але разом з тим вона має і задатки добра. Завдання морального виховання і полягає в тому, щоб добрі задатки змогли взяти верх над властивою людині схильністю до зла. Хоча зло спочатку переважає, але задатки добра дають про себе знати у вигляді почуття провини, яке опановує людьми. Тому нормальна людина, за І. Кантом, ніколи не вільна від провини, яка становить основу моралі. Людина, яка завжди права і в якої завжди спокійна совість, - така людина не може бути моральною. Основна відмінність людини від інших істот - самосвідомість. З цього факту випливає і егоїзм як природна властивість людини, але філософ виступає проти егоїзму, в яких би формах він не проявлявся.

У своєму вченні І. Кант зачіпає проблему свідомості і несвідомого. Він говорить про наявність у людини «темних уявлень», неконтрольованих розумом. І сфера цих неусвідомлених уявлень набагато більше, ніж сфера свідомості. На його думку, на карті нашої душі, так би мовити, висвітлено тільки деякі пункти, але якби якась вища сила раптом освітила всю карту, то перед нашими очима відкрилося б ще півсвіту.

На І. Канта посилалося багато філософів ХХ століття, в тому числі М. Шелер і Е. Кассірер – перші, хто виокремили філософську антропологію, як окрему науку. Адже саме у Канта людина вважалася основною ціллю, до якої треба йти, щоб пізнати світ в цілому.

Антропологічна концепція Георга Гегеля пройнята раціоналізмом. Відмінність людини від тварини полягає насамперед у мисленні, яке повідомляє всьому людському його людяність. Він з найбільшою силою висловив положення про людину, як суб'єкта духовної діяльності і носія загальнозначущого духу і розуму. Особистість, на відміну від індивіда, починається тільки з усвідомлення людиною себе як істоти нескінченної, загальної і вільної.

На відміну від німецького ідеалізму матеріаліст Людвіг Фейєрбах стверджує самоцінність і значимість живої, емпіричної людини. ЇЇ ж, в свою чергу, він розуміє, насамперед, як частину природи, чуттєво-тілесну істоту. Антропологія Фейєрбаха спрямована  проти ідеалістичного розуміння людини, проти дуалізму душі і тіла. Все вчення пов’язане з утвердженням матеріалістичного погляду на природу людини. Але саму людину Л. Фейєрбах розуміє занадто абстрактно. Його людина виявляється ізольованою від реальних соціальних зв'язків та діяльності. В основі його філософської антропології лежать відносини між Я і ТИ.

Паралельно з Німецькою класикою розвивалися й інші філософські школи, в числі яких хочеться виділити філософію життя. На думку представників філософії життя, людина – це істота, що втратила відчуття справжнього життя, його основних цінностей і законів. Це істота, яка розгубила свідомість божественного космічного сенсу буття.

Як ви помітили, більшість філософів розглядали людину переважно з однієї сторони, на перше місце у них ставала свідомість. А один з головних представників філософії життя розгледів у людини її тіло. Це Артюр Шопенгауер. В основі його філософії не Бог, не дух і не ідеї, а реальна мирська людина, одержима пристрастю, голодом, стражданням, бажанням діяти. Особу він сприймав, як вихідний початок філософського міркування. Але при цьому сама людина оцінювалася німецьким філософом насамперед як тварина. В серці кожного з нас сидить так званий звір, що так і чекає нагоди, щоб вирватися на волю і проявити свою сутність, нашкодити іншим, заподіяти їм горе. Існування світу, згідно А. Шопенгауера, обумовлено існуванням суб'єкта. Так людина опиняється опорою і центральною ланкою, що утримує макро- і мікрокосм. Цінність же цього світу можна встановити тільки тоді, коли співвідносиш його з людиною. Інакше кажучи, важливо поставити питання: чим є дане щось для людини, добром чи злом?

Центральною категорією у його філософії є воля, воля до життя, світової волі. У світі постійно присутні одні ті ж самі драми. Це вираз волі, яка ніколи не може задовольнитися. Інтелект за своєю природою підпорядкований волі. Отже він здатен опановувати лише ті речі, які підпорядковані волі. Тобто інтелект здатен відповідати на питання «де?», «коли?», «чому?» і «для чого?». А сутності речей він пізнавати не може. Від служіння волі можна звільнитися шляхом споглядання ідей. І тільки таким чином можна позбавити людину від страждання. У пізнанні це досягається у вивищенні над собою, зануренні у себе. Усунути страждання можна або через добровільну відмову від волі до життя, або через мистецтво. А. Шопенгауер підкреслює, що гранична свобода індивіда знаходить своє вираження в акті самогубства. Цей вчинок вимагає внутрішньої концентрації сил, відчайдушної рішучості, готовності до останнього кроку.

А. Шопенгауер чи не перший в європейській філософії засумнівався в тому, що існують обов'язкові норми, без яких людську поведінку неможливо оцінювати як моральну. Навпаки, він створив нову традицію, яка знайшла своїх послідовників в особі С. К'єркегора, Ф. Ніцше та інших мислителів, що відкинули нормативність в моралі. Також він був одним з перших, хто показав важливе значення статевого інстинкту в існуванні людини. Він зазначав, що люди знаходяться у величезній залежності від сексу. Безсумнівно, це судження підготувало основу для всіх психоаналітичних концепцій ХХ століття.

Ще один представник філософії життя, датський філософ Серен К'єркегор, який відзначав, що існування людини виявляється наслідком її відчуження від Бога. Особистість втрачає себе у натовпі. Цей натовп же за самою своєю суттю не є справжнім тому що позбавляє індивіда відповідальності. Людина повинна знайти свою сутність, себе з Богом, подолати свою обмеженість, пробратися до справжнього свого існування. Це можна здійснити не через інтелект, а через віру, яка дозволяє людині вибирати між «або-або».

Німецькому філософу Фрідріху Ніцше належить ідея становлення людини як живої істоти. Якщо багато філософів розглядали людину як якусь вже усталену сутність, то Ф. Ніцше, навпаки, вважає, що цей вид на відміну від інших біологічних видів знаходиться в процесі становлення. Сучасна людина – це лише нарис, якийсь ембріон людини майбутнього, справжнього представника справжньої людської природи. Але є сумнів, що цей процес може не реалізуватися невідворотно.  Нинішня людина, людина-тварина, як вважав німецький філософ, втратила сенс і мету свого існування. Християнська аскетика була спрямована на звільнення людини від безглуздого страждання. Досягалося це лише відторгненням людини від основ буття і відхід в ніщо. По суті ж це призвело до загострення страждань.

Філософія життя разом з Німецькою класичною філософією підготували ґрунт для створення таких течій ХХ століття, як екзистенціалізм, персоналізм і, звичайно ж, філософської антропології, про яку зараз і поговоримо. Останнє питання звучить так: «Філософська антропологія як наука. Сенс людини у М.Шелера, Х. Плеснера і Е. Кассірера». 

ХХ століття було наповнене, як відкриттями і досягненнями, так і усілякими катастрофами й війнами. Проблеми вирішення різного роду життєвих ситуацій виявилися для людини дуже гострими. Напевно не знайдеться за всю історію людства покоління, яке так було б позбавлене ґрунту під ногами, як нинішнє. Це, напевно, і змусило філософів поставити людину на перше місце, серед усіх інших філософських категорій. Так і з’явилася філософська антропологія, як окрема наука. Першими в цій галузі вважаються М. Шелер, Х. Плеснер, А. Гелен. Ці філософи не тільки намагалися вслід за Кантом виділити і представити в цілісності накопичені філософією прозріння і інтуїції про людину. Вони прямо звернулися до проблеми людини, як природної істоти. Але людина у них – істота завжди незавершена, тому не може піддаватися чіткому визначенню, і повністю пізнати її суть неможливо.

Засновником же цієї течії у філософії вважається Макс Шелер. Вже прочитавши вступ його основної праці «Положення людини в космосі» можна побачити основну спрямованість його вчення. Він пише: «У відомому сенсі всі центральні проблеми філософії можна звести до питання: що є людина і яке її метафізичне місце розташування в загальній цілісності буття?»

М. Шелер вважав, що незнання природи людини призводить до кризи у культурі і відмови від самої людини. А причиною цього є неправильний підхід до пізнання. Існують знання контролю і знання культури, які, на його думку є важливішими, але недооціненими в суспільстві. Найважливішим же є знання спасіння, тобто релігія, якою люди зовсім не цікавляться. Але щоб пізнати людину повністю необхідно об’єднати всі ці знання, але це виявляється нереальним. Людина охоплює стільки знань і будь-яке її визначення буде неуспішним. Людина переважає над будь-яким визначенням, над будь-якою наукою.

За М. Шелером, все живе наділене переживаннями, бо життя є саморух, самоорганізація, самодіяльність. І наскільки б невиразним не було це переживання, воно є у будь-якій живій істоті. Найпростішим, найпершим виявом переживання є «порив». Прикладом пориву може служити інстинкт, як форма його прояву. Як у людини так і у тварини все це присутнє, плюс до того у них обох є інтелект, який відрізняється лише кількісно(тобто людина може пізнати більше, ніж тварина). Але чим же тоді людина відмінна від тварини? Вона здатна сказати «ні» тим потягам, які є проявами пориву. Людину відрізняє те, що вона здатна розрізняти предмети в їх визначеності, тобто в їх дійсності. Навіть найрозумніша тварина реагує на сигнали середовища відповідно до інстинктів, людина ж здатна приглушити їх. Крім тілесних, зовнішніх переживань людина наділена ще й внутрішніми – самосвідомістю, самоідентичністю, Я. Тобто дух М. Шелер ставить на перше місце. Він передує навіть розуму. А наділяє людину духом Бог.

М. Шелер розрізняє типи саморозуміння людини, які спираються на відповідні ідеї. Найголовніші з них – ідеї Бога і Логосу(слова). Людина стає досконалою лише пізнавши Бога, полюбивши його. Але це можливо лише за допомогою слова, в якому виражається вся думка і вся культура людини. Таким чином слово є так би мовити символом, через який людина може осягнути Бога. А осягнувши Бога вона наблизиться д розуміння самої себе, у чому  їй допоможуть наука, релігія і філософія. Як бачимо увага прикута до людини, і лише людина, осягнувши себе, зможе осягнути всі таємниці світобудови. Тому філософська антропологія має бути не розділом будь-якої з філософських систем, а навпаки, вся філософія повинна виводитися з людини.

Один з основоположників філософської антропології Х. Плеснер, можна сказати, повторив за Максом Шелером і вислови думку, що філософська антропологія є вчення про людину з точки зору самого буття людини. Як і М.Шеллер він зазначав, що антропологія має з’єднувати в собі науковий і ціннісний підхід до аналізу людини і світу. Особистість, звичайно ж, займає у нього центральне положення у Всесвіті.

Для Х. Плеснера людина містить в собі синтез біологічних, фізичних і духовних сторін її суті. Природа ж людини виявляється у різноманітних формах і засобах її поведінки.  Основну роль відіграє тіло,поводження якого виражається в незвичних актах. В них виражається ставлення людини до природи і до самої себе.  Для людини і її поведінки велике значення має філософія, яка малює картину її положення в світі, розкриває всі ті питання, які стоять перед нею.

Як бачимо в своїй основі його твердження майже збігаються з М. Шелером, адже і одночасно з ним, і після нього більшість філософів розглядали людину з точки зору виявлень її сутності. Ось таким чином і виникає функціональна школа філософської антропології. Одним з її представників був Ернст Кассірер. Як і у Хельмута Плеснера, в його роботах превалює думка, що, оскільки сутність людини є непізнаваною, то зрозуміти її можна через її прояви, функції і дії, які виконує людина. Працею і активною обдуманою діяльністю людина відрізняється від усіх інших живих істот. Її робота, дія може виявлятися у найрізноманітніших сферах. Ми можемо створювати речі, мови, науки, релігії, мистецтва, що являються символами якоїсь дійсності. Культурна і творча діяльність є запорукою пізнання людини. На відміну від М. Шелера, Е. Касірер стверджує, що людині доступні тільки символи. Що б за цими символами не приховувалося, пізнати можна тільки їх, і тільки завдяки ним можливе саме пізнання.

Зараз філософська антропологія розвивається і набуває нових оборотів. Завдяки Максу Шелеру, Хельмуту Плеснеру, Ернсту Касіреру і ще багатьом зачинателям цієї течії, людина дійсно вийшла на передній план філософського дослідження. І, можливо, через декілька століть, чи навіть десятиліть ми нарешті докопаємося до суті людини і світу. Або, навпаки, ні. Адже людина, як казав М.Шелер, істота, що постійно розвивається і ніколи не стоїть на місці, а отже і осягнути її неможливо.

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ

кафедра філософії

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1 (СТАНДАРТ)

на тему:

«Філософська антропологія, як наукова течія ХХ століття»

Виконала:

студентка 4 курсу

напряму підготовки філософія та суспільствознавство

Інституту філософської освіти та науки

Гавриленко Валерія Сергіївна

„ЗАТВЕРДЖУЮ”:

_______________________________________                                                             

КИЇВ – 2011

ЗМІСТ

НАВЧАЛЬНІ ТА ВИХОВНІ  МЕТА І ЗАВДАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

МЕТА: узагальнити і систематизувати знання учнів з теми «Філософська антропологія, як наукова течія ХХ століття».

ЗАВДАННЯ:

  •  Сформувати у студентів чітке уявлення, що являє собою філософська антропологія, як наука.
  •  Поглибити знання учнів по основним поглядам М. Шелера, Х. Плеснера і Е. Кассірера.
  •  Навчити студентів відрізняти біологічний і функціональний підхід у філософській антропології.

РОЗРАХУНОК НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ:

Зміст семінарського заняття

Час (хв.)

Вступ

3

  1.  Коротка характеристика антропології до появи однойменного філософського вчення: Античність, Середні віки, Відродження і Німецька класична філософія.

20

  1.  Функціональна течія філософської антропології. М. Шелер. Х. Плеснер. Е. Кассірер.

20

  1.  Біологічна течія у філософській антропології. А. Гелен.

15

Заслуховування рефератів, повідомлень

20

Підсумок

2

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТУДЕНТАМ ПО ПІДГОТОВЦІ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ: Рекомендую почати підготовку до семінарського заняття з прочитання статті  Макса Шелера «Людина і історія», адже саме Шелер вважається засновником цієї течії, а ця стаття коротко описує його уявлення про природу людини і чітко окреслює тлумачення людини в різних історичних епохах. Плюсом до цього може стати перший розділ першої частини  книги Павла Гуревича «Філософія людини» під назвою «Проблема унікальності людини». В цій книзі також можна відшукати відповідь на перше питання семінару: автор коротко описує тлумачення людини в конкретних історичних епохах. Але не приділяйте дуже багато часу витокам філософської антропології, навпаки, більше уваги зверніть на мислителів ХХ століття, таких, як М. Шелер, Х. Плеснер, Гелен, Е. Кассірер та ін. Інформацію про них можна знайти у навчальному посібнику Н. Хамітова «Історія філософії. Проблема людини та її меж».

Після цього можете перейти до опрацювання додаткової літератури, і тих джерел, що можуть з’явитися у вашому власному списку літератури в процесі пошуку інформації.  Книга Шелера «Положення людини в космосі» познайомить вас з основними поглядами засновника філософської антропології

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ, які пропонуються до розгляду:

1.Коротка характеристика антропології до появи однойменного філософського вчення:

а)Античність і Середні віки;

б)Відродження і Німецька класична філософія.

2.Функціональна течія філософської антропології. М. Шелер. Х. Плеснер. Е. Кассірер.

3.Біологічна течія у філософській антропології. А. Гелен.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ:

  1.  «Пізнай самого себе». Розгляд людини у філософії Античності.
    1.  Середньовіччя: гуманізм, чи теоцентризм?
  2.  Людина-механізм у Р. Декарта.
  3.  Вчення Канта про людину, як підґрунтя філософської антропології.
  4.  Сучасні дослідники філософської антропології.

ВСТУП.

Доброго дня, шановні студенти. На сьогоднішньому семінарі ми розглянемо тему «Філософська антропологія». Як відомо людина ще з давніх часів поставила за мету «пізнати саму себе». Що ж, це намагалися зробити філософи багатьох країн і в різні епохи. Вони то віддалялися від антропологічної проблеми в розумінні світобудови, то знову вводили поняття «людина» у коло найголовніших своїх питань. І тільки відносно нещодавно філософська антропологія почала набирати оберти, як окрема галузь філософського знання. Макс Шелер запропонував виділити її серед інших наук, і поставити на перше місце дослідження людиною самої себе. Так і з’явилася філософська антропологія, яка набула популярності і мала своїх прихильників як тоді, так і в наші часи. Тож питання семінару звучать так… Отже почнемо.  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ для підготовки до семінарського заняття:

Основна:

1. Гуревич П. С. Философия человека / П. С. Гуревич, Н.К. Поздняков. – Омск: издательство ОмГу им. Ф.М. Достоевского, 2004. – С. 7-18. 

2. Шелер М. Человек и история / Человек: образ и сущность: (Гуманитарные аспекты). Ежегодник . – М. 1991. – С. 133 – 159.   

3. Хамітов Н.В. Історія філософії. Проблема людини та її меж: навчальний посібник  /  Хамітов Н.В., Л. Гармаш, С. Крилова. Під ред.. Н.В. Хамітова  (2-е вид. перероб. та доп.) – К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2006. – С. 16-17, 82-85, 114-118, 210.

Додаткова:

  1.  Шелер М. Положения человека в космосе / Проблема человека в западной философии: переводы / Сост. и послесл. П. С. Гуревича; общ. ред. Ю. Н. Попова; пер. А. Филипова – М.: Прогресс, 1988. С. 31-95.
  2.  Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів / В.Г. Нестеренко. – К.: Абрис, 1995. – С. 166-178.
  3.  Каган М. С. И вновь о сущности человека / Каган М. С. Отчуждение человека в перспективе глобализации мира. Сб. статей. Выпуск I; под ред. Маркова Б.В., Солонина Ю.Н., Парцвания В.В. Санкт-Петербург: Петрополис, 2001. – С. 48-67.
  4.  Асмус А.Б. Историко-философские этюды / Асмус А.Б. – Москва: Мысль, 1984. – 318 с.  

ДЕТАЛЬНИЙ СПИСОК ПРОБЛЕМНИХ ЗАПИТАНЬ ПО КОЖНОМУ ПИТАННЮ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ.

  1.  Що ви розумієте під висловом «Пізнай самого себе»?
    1.  Чим відрізняються душа і тіло?
    2.  Яким чином Бог впливає на людину?
    3.  Чому, на вашу думку, епоха Відродження так називається?
    4.  Що таке мораль?
    5.  Яке питання вважав головним І. Кант для пізнання світу?
    6.  Що, на вашу думку, відрізняє людину від тварини?
    7.  Чи впливає накопичення знань на осягнення людини?
    8.  Що ви розумієте під словом «порив»?
    9.  Звідки в людині дух?
    10.  Чи змінюється природа людини впродовж життя?
    11.  Від чого залежить поведінка людини?
    12.    Які, на вашу думку, головні інстинкти має людина?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ.

  1.  Людина у Давньокитайській і Давньоіндійській філософії.
    1.  Філософська антропологія у російськомовній традиції.

ПІДСУМОК.

Отже сьогодні ми поспілкувалися на тему «Філософська антропологія», і встигнули розглянути і розібрати всі питання семінару. Дізналися, хто були першовідкривачами в цій галузі і як на них вплинули мислителі Античності, Середніх Віків, Відродження. Коротко охарактеризувавши кожну епоху стало зрозумілим, що у Античності був космоцентричний світогляд, Середньовіччя принесло геоцентризм, а Відродження стало характеризуватися натуралістичною установкою. На протязі семінару у вас мало сформуватися чітке уявлення, проте, що являє собою філософська антропологія, як наука.А завдяки цьому ви поглибити знання  по основним поглядам М. Шелера, Х. Плеснера і Е. Кассірера і навчилися відрізняти біологічний і функціональний підхід у філософській антропології.

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ ТА НАУКИ

кафедра філософії

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 2

на тему:

«Антропологія: людина у філософському вимірі»

у вигляді коментування текстів першоджерел.

Виконала:

студентка 4 курсу

напряму підготовки філософія та суспільствознавство

Інституту філософської освіти та науки

Гавриленко Валерія Сергіївна

„ЗАТВЕРДЖУЮ”:

_______________________________________                                                             

КИЇВ – 2011

ТЕМА: Антропологія: людина у філософському вимірі.

МЕТА: поглибити знання учнів з теми «Філософська антропологія»

ЗАВДАННЯ:  

- розвити у студентів абстрактне мислення;

- навчити студентів висловлювати власну думку;  

- розібрати тексти першоджерел з теми «Філософська антропологія» і проаналізувати, покладаючись на власні знання філософських систем тієї епохи, цитати з творів якої будуть запропоновані;

- допомогти студентам у розборі тих термінів, які будуть незрозумілими, для подальшого їх використання у наукових бесідах.

ХІД СЕМІАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ: Впродовж всього заняття студенти будуть зайняті обговоренням головного питання: що таке людина і яке її місце у світі. Це буде відбуватися шляхом обговорення першоджерел. За основу я беру цитату з діалогу Платона «Держава», а саме «Міф про печеру». Після цього даю змогу кожному зі студентів висловитися з думками про те, що на їх думку, символізує печера, люди в ній, тіні і т.д. Якщо у студентів вичерпається думка, запропоную сказати хто з них підтримує таку теорію і чому. Також підчас обговорення я буду задавати запитання по теоретичним знанням учнів, а саме

  •  Як у Стародавній Греції визначали поняття істини?
  •  Що таке «ейдос»?
  •  Що таке пізнання за Платоном?

На зачитування і обговорення «Міфу про печеру» я відводжу близько 40 хвилин, після чого я зачитую ще одну цитату з «Положення людини в космосі» Макса Шелера. Хід обговорення такий же. Питання:

  •  Назвіть головних представників філософської антропології ХХ століття?
  •  Які існують типи само розуміння людини за М. Шелером?
  •  Що таке функціональна і біологічна напрямки філософської антропології?

Після розмови конкретно про першоджерело і розгляду самого Макса Шелера я пропоную порівняти, як, більше, ніж за десять століть, змінилася думка про людину. Студенти зможуть проявити свої знання зі всієї теми «Філософська антропологія», а не тільки з однієї з її частин. І, звичайно ж, якщо хтось зі студентів щось недочитав, він зможе послухати своїх колег і, таким чином, повніше осягнути тему.

ВСТУП.

Доброго дня, шановні студенти. Сьогодні ми проведемо сумісними зусиллями семінар з теми «Антропологія: людина у філософському вимірі». На протязі заняття кожен зможе висловити власну думку щодо теми і задати будь-яке питання, яке виникне впродовж семінару. На питання будемо відповідати також разом. Зараз я вам зачитаю декілька цитат, які і необхідно буде прокоментувати. Кожен має висловити свою думку, або, якщо щось незрозуміло, задавати запитання. Тож почнемо з цитати з книги сьомої діалогу Платона «Держава»:

«... посмотри-ка: ведь люди как бы находятся в подземном жилище наподобие пещеры, где во всю ее длину тянется широкий просвет. С малых лет у них там на ногах и на шее оковы, так что людям не двинуться с места, и видят они только то, что у них прямо перед глазами, ибо повернуть голову они не могут из-за этих оков. Люди обращены спиной к свету, исходящему от огня, который горит далеко в вышине, а между огнем и узниками проходит верхняя дорога, огражденная... невысокой стеной вроде той ширмы, за которой фокусники помещают своих помощников, когда поверх ширмы показывают кукол.

... за этой стеной другие люди несут различную утварь, держа ее так, что она видна поверх стены; проносят они и статуи, и всяческие изображения живых существ, сделанные из камня и дерева. При этом, как водится, одни из несущих разговаривают, другие молчат.

Прежде всего, разве ты думаешь, что, находясь в таком положении, люди что-нибудь видят, свое ли или чужое, кроме теней, отбрасываемых огнем на расположенную перед ними стену пещеры?

А предметы, которые проносят там, за стеной; не то же ли самое происходит и с ними?.. Если бы узники были в состоянии друг с другом беседовать, разве, думаешь ты, не считали бы они, что дают названия именно тому, что видят?

Если бы в их темнице отдавалось эхом все, что бы ни произнес любой из проходящих мимо, думаешь ты, они приписали бы эти звуки чему-нибудь иному, а не проходящей тени?.. Такие узники целиком и полностью принимали бы за истину тени проносимых мимо предметов...

Понаблюдай же их освобождение от оков неразумия и исцеление от него, иначе говоря, как бы это все у них происходило, если бы с ними естественным путем случилось нечто подобное.

Когда с кого-нибудь из них снимут оковы, заставят его вдруг встать, повернуть шею, пройтись, взглянуть вверх — в сторону света, ему будет мучительно выполнять все это, он не в силах будет смотреть при ярком сиянии на те вещи, тень от которых он видел раньше. И как ты думаешь, что он скажет, когда ему начнут говорить, что раньше он видел пустяки, а теперь, приблизившись к бытию и обратившись к более подлинному, он мог бы обрести правильный взгляд? Да еще если станут указывать на ту или иную мелькающую перед ним вещь и задавать вопрос, что это такое, и вдобавок заставят его отвечать! Не считаешь ли ты, что это крайне его затруднит, и он подумает, будто гораздо больше правды в том, что он видел раньше, чем в том, что ему показывают теперь?

А если заставить его смотреть прямо на самый свет, разве не заболят у него глаза, и не вернется он бегом к тому, что он в силах видеть, считая, что это действительно достовернее тех вещей, которые ему показывают?

Если же кто станет насильно тащить его по крутизне вверх, в гору и не отпустит, пока не извлечет его на солнечный свет, разве он не будет страдать и не возмутится таким насилием? А когда бы он вышел на свет, глаза его настолько были бы поражены сиянием, что он не мог бы разглядеть ни одного предмета из тех, о подлинности которых ему теперь говорят... Тут нужна привычка, раз ему предстоит увидеть все то, что там, наверху. Начинать надо с самого легкого: сперва смотреть на тени, затем — на отражения в воде людей и различных предметов, а уж потом — на самые вещи; при этом то, что на небе, и самое небо ему легче было бы видеть не днем, а ночью, то есть смотреть на звездный свет и Луну, а не на Солнце и его свет.

И, наконец, думаю я, этот человек был бы в состоянии смотреть уже на самое Солнце, находящееся в его собственной области, и усматривать его свойства, не ограничиваясь наблюдением его обманчивого отражения в воде или в других, ему чуждых средах.

И тогда уж он сделает вывод, что от Солнца зависят и времена года, и течение лет, и что оно ведает всем в видимом пространстве, и оно же каким-то образом есть причина всего того, что этот человек и другие узники видели раньше в пещере.

Вспомнив свое прежнее жилище, тамошнюю премудрость и сотоварищей по заключению, разве не сочтет он блаженством перемену своего положения и разве не пожалеет своих друзей?

А если они воздавали там какие-нибудь почести и хвалу друг другу, награждая того, кто отличался наиболее острым зрением при наблюдении текущих мимо предметов и лучше других запоминал, что обычно появлялось сперва, что после, а что и одновременно, и на этом основании предсказывал грядущее, то, как ты думаешь, жаждал бы всего этого тот, кто уже освободился от уз, и разве завидовал бы он тем, кого почитают узники и кто среди них влиятелен?...

Обдумай еще и вот что: если бы такой человек опять спустился туда и сел бы на то же самое место, разве не были бы его глаза охвачены мраком при таком внезапном уходе от света Солнца?...А если бы ему снова пришлось состязаться с этими вечными узниками, разбирая значение тех теней? Пока его зрение не притупится и глаза не привыкнут — а на это потребовалось бы немалое время, — разве не казался бы он смешон? О нем стали бы говорить, что из своего восхождения он вернулся с испорченным зрением, а значит, не стоит даже и пытаться идти ввысь. А кто принялся бы освобождать узников, чтобы повести их ввысь, того разве они не убили бы, попадись он им в руки»?...

Добре, а зараз перестрибнемо на багато століть вперед і послухаємо уривок з книги представника філософії ХХ століття М. Шелера «Положення людини в космосі»:

«…сущность человека и то, что можно назвать его особым положением, возвышается над тем, что называют интеллектом и способностью к выбору, и не может быть достигнуто, даже если предположить, что интеллект и избирательная способность произвольно возросли до бесконечности».

ПІДСУМОК.

На цьому, пропоную поставити крапку у обговоренні людини. На семінарському занятті ми з вами поговорили про проблему людини у свідомості античних мислителів, а зокрема Платона. Плідне обговорення і ваші попередні знання дозволили ширше розглянути положення Платона про душу людини. Крім цього ви вдосконалили свої уявлення про філософську антропологію, як науку; освіжили знання про теорію Макса Шелера. Найголовніше ж, на мою думку, що за сьогоднішній семінар ви навчилися правильно задавати питання, аналізувати твердження інших і висловлювати власну думку. Впевнена, що цей семінар вам сподобався, і ви будете не проти проведення подібного роду занять по наступних темах.

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ З ЛЕКЦІЙНИХ І СЕМІНАРСЬКИХ ТЕМ

ІНДИВІДУАЛЬНА БЕСІДА ЗІ СТУДЕНТОМ.

При роботі з талановитими студентам я зверну свою увагу на спроби наукової роботи на конференціях, різного роду пошукових конкурсах, адже навчання в ВНЗ це не лише накопичення знань, а й початок активної наукової діяльності. Філософська антропологія у сучасній філософії – це напрямок, який наряду з соціальною філософією найактивніше розвивається. Окрема увага буде приділена дослідженню більшої кількості першоджерел.

Студенти, що відстають, на мою думку, просто потребують більше уваги з боку викладача, адже для розуміння матеріалу їм потрібно дещо більше часу та пояснень. Я запропоную їм  досить цікавий та доступний критичний матеріал.

КОНТРОЛЬНА ПИСЬМОВА РОБОТА (у розрахунку на 1 заняття).

Контрольна робота охоплює всю тему «Антропологія: людина у філософському вимірі»; розрахована на 65 – 75 хвилин. За кожне питання максимум 4 бали. Отже всього 12 балів.

1. Порівняти роль людини у філософських поглядах мислителів Античності, Середньовіччя і Відродження.

2. Як І.Кант вплинув на становлення філософської антропології, як науки?

3. Охарактеризуйте функціональну течію філософської антропології ХХ століття.

ТЕСТОВА ПИСЬМОВА РОБОТА (обрати правильну відповідь з чотирьох запропонованих варіантів).

Критерії оцінювання:

- Правильна відповідь – 2 бали.

- Правильна неточна відповідь –1 бал.

- Неправильна відповідь – 0 балів.

- Абсурдна відповідь – 0 балів.  

- Завдання на відповідність. Кожна правильна відповідь оцінюється в 0,5 балів.

Максимум балів – 40 .

1. Антропологія з грецької мови перекладається як:

А) людське знання(0 балів);

Б) слово про людину(2 бали);

В) людинознавство(1 бал);

Г) наука про світ(0 балів).

2. Який грецький мислитель сказав: «Пізнай самого себе»?

А) Лукрецій Кар(0 балів);

Б) Парменід(0 балів);

В) Невідомий автор(2 бали);

Г) Сократ( 1 бал).

3. Про що Платон хоче метафорично розповісти у «Міфі про печеру»?

А) про печеру(0 балів);

Б) про світ ідей і речей(2 бали);

В) про пізнання істини(1 бал);

Г) про існування Бога і його верховенство над нами(0 балів).

4. Середньовічна філософія була спрямована на:

А) людину і Бога(1 бал);

Б) Бога(2 бали);

В) природу і людину(0 балів);

Г) науку і техніку(0 балів).

5. Збіркою правил і головним натхненням філософів Середньовіччя вважається праця:

А)  Вергілія «Енеїда»(0 балів);

Б) Новий заповіт(1 бал);

В) Лукреція Кара «Про природу речей»;

Г) Біблія(2 бали).

6. Відправним пунктом християнського благочестя Єразм Роттердамський вважав:

А) людяність і розум ( 1 бал);

Б) моральне вдосконалення (2 бали);

В) покора тілесним інстинктам(0 балів);

Г) пошана до природи (0 балів).

7. Епоху Відродження можна охарактеризувати у таких термінах:

А) антропоцентризм, гуманізм, натуралізм(2 бали);

Б) людиноцентризм, раціоналізм, теоцентризм (1 бал);

В) ідеалізм, фетишизм, расизм(0 балів);

Г) монотеїзм, кордоцентризм, гуманізм( 0 балів).

8. Що стверджує Томас Гоббс у своїй праці «Левіафан»?

А) «людина людині вовк»(2 бали);

Б) «війна всіх проти всіх(1 бал)»;

В) «людина – чиста дошка(0 балів)»;

Г) «людина – міра всіх речей»(0 балів);

9. Гуманізм – це:

А) визнання людини найвищою цінністю в світі(2 бали);

Б) теж саме, що антропоцентризм(1 бал);

В) доброта і моральна поведінка(0 балів);

Г) пізнання через розум(0 балів).

10. Головне питання філософії за Імануїлом Кантом:

А) «Як відрізнити людину від тварини»?( 0 балів);

Б) «Чого не вистачає особистості»? (0 балів);

В) «Яке місце людини у всесвіті»?(1 бал);

Г) «Що таке людина»?(2 бали).

11. Встановіть відповідність між епохами і її представниками(за кожну правильну выдповыдь 0,5 бал):

А) Арістотель;      а) Німецька класика;

Б) Микола Кузанський;    б) Античність;

В) Георг Фрідріх Гегель;    в) Відродження;

Г) Ернст Кассірер;     г) ХХ століття;

12. Термін «категоричний імператив» пов'язаний з таким поняттям:

А) моральність(1 бал);

Б) внутрішня самоціль людини(2 бали);

В) пізнання смислів буття(0 балів);

Г) tabula rasa(0 балів).

13. Основна відмінність людини від інших істот, на думку І.Канта:

А) знаходиться на фізичному зовнішньому рівні(0 балів);

Б) усвідомлення людиною самої себе, тобто самосвідомість(2 бали);

В) в осягненні найвищої істини – Бога( 0 балів);

Г) у розумі(1 бал).

14. Прабатьком марксистської філософіїї, з її матеріальним поглядом на світ і на людину в тому числі, вважається:

А) Г.Ф. Гегель(0 балів);

Б) Л. Фейєрбах(2 бали);

В) А. Шопенгауер(0 балів);

Г) Ж.П. Сартр(0 балів).

15. Центральною темою філософії А. Шопенгауера вважається:

А) людина(0 балів);

Б) воля(2 бали);

В) свідомість(0 балів);

Г) самогубство(1 бал).

16. Укажіть правильну тезу:

А) С. Кьєкегор, Ф. Ніцше та А. Шоппенгауер сумнівалися, чи потрібні обов’язкові норми поведінки, які зараз присутні у нашому суспільстві(1 бал);

Б) А. Шопенгауер, а потім Ф. Ніцше і С. Кьєркегор  відкинули нормативність в моралі(2 бали);

В) Ф. Ніцше першим засумнівався у доцільності існування поведінкових норм( 0 балів);

Г) Серен Кьєркегор зауважив, що існування людини виявляється наслідком її наближення до Бога(0 балів).

17. Фрідріх Ніцше стверджував:

А) Сучасна людина – це лише нарис, якийсь ембріон людини майбутнього, справжнього представника справжньої людської природи(2 бали);

Б) Людина повинна знайти свою сутність, себе з Богом, подолати свою обмеженість, пробратися до справжнього свого існування (0 балів);

В) Людина опиняється опорою і центральною ланкою, що утримує макро- і мікрокосм(0 балів);

Г)  Нинішня людина – людина-тварина(1 бал).

18. У правильному підході до пізнання за М.Шелером головним знанням є:

А) знання контролю(0 балів);

Б) знання знань і знання умінь(0 балів);

В) знання контролю, знання культури і знання спасіння(2 бали);

Г) знання спасіння(1 бал).

19. У чому виражається сутність людини за Х. Плеснером?

А) у різноманітних формах і засобах її поведінки(2 бали);

Б) у діях спрямованих на іншу людину(0 балів);

В) у твердженні «знання – сила»(0 балів);

Г) у незвичних актах поводження людського тіла(1 бал).

20. Філософська антропологія як наукова течія з’явилася:

А) У першій половині ХХ століття( 2 бали);

Б) У другій половині ХХ століття (0 балів);

В) У ХVII столітті(0 балів);

Г) У другій половині ХІХ століття(1 бал).

Даний тест дозволить об’єктивно оцінити знання учнів і виявити їх сильні і слабкі сторони.

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ З ЛЕКЦІЙНИХ І СЕМІНАРСЬКИХ ТЕМ

ТВОРЧЕ навчально-методичне ЗАВДАННЯ.

Теми наукових повідомлень і рефератів:

1. Софістське тлумачення людини.

2. Сократ, як перший представник філософської антропології.

3. Вплив космоцентризму на сучасні течії філософії.

4. Місце людини в середньовічному теоцентризмі.

5. Людина-механізм у Р. Декарта.

6. Розуміння людини в Німецькій класичній філософії.

7. Роль І.Канта в становленні філософської антропології, як науки.

8. Антиморальність у Ф. Ніцше і А. Шопенгауера.

9. Функціональний і біологічний підхід у філософській антропології ХХ століття.

10.  Сучасні російські філософські антропологи. Їх погляди на людину.

Даний вид роботи більше підходить для студентів заочної форми навчання тому що вони потребують сильнішого упору на розвиток абстрактно мислення. А наукові повідомлення і реферати як раз дозволять  викласти на папір свої власні думки і одночасно показати знання і орієнтування в темі «Антропологія: людина у філософському вимірі».

АНОТАЦІЯ

Гавриленко В.С.  Антропологія: людина у філософському вимірі / Валерія Сергіївна Гавриленко // Навчальне забезпечення дисципліни. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова. – 2011.

Лекція з навчальної програми курсу «Філософія» для студентів вищих навчальних закладів.

Розглядається проблема людини в історичній періодизації філософії: від Античності до наших днів. Погляди кожної епохи зображені за допомогою опису поглядів її представників. Коротко викладені концепції Платона, Фоми Аквінського, Миколи Кузанського, Джона Локка, Іммануіла Канта, Макса Шелера та ін.

Лекція призначена для студентів вищих навчальних закладів нефілософських спеціальностей.

Лекция по учебной програмне курса «Философия» для студентов высших учебных заведений. 

Рассматривается проблема человека в исторической периодизации философии: от Античности до наших дней. Воззрения каждой эпохи изображены посредством описания взглядов нескольких ее представителей. Кратко изложены концепции Платона, Фомы Аквинского, Николая Кузанского, Джона Локка, Иммануила Канта, Макса Шелера и др.

Лекция предназначена для студентов высших учебных заведений нефилософских специальностей.

Lecture course on curriculum «Philosophy». The problem of human in historical philosophical periodization was considered: from Ancient time till our times. Views of each era were depicted by the description of each of its representative. The concept of Plato, Thomas Aquinas, Nicholas of Cusa, John Locke, Immanuel Kant, Max Sheler, and others were summarized.

The lecture is for students in higher education non-philosophical disciplines.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

56156. «Спортивний гороскоп» - рекомендовані комплекси вправ із урахуванням дати народження 168.5 KB
  Найголовнішим завданням є викликати в дітей потребу в щоденних заняттях фізичними вправами, але це не так вже й легко. Діти виявляють надзвичайну зацікавленість до різних гороскопів, таким чином зацікавити та спонукати учнів до занять фізичними вправами, можна, використавши «Спортивний гороскоп».
56158. Спорт – здоров’я, спорт – це сила, що дають всім дітям крила 58 KB
  Мета: вчити дітей здорового способу життя. Формувати здоров’язбережувальну компетентність, колектив власної родини, навички доброзичливого спілкування з людьми.
56159. Мої друзі, батьки і я – за здоровий спосіб життя 84.5 KB
  Хід заняття Вихователь: Сьогодні діти у нас не просто спортивна година, діти разом Мої друзі батьки і я за здоровий спосіб життя Всі хто прийшов сьогодні на спортивне свято хочуть бути здоровим. Ваші батьки діти сьогодні поруч.
56160. Мій улюблений спритний мяч. Розробка спортивного свята 44 KB
  Формування в звичок, що вчаться, здорового способу життя. Перевірити рівень теоретичних знань по історії розвитку ігор. Виховання морально-вольових якостей.
56161. Малі Олімпійські ігри 56 KB
  Геракл на честь одного із своїх подвигів 2 Від якого слова пішла назва стадіон і скільком стопам Геракла вона дорівнювала Геракл відміряв своїми стопами дистанцію для змагання на землі 600 і на цій дистанції 19227 м проводилися змагання з бігу стадій...
56162. ТАТО, МАМА ТА Я – СПОРТИВНА СІМ’Я 94 KB
  Ведучий: Ми від душі вітаємо і поздоровляємо всіх хто сьогодні вийшов на старт успіхів нашим командам і перемог Конкурс перший: Першими як і прийнято в кожній сімї в бій виходить сильна половина наші татусі.
56164. Мама, тато, я – спортивна сім`я 87 KB
  Завдання: активізувати спортивно-масову роботу серед учнів та їх батьків; зміцнювати здоров`я дітей та їх батьків засобами фізичної культури; розвивати спритність, кмітливість, організованість за допомогою рухливих ігор та естафет...