42943

Роль допоміжних учасників адміністративної процедури

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

На мою думку ця группа суб’єктів дуже важлива для адміністративного судочинства. При дослідженні ціеї теми я дійшов до висновку що группа субєктів які сприяють здійсненню процедури – спірна группа багато вченихадміністративістів називают цю группу по різному в окремих класифікаціях цієї группи немае як і единої думки по цьому питанню. В своїї роботі я намагався розкрити усі допоміжні суб’єкти їх права обов’язки адміністративноправові статуси та законодавчу базу якими вони регулуются та керуются. Суб’єкти адміністративних процедур...

Украинкский

2013-11-03

69.4 KB

7 чел.

Вступ

Я обрав цю тему, тому що вважаю, що роль допоміжних учасників адміністративної процедури дуже занижують у правовій літературі. На мою думку ця группа суб’єктів дуже важлива для адміністративного судочинства. Без багатьох з них неможлива нормальна работа судового аппарату, тим паче адміністративної процедури.

Ця тема актуальна останніми подіями та реформами законодавства. Наприклад появу судових розпорядників та служби судових розпорядників при ДСА; законодавчі проблемі зі статусом свідка; прогалини у сфері експертів та ін. Адміністративне судочинство було введене для захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Здавалося б, за таких умов при призначенні експертизи у справі позивачі повинні мати право не лише ознайомитися з ухвалою суду, а й оскаржувати її. Проте КАСУ не передбачена можливість оскарження ухвали про призначення судової експертизи. Аналіз теоретичних положень КАСУ про призначення і проведення експертизи та відповідальності допоміжних учасників при розгляді адміністративних справ свідчить про необхідність внесення до них змін. Це я і намагався розкрити в своїї курсовій роботі. При дослідженні ціеї теми я дійшов до висновку, що группа суб'єктів, які сприяють здійсненню процедури – спірна группа, багато вчених-адміністративістів називают цю группу по різному, в окремих класифікаціях цієї группи немае, як і единої думки по цьому питанню.

В своїї роботі я намагався розкрити усі допоміжні суб’єкти, їх права, обов’язки, адміністративно-правові статуси та законодавчу базу якими вони регулуются та керуются. Інколи с проблематикою та шляхами їх вирішення.

Субєкти адміністративних процедур

Так, основним критерієм поділу учасників на групи є спеціальна мета їхнього вступу в процес — для захисту своїх прав чи прав інших осіб. За одностайною позицією теоретиків юридичного процесу, організатори (лідируючі суб'єкти) процесу завжди забезпечують реалізацію "чужого інтересу", тобто інтересу суб'єктів основного реалізовуваних відносин. Через це первісне суб'єктів процесу варто поділити на організаторів (лідируючих суб'єктів) та учасників процесу. Відмінності правового статусу цих груп суб'єктів полягають у відповідно наявності чи відсутності владних повноважень.

КАС визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їхніх представників, що наділені правами і несуть певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Організаторів же (лідируючих суб'єктів) він визначає як суб'єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення в справі.

Група організаторів (лідируючих суб'єктів) неоднорідна. Істотне значення має відношення того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи. Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не тільки на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей щоб забезпечити провадження на інших стадіях: повноваження процесуального контролю, санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб'єктами, забезпечення виконання рішення. Таких організаторів учений пропонує називати проводом. Тому інші лідируючі суб'єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) в більшій чи меншій мірі залежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб'єкти наділені більшою свободою в примусовій реалізації владних повноважень по відношенню до зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лідируючі суб'єкти звертаються до проводу за санкціонуванням владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лідируючих суб'єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Нарешті всіх лідируючих суб'єктів можна віднести до складу учасників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій у переважній більшості випадків здійснюється із санкції проводу.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не визнає посадову особу, яка складає протокол про адміністративні правопорушення, особою, що бере участь у розгляді (вирішенні) справи. Хоча наукові дослідження вказують, що процесуальний статус такої посадової особи спрямований на підтримання обвинувачення правопорушника, і її належить визнати учасником стадії вирішення справи. У законодавчих актах деяких колишніх радянських республік цю ідею втілили в правових приписах. Статті 247, 248 Кодексу про адміністративні правопорушення Естонської Республіки від 01.08.1992. серед учасників провадження називають посадову особу, що склала протокол чи іншу посадову особу, що уповноважена на це. А те, що така особа є одночасно лідируючим суб'єктом попередніх стадій, заперечень не викликає.

У законодавстві України все ж таки відображена одночасна реалізація процесуальних функцій на стадії вирішення справи як лідируючими суб'єктами, так і проводом. На засідання Національної комісії з регулювання електроенергетики (проводу) можуть бути запрошені представники Мінпаливенерго та Антимонопольного комітету України, інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади (лідируючих суб'єктів), якщо при розгладі питань, винесених на засідання, необхідна їх участь.

Практика заперечує твердження про організацію певної стадії провадження тільки лідируючим суб'єктом. На кожній зі стадії можлива присутність принаймні двох суб'єктів, що провадять справу, - лідируючого суб'єкта та проводу. До прикладу, на стадії адміністративного (антидемпінгового) розслідування слухання проводяться лідируючим суб'єктом, тобто Міністерством економіки з питань європейської інтеграції. Але одночасно на цій стадії провід, тобто Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, може застосувати попередні антидемпінгові заходи.

Класифікація суб’єктів адміністративної процедури

Суб'єктів провадження потрібно розподілити на провід та учасників. А останніх - на лідируючих суб'єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи.

Провід. Суб'єктом процесу виступає орган управління в цілому (до прикладу, Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України). Процесуальні функції міністерства у провадженні виконуються його керівництвом, юридичним управлінням, іншими підрозділами. При цьому проводом у справі виступає заступник міністра. Саме його роботу належить вважати організаційно-правовою формою реалазції процесуальної функції проводу такої ланки адміністративного устрою, як міністерство.

Існує альтернативний підхід до організаційних форм виконання функцій проводу колективними суб'єктами. По-перше, функції можуть виконуватись відповідними стаціонарними підрозділами широкої функціональної компетенції. Вони здійснюють функції щодо регулювання відповідного напрямку діяльності громадян та юридичних осіб у певній сфері державного, комунального управління. По-друге, може створюватись спеціальний підрозділ з розгляду заяв (постійний чи тимчасовий, до прикладу, комісія). До такої комісії входять посадові особи функціональних підрозділів відповідної компетенції. Крім того, для розгляду окремих заяв (скарг) залучаються на разовій основі працівники інших підрозділів. Це здійснюється розпорядженням голови комісії (керівником органу). Тому голова комісії має бути за посадою керівником департаменту, тобто групи органів (підрозділів). Тільки тоді вони зможуть залучати працівників цих підрозділів.

При цьому функції проводу можуть покладатись не тільки на органи, від імені яких виступають їх керівні посадові особи. Забезпечувати провадження по адміністративній справі може також посадова особа, якій спеціально делегується таке право. Тому під проводом потрібно розуміти як органи, так і посадових осіб.

Провадження можуть, крім цього, обслуговувуватись підрозділами, посадовими особами різних суб'єктів адміністративного процесу. Функції проводу виконуються одним суб'єктом процесу, а безпосередня організація інших стадій провадження покладається на інші органи (посадових осіб).

Провід вчиняє процесуальні дії, які носять ключовий характер у ході певної стадії, що передує стадії вирішення справи. Як правило, саме провід призначає експертизу, витребує докази від зацікавлених осіб , зноситься із органами зарубіжних держав. У випадку, якщо судові або адміністративні органи однієї сторони міжнародного договору у зв’язку Із розглядом ними порушень митного законодавства і правил здійснюють запит цього, митна служба з другої сторони такого договору може уповноважити своїх службовців у якості експертів і свідків на таких судових чи адміністративних розглядах.

Однак, деякі процесуальні дії не можуть бути вчинені чи санкціоновані навіть проводом. Мова йде про обмеження прав і свобод громадян, що можуть застосовуватись винятково судом, або про заходи, що можуть вживатись винятково центральним апаратом системи певної служби. По-перше, адміністративне затримання. Воно застосовується в судовому порядку з метою: 1) припровадження особи до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи ії втечі після його вчинення; 2) запобігання незаконному в'їзду особи в країну чи затримання особи, до якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції; 3) застосування наглядових заходів виховного характеру до неповнолітнього або законне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу; 4) запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг. По-друге, в судовому порядку згідно із частиною 1 статті ЗО Конституції застосовується проведення огляду предметів у житлі чи іншому володінні особи. По-третє, винятково вищестоящим органом (центральним апаратом міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади) приймається рішення про продовження строків провадження (до прикладу, продовження термінів виконання рішення щодо земельного спору).

Дія принципу безпосередності в адміністративному процесі обмежена. Тому у посадових осіб, які здійснюють процесуальні повноваження проводу, є можливість передати їх іншим особам. Так, членові Кваліфікаційної комісії Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банківських установ у разі неможливості безпосередньої участі в роботі комісії дозволяється делегувати свій голос своєму заступникові відповідно до займаної посади.

Підвідомчість правових вимог (спорів). До відання різних ланок системи певного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади можуть відноситись різні правові вимоги, які вправі розглядати ці органи. Однак за загальним правилом, вища ланка вправі вирішувати всі вимоги, віднесені до компетенції нижчої ланки. При цьому рівнями адміністративного устрою є: 1) низовий орган (районний, міський, районний у місті). Від імені цього рівня виступають керівники органів цього рівня, а при децентралізації повноважень також і інші посадові особи; 2) вищі органи (обласний рівень); 3) рівень центрального апарату. На цьому рівні процесуальними повноваженнями наділяються посадові особи центрального апарату та його керівництво.

Критерії підвідомчості центрального апарату органу при вирішенні справ про накладення стягнень: складність справ, справи з великою кількістю учасників, епізодів протиправної діяльності, справи міжрегіонального характеру. При цьому підвідомчість може встановлюється для кожної окремої заяви. Наприклад, на постанову винесену керівником територіального органу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, працівниками центрального апарату та територіального органу комісії - за рішенням голови комісії - розглядають члени комісії, голова комісії.

Можлива зміна підвідомчості. Голова Держспоживзахисту та його заступники мають право (за клопотанням сторін і третіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, або з власної ініціативи) затребувати будь-яку справу, яка надійшла до територіального органу, для розгляду комітету, або передати справу на розгляд іншого територіального органу .

При цьому можна виділити посадову підвідомчість суб’єктів, що виконують функції проводу. Так, інспектор митного органу має право давати громадянину роз'яснення по суті, коли вимоги заявника задоволені; начальник управління або відділу відповідає на звернення, які не знайшли позитивного вирішення; Голова митного комітету і його заступники - дають відповіді на повторні звернення у разі відмови у задоволенні скарг. Однак основний обсяг правового регулювання зосереджений на підвідомчості вирішення справи по суті.

Неналежна або непідвідомча правова вимога підлягає передачі до розгляду іншого органу. Неналежна вимога передається іншій системі органів, а непідвідомча вимога - органу чи посадовій особі із тої ж системи . У зв'язку із цим виникає потреба у понятті "безпідставна передача розгляду заяви". При цьому відсутні процедури вирішення спорів про компетенцію між органами різних відомств.

Конфлікт з приводу компетенції органу може виникати між заявником і лідируючим суб'єктом. Підзаконні процесуальні нормативні акти деколи дають приклад закритого перелік) правових вимог, що підвідомчі органам системи даного відомства. Процедур вирішення даного конфлікту сьогодні немає.

Відвід. В якості засобу забезпечення об'єктивності розслідування і провадження в цілому посадова особа може бути відсторонена від здійснення повноважень за посадою".

Підставами для відводу є такі обставини: 1) Обставини, які можуть викликати їхню особисту зацікавленість у результатах проведення процесуальних дій ; 2) перебування у родинних зв'язках із зацікавленою особою; 3) зацікавленість родичів посадових осіб проводу у результатах процесуальних дій. 4) Перебування проводу у відносинах підлеглості чи начальства з особою, стосовно якої провадяться, дії та перебування у відносинах співучасті у правопорушенні.

Відвід може бути заявлено в будь-який час до прийняття проводом рішення (хоча є випадки, коли заява про відвід приймається тільки до початку стадії вирішення). Відвід повинен бути мотивований і викладений у письмовій формі до початку розгляду питання.

Посадова особа проводу, якій заявлено відвід, має право подати свої пояснення. Рішення про відвід (самовідвід) приймається більшістю членів проводу, які беруть участь у засіданні, таємно в нарадчій кімнаті, за відсутності члена, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується. Юридичний наслідок розгляду відводу полягає у призначенні іншого члена органу, а розгляд справи продовжується.

Зацікавлені особи та лідируючі суб'єкти. Зацікавленими особами визнаються сторони, треті особи, їх представники. В якості зацікавлених осіб можуть виступати індивідуальні та колективні суб'єкти права. Основна категорія індивідуальних суб'єктів - це громадяни. В науковій літературі процесуальний статус цих суб'єктів розроблений на вищому рівні.

Адміністративно-процесуальний статус громадянина.

У плані адміністративно-процесуального статусу громадянина виділяють:

1)  загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів адміністративних проваджень;

2) особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень;

3)  одиничний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для конкретного процесу при конкретних обставинах.

В якості елементів до складу адміністративно-процесуального статусу громадянина Тищенко М.М. відносить: а) адміністративно-процесуальні права; б) адміністративно-процесуальну правоздатність; в) адміністративно-процесуальну дієздатність; г) адміністративно-процесуальні свободи; д) адміністративно-процесуальні обов'язки; е) адміністративно-процесуальні законні інтереси.

Адміністративно-процесуальна правоздатність, як правило, зв'язана з реалізацією процесуальних прав громадян у конкретних правовідносинах. Але ряд адміністративно-процесуальних прав закріплені безпосередньо в джерелах права, безвідносно до конкретних правовідносин (прикладом такого права може слугувати право звернення до органів виконавчої влади за сприянням у реалізації суб'єктивних прав). Реалізовані відповідно до волевиявлення громадянина, вони породжують певні правовідносини. У зв'язку з цими правовідносинами у громадянина з'являються процесуальні права, зумовлені ними.

Через це доцільно виділяти загальну і спеціальну адміністративно-процесуальну правоздатність громадян. При цьому загальна правоздатність являє собою здатність усіх громадян мати загальні процесуальні права і нести загальні процесуальні обов'язки. Спеціальна адміністративно-процесуальна правоздатність - це здатність мати специфічні комплекси прав і обов'язків, зумовлених специфічним положенням окремих груп громадян.

Адміністративно-процесуальна дієздатність - це опосередкована нормами адміністративно-процесуального права здатність громадян реалізовувати, виконувати і набувати своїми діями права й обов'язки адміністративно-процесуального характеру при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності по конкретних адміністративних справах.

На адміністративно-процесуальну дієздатність впливають вік і стан здоров'я громадянина.

За загальним правилом адміністративно-процесуальна дієздатність громадян пов'язуються з досягненням ними 18-літнього віку. Однак не виключено, що окремі її елементи виникають з моменту початку навчання в школі.

У більшому обсязі адміністративно-процесуальна дієздатність виникає з 16-літнього віку, коли громадяни вступають у такого роду відносини в зв'язку з виконанням трудових функцій, можливістю стати учасником провадження по справах про адміністративні правопорушення і т.ін.

Тому Тищенко М.М. вважає доречним виділяти категорії повної та часткової адміністративно-процесуальної дієздатності громадянина.

Адміністративно-процесуальна дієздатність громадян може бути обмежена у зв'язку з такими факторами, як позбавлення громадянина волі, визнання громадянина недієздатним. Громадяни втрачають можливість вступати до певного кола адміністративних проваджень.

Адміністративно-процесуальні права поділяються на такі групи:

а)  права, пов'язані з можливістю провадження адміністративного процесу з ініціативи громадянина (право на подачу заяви);

б)   права, пов'язані з інформованістю громадянина про причини і мету залучення його до адміністративного провадження, порушеного з ініціативи інших суб'єктів. До таких прав варто віднести право на ознайомлення з матеріалами справи;

в)  права, що дозволяють громадянину впливати на хід і результати адміністративного провадження (права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання і т.ін.);

г)  права, пов'язані з можливістю оскарження громадянином процесуальних і завершальних рішень лідируючих суб'єктів і проводу.

У залежності від можливості особистого здійснення громадянином адміністративно-процесуальних прав виділяють: а) права, реалізовані громадянином самостійно; б) права, реалізацію яких відповідно до закону громадянин делегує іншим особам (наприклад, представникам).

З урахуванням викладеного, під суб'єктивним адміністративно-процесуальним правом громадянина розуміють закріплену в адміністративно-процесуальних нормах можливість робити у встановлених ними межах конкретні дії, реальність яких гарантується зобов'язаними суб'єктами, що несуть стосовно громадян певні процесуальні обов'язки, а також можливість домагатись від зазначених суб'єктів здійснення необхідних дій з метою користування соціальними благами для задоволення особистих чи суспільних інтересів.

Адміністративно-процесуальні свободи. Найважливішим моментом, що дозволяє відокремити категорію «свободи» у юридичному значенні від категорії «права», в загальній теорії права називають характер дій громадянина, можливість їх вчиняти у певних сферах за своїм розсудом, самому визначати лінію поведінки.

З огляду на це, адміністративно-процесуальна свобода це гарантована державою, органами місцевого самоврядування можливість вибору громадянином певної поведінки та реалізація такого вибору в рамках відповідних прав і обов'язків громадян в адміністративному процесі, недоторканність сфер діяльності й особистого життя громадянина з боку державних органів, посадових осіб та інших суб'єктів адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальні обов'язки — це встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках — і іншими суб'єктами, міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян.

Адміністративно-процесуальні законні інтереси мають такі властивості: виникають у зв'язку з адміністративно-процесуальною діяльністю; не ущемляють при цьому інтереси інших суб'єктів процесу; пов'язані у відповідних випадках із конкретними процесуальними обов'язками лідируючих суб'єктів і проводу.

Виділяють два рівні законних інтересів громадян. У якості загального законного інтересу громадян виступає досягнення юридичне значимого результату. Персоніфікованими законними інтересами є інтерес громадянина в установленні конкретних фактів, які доводять, обґрунтовують його позиції.

Тому адміністративно-процесуальні законні інтереси - це дозволені прагнення громадянина до певної користі в межах його суб'єктивних адміністративно-процесуальних прав, обов'язків і свобод, а також: процесуальних обов'язків інших суб'єктів процесу та процесуальної регламентації його ходу.

До колективних суб'єктів права як зацікавлених осіб відносять різного роду юридичних осіб. Причому процесуальна правоздатність у юридичних осіб не збігається і не випливає з матеріально-правової правоздатності. Наприклад, в антидемпінговому провадженні заявником (національним товаровиробником) виступає не окреме підприємство, а група українських товаровиробників, сукупне виробництво яких складає понад 50% загального обсягу виробництва подібного товару.

До прав зацікавлених осіб належить віднести:

1. Право ознайомлюватись із матеріалами справи, окрім тих, що мають обмежений доступ. До таких матеріалів відносять службові документи лідируючого суб'єкта конфіденційні матеріали. Конфіденційний характер інформації має бути визнаний лідируючим суб'єктом чи проводом. Інформація може бути визнана конфіденційною, якщо її розголошення може завдати шкоди зацікавленій особі, що її надала, або/та іншим учасникам процесу. Лідируючий суб'єкт може відмовити у доступі до конфіденційної інформації у разі встановлення, що особа розголосила конфіденційні дані.

Право на ознайомлення з матеріалами перевірки варто визнати одним з найважливіших процесуальних прав громадянина. Тищенко М.М. вважає правомірним обґрунтовувати дану процесуальну можливість конституційним положенням про те, що кожен громадянин вправі знайомитися в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах І організаціях Із відомостями про себе, що не є державною чи іншою захищеною законом таємницею, а також про гарантованість права збирати і використовувати інформацію (ст.ст. 32, 34 Конституції України).

Серед правових можливостей, що випливають із даного права, варто закріпити можливість робити необхідні витяги з матеріалів справи, а також одержання копій конкретних документів. Правда існують виправдані винятки з права на копіювання матеріалів справи: не дозволяється знімати копії з підроблених документів.

Принцип адміністративного процесу про обмеженість доступу до матеріалів справи проявляється в тому, що передбачається можливість знайомитися тільки із заявою про порушення справи".

2. Право наводити докази.

3.  Право запрошувати експертів та надавати експертні висновки.

4. Право подавати клопотання, усні та письмові пояснення (заперечення), заяви.

Всі інші права тісно пов'язані з правом громадянина на заяву клопотання. На думку Тищенко М.М., варто виділити такі види клопотань: а) про можливість брати участь у перевірці поданої скарги; б) про присутність при розгляді заяви чи скарги; в) про приєднання додаткових матеріалів; г) про здійснення запиту додаткових матеріалів; д) про проведення додаткових перевірочних дій за заявою чи скаргою; е) про відвід лідируючого суб'єкта чи проводу.

5.  Право заперечувати проти клопотань інших зацікавлених осіб. Деколи в нормативних процесуальних актах не вказується, кому адресувати коментарі до процесуальних документів на стадіях, що передують стадії вирішення справи. Очевидно, їх належить адресувати проводу.

6.  Право на участь у процесуальних діях, що провадяться лідируючими суб'єктами (зокрема, складання акта про правопорушення, в тому числі у слуханнях, що проводяться на стадії розслідування). При цьому право на присутність на засіданні не завжди означає право на участь у оцінці доказів по справі нарівні з лідируючими суб'єктами. За особою може визнаватись лише право на дачу усних пояснень, які є суто джерелами доказування.

7. Право на оскарження рішення.

Обов'язками зацікавлених осіб є:   1) добросовісно користуватись належними їм правами; 2) вчасно надавати лідируючому суб'єкту необхідну інформацію; 3) як в юрисдикційних, так і позитивних провадженнях передбачається деколи обов'язок присутності на стадії вирішення справи. Як правило, це має місце у тих випадках, коли докази свідчать не на їх користь. Наприклад, якщо висновок або акт інспекційного обстеження свідчать про неможливість видачі ліцензії, заявнику надсилається запрошення на засідання ліцензійної комісії". При цьому такий обов'язок може стосуватись також і лідируючих суб'єктів. Так при розгляді Комісією з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України, в Автономній республіці Крим, обласних Київських і Севастопольських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю явка представника цих органів, що вніс подання, може бути визнана обов'язковою.

Відповідальність зацікавлених осіб за невиконання обов'язків: 1) прискорене прийняття завершального рішення по суті справи, що є менш сприятливе для зацікавленої особи (якщо зацікавлена особа ухиляється від співпраці з лідируючим. суб'єктом - не дає доступу до інформації, не надає її у встановлені строки, перешкоджає розслідуванню).

Сторони (відповідач і заявник). Заявником є особа, яка подала заяву, орган (посадова особа) що вносить подання про порушення законодавства. Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи. Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути залучена інша особа, лідируючим суб'єктом приймається процесуальне рішення про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів. Особа, що не брала участі у справі, позбавляється права на звернення з вимогами, аналогічними до тих, що були розглянуті стосовно того ж предмета. Однак якщо особу належним чином не повідомили про розгляд цікавої для нього справи, то, очевидно, він не втрачає цього права.

Треті особи. Третіми особами є ті особи, якщо рішення у справі може вплинути на права та обов'язки цих осіб щодо сторін, або може суттєво зачепити їх права та охоронювані законом інтереси, незалежно від їх відносин зі сторонами.

Треті особи можуть виступати у справі на боці заявника або на боці відповідача як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторін, або з ініціативи лідируючого суб'єкта. Очевидно, виступ на боці сторони означає, що треті особи не можуть заявляти вимоги, які йдуть врозріз із вимогами сторони'.

Треті особи можуть вступати до справи одночасно зі сторонами. Так, в адміністративному провадженні антимонопольних справ передбачається, що третя особа має право одержати розпорядження про початок розгляду справи, але можуть бути залучені і після цього.

Права третіх осіб: 1) одержувати всі проміжкові процесуальні документи; 2) брати участь у процесуальних діях.

Важливим для практики є питання про розмежування процесуальних статусів сторін і третьої особи. Таке питання виникає у позитивних провадженнях по заявах із вимогою визнати (надати) певне суб'єктивне право. Надання такого права може викликати заперечення у осіб, які мають матеріально-правовий інтерес у правовідносинах, що можуть бути започатковані, змінені, припинені на основі адміністративного рішення. Зацікавлену особу слід розглядати стороною, якщо при одержанні інформації про адміністративне провадження, вона має матеріально-правові підстави висунути аналогічну до заперечуваної правову вимогу. Якщо ж особа таких матеріально-правових підстав не має, то їй потрібно надати можливість захищати вже належні йому матеріальні суб'єктивні права від можливих невигідних наслідків прийняття адміністративного рішення. Такий висновок підтверджується законодавством. Так, особи, зацікавлені у неодержанні заявником державної охорони права на сорт рослин, набувають статус третьої особи. Тобто вони одержують право висувати заперечення проти правової вимоги заявника, знімати це заперечення чи залишати його.

їх представники. Процесуальні права юридичної особи є одночасно правами її представника. Інша справа, що обсяг прав представника по довіреності цілком не збігається з процесуальними правами юридичної особи. А права представника фізичної особи, як правило, цілком збігають за обсягом із правами довірителя. Повноваження представника юридичної особи мають бути оформлені довіреністю (в тому числі і для підписання протоколу про правопорушення). Довіреність від фізичної особи має бути підписана такою особою і не потребує нотаріального посвідчення. Підпис посадової особи, якщо зацікавленою особою є юридична особа, має бути скріплено печаткою.

В адміністративному процесі розглядаються справи, насичені складним у фаховому відношенні фактичним складом. Тому зацікавленим особам потрібен не стільки юридичний порадник, скільки порадник із фахових питань. Прикладом останнього є представник у справах інтелектуальної власності. При цьому представником сторони у справі інтелектуальної власності, що проживає чи має постійне місцезнаходження поза межами України, може бути лише патентний повірений. Призначення представника зацікавленою особою може бути скасоване такою особою або її правонаступником шляхом подання до лідируючого суб'єкта заяви у письмовій формі.

Права представника: підписувати процесуальні документи (зокрема, протокол вилучення документів); давати пояснення або зауваження (при складенні акта про правопорушення) , викладати мотиви своєї відмови від підпису документу; право бути заслуханим; надавати докази; заявляти клопотання; оскаржувати рішення по справі; висловлюватися рідною мовою і користуватися послугами перекладача.

Захисник. Він володіє процесуальними повноваженнями, які не є похідними від повноважень зацікавленої сторони. Адвокат, на відміну від особи, яку він представляє, одержує доступ до конфіденційної інформації при захисті національного товаровиробника" . Процесуальний статус захисника варто відрізняти від статусу представника. Процесуальний статус останнього похідний від статусу особи, яку він представляє. Він одержує винятково ті права, які визнаються за іноземцем, який може представляти аргументи проти свого вислання, оскаржувати рішення про висилку .

Лідируючі суб’єкти. В якості лідируючого суб'єкта може виступити: 1) один із членів органу, який на стадії вирішення справи виконує роль проводу; 2) підрозділ органу, що виконує функції проводу; 3) тимчасові органи (комісії з розслідування).

Функції лідируючого суб'єкта можуть виконуватись представниками громадськості. До прикладу, на стадії порушення провадження, фактична перевірка обставин справи може проводитись позаштатними співробітниками ДАІ, на вимогу яких водії транспортних засобів зобов'язані зупинятись, подавати для перевірки посвідчення, реєстраційні документи.

Основними правами лідируючих суб'єктів є: 1) право брати письмові та усні пояснення у осіб, причетних до обставин, які з'ясовуються; 2) право одержувати документи і матеріали; 3) право оглядати місця, пов'язані з фактами по справі; 4) право робити контрольні виміри; 5) право допускати осіб до участі у провадженні. Так, при великій кількості потенційних зацікавлених осіб, а значить, учасників провадження, законодавство вводить обмеження у залученні їх усіх до справи. Зацікавленими особами - учасниками провадження є тільки ті особи, які повідомили лідируючому суб'єкту про свою зацікавленість в участі у розгляді справи та беруть активну участь у такому розгляді шляхом подання. Допуск таких осіб до участі здійснюється лідируючим суб'єктом у формі повідомлення про порушення справи.

Лідируючі суб'єкти набувають статусу зацікавленої особи на стадії вирішення справи, їм надані процесуальні гарантії, тотожні з тими, що надаються таким особам, зокрема, право на повідомлення про час, місце і день засідання проводу (Міненерго, Антимонопольний комітет повідомлялися про дату засідання Національної комісії з регулювання електроенергетики наряду із особами-ініціаторами провадження ), право заявляти відвід. Однак і на попередніх стадіях юридичними нормами визнається, що ці суб'єкти мають правомірну зацікавленість у результатах вирішення справи. Тобто якщо у зацікавленої особи є правомірна позиція, то у лідируючого суб'єкта правомірна зацікавленість.

Особи, що сприяють розгляду. В якості таких осіб забороняється залучати осіб, які мають особисту зацікавленість у справі. До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатись посадові особи митних органів, якщо є обставини, які можуть викликати їх особливу зацікавленість у результатах розслідування.

Представники суб’єктів публічної влади. Учасником із особливим статусом є працівник підрозділу органу, що розглядає справу. Такий учасник не займає самостійної позиції по справі, не вправі вчиняти процесуальні дії, він не організує хід провадження на стадії розслідування, їх першим різновидом є загальний представник з матеріальних та процесуальних питань. Працівник управління правозастосування надає правову допомогу проводу в дотриманні процедури провадження у справі, бере участь у дослідженні доказів, подає проводу свої пропозиції відносно дотримання законодавства та винесення рішення." Другим різновидом представника публічних інтересів є спеціальний представник. При надходженні звернення працівники функціональних підрозділів перевіряють викладені у заяві факти .

На стадії розслідування вони одержують від зацікавлених осіб докази, складають попередні висновки і вносять їх на вирішення проводу. На стадії вирішення працівник профільного функціонального підрозділу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку бере участь у дослідженні доказів, висловлює свої міркування, забезпечує документальне оформлення прийнятого рішення (до підписання акта розслідування членами комісії з розслідування він розглядається і погоджується юридичним і кадровим підрозділами); доводить до відома про прийняте рішення зацікавлених осіб. У деяких справах по державно-службових відносинах в якості представника публічних інтересів може виступати керівник працівника, що, до прикладу, атестується .

Законодавство зарубіжних країн теж розмежовує в адміністративному процесі групу органів, що зацікавлені у результатах вирішення справи (лідируючі суб'єкти), та групу органів, що дають висновки по справі (представники публічних інтересів). Так ст.ст. 3.18. та 3.23. Акта з питань загального адміністративного права Нідерландів розрізняють два поняття: "зацікавлені адміністративні органи" та "адміністративні органи - консультанти". На відміну від зацікавленого адміністративного органу, орган-консультант не надсилає проводу заперечення з приводу заяв, клопотань інших зацікавлених осіб. Цей орган надсилає свої безсторонні висновки по таких зауваженнях і клопотаннях.

Представники суспільних інтересів. У прийомі громадян за їх згодою можуть брати участь на громадських засадах юристи, педагоги, журналісти і представники місцевого самоврядування. Представники громадськості інформуються про засідання через повідомлення в пресі, радіо, телебачення.

Спеціалісти. До таких відносять фахівців недержавних організацій, які діють у сфері, що зазнає індивідуального правового регулювання (до прикладу, фахівці саморегулівних організацій).

Ще одним різновидом спеціалістів є фахівці, які одночасно викладають свої міркування щодо юридичної кваліфікації обставин. Участь таких фахівців необхідна для отримання обґрунтованих оцінок і висновків щодо правомірності дій посадових осіб, стосовно яких призначене службове розслідування.

Експерт. Експертиза може проводитись експертом спеціальної установи, окремими експертами, експертними комісіями. Так, в антимонопольному законодавстві передбачається надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії тільки за наявності висновку комісії з числа незалежних експертів із позитивною оцінкою наслідків таких дій'.

До прав експерта належать: 1) право вимагати надання йому для ознайомлення матеріали справи, що стосуються предмета експертизи, якщо це необхідно для дачі висновку; 2) право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або немає необхідних знань для виконання експертизи; 3) право клопотати про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку; 4) ставити зацікавленій особі, свідку питання, які відносяться до предмета експертизи, бути присутнім при вирішенні справи. Виникає питання, чому Держмитком не визнає права ставити питання особі, що склала протокол чи інший процесуальний документ.

До обов'язків експерта відносять: 1) обов'язок нести відповідальність за відмову від дачі висновку без поважних причин; 2) обов'язок нести відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом".

Свідок, Свідок - це особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі.

Свідок бере участь у виняткових випадках. Державний службовець як неупереджений суб'єкт права в односторонньому порядку фіксує обставини справи. Однак варто передбачити ширше залучення свідків до фіксації обставин, які виявляються лідируючими суб'єктами. Цікавим є поєднання статусу свідка та зацікавленої особи. Так, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету отримують пояснення будь-яких осіб, які не є учасниками по справі) за їх клопотанням. А в іншому випадку закон визначає коло таких зацікавлених свідків. Національні комісії з регулювання природних монополій при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, подану об'єднаннями споживачів, суб'єктами природних монополій, іншими зацікавленими особами. При цьому не ставиться питання про допуск до провадження такого зацікавленого свідка. До прикладу, на особистий прийом громадяни можуть приходити з родичами, іншими, за бажанням особами, які мають безпосереднє відношення до питань, що порушуються у заяві такого громадянина. При цьому термін "свідки" рідко вживається через те, що переважна більшість незацікавлених осіб одержують інформацію в силу свого суспільного становища. Мова, перш за все, йде про службових осіб. А от щодо громадян, то справді варто вживати термін свідки.

До обов'язків свідка відносять: 1) з'явитись за викликом лідируючого суб'єкта чи проводу; 2) дати правдиві пояснення; 3) повідомити відомі йому обставини по справі і відповісти на поставлені запитання".

Перекладач. Згідно зі статтею 37 проекту Кодексу загальних адміністративних процедур, цей учасник провадження залучається лідируючим суб'єктом (проводом) на прохання зацікавленої особи, що не володіє мовою, якою ведеться провадження по справі, або за власною ініціативою в інтересах забезпечення повного та точного перекладу, який йому доручено.

Допоміжні учасники адміністративної процедури

Спеціалісти. До таких відносять фахівців недержавних організацій, які діють у сфері, що зазнає індивідуального правового регулювання (до прикладу, фахівці саморегулівних організацій).

Ще одним різновидом спеціалістів є фахівці, які одночасно викладають свої міркування щодо юридичної кваліфікації обставин. Участь таких фахівців необхідна для отримання обґрунтованих оцінок і висновків щодо правомірності дій посадових осіб, стосовно яких призначене службове розслідування.

Експерт. Експертиза може проводитись експертом спеціальної установи, окремими експертами, експертними комісіями. Так, в антимонопольному законодавстві передбачається надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії тільки за наявності висновку комісії з числа незалежних експертів із позитивною оцінкою наслідків таких дій'. 3

До прав експерта належать: 1) право вимагати надання йому для ознайомлення матеріали справи, що стосуються предмета експертизи, якщо це необхідно для дачі висновку; 2) право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або немає необхідних знань для виконання експертизи; 3) право клопотати про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку; 4) ставити зацікавленій особі, свідку питання, які відносяться до предмета експертизи, бути присутнім при вирішенні справи. Виникає питання, чому Держмитком не визнає права ставити питання особі, що склала протокол чи інший процесуальний документ.

До обов'язків експерта відносять: 1) обов'язок нести відповідальність за відмову від дачі висновку без поважних причин; 2) обов'язок нести відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом".

Свідок, Свідок - це особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі.

Свідок бере участь у виняткових випадках. Державний службовець як неупереджений суб'єкт права в односторонньому порядку фіксує обставини справи. Однак варто передбачити ширше залучення свідків до фіксації обставин, які виявляються лідируючими суб'єктами. Цікавим є поєднання статусу свідка та зацікавленої особи. Так, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету отримують пояснення будь-яких осіб, які не є учасниками по справі) за їх клопотанням. А в іншому випадку закон визначає коло таких зацікавлених свідків. Національні комісії з регулювання природних монополій при прийнятті рішень щодо такого регулювання враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, подану об'єднаннями споживачів, суб'єктами природних монополій, іншими зацікавленими особами. При цьому не ставиться питання про допуск до провадження такого зацікавленого свідка. До прикладу, на особистий прийом громадяни можуть приходити з родичами, іншими, за бажанням особами, які мають безпосереднє відношення до питань, що порушуються у заяві такого громадянина. При цьому термін "свідки" рідко вживається через те, що переважна більшість незацікавлених осіб одержують інформацію в силу свого суспільного становища. Мова, перш за все, йде про службових осіб. А от щодо громадян, то справді варто вживати термін свідки.

До обов'язків свідка відносять: 1) з'явитись за викликом лідируючого суб'єкта чи проводу; 2) дати правдиві пояснення; 3) повідомити відомі йому обставини по справі і відповісти на поставлені запитання".

Перекладач. Згідно зі статтею 37 проекту Кодексу загальних адміністративних процедур, цей учасник провадження залучається лідируючим суб'єктом (проводом) на прохання зацікавленої особи, що не володіє мовою, якою ведеться провадження по справі, або за власною ініціативою в інтересах забезпечення повного та точного перекладу, який йому доручено.

Такі суб’єкти зазначаются у статті 62 КАС (Кодекс Адміністративного Судочинства України) . Учасниками адміністративної процедури, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.

Секретар судового засідання

  Це службова особа, яка веде протокол судового засідання та виконує деякі функції із забезпечення розгляду відповідних судових справ. Згідно з Інструкцією з діловодства (затв. Мін'юстом України 18.ІІІ 1997) на С. с. з. покладаються: виконання необхідної роботи під час прийому суддею гр-н (підготовка листів, повісток тощо); виклик учасників процесу і свідків; складання і вивішування списків справ, призначених до розгляду в судовому засіданні; перевірка явки осіб, які викликалися у суд. засідання, та зазначення на повістках часу перебування їх у суді; ведення протоколів розпорядчих і суд. засідань; оформлення справ після їх розгляду; ведення журналу суд. засідань; виписування викон. листів у справах, за якими судом допущено негайне виконання рішень;  виклик засідателів і облік їх роботи;  виконання ін. роботи за дорученням голови суду, судді, зав. канцелярії.
  
У адміністративних процедурах С. с. з. бере участь у суд. засіданні по розгляду справ. Ст. 63 КАС України покладає на нього обов'язок перевіряти явку учасників процесу і доповідати суду, хто з викликаних у справі осіб з'явився у суд. засідання, чи вручені повістки і повідомлення тим, хто не з'явився та які причини їх неявки. С. с. з. складає і підписує разом із суддею протокол про кожне суд. засідання у справі, а також про кожну окрему процедурну дію, вчинену поза постійним місцем засідання суду першої інстанції.
  
Забезпечує об'єктивність і неупередженість участі в процесі С. с. з., є право на його відвід (самовідвід), за наявності підстав за ЦПК України і КПК України: коли він особисто, безпосередню чи опосередковано заінтересований у результаті справи; коли він є родичем сторін чи ін. осіб, які беруть участь у справі; коли він перебуває в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; коли будуть встановлені ін. обставини, що викликають сумнів у його безсторонності. Питання про відвід вирішується суддею (судом) із заслуховуванням особи, якій заявлено відвід за її бажанням, та думки про це осіб, котрі беруть участь у справі.

Судовий розпорядник

Ця особа регулюється статтею 64 КАС України, та тимчасовим положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності.

До участі в адміністративній процедурі головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

Функції судового розпорядника:

1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників адміністративного процесу;

2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3) слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

4) приймає від учасників адміністративного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) запрошує до зали судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7) виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.

У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

На посаду судового розпорядника призначається особа, яка має повну або    базову вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра,  без вимог  до стажу роботи. Судові  розпорядники забезпечуються спеціальним форменим одягом,  зразки  якого  затверджуються  Головою  ДСА  України   за погодженням з Радою суддів України.

Свідок

   На жаль, норми чинних сьогодні як КУпАП, так і Кодексу адміністративного судочинства України не містять поняття «свідок». У ст. 272 КУпАП лише зазначено, що як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, та які підлягають установленню по даній справі. У ст.65 КАСУ також зазначено, що «як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з’ясувати у справі». Аналогічно і ст. 50. ЦПК України зазначає, що «свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи». Відповідно до ст. 68 КПК України свідком є будь-яка особа, стосовно якої є дані, що їй відомі обставини кримінальної справи.

Свідок – це особа, яка володіє як очевидець або в силу інших причин відомостями про факти, що підлягають встановленню й оцінці в адміністративно-деліктному процесі.

Під свідком науковці та законодавець розуміють кожну особу, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи або їх належить з’ясувати у справі. Таким чином, свідком можуть бути потерпілий, поняті, очевидець, родичі осіб, що беруть участь у справі, інші особи. Водночас, норми ч.2 ст. 65 КАСУ визначають, що не можуть бути допитані як свідки:

– недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на

лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні

або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для

справи, або давати з цього приводу показання;

– представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах –

про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

– священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

– професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

– інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їх згоди.

У цьому зв’язку, до даного переліку суб’єктів слід додати і психолога, якому стала відома інформація під час надання ним відповідних послуг.

Доречно зазначити, що нормами ч. 3 ст. 65 КАСУ передбачено, що фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб).4

У той же час, в якості свідків можуть бути викликані працівники правоохоронних органів, міліції, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці, які виконували обов’язки щодо охорони громадського порядку стосовно обставин, спричинених затриманням ними правопорушника, його поведінки в минулому, тощо.5

Особа стає свідком у проваджені в таких випадках:

а) якщо протокол про адміністративне правопорушення складається на місці його вчинення і дані про свідка заносяться до протоколу, то процесуальний статус свідка особа буде мати з моменту підписання протоколу;

б) якщо особа викликається в якості свідка в орган (до посадової особи), в проваджені якої знаходиться справа – з моменту отримання офіційного повідомлення про це;

в) в орган (до посадової особи) за власним бажанням з’являється особа, відомості про яку даній посадовій особі не було відомо. У такому випадку особа стає свідком з моменту подачі заяви з наміром дати показання.

Аналізуючи правовий статус свідка, як учасника провадження в справах про адміністративне правопорушення, зазначимо, що законом не встановлено ніяких вимог до свідка як до процесуальної особи. Так, норми КУпАП не визначають зокрема вимог щодо віку свідка, що уможливлює опитування в якості свідка малолітньої або неповнолітньої особа з урахуванням їх розвитку, сприйняття навколишньої дійсності та у присутності їх законних представників. У той же час, норми п.1 ч.1 ст.65 КАСУ визначають, що не можуть бути свідками недієздатні особи, а норма ч. 2 ст. 50 КАСУ до дієздатних осіб відносить фізичних осіб, яким виповнилося шістнадцять років. Малолітню або неповнолітню особу можна залучати до справи як свідка тільки у випадку, коли її свідчення мають суттєве значення в справі про адміністративні правопорушення. Важливого значення при цьому набуває вирішення питання про необхідність залучення до справи психолога або педагога.  Необхідно звернути також увагу і на фізичний та психологічний стан свідка. Разом з тим, наявність у людини окремих психічних розладів або фізичних відхилень не означає, що дана особа не може виступати як свідок. Головне, щоб свідок був здатним правильно оцінювати події, які відбуваються навколо нього, і надати про них свідчення, як самостійно, так і за допомогою перекладача.

Адміністративно-правовий статус свідка як особи, що сприяє провадженню в справі про адміністративні правопорушення, складається із законодавчо закріплених суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Так у ст. 272 КУпАП зазначено, що свідок зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання. Зрозуміло, що виклик свідка до відповідного органу (посадової особи) відбувається незалежно від його волі, але сучасне адміністративне законодавство не містить норм, які б зобов’язували свідків давати показання по справі, рівно як і норм, що забороняють під страхом правового покарання давати завідомо неправдиві показання, що, на думку деяких науковців, обумовлено незначним степенем суспільної небезпеки адміністративних правопорушень. 6

У той же час, необхідно звернути увагу на те, що у ч. 5 ст. 65 КАСУ зазначено, що свідки зобов’язанні прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі їм обставини. У разі неможливості прибуття за викликом суду, свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд (ч. 6 ст. 65 КАС). Категоричність законодавця міститься і в ч.8.ст.65 КАСУ, вказуючи, що за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність. Адміністративне законодавство не закріплює також і підстав та порядку виклику свідків, а також місця і порядку проведення опитування, що викликає низку проблем та ускладнює провадження в справі про адміністративне правопорушення, а отже потребує законодавчого врегулювання. Найчастіше на практиці при підготовці справи про адміністративне провадження до розгляду застосовують порядок виклику і допиту свідка, передбачений кримінально-процесуальним законодавством.

Поряд з обов’язками свідок наділений і відповідними правами. Так, у ч. 3 ст.269 КУпАП закріплено, що потерпілий може бути допитаний як свідок у порядку, передбаченому ст. 272 КУпАП, з чого випливає висновок, що на свідка поширюються і права потерпілого: давати пояснення рідною мовою, у разі не володіння мовою, якою ведеться провадження; користуватися безоплатними послугами перекладача; давати пояснення в усній або в письмовій формі; користуватися письмовими записами. 7

Вищенаведене дає змогу зробити висновок, що адміністративно-правовий статус свідка як учасника проваджень в справі про адміністративне правопорушення є системним поняттям, що включає в себе суб’єктивні права та юридичні обов’язки, а також його відповідальність за їх невиконання. Тоді як важливими особливостями адміністративно-правового статусу свідка в провадженні у справі про адміністративне правопорушення є: наявність у суб’єкта, уповноваженого здійснювати адміністративне провадження підстав, що вказаній особі відомі будь-які обставини, що мають відношення до справи; відсутність у свідка юридичного інтересу у справі; здатність правильно сприймати обставини, що підлягають з’ясуванню у справі, і давати про них показання; в момент виклику особи для дачі показань як свідка, письмово або усно їй повинні бути повідомлені всі передбачені законом права і обов’язки, а також зроблене попередження про відповідальність за їх невиконання.

Експерт

Експерт — особа, що володіє спеціальними знаннями, яку залучають слідчі органи для проведення експертизи. Процесуальним законодавством визначені підстави і умови проведення експертизи, права і обов'язки експерта.  Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому КАС, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду,  який оформлюється ухвалою.  Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи. Експерт невідкладно повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.8

Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процедурних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Він  може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою. Бо за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.9

Експерт у разі необхідності або прохання суду, може проводити судову експертизу. Судова експертиза – це дослідження експертом на підставі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, яка знаходиться у провадженні органів дізнання, досудового слідства або суду (стаття 1 Закону України “Про судову експертизу”). Судова експертиза – це самостійна процедурна форма перевірки існуючих доказів та здобуття нових. Судові експертизи можна класифікувати за організаційно-процесуальними, науково-методичними та іншими підставами. Все залежить від того, які практичні завдання ставляться, і кому доручається їх вирішення. Прийнятий і введений в дію з 1 вересня 2005 р. Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ) значно розширив правове регулювання спеціальних знань і судової експертизи як однієї з основних процесуальних форм їх використання в адміністративному судочинстві. У главах КАСУ “Учасники адміністративного процесу” (5) та “Докази” (6) розділу ІІ, а також розділі ІІІ “Провадження в суді першої інстанції” (ст. 66, 69, 81-85, 92, 129, 131, 148, 150, 156, 165) розглядуються питання призначення і проведення експертиз. Джерелом доказів в адміністративному судочинстві є і висновки експертів. Висновки експертів в адміністративному судочинстві застосовується не так часто як в кримінальному процесі, оскільки значна частина даних адміністративних справ пов’язані з оскарженням правових актів. Головним призначенням експертизи в адміністративному судочинстві є якісна оцінка спеціалістом з урахуванням вимог законодавства обставин справи, розуміння і оцінка яких виходить за межі обов’язкових знань судді адміністративного суду. Відповідно до ч. 2 ст. 81 КАСУ такими знаннями є спеціальні знання в області науки, мистецтва, техніки, ремесла. Позиції законодавця щодо обставин призначення експертизи в інших видах судочинства і провадження у справах про адміністративні правопорушення відрізняються (див. ст. 75 КПК і ст. 273 КпАП). В адміністративному законодавстві немає чітко визначених обставин, коли має бути призначена експертиза. Після відкриття провадження в адміністративній справі суддя проводить підготовку справи до судового розгляду. Визнавши необхідним проведення у справі експертизи, суддя виносить ухвалу про призначення експертизи, яка є процесуальною підставою для її проведення. Структура такої ухвали звичайна: вона складається з трьох частин – увідної, описової і резолютивної. Проте перелік необхідних відомостей, які вказуються в ухвалі, не є вичерпним. Ухвала про призначення судової експертизи повинна містити відомості про роз’яснення експертові його прав і обов’язків, про попередження експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Для полегшення роботи суду щодо правильного визначення завдань експертизи і формування питань, які виносяться на експертизу, наказом Міністерства юстиції України затверджені Науково-методичні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз, а також видані спеціальні посібники, які визначають завдання, що вирішуються за допомогою окремих видів експертиз, орієнтовний перелік питань, об’єкти і матеріали, які повинні надаватися для проведення експертизи. В окремих категоріях спорів питання, які ставляться перед експертами, визначаються судовою практикою. Враховуючи значущість висновків експерта при розгляді справ в адміністративному суді, законодавець визнав, що здійснення експертної діяльності ґрунтується на законодавчо закріплених принципах, основними з яких є компетентність, незалежність і об’єктивність осіб, які проводять експертизу, відповідність їх вимогам чинного законодавства, відповідальність за достовірність і обґрунтованість експертних висновків тощо. Слід зазначити, що ч. 3 ст. 81 КАСУ встановлює, що особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експертові. Це нове правило, яке стосується вибору експерта для вирішення питань, що вимагають застосування спеціальних знань. Ні у кримінальному, ні в господарському, ні в інших видах судочинства особи, які беруть участь у справі, не мають таких прав. 10

Ст. 66 КАСУ визначає основні принципи процесуального положення і правовий статус експерта в адміністративному процесі, що повністю відповідають вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу”. У вищезгаданій статті вказуються всі права експерта, пов’язані з дослідженням матеріалів справи, оплатою виконаної роботи і викликом до суду. Положеннями ст. 66 КАСУ також встановлені деякі заборони в діяльності експерта. Зокрема, експерт повинен повідомляти суд про неможливість проведення експертизи у зв’язку з відсутністю у нього необхідних знань або про неможливість проведення   експертизи без залучення інших експертів. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. При проведенні дослідження експерт повинен забезпечити збереження об’єктів дослідження. Знищити їх він має право лише за наявності відповідного дозволу суду, оформленого ухвалою. Зазначається також, що за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків у суді, експерт несе кримінальну відповідальність (ч. 13 ст. 66 КАСУ). Висновок експерта (ст. 82 КАСУ), який надається суду, є процесуальним документом і відповідно до ст. 69 КАСУ (ст. 65 КПК, ст. 27 ЦПК) може бути доказом у справі. Проте слід зауважити, що висновок експерта не є обов’язковим для суду і оцінюється ним в сукупності з іншими доказами (ст. 75 КПК і ст. 60, 62 ГПК).11

Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Він долучається до справи. У висновках експерта (ст. 82 КАСУ) вказується коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, які були поставлені експертові, які матеріали експерт використовував, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх проведення висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Оскільки висновок експерта є вельми важливим підсумковим документом, видається, що структура висновку має бути детальніше визначена у статті. Зокрема, якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, які мають значення для справи і відносно яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку власну думку про ці обставини, проте вона має бути вказана після питань, які були поставлені в ухвалі про призначення експертизи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експертові дати усне пояснення щодо свого висновку. Після отримання висновку експерта особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з ним, просити суд про призначення повторної, додаткової, комісійної або комплексної експертизи. На відміну від КПК, в КАСУ, як і в ЦПК (ст. 148, 149, 150), введені окремі статті про порядок призначення і проведення експертизи: первинної (ст. 82), комплексної (ст. 84), додаткової і повторної (ст. 85). Комісійна експертиза має місце у випадках, коли для дослідження об'єкта залучаються фахівці одного профілю. Така експертиза проводиться не менше ніж двома експертами однієї галузі знань. У Інструкції немає поняття “комісійна експертиза”, а тому відсутні і положення щодо її проведення. КАСУ також не визначає випадків проведення такого роду експертиз. 12

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 р. “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” висновок визнається неповним, коли експерт досліджував не всі подані йому об’єкти чи не дав вичерпних відповідей на поставлені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. Якщо під час розгляду справи судом будуть встановлені порушення законності з боку експерта, вживаються відповідні заходи щодо притягнення такого експерта до відповідальності. Судом, відповідно до ст. 166 КАСУ, може бути винесена окрема ухвала і направлена відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також для притягнення до відповідальності експерта (ст. 340 КПК, ст. 235 ЦПК). Ст. 67 КАСУ визначене поняття і правовий статус спеціаліста, який може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги під часвчинення процесуальних дій. Причому вказано, що така допомога спеціаліста не замінює висновок експерта. Ч. 4 ст. 67 КАСУ говорить про те, що допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. До недавнього часу це було одностайною думкою. Проте останнім часом у спеціальній літературі висловлюється інша точка зору, згідно з якою експерт в окремих випадках може вирішувати і правові питання. Так, для вирішення протиріч між правовими поглядами, правовими актами і нормами, між діями державних та інших структур пропонується концепція колізійного права. У багатьох випадках як експерти викликаються висококваліфіковані юристи (доктори і кандидати юридичних наук), на вирішення яких ставляться питання виключно правового характеру, наприклад, щодо тлумачення чи використання окремих норм матеріального і процесуального права (це має місце особливо в практиці Конституційного суду). У разі неявки експерта до суду, суд може вирішити питання про привід експерта. Застосування приводу регулюється ст. 272 КАСУ. Необхідно зазначити, що Кодекс про адміністративні правопорушення України в ч. 2 ст. 185³ встановлює адміністративну відповідальність за злісне ухилення експерта від явки до суду у вигляді штрафу від 6 до 12 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У адміністративному судочинстві проведення експертиз більш обмежене, порівняно з кримінальним і цивільним процесами. Аналіз практики призначення і проведення експертиз відсутній. Проте є постанови Пленуму Верховного Суду України про призначення експертиз в кримінальних і цивільних справах, в окремих категоріях спорів, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, де передбачено призначення і проведення експертиз, що є основою і для адміністративного судочинства.13

Адміністративне судочинство було введене для захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Здавалося б, за таких умов при призначенні експертизи у справі позивачі повинні мати право не лише ознайомитися з ухвалою суду, а й оскаржувати її. Проте КАСУ не передбачена можливість оскарження ухвали про призначення судової експертизи.

Спеціаліст

Згідно статті 67 КАС, спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Він може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Спеціаліст зобов'язуется прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу. Але допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. 14

Перекладач

 Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Він допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту. Перекладач має право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, право задавати питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність.

Висновок

Вищенаведене дає змогу зробити висновок, що адміністративно-правовий

статус осіб які сприяють процедурі в справах про адміністративне правопорушення є системним поняттям, що включає в себе суб’єктивні права та юридичні обов’язки, а також його відповідальність за їх невиконання. Тоді як важливими особливостями адміністративно-правового статусу допоміжних суб’єктів в провадженні у справі про адміністративне правопорушення є: наявність у суб’єкта, уповноваженого здійснювати адміністративне провадження підстав, що вказаній особі відомі будь-які обставини, що мають відношення до справи; відсутність у цього суб’єкта юридичного інтересу у справі;  здатність правильно сприймати обставини, що підлягають з’ясуванню у справі, і давати про них роз’яснення; в момент виклику особи до суду, письмово або усно їй повинні бути повідомлені всі передбачені законом права і обов’язки, а також зроблене попередження про відповідальність за їх невиконання. Особливо слід звернути увагу на положення судового розпорядника, як відносно нового суб'єкта адміністративної процедури, та його обов'язковості у судовому засіданні, бо зараз всю його роботу виконує секретар судового засідання. На мою думку це вірно, бо адміністративна процедура, це не кримінальна або цивільна, багато учасників для розгляду будут тільки заважати, та навантажувати судове засідання. Також треба звернути увагу на свідка, то майже відсутність реальної відповідальності за завідомо не вірні показання у адміністративному процесі, що є прогалиною у нашому законодавстві.

  Треба сказати, що особи, які сприяють здійсненню процедури обділені увагою законодавця та вчених-адміністративістів, але ця группа суб'єктів не менш важлива, ніж лідируючі, бо без більшості з них адміністративна процедура не змогла рухатися вперед по адміністративному судочинству.

Також введення атестації і державної реєстрації методик, які застосовуються під час проведення експертиз, має важливе значення для об'єктивізації висновків експерта судом. Крім того, добре було б закріпити на законодавчому рівні проведення судових експертиз фахівцями, внесеними до Реєстру атестованих судових експертів не лише в кримінальних справах, а й в інших категоріях справ.

Список літератури

1. Конституція України.

2. Історія держави і права України. Частина 1 / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.

3. Правовий статус свідка в кримінальному процесі України. Белькова О.В.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

5.  Кодекс адміністративного судочинства України.

6. Цивільний процесуальний кодекс України.

7. Кримінальнопроцесуальний кодекс України.

8. Закон України “Про судову експертизу”.

9. Доказательства в административном процессе / Е.В. Додин.

10.Участники производства по делам об административных правонарушениях, их права и обязанности / А.П. Мишкинис.

11. Судебные доказательства / М.К. Треушников.

12. Доказування і докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб / О.М. Круглов.

13. Адміністративний процес / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко.

14. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний;

15. Адміністративна юстиція України: Проблеми теорії і практики. Настільна книга судді.

16.    Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе / Е.Р. Россинская.

3 Мишкинис А.П. Участники производства по делам об административных правонарушениях, их права и обязанности: Дис. канд. юрид. наук / А.П. Мишкинис. – М., 1986. – 185 с.

4 Белькова О.В. Правовий статус свідка в кримінальному процесі України : дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Харківський національний ун#т внутрішніх справ. – Х., 2005. – 206 с.

5 Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07 грудня 1984 р. № 8073X// ВВР. – 1984. – N 51. – Ст. 1122.

6 Цивільний процесуальний кодекс від 18 березня 2003 р. № 1618IV // ВВР.– 2004.– № 4041, 42. – Ст. 492.

7 Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року // ВВР. –2005. – N 3536, № 37. – Ст. 446.

8 Закон України “Про судову експертизу” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28.

9 Кримінальнопроцесуальний кодекс України: Закон від 28 грудня 1960 року № 100105 // ВВР. – 1961. – N 2. – Ст. 15.

10 Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе / Е.Р. Россинская. – М.: Норма, 2006. – 655 с

11 Додин Е.В. Доказательства в административном процессе : [Научное пособие] Е.В. Додин. – М. : Юрид. лит.,1973. – 192 с.

12 Треушников М.К. Судебные доказательства / М.К. Треушников. – М., 1997. – 202 с.

13 Круглов О.М. Доказування і докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний унт внутрішніх справ/ О.М. Круглов. – Х., 2003. – 203 с.

14 Бандурка О.М. Адміністративний процес : [Підручник] / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко. – К. : Літера ЛТД, 2002. –336 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63708. Концепции современного естествознания 196 KB
  Естествознание – раздел науки, который изучает мир в его естественном состоянии (совокупность наук о природе). «Концепции» - результаты научных исследований – теории, законы, модели, гипотезы
63710. Понятие и виды финансового контроля. Формы и методы финансового контроля 14.59 KB
  Финансовый контроль это совокупность действий и операций по проверке финансовых и связанных с ними вопросов деятельности субъектов хозяйствования и управления с применением специфических форм и методов его организации. В зависимости от того кто осуществляет контроль...
63711. Ведомственный финансовый контроль. Внутрихозяйственный финансовый контроль. Независимый финансовый контроль 15.08 KB
  Ведомственный финансовый контроль. Внутрихозяйственный финансовый контроль. Независимый финансовый контроль. Ведомственный финансовый контроль: а Внутриведомственный финансовый контроль.
63712. Порядок организации и проведения ревизий и проверок финансово-хозяйственной деятельности 16.23 KB
  Весь процесс проведения ревизии финансово-хозяйственной деятельности можно разделить на четыре основных этапа: подготовительный исследовательский основной заключительный реализации материалов ревизии. Проведению ревизии должна предшествовать подготовительная работа...
63713. Понятие налогов, сборов (пошлин), их функции 17.32 KB
  Фискальная функция основной функцией налогообложения. Никакая другая функция налогов не обладает непосредственно стимулирующими свойствами и еще только фискальная функция способствует мобилизации и аккумуляции финансовых ресурсов в централизованном фонде государства.
63714. Правовое регулирование взимания подоходного налога 18.2 KB
  Правовое регулирование взимания подоходного налога. При определении налоговой базы подоходного налога с физических лиц учитываются все доходы плательщика полученные им как в денежной так и в натуральной формах. При получении плательщиком дохода от организаций и индивидуальных...
63715. Основания возникновения, изменения и прекращения гражданских правоотношений 14.75 KB
  Юридические факты жизненные обстоятельства с которыми закон связывает возникновение изменение и прекращение правоотношения. Юридические факты разнообразны и классифицируются по различным основаниям. По признаку зависимости от воли субъектов юридические факты подразделяются на действия и события.
63716. Граждане как субъекты гражданских правоотношений. Правоспособность и дееспособность граждан 22.32 KB
  Содержание правоспособности граждан Граждане могут в соответствии с законодательством иметь имущество на праве собственности; наследовать и завещать имущество; заниматься предпринимательской и любой иной не запрещенной законодательными актами деятельностью...