43319

Розкриття основних понять опіки (піклування) та патронату над дітьми

Курсовая

Социология, социальная работа и статистика

Поняття і значення опіки та піклування над дітьми. Історія становлення та розвитку інституту опіки та піклування в Україні. Загальна характеристика інститутів опіки та піклування над дітьм. Встановлення опіки та піклування над дітьми.

Украинкский

2013-11-04

239.5 KB

44 чел.

37

PAGE  14

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………....……..…..с.3-4

РОЗДІЛ І. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми……………..……с.5-12

              І.1. Історія становлення та розвитку інституту опіки

                    та піклування  в Україні……………………………...…………....….с.5-8

            І.2. Загальна характеристика інститутів опіки та  

                  піклування  над дітьм………………………………………...............…с.8-12

РОЗДІЛ ІІ. Встановлення опіки та піклування над дітьми………………...….…с.13-27

              ІІ.1.Особливості встановлення опіки та піклування над

                     дітьми …………………………………………………………….…..с.13-18

              ІІ.2.Правовий статус опікунів та піклувальників…………....................с.18-24

              ІІ.3.Припинення опіки та піклування…………………...………………с.24-27

РОЗДІЛ ІІІ. Загальні положення інституту патронату над дітьми…...............…с.28-33

              ІІІ.1. Поняття та історичний розвиток інституту патронату……….….с.28-30

              ІІІ.2 Договір про патронат як підстава влаштування дитини………….с.30-33

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...……с.34-35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………....…с.36-37

ВСТУП

   Дитинство – найпрекрасніша пора життя кожної повноцінної людини. Саме в дитинстві кожен отримує близько 80% інформації, яка супроводжує його протягом всього життя. Найкращі роки в кожного проходять по різному: одні діти мають все, про що мріяли: іграшки, одяг, увага та любов батьків, а інші можуть лише вірити в те, шо колись отримають хоча б батьків, не думаючи вже про іграшки та інше.

   На сьогоднішній день в нашій державі гостро постало питання дітей, позбавлених батьківської  турботи. Охорона дітей та юнацтва в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. [І, 5, ст.8 ]. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, Закон України «Про охорону дитинства», Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування тощо.Основний Закон україни закріплює рівність дітей у своїх правах та покладає обов’язок виховання дітей, позбавлених батьківського виховання та піклування на державу.[І, 1, ст.52]. При цьому Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Верховною Радою України 27 вересня 1991 року, наголошує, що дитині для повного та гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

[ І, 7, с. 124] Понад 50 тисяч таких дітей перебувають у державних виховних закладах, становище яких за останні роки погіршилося внаслідок кризової ситуації в економіці та нестачі грошей в бюджеті.

   Згідно з чинним законодавством України сьогодні діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, мають можливість потрапити у сім’ю шляхом їх усиновлення (удочеріння); влаштування під опіку (піклування) у сім’ю; влаштування до дитячого будинку сімейного типу; в прийомну сім’ю, а також влаштування дитини за договором про патронат.

   Інститут опіки та піклування над дітьми – це одна з правових форм, яка забезпечує їм можливість перебування та виховання у сім’ї. Актуальність є досить значною, оскільки дана форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має багато недоліків, які не були усунуті навіть з прийняттям нового Сімейного кодексу України (2003р.). Постає питання реформи даного інституту, оскільки на даний час трапляються непоодинокі випадки незаконного відчуження житла та майна дітей-сиріт та дітей, які потребують батьківської піклування тощо. Не можна обійти увагою і інститут патронату над дітьми, який є новелою в Сімейному кодексі. Патронат має свою специфіку, яка полягає в передачі дітей на виховання за договором про патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта – рішення органу опіки та піклування.

  Так, відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» визначаються  поняття «дитина-сирота», «діти, позбавлені батьківського піклування»,  «підкинуті діти». [І, 5, с.118].

   Питання опіки, піклування та патронату над дітьми досліджували такі вчені як: Н. Несмєянов, С. Чіганова, П. Шахов, І. Назарова,  А. Зінченко, В. Козубовський та інші.

   Предметом дослідження є інститут опіки, піклування та патронату над дітьми. У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових та особистих прав. Опіка та піклування не є тотожними поняттями. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років.[І, 4, ст.241]. Поняття патронату визначається як передача дитини на виховання за договором[І, 7, с.321].   

Актуальність теми є дуже великою, адже на території України проживає

велика  кількість дітей, позбавлених батьківського виховання, яким потрібна

правова, моральна та матеріальна допомога.

   Метою даної роботи є розкриття основних понять опіки (піклування) та патронату над дітьми, виявлення недоліків зазначених інститутів та шляхи їх розв’язання.

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ

   Сирітство в Україні набуло масового характеру. Для вирішення проблеми сирітства українське законодавство передбачає певні умови для встановлення опіки та піклування.

         

І.1. Історія становлення та розвитку інституту опіки

та піклування  в Україні

З давніх-давен змінювались країни, змінювались люди, але в  усі часи, в усіх країнах існувала така категорія населення, яка потребувала особливої уваги та піклування, - це діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків.

   Є багато визначеть понять «сирітство», «опіка», «піклування», але найповніше ці поняття звучать так:

   Сирітство – соціальне явище, виникнення якого обумовлено наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

    Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років. Держава, маючи обовязок піклування про дітей, позбавлених батьківського піклування, брала на себе повноваження відривати заклади для життя таких дітей та передавати дітей на виховання до сімей приватних осіб.

   Такі форми організації дітей були поширеними на всіх тереторіях та всіх карїнах, але Україна має досить суттєву особливість. У пізні часи українські землі входили до складу різних держав: Польщі, Литви, Австро-Угорщини, Молдови, Туреччини, Росії – кожна мала свою культуру, систему законодавства, особливості яких відбивалися на побудові української законодавчої системи, а також впливали на її суспільний розвиток.

   До початку XVIIIт ст. призріння покинутих незаконно народжених дітей та дітей-сиріт не було предметом уваги уряду, хоча сирітські будинки існували давно. У XVIII ст. вони перебували у відання патріаршого наказу. Перша спроба створити «сиротинці» - установи для сиріт та незаконнонароджених – була зроблена новгородським митрополитом Іовом. У 1706 році ним на власні кошти у Холмово-Успенському монастирі (біля Новгороду) був відкритий такай заклад. На утримання його Петро I визначив доходи з деяких монастирських вотчин. А у 1715 році ним був виданий наказ про створення у Москві та в інших містах при церквах закладів, до яких би приносили незаконнонароджених дітей, їх пропонувалося утримувати за рахунок губернських коштів, але після смерті Петра I ці притулки почали закриватися.

   Більш успішна робота в галузі призріння, виховання та навчання дітей проводилася у період царювання Катерини. У 1763 році нею був створений перший у Москві виховний будинок для незаконнонароджених дітей та дітей-сиріт. Він був заснований як державний заклад, але будуватися повинен був за громадські кошти. Пізніше подібні будинки відкривалися у Петербурзі, Новгороді, Воронежі, Оренбурзі та інших містах.

   Але в період свого існування система громадського призріння дітей, які залишилися без піклування батьків, зазнавала нестачу коштів і, як наслідок цього, висока дитяча смертність була саме серед вихованців названих закладів.

Особливостями системи громадського піклування про дітей-сиріт було:

   - становий характер піклування: залежно від стану, до якого належала дитина, вона могла бути вміщеною до того чи іншого закладу;

   - притулки, виховні будинки та інші подібні заклади існували за рахунок змішаного фінансування. Частину коштів надавала держава, а інша частина надходила від різноманітних благодійників, а також ці заклади існували і за рахунок власної комерційної діяльності;

   - заклади у більшості були розраховані на утримання дітей з середніх верств населення або дітей, які не мали власного майна, оскільки інші існували саме за рахунок останнього під піклування родичів чи інших людей;

   - більшість закладів була розрахована на невелику кількість дітей;

   - як самі заклади, так і їх вихованці мали певні пільги.

   Різновидами сімейного влаштування дітей-сиріт були: усиновлення, опіка та піклування. Ці способи влаштування дітей існували ще з часів Київської Русі й одержали своє закріплення, зокрема опіка, вже у Руській Правді (хоча законодавчий принцип пріоритетності влаштування дітей у сім’ю було закріплено тільки в часи царювання Катерини II).

   До 1917 року форми громадського та сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розвивалися паралельно і не конкурували між собою. Якщо була можливість, влаштовували дитину до відповідного закладу, а якщо не було можливості це зробити, то майже завжди знаходилися добрі люди, які брали сироту до своєї сім’ї для догляду, опіки чи усиновлювали.

   Після революції 1917 року радянська держава взяла на себе обов’язок по утриманню та вихованню дітей, які залишилися без піклування батьків, проголосивши принцип суспільного виховання дітей. Були також пропозиції щодо державного виховання не тільки дітей, котрі залишилися без батьківського піклування, а й взагалі всіх дітей, які народжувалися в країні. Ця ідеологія відбилася на законодавстві, яке приймала нова радянська держава

   В Україні перший Кодекс законів про сім’ю, шлюб, опіку та акти громадянського стану прийнято у липні 1919 року. Він містив, зокрема, дві статті про усиновлення. Але в силу того, що на Україні почалися воєнні дії (наступ денікінських банд) цей перший Кодекс фактично не набрав чинності.

   У 1924 році після створення СРСР, розпочалися великі кодифікаційні роботи стосовно нового сімейного законодавства. З’являється тенденція до передачі бездоглядних дітей на виховання до сімей трудящих та селян. У 1926 році приймаються нові Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану РРФСР та УРСР.

   У повоєнні роки разом з дітьми-сиротами, яких осиротила війна, з’являються і, так звані, соціальні сироти, тобто діти-сироти при живих батьках. Причинами цього було, по-перше, збільшення випадків позбавлення батьківських прав, а по-друге, цьому деякою мірою сприяв Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року. Він, зокрема, скасував право одинокої матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства та про стягнення аліментів на утримання позашлюбної дитини та передбачав, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в загсі вона записується за прізвищем матері, а по батькові – за її вказівкою. Указ також встановлював державне виховання та державне аліментування дітей одиноких матерів замість приватного аліментування, яке існувало раніше, їх передбачалося здійснювати двома шляхами:

   - Одинока матір мала право віддати свою дитину до дитячого виховного закладу, а він зобов’язаний прийняти на виховання та утримання повністю за державний рахунок.

   - Одинока матір, яка не бажала віддати дитину до дитячого виховного закладу, мала право одержувати державну допомогу на її утримання, яка сплачувалася до досягнення дитиною 12-річного віку. Як і в багатьох інших країнах, більшість дітей, які потребують влаштування, це діти, що залишилися без батьківської опіки з соціальних причин.

   Таким чином в Україні існує досить розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, що передбачає як влаштування дітей до сім’ї, так і до державних навчально-виховних закладів. Метою цього є виховання позбавлених батьківського піклування дітей, захист їх особистих та майнових прав.

І.2. Загальна характеристика інститутів опіки та піклування

    Інститут опіки та піклування – комплексний інститут, а норми Сімейного

Кодексу про опіку та піклування тлумачаться в поєднанні з нормами Цивільного Кодексу, що передбачають цей інститут. Тому дефініцію поняття опіки та піклування варто визначати як в Сімейному, так і в Цивільному Кодексі. Відповідно до чинного законодавства опіка та піклування встановлюється з метою якісного забезпечення життя малолітніх, неповнолітніх осіб.[І, 3, ст.55]. Слід розрізняти поняття «опіка» та  «піклування», адже ці поняття відносяться до забезпечення прав і свобод малолітніх та неповнолітніх осіб, позбавлених батьківського виховання, але вони мають різне значення[І, 3, ст. 58,59]. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. З огляду на зазначене, потребує уточнення питання про вік дитини, з якого може бути призначена опіка та піклування, що в свою чергу пов’язане з поняттями та видами цивільної дієздатності. Так, не маючи повної цивільної дієздатності, малолітня особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за заподіяну нею шкоду. Ця шкода відшкодовується її батьками (усиновлювачами), опікуном або іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за нею. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, зобов’язаного здійснювати нагляд за нею, а також під час перебування у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, ці заклади мають відшкодувати шкоду, якщо не доведуть, що її було заподіяно не з їх вини.

   Щодо особи у віці від 14 до 18 років, то обсяг її цивільної дієздатності є ширший, ніж у малолітньої особи. Так, неповнолітня особа може не тільки вчиняти дрібні побутові правочини, а й самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом чи їх установчими документами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) і розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (коштами на рахунку). Інші правочини ця особа може вчиняти за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

   У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як спосіб влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування та передача їх іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових та особистих прав. Встановлення опіки і піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов’язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім’ю таку дитину.

   На сьогодні питання, пов’язані з опікою та піклуванням вирішуються не тільки Сімейним та цивільним Кодексом, а й на підставі Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерством освіти, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством праці та соціальної політики України, органами опіки та піклування, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і селищних рад. Зокрема органи освіти здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, під опіку (піклування), усиновлення та з інших питань, що належать до їх компетенції.

   Органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

   Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації:

   -вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;

   -ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування);

   -здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

   -забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування);

   -розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами;

   - вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням);

   - розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

   - розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників);   

   - вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла;

   - вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

   - беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

   - установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках;

   - оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка;

   - охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми;

   - провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.

   На сьогоднішній день створено Правила опіки та піклування. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки. Державою передбачено не лише опіка чи піклування над дітьми, а й опіка над майном випадках передбачених законом.[І, 8, с.3]   

    В Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна десята (близько 9 тисяч осіб) – біологічна сирота, тобто дитина, яка втратила батьків внаслідок трагічних обставин (смерті, зникнення тощо). Решта 90 % - це діти, які втратили батьківську опіку, хоча їх батьки є живими, але відмовилися (або позбавлені права державою) виконувати батьківські обов’язки стосовно власних дітей. Тобто ці діти стали соціальними сиротами. Соціальні сироти – особлива соціально-демографічна категорія дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин стали сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. [ІІ, 6, с.110-111]. Інститут опіки та піклування над дітьми – це одна з правових форм, яка забезпечує

їм можливість перебування та виховання у сім’ї.

   Отже, опіка та піклування відіграють важливу роль в житті дітей, які позбавлені батьківського тепла та уваги. Опіка та піклування стають на захист дітей, даючи їм впевненість у завтрашньому дні.

РОЗДІЛ ІІ

ВСТАНОВЛЕННЯ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ

   Встановлення опіки та піклування над дітьми дуже складна процедура,  яка потребує багато часу, адже потрібно зібрати всі необхідні документи. Наша держава першочергове право на усиновлення(удочеріння) дитини надає саме громадянам України, але наші громадяни не активно користуються цим правом. На даний момент склалася така ситуація, що багато іноземців намагаються взяти на опіку дитину за будь-які кошти. Але багато іноземних громадян беруть дітей на всиновлення не для виховання, а для донорства і це найстрашніші факти всиновлення українських дітей іноземцями.

ІІ.1. Особливості встановлення опіки та піклування над дітьми  

   Відповідно до Сімейного Кодексу опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична особа, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі заклади, заклади охорони здоров’я, а також самі органи опіки та піклування.

   При одержанні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника. Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є: сім'ї громадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх. На кожну особу, яка потребує опіки чи піклування, органи опіки та піклування складають реєстраційну картку, а також за актом здійснюють опис майна, що їй належить. У разі відсутності в цих осіб свідоцтва про народження, а також інших особистих документів органи опіки і піклування забезпечують їх одержання у відповідних установах.

   Якщо неповнолітні залишилися без піклування батьків, то органи опіки й піклування влаштовують їх:

   - у віці до трьох років, а дітей-інвалідів та дітей з вадами у фізичному та

розумовому розвитку у віці до чотирьох років – у будинки дитини органів охорони здоров'я;

   - у віці від трьох до вісімнадцяти років - у дитячі будинки або школи-інтернати органів освіти;

   - дітей-інвалідів з вадами фізичного та розумового розвитку (глибоко розумово відсталих) у віці від чотирьох до вісімнадцяти років - у відповідні дитячі будинки-інтернати органів соціального захисту населення, а з вісімнадцяти - у будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, психоневрологічні інтернати.

   Неповнолітніх, які досягли шістнадцяти років і залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані влаштувати на роботу або забезпечити навчання їх у школах, школах-інтернатах, професійно-технічних чи вищих навчальних закладах. Влаштування цих осіб на роботу або навчання не позбавляє органи опіки та піклування від подальшого опікування ними.[І, 8, с.6].

   Для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається:

   -  родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

   -  особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли

підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення нею відповідного віку враховуються побажання самої дитини. Відповідно дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішення спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. [І, 4, ст.171]. 

   Призначеному опікуну або піклувальнику видається посвідчення встановленого зразка.

   Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які:

   - не досягли 18 років;

   - визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

   - перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;

   - раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;

   - позбавлені батьківських прав;

   - інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню;

   - засуджені за скоєння тяжкого злочину.[ І, 8, с.13]

   Закон акцентує увагу саме на здатності особи бути опікуном (піклувальником), а також на суб’єктивному її ставленні до виховання дитини. Але поза увагою законодавця залишились такі обставини, як можливість виконувати функції опікуна (піклувальника), а саме стан здоров’я особи і наявність у неї відповідних матеріально-побутових умов для життя дитини.

   Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають

опікуна:

   - повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян);

   - копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік;

   - копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою;

   - акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна;

   - довідки про стан здоров'я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника);

   - довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов'язків про опіку;

   - акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та

піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські

обов'язки;

   - довідка лікувальної установи про відсутність в сім'ї

майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки;

-документ про закріплення за дитиною житлової площі.

   Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають піклувальника:

   - повідомлення державних, громадських організацій або заява громадянина (громадян);

   - копія свідоцтва про народження неповнолітньої особи, що потребує піклування;

   - медичний висновок про стан здоров'я особи, що потребує піклування;

   - довідка про місце проживання особи, що потребує піклування;

   - заява майбутнього піклувальника про прийняття на себе обов'язків щодо

піклування;

   - довідки про стан здоров'я майбутнього піклувальника і про місце його проживання;

   - акт обстеження житлових умов майбутнього піклувальника.

   Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають поза межами України, за законами відповідних держав визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) чи проти її визнання нема заперечень консульської установи України. Консульська посадова особа складає висновок про доцільність установлення опіки (піклування).

   Контроль за умовами проживання і виховання дітей у сім'ях опікунів (піклувальників) за кордоном здійснюється працівниками консульських установ України відповідно до законодавства України, міжнародних угод України з країною проживання дитини у галузі захисту пра людини.[І, 8,  с.3]

   Іноземці також можуть бути опікунами чи піклувальниками. Опіка (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатності іноземними громадянами, які проживають в Україні, встановлюється згідно з чинним законодавством України. Сімейний Кодекс України закріплює права дитини, над якою встановлено опіку або піклування: право на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; право на збереження дитині умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; право на збереження права користування житлом, у якому дитина проживала до встановлення опіки або піклування; право на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника. Опіка (піклування), встановлена над іноземними громадянами поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсною в Україні. [ІІ, 4, с.234]. Бездоглядні неповнолітні іноземні громадяни на час вирішення їх подальшого перебування влаштовуються у порядку, передбаченому Правилами опіки і піклування. При одержанні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

   Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є:

   - сім'ї громадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі;

   - навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

   - притулки для неповнолітніх.

   На кожну особу, яка потребує опіки чи піклування, органи опіки та піклування складають реєстраційну картку, а також за актом здійснюють опис майна, що їй належить. У разі відсутності в цих осіб свідоцтва про народження, а також інших особистих документів органи опіки і піклування забезпечують їх одержання у відповідних установах.

   Якщо неповнолітні залишилися без піклування батьків, то органи опіки й піклування влаштовують їх:

   - у віці до трьох років, а дітей-інвалідів та дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку у віці до чотирьох років – у будинки дитини органів охорони здоров'я;

   -у віці від трьох до вісімнадцяти років - у дитячі будинки або школи-інтернати органів освіти;

   -дітей-інвалідів з вадами фізичного та розумового розвитку (глибоко розумово

відсталих) у віці від чотирьох до вісімнадцяти років - у відповідні дитячі будинки-

інтернати органів соціального захисту населення. [І, 8, ст. 23]

   Відповідно до чинного законодавства дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, має право:

   - на всебічний розвиток, виховання, освіту повагу до її людської гідності;

   - на збереження права користування житлом, у якому вона раніше

проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;

   - на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі. [І, 4, ст.248].

   Отже, діти – іноземці та особи без громадянства, які проживають на території України, мають рівні права з дітьми – громадянами України, закріплені Конституцією України, Сімейним Кодексом та іншими нормативними актами.

ІІ.2. Правовий статус опікунів та піклувальників

   Опікуна та піклувальника іноді називають особами, які заміняють батьків. Таке прирівняння їх до батьків є некоректним, адже ні матір, ні батька замінити, як правило, неможливо. Опікун та піклувальник – це особи, які заступають батьків. Таке означення їхнього правового статусу є більш точним.

   Опікун чи піклувальник одержує багато з тих прав та обов’язків щодо дитини, якими володіли її батьки, але, звичайно, не в порядку правонаступництва.[ІІ, 4, с.470].

   При визначенні прав та обов’язків опікуна та піклувальника законодавець виходить із того, що головною фігурою в цих відносинах є дитина, над якою встановлено опіку або піклування. Тому чітке визначення прав дитини набуває особливого значення в системі прав та обов’язків учасників відносин з опіки та піклування.

  Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), має  право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його одержання відповідно до закону.[ІІ, 4, с.376].

   Відповідно до Сімейного Кодексу опікун, піклувальник зобов’язаний виховувати

дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.[І, 4, ст.243]. Серед обов’язків опікуна та піклувальника на першому місці поставлено обов’язок виховувати дитину. Якщо заподіяння шкоди дитиною було наслідком неналежного її виховання, то за наявності своєї вини опікун буде зобов’язаний її відшкодувати. За наявності вини у поведінці піклувальника на нього може бути покладено додатковий (субсидіарний) обов’язок відшкодувати шкоду, якщо вона не може бути відшкодована самою дитиною. [ІІ, 4, с.470]. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не х їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.Також опікун (піклувальник) зобов’язаний виховувати підопічного в дусі любові до Батьківщини, чесності, правдивості, моральної чистоти, ставитися з повагою до його людської гідності. Опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.          

   Праву опікуна і піклувальника щодо виховання підопічних відповідає обов’язок третіх осіб не порушувати його, тобто воно має абсолютний характер. Опікун, піклувальник має право вимагати в судовому порядку повернення йому дитини, яка перебуває під його опікою чи піклуванням, від будь-якої особи, котра незаконно тримає її у себе.

   Серед обов’язків опікуна та піклувальника не виділено окремо обов’язку наглядати за дитиною. І це було зроблено не випадково. Адже обов’язок по вихованню має полягати не лише у настановах як себе поводити у певній ситуації, а й в перевірці ступеня засвоєння цих настанов.

   Якщо, наприклад, батько наставляє дитину щодо недопустимості посягання на чуже майно, а дитина зважилася на такий вчинок, є підстави вважати, що виховний процес проводився недостатньо ефективно.

   Серед обов’язків опікуна та піклувальника не названо і обов’язку утримувати

дитину. Утримання дитини, позбавленої батьківського піклування, здійснюється за рахунок різноманітних виплат: аліментів, пенсії, відшкодування у зв’язку із втратою годувальника.[ІІ, 3, с.304]. Опікун (піклувальник) має право управляти майном підопічного. Під управлінням майном підопічного слід розуміти будь-які дії опікунів (піклувальників), спрямовані на підтримання у належному порядку об’єктів нерухомості, іншого майна, яке належить підопічному, вжиття заходів до його своєчасного ремонту, сплати різного роду платежів, передбачених законом. До управління майном підопічного необхідно віднести вирішення питань про відчуження майна, яке стало непотрібним чи зайвим для підопічного, та вжиття заходів, які забезпечують схоронність іншого майна підопічного.[ ІІ, 3, с.298].

   Усі дії по управлінню майном опікуни і піклувальники повинні виконувати в межах наданих їм прав і з точним додержанням покладених на них законом обов’язків. Порядок управління майном визначається Правилами опіки та піклування. Опікун (піклувальник), їх чоловік (дружина) та близькі родичі не мають права укладати угоди з підопічними, а також представляти осіб, що перебувають у них під опікою (піклуванням), при укладанні угод або веденні судових справ між підопічною особою та чоловіком (дружиною) опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами.[І, 8, с.39].

   Опікун розпоряджається аліментами, які одержані на утримання малолітньої дитини. Той, кому виповнилося 14 років, має право самостійно розпоряджатися аліментами. За його згодою аліменти може одержувати піклувальник та розпоряджатися ними.[ІІ, 4, с. 249]

   Обов’язок опікуна (піклувальника) по захисту прав та інтересів підопічних дітей полягає у представництві їх інтересів у відповідних державних, громадських та інших організаціях та установах, а також у відносинах за участю громадян. Однак при визначенні прав і обов’язків опікуна

(піклувальника) щодо захисту майнових інтересів підопічних необхідно враховувати вік останніх. Так, опікун є законним представником малолітнього і здійснює від його імені і в його інтересах усі необхідні правочини. Але це – особливий вид представництва. Воно виникає незалежно від волі підопічного. Опікун не може відмовитись від виконання представницьких функцій щодо підопічного.

   Піклувальник на відміну від опікуна не виступає від імені підопічного і не

перекриває його своїми діями, а надає допомогу неповнолітньому при здійсненні ним своїх прав і виконанні обов’язків, а також охороняє підопічного від зловживань з боку третіх осіб.[ ІІ, 4, с.269].

  Діяльність опікуна (піклувальника) по захисту прав підопічного хоча і випливає з обов’язку виховання дітей, але обмежується законодавством.

   Органи опіки та піклування мають право, якщо це потрібно для захисту інтересів підопічних, обмежувати право опікуна (піклувальника) на розпорядження вкладами, внесеними будь-ким на ім’я підопічного.

   Опікун (піклувальник) подає щорічно, не пізніше 1 лютого, до органу опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік щодо захисту прав та інтересів підопічних дітей, у тому числі щодо збереження належного їм майна. Орган опіки та піклування може зажадати подання такого звіту в інший визначений ним термін. Після припинення опіки та піклування опікун (піклувальник) подає загальний звіт про свою діяльність.

   Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю опікунів (піклувальників) шляхом планових відвідувань осіб, які перебувають під опікою (піклуванням). Періодичність таких відвідувань установлюється окремим графіком, але не частіше ніж раз на рік, крім першої перевірки, яка проводиться через 3 місяці після встановлення опіки (піклування).

   Про результати перевірки складається акт у двох примірниках, один з яких зберігається в органах опіки і піклування та є підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника), а інший передається опікуну (піклувальнику).[І, 8, с.44 ]. Серйозним недоліком на мою думку є недостатня увага органів опіки і піклування щодо долі дитини, яка перебуває під опікою (піклуванням).Це виражається в періодичності відвідувань представників органу і піклування до підопічного. Потрібно відвідувати дитину не 1 раз на рік, а хоча б 10 рази. Окрім того графік відвідин не повинен узгоджуватися з опікуном (піклувальником). Завдяки цим обставинам можна буде бачити дитину в різних ситуаціях, а також виявити ефективність і методи виховання опікуна (піклувальника), оскільки часто в повсякденному житті опікун (піклувальник) недотримується своїх обов’язків щодо дитини.

   Опікун має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, в тому числі

від матері та батька. Так, якщо дитина за рішенням суду відібрана від матері і передана дідові та бабі, але згодом мати силоміць чи шляхом обману забрала її до себе, дитина має бути повернута дідові та бабі. Встановлення опіки чи піклування не ототожнюється з позбавленням батьківських прав. Наявність опікуна чи піклувальника не засвідчує припинення батьківських прав та обов’язків. Тому мати, батько дитини зберігають право на спілкування з дитиною, а отже, і на її особисте виховання. Право першості надається виховній місії опікуна та піклувальника. Саме тому вони мають право визначати, чи суперечить спілкування дитини з матір’ю, батьком її інтересам. Якщо, наприклад, опіка над дитиною була призначена у зв’язку із зловживанням алкогольними напоями та аморальною поведінкою матері, опікун має право заборонити їй спілкуватися з дитиною. Тобто, навіть якщо особа не позбавлена батьківських прав, її немайнові права та обов’язки щодо дитини, не припиняючись, все ж відходять на другий план. Якщо батько, повернувшись з місць позбавлення волі, захоче сам виховувати дитину, йому слід звернутися з заявою про припинення опіки чи піклування.

   Опікун наділений правами та обов’язками законного представника дитини у сфері цивільних право відносин. Тобто він уповноважений на укладення договорів від імені малолітньої дитини. Піклувальник уповноважений лише на схвалення надання договору, який укладає дитина-підліток. Здійснення ними прав та обов’язків у сфері цивільних відносин визначається Цивільним Кодексом України.

   Так, як законодавством передбачено право дитини на всебічний розвиток та ін. блага, то були створені заклади для проживання дітей та їх державного забезпечення.

   Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності - до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування.

   Перед інтернатами поставлено ряд завдань, які є обов’язковими для виконання, разо м з тим держава проводить відповідн заходи з перевірки виконання цих завдань. Отже, інтернати мають перед собою такі завдання:

   - забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування;

   - забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців;

   - створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання та виховання;

   - забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців;

   - реалізація прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.

   Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою забезпечення належного рівня задоволення їх життєвих та освітніх потреб за умов повного утримання їх за рахунок держави створюються інтернатні

заклади таких типів:

   - дитячий будинок - навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках;

   - загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

   - спеціалізована школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

   - спеціальна загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

   - загальноосвітня санаторна школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування.[І, 8,с.49].

   Таким чином, можна виділити основні обов’язки опікунів та піклувальників відносно дитини:

   - виховувати дитину. Піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток;

   - забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;

   -захищати права та інтереси дитини;

   - вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

   - управляти майном підопічного.

ІІ.3.Припинення опіки та піклування

   Сімейний Кодекс України вирізняє такі поняття як «припинення опіки (піклування)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов’язків». Згідно чинного Сімейного кодексу України опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених цим законодавчим актом.[І, 4, ст.243] Опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов’язків є складовою частиною правосуб’єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки і піклування, можна стверджувати, що опіка і піклування припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України. [ІІ, 4, с.270].

   Опіка припиняється:

   - передачею малолітньої особи батькам (усиновлювачам), тобто коли малолітній особі повертається батьківське піклування.[І, 4, ст.75]. Це відбувається лише на підставі рішення органу опіки і піклування;

   -у разі досягнення дитиною 14 років. Особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення органу опіки і піклування щодо цього [І, 4, ст.76ч.2 ЦК];

- смертю опікуна або дитини. В цьому випадку рішення органу опіки та піклування не потрібне [І, 8, ст.3п.5.4].

   За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично. Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по досягненні дитиною 14 років. При цьому необхідно враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття відповідним органом заходів щодо охорони цього майна.

Піклування припиняється:

   - у випадку досягнення дитиною повноліття [І, 4, ст.77ч.1];

   -у випадку реєстрації шлюбу дитиною. [І, 4, ст.77п.2ч. п]. Відповідно до законодавства України за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, дитині надається право на шлюб. При цьому суд повідомляє про отримання такої заяви піклувальника дитини, бо останній захищає її інтереси. Навіть якщо піклувальник буде заперечувати проти цього, це не буде слугувати підставою для відмови в задоволенні такої заяви.[І, 3, ст.247]. Відповідно до чинного ЦК України з моменту реєстрації шлюбу такої особи вона набуває повної цивільної дієздатності, що тягне за собою припинення піклування;

   - у випадку надання дитині повної цивільної дієздатності [І, 4, ст.77п.3ч.1]. Існує ряд моментів, коли повна цивільна може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років та працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Це відбувається за рішенням органу опіки і піклування, за заявою дитини та за письмовою згодою піклувальника, а у разі відсутності такої згоди – за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Якщо піклувальник дає на це письмову згоду, дитина реєструється як підприємець і з цього моменту набуває повної дієздатності.[І, 4, ст.35]. Набуття повної цивільної дієздатності тягне за собою припинення піклування;

   - у разі смерті піклувальника або дитини. [І, 8, с.23]. У цьому випадку рішення органу опіки і піклування не потрібне.

   Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне звільнення їх від виконання своїх обов’язків. Між тим, це не єдина підстава такого звільнення. Відповідно до діючого законодавства України особа може бути звільнена від обов’язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених законами , а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування. Звільнення від цих обов’язків здійснюють або органи опіки та піклування, або суд.[І, 4,  ст.251].

Виходячи з того, що обов’язки опікунів та піклувальників ґрунтуються виключно на добровільному виборі, небажання або неможливість останніми їх виконання у майбутньому, підкріплені у відповідному порядку. Така заява розглядається органом опіки і задовільняєть, якщо для цього є відповідні підстави.

   Між тим, орган опіки і піклування може звільнити піклувальника від його обов’язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Йдеться про дитину, яка вже досягла, щонайменше, 14 років і може належним чином оцінити стосунки, які склалися між нею і піклувальником.

   За заявою органу опіки і піклування суд може звільнити особу від обов’язків опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов’язків, наприклад, ухилення від виконання обов’язків щодо виховання, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту.

   Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник овинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов’язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством. Якщо в період розгляду справи про звільнення опікуна (піклувальника) від обов’язків стане відомо про зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватися прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. [ІІ, 4, с.273]. Так, відповідно до Кримінального Кодексу використання опіки і піклування з корисливою метою на шкоду підопічному тягне за собою юридичну відповідальність.[І, 2, ст.15]

   Отже, встановлення опіки та піклування над дітьми, правовий статус опікунів та піклувальників, а також припинення опіки та піклування чітко визначаються та регулюються законодавством України. Завдяки регулюванню державою процесів встановлення опіки та піклування, швидко та якісно викриваються неправомірні дії по відношенню до дітей: (вивіз дітей на органи за кордон, жорстоке поводження тощо).   

РОЗДІЛ ІІІ

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПАТРОНАТУ НАД ДІТЬМИ

   Проблема влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є актуальною попри ухвалення низки законів і підзаконних нормативно-правових актів, котрі мали б забезпечити їхні права та інтереси. Так, пріоритетність сімейного влаштування дітей, що залишилися без піклування батьків, визначена Конвенцією ООН про права дитини. Декілька форм сімейного їх улаштування визначено Сімейним кодексом України. Серед них законодавець передбачив і патронатну форму виховання та утримання дітей. Однак вона не знайшла розвитку чи навіть відображення ні в Законі України «Про охорону дитинства», ні в Законі «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», не передбачена й відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.

ІІІ.1. Поняття та історичний розвиток інституту патронату

   Патронат – альтернативна форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Якщо проаналізувати мету, підстави застосування закріплених у Сімейному Кодексі форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, їх сутність, то можна дійти висновку, що кожна з них, хоча і спрямована на поліпшення долі дітей, проте має свої особливості. Так, від усиновлення патронат над дітьми відрізняється наступним:

   - усиновлення, на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім’ї;

   - при усиновленні дитина приймається в сім’ю усиновлювача на правах

доньки чи сина і між дитиною і усиновлювачем виникають відносини, що прирівнюються до батьківських. При патронаті батьківських прав не виникає, а дитина передається лише на виховання;

   - підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду, а відносини

між дитиною та патронатним вихователем виникають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування;

   - патронат, на відміну від усиновлення, припиняється при досягненні дитиною повноліття;

   - патронатний вихователь, на відміну від усиновлювача, отримує плату за виховання;

   - між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов’язань, як це відбувається при усиновленні;

   - патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і навпаки, усиновлення припиняє змогу встановлення патронату.

Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняється наступним:

  - патронатний вихователь отримує, на відміну від опікуна (піклувальника), плату за виконання своїх зобов’язань; 

   - між дитиною і патронатним вихователем складаються тісніші зв’язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном;

   -опікун – законний представник дитини у всіх правовідносинах, а патронатний вихователь – лише у сфері процесуальних відносин. [ІІ, 4, с.227]

   Патронат як форма виховання сиріт в чужих сім’ях відомий і має досить широке застосування в зарубіжних країнах. У свій час патронат застосовувався також у царській Росії.

   Так, у другій половині XVIII ст. сиріт і підкинутих дітей почали віддавати в сільські сім’ї для відгодівлі за встановлену винагороду. Так, виник патронат, який називався в той час «патронаж», який розглядався його дослідниками як звичайний народний промисел подібно кустарному і т. д. Якщо промисел переставав приносити дохід і утримання дитини було невигідним, вихованця повертали як непотрібну річ.

   Патронат у тому вигляді, в якому він був організований в царській Росії, був ліквідований після Жовтневого перевороту 1917 року. В перші роки після перевороту на розвиток інституту патронату негативно вплинула теорія відмирання сім’ї при соціалізмі. Так, I Всеросійський з’їзд діячів з охорони дитинства (2-8 лютого 1919 року) виступив проти сімейного патронату як проти інституту, «вмираючого разом з руйнуванням індивідуальної сім’ї». Але вже на Всеросійському з’їзді з охорони дитинства (1923 р.) і Всеукраїнському з’їзді (1924р.) було поставлено питання про створення патронату для новонароджених. Резолюції цих з’їздів визнавали бажаним введення патронату в якості тимчасового заходу з передачею невеликої кількості грудних дітей в робочі сім’ї при умові регулярного нагляду за правильним вихованням дитини. Патронат отримав широке розповсюдження і з часом був врегульований законодавством. [І, 3, ст.237].

   Найбільш поширеним патронат став у повоєнні роки, коли з’явилася нова хвиля бездоглядних дітей та дітей-сиріт, які потребували піклування, а держава неспроможна була охопити їх дитячими закладами. Але з часом інститут патронату починає зникати.

   На даному етапі розвитку суспільства в Україні патронат може стати діючою формою входження дітей в сім’ї. тисячі дітей в Україні живуть і виховуються державою в дитячих закладах, де утримання дитини далеко не відповідає міжнародним стандартам. Зобов’язання по опіці виконують безплатно, і часто опікуни дають на утримання підопічних свої особисті збереження, не будучи юридично зобов’язаними. Певну користь може принести досвід деяких європейських держав, оскільки цей відомий, але забутий інститут сімейного права сьогодні став широко застосовуватися в житті зарубіжних країн.

ІІІ.2. Договір про патронат як підстава влаштування дитини

   Відповідно до чинного законодавства України, за договором про патронат

орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття. [І, 3, ст.252]. Сторонами договору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого – патронатний вихователь.

   За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються такі цивільно-правові категорії як: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо. Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватися положення зобов’язального права, тому що:

   по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов’язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;

   по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;

   по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов’язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства. Свою специфіку має і стадія підготовки такого договору. Перед укладанням договору про патронат над дітьми орган опіки та піклування повинен переконатися, що передачею дитини у сім’ю патронатного вихователя буде досягнуто основної мети договору – одержання дитиною належного виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших її інтересів. Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров’я членів сім’ї патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім’ї. [ІІ, 5, с.274] Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка потребує патронатного виховання. Слід зауважити, що лише згода дитини поставить

остаточну крапку при укладенні договору про патронат.

   Обов’язком органу опіки та піклування є своєчасна плата за виховання дитини. Розмір такої плати встановлюється за домовленістю сторін при укладанні договору про патронат. Спеціального законодавчого акта, який би регулював порядок встановлення розміру такої плати поки що немає, хоча було б доцільним встановити певні параметри, в межах яких орган опіки та піклування міг би домовитись з майбутнім патронатним вихователем щодо плати за виховання дитини.

   Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб від обов’язку надавати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена. Договір про патронат не є перешкодою для усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору.

   Договір про патронат – це відплатний цивільно-правовий договір. Плата за виконання патронатним вихователем своїх обов’язків за договором має бути, як правило, щомісячною. Розмір плати має визначатися у договорі з урахуванням віку, стану здоров’я дитини та інших обставин, які мають істотне значення. Однак плата за виховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, і кошти на утримання дитини – це різні речі.

   У разі досягнення дитиною повноліття договір про патронат припиняється у зв’язку із досягненням своєї мети, тобто в зв’язку з його виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батька і повернення їм дитини. Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя. Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він має особистий характер, тому тут правонаступництво неможливе. Якщо патронатним вихователем була записана у договорі лише дружина, а фактично обов’язки здійснювалися не лише нею, а й її чоловіком, смерть дружини не є підставою для припинення договору. Однак чоловікові доведеться зініціювати внесення до тексту договору відповідних змін, інакше

він може зіткнутися з цілою низкою проблем.

   Орган опіки та піклування має право вимагати розірвання договору, якщо вихователь несумлінно ставиться до виконання своїх обов’язків або якщо у його сім’ї хтось захворів на тяжку інфекційну хворобу і це становить небезпеку для здоров’я дитини. За позовом органу опіки та піклування договір може бути розірвано і тоді, коли між дитиною та вихователем склалися такі стосунки, які виключають можливість спільного проживання та належного виховання дитини. [І, 3, ст.250].

   У законодавстві виділяють такі права патронатного вихователя щодо дитини:

   - патронатний вихователь має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування;

   - патронатний вихователь має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

   Окрім прав, прописані також обовязки щодо дитини:

   -  забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;

   -  створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;

   - захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.[І, 3,  ст.255].

   Окрім  прав  та  обов’язків правовий статус патронатного вихователя  включає і

відповідальність патронатного вихователя за поведінку підопічних дітей. В юридичній літературі неодноразово піднімалося питання про те, чи в однаковій мірі відповідальні батьки та патронатні вихователі за поведінку дітей, які знаходяться під патронатом. Особи, які здійснюють нагляд за неповнолітніми, несуть відповідальність за поведінку дітей в тій самій мірі, що і батьки. Відповідальність осіб, які здійснюють нагляд за дітьми, випливає з їх обов’язків нагляду за дітьми. «тому їх відповідальність повинна мати місце лише за умови будь-якої вини з їх сторони в неналежному виконанні цього обов’язку». Батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітнім «безвідносно до того, чи винні вони в нездійсненні нагляду». Піклувальники, патронатні вихователі повинні відповідати за вину в нездійсненні за дітьми. Проте обов’язком патронатного вихователя є, насамперед, виховання дитини. Виходячи з цього, відповідальність за шкоду, завдану неповнолітніми дітьми, які перебувають під патронатом, покладається на патронатного вихователя у тій самій мірі, що і на батьків. [ІІ, 3, с.183-185.] 

   Таким чином договір про патронат відіграє важливе значення у відносинах дитини з патронатними вихователями, тобто чітко визначає права й обовязки сторін і ставить у однакові умови.

ВИСНОВОК

   Нині в Україні існує досить розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, що передбачає як влаштування дітей до сім’ї, так і до державних навчально-виховних закладів. Метою цього є виховання позбавлених батьківського піклування дітей, захист їх особистих та майнових прав. Чинне законодавство України передбачає такі форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння); опіка (піклування) та патронат над дітьми.

   Незважаючи на прийняття нового Сімейного кодексу України інститут опіки та піклування не позбувся ряду недоліків, про що свідчать непоодинокі випадки незаконного відчуження житла та майна дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. До того ж близькі дитині люди змушені віддавати її до державного інтернатного закладу, за браком коштів, оскільки опіка ґрунтується на добровільних засадах, і опікунські обов’язки виконуються безоплатно.

   Слід зазначити, що перебування дитини на повному державному утриманні потребує значно більших сум, ніж призначення допомоги опікуну. Матеріальне підтримання даного інституту розвантажило б державні інтернатні заклади.

   Багато суперечностей виникає при застосуванні правових норм внаслідок не досить чіткого формулювання як в Конституції України, так й у інших нормативно-правових актах поняття «діти, позбавлені батьківського піклування», оскільки останнє немає однозначного тлумачення. Так, для позбавлення батьківських прав законодавством передбачено судовий порядок та постановлення відповідного судового рішення, згідно з яким дитина вважається позбавленою батьківського піклування. Тоді логічним є питання: чи підпадають під цей статус діти, які фактично позбавлені батьківського піклування, але рішення суду про позбавлення батьківських праві їх батьків немає або взагалі в їх долю ще не втрутилося суспільство.

Позитивним в новому Сімейному кодексі стало введення інституту патронату над дітьми, який був поширений у повоєнні роки в УРСР. З відродженням даного інституту кількість безпритульних дітей, звичайно, зменшиться.

   Поки що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям

сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантій прав дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини. Тому чинне законодавство України потребує значного удосконалення в частині забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сімейним утриманням та вихованням.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

І.Нормативно-правові акти:

1.Конституція України від 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком Інтер, 1999р.

2.Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: «Ін Юре» 2001р.

3. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року. – К.: Парламентське    

    видавництво, 2005р.

4. Цивільний Кодекс України від 1 січня 2004 року. – К.: Школа, 2003р.

5.Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року//  

    Відомості Верховної Ради України. – 2001р.

6. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для  

   дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування від 7 жовтня

   2004 року, затверджене Міністерством освіти і науки України,  

   Міністерством у справах сім’ї, дітей та молоді// Офіційний вісник України.

   – 2004р.

7.Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року// Україна  

   на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів у 2 книгах: книга 2.   

   – К.: Юрінком Інтер. – 1998р.

8.Правила опіки та піклування від 26 травня 1999 року, затверджені   Державним

  Комітетом у справах сім’ї та молоді України, Міністерством   Освіти України,

  Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством   праці та соціальної

  політики України// Закон і бізнес. – 1999р.

ІІ.Основна література:

1.Гребенюк В.М. Договори про правову допомогу. – Юридична енциклопедія. – Том

  2. – К.: Українська енциклопедія. – 1999р.

2.Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей,       

  позбавлених батьківського піклування: проблеми правового  реформування//

  Право України. – 2001р.

3.Логвінова М.В. Відповідальність піклувальників за поведінку підопічних  дітей//

  Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних  свобод

  людини і громадянина в Україні: матеріали Всеукраїнської

   міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року). – Івано-Франківськ, 2006р.

4.Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України/ За ред.

   Ю.С. Червоного. К.: - Істина, 2003р.

5.Рудалєва Л.В. Функції органів опіки та піклування за новим Сімейним     Кодексом

  України.// Юридичний вісник України. – 2003р.

6.Стасюк Г. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування, в  історичному

   розвитку// Право України. – 2005р.

7.Цивільне право України: Підручник: у 2 книгах. Книга 1/ О.В. Дзера,

   Д.В.  Боброва, А.С. Довгерт та ін.. – К.: Юрінком Інтер, 2002р.

ІІІ.Додаткова література

1.Газета «Україна молода» від 17 червня 2008р.

2.Львівська газета від 8 жовтня 2008р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7191. Вивчення модифікаційної мінливості довжини та ширини листкової пластинки берези білої (Betula alba) 231 KB
  Тема: Вивчення модифікаційної мінливості довжини та ширини листкової пластинки берези білої (Betula alba) Розділ І. Теоретична частина. Модифікаційна мінливість. Модифікаційна мінливість - це мінливість. Яка виникає внаслідок впливу факторів зо...
7192. Генетика з біометрією. Робочий зошит для лабораторних робіт 2.76 MB
  Робочий зошит для лабораторних робіт з дисципліни Генетика з біометрією для студентів ІІ курсу біолого-технологічного факультету Зміст МОДУЛЬ № 1 Цитологічні основи спадковості ЗАНЯТТЯ №1. Вступ. Методи дослідження в генетиці ЗАНЯТТЯ №2. Будова кліт...
7193. Психолого-педагогічні основи діяльності працівників пожежної охорони 704 KB
  Вступ Мета, завдання та зміст курсу Психолого-педагогічні основи діяльності працівників пожежної охорони його місце у змісті пожежної освіти. Значення психолого-педагогічних знань для спеціаліста пожежної охорони. В умовах глобальних зрушень в...
7194. Генетика и наследственность. Конспект лекций 5.47 MB
  Введение в генетику -предмет генетики, -виды наследственности, -виды изменчивости, -история развития генетики, -место генетики в системе биологических наук, -задачи ветеринарной генетики, -методы исследовании используемые в генетике...
7195. Земельное право 247.5 KB
  Общие положения. 1. Дисциплина Земельное право включена в федеральный компонент цикла общепрофессиональных дисциплин ГОС ВПО по специальности 030105.65, 030500.68 Юриспруденция. 2. В современных условиях возрастает роль земельного права в пров...
7197. Земельне право. Земельне право як галузь права 817.5 KB
  Земельне право Лекція № 1. Земельне право як галузь права. План I. Предмет земельного права. II. Поняття земля, земельна ділянка та земельні ресурси. III. Методи земельного права. IV. Поняття земельного права V. Система земельного ...
7198. Економіка (Економічна теорія) Теоретичний матеріал аудиторних занять 686.5 KB
  Економіка (економічна теорія). Теоретичний матеріал аудиторних занять(частина ІІ) для студентів денної форми навчання Запорізького гідроенергетичного коледжу Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя, 2012 ЗМІСТ 1 Пояснювальн...
7199. Економічна теорія. Методи дослідження економічних явищ 785 KB
  Пояснювальна записка Предмет загальноосвітнього циклу Економіка інтегрується в дисципліну Економічна теорія, що входить до навчальних планів підготовки молодших спеціалістів усіх неекономічних спеціальностей. Їх вивчення має на меті...