43322

Гомосексуальність і гомофобія: естетика versus демонізація

Курсовая

Социология, социальная работа и статистика

Тема гомосексуальніості в Україні є однією з маловивчених і ледве не табуйованих. Помічати явища, що не вписуються в загальноприйняті рамки, а тим більше говорити про них вважається недоречним. Суспільна думка дотепер послуговується стереотипами стосовно людей, що мають потяг до своєї статі, як «нездорових», «неприродних»; це явище асоціюється з психотичними розладами, розпустою, схильністю до злочинів, хворобами. Подібна ситуація не є випадковою, формування негативного образу гомосексуальних і бісексуальних людей має свою довгу історію. На запитання, чи психічна хвороба є внутрішньою властивістю гомосексуального стану, можна відповісти: «Для того, щоб правдиво оцінити це, потрібні майбутні, незалежні від ідеологів дослідження»

Украинкский

2013-11-04

5.32 MB

11 чел.

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Факультет гуманітарних наук

Кафедра культурології

Павліченко Надія Валеріївна

(ФГН-4)

Курсова робота

«Гомосексуальність і гомофобія:

естетика versus демонізація»

Науковий керівник -

кандидат філософських наук,

старший викладач, -

Черепанін В. М.

м. Київ

2010 рік


План

  1.  Вступ
  2.  Розділ I. Ретроспективний огляд явища гомосексуальності: його суспільне сприйняття та теоретичне осмислення.
  3.  Розділ II. Перцепція одностатевих стосунків в сучасності (кін. ХХ – поч. ХІХ ст.): західний та український досвід.
  4.  Висновки
  5.  Список використаної літератури
  6.  Додатки


Вступ

Тема гомосексуальніості в Україні є однією з маловивчених і ледве не табуйованих. Помічати явища, що не вписуються в загальноприйняті рамки, а тим більше говорити про них вважається недоречним. Суспільна думка дотепер послуговується стереотипами стосовно людей, що мають потяг до своєї статі, як «нездорових», «неприродних»; це явище асоціюється з психотичними розладами, розпустою, схильністю до злочинів, хворобами. Подібна ситуація не є випадковою, формування негативного образу гомосексуальних і бісексуальних людей має свою довгу історію. На запитання, чи психічна хвороба є внутрішньою властивістю гомосексуального стану, можна відповісти: «Для того, щоб правдиво оцінити це, потрібні майбутні, незалежні від ідеологів дослідження».1

«Тема гомосексуалізму стає актуальнішою в Україні, — говорить директор Інституту Родини і Подружнього життя, доктор філософії Петро Гусак. – Це стається завдяки активізації груп осіб з нетрадиційною орієнтацією, які домагаються легалізації. Адже політика ЄС цьому сприяє: уряди європейських держав практично зрівняли гомосексуальні пари з традиційними подружжями.»2 

Спочатку наука, як до того – філософія і релігія, розглядала сексуальність тільки у контексті репродуктивної поведінки, що забезпечує продовження роду. В історії сексуальності довгий час точиться суперечка між ессенціальним сприйняттям сексуальної орієнтації як об'єктивної, іманентної властивості індивіда, автономної від культурних і історичних умов, хоча вони і впливають на конкретні форми її прояву; і конструктивістською позицією, яка стверджує, що людська сексуальність – не природна даність, а по-різному конструюється під впливом різних суспільств і культур. Наприклад, статевий акт, може мати різне соціальне значення і суб'єктивний зміст, залежно від того, як він сприймаються і інтерпретуються його учасниками. Тобто біологічні чинники, що формують статеві розбіжності, не визначають того, як житимуть й відчуватимуть себе конкретні чоловіки і жінки в історично конкретному суспільстві.

Питання в тому, чи існує особлива групова самосвідомість і яка саме: чи приділялася гомосексуалам у суспільстві якась особлива увага, чи їх сексуальні нахили були лише індивідуальними уподобаннями.

У 1973 році «гомосексуалізм» було вилучено зі списку психічних захворювань, і більшість медиків схиляється до думки, що будь-які спроби «вилікувати» нетрадиційну сексуальну орієнтацію можуть бути лише шкідливими.3 Одночасно з цим заговорили про вилучення суфіксу «-ізм» зі слова «гомосексуалізм», оскільки, якщо взяти до уваги медичну термінологію, він відсилає до хворобливого або тривожного стану. Також зустрічається думка, що закінчення «–ізм», як правило, позначає ідеологічну течію, а «–іст» — її прихильників. Вживання цих слів із таким закінченням апріорно програмує на ідеологічність та її приховане засудження. Тому наразі у теоретичній літературі прийнято вживати термін «гомосексуальність», на противагу «гетеросексуальності». І.С.Кон достатньо глузливо коментує цю ситуацію: «Зайве закінчення – і вже дискримінація!»4

Актуальність дослідження 

Дослідження гомосексуальності, на погляд В.Суковатої, - це один з найцікавіших напрямів у сучасній гендеристиці, оскільки дана тема для пострадянського вченого характеризується необмеженими ресурсами і у плані методології, і стосовно культурного матеріалу.5 Вважається, що спроба зрозуміти іншу культуру завжди дає набагато більше інформації про свою власну.

Ступінь розробленості. Перші спроби осмислення гомосексуальності з‘явилися одночасно з суспільним визнанням. Але ця тема виявилась настільки резонансною, що не може бути окреслена лише з якогось певного боку. Чимало вчених з різних галузей науки намагалися збагнути зміст цього явища: неврологи і психологи вивчали біологічну основу сексуальної поведінки, досліджуючи мозок і нервову систему, статеві органи й регуляцію гормонів людей і тварин; зоологи вивчали гомосексуальну поведінку тварин в якості моделі людської гомосексуальності; біологи-еволюціоністи навіть розробляли теорії ґенези, еволюції гомосексуалізму; біхевіористи, психологи і психіатри займалися дослідженням процесу формування гомосексуальної ідентичності, який починається в дитячому віці й триває під час статевого дозрівання, та й протягом усього життя; соціологи і антропологи досліджували соціальний контекст, окремі доводили, що суспільство впливає на формування та навіть конструює гомосексуальну особистість; історики розглядали обставини минулого, що вплинули на формування сучасного ставлення до гомосексуальності.6 

Та попри наявність значної кількості робіт про гомосексуальність, написаних для психологів, психіатрів, адвокатів, учених-біхевіористів, існує не дуже багато праць, зрозумілих широкій аудиторії, що всебічно освітлюють це питання. Можна також сказати, що незаангажованої літератури просто не існує: дуже важко не впадати у крайнощі засудження чи виправдання.

У спадок від Античності ми маємо праці Платона, Плутарха і Псевдо-Лукіана, в яких вони змальовували сексуальне життя сучасної їм спільноти. Жак ле Гоф, що коротко змальовує цю тему у праці «Цивілізація середньовічного Заходу» відмітив, що історія одностатевих стосунків в період Середньовіччя ще не написана.7 Середньовічні трактати містять не так конкретні дані, як теологічні дискуси. Надалі до цієї теми зверталися, головним чином, не історики, а медики.

Серед найґрунтовніших робіт варто відмітити «Історію сексуальності» Фуко, що розглядає статеві девіації в різні історичні епохи. Праці І.С.Кона, що розглядає гомосексуальність як певну культуру, з характерними рисами і власною історією. Праця Ф.М. Мондімора претендує на звання найбільш об‘єктивної, сам автор зазначає, що намагався дотримуватись теоретичної точки зору.8

Мета дослідження. Основною метою роботи є розгляд феномену гомосесуальності як світового явища, загальний опис його існування протягом історії людства та характеристика сприйняття його в сучасності.

Завдання дослідження. Основна мета дослідження обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

  •  Здійснити загальний історичний огляд як самого явища, так і наукового його осмислення;
  •  Описати характерні риси, притаманні гей-культурі, та міфи, породжені навколо гомосексуалів.

Об’єктом дослідження є феномен гомосексуальності.

Предмет дослідження – ставлення суспільства до явища гомосексуальності.

Методологія. Під час написання роботи використовувались аналітичний, порівняльно-історичний підходи та наступні методи дослідження: теоретичні, що включають в себе пошукові, аналітичні та системно-структурні методи (вивчення, систематизація та аналіз вітчизняних і зарубіжних праць та періодичних видань з досліджуваної проблеми; порівняльний аналіз фактів і явищ; проблемно-цільовий аналіз праць науковців, що розглядали досліджувану тему; теоретичне узагальнення; зіставлення фактів); емпіричні (перегляд інформації про результати виконаних досліджень з даної теми, аналіз форумів, обговорень, дискусій, ідентифікаційний метод.

Наукова новизна полягає у спробі дослідити гомосексуальність як загальнолюдське та загально історичне явище, визначити та спростувати міфи, породжені сучасністю, означити головні риси, що супроводжують гомосексуальність як соціокультурне явище сьогодення.

Структура дослідження. Перш за все потрібно звернутися до історії того явища, яке ми називаємо гомосексуальністю, його осмислення та означення (термінології); визначити риси, притаманні цьому явищу в сучасності.


Ретроспективний огляд гомосексуальності: його суспільне сприйняття та теоретичне осмислення.

Минули тисячі років, витончені і складні цивілізації пережили розквіт і занепад, перш ніж з’явилось слово і саме поняття гомосексуальність.9 Антропологи, історики, соціологи наводять відомості про різноманітні культури, в яких потяг до своєї статі посідає зовсім відмінне місце, ніж наразі, тому відрізняється і сприйняття цього явища. Так само, як у греків і римлян не знайшлося б слів для означення наших сексуальних категорій, так і у американських аборигенів, чиє життя було описане дослідниками, місіонерами і антропологами з XVII ст., існували такі сексуальні категорії, для яких немає слів в нашій сучасній мові. Сприйняття і прийняття або заперечення чого б там не було – це явище векторне, розтягнене в часі і просторі.

Більшість дослідників сексуальності, зокрема Дж. Валковіц погоджуються, що в ній нема нічого природного, незмінного чи стабільного.10 Цитуючи істориків Кеті Пейс і Христину Сіммонс, сексуальність не є „незмінною біологічною реальністю чи універсальною природною силою”, але скоріше вона є «продуктом політичного, соціального, економічного і культурного процесу».11 Тобто сексуальність має історію.

За деякими даними, одностатеві сексуальні зв’язки відомі ледве не з часів пізнього палеоліту: дослідники роблять такі висновки, аналізуючи деякі печерні розписи.12 Збагнути і назвати потяг до своєї статі намагалися упродовж всієї осмисленої історії людства. Ще у діалогах Платона знаходимо пояснення кохання між чоловіками, як небесного, високого, на відміну від Ероту Афродіти вульгарної, зверненого лише на задоволення хоті.13 Але у стародавніх греків не було спеціального слова для означення потягу до власної статі у чоловіків. Головним чином тому, що в цій спільноті існувало інше поняття сексуальності, ніж у нас, і інші критерії кохання. Любити, тобто відчувати щось піднесене і чисте, «небесне», вони могли лише рівного собі в соціальному і інтелектуальному плані. Враховуючи те, що жінки (за рідкісними винятками) були позбавлені права на освіту, відчувати до них любов чоловіки не могли. У греків побутувало слово «педерастія» (гр. paides – дитина) – любов чоловіка до юнака, що вийшов з підліткового віку, але ще не досяг зрілості, старший партнер в такому союзі називався erastes, молодший — eromenos. Фактично, це був інститут патронства, коли старший оберігав і навчав молодшого, поки той сам не  ставав erastes-ом. Сексуальні зв‘язки між чоловіками і юнаками несли сакральне, ініціаційне забарвлення.14 Наразі терміном послуговуються для опису статевих стосунків зрілих чоловіків з малолітніми хлопчиками.15 В Європі, починаючи з ХVІ ст. , так називали всіх чоловіків, що практикували анальний секс.16 Партнер-реципієнт педерастом не вважається, однак, в побутовому розумінні відбулося спотворення поняття, і в сучасності цей термін відносять як раз до тих, хто виконує пасивну роль в цьому зв‘язку.

Підліткова гомосексуальність – це звичайне явище навіть в тих спільнотах, де достатньо було молодих рабинь і жінок легкої поведінки, в Греції VI–IV століть його визнавали офіційно. В Афінах початку VI ст. Солон відносив любов до юнаків в число «благородних, шанованих діл»17 Така форма сексуальних зв‘язків була нормою, підтвердження чому можна знайти в діалогах Платона, Плутарха і Псевдо-Лукіана.18 Пізніше Аристотель відмітив, що на Криті педерастичні стосунки регулювалась державою як спосіб демографічного контролю.19 І стосовно юності eromenos-ів варто зазначити, що  може скластися враження, наче має місце розтління дітей, але ми говоримо про абсолютно відмінну і недоступну для нашого повного розуміння культуру і притаманні їй категорії, в тому числі і по відношенню до віку.

На відміну від неназваних одностатевих стосунків чоловіків, для жінок у греків існувало специфічне слово – «трибада» (від грецького «тертя»).20 Можна сказати, що через специфічний соціальний устрій, жінки були часто ізольовані від чоловіків. Вони не могли надіятись на рівність і визнання, тому формували власні соціальні категорії. Плутарх відмічає, що «у спартанців допускалась така свобода, що навіть достойні і благородні жінки любили молодих дівчат».21 22

Від назви грецького острова Лесбос походить термін «лесбійство». Згідно з деякими версіями біографії, на цей острів з Афін втекла від переслідування та глузувань давньогрецька поетеса Сапфо (бл. 630 до н.е. — 570 до н.е.), чиї вірші пізніше часто сприймали як оспівування одностатевого кохання між жінками. Близька до фольклору, лірика Сапфо рідко виходила за межі суто жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю. Напружена пристрасність, відверте почуття, були основним достоїнством її поезій. Слава поетеси була настільки гучною, що невдовзі греки перестали вживати слово «трибадизм» і замінили його на «лесбійство».23 Термін досі є широковживаним.

Стародавні римляни більшою чи меншою мірою перейняли ставлення до гомосексуальності у греків. Крім того, вважається, що у народів, які заселяли Європу до утворення Римської імперії існували обряди ініціації, воєнні культи і ритуали, що несли елементи еротичної близькості одностатевих партнерів.24 Але якщо у греків гомосексуальність була привілегією вільних громадян, соціально визнаною і зав‘язаною на «педагогічному еросі», то римляни змінили акценти: гомосексуальні зв‘язки перейшли до сфери чуттєвих задоволень, а його законними об‘єктами стали залежні люди: раби і проститути.25 

Близько ІІ ст. до н.е. вільне життя, а часом і відвертий гедонізм римлян привернули увагу єврейської спільноти і викликали гостре засудження. В той час з’являються перші посилання на Содом для позначення «блуду» і «нечистоти». У І ст. н.е. Філон Александрійський засуджував «землю содомітів» за розпутство, а зокрема за те, що вони змушують чоловіків грати пасивну роль жінки, а від того накладають на них клеймо слабкості. І все це в результаті призводить до безпліддя і занепаду.26 

Але до ІІІ ст. н.е. римські імператори не піддавали гомосексуалів гонінням, оскільки попри офіційну релігію, в армії був поширений мітраїзм27, що супроводжувався сильним гомосексуальним підтекстом. Тобто заборонити одностатеві зв‘язки означало втратити армію, а на це відкрито тоді не пішов би жоден імператор.28 Крім того, сама верхівка суспільства не цуралася такого роду стосунків: з дванадцяти цезарів, біографії яких описав Светоній, зв'язків з чоловіками не мали тільки двоє.29 

Коли едиктом 324 р. імператор Костянтин у оголосив християнство державною релігією Римської імперії30, церковний закон насправді став державним законом всієї Європи. Сексуальна поведінка особистості, що в часи Античності (мається на увазі Греція і дохристиянський Рим) вважалась приватною, наразі стала об’єктом церковного, а відтак, і громадського регулювання.31 Заперечення чого б не було без розуміння його суті завжди вироджується у відразу і безжалісне придушення: осуд одностатевих стосунків став частиною процесу зміни моральної оцінки сексуальності, породженої християнством. Починається процес осмислення і означення нових категорій життя людини.

Початок прямим заборонам, що торкалися сексуального життя особи, поклав собор 313 р. в Ельвірі32. Серед вісімдесяти одного з прийнятих канонів тридцять сім стосувалися сексуальної поведінки.33 71-й канон кодифікував гріховність відносин осіб однієї статі, і засуджував, дослівно, «кліриків, що мають зв'язки з чоловіками».34 

Витоки філософії, згідно з якою будь-який прояв чуттєвості вважається гріховним, лежать у творах грецьких філософів-стоїків, а також пізніх творах Платона. У III столітті до н. е. стоїки пропагували байдужість до всіх джерел задоволення, включаючи, звісно, секс, і радили стримувати душевні хвилювання. Твори стоїків, наново відкриті через кілька століть, вплинули на погляди деяких середньовічних теологів, які почали відстоювати ідею гріховності сексуальної насолоди. Стоїки також породили думку, що «природним» можна вважати лише статевий акт з репродуктивною метою. (Згідно з поглядами декого з них, навіть репродуктивний секс може бути забрудненим занадто великим фізичним задоволенням, отже, стати гріховним.) Таким чином, класифікувалися самі сексуальні стосунки, що не ведуть до зачаття тому вважаються незаконними і «протиприродними», а не їх учасники. Поступово такі форми статевого акту отримали загальне визначення «содомії». Слово походить від назви одного з міст, зруйнованих, згідно з Старим Заповітом, Богом, - Содома і Гоморри.35 Також в тогочасній літературі можна знайти визначення «вінець всіх пороків», «неназвана вада» і «протиприродній гріх». Останнє – перекручене висловлення Аристотеля.36 Їх називали також «кінедамами», «катамітами», «гермафродитами», «двостатевими». Варто відмітити, що грецьке слово «άνδρόγυνοι» дослівно перекладається «чоловіко-жінки» і розуміється дослідниками і у значенні «жіночоподібні чоловіки». Проте під цим словом можна розуміти й перелюбника, пійманого на розпусті тільки з жінками. Річ у тім, що від легенди про спокусу Єви змієм (і спокуси нею самою Адама) у церковній традиції жінка бачилася істотою гріховною, отже – більш схильною до хоті. Звинувачення у подібності до жінки переносило на чоловіка цю рису, але безпосередньо не співвідносило його з потягом до осіб своєї статі. 37 Тому пізніше відбулася зміна: слово «содомія» відносилося не так до самого процесу, як до його учасників, тобто з цього моменту можна говорити «содоміти» для позначення саме гомосексуальності. Зараз терміном «содомія» послуговуються в законодавстві, зокрема американському, для означення статевих стосунків між чоловіками.

В давньоруському церковному праві знаходимо терміни «мужеблуддя» для означення будь-якого сексуального контакту між чоловіками, а також «мужолозтво», що стосується безпосередньо статевих зносин.38 Наразі останнє визначення несе книжно-стилістичне забарвлення, і під ним зазвичай мається на увазі юридичний чи релігійний контекст.

Сприйняття суспільством поведінки содомітів у Середньовічний Європі було дуже неоднозначним. Світогляд людини тієї епохи багато в чому визначався Біблією й релігійної літературою: канони християнської релігії породили у свідомості людей чіткий поділ всіх речей за нормами добра і зла. Одностатеві зв‘язки церквою прирівнювалась до позиції зла, проте таке судження було складним і відносним. Коли йдеться безпосередньо про содомію, у Павла39 вона виступає не стільки як гріх, скільки як покарання. Чоловіки за свої злочини втрачають чоловічі якості і неспроможні більше підтримувати могутність безбожної держави. Проте, якщо гомосексуальність є карою від Бога, то й подальша критика її як «гидкої Богу» є суперечливою, оскільки покарання не є тотожним гріху. Тому подальше табуювання содомії церквою породжує ряд свідомих спотворень Біблії і релігійної літератури.40 41

У соціумі, що накладає ідеологічні і навіть юридичні табу на визначені відхилення від прийнятої норми, їх прихильник приречений на страждання від неприйняття власного потягу. Більшість содомітів, швидше за все, не визнавали себе такими, але про це неможливо судити, оскільки теоретичних праць, написаних самими «носіями гріха» не існує, а рідкісні особисті записи, як-от мемуари засновника Імперії Великих Моголів – Бабура, не дозволяють повною мірою зрозуміти людей, що відчували потяг до своєї статі в той час.42

Історики прослідкували поступову зміну ставлення до одностатевих зв‘язків з часів занепаду Римської імперії і до початку епохи Відродження від відносного прийняття до страшних розправ під буквою закону за окремі гомосексуальні акти.43 Випадки прямих заборон одностатевих зв’язків знаходимо в пізній Римській Імперії: «особлива кара» за мужелозтво (що, можливо, передбачала кастрацію) Констанція в 342 р.; кара через вогонь – у Феодосія I (347—395 роки правління); 538 р. Юстиніан проголошує гомосексуальні зв‘язки причиною землетрусів і мору, а карою за злочин – кастрацію; також закони про заборону одностатевих зв‘язків бачимо в різноманітних кодексах варварів – зокрема в «Правді» вестготів 650 р.. 44 

Оскільки в часи Середньовіччя освіта була прерогативою чоловіків, немає достатньої кількості свідчень чи документів, що б достовірно змальовували лесбійство. Одним з не багатьох зразків можна вважати листування між двома монашками в монастирі Тергерзії в Баварії. Але з точки зору чоловіків лесбійство зазвичай вважалася різновидом мастурбації.45

Посилення переслідування содомітів у другій половині XII ст. було пов‘язане з політичної атмосферою хрестових походів: приписавши цю ваду іновірцям-арабам, церква тим самим формувала «християнську солідарність» проти загального ворога. Якщо у ранньому Середньовіччі содомія була просто одним з багатьох гріхів, то у першій половині XIII ст. її прирівнюють до єресі і демонізують, доручаючи розслідування таких обвинувачень «найсвятішій інквізиції». В Англії спалення содомітів ввів Едуард I, у Франції – Людовік IX (з 1317 по 1789 рр. відбулося 73 процеси). У Кастилії за законами Альфонса Х содомія каралася кастрацією і далі підвішенням за ноги – до смерті; наприкінці XV ст. Фердинанд і Ізабелла замінили цю страту спаленням. Таке ж законодавство вводиться у багатьох італійських містах.46 На території, підлеглій Московському патріархату содомія потрапляла під дію Стоглаву – церковно-правового документу, рукописної збірки постанов і ухвал Стоглавого собору 1551 року, що охоплювали як релігійно-церковні, так і державні, економічні, земельні тощо питання, містили роз'яснення щодо співвідношення норм державного, кримінального права, судочинства тощо з церковним правом у Московії.47 Отже, у пізньому Середньовіччі «гріх» став єрессю, а відтого – і кримінальним злочином.  

Таким чином гомосексуали стали маргіналами суспільства: їм приписували всі можливі гріхи, звинувачували у стихійних лихах, хворобах, безплідді і т.п.. Вони стали небезпечними для держави.48 Таке становище гомосексуалів спостерігалося і в пізньому Середньовіччі, і до кінця Ренесансу, і навіть до середини ХІХ ст.. По всій Європі одностатеві стосунки вважали злочином і карали притаманними для кожного часу методами: стратою, ув‘язненням, прив‘язуванням до ганебного стовпа, засланням до Вест-Індії, кастрацією. Майже вся інформація, яку можна знайти про долі людей, що їх можна було би назвати гомосексуалами, взята з матеріалів кримінальних процесів.49

Епоха Відродження дещо змінила значення гомосексуальності не скільки в суспільному, стільки в культурному плані, закодувавши відверті зображення гомоеротики використанням найвідоміших класичних сюжетів. У ренесансній системі цінностей одностатева любов – не злочин, а «красива вада».50 Це відбулося у зв'язку з загальної реабілітацією тіла і плоті. Так, образ Святого Себастіана, що серед святих вперше в історії мистецтва постає не як герой і переможець, а як жертва, зображувався ніжним, піднесеним, еротичним.51 Художники Ренесансу зуміли змалювати оголене і зв'язане чоловіче тіло не як втілення страждання, а як пасивне і таке, що отримує задоволення від своєї безпорадності. Таке трактування водночас підривало традиційний фалічний стереотип чоловіка як суб'єкта й хазяїна положення.52 Дослідники відмічають, що ставлення до гомоеротизму як до частини високого мистецтва збереглося надалі в культурі Англії і Франції.

Лондон кінця XVII ст. був європейської столицею чоловічої проституції. Нед Вард у книзі «Історія лондонських клубів» 1709 р. вперше описує чоловічий бордель – т.зв. «Будинок Моллі».53 Тут народжується специфічний клас гомосексуалів – «моллі» (спочатку – один із численних жаргонних термінів, що означають повій, згодом повністю змінив значення і стосувався лише чоловіків-проститутів). Це були жіночні, пасивні, часто юні чоловіки, що носили жіночу сукню і користувалися жіночим прізвиськами. Вони також мали власний діалект, традиції «обслуговування» тощо. Варто відмітити, що «Будинки Моллі» були не просто дешевими мотелями з купою крихітних кімнат, обов‘язковою частиною кожного такого закладу була велика загальна вітальня, де проводилися танці, ігри, а візитери відверто насолоджувалися фліртом та залицяннями. Можна сказати, що «моллі» були першою міською гомосексуальною субкультурою, а точніше – підпіллям, оскільки рейди на такі заклади були постійною прерогативою Лондонської міліції.54

Дослідник Андрій Трошин відмічає, що на початку XVII століття основною формою поведінки російських чоловіків була гомосексуальність як гендерна норма. Чоловіки замість компанії жінок обирали маленьких пухленьких юнаків. Професор Н.Д.Сергіївський пише, що двохсотлітнє відставання у розвитку школи Росії пояснюється жахливої педофілією у ченців. Професор В.С.Іконніков доводить, що російська гомосексуальність має два джерела: по-перше, вплив кочових народів з їхнім презирливим ставленням до жінки як до тягара і, по-друге, – візантійське християнство, що теж низводило жінку, але як втілення гріха.55 Дослідник історії російської сексуальності Ден Хілі зазначає, що аж до кінця ХІХ ст. сексуальні зв‘язки між чоловіками не носили відбитку статевої належності, а радше відносились до сфери патріархальної мужності, що розглядала в якості можливих сексуальних об‘єктів лише нижчих за соціальним статусом чоловіків і юнаків.56

У Європі XVII-XVIII ст. содомія була цензовим, класовим злочином. Аналіз судових архівів показує, що спалювали як єретиків і саджали у в'язниці виключно простий люд: текстильників, каменярів, пастухів, перукарів, робочих, виноробів, торговців. У Великобританії закони, що карали за акт содомії між чоловіками смертної стратою, застосовувалися до аристократів, лише коли проти них були якісь серйозніші – релігійні чи політичні – обвинувачення. Содомія була радше приводом, ніж причиною переслідувань.   На офіційній мові такі взаємини іменувалися «гріхом», «пороком» чи «збоченням», в побуті гомосексуальність частіше називали «грецькою», «філософською», «сократичною», «італійською» чи «флорентійською» любов'ю, «схильністю», «смаками» чи навіть «мораллю».57 

З початком Просвітництва церковна влада в багатьох питаннях, що стосувалися людської поведінки, стала слідувати методам «натуральної філософії», чи тому, що ми тепер називаємо науковим методом. Так, італійський медик Паоло Захіа (1584-1659) висунув теорію, згідно з якою за відсутністю преанусних складок на шкірі можна було визначити пасивного гомосексуала, цю ідею підтримав Амбруаз Тардьє (1818 – 1879), оголосивши, що така відмінність є вродженою, а не набутою внаслідок сексуальних зношень, тому гомосексуала можна виявити ще в дитинстві. Він додав також, що активного гомосексуала-чоловіка можна впізнати за статевим членом, що «є тонким і викривленим, як у собаки». Лесбійки, на його думку, відрізняються «підвищеним волосяним покривом і гігантським клітором».58 Ці сумнівні теорії підтримувалися судовою експертизою до кінця ХІХ ст. У цьому випадку можна згадати фільм Агнешки Холанд «Повне затемнення» (1996), що описує життя поета Артюра Рембо (1854—1891) (якого грає Леонардо Ді Капріо): щоб встановити, чи перебував Поль Верлен (актор – Девид Тьюліс) у гомосексуальних стосунках, його піддають «експертизі», що як раз і полягає в огляді його анусу.

У ХVІІІ ст. з‘являється теорія деградації суспільства, яка пояснювала всі проблеми людства, як-от бідність, злочинність, сексуальні відхилення тощо, і яка знайшла практичне вирішення у процесі «очищення» суспільства шляхом заслання «деградатів»; наприклад – Англія замість тюремного ув‘язнення відсилала людей до Австралії.59 Теорія ця не була спрямова на конкретно на гомосексуалів, але, в розумінні того часу, стосувалась їх безпосередньо. За все XVIII століття у Франції спалили лише сімох содомітів, причому п'ятеро з них обвинувачувалися ще й у згвалтування чи вбивстві. Содомія остаточно перетворилася з релігійної проблеми на соціальну.60

В Австрії смертну кару за содомію скасували в 1787 р., в Пруссії – у 1794. Вирішальний крок у цьому напрямі зробила Французька революція: згідно з принципами Декларації прав людини, французький кримінальний кодекс 1791 р. взагалі не згадує «злочинів проти природи». Кодекс Наполеона (1810 р.) закріпив це нововведення, відмінивши кримінальну кару за  приватні сексуальні стосунки між дорослими людьми однієї статті за добровільною згодою. За цим зразком було побудовано і кримінальні кодекси багатьох інших держав. У Росії, Пруссії, Австро-Угорщині та Тоскані карне переслідування гомосексуальності продовжувалося.61 Зокрема, з 1871 р. гомосексуальні зв‘язки в Германській імперії каралися за спеціальним параграфом Кримінального кодексу № 175.62 

Перші спроби офіційної боротьби з содомією на території Російської імперії були здійснені на Вселенських московських соборах наприкінці XVII століття. Карою ухвалили спалення на вогнищах. За свідченням іноземців, на льоду Москви-ріки одночасно горіло кілька сотень багать, у яких спалювали гомосексуалів. Крім того, були заборонені ікони «Господь Бог Саваоф» та  «Батьківство», де Христос у образі дитини сидить на колінах у Господа Бога чи якогось зі святих, зокрема Миколая Чудотворця.63

Найконсервативнішою в плані офіційного законодавства і суспільної моралі виявилася Великобританія. Як реакцію на волелюбні ідеї Французької революції, англійська влада наприкінці XVIII ст. навіть посилила кримінальні репресії. У першій третині ХІХ ст. за обвинуваченням у содомії в Англії було страчено понад 50 людей, причому високе громадське становище більше не  давало імунітету проти судових переслідувань, у другій половині XVIII ст. обвинувачення у содомії стало небезпечним для людей будь-якого соціального статусу, про що свідчать численні скандальні судові процеси. Смертна кара за содомію була замінена 10-річним тюремним ув‘язненням лише у 1861 р..  Відповідно, гомосексуальні зв‘язки знаходили вирішення чи то в намаганні звести почуття до дружніх і платонічних, чи у підпільних зустрічах, а то й у еміграції до інших країн з не такими жорсткими нормами.64 

Історія «небезпечних» сексуальностей в XIX ст. ілюструє складний процес культурних перемов і дебатів в ході формування вікторіанської сексуальності. Різні за своїми характеристиками чоловіки і жінки використовували відмінні, паралельні одна одній мови для інтерпретації сексуального досвіду, включно з мовою сексуального обміну і мелодраматичними газетними описами, а також авторитарне слово закону і медицини. Дж. Валковіц відмічає, що «в цих дискусіях гендерна і сексуальна трансгресії постійно накладались одна на одну, а будь-яка сексуальна ідентичність, сконструйована щодо даних практик, була нестабільною і суперечливою».65 

Дослідник Ф.Мондімор описує лесбійство серед англійської і французької аристократії. Зокрема називає королеву Англії Анну з династії Стюартів (1665 – 1714 рр.), аристократку Анну Лістер (1791-1840 рр.).66 Вікторіанська епоха придушувала жіночу сексуальність, не визнавала її. Тому будь-які романтичні прояви жінок до жінок вважалися просто дружбою, чоловіки не могли допустити і думки про жіночу сексуальність, якщо це не стосувалось повій.67 Моніка Віттінг в есе «Пряме мислення» стверджує, що «межа (не)включеності жінки в патріархальну систему співвідноситься з лесбійською ідентичністю»68, але Розі Брайдотті заперечує їй і вважає, що «моделі символічної жіночої гомосексуальності не можна звести просто до вибору жінки в якості еротичного об‘єкту».69 

У XIX ст. романтична дружба між жінками була помітною, публічно санкціонованою рисою жіночої культури середнього класу; історичні джерела показують певне культурне перехрестя, особливо в середовищі освічених фабричних робітниць в США, що клялися в безсмертному коханні в завуальованих сентиментальних листах до своїх подруг.70 

Нові соціальні контексти породжували потребу у новій самосвідомості і новому визначенні сутності одностатевого кохання. Релігійне поняття «гріха» вже себе вичерпало, поняття «злочину» також викликало заперечення: за наявності добровільної згоди немає жертви. Нову парадигму для пояснень, а фактично – для соціального конструювання одностатевого кохання дали сексологи, що прорвали завісу мовчання і сприяли лібералізації законодавства, дали гомосексуалам новий стрижень для самосвідомості та соціальної ідентичності. Психіатрія як окремий напрям медицини виокремилась в першому десятилітті ХІХ ст., і багато дослідників звернулися до теми содомії як раз в цьому ключі. Французькі психіатри Філіп Пінель (1745 - 1826) і Жан Етьєн Домінік Есквіроль (1772 - 1840) вважали, що «божевілля» може бути не тільки загальним, а й частковим, вражаючим тільки одну психічну функцію, і однією з таких «мономаній» є «перекручення статевого потягу». Англійський психіатр Джеймс Каулз Прічард (1786 - 1848) придумав для позначення соціально неприйнятних почуттів та вчинків термін «моральне божевілля». З появою поняття психопатії почали говорити про «сексуальної психопатії». Автор посібники з судової медицини Йоганн Людвіг Каспер, не знайшовши у обстежених педерастів описаних у літературі вищезгаданих тілесних ознак, звернувся безпосередньо до вивчення їх психології та щоденників і дійшов до висновку, що одностатевий сексуальний потяг нагадує «духовний гермафродитизм»; в більшості ця якість є вродженою, але в деяких випадках виникає лише у дорослому віці. Цей потяг може бути платонічним, нічим не відрізнятись від звичної любові.71

На середину ХІХ століття сексуальна поведінка людини стала визнаним предметом вивчення для біхевіористики. Саме цей час став поворотним моментом, коли непересічні постаті – теологи і науковці – висували разючі ідеї щодо одностатевого потягу та вводили нові слова для його означення.72 Зокрема, існує теорія, згідно з якою ранні сексуальні експерименти людей можуть направити їх убік гомосексуальної поведінки у результаті приємних сексуальних контактів із представниками своєї статі, в той час як невдачі і незадоволення у зв‘язках з протилежною статтю можуть викликати страх гетеросексуальних стосунків.73

Сексологія, наукове вивчення сексуальності, з'явилася Європі як субдисципліна судової медицини. Одним з її засновників вважається Ріхард фон Крафт-Эбінг, професор психіатрії Віденського університету, до чиїх професійних обов'язків входило виявлення доказів «хворобливості» чи «дегенерації» сексуальних злочинців, котрі постали перед судом, щоб визначити, чи відповідають вони за власні дії. Крафт-Эбінг збирав історії хвороби своїх пацієнтів і опублікував їх під назвою Psychopathia Sexualis (1886) як «медико-судове дослідження» «відхилень». 74 Одностатевий потяг  трактується вченим як ознака деградації і хвороби, «це аномалія, що утворюється між ембріональною і плодовою стадіями розвитку і виливається в сексуальне збочення».75 

Німецький психіатр Карл Фрідріх Отто Вестфаль у 1969 р. назвав одностатеве кохання «збоченим»: це не гріх, а вроджена патологія вегетативної нервової системи, що спотворює внутрішнє сприйняття власної статі.76 У 1870 році Карло Вестфаль у провідному німецькому науковому часопису по психіатрії публікує історію хвороби однієї лесбійки. Для визначення феномену він ввів складний термін «contrare sexualempfindung» — «протилежно спрямований сексуальний потяг». Емма Уіллард, лідер американського руху за тверезість, в своїй автобіографії в 1889 році вихваляла чесноти жіночої «дружби», відверто і з подробицями розповівши власну історію. Вона вважала, що «кохання між жінками стає все більш поширеним явищем».77 Але під кінець 1870-х про жіночі сексуальні стосунки заговорили в іншому ключі, цьому, зокрема, сприяли праці Вестфаля.  Ніжна жіноча дружба почала дискредитуватися.78

У 1891 році іншим німецьким дослідником, Альбертом Моллем, опубліковано цілу книгу з даної теми («Die contrare Sexualempfindung»), що містить численні клінічні дослідження гомосексуальності. Джерелом цих «історій» часто була не стільки приймальня психіатра — як зазначив один із кореспондентів, «доктор Молль... не міг покладатися виключно на власну медичну практику, він отримував допомогу з боку берлінської поліції, яка забезпечила його великою кількістю матеріалу, що викликав значний інтерес».79 Значну частину своїх досліджень Молль надав своєму колезі Ріхарду Крафт-Ебінгу для використання в пізніших редакціях його монументального трактату «Psychopathia Sexualis».80

Британський соціолог Джефрі Уікс відмічає, що поява Psychopathia Sexualis розкрила «виверження в друкованій формі збоченця, що заговорив, людини, пораненої своїм сексуальним імпульсом».81 Так, німецький юрист та публіцист Карл Генріх Ульріхс, що сам мав схильність до одностатевих стосунків, у серії памфлетів «Дослідження загадки любові між чоловіками», написаних 1860—1870-х роках під псевдонімом Нума Нумантіус, запропонував термін «уранізм» (Urning), від імені давньогрецької богині Афродіти Уранії («небесної»), дочки чоловічого божества Урана, яку Платон, на противагу Афродіті Пандемос («всенародної»), покровительки любові жіночого рівня, вважав покровителькою одностатевого кохання.82 

Кожен випуск серії Ульріхса отримав звучну латинську чи латинізовану назву, таку як «Vindex» (Перемога) чи «Ara spei» (Вівтар надії), й у доповненнях до викладених теорій містив біографічний і автобіографічний матеріал, філософські і політичні дискусії, навіть поетичні твори.83

Карл Генріх Ульріхс вважав, що уранізм є вродженим, оскільки статеві органи і чоловіків, і жінок розвиваються з однієї тканини в ембріональній стадії. Тому можна припустити можливість існування жіночої душі (фактично, сексуального потягу) у тілі чоловіка. Людей, які надають перевагу власній статі, Ульріхс не вважав ні чоловіками, ні жінками, а специфічною третьою статтю. Чоловіків, носіїв цього відчуття, він називав урнінгами, а жінок - урніндами.84 Але в той же час виділяв кілька підвидів, залежно від зовнішніх і внутрішніх обставин, як от Virilisirt – чоловік, що змушений під тиском суспільства приховувати свій потяг до інших чоловіків, маскулінізований урнінг.85 

К.Г. Ульріхс також розробив складну потрійну класифікацію розуміння сексуальної і гендерної розбіжностей: сексуальна орієнтація (потяг до чоловіків, бісексуалізм, потяг до жінок), очікувана сексуальна поведінка (пасивні, без переваг, активні), і також гендерні характеристики (жіноча, середня, чи чоловіча).86

Карл Генріх Ульріхс не був академічним вченим, а скоріше – активістом, що опирався на власні переживання і досвід. Пропри те, надане ним теоретичне обґрунтування було новітнім в тому, що потяг до своєї статі характеризувався як різновид норми, а не патологія.

В полеміку з Карлом Генріхом Ульріхсом вступив угорський письменник Карл Марія Кертбені (вроджений Бенкерт). У 1869 р. він уперше запропонував термін «гомосексуалізм» (нім. homosexualität). На англійську мову, а відтак – і у світовий вжиток, термін переклав Хевлок Елліс (лат. homosexualismus). Таким чином, в кінці XIX ст. це поняття означало статевий потяг індивіда до осіб однієї з ним статі і сексуальні зв‘язки між ними. Походить термін від двох коренів: грецький homoios — подібний, схожий; μός (homos) — один і той самий, однаковий, це частина складних слів, що означають «подібність», «однаковість», «тотожність»; латинський sexus – стать. Кетберні не просто доводив, що гомосексуальність є природно вродженою, але і звертався до загальних принципів правової держави, що повинна захищати усіх своїх громадян і підтвердити право гомосексуалів на невтручання в особисте життя. 87

Історія розвитку власне російської гомосексуальної субкультури з характерним сленгом, традиціями з'являється лише в 1870-80-х роках. Найбільш впливовим російським фахівцем з питань гомосексуальної поведінки був професор Петербурзької Військово-медичної академії Веніамін Михайлович Тарновський. Його багаторічний досвід втілився у  книзі «Спотворення статевого почуття: Судебно-психіатричний нарис для лікарів і юристів», яка побачила світ  у 1885 році і майже одразу була перекладена кількома мовами. Тарновський  вважав, що спотворення статевого почуття у чоловіків може бути як уродженим, так і набутим, обидві форми здаються йому глибоко аморальними, але у випадках вродженого збочення професор вважав кримінальне переслідування несправедливим. У. М. Бехтерєв у статті «Лікування навіюванням хибних статевих потягів і онанізму» (1898 р.) виводив «спотворення статевого потягу» з «патологічних комбінованих рефлексів» і пропонував лікувати їх навіюванням і гіпнозом. Пізніше, у статті «Про спотворення і відхилення статевого потягу» (1926 р.) Бехтерєв доводив, що гомосексуальний потяг – результат зовнішніх впливів у критичний момент сексуального розвитку особистості. Майже у всіх наведених ним історіях хвороби «спотворення» виникало під час статевого дозрівання під впливом однолітків. Щоб позбутися хибних відхилень, пацієнт повинен добровільно піддатися гіпнозу і навіюванню і цілеспрямовано підтримувати гетеросексуальні стосунки.88

Вище вказані теоретичні праці з‘явились у відповідь на зміну гомосексуальної культури в Російській імперії. З розвитком міст з‘являється нова ідентичність, відірвана від традиційного розуміння патріархальної моделі сексуальності: чоловіки, які отримали прізвисько «тітки». Вперше як означення гомосексуала-чоловіка це слово було вжите лікарем Владиславом Мержеєвським у 1878 р. в підручнику з судової гінекології. Зародилася субкультура «тіток», скоріше за все, як відгалуження проституції, але згодом так почали називати і тих, хто користується їхніми послугами. Звичайно, такого роду речі не афішувалися, тому сформувалася ціла система умовних знаків, символів, місць зустрічей. «Тітки» зустрічалися з клієнтами у найлюдніших місцях, це був вічний маскарад і гра у впізнавання. Одним з символів, за яким можна було упізнати гомосексуала була червона краватка або носова хустинка.89 

Підсумовуючи, можна сказати, що ХІХ століття апелює до вродженої психопатичної хвороби,  наука перетворила гомосексуалів на особливий тип людей, у яких «інверсія сексуального потягу» поєднується з багатьма іншими хворобливими рисами. Зміна релігійної парадигми на психологічну породила ситуацію, коли гомосексуал в очах суспільства виглядав вже не як злочинець, а як жертва і людина, що страждає. Але в свою чергу це могло слугувати як виправданням, так і гострим неприйняттям і відразою. І.С. Кон зазначає, що відчужена і негативна оцінка провідними психіатрами і судмедиками ХІХ – початку ХХ ст. гомосексуалів пояснювалась не лише особистим неприйняттям, а скоріше «контингентом», з яким вони працювали. Ранні теорії гомосексуальності заангажовані власним досвідом дослідників, оскільки в загальних судженнях вони спиралися лише на свою і часто дуже вузьконаправлену практику. 90

На межі XIX—XX століть принципово новий напрям науковим поглядам на гомосексуальність було задано роботами Зігмунда Фрейда (1856 – 1939 рр.). Він припускав,  що від природи людина бісексуальна і що гетеросексуальні вподобання формуються в ранньому дитячому віці за умови правильного розвитку особистості, а гомосексуальні виникають при деяких збоях у цьому розвитку. Фрейд називав осіб, що відчувають одностатевий потяг, сексуально-інвертними (сексуально-перевернутими). Тому Фрейд був схильний ставитися до гомосексуальності дуже терпимо і стверджував, що «вилікувати» таку людину практично неможливо, терапія має бути спрямована не на зміну сексуальної орієнтації, але на корекцію психічного дискомфорту («дисфорії сексуальної орієнтації»), що виникає як наслідок неприйняття пацієнтом власного «я». За його спостереженнями, інвертовані по-різному ставляться до своєї сексуальної орієнтації: деякі захищають і відстоюють її, інші ж болісно сприймають факт своєї інверсії, відчуваючи її як болісну нав'язливість, і саме таку позицію потрібно піддавати терапевтичному впливу з допомогою навіювання чи психоаналізу.91

Початок ХХ століття ознаменувався ґрунтовним теоретичним підходом до теми гомосексуальності. Достатньо впливовими були дослідження берлінського невропатолога Альберта Молля (1862 – 1939), що мав справу не лиже зі злочинцями і божевільними, а й широким загалом, зокрема - інтелігенцією. Він першим звернувся до питань дитячої і підліткової сексуальності, розвинув теорію про двофазне формування сексуальної орієнтації. Гомосексуальність за Моллем – це завжди хвороба, але не обов‘язково вроджена. Він не був прихильником переслідувань дорослих гомосексуалів, але різко виступав проти їх декриміналізації, з тим щоб упереджувати розтління молоді.92

Одним з перших великих зібрань звітів про дослідження та інших матеріалів вивчення сексуальної поведінки була бібліотека Інституту сексуальних наук, заснованого німецьким психіатром Магнусом Хіршфельдом. На жаль, створена ним бібліотека була розграбована і спалена у 1933 р.. М. Хіршфельд прагнув підкріпити свою активну діяльність науковими методами роботи, видавав памфлети, а також свої мемуари, де описав власний сексуальний дослід, і домігся успіху у залученні уваги впливових німецьких соціологів, лікарів і політиків до своїх досліджень.  Інший дослідник-публіцист Джон Аддінгтон Саймондс (1840 – 1893 рр.) висміював пуританські судження попередників про гомосексуальність як психічну хворобу, ставлячи у приклад Стародавню Грецію: «Питання етики Стародвньої Греції» (1871р.). Заслуга Саймондса полягає в тому, що він звернувся до історії гомосексуальності як частини культури, хотів показати, що стародавні гомосексуали нічим не відрізняються від сучасних в плані психічяного здорров‘я, а різниться сприйнятта. 93 

Америка продовжувала традиції жіночої «дружби».У 1900 році в районі «червоних ліхтарів» в Філадельфії з‘явився термін «bulldyke» (булдайк) для означення коханки-лесбійки, що виконувала чоловічу роль в парі. До 1920-х років в чорних кварталах і районах мебльованих кімнат з‘явилась можливість проведення вечорів для лесбійок з робочого середовища. Блюзова співачка Бессі Джексон обезсмертила бунтівний дух «Bulldagger Woman» як лесбійки, що обрала чоловічий стиль і неухильно йому слідує, не дозволяючи собі пасивності у стосунках з іншими жінками. Лесбійська культура жінок-письменниць і художниць з середнього класу також з’явилась на початку ХХ ст. в Парижі і Нью-Йорку. Це була субкультура салонів, барів, колективного проживання в одній квартирі, оспівана в віршах, романах і п‘єсах, що синтезували традиції переодягання в чоловічий одяг і романтичної дружби. В той час, як на початку ХІХ ст. жінки і сподіватись не могли на те, що вони зможуть відверто жити зі своєю коханою-подругою, під кінець століття утворилися нові можливості для незалежного життя поза гетеросексуальною родиною, що дозволило деяким парам явно про себе оголосити. Зайнятість в сфері послуг, новий соціальний простір – коледж чи гуртожиток, разом з доступними квартирами і жіночими резиденціями в Британії і США – створювали умови для того, щоб жінки обирали целібат і компанію подруги. Серед «прославлених старих дів» і «нових жінок» жіночі шлюби чи «бостонські шлюби» ставали все більш поширеними. На відміну від таємного світу жіночих подружніх пар в робочому середовищі, бостонські шлюби не приховувалися і визнавалися елітою суспільства. Жінки жили удвох, володіли спільним майном, разом подорожували, спали в одному ліжку.94

Часто можна зустріти думку, що розквіт жіночої гомосексуальності супроводжувався наростанням феміністичного духу, і що ці речі витікають одна з одної. Так, боротьба за рівні права і визнання може бути ознакою обох явищ. Ф.Мондімор відмічає, що хоча феміністичний рух в Англії й Сполучених Штатах часто приваблював жінок, котрі всі впевненіше починали ідентифікувати себе як лесбійок, проте жінки виступали не за визнання своєї гомосексуальності, як це робили Ульріхс чи Саймондс. Натомість у більшості випадків вони направляли свої зусилля для досягнення таких цілей, як отримання виборчого права і допуск жінок на університети і медичні школи. Вони очолювали рух за соціальні реформи, покликаний поліпшити життя бідняків, особливо незаможних жінок і новонароджених.95

  Головним центром європейської гомосексуальної культури першої третини ХХ століття (до приходу до влади Гітлера) була Німеччина. Хоча у Веймарській республіці гомосексуальність залишалася кримінальним злочином, у Берліні, Гамбурзі, Кельні та інших німецьких містах відкрито існувала велика кількість гомосексуальних барів і кав'ярень.  Адольф Бранд, видавець першого у світі гомосексуального журналу «Особливий» («Der Eigene»), що виходив з 1896 по 1931 р., не просив про поблажливість, а доводив, що чоловіча дружба-любов – найшляхетніше й найвище людське почуття, яке втілює кращі традиції давніх німецьких чоловічих союзів. Соціал-демократичні теоретики домагалися скасування кримінального переслідування одностатевого кохання, наголошуючи, що гомосексуали - жертви помилки природи. Аристократи-естети, навпаки, доводили її підвищений духовний характер, вимагаючи не поблажливості, а схвалення. Агресивні ж мілітаристи, однаково відкидаючи як медикалізацию, так і інтелектуалізацію гомоеросу, проголошували його втіленням чоловічої сили та мужності. Відповідно, розрізнялися і образи «істинного гомосексуала». У одних це був жіночний андрогін, в інших – витончений ефеб, у третіх – сильний і грубий чоловік-воїн. Заснований Хіршфельдом у травні 1897 р. Науково-гуманітарний Комітет уклав спеціальну петицію за скасування дискримінаційного 175 параграфу імперського кримінального кодексу, яку підписали, серед багатьох інших видатних діячів німецької культури, Август Бебель, Карл Каутський, Альберт Ейнштейн, Мартін Бубер, Карл Ясперс, Альфред Деблін, Герхард Гауптман, Герман Гессе, Томас і Генріх Манни, Райнер Марія Рільке, Стефан Цвейг.96

Нацистська партія, що прийшла до влади у 1930-32 рр. з самого початку ставилася до одностатевого кохання вороже, ототожнюючи його з єврейством і «моральним виродженням». У декларації 1928 р. зазначалося, що гомосексуальні зв‘язки призводять націю до послаблення і позбавляють її мужності, є загрозою для суспільства й держави.97 В цілому, це був справжній геноцид. Тільки між 1937 і 1939 рр. за обвинуваченням у гомосексуальних зв'язках поліція і гестапо заарештували 95 тисяч чоловіків, у тому числі 25 тисяч було засуджено. Загальна кількість засуджених по § 175 з 1933 по 1944 роки становила, за підрахунками Річарда Планта, від 50 до 63 тисяч жителів, з них 4 тисячі – неповнолітніх. У концтаборах гомосексуалів призначали на найбільш небезпечну й тяжку роботу, отже смертність серед цієї категорії ув'язнених була особливо висока. Невдовзі після створення перших концтаборів СС98 розробили систему зовнішнього маркування різноманітних категорій ув'язнених. Гомосексуалів спочатку позначали жовтою смугою з великою літерою «А» (в німецькому табірному жаргоні «Arschficker» – натяк на анальний контакт) або ж великою чорною точкою з цифрою 175 (відсилка до § 175 Кримінального кодексу) на тюремній робі. Пізніше в табірній символіці для позначення гомосексуалів з'явився рожевий трикутник.

До одностатевої жіночої любові в Третьому рейху відносилися трохи інакше. Лесбійок за законом не переслідували, але ставлення до них було також ворожим. Фактично, лесбійство засуджувалося і замовчувалося, його переслідування існувало у більш прихованому вигляді, оскільки вважалося, що жінки були  куди меншою загрозою державі, ніж чоловіки: лесбійок було менше, їх політична активність не виражена, виявити їх було важче.

На відміну від інших переслідуваних, гомосексуали-чоловіки вважалися злочинцями і після подолання нацизму. У Західній Німеччині стаття 175 залишалася у Кримінальному кодексі до 1969 року. У Франції гомосексуалів очікувала така ж доля: ухвалений 1942 р. режимом Віши закон про кримінальне покарання за содомію було скасовано лише 1982 року під час президентства Франсуа Міттерана. І пізніше, попри всі ліберальні реформи, геїв та лесбійок довгий час не зараховували до жертв нацизму. 99

Більшість свідчень про «вітчизняних» гомосексуалів  першого десятиліття ХХ ст. зустрічаються в медичних, юридичних та літературних джерелах та практично зникають починаючи з середини 30-х років, коли починається процес жорсткої криміналізації гомосекуалів. 17 грудня 1933 р. було опубліковано Постанову ВЦВК, що 7 березня 1934 р. стала законом (стаття 121 КК РРФСР), згідно з якою, добровільні сексуальні зносини між повнолітніми чоловіками оголошувались кримінальним злочином. Гомосексуальність розглядалась Радянською владою як «ідеологічно чужде» і політично загрозливе явище, гомосексуали визнавались соціально небезпечними елементами нарівні з «представниками експлуататорських класів». Якщо звернутись до статистики, виведеною Д.Хілі за матеріалами кримінальних процесів, то загальна кількість засуджених за весь час існування статті (а вона діяла аж до 1993 р.) становитиме близько 250 000 чоловіків.100 Гоніння з боку влади змусило гомосексуалів ще ретельніше переховуватись, але на відміну від карнавалу «тіток», це була гра на виживання, що супроводжувалась вічним страхом. Листи і щоденники, навіть доноси середини ХХ ст. змальовують тисячі маленьких трагедій: заклеймованого як гея чоловіка очікували лише презирство і зневага. Так, стимульована владою, народилась вітчизняна гомофобія.

Цікава в цьому плані доля лесбійок у СРСР. У 1920-ті роки «маскулінізована» жінка, яка перебуває у зв'язку з інший жінкою, викликала не засудження, а навіть навпаки – схвалення, особливо якщо вона досягала успіху в діяльності, яка була прерогативою чоловіків: армія, наука, завод тощо. Звичайно, медики «співчували» лесбійкам, але владою навіть розглядалися варіанти одностатевого шлюбу для таких суспільно корисних жінок, в той час як у еффемінізованому чоловікові бачився соціальний чи біологічний дефект, що потребував корекції.101 Тобто гомосексуальність оцінювалась не за категоріями медицини чи моралі, а за корисністю для суспільства.

Одним з основних принципів західного права є принцип «Cogitationis poenam nemo patitur» – ніхто не може бути покараним за помисли. Отже, гомосексуальність як сексуальна орієнтація може бути об'єктом правовідносин до того часу, поки не конкретизується у дії: до уваги береться лише гомосексуальна поведінка. Проте, в західній Європі і США положення гомосексуалів в суспільстві в середині ХХ ст. було не набагато кращим, ніж в СРСР.

Геополітична й ідеологічна боротьба між СРСР і Сполученими Штатами після Другої світової війни отримала назву «холодна війна». Вона почалася приблизно в 1948-му, тривала (з усе меншою активністю) впродовж наступних сорока років і врешті-решт завершилася розпадом радянського блоку в 1989 році. Розгортання «холодної війни» позначилося на внутрішньополітичному житті країн Заходу: обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму, що виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї. Термін походить від прізвища американського сенатора Джозефа Маккарті, огранізатора Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. За свідченнями істориків, попри виявлення комуністів комісія переслідувала гомосексуалів серед членів правління і Конгресу, а також в армії.

Історик Девід Джонсон в книзі «Лавандова загроза» стверджує, що комуністи і гомосексуали розглядались як схожі одна на одну субкультури з своїми місцями зустрічей, культурними нормами і зв‘язками. З точки зору американської спільноти, обидва ці угрупування вважались «аморальними і безбожними», оскільки «завербовували» психологічно слабких людей, а своєю ціллю ставили послаблення і духовне розбещення країни. Деякі дослідники вважають, що кількість жертв розслідування Комісії за гомосексуальність перевищувало число тих, хто був звинувачений за прихильність до комунізму. Зокрема, понад 300 акторів, сценаристів і режиссерів було включено до неофіційного «чорного списку» Голлівуду: їм відмовляли в роботі. Подібна практика існувала на всіх рівнях, тисячі людей втрачали роботу і становище в суспільстві після звинувачень у гомосексуальних зв‘язках. 102

У відповідь на дискримінаційні заходи з боку влади західноєвропейські і американські гомосексуали стали дедалі більше згуртовуватись. Термінологічна епопея знайшла нове рішення у 1950-х роках, коли гомосексуали вигадали самоназву – «гей» (aнгл. «gay»). І.С. Кон виводить етимологію слова з мови трубадурів ХІІІ-ХІУ ст., де це воно позначало куртуазне лицарське кохання, а також мистецтво любові і поезії. В Англії ХУІІ ст. так називали бабіїв, а також – жінок легкої – «веселої»  – поведінки. 103 Значення  «гомосексуал» за словом «гей» остаточно закріплюється на початку 1970-х.104 І відтоді воно стало кодовим для англійської гомосексуальної культури, як чоловічої, так і жіночої, а згодом набуло значення політичного і ідеологічного означника: гей – це носій особливої свідомості, член відповідної субкультури, общини чи організації. З 1990-х це слово, як і багато інших запозичень, поширилось на території СНГ, причому на відміну від західної традиції, ним позначається лише чоловік-гомосексуал.  Зараз дуже популярно розуміти слово «GAY» як аббревіатуру – «Good As You», тобто – «такий самий, як і ти». Ця фраза апелює до визнання загальнолюдської рівності, а від того – недопустимості образ чи дискримінації. Наразі фраза користується значною популярністю, особливо в рекламі.  

Але західна гомосексуальна термінологія ХХ ст. – це, можна сказати, унікальне явище. Слова «puff», «queen», «faggot», «nancy-boy», «swish», «pansy», «fairy», «sissy» та ще понад трьохсот інших – кожне з них має свій семантичний відтінок і може стосуватись як чоловіків, так і жінок, а також мати різне емоційне забарвлення. Вище було зазначено лише найпоширеніші.105 

Інший термін – «queer» («квір») – «викривлений» (на противагу «straight» –   «прямий», що позначає людей з традиційною орієнтацією) включає в себе не лише гомосексуалів, а й усіх людей з сексуальними відхиленнями. Існує думка, що воно є надзвичайно образливим. Поширилось слово у 1920-х рр. 106 Наразі ж цей термін використовують досить часто, причому не завжди в негативному контексті. Зокрема, серіал компаній «Showtime Showtime» і «Showtime Temple Street Productions», що відверто змальовує історію життя гомосексуалів, має назву «Queer as Folk» (на російських телеканалах – «Близкие друзья»). Також наразі в Росії видається журнал «Квір», який висвітлює життя сексуальних меншин. Тобто квір в сучасному розумінні – це позначення інакшості, а не вади.

Буч (англ. butch) – первісно використовувалось на позначення маскулінної чи мачоподібної манери вдягатися та поводитись, безвідносно до статі або гендерної тожсамості. Зараз найчастіше – варіант гей- чи лесбі-тожсамості, що заснований на маскулінній чи мачоподібній поведінці та манері вдягатися.

Дайк (англ. dyke) – (раніше зневажлива) сленгова назва лесбійок, або лесбійок та бісексуалок.

Фам (англ. / фр. femme – “жінка”) – первісно використовувалось на позначення жіночного, манірного чи зніженого вбрання та поведінки, безвідносно до статі чи гендерної тожсамості. Зараз – варіант лесбі- чи гей-тожсамості, що заснований на підкреслено жіночній (фемінній, зніженій) поведінці та манері вдягатися.

«Королева» (англ. queen, Drag Queen) – чоловік-трансвестит, котрий використовує підкреслено яскравий жіночий одяг та макіяж та відповідні манери, часто для того, аби отримати схвалення інших. Слово у відношенні до гея може вказувати на манірність і жіночність його поведінки.

Фагот (англ. faggot, скорочено – fag) – слово, що має довгу етимологічну історію і поширене більше в США. Наразі позначає чоловіка-гомосексуала, причому несе відверто образливе забарвлення.

«Голубий» - це найбільш нейтральне слово зі східнословянських мов (рос. «голубой»). У. Козловський висловлює припущення щодо спорідненості англійського терміна blueribbon («блакитна стрічка»), що у американському тюремному сленгу кінця XIX – початку ХХ ст. означав пасивного гомосексуала, із сучасним російським сленгизмом: буквально перекладене словосполучення blueribbon проникло якимось чином у російський тюремний сленг 1920–30-х рр., трансформувавшись там в слово «блакитний», а потім уже звідти в 1960–70-х рр. перейшло у загальний вжиток.107 М. Пашков критикує наведену теорію і вважає часом появи цього сленгізму у російській мові 1960–70-ті рр.. Ареал початкового поширення терміну був дуже вузьким і обмежувався гомосексуальною субкультурою центру Москви, тобто рамками так званої «штрихової еліти» – співтовариства гомосексуалів, що збирались в сквері перед Великим театром. Постійні відвідувачі часто називалися «голубами», «голубками», «голубарями» і навіть «голубцями», та і сам скверик (іменований також «Штрихом» (як вважається, від форми німецького дієслова streichen – ходити, гуляти)) отримав назву «голубівня».108


Перцепція одностатевих стосунків в сучасності (кін. ХХ – поч. ХІХ ст.): західний та власне український досвід.

Всі народи є спадкоємцями певної культурної спадщини, яка формується упродовж століть під впливом багатьох історичних факторів, а тому є складною і багатошаровою. Кожне конкретне культурне коло сьогодення є результатом взаємодії, накладання і боротьби різних, часом антагоністичних культурних традицій, принципів і засад. Історія ХХ — початку ХХІ ст. – це історія двох глобальних тенденцій: прагнення до демократії і прагнення до незалежності. Вони виявили себе буквально в усьому: від розвалу імперій до змін життєвих моделей окремих осіб. Дедалі більше людей в усьому світі визнавали цінність свободи як  однієї з найголовніших у системі цінностей західного світу.

У 1949 році Вільгельм Райх, австрієць за походженням і учень Фрейда, перевидає працю 1930 року «Сексуальність у боротьбі за культуру» під назвою «Сексуальна революція». Важко визначитися з тим, коли утвердилося широко вживане зараз поняття «сексуальна революція», вважається, що її породили протиріччя, що накопичувалися у західному світі протягом століть: становище жінок, релігійні норми, правові обмеження тощо. Сексуальна революція змінила насамперед самосвідомість суспільства, внесла нове: зламано традиційні норми, прийшли нові знання, з’явилися нові цінності. Люди стали поклонятися ідолам самореалізації й щастя. Однією з провідних тенденцій сексуальної революції став тріумф особистості: зростання індивідуалізму, намагання звільнитися від усього, що сковує.109 

Розгортання сексуальної революції пов‘язують з рухом хіпі – американський молодіжний рух, який у середині 60-х років ХХ ст. перетворився на субкультуру та став одним із символів своєї епохи. Американські хіпі перейняли філософію буддизму, індуїзму й індіанських вірувань Америки, заперечували грабіжницький і споживацький капіталізм, закликаючи жити в єдності з природою, скромно і без насильства, виступали проти війни у В’єтнамі, пропагували вільне кохання та життя в «комунах» – аграрних поселеннях, мешканці яких вирощували екологічно чисті продукти. Широкий відгомін ця субкультура набула і в колишньому СРСР. Платівки з «вільною» музикою почали проникати на територію СРСР в кін. 60-х — поч. 70-х рр. Ця субкультура стала знаковою для контркультурної молоді з різних середовищ.110 

Сексуальна революція викликала значний резонанс в суспільстві: підривалися основи, на яких воно існувало, сімейні і релігійні цінності, традиційний устрій. Але найголовніше – почали звучати теми, які до того придушувались і табуювались, зокрема – про розгортання гомосексуальної культури. Нова ера історії гомосексуалів починається влітку 1969 р. в Грінвіч-Віледж (Нью-Йорк), де пройшла демонстрація на знак протесту проти міліцейського рейду на бар «Стоунуолл Інн». Це була перша масова акція, що відстоювала права сексуальних меншин.111 З 1960-х років і до цього часу розвиток гомосексуального стилю життя супроводжувавя боротьбою за визнання і суспільні права.

Теорія субкультур – один із засобів опису явищ культурної диференціації сучасного суспільства. Дослідник Ральф Фольбрехт відмічає, що культура є фрагментарною, вона складається з підкультур з відчутним впливом на стилізацію життя. Опираючись на судження Мюллера, Фольбрехт стверджує, що стилі життя «можна сприймати як експресивні зразки поведінки, котрі є очевидним і розміреним вираженням обраного способу життя і залежать від «матеріяльних та культурних ресурсів і цінностей».112 Наразі під словом «гомосексуальність» розуміють особливу сексуальну форму поведінки, бажання, потяг та відносини між представниками однієї й тієї ж статі, а також відповідну культуру, особливу ідентичність і спільноту.113 Гомосексуал — це особа, яка здатна емоційно, психологічно та фізично любити особу своєї статі. З цього випливає, що говорити про гомосексуалів – це говорити про певний стиль життя.

Гомосексуальні відносини здебільшого не санкціоновані на законодавчому рівні, не підтримуються інституційно. Через відсутність соціального і законодавчого сприяння гомосексуали створюють власну систему підтримки, тому збереження зв'язків між ними більшою мірою залежить від якості міжособистісних відносин, ніж від соціальних інститутів. Важливим фактором є ступінь підтримки субкультурою активності і Я-концепції кожної людини. Відповідно, чим довше людина залишається в гомосексуальній субкультурі, тим імовірніше, що вона засвоїть її цінності й стане ідентифікувати себе у першу чергу, як гомосексуала.114 Тому гей-спільноти є настільки важливими, наразі для їх позначення використовується збірна назва ЛГБТ-спільнота (від. англ. LGBT: Lesbian, Gay, Bisexual, Transgender).

Характеризуючи ставлення до гомосексуальності говорять про упереждення. Різні автори по-різному визначають це поняття. У довідковому посібнику Б. Берельсона і Р. Стейнера «Людська поведінка. Зведення наукових даних» упередження окреслюється як «ворожа установка стосовно етнічної групи чи його членів як таких».115 У підручнику соціальної психології Д. Креча, Р. Крачфілда і Е. Баллачі упередження окреслюється як «несприятлива установка стосовно об'єкта, що має тенденцію бути дуже стереотипізованою, емоційно зарядженою і нелегко піддається зміні під впливом протилежної інформації».116 У новітньому «Словнику з суспільних наук», випущеному ЮНЕСКО, читаємо: «Упередження - це негативна, несприятлива установка щодо групи чи його індивідуальних членів; вона характеризується стереотипними переконаннями; установка випливає більше з внутрішніх процесів свого носія, ніж із фактичної перевірки властивостей групи, про яку йдеться».117 І.С. Кон змальовує упередження, властиві певному суспільству, як «казочку про дракона» - коли вся агресія спрямована на збірний і часто гіперболізований образ «чужака», що розділяє людей, відволікає їй увагу від корінних соціалних проблем і тим самим дозволяє панівним класам утримувати владу. Він зазначає, що це явище обумовлене «установками», які існують у підсвідомості в суспільній психології у сфері людських взаємозвязків. Це проявляється в тому, що ми очікуємо певної поведінки від певного типу людей і вимірюємо, наскільки поведінка конкретного індивіда відповідає еталону. Грубо кажучи – це стереотипізація, що полягає в тому, що складне індивідуальне явище механічно зводиться до загальної простої формули чи образу. І така реакція – невідємний елемент свідомості, оскільки жодна людина не може постійно творчо реагувати на всі життєві ситуації, стереотип допомагає орієнтуватия і певним чином направляти поведінку. Але врешті все зводиться до того, що упередження – це соціальне явище.118 

Американський філолог і культуролог Бірн Фоун відмічає, що термін «гомофобія» з‘явився лише в 1960-х роках, оскільки до початку сексуальної революції і боротьби сексуальних меншин за свої права суспільний осуд одностатевих зв‘язків не виділявся в самостійне явище.119 «Гомофобія – ірраціональний страх і ненависть до тих, хто відчуває любов і сексуальний потяг до людей власної статі, - відмічає Сюзен Фарр. - Подібно до слів «расизм» чи «антисемітизм», це слово викликає асоціації з несвободою, словесним і фізичним насильством, ба навіть смертю.»120 Гомофобія являє собою страх того, що соціальна поведінка гомосексуалів підриває суспільний порядок, а відтак породжує акти побутової та соціальної дискримінації, прямого та непрямого насильства.

Існує кілька ідеологічних джерел гомофобії.  Перш за все – релігійне. Гомофобія може бути наслідком фундаменталістського тлумачення релігійних переконань як частина офіційної доктрини в усіх авраамічних релігіях (в юдаїзмі, християнстві та ісламі). Втім, вона не властива для більшості буддийських та далекосхідних релігійних течій, а також для деяких сучасних протестантських церков. Значна частина віруючих вважає, що одностатевий потяг – патологія, гріх, ознака розпусти, при цьому заперечується факт вродженості, природності гомосексуальності.  Гомофосексуальність  розцінюється як ознака виродження особистості і розглядається як пряма загроза існуванню нації або класу.

Також можна сказати, що гомофобія – це частина пережитків тоталітарного минулого та сучасних проявів неототалітаризму, зокрема неонацизму та ультраправого націоналізму. Усі тоталітарні режими переслідували гомосексуалів — і фашистські, і комуністичні, і ісламістські. Гомофобія є однією з ідеологем тоталітарних режимів, в яких установка на контроль за всіма сферами суспільного життя вимагає уніфікації поведінки мас та усунення будь-яких відхилень. В пост-радянському суспільстві пережитки тоталітаризму ще достатньо потужні. Серед певної частини населення ще і досі існує переконаність в існуванні якоїсь однієї єдино правильної точки зору, яку не припустимо навіть піддавати сумніву, що доповнюється неприйняттям чужих думок, небажанням замислюватись над істинністю власних переконань, несприйняттям різноманіття особистостей, невизнанням соціальних інновацій (неофобія). Гомофобія пов’язана із своєрідним «стадним інстинктом», конформізмом — людина не задумуючись стигматизує та засуджує те, що засуджується її найближчим оточенням. Гомофобія – це також і суттєва ознака кримінальної субкультури, широко розповсюдженої на пострадянському просторі. Геїв називають «пєтухами», «підорами», позиціонують як об’єкт владного самоствердження кримінальних авторитетів і відсувають на найнижчий рівень соціальної ієрархії.121

В багатьох працях, присвячених гомосексуальності і гомосексуальній субкультурі, підкреслюється важливість розрізнення понять поведінки, ролі і ідентичності, оскільки гомосексуальна поведінка далеко не завжди  означає гомосексуальну ідентичність. Особиста сексуальна орієнтація – це щось значно більше, аніж просто сексуальний аспект. Дослідник Дж. Уіліс відмічає, що гомосексуальні ролі й ідентичності є соціально сконструйованими. Спроби визначення уніфікованої гомосексуальної манери поведінки приречені на невдачу, оскільки її прояви, соціальні визначення і суб'єктивний сенс можуть варіюватися.122 І.С. Кон відмічає, що говорити про «гомосексуалів взагалі», не враховуючи національних, демографічних, соціально-групових і індивідуальних відмінностей безглуздо, ці люди дуже різні, тому «їхній груповий портрет поза інтер'єром неминуче буде схематичним і умовним».123 

Попри те, в суспільстві існує сформований образ типового гомосексуала, що супроводжується низкою міфів, які можна поділити на кілька категорій. Перша стосується гомосексуальності як психічного порушення, зокрема поширеною є думка, що потяг до власної статі формується через невдалі або болісні стосунки з протилежною статтю, а відтак таких людей можна «вилікувати». Інші міфи нагромаджують негативне оцінювання: мов би, дорослі геї та лесбійки є небезпечними для дітей, вони розбещують неповнолітніх. Вважається також, що гомосексуали не здатні на довготривалі стосунки, їхнє кредо – розпуста і постійна зміна партнерів.124 І це лише незначний перелік. Навіть побіжний огляд форумів, опитників, блогів, де так чи інакше підіймається тема гомосексуальності, свідчить про величезну кількість упереджень. Узагальнений образ «голубого», складений з урахуванням різних, але схожих за стратегією текстів, легітимізує дискримінацію. Дегуманізація геїв і лесбійок, позбавлення їх індивідуальності часто перетворюється на предмет забави чи гордості.

Питання маскулінності і фемінності часто є каменем спотикання у відношенні до гомосексуальності. В свідомості суспільства побутує збірний образ гея як ніжного, жіночного, манірного чоловіка і лесбійки як грубої, жорсткої, мужньої жінки. Сандра Ліпшіц Бем відмічає, що наукові дослідження сучасності на тему інверсії статі та сексуальності поділилися на дві незалежні галузі: перша стосувалася маскулінності і фемінності психіки особистості, а друга –  гомосексуальності як сексуальної орієнтації, що постулує відміну обов’язкового сценарію маскулінності й фемінності.125

Секс і сексуальні стосунки тотожні виробництву ідентичності жінки — об'єкта (чоловічого) бажання: на тому, що із нею хочуть мати сексуальні стосунки, грунтується гендерна ідентичність. Таку жіночність дослідник гендерних взаємин і маскулінності Р. Коннелл називає «підкресленою» (emphasized), оскільки вона «виконується» для чоловіків і водночас «панує» над іншими видами жіночності.126 Інша ознака традиційної (патриархатной) маскулінності полягає у перманентній готовності ідеального героя до коітусу, його самоствердження через зґвалтування, статевий акт як засіб установлення соціальних ієрархій. Інакше висловлюючись, культурне значення коїтусу ніколи не було нейтральним: статевий акт був простим й найпрямішим способом відчути себе чоловіком, тобто – утвердити зверхність, продемонструвати мужність. Мужність зазвичай розглядали як синонім (гетеро)сексуальності, а (гетеро)сексуальність набувала символіки героїзму: герой-переможець на грецьких амфорах ґвалтує переможеного противника. С.Жерєбкін виводить цю саму формулу для номадичного козацького етосу: зґявалтування як продовження військових дій, вираження сексуальної політики номад.127 Активна сексуальність («царя-батюшки», хазяїна гарему чи римського кесаря) була синонимична потужній і амбіційній владі.128 Зрівняння чоловічих і жіночих норм сексуальної поведінки перегукується з послабленням загальної гендерної поляризації і в суспільстві, і в сім’ях. Міняється сама природа маскулінності й фемінінності.

Гомосексуальна маскулінність відрізняється від «декоративно-героїчної» і «парадно-ґвалтівної» тим, що семантично перегукується зі сценами стражданнь Христа, інакше кажучи – жертовності, уразливості, беззахисності. І.С. Кон зазначає, що привабливість геєвской маскулінності проти маскулінності «героїчної» полягає в тому, що «брутальний героїзм» перегукується з безособовою репрезентативністю, об'єктивує чоловіче тіло, позбавляє його індивідуальної чутливості, тоді як геєвські персонажі відверто чуттєві і чутливі. Якщо «брутальний герой» боїться показати свої емоції і змушений бути закритим, а відтого часто й сексуально закомплексованим, то геєвський герой може бути романтичним, беззахисним, сентиментальним, залежним (а не тільки владним і вимогливим).129

Геєвську образність в мистецтві можна розглядати як опозицію стосовно офіціозної, «брутальної маскулінності», але з позиції жінки обидві ці типи маскулінності найвищою мірою антифемінні і анігілюють жіноче еротичне бажання. Фактично, і той, і той «герой» закриті для контактів із жінкою: вразливість дегероізує сильного чоловіка, а мужчина-гей просто виключає жінку зі своєї картини світу.130

Якщо можна говорити про особливість гомосексуальної естетики чоловічого тіла, то варто відмітити, що її специфіка не у конкретних рисах й уподобаннях, суть у тому, що це тіло має бути одночасно діючим і чуттєвим. Для гомосексуала член, свій чи чужий, - не загальний символ влади й могутності (фалос), скільки реальний інструмент насолоди (пеніс), причому як у активній, так і у пасивній, рецептивній формі. Гей – «носій» пеніса, але водночас і його реципієнт, він хоче «брати» як чоловік і «віддаватися» як жінка. Чоловіче тіло, своє чи чуже, він одночасно (чи поперемінно) сприймає і ззовні і зсередини, зверху і знизу. Анальна інтромісія переживається як добровільна передача Іншому влади над собою, дозвіл увійти в інтимні, священні, закриті глибини свого тіла і свого Я. «Оживляючи» фалос, гомоеротична уява створює модель чоловічого тіла як чуттєвого і вразливого, і ці «не чоловічі» переживання виявляються приємними. Гомосексуальне мистецтво наклало значний відбиток на сприйняття чоловічого тіла кінця ХІХ – початку ХХ ст., зокрема образ хлопчика-підлітка пережив трансформацію від femme fatale до більш брутальної версії. Але всупереч розхожим уявленням, гомосексуальне чоловіче тіло зовсім необов'язково жіночне і інфантильне: воно може являти собою як тип ераста, так і тип еромена, а підкреслено маскулінний гомосексуал вже є не вождем, але одним з типів «хлопчиків». 131

Цікаво в цьому плані розглянути специфічну субкультуру в середині самого гей-товариства: так званих «ведмедів» (калька с англ. «gay bear», буквально – «гей ведмідь»).  Зародилася ця субкультура наприкінці 1970-х початку 1980-х років у США (насамперед у штаті Каліфорнія) як реакція на традиційну стереотипізацию геїв – розпещених, манірних чоловіків. Мода на засоби моделювання яскраво виражених, навіть гіпертрофованих мужніх форм: фітнес-центри, бодібілдінг, м‘язові стероїди, скоро посіла головне місце в гей-культурі і потіснила традиційне «зманіжене» сприйняття геїв, хоча цілком і не виключила його; окреслились нові межі внутрішніх субкультур з новими атрибутами. Гей-ведмеді сьогодні – це дорослі, самодостатні чоловіки старше 40, зазвичай активні гомосексуали, які мають щільну (іноді повну) статуру, волосате тіло, носять бороди і вуса, вони позбавлені женоподібних рис і не імітують жінок. Символами «ведмедів» є чорні шкіряні жилетки на голе тіло і шкіряна кепка.  Залежно від соціальної ролі, віку і її статури в ведмежій гей-культурі виділяються також «ведмедики», «цуценята», «вовки», «горили» та інші. Так, ведмежатами звичайно називають молодих активних «ведмедів» міцної статури з бородою, «цуценятами» – молодих, що часто виконують пасивну роль, «вовками» — сухорлявих, високих, зазвичай активних гомосексуалів зрілого віку без рослинності на обличчі. З початку 90-х американські гей-сспільноти ведмедів активно поширили свій вплив на інші країни світу, у тому числі Канаду, Мексику, Іспанію, Швецію, Великобританію. Міжнародним центром ведмежої гей-культури традиційно вважається Сан-Франциско, США.132  

Маскулінізована фемінність, яку зокрема схвалювали в СРСР 1920-х роках, мала свій подальший розвиток. Сюзен Фарр відмічає, що бути лесбійкою «означає, що тебе сприймають як таку, що вийшла за рамки, звільнилася від сексуальної/економічної залежности від чоловіка, що ідентифікована як жінка. Лесбійку вважають загрозою традиційній родині, чоловічому домінуванню і контролеві, самій сутності сексизму».133 

Лесбійська субкультура – чи не єдина, де об’єктом тілесних практик і тілесного моделювання є жіноче тіло. Російська дослідниця Щєпанская зазначала, що «в більшості [молодіжних] спільнот регулюється у першу чергу чоловіче тіло... Жіночі ж ролі «добудовуються» як додаткові до чоловічих і регламентуються значно меншою мірою».134 І дійсно, образ лесбійки, притаманний гомосексуальній спільноті, різниться від геретосексуального, де, як вже згадувалось раніше, жінка була лише свідченням мужності чоловіка. М. Міднайт відмічає, що стиль лесбійок вибудовується як антистиль до куртуазної жіночности типу «барбі». Правильним буде твердження, що в лесбійській субкультурі не прийнято вживати додаткових (окрім гігієнічних), «артефактових» способів догляду за тілом і волоссям. Можна сказати, що в сенсі використання синтетики і прикрашання, лесбійки – більш «натуральні» за «натуралок» (так у сленгові називають гетеросексуальних жінок).135 Насправді полеміка про маскулінність чи немаскулінність лесбійського стилю залежить більше від способу трактування лесбійських знаків, символів, тілесних практик і життєвої мети. Загальновизнаний і тривалий стереотип «маскулінності» лесбійської субкультури втратив свою актуальність. Це сталося, зокрема, через суттєві зміни в сприйнятті маскулінності й фемінінності в усьому суспільстві, що відбулися через розмивання стереотипів про гендерні ролі.136

Чи не єдиною спільною рисою світової спільноти гомосексуалів є урбанізація. У деяких великих містах геї мають улюблені райони проживання, де вони є значною меншістю і навіть більшістю населення (наприклад, у Західному Голлівуді).137 Пояснюється це тим, що в великому місті легше згуртовуватися, знаходити друзів, брати участь у житті ЛГБТ-спільноти. Зокрема, журналіст гей-видання «Квір» А.Донець відмічає, що гомосексуальне населення України поділено порівну: на тих, хто хоче переметнутися до Києва, і тих, які вже переїхали.138 

На відміну від країн Заходу, де контркультура ЛГБТ-товариства на кілька десятиліть раніше стала серйозною альтернативою традиційному укладові завдяки можливості відкрито висловлювати свою позицію, на території колишнього СРСР загалом і на території України зокрема сформувалася закрита для непосвячених субкультура адаптації, що організовувала своє життя в умовах переслідувань. Після довгих років підпільного існування, після розпаду СРСР і скасування в грудні 1991 року карного покарання за чоловічу гомосексуальність в Україні субкультура гомосексуальних і бісексуальних людей отримала можливість вийти з підпілля, але скасування карного переслідування не змінило сформованого роками негативного й упередженого ставлення до гомосексуальних і бісексуальних людей з боку суспільства. Розрізненість ЛГБТ-товариств, відсутність інформації, стереотипи і гомофобія не сприяли розквітові субкультури і руху лесбіянок, геїв, бісексуальних і странсгендерних людей. Більшість організацій геїв і лесбійок України початку і середини 90-х років були клубами знайомств і не ставили перед собою ніяких цілей політичного характеру. Зараз серед реально діючих організацій гомосексуальних людей в Україні можна виділити 4-5 назв, що не відповідає потребі в їхній активній діяльності: організації психологічної підтримки, правовій консультації, освітній роботі, дослідженнях, роботі з профілактики ВІЛ/СНІД серед ЧЖЧ та ЖЖЖ у всіх регіонах України.139

Сьогодні соціологічні дослідження демонструють доволі високий показник гомофобії в Україні, хоча ситуація у нас вважається кращою, ніж у близьких пострадянських країнах. Якщо узагальнювати, то негативно гомосексуальну спільноту сприймають від третини до половини опитуваних. Ті, хто стверджує толерантне ставлення до гомосексуалів, досить нестабільні у своїй думці. Так, результати опитування служби TNS Ukraine засвідчили: 42,6 % опитуваних охоче погодилися, що геї та лесбійки в Україні повинні мати такі ж самі права як і інші громадяни. Однак уже на наступне запитання — чи повинні мати гомосексуали право реєструвати шлюб, як це роблять інші громадяни, — 40,3 % тих самих респондентів відповіли заперечно. Таким чином, люди потенційно згодні визнати свободи геїв та лесбійок, але не можуть прийняти предметного вияву цих свобод.140


Висновки

Розгляд теми гомосексуальності поставить більше запитань, ніж можна отримати відповідей. Теологи Середньовіччя засуджували содомський гріх без спроб його розуміння. Сексологи ХІХ століття, систематизуючи сексуальні практики, часто виділяли «суперечливий сексуальний імпульс» чи «статеву інверсію», хоча і не спромоглися повністю їх інтерпретувати. Проте, вони запропонували новий словник, який поставив на порядок денний питання одностатевих сексуальних практик з одного боку, і забезпечили залучених до них людей інструментом того, як вони могли б сказати «правду» про себе.141 Розгортання ЛГБТ-руху в ХХ столітті було б неможливим без досвіду попередніх епох, і в той же час – якби гомосексуали не позбулися всіх стигм, накладених сприйняттям у минулому.

З кінця 1960-х років на зміну кримінологічним і медичним моделям гомосексуальності прийшла її соціальна акомодація, американські і західноєвропейські геї і лесбійки поступово займали становище законної й респектабельної меншини, захищеної у багатьох країнах громадською думкою і законодавством. Сьогодні «відкриті» геї обрані мерами Парижу й Берліну, перебувають у законодавчих органах практично всіх індустріально розвинених країн, а одностатеві сім'ї крок по кроку наближаються за своїм юридичним статусом до різностатевих. Легітимізація гомосексуалів опинилась на передньому плані  суспільного прогресу.

Становище гомосексуалів в Україні досі заангажоване «совєтським» сприйняттям, наше суспільство ще лише починає вчитися толерантності. Подолання гомофобії  має бути частиною включення України до Європейської спільноти.


Використана література

  1.  An interview with David K. Johnson, author of The Lavender Scare // The University of Chicago Press - http://www.press.uchicago.edu/Misc/Chicago/404811in.html 
  2.  B. Berelson and G. A. Steiner. Human Behavior. An inventory of Findings. N. Y. 1964.
  3.  Boswell J. Christianity, Social Tolerance and Homosexuality, Chicago: University of Chicago Press, 1980.
  4.  Connell R. Gender and Power. Society, the Person and Sexual Politics. Cambridge Univ. Press, 1987
  5.  D. Krech, R.S. Crutchfield and E.L. Ballachey. Individual in Society. N. Y. 1962.
  6.  Dan Healy. "How many victims of the antisodomy law" // Homosexual Desire in Revolutionary Russia. The University of Chicago Press, 2001. (Переклад з англ. А. Пронін для сайту Gay.Ru)
  7.  Dictionary of the social sciences. N. Y. 1964.
  8.  Feray, Jean-Claude and Herzer, Manfred, trans. Glen W. Pepple, 1990. "Homosexual Studies and Politics in the 19th Century: Karl Maria Kertbeny".//Journal of Homosexuality Vol. 19 no. 1.
  9.  Fone B. Homophobia. - N.Y., 2000.
  10.  Greenberg D.The Construction of Homosexuality. - Chicago, 1988.
  11.  Haeberle E. J. Swastika, Pink Triangle and Yellow Star: The Destruction of Sexology and the Persecution of Homosexuals in Nazi Germany. // Journal of Sex Research 1981, 17:3. – р. 270-287.
  12.  Katz J. Gay and Modern Sexualities. - London: Routledge and Kegan Paul, 1985.
  13.  Kennedy H. Karl Heinrich Ulrichs: Pioneer of the Modern Gay Movement. - Boston: Alyson Publications, - 1988.
  14.  Kennedy H. Research and commentaries on Richard von Krafft-Ebing and Karl Heinrich Ulrichs. // Journal of homosexuality, 2001. №42. – с. 165-178.
  15.  Kozlovskii Vladimir. Argo russkoi gomoseksual’noi subkul’tury [Argot of Russia’s Homosexual Subculture]. – NY; Benson, VT: Chalidze Publications, 1986. – pp. 44, 121.
  16.  Laeuchli S. Power and Sexuality: The Emergence of Canon Law at the Synod of Elvira. Philadelphia, 1972.
  17.  Peiss K. Simmons C. Passion and Power: An Introduction // Passion and Power: Sexuality in History. - Philadelphia: Temple University Press, - 1989.
  18.  Rictor Norton, "Mother Clap's Molly House", The Gay Subculture in Georgian England, 5 February 2005 // http://rictornorton.co.uk/eighteen/mother.htm
  19.  Smith-Rosenberg С. Discourses of Sexuality and Subjectivity: the New Women
  20.  The Complete Dictionary of Sexology. New Expanded Edition. R. T. Francoeur, editor-in chief. NY: Continuum, 1995.
  21.  Ulrichs K.H. The Riddle of “Man-manly love”: The Pioneering on Man Homosexuality. Buffalo, - 1994.
  22.  Weeks J. Sexuality and Its Discontents: Meanings, Myths, and Modern Sexualities. - London: Routledge and Kegan Paul, 1985
  23.  Берштейн Е. Другая история // Новая Русская Книга. – 2002, №1.
  24.  Брайдотті Р. Заздрість, чи „з твоїм розумом і моєю красою…” // Гендерные исследования. – 2006. №14.
  25.  Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11.
  26.  Васильченко А. Сексуальный миф III Рейха.– М.: Яуза-пресс, 2008. – 576 с.
  27.  Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.;Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. – 1440 с.
  28.  Використана література.
  29.  Гейдар Л. Лесбиянки и феминистки в Украине. Конфронтация и способы взаимодействия // www.feminist.org.ua/library/rights/rights6.php
  30.  Донец. А. В незалежну к гарным хлопцам! // Квир. – 2005. № 21.
  31.  Жеребкин, С. Сексуальность в Украине: Гендерные "политики индентификации" в эпоху казачества // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/11.htm
  32.  Завальнюк А.Х. Судово-медична експертиза статевих станів та при статевих злочинах // Лекція для студентів. - Тернопіль. - 1998. - http://likar.org.ua/content/view/4145/9/lang,ru/
  33.  И. С. Кон. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001.
  34.  Карась О. Гомосексуалізм - виліковна хвороба // POSTUP - ПОСТУП  №72 (730), 12-13 ТРАВНЯ 2001 року (онлайн версія http://postup.brama.com/010512/72_6_2.html)
  35.  Карев А., Сомов К. История христианства. – М., 1990.
  36.  Кон И. Мужское тело в истории культуры. — М.: Слово, 2003. — 360 с.
  37.  Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. -496с. - http://sexology.narod.ru/book5.html
  38.  Кон І.С. Психология предрассудка // Новый мир. - 1966. - №9 - с. 187-205.
  39.  Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. / пер. В.А. Бабинцева. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – 560 с.
  40.  Ловцова Н. И. Гомосексуальная субкультура // Словарь гендерных терминов - http://temp.1gay.ru/spravka.shtml
  41.  Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. - 496с.; ил.
  42.  Лэмб Г. Бабур-Тигр. Великий завоеватель Востока. – М.: Центрполиграф, 2002.
  43.  Марєйчик М. Орієнтації, які ми вибираємо. // Дзеркало тижня. – 2005. № 3 (531)
  44.  Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. - 692с
  45.  Мещеряков Б., Зинченко В. Большой психологический словарь // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/dict/04.php
  46.  Міднайт М. Лесбійська культура міста Києва. // Ї. – 2005. № 38.
  47.  Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. - 333 с.
  48.  Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – 333 с.
  49.  Нагорна Н. Становище гомосексуальних і бісексуальних людей в Україні в контексті ВІЛ/СНІД // Новини ВІЛ/СНІД. - 2003.№ 2-3.
  50.  Нейдинг И.И. Судебно-медицинская экспертиза при половых отклонениях и приступлениях. // Журнал «Судебно-медицинская экспертиза». – 2002. - № 5.
  51.  Орлова Т. Сексуальна революція: причини та наслідки.//Дзеркало тижня. – 2003. № 44 (469).
  52.  Пашков М. Об этимологии слова «голубой» в гомосексуальной коннотации, или почему российских геев называют «голубыми»? // http://sexolog-ru.narod.ru/ethimology.html
  53.  Платон. Диалоги. Пер. С. Я. ШейнманТопштейн. М.: «Мысль», - 1986. - 607с.
  54.  Плаха Р. Международная вечеринка геев-"медведей" проходит в Барселоне. // http://www.gay.ru/news/rainbow/2006/04/18-7201.htm
  55.  Психологическая Энциклопедия, 2-е издание (Под редакцией Р.Корсини и А. Ауэрбаха). — СПб.: Питер, 2006. - С. 925.
  56.  Р. фон Крафт-Эбинг. Половая психопатия.-СПб. Издание журнала «Практическая медицина» (В.С. Эттингер) .-1909 (1996).
  57.  Рассел Пол. 100 кратких жизнеописаний геев и лесбиянок. М. Крон–пресс., 1996 г.
  58.  Сандра Ліпшіц Бем. Маскулінність – фемінність. Про статеву диференціацію // Ї. – 2003. №27.
  59.  Словарь гендерных терминов (Под ред. А. А. Денисовой) / Региональная общественная организация "Восток-Запад: Женские Инновационные Проекты". - М.: Информация XXI век, 2002.
  60.  Страбон География / пер. с др.-греч. Г. А. Стратановского под ред. О.О. Крюгера, общ. ред. С.Л. Утченко. — М.:: Ладомир, 1994.
  61.  Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. – 2004. - № 11.
  62.  Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm 
  63.  Тэннэхилл Р. Секс в истории. /Пер. с англ. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – 400 с.
  64.  Уайтхед Н. Гомосексуализм и проблемы психики // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Article/_Gomosek.php
  65.  Фарр С. Гомофобія – знаряддя сексизму // Ї. – 2003. №27.
  66.  Фольбрехт Р. Від субкультур до стилів життя. // Ї. – 2005. №38.
  67.  Фоменко С.В. «Венец пороков» Средневековья //  http://www.historicus.ru/333/
  68.  Хорева Н., Лопухина А., Ларин С. Субкультура хиппи: попытка культурологического анализа. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – С.326 – 341
  69.  Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1981. — С. 10-19.
  70.  Щепанская Т. Б. Антропология молодежного активизма // Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. Ред. В.В. Костюшев. СПб., 1999.
  71.  Энгельштейн Л. Ключи счастья. Секс и поиски путей обновления России на рубеже XIX-XX веков. М.: Терра, 1996.


Додатки

1. Платон. Діалоги. (Уривок.)

„Ерот Афродіти вульгарної воістину вульгарний і здатен на що завгодно; це саме те кохання, яким люблять люди низькі. А такі люди люблять, по-перше, жінок не менше, ніж юнаків; по-друге, вони люблять своїх коханих більше заради їхнього тіла, ніж заради душі, і, нарешті, люблять вони тих, хто дурніше, піклуючись лише про те, аби домогтися свого, і не замислюючись, чи добре це. Ось вони і здатні потім на добре і на погане однаковою мірою. Адже йде ця любов, як-не-як, від богині, яка не лише набагато молодша за іншу, а й у своїм походженням причетна і до жіночого, і до чоловічого начала. Ерот Афродіти небесної ж стосується богині, яка, по-перше, причетна лише до чоловічого начала, а ніяк не до жіночого, - недарма це кохання до юнаків, - а по-друге, старше і не стосується злочинної зухвалості. Саме тому одержимі такою любов'ю звертаються до чоловічій статі, віддаючи перевагу з тому, що сильніше від природи й наділене великим розумом. Однак і серед любителів хлопчиків можна знайти тих, ким рухає тільки низька любов. Бо люблять вони не малолітніх, а тих, які вже виявили розум, а розум з'являється звичайно з першим пушком.”142

2. Страбон. География, Х, IV

У критян существует своеобразный обычай относительно любви. Дело в том, что они добывают себе возлюбленных не убеждением, а похищают их. Любовник предупреждает друзей дня за 3 или более, что он собирается совершить похищение. Для друзей считается величайшим позором скрывать мальчика или не пускать его ходить определённой дорогой, так как это означало бы признание в том, что мальчик недостоин такого любовника. Если похититель при встрече окажется одним из равных мальчику или даже выше его по общественному положению и в прочих отношениях, тогда друзья преследуют похитителя и задерживают его, но без особого насилия, только отдавая дань обычаю; впрочем, затем друзья с удовольствием разрешают увести мальчика. Если же похититель недостоин, то мальчика отнимают. Однако преследование кончается тогда, когда мальчика приводят в «андрий» (сообщество для общей трапезы) похитителя. Достойным любви у них считается мальчик, отличающийся не красотой, но мужеством и благонравием. Одарив мальчика подарками, похититель отводит его в любое место в стране. Лица, принимающие участие в похищении, следуют за ним. После двухмесячных угощений и совместной охоты (так как не разрешается долее задерживать мальчика) они возвращаются в город. Мальчика отпускают с подарками, состоящими из военного убранства, быка и кубка (это те подарки, которые полагается делать по закону), а также из многих других предметов, настолько ценных, что из-за больших расходов друзья помогают, устраивая складчину. Мальчик приносит быка в жертву Зевсу и устраивает угощение для всех, кто возвратился вместе с ним. Затем он рассказывает о своём общении с любовником, доволен он или нет поведением последнего, так как закон разрешает ему в случае применения насилия на этом празднике отомстить за себя и покинуть любовника. Для юношей красивой наружности или происходящих от знатных предков позор не найти себе любовника, так как это считается следствием их дурного нрава. Parastathentes (так называют похищенных), буквально «выбранные стоять рядом для помощи в бою» получают почётные права: при хоровых плясках и состязаниях в беге им представляют самые почётные места и разрешают носить особую одежду для отличия от других — одежду, подаренную им любовниками; и не только тогда, но даже достигнув зрелого возраста, они надевают отличительное платье, по которому узнают каждого, кто стал kleinos (прославленный). Ведь они называют возлюбленного kleinos, а любовника — philetor (любимый).143


3. Чоловік, що залицяється до юнака. Грецькі вази VI-V ст. до н.е.


4. Оголені жінки. V ст. до н.е. Тарквінія. Національний Музей


4. Трансформація образу «вразливого» юнака протягом кін. ХІХ - ХХ ст.144

Фландрен І. «Юнак, що сидить» (1837)                                  Фон Гльоден В. «Каїн» (1900)

Ajitto by Robert Mapplethorpe (1981).            L’Homme de l’Apocalypse by Pierre Yves Trémois (1998).

Безумовно, можемо спостерігати «бруталізацію» фігури юнака.


5. Один з прикладів висміювання спекуляції на біблійні теми.

(Переклад російською зі статті  з politiquesusa.blogspot.com)

Президент США, Джорж Буш, как известно, черпает свое вдохновение из Библии. "Иисус - мой самый любимый философ", заявил Буш однажды. К примеру, американский президент выступает против брака между гомосексуалами, так как сама Библия не приемлит такого брака.

Недавно, одна известная радиоведущая высказалась в поддержку Буша, отмечая, что гомосексуализм является извращением: "Так сказано в Библии, в третьей книге Моисеева, Левит, глава 13".

Несколько дней спустя эта радиоредакция получила открытое письмо одного из радиослушателей: "Благодарю вас за вашу заботу об обучении людей Закону Божьему. Я многому научился, слушая вашу программу, и я всегда делюсь полученными знаниями с окружающими меня людьми. Но у меня все еще остались некоторые вопросы по поводу нескольких библейских законов и мне нужна ваша помощь, чтобы правильно их истолковать.

Например, я хотел бы продать мою дочь в рабство, как это указано в Исходе, глава 21, стих 7. По вашему мнению, какую цену я могу за нее запросить?

В той же книге Левит, глава 25, стих 44, сказано, что если я хочу иметь рабов, то должен купить их у соседних народов. Мой друг утверждает, что это относится только к мексиканцам, но никак не к канадцам. Не могли бы вы разъяснить мне этот стих? Почему я не могу иметь канадских рабов?

Я знаю также, что не должен прикасаться ни к какой женщине, если у нее идет менструация, как сказано в книге Левит, глава 18, стих 19. Как мне узнать, идет ли у нее менструация? Я пробовал несколько раз спросить об этом напрямую у моих знакомых, но они почему-то все обижались.

У меня есть сосед, который продолжает работать по субботам. Исход, глава 35, стих 2, ясно говорит, что такой человек должен быть предан смерти. Обязан ли я убить его собственноручно? Не могли бы вы избавить меня от этой щекотливой обязанности?

Да, также: Левит, глава 21, стих 18, говорит, что нельзя приближаться к святилищу тому, у кого проблемы со зрением. Я же пользуюсь очками при чтении. Мое зрение должно быть обязательно стопроцентным? Можно ли занизить несколько это требование?

Последний вопрос. Мой дядя совсем не уважает то, что сказано в Левите, главе 19, стих 19, высаживая на своем дворе два разных вида семян. Так же и его жена, которая одевается в одежды из разнородных нитей, а именно, из хлопка и нейлона. А еще случается дяде моему злословить. Так скажите, должны ли мы выполнить всю эту достаточно трудоемкую процедуру целиком, а именно собрать всех жителей нашего городка и закидать камнями дядю с тетей, как это сказано в Левите, главе 24, стих 14? Может, мы просто могли бы сжечь их живьем в тихом семейном кругу (Левит, гл. 20, стих 14)?

Жду с нетерпением вашего ответа. Еще раз спасибо, что напомнили нам, что слово Божие вечно и неизменно. Только так и не иначе".


6. Мітраїзм

Здавна в Ірані існували визнані або терпимі політичною елітою релігії — мітраїзм та анахітизм, чиє коріння сягає в індійські та халдейські культи, в давні астральні вірування. У клинописних написах Артаксеркса II і Артаксеркса III (IV ст. до н. е.) поруч з ім'ям Ахурамазди фігурують імена двох інших божеств — Мітри та Анахіти.

Культ Мітри зберігся в Ірані з індоіранської епохи, про що свідчать надписи XIV ст. до н.е., знайдені на території Каппадокії, де ім'я Мітри фігурує поруч з Варуною, Індрою та Насат'ямі. Мітра (новоперськ. — "сонце") шанувався як бог війни, який бореться на боці праведних й безжалісно знищує порушників угод. Йому поклонялися і як великому судді, який справедливо оцінює дії людей, і як сонячному божеству, такому ж прекрасному, як Сонце, яке він супроводжує на небі. Після того, як іранські вожді та воїни почали використовувати бойові колісниці, вони зображали і своїх богів на колісницях. Тоді почали говорити, що Мітру везуть небом білі коні, підковані сріблом га золотом, які не мають тіні. Він озброєний булавою, відлитою із жовтого металу, списом, луком та стрілами, клинком та пращею (зброя кам'яного та бронзового віків).

Під час владарювання останніх Ахеменідів Мітра зайняв становище, рівне Ахурамазді: він вважався своєрідним джерелом царської влади, цар викликав його у свідки під час присягання, звертався до нього по допомогу під час битв тощо. Пізніше Мітра набув езотеричних рис, став богом таємної релігії, отримав безліч прихильників за межами Ірану. У першій половині І ст. до н.е. солдати Помпея які брали участь у поході проти персів, принесли культ Мітри у Рим. Незабаром мітраїзм охопив усю Римську імперію, не обминувши її далекі провінції — Німеччину, Британію тощо. Під час правління імператорів Костянтина Великого (274—337) та Юліана Відступника (361—363) мітраїзм конкурував з християнством. Залишки мітраїстського культу (руїни святинь) збереглися у багатьох  країнах Південної та Західної Європи.

Мітраїзм не був споконвічною іранською релігією. Крім іранських, він містив елементи халдейських вірувань, заснованих на культі небесних тіл. Головне місце в ньому відводилося семітському богу Сонця, який увібрав у себе й елементи індійських вірувань. Вчення про безсмертя душі, прагматичний характер, високий моральний рівень мітраїзму, таємничі містерії, які супроводжують культ, — усе це приваблювало послідовників. У X ст. мітраїзм втрачає своє привілейоване становище, зберігшись у декількох провінційних культурах Римської імперії. У наш час він простежується під час святкування дня осіннього рівнодення в Ірані та в сучасних чоловічих і жіночих іменах. 145

7. За статтею І.С. Кона «Образ святого Себастіана і його сприйняття»146 

Напрочуд цікавим серед найпопулярніших чоловічих образів Середніх віків і Ренесансу є образ Святого Себастьяна. Його  писали понад двісті різних художників, деякі по кілька разів.

Згідно з легендою, Себастьян - римський легіонер, капітан лучників, який прийняв християнство і звертати до своєї віри інших. За це імператор Діоклетіан наказав стратити його. 20 січня 354 р. Себастьяна прив'язали до дерева і розстріляти з луків. Проте, сильний чоловік вижив (за однією з версій, його виходила свята Ірина). Тоді його піддали жорстокому бичуванню, а труп кинули до стічнох канави.

Перші зображення Святого Себастьяна, починаючи з візантійських фресок VI-XI ст., представляли його зрілим, одягненим, м'язистим, бородатим чоловіком, з мученицьким вінцем в руці. Починаючи з XIII ст., Святого Себастьяна стали поступово роздягати і омолоджувати. У XV ст. це був найпопулярніший образ: італійські художники, яких приваблювала можливість зображення голого і безпорадного чоловічого тіла, зробили його ніжним жіночним юнаком, майже хлопчиком.

Те, що та чи інша картина стає гомоеротичною, не завжди залежить від волі чи сексуальної орієнтації художника. Ренесансний образ вразливого прекрасного чоловіка, що зносить страждання з відстороненим і піднесеним виразом обличчя знайшов свою аудиторію. Від того часу і по сьогодні образ Святого Себастіана вважається класичним зразком гомоеротизму.

Каплиця Св. Себастьяна в Панаджі, Пн. Гоа, Індія.                   Джованні Дель Бьондо (1380-1390)

Пьетро Перуджино. (1490-1495)                  Антонелло да Міссіна  (1476-77)

    Джованні Бацці (1525)                                            Ель Греко (1577)

                                   Гвідо Рені (1615-1616)

Афіша фільму «Себастьян»                          П‘єр і Жиль, фото (1987)

Дерек Джармен (1976)

1  Уайтхед Н. Гомосексуализм и проблемы психики // http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Article/_Gomosek.php

2 Гомосексуалізм: українські реалії - Відділ інформації та зовнішніх зв'язків

3 Карась О. Гомосексуалізм - виліковна хвороба // POSTUP - ПОСТУП №72 (730), 2001 р. - http://postup.brama.com/010512/72_6_2.html)

4 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с. 6.

5 Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. – 2004. № 11.

6 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 10-11.

7 Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. (пер. В.А. Бабинцева). – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – с. 387.

8 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 11.

9 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 16.

10 Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11. - с. 78.

11 Peiss K. Simmons C. Passion and Power: An Introduction // Passion and Power: Sexuality in History. - Philadelphia: Temple University Press, 1989. - с. 3.

12 Мещеряков Б., Зинченко В. Гомосексуализм // Большой психологический словарь http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/dict/04.php

13 Платон. Диалоги. Пер. С. Я. Шейнман Топштейн. М.: «Мысль», 1986. – с. 181-182. Див. дод.1.

14 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 23.

15 The Complete Dictionary of Sexology. New Expanded Edition. R. T. Francoeur, editor-in chief. NY: Continuum, 1995, - p. 470.

16 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – c.7

17 Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с. 78-79.

18 Boswel J. Christianity, Social Tolerance, and Homosexuality.- Chicago: University of Chicago Press, 1980.- р. 61.

19 De republica II. 10. – за пер. Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с. 89.

20 Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с. 91.

21 Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Ликург // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1981. — С. 10-19

22 Див. додаток №4.

23 Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с. 91-92.

24 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 36.

25 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с. 44-46.

26 Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с 142.

27 Див. дод. 6.

28 Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с. 142-143.

29 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с. 46-47.

30 Карев А., Сомов К. Христиане в четвертом веке // История христианства - Лекция 4. http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/Karev_histHrist/_04.php

31 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 39.

32 Harnack, fon A. Geschichte der altchristlichen Literatur bis Eusebius v. I – Leipzig : J.C. Hinrichs Verlag.- 1958. - р. 803.

33 Greenberg D.The Construction of Homosexuality. - Chicago, 1988 – с. 227.

34 «C. 71 is not about "homosexuals", but about clergy who "corrupt boys".” - Laeuchli S. Power and Sexuality: The Emergence of Canon Law at the Synod of Elvira. Philadelphia, 1972. - http://www.krotov.info/spravki/temy/g/gomosex2.html

35 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 39-40.

36 Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – Екатеринбург: У-Фактория, 2005. – с. 388.

37 Фоменко С.В. «Венец пороков» Средневековья // http://www.historicus.ru/333

38 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с.7.

39 Римлянам, 1:26-27.: «тому зрадив їх Бог ганебним пристрастям: жінки замінили природне протиприродним; подібно і чоловіки, залишивши природне долучення до жіночої статі, розпалювалися похіттю один на одного, чоловіки на чоловіках, роблячи страм і отримавши самі у собі належну відплату за свою оману».

40 Фоменко С.В. «Венец пороков» Средневековья // http://www.historicus.ru/333

41 Див. дод. 5.

42 Лэмб Г. Бабур-Тигр. Великий завоеватель Востока. – М.: Центрполиграф, 2002., с. 70 – 71.

43 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 44.

44 Кон И.С. Лунный свет на заре. – М.: Олимп, 1998. – с.146-150.

45 Boswell J. Christianity, Social Tolerance and Homosexuality, Chicago: University of Chicago Press, 1980. - р.158.

46 Кон И. С.. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с. 4

47 Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm

48 Тэннэхилл Р. Секс в истории / Пер. с агл. А.И.Блейз. – М.:КРОН-ПРЕСС, 1995. – с.142-143.

49 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 47.

50 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с.51-52.

51 Див. додаток 7.

52 Кон И. С. Лунный свет на заре: Лики и маски однополой любви. — М., Олимп, АСТ, 1998. — Стр. 393.

53 Rictor Norton, "Mother Clap's Molly House", The Gay Subculture in Georgian England, 5 February 2005 // http://rictornorton.co.uk/eighteen/mother.htm.

54 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с.56.

55 Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm

56 Хил Д. Исчезновение русской «тетки», или как родилась советская гомофобия // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/21.htm

57 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с.53-55.

58 Нейдинг И.И. Судебно-медицинская экспертиза при половых отклонениях и приступлениях. // Журнал «Судебно-медицинская экспертиза». – 2002. - № 5. – С. 45 – 49.

59 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с.57.

60 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с.57.

61 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с.57-58.

62 Васильченко А. Сексуальный миф III Рейха.– М.: Яуза-пресс, 2008. – с. 298.

63 Трошин А.А. Теоретические основы деструкции в обществе (на материале истории России XIX века)// Независимый теоретический семинар. Москва., 1997 г. - http://www.absentis.org/st/seminar16.htm

64 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с.61-62.

65 Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11. - с. 79.

66 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 80-87.

67 Smith-Rosenberg С. Discourses of Sexuality and Subjectivity: the New Women, 1870—1936 // Hidden from History: Reclaiming the Gay and Lesbian Past. New York, 1989.

68 Wittig, M. La Pensee straight. // Questions Feministes. – 1980, № 7.

69 Брайдотті Р. Заздрість, чи „з твоїм розумом і моєю красою…”. // Гендерные исследования. – 2006. №14. - с.165

70 Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11. - с. 91.

71 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с.12-13.

72 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 39-40

73 Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. - с. 481

74 Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11. - с. 95.

75 Kennedy H. Research and commentaries on Richard von Krafft-Ebing and Karl Heinrich Ulrichs. // Journal of homosexuality, 2001. №42. – с. 165-178.

76 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с. 14.

77 Katz J. Gay and Modern Sexualities. - London: Routledge and Kegan Paul, 1985. - p. 67.

78 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер. с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с.94.

79 Ellis H., Symonds J. A. Sexual Inversion. London, 1897. – за перекладом Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 54-55.

80 фон Крафт-Эбинг Р. Половая психопатия. - СПб. Издание журнала «Практическая медицина» (В.С. Эттингер), 1909 (1996).

81 Weeks J. Sexuality and Its Discontents: Meanings, Myths, and Modern Sexualities. - London: Routledge and Kegan Paul, 1985. - с. 67.

82 Платон. Диалоги. Пер. С. Я. ШейнманТопштейн. М.: «Мысль», – 1986. – с. 181-182.

83 Ulrichs K.H. The Riddle of “Man-manly love”: The Pioneering on Man Homosexuality. Buffalo, - 1994

84 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с. 14-15.

85 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. - Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 51.

86 Kennedy H. Karl Heinrich Ulrichs: Pioneer of the Modern Gay Movement. Boston: Alyson Publications, - 1988.

87 Benkert K.M. Section 143 of the Prussian Penal Code of April 14, 1851 and its Retention as Section 152 in the Draft of a Penal Code for the North-German League, 1869. // http://www.well.com/user/aquarius/benkert-143.htm

88 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с.17.

89 Хилл Д. Исчезновение русской «тетки», или как родилась советская гомофобия // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/21.htm

90 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с.20

91 Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. – с.480-484.

92 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с.15.

93 Рассел П. 100 кратких жизнеописаний геев и лесбиянок. М. Крон – пресс 1996 г. - http://www.gay.ru/people/star/foreigner/xix/91bio.html

94 Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11. - с. 93-94.

95 Мондимор Ф.М. Гомосексуальность: Естественная история / Пер с англ. Володиной Л. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – с. 95-96.

96 Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с. 73.

97 Haeberle E. J. Swastika, Pink Triangle and Yellow Star: The Destruction of Sexology and the Persecution of Homosexuals in Nazi Germany. // Journal of Sex Research 1981, 17:3. – р. 270-287.

98 CC від скорочення нім. Schutzstaffel, повна назва Захисні загони Націонал-Соціалістичної Німецької Робочої Партії (нім. Schutzstaffel der NSDAP )

99 Васильченко А. Сексуальный миф III Рейха.– М.: Яуза-пресс, 2008. – с. 298-320

100 Healy D. "How many victims of the antisodomy law" // Homosexual Desire in Revolutionary Russia. The University of Chicago Press, 2001. (Переклад з англ. А. Пронін для сайту Gay.Ru)

101 Берштейн Е. Другая история // Новая Русская Книга. – 2002, №1.

102 An interview with David K. Johnson, author of The Lavender Scare // The University of Chicago Press - http://www.press.uchicago.edu/Misc/Chicago/404811in.html

103  Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. – с. 6-7.

104 the «Online Etymology Dictionary» - http://www.etymonline.com/index.php?term=gay

105 Терміни подано за глосарієм до українського видання Джудіт Батлер "Гендерний клопіт: фемінізм та підрив тожсамості". Ентіс, Київ – 2003.

106 How did "faggot" get to mean "male homosexual"?// www.straightdope.com/columns/read/2112/how-did-faggot-get-to-mean-male-homosexual

107 Kozlovskii V. Argo russkoi gomoseksual’noi subkul’tury [Argot of Russia’s Homosexual Subculture]. – NY; Benson, VT: Chalidze Publications, 1986. – pp. 44, 121.

108 Пашков М. Об этимологии слова «голубой» в гомосексуальной коннотации, или почему российских геев называют «голубыми»? // http://sexolog-ru.narod.ru/ethimology.html

109 Орлова Т. Сексуальна революція: причини та наслідки.//Дзеркало тижня. – 2003. № 44 (469).

110 Хорева Н., Лопухина А., Ларин С. Субкультура хиппи: попытка культурологического анализа. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – С.326 – 341.

111 Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. М.: Мир, 1998. – с. 477.

112 Фольбрехт Р. Від субкультур до стилів життя. // Ї. – 2005. №38.

113 Психологическая Энциклопедия, 2-е издание (Под редакцией Р.Корсини и А. Ауэрбаха). — СПб.: Питер, 2006. - с.285.

114 Ловцова Н. И. Гомосексуальная субкультура // Словарь гендерных терминов - http://temp.1gay.ru/spravka.shtml

115 Berelson B., Steiner G. A. Human Behavior. An inventory of Findings. - N. Y.,1964. - р. 495.

116 Krech D., Crutchfield R.S. and Ballachey E.L. Individual in Society. - N. Y., 1962. - р. 214.

117 Dictionary of the social sciences. - N. Y. 1964. - р. 527 - 528.

118 Кон И.С. Психология предрассудка // Новый мир. - 1966. - №9 - с. 187-205.

119 Fone B. Homophobia. - N.Y., 2000. – р.. 5.

120 Фарр С. Гомофобія – знаряддя сексизму // Ї. – 2003. №27.

121 Мостяєв О. Гомофобія: замах на особистість // Публікації Української Гельсинської спілки з прав людини. http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1147870307

122 Ловцова Н. И. Гомосексуальная субкультура // Словарь гендерных терминов - http://temp.1gay.ru/spravka.shtml

123 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с. 405.

124 Лесбіянки і геї – факти та міти.// Ї. – 2003. № 27.

125 Сандра Ліпшіц Бем. Маскулінність – фемінність. Про статеву диференціацію // Ї. – 2003. №27.

126 Connell R. Gender and Power. Society, the Person and Sexual Politics. Cambridge Univ. Press, 1987. – р. 183— 188.

127 Жеребкин, С. Сексуальность в Украине: Гендерные "политики индентификации" в эпоху казачества // http://www.genderstudies.info/sbornik/muzhest/11.htm

128 Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. – 2004. - № 11.

129 Кон И. Мужское тело в истории культуры. — М.: Слово, 2003. — http://www.neuronet.ru/sexology/book12.html

130 Суковатая В. Между героизмом и гомосексуальностью: страсти по Себастьяну // Гендерные исследования. – 2004. - № 11.

131 Кон И. С. Мужское тело в истории культуры. — М.: Слово, 2003. — http://www.neuronet.ru/sexology/book12.html

132 Плаха Р. Международная вечеринка геев-"медведей" проходит в Барселоне. // http://www.gay.ru/news/rainbow/2006/04/18-7201.htm

133 Фарр С. Гомофобія – знаряддя сексизму // Ї. – 2003. №27.

134 Щепанская Т. Б. Антропология молодежного активизма // Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. Ред. В.В. Костюшев. СПб., 1999. – С. 262-302.

135 Міднайт М. Лесбійська культура міста Києва. // Ї. – 2005. № 38.

136 Гейдар Л. Лесбиянки и феминистки в Украине. Конфронтация и способы взаимодействия // www.feminist.org.ua/library/rights/rights6.php

137 Кон И.С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. - М.: Олимп; ООО "Фирма "Издательство ACT", 1998. – с. 405.

138 Донец. А. В незалежну к гарным хлопцам! // Квир. – 2005. № 21.

139 Нагорна Н. Становище гомосексуальних і бісексуальних людей в Україні в контексті ВІЛ/СНІД // Новини ВІЛ/СНІД. - 2003.№ 2-3.

140 Марєйчик М. Орієнтації, які ми вибираємо. // Дзеркало тижня. – 2005. № 3 (531)

141 Валковіц Дж.Р. Небезпечна сексуальність. // Гендерные исследования. – 2004. №11. - с. 95.

142 Платон. Диалоги. Пер. С. Я. ШейнманТопштейн. М.: «Мысль», – 1986. – с. 181-182.

143 Страбон География / пер. с др.-греч. Г. А. Стратановского под ред. О.О. Крюгера, общ. ред. С.Л. Утченко. — М.:: Ладомир, 1994.

144 http://www.johncoulthart.com/feuilleton/2006/02/16/evolution-of-an-icon/

145 В. І. Лубський, С. М. Бурлак, та ін.  Релігієзнавство, підручник. - http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,261/id,11623/

146 http://sexology.narod.ru/mml_11_02.html


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6373. Поняття про екосистеми 135 KB
  Поняття про екосистеми Поняття виду і популяції. Структура та характеристика популяції. Визначення поняття екосистема. Характеристики біоценозу та біотопу. Динаміка екосистем. Штучні екосистеми - агр...
6374. Організація науково-дослідної роботи в Україні 138 KB
  Організація науково-дослідної роботи в Україні План Організаційна структура науки. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. Науково-дослідна робота студентів. Організацій...
6375. Організація навчального процесу у вищому навчальному закладі 108.5 KB
  Організація навчального процесу у вищому навчальному закладі 1.Європейська кредитно-трансферна та системанакопичення - ECTS У положенні використано терміни, що надані у Законах України Про вищу освіту від 17.01.2002 р. № 298...
6376. Дидактика вищої школи. Зміст освіти у ВНЗ 63.5 KB
  Дидактика вищої школи.Зміст освіти у ВНЗ План Сутність поняття дидактика вищої школи, іі мета, функції та завдання. Зміст освіти у вищій школі. Поняття про зміст освіти вищої школи та його проектування. Характеристика н...
6377. Графічна репрезентація даних статистичних досліджень 45.5 KB
  Тема 3. Графічна репрезентація даних статистичних досліджень. ПРИКЛАД 1. Спостерігали за 35 підлітками (а згодом - молодими людьми) у віці від 10 до 18 років, щороку фіксуючи, на скільки кожний з них виріс. Після цього визначили вік, протягом я...
6378. Захисник при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження 77.5 KB
  Захисник при перегляді судових рішень в порядку виключного провадження План: Загальна характеристика та підстави перегляду судових рішень в порядкувиключного провадження. Поняття нововиявлених обставин та їххарактеристика. Захис...
6379. Бізнес-план в умовах ринкової системи господарювання 33.15 KB
  Бізнес-план в умовах ринкової системи господарювання Цілі: Особливості господарювання виноробних підприємств З'ясувати сутність і призначення бізнес-плану Визначити цілі розробки бізнес-плану Визначити види та о...
6380. Структура, послідовність розробки та оформлення бізнес-пл 25.77 KB
  Структура, послідовність розробки та оформлення бізнес-плану Цілі лекції: Ідентифікувати чинник, що впливають на зміст бізнес-плану. Визначити логіку опрацювання бізнес-плану. Засвоїти основні правила оформлення бізнес-плану. ...