43326

Дослідження та аналіз прямих податків в Україні

Курсовая

Налоговое регулирование и страхование

Світовий досвід у сфері прямого оподаткування Необхідність вдосконалення системи прямого оподаткування Вступ податок прямий фінансовий Являючи собою неперевершений інструмент вилучення частини приватних доходів на користь суспільних союзів податки вважаються однією з основних рис сучасної цивілізації. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі: дослідження історичних передумов виникнення і розвитку податків; дослідження теоретичних основ...

Украинкский

2013-11-04

586 KB

9 чел.


Зміст

[1] РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ

[1.1] 3.1 Світовий досвід у сфері прямого оподаткування

[1.2] 3.2 Необхідність вдосконалення системи прямого оподаткування

[2]
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ


Вступ

податок прямий фінансовий

Являючи собою неперевершений інструмент вилучення частини приватних доходів на користь суспільних союзів, податки вважаються однією з основних рис сучасної цивілізації. За своїм первинним призначенням слугуючи забезпеченню фінансових основ діяльності держави через перерозподіл створеного у суспільстві продукту, вони апріорі є знаряддям впливу на поведінку окремих індивідів та господарюючих суб’єктів, напрямки розвитку та ефективність функціонування економічних систем цілих країн. Саме наявність такої особливості, розвиненої у ході тривалого історичного процесу становлення та розвитку перерозподільних відносин, об’єктивно дозволила податкам зайняти одне з чільних місць у системі державного регулювання економіки. Нині держава може за їх допомоги стимулювати бажані та обмежувати небажані соціально-економічні явища і тенденції, спрямовувати економічний розвиток у обране русло, управляти ринковими подіями.[10]

Вагомим фінансовим регулятором економічних процесів виступають прямі податки. Вони є не тільки суттєвим джерелом доходів бюджету, але й важливим інструментом державного регулювання доходів юридичних і фізичних осіб, еластичним важелем впливу на їх поведінку. [11]

Метою курсової роботи є дослідження та аналіз прямих податків в Україні .

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:

  •  дослідження історичних передумов виникнення і розвитку податків;
  •  дослідження теоретичних основ прямого оподаткування, визначення його об’єктивної необхідності та ролі в економічній системі держави;
  •  уточнення змісту категорії “прямі податки”, визначення їх місця і значення в системі фінансових категорій;
  •  аналіз прямих податків.

Сучасні проблеми прямого оподаткування знайшли відображення у наукових працях українських вчених-економістів В. Андрущенка, С. Буковинського, О. Василика, В. Вишневського, А. Гальчинського, В. Геєця, А. Даниленка, М. Дем’яненка, В. Кравченка, І. Лукінова, В. Опаріна, С. Осадця, Б. Панасюка, А. Поддєрьогіна, Д. Полозенка, Г. П’ятаченка, І. Радіонової, М. Савлука, А. Соколовської, В. Суторміної, І. Ткачук, В. Федосова, Л. Шаблистої, С. Юрія та інших.

Об’єктом дослідження курсової роботи є податкова система України.

Предметом дослідження є прямі податки з населення.

Реалізація поставлених завдань ї здійснюється за допомогою аналізу й синтезу, конкретного й абстрактного, індукції та дедукції, порівняльних характеристик, а також економіко-статистичних і економіко-математичних методів.


Розділ І. Теоретичні аспекти оподаткування

1.1 Історичні передумови виникнення і розвитку податків

В країнах з розвинутою ринковою економікою податки використовуються як ефективне знаряддя державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві. На сьогодні податки є безальтернативним джерелом формування доходів бюджету держави та багатофункціональним інструментом перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному та галузевому аспектах. Податки впливають на розміщення ресурсів, заохочення до бізнесу, інвестиційної активності, мотивацію до праці, визначають рівень забезпечення суспільними благами та є еластичним важелем анти циклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури.

Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської цивілізації пов’язане з найпершими людськими потребами, які могли задовольнятися через усуспільнену діяльність. Окремі риси сучасної державності зародилися у Давньому Римі.

Основними податками у Стародавньому Римі був земельний та подушний, оподатковувався товарний оборот та спадщина. Необхідність сплати податкових зобов’язань у грошовій формі стимулювала розвиток товарно-грошових відносин, що поглиблювало процес поділу праці.[19, c.5]

Багато давньоримських традицій перейшли до Візантії, де у VI ст. н.е. вже існував 21 регулярний податок, серед яких земельний, подушний, податки на оснащення армії, на рекрутів, мита. Широко використовувалися і тимчасові податки на будівництво флоту, утримання найманої армії та ін. Проте посилення податкового тягаря підірвало фінансову базу і призвело до падіння Імперії.

До середини ХVII ст. податки вважалися необхідним злом, до якого доводилось вдаватися тимчасово, за особливих умов, при скрутному становищі держави, коли інших способів покриття видатків не виявлялося.

Маються на увазі доходи від доменів, казенних підприємств, регалій, різноманітні мита (у т.ч. судове). Ще у ХVIIІ ст. деякі англійські економісти-теоретики до звичайних та значущих доходів держави відносили не податки, а доходи від доменів і лісів, конфіскації майна, від прав на окремі об’єкти (загублених тварин, на майно, що залишилось після загибелі кораблів). До іншої групи відносилися так звані екстраординарні доходи — різні види податків та мита.

У східних слов’ян відправною точкою в оподаткуванні також були добровільна допомога і данина, що збиралася з підкорених племен. Населення «підносило» князю, що приймав владу, «дари» і «поклони». З часом ці відносини перетворюються в обов’язкові і такі, що мають періодичний характер сплати. 

Найдавнішими податками були мита та винні акцизи. У середині ХVIІ ст. вводиться єдине мито з торгових операцій у розмірі 10 грошей (5 коп. з карбованця обороту). Система управління податками того часу відзначалась складністю та невизначеністю. Більшість прямих податків надходили до Наказу великого приходу, місцеві до територіальних наказів, царські землі оподатковувалися Наказом великого палацу, міські промисли — Наказом великої скарбниці, церковні та монастирські землі — Казенним патріаршим наказом. Крім того, збором податків і мит займались друкарський, стрілецький, ямський і посольський накази.

Новий період у формуванні податкової системи Росії розпочав Петро І. Ведення війн, велике будівництво, державні реформи потребували додаткових фінансових ресурсів, а отже, й нових об’єктів оподаткування.

В цей час вводиться гербовий збір, подушний збір з візників, податки з постоялих дворів, печей, човнів, кавунів, горіхів, продажу харчів, а також на бороди, вуса та інші.

В Україні Запорозьке військо також мало свою систему оподаткування. Це було мито, що накладалося на шинки та купців за провіз товару, «мостове» — за провіз товару через річки, плата за охорону та конвоювання, «димовий податок» — на так званих «сиднів», тобто жонатих козаків і посполитих, які селилися біля Січі і вважалися підданими коша), «військовий оклад» — грошовий податок з посполитих). Ці податки використовувались на потреби церкви і, переважно, військової організації.

Зв’язок податків з необхідністю утримувати армію відобразився на теорії оподаткування. Спочатку вона формує уявлення про податки як засіб, до якого вдаються у разі небезпеки. Вони трактуються як плата, що вноситься кожним на захист країни. [19,c.7]

Отже, у розвитку форм і методів оподаткування можна виділити три основних етапи. На початковому етапі — від Стародавнього світу до Середньовіччя держава не розглядає податки як основне джерело доходів і не має фінансового апарату для збору податків. Податки вводяться не системно, збір їх доручається місту або громаді. На другому етапі (XVI —початок XIХ ст.) у ряді країн виникає мережа фінансових установ, і держава бере частину функцій на себе. Вона встановлює ставки, базу оподаткування, слідкує за збором податків. На третьому, сучасному, етапі держава встановлює і збирає податки, визначає правила оподаткування, відносини між центральною і місцевою владою. Відповідно, податки пройшли довгий шлях від тимчасового екстраординарного засобу до постійного джерела доходів держави.

1.2 Економічний зміст та функції податків

Одним із найважливіших питань фінансової науки є визначення змісту економічної категорії «податок». Для цього виявимо специфічні риси, які відрізняють її від інших.

Податки — це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету держави (державного і місцевих) та державних цільових фондів. На відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, які стягуються до фондів загальнообов’язкового соціального страхування (наприклад, пенсійного фонду, фонду соціального страхування на випадок безробіття), податки не мають конкретного цільового призначення.

Використовувати збори не за призначенням не дозволяється.

Податки — це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість виражається у тому, що за порушення встановленого терміну сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачена відповідальність платника, тобто існує необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви.

При сплаті податку частина коштів переходить з власності окремих платників у власність держави. Іншими словами, податкові надходження мають односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП, доходів юридичних та фізичних осіб. Такого переходу не існує при внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Такі платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом, бо зміни форм власності при цьому не відбувається.

Для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки.

Податки є невід’ємним атрибутом держави, які встановлюються для фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій і вирішення соціально-економічних завдань.

Таким чином, логіка аналізу характерних ознак податків дає можливість визначити дану категорію. Податки — це об’єктивна економічна категорія, яка відображає фінансові відносини, що складаються між органами державної влади, юридичними та фізичними особами з приводу мобілізації до бюджетів та цільових фондів частини вартості ВВП, визначеної на законодавчому рівні щодо забезпечення громадян суспільними благами та послугами.

Головною функцією податків, яка найбільш послідовно реалізується, є фіскальна. За її допомоги здійснюється головне суспільне призначення податків — формування централізованого фонду фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання власних функцій та проведення соціально-економічної політики.

Поширеним є трактування регулюючої функції податків. Дійсно, на перший погляд, регулююча функція є об’єктивним явищем, тобто не залежить від волі держави. Але держава, використовуючи її, може здійснювати регулювання соціально-економічного розвитку суспільства за допомогою податків.

Проте регулююча функція не охоплює всіх економічних процесів у суспільстві. Зокрема, за допомогою податків здійснюється певний перерозподіл частки ВВП між населенням. Ці процеси характеризують скоріше соціальні відносини, тому другу функцію податків краще визначити як соціально-економічну.

Загальні принципи побудови податкових систем визначаються в елементах податку, які враховують суб’єкт, об’єкт, джерело, одиницю оподаткування, ставку, пільги та податковий період. 

Суб’єктом податку є платник (фізичні і юридичні особи), який несе юридичну відповідальність за сплату податку, або носій податку чи кінцевий його платник, який формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо прийняту систему перекладання податку.

Об’єктом, або предметом, оподаткування є різні форми доходів, товари і послуги, а також різні форми накопиченого багатства чи майна.

Предмет оподаткування пов’язується з джерелом податку — ВВП, тому що всі предмети оподаткування визначають ту чи іншу його форму. Водночас окремі форми цього доходу (заробітна плата, прибуток, відсоток, рента) мають самостійне значення, звідси предмет оподаткування і джерело податку не завжди співпадають.

Одиниця оподаткування залежить від предмета оподаткування і може бути як в грошовій, так і в натуральній формі.

Податок стягується у трьох формах:

• з джерела (стягування податку до отримання доходу);

• за декларацією (стягування податку після отримання доходу);

• за кадастром (перелік типових об’єктів оподаткування, що класифікуються за зовнішніми ознаками, з урахуванням середньої прибутковості об’єкта).

Стягування податків з джерела застосовується при оподаткуванні заробітної плати та інших фіксованих доходів. Оподаткування за декларацією здійснюється, як правило, для оподаткування доходів при множинності джерел. Кадастровий спосіб застосовується при оподаткуванні землі, житла, промислу.

В цілому система побудови окремих видів податків формується, як правило, з урахуванням уникнення подвійного оподаткування на різних рівнях адміністративного управління.

1.3 Класифікація податків

Актуальними залишаються питання класифікації податків. Починаючи з Ж. Бодена (кінець XVI ст.) і до сьогодні існує поділ податків на прямі і непрямі. Прямі податки виходять з прямої, а непрямі — з посередньої (менш точної) оцінки платоспроможності платника, виходячи з його споживання. Якщо прямий податок — дохідний, майновий, то непрямий — витратний, залежить від обсягу споживання. Цей розподіл залежить від взаємовідносин держави і платника об’єкта оподаткування.

Прямі податки справляються безпосередньо з доходу та майна платника податку. Класичним прикладом є прибутковий податок з громадян. До непрямих податків відносяться податки на товари та послуги, що сплачуються в ціні. Платником виступає споживач товару або послуг.

Можна класифікувати податки відповідно до природи доходів і видатків.

Податки можуть справлятися:

• на ринку товарів і факторів виробництва (праця та капітал);

• з продавців товарів або покупців;

• з домашніх господарств або компаній;

• з джерела доходу або зі статті видатків.

Рис1.1. Класифікація податків


Залежно від органу, який вводить податок і в розпорядження якого вони надходять, податки поділяють на загальнодержавні (центральні) і місцеві. Перші стягуються центральним урядом і направляються в бюджет, другі збираються і використовуються місцевими органами самоуправління.
[20, c.63]

В сучасних умовах з’явився особливий вид міжурядових податків. У країнах Європейського Союзу податок на імпорт сільськогосподарської продукції надходить до міжурядового фонду — бюджету ЄС.

В сучасних системах оподаткування країн–учасниць ОЕСР (OECD)

податки класифікуються за укрупненим об’єктом оподаткування:

1. Податки на прибутки, доходи:

— прибутковий податок з громадян;

— податки на прибуток корпорацій;

— інші прямі податки корпорацій.

2. Внески до фонду соціального страхування:

— з роботодавців;

— з найманих робітників;

— із само зайнятих осіб.

3. Внутрішні податки на товари і послуги:

— ПДВ;

— акциз.

4. Податки на зовнішньоекономічну діяльність.

5. Платежі за використання природних ресурсів.

6. Інші податки і збори.

Податки залежно від впливу на доходи платника поділяються на пропорційні, прогресивні і регресивні. Вони пропорційні, якщо частка податку не змінюється від розміру доходу платника, хоча сума податкового платежу збільшується зі зростанням доходу. Прогресивні, якщо частка в доході збільшується із зростанням доходу, регресивні, якщо — зменшуються.

Непрямі податки стягуються по твердих або пропорційних ставках, проте вони є регресивними, тому що із зростанням доходу платника їх частка в доході скорочується. З точки зору рівності і справедливості оподаткування, вони найбільш уражають людей з меншими доходами.

Прямі податки, в свою чергу, можна поділити на дві підгрупи: особисті та реальні. Вони розрізняються у визначенні співвідношення між платником і об’єктом оподаткування. Якщо первинне місце займає платник, а вторинне об’єкт оподаткування, такий податок називається особистим. При реальних податках в першу чергу визначається об’єкт оподаткування.

Таким чином, ці ознаки реальних і особистих прямих податків свідчать про те, що між ними існує різниця у пріоритетності платника податку і об’єкта оподаткування. Отже, прямими податками виступають ті, що стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників, які є власниками цих доходів або майна. Тобто, розмір прямих податків для окремого платника визначається величиною його доходів. Більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи.

1.4 Переваги і недоліки прямих податків

Оцінюючи прямі і непрямі податки за ступенем їх відповідності основним принципам оподаткування та те, наскільки і як вони стосуються інтересів різних верств населення, як виконують своє фіскальне призначення, з’ясуємо переваги та недоліки прямих податків перед непрямими.

До переваг прямих податків, на наш погляд, можна віднести те, що:

– прямі податки дають реальну можливість встановити пряму залежність між доходами платника та його платежами в бюджет;

– прямі податки є важливим дійовим фінансовим регулятором економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності, підприємництва і т.д.), а також регулюють доходи юридичних і фізичних осіб, на відміну від непрямих, які впливають на ціну товарів;

– прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що значні податкові витрати несуть ті члени суспільства, які мають більш високі доходи;

– прямі податки справляють значний вилив на саму державу, яка повинна забезпечити сприятливі умови для ефективного розвитку виробництва, адже якщо обсяг вітчизняного виробництва продукції зростає, то більшими стають надходження до бюджету;

– при прямому оподаткуванні податкові служби вступають у безпосередні взаємовідносини з платниками податку, що спонукає до розвитку економічної та політичної самосвідомості: виникають запитання, на які цілі спрямовуються кошти та чи раціонально їх використовують. При непрямому оподаткуванні сплата податку не так помітна, тому платники інертні щодо податкової політики держави;

– історія розвитку прямих податків свідчить про те, що вони призводять до сильної зміни як структури виробництва, так і споживання.

У разі, якщо держава привласнює весь прибуток або більшу його частину, поступово виникає ситуація, коли споживання зменшується, а підприємства зупиняються. У свою чергу, доходи господарських одиниць, які зростають при помірних прямих податках, стають одним із основних джерел інвестицій в економіку, зростання ділової активності, а значить, і обсягу споживання.

Механізм прямого оподаткування має і певні недоліки. До цього переліку відносять такі позиції:

— при формуванні державного бюджету пряме оподаткування не може бути стабільним джерелом його доходів, оскільки, наприклад, податок на прибуток та особисті прибуткові податки — це результат ефективної діяльності вітчизняного виробника. І навпаки, непрямим податкам властиве більш швидке надходження. Перерахування податків до бюджету здійснюється після реалізації продукції. Крім того, фіскальна ефективність непрямих податків пов’язана з тим, що вони охоплюють величезну кількість людей, які їх сплачують при придбанні кожної одиниці оподаткованого товару, через що вони дають більш стабільний доход;

— оскільки прямими податками охоплюються прибутки та доходи підприємств і населення, то досить низькою є ймовірність їх повного чи майже повного надходження. Більш надійнім об’єктом оподаткування є товари і послуги, процес споживання яких зупинити важко;

— прямі податки є досить поширеними для платників, ніж непрямі, де одразу вимагається сплата значної суми. Непрямі ж податки менш помітні для споживачів, оскільки вони сплачуються невеликими частками, шляхом включення їх до ціни товарів, що купуються. Крім того, перевага цих податків полягає ще й у тому, що їх стягнення не пов’язане з неприємним для платника втручанням податкових органів у його приватне життя. Тому протидія непрямим податкам з боку платників значно менша, ніж прямим;

— пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, оскільки пов’язана з досить складного методикою проведення бухгалтерського обліку та звітності;

— контроль за сплатою прямих податків також досить складний, оскільки податкова адміністрація має справу з великою групою платників прямих податків. А це в свою чергу вимагає розширення податкової служби і розробки різноманітних методів обліку та контролю доходів громадян і підприємств. Недосконалість законодавства і відсутність належного контролю за сплатою податків створюють сприятливі умови для ухилення від їх сплати.[19, c.27]


Розділ 2.Аналіз прямих податків

2.1 Прибутковий податок з громадян

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок.

1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 22.05.2003 № 889-

IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889). [1]

З 1 січня по 31 грудня 2006 року основну ставку податку з доходів фізичних осіб встановлено на рівні 13 відсотків незалежно від розміру та місця отримання доходу. З 1 січня 2007 року ця ставка — 15 відсотків.

Доходи фізичних осіб, отримані за місцем основної роботи, до 1 січня 2004 року підлягали оподаткуванню за прогресивною шкалою ставок прибуткового податку з громадян (від 10 до 40 відсотків). Доходи, отримані громадянами не за основним місцем роботи, оподатковувались за єдиною ставкою — 20 відсотків.

Але згідно вище зазначеного закону є випадки, коли ставка податку зменшено.

Ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як:

 процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський

рахунок (у тому числі картковий рахунок);

 процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним

(депозитним) сертифікатом;

 процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної

відповідно до закону;

 інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє

активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону;

 дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним

сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону;

 дохід, який виплачується управителем фонду фінансування

будівництва;

 дохід учасника фонду банківського управління.

Рис.2.1.Види ставок.

Ставка податку становить 10 відсотків від об'єкта оподаткування з доходів шахтарів-працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах .

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб.

Законом № 889 чітко визначено платників податку з доходів фізичних осіб, об’єкти оподаткування та перелік доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та iнших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є:

— у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

— у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід, отриманий з джерел в Україні.

Важливою особливістю для громадян, визначеною в законі, є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, який є сумою витрат, фактично понесених платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору). На суму податкового кредиту дозволяється зменшення суми загального річного оподатковуваного доходу. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються у річній податковій декларації.

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу. Існує поняття «податкової соціальної пільги». Вона застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Податкова соціальна пільга надається:

звичайна — у розмірі, що дорівнює 50% мінімальної заробітної плати, для працездатної особи, встановленої на 1 січня звітного податкового року — будь-якому платнику податку;

підвищена — у розмірі, що дорівнює 150% звичайної пільги, — платнику податку, який:

- є самотньою матір’ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

- утримує дитину — інваліда I або II групи — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

- має троє чи більше дітей віком до 18 років — у розрахунку на кожну таку дитину;

- є вдівцем або вдовою до моменту укладання нового шлюбу;

- є особою, віднесеною законом до 1-ої або 2-ої категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

- є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом, військовослужбовцем строкової служби;

- є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства;

- є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

подвійна — у розмірі, що дорівнює 200% звичайної пільги — платнику податку, який є:

- особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави;

- учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу і має відповідні державні відзнаки;

- колишнім в’язнем концтаборів, гето та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

- особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

- особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербурга, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

Порядок нарахування податку з доходів фізичних осіб висвітлює наступна схема:

2.2 Земельний податок

Плата за землю в Україні справляється у вигляді земельного податку чи орендної плати, у залежності від того, чи знаходиться земельна ділянка у власності або передана у користування на умовах оренди. Розмір плати за землю встановлюється у розрахунку на рік у вигляді платежів за одиницю земельної площі і залежить від якості і місцезнаходження ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Законодавчо стягнення плати за землю регулюється Земельним кодексом України, Законом України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. в редакції від 19.09.96 № 378/96-ВР, нормами щорічних законів про Державний бюджет (вони вносять зміни щодо розміру платежів).[2]

Рис. 2.2.Цільове призначення впровадження плати за землю.

Платниками є юридичні і фізичні особи — власники землі, землекористувачі, орендарі земельних ділянок. Об’єкт оподатковування — земельна ділянка, а також земельна частка (пай), які знаходиться у власності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди. У залежності від призначення виділені групи земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах (на початок 2008 р.):

– для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

– для багаторічних насаджень — 0,03.

За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначається річний розмір плати за одиницю площі оподаткованої земельної ділянки. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі.

Плату за землю визначають залежно від грошової оцінки земель, яку здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з вартості 1 кв. м земель та за допомогою коефіцієнтів.

Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку в грошовому вимірі (грн за 1м2). Ці ставки згідно закону диференційовано залежно від розміру населеного пункту і зростають зі збільшенням чисельності населення.

Законодавством передбачені пільги по платі за землю. Зокрема, від плати звільняються заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю, установи культури, науки і освіти, дитячі санаторно-курортні й оздоровчі установи, громадські організації інвалідів, установи фізкультури і спорту (крім кооперативних і приватних), благодійні фонди і деякі інші організації, а також інваліди І і ІІ груп, ветерани війни, пенсіонери та ін.

2.3 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів у відповідності до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» відноситься до загальнодержавних податків.

Справляння податку здійснюється на підставі Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 р. № 1963-ХІІ. На протязі дії Закону до нього було внесено зміни іншими 12 законодавчими актами.[3]

Зокрема, слід зазначити, що для сільськогосподарських товаровиробників — платників фіксованого сільськогосподарського податку згідно із Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року № 320-XIV) дію Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» зупинено.

Законом України «Про податок з власників транспортних засобів таінших самохідних машин і механізмів» встановлюється податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до Закону є об’єктами оподаткування.

Об’єкти оподаткування. В якості об’єктів оподаткування визначаються: трактори колісні; сідельні тягачі; автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія; автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 куб.см; яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних); човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних); інші човни (крім спортивних).

Також, Законом визначаються транспортні засоби, що не є об’єктом оподаткування, а саме: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об’ємом циліндра двигуна до 50 куб. см.; автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; яхти, судна парусні і човни спортивні.

Ставки податку з власників транспортних засобів встановлюються:

– в залежності від об’єму циліндрів двигуна — за кожні 100 куб. см., або його потужності — за кожен 1 Квт — для тракторів, автомобілів усіх видів (крім автомобілів з електродвигуном);

– в залежності від потужності — за кожен 1 Квт — для автомобілів з електродвигуном;

– в залежності від довжини транспортного засобу — за кожних 100 см — для яхт, суден парусних з допоміжним двигуном чи без нього, човнів моторних, катерів, морських суден.

Пільги щодо податку. Від сплати податку звільняються:

а) фізичні особи, зазначені у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4–11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

б) фізичні особи, зазначені у пунктах 3 і 4 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

в) на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, взяті на облік в Україні до 1990 року включно, та вантажні автомобілі з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 року випуску включно, — щодо одного з зазначених автомобілів;

г) особи, які згідно із законодавством є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, — за трактори колісні (крім сідельних тягачів) та вантажні автомобілі.

2.4 Податок на промисел

Податок на промисел включено до переліку загальнодержавних податків. Порядок його сплати встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел», який був введений в дію з 1 липня 1993 р. [4] Цей податок запроваджувався перш за все з метою поповнення дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Платниками податку на промисел є виключно фізичні особи незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання :

- не зареєстровані як суб’єкти підприємництва;

- здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

Об’єкт оподаткування — сумарна вартість товарів, яка підлягає продажу за ринковими цінами. Для нарахування цієї суми фізична особа повинна подати до податкової інспекції декларацію, в якій зазначається перелік товарів для продажу і їх вартість.

Декларація подається за місцем проживання платника, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів. Не підлягає декларуванню і оподаткуванню, наприклад, сільськогосподарська продукція, вирощена у особистому підсобному господарстві.

Сума податку на промисел залежить від двох факторів:

- зазначеної в декларації вартості товарів;

- строку продажу товарів.

Якщо зазначені товари підлягають продажу протягом трьох календарних днів, ставка податку складає 10% їх вартості, зазначеної в декларації; якщо ж строк продажу товарів збільшується до семи днів, ставка податку подвоюється. Сума податку не може бути менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Мінімальний термін дії одноразового патенту — три календарних дні, максимальний — сім календарних днів. Громадяни, які продають товари, повинні пред’являти на вимогу посадових осіб державних податкових інспекцій та органів внутрішніх справ одноразові патенти. Якщо продаж товарів здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року , така діяльність вважається систематичною і зобов’язує громадян зареєструватися як суб’єкти підприємництва. На фізичних осіб, які здійснюють продаж товарів з порушенням встановленого порядку, посадовими особами органів податкової служби можуть накладатися адміністративні штрафи у розмірі від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.5 Податок на нерухоме майно (нерухомість)

Згідно статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», податок на нерухоме майно (нерухомість) відноситься до загальнодержавних

податків і зборів (обов’язкових платежів). Цього закону в Україні ще немає, але вже існує його проект - „Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки” від 15 грудня 2008, який знаходиться на сайті державної податкової адміністрації [5] http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=162804&cat_id=45661). Податок на майно є прямим податком. Він накладається безпосередньо на платників і розмір його залежить від розмірів об’єкта оподаткування.

Платниками податку на нерухоме майно пропонується визначити юридичних та фізичних осіб - власників нерухомості, а в окремих випадках - користувачів.

Об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно пропонується визначити будівлі, які є власністю платника податку.

Пропонується не відносити до об'єктів оподаткування будівлі, які перебувають у власності установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України.

Базою оподаткування будівель, споруд пропонується визначити - площу будівлі, споруди.

Ставки податку пропонується встановити в розрахунку на рік 1 відсоток суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, за 1 кв. м загальної площі об’єкту оподаткування.

Від сплати податку звільняються власники будівель – фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей;

Платник податку має право на пільги у вигляді зменшення бази оподаткування по кожному з видів будівель в таких розмірах:

1) 200 м2 загальної площі будівлі (крім садового (дачного) будинку та індивідуального гаражу);

2) 100 м2 загальної площі садового (дачного) будинку;

3) 100 м2 загальної площі індивідуального гаражу та інші господарські будівлі.

Введення в дію податку на нерухоме майно (нерухомість) фізичних осіб та юридичних осіб повинен стати важливим засобом зміцнення бази власних доходів місцевих бюджетів усіх рівнів, а також створити додаткове джерело надходжень до місцевих бюджетів.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ

3.1 Світовий досвід у сфері прямого оподаткування

Формування податкової системи України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Вивчення світового досвіду супроводжується порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає підставою для визначення шляхів удосконалення податкової системи України.

Однією з характеристик сучасних податкових систем розвинутих країн є співвідношення прямих і непрямих податків. Це співвідношення має певні особливості у різних країнах. Так у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки. У Франції – непрямі, які становлять 67,9 відсотків. Італія і Німеччина мають досить урівноважену структуру.

Таблиця 3.1. Частка податкових надходжень у країнах з ринковою економікою у %.

Країни

Прямі податки, %

Непрямі податки, %

Інші податки, %

США

43,6

42,1

14,3

Англія

46,1

39,9

14,0

Німеччина

32,1

61,1

6,8

Франція

17,2

67,9

14,9

Італія

36,3

55,2

8,5

Канада

47,6

37,8

14,6

Японія

48,3

37,6

14,1

Еволюція структури податкових систем розвинутих країн та сучасна практика оподаткування свідчать про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких чинників: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягнення податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, розв’язання найгостріших соціальних проблем, традицій оподаткування.

Переважання на початку і в середині ХХ століття непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів більшості населення, що об’єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збирання непрямих податків, адже форма прямого оподаткування потребує складного механізму обліку платників, об’єкта оподаткування, механізму стягнення податків. прогрес в організації оподаткування, пов’язаний насамперед із комп’ютеризацією, впровадженням автоматизованої системи обробки фіскальної інформації, підвищив ефективність прямого оподаткування і створив сприятливі умови для його розвитку.

Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих країн є структура прямих податків, яка характеризується певними закономірностями, а саме – співвідношення між податком на прибуток корпорацій і податком з доходів фізичних осіб.

В країнах із розвинутою ринковою економікою у створеному національному доході переважають індивідуальні доходи. Тому частка податку з доходів фізичних осіб значно вища. Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага у податкових надходженнях більшості розвинутих країн порівняно низька. Винятком можна вважати лише Японію, де податки на прибуток, що утримуються на всіх бюджетних рівнях і під різною назвою, становлять 21,5 % і відрізняються від частки податків з доходів фізичних осіб всього на 5,3 процентного пункту.

Але зупинимося на ньому детальніше. Податок на прибуток корпорацій – це податок порівняно недавнього походження. Він отримав поширення у зв’язку з розвитком форм бізнесу, заснованих на практиці обмеженої відповідальності. Корпораційний податок стягується з чистого прибутку компаній. Система оподаткування прибутку визначається при умові подвійного оподаткування, тобто одночасного оподаткування прибутку на рівні компаній і на рівні акціонерів, які отримують дивіденди. Прибуток компаній може складатись з двох частин: нерозподілений і розподілений. В залежності від підходу до оподаткування цих компонентів прибутку, система оподаткування поділяється на такі види:

1. Класична система, яка не передбачає послаблення подвійного оподаткування. Розподілений прибуток компаній оподатковується корпораційним податком з доходів. Протягом багатьох років ця система діє в США, Люксембурзі, Нідерландах і Швейцарії. Недавно її прийняла Бельгія і Швеція.

2. Система зменшення оподаткування прибутку на рівні компанії може функціонувати в двох варіантах:

  •  на основі різних ставок, при цьому розподілений прибуток оподатковується по більш низькій ставці. Ця система використовується в Австрії, Німеччині, Японія і Португалії;
  •  на основі часткового звільнення від оподаткування розподілений прибутку. Система діє в Фінляндії, Ісландії, Іспанії і Швеції.

3. Система зменшення оподаткування прибутку на рівні акціонерів.

4. Система повного звільнення від податку з розподіленого прибутку:

  •  на рівні компанії ( в Греції);
  •  на рівні акціонерів (в Австрії, Данії, Італії)

Наступною важливою особливістю є принцип оподаткування чистого доходу чи прибутку. Для кожного виду діяльності встановлені правила розрахунку чистого доходу. Зо основу береться валовий дохід підприємств, розраховане у відповідності з правилами, встановленими законом про компанії.

Фінансування підприємств може здійснюватись двома шляхами: додатковим вкладенням капіталу (продаж акцій) та залученням кредитів. Другий шлях вибирають більше інвесторів, тому, що дивіденди обкладаються більш високими податками. Особливо вигідним для інвесторів є фінансування у вигляді позики і кредитів, які здійснюються через іноземні банки.

По-перше, проценти, які виплачуються по депозитам не обкладаються податками або існує пільга для вкладників, на такі проценти не поширюється обмеження процентної ставки по вкладам. Крім цього, залучення іноземного банку дає можливість інвесторам ухилитись від податкового контролю в своїй країні.

Дохід, який залишився після виключення з нього перерахованих відрахувань представляє чисту грошову виручку підприємства. Із неї проводиться ще ряд вирахувань, які враховуються тільки для податкових розрахунків. Основне місце серед них займають відрахування в амортизаційні фонди.

Крім амортизаційних відрахувань у витрати включаються відрахування на створення цілого ряду резервів і фондів (на знеціннення запасів, на сумнівних боржників, на майбутні витрати) всього до 15-20 видів таких відрахувань.

"Документальні" відрахування з оподаткованого доходу – поверх реально затрачених засобів і нормального рівня амортизації являється основним видом податкових пільг. Крім відрахувань податкові пільги включають також "кредитні" відстрочки і повне звільнення від податків. Наступним видом пільг являється відстрочка сплати податків, як зазначалось вище. Деякі з них мають граничний термін – до 3-5 років (наприклад відрахування частини прибутку в резервний фонд на нові інвестиції), інші мають невизначений строк. Важливість цього виду пільг заключається в тому, що при сучасному рівні процентних ставок, які досягають 12-14 %, відстрочка сплати податку на 5-7 років рівносильна для платника податку повному звільненню від податку.

Останнім видом пільг являється повне звільнення доходу від податків. Наприклад, звільняються від податків проценти, які виплачуються місцевим органам влади (в США); деякі види компаній (в Люксембурзі), компенсації за нанесений збиток.

Податкове законодавство окремих країн, наприклад Канади і Бельгії, передбачає також зниження ставки податку з доходів для компаній оброблювальних галузей. У Великобританії і Норвегії для доходів від добування нафти і газу встановлені завищені з базою ставки пропорційного податку.

Така роль податку на прибуток корпорацій у більшості розвинутих країн, окрім зазначеної причини, що створює можливість зменшення питомої ваги цього податку у податкових надходженнях, зумовлена ще й іншими причинами. Зокрема визнанням західною теорією та практикою жорсткого взаємозв’язку між розміром податку на прибуток і його впливом на виробничі стимули. Вважається, що обкладання прибутку податком, що перевищує 50% його величини, негативно впливає на стимули до приватнопідприємницької виробничої діяльності. Оптимальним із так званого поєднання фіскальних і стимулюючих завдань вважається податок, що не перевищує третини прибутку. Таке розуміння податку на прибуток викликало поступове скорочення його граничних ставок у процесі податкових реформ, а також застосування широкого спектра податкових пільг, про які говорилося раніше. Це свідчило про використання податку на прибуток корпорацій не так у його фіскальній, як у регулюючій ролі.

Також до прямих податків у більшості розвинутих країн відноситься і земельний податок. Розглянемо як він діє на прикладі Німеччини.

Об’єктом оподаткування являються: підприємства сільського і лісового господарства, земельні ділянки, які є у власності компаній і приватних осіб, а також будови, які знаходяться на цих ділянках.

Ставка земельного податку складається з двох частин: основної ставки, яка встановлюється для окремих видів нерухомої власності і надбавки общини, які визначається у залежності від стану місцевих фінансів.

Відповідно до законодавства про земельний податок розрізняють 2 види цього податку:

земельний податок А (для підприємств сільського і міського господарства) і податок В (для земельних ділянок і будов компаній і приватних осіб). Розрізняють наступні ставки податку:

  •  для підприємств сільського і лісового господарства - 0,6 %;
  •  для незабудованих ділянок землі – 0,35 %;
  •  для забудованих ділянок землі – 0,35 %;
  •  для ділянок землі, які займає одна сім’я:

Земельний податок з сільськогосподарських і промислових підприємств відповідно до законодавства дозволяється рахувати як витрати з прибутку, який підлягає оподаткуванню. Платіж являється обов’язковим і не залежить від фінансових результатів або доходу приватної особи.

Від сплати земельного податку звільняються державні установи, церкви, заклади дошкільного виховання, лікарні, інтернати, а також земельні ділянки призначені для використання в наукових цілях.

Земельний податок сплачується, як правило, поквартально у формі авансових платежів на рівні поступлень за минулий рік. Сума, яка підлягає сплаті визначається 1 раз у три роки, при змінах у нерухомій власності здійснюється перерахунок. Даний податок, як і у нас, великого фіскального значення не має.

Розглянувши систему прямого оподаткування розвинутих країн світу, можна сказати, що в ній переважає податок з доходів фізичних осіб, а податок на прибуток на має такого важливого значення у формуванні дохідної частини бюджету, а у нас – навпаки. Але за низького рівня оплати праці переважної частини населення переважання податку на прибуток над податком з доходів фізичних осіб є закономірністю. Але якщо розглянути це з другої сторони, то це свідчить про надмірний податковий тягар, який покладений на підприємства України, що є неприроднім.

Так, згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" прибуток, що підлягає оподаткуванню за ставкою 25 %, причому як розподілюваний, так і не розподілюваний. Але з розподілюваного прибутку додатково стягується податок на дивіденди і тому сукупний рівень оподаткування розподілюваного прибутку стає вищим ніж 25 %. А це негативно впливає на вибір шляхів фінансування інвестицій та використання прибутку і є однією з причин економічної неефективності податкових заходів.

З огляду на це доцільно скористатися досвідом корпоративного оподаткування Німеччини. Згідно із законом Німеччини "Про корпоративний податок" базова ставка цього податку становить 45 %. У разі розподілу прибутку компанія отримує податкову пільгу у розмірі 15 % суми розподілюваного прибутку, а отже ставка податку на розподілюваний прибуток, відповідно зменшується до 25 %, що повною мірою нейтралізує негативний вплив подвійного оподаткування.

Але перш за все ніж використовувати теоретичну базу і практичний досвід країн Заходу, все це має бути переусвідомлено й адаптовано до наших умов. Встановлення високого рівня оподаткування з метою вирішення передусім фіскальних завдань і поповнення бюджету може бути основою податкової стратегії на якийсь час, тому, що це заважає створенню нових підприємницьких структур і призводить до масових банкрутств.

3.2 Необхідність вдосконалення системи прямого оподаткування

Не викликає сумніву необхідність розгляду ситуації, що склалася у сфері оподаткування підприємств.

Податки, зокрема й прямі, здійснюють різноманітний вплив на діяльність підприємства. З одного боку вони можуть сприяти розширенню сфери діяльності підприємства та активізації його роботи, з іншого – можуть стримувати ділову активність та обмежувати поле дій.

По-перше податки впливають на рівень структуру сукупного попиту, а через механізм ринкового попиту можуть сприяти виробництву, чи гальмувати його.

По-друге, розмір податків визначає рівень оплати праці, так як від фонду оплати праці існує цілий ряд відрахувань до бюджету, тобто оплата праці включається в податкові платежі.

По-третє, від податків залежить співвідношення між витратами виробництва і ціною товарів та послуг. Дане співвідношення є для підприємців визначальним в процесі використання або реалізації виробничих потужностей. Розмір податкових платежів визначає кількість вільних коштів, які залишаються у розпорядженні підприємства, а отже цим самим визначає можливість підприємства по збільшенню виробничих запасів, розширенню виробництва, впровадженню нової техніки і технологій.

Податкова система України є далекою від досконалої. В Україні діє понад 28 законів, які регулюють порядок обчислення і сплати податків, та велика кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють питання оподаткування. Податкова система створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Ще однією проблемою є суперечливість одних законів з іншими, а іноді суперечливість податкових роз’яснень та інструкцій податкових органів різних ланок. А також значні відмінності в податковому та бухгалтерському обліку.

З огляду на це необхідно проаналізувати Закон України "Про оприбуткування прибутку підприємств". Згідно з ним об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку на суму амортизаційних відрахувань і який змінює використання касового методу на принцип нарахування. Досить негативні наслідки має планування податкових надходжень в бюджет, що призводить до зловживань податковими органами, які вдаються до різноманітних утисків з метою виконати план по надходженнях. Зустрічаються випадки, коли місцеві фіскальні органи створюють план стягнення податків для окремих підприємств, що, як правило, замовчується серед працівників податкової.

Слід зазначити, що валовий дохід визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. На мій погляд, при нинішній проблемі неплатежів нарахований дохід далеко не завжди означає реальне надходження коштів, а право погасити безнадійну та сумнівну заборгованість шляхом зменшення валового доходу платники податку мають тільки при виконанні таких умов:

  •  затримка платежу повинна перевищувати 30 днів від дати, обумовлена договором як дата рахунку;
  •  платник податку повинен звернутися до суду із заявою про стягнення заборгованості з боржника, Таким чином, хоч і має місце подальше відшкодування перенарахованих сум податку, але фактично – це механізм безплатного кредитування держави за рахунок обігових коштів підприємств.

У цілому основними напрямками вдосконалення податкової політики в частині стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами, на мій погляд, мають бути.

  •  звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів;
  •  регламентування обов’язкового стимулювання частини прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, на поповнення обігових коштів;
  •  максимально можливе наближення термінів податкових платежів до моменту отримання доходів.

Діюча на сьогоднішній день система оподаткування має суто фіскальний характер і спрямована на максимальне вилучення коштів підприємств. Це, в свою чергу, фактично позбавляє підприємств прибутку – головної мотивації їхньої діяльності. Необхідність розв’язання невідкладних проблем бере гору над завданням щодо забезпечення економічного зростання, знецінення фінансового становища підприємств і перешкоджає розширенню податкової бази на перспективу.

Це все говорить нам про те, що для підприємств в Україні настали не найкращі часи.

Як ми знаємо, найбільш питому вагу серед прямих податків, які сплачують господарюючі суб’єкти займає податок на прибуток. Якщо взяти бюджет на 2007 рік, то ми можемо побачити, що він займає одне з перших місць у формуванні дохідної частини бюджету. Важливою причиною високої частки податку на прибуток є особливість податкової політики в Україні, що проявляється у встановленні надмірного податкового тягаря на підприємства України.

На мою думку, зниження розмірів податків слід почати з тих товаровиробників, які зможуть документально довести державним органам ефективність використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві в разі сплати менших податків. Для решти суб’єктів підприємництва повинен зберігатися існуючий механізм оподаткування.

Ефективним вкладанням коштів, одержаних підприємствами в результаті зменшення податків, можна вважати їх спрямування на інвестиційні та інноваційні проекти для розвитку власного виробництва або в такі ж проекти регіонального чи загальнодержавного характеру. Зрозуміло, що в цьому разі йдеться не про будівництво виробничих приміщень, а про закупку нового обладнання, впровадження нових технологій, тощо. Виходячи з нинішньої господарської ситуації виправданим є використання додаткових фінансових ресурсів, зекономлених від сплати знижених податків, на поповнення обігових коштів, а також на медичне страхування своїх працівників, підвищення рівня оплати праці чи надання соціальних гарантій. Останнє можна пояснити необхідністю часткового звільнення бюджету від витрат на охорону здоров’я, на соціальну сферу і деякої компенсації цих витрат за рахунок доходів підприємств.

Використання коштів, одержаних за рахунок податкових знижок, по запропонованій ціні може обумовлюватись певними вимогами з боку держави і нею регулюватися. Наприклад, спрямування всіх зекономлених від зменшення податку на прибуток коштів на розвиток власного виробництва додатково може стимулюватися державою шляхом збільшення податкових пільг, а на медичне страхування своїх працівників треба дозволяти вкладати лише частину коштів. Під інвестиційні проекти слід вимагати розроблення бізнес-плану.

Контроль за використанням підприємствами зекономлених на податках коштів повинні здійснювати фінансові управління, КРУ та податкові адміністрації, оскільки сума знижок податків є податковими пільгами на доходи товаровиробників, а названі державні органи мають контролювати ефективне використання цих коштів. При виявленні цими органами нецільового використання додаткових фінансових ресурсів, одержаних підприємством внаслідок зменшення податків на його доходи, вказані суми мають бути повернуті до бюджету, в тому числі й суми від доходів майбутніх періодів, а підприємство – позбавлене на кілька років права користуватися податковими пільгами.

На нашу думку, в разі впровадження запропонованого варіанту зменшення розмірів оподаткування доходів українських товаровиробників можна було б розв’язати проблему зниження податкового тиску на них і водночас забезпечити наповнення Державного бюджету необхідними коштами.

Однією з найважливіших проблем є хиби в обчисленні сплаті податків, які є масовими. Досить часто це відбувається у зв’язку з суперечливістю між собою різних законів чи інструкцій та відмінністю в податковому і бухгалтерському обліку. А також, недостатність заходів щодо роз’яснення чинного законодавства через засоби масової інформації і безпосередньо серед платників податку шляхом проведення відповідних семінарів, узагальнення найхарактерніших порушень і відкритого інформування юридичних і фізичних осіб про те, як уникнути тих чи інших похибок.

Отже, досить високий загальний рівень витрат оподаткування, недосконалість механізму справляння найважливіших прямих податків привели, з одного боку до значних порушень і зловживань, масового ухилення від сплати податків, а з другого боку, вади чинної системи оподаткування, які стали однією з причин, сповільнення економічного розвитку, спаду виробництва і великої кількості збиткових виробничих підприємств, яких нині є понад 50 %.

При постійному збільшенні кількості складу фіскальних і контролюючих органів (незважаючи на реформи і зміни, які проводяться в структурі виконавчої влади) не працюють повною мірою такі важливі принципи оподаткування, як загальність і рівність. Великі масштаби тіньової політики, відсутність податкової етики і культури привели до формування значних грошових доходів, які не оподатковуються і проходять поза бюджетом.

Для того, щоб припинити подальше зменшення долі прямих податків у податковій системі України, необхідно забезпечити ріст податкової бази, а цей процес достатньо тривалий і залежить перш за все від росту ВВП.

Отже закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечене тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в країні, а саме економічного піднесення.


ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Однією з складових податкової системи України є прямі податки, які пройшли довгий і складний шлях формування і розвитку. Вони були першим джерелом поповнення казни багатьох давніх держав. Адже на первинних етапах формування податкової системи основним об’єктом оподаткування була земля та майно, а самі податки стягувалися в натуральному вигляді.

Слід зазначити те, що прямі податки як і будь-які інші мають як свої переваги так і недоліки. Основними перевагами прямих податків є те, що вони сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, як вищі доходи, тоді, як непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

Також прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, за їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. З точки зору проблем бюджетного дефіциту – прямі податки являються одним з найбільш стабільніших і надійних видів бюджетних доходів, тому підвищення їх питомої ваги стабілізує дохідну частину бюджету.

Основним недоліком прямих податків є їх високі ставки, що негативно впливають на будь-яке підприємство. А також планування податковими органами сум грошових надходжень від прямих податків, через що відбуваються зловживання податківців при намаганні виконати плани з допомогою тиску.

Дані негативні фактори прямо перешкоджають зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності, після сплати податків у підприємства не залишається коштів на оновлення та модернізацію основних засобів. А це все, в кращому разі, призводить до стримування росту рівня оплати праці, відповідно і частки податків з доходів фізичних осіб, скорочення соціальних пакетів працівникам, що в свою чергу підвищує витрати держави на соціальну сферу. У гіршому випадку до банкрутства платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки.

Якщо ж розглядати структуру прямих податків в Україні, то можна побачити, що на сьогоднішній день вона характеризує переважання податку на прибуток над податком з доходів фізичних осіб, тоді як у розвинутих країнах світу це навпаки.

Виходячи з цього можна сказати, що діюча на сьогоднішній день податкова система – підриває національну економіку і фінансовий стан більшості господарюючих суб’єктів.

Зазначені вище проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи. Звідси виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплює всі без виключення питання податкового права та відповідає адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази у сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем.

На основі проведеного дослідження можна запропонувати наступні напрямки проведення податкової реформи в Україні:

  1.  Загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування.
  2.  Зниження рівня податкового навантаження на підприємства.
  3.  Стимулювання здійснення інвестицій, а також направлення коштів на переоснащення основних засобів та інноваційну діяльність.
  4.  Скасування безпідставних пільг.
  5.  Боротьба з службовими зловживаннями з боку податкових органів, притягнення порушників до відповідальності.

Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.



 

Список літератури

  1.  Закони України ВРУ “Про податок з доходів фізичних осіб” 22.05.03 №889-IV [Електронний  ресурс]. Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=252792&cat_id=59095
  2.  Закони України ВРУ «Про плату за землю» вiд 03.07.1992 № 2535-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2535-12
  3.  Закон України ВРУ “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” 11.12.91 №1963-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=79806&cat_id=78220
  4.  Декрет КМ України “Про податок на промисел”17.03.93 №24-93 [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=EC478AD91BE8165F5F25C8B9D539C798?art_id=79818&cat_id=78224
  5.  Проект Закону України „Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки” електронний ресурс Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article
  6.  Катрук Н. Світовий досвід оподаткування доходів громадян і його використання в Україні.// Журнал "Схід" №2 (93) 2009 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=42074
  7.  Оподаткування в системі факторів макроекономічної рівноваги в умовах ринкової трансформації: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.01 [Електронний ресурс] / Т.Е. Городецька; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. — Х., 2008. — 18 с. — укp.
  8.  Податки в системі державного регулювання економіки: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.08 [Електронний ресурс] / Микола Миколайович Мельник; НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 2009. — 20 с. — укp.
  9.  Податки та їхній вплив на виробництво: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 [Електронний ресурс] / В.М. Мельник; НАН України. Ін-т екон. прогнозування. — К., 1999. — 20 с. — укp.
  10.  Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних і фізичних осіб: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 [Електронний ресурс] / Т.О. Дулік; Наук.-дослід. фін. ін-т при М-ві фінансів України. — К., 2001. — 16 с. — укp.
  11.  Бех Г.В., Дмитрик О.О., Кучерявенко М.П. (ред.) та ін. Податкове право — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 400 с.
  12.  Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС — 2000. — 416с.
  13.  Гега П., Доля Л. Основи податкового права Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 302 с
  14.  Довгалюк В.І., Ярмоленко Ю.Ю. Податкова система: Навчальний посібник К.: Центр учбової літератури, 2007. 360с.
  15.  Калінеску Т.В., Антіпов О.М., Бурлуцька Г.М. Основи оподаткування Навчальний посіб. Луганськ: Вид - во СНУ ім. В. Даля, 2007. – 532c
  16.  Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2002. — 240 с.
  17.  Фінанси (теоретичні основи): Підручник / М.В. Грідчина, В.Б.Захожай, Л.Л. Осіпчук та ін.; Під кер-вом і за наук. ред. М.В. Грідчиної, В.Б.Захожая. – 2-ге вид., К., МАУП, 2004. – 312с.
  18.  Худолій Л.М. Теорія фінансів: Науково-методичний посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 167с.
  19.  Податкова система: навч. посіб. За ред. І.О. Лютого. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 456 с.

20.   Конституція України // Голос України. — 1996. — 13 липня.

21  .Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3.07.1998 р. № 727/98 // Урядовий кур'єр. — 1998. — № 128.

Підручники (навчальні посібники)

  1.  Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник. К.: НІОС, 2003.
  2.  Васипик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 2004.
  3.  Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова 1.1. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. К.: Наук, думка, 1997.
  4.  Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник., — К.: Знання, 1999.
  5.  Опарін В. М. Фінанси: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001.
  6.  Романенко О.Р., Огородник С. Я., Зязюн М.С. Фінанси: Навч. - метод, посібник для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 1999.
  7.  Федосов В.М., Опарін В.М., П'ятаченко Г.О. та ін. По ЦП 01 І система України: Підручник / За ред. В. М. Федосова.— К.: Либідь, 1994.
  8.  Финансы: Учебник / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: ЮНИ'ГИ: Финансы, 1999.
  9.  Финансы: Учебник / Под ред. М. В. Романовского, О. В. Врублевской, Б. М. Сабанти. — М.: Перспектива: Юрайт, 2001.
  10.  Азаров М. Я.,Кольга В. Д., Онищенко В. А. Все про податки: Довідник. — К.: Експерт-Про, 2000.
  11.  Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы / Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Вильяме, 2000.
  12.  3авгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. —К.: А.С.К. 2000.
  13.  Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. — К.: Знання, 2000.
  14.  Косолапое А. Г. Фінансові методи стимулювання ринкових перетворень в Україні. К.: Знання, 2000.
  15.  Луніна І.О. Державні фінанси  України  в перехідний  період.-— НАМ України, Інститут економічного прогнозування. К., 2000.
  16.  Мозговой О.Н. Фондовий рынок Украины. — К.: Феникс, 1997.
  17.  Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политика налогов: Учеб. пособие. — М.: Инфра-М, 1996.
  18.  Про основні напрями бюджетної політики на 2005 рік: Послання Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради  України та Кабінету Міністрів України // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 102.
  19.  Суторміна В. М., Федосов В.  М., Андрущенко В. А. Держава., податки, бізнес. К.: Либідь, 1992.
  20.  Суторміна В.М, Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. К.: Либідь, 1992.
  21.  Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрямки. — К.: КНЕУ, 2002.
  22.  Шарль Бланкарт. Державні фінанси в умовах демократії. Вступ до фінансової науки / За наук. ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000.

50


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62023. Учет особенностей местной художественной культуры и народных традиций при разработке национально-регионального компонента в типовых программах по изобразительному искусству 19.27 KB
  Конспект открытого занятия по Методике преподавания изобразительного искусства в школе. Воспитание интереса к урокам изобразительного искусства. Лекция: Сегодня как никогда активизировался процесс развития системы художественного образования и воспитания...
62028. Педагогический анализ урока физической культуры и здоровья 26.63 KB
  Развитие координации гибкости силы Подготовленность учителя к уроку Конспект урока:учебный материал соответствует задачам урока последовательность и дозировка упражнений соответствуют полу возрасту уровню физической подготовленности занимающихся; продуманны организационно-методические моменты урока: методы обучения воспитания и организации занимающихся.