43336

Регіональні проблеми безробіття в Україні

Курсовая

Макроэкономика

Як економічна категорія безробіття відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Актуальність теми полягає в тому що структурні зрушення які відбуваються на сучасному етапі розвитку національної економіки призводять до суттєвих негативних змін на ринку праці зокрема до достатньо значних обсягів і рівня безробіття економічно активного населення і як наслідок до неефективного використання робочої сили. При цьому розвиток підприємництва малого і середнього бізнесу та інші ринкові перетворення не...

Украинкский

2013-11-04

267.5 KB

7 чел.

PAGE  2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Курсова робота

з дисципліни «Регіональна економіка» на тему:

«Регіональні проблеми безробіття в Україні»

Виконала: студентка І курсу ОЕФ

3 групи денної форми навчання

Кондратенко Тетяна

Київ

2011


Зміст


Вступ

Однією  з найважливіших макроекономічних проблем є безробіття. Як економічна категорія безробіття відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

    Актуальність теми полягає в тому, що структурні зрушення‚ які відбуваються на сучасному етапі розвитку національної економіки‚ призводять до суттєвих негативних змін на ринку праці‚ зокрема‚ до достатньо значних обсягів і рівня безробіття економічно активного населення і‚ як наслідок‚ до неефективного використання робочої сили. При цьому розвиток підприємництва‚ малого і середнього бізнесу та інші ринкові перетворення не в змозі на належному рівні вирішити проблеми забезпечення ефективної зайнятості населення‚ створення нових робочих місць‚ підвищення якості життя населення тощо. Одним із негативних наслідків цих процесів є формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості (“прихованого безробіття”)‚ що перетворилося на характерну тенденцію сучасного ринку праці.

    Аналіз  кон’юнктури ринку праці свідчить про соціальну незахищеність  окремих категорій населення  і осіб з обмеженою конкурентоспроможністю (молодь‚ жінки)‚ для яких все  ще характерні значні обсяги‚ рівень і тривалість безробіття. Через це актуальним є розробка і вдосконалення механізмів державного регулювання обсягів незайнятого населення та підвищення рівня використання робочої сили з урахуванням особливостей її розподілу та сучасної кон’юнктури ринку праці.

    Метою написання цієї курсової роботи є розгляд безробіття як соціально-економічного явища та шляхів його вирішення в Україні. Для досягнення встановленої мети в роботі потрібно вирішити наступні завдання:

  •  Визначити сутність та причини безробіття як соціально-економічного явища;
  •  Надати класифікацію безробіття;
  •  Визначити соціально-економічні наслідки безробіття як для суспільства, так і для країни в цілому та світові методи його подолання;
  •  Проаналізувати стан безробіття в Україні;
  •  Визначити шляхи його подолання в Україні.

    Об’єктом  дослідження даної роботи є саме безробіття як соціально-економічне явище. Предметом дослідження – шляхи вирішення безробіття в Україні.

    Оскільки  безробіття негативно позначається на економічній стабільності країни та веде за собою цілий ряд негативних наслідків, на сьогоднішній день актуальним є пошук шляхів подолання та методів регулювання цього явища. Ця проблема стосується не тільки України, а й усіх країн світу навіть високо розвинутих.

    Представники  різних напрямів економічної думки  вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства, оскільки воно є невід’ємною складовою ринкової економіки. Ринкова економіка неможлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття.


1.Трудові ресурси як складова частина продуктивних сил суспільства

Виробництво матеріальних благ та послуг передбачає два компоненти: матеріальні ресурси  (сировина, обладнання та ін.), з іншого боку – людські ресурси (працівники з професійними навичками). В такому розумінні людські ресурси як частина населення країни виступають як фактор економічного розвитку (поруч із матеріальними ресурсами, зрозуміло). Але між цими двома компонентами є принципова різниця.

Людські ресурси  – це люди, які не тільки створюють, але й споживають матеріальні блага та послуги. Конкретні ж люди не однакові у своїй матеріальній та духовній потребі. Це зумовлено статтю, віком, здоров’ям, сімейним станом, освіченістю, особливостями характеру індивіда, матеріальним станом і багатьма іншими соціальними та психофізіологічними якостями.

Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці.

В економічній науці трудові ресурси – це сукупність населення, що здатне виготовляти блага. Звідси виходить, що трудові ресурси – це ті, що виготовляють блага і ті, що їх можуть виготовляти, але з різних причин цього не роблять. Або, трудові ресурси, це реальні та потенційні працівники.
За усталеною практикою трудові ресурси складаються з працездатних громадян працездатного віку та громадян, які не досягли цього віку, або старші за нього. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку.

Трудові ресурси – населення працездатного віку та працюючі підлітки і пенсіонери, куди не входять непрацюючі інваліди 1-ї та 2-ї груп працездатного віку та непрацюючі пільгові пенсіонери.

«Трудові ресурси» лише одне з понять, які виражають людські ресурси. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ресурси» вживається поняття «економічно активне населення» (ЕАН). За міжнародними стандартами, сюди відносять задіяне населення і безробітних, які шукають роботи. В країнах з армією на контрактній основі побутує термін «цивільне економічно активне населення» в яке не включають військовослужбовців.

Рівень економічної активності визначається як відношення (у відсотках) кількості економічно активного  населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

Зайнятими (за матеріалами вибіркових обстежень) вважаються особи, які:

  •  працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;
  •  особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) – особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або  «безробітні». До складу цієї категорії населення належать учні та студенти; пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті в домашньому господарстві; особи працездатного віку, які зневірились знайти роботу; особи, які мали роботу сезонного характеру; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та також ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом через хворобу, навчання тощо.

Рівень економічної неактивності визначається як відношення (у відсотках) кількості економічно неактивного  населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша у ній частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків сприяє зростанню трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.

За умов зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. Для науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статевовіковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.


2.Регіональні відмінності у формуванні трудоресурсного потенціалу України

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного приросту населення.

За останні 80 років населення України збільшилось в 1,5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріального і культурного рівня життя народу України.

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Дані про віково-статеву структуру населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Слід зазначити, що поняття "трудові ресурси" поки що неоднозначне. Вперше його запропонував академік С. Г. Струмилін. Не викликає заперечень, що трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14—15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій сфері. З числа трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Варто зазначити, що в країнах ринкової економіки термін "трудові ресурси" не вживається, а використовується поняття "економічно активне населення".

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш репрезентативні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового потенціалу.

Під трудовим потенціалом слід розуміти систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятість та робоче місце.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухливістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу — поняття відносне. Його показники виявляються в показниках якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.


3.Оцінка сучасного розміщення трудових ресурсів регіонів України

Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг.

Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини такого дефіциту не однозначні. Насамперед різко погіршилася віково-статева структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та оплати праці. Все це потребує високого рівня зайнятості населення в сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив із сіл трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників.
В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю.

У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва товарів і послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення.

Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в кадрах у державних адміністраціях і установах та до одночасного збільшення чисельності працівників, вивільнених з суспільного виробництва. При цьому проблема нестачі робочої сили на окремих підприємствах відносна, насправді існує приховане безробіття, що виникло внаслідок нераціональної організації праці, відволікання робітників і службовців від основної діяльності. Значна частина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках.

Проблема безробіття стає дедалі серйознішою, кількість безробітних постійно зростає.

Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено центри зайнятості населення.

Крім галузевих проблем раціонального використання трудових ресурсів не менш важливими є регіональні, їх актуальність зумовлена насамперед нерівномірним розміщенням населення на території України. Області відрізняються за густотою населення, його природним приростом, розвитком продуктивних сил, спеціалізацією господарства, рівнем урбанізації.

У зв'язку з цим є об'єктивні умови для територіальної диференціації процесів формування і використання трудових ресурсів. Їх раціональне використання потребує насамперед структурних змін в інвестиційній політиці. Особливо це стосується місцевостей з надлишком трудових ресурсів, де необхідно передбачати витрати на створення нових робочих місць, а також відповідні капіталовкладення у соціальну сферу. Заходи, спрямовані на раціональне використання трудових ресурсів, є однією з найважливіших умов пропорційного розвитку народного господарства України.

Ефективне використання трудових ресурсів значно залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. Аналіз галузевої структури зайнятості населення свідчить про те, що останніми роками відбуваються справді прогресивні структурні зрушення.

В Україні знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості, будівництві й сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. Однією з причин такого явища є повільне зростання продуктивності праці в матеріальній сфері виробництва, що стримує вивільнення робочої сили. Повільні темпи зростання зайнятості у невиробничій сфері пояснюються ще й об'єктивними причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем робочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального виробництва.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має аналіз балансів трудових ресурсів.

Баланси поділяють на звітні й планові. У звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату. В планових балансах на основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням завдань економічного і соціального розвитку визначають основні джерела й форми забезпечення кадрами господарства, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями народного господарства. За своєю структурою баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної і витратної частин балансу між ними інколи виникає невідповідність. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є надлишок трудових ресурсів, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних ресурсів живої праці в трудодефіцитних районах.

Певний надлишок трудових ресурсів є в сільській місцевості деяких областей. У масштабах країни поряд із створенням у таких районах додаткових робочих місць слід впроваджувати організований територіальний перерозподіл населення у вигляді міжрайонних міграцій. Однак при розробці конкретних напрямків досягнення оптимальної зайнятості в районах з надлишком трудових ресурсів орієнтуються на обставини, що склалися у тих чи інших районах. Наприклад, аналіз ресурсної частини балансу показує, що в структурі останніх переважають особи старших вікових груп. При цьому враховують і тенденції до природного приросту. При зниженні на перспективу природного приросту населення у працездатному віці і "старінні" трудових ресурсів навіть у районах з надлишком трудових ресурсів доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці і досить обережно підходити до питань територіального перерозподілу їх. Такий підхід виправдовує себе при прогнозуванні раціонального використання трудових ресурсів сільської місцевості районів з надлишком трудових ресурсів. Практика показує, що в окремих районах сільське господарство забезпечене трудовими ресурсами на достатньому рівні. Однак вважати працездатне сільське населення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження затрат живої праці на виробництво сільськогосподарської продукції на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і територіальному розрізах відповідності кількості робочих місць трудовим ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій. Іншими словами, основним напрямом забезпечення робочою силою трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у виробництво нових форм організації й оплати праці, досягнень науково-технічного прогресу.

Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер, оскільки є результатом невідповідності кількості робочих місць трудовим ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці і трудозберігаючих технологій.

Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили.

Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил. Тривалий час будівництво великих підприємств здійснювалося у великих містах, що зумовлювало надмірну концентрацію населення. Звичайно, фактор агломерації при розміщенні промисловості має вирішальне значення і дає вагомий економічний і соціальний ефект завдяки створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури. Тенденція до дальшого зростання великих міст дуже стійка.

Однак у сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил враховує вимогу обмеження будівництва в містах великих підприємств, особливо галузей матеріального виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення. Необхідною умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. Відбір галузей виробництва для великого міста потребує забезпечення не тільки високого економічного ефекту, а й створення нешкідливих умов для довкілля і населення, раціонального використання землі. Нині поліпшення використання трудових ресурсів пов'язане з більш повним використанням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисловості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для залучення до виробництва певної кількості жіночої праці.

Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки потребують теоретичного і методичного переосмислення. Розвиток індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, впровадження нових форм організації праці, особливо оренди, характеризуються виникненням принципово нових проблем у сфері зайнятості.

Перехід промислових підприємств на нові умови господарювання передбачає плату державі за трудові ресурси. Це передусім змушує їхніх керівників серйозно зважувати можливість додаткового залучення робочої сили. Поряд з цим підприємства намагатимуться вивільнятися від зайвої робочої сили завдяки механізації, автоматизації й роботизації виробництва. Скорочуватиметься управлінський апарат. Отже, уже в недалекому майбутньому перед суспільством постане проблема галузевого і територіального перерозподілу вивільненої робочої сили.

Якісно новою формою зайнятості є розвиток індивідуальної і кооперативної трудової діяльності. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість вільної робочої сили, а з другого — вона намагатиметься обмежитися меншою кількістю робочої сили в розрахунку на одиницю вироблюваної продукції. Загальна чисельність зайнятих при масовому розвитку цієї сфери зросте завдяки додатковому залученню пенсіонерів і непрацездатних у працездатному віці. Зросте й повторна зайнятість певної частини населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу трудових ресурсів.

У майбутньому ймовірно зросте конкурентність між державними і кооперативними підприємствами в сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів буде ринок праці.

Впровадження орендних форм організації сільськогосподарського виробництва позитивно впливає на забезпечення його робочою силою. Сільське господарство зможе вивільнити певну частину робочої сили тільки за умов високих темпів зростання продуктивності праці. Однак розвиток агропромислової інтеграції уможливить ефективне використання залишкової частини робочої сили. Цю саму роль належить виконати і сфері обслуговування, яка в сільській місцевості розвинена ще недостатньо.

Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності всіх членів суспільства, особливо в сфері послуг, що дасть можливість залучити до праці насамперед кваліфікованих працівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у сфері послуг — не тільки резерв для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливіший фактор раціонального використання трудових ресурсів.


4. Теоретичні відомості про безробіття 

Безробіття  є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків  самої природи ринку, результатом  дії його головного закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

Економічна  сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття - в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, - неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

Безробіття  уперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920 – 1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чоловік, а в 30-х роках – близько 20 % осіб найманої праці.

Економічна  наука неодноразова зробила спроби з’ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Закон Ж.Б.Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Т.Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва.

Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже, причина безробіття – у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав К.Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Англійський економіст А.Пігу (1877-1959) причину  безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і  веде до завищення ринку праці. Він  намагався стверджувати, що всезагальне  скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм.

Найбільш  відомою теорією , що пояснює причини безробіття, є теорія Дж.М.Кейнса, що змінила в середині 30-х років теорію класиків – економістів (А.Сміт, А.Маршалл), що пояснюють причину безробіття високим рівнем заробітної плати. По Кейнсу, безробіття є зворотна функція сукупного попиту. “Обсяг зайнятості, - писав Кейнс, - зовсім певним чином зв’язаний з обсягом ефективного попиту”. Недостатній обсяг ефективного попиту обумовлює млявість інвестиційного процесу  і, отже, неможливість забезпечення зайнятості, що веде до росту безробіття. Вихід з цієї ситуації Кейнс бачив у підвищенні ролі держави у формуванні сукупного попиту за рахунок збільшення державних витрат, насамперед – на інвестиційні товари.

Монетаристи на чолі з М.Фрідменом висунули концепцію  “природного” безробіття. До якої вони відносять так називане фрикційне  безробіття. Фрикційне безробіття  охоплює працівників, що змінюють по тим чи іншим причинам місце роботи, наприклад, у пошуках більш високого заробітку чи роботи з більшою престижністю, більш сприятливими умовами праці, чи мігруючих у зв’язку з необхідністю зміни місця проживання. До природного безробіття відносять також структурними, викликаними змінами в структурі суспільного виробництва під впливом науково – технічного прогресу й удосконалювання організації виробничих процесів Цей тип безробіття також є тимчасовим (хоча і більш тривалим, чим фрикційне безробіття), тому що зникнення одних виробництв (галузей) супроводжується бурхливим зростанням інших. Проблема лише в тім, наскільки швидко безробітні зможуть пристосуватися до умов, що змінилися, на ринку праці.

У західній економічній літературі причини  безробіття досліджуються переважно  на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається  як макроекономічна проблема недостатньо  повного використання сукупної робочої сили. Часто причини безробіття розуміються незбалансованістю ринку чи праці несприятливими змінами на цьому ринку.

Усі наявні погляди на причини безробіття можна згрупувати в такий спосіб. По-перше, причиною безробіття може стати  відносно надлишкове населення, “зайве” у порівнянні з досягнутим рівнем національного виробництва. Цей фактор безробіття особливо сильно позначається в країнах, що розвиваються. По-друге, безробіття може бути результатом змін у структурі економіки, у тому числі у технології (структурне безробіття). Це безробіття є тимчасовий, тому що на зміну старим галузям і виробництвам (технологіям) приходять нові. По-третє, безробіття може тимчасово збільшитися через природні бажання людей знайти роботу “по душі” і з кращими умовами праці й оплати (фрикційне безробіття). По – четверте, особливо сильне збільшення рівня безробіття відбувається в результаті циклічного спаду в економіці (циклічне безробіття). Цей вид безробіття є найбільш небезпечним, тому що виникає замкнуте коло: падіння виробництва – безробіття – зменшення загального рівня доходів – зниження сукупного попиту – падіння виробництва – безробіття і т.д.

По-п’яте, у деяких випадках генератором безробіття може стати активне втручання  держави і профспілок у відносини  між найманим робітником і роботодавцем, що приводить до ринкової негнучкості заробітної плати і змушує підприємців вирішувати проблему досягнення максимального прибутку шляхом скорочення зайнятості.

Усі ці причини безробіття являють собою  скоріше фактори, що впливають на розмір і динаміку безробіття. Основними джерелами безробіття є не ринкові пропорції й умови, що складаються на ринку праці  тому що ринок праці лише відображає існуючі в даний момент пропорції між попитом та пропозицією робочої сили, але особистої участі в їхньому формуванні не приймає. Ці пропорції залежать від процесів, що знаходяться за межами ринку праці. Ринок лише виявляє їх, виявляє безробіття, робить її видимою для суспільства.


5.Сучасні проблеми безробіття  населення  та перспективи ефективного використання трудових ресурсів регіонів України

В Україні безробіття у відкритій  формі фіксується з початком ринкових реформ, оскільки до 1 липня 1992 р. таке явище взагалі не визнавалось і не реєструвалося. Перший безробітний в Україні офіційно був зареєстрований 11 липня 1992 р. Після досить тривалого періоду, коли зареєстроване безробіття було надзвичайно низьким (не перевищувало одного відсотка сукупної робочої сили), в 1996 р. ситуація докорінно змінилась.

Кількість безробітних (за методологією МОП) у  віці 15–70 років у 2009р., порівняно  з 2008р., збільшилася на 533,7 тис. осіб, або на 37,5% та становила 2,0 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,5 млн. осіб), решту – сільські жителі (502,0 тис. осіб).

Рівень  безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні зріс на 2,4 в.п. та становив 8,8% економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він був майже на рівні відповідного показника по країнах Євросоюзу.

Зареєстроване безробіття у 2010 році

Кількість зареєстрованих безробітних, на кінець звітного періоду

Середній розмір допомоги
за місяць, гривень

тис. осіб

у % до населення
працездатного віку

Всього

з них отримують допомогу
по безробіттю

Січень

526,7

413,3

1,9

662,29

Лютий

530,3

411,1

1,9

666,60

Березень

505,2

379,9

1,8

656,49

Квітень

455,0

331,6

1,6

660,93

Травень

419,4

307,8

1,5

663,76

Червень

398,7

291,3

1,4

691,69

Липень

396,8

289,6

1,4

735,51

Серпень

396,4

283,6

1,4

742,73

Вересень

408,1

279,5

1,5

739,03

Жовтень

400,7

275,9

1,4

778,23

Листопад

449,7

321,5

1,6

776,28

Грудень

544,9

411,3

2,0

780,05

Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зріс на 2,7 в.п. та становив 9,6%. Більш суттєве  збільшення цього показника спостерігалося  серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільської місцевості.

Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2009 році

Всього

У тому числі за віковими групами, років

Працездатного віку

15-24

25-29

30-39

40-49

50-59

60-70

Все населення

8,8

17,8

10,4

8,2

8,0

5,8

0,1

9,6

Жінки

7,3

15,1

9,8

7,1

6,8

4,3

0,1

8,3

Чоловіки

10,3

19,8

10,9

9,3

9,3

7,3

0,1

10,8

міське населення

9,6

20,3

11,1

8,6

8,4

6,1

0,3

10,2

сільське населення

7,2

13,2

8,3

7,2

7,2

5,3

-

8,2

Слід  відмітити, що рівень безробіття населення  працездатного віку (за методологією МОП) в 2,8 раза перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 2,1 раза, чоловіків – у 3,7 раза, міських поселеннях – у 3,5 раза, сільській місцевості – у 1,7 раза більше).

Рівень  безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15–70 років збільшився у всіх регіонах України. Найбільше зростання цього показника відбулося у Вінницькій, Рівненській, Донецькій, Сумській та Полтавській областях.


Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за регіонами у 2010 році

Січень–березень

Січень–червень

Січень–вересень

Січень–грудень

всього, у віці 15-70 років

з них працездатного віку

всього, у віці 15-70 років

з них працездатного віку

всього, у віці 15-70 років

з них працездатного віку

всього, у віці 15-70 років

з них працездатного віку

Україна

9,0

9,8

8,5

9,2

8,0

8,7

8,1

8,8

Автономна Республіка Крим

6,9

7,5

6,6

7,2

6,1

6,7

6,2

6,8

Вінницька

10,7

12,0

10,2

11,4

9,9

11,0

10,0

11,1

Волинська

9,5

10,4

8,8

9,6

8,4

9,1

8,5

9,3

Дніпропетровська

8,0

8,6

7,3

7,8

7,0

7,5

7,1

7,6

Донецька

9,6

10,3

9,1

9,8

8,7

9,3

8,4

9,1

Житомирська

11,1

12,6

10,2

11,4

9,7

10,9

9,8

11,0

Закарпатська

9,7

10,5

9,3

10,0

8,9

9,5

8,7

9,3

Запорізька

7,9

8,6

7,6

8,3

7,2

7,9

7,5

8,2

Івано-Франківська

9,0

9,6

8,4

9,0

8,1

8,7

8,2

8,9

Київська

8,3

9,1

7,8

8,5

7,3

7,9

7,3

7,9

Кіровоградська

10,2

11,2

9,7

10,7

9,1

10,0

8,9

9,8

Луганська

7,8

8,5

7,2

7,9

7,1

7,7

7,2

7,8

Львівська

8,2

8,8

8,0

8,6

7,8

8,3

7,8

8,4

Миколаївська

9,5

10,3

8,8

9,6

8,2

9,0

8,4

9,2

Одеська

6,8

7,3

6,5

7,0

5,8

6,3

6,1

6,6

Полтавська

10,5

11,3

9,9

10,7

9,5

10,3

9,7

10,5

Рівненська

12,8

13,9

11,9

13,0

11,3

12,4

11,4

12,5

Сумська

11,8

12,8

11,0

12,1

10,5

11,5

10,6

11,6

Тернопільська

11,7

12,8

11,1

12,2

10,2

11,3

10,5

11,6

Харківська

8,2

8,7

7,5

8,1

7,0

7,6

7,2

7,7

Херсонська

9,7

10,6

9,4

10,3

8,8

9,6

8,6

9,4

Хмельницька

9,6

10,7

9,0

9,9

8,5

9,4

8,6

9,6

Черкаська

11,2

12,2

10,7

11,6

10,0

10,8

9,9

10,8

Чернівецька

9,4

11,1

8,7

10,3

8,4

9,9

8,5

10,1

Чернігівська

11,4

13,1

10,9

12,6

10,1

11,6

10,5

12,0

м.Київ

6,5

7,2

6,1

6,7

5,5

6,0

5,8

6,4

м.Севастополь

6,7

7,4

6,4

7,1

5,7

6,3

6,0

6,6

Впродовж 2009р. відбулися структурні зміни  серед безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) за причинами незайнятості. Так, питома вага вивільнених з економічних причин збільшилась на 17,4 в.п та становила  45,5% від загальної кількості безробітних. При цьому, частка звільнених за власним бажанням зменшилась на 11,6 в.п., непрацевлаштованих після закінчення навчальних закладів на 4,2 в.п., звільнених у зв'язку з закінченням строку контракту на 1,9 в.п.

Показник  середньої тривалості безробіття населення  у віці 15-70 років (за методологією МОП) впродовж 2009р. не змінився та залишився  на рівні 6 місяців. Питома вага осіб, термін пошуку роботи яких складав до 3 місяців  та 12 місяців і більше, у 2009р. порівняно з 2008р., зменшилась відповідно на 6,0 та 6,6 в.п. Проте, спостерігалось зростання частки безробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 12,6 в.п.).

Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2009р. складала 12,8 млн. або майже третину всього населення цього віку. Із зазначеної кількості кожен другий був пенсіонером, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен шостий - зайнятий в домогосподарстві.

До  вищезазначеної категорії осіб також  включаються незайняті особи, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2008р. ця категорія осіб працездатного віку зросла на 30,9% та становила 187,4 тис. осіб. Також збільшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, переконаних у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2009р. складала 146,4 тис. осіб, або 1,8% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2008р. відповідно – 107,5 тис. осіб, або 1,4%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон’юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) становив би 11,1%, проти 9,6% (у  2008р. – 8,0% та 6,9%  відповідно)

Пропозиція  робочої сили працездатного віку у 2009 році, у % до економічно активного населення працездатного віку

За  адміністративними даними державної  служби зайнятості впродовж 2009р. на її обліку перебувало 2,1 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 14,3% менше, ніж у 2008р. Серед таких осіб кожен другий (51,1%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (28,5%) – посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2008р., збільшилася на 16,3% та становила у 2009р. 693,1 тис. осіб, що складає понад третину (35,4%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Динаміку зареєстрованого безробіття ілюструють нижче наведені дані.

Рівень  зареєстрованого безробіття в середньому за 2009р. склав 3,4% від економічно активного  населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (4,0%), порівняно з чоловіками (2,9%) та у населення сільської місцевості (4,7%), порівняно з міськими жителями (2,9%). Слід зазначити, що на кінець 2009р. рівень зареєстрованого безробіття становив 2,6% економічно активного населення працездатного віку.

Серед країн СНД Україна за цим показником посідала четверте-п'яте місце разом з Киргизстаном.

Для зареєстрованого безробіття притаманна суттєва регіональна диференціація. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття, розрахований у відсотках до економічно активного населення працездатного віку, у 2009р. спостерігався у Полтавській і Черкаській областях, а найнижчий – у м.Києві та м.Севастополі.

Слід  зазначити, що показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття зріс з 4 місяців у 2008р. до 5 місяців у 2009р.

Як  і серед безробітних, визначених за методологією МОП, упродовж 2009р. спостерігалось скорочення частки безробітних, які перебували на обліку державної службі зайнятості до 3 місяців (на 15,7 в.п.). Проте, зросла питома вага зареєстрованих безробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 13,0 в.п.) та 12 місяців і більше (на 2,7 в.п.).

Активні заходи державної політики зайнятості не обмежуються лише працевлаштуванням. В області ефективно використовуються інші форми соціального захисту  незайнятих громадян, зокрема, організація  тимчасових громадських робіт, професійна орієнтація населення, професійне навчання і підвищення кваліфікації звільнених працівників і безробітних.

В даний час у світлі трансформації  економічної системи в нашій  країні склалася специфічна ситуація,  коли традиційні методи мало ефективні чи неефективні взагалі.

Фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією  виробництва,  викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним  елементом політики зайнятості повинна  стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена  одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Зазначені процеси по трансформації економіки  України  повинні проходити на тлі монетаристської  політики, тому що в противному випадку інфляція зведе нанівець зусилля реформаторів. Цей висновок випливає з зазначеної вище специфіки нашої економічної системи.

Варто врахувати, що перехід до  ринкової економіки України буде здійснюватися при набагато більш глибокому падінні виробництва і більш відсталому виробничому апараті, чим у країнах, що  раніш почали цей процес. 

Тому  для України дуже актуальна проблема забезпечення самозайнятості населення (спрощений порядок виїзду за кордон, заохочення землеробство на невеликих ділянках землі і т.д.),  організація суспільних робіт, підвищення рівня підтримки соціально незахищених  верств населення.

Традиційні  методи подолання безробіття, використовувані  при циклічній і структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні  не знаходять свою підтримку. Вихід із кризи – можливий завдяки швидкої трансформації економічної системи і модернізації  виробничого апарата. В силу специфіки цих рівнобіжних процесів  в Україні  можна  чекати збереження високого  безробіття,  що зажадає  заходам по захисту соціально вразливих верств населення.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

  •  формування механізму диференційованого  підходу щодо збереження робочих  місць;
  •  створення механізмів реалізації  політики зайнятості в загальнонаціональних  програмах (зокрема в програмах  громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);
  •  регулювання трудових міграцій;
  •  забезпечення додаткових гарантій  зайнятості населення окремим  категоріям громадян;
  •  сприяння професійній мобільності;
  •  розвиток соціально-трудових відносин;
  •  удосконалення інформаційно-статистичної  бази щодо розвитку ринку праці;
  •  сприяння зайнятості шляхом розвитку  соціального партнерства.

Заходи  щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні  ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується  організаційне, наукове і фінансове  забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних  та інших умов господарювання для  підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування  державної програми зайнятості має  подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє  собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1.  Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення:

    - Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України;

    - Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2.   Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

    - Розширення зв'язків підприємств і організацій  з  місцевими  освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці;

    - Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді;

    - Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки;

    - Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт;

    - Створення  системи  оцінки   професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки   відповідно до вимог професійних стандартів;

    - Розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3.  Збереження  і  створення   робочих  місць, сприяння  розвитку підприємництва та  самостійної зайнятості населення:

    - Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах;

    - Забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць,  підвищення  ефективності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розвиток гнучких форм зайнятості на допоміжних роботах та у сфері послуг;

    - Створення сприятливих умов для розвитку сфери  малого  бізнесу;  самозайнятості  та  підприємницької діяльності безробітних;

    - Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зайнятість в Україні з метою максимального уповільнення темпів скорочення чисельності зайнятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

    - Вдосконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості:

    - Підтримка  суб'єктів  господарювання,  що створюють нові робочі місця, особливо в сільській  місцевості,  регіонах  України  з   високим рівнем безробіття, через надання пільг за рахунок місцевих бюджетів;

    - Створення додаткових  робочих  місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості   професійної освіти;

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці:

    - Створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за 
рахунок  коштів  Фонду  загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

    - Забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці;

  - Забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин:

    - Розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів;

    - Залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню;

    - Розвиток соціального партнерства на всіх рівнях,  розробка механізмів взаємодії органів виконавчої  влади,  роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при 
вирішенні проблем незайнятості населення;

    - Посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах;

    - Удосконалення управління процесами вивільнення працівників, в першу чергу, з підприємств, що реструктуруються або відносно яких порушені справи про банкрутство, з метою збереження робочих місць та соціального захисту працівників, регулювання цих питань через колективні договори;

    - Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною;

    - Створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили;

    - Легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим  безробітним:

    - Вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування;

    - Зниження рівня й тривалості безробіття, особливо молодіжного, сімейного та сільського шляхом розвитку заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприємницької діяльності;

    - Розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів;

    - Надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму;

    - Консолідація фінансових коштів для реалізації заходів по запобіганню безробіттю і підвищенню ефективності їх використання;

    - Координація дій державних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок по залученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюванням ринку праці і сприянням зайнятості.


Висновок

Отже, безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного та інституціонального. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є: циклічне, плинне, приховане або аграрне, застійне, сезонне та структурне, економічне і молодіжне.

Безробіття так чи інакше впливає на економічне життя країни, в першу чергу впливає на соціально-економічні показники. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини  в сфері зайнятості населення з метою їх  упорядкування , закріплення , охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права.

Для України характерним є невисокий рівень офіційно зареєстрованого безробіття. Офіційні показники безробіття в Україні в кілька разів менше реальних. Світовий досвід показує, що тільки в розвинутих країнах суспільство може утримувати чисельність безробітних на рівні 5–7% економічно активного населення без шкоди економічному розвиткові і зниження соціальних гарантій. В Україні ж рівень офіційного безробіття знаходиться на рівні 2-5%.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню безробіття мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

  •  Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення;
  •  Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили;
  •  Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення;
  •  Розв’язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості;
  •  Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;
  •  Регулювання соціально-трудових відносин;
  •  Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.


Список використаних джерел

  1.  Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003.
  2.  Кодекс законів про працю. К. – А.С.К. – 2002.
  3.  Конституція України.-Відомості Верховної Ради України.-№30.,ст.141.
  4.  Базилевич В.Д.,  Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: 1997, - 345 с.
  5.  Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: 2000, – 473 с.
  6.  Безробіття в умовах трансформації економіки України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / С.І. Ходакевич; Київ. нац. екон. ун-т. — К., 2001. — 21 с.
  7.  Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: 2002. – 313 с.
  8.  Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. Посіб. – К.: 2009, - 336 с.
  9.  Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість. – К., 1996, - 228с.
  10.  Загальна економіка: Підручник І.Ф.Радіонова, І.С.Кравченко, В.В.Радченко./За ред. І.Ф.Радіонової. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: 2005, 482 с.
  11.  Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, Η. О. Татаренко. — К.: 1999. — 564 с.
  12.  Мочерний С. В., Довбенко М. В. Економічна теорія: Підручник. — К.: 2004. — 856 с.
  13.  Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. –К.:Знання-Прес, 2002. – 687 с.
  14.  Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: 2008. — 128 с.
  15.  Панчишин С. Макроекономіка: Навч. Посіб. - К.: 2001.-616c.
  16.  Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посіб-ник для самостійного вивчення дисципліни. - К., 2000, - 245с.
  17.  Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua/
  18.  Офіційний сайт Міністерства зайнятості та соціальної політики. Адреса - http://www.mlsp.gov.ua/
  19.  Офіційний сайт Євро статистики -  http://epp. eurostat.ec.europa.eu/

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75027. У Миколая багато роботи, Розробка виховного заходу для учнів початкових класів 56 KB
  Не так давно в Україні Новий рік зустрічали зі Святим Миколаєм більше знаним у народі як Миколай Чудотворець. У зимову ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай спускався на срібній вервечці з неба. А скоро прийде Миколай Мати. Біжіть швиденько спати В дорозі Миколай Тільки не забудьте помолитися перед сном.
75028. Норми морального життя. Урок з основ християнської етики 115 KB
  Допомогти дитині зрозуміти Заповіді Божі їх дотримання у своєму житті наше ставлення до них збагатити словниковий запас виховувати любов до Божого слова та виконання всіх заповідей. Що це за шлях істинний це дотримання і збереження Божих Заповідей. Часто вони виникають із Божих заповідей. А зараз прослухайте ще одну притчу про те як Бог дав Ізраїльтянам десять заповідей.
75029. Сімейні обереги. Сценарій дитячої вистави 57.5 KB
  Вчити передавати почуття героїв вистави. Розвивати артистичні здібності, уміння триматися на сцені. Виховувати культуру святкування дня народження, гостинність, доброту. Прищеплювати любов до традицій свого народу...
75030. Українська хата. Обереги, Позакласний захід 48 KB
  Між дверима і піччю стояли кочерга рогач коцюба хлібна лопата. Піч служить українському селянинові тричі: а для опалення житла; б як тепле спальне місце; в для приготування їжі випікання хліба. Піч – мати – головна в хаті берегиня бо хліб народжувала. На неї клали хліб і накривали теж вишиваним рушником.
75031. Оберіг душі й родини, позакласний виховний захід 147 KB
  Зацікавити учнів вивченням історії розвитку лялькимотанки прищепити повагу до культурних традицій родини й країни. Домогтися глибокого осмислення учнями значення лялькимотанки в житті людини. Про історію народної ляльки та про методику виготовлення та використання ми й поговоримо. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна десь глиняна а ще десь – зроблена з тканини але суть і призначення ляльки – незмінні і це споріднює більше аніж...
75032. Цікаві моменти історії бухгалтерського обліку, Методична розробка позакласного заходу 80.5 KB
  Метою даної методичної розробки є удосконалення досвіду проведення позааудиторних заходів. Виникнення і розвиток бухгалтерського обліку є невідємною складовою частиною всієї історії людського суспільства. Сучасна наука не дала однозначної відповіді, який момент слід вважати виникненням бухгалтерського обліку...
75033. Здоровый образ жизни школьника, конспект мероприятия 43 KB
  Цель: расширить и закрепить представление учащихся о том что здоровьеглавное богатство каждого человека сформировать и закрепить представление жить здоровым в здоровом обществе учить заботится о своем здоровье воспитывать желание поддерживать здоровый способ жизни.счастье здоровье успехи в учебе деньги сила ум красота. Давайте подумаем что для человека самое главное в жизни Итак самое главное в жизни для человека здоровье. Здоровье это радость жизнижелание жить творить работать учиться радоваться встречи с друзьями.
75034. Знайомство з основними і похідними кольорами. Малювання мешканців підводного світу. План-конспект уроку для 1 класу 98.5 KB
  Мета: Ознайомити дітей з основними і похідними кольорами; провести бесіду про різноманітність форм і забарвлення мешканців підводного світу; вчити отримувати похідні кольори користуючись палітрою зображувати предмети округлої та видовженої форми рибок мушлі водорості; розвивати уяву фантазію; виховувати естетичний смак любов до природи...