43352

Флористичні дані про медоносні рослини луків, які найбільш поширені на території України

Курсовая

Лесное и сельское хозяйство

Загальна характеристика Шишацького району та Полтавської області Розділ 2.6 Інші рослини Висновки Література ВСТУП Об'єктом нашого дослідження є медоносні рослини які поширені в Шишацько му районіПолтавської областіїх значення у житті людини та характеристика. В Шищацькому районіПолтавської області нараховується велика кількість медоносних рослин. Загальна характеристика Шишацького...

Украинкский

2013-11-04

210.5 KB

14 чел.

PAGE  - 27 -

                                                                                ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика Шишацького району та Полтавської області

Розділ 2. Еколого-ценотичні особливості флори медоносних рослин та систематична структура флори медоносних рослин

Розділ 3. Ботанічна характеристика найбільш поширених видів медоносних рослин

Розділ 3.1 Родина Мальвові (Malvaceae)

Розділ 3.2 Родина Зонтичні (Аріасеае)

Розділ 3.3 Родина Айстрові (Asteraceae)

Розділ 3.4 Родина Бобові (Fabaceae)

Розділ 3.5 Родина Розові (Rosaceae)

Розділ 3.6 Інші рослини

Висновки

Література

                                                                               ВСТУП

Об'єктом нашого дослідження є медоносні рослини які поширені в Шишацько

му районі,Полтавської області,їх значення  у житті людини та характеристика.

Продукти бджолярства мають велике значення для людини. Бджоли дають нам не тільки мед, а й прополіс, маточне молочко, бджолину отруту, віск, пилок і пергу. Всі ці продукти багаті на повноцінні білки, незамінні жирні кислоти, вуглеводи, вітаміни, інші біологічно активні речовини, вони позитивно діють на функції різних органів і систем організму, підвищують його імунобіологічні властивості, адаптаційну здатність до несприятливих факторів навколишнього середовища, сприяють зниженню втоми і підвищенню продуктивності праці, грають важливу роль в дієтичному харчуванні

Медоноси, медоносні рослини  - група дикорослих і культивованих  квіткових рослин, з яких медоносні бджоли збирають нектар і пилок, переробляючи згодом їх в мед та пергу.

Медоносні рослини - єдине природне джерело медозбору для бджіл. Серед багатої флори України понад 1000 видів рослин постачають бджолам нектар і пилок.До них належать дикорослі види, сільськогосподарські, садово-ягідні та лісові культури. Значення дикої медоносної флори як джерела медозбору перебуває в зворотній залежності від інтенсивності землеробства.

Культурні й деякі дикі рослини, що становлять кормову базу бджолярства. Найбільше значення за медопродуктивністю (у кілограмах меду з одного 1 га чистих і суцільних насаджень медоносних рослин) мають: клен польовий (понад 1000), липа (до 1000), еспарцет (до 400), жовта акація (до 350), бавовник (до 300), буркун (близько 300), коріандр (понад 200), малина та клен гостролистий (до 200), верба (до 150), конюшина (до 125), люцерна (близько 100), гречка (до 90), порічка, аґрус (до 60), соняшник (до 40), яблуня, груша, слива, вишня, черешня (до 30) та ін. 

В Шищацькому районі,Полтавської області нараховується велика кількість медоносних рослин.

В умовах інтенсивного ведення землеробства дикорослі медоносні рослини майже відсутні,за винятком медоносів пасовищ, сіножатей, лісів. За цих обставин бджільництво в господарствах може розвиватися винятково за рахунок сільськогосподарських медоносних культур.З них найбільш перспективні для бджільництва гречка, соняшник, ріпак, еспарцет, коріандр і деякі інші.

Також медоносні рослини це,різні види рослин,які відзначаються рясним і довгим цвітінням,дерева або кущі(наприклад липа,більшість плодових дерев,робінія,верес),трави(гречка,конюшина,фацелія,буркун,ріпак); запилюються бджолами, які живляться їхнім нектаром.

Метою даної роботи було систематизувати флористичні дані про медоносні рослини луків, які найбільш поширені на території України.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

1. Систематизувати на основі літературних даних флористичні відомості про медоносні рослини;

2. На основі літературних даних виявити еколого-ценотичні особливостей флори медоносних рослин луків;

3. Навести ботанічну характеристику найбільш поширених видів медоносних рослин луків.

Розділ 1. Загальна характеристика Шишацького району та Полтавської області

Територія Полтавської області розташована в центральній і північно-східній частинах України, майже цілком у межах Придніпровської низовини, на лівобережжі басейну Дніпра. Виняток становить невелика ділянка площею близько 150 км2 на правобережжі басейну Дніпра, в межах Придніпровської височини. Понад 92% площі області знаходиться у межах природної зони лісостепу, і тільки біля 8% (її крайня південно-східна частина) - у межах степової природної зони Східноєвропейської рівнинної фізико-географічної країни.
На півночі Полтавщина межує з областями України: Чернігівською (протяжність меж - 107 км) і Сумською (238 км); на півдні - з Дніпропетровською (173 км) і Кіровоградською (149 км); на сході - з Харківською (188 км); на заході - з Київською (19 км) та Черкаською (225 км) областями. Загальна протяжність меж Полтавської області становить близько 1100 км, з яких 162 км проведені по акваторіях Кременчуцького (98 км) і Дніпродзержинського (64 км) водосховищ.
Область утворена 22 вересня 1937 року. Її сучасні межі встановлені у 1954 році. Площа Полтавщини - 28,8 тис.  км2, що становить близько 4,8% від площі України (7 місце серед її 24 областей, і 8 місце - враховуючи АР Крим). Територію Полтавщини можна порівняти із площею таких європейських країн, як Албанія (28,7 тис. км2) чи Бельгія (30,5 тис. км2). Ненабагато більшими за площею є Вірменія (29,8 тис. км2), Македонія, Молдова, Руанда, Бурунді, Лесото, Екваторіальна Гвінея, Гаїті, Соломонові острови та ряд інших країн світу. Від площі усієї земної кулі Полтавщина становить 0,006%; від площі  населеного суходолу Землі -  0,02%;  від площі Європи -  0,3%.
Крайня північна точка області розташована за 3,3  км на північ від села Білогорілка Лохвицького району (50°33´18´´пн.ш.), а крайня південна точка - на лівому березі Дніпродзержинського водосховища, в Кобеляцькому районі, за 0,4  км вище старого гирла р. Орель (48°44´36´´пн.ш). Отже, різниця в широті між крайніми північною та південною точками Полтавської області становить 1°48´42´´. Розрахункова висота Сонця в ополудні 22 червня на крайній північній точці області становить 62°54´, а на крайній південній - 62°42´; 22 грудня відповідно 16°01´ і 17°49´; у дні рівнодення, 21 березня і 23 вересня - 39°27´ і 41°15´. Ця різниця зумовлює зміни показників сонячної радіації та радіаційного балансу з півночі на південь (які в свою чергу зумовлюють поступові зміни у цьому напрямкові температури повітря, рослинності, ґрунтів тощо). Протяжність області з півночі на південь, по прямій лінії між її крайніми північною і південною точками, становить 213,5 км.
Крайня західна точка області знаходиться на лівому березі р. Гнила Оржиця, за 1 км від с. Смотрики Пирятинського району (32°05´20´´сх.д.), а її крайня східна точка розташована за 1,5 км від с. Шевченко Карлівського району (35°29´33´´сх.д.). Отже, протяжність Полтавщини між крайніми західною й східною точками складає 3°24´13´´д., або 259 км.  На крайньому сході області Сонце сходить і заходить майже на 13 хв. 37 сек. раніше, ніж на її крайньому заході (що становить різницю  в місцевому часі цих крайніх точок Полтавщини). Значна протяжність області із північного заходу на південний схід зумовлює поступове зменшення кількості атмосферних опадів і зростання дефіциту зволоження, що відбивається на якісному складі рослинності та ґрунтів у вказаному напрямкові. 
Географічний центр області, установлений за методом визначення пересічення серединних паралелі й меридіану, розташований на березі Псла поблизу сіл Герусове і Бірки Великобагачанського району (географічні координати: 49°38´57´´пн.ш., 33°47´26´´сх.д.).У 2008 році поблизу цієї точки (за ініціативою учня Красногорівської школи Павла Остапенка), був установлений пам’ятний знак. Планується створення тут ландшафтного заказника місцевого значення «Центр Полтавщини». 
Найкоротша відстань від рубежів Полтавщини до побережжя Чорного моря складає 330 км, а до побережжя Балтійського моря - понад 1000 км. Однак, на клімат Полтавщини найбільше впливає перенесення повітряних мас із північної частини Атлантичного океану.
Адміністративний центр Полтавщини - місто Полтава  (49°35´15´´пн.ш., 34°33´07´´сх.д.), розташований у східній частині області. Площа міста 103,5 км2; його протяжність із заходу на схід - 15,6 км, із півночі на південь - 12,5 км. Відстань від Полтави до екватора становить 5497 км; до північного полюса - 4505 км; до Гринвіцького меридіану - 2508 км (різниця в місцевому часі 2 год. 18 хв. 12 сек.); до Києва – 337 км. Різниця між місцевим і поясним часом становить  біля +18 хв.. Тривалість найдовшого дня - 21 червня, - 16 год. 22 хв. (схід Сонця о 4 год. 49 хв., захід - о 21 год. 11 хв.), найкоротшого дня - 21 грудня, - близько 8 год. 05 хв. Основні риси рельєфу зумовлені її тектонічною і геологічною будовою. Загальну рівнинність території визначають тектонічні рухи (переважно слабкої інтенсивності), та субгоризонтальний характер залягання порід осадового чохла. Різниця в інтенсивності й направленості тектонічних рухів зумовила формування відносно підвищених (Придніпровська височина, Полтавська рівнина) та знижених рівнин (долина Дніпра - власне Придніпровська низовина).
Поверхня області має загальний нахил з півночі-північного сходу на південь-південний захід. Цей же напрямок простежується й для гідрографічної сітки. Максимальна абсолютна відмітка рельєфу (202,6м) на Лівобережжі області розташована за 5км на захід від Опішні на правобережній Придніпровській височині найвища точка поверхні +204м (вершина горба за 4км на південь від Крюківського району міста Кременчук). Цей горб називають „Деївською горою”. Найнижча точка поверхні Полтавщини (64м) - це берег Дніпродзержинського водосховища (середній уріз води в ньому). Середній похил поверхні по профілю між цими відмітками становить 0,98км. 

Географічне положення Полтавщини визначило її належність до помірного кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико-континентальної помірно-вологої помірно-теплої кліматичної області. У цілому для території Полтавщини притаманні загальні риси помірного континентального типу клімату.
Як відомо, особливості клімату значною мірою залежать від впливу радіаційного чинника, зумовленого географічною широтою місцевості, яка визначає показники сонячної радіації. Тривалість сонячного сяяння з півночі на південь області зростає від 1900 до 1980 годин за рік; кількість сумарної сонячної радіації - від 101 до 104 ккал/см2 за рік; показники радіаційного балансу - від 44 до 46 ккал/см2 за рік. Переважну частину сонячної енергії поверхня області отримує в теплий період року, в основному на протязі другої половини весни і в літні місяці. Радіаційний баланс території в середньому за рік є додатнім, а на протязі зими - від'ємним.
Другим за впливом на особливості клімату є чинник циркуляції атмосфери. Рівнинний характер поверхні області сприяє поширенню над її територією повітряних мас трьох типів і шести підтипів. Серед трьох зональних типів переважають повітряні маси помірних широт (понад 2/3 днів за рік). Арктичні повітряні маси панують в понад, 1/10, а тропічні - понад 1/5 кількості днів за рік.
У понад 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас -  із суходолу Євразії; у 1/3 днів панує морський підтип повітряних мас  (із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів - Середземного, Чорного, Азовського). Упродовж останніх десятиліть спостерігаються деякі тенденції в характеру циркуляції атмосфери, що впливають на зміни клімату. Практично зникла так звана "Вісь Воєйкова", північніше якої панував західний переніс повітряних мас і циклональний тип погоди, а південніше - східний переніс і антициклональний тип погоди. Ця вісь зумовлювала кліматичну межу між лісостеповою й степовою зонами й розміщувалася на південний схід від Полтави. В наш час узимку різко зменшився вплив Сибірського баричного максимуму, який зумовлював антициклональну погоду (морозну і суху), та посилився вплив циклонів (із Ісландського мінімуму, Середземноморської баричної депресії та Чорноморської баричної улоговини). Це призвело до збільшення середньої температури повітря в найхолодніший місяць - січень на 3-4°C, та середньої температури повітря за рік на +1°C. Зросла також середня температура повітря у більшості місяців року. Річний хід температури повітря майже повністю співпадає з річним ходом розподілу сонячної радіації. Зима  характеризується нестійкою погодою, пов'язаною з частою зміною характеру атмосферних процесів. На півночі області вона наступає 18 листопада, на півдні - 25 листопада (у Полтаві - 21 листопада). Перша половина зими відзначається активною циклонічної діяльністю, якою зумовлена похмура, вітряна погода з частими опадами. Така погода зумовлена впливом Ісландського баричного мінімуму. Вторгнення арктичного повітря в тилу циклонів викликає значне зниження температури повітря, посилення вітру, виникнення хуртовин. При тривалому надходженні теплих повітряних мас з середземноморськими і чорноморськими циклонами спостерігається тепла погода з опадами, відлигами (понад 30 днів за зиму), ожеледдю і туманами. Сніговий покрив при цьому може руйнуватися повністю.

На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5100 км. Серед них дві великі (понад 500 км) - Дніпро і Псел; дев'ять середніх (довжиною 101...500 км); 135 малих річок (100 км і менше). Є також приблизно 1600 струмків.
Річкова система у сучасному вигляді сформувалася в кінці льодовикової епохи. Нахил поверхні області зумовлює переважний напрям річкової сітки: майже всі річки течуть з півночі на південь або з північного сходу на південний захід і є лівими притоками Дніпра.
Середня густота річкової мережі 0,27 км/км2 (по Україні - 0,25 км/км2). Найбільший цей показник для басейнів Псла і Хоролу - в центральній частині Полтавщини (0,40 км/км). Найменш розвинута річкова мережа (0,17 км/км) на крайньому заході області, в басейні ріки Оржиця на території Оржицького, Гребінківського та Пирятинського районів. Рівнинний характер поверхні, незначний похил зумовлюють спокійну ледве помітну течію річок, яка становить 0,1- 0,3 м/сек. 
Річки Полтавщини живляться в основному сніговими водами (55- 60% від загального об’єму стоку), хоч більша кількість річної суми опадів випадає в тепле півріччя. Це обумовлено тим, що літні опади (за винятком зливових) просочуються в ґрунт, випаровуються і майже не дають стоку. Роль снігового живлення збільшується з півночі на південь області. Другим за значенням джерелом живлення річок є підземні води (30-35%). Роль підземного живлення зростає в зимовий і літній сезони, коли немає стоку поверхневих вод, або він незначний. Дощове живлення становить приблизно 10% річного об’єму стоку.

Ґрунтовий покрив Полтавської області формувався під впливом помірного клімату з близьким до оптимального зволоженням; переважно на лесових карбонатних пухких породах, багатих на елементи мінерального живлення і сприятливих за фізико-хімічними властивостями; лучно-степовою і степовою рослинністю на слабо дренованих вододілах і терасах, та широколистяно-лісовою рослинністю на  розчленованих     правобережжях      річок; на півдні області - в умовах неглибокого залягання ґрунтових мінералізованих вод, на півночі - промивного водного режиму; під впливом давнього господарського освоєння.
Ці фактори зумовили переваження в ґрунтовому покриві області чорноземів, і опідзолених ґрунтів (перших - переважно на вододілах під степами, других - під лісами). Різні види чорноземів займають понад 92% площі орних земель і 84% всіх сільськогосподарських угідь території Полтавщини. У тому числі 2/3 площі орних земель становлять чорноземи типові (включаючи їх залишково-солонцюваті й вилугувані відмінності). Ці ґрунти характеризуються потужним гумусованим профілем (80.... 120 см), формування якого зумовлено великим обсягом відмерлої рослинної маси, яка щорічно надходила в ґрунт за умов панування лучних степів, а також глибоким проникненням вологи, яка перерозподіляла гумус. Профіль значно переритий землерийними тваринами. Верхня його частина мала агрономічно цінну зернисто-грудочкувату структуру, яка забезпечувала оптимальне мінеральне живлення рослин. 
Залежність ґрунтового покриву від зміни клімату в найбільшій мірі проявляється на лесових вододільних рівнинах (із північного заходу на схід і південний схід області). Середньогумусні відмінності чорноземів із вмістом гумусу понад 6% поширені на схід від долини Ворскли, а малогумусні (до 6% гумусу) - на захід від неї.

Флора області нараховує біля 2 тисяч видів різних систематичних груп рослин. Серед видів місцевої флори біля 1500 видів рослин з відділу покритонасінних, 3 види голонасінних, 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3 види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників.
Понад 300 видів вищих рослин на Полтавщині мають обмежений ареал або зменшуються чисельно внаслідок зміни умов навколишнього середовища чи безпосереднього знищення їх місцезростань. 8 видів рослин, що трапляються на території області, занесені до Світового Червоного списку, 7 - до Червоного Європейського списку, 66 видів - до "Червоної книги" України; біля 170 видів взяті під охорону за рішенням Полтавської обласної ради (або є регіонально рідкісними і потребують охорони). До "Зеленої книги" України належать 19 типових і рідкісних рослинних угруповань. Найефективніший шлях збережений рідкісних рослин та угруповань з їх участю - створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях їх зростання.
Основними природними рослинними угрупованнями на території Полтавщини є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність. Сучасний рослинний покрив області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані. Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів, рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Ліси. Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей України. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку ХХІ століття становить 9,55% (274,6 тис. га). Середня лісистість України становить понад 15%; світу - 29%.На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори). 
У І тис. до н.е. ліси займали близько половини сучасної території Полтавської області. Широколистяні ліси-діброви простягалися смугами шириною 10-25 км уздовж переважно правих підвищених схилів долин найбільших річок краю, інколи вкриваючи майже всю східну частину вододільних плато. Особливо активно лісові масиви знищувалися упродовж ХVІ - ХVІІ століть. Наприкінці ХІХ століття їх площа скоротилася у 4 - 5 разів (лісистість становила 4,5%). Нині від дубових пралісів уціліли тільки окремі лісові масиви (наприклад, урочище Парасоцьке біля Диканьки).
Діброви зростають на опідзолених ґрунтах, які підстилаються лесоподібними суглинками. Супутниками дуба звичайного у дібровах є липа серцелиста, клен гостролистий, ясен звичайний, рідше - граб звичайний (у західній частині області). Східна природна межа поширення граба проходить по правобережжю Ворскли. Кленово-липові, ясеневі, грабові діброви мають багатий видовий склад та складну структуру - деревний, чагарниковий і трав'янистий яруси. У цих лісах поширені також лишайники, мохи, гриби. Весною в дібровах розвиваються ефемероїди, які створюють в них тимчасовий покрив (проліски, рясти, анемони, пшінка, зубниці тощо).

Степи.Ще у XVIII столітті були домінуючим типом рослинності на території сучасної Полтавщини. Найпоширенішими були лучні степи з переважанням кореневищних злаків та різнотрав'я, характерні для лісостепової зони. Лише на південному сході Полтавщини, в умовах більш посушливого клімату, сформувались справжні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Степова рослинність була пристосована до дефіциту зволоження і надмірного вмісту легкорозчинних солей у ґрунтах (переважно карбонатів, у південній частині області - сульфатів і хлоридів). Для неї був характерний великий щорічній приріст рослинної маси, розвинена дернина, степова повстина із відмерлих стебел і листя.
Від степів збереглись лише невеликі ділянки, в основному на прирічкових схилах і крутосхилах окремих балок. Значна частина таких степових ділянок є вторинними, післялісовими. Вони страждають від інтенсивного випасу домашніх тварин і випалів сухої рослинності.
Залишки лучно-степової рослинності місцями поєднуються з чагарниками (зіновать, дрік, вишня степова, терен степовий, глід, жостір проносний, шипшина). Найбільш поширеними видами багаторічних злаків у лучних степах є костриця валіська (типчак), тонконіг бульбистий та вузьколистий, куничний наземний, житняк гребінчастий, рідше зустрічається ковила волосиста (тирса). Серед лучно-степового різнотрав'я переважають рослини з родин губоцвітих, бобових, розових, айстрових. Весною на степових схилах квітують ефемероїди, серед яких є рідкісні види (крокус сітчастий, брандушка різнокольорова, адоніс весняний, гіацинтик блідий, сон чорніючий тощо).
Серед сучасної природної рослинності області найбільші площі займає лучна рослинність. За місцем розташування розрізняють луки: заплавні (у долинах річок), суходільні (на схилах, де рослини живляться переважно водами атмосферних опадів), низинні (з близьким рівнем ґрунтових вод). У цілому, більше половини площі луків на Полтавщині зростають на засолених ґрунтах (ці луки називають галофітними).
Рослинність луків досить різноманітна і представлена багаторічними трав'янистими рослинами, більш вимогливими до ґрунтового зволоження ніж степові. Важливою біологічною особливістю багатьох лучних рослин є здатність, до відростання після скошування або поїдання тваринами. Луки - це цінні кормові угіддя, які інтенсивно використовуються як сіножаті або пасовища.

Розділ 2. Еколого-ценотичні особливості флори медоносних рослин та систематична структура флори медоносних рослин

Інвентаризація флори та її аналіз є одним з найважливіших завдань при вивченні рослинного світу будь-якого району. Під флорою ми розуміємо сукупність видів рослин, що поширені на даній території і утворюють всі властиві їй рослинні угруповання та заселяють всі типи місцезростань. Флора медоносних рослин України нами розглядається як частина конкретної регіональної флори з певними корисними властивостями.

На підставі оригінальних літературних даних та обробки гербарних матеріалів нами складений "Конспект флори найбільш поширених медоносних рослин", який наведений в додатку. На основі його аналізу були приведені систематичні узагальнення і вивчення еколого-ценотичних особливостей видів медоносних рослин, згідно прийнятим підходам.

Систематична структура флори визначається як притаманний їй розподіл видів між систематичними категоріями вищого рангу. Вона є важливою структурно-функціональною характеристикою і відбиває закономірності пристосування видів до екотипів регіону, що виявляється через кількісні характеристики таксонів, з яких вона складається.

Основними показниками систематичної структури флори є розподіл видів між різними таксонами; переважно це кількісний склад провідних родин та родів.

Досить важливою характеристикою флори є її еколого-ценотична структура, яка відбивається у кількісних співвідношеннях видів в залежності від їх приналежності до певних ценозів і виявляється в широті їх торологічної активності.

Дикорослі медоноси на території України зростають не ізольовано від інших рослин, які не виділяють нектару. Вони разом з ними є компонентами фітоценозів, зокрема степових, лісових, лучних або болотних і від цього великою мірою залежить нектаропродуктивність зазначених угідь.

Отже, описані нами види медоносних рослин Шишацького району ми розділяємо на 5 еколого-ценотичних груп:

1) неморально лісова група;

2) лучна;

3) болотна;

4) степів;

           5) рудеральна і сегетальна.

У кормовій базі бджільництва значне місце належить різнотрав'ю лісів, полів, лук та пасовищ, які залежно від місцевих умов та стану погоди забезпечують бджіл підтримуючим медозбором, а часто обумовлюють і головний медозбір. Приведемо коротку характеристику нектароносів цієї групи.

Лучна рослинність поширена на Україні. Лучні угіддя зустрічаються переважно у заплавах річок, де займають більшість нерозораних ділянок, а також поза заплавами на схилах, та на терасах річок. Лучна рослинність досить різноманітна і саме цим зумовлені досить істотні відмінності у поширенні груп медоносів.В умовах, коли справжні луки займають достатньо великі території, наприклад на великих масивах центральної частини заплави р. Десни, можна одержувати промисловий медозбір.

Справжні луки характеризуються наявністю слідуючих медоносних рослин: вовчуг польовий, волошка лучна (Centaurea Jacea L.), в'язіль барвистий (Coronilla varia L.), конюшина повзуча та лучна Trifolium repens L., T. pratense L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), любочки осінні (Leontodon autumnalis Z.), холодок лікарський Asparagus officinalis L.). Медопродуктивність лучних угідь становить від 50 до 80 кг/га.

У недалекому минулому лучні угіддя в Україні займали значні площі. Але повсюдне розорювання земель у межах лісової та лісостепової зон зі створенням на них сільськогосподарських угідь призвело до того, що ділянки, які добре збереглися, розміщені тепер практично лише в межах заповідників. Тому невелика площа недоторканих луків призвела до наявності меншої кількості медоносних рослин притаманних степам. Ділянки степової рослинності поза її межами нині інтенсивно використовують, внаслідок чого цінні медоноси не досягають необхідного розвитку.

У складі лучних угруповань зустрічаються різні за цінністю медоноси. Особливо важливими серед них є буркун лікарський, волошка східна (Centaurea orientalis L.), дрік красильний (Genista tinctoria L.), очіток їдкий (Sedum acre L.), синяк звичайний (Echium vulgare L).

У непорушених лучних угрупованнях спостерігають багато видів, деякі з них досить поширені. Тому, ці угіддя цінні як медоносні і можуть мати промислове значення. Цінність таких угідь зумовлює потребу у відношенні порушених степових ділянок та створенні сприятливих умов для розширення їх площ.

Розділ 3. Ботанічна характеристика найбільш поширених видів медоносних рослин


Розділ 3.1 Родина Мальвові (Malvaceae)

Алтея лікарська (Althaea officinalis L.) - дуже поширена в Європі.В Україні зустрічається всюди, крім гірських районів Карпат і Криму.Росте на зволожених ділянках долин і берегів річок, озер, водойм. Росте на берегах та у заплаві Десни та Сейму,у заболочених місцях, на вологих луках, між чагарниками та на затоплених ділянках.У басейні Дніпра утворює незначні зарості.В культурі вирощують ряд спеціалізованих господарств та аматори.Багаторічна рослина висотою 50-150 см.

Коренева система - коротке, багатоголовчасте кореневище з добре розвиненим головним гіллястим коренем, стебла циліндричні, прямостоячі, слабогіллясті. Листки черешкові, яйцеподібні, опушені. Квітки блідо-рожеві з фіолетовими тичинками, зібрані у колосоподібні суцвіття. Плід - збірна сім'янка дископодібної форми. Плоди розпадаються! на окремі сім'янки, насіння дрібне, маса 1000 насінин - 2 - 2,5 г.

Алтея лікарська - середній медонос, який бджоли відвідують, коли в природі немає інших джерел медозбору. На першому році вегетації медопродуктивність суцільних заростей його виду становить 15 кг/га, а на другому і наступних збільшується до 150 кг/га.

Лаватера тюрінгська (Lavatera thuringica L.) - росте серед чагарників по луках, на схилах балок, у садах та на городах юс бур'ян. Багаторічна рослина висотою 50 - 200 см. Цвіте в червні - вересні. Вид поширений по всій території України.

Лаватера тюрінгська добрий медонос. Бджоли охоче відвідують її і збирають нектар та пилок. Медопродуктивність становить близько 200 кг/га. Мед білого кольору, з приємних запахом.

Розділ 3.2 Родина Зонтичні (Аріасеае)

Борщівник сибірський(Heracleum sibiricum L.),- дворічна рослина висотою 50 - 150 см. Стебла високі порожнисті, листки великі пірчасто-розсічені. Відомо близько 70 видів, ростуть в помірній зоні північної півкулі (переважно в горах). В Україні росте 5 видів. Найбільш поширений (майже по всій Україні - на луках, по берегах річок, біля доріг, по краям полів). Цвіте в червні - серпні.

Борщівник сибірський добрий медонос. Його квітки виділяють багато нектару і пилку. Медопродуктивність коливається від 100 - 120 до 300 кг/га. Мед з борщівника запашний, але з особливим присмаком.

Розділ 3.3 Родина Айстрові (Asteraceae)

Волошка лучна(Centaurea jacea L.),- багаторічна рослина висотою 20 - 80 см. Стебло тверде, прямостояче, ребристе, у верхній частині розгалужене, під кошиками без потовщень. Листки чергові, яйцевидно-ланцетні або ланцетні, нижні - на крилатих черешках, середні і верхні - сидячі. Квітки лілово-рожеві, зрідка білі, у кошиках, розташованих по 1-2 на кінцях стебла і його пагонів. Крайові квітки великі, лійкоподібні, марні, серединні - трубчасті. Цвіте з червня до вересня, плоди дозрівають з липня до жовтня. Розмножується насіннями і вегетативно. Росте волошка на свіжих супіщаних і суглинних ґрунтах по лугах, у світлих соснових і змішаних лісах, по їхніх узліссях, чагарникам, уздовж доріг, по межах і окраїнам полів, іноді зустрічається в посівах.

Волошка лучна - добрий медонос, з якого бджоли збирають нектар і пилок коричневого кольору. Медопродуктивність досягає 100 - 130 кг/га. Мед з волошки приємний на смак, густий.

Кульбаба лікарська(Taraxacum officinale Wigg),- багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (10-40 см заввишки) з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками. Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7-10 м і заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Квітколоже голі, всі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Тіньовитривала рослина. Цвіте з квітня по серпень. Поширена по всій Україні, особливо в лісостепових районах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській і Харківській областях. Запаси сировини значні.

Кільбаба лікарська цінний ранньовесняний медонос. Медопродуктивність в середньому становить 40 - 45 кг/га. Бджоли активно відвідують її, але в основному, із-за пилку, який необхідний для розвитку бджолосімей після зимівлі.

Любочки осінні (Leontodon autumnalis L.).Любочки осінні ростуть на луках як бур'ян, на відкритих вологих місцях, біля доріг, будинків, у садах. Це багаторічна рослина висотою 10-50 см. Цвіте у липні - жовтні.

Любочки осінні посередній медонос, але цінний тим, що з нього бджоли мають підтримуючий медозбір восени. Медопродуктивність становить 30 - 35 кг/га. Крім нектару бджоли збирають пилок.

Нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum L.),- росте на всій території, на луках, на узліссях борів, лісових галявинах, пісках.

Використовується як джерело підтримуючого медозбору.

Мати-й-мачуха (Tussilago farfara L.),- багаторічна рослина.Один із найбільш ранніх медоносів, суцвіття розкриваються до розпускання листків відразу після танення снігу.

Кореневище галузисте, повзуче. Напровесні на стеблах з'являються поодинокі дзвониковидні квіткові кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток.

Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу білі, повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха. Цвіте у березні-травні (квітки з'являються раніше, ніж листки).

Росте на глиняних і піщаних ґрунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничних насипах, по берегах річок і струмків, у хвойних лісах, цінна тим, що дає ранній квітковий пилок. Медопродуктивність 25 кг/га.

Короли́ця звича́йна (Leucanthemum vulgare Lamb.).Назва роду походить від грецьких слів, що означають "біла квітка". Видова назва в перекладі з латинської мови - "звичайна". Часто цю рослину неправильно називають ромашкою, від якої вона відрізняється цілісними листками (у ромашки листки перистоскладні).

Багаторічна рослина висотою 30-60 см, здебільшого з одним кошиком. Листки прості, довгасті, по краю зарубчасто-зубчасті. Кошики великі - 3-5 см у діаметрі. Язичкові квітки білі, трубчасті - жовті. Сім'янки без чубка. Цвіте з травня до кінця літа. Росте на луках, схилах, галявинах, уздовж доріг по всій Україні.

Королиця має сплячі бруньки, які розвиваються при пошкодженні рослини. Якщо ранньою весною зрізати стебло королиці під корінь, то з пазух прикореневих листків розвинеться кілька нових пагонів - цього ніколи не буває за нормальних умов розвитку. Білі язичкові квітки - маточкові, добре помітні комахам; трубчасті -двостатеві, в них пиляки дозрівають раніше від маточок. Пиляки зростаються своїми краями і утворюють трубочку, через яку проходить стовпчик маточки, виносячи приймочку над тичинками. Ростовий стовпчик, досягнувши пиляків, виштовхує з них дозрілий пилок, який переноситься комахами на квітки з дозрілими приймочками. На ніч і в дощову погоду кошики закриваються, захищаючи пилок від намокання.

Цикорій дикий (Cіchorіum іnthybus L.).Завдяки своїм поживним і лікувальним властивостям цикорій здавна культивують у країнах Середземномор'я, в Англії, Японії й Індії. Як овочева і лікарська рослина відома давно. У Росії перші дані про цикорії з'явилися тільки в 1800 році. У нашій країні широко використовується як у медицині, так і в харчовій промисловості.

Багаторічна трав'яниста рослина з довгим веретеноподібним коренем, схожим на редьку і розгалуженим шорстким стеблом. Листки в нього ланцетні, гострозубчасті, стеблообгортні. Квітки блакитні, рідше білі, у кошиках, сидять здебільшого пучками в пазухах верхніх листків. Квітки розкриваються рано вранці і вже до 10 годинник закриваються, дуже медоносні. Плід - призматична 4-6-гранная сім'янка. Цвіте в червні-липні, іноді до осені.

Цикорій розповсюджений як бур'ян повсюдно, росте на бур'янистих місцях, уздовж доріг, на окраїнах полів, на схилах, іноді в посівах.

Розділ 3.4 Родина Бобові (Fabaceae)

В'язіль барвистий (Coronilla varia L.).Росте на луках, на узліссях, по чагарниках, на схилах ярів.Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 10-30 см, з повзучим гіллястим кореневищем. Стебла дещо розпростерті або майже прямостоячі, гіллясті, голі, борозенчасті. Листки непарноперисті, черешок з 5-12 парами еліптичних або довгасто-лінійних листочків, на вершк загострених. Верхні листки сидячі, прилистки вільні, ланцетні. Квітки зібрані в зонтикоподібні китиці з квітконосами завдовжки 3-15 см, що іноді; перевищують листки. Чашечка дзвоникоподібна, 5-зубчаста. Віночок з трьох зігнутим дзьобоподібно розширеним човником. Тичинок 10, з яких 9 зрослись нитками в трубочку. Плоди - лінійні боби, 4-5 см завдовжки. Цвіте в травні - серпні; насіння достигає з липня.

В'язіль барвистий - добрий медонос, але дані про його медоносні властивості відсутні. За деякими спостереженнями, бджоли активно відвідують його квітки зранку і до обіду. Крім нектару, збирають також пилок. Цей вид зрідка використовують у медицині.

Конюшина лучна (Trifolium pratense L.).Багаторічна рослина висотою 20 - 60 см, з трійчастими широко-яйцевидними або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками. Квітки зібрані в суцвіття - головки. Плід - яйцевидний однонасінний біб. Цвіте з травня до вересня.

Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.

Конюшина лучна - одна з кращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К, 14,5% протеїну, 3,5% жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже поживним і особливо корисним для молодняка. Конюшина лучна добрий медонос. Медопродуктивність в середньому становить 80 - 200 кг/га. Мед з неї світлого кольору, приємний на смак, довго не кристалізується. Конюшина лучна росте на заплавних луках, у чагарниках, на схилах, обабіч доріг.

Конюши́на повзу́ча (Trifolium repens L.) конюшина біла; багаторічна трав'яниста рослина.Має повзучі пагони, які по вузлах укорінюються. Стебло голе, сланке або висхідне, розгалужене, часто порожнисте, 10-35 см заввишки. Листки довгочерешкові, трійчасті; листочки оберненояйцевидні, дрібнозубчасті. Квітки дрібні, неправильні, білі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на'довгих квітконосах. Плід - біб. Цвіте у травні - вересені.

Буркун лікарський (Melilotus officinalis (L.).Дворічна рослина висотою 50 - 200 см. Цвіте в травні - липні. Буркун лікарський росте на схилах, по узліссях, луках, на засмічених місцях. Коренева система -добре розвинутий стрижневий корінь.

Стебло прямостояче, розгалужене, голе або розсіяноволокнисте, заввишки 40-110 см. Листки трійчасті, дрібнозубчасті, у верхній частині стебла - оберненояйцевидні, у нижній - видовженоланцетовидні. Квітки двостатеві, дрібні, жовті, в багатоквіткових пазушних китицях. Плід - овальний, голий, сіруватий, моршкуватий біб. Насіння дрібне, яйцевидної форми, зеленувато-сірого кольору, маса 1000 насінин 3-4 г.

Буркун лікарський цінний медонос. Медопродуктивність всередньому становить 140 - 200 кг/га. Бджоли активно відвідують квітки буркуну і, крім нектару, збирають з нього пилок.

Дрік красильний (Genista tinctoria L.). Кущ висотою 40 - 170 см. Цвіте в травні - серпні. Дрік красильний росте по схилах, світлих узліссях, сухих лісах, у чагарниках. Дрік красильний бджоли використовують як джерело підтримуючого медозбору. Кущ родини бобових (до 1 м заввишки) з зеленими ребристими пагонами, голими або інколи опушеними, притиснутими волосками. Листки чергові, цілісні (до 4 см завдовжки і до 1 см завширшки), ланцетні, рідко еліптичні, загострені, темно-зелені, голі або трохи притиснутоопушені, на коротких черешках, з двома шилоподібними прилистками. Пагони закінчуються щільною багатоквітновою китицею. Квітки великі, неправильні. Чашечка зелена, п'ятизубчаста, двогуба, віночок метеликовий, яскраво-жовтий, голий, прапорець довгасто-яйцеподібний, коротший за інші пелюстки, човник тупий. Тичинок десять, які зрослися нитками в трубочку, маточка одна, зав'язь верхня. Плід - довгасто-лінійний, чорний, трохи зігнутий біб. Росте в соснових і мішаних лісах, на галявинах, по чагарниках. Світлолюбна рослина. Цвіте у червні - липні. Поширена по всій Україні, на крайньому півдні зрідка. Заготовляють сировину в районах поширення.

Горошок мишачий (Vicia cracca L.).Багаторічнічний, кореневідприсковий бур’ян з глибоко йдучим товстим стрижи, коренем та міцними підземними пагонами під орним шаром.

Надає перевагу гумусним, муловатим або піщано-суглинистим ґрунтам, що не містять вапна.

Час проростання: переважно весна; глибина прорастания до 15 см.

Сім’ядольні листки: парноперисті, однак не помітні (розвиток під ґрунтовим шаром).

Листя: багатопарно-перисте, розподіляється на роз’єднані скручені вусики; перисті листки видовжені до ланцетних, з притисненим м’яким опушенням; перші листки лише з однією-двома парами листкових пер.

Стебло: м’яке, гранчасте, голе або м’яко опушене, має чіпкі, повзучі листкові вусики, висотою до 120 (150) см.

Квіти: синьо-фіолетові, видовжені, з короткими квітконіжками, в нещільних китицях в листкових пазухах. Час цвітіння: літо.

Розділ 3.5 Родина Розові (Rosaceae)

Гадючник звичайний (Filipendula vulgaris Moench.).Рослина висотою 30 - 80 см. Гадючник звичайний росте на лісових полянах, узліссях, чагарниках, степових схилах.

За період цвітіння одна квітка гадючника виділяє до 0,5 мг нектару. Це добрий літній медонос, що виділяє нектар і пилок.

Кизильник чорноплідний (Cotoneaster melanocarpus Fusch ex Blytt.)Кущ висотою 2м. Цвіте в травні - червні. Тривалість цвітіння 15-25 днів.

Кизильник чорноплідний росте на крейдяних, гранітних і вапнякових відшаруваннях, у чагарниках, по кам'янистих схилах. Це добрий медонос. Медопродуктивність всередньому становить 100 кг/га.

Оман високий (Inula helenium L.).Багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (1-2,5 м заввишки), з товстим м'ясистим кореневищем. Стебло прямостояче, борозенчасте, коротко-гіллясте, опушене шорсткими волосками. Листки чергові, великі (до 50 см завдовжки, до 18-25 завширшки), зверху голі, зісподу сіруватоповстисті, нерівномірно зубчасто-пилчасті, нижні - черешкові, довгасто-еліптичні, стеблові - дрібніші, яйцеподібні, загострені, з серцеподібною стеблообгортною основою. Кошики великі (6-8 см у діаметрі), нечисленні, на товстих квітконосах. Обгортка напівкуляста, багаторядна, із зелених ланцетних листочків. Квітколоже голе, плоске або трохи випукле. Всі квітки жовті, плідні, п'ятичленні, крайові - язичкові, маточкові вдвічі довші за обгортку, серединні - трубчасті, двостатеві. Тичинок - п'ять, маточка одна, з одним стовпчиком з дволопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю. Плід - лінійно-довгасто чотиригранна сім'янка з чубком однорядних бруднувато-білих зазубрених волосків, у 2 рази довших за сім'янку.Оман високий росте по берегах рік, на лісових луках, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні - липні. Оман високий трапляється майже по всій Україні, частіше в Лісостепу.

Перстач гусячий (Potentilla anserina L.).Морфологічна будова рослини. Стебло - лежаче, довжиною 15-80 см. Головне стебло коротше бічних. Всі стебла опушені. На стеблових вузлах утворюються придаткові корені, за допомогою яких рослина укорінюється. Листки - непарноперисті, зверху голі. Суцвіття - поодинокі, з жовтими пелюстками. Корінь - веретеновиднопотовщений, розгалужений.

Плід - сім’янка. Форма - овальнооднобока з бугристою шорсткою поверхнею. Колір - коричневий або червонувато-коричневий.Розмір - довжина 1,75- 2,25, ширина 1,25-1,5, товщина 1- 1,25 мм. Маса 1000 сім’янок - 0,7-0,8 г Розвиток Сходить - з сім’янок, а пагони з бруньок на кореневій шийці в березні - червні Перший листок сходів округлояйцевидний, другий - трійчастий, наступні - непарнопересті Плодоносить - в червні - вересні. Біологічні особливості. Максимальна плодючість - до 300 тис. сім"янок Глибина проростання - 2- 3 см. Екологічні умови. Температура проростання - мінімальна +3.,.4 і оптимальна +20...+22°. Поширення. Росте на полях та заплавних пасовищах, у садах, на городах, переважно на зволожених місцях, поширений по всій країні.

Розділ 3.6 Інші рослини

Липа серцелиста (Tilia cordata Mill.).Дерево родини липових до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. Листки (5-10 см завдовжки) чергові. Пластинка листка удвічи довша за черешок або дорівнює йому, округла або трохи видовжена, при основі серцеподібна, на верхівці відтягнутозагострена, краєм зарубчасто-пилчаста. Зверху листка ясно-зелені, зісподу сизі з борідками рудих волосків у кутках жилок. Квітки правильні, розміщені в пазушних 3-11- квіткових щіткоподібних напівзонтиках. Приквітковий листок (6-8 см завдовжки), що зрісся з квітконосом на третину довжини, лишається при плодах, довгастий, тупий, жовтувато-зелений. Оцвітина подвійна, чашолистків п'ять (4-5 мм завдовжки), яйцеподібноланцетні, пелюсток п'ять, вузько-оберненояйцеподібні, жовтувато-білі. Тичинок багато, зрослися при основі у п'ять пучків. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик один з п'ятилопатевою приймочкою. Плід - яйцеподібно-кулястий горішок (5-7 мм завдовжки), невиразно гранчастий, опушений, з крихким оплоднем. Липа серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні. Медоносна, деревинна, харчова, вітамінозна, лікарська, ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна і фітомеліоративна рослина. Липа серцелиста важливий, але дуже примхливий літній медонос, який дає продуктивний взяток. У Лісостепу та на Поліссі разом з гречкою створює липово-гречковий тип взятку. Найкраще виділяється у неї нектар з 20-25-річного віку, коли дерева розташовані не дуже густо. Особливо інтенсивно виділяється нектар у теплу погоду (температура до 25°), з мінливою хмарністю, високою вологістю повітря. Липа здебільшого медонос, пилку з неї бджоли збирають мало. Іноді після цвітіння липи бджоли вбирають з неї падь, яку виділяє липова попелиця, Ця падь - одна з найбільш шкідливих для бджіл. Медопродуктивність липи 600-800 кг на 1 га насадження. В Україні збір липового меду на одну бджолину сім'ю коливається від 7 до 20 кг. Липовий мед світло-жовтого кольору, часом зеленкуватий, з ніжним запахом липового цвіту, кращий серед багатьох сортів, дуже смачний, корисний для здоров'я людини й ціниться вище інших сортів меду. Крім липи серцелистої, важливе значення як медонос має липа європейська. Медопродуктивність її до 800 кг з 1 га насадження.

Гречка - однорічна трав`яниста рослина родини гречкових. В онтогенезі проходить такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, гілкування, бутонізація, цвітіння, плодоутворення, достигання. Сходи з`являються через 6-10 днів після сівби, через 8-10 днів від сходів починається гілкування і майже одночасно з ним - бутонізація. Цвітіння настає через 18-28 днів від появи сходів і продовжується 30-35 днів і більше. Отже, на рослині одночасно є бутони, квітки, плоди, які тільки формуються, і стиглі плоди. Плід достигає через 25-30 днів після розкриття квітки і запліднення. Маса 1000 плодів (горошків) диплоїдних сортів 20-30г, тетраплоїдних - 30-45г, плівчастість - 16-30 %, вихід крупи - 60-75 %. Вегетаційний період - 70-90 днів.

Коренева система гречки слабко розвинена, складає 7-10 % від маси рослини, проникає в грунт на 70-90см; основна маса коренів розміщується в шарі до 30см. Коренева система має високу засвоювальну здатність. Це пояснюється тим, що вона виділяє багато мурашиної, щавлевої, лимонної, оцтової кислот, які розчиняють важкорозчинні сполуки і сприяють засвоєнню елементів живлення з важкорозчинних сполук. Тому добре росте при рН 5-7 на всіх ґрунтах, в тому числі на осушених торфовищах, окрім засолених, кислих та важких глинистих запливаючих. На 1ц зерна виносить з ґрунту 3-4.5 кг азоту, 1.3-2.6 фосфору, 3.6-7.2 калію.

Вибаглива до температурного режиму і освітлення. Насіння починає проростати при температурі 6-7°C. Сходи при температурі 7-8оС з'являються через 18-20 днів, при 12°C- через 10, при 15°C- через 7-8 днів. Сходи гинуть при мінус 1.5-2°C, При температурі 12-13°C рослини ще кволо ростуть і розвиваються, а вже при 27 °C знову пригнічуються, особливо у фазі цвітіння. Нектарники висихають, погіршується запліднення, рослини скидають напівсформовані плоди, утворюється багато невиповнених плодів - «рудяку».Погано, якщо в цей період стоїть і прохолодна дощова погода. Кращими є температури близькі до 20 °C. В період цвітіння і плодоутворення кращими є температури - 20-25°C, при мінливій хмарності і відносній вологості повітря близько 60 %. Вимоглива до вологи особливо з початком цвітіння. Транспіраційний коефіцієнт - 450-550. Під час проростання насіння поглинає невелику кількість води - 40-50 % від власної маси.

Перехреснозапильна рослина,пилок переноситься бджолами. На рослині утворюється від 500-600 до 1500-2000 квіток. Повноцінні плоди утворюють 10-15 % квіток. Добрий медонос- 60-100кг меду з 1га.

                                                                ВИСНОВОК

Медонносні рослин відіграють значну роль у житті людини,адже вони приносять не тільки корисний  мед,але значний комплекс вітамінів разом з ним які потрібні людині

Багатство флори рослин-медоносів обумовлено комплексом природно-кліматичних умов, пов'язаних з розташуванням Шишацького району

У родинному спектрі переважають родини Lamiaceae, Fabaceae, Rosaceae, Asteraceae, Apiaceae, Brassicaceae, Ranunculaceae, Boraginaceae та їх представники. Родова структура характеризується переважанням родів з невеликою кількість видів.

За еколого-ценотичною структурою флору рослин-медоносів розділяємо на 5 еколого-ценотичних груп. Найбільш флористично багатими є неморально-лісова група та рудеральна і сегетальна групи.

За медоносною цінністю та медопродуктивністю більше половини видів медоносів належать до груп цінних та добрих медоносів. Видовий склад рослин-медоносів України дозволяє розширити мережу пасік, з врахуванням фенології розвитку, біологічних та морфо-функціональних особливостей рослин.

                                           ЛІТЕРАТУРА

  1.  Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны - К.: Наук. Думка, 1983. - 216 с.
  2.  Атлас медоносних рослин України - К. 1993. - 272 с
  3.  Буренин Н.Л., Котова Г.Н. Справочник по пчеловодству - 2-е изд. перераб. О доп. - М. Колос, 1985. - 286 с.
  4.  Вехов В.Н. Культурные растения СССР. - М.: Мысль, 1978. - 336 с.
  5.  Глухов М.М. Альбом медоносов - М. 1960. - 246 с.
  6.  Глухов М.М. Медоносные растения. - М.: Колос, 1974. - 303 с.
  7.  Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк., 1987. - 160 с.
  8.  Грисюк Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. - К.: Урожай, 1989. - 196 с.
  9.  Деревья и кустарники. Покрытосеменные. - К.: Наук. думка, 1976. - 588 с.
  10.  Дорошенко В.Г., Воронцов И.С. Азы пчеловодства и применения "пчелиных лекарств". К. - Знание. - 1993. - 46 с.
  11.  Заверуха Б.В. У світі рослин - К.: Урожай, 1980 - 167 с.
  12.  Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.: Урожай, 1971 - 93 с.
  13.  Івченко І.С., Козянов О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 - 96.
  14.  Клименкова Е.Г. и др. Медоноси и медосбор. Под ред. М.Ф. Шеметкова - Минск, Урожай, 1981 - 280 с.
  15.  Копельниевский Г.В., Бурликтров А.Н., Улучшение кормовой базы пчеловодства, М., 1965.
  16.  Маринич О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962. - 163 с.
  17.  Медоносные растения Украины. - Днепропетровск, 1990. - 183 с.
  18.  Младенов С.Є. Мед и Медолечение. Переводе болг. - София, 1964. - 222 с.
  19.  Определитель высших растений Украины. - К.: Наук. думка, 1987. - 545 с.
  20.  Осушительная мелиорация и охрана природных ресурсов Украины Укр. Полесье. - К.: Наук, думка, 1988. - 230 с.
  21.  Пантюх А.Ф. Живой мир болот. - К.: Урожай, 1986. - 190 с.
  22.  Поварніцин В.О. Ліси Українського Полісся. - К.: Вид-во АНУРСР, 1959.-208 с.
  23.  Полищук В.П., Пилипенко В.П. Пчеловодство. - 1990, Вища школа.
  24.  Поправко С.А. Растения и пчелы. - М., 1985.
  25.  Приймак Г.М. Організація пасіки. - К.: УАН УААН, 2000. - 459 с.
  26.  Пельменов В.К. Медоносные растения. - М., 1985. - 142 с.
  27.  Петков В.Г. Медоносные растения. - София: Земиздат, 1979. - 200 с.
  28.  Полищук В.П. Медоносні дерева і кущі. - К.: Урожай 1972. - 159 с.
  29.  Руденко Є.В., Оненко В.І. Присадибне бджільництво. Бібліотека ветеринарної медицини. - К. 2001. - 271 с.
  30.  Смих Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.
  31.  Смих Г.К. Меліса - бджолина радість. // Наука і суспільство. 1989. -№ 7. – С. 48.
  32.  Соломаха В.А. Оцінка рослинних ресурсів за аналізом медоносних рослин. -Укр. Бот. Журн. - 1993.- т. 50. – с. 116-121.
  33.  Телишевский Д.А. Сокровища леса. - Львов. Вища школа., 1974. - 487 с.
  34.  Флора УРСР. - К.: Наук. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.
  35.  Черчик М.І. Кормова база бджільництва. - К.: Урожай, 1976. - 168 с.
  36.  Чопик В.М. Дикорастущие полезные растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983.-399 с.
  37.  Чопик В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1978. - 212 с.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82817. Защита интеллектуальной собственности 64.4 KB
  Проанализируем права которые включает в себя интеллектуальная собственность относящиеся к: литературным художественным и научным произведениям исполнительской деятельности артистов звукозаписи радио и телевизионным передачам изобретениям во всех областях человеческой деятельности...
82819. Ремонт водяного насосу 783.14 KB
  Залізничний транспорт відіграє важливу роль у функціонуванні та розвитку народного господарства країни і її економічних регіонів. Він забезпечує внутрішні зв’язки в системі матеріального виробництва, а також зовнішньоекономічні зв’язки із зарубіжними країнами.
82820. Выбор видеокарты 768.62 KB
  Задачи наилучшего выбора изучает теория принятия решений. С ее помощью можно научиться осуществлять выбор более обоснованно, эффективно используя имеющуюся в наличии информацию о предпочтениях.
82821. Декарбоксилирование Бартона 410.5 KB
  Декарбоксилирование Бартона - радикальная реакция, в которой карбоновую кислоту сначала преобразуется в гидроксамат эфира (как правило, называют эфир Бартона). Затем продукт нагревают в присутствии радикального инициатора и подходящего донора водорода для завершения восстановительного...
82822. Учения Фомы Аквинского о взаимоотношении церкви и государства 90 KB
  История политологии процесс постоянного обновления и обогащения ее теоретико-методологического и методического арсеналов. Августин происходил из небогатой провинциальной семьи и в молодости испытал влияние матери-христианки Моники но долгое время сохранял религиозную индифферентность.
82823. Экономическое развитие Древней Греции и Рима 34.45 KB
  Основными источниками пополнения рядов рабов были: 1 военнопленные и захваченные в плен мирные жители; 2 продаваемые правящей аристократией варварских народов соплеменники; 3 рожденные рабами дети; 4 люди захваченные пиратами и похитителями.
82824. Организация работы на посту сезонного технического обслуживания автомобилей 22.28 KB
  Организация работ по техническому обслуживанию легковых автомобилей строится в зависимости от их принадлежности к государственному или индивидуальному сектору. Организация работ по техобслуживанию автомобилей может быть бригадной или агрегатно-участковой.