43516

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Реферат

Социология, социальная работа и статистика

Поняття соціальної стратифікації суспільства. Типи стратифікованого суспільства . Соціальна стратифікація сучасного суспільства .

Украинкский

2013-11-05

197 KB

66 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

РЕФЕРАТ

З соціології

На тему:

«СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА»

Виконала

Студентка 403 гр. ФПС

Рубцова Анна

Київ 2009

Зміст

ВСТУП ………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття соціальної стратифікації суспільства. Типи стратифікованого суспільства ……………………………………………………….4

Розділ 2. Соціальна стратифікація сучасного суспільства ………………...12

2. 1. Загальні тенденції стратифікації сучасного суспільства ………….12

2.2. Соціальна стратифікація українського суспільства ………………..14

ВИСНОВОК …………………………………………………………………..18

Список використаної літератури …………………………………………….20

ВСТУП

З початку віків, людина завжди була істотою соціальною. Ще приматоподібні пращури людини жили у певному роді суспільстві, у якому була чітка ієрархія (вожак та «підлеглі»), свої правила поведінки та своєрідний поділ праці (самці добувають їжу, а самки – виховують потомство), санкції тощо. Звичайно, з плином часу, суспільства удосконалювалися, ускладнювалися, набували різних форм.

Сучасне суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури.

Саме одним із видів структурування суспільства є поділ його на страти (стратифікування суспільства). Оскільки процес стратифікації розвивався паралельно історичного розвитку людства, на наш час виділяють кілька історичних типів стратифікованих суспільств.

Розділ 1. Поняття соціальної стратифікації суспільства. Типи стратифікованого суспільства.

Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної?

Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації. Її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.

На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами. При цьому соціальне стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи:

а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства;

б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв;

в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Існує багато підходів до визначення поняття стратифікації. Згідно одного з них, соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об'ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.

Згідно іншого підходу, соціальна стратифікація (лат. stratum — шар) — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат.

Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи (рис. 1).

Рис. 1.1. Історичні типи стратифікованого суспільства за Е. Гідденсом.

Отже, Е. Гідденс розрізняв такі історичні типи стратифікованого суспільства:

1. Рабство. – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус. Відтоді, як більш століття назад воля було гарантовано рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них – два головних – варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжуються за соціальним престижем. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканих, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з  тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.

Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли дві чи більш етнічні групи піддавалися сегрегації, і домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).

Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста по в'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

Один з різновидів кастового розподілу суспільства заснована на етнічних розходженнях. Саме цей варіант виникає у випадку інтеграції цивілізації списа з цивілізацією зерносховищ. Історія Африки дає кілька прикладів подібної інтеграції. До початку другого тисячоріччя нашої ери племена скотарів, що відносяться до нілотской групи народів, стали розселятися з долини Нілу до півдня, у савани, де жили негроїди-банту. Прибульці-скотарі використовували як основу нової політичної системи перед державні структури місцевих хліборобів. При цьому на майнову і станову нерівність накладалось ще і кастове. Наприклад, у царстві Анколе, що сформувалося в XV-XVI століттях на території сучасної Уганди, скотарі хіма відвели собі роль пануючої касти, що тримає в підпорядкуванні касту споконвічних місцевих жителів — хліборобів іру.

Одним з найважливіших інструментів збереження такого панування стала заборона, що поширювалася на всіх іру, розводити худобу. Селянин міг одержати в користування або ялову корову, або бичків, яких заколювали на м'ясо. В обмін на цих тваринах іру повинні були віддавати скотарям частину свого врожаю. Можливості селян повстати проти встановленого порядку зведені до мінімуму, оскільки їм заборонялося мати зброю і входити до складу військових загонів. Шлюби між іра і хіма категорично заборонялися. І хоча існуюча в Анколе кастова нерівність слугувала джерелом постійної соціальної напруги, з економічної точки зору система виявилася прогресивною, оскільки сформований в суспільстві поділ праці приносив вигоду і скотарям, і хліборобам.

Цей приклад розмежування каст по етнічній ознаці — далеко не єдиний. За свідченням Леви-Стросса, щось подібне існувало ще порівняно недавно в індіанців мбайа-гуайкуру в Бразилії і Парагваї. У структурі їхнього монархічного суспільств і в матеріальній культурі почуваються віяння древніх цивілізацій Америки — таких, наприклад, як культура Чавин у Перу, що існували на рубежі першого і другого тисячоріч до нової ери. У суспільстві кадиавеу представники цього етносу складали привілейовану касту, свого роду аристократію. До неї, крім самих монархів, належали родова знать, що підрозділялася на два супідрядних стани, і підкаста воїнів. Усі вони обслуговувалися кастою фортечних індіанців гуана, що, у наслідування вищим шарам суспільства, також підрозділялися на три підкасти.

3. Стани (родовід). Вони властиві європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним. Родоводи мали тенденцію розвиватися, коли існувала традиційна аристократія, що базувалася на знатності походження. У феодальних системах, подібних, що існували в середньовічній Європі, родоводи були замкнуті на маєтки і локалізовані, утворити скоріше локальну, чим національну систему стратифікації.

У більш централізованих і традиційних імперіях, таких як  Китай чи Японія, вони були організовані на більш вираженій національній основі.

Так, загалом населення Японії XVII ст.. поділялося на 4 прошарки:

  1.  Благородні, носителі мечів;
  2.  Землероби;
  3.  Ремісники;
  4.  Купці.

Поза цими прошарками стояли люди, професії яких вважалися неблагородними (актори, танцюристи) або нечистими (живодери, скорняки). У внутрішній структурі ці прошарки поділялися ще на численні групи. Прошарки ці не носили такого безумовного замкненого характеру, як індійські касти. Наприклад, перехід з одного прошарку до іншого був можливий, хоча відбувався, головним чином, через всиновлення.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.

Сучасні дослідники (французький соціальний філософ П'єр Бурдьє) при розгляді цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності й доходу, а й культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв'язки), символічний (авторитет, престиж, репутація).

Якщо за попередніх типів стратифікації достатньо було одного параметра, класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв.

Класи не детерміновані віросповіданням або законом; належність до класу не є спадковою. Це — більш відкритий тип стратифікації, ніж інші, а класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення за класовою ознакою — звичайне явище, оскільки належність до класу пов'язана з професією, матеріальним рівнем, майновим цензом індивіда, його прилученням-неприлученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві тощо.

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти. Основними ознаками класів є наступні:

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

  1.  Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).
  2.  Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.
  3.  Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.
  4.  Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Однак за всієї значущості класова система — один з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Розділ 2. Соціальна стратифікація сучасного суспільства.

2. 1. Загальні тенденції стратифікації сучасного суспільства.

Індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. «Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них маються як імущі, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як “суспільство рівних” чи немає. Ніякі етикетки, вивіски, усні висловлення не в змозі змінити чи затушувати реальність факту економічної нерівності, що виражається в розходженні доходів, рівня життя, в існуванні багатих і бідних шарів населення. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в змісті авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують керуючі і керовані, тоді незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяїни, начальники) це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції чи декларації. Якщо члени якогось суспільства розділені на групи по роду їх діяльності, заняттям, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними в порівнянні з другими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються чи призначаються начальники, чи дістаються їм керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям».

Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділений друг від друга непроникними перегородками. Навпроти, у житті сучасного суспільства, іменованому іноді «суспільством рівних можливостей», величезну роль грає явище соціальної мобільності: процвітаючий індивід здатний швидко піднятися по поверхах соціальної ієрархії, а невдасі грозить падіння з високої статусної позиції на саме дно. Сорокін писав у “Соціальній мобільності”, що “канали вертикальної циркуляції існують у будь-якім стратифікованому суспільстві і також необхідні, як кровоносні судини для циркуляції крові в тілі”.

Крім політичної стратифікації в кожному сучасному суспільстві різко виражена економічна стратифікація (розподіл на бідних і багатих) і професійна, зв'язана з існуванням більш і менш престижних професій. При цьому саме політична стратифікація визначає обличчя суспільства, і вона ж піддана найбільш кардинальним змінам у періоди соціальної нестабільності.

«Професійна диференціація — сама загальна основа для стратифікації в більшості сучасних суспільств. Вона ґрунтується на соціоекономічному статусі, під яким К. Шрег і інші дослідники розуміють різні рівні, приписані людям відповідно до безлічі їх соціальних характеристик, але з особливим виділенням професій і багатства. Професії можуть градуватися за безліччю перемінних (показників). Навіть у США гроші, одержувані людиною за свою роботу, не є єдиною детермінантою престижу, що належить його професії».

Крім політичної, економічної і професійній у сучасному суспільстві має місце статева стратифікація. «Стать сам по собі є одним з найбільш глибоких прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, у яких у ряді аспектів соціального життя чоловіка  не мали б більше багатства, статусу і впливу, чим жінки.

Нерівність статей має більш глибокі історичні корені, чим класові системи; чоловіки стояли вище жінок навіть у суспільствах мисливців і збирачів плодів, де не було класів. Матеріальне становище більшості жінок має тенденцію відбивати матеріальне становище їх батьків і чоловіків, отже, цим можна пояснити нерівність статей у термінах класів. Недавні дослідження показали, що економічне становище жінки не може бути просто пояснено положенням чоловіка», тому що в сучасному суспільстві соціальна активність жінок зросла настільки, що в деяких випадках саме вона впливає на соціальний статус родини в цілому.

«Інші характеристики — раса, релігія, утворення, багатство, мова, етикет — також можуть стати базисом для соціальних класів. Багато хто з цих характеристик взаємозалежні. В основі диференціації можуть лежати і розходження, що залежать від генетичних факторів і не піддані соціальній зміні — колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Вони стають підставою для стратифікації, якщо визнаються соціально значимими. Утіленням такого роду соціально закріпленої диференціації є поділ суспільства на основі расових ознак».

2.2. Соціальна стратифікація українського суспільства.

Для з'ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використовувати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що відіграють у ньому провідну роль.

Відомо, що в Радянському Союзі існувала структура тоталітарного суспільства, яка не допускала інших форм власності, крім державної чи одержавленої, іншої ідеології, крім комуністичної. Усе це разом з іншими чинниками ешелонувало вертикаль ієрархічних відносин, за яких володіння владою передбачало право розпоряджатися власністю і брати участь у її розподілі. У такому суспільстві відсутні класи через відсутність економічних основ їх існування.

Соціальна структура тоталітарного суспільства жорстко детермінована: жодні впливи не можуть зруйнувати головної соціальної межі — між правлячою елітою (вищих верств господарської, партійної, державної номенклатури) та рештою суспільства. З роками в радянському суспільстві склався механізм самовідтворення еліти (номенклатури), сформувалися внутрішні горизонтальні та вертикальні зв'язки: неписані правила апаратної гри зумовлювали визначений тип поведінки; належність до владної еліти відкривала доступ до привілеїв. Кастовість і корпоративізм робили еліту замкненою стратою, ротація кадрів здійснювалася за суворо визначеними правилами, унеможливлюючи появу в її рядах «випадкових» осіб.

Решта суспільства, що не належала до еліти, була соціально слабкодиференційованою. Через відчуження від власності та влади вона не могла ефективно впливати на суспільні процеси. Соціальні переміщення в ній могли бути тільки горизонтальними, стосуючись професії, а не зміни соціальної позиції в суспільній ієрархії, позаяк реально соціальні позиції робітника, селянина, інтелігента відрізнялися мало. Слабка вертикальна мобільність підривала стимули до соціальної і трудової активності, консервувала низькі життєві стандарти переважної більшості суспільства.

Повне відчуження від власності нівелювало принципову різницю між двома декларованими класами — робітниками і колгоспниками та соціальною верствою — інтелігенцією. Попри деякі розбіжності в характері та змісті праці, освіті й психології, ці соціальні групи являли собою масу найманих працівників, слабо структуровану за доходами, доступом до прийняття рішень, ціннісно-ідеологічними настановами.

Рис.2.2.1. Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т. Заславської).

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, більш рухливою).

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими.

ВИСНОВОК

Отже, на основі даної роботи можна зробити наступні висновки:

  1.  Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація (лат. stratum — шар) — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.
  2.  Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства.
  3.  Стратифікація — риса будь-якого суспільства
  4.  Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.
  5.  Індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділений друг від друга непроникними перегородками.
  6.  В кожному сучасному суспільстві виражена політична, економічна (розподіл на бідних і багатих), професійна (зв'язана з існуванням більш і менш престижних професій), а також статева стратифікація.
  7.  Інші характеристики — раса, релігія, утворення, багатство, мова, етикет — також можуть стати базисом для соціальних класів.
  8.  Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві.
  9.  Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років.

Список використаної літератури

  1.  Американская социология. – М., 1972.
  2.  Богданович Т. А. Очерки из прошлого и настоящего Японии. – СПб, 1905.
  3.  Ванденберг X. Историческое развитие Японии. – СПб, 1905.
  4.  Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

Габорио М. Непал и его жители. – М., 1985. С. 169.

Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // СоцИС. 1992. № 9, с. 114-115.

  1.  Городяненко . Соціологія: підруч.

Иконникова Н. Современные концепции социальной структуры и социальной стратификации // Личность. Культура. Общество. Избранные статьи: 2000 г. Т. 2 вып. 3 (4).

  1.  Милсс Ч. Социологическое изображение. – М., 1999.
  2.  Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. – М., 1992.
  3.  Теремко . Соціологія: підруч.

PAGE  2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12633. Неуравновешенность роторов и их балансировка 329 KB
  В ней рассматриваются условия рационального подбора масс звеньев механизма, которые обеспечили бы полное или частичное уменьшение динамических давлений на некоторые кинематические пары механизма...
12634. Методы и средства контроля линейных величин Универсальные измерительные инструменты 4.62 MB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА №2 Методы и средства контроля линейных величин Универсальные измерительные инструменты. Цель работы: изучить методы и средства контроля линейных величин освоить методику измерений при помощи универсальных измерительных инструментов. К унив...
12635. Создание презентации 501.5 KB
  Лабораторная работа 5. Тема Создание презентации Запустите PowerPoint. Задание 1. Создать презентацию на тему Медицинская информатика Фамилия. Для этого выполните следующую последовательность действий. 1. Для создания презентации выберите команду Создать вмен...
12636. Эффективные способы создания презентаций. Использование электронных таблиц Excel в PowerPoint 262 KB
  Лабораторная работа № 5. Тема: Эффективные способы создания презентаций. Использование электронных таблиц Excel в PowerPoint. Создание электронных презентаций в MS PowerPoint происходит с минимальной затратой усилий. Процесс создания презентаций состоит из таких действий...
12637. Основные компоненты персонального компьютера 625.5 KB
  Лабораторная работа №1 Основные компоненты персонального компьютера. Цель работы: Изучить основные компоненты ПК; Изучить их предназначение. Задачи работы: Разобрать системный блок; Осмотреть маркировку компонентов; Изучить креплен...
12638. Обеспечение маркетинговой программы. Основные задачи планирования 179.09 KB
  Оглавление Введение Пробный заголовок. Финансирование маркетинга. Обеспечение маркетинговой программы. Планирование маркетинга. Основные задачи планирования. Маркетинговые программы. Вывод. В условиях жесткой конкуренции..