43720

Дослідження конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції ТОВ «Промінь-Приват»

Дипломная

Лесное и сельское хозяйство

Це визначається винятковим значенням аграрного підприємства у забезпеченні сталого розвитку аграрного ринку здійсненні зовнішньоекономічних зв’язків створення продовольчої безпеки держави. Тільки конкурентоспроможні підприємства можуть виробляти продовольчу продукцію у відповідності до вимог міжнародних стандартів та зможуть використати переваги міжнародного співробітництва у інвестуванні кредитуванні сертифікації страхуванні науковотехнічному забезпеченні сільськогосподарського виробництва та реалізації продовольчих товарів. Тому...

Украинкский

2013-11-06

211.61 KB

121 чел.

ВСТУП

Актуальність теми. Формування та підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва в Україні належить до пріоритетних завдань національного економічного розвитку. Це визначається винятковим значенням аграрного підприємства у забезпеченні сталого розвитку аграрного ринку, здійсненні зовнішньоекономічних зв’язків, створення продовольчої безпеки держави. Актуальність вирішення проблеми конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств посилюється фактором вступу України до світової організації торгівлі (СОТ). Тільки конкурентоспроможні підприємства можуть виробляти продовольчу продукцію у відповідності до вимог міжнародних стандартів, та зможуть використати переваги міжнародного співробітництва у інвестуванні, кредитуванні, сертифікації, страхуванні, науково-технічному забезпеченні сільськогосподарського виробництва та реалізації продовольчих товарів.

              Для досягнення високого рівня конкурентоспроможності першочергове значення мають ефективна організація та висока культура виробництва; підприємницька ініціатива; рівноправний доступ до ресурсів; сприятлива цінова кон’юнктура, державна підтримка вітчизняного товаровиробника. При цьому важливе значення має врахування регіональних особливостей функціонування сільськогосподарських підприємств та формування рину продовольчої продукції. Саме конкурентоспроможність визначає місце та роль аграрних підприємств у територіальному поділі як в регіоні, так і в країні за її межами.

               Проблеми формування та підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств досліджували відомі українські та зарубіжні економісти: В. Бойко, В. Геєць, О. Гудзинський, С. Кваша, П. Макаренко, М. Малік, Л. Мармуль, П. Саблук, В. Ситник, І. Топіха, Л. Худолій, О. Шпичак, Г. Черевко, М. Портер, П. Друкер, Ф. Котлер. В їх працях всебічно розглянуті проблеми формування конкурентного середовища і конкурентних відносин, держаної підтримки товаровиробників, стратегії розвитку підприємств у тому або іншому конкурентному середовищі. Проте питання використання виробничих ресурсів, інвестиційно-інноваційного забезпечення, факторів спеціалізації, інновацій у підвищенні конкурентоспроможності з урахуванням регіональних особливостей функціонування аграрних підприємств висвітлені недостатньо.

             Саме в цьому, на нашу думку, полягає актуальність даної теми: якщо ти не дбаєш про забезпечення конкурентних переваг – ти вибуваєш з гри. Тому можна зробити висновок про те, що проблема підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства є важливим та нагальним питанням, вирішенню якого і присвячується дана роб

Метою цієї роботи є : вивчення стану конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства ТОВ “Промінь-Приват”. На основі цього в роботі поставлені наступні завдання: 

1. вивчити теоретико-методологічні основи конкурентоспроможності;

2. дослідити сутність категорії конкурентоспроможності;

3. провести факторний аналіз досягнутого рівня конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства;

4.дати оцінку організаційно-економічній характеристиці підприємства;

5.внести пропозиції щодо шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємства;

6. виявити резерви підвищення якості продукції та оптимізації каналів збуту.

               Об’єктом дослідження є дослідження конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції ТОВ «Промінь-Приват».

              Предметом дослідження є конкурентоспроможність підприємства як цілісного господарюючого елемента, впливовість економічних факторів як на мікро – так і на макро – рівнях на конкурентоспроможність підприємства, а також процес формування та підвищення рівня конкурентоспроможності.

             Методи дослідження. У дипломній роботі для розкриття основних характеристик об’єкту дослідження використано сукупність методів: для визначення економічної суті явищ використано теорію пізнання, метод спостереження, для визначення місця конкретного суспільного явища в загальній сукупності – метод порівняння процесу формування та підвищення рівня конкурентоспроможності. Наочне представлення результатів дослідження здійснено у вигляді таблиць, графіків, схем, рисунків та додатків.

           Обсяг та структура дипломної роботи. Дана дипломна робота включає в себе: вступ, п’ять розділів, висновки та пропозиції, список використаних джерел налічує близько 70 найменувань. Повний обсяг роботи       сторінки, з них:  сторінок основного тексту. У даній дипломній роботі присутні рисунків, таблиць і додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

  1.  Суть категорії конкурентоспроможності

В економіці будь – якої країни незалежно від домінуючих соціально – економічних умов необхідно вирішувати три основні економічні завдання: яку продукцію виробляти, як її виробляти і для кого? Світова економіка переконує, що, хоча існують різні варіанти, ці завдання реалізуються по суті в межах двох моделей господарювання: командно – адміністративної і товарної або ринкової. Ринкова модель господарювання становить таку суспільну норму організаціях виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постійно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвідношення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансуванню матеріально – фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. Усі ці процеси відбуваються у рамках такої складної економічної категорії як конкуренція. Традиційно існує багато підходів до визначення даного поняття,але ми не будемо довго зупинятися на його трактовці. Ми лише відмітимо, що у найбільш загальному розумінні конкуренція являє собою суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Для того,щоби витримувати це суперництво будь-яка фірма має неодмінно дбати про свою конкурентоспроможність.[3,п.1.1]

Найчастіше це поняття розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

         Конкуренція є дуже тонким та гнучким механізмом. Гнучкість механізму конкуренції виявляється в його миттєвій реакції на будь-яку зміну обстановки. Конкуренція – одна з існуючих ознак ринків, механізм регулювання виробництва. Конкуренція відображає систему взаємовідношень між виробниками з приводу встановлення цін, обсягів пропозиції товарів на ринку та споживачами певного товару. З розвитком конкуренції виникла необхідність впровадження понять конкурентоспроможність та конкурентоздатність товару і підприємств.

        В умовах посилення глобальних інтеграційних процесів в агропромисловій сфері економіки категорія конкурентоспроможності аграрних підприємств також набуває глобального характеру. Тільки конкурентоспроможні підприємства можуть виробляти продукцію, відповідну вимогам міжнародних стандартів, реалізувати її не тільки на внутрішньому, а й на світових ринках, використовувати преваги міжнародного співробітництва в агробізнесі. Конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства визначається як концентрований вираз сукупності його можливостей та резервів виробляти та реалізовувати на ринку якісну сільськогосподарську продукцію (ресурсного потенціалу, спеціалізації та диверсифікації виробництва, інновацій, організації та управління). При цьому конкурентоспроможність може бути виявлена тільки шляхом порівняння аграрних підприємств тієї або іншої галузі у межах регіону, країни, світового ринку.

         Своєрідним виразом конкурентоспроможності аграрного підприємства є його конкурентний статус у ринковому конкурентному середовищі та у конкурентній боротьбі. Конкурентний статус та конкурентоспроможність аграрних підприємств формує сукупність конкурентних переваг. Конкурентний статус виділяє сільськогосподарське підприємство у конкурентному середовищі, його позиції в конкурентній боротьбі. Як і конкурентоспроможність, він формується сукупністю конкурентних переваг. Для аграрних підприємств найбільше значення серед них мають: площа землекористування; агрокліматичні ресурси, матеріально-технічна база; впровадження інновацій; кадрове забезпечення; раціональна спеціалізація та організація виробництва; низька собівартість, висока рентабельність, товарність, якість продукції; фінансово-економічна безпека підприємства, державна підтримка аграрного бізнесу; вільний доступ до ринку збуту.

Конкурентоспроможність – це ступінь, з якою нація при справедливих умовах вільного ринку виробляє товари і послуги, які задовольняють світовим вимогам і при цьому збільшує доходи своїх громадян.

Рівень конкурентоспроможності нації визначається такими основними факторами, як:

– технологія;

– наявність капіталів;

– наявність людських ресурсів;

– стан зовнішньої торгівлі.

        Конкурентоспроможність (взагалі), – як соціально-економічна категорія – це спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг. З цього визначення виходить важливий практичний висновок про те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та соціальних переваг) можливо:

- самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період діяльності та результативність за аналогічний останній період суттєво відрізняються);

- один з одним (суперництво за досягнення будь-чого);

- колектива з колективом;

- продукції даного виду з аналогічною продукцією і таке інше.

Зрозуміло, що конкурентоспроможність виступає не сама по собі, не як самоціль, а як засіб для створення визначеного товару (продукції), послуг різного виду.

         Важливим аспектом формування конкурентоспроможності агарних підприємств є їх економічна безпека. Вона розуміється як захищеність потенціалу підприємства від прямих та непрямих загроз або ризиків. Складовим економічної безпеки, які здійснюють найбільш значний вплив на конкурентоспроможність підприємства, є: фінансова, інтелектуальна, техніко-технологічна, політико-правова, інформаційна, екологічна. Особливе значення для формування конкурентоспроможності аграрних підприємств має врахування факторів, які на неї впливають, а саме: природно-ресурсний потенціал; організація діяльності; рівень управління; маркетингові стратегії щодо виробництва та реалізації продукції. Втіленням конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників є конкурентоспроможність аграрної продукції. Вона проявляється також через якість та ціну продовольчих товарів. Для об’єктивної оцінки ситуації виробник і споживач повинні використовувати аналогічні критерії конкурентоспроможності, а також враховувати її динаміку в часі.

         Питання досягнення конкурентних переваг – дуже важливе для будь-якого підприємства. Але не менш важливим є забезпечення утримання фірмою цих переваг. Те, як довго можна втримувати конкурентну перевагу, залежить від трьох факторів. Перший фактор визначається тим, яке джерело переваги. Існує ціла ієрархія джерел конкурентної переваги. Переваги низького рангу, такі як дешева робоча сила або сировина, досить легко можуть одержати й конкуренти. Вони можуть скопіювати ці переваги, знайшовши інше джерело дешевої робочої сили або сировини, або ж звести їх нанівець, випускаючи свою продукцію або черпаючи ресурси там саме, де й лідер.  Друга визначальна утримання конкурентної переваги — кількість наявних у фірм явних джерел конкурентної переваги. Якщо фірма опирається тільки на яку-небудь одну перевагу (скажімо, менш дорогу конструкцію або доступ до дешевшої сировини), конкуренти постараються позбавити її цієї переваги або знайти спосіб обійти її, вигадавши на чому-небудь іншому. Фірми, що втримують лідерство довгі роки, прагнуть забезпечити собі якнайбільше переваг в усіх ланках ланцюжка цінності.

          Третя й найважливіша причина збереження конкурентної переваги — постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності. Якщо лідер, досягши переваги, буде почивати на лаврах, практично будь-яку перевагу згодом скопіюють конкуренти. Якщо хочеш зберегти перевагу, не можна стояти на місці: фірма повинна створювати нові переваги, щонайменше, з такою самою швидкістю, з якою конкуренти можуть копіювати наявні. Для оцінки конкуренції в галузі застосовують різні методики.

Конкурентоспроможність об'єкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний об'єкт, це означає, що даний об'єкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

     Традиційно існує багато підходів до трактування такої економічної категорії як конкурентоспроможність. Кожен автор бачить це питання по-своєму і відповідно пропонує свій підхід до його розв’язання, який міститься в  табл.1.1 [15]   

Таблиця 1.1

Визначення поняття конкурентоспроможності

Автор

Визначення

Ожегов С.І.

Здатність витримувати конкуренцію,протистояти конкурентам

Книш М.І.

Ступінь привабливості продукту для споживача

Забєлін П.В.

Мойсеєва Н.К.

Здатність приносити прибуток у короткостроковому періоді не нижче заданого або вище середнього прибутку

Грошев В.П.

Комплекс споживчих властивостей товару,що визначає його відмінність від інших аналогічних товарів за ступенем і рівнем задоволення потреб покупців і витратами на його купівлю та експлуатацію

Кредісов А.І.

Характеристика товару,що відображає його відмінність від аналогічного товару конкурента,як за ступенем відповідності певній потребі,так і за витратами на її задоволення

Стівенсон В.

Характеризує те,на скільки ефективно компанія задовольняє потреби клієнта у порівнянні з іншими компаніями

Єрмолов М.О.

Відносна характеристика,яка відображає відмінності у процесі розвитку певного виробника ві виробника-конкурента,як за ступенем задоволення власними товарами,так і за ефективністю виробничої діяльності

Хруцький В.Є.

Корнєєва І.В.

Стабільна можливість задовольняти певні потреби покупців краще ніж конкуренти та завдяки цьому вдало продавати продукцію з прийнятними фінансовими результатами для виробництва

Райзберг Б.А.

Реальна та потенційна можливість фірм у певних умовах проектувати,виготовляти та збувати товари,що за ціновими та неціновими характеристиками є більш привабливими ніж товари конкурентів

          Узагальнюючи усі вищевикладені погляди,можна сказати,що конкурентоспроможність фірми-це її здатність ефективно витримувати конкуренцію за допомогою певних переваг. В даному випадку під ефективністю ми розуміємо здатність організації функціонувати в ринкових умовах та отримувати при цьому прибуток,що буде достатнім для його подальшого розвитку та задоволення фінансових потреб власників.

         Таким чином, у методиці дослідження конкурентоспроможності, , вагоме значення має визначення стабільності присутності та частки на відповідному ринку аграрного підприємства і його продукції. Оцінка конкурентоспроможності передбачає ідентифікацію його фінансового становища через показники ліквідності, платоспроможності, кредитоспроможності; фінансової стійкості, а також рентабельності.

1.2. Необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємства

Виявивши і оцінивши рівень конкурентоспроможності, підприємство повинно розробити конкурентні стратегії, за допомогою яких воно зможе отримати конкурентну перевагу, запропонувавши товари вищої споживчої цінності або втриматись „на плаву” у кризовий період. Існує дуже широкий спектр стратегій ринкової конкуренції, які можливо об’єднати в систему конкурентних стратегій підприємства - сукупність стратегій, спрямованих на адаптацію підприємства до змін в умовах конкуренції та зміцнення його довгострокової конкурентної позиції на ринку.

Система конкурентних стратегій включає: стратегії формування конкурентних переваг, стратегію забезпечення конкурентоспроможності підприємства та стратегії його конкурентної поведінки, детальну характеристику яких буде наведено нижче.

Стратегія “лідирування на основі зниження витрат (цін)” базується на оптимізації усіх частин виробничо-управлінської системи: виробничих потужностей; рівня витрат на сировину, матеріали, енергоносії; продуктивності праці, тобто зорієнтована на високий рівень показників ефективності виробництва. З іншого боку, ця стратегія може сприяти зниженню інших параметрів конкурентоспроможності: якості виготовлення окремих деталей, відповідного рівня сервісу тощо.

Стратегія диференціації передбачає використання елементів унікальності у виробництві та збуті продуктів, які мають цінність для споживачів. Ця додаткова цінність, якої не мають продукти конкуруючих фірм, дозволяє фірмі-виробнику отримувати премію, яка являє собою різницю між ціною, що призначає виробник, та середньою ціною у галузі.

Стратегія фокусування (зосередження) – це більш глибока диференціація продукції, що випускається фірмою, або досягнення нижчих витрат на сегменті, що обслуговується. Іноді обидві сторони цієї стратегії реалізуються одночасно.

Стратегія забезпечення конкурентоспроможності підприємства – це комплексна стратегія підприємства, яка включає довгострокові програми дій по всіх функціональних напрямах його діяльності, спрямовані на формування належного рівня конкурентного потенціалу та конкурентоспроможності

Складовими стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства є:

  1.  товарно-ринкова стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як номенклатура й асортимент продукції та ступінь їхнього оновлення, масштаби виробництва, якість продукції, реклама, обслуговування споживача, ціноутворення;
  2.  ресурсно-ринкова стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як обсяг ресурсних запасів і частота їх поповнення, якість ресурсів, поведінка на ринку ресурсів;
  3.  технологічна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як характер технології, ступінь стабільності технології, НДДКР та оновлення технології, технологічні розриви;
  4.  інтеграційна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як вертикальна інтеграція, горизонтальна інтеграція, діагональна інтеграція;
  5.  інвестиційно-фінансова стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як залучення зовнішніх фінансових ресурсів, повернення залучених коштів, інвестування власних коштів;
  6.  соціальна стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як чисельність робітників, взаємозамінність робітників, диференціація робітників, ступінь патерналізму, соціальний тип колективу;

- управлінська стратегія, яка включає в себе рішення по таких аспектах, як тип управління, організаційна структура, управлінські комунікації тощо.

Стратегії конкурентної поведінки. З цих позицій стратегія конкуренції описується як наступальні чи оборонні (а досить часто – і коопераційні) дії підприємств, спрямовані на досягнення стійкого становища в галузі, з метою успішного подолання п'яти чинників конкуренції і, отже, гарантування максимальної віддачі від капіталовкладень. Для того, щоб вижити в сучасних умовах на ринку фірми, підприємства мають вірно використовувати наступальні та захисні дії у своїх взаємовідносинах із конкурентами. Інакше кажучи, стратегія конкурентної поведінки будь-якої фірми – це її воєнна компанія із використанням не тільки військового лексикону, а й правил військової боротьби. .[34,с.128]

Забезпечення конкурентоспроможності ґрунтується на постійному вдосконаленні діяльності та ефективному управління якістю проведення досліджень і проектування нової продукції, матеріального забезпечення й виготовлення, процесу виробництва, передачі на склад для зберігання, відвантаження та транспортування споживачам, а також обслуговування в процесі експлуатації аж до утилізації. Всі ці питання успішно вирішуються в складі так званої тотальної системи управління якістю,або TQM.

TQM (Total Quality Managment)-це філософія загального управління якістю,головна ідея якої виражається у тому,що підприємство має працювати не тільки над якістю продукції,а й над якістю роботи вцілому, влючаючи роботу персоналу. Постійне покращення якості продукції,якості організаційних процесів та рівня кваліфікації персоналу-дозволяє досягнути більш високого та ефективного розвитку бізнесу. Якість визначається такими категоріями як рівень реалізації вимог клієнтів,ріст фінансових показників компанії та підвищення рівня задоволеності працівників компанії своєю роботою. Принцип дії TQM можна порівняти із втримування м’яча на нахиленій поверхності. Для того,щоби м’яч не скотився,його необхідно або підпирати знизу,або тягнути зверху. TQM Включає в себе два механізми: Quality Assurance (QA) – контроль якості та Quality Improvements (QI) – підвищення якості. Перший механізм підтримує необхідний рівень якості та заключається у наданні певних гарантій,що дають клієнту впевненість у якості даного товара чи послуги. Другий – контроль якості – підтримує необхідний рівень якості і передбачає,що якість не тільки необхідно підтримувати на належному рівні,а й підвищувати,піднімаючи таким чином рівень гарантій. Ці два механізми,контроль якості та її підвищення,дозволяють втримати м’яч у грі,тобто постійно розвивати свій бізнес[40, с 54].

Важливу роль також відіграє рівень ціни на продукцію. Ціноутворення для забезпечення конкурентоспроможності продукції вимагає об’єктивного підходу. Пріорітетним для будь-якої компанії є встановлення якомога меншої ціни на свою продукцію у порівнянні з конкурентами. Ціна має об’єктивно відображати вартість товару і бути максимально справедливою. Ціновий фактор-один з найголовніших факторів,якими керується споживач при покупці певного блага. Саме тому пошук резервів для зниження ціни товару є одним з головних завдань підприємства. Основними такими резервами,що дозволяють знизити собівартість продукції є матеріальні, трудові та енергоресурси. Таким чином підприємство має постійно стежити за раціональністю використання та шукати можливості зменшення їх затрат. Це може бути досягнуте,наприклад,за рахунок введення в виробництво сучасних технологій,закупівлі сучасного обладнання,введення нових технологій у організацію праці,тощо[21,c.3].

Ціна і якість товару є головними, але не єдиними чинниками, що визначають конкурентоспроможність продукції на ринку. За сучасних умов все більшого значення набувають інші фактори конкурентоспроможності. До них належать:

- зниження ціни споживання товару;

- випуск наукомісткої продукції;

- мінімізація термінів поставки товару;

- рівень післяпродажного обслуговування.

Сукупність послуг, що пов’язані зі збутом та експлуатацією продукції стає вирішальним чинником у конкурентній боротьбі підприємств. Це особливо помітно щодо численних видів високотехнологічного обладнання, покупці якого обов’язково порівнюють пропозиції конкурентів. Ті підприємства матимуть перевагу, котрі розглядатимуть складні товари як органічне поєднання властивостей виробу і системи його післяпродажного технічного обслуговування протягом усього часу експлуатації товару, тобто післяпродажне обслуговування значно перевищує термін комерційного життя товару. Нині має місце „конкуренція не того, що виготовлено фірмами на своїх заводах, а того, чим вони додатково забезпечили свою продукцію у вигляді упаковки, послуг, реклами, консультацій для клієнтів, фінансування, особливостей постачання, послуг зі складування та інших речей, що цінуються людьми” . Як бачимо, нецінові чинники конкурентоспроможності товару починають відігравати все більшу роль[8,c.31].

Особливого значення для підвищення конкурентоспроможності має впровадження міжнародних стандартів якості продукції або приведення національних нормативів до міжнародних. У цьому напрямі, враховуючи можливості та ресурси сільськогосподарських підприємств Херсонщини, важливим є розвиток органічного землеробства, продукція якого користується особливим попитом. Така спеціалізація є вагомим чинником підвищення конкурентоспроможності невеликих, особливо фермерських господарств, в т. ч. й на європейському ринку.

Важливою частиною державної підтримки підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників є їх забезпечення достовірною інформацією про стан та динаміку кон’юнктури на регіональних, державному та світових аграрних ринках; реальні баланси виробництва та споживання продовольчої продукції; розміри недоотримання прибутків через наявність посередницьких ланцюгів; можливі маркетингові стратегії та сценарії діяльності підприємств на ринку.

В умовах регіону особливої ваги набуває внутрішньогосподарське регулювання конкурентоспроможності. Це пов’язане з високою затратністю виробництва, особливо у тваринницьких галузях. Для зменшення собівартості виробництва та підвищення його конкурентоспроможності в умовах Херсонської області має відхід від намічуваних тенденцій монокультури у напрямі дотримання науково-обґрунтованих сівозмін, розширення структури рослинницьких і тваринницьких галузей, впровадження інновацій, підвищення продуктивності праці.

Таким чином, управління конкурентоспроможністю – це таке управління,що ставить собі за мету забезпечити стабільність функціонування підприємства,максимізацію прибутку та задоволення потреб власників у той чи інший період часу.

1.3. Обгрунтування методики визначення показників конкурентоспроможності підприємства

          Для того, щоб визначити наскільки успішною є підприємство на ринку, необхідно регулярно проводити його оцінку конкурентоспроможності . Кожне підприємство вибирає методику, яка найбільше для нього підходить, вибір зумовлений особливостями галузі,продукції,що випускається,загальним економічним станом у країні та іншими факторами. Проблема полягає в тому, що для цілей управління конкурентоспроможністю необхідна наявність об'єктивного інструменту її оцінки, при цьому помилка у виборі методу вимірювання може привести до ухвалення помилкових управлінських рішень.

           В даний час загальноприйнятої методики оцінки конкурентоспроможності організацій немає. Кожна компанія оцінює свою конкурентну позицію по своїй методиці.

          Існує досить велика кількість методів оцінки конкурентного положення підприємства на ринку, а саме: модель Бостонської консультативної групи; модель М. Портера; метод «Мак-Кінзі»; модель Shell/DPM; метод LOTS; метод PIMS; ситуаційний аналіз (SWOT-аналіз); метод експертного оцінювання;; фінансово-економічний метод; метод картування стратегічних груп та ін. Усі ці методи пропонується розглянути більш детальніше.

           Матричний метод (розроблений консалтинговою групою Бостона). Суть оцінки полягає в аналізі матриці, побудованої за принципом системи координат: по горизонталі-темпи зростання/скорочення кількості продажів в лінійному масштабі; по вертикалі - відносна частка товару (послуги) на ринку.                     

        Модель GE/McKinsey являє собою матрицю, що складається з 9 клітинок для відображення і порівняльного аналізу стратегічних позицій і напрямів господарської діяльності організації. Головною особливістю цієї моделі є те, що у ній вперше для порівняння видів бізнесу почали розглядатися не тільки такі фактори, як обсяг продажу, прибуток, рентабельність інвестованих коштів тощо, але й досить суб’єктивні характеристики бізнесу, такі, як мінливість частки ринку, технології, стан забезпеченості кадрами тощо.

      Метод LOTS (що шведською мовою означає «лоцман») - спроба об'єднати всі елементи цілісного погляду на бізнес. Він включає детальне, послідовне обговорення ряду проблем бізнесу на різних рівнях і різній мірі складності — від корпоративної місії компанії в цілому до індивідуального проекту усередині підприємства.

       Модель PIMS. передбачає визначення кількісних закономірностей впливу чинників виробництва на кінцеві результати діяльності організацій (рентабельність, прибуток), виходячи з аналізу емпіричного матеріалу про досвід функціонування значної кількості промислових організацій.

При розробленні стратегічних планів багато фірм застосовують SWOT-аналіз,який являє собою аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони (Strength), слабкі сторони (Weakness) внутрішнього середовища, а також можливості (Opportunities) і загрози (Threats) зовнішнього середовища організації.

         Метод експертних оцінок. Цей метод застосовують для аналізу у випадках, коли немає достатньої інформації для дослідження того чи іншого економічного явища, процесу, і виявлення факторів, що викликали відхилення. Він передбачає використання при розв'язанні аналітичних задач професійного досвіду та інтуїції спеціалістів.

          Метод картування стратегічних груп. Даний метод спирається на поняття стратегічної групи конкурентів,що являє собою певну кількість підприємств, які займають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних й тих самих конкурентних переваг і однаковими методами.

          Показники конкурентоспроможності організації-показники,що відображають результати діяльності підприємства по тим чи іншим напрямкам діяльності(наприклад маркетинг,менеджмент,тощо) і які будуть співставлятися з аналогічними показниками підприємств-конкурентів. Їх можна поділити на 4 групи: 

- показники ефективності виробничої діяльності підприємства

- фінансове положення підприємства

- ефективність організації збуту та просування товару

- конкурентоспроможність товару [25, с 36-37]

         Дані цих груп містяться в таблиці 1.3 Критерії та показники конкурентоспроможності організації (Додаток А.)

         Основними методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати, впровадження заходів інноваційної політики, ефективне рекламування продукції тощо. Поряд з цим використовуються "мирні" методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії. Серед неекономічних методів конкурентної боротьби - фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо.

        Математичний метод. Він ґрунтується на визначенні коефіцієнту конкурентоспроможності підприємства. Здійснюється на основі загальних показників конкурентоспроможності

         Коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства розраховується за формулою(1.1):

  (1.1)

де  - значення критерію ефективності виробничої діяльності підприємства; - значення критерію фінансового стану підприємства; - значення критерію ефективності організації збуту і просування товару на ринку; - значення критерію конкурентоспроможності товару; 0,15; 0,29; 0,23; 0,33 - коефіцієнти вагомості критеріїв.

Критерії ефективності виробничої діяльності розраховується за формулою(1.2):

,    (1.2)

де - відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції; - відносний показник фондовіддачі; - відносний показник рентабельності продукції; - відносний показник продуктивності праці; 0,31; 0,19; 0,40; 0,10 - коефіцієнти вагомості показників.

Критерії фінансового стану діяльності підприємства розраховується за формулою(1.3):

,   (1.3)

де - відносний показник автономії підприємства; - відносний показник платоспроможності підприємства; - відносний показник ліквідності підприємства; - відносний показник оборотності оборотних коштів; 0,29; 0,20; 0,36; 0,15 - коефіцієнти ваговитості показників.

  (1.4)

де - критерій ефективності організації збуту і просування товару; РП - відносний показник рентабельності продажів; - відносний показник затовареності готовою продукцією; - відносний показник завантаження виробничих потужностей; - відносний показник ефективності реклами і засобів стимулювання збуту; 0,37; 0,29; 0,21; 0,14 - коефіцієнти ваговитості показників.

Критерій конкурентоспроможності товару розраховується як співвідношення якості товару до його ціни споживання.

Якщо товар відповідає нормі (наприклад вимогам безпеки) цей показник дорівнює 1, а якщо ні – то 0. Груповий показник усієї сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку одиничних показників кожного з них. Розрахунки здійснюються за формулою (1.5)

,                                                               (1.5)

де Іпр – груповий показник нормативних параметрів;

Qni – одиничний показник і-го параметра;

n – кількість нормативних параметрів, що підлягає оцінюванню.

Підсумовуючи вище сказане можна зробити такий висновок, що вибір методу залежить від багатьох факторів:спеціалізації фірми,економічної ситуації в країні, кон’юнктури ринку,тощо. Але очевидно, що найбільш повну інформацію щодо конкурентних позицій підприємства на цільовому ринку можна одержати, використовуючи одночасно кілька методів оцінки.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДОСЯГНУТОГО РІВНЯ КОНКУРЕТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕНДЕНЦІЙ ЙОГО ЗМІНИ

2.1. організаційно-економічна характеристика підприємства

ТОВ Промінь-Приват

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь-Приват» знаходиться в Миргородському районі Полтавської області. Воно розташоване за 5 км від районного центру міста Миргород і за 110км від обласного центру міста Полтава. Найближча залізнична станція знаходиться в цьому ж місті.

Господарство знаходиться в північно-західній частині району. В нього входить один населений пункт с. Білики. На їх базі організовано дві виробничі бригади, які обслуговує тракторна бригада. Дане господарство було створено в кінці 2005 року на засадах добровільної угоди шляхом об’єднання майна фізичних осіб, одержаного ними при реформуванні СГСТОВ “Біликівське”. Кожний з членів бувшого колективного сільськогосподарського підприємства вніс належну йому земельну і майнову частку, як внесок при створенні нового підприємства. На основі цих внесків було сформовано товариство з обмеженою відповідальністю Промінь-Приват.

Територія ТОВ «Промінь-Приват» знаходиться в межах Миргородського природно-сільськогосподарського району. Загалом рівнинна поверхня в деяких місцях має дуже розчленований і складний рельєф. Подекуди на рівній місцевості підносяться поодинокі високі горби, часто поверхню розділяють річкові долини, балки, яри. Цю розчленованість посилюють і ускладнюють блюдце подібні зниження і могили. Господарство розташоване в південному середньо зволоженому агрокліматичному районі з помірно континентальним кліматом, нестійким зволоженням, холодною зимою та іноді сухим літом. Середня температура січня: −8С0 − 9С0, а мінімальна −15С025С0. Середня температура липня становить +20С0 + 30С0, а максимальна +35С0 + 36С0. Тривалість без-морозного періоду 160 − 180 днів, а середня сума опадів 400 − 450 мм.

Землі ТОВ «Промінь-Приват» відносяться до південно-терасного агрогрунтового району. Переважають тут чорноземи глибокі мало гумусні, які мають розпилену структуру і низьку ємність вбирання. Погані і фізичні властивості: вони легко запливають і швидко осідають після обробітку. Значно поширені також лучночорноземні, солонцюваті та солончакуваті ґрунти.

Загалом кліматичні умови, в яких знаходиться господарство за кількістю тепла та сонячної радіації, температурними умовами та рівнем зволоження сприятливі щодо вирощування районованих сільськогосподарських культур і, здатні забезпечити досягнення високих врожаїв сільськогосподарських культур.

Головною метою створення та діяльності підприємства є задоволення потреб населення в товарах та послугах, створення нових робочих місць і отримання прибутку від підприємницької діяльності. Метою діяльності господарства є забезпечення населення продукцією рослинництва і тваринництва, підвищення продуктивності сільського господарства шляхом запровадження прогресивних технологій, зміцнення матеріально-технічної бази.

Підприємство самостійно визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та подальшу реалізацію, за власним розсудом вибирає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, в тому числі зовнішньоекономічній.

Відносини господарства з іншими підприємствами, організаціями, установами та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Господарство вільне у виборі предмету договору, визначені зобов’язань, будь − яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить чинному законодавству України.

ТОВ Промінь-Приват має вигідне природноекономічне розташування. Підтримує виробничі зв’язки з переробними підприємствами: ВАТ “Світловодський маслосиркомбінат”, ЗАТ “Гадячсир” Шишацька філія та ТОВ “Миргородський сиркомбінат”, а також з м’ясокомбінатами − Полтавським і Кременчуцьким, які є центрами реалізації молока та м’яса, що виробляється в господарстві. Продукцію рослинництва господарство постачає ТОВ фірмі Астарта – Київ, а також реалізує цукрові буряки на СП Яреськівський цукровий завод ЗАТ АПО «Цукровик Полтавщини.

Найбільш питому вагу у структурі земельних угідь господарства займають сільськогосподарські угіддя. Найефективнішим видом угідь є рілля, від правильного використання ріллі залежать результати сільськогосподарського виробництва і соціальний розвиток господарства.

Рівень використання землі значною мірою визначає система землеробства, яка є комплексом взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, зумовлених інтенсивністю використання землі, способами відновлення і підвищення родючості ґрунту.

Земельні угіддя − це ділянка землі, яка має певне призначення. Вони розподіляються в залежності від призначення на сільськогосподарського призначення і несільськогосподарського призначення.

Земельні угіддя сільськогосподарського призначення включають:

  1.  Орні землі: рілля та перелоги.
  2.  Пасовища, сінокоси.

Предмет діяльності підприємства – здійснення сільськогосподарського виробництва, закупка, реалізація сільськогосподарської продукції, комплексне проектування і введення в експлуатацію виробничих дільниць.

Основними галузями господарювання є:

  1.  рослинництво: пшениця озима, кукурудза, соняшник, ячмінь, овес, сорго, соя;
  2.  тваринництво: м’ясне та молочне скотарство.

         Основними напрямками діяльності підприємства є отримання прибутку шляхом власного господарювання та надання послуг населенню, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської  продукції та її переробкою.

Структура управління ТОВ “Промінь-Приват” є ієрархічною. Ієрархічний тип структури має багато різновидів, але самої розповсюдженою є лінійно-функціональна організація управління, до якої належить організаційна структура ТОВ “Промінь-Приват” – додаток Б.

Структура управління: на чолі ТОВ “Промінь-Приват” стоїть директор, йому допомагає заступник – головний інженер, який очолює виробничо-технічну раду. Головний економіст координує економічну роботу, бухгалтерія веде бухгалтерський облік господарської діяльності підприємства. Структура управління повинна будуватись з урахуванням конкретних умов і особливостей виробництва –  додаток В

Виробничою структурою називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні та (або) коопераційні взаємозв’язки і розташована на певній площі.                       ТОВ Промінь-Приват має цехову структуру побудови. Основними рівнями виробничої структури є: цех – дільниця – робоче місце. Структурна схема  ТОВ “Промінь-Приват” побудована на основі SWOT аналізу, що наведений у додатку Г.

Забезпеченість земельними ресурсами ТОВ «Промінь-Приват» знаходиться на достатньому рівні. Підприємство має змогу вирощувати продукцію не лише на продаж, але й для забезпечення кормовою базою свою галузь тваринництва.

Розглянемо склад і структуру земельних угідь ТОВ Промінь-Приватза 2006-2010 роки, таблиця 2.1.

Таблиця 2.1

Структура земельних угідь підприємства ТОВ «Промінь-Приват»,

2006-2010 рр.

Угіддя

Роки

Звітний рік до базисного

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Абсолютне відхилення, (+;-)

Відносне відхилення, %

Площа, га

Питома вага, %

Площа, га

Питома вага, %

Площа, га

Питома вага, %

Площа, га

Питома вага, %

Площа, га

Питома вага, %

Всього сільськогосподарських угідь

8455,6

100,0

4256

100,0

8560,3

100,0

4435

100,0

4337

100,0

-4118,6

-48,7

З них: рілля

7376,6

87,2

4220

99,0

7416,0

85,7

4330

97,6

4154

95,7

-3222,6

-43,6

сінокоси

740,22

0,8

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

пасовища

330,84

0,3

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Багаторічні насадженя

8,0

9,4

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

За досліджувані п’ять років обсяг сільськогосподарських угідь досліджуваного підприємства зменшився на 4118,6 га, тобто – на 48, 7%. Рілля займає левову частку цих земель, у 2010 році вона склала 95,7% (4154 га). Обсяг ріллі зменшився пропорційно зменшенню загальної площі сільськогосподарських угідь на – 3222,6 га, або – 43,6%. Відповідно зросло і навантаження сільськогосподарських угідь на одного працівника. Усі землі ТОВ «Промінь-Приват», в тому числі і сільськогосподарські угіддя, є орендованими  паями мешканців с. Білики.

Розглянемо в динаміці загальні показники розвитку господарства в таблиці 2.2.

Аналіз даних таблиці 2.2 показує, що валова продукція у звітному 2010 році збільшилася на 22,3 % в порівнянні з 2006 р. Товарна продукція за аналізований період збільшилась відповідно на 22,3 %.

Таблиця 2.2

Динаміка основних показників розвитку ТОВ «Промінь-Приват», 2006 2010 рр.

Показники

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2010 р.

до

2006 р.,  %

Валова продукція

(в порівняльних цінах), тис. грн.

15266,7

34052,4

35595,1

16011

18679

22,3

Товарна продукція, тис. грн.

15266,7

34052,4

35595,1

16011

18679

22,3

Всього с.-г. угідь, га

8455,6

4256

8650,3

4435

4337

51,2

з них рілля

7376,6

4220

7416

4330

4154

56,3

Середньорічна чисельність працівників, осіб

449

119

354

110

374

83,2

в т.ч. зайнятих в с.-г. виробництві

449

119

354

110

374

83,2

Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн.

8838,5

15826,6

16451,5

5948,5

8629

97,6

Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн.

2180,0

5781,7

37050,5

11241,5

14665

72,7

Поголів’я тварин, ум. гол.

1051

1989

1054

1208

1344

127,9

Площа сільськогосподарських угідь також зменшилася на 51,2 %. Середньорічна чисельність працівників скоротилася на 83,2 %, в тому числі зайнятих у сільському господарстві на 83,2 % внаслідок того, що зменшилася кількість найнятих та сезонних працівників. Середньорічна вартість основних фондів зменшилася на 97,6%, а середньорічна вартість оборотних фондів зросла на 72,7 % внаслідок переоцінки основних засобів. Поголів’я тварин збільшилося на 127,9 %.

У теперішній складний економічний період господарствам важливо не лише виробити продукцію високоякісну і за низькою собівартістю, а й вигідно її реалізувати з одержанням якнайвищого прибутку. Економічний стан підприємства значною, а інколи і вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спеціалізація – це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах та одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

Найкраще спеціалізація визначається за складом і структурою товарної продукції.

Структура товарної продукції є однією з показників спеціалізації виробництва. Для визначення спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції, який обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням результату на 100. Економічне значення виручки для господарства дуже велике. Чим вищий рівень товарності, тим більша сума виручки і більші можливості має господарство для придбання якісних машин для обробітку земель; матеріалів; органічних і мінеральних добрив для підвищення родючості земель тощо.

Використаємо таблицю 2.3, щоб краще охарактеризувати діяльність господарства. Для цього розглянемо структуру товарної продукції та визначимо спеціалізацію господарства.

Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили підприємства на виробництві окремих видів товарної продукції.

Таблиця 2.3

Склад і структура товарної продукції ТОВ «Промінь-Приват» Миргородського району , 2007-2009 рр.

Види продукції

Роки

Відхилення

2007

2008

2009

вартість,

тис. грн.

%

до підсумків

вартість,

тис. грн.

%

до підсумків

вартість,

тис. грн.

%

до підсумків

абсолютне, (+;-)

Відносне,

%

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Всього по підприємству

9909,4

100

35595,1

100

16011

100

в т. ч. продукція рослинництва -                                                                                                                                           всього

7761,4

78,3

27051,2

75,9

9452

59

в т. ч. по видах:

-

-

-

-

-

-

-

-

пшениця

1744,8

17,6

2724,6

7,6

1312

8,1

ячмінь ярий

597,5

6

2191,1

6,1

847

5,2

овес

26,2

0,2

58,1

0,1

8

0,04

кукурудза на зерно

1223,6

12,3

2778,4

7,8

4069

25,4

соняшник

3698,1

37,3

2774,8

7,7

3206

20

соя

375,2

3,7

169,6

0,4

-

-

в т. ч. продукція тваринництва - всього

1896,1

19,1

5158,6

14,4

6195

38,7

в т. ч. по видах:

-

-

-

-

-

-

-

-

врх

247,8

2,5

521,7

1,4

682

4,2

молоко

1599,8

16,1

4456,7

12,5

5456

34

Як в структурі валової продукції, у товарній переважає рослинництво. У звітному 2009 році її частка становила 59% (9 млн. 452 тис. грн.), а частка товарної продукції тваринництва склала лише 6 млн. 195 тис., або 38.7%. Також збереглись тенденції щодо збільшення-зменшення вартості товарної продукції по галузям. У 2009 році продукції рослинництва було реалізовано на 21.7%  (1 млн. 690 тис. 600 грн.) більше ніж у 2007 році. Щодо продукції тваринництва, то у базисному році обсяги продажу збільшилися 97.3% (4 млн.,298 тис. 200 грн.).

Ячменю, кукурудзи та овсаі за останні три роки було продано на 41.7, 232.5 та 69.43 %% більше відповідно. А обсяги продажу пшениці, сої та соняшнику впали.

Відбувся глобальне підвищення продажів продукції тваринництва на           ТОВ «Промінь-Приват». Підвищення по приросту врх за останні три роки склало 17.5% відповідно. Щодо молока, то в 2009 році продаж цієї продукції також збільшився на 241%.

Розібравшись зі структурою товарної продукції перейдемо до визначення рівня його спеціалізації –  таблиця 2.4.

Таблиця 2.4

Визначення рівня спеціалізації підприємства ТОВ «Промінь-Приват» Миргородського району, 2007-2009 рр.

Назва продукції

Обсяг товарної продукції в середньому за 3 років, тис грн.

Питома вага до загального підсумку, %

Місце продукції за питомою вагою

1

2

3

4

Всього по підприємству

20505.5

100,0

-

в т. ч. продукція рослинництва -                                                                                                                                           всього

14754.8

71.9

-

в т. ч. по видах:

-

-

-

                                пшениця

1927.1

9.3

4

                                ячмінь

1211.8

5.9

5

                                овес

30.7

0.1

8

                                кукурудза

2690

13.1

3

                               соняшник

3226.3

15.7

2

                               соя

271.4

1.3

7

в т. ч. продукція тваринництва - всього

4416.5

21.5

-

в т. ч. по видах:

-

-

-

                           врх

483.8

2.3

6

                           молоко

3837.5

18.7

1

Проаналізувавши дані таблиці 2.4 ми можемо зробити висновок, що головною галуззю  підприємства є рослинництво, тому що за питомою вагою займає перше місце – 71.9%. Найбільш вирощуваною культурами є соняшник – 15.7%, кукурудза -  13.1% та пшениця – 9.3%. Підприємство в основному займається тваринництвом, де молоко становить – 18.7%, в меншій мірі тваринництвом. Виробничий напрямок – кукурузно-соняшниковий.

Отже, роблячи невеликий підсумок можна сказати, що основними напрямками діяльності підприємства є отримання прибутку шляхом власного господарювання та надання послуг населенню, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою.

Трудові ресурси сільського господарства − це сукупність людей, які мають здібності працювати. До трудових ресурсів господарства входять працівники підприємства у працездатному віці: чоловіки віком від 16 до 59 років, жінки − від 16 до 54 років включно, а також підлітки до 16 років та працюючі пенсіонери.

Склад працівників та їх структура визначається за категоріями працюючих. Всередині кожної категорії визначають працівників за стажем, професійним рівнем. Також в господарстві визначають рівень забезпеченості працівниками, що становить відношення наявної кількості працівників до потреби. Для цього розробляють баланс трудових ресурсів по господарству в цілому, по періодах робіт.

Важливе значення має забезпеченість господарства доярками, трактористами − машиністами, шоферами і механізаторами, бо саме від них залежить успіх виконання виробничого плану. У зв’язку з сезонним характером виробництва, потреби в робочій силі планують за періодами.

Динаміку середньорічної чисельності працівників показано в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Середньорічна чисельність працівників ТОВ «Промінь-Приват»,

2006-2010 рр.

Показники

                                                      Роки

Звітний рік до базисного

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Абсолютне відхилення  (+;-)

Відносне відхилення, %

Середньооблікова чисельність працівників зайнятих у сільському господарстві, чол.

449

387

354

110

374

-75

-16,7

в т.ч. у рослинництві

373

313

258

39

259

-114

-30,5

тваринництві

76

74

86

71

115

39

51,3

За досліджувані три роки чисельність працівників на ТОВ «Промінь-Приват» досить знизилась. Це пояснюється зменшенням обсягів виробництва. та світовою економічної кризою 2008 року.

Загалом, чисельність працюючих знизилась на 16,7% (75 осіб.), у рослинництві скорочення були більш суттєвими, ніж у тваринництві – кількість працівників рослинництва у 2010 році зменшилась порівняно з 2006 роком на 114 осіб (30,5%), а в тваринництві відбулося збільшення кількості працюючих – на 39 особи (51,3%).

Щоб доповнити характеристику господарства, проаналізуємо стан і наявність основних фондів ( табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Динаміка наявності основних фондів в ТОВ «Промінь-Приват»,

2006-2010 рр.

Показники

Роки

Звітний рік до базисного

2006

2007

2008

2009

2010

Абсолютне відхилення, (+;-)

Відносне відхилення, %

Наявність основних фондів - всього, тис. грн.

1421,5

1851,7

17154

6018

11240

9818,5

69

Будинки,споруди та передавальні пристрої

5549,6

102,4

7647

102

3018

-2531,6

-45,6

Машини та обладнання

6384,5

1713,3

7176

5770

8066

1681,5

26,3

Транспортні засоби

452,8

36,0

1135

146

156

-296,8

-65,5

Інструменти прилади

226,2

257,7

317

-

-

-

-

Малоцінні необоротні матеріальні активи

274,3

368,2

542

-

-

-

-

Розглядаючи останні три роки бачимо, що на ТОВ «Промінь-Приват» збільшує обсяги своїх основних фондів. Збільшення відбувається за рахунок придбання додаткових виробничих фондів. Так у 2010 році їх вартість становила 11 млн. 240 тис. грн., а в 2006 році ця сума вже склала 1млн. 421тис. грн. Збільшення відбулося на 69%, тобто – на 6 млн. 900 тис. Обсяг невиробничих основних фондів залишився незмінним.

Наявність основних виробничих фондів  будинків, споруд та передавальних пристроїв досить знизився. Якщо в 2010 році цей показник склав 3млн.018грн., то в 2006 році він вже становив 5млн. 549 тис. грн., тобто відбулося зниження на 2млн.531 тис. грн., або на 45,6%.

Відбулося також збільшення на машини та обладнання, а на  транспортні засоби відбулося скорочення. Якщо машини та обладнання збільшилися на 26,3%, то транспортні засоби скоротилися аж на 65,5%. Що ж стосується інструментів, приладів та малоцінних необоротних матеріальних активів то їх діяльність у 2010 році взагалі не відбулася.

На сучасному етапі розвитку економіки особливої актуальності набуває проблема правильного визначення економічної ефективності виробництва за допомогою критеріїв та економічних показників.

Тваринництво є однією з найважливіших галузей сільського господарства. Це сукупність галузей господарства, призначених для розведення та вирощування різних видів тварин з метою одержання потрібної продукції.

Розвиток тваринництва характеризується такими показниками, як наявність поголів’я тварин та їх продуктивність, середньорічними і середньодобовими приростами живої маси тварин, приплодом в розрахунку на 100 корів, середньорічним надоєм на одну корову.

Розглянемо поголів’я тварин та його продуктивність в ТОВ «Промінь-Приват» за 2006 − 2010 роки в таблиці 2.7.

Аналіз даних таблиці 2.7 показує, що загальна кількість поголів’я великої рогатої худоби в господарстві збільшилася − на 27,9 %, поголів’я корів збільшилося − на 31,5 %, кількість тварин на вирощуванні і відгодівлі також збільшилася − на 25,5 %. Надій молока на одну корову зменшився − на 11,4 %, приріст живої маси ВРХ також зменшився − на 41,1 %. Одночасно збільшився приплід телят на 1,0 %.

Таблиця 2.7

Поголівя та продуктивність тварин в ТОВ «Промінь-Приват»,

2006-2010 рр.

Групи тварин

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2010 р.  до

2006 р., %

Велика рогата худоба – всього, гол.

1051

1989

1054

1208

1344

127,9

в т.ч.: корови

409

859

409

445

538

131,5

тварини на вирощуванні і відгодівлі

642

1130

645

763

806

125,5

Надій молока на одну корову, кг

5573

4145

4471

4182

4936

88,6

Приріст живої маси великої рогатої худоби, кг

198082

59818

98082

65279

116700

58,9

Одержано телят на 100 корів, гол.

97

98

97

95

98

101,0

Можна сказати, що тваринництво в господарстві утримується в основному для забезпечення столових ТОВ «Промінь-Приват» м’ясними продуктами харчування, а також для продажу м’ясо − та молокопереробним підприємствам району та області.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є однією з актуальних проблем, успішне вирішення якої відкриває подальші можливості для прискорення темпів його розвитку і надійного постачання країні сільськогосподарської продукції.

Підвищення економічної ефективності виробництва сприяє зростанню прибутків господарств, отриманню додаткових засобів для оплати праці та покращенню соціальних умов.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах його подальшої інтенсифікації неможливо без об’єктивної оцінки різних явищ, які мають місце в сільському господарстві. Для цього необхідні конкретні показники, які відображають вплив різних факторів на процес виробництва. Система показників дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрями підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

  1.  вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь,
  2.  на середньорічного працівника, на 1 люд. − год.,  на 100 грн. виробничих витрат,  на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів;
  3.  розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд. − год., на 100 грн. виробничих витрат, на 1000 грн. основних виробничих фондів;
  4.  рівень рентабельності й норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Проаналізуємо ефективність сільськогосподарського виробництва ТОВ  «Промінь-Приват » в таблиці 2.8.

Аналіз даних таблиці 2.8 показує, що у 2010 році порівняно з 2006 роком виробництво валової продукції збільшилося на 223,3 %, зокрема на 100 га сільськогосподарських угідь на − 72,3 %, на 1000 грн. основних виробничих фондів збільшилося на 149,2 %, а на 1 середньорічного працівника збільшилося на 205,1 %.

Отже, на підприємстві ТОВ «Промінь-Приват» за досліджуваний період 2003-2007 рр. сума чистого доходу на 100 га сільськогосподарських угідь збільшилася на 938,5 %, на 1000 грн. основних виробничих фондів на 897,3 %, на одного середньорічного працівника на 1750 %. З даних таблиці ми бачимо, що прибуток підприємства збільшився.

Таблиця 2.8

Ефективність сільськогосподарського виробництва

в ТОВ «Промінь-Приват», 2006-2010 рр.

Показники

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2010 р.

до

2006 р., %

Виробництво продукції всього, тис. грн.

7089,0

15233

13800

18703,5

22920,3

323,3

на 100 га с.-г. угідь, тис. грн.

153,1

150,6

161,1

221,2

263,8

172,3

на 1000 грн. основних виробничих фондів, тис. грн.

962,5

1000,08

1246,5

1472,8

1436,6

149,2

на 1 середньо -річного праців- ника, тис. грн.

19,4

28,05

21,3

41,6

59,2

305,1

Одержання чистого доходу, тис. грн.

664,0

480,0

9738

1438,2

12899,9

1942,7

на 100 га с.-г. угідь, тис. грн.

14,3

4,74

113,7

17,01

148,5

1038,5

на 1000 грн. основних виробничих фондів, тис. грн.

90,1

31,5

879,6

113,2

808,5

897,3

на 1 середньо -річного праців -ника, тис. грн.

1,8

0,8

15,0

3,2

33,3

1850

Для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки нарощувати виробництво продукції, але і раціонально використовувати її в господарстві і розподіляти по каналах реалізації. Щоб досягти якнайкращого економічного ефекту виробництва підприємству необхідно отримати максимальний результат при мінімумі витрат від наявних обмежених ресурсів Таким чином, керівництву досліджуваного господарства необхідно застосовувати поверхневий обробіток ґрунту, що призведе до збільшення урожайності сільськогосподарських культур з 1 га.

2.2. Досягнутий рівень конкурентоспроможності підприємства

Оскільки дана робота присвячується саме темі про конкурентоспроможність, то на мою думку буде правильним привести приклад сільськогосподарського підприємства, яке займається аналогічним веденням господарства.

Всі господарства шукають собі надійні канали збуту, але «Промінь-Приват» почало більш тісніше ніж інші господарства співпрацювати з іноземними товариствами: закупівля техніки та відповідного обладнання, продаж сільськогосподарської продукції за кордон. Це дає можливість розширити свій кругозір та зайняти немалу позицію на ринку. Але дане господарство також співпрацює з вітчизняними фірмами – це такі як: Пирятинський сир завод, ТОВ «Кременчук м'ясо», Миргородський елеватор, Австрійська фірма Потінгер.

Стає очевидно, що обов’язковими елементами аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є дослідження їх динаміки та структури. В аналізі використовуються наступні показники прибутку: прибуток від реалізації (робіт, послуг), позареалізаційні результати (доходи і витрати від позареалізаційних операцій), прибуток який підлягає оподаткуванню, чистий прибуток.

В процесі аналізу визначається склад балансового прибутку, його структура і динаміка за період, який аналізується. При вивченні динаміки балансового прибутку застосовується метод порівняння: порівняння показників звітного періоду з показниками попереднього періоду. Для аналізу і оцінки рівня і динаміки показників фінансових результатів діяльності підприємства на підставі « Звіту про фінансові результати» була побудована аналітична таблиця 2.9 (Додаток Д) фінансових результатів та здійснена оцінка структури та динаміки основних показників.

Економічна діагностика передбачає аналіз показників фінансових результатів діяльності підприємства за досліджуваний період. Результати досліджень відображені в таблиці 2.10. (Додатку Ж) показники фінансових результатів діяльності СГТОВ «Злагода» 2008-2009 роки. Вихідні дані робляться для порівняння підприємств та їх діяльності, оскільки тема стосується конкурентоспроможності, то на мою думку доцільно зробити деякі порівняння.

За даними таблиці 2.8 у 2009 р. порівняно з 2008 р. доход від реалізації (товарів, робіт, послуг) збільшився на 36,1%, а чистий доход – на таку ж суму (36,1%). Випереджаюче зростання собівартості реалізованої продукції (на 28.5%) порівняно із зростанням чистого доходу обумовило зростання валового прибутку на 63,5%. Частка валового прибутку в чистому доході зросла з 101% до 130,8%.

У структурі операційних витрат частка собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) збільшилася з 84,8% до 88,0%, адміністративних витрат – з 10,5% до 10,6%, по витратах на збут спостерігається зменшення з 3,3 до -0,5%.

Прибуток від операційної діяльності зріс на 89,7%, а прибуток від звичайної діяльності до оподаткування збільшився також на 89,7%.

За даними таблиці 2.10 у 2009 р. порівняно з 2008 р. доход від реалізації (товарів, робіт, послуг) збільшився на 36,1%, а чистий доход – на таку ж суму (36,1%). Випереджаюче зростання собівартості реалізованої продукції (на 28.5%) порівняно із зростанням чистого доходу обумовило зростання валового прибутку на 63,5%. Частка валового прибутку в чистому доході зросла з 101% до 130,8%.

У структурі операційних витрат частка собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) збільшилася з 84,8% до 88,0%, адміністративних витрат – з 10,5% до 10,6%, по витратах на збут спостерігається зменшення з 3,3 до -0,5%.

Прибуток від операційної діяльності зріс на 89,7%, а прибуток від звичайної діяльності до оподаткування збільшився також на 89,7%.

Фінансовий стан підприємства можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями.

Ліквідність підприємства – це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань. Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Отже, для того,щоб повніше проаналізувати фінансовий стан підприємства розглянемо наступну таблицю 2.11.

Таблиця 2.11

Показники ліквідності та платоспроможності ТОВ «Промінь-Приват» Миргородського району, 2007-2009 рр.

Показники

Роки

Абсолютне відношення, (+;-)

2007

2008

2009

Загальний коефіцієнт ліквідності

0,975

0,446

0,918

-0,057

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,014

0,003

0,002

-0,012

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,62

0,220

0,119

-0,501

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами

0,308

0,776

0,088

-0,22

Аналізуючи таблицю бачимо, загальний коефіцієнт ліквідності у базисному (2007) році становив 0,975, а у звітному – 0,918. Цей коефіцієнт показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, так як поточні активи перевищують поточні зобов’язання, то підприємство є ліквідним. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно. Бачимо, що у 2007 році цей показник мав значення 0,014, а в 2009 році – 0,002. Отже можливість негайного погашення поточних зобов’язань ТОВ «Промінь-Приват» не є високою. Коефіцієнт швидкої ліквідності показує скільки грошей припадає на кожну гривню поточної заборгованості. В нашому випадку на кожну гривню заборгованості припадає 0,62 коп. у 2007 році та 0,11 коп. у 2009 році. Отже, показник забезпеченості коштами поточних зобов’язань ТОВ «Промінь-Приват» є високим, хоча має тенденцію до зниження. І нарешті коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами. Так як у 2007 році ми мали значення цього коефіцієнта 0,308, а в 2009 році – 0,088, то бачимо що обидва значення в рамках нормі – вищі 0,1, що свідчить про високу забезпеченість оборотних активів підприємства власними коштами. Для порівняння показників ліквідності платоспроможності підприємства візьмемо дані сільськогосподарського підприємства СГ ТОВ  «Злагода». Його дані містяться у таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Показники ліквідності та платоспроможності СГ ТОВ «Злагода»,

2005-2009 рр. (станом на кінець року)

Показники

Роки

2009р. до
2005р., (+;-)

2005

2006

2007

2008

2009

Загальний коефіцієнт ліквідності

3,43

3,72

3,25

7,12

9,45

6,02

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,01

0,02

0,00

0,62

0,72

0,71

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,15

0,22

0,09

1,74

2,49

2,34

Коефіцієнт забезпеченочті оборотних активів власними коштами

0,71

0,73

0,69

0,86

0,95

0,25

Отже, проаналізувавши дані таблиці 2.12 можна зробити висновки, що загальний коефіцієнт ліквідності збільшився на 6,02 пункти у 2009 році, порівняно з 2005 роком, така ж тенденція спостерігалась і по коефіцієнту абсолютної ліквідності та коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами -  збільшилась на 0,71 пункти та 2,34 пп. відповідно.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за досліджуваний період, порівняно з нормативним значенням (≥0,2 або ≥20%) свідчить про досить значну недостатню грошову платоспроможність підприємства.

Фактичні значення коефіцієнта швидкої ліквідності та загального коефіцієнта ліквідності збільшився відповідно – на 2,34 та 0,71. Вони суттєво перевищують нормативні значення (відповідно ≥0,7 і ≥1,15), що вказує на високий рівень і позитивну динаміку розрахункової та майнової платоспроможності підприємства.

Отже, СГ ТОВ  «Злагода» є ліквідним і платоспроможним, тобто воно здатне своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.

Розглядаючи показники ліквідності платоспроможності доцільно також розглянути показники рентабельності сільськогосподарської продукції у ТОВ «Промінь-Приват».

Взагалі рентабельність – поняття що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Тому розглянемо наступну таблицю 2.13.

Таблиця 2.13

Динаміка показників рентабельності сільськогосподарської продукції у ТОВ «Промінь-Приват», 2007-2009 рр.,

Показники

Роки

Абсолютне відношення, (+;-)

2009 р. до

2007

2008

2009

2007 р.

2008 р.

Зернові та зернобобові культури

79,7

44,4

-14,5

-

-

Соняшник

94,1

21,7

55,9

-38,2

34,2

Молоко

44,5

46,2

40,9

-3,6

-5,3

Приріст великої рогатої худоби

-50,6

1,1

-59,0

-

-

З вище наведеної таблиці видно що рентабельність зернових та зернобобових у 2009 знизилася на 14,5, тоді яку 2007 вона становила – 79,7%.

Як бачимо, що рентабельність соняшнику 2009 р. порівнюючи з 2008 знизилася на 38,2%, а у 2007 вона становила – 34,2%. Рентабельність молока також скоротилася у 2007 вона становила 44,5%, а у 2009 становила 40,9, а отже скоротилася на 3,6%.

         Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає ефективність використання всіх авансових витрат, що акумулюються у вигляді застосованих основних і оборотних фондів.

Планування кар'єри проводиться з початку роботи працівника в організації і закінчується при його звільненні. Планування й управління розвитком кар'єри вимагає від організації і працівників зусиль і разом з тим надає цілий ряд переваг як працівнику, так і організації. Для працівників це означає: потенційно більш високу міру задоволення від своєї роботи в організації, можливість професійного росту і підвищення рівня життя; більш чітке бачення особистих професійних перспектив і можливість планувати інші аспекти власного життя.

При плануванні кар'єри порівнюються потенційні можливості, здібності цілі працівника з вимогами організації, її стратегії планами розвитку.

В результаті планування розробляється програма (план) професійного і посадового зростання кожного працівника організації.

Складається професіограма, в якій фіксується перелік позицій поступового розвитку працівника і шлях (термін), який він повинен пройти, для того, щоб одержати необхідні знання, досвід, оволодіти потрібними навичками не тільки для ефективної роботи за даною посадою, а й для підготовки просування на вишу посаду.

Плануванням кар'єри працівника займаються:

- сам працівник;

- менеджер по персоналу;

- лінійний менеджер.

Кожен з них передбачає для конкретного працівника заходи щодо планування його кар'єри.

Сам працівник передбачає такі заходи:

1) первинне орієнтування в організації;

2) вибір структурного підрозділу і майбутньої посади;

3) виконання роботи на призначеній посаді;

4) оцінка перспектив і проектування зростання;

5) реалізація заходів зростання.

Управління кар’єрою – офіційна програма просування працівників по службі, що допомагала б розкривати усі свої здібності і застосовувати їх найкращим, з погляду організації, чином.

Програми управління просуванням по службі допомагають організаціям використовувати здібності своїх працівників повною мірою, а самим працівникам дають можливість найповніше застосувати свої здібності.

Офіційна програма управління просуванням по службі дає людям можливість сприймати їхню роботу в організації як серію переміщень по різних посадах, що сприяє розвитку як організації, так і особистості. Це має велике значення, оскільки дослідження свідчать про те, що люди звичайно ставляться до своєї кар’єри досить пасивно. Вони схильні до того, щоб важливі рішення про їхню кар’єру ініціювалися б іншими людьми, а не їхніми власними інтересами, потребами і цілями.

На думку авторів публікацій і дослідників, що працюють у цій галузі, результатом програм просування по службі є велика відданість інтересам організації, підвищення мотивації, продуктивності праці, зменшення плинності кадрів і більш повне використання здібностей працівників.

Кар'єрограма - інструмент управління кар'єрою; графічне описання того, що має відбуватися чи відбувається з людьми на різних етапах кар'єри. За результатами спеціальних наукових досліджень у зацікавлених організаціях складають кар'єрограми для різних спеціалістів і керівників.

Рисунок  2.1

Кар'єрограма заступника директора по механізації

Етапи карєри

17 років

до 21 років

до

24 років

до

30 років

до 33

років

до 40 років

50 років

6о років

1. Навчання у школі

2. Навчання в технікумі

3. Практичне навчання

на виробництві

4. Навчання в вузі

5. Самостійна робота найманим

працівником

6. Самостійна робота спеціалістом

7. Навчання у ВНЗ (заочно)

8. Робота завідуючим МТП

8. Заступник директора по механізації

9. Пенсія

Плануванню підвищення рівня кваліфікації робітників в організації має передувати робота служби управління персоналу з аналізу ефективності використання робочої сили в структурних підрозділах у розрізах професій та рівнів кваліфікації, причин зниження середнього розряду робочих, відставання розряду робочих від розряду робіт, виникнення браку продукції з вини робітників, а також нераціонального використання фонду робочого часу та ін.

Під час виробничої практики було відмічено, що на підприємстві за досліджувані роки (2007-2009 рр.) не проводилась діяльність по плановому навчанню працівників і підвищенню кваліфікації.

Тому я пропоную свій варіант підвищення кваліфікації робітників ТОВ «Промінь-Приват» табл. 2.14.

Таблиця 2.14

План підвищення кваліфікації робітників на 2011-2015 рр.

Форми підвищення кваліфікації

Всього, осіб

Роки

2011

2012

2013

2014

2015

Виробничо-технічні курси, стажування

4

1

1

-

1

1

Курси цільового призначення та суміжних професій

3

-

1

1

-

1

Курси бригадирів

2

1

-

-

1

-

Школи з вивчення передових прийомів і методів праці

3

1

1

1

-

-

Самостійне навчання

2

1

-

-

-

1

Професійно-технічні училища

2

-

1

1

-

-

Вищі навчальні заклади (заочно)

1

1

-

-

-

-

Разом

17

5

4

3

2

3

Основною формою планування довгострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців в організації є п’ятирічний план.

Інформаційною базою для розробки п’ятирічного плану підвищення кваліфікації є дані статистичної звітності форми 6-ПВ «Чисельність окремих категорій працівників та підготовка кадрів», обліку особового складу, оперативні дані, балансовий розрахунок додаткової потреби організації у фахівцях в розрізі спеціальностей і джерел її забезпечення на п’ятирічний період і т. д.

Таблиця 2.15

П’ятирічний план довгострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців ТОВ «Промінь-Приват» 2011-2015 рр.

Назва категорії персоналу, посад

Всього

Роки

2011

2012

2013

2014

2015

Керівники усього:

у т.ч. за посадами

21

4

4

5

4

4

директор

1

-

-

1

-

-

заступник директора

1

-

1

-

-

-

заступник директора по фінансах

1

-

-

-

1

-

заступник директора по тваринництву

1

-

-

-

-

1

заступник директора по механізації

1

-

-

1

-

-

головний бухгалтер

1

1

-

-

-

-

головний інженер по експлуатації МТП

1

-

-

-

-

1

головний енергетик

1

-

-

1

-

-

головний зоотехнік

1

1

-

-

-

-

головний агроном

1

1

-

-

-

-

завідуючий по господарству

1

-

-

-

1

-

завідуючий автогаражем

1

-

1

-

-

-

завідуючий МТФ

3

-

1

-

1

1

завідуючий СТФ

1

-

-

-

1

-

завідуючий складом

2

1

-

1

-

-

бригадир будівельної бригади

1

-

-

1

-

-

бригадир тракторної бригади

2

-

1

-

-

1

Фахівці усього:

у т.ч. за посадами

13

2

3

3

2

3

агроном

1

-

1

-

-

-

вет. фельдшер

3

-

1

-

1

1

бухгалтера

5

1

1

1

1

1

обліковці

3

1

-

1

-

1

касир

1

-

-

1

-

-

Разом:

34

6

7

8

6

7

Проведений аналіз основних фінансових показників показав,що вони знаходяться в нормі як в динаміці так і в статиці. Підприємство розвивається постійно нарощуючи свої потужності та завойовуючи все більшу частку ринку. Але зовнішнє середовище-то поняття дуже мінливе:сьогодні воно таке,завтра інше. Тому,вкрай необхідним для будь-якого підприємства є постійний його моніторинг з метою виявлення змін та пристосування до них. Пристосування до цих змін відбувається у вигляді стратегічної направленості підприємства,зокрема за допомогою стратегії.

Стратегія підприємства має бути чіткою та обґрунтованою. Попередньо повинен бути проведений аналіз як зовнішнього так і внутрішнього середовища,який пропоную провести за допомогою матриці SWOT. Цей метод є досить поширеним і загальнодоступний,в той же час він доволі чітко відображає стан зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства.

( Додаток Г).

2.3. Факторний аналіз конкурентоспроможності підприємства

Важливим показником економічного стану господарства є структура посівних площ. Це один з найважливіших факторів, від якого залежить виконання завдань, збільшення виходу продукції рослинництва і тваринництва. Кращою є та структура, яка забезпечує одержання з одиниці площі найбільшої кількості продукції при мінімальних затратах.

Структура посівних площ є індивідуальною для кожного господарства і залежить від географічного розташування, від особливостей господарства та конкретних умов району. Раціональна структура посівних площ дозволяє найбільш ефективно використовувати ріллю. Створює можливість для введення правильних сівозмін, оскільки кожна культура потребує кращого попередника.

Структура посівних площ залежить від кількості сільськогосподарських угідь, від потреб господарства в певній сільськогосподарській продукції, від наявності насіннєвого і посадкового матеріалу, від потреб тваринницької галузі господарства в продукції рослинництва.

Основні сільськогосподарські культури є незамінним продуктом харчування, важливим джерелом виробництва молока, м’яса та інших продуктів.

В основу визначення оптимальної структури посівних площ у системі контурно − меліоративних заходів покладено принципи екологічної та економічної доцільності максимального використання грунтово − кліматичних факторів.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окремих культур дає можливість поліпшувати структуру посівних площ. Економічну ефективність зміни посівних площ можна виявити на основі порівняння виходу продукції, обчисленої з фактичної площі за фактичної і планової (базисної) структури посівів. В обох випадках для розрахунку виходу продукції беруть урожайність (базисного) періоду.

Оптимізація структури посівних площ є основним, найбільш дешевим і екологічним засобом підвищення продуктивності агро екосистем.

Склад і стан рослинного покриву істотно впливає на розвиток ерозійних процесів. При цьому захищеність ґрунту різними культурами залежить від біомаси рослин і змінюється відповідно до фаз їхнього розвитку.

Певним набором культур, різних за своїми ґрунтозахисними властивостями, можна регулювати процес ерозії, продуктивність та родючість ґрунту, створювати найраціональнішу для конкретних умов структуру посівних площ, спрямовану на всебічне використання енергетичного потенціалу ґрунту і рослин.

Склад і структуру посівних площ основних сільськогосподарських культур в даному господарстві розглянемо в таблиці 2.16

Таблиця 2.16

Структура посівних площ в ТОВ «Промінь-Приват»,

2006 2010 рр.

Культури

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2010 у % до 2006 р.

площа, га

%

площа, га

%

площа, га

%

площа, га

%

площа, га

%

Зернові та бобові (без кукурудзи)

2927

19,2

2764

46,6

2700,1

46,9

1474

36,6

1155

54,9

39,4

Кукурудза на зерно

321

5,7

558

9,9

511,4

8,9

1663

41,3

1070

50,9

33,3

Цукрові буряки

1240

22

1750

29,5

1845

32,0

-

-

-

-

-

Соя

370

6,5

119

2,0

93

1,6

242

6,0

552

26,2

49,1

Соняшник

766

13,6

705

12,0

610

10,6

650

16,1

479

22,7

62,5

Загальна посівна площа

5624

100,0

5926

100,

5759,5

100,0

402,9

100,0

2101

100,0

37,3

       Виходячи з даних таблиці 2.16 можна зробити такий висновок, що найбільшу посівну площу займають зернові та бобові, але їх площа помітно скоротилася 2010 – 1155, у порівнянні з 2006 - 2927 Зданих таблиці видно, що в 2009 та 2010 роках цукрові буряки взагалі не сіялися. Помітно зросли площі посівів кукурудзи та сої. Якщо площа посівів кукурудзи у 2006 році становила 321 га, то у 2010 р. становить 1070 га,  а сої 2006 р. – 370,  а у 2010 р.– 552, як бачимо збільшилася на 49,1%. Знизилася також посівна площа соняшнику 2010 р. у порівнянні з 2006 р. на – 62,5%.

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. удосконалення техніко-технологічної бази

Місія ТОВ «Промінь-Приват» – стати кращим сучасним ефективним сільськогосподарським товаровиробником Полтавської області, забезпечити споживача якісною та екологічно чистою сільськогосподарською продукцією, досягти  шляхом впровадження сучасних ринкових засад організації виробництва, фінансових результатів, які б задовольнили учасників товариства, співвласників майнових паїв та власників земельних паїв, що надали їх в довгострокову оренду.

Цілі ТОВ «Промінь-Приват»:

1) стратегічні:

  1.  збільшення частки ринку;
  2.  підвищення якості продукції;
  3.  зниження витрат продукції;
  4.  розширення асортименту та номенклатури продукції;
  5.  підвищення конкурентоспроможності;

2) тактичні:

  1.  введення нових технологій;
  2.  зниження ціни в порівнянні з конкурентами;

3) поточні:

  1.  зростання прибутку;
  2.  диверсифікованість та інтегрованість підприємства для отримання більшого прибутку.

Аналіз макро-, мікро- та внутрішнього середовища сільськогосподарського підприємства, для встановлення його стратегії розвитку та діяльності, в період проходження практики повинен базуватися на методиці його проведення. Складовими цієї методики повинні бути:

 - формування організаційного механізму визначення стратегії поведінки ТОВ «Промінь-Приват» в пореформений період;

  1.    визначення факторів впливу на конкурентоспроможність підприємства в пореформений період;
  2.  оцінка впливу факторів макросередовища;
  3.  оцінка впливу факторів мікросередовища;
  4.  оцінка внутрішнього середовища .

Будь-яка організація, як і ТОВ «Промінь-Приват» знаходиться і функціонує в середовищі. Кожна дія усіх без винятку підприємств можлива тільки в тому випадку, якщо середовище допускає її здійснення.

Внутрішнє середовище підприємства є його джерелом життєвої сили. Воно вміщує в собі той потенціал, що дає можливість підприємству функціонувати, а, отже, існувати і виживати у певному проміжку часу. Але внутрішнє середовище також може бути і джерелом проблем і навіть загибелі підприємства в тому випадку, якщо воно не забезпечує необхідного його функціонування.

Зовнішнє середовище є джерелом, що забезпечує підприємство ресурсами, необхідними для підтримки його внутрішнього потенціалу на належному рівні.

Макросередовище складається з елементів, які прямо не пов’язані з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери агробізнесу. Розрізняють такі основні компоненти макросередовища: політичні, економічні, соціальні та технологічні.

Мікросередовище – учасники ринку, які безпосередньо контактують з сільськогосподарським підприємством і впливають на нього. Це насамперед споживачі, постачальники, конкуренти, посередники.

Внутрішнє середовище – сукупність факторів, що визначають процеси діяльності підприємства. Це виробництво, фінанси, маркетинг, персонал тощо.

Важливе значення в оцінці середовища має фактор виявлення тенденцій зміни чинників впливу мікросередовища на бізнесову діяльність, які потребують адекватних дій ТОВ «Промінь-Приват».

Аналіз внутрішнього середовища ТОВ «Промінь-Приват» потребує впровадження комплексного системного підходу до оцінки всіх факторів організації виробництва, підготовки, маркетингу і реалізації продукції.

Розглянемо фактори макросередовища, які впливають на діяльність підприємства.

Таблиця 3.1

Аналіз впливу факторів макросередовища

на ТОВ «Промінь-Приват»

Фактор

Вплив фактора

1

2

Політичне середовище:

  1.  політична стабільність;
  2.  законодавча база.

“–“ недосконалість законодавства ;

“–“ кардинальні кадрові зміни у виконавчій гілці влади;

Економічні фактори:

  1.  рівень платоспроможного попиту
  2.  інфляційні процеси
  3.  податкова система.

“+” стабільний попит на сільгосппродукцію;

“–“ низька купівельна спроможність населення;

“–“ загроза інфляції через;

“–“ високі ставки відрахувань до Пенсійного фонду

“–“коливання курсів валют;

Науково-технічне середовище:

  1.  темпи науково-технічного прогресу
  2.  скорочення життєвого циклу” технологій

“–“ слабка державна підтримка досліджень в галузі сільського господарства;

“–“ слабкий розвиток вітчизняного виробництва сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин, виведення нових сортів;

продовження таблиці 3.1

Тенденції ресурсного забезпечення:

  1.  структура та наявність національних ресурсів;
  2.  доступність ресурсів.

“–“ зростання цін на енергоносії;

“–“ зростання витрат на транспортування та перевезення;

Демографічні фактори:

  1.  наявна та потенційна кількість робочої сили;
  2.  кваліфікаційні характеристики робочої сили

“–“ старіння сільського населення, зниження народжуваності;

“–“ висока вартість вищої освіти;

“–“ перехід висококваліфікованих працівників на більш високооплачувану роботу в місті;

Природні фактори:

  1.  доступність сировини
  2.  дефіцит сировини
  3.  забруднення довкілля

“–“ зниження родючості грунтів через тривале неефективне використання

“–“ недостатня кількість опадів, нерівномірний їх розподіл в часі.

Культурне середовище:

  1.  відданість традиціям;
  2.  мода.

“–“ непрестижність праці сільгоспвиробників

До мікросередовища можна віднести:

  1.  наявність чітко визначених цілей та стратегії;
  2.  рівень спеціалізації та можливості виробничої диверсифікації.

Підприємство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва (зернові, соняшник). Підприємство має можливості для диверсифікації: розвиток тваринництва (вівчарства, свинарство).

SWOT-аналіз – це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони (Strength), слабкі сторони (Weakness) внутрішнього середовища, а також можливості (Opportunities) і загрози зовнішнього середовища організації. Методологія SWOT-аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв’язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

В основу даної методології аналізу покладена теорія М. Портера про конкурентоспроможність організації у власній галузі.

SWOT-аналіз ТОВ «Промінь-Приват» відображено у додатку Г. В ньому перераховано сильні та слабкі сторони, можливості та загрози, надані відповідні рекомендації.

Існує чотири основних стадії зрілості підприємства: ембріональна, зростаюча, зріла та старіюча. Аналіз становища та діяльності підприємства показав, що воно знаходиться в стадії зрілості.

Підприємство не приділяло достатньої уваги маркетинговим дослідженням. Частка підприємства на ринку сільськогосподарської продукції є малою, підприємство практично не може вплинути на формування ринкових цін. Попит на сільськогосподарську продукцію – стабільний.

Якість продукції, яку виробляє підприємство, не є постійною, вона залежить від багатьох факторів:

  1.  дотримання агротехнічних строків виконання операцій;
  2.  обґрунтованого використання добрив і засобів захисту рослин;
  3.  суворого дотримання технології;
  4.  погодних умов;
  5.  умов зберігання продукції.

Виробництво. На діяльність підприємства впливають особливості сільськогосподарського виробництва:

  1.  сезонність;
  2.  залежність від погодних умов;
  3.  велика тривалість виробничого циклу.

Для підвищення ефективності виробництва та збільшення обсягів реалізації ТОВ «Промінь-Приват» потрібно застосувати такі стратегії:

  1.  маркетингова стратегія;
  2.  кадрова стратегія;

Отже, при застосуванні кожної із стратегій дане підприємство повинно виконати ряд заходів:

  1.  Маркетингова стратегія:
  2.  подача рекламних оголошень у спеціалізованих виданнях – «Село полтавське» – 244,80 грн/міс.;
  3.  участь у сільськогосподарських виставках та ярмарках – «АгроПром - Полтава 2010», Національний Сорочинський Ярмарок – 2180,0 грн.;
  4.  створення маркетингової служби на ТОВ «Промінь-Приват» – 60060,00 грн ;
  5.  Кадрова стратегія:
  6.  навчання безпосередньо на робочому місці з наданням можливостей кар'єрного росту;
  7.  оплата праці повинна безперервно коректування з урахуванням прожиткового мінімуму, інфляції;
  8.  введення персональних надбавки до заробітної плати за тривалість роботи на підприємстві та досягнення у роботі;
  9.  забезпечення підвищення рівня життя відповідно до принципу: «Хто добре живе, той добре працює»;

стимулювання до продуктивної праці – матеріальне та нематеріальне.

3.2. Забезпечення цінової конкурентоспроможності продукції підприємства

З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної вартості.

Вартість товару - це кількісна визначеність втіленої в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові. Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю.

На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни - ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня - граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари.

Сучасна теорія і практика ціно утворення - це продукт тривалої еволюції соціально - економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відповідні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу факторів ціно формування як у сфері виробництва, так і поза ним. Виникла теорія «граничної продуктивності факторів виробництва», в якій

розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факторів виробничого процесу - капіталу, праці та землі (природних факторів).

За твердженням Дж.Б. Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається «граничним продуктом». Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до «граничного продукту» має відбутися розподіл доходів за факторами.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія «граничної корисності», що виникла в останній третині XX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля - продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів «гранична корисність» дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. «Низька межа» доходів зменшує «граничну корисність», встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія «граничної корисності» робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення.

Згодом принципові положення теорії, розроблені представниками «австрійської школи» К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Баверком, а також Л. Вальрасом (Швейцарія) та У. Джевонсом (Великобританія), конкретизувалися у підходах «кардиналістів» та «ординалістів». Перші (найвідоміший серед них А. Маршалл) виходили з деякої абсолютної «граничної корисності» товару, що встановлює фіксовану верхню межу вартості. «Ординалісти», навпаки, підходили до «граничної корисності» будь-якого товару як до відносної величини, що визначається зіставленням відданої покупцями переваги певним споживним якостям товарів (Дж. Хікс, П. Самуельсон та ін.).

Технічно складнішим є метод «контрольної точки», що ґрунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа. Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий:

К=Р1

де N - національний доход; А - коефіцієнт розмірності; Ь, К - відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; Р - незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень доходу відповідно до характеру змінних. Якщо їа 4- Р == 1, існує лінійна залежність; в усіх інших випадках ефект масштабу позитивний, коли Есе + Р > 1, і негативний, коли 2а +? < 1. Аналогічно можна визначити вартісні значення виробництва на локальних рівнях.

Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціно формування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни. Усунути його можна за допомогою методу, заснованого на визначенні показника цінової еластичності, коли отримують кількісне вираження можливого діапазону коливання ринкових цін залежно від динаміки обсягу попиту на товар:

Е= П1_П2/П1+П2:

Ц1_Ц2/Ц1 +Ц2

де Е - цінова еластичність; Я» Лд - значення зміни попиту; Ц» ЦА - значення зміни ціни.

Іноді застосовують метод «споживної вартості», коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару.

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Механізм ціноутворення у системі економічних методів управління підприємством як шлях підвищення його конкурентоздатності в умовах невизначеності ринку.

Як відомо, ціна являє собою економічну категорію, яка означає суму грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товарів складає його вартість, звідси ціна - грошова вартість товару. Коли одиниця певного товару обмінюється на певну кількість іншого товару, це останнє стає товарною ціною даного товару. Таким чином, ціна - це складна економічна категорія, в якій фокусуються практично всі основні економічні відношення в суспільстві. Перед усім це відноситься до виробництва та реалізації продукції, формуванню її вартості, а також до створення, розподілу і використанню грошових коштів. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини. Усі ціни, які діють в економіці країни, взаємопов'язані і створюють єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових факторів, і тому вона знаходиться у неперервному русі і розвитку. Система цін складається із різних видів цін, які тісно між собою пов'язані і взаємозалежні. Зміна якого-небудь виду цін досить швидко відображається на рівні, структурі та динаміці усіх інших видів цін. У всій системі цін суттєву роль грають ціни на продукцію паливно-енергетичних галузей, металургії та машинобудування, які являються базовими галузями. Зміна цін на цю продукцію призводить до зміни цін на продукцію усіх інших галузей народного господарства і в кінцевому результаті роздрібних цін.

В залежності від ступеню свободи цін від впливу держави при їх визначенні розрізняють:

Вільні ціни, які складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції, держава може добиватися зміни цих цін тільки впливаючи на кон'юнктуру ринку;

Регулюємі ціни, які встановлюються органами управління;

Фіксовані ціни чи тарифи, які встановлюються на певному рівні органами управління.

В залежності від часу дії розрізняють:

тривалі ціни, які не змінюються на протязі тривалого часу (товари масового попиту); поточні ціни, які можуть змінюватися у рамках одного контракту; сковзкі чи падаючі ціни встановлюються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції і знижуються по мірі насичення ринку;

гнучкі ціни, швидко реагують на змінення попиту і пропозиції на ринку, використовуються при сильних коливання попиту і пропозиції у відносно короткий строк;

сезонні ціни, які діють в певний проміжок часу.

По території дії розрізняють:

єдині чи поясні ціни, які встановлюються та регулюються органами управління (на газ, електроенергію та ін.);

регіональні (зональні) ціни встановлюються регіональними органами влади і управління, визначаються з урахуванням витрат та інших ринкових факторів.

В залежності від порядку винагороди споживачам транспортних витрат по доставці вантажів розрізняють:

ціни ФОБ у місці виробництва продукції. При цьому покупець оплачує всі фактичні витрати по перевезенню товару до місця призначення;

єдині ціни, які включають всі витрати по перевезенню товару. Підприємство встановлює єдину ціну для всіх покупців незалежно від їх місцезнаходження з включенням в неї середньої вартості всіх переміщень;

зональні ціни. В цьому випадку відокремлюють кілька географічних зон і встановлюється єдина ціна для покупців у межах цієї зони, по мірі віддаленості ціни збільшуються;

ціни, які встановлюються на основі базового пункту. При даному методі підприємство визначає у кількох географічних пунктах базисні ціни на одну й ту ж продукцію. Фактично ціни продажу визначаються додаванням до ціни найближчого від покупця базисного пункту витрат по доставці йому товару.

Методи та основні фактори ціноутворення в умовах невизначеності. В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни, як відомо, є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства, для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов'язано з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни, при якому будуть досягнуті обсяги продажу, які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку:

Р = 8_С-У, де8 - вартість реалізованої продукції; С - сумарні постійні (умовно-постійні) витрати; V - сумарні змінні (умовно-змінні) витрати; Р - прибуток. Як наслідок будемо мати: 8_У=С+Р

У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо, дана модель основана на положенні, що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.

Під постійними витратами розуміють ті, що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва, оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. Це можуть бути оклади адміністрації, витрати по аренді, амортизаційні відрахування, податок на майно, відсотки за кредит та інші відносно постійні витрати.

Розрізняють також змішані витрати, які включають елементи як постійних, так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії, яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства). Існує три основних методи диференціації витрат:

1. Метод «Високий - Низький» (High-Low), названий також методом максимальної і мінімальної точки.

2. Графічний (статистичний) метод.

3. Метод найменших квадратів. Валові витрати
підприємства складає сума постійних і змінних витрат.

Точку беззбитковості часто називають порогом рентабельності. Це важливий показник. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зниження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зменшення постійних витрат чи росту валової маржі (ВМ). Поріг рентабельності розраховується по формулі:С - постійні витрати;

КВМ - коефіцієнт валової маржі, що визначається як: 8 - вартість реалізованої продукції; ВМ - валова маржа, яка дорівнює:У - змінні витрати.

У рамках грошового аналізу прибуток визначається так: де П - прибуток; ЗФП - запас фінансової прочності, яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності. він розраховується по формулі.

Перш ніж підприємство почне отримувати прибуток, воно повинно забезпечити такий рівень обсягу виробництва і збуту, який дає можливість покрити не тільки постійні витрати, але й суму змінних витрат, обумовлену даним обсягом виробництва. Для одного виду продукції критичний обсяг (N1^) може бути розрахований по формулі: Ц - ціна одиниці продукції; V - питомі змінні витрати; ІД-У - питомий маржинальний дохід. Економічний сенс критичної точки заключається в тому, що він характеризує обсяг продукції, сумарний маржинальний дохід якого дорівнює сумарним постійним витратам. Для визначення обсягу реалізації продукції у натуральних одиницях (N1), необхідного для отримання цільової суми прибутку, формула може бути трансформована наступним чином: де N - обсяг продукції, який відповідає цільовому прибутку. Отримання прибутку потребує як додаткового обсягу виробництва, що відповідає зміщенню точки обсягу продукції, так і більшого обсягу виробничих ресурсів. Інтенсивність зміщення точки беззбитковості залежить від ефективності використання ресурсів фірми.

В умовах конкурентного ринку ціна формується переважно під впливом факторів, які об'єктивно складаються незалежно від підприємства, і являються у більшості випадків для нього заданою.

Поняття конкурентоздатності включає в собі великий комплекс економічних характеристик, які визначають положення підприємства на ринку (національному чи автономному). Цей комплекс може включати характеристики товару, які формують в цілому економічні умови виробництва і реалізації продукції. Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність фірми виробника продукції співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість підприємства конкурувати на певному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності продукції і сукупності економічних методів діяльності фірми.

Цінова конкуренція як шлях забезпечення конкурентоздатності продукції має на увазі реакцію підприємства на цінові стратегії конкурентів. Тому, підприємство, яке передбачає зміни цін на конкурентному, насиченому ринку, повинно за допомогою всіх доступних йому джерел інформації вникнути в положення конкурента і намагатися поглянути на свої майбутні цінові зміни його очима. Це досягається за допомогою спеціальних маркетингових дослідів, які базуються на вивченні факторів конкурентоспроможності фірми. Усі фактори впливу на конкурентоспроможність можна поділити на дві групи: зовнішні і внутрішні фактори.

До зовнішніх відносяться фактори, що генеруються макрооточенням і безпосередньо оточенням фірми. На них фірма впливати не може, але повинна враховувати їх у своїй діяльності. До цих факторів можна віднести: загальнополітичний стан у державі;

- зовнішньополітичні та економічні зв'язки з іншими державами; регулююча роль держави; експортно-імпортні відношення; наявність конкурентів у даній галузі; раціональне розміщення виробничих сил; наявність джерел сировини; загальний рівень техніки та технології; розвиток спеціалізації та концентрації виробництва; існуюча система управління промисловістю та ін. До внутрішніх факторів відносяться ті, які залежать від підприємства, тобто воно є їх ініціатором. Вони включають:

система і методи управління підприємством; рівень техніки та технології на підприємстві; система розробки нововведень на підприємстві; рівень організації виробництва;

система планування і економічного стимулювання та ін. Між зовнішніми та внутрішніми факторами існує взаємозв'язок внутрішні, як правило, випливають із зовнішніх. Важливою умовою виживання підприємства у невизначеності ринкового оточення є правильна оцінка всіх умов ринку і можливостей підприємства у визначенні цін на реалізуємі продукції, послуги, а також набуті фактори (засоби) виробництва. Ціни в умовах ринкової конкуренції задають приорітети в науково-технічній політиці.

Підприємство здійснює розвиток технології, організації виробництва, створює умови для контролю якості продукції. Але ефективність продукції, яка випускається підприємством (тобто ступінь вигідності даної продукції для підприємства), апробується ринком, ціною її реалізації. В дійсності, як показує аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури та практика західних фірм, виявлення ціни в умовах невизначеності ринку є складним процесом, який потребує комплексного аналізу і врахування багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів функціонування підприємства.

При вивченні ринкового оточення підприємства розрізняють мікро і макросередовище. Аналіз мікросередовища для вирішення стратегії ціноутворення включає:

детальне вивчення ринку збуту і цін реалізації продукції; вивчення витрат виробництва і реалізації, включаючи податки та інші платежі, а також умови постачання і забезпечення підприємства факторами виробництва;

оцінку ефективності здійснюваних фінансово-господарських заходів і всієї діяльності підприємства. Макроекономічне середовище характеризується загальними умовами функціонування підприємства. Це зовнішнє середовище підприємства, яке включає:

зміни, які вносяться в законодавче забезпечення функціонування товаровиробників; державне врегулювання цін;

податкова, фінансова, кредитно-грошова державна політика; - вплив інфляції та ін. В умовах вільного ціноутворення і самостійності у визначенні цін у підприємства неодмінно виникає необхідність враховувати фактори, під впливом яких формуються ринкові ціни.

До основних факторів ціноутворення на мікрорівні відносяться фактори виробництва: - земля. Це поняття включає в себе не тільки земельну ділянку, але і всі природні особливості, що використовуються у виробничому процесі; - праця. Вплив цього фактору заробітну платню; - капітал. Вплив - у витратах на використані у виробництві матеріали, вироби, конструкції, амортизацію і експлуатацію основних фондів, витратах по виплаті відсотків за кредит. Також до факторів ціноутворення належать фактори співвідношення попиту і пропозиції, які визначаються формами попиту і пропозиції.

Виражається у формі виробничих витрат на таким чином, ціноутворюючі фактори, що відносяться до макроекономічного рівня, не залежать від підприємства, тобто воно не може на них впливати. Адаптація підприємства до цих факторів здійснюється шляхом управління факторами макрорівня.

Управління цінами та стратегії ціноутворення у процесі формування цінової політики підприємства. Ціна грає центральну роль у системі ринкового механізму і є інструментом, який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою, являючись її похідною.

Ціноутворення - це процес формування цін на товари та послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення: ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін державними органами). В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. В цьому випадку повністю відсутнє директивне сковзне планування, а ціноутворення являє собою багатогранний процес, який підкоряється впливу багатьох факторів.

Вибираємі підприємством стратегічні форми цінової політики і варіанти її здійснення безпосередньо випливають із її ринкової стратегії. В залежності від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики, а саме:

1. Домогтися такого рівня цін, верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток.

2. Забезпечити підприємству «нормальний прибуток» (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).

3. Вести політику «цінової» конкуренції.

4. Здійснювати політику «нецінової» конкуренції.

5. Встановлювати ціни нарівні "лідера" чи цін конкурентів.

6. Забезпечити «престижні» ціни, особливо підкреслюючи якість продукції.

7. Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами виробництва.

8. Встановлювати низькі ціни, включаючи демпінгові, для проникнення на ринок.

Процес встановлення ціни складається із шести етапів:

1). Постановка цілей і задач ціноутворення.

2). Виявлення попиту.

3). Оцінка витрат та встановлення початкової ціни.

4). Аналіз цін і товарів конкурентів.

5). Вибір методу ціноутворення.

6). Встановлення кінцевої ціни.

Постановка задач ціноутворення - це спроба фірми відповісти на питання: чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію. Відповіді на це питання можуть бути різними. Можливо, наприклад, що більш за все підприємство зацікавлене в збільшенні обсягів продажу, створенні репутації і захваті якомога більшої долі ринку. В цьому випадку може бути корисною політика цінового проникнення, яка передбачає встановлення знижених цін на продукцію - тобто звернення до моделі цінової конкуренції. Така потреба визивається необхідністю швидкого повернення взятих у кредит коштів чи виплатою підвищених дивідендів заради підвищення курсу своїх акцій.

Другий етап - це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст з маркетингу сформулював би цю задачу так: «оцінка еластичності попиту на продукцію від цін, по яким хочемо її продати». Мова йде не про те, щоб визначити ємкість ринку взагалі, а про те, скільки товару можна буде продати при різних рівнях цін. Необхідно вміти визначити залежність можливого обсягу передбачаємого продажу від рівнів цін. Крива показує, яку кількість товарів може бути продано на ринку при тому чи іншому рівні цін на них. Площа замальованих прямокутників - виручка від реалізації при різних рівнях цін. Ціна АБГВЄДЖЗІК Кількість товарів. Крива еластичності попиту від цін. Як видно з малюнку найбільший обсяг реалізації досягається зовсім не при самій високій ціні А (прямокутник АБЗЖ), а прибільш низькій ціні В (прямокутник ВГІЖ).

Третій етап ринкового ціноутворення - оцінка витрат. Оцінка витрат та пошук шляхів їх зниження дуже важливий етап в процесі ціноутворення підприємства, який включає аналіз собівартості виготовленої продукції. Так, від рівня собівартості, а також капіталоємності виробництва, залежить крива еластичності пропозиції для підприємства. Ця крива показує як зростає виробництво продукції, якщо ціна на неї підвищується через незадоволеність попиту. Сенс у тому, що чим вище на ринку ціна продукції, тим у більших обсягах виробник готовий випускати цей товар. Крива еластичності пропозиції від цін. В ринковій економіці, де аксіомою являється орієнтація на запит покупця, розмір ціни дає чіткий орієнтир виробникам і, чим вище ця ціна, тим більший прибуток вона містить. Але збільшення виробництва у наслідок високої ціни, що і показує графік, потребує додаткових витрат (інвестицій), а їх джерелом може бути тільки прибуток. Тому чим нижче собівартість, тим вище прибуток з кожної одиниці продукції, тим легше і швидше можна набрати необхідні для інвестування кошти.

Методи формування початкової ціни на товар та основні фактори ціноутворення підприємства. Аналіз цін і товарів конкурентів - одна із самих складних задач. В ринковій економіці інформація про ціни по конкретним угодам частіше за все є комерційною таємницею виробника, і отримати таку інформацію дуже складно.

Вивчення товарів і цін конкурентів переслідує певну мету - вивчити так звану ціну байдужості, тобто ціну при якій покупцю буде все одно чий товар купувати. Виявив її можна планувати таку стратегію ціноутворення, при якій покупці віддадуть перевагу продукції вашого підприємства. Важливим кроком при цьому є аналіз пропозиція і цін конкурентів, якості їх продукції.

Методи розрахунку цін вельми різноманітні повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства. Це такі методи, як:

1. Затратні методи, які включають: - метод «витрати плюс»; - метод «мінімальних витрат»; - метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки; - метод цільового ціноутворення;

Метод визначення ціни з орієнтацією на попит.

Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимального пику збитків і прибутків.

4. Метод визначення ціни орієнтацією на конкуренцію.

5. Ціноутворення на основі прайсингів параметричних рядів товарів та багато інших методів. Самий останній крок - це прийняття рішення про рівень ціни. Вибравши один із методів ціноутворення, необхідно прийняти саме цінове рішення, визначити конкретну ціну. Тут враховується цілий ряд аспектів, такий, наприклад, як психологічний, вплив різних елементів маркетингу, дотримання базових цілей цінової політики, аналіз можливої реакції на призначену ціну та інше. Навіть після встановлення кінцевої ціни, вона продовжує трансформуватися під впливом змін, які відбуваються на ринку. Тому важливо передбачити ініціативні зміни цін.

Підприємство може допустити наступні відхилення від політики ціноутворення:

  1.  заплановані цінові знижки;
  2.  торгові знижки;
  3.  изаплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту;
  4.  незаплановане низьке зниження цін - «цінова війна».

3.3.  Резерви підвищення якості продукції та оптимізації каналів збуту

Основою розвитку сільського господарства і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є високоефективне використання землі та підвищення її продуктивності. В умовах, коли земельні фонди обмежені, а потреби населення в сільськогосподарській продукції постійно зростають, підвищення економічної ефективності використання землі в сільському господарстві набуває першорядного значення.

Виходячи з національних інтересів, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням. У зв’язку з цим виділяють такі основні напрями підвищення економічної ефективності використання землі в сільському господарстві:

– система заходів, щодо підвищення родючості землі;

– охорона ґрунтів від ерозії та інших руйнівних процесів;

– зменшення площ земель, які випадають із сільськогосподарського
обороту.

Порівняння економічної ефективності вирощування зернових культур в ТОВ «Промінь-Приват» за традиційної технології обробітку ґрунту з ґрунтозахисною технологією землеробства наведено в таблиці 3.2.

Дані таблиці 3.2 свідчать, що показники урожайності, чистого прибутку, рівня рентабельності за ґрунтозахисною технологією значно вищі, тоді як собівартість продукції, вирощеної за такою технологією − значно нижча.

Впровадження ґрунтозахисної системи землеробства ТОВ  «Промінь-Приват» забезпечить сталий розвиток економіки господарства, виробництва екологічно чистої продукції харчування, збереження і розширене відтворення родючості ґрунтів, сприятиме проведенню ряду заходів із соціального захисту селян, встановленню високої орендної плати за землю.

До переваг ґрунтозахисної технології землеробства можна віднести: на метр захвату знаряддя ґрунтозахисного обробітку ґрунту приблизно удвічі менше капіталомісткості, а за продуктивністю праці − у 3,8 рази продуктивніші. На обробку 100 га землі знаряддям полицевої оранки потрібно 62 год. або біля 9 тракторозмін, а на обробіток такого ж поля ґрунтозахисними знаряддями потрібно 16,5 год., близько 2 тракторозмін, або літній світловий день. При застосуванні ґрунтозахисного різноглибинного обробітку ґрунту затрати праці, порівняно з існуючою  технологією, яка базується на оранці, зменшуються на 37 %, витрати пального − на 38 %, загальні виробничі витрати − на 24 %.

Ґрунтозахисний обробіток − потужний важіль підвищення культури землеробства. Він звільняє господарства від праці та еноргомісткої оранки, дозволяє вивільненню ресурсів людей, пального, машин та знарядь необхідних технологічних операцій при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Таблиця 3.2

Економічна ефективність вирощування зернових в ТОВ «Промінь-Приват» за традиційної технології обробітку ґрунту порівняно з ґрунтозахисною технологією землеробства

Показники

Зернові культури

Традиційна технологія

Ґрунтозахисна технологія

Земельна площа, га

2326,0

2326,0

Урожайність, ц/га

30,6

38,1

Валова продукція, тис. грн.

2627,0

2800,0

Витрати 1 ц, грн.

862,0

709,0

Собівартість 1 ц, грн.

28,2

18,6

Реалізаційна ціна 1 ц, грн.

45,0

45,0

Чистий прибуток, грн.

16,8

26,4

Рівень рентабельності, %

60,0

142,0

Багато підприємств, які почали використовувати саме таку технологію отримали високі прибутки, які залишилися у господарстві. Це дозволило зміцнити їх стан, підвищити заробітки працівників, побудувати нові тваринницькі приміщення, зробити дороги з твердим покриттям.

Максимальні врожаї сільськогосподарських культур одержують, як правило, при внесенні органічних і мінеральних добрив, оскільки це сприяє більш ефективному використанню речовин добрив і ґрунту. Внесення повного мінерального, органічних і органо – мінеральних добрив забезпечує приріст урожаю практично всіх культур.

Фактичне і пропоноване застосування мінеральних добрив в ТОВ «Промінь-Приват» наведено в таблиці 3.3.

Згідно даних таблиці 3.3 господарству потрібно застосувати більше мінеральних добрив. Наведені дані свідчать, що внесення добрив не відповідає нормам. 

Таблиця 3.3

Фактичне і пропоноване застосування мінеральних добрив в

ТОВ «Промінь-Приват»

Культури

Елементи живлення кг/га поживних речовин

Фактично

Пропоноване

N

P2O5

K2O

N

P2O5

K2O

Озимі зернові

50

50

60

90

90

90

Ярі зернові

45

30

45

50

80

60

Кукурудза

90

80

80

90

90

90

Цукрові буряки

140

120

120

150

120

130

Соняшник

60

60

60

70

70

60

ТОВ «Промінь-Приват» повинне приділяти велику увагу питанню щодо внесення мінеральних добрив, щоб в подальшому підвищити економічну ефективність землі, забезпечити приріст врожаю практично всіх культур, забезпечити своїх споживачів необхідною продукцією.

Господарству, крім макроелементів (азоту, фосфору, калію) для підживлення рослин потрібно застосувати і мікроелементи мідь, марганець, цинк, тощо. Їх вносять у ґрунт у вигляді добрив з мікроелементами, або опудрюють насіння. ТОВ  «Промінь-Приват» повинна також застосовувати добрива, які збагачуватимуть ґрунт на мікроорганізми та інші компоненти, роблячи його біологічно активним.

Зменшення кількості найважливіших видів технічних засобів – тракторів і комбайнів, призводить до значного збільшення розмірів площ посівів відповідних сільськогосподарських культур в розрахунку на 1 трактор та комбайн. Збільшення ж розмірів посівів на 1 технічний засіб свідчить про зниження забезпеченості ними підприємства, а це, в свою чергу, негативно позначається на строках проведення сільськогосподарських робіт, рівні врожайності культур і ефективності виробництва в цілому.

Господарство повинно приділяти велику увагу ресурсозбереженню, економічній безпеці, а також створенню комфортних умов для праці людини.

Для того, щоб раціонально завантажити сучасні технічні засоби та отримати належну віддачу від вкладених коштів господарство повинно використовувати високо врожайні сорти культур, які вирощуються в господарстві.

Підприємства катастрофічно втрачають засоби виробництва. Основна причина такого стану полягає у відсутності коштів на оновлення технічних засобів.

Важливим показником економічної ефективності господарювання є використання машинно – тракторного парку. Забезпеченість тракторами, комбайнами, машинами має першочергове значення для виконання всіх необхідних сільськогосподарських робіт, підвищення урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності праці. Зменшення затрат праці та збільшення виробництва продукції і створення міцної кормової бази в тваринництві.

На даний час в ТОВ «Промінь-Приват»знаходиться 62 трактори, 41 комбайни, з яких: 16 зернозбиральних, 21 бурякозбиральних та 4 силосозбиральних, 79 вантажних автомобілів.

Господарство використовує такі марки комбайнів: для збирання зернових культур – «Кейс», «Дони-1500», «Ягуар», силосних культур «Марал»; для збирання кукурудзи – КСКУ – 6; для збирання цукрових буряків – комплекти бурякозбиральної техніки «WIC».

ТОВ «Промінь-Приват» повинна застосовувати новітню техніку, нові види тракторів, автомобілів та комбайнів. Такі новітні, удосконалені марки комбайнів як «Кейс», «ДОН-1500», «Ягуар» добре зарекомендували себе на збиранні всіх сільськогосподарських культур прямим і розподільним способом.

Для забезпечення ефективного використання машинно – тракторного парку потрібно, щоб техніка мала гарантоване сервісне обслуговування на весь термін її експлуатації.

Сучасна жниварка дає можливість скошувати будь-яку сільськогосподарську культуру, вона легко справляється зі збиранням полеглих та високо ламких культур. Ряд технологічних особливостей підбирача запобігає забиванню, намотуванню та здуванню вітром хлібної маси, що транспортується.

З розвитком сільського господарства набула поширення агротехнологія з використанням активних та пасивних ґрунтообробно – посівних агрегатів, які забезпечують:

– посів в оптимальний час;

– рівномірну схожість;

– зменшення експлуатаційних витрат;

– правильну підготовку ґрунту;

– економію паливно – мастильних матеріалів;
– зменшення витрат на оплату праці.

ТОВ «Промінь-Приват» потрібно звернути увагу та застосувати такі ґрунтообробно – посівні агрегати. Використавши таку техніку господарство отримає високі врожаї зменшуючи при цьому споживання матеріальних, технічних і людських ресурсів.

Різниця між пасивним і активним агрегатом полягає у тому, що до універсальної зернової сівалки в першому випадку додається навісний «Європак», який виконує операції вирівнювання, культивації та прикотковування, а в другому − ротаційна борона з приводом від валу відбору потужності трактора, яка виконує три операції.

Дане підприємство тісно співпрацює як з вітчизняними так і іноземними партнерами, тому канали збуту продукції проходять як Україною так і по за її межами. Оскільки ТОВ ”Промінь-Приват” знаходиться недалеко від районного центру, то воно тісно співпрацює з місцевими підприємствами

Отже, економічна ефективність від збільшення врожаю і зменшення споживання матеріальних, технічних та людських ресурсів дозволяє повернути кошти, витрачені на придбання даної техніки.

Вище запропоновану новітню, удосконалену техніку господарство зможе придбати об’єднавшись з сусідніми господарствами для загального користування.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

На основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки:

  1.  Об’єктом дослідження дипломної роботи є ТОВ «Промінь-Приват» Миргородського району Полтавської області.

Коефіцієнт спеціалізації становить 0,40, що свідчить про середній рівень спеціалізації господарства. Таким чином, господарство більшу увагу приділяє виробництву продукції рослинництва і має зерновий напрямок з розвинутим тваринництвом.

  1.  В результаті проведеного аналізу структури сільськогосподарських угідь в ТОВ «Промінь-Приват» площа сільськогосподарських угідь та площа ріллі зменшилася відповідно на 48,7 % і 43,6 %. В даному господарстві використання земельних ресурсів є ефективним. Виходячи з проведеного аналізу системи управління земельними ресурсами можна сказати, що господарство має вигідне природно-економічне розташування для ведення сільськогосподарської діяльності, проте ТОВ «Промінь-Приват» має певні економічні проблеми. Основною з причин неефективного використання землі є нехтування веденням науково − обґрунтованої системи землеробства, а також те, що в своїй діяльності господарство використовує застарілу техніку
  2.  Аналізуючи динаміку трудових ресурсів, можна зробити наступні висновки, що в господарстві середньооблікова чисельність працюючих на протязі досліджуваного періоду знизилася на 16,7 %.

Наявність основних фондів збільшилася у 2010 році порівняно з 2006 роком на 130,4 %, вартість основних виробничих фондів збільшилася на 69 %. Більшу частину земельних ресурсів господарство бере в оренду у власників земельних паїв. Господарство вчасно розраховується з орендодавцями, про що свідчить кількість юридично оформлених договорів оренди, а це 1872 особи.

В господарстві діє лінійно функціональна структура управління.

Для подальшого покращення діяльності господарства в дипломній роботі запропоновано наступні заходи щодо покращення та вдосконалення системи управління земельними ресурсами.

  1.  Впровадження ґрунтозахисної системи землеробства в сучасних умовах, яка має виняткове економічне і соціальне значення, зумовлене життєвою необхідністю збереження землі, як засобу виробництва і незамінного середовища розвитку людського суспільства. 
  2.  Необхідно поліпшити технічну оснащеність галузі шляхом введення в експлуатацію більш потужної сільськогосподарської техніки та їх агрегатування із широкозахватною технікою, що зумовлює підвищення якості обробітку ґрунту і зменшенням навантаження засобів механізації на одиницю земельних угідь, які знаходяться в обробітку. Для забезпечення ефективного використання машинно – тракторного парку потрібно, щоб техніка мала гарантоване сервісне обслуговування на весь термін її експлуатації.
  3.  Важливим напрямком підвищення економічної ефективності використання землі є проведення заходів, спрямованих на боротьбу з водною, вітровою ерозією, селями, підтопленням, заболоченням, висуненням, ущільненням, забрудненням відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами. Здійсненням вапнування, гіпсування, проведення агротехнічних, фітомеліоративних заходів.
  4.  Одним із заходів рекомендованих для впровадження у ТОВ «Промінь-Приват» є дотримання норм внесення добрив з метою отримання встановлених обсягів врожаю сільськогосподарських культур і підвищення якості (родючості) ґрунту, потрібно застосувати якомога більше мінеральних добрив.
  5.  Планування розміщення полів необхідно здійснювати із врахуванням конфігурації земельних ділянок (при освоєнні нових земель), можливістю і проведенням додаткових полезахисних лісонасаджень.
  6.  Для того, щоб раціонально завантажити сучасні технічні засоби та отримати належну віддачу від вкладених коштів господарство повинно використовувати високоврожайні сорти культур, які вирощуються в господарстві. Одним з важливих заходів підвищення ґрунтозахисної ролі сівозмін є розробка такої структури посівних площ, яка б дозволила найбільш повно використовувати ґрунтозахисну здатність рослин у запобіганні ерозії ґрунтів.
  7.  Планування розміщення полів необхідно здійснювати з врахуванням конфігурації земельних ділянок, можливістю проведенням додаткових полезахисних насаджень.
  8.  Для поліпшення екологічного стану ґрунтів в ТОВ «Промінь-Приват» необхідно також впроваджувати нові технологічні і біотехнологічні принципи виробництва, а саме:

– внесення в аерований шар ґрунту енергетичної біомаси – гною, соломи, бадилля, гички, сидератів;

– оптимізація в складі сівозмін обсягів посівів бобових культур, збереження в ґрунті рослинних решток;

– внесення природних мінеральних добрив у складі компостів, удобрюючи при цьому ґрунти, а не рослини (штучно створені поживні речовини компости, мобілізують резерви поживних речовин ґрунту, роблячи їх доступними рослинам);

– оптимізована відмова від засобів хімізації;

– надання переваги механічним та біологічним методам захисту рослин;

– впровадження ресурсо та енергоощадних  технологій виробництва продукції, перехід до безплужного обробітку ґрунту.

Список використаної літератури

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. – Підручнк. – 2-е вид., доп. і перероблене / В.Г. Андрійчук. – К.:КНЕУ, 2002. – 624 с.

2.Андрушків Б.М., Кузьмін О.Б. Основи менеджменту. – Львів: видавництво Світ, 2005. – 421 с.

3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-вр від 22.05.1997.

4.  Статистична звітність підприємства: Форма 1- Баланс, Форма 2 - Звіт про фінансові результати, Форма 3 - Звіт про рух грошових коштів, Форма 4 - Звіт про власний капітал, Форма 50 с.-г.

5. Балабанов Л.В. Маркетинговий аудит системи збуту. Навч. посібник. – К.: ВД ”Професіонал”, 2004. – 354 с.

6. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 322 с.

7. Завадський І.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: Підручник. – Вища школа, 2002. – 387 с.

8. Крушельницька О.В. Управління персоналом: Навч. посібник. – К., “Кондор”, 2003. – 417 с.

9.Виробнича економіка / За редакцією В.П. Галушко, Г.Т. Штрьобеля. Навч. посібник. - Вінниця: Нова Книга, 2005. – 400 с.

10. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 328с.

11. Іванова В.В. Планування діяльності підприємств: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 472с.

12. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві. – К.:КНЕУ, 2000. – 370 с.

13. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільсько-господарських підприємств. – К.: Урожай, 1995. – 385 с.

14.Щур М.І., Курило Л.І. Розміщення виробництва зерна і шляхи його вдосконалення // Економіка АПК. 20066. - №3 – С.45 – 48.

15. Близнюк С. В. Стратегічний маркетинг торговельної фірми: Методичні і організаційні аспекти управління. – К.: Логос, 1998. – 150с.

16. Циганкова Т. М. Міжнародний маркетинг: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 120с.

17. Фінансова діяльність підприємства : О.М.Бандурка, М.Я.Коробов, П.І.Орлов, К.Я.Петрова. Київ “Либідь” 1998.

18. А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 170-178.

19. Шкільов О.В. Організація виробництва і підприємницької діяльності в сільськогосподарських підприємствах.К.: Урожай, 1997 – 336 с.

20. Річні бухгалтерські звіти ТОВ “Промінь Приват.”

21. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. К.: Урожай, 1995 – 239 с.

22. Економіка сільського господарства: П.П.Руснак, В.В.Жебка та ін., За ред. Руснака П.П.: К. – Урожай, 1998 р. – 320 с.

23. Організація виробництва в с.-г. підприємствах за ред. П.С.Березівського. – Львів: Українські технології, 2002 р. – 448 с.

24. Волков И.М., Грачева М.В. Проектний аналіз.-М.: 13. ЮНИТИ,1998.Проектний аналіз: Навчальний посібник / Під ред.С.О.Москвіна.-К.:Лібра,1999.

25. Бардиш Г. О.Проектний аналіз/Підручник. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 415 с.

26. Ушакова Н.М. Кукурудза Л.А. Головачук Т.І. Олейник С.І. Економічна стратегія діяльності торгового підприємства в умовах ринкової економіки.-К.:КТЕІ.-1993.

27. Омельянович Л.Стан і проблеми торгівлі України //Економіка України.-1995.-7 липня.

28. Савицкая Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: 2-е видавництво, перер. і доп. – Мн.: 1998.

29. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 336 с.

30. Должанський І.З.,Загорна Т.О Конкурентоспроможність підприємства:Навч.посіб.-К.:Центр навчальної літератури,2006.-384с.

31. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 304 с.

32. Інфраструктура товарного ринку:продовольчі товари:Підручник\За ред. О.О.Шубіна.- К.:Знання,2009.-564с.

33. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика:підручник.-К.:КНЕУ,2009.-409с.

34. Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства:Навч.посіб.- К.:КНЕУ,2008.-520с.

35. Кобиляцький Л.С. Управління конкурентоспроможністю:Навч.посіб.- К.:Зовнішня торгівля,2003.-304с.

36. Конкурентоспроможність товару та методи її визначення - Павленко А. Ф., Войчак А. В Маркетинг Підручник — К. КНЕУ, 2003. — 246 с

37. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. – К., 2005. – 352 с.

38. Кузьмін О.Є., Горбаль Н.І. Управління міжнародною конкуренто-спроможністю підприємства. – Л.: Компакт-ЛВ, 2005. – 302с.

39. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення:Навч.посіб.- К.:МАУП,2001.-152с.

40. Лук”янець Т.І. Маркетингова політика комунікацій:Навч.посіб.-2-ге вид.,доп. і перероб.- К.:КНЕУ,2003.-524с.

42. Мазаракі А.А. Міжнародний маркетинг:Підручник.- К.:КНТЕУ,2000.-306с.

43. Мошенський С.З., Олійник О.В. Економічний аналіз: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / За ред. д.е.н., проф., Ф.Ф. Бутинця. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2007. – 704 с.

44. Опорний конспект лекцій з курсу „Конкурентоспроможність підприємства

45. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К: Ніос, 2000. - 416с.

46. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту: Навчал. посіб. - М-во оТММи України та ін. - К., 2005. - 276 с.

47. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2001. ─ 152 с.:

48. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль, 2008. ─ 165 с.

49. Криворучко М.И., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. - К: “Феникс", - 2007. - 269 с.

50. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Стратегія, організація, ефективність. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2008 р. - 233 с.

51. Полторак В.А. Маркетингові дослідження: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 387 с.

52. Примак Т.О. Маркетинг: Метод. посіб. - К.: МАУП, 2004. - 228 с.

53. Сумець О.М. Стратегія підприємства: Теорія, ситуації, приклади. Навчальний посібник. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 320 с.

54. Теслюк Н.П. Стратегії підприємства по досягненню конкурентних переваг. // Економіка, фінанси, право. - 2005. - №11. - с.17-20.

55. Лебедь Є.М. Сівозміни при інтенсивному землеробстві.  − К. : Урожай, 1992. − 218 с.

56.  Марчук І., Добрива − основа підвищення врожайності і родючості ґрунту / Пропозиція. − 2000. − № 2. − [45] c.

57. Одум  Ю. Основы экологии. [Учебник]. М. : 1975. 867 с.

58. Реймерс Н.Ф. Экология (теории, законы, принципы и гипотезы).

59. Сайко В.Ф. Довідник по визначенню якості польових робіт / Сайко В.Ф., Малієнко А.М, Коломієць М.В. / За ред. Сайка В.Ф. − К. : Урожай, 1987. − [120] с.

60. Січкар В. Сорти сої одеської селекції: пропозиції. − 2000. − № 4. − [46-47] c.

61. Таракан М. Резерви ярового поля в умовах енергетичної та економічної кризи / Таракан М, Броновицька М.  [Пропозиція].  −  2001.  −  № 3. − [29-30] c.

62. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні : підсумки минулого і погляд в майбутнє. – К. :  ІАЕ УААН, 2001. – Т. 1. [430] c.; –  Т. 2.  [481] с.;  Т. 3. [485] с.

63. Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. – К. : Урожай, 1995.

64. Формування ринків матеріальних ресурсів АПК / За ред. чл.-кор. УААН Підлісецького Г. М. К. : ІАЕ УААН, 2001.  [428] с.                 

65. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції. К. : ІАЕ УААН, 2000.  [556] с.                            

66. Фурса А.В. Взаємовідносини між учасниками цукробурякового під комплексу: Агр. реформа: здобутки і проблеми // Економіка АПК. – 2002. – № 6. – [31-36] c.

67. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу. К. : КНЕУ, 2001. – [340] с.                                       

68. Юрчишин В.В. Аграрні перетворення в Україні : небезальтернативний погляд на проблему. К. : ІАЕ УААН, 1999. – [65] с.

69. Ярчук  М.М. Перспективи розвитку цукробурякового виробництва в Україні // Економіка АПК. – 2002. – № 3. – [19-23] c.

70. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств: [Навчальний посібник]; за ред. І.Ю. Сіваченка, Ю.Г. Козака, Ю.І. Єханурова. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – [456] с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця 1.2 

Критерії та показники конкурентоспроможності організації

Критерії та показники конкурентоспроможності

Роль показника в оцінці

Правило розрахунку показника

1

2

3

1. Показник ефективності виробничої діяльності підприємства (ВД)

1.1 Відносний показник витрат на одиницю продукції (В)

Відображає ефективність витрат при випуску продукції

В = Валові витрати/ Обсяг випуску продукції

1.2 Відносний показник фондовіддачі (Ф)

Характеризує ефективність використання основних виробничих фонді

Ф = Обсяг випуску продукції/Середньорічна вартість основних виробничих фондів

1.3 Відносний показник рентабельності товару (РТ)

Характеризує ступінь прибутковості товару

Рт = Прибуток від реалізації ' 100% /Повна собівартість продукції

1.4 Відносний показник продуктивності праці (ПП)

Відображає ступінь організації виробництва та використання робочої сили

ПП = Обсяг випуску продукції / Середньоспискова чисельність робітників

2. Фінансове положення підприємства (ФП)

2.1 Коефіцієнт автономії (КА)

Характеризує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування

КА = Власні засоби підприємства /Загальна сума джерел фінансування

2.2 Коефіцієнт платоспроможності (КП)

Відображає здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання та визначає ймовірність банкрутства

КП = Власний капітал / Загальні зобов'язання

2.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КЛ)

Показує якісний склад засобів, котрі є джерелами покриття поточних зобов'язань

КЛ = Грошові засоби та швидкореалізовувані цінні папери / Короткострокові зобов'язання

2.4 Коефіцієнт обігу обігових засобів (КО)

Аналізує ефективність використання обігових засобів. Дорівнює часу, протягом якого обігові засоби проходять всі стадії виробництва та обігу

КО = Виручка від реалізації / Середньорічний залишок обігових засобів

3. Ефективність організації збуту та просування товару (ЕЗ)

3.1 Рентабельність продаж (РП)

Характеризує ступінь прибутковості роботи підприємства на ринку, правильність встановлення ціни

РП = Прибуток від реалізації ' 100%/ Обсяг продаж

3.2 Коефіцієнт затовареністю готовою продукцією (КЗ)

Відображає ступінь затовареності готовою продукцією. Зростання показника свідчить про падіння попиту

КЗ = Обсяг нереалізованої продукції/ Обсяг продаж

3.3 Коефіцієнт загрузки виробничих потужностей (ВП)

Показує ділову активність підприємства, ефективність роботи служби збуту

КМ = Обсяг випуску продукції/Виробнича потужність

3.4 Коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту (КР)

Показує економічну ефективність реклами та засобів стимулювання збуту

КР = Витрати на рекламу та стимулювання збуту / Приріст прибутку від реалізації

4. Конкурентоспроможність товару (КТ)

4.1 Якість товару

Характеризує здатність товару задовольняти потребу у відповідності з його призначенням

Комплексний метод оцінки