43752

Страхові послуги

Конспект

Налоговое регулирование и страхование

В ній виділена фінансова діяльність код 65 яка включає фінансове посередництво грошове посередництво фінансовий лізинг страхування код 66 яка представлена значною кількістю фінансових послуг. Страховий продукт це набір основних і додаткових послуг що надаються страхувальнику при укладенні договору страхування. З точки зору цивільного права – це визначений договором страхування та іншими нормативними актами в системі цивільноправових відносин комплекс заходів які страховик зобов’язується здійснити в інтересах страхувальника....

Украинкский

2013-11-07

649.5 KB

2 чел.

Страхові послуги

Тема 1. СТРАХОВА ПОСЛУГА Й ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Послуга відрізняється від матеріальних благ тим, що виступає не як річ, а як діяльність, результати якої знаходять вираз в особливому корисному ефекті, що задовольняє якусь людську потребу.

Поняття  “послуга” включає в себе комплекс різноманітних видів економічної діяльності. Багато економістів вважає, що в практичній діяльності не існує іншого поняття, яке мало б таке розмаїття значень, як “послуга”. У світовій науковій літературі існує багато визначень цього поняття. Зокрема, деякі спеціалісти вважають, що до послуг можна віднести все, що не пов’язане з виробництвом (промисловістю, сільським господарством, видобуванням корисних копалин). Згідно західної статистики послуги в національних звітах поділяються на споживчі (готелі, ресторани); соціальні (освіта, медична допомога); виробничі (консультації, фінансові, кредитні, страхові послуги); розподільчі (торгові, транспортні).

В світовому експорті послуг експерти ООН виділяють три їх основні групи:

  •  найбільш видимі (перевезення, іноземний туризм та інше);
  •  надходження від “роялті” (авторських та суміжних прав);
  •  інші послуги (брокерські, фінансові, управлінські, бухгалтерські, архітектурні, лізинг і інше) [53, с.3].

В 1997 році в Україні введена нова статистична класифікація видів економічної діяльності. В ній виділена фінансова діяльність (код 65), яка включає фінансове посередництво, грошове посередництво, фінансовий лізинг, страхування (код 66), яка представлена значною кількістю фінансових послуг. Всього в Україні нараховується на сьогодні біля 500 фінансових послуг. Вони надаються різними фінансовими інститутами. Зокрема, це аудиторські фірми, банки, біржі (фондові і товарні), інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інноваційні фонди, іноземні кредитні лінії (фонди), пенсійний фонд, консалтингові фірми, кредитні спілки, лізингові компанії, ломбарди, реєстратори цінних паперів, страхові компанії, торгівці цінними паперами, трасти, фірми з оцінки нерухомості. Перелічені інститути є елементами ринку фінансових послуг.

Останніми роками в Україні вивчення змісту та особливостей розвитку сфери послуг, ролі різних економічних суб’єктів в цьому процесі набуло важливого теоретичного і практичного значення. Це обумовлено зростанням ролі послуг в національній економіці та зміною її структури.

Особливим товаром, що пропонується на страховому ринку, виступає страхова послуга, якій властиві специфічні ознаки. У страховій практиці досить часто застосовуються терміни “страхові продукти” та “страхові послуги”,  інколи  замінюючи  один  одного.  Ці  поняття   близькі  між собою, проте і відрізняються між собою. Найбільш загальним поняттям є “страховий продукт” – тобто результат людської діяльності зі здійснення страхового захисту від наслідків різних випадкових подій. Страховий продукт конкретизується в послузі зі страхового захисту або в “страховій послузі”. Страховий продукт - це набір основних і додаткових послуг, що надаються страхувальнику при укладенні договору страхування. З точки зору цивільного права – це визначений договором страхування та іншими нормативними актами в системі цивільно-правових відносин комплекс заходів, які страховик зобов’язується здійснити в інтересах страхувальника.

В українській фаховій літературі поняття “страховий продукт” найчастіше використовують в розумінні об’єкта страхового ринку.

Більшість спеціалістів вважає, що страхування як послуга виступає в якості продукту лише з маркетингової точки зору. Існують й інші підходи у визначенні зазначених термінів.

Страховим послугам властиві специфічні риси, які відрізняють їх від інших послуг, а саме:

  1.  Нематеріальний характер.
  2.  Невидимість, абстрактність послуги.
  3.  Страхова послуга має ризиковий характер. Ризики стосуються як страховика, так і страхувальника і поділяються на ті, які можна застрахувати і на ті, які не можна застрахувати.
  4.  Оплата страхової послуги передує її наданню, тобто страхова послуга проявляє свою споживну вартість лише після її придбання.
  5.  Послуги майже завжди носять фінансовий характер (характер фінансових обмінів).
  6.  Широке територіально-географічне розповсюдження продажу та споживання.
  7.  Попередня невизначеність страхового відшкодування – в розмірі, в часі або взагалі щодо факту настання.
  8.  Специфіка взаємовідносин сторін – фінансових, правових, морально-етичних.

Таким чином, страхова послуга - це сукупність видів і умов страхування, які пропонуються  страховою компанією юридичним та фізичним особам. У цілому страхова послуга – це така діяльність, яка повинна і може виконуватися в інтересах страхувальника і для забезпечення його потреб у страховому захисті [65, с. 476].

Наданням страхової послуги здійснюється купівля-продаж страхового захисту, опосередковується продаж страхових полісів. Страхова послуга – елемент споживання. Як і будь-який інший товар, страхова послуга має свою споживчу та мінову вартість. Споживчою вартістю страхової послуги є забезпечення страхового захисту, яке стосовно конкретного виду страхування приймає форму страхового покриття. Страхове покриття являє собою страхове забезпечення конкретного об’єкта на випадок визначених договором подій. Мінова вартість страхової послуги – це її ціна, виражена в страховому тарифі, а пізніше – в страхових платежах,  тобто платність страхової послуги є критерієм її оцінки.

Страхові послуги підлягають такій класифікації:

  •  за способом споживання розрізняють страхові послуги, що використовують індивідуально і колективно;
  •  за критерієм клієнта страхові послуги поділяються на призначені для надання фізичним особам (населенню) і юридичним особам (підприємствам, установам, організаціям);
  •  за об’єктами страхування страхові послуги поділяють на такі, які надаються фізичним та юридичним особам стосовно захисту їх майна, життя і здоров’я, відповідальності перед третіми особами;

- за формою надання страхові послуги можуть бути добровільними та обов’язковими.

Процеси надання і споживання страхових послуг взаємопов’язані між собою (як правило, відбуваються в одному і тому ж місці та відображають страхову потребу).

Основними характеристиками страхової послуги при виборі страхувальником страхової компанії є гарантії із запропонованих послуг (страхові ризики, страхове забезпечення), рівень гарантій (страхові суми), франшиза, ціна, надійність страховика.

Найбільш ефективним сучасним способом вдосконалення страхової діяльності є застосування методів маркетингу в практиці страхових компаній (надалі СК). Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме:

а)  розробка конкуретноспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників);

б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами;

в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика [162, с.119].

Під страховим маркетингом розуміється також ринкова концепція управління страховою діяльністю, яка спрямована на вивчення страхового ринку, конкретних запитів споживачів (страхувальників) та орієнтацію на них страхових послуг, що надаються страховими фірмами. В найбільш загальному вигляді під маркетингом розуміють ринкову діяльність по збуту.

Місце маркетингу в страхуванні можна відобразити схематично (додаток 1).

Страховий маркетинг включає велику кількість різноманітних видів діяльності. Основні з них: маркетингові дослідження, розробка страхових послуг, організація їх надання, встановлення вартості послуг, реклама і стимулювання збуту.

Страхова послуга – специфічний товар. Її продаж є складним. Тому маркетинг, як метод організації і управління діяльністю СК і метод дослідження ринку страхових послуг, дуже важливий. Центральна частина маркетингу страховика – збутова діяльність, яка спрямована на продаж і просування послуг від страховика до страхувальника. Проте на цьому завдання маркетингу не обмежується. Страховику необхідно визначити свою стратегію і тактику та тим самим встановити, які послуги надавати і в яких кількостях, орієнтуючись на запити страхувальників та  попит на ринку страхових послуг.

Маркетингова стратегія страхової компанії – це комплексна реалізація даних, отриманих в процесі вивчення ринку, що дає змогу здійснити комплексну оцінку вихідного матеріалу в динаміці на ринку, виробити оптимальну систему ринкових дій компанії.[79, с. 100].

Інструментами реалізації маркетингової стратегії є:

  •  страховий продукт;
  •  ціна страхового продукту;
  •  методи розподілу;
  •  стимулювання продажу і організація системи збуту [61, с. 103].

Це так звані чотири P: product, price, place, promotion [94, с. 78]. В англійській термінології - це продукт, ціна, пропозиція, підтримка.

Маркетингові інструменти становлять маркетинговий комплекс СК. Їх ще називають ядром системи маркетингу, оскільки вони об’єднують всі змінні фактори, за допомогою яких СК може зробити вплив на своїх клієнтів з метою забезпечення бажаної реакції з їх боку. Коли всі інші фактори СК може лише враховувати в своїй діяльності, то інструменти маркетингу вона може активно використовувати для створення попиту на власні послуги.

Точки зору страховика і страхувальника на структуру маркетингового комплексу відображені на схемі 1.

Розробка страхової послуги починається з дослідження, збору, нагромадження, обробки і аналізу інформації про об’єкти страхування, вивчення  клієнтів як фактичних, так і потенційних споживачів страхових послуг, вивчення діяльності конкурентів, дослідження операцій маркетингу і т.д.

     Якісними показниками страхових послуг є:

  •  обсяг страхової відповідальності;
  •  кількість основних та додаткових послуг, котрі надаються страховиком;
  •  сума страхових премій та перелік обмежень у ризиках;
  •  страхове забезпечення, франшиза;
  •  простота норм страхового договору та захист інтересів страхувальника;
  •  швидке, якісне та справедливе урегулювання страхових випадків;
  •  сервіс під час виплат та ін.

Важливе місце в маркетинговій діяльності відіграє цінова політика СК. Ціна на страхову послугу формується на конкурентній основі при зіставленні попиту та пропозицій, але в її основі лежать суспільно-необхідні витрати на надання страхових послуг, тобто розмір страхового відшкодування та витрати на ведення справи.

Ціну страхової послуги можна розділити на дві складові: собівартість і прибуток страховика.

Собівартість включає в себе ту частину тарифу, яка забезпечує виплати страхових сум і страхового відшкодування, формування страхових резервів, а також витрати на проведення страхування.

Прибуток – надбавка до собівартості (витрат), від якої залежать коливання ринкової ціни страхової послуги.

Зараз в європейських державах в зв’язку з жорсткою конкуренцією і високою наповненістю страхових ринків їх продукцією основним фактором, що визначає вибір клієнтом компанії є вартість страхових продуктів. Тому дуже важливе значення має управління ціною страхових послуг:

  1.  ціна страхової послуги може бути як могутнім фактором залучення клієнтури, так і причиною її переходу в інші компанії;
  2.  ціна, з однієї сторони, є джерелом доходу для страховика, а з іншої –маркетинговий фактор, який визначає збут страхових послуг.

Цінова політика страховика повинна поєднувати в собі як інтереси залучення клієнтів, так і дохідності від страхової діяльності.

В умовах конкуренції ціна може коливатись у визначених межах. На верхню ціну страхової послуги впливаєх конкуренція і низька еластичність попиту, а на нижню – реальна величина ризику і потреба страхової компанії в забезпеченні своєї платоспроможності. У конкурентній боротьбі за клієнта СК перш за все йдуть на покращання споживчих якостей страхової послуги. Ціна страхової послуги кожного конкретного страховика залежить від величини та структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат, очікуваного прибутку.

В діяльності страховиків досить складним є взаємозв’язок ціни і кількості реалізованих страхових послуг. Його можна вивчити за допомогою:

  •  опитування клієнтури;
  •  методом експертних оцінок, зроблених спеціалістами і продавцями страхових послуг;
  •  шляхом аналізу статистичних даних з продажу страхових послуг в залежності від зміни рівня цін.

Співвідношення зміни ціни страхового продукту і кількості страхувальників в портфелі СК називають еластичністю споживання страхових послуг по відношенню до ціни. Чим менше змінюється кількість клієнтів при зміні ціни, тим нижча еластичність споживання.

Схема 1

Точка зору маркетолога страхової компанії

Набір маркетингових інструментів, які використовуються для отримання бажаної реакції цільового ринку страхувальників

Маркетинговий комплекс

Страховий продукт

Ціна

Просування (формування споживчого попиту)

Розподіл (збут)

Якість продукту. Обслуговування (сервіс).

Гарантії.

Страховий тариф.

Страхова премія.

Страхова вартість.

Страхова сума.

Пільги.

Реклама. Особиста продажа. Стимулювання продажі. Зв’язки з громадськістю

Канали розподілу.Охоплення ринку.

Місце продажу.

Цільовий ринок страхувальників

Потреба.

Затрати страхувальника.

Знання про страхові продукти.

Зручність і економія часу.

Набір способів забезпечення страхувальнику нових переваг

Точка зору страхувальника

Як засвідчують соціологічні дослідження, для СК оптимальним є збільшення власних цін на страхову послугу над середнім ринковим рівнем не більше ніж на 2 – 3 % [76, с. 11]. Свобода маневрування українських СК в питаннях ціноутворення на свої страхові послуги значно вища, ніж в розвинутих європейських державах.

Збут страхової продукції здійснюється через відповідні канали реалізації:

  1.  офісний метод реалізації;
  2.  через відокремлені підрозділи та агентську мережу;
  3.  через об’єднання страховиків;
  4.  брокерське посередництво.

Перспективними є новітні канали збуту (через Інтернет, банки, спеціалізовані магазини). Служба маркетингу повинна відстежувати діяльність кожного із зазначених каналів та впливати на їх функціонування.

В Україні на сьогоднішній день переважає безпосередній (прямий) продаж продуктів (1-ий, 2-ий канали). Це зумовлено недостатнім розвитком посередницької діяльності на страховому ринку (зокрема професійних брокерів).

Посередницька діяльність на страховому ринку регулюється Законом України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про страхування”, Положенням „Про порядок проведення діяльності страховими посередниками”, затвердженим КМУ Постановою №1523 від 18.12.1996 р. та  Положенням „Про особливі умови діяльності страхових брокерів” затвердженого Постановою КМУ від 29.04.1999 р. № 747. Вимоги внутрішнього українського законодавства до страхових посередників загалом відповідають вимогам, загальноприйнятим у світовій практиці.

Створення міцної системи страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб вимагає  розширити мережу та якісно зміцнити вітчизняні посередницькі структури на страховому ринку.

В Україні утворена асоціація страхових посередників. Інфраструктуру страхового посередницького ринку можна зобразити за допомогою схеми (додаток 3).

Створення інфраструктури дозволить координувати діяльність страхових посередників, якісно підготувати законодавчу базу страхової посередницької діяльності, підвищити рівень професіоналізму страхових посередників, створити інформаційну базу даних про страховий ринок.

Формування споживчого попиту на страхові послуги здійснюється з допомогою:

  •  реклами;
  •  вивчення мотивів поведінки страхувальників;
  •  зв’язків страховика з громадськістю (public relations);
  •  стимулювання збуту чи продажу (sales promotion). Це можуть бути матеріальні та моральні форми заохочення постійних клієнтів, високий сервіс обслуговування, реалізація клієнтам пакетів страхових полісів на різні види страхування і для кількох членів сім’ї, фірмовий стиль страховика та інші.

Умови реалізації страхових послуг, що склалися в конкретному регіоні у визначений час, називаються  кон’юнктурою страхового ринку. Вона характеризує ступінь збалансованості попиту та пропозиції страхових послуг. Розвинутий страховий ринок передбачає перевищення пропозиції над попитом.

Процес реалізації страхових послуг (РСП) можна поділити на три етапи або групи заходів:

  1.  укладення договору (аквізиція)1;
  2.  супровід договору;
  3.  дії при настанні страхового випадку і виплата страхового відшкодування.

Особливу роль у формуванні попиту на страхові послуги відіграє реклама. Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-якими іншими способами публічного звертання і агітує на користь певної послуги СК.

Рекламний процес в страховій справі схематично можна відобразити за допомогою схеми (додаток 2).

Головними виконавцями аквізиції є:

  •  фахівці, які працюють в центральному офісі (в регіональних філіях і представництвах) страховика;
  •  працівники підприємства (юридичні особи), яке є страховим агентом;
  •  страхові агенти і страхові брокери.

  Другий етап РСП менш динамічний. Він розтягнутий в часі і йому властиві деякі суттєві ознаки.

Укладення і підписання договору залежить від отримання внесків, якщо страхові платежі мають вноситися неодноразово. Це вимагає від СК постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілкування з клієнтом (про терміни сплати внесків). Цей етап передбачає також здійснення заходів регулярного контролю за об’єктами страхування.

Діяльність страховика в разі настання будь-якого збитку, котрий має ознаки страхового випадку, є об’єктивним показником його надійності, компетенції та кваліфікації працівників, а також найкращою рекламою для СК.

З метою ефективного здійснення виплат в окремих СК впроваджують спеціальний порядок врегулювання збитків і підготовки відповідних документів. Крім задоволення розміром відшкодування страхувальник повинен відчути і якість обслуговування.

Весь процес від стадії розробки окремих послуг до стадії їх кінцевої реалізації перебуває під постійним контролем як з боку страховика, так і з боку державного контролюючого органу у сфері страхування.

  1.  План практичного заняття.

1. Визначення та особливості страхової послуги. Класифікація страхових послуг.

2.  Особливості маркетингу в страхуванні та його завдання.

3. Інструменти маркетингу та їх вплив на страхову діяльність.

4. Система продаж страхових послуг та їх характеристика.

  1.  Страхові посередники.
  2.  Роль реклами в реалізації страхових продуктів. Види страхової реклами і вимоги до неї.

 

 

4.4. Індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів

  1.  Розробити та дати характеристику страхової послуги за такими розділами:
  •  об’єкти страхування;
  •  страхові ризики;
  •  виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
  •  порядок укладення договору;
  •  страхова оцінка, страхова сума;
  •  франшиза і система відповідальності;
  •  страхові тарифи, страхові платежі;
  •  порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування.

2. Розробити рекламне оголошення на цю послугу.

3. Підготувати агітаційного листа анонімному адресатові (обсягом не менше 1.5 сторінки), в якому викласти:

  •  зміст та характеристику цієї послуги;
  •  переваги цього виду страхування перед подібним;
  •  необхідність саме такого виду страхового захисту для вашого адресата;
  •  користь, яку отримає адресат у випадку прийняття вашої пропозиції.

4.5. Теми рефератів

  1.  Сутність страхової послуги та її місце на фінансовому ринку.
  2.  Особливості страхового маркетингу.
  3.  Особливості надання страхових послуг.
  4.  Споживна вартість страхової послуги та її ціна.
  5.  Роль реклами в реалізації страхових послуг.
  6.  Вимоги законодавства України щодо страхових посередників.
  7.  Досвід діяльності страхових посередників на страховому ринку Польщі.
  8.  Страхові посередники на страховому ринку Німеччини.
  9.  Особливості надання страхових послуг у Ллойді.
  10.  Асоціація страхових посередників України: якою її бути?

ТЕМА 2. ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ І ВЕДЕННЯ СТРАХОВОЇ УГОДИ

Страхування можна розглядати як договірні відносини, з допомогою яких одна з сторін захищає себе від збитку, який може виникнути в результаті точно визначеної договором події.

Таким чином, договір виступає як об’єктивно обумовлена форма обміну (страховий інтерес – страховий захист).

На поверхні явищ договір виступає як угода досягнута збереженням необхідного порядку і спрямована на встановлення між сторонами взаємних прав і обов’язків при настанні певних подій або здійсненні сторонами певних дій.

Страхова угода має кілька етапів:

  1.  Подання страхувальником заяви  про страхування.
  2.  Оцінка ризику і прийняття рішення про страхування (андеррайтинг).
  3.  Укладення договору страхування.
  4.  Відшкодування збитків за договором страхування.

Угода повинна базуватися на взаємному задоволенні сторін. Принципові моменти взаємовідносин сторін на всіх стадіях проходження  страхової угоди є однаковими при наданні страхових послуг будь – якого виду.  

Юридичним документом, що опосередковує взаємовідносини між сторонами страхування, є страховий договір.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору [1, ст. 16].

Для укладення договору одна з сторін повинна подати пропозицію, яку інша сторона приймає. Передумовою для укладення договору страхування виступає страховий інтерес, який може бути індивідуальним, колективним і суспільним.

В майновому страхуванні інтерес до страхування може бути обумовлений юридично визнаним відношенням до об’єкта страхування, наприклад, право користування, оренда, лізинг і т.п. Особливий страховий інтерес в збереженні власного майна (будинку, дачі, автомобіля) фізичних осіб. В майновому страхуванні страховий інтерес обмежений вартістю майна.

В страхуванні життя кожний індивідум має необмежений страховий інтерес в своєму власному житті і може застрахувати його на будь-яку суму, виходячи з своїх фінансових можливостей.

Взаємовідносини сторін, що передують укладенню договору, мають тристоронній характер (див. схему 2).

Від страхувальника поступає інформація про зміст ризику. Він також вибирає певну форму страхового захисту. Визначальним фактором при виборі страховика є ціна, якість обслуговування і надійність СК.

Страховик, в свою чергу, повинен проаналізувати надану страхувальником інформацію про ризик. Важливе значення в прийнятті обєктів на страхування відіграє андеррайтинг (дослівно – процес прийняття ризику на страхування). Андеррайтинг завершується підписанням договору або відмовою страхувати певний об’єкт.

Андеррайтинг спрямований на вирішення таких завдань:

  •  оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об’єкта страхування та міри ризику і розміру максимально можливого збитку;
  •  на основі оцінки – вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;
  •  у разі згоди щодо страхування об’єкта визначаються строки страхування, розміри страхового забезпечення, обсяг страхової відповідальності, тобто конкретні умови договору страхування;
  •  обчислення розміру страхової премії за договором страхування з урахуванням суттєвих характеристик  об’єкта.

Схема 2

Вищенаведений трикутник не описує всієї сукупності відносин, тому що в них ще можуть брати участь посередники і проводитись  перестрахувальні операції.

Документ, за допомогою якого страховик отримує інформацію про ризики, що підлягають страхуванню – це заява на страхування.

Форми заяв за своїм обсягом і змістом розрізняються в залежності від природи ризику та інформації, що необхідна СК, щоб прийняти ризик на страхування. Наприклад, в заяві про добровільне медичне страхування (МДС) страхувальник, як правило, надає таку інформацію: вік, стать, родинний стан, професію, місце проживання, стан здоров’я особи, на користь якої укладається договір ДМС на момент заповнення заяви, наявність хронічних захворювань, одержання травм, фізичні показники, перелік перенесених захворювань. У випадку укладення договорів ДМС на значну страхову суму страховик може попросити вказати в заяві наявність спадкових хвороб, тривалість життя батьків, дані основних лабораторних аналізів, схильність до певних захворювань, а також запропонувати пройти попереднє медичне обстеження.

Стаття 16 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” передбачає укладення договору страхування в письмовій формі.

Договір страхування повинен містити:

  •  назву документа;
  •  назву та адресу страховика;
  •  прізвище, ім’я та по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси;
  •  зазначення об’єкта страхування;
  •  розмір страхової суми;
  •  перелік страхових випадків;
  •   розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
  •  строк дії договору;
  •  порядок зміни і припинення дії договору;
  •  умови здійснення страхової виплати;
  •  права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
  •  інші умови за згодою сторін;
  •  підписи сторін.

Згідно із законодавством договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила містять умови страхування (основні, додаткові), визначені страховиком при його укладенні. Основними (суттєвими) умовами договору страхування є умови, передбачені нормами закону.   

Додаткові умови договору до страхування – це такі умови, які можуть бути включені в договір згідно згоди сторін. Це умови, які застосовуються у випадку необхідності для зміни, доповнення, розширення суттєвих умов договору страхування. На практиці вони часто виражаються з допомогою особливих умов страхування (застережень).

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Засвідченням укладеного договору є поліс (свідоцтво, сертифікат), що містить найменування сторін, опис страхового інтересу, детальну характеристику умов страхування.

Права і обов’язки сторін, щодо укладеного договору регламентуються статтями 20, 21 Закону України “Про внесення змін до закону України “Про страхування”. Протягом терміну дії договору страховик  може мати досить тісні стосунки зі страхувальником (якщо це необхідно, навіть перевірити стан і місце знаходження застрахованого об’єкта).

Дуже важливим моментом діяльності страховика є розслідування характеру страхової події та її наслідків, а також вирішення питання щодо виплати страхувальнику страхового відшкодування.  

Останній етап страхової угоди – закінчення дії договору страхування, а якщо сталася страхова подія - то виплата відшкодування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених  умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари – особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитку. Кваліфікаційні вимоги до  них встановлюються актами чинного законодавства України.

В разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правовоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов’язані зі страховим випадком, в тому числі і дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Вказана в договорі страхова сума є верхньою межею відповідальності страховика. Страхове відшкодування може бути і меншим від страхової суми, виходячи з конкретних обставин страхового випадку і умов договору страхування, наприклад, наявність франшизи, страхування майна не на повну вартість.

Порядок виплат в майновому і особистому страхуванні є різним.  Концепція відшкодування в майновому страхуванні полягає в тому, що після настання страхового випадку страхувальник повинен відновити свій фінансовий стан до такого рівня, який був до отримання збитків, тобто компенсувати збитки, які йому були нанесені страховим випадком. В особистому страхуванні оцінити очікуваний і реальний збиток складніше, ніж в майновому. Неможливо, наприклад, підрахувати всі збитки, що зумовили втрату працездатності, як і неможливо оцінити життя, здоров’я. Принцип пропорційного відшкодування збитку тут не діє. Сторони  наперед визначають страхову суму, і вона виплачується незалежно від дійсного збитку. Тому виплати в особистому страхуванні називають не страховим відшкодуванням, а страховою сумою, або страховою виплатою.

Стаття 26 діючого законодавства визначає підстави для відмови CК й у виплаті страхових сум або страхових відшкодувань.

Договір страхування призупиняє дію та втрачає чинність за згодою сторін,  а також у випадках закінчення строку дії, невиконанні страховиком  фінансових зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі, у випадку несплати страхувальником страхових платежів  у встановлені договірні строки, ліквідації страхувальника – юридичної особи, ліквідації страховика, передбачених законодавством України.  

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору. Не пізніше, як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу про намір достроково припинити дію договору страхування.

У разі дострокового припинення дії договорів з ризикових видів страхування страхувальнику повертаються сплачені ним страхові платежі, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка розраховується математично на день припинення договору страхування залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування. Методика розрахунку проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснюється актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя.

Згідно із чинним законодавством забороняється сплата відшкодування готівкою, якщо страхові платежі було здійснено в безготівковій формі.. Юридичні особи мають право отримати страхову виплату тільки безготівковим шляхом, а громадяни – як безготівковим шляхом, так і готівкою.

4.2. План практичного заняття.

  1.  Страхова угода та основні етапи її виконання.
  2.  Заява про страхування, її значення і зміст.
  3.  Андеррайтинг та його завдання.
  4.  Документація, котра засвідчує укладення договору страхування: договір, поліс, сертифікат.
  5.  Правила та умови страхування. Вимоги щодо розробки правил.
  6.  Відповідальність згідно договорів страхування. Права і обов’язки сторін.
  7.  Врегулювання вимог страхувальника щодо відшкодування збитків.
  8.   Практична робота з укладення договорів.

4.4. Індивідуальні завдання на самостійну роботу студентів

Укласти договір добровільного страхування майна юридичної особи (додаток 7).

Заповнити страхове свідоцтво про страхування будівель і тварин, що належать громадянам (додаток 8).

4.5. Теми рефератів

  1.  Договір страхування та його зміст.
  2.  Особливості змісту заяви про страхування в окремих видах страхування.
  3.  Андеррайтинг та його завдання.
  4.  Термін дії договору страхування в окремих видах страхування: порівняльний аналіз.
  5.  Правила і умови страхування.
  6.  Права і обов’язки страховика і страхувальника згідно із Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування”.
  7.  Порядок врегулювання претензії страхувальника щодо виплат відшкодування.

ТЕМА 3. СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ПЕНСІЙ

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику, застрахованій особі, вигодонабувачу або іншим третім особам, які мають право на отримання страхової виплати за чинним законодавством, при настанні подій, що визначені умовами договору страхування [21, с. 3].

При страхуванні життя основними страховими випадками є:

  •  смерть застрахованої особи;
  •  дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування;
  •  настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена в договорі страхування (укладення шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича застрахованої особи – дружини, чоловіка, дітей, батьків).

Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов’язок страховика здійснити страхові виплати у разі:

  •  хвороби застрахованої особи;
  •  тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного випадку;
  •  стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Під нещасним випадком слід розуміти раптову, короткочасну, непередбачену та незалежну від волі застрахованої особи подію, що може привести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров’я застрахованої особи.

Договори страхування життя, як видно з назви, базуються на житті конкретної людини – застрахованого, тому при укладенні договору страхування життя обов’язковим є передбачення страхового ризику “смерть застрахованої особи”. На початку переговорів зі страхувальником необхідно визначити ім’я застрахованого та оцінити ймовірність його смерті протягом терміну дії договору.

Договори страхування життя можуть бути поділені на дві групи:

  •  договори страхування власного життя, в яких страхувальник і людина, чиє життя захищене за договором, є однією і тією ж особою;
  •  договори страхування життя третьої особи, яка називається застрахованою особою. Однак в кінці такої угоди завжди обумовлюється страхувальник: батьки при страхуванні дітей, роботодавець в страхуванні працівників тощо.

Договори страхування життя мають певні особливості. До них належать:

  •  залежність від можливості настання смерті застрахованої особи. Відповідальність СК настає тоді, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини, за винятком окремих випадків, передбачених правилами;
  •  право страхувальника на виплату фіксованої страхової суми при дожитті до закінчення терміну дії договору або певної події, передбаченої умовами договору, а також на отримання викупної суми¹;
  •  страхова виплата здійснюється одноразово в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулярних послідовних виплат, обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету), страхові внески сплачуються переважно багаторазово;
  •  договори страхування життя довгострокові і укладаються на термін не менше 3-ох років;
  •  резерви зі страхування життя формуються персоніфіковано за кожним окремим договором страхування і обов’язково виплачуються застрахованій особі, а у випадку її смерті – отримувачу страхової суми;
  •  участь застрахованої особи у прибутку страховика (система бонусів² для договорів страхування життя нагромаджувального типу);

¹Викупна сума – це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя.

²Бонуси (премії) – це суми, що виплачуються страхувальникам або застрахованим особам як доповнення до страхової суми. Обумовивши виплату бонусів, страховик повинен регулярно оцінювати результати діяльності зі страхування життя і від отриманого прибутку розрахувати розмір бонусів за кожним договором окремо. Ці додаткові виплати можуть бути отримані після настання терміну виплати за договором або смерті застрахованого.

У світовій практиці страхування життя поділяється на страхування капіталів та страхування рент. Страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. При страхуванні капіталу передбачається створення нового капіталу (“капіталізація”, “нагромадження”) для застрахованої особи у процесі страхування її життя.

Механізм додаткового нагромадження коштів за договорами страхування життя існує завдяки тому, що премії, які страхувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії договору страхування. Це сприяє нагромадженню певної суми, що є резервом внесків страхувальників. Використовуючи нагромаджені фонди, СК може отримати інвестиційний дохід, який приєднується до резерву внесків. Завдяки цьому страхування життя набирає нагромаджувального характеру, і страхувальники  сплачують не всю страхову суму, а лише її частину.

Чинним законодавством передбачено обов’язкове “збільшення терміну страхової суми та/або розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя, а також за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика) [1, с.4].

При страхуванні ренти здійснюється виплата у вигляді регулярних періодичних виплат, загальна сума яких залежить від тривалості життя застрахованої особи (довічна рента) або від наперед встановленого терміну виплат (строкова рента). Використовуються також комбіновані різновиди страхування життя, наприклад: строкове, довічне, на дожиття, з виплатою. Серед багатьох різновидів страхування рент переважає страхування пенсій.

 

 Для успішного здійснення страхування життя СК повинна визначити ймовірність настання страхових випадків серед застрахованих. Від цього залежить еквівалентність у відносинах між страховиком та страхувальником, серцевиною якої є оптимальний тариф.

У страхуванні життя для визначення ймовірності страхового випадку використовуються показники смертності і тривалості життя населення. При цьому здійснюється диференціація тарифних ставок за віком людини. З допомогою  демографічної статистики обчислюється ймовірність дожиття і смерті для осіб різного віку, і на цій підставі будується таблиця смертності. Вона містить показники смертності населення за окремими віковими категоріями і при переході від одного віку до наступного.

Показники таблиць смертності побудовані як впорядкований ряд взаємозалежних величин, що відображають процес дожиття і вимирання людей певних вікових категорій з фіксованою початковою чисельністю (табл.3).

Таблиця 3

Структура таблиці смертності

x

lx

dx

qx

px

ex

0

100000

4060

0.04060

0.09540

68.59

1

95940

860

0.00840

0.99160

70.48

…..

…...

…..

…..

….

….

20

92917

150

0.00161

0.99839

53.57

…..

…..

…..

…..

…..

….

40

88565

319

0.00360

0.99640

35.65

41

88246

336

0.00381

0.99619

34.78

42

87910

352

0.00400

0.99600

33.91

43

87558

369

0.00421

0.99579

33.05

44

87189

384

0.00440

0.99560

32.18

45

86805

400

0.00461

0.99539

31.32

…..

…..

….

….

….

….

Умовні позначення у цій таблиці:

х – вікові групи населення;

lx  - число осіб, які доживають до кожного даного віку;

dx  - число осіб, що померли протягом попереднього року життя (від віку х до віку х+1);

qx = dx / lx - ймовірність померти у віці х років, не доживши до віку х+1 рік, так званий коефіцієнт смертності населення);

px =( lx +1) / lx - ймовірність дожити до наступного року;

          ex - середня тривалість майбутнього життя – показує, скільки років у середньому потрібно прожити одній людині з числа осіб, що дожили до цього віку.

Високим показникам смертності повинні відповідати вищі за розміром страхові премії.

Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, професію, місце проживання, стать, стан здоров’я. Розглянуті фактори страховик бере до уваги, коли розробляє умови страхування і визначає розмір плати за страхову послугу.

На величину страхового тарифу впливає також такий показник як величина інвестиційного доходу. Страховики, які нагромаджують страхові внески протягом тривалого часу, включають до розрахунку страхового тарифу гарантовану страхувальнику дохідність, причиною появи якої є прибуток від інвестиційної діяльності страховика.

Страхування життя поділяється на певні види.  Найбільш популярними видами є традиційні види страхування: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування, страхування додаткової пенсії.

Серед найдавніших і найпопулярніших видів страхування життя  виділяють змішане страхування життя. Назву “змішане” даний вид отримав завдяки поєднанню ризиків смерті, дожиття до певної дати, наслідків нещасних випадків, які привели до постійної втрати загальної працездатності. Постійна втрата працездатності виявляється, як правило, після трьох місяців від дня нещасного випадку, який її спричинив. Це може бути виражене, наприклад, у тривалому порушенні функцій пошкодженого органу. За тимчасову втрату працездатності (наприклад, пов’язану з легким пораненням, опіками) СК страхової суми не виплачує.

За цим видом страхування страхувальник, який сплачує внески, і застрахований, як правило, є однією особою, а договори укладаються лише на тривалий час - 3, 5, 10, 15 і 20 років. При цьому враховується вік застрахованого. На страхування приймаються особи віком від 16 років. Умови  страхування обмежують і максимальний вік для укладення договору страхування. Він становить 72 роки при умові, що на момент закінчення договору страхування  застрахованому не повинно бути більше, як 75 років.

Не укладаються договори страхування, як правило, з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути передбачені й інші обмеження (стосовно інвалідів ІІ групи, хворих онкологічними, хронічними захворюваннями або на СНІД).

При укладенні договору страхування визначається розмір страхової суми. СК може обмежити можливості страхувальника встановленням мінімальної страхової суми 500 грн. Страхувальникові може бути надано право під час дії договору страхування за згодою страховика зменшити або збільшити розмір страхової суми. При цьому в договір страхування вносяться зміни.

При укладенні договору страхування страхувальник повинен бути поставлений до відома щодо своїх прав і обов’язків, а також прав і обов’язків СК.

Страховий внесок залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від факторів, серед яких важливим є вік застрахованого, строк страхування, варіант страхування. Наприклад, НАСК “Оранта” здійснює змішане страхування життя за варіантами А, В, С. Страховими випадками є:

Варіант А:

  •  закінчення терміну страхування;
  •  смерть застрахованого від будь-якої причини у період чинності договору, за винятком окремих випадків, передбачених правилами.

Варіант В:

  •  закінчення терміну страхування;

- травма, одержана застрахованим внаслідок нещасного випадку;

- смерть застрахованого.

Варіант С:

  •  закінчення терміну страхування;
  •  встановлення застрахованому інвалідності внаслідок нещасного випадку, що стався у період чинності договору страхування;
  •  смерть застрахованого від нещасного випадку.

За кожен день лікування травми виплачується 0,5 страхової суми, але не більше як за 120 днів. Виплата може здійснюватися і за “Таблицею розмірів страхових сум, що підлягають виплаті у зв’язку зі страховими випадками”.

При встановленні інвалідності І групи виплачується 80% страхової суми, ІІ групи 70%, ІІІ – 60 %.

Розглянемо один із сучасних довготермінових видів  особового страхування  - страхування життя “Родина”.

Обов’язковим ризиком (подією) при здійсненні даного виду є смерть  застрахованої особи, а додатковими – досягнення нею пенсійного віку або віку, визначеного договором, смерть партнера по шлюбу, народження дитини, смерть батьків як застрахованого, так і партнера по шлюбу, тимчасова непрацездатність застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхові суми цього страхування розділені на дві групи: звичайні – від 200 до 5000 грн., і підвищені – від 6000 грн. Внески можуть сплачуватися готівкою і безготівковим способом щорічно, щоквартально або щомісячно.

Це нагромаджувальний вид, до резерву внесків котрого щороку приєднується частина інвестиційного доходу.

Виплати здійснюються в таких розмірах (у відсотках до страхової суми): за смерть застрахованої особи – 100, смерть партнера по шлюбу – 50, за смерть одного з батьків – 20, за народження дитини – 20, за кожен день тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку – 0,4, але не більше 25 відсотків страхової суми.

Для отримання страхової суми у зв’язку з закінченням договору необхідно пред’явити страховий поліс, квитанцію про сплату останнього внеску і документ, який засвідчує особу (переважно паспорт).

 

У випадку смерті підставою для виплати є свідоцтво про смерть, особисте посвідчення особи, на користь якої укладений договір, а в разі її відсутності – свідоцтво про право на спадщину. В разі відмови у зв’язку зі смертю, особі, на користь якої укладений договір, повертається сплачений внесок.

При лікуванні травми необхідно пред’явити довідку форми №195 лікувально-профілактичного закладу.  

В разі встановлення інвалідності повинна бути пред’явлена довідка медично-соціальної експертизи комісії (МСЕК).  

Виплата здійснюється протягом семи  днів після отримання необхідних документів.

Особливістю укладення договорів страхування життя є те, що страховик повинен ознайомити страхувальника з правилами здійснення страхування, а також визначитися щодо можливості укладення договору.

При укладенні договору страхувальник повинен бути поставлений до відома щодо своїх прав і обов’язків, а також прав і обов’язків СК.

Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком і страхувальником під час укладення договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

  У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску у розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити розмір страхової суми та/або страхових виплат. Така операція називається редуціюванням.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та/або  страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації розміру страхового платежу (внеску, премії).

Своєрідним видом страхування на дожиття є страхування пенсії, що належить до страхування рент.

Головна особливість договорів пенсійного страхування – наявність аннуітетів. Це означає, що страхувальник одноразово або в певні терміни вносить страховику певну суму грошей, а потім на протязі декількох років або пожиттєво отримує регулярний дохід.

Добровільне страхування додаткової пенсії здійснювалося в Україні з 1 січня 1988 року. Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Укрдержстраху був страховий фонд, який складався на 50 % з особистих внесків трудящих і на 50 % - з коштів державного бюджету України.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладалися з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров’я. Час початку виплати додаткової пенсії пов’язаний як з настанням пенсійного віку, так і визначений за домовленістю сторін.

Страхова сума обумовлювалась при укладенні договору (з моменту введення даного виду це було 10, 20, 30, 40, 50 крб.).

З моменту укладення договорів страхування додаткової пенсії до теперішнього часу в Україні було проведено дві грошові реформи, які звели нанівець розміри додаткових пенсій. Тому була проведена індексація суми сплачених внесків страхувальників станом на 02.01.1992 р.

Звісно, в умовах інфляції зацікавленість громадян в страхуванні додаткової пенсії зникла, адже був втрачений сам сенс довгострокового нагромадження.

Пенсійне страхування в Україні потребує корінних змін і вдосконалень.

Цьому сприятиме проведення в Україні пенсійної реформи.

Ринок страхування життя в Україні на сьогодні збитковий. Лише 19 СК України мають ліцензію на проведення операцій зі страхування життя, а реально цим займаються вдвічі менше страховиків. Частка платежів по страхуванню життя в загальній структурі страхових платежів в 2001 р. становила 0,5 %, у той же час у європейських країнах ці показники складають 30-70% від усього страхового ринку [27. с. 3]. Для успішного розвитку довгострокових видів страхування (в т.ч. страхування життя) в Україні сьогодні потрібні відповідні передумови.  

4.2. Плани практичних занять.

  1.  Економічні особливості страхування життя та пенсій. Види страхування життя.
  2.  Основи побудови тарифів зі страхування життя. Таблиця смертності та її значення.
  3.  Організація роботи страхової компанії, пов’язаної із здійсненням страхування життя та пенсій. Порядок укладення і обслуговування страхового договору.
  4.  Організація роботи страхової компанії щодо визначення страхових і викупних сум, порядок їх виплати страхувальнику, спадкоємцям або визначеним для цього особам.
  5.  Розв’язування задач.

4.5. Теми рефератів

  1.  Розвиток довготермінових видів страхування життя в умовах нестабільної економіки.
  2.  Аналіз ринку страхування життя в Україні.
  3.  Зарубіжний досвід в галузі страхування життя та можливості його використання в Україні.
  4.  Антиінфляційні заходи при проведенні нагромаджувальних видів страхування життя: світовий досвід.
  5.  Страхування життя в Україні: нормативно-правове забезпечення.
  6.  Чи є перспективи для розвитку довготермінового страхування життя в Україні?
  7.  Проблеми формування резерву внесків по страхуванню життя.
  8.  Пенсійне страхування та його особливості.
  9.  Перспективи розвитку пенсійного страхування в Україні.

ТЕМА 4. СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ

4.1. Опорний конспект лекції

Страхування від нещасних випадків належить до ризикових видів страхової діяльності і проводиться з метою страхового захисту громадян на випадок втрати здоров’я або смерті внаслідок нещасного випадку.

Сучасний ринок страхових послуг України характеризується збільшенням частки саме ризикових видів особового страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасного випадку.

Страховими випадками, при настанні яких страховик повинен виконати зобов’язання, що він взяв їх на себе при укладанні договору є:

  •  тимчасова втрата загальної працездатності;
  •  постійна втрата загальної працездатності;
  •  смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

СК може взяти на себе і додаткову відповідальність перед страхувальником.

На відміну від нагромаджувального довгострокового страхування життя, страхування від нещасних випадків передбачає виплату страхової суми лише при настанні страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченню терміну дії договору страхування не передбачаються.

Договори страхування від нещасних випадків можуть бути індивідуальними або колективними.

Принциповою ознакою, яка відрізняє індивідуальне страхування від колективного є те, що договори з індивідуального страхування укладаються на конкретну особу, а по колективних видах – на групу людей (колектив) з видачею єдиного страхового свідоцтва.

Договори страхування від нещасних випадків можуть бути укладені в добровільній або обов’язковій формі. Незалежно від форми страхування СК повинна мати ліцензію на право його здійснення.

  •  В Законі України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” чітко визначені ті види страхування, які здійснюються в обов’язковій формі.    

Одним з найбільш поширених видів страхування від нещасних випадків, котрий охоплює значну кількість населення країни, є обов’язкове особисте страхування на транспорті. Цьому виду страхування підлягають:

  •  пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного, електротранспорту під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;
  •  працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме: водії, машиністи та помічники машиністів поїздів, провідники, начальники (бригадири) поїздів, поїздові електромонтери, кондуктори, працівники вагонів-ресторанів, механіки рефрижераторних секцій (поїздів), працівники бригад медичної допомоги.

Обов’язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів:

  •  морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях;
  •  внутрішнього водного транспорту внутріміського сполучення і переправ;
  •  автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб і до моменту завершення поїздки, а водії – тільки на час обслуговування поїздки.

Особливістю цього виду є те, що страхувальниками виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв – юридичні особи і громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності – власники транспортних засобів, які страхують водіїв під час обслуговування поїздок.

До страхових випадків належать:

  •  загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку;
  •  одержавння травми і встановлення інвалідності;
  •  тимчасова втрата працездатності.

Страхову суму встановлено в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Страховий платіж для пасажирів на міжобласних і міжміських маршрутах в межах однієї області встановлено в розмірі до 2%, а на маршрутах приміського сполучення – до 5% вартості проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається в розмірі до 1% страхової суми за кожного застрахованого.

До обов’язкових видів страхування від нещасних випадків відносяться також:

  •  особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
  •  страхування спортсменів вищих категорій;
  •  страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
  •  особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
  •  страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;
  •  страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику, зараження збудниками інфекційних хвороб.

Добровільне страхування від нещасних випадків передбачає  більш широкі можливості для страхувальника щодо вибору страхування.

До добровільних видів страхування від нещасних випадків належать індивідуальне страхування громадян від нещасних випадків, страхування дітей і школярів від нещасних випадків, колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств, тощо. Ці послуги можуть здійснюватися за окремими, розробленими СК правилами, або єдиними правилами, які враховують особливості як індивідуального, так і колективного страхування. В останньому випадку СК може доповнити єдині правила страхування особливими умовами, які стосуються окремих категорій страхувальників (наприклад, в НАСК “Оранта” доповненнями до правил є “Туризм”, “Військовослужбовець”, “Здоров’я”, “Діти”, введені в дію програми страхування дітей шкільного віку від нещасних випадків “Канікули”, “Школа” та “Школа +”).

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни. Вони ж можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є наступні:

  •  обмеження терміну страхування;
  •   обмеження віку страхувальників;
  •  обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період  дії договору;
  •  настання нещасного випадку в період дії договору страхування;
  •  пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров’я, працездатності або часу лікування;
  •  обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;
  •  обумовлений термін виплати страхової суми – 10 днів після подання всіх необхідних документів;
  •  визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров’я внаслідок нещасного випадку.

До страхувальників - фізичних осіб ставляться певні вимоги щодо віку, стану здоров’я.  Як правило, вік страхувальника – фізичної особи, встановлюється від 16 років. Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, непрацюючі інваліди І та ІІ груп, а також хворі на важкі нервові та психічні захворювання і СНІД.

Страхова сума визначається за згодою страхувальника і страховика, але страховик встановлює мінімальну та в більшості максимальну межі. В установах НАСК “Оранта” мінімальний розмір страхової суми – 500 грн.

Умовами страхування передбачається можливість укладання договорів на строк до 1 року включно. В інших СК договори укладаються на строк від 1 до 5 років. Найпоширеніший термін договорів страхування - 1 рік.

З добровільного страхування СК оцінює ризик, пов’язаний з особою і характером діяльності потенційного страхувальника. В основу побудови тарифів покладено критерій виробничого і побутового ризику. Наприклад, в сучасних правилах НАСК “Оранта” передбачено три групи  професій, кожна з яких має свій тариф: І група – 1,0; ІІ група – 1,2; ІІІ група – 1,5 % від страхової суми. В різних державах при встановленні тарифів зі страхування від нещасних випадків застосовується різна кількість класів небезпеки професій. Так, в Угорщині і Чехії – 3. В Болгарії і Румунії – 4, в Польщі –5. У колишньому Радянському Союзі всі професії були поділені на 4 класи небезпеки. Така диференціація тарифних ставок не враховувала ймовірність настання нещасного випадку поза роботою.

Різниця в тарифі значно менша при укладенні договору страхування на 1 рік порівняно з договорами страхування на коротший термін.

При страхуванні від нещасних випадків працівників страхувальника-юридичної особи надається групова знижка обчисленого страхового платежу залежно від кількості застрахованих у розмірах 10, 15, 20 %.

Страхові виплати. При настанні страхового випадку страхувальник або особи, які мають на це право, повинні звернутися до СК і повідомити про настання, і якщо для цього є підстави, то СК повинна здійснити виплату, розмір якої залежить від наслідків страхового випадку для застрахованого.

Страхування від нещасних випадків може гарантувати усі або деякі з таких виплат:

  •  разова виплата всієї страхової суми у разі смерті застрахованої особи;
  •  разова виплата заздалегідь визначеної частини страхової суми у випадку настання постійної непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи;
  •  виплата встановленої щоденної суми у випадку тимчасової непрацездатності застрахованої особи;
  •  оплата необхідної або вже наданої медичної допомоги.

Максимальний термін подачі заяви не пізніше 7 днів від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв’язку зі страховим випадком подаються необхідні документи (раніше вказані в тексті).

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми.

При встановленні інвалідності виплата здійснюється у відсотковому відношенні залежно від групи інвалідності.

При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку виплата здійснюється залежно від умов лікування (стаціонарно чи амбулаторно) і терміну перебування на лікуванні з розрахунку від 0,5% до  страхової суми за кожний день непрацездатності. При цьому обмежується загальний термін лікування певною кількістю днів. Наприклад, в НАСК “Оранта” в разі тимчасової непрацездатності при безперервному амбулаторному лікуванні від 7 до 45 днів страхова виплата становить 0,5 % від страхової суми за кожний день непрацездатності, встановленої лікувальним закладом.

При перебуванні на стаціонарному лікуванні в медичному закладі внаслідок нещасного випадку:

  •  від 1 до 30 днів – 1 % від страхової суми за кожен день перебування в стаціонарі;
  •  від 30 до 90 днів – 0,5 % від страхової суми за кожен день перебування в стаціонарі.

Якщо внаслідок нещасного випадку застрахована особа отримає постійну інвалідність, то страховик виплачує загальну або часткову страхову суму, що відповідає умовам договору. Розрізняють два різновиди постійної інвалідності: загальну і часткову.

Постійна загальна непрацездатність (інвалідність) – це невиліковна розумова неповноцінність, повна сліпота, повний параліч, втрата або неможливість дії обома руками, обома ногами, обома ступнями, будь-яке інше ушкодження, що спричинює повну й абсолютну непридатність для будь-якого виду робіт. Виплата при цьому може дорівнювати 100 % страхової суми.

Якщо інвалідність не повна, а часткова, то страховик виплачує відшкодування у розмірі процентного відношення, що відповідає класу інвалідності.

Тимчасова непрацездатність – неможливість виконувати роботу протягом невеликого проміжку часу внаслідок погіршення стану здоров’я. Тривалість тимчасової непрацездатності обумовлюється діючим законодавством і визначається лікарем. Тимчасова непрацездатність підтверджується листом непрацездатності або довідкою лікувально-профілактичної установи.

Загальна кількість виплат за один або кілька страхових випадків, що сталися в період дії договору страхування, не може перевищувати страхової суми за договором. Якщо сума виплат досягла страхової суми, то дія договору страхування для такого застрахованого припиняється.

4.2. Плани практичних занять.

  1.  Необхідність, значення та розвиток ризикових видів особового страхування. Види  та форми страхування.
  2.  Обов’язкові види страхування від нещасних випадків, їх характеристика.
  3.  Добровільне індивідуальне страхування громадян від нещасних випадків.
  4.  Колективні види добровільного страхування від нещасних випадків.
  5.  Страхування туристів від нещасних випадків.
  6.  Розв’язування задач.

ТЕМА 5. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Сьогодні в світі діють три основні системи охорони здоров’я:

  •  приватна медицина або ринкова;
  •  страхова медицина або так звана система Бісмарка;
  •  державна медицина.

Найбільш розповсюджена система страхової медицини, принцип якої зводиться до комплексного фінансування системи охорони здоров’я, в т.ч. і за рахунок особистих внесків громадян, профспілок та інших надходжень. Життя змушує нас вибрати саме цей шлях, оскільки держава неспроможна достатньо фінансувати охорону здоров’я. В статті 49 Конституції України задекларовані норми, які, зокрема гарантують сприяння держави лікувальним закладам всіх форм власності, але до цього часу система вітчизняної охорони здоров’я залишається в числі найбільш консервативних інститутів.

Поняття "страхова медицина" і "медичне страхування" дещо різні. Страхова медицина ( надалі СМ) – форма організації охорони здоров’я, яка передбачає обов’язкове державне страхування від хвороб в поєднанні з приватною лікарською практикою і медичними закладами (лікарнями, санаторіями). СМ охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Медичне страхування (надалі МС) – форма соціального захисту інтересів населення з охорони здоров’я, яка гарантує громадянам при настанні страхового випадку отримання медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів і фінансування профілактичних заходів. МС є елементом системи СМ і передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг і є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я.

МС може здійснюватись в двох формах: обов’язковій (ОМС) і добровільній (ДМС).

ОМС дає змогу всім громадянам одержати медичну допомогу відповідної якості, але в певних, необхідних для підтримання життєдіяльності межах. Проект Закону України "Про медичне страхування" передбачає реалізацію права населення України на гарантований рівень медичної допомоги. ОМС поширюється на всі категорії громадян, незалежно від їх здоров’я та доходу. Джерелами фінансування ОМС можуть бути державний та місцевий бюджети, кошти страхувальників ДМС, особисті кошти громадян, благодійні внески, кредити банків, а також інші джерела, не заборонені чинним законодавством. Гарантом стабільності системи ОМС, а також надання безплатної медичної допомоги є держава.

  ОМС базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності.  

Які ж характерні особливості властиві ОМС?:

  1.  Цільове і децентралізоване формування фондів.
  2.  Включення цільових внесків в собівартість продукції підприємства.
  3.  Відокремлення фінансування від надання медичної допомоги, залучення в систему незалежного фінансового посередника в особі страховика – страхової організації, що має ліцензію на цей вид страхування.
  4.  Пряма участь працедавців і робітників в процесі створення фондів.

Перераховані характерні особливості ОМС відображають переваги страхової моделі перед бюджетною моделлю охорони здоров’я.

Асоціація “Українське медичне страхове бюро” (УМСБ) розробило чотирирівневу систему ОМС, яка відображена на схемі (додаток 4).

Основними функціями НФСМ є розробка єдиної політики впровадження і функціонування системи ОМС в Україні.

Основними функціями СК є платежі ЛПЗ або асистуючим структурам за надані медичні послуги, облік застрахованих в системі ОМС, контроль і експертиза якості їх лікування.

Основні функції УМСБ – розробляти і впроваджувати програми МС, єдині правила, вимоги і стандарти діяльності, забезпечувати необхідну допомогу СК в проведенні МС.

Основою для здійснення ОМС є програма медичного обслуговування, яка визначає обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину.

Суб’єктами ОМС є страхувальники, застраховані, страховики, лікувально-профілактичні установи.

До страхувальників у сфері ОМС належать юридичні особи і держава. Держава є страхувальником для непрацюючих верств населення, а юридичні особи - для працюючого населення.

Застраховані - це фізичні особи, на користь яких укладаються договори страхування.

Страховики - це незалежні СК, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати МС. Головне призначення страхової медичної організації в системі ОМС полягає в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам. Для цього створюються спеціальні експертні комісії, які повинні перевіряти в лікувально-профілактичних установах правильність встановленого діагнозу лікування, тощо. Тобто страхові медичні організації захищають права та інтереси громадян при одержанні ними медичної допомоги згідно з програмою ОМС.

Страхові медичні організації можуть бути створені в будь-якій організаційно-правовій формі. Вони повинні здійснювати свою діяльність на основі договорів про співробітництво з медичними організаціями, в яких встановлено обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи в1дшкодування витрат.

До суб’єктів МС може належати і фонд охорони здоров’я, який створюється для здійснення контролю за діяльністю страхових компаній і медичних установ, використанням коштів і таке інше.

Гострою проблемою для розвитку МС стане вибір суб’ектів, які будуть здійснювати медичне обслуговування. Приватні медичні установи в зв’язку з їх малочисельністю і нерівномірністю розташування не зможуть виконувати ці функції в повному об’ємі. Тому залишаються державні установи.

Формування і розвиток СМ в Україні тормозиться рядом суттєвих проблем, без вирішення яких здійснення такої перспективної справи неможливо. Закон "Про медичне страхування" не прийнятий через банальну причину - не вирішено питання з джерелами фінансування, а держава не спроможна забезпечити всім громадянам безкоштовне медичне обслуговування. Існують також чисто організаційні проблеми, пов’язані з вибором страховиків, їх масштабами, ліцензуванням діяльності по МС.

Важливими є економічні розрахунки, пов’язані з визначенням страхової суми, так як вони будуються на розрахунках і тарифах медичних установ.

Систему ОМС доповнює добровільне медичне страхування (ДМС), мета якого - покриття витрат на додаткову та якіснішу порівняно з обов'язковою, медичну допомогу. Порядок та умови ДМС регулюються Законом Україна "Про внесення змін і доповнень до Закону України  “Про страхування".

Суб’єкти ДМС аналогічні суб’єктам ОМС за винятком страхувальників, якими в системі ДМС є дієздатні фізичні або юридичні особи.

Об’єктом ДМС є майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов’язані з витратами на отримання медичної допомоги.

ДМС проводиться в межах створених страховою медичною компанією правил і може бути індивідуальним або колективним.

За строками укладання договору ДМС може бути коротко- або довгостроковим (може бути іноді й пожиттевим).

Договори ДМС укладаються на підставі заяви страхувальника. Факт укладення договору засвідчується страховим полісом. Як договір, так і поліс ДМС можуть мати типову форму, рекомендовану для використання страховикам. Обсяг зобов’язань страховика за договором ДМС визначається переліком страхових випадків, у разі настання яких у страховика виникає обов’язок здійснити страхову виплату.

При укладенні договору страхувальником обирається програма ДМС.

Програми ДМС розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг, контингенту застрахованих, переліку лікувальних установ, від вартості надаваних послуг. Програми ДМС передбачають заходи, які розширюють можливості й поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги населенню. До цієї роботи через систему ДМС вдається залучати найкваліфікованіші медичні кадри, підвищуючи якість медичних послуг.

Страховою сумою в ДМС є граничний рівень страхового забезпечення, який визначається згідно з переліком і вартістю медичних послуг, передбачених договором страхування.

Страхові внески страхувальників залежать від обраної програми ДМС, рівня страхового забезпечення за договором страхування, строку страхування, тарифної ставки та інших умов, передбачених договором страхування.

В зарубіжній практиці широко використовуються спеціалізовані та універсальні страхові поліси медичного страхування.

За універсальними полісами страховими випадками вважаються ті, медична допомога по яких не потребує спеціального лікування або консультацій лікарів вузьких спеціальностей. Страховими випадками можуть розглядатися ті, котрі потребують виклику дільничного лікаря додому при  нездужанні, підвищенні температури, гострому респіраторному захворюванні та інших випадках. Перелік страхових випадків може бути уніфікований, а може визначатися за згодою між страховиком і страхувальником з можливою участю клінічної обслуговуючої бази. За універсальним полісом можна користуватися послугами сімейного лікаря.

Спеціалізовані страхові поліси дають змогу скористатися медичними послугами лікарів із вузьких спеціалізацій або брати під страховий захист лише певний стан здоров’я (вагітність, пологи, інфікування вірусом СНІД і т. ін.). Спеціалізовані медичні послуги часто надаються за колективними договорами страхування, коли фірми страхують своїх працівників від найбільш можливих професійних ризиків.

На російському страховому ринку запроваджено поліс глобального МС. Особливістю цього полісу є те, що застрахований може самостійно вибирати клініку або лікаря, повідомивши про це  страхову медичну компанію.

На сьогодні в Україні більше як 50 страховиків одержали право на здійснення цього виду страхування. СК в основному надають перевагу колективним договорам. Мають місце також поліси і для сімей.

Існують різні програми ДМС, наприклад "Поліклініка", "Стаціонар", "Невідкладна допомога", "Стоматологічна допомога" і т. ін.

Страховий поліс включає як планову так і екстрену медичну допомогу.

Процедура отримання медичних послуг досить проста. Необхідно подзвонити в консультативно-диспетчерський  пункт (КДП), який являє собою цілодобовий лікарський пост і телефон якого є на медичному полісі. В кожній СК такий центр працює цілодобово, на телефонні дзвінки відповідає лікар-координатор. Застрахованому необхідно повідомити номер страхового поліса, своє прізвище і симптоми захворювання. Лікар з’ясовує причину звернення і визначає, який вид та обсяг медичної допомоги необхідний застрахованій особі, та в якій лікувальній установі вона буде надана.

У рамках своєї компетенції лікар консультує або пропонує запис на прийом до спеціаліста відповідного профілю. У разі необхідності госпіталізації хворого лікар КДП проводить консультації із спеціалістами стаціонару та повідомляє хворого про результат. В екстрених випадках оператор КДП залучає спеціалістів швидкої або невідкладної медичної допомоги.

Схема роботи КДП:

Прийом дзвінка від застрахованої особи  > Перевірка >Оцінка лікарем проблеми із здоров’ям > Прийняття лікарем рішення > Організація медичної допомоги > Контроль за медичною допомогою [74, с.59].

 Кожна СК, що займається МС, старається внести в цей бізнес що-небудь нове, своє, що вигідно відрізняє її від конкурентів. Наприклад, в страховій компанії "Остра-Київ" є власна диспетчерська служба "Альфа-А-Асистанс", дочірня фірма з ліцензією на МС. Вона має лікарів–координаторів не тільки в Києві, але і в 25 областях. УАСК "АСКА" пропонує окремо програму "Соціальна допомога на випадок захворювання". При щомісячних платежах 5 грн. можна отримати страхову виплату в розмірі 500 грн. в випадку інфаркту, інсульту, невідкладного хронічного втручання, злоякісних утворень. Є компанії, що працюють "при лікарнях".

ДМС не набуло ще достатнього розвитку на страховому ринку України. Підприємства неохоче віддають частину прибутку на МС. Це питання може бути вирішене, якщо для організацій, що страхують своїх працівників, будуть встановлені відповідні пільги. Окрім того, немає страхування, яке популярне на Заході:

  •  на певні конкретні захворювання  (коли купується поліс з переліком певних хвороб і розміром відшкодування);
  •  під певну суму (у разі захворювання клієнт лікується на цю суму).

Недоліком ДМС є також залежність обсягу медичної допомоги від платоспроможності клієнта або фінансового стану роботодавця.

МС громадян, які від’їжджають за кордон. Основний зміст цього виду – це компенсація медичних витрат, які можуть виникнути в закордонній поїздці внаслідок раптового захворювання або нещасного випадку. На відміну від медичного страхування, відшкодуванню тут підлягають тільки витрати, що втнткають внаслідок раптового захворювання чи нещасного випадку.

Характерна риса страхування громадян, які виїжджають за кордон, - включення в нього так званого страхування невідкладної допомоги2. В цьому виді страхування крім СК і клієнта бере участь ще один суб’єкт - асистуюча служба. Саме вона бере на себе виконання всіх умов страхового договору. Страховик в цьому випадку швидше виступає в ролі посередника між цією службою і людиною, яка перебуває в складній ситуації за кордоном. Служби assistance знаходяться за кордоном і, як правило, мають розгалужену сітку. Наші вітчизняні компанії укладають договори з закордонними-assistance, а потім розраховуються з ними за надані послуги.

СК, які продають поліс-assistance, зобов'язуються відшкодувати витрати свого клієнта пов’язані з раптовим захворюванням, тілесними пошкодженнями внаслідок нещасного випадку, а також смертю під час перебування за кордоном.

Як правило, умови страхування громадян, що виїжджають за кордон, передбачають:

  •  амбулаторне лікування;
  •  стаціонар;
  •  вартість медикаментів;
  •  екстрена стоматологія;
  •  репатріацію останків;
  •  приїзд і перебування родича у випадку госпіталізації застрахованого;
  •  організацію та оплату довгострокового повернення хворого;
  •  повернення на батьківщину неповнолітніх дітей у випадку хвороби батьків;
  •  транспортування до лікувальної установи;
  •  медичне транспортування на батьківщину.

Поліс ДМС громадян, які виїжджають за кордон, не передбачає відшкодування вартості медичних послуг з цілеспрямованого лікування, з лікування від хвороб, які були страхувальникові (застрахованому) відомі на момент укладення договору страхування, лікування хронічних захворювань, з медичного обслуговування або лікування, що не є невідкладним.

Із цього виду страхування СК пропонують застрахуватися на суму від 5 до 50 тис. $ (так званий ліміт страхової відповідальності). Тарифи (вартість страхового поліса) залежать від страхової суми і терміну перебування за кордоном. Основними факторами, які впливають на величину розміру тарифу є: вік застрахованого, країна поїздки, тривалість поїздки, мета поїздки, ліміт страхової відповідальності страховика, франшиза, спосіб продажів.

Кожна СК передбачає для клієнтів сервісну програму, пропонуючи не тільки медичні послуги, але й:

  •  страхування відповідальності власників автотранспортних засобів “Зелена карта”;
  •  технічне обслуговування;
  •  юридичну підтримку і захист по цивільних справах;
  •  страхування багажу туристів на випадок його втрати чи розкрадання в готелях та при користуванні послугами авіакомпаній  і т.д.

Наприклад, клієнти СК "Остра-Київ" (які придбали поліс з лімітом відповідальності ЗО тис. $ і більше) застраховані від нещасного випадку, на випадок втрати паспорта за кордоном і можуть застрахувати свій багаж.

"Скайд-Вест" за додаткову плату пропонує своїм клієнтам допомогу по захисті прав, послуги адвоката, організацію передачі термінових повідомлень і допомогу по заміні загублених документів до 200$.

СК "Кредо-класік" пропонує багаторазовий поліс для тих, хто часто на протязі року виїжджає за кордон, терміном дії 365 днів і вартістю всього  (при страховій сумі 10 тис. грн.) і 100 грн. (при страховій сумі ЗО тис. грн.) при умові, що кожний виїзд клієнта не повинен бути довшим ЗО днів.

СК "Надра" гарантує клієнтам, які придбали "Бізнес-карту":

  •  оплату послуг технічної допомоги при виїзді за кордон на автомобілі (до 300 $);
  •  внести грошову заставу в розмірі 2 тис. $ в судовий орган країни перебування (при потребі власника поліса).

Страховики використовують широкий перелік знижок та підвищувальних коефіцієнтів. Наприклад, дітям у віці до 16 років зменшення тарифу на 50 %, якщо вони виїжджають за кордон в супроводі батька і матері; для туристичних груп понад 20 чоловік - 20 %; для постійних клієнтів – 20 % і т.д.

Для одержання страхових виплат необхідно надати в СК, як правило, такі документи:

  •  заяву про страхову виплату;
  •  страховий поліс;
  •  довідку-рахунок з медичної установи із зазначеним прізвищем пацієнта, точним діагнозом хвороби, датою звернення за медичною допомогою, терміном лікування, переліком наданих послуг і їх вартістю;
  •  рецепти, виписані лікуючим лікарем зі штампом аптеки і зазначенням вартості кожного препарату;
  •  направлення на проходження лабораторних досліджень;
  •  документи, що підтверджують факт оплати за лікування, медикаменти, юридичні, технічні та інші послуги;
  •  при груповій туристичній поїздці – протокол представника туристичної компанії, з якими страховик має договірні відносини.

Іноземців в Україні страхують в обов’язковому порядку. З цією метою  в Україні утворена ДАСК "Укрінмедстрах", яка має унікальний для України асистанський центр. Іноземний громадянин має право на страхове відшкодування, якщо раптово захворіє або отримає травму. Йому зобов’язані платити витрати: з амбулаторного і стаціонарного лікування; з розміщення в лікарні; зі здійснення операції; у випадку медичної евакуації на місце постійного проживання. Сума виплат СК законом не обмежена. Це означає, що страховик зобов’язаний оплатити всі медичні витрати іноземця, якщо з ним що-небудь екстрене станеться в Україні. Поліси в обов’язковому порядку при оформленні візи купують громадяни Німеччини, Італії, Ізраїлю, Індії, Туреччини, Литви, Іспанії. Не продаються поліси і не оплачуються медичні послуги громадянам тих країн, з якими в України є договори на надання безкоштовної медичної допомоги, наприклад, Угорщини, Великобританії.

Проблемним на сьогодні в Україні є створення сітки установ по організації надання медичної допомоги "Асистанс-Україна".

Законом України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування” передбачається здійснення двох видів ДМС: безперервне страхування здоров’я і страхування здоров’я на випадок хвороби.

Страхування здоров’я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається в договорі страхування. У разі настання страхового випадку страхова сума або її частина виплачується застрахованій особі.

Безперервне страхування здоров’я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Воно проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні. При цьому договір страхування укладаєься на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку передбачаються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання.

Обидва розглянуті види ДМС не передбачають будь-якої виплати після закінчення строку дії договору страхування.

4.2. Плани практичних занять.

  1.  Обов’язкове медичне страхування (ОМС) та його сутність. Перспективи розвитку в Україні.  
  2.  Добровільне медичне страхування (ДМС) та його особливості. Умови, суб’єкти і об’єкти страхування.
  3.  Асоціація “Українське медичне страхове бюро”, її функції.
  4.  Медичне страхування громадян, які виїжджають за кордон.
  5.  Розв’язування задач.

 

4.5. Теми рефератів

  1.   Виникнення медичного страхування та його розвиток.
  2.  Особливості діяльності страхової медичної компанії.
  3.  Проблеми впровадження ОМС в Україні.
  4.  Розвиток ДМС в Україні.
  5.  Проблеми створення сітки установ по організації надання медичної допомоги “Асистанс-Україна”.
  6.  Як, хто і від чого страхує іноземців, що приїджають в Україну?
  7.  Сімейний лікар та його місце в системі МС.
  8.  Сучасний стан медичного страхування в Україні.
  9.  Особливості страхування громадян, які виїжджають за кордон.

ТЕМА 6. СТРАХУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ

4.1. Опорний конспект лекції

Підприємницька діяльність супроводжується різного роду ризиками. Підприємець може зазнавати втрат в результаті пошкодження або знищення засобів виробництва, невиконання контрагентами умов договорів, несприятливої кон’юнктури ринку, травматизму найманих робітників від  нещасних випадків на виробництві, компенсації шкоди споживачам продукції, тощо.

Тобто, загалом під підприємницьким ризиком слід розуміти небезпеку виникнення матеріальних і фінансових втрат та збитків від здійснення підприємницької діяльності.

З усієї сукупності ризиків, які супроводжують підприємницьку діяльність і які потребують страхового захисту, в контексті даної теми розглядаються лише ті, що безпосередньо випливають з процесу виробництва і обумовлені ним.

Серед найбільш поширених видів страхування таких ризиків є страхування від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню (так зване вогневе страхування) один із найдавніших видів страхування. Це другий вид страхування по часу виникнення після страхування морського перевезення вантажів. Згадаймо “велику лондонську пожежу” в 1666 році, в результаті якої не тільки до тла згорів Лондон, але були знищені запаси товарів в порту – ліс, зерно, багато купців збанкрутували.

Компанії зі страхування від вогню виникли одночасно в декількох європейських державах у XVIII столітті. Це були компанії місцевого призначення. Були і взаємні товариства (“пожежні каси”), які збереглись ще й досі у Німеччині, Норвегії, Швеції. В Росії в середині XIX століття виникло “Перше Російське страхове товариство від вогню”. В Україні захист вогневих ризиків здійснювало відоме страхове товариство “Карпатія”.

За кількістю ризиків, від яких застраховано майно в рамках вогневого страхування, можна виділити три типи договорів страхування:

  1.  Чисте страхування від вогню.
  2.  Комплексне або розширене страхування “від вогню і інших небезпек”.
  3.  Страхування майна “від всіх ризиків”, що включає в себе і страхування ризиків пожежі і вибуху.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає захист від таких трьох ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу.

Комплексне страхування включає в себе, крім вищеназваних, додатково наступні ризики:

  •  стихійні лиха (бурі, град, урагани, наводнення, землетрус);
  •  наїзд автотранспорту;
  •  вибух котлів;
  •  зумисні дії третіх осіб;
  •  крадіжки зі зломом і пограбування;
  •  бій скла.

Третій тип договорів страхування “від усіх ризиків” широко використовуються в США, Канаді. В Західній Європи і в Японії такі широкі умови застосовуються поки що мало.

В Україні найбільшого поширення набуло комплексне страхування.

Страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших фом власності підприємств і організацій незалежно від видів діяльності здійснюється в добровільній формі.

Страхування майна підприємств охоплює їх основні і оборотні фонди. На страхування може бути прийняте як все майно,, що належить підприємству, так і отримане ним. Може бути застрахована частина майна або його певний вид.

В зв’язку з цим передбачено укладання:

  •  основного договору – договору страхування всього майна, що належить підприємству;
  •  додаткового договору – договору страхування майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму, або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;
  •  договору вибіркового страхування  - договору страхування частини майна;
  •  спеціального договору страхування – договору страхування майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Об’єкти страхування. Страхуванню підлягають:

  •  будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інвентар;
  •  незавершене виробництво;
  •  сировина і матеріали;
  •  готова продукція.

Страховими випадками є: прояви дії стихійних сил (землетрус, зсув, обвал, буря, ураган, повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення та ін.); дія техногенних факторів (пожежа, вибух, викид газу, припинення подачі електроенергії, аварії та ін.), крадіжки, протиправні дії третіх осіб, відповідальність перед третьою особою за нанесену шкоду.

Страхова оцінка. Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Об’кти у стадії незавершеного будівництва – у розмірі матеріальних і трудових затрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діялит на день укладення договору з вирахуванням зносу.

Продукція у процесі виробництва або обробки – вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, авторські роботи оцінюються по експертній оцінці.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

  •  на балансову вартість;
  •  на договірну вартість;
  •  на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяти на страхування на певну частку, то всі об’єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Для страхування товарних запасів застосовуються три основних способи визначення страхової суми:

  •  за середнім залишком;
  •  за максимальним залишком;
  •  за першим ризиком.

При першому способі визначається максимальний ліміт вартості запасів, а також орієнтована величина очікуваного середнього залишку протягом року (30, 40 або 50 % від максимального залишку). Для розрахунку фактичного середнього залишку страхувальник повинен повідомити розміри фактичних залишків товарних запасів на початок місяця протягом року, а потім поділити на 12. Отримана величина буде відрізнятися від очікуваної. Можлива доплата платежу. Цей спосіб виправданий при великих обсягах запасів і їх значних коливаннях.

При другому способі визначається тільки максимальний залишок і з нього вираховується страхова премія. Вона буде нижча, ніж при першому способі. Цей спосіб зручний для невеликих запасів.

При третьому способі визначається не вартість запасів, а можлива величина збитку, ліміт відповідальності. Премія визначається в твердій сумі. Оцінка товарних запасів здійснюється за новою вартістю, тобто вартістю заміни. Цей спосіб зручний для дуже великих, навіть громіздких запасів.

Страхова сума. Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку.

Якщо страхова сума менша дійсної вартості, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку. Яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Це так зване “недострахування”. Воно є небажаним для страхувальника у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості. Тому за письмовою заявою страхувальника страхова сума в період чинності договору може бути збільшена з послідуючим перерахунком страхових платежів.

Страхові тарифи враховують вид договору, рід діяльності підприємства, вид майна, а також характер ризику. Окремі СК визначають шкалу тарифів за галузевою ознакою (в залежності від технології і умов роботи підприємства), а  в рамках однієї галузі може враховуватися ще технічний стан підприємства (нижче середнього, середній і вище середнього). В цьому випадку практикують застосуваня плаваючих тарифів. Є страхові компанії, в яких кожен ризик має свою плату за страхування.

Підприємство має право при укладенні договору вибрати розмір власної участі в відшкодуванні збитку (франшизу) з відповідним зменшенням суми страхових платежів. Страхове відшкодування зменшується на розмір франшизи.

Договори страхування можуть бути укладені на один рік або на невизначений строк з щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів. Такі договори вважаються продовженими на наступний рік при сплаті підприємством 25% суми страхових платежів майбутнього року.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари та інші), страхового випадку та ступеня пошкодження майна.

  Другим важливим видом страхування є страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна. Обсяг відповідальності тут дещо більший, ніж при страхуванні майна від вогню. Об’єктом страхування тут є фінансові втрати від перерви у виробництві, які включають:

  1.  поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;
  2.  втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві.
Таке страхування відшкодовує непрямі збитки, а саме втрату доходу, пов’язану із зупинкою виробничого процесу. Розмір збитку залежить від часу простою у виробництві. В різних країнах є свої особливості в підході до вирішення цієї проблеми. Наприклад, в США вважають, що простій у виробництві закінчується лише тоді, коли підприємство технічно готове до подальшого випуску продукції. В Німеччині дотримуються думки, що цей час закінчується лише тоді, коли підприємство повністю досягнуло своєї комерційної готовності.
Договором можуть покриватися як поточні витрати і втрачений прибуток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо. Страховою сумою в цьому випадку є ліміт відповідальності.
Страхування від простою у виробництві буває двох видів:
  1.  на випадок зупинки виробництва внаслідок пожежі;
  2.  на випадок поломки машин і устаткування (страхування виробничих потужностей) і комерційних факторів, пов’язаних з невиконанням постачальниками зобов’язань з поставки матеріалів, палива, устаткування тощо.
Перший вид включає три варіанти договорів.
Варіант 1. Договір складається з двох частин з окремою страховою сумою по кожній з них:
а) передбачає страхування чистого прибутку. Крім того, сюди можуть включатись витрати на заробітну плату основних працівників і адміністративно-управлінського персоналу;
б) передбачає витрати на заробітну плату всім решту працівникам.
Варіант 2. Договір страхування валового доходу підприємства. Валовий дохід включає суму доходу від реалізації продукції і товарів, а також інші доходи. За цим договором встановлюється єдина страхова сума.
Варіант 3. Договір страхування недоотримання доходу підприємства за період простою. Гранична відповідальність за 1 місяць не повинна бути більшою 25 % всієї страхової суми.
Слід розрізняти поняття “страхова сума” і “страхова вартість”. Страхова вартість включає виробничий прибуток і витрати, які підприємство могло б мати без зупинки виробництва.
Страхова сума при укладенні договору базується на бухгалтерських звітних даних. Як страхову суму часто приймають показник випуску продукції за попередній рік.

Суттєвою особливістю страхування від перерв у виробництві є те, що розмір збитків тут багато в чому залежить від терміну перерви у виробництві. Тут дуже важливим є визначення тривалості відповідальності страховика.

У разі настання матеріального збитку, який спричинив перерву у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку.

Другий вид страхування (на випадок поломки машин і устаткування) може здійснюватися в двох варіантах:

  •  з обмеженою відповідальністю;
  •  з розширеною відповідальністю.

В договорах страхування з обмеженою відповідальністю страхове відшкодування виплачується тільки за втрати, які виникають в результаті вибуху. А всі інші ризики, які ведуть до знищення або зупинки застрахованого майна, включені в умови договору страхування з розширеною відповідальністю.

При страхуванні машин до уваги береться лише той збиток, який спричинений машинам, що знаходилися в робочому стані (готовими до експлуатації) на виробничому місці, яке вказане у страховому полісі.

Важливим підприємницьким ризиком є ризик заподіяної шкоди третім особам внаслідок споживання товарів і послуг, що їх виробляє це підприємство. Введення в Україні страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції, пов’язане з дією Закону України “Про захист прав споживача” та іншими нормативними документами.

Метою цього страхування є:

  1.  Захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією ним збитку, заподіяного споживачам його продукції в разі висування  останніми претензій.
  2.  Захист майнових інтересів постраждалих осіб, пов’язаних із збитком через вживання ними неякісних товарів.

Об’єктом страхування є відповідальність товаровиробника перед третьою особою (споживачем його продукції) за ушкодження, пов’язані з:

  •  заподіянням шкоди її життю і здоров’ю;
  •  пошкодженням їх майна через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником;
  •  моральний збиток.

Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування у зв’язку з продукцією, на яку розповсюджується дія договору. Страхове відшкодування надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Збиток, якого завдано самим товарам, не компенсується.

При укладенні договору страхування в ньому конкретно зазначають номенклатуру продукції та ризики, що страхуються.

Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), викликану продукцією, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей, або якщо шкода здоров’ю та майну вважається неминучою. Це можливо при навмисних діях або грубій необережності страхувальника.

Страхова сума визначається у вигляді ліміту відповідальності. Договір страхування передбачає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Можуть також встановлюватись ліміти щодо окремих груп продукції.

Страховий тариф встановлюється залежно від розміру товарообігу підприємства – страхувальника. Розмір тарифу коливається від 0,1 до 0,6 %. Але з урахуванням особливостей бізнесу страхувальника ставка може бути збільшена в декілька разів.

Договори страхування укладаються, як правило, на строк, що відповідає гарантійному строку на продукцію цього страховика.

В полісі окремо можуть обумовлюватися такі ризики, як “відповідальність за контрактом”, “страхування гарантування продукції, “ризики проектування” та інше. Наприклад, під ризиком відповідальності за контрактом страхувальника розуміється настання відповідальності страхувальника за тілесні пошкодження та збитки майну, спричинені продукцією, яку страхувальник одержав за контрактом на умовах, що перешкоджають йому використовувати своє право стягнути збитки з іншої сторони за законом. Наприклад, страхувальник бере на себе відповідальність своїх постачальників або субпідрядників.

На практиці здійснюють страхування ще й таких ризиків, як страхування відповідальності виробника за витрати на повернення продукції; на випадок нанесення шкоди іміджу фірми, за забруднення навколишнього середовища.

У більшості країн світу є обов’язковим страхування відповідальності роботодавців. Страхувальником виступає роботодавець, який несе відповідальність перед службовцями в разі:

  •  особистої необережності;
  •  недопоставки відповідного та безпечного обладнання, незабезпечення безпечних робочих місць та організації роботи;
  •  порушення законодавчих актів, які можуть спричинити відповідальність роботодавця.

Об’єктом страхування є майнові інтереси роботодавця, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров’ю його робітників в процесі виконання ними своїх службових обов’язків.

Страхова сума визначається у вигляді повного ліміту відповідальності. Обов’язково застосовується франшиза з одного страхового випадку, а також за збитками стосовно одного службовця.

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища пов’язано з відшкодуванням збитку, нанесеного третім особам, від забруднення навколишнього середовища. Такий вид страхування здійснюється добровільно, розвивається на даний час, але багато питань його організації ще не вирішені, в тому числі на державному рівні. Ризики відповідальності за шкоду, спричинену здоров’ю, життю і майну третіх осіб в результаті забруднення навколишнього середовища, викликаного нещасним випадком (аварія, пожежа, стихійні лиха та інше) часто включаються в звичайний договір страхування цивільної відповідальності. Страхове відшкодування виплачується тільки у випадку раптового і не передбачуваного забруднення навколишнього середовища і не розповсюджується на збиток, нанесений в результаті постійних або повторюваних випадків.

За кордоном (Німеччині, Великобританії, США та інших державах) існують спеціальні законодавчі акти про відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, що дозволило виділити самостійний і специфічний вид страхування відповідальності і встановити ризики шкоди від викидів шкідливих речовин: диму, газу, викидів, випаровувань, захоронення токсичних відходів і радіоактивних відходів і т.д.

4.2. Плани практичних занять.

  1.  Характер підприємницьких ризиків. Роль страхування в забезпеченні потреб підприємств в страховому захисті.
  2.  Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек.
  3.  Страхування підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна.
  4.  Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.
  5.  Страхування інших видів відповідальності підприємства (відповідальності роботодавця, відповідальності за забруднення довкілля).
  6.  Розв’язування задач.

 

4.5. Теми рефератів

  1.  Роль страхування в забезпеченні потреб підприємств у страховому захисті. Розвиток страхування підприємницьких ризиків в Україні.
    1.  Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек.
      1.  Страхування підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна.
        1.  Страхування доходу (прибутку).
          1.  Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.
            1.  Страхування комерційних ризиків.
              1.  Страхування відповідальності підприємств за забруднення довкілля.

ТЕМА 7. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ

 До 1990 року страхування майна сільськогосподарських підприємств було обов’язковим. Монополія на здійснення страхової діяльності давала можливість використовувати єдиний порядок і умови страхування на всій території країни, включаючи ступінь страхового захисту, механізм страхових виплат тощо.

З 1991 р. сфера сількогосподарського страхування почала докорінно змінюватися. Україна відмовилася від державної монополії на сільськогосподарське страхування. Це зумовило послаблення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників. Обов’язкова форма страхового захисту залишилась для державних сільськогосподарських підприємств і лише для одного виду -  страхування врожаю. 18 січня 2001 року прийнято Закон України ”Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років”. П’ятий розділ цього Закону “Страхування ризиків сільськогосподарського виробництва” передбачає, крім обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень в державних сільськогосподарських підприємствах, обов’язкове страхування врожаю зернових культур і цукрових бур’яків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності. Страхові платежі будуть частково компенсуватися за рахунок коштів Державного бюджету України (передбачається у розмірі не менше 50 % витрат, понесених сільськогосподарськими підприємствами) [163, с. 63 - 64]. Стаття 7 Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” п.11 засвідчує, що страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності буде здійснюватися як обов’язковий вид страхування.

Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1000 від 11 липня 2002 року затвердив порядок і правила проведення обов’ящзкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності.

Метою проведення обов’язкового страхування є гарантування економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектора економіки, захисту інтересів сільськогосподарських підприємств.

Лідером на страховому ринку АПК України у справі страхового захисту в сільському господарстві є НАСК “Оранта” з відповідно сформованою інфраструктурою ринку страхових послуг у 20 областях, за винятком Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Запорізької і частково АР Крим, де утворилися самостійні СК при реорганізації системи Укрдержстраху. Монопольне становище цієї компанії пояснюється тим, що вона успадкувала клієнтуру від колишнього Держстраху і сільськогосподарські підприємства традиційно залишаються у сфері її інтересів.

Протягом останніх років умови сільськогосподарського страхування постійно вдосконалювались в напрямку розширення сфери його застосування, об’єктів страхування, оптимізації страхової оцінки, вдосконалення методики обрахунку збитку врожаю та інших умов.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе 4 групи об’єктів страхування:

  •  урожай сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень плодоносного віку;
  •  дерева та кущі плодово-ягідних насаджень, що ростуть у садах і виноградники;
  •  сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл у вуликах;
  •  будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

Для різноманітних об’єктів страхування характерні певні ризики, які враховуються СК при розробці конкретних умов і правил страхування.

Насамперед розглянемо сутність обов’язкової форми страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

Об’єкт страхування. Урожай сільськогосподаських культур відноситься до конкретних об’єктів страхування в сільському господарстві. В страховій практиці їх ще називають предметами страхування. По страхуванню врожаю сільськогосподарських культур предметом страхування виступає урожай даного року. Кількісно предмет страхування зараннє точно невизначений, оскільки до початку календарного року в сільськогосподарських підприємствах більшість культур ще не посіяно. Тому предметом страхування в рослинництві виступає майбутній урожай, а платежі визначаються з попереднього. З моменту посіву (посадки), коли відомий вид культури і її площа, урожай сільськогосподарських культур стає об’єктом відповідальності. Так як початок і закінчення страхування врожаю залежить від виду сільськогосподарських культур, то об’єкт відповідальності не пов’язаний з якою небудь однією датою.

По обов’язковому страхуванню враховуються тільки кількісні втрати врожаю.

Страхова відповідальність. Згідно діючих умов, до страхових ризиків, на випадо яких проводиться обов’єязкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками. Така широка відповідальність підвищує економічне значення страхування в зв’язку з більш повним відшкодуванням збитку.

Страхова оцінка. Страхова оцінка це вартість врожаю. Це вихідний показник для визначення страхової суми, розмірів збитку і виплати страхового відшкодування. Складовим вартості врожаю є: середній урожай окремих сільськогосподарських культур за останні 5 років; ціна; посівна площа. Якщо площа і ціна мають відносно стабільний характер, то урожай в залежності від рівня впливу природніх факторів відхиляється від середнього рівня урожайності. Тому величина врожаю – один з головних факторів, що визначають його вартість. Згідно діючих умов обов’язкового страхування врожаю нормативним рівнем врожайності є середня урожайність за останні 5 років по кожній культурі.

Страхова сума з обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні 5 років, за даними обліку страхувальника, на ціну одного центнера продукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції) та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. У разі, коли страхувальник протягом 5 років вирощує культуру менше, ніж 3 роки, у розрахунок вартості врожаю береться планова врожайність на поточний рік, але не вище, ніж середня врожайність у районі за останній рік.

Страхове забезпечення. Згідно діючих умов урожай застрахований в розмірі 70 % його вартості виходячи з фактично досягнутої середньої урожайності за 5 років в даному господарстві по кожній культурі. На сьогодні  застосовуються відносні нормативи (в % від вартості врожаю). Рівень забезпечення по страхуванню врожаю не є оптимальним. Максимальна межа – вартість урожаю сільськогосподарських культур. Однак по врожаю забезпечення повинно бути нижче повної вартості, щоб страхувальник в певній мірі також ніс відповідальність за збереження врожаю.

Тарифні ставки. Тарифні ставки розраховані по кожній культурі або групі культур виходячи з збитковості страхової суми за тарифний період.  

За договорами обов’якового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень тарифи диференційовані в розрізі областей. Зокрема, максимальний розмір страхового тарифу на озимі культури становить 8% страхової суми, ярі зернові, зернобобові – 7,5%, цукрові буряки, картоплю, технічні культури – 9,5%, сади, виноградники, інші насадження – 9%, овочі у відкритому ґрунті – 9,5%, культури у закритому ґрунті і розсадники – 6,5%.

Слід відмітити, що при укладанні договору страхування страховик визначає розмір страхових внесків, які повинен сплатити страхувальник, а також обговорює строки і порядок їх сплати.

Найвідповідальніша ділянка роботи кожної СК – це визначення розміру збитку і страхового відшкодування.

Визначення збитку передбачає три етапи роботи, які розділені значними проміжками:

  1.  Необхідно встановити факт страхового випадку і його причини. Це етап регістрації факту настання страхового випадку.
  2.  Даний етап пов’язаний з отриманням фактичного урожаю і визначенням суми збитку.
  3.  Розрахунок суми відшкодування і виплата страхового відшкодування сільськогосподарському підприємству.

Робота страховика, пов’язана з визначенням збитку і страхового відшкодування, починається після одержання повідомлення від господарства про загибель або пошкодження сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Найбільш складним і відповідальним етапом роботи є складання акту про загибель або пошкодження посівів (посадок) сільськогосподарських культур. Необхідно звернути увагу на організацію роботи страховика щодо складання страхового акта, відомостей, які відображаються в ньому, а також на те, що збитки, які поніс страхувальник, можуть бути викликані як страховими, так і нестраховими причинами.

У страхуванні врожаю настання стихійного лиха не завжди співпадає з поняттям страхового випадку, а виступає лише вихідною умовою для нього. Страховим випадком вважається тільки той факт, коли в результаті несприятливих погодних умов та інших природно-кліматичних явищ відбулося зниження урожаю даної культури порівняно з досягнутою середньою врожайністю за попередні 5 років, тобто коли він викликав збиток. Не слід утотожнювати поняття страхового випадку зі збитком. Збитком вважається різниця між вартістю врожаю в середньому за останні 5 років і вартістю врожаю цієї ж культури в поточному році, коли відбулось стихійне лихо.

Обов’язкове страхування урожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень передбачає відшкодування лише кількісних втрат.

В основі визначення збитку лежить сальдовий метод, коли від врожайності з 1 га в середньому за останні 5 років віднімають фактично отриманий урожай з 1 га в поточному році, а залишок – сальдо – це і є збиток. Збиток з 1 га множиться на ціну, визначену за договором страхування, але не вищу, ніж на момент виплати страхового відшкодування та на площу посіву:

З = (У5 х СП – Уф) х Ц х S,

де У5 – урожайність з 1 га, прийнята на страхування (базова або нормативна вартість); Уф–  фактично зібраний урожай з 1 га, СП – страхове покриття, площа посіву, посадки.

Прямий збиток визначається у відсотках до загального збитку.

Існують певні особливості у визначенні збитку у зв’язку з втратами врожаю по окремих сільськогосподарських культурах.

Обрахунок збитку ускладнюється при частковому пошкодженні, враховуючи те, що пошкоджена культура може бути пересіяна або підсіяна іншою культурою чи культурами на всій або частині площі.

Визначаючи суму страхового відшкодування, необхідно звернути увагу на порядок його розрахунку і виплати.

Більш поширеною на сьогодні в аграрному секторі є добровільна форма страхового захисту. В системі НАСК “Оранта” діють “Правила добровільного страхування майна сільськогосподарських підприємств, орендарів, селянських (фермерських) господарств” №67, введені в дію з 1 липня 1997 р. Для посівів сільськогосподарських культур з лютого 1999 року введені в дію нові “Правила добровільного страхування сільськогосподарських культур № 86”.

Згідно Правил об’єктами страхування є врожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку за винятком врожаю природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав.

Діючими Правилами уточнено перелік страхових ризиків зі страхування врожаю,  і він став значно коротшим.

Страхування врожаю проводиться на випадок загибелі чи пошкодження внаслідок:

  •  вимерзання, заморозку, граду, зливи, бурі, урагану, посухи, повені, селю, пожежі;
  •  вимокання, випрівання, якщо це сталося внаслідок стихійного лиха.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур, що вирощуються в захищеному грунті, проводиться  на випадок загибелі чи пошкодження їх внаслідок:

  •  граду, зливи, бурі, урагану, повені, пожежі, якщо було пошкодження самої споруди;
  •  припинення подачі електроенергії, викликаної стихійним лихом або аварією у цих спорудах.

Додатково за особливими умовами договору (підвищувальні тарифні ставки, обумовлення, франшиза) можуть бути застраховані сільськогосподарські культури,  на продукцію яких встановлено закупівельні ціни за сортами і номерами (тютюн, льон, хміль, насінники овочевих культур, тощо) на випадок зниження якості продукції, якщо це є наслідком страхового випадку.

Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень приймається на страхування по договірній сумі, але не більше 70 % вартості. Вартість врожаю сільськогосподарських культур визначається множенням ціни за одиницю продукції, заявленої страхувальником і узгодженої з “Орантою” на середню врожайність з 1 га за останні 5, 3 роки і площу, з якої заплановано отримати врожай. Визначена вартість в розрахунку страхової суми не повинна перевищувати вартості очікуваного врожаю.

Договір страхування укладається на врожай всіх сільськогосподарських культур  або будь-якої окремо взятої культури чи групи культур, якщо група дає однорідну продукцію (зерно, овочі).

Діючими правилами передбачено відшкодування не тільки кількісних втрат врожаю, але і якісних. При страхуванні врожаю на випадок зниження якості продукції вартість кількісних і якісних втрат врожаю основної продукції культури (групи культур) визначається множенням різниці між вартістю врожаю з 1 га, встановленою на час укладання договору страхування і вартістю фактично отриманого врожаю з 1 га даного року на всю площу посіву. Вартість фактично отриманого врожаю визначається, виходячи із середньої ціни реалізації з урахуванням знижок і надбавок за якість продукції, що склалася в господарстві в поточному році.

Об’єктом зі страхування посівів є майновий інтерес, пов’язаний з відшкодуванням фактичних затрат на посів та вирощування сільськогосподарських культур в результаті повної загибелі рослин на всій або частині площі сівби (садіння).

Страховими ризиками є:

  •  вимерзання озимих культур та багаторічних сіяних трав посіву минулих років (строк використання яких за агротехнічними нормами не закінчився);
  •  градобої, зливи, бурі, урагани або затоплення посівів, якщо останнє є наслідком стихійного лиха;
  •  вогонь на пні колосових та інших сіяних трав.

Захист індивідуальних інтересів обумовлюється окремими умовами, які передбачаються договором. Тарифна ставка при цьому підвищується.

Не приймаються на страхування:

  •  посіви культур, що висіваються на зелене добриво або пасовищне використання;
  •  посіви сільськогосподарських культур, які висівались страхувальником за три останні роки підряд, але жодного року від них не отримано врожаю через повну загибель.

Страхова сума визначається в розмірі планових або фактичних затрат на посів та вирощування сільськогосподарських культур.

Страхування не може перевищувати загальних планових або фактичних затрат, передбачених технологією вирощування врожаю тієї чи іншої культури, а також бути меншою за фактично проведені витрати на момент укладання договору.

Можливе обмеження страхування за рахунок безумовної франшизи до 20 %. Розмір страхування залежно від зони та умов, у яких вирощується культура, встановлюється в межах  певної частки від загальної вартості визначених затрат.

Страхові тарифи з добровільного страхування майна сільськогосподарських підприємств в НАСК “Оранта” розраховані за кожним ризиком окремо, але в межах страхових тарифів, затверджених правилами № 67 та № 86.

Розмір збитку визначається, виходячи із затрат, фактично понесених страхувальником на момент настання страхової події у середньому на 1 га, який вираховується шляхом ділення загальної суми витрат на площу культури, що фактично загинула (знищена).

За посіви культур, на яких рослини пошкоджені частково і необхідно провести підсівання культури, “Оранта” відповідальності не несе.

Добровільна форма страхування передбачає страхування не лише урожаю багаторічних насаджень, а й самих багаторічних насаджень (дерев, кущів, виноградників, тощо). Як сам об’єкт страхування, так і умови, за якими воно проводиться, відмінні від умов страхування врожаю сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень

Страхування дерев, кущів, плодоягідних насаджень, що зростають у садах, та виноградників проводиться на випадок повної загибелі (відмирання підземної і наземної їх частин всіх або окремих дерев, кущів), внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, селю, землетрусу, пожежі, посухи, за винятком культур, які вирощуються у зрошувальних зонах, а також повного їх знищення карантинними комахами, якщо страхувальник не отримував офіційного попередження про це.

Договір укладається зі страхування всіх багаторічних насаджень або окремої групи, але за умови страхування всіх насаджень, які відносяться до даної групи (зерняткові, кісточкові) – до входження їх у зиму (припинення вегетації).

Розмір збитку за багаторічні насадження, які загинули, визначається як різниця балансової вартості загиблих насаджень і вартості залишків.

Особливістю страхування тварин в сільськогосподарських підприємствах є поділ їх на дві вікові категорії: доросле поголів’я і молодняк, які мають певні відмінності в страхуванні. Це насамперед стосується переліку страхових випадків, що призводять до загибелі, вимушеного забою або знищення тварин, і при настанні яких страховик повинен здійснити виплату страхового відшкодування.

Страхова відповідальність по дорослому поголів’ю значно ширша і включає в себе такі ризики, як інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибухи, стихійні лиха, нещасні випадки (утоплення, падіння в ущелину), а також ожеледь, наст, глибокий сніговий покрив (якщо тварини утримуються на відгонних пасовищах, попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму.

Молодняк аналогічних тварин страхується на випадок знищення або вимушеного забою лише внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму.

Страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості тварин на момент укладання договору страхування, але не менше їх заставної вартості.

 Особливістю страхування тварин є визначення збитку. По дорослому поголів’ю збиток за загиблих тварин визначається шляхом встановлення середньої страхової суми на одну голову тварини і одну бджолосім’ю за договором страхування та множенням її на кількість загиблих голів (бджолосімей), а вимушено забитих тварин – з вирахуванням вартості реалізованого м’яса, придатного для їжі, та інших залишків, придатних до реалізації.

Для розрахунку розміру збитку за молодняк тварин встановлюється вікова група тварин на день їх загибелі із визначенням страхової суми за одну голову цих тварин і множенням її на кількість загиблих голів.

Якщо з причин, що викликали вимушений забій тварин м’ясо було визнане повністю непридатним для їжі, страхове відшкодування виплачується за тварин, що загинули.

Витрати, пов’язані із транспортуванням худоби до місця забою, ремонту тваринницьких приміщень після здачі хворої худоби у зв’язку з ветеринарно-санітарними заходами, придбанням медикаментів, проведенням карантинних та інших заходів щодо ліквідації наслідків захворювання, а також побічні витрати, в розмір збитку не включаються.

Страхові тарифи розраховані за кожним ризиком окремо для визначних груп тварин. Наприклад, для ВРХ річний тариф при страхуванні від стихійного лиха – 0,6%, інфекційних хвороб – 1,3%, пожежі – 0,2%, нещасних випадків – 0,5%, крадіжки, неправомірних дій третіх осіб – 1%.

Франшиза встановлена від 5 до 70% від страхової суми. В залежності від величини франшизи до страхового тарифу застосовується понижуючий коефіцієнт від 0,8 до 0,31%.

Добровільним страхуванням можуть бути охоплені будівлі, споруди та інше майно сільськогосподарських підприємств (рухоме та нерухоме). Страхувальник згідно діючих умов має право вибирати: застрахувати все майно, яке є в його розпорядженні або лише його окремі види.

Страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна. Франшиза встановлюється в розмірі 0,5-2%.

Обсяг відповідальності СК по цій групі майна надто широкий і включає в себе вогневі ризики,  стихійні явища; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних та протипожежних систем; крадіжки, грабіж, навмисне і ненавмисне знищення або пошкодження майна третіми особами, наїзд, зіткнення між собою наземних транспортних засобів; падіння на застраховане майно пілотованих літаючих об’єктів, їх частин.

Страхування транспортних засобів та спецтехніки сільськогосподарських підприємств (вантажних автомобілів, комбайнів, тракторів і т. д.) здійснюється на випадок їх пошкодження або знищення внаслідок ДТП, протиправних дій третіх осіб, пожежі, стихійних лих.

Страхові тарифи зі страхування майна сільгосппідприємств розраховуються за кожним ризиком зокрема.

Визначення розміру збитку при знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, проводиться, виходячи з повної балансової вартості з урахуваням амортизації, втрат з рятування майна, впорядкуваня його після страхового випадку, і включення вартості залишків, а при пошкодженні, виходячи з вартості відновлення (ремонту) за цінами на момент укладення договору страхування.

Розмір збитку при загибелі (пошкодженні) майна, яке відноситься до незавершеного капітального будівництва, визначається, виходячи з йоо вартості на день страхового випадку.

При загибелі (пошкодженні) товарно-матеріальних цінностей визначення збитку проводиться відповідно до їх обліку з метою встановлення вартості майна на день страхового випадку. Для цього враховується рух майна за період з дня дії договору страхування по день страхового випадку.

Страхове відшкодування за загибле або пошкоджене майно виплачується в розмірі завданих збитків, але не вище страхової суми, зазначеної договором.

  

4.2. Плани практичних занять.

  1.  Економічна необхідність і сучасний стан сільськогосподарського страхування.
  2.  Характеристика основних умов обов’язкового та добровільного страхування врожаю сільськогосподарських структур.
  3.  Страхування тварин сільськогосподарських підприємств.  
  4.  Страхування основних, оборотних фондів та іншого майна сільськогосподарських підприємств.  
  5.  Визначення збитку та страхового відшкодування зі страхування різних видів майна  сільськогосподарських підприємств.
  6.  Розв’язування задач.

4.5. Теми рефератів

  1.  Становлення та розвиток сільськогосподарськкого страхування в Україні.
  2.  Оцінка сучасного стану та основні напрямки розвитку  сільськогосподарського страхування в Україні.
  3.  Досвід сільськогосподарського страхування в зарубіжних країнах та можливості його використання в Україні.
  4.  Проблеми розвитку обов’язкової форми страхового захисту врожаю.
  5.  Які продукти пропонують своїм клієнтам страхові компанії України і які з них користуються найбільшим попитом?
  6.  Особливості страхування дорослого поголів’я, молодняка та племінних тварин.
  7.  Скільки страхових компаній на сьогоднішній день займаються страхуванням агроризиків і чи вважають вони сільське господарство для себе привабливим?

ТЕМА 8. СТРАХУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ РИЗИКІВ

Страхування технічних ризиків розповсюджується на складне і дороге обладнання, створення і використання якого пов’язане з ризиком виникнення  аварій, катастроф, нещасних випадків, що загрожують значними збитками їх власникам. Таке страхування технічних ризиків зараз особливо розвинуте у Великобританії, США, Японії і ряді інших держав, що входять в Міжнародну асоціацію страховиків технічних ризиків (ІМІА). В світовій практиці страхування технічних ризиків включає:

  •  страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (CAR);
  •  страхування всіх монтажних ризиків (EAR);
  •  страхування машин;
  •  страхування електронних пристроїв.

Технічний прогрес, підвищення попиту на всі види будівельних і монтажних робіт, постійне зростання вартості окремих будівельних об’єктів, і пов'язане з цим збільшення ступеня технічних та економічних ризиків будівництва та монтажу, зумовили попит в Україні на страхування технічних ризиків. На ринку страхових послуг України страхування технічних ризиків – цілком нова підгалузь майнового страхування, яка з’явилась тільки в середині 90-х років ХХ століття. Проте такі обставини, як відсутність досвіду страхування даних ризиків, нестабільність економічної ситуації як в Україні, так і на окремо взятих підприємствах істотно впливають на розвиток зазначеного страхування.

Страхування технічних ризиків – комплекс страхових ризиків, що пов’язані з будівельними, монтажними, експлуатаційними роботами по створенню та використанню складного технічного обладнання, машин, техніки.

Страхуванню технічних ризиків властиві певні особливості, а саме:

  •  вони сприяють розвитку науково-технічного прогресу;
  •  для них характерна велика вартість об’єктів страхування;
  •  їх страхування проводиться з обов’язковим використанням франшизи;
  •  проводиться за системою пропорційного страхового забезпечення;
  •  як правило, такі ризики повинні перестраховуватись.

Страхування технічних ризиків здійснюється в добровільному порядку.

Найбільш розповсюдженим видом є страхування будівельно-монтажних ризиків. Страхові компанії України, які мають ліцензію на цей вид страхування, укладають договори страхування будівельно-монтажних ризиків, які виникають в процесі будівельних та монтажних робіт, що виконуються за контрактами на території України.

Страхувальниками можуть бути юридичні та фізичні особи (замовники, підрядники, субпідрядники та інші незалежно від підпорядкування та форм власності), в котрих у зв'язку з виконанням будівельно-монтажних робіт виникає страховий ризик. Залежно від виду будівельного контракту (будівництво об’єктів “під ключ”, поставка обладнання та контроль за будівництвом) чітко розрізняють відповідальність всіх зацікавлених у будівництві сторін (підрядника, замовника) і відповідно визначають, яка з сторін буде страхувальником. Крім того, договір страхування може бути укладено на користь третьої особи (вигодонабувача).

Важливою умовою, що розкриває сутність страхування будівельно-монтажних ризиків, є характеристика об’єктів страхування. Об’єктами страхування вважаються:

  •  будинки, споруди, обладнання, матеріали, монтаж транспортерів, канатних доріг, повітряних електроліній та інше майно, яке є предметом будівництва та монтажу, що розташоване на будівельному майданчику;
  •  майно, призначене для виконання будівельно-монтажних робіт;
  •  відповідальність, тобто претензії третіх осіб, що виникає внаслідок матеріальних втрат, або тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням будівельно-монтажних робіт.

Страхуванню практично підлягають всі елементи будівництва, а саме: будівельні, допоміжні, інженерні, монтажні, випробувальні роботи; будівельні матеріали, обладнання та тимчасові споруди; післяпускові гарантійні зобов’язання підрядника.

Конкретний перелік об’єктів, обсяг та термін відповідальності страховика визначається згідно з договором між страховиком і страхувальником на підставі заяви-анкети та з урахуванням контракту на виконання будівельно-монтажних робіт. Залежно від умов будівельного контракту страховик визначає, який вид страхового покриття необхідний страхувальнику: від всіх ризиків або в обмеженому обсязі (наприклад, тільки від вибуху та деяких інших ризиків).

Обсяг відповідальності страховика охоплює традиційні ризики, зокрема пожежу, аварію, вибух, повінь, зсув, осідання грунту, удар блискавки, неправомірні дії третіх осіб, крадіжки зі зломом тощо. До специфічної групи ризиків, які можуть входити в обсяг відповідальності страховика, відносять недоліки або помилки, допущені страхувальником при виконанні будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, але виявлені у період гарантійної експлуатації збудованих об’єктів.

Не відшкодовують збитки в разі пошкодження або загибелі внаслідок:

  •  помилок, допущених при проектуванні та будівництві, недопоставки або дефектів матеріалів, конструкцій, машин і обладнання, які використовуються при будівництві та монтажі;
  •  корозії, гниття, зносу, самозаймання матеріалів;
  •  пошкоджень, спричинених впливом ядерної енергії;
  •  навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування;
  •  військових дій, повстань і заколотів, громадських заворушень, конфіскації, арешту, знищення або пошкодження майна за розпорядженням військових;
  •  повного або часткового припинення робіт, що не є наслідком страхової події;
  •  пошкодження (знищення) будівельної техніки, транспортних засобів, обладнання, викликаного нестраховою подією;
  •  знищення (пошкодження) або крадіжки документів, креслень, готівки, цінних паперів;
  •  претензій за неустойками та недоліками наданих послуг.

У страхуванні будівельно-монтажних ризиків є певні особливості щодо визначення страхової оцінки та страхової суми.

Страхова оцінка (вартість будівництва) визначається згідно з проектним кошторисом, бухгалтерським балансом або в окремих випадках – за згодою між страховиком і страхувальником. Страхова сума встановлюється окремо на кожен об’єкт страхування, як правило, в розмірі повної страхової оцінки, включаючи вартість проектування, будівництва, матеріалів, обладнання та іншого, що обумовлено договором.

Страхова сума може бути визначена як на повну вартість, так і на її частку (відсоток). Якщо об’єкт застраховано на певну частку, то всі складові частини цього об’єкта вважаються застрахованими на ту саму частку.

Особливість даної страхової послуги полягає ще в тому, що протягом дії договору страхування страхова сума може бути збільшена. Протягом терміну дії договору страхування відповідальність страховика може поетапно зростати в міру запланованого освоєння капітальних вкладень і настає після перерахування страхових платежів на початку кожного етапу будівництва або в розмірах фактично виконаних будівельно-монтажних робіт, включаючи вартість будівельних матеріалів, обладнання і оснастки, накладних витрат на певному етапі будівництва.

Крім цього, у договорі страхування може бути встановлений ліміт відповідальності по одному страховому випадку. Це означає, що сума відшкодування з усіх збитків, викликаних одним і тим самим страховим випадком, не може перевищувати умов цього ліміту. В разі додаткового страхування цивільної відповідальності на час проведення будівельно-монтажних робіт вартість її вказується додатково до основної страхової суми з визначенням ліміту з майнових втрат і тілесних ушкоджень окремо.

При страхуванні будівельно-монтажних ризиків страховик обов’язково застосовує франшизу (умовну або безумовну). Розмір франшизи визначається по застрахованому об’єкту або майну і по відповідальності перед третіми особами окремо.

Обчислення страхових платежів здійснюється на підставі страхових сум і тарифної ставки. Розміри страхових тарифів визначаються по кожному ризику. Загальний розмір тарифної ставки визначається шляхом підсумування окремих ставок. У кожному конкретному випадку ці розміри можуть корегуватися залежно від ступеня ризику та особливих обставин, відображених в умовах договору.

Страхові платежі  за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, можуть бути внесені одноразово або поетапно.

Страхова відповідальність страховика розпочинається після розвантаження матеріалів, обладнання або устаткування на будівельно-монтажному майданчику, але не раніше обумовлненої в договорі страхування дати і закінчується в разі виконання всього обсягу будівельних і монтажних робіт, але не пізніше дати, вказаної в договорі страхування.

Залежно від наслідків страхової події в страхуванні застосовуються різні підходи до оцінки збитку.

Розмір збитку в разі руйнування об’єкта або майна визначається на підставі кошторису, балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, в разі пошкодження – на підставі вартості відновлення (ремонту) на час страхового випадку.

В разі пошкодження об’єкта або майна при поетапному будівництві збиток, який виник від страхової події протягом застрахованого етапу будівництва, визначається в розмірі фактично понесених втрат, а в разі повного знищення – в розмірі освоєних капітальних вкладень на день страхової події.

До суми збитку входять також: витрати, пов’язані з врятуванням застрахованого об’єкта і майна; витрати на запобігання втратам, що понесені страховим випадком або зменшення цих втрат, витрати на складання кошторисів на відновлення (ремонт) пошкодженого об’єкта, проведення експертиз, необхідних для визначення обсягу втрат, тощо.

Виходячи із вищезгаданого, загальна сума страхового відшкодування не повинна перевищувати розмір страхової суми.

Страхове відшкодування визначається у такому проценті від суми збитку, в якому об’єкт або інше майно було застраховане.

В разі руйнування (пошкодження) застрахованого об’єкта внаслідок пожежі, вибуху, аварій та інших несприятливих умов, що склалися через невиконання керівництвом будівельної організації розпоряджень органів пожежного нагляду або інших органів державного нагляду, а також порушення технології виконання робіт, страховик має право і підставу відмовити у виплаті страхового відшкодування або його розмір може бути зменшений. Факт невиконання зазначених розпоряджень та вимог встановлюється на підставі документів органів пожежного нагляду або інших компетентних органів.

Якщо загибель (пошкодження) застрахованого об’єкта або майна сталася внаслідок злочину, у зв’язку з чим проти відповідачів порушено кримінальну справу, то страхове відшкодування виплачується у період розслідування або закінчення його з тим, щоб регресний позов до винних осіб міг бути розглянутий судом під час слухання кримінальної справи.

Якщо ж збиток відшкодовано винною особою частково, і ця сума є меншою від страхового відшкодування, що має бути виплачене, то останнє виплачується страховиком з урахуванням суми, одержаної страхувальником від особи, що завдала збитків.

Якщо внаслідок страхового випадку знищено (пошкоджено) значну частку об’єкта і протягом встановленого строку повний розрахунок збитку зробити неможливо, то на підставі письмової заяви страхувальника страховик може виплатити аванс в розмірі до 50 відсотків  попередньо обчисленої суми страхового відшкодування.

Із суми страхового відшкодування утримуються: безумовна франшиза, виплачений страхувальнику аванс, а також за згодою страхувальника – черговий платіж.

Значне місце серед послуг страхування технічних ризиків займає страхування машин від поломок у зв’язку з потребою надати підприємствам можливість ефективно захистити дорогі машини, механічне обладнання та установки. Цю страхову послугу іноді порівнюють з вогневим страхуванням або страхуванням автомашин.

Страхувальниками визнаються юридичні особи, які експлуатують машини, механічне обладнання, апарати та виробничі установки.

Об’єктами страхування можуть бути:

  •  машини, що виробляють енергію (парові котли, турбіни, генератори);
  •  машини й установки для розподілу енергії (трансформатори, високо й низьковольтні установки);
  •  усі виробничі й допоміжні машини (верстати, мішалки, насоси, компресори, ємкості, апарати, трубопроводи, тощо).

Не підлягають страхуванню лише деякі предмети, термін служби яких порівняно з терміном служби всього об’єкта невеликий, наприклад:

  •  усі види змінного інструменту;
  •  матриці, троси, пуансони, ланцюги, ремені, стрічки, сита;
  •  вироби зі скла, кераміки, деревини, а також шини;
  •  матеріали виробничого призначення всіх видів (паливо, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

До страхових випадків зі страхування машин відносяться:

  •  помилки в конструкціях та розрахунках, помилки під час монтажу, дефекти лиття та матеріалу;
  •  помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність, злий намір;
  •  пошкодження внаслідок дії відцентрової сили;
  •  коротке замикання та інші електричні ризики;
  •  нестача води в парогенераторах;
  •  фізичний вибух;
  •  буря, мороз, льодохід.

 Страхова сума визначається в межах страхової оцінки, яка відповідає вартості майна на момент укладення договору страхування.

Порядок визначення суми збитку та страхового відшкодування практично відповідає умовам будівельно-монтажних ризиків.

Серед видів страхування технічних ризиків істотне місце займає страхування електронної техніки, яке набуло значного розвитку за кордоном і мало відоме на вітчизняному ринку страхових послуг.

Страхування електронних пристроїв розпочалося в 20-х роках у Німеччині зі страхування слабкострумових установок. Згодом широкого розвитку набуло страхування електронних пристроїв, яке перетворилось на окремий вид  в галузі страхування технічних ризиків.

Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

Об’єктами страхування можуть бути:

  •  ЕОМ для обробки даних;
  •  електронні та ядерні медичні апарати;
  •  пристрої передавання інформації;
  •  інші пристрої (телевізійні пристрої, що використовуються у виробничих цілях; конторські машини; диктофони, копіювальні машини, множильна техніка);
  •  носії даних та додаткові витрати, які пов’язані з виходу із ладу ЕОМ для обробки даних.

Обсяг відповідальності страховика включає наступні страхові випадки:

  •  пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів;
  •  скупчення диму, сажі, газів;
  •  дія води, вологи (якщо не спричинена атмосферними опадами чи не зумовлена умовами виробництва);
  •  коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов’язані з дією електроенергії;
  •  помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, помилки при виготовленні та монтажі, дефекти лиття й матеріалу);
  •  помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність;
  •  злий намір та зазіхання третіх осіб;
  •  град, мороз, буря;
  •  опускання грунту, зсув, обвал, лавини.

СК можуть включати в обсяг страхового покриття також додаткові ризики: землетрус, виверження вулкану, тайфун, ураган, страйк, крадіжку, додаткові витрати. Водночас необхідно з’ясувати, які ризики не є страховими.

Страховою сумою є вартість електронних пристроїв, які підлягають страхуванню. Страхове відшкодування – це вартість відновлення пристроїв в межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об’єктом.

Страхова премія з цього виду страхування визначається з кожного об’єкта окремо з відповідним застосуванням тарифної ставки (так званих нормативів по звичайних ризиках, а спеціальні пристрої або ті, які вперше з’явилися на ринку, тарифікують з врахуванням специфічних особливостей ризику). Також студенти повинні звернути увагу на такі умови страхового захисту електронної техніки, як строк дії договору страхування, початок і закінчення відповідальності страховика.

В Україні страхування електронних пристроїв не становить окремого виду, а предмети, що належать до електронних пристроїв, страхуються на умовах страхування майна.

4.3. Плани практичних занять.

 

  1.  Економічна необхідність, сутність та розвиток страхування технічних ризиків.
  2.  Страхування будівельно-монтажних ризиків.  
  3.   Страхування машин від поломок.
  4.  Страхування електронної техніки.
  5.  Страхування післяпускових гарантійних зобов’язань.
  6.  Розв’язування задач.

4.5. Теми рефератів

1. Стан і розвиток страхування технічних ризиків в Україні.

2. Необхідність та значення страхування будівельно-монтажних ризиків.

  1.   Іноземний досвід страхування будівельно-монтажних ризиків та можливості його використання в Україні.
  2.  Особливості страхового захисту складного промислового обладнання та машин.
  3.  Страхування відповідальності перед третіми особами при будівельно-монтажних роботах в Україні (за кордоном).

ТЕМА 9. СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ І ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

Поняття фінансового ризику не є однозначним в фаховій страховій літературі. У вузькому розумінні - це лише кредитні ризики. Широке розуміння поняття фінансового ризику охоплює ті ризики, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати. До фінансових ризиків відносять:

  •  кредитний ризик
  •  валютний ризик;
  •  інвестиційний ризик;
  •  ризик втрати прибутку або недотримання доходу внаслідок різних причин.

Кредитний ризик пов’язаний з можливістю невиконання фірмою своїх фінансових зобов’язань перед інвестором в результаті використання для фінансування своєї діяльності внутрішньої позики. Кредитний ризик виникає в процесі ділової співпраці підприємства зі своїми кредиторами:

  •  з банком та іншими фінансовими установами;
  •  з контрагентами – постачальниками і посередниками;

з акціонерами.

Різновидність видів кредитних операцій визначає особливості і причини виникнення кредитного ризику:

  •  недобросовісність позичальника, який отримав кредит;
  •  погіршення конкурентного стану конкретної фірми, що отримала комерційний або банківський кредит;
  •  несприятлива економічна кон’юнктура;
  •  некомпетентність керівництва фірми.

Валютний ризик – це ймовірність фінансових втрат в результаті зміни курсу валют, яке може відбутись в період між укладанням контракту і фактичним виробництвом (виконанням) розрахунків по ньому.

Інвестиційний ризик пов’язаний з специфікою вкладання фірмою грошових коштів в різні проекти. У вітчизняній економічній літературі часто під інвестиційними розуміють ризики, пов’язані з вкладанням коштів в цінні папери.

На сьогодні страхування фінансових ризиків – це вид майнового страхування.

Об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з повною або частковою втратою ним доходів чи його додатковими матеріальними витратами внаслідок невиконання (або неналежного виконання) боржником своїх платіжних та інших майнових зобов’язань за угодою купівлі-продажу, обміну, постачання, майнового найму, підряду або комісії.

Розглянемо більш детально страхування кредитних ризиків. Питання про те, чи страхування кредитів є видом страхової діяльності – чи це особливий вид банківської діяльності є спірним на сьогодні. Окремі спеціалісти ототожнюють поняття кредитне страхування і страхування банківських ризиків [44, с. 5 – 8, 50].

Особливістю страхування кредитних ризиків є те, що у стосунках між кредитором та його боржником предмет їхнього спільного інтересу (кредит) ставить ці сторони в діаметрально протилежні економічно-правові умови. Боржник зобов’язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за попередньо узгодженими умовами. Невиконання цих умов загрожує кредитору фінансовими збитками. Основний ризик кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється в неповерненні заборгованості, а з юридичної - у невиконанні зобов’язань. Це так звані матеріальна та юридична форми забезпечення кредитів. Найбільш вірогідною і надійною формою виступає страхування.

В практиці страхування найбільш вживаними організаційними формами страхування кредитів виступають:

  •  страхування товарних кредитів;
  •  страхування кредитів під інвестиційні засоби;
  •  страхування споживчих кредитів;
  •  страхування кредитів, виданих під заставу;
  •  страхування кредитів довіри.

Вони відрізняються за характером наданого кредиту, що забезпечується страховим захистом.

Найбільш розповсюдженою організаційною формою страхування кредитів є страхування товарних кредитів, необхідність виникнення якої пов’язана з випадками неплатоспроможності покупців-позичальників.

Для кращого розуміння механізму дії кредитного страхування більш детально зупинимося на характеристиці страхування банківських кредитів, а саме: на страхуванні ризику непогашення кредиту та на страхуванні відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Ці види страхування кредитів на українському ринку страхових послуг з’явились порівняно недавно – на початку 90-х років. Форма здійснення цих видів добровільна.

Страхування ризику непогашення кредиту відноситься до делькредерної форми організації страхових відносин, де роль страхувальників і застрахованих одночасно відіграють банки, інвестори та інші кредитори, і страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами – страховиком і страхувальником.

Відповідальність страхової установи виникає в тому випадку, коли страхувальник не отримав обумовлену кредитним договором суму на протязі, як правило, 20 днів після настання терміну платежу, передбаченого кредитним договором, або терміну, встановленого банком при невиконанні позичальником умов кредитного договору. За договором страхування встановлюється межа відповідальності страховика. Вона може бути в розмірі від 50 до 90 % непогашеного кредиту. Решта ризику залишається на відповідальності страхувальника. Поділ ризику між страховиком і страхувальником встановлений для того, щоб не знижувати відповідальність банку за видані ним кредити. При страхуванні банк повинен ретельно перевірити платоспроможність позичальника, його фінансовий стан.

Якщо страхуються окремі кредити, то договір страхування укладається на період користування кредитом. Страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика, виходячи з всієї суми заборгованості (включаючи відсоток за користування кредитом), що підлягає поверненню за умовами кредитного договору.

Договір укладається на підставі письмової заяви банку у встановленій страховиком формі, копії кредитного договору разом зі всіма документами, наданими на переддоговірну експертизу.

Не можуть бути застраховані ті кредити, по яких на день укладення договору страхування є прострочена заборгованість.

Страхову премію страхувальник сплачує одноразово, в строк, як правило, до 5-и банківських днів з дня укладання договору страхування.

Страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування протягом трьох банківських днів по закінченню 20-и робочих днів та після закінчення дії договору страхування.

Іншим поширеним видом страхування банківських кредитів є страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів, за умовами котрого страхувальником виступає боржник, страхуючи одержаний кредит на користь свого кредитора. Тобто страхується нібито виконання фінансових зобов’язань, даних боржником на покриття збитку завданого своєму кредитору. Це є тип класичного (заставного) страхування.

На відміну від страхування непогашення кредитів договір страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту укладається між СК (страховиком) і підприємствами та організаціями (страхувальниками). Об’єктом страхування є відповідальність позичальника перед банком, який видав кредит, за своєчасне і повне погашення кредитів. Основні правила і умови страхування вищенаведених двох видів загалом аналогічні.

Відповідальність страхової організації виникає, якщо страхувальник не повернув банку-кредитору обумовлену кредитним договором суму протягом трьох днів після настання терміну платежу, передбаченого кредитним договором, без факту його пролонгації. Страхуванню підлягає не вся відповідальність позичальника, а певна його частина (від 50 до 90 %). Решту відповідальності покладено на самого страхувальника. Страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика, виходячи зі всієї суми заборгованості, що підлягає поверненню за кредитним договором.

Одним з видів гарантійного (заставного) страхування є страхування фінансових гарантій. Розглянемо страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

Страхувальниками при страхуванні виданих гарантій (порук) є:

  •  дієздатні фізичні та юридичні особи, які, згідно чинного законодавства України є боржниками і на зобов’язання яких розповсюджуються ці гарантії (поруки);
  •  або безпосередньо самі гаранти (поручителі), які видали ці гарантії (поруки) та які уклали зі страховиком договір страхування.

При страхуванні прийнятих гарантій (порук) страхувальниками є:

  •  дієздатні фізичні та юридичні особи, які, згідно чинного законодавства України є боржниками, на зобов’язання яких розповсюджуються ці гарантії (поруки);
  •   або кредитори, які прийняли ці гарантії (поруки) та уклали зі страховиком договір страхування.

Страхувальник має право укласти договір страхування на користь третьої особи (вигодонабувача), яка може зазнати збитків у разі невиконання гарантом (поручителем) у визначений в письмовій гарантії (договорі поруки) строк своїх платіжних зобов’язань.

Об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника або іншої третьої особи – вигодонабувача (кредитора), що пов’язані з можливими матеріальними збитками, завданими страхувальнику або вигодонабувачу внаслідок непередбаченого невиконання гарантом (поручителем) своїх зобов’язань в обсягах і в строки визначені в його письмовій гарантії (договір поруки).

Страховими випадками є:

  •  банкрутство гаранта;
  •  протиправні дії третіх осіб;
  •  тимчасова неплатоспроможність гаранта, яка не є наслідком протиправних дій третіх осіб.

Страхова сума визначається за згодою сторін, виходячи з максимальних грошових сум зобов’язань гаранта (поручителя), встановлених в письмовій гарантії (договірі поруки).

Під збитками, які зазнав страхувальник (вигодонабувач) розуміються:

  •  витрати, які особа, права якої були порушені, зробила або повинна була зробити для відновлення її порушених прав;
  •  втрати або пошкодження її майна (прямі збитки);
  •  недоотриманий прибуток, який би отримала ця особа в разі звичайних умов, якби її майно або права не були порушені (втрачена вигода), якщо це передбачено умовами.

До кредитних ризиків належить також такий вид як добровільне страхування фінансового ризику продавця від непогашення боргу покупцем при продажі товарів на виплат (як різновид споживчих кредитів).

Страховий ризик з цього виду – це ризик страхувальника, який здійснює продаж товарів на виплат, за непогашення боргу покупцем. Страховим випадком є непогашення боргу покупцем протягом 20-и календарних днів після дати кінцевого розрахунку, яка встановлена у договорі на виплат.

Страхова сума дорівнює сумі початкового боргу покупця.

Страхування може здійснюватися за кожним або за кількома (всіма) договорами розстрочки. Договором обумовлюється франшиза та її розмір.

Відшкодування виплачується в межах прямого збитку страхувальника, але не може перевищувати розміру страхової суми за договором страхування.

Страховий тариф розраховується з урахуванням ступеня ризику (специфіки діяльності страхувальника, умов продажу товарів, розміру страхової суми і терміну страхування). Наприклад, в НАСК “Оранта” в межах від 1,5 до 10 відсотків. Крім того можна використовувати зменшувальний від 0,95 до 0,7 або підвищувальний від 1,0 до 1,5 коефіцієнт в залежності від умов страхування та ступеня ризику.

В банківській діяльності велике значення відіграє система страхового захисту депозитів, яка вперше була заснована банками США в 30-ті роки.  У разі банкрутства банку Федеральна корпорація страхування депозитів покриває його зобов’язання перед вкладниками у мінімальній квоті повної страхової відповідальності (лише на 100 тис.$) суми депозиту вкладника.  Згідно Директиви Європейського Союзу мінімальна квота має становити 20 тис. ЄВРО (для Іспанії та Португалії – 15 тис. ЄВРО). Тепер ці квоти (страхові суми) є досить рівновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічного розвитку.

Страховий захист депозитів в Україні здійснюється за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому законодавством. Фонд створюється за рахунок придбання банками державних цінних паперів (на суму, достатню для покриття зобов’язань перед фізичними особами) та передачі їх на зберігання Національного банку України. У разі ліквідації комерційного банку Національний банк України розблоковує державні цінні папери і використовує їх на відшкодування вкладникам депозитів.

 До страхування фінансових ризиків належать:

  •  страхування втрати прибутку (доходів);
  •  страхування ризику невиконання договірних зобов’язань;
  •  страхування ризиків впровадження нової техніки і технології;
  •  страхування на випадок зниження обумовленого рівня рентабельності;
  •  страхування ризику засновника;
  •  страхування біржових ризиків та інших.

Одним із найпоширеніших видів страхування фінансових ризиків є страхування від втрат прибутку (доходу), де об’єктом є втрата очікуваного прибутку господарюючого суб’єкта.

Втрата (недоотримання) прибутку визначається певними причинами, які зумовлюються багатьма факторами. Їх можна умовно поділити на дві групи:

  1.  порушення процесів виробництва при настанні аварій, стихійних лих і таке інше;
  2.  зміна ринкової кон’юнктури, порушення контрактів з боку постачальників або споживачів продукції (послуг).

Страхування від втрат прибутку є комплексним страхуванням.

Найпоширенішим видом страхування, до якого приєднують це страхування, є страхування від ризику вогню. Страхування фінансового ризику втрати (недоотримання) прибутку є різновидом підприємницьких ризиків.

Об’єктом добровільного страхування ризику втрати прибутку є втрата прибутку страхувальником внаслідок:

  •  падіння обсягів виробництва (товарообігу), спричиненого факторами зазначеними в основному договорі;
  •  додаткових витрат, які спрямовані на уникнення чи зменшення темпів падіння виробництва (товарообігу) та його поновлення.

Страхова сума за договором страхування визначається в межах запланованого (очікуваного) прибутку впродовж періоду, на який укладається договір.

Договором визначається:

  •  показник прибутковості, який розраховується як відношення прибутку, отриманого за попередній рік до вартості виготовленої продукції та наданих послуг, і використовується для визначення суми страхового відшкодування;
  •  показник відшкодування, який визначається з дня настання страхової події і діє до моменту відновлення виробництва (товарообігу), але він не може перевищувати терміну дії договору страхування.

Розмір збитку визначається як сума втрат прибутку від зниження виробництва (товарообігу) і додаткових витрат, що спрямовані на уникнення або зменшення темпів падіння виробництва та його відновлення.:

- втрата прибутку від зниження виробництва (товарообігу) визначається шляхом множення обсягу втрат виробництва (товарообігу) на показник прибутковості.  

- сума додаткових витрат визначається на підставі переліку заходів щодо зменшення спаду виробництва і не може перевищувати суми вартості обсягу виробництва (товарообігу), збереженого завдяки додатковим витратам, помноженої на показник прибутковості, і вирахуванням із цього добутку суми витрат, яких страхувальник міг би уникнути.

Що стосується страхування кредитних ризиків, великі можливості для СК на сьогодні скриті в страхуванні позик, що видаються юридичним або фізичним особам за рахунок тимчасово вільних коштів. Послуги фірм зі страхування кредитів є перспективними.

Другим напрямком в розвитку страхування кредитів є страхування споживчих кредитів. У цьому зацікавлені великі виробники товарів для населення, а також оптові торгові організації. Перевагою його є велике страхове поле, безперервність процесу кредитування. Потенційними страхувальниками споживчих кредитів може бути більшість населення. Розвиток цього виду страхування буде тісно пов’язаний з розвитком системи кредитних карток.

Третій напрямок тісно пов’язаний із процесами приватизації, акціонуванням і становленням фондового ринку. Це сприятиме розвитку страхування доходів за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами. Страхуючи дохід підприємства, що випускає акції, страховик бере на себе зобов’язання виплатити в обумовленому у договорі страхування обсязі дивіденди у випадку, якщо цього не зробить застраховане підприємство.

4.3. Плани практичних занять.

1. Страхування кредитних ризиків: необхідність, значення та економічний зміст. Характеристика основних організаційних форм страхування кредитів.

2. Особливості страхування банківських кредитів:

а) страхування ризику неповернення кредиту;

б) страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку або іншому кредитору;

в) страхування виданих і отриманих гарантій або порук.

3. Сутність та економічний зміст страхування фінансових ризиків.

а) страхування від втрат прибутку.

б) характеристика інших видів фінансових ризиків.

4. Розв’язування задач.

4.5. Теми рефератів

  1.  Кредитне страхування в Україні. Перспективи розвитку.
    1.  Страхування банківських ризиків.
      1.  Розвиток співробітництва страхових компаній та банків.
        1.  Страхування експортних кредитів.
          1.  Комплексне страхування банків (Banks Blanket Bond).   
            1.  Страхування  майнової застави (іпотеки).
              1.  Страхування лізингових операцій.  
              2.  Страхування депозитів. Проблеми і перспективи.
              3.  Проблема розвитку фінансових ризиків в Україні.

10. Страхування від втрат прибутку.

ТЕМА 10. АВТОТРАНСПОРТНЕ СТРАХУВАННЯ

Страхування засобів наземного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту на страховому ринку України.

Обсяги автомобільного страхування в нашій країні менші, ніж в розвинутих країнах (1/3 обсягу всіх страхових операцій), але вони більші ніж по інших видах добровільного страхування.

Сутність автотранспортного страхування полягає в захисті майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, які зазнали збитків, що стали наслідком використання автомобілів.

Об’єктом автотранспортного страхування може бути майновий інтерес фізичної чи юридичної особи, пов’язаний з експлуатацією автотранспортних засобів; з життям, здоров’ям, працездатністю страхувальника або застрахованих осіб; з відшкодуванням страхувальником заподіяної шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Виходячи з конкретизації об’єктів, автотранспортне страхування включає в себе кілька окремих видів страхування:

  •  страхування транспортних засобів (“каско”);
  •  страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;
  •  страхування вантажів (“карго”);
  •  страхування від нещасних випадків на транспорті.

Одним з основних видів автотранспортного страхування є страхування автотранспортних засобів (“каско”). Страхування “каско” означає страхування від всіх ризиків, що можуть статися з автомобілем і спричинити збиток від пошкодження або конструктивної втрати автомобіля. “Каско” – це набір ризиків, в який входять:

  •  страхування від дорожно-транспортної пригоди (ДТП);
  •  страхування від протиправних дій третіх осіб (ПДТО);
  •  страхування від стихійних лих, угону або викрадення.

Українські СК пропонують різноманітні умови страхування автотранспортних засобів. Проте важко знайти страховика, який взяв би на страхування автомобіль від всіх ризиків, незалежно від країни його виробництва і терміну експлуатації. Тому СК шукають найоптимальнішої форми в поєднанні набору ризиків і фінансових можливостей страхувальників. У страховій практиці використовують різні варіанти проведення страхування, і по кожному з них визначається різноманітний обсяг відповідальності. Наприклад, НАСК “Оранта” використовує три варіанти страхового покриття:

  •  варіант ДТП – дорожно-транспортна пригода, зіткнення з нерухомими застрахованими транспортними засобами, іншими транспортними засобами або об’єктами, що рухались по дорозі;
  •  варіант УГОН – крадіжка або спроба крадіжки, угон, грабіж, розбій, неправомірні дії третіх осіб, не пов’язані з викраденням;
  •  варіант СТИХІЙНЕ ЛИХО – буря, повінь, землетрус, зсув грунту, град, самовільне падіння предметів на застрахований транспортний засіб, напад тварин, пожежа, вибух.

“Гарант-Авто”, “Остра-Київ”, “Скайд-Вест”, “Надра” та інші СК практикують 4 варіанти відповідальності:

-  ДТП;

-  Стихійні лиха;

-  ПДТО;

-  Угон.

До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі вище перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування, тобто можливі варіанти часткового страхування або відповідний варіант повного страхування.

Існують також певні обмеження страхових випадків, при яких страховик не здійснює відшкодування. До них належать:

  •  використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані;
  •  управління автотранспортним засобом особою, котра не має посвідчення водія;
  •  вчинення дій, пов’язаних із порушенням Правил дорожнього руху; непокора владі (втеча з місця події);
  •  управління автотранспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;
  •  порушення встановлених правил технічної експлуатації автотранспортних засобів;
  •  у випадку використання його страхувальником як знаряддя злочину, що підтверджено довідкою правоохоронних органів;
  •  наслідки військових дій, громадських безпорядків, впливу радіації;
  •  природного зносу транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей, вузлів; втрати товарного вигляду, заводського браку, гниття, корозії, руйнування та ін.

Крім того, по кожному варіанту страхування може встановлюватися обов’язкова або добровільна участь страхувальника у відшкодуванні збитків, тобто франшиза. Величина тарифної ставки у всякій мірі також залежить від величини франшизи. Франшиза може бути великою. Наприклад, для легкових автомобілів марок ВАЗ 2108, 2109, 21010, БМВ, “Мерседес”, автомобілів типу “Джип” (імпортного виробництва) – 30 %; для легкових автомобілів імпортного виробництва, термін експлуатації яких на момент укладення договору страхування становить менш як рік – 15 %, для інших – 12,5 % тощо.

СК “Скайд-Вест” використовує франшизу в розмірі від 50 до 20 доларів США; “Остра-Київ” – від 10 до 400 доларів США; “Надра” – від 0.5 до 10 %.

Страхова сума за договором страхування автотранспортних засобів визначається окремо для кожного об’єкта, який приймається на страхування. Вона не повина перевищувати страхової оцінки об’єкта страхування (дійсної вартості автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання) на момент укладання дії договору страхування. Документами для визначення вартості є:

  •  рахунок-фактура заводу виробника;
  •  каталог офіційного ділера;
  •  експертна оцінка страховика.

Можливим є страхування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також втрати товарного вигляду.

Страхові премії розраховуються на підставі певних тарифних ставок, які кожна страхова компанія визначає самостійно. Розмір тарифних ставок враховує різні фактори, що впливають на ступінь ризику, зокрема варіанти страхування, тип транспортного засобу, термін страхування, розмір умовної франшизи та інші, визначені договором умови. Можуть бути використані коригуючі коефіцієнти до тарифів. Наприклад, розмір тарифних ставок по варіанту страхуваня ДТП залежить від типу транспортного засобу, а також з умовою урахування вини страхувальника у скоєнні ДТП (стажу та віку водія); по варіанту страхування УГОН – залежить від строку експлуатації певних типів транспортних засобів.

Можуть сплачуватися страхувальником додаткові платежі до страхового платежу, визначеного за розрахунковим тарифом. Наприклад, у разі страхування товарної якості транспортного засобу на випадок її втрати внаслідок страхового випадку, при використанні транспортного засобу довіреними особами, які не є членами родини страхувальника; при страхуванні за умови неврахування зносу деталей, що замінюються при ремонті внаслідок страхового випадку транспортних засобів із певними строками експлуатації.

Крім того, для страхувальників автотранспорту надаються пільги з метою стимулювання в надані таких послуг. Дуже широку систему підвищувальних і знижувальних коефіцієнтів розробила НАСК “Оранта” (в нових Правилах страхування транспортних засобів №93 від 6.07.2000). Надто важливим етапом в обслуговуванні договорів страхуваня автотранспорту є взаємовідносини сторін у разі настання страхового випадку. Тому при вивченні даного питання слід зосередити увагу на обов’язках, покладених на страхувальника при настанні страхового випадку; особливостях складання страхового акту; оцінки збитку.

Розмір збитків, що виникли внаслідок пошкодження застрахованого транспортного засобу, розраховується, виходячи з розцінок на ремонтні роботи і фарбування, цін на запасні частини і матеріали, що діяли на підприємствах автотранспорту на день страхового випадку. Величина зносу визначається на підставі нормативних документів з товарознавчої оцінки пошкоджених транспортних засобів, чинних на день страхового випадку.

Страхове відшкодування за втрачений  внаслідок страхового випадку транспортний засіб визначається у розмірі страхової суми за договором. Розмір страхового відшкодування за пошкоджене додаткове обладнання визначається на підставі документів ремонтного підприємства або експертно-товарознавчої оцінки вартості відновлювального ремонту.

Необхідно звернути увагу на порядок визначення суми страхового відшкодуваня при умові, що:

- транспортні засоби застраховані у повній вартості;

- страхова сума менша від дійсної вартості автотранспорту;

  •  у разі використання франшизи.

В сучасних умовах для визначення збитків широко застосовують комп’ютеризовні системи збитків “Audatex” і “Eurotax”.

Крім страхуваня самих автотранспортних засобів власники їх можуть застрахувати і цивільну відповідальність за шкоду, нанесену третій особі.

Встановлено два види договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автотранспортних засобів (надалі ОС ЦПВ ВАТЗ):

  •  звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування (так зване внутрішнє страхування);
  •  додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі і на умовах, встановлених у цих державах згідно з угодами, укладеними з МТСБУ (так зване зовнішнє страхування).

Внутрішнє страхування цивільно-правової відповідальності власників автотранспортних засобів (надалі ЦПВ ВАТЗ) введено в Україні з 1997 р. у відповідності із Законом України „Про страхування” і Постановою Кабінету міністрів від 28.09.96 № 1175 „Про порядок і умови проведення ОС ЦВ ВАТЗ”. Обов’язкова форма проведення цього виду обумовлюється наступними обставинами:

  1.  Транспортний засіб – джерело підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн, в т.ч. і України (ст. 450 Цивільного Кодексу) визначають безпосередньо самого власника транспортного засобу відповідальним за ушкодження здоров’я або майна третіх осіб в результаті ДТП.
  2.  Такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником ДТП потенційно може бути кожний громадянин. В середньому на дорогах України щорічно відбувається 200 тис. ДТП. Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій 9кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7-10 разів вижче, ніж в інших країнах Європи. [144, с.2].

ОС ЦПВ ВАТЗ має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих ДТП.

Обов’язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів – власників транспортних засобів. Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).

Страховим випадком вважається ДТП, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника і через яку настає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортним засобом шкоду життю і здоров’ю третіх осіб, їх майну. До 10 червня 2000 року внутрішнє ОС ЦВ ВАТЗ здійснювалося в урізаному варіанті. СК виплачували тільки за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю третіх осіб, а збиток, завданий їхньому майну, лягав на винуватця ДТП. Максимально, на що могли розраховувати постраждалі в ДТП (їхні спадкоємці) – страхова компенсація – 2000 грн., а саме такою була встановлена страхова сума з ОС ЦВ ВАТЗ.

Постановою Кабінету Міністрів №842 від 28.05.2000 р. кардинально змінені діючі умови ОС ЦВ ВАТЗ і з 10.06.2000 р. – поліс страхування передбачає відповідальність як за фізичний, так і майновий збиток, нанесений третім особам.

При цьому істотно були збільшені розміри страхових сум, відповідальність по полісу страхування складала:

  •  8500 грн. – по збитку, завданому життю і здоров’ю постраждалого в ДТП;
  •  25500 грн. – по збитку, завданому майну постраждалого.

Якісна зміна умов страхування, природно, спричинила і збільшення вартості страхування. Розміри страхових платежів були приведені в залежність:

  •  від робочого об’єму двигуна – для власників легкових автомобілів;
  •  від вантажопідйомності – для власників вантажівок;
  •  від кількості місць для сидіння – для власників автобусів.

Вищезгаданою Постановою було передбачено зниження тарифів для пенсіонерів, власників автомобілів з об’ємом двигуна до 2000 куб. см., які особисто управляють транспортним засобом, і 20 % знижки для страхувальників, які укладають договори ОС ЦВ ВАТЗ щодо 30 і більше транспортних засобів на термін 6 місяців і більше. Водії-інваліди, які управляють транспотним засобом з розпізнавальним знаком „Інвалід”, звільнені від сплати страхових платежів, і при цьому вважаються застрахованими.

З 1 січня 2005 року в Україні набуває чинності Закон України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів”, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території країни.

Розміри індивідуальних страхових платежів (внесків, премій) встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу (291 грн.) та відповідних коригуючих коефіцієнтів (див. додаток № 5).

Базовий платіж та коригуючі коефіцієнти розраховуються МТСБУ актуарним методом на основі статистичних даних та рівня збитковості цього виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менш, як 1 рік.

Для заохочення безаварійної експлуатації транспортних засобів, при укладенні договорів обов’язкового страхування ОС ЦПВ більше, ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, в період дії попередніх договорів ОС ЦПВ (бонус-малус) (див. додаток № 5).

При укладенні договору ОС ЦПВ страхувальнику присвоюється клас залежно від частоти страхових випадків, які виникли з вини особи, відповідальність якої застрахована (див. додаток № 5). При укладенні договору ОСЦ ПВ вперше страхувальнику присвоюється клас 3. Залежно від кількості страхових випадків, які виникли у період дії попередніх договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності при укладенні з ним такого договору на новий термін, застосовується підвищуючий коефіцієнт страхового тарифу з присвоєнням більш низького класу до найнижчого – М – чи з урахуванням безаварійної експлуатації транспортного засобу та при відсутності страхових випадків, які виникли з вини страхувальника, - понижуючий коефіцієнт з присвоєнням більш високого класу.

Обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 грн. на одного потерпілого.

Обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, становить 51 000 грн. на одного потерпілого.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров’ю потерпілих не застосовується. Чинний Закон передбачив пільги окремим категоріям громадян, зокрема, учасникам бойових дій та інвалідам війни, визначених Законом, інвалідам І групи, які особисто керують транспортними засобами. Такі категорії громадян України звільняються від ОС ЦПВ. Пенсіонерам – громадянам України та інвалідам ІІ групи, які особисто керують такими транспортними засобами, платежі становлять 50% розміру базового платежу з урахуванням коригуючих коефіцієнтів.

При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Потерпілим відшкодовується також моральна шкода. Шкодою, заподіяною життю та здоров’ю потерпілого в результаті ДТП, є шкода (в тому числі моральна), пов’язана з:

  •  лікуванням потерпілого;
  •  тимчасовою втратою працездатності потерпілим;
  •  стійкою втратою працездатності потерпілим;
  •  смертю потерпілого.

Для отримання виплати учасники ДТП зобов’язані терміново повідомити про ДТП відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України, але не пізніше, ніж три робочі дні. Страховик терміново (не пізніше трьох робочих днів), враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов’язаний направити експерта на місце настання страхового випадку або до місцезнаходження пошкодженого майна для його огляду. Після розгляду страховиком наданих йому документів про ДТП він приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті.

Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком документів. Страховик виплачує зазначені суми кожній потерпілій особі, але не більше п’яти страхових сум в цілому. У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком превищує п’ятикратний розмір страхової суми, відшкодування кожній потерпілій третій особі пропорційно зменшується.

Відповідно до Закону страховик не відшкодовує:

  •  шкоду, заподіяну при експлуатації транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до Закону;
  •  шкоду, заподіяну транспортному засобу, який спричинив ДТП;
  •  шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів, котрі знаходилися у транспортному засобі, який спричинив ДТП;
  •  шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у транспортному засобі, що спричинив ДТП;
  •  шкоду, заподіяну при використанні транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях;
  •  шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядернох сполуки чи її ядерного компонента;
  •  шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу;
  •  шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок ДТП антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного чи напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій;
  •  шкоду, заподіяну в результаті ДТП, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов’язаної з цією пригодою.

Автовласникам надається право вибору терміну страхування від 15 діб до 1 року.

Розмір виплати страхового відшкодування за збитками, завданими майну, потерпілих в ДТП, визначається на підставі висновків експертизи. СК має право вирішувати, хто буде проводити експертизу – свій експерт або запрошений фахівець. Якщо така експертиза проведена суб’єктами підприємницької діяльності, які мають ліцензію на проведення судових автотоварознавчих експертиз, а СК, страхувальник і потерпіла в ДТП особа не дійшли згоди про розмір збитку, додаткова експертиза виконується за рахунок страхувальника.

ОС ЦВ ВАТЗ в міжнародному автотранспортному русі відоме під назвою “Зелена карта” за кольором страхового поліса. Воно розпочалося у 1953 році, і в наші дні діє на території 43 країн, в тому числі 38 країн Європи і 5 країн Африки і Малої Азії (Туніс, Марокко, Іран, Ірак, Туреччина). Наявність поліса “Зеленої карти” дозволяє без додаткового укладення договорів проїхати автомашиною територіями цих країн. Країни-учасниці договору прийняли на себе зобов’язання признавати на території будь-якої з них страхові поліси “Зелена карта” по страхуванню ЦВ ВАТЗ в міжнародному сполученні, куплені в їх власних державах. Основним елементом системи “Зелена карта” є національні бюро країн-учасниць, які оганізовують контроль за наявністю полісів при перетині кордону, а також вирішують разом зі страховими компаніями (всередині держави і за її межами) питаня врегулювання заявлених претензій зі страхових випадків. Національні бюро об’єднані в міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Національні бюро повині визнаватися урядами відповідних країн і мати гарантії безперешкодного здійснення валютних розрахунків між країнами-учасницями “Зеленої карти”.

Об’єктами цього страхування є дві групи ризиків, котрі можуть бути завдані учасниками автодорожнього руху:

  1.  життю і здоров’ю людей;
  2.  майну юридичних чи фізичних осіб.

Національним законодавством окремих країн введені певні обмеження у відшкодуванні збитків. Наприклад, в Польщі максимальна виплата за одним договором за збитки життю і здоров’ю та за майнові збитки становить 600 тис. EURO (біля 700 тис. доларів США), в Швеції – по 300 млн. шведських крон, в Німеччині – 5 млн. EURO за збитки життю і здоров’ю та 1 млн. EURO – за майнові збитки. У ряді країн Європи (Великобританія, Бельгія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Норвегія, Молдавія, Франція) верхнього обмеження відповідальності страховика за збитки життю і здоров’ю нема, тобто відшкодовуються всі виниклі збитки. Збитки у країнах-членах системи “Зелена карта” урегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге – як бюро-платник. Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн-членів системи “Зелена карта” регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.

Тривалість дії договору страхування “Зелена карта” – від 15 днів до 1 року. Вартість поліса страховиками кожної країни визначається самостійно і залежить від терміну дії договору і типу автомашини.

Для отримання відшкодування в СК, поліс котрої придбав водій автомашини, винної у дорожно-транспортному випадку, необхідно представити такі документи:

  1.  протокол про ДТП від дорожної поліції країни, де трапився ДТВ або довідку про ДТВ, складену і підписану обома водіями;
  2.  розрахунок вартості збитків, в т.ч. вартість ремонту автомашини, лікування потерпілих, виплати пенсії та ін.;
  3.  копію страхового поліса, прав водія, права власності на машину та ін.

Перелічені документи готуються в країні, де трапився ДТВ і пересилаються в країну, де знаходиться СК, котрій належить страховий поліс. Остання перевіряє представлені їй документи і протягом 90 днів після їх отримання повинна виплатити страхове відшкодування (перерахувати валюту) потерпілому або визначеній ним особі.

Із січня 1998 року Україна прийнята в члени “Зеленої карти”, а з червня 1998 року розпочався продаж українських полісів “Зеленої карти”. Страховики, котрі займаються цим видом страхування, об’єднані в Моторне (Транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке нараховує 11 повних і понад 60 асоційованих членів.

Найбільш поширеним видом автомобільного страхування є страхування вантажів. Це добровільний вид страхування.

Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні та юридичні особи, вантажі або багажі яких підлягають перевезенню. Страхувальник має право укласти договір страхування на користь третьої особи (вигодонабувача), яка може зазнати збитків у разі пошкодження, зникнення та крадіжки вантажів і багажу.

Об’єктом страхування є вантажі та багажі, що підлягають перевезенню згідно з умовами пасажирського квитка та/або вантажної (пасажирської багажної) квитанції або інших діючих документів перевезення.

Страховим випадком є пошкодження, знищення або втрата належних страхувальнику вантажів та багажу, що транспортуються, внаслідок:

  •  аварії або катастрофи, яка скоїлася з автотранспортом;
  •  стихійного лиха, вогню або вибуху, падіння вантажу та багажу під час навантажування та розвантажування;
  •  зникнення автотранспортного засобу без вісті;
  •  протиправних дій третіх осіб;
  •  крадіжки.

У практиці автотранспортного страхування під час страхування вантажів страховики використовують декілька варіантів страхової відповідальності, а саме:

  •  з відповідальністю за всі ризики;
  •  з відповідальністю за приватну аварію;
  •   без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі;
  •  з відповідальністю за окремі ризики.

На додаткових умовах страхування можна застрахувати вантажі від пошкодження втрати чи загибелі внаслідок:

  •  крадіжки із взломом;
  •  грабунку при перевезеннях.

Особливістю страхування вантажів є те, що вони приймаються під страховий захист на час їх транспортування із встановленням різних варіантів терміну страхування. Наприклад, на конкретне одиничне перевезення, на перевезення партії вантажів.

Страхова сума встановлюється за згодою сторін, виходячи зі страхової вартості вантажу, яка підтверджена документами або іншим способом, плюс мито, транспортні та інші можливі витрати. Якщо страхова сума менша, ніж страхова вартість, то страховик несе відповідальність по збитках лише в тій пропорції, в якій ця страхова сума співвідноситься зі страховою вартістю.

Розмір тарифних ставок визначається страховиком з урахуванням ступеня ризику. Факторами, які на нього впливають, є вид та характер вантажу, вартість вантажу, варіант страхової відповідальності, технічні характеристики транспортного засобу, спосіб відправлення вантажу, маршрут транспортування, наявність охорони під час перевезення вантажу та інші суттєві по кожному конкретному випадку фактори зменшення ризику збитків. Наприклад, при проведенні інспекції (попереднього огляду) вантажу представником страховика страхові тарифи застосовуються знижені. У разі супроводу вантажу страхувальником або його довіреною особою, тариф рекомендується зменшити. У разі супроводу вантажу представником страховика тариф збільшується. При перевезенні вантажів, що легко псуються, крихких, таких, що легко б’ються, небезпечних і ряду інших вантажів, страховий тариф підвищується. Існують різні тарифи для випадків одиничного перевезення, невеликих партій вантажів та в разі сталого вантажного потоку.

За поширеною у світі страховою практикою розмір збитку щодо страхування вантажів визначається аварійним комісаром, який є представником страховика.

При великих обсягах пошкодження вантажу (більше 50%) збиток визначається як різниця між загальною вартістю вантажу і вартістю не пошкодженого вантажу і багажу. Страховик зобов’язується відшкодувати, якщо це зазначено в договорі страхуваня, в межах страхової суми витрати:

  •  по врятуванню вантажу, на проведення експертизи, встановлення розмірів збитків;
  •  по перевантажуванню вантажу, його тимчасовому зберіганню, додаткові витрати.

У випадку зникнення вантажу разом із засобом транспорту, страхове відшкодування виплачується аналогічно, що і в разі його повної загибелі. Транспортні засоби вважаються зниклими безвісті, якщо з часу очікуваного їх прибуття пройшло тридцять повних календарних днів.

Протягом терміну, вказаного в договорі (якщо такий термін не вказаний, то протягом 24 годин), страхувальник повинен повідомити страховика про факт настання страхового випадку та домовитися про час та місце огляду експертом пошкодження об’єктів страхування та транспортних засобів. В цьому випадку страховику надаються наступні документи:

  •  акт огляду вантажу і багажу, що потерпів;
  •  оригінал договору страхування або страхового поліса;
  •  коносамент, накладну або інші документи на перевезення;
  •  рахунок по збитку;
  •  документи, які необхідні для здійснення права регресу та т.ін.

В разі суперечностей, за вимогою однієї з сторін, розмір збитку може бути встановлено незалежною експертизою.

При здійсненні зовнішньо-торговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торгівельного контракту є положення про страхування вантажу. Існують базові умови поставки згідно “Інкотермс-90”. Найширшого застосування набули чотири основні типи угод: CIF, CAF, FOB, FAS.

Згідно Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” передбачено введення обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів.

4.2. Плани практичних занять.

  1.  Необхідність, сутність та розвиток системи автотранспортного страхування.
  2.  Страхування автотранспортних засобів (каско).  
  3.  Страхування вантажів, що перевозяться  автотранспортом.
  4.  Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.
  5.  Моторне (транспортне) страхове бюро України, його функції.
  6.  Розв’язування задач.

4.5. Теми рефератів

  1.  Оцінка сучасного стану і перспектив розвитку ринку автотранспортного страхування в Україні.
  2.  Необхідність та розвиток ОС ЦВ ВАТЗ в Україні.
  3.  Розвиток міжнародної системи “Зелена карта”.
  4.  Моторне (транспортне) страхове бюро України та його роль в розвитку ОС ЦВ ВАТЗ.
  5.  Страхування вантажів, що перевозяться автотранспортом.

ТЕМА 11. МОРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ

Морське страхування  - найдавніша специфічна галузь (клас) страхової діяльності, що має багатовікові традиції. Є припущення, що воно вже існувало в період Левантійської Імперії; з ним пов’язують відомий Родоський закон про загальну аварію (900-700 років до нашої ери).

В середні віки в північній Італії (Ломбардії) і південній Франції морське страхування існувало вже як розвинутий інститут. Самий старий відомий нам страховий поліс виданий 23 жовтня 1347 року в Генуї у вигляді  листа-позики на суму 107 фунтів срібла.

З прогресом морської торгівлі і судноплавства відбулось розмежування морського страхування на дві сфери - страхування суден (каско) і страхування вантажів (карго), які оформлялись відмінними полісами.

У 1900 році у Великобританії був прийнятий перший Закон про страхування, а в  1906 році – Закон про морське страхування, на якому базуються сьогоднішні поліси морського страхування.

У статті 1 англійського закону 1906 року говориться, що “договір морського страхування - це договір, згідно з яким страховик зобов’язується відшкодувати страхувальникові в порядку і розмірі, що обумовлені договором, його морські збитки, тобто випадкові збитки,  яких він зазнав під час морського плавання”.

В цьому і наступних положеннях Закону закладені розроблені віками принципи (норми) взаємовідносин сторін, на яких базується будь-який договір страхування (в т.ч. морського).

В англійському праві нараховується п’ять базових принципів:

  1.  наявність майнового інтересу;
  2.  найвища ступінь довіри сторін;
  3.  наявність причинно-наслідкового зв’язку збитку і події, що її викликали; 
  4.  виплата відшкодування в межах реального збитку;
  5.  суброгація.

Морське страхування (надалі МС) має певні особливості. Основні з них такі:

  1.  В МС йдеться про великі і найбільші збитки. Тому воно проводиться не окремими страховиками, а об'єднаннями страховиків, які беруть на себе морські ризики на принципах співстрахування і перестрахування.
  2.  Морські перевезення передбачають широкі міжнародні контакти. Національні страховики проводять страхування на основі міжнародних угод і правил.
  3.  Більшість договорів МС укладається на основі Морського страхового полісу Ллойда та застережень Інституту лондонських страховиків.
  4.  Важливим елементом ринку МС є Клуби взаємного страхування судновласників (P and I Clubs), які, як правило, забезпечують страхування відповідальності.
  5.  Договори МС переважно укладаються за посередництвом страхових брокерів.

Головним законодавчим актом, що регулює умови МС в Україні, є Кодекс торговельного мореплавства України 1995 року (далі Кодекс), який містить VІІІ розділ “Морське страхування”.

Стаття 242 Кодексу до об’єктів МС відносить будь-який інтерес, пов’язаний із мореплавством, а саме: судно, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

До складу МС входять такі основні види страхування, як:

  •  страхування суден (каско);
  •  страхування вантажів (карго);
  •  страхування відповідальності судновласників.

В Україні до складу МС включають також особисте страхування від нещасних випадків на морському транспорті.

З прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” відбулися зміни щодо переліку видів МС і форм  їх проведення.

Обов’язкова форма передбачена для таких видів МС:

  1.  страхування засобів водного транспорту “каско”;
  2.  страхування відповідальності морського судновласника;
  3.  страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
  4.  страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів.

В межах добровільного страхування ліцензія буде видаватися на страхування вантажів та багажу і страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

Найдавнішим в складі МС є страхування морських суден (каско).

На страхування приймається корпус судна, зокрема й такого, що будується, з його машинами, обладнанням, устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається відповідними умовами страхування. Єдиних для всього світу умов не існує. Найпоширенішими є британські умови - так звані Застереження Інституту лондонських страховиків (ІЛС). Існують інші національні умови (за ступенем поширеності): німецькі, норвезькі, американські, французькі.

Український морський страховий ринок також застосовує різні умови страхування.

Розглянемо принципові положення типових умов страхування суден (каско) щодо ризиків та винятків із переліку страхових випадків.

Перелік ризиків, що покриваються полісом зі страхування суден охоплює збитки внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також інших причин раптового або непередбачуваного характеру.

Існують чотири варіанти страхового покриття:

  1.  із відповідальністю за повну загибель і ушкодження;
  2.  без відповідальності за часткову аварію;
  3.  без відповідальності за ушкодження;
  4.  із відповідальністю за повну загибель.

Кожний з них є більш вузьким за обсягом страхової відповідальності у відношенні до попереднього виду.

Згідно першого варіанту відповідальності страховик відшкодовує судновласнику збитки від фізичної й конструктивної загибелі або ушкодження судна внаслідок пожежі,  вибуху, бурі, землетрусу, посадки на мілину або зіткнення з якими-небудь предметами, а також внаслідок будь-яких інших небезпек, пов’язаних з мореплаванням. Відшкодовується також  збиток за загибель і ушкодження застрахованого майна в результаті: нещасних випадків в процесі навантажувально-розвантажувальних робіт і бункировки, поломки валів і вибуху котлів, скритих дефектів корпусу судна або устаткування, необережності екіпажу і лоцмана, а також необережності, допущеної при ремонті судна, якщо судновласник не проводив ремонту сам. 

За другим варіантом відповідальності страхуються ті ж самі ризики, що і за повними умовами, але виключається відповідальність страховика за часткову аварію. Під частковою аварією розуміється будь-яке ушкодження застрахованого майна, що не підпадає під поняття загальної аварії.  

Умови страхування "без відповідальності за пошкодження" забезпечують ще більш вузьке покриття, оскільки страховик не несе відповідальності ні за які пошкодження застрахованого судна і його устаткування: ні за випадкові, ні за ті, котрі спричинені спеціально з метою порятунку. Частка судновласника в загальній аварії відшкодовується за вирахуванням витрат на ремонт судна.

Останній варіант відповідальності передбачає самі вузькі умови страхування МС, оскільки відповідальність страховика виникає лише у випадку повної загибелі судна.

Види збитків:

  •  безпосередньо пов’язані з фізичною загибеллю, ушкодженням чи ламанням корпусу, машин або устаткування судна;
  •  пов’язані з виникненням відповідальності перед третіми особами;
  •  витрати судновласника.

Розрізняють повну загибель – фактичну (руйнування, затоплення, зникнення судна безвісти) чи конструктивну (судно не зруйноване в цілому, але його відновлення чи рятування економічно не доцільне).

Витрати судновласника відшкодовуються ті, що стосуються загальної аварії (так звані загальноаварійні дії), рятування витрат, які мають на меті запобігти збитку чи зменшити його розмір.

Страхування фрахту.

Страховий інтерес в фрахті має не тільки судновласник, але і вантажовласник, в залежності від того, хто з них може понести збитки від його сплати, або, іншими словами, від того, на ризику кого знаходиться фрахт. Від того, хто має інтерес в страхуванні фрахту, залежить і порядок його страхування.

Так, якщо страховий інтерес має судновласник (перевізник), фрахт (на рейс або на термін) страхується в тому ж порядку, що і судно (як правило, в якості додаткової умови). Якщо ж особою, зацікавленою в страхуванні фрахту є вантажовласник, фрахт страхується в тому ж порядку, що і вантаж.

У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки від втрати фрахту в період аварійного простою, розмір відшкодування визначається множенням узгодженої добової суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на 3 неповні доби. Відшкодування виплачуються не більш як за 180 днів аварійного простою (коли не узгоджено інше).

Збитки від втрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений протягом 24 місяців з моменту закінчення терміну страхування. Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі  (фактичної або конструктивної) судна.

В МС існує дещо інший підхід щодо відшкодування збитків порівняно з іншими майновими ризиками. В результаті настання страхового випадку виплачується вся сума збитку при умові, якщо судно ушкоджене, і вся страхова сума, якщо відбулася повна загибель майна. В МС страхуванні відшкодовується фактичний збиток, але в межах страхової суми.

Особливістю МС є застосування як франшизи, так і лімітів. Франшизи  використовуються одноразові і кумулятивні або агрегатні.

Наприклад, франшиза 5 млн. грн., тоді перші 5 млн. грн. будь-якого збитку не виплачуються. Кумулятивна, коли збитки повинні досягти певного розміру франшизи, припустимо 10 млн. грн. в рік. В разі меншої суми збитку вони не відшкодовуються. Ліміт в страхуванні майна - це страхова сума. Збитки, що перевищують величину ліміту відшкодуванню не підлягають.

Страхова сума розраховується, виходячи з терміну дії договору та страхових тарифів. Якщо страхова сума за договором буде вища страхової вартості, лімітом відповідальності страховика буде страхова вартість судна. Якщо страхова сума буде нижча за страхову вартість судна, збитки відшкодовуються пропорційно, як страхова сума відноситься до страхової вартості судна.

Тарифні ставки зі страхування суден визначаються з урахуванням таких чинників:

  •  обсягу страхового покриття;
  •  класу судна (тип судна, рік побудови, характер експлуатації);
  •  дєйвейти3 судна;
  •  району експлуатації (маршруту переходу), рейсу ;
  •  франшизи.

При страхуванні суден за граничними умовами основні (базові) премії знижуються. Для суден, старших 10 років, ставки премії збільшуються шляхом застосування коефіцієнтів.

Існують певні принципи тарифікації страхування морських суден. Мають місце певні особливості нарахування страхових премій на термін ремонту суден, страхуванню суден на рейс, суден, які будуються.

Не менш важливе місце в складі МС посідає страхування вантажів (карго).

За кваліфікаційними ознаками вантажі прийнято розділяти на генеральні, наволочні, наливні, розсипні, небезпечні, і ті що швидко псуються.

У відповідності до Міжнародної Конвенції про охорону життя людини на морі небезпечні вантажі поділені на 9 класів і їх перевезення відбуваєтеся по правилах, заснованих на Міжнародному Кодексі морських перевезень небезпечних вантажів.

Страхові ризики зі страхування вантажів в загальному вигляді можуть класифікуватись на такі, що обумовлені:

  1.  Проявами сил природи.
  2.  Результатами людської діяльності: 

а) дією осіб, яким належить або довірено застраховане майно;

б) втручанням “третіх” осіб або соціальних сил.

3. Природніми властивостями або станом самого застрахованого майна (наприклад, випаровуванням рідини, усушкою зерна, цукру, природною смертю тварин, корозією і т.п.). Збитки обумовлені такими причинами не відшкодовують в усьому світі.

Договір страхування вантажів укладається або на конкретне перевезення вантажу або по відкритому полісу  на період, і це не перевищує, як правило, 12 місяців. Для визначення обсягу відповідальності страховика зі страхування вантажів, котрі перевозяться морським транспортом, застосовуються три варіанти стандартних умов:

  •  з відповідальністю за всі ризики;
  •  з відповідальністю за окрему аварію;
  •  без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи.

В першому випадку компенсуються всі збитки в результаті пошкодження або повного знищення вантажів, за винятком збитків,  за якими є обмеження в страховому полісі. Страховик не несе відповідальності за збитки неминучого характеру, тобто при відсутності  фактору випадковості настання збитку.

Другий варіант умов пропонує відшкодування збитків від окремих (неповних) втрат в результаті певного переліку ризиків.

На умовах третього варіанту відшкодуванню підлягають збитки від повного знищення всього або частини вантажу, а збитки від ушкодження вантажу відшкодовуються лише у випадку катастрофи або зіткнення суден, посадки судна на мілину, пожежі або вибуху на судні.

На практиці в стандартні умови завжди можуть бути внесені зміни і доповнення. А для деяких вантажів взагалі застосовуються особливі умови страхування (наприклад, замороженого м’яса, каучуку, лісоматеріалів тощо).

Страхуванню вантажів властиві деякі особливості. Так, договір може бути укладений на окремий рейс і на певний строк. Страхування на строк відбувається за Генеральним полісом, який забезпечує страховий захист всіх вантажів, отриманих або відправлених страхувальником протягом цього строку. Права і обов’язки за договором можуть передаватися страхувальником без відома страховика іншій особі, що і відрізняє страхування вантажів від інших видів страхування. Це має надто важливе значення в міжнародній торгівлі.

Якщо існує обов’язок судновласника оплачувати рахунок перевізника на суму встановленого фрахту, незалежно від того був чи не був доставлений вантаж в порт призначення, вартість фрахту декларується як частина вартості вантажу і відповідно вважається застрахованою (у вказаній частині) в рамках страхування вантажу на умовах МС. Договір страхування фрахту укладається з судновласником, як правило, на 1 рік. Страхуванню підлягає валова сума фрахту, що включає прибуток судновласника і витрати зі страхування. При оплаті фрахту судновласнику авансом ризик його втрати переходить на власника вантажу. Існують типові умови страхування фрахту.

Страхування відповідальності судновласників за збитки, завдані внаслідок експлуатації суден, що їм належать.

Цей вид страхування виник у Великій Британії у другій половині , як доповнення до страхування суден (каско). З часом перелік ризиків, що покривалися страхуванням відповідальності судновласників, ставав все ширшим, і в сучасних умовах це страхування покриває до 26 типів ризиків, пов’язаних зі страхуванням відповідальності.

Об’єктом цього страхування є відповідальність судновласника - перевізника вантажів за втрату, загибель або ушкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). Об’єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду, завдану їхньому життю, здоров’ю або майну під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища.

Відповідальність СК стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отримувачеві. Перелік ризиків, винятки в договорі страхування, врегулювання стосунків сторін при відшкодуванні збитків визначені в Кодексі торговельного мореплавства України. Страхова сума (ліміт відповідальності) встановлюються  за згодою сторін.

Відповідальність перевізника за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, встановлюється на момент, коли завдано шкоду.

При міжнародних морських перевезеннях судновласник несе відповідальність за вантаж на борту судна, а також за вантаж, що навантажується (розвантажується) або готується до навантаження (розвантаження) згідно з умовами перевезення, здебільшого на підставі Правил   Гааги-Вісбі. Правила застосовуються у випадках, коли:

  •  перевезення регулюється коносаментом або іншим подібним до нього товаророзпорядчим документом;
  •  перевезення здійснюється з країни (у країну), з якою укладений контракт;
  •  у контракті є застереження про межу відповідальності по одному судну.

Правила передбачають обмеження відповідальності судновласника у розмірі 2 СПЗ за І брутто кг пошкодженого або загубленого вантажу. Позови до перевізника приймаються протягом року з дати закінчення відвантаження [113, с. 29].

Страхування відповідальності судновласників у більшості країн проводиться на засадах взаємного страхування.

Українські страховики пропонують судновласникам дещо вужчий обсяг страхового покриття, ніж Клуби взаємного страхування (P and  I Clubs), але він є досить вагомим. Даний вид страхування має великий потенціал і є перспективним на ринку страхових послуг України.

Крім вищеназваних видів страхування на внутрішніх водних маршрутах використовується обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті з метою забезпечення страхового захисту життя і здоров’я членів екіпажу, а також пасажирів. Таке страхування здійснюється відповідно до "Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті", затверджене Постановою КМУ від 14.08.1996 р. № 959 та змінами до нього від 18.12.1998 р. №2011.

В Україні МС, як підгалузь транспортного страхування починає тільки розвиватися.

На сьогодні в Україні у сфері МС працюють СК, переважно зосереджені у великих портових містах: Одесі, Іллічівську, Севастополі, Миколаєві, Маріуполі. Згідно з Постановою Уряду України від 27.04.1998 р. №56І створене Морське страхове Бюро України. Обов'язковою умовою для отримання ліцензії на страхування морських ризиків є членство в даному Бюро. На сьогодні (станом на 01.03.2001 р.) членами МСБ є 47 страховиків України. 11 вересня 2000 року в Лондоні на засіданні відкритої Ради Міжнародного Союзу морського страхування була прийнята ухвала про прийняття МСБ України до Міжнародного Союзу морського страхування (МСМС) як асоційованого члена. Україна стала першою державою серед країн колишнього СРСР, яка прийнята до МСМС. МСМС - найавторитетніше у світі об’єднання морських страховиків, яке діє на світовому рівні і створене у 1874 році. Членами Союзу є 53 асоціації. МСМС проводить роботу з узагальнення морського страхового законодавства, прагне захищати та розвивати інтереси морського страхування, формувати міжнародну політику страхування морської діяльності.

4.2. Плани практичних занять

  1.  Необхідність, сутність та значення морського страхування.
  2.  Особливості організації морського страхування.
  3.  Об’єкти морського страхування та умови їх страхування:
    •  морські судна;
    •  вантажі;
    •  фрахт (доходи від фрахту);
    •  відповідальність власників суден;
  4.  Розв’язування задач.

4.3. Література:

4.5. Теми рефератів

  1.  Характеристика п’яти базових принципів МС згідно з нормами британського морського права.
    1.  Роль Лондонських страховиків в інформаційному забезпеченні світового ринку МС.
      1.  Виникнення та розвиток МС.
        1.  Особливості організації МС.
        2.  Міжнародні організації МС. Зміст їх діяльності.
        3.  Морське страхове бюро України та його роль в розвитку МС.
        4.  Стан та розвиток МС в Україні.
        5.  Страховий захист життя  і здоров’я пасажирів на морському транспорті в Україні.
        6.  Характеристика основних видів страхування відповідальності судновласників.
        7.  Страхування фрахту.

ТЕМА 12. АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

Авіаційне страхування (надалі – АС) - це цілий комплекс страхових послуг, що тягне за собою відповідальність по багатьох різних об’єктах, яка проявляється при настанні одного спільного для всіх випадку - авіаційної катастрофи [160, с. 90].

Об’єктом  АС може бути будь-який майновий інтерес, який пов’язаний з експлуатацією повітряних суден (надалі ПС). Можуть бути застраховані самі ПС; вантажі, що перевозяться ними; цивільна відповідальність авіаперевізника по відношенню до пасажирів і членів екіпажу, а також до служб наземного забезпечення польотів (аеропортів); страхування втрат прибутку авіаперевізника через неможливість експлуатувати ПС внаслідок аварії; страхування космічної техніки; страхування авіазапчастин та двигунів; пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів; страхування відповідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів; відповідальність виробників ПС та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу.

Необхідність АС зумовлена розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії.

Перше законодавче запровадження в Україні АС було здійснено в ХVІІ розділі "Авіаційне страхування" Повітряного кодексу, прийнятого 4 травня 1993 р.

Протягом 1993-1995 років в Україні ліцензії на АС видавалися без конкретизації його в межах галузей страхування (майнового, особистого, страхування відповідальності). Форма проведення страхування була обов’язковою. Проте договори страхування укладалися на підставі правил страхування, що розроблялись страховиками самостійно і використовувалися при укладанні аналогічних за ризиками договорів добровільного страхування.

З прийняттям Закону України "Про страхування" (1996р.) Укрстрахнагляд припинив видачу нових ліцензій на узагальнений вид "авіаційне страхування".

В межах добровільного страхування ліцензія видавалася на майнове страхування засобів повітряного транспорту і страхування відповідальності власників ПС, включаючи відповідальність вантажоперевізника.

В обов’язковій формі стали проводитися такі види страхування:

  •  страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;
    •  страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
    •  страхування відповідальності повітряного перевізика і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;
    •  страхування відповідальності експлуатанта ПС за збитки, які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;
    •  страхування авіаційних суден.

Згідно нового Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” в структурі видів обов’язкового АС відбулися зміни. Передбачено впровадження таких видів обов’язкового страхування:

  •  авіаційне страхування  цивільної авіації ;
    •  страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів4 ;
    •  страхування космічних ризиків.

Однією із причин введення обов’язкової форми АС в Україні можна вважати її вступ в члени ІКАО1, а також приєднання до міжнародних конвенцій, які стосуються міжнародного права в сфері цивільної авіації.

Усі види страхування авіаційних ризиків регламентуються Повітряним Кодексом України: стаття 103 (обов'язкове страхування), стаття 104 (добровільне страхування) і стаття 105 (страхування при авіаційних роботах), Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страхування” та відповідними положеннями про порядок та умови проведення обов’язкових видів АС, нормами міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналася Україна.

Суб'єктами ринку АС в Україні є такі об"єднання авіаційних страховиків, як національний консорціум авіастраховиків, Авіаційне страхове бюро та відповідні страхувальники (юридичні або фізичні особи власники ПС або повітряні перевізники, що експлуатують ПС.

Головний носій ризику в АС -  повітряне судно. Виходячи з цього при здійсненні різних видів АС слід брати до уваги такі загальні положення:

  1.  Збитки, що можуть виникнути внаслідок однієї авіаційної події розглядаються як один страховий ризик щодо одного ПС.
    1.  Авіаційною пригодою вважається нещасний випадок або кілька випадків, що призводять до тілесних ушкоджень та (або ушкодження майна).
      1.  Існує законодавчо визначений перелік випадків, при яких страховий захист припиняє свою дію, а також умови договорів, що не передбачають покриття ризиків.

Зосередимо увагу на конкретних видах страхування. Найбільш поширеним видом АС виступає страхування авіасуден (каско).

Суб'єктами страхування виступають або власник ПС або авіаексплуатант, якщо перший не е перевізником і це обумовлено в угоді на оренду чи спільну експлуатацію.

Об’єктом страхування виступає авіатранспортний засіб, а також запасні частини з усіма видами спеціального обладнання, яке знаходиться на борту при умові, що вони пов’язані  із забезпеченням польотів.

Страхова сума повинна бути меншою за залишкову балансову вартість літака. 

Страховий захист діє як для окремих періодів експлуатації (у польоті, під час приземлення, на землі або на якорі), так і для будь-якої їх комбінації.

Страхування ПС може здійснюватися за двома основними умовами:

- тільки від повної загибелі;

- повної загибелі та пошкодження.  

Ризики, що підлягають страхуванню згідно вищевказаних умов, охоплюють період польоту, рулювання, буксирування, стоянки. Такий розподіл пов’язаний з різними рівнями франшиз, що використовуються на кожному з цих етапів.

При визначенні тарифів по АС застосовується принцип індивідуального підходу до оцінки ризику.

При страхуванні ПС, які здійснюють регулярні рейси з метою перевезення пасажирів, багажу і вантажів, основними критеріями тарифної ставки служать дані про склад (кількість і моделі) літаків, їх дійсну вартість, число пасажирських (вантажних) місць, кваліфікацію літально-підйомного складу, річні показники пасажиро-кілометрів, кількісні і якісні показники загибелі літаків. Оцінку ризику АС переважно проводять сюрвейєри, використовуючи при цьому показники безпеки польотів, прийняті ІКАО.

Якісну характеристику безпеки польотів можна визначити через показник рівня безпеки польотів (РБП), який базується на статистиці аварій, катастроф і загиблих.

 

,

де - ймовірність виникнення в польоті катастроф;  - кількість катастроф;  - загальна кількість польотів.

Абсолютними критеріями рівня безпеки польотів є:

  1.  Число катастроф (на  км польоту, на  годин польоту).
    1.  Число загиблих (на 1 млн. перевезених пасажирів, на  пасажиро-км).

Існують також інші критерії: безпечний політ, ризиковий політ, небезпечний політ.

Страхові тарифи з обов’язкового страхування ПС з максимальною злітною вагою більш як 15000 кг встановлюються у розмірі до 6 % на один рік, а для ПС з максимальною злітною вагою менше як 15000 кг - до 8 %, для вертольотів - до 10 % страхової суми.

 Ставки премії зі страхування каско ПС розраховуються різними методами: за кожну годину польоту і за кожен політ - у фіксованій сумі; у відсотках від вартості майна.

Страховим випадком є загибель ПС, що може виникнути з моменту запуску двигунів до вимкнення двигунів після завершення польоту, внаслідок авіаційної події. Повна загибель ПС означає:

  •  повну  втрату ПС здатності здійснювати політ у зв’язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій;
    •  зникнення ПС безвісти, коли воно після планового польоту не прибуло до місця призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків або його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну;
    •  втрату ПС у зв’язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього ПС місцевість;
    •  цілковите руйнування ПС внаслідок авіаційної події, враховуючи зникнення безвісти [37, с. 110].

Пошкодження ПС - будь-яке раптове і непередбачане для страхувальника порушення цілісності конструкції або деформація елементів ПС будь-чим, через що ПС частково втратило здатність виконувати польоти.

У разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний у термін, встановлений договором письмово повідомити страховика і подати йому оригінали таких документів:

  •  страхового поліса;
    •  платіжного доручення про сплату внесків;
    •  посвідчення (сертифікат) про придатність ПС до польотів;
    •  завдання на політ;
    •  страхового акта (сертифіката);
    •  технічного акта огляду ПС після його пошкодження, а у разі загибелі - акта про списання ПС;
    •  документів, які засвідчують власність страхувальника на ПС.

У випадку повної гибелі застрахованого ПС страховик зобов'язується сплатити страхувальнику всю страхову суму.

При пошкодженні ПС внаслідок страхового випадку страхове відшкодування розраховується наступним чином:

Вихідні дані:

- страхова сума;

- узгоджена вартість ПС в день укладання договору;

- вартість ПС на день події страхового випадку;

- вартість ремонту ПС до стану, в якому воно знаходилося до страхового випадку.

Розрахунок.

Визначаємо коефіцієнт пошкодження - :

.

Визначаємо вартість ремонту на день укладання договору - :

.

Визначаємо коефіцієнт невідповідності між страховою сумою та узгодженою вартістю ПС - :

.

Визначаємо суму відшкодування збитків на відновлення ПС до стану, в якому воно знаходилося до страхового випадку - :

.

Визначаємо суму відшкодування страхувальникові за транспортні витрати - :

.

Визначаємо страхове відшкодування - :

.

При пошкодженні ПС страховик відшкодовує в розмірі до 10 % від страхової суми витрати страхувальника, які пов’язані із здійсненням рятівних робіт.

Страхування цивільної відповідальності авіаперевізника перед пасажирами, власниками багажу, вантажу, пошти та третіми особами.

   Цей вид регламентуєтья за допомогою національного законодавства, та міжнародних конвенцій [35, с. 106 - 109].

У страхуванні відповідальності перед пасажирами існує чітке регламентування на національному рівні. В Україні ліміт відповідальності становить не менш як 20000 $ США, у країнах Європейського союзу – не менш як 100000 $. У деяких країнах, зокрема США, Канаді, Японії – немає обмежень.  

Під час міжнародних польотів вступають в дію вимоги Варшавської конвенції. В страхуванні відповідальності перед третіми особами ліміт відповідальності встановлюється державою, над територією якої знаходиться ПС.

Страхування з цього виду може здійснюватися як з визначенням лімітів відповідальності окремо за одного пасажира, за 1 кг багажу або вантажу та окремо перед третіми особами.

За шкоду, заподіяну пошті, багажу або вантажу, страхова сума еквівалентна 20 дол. США за 1 кг; за речі, що знаходяться у пасажира - 400 дол. США.

За шкоду іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам для ПС з максимальною злітною вагою:

  •  до 2000 кг - 200000 грн;
    •  від 2001 до 6000 кг - 500000 грн;
    •  від 6001 до 25000 кг І000000 грн;
    •  від 25001 до 50000 кг - 5000000 грн;
    •  від 50001 до 100000 кг - 15000000 грн;
    •  понад 100000 кг - 20000000 грн.

Страховий тариф на рік не може перевищувати:

  •  2 % страхових сум за відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу;
    •  1 % страхових сум, визначених договором обов'язкового страхування інших користувачів повітряного транспорту та третіх осіб.

До обов’язкових видів страхування відносяться ще такі важливі види, як:

  •  страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;
    •  страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Застрахованими за цими видами страхування вважаються: члени екіпажу, водії, службові пасажири.

Вищевказані види здійснюються в Україні згідно відповідних положень [33, 34]. Страхувальниками з першого виду страхування можуть бути: повітряний перевізник, у сертифікаті експлуатанта якого внесені зазначені особи (члени екіпажу; інші особи авіаційного персоналу, що перебувають на борту ПС і особи пов’язані із забезпеченням технологічних процесів під час виконання повітряних робіт). Страхувальниками з другого виду - фізичні або юридичні особи, які е замовниками авіаційних робіт і уклали відповідну угоду з авіаційним перевізником.

Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт ПС і до моменту залишення ПС.

Страхові випадки:

  •  загибель застрахованої особи або тілесне ушкодження із смертельним наслідком;
    •  травма, що призвела до інвалідності;
    •  травма, що призвела до тимчасової втрати працездатності або вимагає госпіталізації на термін більш як 48 годин протягом 7 діб з моменту авіаційної чи наземної події.

Страхова сума встановлена договором з першого виду не повинна бути меншою ніж 50000 грн. для кожної застрахованої особи; з другого виду - 40000 грн.

В разі загибелі застрахованої особи не пізніше як через 10 днів з дня отримання необхідних документів страховик виплачує повну страхову суму; в разі встановлення інвалідності І групи - в розмірі 100 %; ІІ групи - 80, III – 60 % страхової суми; в разі тимчасової втрати працездатності особою за кожну добу - в розмірі 0,2 % , але не більше як 50 відсотків страхової суми.

Страховий тариф по цих видах на рік не повинен перевищувати 2 відсотків встановленої мінімальної страхової суми.

Існує ще один вид обов'язкового АС - страхування відповідальності експлуатанта ПС за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

Страхувальником з цього виду обов’язкового страхування є виконавець авіаційних робіт, що експлуатує ПС на законних підставах.

Страховим випадком вважається авіаційна пригода за участю ПС страхувальника і внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду життю та здоров’ю третіх осіб, що перебувають на землі, їхньому майну, майну юридичних осіб.

З добровільних видів страхування найбільш поширеним є страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом.

Розгляд цього виду страхування потрібно розпочати з визначення об’єкта і переліку суб’єктів страхування, звернути увагу на період дії відповідальності страховика. Вантажі, що перевозяться авіатранспортом можуть бути застраховані по одному з таких варіантів страхового покриття: "з відповідальністю за всі ризики", "з відповідальністю за приватну аварію", "фізичне пошкодження, загибель вантажу в результаті неправомірних дій третіх осіб". Інші умови страхування вантажів, шо перевозяться авіатранспортом, більш-менш подібні з правилами перевезення вантажів іншими видами транспорту.

Тарифи залежать від виду вантажу, виду ПС, способу відправлення вантажу, маршруту, вартості вантажу, типу умов страхування, перевезення з інспекцією чи без інспекції, додаткових умов.

Космічне страхування відіграє важливу роль у забезпеченні економічного захисту космічної діяльності держави при реалізації космічних проектів. Для кожного космічного проекту спеціально розробляється консолідована програма управління ризиками, і вона передує укладанню договору страхування.

Ризики, що виникають при реалізації космічних проектів, поділяються на: технічні; відповідальності перед третіми особами; контрактні та фінансові; політичні та форс-мажорні.

Найбільш поширеними ризиками космічного проекту є:

- страхування передпускових ризиків;

- страхування ризику пуску РКН;

- страхування космічного апарата при введенні в льотну експлуатацію та при функціонуванні на орбіті та інші.

Страхувальниками у кожному космічному проекті виступають кілька юридичних осіб, серед яких: замовник проекту, головний розробник; головна компанія з надання носія виведення космічного апарата на задану орбіту; експлуатуюча організація, що володіє наземною космічною інфраструктурою.

Кожна з них може страхувати свої ризики самостійно або вони консолідуються і страхують свої ризики сумісно.

Чинним законодавством передбачені такі види обов’язкового страхування космічних ризиків:

1) страхування об’єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура);

2) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;

3) страхування об’єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

4) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі.

Ринок авіаційних послуг в Україні знаходиться в стадії формування. В Україні в 1998 р. створене і функціонує Авіаційне страхове бюро, яке об’єднує 52 СК, що діють на ринку АС України. Активно залучається міжнародний перестрахувальний ринок, оскільки вітчизняний страховий ринок не володіє достатнім обсягом фінансових коштів для покриття своїх авіаційних ризиків. Відповідно максимальний сумарний обсяг відповідальності, яку може прийняти на себе вітчизняний страховий ринок по авіаційних ризиках ще незначний. 85% авіаційних ризиків перестраховані за кордоном. Налагоджуються найтісніші контакти з брокерами міжнародного страхового ринку.

4.2. Плани практичних занять

  1.  Необхідність, значення і особливості страхування авіаційних ризиків. Розвиток авіаційного страхування в Україні.
  2.  Авіаційний поліс Ллойда.
  3.  Страхування повітряних суден.
  4.  Страхування відповідальності власників повітряних суден.  
  5.  Страхування вантажів, що перевозяться авіаційним транспортом.
  6.  Страховий захист громадян від нещасних випадків на повітряному транспорті.
  7.  Розв’язування задач.

4.5. Теми рефератів

1. Стан та перспективи розвитку АС в Україні.

2. Обов’язкове авіаційне страхування. Види, сучасний стан.

3. Страхування каско повітряних суден.

4.Страхування цивільної відповідальності власників авіатранспортних засобів.

5.Страховий захист громадян від нещасних випадків на повітряному транспорті.

6. Страхування космічних ризиків.

ТЕМА 13. СТРАХУВАННЯ МАЙНА ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ГРОМАДЯН

Власність – це певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення і належності речей. З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна індивідуальна власність. Вагоме місце в ній посідає власність громадян, в якій можуть знаходитись: земельні ділянки, житлові приміщення, дачі, садові ділянки, гаражі, предмети домашнього використання, сільськогосподарські та домашні тварини, грошові кошти та інші цінні папери, споруди, обладнання, транспортні та інші засоби виробництва.

В умовах ринкової економіки суттєво розширилась сфера індивідуальної власності громадян, змінилась її структура, з’явились нові об’єкти страхування.

Прийняття законів про власність, про землю, про підприємництво, про оренду внесли суттєві зміни в розширення правових меж особистої власності, що породило якісно новий страховий інтерес населення по забезпеченню збереження своєї власності. Всі ці причини об’єктивно зумовлюють необхідність надійного страхового захисту індивідуальної власності громадян.

Згідно із Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” послуги щодо страхування майна громадян надаються в основному в добровільній формі відповідно до правил страхування, розроблених страховиками. Єдиним обов’язковим видом є страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Характерними умовами діючих правил страхування майна громадян є наступні:

  •  договори страхування майна громадян мають короткостроковий характер;
  •  сплата страхових платежів може відбуватися в готівковій чи безготівковій формі, одноразово за весь строк страхування чи в кілька строків;
  •  під час дії договору страхування страхувальник може укласти додатковий договір на термін, що залишився до кінця дії основного договору;
  •  для певних категорій страхувальників страховими компаніями можуть надаватись пільги, знижки страхових тарифів.

Одним з найбільш популярних і давно відомих видів страхування майна громадян є страхування будівель  або так званого нерухомого майна.

Об’єктами страхування є будівлі, що належать страхувальнику1 на правах приватної власності (житлові будинки, садові й дачні будинки, господарські будівлі (гаражі, погреби, сараї, огорожа та інше)) і зведені на постійному місці.

Не можуть бути застраховані аварійні, ветхі будівлі, а також ті, що підлягають знесенню.

Договір страхування може бути укладено на:

  •  всі будівлі,які розташовані на відведеній страхувальнику земельній ділянці (загальний договір);
  •  окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);
  •  окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);
  •  будівлі, зведення яких не закінчено.

Одночасно з будівлями приймаються на страхування:

  •  додаткове обладнання до них (газопровід, водопровідна та каналізаційна мережі, водяні та газові лічильники, ґрати і ставні на вікнах, броньовані двері та інше), що знаходиться в межах садиби страхувальника;
  •  цивільна відповідальність страхувальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користування будівлями.

Страхові ризики. За договором страхування будівель може бути передбачена повна або часткова відповідальність СК. Повна відповідальність охоплює всі страхові випадки, тобто пожежі, стихійні лиха, нещасні випадки, неправомірні дії третіх осіб, аварії опалювальної системи, водопровідної і каналізаційної мережі, наїзд транспортних засобів; часткова – може обмежуватися лише кількома або одним конкретним ризиком. Одночасно із зазначенням переліку страхових випадків обумовлюються винятки із відповідальності страховика, при яких збиток не відшкодовується (наприклад, навмисні дії страхувальника або членів його родини, ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку, та ін.).

Страхова сума за договором встановлюється за бажанням страхувальника (договірна), але не повинна перевищувати дійсної вартості будівлі (страхової оцінки). Дійсна вартість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу. Первісна вартість – це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами.

Для визначення вартості будівель СК користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель. При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницяходиниці об’єму, площі та розміру (1 , 1 , 1 пог. м) нової будівлі.

За заявою страхувальника страхова сума за основним договором може бути збільшена шляхом укладання додаткового договору на термін, що залишився до кінця чинності основного договору.

Одним з найбільш складних питань в страхуванні будівель є оцінка збитку. Методика розрахунку збитку залежить від конкретної ситуації, яка склалася після страхової події, а саме: знищено будівлі чи пошкоджено. У разі знищення будівлі страхове відшкодування визначається за системою першого ризику, а в разі пошкодження – за пропорційною системою страхового забезпечення.

При знищенні будівлі сума збитку  набуває такого вигляду:

,   

де  – первісна вартість будівлі;  - сума зносу;  - витрати з врятування будівель: З - вартість залишків, придатних для будівництва.

При пошкодженні будівель основою для визначення втрат є вартість відновлення (ремонту) будівлі з врахуванням суми зносу та вартості залишків від пошкоджених (знищених) конструктивних елементів.

При страхуванні будівель використовуються граничні розміри тарифних ставок: на будівлі в сільській місцевості – від 0,2 до 0,45 % страхової суми; на будівлі в міській – від  0,18 до 0,4 % страхової суми.

Другим  важливим видом страхування майна населення є страхування тварин.

На страхування беруться тільки тварини, що досягли певного страхового віку. За договором можуть бути застраховані:

а) ВРХ, коні – віком від одного місяця;

б)  свині –  від шести місяців;

в) вівці, кози, віслюки, мули  - від одного року;

г) хутрові звірі (кролі, нутрії) – з 45-денного віку;

д) собаки – від шести місяців до десяти років;

е) декоративні  та екзотичні птахи і тварини;

є) бджолосім’ї.

При цьому всі тварини одного виду і вікової групи повинні бути застраховані на однакову страхову суму. Не може бути укладений договір, якщо тварина хвора, виснажена, перебуває  у стані дородового чи післяродового залежування, а також якщо внаслідок останнього обстеження тварин на бруцельоз, лейкоз або туберкульоз встановлено  позитивну реакцію. Не може бути укладений договір страхування також в тій місцевості, де оголошений карантин.

Ризики, пов’язані  зі страхуванням тварин, можна поділити на слідуючі групи:

  1.  Cтрахування на випадок загибелі або падежу тварин від хвороб чи стихійного лиха, нещасних випадків (дії електричного струму, замерзання, задушення, отруєння травами, укус змій або отруйних комах, утоплення, попадання під засіб транспорту, в ущелину та інші травматичні пошкодження).
  2.  Страхування на випадок вимушеного забою тварин (за розпорядженням спеціаліста ветеринарної служби), якщо вони травмовані через нещасний випадок і це виключає подальшу можливість їх використання.
  3.  Страхування на випадок лікування тварин від хвороби чи травми, одержаної внаслідок нещасного випадку.
  4.  Страхування на випадок викрадення або навмисних неправомірних дій третіх осіб.

У страховій практиці існують різні варіанти обсягу відповідальності, але вони різняться між собою кількістю ризиків, щодо яких укладається договір. Існують також певні особливості у відповідальності по окремих випадках (групах) тварин. Наприклад, страхування ВРХ, коней, мулів, віслюків, свиней, овець, кіз в НАСК “Оранта” проводиться за одним із варіантів (на вибір страхувальника):

І варіант – на випадок загибелі або хвороби, пожежі, вибуху, урагану, блискавки, дії електричного струму, сонячного або теплового удару, землетрусу, повені, обвалу, бурі, урагану, бурану, граду, замерзання, задушення, отруєння травами або речовинами, укусу змій або отруйних комах, утоплення, падіння в ущелину, попадання під засіб транспорту та інших травматичних пошкоджень, викрадення, дії третіх осіб.

ІІ варіант - ризики, передбачені в І варіанті з урахуванням відповідальності на випадок загибелі худоби внаслідок нападу диких звірів та бродячих собак, а також на випадок вимушеного забою.

Особливість страхування тварин пов’язана також зі строками відповідальності страховика. Так, відповідальність страховика з виплати страхового відшкодування при загибелі тварин від хвороби настає через 10 днів з моменту початку дії договору, що дає змогу уникнути виплат за тварин, які при укладанні договору були хворі. На поновлені договори обмеження такої відповідальності страховика не розповсюджується.

Страхова сума за договором встановлюється за бажанням страхувальника (договірна), але не повинна перевищувати ринкової вартості тварин даного виду.

Тарифні ставки з добровільного страхування тварин, що належать громадянам, встановлені у відсотках до страхової суми по видах тварин. В НАСК “Оранта” тарифні ставки крім того диференційовані по областях, а в окремих областях виділені навіть певні райони.

Страхове відшкодування виплачується:

  •  у разі загибелі худоби, крадіжки – в розмірі страхової суми, встановленої згідно з договором, на кожну голову худоби;
  •  у разі вимушеного забою худоби – в розмірі різниці між страховою сумою, встановленою договором на кожну голову, і вартістю придатного до їжі м’яса на підставі документа організації, якій продано м’ясо.

Якщо на день загибелі свиней чи овець у страхувальника в господарстві було більше голів худоби однакового віку, ніж застраховано і неможливо встановити, які саме з них були застраховані, то страхова сума, встановлена за договором, ділиться на фактичну кількість голів худоби, що були у страхувальника на день страхового випадку. Страхове відшкодування в такому випадку виплачується в тій частині страхової суми, яка прийдеться на долю однієї голови худоби.

Великого розвитку  як за кордоном, так і в Україні набуло страхування домашнього майна.

Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові (власнику домашнього майна) і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство. Це можуть бути предмети домашньої обстановки, побуту, особистого споживання, а також будівельні матеріали, корми, паливо, елементи оздоблення та обладнання житлових і господарських приміщень, а також цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, яку він може завдати третій особі.

На страхування може прийматися все майно, яке є в господарстві, окремі групи предметів (наприклад, меблі, одяг, радіо-, теле-, відеоапаратура) або окремі предмети (персональний комп’ютер, холодильник, телевізор та інше). Особливо цінне майно (колекції, картини, унікальні та атикварні речі тощо) можуть прийматися на страхування за спеціальним договором.

Страхові ризики можна класифікувати на такі групи:

  1.  стихійне лихо;
  2.  нещасний випадок;
  3.  викрадення або неправомірні дії третіх осіб.

Страховики пропонують різні умови страхування:

  •  відразу всіх або кількох зазначених ризиків;
  •  або страхування за варіантами. Наприклад, НАСК “Оранта” пропонує три варіанти відповідальності:

І варіант – від стихійного лиха, нещасного випадку, викрадення (спроби викрадення).

ІІ варіант – у всіх випадках, вказаних в І варіанті, крім викрадення.

ІІІ варіант – тільки в разі викрадення (спроби викрадення).

Існують певні обмеження щодо прийняття домашнього майна на страхування та обсягу страхової відповідальності. Зокрема, страхування не поширюється на різні документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, фотознімки, кімнатні рослини, запасні частини, деталі, приладдя до транспортних засобів та інше майно, страхування якого проводиться за іншими правилами, а також предмети, які використовуються з комерційною чи професійною метою, чи не належать стахувальникові або членам його сім’ї на правах особистої власності.

Домашнє майно може бути застраховане на повну дійсну (первісну) вартість або на певну частку цієї вартості.

Якщо на страхування приймаються окремі групи майна або окремі предмети, то страхову суму встановлюють, виходячи з вартості кожної групи майна або предмета окремо.

З добровільного страхуваня домашнього майна передбачена широка система пільг, які можна поділити на дві групи: пільги за беззбиткове страхування та пільги різним різним групам страхувальників.

Особливістю в розрахунку розміру збитку є те, що збиток визначається окремо за кожним предметом домашнього майна і за кожним ризиком знищення або пошкодженя домашнього майна.

У разі знищення майна збиток визначається у розмірі дійсної (первісної) вартості застрахованого майна з урахуванням залишків (якщо такі є).

У разі викрадення збитком вважається дійсна або первісна вартість майна.

У разі пошкодженя майна збитком є втрачена вартість, що визначається як різниця між дійсною вартістю та вартістю з урахуванням знецінення, тобто втрати якості та цінності майна через страховий випадок. По таких предметах домашнього майна як холодильники, комп’ютери, телевізори та інша побутова техніка сумою збитку є вартість ремонту цих предметів, обчислена за розцінками, що діяли на день страхового випадку і встановлені для відповідних організацій побутсервісу.

У разі знищення або пошкодженя елементів оздоблення чи обладнання житлових і господарських приміщень збитком є вартість ремонту (відновлення) квартири за розцінками, що діють на день страхового випадку і застосовуються будівельними організаціями з надання послуг населенню.

Страхування домашнього майна здійснюється за системою першого ризику.

Заслуговує уваги також такий вид страхування майна громадян як страхування квартир.

За адресою, вказаною страхувальником, вважаються застрахованими елементи обладнання та оздоблення квартири: стіни, перегородки, підлога, стеля, двері, віконні та дверні коробки і рами, скло, вітаржі, декоративні дверні та віконні ручки, дверні замки, електричні дзвінки, електропроводка, електролічильник, радіо та телефонна проводка та інше. До складу квартири входять: житлові кімнати, предпокій, коридори, кухня, ванна кімната, туалетна кімната, внутрішньоквартирні сходи, балкони, лоджії, вмонтовані шафи і антресолі.

Обсяг відповідальності страховиків надто широкий і включає в себе такі ризики як: пожежа, землетрус, вибух, удар блискавки, повінь, паводок, буря, ураган, злива, град, обвал, зсув, сель, лавина, вихід ґрунтових вод, просадка ґрунту, проникнення води з сусідніх (чужих) приміщень, аварія опалювальної системи, водопрвідної чи каналізаційної мереж, раптового зруйнування основних конструкцій житлових та підсобних приміщень, наїзд транспортних засобів, викрадення обладнання та оздоблення квартири, пошкодження або знищення внаслідок дій третіх осіб.

Страхова сума за договором встановлюється за бажанням страхувальника (договірна), але не повинна перевищувати вартості квартири за ринковими цінами даного регіону та бути меншою мінімальної страхової суми, встановленої СК. Страхувальнику надається право укласти договір з умовою власної участі у відшкодуванні збитку (умовна франшиза).

У разі пошкодження, знищення або викрадення елементів обладнання та оздоблення квартири збиток визначається у розмірі вартості ремонту квартири. До вартості ремонту квартири включається вартість штукатурки та пофарбування стін, пофарбування підлоги, дверей, віконних рам, побілки стелі тощо, а також вартість заміни (робота і матеріали) – шпалер, лінолеуму, інших покриттів стін та підлоги, оббивки дверей, заміна замків та ручок, віконного скла, електропроводки тощо.

Для визначеня розміру збитку в разі настання страхового випадку складається кошторис, що відображає розмір вартості ремонту квартири, виходячи з розцінок на будівельні матеріали і ремонтні роботи, що діяли на день настання страхового випадку.

Одночасно із страхуванням квартири на договірну суму може бути застрахована цивільна відповідальність страхувальника та членів його родини на випадок пошкодження (знищення) обладнання та оздоблення квартири, що належить третій особі.

За договором страхування власником-заставодавцем може бути застрахована на особливих умовах квартира з обов’язковим оглядом, під заставу якої він одержав кредит в установі банку. При настанні страхового випадку заставодержатель (кредитор) має переважно право на одержання страхового відшкодування.

В страховій практиці застосовуються також комплексні види страхування. Найпоширенішими видами комплексного  страхування є комплексне страхування будівель та домашньоо майна, страхування майна на подвір’ї, сутність яких полягає в тому, що за одним договором вважається застрахованим не один, а кілька видів майна.

До страхового захисту майнових інтересів громадян характерний комплексний підхід. Поряд із страхуванням інтересів, пов’язаних із володінням майна, громадяни можуть водночас захистити свою відповідальність за шкоду, заподіяну ним майну та життю третіх осіб. Про це засвідчують умови вищеприведених видів добровільного страхування будівель, квартир, домашнього майна.

Згідно чинного законодавства перебачено введення обов’язкових видів страхування відповідальності громадян за шкоду, спричинену користуванням власним майном. Це такі види як:

  •  страхування відповідальності власників собак щодо шкоди яка може бути заподіяна третім особам;
  •  страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути завдано пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може презвести до аварій, екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;
  •  страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї.

4.2. Плани практичних занять

  1.  Характеристика асортименту послуг зі страхування майна і відповідальності громадян.
  2.  Аналіз основних умов діючих видів добровільного страхування майна, що належить громадянам:
    •  будівель;
    •  тварин;
    •  домашнього майна;
    •  квартир;
    •  транспортних засобів;
    •  інших видів.
  3.  Страховий захист відповідальності громадян перед третіми особами. Види страхування та форма їх здійснення.
  4.  Розв’язування задач.

.

1 Аквізиція . це діяльність страховика або страхових посередників із залучення клієнтів до укладення нових договорів


   страхування.

2 Під страхуванням невідкладної допомоги (у міжнародній термінології – assistanse insurance) розуміється специфічний вид страхування, об’єктом якого є негайне надання застрахованому допомоги у визначених надзвичайних ситуаціях.

3 Дедвейт - критерій оцінки ризику при страхуванні морських суден. Визначається валовою або повною вантажопідйомністю судна.

4 Положення, які регулюють ці види, ще не затверджені урядом, тому методичні матеріали висвітлюють діючі види страхування.

1 ІКАО - Міжнародна організація  цивільної авіації - спеціалізована установа 00Н, створена в 1947 р. Членами ІКАО є більше 150 держав. Практична діяльність ІКАО спрямована на підготовку міжнародних конвенцій і інших документів по повітряному праву, розробці і утвердженню стандартів і рекомендованої практики, а також керівництва по різноманітних проблемах безпеки польотів і охороні навколишнього середовища; на вивчення конкретних проблем повітряного транспорту. Норма конвенції ІКАО широко використовується в практиці  АС.


Варшавська конвенція 1929 р. регулювала і в деяких випадках регулює сьогодні відповідальність авіаційного перевізника щодо смерті, каліцтва або затримок пасажирів, а також щодо затримок і пошкодження вантажу та багажу. Відповідальність згідно із Варшавською конвенцією була обмежена сумою 12 тис. Конвенційних Золотих Франків (КЗФ). В 1955 р. Гаазька конференція прийняла доповнення до Варшавської конвенції (протокол Хейга),  згідно з якими сума відповідальності була збільшена до 250 тис. КЗФ. Відповідальність авіаційного перевізника за перевезення багажу та вантажу була обмежена сумою в 5 тис. КЗФ. Для спрощення процедури розрахунку колишній Комітет Цивільної Авіації США визначив ліміт відповідальності в 20 тис. дол. США за 250 тис. КЗФ.


Римська Конвенція ІКАО - конвенція про відшкодування збитку, спричиненого іноземним повітряним судном третій стороні (Рим, 1952 р.). Встановлена межа цієї відповідальності в залежності від маси повітряного судна: до 1 тис. кг - ЗЗ168 тис. дол; 50 тис. кг -698518 тис. дол.; вище 50 тис. кг - 663 дол. за кожний 1 кг ваги. Відповідальність за загибель осіб або нанесення їм тілесних ушкоджень не повинна перевищувати 33168 дол. США.

1 Страхувальниками можуть бути фізичні особи – власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються  будівлями на законних підставах.


Страхувальник

траховик

Заява на страхування

Договір страхування

Ризик

(крадіжки, пожежі, і  т.п) 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35517. Гилерболоидные зубчатые передачи 414.5 KB
  Для обеспечения точечного касания линий зубьев можно применить более простые по форме поверхности, чем гиперболоиды вращения, что упрощает изготовление зубчатых колес.
35518. НЕРВНЫЕ БОЛЕЗНИ ПСИХИЧЕСКИЕ БОЛЕЗНИ КОЖНЫЕ И ВЕНЕРИЧЕСКИЕ БОЛЕЗНИ БОЛЕЗНИ УХА, ГОРЛА, НОСА 285 KB
  Глазные болезни Нервные болезни Психические болезни Нуриева Л. Болезни уха горла носа Насыбуллина С. Кожные и венерические болезни Самойлова Л.
35519. ПЕДИАТРИЯ С ДЕТСКИМИ ИНФЕКЦИЯМИ 407.5 KB
  Обучение студентов в медицинском колледже(училище) завершается проведением итоговой аттестации, которая включает в себя вопросы педиатрии с детскими инфекциями. Данное пособие поможет Вам подготовиться к предстоящей аттестации. При подготовке к аттестации следует. Проверить свои знания, ответив на тестовые задания по всем разделам и сверить свои ответы с эталонами. Для оценки знаний пользуйтесь критериями
35520. Лечебное дело. Сборник тестовых заданий 98.5 KB
  Концентрация раствора хлорамина для обработки поверхности загрязненной кровью а 3 б 1 в 05 г 025 2. При попадании хлорсодержащего раствора в глаза медсестры необходимо а промыть раствором гидрокарбоната натрия б закапать раствором альбуцида в немедленно обратиться к врачу г промыть глаза проточной водой 6. Пациент разбил ртутный термометр действие медсестры а собрать в герметичную емкость и сообщить в СЭС б собрать влажным тампоном и выбросить в мусорный контейнер в собрать грушевидным баллоном и вылить в раковину г собрать...
35521. ТЕРАПИЯ. Сборник тестовых заданий 285.5 KB
  При подготовке к аттестации следует: 1. При неудовлетворительной оценке следует вновь проработать учебный материал 3. Повторить решение тестовых заданий Желаем успеха Требования государственного образовательного стандарта к уровню подготовки специалистов в области терапии для специальности 0401 Лечебное дело Фельдшер должен: знать систему организации терапевтической службы; знать причины механизмы развития клинические проявления методы диагностики осложнения принципы лечения и профилактики заболеваний внутренних органов; уметь...
35522. МЕДИЦИНА КАТАСТРОФ. АКУШЕРСТВО. ГИНЕКОЛОГИЯ. КЛИНИЧЕСКАЯ ФАРМАКОЛОГИЯ. ИНФЕКЦИОННЫЕ БОЛЕЗНИ С ЭПИДЕМИОЛОГИЕЙ 167.5 KB
  Для профилактики раневой инфекции на первом этапе медицинской эвакуации применяют: а первичную хирургичесую обработку ран наложение асептической повязки б антибиотикотерапию обезболивание инфузионную терапию в транспортную иммобилизацию обезболивание г наложение асептической повязки антибиотикотерапию 19. Для профилактики раневой инфекции на первом этапе медицинской эвакуации применяют: а первичную хирургичесую обработку ран наложение асептической повязки б антибиотикотерапию обезболивание инфузионную терапию в транспортную...
35523. КОМПАС - ГРАФИК LT 5.10. Краткое руководство пользователя 159.5 KB
  Открыть: страницу меню Файл команды Создать и Лист. Открыть: страницу меню Настройка команды Параметры текущего листа Параметры листа. Открыть команду Оформление выбрать тип основной надписи: Чертеж констр. открыть нужную папку по указанию.
35524. bCAD Полезные Советы 831 KB
  Использование форматов трёхмерных данных не поддерживаемых bCAD непосредственно [1.3] Вставка иллюстраций из bCAD в документ MSWord [2] Советы по плоскому черчению [2.23] Использование растровых изображений не поддерживаемых системой bCAD непосредственно [2.
35525. Виды стандартов и технических регламентов (ТР). Содержание стандартов на продукцию и ТР. Обязательные требования технических регламентов на продукцию 18.93 KB
  Технический регламент — документ (нормативный правовой акт), устанавливающий обязательные для применения и исполнения требования к объектам технического регулирования (продукции, в том числе зданиям, строениям и сооружениям, процессам производства...