43765

СТРАХОВІ ПОСЛУГИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ

Лекция

Налоговое регулирование и страхование

Сутність та характерні ознаки страхових послуг. Класифікація страхових продуктів. Значення маркетингу в основній діяльності страхових компаній. Реалізація страхових послуг.

Украинкский

2013-11-06

100 KB

70 чел.

ЛЕКЦІЯ 2. СТРАХОВІ ПОСЛУГИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ

ПЛАН:

1. Сутність та характерні ознаки страхових послуг. Класифікація страхових продуктів.

2. Значення маркетингу в основній діяльності страхових компаній.

3. Реалізація страхових послуг. Канали продажу страхових продуктів та їх характеристика.

4. Страхові посередники.

5. Роль та значення реклами на ринку страхових послуг.

 

1. Сутність та характерні ознаки страхових послуг

Страхові послуги – це послуги вторинного попиту, які значною мірою залежать від політичної й економічної стабільності, а також від рівня добробуту громадян країни. У законодавстві України послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення належать до фінансових послуг. Фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок третіх осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучення від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансові послуги надаються фінансовими установами.

У фінансовій науці разом із поняттям "страхова послуга" використовується поняття "страховий продукт" і не має єдиної думки щодо їх визначення. Вважається, що більш загальним поняттям є "страховий продукт". У зв'язку з цим наукова література виділяє такі підходи до розуміння взаємозв'язку між "страховою послугою" і "страховим продуктом".

За першим підходом – ці терміни є синонімами.

Страховий продукт (послуга) — це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.

За другим підходом – страхова послуга включається у страховий продукт. 

Страховий продукт – це набір основних і допоміжних послуг, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування.

Третій підхід – конкретизація страхового продукту в послузі. 

Страхова послуга є втіленням і практичною реалізацією конкретних продуктів страхової компанії, у зв'язку з чим вона завжди індивідуальна.

Термін "страховий продукт" більше використовується на Заході. Існують різні концепції "страхового продукту". Серед них:

компенсаційна концепція, за якої ризик випадкового погіршення матеріального стану страхувальника компенсується можливістю випадкової виплати. Основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика;

інформаційна концепція, її автором є німецький учений В. Мюллер, який уважав, що "страховий продукт" і "страхова послуга" мають різне значення. Страхова послуга, що надається страхувальнику, полягає у наданні гарантії, а будь-який страховий продукт є певним обсягом інформації" що містить умови видачі страхової гарантії;

концепція 3-рівневого продукту за Халлєром, згідно з якою виділяється три підсистеми страхового продукту: фінансова, технічна, соціальна. З фінансової точки зору страховий продукт виражається страховим полісом і діями страховика впродовж терміну чинності договору страхування; із соціальної – страховий продукт дає можливість розпоряджатися страховим забезпеченням; з технічної – страховий продукт забезпечує необхідне співвідношення між преміями та відшкодуванням;

концепція Д. Фарні, за якої страховий продукт є системою, що містить у собі ризикову, нагромаджувальну та забезпечувальну підсистеми. Клієнт усвідомлює корисність страхового продукту на основі досвіду й довіри, тому велика увага має приділятися його реалізації.

Щоб краще розуміти сутність "страхового продукту", "страхової послуги", подамо словникове визначення поняття "послуга", "продукт".

Послуга – це дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому; робота, виконувана для задоволення чиїх-небудь потреб.

Продукт – це предмет, що є матеріальним результатом людської праці, діяльності.

У синонімічному словнику синонімом слова, "послуга" є "обслуговування".

Поняття "страховий продукт", "страхова послуга" є взаємозалежними та невіддільними. Клієнт страхової компанії не може отримати страхової послуги без страхового продукту.

Страхові послуги – це кінцевий результат діяльності страхової компанії щодо задоволення потреб клієнтів, пов'язаних із захистом їх майнових та особистих інтересів. Терміни "страховий продукт", "страхова послуга" є близькими за своїм економічним змістом, відмінність полягає лише в тому, з позиції страхової компанії (страховика) чи клієнта (страхувальника) їх розглядати.

Характерними ознаками страхових продуктів є:

невідчутність та невіддільність: страховий продукт не набуває безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні, його не можна побачити, відчути (лише через певний період часу при настанні страхового випадку), спробувати чи транспортувати, а виробництво, продаж і споживання відбувається одночасно та всі зазначені стадії взаємопов'язані між собою;

незбереженість: страховий продукт не можна виробляти наперед і зберігати на складах із метою подальшого продажу;

ризиковість: ризик стосується як страховика, так і страхувальника, наприклад, ризик страхувальника полягає у тому, що якщо під час дії договору страхування не настане страховий випадок, то він втрачає страхову премію, яку сплатив;

часова обмеженість: страховий захист діє протягом певного періоду часу, який вказується у договорі страхування;

страховий продукт не можна запатентувати;

страховий продукт майже не можливо заощадити, накопичити, за винятком страхування життя і пенсій;

страховий продукт не можна передати як власність, не має можливості передати право ним скористатися іншому суб'єктові, окрім випадків, передбачених договором страхування.

Страхові продукти можна класифікувати за такими ознаками:

1. За способом споживання розрізняють:

індивідуальні страхові продукти;

колективні страхові продукти;

комплексні страхові продукти (їх створення зумовлене необхідністю страхового захисту не одиничного об'єкта страхування, а цілої низки об'єктів страхування, пов'язаних між собою).

2. За тривалістю споживання:

страхові продукти короткострокового споживання;

страхові продукти з обмеженим строком споживання;

страхові продукти довгострокового споживання.

3. За рівнем інноваційності:

— принципово нові страхові продукти: коли жоден національний страховик не має ліцензії на певний вид страхування, такий продукт є нетрадиційним для цієї країни, але існує в інших країнах;

— частково нові страхові продукти, які поділяють:

а) залежно від об'єкта страхування: механізм страхування існує, є розробленим, але ніколи не застосовувався до цієї групи об'єктів (наприклад, існує страхування професійної відповідальності працівників різних галузей економіки, а новим буде застосування існуючого механізму страхування до професії, яку ще ніхто не страхував);

б) залежно від ризику: певну групу об'єктів страхують від певних ризиків, але ще ніхто не пропонував страховий захист від специфічного ризику.

— умовно нові страхові продукти: є новими чи для певної страхової компанії, чи для певного регіону країни.

— нові з погляду системи продажів: страхові продукти розробляються на основі вже існуючих, але під певний канал продажу, наприклад, Інтернет.

4. Залежно від попиту:

— страхові продукти масового попиту;

страхові продукти імпульсивного попиту (купівля без особливих роздумів);

страхові продукти, які купуються у нагальних випадках;

страхові продукти як результат попереднього вибору;

страхові продукти особливого попиту;

страхові продукти пасивного попиту.

2. Значення маркетингу в основній діяльності страхових компаній

Маркетинг у страхуванні  це комплекс заходів, що мають на меті формувати та постійно вдосконалювати діяльність страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретної категорії споживачів, а також упроваджувати раціональні форми реалізації цих продуктів, збирати та аналізувати інформацію щодо ефективності діяльності страховика.

Надходження чи отримання інформації для маркетингових досліджень у страхуванні забезпечують:

  1.  фахівці страховика та страхові агенти, зокрема й ті, які безпосередньо не пов'язані з поставленою перед службою маркетингу темою дослідження;
  2.  сторонні страховики, що є партнерами, в тому числі іноземними;
  3.  залучені за трудовими угодами компетентні сторонні фахівці;
  4.  матеріали цільового опитування клієнтів, як фактичних, так і потенційних;
  5.  результати спілкування зі страховими брокерами та клієнтами інших страховиків; наявна у страховика науково-методична література та документи з архіву;
  6.  робота зі спеціальною літературою в бібліотеках та навчальних центрах;
  7.  аналіз рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами діяльності чи страховими продуктами.

Збирання інформації планується й ведеться як логічна ланка алгоритму маркетингового дослідження. Виконавці маркетингового дослідження в роботі обов'язково мають керуватися такими принципами, як об'єктивність, повнота, лаконічність та своєчасність. На підставі даних попередніх маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямів своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику. Як правило, ця політика містить у собі низку передумов, застережень та намірів щодо остаточних показників. Вони, в свою чергу, залежать від реальних можливостей страховика чи поставленої мети.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види:

1) орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно відібраних за певними ознаками: видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажоперевізники, працівники ризикових професій тощо);

2) орієнтована на окремі види страхування чи груп страхових продуктів: медичне, від нещасних випадків, надання пакету страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, і т. п., або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням при їх реалізації, розслідуванні; страхової події та виплат; страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);

3) орієнтована відносно конкретних каналів реалізації, наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, відібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристичні тощо).

При цьому служба маркетингу має відстежувати діяльність кожного із каналів реалізації продукту та впливати на їхнє функціонування.

Досвід використання маркетингу в діяльності закордонних страхових компаній доводить, що процес маркетингу вирішує два основні завдання:

1. формування попиту на страхові послуги;

2. задоволення страхових інтересів клієнта з точки зору кількості та якості страхових послуг.

Тобто попит створюється зусиллями страхової компанії і нею ж задовольняється. Страхова компанія використовує для створення необхідного обсягу попиту методи впливу та переконання за допомогою:

- цілеспрямованої реклами;

- організаційних заходів щодо укладання договорів;

- диференціації страхових тарифів та страхових послуг;

- поєднання страхових послуг з різними формами торгового та юридичного обслуговування.

Друге завдання маркетингу вирішується за допомогою високої культури страхового обслуговування та ефективно побудованої системи продажу.

Головним критерієм ефективності маркетингу страхової компанії є успішність реалізації страхових послуг.

3. Реалізація страхових послуг. Канали продажу страхових продуктів та їх характеристика.

Реалізація страхових послуг має важливе значення для формування належних відносин між страховою компанією і клієнтами, що впливає на імідж не лише окремого страховика, а й усього страхового ринку.

Діяльність страховика із залучення клієнтів до укладання нових договорів страхування називається аквізицією (аквізиційною діяльністю страховика). Виконавцями аквізиції є канали продажу страхових продуктів. Уважається, що аквізиційна діяльність страховика є нормальною, якщо кількість нових договорів страхування перевищує кількість договорів, за якими закінчився строк дії.

Елементом системи продажу страхових продуктів є вивчення страхового поля.

Страхове поле – це максимальна кількість об'єктів, які потенційно можна застрахувати на добровільних засадах.

Каналами продажу страхових продуктів є:

1) офісний канал продажу страхових продуктів, коли клієнт самостійно приходить чи запрошується до офісу страховика. Така реалізація здійснюється персоналом страхової компанії;

2) канал продажу через страхових посередників: агентів і брокерів на комісійних засадах. Використання посередників підвищує оперативність укладання договорів страхування;

3) канали продажу страхових продуктів за допомогою Інтернету, телефону. Детально їх розглянуто у наступному питанні цієї теми;

4) пули, бюро, консорціуми, які реалізують певну страхову послугу (ядерний пул, авіаційний пул тощо).

Страховик як член такого об'єднання несе досить значні витрати і на утримання персоналу виконавчої дирекції, і на вступні та членські внески, витрати на проведення нарад, формування гарантійних фондів об'єднання.

Кожна страхова компанія самостійно обирає той чи інший канал продажу страхових продуктів. Не можна стверджувати, що одні страхові компанії використовують лише традиційні канали продажу – офіс, страхове посередництво, а інші, навпаки, застосовують новітні канали.

Інтернет є новим, маловитратним каналом збуту страхових продуктів, він простий у використанні, одночасно є цілодобовим діючим рекламним носієм.Найбільш привабливим цей канал продажу є для компаній, які займаються особистим страхуванням, страхуванням майна фізичних осіб, автомобілів, "Зеленою карткою", туристичним страхуванням. Інтернет як канал продажу страхових продуктів активно використовується у США, Канаді та Великій Британії. В Японії використовується меншою мірою.

Перевагами Інтернету для страхової компанії є:

  1.  менші витрати на організацію віртуального офісу;
  2.  витрати з укладання договорів страхування є меншими, ніж витрати на обслуговування клієнта безпосередньо в офісі страхової компанії;
  3.  географічна диверсифікація страхових продуктів страхової компанії.

При організації продажу страхових послуг через Інтернет необхідно враховувати, що пропонована страхова послуга має бути максимально страндартизованою, не вимагати здійснення оцінки з боку страховика. Тобто через Інтернет можна укласти не всі договори страхування. Проблемою у реалізації страхових продуктів через Інтернет є доставка договору страхування клієнтові. Питома вага продажу страхових послуг через Інтернет на вітчизняному ринку є незначною, оцінити обсяги "віртуального страхування" досить складно.

Більшість страховиків України розміщують в Інтернеті лише інформацію про свою діяльність та послуги, що пропонуються ними.

Для укладання договору страхування страхувальник може скористатися телефоном як ще одним каналом продажу. По телефону продаються ті страхові продукти, які також не вимагають оцінки об'єкта страхування з боку страховика. Страхувальник телефонує за відповідним номером у страхову компанію, відповідає на поставлені запитання, після чого працівник страхової компанії розраховує страхову премію, яку страхувальник має сплатити протягом установленого строку.

Сучасним маркетинговим інструментом, який сприяє реалізації страхових продуктів, є мерчандайзинг – специфічна маркетингова технологія, яка використовується для реалізації клієнтам страхових послуг безпосередньо у точці продажу. У перекладі з англійської мерчандайзинг означає мистецтво продавати. Тобто це комплекс заходів, які здійснюються у точці продажу та спрямовані на просування і реалізацію певних страхових продуктів.

Стратегія страхового мерчандайзингу передбачає:

- вибір оптимального місця розташування точок продажу (аналіз території, оцінка конкретного місця розташування);

- ефективне облаштування точок продажу (урахування чуттєвих компонентів, що впливають на прийняття рішення про купівлю страхового продукту, зокрема, місце продажу страхових продуктів і місце здійснення страхових виплат і врегулювання збитків мають бути розділеними; внутрішній дизайн і відповідний рівень комфортності перебування потенційного страхувальника на місці продажу);

- інформаційно-рекламне оформлення точок продажу (відомості про той чи інший страховий продукт мають знаходитися на зручному для клієнта місці, бути добре оформленими та доступними);

- ефективне представлення пропонованих страхових продуктів.

Зміни, що відбуваються у суспільстві, вимагають від страхових компаній використовувати нетрадиційні канали продажу (Інтернет, телефон) – засоби комунікації, що дозволяють пропонувати страхові послуги страхувальникам у зручний для них час.

4. Страхові посередники

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про страхування", посередницька діяльність у страхуванні може здійснюватися страховими брокерами та страховими агентами [4]. При цьому законодавство виділяє страхових та перестрахових брокерів.

В Україні створено Федерацію страхових посередників України, членами якої можуть бути страхові посередники – юридичні особи. Функціонує також Профспілка страхових брокерів, яка об'єднує страхових брокерів – фізичних осіб – підприємців. Її метою є захист законних прав та інтересів професійної діяльності брокерів.

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Тобто страховими агентами є:

- юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку – виключний вид діяльності (страхові агентства);

- юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку не виключний вид діяльності (туристичні компанії, консалтингові фірми, транспортні організації, юридичні контори, банки тощо);

- громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;

- фізичні особи, що працюють страховими агентами. Вони можуть входити до штату страхової компанії або займатися продажем страхових продуктів паралельно з їх основною роботою.

Страхові агенти можуть працювати на кілька страхових компаній, у відносинах із страхувальниками представляють інтереси тих страхових компаній, представниками яких вони є. Страхові агенти найбільш ефективні при роботі з фізичними особами, малими і середніми підприємствами.

Страхові агенти мають право:

1) укладати договори страхування;

2) одержувати страхові платежі та виконувати роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань;

3) рекламувати, консультувати та пропонувати страхувальникам страхові продукти конкретного страховика.

Страхові агенти діють в інтересах страховика на підставі агентської угоди, яка визначає права та обов'язки сторін щодо порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування. Страховий агент за свою роботу отримує комісійну винагороду, яка розраховується як певний відсоток від страхового платежу. Як правило, у страхових компаніях існують спеціальні таблиці винагород, що встановлюють їхній розмір з кожного виду страхування. Агентська винагорода, у більшості випадків, підлягає сплаті, коли страховий платіж надходить на поточний рахунок або до каси страховика.

У своїй діяльності страхові агенти мають дотримуватися певних вимог:

1. Зобов'язані перераховувати отримані страхові платежі від страхувальників на рахунок страховика протягом двох робочих днів після одержання страхових платежів, а також оформляти договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу.

2. Зобов'язані щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів.

3. У разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним строку оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Світова практика виділяє певні типи страхових агентів:

прості агенти – агент укладає агентську угоду зі страховиком, працює самостійно під контролем штатних працівників компанії. За кожен укладений договір страхування отримує комісійну винагороду;

пірамідальна структура агентської мережі застосовується великою кількістю страхових компаній. Страхова компанія укладає договір з генеральним агентом – фізичною особою, яка має право самостійно формувати систему субагентів. Останні також можуть набирати собі субсубагентів тощо. Середня європейська страхова компанія має 4-6 таких рівнів продажу. Комісійна винагорода розподіляється рівномірно за принципом: чим вищий рівень, чим ближче до вершини "піраміди" – тим менша комісійна винагорода. Найбільш висока винагорода в агента, який безпосередньо уклав договір страхування. Генеральний агент отримує досить велику винагороду (заробітну плату) за рахунок підпорядкованої йому мережі продавців – страхових агентів. Недоліком такої системи продажу для страхової компанії є те, що така структура на чолі з генеральним агентом (чи субагентом) у будь-який момент може перейти до іншого страховика;

багаторівнева мережа страхових агентів уперше була використана в Європі за схемою реалізації косметичних засобів. Агентами у такій структурі є безпосередньо страхувальники – фізичні особи, які, купуючи страховий поліс, як правило, довгострокового особистого страхування, одночасно отримують право продавати страхові поліси іншим страхувальникам.

На сучасному етапі активно обговорюється питання діяльності системних страхових агентів, особливістю їх діяльності є наявність у них налагоджених постійних каналів збуту та постійної клієнтської бази [22, с. 140—142]. Такими агентами є торговельні та фінансові установи, товари й послуги яких можуть реалізовуватися разом із страховими продуктами. Страховий агент такого типу забезпечує страховику поповнення клієнтської бази. Клієнтові, що купує товар чи послугу, може пропонуватися ціна, що вже включає вартість страхування, а в інших випадках – страховий продукт пропонується окремо.

На відміну від страхового агента, страховий брокер є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що хоче перестрахувати ризики (перестраховий брокер). Брокер представляє інтереси клієнта у відносинах із страховою компанією. Незалежність брокера від страховика (або перестраховика) – головна відмінність страхового брокера від агента.

Посередницька діяльність страхових (перестрахових) брокерів є виключним видом діяльності та передбачає:

  •  консультування та надання експертно-інформаційних послуг;
  •  визначення потреби страхувальника в отриманні страхових послуг;
  •  надання допомоги у розробленні умов договору страхування, пошуку страховиків, які відповідають вимогам страхувальника;
  •  ведення переговорів та укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;
  •  здійснення розрахунків за договорами страхування;
  •  підготовку документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

Згідно з законодавством страховими брокерами є юридичні особи або громадяни, зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Тобто страховими брокерами є:

·- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані у реєстрі страхових брокерів України;

·- громадяни – підприємці, офіційно зареєстровані у реєстрі страхових брокерів України. Для страхових брокерів-громадян законодавством встановлено певне обмеження – вони не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування;

·- представництва іноземних страхових брокерів, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.

Порядок та умови реєстрації страхових (перестрахових) брокерів визначені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

У світі найвідомішими є брокери "Ллойда", де процедура розміщення ризиків є найстарішою, її сутність зводиться до такого. Брокер готує сліп – кілька аркушів паперу формату А4. У цьому сліпі розміщується інформація за такими рубриками: найменування страхувальника/перестрахувальника; предмет страхування/перестрахування; тип; клас (страхові ризики); ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза); дата, період; премія; загальні умови та винятки; спеціальні умови; брокеридж; андеррайтингова інформація.

Брокер показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андерайтеру-лідеру. Після детального вивчення інформації, яка пов'язана з певним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, то лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

На ринку деяких країн функціонують також "кептивні брокери", які створюються при великих корпораціях і представляють їх інтереси.

В Україні спостерігається певний дисбаланс між кількістю страхових компаній і страхових брокерів. У більшості розвинених країн кількість страхових брокерів у багато разів перевищує кількість самих страховиків. Проте, в Україні все навпаки. Однією з причин такої ситуації на ринку страхових брокерів України є законодавче регулювання цієї сфери діяльності:

— страховий брокер не може провадити інші види діяльності, крім посередницької, на страховому ринку;

— страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними брокером протягом року;

— розмір отриманих страховим брокером – юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

— страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набуття чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має права отримувати страхові платежі, їх перерахування має здійснюватися безпосередньо страховику;

— розмір платежів, отримуваних страховим брокером – фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.

Вдосконалення умов розвитку посередницької діяльності на страховому ринку України зробить її ефективним каналом реалізації страхових продуктів, що, своєю чергою, зміцнить позиції страхових компаній на фінансовому ринку й підвищить культуру страхування у населення.

5. Роль та значення реклами на ринку страхових послуг

Реклама в страхуванні – інструмент надання інформації про страхову компанію і послуги, що пропонуються нею для задоволення потреб страхувальників з урахуванням економічних інтересів страховиків.

Метою такої реклами є:

·- надання достовірної інформації про діяльність страхової компанії;

·- залучення клієнтів до реалізації страхових послуг;

·- формування довіри до страхової компанії.

Головними ознаками реклами у будь-якій сфері діяльності, зокрема у сфері страхування, є: виразність, унікальність, простота та цікавість, запам'ятовуваність.

Види реклами:

Іміджевою рекламою у страхуванні є реклама, що формує в уявленні клієнта сучасну, фінансово надійну і стабільну, установу. Страхувальник пов'язує отримані послуги з іменем певної страхової компанії. Тому помилкою страховика є те, що, виходячи на ринок уперше, він організовує рекламу страхових послуг. Це має бути реклама, що створюватиме імідж страховику. Послугами невідомої компанії майже ніхто не буде користуватися.

У подальшому страхова компанія має надати страхувальнику інформацію рекламного змісту, в якій розкриватимуться умови страхування, види страхування, яка сприятиме укладанню договорів страхування.

Реклама у страхуванні орієнтується на фізичних і юридичних осіб.

Реклама, спрямована на населення, має розкривати зміст і види особистого та майнового страхування, містити інформацію про надання захисту у разі несприятливих подій, вказувати на можливості накопичення коштів на випадок хвороби чи втрати працездатності, отримання додаткової пенсії тощо. Реклама для підприємств має акцентувати увагу на різноманітних формах страхування економічних і фінансових ризиків, зменшенні збитку від шкідливих наслідків на виробництві, на використанні коштів, передбачених законодавством для страхування майна і персоналу підприємств, що не підлягають оподаткуванню.

Дієвими засобами розповсюдження реклами у страхуванні є такі:

1) реклама в газетах і журналах, яка є відносно дешевим засобом розповсюдження інформації й дозволяє клієнтам більш детально ознайомлюватися з послугами, що їм пропонує страхова компанія. Якщо ці послуги призначені для юридичних осіб, то реклама страхових послуг має розміщуватися у бізнес-виданнях;

2) для інформування чи нагадування про послуги страхової компанії необхідно використовувати радіо рекламу, яка спрямовується до конкретної аудиторії чи охоплює велике коло слухачів і впливає на почуття людей, зокрема на почуття впевненості та захищеності від нещасних випадків;

3) коли рекламне звернення страхової компанії є детальним і складним, використовують адресну рекламу, якою є пряме адресне розповсюдження рекламних матеріалів поштою, в тому числі електронною, за принципом "в кожну хату". Ця реклама розповсюджується вчасно, носить особистий характер, може використовуватися для дії як на конкретну аудиторію, так і на загал, може бути конфіденційною;

4) зовнішня реклама у страхуванні виступає засобом впливу на клієнта на вулиці чи під час поїздки. Нею є вивіски страхової компанії, великі плакатні щити, на яких реклама має бути короткою, містити фірмовий знак і використовуватися для тих страхових послуг, які можна лаконічно представити;

5) застосування особливих видів рекламування, зокрема публікацій ділових документів, звітів страховиків, інтерв'ю з власниками страхових компаній, оголошень про конкурси, нагороди, які сприятимуть популярності страховика.

Отже, ефективна реалізація страхових послуг клієнтам залежить від правильного вибору засобів розповсюдження реклами.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

72498. Предмет, метод, задачи статистики 789.5 KB
  Статистика – это наука, которая присущими ей методами изучает количественную сторону массовых общественных явлений в неразрывной связи с их качественной стороной и дает числовые выражения закономерностей общественного развития в конкретных условиях места и времени.
72499. Содержание ощущений Б.М. Шуранов 43.76 KB
  Примеры ощущений: зелёный цвет, горький вкус, звук «си», гладкая поверхность, горячее. Помимо двух капитальных общефилософских проблем, связанных с нематериальным миром, к которому принадлежат ощущения – психофизической и психофизиологической – есть ещё 2 важнейших подхода к рассмотрению природы нематериального...
72500. СОВЕТСКОЕ ОБЩЕСТВО В 1920-1930-е гг.: ДОСТИЖЕНИЯ И ПРОБЛЕМЫ 159.5 KB
  В 1922 г. в руководстве РКП (б) возникло два проекта объединения. И.Сталин, В.Куйбышев и Ф.Дзержинский отстаивали план автономизации. Согласно ему все республики входили в состав РСФСР на правах автономных образований. В.Ленин выступал за равноправный союз республик, где РСФСР имела бы такой же статус, как и другие государства.
72501. ЛОГИСТИЧЕСКИЙ КОНТРОЛЛИНГ В СИСТЕМЕ УПРАВЛЕНИЯ ЗАТРАТАМИ 479 KB
  В рыночных условиях объемы продаж и цены подвержены колебаниям поэтому уровень покрытия затрат доходами получается Разным и по видам продукции покупателям и по группам расходов и по отчетным периодам. Сложность контроллинга связана с классификацией затрат.
72502. ФИНАНСОВЫЕ РЕСУРСЫ ЛОГИСТИЧЕСКИХ СИСТЕМ И УПРАВЛЕНИЕ ИМИ 594.5 KB
  Собственные финансовые ресурсы организации выступают в виде прибыли амортизационных отчислений накоплений и сбережений физических и юридических лиц. Для стран с развитой рыночной экономикой уровень самофинансирования на фирмах считается достаточно высоким если удельный вес собственных...
72503. УПРАВЛЕНИЕ ЗАТРАТАМИ НА ОСНОВЕ ФУНКЦИОНАЛЬНО-СТОИМОСТНОГО АНАЛИЗА 241.5 KB
  Цель функционально-стоимостного анализа ФСА состоит в поиске возможностей реализации функций в данном случае ЛС при оптимальных затратах и обеспечении высоких требований к качеству безопасности и рыночной привлекательности товаров и услуг.
72504. АНАЛИЗ ЛОГИСТИЧЕСКИХ ИЗДЕРЖЕК И СЕБЕСТОИМОСТИ ТОВАРА 1.01 MB
  Основной задачей анализа логистических затрат является изыскание путей их снижения. Для определения влияния статей затрат на их общее значение нужна группировка затрат. В ходе анализа выявляются конкретные причины изменения затрат, связь с себестоимостью и другими экономическими...
72505. ПУТИ ОПТИМИЗАЦИИ ЛОГИСТИЧЕСКИХ ИЗДЕРЖЕК В ЦЕПОЧКАХ ЦЕННОСТИ 1.57 MB
  В рамках фирмы обычно реализуется только часть этапов в системе формирования ценностей. Цепочка ценностей стоимостей для каждой фирмы уникальна. Организации связанные одной и той же цепочкой ценностей постоянно взаимодействуют между собой.
72506. УЧЕТ ЛОГИСТИЧЕСКИХ ИЗДЕРЖЕК 1.17 MB
  Вопросы учета и анализа логистических издержек с целью их минимизации представляют наибольшую сложность по сравнению с другими видами затрат. Взаимосвязь цен объема продаж и рентабельности Управление затратами служит средством достижения предприятием высоких экономических результатов...