43789

Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)

Дипломная

Экономическая теория и математическое моделирование

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття «ринок праці» багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі–продажу товару.

Украинкский

2013-11-06

374.62 KB

17 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра управління персоналом і економіки праці

Спеціальність 7.03050501 «Управління персоналом і економіка праці»

Ревенко Анна Анатоліївна

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці (на прикладі Житомирської області)»

Допускається до захисту                                                   Науковий керівник

Протокол №__________                                                    к. е. н., доц. Кулаковська Л.П.

від __________________

_____________________

Захищено з оцінкою

_____________________

 

Житомир 2012

Завдання

Відгук

Відзив

на дипломну роботу студентки ЖДТУ денної форми навчання факультету економіки та менеджменту, спеціальність «Управління персоналом і економіка праці» Ревенко Анни Анатоліївни, виконану на тему: «Державне регулювання попиту і пропозиції на регіональному ринку праці( на прикладі Житомирської області)»

Проблемам ринку праці посідають чільне місце соціально-економічному розвитку. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин. Ринок праці відображає усі економічні та соціально-демографічні явища країни. Збалансованість на ринку праці попиту та пропозиції є вирішальним фактором макроекономічної стабільності країни та добробуту населення,  що визначає актуальність обраної теми дипломної роботи.

Слід відмітити, що робота логічно побудована, а її зміст виповідає назві теми.

Студенткою було розглянуто теоретичні аспекти ринку праці в цілому та особливості його кон’юнктури.

Ревенко А.А. було ґрунтовно проаналізовано і оцінено показники попиту та пропозиції робочої сили на  ринку праці Житомирської області та запропоновано напрямки врівноваження його кон’юнктури.

Дослідження було проведено на фактичних статистичних даних та зроблено аргументовані висновки.

Студентка продемонструвала знання з багатьох економічних дисциплін та вміння застосовувати їх на практиці.

Запропоновані напрямки збалансування попиту та пропозиції на ринку праці мають практичний характер.

В цілому робота виконана на досить високому рівні, заслуговує на оцінку «відмінно», а її автор – на присвоєння освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

Начальник відділу статистики,

моніторингу та прогнозування   _______________  Л. А. Барчук

ДОВІДКА

Видана студентці V курсу денної форми навчання факультету економіки та менеджменту, спеціальність «Управління персоналом і економіка праці» Ревенко Анні Анатоліївні про те, що дані, використані в дипломній роботі, відповідають дійсності та надані їй Житомирською обласною службою зайнятості.

_________________________

                (підпис)

Барчук Л.А.

Рецензія

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………9

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ…………………………………………………………………………………….11

1.1. Поняття ринку праці, його елементи та функції…………………………….11

1.2. Фактори впливу та рівні регулювання ринку праці…………………………21

1.3. Пропозиція та попит на ринку праці ………………………………………...32

1.4. Нормативно-правове забезпечення попиту та пропозиції на ринку праці...45

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ В ЖИТОМИРСЬКІЙ     ОБЛАСТІ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНЮНКТУРИ РИНКУ ПРАЦІ…………………………………………………………………………………….55

2.1. Соціально-економічна характеристика Житомирської області…………….55

2.2. Особливості ринку праці та зайнятості населення Житомирської області..63

2.3. Пропозиція та попит на ринку праці Житомирської області ………………69

2.4. Державне регулювання ринку праці в Житомирській області……………..76

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ……...83

3.1. Напрями удосконалення державного регулювання зайнятості…………….83

3.2. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили……………………………………………………………………………...91

3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу...98

3.4. Економічна та соціальна ефективність державного регулювання ринку праці……………………………………………………………………………………..117  

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………122

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...125

ДОДАТКИ

ВСТУП

Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми ринку праці та зайнятості населення в період становлення ринкової економіки. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності країни є висококваліфікована мобільна робоча сила.

Ринок праці та зайнятість населення посідають особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що мають місце за ринкової економіки відображають процеси, які існують на ринку праці. Повна зайнятість населення, збалансованість між попитом та пропозицією є основою макроекономічної стабільності, так як є одним із найважливіших факторів, який впливає на обсяги виробництва товарів та послуг, забезпечує максимальне завантаження виробничих потужностей та використання ресурсів, сприяє підвищенню життєвого рівня населення, культурному та соціальному розвитку населення. Тобто, дослідження ринку праці та ефективна політика зайнятості, забезпечення збалансованості попиту та пропозиції робочої сили, має бути одним із пріоритетних напрямків державної політики, що визначає актуальність дослідження даної теми.  

Мета дослідження полягає у визначенні та обґрунтуванні проблем неврівноваженості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області, його комплексної оцінки та визначення стратегії регулювання процесів зайнятості. Відповідно до цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

– розкрити сутність поняття ринку праці, його елементів та функцій;

визначити чинники, що впливають на формування попиту та пропозиції робочої сили та зрозуміти механізм функціонування ринку праці;

– дослідження нормативно-правової бази, яка забезпечує функціонування ринку праці;

– здійснити аналіз ринку праці Житомирської області та його кон’юнктури;

– проаналізувати особливості державного регулювання попиту і пропозиції на ринку праці Житомирської області

– визначити основні напрями щодо зменшення дисбалансу між попитом та пропозицією;  

– запропонувати шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості, попиту та пропозиції на ринку праці, конкурентоспроможності робочої сили;

       – визначити соціальну та економічну ефективність держаного регулювання ринку праці;

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси та явища, що зумовлюють формування кон’юнктури ринку праці та політика держави щодо забезпечення збалансованості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області.

Предмет дослідження – це причинно-наслідкові зв’язки між соціально-економічними процесами та формуванням попиту та пропозиції на ринку праці. В даній роботі були використані методи аналізу та порівняння.

В першому розділі були розглянуті теоретичні аспекти ринку праці, його елементи та функції, фактори впливу на всіх його рівнях, процес формування попиту та пропозиції на робочу силу та нормативно-правове забезпечення. Другий розділ був оснований на статистичних даних, в ньому було розглянуто       соціально-економічну характеристику Житомирської області, здійснено аналіз ринку праці, проаналізовано ефективність державної політики щодо забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією. У третьому розділі були визначені основні напрямки урівноваження попиту та пропозиції на ринку праці Житомирської області, запропоновані шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили та попиту і пропозиції на неї, визначено соціальну та економічну ефективність від висунутих пропозицій.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ

1.1. Поняття ринку праці його елементи та функції

У сучасній економічній літературі неможливо знайти однозначне трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі. Існує думка, що поняття «ринок праці» та «ринок робочої сили» відрізняються одне від одного тому, що робоча сила являє собою потенційну здатність до праці, а праця функціонуючу здатність. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше, тому що воно охоплює відносини не тільки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членів суспільства, які активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробітних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соціально-трудових відносин до масштабів економічно активного населення і в вузькому розумінні поняття «ринок робочої сили» охоплює лише безробітну частину населення. За іншою думкою, економічно прийнятним і рівнозначним слід вважати використання двох термінів ринок робочої сили та ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший.

Деякі автори також використовують термін «ринок робочої сили», розглядаючи його як сферу обігу специфічного товару «робоча сила» [37, с. 45]; як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам, спосіб її включення до економічної системи [49, с. 3]; як систему відносин, які формуються на вартісній основі між роботодавцями власниками засобів виробництва та найманими працівниками власниками робочої сили стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як підприємців і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів до існування); як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб), з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні й розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння, з                іншого [28, с. 6].

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття «ринок праці» багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі–продажу товару. Крім того, на міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорія. Адже, досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки при капіталізмі, К. Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини» є товаром, а виробничі відносини базуються на вільній купівлі-продажу робочої сили, де її оцінка коливається навколо вартості, приведеною формою якої є заробітна плата.

Проте сучасні дослідники, які, слідом за К. Марксом, багато уваги приділяють фазі обміну робочої сили на засоби існування, не зважають на те, що ринок робочої сили змінився завдяки розвитку капіталістичних суспільних відносин, переходу капіталізму в монополістичну стадію та через ускладнення економічних зв'язків і економічних відносин. Під впливом робітничого руху розширилось поняття умов найму, які тепер включають не лише заробітну плату та робочий час, а й гарантії зайнятості, оплачений, але не відпрацьований час, соціальні виплати і т. ін.

Зараз змінилось ставлення до робочої сили і в підприємців, зокрема стосовно якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи, а також стосовно соціальних гарантій тощо. Тож механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили, пронизуючи й інші фази відтворення цього специфічного товару.

Отже, зосередження тільки на фазі обміну призвело до того, що на етапі ринкової трансформації економіки України питання регулювання ринку праці здебільшого обмежуються державними заходами сприяння працевлаштуванню у вузькому розумінні [38, с. 12].

До вузького розуміння призводить також розгляд ринку праці як механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили та механізму забезпечення зайнятості незайнятого населення [38, с. 12]. Однією з особливостей ринку праці є те, що в сучасних умовах він пронизує не лише фазу обміну товару «робоча сила», а й фази виробництва, розподілу та використання робочої сили. До цього варто додати, що відносини купівлі–продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їхнього звільнення. Тобто ринок праці існує не тільки за межами підприємства, фірми, а й у самому господарстві підприємця. Він приглядається також і до найманих працівників, з якими вже укладено трудовий договір (контракт), пропонуючи їм вигідніші умови найму, коли шукає потрібних йому працівників на нові або на вакантні робочі місця. Водночас серед зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або інших підприємствах з більш вигідними умовами найму [38, с. 13].

У наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається, як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили, що відповідає теорії К.Маркса про взаємозвязок між виробничими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Цей метод базується на приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової вартості.

Функціональний підхід, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці виходить із функціонально-економічних взаємозвязків і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

Органічно доповнюючи один одного, обидва підходи дають змогу різнобічно аналізувати сутність ринку праці як економічну форму функціонування робочої сили в ринковій економіці [38, с. 13]. Соціально-економічні дослідження, з одного боку, допомагають глибше зрозуміти функціональну залежність між економічними явищами і процесами, вивчити і пізнати глибинні економічні інтереси, потреби і відносини. Функціональний аналіз, з іншого боку, доповнює отриману інформацію знаннями конкретних механізмів на ринку праці, дає кількісну оцінку ситуації, що є основою для проведення економічної політики.

Узагальнюючи наведені погляди, можна зробити концептуальний висновок про те, що, визначаючи поняття «ринку праці», потрібно виходити з вимог комплексного та системного підходу. Комплексний підхід до визначення цього поняття полягає в урахуванні організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних, педагогічних та інших аспектів у їхній сукупності та взаємозв'язку при домінуючій ролі соціально-економічних аспектів. Системний підхід відбиває врахування взаємозвязків між окремими аспектами, механізмами ринку праці та їхніми елементами і полягає в розробці кінцевих цілей, визначенні шляхів їхнього досягнення [38, с. 14].

Отже, визначаючи поняття «сучасний регульований ринок праці» (бо ринку вільної конкуренції зараз не існує) як частину ринкового господарства країни, треба зазначити, що це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге система механізмів:

а) купівлі – продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б)       забезпечення зайнятості найманою працею;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо [38, с. 14].

Однак правильніше було б вживати термін «ринкові відносини у сфері праці» або «ринкові відносини у сфері зайнятості населення найманою працею». Такий вибір випливає з того, що кожен з типів ринків має свій товар, відносно якого формується пропозиція, попит та ціна [38, с. 15].

Щодо структури ринку праці також не існує єдиного підходу. Так, Васильченко В.С., Василенко П.М. до елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар – він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів [13, с. 9]. Позитивним у визначенні є врахування товару як елементу ринку праці, що визначає необхідність його якісного визначення.

Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію [25, с. 6667]. Згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її    резерв [32, с. 21; 30, с. 6].

Попит на ринку праці – платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці ціною робочої сили, кон’юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих           місць [5, с. 99].

Пропозиція на ринку праці – це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

Конюнктура ринку праці – це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів [5, с. 99]. В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна [5, с. 9].

Більш широкого підходу до визначення елементів ринку праці дотримується Билков В. Г. Він виділяє такі компоненти ринку праці, вважаючи їх сукупність достатньою для становлення ринку праці в сучасних умовах: сторони ринкових відносин: роботодавці, робітники та їх представники, держава; економічні програми та рішення, юридичні норми, трьохсторонні угоди та колективні договори; ринковий механізм у вузькому розумінні (попит та пропозиція робочої сили, ціна праці, конкуренція); безробіття та соціальні виплати, повязані з нею (допомога по безробіттю, компенсації при звільненні з роботи та ін.); інфраструктура ринку праці: служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки робітників, фонди зайнятості, рекламні фірми та ін. Найвагомішим елементом із них він вважає ринковий механізм як механізм саморегулювання [8, с. 9].

Склад субєктів ринку праці: наймані працівники та представники їх інтересів  – профспілки; безробітні та представники їх інтересів – державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування; роботодавці та представники їх інтересів – спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює «правила гри» на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо) [10, с. 26].

За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно повязані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці [10, с. 27].

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозвязків.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів. Залежно від співвідношення попиту і пропозиції: працедифіцитні, праце надлишкові та збалансовані ринки праці.

Крім класифікації ринків праці, в економічній літературі виділяються підходи до його сегментації. Сегментація ринку праці це «поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами» [19, с. 141]. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний. Первинний ринок праці це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової карєри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок. Вторинний ринок праці характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок [19, с. 141].

Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи. На думку автора, конкуренція розгортається всередині сегментів, а міжсегментна конкуренція відсутня [36, с. 110].

Функціонування ринку праці підпорядковуються законам товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:

– суспільного поділу праці він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

– з інформаційної функції ринок дає учасникам процесу купівлі продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

 посередницької встановлює звязок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі–продажу товару «робоча сила»;

 ціноутворюючої встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності;

стимулюючої ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

– регулюючої – виливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші;

– оздоровчої – в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

– соціальної – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів [9, с. 37–38].

Билков В. Г. виділяє такі функції ринку праці:

1) функція розміщення, що визначає міста та розміщує робочу силу у відповідності до попиту. Ця функція передбачає, що організація та функціонування ринка праці має слугувати раціональному розміщенню робочої сили по окремим підприємствам, галузям та регіонам. В основному, дана функція проявляється на регіональному та макроекономічному рівнях;

2) селективна функція полягає у виборі робочої сили у відповідності до попиту та пропозиції, враховуючи професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили. Найбільш суттєво проявляється ця функція на мікроекономічному рівні;

3) розподільча функція повязана з розподілом доходів робітників виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці [8, с. 10].

Петрова І. Л. виділяє такі функції ринку праці:

– алокативна розміщення робочої сили на принципах найбільш доцільного її використання;

– координаційна координація праці з метою досягнення найвищих кінцевих результатів. Ринок праці створює конкуренцію за робочі місця, сприяє оптимізації використання робочої сили, поширенню різноманітних форм зайнятості, забезпечує відповідність між наявними робочими місцями і чисельністю зайнятих, спонукає до досягнення продуктивної зайнятості;

– селективна безпосередній відбір працівників: частина збільшує свою присутність на ринку, частина зменшує, частина залишається незмінною;

– дистрибутивна формування ціни праці з позицій її конкретного внеску в кінцеві результати роботи підприємства [36, с. 24].

Серед основних функцій ринку праці транзитивного періоду виділяють:            

– визначення та підтримку оптимальних співвідношень між попитом (споживанням) та пропозицією робочої сили на ринку праці;

– стимулювання ефективного функціонування ресурсів праці шляхом встановлення суспільно-нормальної  її  вартості на ринку праці і розробці конкретних державних заходів щодо стимулювання її використання на макро-  та мікрорівнях;

– розвиток загальноосвітнього та професійного рівня працівників; узгодження інтересів працівників і роботодавців шляхом заключення та чіткого виконання відповідних угод на основі розвитку соціального партнерства; регулювання конкурентних відносин і формування економічно обгрунтованої структури зайнятості згідно з загальнодержавними та регіональними потребами в робочій   силі [20, с. 1011].

Таким чином, досліджуючи різноманітні підходи щодо визначення поняття ринку праці та його функції, елементи класифікацію, ми встановили, що для його ефективного функціонування слід проаналізувати вплив різноманітних факторів на всіх його рівнях.

1.2. Фактори впливу та рівні регулювання ринку праці

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозвязку з ринками товарів та послуг, капіталу та саморегулюється під впливом економічних законів функціонування усієї ринкової системи: попиту й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

Ринок праці виникає за наявності певних умов. Першою умовою є юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здібностями до праці. Однак цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж – для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця – підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників [38, с. 42].

В мікроекономіці він визначається як похідний ринок. Він вважається похідним від ринку товарів і послуг тому, що попит на ресурси, в тому числі на працю, залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою. Разом з тим, пригадуючи схему кругообігу товарів і грошей, визначаємо, що на ринку підприємства і домогосподарства зустрічаються двічі: на ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства – покупцями; на ринку кінцевих товарів і послуг – навпаки. Отже, ці два ринки тісно повязані між собою. І як попит на ресурси залежить від попиту на товари, так і пропозиція товарів залежить від пропозиції праці, адже товари і послуги зявляються на ринку саме завдяки          праці [38, с. 43].

Крім того, слід врахувати, що крім доходів, отриманих завдяки праці, на ринок товарів виносяться і нетрудові доходи: накопичені раніше суми, соціальні гранти, фінансові доходи від використання майна (банківські відсотки, орендна плата за задавання нерухомості, відсотки по акціях, облігаціях тощо). Крім того, необхідно враховувати, що кругообіг товарів і грошей не є закритою системою в межах однієї країни. На ринок товарів може виноситися також дохід, зароблений на роботі за кордоном. В результаті домашні господарства формують попит на нестворені ними товари і послуги [10, с. 36].

При низькому попиті на працю може виникати високий попит на товари і послуги. Це призводить до дефіциту на ринку товарів і послуг вітчизняного виробництва, що компенсується підвищенням імпорту товарів. Імпорт товарів формує попит на зарубіжну працю, тоді як попит на вітчизняному ринку праці залишається низьким. З іншого боку, при невисокому рівні нетрудових доходів та при високому рівні пропозиції праці знижується ціна праці, що знижує купівельну спроможність населення, і відповідно, попит на ринку товарів і послуг. Скорочення попиту на ринку товарів і послуг призводить до ще більшого скорочення попиту на ринку праці, і її здешевлення. При невисокому рівні нетрудових доходів та невисокому рівні пропозиції праці в умовах демографічної кризи підвищується ціна праці, що призводить до подорожчання товарів на ринку товарів і послуг, і збіднілості економічно неактивного населення країни [10, с. 37].

Отже, як демонструють наведені приклади, існує тісний взаємозвязок між ринком праці, ринком капіталу, ринком ресурсів та зовнішньоекономічною політикою країни. Якщо ринок праці є працедефіцитним, то він визначає обсяг пропозиції на ринку товарів і послуг. Якщо ринок праці є праценадлишковим, то він є похідним від ринку товарів і послуг. Вплив зовнішньоекономічних відносин, ринку капіталу та ринку ресурсів на ринок товарів і послуг визначає необхідність їх підпорядкування ринку праці. Бо саме праця викликає попит на ресурсному ринку, попит на ринку капіталу і похідний попит на ринку товарів і послуг. Саме на ринку праці можливе регулювання формування та використання нетрудових доходів та зароблених за кордоном. Адже формування нетрудових доходів визначається ефективністю використання праці на ринку, що приносить прибуток, відсотки та кошти для перерозподілу на соціальні цілі до бюджету. Сприятливі заходи на ринку праці можуть спрямувати нетрудові та зароблені за кордоном кошти не безпосередньо на ринок товарів і послуг, а у виробничий процес [10, с. 37].

Загальновідомо, що ефективне функціонування ринку праці в будь-якій країні можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостійність і незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

2) відносини субєктів на ринку праці – це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

4)  має існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

5) наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись у спілки. Проте в одній спілці вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб'єктів на ринку праці;

7) обов’язковим є встановлення загального ринкового середовища в     економіці [38, с. 43].

Для повного уявлення про трансформаційні процесі необхідно провести факторний аналіз трансформаційних процесів у сфері регулювання зайнятості населення на регіональному рівні [12, с. 8].

За територіальними ознаками можна виділити три рівні ринку праці: національний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний, місцевий (мікрорівень).

«Локальний ринок праці» визначається як процес економічної взаємодії продавців і покупців робочої сили на території міст, районів та інших муніципальних утворень, завдяки якому формується попит і пропозиція робочої сили на місцевому рівні. Ареал формування локального ринку праці можна розглядати в адміністративних межах муніципального утворення, а також у так названих соціальних межах (ареал повсякденної життєдіяльності людей, що працюють і проживають на території міста і його зони впливу).

Нові аспекти розкриваються на ринку праці при характеристиці виконуваних містами регіону функцій: інституціональних, економічних, соціальних, адміністративно-організаційних та інших. При цьому можна відстежити зростання притягальної сили великих міст у зв'язку з фактичним перетворенням їх в регіональні «столиці» і розвиток окремих елементів та функцій середніх і малих міст. Концентруюча роль великих міст найбільш яскраво проявляється в локалізації фінансово-банківських установ, зростанні значення сфери ділових послуг, зосередження нових галузей, що зв'язані з ринковими реформами. Великі міста виявилися більш підготовленими до реформ, ніж більшість середніх і малих міст. У той же час вони зосереджують і найбільш явні риси централізованої економіки, що зумовлює суперечливість і драматизм наявних перетворень [45, с. 6].

У своїх працях В.І. Герасимчук зазначає, що дія несприятливих соціально-економічних умов регіонального розвитку відрізняється глибиною, інтенсивністю, спрямованістю і перебуває під впливом багатьох взаємопов’язаних соціально-економічних факторів, які діють на різних стадіях розвитку ринків праці. За цим критерієм можна виділити дві групи факторів, які належать до іншої класифікації: першу групу становлять фактори, під впливом яких склався сучасний стан регіональних ринків праці й визначилися його особливості – розмір відкритого та прихованого безробіття, загальні обсяги пропозиції робочої сили її освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня; другу групу факторів становлять фактори, які визначаютьі визначатимуть у перспективі формування попиту і пропозиції робочої сили тобто перспективи розвитку регіональних ринків праці в умовах певного ринкового середовища з урахуванням особливостей їхнього сучасного стану, обумовленого дією факторів першої групи [16, с. 367].      

Багаточисельні локальні фактори і умови, що концентровані і фокусуванні в межах системи міст регіону, утворюють своєрідну взаємодію, під впливом якої відбувається зародження, функціонування і розвиток взаємодіючих міських ринків праці в регіонах. Особливу значимість щодо впливу на процес регулювання та процес зайнятості населення на рівні регіону мають, на нашу думку, наступні фактори:

– природно-географічні – створюють передумови економічного й соціального розвитку регіону (ресурсний потенціал регіону наявність водних, паливно-енергетичних,земельних ресурсів, ступінь урбанізації регіону тощо). Ці фактори визначають соціально-економічний рівень регіону, напрям його господарської спеціалізації, рівень трудового потенціалу структуру зайнятості, що взагалі зумовило особливості освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня населення та його статево-вікової структури. Останнє визначає регіональні відмінності у чисельності, структурі, ступені розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили на ринках праці в умовах реструктуризації економіки [15, с. 74];

– демографічні – характеризують демографічну ситуацію регіону (особливе значення належить якості трудового потенціалу регіону, міграційним процесам та регіональним програмам розвитку людських ресурсів);

– соціальні – характеризують рівень соціального розвитку (особливе значення належить політиці доходів населення рівню розвитку соціально-трудових відносин, соціальному рівню життя та забезпечення населення) [15, с. 75];

– економічні – характеризують рівень економічного розвитку регіону (особливе значення належить типу господарського розвитку регіону (у територіально-галузевій структурі економіки регіону відокремлюють такі функціональні типи господарського розвитку: з багатофункціональною структурою господарства; з переважно промисловою структурою; з переважно сільськогосподарською структурою) та фактори інвестиційного впливу (поліпшення інвестиційного клімату потребує насамперед таких умов: стабільного розвитку економіки, чіткої правової системи; зменшення податкового тиску на виробника; подолання корумпованості; встановлення чітких прав власності; підвищення рівня доходів населення; стабільного політичного середовища; розвинутої матеріальної інфраструктури; відсутності перешкод для виходу на регіональний та зовнішній ринки));

– організаційно-технологічні – характеризують ступінь розвитку форм організації виробництва регіону та вплив науково-технічного прогресу (особливе значення має тип розвитку, який склався в регіоні й визначив промислово-галузеву і технологічну структуру його економіки) [15, с. 75]. В ринкових умовах при виході з масштабної кризи виробництва, що охопила всі сфери виробництва депресивні сфери економіки мають як правило, високий рівень зайнятості й, відповідно, виштовхують на територіальний ринок праці значну частину раніше зайнятого населення, збільшуючи масштаби пропозиції робочої сили. Прискорення темпів зростання пропозиції робочої сили відбувається на тлі поширеної міграції та тимчасових і сезонних форм зайнятості.

Отже, тип промислового розвитку в умовах різкого спаду виробництва визначає масштаби вивільнення робочої сили, а в умовах відсутності й нерозвиненості ринкових регуляторів – обсяги прихованого безробіття в регіоні. Ці самі фактори впливають на потенціал і перспективи розширення зайнятості, попит на робочу силу на регіональних ринках праці. Так працівники низької кваліфікації виходять на ринок праці за трудозатратного типу промислового виробництва, а за трудоощадного, навпаки, кваліфіковані спеціалісти що потребують певної перекваліфікації. У регіонах з такою структурою пропозиції робочої сили необхідно розширювати пропозицію робочих місць створюючи конкурентоспроможні виробництва, які поглинали б висококваліфіковану робочу силу [15, с. 75]. Виявляється і фактор розміру організаційних одиниць: переважання у виробничій структурі регіону великих середніх або малих підприємств за розміром чисельністю працюючих, за обсягом основного капіталу та випуску продукції. Виробничо-технологічний рівень підприємств, що належать до великих організаційних одиниць, характеризується, як правило, підвищеним середнім віком робочого місця, зношенням основних фондів матеріало- та енергомісткими технологіями орієнтованими на виробництво проміжного продукту. Саме такі підприємства першими стали «постачальниками» робочої сили на регіональний ринок праці визначали масштаби пропозиції та її структуру, значний рівень прихованого безробіття занижену ціну робочої сили низьку трудову мобільність. Отже, створення на основі великих підприємств середніх і малих високотехнологічних підприємств з гнучкими формами виробництва швидкою окупністю основних фондів і високою трудовою мобільністю може підвищити попит на робочу силу, зменшити обсяги прихованого безробіття поліпшити структуру пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці [45, с. 7];

– ринкові – залежать від інтенсивності впливу організаційно-технологічних та соціально-економічних факторів регіону (неринковий характер впливу на процес формування регіональних економік виявляється, передусім, у створенні високо витратної неконкурентоспроможної регіональної економіки яка до того ж не має в багатьох випадках повного циклу виробництва кінцевого продукту, обумовлена його інтенсивністю на попит і пропозицію робочої сили). Розбалансованості між попитом і пропозицією робочої сили на сучасних регіональних ринках праці сприяє низька трудова мобільність населення яка не відповідає потребам якості й професійно-кваліфікаційного складу робочої сили що виходить на ринки праці. Дія цього фактору обмежується нерозвиненістю інституціональних засад та інститутів ринкового середовища, зокрема інфраструктури ринку праці тощо [45, с. 7];

– фактори трудової і професійної мобільності населення регіону – набувають значення в окремих містах і селищах регіонів країни які мають одне або декілька підприємств з місцетвірною функцією. Припинення виробництва, скорочення або ліквідація робочих місць на таких підприємствах призводить до завмирання життя населених пунктів, створює вкрай несприятливі соціально-економічні умови для соціальної атмосфери та демографічного стану в таких населених пунктах. Родинне безробіття стає характерною ознакою для таких регіональних одиниць що стає найбільш соціально небезпечним явищем тому професійна профорієнтація  таких містах суттєво обмежена або зовсім неможлива за збереження наявного стану, а пошук роботи пов’язаний із міграцією в інші населені пункти та зміною місця проживання. В умовах нерозвиненості ринкових інститутів (ринок житла інформаційний банк даних про наявні вакантні робочі місця важливість перекваліфікації) та відсутності громадських посередницьких організацій зі сприяння працевлаштуванні доля таких внутрішньо регіональних одиниць заслуговує на особливу увагу з боку регіональної влади та потребує дослідження науковцями [45, с. 7–8].

Ключовою ланкою регіонального соціально-економічного розвитку є обгрунтоване проведення міської політики з організації і регулювання ринку праці системи міст регіону. Існує назріла потреба активного організаційно-регулятивного впливу владних структур на зайнятість населення. Недостатня увага до соціальної складової реформування економіки. Це проявляється, зокрема, в розвитку і загостренні цілої низки негативних тенденцій і явиш суспільного життя, що свідчить про відсутність єдиної, координованої соціальної політики, в тому числі й політики зайнятості як в масштабі країни, так і окремих територіальних утворень.

В умовах децентралізації влади, розвитку самоврядування і ринкових відносин міські управлінські структури мають проводити власну, самостійну політику, спрямовану на забезпечення зростання рівня і якості життя населення. Міська політика – свідома, регулююча дія на економічні, соціальні та інші процеси, що відбуваються у міському середовищі, з метою досягнення сформульованих цілей. Реалізація міської політики вимагає енергійних дій з боку владних структур, швидкого вибору варіанту вирішення проблем розвитку міста [15, с. 78].

Міську політику зайнятості можна розглядати як комплекс заходів регулюючої дії на міські соціально-економічні та інші процеси, що здійснюються органами місцевої влади або з їх участю, і спрямований на формування та розвиток ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення. Важлива риса міської політики зайнятості – її найбільш тісний звязок з інституційними змінами в економіці (приватизацією, конверсією, утворенням ринкової інфраструктури), а також фінансовими, промисловими, інвестиційними, податковими, земельними та іншими політиками, що проводяться на рівні певного міста та системи міст регіону.

Визначальною умовою проведення ефективних змін у сфері зайнятості населення і регулювання ринку праці системи міст регіону є організаційно-управлінський механізм. Він виступає у формах узгодженої нормативно-законодавчої бази, гнучкого поєднання мобілізаційних економічних, фінансових, організаційних та інших інструментів регулювання [24, с. 33].

Об’єктами регулювання в сфері зайнятості виступають окремі групи населення (зайняті, незайняті, частково зайняті, тимчасово зайняті), підприємства і організації всіх форм власності, господарської орієнтації і профілю. При цьому вони можуть бути об'єктами регулювання як з боку органів влади центрального і регіонального рівнів, так і органів місцевого самоврядування. Субєктами, що виробляють і реалізують політику в сфері зайнятості населення, виступають державні і муніципальні інститути, що приймають відповідні господарсько-політичні рішення і, тим самим, діють на хід економічних і соціальних процесів [12, с. 4].

Нині задача реалізації політики зайнятості полягає у формуванні інститутів ринку праці. Інститут ринку праці – досить широке поняття, до якого входять як зведення законів про зайнятість, про трудові відносини, регламентації прав і обов’язків робітників, роботодавців, так і, власне, багаточисельні суб'єкти ринку праці. Останні покликані регулювати зайнятість у сфері зайнятості, діяти на ринок праці [12, с. 6].

Принциповим напрямком реалізації державної політики зайнятості має залишатися збереження достатньо відчутної ролі центральних, регіональних та місцевих владних структур у забезпеченні і регулюванні зайнятості до повноважень органів місцевого самоврядування в сфері зайнятості та формування ринку праці слід віднести такі:

– визначення основних напрямків міської політики зайнятості;

– прийняття нормативних актів, що конкретизують центральні закони в сфері зайнятості;

– координація політики в сфері зайнятості з іншими видами міської політики;

– експертиза нормативних актів, що приймаються, на предмет їх впливу на зайнятість населення;

– формування системи аналізу і прогнозу ринку праці в системі міст регіону, що завбачає моніторинг соціально-трудової сфери і прогноз економічних, демографічних та інших процесів, прогноз безробіття і т.п;

– оцінка міського середовища з позиції наявності або відсутності в ній достатніх умов для забезпечення зайнятості (затрати на освіту, професійну підготовку, перепідготовку, охорону здоровя і т.п.)

– розробка організаційних процедур прийняття і реалізації цільових програм щодо сприйняття зайнятості населення, збереження робочих місць;

– розробка медичного забезпечення в частині: аналізу і прогнозу ринку праці; економічного прогнозу; визначення стратегії розвитку системи міст регіону, оцінки ефективності та ступеня реалізації прийнятих короткострокових, середньострокових і довгострокових програм;

– розробка і оцінка індикаторів зайнятості, що сигналізують про стан економіки в системі міст регіону, наприклад таких, як: рівень зайнятості населення у звязку з показниками середньодушового доходу; рівень звітної неповної зайнятості (офіційно реєстрованої) та неврахованого безробіття і т.п.;

– розробка нормативів порогових значень («сигналів занепаду») названих показників, що необхідні для збалансованого регулювання всіх елементів ринку праці (попиту і пропозицій робочої сили, ціни праці, звільнення працівників, форм реалізації економічної активності працездатного населення) з урахуванням реальних умов міст регіону [15, с. 79].

Конкретні дії органів влади з формування міського ринку праці є явними і відкритими, прямими і побічними, загальними і ефективними. Найважливішими інструментами регулювання міських ринків праці регіону є переважно економічні [15, с. 80]. Серед них:

– створення тимчасових робочих місць в державному і муніципальному секторах економіки (програма громадських робіт);

– створення постійних робочих місць в державному і муніципальному секторі економіки;

– цільове субсидування зайнятості в приватному секторі (у т.ч. і на основі муніципального замовлення);

– професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працюючих і безробітних (у т.ч. і на основі цільових програм);

– стимулювання приватних та інших інвестицій переважно шляхом змін в системі оподаткування та інших протекційних заходів [15, с. 80].

Важливим напрямком реалізації управлінських рішень у сфері зайнятості населення є удосконалення функціонування територіальних підрозділів центральної служби зайнятості. Всебічна оцінка ефективності їх функціонування може бути дана на основі виконання системи взаємопов'язаних показників, що характеризують кінцеві результати її роботи. Серед показників оцінки ефективності міських служб зайнятості регіону слід виділити:

– частину чисельності незайнятих громадян, працевлаштованих при сприянні служб зайнятості в загальній чисельності прийнятих на роботу в місті; в загальній чисельності незайнятих трудовою діяльністю громадян, що звернулися в центр з питань працевлаштування;

– частину безробітних, які пройшли професійне навчання при сприянні служб зайнятості;

– рівень запобігання безробіттю, що розглядається як відношення кількості збережених і створених робочих місць до економічно активного населення;

– кількість працевлаштованих безробітних з розрахунку на одного працівника зайнятості (без молодшого обслуговуючого персоналу) за рік [14, с. 126].

Важливою ланкою міської політики стає моніторинг, який дає змогу акумулювати виконання прийнятих програм, відстоювати поточні положення стану ринків праці міст регіону і готувати інформацію для прийняття рішень на перспективу [14, с. 126].

Отже, політика уряду різних рівнів впливає на сукупну пропозицію та попит на працю, що визначає ефективність функціонування ринку праці як окремого регіону так і країни в цілому. Для кращого розуміння даного механізму необхідно детальніше розглянути, що являють собою такі елементи ринку праці як «попит» та «пропозиція», їх взаємозалежність, визначити їх джерела формування та вплив деяких факторів.

1.3. Пропозиція та попит на ринку праці

На ринку праці в ролі товару виступає індивідуальна функціональна  робоча сила. Індивід пропонує три речі: час роботи, якість праці та її інтенсивність.

Отже, індивідуальна пропозиція – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов [37, с. 70].

Отже, розглянемо елементи індивідуальної робочої сили (рис. 1.1):

Елементи індивідуальної робочої сили

Час роботи

Інтенсивність праці

Якість робочої сили

Рис.1.1.Елементи індивідуальної робочої сили

Пропозиція часу роботи індивідом базується на теорії корисності незалежно від того, знає він про неї чи ні, тобто індивід робить вибір. Його можна звести до двох корисностей і визначити як вибір між корисністю «час роботи» – саме час роботи приносить дохід (дохід – сукупність товарів і послуг), а тому є корисністю для індивіда – і корисністю «час відпочинку», який теж приносить індивіду користь. Під часом відпочинку або дозвіллям розуміється весь той період, коли індивід знаходиться за межами роботи. Однак головний критерій вибору полягає в тому, що час має обмеження – 24 години на добу. Його індивіду і необхідно ділити між роботою та відпочинком [37, с. 70].

Пропозиція якості робочої сили. Якість робочої сили формується на основі таких компонентів:

1) фізіологічний компонент залежить від демографічних характеристик та стану здоров’я;

2) професійно-кваліфікаційного, який включає професійну освіту, одержання трудового уміння та навиків які забезпечують відповідний рівень кваліфікації;

3) мотиваційна характеризується тим, що рухає людиною у напрямку продажу своєї робочої сили: недостатність засобів для існування, бажання реалізації своїх здібностей, бажання набути досвіду, бажання набути славу [37, с. 70].

Пропозиція інтенсивності праці. Підвищити інтенсивність праці означає поліпшити її продуктивність. З одного боку, інтенсивність праці, яка запропонована на ринку, залежить від внутрішніх мотивів і фізичного стану особи, а з іншого – повинна регулюватись законодавством, традиціями тощо З позицій внутрішніх мотивів особи на інтенсивність праці впливають кількість робочих годин та рівень заробітної плати [37, с. 70].

Сукупна пропозиція на ринку праці – це сума індивідуальних пропозицій. Джерелом скупної пропозиції є людські ресурси. Людські ресурси – специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Дане поняття включає сутність соціально-культурних та особистісно-психологічних властивостей людей, які виступають запорукою можливості їх включення у сферу праці. Кількісно людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці характеризують такі категорії, як населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Класифікацію населення розглянемо на рисунку 1.2:

Класифікація населення:

Економічно активне населення

Економічно неактивне населення

За методологією МОП

Населення молодше 15 і старше 70 років

За традиційною методикою

Трудові ресурси

Населення, що не належить до трудових ресурсів

Рис. 1.2. Класифікація населення

Джерело: [складено автором]

Економічна активність – це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю, нереалізація – у безробітті [10, с. 147].

У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується також термін трудові ресурси. Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16–54 роки, для чоловіків – 16–59 років включно [20, с. 78].

Для інтегральної оцінки кількісних, і якісних характеристик людських ресурсів як джерела сукупної пропозиції праці використовуються поняття «трудовий потенціал», «людський капітал», «трудовий капітал».

Трудовий потенціал визначається як «наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками [39, с. 345], або «можлива кількість і якість праці, якою володіє суспільство (трудовий колектив) при даному розвитку науки і техніки [46, с. 539–540]. Трудовий потенціал складається з таких компонентів, як здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоровя, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника. Трудовий капітал являє з себе реалізований на ринку праці трудовий потенціал, або частину людського капіталу, яка реалізуються на ринку праці і приносить додаткову   вартість [10, с. 148].

Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці потребують постійного відтворення. Відтворення ресурсів для праці – це процес постійного і безперервного поновлення їх кількісних і якісних характеристик. Цей процес характеризується наступними показниками:

1) природний рух населення – це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення;

2) міграційний рух населення – зміна чисельності і складу населення в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення);

3) соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення;

4) економічний рух населення – зміна кількості та якості людських ресурсів праці [10, с. 148149].

Під загальним приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів певної території за даний проміжок часу. Такий приріст визначається у абсолютних (різниця між кількістю населення певної території на кінець і початок досліджуваного періоду) та відносних показниках(відношення абсолютної величини приросту до загальної кількості населення на початку досліджуваного періоду і вимірюється у відсотках ) [10, с. 149].

Відтворення характеризується типами та режимами. Розрізняють два типи відтворення людських ресурсів: традиційний (екстенсивний), сучасний (інтенсивний) та три режими відтворення людських ресурсів: розширене (переважанням народжуваності над смертністю); просте (приблизно однакова народжуваність та смертність); звужене відтворення, або депопуляція (показники смертності перевищують показники народжуваності). Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення у сукупності визначають кількісні та якісні зміни людських ресурсів праці і впливають на формування сукупної пропозиції [10, с. 149].

Сукупна пропозиція праці – це загальна кількість праці, що пропонується на ринку праці при визначеній ціні протягом певного проміжку часу [37, с.70]. Розрізняють два підходи до визначення сукупної пропозиції робочої сили: вузький і широкий. З точки зору вузького підходу пропозиція робочої сили складається з чисельності безробітних осіб, які вперше шукають роботу (безробітні) та працюючих осіб, що незадоволені умовами своєї праці. Сукупна пропозиція робочої сили в широкому розумінні складається з вищеназваних категорій і зайнятого на цей період населення, яке а будь-який час може опинитися без роботи і поповнити ряди безробітних. Сукупна пропозиція праці у широкому розумінні може визначатись як трудові ресурси, економічно активне населення або трудовий потенціал.

Отже, сукупна пропозиція (Sс) – це сума індивідуальних пропозицій на ринку праці (Si), яка обчислюється за формулою 1.1 [10, с. 150]:

(1.1)

де    і – порядковий номер індивідуальної пропозиції,

N – кількість індивідуальних продавців на ринку праці.

Крива індивідуальної пропозиції має загнуту зворотну сторону форму, крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно нахиленої прямої (додаток А).

Справа в тому, що крива сукупної пропозиції відповідає безлічі кривих індивідуальної пропозиції (Scw I = L1i + L2i + L3i +L4i), що мають свій мінімальний рівень заробітної плати (Wmin), при якому індивід захоче працювати, та свій критичний рівень заробітної плати Wкр, при збільшенні якого індивідуальна пропозиція почне скорочуватись. Сукупна пропозиція на даному ринку праці при рівні заробітної плати буде визначатись як сума індивідуальних пропозицій праці, що йому відповідають. І так в кожній точці кривої сукупної пропозиції.

Отже, крива сукупної пропозиції говорить про те, що чим більшими є доходи, які приносить праця, тим більш економічно активним буде населення, тобто тим більшою буде пропозиція праці. Точка W min на цьому графіку є крайньою точкою, що характеризує такий мінімальний рівень заробітної плати, який мотивує людей працювати. Така ситуація є загальноприйнятою. Разом з тим, в умовах кризової економіки діють інші закономірності [10, с. 151].

Якщо люди не мають інших доходів, ніж доходи від праці, вони вимушені працювати навіть тоді, коли заробітна плата наднизька, і щоб отримати необхідну для виживання суму грошей, вони збільшують обсяги пропозиції. Це стосується як збільшення індивідуальної пропозиції праці так і збільшення сукупної пропозиції праці [10, с. 152]. При цьому на кривій пропозиції праці крім вже розглянутого відрізку «економічно вільної» пропозиції праці з'являється відрізок «економічно вимушеної» пропозиції праці. На цьому відрізку чим меншим є рівень заробітної плати, тим більшим є обсяг «економічно вимушеної» пропозиції праці             (додаток А) [10, с. 152].

Як видно із рисунку кривої сукупної пропозиції, її обсяг в першу чергу залежить від рівня заробітної плати. Взаємозв'зок між пропозицією праці та рівнем заробітної плати виражається законом пропозиції праці. На конкурентному ринку праці обсяг пропозиції праці знаходиться в прямій залежності від його ціни.

Зміна рівня заробітної плати призводить до переміщення по кривій сукупної пропозиції: вгору – при зростанні заробітної плати і вниз – при зниженні рівня оплати праці (додаток А) [10, с. 153].                                 

Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори:

1) кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного населення, статево-вікова структура населення

2) міграція населення: приріст населення внаслідок міграційних потоків (+М), скорочення (–М);

3) рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального захисту (–Д);

4) розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи (–НД);

5) рівень оподаткування доходів населення (–0);

6) встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року

7) національні традиції, наприклад, обмеження жіночої праці (–НТ);

8) діяльність професійних спілок на ринку праці (+,–ПС)

Отже, сукупна пропозиція праці є функцією (формала 1.2) [10, с. 153]:   

(1.2)

Дані впливають на обсяг сукупної пропозиції неоднозначно. Фактори, яким відповідає додатній знак, прямо впливають на рівень сукупної пропозиції. Фактори, яким відповідає відємний знак, мають зворотній вплив на обсяг сукупної пропозиції на ринку праці.

Так, збільшення чисельності економічно активного населення, покращення статево-вікової структури населення позитивно вплине на обсяг сукупної пропозиції, переміщуючи криву сукупної пропозиції вправо–вниз. І навпаки, зменшення чисельності економічно активного населення призведе до переміщення кривої сукупної пропозиції вліво–вгору. При підвищенні, наприклад, добробуту населення, розвитку системи соціального забезпечення, сукупна пропозиція праці скоротиться, а її крива переміститься влівовгору. І навпаки. Профспілки можуть впливати на сукупний попит і в плані скорочення, і в плані її збільшення, в залежності від питань, які вони вирішують. Якщо це забезпечення зайнятості, то даний фактор діє із знаком «+», якщо забезпечення гідної заробітної плати, із знаком «–» (додаток А) [10, с. 154].

Однак ринок праці не може існувати на основі однієї пропозиції, повинен бути також і попит. Індивідуальний покупець має свою потребу в робочій силі. І свій можливий фонд заробітної плати який він може оплатити щодо купівлі робочої сили виходячи з цього індивідуальний покупець формує свій попит на працю або робочу силу [10, с. 161].

Індивідуальний попит – це кількість робочої сили, яка може бути куплена індивідуальним покупцем при певній ціні на робочу силу у визначений час. Індивідуальний попит визначається попитом на продукцію підприємства та власну спроможність:

1) при зростанні попиту на продукцію підприємства виникає необхідність збільшення кількості робочих місць;

2) із одержаної виручки від реалізації продукції формується фонд заробітної плати, тобто, чим більше і дорожче продано продукцію, тим більше коштів роботодавець має можливість направити у фонд заробітної плати за рахунок якого буде купуватися робоча сила. У даному випадку необхідно враховувати різноманітні інтереси власників робочої сили і роботодавців: чим більше роботодавець направить коштів із виручки у фонд заробітної плати, тим менше він отримає прибутку;

3) тому кожен роботодавець прагне купити товар «робоча сила» якнайдешевше і при постійних інших факторах він може купити товару «робоча сила» більше якщо ціна буде нижчою.

Індивідуальний попит ділиться на короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий індивідуальний попит – це попит на робочу силу, при якому капітал підприємства і технологія виробництва залишаються незмінними, єдиними змінним параметром є праця. Довгостроковий індивідуальний попит на робочу   силу – це попит на працю робочої сили який супроводжується зміною всіх чинників окрім праці а саме зміною капіталу і технологій.

Збільшення капіталу призводить до збільшення кількості і покращення якості обладнання, що зазвичай впливає на зменшення потреби в робочій силі. Аналогічно покращення технологій веде до зменшення потреби в робочій силі.

Індивідуальний попит по кожному підприємству розглядається в двох поглядах: вузькому и широкому. При вузькому погляді індивідуальний попит складають вільні робочі місця, у широкому – всі робочі місця [10, с. 162].

Сума індивідуальних попитів складає сукупний попит. Він відображає загальну потребу економіки в певній кількості працівників на кожен даний момент часу і визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують або потребують заповнення.

Для сукупної пропозиції праці характерний закон попиту на праці, що визначає зворотну залежність величини попиту на працю від ставки заробітної плати, якщо всі інші умови є рівними. Відповідно крива сукупної пропозиції має похилий зліва донизу вигляд, що доводить зростання попиту на працю при скороченні розміру заробітної плати, і навпаки (додаток А) [10, с. 166].             

Для кількісного виміру впливу одного фактора на інший, використовується показник еластичності, що показує, на скільки відсотків зміниться одна величина при зміні іншої на один відсоток.

Наприклад, коефіцієнт цінової еластичності (Ец) попиту на працю можна виміряти по формулі 1.3 [10, с. 167]:

                                                                                                       (1.3)

де      D –  приріст, або скорочення обсягу попиту на працю, %;

ЗП – приріст, або скорочення заробітної плати, %.

Якщо абсолютне значення показника еластичності буде меншим 1, то попит є відносно нееластичним, тобто зміна ціни приведе до меншої зміни попиту на працю. Якщо абсолютна величина показника еластичності буде менше 1, то попит на працю відносно еластичний, і вплив ціни праці приведе до більшої зміни попиту на працю. Якщо ж коефіцієнт еластичності дорівнює 1, то зміна ціни праці на 1% приведе до такої ж зміни попиту на працю [40, с.140].

Крім ціни на попит на працю впливають інші фактори. Для їх визначення скористаємося висновком прихильників кейнсіанської теорії про наявність прямого зв'язку між обсягом сукупного попиту на ринку праці (Dс) і рівнем сукупного попиту в країні. Тобто, Dc =ƒ(CП).

Враховуючи структуру сукупного попиту [5, с. 55], функція попиту на ринку праці може бути представлена таким чином (формала 1.4):

                                      (1.4)

де  С – споживчий попит, тобто платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари,

І – інвестиційний попит (попит підприємців на засоби виробництва для відновлення зношеного капіталу та збільшення нового капіталу),

ПД – попит держави на товари і послуги для виробництва суспільних благ та здійснення державних інвестицій,

ПЗ – попит закордону на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Встановлення такого звязку дозволяє виділити чотири напрями збалансування ринку праці стосовно підвищення попиту на ньому:

1) підвищення платоспроможності попиту населення;

2) підвищення інвестиційного попиту;

3) активізація державної діяльності на ринку товарів та інвестицій;

4) підвищення рівня чистого експорту.

Отже, засобом збалансування ринку праці в сучасних умовах є не скорочення заробітної плати, як традиційно обґрунтовується, а її підвищення з метою забезпечення платоспроможного попиту домогосподарств на споживчому та інвестиційному ринках.

При зміні попиту на товари підприємці будуть збільшувати обсяг виробництва, ефект масштабу приведе до збільшення попиту на працю, крива попиту переміститься вправо. Ефекту заміщення при цьому не виникає. При зміні пропозиції капіталу і, відповідно, ціни капіталу, ефект масштабу проявляється так: зниження ціни капіталу – зниження собівартості – зниження ціни товарів – підвищення попиту на товари – підвищення обсягу виробництва – підвищення попиту на працю. В такому випадку при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде вищим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вправо (додаток А) [10, с. 168].            

При цьому може діяти і ефект заміщення, коли при зниженні ціни капіталу підприємці будуть заміщувати працю капіталоємними технологіями, що призведе до скорочення попиту на працю. В результаті при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде нижчим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вліво (додаток А).

При зміні ціни праці – рівня заробітної плати, ефект масштабу діє таким чином: ріст заробітної плати – підвищення собівартості – підвищення ціни товарів – зниження попиту на товари – зниження обсягу виробництва – зниження попиту на працю.

Ефект заміщення буде діяти тоді, коли підприємці при зростанні заробітної плати почнуть впроваджувати трудозберігаючі технології, що також приведе до скорочення попиту на працю. В цьому випадку ефект масштабу і ефект заміщення діють в одному напрямі –в напрямі скорочення попиту на працю при зростанні рівня її оплати. Тобто при зростанні ціни праці рух відбувається по кривій попиту (додаток А), сама ж крива не переміщується [10, с. 169].

Як вже зазначалося, у практичній діяльності розглядають попит і пропозицію у широкому, тобто це усі зайняті і незайняті робочі місця та уся робоча сила (зайняті і безробітні), а також на зареєстрованому ринку праці, тобто попит складають ті робочі місця, які є вакантними та зареєстровані у ДСЗ, а пропозицію – незайняте населення, що зареєстроване в ДСЗ. Розглянемо коротку характеристику показників попиту і пропозиції в широкому розумінні на ринку праці (рисунок 1.1). В Україні за статистикою сукупну пропозицію визначають по кількості економічно активного населення.

Починаючи з 2005 р. по 2009 рік кількість економічно активного населення на ринку праці, хоч і не значну, але має сталу тенденцію до зменшення (на 0,6%), однак у 2010році пропозиція робочої сили зростає (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Сукупна пропозиція робочої сили по Україна в динаміці

Сукупний попит характеризується кількістю робочих місць, які пропонують роботодавці. У зв’язку з тим, що кон’юнктура ринку праці є трудонадлишковою, тобто вільні робочі місця практично відсутні, попит на робочі місця можна визначити використовуючи такий статистичний показник як середньооблікова чисельність працюючих (рисунок 1.4).

Рис. 1.4. Сукупний попит на робочу силу по Україні в динаміці

У 2009 до 2005 сукупний попит скоротився на 6,5%, а у порівнянні з 1995 – на 41,6%. Однак у 2010 в порівнянні з 2009 р. спостерігається позитивна динаміка так середньооблікова чисельність працюючих зросла на 1%. Навантаження сукупної пропозиції на одне робоче місце показане в таблиці1.1:

Таблиця 1.1

Сукупний попит і пропозиція на ринку праці України в динаміці

Показники

1995 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Відхилення,% 2010 р.

до 1995р.

до 2005р.

Сукупна пропозиція

25562,1

22280,8

22245,4

22322,3

22397,4

22150,3

22151,6

–13,3

–0,6

Сукупний попит

18252

11388

11433

11413

11389

10653

10758

–41,1

–5,5

Навантажен-

ня на одне робоче місце

1,4

2,0

2,0

2,0

2,0

2,1

2,1

50,0

5,0

Звичайно, при аналізі навантаження на одне робоче місце слід враховувати, що до категорії зайнятого населення окрім основної групи – найманих працівників слід включати тих, що самостійно забезпечують себе роботою; обраних і призначених на оплачувані посади в органи державної влади, управління і в громадських об’єднаннях; тих, хто проходить службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України;
тих, хто проходить професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учнів денних загальноосвітніх шкіл і студентів вищих навчальних закладів.

Разом з тим, даний аналіз не тільки підкреслює тривожну ситуацію, а й тенденцію у забезпеченні населення робочими місцями. При цьому аналіз виробництва основних видів продукції на одну душу населення свідчить, що ринок товарів і послуг забезпечується за рахунок імпортних товарів, тобто купуючи необхідні товари і послуги населення України забезпечує ринок праці країн-імпортерів робочими місцями.

Аналізуючи зареєстрований ринок праці України, можна зробити висновок, що спостерігається досить негативна тенденція щодо попиту та пропозиції  робочих місць: у 2011 році в порівнянні з 2009 на попит на робочу силу скоротився на 9,9%, а в порівнянні з 2005р. на 68,2%. Тоді ж як пропозиція робочої сили – на 7,6% та 44,5% відповідно (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Попит і пропозиція на зареєстрованому ринку праці України в динаміці

Якщо порівнювати динаміку сукупного та зареєстрованого попиту та пропозиції на ринку праці України, можна зробити висновок, що на зареєстрованому ринку спостерігається досить негативна тенденція, що свідчить про небажання як найманих працівників, так і роботодавців звертатися у ДСЗ, що ускладнює процес державного регулювання ринку праці.  

Отже, підсумовуючи вищезазначене можна зробити висновок, що ринок праці не може існувати як самостійний інститут, адже ми маємо протилежний ефекти дії зміни заробітної плати на попит на ринку праці, ніж на пропозицію (конфлікт інтересів між працівниками та роботодавцями). Однак, напрямок впливу заробітної плати на попит на ринку праці також залежить від фази економічного циклу країни. Так, в умовах наближення до потенційного рівня виробництва, зростання заробітної плати приведе до інфляції, тобто зростання цін. В умовах же недостатнього попиту на працю, неповної зайнятості, коли ринкова ціна праці не забезпечує нормальної платоспроможності населення, і основна його маса знаходиться за межею бідності, скорішим ефектом буде вплив заробітної плати на платоспроможність населення. Це також можна пояснити ефектом масштабу: зростання заробітної плати – підвищення купівельної спроможності – підвищення попиту на товари – підвищення обсягу виробництва – підвищення попиту на працю [10, с. 169].

Отже, ринок не може виконувати деякі функції самостійно, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління, за допомогою певної нормативно-правової бази.

1.4. Нормативно-правове забезпечення попиту та пропозиції на ринку праці

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Конституція та Закон України «Про зайнятість населення України» [1, с. 43]. Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти цілеспрямованим виливом на ринковий механізм через сукупність взаємоповязаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Правове регулювання зайнятості населення – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування , закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права [12, с. 5]. До таких функцій зокрема належать:

– закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

– стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

– обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки) [12, с. 5].

Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами:

1. За територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання:

– централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

– децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:

– загальне або нормативне;

– індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі).

Безпосередньо регулювання ринку праці в Україні здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім’ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи [12, с. 5].

Механізм правового регулювання зайнятості населення – це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення [12, с. 9].

На сучасному етапі проводиться реформування системи соціального страхування в Україні. Реформування має на меті, з однієї сторони, встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, з другої сторони, розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування:

– пенсійного;

– у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

– медичного страхування;

– страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

– страхування на випадок безробіття [12, с. 11].

В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

За юридичною силою їх можна поділити на:

1. Закони України , які в свою чергу поділяються на такі види:

– Конституція України (Основний Закон) [1];

– конституційні закони (з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України );

– звичайні (з інших питань суспільного і державного життя);

– надзвичайні закони (приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях).

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).

Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43[1] передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст. 46. надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій , а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Ст.9 Конституції передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України. Тому наступною структурою нормативних актів є Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації праці (МОП). Головними стратегічними цілями МОП вважаються: розвиток і реалізація норм і основоположних принципів і прав у сфері праці; створення більш широких можливостей для жінок і чоловіків по забезпеченню достойної зайнятості; підвищення ефективності соціального захисту та розширення кола осіб які підлягають такому захисту.

В даний час в Україні діє більше 50 Конвенцій МОП і близько 80 Рекомендацій. До одних з найголовніших прийнятих МОП можна віднести Конвенцію №29 «Про примусову або обов’язкову працю». Відповідно до ст. 1 Конвенції №29 «Про примусову або обов’язкову працю» кожен член МОП, який ратифікував її зобов’язується скасувати застосування примусової або обов’язкової праці у всіх її формах у можливо найкоротший термін. При цьому на підставі ст. 2 Конвенції термін «примусова або обов’язкова праця» означає всяку роботу або службу яку вимагають від будь-якої особи під загрозою будь-якого покарання для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Відповідно до ст. 2 Конвенції №100 «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівну працю» (1951) кожен член МОП за допомогою засобів що відповідають діючим методам встановлення ставок винагородження, заохочує, і тією мірою, в якій це сумісно з зазначеними методами, забезпечує застосування щодо всіх трудящих принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

Конвенція №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» у ст. 2 закріплює право трудящих і підприємців без будь-якої різниці створювати за своїм вибором організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації на єдиній умові підпорядкування їх статутам.

У ст. 3 цієї Конвенції встановлюється, що організації трудящих і підприємців мають право виробляти свої статути та адміністративні регламенти вільно вибирати своїх представників організовувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій.

Конвенція №122 «Про політику в галузі зайнятості» передбачає, що з метою стимулювання економічного зростання та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття та неповної зайнятості кожна держава, яка ратифікувала Конвенцію проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Ця політика як сказано в ст. 2 Конвенції має на меті забезпечення того щоб:

1) була робота усіх хто готовий стати до роботи і шукає роботу;

2) така робота була як можна більш продуктивною;

3) була свобода вибору зайнятості та найширших можливостей для кожного трудящого здобути підготовку і використовувати свої навички та здібності для виконання роботи, до якої він придатний незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів іноземного або соціального походження.   

Основним актом, що регулює відносини в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [4].

Відповідно до даного закону, страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами:

– надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав;

– обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники , які не є членами творчих спілок ), а також громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності;

– цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

– солідарності та субсидування;

– обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

– паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

– диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

– надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки та підвищення кваліфікації ;

– законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Законом передбачено такі види забезпечення:

– допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

– допомога по частковому безробіттю;

– матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

– матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

– допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні.

Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:

– професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

– пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

– інформаційні та консультаційні послуги , пов’язані з працевлаштуванням;

Важливим також є положення закону про паритетне управління Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Це дає реальну можливість захищати свої інтереси усіма сторонами загальнообов’язкового страхування.

 З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:

1) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136 );

2) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного» ( №308 ,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);

3) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні ,допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні» (№309, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.);

4) наказ від 10.01.2001 р. «Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних».

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

– сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

– попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

– удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

– захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

– формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

– заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

– формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

– створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

– регулювання трудових міграцій;

– забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

– сприяння професійній мобільності;

– розвиток соціально-трудових відносин;

– удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

– сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Проаналізувавши нормативно-правову базу України, можна зробити висновок про її достатність для регулювання зайнятості населення. На нашу думку, роботу по вдосконаленню такого регулювання слід вести в напрямку підвищення ефективності та вдосконалення механізмів реалізації уже прийнятих законів України та підзаконних нормативно-правових актів.

При прийнятті нових, та реалізації уже прийнятих нормативно-правових актів слід приділяти більшу увагу тим формам діяльності служб зайнятості, які на практиці показують свою ефективність. Реформування зайнятості населення повинно проходити комплексно, поряд з реформуванням економічних відносин.

Отже, розглянувши перший розділ, можна зробити наступні висновки: що поняття «сучасний регульований ринок праці» це категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями.

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ПОПИТУ  І ПРОПОЗИЦІЇ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОН’ЮНКТУРИ РИНКУ ПРАЦІ

2.1.Соціально-економічна  характеристика Житомирської області

Житомирська область утворена 22 вересня 1937 р. Північна частина області розташована в межах Поліської низовини, південна – в межах Придніпровської височини. До її складу області 23 райони; 11 міст, з яких 5 – обласного значення; 43 селищ міського типу; 1624 сільських населених пунктів. Територія області розташована у двох фізико-географічних зонах – на Поліссі й у Лісостепу. Більша частина її – на Поліссі. Райони, які розташовані в різних зонах області, суттєво відрізняються між собою особливостями кліматичних умов, рельєфу, частково геологічною будовою, характером рослинності, ґрунтового покриву.

Питома вага обласного промислового виробництва у промисловості України за останні десять років зменшилась удвічі. Виробництво промислової продукції у розрахунку на душу населення майже у 2,5 рази менше, ніж у цілому по Україні, але за окремими видами продукції воно перевищує загальнодержавний рівень, а саме: у 12 разів більше виготовляється панчішно-шкарпеткових виробів, у 5 разів – взуття, майже у 3 рази – тваринного масла, дещо більше – кондитерських виробів та м’яса. Виробленої сільгосппродукції у розрахунку на одну особу у фактичних цінах стало більше у 1,3 рази, ніж за аналогічними показниками по Україні в цілому.

Промислове виробництво області за своєю структурою значно відрізняється від структури промисловості України. Паливна промисловість та чорна металургія, які мають значну частку у промисловому виробництві України, на рівні області представлені незначною кількістю підприємств, які не мають суттєвої ваги. Водночас промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова, які найбільш вагомі для області, у промисловому виробництві України мають лише близько 3,0% та 1,0%, відповідно. За останні 10 років в області відбулося більш інтенсивне падіння виробництва, ніж у промисловості України. За обсягами виробництва промисловості регіон займає 20-те місце серед областей України.

Область завжди мала аграрну спрямованість. Поряд з виробництвом зернових та зернобобових культур, цукрових буряків, виробництвом молока та м’яса, область посідає в державі провідне місце з вирощування хмелю (75,0% обсягів держави), льону-довгунця (17,0%) та поголів’я великої рогатої худоби (5,1%). Останнім часом виробництво основних видів сільгосппродукції значно зменшилася, на що вплинули зміни як в економічній, так і в соціальній сфері області.

Дослідження промислової та сільськогосподарської спеціалізації свідчать про те, що в територіальному розвитку продуктивних сил Житомирської області спостерігається нерівномірність. Найбільш розвиненою є центральна її частина (Житомирський, Володарсько-Волинський, Коростенський, Новоград-Волинський, Малинський, Черняхівський райони), де розташований обласний центр – місто Житомир. На цій території найбільшого розвитку набули – машинобудування, хімічна, легка та харчова промисловості. У центральній частині розташована найбільша кількість підприємств промисловості з виготовлення будівельних матеріалів. Досить розвинута транспортна інфраструктура. У сільському господарстві більшого розвитку набули молочно-м’ясне скотарство, вирощування зернових культур, картоплі.

На півдні області (Любарський, Чуднівський, Бердичівський, Андрушівський, Ружинський, Попільнянський райони) виділяється машинобудування, легка і харчова промисловості, промисловість будівельних матеріалів. У сільськогоспо-дарському виробництві розвивається тваринництво молочно-м’ясного напряму, свинарство, вирощування зернових культур та цукрового буряку.

Дещо менш розвинутою є північна частина області (Овруцький, Олевський, Народицький, Лугинський райони), що розташована в зоні Полісся. Машинобудування, гірничодобувна промисловість та будівельна промисловість – є провідними промисловості. У сільському господарстві розвивається молочно-м’ясне скотарство, свинарство, вирощування зернових культур, картоплі, льону.

Соціально-економічна ситуація в регіонів визначається за рівнем розвитку підприємництва, його прибутковості чи збитковості, рівнем життя в області, кількістю наявного населення, рівнем валового регіонального продукту, за показниками роботи сільськогосподарських підприємств та зовнішньоекономічної діяльності. Соціально-економічна характеристика визначається за нижче проаналізованими показниками (табл. 2.1):

 Таблиця 2.1

Основні соціально-економічні показники розвитку Житомирської області

Показники

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Відхилення 20010 р. до 2008р.,%

Валовий регіональний продукт (у фактичних цінах), млн. грн.

15008

14731

15467,0

3,1

Обсяг реалізованої промислової продукції (у фактичних цінах), млн. грн.

10034,1

10120,4

12311,5

22,6

Індекс промислового виробництва

106,3

79,3

108,2

Обсяг реалізованої с/г продукції (у порівняльних цінах 2005 року), млн. грн.

3205,5

3296,4

3293,4

2,7

Індекс с/г виробництва

107,4

102,8

99,9

Виробництво продукції тваринництва(у порівняльних цінах 2005 року), млн. грн.

1390,1

1414,3

1433,8

3,1

Виробництво рослинництва (у порівняльних цінах 2005 року), млн. грн.

1815,4

1882,1

1859,6

2,4

М’ясо (виробництво на одну особу), кг.

34

34

37

8,8

Молоко, т

472

467

451

4,5

Яйця, млн. шт.

372

372

382

2,7

Введення в експлуатацію загальної площі житла, тис. м²

247,3

88,8

201,3

18,6

Вантажооборот, млн. т/км

63,5

48,7

56,0

11,2

Пасажирооборот, млн. чол

175,7

147,3

146,7

16,4

Еспорт товарів і послуг, млн. дол. США

532,3

372,7

404,5

24,1

Середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника, грн.

1404

1493

1785

27,1

Реальна заробітна плата,%

107,7

92,7

111,7

Кількість зареєстрованих безробітних на кінець періоду, тис. осіб

32,9

22,4

22,3

31,3

Протягом останніх років в області спостерігалася тенденція щодо уповільнення росту валового регіонального продукту. Однак за попередніми даними у 2008 році реальне зростання валового регіонального продукту за всіма видами господарювання складало 34,9% у порівнянні з 2007р. Зважаючи на ситуацію, яка склалася в галузях економіки та погіршення господарської діяльності ряду підприємств, за звітними даними у 2010 році даний показник збільшився на 3,1% до рівня 2008 року, що є позитивною тенденцією, однак слід зважати на те, що показник розрахований у фактичних цінах. Зростання валового регіонального продукту в основному забезпечується за рахунок зростання обсягів промислового на 22,6%.

У 2010 році обсяги промислового виробництва в області склав 12311,5 млн. грн. Найбільше зростання виробництва у 2010 році відбулося целюлозно-паперовому виробництві (на 22,3%), виготовленні металевих виробів (24,1,8%) та машинобудуванні (23%) до попереднього року, що пояснюється збільшенням рівня рентабельності. Однак, що стосується попиту на робочу силу, то він скоротився на 13,3% в порівнянні з 2008 роком у зв’язку із зростанням середньомісячної заробітної плати на ( 24,9%) та підвищенням рівня автоматизації.

У 2009 році обсяг валової продукції сільського господарства збільшився проти попереднього року на 90,9 млн. грн. або на 2,8%. Однак у 2010 році ситуація в аграрному секторі економіки погіршилася. Валова продукція сільського господарства за склала 3293,4 млн. грн., тобто зменшилася проти попереднього року на 3 млн. грн. або на 0,1%. Це пояснюється збільшенням кількості збиткових підприємств (у 2010р. їх кількість збільшилася на 5,4%) за рахунок досить значних матеріальних витрат і як наслідок скорочення кількості найманих працівників на 1,5 тис. осіб. Особливо це стосується підприємств, які займаються тваринництвом (їх рентабельність у 2010 році становила 10,9%). Значною проблемою залишається й те, що частка одноосібних господарств складає 72,9% у загальній структурі сільського господарства. Тобто дані підприємства не використовують найману робочу силу, що знову ж таки погіршує ситуацію на ринку праці.

У 2008 році свою діяльність в області розпочали 9035 нових суб’єктів підприємницької діяльності, у тому числі 1054 або 12% малих підприємств. Спостерігалося активне утворення малих підприємств у сфері промислового виробництва, сільського господарства та торгівлі. Поряд з цим, утворено нові транспортні підприємства, підприємства у сфері операцій з нерухомістю, ресторанному бізнесі, охорони здоров’я та інших, які мають найбільшу питому    вагу – 56%. У 2009 році кількість суб’єктів ЄДРПОУ збільшилось на 2,6, у порівнянні з 2008 роком, а у 2010 році на 5,4%, що є безумовно позитивною тенденцією, однак якщо проаналізувати динаміку за видами економічної діяльності, то найбільше підприємств було створено у сфері послуг, яка не  в змозі забезпечити створення достатньої кількості робочих місць.

Останніми роками відбулися позитивні зрушення, які привели до поліпшення основних показників рівня життя населення. За розрахунками у 2008 р. грошові доходи населення регіону становили 20216 млн., а у 2010 році 25957 млн. грн., тобто на 28,4% більше. Вагомою статтею доходів населення у 2009 р. залишається оплата праці (її частка в структурі доходів становить 36,3%). Соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти в загальній структурі доходів займають більш ніж 43%. Прибуток та змішаний дохід у структурі доходів населення області становить п’яту частину (до речі, основним джерелом даної статті доходів населення залишається сільськогосподарська діяльність фізичних осіб). Основним же витратним елементом у 2010 р. є придбання товарів і послуг – 74,4%, що свідчить про досить низький рівень життя населення та породжує соціальну апатію. До складу доходів населення входять доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості. Щодо останнього, то у цілому, за експертними розрахунками, тільки середньомісячні доходи громадян в Україні, які працюють за кордоном, дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік.

Щодо номінальної заробітної плати, то тут простежується стала тенденція до збільшення, так у 2010 році в порівнянні з 2008 цей показник зріс на 27,1%, що може бути зумовлено позитивною динамікою показників виробництва, зменшенням обсягів неповної зайнятості та активною соціальною політикою держави. Що ж стосується реальної заробітної плати, то у 2009 році індекс становив 92,7% попереднього року, що призвело до зменшення купівельної спроможності населення, у 2010 році даний показник зріс  і становив 111,7% до 2009 року. Графічно це можна пробачити на рисунку 2.1:

Рис. 2.1. Динаміка розміру заробітної плати у Житомрській області

Незважаючи на високі темпи зростання номінальної заробітної плати, фактичний її рівень не досягає встановленого рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналізуючи динаміку рівня заробітної плати за видами економічної діяльності, ми бачимо, що заробітна плата зросла в усіх сферах економічної діяльності області.

У розрізі районів області високий рівень оплати праці, що забезпечує прожитковий мінімум, мають основні промислові міста: Малин (2100 грн.), Коростень (2090 грн.), Житомир (1967 грн.), Новоград-Волинський (1966 грн.), а також Ружинський (1804 грн.), Володар-Волинський (1872 грн.) і Малинський    (1994 грн.) райони, решта – не забезпечують його навіть за щорічного зростання  на 25–40%. На низький рівень заробітної плати впливають: збитковість більшості підприємств виробничої сфери, особливо в сільському господарстві; спад обсягів виробництва; недосконалість бюджетної, податкової, грошово-кредитної системи.

Низький рівень оплати праці має негативні наслідки, спричиняючи соціальну апатію, знижуючи трудову активність та  купівельну спроможність населення, все це породжує зниження попиту на товари та послуги, що в свою чергу призводить до зниження попиту на робочу силу.     

Стан соціальної сфери та темпи її розвитку свідчать про невисокий рівень життя населення, що підтверджує динаміка споживання основних видів продовольчої продукції. В області, якщо порівняти з 1990 р., наполовину скоротилось споживання більшості видів продовольчої продукції – риби і рибопродуктів, м’яса і м’ясопродуктів, молока й молокопродуктів, а зростало споживання лише картоплі та овочів.

На демографічні процеси розвитку тієї чи іншої країни впливають різноманітні чинники, серед яких чільне місце займають кількісні та якісні показники населення. Населення Житомирської області у 2010 р. становило 1279,8 тис. осіб, а його частка у чисельності населення України дорівнює 2,8%. Основну національну групу становлять українці – понад 80%. В  період з 1990 по 2000 рр. в середньому щорічне зменшення населення було близько 9 тис. осіб, за 1999–2007 рр. – понад 10 тис., а у 2008–2010 рр. – на 26,4,9 тис, однак слід зазначити, що темпи скорочення населення зменшуються. Ця ситуація породжена як соціально-економічними причинами, так і впливом катастрофи на Чорнобильській АЕС.

За даними на 01.01.11 найбільшу кількість населення мають міста: Житомир – 271,8 тис., Бердичів – 79,1 тис., Коростень – 65,4 тис., Новоград-Волинський –     56,1 тис. осіб. Серед районів найбільшу кількість населення мають: Овруцький – 59,9 тис., Житомирський – 69,7 тис., Новоград-Волинський – 47,6 тис. осіб; найменшу – Народицький – 9,7 тис. та Брусилівський – 15,8 тис. осіб. Щільність населення області постійно знижується. У 2002 р. вона становила 47,5 осіб/км2, у 2003 р. – 45,0 осіб/км2, а у 2006 р. – 44,0 осіб/км2, а у 2010 р. 43 особи/км2, що нижче від загальнодержавного показника майже вдвічі.

Аналізуючи дані про кількісний склад наявного та постійного населення області, слід визначити невпинне скорочення населення, причому як міського, так і сільського, як наявного, так і постійного. Темпи цього скорочення досить високі. Воно відбувається на тлі зростання відсотків міського населення до всього населення за скорочення відсотків сільського населення до всього населення. Це ще більше ускладнює економічну ситуацію в області.

Статевий склад населення характеризується перевагою чисельності жінок над чоловіками, і цей дисбаланс зберігається як у цілому в Житомирської області, так і по його районах. Так, у 1990 р. кількість жінок переважала над чоловіками на 8,0%, в 2006 р. – зменшився до 7,4%, а у 2010 р. – 14%.  

Зазнає змін і вікова структура постійного населення. Частка осіб у працездатному віці та старшому від працездатного зростає, тоді як у віці молодше від працездатного – зменшується. Аналізуючи дані, ми бачимо, що кількість немовлят до 1 року менше від кількості людей, яким за 70 років, на 90,1%, а їх частка до загальної кількості населення становить лише 1,0%. Більша кількість населення у віці молодшому за працездатний зосереджена у містах, тоді як населення віком старше за працездатний найбільше у сільській місцевості. Така ситуація зумовлена тим, що останніми роками сільська молодь кидає села, переїжджає до міст, а в сільській місцевості залишаються люди похилого віку, що в свою чергу погіршує нерівномірність в розвитку окремих регіонів області, спричиняючи в свою чергу дисбаланс попиту та пропозиції робочої сили.

Рівень народжуваності в області з 1985 по 2010 рр. скоротився вдвічі. У 2009 р. в області народилося 13,7 тис. дітей, що на 2,0 тис. менше, ніж у 2007 р. Протягом 2009 р. в області померло 24,2 тис. осіб, показник смертності становив                  18,3 померлих на 1000 осіб населення.

Населення області скорочувалось також за рахунок механічного руху, особливо внаслідок міждержавних міграцій. Переважна більшість населення переміщувалась у межах країн СНД та Балтії (23647 і 617 осіб відповідно). Міграційний процес, в якому міжрегіональна міграція була більш інтенсивною, призвів до зменшення кількості населення, яка становить 2831 осіб (прибуло – 7947 осіб, вибуло –      10226 осіб), що обумовило значне зменшення кількості населення Житомирської області.

Отже, підсумовуючи вищезазначене можна зробити висновок, що область має значний потенціал для розвитку та забезпечення належної кількості робочих місць, однак цей потенціал не використовується у повному обсязі, у зв’язку з неефективною державною політикою, таким чином відсутність належної оплати праці, демотивуюча податкова політика, низький рівень і якість життя населення, міграційні процеси тощо впливають не тільки на демографічну ситуацію регіонів, а і на сферу зайнятості населення.

 

2.2. Особливості ринку праці та зайнятості населення Житомирської області

Останнім часом на ринку праці Житомирської області спостерігається спад трудової активності та зменшення кількості зайнятих, однак це відбувається не значними темпами. Аналіз сфери зайнятості населення дозволять краще зрозуміти напрямки соціально-економічного та промислового стратегічного розвитку регіон (табл. 2.2):

Таблиця 2.2

Економічна активність населення Житомирської одласті у динаміці

Показники

2005 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Відхилення

2010р. (%)

до 2005р.

до

2008р.

Економічно активне населення (тис. осіб)

- у віці 15-70 років

-у працездатному віці

632,5

589,9

622,1

568,5

621,8

556,2

621,1

552,3

1,8

6,4

0,2

2,3

у т. ч.:

зайняте населення (тис. осіб)

- у віці 15-70 років

- у працездатному віці

570,6

505,6

568,2

514,6

555,2

489,6

560,3

491,5

1,8

2,8

1,4

4,5

безробітне населення (тис. осіб)

- у віці 15-70 років

- у працездатному віці

61,9

61,7

53,9

53,7

66,6

66,6

60,8

60,8

1,8

1,5

12,8

12,8

Середня тривалість безробіття (за методологією МОП)

7

6

6

6

14,3

Рівень економічної активності , %

 

64,5

65,3

90,2

25,7

Рівень зайнятості, %

 

58,9

58,3

59,5

0,6

Рівень безробіття (за методологією МОП), %

8,7

10,7

9,8

1,1

Чисельність економічно активного населення з 2008 по 2010 рр. зменшилась на 1тис. чол., за рахунок осіб працездатного віку (16,2 тис.), тоді ж як чисельність економічно активного населення у віці 1570 років майже не змінилась. Співвідношення економічно активної частини жінок працездатного віку до чоловіків у 2010 році становило 48,9% до 51,1% відповідно (в 2009 ж році більшість становили жінки), а міського населення до сільського – 53,8% до 46,2% відповідно.

Чисельність зайнятих, яка включає зайняте населення в особистому селянському господарстві та кадрових військових, у всіх сферах економічної діяльності області з 2001 по 2010 рр. наведена на рисунку 2.2:

Рис. 2.2. Чисельність зайнятого населення Житомирської області в динаміці, тис. осіб

Найбільшу зайнятість у 2010 р. мали жінки – 50,9%, чоловіки ж відповідно – 49,1%. Дані рівня зайнятості населення за віком, статтю та місцем проживання області свідчать про те, що рівень зайнятості жінок перевищує рівень зайнятості чоловіків  на 1,8%, а рівень зайнятості міського населення більший, ніж рівень зайнятості сільського населення на 3%, однак слід враховувати, що до зайнятих відносять також ту категорію населення, що має одноосібне домашнє господарство, тобто насправді в сільській місцевості набагато нижчий рівень зайнятості, ніж в містах.

Зайняте  населення за видами економічної діяльності області зменшилося  з 568,2 тис. осіб у 2008 р. до 560,2 тис. осіб у 2010 р. Аналізуючи динаміку зайнятості, ми бачимо, що зміни відбулися: збільшення зайнятих – у сфері державного управління – на 24,3%; скорочення зайнятих – у сільському та лісовому господарстві, мисливстві (на 4%), в промисловості 11,5%; стабільною динамікою поступового збільшення характеризуються торгівля, діяльність транспорту та зв’язку, державне управління. Чисельність  зайнятих за видами промислової діяльності області періоду 2000–2010 рр. має тенденцію до скорочення: з 114,0 до 85,1 тис. осіб. Аналіз даних свідчить про такі зміни: збільшення зайнятих – у металургії та обробці металу (на 1,1 тис. осіб) та у виробництві деревини                (на 0,8 тис. осіб); скорочення зайнятих – у легкій промисловості (на 9,3 тис. осіб), у машинобудуванні (на 7,9 тис. осіб) та у виробництві неметалевих виробів               (на 6,8 тис. осіб); незначне збільшення чисельності зайнятих спостерігається у виробництві й розподілі електроенергії, газу та води (на 0,1 тис. осіб).

Скорочення кількості зайнятих у сільському господарстві є наслідком зменшення кількості посівних площ та поголів’я худоби, через  нерентабельність даного виду діяльності, так якщо рівень рентабельності вирощування деяких видів рослин сягає 108%, то в тваринництві ситуація є набагато гіршою, починаючи із 1995 року даний показник є від’ємне значення майже за всіма видами продукції. Особливо це стосується великої рогатої худоби та птиці, де рівень рентабельності у 2010 році складав – 35,в та – 53,4% відповідно.

Так, у 2010 році посівні площі сільськогосподарських культур становили     720,5 тис. га, що на 1% менше, ніж у 2008 році, на 11%, ніж у 2005р. та на 28%, ніж у 2000 р, особливо це стосується зернових та кормових культур, що позначається на вартості вирощування худоби та птиці. Що ж до технічних культур, то тут не існує сталої тенденції. Так починаючи з 1990 року до 2000 площі технічних культур зменшувалися, однак з 2005 року почали знову розширюватися і у 2010 році сягнули показників 2010 року за рахунок вирощування соняшника, ріпака та сої. Однак посівні площі цукрових буряків скоротилося на 73% в порівнянні з 1990 роком, а льону-довгунця у 2009 на 98%, у 2010 ж році ця культура взагалі не вирощувалась у зв’язку з занепадом «Житомирського льонокомбінату», а якому працювало близько 10 тисяч працівників. Тобто, як бачимо, сільське господарство та промисловість тісно пов’язані між собою і спад в одній галузі неминуче потягне за собою іншу.

Щодо зайнятості населення за районами області, то слід зазначити, що останніми роками в більшості малих поселень відбувається стала тенденція до зменшення чисельності зайнятих у всіх сферах діяльності: у Бердичівському, Ружинському, Червоноармійському, Черняхівському та Чуднівському районах чисельність зайнятого населення скоротилась удвічі, а в Андрушівському, Баранівському, Брусилівському, Лугинському, Коростенському, Малинському, Коростишівському, Олевському – утричі; найменше скорочення спостерігається у містах Житомир (1,2%), Коростень (13,0%), а також у Житомирському районі     (20,0%). Отже, спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану протягом 1990–1999 рр. значно послабили економічну базу поселень області. Вузька спеціалізація виробництва, обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвиненість сфери обслуговування призводять до ускладнення ситуації у сфері зайнятості

Нестабільною є динаміка ділової активності малого бізнесу Житомирської області. Так з 20002007 року спостерігається збільшення кількості малих підприємств, у 2008 році кількість підприємств зменшилась, у 2009 році – збільшилась, у 2010 році знову зменшилась. У 2010р. кількість найманих працівників на малих підприємствах зменшилось на 3687 чоловік у порівнянні з 2008 роком. Кожне четверте підприємство в області – промислове, кожне дванадцяте – сільськогосподарське. Незначна частина підприємств функціонує у сфері освіти, охорони здоров’я, культури і мистецтва. Щодо кількості малих підприємств за районами області, то їх найбільша кількість зосереджена на території м. Житомир –76 підприємств на 10 тис. осіб наявного населення та в Володар-Волинському і Коростишівському районах – 44 та 48 підприємств відповідно, для порівняння в 2008 році їх кількість становила в м. Житомир – 85, у Володар-Волинському та Коростишівскьму районах – 65 та 61 підприємство відповідно. На підприємствах малого бізнесу у 2010 р. було зайнято 47,2 тис. осіб, що більш ніж на 9% перевищує рівень 2000 р. На промислових підприємствах малого бізнесу області зайнято третину працівників, у торгівлі – 25%, у сільському господарстві – 14%, у будівництві – 9%. З урахуванням працівників, що виконують роботи за договорами, сумісників, а також підприємців, що працюють без створення юридичної особи, у малому підприємництві області зайнято понад 105 тис. осіб, тобто кожен п’ятий зайнятий – мешканець області.

Зростання інвестиційних вкладень у сфери економіки області, орієнтація на промислове виробництво, удосконалення фінансово-кредитної та податкової сфер і спричинили зміни у чисельності зайнятих та її структурі. Але слід зазначити і негативні моменти, серед яких: брак чітких програм розвитку пріоритетних сфер економіки, значне зношування засобів праці, відсутність інноваційних процесів (перспективними і цінними є вказівки тих підприємств, які мають стабільне, перш за все економічне становище, користуючись чи впроваджують новітні технології на своєму виробництві).

У Житомирській області за період з 2005 по 2009 рік спостерігається тенденція приросту капітальних інвестицій. У 2010 року цей показник становив 3019,1 млн. грн., що більше на 1883,5млн. грн., або майже у 2 рази порівняно з 2005 роком, коли розмір капітальних інвестицій становив 421,3 млн. грн., це є позитивним явищем, для розвитку області, а зокрема створенню нових підприємств та розширенню існуючих, однак слід також враховувати, що нові технології замінюють робочу силу і тим самим породжують структурне безробіття.

Ми вважаємо, що регіональна спрямованість інвестиційних надходжень в область обумовлена розвитком і розташуванням промислових підприємств, розвиненістю інфраструктури та природно-ресурсним потенціалом територій. Найбільший інтерес для інвесторів являє промисловість м. Житомира, де зосереджено четверту частину всіх підприємств області, які здійснюють свою діяльність у різних сферах економіки. Привабливими для інвестування є також міста Бердичів, Коростень та Новоград-Волинський, промислово-виробничий потенціал яких порівняно високий, а сфера економічної діяльності охоплює майже всі провідні види промисловості: машинобудівну, металообробну, хімічну, легку, добування та обробку каменю, переробку сільськогосподарської продукції.

Одним з головних факторів поглиблення бідності та соціальної нестабільності в суспільстві виступає безробіття, його необхідно віднести до найбільш значимих соціальних загроз національній безпеці. Світовий досвід говорить про те, що існують різні можливості знайти роботу, різні стандарти соціального захисту в разі безробіття і різні законодавчі норми щодо того, яким чином людину спонукали до пошуку роботи, в який спосіб і в якій формі надати допомогу безробітним.

Кількість безробітного населення області віком 15–70 років, визначених за методологією МОП, у 2010 році становила 60,8 тис. осіб, тоді ж як у 2008 –          53,9 тис. Більшість безробітних області у 2010 р. за місцем проживання становили мешканці міської місцевості (67,7%), а за статтю – чоловіки (65%). Рівень безробіття населення віком 15–70 років за методологією МОП скоротився з 13,5 % у 2001 р. до 9,8 % у 2009 р., що вплинуло на стан ринку праці. Графічно це можна побачити на рисунку 2.3:

Рис. 2.3. Чисельність безробітних (за методологією МОП) за тривалістю незайнятості

На момент становлення державності в Україні Житомирщина частково вже успадкувала серйозні проблеми у збалансуванні попиту і пропозиції на ринку праці. Останнім часом вони ще більше загострилися, причому головною їх ознакою стало  згортання наявних і відсутність альтернативних нових робочих місць майже в усіх сферах економіки. Це призвело до розбалансування ринку праці за рахунок вивільнення працівників майже для всіх професійних груп. У 2010 р. спостерігалось зростання обсягів вивільнення працівників (3637 осіб), тоді ж як у 2005 р. –            3637 осіб.  

В промисловості у 2010 році було вивільнено 773 працівника, що на 707 осіб менше, ніж в 2005 році, тоді ж як у сільському господарстві зменшилась кількість вивільнених на 338 осіб. Серед скорочених працівників переважають жінки –            1043 особи (або 53,3%), усіх вивільнених у 2010 р. Найбільше вивільнено працівників було у м. Житомир – 821 особа, Новоград-Волинському 117 осіб, Коростені – 140, Житомирському районі – 105 та в Овруцькому – 258 осіб.

За даними обстеження обласного населення основними причинами втрат роботи є вивільнення з економічних причин та за власним бажанням – 39,8% та 41,0%, не працевлаштованих після закінчення загальноосвітніх і вищих навчальних закладів– 13,6%.

Рівень освіти має безпосередній вплив на показники безробіття, а отже і на кон’юнктуру ринку праці. У 2010 році неповну та базову вищу освіту мали –        67195 осіб (25,8%), тоді ж як повну – 69077 або 26,6% до облікової кількості штатних працівників. Кожний четвертий мав професійно-технічну базову або повну вищу освіту. Найбільша кількість працівників з вищою освіту була у сферах: державного управління – 49,3%, фінансової діяльності – 58,8%, дослідження та розробки – 52,0 та освіти – 49,7%, найменше ж працівників з вищою освітою у таких сферах, як рибальство та рибництво – 8,3% та сільському господарстві – 6,6%. Працівники іноді самі не зацікавлені вкладати кошти в свою професійну підготовку через відсутність коштів та достатніх стимулів для цього. Вкладення власних коштів працівників в освіту мають ризик бути не виправданими у зв’язку з можливою відсутністю відповідного робочого місця вакантного.

При вивченні структури населення у віці 15–70 років за тривалістю незайнятості (за методологією МОП) особливу увагу привертає тривале безробіття (понад один рік), обсяги якого у 2009 р. зменшилися до16,7%, у 2010 ж році збільшилися до 19,3%. Результатом такого тривалого безробіття є втрата трудових навичок, формування соціальної апатії, випадковість заробітків, а також негативні соціально-економічні та психологічні наслідки в житті окремої безробітної людини області, її родини та суспільства в цілому.

2.3. Пропозиція та попит на ринку праці Житомирської області

Як вже зазначалось вище на ринку праці Житомирської області, склалася досить складна ситуація. Основними причинами безробіття (що збільшує навантаження на одне вільне робоче місце) на більш глобальному рівні є  спад ділової активності, який потягнув за собою циклічне безробіття, а також структурні перетворення в економіці. Так фінансова криза, яка почалася у 2008 році спричинила досить негативні наслідки, вплинувши, як на рівень зайнятості, так і на економічні процеси загалом. Загальне підвищення цін на товари та послуги, спричинило зниження реальних доходів населення, що призвело до зменшення попиту на товари та послуги (а як відомо попит на робочу силу є похідним від попиту на товари та послуги). Це, а також нестабільність на валютному ринку спричинило зниження обсягів виробництва та призвело до збитковості більшості підприємств. І як наслідок досить велика частина населення залишилася безробітною. Якщо ж не брати до уваги зрушення в економіці пов’язані з циклічністю, а розглядати дане питання суто по Житомирській області, то існує також доволі багато причин досить низького рівня зайнятості: незадіяність всіх виробничих потужностей та ресурсів міста, які б дозволили створити нові робочі місця, недостатня підтримка підприємницького сектору з боку держави, тінізація економіки та конвертованість заробітних плат, досить низька вартість робочої сили, яка інколи навіть менша, ніж прожитковий мінімум, викокий рівень урбанізації, який спричиняє занепад сільського господарства та зменшення в даних місцевостях людей працездатного віку, недостатній рівень кваліфікації та професійних знань, тобто незадоволеність роботодавців наявним рівнем, не бажання брати на роботу молодих фахівців, у яких відсутній стаж роботи та людей з обмеженими можливостями, недостатня різноманітність кваліфікацій, що не задовольняє потреб попиту, автоматизація технологічного процесу, що зменшує трудомісткість, не престижність робітничих професій, податкове навантаження на підприємства, недостатнє інвестування в людський капітал. Ці та інші фактори спричинили спричиняють значну диспропорцію між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області.

Як вже зазначалося, у практичній діяльності попит і пропозицію розглядають у широкому розумінні, це уся робоча сила (зайняті та безробітні) та на зареєстрованому ринку праці, тобто попит складають ті робочі місця, які є вакантними та зареєстровані у ДСЗ, а пропозицію – незайняте населення, що зареєстроване у ДСЗ. Розглянемо характеристику показників попиту і пропозиції в широкому розумінні та на зареєстрованому ринку праці.

За статистикою сукупну пропозицію визначають по кількості економічно активного населення. Починаючи з 2005 року кількість економічно активного населення сукупна пропозиція на ринку праці має, хоч і не значну, але сталу тенденцію до зменшення: у 2010 році порівняно з 2008 роком сукупна пропозиція зменшилась на 0,2%, а в порівнянні з 2005 – на 1,7% (рис. 2.4):

Рис. 2.4. Сукупна пропозиція робочої сили по Житомирській області в динаміці

Сукупний попит характеризується кількістю робочих місць, які пропонують роботодавці. Так як вільні вакансії практично відсутні, попит можна визначити використовуючи показник середньооблікової чисельності працюючих. Графічно це представлено на рисунку 2.5:

Рис. 2.5.Сукупний попит робочої сили по Житомирській області в динаміці

У Житомирській області даний показник має спадну динаміку починаючи з 2000 року. Так, у 2010 році порівняно з 2008р. цей показник зменшився на 7,8%, порівняно з 2005 – на 16,2%, з 2000 р. на 36,5%. Навантаження сукупної пропозиції на одне робоче місце показане в таблиці 2.3:

Таблиця 2.3

Сукупнпй попит та пропозиція на ринку праці Житомирскьої області

Показники

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Відхилення,% 2010

до 2005р.

до 2008р.

Сукупна пропозиція

632,5

625,1

623,9

622,1

621,8

621,1

–1,7

–0,2

Сукупний попит

303

293

284

276

258

255

–15,8

–7,6

Навантаження на одне робоче місце

2,1

2,1

2,2

2,3

2,4

2,4

14,2

4,3

Як видно з таблиці, навантаження на одне вільне робоче місце зростає все більшими темпами, у звязку із зменшенням попиту на робочу силу. Так, за даними статистичного щорічника, у 2008 році в Житомирській області було вивільнено   1812 осіб, найбільше працівників було вивільнено у м. Житомирі –785 осіб або 43,3%, Бердичеві – 247 осіб, Новоград-Волинському – 142 особи та в Овруцькому районі – 157 осіб. Тоді ж як у 2009 році ситуація погіршилась: кількість вивільненого населення значно зросла і становила 3736 осіб, тобто в 2,06 рази в порівнянні з попереднім роком, в тому числі в Житомирі – 1584 особи, в Бердичеві – 387 осіб, Коростень – 241 особи, в Баранівському районі – 310 осіб та в Овруцькому – 283 особи. У 2010 році кількість вивільненого населення скоротилося до           1957 чоловік, що на 46,1% менше, ніж у 2008 році, найбільше працівників вивільнилося в сфері промисловості – 773 особи, що ж до міст та районів, то найбільше в м. Житомир – 821 особа та в Овруцькому районі – 258 осіб.

Що ж до зареєстрованого ринку праці, то тут потреба у робочій силі                   у 2008 році становила 2384 особи, найбільший попит спостерігався у                       таких галузях: промисловість – 578 осіб (24,3%), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 264 осіб (19,2%), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 295 осіб (12,4%) та державне управління – 687 осіб (28,8%). У галузях рибальства та рибництва попит взагалі відсутній, у галузі фінансової діяльності – всього 10 осіб,   у сфері готельного та ресторанного бізнесу – 22 особи. У 2009 році в порівнянні з 2008 роком ситуація значно погіршилась, так як попит на робочу силу значно знизився: загальна потреба у робочій силі становила 1545 осіб, що на 839 особи менше,ніж у попередньому. Найбільший попит спостерігався у таких галузях: промисловість – 350 осіб (22,6%), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 139 осіб, державне управління – 622 особи (40,3%). Тоді ж як у галузі рибальства попит знову ж таки відсутній, у галузі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води 11 осіб, фінансової діяльності – 6 осіб та освіти – 28 осіб, що свідчить про не перспективність навчання у даних напрямках. У 2010 році ситуація дещо покращилась – потребі підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць становила – 1806 осіб, що на 16,9% більше ніж у минулому році. Найбільший попит спостерігався у таких галузях  як промисловість – 490 осіб та торгівля, ремонт автомобілів. Побутових виробів – 216 осіб, а також сфері державного управління – 570 осіб.

Аналізуючи кон’юнктуру ринку праці Житомирської області, можна зробити висновок, що між попитом та пропозицією існує значний дисбаланс. Так, загальна кількість зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю у 2008 році становила 33871 особа, тоді ж як потреба підприємств у працівниках не зайнятих трудовою діяльністю 2384 особи, тобто навантаження на одне вільне робоче місце становила в середньому 14 чоловік. Житомирська область характеризується неоднорідністю розвитку її міст та регіонів за економічними та соціально-демографічними показниками, що безпосередньо впливає на ринок праці та формування попиту та пропозиції на ньому. Так у 2008 році найбільш сприятлива ситуація склалася в м. Житомирі, де пропозиція робочої сили становила 2712 осіб, а попит – 1204 особи, тобто навантаження на одне робоче місце становило 2 особи, у м. Бердичеві пропозиція становила 3374, а попит – 283 особи (12 чоловік на одне вільне вакантне місце), у м. Коростені навантаження становило 6 чоловік на одне вільне робоче місце, а у Житомирському та Коростишівському районах – 5 та         14 чоловік відповідно. Найбільший же дисбаланс між попитом та пропозицією спостерігався у Любарському та Ружинському районах, де навантаження на одну вільну вакансію становило 1331 та 1150 чоловік відповідно.

Що ж до 2009 року, до дисбаланс в порівнянні з 2008 роком посилився. Так загальна кількість зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю становила 22827 осіб (на 32% менше, ніж у попередньому), тоді ж як потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць становила 1545 осіб (на 35,2% менше,ніж у 2008 році). Тобто сукупний попит та пропозиція на ринку праці скоротилась, що є досить негативною тенденцією, хоча навантаження на одне вільне вакантне місце підвищилось і становило 15 осіб. Найсприятливіша ситуація була знову ж таки у м. Житомирі, де навантаження на одне вільне робоче місце було 3 особи, у м. Коростені – 10 осіб, м. Новоград-Волинському – 11 осіб, та Житомирському районі – 5 осіб. Найбільша ж розбіжність між попитом та пропозицією була у таких районах: Ємільчинський – 851 особа, Любарський –       869 осіб. Варто зазначити, що ситуація у деяких районах значно покращилась. Так у Любарському районі навантаження зменшилось з 1331особи до 869, в Овруцькому – з 42 осіб до 19, в Олевському – з 287 до 69 осіб, а у Ружинському з 1150 до              83 чоловік.   

У 2010 році в порівнянні з 2008 роком ситуація дещо змінилася. Так загальна кількість зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю становила 22970 осіб (на 31,9% менше, ніж у 2008р.), тоді ж як потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць становила 1806 осіб (на 45% менше, ніж у 2008 році). Тобто сукупний попит та пропозиція на ринку праці скоротилась, що є досить негативною тенденцією, хоча навантаження на одне вільне вакантне місце зменшилось і становило 13 осіб на одне вільне робоче місце. Найсприятливіша ситуація була знову ж таки у м. Житомирі, де навантаження на одне вільне робоче місце було 3 особи, у м. Коростені – 6 осіб, м. Новоград-Волинському – 11 осіб, та Житомирському районі – 3 особи. Найбільша ж розбіжність між попитом та пропозицією була у таких районах: Ємільчинський – 725 осіб, Володар-Волинському – 210 осіб. Варто зазначити, що ситуація у деяких районах значно покращилась. Так у Любарському районі навантаження зменшилось з 869 до 47 осіб, в Радомишльському – з 236 до 40 осіб, а у Ружинському з 1150 до 83 чоловік.           

Розглядаючи попит і пропозицію робочої сили на зареєстрованому ринку праці Житомирської області за професійними групами у 2008 році, можна зробити висновок, що найбільшим попитом користуються законодавці, вищі службовці керівники та менеджери, професіонали, фахівці кваліфіковані робітники з інструментом, так навантаження на одне вільне робоче місце становило 8, 9, 8 та      9 осіб відповідно. Тоді ж як найменшим попитом користувалися технічні службовці (35 чоловік на одне місце), кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства (92 особи) та працівники найпростіших професій (включаючи осіб без професії) – 42 особи на одну вільну вакансію.

У 2009 році ситуація значно не змінилась. Так найбільшим попитом знову ж таки користувалися законодавці, вищі державні службовці, керівники, навантаження на дану професійну групу зменшилось і становило 7 осіб на одне вільне робоче місце, професіонали – 6 осіб та фахівці – 9 осіб. Найменшим же попитом знову ж таки користувалися кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства – 101 особа на одну вакансію та працівники найпростіших професій – 63 особи. Тобто можна зробити висновок, що найбільшим попитом користуються висококваліфіковані кадри (за виключенням працівників сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства, що пов’язане з занепадом даних галузей в області). Це свідчить про доцільність та пріоритетність вкладення коштів в людський капітал, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності.  

Що ж до 2010 року, то ситуація також суттєво не змінилась. Найвищим попитом знову ж таки користувалися законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери – 6 осіб на одне вільне робоче місце, професіонали – 7 осіб, фахівці 8 осіб та кваліфіковані робітники з інструментом – 9 осіб на вільну вакансію. Найменший же попит на працівників сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства, навантаження становило 132 особи.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що на ринку праці Житомирської області існує досить значний дисбаланс між попитом та пропозицією на робочу силу. Особливо складним періодом був кінець 2008 року, який знаменувався фінансово-економічною кризою. Однак починаючи з 2009 року ситуація на ринку праці дещо стабілізувалась, показники попиту та пропозиції робочої сили суттєво не змінювались.  

2.4. Державне регулювання ринку праці в Житомирській області

Періоди поступового нарощування промислового потенціалу країни, покращення зовнішньоторговельного балансу спричинили скорочення рівня безробіття в середньому по країні. Модернізація виробництв внаслідок вкладення інвестицій дозволили перепрофільовувати їх діяльність та інвестувати у висококваліфікований персонал (до п’яти відсотків фонду матеріального заохочення та розвитку персоналу). Водночас, проблеми структурної трансформації економіки України та наслідки світової фінансової кризи негативно позначились на рівні зайнятості окремих груп населення. Невідповідність наявної пропозиції професії вимогам роботодавців, низький рівня трудової мобільності породили надлишок працівників загострили проблему структурного безробіття, сприяли зниженню ефективності використання трудового потенціалу особливо на регіональних ринках праці.

Суб’єктами державного регулювання ринку праці в регіонах виступають обласні державні адміністрації (та відповідні управління у їх структурі), органи місцевого самоврядування, представництва (регіональні відділення) державної служби зайнятості, до завдань яких віднесено: зменшення рівня безробіття, реалізація державної політики у сфері соціально-трудових відносин на підзвітних територіях, забезпечення підвищення рівня зайнятості населення, оплати і належних умов праці, трудової міграції, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, створення нових робочих місць, сприяння індивідуальній підприємницькій ініціативі, підвищення якості робочої сили, сприяння соціальному розвитку області тощо.

Проаналізуємо ефективність реалізації положень державної програми зайнятості на підставі статистичних даних на прикладі Житомирської області. Механізм регулювання у сфері трудових відносин Житомирської області в цілому включає систему соціально-економічні відносин суб’єктів державного регулювання зайнятості (в області це 4 міські і 18 районні центри занятості), адміністративні, правові та економічні методи, що забезпечують їх функціонування у системі трудових відносин (табл. 2.4):

Таблиця 2.4

Окремі показники зареєстрованого ринку праці Житомирської області

Показники

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Відхилення 2010 р. до 2008 р.

+\ 

%

Економічно активне населення у середньому у віці 1570 років, тис. осіб,

у т. ч:

622,1

621,8

621,1

1,0

0,2

Зайняті

568,2

555,2

560,3

-7,9

-1,4

Безробітні

53,9

66,6

60,8

6,9

12,8

у т. ч. працездатного віку  

568,5

556,2

552,3

16,2

-2,8

Рівень економічної активності , %

64,5

65,3

90,2

25,7

Рівень зайнятості, %

58,9

58,3

59,5

0,6

Рівень безробіття (за методологією МОП), %

8,7

10,7

9,8

1,1

Середня тривалість безробіття серед економічно активного населення у віці 15-70 років за методологією МОП, місяців

6,0

6,0

6,0

Кількість незайнятих громадян, які користувалися послугами ДСЗ на кінець року, тис. осіб

92,9

79,9

69,8

23,1

24,9

з них працевлаштовані, %

41,3

30,8

35,3

6,0

14,5

Перебували на обліку у ДСЗ на кінець року, тис. осіб

33,9

22,8

23,0

10,9

35,1

Потреба у робочій силі на кінець року,

тис. осіб

2,4

1,5

1,8

0,6

25,0

Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, осіб

14,0

15,0

13,0

1,0

7,1

Середній розмір допомоги по безробіттю (у грудні), грн.

545,4

585,3

739,6

194,2

35,6

у % до мінімальної заробітної плати

90,1

78,7

80,2

9,9

Середньооблікова кількість штатних працівників, тис. осіб

276,6

258,0

248,6

28,0

10,1

Середньомісячна заробітна плата:

– номінальна (в розрахунку на одного штатного працівника), грн.

реальна, у % до попереднього року

1404

107,7

1493

90,8

1785

111,0

381,0

3,3

27,1

Характеризуючи ситуацію із зайнятістю економічно активного населення працездатного та старше працездатного віку і порівнюючи дані із аналогічними на національному рівні за відповідний період визначається, що чисельність економічно активного населення у віці 15–70 рр., скорочувалась в області швидшими темпами, аніж на рівні країни (1,4 проти 0,6%) і в цілому зменшилась на 1 тис. осіб. у 2010р.   порівнянні з 2008 роком. Таку ж динаміку засвідчують і дані щодо зайнятого населення – зменшення та 7,9 тис. осіб, або 1,4%. Відповідно, чисельність безробітних зростає. Колізія виникає у тому, що зменшується число осіб (зайнятих) працездатного віку.

Відтак, рівень економічної активності показує приріст 25% і рівень зайнятості – 1,4% за рахунок осіб старше працездатного віку. А рівень безробіття за методологією МОП характеризується зростанням на 1,1%, що у порівнянні із даним показником в цілому по Україні (1,6%) не видається критичним. Проте у межах окремих районів ситуація часом є катастрофічною. Крім того, наприкінці 2008 – початку 2009 р. підприємства області анонсували суттєве скорочення чисельності працівників – лише у 2009 р. 1561 осіб. Фактично за результатами року з підприємств, установ та організацій області з причин скорочення чисельності або штату вивільнено 3,7 тис. працівників, що вдвічі більше, ніж у 2008 році, у 2010 ж році даний показник зменшився до 1957 осіб. Аналіз динаміки охоплення заходами сприяння зайнятості населення в області засвідчив, що ними щонайдалі користується все менша кількість осіб – скорочення становить 23,1 тис. осіб, або на 24,9% незайнятих громадян (в цілому по Україні – на 25,8%). Зменшилась і чисельність працевлаштованих громадян на 14,5% (в країні – на 33,1%), що узгоджується із скороченням потреби підприємств області у робочій силі на 75,7% (проти скорочення на 40,0% на національному рівні). Незмінною залишилась структура працевлаштування (у промисловості – 32%, торгівлі – 219,6%, сільському господарстві – 15,8%). Найбільше працевлаштовано осіб з робітничими спеціальностями (у середньому близько 60%). На кінець аналізовано періоду серед тих, хто перебували на обліку в центрах зайнятості, 12,5 тис. осіб становили жінки, 10,5 тис. – чоловіки, 9,6 тис. – молодь у віці до 35 років, 1,9 тис. – вивільнені працівники, 4,6 тис. – особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, 0,6 тис. – інваліди. Крім того, навантаження незайнятого населення на 1 вільне робоче місце в області зросло з 10 до 13 осіб/вакансію (для порівняння аналогічний показник на всеукраїнському рівні зріс з 5 до 8 осіб/вакансію). Станом на 01.01.2011 р. наявна кількість вакансій становила 1806, у тому числі: для робітників – 859, для службовців – 847 та осіб, які не мають спеціальної підготовки – 100. На основі цих даних ми можемо здійснити аналіз та оцінити ефективність державного регулювання ринку праці Житомирської області, яке проявляється у формі активної та пасивної політики.

Серед пасивних форм державного регулювання зайнятості в області традиційно використовуються такі механізми як виплати допомоги по безробіттю, надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних. У 2008 р. із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття виплати на допомогу по безробіттю в цілому в Житомирській області склали 94,7 млн. грн. (при тому близько 40% надходжень становили відрахування від бюджетних установ і лише близько 70% платників постійно, своєчасно і в повному обсязі сплачували страхові внески), у 2010 році – 111,7 млн. грн. Середній розмір допомоги по безробіттю у 2009 р. зріс до 739,3 грн., що є нижче мінімальної заробітної плати й прожиткового мінімуму. Щодо розміру заробітної плати, то в Житомирській області вона традиційно нижча за середню по країні (у 2005 р. її розмір складав 602 грн., а у 2010 р. – 1785 грн., що відповідно на 25,3% та 21,7% менше ніж у середньому по Україні). Тому не можна вважати, що зарплата у повній мірі виконує свої функції. Якщо ж брати до уваги ефективність пасивної політики, то можна сказати, що вона є досить неефективною, так як кошти спрямовані на підтримання безробітного населення «проїдаються», не створюючи економічного ефекту, а іноді породжуючи зниження трудової активності, на відміну від активної політики, яка сприяє створенню робочих місць, підвищуючи рівень зайнятості, та врегульовує кон’юнктуру ринку праці. Показники активної політики державного регулювання попиту та пропозиції на ринку праці Житомирської області представлено в таблиці 2.5:

Таблиця 2.5

Показники надання послуг державною службою зайнятості

Показник

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Відхилення 2008 р. до 2010 р., %

1. Чисельність незайнятих громадян, працевлаштованих за сприяння державної служби зайнятості, осіб

38475

23500

24643

36,0

у тому числі

на вільних та створених робочих місць

36128

23276

шляхом надання дотацій роботодавцям

1624

224

шляхом надання одноразової виплаченої допомоги по безробіттю для здійснення підприємницької діяльності

723

0

2. Чисельність незайнятих громадян, які проходили професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації

8496

3900

5032

40,8

3. Чисельність незайнятих громадян, яким надано профорієнтаційні послуги

89638

80930

125466

40,0

4. Чисельність незайнятих громадян, залучених до участі в оплачуваних громадських роботах

14769

7500

8330

43,6

Динамічні зміни статистичних даних дозволяють визначити поглиблення основних проблем на ринку праці Житомирської області у 2008 р. та їх подальший активний прояв у 2010 р. Встановлено, що 67% попередньої позитивної динаміки щодо зайнятості та працевлаштування громадян забезпечили наступні заходи:

– забезпечення тимчасової зайнятості населення шляхом організації оплачуваних громадських робіт, що дозволяло громадянам покращувати матеріальний добробут, відновлювати професійні, трудові навички і, часом, приступати до роботи на постійній основі. Зокрема, у 2008 р. на цих роботах було зайнято 14,8 тис. громадян, середня тривалість зайнятості становила 10 днів, середньогодинний заробіток – 3,79 грн. Проте у 2009 р. число залучених до громадських робіт громадян зменшилось до 8,0 тис. осіб, у 2010 ж році кількість громадян знову збільшилось, однак їх кількість не досягла рівня 2008 року.  

– інформаційна та профорієнтаційна робота, організація професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Так, за цими програмами з метою отримання нової професії або спеціальності у 2008 р. проходили професійне навчання 8,5 тис. безробітних, причому 5,7 тис. осіб за замовленням роботодавців; з них 76,3% – підвищили кваліфікацію, 16,7% – пройшли перепідготовку, решта – вперше навчались або були випускниками навчальних закладів. Робота проводилась із залученням 9 вищих і 20 професійно-технічних навчальних закладів, 685 підприємств, установ та організацій. У 2010 р. проходження професійного навчання скоротилось до 5032 безробітних, тобто на 40,8% менше, ніж у 2008 році, що є досить негативною тенденцією, так як в період структурних перетворень в економіці, рівень освіти визначає конкурентоспроможність потенційного працівника.

– сприяння скороченню термінів перебування безробітних на обліку, прискорення їхнього працевлаштування, у т. ч. через створення нових і додаткових робочих місць, сприяння розвитку малого і середнього підприємництва (процедура «відкритого вікна») тощо. У 2008 р. із загальної кількості робочих місць, створених юридичними особами, шляхом надання дотацій роботодавцям створено               1624 робочих місця, 723 особи розпочали діяльність шляхом отримання одноразової допомоги по безробіттю для започаткування власної справи. У 2009 р. у всіх сферах економічної діяльності області створено 22,8 тис. нових робочих місць (у 2008 р. – 17,1 тисяч); найбільше у промисловості і сфері послуг. Водночас упродовж 2009 р. на підприємствах, в організаціях та установах області ліквідовано 17,7 робочих місць, що становить 77,8% від кількості створених. При цьому лише третина          (8,2 тис.) робочих місць створена на підприємствах, тобто у реальному секторі економіки, інші – фізичними особами-підприємцями, зокрема внаслідок легалізації зайнятості, а не створення нових робочих місць. У 2010 році було створено         2783 робочих місць, найбільше знову ж таки у сфері торгівлі – 1312 та переробній промисловості – 897. У розрізі адміністративно-територіальних одиниць найбільше робочих місць було створено у містах Житомир та Бердичів – 7827 та 1987 місць, та Житомирському та Коростишівському районах – 1274 та 1143 місця відповідно.   

Внаслідок недостатнього рівня регулювання відносин на регіональному ринку праці та відсутності системної стратегічної політики у сфері зайнятості виникла низка проблем, що потребують  нагального розв’язання:

− для виконання і простих, і висококваліфікованих робіт роботодавці висували завищені вимоги до претендентів – як наслідок посилювалась конкуренція претендентів на одне робоче місце і утворювалась незаповненість вакансій протягом тривалого часу;

− у населених пунктах недостатньо представлені або відсутні об’єкти соціальної інфраструктури;

− на підприємствах виробничі процеси здійснюються у шкідливих чи важких умовах праці, при цьому

− рівень заробітної плати залишається низьким та має місце значний рівень заборгованості щодо її виплати (особливо у сільському господарстві);

− неможливо надавати дотації роботодавцям для створення нових робочих місць внаслідок заборгованості сільськогосподарських підприємств зі сплати внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття

Розв’язання складних ситуацій саме на регіональному рівні дозволяє координувати процеси регулювання зайнятості та з найменшою інертністю розробляти і втілювати дієві методи забезпечення адекватного рівня зайнятості населення (з урахуванням територіальної, ментальної та іншої специфіки). Перспективними напрямами вбачає посилення соціальної відповідальності партнерів на ринку праці, інтеграцію гілок влади, оновлення способів проведення профорієнтаційної роботи, зниження тривалості безробіття.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ

3.1. Напрями удосконалення державного регулювання зайнятості

У першому розділі ми розглядали фактори, які впливають на функціонування  ринку праці та специфіку формування на ньому попиту та пропозиції. Ми визначили, що існують об’єктивні причини, які впливають рівень зайнятості та рівновагу між попитом та пропозицією. Макроекономічні фактори країни мають безпосередній вплив на формування регіонального ринку праці. Так, економічний розвиток держави, політична ситуація, рівень розвитку науки та техніки, структура економіки, рівень роздержавлення та приватизації, демографічна ситуація в країні, нормативно-правове забезпечення ринку праці, податкова та соціальна політика уряду, розвиток інфраструктури, загальний рівень освіти та культури,  ментальність нації формують передумови для ефективного або ж неефективного функціонування регіонального ринку праці.

Так, макроекономічна нестабільність та заполітизованість економіки України, неефективна податкова та фінансова політика призвела до нищівних наслідків, посиливши тим самим негативний вплив фінансово-економічної кризи. Багато малих та середніх підприємств збанкрутіли, а нові майже не створюються через високі адміністративні та податкові бар’єри, які створює держава та несприятливий інвестиційний клімат, який змушує іноземних інвесторів шукати інші об’єкти інвестування. Все це призвело до зменшення попиту на робочу силу в цілому, вивільнення великої кількості працівників та збільшення пропозиції, посиливши тим самим дисбаланс на ринку праці. Відсутність роботи, вплинуло на підвищення конкуренції між працівниками, що спровокувало роботодавців зниження ціни на робочу силу та зменшення доходів населення, що в свою чергу призвело до зменшення попиту на товари та послуги. Підприємства змушені були зменшити обсяги виробництва, а оскільки ринок праці є похідним ринком від ринку товарів та послуг, це знову ж таки призвело до скорочення попиту на робочу силу. Все це засвідчує необхідність ефективної державної політики,  пріоритетними напрямками якої повинно бути:

– забезпечення макроекономічної стабільності країни, за рахунок зваженої фінансової та кредитної політики;

 – ефективна податкова політика, яка б сприяла розвитку підприємництва. Так у розвинутих країнах існує програма «податкових канікул» для малих та середніх підприємств, що сприяє вкладанню коштів, які повинні були сплачуватися за податки, у розвиток власного бізнесу;

– забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, який би стимулював інвесторів вкладати кошти в економіку України;

– ефективна соціальна політика та забезпечення високого рівня життя населення;

– сприяння розвитку системи ринкових відносин, приватизації, розвитку нових форм господарювання;

– формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

– створення механізмів реалізації політики зайнятості в загально-національних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

– регулювання трудових міграцій;

– забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

– сприяння професійній мобільності;

– розвиток соціально-трудових відносин;

– удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

– сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства;

– забезпечення розвитку інфраструктури ринку праці;

У процесі дослідження ринку праці Житомирської області та його кон’юнктури, виявлено, що для структури попиту характерна така ситуація: домінують робочі місця, які потребують високої кваліфікації, зокрема законодавців, службовців, курівників менеджерів, професіоналів, кваліфікованих працівників з інструментом, найменшим же попитом користуються працівники найпростіших професій, включаючи осіб без професій. Що ж стосується попиту на робочу силу за видами економічної діяльності, то найбільша потреба спостерігається у працівниках переробної промисловості, сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, державного управління, що обумовлює пріоритетність навчання висококваліфікованих спеціалістів за даними напрямками. Структура та масштаби попиту не відповідають пропозиції на ринку праці, специфічність попиту робочої сили обумовлена кваліфікаційним рівнем працівника, спостерігається значний структурний та кількісний дисбаланс, зростає кількість звільнених за власним бажанням порівняно з темпами зростання вивільнених працівників, що обумовлене низьким рівнем заробітної плати, шкідливими умовами праці, зростання соціальної напруги всередині колективу, попит на робочу силу має територіальних характер, що зумовлює існування праценедостатніх та праценадлишкових районів.

Найбільшу ж пропозицію на ринку праці Житомирської області складають кваліфіковані робітники сільського, лісового господарства, риборозведення та рибництва і працівники найпростіших професій,однак попитом дані професійні групи не користуються. Щодо першої групи то дисбаланс в даній галузі пов'язаний із занепадом аграрного сектору, лісництва та рибництва у області. Низький попит на некваліфіковані кадри пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, автоматизацією виробничих процесів та конкуренцією із зарубіжними виробниками, що визначає необхідність в високій продуктивності праці та постійного підвищення якості продукції. Все це обумовлює об’єктиву необхідність у працівниках високої кваліфікації та передовим досвідом.

Аналіз статистичних даних соціально-економічного розвитку Житомирської області та тенденцій розвитку ринку праці повинен бути основою для створення регіональної програми зайнятості населення, яка повинна бути спрямована на врівноваження попиту та пропозиції робочої сили. Ці завдання покладені на Житомирський обласний центр зайнятості, функції якого полягають в наданні інформаційних, профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук за фахом роботи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, підвищення конкурентоздатності незайнятих громадян шляхом організації професійного навчання, залучення до тимчасових громадських робіт, надання дотацій роботодавцям, виплата соціальної допомоги по безробіттю.

Як вже зазначалось, на ринку праці Житомирської області  існує значний дисбаланс. Враховуючи ці тенденції, на нашу думку, до пріоритетних напрямків, які сприятимуть врівноваженню попиту і пропозиції робочої сили, слід віднести:

– вдосконалення координаційної роботи місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян з питань підвищення кваліфікаційного рівня робітничого потенціалу;

– сприяння залученню інвестицій, інших джерел фінансування професійно-технічної освіти, розробка та реалізація проектів освітніх програм, формування державних замовлення на підготовку робітничих кадрів регіону;

– створення умов для працевлаштування випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів,

– проведення щорічного моніторингу регіонального ринку праці та інформування населення в потребах ринку;

– з урахуванням потреб ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах забезпечити в професійно-технічних навчальних закладах підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації осіб за договорами з обласним центром зайнятості;

– розширити підготовку кваліфікованих робітників на замовлення фізичних та юридичних осіб з використанням різних форм та методів: очно-заочне, дистанційне навчання, без відриву від виробництва, за індивідуальними навчальними планами, за модульними технологіями тощо;

– з метою забезпечення мобільності професійно-технічних навчальних закладів щодо реагування на зміни потреб регіонального ринку праці в кваліфікованих робітниках з конкретних професій сприяти впровадженню нових професій та напрямів навчання;

– з метою вдосконалення організації професійно-технічного навчання учнів професійно-технічних навчальних закладів із застосуванням сучасного обладнання налагодити та підтримувати партнерські стосунки з підприємствами – замовниками робітничих кадрів щодо використання їх виробничої матеріальної бази;

– забезпечення цільового направлення сільської молоді на навчання у вищі аграрні навчальні заклади;

– з метою підвищення якості професійної підготовки робітничих кадрів необхідно забезпечити впровадження в навчальний процес нових державних стандартів професійно-технічної освіти, сприяти використанню в навчальному процесі інноваційних форм та методів, в т.ч за модульною системою, за індивідуальними планами і програмами, стажування безпосередньо на робочому місці та ін., сприяти запровадженню у навчально-виробничий процес професійно-технічних навчальних закладів новітніх виробничих технологій, використанню нового технологічного обладнання та устаткування підприємств-замовників робітничих кадрів, впроваджувати в навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів освітні проекти та програми, направлені на підвищення якості професійної підготовки робітників;

– забезпечення розширення сфери застосування праці із створенням нових робочих місць у всіх сферах економічної діяльності;

– розширити мережу робочих місць в аграрній сфері за рахунок розвитку фермерства, обслуговуючих кооперативів, приватного підсобного сектора, придбання нової техніки, а також, відродження таких трудомістких галузей як хмелярство, льонарство та картоплярство, адже Житомирська область має значний ресурсний потенціал, за рахунок сприятливих кліматичних умови та надзвичайно родючих земель;

– постійно оновлювати базу даних про наявність вільних виробничих площ, обладнання, іншого майна для надання його в оренду суб’єктам підприємництва для здійснення ними господарської діяльності та їх оприлюднення через засоби масової інформації, що сприятиме створенню нових робочих місць, за рахунок розвитку підприємництва;

– забезпечення фінансування та виконання в повному обсязі програм підтримки малого підприємництва.

– забезпечення доступ незайнятого населення до інформаційних, майнових, навчально-освітніх, консультативних послуг;

– сприяти у відновленні діяльності або створенні нових об’єктів роздрібної торговельної мережі та побутового обслуговування, насамперед у сільських населених пунктах;

– сприяння у реалізації державних гарантій щодо забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем шляхом надання дотації роботодавцю;

– забезпечення виконання у повному обсязі зобов’язань сторін щодо забезпечення збереження робочих місць, професійного навчання і перенавчання кадрів на виробництві, обсягів робіт і повної зайнятості працівників на підприємствах, установах, організаціях та умови вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва;

– здійснення моніторингу професійного навчання працівників, вивчення, узагальнення та поширення кращого досвіду роботи підприємств, організацій, установ області з питань професійного навчання працівників;

– щорічно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за виконанням роботодавцями області нормативу робочих місць даних працівників;

– посилити контроль за використанням роботодавцями праці іноземців та осіб без громадянства, які створюють серйозну конкуренцію, за рахунок дешевої робочої сили;

– ініціювання проведення семінарів, зустрічей, засідань за участю представників органів виконавчої влади, роботодавців та громадських організацій з метою поглиблення їх взаємодії зі службою зайнятості та роз’яснення її можливостей у задоволенні потреб роботодавця у висококваліфікованих кадрах та в доборі підходящої роботи для незайнятого населення, що сприятиме визначенню потенційних потреб у робочій силі, в її кількісному та якісному аспекті, а також дасть змогу надати об’єктивну інформацію щодо попиту та кваліфікаційні вимоги до деяких професій;

– проведення превентивних профорієнтаційних заходів для вивільнюваних працівників з метою їх адаптації до умов сучасної ситуації на ринку праці, профілактики запобіганню безробіття;

– інформувати про стан та потреби регіонального ринку праці, зміст основних професій та вимоги до працівників, надавати інформаційно-довідкові консультації особам, які звертаються до служби зайнятості. Збільшити обсяги надання послуг молодим особам, у тому числі неповнолітнім;

– удосконалення системи надання профорієнтаційних послуг інвалідам з метою прискорення їх інтеграції у сферу праці та суспільного життя шляхом проведення роз’яснювальної роботи з питань реалізації права інвалідів на зайнятість, інформування про перелік професій і спеціальностей, що користуються попитом на сучасному ринку праці;

– з метою приведення ринку освітніх послуг у відповідність до потреб роботодавців брати участь в узгодженні обсягів державного замовлення на підготовку кадрів;

– забезпечити працевлаштування молоді на вільні та новостворені робочі місця, в тому числі шляхом надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, запроваджувати нові форми роботи: надання інформаційно-консультаційних послуг шляхом вільного доступу до банку вакансій через інформаційну мережу державної служби зайнятості;

– надання різних видів профорієнтаційних послуг особам, які звертаються до служби зайнятості. Інформування про стан, попит і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння професією, можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар’єри з метою формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни трудової діяльності, професії, кваліфікації роботи;

– дисбаланс між попитом та пропозицією посилюється за рахунок молоді, яка часто вибирає професію за престижність, не знаючи при цьому  потребу ринку на фахівців тієї чи іншої професії. З метою профілактики безробіття серед молоді організовувати проведення профорієнтаційної роботи як однієї з найбільш уразливих категорій населення за рахунок проведення з учнями загальноосвітніх навчальних закладів масових форм профорієнтаційної роботи, день відкритих дверей центру зайнятості, ярмарок професій, проведення для школярів різноманітних групових профорієнтаційних заходів (презентація професій, професіографічна екскурсія), надання учням індивідуальної профконсультаційної допомоги, в тому числі з використанням профдіагностичних тестів і методик, першочергову увагу слід приділяти наданню профорієнтаційних послуг учням шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

– з метою подолання професійно-кваліфікаційного дисбалансу розширювати співпрацю з професійно-технічними навчальними з організацією теоретичного навчання на базі навчального закладу, а виробничого навчання та виробничої практики на базі підприємств з новітніми технологіями виробництв;

– розширення переліку професій та напрямів підвищення кваліфікації безробітних, залучення до професійного навчання молоді, жінок, осіб, які мешкають у сільській місцевості, здійснення підготовки кадрів для сільського господарства, сприяння у професійному навчанні безробітних для сфери побутового обслуговування населення за участю професійно-технічних навчальних закладів.

Для реалізації напрямків забезпечення рівноваги попиту та пропозиції необхідна побудова ефективної інфраструктури. Особливе місце тут посідає регіональний центр зайнятості. Справжнім проривом є впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи зайнятості – «ноу-хау» в соціальній сфері, і цей програмний продукт проходив апробацію саме у Житомирській області. Ця інформаційна система об’єднує всі центри зайнятості. Частина функцій з місцевого рівня переходить на обласний та на державний, що дозволяє вивільнити працівників базових центрів для безпосередньої роботи з населенням. Вона передбачає електронні обміни з Пенсійним фондом, органами державної влади, субсидій, статистики, податкової адміністрації, соціальними партнерами тощо, а це скорочує термін обслуговування клієнтів, зменшує кількість довідок. Уся інформація передається в державний центр зайнятості, а це дає змогу мати дані про вакансії не тільки у своєму районі, але й на рівні країни, що дозволяє швидше та ефективніше реагувати на зміни на ринку праці та спрощує процес врегулювання попиту та пропозиції робочої сили.

3.2. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили

Конкурентоспроможність в сучасних ринкових умовах господарювання та відкритості глобалізованого світового простору є основною сукупною характеристикою товарів та послуг, що роблять ту чи іншу сферу діяльності успішною та прибутковою. Водночас без наявності на фірмі, в організації, державі в цілому високо компетентного трудового потенціалу усі спроби через потужні фінансові потоки, використання новітніх технологій, обладнання тощо створити конкурентоспроможний продукт практично неможливо, саме тому роботодавці висувають надзвичайно високі вимоги до якості робочої сили.  

За результатами досліджень у минулому розділі ми визначили, що якість робочої сили Житомирської області знаходиться на досить низькому рівні, який не задовольняє роботодавців, що призводить до дисбалансу на ринку праці між попитом та пропозицією. Підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили є одним з головних факторів, який може значною мірою «погасити» негативні тенденції глобалізації в структурі зайнятості населення і зробити значно гнучкішим регіональний ринок праці. 

Проблеми якості робочої сили в Житомирській області, як і в цілому по Україні, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе. Одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики повинно бути підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток, що потребує значних витрат.

В останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Втрата навичок і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою працівниками (безробітними, зайнятими нерегламентованою і нелегальною діяльністю, а також зайнятими на роботах не за фахом) часто компенсується системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.

Сучасна система освіти недостатньо адаптована до потреб ринку праці, як у кількісному, так і у якісному відношенні. Орієнтація професійної підготовки не на потреби ринку, а на престижні професії призводить до того, що найбільш освічена та активна частина молоді залишається безробітною. Одним із пріоритетних напрямів підвищення конкурентоспроможності робочої сили, на нашу думку, має бути профорієнтація, при чому ще в дошкільному віці. Це допоможе майбутньому працівнику ще змалечку розвивати здібності є необхідними для обраної професії, яка б відповідала здібностям та інтересам, як самої особистості так і потребам ринку. Це є чи не найголовнішою умовою високої якості робочої сили, адже якщо особистість самостійно обирає собі професію відповідно до здібностей та інтересів, вона може досягнути досить високих результатів, ставши висококваліфікованим та компетентним спеціалістом.

Важливою частиною загальної системи вибору професії є профдіагностика (установки вибору професії), крім неї існує ще профінформації і профконсультація. Профдіагностику все-таки можна назвати визначальною в цій системі.

Вже з раннього віку дитини необхідно проводити профдіагностику. Навчально-виховний процес в дитсадку передбачає ознайомлення з працею дорослих, а це в свою чергу, один із способів формування в дітей працьовитості та позитивного ставлення до праці.

Середовищу, в якому розвивається дитина, повинно приділятися велике значення. Формування вищих людських почуттів проходить в процесі засвоєння дитиною соціальних цінностей, соціальних норм, потреб, прийнятих в суспільстві. Дитина здобуває своєрідну систему еталонів: оцінює їх емоційно як привабливі або відштовхуючі, як добрі або злі, як прекрасні або потворні. Головне показати  дітям соціальний світ «внутрішньо» і допомогти дитині накопичити соціальний досвід, зрозуміти своє місце в цьому світі. Праця – це також соціальне явище, прояв турботи людей один про одного.

Діти мають усвідомити що для успішної діяльності слід мати конкретну мету, керуватися нею у своїх діях, добирати прийоми роботи, технічні засоби, матеріали, дотримуватись правил безпечного користування ними. А дорослим в свою чергу слід заохочувати дітей розвивати потребу в реалізації творчих здібностей дітей, бажання експериментувати.

Особливості ранньої профорієнтації в дошкільному віці – є однією із важливих і актуальних тем сьогодення. Підготовка до вибору професії важлива тому, що вона є невід’ємною частиною всебічного розвитку особистості, тобто з усією системою навчально-виховного процесу.

За висновками вчених-психологів у початковій школі потрібно проводити діагностику спектру професійно забарвлених фантазій дитини, діагностику зародження інтересів до професій, діагностика мотиваційної сфери за допомогою малюнкових методик, анкетування. На основі отриманих результатів проводити роботу з батьками з метою забезпечення різнобічного розвитку дитини, стимулювання ранньої спеціалізації освіти.

Ми вважаю, що для цього необхідно ще в початкових класах проводити спеціальні тести, ігри, в ході яких викладач міг би виявити нахили дитини і вже на основі цього зіставляти відповідну програму навчання. Наразі в школах практикується розподіл школярів за схильностями до гуманітарних або точних наук, але цього недостатньо, розподіл повинен бути більш деталізований. Звичайно в межах однієї школи неможливо забезпечити всього різноманіття професій, тому потрібно, щоб кожна школа спеціалізувалася на конкретному напрямі. Тобто вже починаючи з середніх класів учні вивчали переважно ті предмети, які відповідали його майбутній професії, а вже з вищих – безпосередньо по своїй спеціальності.

Цікавим є те, що наприклад у Великобританії профорієнтаційна робота проводиться не тільки у школах, а й у вищих навчальних закладах та коледжах. В учбовий процес були введені перехідні програми з комбінованими варіантами профорієнтаційних заходів і професійної підготовки. Школярам надавалась можливість спробувати свої сили в декількох професія, також в учбову програму було включено курси по розвитку особистісних якостей учнів, розширенню світогляду щодо ринку праці, розвитку навиків до праці з конкретних професій тобто освіта і трудова діяльність не розмежовується, що дає можливість розглядати досить широко професійну орієнтацію і прийняти рішення щодо вибору майбутньої професії свідомо. Все це є доцільним і для нашої області. Також досить велику увагу слід приділяти надбанню практичного досвіду, на основі імітаційного моделювання різних трудових ситуацій: планування робочого дня, вироблення особистого стилю трудової діяльності, поведінка в ситуації втрати роботи. В англійських школах також створюються міні підприємства. Учні приймають активну участь в цій роботі: визначають вид продукції чи послуг підприємства: проводять маркетинг, здійснюють реалізацію, що допомагає школярам розвинути свої інтереси та нахили, набути підприємницьких навиків малому бізнесі, навчитися покладатися на себе, проявляти ініціативність і відповідальність. Звичайно розподіляти майбутніх працівників слід не тільки за нахилами, але й інтелектуальними здібностями, психофізіологічними особливостями, що допоможе здійснити розподіл за професійними групами. Звичайно при створенні таких шкіл необхідно враховувати також потреби ринку, тобто держава повинна здійснювати постійний моніторинг та прогнозування ринку праці і у відповідності до цього готувати молодих спеціалістів.

Однак профорієнтаційна робота повинна проводитися не тільки для молоді,а й для працівників, які вже мають спеціальність, так як у період структурних перетворень в економіці, відбуваються постійні зміни в потребі працівників тієї чи іншої професії, що потребує постійного підвищення кваліфікації або ж перепідготовки. Держава в свою чергу повинна постійно відслідковувати тенденції, які відбуваються на ринку праці області та інформувати населення, а також активно сприяти підготовці, перепідготовці та підвищення кваліфікації робочої сили. У минулому розділі ми розглядали показники працевлаштування громадян за допомогою даного методу. Так, у 2010 році цей показник зменшився на 40% в порівнянні з 2008 роком, що є досить негативною тенденцією. Проблема полягає в тому, що як вже згадувалося раніше, навчання та підвищення кваліфікації частіше за все проходи по застарілій програмі, а матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Тому центрам зайнятості необхідно активно співпрацювати з підприємствами, особливо з тими, які застосовують новітні технології. Так як держава не має права примушувати підприємства навчати працівників, вона могла б надавати певні дотації таким підприємствам, це б стимулювало інтерес до співпраці як роботодавців, так і безробітних. Крім того це чуттєво б вплинуло на якість робочої сили, тим самим підвищуючи її конкурентоспроможність.

Також надзвичайно дієвим заходом підвищення конкурентоспроможності персоналу є галузеві вищі навчальні заклади, які прикріплені до підприємств, так як наразі досить гостро стоїть проблема відсутності практичних вмінь у студентів. Такі заклади могли б готувати спеціалістів у потрібній кількості та якості, яка б відповідала потребам роботодавців. Тобто процес навчання був би прикріплений безпосередньо до виробництва, таким чином студенти здобували б не тільки теоретичні, а й практичні знання, було б ознайомлені з технічними та технологічними особливостями підприємства, що спрощувало б процес адаптації майбутніх працівників. Самі ж роботодавці могли б брати участь у навчанні та контролювати даний процес.

Практика повинна бути наскрізною, тобто теоретичний курс поєднуватися з навчанням на виробництві. Всі курсові роботи повинні бути з прив’язкою до підприємства, яке зобов’язувалося б надавати всі необхідні документи та інформацію, керівник призначений самим підприємством допомагати студенту розібратися у всіх питаннях та разом з ним виявляти проблеми та розробляти практичні рекомендації щодо їх вирішення. Для цього по закінченню студентом першого курсу обов’язково повинні укладатися договори між вищим навчальним закладом та підприємством на весь період навчання. Тобто вищі навчальні заклади оплачували б практику підприємству. Таким чином це мотивувало б підприємства до співпраці з навчальними закладами, що дало б можливість, по-перше, отримати студенту дійсно якісну освіту; по-друге, якщо студент себе гарно проявить можливість отримати робоче місце на даному підприємстві і по-третє на самому підприємстві здійснювалися б дослідження, воно могло б користуватися заходами розробленими керівником разом зі студентом щодо усунення виявлених проблем.  

У нашій області існує галузевий вищий навчальний заклад – Житомирський державний агроекологічний університет, який готує спеціалістів переважно по сільському господарству, в основному це агрономи, ветеринари, зоотехніки, тоді ж як відсутня спеціальність фермера, яка в нашій області є необхідною та перспективною, так як фермер це спеціаліст широкого профілю зокрема і в галузі тваринництва. Дана галузь займає близько 43% випуску продукції сільського господарства, тому нам потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які могли б створити ефективні підприємства.

Також значну увагу слід приділити якості навчання у вузах, так як у нас існує проблема не тільки відсутності практичних навиків, а й досить низьких теоретичних знань. Це обумовлено багатьма причинами, такими як застарілість матеріально-технічної бази, відсутності зацікавленості у студентів в удосконаленні свої знань та вмінь, низька якість надання освітніх послуг, переважно це стосується приватних навчальних закладів. Як показую практика, державні навчальні заклади надають більш кваліфіковані освітні послуги, що обумовлює необхідність створення таких закладів. Крім того, держава повинна здійснювати моніторинг процесу навчання і якості освіти. Також слід зазначити, що підготовка фахівців у вищих навчальних закладах не відповідає потребам ринку. Стандарти освіти застарілі за їхнім змістом, вони наповнені вимогами та нормативними дисциплінами, перенесеними з планово-командної системи управління, що не може бути ефективно використано у ринковій економіці. Фахівці підготовлені за такими стандартами не можуть бути конкурентоспроможними на ринку праці. Саме тому держава повинна переглянути стандарти освіти і згодити їх з потребами ринку, враховуючи міжнародні стандарти та тенденції науково-технічного розвитку.

Увагу слід приділяти також громадянам, які вже зайняті трудовою діяльністю, так як постійне підвищення кваліфікації допоможе запобігти вивільненню працівників, а отже і уникнути загострення проблем на ринку праці. Держава повинна зацікавити підприємства у підвищенні якості робочої сили своїх працівників, створивши комплекс заходів та надаючи, зокрема, податкові пільги. Деякі вітчизняні науковці пропонують впровадити правові норми, які б забезпечували навчання кадрів на виробництві. Це змусило б роботодавців більш відповідально ставитися до працівників та мало б досить значний позитивний ефект, це засвідчує і досвід зарубіжних країн.

Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Аналізуючи соціально-економічні показники Житомирської області ми побачили, що існує досить значна диференціація в доходах між деякими районами. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили, яка в нашій області є досить низькою, а іноді навіть нижчою від прожиткового мінімуму. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство майже вся реальна економіка та її фундамент – наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки.

Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація – один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили, знижуючи працездатність,яка залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Крім того, низька заробітна плата демотивує до трудової діяльності та підвищення своєї кваліфікації, а іноді унеможливлює розвиток людини як особистості через брак коштів. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що існує досить багато об’єктивних процесів і явищ, які негативно впливають на якість та конкурентоспроможність робочої сили і потребують впливу держави.

3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу

Ринок праці не здатний до абсолютного саморегулювання у зв’язку з безліччю об’єктивних процесів, які на нього впливають, а також конфлікту інтересів найманих працівників та роботодавців. Проаналізувавши показники ринку праці Житомирської області, ми дійшли висновку, що в співвідношенні між попитом та пропозицією існує досить значний дисбаланс, тобто кон’юнктура є праценадлишковою, що обумовлює необхідність державного втручання, яке повинно бути направленим на створення робочих місць і підвищення попиту на робочу силу.

Низький попит на робочу силу зумовлений скороченням чисельності працюючих майже усіх галузях через занепад більшості підприємств області, низькою економічною активністю суб’єктів ЄДРПОУ уповільнення процесів ринкового реформування, не сформованість мотиваційної політики держави щодо створення та розвитку малих підприємств та невикористання наявних ресурсів. Таким чином бути пріоритетними напрямками державного регулювання попиту на робочу силу в Житомирській області повинно бути:

 створення умов для розвитку підприємств малого та середнього підприємництва;

 створення умов для розвитку сільського господарства, яке б забезпечувало потреби населення у сільськогосподарській продукції, а промисловість – сировиною;

– підтримка одноосібних господарств.

Малий бізнес відіграє найважливішу роль у розвитку як самого регіону так і держави в цілому, формує культуру підприємництва, забезпечує створення робочих місць та збільшує базу оподаткування. Саме тому держава повинна звернути увагу на проблеми збалансування фінансової політики, реформування податкової політики в бік стимулювання розвитку даного бізнесу, формування ринкової інфраструктури як стимулюючого фактора розвитку та підтримки малих підприємств.

Поряд з соціально-економічною значущістю, малий бізнес має низький ступінь життєздатності та є найбільш вразливим до таких явищ як інфляція, обмеженість фінансових ресурсів, конкуренція великих корпорацій. Як свідчить вітчизняний досвід, малі підприємства є нестійкими, протягом перших п’яти років свого існування 5070% банкрутує.

Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування має достатньо підстав говорити про його позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, однак він потребує деяких доопрацювань. Шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону, що вже зроблено на сьогодні, однак потребує доопрацювань, враховуючи інтереси і пропозиції широкого кола малих підприємств; здійснення індексації єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції; визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування чистого доходу замість виручки від реалізації продукції; зміна переліку податків і зборів. Які входять до складу єдиного податку.

Зміни законодавства с сфері оподаткування повинні проводитися поетапно паралельно проводячи роз’яснювальну роботу. А також важливим шляхом виступає повне зняття податків на 510 років, з суб’єктів підприємницької діяльності зайнятих у сільському господарстві, тваринництві, що допоможе відродити та розвинути дану галузь. Тобто податки все ж таки повинні нараховуватись, але надходити не до бюджету, а ціленаправлено спрямовуватись на забезпечення технічної бази. Однак це потребує контролю з боку держави. У разі, якщо підприємство допустило нецільові витрати, тобто ці кошти направлені не на розвиток технічної бази, а на споживання, то воно повинно буде сплатити до бюджету штраф у розмірі 200% нецільових витрат.

Також для сільськогосподарських підприємств необхідно запровадити надання довготермінових кредитів за ставкою 35% на розвиток технічної бази. Механізм надання таких кредитів повинен проводитися наступним чином: підприємство погашає тіло кредиту та сплачує відсотки за кредит у повному обсязі по ставці банка-кредитора, а потім держава повертає підприємцю різницю між ставкою банку та спеціальною ставкою для сільськогосподарських підприємств. Даний механізм допоможе забезпечити контроль з боку держави за ціле направленістю використання коштів.

Таким чином, дані заходи підвищать рентабельність та конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств за рахунок удосконалення технічної бази та скорочення витрат, допоможуть постійно розширювати масштаби самого підприємства, що безпосередньо вплине на створення нових робочих місць.

Як ми вже зазначали раніше, сільськогосподарська галузь та переробна промисловість тісно пов’язані між собою, так як сільське господарство забезпечує промисловість сировиною, промисловість же в свою чергу створює необхідність розвитку рослинництва та тваринництва. Так, вирощування певних культур, існування ферм та підприємств, які б могли переробити дану продукцію в одному регіоні, дозволить знизити собівартість кінцевої продукції та збільшить рентабельність самого підприємства. Це вплине на конкурентоспроможність підприємств і дасть можливість розширити ринки збуту, здійснювати експорт товарів. Розширення ринків збуту обумовить необхідність збільшення обсягів виробництва промисловості, а це знову ж таки потягне за собою потребу в збільшенні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Все це сприятиме синергетичному ефекту у створені робочих місць.

Крім того, створення робочих місць в сільському господарстві, пожвавлення трудової активності, покращить рівень життя в селах та обумовить створення об’єктів інфраструктури, це і школи, і дитячі садки, і заклади ремонтно-побутового обслуговування, перукарні, магазини, розважальні комплекси, які знову ж таки створять нові робочі місця.

Однак паралельно необхідно створювати також умови для відновлення та розвитку підприємств переробної промисловості. Для цього держава також повинна надавати певні дотації, створювати податкові умови та надавати пільгові кредити, за механізмом, який був запропонований для розвитку сільського господарства, однак на більш тривалий термін, так як створення та розвиток промислових підприємств потребує більших фінансових та ресурсних затрат. Також існує досить значна проблема не конкурентоспроможності нашої продукції в порівнянні з іноземними, це призводить до зменшення попиту на неї, а відповідно і на робочу силу. Саме тому держава в цей період повинна максимально захистити національного товаровиробника за рахунок встановлення імпортних обмежень, а також забезпечити сприятливий інвестиційний клімат, який дозволив би залучити додаткові кошти для розвитку підприємництва.

Пріоритетними напрямками в рослинництві Житомирської області повинно бути льонарство, вирощування плодово-овочевих культур, цукрових буряків, так як в області наявні всі ресурси по вирощуванню даних видів рослин, а також існують заводи та комбінати, які б могли переробити цю продукцію.

Особливу увагу слід звернути на льонарство, так як ця галузь в останні роки занепадає внаслідок збиткового виробництва льонотрести. В результаті проведених розрахунків встановлено, що зростання рівня конкурентоспроможності льонотрести головним чином відбуватиметься за рахунок підвищення урожайності, сортономеру трести та ціни реалізації. Зокрема, за умов удосконалення організації виробництва та управління, застосування новітніх технологій вирощування льону-довгунця, оновлення матеріально-технічної бази тощо урожайність льонотрести може зрости до 28,36 ц/га, сортономер трести також матиме тенденцію до зростання з 0,71 до 1,03, що відповідно сприятиме підвищенню ціни реалізації та конкурентоспроможності продукції.

Для досягнення належного рівня конкурентоспроможності льонопродукції Житомирщини важливим є розробка та впровадження стратегії розвитку льонопромислового підкомплексу. Основними пріоритетними напрямами стратегії вбачаються: створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, активізація інноваційно-інвестиційних процесів розвитку галузі, забезпечення оптимальної місткості та стійкості внутрішнього ринку льонопродукції, стабілізація обсягів виробництва льонопродукції тощо. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності льонопродукції на внутрішньому ринку та стане запорукою успішного виходу вітчизняних льоносіючих підприємств на зовнішній ринок. Таким чином державними заходами  щодо підтримки льонарства в Житомирській області мають бути:

– надання фінансової підтримки за гектар посіву 2 тис. грн. за рахунок коштів обласного бюджету;

– сприяння інвесторам у залученні інвестиційних коштів при виробництві льонопродукції та для відновлення льонопереробних заводів;

– створення на базі ТОВ «Агро-Союз» Новоград-Волинського району та       ТОВ «Ємільчино-льон» Ємільчинського району насінницьких господарств;

– розроблення в кожному льонарському господарстві технологічних карт по вирощуванню льону з урахуванням впровадження ресурсозберігаючих технологій вирощування і його збирання за рахунок диференційованого обробітку грунту, локального способу внесення міндобрив,  інтегрованої системи захисту рослин від шкідників і хвороб, рулонної технології збирання трести і роздільної технології збирання насіння, реалізації врожаю за схемою „поле-завод”.

Що ж до буряківництва за період з 2004 по 2010 роки площі під цукровими буряками по всіх категоріях господарств зменшились із 29 тис .га до 13,1 тис. га або на 54%. Значне зменшення площ відбулося в особистих селянських господарствах із 10,2 тис. га у 2004 році до 1,2 тис. га в 2010 році або у 12 разів. Це пов’язано з:

– необґрунтованою ціновою політикою держави на цукросировину та цукор в попередніх роках;

– скороченням обсягів виробництва та реалізації цукру квоти;

– відсутністю належної державної фінансової підтримки виробників цукросировини;

– високозатратним механізмом вирощування цукрових буряків;

– недостатністю інвестування розвитку галузі.

Отже, основні завданнями та заходами з вирішення проблем повинно бути:

– розширення площ посіву цукрових буряків;

– укладання договорів із особистими селянськими господарствами щодо вирощування цукрових буряків;

– створення бурякосіючим господарствам умов для придбання нових машин і механізмів (фінансовий лізинг);

– розроблення в усіх бурякосіючих господарствах технологічних карт з виробництва цукрових буряків та дотримання науково-обгрунтованої технології їх вирощування.

Що до овочівництва та садівництва, то тут понад 90% площ овочевих та садових культур в області сконцентровано в особистих господарствах населення. Внаслідок високої праце- і ресурсомісткості виробництва овочівництво технологічно не забезпечує достатньої рентабельності. Переміщення посівних площ овочів за останні роки в особисті селянські господарства і на дачні ділянки з середнім розміром 23 сотки призвело до деконцентрації посівів, значного зростання витрат виробництва, зниження продуктивності. Отож пріоритетними напрямками держави у розвитку даної сфери має бути:

 складання технологічних проектів із науково-обгрунтованою нормою внесення органічних та мінеральних добрив, інтегрованою системою захисту садів;

 проведення тендерів по закладці нових садів;

 сприяння створенню на базі СФГ «Каленюк» Попільнянського,                    СФГ «Сонячний пагорб» та СТОВ «Млинище» Житомирського,                      П(О)СП «Малинівське» Малинського районів спеціалізованих насінницьких господарств з виробництва насіння овочевих культур;

 створення умов інвесторам для залучення інвестицій в овочівництво;

– сприяння будівництву сучасних овочесховищ;

Природно-кліматичні умови Житомирщини, зокрема, наявність значних площ природних сіножатей і пасовищ, висока щільність порівняно з іншими зонами сільського населення, сприятливі умови для розвитку тваринництва, зростання попиту на тваринницьку продукцію, висока частка приватного сектору є важливою передумовою розвитку кормовиробництва. Разом із тим, рівень обсягів виробництва кормів не відповідає потребам розвитку тваринництва. Якщо в 2004 році було вироблено 430 тис. т кормових одиниць, то в 2010 – 390 тис. т. На зимово-стійловий період 20102011 років сільгосппідприємствами заготовлено 22,2 центнери кормових одиниць на одну умовну голову, що складає 98% від потреби. Проблемними питаннями вирощування кормових культур є натсупні:

 скорочення поголів’я великої рогатої худоби, що призвело до порушення структури посівних площ (кормові культури займають 1820% при оптимальній нормі 2527%);

 недостатня кількість насіння кормових культур, зокрема багаторічних бобових та злакових трав;

 потребують залуження 35 тис. га природних кормових угідь;

– відсутні короткоротаційні кормові сівозміни;

– незбалансованість кормів у раціоні тварин внаслідок порушення співвідношення між грубими, соковитими та концентрованими кормами через нестачу в структурі кормового клину коренеплодів та зернобобових культур. Вирішити ці проблеми держава може за допомогою наступних заходів:

– запровадження інноваційних проектів енергозберігаючих технологій вирощування та переробки кормів із залученням інвестиційних коштів;

 проведння оновлення кормозбиральної техніки за рахунок здешевлених кредитів, на умовах фінансового лізингу та 30-відсоткового відшкодування;

 організація у кожному господарстві розробки технологічного проекту зеленого конвейєра з набором зернобобових, олійних та хрестоцвітих культур;

– створення на базі СТОВ «Урожай» Бердичівського району,                     П(О)СП «Малинівське» Малинського району, ТОВ «Укрлитнасіння» та                 СФГ «Сонячний пагорб» Житомирського району спеціалізовані насінницькі господарства з виробництва високорепродукційного посівного матеріалу кормових культур.

За останні шість років відбулося різке зменшення поголів’я великої рогатої худоби. Спостерігається переміщення обсягів виробництва продукції та поголів’я худоби з сільгосппідприємств до особистих селянських господарств. Як наслідок, у 2010 році у сільгосппідприємствах налічувалося 35,6 тис. корів, тоді як в особистих селянських господарствах – 106,8 тис. голів, у населення виробляється близько 85% молока, на сільськогосподарських підприємствах – лише 15%. Основними причинами цього є:

 домінування стихійних процесів на ринку молока і молокопродуктів;

 застаріле технічне обладнання тваринницьких ферм і комплексів, що призводить до підвищених витрат на їх обслуговування;

 відсутність підтримки інтегрування виробництва, переробки і реалізації молочної продукції, що посилює диспаритет міжгалузевих цін.

  відсутність зацікавленості товаровиробників займатися виробництвом молока через низькі реалізаційні ціни;

 низька забезпеченість тварин високоякісними кормами;

 розукомплектування (7080%) тваринницьких приміщень, ферм та комплексів, частина яких не підлягає ремонту та оновленню;

 погіршення генетичного стану худоби;

 недотримання технології осіменіння тварин в особистих селянських господарствах, вирощування ремонтного молодняку на сільгосппідприємствах;

 відсутність у більшості сільгосппідприємств обліку продуктивності та походження тварин.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 реконструкція існуючих тваринницьких приміщень та будівництво нових комплексів з виробництва молока.

 створення умов інвесторам для реалізації інвестиційних проектів по молочному скотарству;

 розроблення в усіх сільськогосподарських підприємствах, які спеціалізуються на молочному скотарстві, технологічних карт виробництва молока залежно від економічних можливостей господарств, зокрема, по безприв’язному утриманню корів і ремонтних телиць з відпочинком: на глибокій довгонезмінюваній солом’яній підстилці; на змінюваній солом’яній підстилці; у боксах.

Природно-кліматичні умови більшої частини області сприяють розвитку м’ясного скотарства. Виробництвом м’яса великої рогатої худоби у даний час займається 121 господарство, із яких статус племінних заводів мають 6, племінних репродукторів 7 господарств. В останні роки в області спостерігається тенденція різкого скорочення м’ясного поголів’я великої рогатої худоби. З 2004 року до рівня 2010 року поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності скоротилось на 3,7 тис. голів (33%).

Проблемні питання:

 скорочення чисельності поголів’я, в тому числі маточного, втрата генетичного потенціалу напрацьованого селекціонерами області, низькі показники відтворення та м’ясної продуктивності тварин;

 низька рентабельність вирощування великої рогатої худоби м’ясного напрямку, що змушує сільгоспвиробників скорочувати наявне поголів’я;

 недотримання технології вирощування великої рогатої худоби;

 невідповідність породного складу м’ясної худоби, яка вирощується в різних природно-кліматичних зонах області.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 застосування трирівневого циклу виробництва яловичини:

 перший – репродуктивне стадо для одержання та вирощування телят (система корова-теля);

 другий – вирощування ремонтного, племінного молодняку;

 третій – дорощування і відгодівля надремонтного молодняку, виділеного для виробництва м’яса;

 розроблення кожним господарством технологічних карт з виробництва яловичини з урахуванням обов’язкових зимово-весняних турових отелів (лютий-квітень); парування (осіменіння) маточного поголів’я (травень-10липень); штучного осіменіння корів і природного парування ремонтних телиць у племінних та товарних господарствах; утримання телят до 68 місячного віку на вільному підсосі в пасовищний і режимному в зимовий періоди; використання культурних та природних пасовищ без підгодівлі концентрованими кормами маточного поголів’я в літній період та дешевих соковитих і грубих кормів узимку з включенням концентрованих кормів до 20%; безприв’язного утримання маточного поголів’я, ремонтного та відгодівельного молодняку на глибокій підстилці з вільним виходом на вигульно-кормові майданчики взимку, пасовищне утримання всього поголів’я;

 застосування найбільш ефективного підходу в розвитку м’ясного скотарства промислове та поглинальне схрещування маточного поголів’я з плідниками м’ясних порід;

 налагодження взаємовигідної системи економічних відносин між виробниками, переробниками і реалізаторами яловичини (одержання кожним із учасників інтегрованих формувань однакової суми прибутку на вкладений капітал з урахуванням терміну його обороту);

 фінансова підтримка існуючих та створення нових фермерських господарств сімейного типу (шляхом практичної реалізації розроблених в обласній державній адміністрації бізнес-планів) за рахунок коштів обласного бюджету;

 створення умов для залучення коштів іноземних та вітчизняних інвесторів для розведення поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напрямку;

 розширення інфраструктури мережі сервісних послуг у селекції та відтворення худоби, заготівлі, переробки та реалізації продукції м’ясного скотарства.

Чисельність поголів’я свиней в усіх категоріях господарств станом на 01.01.11 становила 217,8 тис. голів, що на 4,2 тис. голів (1,9%) більше від рівня 2004 року, із яких 73% утримувалось в особистих селянських господарствах.

Характерною рисою галузі є те, що вона функціонує у надзвичайно великому діапазоні – від промислового до натурального виробництва, а тому потребує окремого підходу до різних форм підприємств. Ринок продукції свинарства характеризується незбалансованістю попиту і пропозиції, нестабільністю закупівельних цін, низьким рівнем внутрішнього споживання, а також недостатньо розвинутою виробничою інфраструктурою, що також негативно відображається на ефективності ведення галузі.

Проблемні питання:

 примітивні технології виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах та особистих селянських господарствах;

 низька продуктивність маточного поголів’я;

 низька економічна ефективність виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах;

 недостатня кількість високотоварних спеціалізованих підприємств;

 відсутність інтегрованої системи між виробниками сировини та її переробниками;

 відсутність фермерських господарств у розвитку племінного та репродуктивного свинарства.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 створення умов для забезпечення нарощування чисельності свиней;

 розроблення технологічних карт вирощування свинини в спеціалізованих свинарських господарствах;

 налагодження селекційно-племінної роботи та створення чіткої системи виробництва свинини від народження до заключної відгодівлі з урахуванням: запровадження двопорідного промислового схрещування в невеликих товарних; забезпеченні повноцінними комбікормами;

 поглиблення інтеграції підприємств, що займаються виробництвом і переробкою продукції;

 створення умов для залучення інвестицій у високотоварне спеціалізоване виробництво;

 нарощування поголів’я генетичного потенціалу, продуктивності та обсягів виробництва якісної продукції свинарства у фермерських та особистих селянських господарствах шляхом створення племінних фермерських господарств та забезпечення населення племінним репродуктивним молодняком свиней для вирощування та створення репродукторів по забезпеченню їх трьохпородним гібридним молодняком для відгодівлі.

Чисельність поголів’я птиці по всіх категоріях господарств станом на 1 січня 2011 року складає 5,5 млн. голів, що на 0,2 млн. голів або на 4,4% більше від показника попереднього року. За 2010 рік вироблено 489,3 млн. яєць, що на 10 млн. штук (2,1%) більше, ніж у попередньому році. Галузь в основному зорієнтована лише на виробництво яєць. Виробництво м’яса птиці залишається збитковим.

Проблемні питання:

 відсутність спеціалізованих господарств з відгодівлі птиці;

 відсутність підтримки розвитку галузі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

 низький рівень залучення інвестицій в організацію робот спеціалізованого високотоварного виробництва продукції птахівництва, особливо з виробництва м’яса птиці.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 нарощування чисельності поголів’я (реалізація інвестиційного проекту з будівництва птахофабрики з виробництва племінних яєць у с. Великі Нізгірці Бердичівського району);

 створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій;

 створення умов для відродження функціонуючих та будівництва нових птахокомплексів з виробництва та переробки продукції птахівництва;

 створення умов для розвитку внутрішнього ринку продукції птахівництва, розширення взаємовигідних зв’язків із споживачами, організації фірмової торгівлі;

Що до переробної промисловості в Житомирської області, то тут як і в сільському господарстві спостерігаються негативні тенденції. Так, до 2009 року в області нараховувалося 6 цукрових заводів, спроможних переробити за добу майже 12 тис. тонн цукрових буряків. Упродовж 2003 2006 років цукрозаводами щороку вироблялося від 58 до 94 тис. тонн цукру.

Область стабільно забезпечувала потреби населення та промисловості цукром власного виробництва. Відсутність у 20072009 роках сприятливих умов для розвитку бурякоцукрової галузі призвела до втрати інтересу у відновленні виробничої діяльності цукрових заводів. Протягом двох останніх років здійснювались неодноразові спроби знищення обладнання цукрозаводів області. Як наслідок, у 2009 році був демонтований на металобрухт Іванопільський цукровий завод, який здійснював виробничу діяльність понад 100 років.

Через низьку рентабельність виробництва цукрових буряків окремі бурякосіючі господарства відмовилися від вирощування цієї культури. У зв’язку з недостатньою кількістю сировини, останніх три роки виробництво цукру в області здійснюють лише два підприємства – ВАТ «Цукровий завод ім. Цюрупи» та ВАТ «Червонський цукровик», на які у 2010 році у заліковій вазі надійшло 211 тис. тонн цукрових буряків. Вироблено 27,7 тис. тонн цукру (у 1,5 рази більше 2009 року). Не здійснювали переробку цукрових буряків у 2010 році Андрушівський, Корнинський та Коровинецький цукрові заводи. Цукрові заводи належать до містоутворюючих підприємств, кожне з яких забезпечує робочими місцями 300400 мешканців селищ, на території яких вони розміщені.

Цукрові заводи традиційно утримували на балансі дитячі садки, їдальні, гуртожитки, медичні заклади (ФАПи) тощо. Зокрема, ВАТ «Коровинецький цукровий завод» не працює з 2007 року, проте, до цього часу продовжує надавати послуги мешканцям смт В. Коровинці у водозабезпеченні, водовідведенні, вивезенні побутових відходів, електрозабезпеченні, автоперевезенні, у т.ч. школярів.

На сьогоднішній день у Житомирській області залишилося п’ять цукрових заводів, які спроможні за добу переробити 10 тис. тонн цукрових буряків.

Проблемні питання:

 недостатня кількість сировини для завантаження потужностей 5 цукрозаводів області, яким для беззбиткової діяльності необхідно щонайменше 500 тис. тонн цукрових буряків;

 ввезення на територію України дешевого цукру-сирцю тростинного.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 сприяння відновленню виробничої діяльності Корнинського,  Андрушівського та Коровинецького цукрозаводів, обладнання яких збережене і знаходиться у робочому;

порушення клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо обмеження ввезення на територію України;

 укладання угод між виробниками та переробниками цукросировини;

За результатами діяльності 2010 року, молокопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 30%. Реалізовано продукції на суму понад 1 млрд. грн. Галузь налічує 14 економічно активних підприємств. Провідними є ПАТ «Житомирський маслозавод», ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», ТОВ «Молочник» та інші.

У 2010 році на переробні підприємства області надійшло 196,6 тис. тонн молока, що становить лише 58% до обсягів сировини, закупленої ними у 2004 році. У галузі створено потужності по переробці молока (близько 1 тис. тонн молока на добу). В останні роки вони використовуються лише на 50%. Галузь повністю забезпечує потребу населення області у молочних продуктах та має можливість реалізовувати продукцію за межі області і на експорт.

 недостатня кількість сировини для повного завантаження потужностей молокопереробних підприємств;

 низька якість молока, яке надходить на переробні підприємства (за якісними показниками молоко, вироблене в особистих селянських господарствах, відповідає ІІ ґатунку, його частка у загальних обсягах переробленої підприємствами сировини становить близько 70% );

 негативний вплив на стан тваринництва в області, зокрема, на збільшення поголів’я корів, мають значні обсяги імпорту молочної продукції;

 суттєве зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на зовнішні ринки внаслідок припинення у 2006 році експорту продукції тваринного походження до Росії;

 вивезення за межі області молока із сировинних зон північних районів через зупинку ВАТ «Овруцький молочно-консервний комбінат» та ДП «Новоград-Волинський сиркомбінат»;

 зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 призупинення спаду обсягів виробництва молочної сировини шляхом створення умов для нарощення молочного поголів’я в області, поступового переходу від дрібнотоварного до великотоварного виробництва;

 освоєння нових зовнішніх ринків збуту молочної продукції;

 переорієнтація підприємств на виробництво нових видів продукції, які мають попит на внутрішньому і зовнішньому ринках;

 сприяння підвищенню якості сировини, конкурентоспроможності молочної продукції та збільшенню виробництва молока у сільськогосподарських підприємствах області;

 порушити клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо упорядкування ввезення на територію України тваринницької продукції в частині запровадження квот;

 сприяння відновленню роботи Новоград-Волинського сиркомбінату та Овруцького молочно-консервного комбінату.

Упродовж тривалого часу мясопереробна галузь знаходилась у кризовому стані. Низька платоспроможність населення та велика пропозиція низькоякісної дешевої імпортної м’ясопродукції призвели до суттєвого зменшення обсягів виробництва. Вжиті заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку та значне розширення асортименту, покращення якості та здешевлення продукції  вітчизняних виробників дозволили останнім часом частково витіснити імпортні м’ясопродукти з ринку. На сьогоднішній день м’ясопереробна галузь області в складі понад 50 підприємств різних форм власності повністю спроможна забезпечити потреби ринку області власною продукцією. Провідними підприємствами галузі є                        ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат», ТОВ «М’ясо Полісся», ТОВ «Екопродукт», ВАТ «Новоград-Волинський м’ясокомбінат» та ряд інших.

Питання придбання сировини для переробки на підприємствах є одним із найпроблемніших у діяльності м’ясопереробних підприємств. Дефіцит сировини спонукає підприємства до закупівлі її у Рівненській, Волинській, Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Миколаївській, Львівській, Закарпатській та інших областях.

За результатами діяльності 2010 року, м’ясопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 10%. Обсяг реалізованої продукції склав 350 млн. гривень у діючих цінах. У 2010 році м’ясопереробними підприємства області вироблено 10 тис. тонн м’яса і субпродуктів І категорії, що на30 % менше, у порівнянні з 2004 роком. Проте, у     2,1 рази більше, ніж у 2004 року, вироблено ковбасних виробів – 8,4 тис. тонн.

Проблемні питання:

 недостатня кількість сировини для переробки через зменшення поголів’я великої рогатої худоби та свиней;

 значний обсяг імпорту м’ясопродуктів;

 призупинення експорту м’яса до Російської Федерації, оскільки майже всі експортні поставки були зорієнтовані до цієї країни;

 зменшення обсягів реалізації м’яса та м’ясопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

 створення умов для виробництв, які б дозволили забезпечити підприємства сировиною шляхом збільшення поголів’я ВРХ та свиней.

Господарську діяльність в області здійснюють 749 фермерських господарств. У структурі суб’єктів підприємницької діяльності в області фермерські господарства займають 1,1%. Площі земель в обробітку даних господарств становлять 69,5 тис. га. У середньому на одне фермерське господарство припадає 79 га. У 2010 році ними вирощено майж 60 тис. тонн зерна, 21,6 тис. тонн цукрових буряків, 8,6 тис.тонн картоплі, 2 тис. тонн овочів, вироблено більше 8 тис. тонн м’яса, майже 10 тис. тонн молока. Фермерськими господарствами вироблено валової продукції на суму 123,5 млн. грн., що становить 3,7% від виробленої продукції в області.

Насьогодні фермери, в основному, займаються виробництвом рослинницької продукції, мало хто з них наважується займатись капітало- і трудомістким тваринництвом. Виробничий напрям господарства фермери визначають, враховуючи наявність власних матеріально-технічних та фінансових можливостей. Так, лише 7,8% фермерських господарств мають зерносклади, 3,6% – майстерні, 6,8% – тваринницькі приміщення.

В області постійно зростає кількість фермерських господарств, розширюються їх розміри (головним чином за рахунок оренди земель), суттєвішим стає внесок фермерів у виробництво сільськогосподарської продукції. Фермери набувають виробничого і підприємницького досвіду, фермерський осередок поповнюється висококваліфікованими організаторами великотоварного виробництва. Завдяки працелюбності фермерів та членів їх родин, докорінно змінилося до них ставлення односельчан, багато фермерів заслужено стали авторитетними лідерами сільського життя. Проте, розвиток фермерства в області ще не набув організованого характеру. Досі мали місце певні перешкоди об’єктивного і суб’єктивного характеру, що не давали повною мірою розкрити і використати потенціал цього високомотивованого і перспективного сектору сільськогосподарського виробництва.

Допомога фермерським господарствам носила епізодичний та фрагментарний характер. Це свідчить про необхідність посилення уваги до розвитку фермерських господарств і концентрації зусиль по виправленню ситуації.

Проблемні питання:

 повна або часткова відсутність стартового капіталу у більшості фермерських господарств;

 обмеженість державної і фінансової підтримки фермерських господарств;

 значні труднощі з отриманням кредитів на прийнятних умовах;

– низька забезпеченість сільськогосподарською технікою, транспортними засобами, виробничими та тваринницькими приміщеннями;

 недостатня мотивація розвитку тваринництва.

Вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення фермерських господарств області за рахунок коштів державного, обласного та місцевих бюджетів дозволить зменшити майже на третину частку ручної праці, що сприятиме підвищенню рівня використання трудових ресурсів та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції.

Окрім цього, суттєво покращить стан справ додаткове фінансування з обласного бюджету на відшкодування:

 відсоткової ставки за залученими кредитами (100%) для закупівлі поголів’я ВРХ, свиней, птиці, техніки, причіпного знаряддя, насіння, пального, тваринницьких приміщень, будівельних матеріалів тощо;

 вартості придбання нетелів та бугая-плідника;

 30% від вартості сільськогосподарської техніки;

 витрат на залуження лук та пасовищ.

У даний час в області налічується 358 тис. особистих селянських господарств, у користуванні яких перебуває 757,3 тис. га землі. В останні роки значно зросла питома вага виробництва ними продукції до загальної кількості. Якщо у 1990 році вони виробляли третину валової продукції сільського господарства, то у            20042005 роках – понад 70%, у 2009 році – 75%. Господарства населення стали основними виробниками картоплі, овочів та більшості видів тваринницької продукції.

У господарствах населення станом на 01.01.11 утримувалося 137,6 тис. голів великої рогатої худоби (61% загального поголів’я області), в тому числі 106,8 тис. корів (75%), 158  тис. свиней (73%), 19,4  тис. овець (79%), 5027,6 тис. птиці (91%).

У 2010 році особисті селянські господарства виростили 1074,8 тис. тонн картоплі (92%), 198,1 тис.тонн овочів (95%), виробили 489,5 тис. тонн молока (85%), реалізували на забій 61 тис. тонн худоби та птиці (83%). Дана форма господарювання має невисокий рівень ризику і в умовах реформування аграрного сектору виявилася більш життєздатною в порівнянні з сільськогосподарськими підприємствами, в яких відбулося значне скорочення обсягів виробництва.

В останні роки істотно підвищилась роль господарств населення у розв’язанні соціальних питань. Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно. В цих господарствах працює більше половини всього населення, зайнятого у сільському господарстві. Основними перешкодами у розвитку даних форм господарювавння є:

 недостатня забезпеченість знаряддями і засобами виробництва, тваринницькими приміщеннями, практично всі роботи виконуються вручну;

– низький рівень сервісного обслуговування населення з постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, організації заготівель, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції;

– низька урожайність сільськогосподарської продукції та її якість;

 ефективність виробництва значно нижча, ніж у сільськогосподарських підприємствах.  

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, сервісних центрів з надання послуг із матеріально-технічного забезпечення, пунктів штучного осіменіння худоби;

– сприяння реалізації сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, через збутові сільськогосподарські кооперативи, в т.ч. шляхом контрактації продукції;

 сприяння участі в сільськогосподарських продовольчих ярмарках, створення умов для реалізації продукції збутовими кооперативами під замовлення;

– сприяння закупівлі за рахунок коштів обласного та державного бюджетів індивідуальних доїльних апаратів та іншої техніки і знаряддя;

– 30-відсоткове відшкодування вартості техніки та малопотужної міні-техніки для обробітку земельних паїв та присадибних ділянок;

 відшкодування відсоткової ставки за отриманими кредитами, залученими на закупівлю техніки.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств. Перелік запропонованих заходів щодо впливу держави на попит і пропозицію робочої сили дозволить урегулювати кон’юнктуру регіонального ринку праці, а також позитивно вплине на доходність населення, що в свою чергу дозволить підвищити рівень життя населення області.

3.4. Економічна та соціальна ефективність державного регулювання ринку праці  

Запропоновані шляхи удосконалення державного регулювання якості та попиту та пропозиції на робочу силу, дозволять отримати певну економічну та соціальну ефективність, яка буде досягнута за умови впровадження даних заходів.

При розрахунку економічної ефективності від запропонованих заходів для сільського господарства до уваги взяті обсяги виробництва 1990 року, так як в цей період дана галузь досягла максимального розвитку, за рахунок використання наявних ресурсів, а при здійсненні прогнозів на 2015 рік враховано зміну врожайності (табл. 3.1):

Таблиця 3.1

Прогнозні посівні площі та їх урожайність

№ з/п

Вид продукції

Показники 1990 року

Прогноз по програмі розвитку агропромислового комплексу на 2015 рік

Прогноз за результатами досліджень                 на 2015 рік

Площа, тис. га

Урожайність,

ц/га

Площа

тис. га

Урожайність

ц/га

Площа

тис. га

Урожайність

ц/га

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Льон-довгунець

38,8

5,5

15,0

5,5

30,0

5,5

2

Цукровий буряк

50,1

259,7

35,0

300,0

50,0

300,0

3

Овочі

109,6

149,6

10,3

246,7

100,0

246,7

4

Плоди

27,9

18,5

0,5

32

25,0

32,0

Як видно з таблиці 3.1 прогнозні показники за результатими досліджень значно вищі, ніж по програмі розвитку агропроилсового комплексу. Так, посівні площі льону-довгунцю можуть бути збільшені за нашими прогнозами в 2 рази у порівнянні з програмою, цукрового буряку – в 1,4 рази, овочів – майже у 10 разів, а фруктових насаджень – у 50 разів. Тобто, в області можуть бути засіяти значно більші площі, однак ресурси не використовуються у повному обсязі. Прогнозні показники продукції тваринництва розглянемо в таблиці 3.2:

Таблиця 3.2

Прогнозна кількість продукції тваринництва

№ п\п

Вид продукції

Показники 1990 року

Прогноз по програмі розвитку агропромислового комплексу на 2015 рік

Прогноз за результатами досліджень на 2015 рік

1

Велика рогата худоба, тис.голів

1154,6

96,1

1100,0

2

Свині, тис.голів

542,0

300,4

500,0

3

Птиця, тис.голів

5520,2

8000

5500,015,0

4

Молоко, тис.т

1123,9

672,2

1100,0

5

Яйця (млн. шт.)

384,7

380,0

Що ж стосується продукції тваринництва, то в області також можна значно збільшити кількість поголів’я худоби та виробництво яєць і молока, однак, як вже зазначалося раніше, дана галузь є нерентабельною. За умови продуманої політики держави, а саме пільгового кредитування та надання коштів на розвиток технічної бази, можна буде знову ж таки підвищити ефективність виробництва твринницької продукції та досягти зазначених показників.

На основі даних таблиці 3.1 ми можемо розрахувати кількість робочих місць, яка буде створена за рахунок збільшення посівних площ і врожайності та збільшення кількості поголів’я худоби, розрахунки представлені у таблиці 3.3:

Таблиця 3.3

Прогнозні розрахунки додаткових робочих місць по деяких видах сільськогосподарської продукції

№п/п

Вид продук-ції

Трудомісткість в-ва с/г продукції, люд-год/ц

Прогноз

в-ва с/г продукції на 2015 р, ц

Витрати праці на всю продукцію, люд-год

Витрати праці на всю продукцію люд.-днів

К-ть робочих

місць у колективних п-вах

1

Льон-довгунець

7,6

165000

1254000

156750

1782

2

Цукровий буряк

1,47

15000000

22050000

2756250

31321

3

Овочі

9,02

24670000

222523400

24815425

93998

4

Плоди

10,64

800000

8512000

1064000

4030

8

Молоко

12,1

11000000

133100000

1663750

18906

9

Разом

40,83

51635000

176202000

30456175

150037

Тобто, якщо реалізувати запропоновані заходи, то в області додатково буде створено за найскромнішими підрахунками 150037 робочих місць, включаючи одноосібні господарства. Крім того, продукція сільського господарства потребує переробки, так як експорт в інші країни є неефективним. Для цього потрібна підтримка держави у відновленні або створенні нових підприємств, які могли б переробити дану продукцію (льонозаводи, льонокомбінати, м’ясокомбінати, маслозаводи, консервні заводи). Сворення нових та відновлення вже існуючих об’єктів переробки знову ж таки дасть нові робочі місця, що в свою чергу вплине на збільшення доходів населення у вигляді заробітної плати, а отже і підрахунків в фонди соціального страхування. Отже, зробимо розрахунки на основі наших досліджень (кількість створених робочих місць) та існуючих даних (мінімальна заробітна плата працівників сільського господарства та % відрухунку в фонди соціального страхування):

– доходи населення від запропонованих заходлі у сільському господарстві збішиться щонайменше на: 150036*1094 = 164139 тис. грн.

 в фонди соціального страхування додатково буде відраховано:

єдиний соціальний внесок =164139*0,367 = 60239 тис. грн. В тому числі:

у ФЗСС на випадок безробіття = 60239*0,041222 = 2483 тис. грн.

у ФЗСС на випалок втрати працездатності = 60239*0,038567 = 2323 тис. грн.

у ФЗСС від нещасних випадків = 60239*0,00511= 307,8 тис. грн.

у Фонд загальнообовязкового пенсійного страхування = 60239*0,914601 =             = 55094,6 тис. грн.

Окрім того, зміняться наступні показники·

 зросте частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

– виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

 зменшиться рівень безробіття

– показники міграційних процесів (містосело; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Збільшення доходів населення підвищить життєвий рівень, що сприятиме пожвавленню життя на селі. Тобто будуть створюватися об’єкти інфраструктури, такі як школи, ремонтні майстерні, перукарні, дитсадки, швейні цехи, кафетерії, магазини, заклади дозвілля, які також забезпечать населення робочими місцями.  Отримуючи більші доходи, селяни зможуть забезпечити свої одноосібні господарства технічними засобами, що підвищить їх рентабельність. Окрім того, дитячі садки дадуть змогу жінкам в більшій мірі використовувати свою робочу силу. Підвищення рівня життя, умов праці та розвиток інфраструктури дадуть соціальний ефект. Так, населення буде мати можливість у повному обсязі відновлювати свою робочу силу, підвищувати культурний та освітній рівень, покращувати життєві умови. Все це сприятиме трудовій активності, задоволеності життям, покращенням демографічних показників. Також, якщо населення має можливість працювати, максимально використовуючи свою робочу силу, та отримувати за це достойну винагороду, це зменшує соціальну напругу, тобто зменшується кількість розлучень, креміногенність та кількість нарко- та алкоголезалежних осіб, змінюються життєві цілі, цінності та орієнтири. Все це створює сприятливі умови для розвитку як окремої особистості так і суспільства в цілому.

Тобто, на основі наших досліджень, ми приходимо до висновку, що держава може вплинути на розвиток ринку праці і має для цього всі необхідні можливості, однак через відсутність чіткої стратегії, невикористання ресурсів та потенціалу області у повному обсязі та занижені планові показники розвитку, наша область практично не розвиваються, натомість посилюються диспропорції на ринку праці иа збільшується диференціація у розвитку регіонів. Всі ці проблеми можна усунути за рахунок ефективної державної політики, що ми й довели у даній роботі.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, проаналізувавши попит та пропозицію на ринку праці Житомирської області, ми можемо зробити висновок, що поставлені перед нами завдання були виконані. Дослідження проводилися на основі даних Житомирського обласного центру зайнятості.

В теоретичному розділі ми розглянули такі аспекти: як поняття ринку праці, його елементи, функції, сегментацію, особливості формування, визначили, основні фактори впливу на всіх його рівнях, особливості формування кон’юнктури та нормативно-правове забезпечення. Отже, ринок праці являє собою інститут або механізм, у якому продавці та покупці здійснюють процес купівлі-продажу робочої сили, здійснюючи відносини товарного обміну. Також ми визначили, що ринок праці не здатний до саморегулювання за рахунок співвідношення попиту та пропозиції, що обумовлено впливом безліччю інших факторів на макро-, мезо-, та макрорівнях. Він відображає також безліч економічних та соціально-демографічних процесів, що відбуваються в країни та окремому регіоні і є похідним ринком від ринку товарів та послуг. Що ж до нормативно-правового забезпечення, можна зробити висновок, що ринок праці регулюється рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу, однак необхідно здійснювати суворий контроль за їх дотриманням.

В другому розділі ми досліджували ринок праці Житомирської області на базі даних обласного центру зайнятості, який веде моніторинг ринку праці, сприяє працевлаштуванню населення, виплачує соціальні допомоги безробітному населенню та бере безпосередню учать у врегулюванні попиту та пропозиції. Здійснивиши оцінку соціально-економічного розвитоку Житомирської області та проаналізувавши ситуацію на риноку праці, ми дійшли висновку, що існує досить значний дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили (у 2010 році 13 осіб на одне вільне робоче місце) не тільки за конкретними професіями та видами діяльності, спостерігається також значна диференціація між даними показниками в різних районах. Все це обумовлено тим, що місцеві ресурси і не використовуються у повному обсязі. Житомирська область має аграрну спрямованість, однак останнім часом дана галузь занепала. Так ,якщо раніше наша область виробляла стільки деяких видів сільськогосподарської продукції (льону та лляної продукції, цукровіх буряків та цукру, овочів, фруктів та продукції тваринництва), що могла забезпечити не тільки потреби місцевого населення та переробної промисловості області, а здійснювати експорт, то наразі майже вся ця продукція імпортується, тобто роботою забезпечується населення інших країн. Все це потребує негайного втручання з боку держави, адже ми маємо всі необхідні ресурси для створення такої кількості робочих місць, яка б забезпечувала роботою всіх бажаючих працювати.

На основі виявлених недоліків у формуванні кон’юнктури ринку праці, ми пропонуємо певні напрямки, які б сприяли врівноваженню попиту та пропозиції на робочу силу Житомирської області: поглиблення співпраці державного центру зайнятості з роботодавцями через чітко визначені економічні інтереси, визначені кадрові проблеми кожного підприємства, установи, організації; забезпечення створення нових робочих місць за рахунок дотацій та збереження існуючих, підтримка малого та середнього бізнесу, надання державної підтримки районам із критичною ситуацією на ринку праці через упровадження особливих умов приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування; постійне інформування щодо стану ринку праці, наявність вільних вакантних місць.

Окрім того, в роботі ми пропонуємо шляхи удосконалення державного регулювання попиту та пропозиції на ринук праці: проведення профорієнтаційних заходів починаючи з дошкільного віку і впродовж всього трудового життя; зменшення тривалості безробіття, яке знижує якість робочої сили; забезпечення належного рівня заробітної плати; надання переваги створенню вищих навчальних закладів державної форми власності; укладання договорів між підприємством та навчальним закладом, щодо проходження практик та навчання на виробництві; створення галузевих навчальних закладів; поєднання теоретичного матеріалу з практичним досвідом процесі навчання; сприяння розвитку малого та середнього бізнесу на основі удосконалення спрощеної системи оподаткування та надання податкових канікул; сприяння розвитку сільського господарства, у тому числі одноосібних господарств, які зможуть забезпечити підприємства переробної промисловості сировиною, а населення робочими місцями.

Особлива увага в роботі приділена розвитку сільського господарства, особливо льонарства, вирощування цукрових буряків та виробництва цукру, відновлення садівництва та овочівництва, відновлення скотарства та виробництва м'ясо-молочної продукції за допомогою державної підтримки, а саме: створення умов для сільськогосподарських підприємств для створеня та розвитку технічної бази, шляхом надання довгострокових пільгових кредитів під 3-5%; звільнення новостворених підприємств від податків на 5 років. Це дозволить:

– розширити посівні площі льону, цукрового буряку, овочів та фруктів;

– укласти договори з одноосібними господарствами щодо вирощування цукрових буряків, овосів та фруктів;

– розробити технологічні карти з вирощування та дотримання науково-обгрунтованих технологі;

– створити спеціалізовані насінницькі господарства;

– закласти нові сади та створити овочесховища;

– налагодити селекційно-племінні роботи, створити умови для вирощування репродуктивного стада;

– створити умови для нарощування поголів’я тварин та птахів;

Дані заходи сприятимують соціально-економічному розвитку Житомирської області, дадуть змогу покращити ситуацію на ринку праці, створюючи робочі місця, врівноважуючи попит і пропозиці робочої сили, тим самим збільшуючи доходи та покращуючи умови життя. За розрахунками створення сприятливого клімату для розвитку сільського господарства дозволить створити 150037 робочих місць, а доходи населення щонайменше збільшаться на 164139 тис. грн. Це сприятиме пожвавленню життя на селі та підвищить життєвий рівень.

Тобто, держава може створити всі умови для врівноваження диспропорцій на ринку праці, і має всі можливості для цього, однак їх не використовує. Проблеми дисбалансу між попитом та пропозицією на ринку праці, низьким рівнем життя можна усунути, що ми й довели у нашій роботі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 1. Конституція України [Текст]: [Закон України, офіц. текст прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р: станом на 1 січня 2006 р.] – К.: Мін-во Юстиції України, 2006. – 124 с. –  ISBN 966-7630-14-5.

 2. Кодекс законів про Працю України [Текст]: [Закон України, офіц. текст зі змінами та допов. станом на 1 верес. 2009 р.]. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2009. –104 с. – ISBN 978-966-437-059-9.

3. «Про зайнятість населення» [Текст]: [ Закон Ураїни, офіц.. текст від 01.03.1991 р. ]. – Відомості Верховної Ради України.,1991. – № 14. – 170 с.

4. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [Текст]: [ Закон України офіц.. текст прийнятий Верховною Радою України від 18.01.2001 р., №2240-ІІІ із змінами, внесеними Законом України від 04.06.2008]. – 213 с. – ISBN 966-908-897-2.  

5. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка [Текст]: навчальний посібник / В.Д.  Базилевич, Л.О. Баластрик. – К.: Атака, 2002. – 368 с. – ISBN 966-574-466-6.

6. Богиня Д.П.Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати [Текст]: колект. монографія / Д.П. Богиня, Г.Г. Куликов,            В.М. Шамота, Л.С. Лисого та ін. –  К.: Ін-т економіки НАН України., 2001. – 300с. – ISBN 966-987-987-5.

7. Бородіна О.М. Людський капітал на селі: наукові основи та проблеми розвитку [Текст]: навчальний посібник. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 277с. – ISBN 966-567-457-6.

8. Былков В.Г. Маркетингоовая стратегия регулирования регіонального рынка труда [Текст]: учебник / В.Г. Былков. – Иркутск: Изд-во ИГЭА 2000. – 121с. – ISBN 966-567-478-5. (рос. мовою).

9. Буряк П.Ю. Економіка праці і соціально трудові відносин [Текст]: навчальний посібник / П.Ю. Буряк, Б.А. Карпінський, М.І. Григорєва. – К.: ЦНЛ, 2004. – 440 с. – ISBN 966-576-976-7.

10. Волкова О.В. Ринок праці [Текст]: навчальний посібник / Волкова О.В. – К.: центр учбової літератури, 2007. – 624 с. – ISBN 966-789-467-2.

11. Василенко П.М. Правове регулюваняя працевлаштування громадян [Текст]: посібник / П.М. Василекно, В.П. Пастухов. – К.: Юрінформ, 1993. – 75 с. – ISBN 966-908-897-2.  

12. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості [Текст]: навчальний посібник / В.С. Васильченко. – К.: КНЕУ 2005. – 252 с. – ISBN 966-897-765-6.

13. Васильченко В.С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика [Текст]: посібник для працівників державної служби зайнятості / В.С. Васильченко, П.М. Василенко П.М. Т.1. – К., 2000. – 252 с. – ISBN 966-589-4567-4.

14. Волківська А.М. Управління процесом регулювання зайнятості на основі оцінки рівня контрольованості сукупних факторів впливу [Текст]: спец.вип. зб. наук. праць за матеріалами наук. – практ. конф. [«Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практиці»] квітень 2007 р., Київ. Т.2. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 112–123. – ISBN 966-908-897-2.  

15. Волківька А.М. Регіональне регулювання зайнятості населення: елементи регулювання, важелі та фактории впливу субєктів регулювання [Текст] / А.М.Волківська, Л.П. Керб // Економіка тапідприємництво: зб. наук. праць молодих вчених та аспірантів. Вип.18 / Відп. ред. С.І. Демяненко. – К.: КНЕУ, 2007. – с. 98-109. – ISBN 966-894-986-6. 

16. Герасимчук В.І. Заробітна плата і зайнятість населення України [Текст]: навчальний посібник / В.І. Герасимчук. – К.: Укр. інс-т соц. Досліджень, 1999. – 235с. – ISBN 966-574-466-6.

17. Герасимчук В.І. Соціально орієнтований ринок праці і проблеми його становлення [Текст]: навчальний посібник / В.І. Герасимчук. – К.: Вид-во принт. Експрес, 2000. – 32 с. – ISBN 966-897-489-4.

18. Головінова О.М. Людський капітал у системі виробничих відносин [Текст]: Монографія / О.М. Головінова. – Д: ДонДУЕТ, 2004. – 161 с. – ISBN 966-908-897-2.   

19. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально трудові відносини [Текст]: підручник / О.А. Грішнова. – К.: Знання 2006. – 535 с. – ISBN 966-768-877-3.

20. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки [Текст]: навчальний посібник / О.А. Грішнова. – К.: т-во «Знання» КОО, 2001. – 254 с. – ISBN 966-879-443-6.

21. Демченко І.Л. Економічна активність молоді: сучасний стан і тенденції розвитку. Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки [Текст]: Міжнародна науково-практична конференція / В.В. Онікеєнко. – К.: Мінпраці України, НАН України, РВПС України НАН України, Укр. ін.-т соц. досліджень, 2000. – Т.1. – 562 с. – ISBN 966-987-342-7.  

22. Еськов А.Л. Гуманизация труда и  производства в постиндустриальном обществе [Текст]: учебник / А.Л. Еськов. – К.: Наук. світ, 2003. – 55с. – ISBN 966-589-654-6. – (рос. мовою)

23. Завіновська Г.Т. Економіка праці [Текст]: навч. посібник / Г.Т. Завіновська.– К.: КНЕУ, 2003. – 300с. – ISBN 966-876-467-6.

24. Заяць Т.А. Пріоритетні напрямки регулювання попиту і пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці [Текст]: міжвідомчий науковий збірник «Зайнятість та ринок праці». – Вип.3. – К.: АТ «Українська видавнича група»,     1995. – С. 35-42.

25. Ким Н.М. Трудовой потенциал: формирование, использование, управление [Текст]: уч. пос. / Н.М. Ким – Х.: ХНУ им. Кармазина, 2003. – 250 с. – ISBN 966-987-879-6. – (рос. мовою)

26. Котырло Е. Региональные особенности регулирования рынка труда с позиций маркетинга [Текст]: уч. пос. / Е. Котырло. – Х.: ХНУ им. Кармазина . – 2000. – №12. – С. 23-26. – ISBN 966-987-879-6. – (рос. мовою).

27. Кочура І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання [Текст]: міжвідомчий науковий збірник /             І. Кочура // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 6. – С. 19-23.

28. Кім М.Н. Трудовий потенціал і зайнятість [Текст]: навч. посібник /           М.Н. Кім. – Харків: ХДУ, 1993. – 304 с. – ISBN 966-789-498-6.

29. Махсма М. Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст]: навч. посіб. / М. Б. Махсма. – К.: Атіка, 2005. – 304 с. – ISBN 966-987-879-5.

30. Міміндусова Г.І. Ринок праці в країні: тенденції та перспективи (соціально-економічний аналіз) [Текст]: монографія /  Г.І. Міміндусова. – К.: Інститут соціології НАНУ, 1999. – 96 с. – ISBN 966-987-987-8.

31. Маршавин Ю.Н. Соціальне партнерство на ринку праці України [Текст]: навч. посібник / Ю.Н. Маршавин, С.В. Бакуменко, В.М. Данюк, О.С. Зінченко,       А.М. Колот, Н.В. Мартиненко. – К. 1998. – 152 с. – ISBN 966-987-984-5.

32. Маслова И.С. Российский рынок труда [Текст]: навчальний посібник / Маслова И.С. – М.: Институт экономики РАН, 1993. – 189 с. – ISBN 966-789-896-2. – (рос. мовою)

33. Осовька Г.В. Управління трудовими ресурсами [Текст]: навч. посібник /  Г.В Осовька, О.В. Крушельницька– К.: Кондор, 2003. – 224с. – ISBN 966-987-342-7.

34. Онікеєнко В.В. Методологічні аспекти проблеми створення нових робочих місць. Соціальні прорітети ринкуу праці в умовах структурної модернізації економіки [Текст]: Міжнародна науково-практична конференція / В.В. Онікеєнко. – К.: Мінпраці України, НАН України, РВПС України НАН України, Укр. ін.-т соц. досліджень, 2000. – Т.1. – 562 с. – ISBN 966-987-342-7.   

35. Панчишин С.М. Макроекономіка [Текст]: навч. посібник /                          С.М. Панчишин. – К: Либідь, 2002. – 614 с. – ISBN 966-987-879-6.

36. Петрова І.Л. Ринок праці: процес сегментації [Текст]: монографія /    Петрова І.Л. – К.: УДПУ, 1996. – 178 с. – ISBN 966-987-987-4.

37. Петюх В. М. Ринок праці [Текст]: навч. посібник / В.М. Петюх. – К.: КНЕУ, 1999. – 288с. – ISBN 966-764-656-8.

38. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість [Текст]: навчальний посібник /   Петюх В.М. – К.: МАУП, 1997. – 120 с. – ISBN 966-894-236-1.

39. Райзберг Б. А. Современный экономический словар [Текст] / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовський, Е.Б. Стародубцева. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 496 с. – ISBN 966-987-879-6. – (рос. мовою)

40. Рофе А.И. Рынок труда, занятость населения экономика ресурсов для труда [Текст]: учеб. пособие / А.И. Рофе, Б.Г. Збышко, В.В. Ишин, М.: МИК, 1997. –   160 с. – ISBN 966-908-897-2. – (рос. мовою). 

41. Савченко А.Г. Макроекономіка [Текст]: підручник / А.Г. Савченко, Пухтаєвич, О.М. Тітонько. – К.: Либідь, 1999. –  288 с. – ISBN 966-908-897-2.  

42. Савченко В.А. Профорієнтація населення і професійне навчання незайнятих громадян [Текст]: підручник / В.А. Савченко., Н.О. Павловська, В.І. Герасимчук, В.О. Поращук. – К.: НЦ ЗРП НАН України і Мінпраці України, 1997. – 227 с. – ISBN 966-908-897-2.     

43. Статистичний щорічник Житомирської області за 2009 рік [Текст] / за ред. Л.О. Рижкової [Головне управління статистики в Житомирській області]. – 2009. – 454 с.

44. Старовойтова Л. И. Занятость населения и ее регулирование [Текст]: уч. пос. [для студ. высш. учеб. заведений] / Л. И. Старовойтова, Т. Ф. Золотарева. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 192 с. – ISBN 966-987-879-6. – (рос. мовою)

45. Слівінська Н.М. Соціально-економічні та демографічні чинники реалізації трудового потенціалу регіон [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: 08. 09.01 / Н.М. Слівінська. – Донец. нац. ун-т. – Донецьк, 2003. – 19с.: рис. – укр. – ISBN 988-598-487-2.

46. Статистический словарь [Текст] / за ред. М.А. Королев. – 2-е узд. перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, – 1989. – 623 с. 

47. Степанова В.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / В. О. Степанова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2009. – №2 (6). – С. 108.

48. Хаффнер Ф. Ринок праці та державна політика щодо стимулювання зайнятості та підтримки безробітних: німецький досвід [Текст]: міжвідомчий науковий збірник «Зайнятість та ринок праці». – Вип.3. – К.: АТ «Українська видавнича група», 1995. – С.51-59. – ISBN 966-984-346-5.

49. Шаленко М.В. Ринок робочої сили України: становлення і перспективи розвитку [Текст]: Економіка України. – 19991. – №3. – с. 3

   

ДОДАТКИ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67994. РОЗВИТОК ШКОЛИ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА БУКОВИНІ 129.5 KB
  Еволюція українського шкільництва й педагогічної думки Буковини протікала в загальнонаціональному руслі історії України й належить до цінних надбань виховної культури українського народу. Тим більше, що на цій предковічній території з давніх часів жили українські племена, переважно тиверці та уличі.
67995. Основные физические и логические параметры жестких дисков 23.33 KB
  Все накопители так или иначе соответствуют стандартам, определяемым либо независимыми комитетами и группами стандартизации, либо самими производителями. Среди множества технических характеристик отличающих одну модель от другой можно выделить некоторые, наиболее важные с точки зрения...
67998. Захаров Сергей Александрович 1.4 MB
  Сергей Александрович Захаров, доктор почвенных и сельскохозяйственных наук, прожил 71 год (1878–1949). Во время жизни ученого в России проводились буржуазные реформы. Освобождение крепостных крестьян 1861г. способствовало не только развитию капитализма в России...
67999. Парламентська реформа 1832 р. в Англії на початок чартистського руху 33 KB
  Безпосередньою причиною, яка дала поштовх зародженню чартизму, стали кризи 1825 та 1836 років і утворене ними безробіття 1825—1830 та 1836—1840 років, яке поширювалося переважно в на Ланкаширі. Криза викинула на ринок десятки тисяч робочих рук і значно знизила заробітню плату інших.
68000. Розвиток університетів в Західній Європі в 16 – 17 столітті 59 KB
  Перші ж університети з’явилися в Західній Європі в 12 столітті як об’єднання учнів і вчителів. Університети користувалися автономією по відношенню до церкви і феодалів. Університети як правило мали чотири факультети: підготовчий артистичний або мистецтв богословський юридичний медичний.
68001. Педагогічні погляди Томазо Кампанели 61.5 KB
  Знайомлячись з педагогічними ідеями Кампанелли особливе місце варто віддати Місту Сонця його найбільшому досягненню. Популярність і слава нагорода якою наділив час автора всесвітньо відомого Міста Сонця вже після його смерті. Місто Сонця і реальність.