43884

Створення когнітивно-семантичного підґрунтя вибору варіантів перекладу одиниць на позначення концепту “Кількість”

Дипломная

Иностранные языки, филология и лингвистика

Кількість як узагальнений когнітивний зміст – великий фрагмент кодованої засобами мови картини світу того чи іншого етносу. На першому етапі необхідно чітко визначити поняття “картина світу†“мовна картина світу†“концепт†для чого слід виконати критичний аналіз наукової літератури. Новизна одержаних результатів визначається тим що в ньому виявлено спільні і відмінні ознаки репрезентації концепту â€œКількість†в англійській та українській мовних картинах світу встановлені абсолютні і варіантні еквіваленти перекладу в...

Украинкский

2013-11-08

249 KB

4 чел.

PAGE  47

ВСТУП

Логіка сучасної наукової думки свідчить, що неможливо досліджувати мову, не звертаючись до навколишнього світу, до енциклопедичних знань про нього, не враховуючи таких когнітивних структур, як мислення, пам'ять, сприйняття, тобто нехтуючи особливостями людини як суб’єкта мовлення і суб’єкта інтерпретації мовних утворень.  Ось чому в останні роки велика увага приділяється вивченню функціонування мови з урахуванням не тільки особливостей ситуації спілкування (прагматичний напрямок у лінгвістиці), але і з урахуванням специфіки носіїв мови – різних вікових, соціальних груп і навіть окремих конкретних людей (антропологічний напрямок у лінгвістиці). “Звернення до теми людського фактора в мові свідчить про найважливіше методологічне зрушення, що намітилося в сучасній лінгвістиці, – про зміну її базисної парадигматики і переході від лінгвістики «іманентної» з її установкою розглядати мову «у самій собі і для себе» до лінгвістики антропологічної, що передбачає вивчати мову в тісному зв'язку з людиною, її  свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю” [Роль людського фактора в мові, 8]. Говорячи словами Ю.М. Караулова, “не можна пізнати саму по собі мову, не вийшовши за її межі, не звернувшись до її творця, носія, користувача – до людини, до конкретної мовної особистості” [Барт, 7].  

Антропологічний підхід до вивчення мови висунув до порядку денного багато питань, зокрема  дослідження мови як засобу акумуляції знань про світ і їх репрезентації, що, в свою чергу, зумовило розробку комплексу проблем, що стосуються поняття концепту. Для мовознавства і для перекладознавства важливим є вивчення  концептів на матеріалі двох мов: такий підхід розкриває і особливості світосприйняття, властиві різним соціумам, і спільні та відмінні феномени їх мов, які мають бути враховані в перекладі.   У роботах розглянуті загальнотеоретичні питання, що стосуються концепту; інші автори, як-то виявили специфіку окремих концептів, але концепт “Кількість” в аспекті англо-українського зіставлення ще не був об’єктом наукового дослідження. Актуальність теми цієї дипломної роботи зумовлена тенденціями розвитку сучасної лінгвістики, загальнокультурним значенням проблеми вивчення концепту “Кількість”, практичною необхідністю вирішення основних проблем, пов'язаних з перекладом одиниць на позначення кількості.

Аналіз літератури засвідчує, що незважаючи на значну увагу до проблем вивчення концептів, багато питань ще вичерпно не досліджені. Можна констатувати наявність протиріч у будь-якому аспекті дослідження згаданої теми. Це стосується навіть дефініції самого поняття концепту: з одного боку, велика кількість наукових праць, у яких робиться спроба визначення цього терміну, з іншого, – відсутність одностайної думки щодо сутності дефініції. Висловлювалися різні погляди і стосовно структури концепту, і моделей його дослідження, і т. ін. Зауважимо, що з орієнтацією на проблеми переклад концепти взагалі вивчалися мало.

З урахуванням стану вивченості проблеми обиралися об’єкт та предмет дослідження, формулювалися мета та завдання цієї роботи.

Об’єкт дослідження – концепт “Кількість”.

Предмет дослідження – особливості репрезентації концепту “Кількість” в англійській та українській мовах.

Мета роботи – створити когнітивно-семантичне підґрунтя вибору  варіантів перекладу одиниць на позначення концепту “Кількість”.

Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:

  1.  Обґрунтувати вибір дефініції поняття “концепт” та узагальнити інформацію про мовну репрезентацію концепту.
  2.  Створити модель аналізу концепту, орієнтовану на переклад.
  3.  Визначити спільні й відмінні риси концептуальних уявлень про кількість англійського та українського мовних соціумів.
  4.  Виявити семантичну та прагматичну специфіку  репрезентації концепту “Кількість” в англійській та українській мовах.
  5.  Подати когнітивне обґрунтування вибору перекладацького відповідника на позначення концепту “Кількість”.

Методи дослідження обиралися у відповідності до мети та етапів виконання завдань.  Вирішення завдань, що поставлені у дипломній роботі, вимагало застосування комплексу методів та прийомів сучасного мовознавства. Описовий метод та критичний аналіз культурологічної, лінгвофілософської, психологічної літератури використовується при розгляді культурно-типологічних особливостей поняття кількості. При аналізі фактів двох мов використовувався порівняльний метод. Він допоміг з’ясувати специфіку сприйняття концепту “Кількість” носіями української та англійської мов. Метод компонентного аналізу використовувався при розгляді семантики одиниць на позначення кількості. Елементи методу статистичного аналізу застосовуються в тих випадках, коли проводиться кількісний підрахунок.

Категорія кількості є недостатньо вивченою в аспекті нової лінгвістичної парадигми. Поряд з категоріями предметності, сутності, якості вона належить до універсальних лінгвофілософських категорій, в основі яких перебуває дійсність у всьому розмаїтті її репрезентацій, що неминуче знаходить своє відображення в семантиці мовних одиниць. Проблема кількості стосується не тільки суто лінгвістичних питань, оскільки звернення до неї в контексті лінгвістики стає можливим лише на сучасному етапі, що пов'язаний з появою когнітології. Опис категорій мови з когнітивної точки зору передбачає розгляд їх як категорій, що відображають певні шари людського досвіду і передають своєрідний ментальний зміст. Кількість як узагальнений когнітивний зміст – великий фрагмент кодованої засобами мови «картини світу» того чи іншого етносу.  З огляду на викладене  в цій роботі приймається така послідовність розв’язання поставлених завдань.

На першому етапі необхідно чітко визначити поняття “картина світу”, “мовна картина світу”, “концепт”, для чого слід виконати критичний аналіз наукової літератури. Оскільки дослідження концепту в цій роботі зорієнтоване на переклад, наступний етап має бути пов’язаним з вибором термінологічного апарату перекладознавства, яким доведеться оперувати в роботі. Необхідність аналізу семантики мовних одиниць вимагає обґрунтування його теоретичних засад, і цьому присвячений третій етап виконання завдань.  На четвертому етапі слід  виявити особливості концепту “Кількість” в українській мові, а на п’ятому – в англійській. Останній – шостий етап можна назвати узагальнюючим: на цьому етапі з посиланням на виконане дослідження має бути обґрунтований вибір перекладацьких відповідників, схарактеризовані дискурсивні варіанти, а також розроблений фрагмент двомовного словника.

Новизна одержаних результатів визначається тим, що в ньому виявлено спільні і відмінні ознаки  репрезентації концепту “Кількість” в англійській та українській мовних картинах світу, встановлені абсолютні і варіантні еквіваленти перекладу, в яких ураховується можливість пріоритетного вибору відтворення семантичних чи прагматичних чинників.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони   сприятимуть докладнішому висвітленню питань концептуального аналізу мікросистеми «Число», а також вносять уточнення до моделі вибору еквівалентів перекладу, в якій враховуються когнітивні та прагматичні чинники. Теоретично важливим і продуктивним с підхід до слова як одиниці не тільки мовного, але й культурного плану.

Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на вирішення конкретних перекладацьких завдань. Крім того, його результати можуть бути використані у викладанні курсів загального мовознавства та перекладознавства.

РОЗДІЛ 1. КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯК ПІДҐРУНТЯ ПЕРЕКЛАДУ

1.1 Поняття «мовної картини світу» в лінгвістиці

Поняття про картину світу розроблялося в галузі різних дисциплін, зокрема фізики, біології, філософії. Крім цього, ідея «картин світу» одержала хронологічне вимірювання - «картини світу» пройшли шлях розвитку від наївних, міфологічних до наукових.  

Дослідники по-різному підходять до опису і класифікації картин світу» і її складових. Наукову картину світу, як правило, протиставляють наївній або міфологічній картині світу. Розглядають також «картини світу» певних етносів і окремих індивідів.

Значний внесок у вивчення поняття картини світу зробили такі вчені, як  Р. А. Брутян, С.А. Васильев, Ю.М. Караулов, Г.В. Колшанський, Н.І. Сукаленко, М. Блека, Д. Хаймс та інші.

Так, Г.А. Брутян розробляє поняття «концептуальної моделі світу» (КМС) і «мовної моделі світу» (ММС): «Процес відтворення картини світу в людській свідомості, хоч і є нерозчленованим і єдиним конструктом, звичайно уявляється у вигляді плотської і раціональної (логічної) моделі дійсності. Але так же правомірно уявлення картини світу у формі концептуальної (логічної) і мовної моделей» [Брутян. 1973; с. 108]. Автор уважає, що: «Такий підхід дає можливість: а) розкрити взаємовідношення мови і мислення в процесі пізнання; б) показати роль мови у формуванні картини світу в свідомості людей, уникати схематизму при відтворенні реальної картини світу і більш повно представити проекцію навколишньої дійсності в нашій свідомості» [ там же]. Під КМС Брутян розуміє: « ...не тільки знання, яке виступає як результат розумового віддзеркалення дійсності, ???але й підсумок плотського пізнання, в знятому виді тих, що містяться в логічному відображенні???», а під ММС «...розуміється вся інформація про зовнішній і внутрішній світ, закріплена засобами живих, розмовних мов» [там же]. Аналізуючи особливості кожної з цих моделей і їх взаємовідношення, автор продовжує: «... а) основний зміст ММС повністю покриває весь зміст ММС; би) за межами КМС залишаються периферійні ділянки, які виступають як носії додаткової інформації про світ; у) інформація КМС і в тій частині ММС, яка збігається з КМС, є інваріантною, незалежною від того, якою мовою вона виражається; г) інформація, що міститься в периферійних ділянках ММС, тобто: в тих ділянках, які залишаються за межами КМС, варіюється від мови до мови; д) чим більше відрізняються мови за своїми семантичними, синтаксичними та іншими характеристиками, тим більший ступінь варіації додаткової інформації ММС» [Брутян, 1973; с. 109-1 10].

З погляду суто лінгвістичного за зіставленням ММС і КМС стоїть вічна для мовознавства проблема поняття і значення.  Одиницями ММС є поля, імена полів, одиницями КМС - узагальнення елементів ММС, імена об'єднання полів.

Розглянемо деякі властивості ММС і КМС, що випливають із запропонованого їх трактування.

Стосовно семантичних полів ММС носить до певної міри фрагментарний характер. Вона рухоміша, ніж КМС, безпосередньо відбиває постійну зміну, перебудову, що відбуваються в навколишньому  світі. КМС відрізняється більшою стійкістю і універсальністю. Для ММС характерні пропуски, «дірки», обумовлені її фрагментарністю і неповною системністю. Ці лакуни на рівні полів і слів виразно виявляються при порівнянні з іншою мовою, тобто при проекції ММС на іншу площину. Проте і найбільш часто критикована теза про суцільність картини світу в рідній мові теж має під собою підстави. Відповідно до прийнятого в цій дипломній роботі підходу  нерозчленоване звичайно поняття «картина світу» роздвоюється на ММС і КМС, що співвідносяться одна з одною ієрархічно. Таким чином, сама картина світу побудована багатоярусно, вона об'ємна, а не площинна. Її цілісна проекція на площину, очевидно, не матиме пропусків, оскільки розташовані один над іншим сім її ярусів в сукупності покривають увесь простір і говорити про «дірки» в такій «картин світу» не має сенсу.

Розбіжності між мовними моделями світу усередині однієї мовної спільноти і між ММС різних мов нейтралізується в значній мірі на рівні КМС, що і забезпечує взаєморозуміння.

КМС характеризується більшою впорядкованістю, системністю, в ній головну роль відіграють наукові уявлення і ідеологічний момент. Саме ідеологія, що розуміється в широкому сенсі як спосіб упорядкування спостережуваних відносин зовнішнього світу, допомагає встановити ланцюг ієрархічних залежностей, - тобто визначити, що чому підпорядковано, - між елементами і частинами КМС.

Велика специфічність ММС, її здатність до варіювання і за набором ядер, і за складом полів, але в той же час її  зумовленість, залежність від КМС роблять співвідношення цих моделей, що належать до різних рівнів, аналогічним співвідношенню норми і структури в мовознавстві. Як між нормою і структурою, між ММС і КМС немає перехідної межі. Крім відмічених вище відмінностей між ними, вони мають багато спільного. І та, і інша модель є способом існування лексики (словника) в свідомості носія; як такі вони мають потенційність, здатність розгортатися в часі. І та, і інша сходять до одних і тих самих джерел, складаючись із структури словника, пов'язаної з нею і розчиненої в ній граматики і, нарешті, ідеології, що дозволяє встановити залежність між розрізненими елементами і відтворити цілісну картину. Той факт, що ця картина організована не за мовними законами, а за «законами світу», підтверджує не раз висловлювану в літературі точку зору про необхідність розрізнювати «семантику віддзеркалення» і власне «лінгвістичну семантику». Сфера лінгвістичної семантики, очевидно, цілком поглинається ММС, сфера семантики віддзеркалення належить до КМС.

Поняття «картини світу» (у тому числі і мовної) будуються на вивченні уявлень людини про світ. Якщо світ – це людина і середовище в їх взаємодії, то картина світу – результат переробки інформації про середовище і людину. Таким чином, представники когнітивної лінгвістики справедливо стверджують, що наша концептуальна система, відображена у вигляді мовної картини світу, залежить від фізичного і культурного досвіду і безпосередньо пов'язана з ним.

Явища і предмети зовнішнього світу представлені в людській свідомості у формі внутрішнього образу. На думку Л.М. Леонтьєва, існує особливе «п'яте квазівимірювання», в якому представлена людина, навколишня дійсність: це - «смислове поле», система значень. Тоді «картина світу» - це система образів.

М. Хайдегер писав, що при слові «картина» ми думаємо перш за все про відображення чого-небудь; «картина світу» означає не картинку, що зображає світ, а світ понять як картину». Між картиною світу як віддзеркаленням реального світу і «мовною картиною світу» як фіксацією цього віддзеркалення існують складні відносини.  Картина світу може бути представлена за допомогою просторових (верх-низ, правий-лівий, схід-захід, далекий- близький), часових (день-ніч, зима-літо), кількісних, етичних і інших параметрів. На її формування впливають мова, традиції, природа і ландшафт, виховання, навчання і інші соціальні чинники.

«Мовна картина світу» не стоїть в ряду із спеціальними картинами  світу (хімічною, фізичною і т. ін.), вона їм передує і формує їх, тому що людина здатна розуміти світ і саму себе завдяки мові, в якій закріплюється суспільно-історичний досвід - як загальнолюдський, так і національний.  Останній і визначає специфічні особливості мови на всіх її рівнях. Через специфіку мови в свідомості її носіїв виникає певна «мовна картина світу», крізь призму якої людина бачить світ.

Ю.Д. Апресян підкреслює донауковий характер «мовної картини світу», називаючи її наївною картиною. «Мовна картина світу» неначе доповнює об'єктивні знання про реальність, часто спотворюючи їх. Вивчаючи семантику цих слів, можна виявити специфіку когнітивних (мисленнєвих) моделей, що визначають своєрідність «наївної картини світу».

Оскільки пізнання світу людиною не вільне від помилок,  його «концептуальна картина світу» постійно змінюється,  тоді як «мовна картина світу» ще довгий час зберігає сліди цих помилок.  Так, досить часто для позначення і передачі стану емоційного підйому той, хто говорить, використовує фразеологізм здійнятися душею, не усвідомлюючи, що цей засіб мови пов'язаний з архаїчними уявленнями про натхнення усередині людини,  животвірну  субстанцію – душу,  яка мислилася в міфологічній картині світу у вигляді пари і могла покидати тіло, здіймаючись до небес.

На думку В.Б. Касевича, ««картина світу», закодована засобами мовної семантики, з часом може відмовлятися в тому або іншому ступені пережиточной, реліктовому, лише традиційно відтворюючому минулі опозиції через природну недоступність іншого мовного інструментарію; за допомогою останнього створюються нові розумій, для яких старі служать свого роду будівельним матеріалом» [Касевіч. 1988: с. 82]. Інакше кажучи, виникають розбіжності між архаїчною і семантичною системою мови і тією актуальною ментальною моделлю, яка дійсна для певного мовного колективу і виявляється в породжуваних ним текстах, а також в закономірностях його поведінки.

«Мовна картина світу» формує тип відношення людини до світу (природи, тварини, самого себе як елемента світу). Вона задає норми поведінки людини в світі, визначає його ставлення до світу. Кожна природна мова відображає певний спосіб сприйняття і організації («концептуалізації») світу.  Значення, що виражаються в ньому,  складаються в якусь єдину систему поглядів, свого роду колективну філософію, що сприймається як обов'язкова всіма носіям мови.

Таким чином, роль мови полягає не тільки в передачі повідомлення, але і в першу чергу у внутрішній організації того, що підлягає повідомленню. Виникає неначе «простір значень» (у термінології Л.М. Леонтьєва), тобто закріплені в мові знання про світ, куди неодмінно вплітається національно-культурний досвід конкретної мовної спільноти. Формується світ тих, хто говорить відповідною мовою, тобто «мовна картина світу» як сукупність знань про світ, відображених в лексиці, фразеології, граматиці.

Термін «мовна картина світу» - це не більше ніж метафора, бо в реальності  особливості національної мови, в якій зафіксований унікальний суспільно-історичний досвід певної національної спільноти людей, створюють для носіїв цієї мови не якусь іншу, неповторну картину світу, відмінну від тієї, що об'єктивно існує, а лише специфічне забарвлення цього світу, зумовлене національною значущістю предметів, явищ, процесів, вибірковим ставленням до них, яке породжується специфікою діяльності, способу життя і національної культури  народу.

На думку Ю.М. Караулова, термін «картина світу» залишається метафорою, поки не існує експліцитних процедур її побудови, тому зустрічається прагнення підміняти «картину світу» структурою словника і навпаки. Підставою для подібного змішування понять є два моменти. « По-перше, ніхто не може заперечувати зв'язки структури словника з дійсністю, з реальністю,  відбитою в лексиці мови. Це означає, що структура словника теж щось «відображає». По-друге, ніхто не знає, як, в якому вигляді існує словник у голові індивіда, у свідомості носія мови: чи то слова розподіляються по лакунах, так або інакше відповідних «вузлам» в структурі словника; чи то вони,   «неначе мозаїка, покривають сферу поняття», відтворюючи в цілому  картину світу; чи то, нарешті, спосіб існування словника не схожий ні на те, ні на інше»[Караулов, 1976; с.246].

У інших випадках свідомо ставиться знак рівності між структурою словника і «картиною світу» або відбувається неусвідомлене змішування двох розглянутих понять .

Ю.М. Караулов розглядає, наскільки правомірно таке ототожнення, в якому ступені структура словника відображає картину світу. Для цього він звертається до аналізу схем ідеографічної класифікації лексики Касареса, Молінера, Майєра, Дорнзайфа та Халліга-Вартбурга, кожна з яких за винятком схеми Майєра, покладена в основу структури відповідного словника.

Розглянувши структури ідеографічних словників з точки зору їх взаємодії з «картиною світу», Ю.М. Караулов приходить до висновку, що «...структура ідеографічного словника складає, особливо в своїй інваріантній частині, один з компонентів «картини світу», а саме статистичний компонент, який включає принципи розчленовування лексичного складу відповідної мови і відображає найбільш загальні, домінантні граматичні категорії, що визначають його структурний тип...» . У  дослідженнях останніх років робляться спроби зв’язати теорію мовних гельштатів з теорією фреймів як структур знання.

Теорія мовних гельштатів була висунута Дж. Лакоффом. а потім визнана іншими вченими. Гельштати - це особливі глибинні змістовні одиниці мови. Крім реалізації в мові гельштати складають основу сприйняття людиною дійсності, спрямовують пізнавальні процеси, визначають специфіку і характер моторних актів і т.ін. .

Глибинність гельштатів щодо мови виявляється в декількох аспектах. Так, на поверхнево-мовному рівні один і той же гельштат може реалізовуватися як різні смисли, і лише спеціальні дослідження можуть установити їх єдність. Дж. Лакофф показав, що суперечка і війна описуються в одних і тих самих термінах, і це означає, що однаково мисляться, тобто зв'язуються з одним і тим же гельштатом.

Отже, гельштат суть універсальні уявлення, що належать глибинам людської психіки взагалі і як ціле лежать поза категоріальними рамками природної мови, тобто це змістовні величини трансцендентного: гельштати лежать непосредственноза гранню висловлюваного і обмежено з ним зв'язані. Реконструйовані на основі реальних мовних даних, гельштаты самі стають реальними змістовними величинами найближчого трансцендентного.

Як уважає М. М. Маковський, картина світу є суб'єктивний образ -гештальт об'єктивного світу, який є ідеальною утворенням, що існує в нечіткому стані [Маковський 1996; с. 16].

Ідея Гумбольдта про «мовне світосприйняття» одержала розвиток в сучасному неогумбольдтианстві. Дійсно, кожен народ по-своєму розчленовує різноманіття світу, по-своєму називає ці фрагменти світу. Своєрідність «конструйованої» картини світу визначається тим, що в ній опредмечується індивідуальний, груповий і національний (етнічний) вербальний і невербальний досвід. Національна своєрідність мовної картини світу розглядається неогумбольдтианцями не як результат історичного розвитку, а як спочатку дана властивість мов. На їх думку, люди за допомогою мови створюють свій особливий світ, відмінний від того, який їх оточує. Картина світу того, хто говорить, дійсно, істотно відрізняється від об'єктивного опису властивостей, предметів, явищ, від наукових уявлень про них, бо вона є «суб'єктивним образом об'єктивного світу». Проте не сама мова створює цю суб'єктивну картину світу.

Картина світу, яку можна назвати знанням про світ, лежить в основі індивідуальної і суспільної свідомості. Мова ж виконує вимоги пізнавального процесу. Концептуальні картини світу у різних людей можуть бути різними, наприклад, у представників різних епох, різних соціальних, вікових груп, різних галузей наукового знання і т. ін. Люди, які говорять різними мовами, можуть мати за певних умов близькі концептуальні картини світу, а люди, які говорять  однією мовою, –  різні.  Отже, в концептуальній картині світу взаємодіє загальнолюдське, національне і особисте .

Картина світу не є простим набором «фотографій» предметів, процесів, властивостей і т.ін., бо включає не тільки відбиті об'єкти, але й позицію того, хто відображає, суб’єкта, його ставлення до цих об'єктів, причому позиція суб'єкта - така ж реальність, як і самі об'єкти. Більш того, оскільки віддзеркалення світу людиною не пасивне, а діяльнісне ставлення до об'єктів не тільки породжується цими об'єктами, але і здатне змінити їх (через діяльність). Звідси випливає природність того, що система соціально-типових позицій, відносин, оцінок знаходить знакове віддзеркалення в системі національної мови і бере участь в конструюванні мовної картини світу. Наприклад, український вираз коли рак на горі свисне  відповідає англійському коли свині полетять, киргизькому - коли хвіст віслюка торкнеться землі і т.ін. . Таким чином, мовна картина світу в цілому і головному збігається з логічним віддзеркаленням світу в свідомості людей. Але при цьому зберігаються неначе окремі ділянки в мовній картині світу, до яких, на наш погляд, належить фразеологія; вона своя в кожній мові.

Фразеологічні одиниці (ФО) відіграють особливу роль у створенні мовної картини світу. Вони - «дзеркало життя нації». Природа значень ФО тісно пов'язана з фоновими знаннями носіями мови, з практичним досвідом особи, з культурно-історичними традиціями народу, що говорить відповідною мовою. ФО описують об'єктивні ознаки, які асоціюються з картиною світу,  цілу дескриптивну ситуацію (текст), оцінюють її, виражають до неї ставлення. Своєю семантикою ФО спрямовані на характеристику людини і її діяльність.

Аналізуючи мовну картину світу, створювану фразеологізмами, можна назвати такі її ознаки, як пейоративність та антропоцентричність. Так, антропоцентричність картини світу виражається в її орієнтації на людину, тобто людина ніби вимірює об’єкти навколишнього світу: близько - під носом, під рукою, рукою подати, під боком; багато - з голови до п'ят. повний рот (турбот); мало — у один присід; темно — нічого не видно; швидко — і оком не моргнув, миттю; стрімголов, ніг під собою не відчуваючи  і т. ін.

Значення цілого ряду базових слів і ФО сформувалося на основі антропоцентричного розуміння світу  -голова колони, шийка пляшки. ніжка столу, прибрати до рук  і т. ін. Такі номінативні одиниці створюють культурно-національну картину світу, в якій відображаються побут,  звичаї і поведінка людей, їх ставлення до світу і одне до одного.

Мовна картина світу створюється різними засобами, найбільш яскравими з них є міфологеми, образно-метафоричні слова, конотативні слова і т. ін. Наше світобачення частково перебуває в полоні у мовної картини світу. Кожна конкретна мова містить в собі національну, самобутню систему, яка визначає світогляд носіїв даної мови і формує їх картину світу.

У мові відбита наївна картина світу, яка складається як відповідь на, головним чином, практичні потреби людини, як необхідна когнітивна основа його адаптації до світу, Прагматичний егоцентризм структурує діяльність так, щоб вона оптимально шикувалася в когнітивному полі людини, була максимально зручною. Неозорі простори, трудову і інтелектуальну діяльність, бурю своїх відчуттів людина вимірює через себе самого (наскільки вистачає очей, каша в голові, не покладаючи рук. серце переповнюється і т.д.), приймаючи все в себе і поширюючи себе на навколишній світ. Мовна картина світу зберігає модель такого антропоцентризму у всі часи, коли людина переоцінює світ або обирає інші пріоритети .

Імовірно, сукупність наочних образно-наочних еталонних уявлень про предмети, явища, з якими людина впродовж життя зустрічається частіше, ніж з іншими, в цілому формує деяку стабільну мовну картин; віддзеркалення об'єктивної дійсності. Наївна картина світу відрізняється значною прагматичністю. Прагматичність ця особливого роду. Претендуючи на абсолютну істину, знання даного типа можуть значно відходити від того, що порахувала б об'єктивною істиною традиційна наука. Їх критерієм виступає не формально-логічна несуперечність, а сама по собі цілісність і універсальність моделі, її здатність служити пояснюючою (частіше - квазпобъяс-няюшей) матрицею для структуризації досвіду.

Зовнішня схожість цілісного зорового образу нерідко лежить в основі побутової класифікації, г гождествляющей об'єкти через таку схожість на відміну від наукової класифікації. Наприклад, в російських ідіомах: по вуха, по горло (ситий по горло), з головою (пішов в роботу з головою) соматизмы, тобто називаючі різні частини тіла слова з різними життєво важливими функціями, можуть бути об'єднані в одну тематичну групу - «вказівка на еталон фізичної межі». Буденна свідомість виділяє типовий для цих частин тіла людини ознака - «розташування вгорі» і об'єднує їх в одну групу на основі цієї ознаки, що і фіксується в мовній картині світу.

Спільність виконуваної функції в побутовій практичній діяльності людини в його свідомості може обьединить об'єкти в одт групу, наприклад, спільність функції таких органів, як рот і очі при виразі здивування людини позначається в мові за допомогою ідіом розкрити рот. витріщати очі.

Відмінність функцій розмежовує навіть дуже близькі в науковій класифікації об'єкти, наприклад, у ФЕ встати на ноги - «знайти самостійність, незалежність» і встати на коліна - «виражати свою покірність», коліна як частина ніг протиставили власне ногам, оскільки у складі ідіоми соматизм коліна набувають квазісимвольного значення «вид неприпустимої опори».

У наївній мовній картині світу можливо і розширення понятійний в порівнянні з науковою картиною світу, наприклад, слово серце у складі ідіом позначає не тільки орган кровообігу, але і «центр емоційних переживань», «джерело відчуттів» (наприклад, приймати близько до серця, з чистим серцем і т.д.).

У кожній мовній картині світу можуть бути і випадкові еталонні лакуни, логічно не з'ясовні: наприклад, в російських уявленнях існує еталон розміру по вертикалі (високий, як жердина, високий, як верста коломенская), але слабо сформований еталон довжини по горизонталі (ср. у арабск. довгий, як річка; довгий, як змія). При використанні цілісних образів як еталони без вказівки підстави порівняння на перший план, як правило, висувається схвальне або несхвальне емоційне відношення суб'єкта мови до того, що позначається.

Світ, відбитий крізь призму механізму вторинних відчуттів, відображених в метафорах, порівняннях, символах, - це головний чинник, який визначає універсальність і специфіку будь-якої конкретної національної мовної картини світу. При цьому важливою обставиною є розмежування універсального людського чинника і національної специфіки в різних мовних картинах миру. Оскільки генетичний механізм оцінки тілесних відчуттів універсальний, то. переплітаючись з людською діяльністю, одночасно і універсальної, і національно-специфічної, він незмінно приводить в результаті такої взаємодії до свідомості мовних картин світу як з типологічними загальними, так і індивідуальними особливостями.

Мабуть, до універсальних особливостей мовної картини світу відноситися закріплення за певним органом ролі хранителя емоцій. Так, в традиційній китайській медицині і віруваннях печінка вважалася средоточением всього поганого: гніву, злості, хоті. У російській мові печінка в ідіомі сидіти в печінці викликає уявлення про щось дуже обридле, як би що травмує суть людини: «Ну. Дрон. Дронушка-дрон. тримайся, шаркун, танцювального паркету натиральщик. міцно ж засів ти у мене в печінках.» (Ю.нагибін): у японському і ряду інших мов слово «печінка» символізує орган чуття: а в італійських ідіомах слово «печінка» виступає з символічним значенням «хоробрість» (у міланському діалекті також - «заздрість, ніжність»).

Часто спостережувані людиною емпіричні властивості об'єктів, наприклад, здатність руки вистачати, тримати не просто «фотографир\ ются'> з свідомості, а заломлюються крізь призму певних антропоцентричних сценаріїв і відображаються в ідіомах оержать в своїх ргках. тобто в своїй владі, з руками відірвати, тобто швидко забрати, з порожніми руками, тобто нічого не придбати, не принести і т.д.

Інтегральний образ реальності в буденній свідомості перш за все включає представлення як повсякденної емпіричної практики, так і символічного всесвіту, що повторюються. Кожен тип культури, слов'янський зокрема, виробляє свою символічну мову і свій «образ світу», в якому набувають значення елементи цієї мови. О. шпенглер навіть запропонував термін парасимвол для характеристики культури в просторовій протяжності. Якщо єгипетська душа бачить себе що йде по визначеному шляху, то її парасимвол - дорога: парасимвол арабської культури -мир-печера, ідея такого світосприймання виразилася у винаході арки і куполу (перша купольное споруда - Пантеон в Римі - побудовано архітектором-сірійцем); парасимвол російської культури - нескінченна рівнина. Ймовірно, тому навіть час (століття людське) у росіян представляється простором; Жити прожити - що поле перейти (Б.пастернак).

Одиниці природної мови набувають в мові культури додаткової, культурної семантики. Так, в мовній свідомості представників слов'янської культури слов^ «голова» є не тільки виразником семантики «верхня частина тіла», але і вербальним символом центру розуму, інтелекту, вищої цінності. Ця культурна семантика будується на магічному і міфологічному осмисленні таких ознак частини тіла, що позначається словом, як «розташування вгорі, у області небес, протилежно низу, області переродження», «керівництво діями, вчинками», «хранение і відтворення нуж! jii інформації» і т.п.. які входять в ядерну дефініцію (визначення) лексеми голова. Так, ознака «розташування вгорі» міфологічно переосмысляется при описі ситуацій, названих ідіомами, голова горить, голова йде кругам, ходити на голові. У цих ідіомах відновлюється зв'язок з символікою мікрокосму слов'ян, в якій все, що відноситися до верхньої частини тіла, зв'язується з небом і його головними об'єктами - сонцем, місяцем і зірками.

Інша важлива ознака - «керівництво діями, вчинками» дозволяє зв'язувати слово голова з цілим рядом контекстів традиційної обрядовості, вірувань і ритуалів, сліди яких збереглися в ідіомі посипати голову що співається і ін.

Вибір еталонів або символів в наївній картині світу, як правило. мотивований. Мотивація ця залежить від характеристики всієї концептуальної системи і може бути вылтлена в деяких випадках на рівні мовної картини світу. Самі фразеологізми, що розглядаються нами, можуть, за твердженням В.н.телія, «виконувати роль еталонів, стереотипів культурно-національного мировидения. або указувати на їх символьний характер і в цьому качестзе виступають як мовні експоненти (носії) культурних знаків» [Гелію. 1988: с. 175].

Отже, проблема вивчення мовної картини світу тісно пов'язана з проблемою концептуальної картини світу, яка відображає специфіку людини і його буття, взаємовідношення його з світом, умови його існування. Мовна картина світу эксплицирует різні картини світу людини і відображає загальну картину світу.

Людська діяльність, що включає як складову частину і символічну, тобто культурну, всесвіт одночасно і універсальна, і национально-специфична. Це її властивості визначають як своєрідність мовної картини світу, так і її універсальність.

У «мовних картинах миру» одержують відображення уявлення, вірування, стереотипи, концепти, поняття, які є складовими «концептуальної картини світу» (концептосферы) етносу. Деякі концепти є універсальними, але вони можуть одержувати національно-специфічні особливості під впливом національного менталітету, який і відображається відповідними мовами. Тому мова демонструє розбіжності в світогляді і національних менташтетах. Найбільш помітним випадком між «картинами  світу» є лакуни, які сиг-натизируют про натичии певних понять в концептосфере одного і їх відсутність в інших. Лакуни свідчать про існування национать-ных рис в світогляді і категоризації миру різними етносами.

Дослідження «мовних картин світу», які проводилися на матеріалі різних мов упродовж останнього десятиліття і когнітивні дослідження мов, дозволяють чітко визначити структуру і склад мовних картин світу:

Національна культура мовна картина світу:
Вербалізовані  універсалії           Вербалізовані національно-специфічні концепти  

Важливою складовою «мовних картин світу» є концепти.  Розглянемо це поняття.

1.2 Поняття «концепт» у лінгвістиці

Мова є одним зі шляхів формування концептів у людській свідомості. На сьогоднішній день немає єдиної загальноприйнятої дефініції того, що слід розуміти під концептом. Концепт розглядається як “категорія розумова, що не спостерігається, і це дає великий простір для її тлумачення” [Попова, Стернин, 9]. Більшість учених схиляються до думки, що це “термін, який слугує для пояснення одиниць ментальних чи психічних ресурсів нашої свідомості і тієї інформаційної структури, що відбиває знання і досвід людини” [Варт, 90]. Ю.С. Степанов пояснює, що концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як «пучок» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, що супроводжує слово: “концепти не тільки мисляться, вони переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді і зіткнень” [Степанов, 41], причому в існуючій колективній свідомості вони “описують дійсність, але дійсність особливого роду – ментальну” [Степанов, 5]. У процесі розвитку науки поняття «концепт» розглядається в усе нових аспектах його осмислення.

Термін концепт для вітчизняної лінгвістики, на відміну від лінгвістики зарубіжної є відносним. Ще в 1974г. він сприймався як суто іноземний і, такий, що потребував поглиблених коментарів. Це добре видно з обговорення адекватного перекладу цього терміну і виразів, які його включають, у роботі І.а. мельчука [Мельчук, 1974, с.37], де дається огляд ранніх робіт Р. Шенка і стэндфордскої групи. І. А. Мельчук передає термін Шенка conceptual representation як «семантичне уявлення», термін conceptually based як «семантично орієнтований», термін conceptual dependencies як «смислові зв'язки» і, нарешті слово concepts передається як «смислові елементи».

У зробленому Р. А. Щуром перекладі книги Чейфа, виданому в 1975г., англ. Concept переводитися як поняття, а слову концептуальний відповідає англ. Ideational. У спеціальному термінологічному тезаурусі С. Е. никітіной 1978г., що відображає узус лінгвістичних творів, дана докладна розробка терміну семантичний, але немає розробки ні для терміну концепт (при ньому стоїть відсилання до статті поняття), ні для поєднання концептуальне поле (відсилання до статті понятійне поле). Повноправне використання терміну концепт починається в 80-х роках з перекладів англомовних авторів. Саме в переводных* текстах регулярно пояаляются такі словосполучення, як концептуальна суть, концептуалізація і т.п.

Як пише Фрумкина: «знання довгий час розглядалося як феномен соціально культурний і психологічний. Роль природної мови як оснбвной форми фіксацій наших знань про світ, рівно як і джерела вивчення самих цих знань, була усвідомлена порівняно недавно... Саме в результаті взаємодії лінгвістики з філософією - наукою об знання, психологією і культурною антропологією в лінгвістичній семантиці з'явилися терміни концепт, категорія, прототип. З'явилася і форма наукових досліджень, названа концептуальним аналізом» [Фрумкина, 1992; с. 2-

3].

Наступна підрядкова примітка в статті Н. Д. арутюнової засвідчує, що термін концепт відтепер наділяється власним статусом: «Логіку і лінгвісту важко домовитися про вживання таких термінів, як значення, сенс, позначення, і під терміном «значення» логік розуміє відношення знаку (символу, слова) в немовному об'єкту (денотату, референту), лінгвіст же з цим терміном асоціює понятійний зміст мовних виразів (концепт, сигнификат)». І далі в її ж статті читаємо: «виражаючи деякий концепт, дескрипция...» [Арутюнова!982; с.9]. Далі, в тому ж томі «Нового в зарубіжній лінгвістиці» ми зустрічаємо термін концепт в текстах Рассела, Карнапа і Патнема.

Отже, як ми бачимо, використання терміну концепт пов'язано з розширенням наочної області лінгвістики; сначала-за рахунок сфери її взаємодії з філософією. Ще важливішим нам представляється що стоїть за

цим розширенням зрушення в орієнтаціях. «Трактування сенсу як абстрактної суті, формальне представлення якої відвернуте і від автора вислову і від його адресата, йде на другий план. Інтереси фокусуються на вивченні концепту як суть ментальної (тобто що належить мовній свідомості говорящего/слушающего) перш за все» [Фрумкина,1992; с.З].

Значний внесок в розробку поняття «концепту» внесли роботи таких відомих учених, як: Н.д. арутюнової, А.п. бабушкина, А. Вежбіц-кой, Е.с. кубрякової, М.м. маковського, Ю.с. степанова, Н.в. телія, Л.о. чернейко і інших.

У сучасній лінгвістиці існують різні підходи до вивчення концептів.

Перший сучасний автор, ідеї Гумбольдта і Бенвініста, що заявили про принципово іншу позицію і реалізували, - ця А. Вежбіцкая. Основні принципи її методу викладені в резюмованих публікаціях. А. вежбіцкая дає наступну экспликацию терміну концепт. Концепт -«это об'єкт з світу «Ідеатьноє», що має ім'я і що відображає певні культурно-обумовлені уявлення людини про світ «Действи-тільність»[Вежбіцкая, 1985; с. 45]. Сама ж дійсність, на думку Вежбіцкой, дана нам в мисленні (не на сприйнятті!) саме через мову, а не безпосередньо.

А. П. Бабушкін визначає концепт таким чином: «концепт -любая змістовна дискретна одиниця колективної свідомості, що відображає предмет реального або ідеального світу і що зберігається в национатьной пам'яті носіїв мови у вербально позначеному вигляді» [Бабуся, "1998: с. 12]. Він говорить про те, що концепти здатні «стиратися» з часом і створюватися наново, а національно - культурна специфіка концептів полягає у відмінностях змісту концептів при тотожності їх типів.

У «Словнику когнітивних ' ерминов» концепт визначається як одиниця ментальних ресурсів людської свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини, або як оперативна одиниця пам'яті всієї картини світу, відбитої в людській психіці [Короткий словник когнітивних термінів 1996; с.90].

Співвідношення концепту з одиницями наочного універсального коду навряд чи узгоджується з приналежністю лингвокультурных концептів до сфери національної свідомості, оскільки УПК идиолектен і формується в свідомості індивідуальної мовної особи. У принципі, як вважає Ц.р. Воркачев, концепт «можна було б співвіднести з кореневою морфемою, що становить основу словотворчого кубла, але тоді він залишиться без імені»[Воркачев, 2001; с.68].

Найчастіше представництво концепту в мові приписується слову, а саме слово одержує статус імені концепту - мовного знаку, передавального зміст концепту якнайповніші і адекватно. Проте слово як елемент лексико-семантичної системи мови завжди реалізується у складі тієї або іншої лексичної парадигми, що дозволяє його інтерпретувати як 1) инваріант лексичної парадигми, утвореної ЛСВ цього слова; 2) ім'я смислового (синонімічного) ряду, утвореного синонімами, співвідношуваними з одним з ЛСВ цього слова. У будь-якому випадку, концепт, як правило, співвідноситься більш ніж з однією лексичною одиницею, і логічним завершенням подібного підходу є співвідношення з планом виразу всієї сукупності різнорідних синонімічних (власне лексичних, фразеологізмів і афористичних) засобів, що описують його в мові, тобто зрештою концепт співвідносимо з планом виразу лексико-семантичної парадигми.

Н.в. телія розглядає поняття «концепту» як «..знання про об'єкт з світу "Дійсність", переведені в знання об'єкту в світі "Ідеальне". При такому розумінні, лгхическое значення - це одиниця концептуальної структури, результат "ідеалізації", або концептуалізації певної ситуації дійсного світу. Концептуалізація є процесом формування об'єкту миру "Ідеальне" на основі знання про об'єкт з світу "Действительность"» [Телія, 1996].

Як вважає Е.с. кубрякова, концепти - це швидше посередники між словами і екстралінгвістичною дійсністю, і значення слова не може бути зведено до створюючих його концептів. Напевно, слід говорити про концепти як про співвідносні із значенням слова поняття. Значенням слова стає концепт, «схоплений знаком » [Короткий словник когнітивних термінів 1996; с.92].

З погляду Ю.с. степанова про відмінність між значенням і концептом: «Значенням слова є той предмет, до якого це слово застосовно відповідно до норм мови, а концептом - сенс слова» [Сте'панов, 2003; с.44].

Ми дотримуємося погляду В.н. телія, Е.с. кубрякової про відмінність між значенням і концептом і тому під концептом розуміється розумовий аналог фрагментів об'єктивного світу. У концепті закріплюються відомості різних одиниць оперативної свідомості: поняття, образи, уявлення.

Концепт представляється як сукупність знань про певний об'єкт дійсного світу, структурованих у фрейм.

Граничними одиницями аналізу концепту виступають інші концепти, організовані у складі лексичного значення в певну структуру. Формування концепту відбувається в процесі суспільної діяльності мовного колективу, тому в концептуальній інформації містяться специфічні відомості про світ, соціальні, культурні і історичні чинники розвитку про дества.

Концепт, одночасно має матеріальну підставу і носить ідеальний характер, і є абстракцією досить високого рівня і значного ступеня узагальненості   [Кубрякова, 1988; Телія, 1996].

У концепті сукупно представлені знання всіх одиниць оперативної свідомості: поняття, уявлення, образи [Кубрякова, 1988]. Під поняттям

розуміється вищий продукт діяльності мозку, один з найважливіших різновидів віддзеркалення об'єктивної дійсності [Кубрякова, 1988].

Л.о. чернейко вважає, що основа концепту сублогічна. «Концепт включає поняття, але не вичерпується їм, а охоплює весь зміст слова - і денотативное, і когнітивні представлення носіїв даної культури, що відображають, про характер явища, що стоїть за словом, узятим в різноманітті його асоціативних зв'язків» [Чернейко, 1995; с.75].

Уявлення відрізняється від поняття тим, що це конкретніша, ніж поняття, форма віддзеркалення, заснована на прототипическом образі об'єкту або явища дійсного світу.

Під прототипом розуміється ядро категорії, її еталонний зразок, що ідеалізується [Телія, 1996]. На основі прототипу складається уявлення про типовий образ певної категорії об'єктів, тобто по В.н. телія в когнітивній парадигмі "поняття " як "гносеологічний образ " стало інтерпретуватися як "типовий образ " [Телія, 1996].

Угрупування представників усередині простору категорії стоять на певній дистанції від категоріального середнього - прототипу [Короткий словник когнітивних термінів. 1996. с.141].

Прототіпічность концептів виражається у фіксації ними кращих зразків категорії, що і закріплюється в лексичній семантиці. Значущість прототипического образу для формування концепту обгрунтовує В.н. телія. Згідно концепції автс-д, між реальним світом і поняттям є якась проміжна ланка - денотат (те, що зазначене). Денотат, на відміну від референта (самого об'єкту дійсного світу), містить інформацію про клас об'єктів, представлених даним ім'ям.

На підставі цієї інформації формується що не існує в світі, але існуючий у вигляді прототипу (типового образу) об'єкт. Даний об'єкт не є реальним об'єктом дійсного світу, але є типовими ознаками безлічі реалій, що позначаються, заснованими на властивостях цих реалій. На думку автора, так формується прототипический образ або, інакше, гештальт-структура. Гештальт-структура, відзначає В.н. телія, - це те, що в мовній свідомості категоризуется як типовий образ [Телія, 1996].

Поняття - це набір необхідних і достатніх ознак відбитого об'єкта або явища.

Прототиповий  образ - уявлення про еталонні зразки категорії, типовий образ - уявлення про типовий об'єкт дійсності, сформоване на базі прототипу.

Гештальт-структура - зразки процесів сприйняття дійсного світу, що повторюються, виводяться з предикативно-атрибутивної сполучуваності імені.

Концепт містить поняття, тобто категоріально таксономічне уявлення знання про об'єкт реального світу, але ним не обмежуючись, включає також уявлення носіїв даної культури про різноманітні властивості об'єкту, що позначається, або явища, тобто типовий оораз.

Поняття є тільки істотними ознаками об'єкту і, тим самим, не забезпечує умов відзиву до даного об'єкту в конкретній ситуації дійсності. За допомогою інформації типового або прототипического образу формується концепт і умови його відзиву до відбитого об'єкту [Телія, 1996]. Причому, типовий образ виділяє об'єкт, що позначається, з світу "Дійсність ", відповідаючи на питання "що це?" [Телія, 1996; Чернейко, 1995]. З допомогою типового образу (прототипу) відбувається процес категориза -ции [Телія, 1996; Дж. Лакофф, 1988]. Концепт ширший, ніж типового образу; він містить відповідь на питання "що відомо про це?", тобто, всі знання про об'єкт або явище реального світу [Телія, 1996, Чернейко. 1995].

Концептуальний підхід до вивчення лексичного значення грунтується на визнанні того, що концепт, а, отже, і лексичне значення яыяется енциклопедичною суттю.

Концепт - складна освіта, що містить не тільки інформацію про відбитий об'єкт, але і образні схеми, або гештальт-структури, що існують в колективному несвідомому, крізь призму яких, сприймається той або інший об'єкт дійсного світу. У ньому відображається все різноманіття асоціативних зв'язків з іншими концептами. «Концепт проникаємо, оскільки проникне асоціативне поле і оскільки немає меж пізнання світу. А пізнання світу і розуміння тексту асоціативні по своєї припроде». І далі «Змодельований концепт дає достатньо об'єктивне уявлення про спосіб існування абстрактної суті в мовній свідомості соціуму, якщо несвідоме вважати складовою частиною цієї свідомості. Проте концепт - це конструкт, що репрезентує асоціативне поле імені, але що не зводиться до нього» [Чернейко, 1995; с.80].

Концептуальне знання, таким чином, тотожно семантичному знанню, представленому у вигляді фреймів, сценаріїв, сцен: "концепт -это завжди знання, структурирг дане у фрейм " [Телія, 1996].

Фрейм - одна з центральних фігур представлення знань. Теорія фреймів була заявлена американським ученим М. Мінським. Ідея фреймів була покликана удосконалити модель репрезентації знань, яка використовувалася в системах штучного інтелекту і представляла знання дуже неконструктивний [Бабуся, 1998; с.13].

Т. Л. ван Дейк вважає, що фрейми - це не «шматочки» знань, а одиниці, організовані навколо деякого концепту, що довільно виділяються. Вони містять основну, прототипическую і потенційно можливу інформацію, яка асоційована з тим або іншим концептом. Фрейми носять більш менш конвенціональну природу і описують те, що в даному суспільстві є "характерним" або "типовим" [Ван Дейк, 1989].

Фрейми є структурами вузлів і відносин, які додають зв'язність тому або іншому аспекту людського досвіду [Короткий словник когнітивних термінів, 1996; с. 188-189]. Виділяють вершинні рівні фреймів, відповідні речам, завжди справедливим по відношенню до передбачуваної ситуації. Нижче за ці вузли знаходяться термінальні вузли, або слоти. Фрейм дозволяє враховувати все різноманіття зв'язків аналізованого концепту з іншими концептами в рамках даної ситуації. Фреймова організація концепту обгрунтовує умови відзиву того, що позначається, словом концепту до відбитого об'єкту дійсного світу. Тобто фрейм - свого роду посередник між власне мовним значенням і означаемой дійсністю, а мовна одиниця має відзив не "прямо " до світу, а завжди через фреймове включення. Фрейм - посередник між значенням мовної одиниці і виконуваною нею знаковою функцією [Телія, 1996: с.91-92]. Він забезпечує умови конкретизації лексичного значення в конкретній мовній реалізації слова.

Фрейм має подвійну природу: з одного боку, він є сукупністю слів, зв'язаних між собою певною ситуацією дійсного світу, тобто є деяким чином структурованою лексичною підсистемою, а. з іншого боку, фрейм - це засіб організації і інструмент пізнання.

Ми приймає визначення фрейма, дане Ч. Філлмором, згідно якому фрейм - "набір слів, кожне з яких позначає певну частину або аспект деякого концептуального або акционального цілого" [Ч. Філлмор, 1988; с.49].

Лексичним представником фрейма може бути ізольоване слово і змінне або стійке словосполучення. Під фреймом розуміється система слів і словосполучень, організованих навколо деякого поняття, деякого фрагмента дійсності.

Фреймовою моделлю, відтворюючою в лексичній системі відношення концепту і його реалізацією, на думку А.п. бабушкина, є «гипони-мические, родовидовые структуры» [Бабуся, 1996; с. 12], проте у області таких високо абстрактної семантичної суті, як культурні («духовні») концепти, подібні відносини практично не спостерігаються. Також теоретично відносини концепт - його мовна реалізація можна було б змоделювати на базі антонімічної парадигми в лексиці, що фіксує «відмінності усередині однієї і тієї ж суті» [Новіков, 1982: с.244] (радість-горе, щастя-біда, любов-ненависть і ін.), проте семантичний інваріант, який об’єднує цю парадигму - концепт, як правило, в мові не знаходить імені і  для мовної свідомості є малозначущим.  

Вивчення структури лексичного значення в когнітивній лінгвістиці припускає дослідження структури концепту, тобто всієї інформації, пов'язаної у свідомості людей з певним фрагментом дійсного світу.

1.3  Когнітивно-семантичне підґрунтя вибору відповідника перекладу

Навколишній світ відбивається у свідомості людей, створюючи концептуальну картину світу – систему уявлень про зв’язки між предметами, поняттями, стосунками відношеннями. Особливості світобачення залежать від багатьох факторів: від попереднього досвіду людини, від її психічних рис, освіченості, менталітету  тощо. Але найголовнішим чинником, який визначає світосприйняття і особливості концептуальної картини світу, є національно-культурний. Спільність умов життя і культури етносу впливає передусім на те, які ознаки реалій визнаються мовним колективом як істотні, менш істотні чи неістотні. Ознаки, що сприймаються етносом як несуттєві, можуть не відтворюватися в мовній картині світу, тобто для їх номінації може й не бути окремої мовної одиниці – слова чи фразеологічного звороту. Ось чому мовна картина світу будь-якого народу – це завжди унікальне явище, навіть за умови близькоспорідненості мов. І саме цей факт є поясненням, як не дивно, – перекладацьких помилок чи неточностей. Неможливо подивитися на об’єкт чужими очима, неможливо побачити те саме, що бачить хтось інший. Як би близько не розташовувалося місце спостережень двох споглядачів, ракурси об’єкта їхніх спостережень будуть різними. Перекладач, працюючи з іншомовним текстом, завжди є "іншим споглядачем" і бачить об’єкт інакше. На його бачення впливає його життєвий досвід, освіта, вік, стать і навіть настрій, а всі названі характеристики відрізняються від відповідних характеристик автора тексту оригіналу. Відносне розуміння є можливим у зв’язку з тим, що в досвіді, світосприйнятті автора оригіналу й перекладача є багато спільного. Спільні й відмінні елементи концептуальних картин світу носіїв різних мов відтворюються в мовах у семантиці мовних знаків та особливостях їх функціонування. Семантика мовних знаків – не самодостатня сутність. Вона визначається особливостями життя етносу, залежить від мовних і позамовних чинників, водночас упливає на специфіку категоризації об’єктів навколишнього світу і залежить від неї. У роботах багатьох лінгвістів відзначався зв’язок когнітивного, семантичного та прагматичного підходів до вивчення мови [5;18; 22; 46; 64; 76; 94 і т. ін.]. Якщо розглядати це питання в аспекті перекладацьких проблем, то слід відзначити, що саме зв’язок усіх названих підходів створює необхідну базу для роботи перекладача. Когнітивна інформація забезпечує розуміння того, як носій іншої мови сприймає і уявляє навколишній світ, чим саме і чому його сприйняття та уявлення відрізняються від наших. А оскільки уявлення про світ актуалізуються, об’єктивуються в мові, то іншомовні феномени сприймаються як природні і зрозумілі. Семантика мовного знака, її розвиток і модифікація без когнітивного пояснення залишається "непізнаним об’єктом", доступним тільки для запам’ятовування. Але і семантична, і когнітивна інформація втрачає свою силу без урахування специфіки дискурсу, особливостей іншомовної макрокультури і субкультури партнера по спілкуванню. Ось чому взаємозв’язок різних напрямів у вивченні мови є дуже важливим для теорії перекладу. Розглянемо питання про те, в чому ж проявляється цей взаємозв’язок і як саме він має враховуватися в теорії перекладу.

Когнітивний і семантичний підходи до вивчення мови можна розглядати, попри всі їх відмінності, як рух у протилежних напрямах до того самого об’єкта. Когнітивний підхід зобов’язує дослідити знання, уявлення про певний об’єкт – концепт чи концептосферу (сукупність концептів), а потім звернутися до питання про акумуляцію та об’єктивацію знань, одним із засобів якої є мова взагалі і слово зокрема. Семантичне дослідження орієнтує на аналіз мови, слова. Але слово не можна сприймати, абстрагуючись від світу, в якому воно щось позначає. Таким чином, пізнання семантики слова веде до пізнання світу. Саме цей зв’язок мав на увазі О.О. Потебня, створюючи теорію близького та далекого значення слова [99]. Викладене можна зобразити схематично: 

Кожен із згаданих підходів має свій арсенал наукових понять та термінів. Але вони є співвідносними, і цей факт відзначався у лінгвістичні літературі неодноразово [5; 18; 22; 46; 64; 76; 94 і т. ін.].  

Якщо у світлі когнітивної теорії розглядати дві або більше мов, то стануть зрозумілими відмінності інформації, представленої в семантиці перекладацьких відповідників: розбіжності пояснюються специфікою сприйняття одних і тих самих об’єктів різними народами. Так, для англійця грудень – це ще осінній місяць (погода схожа на ту, що буває в листопаді), а для українця – зимовий (погода інша в переважній більшості випадків). До викладених факторів додається ще один – умови комунікації, які нескінченно змінюються в будь-якій мові, спонукаючи комунікатора до інших принципів відбору мовних одиниць.

З огляду на викладене при доборі одиниць для перекладу слід брати до уваги такі чинники:

  •  когнітивну базу значення мовної одиниці, яка відтворюється в денотативно-сигніфікативному та конотативному макрокомпонентах, тобто хоча б оглядово мають аналізуватися відповідні концепти, фрейми, слоти;
  •  прагматичний потенціал міжмовних відповідників, який відтворюється в конотативному макрокомпоненті;
  •  особливості макрокультур відповідних мов, інформація про які відтворюється  в конотативному макрокомпоненті і зумовлює специфіку функціонування мови;
  •  дискурсивні особливості відповідної мовної одиниці, які зумовлюють обмеження у її вживанні.

З урахуванням названих чинників типи відповідників одиниць перекладу можна поділити на такі групи:

  1.  абсолютні, які збігаються за всіма названими ознаками. Відмінності в інтерпретації відповідних одиниць зумовлюються суб’єктивними чинниками навіть в межах однієї мови;
  2.  відносні, які відрізняються хоча б за однією з названих ознак. У залежності від типу ознаки, що зумовлює відмінність, серед відносних виділяються  часткові відповідники з когнітивними відмінностями, часткові з прагматичними відмінностями і т. ін. Ця група відповідників є перехідною між еквівалентами і безеквівалентними одиницями.

Звернемося до когнітивного пояснення  явища перехідності, осмисливши його сутність спочатку на матеріалі однієї мови.

1.4 Значення слова у проекції на проблеми  перекладу

Питання про значення слова з давніх часів цікавило вчених. У науці існує величезна кількість дефініцій значення (понад 1500), і жодне не є загальновизнаним. Останнім часом поширилася концепція значення як відтворення фрагментів картини світу, у відповідності до якої значення – це відображення у свідомості людини предметів, ознак, явищ, яке становить внутрішній зміст слова-знака. У руслі цієї концепції дали визначення лексичного значення В.В.Виноградов, О.І.Смирницький, А.А.Уфімцева, Д.М.Шмельов та інші вчені [25; 115; 128 і т. ін.]. Наведемо визначення, яке дав Д.М.Шмельов: «Значення слова – відображення в мові того чи іншого явища дійсності» [128, с.58]. Це визначення виразно свідчить про зв’язок семантики слова з реальним світом та його відображенням у свідомості людини, а відтак і  про необхідність поєднання семантичного й когнітивного підходів у вивченні мови.

Концепція відтворення лягла в основу теорії компонентної будови лексичного значення. За цією теорією, у значенні слова можна виділити атомарні частини – семи, що представляють різні види інформації про реалію, позначену словом. Так, у значенні слова сосна виділяються семи «дерево», «хвойне», «з довгими голками»; у значенні слова йти – «пересуватися», «відштовхуючись ногами», «відштовхуючись від землі». Семи, спільні для значень декількох слів, називають інтегральними семами. Наприклад, для значень слів ріка, море, басейн інтегральною є сема «водойма». Семи, що розмежовують значення двох чи більше слів, називаються диференційними. Значення слів, наведених вище, диференціюють семи «розмір», «наявність русла», «природний»-«штучний». Семи – мікрокомпоненти значення – можуть бути об'єднані у блоки в залежності від типу інформації, яку вони представляють. Семи, що представляють інформацію про ідентифікаційні ознаки реалії, а також про поняття, що відповідає їй, утворюють денотативно-сигніфікативний макрокомпонент (Д-С). Серед сигніфікативних сем можна виділити родові (для слова сосна –  «рослина», «дерево») і видові (для слова сосна – «хвойне», «з довгими голками»). Сигніфікативний компонент інтерпретується в науці як інтенсіонал значення, його понятійна основа. На думку Ю.С.Степанова, «сигніфікат у цілому те ж саме, що і поняття» [110, с. 297]. Розбіжності між зазначеними термінами автор вбачає  в тому, що вони належать до різних наук: перший – до лінгвістики, а другий – до логіки.

Поняття денотата і, як наслідок, денотативного компонента значення в лінгвістиці тлумачиться по-різному. Ю.С.Степанов визначає його як предмет дійсності, з яким співвідноситься слово [110]. А.А.Уфімцева розрізняє дві модифікації денотата: «типізоване уявлення про унікальний чи серійний предмет як цілісну сутність» (у когнітивній лінгвістиці таке уявлення отримало назву прототип, або гештальт-структура) і «реальний предмет, що відповідає певному значенню і виступає в ролі його конкретного експонента в настільки ж конкретному висловленні в мові, тобто референт слова в мові» [115,   с.93]. Автор підкреслює, що денотативний і сигніфікативний компоненти значення являють собою «взаємозалежні і взаємозв’язані в єдине діалектичне ціле рівні освоєння предметної сфери» [115, с. 109]. Саме тому макрокомпонент, що представляє інформацію про логіко–предметні особливості реалій, доцільно називати денотативно–сигніфікативним: зазначений термін підкреслює, по-перше цілісність денотативного і сигніфікативного компонентів значення, по-друге, – необхідність їхнього розмежування.

Вивчення питання про денотативно-сигніфікативний макроокомпонент значення є надзвичайно важливим для теорії перекладу, оскільки перекладацькі відповідники можуть різнитися саме за цим компонентом. Якщо денотативно-сигніфікативні макрокомпоненти значень слів двох мов відрізняються ядерними сигніфікативними семами, то ці слова не є перекладацькими відповідниками навіть за умови збігу їхніх вербальних моделей (в таких випадках маємо справу з фальшивими друзями перекладача). Розглянемо детальніше типи відповідностей денотативно-сигніфікативного макрокомпоненту слів різних мов.

1.Збігаються ядерні і периферійні (в цілому) семи денотативного і сигніфікативного компонентів. Слова з таким збігом значень є повними перекладацькими відповідниками: стіл – table, пісок – sand. Відзначимо, що абсолютного збігу периферійних сем не може бути, бо в периферійній частині значення репрезентований колективний когнітивний досвід етносу стосовно відповідної реалії, а він завжди має відмінності в різних народів. Так, у когнітивному досвіді українців пісок пов’язується з чимось сипучим, неміцним, нестійким, про що свідчать образні сполучення будувати піщаний будиночок (про неперспективні плани, ненадійні справи і т. ін.),  пісок сиплеться (про дуже стару і кволу людину). У англійській колективній свідомості, очевидно, уявлення інші, про що свідчить порівняння глибини кохання з піском в одній з поезій Р. Бернса:  

                          A Red Red Rose

 O my Luve’s like a red, red rose,

That’s newly sprung in June;

O my Luve’s like the melodie

That’s sweetly play’d in tune

As fair art thou, my bonie lass,

So deep in luve am I;

And I will luve thee still, my Dear,

Till a the seas gang dry.

Саме тому відтворення цього ж порівняння у перекладі, який вважається одним з найкращих (його автором є С. Маршак), викликає неоднозначну оцінку у читачів мови перекладу (МП):

Не высохнут моря, мой друг,

Не рушится гранит,

Не остановится песок,

А он, как жизнь, бежит…

Можливо, це порівняння слід було б замінити таким, яке б відповідало когнітивному досвіду носіїв мови перекладу. Це питання ще чекає ретельного аналізу з приверненням численних прикладів, експерименту тощо. У контексті проблем, які розглядаються в цій частині роботи, відзначимо, що периферійні семи значень повних перекладацьких відповідників відрізняються, і можна говорити лише про їхню співвідносність у цілому.

2. Збігаються ядерні семи, але є значні відмінності у складі периферійних сем. Таке співвідношення є характерним для часткових перекладацьких відповідників. Перекладачеві важливо знати, які саме відмінності притаманні частковим відповідникам. Тим часом  це питання ще не було об’єктом спеціального дослідження. Ретельне вивчення складу периферійних сем значень слів, що належать до окремих лексико-семантичних груп, могло б дати цінні результати і для теорії перекладу, і для практичної діяльності перекладачів. Воно дозволило б виявити відмінності, що стосуються різних сфер життя людей і мають бути врахованими як дискурсивні ознаки перекладу: соціальні (наприклад, слово однієї з мов не вживається стосовно людей певного соціального статусу), етичні (наприклад, слово однієї з мов уживається для вираження негативних емоцій), стилістичні (слово однієї з мов уживається переважно в одному стилі) тощо.

3. Ядерні семи денотативного і сигніфікативного компонентів у цілому збігаються, але є відмінності у складі денотативних сем. Слова з таким співвідношенням сем у значеннях теж належать до часткових перекладацьких відповідників: необхідність урахування денотативних нюансів аналізованого типу в перекладі є очевидною.

4. Ядерні семи денотативно-сигніфікативного макрокомпонента слів різних мов відрізняються. Відповідні слова не є перекладацькими відповідниками.

Відзначимо, що питання про те, в яких групах слів які перекладацькі відповідники є найбільш поширеними, вичерпно ще не досліджене, до того ж не створена модель його лінгвістичного аналізу під кутом зору сучасних наукових парадигм. Ця модель може спиратися і на когнітивний підхід, і на семантичний – у будь-якому разі слід виявити сприйняття  відповідного об’єкта етносом та  репрезентацію колективних знань і досвіду у значенні слова.

Звернемо увагу ще на одне суттєве спостереження. Якщо розглядати часткові відповідники у світлі практичних проблем перекладу, то всі їх типи можна назвати фальшивими друзями перекладача – питання полягає в тому, які з них більше “друзі”, а які більшою мірою “фальшиві”. Виявлення ступенів збігу форми і змісту часткових відповідників, встановлення корпусу “фальшивих друзів” різних типів – ще один перспективний напрям досліджень у галузі теорії перекладу.

Розглянемо різні типи конотативних сем під кутом зору проблем перекладознавства. Зазначимо, що в науці немає єдиного підходу до визначення складу конотативних сем. Одні вчені до конотативних відносять тільки асоціативні семи чи тільки емотивні. Інші тлумачать поняття конотації ширше і включають до розряду конотативних оцінні, емотивні й асоціативні семи. Треті включають до складу конотативного макрокомпонента всю інформацію, що виходить за межі логіко–предметної. Остання позиція виглядає більш переконливою, тому що вузький підхід до поняття «конотативна сема» диктує необхідність пошуку нових термінів для позначення блоків сем, що представляють різні види інформації. Виходячи з широкого розуміння терміна конотативний макрокомпонент, перелічимо основні види сем, що утворюють його, зосередивши увагу на можливості їх розбіжностей у різних мовах.

– Семи емоційної оцінки – семи, що представляють інформацію про позитивне чи негативне ставлення людини до реалії, позначеної словом (доброта +; хапуга –). Ці семи є непередбачуваними у значеннях слів різних мов. Саме вони можуть слугувати перекладачеві як більшою мірою “фальшиві”, ніж “друзі”.

– Семи раціональної оцінки (або інтелектуальної) – семи, що представляють інформацію про суспільне визнання реалії як позитивної чи негативної. Наприклад, для слова хвороба сема раціональної оцінки «погано», для слова здоров'я – «гарно». Семи емоційної і раціональної оцінки в тому самому значенні можуть не збігатися. Так, у значенні російського слова толстячок сема раціональної оцінки – «погано» (усі знають, що надлишкова вага шкідлива), сема емоційної оцінки – «позитивне ставлення», «+». В образному значенні слова бик ( про людину – товста людина) семи раціональної й емоційної оцінки збігаються – обидві вони є негативними. Логічно припустити, що семи цього типу в різних мовах частіше збігаються, ніж відрізняються, але в яких групах слів частіше виражається позитивна оцінка, в яких негативна – це питання потребує наукового аналізу.

– Емотивні семи представляють інформацію про почуття й емоції людини, пов'язані з відповідною реалією, наприклад, «ласкаве» для значення слова гарненький, грубість у ставленні до реалії, позначеної словами морда чи свиня (про людину), зневага у ставленні до людини, названої словами віслюк (образне значення – «дуже дурний і впертий»), козел (образне значення – про дурну людину), зневажливе ставлення, бажання образити людину, названу словом одноклітинне тощо. Небезпека помилки у вживанні відповідників перекладу з аналізованими семами є дуже великою, особливо у вживанні слів вторинної номінації. Загальновідомими є факти, що слово заєць у переносному значенні української мови – боязлива людина, боягуз (має загальноприйняту негативну оцінку), а в німецькій – це хоробра, смілива людина; російське лиса – хитра, підступна  людина (вживається і стосовно чоловіків), в англійській мові fox – красива жінка. Зіставлення подібних явищ, спрямоване на переклад, важливе  для практичної діяльності перекладача.

– Асоціативні семи – семи, що представляють інформацію про асоціації, які викликає реалія, позначена словом. Наприклад, сосна – «Новий рік», “свято”, «бір» тощо – для росіян, українців і “Різдво Христове”, “свято” тощо для англійців. Як відомо, колективні асоціації різних народів різняться, що слід ураховувати перекладачеві.

– Національно-культурні семи – семи, що представляють інформацію про національно-культурні особливості реалії, позначеної словом. Наприклад, укр гуцул – сема "західна частина України", рос. сарафан – семи «росіянин, народний», англ. kilt – сема "притаманний шотландцям". Знання країнознавчих реалій допоможе уникнути перекладацької помилки.

Спробуємо виявити фактори, які зумовлюють перехідність у плані змісту слова. Почнемо з питання про значення службових частин мови і займенників, підкресливши, що з підручника в підручник переходить положення про відсутність лексичного значення у службових частин мови і займенників.

Як відомо, у мовленні реалізуються можливості мови. Ґрунтуючись на цьому положенні, розглянемо уривок з вірша А.Вознесенського:

Виходит замуж молодость

Не за кого – за что.

Себя меняет молодость

На модное манто...

У яких значеннях ужиті займенники кого і что? Перше – у значенні «людина», друге – у значенні «речі, майно». Як бачимо, тут реалізується не дейктичне (вказівне) значення займенників, а таке, що конотативно характеризує, переносне. Ось і перше протиріччя: слово не має прямого лексичного значення, але має переносне.

Звернемося до аналізу фактів мови. З яким із понять – простору, часу чи причини – пов'язані в нашій свідомості англійські слова up  і down? Перше – з поняттям руху вгору, друге – з поняттям руху вниз. Наведені приклади свідчать про те, що положення про відсутність лексичного значення у службових слів і займенників є недостатньо переконливим. Приклад звукосполучень, що не мають лексичного значення, наводив Л.В. Щерба: Глокая куздра штеко бодланула бокренка і курдячит бокра. А займенники і службові частини мови – це слова зі специфічним лексичним значенням. У їхній семантиці посилений сигніфікативний компонент значення, причому найбільш яскравою є родосема (поняття причини, часу, простору, мети, відношення; для займенників – поняття предмета, обличчя, ознаки і т. ін.). Статус родосеми в семантиці названих частин мови відрізняється: у семантиці займенників вона є ядерною, у семантиці службових частин мови – периферійною. Ядро значення службових слів скорочене (редуковане), представлене нулем сем усіх видів – недарма в лінгвістиці їх називають неповнозначними словами. Різною є і роль денотативної семи: у семантиці займенників вона послаблена і підсилюється в мові, у семантиці службових частин мови вона скорочена до нуля. Конотативні семи в семантиці слів названих частин мови теж скорочені. Денотативні і конотативні семи іноді піддаються редукції і в самостійних частинах мови – у таких випадках відповідні слова переходять до розряду службових: йти назустріч – йти на зустріч з другом.  

Лексичне значення займенників і службових частин мови можна розглядати як перехідний тип між типами значень двох груп слів: слів, у яких денотативний і сигніфікативний компоненти в ядрі значення скоординовані, і слів, у яких і денотативний, і сигніфікативний, і граматичний компоненти скорочені і перебувають на периферії, – слів, у яких головну роль відіграє звукокомплекс, – звуконаслідувальних слів.

Узагальнивши викладене, представимо групи слів за типом їхнього значення:

1/ слова, в яких сигніфікативиый (С), денотативний (Д), конотативний (К) і граматичний (Гр.) макрокомпоненти скоординовані (самостійні частини мови);

2/ слова, в яких значущість С і Д ядерних компонентів протиставлені в мові і мовленні: у мові посилений С, а в мовленні Д компонент. С і Г макрокомпоненти скорочені, причому Гр. – у ядрі значення, а Д – на периферії (займенники);

3/ слова, в яких С периферійний компонент посилений, а Д і К – скорочені до нуля, Гр. компонент зберігається (службові частини мови);

4/ слова, у яких С, Д і Гр. компоненти скорочені до нуля (Гр. компонент підсилюється в мові), а Д компонент перебуває на периферії (звуконаслідувальні слова).

Слід зазначити, що в межах кожної групи можна виділити підгрупи в залежності від співвідношення компонентів значення. Ми не ставили за мету  представити повну класифікацію перехідних явищ, наша мета обмежувалася виявленням факторів, що зумовлюють перехідність, і ми їх виявили:

співвідношення С, Д, К і Г компонентів значення;

значущість цих компонентів у семантиці слова;

віднесеність явища до мови чи мовлення.

Викладені спостереження підтверджують, що будь-яке слово має значення. Якщо звукокомплекс не має значення, то він не є словом. Такий висновок не суперечить дефініції значення слова, а випливає з нього: Значення слова – це відображення предметів, явищ, ознак і їхніх відношень у свідомості людини. Одні слова відбивають предмети, явища, ознаки, інші – відношення між ними. Одні слова називають поняття, інші лише співвідносяться з ними, позначаючи відношення одного поняття до іншого. Специфіка зв'язків лексеми і поняття зумовлює функцію слів: для одних – номінативну чи функцію характеристики,  для інших сполучну, для третіх – вказівну.

Якщо розглядати згадану проблему в аспекті перекладу, то слід відзначити, що практичну цінність становить виявлення потенційно можливих модифікацій сем різних типів і ефектів, які створюють відповідні модифікації. Міжмовне зіставлення названих явищ забезпечить належну якість перекладу.

1.5 Когнітивне підґрунтя полісемії і переклад

Своєрідним “фальшивим другом перекладача” може бути і багатозначне слово. У лінгвістичній літературі доведено, що навіть у близькоспоріднених мовах семантична структура багатозначного слова може відрізнятися. Наприклад, у слова блискавка в українській мові  є такі значення: 1. Електричний розряд у повітрі. 2. Терміново випущений аркуш стінгазети.  Російське слово молния – такі значення: 1. Электрический розряд в воздухе. 2. Вид застёжки на одежде. 3. Срочная телеграмма. 4. Срочно выпущенный лист стенгазеты. Англійське lightning має такі значення: 1. Lightning is the very bright flashes of light in the sky that you see during a thunderstorm. 2. Lightning deskribes things that happen very quickly or last for only a shot time. Переклад вторинного значення слова за аналогією з рідною мовою може спричинити помилку. Тим часом у науковій літературі поки що не встановлені міжмовні співвідносності полісемантичних слів. Важливим і перспективним у зв’язку з проблемою полісемії є дослідження, наприклад, таких питань: у яких групах слів спостерігається повний паралелізм розвитку семантичної структури слова; які типи вторинних значень є однаково продуктивними в різних мовах; які типи переносів номінації (і в яких групах слів) найчастіше відрізняються тощо. Оскільки розвиток значень полісемантичного слова відбувається не як ізольований від людини процес, а на базі колективних знань, досвіду та асоціацій носіїв мови, важливим є виявлення асоціативної та культурологічної бази, яка відповідає реалії, що позначена словом. Як бачимо, і явище полісемії засвідчує зв’язок семантики і когнітивістики. Тим часом навіть питання про сутність полісемії по-різному тлумачиться ученими. Існує три підходи до вирішення вказаної проблеми:

Багатозначності немає ні в мові, ні в мовленні.

Багатозначність є в мові, але її немає в мовленні.

Багатозначність є й у мові, і в мовленні.

Першої точки зору дотримувалися Л.В.Щерба, В.А.Звегінцев [48;130]. У сучасній лінгвістиці найбільше активно цю точку зору відстоює І.С.Торопцев [114]. Якщо, слідом за І.С.Торопцевим, називати нове значення новим словом, тобто омонімом відомому, то доведеться визнати, що омоніми виявляться різнорідними за складом: серед них будуть такі, котрі за семантикою не співвідносні з новими словами, і такі, котрі співвідносяться за семантикою з уже відомими словами. Проблема типів і особливостей співвідносності семантики нових слів і відомих не знімається, вона просто по-іншому називається: не семантичний зв'язок ЛСВ, а семантичний зв'язок омонімів.

Слід зазначити, що заперечення багатозначності у різних учених пояснюється різними причинами. Так, В.А.Звегінцев не наполягає на тому, щоб вторинні значення слів називати омонімами. На його думку, у слів є загальне, цілісне значення, що реалізується в окремих словосполученнях [48].

Цікавою є позиція щодо цього питання О.О.Потебні. У підручниках і навчальних посібниках з лексикології відзначається, що він заперечував багатозначність і в мові, і в мовленні, розглядаючи як нове слово не тільки нове значення, але й іншу словоформу. Однак деякі вчені по-іншому витлумачили позицію О.О.Потебні: він заперечував багатозначність у мовленні, але не в мові. Уперше таке розуміння позиції О.О. Потебні було висловлено Ж.П.Соколовською, яка на підтвердження своїх слів навела цитату з роботи названого ученого: «Отже, слово верста, очевидно, багатозначне; але таке воно лише в тому вигляді, в якому є у словнику. Тим часом справжнє життя його і будь–якого іншого слова відбувається в мові... Слово в мові щоразу відповідає одному акту думки, а не декільком, тобто щоразу, коли воно  вимовляється чи інтерпретується, має не більше одного значення» [107, с. 74].

Таким чином, позиція О.О.Потебні щодо проблеми багатозначності – заперечення багатозначності в мовленні і визнання її в мові. Такий погляд на багатозначність є найбільш поширеним. Учені, що дотримуються такого погляду, не заперечують можливості навмисного обігравання багатозначності в мові – для досягнення комічного ефекту, створення каламбуру, гри слів. Приклади такої багатозначності на матеріалі російської мови навів А.В.Калінін: Правда, мороз тут бывает крепчайший – по количеству градусов равняется русской горькой (Чекм.). У даному разі обіграється два значення слова градус – «одиниця виміру температури» і «одиниця виміру міцності спирту».  

Третя точка зору – багатозначність є і в мовленні, і в мові, причому в мовленні вона не обов'язково створюється навмисне. Дослідженню мовної багатозначності присвячена монографія Ф.А.Литвина «Багатозначність слова в мові і мовленні», який на матеріалі англійської мови не тільки навів приклади мовної багатозначності, але й описав її функціональні особливості [70]. Остання точка зору здається досить переконливою, тим більше, що вона підкріплена прикладами з живої мови. Хоча відзначимо, що випадки мовної багатозначності – досить рідке явище.

Вивчення полісемії у проекції на роботу перекладача означає виявлення стилістичних функцій текстової багатозначності і пошуки способів адекватного відтворення відповідного стилістичного ефекту. Лінгвістичне підґрунтя для перекладацького аналізу багатозначності створене в роботах Ф.А. Литвина, і завдання полягає в теоретичному обґрунтуванні  перекладацьких моделей. Необхідне, з одного боку,  зіставлення  семантичної структури багатозначних слів різних мов, з іншого, – ретельний аналіз типів стилістичного ефекту в художніх та публіцистичних творах двох мов та засобів їх створення.

Розвиток значень полісемантичного слова відбувається в результаті перенесення назви однієї реалії на іншу, яке базується на спільності ознак відповідних реалій. Як відомо, в залежності від виду спільних ознак розрізняють три типи перенесення номінації: метафору, метонімію і синекдоху.

Метафора – це перенесення номінації з однієї реалії на іншу за схожістю окремих ознак реалій. Схожими можуть бути різні типи ознак первинного і вторинного денотатів. Наведемо приклади найбільш поширених типів ознак, на підставі яких формується метафора.

Перенесення за схожістю кольору: укр. золоті вироби – золоте волосся, воскова фігура – воскове обличчя; рос. шоколадний крем – шоколадный загар,  оловянный  припой – оловянный взгляд; англ. iron wire – iron-grey hair. Цей тип переносу поширений у всіх трьох мовах;

перенесення за схожістю форми: укр. крила птаха – крила літака, арка (дугоподібне перекриття прорізу в стіні) – арка (декоративна споруда); рос. головка ребёнка (зменш. від голова) – головка капусти, золотое кольцо – трамвайное кольцо; англ. you arm – arm of river. Аналізований тип переносу поширений у всіх трьох мовах.

перенесення за схожістю розташування в просторі: укр. ніс людини – ніс корабля, рос. хвост животного – хвост поезда,   ножка ребёнка – ножка стола; англ. one’s nose –– nose of car. Цей тип переносу поширений у всіх трьох мовах.

перенесення за схожістю віку і статі: укр. бабуся (мати  батька чи матері – рос. бабушка) – бабуся (жінка похилого віку – рос. бабушка), тітка (рос. тётя), дядько (рос. дядя). Схарактеризований тип перенесення номінації притаманний українській та російській мовам. Очевидно, це пояснюється тим, що в названих мовах одиниці номінації віку і статі вживаються для привернення уваги, звертання. У англійській мові цю функцію виконують спеціальні слова;

перенесення за схожістю способу уявлення про дію: укр. спиратися (на ціпок – рос. опираться, англ. lean) – спиратися (на авторитетну думку, чиюсь підтримку – рос. опираться, англ. lean). Поширений у всіх мовах тип перенесення;

перенесення за схожістю функцій: укр,  рос. і англ. ртутний барометр – барометр суспільної думки, захист (у футболі) – захист (на суді). Це тип перенесення, поширений у всіх трьох мовах.

перенесення за схожістю результату: укр,  рос. і англ. ламати (іграшку – рос. ломать, англ. brake) – ламати (старі порядки – рос. ломать, англ. brake), відкривати (двері – рос. открывать, англ. open) – відкривати (концерт – рос. открывать, англ. open).  Тип перенесення, поширений у всіх трьох мовах;

перенесення за схожістю оцінки: рос. благородный (человек) – благородный (металл), англ. a heart of gold, as good as gold. Поширений тип переносу.

перенесення за схожістю асоціацій: укр. гіркий смак – гірке (почуття), солодке печиво – солодке (життя); рос. яркие (краски) – яркий (человек), глубокий яр – глубокий (ответ), ленивец (ленивый человек) – ленивец (южноафриканское животное, плохо приспособленное к ходьбе по земле); англ. sweet chokolate – sweet love, sweet sound. Найбільш поширений тип перенесення у всіх мовах.

Метафора за схожістю асоціацій, – одне із явищ, у якому виражаються особливості світосприймання, національної культури, вірувань і уявлень носіїв мови. Саме асоціативна метафора є найбільш складною при перекладі. Метафоричні значення функціонують у кожній мові, тобто подібність різних реалій навколишнього світу усвідомлюється всіма людьми. Але ознаки, покладені в основу формування нових значень, виявляються різними в різних мовах, причому розбіжності спостерігаються навіть у мовах близькоспоріднених. Наприклад, у російській мові один з видів застібки на одязі називається молния. Метафоричне значення сформувалося на основі первинного значення «електричний розряд у повітрі». Спільні ознаки первинного і вторинного денотатів – «швидкість» і «форма лінії». У близькоспорідненій українській мові відповідний вид застібки називається не молния, а змійка (від змія – плазун з довгим тілом). У англійській мові для номінації відповідної реалії вживається непохідне слово zip. Перенесення найменування в даному разі відбулося на підставі схожості форми. Чи є універсальні метафоричні значення, властиві всім мовам? Відповідь на це питання шукали багато вчених. Особливо значний внесок у вирішення цієї проблеми зробив англійський учений Ульман. У його роботах виявлені універсальні типи метафоричних переносів, але він відзначає, що збіг на рівні слів є випадковим. До універсальних типів метафори належить, наприклад, синестетична метафора, яка формується при перенесенні ознак, що сприймаються органами почуттів, у сферу психології: гіркота (гіркий смак) – гіркота (неприємне почуття, що викликає переживання людини), кислий (на смак) – кислий (вираз обличчя), золотий (зроблений із золота) – золотий характер (дуже гарний), м'який диван – м'який характер, залізна деталь – залізний характер. Універсальною є і метафора орієнтації: лівий кут – ліві погляди, права сторона – права партія; і антропоморфна метафора: заєць  (тварина) – заєць (боягузлива людина), півень (домашній птах) – півень (забіякуватий хлопчик), гусак (домашній птах) – гусак (ненадійна, шахраювата людина), і метеорологічна: буря (негода) – буря (яскравий, сильний прояв почуттів).

Метонімія – перенесення за суміжністю ознак двох реалій. Суміжність може бути різних типів: просторова, процесуальна, якісна, часова. Наведемо приклади метонімічних перенесень.

«Приміщення, частина простору – люди, що в ньому перебувають»: укр. просторий клас – випускний клас, гарний двір – зустрічали всім двором; рос. большая аудитория – понимающая аудитория,   просторный дом – дружный дом, англ. my cabinet – cabinet minister. У англійській мові цей тип перенесення поширений менше, ніж в українській та російській.

«Матеріал –  предмет, вироблений з матеріалу (або явище, яке пов’язане з використанням матеріалу): укр. шовк – одягтися в шовки, рос. серебро (металл) – серебро (отдел в магазине); англ. gold, silver, Iron Age. Поширений тип перенесення.

«Процес, дія – результат дії»: укр. робота продовжується – робота представлена до захисту, рос. сочинение стихов – сочинение издано; англ. work, research. Найбільш поширений тип перенесення у всіх трьох мовах.

«Ознака – носій ознаки»: укр. висота (відстань від рівня моря вгору) – висота (високе місце); рос. крутизна (признак по прилагательному крутой) – крутизна (круте місце). У англійській мові цей тип перенесення поширений мало.

«Дія – місце дії»: вихід – рос. выход – (вихід у відкритий космос здійснювався  кілька разів) – вихід (вихід закритий), англ. going out, leaving.  

«Той, хто перебуває в певному стані, – те, що виражає цей стан»: сумна людина – сумна пісня (рос. печальный человек – печальная песня); англ. bitter men – bitter experience.  Поширений тип перенесення.

Різновидом метонімії є синекдоха – перенесення  назви частини на ціле і назви цілого на частину: вишня (дерево) – вишня (плід дерева). У англійській мові цей тип перенесення поширений менше, оскільки для номінації  виду дерева використовується назва плода з додаванням слова "дерево" (tree): apple-tree, cherry-tree. 

Звернемо увагу на те, що в когнітивній лінгвістиці метафора інтерпретується по-іншому. На думку когнітивістів, метафора – не лінгвістична операція перенесення номінації, а спосіб пізнання світу, орієнтації і діяльності в ньому. Якщо знехтувати (бодай і суттєвими) розбіжностями в інтерпретації явища метафори, то спільним у семантичному і когнітивному підходах є те, що метафора базується на порівнянні явищ навколишнього світу. Для дослідника проблем перекладу вкрай цікавими виявляються пошуки особливостей  порівняння  тих самих об’єктів різними народами: що порівнюється, з чим порівнюється і чому порівнюється. Виявлення підстав для порівняння допоможе перекладачеві так  відтворити  метафору оригіналу, щоб вона була зрозумілою читачеві перекладу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24430. Архитектура стека TCP/IP. Протокол IP. Заголовок IP-пакета. IP-адресация 238.5 KB
  Заголовок IPпакета. В его задачу входит продвижение пакета между сетями от одного маршрутизатора до другого до тех пор пока пакет не попадет в сеть назначения. Заголовок IPпакета IPпакет состоит из заголовка и поля данных. Значение длины заголовка IPпакета также занимает 4 бита и измеряется в 32 битовых словах.
24431. Протокол ARP. Протокол ICMP. Протокол UDP 124 KB
  Протокол ARP. Протокол ARP: Для определения локального адреса MAC по IPадресу используется протокол разрешения адресов Address Resolution Protocol ARP. Существует два варианта работы APR: локальная сеть с поддержкой широковещания глобальная сеть без широковещения Рассмотрим работу протокола ARP в локальных сетях с широковещанием. Для решения этой задачи протокол IP обращается к протоколу ARP.
24432. Протокол TCP. Формат заголовка TCP 135.5 KB
  Протокол TCP. Формат заголовка TCP. TCP Transmission Control Protocol гарантированный протокол транспортного уровня с предварительным установлением соединения предоставляющий приложению надёжный поток данных дающий уверенность в безошибочности получаемых данных перезапрашивающий данные в случае потери и устраняющий дублирование данных. Протокол TCP взаимодействует через межуровневые интерфейсы с ниже лежащим протоколом IP и с выше лежащими протоколами прикладного уровня или приложениями.
24433. Принципы одноадресной маршрутизации. Структура и типы записей таблицы маршрутизации. Протоколы маршрутизации 72 KB
  Принципы одноадресной маршрутизации. Структура и типы записей таблицы маршрутизации. Протоколы маршрутизации. Полученная в результате анализа информация о маршрутах дальнейшего следования пакетов помещается в таблицу маршрутизации.
24434. Функционирование NAT. Функционирование Proxy 999 KB
  Диаграммы рисуют для визуализации системы с разных точек зрения. Теоретически диаграммы могут содержать любые комбинации сущностей и отношений. Всего UML предлагает девять дополняющих друг друга диаграмм входящих в различные модели: диаграммы вариантов использования; диаграммы классов; диаграммы пакетов: диаграммы последовательностей действий; диаграммы кооперации: диаграммы деятельностей: диаграммы состояний объектов: диаграммы компонентов: диаграммы размещения. Диаграммы вариантов использования.
24435. Служба DNS. Иерархические доменные имена. Полномочные серверы DNS 107.5 KB
  Служба DNS. Полномочные серверы DNS. Служба DNS Широковещательный способ установления соответствия между символьными именами и локальными адресами хорошо работает только в небольшой локальной сети не разделенной на подсети. Таким решением стала централизованная служба DNS Domain Name System система доменных имен основанная на распределенной базе отображений доменное имя IPадрес.
24436. Назначение и возможности макросредств в ассемблере 146 KB
  Он вставляет вместо вызова команды которые соответствуют макросу. Макроопределение группа команд определяющая действие макрокоманды. При описании макрокоманды используется оператор MACRO. Макрокоманды позволяют сократить размер выполняемой программы за счет описания повторяющихся участков однажды.
24437. Теория дислокаций 231 KB
  Дефектами кристалла называют всякое нарушение трансляционной симметрии кристалла — идеальной периодичности кристаллической решётки. Различают несколько видов дефектов по размерности. А именно, бывают нульмерные (точечные), одномерные (линейные), двумерные (плоские) и трёхмерные (объемные) дефекты.
24438. Основные функции компиляторов 209 KB
  Система прерывания ОМЭВМ. Непосредственной причиной такого переключения процессора с одной программы на другую является сигнал прерывания причем характер новой программы которую процессор начинает выполнять в результате воздействия сигнала прерывания и которая называется программой обработки прерывания зависит от источника возникновения этого сигнала. В большинстве случаев возникновение сигналов прерывания не планируется в выполняемой текущей программе а является по отношению к ней независимым или внешним событием. В зависимости от...