43934

Управління виручкою і прибутком від продажів в умовах зміни попиту на продукцію підприємства

Дипломная

Экономическая теория и математическое моделирование

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ВСТУП. Суть основні завдання і джерела для фінансового аналізу Підприємства. Загальна модель і система показників для фінансового аналізу Підприємства. Формування фінансових результатів діяльності підприємства та задачі їх аналізу.

Украинкский

2013-11-08

1.36 MB

7 чел.

Зміст

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ

ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

ВСТУП.

1.1 Суть, основні завдання і джерела для фінансового аналізу

Підприємства

1.2 Загальна модель і система показників для фінансового аналізу

Підприємства

1.3 Формування фінансових результатів діяльності підприємства та

задачі їх аналізу

РОЗДІЛ 2.

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ “Дніпрококс”.

2.2. Аналіз та оцінка фінансово-економічної діяльності підприємства ВАТ Дніпрококс за 2010-2011 роки.

2.3. Оцінка технічно-економічних показників діяльності підприємства.

2.4 Характеристика активу і пасиву балансу підприємства.

2.5 Аналіз джерел формування коштів підприємства

2.6 Аналіз фінансової стійкості і платоспроможності

РОЗДІЛ 3.

3.1 Управління виручкою і прибутком від продажів в умовах зміни

попиту на продукцію підприємства

3.2 Оптимізація прибутку підприємства

3.3 Визначення беззбиткового об'єму продажів і зони безпеки

Підприємства

3.4 Аналіз вірогідності банкрутства

ВИСНОВОК

ДОДАТКИ

ВСТУП

Відхід суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові відносини дуже сильно змінили умови функціонування підприємств, які для того щоб вижити, повинні проявити ініціативу, підприємливість і бережливість для того, щоб підвищити ефективність виробництва. В іншому випадку вони можуть опинитися на межі банкрутства.

В ринкових умовах запорукою виживання та основою стабільного стану підприємства є його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати по його розширенню та оновленню.

Визначення фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і , в кінцевому підсумку, до банкрутства, а "надмірна" стійкість буде гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Мета полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Фінансовий стан показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Разом з тим, фінансовий стан - це важливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює, в якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів по фінансовим та іншим відносинам. Тому система показників має мету показати його стан для зовнішніх споживачів, оскільки при розвитку ринкових відносин користувачів фінансової інформації значно збільшується.

Усі користувачі фінансової звітності ставлять собі завдання провести аналіз стану підприємства та на його основі зробити висновки про напрямки своєї діяльності по відношенню до підприємства .

Метою даної роботи є визначення економічної сутності фінансового стану підприємства ВАТ «Дніпрококс» та розробка шляхів покращення фінансового стану підприємства.

Для досягнення цієї мети ми розглянули такі завдання:

  1.  теоретичні основи фінансового стану підприємства;
  2.  методику проведення аналізу активів та пасивів підприємства;
  3.  основні фінансово - економічні показники діяльності підприємства;
  4.  фінансовий стан підприємства;
  5.  визначити шляхи підвищення фінансового стану підприємства.

Базою дослідження є ВАТ «Дніпрококс». Об'єктом дослідження виступає фінансова діяльність підприємства. Предмет фінансовий стан підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ

ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Суть, основні завдання і джерела для фінансового аналізу

підприємства

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств та інших суб’єктів ринку в підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від об’єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючих й очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства та його фінансового стану. Це сприяло розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи, як фінансовий аналіз [3, с. 12].

Мета фінансового аналізу — інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства та фінансові результати його діяльності [15, c. 15]. Ідеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об’єктивно і всебічно характеризують стан та динаміку підприємства і його діяльності. Фінансовий аналіз підприємств проводиться з метою виявлення вразливих місць і визначення шляхів їх усунення [17, c. 9]. Дані аналізу відіграють вирішальну роль при визначенні напрямів конкурентної політики підприємства, вони використовуються при оцінці виконання поставлених перед ним завдань і для розробки програм розвитку на перспективу.

Отже основними функціями фінансового аналізу є:

об’єктивна оцінка фінансового становища об’єкта аналізу;

виявлення чинників і причин досягнутого стану;

підготовка і обґрунтування управлінських рішень, що приймаються в області фінансів;

виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового становища діяльності.

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність. Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період [38, c. 21].

Основними джерелами фінансового аналізу є [18, с. 45]:

форма №1 річної та квартальної звітності „Баланс підприємства”;

форма №2 річної та квартальної звітності „Звіт про фінансові результати”;

Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість:

одержати значний обсяг інформації про підприємство;

визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами;

встановити, за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів;

оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників.

Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по управлінню підприємством [38, с. 56].

Інформація, подана в бухгалтерській формі № 2 є більш аналітичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма № 1). Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.

За даними форми № 2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності [38, с. 17].

Ця бухгалтерська звітність орієнтована на ринкові відносини і значною мірою наближена до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

З метою фінансового аналізу може використовуватися і інша інформація - дані бухгалтерського і оперативного обліку, поточної звітності підприємства.

Слід зазначити, що за доступністю інформацію поділяють на відкриту і закриту (секретну), що є комерційною таємницею, тому і аналіз може бути двох видів: внутрішній і зовнішній [41, с. 86].

Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею; виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями - податковою інспекцією, банком, іншими структурами. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею.

Результати фінансового аналізу повинні достовірно відображати фінансовий стан підприємства, результати його діяльності і їх модифікації, що відбулися за звітний період [29, c. 68].

Основні користувачі інформації про фінансовий стан та фінансові результати діяльності підприємства такі [29, с. 32]:

Керівництво підприємства — для керівника підприємства ця інформація є основою ефективного керування підприємством та прийняття ефективних управлінських та планових рішень;

Акціонери підприємства, тобто його власники. Вони оцінюють, наскільки ефективно адміністрація виконує свої функції;

Податкове управління. Йому необхідно мати інформацію про фінансовий стан підприємства (зокрема про суму прибутку) для визначення сум податків, що їх зобов'язане сплатити підприємство.

1.2 Загальна модель і система показників для фінансового аналізу

підприємства

Традиційна практика фінансового аналізу підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу [23, с 67]:

горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо-галузевими та середніми показниками;

факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання. Для досягнення основної мети фінансового аналізу підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів — можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства [42, c. 45].

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи [42, c. 47]:

експертних оцінок і сценаріїв;

психологічні;

морфологічні;

порівняльні;

побудови системи показників;

побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

ланцюгових підстановок;

арифметичних різниць;

балансовий;

виокремлення ізольованого впливу факторів;

відсоткових чисел;

диференційний;

логарифмічний;

інтегральний;

простих і складних відсотків;

дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів) [43, с. 26].

Для отримання необхідної аналітичної інформації розв'язують групу аналітичних задач, яку можна зобразити як загальну модель. В економіці існує дуже багато таких моделей.

Вихідним етапом фінансового аналізу підприємств є аналіз майна підприємства [25, с. 87]. Він передбачає загальну оцінку майна з виділенням оборотних мобільних коштів і поза оборотних (іммобілізованих). Відомості про розміщення наявного в розпорядженні підприємства майна містяться в активі балансу.

У структурі балансу особлива роль належить найбільшим засобам, до складу яких входять: наявні гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріально-виробничі запаси. До поза оборотних активів відносять: реальні основні засоби, довготермінові інвестиції і нематеріальні активи.

Завданням аналітика є оцінка структури найбільших та іммобілізованих засобів, а також зміни їх наявності за аналізований період.

В ході аналізу майна підприємства визначають також джерела його утворення. При цьому дається оцінка структури власних і позичених засобів. До власних коштів, за рахунок яких відбувається придбання, надходження і створення майна, відносять статутний фонд і прибуток. У склад власних джерел можуть ввійти також засоби, отримані від держави, орендодавців, інших підприємств, окремих осіб, зацікавлених у розвитку підприємства [25, с. 91].

Основним джерелом фінансування мобільних активів є власні оборотні кошти, якими підприємство розпоряджається в момент його заснування. Спрямовуючи фінансові результати в основні й оборотні кошти, виходять з економічної доцільності: розмір власних оборотних коштів повинен забезпечувати мінімальну потребу протягом одного виробничого циклу у виробничих запасах, заділах незавершеного виробництва, залишках готової продукції. Єдиним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток підприємства.

До позичених засобів належать отримані в кредит від державних, комерційних і кооперативних банків та інших підприємств. Позичені кошти поділяються на кошти тривалого використання і кошти короткотермінового використання. В процесі аналізу позичених коштів оцінюється ефективність їх використання та можливість своєчасного повернення [16, с.64].

Важливими показниками, які характеризують ефективність використання своїх коштів, є показники оборотності оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів характеризується такими показниками, як оборотність у днях, кількість обертів, коефіцієнт закріплення оборотних коштів.

Аналіз оборотності оборотних коштів передбачає виявлення ступеня прискорення (або сповільнення) оборотності і суми коштів, додатково залучених в оборот (вилучених з обороту).

Аналіз фінансової сталості підприємства передбачає визначення ступеня фінансової незалежності від зовнішніх позичених джерел [22, с.14]. Одним з важливих показників, які характеризують фінансову сталість підприємства, є показник питомої ваги всієї суми зобов'язань по залучених (позичених) коштах у вкладеннях в активи власних коштів. Цей показник отримав назву "коефіцієнт автономії". Він показує, наскільки підприємство є незалежним від позичених коштів.

На основі коефіцієнта довгострокового залучення позичених коштів судять про стабільність тієї частини коштів, яка утворюється за рахунок довготермінових кредитів.

Важливим показником фінансової сталості підприємства є коефіцієнт маневрування [22, с. 49]. Цей показник дає змогу оцінити структуру розподілу власних засобів шляхом визначення питомої ваги власних оборотних коштів у загальній сумі джерел власних коштів. Коефіцієнт маневрування дає відповідь на питання, яка частина власних коштів підприємства не закріплена в цінностях іммобілізованого характеру і перебуває в стані, який дає змогу більш або менш вільно маневрувати цими коштами.

Аналіз платоспроможності дає змогу визначити здатність підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань [3, с. 27]. При цьому прискіплива увага приділяється такому показнику платоспроможності, як загальний коефіцієнт покриття, що характеризує відношення мобільних засобів до короткотермінової заборгованості. Коефіцієнт покриття дає змогу з'ясувати, чи достатньо у підприємства коштів, які можуть бути використані ним для погашення своїх короткотермінових зобов'язань.

Частковим показником загального коефіцієнта покриття є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує відношення найбільш ліквідної частини оборотних засобів (грошових коштів та цінних паперів) до поточних зобов'язань. Цей коефіцієнт дає відповідь на запитання, яка сума короткотермінових зобов'язань підприємства на звітну дату може бути погашена негайно.

Певну аналітичну цінність має проміжний коефіцієнт покриття [3, с. 41]. Він визначається як відношення суми грошових засобів, цінних паперів і дебіторської заборгованості разом взятих до короткотермінових зобов'язань підприємства. Таке співвідношення показує, чи достатньо цієї суми для погашення короткотермінових боргів. Оцінюючи цей показник, слід врахувати тривалість короткотермінового кредиту при закупівлі товарно-матеріальних цінностей і продажу продукції підприємства.

Для оцінки загальної ефективності господарської діяльності підприємства визначені показники рентабельності [19, с. 18]. Вони показують, наскільки прибутковою є діяльність підприємства.

Аналіз показників рентабельності передбачає оцінку рівнів рентабельності, визначення динаміки рентабельності, причин і факторів, які впливають на її зміну, і ступеня їх впливу на цю зміну [15, с. 62]. Заключним етапом аналізу рентабельності є розробка заходів щодо мобілізації резервів підвищення рентабельності.

Виділяють такі основні показники рентабельності:

рентабельність капіталу (майна),

рентабельність фондів (рентабельність виробництва),

рентабельність продукції.

Завершальним етапом фінансового аналізу підприємства є розробка заходів щодо зміцнення фінансового стану. У кожного підприємства завжди є резерви поліпшення фінансового стану. З'ясувавши в ході аналізу причини фінансових труднощів, їх слід згрупувати за основними напрямами.

Головними з них є виробничі фактори: обсяги виробництва, якість та асортимент продукції, що випускається, відповідність термінів її поставки термінам, передбаченим договорами. Важливу роль відіграють також фактори, пов'язані зі стабільністю матеріально-технічного постачання, наявністю ринків збуту і загальногосподарські.

Можна говорити і про власні фінансові фактори. Це насамперед рівень рентабельності, який багато в чому визначається рівнем цін на продукцію підприємства. Якщо рівень цін не забезпечує підприємству необхідного для його нормального розвитку рівня рентабельності, то слід подумати про перехід на випуск більш вигідної продукції, а також про пошук таких покупців (в тому числі на нових ринках збуту), які можуть придбати продукцію за вищою ціною.

Другою важливою об'єктивною причиною фінансових труднощів може бути погана забезпеченість виробничого процесу фінансовими ресурсами. У цьому випадку слід потурбуватися про реалізацію понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, ліквідацію надлишкових і мало використовуваних основних фондів, реалізацію наявних у підприємства цінних паперів. Серед інших засобів збільшення фінансових результатів мобілізація наявних у підприємства засобів спеціальних фондів, в тому числі резервного, створюваного спеціально з такою метою. Необхідно вивчити можливість отримання кредитів у банках, постачальників, покупців.

Вирішальним способом підвищення ефективності може стати зміна форми господарювання або форми власності.

Фінансовий аналіз підприємства завершується складанням конкретного плану зміцнення його фінансового стану, який містить виробничі, технологічні та організаційні заходи [43, с. 29].

1.3 Формування фінансових результатів діяльності підприємства та

задачі їх аналізу

Основною метою аналізу фінансових результатів є розробка і обґрунтованих управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності діяльності господарюючого суб'єкта [3, с. 8].

Першочерговими завданнями аналізу фінансових результатів, завдяки яким досягається його головна мета, є [23, с. 13]:

оцінка динаміки абсолютних показників фінансових результатів (прибутку і рентабельності);

визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутку та рівень рентабельності;

виявлення та оцінка можливих резервів зростання прибутку й рентабельності;

розробка заходів щодо використання виявлених резервів.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливіші серед них є показники прибутку, який в умовах ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного виробництва, розв`язання соціальних проблем та задоволення матеріальних проблем трудових колективів. За рахунок прибутку також виконується частина зобов`язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Зростання прибутку визначає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує міру його ділової активності, збільшує розміри прибутків засновників і власників, характеризує фінансове здоров’я підприємства[15, с. 42].

Таким чином показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. На основі прибутку визначається рівень віддачі авансованих коштів та дохідність вкладень в активи даного підприємства.

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це його чистий прибуток або збиток [15, с. 72].

Прибуток є реальною частиною чистого доходу, створеного додатковою працею. Тільки після продажу продукту (робіт, послуг) чистий дохід приймає форму прибутку. Кількість прибутку визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності підприємства (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку і інших відрахувань з виручки до бюджетних і небюджетних фондів) і сумою всіх витрат на цю діяльність.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, — це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у вітчизняній практиці фінансового аналізу діяльності підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку та плануванні діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування — істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Джерелом отримання прибутку (збитку) разом з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) може бути також діяльність підприємства, не пов'язана з реалізацією продукції.

Такими джерелами можуть виступати [29, с. 127]:

прибуток від пайової участі в спільних підприємствах;

прибуток від здачі в оренду землі і основних фундацій;

одержані і виплачені пені, штрафи;

збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості, по якій закінчилися терміни позовної давності;

доходи по акціях, облігаціях, депозитах;

доходи і збитки від валютних операцій;

прибутки (збитки) минулих років, виявлені в поточному році;

фінансова допомога від інших організацій;

збитки від стихійних лих.

Їх аналіз зводиться в основному до вивчення динаміки і причин одержаних збитків і прибутку по кожному конкретному випадку.

Збитки від виплати штрафів виникають у зв'язку з порушенням договорів з іншими підприємствами, організаціями і установами. При аналізі встановлюються причини невиконання зобов'язань, вживаються заходи для запобігання подібних помилок.

Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникають звичайно на тих підприємствах, де постановка обліку і контролю за станом розрахунків знаходиться на низькому рівні. Прибутки (збитки) минулих років, виявлені в звітному році, також свідчать про недоліки бухгалтерського обліку.

Особливої уваги заслуговують доходи по цінних паперах (акціям, облігаціям, векселям і т.д.). Підприємства - утримувачі цінних паперів одержують певні доходи у вигляді дивідендів. В процесі аналізу вивчається динаміка дивідендів, курсу акцій, чистого прибутку, що доводиться на одну акцію, встановлюються темпи їх росту або зниження [24, с. 22].

Основним джерелом інформації про фінансові результати діяльності підприємства є форма №2 бухгалтерської звітності („Звіт про фінансові результати”). Згідно з цією формою послідовність формування чистого прибутку (збитку) графічно можна зобразити як на рисунку 1.1 [4, c.38]

Рисунок 1.1 Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

З цієї схеми ми добре бачимо ті основні важелі, використовуючи які підприємство може змінювати рівень свого прибутку. Такі як: об’єм та ціна реалізації; витрати на виробництво, керівництво, реалізацію та ін.; обсяги та напрямки інвестицій.

Таким чином, нами вивчено теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємств України. Практичні розробки на прикладі конкретного підприємства представлені у розділі 2.

Розділ 2.

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ “Дніпрококс”.

Дніпропетровський коксохімічний завод ім. Калініна почав працювати 19 грудня 1929 року. Він створювався як коксохімічний цех заводу ім. Петровського, а с 1933 року діє як самостійне підприємство. З 1997 року на базі «Дніпропетровського державного коксохімічного заводу ім. Калініна» створено ВАТ «Дніпрококс». На 5 липня 2004 року номінальними власниками акцій підприємства були ЗАТ КБ «ПриватБанк» (29,3%) і ВАТ «МФС» (22,7%).

ВАТ «Дніпрококс» підприємство промислового комплексу України з повним циклом коксохімічного виробництва: підготовка вугільної шихти, випал коксу, уловлювання хімічних продуктів коксування, отримання кам'яновугільної смоли,  газової сірки, полімерів тощо.

 Загальне призначення заводу - виробництво коксу. Проте, наряду з коксом та коксовим газом на заводі отримують цілий ряд дуже цінних хімічних продуктів які є сировиною для найважливіших галузей народного господарства.

Підприємство характеризує серйозне відношення до рішення екологічних проблем, зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу. За розробленою на Україні технологією децианізації коксового газу побудований і введений в експлуатацію закритий цикл оборотної води кінцевого охолодження коксового газу, що привело до зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу на 440 т/рік.

Основною сировиною цехів на підприємстві є вугілля, метал, коксовий газ, сірчана кислота, продукт коксування кам'яновугільної шихти в камерах коксових батарей. Коксовий газ, що виходить з камер коксових печей, є "прямим" коксовим газом і містить в собі наступні основні хімічні речовини: смолу, бензольні вуглеводні, феноли, аміак, сірководень та ін.

На підприємстві є головні та допоміжні цеха, поточна схема заводу, заводський транспорт, очисні споруди, складування та умови зберігання сировини для майбутньої реалізації продукції.

       Рентабельність продукції.

Таблиця 2.1. Аналіз рентабельності продукції

Продукція(послуги)

2008 рік

2007 рік

повна с/с, грн..

ціна,

грн.

Рентаб.,

%

повна с/с, грн..

ціна,

грн.

Рентаб.,

%

Кокс домений

682,80

720,58

+15,5

691,15

740,00

+17,1

Коксовий горішок

644,19

673,93

+4,6

395,55

418,72

+5,9

Коксова дрібниця

348,95

360,49

+3,3

270,34

281,99

+4,3

ВСЬОГО ПО КОКСУ ВАЛ

662,93

699,00

+5,4

658,98

705,00

+7,0

Смола камерно-вугільна

669,36

881,36

+10,9

546,11

650,00

+9,0

Сульфат амонію

201,43

247,69

+23,0

281,94

340,00

+20,6

Концентрат германію

1 564,53

1 666,67

+6,5

1 538,92

1 648,84

+7,1

Сирий бензол

1 581,47

1 703,43

+7,7

1 065,35

1 162,63

+9,1

Полімери

101,00

107,82

+6,8

72,92

80,00

+9,7

ТУ

244,85

274,20

+12,0

198,77

226,18

+13,8

Сірка газова

81,50

98,88

+11,3

78,50

87,94

+12,0

Послуги:

-по переробці шихти

- по переробці с/бензолу

84,51

310,10

76,85

243,61

-9,1

-21,4

82,61

235,60

57,76

206,53

-30,1

-12,3

Товарна продукція

212 124

220 377

+3,9

226 975

230 365

+1,5

В цілому по підприємству товарна продукція в 2008 році рентабельна.  Найбільшу реалізацію має кокс домений і сульфат амонію. Збитковість давальницьких послуг пояснюється малими обсягами поставок сировини давальцям. Збільшення рентабельності виробництва пояснюється збільшенням рентабельності продукції з власної сировини.

Середня чисельність працівників налічує 1617 чоловік. Середньосписочна чисельність працюючих в 2011 році склала 1617 осіб проти 16400 осіб у 2010 році, в тому числі по промперсоналу 1543 особи проти 1560 осіб у 2010 році. Середньосписочна чисельність зменшилася в порівнянні з 2010 роком на 1,4%.  

Таблиця 1.5. Структура спискової чисельності підприємства.

2010 рік

2011 рік

кількість чоловік

% в списочній  чисельності

кількість чоловік

% в списочній  чисельності

Чисельність

1665

1657

дипломовані спеціалісти

677

42

636

42

з повною вищею освітою

294

18

302

18

жінки

635

38

633

38

в віці 15-34 роки

536

32

512

31

в віці 50-59 роки

389

23

406

25

Основною ціллю підприємства є отримання прибутку, а основним видом діяльності – виготовлення коксохімічної продукції та поставка товару на ринок.

Аналіз коксового ринку України

   Коксохімічна промисловість — це галузь важкої промисловості, на підприємствах якої здійснюється хімічна переробка вугілля кам'яного методом коксування. В Україні на коксохімічному ринку працюють 15 виробників. Найбільші виробники: ВАТ «Авдіївський КХЗ», ВАТ «Алчевськкокс», ВАТ «Запорожкокс».

   ВАТ «Дніпрококс» входить в десятку найбільших виробників коксу в Україні та є найбільшим виробником коксу в Дніпропетровській області. Підприємство займає 6-те місце на ринку коксу та за показниками рентабельності товарної продукції і 7-ме місце в рейтингу коксохімічних підприємств України за вартістю, собівартістю та прибутковістю товарної продукції.

Ступінь концентрації продукції, що випускається, 2008 р.

Підприємство

Область

Питома вага по Україні, %

Авдієвський КХЗ

Донецька

18%

Азовсталь

Донецька

12%

ММК ім. Ілліча

Донецька

6%

Макіївкокс

Донецька

5%

Донецьккокс

Донецька

3%

Горловський КХЗ

Донецька

2%

Ясиновський КХЗ

Донецька

9%

Єнакіївський КХЗ

Донецька

2%

Всього по області

Донецька

51%

«АрселорМіттал Стіл Кривий Ріг»

Дніпропетровська

15%

Дніпрококс

Дніпропетровська

4%

Баглейкокс

Дніпропетровська

3%

Дніпродзержинський КХЗ

Дніпропетровська

3%

Всього по області

Дніпропетровська

25%

Алчевськкокс

Луганська

16%

Запоріжкокс

Запорізька

9%

Харківський

Харківська

1%

   Специфіка ринку: наявність надлишкових для українського ринку потужностей при слабкому попиті на українську продукцію з боку експортного ринку; брак коксівного вугілля, відсутність дешевої транспортної інфраструктури. В умовах жорсткої конкуренції на експортних ринках з боку російських та китайських виробників коксу, надлишкові потужності українських коксохімів призводять до ще більшої їх залежності від внутрішнього попиту. Висока собівартість українського коксу обмежує попит з боку інших галузей і замикається, в основному, на металургії. Неоднорідне розподілення сталеливарних комбінатів і коксових заводів між українськими фінансовими групами при гострому дефіциті якісного коксівного вугілля приводить до парадоксу, коли наявність надлишкових коксових потужностей практично виключає можливість задоволення потреб українських меткомбінатів за рахунок внутрішнього виробництва. Тоді як «коксові» активи залишаються відносно дешевими, придбання коксівного заводу зовсім не вирішує всіх проблем з постачаннями коксу для виробника сталі.

   Маркова структура імпорту вугілля, за оцінками УНВА «Укркокс», має включати 42-47% жирного вугілля і 40-42% вугілля марок КО, КС, ОС. Основним експортером вугілля залишається Росія, однак маркова структура і якість вугілля, що поставляється, має тенденцію до погіршення, оскільки кращі ресурси використовуються на вітчизняних підприємствах. Крім того, в постачанні збільшуватиметься частка вугілля відкритої розробки, яке характеризується великою петрографічною неоднорідністю, непостійністю технологічних характеристик, перш за все спеченості. Наявність такого вугілля в шихтах українських заводів в значних обсягах вимагає істотної зміни технологічної схеми їх підготовки, зважаючи на перехід від схеми ДШ (дроблення шихти) до схем ДДК або ГДК (диференційоване або групове дроблення компонентів). Імпорт вугілля з далекого зарубіжжя обмежений можливістю наших портів приймати судна великого тоннажу і забезпечувати нормативні строки їхнього розвантаження. В цілому імпорт такого обсягу вугілля за наявності імпорту коксу стає досить проблематичним через транспортну складову.

   Таким чином, рішення проблеми виробництва і споживання коксу можливе за рахунок реформування і розвитку вітчизняної сировинної бази, підвищення якості коксу, впровадження технології використання пиловугільного палива в доменному виробництві. Всі ці складові мають сприяти суттєвому зниженню витрати металургійного коксу, а отже і зменшенню дефіциту вітчизняного коксівного вугілля.

SWOT-аналіз.

SWOT-аналіз

Сильні сторони підприємства

  •  Висока рентабельність продукції
  •  Наявність великого стратегічного інвестора

Слабкі сторони підприємства

  •  Непрозора фінансова діяльність
  •  Необхідність великих інвестицій для технічного переозброєння
  •  Низька якість продукції, відсутність сертифікації
  •  Місце розташування
  •  Будівлі, які знаходяться в аварійному стані, які не можуть бути ліквідовані через відсутність фінансових коштів

Можливості підприємства

  •  Збільшення експорту

Загрози підприємства

  •  Зростання тарифів на залізничні перевезення
  •  Зростання цін енергетичного комплексу

2.2. Аналіз та оцінка фінансово-економічної діяльності підприємства ВАТ Дніпрококс за 2010-2011 роки.

Підприємство бореться за свою репутацію, за якість продукції, розробивши навіть відмінні риси продукції заводу від підробки.

Оцінка діяльності підприємства завжди починається з аналізу основних показників, динаміка яких за п'ять років (2004 - 2008 р.) представлена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Динамiка основних показникiв діяльності підприємства ВАТ «Дніпрококс»

Показники

2004р

2005р

2006р

2007р

2008р

Абс.приріст (+, -)

Виручка від реалізації, тис. грн.

25339,0

36331,0

50029,3

61874,6

56371,1

31032,1

222,5

Чистий доход, тис.грн.

22611,0

33178,0

46383,3

58351,2

52389,9

29778,9

231,7

Собівартість, тис.грн.

24007,0

26670,0

32341

44036,5

40265,4

16258,4

167,7

Валовий прибуток, тис.грн.

-1396,0

6508,0

14242,3

14314,7

12124,5

13520,5

868,5

Чистий прибуток, тис.грн.

-6729,0

-7548,0

-3522,8

-2792,7

-4574,6

-2154,4

68,0

Середньорічна вартість основних фондів, тис.грн

39554,0

37348,0

51076,4

51092,2

50878,8

11324,8

128,6

Фонд оплати праці, тис.грн.

3523,0

4988,6

7789,9

10801,3

11866,4

8343,4

336,8

Середньорічна чисельність працівників, осіб

1305

1293

1433

1484

1396

91

106,9

Аналіз динаміки показників показав, що за аналізований період помітне їх зростання. Так, виручка від реалізації збільшилася в 2008р. в порівнянні з 2004 р. більше ніж в 2 рази, валовий прибуток за цей період зріс майже в 9 разів. Це говорить про те, що зростання собівартості значно нижче за темп зростання виручки, собівартість за аналізований період зросла на 67,7%.

На рис. 2.1. представлена динаміка основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Рис. 2.1. Динаміка основних показників фінансово-господарської діяльності

Підприємство є збитковим, збиток в 2008 р. склав 4574,6 тис. грн., що на 32,0% нижче, ніж в 2004 році, що пов'язано із зміною інших доходів і витрат, адміністративних витрат, за рахунок яких і відбувається коливання кінцевого результату діяльності підприємства - чистого прибутку.

Оскільки, за аналізований період спостерігається значне моральне і фізичне старіння обладнання, поступово відбувається його вибуття: або ліквідація і розбирання, або реалізація стороннім підприємствам і приватним підприємцям. Середньорічна вартість основних засобів в 2008 р. в порівнянні з 2004 р. збільшилася на 11324,8 тис. грн., або на 28,6%.

За аналізований період відбувається скорочення кількості середньорічних працівників підприємства. Так в 2008 р. скоротилася чисельність працюючих на 91 особу в порівнянні з 2004 р. або на 6,9 %, проте рівень продуктивності їх праці, ймовірно, зріс, оскільки спостерігається значне зростання товарної продукції.

Фонд заробітної плати збільшується протягом всього аналізованого періоду і 2008 році в порівнянні з 2004 роком він збільшився на 8343,4 тис. грн., або більше ніж в 3 рази за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати та підвищення заробітної плати на підприємстві.

2.3. Оцінка технічно-економічних показників діяльності підприємства.

Аналіз прибутку і рентабельності підприємства.

Оскільки отриманні прибутку є обов’язковою умовою комерційної діяльності , а фінансова стійкість підприємства у значній мірі визначається розміром отриманого прибутку, аналіз фінансових результатів стає дуже актуальним.

В основі діяльності будь-якого підприємства знаходяться його фінансові показники, що використовуються для оцінки його фінансової діяльності та для фінансового планування [32].

Аналіз фінансового стану підприємства являє собою глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових відносин та руху фінансових ресурсів у єдиному виробничо-торговому процесі. Задачами аналізу фінансового стану суб’єкту господарювання є:

- визначення рентабельності та фінансової стійкості;

- вивчення ефективності використання фінансових ресурсів;

- визначення стану суб’єкту господарювання на фінансовому ринку та кількісний вимір його фінансової конкурентоспроможності;

- оцінювання ступеню виконання планових фінансових заходів програм;

- оцінювання заходів, що були розроблені для ліквідації недоліків та підвищення віддачі фінансових ресурсів.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства включає:

- вивчення змін кожного показника за звітний період по відношенню до базисного періоду (горизонтальний аналіз);

- структурний аналіз відповідних статей (у процентах);

- дослідження впливу окремих факторів на прибуток (факторний аналіз).

Розрахунок аналітичних показників проводиться на основі звіту про прибуток та витрати.

Рентабельність – це відносний показник рівня доходності бізнесу.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, доходність різноманітних рівнів напрямків діяльності (комерційної, інвестиційної та інших). Вони більш повно, ніж прибуток відбивають кінцеві результати господарювання, так як їх величини показують співвідношення ефекту з готівкою та використаними ресурсами.

Показники рентабельності використовують як інструмент в інвестиційній політиці та створенні цін.

Програмно-інформаційне забезпечення на підприємстві.

Інформаційне забезпечення – це інформація, необхідна для управління економічними процесами, які знаходяться в базах даних інформаційних систем.

Інформаційна система – це система, елементами якої є ті чи інші види даних, котрі взаємодіють та перетворюються у процесі її функціонування. Основні функції інформаційної системи: збір, зберігання, накопичення, пошук, передача даних, що використовуються у процесі управління, планування та організації діяльності підприємства (це система для ведення інформаційної моделі).

Розрізняють три класи інформаційних систем по ступеню їх автоматизації:

1. Ручні інформаційні системи – характеризуються відсутність сучасних технічних засобів обробки інформації та виконанням усіх операції людиною. Наприклад, про діяльність менеджера на підприємстві, де відсутні комп’ютери можна говорити, що він працює із ручною ІС.

2. Автоматизовані інформаційні системи (АІС) – найбільш популярний клас ІС. Передбачають участь у процесі обробки інформації як людини, так і технічних засобів, причому головна роль відводиться комп’ютеру.

3. Автоматичні інформаційні системи – виконують усі операції по обробці інформації без участі людини. Прикладом автоматичних систем є деякі пошукові машини Інтернет, наприклад Google, де сбір інформації про сайти здійснюється автоматично пошуковим роботом.

У данній дипломній роботі використовуються інформація, отримана із глобальної мережі Інтеренет.

В процесі написання роботи використовувався ПК типу IBM PC на базі процесору Intel Pentium 3, оснащений операційною системою Windows XP. Використовувалися програми MsWord (текстовий редактор), MsExcel (електронні таблиці), Delphi (язик програмування) та програма для доступу в Інтерент Google Chrome.

2.4 Характеристика активу і пасиву балансу підприємства.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану служить бухгалтерський баланс. Для того, щоб проаналізувати всі аспекти фінансового стану підприємства, необхідно здійснити підготовчий етап - привести баланс до такої форми, яка, з одного боку, дає можливість об'єктивного аналізу, а з іншого -є максимально зручною для проведення аналітичних розрахунків.

Актив балансу є джерелом інформації для загальної оцінки майна, що знаходиться в розпорядженні підприємства, а також виділити у складі майна оборотні і необоротні кошти. Дані аналітичних розрахунків приведені в таблиці 2.2.

Аналізуючи в динаміці показники таблиці 2.2. можна відзначити, що загальна вартість майна підприємства зменшилася за аналізований період на тис. грн. або на 8,1 %. У складі майна до початку аналізованого періоду оборотні кошти складали 13,0%. За аналізований період вони збільшилися на тис.грн., а їх питома вага у вартості активів підприємства підвищилася до 24,32%.

Основні засоби зменшилися в 2008 році в порівнянні з 2004 роком на 13192,9 тис. грн., або на 20,16%, в зв'язку з моральним і фізичним зносом обладнання.

Частка найбільш мобільних грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень зменшилась на 102,5 тис. грн., або на 93,18% в структурі коштів частка зменшилася з 0,1% в 2004 році до 0,01% 2008 р.


Таблиця 2.2. Аналіз динаміки структури активів ВАТ «Дніпрококс»

Показники

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Темп росту 2008-2004рр.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Основні засоби і інші необоротні активи

65446,0

87,0

57718,8

81,58

52213,4

75,29

52378,9

75,70

52253,1

75,61

-13192,9

79,84

Оборотні активи

9760,0

13,0

13011,4

18,39

17114,2

24,67

16770,8

24,23

16802,8

24,32

7042,8

172,16

у тому числі: виробничі запаси дебіторська заборгованість

4876,0

6,5

6006,9

8,49

9062,1

13,07

8715,3

12,59

11234,9

16,26

6358,9

-547,2

230,41 88,54

4774,0

6,4

6022,8

8,51

6883,1

9,92

6219

8,99

4226,8

6,12

грошові кошти

110,0

0,1

157,2

0,22

92,5

0,13

36,9

0,05

7,5

0,01

-102,5

6,82

інші оборотні активи

-

-

824,5

1,17

1076,5

1,55

1799,6

2,60

1333,6

1,93

1333,6

-

Витрати майбутніх періодів

-

-

22,8

0,03

26

0,04

50,7

0,07

49,4

0,07

49,4

-

Всього

75206,0

100,00

70753

100,0

69353,6

100,0

69204,4

100,00

69105,3

100,00

-6100,7

91,89

Таблиця 2.3 Аналіз динаміки структури пасиву балансу ВАТ «Дніпрококс»

Показники

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Темп росту 2008-2004рр.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Власний капітал

67405,0

89,63

58144,1

82,18

54778,7

78,98

51827,3

74,89

47192,9

68,29

-20212,1

70,01

Позиковий

капітал

7801,0

10,37

12608,9

17,82

14574,9

21,02

17373,1

25,11

21912,4

31,71

14111,4

280,9

у тому числі

довгострокові

зобов'язання

985,0

1,31

4085,3

5,78

8230

11,87

10241,6

14,80

10359,5

14,99

9374,5

1051,7

короткострокові зобов'язання

613,0

0,82

2343,5

3,31

1454,2

2,10

-

-

38,9

0,06

-574,1

6,35

кредиторська заборгованість

6203,0

8,24

6180,1

8,73

4890,7

7,05

7131,5

10,31

11514,0

16,66

5311,0

185,62

Всього

75206,0

100,00

70753,0

100,0

69353,6

100,00

69200,4

100,00

69105,3

100,00

-6100,7

91,89


В той же час менш ліквідні кошти - дебіторська заборгованість склала на початок періоду 6,4%> оборотних коштів, і на кінець періоду вона майже не змінилася - 6,12%о, в сумі дебіторська заборгованість за аналізований період зменшилася на 547,2 тис. грн., або на 11,46%, таке зменшення можна охарактеризувати як позитивну роботу підприємства по погашенню дебіторської заборгованості. На ВАТ «Дніпрококс» дана заборгованість є короткостроковою (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), що зменшує ризик не повернення боргів. Але наявність непогашеної дебіторської заборгованості на кінець 2008 року в сумі 4226,8 тис. грн. свідчить про відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів готової продукції (робіт, послуг) і інших дебіторів, фактично відбувається іммобілізація цієї частини оборотних коштів з виробничого процесу.

Поступово збільшується об'єм матеріальних оборотних коштів -виробничих запасів, які збільшилися за аналізований період на 6358,9 тис. грн., або більше ніж в 2 рази в 2008 році в порівнянні з 2004 р. Частка їх в загальній вартості оборотних коштів в 2008 році збільшилася з 6,5% до 16,26%.

З фінансової точки зору структура оборотних коштів погіршилася в порівнянні з попереднім роком, оскільки частка найбільш ліквідних коштів зменшилась (грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення), частка менш ліквідних активів (дебіторська заборгованість) зменшилася.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується, перш за все, їх оборотністю.

Власний капітал за аналізований період зменшився на 20212,1 тис. грн., або на 29,9% за рахунок збільшення непокритого збитку. В структурі власний капітал зменшився з 89,63 % в 2004 році до 68,29% в 2008 році, тобто на 21,34%). Відповідно за аналізований період збільшився залучений капітал в структурі з 10,37%) в 2004 році до 31,71%) в 2008 році, або на 14111,4 тис. грн., тобто майже в 2 рази в 2008 році в порівнянні з 2004 роком. Збільшення відбулось за рахунок довгострокових зобов'язань, за відповідний період на 9374,5 тис. грн., або більше ніж в 10 разів за рахунок довгострокових кредитів банку. Також збільшилась кредиторська заборгованість за відповідний період на 5311,0 тис. грн., або на 85,62% за рахунок збільшення кредиторської заборгованості з одержаних авансів.

Наступним етапом є аналіз оборотності всіх оборотних коштів і їх складових. Оцінка оборотності проводиться шляхом зіставлення її показників за декілька періодів по аналізованому підприємству. При цьому використовуємо наступні показники оборотності::

1.Коефіцієнт оборотності, що показує число оборотів аналізованих коштів за звітний період

2.Час обороту, що показує середню тривалість одного обороту в днях. Розраховані показники оборотності оборотних коштів приведені в таблиці 2.4.

Як показав аналіз даних таблиці 2.4., відбулося збільшення оборотності всіх приведених показників. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості збільшився в 2008 р. в порівнянні з 2004 роком на 26,6%, тобто в порівнянні з попереднім періодом погашення дебіторської заборгованості відбувалося більш швидкими темпами, особливо необхідно відзначити низьку тривалість днів її обороту в 2007 році, що пов'язано із значним збільшенням виручки від реалізації в порівнянні з  темпом зростання дебіторської заборгованості.

Також збільшилася оборотність запасів з 4,64 в 2004 році до 5,25 в 2008 році. Відповідно час обороту зменшився на 11,5%. Збільшення оборотності в 2008 році відбулося за рахунок налагодженої роботи маркетингу по збуту продукції, яка у свою чергу привела до ефективного управління запасами; дослідженням підприємством ринків збуту своєї продукції і можливостей їх розширення.


Таблиця 2.4 Показники оборотності оборотних коштів за 2004-2008 рр.

Показники

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Темп росту, %

Середня вартість запасів, тис. грн.

4876,0

5441,5

7534,5

8888,7

9975,1

204,6

Середня дебіторська заборгованість, тис.грн.

4774,0

5398,4

6453,0

6551,1

8727,0

182,8

Середня вартість оборотних коштів, тис.грн.

9760,0

11385,7

15062,8

16942,5

16786,8

172,0

Чистий доход, тис.грн.

22611,0

33178,0

46383,3

58351,2

52389,9

231,7

Коефіцієнт оборотності запасiв

4,64

6,1

6,16

6,56

5,25

113,1

Час обороту запасів, дні

78

59

58

55

69

88,5

Коефіцієнт оборотності

дебіторської

заборгованості

4,74

6,15

7,19

8,9

6,0

126,6

Час обороту дебіторської заборгованості, днів

76

59

50

40

60

78,9

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

2,3

2,9

3,1

3,4

3,1

134,8

Час обороту оборотних коштів, днів.

157

124

116

106

116

73,9

Рис. 2.2 Динаміка коефіціентів оборотності оборотних коштів ВАТ «Дніпрококс»


Коефіцієнт оборотності оборотних коштів збільшився за аналізований період з 2,3 до 3,1, тобто на 34,8%, відповідно зменшився час обороту на 41 день, або на 26,1%.

2.5 Аналіз джерел формування коштів підприємства

Наступним етапом є аналіз джерел формування коштів підприємства в динаміці за останні п'ять років.

За рахунок власних і позикових (залучених) джерел (власного і позикового капіталу) підприємство може купувати основні, оборотні кошти і нематеріальні активи. Необхідно відзначити, що при зниженні активів необхідно аналізувати джерела в пасиві, що послужили їх скороченню. Зменшення вартості активів може відбуватися, зокрема, за рахунок зниження або повного покриття збитків минулих звітних періодів.

В таблиці 2.5. представлена динаміка власних і позикових коштів підприємства за останні п'ять років.

За аналізований період, як свідчать дані таблиці 2.5., джерела формування підприємства знизилися в 2008 році в порівнянні з 2004 роком на 6100,7 тис. грн. або на 8,1%. Зниження пояснюється зменшенням частки власного капіталу підприємства відповідно на 20212,1 тис. грн., або на 29,99%. В той же час частка позикових коштів збільшилася на 14111,4 тис. грн., або в 2,8 рази за рахунок збільшення довгострокових зобов'язань майже в 10 разів та збільшення поточних зобов'язань.

Питома вага власних коштів підприємства в 2008 році зменшилася на 21,3 % і склала до кінця аналізованого періоду 68,3% від коштів підприємства, що викликано різким зростанням частки позикових коштів. Власні кошти складають більше 68%, тобто у підприємства власних коштів більше, ніж позикових.


Таблиця 2.5 Аналіз наявності власних і позикових коштів ВАТ «Дніпрококс»

Показники

Роки

Абс. приріст

2004

2005

2006

2007

2008

+,-

%

Всього коштів підприємства, тис. гри.

75206,0

70753,0

69353,6

69200,4

69105,3

-6100,7

91,9

Власні кошти підприємства,тис.грн

67405,0

58144,1

54778,7

51827,3

47192,9

-20212,1

70.01

в % до майна з них:

89,6

82,2

79,0

74,9

68,3

-21,3

76,2

Позикові кошти, тис. грн.

7801,0

12608,9

14574,9

17373,1

21912,4

14111,4

280,9

в % до майна з них:

10,4

17,8

21,0

25,1

31,7

21,3

304,8

Кредиторська заборгованість, тис. грн.

5805,0

6180,1

4890,7

7131,5

11514,0

5709,0

198,3

у % до позикових коштів

74,4

49,0

33,6

41,0

52,5

-21,9

70,6

Необхідно відзначити, що якщо питома вага власних коштів складає більше 50%, то можна вважати що, продавши належну підприємству, частину активів воно зможе повністю погасити свою заборгованість перед різними кредиторами.

Оскільки велике значення для стійкості фінансового положення має наявність власних оборотних коштів і їх зміна, доцільно вивчити утворюючі його чинники.

Розглянемо зміну власних коштів. На зменшення власних коштів найбільшою мірою вплинуло збільшення непокритого збитку підприємства з 17448 тис. грн.. в 2004 році до 36057,2 тис. грн. в 2008 році, або більше ніж в 2 рази. Дане зниження складає найбільший рівень впливу на загальну зміну власних коштів підприємства.

Оскільки позикові кошти виросли за звітний період, а частка власних скоротилася, то необхідно більш детально розглянути вплив кожної статті на приріст позикових коштів.

 

Рис.2.3. Динаміка структури коштів формування майна підприємства, %

Довгострокові і короткострокові кредити банку за період 2004-2008р.р.

значно збільшилися. Так, довгострокові кредити збільшилися більше ніж в 10 разів, а короткострокові кредити були залучені підприємством протягом 2004-2006 років і до кінця 2006 року вони були повністю погашені. Кредиторська заборгованість збільшилась на 98,3%, яка складає 52,5% в позикових коштах 2008 року, її розмір не перекривається грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями. Це спричиняє за собою погіршення платоспроможності підприємства. Тому необхідно більш детально вивчити склад кредиторської заборгованості (табл. 2.6.).

Таблиця 2.6. Динаміка структури кредиторської заборгованості %

Показники

2004р

2005р

2006р

2007р

2008р

Темп росту 2008-2004рр, %

Кредиторська заборгованість

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

-

за товари, роботи, послуги

59,0

40,0

50,5

51,1

24,9

-34,1

з одержаних авансів

8,0

20,6

10,2

24,3

62,8

54,8

з бюджетом

6,4

7,8

9,2

5,2

2,6

-3,8

зі страхування

15,0

8,7

8,5

5,2

2,4

-12,6

з оплати праці

11,1

7,1

12,5

10,0

5,8

-5,3

із внутрішніх розрахунків

0,1

1,0

1,2

0,8

0,5

0,4

інші поточні зобов'язання

0,4

14,8

7,9

3,4

1,0

0,6

Аналізуючи зміни в складі і структурі кредиторської заборгованості, за даними приведеними в таблиці 2.6. можна відзначити, що відбулися істотні зміни по основних статтях кредиторської заборгованості. Так, заборгованість постачальникам і підрядчикам зменшилася за звітний період на 34,1%, при питомій вазі у всій кредиторській заборгованості в 2004 році 59%, а в 2008 році 24,9%. Зменшилася заборгованість з оплаті праці і зі страхування в 2008 році з одночасним зменшенням їх частки в структурі кредиторської заборгованості на 3,8% і 12,6% відповідно. Відбулося зниження заборгованості перед бюджетом і в структурі кредиторської заборгованості частка її зменшилася на 3,8%. На рис. 2.4.,2.5. більш наочно представлені зміни в динаміці структури кредиторської заборгованості підприємства в 2008 році в порівнянні з даними 2004 року.

2004 рік

Рис 2.4. Структура кредиторської заборгованості ВАТ «Дніпрококс» у базовому роцi, %


Таким чином, в цілому можна відзначити деяке покращення структури кредиторської заборгованості пов'язане з скороченням частки «хворих» статей (заборгованість перед бюджетом, заборгованість з оплати праці).

До кінця аналізованого періоду кредиторська заборгованість збільшилася. З одного боку, кредиторська заборгованість - найбільш привабливий спосіб фінансування, оскільки відсотки тут звичайно не стягуються. З другого боку, через великі відстрочення по платежах у підприємства можуть виникнути проблеми з поставками, збиток репутації фірми через несприятливі відгуки кредиторів, судові витрати у справах, збуджених постачальниками.

2008 рік

Рис 2.5. Cтруктура кредиторської заборгованості ВАТ «Дніпрококс» у звiтному роцi, %

Зниженню заборгованості сприяє ефективне управління нею за допомогою аналізу давності термінів.

ВАТ «Дніпрококс» необхідно, перш за все, розрахуватися з боргами перед бюджетом, оскільки відстрочення по цих платежах, звичайно спричиняють за собою виплату штрафів. Потім необхідно чітко структурувати борги перед постачальниками і підрядчиками, і виявити які з них вимагають невідкладного погашення, вдатися до механізму взаємозаліків.

Для більш детального аналізу структури всієї заборгованості, доцільно розглянути співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, представлених в таблиці 2.7 і на рис.2.6.

Таблиця 2.7. Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості, тис. грн.

Показники

Дебіторська

[Кредиторська

Перевищення

заборгованості

Дебіторської

Кредиторської

2004 р.

2008 р.

2004 р.

2008 р.

2004 р.

2008р

2004 р.

2008р

Заборгованість, всього

4774,0

4226,8

6203,0

11514,0

-

-

1429,0

7287,2

за товари, роботи, послуги

3712,0

432,1

3658,0

2867,1

54,0

-

-

2435,0

з авансів

21,0

2685,3

496,0

7226,9

-

-

475,0

4541,6

з бюджетом

230,0

999,9

398,0

298,7

701,2

168,0

зі страхування

-

-

931,0

279,4

-

-

931,0

279,4

з оплати праці

-

-

687,0

670,4

-

-

687,0

670,4

із внутрішніх розрахунків

-

90,4

5,0

59,6

-

30,8

5,0

-

інша заборгованість

811,0

19,1

28,0

111,9

783,0

-

-

92,8

Аналіз таблиці і рисунка показує, що в наявності перевищення в 2004г. і 2008 р. кредиторської заборгованості над дебіторською в сумі 1429 тис. грн. і 7287,2 тис. грн. відповідно.

Рис. 2.6. Динаміка дебіторської і кредиторської заборгованостей тис.грн

Тобто, якщо всі дебітори погасять свої зобов'язання, то ВАТ «Дніпрококс» все рівно не зможе погасити всі свої зобов'язання перед кредиторами.

2.6 Аналіз фінансової стійкості і платоспроможності

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість.

Аналіз фінансової стійкості підприємства виявляє його спроможність здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також вірогідність збереження такого стану господарюючого суб'єкта.

Фінансова стійкість характеризує результат поточного, інвестиційного і фінансового розвитку підприємства, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов'язаннями і нарощувати економічний потенціал. Фінансова стійкість тісно пов'язана з перспективною платоспроможністю підприємства, а її аналіз дає змогу визначити його фінансові можливості на відповідну перспективу.

Фінансовий стан характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, потрібними для нормального функціонування підприємства, доцільності їх розміщення та ефективність використання, фінансовими взаємозв'язками з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю.

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства що до володіння своїм майном і його використанням. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

- рівнем покриття матеріальних обігових коштів стабільними джерелами фінансування;

- платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);

- часткою власних джерел у сукупних джерелах фінансування. Наведеним критеріям відповідає сукупність абсолютних і відносних

показників фінансової стійкості, де враховано нормативні вимоги що до характеристики фінансового стану підприємств.

Для аналізу абсолютних показників найчастіше використовують класифікацію фінансової стійкості відповідно до чотирьох її типів відповідно до забезпеченості запасів різними варіантами фінансування:

абсолютна стійкість - для забезпечення запасів достатньо власних обігових коштів;

нормальна стійкість - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики;

нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики.

кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає „нормальних" джерел їх формування.

Аналіз фінансової стійкості ВАТ «Дніпрококс» за допомогою абсолютних показників наведений в таблиці 2.9., де вартість запасів порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти; власні обігові кошти та довгострокові кредити та позики; власні обігові кошти, довго- та короткострокові кредити та позики. Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом та вартістю необоротних активів, на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал.

Як видно з таблиці 2.9., в 2004-2005 роках фінансовий стан підприємства був нестійким, фінансовий стан підприємства в 2006 році став нормальним, тобто для забезпечення запасів достатньо власних обігових коштів і платоспроможність є гарантованою, а в 2007-2008 роках знову фінансовий стан підприємства став нестійким.

Таблиця 2.9 Аналіз фінансової стійкості та платоспроможності

Показники

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

2008 рік

Відхилення 2008 р. від 2004 р. (+,-)

1. Джерела власних засобів

67405,0

58144,1

54778,7

51827,3

47192,9

-20212,1

2. Необігові активи

65446,0

57718,8

52213,4

52378.9

52253,1

-13192,9

3. Наявність власних засобів

1959,0

425,3

2565,3

-551,6

-5060,2

-7019,2

4. Довгострокові кредити та зобов'язання

985,0

4085,3

8230,0

10241,6

10359,5

9374,5

5. Наявність власних коштів та довгострокових джерел покриття запасів

2944,0

4510,6

10795,3

9690,0

5299,3

2355,3

6. Короткострокові кредити та зобов'язання

6816,0

8523,6

6344,9

7131,5

11552,9

4736,9

7. Загальна величина основних джерел формування засобів

9760,0

13034,2

17140,2

16821,5

16852,2

7092,2

8. Загальна величина запасів

4876,0

6006,9

9062,1

8715,3

11234,9

6358,9

9. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних активів

-2917,0

-5581,6

-6496,8

-9266,9

-16295,1

-19212,1

10. Надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування

-1932,0

-1496,3

1733,2

974,7

-5935,6

-7867,6

11. Надлишок (+) або нестача (-)  загальної величини основних джерел формування

4884,0

7027,3

8078,1

8106,2

5617,3

733,3

12. Тримірний показник (п.9; п10;п.11)

(0;0;1)

(0;0;1)

(0;1;1)

(0;0;1)

(0;0;1)

-

13. Надлишок(+) або нестача(-) коштів на 1 грн. запасів

1,0

1,2

0,9

0,9

0,5

-0,5

Такі показники обґрунтовані перш за все за рахунок постійного збільшення власних оборотних коштів при збільшенні запасів та зниженні довгострокових зобов'язань.

Таким чином за звітній період якісно змінився тип платоспроможності підприємства: воно перейшло з нестійкого фінансового стану до нормального фінансового стану а потім знову до нестійкого насамперед через зменшення власного капіталу та одночасному збільшенні запасів. Тобто підприємство для забезпечення запасів крім власних обігових коштів підприємство залучило довгострокові кредити.

Одним з основних та раціональних направлень покращення платоспроможності є пошук внутрішніх резервів по збільшенню прибутковості підприємства: більш повне використання виробничих можливостей, покращення якості продукції, її конкурентоспроможності, зниження собівартості, раціональне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, скорочення невиробничих затрат та зменшення загальної величини запасів.

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати сукупність відносних аналітичних показників - фінансових коефіцієнтів, які характеризують склад та структуру джерел фінансування та їх використання.

Для аналізу фінансової стійкості, який багато в чому залежить від оптимальної структури джерел капіталу (співвідношення власних та залучених коштів), розраховують наступні показники:

коефіцієнт автономії показує частку власників підприємства в валюті балансу, що більше значення цього показника, то більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів;

коефіцієнт фінансової залежності - доля залучених коштів в валюті балансу,

коефіцієнт поточних зобов'язань - співвідношення короткострокових фінансових зобов'язань до валюти балансу, показує яка частина активів сформована за рахунок залучених коштів короткострокового характеру;

коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності - співвідношення власного та довгострокового залученого капіталу до валюти балансу;

коефіцієнт покриття зобов'язань власним капіталом - співвідношення власного капіталу до залученого;

коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансового ризику) -відношення залученого капіталу до власного, показує ступінь фінансової

стійкості підприємства, чим більший цей показник тим більший ризик вкладень капіталу в підприємство.

коефіцієнт маневреності власного капіталу - відношення власних обігових коштів до власного капіталу. Нормативне значення більше 0,1.

коефіцієнт фінансової стійкості - показує відношення власного капіталу та довгострокових зобов'язань до пасиву балансу. За нормативом має бути в діапазоні 0,85 - 0,90.

Показники даних коефіцієнтів для підприємства за 2004-2008 роки представлені в таблиці 2.10.

Аналіз даних таблиці 2.10. показує, що за аналізований період коефіцієнт автономії був у нормі, це говорить про його високу незалежність від позикових коштів та кредиторів, а також про те, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами. Коефіцієнт поточних зобов'язань збільшився, що свідчить про збільшення частини активів сформованих за рахунок залучених коштів короткострокового характеру і відповідно зросла доля активів сформованих за рахунок стійких джерел (власного капіталу, довгострокових вкладень тощо). Загалом чим більший рівень 1,4 та п'ятого показників і чим нижчий рівень 2,3 та шостого тим стійкішим є фінансовий стан підприємства.

Таблиця 2.10 Динаміка коефіцієнтів фінансової стійкості в 2004-2008 роках

Показник коефіцієнту

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

2008 рік

Зміни 2008 р. до 2004 р.

Абсол.

Темп приросту

(%)

1 .Коефіцієнт автономії

0,9

0,82

0,79

0,75

0,68

-0,22

-24,4

2.Коефіцієнт фінансової залежності

1,12

1,22

1,27

1,34

1,46

0,34

30,4

3.Коефіцієнт поточних зобов'язань

0,09

0,12

0,09

0,10

0,17

0,08

88,9

4.Коефіцієнт

довгострокової фінансової незалежності

0,91

0,88

0,91

0,90

0,83

-0,08

-8,8

.Коефіцієнт

зобов'язань

капіталом

покриття власним

8,6

4,6

3,76

2,98

2,15

-6,45

-75,0

6.Коефіцієнт лівериджу

фінансового

0,01

0,07

0,15

0,19

0,21

0,2

2000,0

7.Коефіцієнт маневреності власного капіталу

0,04

0,08

0,20

0,19

0,11

0,07

175,0

8.Коефіцієнт стійкості

фінансової

8,64

4,61

3,76

2,98

2,15

-6,49

-75,1

Фінансовий стан підприємства можна оцінити з огляду на його короткострокові та довгострокові перспективи. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового етапу підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто спроможність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.

Рис. 2.7. Динаміка коефіцієнтів фінансової стійкості

Основне завдання аналізу ліквідності балансу - перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розраховуватися власним майном у визначенні період часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов'язань.

Що швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, то вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти.

Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Він виконується у два етапи. Перший етап аналізу ліквідності підприємства полягає у складанні балансу ліквідності. В залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти , активи підприємства розділяються на наступні групи:

Перша група А1 - найбільш ліквідні активи, до них відносять всі статті грошових коштів підприємства та короткострокові фінансові вкладення.

Друга група А2 - швидко реалізуємі активи: готова продукція, товари відгружені та дебіторська заборгованість.

Третя група А3 - повільно реалізуємі активи (виробничі запаси, незавершене будівництво, затрати майбутніх періодів, довгострокові фінансові вкладення). Значно більше часу необхідно, щоб перетворити їх в готову продукцію, а потім в готівку.

Четверта група А4 - важко реалізуємі активи: статті розділу 1 активу, за виключенням статей цього розділу, що були включені у попередню групу. Пасиви балансу групуються по ступеню терміновості до оплати:

Пі - найбільш термінові зобов'язання, що повинні бути погашені в продовж місяця (кредиторська заборгованість та кредити банку, строки погашення яких настали, прострочені платежі).

П2 - середньострокові зобов'язання з періодом погашення до одного року (короткострокові кредити банку).

П3 - довгострокові кредити банків та позики.

П4 - власний (акціонерний) капітал, що знаходиться в постійному розпорядженні підприємства.

Для визначення ліквідності балансу слід порівняти підсумки проведених груп по активу та пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо має місце наступне співвідношення:

Виконання перших трьох співвідношень за необхідністю потребує виконання і четвертого, тому практично суттєвим є співставлення перших трьох груп по активу та пасиву. Четверте співвідношення носить „балансуючій" характер і в той же час має глибокий економічний зміст : його виконання свідчить про виконання мінімальної умови фінансової стійкості - присутності у підприємства власних оборотних активів. У випадку коли одне або кілька співвідношень мають знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача засобів по одній групі компенсується їх надлишком в іншій, хоча компенсація при цьому має місце лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

У відповідності до цих вимог складемо баланс ліквідності підприємства, що представлений у таблиці 2.11.


Таблиця 2.11. Вихідні дані для аналізу ліквідності балансу підприємства

Актив

Код

рядка

2004р.

2005р.

2006р.

2007р.

2008р.

Пасив

Код

рядка

2004р.

2005р.

2006р.

2007р.

2008р.

Найліквідніщі активи (А1)

230, 240

110,0

157,2

92,5

36,9

7,5

Неуайні пасиви (П1)

530-610

6203,0

6180,1

4890,7

7131,5

11514

Активи,що швидко

реалізу-ються (А2)

150,160,170,180,210,220

4774,0

6022,8

6883,1

6219,0

4226,8

Короткострокові

пасиви (П2)

500, 510, 520

613,0

2343,5

1454,2

-

38,9

Активи, що повільно

реалізу-ються (А3)

100,120,130,140,250,270

4876,0

6854,2

10164,6

10565,6

1261,9

Довгострокові пасиви (П3)

480

985,0

4085,3

8230,0

10241,6

10359,5

Активи, що важко

реалізу-ються (А3)

080

65446,0

57718,8

52213,4

52378,9

52253,1

Постійні пасиви (П4)

380, 430, 630

67405,0

58144,1

54778,7

51827,3

47192,9

Баланс

280

75206,0

70753,0

69353,6

69200,4

69105,3

Баланс

640

75206,0

70753,0

69353,6

69200,4

69105,3


Як бачимо баланс підприємства не можна назвати абсолютно ліквідним так як не виконується перше співвідношення і на початок і на кінець аналізованого періоду і останнє співвідношення на кінець аналізованого періоду, це говорить про те, що у підприємства не вистачає грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень щоб погасити поточні зобов'язання в короткостроковий період.

На другому етапі аналізу ліквідності підприємства розраховують та аналізують основні показники ліквідності. їх застосовують для оцінки можливостей підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення про платоспроможність підприємства не тільки на конкретну дату, а й на випадок надзвичайних ситуацій. Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.

Одним з показників, що характеризують фінансовий стан підприємства є його ліквідність, яка визначає час, необхідний для перетворення активів в грошові кошти та погасити свої платіжні зобов'язання. Використаємо показники ліквідності:

-загальний коефіцієнт ліквідності, показує скільки грошових одиниць обігових коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань, показник 1-1,5 свідчить про те, що підприємство вчасно ліквідує борги:

 

-коефіцієнт абсолютної ліквідності, що характеризує здатність підприємства негайно ліквідовувати короткострокову заборгованість, нормативне значення від 0,2 до 0,35.

Коефіцієнт платоспроможності, що показує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів, чим більше значення цього показника, тим більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів, мінімальне значення Кплат=0,5:

 

-коефіцієнт швидкої ліквідності, показує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів, нормативне значення Кл ш= 0,2 - 0,35:

-співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, характеризує здатність розраховуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року, нормативне значення Кд/к= 1

Таблиця 2.12. Динаміка коефіцієнтів ліквідності

Показник коефіцієнту

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

2008 рік

Зміни 2008р.

до 2004 р.

(+г)

Загальний коефіцієнт ліквідності

1,25

1,03

1,18

0,97

0,78

-0,47

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,02

0,02

0,01

0,01

0,001

-0,019

Коефіцієнт платоспроможності

0,9

0,82

0,79

0,75

0,68

-0,22

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,72

0,82

1,27

1,13

0,48

-0,24

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості

0,77

0,97

1,4

0,87

0,37

-0,4

Аналізуючи таблицю 2.12. бачимо, що показники загальної ліквідності є більш ніж відповідним нормі в 2004 - 2006 роках, а в 2007 -2008 роках показник менше оптимального значення, тобто у підприємства не достатньо оборотних коштів для повної ліквідації своїх боргових зобов'язань. В 2008 році даний показник склав 0,78 тобто підприємство не вчасно ліквідовує поточні борги, та не має достатньо обігових коштів для погашення боргів протягом року. Поряд з цим аналізуючи наступний показник бачимо, що підприємство не можна назвати абсолютно ліквідним, так як за аналізований період цей показник менше норми, тобто підприємство не здатне негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Однак показник платоспроможності показує, що за аналізований період 2004-2008 роки цей показник є в нормі так як він не менше 0,5, тобто підприємство є фінансово незалежним від кредиторів, немає простроченої дебіторської заборгованості. Та у випадку непередбаченого стягнення зможе збалансувати та синхронізувати притік та відтік грошових коштів по об'єму та термінам. Підприємству слід слідкувати за цим показником так як він є індикатором іміджу підприємства перед постачальниками сировини та матеріалів.

Рис. 2.8. Динаміка коефіцієнтів ліквідності

Відносно коефіцієнта швидкої ліквідності, то за аналізований період цей показник залишався на достатньому рівні крім 2008 року, але так як основну частину ліквідних коштів складає дебіторська заборгованість, частину якої важко своєчасно стягнути, підприємству слід переглянути саму структуру ліквідних коштів (наприклад за рахунок збільшення фінансових інвестицій). Цей показник представляє великий інтерес для банків.

Аналізуючи показник співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, бачимо що за 2004-2008 рік він відповідав нормативному значенню. Однак слід зазначити, що за останній рік поряд зі збільшенням кредиторської заборгованості значно зменшилась дебіторська, що засвідчує факт покращення відносин з клієнтами, або зменшення кількості покупців продукції.

Аналіз ліквідності підприємства ґрунтується на зіставленні відображених у балансі поточних платіжних зобов'язань підприємства та поточних активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість показників ліквідності з різними алгоритмами розрахунку.

Аналіз структури власного та залученого капіталу необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансової діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх споживачів інформації (наприклад, для банків або інших постачальників ресурсів) при вивчені ступеня фінансового ризику і, по-друге, для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів та визначення фінансової стратегії.

Тому, так як Україна приєднується до багатьох міжнародних стандартів та правил ведення та аналізу бухгалтерської звітності, проведемо аналіз ліквідності підприємства, за допомогою коефіцієнтів ліквідності, що найбільш широко використовуються в українській та міжнародній практиці, дані представлені в таблиці 2.13.

Таблиця 2.13 Показники коефіцієнтів ліквідності підприємства

Показник

Формула розрахунку

Норматив

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

2008 рік

Відхилення

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (ліквідність першого ступеня)

П(С)Б01:

(А220+А2

30+А240):

П620

20% і більше

0,02

0,02

0,01

0,01

0,001

-0,019

2. Проміжний коефіцієнт покриття (ліквідність другого ступеня)

П(С)Б01:

(А260-

А100-

140):П620

100% і більше

72

82

127

113

48

-24

3. Показник покриття (ліквідність третього ступеня)

П(С)Б01:

А260:П62

0

близько 150%

143

153

270

235

145

2

4. Коефіцієнт покриття необоротних активів довгостроковим капіталом

П(С)Б01: (П380+П4 80): А080

більше

1

1,04

1,08

1,2

1,2

1,1

0,06

5. Робочий капітал

П(С)Б01:

А260+П62 0

більше 50%

16576,0

21568,0

23459,1

23902,3

28355,7

11779,7

Як бачимо дані таблиці 2.13. підтверджують попередні розрахунки підприємство не є абсолютно ліквідним, так як коефіцієнт абсолютної ліквідності не відповідає нормі, тобто підприємство не може негайно погасити навіть незначну частину короткострокових зобов'язань. Висновки щодо майбутньої платоспроможності позичальника на основі аналізу цього показника робити недоцільно. Однак при оцінці кредитоспроможності підприємства банк звертає увагу на потенційну платоспроможність позичальника.

Значення показника ліквідності другого ступеня не відповідає нормі лише протягом всього аналізованого періоду, а в 2008 році в порівнянні з 2004 роком він зменшився на 24%, підприємству слід звернути увагу на підвищення цього показника у наступні роки. Відношення короткострокових активів до короткострокових зобов'язань (показник покриття) характеризує платоспроможність підприємства в середньостроковому періоді.

Коефіцієнт покриття необоротних активів довгостроковим капіталом характеризує рівень дотримання фінансової рівноваги підприємства у коротко-та довгостроковому періодах. Так як на підприємстві показник цього коефіцієнту відповідає нормі його можна вважати потенційно платоспроможним.

Показник робочого капіталу широко використовується при оцінці рівня ліквідності підприємств в практиці фінансового аналізу та планування. Одержані значення робочого капіталу дають змогу зробити висновки щодо незначного зниження резервів поточної ліквідності та наявного потенціалу довгострокового фінансування та довгострокової ліквідності. Тобто це говорить не лише про його здатність виконати поточні зобов'язання, а й можливості для розширення операційної та інвестиційної діяльності.

Така тенденція говорить про те що у підприємства не виникає простроченої кредиторської заборгованості і його можна вважати надійним позичальником. Однак треба пам'ятати, що розумні розміри залученого капіталу можуть покращити фінансовий стан підприємства, а через надмірні -погіршувати його.

Причинами низької ліквідності на підприємстві є насамперед:

помилки в розрахунках планових обсягів виробництва та реалізації продукції, її собівартості;

підвищення собівартості продукції; в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

неплатоспроможність покупців і замовників через різні причини; наявність зайвих наднормових запасів товаро - матеріальних цінностей;

значні суми дебіторської заборгованості та мобілізація оборотних засобів у капітальні вкладення.

РОЗДІЛ 3.  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ ДНІПРОКОКС

3.1 Управління виручкою і прибутком від продажів в умовах зміни

попиту на продукцію підприємства

Розміри і динаміка виручки і прибутку від продажів - найважливіші показники, які визначають фінансовий стан підприємства: від них залежать рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух грошових коштів, інвестиційна привабливість підприємства.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп чинників: перша група - натуральний об'єм продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група - загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як додаток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретне значення набуває одна з двох названих груп чинників, що формують виручку від продажів.

Оскільки перед підприємством стоїть задача досягнення певної вартості виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група чинників. Зрозуміло, фінансовий результат не повинен мати негативного знака. У разі, коли необхідно забезпечити певний прибуток від продажів, практичне значення має друга група чинників.

Проте насправді, як правило, одночасно розв'язуються задачі отримання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи чинників, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов'язаних з управлінням виручкою і прибутком від продажів, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Йдеться про розподіл всіх витрат на постійні і змінні, а також на прямі і непрямі.

Проте не випадково змінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-змінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, які традиційно прийнято вважати постійними, в певних ситуаціях можуть поводитися як змінні, і навпаки.

Абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їх діяльності переліку змінних і постійних витрат не існує. Але у кожному конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат послідує за збільшенням натурального об'єму виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний розподіл витрат на змінні і постійні можливий. Крім того, це необхідно, - інакше не можна оцінювати вплив тих або інших змін в попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється за ознакою можливості віднесення того або іншого виду витрат до певного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є змінними, проте деякі види змінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива і електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де проводиться декілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі змінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, вся решта витрат розподіляється по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї або іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. В цілому по підприємству виручка від продажів за вирахуванням прямих змінних витрат є маржинальним прибутком. Іншими словами, маржинальний прибуток - це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, які повинні міститися у складі виручки від продажів. В ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожний вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вищою за прямі змінні витрати.

Підприємство в базисному періоді звертає увагу на виготовляння та продаж двох видів продукції (кокс домений та сульфат амонія), які мають найбільший попит на ринку. Базисні дані приведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Базисні дані підприємства, тис. грн.

Показники

Всього

У тому числі

Кокс домений

Сульфат амонія

1 .Виручка від продажів

6785

3845

2940

2.Прямі змінні витрати

4800

2800

2000

3.Непрямі постійні витрати

920

4.Прибуток від продажів

1485

В 2009 році передбачається збільшення попиту на кокс і зниження попиту на сульфат амонія. Можливі наступні варіанти:

а)при збереженні натурального об'єму продажів обох виробів на базисному рівні ціни на кокс підвищаться на 5%, ціни на сульфат амонія - знизяться на 8%;

б)при збереженні базисних цін на обидва види виробів натуральний об'єм продажів коксу можна збільшити на 4%, натуральний об'єм продажів сульфат амонія знизиться на 10%;

в)при підвищенні цін на кокс на 3% можна збільшити натуральний об'єм продажів на 2%; при зниженні цін на сульфат амонія на 12% можна обмежитися зменшенням натурального об'єму продажів на 7%.

Результати розрахунків представлені в таблиці 3.2


Таблиця 3.2 Прогнозні дані на 2009 р.

Показники

Варіанти

А

Б

В

Виручка від продажу коксу

4037,25

3998,8

4039,56

Виручка від продажу сульфат амонія

2705

2646

2406

Загальна сума виручки

6742,25

6644,8

6445,56

Прибуток від реалізації

1442,25

1012,8

809,56

Найбільші виручка від продажів і прибуток забезпечуються умовами варіанту «а». Варіант «б» не прийнятний для підприємства, оскільки продажі залишаються нерентабельними.

Рис. 3.1. Прогнозні дані надходження виручки та прибутку від реалізації за варіантами

Якби зниження попиту на сульфат амонія виражалося більш різким зменшенням натурального об'єму продажів або цін, подальші їх продажі виявилися б недоцільними за будь-яких обставин.


3.2 Оптимізація прибутку підприємства

Рівень платоспроможності напряму залежить від розміру прибутку, отриманого підприємством в процесі фінансово - господарської діяльності.

Максимізація прибутку є домінуючою проблемою будь-якого суб'єкта господарювання. Отримання максимального прибутку можливо при певному поєднанні об'єму виробництва, ціни продукту і витрат на його виробництво і реалізацію. Максимізація прибутку полягає у виборі такого об'єму виробництва (реалізації) продукції, при якому граничні витрати на виробництво і реалізацію продукції рівні граничному доходу.

Граничний доход - це приріст виручки на одиницю приросту кількості виробленої продукції. Відповідно граничні витрати рівні приросту витрат на одиницю приросту кількості виробленої продукції.

При цьому слід враховувати, що не всяке розширення виробництва веде до адекватного зростання прибутку, оскільки:

а)по-різному виглядає динаміка витрат;

б)відбувається зниження цін при зростанні об'єму випуску продукції. Значить, підприємство повинне знайти такий об'єм виробництва продукції, при якому воно отримало б найбільший дохід. Існує декілька способів визначення оптимального об'єму виробництва:

- бухгалтерсько-аналітичний;

- графічний;

- статистичний.

Сутність бухгалтерсько-аналітичного способу полягає в зіставленні граничного доходу і граничних витрат. Якщо граничний дохід більше граничних витрат, то подальше зростання випуску збільшує загальну суму прибутку, і навпаки. Отже, для максимізації прибутку підприємство повинне розширювати об'єм виробництва до тих пір, поки граничний дохід вище за граничні витрати, і припинити розширення виробництва, як тільки граничні витрати почнуть перевершувати граничний дохід.

Таблиця 3.3. Максимізація прибутку на основі граничного підходу

об'єм

ціна,

загальний

загальні

прибуток,

граничний

Граничні

продукції

грн.

ДОХОД

витрати,

тис.грн

доход,

витрати,

тис. шт.

(виручка), тис.грн

тис.грн

тис.грн

тис.грн

0

250

0

210

-210

-

-

1

240

240

350

-110

240

140

2

230

460

480

-20

220

130

3

220

660

600

+60

200

120

4

210

840

710

+ 130

180

110

5

200

1000

810

+ 190

160

100

6

190

1140

915

+225

140

105

7

180

1260

1030

+230

120

115

8

170

1360

1155

+205

100

125

9

160

1440

1300

+ 140

80

140

10

150

1500

1455

+45

60

155

Згідно даним табл. 3.3, найвигідніший об'єм виробництва при 7 тис. од. Потім граничні витрати вже перевищують граничний дохід, що явно несприятливо для підприємства. Отже, до 7 тис. од. підприємству вигідно виготовляти продукцію, але понад цю величину виробництво неефективно.

Цей же результат можна отримати і графічним методом. До 7 тис. од. крива граничних витрат (МС) нижче кривої граничного доходу і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує суму прибутку.

Максимальний прибуток - це точка перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу. Після, цієї крапки і крива граничних витрат має в своєму розпорядженні вище криву граничного доходу, з чого витікає, що кожна додаткова одиниця продукції зменшує прибуток і її виробництво неефективно для підприємства.

На рис. 3.2. представлена динаміка граничних витрат і дохід на 1-цю продукції.

Рис. 3.2. Граничні витрати і виручка при зміні об'єму реалізації продукції

Сутність статистичного методу полягає в тому, що на підставі масових даних досліджується залежність граничного доходу і граничних витрат від об'єму реалізації продукції.

Дані табл. 3.3 дозволяють зробити висновок, що залежність міжграничним доходом і кількістю реалізованої продукції може бути описана рівнянням прямої:

де МR - граничний дохід на одиницю продукції;

х - кількість продукції в натуральному виразі. Знайшовши невідомі параметри а і в по методу якнайменших квадратів, отримаємо

MR = 260 - 20x

Залежність граничних витрат від об'єму виробництва продукції можна описати рівнянням параболи:

В нашому прикладі воно буде мати наступний вигляд:

Залежність загальної суми витрат від об'єму продажів отримала наступний вираз:

3 = a + bx = 229 + 115x

Тепер прирівняємо граничний дохід і граничні витрати, знайдемо величину оптимального об'єму виробництва продукції, який забезпечить максимальну суму прибутку:

Приведені розрахунки показують, що оптимальний об'єм виробництва складає 7230 одиниць. При такому об'ємі виручка складе:

Витрати виробництва:

Прибуток:

Отже підприємству можна дотримуватися стратегії нарощування об'єму виробництва до 7200 од. за умови, що собівартість його продукції істотно не підвищиться в найближчій перспективі.

3.3 Визначення беззбиткового об'єму продажів і зони безпеки

підприємства

Беззбитковість - такий стан, коли бізнес не приносить ні прибутку, ні збитків. Це виручка, яка необхідна для того, щоб підприємство почало одержувати прибуток. її можна виразити і в кількості одиниць продукції, яку необхідно продати, щоб покрити витрати, після чого кожна додаткова одиниця проданої продукції буде приносити прибуток підприємству.

Різниця між фактичною кількістю реалізованої продукції і беззбитковим об'ємом продажів продукції - це зона безпеки (зона прибутку), і чим вона більше, тим міцніше фінансовий стан підприємства.

Беззбитковий об'єм продажів і зона безпеки підприємства є основоположними показниками при розробці бізнес-планів, обґрунтуванні управлінських рішень, оцінці діяльності підприємства, визначати і аналізувати які повинен уміти кожний бухгалтер, економіст, менеджер.

Для визначення їх рівня можна використовувати аналітичний і графічні способи.

На прикладі виготовлення коксу розглянемо методику визначення беззбиткового об'єму продажів.

Поріг беззбитковості даного товару - це така виручка від реалізації, яка покриває змінні витрати і прямі постійні витрати. При цьому проміжний маржинальний доход рівний нулю. Якщо не досягається хоча б нульового значення проміжного маржинального доходу - цю продукцію треба знімати з виробництва (або не планувати її виробництво наперед).

Поріг беззбитковості в натуральному виразі можна визначити таким чином:

             (3.1)

де Qki - поріг беззбитковості по даному виду продукції

FCi - прямі постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції

АGМi - питомий маржинальний дохід по даному виду продукції.

Поріг беззбитковості у вартісному виразі:

            (3.2)

де Ski - поріг беззбитковості у вартісному виразі

КGmi - коефіцієнт маржинального доходу по даному виду продукції.

Далі розглянемо порядок розрахунку порогу рентабельності товару. Поріг рентабельності товару - це така виручка від реалізації, яка покриває не тільки змінні і прямі постійні витрати, але і віднесену на даний товар величину непрямих постійних витрат. При цьому прибуток від даного товару рівний нулю.

Розрахунок порогу рентабельності в натуральному виразі:

    (3.3)

Розрахунок порогу рентабельності у вартісному виразі:

   (3.4)

Знаючи приблизну продуктивність, можемо прив'язати розрахунки порогу беззбитковості і порогу рентабельності до часу, що дуже важливо при розробці планів.

Розглянемо, як маржинальний дохід використовується для ухвалення цінових рішень.

Інколи помилковий підхід до рішення проблем оцінки витрат при обґрунтуванні цінових рішень породжується самою традиційною логікою аналізу фінансової звітності з метою визначення критеріального показника -чистого прибутку. Спрощено цю логіку можна представити таким чином.

Виручка від продажів

-Витрати на виробництво і збут товарів = Прибуток від продажів +Прибуток від фінансових операцій +Прибуток від інших операцій=

= Прибуток до сплати податків-Податки=

= Чистий прибуток

Сама ця схема розрахунку чистого прибутку формує модель аналізу цін при прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку. Ця модель вимагає:

по-перше, максимізації виручки від продажів;

по-друге, мінімізації витрат на виробництво і збут товарів;

по-третє, граничного скорочення процентних виплат за кредити і інших

позареалізаційних витрат;

-по-четверте, мінімізації податкових платежів, що по логіці повинне гарантувати отримання найбільшого можливого чистого прибутку.

Проте на практиці нерідко, на шляху до прибуткового ціноутворення доводиться принести в жертву величину прибутку від продажів, але зате виграти на ще більшому зниженні величини витрат. Раціональний підхід до аналізу цінових рішень повинен бути оптимізаційним. Тут очевидно доцільно скористатися арсеналом засобів операційного аналізу. Зокрема, модель формування фінансових результатів повинна бути багатоступінчатою.

Перевага такої логіки аналізу полягає в тому, що вона спонукає спочатку концентрувати свою увагу на тих витратах, які по своїй природі є змінними, а вже потім - на витратах, які є постійними і неповоротними з погляду цінових рішень. Звернемо увагу і на те, що тільки в такій логіці задача максимізації маржинального доходу, як результату цінової політики, дійсно виявляється, тотожній задачі максимізації чистого прибутку взагалі.

Проте реалізувати такий підхід на практиці достатньо складно. Це пов'язано з самою організацією фінансової звітності. Така звітність, як відомо, складається щокварталу і щорічно і спирається на інформацію про весь об'єм виготовленої і проданої продукції. Для ухвалення цінових рішень необхідна інформація тільки про ту частину випуску, яка торкнеться ухвалення рішення. Наприклад, якщо підприємство планує зниження цін на якийсь вид виробів, то необхідна фінансова інформація тільки про ті додаткові кількості цих виробів, які вдасться продати завдяки зниженим цінам. І, відповідно, якщо підприємство планує підвищення цін, то необхідні будуть дані про те, яких витрат вдасться уникнути через те, що скоротяться продажі, що приведе до зменшення випуску.

Таким чином, для обґрунтування цінових рішень (втім, як і більшості управлінських рішень) необхідно виділити із загального потоку бухгалтерської інформації тільки ті дані, які відносяться до продукції, що зачіпає такі рішення. Для того, щоб ухвалювати обґрунтовані рішення у сфері ціноутворення, підприємству необхідно володіти інформацією про реальні питомі витрати на одиницю продукції (послуг), яку вона випускає і цінами на яку повинна управляти. Таку інформацію можна отримати в системі управлінського обліку, яку необхідно створювати на кожному підприємстві, для забезпечення процесу управління об'єктивною і оперативною інформацією.

Для потреб ціноутворення знати реальні питомі витрати на одиницю продукції або послуг важливо із наступних причин.

По-перше, це найважливіший крок до створення системи управління витратами і контролю за їх динамікою, адекватною потребам ціноутворення. Звичайно контролюється динаміка змінних витрат. Проте, як показує практика, навіть найкраща система контролю змінних витрат не завжди дозволяє уловити реальну динаміку постійних витрат, адже вони включають умовно-постійні витрати, які здатні істотно позначитися на результатах цінових рішень.

По-друге, визначення таких витрат дає можливість визначити мінімальну ціну, по якій підприємство може дозволити собі реалізувати додаткову кількість даної продукції. При цьому стає можливим ухвалити подібне рішення так, щоб це не спотворило результати цінових рішень щодо інших товарів або послуг підприємства.

По-третє, з'являється можливість визначити величину виграшу від продажу кожної додаткової одиниці товару. А це особливо важливо, оскільки дозволяє приймати дійсно добре обґрунтовані і які ведуть до зростання прибутковості підприємства цінові рішення.

Розмір коефіцієнта маржинального доходу, розрахованого у відсотках до ціни товару, є важливим показником операційного аналізу. По суті справи, він показує ту частку абсолютної величини ціни, яка сприяє збільшенню прибутків підприємства або скороченню її збитків.

Слід відрізняти цей показник від показника, рентабельності продажів, який широко використовується в системі фінансового аналізу (наприклад, для аналізу динаміки фінансових результатів підприємства по роках або порівняння успішності діяльності різних підприємств однієї і тієї ж галузі). Проте рентабельність продажів характеризує середню частку прибутку у виручці від продажів (ціні) після вирахування всіх видів витрат.

Тим часом для обґрунтування цінових рішень, як ми встановили вище, важливі не стільки середні, скільки приростні показники, що дозволяють чітко визначити міру позитивного або негативного впливу того або іншого цінового рішення на прибутковість підприємства в результаті збільшення або скорочення продажів. А різниця виникає через те, що навіть при незмінних змінних витратах рівень прибутковості по додатково проданій продукції може бути вищим за середню величину, оскільки частина витрат підприємства є за природою постійними або взагалі неповоротними. Таким чином, коефіцієнт маржинального доходу може бути ще визначений як та частка ціни додатково проданого товару, яка залишається після покриття додаткових витрат на його виробництво і збут.

Якщо питомі змінні витрати для всього об'єму продажів, що зачіпає цінові рішення, однакові, можна без особливих погрішностей розрахувати коефіцієнт маржинального доходу на основі зведених даних про продажі. Для цього спочатку треба визначити виручку від реалізації і маржинальний дохід в результаті зростання об'єму продажів, а потім провести розрахунок на основі наступної формули:

          (3.5)

де - коефіцієнт маржинального доходу %;

- маржинальний дохід, грн.; виручка від реалізації, грн. Якщо ситуація інша - коли питомі змінні витрати при випуску додаткової кількості товарів неоднакові (наприклад, частина цієї кількості випускається за рахунок наднормової роботи персоналу, що супроводжується підвищеною оплатою праці), тоді розрахунок треба вести інакше.

Спочатку треба визначити питомий маржинальний дохід тільки для того об'єму товарів, який зачіпається ціновим рішенням. Він розраховується таким чином:

        (3.6)

де - питомий маржинальний дохід, грн.;

Р - ціна, грн.;

- питомі змінні витрати, грн. При цьому, звичайно, йдеться тільки про ті змінні витрати, які необхідні для виробництва саме цього об'єму товарів. Визначивши питомий маржинальний дохід, можна коректно визначити величину коефіцієнта маржинального доходу і для ситуації, коли величини питомих змінних витрат розрізняються. Для такого розрахунку можна скористатися наступною формулою:

       (3.7)

Коефіцієнт маржинального доходу по своїй економічній суті характеризує ступінь впливу зростання об'ємів продажів на прибуток і тим самим дозволяє прямо пов'язати маркетингову політику з фінансовими результатами, а значить - ухвалювати цінові рішення більш обґрунтовано.

Так, чим вище коефіцієнт маржинального доходу для того або іншого товару, тим легше підприємство може піти на зниження його ціни ради збільшення об'єму продажів.

Далі перейдемо до аналізу умов беззбитковості при зміні цін. При цьому особливу увагу необхідно зосередити на зміні прибутковості в результаті цінових рішень. Відповідно, точкою відліку при проведенні такого аналізу стають дані про поточні або проектовані об'єми продажів і рівні прибутковості при нині діючій (або раніше визначеній) ціні. І потім ставиться питання: Чи може зміна ціни поліпшити ситуацію?

Інакше це питання можна сформулювати, таким чином: Наскільки об'єми продажів повинні зрости, щоб це компенсувало втрату виручки через зниження цін? Наскільки об'єми продажів можуть знизитися, щоб не зник приріст прибутку, забезпечений підвищенням ціни?

Для відповіді на ці питання необхідно розрахувати беззбиткову зміну продажів.

Беззбиткова зміна продажів - мінімальна зміна об'єму продажів, яка необхідна, щоб зміна цін привела до зростання коефіцієнта маржинального доходу в порівнянні з початковим рівнем.

Величина мінімальної зміни об'єму продажів, необхідного для збереження колишньої загальної суми маржинального доходу після зміни ціни, може бути визначена по наступній формулі:

      (3.8)

де - беззбитковий приріст продажів в результаті зміни ціни %;

    - зміна ціни %;

   коефіцієнт маржинального доходу %.

В цьому рівнянні величини змін цін і маржинального доходу можуть бути виражені будь-яким, але однаковим чином (в абсолютних величинах, у відсотках або десяткових дробах). Знак мінус в чисельнику цього рівняння нагадує про альтернативу, з якою зв'язано зміну ціни: збільшення ціни веде не тільки до скорочення об'єму продажів, але і до скорочення об'єму продукції, який треба продати, щоб досягти потрібного рівня прибутковості. Навпаки, зниження ціни веде не тільки до зростання об'єму продажів, але і до збільшення об'єму продукції, яке треба зуміти продати, щоб досягти потрібного рівні прибутковості.

Чим більше масштаб зниження ціни, тим більш істотно треба приростити об'єм продажів, щоб зберегти хоча б колишню загальну величину маржинального доходу від продажу такого товару.

Беззбитковий приріст продажів в абсолютному виразі можна визначити по наступній формулі:

         (3.9)

де  - беззбитковий приріст продажів при зміні цін,

відповідно в абсолютному і у відносному виразі;

об'єм продажів до зміни цін в натуральному виразі.

Відповідно, якщо реальна зміна об'єму продажів перевищує величину беззбиткової зміни, то підприємство не тільки нічого не втрачає в результаті зміни ціни, але навіть одержує додатковий прибуток. І ця логіка істотно може впливати на формування комерційної політики підприємства.

До цих пір ми проводили аналіз умов забезпечення беззбитковості змін цін в припущенні, що і змінні, і постійні витрати залишаються тими ж, що і раніше. Але це окремий випадок і на практиці зустрічається досить рідко. Частіше доводиться стикатися з ситуаціями, коли підприємство реалізує комплексний маркетинговий план, що припускає як зміни цін, так і зміни витрат (у зв'язку з вдосконаленням самого товару або умов його виробництва і збуту). Тому далі розглянемо, які зміни це вносить в процедуру розрахунку беззбиткового об'єму продажів.

Найпростішою задачею є облік змін змінних витрат. Для цього треба лише дещо модифікувати приведену вище формулу. Щоб зробити це, треба до розрахунку беззбиткової зміни продажів у відсотках, просто відняти з величини зміни ціни величину зміни змінних витрат, при цьому величини, що використовуються для розрахунку, обов'язково повинні бути виражені в абсолютних грошових одиницях. Тоді рівняння прийме наступний вигляд:

 (3.10)

де - величина беззбиткового приросту продажів %; DР - зміна ціни;

- колишня абсолютна величина питомого маржинального доходу; D - зміна величини змінних витрат. Загальна формула розрахунку беззбиткової зміни продажів має вигляд:

           (3.11)

де- зміна абсолютної величини питомого маржинального доходу;

нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер звернемося до аналізу впливу на беззбитковий приріст продажів можливих змін постійних витрат.

В наших міркуваннях будемо виходити з наступного: якщо перегляд цін породжує приріст постійних або умовно-постійних витрат, цей перегляд повинен забезпечувати і відшкодування такого приросту, оскільки без зміни цін такий приріст просто не реалізувався б.

Для розрахунків використовується наступна формула:


        (3.12)

де  - беззбитковий об'єм продажів в натуральному виразі;

-приріст суми постійних витрат, грн.;

АGМ- питомий маржинальний дохід, грн.

У випадку, якщо одночасно відбувається зміна і постійних витрат, і рівня ціни - треба скласти дані розрахунків:

а)беззбиткової зміни об'єму продажів для ситуації зміни ціни;

б)беззбиткового приросту об'єму продажів, що забезпечує відшкодування приросту постійних витрат.

Єдина проблема, яка виникне - різна розмірність розрахунків. Тому розрахунки треба вести або в абсолютних, або у відносних показниках. Використовуємо наступні формули:

а)для визначення беззбиткового приросту продажів в абсолютному виразі:

  (3.13)

б)для визначення беззбиткового приросту продажів у відносному виразі:

 (3.14)

де - беззбиткова зміна об'єму продажів, відповідно в абсолютному і відносному виразі;

So - початковий об'єм продажів в натуральному виразі;

D АGМ і АСМ1 - відповідно зміна величини і нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер розглянемо, як деякі з розглянутих вище проблем розв'язуються на практиці.

Розглянемо більш детально наслідки цінових рішень по двох видах продукції – кокс домений і сульфат амонія.

Таблиця 3.4. Початкові дані для ухвалення цінових рішень

№ п/п

Показники

Кокс домений

Сульфат амонія

1.

Ціна за 1 шт., грн.

263-00

248-50

2.

Змінні витрати на 1 шт., грн.

157-00

144-00

3.

Питомий маржинальний дохід на 1 шт., грн.

106-00

104-50

Оскільки ці два порівнювані види продукції абсолютно незалежні, тобто є нейтральними товарами, то можна скористатися процедурою визначення спочатку коефіцієнта маржинального доходу від продажів коксу 40,3 % (( 106/263* 100), а потім розрахувати беззбиткове скорочення продажів:

Таким чином, можна було б зробити висновок про те, що підприємство виграє від 5% - ного підвищення ціни на кокс в тому випадку, якщо величина попиту впаде не більше ніж на 11,03%.

Але на практиці нерідко доводиться стикатися з іншою ситуацією, коли підприємство вимушене проводити пасивну цінову політику. Частіше всього це трапляється через те, що конкуренти змінили ціни першими і тепер об'єми продажів вже не будуть колишніми, навіть при спробі зберегти свої ціни незмінними. Ось головні питання, які виникають в такій ситуації:

Наскільки можуть впасти об'єми продажів, якщо підприємство не зможе дозволити собі таке ж зниження цін, як проведене конкурентами?

Чи дійсно втрата об'ємів продажів буде настільки велика, що для її запобігання виправдано піти на зниження цін?

Наскільки можуть зрости об'єми продажів, якщо підприємство піде на менше підвищення цін, чим здійснили конкуренти?

Чи виправдає приріст об'ємів продажів при меншому підвищенні цін, чим у конкурентів, недобір виручки при встановленні цін на рівні, вже запропонованому ринку конкурентами?

Відповідь на такі питання шукають знову-таки за допомогою розрахунків беззбитковості. Але тепер задача таких розрахунків формулюється таким чином: Яке мінімальне скорочення об'ємів продажів підприємство може собі дозволити, перш ніж буде вимушене теж понизити ціну? або Який мінімальний приріст продажів окупить відмову від підвищення цін до рівня, запропонованого ринку конкурентами?

Відповідь на такі питання дають розрахунки на основі наступного рівняння:

         (3.15)

де - беззбитковий приріст продажів при пасивному ціноутворенні %;

  - зміна рівня ціни %;

KGM - коефіцієнт маржинального доходу %.

Покажемо це на прикладі даних підприємства. Візьмемо два таких види продукції, які є найбільш споживаними і випускаються практично всіма конкуруючими  фірмами  коксохімічного ринку.  Для  наочності проаналізуємо три варіанти: прорахуємо, що відбудеться, якщо конкуренти понизять ціну на:

а)1%

б)3%

в) 5%.

Таблиця 3.5 Розрахунок питомого маржинального доходу

Показник

Кокс домений

Сульфат амонія

п/п

затор

1.

Ціна реалізації, грн.

230,42

271,7

2.

Змінні витрати, грн.

124,72

148,9

3.

Питомий маржинальний дохід, грн.

105,7

112,8

4.

Коефіцієнт маржинального доходу %

45,8

41,5

Прорахувавши всі показники, отримаємо відповідь на питання: з яким падінням об'ємів продажів може змиритися підприємство, продаючи за цінами більш високими, чим у конкурентів, перш ніж доведеться піти по їх слідах?

Далі вже слово за маркетологами. Якщо вони мають підстави вважати, що дії конкурентів приведуть до падіння попиту на продукцію більш ніж показали розрахунки, відображені в таблиці, тоді краще послідувати прикладу конкурентів і теж понизити ціну на 1%, 3% або 5% (залежно від того, наскільки понизили ціну конкуренти). В цьому випадку втрата прибутку буде якнайменшою для ситуації, що знов склалася.

Таблиця 3.6. Беззбиткове зниження продажів при зниженні ціни %

№ п/п

Вид продукції

Відсоток зміни ціни

1%

3%

5%

1.

2.

Кокс домений

Сульфат амонія

-5,3

-3,1

-16,0

-9,4

-26,7

-15,7

Якщо ж маркетологи вважають, що і після здешевлення продукції конкурентів число продукції, що продається, знизиться менш ніж показали розрахунки, відображені в таблиці 3.6, тоді вигідніше ціни не знижувати. Прибуток при такому варіанті цінової політики знизиться все ж таки менше ніж при пасивному повторенні цінових маневрів конкурентів. Точно в тій же логіці проводиться аналіз і у випадку, якщо конкуренти підвищать ціни на свої товари.

Отримавши певні результати при зниженні цін у конкурентів і певному зниженні прибутку, підприємство все ж таки має прибуток. А що коли підприємство не може і не хоче втрачати ні грн. Прибутку. Як потрібно збільшити виручку, щоб окупити витрати?

Для отримання відповіді на це питання скористаємося наступною формулою:

       (3.16)

Скористаємося тими ж даними і проаналізуємо наслідки зниження цін на : 1%, 3% і 5%. Результати розрахунків представлені в таблиці.

Таблиця 3.7 Зростання продажів для досягнення окупності при зниженні цін %

№ п/п

Вид продукції

Відсоток зміни ціни

1%

3%

5%

1.

2.

Кокс домений

Сульфат амонія

5,6

3,2

19,6 10,6

36,5

18,7

З розрахунків видно наскільки необхідно збільшити виручку, щоб досягти окупності при зниженні цін.

Коли йшлося про пасивне ціноутворення, тобто ціноутворення під впливом конкурентів, тільки такими простими розрахунками не обійтися - вони можуть і повинні служити лише відправною точкою міркувань про комерційну політику підприємства. Але важливо вже те, що ця відправна крапка буде знайдена вірно. Рухаючись від неї можна поступово включати в аналіз все більш широке коло чинників і зіставляти все більше число варіантів.

Таким чином, при збереженні базисних цін на кокс і сульфат амонія натуральний об'єм продажів коксу можна збільшити на 4%, натуральний об'єм продажів сульфат амонія понизити на 10%. Це дозволить отримати максимальну виручку і прибуток від реалізації цієї продукції.

Розрахунки показали, що найвигідніший об'єм виробництва при 7 тис. од. продукції. Потім граничні витрати вже перевершують граничний дохід, що явно несприятливо для підприємства.

Крім того, розраховано, що при 5% - ному підвищенні ціни на кокс в тому випадку, якщо величина попиту впаде не більше ніж на 11,03%, підприємство буде мати прибуток. Представлені розрахунки дозволяють при співпраці фінансового відділу підприємства з маркетинговим, знайти те оптимальне поєднання об'єму і ціни, при якому прибуток буде максимальним.

3.4 Аналіз вірогідності банкрутства

З самого початку у світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося двома принципово різними напрямками: британська модель будувалась на тому, що банкрутство є способом повернення боргів кредиторам, яке супроводжується ліквідацією підприємства-банкрута. Згідно американській моделі у банкрутства інша ціль – відтворення платоспроможності підприємства шляхом проведення реорганізаційних заходів. На даний момент у розвинутих країнах з ринковою економікою спостерігається тенденція зближення, поєднання двох цих моделей.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні банкрутство визначається самою сутністю цих відносин, що пов’язані з невизначеністю досягнення кінцевих результатів та ризиком втрат. Банкрутство представляє собою документальне підтвердження неспроможності суб’єкта господарювання платити по своїм зобов’язанням та фінансувати свою поточну основну діяльність через відсутність коштів.

Таким чином, з економічної точки зору банкротство – процедура ліквідації та продаж майна неплатоспроможного підприємства з ціллю задоволення вимог кредиторів у зв’язку з неможливістю та нецілесообразністю продовження його діяльності.

Основною ознакою банкрутства є неспроможність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів на протязі трьох місяців з дня настання строків платежу. Після закінчення цього строку кредитори мають право на звернення до арбітражного суду про визнання підприємства-боржника банкрутом.

Основними причинами банкрутства є:

- неконкурентноспроможність продукції;

- високий рівень собівартості;

- низька доля високоліквідних активів;

- відсутність економічної мотивації у персоналу;

- незагруженість виробничих потужностей:

- невиправдано високий рівень залученого капіталу;

- низька рентабельність продукції та капіталу;

- нестача коштів на інвестиційну діяльність;

- високий рівень ресурсовартості продукції тощо.

Підприємство-боржник при наявності зовнішнього признаку банкрутства може бути невизнаним банкротом, якщо перевірка покаже, наприклад, що підприємство володіє фінансовими резервами, має значну дебіторську заборгованість, готову високоліквідну продукцію

Аналіз вірогідності банкрутства зводиться до аналізу системи показників які були визначенні за рахунок попереднього аналізу, а саме:

аналіз фінансових результатів;

аналіз ефективності використання активів та пасивів підприємства;

аналіз фінансової стійкості, кредитоспроможності, платоспроможності та ліквідності;

аналіз інвестиційної діяльності;

аналіз організаційних змін в структурі управляння підприємством.

Для аналізу банкрутства та ступеня його вірогідності використовують такі моделі як: модель Альтмана, модель Стьюдента, модель Бивера, та iн. Найчастіше використовують п’ятифакторну модель Альтмана, яка має такий вигляд:

       (3.17)

де :

К1 = Власні оборотні кошти/Валюта балансу

К2 = Нерозподілений прибуток/Валюта балансу

К3 = Чистий прибуток/Валюта балансу

К4 = Власний капітал/Залучений капітал

К5 = Виручка від реалізації продукції/Валюта балансу.

При цьому якщо:

Z< 1.8 – вірогідність банкрутства дуже висока;

1.8<Z<2.7 – вірогідність висока;

2.71<Z<2.9 - вірогідність існує ;

Z>3 – вірогідність дуже низька.

Зробимо відповідні розрахунки для ВАТ «Дніпрококс» на 2007 та 2008 роки (табл. 3.8.) та зробимо висновки.


Таблиця 3.8 Показники п’ятифакторної моделі Альтмана

Показник

2007

2008

К1 = Власні оборотні кошти/Валюта балансу

0,35

0,23

К2 = Нерозподілений прибуток/Валюта балансу

0,69

0,66

К3 = Чистий прибуток/Валюта балансу

-0,8

-1,4

К4 =Власний капітал/Залучений капітал

1,6

1,4

К5 = Виручка від реалізації продукції/Валюта балансу

0.6

0.56

Підставивши показники таблиці у формулу 3.8. отримаємо:

Z2007 = 2,44 , Z2008 = 1,45

Тобто можна зробити висновки про те, що у ВАТ «Дніпрококс» вірогідність банкрутства дуже висока, і незважаючи на те, що у 2007 році ми бачили кращі показники, існує тенденція до погіршення стану підприємства, тобто до збільшення вірогідності банкрутства. Як бачимо попередні розрахунки щодо фінансової стійкості, ділової активності, ліквідності та платоспроможності не підтверджуються і підприємство можна вважати фінансово нестабільним та залежним від зовнішніх факторів.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентноспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, можна визначити на базі публічної офіційної звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі існуючі в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносяться податкова, кредитна, цінова політика держави та ринкова кон‘юнктура. Через це в якості інформаційної аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

Підприємство ВАТ «Дніпрококс» має недостатню фінансову стійкість. Значення коефіцієнту критичної ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише тільки значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього поднормативних виробничих запасів.

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в критичному стані через нестачу грошових коштів. Готова продукція на складі не дуже користується попитом через високу ціну, яка обумовлена великою собівартістю.

Оскільки на ВАТ «Дніпрококс» існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути основну увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою або із знижкою, потрібно знижувати собівартість продукції. Щодо дебіторів, потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами ( попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції ). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток ( для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції ), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на покупку нового обладнання чи на розширення виробничої діяльності.

Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Конституція України -К.: Преса України, 1997. - 80 с.
  2.  Господарський кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 304 с.
  3.  Артевенко В.Г., Белелендир М.В. Финансовый анализ. – М.: Издательство «ДИС», 1997. – 416 с.
  4.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. – 4-е изд., доп. И перераб. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 368 с.
  5.  Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства. -К.: “ЛИБІДЬ”. 1998. – 163 с.
  6.  Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА-М, 1998. – 178 с.
  7.  Бланк И.А. Управление прибылью.-К.; "Ника - Центр", 1998г – 563 с.
  8.  Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.- К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999. – 342 с.
  9.  Большой экономический словарь. / Под ред. Азримяна А.Н. – Институт новой экономики, 1998. – 713 с.
  10.  Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 1994. – 318 с.
  11.  Быкадоров В.Л., Алексеев П.Д. Финансово-экономическое состояние предприятия. Практическое пособие. - М.: Издательство "ПРИОР", 2000. – 174 с.
  12.  Василик О.Д. Теорія фінансів. -К: Ніос, 2000. -416с.
  13.  Градов А. П. Экономическая стратегия фирмы. СПб: 2007, - 478 с.
  14.  Економіка підприємства. Підручник (за редакцією Покропивного С.Ф.) - К.: Хвиля - Прес, 1995 р. – 306 с.
  15.  Ефимова О.В. Финансовый анализ. - М.: Бухгалтерский учет, 1996. – 423 с.
  16.  Жминько С.И. Финансовый учет на предприятиях. - Ростов-на-Дону: изд. "Феникс", 1998. – 267 с.
  17.  Замков О.О., Толстопятенко А.В., Черемных Ю.Н.. Математические методы в економике. - М: ДИС, - 1997. – 174 с.
  18.  Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту: Навчал.посіб. – М-во освіти України та ін. – К., 1995. – 276 с.
  19.  Иванов Р.А., Нурходжиев Н. Оценка ефективности производства в условиях рынка. //Полиграфия, 1992, №8.
  20.  Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2001. ─ 152 с.
  21.  Кириленко О.П. Фінанси. -Тернопіль, 2005. ─ 165 с.
  22.  Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. – 2-е изд.; - М., 1996. ─ 241 с.
  23.  Ковалев В.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 386 с.
  24.  Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. -М.: Финансы й статистика, 1996. – 263 с.
  25.  Криворучко М.И., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. – К: “Феникс”, - 2006. – 269 с.
  26.  Крыньский Х.Э. Математика для экономистов. / Под ред. Баренгольца М.И. - М.: Статистика, 2007. – 216 с.
  27.  Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 1999. - 132с.
  28.  Мних Є.В. Аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств: Навч. посібник. - К.: НМК ВО, 1999 – 159 с.
  29.  Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях рынка. – М.: Высшая школа, 2005р. – 307 с.
  30.  Опарін В.М. Фінанси. -К, 1999. -164 с.
  31.  Павлова Л.П. Финансовый менеджмент. - М.: ИНФРА-М, 1999. – 196 с.
  32.  Покропивний С.Ф., Колот В.М. Стратегія, організація, ефективність. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2005 р. – 233 с.
  33.  Румянцева З.П., Саломатин Н.А. и др. Менеджмент организации. - М.: ИНФРА-М, 1996. ─ 226 с.
  34.  Русак Н.А. Стражев В.И., Мигун О.Ф. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. / Под ред. Стражева В.И. - Миснк: Вышэйшая школа, 1998. – 267 с.
  35.  Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: ИП "Экоперспектива", 1998. – 189 с.
  36.  Справочник финансиста предприятия. - М.: ИНФРА-М, 1996. – 312 с.
  37.  Стражев В.И. Оперативное управление предприятием, проблемы учета и анализа, - Минск: Наука и техника, 1973. – 226 с.
  38.  Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності: Навчально-методичний посібник. -К.: ВТОВ "АСК", 1996; ─ 219с.
  39.  Ушакова Н.М., Економіка торгівельного підприємтсва К.: “Хрещатик” 1999р. – 407 с.
  40.  Финансы /Под общ. ред. Л.А. Дробозиной. -М.: Финансы, Юнити, 2000.-527с.
  41.  Фінанси підприємств: Підручник/ За ред. А.М. Поддєрьогіна: - К.: КНЕУ, 1998. ─ 368 с.
  42.  Холод З.М., Чорняк О.З. Методика фінансового аналізу діяльності підприємств різних організаційно-правових структур ВПК України. - Львів: Фенікс, 2005 р. ─ 395 с.
  43.  Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 367 с.
  44.  Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. – М., ИНФРА-М, 1997. – 403 с.
  45.  Шим Д., Сигел Д. Методы управления стоимостью и анализа затрат. - М.: Филинь, 1996 г. – 217 с.
  46.  Экономическая теория / Под ред. Добрынина А.И., Тарасевича Л.С.- СПб.: изд. СПбГУЭФ, изд. "Питер Паблишинг", 1997. – 427 с.
  47.  Ю.С. Шашурин, А.В. Черезов Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: 000 Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. - 212 с.
  48.  Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємництво" від 23.12. 98 р. №762-97-ВР -Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ 17.

Додатки.


004         2005          2006        2007          
2008

2004      2005        2006       2007        2008

Ринок коксу України на 2008 р.

АТ «Авдіївський КХЗ»

ВАТ «Донецьккокс»

ЗАТ «Енакіїв.коксохимпром»

ВАТ «Алчевськкокс»

ВАТ «Макіївський КХЗ»

ВАТ «Ясиновський КХЗ»

ВАТ «Баглейкокс

ВАТ «Дніпродзержинс.КХЗ»

ВАТ «Дніпрококс»

ВАТ «Запорожкокс»


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2818. Олiйно-жирова галузь України 307.04 KB
  Згідно підсумковим даним Держкомстату України, виробництво насіння соняшнику в 2009 році зменшилося в порівнянні з 2008 роком за рахунок зменшення збиральніх площ на 2 % і врожайності на 0,1 ц/га. Валовий збір насіння соняшнику за підсумками року склав 6,36 млн. тонн, що на 2,5 % нижче врожаю 2008 року.
2819. Градостроительные нормы, их соблюдение и использование при реконструкции. 25.5 KB
  Градостроительные нормы, их соблюдение и использование при реконструкции. Нормативные требования, предъявляемые к городской территории, и их соблюдение при реконструкции. Вопросы развития застройки, реконструкции застройки регламентируются градостро...
2820. Методика составления рейтинга надежности банков 28.76 KB
  Методика составления рейтинга надежности банков C разрешения автора Профиль (№20(92) от 01.06.1998) приводит более подробное изложение методики к.э.н. В.С.Кромонова. Параметры баланса В качестве исходных данных для составления рейтинга испол...
2821. Современные требования к жилью 90.5 KB
  Современные требования к жилью Качество жилых зданий, сооружений, систем инженерного оборудования и городских территорий Жилище — квартиру, дом, окружающую его территорию — рассматривают как части системы человек — среда обитания. И...
2822. Топливо–измерительные комплексы. Расходомеры 619.54 KB
  Назначение топливо- измерительных комплексов На большинстве самолетов устанавливаются две системы. Одна включает устройства для измерения количества топлива в баках, управления порядком заправки его на земле и выработки в полете, другая...
2823. Инженерное оборудование городских территорий 32 KB
  Инженерное оборудование городских территорий Классификация систем инженерного обеспечения города Инженерные коммуникации бывают подземными, наземными и надземными. К подземным инженерным сетям относятся трубопроводы, кабели и коллекторы. Используютс...
2824. Производственный менеджмент 1.69 MB
  Экономика производства Экономика производства – отрасль знаний, изучающая теорию и практический опыт хозяйствования производственных предприятий. Она включает рассмотрение широкого спектра факторов, участвующих в сфере производства и реали...
2825. Особенности сложившейся застройки разных периодов строительства 27.5 KB
  Особенности сложившейся застройки разных периодов строительства. Характеристика застройки разных периодов с позиций необходимости и возможности ее реконструкции. Результаты и социально-экономический эффект реконструкции сложившейся застройки. Особен...
2826. Канал измерения запаса топлива 1.83 MB
  Виды топливомеров. Приборы, измеряющие объемное или весовое количество топлива в баках, называются топливомерами. Они позволяют экипажу самолета в любой момент полета определить, сколько топлива имеется в баках, и оценить время, в течение которого...