43968

Державне регулювання субєктів зовнішньоекономічної діяльності

Дипломная

Мировая экономика и международное право

Необхідною умовою розвитку національної економіки, поглиблення співпраці з іншими державами, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій є належне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка становить важливий напрям загальної господарської діяльності держави.

Украинкский

2013-11-08

396.36 KB

17 чел.

14

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра міжнародної економіки

                                                                     До захисту допущено

                                                                     Завідувач кафедри

                                                                      ____________ О.А. Гавриш

                                                                                                             (підпис)         

                                                                      «___» ___________ 200_ р.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня:

«Бакалавр» напряму підготовки 6.030503 «Міжнародна економіка»,

на тему: Державне регулювання суб'єктів

зовнішньоекономічної діяльності

 

Студент групи ЗМЕ-11, Янкова Валентина Сергіївна (________)

  

Керівник роботи професор, Стеченко Дмитро Миколайович (_________)

      

Консультант з питань охорони праці _________________ (_________)

 

Київ – 2013 р.


Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра міжнародної економіки

                                                                      

                                                                        ЗАТВЕРДЖУЮ:

                                                                        Завідувач кафедри

                                                                       __________   _________________

                                                                                    (підпис)                       (ініціали, прізвище)

                                                                       «_____» ______________ 200_ р.

ЗАВДАННЯ

на дипломну роботу освітньо-кваліфікаційного рівня:

«Бакалавр» напрям підготовки 6.030503 «Міжнародна економіка»,

«Міжнародна економіка»

Студенту  _____________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

  1.  Тема роботи ____________________________ _______затверджена наказом по університету від     «___» ____________ 200 __ р. № _______
  2.  Термін здачі студентом закінченої роботи «___» _________ 200 __ р.
  3.  Вихідні дані до роботи -______________________________________ (визначаються кількісні або (та) якісні показники, яким повинен відповідати об’єкт проектування наукового дослідження)
  4.  Перелік питань, які мають бути розроблені:

а) теоретико-методологічна частина _________________________________

б) аналітична частина _____________________________________________

в) рекомендаційна частина _________________________________________

  1.  Перелік ілюстративного матеріалу _____________________________
  2.  Консультанти :______________________________________________
  3.  Дата видачі завдання «_____» __________________________ 200__ р.

Консультант з питань охорони праці (для бакалаврів)_____________

Консультант з охорони праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях ) для спеціалістів та магістрів ________________________________________

Керівник дипломної роботи ______________ ______________________

                                               (підпис)                             (ініціали, прізвище)

Завдання прийняв до виконання ____________ _____________________

                                                     (підпис студента)        (ініціали, прізвище)


Керівник дипломної роботи

                                                                    _________ ________________

                                                                                       (підпис)        (ініціали, прізвище)

                                                                    «___»_____________ 200__ р.

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН-ГРАФІК

виконання дипломної роботи

студентом _________________________________________________________

(прізвище, ініціали)

№ з/п

Назва етапів роботи та питання, які мають бути розроблені відповідно до завдання

Термін  виконан-ня

Позначки

керівника про виконання завдань

Дослідження з питань охорони праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях

Підпис керівника, підпис консультанта

Студент __________________

                        (підпис                              


РЕФЕРАТ

Сторінок __

Рисунків 20

Таблиць 8

Додатків 7

Дослідження на прикладі:

фізичних та юридичних осіб – учасників, що здійснюють зовнішньоекономічні операції з закордонними партнерами в процесі ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин

Мета дослідження:

Теоретичне обґрунтування, вироблення науково-методичних засад і практичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності як чинника підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах сучасних економічних процесів

Завдання дослідження:

- узагальнити та систематизувати теоретичні й практичні засади державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також поняття зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин;

- проаналізувати національні особливості організаційно-правового механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- обґрунтувати стратегічні орієнтири розвитку державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- розробити рекомендації щодо вдосконалення механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Предмет дослідження:

Система адміністративно-економічних відносин, які виникають між суб’єктами мікро- і макрорівня з приводу ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин

Обєкт дослідження:

Організація процесу державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України

Ключові слова: відповідальність, експорт, держава, державне регулювання, зовнішньоекономічна діяльність, зовнішньоекономічна політика, імпорт, інвестиції, конкурентоспроможність, міжнародна торгівля, мито, національна економіка, підприємство.

зміст

ВСТУП…………………………………………………………..

7

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності…

10

  1.  Економічна сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності………………………

10

  1.  Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та її види..

21

  1.  Наукові підходи і методи державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин…………………...

29

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………

38

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДержавнОГО регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності ………………

39

2.1. Організаційна структура державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні..

39

2.2. Інститут відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та його функціональні особливості ………………..…………...

49

2.3. Державна політика залучення іноземних інвестицій в національну економіку………………………………….

58

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………….

69

РОЗДІЛ 3.

ОРІЄНТИРИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності………………..

70

3.1. Вдосконалення державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності………………………

70

3.2. Підвищення ефективності митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності  України…………………………………………………...

89

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3…………………………………

100

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ …………………...…………………

101

Список використаних джерел……………………...

103

додаткИ………………………………………………………

115


ВСТУП

Актуальність. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Однак механізм державного регулювання  зовнішньоекономічних відносин держави нині недосконалий через його нестабільність і ненадійність, а також відсутність комплексності і наявність протиріч.

Огляд літератури. Варто зазначити, що вивченням проблем розвитку механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України займались такі науковці, як О. А. Бабак [36, 37, 38], І. В. Багрова [39], В. О. Васюренко [44],  С. М. Двигун [57], Л. І. Дідківська [59], Г. М. Дроздова [61], М. М. Дуран [62], Л. Н. Івашова [67], О. А. Кириченко [69], Д. В. Лічак [76], В. С. Марцин [78], Г. Г. Переверзєва [93], Л. М. Пісьмаченко [95], Д. С. Скрябіна [102], М. О. Стаднік [104], Н. В. Цопа [111], О. М. Шаров [113], О. В. Шкурупій [116] та ін. Однак, незважаючи на цей перелік, дане питання потребує подальших досліджень.

Відповідно метою даного дослідження є теоретичне обґрунтування, вироблення науково-методичних засад і практичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності як чинника підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах сучасних економічних процесів. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- узагальнення та систематизація теоретичних і практичних засад державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також поняття зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин;

- аналіз національних особливостей організаційно-правового механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- обґрунтування стратегічних орієнтирів розвитку державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Об’єктом дослідження виступає організація процесу державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Водночас система адміністративно-економічних відносин, які виникають між суб’єктами мікро- і макрорівня з приводу ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин є предметом даного дослідження.

Під час дослідження механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України використано наступні методи дослідження: моделювання, аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, математичні методи, а також метод інтелект-карт. Джерелами інформації для здійснення даного дослідження були показники статистичної звітності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також погляди  вітчизняних і зарубіжних експертів щодо питань державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Структурно дипломна робота бакалавра складається зі вступу, трьох основних розділів та висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.  

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, об’єкт та предмет, методи та інформаційну базу проведеного дослідження.

У Розділі 1 «Теоретичні засади державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності» з’ясовано економічну сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, визначено основних суб’єктів зовнішньоекономічних відносин, а також наведено наукові підходи і методи державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин.

У Розділі 2 «Організаційно-економічний механізм державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності» проведено аналіз сучасної організаційної структури державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, досліджено функціональні особливості інституту відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також з’ясовано національні особливості державної політики залучення іноземних інвестицій в економіку України.

У Розділі 3 «Орієнтири стратегічного розвитку державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності» наведено рекомендації щодо вдосконалення механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Дипломна робота бакалавра виконана на 126 сторінках, проілюстрована 20 рисунками і 8 таблицями, а також доповнена 7 додатками.

Практичне значення результатів, отриманих в процесі дослідження особливостей організація процесу державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України полягає в тому, що основні положення даної дипломної роботи  бакалавра можуть бути використані як основа для вдосконалення адміністративно-економічних відносин, які виникають між суб’єктами мікро- і макрорівня з приводу ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин на сучасному етапі та в майбутньому.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

  1.  Економічна сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Необхідною умовою розвитку національної економіки, поглиблення співпраці з іншими державами, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій є належне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка становить важливий напрям загальної господарської діяльності держави. Зовнішньоекономічна діяльність є одним із головних факторів розвитку економіки будь-якої країни, а тому повинна виступати одним із найважливіших об’єктів державного регулювання.

Перш ніж розглядати проблеми державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, необхідно розглянути сутність поняття «зовнішньоекономічна діяльність». На думку низки вчених, поняття «зовнішньоекономічна діяльність» з’явилося в Україні з початком економічної реформи, одним із центральних напрямів якої була децентралізація зовнішньої торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок і стимулювання розвитку зовнішньоекономічної діяльності на рівні господарських суб’єктів. У результаті проведення економічних реформ у зовнішній сфері сформувалось два поняття: зовнішньоекономічні зв’язки і зовнішньоекономічна діяльність [116, с. 7]. На відміну від зовнішньоекономічних зв’язків, які являють собою різні форми, засоби й методи зовнішньоекономічних відносин між країнами, зовнішньоекономічна діяльність висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об’єднань тощо).

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16 квітня 1991 року зовнішньоекономічна   діяльність – це діяльність   суб’єктів господарської    діяльності   України   та   іноземних   суб’єктів  господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Однак подане визначення не висвітлює конкретні напрями такої діяльності. Більш того, розкриття зовнішньоекономічної діяльності визначається через поняття «господарська діяльність», під якою розуміється будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару [19]. Втім надалі у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» надаються окремі види зовнішньоекономічної діяльності, які хоча й розкривають її досить змістовно, але все одно не визначають остаточно її сутності. Такий висновок ґрунтується на тому, що досить ґрунтовно насамперед визначається перелік відповідних різновидів діяльності з погляду юридичних основ їх проведення, більшість з яких все ж таки має спільні сутнісні ознаки економічного характеру.

Отже, згідно із законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», до різновидів зовнішньоекономічної діяльності відносять: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції; кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності; спільна підприємницька діяльність; організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів; діяльність, що побудована на формах зустрічної торгівлі; операції щодо придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку тощо [19].

Проте позитивним у визначенні, поданому відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», є встановлення підпорядкованості її до господарської діяльності певного суб’єкта господарювання. Тобто визначається загальне місце зовнішньоекономічної діяльності з погляду функціонування певного суб’єкта господарювання.

Дещо іншим є визначення поняття «зовнішньоекономічна діяльність підприємства», що міститься у Господарському кодексі України. Зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання за Кодексом є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та (або) робочою силою [1]. Тобто ключовою ознакою такого подання зовнішньоекономічної діяльності є перетинання митного кордону України майном та (або) робочою силою. Однак у даному випадку поза межами залишається частка фінансових операцій, навчання та підготовка спеціалістів на базі сучасних комп’ютерних технологій тощо. До того ж у загальному визначенні зовнішньоекономічна діяльність знов-таки розкривається через поняття «господарська діяльність», що дещо нівелює сутнісне розуміння напрямків ведення зовнішньоекономічної діяльності.

Окремі вчені розглядають зовнішньоекономічну діяльність як один з аспектів зовнішньоекономічних зв’язків [102, с. 76]. Аналіз наукової літератури підтверджує, що однозначного визначення дефініції «зовнішньоекономічна діяльність» немає. Автори надають свої інтерпретації нормативного визначення залежно від їх власного бачення, що можна побачити з таблиці, наведеної в Додатку А.

На нашу думку, найкраще висвітлює сутність зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарської діяльності В. О. Васюренко. За її версією, це частина загальної діяльності підприємства, яка визначається як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства відповідно до зовнішньоекономічних зв’язків держави, пов’язаних з виходом підприємства на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях, напрямки, форми та методи якої узагальнюються відповідно до процесу виробництва згідно із цілями та задачами підприємства щодо його функціонування та розвитку [44, с. 226]. Перевагами такого визначення є те, що дане поняття чітко підпорядковує зовнішньоекономічну діяльність щодо загальної діяльності підприємства та зовнішньоекономічних зв’язків держави, узагальнює можливі різновиди такої діяльності та множини інструментарію щодо її проведення відповідно до процесу виробництва, а також підкреслює мету здійснення такої діяльності згідно із цілями та задачами підприємства щодо його функціонування та розвитку.

Регулювання зовнішньоекономічних зв’язків являє собою рівневу систему цілеспрямованої дії суб’єктів регулювання на основі певних принципів з використанням деяких інструментів регулювання та інституційно-правових структур (рис. 1.1):

Субєкти регулювання

Принципи

Інструменти

(методи)

Інституційно-правові структури

Цілі

РІВНІ

Рис. 1.1. Система регулювання зовнішньоекономічних зв’язків [116, с. 53]

Джерело: розроблено автором на основі [116, с. 53]

Завдяки тісному взаємозв’язку зазначених елементів таку систему регулювання іноді називають механізмом, маючи на увазі внутрішню будову як сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, які, передаючи рух від одного елемента до іншого, працюють на досягнення певної мети.

Існують різні підходи до визначення рівнів системи регулювання світогосподарських зв’язків. Наприклад, виокремлюють варіанти таких рівнів:

1) національний і міжнародний рівні;

2) фірмовий, національний, міжнародний і наднаціональний;

3) корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний і глобальний.

Доцільним, на наш погляд, є визначення трьох рівнів, які враховують особливості вже існуючих в літературі варіантів рівневих структур, що відповідають виділеним в економічній теорії основним рівням економіки, а також є необхідними і достатніми для системного висвітлення рівневої структури регулювання світогосподарських зв’язків (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Структура системи регулювання світогосподарських зв’язків

[116, с. 54]

Кожен із зазначених на рис. 1.2 рівнів функціонує порівняно самостійно. Так, з огляду на сутність регулюючого впливу, на мікрорівні фактично відбувається саморегулювання суб’єктів цього рівня, яке здійснюється у вигляді менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств, створення ними правового поля через укладення між собою зовнішньоекономічних угод і виконання їх умов, коригування власних дій під регулюючим впливом з боку інших суб’єктів та рівнів, які стосовно даного підприємства є зовнішніми.

Так, за сучасних умов на рівні великих національних і транснаціональних корпорацій одним із таких регулюючих впливів є обмежувальна ділова (або торговельна) практика, сутнісною ознакою якої є обмеження свободи підприємництва інших учасників ринку, примушення їх до застосування небажаних методів господарювання в комерційній або виробничій сферах діяльності.

На макроекономічному (національному) рівні регулювання відбувається через встановлення основним його суб’єктом - державою, правил гри, які б відповідали національним інтересам та були адекватні режиму міжнародної економічної діяльності. Характер і напрями регулюючого впливу держави на ЗЕД визначаються багатьма факторами, зокрема, рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції до світового господарства тощо.

Держави можуть бути різними за соціально-економічними системами, політичними режимами, формами правління і державного устрою, але кожна з них на основі суверенітету має право бути суб’єктом міжнародних економічних відносин. При цьому держава як суб’єкт міжнародних економічних відносин виконує подвійну роль:

1) через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнародних операцій;

2) через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури може опосередковано впливати на міжнародну діяльність інших суб’єктів.

Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів державного регулювання.

Мегаекономічний рівень у свою чергу містить два рівні регулювання: міжнародний і наднаціональний. Міжнародний (або міждержавний, міжнаціональний) рівень являє собою систему узгодженого впливу двох або більше держав, які не є членами інтеграційного угруповання, на міжнародні економічні відносини взагалі чи на їх конкретні сфери (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили). Прикладом такого регулювання слугує визначення певних міжнародних економічних режимів - комплексу правил, регламентацій і звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови міжнародної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності.

Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами і за своїм змістом можуть бути преференційними або дискримінаційними. Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.

На наднаціональному рівні регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою спільних заходів країн, які є учасниками інтеграційних угруповань, зокрема, є членами міжнародних організацій. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер і спільні дії щодо досягнення економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць, що збігаються. Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові господарські зв’язки, тому даний рівень включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями.

Усі зазначені вище рівні регулювання світогосподарських зв’язків є взаємопов’язаними і взаємозалежними, а межі між ними - умовними. Так, через розвиток інтернаціоналізації капіталу і виробництва та зростання потужностей транснаціональних та багатонаціональних компаній віднесення їх до мікрорівня викликає певні сумніви, оскільки відомо, що за масштабами діяльності такі корпорації досягають рівня ВВП окремих країн.

Досить тонкою є також межа між наднаціональним і міжнаціональним рівнем регулювання, оскільки визначення міжнародного режиму дає змогу віднести його до міжнародної організації, хоча ці поняття і не зовсім збігаються. Водночас досить тісним є взаємообумовленість понять, що розглядаються, а саме: міжнародні організації являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення і діяльність міжнародних організацій.

Незважаючи на таку відносну автономність та одночасну взаємообумовленість кожного із розглянутих рівнів, провідне місце в системі регулювання світогосподарських зв’язків посідає макроекономічний рівень, тобто державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що випливає передусім із тієї значної ролі, яку відіграє держава у регулюванні економіки.

Такий переважаючий рівень впливу держави на міжнародні економічні відносини пояснюється її особливими характеристиками як суб’єкта міжнародних економічних відносин: статусом основного адміністративного утворення у світі, наявністю економічного суверенітету і правового імунітету, верховенством законодавства даної держави, впливом на товарні потоки національного походження, можливістю прямої та опосередкованої участі у зовнішньоекономічної діяльності інших суб’єктів, значними можливостями реалізації принципів міжнародних економічних відносин. Саме такими особливостями обумовлена пріоритетність держави серед інших суб’єктів регулювання зовнішньоекономічної діяльності і висхідний рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у формуванні механізму регулювання міжнародних економічних відносин.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розглядати у двох аспектах: у широкому плані – з позицій регулюючого впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність взагалі, та у вузькому значенні – як вироблення і реалізацію певної зовнішньоекономічної політики.

У широкому значенні сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає в приведенні системи зовнішньоекономічних відносин у такий стан, що забезпечувало б оптимальну реалізацію державних, колективних і особистих інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в конкретному тимчасовому періоді й на перспективу на основі права, загальновизнаних міжнародних норм і правил [101, с. 309-310]. Або, як зазначає Л. І. Дідківська, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити зовнішньоекономічну діяльність в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб’єктів господарювання в різних країнах [59].

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності проявляється у зовнішньоекономічній політиці держави, що може бути визначена як сукупність дій державних органів влади щодо обґрунтування місця країни у системі міжнародного поділу праці, визначення цільових показників у цій області та прийняття відповідних заходів для досягнення намічених цілей. Зовнішньоекономічна політика держави спрямована на формування раціональних зовнішньоекономічних зв’язків і використання їх для зміцнення потенціалу країни (економічного, політичного, військового, соціального, екологічного та ін.) [101, с. 309].

Отже, зовнішньоекономічна політика держави – важлива складова зовнішньої політики держави і являє собою систему принципів і методів, що визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямованих на забезпечення національних економічних інтересів у сфері розвитку та взаємодії національних економік у цілому і національних суб’єктів міжнародного бізнесу зокрема. Державна зовнішньоекономічна політика є певною відповіддю на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток. Залежно від системи пріоритетів окремої держави в галузі зовнішньоекономічних зв’язків розрізняють такі різновиди зовнішньоекономічної політики (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Види зовнішньоекономічної політики держави за пріоритетами [116, с. 57]

Вид

Зміст

1

2

3

1

Пасивна

Погодження на часткову або повну втрату самостійності країни у проведенні економічної політики

2

Експлуатаційна

Намагання використати зростаючу взаємозалежність країни, зокрема, через лібералізацію економічних відносин

3

Захисна

Утримання певного рівня економічної автономності країни, зокрема, через введення обмежуючих режимів

4

Агресивна

Контроль руху факторів виробництва однієї країни стосовно інших

5

Конструктивна

Узгодження умов регулювання світогосподарських зв’язків з окремих питань

За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі прийнято виокремлювати два основні типи зовнішньоекономічних політик – протекціоністську і ліберальну. Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Крайнім виявом протекціонізму є автаркія – політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкненого національного господарства, що характеризується самозабезпеченням.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб’єктів. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. У таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупованням), або колективним (за ознакою кількості суб’єктів протекціоністських заходів), або протекціонізмом інтеграційних угруповань.

У разі застосування інструментів протекціонізму одним суб’єктом – державою, протекціонізм набуває форми державного, або національного. З огляду на об’єкт захисту розрізняють селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний) протекціонізм. З огляду на спрямованість заходів протекціонізм поділяють на обмежувальний (імпортний) і стимулюючий (експортний). За терміном дії протекціоністські заходи умовно поділяються на довгострокові, короткострокові та одноразові.

Ліберальна зовнішньоторговельна політика – це політика розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних суб’єктів господарювання, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб’єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. Тому сама лібералізація породжує протекціоністські вимоги та настрої виробників і населення в цілому.

Лібералізація торгівлі є віддзеркаленням об’єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік. У наш час виокремлюють такі її типи: двостороння; багатостороння (наднаціональна); глобальна. Двостороння лібералізація міжнародної торгівлі відбувається у разі надання країнами одна іншій торговельних преференцій, що знижують кількість і рівень обмежень на проведення експортно-імпортних операцій. Багатостороння лібералізація зумовлена укладанням багатосторонньої угоди про зону вільної торгівлі, вступом до митного союзу або іншого економічного інтеграційного угруповання. Саме тому цей тип лібералізації можна назвати наднаціональним. Глобальна лібералізація зовнішньоторговельної політики країни здійснюється у разі вступу до системи ГАТТ-СОТ та мірою участі в діяльності цієї міжнародної організації [116, с. 57-58].

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється органами влади на основі сформованої єдиної зовнішньоекономічної політики, яка має основні складові (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Складові зовнішньоекономічної політики держави [102, с. 81]

Отже, економічна сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності розкривається в широкому (полягає в приведенні системи зовнішньоекономічних відносин у такий стан, що забезпечувало б оптимальну реалізацію державних, колективних і особистих інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в конкретному тимчасовому періоді й на перспективу на основі права, загальновизнаних міжнародних норм і правил) та вузькому значенні (полягає у виробленні та реалізації сукупності дій державних органів влади щодо обґрунтування місця країни у системі міжнародного поділу праці, визначення цільових показників у цій області та прийняття відповідних заходів для досягнення намічених цілей).

При цьому державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій, а також заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Оскільки на макроекономічному (національному) рівні регулювання зовнішньоекономічної діяльності присутні суб’єкти, які використовують певні принципи, інструменти та інститути для досягнення поставленої мети. Зазначені елементи потребують конкретизації далі.

  1.  Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та її види

Аналіз стану та розвитку державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни є комплексним у разі її вивчення за основними складовими та видами. Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» виділяють понад 10 видів зовнішньоекономічної діяльності, які слід згрупувати та виділити ряд основних.

До видів зовнішньоекономічної діяльності,  які  здійснюють  в Україні суб’єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

-  надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,     експортних,     посередницьких,    брокерських, агентських,      консигнаційних,     управлінських,     облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не  заборонені  законами  України;  надання  вищезазначених послуг іноземними    суб’єктами    господарської   діяльності   суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова,  науково-технічна,  науково-виробнича,  виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та  підготовка  спеціалістів  на  комерційній основі;

-  міжнародні  фінансові  операції  та  операції  з   цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

-   кредитні   та   розрахункові   операції   між  суб’єктами зовнішньоекономічної    діяльності    та   іноземними   суб’єктами господарської        діяльності;        створення       суб’єктами зовнішньоекономічної    діяльності   банківських,   кредитних   та страхових   установ   за   межами  України;  створення  іноземними суб’єктами   господарської   діяльності   зазначених   установ  на території України у випадках, передбачених законами України;

-  спільна  підприємницька    діяльність    між    суб’єктами зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб’єктами господарської  діяльності,  що    включає    створення    спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій  та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням  ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних  об’єктів  власності  з  боку  іноземних  суб’єктів господарської    діяльності;   аналогічна   діяльність   суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності  в  галузі  проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій,  симпозіумів,  семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній  основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної  діяльності;  організація та здійснення оптової, консигнаційної та  роздрібної  торгівлі  на території  України  за  іноземну  валюту  у  передбачених законами України випадках;

-  товарообмінні  (бартерні)  операції  та  інша  діяльність, побудована  на  формах  зустрічної   торгівлі    між    суб’єктами зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб’єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові,  операції  між  суб’єктами зовнішньоекономічної  діяльності    та    іноземними    суб’єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

-  роботи  на  контрактній  основі  фізичних  осіб  України з іноземними  суб’єктами  господарської  діяльності  як на території України,  так  і  за  її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній  оплатній  основі  з  суб’єктами  зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної  діяльності,  не  заборонені прямо і у виключній формі законами України [19].

Так, М. М. Дуран виділяє встановлені на законодавчому рівні види зовнішньоекономічної діяльності, окрім підприємницької діяльності на території України, що пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших об’єктів нематеріальної власності зі сторони іноземних суб’єктів господарювання та аналогічним чином зі сторони вітчизняних господарських суб’єктів за межами України [62, с. 8]. Л. Л. Маханець до зовнішньоекономічної діяльності країни відносить міжнародну торгівлю, інвестиційну, валютну та митну політику [79, с. 5].

Поділяємо погляд О. О. Якушева, який до основних видів зовнішньоекономічної діяльності держави відносить (рис. 1.4):

- зовнішньоторговельну діяльність, яка являє собою особливий різновид підприємницької діяльності в області міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності;

- міжнародну інвестиційну діяльність як сукупність практичних дій суб’єктів із вкладання інвестицій за кордон та іноземних інвестицій;

- міжнародну виробничу кооперацію – похідну форму міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно-спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів;

- валютно-фінансові відносини – відносини, що виникають між суб’єктами світового ринку, опосередковуючи рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили..

Рис. 1.4. Види зовнішньоекономічної діяльності держави [118, с. 428]

Митна політика, як і зовнішньоторговельна, інвестиційна та валютна політики, як відомо, є складовими зовнішньоекономічної політики держави, тому їх виділення у складі зовнішньоекономічної діяльності країни є недоцільним.

Стосовно суб’єктивної складової, тобто зі сторони дослідження тих чинників які впливають на досліджуване явище, то зазначимо, що процеси державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності передбачають наявності як мінімум двох груп суб’єктів, що мають безпосереднє відношення до даного процесу:

по-перше, це суб’єкти зовнішньоекономічних відносин;

по-друге – це суб’єкти державного регулювання [57].

Відповідно до чинного законодавства суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

-  фізичні  особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи  без  громадянства,  які  мають  цивільну  правоздатність  і дієздатність  згідно  з  законами України і постійно проживають на території  України;  

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне  місцезнаходження  на  території  України  (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види   господарських   товариств,   асоціації,  спілки,  концерни, консорціуми,  торговельні  доми,  посередницькі  та консультаційні фірми,   кооперативи,   кредитно-фінансові   установи,  міжнародні об’єднання,  організації  та  інші),  в тому числі юридичні особи, майно  та/або  капітал  яких  є  повністю  у  власності  іноземних суб’єктів господарської діяльності;

-  об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які  не  є  юридичними  особами згідно з законами України, але які мають  постійне  місцезнаходження  на  території  України  і  яким цивільно-правовими  законами  України  не  заборонено  здійснювати господарську діяльність;

-   структурні   одиниці  іноземних  суб’єктів  господарської діяльності,  які не є юридичними особами згідно з законами України (філії,  відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території  України;  

-  спільні  підприємства  за  участю  суб’єктів господарської діяльності    України   та   іноземних   суб’єктів   господарської діяльності,  зареєстровані  як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

-  інші  суб’єкти  господарської   діяльності,    передбачені законами України [19].

Вищеперелічені суб’єкти відносяться до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України мікроекономічного рівня діяльності (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мікрорівня [19]

Для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності макрорівня властиві спільні цілі, а саме:

- максимізація індивідуального прибутку;

- розширення виробництва;

- розширення ринків збуту завдяки проникненню в господарську сферу зарубіжних країн;

- підвищення ефективності виробництва через наближення до іноземного споживача;

- подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод;

- розв’язання проблем, пов’язаних з нестабільністю міжнародних цін [116, с. 13].

Суб’єктами макроекономічного рівня є Україна, як держава, в особі її повноважних органів у межах їх компетенції, а також недержавні органи управління (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності макрорівня [19]

Завдання вищеназваних органів такі:

- гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни;

- максимізація випуску продукції через структурні вдосконалення;

- контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції;

- збільшення зайнятості;

- поліпшення умов формування бюджету;

- оптимізація розподілу доходів в масштабах економіки.

У свою чергу міждержавний рівень зовнішньоекономічної діяльності утворюють:

1) загальноекономічні міждержавні організації, орієнтовані на налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого кола не тільки економічних, а й політичних, соціально-культурних, екологічних та інших проблем;

2) міжнародні неурядові економічні організації – це будь-які міжнародні організації, створені не на основі міжурядової угоди;

3)  міжнародні організації з регулювання світової торгівлі, що здійснюють координацію і багатостороннє регулювання міждержавних торгово-економічних відносин. Напрями їх діяльності передбачають створення правової основи економічних відносин; вироблення домовленостей, щодо застосування комплексу засобів впливу на міждержавні зв’язки; сприяють досягненню домовленостей і розв’язанню спірних проблем; обмін інформацією і досвідом;

4) міжнародні валютно-кредитні організації, які сприяють здійсненню валютно-кредитних та розрахункових відносин (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності міждержавного рівня [19]

Існують різні науково-практичні підходи у визначенні суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Таке різноманіття пов’язане з різними критеріями, що взяті за основу класифікації. На сьогодні суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності класифікують:

- за рівнями економічної діяльності (мікроекономічний, макроекономічний, міждержавний або наддержавний);

- за характером власності (приватні, кооперативні, державні);

- за обсягом операцій (великі, середні, малі);

- за належністю капіталу (національні, змішані, іноземні);

- за правовим статусом (товариства з обмеженою, повною та додатковою відповідальністю; приватні та публічні товариства, командитні товариства та ін.);

- за сферою господарської діяльності (промислові, сільськогосподарські, торгові, транспортні, страхові, посередницькі, туристичні та ін.) тощо [116, с. 15].

Варіанти взаємодії національних суб’єктів господарювання є досить різноманітними. Формалізуючи такі ситуації, можна у вигляді схем відобразити п’ять випадків (див. Додаток Б):

- господарські зв’язки між національними суб’єктами господарювання та їх іноземними партнерами на території України;

- господарські зв’язки між національними суб’єктами господарювання та їх іноземними партнерами на території України, та їх зарубіжними партнерами, що перебувають у своїй або іншій країні;

- господарські зв’язки між національними суб’єктами господарювання, які розташовані за межами України, та їх іноземними партнерами, що перебувають у своїй або іншій країні;

- господарські зв’язки між національними суб’єктами господарювання, які розташовані за межами України, та їх іноземними партнерами, що перебувають на території третьої країни;

- господарські зв’язки між національними суб’єктами господарювання, які розташовані за межами України, та їх іноземними партнерами, в країні – місця перебування останніх [98].

Таким чином, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності – це суб’єкти господарської діяльності, що належать до різних форм власності, самостійно здійснюючи зовнішньоекономічні операції з закордонними партнерами в процесі ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин.

  1.  Наукові підходи і методи державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин

Державне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності побудоване на підґрунті макроекономічних теорій і пов'язаних з ними загальноекономічних концепцій розвитку світового господарства, у відриві від яких неможливе його функціонування. Сучасні концепції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності характеризуються різноманітністю підходів, які об'єднують принципи, методи та інструменти управління зовнішньоекономічною діяльністю з урахуванням їх різних аспектів і характеристик. Виникнення та розвиток теорій державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності обумовлене еволюцією системи ринкових відносин.

Наукові підходи державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних економічних відносин є синтезом управлінських ідей та теорій міжнародної торгівлі. За багато років існування міжнародної торгівлі і бізнесу, в цілому змінювалися погляди на цю діяльність, виникало чимало ідей щодо міжнародного бізнесу, які зберегли свою значущість і до наших днів.

У ході аналітичного огляду економічної літератури з історії розвитку теорій зовнішньоекономічної діяльності було визначено три основні етапи еволюції поглядів на цю діяльність (табл. 1.2):

Таблиця 1.2

Еволюція поглядів на зовнішньоекономічну діяльність [69, с. 15-18]

Етапи еволюції

Особливості

Відомі теорії

1

2

3

4

1

Класичні описові концепції міжнародної торгівлі (XIX ст. включно)

Управління зовнішньоекономічною діяльністю не є первинно важливим. Основні інструменти, що забезпечують невеликий обсяг міжнародної торгівлі, – практичний досвід, здоровий глузд, стійкі традиції і торговельні звичаї. Виникнення першої систематизованої теорії міжнародної торгівлі – меркантилізму.

Теорія абсолютної

переваги А. Сміта;

теорія відносної переваги Д. Рікардо – Р. Торренса; теорія міжнародної вартості Дж.Ст. Мілля.

2

Регулятивні теорії розвитку зовнішньоекономічної діяльності (середина 70-х рр. XX ст.)

Активне втручання уряду в міжнародні ділові операції, різко збільшена роль управління на рівні держав. Подолання наслідків двох світових війн, розкол світу на дві протилежні соціально-економічні системи.

Школи Кейнса, монетаризму, теорія

Хекшера-Оліна, парадокс Леонтьєва

3

Сучасні концепції системного підходу до управління міжнародним бізнесом (кінець XX ст.)

Усунення соціально-політичного протистояння двох систем у сфері міжнародного бізнесу. Ресурсний підхід визначають як основний. Корпоративний менеджмент міжнародних компаній – вирішальний фактор розвитку та розширення зовнішньоекономічної діяльності.

Концепції експортних і імпортних можливостей

Окрім часових меж, характерною особливістю етапів є різноманітне співвідношення між концепціями: власне міжнародної торгівлі та міжнародного менеджменту. На першому етапі управління зовнішньоекономічною діяльністю не було первинно важливим, оскільки сам предмет почав формуватися наприкінці минулого століття. Як відомо, розвиток економічної теорії (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.) більше ніж на два століття випередив теорію менеджменту (Ф. Тейлор, А. Файоль та ін.). Крім того, у той період не було особливої необхідності використовувати менеджмент для міжнародних торговельних операцій [53, с. 23-25].

Відмітною особливістю другого етапу еволюції зовнішньоекономічної діяльності є активне втручання держави в міжнародні ділові операції. Значною мірою на це вплинули дві світові війни та розкол світу на дві протилежні соціально-економічні системи. Є очевидним, що кожна з них вдавалася до активного використання держави як важливого інструменту реалізації своїх інтересів у сфері міжнародного бізнесу. На цьому етапі різко зросла роль управління на рівні держав. Міжнародні ділові операції стали об'єктом ретельного планування. Для забезпечення успіху цих операцій обидві системи створили різноманітні державні та міжнародні інститути, а також реалізували ряд значних міжнародних планів і програм. Східні країни втілили плани соціалістичної економічної інтеграції (створення Ради економічної взаємодопомоги та ін.). Західні країни реалізували в Європі план Маршалла, в Японії – план Макартура, створили Європейський Союз, ряд інших міжнародних об'єднань [87, с. 67].

Особливістю третього (сучасного) етапу розвитку управління зовнішньоекономічною діяльністю є усунення соціально-політичного протистояння двох систем у сфері міжнародного бізнесу.

Розглянемо деякі з найбільш популярних теорій управління зовнішньоекономічною діяльністю на кожному з етапів еволюції економічних поглядів в Додатку В. Таким чином, погляди на зовнішньоекономічну діяльність на кожному з трьох основних етапів своєї еволюції, хоча і ґрунтувалися на сучасних реаліях, і сьогодні мають теоретичну цінність, складаючи ядро сучасних концепцій зростання та розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом є класичний напрям економічної теорії, який і сьогодні складає методологічну основу для розробки міжнародних і національних стратегій, політик і механізмів.

Система інститутів, органів і механізмів регулювання зовнішньоекономічної діяльності як на національному, так і на багатосторонньому рівні відбиває також досягнення та проблеми кейнсіанства, інших сучасних шкіл і течій економічної науки. Саме на вченні Дж. М. Кейнса і класиків монетаризму будується вся система управління зовнішньоекономічною діяльністю і економікою в цілому, починаючи з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей і закінчуючи розробленням зовнішньоекономічної політики та стратегії. При цьому буде не зайвим зауважити, що головні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають у наступному:

- у підході до визначення факторів, які впливають на зміну сукупності попиту, зокрема кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом різноманітних факторів, а монетаристи головним фактором вважають пропозицію грошей;

- у поясненні ролі держави, зокрема кейнсіанці виступають за більш широке втручання останнього в економіку, монетаристи дотримуються протилежної думки, відстоюючи дерегулювання [111, с. 186].

Загальне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою різних методів, які застосовуються на різних рівнях державного управління, мають певне цільове призначення і передбачають використання певних способів та прийомів. У світовій і вітчизняній практиці всі методи з регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на дві великі групи (рис. 1.8).

У науковій літературі методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності розглядаються достатньо широко. Більшість науковців сходяться в думці, про наявність двох груп методів державного регулювання зовнішньоекономічних операцій, але вони по різному визначають ці групи, характеризують їх та класифікують способи й прийоми в середині кожної з цих груп.

Рис. 1.8. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності [57]

Також зустрічаються оригінальні авторські класифікації методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які відрізняються від загальноприйнятої методики. Варта уваги наступна табл. 1.3:

Таблиця 1.3

Класифікація

методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [116, с. 70]

Критерій

Методи

Характеристика методів

1

2

3

4

1

Форма впливу на суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності

Економічні

Непрямий вплив, альтернатива поведінки для суб'єктів наявна, результати впливу не передбачувані

Адміністративні

Прямий вплив, альтернативи поведінки для суб'єктів не існує, результати впливу є передбачуваними

2

Засіб впливу на суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності

Правові

Встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів

Адміністративні

Прямий вплив держави на діяльність суб'єктів

Економічні

Вплив на економічні інтереси суб'єктів, зокрема вплив на фінанси суб'єктів, пропозицію грошей

3

Очікуваний результат впливу

Стимулюючі

Пожвавлюють економічну активність суб'єктів

Обмежуючі

Стримують економічну активність суб'єктів

4

Використання тарифу як засобу регулювання

Тарифні (митні)

Передбачають використання митного тарифу

Нетарифні (немитні)

Не передбачають використання митного тарифу

Як зазначає О. В. Шкурупій, механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним залежно від розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інститутів ринку методи прямого впливу (адміністративні), як правило, поступаються місцем опосередкованим (економічним) і відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби державного регулювання економіки виявляються недостатніми або діють надто повільно.

З позицій конкретних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності наведена в табл. 1.3 класифікація методів державного регулювання умовна, а зазначені методи є скоріше не альтернативними, а взаємодоповнюючими, тобто можуть поєднуватися, нашаровуватись один на одного, оскільки один і той самий засіб (або здійснений за його допомогою захід державного регулювання) може входити до складу різних методів. Наприклад, експортне мито одночасно входить до складу економічних і тарифних методів регулювання економіки, а підвищення його ставки належить до обмежувальних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

У Додатку Д наведені інтелект-карти засобів (інструментів) впливу на суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності кожного із розглянутих вище методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

У свою чергу, Л. І. Дідківська та Л. С. Головко поділяють методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на правові; економічні (акти тарифного регулювання); валютне регулювання; адміністративні (нетарифні); заохочення експорту [59]. Як на нашу думку, то дана класифікація є дещо некоректною. На прикладі правових методів, які автори мають на увазі, вони, на жаль, не розкрили, але зауважимо, що державне регулювання взагалі здійснюється тільки на основі правових актів і документів, які регулюють економічні або адміністративні відносини. Далі, незрозуміло чому, автори виключають зі сфери економічної діяльності валютні операції й виділяють їх в окрему групу, так як незрозуміло й те, чому методи направлені на заохочення експорту виключено з групи адміністративних методів регулювання. Не зовсім доречним також є слово «акти» при поясненні того, що під економічними методами автори розуміють виключно тарифне регулювання, а під адміністративними – нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

У інших авторів також часто зустрічається ототожнення економічних методів з тарифними, а адміністративних з нетарифними методами регулювання. При цьому деякі автори вважають, що тарифні методи пов’язані тільки з функціями мита, а до нетарифних методів відносять: кількісні обмеження; регламентацію (ускладнення) митних процедур; різноманітні податки на експорт та імпорт; митні збори; встановлення державних стандартів якості, норм упаковки, маркування, інші форми торговельних бар’єрів; валютні обмеження; антидемпінгові заходи (антидемпінгове мито, компенсаційне мито); «добровільні обмеження імпорту».

Так, Кузнецова Н. В. до тарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносить тільки методи, що засновані на тарифі, а все інше в т.ч. й податок на додану вартість та акцизний збір включає до переліку нетарифних методів [75]. У свою чергу О. Г. Білорус зазначає, що митно-тарифне регулювання базується на  застосуванні імпортних та експортних тарифів та зборів, а до методів нетарифного регулювання включає квотування, ліцензування та інші зовнішньоторговельні операції [41]. Дані твердження частково є вірними, оскільки дійсно митно-тарифне регулювання базується на використанні митного тарифу. Проте дискусійними є положення авторів про віднесення до нетарифних методів податків та інших зовнішньоторговельних операцій.

Найближчим до істини є визначення Корнєвої Т. В. яка зазначає, що методи тарифного регулювання ґрунтуються на засадах Митного тарифу України і Митного кодексу України та відносить до інструментів тарифного регулювання наступне: всі види мита, в тому числі і антидемпінгове та компенсаційне; класифікацію товарів згідно товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;  митну вартість товарів; країну походження товарів; зміну валютного курсу.  До нетарифних методів, які на думку автора є альтернативними тарифному регулюванню та впливають безпосередньо на кількісні і вартісні параметри зовнішньоекономічної діяльності, автор відносить квотування, ліцензування, технічні стандарти вимоги до упакування та ін. [57]. Але автором  не визначено місце інших платежів, зокрема податку на додану вартість чи акцизного збору.

Глибокий аналіз з питань регулювання зовнішньоекономічних операцій наведений в працях С. Терещенка, який робить акценти необхідності комплексного впливу тарифного регулювання на обсяги сум митних платежів  від експортно-імпортних операцій. На думку автора комплексність проявляється через визначення митної вартості товару, коду товару відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження, що суттєво впливає на застосування окремих ставок мита певних товарів. Також автор приділив багато уваги класифікації нетарифних методів регулювання та навів узагальнену класифікацію згідно якої до методів нетарифного регулювання відносяться наступні методи: кількісні обмеження, побічний протекціонізм, стимулювання експорту, обмеження митного оформлення, цінова політика держави та державне регулювання режиму розрахунків за імпорт, правове забезпечення [108].

Отже, ми бачимо, що класифікація, що пропонується різними авторам, в основному, зводиться до поділу методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на дві групи – тарифні і нетарифні. Проте є різні підходи до визначення їх змісту та способів їх застосування. Зокрема, з урахуванням поглядів різних авторів, С. М. Двигун пропонує власну класифікацію методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності за такими ознаками: формою впливу; характером; способом здійснення; призначенням; терміном дії з визначенням певного набору інструментів, що використовуються з метою регулювання зовнішньоторговельної діяльності й формують змістове наповнення кожної  класифікаційної групи.

При розробці даної класифікації С. М. Двигун виходить з того, що регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється через використання певного набору інструментів, як от митний тариф, митний збір; податок на додану вартість, акцизний збір, зміна курсу валюти, коди товарної номенклатури, кількісні обмеження, побічний протекціонізм, технічні стандарти  тощо.

Так, за формою впливу до прямих методів ми відносимо митний тариф, митний збір, кодифікація товарів, кількісні обмеження, заходи побічного протекціонізму й стимулювання експорту, технічні стандарти тощо; до непрямих методів - податок на додану вартість, акцизний збір, зміна курсу валюти тощо. Якщо ці ж інструменти класифікувати за характером прояву, то вони розподіляться наступним чином: економічні – митний тариф, митний збір; податок на додану вартість, акцизний збір, зміна курсу валюти, коди товарної номенклатури; адміністративні – кількісні обмеження, побічний протекціонізм, стимулювання експорту, технічні стандарти [57].

Отже, всі методи з регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на дві великі групи: адміністративні методи, які є короткотерміновими мають обмежувальний або фіскальний характер та через які держава здійснює «ручне» управління у сфері зовнішньої торгівлі з метою оперативного впливу на прискорення чи гальмування тих чи інших процесів виходячи з державних потреб; економічні методи, які є довготривалими, характеризуються як регулюючі та використовуються з метою сприяння розвитку національної економіки та забезпечення надходжень до бюджету від зовнішньої торгівлі. Існуюча класифікація методів державного регулювання зовнішньоекономічною діяльністю не має однозначності, часом є дещо надуманою й не витримує критики. Часто під економічними методами науковці розуміють виключно тарифне регулювання, а під адміністративними – нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. При цьому вважається, що тарифні методи пов’язані тільки з функціями мита, а до нетарифних методів відносять всі інші засоби регулювання, що є невірним.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Дослідивши теоретичні засади державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, можна зробити наступні висновки:

1. Економічна сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає в приведенні системи зовнішньоекономічних відносин у такий стан, що забезпечувало б оптимальну реалізацію державних, колективних і особистих інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в конкретному тимчасовому періоді й на перспективу на основі права, загальновизнаних міжнародних норм і правил. Трактування сутності даного поняття у вузькому розумінні полягає у виробленні та реалізації сукупності дій державних органів влади щодо обґрунтування місця країни у системі міжнародного поділу праці, визначення цільових показників у цій області та прийняття відповідних заходів для досягнення намічених цілей.

2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності – це суб’єкти господарської діяльності національної економіки, що належать до різних форм власності, самостійно здійснюючи зовнішньоекономічні операції з іноземними партнерами в процесі ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин.

3. На вченні Дж. М. Кейнса і класиків монетаризму будується вся система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та економіки в цілому, починаючи з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей і закінчуючи розробкою зовнішньоекономічної політики та стратегії держави.

4. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на адміністративні методи, через які держава здійснює «ручне» управління зовнішньоекономічною діяльністю, та економічні методи, які використовуються з метою сприяння розвитку національної економіки та забезпечення надходжень до бюджету від зовнішньої торгівлі.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДержавнОГО регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

2.1. Організаційна структура державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне  регулювання  зовнішньоекономічної  діяльності   має забезпечувати:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності  незалежно  від  форм  власності   та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності [19].

Найвищим    органом,   що   здійснює   державне   регулювання зовнішньоекономічної  діяльності,  є  Верховна  Рада  України (див. Додаток Е).  До компетенції Верховної Ради України належать:

- прийняття,  зміна  та  скасування  законів,  що  стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

-  затвердження  головних    напрямів    зовнішньоекономічної політики України;

- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

-  укладання  міжнародних  договорів  України  відповідно  до законів  України  про  міжнародні  договори  України та приведення чинного   законодавства   України  у  відповідність  з  правилами, встановленими цими договорами;

-  затвердження  нормативів  обов'язкового розподілу валютної виручки  державі  та  місцевим  Радам  народних депутатів України, ставок  та  умов  оподаткування,  митного тарифу, митних зборів та митних   процедур   України  при  здійсненні  зовнішньоекономічної діяльності;

- встановлення  спеціальних    режимів   зовнішньоекономічної діяльності  на   території   України;

-  затвердження  списків  товарів,  експорт  та  імпорт  яких забороняється;

-  прийняття  рішень  про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні  та/або  недружні  дії інших держав, митних союзів або  економічних  угруповань  шляхом встановлення повної/часткової заборони  (повного/часткового  ембарго)  на  торгівлю; позбавлення режиму  найбільшого  сприяння  або пільгового спеціального режиму.

Кабінет Міністрів України:

- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної  політики України відповідно до законів України;

-  здійснює  координацію  діяльності  міністерств,  державних комітетів  та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;  координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

-  приймає нормативні  акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених  законами України;

-  проводить переговори і укладає міжурядові договори України з  питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами  України  про  міжнародні  договори  України,  забезпечує виконання     міжнародних     договорів     України    з    питань зовнішньоекономічної    діяльності   всіма   державними   органами управління,   підпорядкованими   Кабінету  Міністрів  України,  та залучає   до   їх  виконання  інші  суб'єкти  зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

-   відповідно  до  своєї  компетенції,  визначеної  законами України,  вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему  міністерств,  державних  комітетів  і  відомств - органів оперативного     державного    регулювання    зовнішньоекономічної діяльності,   повноваження   яких   не   можуть   бути  вищими  за повноваження  Кабінету  Міністрів  України,  які  він має згідно з законами України;

-  забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

-  здійснює   заходи    щодо    забезпечення    раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

-   забезпечує  виконання  рішень  Ради  Безпеки  Організації Об'єднаних   Націй   з   питань  зовнішньоекономічної  діяльності;

-  приймає  рішення  про  застосування заходів у відповідь на дискримінаційні  та/або  недружні  дії інших держав, митних союзів або    економічних    угруповань   шляхом   запровадження   режиму ліцензування [19].

Національний банк України:

- здійснює зберігання і використання золотовалютного  резерву України   та   інших   державних  коштовностей,  які  забезпечують платоспроможність України;

-  представляє  інтереси  України у відносинах з центральними банками    інших    держав,   міжнародними   банками   та   іншими фінансово-кредитними     установами    та    укладає    відповідні міжбанківські угоди;

-  регулює  курс  національної  валюти  України  до  грошових одиниць інших держав;

-  здійснює  облік  і  розрахунки  по  наданих  і   одержаних державних  кредитах    і    позиках,    провадить    операції    з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного   фонду  України  у  розпорядження  Національного  банку України;

-   виступає   гарантом   кредитів,  що  надаються  суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

-  здійснює  інші  функції  відповідно до Закону України «Про банки  і  банківську  діяльність»  та  інших законів України.  Національний  банк  України  може  делегувати  виконання покладених   на   нього  функцій  банку  для  зовнішньоекономічної діяльності України [7].

Центральний  орган  виконавчої  влади  з  питань  економічної політики, яким на даний момент є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України:

- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної  політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної  діяльності  виходу на  зовнішній  ринок,    координацію    їх    зовнішньоекономічної діяльності, в  тому  числі  відповідно  до  міжнародних  договорів України;

-  здійснює  контроль  за  додержанням    всіма    суб'єктами зовнішньоекономічної   діяльності   чинних   законів   України  та умов міжнародних договорів України;

-  проводить  антидемпінгові,  антисубсидиційні та спеціальні розслідування  у  порядку, визначеному законами України;

-  виконує  інші  функції  відповідно  до  законів  України і Положення   про   центральний  орган  виконавчої  влади  з  питань економічної політики [19].

Державна  митна  служба  України у складі новоствореного Міністерства доходів і витрат України здійснює  митний  контроль  в  Україні  згідно  з  чинними законами України [4]. У свою чергу Антимонопольний комітет України здійснює    контроль за додержанням    суб'єктами зовнішньоекономічної    діяльності    законодавства   про   захист економічної конкуренції.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

- здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної   діяльності   в   Україні   відповідно    до законодавства України;

- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або  спеціальних  розслідувань  та  застосування відповідно   антидемпінгових,   компенсаційних   або   спеціальних заходів;

-  приймає  рішення  про  застосування заходів у відповідь на дискримінаційні  та/або  недружні  дії інших держав, митних союзів або   економічних   угруповань  у  межах  компетенції,  визначеної законами  України [19].

Крім центральних органів державного управління регулювання та контроль зовнішньоекономічної діяльності здійснюють і органи місцевого управління, які:

-  здійснюють реєстрацію суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (як суб’єктів господарської діяльності);

- контролюють функціонування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні;

- контролюють придбання, продаж і обмін валют на валютних аукціонах і біржах, міжбанківському валютному ринку [57].

Правові засади організаційної структури державного  регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні закладені чинним Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про економічну самостійність Української РСР» від 13 серпня 1990 року, яким встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності й взаємної вигоди. Підприємства й організації мають право вступати в прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання [28].

Принципи зовнішньоекономічної діяльності і її державного регулювання закріплені у базовому Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року [19]. Таким чином, безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торгових палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу. Для розвитку відзначених вище законів у наступні роки державні органи законодавчої та виконавчої влади України прийняли значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання всіх напрямків зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі торгівлі, науково-технічного співробітництва, сфери послуг, розрахункових, кредитних й інших банківських операцій.

Розглянемо загальні функції державного регулювання, які логічно випливають з системи принципів зовнішньоекономічної діяльності (рис. 2.1), та їх розподіл між органами державного регулювання (табл. 2.1).

Рис. 2.1. Принципи зовнішньоекономічної діяльності України [73]

Таблиця 2.1

Принципи та функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

та їх розподіл між органами влади [73; 104, с. 115]

Принципи

Функції

Органи влади

1

2

3

4

1

Суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Створення нормативно-правової бази зовнішньоекономічної діяльності

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, Національний банк України, органи місцевого самоврядування

Організація і забезпечення її дотримання по всій території України

Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, Національний банк України, відповідні підрозділи регіональних та місцевих органів державної влади

Створення системи важелів для узгодження інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та держави, суспільства в цілому

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України

2

Свободи зовнішньоекономічного підприємництва

Визначення переліку обмежень видів зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічної правосуб’єктності, створення механізмів їх реалізації

Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Національний банк України, Міністерство доходів і зборів України, регіональні та місцеві підрозділи центральних органів влади

Запровадження системи оподаткування і управління її ефективністю

Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство доходів і зборів України

3

Юридичної рівності і недискримінації

Забезпечення рівних прав для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, сталості нормативно-правової бази, дотримання принципу незворотності дії закону, визначення підстав і наслідків відповідальності за порушення зобов’язань, системи моніторингу виконання зобов’язань

Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство доходів і зборів України, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура України, НБУ та комерційні банки як уповноважені агенти валютного контролю

4

Верховенства закону

Узгодження нормотворчих функцій різних органів та рівнів влади, змісту нормативно-правових документів різних рівнів

Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Міністерство юстиції

5

Захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

Створення системи захисту прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України

Верховна рада України, суди України, Міністерство закордонних справ, торговельно-економічні місії в складі дипломатичних представництв України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

6

Еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів (незаконність несумлінної конкуренції, необхідність дотримання вартісного балансу зовнішньоекономічних операцій)

Визначення підстав, організація процедури розслідувань, визначення покарань за порушення правил конкуренції

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Міністерство доходів і зборів України

 

Конкретизуючи відомості, наведені в табл. 2.1, слід вказати, що в Україні, в основному, закладено основні нормативно-правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності і створено систему її регулювання. Так, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Цивільному та Господарському кодексах України визначено склад суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та умови їх зовнішньоекономічної правоздатності [1, 6, 19]. Низкою законодавчих та підзаконних актів спеціального змісту врегульовано порядок здійснення окремих видів зовнішньоекономічної діяльності, особливості відповідальності за порушення даного порядку і процесуальні аспекти її реалізації. Разом з тим необхідно звернути увагу на наявність певних протиріч у законодавчому забезпеченні здійснення зовнішньоекономічної діяльності та її регулювання.

Принцип суверенітету, який визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у виключному самовизначенні в законодавчій базі, не означає припустимість волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Політика створення нормативно-правового поля зовнішньоекономічної діяльності має враховувати намагання нашої країни інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного законодавства для розвитку відповідних зв'язків. Однак досвід показує, що окремі дії уряду прямо суперечать вищевикладеним міркуванням, наприклад, порушення державних гарантій щодо незмінності законодавства в сфері спільного підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі спеціальним режимом господарювання; окремі випадки – триразова зміна податкового законодавства у сфері міжнародного туризму у 2005 року, нераціональність податкової політики в сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу, форфейтингу), через яку ці види зовнішньоекономічної діяльності майже не здійснюються. Подібна нестабільність у нормативній базі регулювання зовнішньоекономічної діяльності свідчить, швидше, про непродуманість дій держави і їх ситуативну спрямованість [73].

Суверенну державну політику проводять органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що утворюють складну систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Аналіз кола функцій державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які делеговані регіональним та місцевим органам влади і самоврядування, дозволяє стверджувати, що регулятивні важелі зміщені в бік ланки центральних органів влади. Це значно звужує можливості впливу більш низьких рівнів державного управління на розвиток зовнішньоекономічної діяльності, особливо на фоні централізації бюджетного процесу і відповідною нестачею власних коштів для здійснення регулятивних заходів [104, с. 116].

Іншим суперечливим моментом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у порівнянні з задекларованими принципами є те, що свобода зовнішньоекономічного підприємництва де-факто має значно менший обсяг, ніж де-юре. Великою мірою це обумовлено непрозорістю як самого законодавства, так і дій державних органів влади з його реалізації, через що процес отримання дозволів, узгоджень, проходження різних видів контролю супроводжується спільними зловживаннями суб'єктів підприємництва і посадових осіб державної служби. Вже згадувані проблеми зон зі спеціальним режимом інвестиційної та інноваційної діяльності прямим чином пов'язані з відсутністю або неефективністю механізмів державного і суспільного контролю за функціонуванням цих утворень.

Принцип юридичної рівності і недискримінації через проблеми корупції та об'єктивні риси української бізнес- та політичної культури (колективність, яка межує з клієнтельністю, недовіру до легально-правових механізмів розв'язання суперечок і проблем, відсутність почуття соціальної відповідальності) не завжди дотримується по відношенню до національних суб'єктів господарювання, не кажучи вже про іноземних. Особливо це стосується питань дозвільного характеру, доступу до ресурсів, прихованого монополізму та ін. Втім, варто зазначити, що реалізація даного принципу являє собою складну проблему і в розвинених країнах [73].

Досить важливий з процесуально-правової точки зору принцип верховенства закону має наслідки і по відношенню до засобів і організації державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. В даному аспекті негативним явищем у законодавчій базі є поява системи законних та підзаконних нормативно-правових актів, які суперечать загальним, базовим законам. Так, наприклад новостворене Міністерство доходів та зборів України в якості правонаступника Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються, на даний момент є нелегітимним. Указ Президента України «Про Міністерство доходів та зборів України» є нормативно нижчим документом щодо Податкового та Митного кодексів України [29]. З юридичної точки зору, реорганізація Державної податкової служби України та Державної митної служби України буде легітимною після внесення відповідних змін до Податкового та Митного кодексів України, в яких чітко прописані найменування та функції таких служб [86].

Специфіка реалізації принципів захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та еквівалентності обміну полягає у складності міждержавних відносин і наявності низки обставин об'єктивного та суб'єктивного характеру. Держава не завжди має змогу захистити власних виробників від незаконних антидемпінгових розслідувань через те. що Україна не є членом СОТ. З іншого боку, діяльність торговельно-економічних місій є неефективною через відсутність фінансування та кадрів [73].

В умовах, коли першочерговими завданнями України в сфері зовнішньоекономічної діяльності виступають інтеграція у європейський простір, адаптація національного законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу, подальше відкриття ринків і зняття штучних обмежень щодо продукції українських товаровиробників у ЄС, Росії й США; забезпечення найкращих умов для залучення іноземних інвестицій, врахування інтересів України при визначенні нових маршрутів транспортування енергоносіїв з Росії, створення максимально сприятливих умов для діяльності українських товаровиробників на ринках Азії, Африки й Латинської Америки, проблема удосконалення нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та її регулювання набуває надзвичайно великого значення. В цьому аспекті система розгляду особливостей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом конкретизації принципів зовнішньоекономічної діяльності та нормативно-організаційного механізму їх реалізації дозволяє виявити і зняти внутрішні протиріччя у відповідній системі законодавства ще на рівні основоположних засад.

2.2. Інститут відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та його функціональні особливості (або структура)

Статистичні дані та висновки незалежних експертів свідчать про те, що сферу зовнішньоекономічної діяльності пронизують численні схеми тіньового капіталообороту, які супроводжують експортно-імпортні операції. Насамперед це – виведення валюти в офшорні зони та на банківські рахунки підставних фірм українських резидентів за кордоном, деперсоніфікація реальних власників інвестиційних коштів, які вкладаються в найбільш прибуткові галузі української економіки, а також учинення інших протиправних дій, що створюють реальну загрозу зовнішньоекономічній безпеці. Все це значно підриває національну економічну безпеку України, оскільки збільшення питомої ваги іноземного капіталу в ключових галузях економіки веде до втрати можливості державного впливу на формування політики в таких сферах економічної діяльності.

Інститут відповідальності є невід’ємною складовою правової системи кожної держави і відіграє у зовнішньоекономічній діяльності значну роль. Слід зазначити, що система норм, які встановлюють відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, не відповідає сучасним умовам правової держави з ринковими економічними відносинами та потребує нагального вдосконалення. В науковій літературі немає єдиної думки з приводу визначення видів відповідальності суб’єктів господарювання за правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Аналізуючи функціональні особливості інституту відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної сфери господарювання, неминуче доведеться акцентувати увагу на особливостях провадження господарської діяльності у цій сфері. Необхідно зазначити, що така діяльність, набуваючи транснаціонального характеру, підпадає під вплив окремих чинників.

При цьому відбувається взаємодія законодавства України та правових норм тих іноземних держав, представники яких є учасниками фінансово-господарських операцій. Серед таких чинників ми пропонуємо виділити найбільш загальні, а саме:

1. Укладання та виконання угод (контрактів), які за формою реалізації значно різняться від господарських договорів між суб’єктами підприємництва всередині країни, а також повинні відповідати вимогам міжнародних договорів України;

2. Вільний вибір сторонами контракту грошової одиниці для проведення розрахунків, необхідність одержання передбачених законодавством дозволів (ліцензій) на здійснення окремих фінансово-господарських операцій, у тому числі щодо переміщення окремих груп товарів чи послуг через державний кордон, їх кількості (квотування, ліцензійне обмеження);

3. Дотримання спеціальних законодавчих норм у сфері зовнішньоекономічної діяльності, пов’язаних з обмеженням строку та встановленням форм розрахунків;

4. Особливий порядок іноземного представництва з боку фірми-контрагента (наприклад вимога подання довіреності на здійснення представницьких функцій, оформлену згідно із законом країни, де офіційно зареєстровано контору іноземного суб’єкта господарської діяльності) та ін.[56, с. 139].

Як відомо, будь-яка відповідальність базується на примусових актах державних органів, але в сфері зовнішньоекономічної діяльності вона має більш ширший характер, оскільки застосовувати її можуть не тільки державні органи у вигляді адміністративно-господарських санкцій, таких як, наприклад, застосування антидемпінгових заходів,  припинення експортно-імпортних операцій, застосування індивідуального режиму ліцензування, а й контрагенти, а саме за порушення договірної дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань. Така відповідальність конкретизується умовами укладеної угоди між сторонами. Оскільки сторони зовнішньоекономічного договору по суті є суб’єктами господарювання, то на них поширюються загальні засади відповідальності за порушення у сфері господарювання з урахуванням особливостей укладення договорів. Треба відмітити, що заходи відповідальності, які знаходять своє місце у зовнішньоекономічному контракті носять майновий та організаційно-правовий характер і застосовуються в претензійному порядку або шляхом використання оперативно-господарських санкцій [110].

Загальні засади відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності визначені у Законі України  «Про зовнішньоекономічну діяльність» [19], відповідно до якого Україна як держава, всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб’єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення законів України й своїх зобов’язань, які випливають з договорів/контрактів, тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.

Відповідно до чинного законодавства, Україна як держава не несе відповідальності за дії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії України як держави. Якщо Україна бере участь у зовнішньоекономічній діяльності як самостійний суб’єкт такої діяльності, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Усі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні законів України, підсудні судовим органам України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб’єкти господарської діяльності мають право на судовий розгляд зазначених справ та питань [40, с. 74-75].

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у разі вчинення правопорушень у сфері зовнішньоекономічної діяльності до суб’єктів, які їх вчинили, можуть застосовуватися такі види юридичної відповідальності, як майнова та кримінальна.

За порушення договірної дисципліни, тобто за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань, сторони несуть майнову відповідальність, що визначається умовами конкретного договору. Оскільки сторони зовнішньоекономічного договору по суті є суб’єктами господарювання і, відповідно, учасниками господарських відносин, то на них поширюються загальні засади відповідальності за порушення у сфері господарювання з урахуванням особливостей укладення договорів [85, с. 75]. Треба відмітити, що санкції, які знаходять своє місце у зовнішньоекономічному контракті та являються гарантією виконання зобов’язання, мають не тільки майновий характер, а ще й організаційно-правовий.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» регулювання зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватися самими суб’єктами зазначеної сфери на підставі відповідних координаційних угод, які укладаються між ними. Окрім того, регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою як законів України, так і угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, які не суперечать законам України. Відповідно, і порядок притягнення до відповідальності за порушення умов здійснення договору (контракту) одним із суб’єктів регулюється цим договором. Також передбачено, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність, передбачену зовнішньоекономічними договорами (контрактами) [19].

Слід відмітити, що договір є правовою формою існування господарських відносин, різних за фактичним змістом. За його допомогою оформлюються організаційні зв’язки між учасниками господарських відносин у сфері господарювання, встановлюються організаційно-управлінські зв’язки. Договірне оформлення господарських зобов’язань може здійснюватися учасниками господарських відносин на основі вільного волевиявлення [81, с. 40].

Отже, притягнення до відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності здійснюється не тільки за допомогою державного примусу, а ще і стороною на основі договору, що був самостійно укладений цією стороною та його контрагентом. Відповідальність при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, згідно із договором (контрактом), може застосовуватися відповідно із законами України або, згідно з комерційними правилами, правом іншої країни, що сторони самостійно обрали. Важливим є той факт, що правила міжнародної торгівлі та порушення договірних зобов’язань суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності визначаються також нормами міжнародних угод [38].

Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Якщо порушення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб’єктами господарської діяльності цього або пов’язаних з ним законів України призвели до виникнення збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди в інших таких суб’єктів або держави, суб’єкти, що порушили закон, несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі [19].

Визначення майнової відповідальності має значення при порушенні зовнішньоекономічного законодавства, але:

по-перше, майнова відповідальність може застосовуватися за порушення будь-яких норм законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (господарського, адміністративного, фінансового, навіть кримінального тощо), оскільки відповідальністю вважається застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, унаслідок чого він зазнає майнових втрат;

по-друге, майнова відповідальність застосовується у формі майнових санкцій, які в законодавстві вживаються як господарсько-правова відповідальність;

по-третє, немає такого виду відповідальності, як майнова за галузевими ознаками [37, с. 145].

Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Склад правопорушень, які є злочинними, та відповідальність за їх вчинення передбачені в Кримінальному кодексі України [3]. Зокрема, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, серед викритих злочинів у сфері зовнішньоекономічної діяльності за 2004-2011 рр. виділяються:

1. Злочини проти власності, зокрема крадіжка, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем;

2. Злочини у сфері господарської діяльності а саме контрабанда, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, фіктивне підприємництво, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, шахрайство з фінансовими ресурсами, випуск або реалізація недоброякісної продукції;

3. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, зокрема підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів;

4. Злочини у сфері службової діяльності, а саме зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, одержання хабара, давання хабара.

5. Інші види злочинів [56, с. 141; 67, с. 4].

Інші види юридичної відповідальності, згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за вчинені правопорушення в цій сфері не передбачені. Такий підхід не повністю відповідає сучасному рівню розвитку зовнішньоекономічних відносин в Україні, оскільки лише частково відображає існуючу систему видів відповідальності в цій сфері. Наприклад, у тому самому Законі значне місце посідає такий вид відповідальності, як спеціальні санкції за порушення зовнішньоекономічного законодавства, який не можна віднести ні до майнової, ні до кримінальної відповідальності. Також мова йде про порядок притягнення до цивільно-правової відповідальності, здійснення якої та звільнення від неї може визначатися зовнішньоекономічними договорами/контрактами, якщо це не суперечить чинним законам України [40, с. 75].

Аналіз нормативної бази зовнішньоекономічної діяльності дає підстави стверджувати, що адміністративна відповідальність закладена в усіх законах та підзаконних нормативних актах, що регулюють цю діяльність, в тому числі в Господарському кодексі України, Митному кодексі України, Податковому кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення [1, 2, 4, 5]. Відсутність норм адміністративного впливу в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дає змогу недобросовісним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності вчиняти правопорушення, а правоохоронних органів позбавляє можливості вести активну боротьбу з правопорушеннями в цій сфері. Окрім недосконалості нормативно-правової бази щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності варто врахувати й:

- наявність економічних передумов (низький рівень життя населення, бажання швидкого збагачення як з боку контрабандистів, так і з боку працівників контрольно-дозвільних органів);

- недостатній рівень митного і прикордонного контролю, що повністю залежить від суб’єктивного фактору – рівня корумпованості працівників митниці та військовослужбовців;

- необлаштування державного кордону з державами-сусідами України;

- високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість під час імпорту;

- неоднакове податкове навантаження на суб’єктів господарювання;

- наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів;

- відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку;

- недостатній рівень взаємодії щодо обміну інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю [56, с. 142].

Саме тому на сучасному етапі необхідним відокремлення таких видів юридичної відповідальності за порушення зовнішньоекономічного законодавства:

- господарської;

- адміністративної;

- кримінальної (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України

на сучасному етапі [37, с. 148]

Потрібно також зазначити, що господарська відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Щодо адміністративної відповідальності в зовнішньоекономічній діяльності, то вона здійснюється у вигляді повної або часткової заборони на торгівлю, повної або часткової заборони випуску товарів, тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності, вилучення товарів запровадження соціального мита та режиму ліцензування, тимчасового зупинення або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації, позбавлення наданих прав, проведення спеціального розслідування, опечатування приміщень, штрафу.

Отже, функціональні особливості інституту відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної сфери господарювання полягають у наступному:

- суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, що несуть відповідальність, перш за все є резиденти України. Санкції, що застосовуються до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності  за скоєне правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є засобами впливу у вигляді покарання;

- санкції застосовуються і до іноземного суб’єкта господарської діяльності як засіб запобігання скоєння правопорушення або настання інших негативних наслідків для всієї економіки країни в цілому (йдеться про спеціальні санкції, які застосовуються у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності, коли проведення певних дій може завдати шкоди національній економічній безпеці). Особливість відповідальності полягає в тому, що її застосування в зовнішньоекономічній діяльності  передбачає несприятливі майнові (штраф) або організаційно-примусові (зупинення зовнішньоекономічної діяльності) наслідки для суб’єкта, який не скоює правопорушення;

- відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення господарського законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, є господарсько-правовою. Застосовується як за протиправні дії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і за їх бездіяльність, що згідно із законами України, у певних випадках, вважається правопорушенням;

-  відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності реалізується через застосування господарських санкцій, що закріплюються та самостійно обираються сторонами у зовнішньоекономічному контракті, а також через адміністративно-господарські санкції з боку держави. Особливість відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів в Україні полягає в тому, що вона встановлюється не тільки за порушення законів України, що регулюють зовнішньоекономічну і пов’язану з нею діяльність, та за порушення своїх зобов’язань, що випливають із контрактів, тільки на умовах і в порядку, визначених законами України. Тобто, відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності регулюється не тільки законами України, а ще й нормами міжнародних угод (конвенцій), або законами іншої країни, які підлягають застосуванню відповідного зовнішньоекономічного договору згідно із правилами комерційної торгівлі [36, с. 153-154].

Таким чином, відповідальність суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності – це настання негативних майнових та / або організаційно-правових наслідків для суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні правопорушення у зовнішньоекономічній діяльності або за проведення дій, які можуть завдати шкоду господарському функціонуванню держави, що встановлюються законами України та застосовуються державними органами, або сторонами у зовнішньоекономічному контракті.     

2.3. Державна політика залучення іноземних інвестицій в національну економіку

У сучасному світі важливим інструментом сучасного механізму державного регулювання іноземних інвестицій є різноманітні пільги та правові стимули, що сприяють залученню іноземного капіталу й спрямуванню його у сфери (регіони) пріоритетного розвитку.

Термін «іноземні інвестиції» визначено у законодавстві України. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [24].

Станом на 1 січня 2013 року в національну економіку залучено 54462,4  млн. дол. США іноземних інвестицій (рис. 2.3). Такі темпи залучення іноземних інвестицій зумовлені інвестиційним середовищем в Україні, дослідження якого свідчить про те, що, з одного боку, ключову роль у його формуванні відіграє уряд, який визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику тощо. З другого боку, на динаміку інвестицій істотно впливає ступінь розвитку фінансової та фондової інфраструктури вітчизняної економіки. Не менш суттєвим є й те, що ці визначення є взаємопов’язаними, а напрям впливу може бути двостороннім. Наприклад, кредитна й інвестиційна репутація уряду впливає на фондові індикатори. І навпаки, низька активність портфельних інвесторів на внутрішньому ринку країни є показником недовіри інвесторів до її економічної політики. Загалом же це свідчить про необхідність використання усього комплексу важелів (державних і ринкових) для формування привабливого інвестиційного середовища і залучення потрібного обсягу інвестиційних ресурсів у вітчизняну економіку [78, с. 52].

Рис. 2.3. Іноземні інвестиції в економіку України за 1994-2012 рр.,

млн. дол. США2 [96]

На початку 1990-х рр. загальною тенденцією в країнах Центральної та Східної Європи було утворення так званих «правових анклавів» для іноземних інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналізації, забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна також пішла цим шляхом. Так, Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» № 55-93 [30], що набрав чинності у червні 1993 року, на п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, у яких від 10 до 100% статутного фонду належали нерезиденту).

Але Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» [22], що набув чинності з 1 січня 1995 року, скасував податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих після введення цього Закону. Цей захід відповідав головним вимогам, що висуваються до податкової системи, яка мала забезпечити ефективність, тобто мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах ринку; рівність, тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважається ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсувати іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.

В Україні статус пільг для іноземних інвесторів, починаючи з 1991 року, змінювався багаторазово. Різноманітні (в першу чергу, податкові) пільги надавались іноземним інвесторам в попередніх законах про режим іноземного інвестування. Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність» [20] передбачав, що регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок та пільг.

Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року №2198-ХІІ [21] надав масу пільг для іноземних інвесторів, у тому числі звільнив всі підприємства з іноземними інвестиціями від сплати податку на доходи в виробничій сфері протягом 5 років, в торгівлі — протягом 3 років, в посередницькій діяльності — протягом 2 років. Багато положень цього Закону в той час були сприйняті у світі як прогресивні, водночас цей Закон містив у собі положення, які призводили до значних зловживань, оскільки пільги захищали не самі інвестиції, а поточну діяльність спільних підприємств, часто не пов'язану ні за обсягом, ні за напрямком із внесеними інвестиціями.

Під дію вказаного Закону підпадали підприємства, зареєстровані лише з 31 березня 1992 року до 4 червня 1993 року, оскільки вже через рік Кабінет Міністрів України видав Декрет «Про режим іноземного інвестування» від 20 травня 1993 року № 55-93 [30], який відмінив вищеназвані пільги та гарантії і визначив, що на території України по відношенню до іноземних інвестицій та форм їх здійснення встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

У цілому даний Декрет поставив іноземних інвесторів у більш непрогнозовані та жорсткі рамки, оскільки він, по-перше, скасував попередню гарантію захисту інвестицій від несприятливих змін у законодавстві України протягом наступних 10 років, а, по-друге, значно скоротив пільги для іноземців, ввівши поняття «кваліфікаційної інвестиції». На основі деяких положень Декрету № 55 була розроблена Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні, що передбачала заохочення вкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки України за рахунок надання знову ж таки податкових пільг та страхових гарантій щодо найбільш ефективних інвестиційних проектів. Але вона не дала, по суті, нічого нового, ще раз продемонструвавши загальну нестабільність правової системи України.

Діючий нині режим надання пільг для підприємств з іноземними інвестиціями (табл. 2.2) було встановлено Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року [24]. Він передбачає надання пільгового режиму інвестиційної та іншої господарчої діяльності тим суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням прямих іноземних інвестицій відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій.

Таблиця 2.2

Діючі пільги для підприємств з іноземними інвестиціями [24]

Пільги

Зміст

1

2

3

1

Податкові пільги

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор  має право на повернення не пізніше шести місяців з дня  припинення  цієї  діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного  внеску  (з  урахуванням  можливого зменшення  статутного капіталу) без сплати мита, а також доходів з цих  інвестицій  у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю  на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

2

Мині пільги

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями  не  підлягає ліцензуванню  і  квотуванню  за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку,  встановленому Кабінетом Міністрів України. Вивезення товарів,   на  які  поширюється  спеціальний  режим експорту, здійснюється відповідно до законодавства України.

3

Валютні пільги

Відсутні

Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 року [27] ввів національний режим для валютного та податкового регулювання у відношенні іноземних інвесторів, скасувавши всі існуючі пільги, закріплені попереднім законодавством про іноземні інвестиції, за винятками, передбаченими нормативно-правовими актами України й міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано ВР України. Так, наприклад, Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 року передбачено особливості субсидіювання трансферу технологій [10].

Водночас, відповідно до Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», фактично скасовано пільги щодо митного та валютного регулювання та справляння податків підприємствам з іноземними інвестиціями. При цьому держава встановила гарантії захисту іноземних інвестицій, що наведені в табл. 2.3:

Таблиця 2.3

Державні гарантії захисту іноземних інвестицій [24]

Гарантії

Зміст гарантій

1

2

3

1

Гарантії у разі зміни законодавства

Якщо в майбутньому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій

2

Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України

3

Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду і моральну шкоду, завдані їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України

(Продовження табл. 2.3)

1

2

3

4

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України

5

Гарантії переказу прибутків, доходів та  інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій

Ще одним елементом механізму державного регулювання іноземного інвестування є державна реєстрація (перереєстрація) іноземних інвестицій та її  анулювання,  які здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями  у  порядку, визначеному Кабінетом Міністрів  України,  в  семиденний  строк  з дня подання іноземним інвестором  документів  для  реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання. При цьому незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством.

Не зайвим буде відзначити, що, встановивши гарантії компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам, законодавець не зазначив строки їх виплати, джерело, з якого такі виплати мають здійснюватись, конкретних посадових осіб, які повинні відповідати за компенсацію, а також процедуру припинення інвестиційної діяльності. Отже, гарантії є, а здійснення їх на практиці, на жаль, не відбувається [74, с. 73].

Окрім того, слід нагадати, що для пожвавлення інвестиційної активності в Україні з кінця 90-х – початку 2005 року було створено 11 спеціальних (вільних) економічних зон та визначено 9 територій пріоритетного розвитку, в межах яких впроваджувався спеціальний правовий режим економічної діяльності:

- спеціальні (вільні) економічні зони: «Азов» (м. Маріуполь), «Донецьк» (Донецька область), «Закарпаття» (Закарпатська область), «Інтерпорт Ковель» (Волинська область), «Миколаїв» (Миколаївська область), «Порто-франко» (м. Одеса), «Порт Крим» (Автономна Республіка Крим), «Рені» (Одеська область), «Сиваш» (Автономна Республіка Крим), «Славутич» (Київська область) та «Яворів» (Львівська область);

- території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим, у Волинській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, в м. Харків і в м. Шостка Сумської області [49, с. 154].

Ефективність залучення іноземних інвестицій у спеціальні (вільні) економічні зони та території пріоритетного розвитку України станом на 1 січня 2012 року наведена в Додатку Ж, з якого очевидно що іноземні інвестиції склали 33,82% та 39,32% відповідно (рис. 2.2). При цьому за 2011 рік було вкладено 4483 тис.  дол. США іноземних інвестицій у спеціальні (вільні) економічні зони, тоді як з територій пріоритетного розвитку іноземними інвесторами було вивезено 1195 тис. дол. США.

Рис. 2.4. Залучення інвестицій у спеціальні (вільні) економічні зони та території пріоритетного розвитку станом на 1 січня 2012 року [66]

Такі наслідки зумовлені тим, що вже на початку 2005 року законодавством, всі пільги, які передбачалися інвесторам в рамках спеціальних правових режимів економічної діяльності були ліквідовані, що в котрий раз понизило інвестиційну привабливість України і спровокувало судові позови з боку іноземних інвесторів.

Як показують численні дослідження, при прийнятті рішення про здійснення іноземних інвестицій завжди приділяють особливу увагу поряд із показниками економічного характеру й показникам політичної стабільності країни-реципієнта, оскільки останні є передумовою виникнення та невизначеності, як наслідок, ризиків, з якими інвестори будуть змушені зіткнутися. У зв’язку з цим варто зазначити, що політичне середовище механізму залучення іноземних інвестицій в Україні тривалий час було не зовсім привабливим для належного розвитку як інвестиційної діяльності, так і підприємництва загалом.

Постійні зміни в суспільстві, що ведуть до перерозподілу власності, часті зміни у структурі діяльності Кабінету Міністрів України та численні перестановки в інститутах влади, як і багато інших подій політичного характеру, негативно впливають на мотивацію іноземних інвесторів. Так, наприклад, той факт, що через часту змінюваність уряд керується коротко- або середньостроковими цілями і не в змозі повною мірою приділяти увагу довгостроковій інвестиційній політиці, а це вкрай негативно сприймається іноземними інвесторами. Крім того, українські структури влади, на жаль, і досі вбачають своє призначення в контролі, а не у створенні партнерських стосунків із місцевими підприємствами, стосунків, що покладають зобов’язання не тільки брати, а й давати.

Відносно правового аспекту української системи залучення іноземних інвестицій цікавою є думка експертів Міжнародного банку реконструкції та розвитку, які характеризують українське законодавство як надмірно складне і як таке, що постійно змінюється [47, с. 11]. На їхню думку, в Україні мають місце найнесприятливіші для іноземного інвестора умови. У доповнення до частих змін законодавства нові закони часто мають зворотну силу, що загрожує інвесторові необмеженим ризиком. Прозорість і передбачуваність дії законодавства, які необхідні для функціонування ринкової економіки, тривалий час були відсутні в Україні [42, с. 35].

Вартим уваги є також порівняння величини українського показника «законодавча нестабільність» з іншими країнами Центральної та Східної Європи, Росії та Чеської Республіки, що було виконане в рамках дослідження Німецькою консультативною групою привабливості інвестиційного клімату України. Згідно з результатами цієї структури, чинник «законодавча нестабільність» розцінюється як найбільша перешкода для інвестування в країнах Центральної та Східної Європи, Росії та Україні [94, с. 132].

Причина існування великої кількості різноманітних ризиків криється у відставанні законодавчої бази у сфері регулювання іноземних інвестицій від реального процесу економічних перетворень. Так, в Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, яке нараховує понад 100 різноманітних правових та нормативних документів, законів, постанов, указів, положень, інструкцій [70, с. 124].

В останній час вдалося досягти певних позитивних результатів у сфері формування чіткої та прозорої правової бази, що покликана регулювати та сприяти заохоченню іноземних інвестицій до нашої країни шляхом поліпшення інвестиційної привабливості економіки України. Проте варто ще раз зазначити, що загалом вся українська законодавча база щодо заохочення та регулювання іноземних інвестицій має принаймні дві основні вади:

1) нестабільність і ненадійність;

2) відсутність комплексності і наявність протиріч у самих законодавчих актах.

Про нестабільність законів у сфері регулювання іноземних інвестицій свідчить те, що за роки незалежності в Україні неодноразово змінювались умови інвестиційної діяльності для нерезидентів [80, с. 84]. Нестабільність, у свою чергу, обумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об’єктів інвестування. У той же час саме забезпечення стабільності нормативної бази має для іноземного інвестора більше значення порівняно з пільгами [83, с. 28].

Україні бракує не тільки «добрих» законів, а й чітких та вичерпних інструкцій з їх застосування. Зрозуміло, що в період економічної перебудови наша країна перебуває в пошуку найбільш адекватних законодавчих важелів щодо регулювання іноземних інвестицій, однак діючі в Україні компанії повинні мати хоча б мінімальні гарантії стабільності для планування власної діяльності. Крім того, слід тісніше координувати зусилля різних державних відомств і приділяти більше уваги розробленню чітких інструкцій із застосування законів.

Як відомо, в Україні працює достатня кількість іноземних фахівців із питань оподаткування, послуги яких оплачують західні держави. Саме з цього і треба скористатися при удосконаленні законодавства у сфері регулювання іноземних інвестицій. Окрім нечітких формулювань законів та законодавчих актів, саме їх велика кількість спричиняє виникнення плутанини. Крім того, некоординованість дій різних відомств та органів державної влади є ще одним виявом законодавчої нестабільності в Україні загалом та у сфері державного регулювання іноземних інвестицій зокрема.

Суттєво впливає на інвестиційну привабливість країни та її імідж на міжнародній арені прозорість і ефективність роботи судової системи. В Україні виконання судових рішень зволікається, та й рівень їх недостатній, що обертається суттєвими економічними втратами для компаній. На думку експертів, сьогодні слід підвищити вимоги з боку тих державних установ, які зобов’язані контролювати дотримання законів і виконання судових рішень, оскільки інвестори реагують не на декларацію їхніх прав, а на реальний і дієвий механізм їх дотримання [88, с. 9].

У цілому світова практика засвідчує, що найдієвіше фундаментальні стимули прямого іноземного інвестування стосуються все-таки базисних характеристик економіки країни-реципієнта (стабільність законодавства, економічне зростання, розвиток інфраструктури, страхування, банків, державних інституцій,некорумпованість тощо), тоді як роль спеціальних стимулів, які створює держава, є другорядною [100, с. 125].

Законодавча і нормативно-правова діяльність є в абсолютній компетенції держави і, в межах конституційних повноважень, місцевих органів державної влади. Маючи на меті залучення іноземних інвестицій, вони відповідальні за формування таких умов роботи інвесторів, які забезпечили б зростання надходжень вітчизняного та іноземного капіталу. У цьому плані найбільшу вагу мають:

- стабільність, прозорість і зрозумілість інвестиційного законодавства для всіх учасників інвестиційного процесу;

- врахування в законах і нормативно-правових актах інтересів іноземних інвесторів;

- гарантування і страхування іноземних інвестицій і власності іноземних інвесторів;

- юридичне та інституціональне забезпечення надходження і реалізації іноземних інвестицій, а також прав власності іноземного інвестора;

- державна та регіональна підтримка інвестиційних проектів на основі надання певних пільг.


ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Результати проведеного дослідження ефективності організаційно-економічного механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності дають підстави стверджувати, що:

1. Організаційна структура державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні визначена Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким центральним органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Верховна Рада України. Крім центральних органів державного управління (Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Національний банк України, Міністерство доходів і зборів України, Антимонопольний комітет, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі) регулювання та контроль зовнішньоекономічної діяльності здійснюють і органи місцевого управління, які здійснюють реєстрацію та контроль суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

2. Відповідальність суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності – це настання негативних майнових та / або організаційно-правових наслідків для суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні правопорушення у зовнішньоекономічній діяльності або за проведення дій, які можуть завдати шкоду господарському функціонуванню держави, що встановлюються законами України та застосовуються державними органами, або сторонами у зовнішньоекономічному контракті. У вітчизняному законодавстві де-юре згадується майнова та кримінальна відповідальність, тоді як де-факто правопорушники несуть господарську, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

3. Підвалинами державної політики залучення іноземних інвестицій в національну економіку є Закон України «Про режим іноземного інвестування». Однак вся законодавча база щодо заохочення та регулювання іноземних інвестицій має дві основні вади, зокрема нестабільність і ненадійність, а також відсутність комплексності і наявність протиріч у самих законодавчих актах.

РОЗДІЛ 3

ОРІЄНТИРИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

3.1. Вдосконалення державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

Державні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, незважаючи на різну компетенцію, в сукупності повинні доповнювати один одного, створюючи дієвий механізм контролю зовнішньоекономічних відносин держави. Однак, такий механізм на сьогодні має деякі недоліки, спричинені коротким часом розвитку держави та недосконалістю правового регулювання.

Чинна нормативна база України у сфері зовнішньоекономічної діяльності, як бачимо, має ще досить суперечливий характер. Численні поправки, доповнення все глибше ускладнювали механізм контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, що спричинило виникнення певних проблем [115].

Розглядаючи проблеми удосконалення законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність, підкреслимо, що воно виступає комплексною підгалуззю господарського законодавства України. Господарський кодекс України [1], Податковий кодекс України [5], Митний кодекс України [4], Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [19] та П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» [32] є основними нормативно-правовими актами, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні.

Однак, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні поряд із Господарським кодексом України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», повинні враховувати також положення цілого ряду інших нормативних актів. Так, на сьогодні, із нормами Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» кореспондують положення 554 нормативно-правових актів України різної галузевої належності. Даний правовий масив потребує свого вдосконалення шляхом упорядкування, ліквідації недоліків та суперечностей.

Слід зазначити, що в процесі формування господарського законодавства останнім часом досить явно проявляється тенденція до кількісного зростання законодавчих актів, що охоплюють різні сфери регульованих відносин. Фактично законодавець пов’язує ефективність правового регулювання не з якістю нормативних актів, а з їх кількістю, в зв’язку з чим ще більше посилюється неузгодженість як між законодавчими актами, так і між окремими їх нормами [89].

Ще однією проблемою законодавства в сфері зовнішньоекономічних відносин є його надмірна деталізація. Так, останніми роками почала спостерігатися тенденція до прийняття законів, присвячених окремим вузько направленим сферам зовнішньоекономічної діяльності, зокрема:

- Закон України «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину» [9];

- Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» [26];

- Закон України «Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів» [8];

- Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» [23];

- Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на брухт легованих чорних металів, брухт кольорових металів та напівфабрикати з їх використанням» [25];

- Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» [11].

Тому, слід зазначити, що законодавство із зібрання загальних правил поведінки перетворюється на таке, яке розраховане лише на окремі казуси, випадки. Натомість у них відсутні нові правила поведінки загального характеру. Замість цього даються посилання на інші закони [101].

Виходячи з аналізу законодавства України та науково-монографічних джерел, на сьогодні розроблено деякі пропозиції подальшого розвитку законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

На думку Омельченко А., в процесі подальшого вдосконалення законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини, слід йти шляхом консолідації даної галузі законодавства у межах Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність». Так, автор пропонує багаторівневу (щодо нормативних актів різної юридичної сили) та комплексну (стосовно нормативних актів різної галузевої приналежності) систематизацію законодавства України [89].

Одним з етапів такої систематизації є здійснення консолідації норм зовнішньоекономічного законодавства України в межах чинного Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Оскільки в ряді нормативних актів містяться положення, які вже частково відображені у чинній редакції зазначеного закону, існує можливість здійснення такої консолідації.

Другим напрямом комплексної систематизації законодавства про зовнішньоекономічну діяльність є його кодифікація, тобто погодження змісту консолідованого закону про зовнішньоекономічну діяльність із змістом Господарського кодексу України про зовнішньоекономічну діяльність. При цьому Господарський кодекс України слід розширити низкою загальних норм щодо  регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом перенесення їх із консолідованого закону про зовнішньоекономічну діяльність до зазначеного кодексу. Зокрема йдеться про норми, що визначають предмет та метод правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності; норми про види зовнішньоекономічної діяльності, суб'єктів та організаційно-правові основи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю тощо [115].

Отже, з метою подальшого розвитку законодавства про зовнішньоекономічну діяльність слід використовувати такі форми систематизації як консолідація та кодифікація. При цьому, слід використовувати також ревізію законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, що дасть змогу «прорідити» та впорядкувати цей нормативний масив [71].

Незважаючи на те, що методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачені в Законах України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [17] від 22 грудня 1998 року, «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [18] від 22 грудня 1998 року, «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні» [16] від 22 грудня 1998 року та в інших нормативно-правових актах, але завдання підтримки національних суб’єктів господарювання, які бажають здійснювати та розширювати свою господарську діяльність за межі території України, не передбачається, підтримка та захист здебільшого надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності на території України. Саме тому розвиток системи підтримки національних суб’єктів господарювання на міжнародній арені є першочерговим, пріоритетним завданням будь-якої держави. Засобом реалізації такої підтримки є комерційна дипломатична підтримка.

Особливіcтю дипломатичної роботи останніх десятиліть є значне зростання її економічної складової, так звана економізація зовнішньої політики, яка передбачає здійснення низки кроків, насамперед економічного спрямування. Явище економізації зовнішньої політики знаходить своє відображення в комерційній (економічній) дипломатії.

Комерційна (економічна) дипломатія – це офіційна діяльність глав держав, урядів, торговельних і переговорних місій, спеціальних органів з питань зовнішніх відносин, міжнародної економіки та торгівлі щодо виконання цілей і завдань торговельної політики, захиcту внутрішнього ринку від кризових явищ у світовій економіці, надто жорсткої іноземної конкуренції, різкого зростання імпорту та інших несприятливих умов для розвитку національної економіки, а також захисту прав та економічних інтересів держави, вітчизняних підприємств та інших суб’єктів господарювання за кордоном [76, с. 40].

У зв’язку з цим важливо врахувати світовий досвід щодо ролі, які відіграють зовнішньополітичні відомства у налагодженні та супроводженні зовнішньоекономічних відносин. У Додатку З світова практика демонструє різні варіанти поєднання відомчої відповідальності в галузі економічної дипломатії.

Організатором та координатором роботи в галузі економічної дипломатії логічно виступають зовнішньополітичні відомства окремих держав. Втім, перетинання напрямків відповідної діяльності з зовнішньоекономічними відомствами невідворотно ставить питання про їх взаємодію та співвідношення їх повноважень. Природним був паралельний розвиток діяльності міністерств закордонних справ та міністерств економіки/зовнішньої торгівлі, які в робочому порядку координували та узгоджували свої дії. Окремі міністерства, які на рівні центрального уряду відповідають за певні напрями політики, все більше втягуються в діалог зі своїми закордонними партнерами. Беручи до уваги зростання чисельності міжнародних спеціалізованих конференцій, такі міністерства починають мимоволі виборювати в міністерства закордонних справ місце провідної установи, яка приймає рішення з певних питань. Таким чином відбувається поступова ерозія монополії МЗС щодо міжнародних економічних питань.

Спектр представників комерційної дипломатії досить широкий: від найвищих державних службовців (президента, прем’єр-міністра, міністрів та депутатів парламенту) до посла і дипломатичних представників нижчого рангу, таких як керівники торгових представництв, комерційні аташе тощо. Вибір типу економічного дипломату визначається в залежності як від установи, яка виступає у якості основного провідника економічної дипломатії та координатора дій в цій царині, так і від загальних управлінських традицій відповідної держави та типу стосунків між державою та приватним сектором. Зокрема, тип економічного дипломата-державного службовця притаманний як країнам з міцними патерналістськими традиціями, так і країнам, в яких існують розвинуті об’єднання приватного сектору, здатні забезпечувати своїм підприємствам дієво допомогу за кордоном, залишаючи економічним дипломатам лише їх специфічну роботу, пов’язану з міждержавними відносинами.

Варто зазначити, що за роки незалежності Україна також отримала різнобічний досвід організації роботи в галузі економічної дипломатії за різними моделями: від концентрації основних управлінських чинників в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (в т.ч. включення цієї установи до складу єдиного Міністерства економічного розвитку і торгівлі України) - до передачі координуючих функцій та функцій з управління торговельно-економічними місіями за кордоном (перетвореними на відділи економічних радників) Міністерству закордонних справ України. При цьому відчувався хронічний брак професійно підготовлених кадрів в галузі економічної дипломатії, серед причин якого:

- «історична традиція» (обумовлена створенням дипломатичного корпусу незалежної України на основі кадрів, переважно, з філологічною та юридичною освітою);

- практика зосередження такої роботи в системі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України;

-  недостатня увага розвитку економічної дипломатії, обумовлена як пріоритетністю політичних та гуманітарних питань на попередніх стадіях розбудови зовнішніх стосунків України, так і відсутністю зацікавленості з боку вітчизняних підприємців, ділова активність яких на світовому ринку лише останніми роками починає набирати помітного масштабу;

- чинна в МЗС система оплати праці, яка пристосована для стимулювання перебування дипломатів за кордоном (у довгострокових відрядженнях), в той час як сучасний механізм економічної дипломатії передбачає зосередження значної частки роботи (особливо аналітичної) в центральному апараті Міністерства;

- відсутність дієвої відомчої системи підготовки та перепідготовки кадрів в галузі економічної дипломатії [113].

На даний момент у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України функціонує Департамент торговельно-економічного співробітництва, Департамент торговельно-економічного співробітництва з країнами СНД та Російською Федерацією, Департамент співробітництва з Європейським Союзом, Департамент співробітництва з СОТ та з питань торговельного захисту, а також Департамент співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та координації міжнародної технічної допомоги, які можуть виконувати функції комерційної дипломатичної підтримки (див. Додаток З).

Оскільки метою комерційної дипломатії є підтримка національних суб’єктів господарювання, які бажають розширити сферу здійснення господарської діяльності за межі своєї країни, то об’єктивною підставою для економічної дипломатії є послідовна державна політика, спрямована на укріплення конкурентоспроможності національної економіки. Така політика побудована на розробці загальнонаціональної зовнішньоекономічної стратегії, яка включає основні цілі і методи реалізації стратегічних завдань зовнішньоекономічних відносин, в першу чергу, у регіональному аспекті розвитку окремих конкурентоспроможних секторів економіки та забезпечення загального тренду цих відносин. При цьому найбільш суттєве значення грають адекватно побудовані пріоритети економічної дипломатії, обсяги її державного фінансування, організаційне і кадрове забезпечення [117, с. 75].

Необхідність реалізації функцій комерційної дипломатії виявляється і при неправомірному застосуванні антидемпінгових та антисубсидиційних заходів проти національних суб’єктів господарювання з боку інших держав. Зокрема участь України в антидемпінгових процесах здійснюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», який визначає    механізм    захисту    національного товаровиробника  від  демпінгового  імпорту з інших країн,  митних союзів або економічних угруповань.  Він регулює засади  і  порядок порушення    та    проведення   антидемпінгових розслідувань і застосування антидемпінгових заходів [17].

За даними antidumpingpublishing.com лідерами серед країн, які брали участь у антидемпінгових заходах за 2011 рік були Індія (19 андидемпінгових заходів), Австралія та ЄС – по 18 і 17 заходів відповідно (рис. 3.1). Як видно з рис. 3.1, у ТОП-10 попала і Україна розділивши 8 місце разом із Пакистаном, Індонезією, Мексикою за активністю в антидемпінговій політиці.

Рис. 3.1. ТОП-10 країн-учасниць антидемпінгу за 2011 р.,

кількість заходів [120]

Якщо порівнювати лідерство у цій категорії протягом 1995-2011 рр., абсолютними лідерами вважаються Індія (656 андидемпінгових заходів), США (458 андидемпінгових заходів) і ЄС – 437 андидемпінгових заходів (рис. 3.2):

Рис. 3.2. ТОП-20 країн-учасниць антидемпінгу за 1995-2011 р.,

кількість заходів [120]

У свою чергу, в 2011 році можна спостерігати високу активність щодо антидемпінгових розслідувань з метою захисту національного виробника таких країн, як Китай, Корея, США, Тайвань, Таїланд, Індія, Індонезія, Японія (рис. 3.3):

Рис. 3.3. ТОП-8 країн-ініціаторів антидемпінгових розслідувань за 2011 р., кількість антидемпінгових розслідувань [120]

Рис. 3.4. ТОП-20 країн-ініціаторів антидемпінгових розслідувань

за 1995-2011 р., кількість антидемпінгових розслідувань [120]

Як видно з рис. 3.4, найактивніше провадили антидемпінгові розслідування Китай (853 справи), Корея (284 справи), США (234 справи), а також Україна, яка зайняла 14 місце ініціювавши 65 антидемпінгових розслідувань за 1995-2011 рр.

Участь України в антидемпінгових процесах можна відобразити наступними даними, де відображено захист внутрішнього ринку, а також заходи щодо товарів походженням із України на зовнішніх ринках. Так, станом на 1 січня 2013 року захист внутрішнього ринку України наступними розслідуваннями, які проводяться щодо імпорту товарів в Україну (табл. 3.1):

Таблиця 3.1

Антидемпінгові розслідування, які проводяться

щодо імпорту товарів в Україну [65]

Назва товару

Дата порушення розслідування

Орієнтовна дата завершення розслідування

1

2

3

4

Китайська Народна Республіка

1

Лимонна кислота (моногідрат)

01.2012

04.2013

Російська Федерація

2

Медична склотара

06.2012

06.2013

Сполучені Штати Америки

3

Полівінілхлорид суспензійний

10.2012

10.2013

Як видно з табл. 3.1, дотепер здійснюються антидемпінгові розслідування України щодо лимонної кислоти Китаю, медичної склотари Росії, а також полівінілхлориду суспензійного із США.

Варто зазначити, що згідно із вітчизняними законодавством антидемпінгове   розслідування   проводиться    з    метою встановлення   фактів  демпінгу  та  шкоди.  Період  розслідування обирається, як правило, строком до одного року, але не менше шести місяців,  що  безпосередньо  передують  порушенню  антидемпінгової процедури.  В   окремих   випадках   період   розслідування   може перевищувати  один  рік.  Відомості,  які  не  стосуються  періоду розслідування, як правило, не враховуються.

Поряд з антидемпінговими розслідуваннями діє низка антидемпінгових та спеціальних заходів щодо імпорту товарів в Україну застосовувані до низки країн світу з метою захисту вітчизняного виробника, а саме:

А) Росія:

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі – 31,58 % на плити деревноволокнисті (ДВП), що діє до лютого 2015 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі – 34,6 % на абразивні інструменти, що діє до березня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі: 9,76% для ВАТ «Дорогобуж»;  0% для ВАТ «МКХ ЄвроХім»; 11,91% для інших виробників нітрату амонію, що діє до червня 2013;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі  – 59,4% на стрілочні переводи, що діє до листопада 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі: 9,4% для ВАТ «Щекиноазот»; 0% для ВАТ «Невинномиський Азот», ВАТ «Новомосковська акціонерна компанія «Азот» та ВАТ «Мінерально-хімічна компанія «ЄвроХім»; 57,91% для інших виробників метанолу (спирту метилового), що діє до лютого 2017 року;

- остаточне антидемпінгове мито на листове флоат-скло (скло термічно поліроване) для експортера-виробника ТОВ «Гардіан стєкло Рязань»: скло завтовшки 3-3,5 мм – 30,78 %, скло завтовшки 3,5-4,5 мм – 5,11 %, скло завтовшки 4,5-12 мм – 16,11 %; для інших виробників/експортерів: скло завтовшки 3-3,5 мм – 15,02 %, скло завтовшки 3,5-4,5мм – 14,93 %, скло завтовшки 4,5-12 мм – 16,33 %, що діє до  травня 2017 року;

Б) Китай:

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі: 0 % для експортерів «Samsung Electronics Overseas B.V.», «LG Electronics Overseas Trading FZE»; 135,45 % для інших експортерів побутової холодильної та морозильної техніки, що діє до березня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі – 123% на вироби, виготовлені з чорних металів, без електричної ізоляції (за винятком виробів з корозійностійкої (нержавіючої) сталі та виробів для цивільної авіації), що діє до серпня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі  – 31,8% на молочну кислоту, що діє до липня 2014 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі  – 140% на полотно трикотажне ворсове (в тому числі довговорсове полотно) та полотно махрове, що діє до липня 2014 року;

- остаточне антидемпінгове мито на шприци: для шприців об’ємом 2 мл  у розмірі -  24,36 %, для шприців об’ємом 5 мл у розмірі – 54,15 %, для шприців об’ємом 10 мл у розмірі – 347,14 %, що діє до листопада 2014 року.

В) Білорусь:

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі – 68,75% на плити деревноволокнисті (ДВП), що діє до липня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито на листове флоат-скло (скло термічно поліроване), а саме: скло завтовшки 3-3,5 мм включно – 29,95 %, скло завтовшки 3,5-4,5мм – 0 %, скло завтовшки 4,5-12 мм – 0 %, що діє до травня 2017 року;

- остаточне антидемпінгове мито у розмірі  – 33,19% на листи азбестоцементні гофровані (шифер), що діє до жовтня 2017 року;

Г) Болгарія: остаточне антидемпінгове мито на листове флоат-скло (скло термічно поліроване), а саме: скло завтовшки від 3-3,5 мм включно – 22,13 %, скло завтовшки 3,5-4,5мм – 28,52 %, скло завтовшки 4,5-12 мм – 23,20 %, що діє до травня 2017 року.

Д) Польща: остаточне антидемпінгове мито на листове флоат-скло (скло термічно поліроване) для експортера-виробника компанії «EUROGLAS POLSKA SP. Z.O.O.», а саме: скло завтовшки 3,5-4,5 мм – 18,49%, скло завтовшки 4,5-12 мм – 12,50 %; для інших виробників/експортерів: скло завтовшки 3-3,5 мм включно – 24,60 %, скло завтовшки 3,5-4,5мм – 17,36 %, скло завтовшки 4,5-12 мм – 17,44 %, що діє до травня 2017 року.

Е) Туреччина:

- остаточне антидемпінгове мито на побутову холодильну та морозильну техніку в розмірі  - 97,71 %, що діє до березня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито на листове флоат-скло (скло термічно поліроване), а саме: скло товщиною від 3-3,5 мм включно – 23,42%, скло товщиною 3,5-4,5мм – 13,52%, скло товщиною 4,5-12 мм – 12,96%, що діє до травня 2017 року.

Є) Іспанія: остаточне антидемпінгове мито на шприци, а саме: для шприців об’ємом 5 мл у розмірі -  10,54 %, для шприців об’ємом 10 мл у розмірі -  196,38 %, що діє до листопада 2014 року.

Ж) Німеччина: остаточне антидемпінгове мито для шприців об’ємом 10 мл у розмірі -  37 %, що діє до листопада 2014 року.

З) Великобританія: остаточне антидемпінгове мито для шприців об’ємом 10 мл у розмірі -  23 %, що діє до листопада 2014 року.

И) Корея: остаточне антидемпінгове мито на полотно трикотажне ворсове (в тому числі довговорсове полотно) та полотно махрове у розмірі  – 27,99%, що діє до липня 2014 року [65].

Стосовно застосування антидемпінгових мит, то як бачимо з наведеного вище такі заходи здійснюються з 12 товарних позицій (плити деревоволокнисті, абразивні інструменти, нітрат амонію, стрілочні переводи, метанол, листове флоат-скло, побутова холодильна та морозильна техніка, вироби, виготовлені з чорних металів, без електричної ізоляції, молочна кислота, полотно трикотажне ворсове та полотно махрове, шприци, листи азбестоцементні гофровані) для 10 держав. Вищезгадані антидемпінгові заходи встановлені на термін – 5 років.

Найбільша кількість антидемпінгових заходів Україною застосовано щодо Росії, Китаю та Білорусі, які постійно намагаються постачати товари в Україну за демпінговими цінами. З вище переліченої інформації можна зрозуміти, що Україна здійснює спроби захисту національного виробника.

Участь України у антидемпінгових процесах міжнародної торгівлі не позбавлена низки заходів щодо товарів походженням із України на зовнішніх ринках.

Сьогодні проводяться 3 антидемпінгові розслідування щодо зварних труб і порожнистих профілей (ЄС), прокату плоского та шин (Бразилія), а також  спеціальні розслідування щодо борошна пшеничного (Індонезія), щодо посуду столового та кухонного з фарфору, тканин готових з хімічних волокон і ниток (Митний союз Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації).

Чинні антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні заходи щодо української продукції станом на 1 січня 2013 року:

А) США:

- остаточне антидемпінгове мито на Карбамід сухий в розмірі 68,26%, що діє до грудня 2016 року;

- остаточне антидемпінгове мито на феросилікомарганець в розмірі 163%, що діє до  листопада 2017 року;

- остаточне антидемпінгове мито на катанку - пруток та  дріт з вуглецевої та  деяких сортів легованої сталі в розмірі 116,37%, що діє до липня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито на прокат вуглецевий гарячекатаний плоский не в рулонах, а саме: МК «Азовсталь» - 81,43%; ММК
ім. Ілліча – 155%; інші - 237,91%, що діє до листопада 2014 року.

Б) ЄС:

- остаточне антидемпінгове мито на джгути, канати, троси з чорних металів в розмірі 51,8%, що діє до лютого 2017 року;

- остаточне антидемпінгове мито на труби безшовні, а саме: ВАТ «Дніпропетровський трубний завод» - 12,3%, ВАТ «Нікопольський завод безшовних труб», ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» - 13,8%, ЗАТ «Нікопольський завод сталевих труб ЮТіСТ», усі інші компанії - 25,7%, що діє до липня 2017 року;

- остаточне антидемпінгове мито на трубну продукцію (зварні труби), а саме: «Нижньодніпровський трубний завод» та ВАТ «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» – 10,7%, інші – 44,1%, що діє до грудня 2013 року;

В) Мексика:

- остаточне антидемпінгове мито на феросилікомарганець в розмірі 16,59%, що діє до листопада 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито на арматуру в розмірі 41%, що діє до вересня 2015 року;

- остаточне антидемпінгове мито на гарячекатаний прокат (обрізний) в розмірі 60,1%, що діє до вересня 2015 року;

- остаточне антидемпінгове мито на прокат гарячекатаний плоский в рулонах в розмірі 25%, що діє до березня 2015 року.

Г) Митний союз Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації:

- остаточне антидемпінгове мито на трубну продукцію (труби малого та середнього діаметру), зокрема: на обсадні труби - 18,9%, на насосно-компресорні труби - 19,9%; на нафтопровідні, газопровідні і гарячедеформовані труби загального призначення діаметром до 820 мм -  включно  виробництва компаній групи «Інтерпайп» - 19,4%, для  інших – 37,8%, що діє до листопада 2015 року;

- остаточне антидемпінгове мито на поліамідну технічну нитку в розмірі 11,6%, що діє вересня 2013 року;

- остаточне антидемпінгове мито на сталеві ковані прокатні валки в розмірі 26%, що діє до травня 2016 року.

Д) Таїланд - остаточне антидемпінгове мито на прокат гарячекатаний в рулонах та не в рулонах, а саме: ММК ім. Ілліча – 32,17%, інші – 71,52%, що діє до травня 2014 року;

Е) Туреччина - остаточне антидемпінгове мито на мідний дріт в розмірі 6,9%, що діє до липня 2016 року.

Є) Канада:

- остаточне антидемпінгове мито на прокат гарячекатаний плоский в рулонах в розмірі 63%, що діє до серпня 2016 року;

- остаточне антидемпінгове мито на прокат із вуглецевої сталі та прокат із високоміцної низьколегованої сталі, а саме: ВАТ «Азовсталь» та компанії групи «Метінвест» – 15%,  інші - 21,3%, що діє до лютого 2015 року;

Ж) Індія - остаточне антидемпінгове мито на соду кальциновану в розмірі 15,64 дол. США за тонну, що діє до липня 2017 року;

З) Індонезія - остаточне антидемпінгове мито на гарячекатаний прокат в рулонах в розмірі 12,5 %, що діє до жовтня 2017 року [89].

Крім антидемпінгових заходів щодо України також діють і спеціальні заходи, зокрема:

А) Митний союз Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації:

- Імпортна річна квота на труби нержавіючі у розмірі 5784 тонни на 2013 рік;

- спеціальне мито 282,4 дол. США за тонну машинобудівного кріплення (кріпильних виробів), що діє до березня 2014 року;

- спеціальне мито 294,1 дол. США за тонну карамельна продукції.

Б) Казахстан:

- спеціальне мито на кондитерські вироби, а саме на інші шоколадні цукерки, з начинкою або без начинки, що містять або не містять алкоголь - 49% від митної вартості, але не менше 0,8 євро за 1 кг;

- спеціальне мито на кондитерські вироби з цукру, та їх замінники, виготовлені із продуктів - замінників цукру, що містять какао: тоффі, карамелі, інші аналогічні ласощі - 39% від митної вартості, але не менше 0,42 євро за 1 кг. Зазначені заходи діють до вересня 2014 року [89].

Як бачимо з діючих обмежень щодо української продукції на зовнішніх ринках від антидемпінгових заходів найбільше потерпають металургійна та хімічна галузі промисловості, у яких Україна показує гарні результати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Як зазначає В. В. Чайковська допомога держави в цих справах є турботою не лише про розвиток національної економіки. Така участь може проявлятися у формі консультативно-репрезентаційної, фінансової підтримки у вигляді фінансування певних робіт, наприклад, щодо збирання інформації про антидемпінгові розслідування, інформування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності про порушення проти них антидемпінгових, антисубсидиційних та інших спеціальних процедур, що можуть призвести до несприятливих умов реалізації товарів та послуг, походженням з України; узагальнення досвіду захисту прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України шляхом взяття участі в антидемпінгових та інших спеціальних розслідуваннях стосовно товарів, походженням з України; складання на вимогу суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності запитів до органів іноземних держав із приводу реалізації товарів та послуг, походженням з України, застосування цими органами протекціоністських та інших захисних заходів [112, 255]. Такі функції комерційних дипломатів також повинні включатися до їх повноважень.

З аналізу літератури можна виділити основні напрямки підтримки національних суб’єктів в рамках комерційної дипломатії, якими виступають (рис. 3.5):

Рис. 3.5. Основні напрямки підтримки національних суб’єктів в рамках комерційної дипломатії [76, с. 41]

Вказані на рис. 3.5 напрямки підтримки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в рамках комерційної дипломатії так чи інакше зосереджені на захист інтересів своєї країни та її громадян, включаючи права власності та частки в компаніях, в приймаючій державі, збір економічної інформації, а також заохочення економічних та наукових зв’язків з комерційних та інвестиційних питань між двома країнами.

Якщо переглянути основні завдання дипломатичних служб, перераховані у Законі України «Про дипломатичну службу» [13], то ми там не знайдемо завдання підтримки національних суб’єктів господарювання за кордоном. Є всі підстави вважати, що це суттєве упущення діючого законодавства. Адже в багатьох країнах на сьогоднішній день постає питання про концентрацію дипломатичних функцій здебільшого саме в комерційній дипломатії для того, щоб країна могла залишатися конкурентоспроможною в умовах глобалізації та посилення світової конкуренції. Саме тому серед завдань дипломатії, в першу чергу, необхідно визначити завдання підтримки національних суб’єктів господарювання на закордонних ринках, створення сприятливих умов для трансграничної діяльності підприємців, підвищення конкурентоспроможності національних підприємців на світових ринках.

Деякі прояви економізації зовнішньої політики можна побачити і в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [19], зокрема встановлено, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється з метою стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі в зовнішньоекономічних зв’язках суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Для досягнення таких цілей в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» слід було серед інших принципів закріпити принцип економізації зовнішньої політики.

Можна з впевненістю говорити про те, що комерційна дипломатія приносить вигоду для різних зацікавлених сторін. Так, основними отримувачами підтримки виступають приватні комерційні фірми. Але і самі уряди отримують користь від комерційної дипломатії, адже успішність фірми за кордоном сприяє поліпшенню іміджу країни, аналогічно, «успішність» уряду і країни позитивно визначається на репутації фірми. Отже, можна побачити взаємний позитивний вплив від комерційної дипломатії як безпосередньо для суб’єктів господарювання, які успішно здійснюють свою господарську діяльність за кордоном, так і для самої держави.

З огляду на специфіку комерційної дипломатії порівняно з загальними дипломатичними функціями можна прослідкувати особливий вплив саме економічної науки, науки менеджменту та щільно пов’язаного з ними господарського права на цю сферу. Адже комерційними дипломатами, в першу чергу, мають бути фахівці з ведення бізнесу, тобто економісти та юристи з господарського права.

Отже, для розвитку комерційної дипломатії першочерговим є вжиття наступних заходів:

- необхідно на законодавчому рівні закріпити статус комерційної дипломатії як засобу підтримки національних суб’єктів господарювання та всебічно розвивати цей напрям підтримки;

- необхідно на законодавчому рівні визначити інструменти дипломатичної підтримки національних суб’єктів господарювання. Наприклад, консультаційна підтримка, підтримка в пошуку контрагентів, організація переговорів, організація можливостей для національних суб’єктів господарювання участі в тендерах, торгах, які проводяться в іноземних країнах;

- необхідно запровадити прозорі та зрозумілі критерії відбору підприємств, які будуть мати право на підтримку комерційними дипломатами. Для отримання такого виду підтримки підприємці повинні надати пакет документом із бізнес-планом та іншими документами, які дозволять визначити можливості такого суб’єкта на зовнішніх ринках. Такі підприємства мають бути надійними та мати перспективу розвитку своєї діяльності в зарубіжних країнах. Адже репутація окремого суб’єкта господарювання за кордоном створює певний імідж країни в цілому.

- необхідно доповнити Господарський Кодекс України такими словами: «Держава підтримує суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності шляхом надання послуг комерційної дипломатичної підтримки» [76, с. 42].

Все вищевикладене дозволяє зробити висновок про необхідність розвитку комерційної дипломатії, яка в сучасних умовах може стати ефективним механізмом державної підтримки суб’єктів господарювання, які бажають розширити сферу своєї діяльності за межі України. Ефективна підтримка таких суб’єктів дасть змогу підвищити конкурентоспроможність національних підприємців, що буде сприяти як поліпшенню економічної ситуації в державі, так і створенню позитивного іміджу України на міжнародній арені.

3.2. Підвищення ефективності митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності  України

Сучасний етап розвитку економіки характеризується для України постійним зростанням обсягів міжнародної торгівлі, ускладненням та посиленням динаміки торговельних процесів, посиленням вимог міжнародних організацій щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниженням національних торговельних бар’єрів. З метою забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів будь-яка держава здійснює митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Митно-тарифне регулювання – це сукупність митно-тарифних заходів, які використовуються як національний торговельно-економічний інструмент для регулювання зовнішньої торгівлі. Загалом митно-тарифний механізм вирішує такі завдання, як мобілізація коштів у розпорядження держави, встановлення ставок експортних та імпортних мит на товари, що переміщуються через митний кордон держави, встановлення заборон і обмежень на ввіз і вивіз товарів, а також ліцензування і видача дозволів на ввезення і вивезення окремих товарів і т. д.

Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі є найважливішим інструментом зовнішньо-торгівельної політики України. Проте, на сьогодні залишається ряд суттєвих проблем, які впливають на стан митно-тарифного регулювання і потребують вирішення, зокрема:

- надмірна деталізація та значна диференціація у розмірах ставок ввізного мита на однорідні товари;

- встановлення специфічних та комбінованих ставок ввізного мита без урахування специфіки поставок товару (при визначенні бази оподаткування за такими ставками мита застосовується вага-брутто товару з урахуванням первинної тари);

- наявність значної кількості пільг зі сплати ввізного мита для окремих галузей та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- ігнорування галузевими міністерствами та відомствами основних принципів і підходів щодо підготовки законодавчих актів з питань митно тарифного регулювання, зокрема підготовка ними пропозицій щодо деталізації товарів за комерційними назвами, маркою та призначенням для споживання в окремій галузі [8].

На жаль, сьогодні, існуюче митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності України не відповідає стандартам ГАТТ/СОТ. Перш за все, – це відставання митного контролю від сучасних потреб пропускної здатності та світових стандартів контролю товарів. Тривалий час займають митний огляд та період очікування визначення митної вартості.

Розраховуючи митну вартість, що є базою оподаткування імпортних товарів, іноді виникають розбіжності митних органів та інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності. Нерегулярне надання торгово-промисловою палатою потрібної інформації до Державної митної служби України в складі Міністерства доходів і зборів України та недотримання порядку заповнення сертифікатів створюють низку спірних питань при визначенні країни походження товарів. Корупційні діяння в митних органах призводять до зменшення надходжень до Державного бюджету України [92].

Для вирішення перелічених проблемних питань, необхідно впроваджувати електронне декларування і документообіг, створивши при цьому уніфіковану базу нормативних і довідкових документів, систему автоматизованого збору, збереження і обробки інформації, а також запровадити автоматизацію митних процедур. Це дозволить швидше і якісніше здійснювати зовнішньоекономічної діяльності, що, в свою чергу, збільшить кількість надходжень до Державного бюджету.

Проаналізуємо ефективність використання сучасних електронних технологій на митниці в зарубіжних країнах. В Японії автоматизована комп'ютерна система (NACCS) пов'язує воєдино митні служби та учасників зовнішньоекономічної діяльності. Декларанту достатньо зі свого робочого комп'ютера ввести дані про найменування товару, країну його виготовлення, контрактної вартості, вартості транспортування і інші необхідні відомості. Після цього система відповідно до діючих ставок митних платежів, курсів валют визначає загальну суму, що підлягає сплаті за ввезений товар, і заносить отримані дані в пам'ять. Далі заявник, отримавши результати розрахунків, має можливість ще раз їх перевірити, а також перевірити правильність заповненої заявки (декларації), після чого вже подає команду на виконання.

Аналогічна система діє і в США. Необхідно відзначити, що саме американська система автоматизована комерційна система є прототипом японської.

Митне декларування товарів у країнах ЄС може здійснюватися як шляхом використання спеціальних бланків декларацій, так і через передачу даних в електронному вигляді за спеціальною програмою New Computerized Transit System. З 1 липня 2005 року в Європейському союзі електронне декларування є обов'язковим. При цьому передбачається завчасне надання декларації, а не безпосередньо на кордоні [93, с. 80].

Таким чином, New Computerized Transit System дає можливість надавати декларацію в електронному вигляді до прибуття вантажу на кордон, аналізувати ризики і прискорювати обробку документів (рис. 3.6):

Рис. 3.6. Ефект від електронного декларування в зовнішньоекономічній діяльності Європейського Союзу, % [54]

Введенню електронного декларування на території Російської Федерації передувало створення пілотного проекту. Першим поштовхом можна вважати прийняття в 2002 році федерального закону «Про електронний цифровий підпис». З цього моменту електронний підпис фактично прирівняли до власноручного. А значить, відкрилася можливість для передачі митних декларацій підписаних електронним цифровим підписом.

Перша електронна декларація по технології була випущена ще 25 листопада 2002 року. Станом на кінець вересня 2012 року близько 95% декларацій подається в електронному вигляді (ще в січні 2010 року цей показник становив лише 3%). Нині спостерігається зростання інтересу суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, які поступово переходять на електронне декларування, яке чинним законодавством Російської Федерації стане обов'язковим з січня 2014 року. Перехід на Інтернет-декларування у великій мірі залежить від суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, від їх зацікавленості та поінформованості про використання роботи нових інформаційних технологій [68].

Тенденції світового розвитку встановлюють нові завдання зі спрощення митних процедур та процедур логістики, для чого необхідно створювати електронні інформаційні системи: доступні, керовані,  безпечні та контрольовані. Саме впровадження повноцінного електронного декларування з використанням новітніх підходів та технологій приведе до зменшення логістичних витрат як держави,так і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

У жовтні 2009 року тоді ще Державна митна служба України презентувала українському суспільству проект «Електронна митниця». Розробка проекту «Електронна митниця» (е-Customs) стартувала у 2005 році [109]. Законодавчою підставою для здійснення подальших кроків у цьому напрямі стало розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 року «Про схвалення концепції створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» [31], складовими елементами якої є спеціалізовані підсистеми (рис. 3.7):

Електронна митниця

Електронне декларування

Електронний документообіг

Аналіз ризиків і керування ними

Контроль за експортом, імпортом і транзитом

Інформаційне забезпечення

пост-аудиту та правоохоронної діяльності

Єдина міжвідомча

автоматизована система збору, збереження й обробки інформації

Уніфікована база нормативних та довідкових

документів

Автоматизоване здійснення державного контролю

Рис. 3.7. Компоненти системи «Електронна митниця» [93, с. 81]

Загалом щоб суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України потрапити в перелік підприємств, що мають право користуватися системою «Елекронна митниця», необхідно здійснити такі кроки:

1. Ознайомитися із вимогами законодавства України, що встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу (Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року [14]), а також визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису (Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року [15]).

2. Ознайомитися з Порядком виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа (наказ Міністерства фінансів України № 631 від 30 травня 2012 року [33]).

3. Звернутися в митницю за місцезнаходженням стосовно включення в Реєстр підприємств, до товарів яких може застосовуватися процедура електронного декларування та укласти договір з Держмитслужбою про надання посадовим особам митних органів права безперешкодного доступу до фінансових і банківських документів підприємства, що стосуються переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, після закінчення митних процедур і пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України (наказ Держмитслужби України від 26 травня 2011 року № 437 [34]).

4. Придбати у відповідних фірм-розробників спеціалізоване програмне забезпечення, яке дозволяє виготовляти електронні вантажні митні декларації та інші електронні документи в форматі електронного декларування.

5. Придбати в акредитованому центрі сертифікації ключів електронний ключ, яким буде здійснюватися електронний цифровий підпис документів. На сьогодні гарантовано підтримуються ключі, що видаються Акредитованим Центром сертифікації ключів ПрАТ «Інфраструктура відкритих ключів».

6. Облаштувати автоматизоване робоче місце, яке повинно мати підключення до мережі Інтернет мати власну поштову скриньку, з якої будуть відправлятися повідомлення до Держмитслужби (Департаменту митних інформаційних технологій та статистики) та прийматися від неї зворотні повідомлення. За допомогою програмного забезпечення, яке дозволяє виготовляти електронні вантажні митні декларації та інші електронні документи в форматі електронного декларування та з урахуванням порядку підготовки та здійснення процедур електронного декларування, розміщеного на офіційному сайті Держмитслужби України в мережі Інтернет, провести спочатку тестове відправлення електронних вантажних митних декларацій та інших електронних документів. У разі вдалого завершення проходження тестових повідомлень – перехід на щоденне оформлення електронних вантажних митних декларацій [99].

При користуванні послугами комплексної системи «Електронна   митниця»  суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності отримують скорочення часу митного оформлення та проведення всіх фактичних перевірок товарів в єдиний час і в єдиному місці. Це, перш за все, подання митної декларації в електронному вигляді зі свого дому або робочого місця в офісі підприємства незалежно від країни відправлення або ввезення товарів. Адже девізом програми «Електронна митниця» є гасло «Митниця має «зайти» в кожен офіс!» [58].

Про успіхи в користуванні послугами комплексної системи «Електронна   митниця» свідчать наступні дані. Зокрема, з моменту введення в дію нового Митного кодексу України, який набрав чинності з 1 червня 2012 року на Київській регіональній митниці до процедури електронного декларування товарів приєдналося близько 3,3 тис. підприємців, що становить понад 50% усіх суб’єктів господарювання, які здійснювали зовнішньоекономічні операції з товарами у столичній митниці. Протягом вказаного періоду відсоток електронних митних декларацій виріс з 4% (червень 2012 року) до 70% в лютому 2013 року. Загальна кількість електронних митних декларацій, оформлених у Київській регіональній митниці, наближається до 80 тис. штук. При цьому, в середньому, митне оформлення імпортної операції складає 1 годину 56 хв., а на експортні операції витрачається близько 1 години часу [48].

Роботу системи «Електронна   митниця» можна порівняти з логістичною концепцією ефективної реакції на запити споживачів (Efficient Consumer ResponseECR) в табл. 3.2:

Таблиця 3.2

Порівняльна характеристика концепції ECR та системи «Електронна   митниця» [103]

Характеристика

Концепція ECR

Система «Електронна   митниця»

1

2

3

4

1

Основне призначення

Кооперативна стратегія, яка об’єднує продавця і покупця з метою мінімізації конфліктів та підвищення ефективності каналів збуту

Створення багатофункціональної      комплексної       системи «Електронна   митниця»  спрямовано  на  зміцнення  митної  безпеки України,  адаптацію Єдиної автоматизованої  інформаційної  системи Держмитслужби  та  нової  комп'ютеризованої транзитної системи ЄС, оперативне  отримання  актуальної  і  достовірної  інформації  про наміри  щодо  здійснення зовнішньоекономічних операцій,  створення умов  для  прискорення  процедур  митного  контролю   та   митного оформлення,     поліпшення     соціального    та    інформаційного обслуговування     населення,     удосконалення      інформаційної  інфраструктури Держмитслужби.

2

Ініціатор (ключова ланка) реалізації

Управлінські структури вищого рівня повинні бути ініціатором і ключовою ланкою в реалізації методики ECR

Ініціатором створення системи «Електронна   митниця» стала держава в особі Державної митної служби України та Кабінету Міністрів України

3

Характер використання комп’ютерно-інформаційних технологій

Обов’язковою умовою є запровадження електронного обміну даними (EDIElectronic Data Interchange), стандартів UN/EDIFACT

Проектування і створення комплексної       системи «Електронна   митниця» передбачається здійснювати на базі Єдиної автоматизованої  інформаційної  системи Держмитслужби з урахуванням міжнародних стандартів з максимальним залученням науково-технічного потенціалу держави

4

Основні структурні елементи та ланки

ECR об’єднує споживачів, рітейлерів, постачальників і виробників у інтегровану систему, інформація у якій розповсюджується шляхом електронного обміну даними (EDI)

Митні органи України та органи, які проводять інші види контролю при митному оформленні, суб’єкти, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність

Концепція  ECR припускає розширення зони Just In Time на весь ланцюг поставок (ще використовується назва «швидка реакція» Quick ResponseQR). У випадку «Електронної митниці» концепція ECR дуже точно описує сутність цієї програми, оскільки «Електронна митниця» повинна саме ефективно (тобто швидко і якісно) реагувати на запити суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Але слід зазначити, що сама по собі концепція ECR ефективно функціонувати не може, тобто і процес електронного декларування не буде достатньо якісним та ефективним, для підсилення її ефекту необхідне введення так званої концепції електронного обміну даними  EDIElectronic Data Interchange. Тобто, поки проходить пілотне випробування системи «Електронна   митниця», можна вдосконалити аспекти організації інформаційного обміну між митницею, підприємствами та службами, які здійснюють інші види контролю.

Ідея систем EDI полягає в стандартизації документів і представленні їх у вигляді, зручному для комп’ютерної обробки. Використання EDI виключає помилки, неминучі при опрацюванні документів вручну, що сприяє ефективності та якості керування логістикою суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

При цьому електронний обмін документами визначає три основні вимоги:

  1.  дотримання єдиного синтаксису обміну;
  2.  можливість вибору елементів даних
  3.  єдиний формат, в якому ці елементи були представлені при генерації повідомлень і файлів для обміну.

Між системами EDI і системами електронного документообігу є істотна відмінність: EDI-системи – це міжвідомчі системи обміну електронними документами, які використовують суворо стандартизовані правила складання електронних документів. Розроблені в EDI-системах стандарти здатні представляти дані в простому форматі, які однозначно інтерпретуються на приймаючій та передаючій стороні [105].

Передумови використання концепції EDI на практиці митно-тарифного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та її основні переваги в узагальненому вигляді відображені на рис. 3.8.

Таким чином, EDI – це технологія обміну даними, яка застосовується багатьма західними компаніями для обміну стандартними діловими документами зі своїми партнерами. Від звичайної електронної пошти EDI відрізняє наявність певних правил форматування даних, оскільки передбачається, що дані будуть внесені в бухгалтерську, складську або іншу облікову систему [60]. У майбутньому EDI стане єдиною можливою формою логістичної діяльності, оскільки участь і конкурентоспроможність на ринку буде неможливою без автоматизованого представлення інформації та негайної відповіді на потреби клієнтів.

Істотне прискорення обороту інформаційних потоків

Спрощення і збільшення ефективності упровадження засобів (терміналів збору даних) і технологій автоматизації обліку

Спрощення взаємодії з митними органами України

Пряме зниження невигідних витрат на ведення документообігу

Оптимізація і підвищення ефективності ведення бізнесу

Зниження обсягів робіт, виконуваних вручну

Відсутність багаторазового переобліку даних

Прискорений обмін інформацією

Основні переваги концепції EDI 

(Electronic Data Interchange)

Прискорення усього процесу оформлення, обробки і проходження документів (повністю автоматизований процес)

Використання єдиного способу ідентифікації товарів і контрагентів

Використання технологій гарантованої доставки повідомлень

Скорочення кількості помилок (виключення людського фактора) та часу на пошук і виправлення помилок

Підгрунтя здобуття переваги концепції EDI (Electronic Data Interchange)

Рис. 3.8. Основні переваги концепції EDI [103]

Незважаючи на те, що нині Державна митна служба України в складі Міністерства доходів і зборів України йде в ногу з часом, надавши суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності можливість подачі електронної митної декларації з використанням електронного підпису, впровадження концепції електронного обміну даними Electronic Data Interchange (EDI) на стадії пілотного випробування системи «Електронна митниця» зменшить логістичні витрати суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та сприятиме:

  1.  вдосконаленню митних процедур відповідно до світових стандартів, зокрема скороченню часу на митні процедури та переходу на безпаперове оформлення;
  2.  створенню сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням інтересів вітчизняних товаровиробників;
  3.  формуванню належного взаємного рівня відкритості та довіри між митницею та бізнесом;
  4.  взаємодії з інформаційними системами різних установ та державних організацій України;
  5.  розвитку співробітництва України з іншими країнами світу;
  6.  зменшенню обсягів тіньового сектору у зовнішньоекономічній діяльності;
  7.  збільшенню митних надходжень до Державного бюджету України.

Таким чином, процедура митно-тарифного контролю на території України буде значно простіша та прозоріша. Скорочення часу митного оформлення дозволить вивільнити робочий час посадових осіб митниці, що сприятиме більш ефективному функціонуванню митних органів держави в процесі регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

 ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

Результати проведеного пошуку напрямів вдосконалення системи державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні дозволяють зробити наступні висновки:

1. З метою подальшого розвитку законодавства про зовнішньоекономічну діяльність України слід використовувати такі форми систематизації як консолідація та кодифікація. При цьому, слід використовувати також ревізію законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, що дасть змогу та впорядкувати нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України. Окрім того, існує необхідність розвитку комерційної дипломатії, яка в сучасних умовах може стати ефективним механізмом державної підтримки суб’єктів господарювання, які бажають розширити сферу своєї діяльності за межі України. Ефективна підтримка таких суб’єктів дасть змогу підвищити конкурентоспроможність національних підприємців, що буде сприяти як поліпшенню економічної ситуації в державі, так і створенню позитивного іміджу України на міжнародній арені.

2. Враховуючи тенденції розвитку міжнародної торгівлі, які встановлюють нові завдання зі спрощення митних процедур та процедур логістики, для чого необхідно вдосконалювати можливість подачі електронної митної декларації з використанням електронного підпису. Це можливо завдяки впровадженню концепції електронного обміну даними Electronic Data Interchange (EDI) на стадії пілотного випробування системи «Електронна митниця», що зменшить логістичні витрати суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та сприятиме вдосконаленню митних процедур відповідно до світових стандартів, створенню сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням інтересів вітчизняних товаровиробників, а також формуванню належного взаємного рівня відкритості та довіри між митницею та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні.


ВИСНОВКИ

У дипломній роботі бакалавра зроблено теоретичне узагальнення і запропоновано  нове вирішення наукової задачі, що полягає в дослідженні й розробці рекомендацій, спрямованих на вдосконалення організаційно-правового механізму державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Одержані результати свідчать про досягнення поставленої мети та дають змогу зробити загальні висновки й внести пропозиції:

  1.  Державне регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в приведенні системи зовнішньоекономічних відносин у такий стан, що забезпечувало б оптимальну реалізацію державних, колективних і особистих інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в конкретному тимчасовому періоді й на перспективу на основі національного права, загальновизнаних міжнародних норм і правил.
  2.  Держава регулює діяльність суб’єктів господарської діяльності національної економіки, що самостійно здійснюють зовнішньоекономічні операції з іноземними партнерами в процесі ведення зовнішньоторговельної та міжнародної інвестиційної діяльності, а також формування і розвитку міжнародної виробничої кооперації та міжнародних валютно-фінансових відносин.
  3.  Державне регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів із врахуванням досягнень кейнсіанства та монетаризму, на яких будується вся система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та економіки в цілому, починаючи з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей і закінчуючи розробкою зовнішньоекономічної політики та стратегії держави.
  4.   Організаційна структура державного регулювання суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні визначена Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким центральним органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Верховна Рада України, яка де-юре визначає майнову та кримінальну відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, тоді як де-факто правопорушники несуть господарську, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
  5.  Підвалинами державної політики залучення іноземних інвестицій в національну економіку є Закон України «Про режим іноземного інвестування». Однак вся законодавча база щодо заохочення та регулювання іноземних інвестицій має дві основні вади, зокрема нестабільність і ненадійність, а також відсутність комплексності і наявність протиріч у самих законодавчих актах, тому слід консолідувати та кодифікувати законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, а також здійснювати його ревізію, що дасть змогу та впорядкувати нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України.
  6.  У зв’язку з неправомірним застосуванням антидемпінгових та антисубсидиційних заходів проти суб’єктів господарювання України з боку інших держав, існує необхідність розвитку комерційної дипломатичної підтримки, яка в сучасних умовах може стати ефективним механізмом державної підтримки конкурентоспроможності національного виробника, що сприятиме поліпшенню економічної ситуації в державі та створенню позитивного іміджу України на міжнародній арені.
  7.  Враховуючи тенденції розвитку міжнародної торгівлі, які встановлюють нові завдання зі спрощення митних процедур та процедур логістики, необхідно вдосконалювати можливість подачі електронної митної декларації з використанням електронного підпису. Таку можливість надасть впровадження концепції електронного обміну даними EDI на стадії пілотного випробування системи «Електронна митниця», що зменшить логістичні витрати суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та сприятиме вдосконаленню митних процедур відповідно до світових стандартів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  2.  Кодекс України про адміністративні правопорушення № 8073-X від 7 грудня 1984 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  3.  Кримінальний кодекс України № 2341-III від 5 квітня 2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  4.  Митний кодекс України № 4495-VI від 13 березня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  5.  Податковий кодекс України № 2755-VI від 2 грудня 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  6.  Цивільний кодекс України № 435-IV від 16 січня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  7.  Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  8.  Закон України «Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів» № 216-IV від 24 жовтня 2002 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  9.  Закон України «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину» № 180/96-ВР  від 7 травня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  10.  Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» № 143-V від 14 вересня 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  11.  Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» № 468/97-ВР від 17 липня 1997 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  12.  Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-IV від 23 грудня 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  13.  Закон України «Про дипломатичну службу» № 2728-III від 20 вересня 2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  14.  Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22 травня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  15.  Закон України «Про електронний цифровий підпис» № 852-IV від 22 травня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  16.  Закон України  «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україні» № 332-XIV від 22 грудня 1998 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  17.  Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» № 330-XIV від 22 грудня 1998 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  18.  Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» № 331-XIV від 22 грудня 1998 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  19.  Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16 квітня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  20.  Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18 вересня 1991 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  21.  Закон України «Про іноземні інвестиції» № 2198-ХІІ від 13 березня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  22.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  23.  Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» № 2953-III від 17 січня 2002 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  24.  Закон України «Про режим іноземного інвестування» № 93/96-ВР від 19 березня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  25.  Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на брухт легованих чорних металів, брухт кольорових металів та напівфабрикати з їх використанням» № 441-V від 13 грудня 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  26.  Закон України «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» № 1033-XIV від 10 вересня 1999 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  27.  Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» № 1457-III від 17 лютого 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  28.  Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про економічну самостійність Української РСР» № 142-XII від 13 серпня 1990 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  29.  Указ Президента України «Про Міністерство доходів і зборів України» № 141/2013 від 18 березня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  30.  Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» № 55-93від 20 травня 1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  31.  Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення концепції створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» № 1236-рвід 17 вересня 2008 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  32.  Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» № 193 від 10 серпня 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  33.  Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа» № 631 від 30 травня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
  34.  Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Примірної форми договору» № 437 від 26 травня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://document.ua/
  35.  Азрилиян  А. Н. Большой экономический словарь.  – 2-е изд. доп. и перераб. / Под ред. А. Н. Азрилияна. – М.: Институт новой экономики, 1997. – 864 с.
  36.  Бабак О. А. Особливості юридичної відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності / О. А. Бабак // Університетські наукові записки. – 2009. - № 3 (31). – С. 149-154.
  37.  Бабак О. А. Основні види відповідальності суб’єктів господарювання у зовнішньоекономічній діяльності / О. А. Бабак // Господарське право. – 2009. – № 10. – С. 144-148.
  38.  Бабак О. А. Юридичні акти, за якими притягують до відповідальносі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності / О. А. Бабак [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/babak-o-a-yuridichni-akti-za-yakimi-prityaguyut-do-vidpovidalnosti-subektiv-zovnishnoekonomichnoyi-diyalnosti/
  39.  Багрова І. В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: [підручник] // І. В. Багрова, Н. І. Рєдіна, В. Є. Власюк, О. О. Гетьман. / За ред. д-ра екон. наук, проф. І. В. Багрової. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 580 с.
  40.  Белова О. І. Особливості визначення відповідальності за правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності / О. І. Белова // Держава та регіони. – 2011. - № 3. – С. 74-78.
  41.  Білорус О. Г. Глобальний конкурентний простір: [монографія] / О. Г. Білорус, Ю. М. Пахомов, І. Ю. Гузенко, О. К. Скаленко, О. В. Гаврилюк; кер. авт колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2007. – 680 с.
  42.  Борщ Л. М. Інвестування: теорія і практика: [навч. посіб.] - 2-ге вид., переробл. і доп. / Л. М. Борщ, С. В. Герасимова - К.: Знання, 2007. – 688 с.
  43.  Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський словник / за ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 224 с.
  44.  Васюренко В. О. Теоретичні узагальнення щодо розуміння сутності поняття «зовнішньоекономічна діяльність підприємства» / В. О. Васюренко // Механізм регулювання економіки. – 2008. - № 2. – Ч. 2. – С.  221-227.
  45.  Венцель В. Т. Зовнішньоекономічна діяльність: підходи до розуміння в довідковій та нормативно-правовій літературі / В. Т. Венцель // Вісник ЖДТУ. – 2011. - № 1(55). – С. 43-45.
  46.  Вернер А. Д. Научно-теоретические подходы к исследованию направлений регулирования ВЭД / А. Д. Вернер // Економіка України. – 2000. - № 10. – с. 14.
  47.  Вишивана Б. М. Організаційно-економічний механізм регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в Україні: Автореф. дис. … к. е. н.: 08.02.03. / Б. М. Вишивана. – Львів: НУ ім. І. Франка, 2006. – 20 с.
  48.  В Киеве более 50% предпринимателей применяют электронное декларирование товаров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://transport-journal.com/logistika-i-ekspedirovanie/tamoznya/v-kyeve-bolee-50-predprynymatelej-prymenyayut-elektronnoe-deklaryrovanye-tovarov/
  49.  Войнаренко М. П. Сучасний стан та проблеми розвитку вільних економічних зон в Україні / М. П. Войнаренко, А. А. Береза // Вісник ЖДТУ. – 2009. - № 2 (48). – С. 153-155.
  50.  Гніздилов А. М. Нетарифне регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності: методи та інструменти / А. М. Гніздилов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vamsu_du/2010_1/Gnez_lov.htm.
  51.  Гребельник О. П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності / О. П. Гребельник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 696 с.
  52.  Гордієнко Д. Д. Економічний тлумачний словник. Понятійна база законодавства України у сфері економіки // Д. Д. Гордієнко. – К.: КНТ, 2006. – 308 с.
  53.  Горчаков В. Ю. Формирование организационно-экономического механизма управления внешнеэкономической деятельностью крупной компании: [монография] / В. Ю. Горчаков. – Донецк: Ин-т экономики пром-сти НАН Украины, 2007. – 181 с.
  54.  Гриц Г. Электронное будущее таможенного декларирования / Г. Гриц // Таможня и ВЭД. – № 7. – 2005. – С. 18-21.
  55.  Губа М. О. Значущість митно-тарифного регулювання в Україні / М. О. Губа // Держава та регіони. – 2011. № 2. – С. 40-43.
  56.  Давидюк В. Криміналізація зовнішньоекономічної сфери як загроза економічній безпеці / В. Давидюк // Публічне право. – 2012. - № 3 (7). – С. 137-143.
  57.  Двигун С. М. Розвиток механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України / С. М. Двигун [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=488.
  58.  Держмитслужба: Шість кроків, які треба зробити підприємцю, щоб користуватися «Електронною митницею» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/
  59.  Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки: [навч. посіб.] / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко. – К.: Знання, 2006. – 213 с.
  60.  Дыбская В. В. Логистика. Полный курс MBA / В. В. Дыбская, Е. И. Зайцев, В. И. Сергеев, А. Н. Стерлигова. – М.: Эксмо, 2008. – 944 с.
  61.  Дроздова Г. М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: [навч. посібник для студ. вузів] / Г. М. Дроздова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 247 с.
  62.  Дуран М. М. Регіональні механізми регулювання зовнішньоекономічної діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / М. М. Дуран. – Ужгород, 2009. – 20 с.
  63.  Завадський Й. С. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво: [навчально-методичний посібник] / Й. С. Завадський, Г. В. Осовська, О. О.  Юшкевич. – Житомир: ЖІТІ, 1999. – 444 с.
  64.  Загородній А. Г. Зовнішньоекономічна діяльність: [термінологічний словник] / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк.  – К.: Кондор, 2007. – 168 с.
  65.  Захист внутрішнього ринку. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/file/link/196328/file/ZVR_2012.doc.
  66.  Інформація щодо результатів діяльності СЕЗ та ТПР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.me.gov.ua/
  67.  Ивашова Л. Н. Совершенствование государственных механизмов защиты экономической безопасности в процессе осуществления ВЭД / Л. Н. Ивашова, М. Ф. Ивашов, Е. А. Павленко // /Державне будівництво. - 2012. - №1. - 15 с.
  68.  История ЭД [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://spintegra.ru/nashi_uslugi/elektronnoe_deklarirovanie/chto_takoe_elektronnoe_deklarirovanie/istoria_ed/
  69.  Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: [навч. посіб.] / О. А. Кириченко. – К.: Знання-Прес, 2002. – 384 с.
  70.  Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України: проблеми теорії і практики / О. М.  Ковалюк. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 436 с.
  71.  Коваль Л. В. Проблеми та напрямки вдосконалення законодавства України в сфері зовнішньоекономічних відносин / Л. В. Коваль,  Д. Є. Павлюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/5_SWMN_2012/Economics/15_101303.doc.htm.
  72.  Комітети Верховної Ради України VII скликання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_komitis.
  73.  Коршунова Г. Правова основа функціонування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності / Г. Коршунова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/
  74.  Куліков А. І. Державна політика залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України / А. І. Куліков // Держава та регіони. - 2010. - № 3. – С. 71-75.
  75.  Кузнецова Н. В. Економічна безпека і політика: із досвіду професійного аналітика / Н. В. Кузнецова. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2006. – 346 с.
  76.  Лічак Д. В. Запровадження інституту комерційної дипломатії як засобу державної підтримки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності / Д. В. Лічак // Митна справа. – 2011. - № 3 (75). – С. 38-43.
  77.  Мартиненко В. Ф. Державне управління інвестиційним процесом в Україні: [монографія] / В. Ф. Мартиненко. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 296 с.
  78.  Марцин В. С. Організаційно-економічний механізм залучення іноземних інвестицій в економіку України / В. С. Марцин // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2008. - № 3. – С. 52-57.
  79.  Маханець Л. Л. Моделювання ризику в зовнішньоекономічній діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.03.02 «Економіко-математичне моделювання» / Л. Л. Маханець. – К., 2002. – 20 с.
  80.  Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво / Н. Мікула. – Львів: ІРД НАН України, 2005. – 395 с.
  81.  Мілаш В. Про розвиток господарсько-правового регулювання договірних відносин / В. Мілаш // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – №5. – С. 36-40.
  82.  Міністерства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=245427156.
  83.  Михасюк І. Р. Глобалізація і єврорегіоналізація / ЛНУ ім. І.Франка; Вища школа інформатики і управління в Жешуві. – Львів: Вид-во «Українські технології», 2006. – 196 с.
  84.  Мочерний С. В. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т. Т. 1 / С. В. Мочерний, Я. С. Ларіна, О. А. Устинко, С. І. Юрій; За ред. С. В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – 616 с.
  85.  Назаренко В. Особливості укладення, виконання та відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору комісії на продаж сільськогосподарської продукції у сфері зовнішньоекономічної діяльності / В. Назаренко // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 72-76.
  86.  Нове Міністерство доходів та зборів можна вважати незаконним, - Терьохін [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ipress.ua/news/nove_ministerstvo_dohodiv_ta_zboriv_mozhna_vvazhaty_nezakonnym__terohin_13332.html.
  87.  Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг / В. Е. Новицкий. – К.: Либра, 2004. – 190 с.
  88.  Новобранець Т. Деякі проблеми вдосконалення режиму іноземного інвестування в Україні / Т. Новобранець // Юридичний вісник України. – 2006. – № 3. – С. 8-12.
  89.  Обмежувальні заходи щодо товарів походженням з України на зовнішніх ринках. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/file/link/196327/file/ZZR_2012.doc.
  90.   Омельченко А. Місце та роль законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність в системі законодавства України // Право України. – 2011. - № 7. – С. 36-40.
  91.  Омельченко А. Шляхи вдосконалення та розвитку законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність // Право України. – 2011. - № 6. – С. 23-29.
  92.  Пашко П. В. Митна політика та митна безпека України / П. В. Пашко, П. Я. Пісной // Фінанси України. – 2006. – № 1. – С. 74-86.
  93.  Переверзєва Г. Г. Удосконалення митно-тарифного регулювання в Україні шляхом впровадження системи «Електронна митниця» / Г. Г. Переверзєва // Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського. – 2012. – Вип. 4 (75). – С. 79-82.
  94.  Пехник А. В. Іноземні інвестиції в економіку України: [навч. посіб.] / А. В. Пехник. – К.: Знання, 2007. – 335 с.
  95.  Пісьмаченко Л. М. Державне управління зовнішньоторговельною діяльністю в Україні: регулювання та контроль: [монографія] / Л. М. Пісьмаченко. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. – 366 с.
  96.  Прямі інвестиції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
  97.  Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. М. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 496 с.
  98.  Румянцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: [навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл.] / А. П. Румянцев, Н. С. Румянцева. – К.: ЦНЛ, 2004. – 377 с.
  99.  Савостін М. М. Електронне декларування – шлях до вдосконалення та реформування митної справи в Україні / М. М. Савостін // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – 2012. - № 14. – Ч. 1. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vsunu/2012_14_1/Savostin.pdf.
  100.  Свєтлов Б. Т. Механізм стимулювання прямого іноземного інвестування в умовах модернізації економіки України / Б. Т. Свєтлов, Н. І. Обушна // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2012. – С. 122-128.
  101.  Сиротюк А. М. Проблеми законодавчого регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні / А. М. Сиротюк // Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Інноваційна економіка». – 2011. - № 23 (4). – С. 309-312.
  102.  Скрябіна Д. С. Теоретичні основи державного регулювання ЗЕД: дефініції, механізми та ознаки / Д. С. Скрябіна // Держава та регіони. – 2011. - № 3. – С. 76-83.
  103.  Смерічевська С. В. Вдосконалення механізму державного регулювання митних процедур в логістичних системах на основі впровадження концепцій ECR та EDI / С. В. Смерічевська // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. – 2012. – Вип. 2. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchtei/2012_2/2-2012-18.pdf.
  104.  Стаднік М. О. Нормативно-правове забезпечення механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності України / М. О. Стаднік // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. - № 6. - T. 2. – С. 114-116.
  105.  Старых В. А. Современные информационные технологии развития электронной коммерции и бизнеса [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.proms.ru/book-etechnologies.html.
  106.  Структура центрального апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=193225&cat_id=147302.
  107.  Тардаскіна Т. М. Електронна комерція: [навчальний посібник] / Т. М. Тардаскіна, Є. М. Стрельчук, Ю. В. Терешко – Одеса: ОНАЗ ім. О. С. Попова, 2011. – 244 с.
  108.  Терещенко С. Основи митного законодавства України: Питання теорії та практики зовнішньоекономічної діяльності: [навч. посіб. для студентів вищ. та серед. спец. навч. закл.] / С. Терещенко. – К.: AT «Август», 2001. – 422 с.
  109.  Українська митниця робить прорив у безпаперове середовище [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.customs.gov.ua/dmsu/control/uk/publish/article?art_id=1573903&cat_id=297456.
  110.  Халимон С. В. Види відповідальності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх особливості / С. В. Халимон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/3_SND_2010/Pravo/58363.doc.htm.
  111.  Цопа Н. В. Еволюція теорій управління зовнішньоекономічною діяльністю / Н. В. Цопа // ВІСНИК Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – 2012. - № 3 (55). – С. 182-189.
  112.  Чайковська В. В. Господарсько-правове регулювання антидемпінгових засобів в умовах набуття членства у ВТО / В. В. Чайковська // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – № 4. – С. 254-256.
  113.  Шаров О. М. Щодо шляхів вдосконалення організації роботи в галузі економічної дипломатії: тактичні аспекти. [Аналітична записка] / О. М. Шаров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/976/
  114.  Швайка Л. А. Державне регулювання економiки: [навч. посіб.] / Л. А. Швайка. – К.: Знання, 2006. – 435 с.
  115.  Шевченко Л. В. Напрями розвитку законодавчої бази механізму державного управління українських зовнішньоекономічних відносин / Л. В. Шевченко // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. - № 23. – С. 139-141.
  116.  Шкурупій О. В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: [навчальний посібник] / О. В. Шкурупій, В. В. Гончаренко, І. А. Артеменко та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 248 с.
  117.  Шостак Л. Економічна ефективність дипломатичного механізму зовнішньоекономічних трансакцій / Л. Шостак, О. Дікарєв // Економіка України: Політико-економічний журнал. – 2008. – № 7. – С. 74-83.
  118.  Якушев О. О. Методичні підходи до дослідження зовнішньоекономічної  діяльності країни / О. О. Якушев // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету. – 2011. - № 4 (16). – С. 426-439.
  119.  Яркова Н. І. Роль органів державної влади в інвестиційному процесі / Н. І. Яркова, О. П. Яковенко // Економіка будівництва і міського господарства. – 2012. - № 2. – Т. 8. – С. 89-100.
  120.  Statistics. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.antidumpingpublishing.com/statistics.html.

2 Дані наведено на початок року наростаючим підсумком з початку інвестування.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49308. Усилительное устройство 969.96 KB
  Усилительное устройство - устройство, усиливающее мощность сигнала. С точки зрения схемотехнического построения усилители бывают транзисторные и на базе интегральных микросхем (ИМС). Преимуществами усилителей на базе ИМС являются: меньшие размеры, меньшее потребление и более высокое качество.
49309. Решение математических задач с помощью циклов в среде Delphi 405.18 KB
  Найти количество тех элементов, значения которых нечетны и по модулю превосходят заданное число А. Найти номер последней пары соседних элементов, сумма которых больше заданного числа. Данный проект решено реализовать в среде программирования Borland Delphi.
49310. ДИСКРЕТНАЯ ОБРАБОТКА СИГНАЛОВ И ЦИФРОВАЯ ФИЛЬТРАЦИЯ 1.32 MB
  Тема работы: Дискретная обработка сигналов и цифровая фильтрация 2. Дискретная обработка сигналов и цифровая фильтрация: Методические указания по выполнению курсовой работы. Цифровая фильтрация.
49311. Исследование повышения продаж продукта в гостинице яхонт 110 KB
  Бурное развитие сферы услуг и туризма в россии в последнее десятилетие способствовало формированию системы продвижения сервисных и туристских услуг и, в частности, созданию рекламного рынка. В рыночных условиях предприятия сервиса должны качественно удовлетворять
49312. Геометрические параметры фюзеляжа экраноплана 922.1 KB
  Представим взлетную массу экраноплана m0=mпустmпн где mпуст – масса пустого аппарата mпн–масса полезной нагрузки. Масса пустогоаппарта состоит из следующих элементов: mпуст=mkmcymоб. где mk –масса конструкции; mcy – масса сивой установки; mоб.упр– масса оборудования и управления.
49313. С,Н, Трубецкой о природе сознания 81 KB
  Человеческое сознание предполагает чувственную, телесную организацию, и вместе оно имеет самобытное, идеальное начало. Оно предполагает бессознательную природу, которая организуется и постепенно возвышается до него, ибо оно есть конечный продукт космического развития. И в то же время оно предполагает абсолютное вселенское сознание