44274

РОЗВИТОК ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ В СИСТЕМІ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ПРИ ВИВЧЕННІ ТЕМИ «УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ»

Дипломная

Педагогика и дидактика

Час становлення України як самостійної держави ознаменував собою нову віху в історії українського народу визначальними рисами якої є зміцнення реального суверенітету демократизація суспільного життя перехід від адміністративно-директивної...

Украинкский

2013-11-11

405.5 KB

5 чел.

PAGE  73

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра  історії України

«Допущено до захисту»

         Завідувач кафедри

_____________д.і.н., Шайкан В.О.                        Реєстраційний №_____

«____» ________________2012 р.                     «___»____________2012 р.

РОЗВИТОК ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ В СИСТЕМІ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ПРИ ВИВЧЕННІ ТЕМИ «УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ»

Кваліфікаційна робота

студентки історичного факультету

денної форми навчання

освітньо-кваліфікаційного рівня

   «спеціаліст»                                                           Шкурко Марини Юріївни

                                                                   

                                                             Науковий керівник:

                                                             кандидат історичних наук, доцент

                                                             Товстоляк Надія Миколаївна

Кривий Ріг – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………………..

  1.  Історіографія проблеми……………………………………………….
    1.  Джерельна база дослідження…………………………………….

Висновки до розділу 1………………………………………………….

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991 – 1996 рр.)………………………………………………………………………………

2.1.   Політичні перетворення в Україні в 90-ті роки XX ст…………………

2.2.   Соціокультурні перетворення в Україні в 90-х роках XX ст…………..

Висновки до розділу 2………………………………………………..

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ В СИСТЕМІ ІННОВАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ……………………………………………………

3.1.  Творче мислення як комплексний психолого-педагогічний процес…….

3.2.  Психолого – педагогічні особливості та умови розвитку творчого мислення в системі інноваційного навчання в старшій школі…………………………….

3.3.  Дидактичні та методичні умови розвитку творчого мислення учнів на уроках історії з теми «Державотворчі процеси в перші роки незалежності» …………………………………………………….

Висновки до розділу 3…………………………………………………………..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….

Додаток А………………………………………………………………………

Додаток Б………………………………………………………………………

Додаток В...……………………………………………………………………

Додаток Г………………………………………………………………………

Додаток Д………………………………………………………………………

Додаток Е………………………………………………………………………

Додаток Ж…………………………………………………………………

                                                         

ВСТУП

Актуальність Час становлення України як самостійної держави ознаменував собою нову віху в історії українського народу, визначальними рисами якої є зміцнення реального суверенітету, демократизація суспільного життя, перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, забезпечення міжнаціонального і соціального миру в суспільстві.

          Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

           Також особливої актуальності в сучасності набула проблема формування в учнів досвіду творчої самостійної діяльності. Це цілком закономірна соціальна потреба, оскільки суспільству необхідна інтелектуальна, компетентна особистість, здатна критично мислити, творчо діяти, застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях, неординарно розв’язувати проблеми чи створювати щось нове.

           Завдання формування творчої, всебічно розвиненої особистості є одним із провідних серед поставлених перед середньою загальноосвітньою школою у зв’язку з модернізацією змісту освіти. Сучасне суспільство висуває нові вимоги перед освітою. Зокрема, вони полягають у відмові від системи традиційного навчання та введенні в навчальний процес системи інноваційного навчання. Власне, на це орієнтує вчителя - словесника й діюча програма з історії України: «Потрібно навчити учнів творчо мислити, творчо діяти. Під час вивчення історії учитель не вимагає нагромадження знань та вмінь, а розробляє такі методичні технології, в основі яких закладено постійне збагачення учнів творчим досвідом, формування у них механізму самоорганізації саморозвитку».

           Актуальність дослідження визначається і тим, що завдяки творчому мисленню учні зможуть краще зрозуміти та засвоїти тему «Україна в умовах незалежності», зрозуміти процес переходу до принципово нового політичного і соціокультурного стану в Україні.

  Метою дослідження є теоретичне обґрунтування педагогічних умов розвитку творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання при вивченні теми « Україна в умовах незалежності».

  Виходячи з мети нами поставлені наступні завдання:

  •  проаналізувати наукову історичну, психолого-педагогічну і методичну літературу з проблеми дослідження;
  •  дослідити процес суспільно-політичних перетворень в Україні в 90-х роках ХХ ст.;
  •  охарактеризувати розвиток творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання;
  •  визначити дидактичні та методичні умови розвитку творчого мислення учнів на уроках історії з теми «Державотворчі процеси в перші роки незалежності»

            Об’єктом кваліфікаційної роботи виступає процес навчання в основній школі.

  Предметом дослідження є методичні умови розвиток творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання при вивчені теми «Україна в умовах незалежності»

      Методи:

  •  загальнонаукові: аналізу і синтезу, систематизація, узагальнення.
  •  історичні: вивчення та аналізу наукової історичної літератури, історико-хронологічний, порівняльно-історичний, біографічний;
  •  педагогічні: теоретичні (вивчення і аналіз науково – методичної літератури, практичного досвіду вчителів історії), емпіричні (спостереження і аналіз уроків.)

 Джерелознавчу базу дослідження складають наступні документи: Декларація про державний суверенітет України, спогади українських політичних діячів про встановлення української незалежності                                  С. Волковецького, І. Плющ, А. Коваленко, Л. Кравчука, В. Литвина, Л. Кучми.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1991 по 1996 роки.

Географічний регіон дослідження – сучасна територія незалежної України.

        Апробація: дослідження відбулося на підсумковій студентсько-науковій конференції 21 березня 2012р.

Практичне значення одержаних результатів: результати дослідження можуть бути використані вчителями історії загальноосвітніх шкіл, студентами – практикантами педагогічних вузів для оптимізації навчального процесу на уроках історії.

          Структура дослідження. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.  

Розділ 1. Огляд історіографії  та джерельної бази дослідження.

  1.  Історіографія проблеми.

           Здобуття незалежності нашою державою в 1991 році започаткувало етап особливо бурхливого розвитку вітчизняної історичної науки. Та у своїй переважній більшості дослідження були спрямовані на розкриття малодосліджених сторінок української історії початку ХХ століття. На початку

90-х років розгляд  поточної історії держави через незначний часовий проміжок її існування та досить мінливу політичну ситуацію залишався поза увагою дослідників, а характерною особливістю поодиноких праць досліджуваного періоду стала спорідненість їх проблематики з політологічною наукою. До того ж в умовах формування багатопартійної системи досить актуальними в перші п’ять років існування незалежної держави стали дослідження з історії суспільно-політичної думки і політичних вчень в Україні та державотворення на українських теренах впродовж століть.

          Питанням формування сучасної української державності кінця XX - початку XXI ст. присвячено чимало наукових праць, опублікованих в останні роки.

           Зокрема, в курсах вітчизняної історії, видрукованих науковцями Інституту історії України НАН за редакцією В. А. Смолія, С. В. Кульчицький підготував розділ присвячений утвердженню незалежної держави. [ 46 ] У книзі В. М. Литвина «Украина: политика, власть» значну увагу приділено аналізу першого періоду встановленні незалежної України - президенству Л. Кравчука. [ 51 ]

           Авторський колектив книги «Україна: друга половина XX ст. Нариси історії», яка вийшла у 1997р., за редакцією П. П. Панченко характеризує різні аспекти державотворення, економічні та духовні процеси у житті українського суспільства. [ 63 ]

            У 1995р. найвпливовіший у сучасній Україні журнал «Політична думка» видав монографію «Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств.» Колектив авторів під керівництвом                        В. І. Полохала розглянув у ній закономірності розвитку суспільств на перехідному етапі від тоталітаризму до демократії, від командної до ринкової економіки. У книзі глибоко аналізуються українські реалії. [ 68 ]

            У вітчизняній історіографії до вивчення проблем становлення політичної системи незалежної України неодноразово звертався у своїх працях В. Литвин. В монографії «Політична арена України: Дійові особи та виконавці» [ 50 ] автор докладно дослідив основні складові політичного життя перших років незалежності, проаналізував стратегію і тактику політичних керманичів держави, розкрив суть і особливості відносин Президента Л. Кравчука з головами урядів та Верховною Радою на початку 90-х років. В наступній праці «Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.)» [ 49 ] історик зосередив увагу переважно на створенні атрибутів державності, розкрив політичне протиборство напередодні та після парламентських і президентських виборів 1994, 1998-1999 років. Питання трансформації системи виконавчої влади та місцевого самоврядування в зазначеній праці висвітлені оглядово і тому не можуть претендувати на повноту викладення.  

            Слід згадати і серію книг під загальною назвою «Україна крізь віки, які вийшли у видавництві. Альтернативи.» Ці науково популярні книги підбивають підсумки десятирічного розвитку України як незалежної держави і охоплюють всі основні сфери життя українського суспільства.

            Г. Касьянов, відомий фахівець з історії України XX - XXI ст., завідувач відділом новітньої історії та політики Інституту історії України у своїй книзі «Україна 1991-2007: нариси новітньої історії» подає широку панораму фактів та подій історії України після здобуття незалежності, а саме: зрушення в політичній системі, становлення структур державної влади, побудова нації, проблеми прав людини, масштабні зміни в економіці, соціальній сфері, в моделях соціальної поведінки. [ 37 ]

           Аргументований аналіз найпомітніших аспектів становлення вітчизняної зовнішньої та внутрішньої політики, розвитку дипломатії, поступової інтеграції України у міжнародне співтовариство викладений у збірнику наукових праць Інституту історії НАН України.

           Кінець 1990-х р.р. та початок XXI століття характеризувався вступом нових східноєвропейських країн до НАТО. П. Демчук підготував дослідження про міжнародні відносини та проблеми Євроантлантичної інтеграції, в т.ч. - роль у цих процесах України. [ 25 ] Аналітично - статистично інформація про діяльність різноманітних міжнародних організацій, які мають вплив на сучасну Україну - ООН, Міжнародного валютного фонду міститься в дослідженні Л. Верещак. [ 13 ] Корисна та цікава інформація про українців, які працюють за кордоном, та іноземців, які працюють в Україні, а також рівень міжнародних стосунків України з Європейськими країнами та роль у цьому нового покоління українських емігрантів представлено в книзі О. Малиновської. [ 53 ]

           Нині інформація є найдорожчим і найважливішим чинником у міжнародній політиці. Хто володіє інформацією - той і найкраще контролює міжнародні процеси, керує ними в потрібному напрямку. Україна як складова світової міжнародної системи відіграє певну роль у посиленому в останні роки процесі глобалізації світу та посідає важливе місце в системі інформаційної комунікації.

           Можливо, недоступними широкому колу читачів, але відтак не менш важливими та корисними для розгляду й вивчення тієї чи іншої наукової проблеми є дисертації. Адже дисертаційні дослідження вміщають в себе гарно опрацьовані, деталізовані, документально підтверджені матеріали, висновки та пропозиції. Про міжнародні договори України, міжнародні інвестиційні ресурси та фактори їх ефективного використання в Україні, міжнародні розрахунки України та перспективи їх розвитку йдеться в дисертаційних дослідженнях Г. Галущенко, В. Дідика, Л. Вірван.  [ 18, 29, 14 ]

           Своєрідними першоджерелами є підручники і навчальні посібники. Багато в чому від цих книг залежить оформлення поглядів та переконань нинішнього студентства. У 2003 році вийшло нове видання підручника для вищих навчальних закладів, в якому висвітлюється міжнародна політика 1990-х рр. XX ст. У книзі значну увагу приділено участі України в світових дипломатичних подіях. Навчальний посібник про міжнародні зв'язки України на сучасному етапі підготували в 2005р. дослідники М. Василенко та                С. Василенко [ 12 ]

            Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів, який підготував колектив авторів А. Г. Слюсаренко,         В. І. Гусєв, М. Ю. Козицький, С. В. Кульчицький, В. М. Литвин висвітлює питання формування української національної ідеї. В ньому викладено проблеми, пов'язані з періодом радянської доби, розглянуто період після проголошення та утворення державної незалежності України. Автори максимально врахували сучасні наукові погляди та оцінки історичних подій та осіб. [ 22, 42, 49 ]

           Слід згадати і монографічне видання Національного інституту  стратегічних досліджень, яке було підготовлено авторським колективом науковців, на чолі з директором Інституту Ю. Рубаном. Видання містить аналітичні оцінки комплексних досліджень процесів суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України  [ 84 ].

           Одним із шляхів саме наукової інтеграції у світове співтовариство є проведення різноманітних міжнародних конференцій, семінарів, круглих столів. Завдяки цим публічним зібранням йде живе безпосереднє спілкування між людьми багатьох країн, на основі яких видаються збірки наукових праць, матеріали конференцій.

           Важливими чинниками формування української державності слід вважати вплив іноземних держав на державницькі та державотворчі процеси в Україні. Найбільшу увагу викликають два головні напрямки співпраці, які повною мірою і впливають на перспективи розвитку процесів українського державотворення. Одним із них залишається зв'язок із країнами - сусідами із колишніми союзниками республіками, насамперед, із Росією.

            Головним міжнародним чинником, який впливає на більшість процесів у нашій державі, сьогодні залишається північний сусід України - Російська Федерація. Питання впливу Росії на українську політику та економіку постійно фігурує у різноманітних книгах, телевізійних і радіопередачах, на шпальтах газет.

           Перерахувати всю  літературу з цього питання проблематично, тому відзначимо лише деякі наукові праці, які були опубліковані в останні роки. Ще підчас розпаду СРСР стало зрозуміло, що українсько - російські взаємини зазнають значних змін. Рада національної безпеки і оброни України та Національний Інститут стратегічних досліджень України підготували книгу про стосунки України та Росії, їх стратегічне партнерство та можливі конфлікти. Значний внесок у висвітлення сучасних українсько - російських стосунків вніс другий президент України  Л. Д. Кучма. У 2004 р. він підготував книгу «Україна - не Росія» [ 43 ].

            Дослідники інституту історії України НАН України підготували та відали збірник наукових праць, присвячених впливу російського чинника на сучасну українську політику. Згодом у цій же науковій установі було видано цікаву книгу про новітній український державотворчий процес і російсько - українські стосунки в 1991-2003 роках. Один із провідних українських істориків, доктор історичних наук, професор  С. Кульчицький підготував книгу зі своїми роздумами про стосунки України та Росії на сучасному етапі. [ 42 ] В ній він проаналізував як позитивні, так і негативні результати співпраці між Україною та Росією в останні роки.

           Політолог, дослідник О. Гринів у 1997 р. підготував дослідження, присвячене етнополітичному аналізу стосунків між Україною та Росією в 1990-ті роки [ 19 ]. Автор вважає,що між Україною та Росією в той час було значне протистояння через розбіжності в поглядах на подальші стосунки після розпаду СРСР.               

           Жоден історик, який розглядав ті чи інші аспекти життя українського суспільства 90-х років, не оминув увагою питання становлення політичної системи України, заснування інституту президентства, критичного соціально - економічного стану незалежної держави на початку 90-х років ХХ століття, формування курсу зовнішньої політики. Ряд колективних праць українських істориків стисло і досить змістовно характеризують політичну та соціально - економічну ситуацію в Україні в 90-х роках ХХ століття. Тематично охоплюючи майже всі сфери становлення та утвердження держави, втім недостатньо вивчені питання державного будівництва.

           Цікаво розглянути деякі дисертаційні дослідження, що торкаються взаємозв'язків України та США та присвячені різноманітним проблемам історичного, економічного, юридичного характеру. Зокрема, дисертаційне дослідження О. Бойка присвячене порівняльному аналізові інституту президенства в Україні та США, в якому автор припускає, що  саме під впливом США в Україні був прийнятий Інститут президенства в 1991 р. [ 7 ]

           Польща залишається одним із найголовніших партнерів України в Європі, вона активно підтримує курс України на Євроантлантичну інтеграцію. Чимало статей про підтримку Польщею проявів української державності було вміщено у виданнях семінарів «Україна - Польща: важкі питання», які видавалися з середини 1990-х років [ 81 ]. Відомості про україно - польські взаємини та їх перспективи містяться у збірнику наукових праць Національного педагогічного ін-ту ім. М. Драгоманова [ 82 ], в дослідженні Центру українознавства Київського національного університету                            ім. Т. Шевченка

           В колективній монографії «Становлення владних структур в Україні» автори спробували зв’язати еволюцію владних інститутів із загальним ходом соціальної та політичної історії України [ 16 ]. Характерною особливістю праць, що вийшли з-під пера дослідників сучасності з середини 90-х років, стала нова тенденція висвітлення історії політичного життя крізь призму політичної біографії державних діячів. До цього в середовищі радянських істориків, за винятком поодиноких праць, зовсім неосвоєною цариною був жанр політичної біографії перших осіб, які знаходились при владі. Досить неоднозначне ставлення в українській історіографії склалося до перших осіб незалежної держави. Одна за одною виходять дослідження політичної біографії першого та другого президентів. 

            В дослідженні Н. Михальченка та В. Андрущенка  [ 58 ], яке присвячено періоду президентства Л. Кравчука, значна увага приділена іміджмейкерським технологіям президентської кампанії Л. Кравчука, при цьому автори відзначають правильно обрану тактику як один із факторів, що сприяв перемозі останнього у виборах 1991 року. Втім, розглядаючи процес суперництва законодавчої та виконавчої гілок влади та Президента і Прем’єра Л. Кучми, дослідники не уникнули суб’єктивного ставлення. При цьому діяльність Л. Кравчука загалом має позитивну оцінку, а його наступника Л. Кучми - негативне забарвлення.

           Запропонований нами історіографічний огляд наукових праць, навчальних посібників та підручників, монографій та статей охоплює широкий спектр актуальних питань розвитку зовнішньої та внутрішньої політики України в умовах незалежності.

1.2. Джерельна база дослідження.

             Історія проголошення та становлення незалежної україни ще чекає своїх дослідників. у науковій літературі останнього десятиліття для висвітлення цього періоду автори послуговуються здебільшого не архівними джерелами, з архівних документів використовуються лише документи Цк кПу, які з осені 1991 р. зберігаються в ЦдаГо україни [ 71 ] і це зрозуміло: не всі документи 90-х років ХХ століття встигли «відкластися» на полицях сховищ державних архівів.

              Декларація про державний суверенітет україни - один з унікальних документів ЦдаВо з фонду Верховної Ради україни і у цій справі, що має заголовок «Закони та Постанови, прийняті на першій сесії Верховної Ради української  РСР дванадцятого скликання, оригінали» та об’єднує документи з 15 травня по 26 липня 1990 р., і у інших справах фонду містяться документальні свідчення перших кроків до незалежності.

              Оригінали всіх цих документів, а також їх проекти, підготовчі матеріали, протоколи і стенограми засідань, на яких вони обговорювалися, прийняті на постійне зберігання до ЦДА ВО України і є важливим джерелом для вивчення історії України на шляху від республіки до держави. [ 27 ]

               Також дуже важливим джерелом для нашої теми є Акт проголошення незалежності України, як один з основних етапів розбудови держави і права в Україні. З цього джерела нам стає очевидно, що за Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів. Ним проголошувалося, що територія України є неподільною і недоторканою та закріплювалося, що з моменту проголошення незалежності на території України мають чинність виключно Конституція та закони України. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава - Україна. 

                На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року республіканський референдум. За його допомогою потрібно було нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, які заявляли, що народ, буцімто, не підтримує Акт про незалежність. [ 2 ]

                 Цікаво, що День Незалежності України уперше було відзначено 16 липня 1991 року. У липні 1990-го Верховна Рада Української РСР прийняла ухвалу Декларації про державний суверенітет України та постанову «Про День проголошення незалежності України». У цьому документі зазначено, що день 16 липня вважається Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначається як державне загальнонародне свято України. 18 червня 1991 року були внесені зміни до ст. 73 Кодексу законів про працю Української РСР, після чого в переліку святкових днів з’явився запис: «16 липня - День Незалежності України».

                 Після 24 серпня 1991 року виникла потреба змінити дату святкування   цього Дня. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову, відповідно до якої 24 серпня відтоді вважається Днем Незалежності України. 

                 Цінною для нашої роботи є спогади очевидців. Одним з очевидців даного періоду був Леонід Кравчук. Президентство Кравчука з 1991-го по 1994-й роки припало на найскладніший для незалежної України період.  Свої перші кроки країна робила на чолі з чоловіком, який значну частину життя був експертом з радянської пропаганди. З його спогадів ми можемо краще зрозуміти ті зміни які відбувалися у період незалежності «То був об’єктивний час об’єктивних дій, суб’єктивних оцінок. І по при все, ми зробили те, про що мріяв народ наш український народ. І сьгодні, коли я розмовляю сам із собою, я кажу собі:  «Це щастя, це велика відповідальність: доля так визначила, що я повинен був прийняти таке рішення, яке я прийняв; і що були, можливо, дії більш зважені, більш точні, але не було альтернативи тому, щоб Україна стала незалежною державою, щоб народ одержав волю, щоб народ став, принаймі,  на дорогу демократії, до цивілізованого життя, щоб народ повірив у свої сили, в свої можливості господарювати на своїй власній землі.» А дуже потаємна мрія моя, бо завжди, коли дивлюся - я живу за містом - прекрасна природа, ну прекрасно  просто, і вода, і ліс, і пташки, і солов’ї співають, дуже б хотілося побачити Україну багатою, демократичною, а людей щасливими. Дуже хотілося б... Знаю, що це поки що мрія, але аби ми діяли більш організовано і відповідально перед Украіною, перед народом то, можливо, якусь частину тої мрії я зміг би попобачити.» [  40 ]

    Також не можна оминути увагою спогади Івана Плюща, який яскраво розповідає про роль Леоніда Кравчука: «Особливо хотілось би відзначити роль Леоніда Макаровича Кравчука - у той час Голови Верховної Ради України та членів Президії. Вони засвідчать, що зробити це тоді було непросто і нелегко.

                 Але я глибоко переконаний, що кожний, хто стояв біля витоків незалежності, безпосередньо брав участь у її проголошенні, пишається сьогодні своєю причетністю до цієї історичної події.» [ 67 ]

                 Не менш яскравими є спогади Степана Волковецького який в своїх спогадах приділив більше уваги Акту проголошення незалежної України «В цьому доленосному для України документі був закладений не тільки фундамент держави, але й майбутні проблеми. Комуністи не хотіли відновлення української держави, як це було зроблено у Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджані, Вірменії, бо це б означало будівництво національної держави, продовження державотворчих традицій. Комуністи погодилися на таку державу, де б їм було добре жити й продовжувати керувати, лише іншим способом, через владу й гроші. Але яке значення має спосіб? То чи треба дивуватися, що через двадцять років незалежності перший Президент України Л. Кравчук заявив, що в Україні побудована кланово-олігархічна система влади. Це справді так. Стверджую, що це почалося саме з цього історичного документа. І пов’язане з розумінням більшістю комуністів суті української держави не з точки зору національних традицій, а з точки зору власних інтересів.» [ 89 ]

                  Джерельна база є дуже головним елементом для моєї роботи. Завдяки документам прийнятим в роки незалежності та спогадів політичних діячів, які стояли при владі на той момент, ми можемо краще зрозуміти період України в роки незалежності.

                                        Висновки до розділу 1

                   Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати те, що стан розроблення зазаначеної теми в сучасній історіографії широко поданий навчальною літературою,  якій більшою мірою притаманний позитивістський підхід до дослідження проблеми, а саме - наповнення її фактологічним матеріалом, що на сьогодні відходить у минуле.

                   Науковий доробок дослідників історії державотворення хронологічно

можна розділити на два періоди: 

І. Праці, видані між 1991-2003 роками, що тематично охоплюють дослідження української незалежної держави.

ІІ. Праці, що видані після 2004 року, містять також і аналіз подій

«помаранчевої революції».

                   Перші дослідження історії незалежної України кінця ХХ століття з’явились у формі підручників та поодиноких монографій. Лише з підготовкою до святкування п’ятої та десятої річниць проголошення незалежності України відбувається сплеск досліджень з історії української держави періоду 1990 -2001 рр.

                    Особливо значний масив робіт з’являється з наближенням другої ювілейної дати, що було викликано значним часовим відрізком існування держави, який дозволяв дати оцінку пройденому шляху в економічній, внутрішньо та зовнішньополітичній сферах діяльності держави.

                    Поява монографічних досліджень, що грунтовно розкривають різні аспекти державотворення, за винятком поодиноких праць, присвячені лише окремим питанням становлення державності України, що не формує цілісної картини досліджуваної теми, оскільки внаслідок низки причин вони були обмеженими хронологічними чи тематичними рамками власного дослідження.

                   Таким чином, проблематика становлення і розвитку української держави останнього десятиліття в досліджуваному нами аспекті залишається актуальною.

РОЗДІЛ 2. Україна в умовах незалежності (1991 - 1996 рр).

2.1. Політичні перетворення в Україні в 90-ті роки XX ст.

                    У сучасній вітчизняній і західній політології не бракує оцінок того складного періоду, який почався в середині 80-х років в наслідок перебудовчих процесів. Відомий бізнесмен і громадський діяч Дж. Сорос впевнений, що у колишніх республіках Радянського Союзу відбувається перехід від закритого суспільства до відкритого, перетворення тоталітарного суспільства на плюралістичне. Він виокремлює дві альтернативи: або цей регіон інтегрується у відкриту систему Європи, або розпадається на дрібніші замкнуті одиниці, що експлуатуватимуть постулати націоналізму. [30, с. 163]

                  На початку 1990-х років українське суспільство перебувало на гребені великого оптимізму стосовно свого майбутнього. Це був час, коли панувала впевненість, що Україна разом із незалежністю одержала шанс на процвітання в сучасному світі. Ця віра мала важливе політичне значення, оскільки стала потужною стабілізуючою силою. Ідея державності і демократизації наповнює зміст політичного процесу, починає сприяти конкретним перетворенням, просуванню українського суспільства у глобальну життєву систему світу. Це не тільки те, що безпосередньо оточує людину, сукупність предметів суспільних відносин, серед яких проходить її життя. Це також система ієрархічно значущих для неї стосунків та обставин у теперішньому і майбутньому світі в цілому. [40, с. 9-11]

                   Аналіз політичних перетворень в Україні в роки незалежності ускладнюється відсутністю єдиного методологічного підходу. На рубежі 1980-1990-х рр. у політичній науці домінували так звані тразитологічні підходи. Ключова їх ідея полягала в тому, що постсоціалістичні країни здійснюють перехід від тоталітарних держав з командно-адміністративною економікою до демократичних держав з ринковою економікою, а період, який вони переживають, отримав назву перехідного. [29, с.86]

                  Жорсткіші оцінки дають вітчизняні дослідники. І це не дивно, оскільки вони самі перебувають у бурхливому потоці соціальних змін, а не є спостерігачами ззовні. Звідси - песимістичні уявлення про процеси, які відбуваються у власній країні. Так, одні вважають, що в результаті суперечливих і непродуманих економічних і політичних реформ, розриву горизонтальних зв'язків, відбувся непередбачений стрибок униз - від тоталітаризму до анархії й хаосу. [58, с.104]

                  Інші переконані, що основою нинішнього етапу політичних змін є перехід від комуністично - тоталітарної політичної системи до неототалітарної посткомуністичної. «Що стосується України, суть трансформації політичної влади в ній після розпаду колишнього СРСР, можна зрозуміти лише в контексті відносно безболісного, навіть органічного для правлячої політичної еліти переходу від комуністично-номенклатурного тоталітаризму до посткомуністично - номенклатурного неототалітаризму». [38, с. 4]

                   Розглядаючи політичні події початку 90-х років варто підкреслити, що найчутливішим барометром, який визначав зміну українського електорату, було погіршення економічної ситуації в республіці. Особливих сподівань на її покращення населення не мало. За даними соціологів, у Києві в травні 1990 року, чекали поглиблення негативних тенденцій 77,3% опитаних. Саме наростання кризових явищ спричинило втрату довіри до партійно-державної еліти. Відтак, з огляду на ситуацію, досить легко було на хвилі критики завоювати політичні дивіденди.

                  У 1990 роках для вітчизняних політиків достатнім було поставити розвиток України в світовий контекст, засвоїти загальні схеми переходу до сучасного ринку й демократії і оголосити відповідні гасла про перетворення в республіці. Разом із тотальною критикою минулого і запереченням старої cистеми, це відкрило багатьом шлях до влади.

                  Розглядаючи наступний етап політичних змін в Україні можна зазначити про вужчий аспект проблеми - про динаміку політичних процесів у країні на початку 90-х років. Політична ситуація, що змінилася у багатьох республіках, у тому числі в Україні, вимагала адекватних дій політичних лідерів. Залишити все як було у структурі економічних і політичних зв'язків між республіками і центром було неможливо. Тому в листопаді 1990 року на сесії Верховної ради СРСР керівники республік висловилися за розширення їх суверенних прав і проти диктату центру.

                   Республіки вимагали суттєвих змін у взаєминах із центром. Відтак, був запропонований проект Договору про Союз Суверенних Республік. Його планувалося підписати 20 серпня. Але, як відомо, воно зірвалося із-за опереточного путчу, здійсненого консервативними силами, які спробували постати на перешкоді цивілізованому і в цілому поступальному руху до певного політичного консенсусу між республіками. [76, с. 42]

                  Звичайно ж, розглядаючи ці несподівані чи прогнозовані процеси, потрібно враховувати конкретні політичні реалії, які склалися задовго до осені 1990 року. Адже Союз РСР почав розвалюватися вже тоді, коли союзні республіки перестали вносити платежі у держбюджет СРСР, коли проголосили про верховенство республіканських законів над союзними і почали зневажати союзне законодавство. Особливо стрімким і незворотним став цей процес після схвалення союзними республіками декларацій про державний суверенітет (23 червня 1990 р. в Молдові, 12 липня 1990 р. в Росії, 16 липня 1990 р. в Україні, 27 липня 1990 р. в Біларусі). Таким чином, центробіжні процеси були зумовлені не лише національними почуттями, але й іншими, позанаціональними причинами. [54, с. 20]

                  Всі ці центробіжні тенденції закінчилися підписанням біловезької угоди лідерами трьох провідних республік Союзу. Останнім часом дослідники дедалі частіше називають цю угоду «біловезьким розлученням». Інколи висловлюються міркування, мовляв це розлучення було необхідне Л. Кравчуку, аби створити антинародний режим і утримувати його за допомогою обіцянок «допомоги Заходу». Такий аргумент навів, зокрема, в одному з інтерв'ю політичний оглядач радіостанції «Свобода» В. Малинкович. [52, с. 44]

                   Однак життя виявилося складнішим, ніж будь-які узагальнення і схеми. Біловезька угода виглядає потрібною і корисною самій Україні, хоч в часи першого Президента це досить часто ігнорувалося з огляду на кон'юнктурні міркування. [76, ст. 83]

                   Досі нерозв'язаною залишається дилема стосовно того, чим є ця угода - таємною змовою керівників трьох республік чи закономірний розвиток політичних реалій. Дослідник В. Колесник впевнений, що створення СНД було правомірним, закономірним і кращим за будь-який інший варіант, оскільки унеможливив розвиток подій за югославським сценарієм. Разом з тим він вважає, що під час створення СНД було допущено суттєві прорахунки. Більш ніж некоректно діяли лідери Бєларусі, Росії та України стосовно інших союзних республік. Цей же автор підкреслює, що інші дослідники, зокрема В. Литвин, роблять висновок, мовляв «розвал» Союзу став результатом змови лідерів трьох республік, котрі переймалися передусім власними інтересами. Думається, таке звинувачення не зовсім коректне, бо той же В. Литвин буквально через рік після згаданих подій писав: «За таких умов Біловезьку угоду, можливо, треба розглядати як визнання політичних реалій. Союз на той час практично припинив своє існування. Однак з точки зору норм Закону, процедури, це були неконституційні дії. Якщо ми хочемо створити правову державу не лише на словах, про це потрібно говорити. Зрозуміло: СРСР себе пережив, центр необхідно ліквідувати, Горбачов став гальмом на шляху реформ. Так чому б не обговорити це гласно, відкрито, а не таємно, порадившись із Бушем. Можна зрозуміти декабристів, які таємно готувалися вийти на Сенатську площу, але ніяк не можна зрозуміти лідерів трьох республік». [39, с. 19]

                     Можна  вважати, що політичних лідерів Білорусії, Росії й України як раз зрозуміти можна, враховуючи їх номенклатурне минуле, перед партійною дисципліною, ієрархізацією, а також постійний страх втрати високого становища, репресій, зради найближчих соратників тощо. Ось чому на кінець 1991 року політично визрілі події було реалізовано у досить загадковій суб'єктивній формі діяльності президента Росії й колишніх політичних лідерів України й Бєларусії.             

                     Цей процес, безумовно, підштовхнув події кінця серпня 1991 року, які підвели риску під епохою, що уявлялася творцями як перебудова суспільства на основі соціалізму. З середини 1991 року перебудова поступилася місцем національному самовизначенню республік, розпаду СРСР, радикальним закликам і заміні старих суспільних структур новими стосунками власності, державними і політичними інституціями. [64, с. 72]

                    У той же час, якими б значущими для України не був би розпад Союзу і утворення СНД, все ж здобуття нею незалежності затьмарило всі інші політичні події - хоч спочатку це не вповні усвідомлювалося, переважала звичайна ейфорія від досягнення суверенітету. Всеукраїнський референдум 1 грудня дав легітимне обгрунтування проголошенню Верховною Радою 24 серпня 1991 року України незалежною державою. Важливість цього референдуму для історії України важко переоцінити, оскільки вперше в нашій країні конституційним, мирним шляхом була проголошена незалежність. Окремі політичні діячі у нас, і за кордоном прагнуть применшити значення цієї події, зводячи наступні кроки уряду України до рівня «звичайного авантюризму».  Під цим слід розуміти ніщо інше, як буцімто відмову української нації у праві будувати власну державу на власний розсуд.

Потрібно погодитися з думкою більшості дослідників про те, що проголошення незалежності України було історично об'єктивним результатом, підштовхнутим серпневим путчем 1991 року в Москві. З кон'юнктурно-політичних позицій - це було реакцією на московські події. Тому суспільна думка і політичний істеблішмент спочатку не усвідомив масштабів завдання створення в Україні якісно нового суспільства. Відсутні були також наукові концепції, економічні передумови, у масовій свідомості домінували старі цінності. Тому перші спроби прилаштувати адміністративно - державну економіку до ринкової поклали початок дезінтеграції єдиного господарського простору, оскільки це не грунтувалося на економічних законах. [62, с.54]

                    Але якими б все-таки не були перші результати досягнення Україною незалежності, потрібно підкреслити головне: політичні трансформації в країні відбулися цивілізовано, без крові. Втім, в останньому окремі дослідники вбачають не лише позитивні, але й негативні моменти. Зокрема, один із них відзначає: «Кінцевий етап народження незалежності був безкровний, безболісний і нереволюційний. Здавалося, потрібно було б сказати, що це чудесно: хоч цього разу ми досягли незалежності без жертв. Але чи справді це добре? Згаданий процес не вимагав тотальної зміни політичної, адміністративної, економічної верхівки. Саме завдяки цьому постає головна проблема України: як нам здійснювати тотальні зміни чи, можливо, навіть мутацію нашого суспільного устрою з такою великою інерцією роздумів, процедур, механізмів, які виросли на недержавних основах і які ми зберегли як колоніальний спадок?» [49, с. 36] На мій погляд, автор знаходить до певної міри ілюзорний вихід із ситуації, що склалася. На його думку, створення нової держави можливе, якщо ми знайдемо, скажімо, десять тисяч людей, котрі були б адміністративно компетентними, відданими державі, з добрими знаннями про зовнішній світ і нові економічні механізми. Звичайно ж, одним умінням, компетентністю та ентузіазмом важко зрушити з місця Левіафан, що розрісся - колишнього партійно - державного монстра.

                     У більшості робіт вітчизняних політологів головна увага приділяється внутрішньополітичному значенню здобуття незалежності. І меншою мірою усвідомлюється зовнішньополітична значимість того, що відбулося. Можна зрозуміти наших дослідників, які перебувають в центрі своєрідного політичного потоку, адже значне видно здалеку. Воно передусім помітне з огляду на те, що незалежна Україна змінила всю геополітичну карту Європи. На думку З. Бжезинського, «її поява - одна з трьох найважливіших геополітичних подій ХХ століття. Перша подія - розпад в 1918 році Австро - Угорської імперії. Друга - розподіл Європи 1945 року на два блоки. Появу незалежної України можна вважати третьою подією, оскільки вона ознаменувала крах Російської імперії. Це більше, аніж кінець останньої імперії в Європі. Ця подія, у свою чергу, зумовлює цілу низку інших важливих політичних змін». [5, с. 69]

                      Зрозуміло, справа не лише у геополітичних змінах, адже в Україні поки що дислокується ядерна зброя, вона володіє могутнім людським потенціалом, значними ресурсами, високорозвинутими виробничими силами. Загалом, за ефективного використання цього потенціалу Україна могла б перетворитися на сильного конкурента для країн європейського континенту. На жаль, за кілька років незалежності ми умудрилися розгубити стільки, скільки не набули за найближчі десятиліття.

                     Отож, 1991 рік виявився етапним, переломним в історії України, бо саме цього року Верховна Рада схвалила Акт про державну незалежність України, а референдум 1 грудня 1991 року легітимізував рішення вищого законодавчого органу країни. [2]

                     Відзначимо ще дві дуже суттєві політичні події, які вирішальним чином вплинули на політичні зміни у нашому суспільстві. По-перше, консолідувалися полярні політичні сили, які були об'єднані спільною метою - утвердити державну незалежність країни. Заради неї вперше після появи розмаїтих політичних рухів став можливим консенсус, оскільки всі прагнули зайняти місце у рядах патріотів, при цьому представники окремих політичних рухів і партій переслідували свої далекосяжні цілі.

                     По-друге, в Україні була заборонена діяльність комуністичної партії. Марксизм-ленінізм став суто декларативною ідеологією для партійної еліти, тому, коли з'явилися перші ознаки небезпеки, партійні лідери раніше інших відмовилися від цієї ідеології й від «зовнішньої партії».

                    Наприкінці 1991 року на виборах першого Президента України значна частина виборців підтримала поміркованого Л. Кравчука. Головну увагу він приділяв питанням зовнішньої політики, у внутрішніх же справах явно прагнув не форсувати подій, займаючи вичікувальну позицію. Що стосується представницьких органів влади, Президент тримався лінії обмежених кроків. При цьому «ми зіткнулися з досить цікавою особливістю пострадянського політичного розвитку: з крахом могутньої складової виконавчої влади - апарату КПРС - КПУ - політичні інтереси традиційних груп економічного панування радянського зразка (директорату, «аграрників» та ін.) змістилися головним чином у систему Рад. Президентські й урядові структури сприймаються нами як елемент бюрократичного контролю. Аби його уникнути, прихильники Рад прагнули до якомога більшого поглинання виконавчих органів. Спротив же останніх стає рушійною силою реалізації принципу розподілу влад. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що саме бюрократія, а не представницькі органи опиняються в ролі захисника найголовнішого принципу конституційної теорії - розмежування гілок державної влади». [79, с. 9]

                    Дещо пізніше виконавча влада почала вимагати особливих повноважень, які і було їй надано. Однак Верховна Рада залишила за собою право призупиняти будь-який урядовий акт. Таким чином, українські парламентарії вирішили, за образним висловлюванням відомого мислителя      К. Поппера, фундаментальну проблему будь-якої політики - проблему «контролю над контролерами». [37, с. 164]

                      На середину 1993 року націонал-демократичні і комуністичні сили під впливом економічної кризи, що загострювалася, знову зайняли свої місця по різні боки барикад. Як і пів року тому, більшість політиків знову розглядали головне питання суспільного життя через формулу протистояння комуністів та антикомуністів. Причому націонал-демократичний рух опинився в кризовому стані. Його представники розділилися на два табори - стосовно ставлення до проблем розбудови суверенної держави. Одні вважали, що, не зважаючи на проголошення незалежності, комуністи залишилися при владі. Отже, необхідно просуватися до демократичних перетворень у політичній та інших царинах суспільного життя. Інші були переконані, що самостійна держава - це надцінність і головне завдання полягає в тому, щоб не допустити реставрації імперії, а реформи можуть почекати. [83 с. 267]

                    У даній політичній ситуації дослідники виокремлюють слідуючі особливості українського політикуму: по-перше, вони зумовлюються певною безпомічністю багатьох політиків і аж ніяк не рідкісною істеричністю опозиції. Вони сприймають події виключно у «двоколірному» вимірі. Особливостями нинішнього політикуму є різні, нерідко - полярні сприйняття й тлумачення загальноприйнятих цінностей людства. Третьою характерною рисою українського політикуму є прагнення організувати політичне життя за допомогою чергових гасел без урахування соціально-історичної ситуації в країні. [15, с. 32]

                    У цій складній політичній ситуації виникли й інші проблеми: загострилося становище в Криму, Верховна Рада практично заблокувала процес приєднання держави до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, катастрофічно втрачалася довіра громадян України до політичної системи вцілому і до політичних лідерів зокрема - про що свідчать результати всеукраїнського опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України. Маси відчули себе вкотре обдуреними, засобом в руках політиків з далекосяжними цілями. Відтак, суттєво змінилося ставлення до політичних лідерів і до їх партій - від доброзичливо-критичного до різко негативного.

                    Зміна ставлення до політичних лідерів у гірший бік можна було спрогнозувати, враховуючи катастрофічне погіршення економічної ситуації. Біда полягала в іншому: до середини 1993 року Україна «не визначилася з концептуальними підвалинами подальшого суспільного розвитку, що не дає змоги владним структурам розробити і здійснити ефективні соціально-економічні перетворення. Причин тут, як мінімум, дві. Перша - у слабкій теоретичній розробці і недостатньому спілкуванні стосовно існуючого в світі досвіду переходу від авторитарно - бюрократичних режимів до ефективних форм демократії й господарювання. Друга - пропорція політичних сил у вищих органах влади, передусім у Верховній Раді, які невповні репрезентують інтереси населення України і не дають змоги виробити і прийняти визначальні принципи концепції розвитку держави». Згадані фактори настійливо вимагали динамічніших змін у різних сферах суспільного життя. [85, с. 108]

                     Головною політичною подією 1994 року стали вибори нової Верховної Ради України. Результати виборів не лише відбили загальну радикалізацію суспільних настроїв, але й розкололи парламент на два непримиренних табори з дуже слабким центром. Ця обставина практично унеможливила прийняття конституційних рішень. Що стосується президента, йому потрібно було встановити контроль за роботою Кабінету Міністрів і його органами на місцях.

                     Подальший розвиток політичного процесу в Україні залежатиме від того, які сили почнуть визначати політичний клімат в країні, як вони будуть представлені у її вищому законодавчому органі, на підтримку яких із цих сил може розраховувати у своїй діяльності глава держави. Загалом, динамічна рівновага різних політичних сил сформувала осердя українського політикуму, а політична структурування українського суспільства покликала до життя і структурування Верховної Ради. [46, с. 52]

                    Після виборів, як правильно вважали політологи, основні внутрішньополітичні питання зосередилися навколо взаємин президента і парламентської більшості. На відкриту боротьбу проти президента ліва більшість не наважувалася, однак виявила спротив, коли глава держави вніс на розгляд Верховної Ради проект конституційного закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Постала своєрідна дилема: ви з Президентом - за президентську диктатуру; чи ви з комуністами - за радянську владу. «Ця дилема хибна вже хоча б тому, що президентський Закон «Про державну владу і місцеве самоуправління в Україні» є нічим не іншим, як старою радянською системою управління, жодним чином не адаптованою до сучасних умов - коли ні ради, ані будь-які інші органи влади на місцях не становили собою нічого, крім підпорядкованої центральній виконавчій владі ланки в бюрократичному механізмі». [68, с. 131]

                     За нинішньої політичної ситуації краще за все виходити з усвідомлення принципу розподілу влади як рівноваги соціальних сил, передумов політичної свободи та концепції соціального консенсусу.

                     Якщо узагальнити основні результати аналізованого періоду, можна зробити скоріше песимістичний, ніж оптимістичний висновок про незадовільне становище в різних сферах суспільного життя. Передусім - це нечіткість, непослідовність, половинчатість реформаційного курсу в економіці; неоптимальна пропорція між мірою власної автономії і мірою взаємної інтеграції країн СНД; недооцінка ролі держави, управлінських структур, хоч особливості української промисловості спонукають до необхідності активного застосування методів державної регульованої економіки. «Специфіка сучасного стану політичної влади в Україні, - писали на початку 1993 року вітчизняні політологи, - полягає, по-перше, в сильній дифузії джерел влади; по-друге, в розмежуванні влади і відповідальності її носіїв за наслідки своєї діяльності; по-третє, у загостренні непорозуміння між владними структурами і громадськістю; по-четверте, у запеклій боротьбі як між горизонтальними й вертикальними структурами влади». Автори цілком справедливо підкреслювали, що очікувана динаміка політичних процесів після здобуття Україною незалежності не відбувалася через об'єктивні й суб'єктивні фактори. «Не визначившись із власним баченням шляхів розвитку, писали вони, Україна не могла стати на шлях динамічних і ефективних соціально-економічних перетворень, які б мали цілісний характер. Її дії нерідко були наслідком «сліпого» запозичення чужого досвіду, або тією чи іншою мірою змушеного слідування за перебігом подій у сусідній Росії. Звідси непослідовність і безсистемність практичних дій, ефект тупцювання на місці, розгубленість частини керівництва. Така політика значно поглибила об'єктивну складність перехідного періоду, спровокувала різке погіршення становища у суспільстві, особливо у царині економіки, зубожіння людей, зумовила у багатьох напрямках сповзання від кризового стану до катастрофи». [42, с. 48]

                     Разом з тим не можна змальовувати лише у чорних тонах політичні реалії аналізованого етапу. Справедливості ради слід відзначити, що у цей період в країні мали місце спроби створити соціально - політичні інститути за європейським цивілізованим зразком, поступово набувала професіоналізму Верховна Рада, було запроваджено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено концепцію судової влади. Однак відсутність системного підходу до формування політичних структур призвело до протистояння різних гілок влади і, врешті решт, до кризи влади в цілому. Це виявилося в очевидній неефективності владних структур, неузгодженості й протистоянні їх дій, втраті авторитету у населення. Під тиском цих факторів Верховна Рада прийняла рішення про дострокові вибори 1994 як парламенту, так і Президента. [67, с. 3]

                       Нині перед Верховною Радою і Президентом України постало два головних завдання. По-перше, необхідно чітко визначити стратегічні орієнтири соціально-економічного розвитку; по-друге, важливо створити діючу, структуровану систему влади.

                      В цілому ж обрано курс на радикалізацію політичного та економічного розвитку країни. Президент запропонував піти шляхом прискорення ринкових перетворень в економіці. Однак успіх економічних реформ ставиться у безпосередню залежність від докорінної реорганізації державно-політичної системи. Тому не випадково найсерйознішим кроком  Президента стала підготовка його командою проекту Закону про владу.

                     Центральною і найсуперечливішою ланкою у даному проекті Закону, безумовно, стало питання про співвідношення виконавчої і законодавчої влади. Спочатку взяли гору емоції, коли парламентарії відчули себе упослідженими. Однак емоції - не доказ, не аргумент на обгрунтування необхідності зміцнення владних структур. Тому пізніше почався грунтовний аналіз президентського проекту. Зрозуміло, що його команда деякі положення зумисно сформувала надто жорстко і не на користь законодавців, аби мати «запас міцності», роблячи певні поступки. Проте, подібна тактика досить скоро була розгадана і парламентарії, у свою чергу, зайняли жорстку позицію. Загалом, почалася конфронтація між законодавчою і виконавчою гілками влади яка ні до чого доброго призвести не може.

                     Спочатку створилося враження, що з приходом нової адміністрації і нової Верховної Ради відбудуться конкретні зміни як у політичному, так і економічному житті суспільства. Але невдовзі стало зрозумілим, що неправомірно означувати зміни, що відбуваються, декоративними, однак кардинальними вони поки що не стали. «Зміни, що торкнулися всіх гілок влади, можна було б схарактеризувати як зміни якісного характеру, коли б не виявилося, що у більшості випадків має місце лише перетасовка кадрів. Фактично кардинальних змін в органах влади не відбулося. Однак човен влади зробив крен на лівий борт і частина її представників випала у бурхливу річку «середнього й нижчого рівня» політичного життя. Окремі політичні постаті буде занесено течією, інші випливуть і матимуть майбутнє. Внаслідок цього крену з бурхливої річки до човна потрапили представники «нового» покоління владної еліти, які насправді виявилися або давно відомими фігурами, або тими, хто виплив на багажі старих ідей. 1994 рік проходить, на перший погляд, у гострій політичній боротьбі, котра могла би дати позитивні результати. Однак твереза оцінка засвідчує: у верхніх ешелонах виконавчої влади рішучі дії, спрямовані на подолання економічної кризи поки лише декларуються». [55, с. 35]

                     Дещо кращою виглядають справи команди Президента на зовнішньополітичній арені. Як відомо, прихильність адміністрації Л. Кравчука до європейському шляху розвитку України особливих дивідендів не принесла. Сильний конкурент нікому не потрібен, а слабкий і роздратований, та ще з ядерним арсеналом надто небезпечний. «Прояви євроцентризму в питанні визначення України в історичному минулому й сучасному світу - це не лише наслідок самоідентифікації й культурного прагнення українського суспільства. У перехідний період розв'язання дилеми «з ким бути» на користь Заходу значною мірою мотивується прагматичними міркуваннями. Близькість України до європейських культурно-історичних центрів, пробіли у вітчизняному сходознавстві також впливають на формування активного «західництва». Однак до осмисленого раціонально - прагматичного «західництва» нам ще далеко».

                       Прохолодне ставлення європейських грандів до України змусило низку дослідників і політиків звернути увагу на азіатський континент, з яким у неї були тісні економічні взаємини. Нинішній Президент, на відміну від свого колишнього колеги, азіатським партнерам явно приділяє більше уваги. Думається, за соціально-політичної ситуації, що склалася, це правильне рішення. Дилеми «або-або» бути не може, краще використовувати формулу «і-і». Лише зміцнівши економічно й ствердившись політично, можна заявляти про себе як про цивілізовану європейську державу. А поки що слід шукати оптимального балансу використання різних моделей співробітництва: 1) економічна і політична інтеграція з Росією та Бєларуссю типу «слов'янського союзу» у рамках СНД; 2) модель економічної й політичної інтеграції України з Центральною та Західною Європою (нині нереальна); 3) модель розвитку державності, що спирається лише на власні сили; 4) найперспективнішим для України є шлях розвитку державності за допомогою балансування між Сходом і Заходом. Останні кроки команди президента дозволяють стверджувати, що вона намагається вести не лише зважену, але й динамічнішу зовнішньополітичну діяльність, порівняно з попередницею. Щоправда населення країни це покищо мало чим радує. [89, с. 13]

                     Підбиваючи підсумки короткого екскурсу в сучасний політикум України, передусім, згодимося з тим, що для досягнення цілей перетворення і забезпечення стабільності у політичного діяча повинно бути розвинуте чуття політичного часу, тобто вміння своєчасно вживати необхідні заходи. Це особливо важливо в умовах перехідного суспільства, коли ситуація динамічно змінюється, має місце підвищений ризик, конфліктність, у зв'язку з чим необхідний високий рівень оперативності у прийнятті рішень.

                     Аналіз основних етапів формування перехідного суспільства в Україні дозволяє стверджувати, що політичні процеси тут відбуваються почасти хвилеподібно, можливо навіть стрибкоподібно, певними поштовхами. Коли політична ситуація заспокоюється, політики не спішать здійснювати подальші реформи, однак як тільки вона знову накаляється, слідує низка радикальних рішень. Віддамо належне нинішній адміністрації: часто вона діє динамічніше, аніж попередня. Однак не завжди ця динамічність органічно пов'язана з компетентністю. Іноді корисно зупинитися, озирнутися і проаналізувати пройдений шлях для прийняття подальших рішень, пошуку ефективних засобів.

                     Нині очевидною є та обставина, що прихід до влади нової політичної еліти ще далеко не означає, нібито всі тенденції розвитку суспільства зазнають кардинальних змін. Обов'язково залишається місце для наступництва, традицій, подолати які водночасся не можна і непотрібно. Тому нині представники багатьох політичних сил, рухів і партій більше схиляються до об'єднання зусиль для досягнення визначених цілей. Думаю цей процес набуде подальшого розвитку і провідні політичні сили звернуть особливу увагу на основні напрями політичних змін у нашій країні.

  1.  Соціокультурні перетворення в Україні в 90-х роках XX ст.

                   Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого - у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку. Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумовили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчарування.

                  Все ж таки в часи перебудови все радянське суспільство зробило певні кроки в своєму культурному та ідеологічному розвитку, що підготувало передумови для подальшого поступу. Відбувався процес наростання гласності, що сприяло подальшій демократизації, плюралізму ідеологічних і мистецьких позицій, відходу від тієї єдиної державної ідеології, яка зумовлювала однозначність оцінок суспільних явищ, духовної спадщини та відображення художньо - мистецькими засобами світу.  [28, с. 136]     

                      З проголошенням незалежності України держава відчувала гостру потребу у створенні законодавчої бази в галузі культури. Цього потребувала, по - перше, та обставина, що необхідно було скасувати союзне законодавство, по - друге, - в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою.

                      Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. «Основ законодавства про культуру». Ця програма розвитку національної культури практично поривала з минулим, визначала напрямки розвитку культури, надавала йому пріоритетності. А напередодні прийняття цього закону Президент України видав Указ «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин», завдяки якому близько 70 провідних працівників культури і мистецтв одержали персональні стипендії і пенсії. [36, с. 115]

                     Вагомим був внесок інтелігенції у відродження української культури. З ініціативи Спілки письменників України, Народного руху України, Асоціації творчої інтелігенції «Світ культури», Інституту літератури ім. Т. Шевченка та інших організацій у Києві у вересні 1991 р. відбувся Форум інтелігенції України, який виробив конкретні програми участі творчих працівників у державотворчому процесі.

                      Загальнонаціональною подією стало святкування в 1991 р. 125-річчя від дня народження видатного історика України М. Грушевського. В серпні у Львові відбулася конференція, в роботі якої взяло участь понад 150 науковців з України, США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини і Ватикану. 22 листопада 1991 р. вперше ювілей М. Грушевського відзначався в столиці України на державному рівні. В театрі опери і балету відбулася урочиста сесія Верховної Ради України, в музеї історії Києва було відкрито виставку, на фасаді будинку № 35 по вул. Володимирській, де містилася колись історична секція ВУАН і працював М. Грушевський, встановлено меморіальну дошку. Ювілейні святкування відбулися і в інших містах України. [37, с. 210]

                    Великого резонансу набув скликаний в Одесі наприкінці 1991 р. перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів, які проживають в Україні. [88, с. 152]

                      Великомасштабні культурно - політичні акції відбулися в 1992 р. у день проголошення IV Універсалу Центральної Ради; 22 січня 1992 р. у Києві в Палаці культури «Україна» розпочав роботу Конгрес українців суверенних держав колишнього СРСР. Завданням форуму було консолідувати так звану східну діаспору, надати їй можливу державну допомогу. Значною подією став проведений у серпні цього ж року Всесвітній форум українців. Вперше Україна зібрала у столиці своїх синів і дочок з усіх куточків світу. На форумі було створено координаційний орган світового українства - Українську всесвітню координаційну раду (УВКР), до складу якої увійшло понад 11 представників від західної і східної діаспори. Головою ради став відомий громадський діяч І. Драч. Рада стала ініціатором низки загальнокультурних заходів. Виїзні засідання УВКР у Чигирині (1993), Батурині (1994) розпочали громадсько-державний рух з відродження давніх українських столиць. На державному рівні вшановано 350-річчя від дня народження гетьмана І. Мазепи, 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького, навесні 1995 р. на Харківщині відбулося свято «Слобожанський Великдень». [41, с. 65]

                     Значним кроком до національно-культурного відродження було створення урядової Комісії з питань повернення культурних цінностей, яку очолив мистецтвознавець О. Федорук. Комісія веде інвентаризацію цінностей, які різними шляхами опинилися за межами України. Уже на сьогодні з Чехії повернулися архіви О. Олеся і О. Ольжича. До відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника надійшли рукописи Б. Антонича, з Німеччини передано колекцію з 82 предметів доби мідного віку, трипільського і скіфського періодів, що були вивезені з України в 1944 р. Повернено частину істерико-культурних документів О. Довженка, колекцію мистецьких творів художників М. Андрієнка, Л. Морозової, окремі праці вченого Ю. Січинського тощо. [69, с. 3]

                      Подією всеукраїнського масштабу стало відкриття у Львові 24 серпня 1992 р. пам'ятника Т. Шевченкові (скульптори В. і А. Сухорські). А 22 серпня цього ж року на Святоюрській горі перепоховано патріарха української греко-католицької церкви кардинала Иосифа Сліпого. Цього ж року пожвавив свою діяльність український фонд «Відродження», закладений як філіал навесні 1989 р. відомим американським меценатом Дж. Соросом. У серпні відбулося святкування 50-річчя Української Повстанської Армії, в рамках якого пройшли урочисті збори в Палаці культури «Україна» і похід ветеранів УПА по Хрещатику, відвідини могили Т. Шевченка в Каневі. У м. Новограді - Волинському проведено літературно-мистецьке свято «Лесині джерела». На Галичині відзначено 120-річчя від дня народження письменника Б. Лепкого. В с. Ломівці на околиці Дніпропетровська в хаті батьків відкрито музей               О. Гончара. В с. Кульчиці на Львівщині відкрито пам'ятник гетьманові П. Сагайдачному, а в с. Підгірки на Івано - Франківщині - музей-садибу родини І. Франка. [63, с. 39]

                    В перші роки Незалежної України відбулися великі зрушення в культурному житті національних меншин України. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, наукових і культурних центрів, радіо, телебачення, театрів, творчих колективів. Налагоджується підготовка кадрів національної інтелігенції, створено низку національно-освітніх товариств. [88, с. 89]

                      В роки незалежності виникають недержавні культурно - мистецькі організації, серед них такі, як асоціація творчої інтелігенції «Світ культури», громадські об'єднання театр-студія «Арабески», «Артекзистенція», асоціація «Артгалереї України», асоціація «Нова музика», мистецьке об'єднання «Дзиґа», Центр міжнародних культурних ініціатив та ін.

                      В організації і здійсненні різноманітних за характером культурних програм дедалі більшу роль відіграють благодійні фонди. Крім згаданого українсько-американського фонду «Відродження» створено благодійний фонд «Літературна скарбниця» при Спілці письменників України. Діють також фонди М. Грушевського, Український фонд підтримки культури, «Центр сучасного мистецтва», «Деметра», «Мистецьке бере зілля», Фонд розвитку історичних досліджень та ін.

                     В роки Незалежності починає активно працювати колектив Українського центру духовної культури. Як науково - методичний і культурно - просвітницький заклад він об'єдную багатьох відомих в Україні фахівців з історії, філософії, соціології, права, народознавства, визначних діячів літератури і мистецтва. При центрі діє «Літературна світлиця», «Музична вітальня», літературно-музичний театр «Біля Святої Софії», дискусійний клуб «Інтелект України. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного суспільства». Центр видав, зокрема, такі унікальні літературні серії, як «Духовні скарби України» (50 томів), «Український історичний роман» (30 томів), «Українська соціологічна думка» (15 томів), «Історія релігії в Україні» (10 томів). [45, с. 15]

                     Державні премії ім. Т. Шевченка за визначний вклад у розвиток української культури отримали В. Маняк та Л. Коваленко (посмертно), В. Голобородько, О. Лупій, О. Апанович, І. Світличний (посмертно), Н. Світлична (США), Г. Логвин, Б. Ступка, Н. Лотоцька, Д. Лідер, Л. Ященко, Я. Гоян, В. Тельнюк, А. Антонюк, В. Зінкевич, М. Герц, В. Осійчук, Б. Янівський,              Р. Конквест (США), Л. Большаков (Російська Федерація), Р. Рахманний та ін.

                      Влітку 1993 р. у Вашингтоні в культурному центрі Міжнародного валютного фонду відкрилася перша виставка незалежної України «Україна: образи V - IV тисячоліття до народження Христа», приурочена до 100-річчя від часу, коли археолог В. Хвойка відкрив трипільську культуру в Україні. На виставці експонувалися 162 археологічні знахідки трипільської культури та 42 роботи сучасних молодих майстрів. [37, с. 321]

                     Серед важливих законодавчих актів у галузі культури, які після 1991 р. ухвалила Верховна Рада – «Закон про бібліотеки» та «Закон про музеї», укази Президента «Про Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва», «Про державну підтримку клубних закладів», видані 2000 р. Міністерство культури і мистецтв України підготувало для розгляду в парламенті проекти законів про кіно, про переміщення культурних цінностей, про охорону культурної спадщини, про неприбуткову та благодійну діяльність. Сьогодні в підпорядкуванні Міністерства культури і мистецтв перебувають 15 національних закладів культури, діє Український центр культурних досліджень, Інститут пам'яткоохоронних досліджень та Національний науково-реставраційний центр з трьома філіями в регіонах, створено кілька заповідників національного значення. [41, с. 94]

                      До соціокультурних надбань незалежної України слід зарахувати систему державних нагород. Окрім впровадженої в 1992 р. Почесної відзнаки затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку «За мужність», ордени Ярослава Мудрого і княгині Ольги.

                     Відродження духовності українського народу значною мірою пов´язане з відродженням релігії і церкви, досягненням реальної свободи совісті. У 1991 р. в Україні діяли три організації християнських церков: Українська православна церква (УПЦ), підпорядкована Московському патріархату на правах так званої автономії, Українська греко-католицька церква (УГКЦ) з центром у Львові та Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), яка визнавала верховним ієрархом митрополита Мстислава (Скрипника), резиденція якого знаходилася в США. За УПЦ, яку очолював митрополит Філарет (Денисенко), виступали владні структури на сході і півдні України, УАПЦ підтримувала частина інтелігенції та населення Наддніпрянщини, УГКЦ - більшість населення і місцева влада Галичини. Уряд України та деякі депутати Верховної Ради в 1991-1992 pp. намагалися домогтися згоди Московського патріарха Алексія II на перетворення УПЦ Московського патріархату в Українську автокефальну церкву. У відповідь він позбавив Філарета сану і поставив на його місце Володимира (Сабодана), митрополита Ростовського. Однак у червні 1992 р. за ініціативи Філарета створюється Українська православна церква - Київський патріархат (УПЦ-КП). Відбувся масовий перехід священиків УПЦ-МП в УПЦ - КП на Волині та Київщині. Після тривалої боротьби та реорганізацій, з приходом Л. Кучми на посаду Президента, урядові кола України надають певну підтримку УПЦ - КП. Одночасно урядова політика спрямовується проти розширення впливу УГКЦ. В цілому в Україні у 1988-1992 pp. між конфесіями велася непримиренна боротьба за приміщення церков і церковне майно. Особливо гострим було протистояння віруючих УГКЦ і РПЦ. Уніати захоплювали храми РПЦ, виганяли священнослужителів та віруючих, вдавалися навіть до терору. Мали місце масштабні міжконфесійні конфлікти не лише в Галичині, а й на Київщині та Вінниччині між УАПЦ і РПЦ. В результаті РПЦ майже витіснили із Західної України і ослабли її позиції на Правобережжі. [91, с. 87]

                     Цим скористалися і значно активізували свою діяльність секти євангелістів, баптистів, РУН-віри, сатаністів, а також кришнаїзм та буддизм. Восени 1993 р. секта «Білого братства», більшість членів якої прибула з Росії, навіть спробували захопити Софіївський собор у Києві. Поряд з цією реакційною організацією були створені ще кілька агресивних, антигуманних сект. І хоча українське законодавство забороняє діяльність іноземних місіонерів на території держави, однак багато з них закуповували ефірний час на радіо і телебаченні і пропагували свої ідеї. [91, с. 94]

                    Попри всі труднощі, чвари та посягання іноземних держав на українські церковні конфесії, законодавство України в церковній сфері відзначається демократичністю і толерантністю, і це сприяє поступовому релігійному замиренню в державі. У 1996 p. уже не було серйозних конфліктів між конфесіями навіть на рівні невеликих парафій. Вплив церкви в українському суспільстві посилюється. У 1995 р. найбільшим авторитетом користувалася УПЦ-МП, яка охоплювала 6132 релігійні громади. УПЦ - КП поширює свій вплив на 1753 парафії, УАПЦ  - 616, УГКЦ  - 3032, римсько - католицька церква  - 651, союз євангельських християн - 1420, а «п´ятидесятники» - на 680 парафій.

                     В 90-х роках зростає не лише кількість віруючих і їх громад, а й конфесій. Наприкінці 1994 р. в республіці нараховувалося 64 різних конфесії, що майже вдвоє перевищувало їх кількість у 1991 р. Розвиток численних релігійних течій надає населенню можливість вільного вибору духовних ідеалів. Однак у 1996 - 1997 pp. посилюються православні конфесії. В умовах демократизму незалежної України релігійне життя значно активізувалося. Водночас внаслідок глибокого розколу в православ’ї та існування в ньому кількох течій виникло небезпечне для української церкви протистояння. Політична ситуація диктує необхідність об´єднання православних конфесій в єдине ціле та створення єдиної національної церкви. [76, с. 90]

                     Взагалі можна сказати, що подальший розвиток української культури залежить як від створення для цього соціальних умов, так і від духовних прагнень кожної людини. Від того, які цінності стануть пріоритетними для людини, які ідеали вона буде втілювати в життя, залежатиме спрямування української культури, її зміст. Орієнтація на особистість в українській культурі є природною і має глибокі історичні корені. Тому потрібна розробка такої державної політики, головною метою якої було б духовне вдосконалення людини. Це заклало би міцний фундамент національного культурного відродження. У цілому розв’язання проблеми збереження та піднесення української культури вимагає зосередження уваги на таких питаннях, як поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; створення умов для вдосконалення й реалізації творчого потенціалу людини; входження у світовий культурний процес і збереження власної самобутності; звернення до національної культурної традиції та її всебічне засвоєння.

Висновки до розділу 2

                      Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

                     Створення незалежної Української держави починалося за дуже складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної, з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.

                     У короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України - тризуб.  Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на п'ять років. Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як демократичної, соціальної і правової.

                    Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм.

                      У 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази.

                    Час становлення України як самостійної держави ознаменував собою нову віху в історії українського народу, визначальними рисами якої є зміцнення реального суверенітету, демократизація суспільного життя, перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, забезпечення міжнаціонального і соціального миру в суспільстві.

Розділ 3. Теоретичні аспекти основи розвитку творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання в школі.

3.1 Творче мислення як комплексний психолого - педагогічний процес.

                     Насамперед слід зазначити, що з аналізу тлумачень самого поняття мислення виходить, що будь-яке мислення (не тільки творче) за своєю природою несе в собі елементи творчості. Так, за Р. Нємовим, мислення - це «особливого роду теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему включених до неї дій і операцій орієнтовно - дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру» [61, с. 145]. За О. Петровським мислення - це «соціально обумовлений, нерозривно пов’язаний з мовою психічний процес пошуку та відкриття якісно нового…». [73, с. 56] На наявність елементу творчості в мисленні так чи інакше вказують і інші інтерпретації цієї категорії. Тобто, мислення як діяльність є за своїм за характером перетворювальною. Кожна операція мислення несе в собі творчий елемент, тобто за її допомогою інформація, яка сприймається, опрацьовується і результатом цього опрацювання є створення якісно нового продукту у вигляді ідей, образів, понять тощо.  Творче ж мислення в такому випадку має носити більш інтенсивний ступінь такого опрацювання інформації, тобто, творчі характеристики, які носить будь-яке мислення саме по собі, в творчому мисленні мають бути гіпертрофовані, розвинуті в значно більшій мірі, на якісно вищому рівні.

                    Проте, навіть сьогодні провідні дослідники в галузі психології мислення визнають, що чіткої відповіді на питання про психологічну природу творчості наука наразі дати не може. Традиційно, творче мислення тлумачиться як таке мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. З аналізу сучасного наукового доробку [47, с. 2] виходить, що творчість в мисленні - це і є наявність зазначеного «суб’єктивно нового продукту» в результатах мислення і показника новизни в процесі досягнення такого результату. З цього випливає, що творче мислення - це не стільки різновид мислення, скільки його характер. І протилежним за характером і за спрямованістю до творчого буде репродуктивне мислення, яке характеризується найменшим показником новизни і застосуванням вже готових знань та вмінь. Це означає, що творче мислення (як і репродуктивне) може бути притаманним всім традиційним різновидам мислення: наочно - дійовому, наочно - образному, абстрактно-логічному тощо. Ця думка підтверджується міркуваннями Р. Нємова: «С самого начала отметим, что творческое мышление не обязательно связано только с одним из обсуждавшихся ранее видов мышления, скажем, словесно - логическим; оно вполне может быть и практическим, и образным.» [61, с. 246] Тобто, якщо розглядати творче мислення взагалі, то потрібно аналізувати всі його різновиди і прояви.

                     Проте, як відомо, для вікового періоду раннього юнацького віку, в якому перебувають учні старших класів, характерне переважання абстрактно-логічного мислення, що вже повністю приходить на зміну попереднім різновидам - наочно-дійовому та наочно-образному. Крім того, при раціональному осмисленні дійсності, яке є основним в шкільних навчальних дисциплінах, опора йде саме на абстрактно-логічний різновид мислення. Саме тому у нашому дослідженні ми будемо розглядати абстрактно-логічний різновид творчого мислення.

                    Виходячи з цього, ми маємо зупинитися по - перше розглянути абстрактно-логічне мислення як різновид мислення взагалі, і по-друге, проаналізувати творче мислення в його абстрактно-логічній варіації.  

                   Абстрактно - логічне мислення розуміється як процес опосередкованого відображення дійсності людиною в її сутнісних зв’язках та відношеннях. Однією з головних ознак в понятті мислення подається ознака опосередкованості. Подібна опосередкованість виражається по-перше, в тому, що мислення здійснюється за допомогою мислительних операцій - порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, конкретизації і узагальнення. [65, с. 118], а по-друге, опосередкованість мислення виражається в словах. І, нарешті, по-третє, на опосередкованість мислення вказує те, що воно перебігає з опорою на існуючі у людини знання, на її досвід. Існування певного набору знань необхідне для перебігу процесу мислення.

            Наступною ознакою є узагальненість відображення. Таке узагальнення є результатом аналізу і порівняння окремих об’єктів, виділення і абстрагування того, що в них є спільним. [78, с. 7]

            Мислення тлумачиться в якості процесу відображення дійсності. Дійсність, що оточує людину є предметом мислення. Будь - які мислительні задачі та проблеми не можуть поставати перед людиною поза дійсністю. В таку дійсність слід включати як внутрішній, так і зовнішній світ людини, всю реальність, в якій живе людина. Вказана дійсність і надає інформацію, з якою проходить безпосередньо процес мислення, тобто дійсність є носієм інформації, джерелом інформації для мислення.

                    Остання в наведеному визначенні характеристика мислення - відображення дійсності в її зв’язках та відношеннях. Зазначена характеристика вказує насамперед на результат мислення, коли пройшовши через процес мислення дійсність постає перед людиною в її зв’язках та відношеннях.

Протягом всього вказаного процесу діють такі психологічні якості та процеси як чуттєве пізнання (відчуття, сприймання, уявлення), увага і оперативна пам’ять - з чого можна зробити висновок про складність процесу мислення.

                     Отже, абстрактно - логічне мислення, як різновид мислення взагалі - це складний і багатогранний процес, в якому беруть участь як безпосередньо мислительні операції, так і інші психологічні процеси та властивості.

Творче мислення, як вже зазначалося вище, сучасна наука тлумачить як таке мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. [80, с. 27]

                     Науковці, які займаються вказаною проблематикою відзначають, що найбільш ґрунтовне і фундаментальне тлумачення творчого мислення, яке сприйняла сучасна наука, дав Дж. Гілфорд. [90] Так, вважається, що творчість мислення пов’язана з домінуванням в ньому чотирьох особливостей. По-перше, це - оригінальність, нетривіальність, незвичність ідей, яскраво виражений потяг до новизни. По-друге, творче мислення характеризується семантичною гнучкістю, тобто, здатністю бачити об’єкт під новим кутом зору, знаходити його нове використання. По-третє, про творчість в мисленні говорить адаптивна гнучкість, тобто здатність змінити сприймання об’єкту таким чином, щоб бачити його нові, приховані від спостереження сторони. І, по-четверте, для творчого мислення характерна семантична спонтанна гнучкість - здатність продукувати нові різноманітні ідеї в невизначеній ситуації, а саме, в такій, яка не містить орієнтирів для цих ідей. [90]

                     В усіх серед усіх цих особливостей ми бачимо слово нові: нове використання, нові ідеї, нові підходи, новизна. Тобто, творчому мисленню притаманна характеристика новизни. Проте створення нових ідей, нового продукту як результату мислення ще недостатньо для того, щоб це мислення вважалося творчим. Для цього потрібно, щоб цей продукт створювався новим способом, щоб діяльність, результатом якої є продукування нових ідей, містила в собі нові форми, проходила новими шляхами. Саме таке органічне поєднання нового продукту, як результату мислення і нових шляхів та методів, як способу досягнення такого результату, і робить мислення творчим.

                       Психологи вважають, що процес творчого мислення починається з потреби, бажання або стремління відповісти на те чи інше питання, вирішити ту чи іншу задачу, знайти вихід з тієї чи іншої проблеми. І чим більше людина знає, чим багатший її світогляд, тим більше виникає в неї нових питань і проблем, тим активніше її мислення. Розширяються знання людини - з’являються нові питання, активізується її мислення. [4, с. 4] Тобто, важливою психологічною умовою розвитку мислення є багатий світогляд людини, який дозволяє бачити проблемні ситуації, що потребують розв’язання саме за допомогою мислення.

                     Змістом будь-якого мислення, в тому числі і творчого є інформація. Джерелом цієї інформації дійсність, в якій живе людина. Вказана дійсність може бути як зовнішньою, що оточує людину, так і внутрішньою: власні думки, відчуття. Проте мислення людини не здатне працювати з будь-якою кількістю інформації.

                     Тобто, творче мислення є складним комплексним психолого-педагогічним процесом, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. Психологічними умовами протікання творчого мислення є багатий світогляд людини, який дозволяє бачити проблемні ситуації, наявність певної кількості інформації.

3.2. Психолого - педагогічні особливості та умови розвитку творчого мислення в системі інноваційного  навчання в старшій школі.

                      Сучасне суспільство висуває нові вимоги перед освітою. Зокрема, вони полягають у відмові від системи традиційного навчання та введенні в навчальний процес системи інноваційного навчання. [3, с. 49] Саме тому і розвиток творчого мислення в сучасній школі має розглядатися в системі інноваційного навчання.

                     Інноваційне навчання, за визначенням провідних дослідників проблеми, - це навчання, спрямоване на розвиток здібностей учнів щодо спільної діяльності в нових, можливо, безпрецедентних ситуаціях. [20, с. 13]

                       На відміну від традиційного, інноваційне навчання спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все – на інтелектуальний розвиток особистості учня. На думку відомого американського педагога Дж. Дьюї, не так вже важливо чогось вчити дітей, як важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і робила б це з задоволенням. [28, с. 34]

                    Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в інноваційному навчанні знаходиться на іншому плані. Вони використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування його творчого потенціалу.

                    В межах інноваційної системи існують конкретні новітні педагогічні технології: особистісно-орієнтована технологія навчання, модульно-рейтингова технологія навчання, технологія групової навчальної діяльності, технологія розвивального навчання, технологія розвитку творчої особистості, технологія проблемного навчання, технологія навчання як дослідження, нові інформаційні технології навчання. Всі технології передбачають суб’єкт-суб’єктну, діалогічну взаємодію вчителя і учня, перехід до педагогіки партнерства та співпраці.

                      Одиницею управління такої суб`єкт-суб`єктної взаємодії учасників навчання є, за висновками дослідників, цілісна навчально-проблемна ситуація. У такому навчанні акцент зміщується з традиційних організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати творчі пізнавальні завдання для учнів та на активну діяльність самих учнів. Тому, як свідчать дослідники, в інноваційному навчанні на перший план виступають творчі й продуктивні проблемні завдання. [75, с. 238]

                     Отже, таке висування на перший план активності особистості творчих завдань і активізація діяльності учнів в системі інноваційного навчання  створює сприятливі можливості і враховує необхідні психологічні умови для розвитку творчого мислення учнів. Проте для розвитку мислення в будь-якій системі навчання необхідно зважати на психолого - педагогічні особливості розвитку учнів конкретного віку.

                     Для ефективного розвитку творчого мислення старшокласників необхідно враховувати особливості раннього юнацького віку. В старших класах, на думку більшості дослідників, мислення вже остаточно сформоване і достатньо розвинуте, і його перебіг здійснюється переважно в абстрактно - логічній формі. За свідченням спеціалістів, для формування подібного різновиду мислення цей віковий період є сенситивним [70, с. 134] Саме тому, як ми вже зазначали вище, в основному ми концентруємо увагу творчому мисленні саме в абстрактно - логічній формі.  До того ж, слід додати, що в цьому віці мислення учня максимально близьке до мислення дорослої людини.

          Старшокласники здатні усвідомлено оволодівати і використовувати логічні операції, за допомогою яких протікає творче мислення в абстрактно - логічній формі - аналізом, синтезом, порівнянням абстрагуванням, конкретизацією, узагальненням. Мислення в цьому віці стає системним і продуктивнішим, що сприяє систематизації знань. [66, с. 52]

               Для вказаного періоду розвитку особи характерна поява глибини мислення - здатності виокремлювати суттєві ознаки при вивченні нового матеріалу і розв’язуванні задач, узагальнювати їх, заглиблюватись у сутність виучуваного.

              До того ж, в старших класах мислення характеризується гнучкістю - умінням долати бар’єр минулого досвіду чи знань, відходити від звичайних шляхів розмірковування, розв’язувати суперечність між наявними знаннями і вимогами проблемної ситуації, відшуковувати оригінальні способи розв’язування проблеми. Ця ознака мислення в ранньому юнацькому віці особливо важлива для розвитку творчого мислення, яке, передусім, характеризує гнучкість.

              В ранньому юнацькому віці як ніколи раніше відчувається самостійність мислення учнів - вміння самостійно, без допомоги інших ставити цілі, висувати гіпотези, розв’язувати проблеми. Хоча в той же час учні стають більш чутливими до допомоги, вони здатні враховувати результати мислення інших людей, сприймати підказку. Проте для розвитку творчого мислення слід врахувати таку особливість як самостійність мислення, оскільки сутність творчого мисленні, як ми зазначали раніше, - у пошуку нового.

              Мислення в цьому віці є настільки розвинутим, що «відчуває» свою силу і тяжіє до критичності, прагне зі своїх позицій якомога справедливіше оцінити свої і чужі думки. Хоча, за твердженнями дослідників, критичне і творче мислення - до певної міри є протилежними за свої спрямуванням. Критичне мислення спрямоване на виявлення недоліків в судженнях інших людей, а творче мислення пов’язане з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не  з оцінкою чужих думок. [24, с. 11]; Проте, на нашу думку, слід наголосити, що творче і критичне мислення є протилежними саме за своїм спрямуванням, а не за характером. Натомість за характером критичне мислення є творчим, оскільки критична оцінка чужих думок, їх опрацювання, виявлення суперечностей - все це не може перебігати без творчості, тобто, продукування нових знань та пошуку нових способів такого продукування. І критичність мислення в ранньому юнацькому віці свідчить саме про більш високий ступінь розвитку творчого мислення.

            Таким чином, інноваційне навчання як система, спрямована на розвиток здібностей учнів щодо спільної діяльності в нових ситуаціях створює сприятливі можливості і враховує необхідні психологічні умови для розвитку творчого мислення учнів, а творче мислення учнів старших класів є достатньо сформованим та розвинутим в цьому віковому період. Ці висновки необхідно враховувати при дослідженні дидактичних умов формування творчого мислення старшокласників в процесі навчання історії.

                     Розглянувши творче мислення як складний і комплексний психолого-педагогічний процес і особливості його розвитку в системі інноваційного навчання в старшій школі, слід перейти до дидактичних умов його розвитку. Загальнодидактичні умови розвитку вказують на методи, за допомогою яких формується творче мислення учнів. Оскільки загальна психологія відносить мислення, взагалі, і творче мислення, зокрема, відносяться до пізнавальних процесів особистості, тому для характеристики дидактичних методів з точки зору розвитку творчого мислення, доцільно буде керуватися класифікацією методів І. Я. Лернера та М. Н. Скаткіна, якою користуються багато сучасних дослідників - за характером пізнавальної діяльності. І. Я. Лернер і М. Н. Скаткін поділяють дидактичні методи на п’ять різновидів: 1 - пояснювально-ілюстративний, 2 - репродуктивний, 3 - проблемного викладу, 4 - частково-пошуковий (евристичний), 5 - дослідницький. [66, с. 52] Спробуємо розглянути кожний із них з точки зору розвитку творчого мислення.

                     Пояснювально - ілюстративний та репродуктивний методи спрямовані на відтворювальний, репродуктивний характер діяльності учнів [5, с. 328] і їх сутність полягає у відтворенні раніше придбаних знань, а не у формуванні нових.

                       Проблемний виклад, як метод, характеризується тим, що вчитель ставить проблему, самостійно її вирішує, але при цьому показує шлях рішення, доступні учням суперечності, розкриває шляхи думки при вирішенні проблеми. [73, с. 79] При слідкуванні учнів за думкою вчителя, безумовно, перебігає процес мислення. Проте, цей метод дає вже готовий шлях для перебігу мислення учнів, а тому в цьому аспекті він схожий на репродуктивний метод, оскільки буде вимагати від учнів тільки повторення, відтворення вже пройденого шляху. Проте цей метод значно в більшій мірі, ніж попередніх два, може виступати умовою розвитку в учнів творчого мислення, оскільки тут вже має місце проблема як необхідна психологічна умова розвитку творчого мислення.

                       Частково - пошуковий метод передбачає організацію участі учнів у виконанні окремих етапів пошуку, рішення проблеми, дослідження. Вчитель складає завдання, ділить його на допоміжні, намічає етапи пошуку, а самі етапи здійснює учень. [20, с. 24] Для виконання завдання учень має сприйняти завдання, осмислити його умови, актуалізувати наявні знання, вирішити завдання по частинах, здійснити самоконтроль при виконанні кожного етапу, мотивувати свої дії. Ми бачимо, що цей метод може виступати ефективною умовою розвитку творчого мислення. Учень, хоча і перебуває під контролем вчителя, він має сам здійснювати пошук рішення, що означає, що мислення проходить не «протореним» шляхом, як це мало місце при методі проблемного викладу, а новим, тобто вже носить безпосередньо ознаки творчості.

                      Сутністю дослідницького методу є самостійне здійснення процесу пізнання. [77, с. 43] Ми бачимо, що в цьому методі, на відміну від попереднього, творче мислення здійснюється без тих етапів, які намічає вчитель, без контролю вчителя, а самостійно. Вчитель пред’являє ту чи іншу проблему для самостійного дослідження і контролює тільки результати мислення, а не спрямовує окремі його етапи його перебігу. Проте, вказана самостійність, хоча і виступає ефективною умовою розвитку творчого мислення, все ж потребує вже досить високого рівня його сформованості і самостійності.

                     Тобто, ми бачимо, що ефективні дидактичні умови розвитку творчого мислення створюють насамперед проблемний, частково - пошуковий та дослідницький методи.

              Тепер спробуємо розглянути, які саме методичні умови будуть сприяти розвитку творчого мислення учнів.

              Як вже зазначалося вище, будь - яке мислення, в тому числі і творче, починається з проблеми чи завдання. Наявність проблеми чи завдання - це як психологічна умова творчого мислення, так і складова частково-пошукового та дослідницького дидактичних методів. Крім того, це також складова системи інноваційного навчання. З цього очевидно, що творче мислення можна розвити за допомогою проблемних та творчих завдань. Подібні висновки ми можемо підтвердити даними методичної науки. [80, с. 28]

             Проблемні завдання, на думку дослідників, можуть бути використані на будь-якому етапі уроку: як домашні завдання, для проведення диференційної перевірки знань, при переході до вивчення нового матеріалу, в процесі закріплення тощо. [17, с. 36] Але для ефективного розвитку творчого мислення за допомогою проблемних завдань, недостатньо їх застосовувати нехай часто, але безсистемно. Сукупність таких завдань має представляти систему, що відповідає ряду показників. Так, система проблемних завдань має включати основні типи доступних учням методів тієї чи іншої науки і загальних методів наукового пізнання, в ній мають відображатися всі основні процедури творчої діяльності, всі проблемні завдання мають поступово ускладнюватися. [21, с. 29] Для розвитку окремих операцій творчого мислення необхідно відшукувати та пропонувати учням завдання, яке вирішується за допомогою застосування саме цієї операції. Так, наприклад, для розвитку операції порівняння та класифікації учням пропонується складати порівняльні таблиці, тим самим порівнюючи факти, процеси чи явища. Для формування операцій узагальнення та абстрагування варто застосовувати завдання зі створення схем, діаграм, графіків чи складання висновків. Для розвитку вміння конкретизувати доцільно застосовувати, наприклад завдання, з визначення можливих наслідків того чи іншого явища. Визначення причин за наслідками, навпаки, буде сприяти розвитку абстрагування.

             Окрім творчих проблемних завдань умовами розвитку творчого мислення можуть виступати завдання які спонукають учнів на дослідницьку діяльність. Одним з таких завдань є з формулювання історичних понять. [77, с. 44] Понятійне мислення виступає одним із різновидів теоретичного мислення і характеризується здобуттям суб’єктивно нових знань, пошуком нових способів їх досягнення. При понятійному мисленні активно застосовуються такі мисленнєві операції як узагальнення і абстрагування. Процес розвитку поняття за своїм характером містить елементи дослідницької діяльності і є елементом інноваційної системи навчання.

            Також, розвитку самостійності мислення учнів та вмінню за допомогою творчого мислення робити висновки сприяє такий методичний прийом як робота з документами. [1, с. 30]

            Важливою методичною умовою розвитку творчого мислення виступає такий елемент інноваційної системи навчання як евристична бесіда, яка ґрунтується на інноваційних принципах реалізації діалогічного та партнерського підходу. За змістом вона складається із серії взаємопов’язаних питань, кожний з яких є кроком на шляху вирішення проблеми та потребує від учнів не тільки відтворення своїх знань, але й здійснення певного пошуку. [5, с. 169]

            Близьким до цього прийому є прийом проблемного пояснення, коли вчитель сам в процесі викладу інформації створює проблемні ситуації, і сам перед учнями розв’язує їх. Створюючи проблемні ситуації, вчитель має можливість керувати пізнавальною діяльністю учнів. [17, с. 44]

                    Для розвитку творчого мислення варто застосовувати також такий популярний наразі прийом як написання історичного есе. Історичне есе - це довільна форма наукової творчості, певний нарис, в якому науковий стиль поєднується з публіцистичним.

            Тобто, з методичної точки зору розвитку творчого мислення старшокласників ефективно сприятимуть всі методичні прийоми, які будуть спонукати до творчого пошуку, реалізації дослідницької діяльності, розв’язання старшокласником певної проблеми, вирішення творчого завдання.

3.3.  Розробка уроку для учнів 11-го класу на тему «Державотворчі процеси в перші роки незалежності»

Урок № 1

Тема: «Державотворчі процеси в перші роки незалежності»

Мета:

навчальна: схарактеризувати державотворчий процес у перші роки незалежності. Визначити зміни, які відбулися у виконавчій, законодавчій і судовій владі, указати на наслідки цих процесів.

розвивальна: засобами інноваційного навчання розвивати творче мислення учнів, прищеплювати навички творчості та креативності, нестандартного підходу до проблеми, сприяти розвитку уяви.

виховна: виховувати в учнів інтерес та повагу до своєї історії, сприяти вихованню національної самосвідомості.

Тип уроку:  формування вмінь і навичок

Методи навчання: проблемний, дослідницький.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна незалежна», атлас, дидактичний матеріал.

Основні поняття і терміни: державотворчий процес, Верховна Рада України, Президент України, українська армія, Національна гвардія України, автономія.

Основні дати: 7 листопада 1991р. - прийняття Закону «Про державний кордон України»; 1 грудня 1991 р. - підтвердження Акта проголошення незалежності України на всеукраїнському референдумі, вибори Президента України; 6 грудня 1991 р.- прийняття Закону про Збройні Сили України; 19 жовтня 1993 р. - прийняття військової доктрини України.

Очікувані результати: після уроку учні знатимуть:

  •  Що таке державотворчій процес.
  •  Хто став першим Президентом України.
  •  Які повноваження мав Президент України в 1991-1996 рр.
  •  Яка дата вважається початком створення Збройних Сил України?

Хід уроку

І. Організаційний момент

Організувати дітей на роботу, сконцентрувати їхню увагу на темі уроку, пояснити що зараз будемо робити.

ІІ. Актуалізація знань учнів

Бесіда за запитаннями:

Коли було проголошено незалежність України?

Які основні положення Декларації про державний суверенітет УРСР й Акт проголошення незалежності України?

ІІІ. Мотивація знань учнів

Пояснення вчителем ролі незалежності на той момент, так і для подальшої долі України.

ІV. Формулювання головної проблеми уроку

Які здобутки державотворчого процесу на першому етапі ви можете назвати? Які, на вашу думку, були зроблені прорахунки?

V. Вивчення нового матеріалу

1. Державотворчій процес.

Розповідь учителя.

Суспільна ситуація, що склалася в Україні після розпаду СРСР і проголошення України, поставила перед українським народом нові завдання, першочерговими серед яких були:

       - будівництво власної суверенної держави;

- ліквідація тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;

- трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;

- національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;

- установлення зв'язків із далекими та близькими державами-сусідами на основі рівноправ'я.

            Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. Разом із тим необхідно було створювати українську армію та інші силові структури, управлінські структури на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади.

Вчитель пропонує учням поміркувати, що ж таке державотворчий процес.

Учні висловлюють свою думку у формі фронтального опитування.

Державотворчий процес – процес формування та становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.

            Клас розподіляється на дві групи. Учням першої групи дається завдання поміркувати: «Чинники, які сприяли державотворчому процесу», учням другої групи: «Чинники, які негативно впливали на державотворчий процес»

На виконання підготовку відповіді груп дається 5 хвилин, обговорення відповідей проходить в такому порядку: спочатку виступ першої групи, потім – другої та підведення підсумків.

Розповідь учителя.

Особливості державного будівництва в Україні:

- становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесів формування української політичної нації та національної самосвідомості;

- складне соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнули скористатися явні й приховані противники незалежності.

2. Формування законодавчої гілки влади.

Розповідь учителя.

            Згідно з правовою традицією демократичного суспільства, ключовим принципом формування державних органів влади є розподіл влади, який передбачає формування трьох її гілок – законодавчої, виконавчої й судової.

Єдиним законодавчим органом влади в Україні була визнана Верховна Рада, яка стала Верховною Радою України. Її діючий склад у кількості 450 осіб було обрано в 1990 р. Депутатську більшість становили члени розпущеної 1991 р. КПУ, що гальмувало державотворчі процеси.

            Після обрання Л. Кравчука Президентом України Верховну Раду очолив І. Плющ. Від перших днів незалежності вона розгорнула активну законотворчу роботу.

            Але попри велику кількість прийнятих документів, особливо з питань внутрішньої політики, конкретного механізму їхньої реалізації розроблено не було.

           Велика частина прийнятих парламентом законів не мала прямої дії, а вимагала додаткових пояснень, тлумачень, так званих підзаконних актів, опрацювання яких затримувалося на невизначений термін.

   Вчитель ставить перед класом запитання методом «мозкового штурму» спираючись на щойно вивчений матеріал, визначити ознаки , що заважали ефективній діяльності Верховної Ради.

   Згідно вивченого матеріалу, учні в змозі зазначити такі ознаки: заважало гостре політичне протистояння та відсутність в роботі законодавчої й виконавчої влади.

 3. Президент України та виконавча влада.

Розповідь учителя.

          1 грудня 1991 р. на підставі відповідно Закону український народ уперше загальним прямим голосуванням обрав свого Президента. Відповідно до чинної тоді Конституції Президент України був головою держави, тобто вищою посадовою особою, і головою виконавчої влади. У його функціональних обов'язків зокрема включалися гарантування забезпечення прав і свобод громадян, упровадження в життя Конституції та Законів України через органи державної виконавчої влади, представництво України в міжнародних відносинах.

      Першим Президентом України став Л. Кравчук.

Творче завдання з портретом.

На дошці портрет Л. Кравчука [Додаток Б], класу дається завдання за зовнішнім виглядом охарактеризуйте, яка на вашу думку це була людина. На це завдання дається 5 хвилин. Обговорення відповідей проходить у формі фронтального опитування.

Випереджальне завдання. Біографічна довідка  Л. Кравчука (підготовлена ученицею класу). Учениці дається 7 хвилин.

4. Створення української армії.

Розповідь учителя.

     Одним із ключових складових процесу державотворення є створення й розбудова власних Збройних сил.

      Уже 24 серпня 1991 р. парламентом було прийнято постанову «Про військові формування в Україні», за якою всі війська, дислоковані на українській території, підпорядкувалися Верховній Раді.

       Також було створено Міністерство оборони України та затверджено в жовтні 1991 р. концепцію оборони й розбудови Збройних Сил України. Концепція проголошувала прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою й забезпечення виконання цих завдань шляхом створення власних Збройних Сил. Загальна кількість армії визначалася в межах 400-420 осіб.

      Референдум 1 грудня 1991 р. прискорив процес створення армії. Уже 6 грудня було прийнято Закон про Збройні Сили України.

     19 жовтня 1993 р. Верховна Рада республіки прийняла воєнну доктрину України. Вона базується на тому, що Україна не вважає своїм потенційним противником жодну державу.

      Клас розподіляється на 2 групи. Учням першої групи дається документ [Додаток Г] «Витяги із Закону УРСР про Президента Української  РСР ( 5 липня 1991р.)» з запитаннями до документу:

  1.  Які повноваження мав перший Президент України?
  2.  Із якою метою було запроваджено цю посаду?

Учням другої групи  документ  [Додаток Д] «Із воєнної доктрини України (1993р.)» з запитанням до документу:

Спираючись на документ, дайте характеристику основних принципів воєнної доктрини України.

На виконання підготовку відповіді груп дається 7 хвилин, обговорення відповідей проходить в такому порядку: спочатку виступ першої групи, потім – другої. Підведення підсумків.

     VІ. Закріплення нових знань

Евристична бесіда з проблемними запитаннями

  1.  Що таке державотворчій процес?
  2.  Яку дату можна вважати відправною в цьому процесі?
  3.  Хто став першим Президентом України? Які головні повноваження мав Президент України?
  4.  Коли працювала перша Верховна Рада незалежної України?

      VІІ. Підсумки уроку та оцінювання учнів

Подаються у вигляді підсумку варіантів відповідей на головну проблему уроку. Учні підводяться до висновку. Оцінювання відбувається у вигляді оцінки в журнал та щоденник.

Заключне слово вчителя

    Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні в результаті розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання, насамперед, - будівництво власної суверенної держави. Перші кроки на цьому шляху засвідчили серйозність намірів українського народу відродити власну державу. Проте цей шлях виявився нелегким.

    У 1990-1993 рр. в Україні було закладено лише основу для формування й діяльності державно-правових інститутів, реалізації прав і свобод громадян, забезпечення оборони й безпеки держави, існування окремих інститутів громадянського суспільства.

VІІІ. Домашнє завдання

  1.  Опрацювати відповідний параграф підручника.
  2.  Дати письмову відповідь:
  •  Як на вашу думку,у чому полягала проблема вибору форми державного устрою, що постала перед Україною з проголошенням незалежності?
  •  Яка форма державного устрою, на вашу думку. Є оптимальною для України?

Висновки до розділу 3

         Таким чином, творче мислення – це складний і багатогранний процес, в якому беруть участь багато психологічних процесів та властивостей. Психолого-педагогічне тлумачення категорії творчого мислення зводиться до розуміння його як такого мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності зі створення такого нового продукту. Творче мислення – це характеристика характеру мислення, а значить творчим може бути будь-яка форма мислення. Якщо мова ведеться про розвиток творчого мислення старшокласників, то переважно це творче мислення в абстрактно-логічній формі, оскільки дана форма переважає у вказаному віковому періоді. Для перебігу творчого мислення необхідна наявність завдання, проблеми чи проблемної ситуації, певна визначена кількість інформації, як зміст мислення, та розвинута мова, яка бере участь в процесі мислення насамперед у вигляді внутрішньої мови. Система інноваційного навчання як навчання, що спрямоване на розвиток здібностей учнів та на реалізацію інтелектуального потенціалу особистості,  створює сприятливі умови для розвитку і перебігу творчого мислення. Особливостями розвитку творчого мислення в системі інноваційного навчання старшокласників є психолого-педагогічні закономірності даного вікового періоду. Вони полягають у порівняно високому рівні розвитку творчого мислення учнів старших класів і максимальній наближеності до мислення дорослої людини. Творче мислення можна сформулювати насамперед за допомогою таких методів навчання, як частково-пошуковий та дослідницький. Дидактичними умовами розвитку творчого мислення виступають такі методичні прийоми як застосування системи творчих завдань та проблемних ситуацій, формулювання історичних понять, дослідницька робота з документами та застосування прийомів евристичної бесіди і проблемного викладу, написання історичного есе, творчих та наукових робіт тощо.

ВИСНОВОК

                    Здобуття України незалежності та створення незалежної української держави стало визначною подією в історії нашої держави. В перші роки її існування стали складним та відповідальним періодом. Сучасна історична наука поки що не може дати однозначних оцінок цього періоду, але нами було з'ясовано, що становлення і розвиток української держави останього десятиліття в досліджуваному нами аспекті ( 1991 – 1996 рр.) є актуальною.

                    У другому розділі нами було поставлено завдання у розкритті теми Україна в умовах незалежності (1991 – 1996 рр.) Аналіз літератури дає підстави стверджувати, що створення незалежної Української держави починалося за дуже складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної, з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.

                   Нами було з'ясовано, що у короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України - тризуб.

                    Здобуття незалежності, подолання тоталітаризму створило умови для радикального розкріпачення умов духовного життя. Вперше для суспільства склалися сприятливі умови свободи, духовного розкріпачення, можливості вільно висловлювати свою точку зору. Все це сприяло піднесенню духовності та культури.

                    У третьому розділі ми проаналізували теоретичні аспекти розвитку творчого мислення старшокласників в системі інноваційного навчання в старшій школі. Аналіз педагогічної, методичної літератури, підручників та шкільних програм з історії  дає привід для висновку, що інноваційні технології, які використовуються для розвитку творчого мислення, дозволяють будувати пізнавальну діяльність учнів на основі загальнонаукових ідей і методів. Кожен елемент інформаційної структури навчального предмета, як показують дослідження, може бути об'єктивною основою введення новітніх технологій у змісті навчання.

                     Під час навчання історії умовами формування творчого мислення виступають такі методичні прийоми як застосування системи проблемних завдань, формулювання історичних понять, написання історичного виступу та есе, анотації до тексту, робота з документами та застосування прийомів евристичної бесіди і проблемного пояснення.

                     Таким чином, інноваційні технології всебічно впливають на процес навчання - від установлення задач до його організації й результатів, а тому інноваційні технології повинні бути спрямовані на досягнення всебічного розвитку особистості учня в умовах стійкої системи предметного навчання й сприяти посиленню взаємозв'язку утворення, розвитку й вихованню відповідно до провідних загальнонаукових ідей.

                     Отже, можна підсумувати, що висунуте нами гіпотеза про те, що використання системи інноваційного навчання історії сприятиме формуванню творчого мислення старшокласників, за умов врахування психолого-педагогічних особливостей та умов розвитку старшокласників, систематичного застосування проблемних завдань в процесі навчання історії, спрямування учнів на самостійну дослідницьку діяльність, підтвердилася в повному обсязі.

                   Отже всі поставлені завдання дослідження було виконано.

Список використаних джерел та літератури

  1.  Алфимов В.М. Развиваем умственные и творческие способности старшекласников / В. М. Алферов // Обдарована дитина - 2003. - № 5. -   С. 30-41.
  2.  Акт проголошення незалежності ( документ ) [ електронний ресурс ] Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1427 -12
  3.  Баханов К.О. Навчання історії в школі: інноваційні аспекти /                 К.О. Баханов. – Х. : Основа, 2005. – 128 с.
  4.  Баханов К.О. Технологія розвитку критичного мислення як психолого - педагогічне явище / К.О. Баханов // Історія та правознавство. - 2008.- № 33. - С. 4-9.
  5.  Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія / К.О. Баханов.- Запоріжжя: Просвіта, 2004. - 328 с.
  6.  Бжезинский З. Великая шахматная доска / З. Бжезинский – М. Международные отношения, 1998 г. - С. 36-44.
  7.  Бойко О.В. Інститут президентства в Україні і США (порівняльно-правовий аспект) / О.В. Бойко : Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К, 2003 – С. 9-12.
  8.  Бородін Є.І. Розробка та прийняття декларації « Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні / Є.І. Бородін // Грані. – 2003. - № 4. - С. 8-13.
  9.  Бородін Є.І. Державна молодіжна політика в незалежній Україні : формування та розвиток національної моделі ( 1991 - 2006 рр. ) / Є. І. Бородін // Грані. - 2006. - № 6. - С. 53-58.
  10.  Богдашина О.М. Джерелознавство історії України: питання теорії, методики, історії: Навч. - метод. посібник / О.М. Богдашина. - Х. : Вид-во “ Сага ” , 2010. - 214 с.
  11.  Вакулич В. Відносини  «США - ЄС»  і перспектива поширення інтеграційного процесу в Європі / В. Вакулич. - Кіровоград, 2000. - С. 87-94.
  12.  Василенко М.Д. Україна: міжнародні зв’язки / М. В. Василенко,            С.Д. Василенко: Навч. посібник. – К. : Знання, 2004. - С. 249-153.
  13.  Верещак Л.М. Міжнародні організації: Аналітико-статистична інформація / Л.М. Верещак. – К.: НІСД, 2002. – 544 с.
  14.  Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки Украйни та перспективи їх розвитку / Л.А.Вірван: Автореф. дис. канд. екон. наук.- К., 2001 С. 68-73.
  15.  Віднянський С.В. Еволюція зовнішньої політики України (1991- 2006 рр.) / С.В. Віднянський  // Український історичний журнал. – 2006. - №4. - С. 32-51.
  16.  Гарань О. В. Становлення владних структур в Україні / О.В. Гарань // Монографія. - 1997 р. С. 28-38.
  17.  Гальперин П.Я. К психологии творческого мышления / П.Я. Гальперин , Н.Р. Кошин // Вопросы психологии. - 1982. -  № 5. - С. 36-44.
  18.  Галущенко Г.В. Міжнародні договори України про правову допомогу в цивільних справах / Г.В. Галущенко: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 2001 С. 5 -64.
  19.  Гринів О.І. Украйна і Росія: партнерство чи протистояння? Етнополітичний аналіз / О.І. Гринів. - Львів, 1997. - С. 42-43.
  20.  Грединарова Е.М. Развитие творческого мышления как условие успешкого обучения / Е. М. Грединарова // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - С. 13-24.
  21.  Губенко О.В. Чи можна навчити школярів робити відкриття / О.В. Губенко // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 6-7.- С. 29-32.
  22.  Гусєв В.І. Історія України: посібник для учнів 10-11 класів / В.І. Гусєв. - К.: Вища школа, 2002
  23.  Гупан Н.М. Історія України: посібник для учнів 11 класів / Н.М. Гупан. - К.: А.С.К., 2007
  24.  Гупан Н. Сучасні підходи до викладання історії України в загальноосвітній школі / Н.Гупан, Г.Фрейман // Історія в школі.- 2007. - №6. - С.11-13.
  25.  Дзюба І. Проблеми культури в незалежній Україні / І. Дзюба // Пам’ятки України: історія та культура. - 1997. - № 2. - С. 16-29. ; Дзюба І. Між культурою і політикою / І. Дзюба. - К. : Сфера, 1998. - 372 с.
  26.  Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Історія в школах України. - 2004. - № 2. - С. 2-7.
  27.  Декларація про державний суверенітет (документ) [ електронний ресурс ] Режим доступу:  http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/55-12    
  28.  Дьюи Дж. Школы будущего / Дж. Дьюи. - Народное образование № 8, 2000 г. С. 34-37.
  29.  Дідик В.Г. Міжнародні інвестиційні ресурси та фактори їх ефективного використання в Україні / В.Г. Дідик: Автореф. дис. канд. екон. наук. - К.,1999 С. 117-119.
  30.  Дж. Сорос Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности. Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1999. - XXVI, 262 с.
  31.  Євтушенко Р. Про вивчення історії у 2011 / 2012 навчальному році / Р.Євтушенко // Історія України. - 2011. - № 33 - 34. - С. 3-9.
  32.  Зашкільняк Л. Сучасна світова історіографія: Посібник для студентів / Л.Зашкільняк. - Львів: ПАІС, 2007.  312 с.
  33.  Закон України “про освіту. За станом на 8.12.2006 р. / ВР України: офіційне видання.- К: Парламент. вид-во, 2006.  40 с.
  34.  Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін в основній та старшій школі у 2011 / 2012 навчальному році // Історія в школах України.- 2011. - № 7 - 8. - С. 2-6.
  35.  Закон України «Про національні меншини в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. [ електронний ресурс ] Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=2495 -12
  36.  Історія української культури  / За загал. ред. I. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994. 656 с.
  37.  Касьянов Г.В. Україна 1991-2007: Нариси новітньої історії  / Г.В. Касьянов. - К: Наш час, 2007.  432 с.
  38.  Касьянов Г.В. Сучасна історія України: проблеми, версії, міркування / Г.В. Касьянов // Український історичний журнал.-2006. - №4. - С. 4-15.
  39.  Колесник В. І. Статистичне забезпечення регіонального управління: монографія / В.І. Колесник. - К.: ДП «Інформ.-аналіт. Агентство» 2007. - 475 с.
  40.  Кравчук Л. Не тріумф і не драма ( інтерв'ю )/ Л. Кравчук // журнал Віче. - 1996. № 8. - С. 9-11.
  41.  Крип'якевич І. Історія української культури / І. Крип'якевич. Видання І. Тиктора. - Львів, 1937. С. 65-98.
  42.  Кульчицький  С.В. Україна і Росія: переваги і небезпеки “особливих відносин”. Роздуми історика / С.В. Кульчицький. - К., 2004 С. 48-57.
  43.  Кучма Л.Д. Україна не Росія / Л.Д. Кучма. - К., 2004 С. 32-41.
  44.  Кучма Л.Д. Кроки становлення національної економіки 1994 - 2004 роки: Доповіді та виступи Президента України. Офіційні документи / Л.Д. Кучма. - К.: Либідь, 2008. - 520 с.
  45.  Кульчицький С.В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991-2005рр) / С.В. Кульчицький // Український історичний журнал. - 2006. - №4.- С.15-32.
  46.  Кульчицький С. Політичне життя в Україні 2002 - 2005 рр. / С. Кульчицький // Історія в школах України. - 2006. - №4. - С. 52-56.
  47.  Курилів В.І. Розвиваючи навички творчого мислення / В.І. Курилів // Історія та правознавство. - 2004.- №6. - С. 2-5.
  48.  Кульчицький С.В. Історія України: підручник для учнів 11 класів загальноосвітніх закладів / С.В.Кульчицький, Ю.І. Шаповал. - К.: Генеза, 2004
  49.  Литвин В., Україна на межі тисячоліть 1991-2000 рр. / В.М. Литвин. – К., 2000 р. С. 36-47.
  50.  Литвин В., Слюсаренко А. На полiтичнiй аренi України (90-тi роки). Роздуми iсторикiв // Український історичний журнал. - 1994. - № 1-3
  51.  Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. - К., 1997. С. 16-19.
  52.  Малинкович В. Три революции и две перестройки / В. Малинкович. – Москва., 2008 р. 367 с.
  53.  Малиновська О.А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями / О.А. Малиновська. - К., 2004. -  257  с.
  54.  Марченко Р.В. Вітчизняний конституційний процес 90-х років XX ст. в особах / Р.В. Марченко // Грані. - 2006. - №4.- С. 20-23.
  55.  Марченко Р.В. Актуальні проблеми конституційного процесу в Україні 90-х років XX ст.: періодизація, джерельна база, методологія дослідження / Р.В. Марченко // Грані. - 2006. - №2. - С. 35-39.
  56.  Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XІX ст.) / І. Марченко. - К: Вид-во Київського ін.-ту, 1959. - 260 с.
  57.  Максименко С.Д. Загальна психологія: Навч. посібник / С.Д. Максименко. - К: Центр навчальної літератури. - 2004. - 272 с.
  58.  Михальченко Н. Андрущенко В. Україна 1991-1995 рр. / Н. Михальченко В. Андрущенко. – К., 1996. – 512 с.
  59.  Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: Збірник наук. праць В / ред. С.В. Віднянський .- К., 2004. – С. 28-34.
  60.  Нариси з історії України: посібник / за ред. В.А. Смолія. - К.: Генеза. 2002. – С. 13-15.
  61.  Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений. / Р.С. Немов. . - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн. 1: Общие основы психологии. - 688 с.
  62.  Парахіна М. Етнонаціональна політика у відродженні самостійної української держави у кінці XX- на початку XXІ ст. / М. Парахіна, Т. Бушніна // Університет. - 2006. - № 5. - С. 54-63.
  63.  Панченко П.П. Україна: Друга половина XX ст.: Нариси історії / Редкол.: П.П. Панченко та ін.; Авт.: П.П. Панченко, О.М. Веселова, Н.П. Барановська та ін. / АН України. Ін-т історії України; Відп. ред. П.П. Панченко. – К., 1992. С. 39-51.
  64.  Парахіна М. Історіографія міжнародних чинників формування сучасної української державності кінця XX- початку XXІ ст. / М. Парахіна,Т. Полушкіна // Університет. - 2007. - № 3. - С.72-79.
  65.  Пильнік Р.О. Формування творчого мислення учнів / Р.О.Пильнік // Педагогіка вищої та середньої школи: зб. наук. праць. - Кривий Ріг, 2003. - Вип. 5. - С. 118-123.
  66.  Пивоварова О.В. Методи розвитку творчого мислення / О.В.Пивоварова // Практична психологія та соціальна робота. - 2007. - № 2. - С. 52-54.
  67.  Плющ І. Історична віха на шляху незалежності і державотворення ( інтерв'ю ) / І. Плющ // журнал Віче. – 2001. № 8. – С. 3-11.
  68.  Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало. - К.: Політична думка, 1995. - 368 с.
  69.  Потаров О.В. 12 років незалежності України: здобутки та перспективи / О.В. Потаров // Грані. - 2003. - № 4. - С. 3-8.
  70.  Пометун О. Методика навчання історії в школі / О. Пометун, Г. Фрейман . - К.: Генеза, 2005. - 328 с.
  71.  Політична історія України ХХ століття / Педрада: В. М. Литвин та ін. – К.: Парламентське вид-во, 2007. - С. 945-947.
  72.  Поппер К. Открытое общество и его враги. М., 1992. Т. I. Чары Платона. С. 214.
  73.  Поспелов Н.Н. Формирование мыслительных операций у старшеклассников / Н.Н. Поспелов, И.Н. Поспелов. - М.: Педагогика, 1989 г. - 152 с.
  74.  Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України 10-11 класи. Рівень стандарту// Історія в школах України . - 2010. - №11 - 12.- С. 2-12.
  75.  Психологічні основи розвитку креативності особистості в умовах педагогічної інноватики: Метод. посібник. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. - 268 с.
  76.  Селипенко В.І. Історія України: прихована правда / В.І.Селипенко. - К.: Прапор. 2001. - 219 с.
  77.  Смольська Л.І. Психолого - дидактичні умови формування творчого мислення / Л.І.Смольська // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 1. - С. 43-44.
  78.  Терно С. Методика розвитку критичного мислення учнів на уроках історії / С.Терно // Історія в школах України. - 2009. - № 9. - С. 7-12.
  79.  Троян С. Партійно - політична система України в 1989 - 2002рр / С.Троян // Історія України. - 2003.  - №45. - С. 9-13.
  80.  Туріщева Л.В. Розвиток мислення школярів на уроках історії /Л.В.Туріщева // Історія та правознавство. - 2007. - № 9. - С. 27-28.
  81.  Україна / Польща в XX ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин: зб. наук. Праць / ред. П.М.Чернега, К., 2002 С. 98-102.
  82.  Україна за роки незалежності , 1991- 2003. - К.: Нора - Друк, 2003. - 560 с.
  83.  Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно - політичного та соціально - економічного розвитку / За ред. Ю.Г. Рубана. - К.: НУСД, 2008. - 744 с.
  84.  Цимбалюк І.М. Підвищення кваліфікації вчителя / Навч. - метод. Посібник / І.М. Цимбалюк, Ю.В. Белек. - К.: Професіонал, 2004. - 222 с.
  85.  Шульга Т.С. Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України / Т.С.Шульга  // Український історичний журнал. - 2011. - № 4. - С. 108-115.
  86.  Шейко В. М. Гуманізація освіти і культури / В. М. Шейко // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. - Х., 2000. - 367 с.

    Вип. 2. - С. 99  109. - Бібліогр.: 7 назв. ; Шейко В. М. Вища освіта в    

    країнах Заходу : соціальні та етичні аспекти / В. М. Шейко; Харк. держ.   

   акад. культури. - Х. : ХДАК, 1999. – 152 с.

  1.  Шульга Т.С. Здобуття незалежності у суспільній свідомості громадян України / Т.С.Шульга // Український історичний журнал. - 2011. - № 4. - С. 108–115.
  2.  Шуба О. Релігійно - національне відродження / О. Шуба. – К. 1996  - С. 87–94.
  3.  Спогади Степана Волковецького [ електронний ресурс ] Режим доступу: http://www.uaprosvita.if.ua/news/spogadi_vid_chasiv_progoloshennja_nezalezhnosti/2011-08-23-118
  4.  Дж. Гилфорд. Три стороны интеллекта [ електронний ресурс ] Режим доступу: http://trainingcity.ru/interest/articles/model_strukturyi_intellekta_dzh._gilforda.html
  5.  Історія української культури. - Либідь, 1994. [ електронний ресурс ] Режим доступу:                     http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[pS]=1235858400&tx_ttnews[pL]=2674799&tx_ttnews[arc]=1&tx_ttnews[pointer]=7&tx_ttnews[tt_news]=13229&tx_ttnews[backPid]=24.

Додатки


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40548. Учение о фонеме Московской и Пражской фонологических школ. Фонематическая транскрипция 13.93 KB
  Фонематическая транскрипция. Фонема – минимальный компонент морфемы существует и реализуется только в морфеме. Соотношение фонемы и звука: фонема проявляется в виде вариантов – в виде звуков в сильной или слабой позиции. Но не все морфемы можно проверить = гиперфонема – функциональная единица выступает в позициях нейтрализации которую невозможно поставить в сильную позицию.
40550. Артикуляторный аспект фонетики. Строение и функции речевого аппарата. Артикуляционная база языка 11.1 KB
  Органы речи – те органы которые участвуют в образовании звуков речи. Органы речи делятся на: дыхательные органы – легкие бронхи трахея. Все органы речи делятся на: активные и пассивные.
40551. Звук и фонема. Учение о фонеме Ленинградской фонологической школы 25 KB
  Звук и фонема. Звук и фонема. Термин фонема ввели представители Казанской ФШ Бодуэн де Куртэне 8090 гг. Фонема – звукэталон – тип который служит для различия форм слов.
40553. Конфліктологія як наука і навчальна дисципліна 58.5 KB
  Предметом конфліктології є ідеальна модель конфліктної взаємодії, теорія, основою якої виступає понятійний апарат з його центральною ланкою - категорією конфлікту.
40554. Менингококк 17.01 KB
  Neisseri meningitidis грамотрицательный диплококк. Виды Neisseri отличаются друг от друга способностью использовать те или иные сахара в качестве источника энергии. Neisseri meningitidis как правило ферментирует глюкозу и мальтозу но не ферментирует сахарозу и лактозу.
40555. Вивчення мікрофлори природних еконіш 16.09 KB
  Нашою метою стало провести дослідження: мікрофлори водного середовища мікрофлори повітряного середовища мікрофлори людини мікрофлори кисломолочних продуктів. Для цього ми поставили наступні завдання: Визначити ЗМЧ індекс БГКП і зробити морфологокультуральний опис мікроорганізмів води озера Нивки; Визначити ЗМЧ повітря аудиторії 620 біологічного факультету; Зробити морфоцитологічний опис мікрофлори зубного нальоту; Зробити морфологокультуральний опис мікрофлори ротоглотки; Визначити чутливість мікроорганізмів ротоглотки...
40556. Бактерії у водних екосистемах 16.03 KB
  Навіть бактерії які населяють сухі грунти живуть у воді що міститься у капілярах грунту. Це гетеротрофні бактерії особливістю життєдіяльності яких є вивільнення C N P S та інших елементів з органічних речовин і переведення їх у неорганічну форму з виділенням СО2. Найважливішим у цьому процесі є те що бактерії переводять органогенні елементи у єдину доступну для рослинпродуцентів форму – неорганічну NH4 PO43 SO42 CO2 таким чином замикаючи колообіг речовин всередині екосистеми.