44311

Зорі та їх скупчення. Галактики. Історія Всесвіту

Дипломная

Астрономия и авиация

Зорі це велетенські розкидані по космосу клуби газу які світяться. Зорі настільки далеко що навіть у найпотужніші телескопи здаються нам тільки маленькими крапочками які світяться на нічному небі. Зорі світяться через те що неймовірний тиск у їх центрі викликає реакцію ядерного синтезу.

Украинкский

2013-11-11

101 KB

5 чел.

Дипломна робота Куцевич Надії, предмет "Астрономія", тема "Зорі та їх скупчення. Галактики. Історія Всесвіту".

  Зорі — це велетенські, розкидані по космосу клуби газу, які світяться. Вони горять від декількох мільйонів до десятків мільярдів років. Найближча до Сонця зоря знаходиться на відстані понад 40 трлн. км. Зорі настільки далеко, що навіть у найпотужніші телескопи здаються нам тільки маленькими крапочками, які світяться на нічному небі. Поки ми ще не можемо виявити інших таких само великих об'єктів у Всесвіті.

  Зорі світяться через те, що неймовірний тиск у їх центрі викликає реакцію ядерного синтезу. Під час цих реакцій атоми водню з'єднуються, виділяючи велетенську кількість енергії.

  Кількість зір у Всесвіті неможливо порахувати, адже більшість з них знаходяться настільки далеко, що ми не можемо їх побачити. Проте астрономи вважають, що зір приблизно 200 мільярдів мільярдів.

  У космосі поширюються велетенські хмари газу і пилу, які називаються туманностями. Вони на 99 % складаються з водню і гелію з незначними домішками інших газів і дрібного космічного пилу. У великих туманностях, які називаються гігантськими молекулярними хмарами, зароджуються зорі. Температура в таких туманностях досягає -263 °С, що на десять градусів вище від абсолютного нуля. Ці туманності тонкі й холодні, але мають усе необхідне для зародження зорі. Спочатку згустки газу притягаються один до одного, середина згустка стискається настільки, що температура там досягає 10 мільйонів градусів Цельсія, і починаються реакції ядерного синтезу.

  Залежно від температури зорі відносять до 7 спектральних класів, позначених буквами латинського алфавіту: О, В, А, F, G, К, М (англійський вислів: Оh, Be А Fіnе Girl, Kiss Me). Найбільшу температуру поверхні мають блакитні зорі спектрального класу О, а найнижчу — червоні зорі спектрального класу М. Гарячі зорі випромінюють більше енергії в блакитній частині спектра, холодні — в червоній.

Спектральна класифікація зір

Спектральний клас

Абсолютна зоряна величина

Ефективна температура

Основні спектральні лінії

Колір зорі

О

Від -5,7 до -3,3

40000— 28 000 К

Н, Не

Світло-блакитний

В

Від -4, 7 до +0,5

28000— 10000 К

Не, Н

Світло-блакитний

А

Від +0,1 до +3,7

10000— 7000 К

Н

Білий

Р

Від +2, 6 до +4, 6

7000—6000 К

Н, Са+

Жовтувато-білий

О

Від +4, 4 до +6,0

6000—5000 К

Са+, Fе, Ti

Жовтуватий

К

Від +5, 9 до +9,0

5000—3500 К

Fе, Ті

Жовтогарячий

М

Від + 9, О до +16,0 6++16+16,0

3500— 2500 К

ТіО

Червонуватий

Скупчення зір поділяють на два типи: розсіяне і кулясте.

  Розсіяне скупчення утворене яскравими молодими зорями, які лише формуються і розташовані відносно близько одна до одної. Розсіяні скупчення зір можна спостерігати неозброєним оком у сузір'ях Рак, Великий Пес, Телець, Вітрила, Скорпіон.

  Кулясті скупчення значно більші від розсіяних, вони групуються навколо центрального потовщення галактики. Містять до мільйона зір. Наприклад, у галактиці Молочний Шлях відомо близько 150 кулястих скупчень. Кулясті скупчення складаються з дуже старих зір, які розташовані на відстані 20000—100000 св. р. від Землі. Кулясті скупчення зір можна спостерігати неозброєним оком у сузір'ї Пегас та В бінокль у сузір’ї Центавр.

Зорі поділяють на звичайні, подвійні, фізичні змінні.

  Прикладом звичайної зорі можна вважати Сонце.

Наше Сонце самотнє в космосі, але багато зір утворюють пари або більші зоряні системи. Зорі, розташовані парами, наздаються подвійними, або кратними.

  Подвійні зорі бувають кількох типів: оптично-подвійні, фізично-подвійні, візуально-подвійні, затемнено-подвійні, спектрально-по-двійні. Вчені припускають, що ЗО % усіх зір є подвійними.

Оптично-подвійні зорі здаються близько розташованими в проекції на небесну сферу, але в просторі можуть бути значно віддалені одна від одної.

Фізично-подвійні зорі розташовані в просторі достатньо близько одна від одної і зв'язані значними силами гравітації.

Системи зір з числом зір від 3 до 9 називають кратними. У візуально-подвійних зорях при спостереженні в телескоп компоненти системи розділяються.

Затемнено-подвійні зорі мають таку особливість: під час руху одна зоря закриває іншу, внаслідок чого змінюється яскравість системи зір.

У спектрі спектрально-подвійних зір лінії періодично зміщуються або роздвоюються.

  Фізичні змінні зорі поділяють на пульсуючі (цефеїди) і спалахуючі.

  Пульсації — періодичні розширення і стискання зорі. Пульсувати можуть зорі-гіганти і надгіганти.

   Цефеїди молоді зорі-гіганти — які пульсують з періодом від декількох днів до декількох тижнів. Їх поділяють на короткоперіодичні (періоди пульсацій — від 80 хв до 1 доби. Приклад — КК Ліри); класичні, або довгоперіодичні (період пульсацій - від 1 до 70 діб); довгоперіодичні змінні (період пульсацій — від 70 до 1400 діб).

  Спалахуючі зорі поділяють на нові, наднові зорі та пульсари.

  Нові зорі. Світність цих зір за короткий проміжок часу може змінюватися в 400000 разів, а амплітуда зміни яскравості — від 7 до 14 зоряних величин. За кілька діб яскравість зорі досягає максимуму, а потім протягом кількох років зменшується до первинного значення. У момент найбільшої яскравості із зорі зривається зовнішній шар і з величезною швидкістю видаляється в навколишній простір. Відомі повторні нові зорі.

  Наднові зорі. Спалахи наднової зорі набагато інтенсивніші, ніж нової. Яскравість наднової зорі за кілька діб збільшується на десятки зоряних величин. Скидання і розширення оболонки відбувається з істотно більшою швидкістю, ніж у нових зір. На місці вибуху наднової зорі утворюється туманність. Отже,

Наднова — колосальний вибух, що супроводжує смерть надгігантської зорі. На короткий час наднова спалахує з силою мільярдів сонць. Наднові досить рідкісні і звичайно побачити їх можна тільки у телескоп. У 1987 р. уперше за останні 400 років вибух, названий надновою 1987А, можна було спостерігати неозброєним оком протягом дев'яти місяців. В 1054 р. після спалаху надновою зорі утворилася Крабоподібна туманність. У нашій Галактиці виявлено понад 100 залишків спалахів наднових зір.

  Пульсари — це нейтронні зорі, які утворюються після спалаху наднової зорі. Вони випускають імпульси інтенсивного радіовипромінювання кожні десять секунд або частіше, якщо обертаються досить швидко, їх називають нейтронними зорями. Пульсари відкрито в 1967 р. за допомогою радіотелескопа. Наприклад, у Крабоподібній туманності є пульсар з періодом 0,033 с. Припускають, що це особливо щільні зорі, які вмирають, тобто пульсар можна вважати завершальним етапом еволюції деяких зір.

ЕВОЛЮЦІЯ ЗІР

Зорі народжуються і вмирають весь час. Великі зорі живуть усього десять мільйонів років, а зорі середніх розмірів, такі як наше Сонце, живуть 10 млрд. років.

Можливі три кінцеві стадії еволюції зір різної маси: білі карлики, нейтронні зорі (пульсари), чорні діри.

Білі карлики

Сонце і зорі, подібні до Сонця, еволюціонують таким чином: Сонце вже існує близько 5 млрд років. Протягом ще 5 млрд років водень вигорятиме в гелій. Сонце збільшиться в розмірах і перетвориться в червоний гігант. З поверхні червоного гіганта за 100 млн років відірветься оболонка і почне розширюватися в просторі. Ця оболонки стане планетарною туманністю.

  Залишок Сонця стиснеться в білий карлик. Білими карликами називаються маленькі білі зорі, які утворюються, коли зоря втрачає весь газ з поверхні і стискається. За розмірами він порівнянний з діаметром Землі.

  Після охолодження утвориться чорний карлик.

Нейтронні зорі

  Якщо маса зорі становить 1,4—2 маси Сонця, то, минувши стадію білого карлика, ядро продовжує стискатися в гарячу нейтронну зорю (пульсар), а потім поступово охолоджується. Нейтронні зорі — все, що залишилось від надгіганта після вибуху наднової. Вони стають пульсарами.  Діаметр нейронних зір становить близько 10—20 км, а густина речовини цих маленьких зір — близько 1016 кг/м3 (густина атомних ядер).

Чорні діри

  Якщо маса зорі більша, ніж три маси Сонця, то в результаті стискання утворюється чорна діра, яка не випромінює електромагнітні хвилі і скривлює світлові промені, що проходять поблизу чорної діри. Радіус чорної діри залежно від її маси становить від кількох метрів до мільярдів кілометрів. Чорних дір налічують більше, ніж звичайних зір. Існує припущення, що в центрі кожної галактики є одна чорна діра.

  Якщо невелика зоря складається з речовини дуже великої густини, вона може почати стискатися під дією власної гравітації. Причому, стискаючись, вона стає ще густішою, а її гравітація ще сильнішою. Аж поки зоря не перетвориться на нескінченно малий об’єкт, який називається матеріальною точкою. Її гравітаційне тяжіння настільки велике, що речовина провалюється в неї, як у воронку. Ця діра всмоктує все, що перебуває у межах досяжності її могутньої гравітації, разом з тим і світло, тому її називають «чорною». Чорну діру можна виявити завдяки потужному випромінюванню, яке випускають зорі, що розриваються вщент, коли цей космічний монстр усмоктує їх.

  Матеріальна точка в центрі чорної діри дуже мала. Розмір діри навколо неї залежить від того, скільки речовини сформувало чорну діру. Розмір чорної діри, яка міститься в центрі нашої галактики, наближено дорівнює розміру Сонячної системи.

  Все, що потрапляє до чорної діри, не повертається звідти. Існує точка, від якої повернення вже неможливе. Вона називається горизонтом подій. Потрапивши до цієї точки предмет розтягується як спагеті — стає тонким і довгим, доки сильна гравітація не розірве його.

  Із зорі газопилової туманності, що утворилася після спалаху, з часом можуть утворитися зорі нового покоління. Таким чином, у Всесвіті здійснюється своєрідний кругообіг речовини.

Галактики

  Сонце — лише одна з 2 млрд. зір, що входять до скупчення зір, яке нагадує формою яєчню. Це скупчення називається галактикою. Ми спостерігаємо його в смузі зір, що простяглася через нічне, небо, яка називається Чумацький Шлях. На початку XX сторіччя вчені зробили відкриття: наша галактика лише одне з мільйона подібних зоряних скупчень, розкиданих у космосі. Ці скупчення також називають галактиками.

  Отже, Галактикою називають найбільше об'єднання зір. Усередині галактик зорі утворюють скупчення. Майже всі зорі, які утворюють зоряні скупчення, приблизно одного віку і рухаються в космосі з однаковою швидкістю. Одне з найвідоміших зоряних скупчень — Плеяди

в сузір'ї Тельця.

  Перші дослідження галактик провів В. Гершель наприкінці XVIII ст. У 1925 р. Е. Хаббл зробив першу класифікацію галактик. За його класифікацією виділяють п'ять видів галактик: еліптичні, лінзоподібні, звичайні спіральні, спіральні з перетинкою, неправильні.

  Еліптичні галактики (Е) мають вигляд кіл або еліпсів, яскравість яких плавно зменшується від центру до країв. Форма — від круглої до овальної (поділяють на вісім підтипів від ЕО до Е7). В еліптичних галактиках багато старих червоних зір, але мало газу і пилу. Приклади: М87 у сузір'ї Діви, МСС 5128 у сузір'ї Центавра. Еліптичні галактики найдавніші з усіх, мають форму м'яча для регбі.

  Спіральні галактики (8). У звичайної спіральної галактики (тип 8) е ядро і два або більше загнутих рукавів із зір, що виходять безпосередньо з ядра. Спіральна галактика з перетинкою (тип 8В) має центральну перетинку, або перемичку, з рукавами на кожному кінці. Залежно від ступеня розвитку рукавів галактики 8 і 8В поділяють на підкласи: 8а, 8Ь, 8с; 8Ва, 8ВЬ, 8Вс. Приклади: галактика Мол очний Шлях, галактика Туманність Андромеди. Учені припускають, що більшість галактик є спіральними. Спіральна галактика схожа на восьминога, що потрапив у вир. «Щупальця» з зоряних скупчень закручені, тому що галактика обертається. Насправді, спіральні галактики, такі як Чумацький Шлях, схожі на вогненне колесо, яке обертається. А від центра галактики з перемичкою відходять відгалуження, тому вона схожа на садовий розбризкувач, що обертається.

  Проміжними між галактиками Е і 8 є лінзоподібні галактики, яскравість яких від центру до краю змінюється стрибкоподібне.

  Неправильні галактики (Іг) (становлять 5 % від загальної кількості) не мають чітко вираженого ядра і симетричної структури. Приклади: Велика Магелланова Хмара, Мала Магелланова Хмара.

  Залежно від активності ядра галактики поділяють на галактики зі слабо активними ядрами (до цього класу відносять радіогалактики, інтенсивність випромінювання яких у радіодіапазоні набагато більша, ніж в оптичному) і галактики з активними ядрами (сейфертівські).

Галактики з активними ядрами поділяються на N-галактики (об'єкти, у яких світність активного ядра не перевершує світності решти галактики) і квазари (об'єкти, у яких світність ядра значно перевершує світність решти галактики).

Примітка. Тільки 10 % квазарів є одночасно могутніми джерелами радіовипромінювання.

Галактика Молочний Шлях спіральна (є припущення, що спіральна з перетинкою). Центр Галактики подібний до сплюснутого диска, від якого відгалужуються чотири рукави. Сонце перебуває поблизу зовнішнього краю одного з рукавів. Діаметр — 100000 св. р., товщина 1000 св. р, маса — 711 мас Сонця. Кількість зір — близько 400 млрд. Ближче до центру період обертання Галактики менший, ніж по краях.

  Відстань від центру Галактики до Сонячної системи — близько 10000 пк. Сонячна система здійснює повний оберт навколо центру Галактики за 250 млн років зі швидкістю близько 250 км/с. Період обертання Сонця навколо центру Галактики називають галактичним роком. Сонячна система рухається у напрямі сузір'їв Ліра і Геркулес. Апексом сонячного руху називають напрям, в якому рухається Сонячна система. Вік Галактики — близько 15 млрд років.

Будова Галактики Молочний Шлях

Наша Галактика складається з трьох частин: диск, балдж, гало.

  Диск — це плоске утворення діаметром близько 100 тис. св. р. і завтовшки близько 1000 св. р. У диску міститься багато міжзоряної речовини. Речовина в диску розташовується вздовж спіральних гілок.

 Балдж — це своєрідне «здуття» діаметром близько 20 тис. і завтовшки близько 5000 св. р. Балдж розташований у центрі диска, ні 11 складається зі старих зір. Центральна частина балджа (ядро) недоступна для оптичних спостережень через міжзоряний пил. Діаметр центрального ядра — близько 15 тис. св. р. Діаметр найщільнішої частини центрального ядра — близько 2000 св. р. Учені вважають, що в ядрі знаходиться чорна діра.

  Гало — це сферична оболонка діаметром близько 100 тис. св. р., усередині якої розташовано диск і балдж. Гало складається з кулястих скупчень і розсіяних у просторі поодиноких зір, які обертаються навколо ядра.

МІЖЗОРЯНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ТУМАННОСТІ

Маса міжзоряного середовища нашої Галактики становить близько 5 % її маси, а маса зір, які утворюють Галактику (близько 400 млн зір) — приблизно 95 % загальної маси. Міжзоряне середовище складається з газу, пилу, космічних променів, електромагнітного випромінювання. Значна частина міжзоряної речовини зосереджена в різних туманностях.

Характеристики основних станів міжзоряного газу

Тип газу

Рік відкриття

Температура, К

Густина,

атом/см3

Маса (у масах Сонця)

Розмір, пк

Теплий

1921

8000

0,25

1-Ю8

2-Ю3

Прохолодний

1950

80

40

2-Ю3

7

Гарячий

1970

3-Ю5

0,002

5-Ю11

2-Ю5

Холодний

1975

10

1000

4

0,3

  Туманністю називають міжзоряну хмару з розріджених газів і пилу, які тягнуться через галактики. Деякі слабо світяться, відбиваючи промені зір, і їх можна побачити у телескоп. Інші схожі на темні клякси, що закривають розташовані за ними зорі. Тому їх називають темними. Саме там зароджуються зорі. Деякі туманності випускають власне світло, коли газ, з якого вони складаються, нагрівається від оточуючих зір.

  Учені виділяють такі типи туманностей: емісійні, планетарні, світлі, темні, величезні молекулярні хмари.

Типи туманностей

Назва

Природа та основні процеси

Температура, К

Емісійні

Випромінювання в лініях атомів Гідрогену, збуджених ультрафіолетовим випромінюванням зір спектральних класів О і В

= 104

Планетарні

Скинуті оболонки зір, що розширюються в просторі

= 10"

Світлі

Випромінювання яскравих зір, що розсіюється пилом

= 103

Темні

Поглинання пилом світла зір

1—100

Величезні молекулярні хмари

Найхолодніші ділянки Галактики

10

СКУПЧЕННЯ ГАЛАКТИК

Існують поодинокі галактики (10% від загальної кількості всіх галактик), невеликі групи галактик, скупчення з багатьох тисяч галактик.

  Місцева група галактик включає від ЗО до 40 галактик, одна з яких — Молочний Шлях.

  Скупчення галактик регулярні (правильної сферичної форми, наприклад у сузір'ї Волосся Вероніки) та іррегулярні (неправильної форми, наприклад у сузір'ї Діви).

  Характерною особливістю розподілу галактик у просторі є те, що вони розташовані у Всесвіті у великих масштабах не хаотично, а утворюють структури, які нагадують величезні сітки з волокон, що охоплюють порожнини.

ІСТОРІЯ ВСЕСВІТУ

  Що було на місці Всесвіту раніше ніхто не знає. Деякі вчені вважають, що поза часом і простором існувала безконечна кількість всесвітів, і всі вони прагнули сформуватися. Нашому Всесвіту це вдалося. Спочатку Всесвіт був менший від атома. Коли його температура з нескінченно високої знизилася до 10 мільярдів мільярдів мільярдів градусів С, він розширився до розмірів футбольного м'яча.

  Учені визначають такі ери історії Всесвіту: адронну, лептонну, еру випромінювання, еру речовини.

  Адронна ера складається з таких подій: виділення сил гравітації, виділення сильної взаємодії, утворення нейтронів і протонів, виділення електромагнітної і слабкої взаємодій.

  Лептонна ера характеризується тим, що електрони і позитрони перебувають у стані теплової рівноваги з випромінюванням.

  Ера випромінювання — це утворення ядер Гідрогену і Гелію. Наприкінці ери випромінювання енергія електромагнітних хвиль перебільшує енергію речовини.

  Ера речовини: на початку ери електромагнітне випромінювання відділяється від атомів. Всесвіт стає нейтральним і темним. Далі відбуваються утворення атомів Гідрогену і Гелію, поява хмар водню і гелію, виникнення квазарів, утворення нашої Галактики, утворення перших зір, утворення Сонячної системи, виникнення життя на Землі. До ери речовини входить і сучасна епоха.

Під словом «Всесвіт» розуміють сукупність усього, що існує в Космосі.

  Сингулярність – це початковий момент зародження Всесвіту, в який значення густоти і температури матерії були дуже великі. Усі чотири фундаментальні взаємодії (сильна, електромагнітна, слабка і гравітаційна) об’єднані в одну. Розміри Всесвіту наближаються до нуля.

  Спочатку Всесвіт мав вигляд крихітної кульки, яка вміщувала всю речовину й енергію, як і сучасний Всесвіт. Це була хаотична суміш найдрібніших частинок і сил. Проте замість чотирьох сил, які розрізняють зараз учені, була одна Надсила. У такому вигляді Всесвіт проіснував лічені долі секунди. Протягом неймовірно малого інтервалу часу Надсила розщепилася на чотири окремі сили.

Отже, за малі долі секунди почалося розширення простору в мільярди мільярдів разів — від розмірів м'яча до теперішніх розмірів Всесвіту. На початку свого існування Всесвіт був стиснутий до розмірів маленької розпеченої кулі величезної густини, її розширення носило характер вибуху, при цьому утворилася енергія і речовина, а потім атоми, газові хмари і туманності. Це й був Великий вибух. Всесвіт продовжує розширюватись і понині.

  Космологія – це розділ астрономії, що вивчає Всесвіт як єдине ціле і пояснює його сучасний стан, зокрема й існування в ньому людини.

  Основа сучасної космології будується на науковій теорії (загальній теорії відносності) та філософських принципах.

За допомогою математичних обчислень і наукових експериментів. У величезних пристроях — ядерних прискорювачах — було створено умови, за яких сформувався Всесвіт. У магнітному полі частинки розганялися до надвисоких швидкостей, а потім зіштовхувались між собою.

  Спостерігаючи рух найвіддаленіших галактик, вчені дізналися, з якою швидкістю розширюється Всесвіт. Це дало змогу розрахувати, скільки часу знадобилося об'єктам у Всесвіті, щоб розійтись на ті відстані, які зараз їх розділяють. Учені визначили, що вік Всесвіту — від 13-15 до 20 млрд років, його хімічний склад: 25% Не, 74% Н, незначна кількість інших хімічних елементів. За сучасними уявленнями, Всесвіт розширюється, галактики віддаляються одна від одної. Тому спектральні лінії зміщуються. Розширення Всесвіту передбачене Олександром Фрідманом, виходячи із загальної теорії відносності, відкрите в 1929 р. Е. Хабблом.

Всесвіт безумовно розширюється, оскільки галактики віддаляються одна від одної. Проте самі галактики не рухаються — розширюється проміжок між ними.

  Червоне зміщення — це зміщення ліній спектрів галактик у бік довгих (червоних) хвиль, яке виникає, коли відстань між джерелом випромінювання та його приймачем (спостерігачем) збільшується. Червоне зміщення викликане ефектом Доплера. Знаючи червоне зміщення 2, можна визначити швидкість віддалення галактик. Якщо u«с = 3 • 108 м/с, то u = сZ. За червоним зміщенням розраховують не тільки швидкість віддалення галактики, але й відстань до неї. За законом Хаббла:

u = Н0r,

де r — відстань, Н0 = 75 км/(с • Мпк) — стала Хаббла. Червоні зміщення виміряно для 10000 галактик.

Астрономи спостерігають наслідки Великого вибуху — віддалення галактик і слабке мікрохвильове випромінювання всього небосхилу

  Реліктове випромінювання було передбачене в 1949 р. Г. Гамовим у рамках теоретичних моделей Великого вибуху. Космос заповнений однорідним й ізотропним мікрохвильовим випромінюванням, яке являє собою міжгалактичний фон.

  Реліктове випромінювання — це кванти світла, що 15 млрд років тому відокремилися від елементарних частинок і почали самостійне поширення у Всесвіті. За допомогою реліктового випромінювання виміряно середню температуру Всесвіту, яка становить 2,7 К. Арно Аллан Пензіас спільно з Робертом Вільсоном експериментальне виявив фонове реліктове випромінювання в 1965 р. (Нобелівська премія, 1978). Це відкриття підтвердило модель «гарячого Всесвіту», висунуту Г. Гамовим.

 Перші зорі та галактики сформувалися зі згустків, які охолоджувались у хмарах водню і гелію — в процесі дроблення згустків на м'якші і густіші або в результаті злиття більш густих областей згустків.

  Скільки проживе Всесвіт – це залежить від кількості речовини, яка міститься в ньому. Якщо густина речовини перевищить критичну, гравітація обмежить розширення і невдовзі може початися процес стискання Всесвіту. Якщо густина речовини менша за критичну, то Всесвіт розширюватиметься безконечно.

Джерела:

1. «Великий сучасний довідник школяра. 1-12 класи. Природничі науки». Видавництво «Клуб сімейного дозвілля», Харків, 2010 р.

2. «Енциклопедія про все на світі». Видавництво «Махаон-Україна», Київ, 2005.