44490

Підвищення ефективності діяльності банку в посткризовий період

Дипломная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

Прогнозування фінансових результатів та показники ефективності діяльності банку з використанням економіко-математичного моделювання. Ризики діяльності банку та їх вплив на ефективність діяльності. Аналіз та оцінка фінансових результатів діяльності банку

Украинкский

2014-03-25

473.5 KB

6 чел.

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ФІНАНСІВ

Кафедра банківської справи

ДИПЛОМНА РОБОТА МАГІСТРА

на тему: Підвищення ефективності діяльності банку в посткризовий період

Виконала: студентка 13.61 групи

   спеціальності 8.03050802Банківська справа 

денної форми навчання

Керівник: к.е.н., доц.Андрушків І.П.

Львів – 2013

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

1. Сутність та види діяльності банку

2. Доходи та витрати банківської діяльності

3. Ефективність діяльності банку

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ  2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

1. Аналіз доходів за банківськими операціями

2. Оцінка витрат від банківської діяльності

3. Аналіз та оцінка фінансових результатів діяльності банку

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ В ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД

1.Прогнозування фінансових результатів та показники ефективності діяльності банку з використанням економіко-математичного моделювання

2.Ризики діяльності банку та їх вплив на ефективність діяльності

3. Світовий досвід ефективної діяльності банку та можливість його використання вітчизняними банками

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

1.1 Сутність та види діяльності банку

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.

Важливою ланкою кредитної системиУкраїни є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюютьосновний спектр кредитних і фінансовихоперацій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів[8, c 34].

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк –це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик; відкриття і веденнябанківських рахунків фізичних та юридичнихосіб.

Комерційні банки – це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого -  цепідприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позиковогокапіталу для забезпеченняотримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб [14, с 102].

Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки:

1. Володіння майном на правах власності або на правах повного господарського відання, наявність статутного фонду, який відображається на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, фірмове найменування, а також обов’язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

3. Наділеність спеціальною правоздатністю, яка означає,що банк діє на основі свого статуту і здійснює банківську діяльність на підставі ліцензій, які надаються Національним банком України.

4. Діяльність комерційних банків ґрунтується на економічній самостійності. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхнійвласності.

5. Комерційні банки здійснюють підприємницькудіяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За наданняпослугклієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

6. Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової економіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, використовують ринкові категорії — прибутковість, ризик, ліквідність[21, с.345].

Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення. Вони сприяють накопиченню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, а й безпосередньо беручи участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільськогогосподарства, банки уможливлюють створення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Сучасні комерційні банки як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність, зазвичай, не повинні виконувати адміністративні повноваження. Проте згідно з правилами НБУ на них у деяких випадках покладаються контрольні функції, що полягають у перевірці додержання суб’єктами господарювання порядку ведення касових операцій та норм з регулювання обігу готівки, здійснення валютного контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів через уповноважені банки.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

У ст. 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що комерційні банки мають право створювати банківські об’єднання  таких  типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, причому банки можуть бути учасниками промислово-фінансовихгруп з додержанням вимог антимонопольного законодавства України. Банківські об’єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України та підлягають державній реєстрації внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків. Закон передбачає також можливість створення комерційними банками банківських спілок та асоціацій з метою захисту інтересів своїх членів, координації та вдосконалення банківської діяльності.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави  завдяки їх зв’язкам з усіма секторами економіки.

Важлива роль комерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2) кредитування підприємств, держави і населення;

3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві;

4) випуск кредитних грошей;

5) емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів;

6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації [31, с.253].

Останнім часом у діяльності комерційних банків спостерігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансового підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізингові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансового обслуговування).

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню кредитно-фінансового механізму в країні.

Економічна роль комерційних банків виявляється в тому, що вони здатні здійснювати широке коло операцій і надають велику кількість різноманітних послуг підприємствам, фірмам, населенню, державі. Концентруючи основну частину кредитних ресурсів та виконуючи широкий спектр банківських операцій і фінансових послуг, комерційні банки впливають на всі сторони господарського життя країни і тим самим забезпечують розвиток народного господарства.

Банківські операції — це операції із залучення грошових коштів та вкладення їх у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо [17, с. 49].

Відповідно до ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- операції з валютними цінностями;

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

- лізингові операції;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток,

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди Та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені, з інструментами грошового ринку; з інструментами, що ґрунтуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

Комерційні банки мають право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України. Загалом класифікація операцій та послуг комерційного банку є досить складною і може бути подана схемою (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Операції та послуги сучасного універсального банку

Джерело: складено на основі [7, с.135].

У банківській практиці України, як правило, є дві основні групи банківських операцій, за допомогою яких залучаються банківські ресурси: активні та пасивні.

До активних належать операції, здійснюючи які, банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції, пов'язані з наданням клієнтам різноманітних позичок та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на порівняно тривалий час, формування касових залишків та резервів, лізингові та факторингові операції.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин. Враховуючи особливості позичкових операцій комерційних банків, прийнято виділяти кредитування:

- поточної діяльності підприємств, пов’язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах;

- інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- держави для покриття бюджетного дефіциту.

Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нарощування капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена, що зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів).

  Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

  Відповідно до пунктів 6 і 7 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки мають право придбавати на власні кошти засоби виробництва (певне майно — автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передавання їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці набула значного поширення. На прохання клієнта банк набуває певне майно і приймає на себе всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, у якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.

  Отже, лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

  Нетрадиційною банківською операцією є факторинг — купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов’язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Факторинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов’язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.

  Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

  Різновидом факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купівлею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення переуступки векселів.

  До пасивних операцій банків належать операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення кредитних та інших активних операцій, а саме — депозитні операції, відкриття та ведення рахунків клієнтів, отримання позичок на міжбанківському ринку, продаж власних торгових зобов’язань (векселів і облігацій). Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

  Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених принципів із використанням тих чи інших засобів і методів, передбачених законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів[19, с.234].

Банківські послуги є видом діяльності комерційних банків, які виконують різні банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб), і включають посередницькі, консультативні, розрахункові, довірчі (трастові) та інші послуги.

  Серед посередницьких послуг найпоширенішими є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з цінними паперами, валютою та майном. Посередництво в одержанні клієнтом кредиту має місце тоді, коли банк сам не має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У такому разі банк, що обслуговує клієнта, за його проханням бере кредит в іншому банку і надає його клієнту під більш високий відсоток, аніж плата за куплені ресурси. Клієнт погоджується на таку операцію, тому що отриманий ним кредит в іншому комерційному банку часто обходиться значно дорожче, оскільки цей банк прагне компенсувати ризик надання кредиту, особливо незнайомому позичальнику. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою і майном здійснюються на підставі доручення від клієнта й укладаються з емітентом. Сьогодні заслуговує на увагу посередницька діяльність комерційних банків під час емісії, розміщення та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів.

  Банківські послуги щодо торгівлі валютою мають на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їхніх платежів і підтримання ліквідності у валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

  Для забезпечення платіжної дисципліни великого значення набувають розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливим видом діяльності комерційних банків є довірчі (трастові) послуги: операції з володіння майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном пов’язане з виконанням робіт з обліку операцій, збереженням цінностей, розміщенням коштів, фінансовим аналізом тощо.

  Значну частку у довірчих (трастових) послугах комерційних банків займають агентські послуги. Під час виконання таких операцій банк діє від імені і за дорученням клієнта на основі договору, укладеного на конкретний строк. Відмінність їх від довірчих полягає в тому, що при наданні агентських послуг клієнт не втрачає повноважень власника, а лише уповноважує банк на операції від імені власника.

  Комерційні банки при наданні агентських послуг здійснюють операції зі зберігання майна клієнтів та управління їх власністю, інвестиційні та кредитні операції за дорученням власника, операції купівлі-продажу, організовують оплату рахунків і податків, оформлення та відновлення страхових полісів та інше юридичне обслуговування.

  Комерційні банки виконують послуги зі збереження цінностей: надають в оренду сейфи клієнтам, здійснюють операції зі збереження цінних паперів з одночасним отриманням з них доходу, погашення облігацій із закінченим строком дії, обміну цінних паперів, їх купівлі та продажу, отримують кошти за заставними листами.

  За сучасних умов у банківській практиці почали впроваджуватися нові технології в банківському обслуговуванні клієнтів — система дистанційного банківського обслуговування. Комерційні банки надають клієнтам такі послуги, як проведення банківських операцій вдома (“homebanking”), в офісі тощо, повсюди, де це зручно клієнту. На сьогодні виділяють чотири основних різновидності віддаленого банкінгу:

  1) телефонний банкінг, коли за допомогою телефону або “мобілки” можна виконати безліч банківських операцій;

  2) відеобанкінг — це телеміст, який працює між клієнтами і банком, за допомогою спеціальних пристроїв, обладнаних телемоніторами, клієнт може поспілкуватися зі службовцем банку і здійснити необхідні операції;

  3) Інтернет-банкінг — коли клієнти використовують цю систему для управління банківськими рахунками;

  4) РС-банкінг, коли доступ до рахунка банку здійснюється за допомогою персонального комп’ютера. В Україні ця система відома як "Банк-клієнт", яка дає можливість банку продавати, а клієнту отримувати максимальний спектр банківських послуг. У перспективі таке обслуговування клієнтів банками стане основною формою банківських послуг.

Отже, варто зазначити, що комерційні банки здійснюють широкий спектр послуг і розробляють нові підходи щодо розширення своїх можливостей з метою максимального задоволення потреб клієнтів.

Підвищення ролі комерційних банків як ключової ланки в системі господарювання є однією з передумов формування в Україні повноцінних ринкових відносин. Саме банки, мобілізуючи тимчасово вільні грошові кошти і перетворюючи їх на капітал, здатний приносити прибуток, збільшуючи реальне багатство країни. Саме банки є тими центрами, де розпочинається і закінчується ділове партнерство численних учасників господарської діяльності. Тобто,  банківська система – це основа розвитку підприємницької діяльності, вирішальний фактор економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення.

1.2 Доходи та витрати банківської діяльності

Доходи - це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу, або зростання активів або зменшення зобов'язань, що спричиняють збільшення капіталу і не є внесками акціонерів. Усі доходи діляться на:

- банківські;

- небанківські операційні;

- непередбачені.

До банківських доходів належать ті, які безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України "Про банки і банківську діяльність" [2].

Небанківські доходи можуть включати інші доходи, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності.

Непередбачені доходи включають доходи, які виникли у зв’язку з подіями чи операціями, що відрізняються від звичайної діяльності банку і не є регулярними, включаючи прибутковий податок на них [12, с.58].

Банківські доходи поділяються на:

- процентні;

- комісійні;

- торгівельні;

- інші банківські операційні доходи.

До процентних відносяться доходи, які обчислюються пропорційно до часу і суми та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.

До них належать:

- доходи за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані;

- доходи у вигляді амортизації дисконту за цінними паперами.

Процентні доходи поділяють наступним чином:

- за коштами, розміщеними в НБУ;

- за коштами, розміщеними в інших банках;

- за кредитами суб'єктам господарської діяльності;

- за кредитами органам загального державного управління;

- за кредитами фізичним особам;

- за цінними паперами;

- за операціями з філіями та іншими установами банку;

- інші процентні доходи.

До процентного також входить дохід за строковими депозитами, що розміщені в інших банках. Значення складових процентного доходу може змінюватися щорічно залежно від змін процентних ставок і попиту на кредити, але дохід за кредитами практично завжди залишається важливим для кожного банку. Проценти та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно не рідше одного разу на місяць, як правило, в останній його день, незалежно від періодичності розрахунків, яка вказана в угоді з контрагентом.

Процентні доходи доцільно класифікувати за такими критеріями:

- строковість;

- резидент/нерезидент;

- фінансовий інструмент (депозити, кредити або цінні папери).

Комісійні - це доходи за усіма послугами, наданими контрагентам, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів.

До категорії комісійних належать:

- комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;

- комісійні доходи від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій із цінними паперами;

- комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і коштовних металів для третіх сторін;

- інші комісійні доходи за операціями, що визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність" [2].

Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати,що визначаються пропорційно до часу і суми вимоги, встановлені пропорційно до суми вимоги.

Проценти та прирівняні до них комісійні складають основну частину банківських доходів. Проценти за користування кредитами мають найбільшу питому вагу у доходах банку. Після доходів за кредитами наступними за значенням виступають надходження за інвестиційними цінними паперами, процентний дохід за міжбанківськими позиками (без забезпечення та під забезпечення державних цінних паперів) [11, с.125].

Комісійні доходи визначають:

- за операціями з банками;

- за операціями з клієнтами;

- за операціями з філіями та іншими установами банку.

Торгівельні прибутки - це чисті прибутки від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. До них належать:

- чисті прибутки від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів;

- чисті прибутки від операцій із цінними паперами на продаж;

- чисті прибутки від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

До інших банківських операційних доходів відносяться ті, що не включені у перелічені вище групи. До них належать доходи від цінних паперів із непередбаченим доходом: дивіденди від акцій, що зберігаються як об'єкт торгівлі, та капіталовкладень.

Банківські доходи можуть бути диверсифікованими за такими ознаками:

- за порядком отримання (процентні, непроцентні тощо);

- за джерелами отримання (підприємницькі структури, населення, біржі);

- за частотою отримання (стандартні, невизначені);

- за гарантією отримання (готівка, рахунки, цінні папери, матеріальні об’єкти);

- за строками отримання (інвестиційний часовий ефект).

Процентні доходи (поділені на процентні доходи за гривневими кредитами та процентні доходи за валютними кредитами або на проценти за позичками, за депозитами у банках, за лізингом клієнтам, за портфелем боргових цінних паперів) можуть бути оптимізовані в межах конкурентних, ресурсних, соціальних та інших зовнішніх обмежень, а також обмежень щодо якості (частка прострочених кредитів не може перевищувати 2—5 % у структурі доходів банку).

Непроцентні доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за пайовими цінними паперами та доходи від спільної діяльності) в окремих випадках можуть бути значно підвищені, бо їх дохідність лише як виняток є єдиною метою інвестицій. Значно частіше передбачається узгодження з іншою метою, що обумовлює деяке зниження дохідності відносно витрат на управління, інформацію, диверсифікацію тощо.

Непроцентні комісійні доходи (оплата за відкриття та ведення рахунків, комісії за лізингом, факторингом, агентські доходи за трастами тощо) є за сутністю відшкодовувальними, тобто повинні відповідати затратам та якості операції, а їх надмірне зростання означає втрату якості банківського управління та іміджу банку [19, с.281].

Непроцентні торговельні доходи (купівля-продаж валюти, цінних паперів та інших фінансових інструментів — ф’ючерсів, опціонів, валютний дилінг та арбітраж), сформовані короткостро­ковими коливаннями котирувань активів, є наслідком не традиційних банківських операцій, а банківських угод, не дуже характерних та занадто ризикованих для банків. Тому питома вага таких доходів у структурі доходів банку різко обмежена внаслідок їх нестабільності. Відповідно їх максимізація не передбачається.

Непроцентні «інтелектуальні» доходи від оплати послуг (консультації, посередницькі послуги, гарантії, поруки) та доходи від сплати або оренди нематеріальних активів (методики та методичні розробки, ноу-хау, програмне забезпечення тощо), розроблених або придбаних банком, вирізняються найвищою якістю, характеризують банківський менеджмент як високопрофесійний та компетентний. У разі одиничних інвестицій та відносно незначних операційних витрат ці доходи можуть бути стабільними та гарантованими. Тільки в поодиноких випадках цільова функція управління дохідністю передбачає можливу максимізацію таких доходів.

Доходи, отримані банком від фінансових санкцій (штрафи, пені тощо), застосовані до проблемних позичальників та порушників умов угод з погляду управління доходами банку, вкрай негативні і повинні бути мінімізовані. Вони тільки погіршують складний фінансовий стан проблемних позичальників, ускладнюючи виконання ними своїх зобов’язань, тому лише частково відшкодовують збитки банків, часто сприяють зростанню збитків, оскільки знижують імідж банку і порушують партнерські відносини.

Інші доходи, наприклад повернення втраченого кредиту у разі санації проблемного позичальника та «очищення» його боргів і зобов’язань для відновлення іміджу, є лише частковим відшкодуванням збитків банку і мають бути мінімізовані.

Отже, цільова установка на максимальне збільшення доходів банку шкідлива при переході до випадкових доходів, від стандартних до невизначених, від матеріальних об’єктів до готівки.

Незважаючи на важливість приросту кількісних показників, для управління дохідністю комерційного банку велике значення мають якісні параметри доходів, що обов’язково має бути враховано під час напрацювання пріоритетів управлінських рішень щодо прибутковості банку. З погляду їх якості доходи поділяють на:

- адекватні — найвищі за якістю, що їх отримують від основних видів банківської діяльності (бувають процентні та непроцентні, позичкові, комісійно-посередницькі та торговельні; ресурсо- та інтелектуаломісткі тощо);

- випадкові — нижчі за якістю, з-поміж яких вирізняють надзвичайні доходи (повернення «поганого», втраченого кредиту), спекулятивні доходи від валютного арбітражу і короткострокових операцій з цінними паперами, нараховані штрафи, пені та інші фінансові санкції, реалізація майна (помешкання, активи);

- авантюрні — низькі за якістю або практично неякісні доходи, отримані банком у випадку порушення договірних паритетів, неадекватної системи оплати комісійних витрат (у відсотках від суми платежу) порушення співвідношення «ризик — класифікація — резерви» тощо.

Поєднання кількісних та якісних характеристик доходів — одна з цілей управління ними [23, с.352].

Останнім часом банкіри поставили мету зробити непроцентні надходження основним джерелом майбутніх банківських доходів. Це дасть можливість поліпшити підсумкові характеристики роботи комерційних банків, диверсифікувати джерела доходів і надійніше захистити банки від коливання процентних ставок.

Небанківськими операційними доходами вважаються доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів - від орендних операцій), доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, програмне забезпечення, консультації не фінансового характеру тощо) та інших операцій [10, с.124].

Непередбаченими вважаються доходи, які за змістом відповідають таким ознакам:

- виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер - прибуток буде визначений тільки за фактом подій;

- не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів).

Непередбачені доходи не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку [51, с.317].

Витрати банку - це загальна сума грошових коштів, що витрачаються банком у процесі здійснення діяльності щодо залучення коштів та інших видів діяльності. Як і доходи, витрати комерційного банку можна поділити на дві основні групи — процентні та непроцентні.

Процентні витрати, як і процентні доходи, становлять найбільшу статтю банківських витрат. До цієї статті витрат належать:

• процентні витрати за коштами до запитання, отриманими від центрального та інших комерційних банків, а також депозитами, розміщеними іншими банками в цьому банку;

• процентні витрати за коштами до запитання та строковими депозитами, розміщеними в цьому банку підприємствами, іншими юридичними особами та населенням;

• процентні витрати за борговими зобов'язаннями, емітованими банком;

• процентні витрати за позабалансовими операціями;

• інші процентні витрати.

Фактично процентні витрати банку — це проценти, сплачені власникам основних депозитів, та процентні виплати за коштами, залученими на грошовому ринку, в тому числі за цінними паперами власної емісії.

Непроцентні витрати банку складаються з комісійних, сплачених іншим учасникам фінансового ринку, банківських, небанківських операційних витрат та витрат на формування резервів.

Комісійні витрати комерційного банку — це комісійні, сплачені іншим банківським установам за розрахунково-касове та кредитне обслуговування, фінансовим посередникам за посередництво в проведенні операцій з цінними паперами та на валютному ринку, а також комісійні, сплачені за позабалансовими операціями.

Комісійні  витрати (комісії) - витрати за отриманими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою.

Комісії за  отриманими послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов'язаного з ними фінансового інструменту поділяються на:

А) комісії, що є невід'ємною частиною  витрат фінансового інструменту. Ці комісії визнаються в складі первісної вартості фінансового інструменту і впливають на визначення сум дисконту та премії за цим фінансовим інструментом. До них належать такі комісії:

-комісії за ініціювання кредиту, щосплачені банком і пов'язані зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що не обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки;

-комісії, що сплачені  банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту;

-комісії, що сплачені банком від випуску боргових зобов'язань, що обліковуються за амортизованою собівартістю.

Комісії за ініціювання кредиту, що сплачені банком і пов'язані зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що не обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки, включають:

1. комісії за оцінку фінансового стану позичальника;

2. комісії за оцінку гарантій, застав;

3. комісії за обговорення умов інструменту;

4. комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо.

Комісії, що сплачені банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту, визнаються невід'ємною частиною витрат фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, що кредитний договір буде укладено. Якщо строк наданого зобов'язання з кредитування закінчується без надання кредиту, то на кінець строку зобов'язання комісії визнаються комісійними доходами (витратами).

Якщо фінансовий інструмент обліковується за справедливою вартістю із визнанням змін справедливої вартості через прибутки/збитки, то комісії, отримані (сплачені) банком, визнаються комісійними доходами (витратами) під час первісного визнання такого фінансового інструменту;

Б) комісії, що сплачуються під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать:

-комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів;

-комісії за обслуговування кредитної заборгованості;

-комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов'язання;

-комісії за управління інвестицією тощо;

В) комісії, що сплачуються після виконання певних дій, визнаються як витрати  після завершення певної операції. До них належать комісії за розподіл акцій (часток) клієнтів, розміщення цінних паперів за операціями з андеррайтингу, за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів, синдикування кредиту, за довірче обслуговування клієнтів тощо.

Найвагомішою складовою непроцентних витрат банку є небанківські операційні витрати, які є найбільш регульованими з боку банку. До небанківських операційних витрат відносять витрати на утримання персоналу, в тому числі заробітну плату та нарахування на неї, податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства включаються до операційних витрат (ПДВ, податок на землю, нерухоме майно тощо). Це також витрати на утримання власних, орендованих основних засобів та нематеріальних активів, знос, витрати па ліцензування, інші експлуатаційні та господарські витрати, штрафи і пені, сплачеш іншим суб'єктам ринку. Обов'язковими статтями операційних витрат банку є витрати на охорону та телекомунікації, аудит, рекламу, відрядження, проведення маркетингових досліджень та ін.

Процентні та комісійні витрати банку залежать переважно від ринкової кон'юнктури та конкурентної позиції банку. На операційні витрати банку суттєвий вплив має внутрішнє середовище банку — якість фінансового менеджменту та якість управління матеріальними і трудовими ресурсами банку. Тому при аналізі витрат банку та управління ними основні резерви економії потрібно шукати в непроцентних витратах банку, а саме у витратах па організацію та функціонування банківської установи.

Непроцентні витрати банку становлять від 2,5 до 3,5% до середніх активів; у тому числі витрати па персонал — до 2% від сумарних активів, або до 15% сукупного доходу банку, інші операційні витрати — 1—1,5% сумарних активів, або 10—15% сукупного доходу банку.

Прибуток банку створюється за рахунок перевищення доходів банку над його витратами. Забезпечення прибутковості банку — одна із основних цілей банківського менеджменту, оскільки постійні прибутки зменшують витрати на залучення акціонерного та боргового капіталу і сприяють зміцненню конкурентної позиції банку.

Отже, можна зробити висновок, що ефективність діяльності банку залежить від надходження доходів та здійснення витрат, що створюють прибуток банку.

Тому сьогодні актуальним є розроблення методів оцінки, зіставлення та відбору даних, що характеризують результативність діяльності банку, отриманих із різних джерел.

1.3 Ефективність діяльності банку

Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки. Вивчення цієї проблеми особливо важливе, адже держава вирішує завдання інтеграції у світовий фінансовий ринок, для входження в який необхідно створити конкурентоспроможну інфраструктуру фінансових послуг.

Визначення поняття ефективність банківської діяльності є вже саме по собі дуже непростою задачею. Загальноприйнятого визначення цього поняття не існує і багато авторів трактують його по-різному. Справа ускладнюється тим, що категорія ефективність в українській та російських мовах є дуже абстрактною і може одночасно означати зовсім різні речі. Так, наприклад, в англійській мові поняттю ефективність відповідають відразу чотири терміни: effectiveness, efficiency, effectuality і performance. Тлумачний словник [31, с.354] дає наступне трактування цим термінам: effectiveness – можливість досягати поставленої цілі, не зважаючи на ресурси, які для цього потрібні; efficiency – оптимальне співвідношення результатів і затрачених ресурсів (не беручи до уваги чи були досягнуті поставлені цілі); effectuality – поєднання перших двох; performance – майже те саме що і effectuality, але в більш широкому розумінні (включає не фінансові параметри, характеризує не тільки поточний стан, а й перспективу тощо).

Щодо банків, то найчастіше використовується термін efficiency. Зокрема розрізнять поняття technicalefficiency, що можна перекласти як технічна або виробнича ефективність та allocativeefficiency, що в буквальному перекладі означає ефективність розподілення. Перше поняття описує максимізацію випуску продукції при заданих ресурсах, друге – мінімізацію ресурсів для випуску фіксованого обсягу продукції. Отже, надалі під поняттям ефективність діяльності банку будемо розуміти саме співвідношення результатів та затрачених ресурсів.

Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всімаютьсвоїзавданнящодовисвітленняспецифічнихаспектів стану банку.

Основним інформаційним джерелом для аналізу фінансових результатів є звіт про прибутки та збитки, комерційного банку.

Отже, ефективність діяльності комерційного банку залежить від дохідності банку, а також від його витрат.

До показників ефективності діяльності банку належать :

- прибутковості комерційного банку;

- ефективності діяльності комерційного банку;

- ефективності діяльності працівників комерційного банку.

1. Прибутковість банку — це сумарний позитивний результат його господарсько-фінансової та комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.

Прибутковість банку залежить, насамперед, від оптимальної структури його балансу (активи і пасиви) та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу. Важливими умовами забезпечення прибутковості банку є оптимізація структури доходів і витрат, визначення мінімально допустимої процентної маржі, виявлення тенденцій дохідності кредитних операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтованого рівня процентів за активними та пасивними операціями. Дохідність банківської діяльності залежить також від підтримки ліквідності, управління банківським ризиком та його мінімізації.

Аналіз показників прибутковості банку здійснюють порівняно з планом і в динаміці. Вплив факторів на зміну цих показників розраховують за допомогою способу ланцюгових підстановок.

Двома найважливішими показниками прибутковості банку е показники:

1) ROA — прибутковість активів банку;

2) ROE — прибутковість акціонерного капіталу банку.

Показник доходу на активи характеризує ефективнiсть використання всiх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник доходу на на капітал - дохідність капiталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банківської дiяльностiслiд вважати дохід на капітал, а показник доходу на активи пропонується вважати частковим показником, який вiдображає внутрішню полiтику банку, професiоналiзм його апарату, який пiдтримує оптимальну структуру активiв та пасивiв з точки зору доходiв та витрат.

Для пiдвищення доходу на капітал банку, необхiдно збiльшувати прибутковiсть його активiв i зменшувати частку статутного фонду в загальнiй сумi коштiв банку.

Для збiльшення доходу на активи застосовуються такi заходи:
збiльшується ставка вiдсоткiв за активними операцiями та зменшується ставка вiдсоткiв за залученими коштами;· збiльшується частка власних коштiв банку в загальнiйсумi його коштiв (показник платоспроможностi);· зменшується спiввiдношення власних та залучених коштiв.

Прибутковість активів банку розраховують за такими двома показниками:

ROA 1 = 

Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку. Але у зв'язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки в процесі аналізу прибутковості своєї діяльності деталізують показник процентної прибутковості активів, для розрахунку якого беруться робочі активи:

ROA 2 = 

Зіставлення показників ROA 1 та ROA 2 дає можливість виявити невикористані резерви підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективнішого використання, дає уявлення про можливості зростання рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. Передусім, це стосується іммобілізованих власних коштів. Абсолютна рівність між цими показниками неможлива. Адже банки повинні створювати обов'язкові резерви, тобто зберігати частину залучених коштів у найбільш ліквідний формі, яка не дає доходу.

На практиці вважається, якщо показник прибутковості активів перевищує 1 %, то банк працює рентабельно.

Прибутковість акціонерного капіталу розраховують за такими двома показниками:

ROE 1 = 

Оптимальне значення цього показника — не менше 15 %.

Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. Аналіз цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки зміниться рівень прибутковості банку. Аналізуючи цей коефіцієнт, потрібно зіставити зростання прибутку та власного капіталу.

На практиці деякі банки (а особливо — їх акціонери) цей показник прибутковості деталізують за допомогою коефіцієнта віддачістатутного капіталу:

ROE 2= 

Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів і пайовиків певного банку важливе значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним показником інших банків для з'ясування сфер найбільш дохідного та вигідного розміщення своїх коштів.

Для оцінки ефективності видатків банку використовують показник рівня їхприбутковості (RВ), який розраховують за такою формулою:

RB = 

2.Вимiрювання ефективності дiяльностi банку визначається за допомогою таких показникiв:

А)Чистий спред (ЧС) характеризує рівень узгодженості процентної політики банку за кредитними і депозитними операціями. Аналіз чистого спреду пов’язаний із процентною політикою банку, яка відображається у динаміці процентних ставок за активними і пасивними операціями. Чистий спред — це різниця між середніми процентними ставками, отриманими і сплаченими. За його допомогою визначається необхідна мінімальна різниця між ставками за активними і пасивними операціями, яка дасть змогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значення показника 0). Оптимальне значення показника не менше 1,25 %.

ЧС = *100 -  * 100 , де :

де ПД — процентні доходи за кредитними операціями;

КП — кредитний портфель;

ПВ — процентні витрати за депозитами;

ПЗ — підпроцентні зобов’язання.

Б)Чиста процентна маржа (ЧПМ) дає змогу оцінити здатність банку утворювати чистий процентний дохід, використовуючи загальні активи. До деякої міри можна вважати, що цей показник характеризує ефективність структуриактивів банку. Чиста процентна маржа обчислюється як відношення чистого процентного доходу (ЧПД) до загальнихактивів банку (А):

ЧПМ =  *100 ,

де  ПД – процентний дохід;

ПВ – процентні витрати.

Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі й інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Оптимальним значенням показника є 4,5 %. Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є:зниження процентних ставок за кредитами; подорожчання ресурсів; скорочення питомої ваги дохідних активів у загальномуїхобсязі; хибна процентна політика.

В) Рівень іншого операційного доходу (ІОД) відносно загальних активів (А) характеризує ступінь залежності фінансового стану банку від «нетрадиційних» доходів. Збільшення цього показника може свідчити про здорову диверсифікацію платних послуг або про хибне тяжіння до спекулятивних прибутків для покриття дефіциту основного процентного доходу банку.

= * 100

За своїм складом наведені коефіцієнти поєднують періодичні показники, тобто показники, обчислені за відповідний період (дохід, витрати, прибуток), і моментні показники, абсолютний розмір яких визначається на відповідний момент часу згідно з балансом (активи, капітал). Для поєднання таких показників застосовують два алгоритми. Перший, більш точний, передбачає обчислення на основі динамічного ряду моментних показників середньої хронологічної, за якою, власне, і визначаються середні моментні показники. Такий підхід вимагає залучення проміжної інформації для побудови динамічного ряду. Якщо ж аналітик не має змоги залучити відповідні дані, застосовують другий алгоритм розрахунку, згідно з яким моментні показники визначаються на кінець періоду, протягом якого обчислено періодичні показники.

3. Ефективність діяльності працівників банку. Оскільки оплата праці є найголовнішою складовою непроцентних видатків банку, то продуктивність праці співробітників, яку вимірюють з урахуванням чисельності штату і витрат на його утримання, може свідчити про ефективність роботи самої установи. Однак продуктивність роботи потрібно оцінювати, зважаючи на той факт, що у поточний період економія на зарплаті (шляхом її значного зниження або скорочення чисельності працівників) може призвести до погіршення якості й послаблення мотивації до роботи, а з часом до зниження ефективності роботи банку. До таких коефіцієнтів належать продуктивність праці та рентабельність витрат на персонал.

Оскільки оплата праці є найголовнішою складовою непроцентних витрат банку, то продуктивність праці співробітників банку, яку вимірюють з урахуванням чисельності штату і витрат на його утримання, може свідчити про ефективність роботи самої установи. Однак продуктивність роботи слід оцінювати, зважаючи на той факт, що у поточний період часу економія на зарплаті (за рахунок її значного зниження або скорочення чисельності працюючих) може призвести до погіршення якості та послаблення мотивації до роботи, а з часом і до зниження ефективності роботи банку.

Продуктивність праці (ПП) показує, скільки чистого прибутку (ЧП), отримано у досліджуваному періоді у розрахунку на одного працівника (П):

ПП =

Рентабельність витрат на персонал (Rв.п) вимірює окупність витрат на утримання працівників, демонструє чистий ефект від рішень щодо мотивації праці співробітників незалежно від того, спрямовані ці рішення на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату чи на високі видатки для висококваліфікованих працівників. Він визначається відношенням чистого прибутку (ЧП) до витрат на персонал (ВП):

Rв.п =

В аналізі наведених коефіцієнтів передбачаються такі етапи:1) побудова системи коефіцієнтів ефективності діяльності банку;2) обчислення звітного і базисного показників за кожним коефіцієнтом, що увійшов до створеної системи існуючих показників;3) визначення абсолютної і відносної змін коефіцієнтів у звітному році;4) оцінювання зміни показників ефективності діяльності банку у звітному періоді;5) загальна оцінка ефективності діяльності банку за сукупністю показників.

Ефективність діяльності банку і банківської системи в цілому є дуже важливими показниками, які характеризують велику кількість економічних явищ.

Так, на макрорівні ефективність діяльності банківської системи говорить про ефективність посередництва між власниками вільних коштів та тими, хто їх тимчасово потребує. Низька ефективність такого посередництва, зазвичай, супроводжується малими темпами економічного зростання або ж навіть його відсутністю як такого.

На мікрорівні низька ефективність окремого банку свідчить про нижчу конкурентоспроможність такого банку і може використовуватись, як елемент рейтингової оцінки. Крім того, це дозволяє припустити, що банк, намагаючись компенсувати свою неефективність, буде переносити частину витрат на клієнта, що призведе до підвищення відсоткових ставок за кредитами та зростання вартості всіх фінансових операцій для клієнтів комерційного банку.                                                                 

Отже, значення ефективності діяльності банків та банківської системи може бути цікавим і необхідним широкому колу фахівців та пересічних громадян, а саме:– самим банкам для того, щоб знати своє положення серед конкурентів та відслідковувати вплив управлінських рішень на ефективність діяльності;– клієнтам банку, як побічний показник надійності банку;– урядовим організаціям та особливо Національному Банку, які можуть оцінювати вплив своїх рішень та дій на рівень ефективності банків;– дослідникам, які хочуть виявити та прослідкувати залежність ефективності діяльності банків від їх розміру, форми власності тощо.

Оцінка ефективності діяльності банку є досить складною задачею. Вона потребує вирішення цілого ряду методологічних питань.

По-перше, це визначення самого поняття ефективності діяльності банку.

По-друге, це вибір оптимального методу оцінки ефективності з поміж досить великого числа наявних.

По-третє, це специфікація виробничої функції банку, якої потребує частина з методів оцінки ефективності.  Варто зазначити, що всі існуючі методи можна розділити на дві великі групи: методи, що базуються на аналізі фінансових коефіцієнтів, та методи граничного аналізу. Перші є порівняно простими і беруть до уваги лише окремі фінансові коефіцієнти такі як ROE, ROA та cost/incomeratio. Методи граничного аналізу базуються на економетричній оцінці або ж на методах лінійного програмування.                        

Також важливо, що в Україні, як і в решті країн СНД, розповсюджена лише перша група методів, яка має ряд недоліків перед методами граничного аналізу. Методи цієї групи не дозволять враховувати такі характеристики ефективності, як багатофакторність, відносність та стохастичність.

Отже, окреслені питання потребують глибокого дослідження для того, щоб розробити оптимальну методологію оцінки ефективності діяльності українських банків. Якісна ж оцінка ефективності діяльності банків може допомогти дати відповіді на багато питань.

Висновки до розділу 1

Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Це, в першу чергу, повзано зі значними якісними змінами в світовому господарстві, які зачепили як роль банків так і банківської справи в економіці, так і взаємодії всередині самих банків.

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств – фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення та інші вільні грошові кошти, які вивільняються у процесі господарської діяльності та надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал. Фінансові посередники виконують, таким чином, важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.

Економічна  роль комерційних банків проявляється в тому, що вони здатні здійснювати широке коло операцій і надають величезну кількість різноманітних послуг підприємствам, фірмам, населенню, державі.

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями.

Варто зазначити, що банківські послуги – достатньо сформована частина банківського підприємництва. Мета її функціонування – підвищення доходів банків і поліпшення задоволення потреб клієнтів, розширення їх купівельних можливостей, що, у свою чергу, сприяє розвитку національної економіки.

Отже, концентруючи основну частину кредитних ресурсів та виконуючи широкий спектр банківських операцій і фінансових послуг, комерційні банки впливають на всі сторони господарського життя країни і тим самим забезпечують розвиток народного господарства.

3.2 Банківські ризики та їх вплив на ефективність діяльності банку

Як свідчить практика, ризик є невід'ємною складовою у будь-якій сфері економічної діяльності, особливо у діяльності банківських установ. Тобто для функціонування банківських установ ризик є постійною притаманною складовою і будь-яке рішення у банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, оскільки фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема є дуже чутливою не лише до різноманітних соціально-економічних чинників, а й до політичних, природно – кліматичних тощо. Отже, у банківській діяльності йдеться про те, щоб взагалі уникнути ризику, а головне завдання полягає у тому, щоб раціонально управляти банківськими ризиками і якомога правильніше та ефективно оцінювати структуру та рівень ризику, здійснюючи ту чи іншу банківську операцію, прагнучи знизити ступінь ризику до мінімального рівня.

Незважаючи на те, що банківським ризикам присвячено багато наукових праць, сьогодні не існує єдиного визначення цього поняття.

Вчені по-різному трактують поняття ризику. Наприклад, Л.І. Донець [36, с.247] визначає ризик як діяльність, що пов’язана з подоланням не визначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якого є можливість кількісно і якісно оцінити ймовірність досягнення передбаченого результату, невдачі і відхилення від мети. Л.А.Останкова, Н. Ю. Шевченко [69, с.134] стверджують, що ризик – імовірність події чи групи споріднених випадкових подій, які спричинюють збитки об’єкту, який володіє даним ризиком. В. В. Ковальов [31, с.309] визначає ризик як рівень фінансової втрати, що виражається: а) у можливості не досягти поставленої мети; б) у невизначеності прогнозованого результату; в) у суб'єктивності оцінки прогнозованого результату. Л. Примостка [45, с.237]визначав ризик як ймовірність недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх чинників.

З даних трактувань можна зробити висновок, що ризик – це ситуація, що є наслідком або варіантом свідомо прийнятого управлінського рішення, яка може привести до матеріальних або інших втрат певного розміру.

Важливо зазначити,що основними причинами виникнення ризиків у сучасній банківській діяльності є:

  •  невизначеність цілей банку чи їхньої пріоритетності, суперечливість окремих стратегічних завдань;
  •  моменти випадковості у діяльності банку або відсутність аналізу закономірностей розвитку явищ;
  •  обмеженість у часі для об'єктивної оцінки ситуації, в якій перебуває той чи інший банк;
  •  наявність неповної інформації щодо тенденцій розвитку діяльності банку чи можливих змінфінансового стану його клієнтів.

Тобто ризики банківської діяльності можуть бути зумовлені як неправильно обраною стратегією чи незадовільним рівнем керівництва, так і неефективністю внутрішньобанківського контролю за здійсненням операцій,

недостатнім рівнем підготовки банківських фахівців. Важливим джереломбанківських ризиків є ще й так звані "зони конкуренції", тобто можливі сфери зіткнення інтересів банку з іншими контрагентами на ринку.

З метою ефективного управління банківськими ризиками необхідно правильно їх класифікувати, тобто проводити їх розподіл на чіткі групи за відповідними ознаками та давати їм відповідну характеристику. Такий підхід дає змогу чітко визначати певне місце кожного виду ризику в загальній класифікаційній системі та створює можливості щодо ефективного застосування відповідних заходів зі зниження кожного окремо визначеного ризику. У банківській практиці банківські ризики прийнято класифікувати на окремо визначені групи.

Банківські ризики класифікуються в залежності від наступних критеріїв на види (табл. 3.1 )

Таблиця 3.2.

Класифікація банківських ризиків

Критерії класифікації

Класифікація

Характеристика

1. З погляду джерел виникнення та можливостей управлііня

1.1 Внутрішні

1.2 Зовнішні

1.1 Виникають в результаті діяльності самих банків та залежать від проведених ними операцій

1.2 Виникають через вплив зовнішніх, що не залежать від банку, факторів

2. За масштабом ризику

2.1 Загальні

2.2 Приватні

2.1 Ризики, що стосуються клієнта, банку, банківської системи

2.2 Ризики окремих операцій (валютних, кредитних тощо)

З. За рівнем ризику

3.1 Повні

3.2 Помірні

3.3 Низькі

3.1 Припускає втрати, рівні банківським вкладенням в операцію

3.2 Виникає при неповерненні частини основного боргу або відсотків по позиці, втрати частини суми за фінансовими інструментами та іншими операціями

3.3Незначний ризик, що дозволяє банкові не лише покрити втрати, а й отримати дохід

4. За часом

4.1 Минулі

4.2 Поточні

4.3 Майбутні

4.1 Ризики за операціями уже здійсненими

4.2Повязані з операціями з видачі банківських гарантій, акцепту переказних векселів та інше

4.3Повязані з отриманням прибутків від операцій у майбутньому, через певний час

5. За характером обліку операцій

5.1 Балансові

5.2 Позабалансові

5.1Кредитний, процентний, ризик ліквідності, структури капіталу

5.2 Існує ймовірність того, що банк виявиться неспроможним відповідати за виданими гарантіями

6. За можливістю регулювання

6.1 Відкриті

6.2 Закриті

6.1 Мало піддається попередженню

6.2 Легко контролюються

Також доцільно розглянути ризики за сферою виникнення, щоб розкрити основні причини та передумови наявності ризиків у діяльності банків.

За сферою виникнення виділяють:

а) зовнішні банківські ризики - виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності, тобто ризики, пов'язані зі станом світового фінансового ринку, розвитком національної економіки, політики тощо. До зовнішніх ризиків належать:

- політичний ризик - можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку банку, що є наслідком державної політики, політичної нестабільності в країні тощо;

- ризик країни - виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника і пов'язаний з небезпекою втрат банку внаслідок того, що держава не захоче або не зможе виконати свої зобов'язання перед іноземним кредитором або інвестором з причин, що не належать до звичайних банківських ризиків, які виникають у зв'язку зі кредитуванням і інвестуванням;

- правовий ризик - виникає у разі непередбаченої зміни чинного законодавства, що регулює банківську діяльність, а також у разі відсутності законодавчого регламентування тих чи інших банківських операцій;

- соціальний ризик - випливає з нерівномірного розподілу доходів серед населення, можливих ідеологічних і релігійних розбіжностей, національних конфліктів тощо;

- економічний ризик - пов'язаний зі зміною економічної ситуації в країні, зокрема, до нього можна віднести: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність чи банкрутство клієнтів банку, зміну ціни товару після укладання контракту, помилки в документах чи оплаті товарів, зловживання клієнтів та розкрадання ними валютних коштів, виплату за підробленими банкнотами тощо;

б) внутрішні банківські ризики - виникають у внутрішній діяльності банківської установи і пов'язані з видом банківської установи, характером банківських операцій, специфікою клієнтури, професійним рівнем персоналу банку, якістю контролю за діяльністю банку тощо. До внутрішніх ризиків відносяться:

- ризики основної діяльності  банку (кредитний, валютний, процентний, інвестиційний, операційний тощо);

- ризики в допоміжній діяльності банку (ризикибанківськихзловживань, втрати позицій банку на ринку, зниження банківського рейтингу, втрати репутації банку, складу його клієнтів тощо) [58, с. 345].

Зазначимо і те, що на сьогодні сфера послуг банківських установ істотно розширилась, на першому місці і надалі залишається така традиційна послуга, як надання кредитів підприємницьким структурам та фізичним особам. У кредитних відносинах важливе і досить істотне значення мають відносини між позичальником та банківською установою, а також такі важливі фактори як конкуренція. Конкурентоспроможність банку і платоспроможність позичальника тощо. У разі надання банком кредиту суб’єкту підприємництва або фізичній особі головною особливістю цього процесу та небезпекою є можливість того, що позичальник не тільки не зможе сплачувати відсотки за кредитом, але й повернути основної суми. Такі умови характеризуються процесами неповернення кредиту і мають назву кредитного ризику.

Зазвичай, масове неповернення позичених коштів призводить до того. Що банк не в змозі вести подальшу банківську діяльність і може стати банкрутом. Кредитний ризик, як вважають автори Фінансового словника [69, с.340], - це ймовірність невиконання позичальником своїх зобов’язань щодо кредитора – банківської установи. Варто зауважити, що кредитний ризик досить істотно залежить від організації кредитного процесу, який охоплює кілька важливих етапів, починаючи від розгляду заяви на отримання кредиту і закінчуючи його поверненням та сплатою відсотків. У кредитному процесі особливо важливим є вивчення платоспроможності позичальника та оцінювання ризику за його позичкою [27, с.78].

Як вже зазначалося вище, кредитний ризик належить до банківських ризиків, які мають однобічну дію на цінову політику комерційного банку, тобто є характерним виключно для кредитних операцій. Він може як збільшувати ціну банківського кредиту, так і зменшувати її залежно від платоспроможності позичальника, його кредитної історії, сумлінності та виду забезпечення, яке надається ним у заставу. Зниження кредитного ризику тягне за собою відповідне зниження ціни позичкових коштів.

Крім кредитного ризику, у своїй діяльності банківські установи мають остерігатися відсоткового ризику, який характеризується небезпекою фінансових витрат через коливання ринкових процентних ставок та зміну вартості кредитів. Відсотковий ризик виникає у випадках, коли не співвідносяться терміни повернення наданих у кредит коштів та залучених коштів, або ж, коли відсоткові ставки за активними та пасивними операціями встановлюють із використанням різних способів, тобто фіксованих ставок – квоти плаваючих і навпаки.

У особливо значних обсягах відсотковий ризик проявляється у банківських установах, які ставлять перед собою мету отримання спекулятивного прибутку. Істотно завищуючи відсоткові ставки, а також ті, які не приділяють достатньої уваги до формування відповідних змін відсоткових ставок, залежно від ситуацій, що складаються на ринку позичкових капіталів.

Важливу роль у банківській діяльності відіграє валютний ризик – це небезпека валютних,курсових втрат, пов’язаних із зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти, а також від зміни якості доходів, отриманих за кордоном, внаслідок їхньої конвертації у основну валюту.

Працюючи з менш стабільною, неконвертованою валютою, банк бере на себе ризик її можливих коливань, які призведуть до додаткових курсових витрат, і, як наслідок, збитковості такої діяльності.

Своєю чергою, банківський інвестиційний ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Інші види ризиків теж є дуже важливими у банківській діяльності, проте найбільше проявляється на практиці кредитний ризик, який і найбільше впливає на практичну діяльність банківської установи.

Отже, на сучасному етапі розвитку банківські установистикаються з різними видами ризиків, які необхідно швидко ідентифікувати і вжити заходів для зниження негативних наслідків їхнього впливу. Сьогодні збільшується кількість та посилюється інтенсивність дії банківських ризиків. Всі види ризиків мають безпосередній вплив на ефективність діяльності банку, та відсутність контролю над ними може призвести до збитковості банку, його банкрутства і в результаті цього до кризи всієї банківської системи.

Необхідно відмітити, що незалежно від різновидів та класів банківських ризиків їх дія переважно проявляється у фінансових втратах банку, які зумовлюються порушенням ритмічності та збалансованості надходження та видатків у структурі його фінансових потоків за всіма видами діяльності. Тобто, на відміну від економічних ризиків в цілому, як основну сутнісну ознаку банківського ризику можна виділити саме специфічний характер механізму його виникнення – через зміну обсягових, просторових та часових характеристик руху грошових коштів у фінансових потоках банківської системи.

Отже, специфіка банківських ризиків тісно пов’язана з сутністю банківської діяльності, яка переважно обумовлюється виконанням функцій фінансового посередництва на грошовому ринку. Банківська діяльність передбачає істотний рівень соціальної відповідальності, оскільки банки при здійсненні активних операцій переважно ризикують грошовими коштами клієнтів. З іншого боку, трансформація банками параметрів грошових коштів (валюта, строк, ставка і т.д.), у процесі їх перерозподілу, обумовлює ризиковий характер більшості банківських операцій.

Таким чином, банки повинні формувати комплексну систему ризик-менеджменту, яка б забезпечувала ефективну ідентифікацію, оцінку, регулювання та моніторинг всіх видів банківських ризиків. Дана система повинна враховувати взаємний вплив різних видів ризиків, а також вирішувати проблему забезпечення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризиковістю окремих банківських операцій та банківської діяльності у цілому.

3.2 Банківські ризики та їх вплив на ефективність діяльності банку

Як свідчить практика, ризик є невід'ємною складовою у будь-якій сфері економічної діяльності, особливо у діяльності банківських установ. Тобто для функціонування банківських установ ризик є постійною притаманною складовою і будь-яке рішення у банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, оскільки фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема є дуже чутливою не лише до різноманітних соціально-економічних чинників, а й до політичних, природно – кліматичних тощо. Отже, у банківській діяльності йдеться про те, щоб взагалі уникнути ризику, а головне завдання полягає у тому, щоб раціонально управляти банківськими ризиками і якомога правильніше та ефективно оцінювати структуру та рівень ризику, здійснюючи ту чи іншу банківську операцію, прагнучи знизити ступінь ризику до мінімального рівня.

Незважаючи на те, що банківським ризикам присвячено багато наукових праць, сьогодні не існує єдиного визначення цього поняття.

Вчені по-різному трактують поняття ризику. Наприклад, Л.І. Донець [36, с.247] визначає ризик як діяльність, що пов’язана з подоланням не визначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якого є можливість кількісно і якісно оцінити ймовірність досягнення передбаченого результату, невдачі і відхилення від мети. Л.А.Останкова, Н. Ю. Шевченко [69, с.134] стверджують, що ризик – імовірність події чи групи споріднених випадкових подій, які спричинюють збитки об’єкту, який володіє даним ризиком. В. В. Ковальов [31, с.309] визначає ризик як рівень фінансової втрати, що виражається: а) у можливості не досягти поставленої мети; б) у невизначеності прогнозованого результату; в) у суб'єктивності оцінки прогнозованого результату. Л. Примостка [45, с.237]визначав ризик як ймовірність недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх чинників.

З даних трактувань можна зробити висновок, що ризик – це ситуація, що є наслідком або варіантом свідомо прийнятого управлінського рішення, яка може привести до матеріальних або інших втрат певного розміру.

Важливо зазначити,що основними причинами виникнення ризиків у сучасній банківській діяльності є:

  •  невизначеність цілей банку чи їхньої пріоритетності, суперечливість окремих стратегічних завдань;
  •  моменти випадковості у діяльності банку або відсутність аналізу закономірностей розвитку явищ;
  •  обмеженість у часі для об'єктивної оцінки ситуації, в якій перебуває той чи інший банк;
  •  наявність неповної інформації щодо тенденцій розвитку діяльності банку чи можливих змінфінансового стану його клієнтів.

Тобто ризики банківської діяльності можуть бути зумовлені як неправильно обраною стратегією чи незадовільним рівнем керівництва, так і неефективністю внутрішньобанківського контролю за здійсненням операцій,

недостатнім рівнем підготовки банківських фахівців. Важливим джереломбанківських ризиків є ще й так звані "зони конкуренції", тобто можливі сфери зіткнення інтересів банку з іншими контрагентами на ринку.

З метою ефективного управління банківськими ризиками необхідно правильно їх класифікувати, тобто проводити їх розподіл на чіткі групи за відповідними ознаками та давати їм відповідну характеристику. Такий підхід дає змогу чітко визначати певне місце кожного виду ризику в загальній класифікаційній системі та створює можливості щодо ефективного застосування відповідних заходів зі зниження кожного окремо визначеного ризику. У банківській практиці банківські ризики прийнято класифікувати на окремо визначені групи.

Банківські ризики класифікуються в залежності від наступних критеріїв на види (табл. 3.1 )

Таблиця 3.2.

Класифікація банківських ризиків

Критерії класифікації

Класифікація

Характеристика

1. З погляду джерел виникнення та можливостей управлііня

1.1 Внутрішні

1.2 Зовнішні

1.1 Виникають в результаті діяльності самих банків та залежать від проведених ними операцій

1.2 Виникають через вплив зовнішніх, що не залежать від банку, факторів

2. За масштабом ризику

2.1 Загальні

2.2 Приватні

2.1 Ризики, що стосуються клієнта, банку, банківської системи

2.2 Ризики окремих операцій (валютних, кредитних тощо)

З. За рівнем ризику

3.1 Повні

3.2 Помірні

3.3 Низькі

3.1 Припускає втрати, рівні банківським вкладенням в операцію

3.2 Виникає при неповерненні частини основного боргу або відсотків по позиці, втрати частини суми за фінансовими інструментами та іншими операціями

3.3Незначний ризик, що дозволяє банкові не лише покрити втрати, а й отримати дохід

4. За часом

4.1 Минулі

4.2 Поточні

4.3 Майбутні

4.1 Ризики за операціями уже здійсненими

4.2Повязані з операціями з видачі банківських гарантій, акцепту переказних векселів та інше

4.3Повязані з отриманням прибутків від операцій у майбутньому, через певний час

5. За характером обліку операцій

5.1 Балансові

5.2 Позабалансові

5.1Кредитний, процентний, ризик ліквідності, структури капіталу

5.2 Існує ймовірність того, що банк виявиться неспроможним відповідати за виданими гарантіями

6. За можливістю регулювання

6.1 Відкриті

6.2 Закриті

6.1 Мало піддається попередженню

6.2 Легко контролюються

Також доцільно розглянути ризики за сферою виникнення, щоб розкрити основні причини та передумови наявності ризиків у діяльності банків.

За сферою виникнення виділяють:

а) зовнішні банківські ризики - виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності, тобто ризики, пов'язані зі станом світового фінансового ринку, розвитком національної економіки, політики тощо. До зовнішніх ризиків належать:

- політичний ризик - можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку банку, що є наслідком державної політики, політичної нестабільності в країні тощо;

- ризик країни - виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника і пов'язаний з небезпекою втрат банку внаслідок того, що держава не захоче або не зможе виконати свої зобов'язання перед іноземним кредитором або інвестором з причин, що не належать до звичайних банківських ризиків, які виникають у зв'язку зі кредитуванням і інвестуванням;

- правовий ризик - виникає у разі непередбаченої зміни чинного законодавства, що регулює банківську діяльність, а також у разі відсутності законодавчого регламентування тих чи інших банківських операцій;

- соціальний ризик - випливає з нерівномірного розподілу доходів серед населення, можливих ідеологічних і релігійних розбіжностей, національних конфліктів тощо;

- економічний ризик - пов'язаний зі зміною економічної ситуації в країні, зокрема, до нього можна віднести: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність чи банкрутство клієнтів банку, зміну ціни товару після укладання контракту, помилки в документах чи оплаті товарів, зловживання клієнтів та розкрадання ними валютних коштів, виплату за підробленими банкнотами тощо;

б) внутрішні банківські ризики - виникають у внутрішній діяльності банківської установи і пов'язані з видом банківської установи, характером банківських операцій, специфікою клієнтури, професійним рівнем персоналу банку, якістю контролю за діяльністю банку тощо. До внутрішніх ризиків відносяться:

- ризики основної діяльності  банку (кредитний, валютний, процентний, інвестиційний, операційний тощо);

- ризики в допоміжній діяльності банку (ризикибанківськихзловживань, втрати позицій банку на ринку, зниження банківського рейтингу, втрати репутації банку, складу його клієнтів тощо) [58, с. 345].

Зазначимо і те, що на сьогодні сфера послуг банківських установ істотно розширилась, на першому місці і надалі залишається така традиційна послуга, як надання кредитів підприємницьким структурам та фізичним особам. У кредитних відносинах важливе і досить істотне значення мають відносини між позичальником та банківською установою, а також такі важливі фактори як конкуренція. Конкурентоспроможність банку і платоспроможність позичальника тощо. У разі надання банком кредиту суб’єкту підприємництва або фізичній особі головною особливістю цього процесу та небезпекою є можливість того, що позичальник не тільки не зможе сплачувати відсотки за кредитом, але й повернути основної суми. Такі умови характеризуються процесами неповернення кредиту і мають назву кредитного ризику.

Зазвичай, масове неповернення позичених коштів призводить до того. Що банк не в змозі вести подальшу банківську діяльність і може стати банкрутом. Кредитний ризик, як вважають автори Фінансового словника [69, с.340], - це ймовірність невиконання позичальником своїх зобов’язань щодо кредитора – банківської установи. Варто зауважити, що кредитний ризик досить істотно залежить від організації кредитного процесу, який охоплює кілька важливих етапів, починаючи від розгляду заяви на отримання кредиту і закінчуючи його поверненням та сплатою відсотків. У кредитному процесі особливо важливим є вивчення платоспроможності позичальника та оцінювання ризику за його позичкою [27, с.78].

Як вже зазначалося вище, кредитний ризик належить до банківських ризиків, які мають однобічну дію на цінову політику комерційного банку, тобто є характерним виключно для кредитних операцій. Він може як збільшувати ціну банківського кредиту, так і зменшувати її залежно від платоспроможності позичальника, його кредитної історії, сумлінності та виду забезпечення, яке надається ним у заставу. Зниження кредитного ризику тягне за собою відповідне зниження ціни позичкових коштів.

Крім кредитного ризику, у своїй діяльності банківські установи мають остерігатися відсоткового ризику, який характеризується небезпекою фінансових витрат через коливання ринкових процентних ставок та зміну вартості кредитів. Відсотковий ризик виникає у випадках, коли не співвідносяться терміни повернення наданих у кредит коштів та залучених коштів, або ж, коли відсоткові ставки за активними та пасивними операціями встановлюють із використанням різних способів, тобто фіксованих ставок – квоти плаваючих і навпаки.

У особливо значних обсягах відсотковий ризик проявляється у банківських установах, які ставлять перед собою мету отримання спекулятивного прибутку. Істотно завищуючи відсоткові ставки, а також ті, які не приділяють достатньої уваги до формування відповідних змін відсоткових ставок, залежно від ситуацій, що складаються на ринку позичкових капіталів.

Важливу роль у банківській діяльності відіграє валютний ризик – це небезпека валютних,курсових втрат, пов’язаних із зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти, а також від зміни якості доходів, отриманих за кордоном, внаслідок їхньої конвертації у основну валюту.

Працюючи з менш стабільною, неконвертованою валютою, банк бере на себе ризик її можливих коливань, які призведуть до додаткових курсових витрат, і, як наслідок, збитковості такої діяльності.

Своєю чергою, банківський інвестиційний ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Інші види ризиків теж є дуже важливими у банківській діяльності, проте найбільше проявляється на практиці кредитний ризик, який і найбільше впливає на практичну діяльність банківської установи.

Отже, на сучасному етапі розвитку банківські установистикаються з різними видами ризиків, які необхідно швидко ідентифікувати і вжити заходів для зниження негативних наслідків їхнього впливу. Сьогодні збільшується кількість та посилюється інтенсивність дії банківських ризиків. Всі види ризиків мають безпосередній вплив на ефективність діяльності банку, та відсутність контролю над ними може призвести до збитковості банку, його банкрутства і в результаті цього до кризи всієї банківської системи.

Необхідно відмітити, що незалежно від різновидів та класів банківських ризиків їх дія переважно проявляється у фінансових втратах банку, які зумовлюються порушенням ритмічності та збалансованості надходження та видатків у структурі його фінансових потоків за всіма видами діяльності. Тобто, на відміну від економічних ризиків в цілому, як основну сутнісну ознаку банківського ризику можна виділити саме специфічний характер механізму його виникнення – через зміну обсягових, просторових та часових характеристик руху грошових коштів у фінансових потоках банківської системи.

Отже, специфіка банківських ризиків тісно пов’язана з сутністю банківської діяльності, яка переважно обумовлюється виконанням функцій фінансового посередництва на грошовому ринку. Банківська діяльність передбачає істотний рівень соціальної відповідальності, оскільки банки при здійсненні активних операцій переважно ризикують грошовими коштами клієнтів. З іншого боку, трансформація банками параметрів грошових коштів (валюта, строк, ставка і т.д.), у процесі їх перерозподілу, обумовлює ризиковий характер більшості банківських операцій.

Таким чином, банки повинні формувати комплексну систему ризик-менеджменту, яка б забезпечувала ефективну ідентифікацію, оцінку, регулювання та моніторинг всіх видів банківських ризиків. Дана система повинна враховувати взаємний вплив різних видів ризиків, а також вирішувати проблему забезпечення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризиковістю окремих банківських операцій та банківської діяльності у цілому.

3.3  Світовий досвід ефективної діяльності банку та можливість його використання вітчизняними банками

Банківська система є одним з найважливіших елементів економіки країни, тому ефективна діяльність комерційних банків сьогодні – особливо актуальне питання. Більшість комерційних банків України не має належного досвіду роботи, і внаслідок неефективного управління ресурсами значна їх частина зазнає фінансових труднощів, а деякі з них стають банкрутами.

Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних банків, слід виділити: нерентабельність багатьох підприємств-клієнтів банку; інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері; нерозвиненість фондового ринку; значні коливання процентних ставок; неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств щодо один одного; порушення фінансового законодавства; відсутність повноцінної інформації про учасників ринку [53, с.231].

Зазначимо, що місце комерційних банків на ринку банківських послуг має визначатися згідно з прийнятими у світі стандартами. Тому досить актуальним є вивчення зарубіжного практичного досвіду, накопиченого у даній сфері, який повинен допомогти розвитку аналогічних методик в Україні.

У зарубіжній практиці існує декілька способів підвищення ефективності управління банківською діяльністю, але необхідно визначити, які з них є найбільш дієвими в умовах економічних перетворень в Україні.

1. Згідно світового досвіду динамічний розвиток банку можливий за наявності відповідного обсягу капіталу...

Залучення капіталу можливе кількома способами. Найчастіше - це емісія акцій, емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг), продаж активів, оренда нерухомості, залучення ресурсів з депозитних та не депозитних джерел [22, с.79].

Підвищення рівня капіталізації банків можливе також шляхом злиття та поглинання.

Досвід зарубіжних країн свідчить про високу ефективність такого методу, результатом якого є підвищення інвестиційної привабливості банків, зниження операційних витрат та вартості послуг для клієнтів, а також розширення обсягу спектра фінансових послуг тощо [38, с. 232].

Можна виділити як позитивні, так і негативні наслідки злиття та поглинань.

До основних позитивних моментів злиття та поглинання слід віднести наступні: підвищується ринкова капіталізація нового об’єднання; банк уникає необхідності ліквідації; з’являється можливість пропонувати ширший спектр послуг та у більшому обсязі; підвищується інвестиційна привабливість банку для іноземного інвестування; відбувається пожвавлення ринкової кон’юнктури, оскільки знижуються відсотки за кредитами та вартість послуг банку; нове об’єднання стає більш конкурентоспроможним; банки дотримуються вимог законодавства щодо встановлених нормативів; розширюється клієнтська база та сфера діяльності.

Серед недоліків злиття та поглинання можна виділити такі: загроза монополізації фінансових послуг; монопольний вплив на промисловість країни; масові звільнення працівників однакових підрозділів.[3].

За умови успішного об’єднання банків слід очікувати стабілізаційного ефекту, підвищення рівня капіталізації банківської системи й започаткування

нового етапу в розвитку банківського середовища в Україні.

2. Ще один із способів покращення ситуації в банківському секторі України є входження іноземних банків на національний ринок.

До переваг можна віднести такі: підвищення ефективності діяльності банків, зумовлене посиленням конкуренції; удосконалення системи управління банківськими ризиками; підвищення ефективності банківського нагляду і регулювання банківською діяльністю. Розширення присутності банків з іноземним капіталом на українському банківському ринку сприяє подальшому впровадженню сучасних банківських технологій; міжнародного досвіду ведення банківської справи; підвищення кваліфікаційного рівня банківських працівників (адже вони будуть вимушені працювати за європейськими стандартами надання банківських послуг); принципів корпоративного управління в банківську справу.

Основним негативним фактором є те, що присутність іноземних банків може послабити позиції ще недостатньо розвиненої банківської системи України. Вітчизняні банки, які не спроможні на рівних конкурувати з іноземними, можуть збанкрутувати, що, у свою чергу, може призвести до фінансової нестабільності.

Тож, з метою пом’якшення негативних наслідків створення в Україні філій іноземних банків, доцільним є встановлення відповідних критеріїв допуску іноземного капіталу на вітчизняний фінансовий ринок. Так, у Китаї

для того щоб відкрити філію, іноземний банк повинен мати у своєму розпорядженні активи не менше 20 млрд. дол. США, а власний капітал філії має бути не меншим 100 млн. дол. США, причому 30% цієї суми резервується у НБК [18, с.54].

В цілому прихід іноземних банків на національний банківський ринок може стати вагомим фактором прискорення процесів розвитку банківського сектора внаслідок посилення міжбанківської конкуренції.

4. У вітчизняній науковій літературі приділяється недостатня увага детальному дослідженню стратегічних альянсів страхових компаній і банків, питанням ефективного механізму їх взаємодії. Так, у 1997 р. найбільший швейцарський банк Credit Suisse злився з Winterthur – другою за розміром страховою компанією цієї країни, й у зв’язку із цим почав продавати населенню через мережу своїх відділень страхові поліси Winterthur.Такі ж тенденції простежуються в мережі британських банків, а італійська страхова компанія INA і банк BNL створили спільне відділення типу bancassurance [4]. Важливий напрям взаємодії страхових компаній і банків в Україні – це запровадження спільних технологій продажу фінансових (страхових і банківських) послуг на вітчизняному ринку.

Прагнення банків до створення стратегічних альянсів ніколи не було таким сильним як сьогодні, оскільки від реалізації цієї бізнес-моделі банки одержують ряд важливих переваг.

По-перше, розширення набору послуг банку при обслуговуванні клієнтів позитивно впливає на його імідж і забезпечує додаткові конкурентні переваги для просування власних проектів. У банку з’являється можливість створювати універсальніші та цікавіші фінансові програми як для корпоративних клієнтів, так і для фізичних осіб.

По-друге, банк виграє від продажу полісів страхування, оскільки виручені гроші розміщуються на депозитному рахунку страхової компанії у цьому ж банку. Згодом на депозиті накопичується значна сума. У такий спосіб створюється довгострокова та відносно дешева ресурсна база із залучених страхових резервів, сформованих за укладеними при посередництві банку договорами (як правило, велика частина резервів страхових компаній розміщується саме на банківських депозитах).

По-третє, банк отримує додаткові комісійні (безризикові) доходи. Наприклад, майже всі страхові компанії виплачують банкам комісійну винагороду в розмірі 10-20% від суми отриманих страхових платежів [5]. А досвід закордонних банків свідчить, що сьогодні близько третини прибутку вони одержують від реалізації страхових продуктів. У Європі із застосуванням цього каналу збуту продається кожен третій поліс страхування.

По-четверте, банк отримує змогу кредитувати юридичних та фізичних осіб під заставу полісів страхування життя або з використанням страхової гарантії повернення кредиту страховиком у разі неплатоспроможності позичальника.

По-п’яте, частину залучених ресурсів страхова компанія спрямовує на купівлю валюти для формування валютних резервів, за що банк одержує додаткові комісійні доходи. Валютний довгостроковий депозит також розміщується у цьому ж банку.

По-шосте, ідеальний варіант для банку – володіти значним пакетом акцій страхової компанії. У цьому разі за рахунок прибутку страховика підвищується капіталізація спільного бізнесу. Крім того, взаємодіючи зі страховою компанією, банк диверсифікує та мінімізує свої ризики. Успішність подальшого процесу капіталізації банківської системи України залежить від тих методів і форм управління капіталом, що використовуватимуться як НБУ, так і самими банками.

Таким чином, комплекс заходів, спрямованих на оптимальне управління активами та пасивами, є одним з ключових елементів ефективної діяльності банків.

У США, країнах Євросоюзу, в Японії, Індії у діяльність банків впроваджується управління безперервністю бізнесу (Business Continuity Management або BCM). За визначенням Інституту безперервного планування

BCM являє собою цілісний управлінський процес, який дозволяє ідентифікувати потенційні загрози та створити основу для забезпечення стійкості та можливості ефективно реагувати на проблеми, які загрожують інтересам головних акціонерів, репутації, бренда та вартості основних активів.

Наразі діяльність банківських установ спрямовується на перевірку та аналіз виданих кредитів: менеджери закордонних банків здійснюють жорсткий контроль за процесом кредитування, обмежуючи ризикованість кредитної діяльності та вивільняючись від безнадійних позичок. Здійснюється більш доскональна оцінка кредитоспроможності клієнтів банку, переглядаються умови видачі позик, можливість реструктуризації заборгованості тощо. Стосовно раніше виданих кредитів, то банки відмовляють у пролонгації виданих позичок, здійснюють анулювання деяких кредитних ліній та реформування кредитної діяльності. Така політика сприяє оздоровленню кредитного портфеля проблемного банку та відновленню його ефективної діяльності на скорегованих засадах антикризового управління кредитною діяльністю.

У світовій практиці для вирішення проблеми неповернення кредитів банки здійснюють реструктуризацію позичок.

Проаналізувавши досвід зарубіжних банків, можемо зробити висновок, що найбільш поширеними заходами реструктуризації кредитів під час кризових явищ у банках світу були викуп проблемних позичок, пролонгація строків кредитування та зниження відсоткових ставок. Крім того, серед усіх видів кредитних позичок насамперед реструктуруються іпотечні, оскільки вони мають найбільшу питому вагу у кредитному портфелі банку.

У період світової фінансової кризи держави створювали спеціальні програми звільнення провідних банків від проблемних активів. Так, наприклад, у США така програма (Troubled Assets Relief Programm, TARP) надала допомогу в розмірі 700 млрд. дол. [7].

У разі масових випадків погіршення платоспроможності банківських установ у світовій практиці досить поширеним стає створення корпорацій з управління проблемними активами. Основною метою таких організацій є викуп проблемних кредитів у банків, діяльність яких виявилася неплатоспроможною, з метою відновлення її ефективності шляхом продажу

таких активів за максимальною ціною. Під час банківських криз корпорації з управління проблемними активами були створені в США, Японії, Чехії, Швеції, Китаї, Малайзії тощо.

Незважаючи на значну затратність та довготривалість створення корпорацій з управління проблемними активами банків, даний вид реструктуризації кредитної заборгованості має ряд позитивних сторін,серед яких:

1) надання доступу більшій кількості банків до державних коштів;

2) зосередження управління на виході з кризової ситуації замість

витрачання часу та ресурсів на управління проблемними позичками;

3) прозорість оцінки діючих активів, які залишилися в розпорядженні банку;

4) активізація розвитку банківських установ і, як результат, стимулювання кредитного ринку країни загалом;

5) відновлення ефективного співвідношення робочих та неробочих активів у банках;

6) зростання інвестиційної привабливості банківських установ;

7) зменшення податкових відрахувань за рахунок списаних кредитів.

Незважаючи на зниження прибутковості багатьох банків, нестачі ліквідності та загрози неплатоспроможності, одним з пріоритетних напрямків стає зниження витрат банківських установ. Провідні банки світу розпочали впровадження програми економії витрат. Стратегія мінімізації витрат базується на принципі Парето “80/20”, тому перш ніж реалізовувати агресивну політику з мінімізації витрат, необхідно провести глибокий аналіз діяльності банку, виокремити основні напрямки витрат та можливості їх зменшення.

На відміну від суб’єктів господарювання виробничої сфери, які у випадку фінансових проблем можуть скорочувати витрати на матеріали та запаси, банки, маючи стандартний набір послуг, не мають можливості суттєво зменшити такі затрати. Таким чином, шляхи мінімізації витрат у банках є певною мірою специфічними. Аналіз досвіду таких провідних зарубіжних банків, як “Deutsche Bank AG”, “The Royal Bank of Scotland Plc”, “Kookmin Bank”, “Commerzbank AG”, “Lehman Brothers Holdings Inc.”,“Citibank”, “Bank of America” та ін., дозволив виокремити основні напрямки скорочення витрат під час кризових ситуацій :

1. скорочення персоналу;

2. скорочення філійної мережі;

3. зменшення операційних витрат;

4. зменшення витрат на оплату праці.

Таким чином, забезпечення фінансової стійкості банків – це необхідна умова ефективного функціонування економіки України. Серед головних напрямів ефективного управління вітчизняними комерційними банками, з метою підвищення їх конкурентоспроможності та фінансової стабільності, слід виділити такі:

1. Активне застосування процедури реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризації банків шляхом закриття (продажу) збиткових філій (безбалансових відділень).

2. Посилення вимог щодо надійності новостворюваних іноземних банківських установ шляхом встановлення відповідних критеріїв їх допуску на український ринок.

3. Створення належного законодавчого та економічного середовища для підвищення рівня капіталізації банків, а саме – оптимізація податкового законодавства, розвиток іпотечного та фондового ринків.

4. Забезпечення пропорційного зростання капіталу та обсягів активно-пасивних операцій для збалансування активів і пасивів за строками погашення.

5. Підвищення прибутковості банківських операцій за рахунок кредитування та обслуговування реального сектора економіки та населення.

6. Поліпшення інформаційної забезпеченості і комп’ютеризації банківських операцій.

Отже, практичні надбання провідних банків світу є дуже корисними для аналізу та впровадження в українських банківських установах. Проте, використовуючи зарубіжний досвід слід зважати на те,що впровадження таких способів підвищення ефективності діяльності потребує пристосування до реалій вітчизняного фінансового та банківського устрою.

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ І БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Однією з найважливіших проблем сьогодення є вирішення та встановлення засад щодо охорони праці у різних видах діяльності, зокрема у банківській сфері. Узагальнюючи охорону праці можна визначити як сукупність дій, вибраних на основі певної інформації і спрямованих на підтримку або поліпшення функціонування об’єкта відповідно до певної програми. Фактично це поняття розкриває головні напрями, які створюють систему забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників у процесі їх трудової діяльності, тобто ця система містить заходи, які окремо або в сукупності спрямовані на створення умов праці, що відповідають вимогам збереження життя та здоров'я працівників у процесі трудової діяльності [1].

Актуальність цієї теми полягає у забезпеченні належних, безпечних і здорових умов праці, професійного добору працівників, страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання як окремих професій так і загалом.

Цю проблему розглядали такі вченні як : М. І. Зубок, В.М. Лапін, О. Єлін, В. Ц. Жидецький, Ю.С. Масленченков, А.М. Тавасиев та інші.

Мета їх дослідження полягає у визначенні потенційного ризику чинників виробничого середовища для здоров'я працівників банку різних професій: економістів, спеціалістів з обслуговування юридичних та фізичних осіб, інженерів-програмістів, інкасаторів, охоронців, а також у розробці комплексу організаційно-технічних та медико-профілактичних заходів щодо збереження здоров'я та працездатності людини.

Охоронапраціспирається на комплекс державних законодавчих актів.

Загальним изаконодавчими актами, що визначають основні положення щодо охорони праці є КонституціяУкраїни, Кодекс законів про працю, ЗакониУкраїни "Про охорону праці”, "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та відповідні підзаконні акти [43, с.121].

До питання збереження здоров’я працівників в процесі трудової діяльності привертають увагу численні Конвенції і Рекомендації МОП (міжнародна організація праці). Зокрема: Конвенція МОП № 18 про професійні захворювання, Конвенція № 42 про відшкодування в разі професійних захворювань, Конвенція 121 Про допомогу у випадках виробничого травматизму, Конвенція № 130 про медичну допомогу та у випадку хвороби, Рекомендація 2002 року № 194 про перелік професійних захворювань, повідомлення про нещасні випадки, на виробництві й професійні захворювання та їх реєстрацію, Конвенція 187 про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці та ін.

Україна дотримується всіх правил виконання Конвенцій МОП. Зокрема, Україною ратифіковано такі Конвенції: Конвенція №29 про примусову чи обов'язкову працю, Конвенція №122 про політику в галузі зайнятості, Конвенція №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу та ін.

Відповідальність за розроблення положень, типових iнструкцiй та iнших нормативних документів з питань охорони працi та своєчасного доведення їх до вiдома працiвникiв покладається на працівника, відповідального за безпеку праці та Профспілковий комітет. Також до сфери їх компетенції відноситься відсторонення від роботи осiб, що не пройшли вступного та перiодичних iнструктажiв з технiки безпеки [59, с.165]. Контроль задотриманням працiвниками правил поводження iз засобами механiзацiї, автоматизацiї та iншим обладнанням, вимог iнструкцiй з охорони працi та технiки безпеки у вiдповiдностi до Закону України “Про охорону працi” здійснюється особою, відповідальною за безпеку праці[72, с.68]

З метою створення безпечних і нешкідливих умов праці в банківських

установах здійснюються певні заходи, шляхом:1) доведення до нормативного рівня показників виробничого середовища за елементами умов праці (технічні та технологічні рішення); 2) захисту працівників від дії небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Орієнтовний перелік заходів, спрямованих на доведення умов і безпеки праці до нормативних вимога , бо підвищення існуючого рівня охорони праці в банківськихустановах є:

-встановленнянових, більшефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроївтощо);

-реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітлення робочих місць працівників банку;

-монтаж нових, реконструкція наявних вентиляційних систем та пристроїв, установка кондиціонерів у приміщеннях та кабінетах працівників банку;

-організація робочого місця працівника відповідно до нормативних вимог;

-формування у працівників банківської установи психологічної готовності до дій у можливих екстремальних ситуаціях;

-організація професійного добору працівників банку;

-організація підготовки спеціалістів з охорони праці;

-організація спеціального навчання з питань охорони праці [34, с 235].

Оцінка поліпшення умов і охорони прац іздійснюється на всіх рівнях управління: макроекономічному; мезоекономічному (галузь, міністерства і відомства, крупні ринковіфірми: корпорації, олігополії, монополії); мікроекономічному (об’єднання, підприємство, фірма, цех, робоча дільниця, робоче місце тощо) [43, с.87].

Організація робочого місця - це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці з урахуванням його місця в технологічному процесі, виконання умов планування і оснащення всіма необхідними засобами і предметами праці відповідно до проекту організації робочих місць і трудового процесу.

Планування робочих місць- це найбільш раціональне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, конструювання та управління - обладнання, технологічного та організаційного оснащення, засобів обчислювальної техніки та телекомунікацій, сигнального зв'язку, предметів праці та самого користувача робочого місця. При плануванн інеобхідно правильно визначити площу робочого місця, його просторове розташування, при цьому врахувати необхідність найбільш економного використання виробничих та офісних площ. Разом з тим, площа робочого місця має бути достатньою для розміщення обладнання та інших предметів праці, щоб створювати для робітника необхідні умови для продуктивної та безпечної для здоров'я праці. За існуючими нормативами на кожного працюючого має виділятися не менше 4,5 кв. м виробничої (офісної) площі і не менше 15 куб. м обсягу виробничої (офісної) площі.

Для адміністративно-офісних приміщень встановлені норми площі на одного робітника в розмірі 3,25-5 кв. м (в деяких випадках до 6 кв. м.).

При проектуванні службових приміщень слід мати на увазі, що раціональною є прямокутна форма кімнат зі співвідношенням сторін 1:1,5 (максимум 1:2), мінімальна висота стелі - 3,25 м, ширина - 2,5 м.

При двобічному освітленні глибина приміщень не повинна перевищувати 15 м, при однобічному - 6-7 м. Вікно не повинно знаходитися у полі зору людини, тому столи треба розміщувати перпендикулярно до нього[23, с.112].

Конструкції світильників (освітлювачів) для виробничого освітлення мають відповідати таким вимогам:

1. забезпечувати постійне освітлення протягом робочого часу;

2. достатньо освітлювати поверхню, на яку спрямований погляд робітника;

3.рівномірно розподіляти світло в оточуючому просторі;

4. запобігати сліпучому впливу надмірно яскравого світла.

Вимоги щодо забезпечення економії часу працівників апарату управління на пошук засобів праці і скорочення фізичних зусиль в процесі роботи :

1. у більшості працівників на робочій поверхні столу немає нічого зайвого;

2. майже кожний предмет і засіб праці має своє місце, оскільки хаотичне розміщення їх викликає зайві рухи і витрати часу;

3. канцелярське приладдя ( олівці, ручки, лінійки тощо ) зберігаються в ящику столу зі спеціальними розділами;

4. засоби комунікаційної техніки (телефон тощо) розміщуються зліва, бо це необхідно для вивільнення під час розмови правої руки для роботи;

5. документи і засоби розміщені так, щоб забезпечувалася найкраща послідовність виконання роботи.

Набір службових меблів для працівників апарату управління містить:

1. робочий стіл ( звичайний чи спеціалізований);

2. робоче крісло чи стілець;

3. шафа звичайного типу і спеціалізовані (для документації, креслень, дисків електронного архіву), полиці, стелажі тощ ;

4. допоміжні столи і тумбочки для зберігання справочного матеріалу, телефонів, картотеки, факсу тощо.

Висота робочої поверхні столу повинна бути в межах 680-800 мм,у середньому вона повинна становити 725 мм, ширина-600-1400мм, глибина-800-1000мм. Робочий стіл для ВДТ повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною - неменше 500 мм, глибиною на рівні колін - не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги - не менше 650 мм. робоче сидіння користувача ВДТ повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку та стаціонарні або змінні підлокітники.

Висота поверхні сидіння повинна регулюватися у межах 400-500 мм. Ширина та глибина його поверхні має бути неменшою ніж 400 мм. ,а кут нахилу поверхні - від 15 вперед до 5 назад градусів.

Відомо, що порушення правил і вимог охорони та гігієни праці може призвести до істотного погіршення здоров'я або виникнення професійно зумовлених захворювань. Професії економічного кшталту, зокрема працівників банківської сфери, тісно пов'язані з роботою за комп'ютером.

Негативна дія комп’ютера на працівника в першу чергу проявляється у

великих перевантаженнях зорового аналізатора, що призводить до загальної перевтоми організму. Це подібно стресу. Звідси і головний біль, відчуття втоми. Якщо стрес у людини тривалий, виникає момент, коли слабка ланка в ланцюзі організму рветься: у одних може загостритися язва, у інших виникають проблеми з серцево-судинною системою, у третіх – з нервовою і т.д. [42, с.254].

В цілому при тривалому використанні комп’ютерів у працівників можуть виникати наступні розлади здоров’я: психофізіологічні порушення (нервовість, нерішучість тощо), зоровий дискомфорт, перенапруження скелетно-м’язової системи, розлади центральної нервової системи, порушення роботи серцево-судинної системи, болі в хребті, закам’янілість та оніміння м’язів шиї та плечового поясу, пошкодження дисків хребта, порушення постави, судоми м’язів ніг, підвищена загальна втома, головні

болі, поганий сон, підвищена дратівливість, відчуття неспокою і депресивний стан, порушення репродуктивної функції [52, с.74]

Безпека праці в банківських установах обов’язково повинна включати в себе технічні методи підвищення безпеки роботи за комп’ютером. Для якісного зображення, запобігання стомлювання очей та зменшення помітного блимання екрану частота кадрової розгортки звичайного монітора з роздільною здатністю 1024х768 повинна бути не менше 75 Гц.

З метою захисту від електромагнітного випромінювання доцільно замінити найбільш поширені, але, на жаль, вже морально застарілі монітори, які містять електронно-променеву трубку, на більш ергономічні рідкокристалічні та органічно-електролюмінісцентні дисплеї, які характеризуються високою якістю відеовідтворення та сучасним дизайном.

Для захисту від електромагнітних випромінювань слід встановити захисті фільтри для моніторів. З метою зменшення шуму та вібрації під матричні принтери доцільно підкласти гумові килимки.

Ремонт та заміну картриджів струминних та лазерних принтерів повинні здійснювати технічні працівники у спеціальних приміщеннях. У випадку, якщо виробниче приміщення банку розраховане на багато комп’ютерних робочих місць, то всі вони повинні мати ізольовані перегородки.

Всі пристрої комп’ютера повинні відповідати вимогам пожежної та електробезпеки. При ввімкненому комп’ютері заборонено торкатись задніх частин пристроїв, з’єднувати та від’єднувати кабелі з’єднання. Потрібно приділити значну увагу вимогам до приміщень, в яких знаходиться комп’ютерна техніка та розташуванню робочих місць. Так, згідно з державними санітарними правилами, площа приміщення на одне робоче місце користувача комп’ютера повинна становити 6 , а об’єм не менше ніж 20 .

. Відстань від задньої частини монітора до стіни повинна бути не менше ніж 1 м, між боковими комп’ютерами – не менше ніж 1,2 м, а комп’ютерами, які розташовані один за одним, не менше 2,5 м.

Не рекомендується розташовувати комп’ютери задніми частинами моніторів один до одного.

Слід приділити належну увагу правильному і ергономічному обладнанню комп’ютерних робочих місць працівників. Працівник банківської установи повинен сидіти за робочим місцем правильно, з рівною спиною.

Оптимальна відстань від очей до монітора – 50-70 см. При роботі за монітором доречно робити такі профілактичні заходи: частіше моргати, періодично відволікатися (дивитися у вікно, в далечінь), робити гімнастику

для очей.

Банківським працівникам через кожну годину роботи за комп’ютером варто робити перерву на 10-15 хвилин, а тривалість безперервної роботи без регламентованої перерви не повинна перевищувати 2 години. Під час перерви потрібно залишити приміщення, де знаходяться комп’ютери. У приміщеннях, де знаходиться комп’ютерна техніка, приймати їжу категорично заборонено[47, с.123].

Правильно спроектоване і виконане виробниче освітлення покращує умови зорової роботи, знижує стомлюваність, сприяє підвищенню продуктивності праці, благотворно впливає на виробниче середовище, надаючи позитивну психологічну дію на працюючого, підвищує безпеку праці і знижує травматизм.

Недостатність освітлення приводить до напруги зору, ослабляє увагу, приводить до настання передчасної стомленості. Надмірно яскраве освітлення викликає засліплення, роздратування і різь в очах. Неправильний напрямок світла на робочому місці може створювати різкі тіні, відблиски, дезорієнтувати працюючого. Всі ці причини можуть призвести до нещасного випадку або профзахворювань, тому такий важливий правильний розрахунок освітленості.

Існує три види освітлення - природне, штучне і поєднане (природне і штучне разом) (13).

Природне освітлення - освітлення приміщень денним світлом, що потрапляє через світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях приміщення. Природне освітлення характеризується тим, що змінюється в широких межах залежно від часу дня, пори року, характеру області і ряду інших чинників.

Штучне освітлення застосовується при роботі в темний час доби і вдень, коли не вдається забезпечити нормовані значення коефіцієнта природного освітлення (похмура погода, короткий світловий день). Освітлення, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним, називається змішаним освітленням.

Штучне освітлення підрозділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне. Робоче освітлення, у свою чергу, може бути загальним або комбінованим. Загальне - освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення рівномірно, або, як розташоване устаткування. Комбіноване - освітлення, при якому до загального додається місцеве освітлення.

При виконанні робіт категорії високої зорової точності (найменший розмір об'єкту розрізнення 0,3 ... 0,5 мм) величина коефіцієнта природного освітлення (КЕО) повинна бути не нижче 1,5%, а при зоровій роботі середньої точності (найменший розмір об'єкту розрізнення 0,5 ... 1,0 мм) КЕО повинен бути не нижче 1,0%. В якості джерел штучного освітлення звичайно використовуються люмінесцентні лампи типа ЛБ, або ДРЛ, які попарно об'єднуються в світильники, які повинні розташовуватися рівномірно над робочими поверхнями (4).

Вимоги до освітленості в приміщеннях, де встановлені комп'ютери, наступні: при виконанні зорових робіт високої точності загальна освітленість повинна складати 300лк, а комбінована - 750лк; аналогічні вимоги при виконанні робіт середньої точності - 200 і 300лк відповідно.

Крім того все поле зору повинне бути освітлено достатньо рівномірно - ця основна гігієнічна вимога. Іншими словами, ступінь освітлення приміщення і яскравість екрану комп'ютера повинні бути приблизно однаковими, оскільки яскраве світло в районі периферійного зору значно збільшує напруженість очей і, як наслідок, призводить до їх швидкої стомлюваності.

Параметри мікроклімату можуть мінятися в широких межах, у той час як необхідною умовою життєдіяльності людини є підтримка постійності температури тіла завдяки терморегуляції, тобто здатності організму регулювати віддачу тепла в навколишнє середовище. Принцип нормування мікроклімату - створення оптимальних умов для теплообміну тіла людини з навколишнім середовищем.

Обчислювальна техніка є джерелом істотних тепловиділень, що може привести до підвищення температури і зниження відносної вологості в приміщенні. У приміщеннях, де встановлені комп'ютери, повинні дотримуватися певні параметри мікроклімату. У санітарних нормах СН-245-71 встановлені величини параметрів мікроклімату, що створюють комфортні умови. Ці норми встановлюються в залежності від пори року, характеру трудового процесу і характеру виробничого приміщення ( табл. 4.1).

Об'єм приміщень, в яких розміщені працівники обчислювальних центрів, не повинен бути меншим 19,5 м 3 / людини з урахуванням максимального числа одночасно працюючих в зміну. Норми подачі свіжого повітря в приміщення, де розташовані комп'ютери, приведені в табл. .4.2.

Таблиця 4.1

Параметри мікроклімату для приміщень, де встановлені комп'ютери

Період року

Параметр мікроклімату

Величина

Холодний

Температура повітрявприміщенні

Відноснавологість 
Швидкістьрухуповітря

22 ... 24 ° С 
40 ... 60% 
до 0,1 м / с

Теплий

Температура повітрявприміщенні

Відноснавологість 
Швидкістьрухуповітря

23 ... 25 ° С 
40 ... 60% 
0,1 ... 0,2 м / с

Для забезпечення комфортних умов використовуються як організаційні методи (раціональна організація проведення робіт залежно від пори року і доби, чергування праці і відпочинку), так і технічні засоби (вентиляція, кондиціювання повітря, опалювальна система).

Таблиця 4.2

Нормиподачісвіжогоповітря в приміщення, де розташованікомп'ютери

Характеристика приміщення

Об'ємнавитратаподається в приміщеннясвіжогоповітря, м 3/ на одну людину в годину

Об'єм до 20м 3 на особу 
20 ... 40м 
3 на особу 
Більш 40м 
3 на особу

Не менше 30 
Не менш
е 20

Природна вентиляція

Шум і вібрація

Шум погіршує умови праці надаючи шкідливу дію на організм людини. Працюючі в умовах тривалої шумової дії випробовують дратівливість, головні болі, запаморочення, зниження пам'яті, підвищену стомлюваність, зниження апетиту, біль у вухах і т.д. Такі порушення в роботі ряду органів і систем організму людини можуть викликати негативні зміни в емоційному стані людини аж до стресових. Під впливом шуму знижується концентрація уваги, порушуються фізіологічні функції, з'являється втома у зв'язку з підвищеними енергетичними витратами і нервово-психічним напруженням, погіршується мовна комутація. Все це знижує працездатність людини і її продуктивність, якість і безпеку праці. Тривала дія інтенсивного шуму [вище 80 дБ (А)] на слух людини приводить до його часткової або повної втрати.

Отже, можна зробити висновок, що на атмосферу на робочому місці впливає багато чинників ( освітлення, мікроклімат, звукові ефекти, облаштування робочого місця ), які повинні відповідати існуючим нормативам та стандартам, адже від них в певній мірі залежить ефективність діяльності працівників банківської установи.

Безпека працівників банку повинна бути однією зі складових успішності даної фінансової установи. Можливі загрози для працівників банків: особиста безпека, безпека при виконанні посадових функцій [11].

Працівникам банківської сфери потрібно знати й розуміти небезпечні та шкідливі чинники, які виникають у процесі виконання посадових функцій.

У банківській установі мають місце такі небезпечні та шкідливі фактори:

1. піднімально-транспортувальні машини та механізми;

2. автотранспортні засоби, електричний струм, що використовується у

приладах технологічного устаткування, інших цілях та потребах, рухомі частини друкарських машинок, іншого виробничого устаткування;

3. наявність зброї у деяких категорій працівників;

4. підвищені рівні електромагнітного випромінювання, шуму під час роботи на комп’ютерах, вібрації, статичної електрики, іонізації повітря; психофізіологічні(12):

5. статичні та динамічні перевантаження;

6. розумове перенапруження;

7. перенапруження зорового аналізатора

Важливим аспектом при організації робочого процесу є дотримання правил безпеки, а зокрема правил пожежної безпеки.

Відповідно до Закону України «Про пожежну безпеку» забезпечення безпеки підприємств, установ покладено на керівників або уповноважених ними осіб. Обов'язки власників підприємств або уповноважених ними осіб, а також орендарів щодо забезпечення пожежної безпеки обумовлено статтею 5 Закону України «Про пожежну безпеку». Згідно з цим законом вони зобов'язані:

1. Розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

2. Відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах установи, здійснювати контроль за їх виконанням.

3. Організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки.

4. Утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати його не за призначенням.

5. Проводити службове розслідування випадків пожеж. Посадові та фізичні особи, що винні у порушенні цих правил, несуть адміністративну,    кримінальну чи іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства.

У банківських установах слід організувати вивчення всіма працівниками правил пожежної безпеки і дій на випадок виникнення пожежі. Осіб, які не пройшли інструктаж з пожежної безпеки, не можна допускати до роботи. Кожен працівник зобов'язаний виконувати ці вимоги, а також вживати заходів щодо усунення порушень правил пожежної безпеки, ліквідації пожеж і загорянь.

Пожежна безпека — стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Кожний працівник повинен знати місце розташування первинних засобів пожежогасіння і вміти ними користуватися, працівники повинні знати правила поведінки при пожежі, шляхи евакуації. Легкозаймисті та горючі рідини дозволяється зберігати у спеціально відведених місцях, у межах їх потреби відповідно до норм. Мастильні матеріали, легкозаймисті та горючі рідини повинні зберігатися окремо від інших матеріалів і речовин, у спеціальних ємкостях.

Забороняється розкидати пожежно небезпечні матеріали. Після використання їх треба винести з приміщення у спеціально відведене місце. Не захаращувати ними підвальні або горищні приміщення.

У разі виникнення пожежі працівники повинні негайно повідомити про це пожежну охорону телефоном 101 та керівництву розпочати ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.

Правила поведінки і заходи безпеки при виникненні пожеж є такими. Головна небезпека, від якої гинуть люди на пожежі, — це дим і гаряче повітря, тому у задимленому приміщенні дихати треба тільки через мокру Щільну тканину. У задимленому приміщенні слід пересуватися повзучи, тому що знизу менше диму. Виходячи з приміщення, де виникла пожежа, потрібно зачинити щільно двері, щоб полум'я залишити без кисню. Якщо дим у під'їзді (коридорі), треба передусім вияснити, що трапилось, а потім якнайшвидше залишити приміщення через основні та запасні виходи.

При виникненні пожежі вже на першій стадії виділяється теплота, токсичні продукти згоряння, можливі обвалення конструкцій. Тому слід враховувати необхідність евакуації людей у визначені строки. Показником ефективності процесу евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будинок загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної' тривалості пожежі, що становить небезпеку для людини. Критичною тривалістю пожежі вважається час досягнення при пожежі небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню у повітрі. Не вважаються евакуаційними виходи, що пов'язані з механічним приводом (ліфти, ескалатори), сходи, які не розташовані у сходових клітках. Евакуаційних виходів з приміщень кожного поверху має бути не менше двох. Мінімальна ширина шляхів евакуації — не менше 1 м, дверей — 0,8 м. Двері на шляхах евакуації мають відчинятися у напрямку виходу зі споруди. У кожному приміщенні (поверху) слід вивісити план евакуації людей і матеріальних цінностей.

Можна зробити висновок, що дотримання всіх норм щодо охорони праці та безпеки у банківській установі суттєво впливають на організацію робочого процесу ,адже, взаємодія людини зі складними технічними системами збільшує відповідальність працівників за функціонування технічних засобів, значно підвищує ризик, пов'язаний із незнанням правил безпеки праці. Тому вкрай важливо, щоб працівник банку в ході виробничої діяльності належно дбав про збереження власного здоров'я та здоров'я співробітників.

 


Сучасний універсальний банк

адання кредитів

Трастові послуги

Консультаційні послуги

Валютні операції

Лізингові операції

Інформаційні послуги

Депозитні операції

Факторингові послуги

Брокерські послуги

Функції страхового посередника


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15310. Календарь. Растровый редактор Gimp 2.61 MB
  Лабораторная работа № 5. Растровый редактор Gimp Вариант 8 Задание к лабораторной роботе: Выполнить задание по инструкции Творчески доработать картинку добавить чтото свое В отчет: Текстовый фал тема название задания скриншот картинки Файл рисунка...
15311. Газетный лист. Растровый редактор Gimp 3.08 MB
  Лабораторная работа № 5. Растровый редактор Gimp Вариант 9 Задание к лабораторной роботе: Выполнить задание по инструкции Творчески доработать картинку добавить чтото свое В отчет: Текстовый фал тема название задания скриншот картинки Файл рисунка...
15312. Создание библиотеки символов компонентов 1.04 MB
  Лабораторная работа №1. Создание библиотеки символов компонентов. Цель работы: научиться создавать различные библиотеки символов компонентов. Порядок выполнения работы: Настройка символьного редактора Создание символа компонента Ход работы: ...
15313. Создание библиотеки корпусов компонентов 226.87 KB
  Лабораторная работа №2. Создание библиотеки корпусов компонентов. Цель работы: научиться создавать различные библиотеки корпусов компонентов. Ход работы: Из менеджера проектов начальное окно я запустил программу редактора печатных плат Pcbnew. В ней на верхней ...
15314. Создание схемы электрической принципиальной 350.09 KB
  Лабораторная работа №3. Создание схемы электрической принципиальной. Цель работы: используя ранее созданные библиотеки символов и корпусов компонентов создать электрическую принципиальную схему генератора прямоугольных импульсов. Ход работы: Создание элек...
15315. Управление кнопками в AVR 71 KB
  Лабораторная работа №2 Управление кнопками в AVR Цель работы: написать для микроконтроллера программу мигания светодиодом в зависимости от нажатия кнопки на языке программирования С согласно варианта. На первой лабораторной работе научились подавать напряжение но...
15316. Настройка портов ввода-вывода в CodeVision AVR 77.5 KB
  Настройка портов вводавывода в CodeVision AVR Рассмотрим примеры настройки портов в CodeVision AVR DDRB=0×02; данная запись означает что вторая ножка порта В настроена как выход но откуда взялось это число Для начала переведем данную запись в более понятный нам вид: приставка 0...
15317. Подключение ЖК(LCD) дисплея к AVR микроконтроллеру 95 KB
  Лабораторная работа №3 Подключение ЖКLCD дисплея к AVR микроконтроллеру Цель работы: написать для микроконтроллера программу вывода информации на LCD дисплей на языке программирования С согласно варианта. На первых двух лабораторных работах научились: управлять мик
15318. Использование таймера в AVR микроконтроллерах 89 KB
  Лабораторная работа №2 Использование таймера в AVR микроконтроллерах Цель работы: написать для микроконтроллера программу с использованием таймеров МК по прерыванию и вывод значений переменной на дисплей на языке программирования С согласно варианта. Прежде чем пр