В избранное

загрузка...

4461

Київська Русь, її суспільно-політичний розвиток

Лекция

История и СИД

Мета заняття. Ознайомити студентів із заняттями та віруваннями найдавніших слов'янських племен. Показати особливості формування держав у східнослов'янських племен на території сучасної України, розвитком Київської та Галицько-Волинської держав у ІХ-ХІІІ ст., боротьбою проти завойовників-кочівників.

Украинкский

2012-11-20

160 KB

40 чел.

Київська Русь, її суспільно-політичний розвиток.

Мета заняття. Ознайомити студентів із заняттями та віруваннями найдавніших слов'янських племен. Показати особливості формування держав у східнослов'янських племен на території сучасної України, розвитком Київської та Галицько-Волинської держав у ІХ-ХІІІ ст., боротьбою проти завойовників-кочівників. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, роботи з картою, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

  1.  Виникнення київського князівства та його розвиток за Києвичів. Походження назв "Русь" та "Україна".
  2.  Перші князі Київської Русі.
  3.  Володимир Великий. Хрещення Русі та його історичне значення.
  4.  Київська держава за правління Ярослава Мудрого.
  5.  Політичний та соціальний устрій та господарське життя Київської держави.
  6.  Політична роздробленість Київської Русі.
  7.  Боротьба України-Русі проти монголо-татарських завойовників.
  8.  Галицько-Волинська держава.
  9.   Культура України княжої доби та Галицько-Волинської держави.

Реферати:

  1.  Східні слов'яни у давнину.
  2.  Заснування Києва.
  3.  Софіївський собор.
  4.  Києво-Печерська лавра.
  5.   Князь Святослав.
  6.  Князь Володимир.
  7.   Введення християнства та його значення.
  8.  Князь Ярослав Мудрий.
  9.  „Руська правда” – перший звід законів.
  10.  Володимир Мономах.
  11.  Данило Романович Галицький.
  12.  Культура Київської Русі.
  13.  Культура Галицько-Волинської держави.

Питання для самостійного опрацювання:

Становлення держави з центром у Києві.

Зміцнення Київської держави в середині Х ст.

 

Рекомендована література

  1.  Бойко О. Історія України: Навч. Посібник. – К.: Академвидав, 2003. -  
    с. 41-96.
    1.  Борисенко В. Курс української історії. К.: Либідь, 1998. – с. 22-46.
    2.  Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Донецьк: БАО, 2003. –
      с. 45-134
    3.  Кормич Л. І. Історія України. – Харків: Одіссей, 2001. – с. 67-118.
    4.  Костомаров М. Галерея портретів. – К.: Веселка, 1993. – с. 11-53.
    5.  Курс лекцій. Історія України: в ІІ книгах. – К.: Либідь, 1993. – с 35-53
    6.  Мельник Л. Історія України: в ІІ книгах. – К.: Либідь, 1991. т. 1. – с. 5-23
    7.  Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь., 1993. – с. 37-82.
    8.  Чайковський А. Історія України: Навчальний посібник. К.: „А.С.К.”, 2003. – с. 14-22.

1.Виникнення київського князівства та його розвиток за Києвичів. Походження назв "Русь" та "Україна".

Стародавні слов'яни та їх племенні союзи.

Етногенез слов′янства. Різні теорії

- дунайська;

- скіфо-сарматська;

- дніпро-одерська.

Венеди, анти, склавини.

Військова демократія, основні заняття: землеробство, присадибне скотарство, сільські промисли.

Великі союзи слов′янських племен - дулібів, полян, волинян.

3 осередки східнослов′янської державності:

Куявія, Славія, Артанія.

14 союзів племен: поляни, древляни, сіверяни, волиняни, білі хорвати, уличі, тиверці; дреговичі, радимичі, кривичі, ільменські слов′яни, в′ятичі, полочани...

У VІІ-VШ ст. у слов′янських племен активно утворюються племенні княжіння. Одним з таких центрів став Київ, який виникає як центр полянського князівства, потім - центром "Руської землі" і нарешті - Київської держави.

Літописна традиція наводить легенду про заснування Києва трьома братами: Києм, Щеком та Хоривом і їх сестрою Либіддю, які збудували перше городище на Старокиївській горі.

У легенді є зерно правди, бо археологічні дослідження виявили в Києві три окремих міста, що об'єднались лише за княжої доби. Згідно з археологічними розкопками час виникнення Києва датують кінцем V - початком VI ст. (для святкування 1500-ліття Києва було взято 482 р., у 1982 р. урочисто відзначили цю знаменну дату).

На зламі VІІІ-ІХ ст. Київ перетворився у значний політичний міжплемінний центр. Поступово навколо нього були об'єднані значні території між Балтійським та Чорним морями.

В останні роки дослідники дійшли висновку, що Кий був реальною історичною особою, жив наприкінці V-го - у першій третині VI ст. і був полянським князем. Літописи говорять про відвідини Києм Царгорода у 528 р. на запрошення імператора Юстиніана. Мандруючи до Візантії, Кий заснував фортецю на Дунаї і назвав її Києвець. Кий і став засновником династії Києвичів. Про інших представників цієї династії майже нічого невідомо.

Історики вважають, що останніми князями династії, яку започаткував Кий, були Аскольд і Дір. У давньоруських літописах вони завжди виступали разом, але, на думку вчених, князювали вони не одночасно:

Дір у 30-ті рр. IX ст., а Аскольд заступив його у 60-ті рр. IX ст. Про Діра залишилося мало свідчень, значно більше про Аскольда.

Територія Київського князівства Аскольда була невеликою - воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином колишнього князівства полян. Але її державний, економічний і воєнний потенціал був значним. Це доводить і політика, яку проводив Аскольд. Він започаткував політику збирання земель союзів східнослов'янських племен навколо Києва. Він організував перший похід Русі на столицю Візантії Константинополь (Царгород) у 860 р. і уклав вигідний торговельний договір. Є відомості, що Аскольд ходив походами проти хозар, дунайських болгар, уличів, древлян. Аскольд зі своїми дружинниками прийняв християнство.

З процесом становлення державності у слов'ян середнього Подніпров'я тісно пов'язаний термін "русь". У давньоруських письменних пам'ятках має чотири значення: етнічне - народ, плем'я тощо; соціальне - суспільний прошарок або стан; географічне - як територія, земля; політичне - держава. Існує багато концепцій походження слова "русь": скандинавська (від місцевості зі схожою назвою), наддніпрянська (від назв річок із коренем "рос" у басейні Дніпра), фінська (від слова "ruotsi", яким фіни називали варягів) та ін. Достеменно відомо, що "руссю" називали спочатку скандинавів, що складали дружини новгородських і київських князів. Поступово дружини князів з роду Рюрика розбавлялися слов'янами і втрачали своє скандинавське походження, а назва продовжувала залишатись. Згодом назва "русь" поширилася на слов'ян, далі на народ, зокрема, полян, а згодом на державу, що була створена східними слов'янами, - Київську Русь.

Назва "Україна" щодо українських земель вперше зустрічається в Київському літописі під 1187 р. Того року в битві з половцями загинув переяславський князь Володимир Глібович ("І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато потужила"). За тих часів назва «Україна» поширювалась на Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. Під 1189 р. у тому ж літописі вжито назву "Україна Галицька" стосовно Галицького князівства.

Про походження назви "Україна" існує кілька припущень. Згідно з одним, її виводять від слова край ("кінець") зі значенням "погранична територія". Деякі дослідники пов'язують походження назви "Україна” зі словом край-країна у значенні "рідний край, країна, земля". За іншою гіпотезою, вона походить від дієслова "украяти" - "відрізати", а первісне її значення "шматок землі, відрізаний (украяний) від цілого".

2. Перші князі Київської Русі.

Утворення держави Київська Русь літописна традиція пов'язує з іменем князя Олега. Відомості про Олега у більшості є легендарними, а не історично достовірними. Згідно з літописними даними, у 882 р. почав княжити в Києві Олег, захопивши його силою. Саме за князювання Олега (882-912 рр.) Київське князівство перетворилося на велику державу.

Залишається незрозумілим, чи належав він до династії Рюриковичів. З літописів відомо, що у 882 р. Олег силою підкорив Київ, вбивши київських князів Аскольда та Діра. Тим самим він об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Ці міста були головними на торговельному шляху з "варягів у греки". Заволодівши Києвом, він намагався поширити свою владу на сусідні племена: сіверян, древлян, уличів, тиверців, кривичів, радимичів, словен. Поширивши владу на ці території (тобто право на збір данини), він увійшов у конфлікт з хозарами, які не бажали мати сильного противника на своїх кордонах і втрачати джерело надходження невільників і прибутків від транзитної торгівлі. Війна Олега з хозарами скінчилась тим, що він погромив їхні порти на Каспії. З метою закріпитись у Києві і домогтись міжнародного визнання він здійснив походи на Константинополь (907р., 911р.) і уклав вигідні торговельні угоди.

Київська Русь об'єднувала більшу частину східнослов'янських племен. З того часу Київ став столицею східнослов'янського об'єднання - "матір'ю городам руським", а київський князь - "великим князем руським", "під рукою" якого були інші князі.

Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912р.-945р.), який народився 875 р. У 903 р. Ігор одружується на псковитянці Ользі. Як і його попередники, він стверджував свою владу, здійснюючи походи на сусідні племена, Візантію, проти хозар. Але його успіхи були мінімальними. Ствердивши свою владу в сусідніх племенах, він після двох невдалих походів проти Візантії (941р., 944р.) змушений був укласти з нею невигідну торговельну угоду. Пограбувавши багаті волзькі міста хозар, він при збиранні данини з підвладних племен (древлян) потрапив у засідку і загинув. Древляни, що повстали проти Ігоря, були невдоволені прагненнями князя зібрати подвійну данину.

Ставши на престол по смерті свого чоловіка, Ольга (945р.-964р.) виявилась гнучким розумним політиком. Конфлікт з древлянами виявив всю недосконалість управління державою. Помстившись древлянам (спалила їх місто Іскоростень), і тим самим засвідчивши свою владу, вона провела серію реформ, спрямованих на запобігання таких конфліктів у майбутньому. Вона упорядкувала систему збирання данини, встановила її розміри ("уроки"). Також заклала основи у створенні державного апарату. У ключових містах держави влаштовувались спеціальні опорні пункти, де зосереджувалась адміністративна і судова влада княгині.

На відміну від своїх попередників княгиня Ольга зовнішньо-політичні проблеми намагалась вирішувати мирними засобами. Так у 946р., 957 р. уперше в історії Київської Русі відбувся офіційний візит глави держави - княгині Ольги - до столиці Візантійської імперії Константинополя.

Візантійський імператор Константин Багрянородний у творі "Про церемонії" дав опис цього візиту. У Царгороді (Константинополі) Ольга прийняла хрещення, ймовірно, вдруге. Ця подія мала не тільки церковну вагу, а й політичну. Давньоукраїнський літопис захоплено розповідає про хід переговорів, зазначаючи, що Ольга вела розмову з імператором сидячи, що було надзвичайним привілеєм, яким до того іноземне посольство не користувалося. Предметом їх обговорення були питання взаємних відносин, зокрема торгівельних, а також християнізація Русі. Щоб здійснити тиск на Візантію, вона зав'язує відносини з західноєвропейськими державами, зокрема, з Німеччиною (Оттон І).

У 964 р. на чолі держави стає Святослав (972р.), який, насамперед, був князем-воїном.”Іду на ви”. Майже все своє коротке правління він провів у постійних походах і війнах ( у військових походах пройшов 8000-8500км), мечем перекроював карту світу і вписав молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії. У 964р. Святослав розпочав свій похід на Схід, в результаті якого ним було підкорено в'ятичів, волзьких болгар, розгромлено Хозарський каганат і знищено його столицю Ітіль. Після цього він продовжив свій похід з метою підкорення Північного Кавказу. Цей похід мав далекосяжні наслідки для Київської Русі: з одного боку, був відкритий шлях для подальшого освоєння слов'янами північно-східних земель, а з іншого, знищивши каганат, він відкрив шлях у причорноморські степи кочовим народам з глибини Азії. Першими з них були печеніги. Починаючи з 968р., Святослав основну увагу зосередив на Балканах. Святославу вдалося заволодіти багатими придунайськими землями, але Візантія примушує його відмовитися від своїх планів закріпитися на Дунаї. При поверненні з важкого походу на Святослава біля дніпровських порогів напали печеніги і вбили його.

Таким чином, у період князювання Святослава Київська Русь стає могутньої державою у Східній Європі, вагомим чинником міжнародних відносин.

3. Володимир Великий. Хрещення Русі та його історичне значення.

Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром кілька років точилися міжусобиці за престол. Переміг Володимир (978р.-1015р.). Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики виділяють в другий період історії Київської Русі (978-1054 рр.).

За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 р.), в'ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі, простягнулася майже  на 800 тис. км.

Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ:

  •  запроваджено християнство;
    •  проведено адміністративну реформу;
    •  замінено племінну організацію війська на феодальну;
    •  запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, - "Закон земляний";
    •  заходи по охороні державних рубежів - будівництві захисних валів та фортець.

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира - Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів - проголошення Перуна верховним богом Київській Русі - не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х рр. Х ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії - християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій - ісламу, іудаїзму.

Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василя II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддає за нього свою сестру Анну. Василь II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії і рушив на Херсонес і оволодів ним. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василя, обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.

Весною 988р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.

Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши їх великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Змінив племінну організацію війська на феодальну - службу за право володіти земельною власністю. Було запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, - "Закон земляний". Володимир піклувався про охорону державних рубежів, давши відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. В останні роки Х ст. Володимир зосередив зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами, що загрожували Русі з півдня. Він будував захисні вали й фортеці, не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх.

Літопис умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що Анна померла 1011 р., і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час лаштування походу на Новгород проти Ярослава Володимир раптово помер 15 липня 1015 р. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.

Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи.

  1.  Київська держава за правління Ярослава Мудрого.

У роки правління Ярослава Мудрого (1019-1054р.р.) Київська Русь досягла вершини свого розквіту.

З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань. За любов до книжок і науки його й прозвали Мудрим. З ім'ям Ярослава Мудрого пов'язане створення першого літописного зводу 1037-1039 рр. та першого писаного зводу законів - "Руської правди". Ця збірка є пам'яткою феодального права. Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Більшість дослідників поділяють їх на три редакції: коротку, поширену і скорочену. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально залежного населення. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини, хоч і різні за її фінансовою оцінкою. ( Коли за вбивство селянина платилося 6, то за князівського дружинника - 80 гривень.) Однак, законодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема, захищав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо. На відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам'яток (так званих "варварських правд"), "Руська правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, вже його синами була категорично заборонена. Замість неї вводилася грошова компенсація. "Руська правда" відіграла важливу роль у соціально-економічному розвиткові суспільства, поступі державності і складанні державного управління.

У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла вершини свого розквіту. Це знайшло вияв у її широких і різноманітних дипломатичних зв'язках. На вулицях Києва з'являються посли "заморських" країн, а дипломатичних представників київського князя шанобливо вітають у палацах Константинополя і Рима, Лондона і Парижа, Буди і Кракова.  Площа Києва за Ярослава збільшилася у сім разів порівняно з правлінням Володимира.

Широкі і різноманітні дипломатичні зв'язки. Могутність і високий міжнародний авторитет Київської Русі спонукував королівські роди багатьох країн світу прагнули поріднитися з Ярославом Мудрим.

Донька  Анна видана заміж за французького короля Генріха І Капета, після смерті чоловіка вона правила Францією від імені свого неповнолітнього сина Філіппа. Збереглися державні документи з її пидписами кирилицею. Друга дочка Ярослава, Анастасія, стала дружиною угорського короля Андрія, а третя, Єлизавета, - норвезького короля Гаральда, візантійський імператор Костянтин IX Мономах видав свою дочку Марію за улюбленого сина Ярослава Всеволода. Від цього шлюбу народився майбутній київський князь Володимир Мономах.

Сестра князя Добронега була дружиною польського князя Казимира. При дворі Ярослава подовгу жили англійський та норвежський принци.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, стала в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією („тесть Європи”).

Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.

УСОБИЦІ.

5. Політичний, соціальний устрій та господарське життя Київської держави.

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності; на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. Держава була аморфною, оскільки складалася з окремих князівств, з'єднаних примітивними шляхами сполучення. Останнє було особливо помітним, ураховуючи величезні розміри країни. В основі суспільно-економічного ладу лежала територіальна (сусідська) община, яка на землях майбутньої України називалася верв'ю або селом, в інших землях — миром. Общинників звали смердами. Вони вели натуральне господарство і мало цікавилися, якому сюзеренові підпорядковуються. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм правління та від посилення централізму - до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і вкладалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче - це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був гранично простим - голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління - монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя». У Х ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.

У Х-XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина - спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися в спадок, даруватися).

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарські неосвоєної землі.

У Х-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри, дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його верствами були:

смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;

челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину;

холопи — населення, що перебувало у повній власності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. Характерними рисами формування відносин залежності були пряме насильство (позаекономічний примус) та економічне закабалення смердів.

Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного розвитку. На ранньому етапі феодалізму домінувала натуральна рента (оброк продуктами), формою якого було «полюддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в Х ст. ще однієї форми ренти - грошової, яка згодом стала найпоширенішою.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зернового господарства. Зокрема, середня врожайність зернових становила сам — 6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрунтям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжними галузями господарства стали промисли - бджільництво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. У Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництва, всього ж існувало понад 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку феодальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі переважають перша і друга категорії, за часів роздрібненості дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв.

Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг в греки”), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.

Активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, римські, з'явилися в II-III ст. З часом східні слов'яни запровадили власну специфічно місцеву грошову одиницю – „куну” (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця - гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті - гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160—196 г. Лише наприкінці XIII ст. виникає карбованець - срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники - перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематичне, масове карбування монет. У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгортається процес урбанізації. «Гради» (городища) - своєрідні зародки майбутніх міст - виникають у східних слов'ян ще в VI ст. Тоді вони виконували роль міжплемінних центрів з обмеженими функціями - пунктів збору данини, Прикордонних укріплень, місць общинних культових зібрань тощо. Поступово під впливом посилення державних Структур, бурхливого розвитку ремесла та торгівлі малочисельні тимчасові поселення перетворюються на постійні залюднені міста, що стають економічними, політичними, адміністративними та культурними центрами, своєрідними вузлами зв'язку Давньоруської держави. Літописи повідомляють, що в IX-Х ст. існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новгород та ін.). У XI ст. згадується ще 32 міста. Напередодні Монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 „градів”, з яких майже 100 були справжніми містами. У зв′язку з цим не дивно, що варяги ще на межі IX-Х ст. називали Русь «Гардаріки» - країна міст (замків).

Отже, за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин - формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно йде диференціація феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку землі, вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.

6. Політична роздробленість Київської Русі.

Після смерті Ярослава, його сини Ізяслав, Святослав, Всеволод уклали політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель протягом майже 20 років.

Протягом 1073-1093р.р. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073-1076р.р.- Святослав, 1076-1078р.р. – Ізяслав, 1078-1093р.р. – Всеволод.

Кінець XI - середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад Давньоруської держави. Набирають сили відцентрові тенденції. Спроби княжих з′їздів (1097р.,1100р.,1101р.,1107р.) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчувалися невдачею.

Володимир Мономах (онук Ярослава Мудрого) під час київського правління (1113-1125рр.) востаннє об'єднав під своєю владою більшу частину Русі - землі Київську, Переяславську, Смоленську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську. Було припинено князівські усобиці. Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські та галицькі князі. Після його смерті Київська Русь остаточно розпадається.

Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові господарські зв'язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом споруджено дерев'яний міст через Дніпро. Володимир написав видатний літературний твір "Поучення дітям".

Вже у XII ст. на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцьке-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турове-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку XIII ст. досягла 50, а у XIV ст. - 250.

Причини політичної роздрібненості Київської держави :

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Варто підкреслити, що процес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київській Русі помітно випереджав два інші процеси формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їх своєрідне "переважання” і органічне включення у структуру Давньоруської держави, що врешті-решт і створювало грунт для зростання відцентрових тенденцій.

2. Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого формування процесу економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

(Від старшого брата до меншого, від батька – до сина). Київ – у центрі протистояння, символ і засіб влади. Лише за століття (1146р.-1246р.) переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року.

4. Зміна торговельної кон'юнктури і занепад торгівлі. У цей час половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, морські шляхи на схід безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами.

5. Постійні напади кочівників (печенігів, половців, татар).

7. Боротьба України-Русі проти монголо-татарських завойовників

Грандіозну експансію східних народів у західному напрямку доцільніше називати монгольською, оскільки саме монголи були її організаторами і лідерами. Можливо, що синтезний термін «татаро-монголи» вживався для більш повної загальної характеристики ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монголи) і маси (татари як збірна назва кочівників Великого Степу).

Монгольська держава утворилася наприкінці XII - на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно складною була доля цієї людини. Він був онуком першого монгольського хана Хабула. Після смерті батька Есугей-багатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрапляє в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад двадцять років він веде жорстоку, безкомпромісну боротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було проголошено верховним правителем Монголії - Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів.

У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньоруський билинний епос саме з Калкою пов'язує загибель трьох руських богатирів Іллі Муромця, Альоші Поповича та Добрині Нікитича.

Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана - Батия. Серією рішучих ударів, схожих на помахи татарської шаблі, завойовники перетворили на попелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші міста і підійшли до Києва. Падіння 1240р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують нову державу в складі Монгольської імперії - Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII-XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.

2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів – князів та дружинників – не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

Суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося, насамперед, у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей - данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов'язок слов'янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях — баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

1)  руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

2) на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3) толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства (відповідно до монгольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських земель, внаслідок чого виникли нові центри політичної консолідації. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинське князівство (XIII - перша половина XV ст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських набігів, піднімається Московське князівство (середина XIV-XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви.

2. Консервація та поглиблення феодальної роздрібненості.

3. Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні на теренах Північно-Східної Русі, де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалітет - це середньовічна система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі права і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин. З приходом на Русь монголів принцип васалітету активно витісняється системою підданства. Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державою надовго закарбувало в їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді разом з ярликом князь одержував необмежену владу над своїми підданими. По-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти (князів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на північному сході створюються умови для формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою формування Російської імперії з абсолютною, необмеженою владою монарха.

4. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в XIV—XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільного розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється і дедалі активніше починають формуватися українська, білоруська та російська народності.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північн-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків вперед, підкоригували її історію.

8. Галицько-Волинська держава.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів:

І етап  (1199р.-1205р.) утворення та становлення.

Галицьке та Волинське князівства спочатку існували окремо, а у 1199р. Волинський князь Роман Мстиславович (1199р.-1205р.) їх об'єднав в єдиний політичний центр, який поступово став спадкоємцем занепадаючого Києва, продовжувачем традицій і надбань  Київської Русі.

Але в 1205р. він загинув під час сутички з військом краківського князя Лешка Білого.

ІІ етап (1205р.-1238р.) – тимчасовий занепад держави:

- свавілля бояр;

- втручання у внутрішні справи сусідніх держав;

- зростаюча монгольська загроза;

- боротьба за відновлення державної єдності Д.Галицького.

ІІІ етап (1238р.-1264р.) – об′єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

У середині XIII ст. Галицько-Волинське князівство відроджується під владою Данила Романовича. З 1221р. він князював на Волині, в 1238р. утвердився і в Галичині. Данилу відразу довелося протистояти наступу із заходу Тевтонського ордену. У 1238 р. він розгромив війська хрестоносців під Дорогочином. Одночасно на сході йому довелося вести боротьбу з монголо-татарами. У 1239 р. монголо-татари руйнують Переяслав і Чернігів, За такої ситуації Данило направляє до Києва свого воєводу Дмитра, і той у 1240р. мужньо захищає місто від головних татарських сил на чолі з Батиєм. Не зважаючи на героїчний опір, місто було захоплено. Здобувши Київ, монголи вогнем і мечем пройшлись по землях Галицько-волинського князівства. Після навали кочовиків Данило інтенсивно взявся за відбудову своїх земель. Споруджуються перші муровані фортеці, потужні замки, розбудовується нова столиця – Холм. Активна діяльність князя викликала занепокоєння в Золотій Орді. Не бажаючи дратувати ординців, Данило був змушений поїхати на переговори в столицю Золотої Орди - Сарай і стати васалом Батия. У 50-х роках ХПІ ст. Данило зробив спробу визволитися від татарської залежності і звернувся за допомогою до католицьких країн. Сподіваючись на сприяння папи римського, він дав згоду на унію з католицькою церквою і був коронований у 1253 р. в Дорогочині королем. Але хрестовий похід, до якого закликав папа римський, так і не відбувся. Каральні походи монголо-татар примусили Данила знову визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати захисні споруди, фортеці.

ІV етап (1264р.-1323р.) – стабільність та піднесення.

Після смерті Данила Галицького Волинська держава до початку XIVст. залишалася могутньою державою, хоча і була розділена між його синами. Син Данила – Лев (1264р.-1301р.) (йому досталась Галичина) зробив столицею своєї держави Львів. Він зумів знайти порозуміння з татарами і за їх допомоги здійснив ряд походів проти Польщі, Литви, Угорщини. Він розширив володіння держави: приєднав до своїх володінь Закарпаття і частину польських земель (Люблін). По смерті Лева його син Юрій І (1301р.-1315р.) відновив єдність Галицько-волинської держави. За його князювання вона пережила розквіт. Після цього поступовий занепад і загарбання території сусідами.

V етап (1323р.-1340р.) – поступовий занепад.

Посилення впливу боярства, зростання чвар і усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав, загарбання: Галичина – Польщі, Волинь – Литві, Буковина - Молдавському князівству.

Галицько-волинська держава була спадкоємицею Київської Русі протягом майже півтораста наступних років Це була перша держава, яка існувала лише на українських етнічних землях.

9. Культура України княжої доби та Галицько-Волинської держави.

До наших часів дійшла незначна частина культурних надбань періоду розквіту Київської Русі. Ті, що дійшли, свідчать про високий рівень розвитку як матеріальної, так і духовної культури.

Значного впливу на розвиток культури Київської Русі справило впровадження християнства, посилилися культурні зв'язки з Візантією та іншими слов'янськими народами. Християнство сприяло поширенню письменства, а відтак розвитку різних наук, але в межах релігійних догматів. З'являється літописання, іконопис, кам'яне будівництво та ін.

У наших предків багатою була усна народна творчість. Населення Київської Русі створювало пісні, оповіді про богатирів – захисників рідної землі (билини), казки, легенди.

В період існування Київської Русі розвивалась наука та освіта. Центрами їх розвитку були церкви та монастирі. В роки правління Володимира у Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи для навчання дітей бояр та священиків. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Високого рівня розвитку досягли природничі науки: математика, астрономія, географія, ботаніка, медицина.

Розвивалися літописання і література. Найбільш визначною літописною пам'яткою цієї доби стала "Повість минулих літ" (Нестор). Взагалі літописання у Київській Русі  було одним з феноменів історії середньовіччя. Літописи відрізнялись від європейських хронік тим, що крім хронологічних подій, вони містили й роздуми авторів, перекази легенд, міфів, а окремі частини були справжніми літературними творами. Своєрідним продовження „Повісті " є так званий Київський літопис, який охоплює події 1111-1200 рр..

Літературними пам'ятками Русі, що дійшли до нас, є "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона,  "Слово о полку Ігоровім" невідомою автора, „Повчання дітям" Володимира Мономаха. У своєму знаменитому „Слові про закон і благодать”, прочитаному в 1052р. у присутності Ярослава Мудрого, Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі. Незважаючи на постійну зайнятість політичними справами, написав своє зворушливе й сповнене роздумів "Повчання" князь Володимир Мономах. "Слово о полку Ігоровім" (1185р.-1187р.), ймовірно, автором якого був Володимир - син Ярослава Осмомисла, є оповіддю про невдалий похід на половців руського князя, пройнятого пристрасним закликом до ворогуючих руських князів об'єднатися задля спільного блага.

Культура Галицько-волинської держави, що стала спадкоємницею культури Київської Русі, продовжила її кращі традиції в освіті і літописанні. Найбільш відома літописна пам'ятка - це Галицько-волинський літопис, який розповідає про події в Галичині в період правління Данила Галицького і також про події, що пов'язані з Волинською землею другої половини XIII ст.

Одне з провідних місць у мистецтві Київської Русі належить архітектурі. Київська Русь витворила унікальний тип споруд, який став поєднанням візантійських взірців з слов'янськими традиціями.

Великий плив на архітектуру справило прийняття християнства. Саме в церковному будівництві виробився самобутній стиль періоду Київської Русі. Найбільш відомими спорудами цього періоду є Десятинна церква, збудована у 989-996 рр., Софія Київська, Золоті Ворота, Спаській Собор у Чернігові, Михайлівська церква та єпископські ворота у Переяславі, Успенський собор Печерського монастиря та інші пам'ятки Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, Новгорода та інших міст Київської Русі.

Великих успіхів було досягнуто і в містобудуванні, фортифікації.

Образотворче мистецтво Київської Русі представлено мозаїкою, фресками, іконами і книжними мініатюрами.

Шедеврами світового значення є мозаїки Софіївського собору в Києві: зображення Христа Вседержителя й Богоматері-Заслупниці Оранти. Мозаїка викладалась з різнобарвних шматочків смальти (майже 180 відтінків) - сплаву свинцю та скла.

Крім мозаїки для оздоблення храмів використовували фрески – малюнки, в основному на релігійну тематику, мінеральними красками ще по сирій штукатурці.

Ікони писались за певними канонами (законами) на дерев'яних дошках і прикрашали всі храми. Зразками для іконописання в Київській Русі були візантійські ікони.

Книжні мініатюри були прикрасою і одночасно ілюстрацією книг. Так, "Остромирове Євангеліє” містить заставки і три мініатюри.

Культурні надбання часів Київської Русі знайшли своє продовження в культурі галицько-волинських земель і заклали основи до наступного розвитку культури українського народу, мали значний вплив на культурні процеси інших слов'янських народів.


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

Подобные работы

2856. Зародження Української державності. Київська Русь 90.5 KB
  Зародження Української державності. Київська Русь. Зміст  Київська Русь, її місце в історії людства. Історичне значення та причина розпаду Київської Русі. Галицько-Волинське князівство як форма української державності. Київська Р...
5237. Київська Русь. Початки державотворчого процесу 90 KB
  Київська Русь. План лекції: Особливості державотворчого процесу в Європі. Теорії походження Київської Русі. Основні етапи становлення і розвитку Давньоруської держави. Період становлення Київської Русі. Політичний та соціальний устрій Київ...
6338. Київська Русь, утворення розвиток та прийнеття Християнства 73 KB
  Київська Русь 1 Передумови утворення давньоруської держави та теорії її походження. 2 Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі. 3 Соціально-економічний розвиток Київської Русі. 4 Основні напрями зовнішньої політики Київської Русі...
7903. Київська Русь - теорії походження та розвиток 45 KB
  Київська Русь - теорії походження та розвиток Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньорусської держави - Київської Русі. Існує декілька теорій. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г.Міллер...
15515. Київська митрополія і Флорентійська унія 39.81 KB
  Відокремлення московської митрополії Після входження Києва до ЛитовськоРуської держави відбувається його поступове відродження як духовного та релігійного центру України. В той же час протягом ХIV поч.. ХV ст. у Києві та Москві періодично виникали ситуації коли одно...
22804. Київська Русь періоду розквіту. Володимир Великий. Ярослав Мудрий 34.5 KB
  Володимир Великий. Ставши Великим князем київським Володимир багато зробив аби зміцнити державу встановити лад і порядок. За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ.
44776. Київська Русь, її суспільно-політичний розвиток 166.5 KB
  Перші князі Київської Русі. Хрещення Русі та його історичне значення. Політична роздробленість Київської Русі. Боротьба УкраїниРусі проти монголотатарських завойовників.
52977. Княжа Русь-Україна. Київська Русь - держава з центром у Києві 225.5 KB
  Мандруючи разом по маєтку князя Костянтина Острозького ви будете відображати свої емоції на обличчі. Подорож почалася. Маєток князя такий красивий, що кожен наступний крок викликає захоплення. В одному з приміщень розташувалася перша книгодрукарня і тут вже друкують книги, що викликає справжню радість. Тут нам у руки дають потримати Острозьку Біблію і ми справді здивовані, тому що вона нараховує шістсот двадцять вісім сторінок.
55811. Київська Русь за Ярославичів 37.5 KB
  Мета: з’ясувати яким було становище держави за часів Ярославичів;чому точилася боротьба Ярославичів за Київський стіл чи перебувала Київська Русь на межі феодальної роздробленості визначити з якою метою збиралися з’їзди князів та які рішення приймалися; розвивати логічне та історичне мислення школярів; виховувати в учнів інтерес до історії своєї держави. Очікувані результати: учні зможуть: характеризувати становище держави за часів Ярославичів пояснити причини боротьби князів за Київський стіл називати мету та рішення князівських...