4465

Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій у ХІХ – на початку ХХ ст.

Лекция

История и СИД

Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій у ХІХ – на початку ХХ ст. Мета заняття.Ознайомити студентів із становищем українських земель у XIX- на поч. ХХ ст., особливостями соціально-економічного розвитку та суспільн...

Украинкский

2012-11-20

67.91 KB

319 чел.

Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій у ХІХ – на початку ХХ ст.

Мета заняття. Ознайомити студентів із становищем українських земель у XIX- на поч. ХХ ст., особливостями соціально-економічного розвитку та суспільно-політичного руху в Україні. Показати особливості колоніальної політики Російської та Австро-Угорської імперій щодо України. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, роботи з картою, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

  1.  Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.
  2.  Суспільно-політичні рухи в першій половині XIX ст. Кирило-Мефодіївське братство.
  3.  Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.
  4.  Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр.
  5.  Соціально-економічне та суспільно-політичне життя в Україні в другій половині ХІХ ст.
  6.  Розвиток українського національного та революційного руху (початок ХХ ст.).
  7.  Україна на початку XX століття (1900-1914).
  8.  Українські землі в роки І світової війни.
  9.  Розвиток культури українського народу у ХІХ – поч. ХХ ст.

Реферати:

  1.  Кирило-Мефодіївське братство.
  2.  Українська культура в першій половині ХІХ ст.
  3.  М. Драгоманов: політичний портрет.
  4.  М. Міхновський: політичний портрет. 
  5.  Громади в національному русі України.
  6.  Українська культура й духовне життя на початку ХХ ст.

Питання для самостійного опрацювання

  1.  Українське національне відродження в західноукраїнських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст..
  2.  Економічний розвиток і суспільно-політичний рух в Україні на початку ХХ ст.
  3.  Соціально-економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початку ХХ ст.
  4.  Україна в роки революції 1905-1907 рр.
  5.  Україна в 1907-1910 рр.
  6.  Українська культура й духовне життя на початку ХХ ст.

Рекомендована література

  1.  Бойко О. Історія України: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2003. -  
    с. 213-318.
  2.  Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Донецьк: БАО, 2003. –
    с. 493-551.
  3.  Довідник з історії України: в 3 томах. – К.: Генза, 1995.
  4.  Історія України. Курс лекцій: в ІІ книгах. – К.: Либідь, 1993. – с. 374-561.
  5.  Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні (ХІХ-ХХ ст.). – Львів: Світ, 2001. – 3-17.
  6.  Полянська-Василенко Н. Історія України: в ІІ томах. – К.: Либідь, 1995. – т. 1. – с. 261-384.
  7.  Субтельний О. Україна. Історія. – К.: Либідь, 1993. – с. 256-382.

1. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

Українські землі перебувають у складі іноземних держав:

Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, південь України і Крим у складі Росії

Закарпаття, Галичина, Буковина – у складі Австрії ( з 1967року – Австро-Угорщини) – 70 тис. кв. км, 3,5 млн. осіб, з них 2,4 млн. – українці.

Ці території розглядалися як власні землі відповідних імперій – фактично не існувало особливостей в управлінні.

Основа економіки укр. земель – с/г, у якому переважали феодальні відносини, поміщицьке землеволодіння і посилення експлуатації селян. Рутинний стан техніки, традиційна система землеробства, низька організація праці та малоземелля були головними чинниками падіння врожайності.

У першій половині XIX ст. відбувається занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні починається промисловий переворот.

Внаслідок товаризації с/г йшов процес розшарування поміщицьких господарств. Великі поміщицькі господарства Правобережжя і Півдня, як правило, найкраще пристосовувалися до ринку, в той час як дрібні та середні значною мірою зберігали натуральний характер.

Криза кріпосницької системи господарювання виявлялася також в інтенсивному руйнуванні селянських господарств. Поміщики скорочували надільну землю й намагатися примусити селян більше працювати на панщині. Панщина охопила до 90% селянських дворів. Крім того, досить часто селян взагалі позбавляти надільної землі й переводили на так звану місячину. Вони повинні були працювати виключно на панській землі й постійно жити на поміщицькому дворі. (На Лівобережжі кількість селян на місячині досягла 1/3 від загальної кількості). В умовах масового обезземелювання починає формуватися заможна селянська верхівка.

Еволюційні, але глибокі зміни сталися у промисловості, де розпочинається у 30-40рр. промисловий переворот, суть якого у поступовому переході від феодальної мануфактури (ручна, підневільна праця) до капіталістичної фабрики (вдосконалена техніка й технологія виробництва, наймана праця). На середину XIX ст. фабрично-заводське виробництво утверджується в металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій та інших галузях, з'являються нові галузі: кам'яновугільна, машинобудівна, цукроварна...

У першій половині XIX ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова. Найбільші ярмарки були на ті часи в києві (Контрактовий), в Ромнах (Іллінський), у Сумах. (Введенський) та ін. В умовах відсутності транспортних магістралей важливе значення мав чумацький промисел. Він забезпечував надходження до чорноморських портів 40 млн. пудів зерна щорічно.

Отже, на середину XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала у глибокій кризі. Товарно-грошові відносини, які охоплюють усі сфери життя, капіталістичне підприємство, що набуває сили, одночасно з промисловим переворотом руйнували старі соціально-економічні відносини.

2. Суспільно політичні рухи, національне відродження у першій половині 19ст. Кирило-Мефодіївське братство.

Суспільний рух у першій половині 19 ст. був пов'язаний з назріванням глибокої суспільно-політичної кризи Російської імперії і розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Можна виділити такі види суспільних рухів:

І селянський рух був масовим, проте його активність не набула організованих форм і тому він був, скоріше, проявом кризи у суспільстві, ніж реальною силою.

ІІ дворянська опозиція. В Україні з'являється масонство, розвивається ліберальна дворянська опозиція, найрадикальніша частина якої створила таємні товариства, виробляла програми майбутнього устрою, в основі якого була ліквідація кріпацтва, та здійснила спробу перевороту у грудні 1824р.

Було розроблено теоретичні моделі майбутнього суспільного устрою. Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат (Конституцію) "Руська правда": всі народи Росії об'єднуються в централізовану республіку з однопалатним парламентом. Кріпацтво скасовується. Усі громадяни республіки рівні перед законом. Зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, окремі ділянки можна брати для обробітку. Повна свобода торгівлі і промисловості. Один з лідерів Північного товариства М.Муравйов розробив „ Конституцію ”, яка передбачала майбутню державу федеративною конституційною монархією із тринадцяти штатів, в т.ч. Чорноморський (Київ) та Український (Харків).

Однак вузька соціальна база, недостатня рішучість у вирішальні моменти, ідейні суперечки і неорганізованість дій не дали змоги реалізувати свої задуми.

Декабристський рух в Україні.

Декабристи створюють таємні політичні гуртки, які ставили за мету, насамперед, боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства. "Малоросійське товариство", засноване 1819 р., у 1816 р. в Петербурзі був створений "Союз порятунку", у 1818 р. - "Союз благоденства" в Москві. У 1821 р. декабристи реорганізували свої об'єднання і створили два осередки - Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у м. Тульчині. Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром, крім Тульчинської управи, було засновано ще дві управи: Кам'янську - на чолі з В. Давидовим та С. Волконським - і Васильківську, очолювану підполковником С. Муравйовим-Апостолом. У 1823 р. у Новограді-Волинському було засновано третю таємну організацію - Товариство Об'єднаних Слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм демократизмом воно відрізнялося від Південного товариства. У 1825 р. ці товариства об'єдналися.

Вони ставили завдання впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами організацій були опозиційно настроєні офіцери.

14 грудня 1825 р. - повстання в Петербурзі. Але воно не було як слід підготовлене. Солдати полків, виведених на Сенатську площу, навіть не знали мети повстання. Населення не підтримало акцію, і царські війська легко розсіяли повстанців. Почалися арешти.

Невдача петербурзького повстання примусила керівників Південного товариства прискорити виступ, до якого воно також не було готове.

28 грудня повстав Чернігівський полк. Але не пішов на Київ і втратив марно три дні, шукаючи союзників. Тим часом назустріч повстанцям вирушили урядові війська. Керівників повстання було доставлено до Петербурга на суд. П'ятьох з них повішено: К. Рилєєва, М. Каховського, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна та П. Пестеля. На Кавказ і в Сибір заслано багатьох офіцерів. Солдатів покарано шпіцрутенами і переведено до інших полків.

ІІІ національні рух.

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати:

  1.  фольклорно-етнографічним: невелика група вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирає та вивчає історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки.
  2.  культурницьким: відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо у літературі та освіті.
  3.  політичним: більше організаційне згуртування національних сил, поява та зміцнення їх політичних організацій, усвідомлення національних інтересів, активна боротьба за національне визволення.

Наприкінці 18 - початку 19 ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя – від культури до політики. Зростає інтерес до національної історії.

Ліквідація автономного устрою Слобідської України, Запорожжя, Гетьманщини у 60-80-х роках XVIII ст. викликало спротив серед значної частини козацької старшини, права якої на дворянський титул з неохотою визнавалось Санкт-Петербургом. Захищаючи свої станові права та привілеї, шляхта водночас відстоювала автономні права України. Визначними провідниками шляхти стали Григорій Полетика і Василь Капніст. Останній за дорученням групи козацької старшини у 1791 р. виїхав з таємною місією до Берліна, щоб викласти свій план відриву України від Росії і включення її до складу Прусської держави. Більшість української верхівки, однак, не зайшла у своїх поглядах так далеко. У середині 80-х років опозиційні настрої козацької старшини згасають. З іншого боку, російська влада поступово задовольнила їхні станові інтереси. У 1785 р. Катерина II підписала "Жалувану грамоту дворянству".

Проте, нові міжнародні реалії, світоглядні і політичні теорії дали новий імпульс українському рухові. Французька революція покликала до життя нову модель нації (незалежно від суспільної верстви, всі громадяни держави вважались представниками єдиної нації), яка стала прикладом для інших народів Європи. Іншим сильним збудником для українців було поширення романтизму. Романтики прославляли народ, його пісенну культуру, традиції як вияв своєрідного національного духу. Хресний батько романтизму і новітнього націоналізму був німецький філософ Йоган Готфрід Гердер.

„Історія Русів” анонімного автора (рубіж 18-19ст.) – перша своєрідна політична історія України, яка допомогла пробудженню національної думки. Поряд з активними спробами етнографів і літераторів розширити інтелектуальні обрії українського світу, з'являються перші фахові історичні праці. У 1822 р. у Москві побачила світ 4-х томна "История Малой России" Дмитра Бантиш-Камінського, а в 1842-1845 рр. - 5-томна "История Малоросии" Миколи Маркевича.

Історичні і фольклористичні дослідження давали чіткі відповіді на питання про історичні коріння і культурну відмінність української нації. Хоча цей літературно-науковий рух не мав організованої форми, збирання культурної спадщини створило винятково сприятливе середовище для формування новітньої української свідомості, становлення української інтелігенції. Визначну роль у першому етапі відіграла українська інтелігенція.

Тим часом як у Європі поширювались ідеї Великої французької революції, соціального і національного визволення, відбувалась політизація національно-визвольної боротьби слов'янських народів, у Російській імперії жорстокий самодержавний режим Миколи І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства.

Вплив польського повстання 1830-1831 років на національне життя в Україні.

На початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію - Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін.

Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Весною 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга. Усіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства було заслано до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо при арешті знайшли рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Його заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою забороною царя хоч що-небудь писати й малювати. Шевченка могли читати всі прошарки суспільства, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічною основою нової України. Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.

3. Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

У 70-80-х рр.18ст. у Австрійській імперії проводиться перша хвиля модернізаційних реформ, запроваджених Марією-Терезією та Йосифом II. Реформи базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і передбачали оновлення усіх сфер життя з метою недопущення відставання від інших держав (обмеження кріпацтва, зрівнювання різних релігій у правах, розширення освітніх закладів). Після смерті Йосифа II у 1790 році – відхід від реформаторства і лібералізму.

Українські землі у складі Австрії – найбільш відстала частина імперії, її сировинний придаток.

Носієм національної ідеї в західноукраїнських землях було духовенство.

У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут на початку 30-х років і виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (засновники - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький), яке виступило на захист української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості, у своїй діяльності певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Довше обстоював ідеї "Руської трійці" Я. Головацький. Але й він під впливом М. Погодіна приєднується до москвофілів і у 1867 р. емігрує до Росії.

Вплив подій революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії на українські землі

У 1848-1849 рр. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. В результаті революції вперше в історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної і Центральної Європи.

У 1848 р. скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, скликано парламент. Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. Її першим професором став Я. Головацький.

Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. Національний рух на західноукраїнських землях 1848-1849 рр. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної Австрійської монархії.

  1.  Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр.

У сер. 19 ст. в Росії глибока криза, пов'язана з невідповідністю існуючих феодальних структур та відносин світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство.

Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку.

Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856 рр.), яку Росія програла. „Згори блиск – знизу гниль”.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами:

-  селяни ставали особисто вільними, отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики).

-  за поміщиками залишалося право власності на землю.

- селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Наслідки реформи:

1)  відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;

2) товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;

3) чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;

4) застосовують різні методи використання землі (оренду; ведення власного господарства);

5) підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

Крім селянської реформи в 60-70-ті роки було проведено цілу низку реформ адміністративно-політичного управління.

У 1864 р - земська реформа.(Створювалась система місцевого самоврядування).

Земства займатися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.

У 1864 р. - судова реформа. На відміну від станового і закритого суду ввели позастановий, відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення.

У 1864. р почали реформу освіти: запровадили єдину систему початкової освіти, створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії; право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.

У 1865 р. - реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури

У 1870 р - міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи - міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.

Відбулася і військова реформа (1864-1883 рр.). В Україні утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила армію. Замість ненависної рекрутчини вводилась загальна військова повинність (строк служби 6 років, на флоті -7), заборонено тілесні покарання.

Фінансова реформа (1860-1864 рр. ) Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

Реформи 60-70-х років закладали основи громадянського суспільства, але царизм не зробив наступного кроку – не проголосив конституції і не скликав парламент. Тому ці реформи не мали системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного порівняно з феодалізмом, капіталістичного способу виробництва.

Названі реформи були обмеженими, непослідовними і половинчастими, але вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах. Розвивалась промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалося у промисловість. Був відкритий шлях до становлення індустріального суспільства.

Незважаючи на прогресивний характер значної частини реформ, вони не змінили політичною становища України, вона продовжувала залишались колонією Росії. Процес утвердження капіталістичних відносин в Україні супроводжувався малоземеллям та повним обезземеленням селянства. Селяни, втративши основне джерело існування, прагнуть повернення до традиційного способу життя. Отже, найпершою і головною метою українських селян стають пошуки вільних земель.

Переселенський рух українців:

  1.  у Поволжя і на Північний Кавказ (у другій половині XIX ст. кількість українського населення досягла майже 400 тис. осіб у Нижньому Поволжі та 1,3 млн. на Кавказі)
  2.  понад 100 тис. українців опинилися у Казахстані та Середній Азії.

- емігрували українці і у малозаселені у той час регіони Сибіру. Наприкінці XIX ст. українців тут налічувалося близько 225 тис. осіб.

 

Українські селяни приносили свій господарський досвід на місця нових поселень, запроваджували у хліборобську практику досі не знані тут посіви гречки, кукурудзи, цукрового буряку, помідорів, полуниці тощо.

З Галичини та Закарпаття українці в основному емігрували до США, Канади, Бразилії. Зацікавлені у притоці дешевої робочої сили для розвитку як сільського господарства, так і промисловості, уряди цих країн у 70-90-х роках XIX ст. заохочували масове переселення із-за кордону. Основна маса емігрантів з України направлялась туди на заробітки. Незважаючи на матеріальні нестатки, українська імміграція США, яка наприкінці XIX ст. налічувала більш як 200 тис. осіб, зберігала українські національні звичаї і традиції, усвідомлюючи себе єдиною національною спільнотою. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.

У новозбудованих селищах українські іммігранти зберігали національні традиції - і в особливостях будівництва житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві (меблі, посуд, одяг). Так само справляли весілля, хрестини, похорони, відзначали народні та релігійні свята, не забували народних пісень, привезених з батьківщини, створювали й нові.

5. Соціально-економічне та суспільно-політичне життя в Україні в другій половині ХІХ ст.

Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Вони певною мірою демократизували суспільство, залучили до громадянського життя багатомільйонне селянство, розширили рамки й урізноманітнили форми суспільної активності. Проте їхня непослідовність, обмеженість, незавершеність посилювали соціальне напруження.

За чотири пореформених десятиліття населення дев'яти українських губерній у складі Росії зросло з 13,4 до 23,4 млн. осіб. За цей же час людність західноукраїнських земель збільшилася з 3,9 до 8,1 млн. Серед українців обох імперій активізувалися процеси мовної та культурної консолідації, зростала національна свідомість. Однак соціально-економічні підсумки розвитку були різні.

Реформи 60-70-х років XIX ст. прискорили економічний розвиток Наддніпрянської України, яка розвивалася як частина загальноімперського економічного комплексу.

Розвиток південних і східних українських губерній відбувався прискорено. На південь Росії пролився багатомільярдний дощ західноєвропейських інвестицій. В короткі строки було створено велику промисловість і розвинуту залізничну мережу. На західноукраїнських землях також формувалася промисловість фабрично-заводського типу, переважно у добувних галузях. Однак ці землі відставали від інших провінцій Австро-Угорщини, їхня економіка зберігала аграрно-сировинний характер.

Розпочався інтенсивний розвиток промислового виробництва. Наприкінці 60-х і особливо на початку 70-х років розпочався розвиток Донбасу. 3 1861 по 1900 рр. видобуток вугілля в Донбасі збільшився майже в 100 раз. У Донбасі в 1900 р. видобувалося понад 2/3 загальноросійського видобутку вугілля. Тут зосереджувалося майже все виробництво коксу. На кінець XIX ст.. Кривбас давав 57,2% видобутку залізної руди в Російській імперії. Під кінець XIX ст.. Наддніпрянська Україна перетворилась в основну вугільно-металургійну базу Росії.

На Правобережжі і Лівобережжі продовжували розвиватися цукрова, харчова, легка промисловості. Виробництво цукру в Україні за період від 1861 р. по 1897 р. зросло у 15 раз. В цій галузі панівні позиції посідали підприємці Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Бродські. На середину 90-х років 153 цукрових заводи України виробляли 23,9 млн. пудів цукру.

У 90-х рр. Україна давала більше половини сільськогосподарських машин. Індустріалізація сприяла розвитку міст. Особливо швидко розвивалася Одеса, яка вийшла на перше місце в Україні за кількістю промислових підприємств та об'ємом промислового виробництва. Одеський порт зайняв друге місце за вантажооборотом серед морських портів Росії (після Петербурга).

Промисловий розвиток супроводжувався інтенсивним залізничним будівництвом. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Російської імперії, залізниці вже зв'язали всі головні міста України між собою та з чорноморськими портами і з промисловими центрами Росії. По річках України ходило 220 пароплавів.

Індустріалізація збільшила частку України у промисловому виробництві Російської імперії (до 20% в 1900 р. ), призвела до збільшення кількості міст (в 1897 р. у містах проживало 16% населення Східної України).

Розвиток промисловості викликав зростання нових соціальних сил — буржуазії та робітничого класу. Однак наступально-шовіністична політика властей призводила до того, що міське населення ставало російськомовним у Росії та німецько- або польськомовним — в Австро-Угорщині. Тому національна свідомість як буржуазних, так і пролетарських елементів українського суспільства проявлялася в послабленій формі.

В аграрному секторі України зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії, посилювалася майнова диференціація, експлуатація народних мас, аграрне перенаселення. Після реформи 1861 р. почала наростати пауперизація селянських господарств. Багато селян шукали вихід у переселенні. Десятки й сотні тисяч людей осідали на нових землях Казахстану, Сибіру, Далекого Сходу. На перенаселених західноукраїнських землях проблема малоземелля була гострішою. Галицькі, буковинські й закарпатські селяни з 90-х років почали емігрувати за океан.

Найвпливовішими політичними силами в Україні в другій половині 19ст. були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух.

На початку 60-х років XIX ст. важливим центром українського відродження став Санкт-Петербург. Тут видавався в 1861-1862 рр. перший друкований орган українського національного руху — суспільно-політичний і літературний журнал "Основа". В Україні поширювалися напівлегальні гуртки культурно-просвітницького спрямування — громади. До складу київської "Старої громади" входили діячі, які відіграли видатну роль у національному русі — М.Драгоманов, О.Кістяківський, О.Кониський, І.Лучицький, М.Старицький, П.Чубинський та ін.

У середині 70-х років істотним чинником суспільно-політичного життя став народницький рух. З 1876 р. нелегальна народницька організація "Земля і воля" повела боротьбу за передання поміщицької землі селянам, ліквідацію викупних платежів і податей. У серпні 1879 р. вона розпалася на самостійні організації з різною тактикою — "Народну волю" і "Чорний переділ". Основою народницького руху стали вихідці із дворянської та різночинної інтелігенції. Ідеологи: П. Лавров, М.Бакунін, П.Ткачов. Протягом 60-80-х рр. він пройшов шлях від наївного культу народу до тактики тероризму.

У 80-90-хр.р. прокотилася хвиля контрреформ консервативного Олександра ІІІ, який прагнув відновити владу держави над громадянським суспільством, що формувалося.

Контреформи не змінили та й не могли змінити напрямку еволюції до буржуазного суспільства, але суттєво уповільнили прогресивні зміни, розбалансували та деформували політичні, економічні та соціальні відносини. Тому в кінці 19ст. в імперії назріває масове невдоволення.

Соціал-демократичний рух спирався на ідеологію марксизму, в основі якого лежав послідовний матеріалізм, вчення про діалектичний розвиток, теорія класової боротьби, віра у всесвітньо-історичну революційну роль пролетаріату, творця нового, комуністичного суспільства. В Україні ідеологами були: С.Подолинський, М.Зібер.

Ліберальний рух сформувався на основі земської ліберальної опозиції: за вільний ринок, конкуренцію, правову державу, демократичні права, мінімальне втручання держави в економіку, конституційну монархію. Був слабким у Росії та Україні.

Лібералізація царського режиму після скасування кріпацтва призвела до пожвавлення українського національного руху. У національно-визвольному русі у Наддніпрянській Україні у 60-х роках XIX ст. наступив новий етап, пов'язаний з діяльністю громад і молодих діячів українського руху, які, на відміну від кирило-мефодіївців, висували більш радикальні ідеї й активно включалися в політичну боротьбу.

Громади займалися переважно проведенням культурно-освітніх заходів. Чимало їх учасників брали участь у роботі недільних шкіл, видавали українські підручники, збирали і публікували збірки народної творчості. Всіх громадівців об'єднувала єдина мета: домогтися повалення Російської імперії, покінчити з будь-яким національним гнобленням і демократизувати політичний режим в Україні. Але навіть слабкий український рух, який не виходив за межі культурного руху, викликав занепокоєння царизму.

18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії Валуєв підписав циркуляр про заборону друкування українською мовою книг, "навчальних і взагалі призначених для початкового читання народом", а також текстів до музичних творів („ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути").

17 травня 1876р. підписав у Емсі розпорядження про заборону видання українською мовою як оригінальних творів, так і перекладів, а також завезення до імперії українських книг і брошур, надрукованих за кордоном. Не дозволялося навіть ставити п'єси й влаштовувати концерти "малоросійською говіркою". Як виняток, допускалося видання українською мовою художньої літератури та історичних документів.

У 1881 р. Олександр III, не скасовуючи Емського указу, вніс до нього деякі послаблення. Зокрема, дозволено було друкувати українською мовою словники, щоправда, російською абеткою.

1895 р. спеціальним циркуляром було покладено край друкуванню українських читанок для дітей.

Незважаючи на такі несприятливі умови, українська мова, культура продовжували розвиватись. Композитори М. Лисенко, Д. Сочинський попри заборону озвучували патріотичні вірші Т. Шевченка, О. Духновича, І. Франка та інших поетів. Письменники М. Кропивницький, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Старицький своєю творчістю підносили українську літературу до європейського рівня.

У 70-х роках національно-визвольний рух знову відроджується. В Києві відновлюється громада, яка тепер називає себе "Старою громадою". Фактичним головою "Старої громади" був Володимир Боніфатійович Антонович (1834-1908) - історик, археолог, етнограф, археограф.

Народовці, радикали, москвофіли у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.

Драгоманов Михайло Петрович (1841 - 1895) - публіцист, історик, філософ, економіст і фольклорист, громадський діяч, був одним із активних суспільно-політичних діячів.  В основі  розробленої ним політичної програми українського руху лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні, демократизм, європеїзм, культурництво, еволюційність.

Гуртки і організації різних політичних напрямків були мало чисельні, неорганізовані, але, незважаючи на це, відігравали помітну роль у суспільстві, оскільки були центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.

6. Розвиток українського національного та революційного руху (початок ХХ ст.).

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає у широкі маси. На історичну арену виходить нове, енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України.

Перші українські політичні партії з'явилися у Галичині. У жовтні  1890р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами створення цієї партії стали І. Франко і М. Павлик. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочисельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899р. партія переживає кризу.

У 1899р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку заснували Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У національному питанні виступала поборником політичної незалежності України.

У 1899р. утворилась Українська Національно-демократична партія, яка стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були оновлені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є. Левицький, В. Охримович, М.Грушевський і І.Франко. У своїй програмі УНДП проголосила своєю довготривалою метою національну незалежність України. У інших питаннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних питань. Під її впливом знаходилась "Просвіта" та інші організації, установи.

Першою національною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна Українська Парня (РУП), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М.Русовим, Г. Андрієвським, Л. Мацієвичем та ін. Політичною програмою РУП у 1900-1903 рр. була брошура М. Міхновського "Самостійна Україна ”.

1902 р. від РУП відділилося найбільш радикальне крило і утворило свою партію – Народну українську партію (НУП) на чолі з М Міхновським. Це була відверто націоналістична партія – виступала за самостійну Україну під гаслом „Україна для українців”.

У 1905 р. Утворилася Українська Соціал-демократична спілка. Спілка влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції.

На початку XX ст. утворились українські партії ліберального спрямування: Українська Демократична Партія (УДП) на чолі з поміркованими громадськими діячами О. Лотоцьким, Є. Чикаленком та ін. Згодом від неї відкололась Українська Радикальна Партія (УРП) на чолі з письменниками Б. Грінченком та С. Єфремовим. Вже наступного року УРП та УДП злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

1905 р. відбулася й реорганізація залишків РУП, яка після цього прийняла назву Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). Її провідники – Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.

Новоорганізований у 1908 р. міжпартійний політичний блок українських ліберальних діячів (здебільшого з колишніх членів УДРП, яка самоліквідувалася) – Товариство українських поступовців (ТУП). Провідники ТУП - М Грушевський, С Єфремов.

Отже, за винятком НУП, яка своїм ідеалом проголосила самостійну українську державу, інші національні партії Наддніпрянської України (РУП, УСП, Спілка, УСДРП, УДП, УРП та ін.) взяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у складі Росії.

Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети у Наддніпрянській Україні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП), що після 1903 р. розкололась на більшовиків на чолі з В. Ульяновим (Леніним) та меншовиків, провідником яких був Ю.Цедербаум (Мартов), партію соціалістів-революціонерів (есери), конституційних демократів (кадети), "Союз 17 жовтня" ( октябристи ). Діяли також Польська партія соціалістична та єврейський "Бунд" (”Союз").

  1.  Україна на початку XX століття (1900-1914)

Реформи 60-70-х років у Росії не торкнулися найголовнішого: самодержавного характеру царської влади. Соціальна напруженість призвела до революції 1905-1907 рр. Загострення класових протиріч. Революція 9 січня 1905- 3 червня 1907 рр.

Етапи розвитку революційних подій в Україні:

І – „піднесення” ( січень-жовтень 1905);

ІІ –  „кульмінація” (жовтень-грудень 1905)

ІІІ – „спад” ( січень 1906- червень 1907)

За масштабами робітничого та селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії.

Повстання на броненосці „Потьомкін” ( червень 1905р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П.Шмідта (листопад 1905р.), у Києві на чолі з Б.Жаданівським (листопад 1905р.) та в ін. місцях свідчили про поширення революційних настроїв серед солдатів та матросів.

Одночасно з страйками розгорілись селянські повстання: селяни палили поміщицькі садиби, господарські будівлі, забирали худобу. Усе грізніші були вимоги передати всю землю селянам. Селянський рух охопив в першій половині 1905 року 64% усіх повітів України.

1905-й рік являв картину, з одного боку,  вже назріваючого народного зворушення, а з другого — анархії та розгубленості царського уряду. Газети виходили без цензури й відкрито вимагали конституції.

В університетах у серпні 1905 року введено автономію, яка замінила реакційний статут 1884 року. Студенти влаштовували революційні мітинги, на які приходили всі, хто бажав. В Україні, як і в Росії, поставали численні союзи: академічний, інженерів, адвокатів, учителів, техніків, залізничників, фармацевтів, селянський тощо і, нарешті, Союз Союзів, який їх усі об'єднував. Значну роль грав земський союз з постійним бюром. Усі ці союзи різних напрямків та фахів були об'єднані спільним прагненням — знищити існуючий політичний лад.

Микола II підписав 17 жовтня 1905 р. маніфест, яким дарував народові громадянські свободи й фактично відмовлявся від самодержавства на користь конституційної монархії: запроваджувалася законодавча Державна Дума. Задовольнившись цими поступками, буржуазія і ліберальна інтелігенція організувалися у політичні партії кадетів та октябристів. Однак робітничий клас, на який мали вплив соціал-демократи та есери, продовжував революційні дії. У ході революції виникли комітети з керівництва страйками, за якими закріпилася назва Рад робітничих депутатів. Більшовики вважали їх органом, який міг стати зручним прикриттям диктатури їхньої партії.

У квітні 1906 р. розпочала свою діяльність І Державна Дума. Царський уряд не зміг з нею спрацюватися і розігнав, II Дума за складом депутатів теж не влаштовувала Миколу II. В обох Державних Думах існувала Українська думська громада.

Під час революції зростає чисельність партій рос. есерів, більшовиків, меншовиків, виникають і набирають сили та досвіду українські партії, які в 1917р. стануть домінуючими в Центральній Раді.

3 червня 1907р. царський Маніфест розпустив ІІ Державну думу, оголосив вибори до ІІІ, які позбавляли права голосу 80% населення імперії та забезпечували цілковиту перевагу в парламенті представників буржуазії та поміщиків. Це фактично було державним переворотом, оскільки за маніфестом 17 жовтня 1905 р. жодний законодавчий акт не міг прийматися без згоди Думи. Наступає політична реакція.

Царизм використовував репресивний апарат, щоб придушувати революційні виступи. У боротьбі зі страйкарями підприємці застосовували локаути. Смертні вироки дістали тисячі повстанців, до ув'язнення й заслання були засуджені десятки тисяч революціонерів. Закривалися вперше утворені на легальній основі профспілки. Організаторів селянських виступів без суду і слідства відправляли на заслання.

Було заборонене викладання українською мовою у школах, запроваджене під час революції явочним чином. Спеціальним циркуляром учителям не рекомендувалося спілкуватися з учнями українською мовою навіть поза школою. Не дозволялося прилюдне виконання українських пісень тощо.

Після революції чисельний склад політичних партій соціалістичного спрямування різко скоротився. Зокрема, в УСДРП майже не лишилося діючих місцевих організацій. Самоліквідувалася й Українська трудова партія (УТП) з демократичною платформою. Однак у 1908 р. діячі національного руху, переважно з УТП, об'єдналися у міжпартійний блок — Товариство українських поступовців (ТУП). Лідери ГУП М.Грушевський, С.Єфремов і Є.Чикаленко закликали українські політичні сили консолідуватися у боротьбі за національне відродження.

Новий голова уряду П.Столипін після революції зробив спробу зруйнувати станову селянську общину і закріпити общинну землю за селянами як власність, селянам дозволялось отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), заохочувалося переселення селян в малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу.

Найбільший успіх мала реформа в Україні, оскільки общини менше були поширені, а селяни мали сильнішій потяг до індивідуального господарювання, порівняно з селянами Росії. Однак столипінська реформа не була доведена до кінця внаслідок опору як правих, так і лівих партій.

8. Українські землі в роки І світової війни.

Порівняйте плани двох військово-політичних блоків: Антанти та Троїстого союзу щодо України напередодні І світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України.

"Антанта" з французької мови перекладається як «ділова угода (полюбовне узгодження)».

Період імперіалізму характеризувався  складанням двох військово-політичних блоків з причин існування загострень Англо-Німецьких, Франко-Німецьких, Російсько-Німецьких протиріч.

6 травня 1873р. таємний договір між Росією та Німеччиною, а 6 червня 1873 таємний договір між Росією та Австро-Угорщиною. Цей союз трьох імператорів був спрямований проти Франції, він проіснував до 1887 року. У 1891 між Росією та Францією підписується консультативний пакт. У1892р. таємна військова конвенція. Англія дотримується політики "Блискуча ізоляція", ініціатор – лорд Солс Беррі. 1904 підписано Англо-Французське узгодження, за яким Англії надавалося права протекторату Єгипту, а Франції над територією Марокко. Липень 1905р. таємний договір між Вільгельмом ІІ та Миколою ІІ про дружбу. У 1907р. підписано Англо-Російський договір про розподіл територій Ірану. Утворюється нейтральна зона, Афганістан відходив до Англії. У 1915р. Італія приєднується до Антанти.

1879 між Німеччиною та Австро-Угорщиною підписується договір, а у 1882 до них приєднується Італія, на умовах війни з Францією та Росією, але не з Англією.

Взагалі Україна, як окрема держава, у планах агресорів не згадувалась. Вона розглядалась, як невід'ємна частка Росії, але були присутні гасла: "Незалежність для України", щоб перетягнути великі маси на свій бік.

Австро-Угорщина та Німеччина збільшили свій тиск на Балканські країни та Туреччину. У 1911-1912 Італія захопила Тріполітанію та Кіренаїку у Туреччині.

Австро-Угорщина намагалась не тільки назавжди зберегти своє панування на Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, а й зазіхала на Волинь, та Поділля.

Німеччина планувала створення протекторату над усією іншою територією України, тобто над Східною Україною (також претендувала на Прибалтику, Білорусь, Кавказ, щоб мати сухопутний торговий  шлях до Персії та Середньої Азії).

В основі зближення Росії та Франції лежали політичні та стратегічні інтереси.

Росія намагалась пересунути кордони до Карпат, прикриваючись  гаслом обʹєднання "братів-русинів", тобто українців Східної Галичини та Північної Буковини.

Туреччина намагалась завоювати причорноморське узбережжя.

Румунія намагалась захопити Бессарабію та частину Буковини.

1 серпня 1914 почалась І світова війна. Воєнні дії йшли переважно на західноукраїнських землях. Трагізм ситуації полягав у тому, що на прикарпатському фронті галичанам протистояли їхні етнічні побратими – наддніпрянські українці та козаки кубанських полків.

Спочатку наступали російські війська Південно-західного фронту, які у серпні – вересні 1914 зайняли Східну Галичину та Північну Буковину. Тут на 450-кілометровому фронті  від Івангорода до Кам'янця-Подільського розгорнулася одна з найбільших у І світовій війні Галицька битва за участю з обох боків 1 500 тис. солдат і офіцерів, а також авіації, бронепоїздів, танків і навіть хімічної зброї. Вона почалася загальним наступом росіян 6 серпня, а вже 12 серпня вони захопили Тернопіль, 15 – Бучач, 22 – Чортків. І щойно 3 вересня 1914 російські війська вступили до Львова, 2 – 3 вересня відбулась битва при містечку Рави-Руської. З 16 вересня 1914 до 22 березня 1915 втримувалася фортеця Перемишль. 25 вересня битва на Ужоцькому перевалі, жовтень – на Верецькому. Жовтень-листопад 1914 наступ на Дрогобич, Стрій, Борислав.

До початку весни 1915 року російські війська вийшли на головні перевали Карпат, але далі не просунулись, вони захопили Західну Галичину, Буковину, Північно-східну Словаччину, Закарпаття.

На окупованих територіях було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який провадив політику репресій та переслідування проти українців.

Війна призвела до великих людських втрат, зниження життєвого рівня, до  господарчої кризи, ще більш загострила існуючі протиріччя, і наприкінці наштовхнула суспільство до нової революції.

Процес формування та бойовий шлях УСС під час І Світової війни.

У серпні-вересні 1914 на Галичині Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулась до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон УСС. Невдовзі згоду було отримано; правда, командування австро-угорської армії, як і уряд, без ентузіазму поставились до цієї ініціативи галичан. На прохання Управи відкликати військ для формування легіону 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16.

У серпні-вересні 1914 на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнізованих українських організацій: "Сокіл", "Січ", "Пласт", які були створені 28 червня 1914. У місто Стрий на Львівщину прибуло  28 тис. добровольців, але австро-угорський уряд дозволив формування з 2,5 тис. легіону. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. І курінь УСС очолив Д. Вітовський.

У вересні 1914 австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади.

25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький  перевал  Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий.  Але невдовзі, командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат. У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.

4 червня 1916 почався Брусиловський прорив. Протягом серпня-вересня 1916 полк УСС прикривав залізничний шлях Підгайці – Бережани на Тернопільщині.

На початку липня 1917 шість відновлених сотень полку УСС під командуванням М. Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. Погляди стрілецтва були спрямовані на схід, де відроджувалась державність України. УСС були узяті в полон та репресовані, але 17 лютого 1917 УСС у відновленому складі повертається на фронт.

У кінці 1917 у Києві був створений курінь УСС під керівництвом Є. Коновальця та  Мельника.

Таким чином, бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.

  1.  Розвиток культури українського народу у ХІХ – поч. ХХ ст.

У другій пол. 19 ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Буржуазні реформи розширили межі культурницько-просвітницької діяльності, створили нові умови для позитивних зрушень у культурі. Негативно впливали на розвиток культури такі фактори: відсутність власної національної державності, асиміляторська політика Рос. імперії.

Збільшується кількість освітніх закладів, хоча поза школою залишається 70% дітей.

Друга половина  19 ст. подарувала Україні цілу плеяду видатних письменників: І. Франко, П. Куліш, Л. Глібов, Леся Українка, П.Мирний, М.Коцюбинський та ін..

Незважаючи на труднощі та протидію царської влади, значних успіхів досягає  український театр. Фундатори: М.Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Старицький. На західноукраїнських землях – О.Бачинський.

Література та театр дали потужний імпульс процесу розвитку національної музики. С.Гулак-Артемовський „Запорожець за Дунаєм”, найпомітніша постать – М.Лисенко; П.Сокальський, М.Калачевський. На західноукраїнських землях – М.Вербицький, І.Лавровський, І.Воробкевич, А.Вахнянин...

У живопису поширюються принципи реалізму та народності. (М.Пимоненко, К.Констанді, Л.Жемчужніков.)

Для архітектури характерна втрата архітектурного стилю, панування еклектики, великі масштаби забудови, застосування нових технологій та матеріалів (бетон, залізо, залізобетон).

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилюють інтенсивність інформаційного обміну, закладають основи індустріальної культури. На рубежі 19-20 ст. в українській культурі з'являється модерністська течія, але уповільненість суспільного розвитку, викликана відсутністю власної держави та роз'єднаністю України, визначили приглушений, слабо виражений, нерозвинутий характер українського модернізму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46319. Разработка схемы базирования заготовки. Выбор установочных элементов 199.5 KB
  Анализ исходных данных и формулирование служебного назначения приспособления В качестве исходных данных конструктор приспособления должен иметь: чертеж заготовки и детали с техническими требованиями их приемки; операционные чертежи на предшествующую и выполняемую операции; операционные карты технологического процесса обработки данной детали. Служебное назначение приспособления – это максимально уточненная и четко сформулированная задача для решения которой оно предназначено. Классификация технологической оснастки По целевому назначению...
46320. Расчет точности базирования заготовок деталей 94 KB
  Погрешность базирования при установке вала на призму Рис. Схема для определения погрешностей базирования при установки вала уста на призму. При обработке вала в призме могут быть могут быть следующие измерительные базы для размера h. Измерительные базы при обработке вала в призме.
46321. Зажимные элементы приспособлений 224.5 KB
  При обработке партии таких деталей требуется получить высокую концентричность наружных и внутренних поверхностей и заданную перпендикулярность торцов к оси детали. При зажиме обрабатываемой детали на оправке осевая сила Q на штоке механизированного привода вызывает между торцами шайбы 4 уступом оправки и обрабатываемой деталью 3 момент от силы трения больший чем момент Мрез от силы резания Рz. Где: коэффициент запаса; Рz вертикальная составляющая сила резания Н кгс; D наружный диаметр поверхности обрабатываемой детали мм; D1 ...
46322. Разработка компоновки приспособления 117.5 KB
  Разработка компоновки приспособления Разработку общего вида приспособления начинают с нанесения на лист контуров заготовки. В зависимости от сложности приспособления вычерчивают несколько проекций заготовки. Разработку общего вида ведут методом последовательного нанесения отдельных элементов приспособления вокруг контуров заготовки. Более этого вычерчивают корпус приспособления который объединяет все перечисленные выше элементы.
46323. Составление расчетной схемы и исходного управления для расчета зажимного усилия Рз 202 KB
  Составление расчетной схемы и исходного управления для расчета зажимного усилия Рз Закрепление заготовки производится с помощью зажимных устройств различных конструкций. Принцип действия и конструкцию зажимного устройства конструктор выбирает исходя из конкретных условий выполнения операций: типа производства величин сил резания действующих на заготовку при выполнении операций конструктивных особенностей заготовки типа станка. Выбор коэффициента трения f заготовки с опорными и зажимными элементами. Выбор коэффициента трения заготовки с...
46324. Составление расчетной схемы и исходного уравнения для расчета исходного усилия Ри 359 KB
  Наряду с изменением величины исходного усилия силовой механизм может также изменять его направление, разлагать на составляющие и совместно с контактными элементами обеспечивать приложение зажимного усилия к заданной точке. Иногда силовые механизмы выполняют роль самотормозящего элемента, препятствуя раскреплению заготовки при внезапном выходе из строя привода.
46325. Расчет приводов зажимных устройств 73 KB
  Благодаря использованию более высокого давления жидкости по сравнению с пневмоприводом при тех же развиваемых усилиях имеет меньшие габариты и вес; масло обеспечивает смазку трущихся частей. 5 – низкого давления и большой производительности и 4 – высокого давления и малой производительности. После замыкания механизма упора зажимного элемента в деталях давления в системе увеличивается и напорный золотник 6 отключает насос низкого давления. В дальнейшем будет уже работать только насос высокого давления рис.
46326. Электромеханические приводы защитных устройств 58.5 KB
  Электромеханические приводы защитных устройств Электромеханические зажимные устройства ЭМЗУ состоят из электродвигателя передаточного механизма зажимных элементов. Электродвигатель работает кратковременно только при зажиме или отжиме поэтому в ЭМЗУ всегда имеется самотормозящая передача для фиксирования состояния системы после зажима и отключения двигателя. В квазистатических ЭМЗУ сила зажима создается только за счет электромагнитного момента двигателя и величина этой силы определяется настройкой динамометрирующих упругих элементов в...
46327. Выращивание зерновых и снижение затрат на их обработку 587.76 KB
  Однако в Россию завозится большое количество продуктов питания изза рубежа что способствует повышению продуктивной зависимости от стран запада и политическую зависимость страны. руб. руб. продукции руб.