4472

Основи Цивільного права

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Основи Цивільного права Мета заняття.Ознайомити студентів із основами цивільного права, його джерелами та відносинами, що ним регулюються, суб’єктами та об’єктами цивільно-правових відносин, суттю права власності та формами його захи...

Украинкский

2012-11-20

223 KB

8 чел.

Основи Цивільного права

Мета заняття. Ознайомити студентів із основами цивільного права, його джерелами та відносинами, що ним регулюються, суб’єктами та об’єктами цивільно-правових відносин, суттю права власності та формами його захисту, основними видами цивільно-правових договорів. Охарактеризувати такі інститути цивільного права як „зобов’язання”, „спадкування” та „цивільно-правова відповідальність”. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

Цивільне право і відносини, що ним регулюються.

Джерела цивільного права. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України.

Правовідносини: поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст.

Право власності в Україні. Захист власності.

Поняття і види цивільно-правових договорів.

Поняття зобов’язання, підстави його виникнення та припинення, засоби забезпечення виконання зобов’язань.

Спадкування за цивільним правом.

Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності.

Реферати:

  1.  

  1.  Особисті немайнові права громадянина.
  2.  Окремі види цивільно-правових договорів.
  3.  Конкуренція і її значення для розвитку ринкових відносин на  Україні.
  4.  Підприємництво в Україні.
  5.  Цінні папери і їх обіг.
  6.  Авторське право.
  7.  Спадкове право в Україні і за рубежем.

Питання для самостійного опрацювання:

  1.  Цивільно-правові договори: поняття і види.
  2.  Цивільно-правова відповідальність: поняття, види та підстави.

Рекомендована література:

  1.  Конституція України.
    1.  Цивільний Кодекс України, від 16 січня 2003. // „Голос України” 12-13 березня 2003р.
      1.  Бірюков І. А. Заїка Ю. О. Співак В. М. Цивільне право України. Загальна частина К.: Істина, 2003. – с. 29-44.
        1.  Правознавство: Навч. посібник / Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастухов. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 63-67.
        2.  Правознавство: Підручник; За ред. В. В. Копейчикова. – 7-е вид., -К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 110-138.
        3.   Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 49-63.
        4.  Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. //ВВР, 1991 № 20.
        5.  Цивільне право України. Частина перша /За ред. І. М. Азімова. – Харків: Право, 2000. – с. 22-32.
        6.  Цивільне право України: Підручник (Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – с. 29-44.

Цивільне право і відносини, що ним регулюються.

Цивільне право є галуззю права, предметом якого є майнові і особисті немайнові відносини в суспільстві. Майнові відносини є суспільними відносинами виробничого, економічного характеру. Ці відносини зв'язані з володінням,  користуванням  і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої.

Цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, і відносини у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, право на відкриття). Окрім цих відносин, цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій.

В основі методу цивільно-правового регулювання лежить юридична рівність учасників цивільно-правових відносин.

Таким чином, цивільне право - це галузь права, яка регулює особисті майнові та немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суб'єкти правовідносин

Зміст правовідносин

Об'єкти правовідносин

Фізичні особи

Суб'єктивні права

Речі, гроші, цінні папери

Юридичні особи

Юридичні обов'язки

Майно,послуги

Результати інтелектуальної діяльності

Інші матеріальні та нематеріальні блага

Майнові відносини пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої. Тобто із реалізацією права власності.
Особисті немайнові відносини:
  •  пов'язані з майновими відносинами -  відносини у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, право на відкриття.)
  •  не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій.
Особисті немайнові відносини виникають на підставі здійснення особистих немайнових прав, зокрема таких, як право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на повагу до людської гідності, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Особливості цивільно-правових відносин:

-повинні брати участь принаймні дві особи (громадяни, юридичні особи,   державні органи, органи місцевого самоврядування);

-учасники цивільних правовідносин не підпорядковані один одному, тобто є рівними.

Система цивільного права є єдністю і розмежуванням взаємозв'язаних цивільно-правових інститутів. Інститутом права є відособлена сукупність правових норм, регулюючих однорідні суспільні відносини. Система цивільного права припускає об'єднання цивільно-правових  норм в окремі інститути і розділення останніх на загальну і особливу частині.

Загальну частину складають норми, що визначають задачі цивільного законодавства; круг регульованих ним відносин; підстави виникнення цивільних прав і обов'язків; способи захисту прав; правове положення суб'єктів цивільного права; норми, що відносяться до операцій, представництва і ін.

Особлива частина охоплює цивільно-правові інститути, норми яких регулюють окремі групи відносин, наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право і ін.

Норми права власності регулюють відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також забезпечують рівні умови захисту всіх форм власності (приватної, колективної, державної).

Норми зобов'язального права  регулюють суспільні відносини з приводу передачі майна, сплати грошей, виконання робіт, надання послуг і т.п., представляючи одній стороні цих відносин право вимагати від іншої здійснення певної дії або утримання від дії.

Норми спадкового права регулюють суспільні відносини у зв'язку з переходом майна спадкодавця до спадкоємця.

2. Джерела цивільного права. Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс України.

 

Джерелами цивільного права є нормативні акти, в яких юридично закріплені цивільно-правові норми. Сукупність цих актів є цивільним законодавством:

І Конституція України.

Конституція України є основним законом держави, володіє вищою юридичною силою, закріплює права, свободи, обов'язки громадян, право власності і інші майнові права.  

Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України. Зокрема, Конституція визначає основні форми власності, закріплює право громадян на приватну власність, встановлює головні підстави правового регулювання відносин власності.

Ст. 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності <>

Стаття 3. Людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю <…>

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах <…>

ІІ Цивільний кодекс України - систематизований законодавчий акт, який регулює майнові і особисті немайнові відносини, пов'язані і не пов'язані з майновими, прийнятий 16 січня 2003 року, вступив у дію з 1 січня 2004 року.

Цивільний кодекс складається із шести книг, однієї тисячі триста восьми статей та одинадцяти пунктів перехідних положень:

Книга І. Загальні положення (основні положення; особи правовідносин (фізичні і юридичні особи, опіка та піклування, підприємницькі товариства); участь держави, АРК, територіальних громад у цивільних правовідносинах; об´єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага); правочини та представництво; строки та терміни, позовна давність).

Книга ІІ. Особисті немайнові права фізичної особи (особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи).

Книга ІІІ. Право власності та інші немайнові права (право власності, речові права на чуже майно).

Книга ІV. Право інтелектуальної власності (право інтелектуальної власності на літературний твір та інший твір (авторське право), на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) мовлення (суміжні права), на наукове відкриття, на винахід, корисну модель, промисловий зразок, на компонування інтегральної мікросхеми, на раціоналізаторську пропозицію, на сорт рослин, породу тварин, на комерційне найменування, на торговельну марку, на географічне зазначення, на комерційну таємницю).

Книга V. Зобов´язальне право (сторони зобов´язання, забезпечення виконання зобов´язання, припинення зобов´язання, поняття та умови договору, види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, довічного утримання (догляду), найму (оренди), позички, підряду, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт, надання послуг, перевезення, транспортного експедирування, зберігання, страхування, доручення, комісії, управління майном,  позики, кредиту, банківського вкладу, факторингу; види і форми розрахунків, майнові права інтелектуальної власності; недоговірні зобов´язання, відшкодування шкоди).

Книга VІ. Спадкове право (спадкування за заповітом, за законом, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір).

 

ІІІ Крім ЦК до системи цивільного законодавства належать інші кодекси: Житловий кодекс, Повітряний кодекс, Сімейний кодекс, Закони України  “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”.... Багато цивільно-правових норм міститься також у підзаконних актах.

ІV Конкретні закони „Про підприємство в Україні”, „Про власність і ін., норми яких регулюють відповідні  цивільно-правові відносини.

V Як джерела цивільного права можуть виступати підзаконні нормативні акти: ухвали Верховної Ради, укази Президента, ухвали Кабінету Міністрів, акти місцевих державних адміністрацій, рішення органів регіонального і місцевого самоврядування, локальні нормативні акти (накази, положення, інструкції).

3. Правовідносини: поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст.

З правом пов'язаний цілий ряд понять, що широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць посідає поняття правовідносин.

Правовідносини – це врегульовані нормою права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, які забезпечуються державою.

Правовідносини відіграють величезну роль у нашому житті. Саме через них виявляється головне призначення права регулювати, упорядковувати суспільні відносини.

Структура правовідносин – це сукупність елементів, що їх складають: суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин, зміст правовідносин.

Суб'єкти правовідносин – це їх учасники (сторони), які відповідно до законодавства можуть виступати як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

До них належать громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (індивідуальні суб'єкти); державні організації, суспільні об'єднання, приватні фірми тощо; колективні суб'єкти; органи держави.

Зміст правовідносин – це передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов’язків суб'єктів правовідносин.

Учасники правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю).

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права і обов’язки.

Вона визначається за всіма громадянами незалежно від будь-яких обставин із моменту їх народження та припиняється через їх смерть. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата,  але ще не народилася.

Правоздатність – це ще не права, а можливість їх мати.

Правоздатність – здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і обов'язки. Вона виникає в момент народження і припиняється смертю.

Для участі особи у цивільно-правових відносинах наявності в неї правоздатності замало. Для цього необхідна цивільна дієздатність.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виникає вона в повному об'ємі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років.

Дієздатність – здатність індивіда своїми діями здійснювати права і обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязі із настанням повноліття, тобто з досягненням 18 років. До досягнення цього віку громадяни володіють частковою (до 14р.), неповною (до 18р.) дієздатністю.    

 Дієздатність = права + обов’язок + відповідальність         

Таблиця “Дієздатність”

Вид дієздатності

Умови настання

Повна дієздатність

Мають особи з 18-річного віку (повноліття), із моменту одруження до настання 18 років.

Неповна дієздатність

Мають  неповнолітні 14 – 18 років

Часткова дієздатність

Мають малолітні особи, які не досягли 14 років.

Обмежена дієздатність

Мають особи, які страждають на психічний розлад, зловживають спиртним або наркотичними засобами.

Недієздатні особи

Мають особи, які внаслідок душевної хвороби або недоумства не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Повна цивільна дієздатність дає право брати участь у всіх цивільно-правових відносинах. Її мають особи з 18-річного віку (повноліття), із моменту одруження до настання 18 років, може надаватися фізичній особі, яка  досягла шістнадцяти років та:

  •  працює за трудовим договором,
  •  записана матір´ю або батьком дитини,
  •  бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків або осіб, які їх замінюють, у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Суд може обмежити цивільну дієздатність, якщо особа:

  •  страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними;
  •  зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім´ю у скрутне становище;

Особа, яка має обмежену цивільну дієздатність, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Ті ж правочини, які виходять за межі дрібних побутових (розпорядження майном, отримання зарплати, пенсії або інших видів доходів та розпорядження ними), можуть вчинятися лише за згодою піклувальника.  

Обмеженість може мати тимчасовий характер.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею  договору, укладеного за згодою піклувальника, за шкоду, що завдано нею іншій особі.

Суд може визнати фізичну особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій  або керувати ними.

Над недієздатною особою встановлюється опіка.

Недієздатна фізична особа не має  права вчиняти будь-який правочин.

Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе опікун.

 

Регулювання цивільних відносин передбачає участь у них фізичної особи. Але можливе виникнення таких ситуацій, коли тривалий час немає відомостей про громадянина за місцем його постійного проживання. У таких випадках виникає необхідність спочатку оголосити особу безвісно відсутньою, а потім і померлою.

Законом передбачено поступове набуття неповнолітніми дієздатності. Адже зрозуміло, що наділити неповнолітнього повним обсягом цивільної дієздатності неможливо.

Малолітні особи до 14-річного віку  мають право:

  •  учиняти лише дрібні побутові  правочини, тобто правочини, які задовольняють  побутові потреби особи  і стосуються предметів, які мають невисоку  вартість і відповідають її фізичному, духовному і соціальному розвитку (наприклад,  повсякденні продукти харчування, шкільне приладдя). 
  •  здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом.

Від їх імені правочини укладають батьки (усиновителі) або опікун.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років включає правочини малолітньої особи, а також:

  •  право самостійно розпоряджатися своєю зарплатою або стипендією,
  •  здійснювати авторські або винахідницькі права;
  •  бути учасником (засновником) юридичних осіб;
  •  самостійно  вносити гроші на банківський рахунок та розпоряджатися ним.
  •  право укладати інші правочини за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

За наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітнього самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та іншим доходом або позбавити цього права (наприклад, неповнолітній використовує усі кошти на придбання компакт-дисків…)

Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, заподіяну іншим особам.

Окремий порядок встановлений законом щодо розпорядження неповнолітніми своїми або батьківськими вкладами. Якщо сам неповнолітній вніс вклад на своє ім’я, то розпоряджається ним самостійно. Якщо вклад на ім’я неповнолітнього вносить інша особа, то після 14-річного віку розпоряджається сам неповнолітній, але за згодою батьків або законних представників. До досягнення  малолітнім 14-річного віку розпоряджатися вкладом у його інтересах можуть батьки або інші законні представники.

Об'єкти правовідносин – це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, те,з приводу чого виникають правовідносини.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

— речі (предмети матеріального світу);

— поведінка (дія, бездіяльність, а також їх результати);

— продукти духовної творчості (твори науки, літератури, мистецтва тощо);

— особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність).

Зміст правовідносин – це передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов’язків суб'єктів правовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин – це передбачена нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, він визначає те, як правовідносини повинні відбуватися.

Фактичний зміст правовідносин – це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб’єк-тивні права та юридичні обов’язки, він показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший – значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будь-якого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб’єктивного права (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчан-ня в один за умови успішного проходження конкурсу (складання вступних іспитів) і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб’єктивного права (фактичний зміст).

Зміст правовідносин складають суб'єктивне право і юридичний обов'язок і характеризуються синтезом юридичного і фактичного.

Суб'єктивне право – це міра можливої поведінки суб'єкта, яка надає йому можливості задовольнити свої потреби і яка забезпечена державою.

Юридичний обов'язок  міра обов'язкової поведінки суб'єкта права, встановлена для задоволення його інтересів і забезпечена державою.

Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Вони носять багатоманітний характер і охоплюють всі види суспільних відносин, регульованих правом. Юридичні факти діляться на події і дії. Якщо події не залежать від волі людей, то дії скоюються по волі громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами або юридичними вчинками, неправомірні дії – провиною або злочинами.

  1.  Поняття, форми власності в Україні. Захист власності.

Інститут права власності займає центральне місце в цивільному праві. Його основні положення обумовлюють зміст всієї решти розділів цивільного права (зобов'язальне право, спадкове право і ін.).

Право власності - це сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють суспільні відносини, що виникають в результаті реалізації матеріальних благ громадянами, юридичними особами і державою, які наділяють суб'єктів права власності рівними правами і обов'язками по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право власності прийнято розглядати в двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Суб'єктами права власності відповідно до Закону України «Про власність» є:

народ України;

громадяни;

юридичні особи;

держава;

спільні підприємства;

міжнародні організації;  

громадяни інших держав і особи без громадянства.

У Конституції України закріплені приватна, державна, комунальна і інші форми власності.

Право приватної власності – це виняткове право фізичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном на свій розсуд. Винятковим дане право є тому, що воно нероздільне, тобто належить тільки власнику, який ні з ким його не ділить.

Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства. Іноземні громадяни і особи без громадянства користуються рівними правами і несуть обов'язки відносно того, що належить їм на території України, тобто майно, нарівні з громадянами України.

Об'єктами права приватної власності можуть бути підприємства, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва і т.д.

Право колективної власності

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні суспільства, господарські об'єднання, професійні союзи, політичні партії і інші суспільні об'єднання, релігійні і інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі суспільства, сільськогосподарські акціонерні суспільства, у тому числі створені на базі радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств (ст.20 закону «Про власність»).

Згідно ст.31 закону України «Про власність» до державної власності відносяться загальнодержавна, республіканська (Республіки Крим).

Суб'єктом права загальнодержавної, республіканської  власності є держава в особі Верховної Ради України і Верховної Ради Республіки Крим.

Об'єкти загальнодержавної власності складають: земля, майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і утворюваних нею державних органів; майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку і інформації, мають загальнодержавне значення; засоби державного бюджету; різні державні банки і фундації; майно вищих і середніх спеціальних учбових закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.

В загальнодержавній власності може знаходитися також інше майно, передане у власність іншими державами, юридичними особами, громадянами (ст. 34 закону «Про власність»).

У віданні Республіки Крим в особі її самих найвищих органів законодавчої влади перебуває здійснення невід'ємного права використання землі, надр, рослинного і тваринного світу, рекреаційних, водних і інших природних ресурсів, що знаходяться на території Республіки Крим і прилеглої до неї частини континентального шельфу України.

Закон України «Про місцеве самоврядування» встановив порядок формування комунальної власності, повноваження органів  місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю і інші питання.

Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади, яка розглядається як сукупність жителів, об'єднаних постійним мешканням в межах села, селища, міста, або добровільного об'єднання жителів декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Суб'єктами права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені представницький орган місцевого самоврядування (рада), яка обирається жителями міста, сіла, селища або об'єднання сіл. По своїй економічній природі комунальна власність є колективною формою, оскільки відображає відносини колективного привласнення жителями міст, селищ і сіл засобів, об'єктів і майна цієї власності.

Згідно ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органам місцевого самоврядування належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, землю, природні ресурси, підприємства, установи і організації, у тому числі банки, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житлові фонди, нежилі приміщення, установи культури, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також засоби, одержані від їх відчуження.

Цивільно-правовий захист права власності здійснюється в позовному порядку судом. Порушником права власності може бути будь-яка особа з числа оточуючих власника. Конституція України гарантує всім суб'єктам права власності рівні умови захисту незалежно від форм власності.

Основним способом захисту права власності є пред'явлення двох видів позовів: віндикаційного і негаторного.

Віндикаційний позов - це право власника вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Власник може витребувати тільки своє майно. Предметом віндікаційного позову є майно, що ним володіє особа індивідуально - певними ознаками. Для витребування майна з чужого незаконного володіння важливо знати про те, у добросовісного чи несумлінного власника витребується майно. Добросовісним власником признається особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що майно придбано у особи, що не має права його відчужувати. У такого власника власник має право витребувати майно лише у випадках, коли воно було загублено власником, або викрадено у нього, або вибуло з володіння іншим шляхом крім волі власника і придбано власником безвідплатно. Несумлінним визнається власник, який знав або повинен був знати про те, що придбає майно у особи, що не має права на відчуження. У несумлінного власника майно вилучається у будь-якому випадку і передається власнику. Але гроші і цінні папери на пред'явника вилучені бути не можуть.

Наступним речово-правовим способом захисту права власності є негаторний позов, який є вимогою власника усунення  перешкод в здійсненні права власності, тобто про припинення таких порушень, які не пов'язані з позбавленням права володіння майном. Відповідачем по даному позову є той, хто якимось чином заважає власнику  здійснювати своє право. Відповідальність по цьому позову зводиться до обов'язку порушника припинити неправомірні перешкоди.

Позови про визнання права власності також є одним із способів захисту права власності. Прикладом такого позову є позови про визнання права власності на частину домоволодіння або іншого майна, придбаного за рахунок сумісних засобів суб'єктів, оформленого неналежним чином.

6. Поняття і види цивільно-правових договорів.

Правочини - дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Форми угод усна, письмова.

Види правочинів:

    залежно від учасників

  •  односторонні (воля однієї особи, яка породжує права і обов'язки інших осіб, наприклад, доручення на отримання грошового переводу, дарування;
  •  двосторонні (воля двох осіб, наприклад, купівля-продаж);
  •  багатосторонні (воля більше двох осіб).

залежно від способу укладання:

  •  консенсуальні (досягнута згода між сторонами, від лат. consensus — згода);
  •  реальні (укладені в момент передачі речі, наприклад, позика, дарування);
  •  формальні.

    залежно від плати:

  •  оплачувані (наприклад, передача речей, надання послуг);
  •  безкоштовні (договір дарування).

залежно від підстав виникнення:

  •  планові;
  •  непланові.

залежно від характеру породжуючих договором юридичних наслідків:

  •  попередні;
  •  остаточні;
  •  змішані (об'єднують в собі риси різних видів).

Умови дійсності правочинів:

1 — повинен відповідати закону;

2 — не повинен суперечити інтересам держави і суспільства;

3 — сторони, які уклали правочин, повинні бути дієздатними;

4 —у ньому повинна бути виражена справжня воля осіб (до таких не належать правочини, які, укладені внаслідок помилки, укладені внаслідок обману, насильства, погрози, мнимі або удавані правочини (мнимий — без наміру створити юридичні наслідки, удаваний — з метою приховати інший правочин);

5 — повинна бути дотримана певна юридична форма (усна, а якщо обумовлено в законі, то обов'язково письмова, нотаріально посвідчена).

Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення правочинів обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Недійсні частини правочину не тягнуть за собою недійсності інших його частин.

Договір це різновид правочинів. Зручна і ефективна правова форма встановлення різноманітних господарських зв'язків між громадянами і організаціями. Це найпоширеніший різновид ділових операцій

Види договорів:

— купівлі-продажу,

— міни (обмін одного майна на інше, де кожен учасник і продавець і покупець одночасно).

— дарування (одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність, вважається укладеним з моменту передачі майна);

— поставки (поставщик зобов'язується передати в певний строк замовникові у власність (оперативне управління, певну продукцію, замовник зобов'язаний прийняти її і оплатити);

— майнового найму (наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасові користування за плату), якщо укладається більш як на один рік — то обов'язково в письмовій формі;

— позики;

— інші договори (контрактації, перевозки, підряду, страхування, доручення, комісії, схову, збереження), довічного утримання, сумісної діяльності.

 Договір купівлі-продажу

Продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Цей договір спрямований на задоволення різноманітних споживчих суб'єктів договору. Він оплатний, двосторонній, консенсуальний. Право власності на продане майно покупець отримує з моменту його передачі. Особливим різновидом цього договору є купівля-продаж будинку (обов'язково має бути письмовим, нотаріально посвідченим і підлягає реєстрації в місцевих органах влади).

Для придбання деяких видів майна (зброя, сильнодіючі отрути, вибухові речовини та ін. ) вимагається особливий дозвіл.

Якість речі повинна відповідати вимогам. В іншому разі покупець вправі вимагати заміни речі, зменшення ціни, безоплатного  ремонту  речі,  розірвання  договору  з відшкодуванням покупцеві збитків, заміни на подібний товар з перерахуванням ціни. Покупець протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов. Строки пред'явлення претензій за виявлені недоліки у придбаній речі — шість місяців з дня продажу, а стосовно нерухомого майна — не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцю (Див. ЦК ст. 235).

На будь-який товар встановлюється гарантія. Це означає, що протягом певного часу він не вийде з ладу і не втратить здатності бути використаним за призначенням. На взуття, наприклад, гарантія встановлюється від 40 до 70 днів (на шкіряне) з дня продажу. Якщо його продали не у відповідний сезон, — то з початку відповідного сезону для взуття зимового асортименту — з 15 листопада, весняно-осіннього — з 15 березня та 15 вересня, літнього — з 15 травня («Урядовий кур'єр», 1995 р . 29 серпня. N127-128 -С8).

Договір майнового найму [оренди]

Наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Відчуження майна в цьому випадку не відбувається. Дозволяється піднайм майна. Якщо цей договір укладається між громадянами на строк більше одного року, — то обов'язкова письмова форма укладання. Строк договору визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено законом. Якщо строк не вказаний, то договір укладено на невизначений строк — кожна сторона має право відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці.

Якщо умови договору порушуються, то договір може бути достроково розірваний.

Обов'язки наймача:

1 Своєчасно оплачувати користування майном.

2 Користування майном.

3. Підтримувати майно у належному стані.

4. Поточний ремонт здійснювати за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором,

5. При припиненні договору — повернути майно.

Типовим договором майнового найму є взяття речей напрокат (за плату у тимчасове користування надаються громадянам предмети домашнього вжитку).

Різновиди договору «прокат, найм жилого приміщення, договір оренди».

Оренда—засноване на договорі тимчасове платне володіння та користування землею, природними ресурсами, підприємствами та ін. майновими комплексами і майном, необхідним орендареві для самостійного здійснення господарської та іншої діяльності.

Поговір позики.

Одна сторона (позикодавець) передає другій (позичальникові) у власність (чи оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Договір позики — реальний, односторонній, як правило, безоплатний, письмовий, обмежений певними строками.

7. Загальні положення про зобов'язання

Зобов'язальне право - це правовий інститут цивільного права, який регулює відносини, головним чином, у сфері майнового обороту. На відміну від права власності, яке визначає стан закріпленої майна у певних осіб, зобов'язальне право опосередковує процес руху майна.

Сторони в зобов'язанні іменуються боржник і кредитор.  Зобов'язання - це відношення, через яке боржник зобов'язаний вчинити на користь  кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші і ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення зобов'язання є різні види договорів.

Виникнення зобов'язань обумовлено взаємними інтересами сторін. Виконання зобов'язань - це здійснення боржником дії (передача майна, виконання роботи, сплата грошей і т. д.) або стриманість від дії, якої має право вимагати кредитор.

До способів забезпечення виконання зобов'язань відносяться: неустойка, застава, завдаток, поручительство (гарантія).

Неустойкою (штрафом, пенею) признається певна, визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штраф - це неустойка, яка визначається в твердій грошовій сумі за кожне порушення за зобов'язанням.

Пеня - це неустойка, обчислювана, як правило, в процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання, через яке кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставником) забезпеченої заставою вимоги одержати відшкодування від вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами. Закон встановлює певні вимоги до договору застави.

Завдатком признається грошова сума, видана однієї  з договірних сторін в рахунок тих, що належать з неї за договором платежів іншій стороні на доказ укладення договору і в забезпечення його виконання. Завдаток застосовується тільки у відносинах між громадянами.

За договором поручительства (гарантії) поручитель зобов'язаний перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному об'ємі або в частині.

8. Спадкування за цивільним правом.

Спадкування тісно пов'язане з правом власності. В наш час, коли відроджується приватна власність, в тому числі і на засоби виробництва, перехід майна з покоління в покоління набуває особливого значення.

Спадкування — це перехід майна, цивільних прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб його спадкоємців. Це правонаступництво.

Спадкодавець — особа, після смерті якої здійснюється спадкове правонаступництво.

Спадкоємці — особи, вказані в законі або в заповіті, правонаступники спадкодавця. Можливість стати спадкоємцем не залежить від стану дієздатності громадян, тобто можуть бути спадкоємцями як дієздатні, так і недієздатні громадяни.

Права і обов'язки особистого характеру не можуть успадковуватися (наприклад, пенсія, певні пільги т.п.).

Отже, спадщина — це майно, цивільні права та обов'язки, які передаються в процесі спадкування.

Спадкування виникає у день відкриття спадщини.  Підставами відкриття спадщини  закон визнає:

1.    смерть громадянина;

2.    оголошення громадянина померлим, стаття 1220 Цивільного Кодексу.

При наявності одного з цих юридичних фактів відбувається відкриття спадщини.

Спадкодавець може завчасно вирішити, кому перейде його майно на випадок власної смерті. В такому випадку він складає заповіт.

Заповіт — одностороннє розпорядження особи (заповідача) з приводу належного їй майна на випадок її смерті. Укладається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладання, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується. Заповідачем може бути дієздатна особа, а також особа, яка обмежена в дієздатності. За нотаріальне посвідчення справляється державне мито в розмірі 0,05% неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються посвідчення, зроблені за відповідних обставин головним лікарем, його заступником, черговим лікарем, капітаном морського чи річкового судна, начальником експедиції, командиром військової частини, начальником місць позбавлення волі і т.п.

У разі, коли заповіт власноручно не може посвідчити заповідач (фізичні вади, хвороба...), за його дорученням і в його присутності та присутності нотаріуса (особи, яка посвідчує заповіт), заповіт може підписати інша людина.

Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

Згідно заповіту, громадянин може залишити усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (родичам чи чужим), державним, кооперативним чи громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом,

? Як бути, коли громадянин помер, не склавши заповіту? До кого переходить майно?

Коли спадкодавець не виражає своєї волі, здійснюється спадкування за законом.

Цивільний Кодекс України визначає п’ять черг при спадкуванні за законом:

 Перша черга спадкоємців за законом – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Друга черга спадкоємців за законом – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Третя черга спадкоємців за законом – рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга спадкоємців за законом – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

П'ята черга спадкоємців за законом – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, (ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, народження самого спадкодавця не входить до цього числа.) У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або  непрацездатна  особа, яка  не була членом сім'ї спадкодавця,  але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу,  що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

    Стаття 1266. Спадкування за правом представлення:

    1. Внуки,  правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері,  батькові,  бабі,  дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи,  які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були   зачаті  за  життя  спадкодавця  і  народжені  живими  після відкриття спадщини.

? Як бути, коли спадкоємець спеціально позбавив спадкодавця життя?

... не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом:

—особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців, або зробили замах на їх життя;

— батьки після дітей, у відношенні до яких вони позбавлені батьківських прав;

— батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від обов'язків по утриманню спадкодавця.

? Як бути в такому випадку, коли помер чоловік,   залишивши   дружину,   неповнолітніх   дітей, непрацездатних батьків, а по заповіту майно повинно перейти до коханки?

Надаючи заповідачу вільне право розпорядитися своїм майном, закон одночасно встановлює правило, відповідно до якого не можна позбавити спадщини найбільш близьких спадкодавцю непрацездатних спадкоємців за законом. Заповідач “не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у  спадщині”, частина 3 стаття 1235 Цивільного Кодексу.

 Право на обов'язкову частку у спадщині відповідно до статті 1241 Цивільного Кодексу мають: неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні  батьки, які спадкують, незалежно  від  змісту заповіту,  половину частки,  яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).  (Відповідно до старої норми –2/3 від частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.)

Зазначені особи мають право на обов'язкову частку незалежно від розподілу заповідачем спадкової маси між спадкоємцями в заповіті. Навіть у тих випадках, коли заповідач усунув необхідних спадкоємців від спадкування, вони вправі одержати зі спадщини свою обов'язкову частку.

Непрацездатність особи може бути обумовлена віком чи станом здоров'я. За віком до непрацездатного відносяться жінки, що досягли 55 років, чоловіки - 60 років, а також особи, що не досягли 16, а учні - 18 років. За  станом здоров'я до непрацездатних законодавство відносить інвалідів I, II і III груп. Має значення факт досягнення встановленого віку чи одержання інвалідності. Треба також відзначити і те, що досягнення віку, що дає право на одержання пенсії на пільгових підставах (наприклад, у військових, шахтарів, педагогів і т.д.), право вважатися “непрацездатним” не дає. Як це не парадоксально, але і продовження роботи після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права вважатися непрацездатним.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

Для набуття спадщини необхідна наявність кількох юридичних фактів. Це:

— відкриття спадщини (день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим).

— прийняття спадщини (здійснюється протягом шести місяців з часу відкриття).

Прийняття спадщини здійснюється шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, найчастіше — шляхом подання до нотаріальної контори заяви про право на спадщину. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За видачу свідоцтва може відмовитися (протягом шести місяців) від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, на користь держави або окремих організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Якщо спадкоємців декілька, то розподіл спадщини вони здійснюють за власною згодою. У разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

? Як бути в тому випадку, коли спадкоємець одержав у спадщину, наприклад, на тисячу гривень майна і дві тисячі гривень боргу?

... спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. Якщо спадкоємців декілька — вони відповідають по боргах спадкодавця пропорційно до одержаних ними спадкових часток.

Кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям або виконавцеві заповіту, або в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.

Недодержання цієї вимоги тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.

Цивільним Кодексом передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання  спадщини  відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. [ЦК, ст. 1277].

Інститут спадкування вирішує такі завдання: по-перше, стимулює розвиток приватної власності; по-друге, сприяє переходу права власності на спадкове майно до близьких осіб спадкодавця; по-третє, гарантує права непрацездатних і утриманців, тобто громадянин має можливість забезпечити у випадку смерті матеріальну допомогу членам своєї родини, родичам, будь-яким іншим особам; по-четверте, передбачає можливість передачі спадкового майна юридичним особам чи державі.

8. Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності.

Вступаючи у цивільно-правові відносини, сторони повинні не тільки виконувати свої обов'язки, але і мати нагоду захищати свої права. Норми цивільного права визначають терміни, протягом яких можна захистити порушене право, звернувшися до суду,  арбітражного або третейського суду з позовом. Термін для захисту права за позовом особи, право якого порушено, називається позовною давністю.

Цивільне законодавство встановлює два види  термінів позовної давності: загальні і скорочені.

Загальні терміни позовної давності як для фізичних, так і для юридичних осіб складають 3 роки.

Для окремих видів вимог встановлюються скорочені терміни позовної давності - 6 місяців. Такий термін діє для позовів: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про недоліки проданих речей; про недоліки виконаної роботи. Скорочений термін позовної давності в один рік встановлюється відносно вимог про спростування тверджень, які принижують честь, гідність або ділову репутацію, відомостей, що не відповідають дійсності. Перебіг терміну позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа взнала або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Цивільно-правова відповідальність - це покладання на особу, відповідальну за невиконання або неналежне виконання зобов'язання або за порушення іншого, що охороняється законом права, несприятливих майнових наслідків, передбачених правовою нормою або договором.

Порушення зобов'язання може виступати або у вигляді невиконання зобов'язання, або у вигляді неналежного виконання. Підставами виникнення відповідальності є неправомірні дії боржника, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Як загальна форма відповідальності виступає обов'язок боржника відшкодувати збитки, викликані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Для залучення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитку необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило за собою  настання у кредитора збитків.

Під збитками відповідно до закону розуміються витрати, проведені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержана ним вигода, яку кредитор одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Для стягнення збитків кредитор повинен довести:

факт порушення зобов'язання;

наявність причинного зв'язку між допущеним порушенням і виниклими збитками;

розмір збитків.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання як міра відповідальності застосовується неустойка (штраф, пеня), яка може бути передбачена законом або договором.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

85217. ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ І ПОШКОДЖЕНОСТІ ЧАВУННОГО СКЛОФОРМУВАЛЬНОГО ІНСТРУМЕНТУ 14.44 MB
  Деталі склоформувального інструменту руйнуються під впливом дії хімічно активної скломаси, термоциклічних та механічних навантажень. Температура робочої поверхні інструменту досягає 750 С, а частота термоциклів - до 60 за хвилину. У цих умовах матеріал склоформувального інструменту повинен бути хімічно інертним до скломаси і мати високі механічні властивості
85218. Методические указания: Финансы и кредит 217 KB
  Методические указания по выполнению дипломных работ содержат рекомендации по выполнению дипломной работы: постановка цели дипломной работы, выбор темы, организация работы, процедура защиты дипломной работы в государственной аттестационной комиссии (ГАК).
85219. Расторжение трудового договора по инициативе работодателя, его порядок и условия 627.5 KB
  При разрешении конкретных дел о восстановлении на работе нельзя не учитывать что незаконное расторжение трудового договора контракта нередко создает трудности в трудоустройстве в соответствии с профессиональной квалификацией снижение жизненного уровня в связи с потерей заработка порою на длительное время...
85220. Анализ линейной разветвленной электрической цепи различными методами 425.91 KB
  Целью курсовой работы является овладение некоторыми современными методами анализа линейной электрической цепи при различных воздействиях в переходном и установившемся режимах с применением вычислительной техники.
85223. РОЛЬ МЕДИЦИНСКОЙ СЕСТРЫ ПРИ УХОДЕ ЗА ПАЦИЕНТОМ С ПОРАЖЕНИЕМ ОПОРНО-ДВИГАТЕЛЬНОГО АППАРАТА (АРТРОЗОАРТИТ) 128.13 KB
  Весь лечебный процесс любого заболевания состоит из врачебного и сестринского. Болезни опорно-двигательного аппарата не являются исключением. Заболевания опорно-двигательного аппарата приносят психоэмоциональные и физические страдания, ограничивают физическую активность и способность к передвижению...
85224. Профориентация выпускников средних школ средствами социально-культурной деятельности 1.25 MB
  В последнее время всё чаще возникает проблема безынициативности и отсутствия мотивации у вступивших во взрослую жизнь индивидов. Это чревато низким качеством труда и производимых благ. Люди всё чаще работают не по своей специальности, не развиваются и зачастую не любят свою работу.