4474

Основи фінансового та банківського права

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Основи фінансового та банківського права. Ознайомити студентів із основами фінансового та банківського права, їх джерелами та відносинами, що ними регулюються, суб'єктами та об'єктами цивільно-правових відносин, суттю пра...

Украинкский

2012-11-21

129.5 KB

14 чел.

Основи фінансового та банківського права

Мета заняття. Ознайомити студентів із основами фінансового та банківського права, їх джерелами та відносинами, що ними регулюються, суб’єктами та об’єктами цивільно-правових відносин, суттю права власності та формами його захисту, основними видами цивільно-правових договорів. Охарактеризувати такі інститути фінансового права як „бюджет”, „бюджетна система”, „податки”, „система оподаткування”, „банки”, „банківська система”.. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання.

2. Система та джерела фінансового права.

3. Бюджет і бюджетна система.

4. Система оподаткування та її значення.

5. Поняття, функції та види податків.

6. Платники податків та об'єкти оподаткування.

7. Особливості оподаткування юридичних та фізичних осіб.

8. Поняття, функції та структура банківської системи України.

Реферати:

  1.  Історія виникнення податків.
  2.  Місцеві податки в Україні.
  3.  Система кредитування та її  форми. Банківський кредитний договір.
  4.  Інститут банківської таємниці в українському і зарубіжному банківському праву.

Питання для самостійного опрацювання:

  1.  Порядок прийняття Державного бюджету України.
  2.  Поряд сплати прибуткового податку.

Рекомендована література:

  1.  Конституція України.
  2.  Правознавство: Навч. посіб/ За заг. ред. П.Д. Пилипенка. – 3-е вид., -Льві: «Новий світ 2000», 2005. – с. 152-165.
  3.  Правознавство: Підручник; За ред. В. В. Копейчикова. – 7-е вид., -К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 519-523, 602-618.
  4.  Правознавство: Навч. посібник / Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастухов. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 163-167.
  5.  ЩербинаВ.С. Господарське право.2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. – с. 427-462.
  6.  Костюченко О.А. Банківське право... : навч. посіб. – 2-ге вид. – К.: А.С.К., 2001. С.5-165.
  7.  Орлюк О.П. Фінансове право: Навч.посібник. – К. : Юрінком інтер, 2003. С.441-480.
  8.   Орлюк О.П. Банківське право: Навч.посібник. – К. : Юрінком інтер, 2006. 392с.
  9.  Про банки і банківську діяльність: Закон України вiд 07.12.2000р.
  10.  Про Національний банк України: Закон України вiд 20.05.1999
  11.  Кодекси і закони див. відповідно до оновлення на сайті Верховної Ради України www.rada.gov.ua

1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання

Фінансове право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу і використання державою фондів грошових коштів.

Фінансове право має особливий предмет і метод правового регулювання. Воно регулює сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У фінансових правовідносинах проявляється організаційна роль органів державної влади та місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими.

Предметом регулювання фінансового права виступають суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів держави та місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, які необхідні для фінансування соціально-економічного розвитку держави. Водночас, відносини, що виникають у процесі формування, розподілу та використання фондів коштів господарюючих суб'єктів і громадян фінансовим правом не регулюються.

Види фінансові відносини за своїм змістом та колом учасників:

бюджетні відносини;

податкові відносини;

страхові відносини;

відносини з приводу державного кредиту;

банківського кредитування і розрахунків;

врегулювання грошового обігу;

валютного контролю.

У складі фінансових правовідносин виділяють такі основні групи відносин між:

центральними і місцевими органами державної влади і управління;

державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями;

фінансовими і кредитними органами;

фінансовими органами та громадянами;

державними господарюючими суб'єктами, які діють на засадах госпрозрахунку;

державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

Для надання фінансовим відносинам правового характеру використовується фінансово-правовий метод їх регулювання, якому властивий імперативний (владний) характер. Його суть полягає в тому, що зміст правовідносин визначається однією із сторін, завдяки прийняттю нею владного припису, обов'язкового для виконання іншою стороною. Стороною, яка приймає владні приписи (рішення) у фінансових правовідносинах є держава або органи місцевого самоврядування в особі уповноважених ними органів чи посадових осіб.

  1.  Система та джерела фінансового права

Для фінансового права є характерною наявність великої кількості фінансово-правових норм, що формують відповідну систему.

За загальноприйнятою в теорії права тенденцією, фінансове право складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна частина включає в себе фінансово-правові норми, які визначають зміст, принципи, завдання, форми і методи фінансової діяльності держави, а також систему органів, що її здійснюють; організацію, форми і методи фінансового контролю, а також правове становище всіх суб'єктів-учасників фінансових правовідносин.

Особлива частина включає в себе правові норми, які складають підгалузі та фінансово-правові інститути і регулюють однорідні суспільні відносини у сферах: бюджету, державних доходів, податків, державного кредиту, державних видатків, державного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Основними фінансово-правовими інститутами фінансового права є

бюджетне право,

податкове право,

банківське право тощо.

Джерела фінансового права можна розділити на кілька груп:

І. Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону.

ІІ. Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави та порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави та механізм юридичної відповідальності тощо. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс тощо.

ІІІ. Закони України галузевого характеру, що визначають правове регулювання у сфері фінансової діяльності держави. Серед них Бюджетний кодекс України, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р., «Про Державний бюджет України», «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p., «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р., «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р., «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. тощо.

IV Підзаконні нормативно-правові акти

укази, розпорядження Президента України;

постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства фінансів; Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції; Державної податкової служби, Державного казначейства тощо;

постанови і розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;

акти органів місцевого самоврядування (рішення, розпорядження) - нормативні акти, що діють тільки на території Автономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села.

V. Норми міжнародного права та міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, що містять норми фінансового права.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансового права, прийнято визначати як фінансове законодавство.

Як бачимо, норми фінансового права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах, що обумовлено широтою та розмаїттям предмета фінансового права, що складають різноманітні відносини публічного характеру.

  1.  Бюджет і бюджетна система

Для кожної країни державний бюджет є головною ланкою її фінансової системи, об'єднуючи головні доходи і витрати держави. Державний бюджет виражає економічні грошові відносини, що опосередковують процес формування, розподілу, перерозподілу та використання централізованого фонду коштів держави, і затверджується Верховною Радою України як закон.

Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Через бюджет мобілізуються кошти підприємств різних форм власності і частково доходи населення, які спрямовуються на фінансування народногосподарського комплексу, соціально-культурних заходів, зміцнення обороноздатності країни, утримання органів державного управління, фінансову підтримку бюджетів місцевого рівня, погашення державного боргу, створення державних матеріальних і фінансових резервів тощо.

Як правова категорія бюджет — це основний фінансовий план держави чи органу місцевого самоврядування на бюджетний період, що містить розпис його доходів та видатків і затверджений парламентом чи місцевою радою. Такий фінансовий план визначає і закріплює юридичні права та обов'язки учасників бюджетних правовідносин. Порядок формування бюджетів і використання їх коштів встановлюється бюджетним законодавством, основними актами якого є Конституція України (статті 95-98) та Бюджетний Кодекс України.

Бюджетна система України – це сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Основою побудови бюджетної системи виступає адміністративно-територіальний поділ України.

До місцевих бюджетів належать бюджети:

Автономної Республіки Крим,

областей,

районнів

районів у містах

місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань). Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Зведений бюджет включає в себе показники усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. При цьому зведений бюджет затвердження Верховною Радою України чи іншим органом не потребує, оскільки кожна з його складових затверджується відповідним органом держави чи місцевого самоврядування.

З метою забезпечення єдності бюджетної системи України, Бюджетним кодексом передбачена бюджетна класифікація як єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Класифікація доходів бюджету:

1. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

2 Неподаткові надходження:

а) доходи від власності та підприємницької діяльності;

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

г) інші неподаткові надходження.

3. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Класифікація видатків:

І. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

а) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій, зокрема держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

б) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення функцій, зокрема держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

ІІ. Економічна класифікація видатків бюджету:

поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку

капітальні видатки або видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Стадії бюджетного процесу:

а) складання проекту бюджету;

б) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

в) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

г) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року (бюджетний рік). Тоді як час початку розробки й складання проекту бюджету, його розгляду і затвердження, виконання, а також складання, розгляду і затвердження звіту про його виконання триває більше двох років і має назву бюджетний цикл.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону України «Про Державний бюджет України» на наступний рік. Разом із проектом подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється згідно з їх компетенцією Верховною Радою України, Рахунковою палатою, Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, Державною контрольно-ревізійною службою України, Верховною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами та місцевими державними адміністраціями. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України оприлюднюються в засобах масової інформації.

4. Система оподаткування та її значення

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів і платежів, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують повну та своєчасну їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства1.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, ставки податків, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків і зборів (обов'язкових платежів): державного; комерційного; фінансового сектора; населення.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Принципи оподаткування:

стимулювання науково-технічного прогресу, виходу вітчизняного то
варовиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов'язковості — впровадження правових норм щодо сплати податків і зборів та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначності і пропорційності — справляння податків здійснюються у певній частці від отриманого прибутку;

рівності – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальної справедливості – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільності –забезпечення незмінності податків і зборів протягом бюджетного року; з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірності сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенції – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування;

єдиного підходу – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів;

доступності – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

5. Поняття, функції та види податків

Податки і збори (обов'язкові платежі) –обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Риси податків:

а) примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встановлення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;

б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов'язань із боку держави;

в) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь
яких дій із боку держави;

г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку;

ґ) розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;

є) регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.

Функції податків:

а) фіскальна (лат. fiscus – державна казна) – наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства;

б) регулююча – як через регулювання галузей суспільного
виробництва, так і через регулювання споживання;

в) контрольна – шляхом регламентування державою фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отримання доходів громадянами, використання ними належного їм майна та дотримання фінансової дисципліни;

г) розподільча – є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування;

ґ) стимулююча – шляхом запровадження окремим платникам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окремих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом, при цьому воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу державної податкової служби).

Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:

а) податок – це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

б) збори – це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки тощо;

в) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів,що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.

Податки, на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків – задоволення потреб держави, тоді як збори й мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, усі податки класифікують на загальнодержавні та місцеві – залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території:

Загальнодержавні податки і збори:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно (нерухомість);

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на промисел;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунокдержавного бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту
населення;

збір на обов'язкове соціальне страхування;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір за використання радіочастотного ресурсу України;

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

збір до Державного інноваційного фонду;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Місцеві податки та збори:

податок з реклами;

комунальний податок.

готельний збір;

збір за припаркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш на бігах на іподромі;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно- і телезйомок;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

збір з власників собак.

Місцеві податки, механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України.

За формою обкладення податки поділяють на:

прямі –сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником.

непрямі (податки на споживання) – стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо.

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, їх стягнення не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату. При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган, тоді як при сплаті прямих податків — носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це юридична чи фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку, а відтак відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.

Залежно від характеру платника розрізняють:

а) податки з юридичних осіб, зокрема податок на прибуток, податок на додану вартість тощо;

б) податки з фізичних осіб, зокрема прибутковий податок, податок на промисел тощо;

в) податки змішаного типу, зокрема ті, що сплачуються як юридичними так і фізичними особами, в тому числі громадянами-підприємцями (податок на додану вартість, податок із власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок тощо).

Залежно від характеру використання податки поділяються на

податки загального призначення –використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків.

та спеціальні (цільові) податки – зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).

За періодичністю стягнення податки бувають разові, тобто такі, що сплачуються один раз протягом певного відрізку часу (найчастіше податкового періоду) за здійснення певних дій (податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок з майна, що успадковується або дарується тощо) та систематичні (регулярні), тобто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

6. Платники податків та об'єкти оподаткування

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється державними податковими інспекціями та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Платники податків поділяються за ставленням до держави на

  •  резидентів, які мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі (183 дні в календарному році сумарно) та
  •  нерезидентів, які не мають постійного місця проживання або місцеперебування на даній державній території.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), доданавартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Слід відрізняти об'єкт оподаткування від джерела платежу. Джерело сплати податку – це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок.

Виділяють два джерела податку

  •  доход (головне джерело) і
  •  капітал платника податку (резервне джерело).

Ставка податку – це законодавчо закріплений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткування. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у відсотковому. Останні, у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування — з пропорційними чи прогресивними ставками.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Податкові пільги – це часткове або повне звільнення певних категорій платників (юридичних або фізичних осіб) від сплати встановлених податків. Підставами для надання податкових пільг є особливості платника (Герой України, вдівець, вдова), вид його діяльності (сільськогосподарське товаровиробництво, фрахт суден), об'єкта оподаткування (вітчизняна навчальна поліграфічна продукція).

При цьому щодо фізичних осіб передбачено запровадження податкових соціальних пільг. Зокрема платник має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Закон встановлює також право платника податку на податковий кредит як суму витрат понесених платником у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Поширені такі види пільг:

неоподатковуваний мінімальний рівень доходів;

податкові знижки;

повернення раніше сплачених сум податків (податкові амністії);

звільнення від сплати податків на певний термін.

7. Особливості оподаткування юридичних та фізичних осіб

Серед великого кола податків і зборів, що сплачуються юридичними та фізичними особами, виділяють податок на прибуток підприємств,

Основний зміст податкових правовідносин громадян із державою закріплений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.

Платниками податку з доходів фізичних осіб є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Об'єктом оподаткування у громадян, які постійно проживають в Україні, є загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом походження з України, та іноземні доходи. Для громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, об'єктом оподаткування є лише доходи, що одержані з джерел в Україні.

Варто зауважити, що оподаткуванню підлягають отримані громадянами доходи як у грошовій (національна або іноземна валюта), так і в натуральній формі (подароване авто).

Законом передбачено систему надання податкових соціальних пільг. Розмір пільг установлено у відсотках (100%, 150%, 200%) розміру мінімальної заробітної плати в розрахунку на місяць, затвердженого відповідним законом на 1 січня звітного податкового року. Розміри відсотків установлено для відповідної категорії платників, які матимуть право на її отримання:

для будь-якого платника податку — в розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (в розрахунку на місяць), установленій законом на 1 січня звітного податкового року;

у розмірі, що дорівнює 150% однієї мінімальної заробітної плати, - для платника податку, який:

а) є самотньою матір'ю або батьком (опікуном, піклувальником) –на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину – інваліда І або II групи - віком до 18років – у розрахунку на кожну таку дитину;

в) має троє чи більше дітей віком до 18 років –у розрахунку на кожну таку дитину;

г) є вдівцем або вдовою;

ґ) є особою, віднесеною законом до категорій 1 і 2 осіб, по-страждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їхньою участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

д) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом, військовослужбовцем строкової служби;

є) є інвалідом І або II групи, у тому числі з дитинства;

є) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянинові, який зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця за одним місцем її нарахування (виплати), якщо розмір цього доходу не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на коефіцієнт 1,4 та округленої до найближчих 10 грн. (.

Пільга застосовується до нарахованого місячного доходу у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем її нарахування (виплати), яке платник обирає самостійно, шляхом подання працедавцю заяви про застосування податкової соціальної пільги за формою, встановленою ДПА України, а також відповідних документів, що підтверджують його право на таку пільгу.

8. Поняття, функції та структура банківської системи України

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ.

Банківська система України складається з

Національного банку України та

інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства.

Функції банківської системи:

а) створення грошей і регулювання грошової маси, що забезпечується оперативною зміною банками маси грошей в обігу, через збільшення або зменшення її відповідно до зміни попитуна гроші;

б) трансформаційна, завдяки мобілізації тимчасово вільних коштів суб'єктів підприємництва та громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб'єктам;

в) стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.

Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99, 100) та Законами України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. та «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. Банки є юридичними особами, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також стосовно вимог і вказівок, що не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Банківська система України побудована за дворівневим принципом.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк України є юридичною особою, має статутний, який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, мас право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Як головний банк держави, НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює Державну скарбницю України та організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк України репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:

визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

відсоткову політику;

рефінансування комерційних банків;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

депозитну політику; управління золотовалютними резервами;

регулювання імпорту й експорту капіталу.

Національний банк здійснює регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію і ліцензування банків визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.

Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Керівними органами Національного банку України є

Рада Національного банку України – розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Правління Національного банку України –приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про зміну відсоткових ставок Національного банку України, про формування резервів і покриття фінансових ризиків Національного банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку тощо).

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

В Україні створюються банки у формі:

акціонерного товариства,

товариства з обмеженою відповідальністю або

кооперативного банку.

За формою власності банки в Україні є 

державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк,

приватними та

змішаними.

За територіальною ознакою банки поділяються на

міжнародні,

загальнонаціональні,

міжрегіональні та

регіональні.

За належністю статутного капіталу та способом його формування: 

пайові та

акціонерні банки.

Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімально необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Органами управління банку є

загальні збори учасників,

спостережна рада та

правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Банк діє відповідно до статуту, в якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір і порядок формування статутного капіталу банку тощо.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

для місцевих кооперативних банків - 1 млн евро;

для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн евро;

для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн евро.

Банки за погодженням з Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представництва.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація,

банківська холдингова група,

фінансова холдингова група.

Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є гарантування банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, є:

а) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

б) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

в) фінансово-економічний стан клієнтів;

г) системи охорони банку та клієнтів;

ґ) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності;

д) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

є) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

є) коди, що використовуються банками для захисту інформації;

ж) інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків, а порядок розкриття банківської таємниці суворо регламентується чинним законодавством.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15114. Мағжан Жұмабаев (1893-1938) 25.5 KB
  Мағжан Жұмабаев 1893-1938 Мағжан – қазақ поэзиясының шолпан жұлдыздарының бірі әрі бірегейі.Ол артына өшпес рухани мол мұраөзіне өлмес мәңгілік ескерткіш қалдырып кеткен. Жарты ғасырдан аса оның есімін дешығармаларын да атай алмай келген халқы көп жылдардан кейін ғана ...
15115. Мақатаев Мұқағали (Мұқаметқали) Сүлейменұлы 124.5 KB
  Мақатаев Мұқағали Мұқаметқали Сүлейменұлы 1931 жылғы Алматы облысы Райымбек ауданы Қарасаз аулы – 27.3.1976ж.Алматы қаласы–ақын. Балалық шағы сұрапыл соғыс жылдарына тұстас келді. Ол XX ғасырдың екінші жартысындағы қазақ поэзиясының дамуына үлкен үлес қосқан ақиық ақы
15116. Сейфуллин, Сәкен (Садуақас, 1894-1938) 134 KB
  Сейфуллин Сәкен Садуақас 18941938 қазақтың көрнекті жазушысы қазақ әдебиетін қалыптастырушылардың бірі мемлекет және қоғам қайраткері. Туып өскен жері Қарағанды облысының Шет ауданына бұрынғы Жаңаарқа ауданына қарасты Ортау кеңшарының Қарашілік қыстағы. Саяси реп...
15117. ЖАМБЫЛ ЖАБАЕВ 83.5 KB
  ЖАМБЫЛ ЖАБАЕВ 1846 1945 АҚЫН ӨМІРІ Шу өзенінің бойымен жүре берсеңіз Хан және Жамбыл деген екі тауға кез боласыз. Менің әкем Жабай бір кезде осы тауларда көшіпқонып жүрген. Жамбыл тауының етегінде қақаған қатты боранды күні мен туыппын Маған сол көне Жамбыл тауының е
15118. А.Байтұрсынов - қазақ әдебиеттану ғылымының атасы 73 KB
  Ахмет Байтұрсынов әдебиеттанушы Ахмет Байтұрсыновтың ғалымтеоретик эстетиксыншы тұлғасын айқындап беретін күрделі толымды жаңашыл туындысы Ташкентте 1926 жылы €œӘдебиет танытқыш€ €œТеория словестности€ деген атпен басылған. Араға екіүш жыл салып авторы ұст...
15119. Абайтанушы ғалым Қайым Мұхаметханұлы 53.5 KB
  Абайтанушы Әркімнің пешенесіне жазылған мөлшерлі ғұмыры бар. Пенделік пайымдау бойынша бұл әліптік ақиқат. Осы негізден шығарсақ Қайым Мұхаметханұлының ғұмыры сексен сегіз жылды қамтыды. Осы орайда Абай сөзіне ден қойсақ: Ақыл мен жан – мен өзім тән менікі ...
15120. Абыл Тілеуұлы 30.5 KB
  АБЫЛ ТІЛЕУЛЫ 1777-1864 18 ғасырдың екінші жартснда өмір сүрген бұрнғ ақнжраулардң дәстүрін жалғастырушылардың бірісуырыпсалма ақынАбыл Тілеуұлы.Ол Маңғыстауда туыпөсіпбүкіл Атырау айм
15122. Ақтамберді жырау 35 KB
  Сарыұлы Ақтамберді 1675 1768 Сарыұлы Ақтамберді 1675 1768 атақты жырау қолбасшы батыр қоғам қайраткері. Ұлы жүздің Ошақты руынан. Әкесі Сары мен шешесі Сырбикеден жалғыз туған. Жыраудың атадан жалғыз туғанның жүрегінің бастары сары да жалқын су болар деуінде өз өмірін...