4476

Основи кримінального права України

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Основи кримінального права України Мета заняття.Ознайомити студентів із особливостями кримінального права, адміністративними правопорушеннями та адміністративною відповідальністю. Дати загальну характеристику Кримінального кодексу України. Оха...

Украинкский

2012-11-20

143.5 KB

15 чел.

Основи кримінального права України

Мета заняття. Ознайомити студентів із особливостями кримінального права, адміністративними правопорушеннями та адміністративною відповідальністю. Дати загальну характеристику Кримінального кодексу України. Охарактеризувати поняття та ознаки „злочину”, співучасть у ньому, кримінальну відповідальність та види покарань за кримінальним законодавством. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

Кримінальне право України: поняття і предмет правового регулювання

Загальна характеристика Кримінального кодексу України.

Поняття і ознаки злочину. Склад злочину.

Співучасть у вчиненні злочину.

Кримінальна відповідальність та види покарань за кримінальним законодавством.

Обставини, що виключають злочинність діяння.

Реферати:

  1.  Державна служба: поняття, правовий статус державних службовців.
  2.  Особливості серійних злочинів проти особи.
  3.  Особливості кримінальної та адміністративної відповідальності неповнолітніх.

Питання для самостійного опрацювання:

  1.  Адміністративні правопорушення та їх суб’єкти.
  2.  Співучасть у злочині.
  3.  Обставини, що пом’якшують та обтяжують кримінальну відповідальність.

Рекомендована література:

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. Офіційний текст. К.: Юрінком. Інтер, 2001. – с. 3-55.

Матишевський П. С. Кримінальне право України. Заг. частина. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 4-20.

Правознавство: Навч. посібник /За ред. В. Т. Гончаренко. – к.: Український інформаційно-правовий центр. – с. 458-512, с 534-554.

Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 308-321.

Правознавство: Підручник, За ред. В. В. Копейчикова. 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 622-649, с. 565-597.

Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 77-95.

Кримінальне право України: поняття і предмет правового регулювання

Кримінальне право - галузь права України, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, які є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчиняють, тобто встановлюють, які суспільна небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Кримінальне право походить від латинського терміна - злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають "карне право" - слово "кара" - це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання).

Єдиним джерелом кримінального права, що визначає злочинність і кара діяння, є Кримінальний кодекс України.

Основні риси кримінального права України як галузі права

- його норми встановлюються лише Верховною Радою України

- воно проявляється лише у формі Кримінального кодексу України

- основними методами кримінального права є заборона, дозвіл, заохочення

- Законодавство України про кримінальну відповідальність має відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких для України надано Верховною Радою України.

Ознаки кримінального права:

загальнообов'язкову нормативність,

формальну визначеність і державну забезпеченість,

а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права.

Норми кримінального права – це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів - кримінального покарання;

Кримінальне право точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права - це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Норми кримінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочин і покарання - це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права.

Предмет кримінального права: відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань,

Застосування покарання - це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочинзастосування з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання

Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли:

1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину;

2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню.

В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі. Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосовувати заходи виховного характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10).

Основне завдання (функція) кримінального права - охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров'я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров'я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння - це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин - спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону.

  1.  Загальна характеристика Кримінального кодексу України.

Кримінальне право як одна з галузей права загалом охоплює два основні інститути: злочин і покарання. Його назва походить від латинського слова "сriminal" — злочин.

Завданням кримінального законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Особливістю кримінального законодавства є те, що воно спрямоване переважно на захист громадян та держави від учинення злочинів, а інші галузі законодавства орієнтуються на регулювання суспільних відносин, які виникають у повсякденному житті.

У разі, коли особа вчинила злочин, між нею та спеціальними органами держави відбувається певна реальна взаємодія, тобто виникають юридичні відносини, які називають кримінально-правовими. У межах таких відносин між особою, яка вчинила злочин, та державою виникають взаємні права та обов'язки.

З одного боку, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відповідати перед державою за скоєне та має право на те, щоб до неї було застосоване покарання саме за той злочин, який вона вчинила. З іншого боку, держава має право засудити злочинця за вчинене ним діяння та зобов'язана дати правильну оцінку цьому діянню, застосувати до злочинця справедливе покарання.

Верховною Радою України 5 квітня 2001 р був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Новий Кримінальний кодекс України є базою для прийняття нового Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України

Концептуальними положеннями Кримінального кодексу є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та правового порядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу про те, що КК України це єдиний законодавчий акт, який включає в себе закони про кримінальну відповідальність;

3) наявність фактичного складу злочину в діях особи, що встановлений (описаний) в кримінальному законі;

4) закріплення особистої і винної відповідальності;

5) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою злочинністю;

6) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого;

7) істотне зниження санкцій порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 року;

8) широка можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін ), а також звільнення від покарання (наприклад, з певними випробуваннями, при умовно-достроковому звільненні та ін );

9) відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;

10) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

11) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями.

Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особливу частини.

Загальна частина передбачає норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо.

Особлива частина передбачає конкретизовані норми про відповідальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відповідальність за злочини проти особи, її конституційних прав і свобод; власності; за злочини у сфері господарської діяльності; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, безпеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадського порядку й моральності; авторитету органів державної влади та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру та міжнародного правопорядку тощо.

Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.

Загальна частина чинного КК України складається з 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відповідальність», «Злочини, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність і рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх». Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих за групами споріднених суспільних відносин. Наприклад, в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки країни» передбачено відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності. У розділі «Злочини проти життя і здоров'я особи» вміщено статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку.

Статті КК України, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини  і громадянина». Поділ Особливої частини КК України на розділи  робить його зручним для користування.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розкривається зміст відповідної норми, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її з дії. Так, у ч. 1 ст. 55 вказано строк, на який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

В абсолютній більшості норм Особливої частини встановлена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів. Тому їхня структура однорідна і складається, як правило, із двох елементів диспозиції і санкції.

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст злочинного діяння. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.

У санкції визначається вид і розмір покарання за склад діяння, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяжкий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості.

У КК України застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі.

Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

1) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

2) максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом — до 5 років позбавлення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою межею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК України для даного виду покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у діючому КК України є альтернативними. Прикладом може слугувати санкція, наведена у ст. 188. Вона надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання — шраф від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.

  1.  Поняття і ознаки злочину. Склад злочину.

Злочином признається передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що робить замах на правопорядок.

Ознаки:

суспільна небезпека,

протиправність і

винність діяння.

караність діяння.

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних елементів, що дозволяють розглядати конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину - це логічна модель, що закріплює типові ознаки злочинного діяння.

Елементами складу злочину є:

  1.  об'єкт злочину;
  2.  об'єктивна сторона злочину;
  3.  суб'єкт злочину;
  4.  суб'єктивна сторона злочину.

Тільки наявність всіх цих елементів в сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність в скоєному хоча б одного з вказаних елементів означає відсутність складу злочину і відсутність підстави для притягнення до кримінальної відповідальності.

Об'єкт злочину - це ті суспільні відносини і блага, які захищаються кримінальним законом від злочинних посягань.

Об'єктивна сторона злочину - ця зовнішня поведінка людини, яка виявляється в діянні, тобто дії (активній поведінці) або бездіяльності (пасивній поведінці). Абсолютна більшість злочинів скоюється шляхом дій. Проте, в деяких випадках злочином визнається бездіяльність (халатність посадовців, ненадання допомоги хворому особою медичного персоналу і т.п.).

Суб'єкт злочину - це особа, що вчинила злочин, який відповідає певним ознакам, що мають кримінально-правове значення. Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа, що досягла певного віку. За деякими видами злочинів суб'єктом можуть бути тільки окремі категорії населення (військовослужбовці, посадовці, раніше судимі і т.п.).

Кримінальна відповідальність за загальним правилом наступає з 16-річного віку, а за найтяжчі злочини - з 14 років (за вбивство, умисне нанесення тілесних пошкоджень, що заподіяли розлад здоров'я, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне і особливо злісне хуліганство і т.п.). По деяких видах злочинів кримінальна відповідальність наступає з 18 років (військові злочини і ін.).

Не підлягають кримінальній відповідальності особи, які під час здійснення суспільно небезпечного діяння знаходилися в стані неосудності, тобто не могли віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними унаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану.

Якщо суспільно небезпечні діяння вчинили осіби, що не досягли встановленого законом віку, або визнані неосудними, то до них в судовому порядку застосовується не кримінальне покарання, а примусові заходи відповідно виховного або медичного характеру.

Здійснення злочину в стані сп'яніння не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а, навпаки, є обставиною, обтяжливою відповідальність.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішнє, психічне відношення особи до скоюваного суспільно небезпечного діяння (тобто вина). Злочином признається тільки винне діяння, без вини не може бути кримінальної відповідальності. В деяких випадках в суб'єктивну сторону окрім вини включається мотив (внутрішня спонука) і мета злочину (модель результату, досягнення якого прагне винен).

Вина виражається в двох формах:

1) у формі наміру (прямого або непрямого);

2) необережності (злочинної легковажності або злочинної недбалості).

Ці форми виділяються з урахуванням інтелектуального і вольового критеріїв.

Інтелектуальний критерій полягає в усвідомленні винного суспільно небезпечного характеру скоюваного ним діяння і в передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.

Вольовий критерій характеризує ставлення особи до скоюваного діяння і його наслідків. Він виражається в бажанні (або свідомому допущенні) шкідливих наслідків або легковажному або недбалому ставленні до цих наслідків.

Злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа, що його зробила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий намір) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий намір). Прикладом непрямого наміру є стрільба на вулиці п'яного хулігана, внаслідок чого убитий випадковий перехожий громадянин.

Злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа, що його зробила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але самовпевнено і легковажно розраховувала на їх запобігання (злочинна легковажність) або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна  була і могла їх передбачати (злочинна недбалість). Прикладом злочинної легковажності є перевищення водієм допустимої швидкості, внаслідок чого він скоює наїзд на пішохода. А прикладом злочинної недбалості є помилкове введення лікарем не тих ліків, внаслідок чого наступили важкі наслідки для пацієнта.

Від вини необхідно відрізняти невинне спричинення шкоди (казус, випадок), коли особа не передбачала і за обставинами справи не повинна (або не могла) була передбачати настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. В цьому випадку кримінальна відповідальність виключається. Наприклад, громадянин послизнувся на дорозі і, падаючи, повалив іншого громадянина, внаслідок чого той одержав тілесні пошкодження.

Види злочинів по об'єктах злочинних посягань:

злочини проти держави;

злочини проти державної і колективної власності;

злочину проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи;

злочини проти політичних і трудових прав громадян;

злочини проти індивідуальної власності громадян;

господарські злочини;

посадові злочини;

злочини проти правосуддя;

злочини проти порядку управління;

злочину проти суспільної безпеки, громадського порядку і народного здоров'я;

військові злочини.

В більш загальному види злочини можна розділити на три види: 

1) проти інтересів держави,

2) проти інтересів суспільства і

3) проти інтересів окремих громадян.

Види злочинів за ступенем суспільної небезпеки виділяються:

а) особливо тяжкі злочини;

б) тяжкі злочини;

в) менш тяжкі  злочини;

г) злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.

Стадії здійснення злочину:

приготування до злочину;

замах на злочин;

закінчений злочин.

Закінченим злочин є тоді, коли злочинний намір повністю реалізований і досконале діяння містить в собі всі ознаки складу злочину.

4. Співучасть у вчиненні злочину.

Багато злочинів скоюються не однією особою, а групою. В таких випадках є співучасть в злочині. Співучастю визнається умисна сумісна участь двох і більш осіб в здійсненні злочину.

Вона може бути проста і складна. При простій співучасті усі учасники діють разом, а при складній ролі та обов′язки розподілені. Залежно від характеру виконуваних дій співучасники злочину бувають чотирьох видів:

  •  організатори;
  •  підбурювачі;
  •  посібники;
  •  виконавці.

Виконавцем є особа, що безпосередньо вчинила злочин. Без виконавця немає співучасті, оскільки тільки він здійснює задуманий злочин, реалізує намір співучасників.

Організатором є особа, що організувала здійснення злочину або керувала його здійсненням. Організатор створює групу, розподіляє ролі між співучасниками, регулює і направляє їх діяльність.

Підбурювачем є особа, що схилила до здійснення злочину. Він формує у інших співучасників бажання (рішучість) вчинити конкретний злочин. Підбурювання може виражатися у формі порад, домовленостей, підкупу, примушення, погроз, наказу і т.п.

Посібником є особа, що сприяла здійсненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Посібником вважається також особа, що наперед обіцяла приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Своїми діями посібник укріплює бажання і рішучість у інших співучасників вчинити злочин.

Ступінь і характер участі кожного із співучасників в здійсненні злочину враховуються судом при призначенні покарання. Організатор злочину несе відповідальність за всі організовані ним злочини, вчинені будь-яким співучасником. Решта співучасників несе відповідальність за ті злочини, в підготовці або здійсненні яких вони брали участь.

5. Кримінальна відповідальність та види показань за кримінальним законодавством.

Кримінальна відповідальність виступає як правовідношення, що виникає між державою і злочинцем з приводу його особистих або майнових прав. Ці правовідносини виникають з моменту здійснення злочину.

Єдиною підставою кримінальної відповідальності є  суспільно небезпечне, винне діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Покарання є реакцією держави на злочин. Якщо суспільно небезпечне діяння не спричиняє за собою покарання, то воно не може вважатися злочином. Кримінальна караність є обов'язковою ознакою злочину.

Покарання є особливою юридичною мірою державного примушення, яка міститься в кримінально-правовій нормі і призначається тільки по вироку суду особі, визнаній винною в здійсненні злочину. Вказане примушення полягає в передбаченому Кримінальним кодексом позбавленні або обмеженні прав і свобод цієї особи. Кримінальне покарання породжує судимість людини.

Кримінальна відповідальність передбачає основні та додаткові види покарань. 

До основних відносяться:

  •  громадські роботи,
  •  виправні роботи,
  •  службові обмеження для військовослужбовців,
  •  арешт,
  •  обмеження волі,
  •  тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців,
  •  позбавлення волі на певний строк,
  •  довічне позбавлення волі

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

  •  штраф (грошове стягнення у розмірі від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 17 тис. грн);
  •  позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину;
  •  позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю ( на строк від двох до п´яти років);
  •  громадські роботи (виконання у вільний від навчання або роботи час безоплатних суспільно корисних робіт  протягом шістдесяти – двохсот сорока годин);
  •  виправні роботи (відбуваються за місцем роботи терміном від шести місяців до двох років з відрахуванням на користь держави коштів у розмірі десяти – двадцяти відсотків від зарплати);
  •  службові обмеження для військовослужбовців;
  •  конфіскація майна (примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна);
  •  арешт (тримання засудженого в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців);
  •  обмеження волі (тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов´язковим залученням до праці; строк – від одного до п´яти років);
  •  позбавлення волі на певний  строк (ізоляція засудженого в кримінально-виконавчій установі строком від одного до п´ятнадцяти років);
  •  довічне позбавлення волі – найтяжчий вид кримінального покарання.

Покарання призначається тільки по вироку суду і лише в строго встановленим законом межах і порядку. Ніхто не може бути визнаний винним у здійсненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного і обставини справи, які пом'якшують або обтяжують відповідальність.

Обставинами, які пом'якшують відповідальність, визнаються:

  •  здійснення злочину внаслідок збігу важких особистих або сімейних обставин, через матеріальну або іншу залежність, під впливом загрози або примушування, сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; здійснення злочину при перевищенні меж необхідної оборони (тобто обставини, що характеризують умови здійснення злочину);
  •  здійснення злочину неповнолітнім, жінкою в стані вагітності (тобто обставини, що характеризують особу, що вчинила злочин).
  •  щиросердне каяття або явка з повинною, сприяння розкриттю злочину; запобігання настанню шкідливих наслідків злочину, добровільне відшкодування нанесеного збитку або усунення заподіяної шкоди (тобто обставини, що характеризують поведінку особи після здійснення злочину);

Обставини, які обтяжують відповідальність:

  •  -здійснення злочину особою, яка раніше вчинила злочин, яка знаходиться в стані сп'яніння, організованою групою;
  •  -здійснення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного положення особи, відносно якої вчинений злочин;
  •  -здійснення злочину відносно малолітнього, старого або особи, що знаходиться в безпорадному стані;
  •  -здійснення злочину з корисливих або інших спонук;
  •  -спричинення злочином тяжких наслідків;
  •  -підбурювання неповнолітніх до здійснення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;
  •  здійснення злочину з особливою жорстокістю або знущанням над потерпілим і ін.

Для притягнення до кримінальної відповідальності законом встановлена певна давність (термін): за різні види злочинів від 1 року до 10 років. Після закінчення цих термінів (якщо вони не були перервані або припинені у встановленому законом порядку) особа не може притягатися до кримінальної відповідальності.

Чинне законодавство передбачає деякі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це обумовлено тим, що у них  ще не завершений процес формування особи; в результаті цього вони не здатні повною мірою усвідомлювати суспільну небезпеку злочинів, давати адекватну оцінку своїм вчинкам. У зв'язку з цим здійснення злочину в неповнолітньому віці є обставиною, пом'якшувальною відповідальність.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх пов'язані з віком, з якого наступає кримінальна відповідальність; з обмеженням вживаних до них видів і заходів покарання; з особливостями призначення покарань. Ці особливості розглянуті вище.

Окрім цього, до неповнолітніх замість кримінального покарання судом можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру, до яких відносяться:

обов'язок публічно або в іншій формі принести вибачення потерпілому;

попередження;

передача неповнолітнього під нагляд батькам або під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам;

покладання на неповнолітнього, що досяг 15-річного віку і має майно або заробіток, обов'язки відшкодувати заподіяний збиток;

направлення неповнолітнього до спеціальної учбово-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін не більше 3 років. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для осіб у віці від 11 до 14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (для осіб у віці від 14 до 18 років).

6. Обставини, що виключають злочинність діяння.

Відповідно до Конституції України (ст. 55) кожна людина має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Ці положення Конституції деталізуються Кримінальним кодексом України.

В деяких випадках громадяни скоюють вчинки, які по своїх зовнішніх ознаках співпадають із злочинними діяннями, проте не є суспільно небезпечними і кримінально протиправними. Це пов'язано з наявністю правомірних обставин, що виключають злочинність діяння (тобто його суспільну небезпеку і протиправність).

До таких обставин відносяться:

  •  необхідна оборона; 
  •  крайня необхідність; 
  •  вчинення шкоди внаслідок непереборної сили (сил стихії);
  •  затримання особи, що вчинила злочин і т.п.;
  •  виконання законного наказу чи розпорядження законним керівником;
  •  дії у стані фізичного та / або психічного примусу;
  •  казус.

Кожна особа має право на необхідну оборону, тобто на захист, як своїх прав, так і інтересів інших осіб, суспільства і держави від злочинного посягання. Це право людина має незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися по допомогу до інших осіб або органів влади. Необхідною обороною признаються дії, вчинені в цілях захисту вказаних вище інтересів  від суспільно небезпечного посягання шляхом спричинення тому, що робить замах шкоди, якщо такі дії були обумовлені необхідністю негайного запобігання або припинення посягання. При цьому при необхідній обороні шкода може заподіюватися особі, що тільки робить замах.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для:

захисти від нападу озброєної особи або нападу групи осіб;

запобігання протиправного насильного проникнення в житло або інше приміщення;

випадку, якщо особа, що здійснює захист, не могла унаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характеру посягання.

В той же час заподіяна особі, що робить замах, шкода повинна бути відповідною небезпеці посягання і обстановці захисту. Засоби захисту повинні бути відповідні засобам нападу. Спричинення шкоди особі при  затриманні не є злочином, якщо іншими засобами затримати його було неможливо (тобто ці дії повинні бути необхідними для затримання), а також не допущено явної невідповідності заходів затримання характеру і ступеню суспільної небезпеки досконалого злочину і обстановці затримання злочинця.

Не є злочином дія, хоча і підпадаює під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинене в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільним інтересам або правам даної особи або інших громадян, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами. Крайня необхідність – ця вимушена дія, пов'язана із спричиненням шкоди. При цьому заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж та, що її запобігли; інакше матиме місце перевищення меж крайньої необхідності.

Казус (з латинської мови - випадок) – подія, наслідки якої не викликані умислом або необережністю особи. Казус виключає відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41566. ИНФОРМАЦИОННАЯ ИНФРАСТРУКТУРА РЫНКА ЦЕННЫХ БУМАГ 211.04 KB
  Структура биржевой информации и информации внебиржевых системторговли ценными бумагами. Рейтинговые системы и рейтинговые агентства на рынке ценных бумаг. Российский рынок ценных бумаг развивается значительными темпами и сейчас он достиг такого уровня когда эффективное управление им стало немыслимым без использования мощных компьютерных систем и современных средств телекоммуникации.
41567. РЕГУЛИРОВАНИЕ РЫНКА ЦЕННЫХ БУМАГ 194.92 KB
  Задачи и формы регулирования рынка ценных бумаг. Государственное регулирование рынка ценных бумаг и его институциональное обеспечение. Методы государственного регулирования рынка ценных бумаг.
41568. Вторичный рынок ценных бумаг 1.09 MB
  Если первичный рынок связан с появлением ценных бумаг на рынке их выпуском и размещением то вторичный рынок создает необходимые условия для их обращения. Рынок ценных бумаг лекция рассматривает сущность обращения ценных бумаг...
41569. Рынок ценных бумаг: сущность и функции 146.65 KB
  Рынок ценных бумаг: сущность и функции. Понятие рынка ценных бумаг и его место в структуре финансового рынка. Функции рынка ценных бумаг. Структура рынка ценных бумаг.
41570. Ценные бумаги: общая характеристика 817.27 KB
  Ценные бумаги: общая характеристика. Понятие ценной бумаги. Понятие инвестиционного качества ценной бумаги. Понятие ценной бумаги.
41571. ЭМИССИЯ ЦЕННЫХ БУМАГ 296.54 KB
  Эмиссионные пенные бумаги. Особенности эмиссии ценных бумаг банков. Эмиссию ценных бумаг следует рассматривать в качестве одного из источников финансовых ресурсов привлекаемых для решения определенных целей. Эмиссия ценных бумаг наряду с Другими источниками финансовых ресурсов может быть привлекательна Для корпораций так как в этом случае можно: варьировать сроки привлечения необходимых денежных средств без ограничения срока при эмиссии акций и выбирать...
41572. ВИДЫ ЦЕННЫХ БУМАГ. АКЦИИ 258.74 KB
  К выпуску акций эмитент прибегает в силу того что: это установленный законом способ формирования уставного капитала; акционерное общество не обязано возвращать инвесторам их капитал вложенный в покупку акций. Покупка ими акций рассматривается как долгосрочное финансирование затрат эмитента держателями акций. Хотя законом предусматриваются случаи когда акционерывладельцы голосующих акций вправе требовать выкупа всех или части принадлежащих им акций если затрагиваются их имущественные права. Получив денежные средства за счет размещения...
41573. Порядок выплаты дохода по облигациям, оценка доходности облигаций 113.43 KB
  Еще одним важным объектом торговли на рынке ценных бумаг являются облигации. Действующее российское законодательство определяет облигацию как “эмиссионную ценную бумагу закрепляющую право ее держателя на получение от эмитента облигации в предусмотренный ею срок ее номинальной стоимости и зафиксированного в ней процента от этой стоимости или иного имущественного эквивалентаâ€. Таким образом облигация это долговое свидетельство которое непременно включает два главных элемента: обязательство эмитента вернуть держателю облигации по...
41574. Понятие векселя. Классификация векселей. Порядок обращения и погашения. Протест векселя 298.97 KB
  Производные ценные бумаги; понятие и общая характеристика Вексель как инструмент кредитнорасчетных отношений является результатом многовекового развития товарноденежного хозяйства. Известно что элементы вексельного обращения появились еще в эпоху средневекового феодализма XII XIV вв. Появление нового расчетного инструмента в средние века многие специалисты истории вексельного права связывают с потребностью средневековых торговцев стремящихся сохранить свой капитал во время переездов и переселений от разбоя на дорогах в заменителе...