45064

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Поняття професійна мова€ охоплює три функціональні різновиди літературної мови – НАУКОВИЙ та ОФІЦІЙНОДІЛОВИЙ стилі. Дослідження історії їх становлення характеру лексичних та граматичних структурних компонентів жанрового багатства специфіки усної та писемної форм вираження – основна мета курсу української мови професійного спілкування. Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися з середини ХІХ ст. не беручи до уваги старої української мови основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині ХVІІІ...

Украинкский

2013-11-15

144 KB

104 чел.

Лекція № 3.

Тема. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

План

  1.  Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні.
  2.  Офіційно-діловий стиль і його засоби у професійному спілкуванні.
  3.  Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні.

Поняття “професійна мова” охоплює три функціональні різновиди літературної мови – НАУКОВИЙ та ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ стилі. Дослідження історії їх становлення, характеру лексичних та граматичних структурних компонентів, жанрового багатства, специфіки усної та писемної форм вираження – основна мета курсу української мови професійного спілкування.

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися з середини ХІХ ст. (не беручи до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині ХVІІІ ст.), коли журнал Основа почав друкувати науково-популярні статті.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836 – 1911). Він накреслив перспективи його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору, Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові (1893); Українське наукове товариство у Києві (1907). Ці наукові установи видавали Записки, а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця ХІХ ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, передусім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії.

Від 90-х років ХІХ ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися. У його розвиток великий внесок зробили українські вчені М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, В. Гнатюк, К. Михальчук та ін. Переважно це сфери гуманітарна та суспільна. У лексиці української наукової літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, наприклад: аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експеримент, елемент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін..

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на ХХ ст. Він досягає такого рівня розвитку , що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної  літературної мови , а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Таким чином науковий стиль можна розглядати як функціональний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти. Отже, сфера його використання — наукова діяльність, і науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення. Мета наукового мовлення — повідомлення про результати, викладення наслідків наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Жанри реалізації наукового стилю – монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Загальні позамовні ознаки:

— ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

— логічна послідовність і доказовість викладу;

— узагальненість понять і явищ;

— об'єктивний аналіз;

— точність і лаконічність висловлювань;

— аргументація та переконливість тверджень;

— однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

— докладні висновки.

Проаналізуємо ці основні загальні екстралінгвістичні ознаки наукового стилю.

Предметність та об’єктивність полягає у чіткій визначеності предмета думки й принципово об’єктивного до нього ставлення. Об’єктивність випливає із суспільної функції наукового мовлення: вона містить у собі ті елементи знання, які характеризують явища та факти об’єктивної дійсності. У текстах наукових праць досягається за допомогою вставних слів і словосполучень, які засвідчують ступінь достовірності повідомлення, Завдяки цим конструкціям той чи інший факт можна подати як достовірний (справді, достовірно відомо), припустимий (треба думати, очевидно), можливий (можливо, ймовірно). Вимогою об’єктивності викладу є вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки (на думку науковців, за даними). Об’єктивність викладу досягається відсутністю особових форм дієслів та використанням форм інфінітива, дієприкметників пасивного стану, безособових предикативних форм, наприклад: треба розглянути, запропонований документ, було проаналізовано. Суб’єкт дії залишається невизначеним., оскільки вказівка на нього в такому разі необов’язкова. Виклад ведеться від 3-ої особи., основна увага зосереджена на предметі наукового опису, змісті, логічній послідовності.

Смислова точність, ясність – це ознаки, що характеризують різні етапи породження і сприйняття тексту, одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації. Суть її полягає у правильному і недвозначному поясненні фактів і явищ об’єктивної дійсності та взаємодії між ними.

Точність – це характеристика процесу й результату творення тексту, а ясність – процесу його сприймання. Наукова мова – це та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосується точності вислову. Точність для науки, а з нею і для її мови, є первинним завданням, якому підпорядковані всі засоби висловлювання, зокрема наукова термінологія.

Однак активно діє в науковій мові й інша тенденція – бажання бути доступним навіть для тих читачів, котрі не мають спеціальних знань, - а отже, прагнення авторів до ясності викладу. Цим зумовлена заміна інтернаціональних термінів з неясною етимологією словами національної мови з прозорою етимологією. Цей факт підтримує існування в науковій мові дублетності, тобто існування інтернаціональних та національних термінів, як явища, в принципі, небажаного в науковому стилі, наприклад: квантитативний – кількісний, дистрибутивність – розподільність, імпліцитний – прихований, транзитивність – перехідність тощо. Здебільшого порушення ясності викладу зумовлене намаганням деяких авторів надати своїй науковій праці уявної науковості.

Головне у мовностилістичному оформленні наукової праці щодо ясності – зробити її доступною для того кола читачів, якому вона призначена.

Лаконічність, стислість наукової мови означає вміння уникати непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше викласти, донести суть питання. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, що не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повтори, надмірність канцелярської лексики. Канцелярського відтінку, наприклад, надають науковому тексту віддієслівні іменники, часто кальковані з російської мови. Їх краще замінити дієсловами: для опису – щоб описати, для доведення – щоб довести, для пояснення – щоб пояснити, при визначенні – визначаючи. А в сучасних наукових текстах перевагу надають саме іменниковим конструкціям, які, хоч і не виходять за межі синтаксичних норм української мови, є все-таки результатом наслідування традицій російської мови. Надмірне вживання абстрактних іменників ускладнює текст. Для оптимального перекладу російських синтаксичних одиниць іменникового типу чи конструкцій з десемантизованим дієсловом в українській мові існує власна лексика: с полным основанием – впевнено, в основном – переважно, прийти к убеждению – переконатися, находиться в противоречии – суперечити, иметь место – бути, заниматься исследованием – досліджувати. Іменниковим конструкціям слід віддавати перевагу лише тоді, коли без них неможливо обійтися.

Відсутність образності, емоційності. Проблема співвідношення раціонального та емоційного, суб’єктивного та об’єктивного у науковому стилі є однією з найскладніших. Багато вчених вважають, що науковому стилю не властива емоційність викладу і що ця традиція настільки усталилася, що перебороти її вже дуже важко. Але науковці помітили, що сухий запис чи документ, які лежать в основі історичного дослідження, дають лише віддалене уявлення про реальний процес. Сьогодні приходять до висновку, що науковий стиль допускає певний елемент емоційності як другорядний, підпорядкований, периферійний. При цьому, звичайно, слід враховувати доцільність, виправданість залучення емоційних елементів у тканину наукового стилю.

Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної науки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового досвіду відбувається на основі асоціацій, що виникають у попередньому, вже набутому, досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводить до втрати образного ореолу – за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоціації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Тому на перших етапах пізнання важливою є прозорість внутрішньої форми терміна.

Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляється на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лексики, наприклад: ворожа теорія, величезні (колосальні) успіхи, здобутки.

Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише зашкодять ясності викладу. Крім того, науковий стиль об’єднує низку підстилів. Встановлено, що в науково-технічному різновиді власне наукового підстилю емоційність є нульовою, а в науково-гуманітарному сягає 0, 02%.

Отже. основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

— строгою унормованістю (відповідність нормам літературної мови), великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків; використанням умовних знаків та символів;

первинністю писемної форми;

широке використання абстрактної лексики, оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

безособовість;

монологічний характер викладу текстів, зумовлений змістом;

залученням цитат і посилань на першоджерела;

як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

завершеністю та повнотою висловлювання;

тісним зв’язком між частинами висловлювання, логічною послідовністю;

наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше);

відсутністю підтексту.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов’язаний із такими жанрами текстів: монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези, – який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів.

На відміну від власне наукового викладу в науково-популярній літературі виявляється діалектична єдність емоційно-чуттєвого сприйняття дійсності та логічного її пізнання, бажання в доступній, зрозумілій неспеціалістові формі ознайомити читача з науковими знаннями. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється наявність полярних внутрістильових ознак: об’єктивність і суб’єктивність, абстрактність і конкретність (навіть наочність, ілюстративність);

в) науково-навчальний — це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу наукової інформації й не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

Отже, науковий стиль реалізує передусім мислетвірну і номінативну функції мови. Це стиль наукових праць з різних галузей науки і техніки, виробничого й господарського життя, навчальної літератури, науково-популярних видань, який характеризується широким використанням абстрактних понять, наукових і технічних термінів, номенклатурних назв. Оскільки він обслуговує професійно-наукову сферу, головною метою науковця є об'єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливати не на почуття, а на розум і свідомість читача.

У зв'язку з цим у межах наукового стилю виділяються такі підстилі: власне науковий, де подана інформація стосується науковців конкретної галузі (використовується в монографіях і наукових статтях); науково-навчальний, який функціонує в навчальних посібниках, підручниках і довідниках (характеризується наявністю визначень, правил, пояснень, а також системою вправ і завдань); науково-публіцистичний, де наукова інформація подається за допомогою мовних засобів публіцистичного стилю; виробничо-технічний, який забезпечує інформацією різні виробничі й господарські сфери.

Серед специфічних мовних засобів наукового стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки, інформація подана у графічному вигляді. Текстам притаманна чітка внутрішня структура, членування його на окремі пункти, параграфи, абзаци, часте цитування з обов'язковим посиланням на адресат.

У синтаксисі дозволяється тільки прямий порядок слів, переважають пасивні конструкції і складнопідрядні речення з ознаками мети, причини, наслідку, результату.

Лексика характеризується наявністю спеціальних термінів, абстрактних слів і понять, наукової фразеології. Слова вживаються тільки у прямому значенні, неприпустиме їх різне тлумачення, емоційне забарвлення, метафоричність.

Зразок наукового стилю

У статті на основі дослідження зв'язку між обсягами господарської діяльності і величиною комерційного (товарного) кредиту зроблено методологічний висновок, що відстрочка платежу в рамках технологічно-господарського циклу та її збільшення є цілком нормальним явищем. На основі припущення, що обсяг емісії корпоративних комерційних паперів підприємств реального сектору є певним показником зростання комерційного кредиту, проілюстровано зв'язок між зростанням заборгованості підприємств та фазами економічного циклу (на прикладі економіки США). Вказано на головні відмінності фінансових ринків України та США, на деформації українського фінансового ринку з точки зору неможливості повноцінного фінансування заборгованості підприємств. Запропоновано загальні напрямки реструктуризації грошового та фінансового ринку України.

Є. Ситник.

Офіційно-діловий стиль і його засоби у професійному спілкуванні.

Діловий стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функцій мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя й діяльності, ділових відносин між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Отже, сфера вживання: офіційно-діловий стиль служить для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Призначення – регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

Таким чином функція ділового стилю полягає в тому, що офіційно-діловий стиль задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між установами та в діяльності окремих членів суспільства; функція впливу – інформативна.

Жанри офіційно-ділового стилю: вживається в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим

У діловому стилі залежно від конкретної сфери вжитку виділяють підстилі:

дипломатичний – використовують у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури між організаціями, міждержавними структурами та окремими громадянами; характеризується толерантністю, виробленими початковими і кінцевими формами документа і реалізується в таких жанрах, як нота(звернення), комюніке(повідомлення), меморандум(дипломатичний лист), (міжнародна) угода, конвенція, заявах, ультиматумах;

юридичний або законодавчий – використовують у законотворчій сфері, що прагне до абсолютної однозначності й точності формулювань, регламентує й обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою та службовими і приватними особами. Реалізується в указах, законах, кодексах, статутах, постановах;

канцелярсько-діловий або адміністративно-канцелярський– використовують у професійно-виробничій сфері, правових відносинах, діловодстві. Він обслуговує та регламентує офіційні відносини між підприємствами, структурними підрозділами, службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом, приватні стосунки між окремими громадянами. У його сфері – документи повсякденного ділового життя (заяви, довідки, характеристики, доручення, автобіографії, накази, акти, розпорядження тощо), що складаються пересічними громадянами. Саме у них особливу увагу слід приділяти формі документа, дотриманню стандартизованих вимог щодо його складання і написання. Реалізується в наказах, розпорядженнях, довідках, заявах, автобіографіях, характеристиках, службових листах, оголошеннях тощо.

Прагнення до ідеальної об'єктивності будь-якого жанру ділових документів і суб'єктивна спрямованість юридичної або фізичної особи на конкретний результат не завжди співпадають, бо головною метою того, хто складає документ, є досягнення максимально позитивного результату при мінімальних мовних засобах. Ось чому зовнішня об'єктивна значимість має поєднуватися з суб'єктивним прагненням автора документа і того, хто його отримує, до максимальної зрозумілості, ясності й лаконічності.

Отже, типові мовні засоби ділового стилю (у більшості випадків і наукового) повинні орієнтуватися на зазначену вище мету і спиратися на такі основні вимоги:

1. Обєктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й відсутності будь-яких субєктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна більшість має складатися від імені юридичної особи, а займенник може вживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії): Інститут просить, Дирекція звертається, але Я, Іванов Іван Пилипович, народився... В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводові потрібно, Просимо та ін.

2. Логічна послідовність реалізується в чітко визначених способах подачі матеріалу, які відрізняються зовнішньою лоґікою розповіді (хронологічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою логікою міркування (причинно-наслідкова послідовність службових, пояснювальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перелік ознак, властивостей та інших елементів опису (описова характеристика звітів, актів, наказів, постанов).

Зовнішніми ознаками логічної послідовності є тісний лоґічний зв'язок між реченнями, частотність зв'язків з ознаками мети, причини, результативності (для цього, з цією метою, отже, таким чином, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини тощо.

3. Переконливість. Зважаючи на те, що діловий і науковий стилі, як правило, опосередковані, – це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обґрунтування відповідної справи.

Так, у заяві або листі про надання матеріальної допомоги (найпоширеніших останнім часом документів) прохання, що завершується словами у зв'язку з важким матеріальним становищем, не може бути об'єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований у попередній бесіді підлеглого з керівником. Причина має бути викладена в зрозумілій і обґрунтованій формі, з точним добором фактів і цифрових даних (Прошу надати допомогу у зв 'язку з весіллям, через хворобу тощо).

При цьому документ має бути максимально лаконічним (у ньому відображаються лише основні положення й аргументи), що досягається попереднім обдумуванням його змісту, складанням плану, добором аргументів (чим відповідальніший документ, тим більше він потребує попередньої роботи над ним).

4. Доказовість. Ця вимога до мови наукових і ділових документів випливає з попередньої і потребує закріпити переконливий характер тексту, обмеженого, як правило, однією сторінкою, необхідними додатками (копіями довідок, статистичними даними тощо), що напевно зумовлять позитивний результат. При цьому ані переконливості, ані доказовості не може бути, якщо у ділових документах (особливо у рекламних оголошеннях) заради незрозумілої для більшості "моди" будуть використовуватися специфічні терміни іншомовного походження типу консалтинг або інжиніринг.

5. Уніфікація і стандартизація – це постійна робота, яку мають проводити будь-які установи, заклади, організації, відслідковуючи стандартні ситуації, попереджаючи можливі непорозуміння й конфлікти і створюючи відповідні бланки документів з типовими мовними формулами і словесними кліше (як правило, такі бланки виробляються при виникненні 20% стандартних ситуацій у певній сфері життєдіяльності).

Уніфікація охоплює всі рівні мови: словниковий запас, морфологію, синтаксис, пунктуацію і навіть стилі. Так, наприклад, завдяки уніфікації менеджер, який працює з кореспонденцією, знає, що головна інформація в листі міститься в першій ключовій фразі, причому найчастіше в її кінці. Ось чому, проглянувши тільки початок листа, він сортує кореспонденцію за тематичними ознаками і за ступенем важливості повідомлення.

Типізація мовних засобів і стандартизація мови ділових паперів – одна з найактуальніших проблем діловодства, яка має вирішуватися як на рівні держави відповідними науковими інститутами, так і на конкретному виробництві або у конкретній організації чи установі.

Таким чином, різні характеристики й різні можливості двох форм мовлення треба обов'язково враховувати у практиці професійного спілкування. Так, наприклад, важко собі уявити, що діловий лист може бути витиснутий з практики ділового спілкування якимось іншим жанром. На усну домовленість, вірніше, на сам факт такої домовленості можна посилатися, але не можна посилатися на фразу з усної бесіди. Це пов'язане зі специфічними властивостями усної діалогічної форми мовлення: незворотністю мовленнєвого потоку і спонтанністю усного мовлення.

Відсутність моменту попереднього обдумування зумовлює зовсім іншу будову висловлювання на відміну від текстової розгорнутої структури.

Ось чому, незважаючи на те, що ділові листи належать до розряду найменш регламентованих документів, усі вимоги щодо мови ділових паперів суттєві і для них, а саме: предметна і комунікативна точність, логічність, уніфікація і стандартизація тощо.

6. Ясність викладу і точність опису. Ця вимога є найголовнішою для ділового стилю, бо будь-який документ має юридичну силу лише при точному виборі потрібного слова, правильному користуванні термінами (як правило, зрозумілими для більшості, а тому переважно українського походження на відміну від наукового стилю, де специфіка вимагає прагнути до інтернаціоналізації наукової термінології) і униканні професіоналізмів, а також при відсутності орфографічних і пунктуаційних помилок. Для української мови ця вимога має принциповий характер, бо під впливом міжмовної російсько-української омонімії (неделя неділя, место місто) або при неправильному виборі потрібного варіанту за значенням (общественная организация суспільна організація, громадська організація, личное дело особова справа, особиста справа) виникає безліч двозначностей і непорозумінь.

Зразок ділового стилю

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про місцеве самоврядування в Україні"

...Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Стаття 3. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняється.

Стаття 4. Основні принципи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Стаття 5. Система місцевого самоврядування

1. Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету....

Отже, узагальнимо мовні особливості офіційно-ділового стилю.

Лексичний рівень. Об’єктивна констатація фактів на лексичному рівні вимагає вживання саме книжної лексики із прямим значенням слів, що повинні точно і чітко називати поняття, явища. Відсутня образність. Характерна своя власна, канцелярська лексика, що вже не використовується чи майже не використовується в інших сферах спілкування: вищезазначений, вищезгаданий, предявлений, предявник, чинити, сторони, глава, дієздатний, відрядити, постановити та ін.

У дипломатичній сфері офіційного спілкування використовується титулування: Шановний пане Президенте! Ваша Високість! Пане Посол! І под.

Багато у документах використовується різноманітних термінів, запозичень, інтернаціоналізмів.

Часто трапляються абревіатури (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнань, систем).

Граматичний рівень: а) морфологічні особливості.

Підкреслено-директивний та настановчо-інформативний характер на граматичному рівні викликав широке використання неозначеної форми дієслова та наказового способу дієслів (внесено пропозиції, премії присуджуються, ухвалили, наказую, подати висновки).

У розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова: затвердити, зобов’язати, вказати, організувати, доповісти.

Питому вагу мають дієслова теперішнього часу: організовує, застосовує, розглядають.

Віддієслівні іменники застосовуються частіше, аніж дієслова: виконання, вирішення, утворення, збереження, одержання, розв’язання тощо.

Граматичний рівень: а) синтаксичні особливості.

Переважають речення з іменним присудком над простим дієслівним (бездоганне вирішення).

Вживаються пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються розміри, задовольняються вимоги, перерозподіляється прибуток).

Поширені дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Нормативні стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв’язку з тим, що (через те, що); з огляду на те, що; в порядку; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище; відповідно до; згідно з; по лінії; оскільки… то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов’язання; таким чином; ми, що нижче підписалися, та ін..

Універсалізація форми висловлення думки полегшує сприйняття змісту документа, концентрує увагу на кожному його положенні, спрощує процес складання окремих видів ділових паперів.

Традиційний прямий порядок слів: підмет перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після означуваного слова, додаток – після керуючого слова, обставинні слова – ближче до слова.

Специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи, одне слово; як зазначалося вище; у зв’язку з тим, що і т. ін.

Загалом переважають складні речення, хоч у деяких видах ділових паперів (наприклад, у заяві, автобіографії та ін.) найхарактернішими є прості речення.

Структурний рівень.

Текст чітко членується на абзаци.

Стереотипна організація тексту виявляється у максимальній стандартизації, трафаретизації документів.

Рубрикація, переліки – відмінні риси багатьох документів.

На думку О.А. Лаптєвої, науковий і діловий стилі у період свого становлення “поряд із процесами дивергенції ([з лат. divergere – відхилятися, розходитися] – 1)біол. розходження ознак і властивостей у рослинних і тваринних організмів, зумовлене їхнім пристосуванням до різних умов існування; мовозн.. 2)відмінності, варіації, позиційні зміни мовних одиниць; 3) розпадання мови на діалекти, розмежування діалектів або варіантів однієї мови та перетворення їх на самостійні мови) завжди репрезентували зближення, в результаті чого утворився складний конгломерат ([з лат. conglomerare –нагромаджувати, ущільнюватися] конгломерація – з’єднання в одне ціле окремих предметів, під час якого вони зберігають свої риси й властивості) вихідних спільностей і взаємопроникнень”.(Лаптєва О.А. Внутристилевая эволюция современной русской прозы // Развитие функциональных стилей русского языка. – М.: Наука,1968. – С. 127.)

Обидва стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Науковий та офіційно-діловий стилі розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях намагаються, коли можна, уникати викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу): “я проаналізував”, “я дослідив” і замінюють її першою особою множини: “ми проаналізували”, “ми дослідили” або безособовими конструкціями: “було проаналізовано”, “було досліджено”, “дослідження було проведено”.

Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомогою яких можна:

  1.  наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів / слухачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, розглянемо (наведемо) приклад, особливу увагу треба зосередити, перейдемо до питання, насамперед зауважимо, тільки, аж ніяк не;
  2.  пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це означає, передусім, так, тільки, лише, навіть;
  3.  поєднати частини інформації: і (й), також, тобто, іншими словами, крім того, разом з тим, між іншим, заразом, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося;
  4.  вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, ще раз, почнемо з того, що…, перейдемо до…;
  5.  висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, поза будь-якими сумнівами, беззаперечно, напевно, звичайно, природно, обов’язково, неодмінно, безпомилково, розуміється, не потребує доведення…, можливо, ймовірно, самозрозуміло;
  6.  узагальнити, зробити висновок: у результаті дійшли висновку, що…; узагальнивши, є підстави стверджувати; із сказаного випливає,; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином, зрештою, врешті, після всього, на підставі цього переконалися (в тому), що…;
  7.  зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умови) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й…; всупереч положенню (твердженню); як з’ясувалося, попри те, внаслідок чого, а отже, незважаючи на те;
  8.  зробити критичний аналіз відомого або бажаного: із цієї теми…; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює, зупиняється на…, формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що…; звичайно, особливо слід (варто) відзначити, , загальноприйнято, одним із найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладено погляд на…; викладено дискусійні (суперечливі, невідомі, загальновідомі, істинні) відомості, зроблено спробу довести, наведено переконливі докази, враховано попередні висновки, взято до уваги, схвальним є те, що…; варто спробувати, можна погодитись.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі в єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від віку, фаху, статі, соціального становища, стикається із проблемою написання певних документів, наприклад: заяви, службового листа, службової довідки, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов’язкового складника – мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватись мовними засобами різних рівнів. Аби досягти цієї мети, необхідно навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному, граматичному рівнях; редагувати, скорочувати тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно добирати всіх мовних засобів відповідно до стилю тексту. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи. Укладаючи конспект, студенти повинні розуміти структуру наукового тексту й особливості його будови, усвідомити необхідність правильно скорочувати слова, писати план та виконувати певну компресію [з лат. compressio – стискання] (скорочення) тексту. Особливу увагу необхідно приділяти в наш час саме українській термінології, що дотепер перебуває у пасивному словнику переважної більшості фахівців, бо терміни співіснують в одному семантичному полі з не термінами (виражальні слова), що є “сигналами для розумової діяльності: “думай”, “зверни увагу”, “зупинись”, “подивись з іншого боку”, “зістав””. (Непийвода Н.Ф. Українська мова науково-технічної літератури (Функціонально-стилістичний аспект): Автореф. дис. док. філолог. наук. – К., 1997. – 40 с.).

А підґрунтям професійної підготовки є власне комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати чітко, точно, ясно думку, дотримуватись норм культури поведінки в кожній конкретній ситуації. І тут уже долучається і розмовний стиль, зокрема в професійній сфері здебільшого використовується його різновид – розмовно-професійний підстиль. Він використовується навіть під час занять, коли студенти відтворюють фрагменти професійної діяльності, розв’язують ситуативні задачі, серед яких запропоновано будь-яке мовне явище чи комунікативна проблема; створення діалогів чи вміння вступати в дискусію, уважне слухання опонента чи втручання в розмову, висловлення власного погляду чи узагальнення думок тощо.

Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки і почуття, людина має конкретну мету – щось повідомити, про щось запитати, переконати в чомусь адресата чи спонукати його до певних дій тощо. З цією метою мовець прагне висловитися якомога повніше, дібрати якнайточніших і в семантичному, і в стилістичному сенсі мовні засоби.

Безпосереднім проявом думки, формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності є текст. Дефініції (визначення) терміна текст, що відображала б усю його багатоаспектність та водночас була б вичерпною, ще не існує, оскільки дослідники найчастіше у своїх визначеннях актуалізують якусь одну ознаку тексту, важливу у контексті саме їхнього дослідження.

За робоче вважатимемо таке визначення:

Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту – надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту, хоча абзац структурно й композиційно може виокремлювати надфразну єдність.

Надфразна єдність – це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлень, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв’язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань і відповідей; репліки й реакції. Синоніми надфразної єдності – складне синтаксичне ціле, позаїчна строфа, гіперсинтаксема й ін.

Абзац (від нім. absatz – відступ) – це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічного позначення, відступом праворуч у початковому рядку, якою починається виклад нової думки.

Структурно текст може відповідати реченню, слову, сполуці, якщо ці одиниці мають цілісну інформацію, яка відповідає певній комунікативній ситуації, наприклад: 1) Красно говорить, а слухать нічого (Нар. творчість); 2) Вихід. Навчальна частина.

За способом репрезентації тексти поділяються на письмові, усні та друковані.

Залежно від ситуації спілкування значна частина текстів може матеріалізуватися як у писемній, друкованій формі (накази, протоколи, акти, телеграми тощо), так і в усній (судові промови, бесіди, наради тощо).

Кожний текст маніфестує той чи інший мовленнєвий жанр, віднесений до певного стилю, і виконує різні функції.

Основним елементом тексту є дане (тема, предмет висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Наведемо приклад розподілу невеликого тексту на дане і нове (жирний шрифт – дане, курсив – нове).

У західній діаспорі українською мовою в усній і писемній формах послуговуються етнічні українці США, Канади, Великобританії, Бразилії, Аргентини, Австралії, Австрії, Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини, Литви, Латвії та багатьох інших країн. Вони видають рідною мовою книжки, газети, журнали, проводять богослужіння, телепередачі.

Окрім того, українські громади організували мережі осередків української культури – бібліотеки, архіви, музеї, театри, хорові, музичні, танцювальні ансамблі, наукові товариства (Із газети).

ОСНОВНИМИ ОЗНАКАМИ ТЕКСТУ Є:

  •  зв’язність – визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми і формальні засоби (семантично близькі слова і фрази, граматичні й стилістичні одиниці тощо). За допомогою мовних і позамовних чинників вона забезпечує обмін інформацією. Показниками зв’язності є: лексичні (синоніми, антоніми, пароніми, повтори), морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, деякі прислівники тощо, синтаксичні (порядок слів у реченні, порядок розташування частин), стилістичні (еліпс, градація, питальні речення тощо) одиниці; інтонація, наголос, паузи; ситуації спілкування;
  •  цілісність, що забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями;
  •  членованість. Будь-який текст можна комунікативно членувати на частини з метою полегшення сприйняття інформації адресатом;
  •  інформативність уособлює інформативний масив тексту, що міститься не лише в його вербальній організації, а випливає з її взаємодії з авторською і читацькою свідомістю. Отже, інформативність тексту виявляється лише в процесі тлумачення мовного масиву через свідомість адресата, а масив інформації формує автор тексту. Кожен текст і створюється заради передачі інформації;
  •  завершеність – ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.

Елементи і компоненти тексту поєднуються такими видами зв’язку:

  •  контактний – пов’язані елементи знаходяться поряд;
  •  дискантний – здійснюється на відстані: об’єкт, що згадувався в першому абзаці, знову стає предметом уваги в наступних абзацах через певну кількість речень іншого змісту;
  •  ланцюговий або послідовний – певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом для наступного і вимагає подальшого розгортання думки;
  •  паралельний – речення граматично рівноправні. Характерна ознака цього зв’язкуєдність видо-часових форм присудків;
  •  перспективний – вказує, про що мовитиметься  далі;
  •  ретроспективний – певний фрагмент тексту вимагає від адресата пригадування змісту попередніх частин.

Крім змісту частини тексту повязуються за допомогою лексичних (повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники, прислівники) і граматичних (сполучники, вставні слова, неповні й риторичні речення) засобів.

Виокремлюють два основні види тексту – монологічний і діалогічний.

Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяльності. Не можна навчати усному й писемному монологу без урахування професійної спрямованості тексту. Отже, основним завданням вивчення дисципліни “Українська мова за професійним спрямуванням” є навчити майбутніх фахівців правильно будувати тексти, розуміти їх, зважаючи на специфіку мовленнєвої ситуації. У кожного студента повинна зявитися практична потреба знати мову рідної держави, в якій вони живуть, і повсякчас цією мовою послуговуватись.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16522. СВЯЗАННЫЕ КОЛЕБАТЕЛЬНЫЕ КОНТУРЫ 155 KB
  СВЯЗАННЫЕ КОЛЕБАТЕЛЬНЫЕ КОНТУРЫ Методические указания к лабораторной работе № 7 по курсам Основы теории цепей Теория электрических цепей для студентов направлений Радиотехника Телекоммуникации Информационная безопасность СВЯЗАННЫЕ КОЛЕБАТЕ...
16523. ИЗМЕРЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ СИГНАЛОВ И ЦЕПЕЙ 643.91 KB
  Отчет по лабораторной работе №3 ИЗМЕРЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ СИГНАЛОВ И ЦЕПЕЙ 1.Цель работы Экспериментальное подтверждение основных теоретических разделов курса ознакомление с некоторыми приборами и овладение методикой основных электрических измерений. Так ж
16524. Поверка вольтметра В-7-72 и генератора ГЗ-118 100 KB
  Поверка вольтметра В772 и генератора ГЗ118 Лабораторная работа №3 Цель и задачи работы В данной лабораторной работе необходимо провести исследование различных способов измерения разности фаз двух гармонических колебаний на примере осцилло...
16525. ИССЛЕДОВАНИЕ ХАРАКТЕРИСТИК И ПАРАМЕТРОВ ПОЛЕВЫХ ТРАНЗИСТОРОВ 202.94 KB
  ИССЛЕДОВАНИЕ ХАРАКТЕРИСТИК И ПАРАМЕТРОВ ПОЛЕВЫХ ТРАНЗИСТОРОВ. Отчет по лабораторной работе №5 по дисциплине Электроника Цель работы Ознакомиться с конструкцией полевых транзисторов с управляющим pn переходом их принципом действия характеристиками и параметр...
16526. РАЗРАБОТКА И РЕАЛИЗАЦИЯ АЛГОРИТМА ЛЕКСИЧЕСКОГО АНАЛИЗАТОРА 61.5 KB
  Лабораторная работа № 3/4 РАЗРАБОТКА И РЕАЛИЗАЦИЯ АЛГОРИТМА ЛЕКСИЧЕСКОГО АНАЛИЗАТОРА 2.1. Введение Цель работы: Ознакомиться с теоретическими и практическими основами построения блока лексического анализа компилятора Глава 1. Общая характеристика процесса ко
16527. Информационная среда образовательного учреждения 17.04 KB
  Занятие №1 Тема: Информационная среда образовательного учреждения Цель: Формирование профессиональной компетентности будущего учителя истории в области использования современных информационных интегрированных продуктов на примере информационного интегр
16528. Организационная структура локальной сети ИСОУ и ее программное обеспечение 28 KB
  Лабораторная работа №2 Тема: Организационная структура локальной сети ИСОУ и ее программное обеспечение. Цель: Формирование профессиональной компетентности будущего историка в области использования современных информационных интегрированных. Вопрос...
16529. Программные средства учебного назначения 14.61 KB
  Занятие №3 Тема: Программные средства учебного назначения Цель: Формирование профессиональной компетентности будущего историка в области использования программных средств учебного назначения. Вопросы для обсуждения: Понятие программных средств уче
16530. Разработка и использование программных средств учебного назначения 13.45 KB
  Занятие №4 Тема: Разработка и использование программных средств учебного назначения Цель: Формирование профессиональной компетентности будущего историка в области использования программных средств учебного назначения. Вопросы для обсуждения: п...