45984

Галузі застосування сертифікації

Лекция

Производство и промышленные технологии

Процедура оцінювання відповідності та стандартизація тісно пов’язані між собою. Вона може проводитись лише за наявності нормативних документів, на відповідність якому оцінюється продукція, процес чи послуга.

Украинкский

2014-12-19

122 KB

3 чел.

Лекція 1,2

Галузі застосування сертифікації.

Спочатку сертифікація проводилася в зарубіжних центрах і її обов’язковість фактично встановлювалася законодавством тих країн, куди товари постачалися з СРСР. Сертифікати відповідності видавалися Держстандартом СРСР.

У 1987 р. СРСР приєднався до прийнятої країнами-членами Європейської економічної комісії ООН «Угоди з сертифікації автотранспортних засобів».

1987 року країнами-членами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і Югославією була підписана Конвенція про систему оцінки взаємопостачальної продукції (СЕПРО РЕВ).

Ця система передбачала проведення сертифікації з використанням як стандартів РЕВ. так і інших міжнародних норм та кращих національних стандартів.

Сертифікати СЕПРО РЕВ у кожній країні видавалися уповноваженими державними органами. Система була введена в дію з січня 1988 р.

Ця система фактично ввела міжнародну акредитацію випробувальних лабораторій та міжнародну атестацію.

З 1988 p. CPCP бере участь у міжнародній системі Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕК) з сертифікації електропобутових приладів на відповідність вимогам ІЕК з електробезпечності.

У 1991 р. в країні функціонувало 14 випробувальних центрів, було атестовано декілька виробництв.

В Україні після ліквідації СРСР атестація за категоріями якості, держвипробування продукції і держприймання були офіційно скасовані.

Спадщина в галузі сертифікації, залишена СРСР, була використана для розвитку й удосконалювання цієї діяльності в Україні та в інших країнах СНД.

1992 року відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» в Україні розпочались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України.

З 1993 р. в країні створено декілька систем обов’язкової і добровільної сертифікації, об’єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг.

Сертифікація – визнаний у світі спосіб незалежної оцінки відповідності продукції, процесів і послуг встановленим вимогам. Застосування сертифікації створює передумови для успішного розв’язання низки важливих соціальних й економічних проблем і завдань.

Процедура оцінювання відповідності та стандартизація тісно пов’язані між собою. Вона може проводитись лише за наявності нормативних документів, на відповідність якому оцінюється продукція, процес чи послуга.

Методи контролю та випробування, а також сама процедура оцінювання відповідності, що забезпечує достовірність, повторюваність та відтворюваність результатів мають відповідати стандартам.

У багатьох випадках, особливо для потенційно небезпечної продукції, держава та споживач мають бути впевнені, що її вироблено відповідно до вимог нормативних документів і з прийнятним на сучасному етапі світової практики рівнем безпеки. Для цього встановлюють процедуру оцінювання відповідності, яка у загальному випадку передбачає визначення характеристик продукції, встановлення відповідності і запевнення у ній (сертифікація, декларація про відповідність), реєстрацію, акредитацію та інспектування.

Мета сертифікації:

- Запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я, та майна громадян, навколишнього середовища;

- Створення умов для участі суб’єктів господарювання у міжнародно-економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі;

- Захист споживача;

- Створення споживачеві компетентного вибору продукції;

- Підтвердження показників якості продукції, які заявлені виготовлювачем.

Обов’язкові умови сертифікації:

Атестація виробництва;

Проведення повного випробування продукції,процесів та послуг;

Наявність акредитованих випробувальних лабораторій;

Здійснення постійного нагляду за якістю продукції, процесів та послуг.

Об’єкти підтвердження відповідності:

- Продукція (процеси, роботи, послуги);

- Персонал;

- Системи управління якістю;

- Системи якості;

- Системи управління довкіллям.

Рис.1.1.Визначення поняття сертифікації.

Сертифікація є основою державного регулювання безпеки товарів та послуг. її основною функцією є захист людини, її майна і природного середовища від негативних наслідків сучасного науково-технічного розвитку, від несумлінних виробників і продавців. а також створення умов для чесної конкурентної боротьби.

Складовими системи регулювання безпеки й якості товарів і послуг є: система видачі дозволів (ліцензій) на право ведення підприємницької діяльності, нормативи безпеки і якості, стандартизація, метрологія, методи випробування виробів, процедура оцінки і підтвердження відповідності виробу, технології або послуги вимогам нормативних документів.

Ефект від проведення сертифікації, передусім, має соціально-економічний характер. У соціальній сфері, як уже зазначалося, сертифікація забезпечує захист здоров’я і життя населення, є важливим елементом систем охорони навколишнього середовища, підвищення стандартів якості життя населення.

Так, у «Білій книзі» Комісії ЄС ,яка присвячена програмним питанням стратегії створення єдиного європейського ринку, підкреслювалося. що гармонізація законодавства країн Європейського економічного союзу (ЄЕС) повинна бути націлена на установлення вимог стосовно охорони здоров’я і безпеки, захисту інтересів споживачів і навколишнього середовища.

Генеральна асамблея ООН схвалила документ основоположний правовий документ у галузі захисту споживачів – «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» , які, передусім зобов’язують підприємців застосовувати відповідні норми безпеки й якості споживчих товарів та послуг, а також надавати споживачам повну і достовірну інформацію про якість товарів та послуг, нести відповідальність за незадовільну їх якість .

Усе це стало значною мірою результатом боротьби споживчих товариств за безпеку покупця, вплинуло на створення, зокрема в рамках ЄС, гнучкої системи підтвердження відповідності.

Важливим економічним результатом сертифікації, регулювання безпеки і якості продукції (процесів, робіт, послуг) є більш повне задоволення потреб пересічного громадянина. зниження витрат споживання або витрат на продукцію, збільшення збуту і, як наслідок, збільшення прибутку виробника й економія витрат споживача.

На рівні суспільства в цілому здійснення сертифікації виявляє себе у вигляді зростання надходжень у державний бюджет за рахунок збільшення податкової бази і надходжень митних зборів, а також зменшення витрат держбюджету в зв’язку зі скороченням коштів, що виділяються на охорону здоров’я – виплату допомоги по непрацездатності, витрат на утримання медичних установ та ін. Оскільки послуги органів по сертифікації й випробуванням продукції оплачуються в основному заявником, то зростання надходжень у держбюджет у визначеній мірі йде на утримання і розвиток самої cсертифікації, стандартизації і метрології, покликаних вирішувати загальну задачу – забезпечення якості продукції і послуг.

Сертифікація стала процедурою, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям та персоналу до встановлених законодавством вимог.

Декларація про відповідність – документально оформлена в установленому порядку заява виробника, у якій надається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Сертифікація систем якості – перевірка, оцінка та посвідчення акредитованим органом з сертифікації систем якості того, що система якості підприємства, яка перевіряється, відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості.

Сертифікат на систему якості підприємства – документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який посвідчує, що система якості перевірювального підприємства відповідає вимогам державного або міжнародного стандарту з системи якості (сертифікат на систему якості видається на певний вид або груп продукції).

Акредитація – процедура, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідального органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію. контроль).

Важливо вказати на новітнє поняття для української сертифікації, що вводиться в практику в зв’язку з інтеграцією економіки країни у світову господарську систему і необхідністю гармонізації вітчизняних правил сертифікації з міжнародними правилами.

Мова йде про підтвердження відповідності як більш загальний і більш гнучкий ніж сертифікація спосіб оцінки якості і безпеки продукції та послуг.

Підтвердження відповідності, на відміну від сертифікації, що проводиться винятково третьою стороною, може здійснюватися постачальником (першою стороною), органом сертифікації (третьою стороною) або одночасно постачальником та органом сертифікації.

Підтвердження відповідності, як видно, можна визначити як діяльність, результатом якої є заява, яка дає впевненість у тому, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.

Щодо продукції така заява може мати вигляд документа, етикетки або іншого подібного засобу.

Вона може бути надрукована в товаросупровідній і експлуатаційній документації або в каталозі продукції.

З наведених формулювань можна зробити висновок, що сертифікація не пов’язана з забезпеченням того чи іншого рівня якості продукції або послуги, вона лише гарантує споживачеві той факт, що продукція виготовлена, послуга виконана в повній відповідності з вимогами стандартів або інших нормативних документів на дану продукцію чи послугу при однозначному тлумаченні документів і об’єктивних методів перевірки. Сертифікація може мати обов’язковий і добровільний характер. Останнім часом обов’язкова сертифікація часто називається сертифікацією в законодавчо регульованій сфері, а добровільна сертифікація – в законодавчо нерегульованій сфері .


Таблиця 1.1

Відмінні ознаки обов’язкової та добровільної сертифікації

Ознаки

ВИДИ СЕРТИФІКАЦІЇ

Обов’язкова сертифікація

Добровільна сертифікація

Мета сертифікації

Запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища

Сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; підвищення конкурентоспроможності продукції на товарному ринку

Структура здійснення сертифікації

Проводиться виключно в державній системі сертифікації

Проводиться органами, що акредитовані в державній системі сертифікації, а також підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами, які взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації

Заявники сертифікації

Виробники, постачальники продукції

Виробники, продавці, споживачі продукції, органи державної виконавчої влади, громадські організації та окремі громадяни

Визначення схеми сертифікації

Орган з сертифікації

Заявник за погодженням з органом з сертифікації

Структура законодавчої та нормативної бази сертифікації.

Віднесені нормативними документами до обов’язкових для виконання

Не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов’язкових (за вибором заявника)

Об’єкт сертифікації

Головний національний орган з оцінки відповідності

Визначається заявником сертифікації

Переваги підприємств у результаті сертифікації:

- покращання менеджменту управління;

- поглиблення знань щодо процедурних питань, що сприяє прискоренню

- усунення процедурних проблем;

- підвищення ступеня задоволення потреб споживачів;

- додаткові конкурентні переваги продукції порівняно з несертифікованими товарами-конкурентами;

- розширення частки ринку.

Обов’язкову сертифікацію проводять на відповідність щодо вимог чинних національних законодавчих актів та обов’язкових вимог нормативних документів, міжнародних і національних стандартів інших держав.

Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, затверджується Головним національним органом з оцінки відповідності.

Роботи з обов’язкової сертифікації здійснюються органами з сертифікації та випробувальними лабораторіями, акредитованими в установленому порядку в рамках діючих систем обов’язкової сертифікації.

Законодавчо закріплені вимоги до товарів повинні виконуватись усіма виробниками на внутрішньому ринку та імпортерами при ввезенні їх на територію України. Номенклатура товарів і послуг, що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні, визначається Держспоживстандартом України.

У країнах Європейської Співдружності (ЄС) завдання сертифікації в законодавчо регульованій сфері такі самі, як і в Україні.

Відмінність полягає лише в порядку здійснення сертифікації: випробування і наступна оцінка продукції здійснюються на відповідність гармонізованим для країн ЄС вимогам Директив (законодавчих актів) з безпеки.

Перелік видів цієї продукції закріплений в європейських Директивах «нового підходу» і є обов’язковим для країн, що входять до ЄС.

Комісія ЄС прийняла рішення стосовно системи оцінки відповідності для різноманітних сімей (груп) продукції.

Особливості Директив ЄС «нового підходу»:

- контроль самого процесу, а не продукції.

- нормування продукції засноване на загальнішому форматі, і обмежується лише «Основними вимогами до охорони здоров’я та безпеки». Встановлюють лише мінімальні стандарти («мінімальна гармонізація») для всіх держав-членів ЄС;

- посилюється роль виробника як найбільш компетентної та зацікавленої в забезпеченні безпеки продукції ланки.

У розвинених країнах саме виробникові делегують повноваження щодо розроблення пропозицій з удосконалення існуючих норм і правил :

- застосовуються заходи проти самого виробника (хто наніс знак СЄ і підготував декларацію);

- містять статтю із захисту споживача, в який йдеться, що у випадку, коли продукція може вплинути на безпеку людей, майна або навколишнього середовища, держава вживає заходи з відкликання продукції з торгівлі, заборону щодо введення в експлуатацію або використання і обмеження вільного руху;

- відхід від рекомендаційного характеру старих документів та обов’язковості виконання нових вимог. Як видно, новий підхід зосереджує головну увагу на формулюванні гармонізованих вимог для забезпечення вільного руху товарів через встановлення ключових норм охорони здоров’я і безпеки щодо товарів, які є досить небезпечними і вимагати відповідного контролю з боку держави. Для таких товарів (щоб уникнути ризику встановлення несумісних вимог урядами окремих країн) прийнято «гармонізовані норми», які є чинними в усіх країнах встановлюють суттєві технічні вимоги (норми) і процедури оцінки відповідності для кожної категорії продукції.

Відповідність цим директивам слугує гарантією, що продукція/послуг відповідають вимогам охорони здоров’я і безпеки.

Гармонізовані стандарти (ISO/IEC та інші), на які є посилання у директивах, – лише можливий спосіб забезпечення відповідності продукції, виробники не зобов’язані їх використовувати хоча більшість із них обирає цей шлях. Продукція, вироблена на базі цих стандартів, має презумпцію відповідності, але при цьому виробники завжди мають змогу скористатись іншим підходом для доведення відповідності.

В ЄС процеси стандартизації служать як державним, так і приватним інтересам. Виробників, які дотримуються добровільних стандартів ІЕС або ISO, вважають такими, що дотримуються основоположних вимог директив нового підходу.

Сертифікація, що основується на цих стандартах, також допомагає виробникам провадити експортну діяльність, а прийняття стандартів сприяє поширенню практики ефективного виробництва і нових технологій.

Отже, новий підхід до технічного регулювання – це метод, за яким на законодавчому рівні встановлюють обов’язкові основні вимоги до продукції для забезпечення високого рівня захисту населення, тоді як технічне розв’язання цих завдань – це безпосередня відповідальність виробника.

Стандарти, здебільшого розроблені учасниками приватного сектора, є способом допомогти виробникам дотримати цих вимог, при цьому виробники не зобов’язані їх використовувати. Крім того, для більшості товарів, за винятком найризикованіших, відповідність вимогам перевіряють самі виробники, і застосовують самосертифікування.

Переваги такого підходу полягають в його гнучкості, сприянні інноваціям і, тим самим, підвищенні конкурентоспроможності економіки.

Директиви «нового підходу» встановлюють єдину систему маркування, відому як «маркування знаком «СЄ».

Маркування знаком «СЄ» – це заява з боку виробника стосовно того, що продукція відповідає всім чинним законодавчим положенням на виконання певних директив ЄС.

Маркування знаком «СЄ» дає змогу компаніям легше отримувати доступ на європейський ринок і продавати свою продукцію без адаптації чи необхідності проходити додаткові перевірки.

Маркування знаком «СЄ» застосовується лише до продукції, що підпадає під дію Директив нового чи старого глобального підходів. «Синя книга» Європейської Комісії (Інструкції щодо виконання Директив нового підходу та глобального підходу) містить перелік директив, де застосовується маркування знаком «СЄ». Національні вимоги з безпеки продукції деяких країн-членів ЄС можуть бути суворішими, ніж у зазначених Директивах ЄС.

Добровільну сертифікацію проводять на відповідність до вимог, які не віднесені до обов’язкових, тобто в тих випадках, коли суворе дотримання вимог стандартів або іншої нормативної документації на продукцію, процеси або послуги державою не передбачено, тобто коли стандарти або норми не стосуються вимог безпеки і мають добровільний характер для товаровиробника. Якщо для зазначеної продукції встановлені обов’язкові вимоги, то їх завжди включають до вимог добровільної сертифікації.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між замовником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації в системах добровільної сертифікації.

Допускається проведення добровільної сертифікації в системах обов’язкової сертифікації органами з обов’язкової сертифікації. Нормативний документ, на відповідність якому проводяться випробування при добровільній сертифікації, вибирається заявником. Заявником може бути виробник, постачальник, продавець, споживач продукції.

На відміну від обов’язкової сертифікації, об’єкти якої і підтвердження їх відповідності пов’язані з законодавством, добровільна сертифікація стосується видів продукції (процесів, робіт, послуг), що не увійшли до обов’язкового переліку і визначаються замовником.

Добровільна сертифікація обмежує доступ на ринок неякісних товарів за рахунок перевірки таких показників, як надійність, естетичність, економічність тощо.

Рішення про добровільну сертифікацію пов’язане з проблемами конкурентоспроможності товару, просуванням товарів на ринок (особливо зарубіжний), перевагами покупців, які все більше орієнтуються у своєму виборі на сертифіковані товари.

Серед причини, що спонукають підприємства здійснювати добровільну сертифікацію, важливо відзначити:

- забезпечення задоволення потреб та надання гарантій споживачам;

- тиск з боку споживача;

- забезпечення конкурентоспроможності товарів;

- необхідність збільшення своєї частки ринку;

- полегшення просування товарів на ринки збуту;

- застосування новітніх технологій, що формують безпеку та якість продукції;

- підвищення якості продукції;

- підвищення ефективності виробництва;

- зниження витрат виробництва.

Сертифікація, зазвичай, проводиться за встановленими в системі сертифікації схемам стосовно до конкретної продукції, технологічного процесу чи послуги, на який поширюються ті ж самі стандарти і правила. Схеми (моделі), що використовуються під час обов’язкової сертифікації продукції, визначає орган з сертифікації.

Згідно з рішенням Ради Європейського Співтовариства від 12.12.90 (90/683/ЕЕС) країни-учасниці ЄС використовують для сертифікації 8 схем (моделей) сертифікації, кожна з яких є різною сукупністю певних типових процедур.

Можливість чи необхідність використання того чи іншого модуля під час оцінки відповідності конкретного виду продукції Європейській Директиві встановлюється у самій Директиві.

При виборі схем повинні враховуватись особливості виробництва, випробувань, поставки і використання конкретної продукції, необхідний рівень доказовості, можливі витрати заявника. Схема сертифікації повинна забезпечувати необхідну доказовість останньої. Для цього рекомендується використовувати загальновизнані схеми, в тому числі й в міжнародній практиці.

При цьому враховуються особливості виробництва, випробувань, поставки і використання конкретної продукції, можливі витрати заявника.

Схеми мають бути зазначені у документі, який встановлює порядок проведення сертифікації конкретної продукції.

Засоби та методи сертифікації :

- Стандарти на методи контролю.

- Стандарти на продукцію та послуги.

- Стандарти на процеси.

Методи сертифікації:

Методи випробувань.

Метод визначення відповідності стандартам (сертифікат відповідності та знак відповідності).

Протягом останніх років Україна активно впроваджує у практику міжнародні нормативно-правові документи (Правила ЄЕК ООН та Директиви ЄС), які регламентують методики проведення випробувань, вимоги до випробувального обладнання, вимоги до оціночних показників тощо.

У сфері випробувань на основі міжнародного документу прийнято національний стандарт ДСТУ ISO/IEC 17025:2001 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій», який встановлює вимоги до компетентності лабораторій у провадженні випробування. Вимоги щодо представлення результатів випробувань регламентує національний документ у сфері метрології – Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 15.06.2004 p. № 1765-IV.

Закон, зокрема, визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

У ході вибору та реалізації методів і методик вимірювання чи випробування слід додержуватися принципів, які б допомагали досягненню головних завдань випробувань:

- забезпечення придатності метода для використання за призначенням та для забезпечення потреб замовника;

- реалізація повторного застосування метода у випадках, коли змінюються або оновлюються ті чи інші структурні елементи метода вимірювань, а також сам об’єкт дослідження;

- отримання надійних результатів вимірювань фізичних величин в обсягах, що передбачено методиками вимірювання, які входять до складу методики випробувань продукції, на основі додержання правил забезпечення єдності вимірювань:

- оцінювання характеристик точності результатів вимірювань, які за формою і змістом відповідали б встановленим вихідним вимогам щодо характеристик якості продукції, а також були б придатними для оцінювання збіжності та відтворюваності результатів вимірювання.

Методики випробувань, побудовані на зазначених засадах, дозволяють організувати:

- життєвого циклу (проектування, виготовлення, випробування та експлуатація);

- порівняння оцінок певної характеристики об’єкта, отриманих у різний період, різними методами вимірювання та випробування, за різними робочими методиками вимірювання та випробування, із застосуванням різних засобів вимірювальної техніки, випробувального обладнання та різними виконавцями робіт;

- міжлабораторні зіставлення (порівняння) результатів вимірювання характеристик об’єкта випробувань з метою підтвердження його характеристик якості чи перевірки спроможності випробувальних лабораторій;

- вхідний контроль якості продукції чи окремих її складових;

- підтвердження відповідності виготовленої продукції вимогам, встановленим чинними нормативними документами.

Робочі методики випробувань є основною, проте не єдиною складовою СУЯ продукції, одна з них – метрологічна кваліфікація фахівців (операторів), які проводять випробування продукції, оцінюють результати вимірювань її характеристик і приймають рішення.

Під час уповноваження чи атестації вимірювальних, калібрувальних, випробувальних лабораторій рекомендації щодо методик випробувань та метрологічної підготовки операторів – згідно з положенням ДСТУ ISO/IEC 17025:2001 – належать до найголовніших критеріїв, за якими визначається технічна компетентність цих лабораторій.

В окремих уповноважених чи атестованих лабораторіях під час випробувань продукції (навіть з метою її сертифікації) допускаються помилки у методиках випробувань продукції, грубі порушення правил забезпечення єдності вимірювань під час оброблення результатів спостережень і подання результатів вимірювання.

Поширеним недоліком методик випробувань продукції стала відсутність у них вказівок та відповідних алгоритмів щодо оцінювання такої характеристики похибки результату вимірювання. як середнє квадратичне відхилення.

Відсутність цієї характеристики похибки результату вимірювання у протоколі випробувань продукції не дозволяє порівнювати між собою щойно отримані результати і результати раніше проведених вимірювань певного параметра об’єкта (наприклад, для перевірки легітимності висновків попередніх випробувань).

В1970-1990-х роках міжнародною спільнотою з метою поліпшення якості вимірювання та розроблення нового підходу до оцінювання якості вимірювання було розроблено «Настанову з подання невизначеності вимірювання» та інші міжнародні угоди та нормативні документи (у тому числі міжнародні стандарти ISO/IEC 17025:1999 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»: ISO/IEC 17025:2005 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»).

В них було вміщено єдині у міжнародній практиці правила подання невизначеностей вимірювань та їх підсумовування, стандартизації, калібрування засобів вимірювальної техніки, акредитації метрологічних служб, вимірювальних лабораторій тощо.

Отже, запровадження оптимальних схем, засобів, методів і методик здійснення сертифікації пов’язане з наданням споживачеві гарантій щодо відповідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів.

З розвитком сертифікації став очевидним її позитивний вплив на торговельні зв’язки між країнами; терміни одержання дозволу на ввезення значно скорочувались для сертифікованого товару; не вимагалися повторні випробування в країні, якщо вона визнавала сертифікат постачальника.

В Україні у рамках Системи УкрСЕПРО передбачена обов’язкова сертифікація продукції тільки на відповідність вимогам, що стосуються охорони здоров’я людини, її безпеки, охорони довкілля та сумісності Якість продукції у Системі УкрСЕПРО є об’єктом обов’язкової сертифікації.

Обов’язкова сертифікація продукції здійснюється на відповідність до обов’язкових вимог нормативних документів, які зареєстровані в установленому порядку, а також аналогічних вимог міжнародних та національних стандартів інших держав, що введені в дію в Україні.

У зв’язку з цим варто зауважити, що поки існують суттєві відмінності між світовою і вітчизняною практикою стандартизації і сертифікації.


Таблиця 1.2

Відмінності між світовою і вітчизняною практикою сертифікації.

Процедури

ЄС / Світова практика

Українська практика

Оцінення відповідності

Обов’язкової сертифікації немає. Замість неї впроваджено оцінювання відповідності з використанням модульного підходу, і для багатьох товарів, зокрема, «самосертифікацію».

Зазначена система основується на оцінці ризику, тобто рівня безпеки кожного виду продукції і послуг.

Для продукції, поєднаної з можливою небезпекою, існує жорсткіша процедура оцінки відповідності, до якої залучаються зовнішні незалежні органи (приватні), що мають повноваження на виконання робіт згідно з директивами

Стандарти обов’язкові. Виробники можуть виготовляти і реалізовувати тільки ту продукцію, яка відповідає встановленим державою нормам. Процедуру сертифікації впровадив і контролює Держспоживстандарт

В Україні учасниками обов’язкової сертифікації є виробники продукції чи виконавці послуг, замовники (постачальники, продавці), а також організації, що являють собою органи з сертифікації, випробувальні лабораторії (центри – у випадку коли орган з сертифікації акредитовано як випробувальну лабораторію) і спеціально уповноважені органи виконавчої влади.

Основними учасниками є заявники, органи з сертифікації та випробувальні лабораторії. Саме вони безпосередньо беруть участь у проведенні сертифікації кожного конкретного об’єкта на всіх етапах цієї процедури.

Система сертифікації включає учасників робіт, нормативну базу, положення про управління системою і правила проведення сертифікації.

Великі системи сертифікації, що охоплюють різнорідну номенклатуру продукції чи послуг, включають кілька малих систем – систем сертифікації однорідної продукції або послуг.

Ці системи створюються при необхідності конкретизації загальних правил стосовно до деякої сукупності видів продукції чи послуг, що має загальні ознаки.

Кожна система сертифікації установлює свій знак відповідності. Системи сертифікації й їхні знаки відповідності реєструються Держспоживстандартом України.

Типова структура системи обов’язкової сертифікації передбачає наступний склад учасників:

- державний орган виконавчої влади, на який законодавчо покладено проведення обов’язкової сертифікації;

- центральний органи систем сертифікації однорідної продукції чи послуг (при необхідності);

- органи з сертифікації;

- випробувальні лабораторії (центри).

У систему сертифікації можуть також входити організації чи підрозділи, які обслуговують систему: центри по підготовці експертів з сертифікації, науково-методичні центри та ін.

Обов’язкова сертифікація проводиться винятково в Державній системі сертифікації (далі – Система), що створює Державний комітет України і питань технічного регулювання та споживчої політики – національний орган України з сертифікації. Він же проводить і координує роботу з забезпечення функціонування Системи.

Обов’язкова сертифікація включає перевірку та випробування продукції чи послуг для визначення їх характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією або послугами.

Обов’язкова сертифікація продукції проводиться на відповідність обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів щодо безпеки життя, здоров’я людей та охорони довкілля.

Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Держстандарту України від 30.06.93 № 95 (в редакції від 01.02.2005 р. № 28). а також: «Порядком митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.97 р. № 1211, «Порядком ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації», затвердженого наказом Державної митної служби України і Держстандарт}’ України 10.05.94 р. № 107/126. «Порядком проведення робіт з сертифікації продукції іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості», затвердженого наказом Держстандарту України від 02.08.96 р. № 329 та ін.

Методологічною основою обов’язкової сертифікації визначених груп однорідної продукції є директиви ЄС, передусім, Директива Ради ЄС 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції. В ЄС проводиться сертифікація тієї продукції, яка може зашкодити здоров’ю, безпеці людей або навколишньому середовищу. Перелік видів цієї продукції закріплений в європейських Директивах «нового підходу» і є обов’язковим для країн, що входять до ЄС. Комісія ЄС прийняла рішення стосовно системи оцінки відповідності для різноманітних сімей (груп) продукції.

В Україні правові засади обов’язкової сертифікації визначених груп однорідної продукції визначені в таких основоположних нормативних документах:

Закони України: «Про захист прав споживачів» від 15.12.93 р. № 1023-ХП (в редакції від 01.12.2005 p. № 3161-IV), «Про стандартизацію і сертифікацію» 10.05.93 р. № 46-93, «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-ІП, «Про стандарти, технічні рішення та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 p. №3164-IV, «Про охорону навколишнього середовища» від 25.06.91 р № 1264-ХН, «Про пожежну безпеку», «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2695-ХІТ. «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р. № 2708-ХІІ, «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.93 р. № 30-93. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14.01.2000 p. № 1393-XIV. «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 07.02.2002 р. № 3037-ІИ та ін.; постанови Кабінету Міністрів України: «Про порядок зняття з виробництва та експлуатації, вилучення з реалізації, відкликання, повернення від споживачів недопустимо небезпечної продукції» від 25.01.91 p., «Про верифікацію сертифікатів про походження товарів з України» від 30.07.96 р. № 846, «Про внесення змін до «Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні: від 08.11.2000 р. № 1672 та ін.

Рис. 1.2. Особливості правил обов’язкової сертифікації в ЄС.

Накази Держспоживстапдарту України (до 1 жовтня 2002 р. – Держстандарт України): «Про введення обов’язкової сертифікації продукції в Україні» від 30.08.93 р. № 95, «Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні від 30 черв. 1993 р. № 95 (в редакції від 1 лютого 2005 р. № 28). «Правила обов’язкової сертифікації дитячих іграшок» від 30.06.93 р. № 95, «Правила обов’язкової сертифікації електропобутового та аналогічного обладнання і комплектуючих» від 12.09.97 № 567, «Правила обов’язкової сертифікації будівельних матеріалів, виробів та конструкцій» від 11.04.97 р. № 192, «Правила обов’язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя» від 17.01.97 р. № 23 (Правила доповнено додатком 9 згідно з Наказом Держспоживстандарту від 25 січ. 2002 р. № 48), «Правила обов’язкової сертифікації засобів обчислювальної техніки» від 25.06.97 № 366, «Порядок впровадження модульного підходу оцінки відповідності з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу» від 10.01.99 р. № 2 та ін.

В Україні відповідно до чинного законодавства існує перелік однорідної продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, в якому для кожного виду продукції наведено обов’язкові вимоги та методи випробувань. До нього входить близько 7% продукції, що випускається у господарстві України .

Таблиця 1.3

Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні

№ п/п

Назва продукції

1

Електропобутове та аналогічне обладнання і комплектувальні вироби.

2

Світлотехнічна продукція і комплектувальні вироби до неї

3

Ручні електромеханічні машини, переносні верстати та інструмент слюсарно-монтажний з ізолювальними рукоятками

4

Апаратура радіоелектронна побутова

5

Засоби обчислювальної техніки

6

Спеціальні засоби самозахисту

7

Обладнання технологічне для харчової, м’ясо-молочної промисловості, підприємств торгівлі, громадського харчування і та харчоблоків.

8

Медична техніка

9

Іграшки


Продовження табл. 1.3

№ п/п

Назва продукції

10

Мийні засоби

11

Трактори малогабаритні і мотоблоки

12

Обладнання металообробне та деревообробне

13

Зварювальне обладнання

14

Велосипеди, коляски дитячі

15

Засоби охоронного призначення

16

Засоби зв’язку

17

Посуд з чорних і кольорових металів, порцеляни, фаянсу і скла

18

Засоби автоматизації і механізації контрольно-касових операцій і конторське обладнання

19

Побутова апаратура, що працює на твердому, рідкому і газовому паливі

20

Продукція протипожежного призначення

21

Дорожні транспортні засоби, їх складові частини та приладдя

22

Техніка сільськогосподарська

23

Підіймальні споруди та кранова продукція

24

Зварювальні матеріали

25

Товари легкої промисловості

26

Харчова продукція і продовольча сировина

27

Нафтопродукти

28

Будівельні матеріали, вироби та конструкції

29

Труби і балони

30

Готельні послуги і послуги харчування, що надаються суб’єктами туристичної діяльності

31

Засоби індивідуального захисту працівників

32

Хімічні джерела струму

33

Техніка радіаційна

34

Кіно-фототехніка

35

Зброя вогнепальна мисливська та спортивна

Аналогічно побудовані системи сертифікації Росії та деяких інших країн СНД. До переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, зокрема в Росії, входить набагато більша номенклатура продукції. У Литовській Республіці введено обов’язкову сертифікацію електротехнічного обладнання, будівельних матеріалів та конструкцій.


Відповідність якості товарів

та послуг міжнародним та

державним стандартам.

Це – підтвердження безпеки

товару або послуги для здоров’я і життя людини, її

майна і навколишнього

природного середовища

СЕРТИФІКАЦІЯ

СОБЛИВОСТІ ПРАВИЛ ОБОВ’ЯЗКОВОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ В ЄС

На стадії розробки конструкторського зразка

На стадії виробництва продукції

Випробування за всіма показниками, в тому числі за показниками безпеки

Підтвердження наявності необхідних умов для забезпечення стабільності технології, показників якості та безпеки продукції


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14657. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ ВЛАЖНОГО ВОЗДУХА 282.5 KB
  Лабораторная работа №1 на тему: ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПАРАМЕТРОВ ВЛАЖНОГО ВОЗДУХА 1. ЦЕЛЬ РАБОТЫ Научиться определять параметры влажного воздуха: с помощью психрометров Августа и Ассмана; с помощью i d диаграммы влажного воздуха; расчётными методами. 2....
14658. Определение износа основных деталей компрессоров 95.5 KB
  Лабораторная работа: Определение износа основных деталей компрессоров I Общие положения Цель занятий Получить и закрепить навыки по определению износа основныхдеталей компрессоров и сравнить его с допустимыми нормами износа этихчастей определить
14659. Практические навыки работы с микропроцессором Intel 80х86 68 KB
  Вариант №2 Лабораторная работа №1. Цель работы: приобрести практические навыки работы с микропроцессором Intel 80х86 изучить возможности устройства Intel 80х86 практически освоить режимы его работы. № п/п 1ое слагаемое ...
14660. Изучение арифметических команд и команд пересылки данных 68 KB
  Рузанов И.В. 3922 Вариант №1 Лабораторная работа №1. Цель работы: приобрести практические навыки работы с микропроцессором Intel 80х86 изучить возможности устройства Intel 80х86 практически освоить режимы его работы. № п/п 1ое слаг
14661. Организация условных переходов 50 KB
  Вариант №5 Часть вторая. Лабораторная работа 1 Организация условных переходов Из имеющегося массива чисел осуществить выборку тех которые имеют четное число единиц. № вар. Исходный массив 5 ...
14662. Монтаж малой холодильной установки 79 KB
  Отчет по лабораторной работе №3 на тему: Монтаж малой холодильной установки Место работы Лаборатория холодильных установок Оборудование и материалы Холодильная машина ФАК 1.5 батареи ИРСН терморегулируюший вентиль ТРВ2М медные трубки гайки набор монтаж
14663. МОДЕЛИРОВАНИЕ ДИФФЕРЕНЦИРУЮЩИХ И ИНТЕГРИРУЮЩИХ ЦЕПЕЙ 658 KB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА МОДЕЛИРОВАНИЕ ДИФФЕРЕНЦИРУЮЩИХ И ИНТЕГРИРУЮЩИХ ЦЕПЕЙ Цель работы: ознакомление с принципом действия основными свойствами и параметрами дифференцирующих и интегрирующих цепей установление условия дифференцирования и интегрирования о...
14664. СТАТИЧЕСКИЕ ИСПЫТАНИЯ НА МИКРОТВЕРДОСТЬ 247.75 KB
  СТАТИЧЕСКИЕ ИСПЫТАНИЯ НА МИКРОТВЕРДОСТЬ Руководство к лабораторным работам и КНИР для студентов специальностей 110500 Металловедение и термическая обработка металлов; 070900 Физика металлов; 071000 Материаловедение и технология новых материалов направления 551600 ...
14665. Определение параметров пласта по кривой восстановления давления (КВД) в возмущающей скважине 954 KB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА №2 Определение параметров пласта по кривой восстановления давления КВД в возмущающей скважине. В ходе выполнения данной лабораторной работы студенты знакомятся с одним из методов обработки кривых восстановления давления в скважинах. По результ...