45996

Сертифікація в зарубіжних країнах

Доклад

Международные отношения

У сертифікаті повинні бути вказані всі стандарти, дія яких поширюється на сертифіковану продукцію. Такий сертифікат повинен супроводжувати продукцію або бути переданим оптовому чи роздрібному продавцеві, до якого надійшла дана продукція.

Украинкский

2014-12-19

196 KB

2 чел.

Лекція 11, 12

Сертифікація в зарубіжних країнах.

Організацією Об’єднаних Націй прийнятий міжнародний правовий документ «Збірник загальних керівних принципів ООН із захисту прав споживачів», в якому урядам країн-членів ООН рекомендовано з метою забезпечення безпеки товарів при їх належному користуванні розробити відповідну правову систему або застосовувати національні чи міжнародні норми, а також вести облік випадків небезпечного використання товарів. Рекомендовано також опрацьовувати та підтримувати прийняття правових та (або) адміністративних заходів, що дозволяють споживачам чи іншим зацікавленим сторонам у разі необхідності отримувати законну компенсацію шляхом застосування спеціальних процедур.

За даними Європейської Комісії ООН, майже в усіх країнах Західної Європи, а також у США обов’язкова сертифікація набула широкого поширення і пов’язана, як правило, з безпекою, охороною здоров’я та навколишнього середовища. Тому в багатьох країнах сертифікація ґрунтується на законах про безпеку. Наприклад, в Австрії Закон про безпеку продукції прийнятий в 1983 р., в Англії Закон про безпеку товарів широкого вжитку прийнятий в 1972 p., в США Закон про безпеку товарів широкого вжитку прийнятого в 1972 р.

Усі ці закони встановлюють обов’язкову сертифікацію продукції, що може бути небезпечною для людей та навколишнього середовища. Так, у США відповідно до Закону про безпеку товарів широкого вжитку обов’язковій сертифікації підлягають товари, на які розповсюджуються стандарти на безпеку.

У сертифікаті повинні бути вказані всі стандарти, дія яких поширюється на сертифіковану продукцію. Такий сертифікат повинен супроводжувати продукцію або бути переданим оптовому чи роздрібному продавцеві, до якого надійшла дана продукція.

У ряді країн питання сертифікації регламентуються законами про стандартизацію. Наприклад, Закон про промислову стандартизацію в Японії, прийнятий у 1949 р. (із змінами, прийнятими в 1980 р.), Закон про стандарти на промислові вироби в Таїланді – 1968 p., Закон про стандартизацію в Китаї – 1988 р.

В Японії наведений вище закон передбачає добровільну сертифікацію продукції на відповідність національним стандартам. Система сертифікації передбачає два види відповідності – для виробів і для технологічних процесів. Керують роботами з сертифікації Міністерство зовнішньої торгівлі та галузеві міністерства. Вони розглядають заявки на проведення сертифікації, проводять перевірки підприємств-виробників і видають дозвіл на знак відповідності, публікують назви фірм, яким надано право на використання знака відповідності, здійснюють нагляд за підприємствами, проводять опитування споживачів.

У закордонному законодавстві з метою сертифікації часто використовують закони про знаки. Як правило, це Закони про торговельні знаки, основна мета яких – захищати їх від незаконного використання. Таким чином здійснюється захист, з одного боку, комерційної власності, а з іншого – споживачів від хибної інформації. У Франції ще Декретом від 12 листопада 1938 р. було прийнято Закон про знак відповідності національним стандартам – NF. З деякими змінами цей Закон чинний і нині. Декретом від 10 січня 1939 р. відповідальність за функціонування системи сертифікації на відповідність знаку NF покладено на Французьку асоціацію з стандартизації AFNOR. У 1976 р. Урядом Франції затверджено Положення про знак NF. Воно визначає призначення та вид знака, склад і повноваження спеціального комітету та комісії за наданням права на знак, умови подачі заявки на його одержання та видання ліцензії на користування знаком. На підставі загальних положень опрацьовуються положення про знак NF у кожній галузі. Опрацьовують їх спеціальні галузеві комітети.

Закони про знаки, які регламентують і захист сертифікаційних знаків, діють в Австрії – Федеральний закон BGBL 240/1971; в Бельгії – загальний для країн Бенілюксу Закон про маркування виробів; у Норвегії – Закон про колективні знаки.

У Швеції та Канаді дія законів про торговельні знаки також поширена на сертифікаційні знаки. Слід зазначити, що торговельний і сертифікаційний знаки за своєю правовою природою не ідентичні. Торговельний знак представляє на ринку підприємство-виробника, а сертифікаційний знак заявляє про технічні та якісні показники виробів, часто навіть не знаючи їх виробника. Але обидва знаки, що доповнюють один одного, використовуються в торгівлі з метою реклами. Тому давно чинне законодавство про торговельні знаки було використане для узаконення сертифікаційних знаків (шляхом внесення доповнення у відповідні закони).

Засобом юридичного захисту знаків відповідності від неправильного використання є їх національна та міжнародна реєстрація. При цьому фіксується зовнішнє оформлення знака, відповідність до вимог, які до нього висуваються, спосіб нанесення, процедура присвоєння тощо. Законодавство про знаки відповідності зазвичай містить норми про відповідальність за порушення цих правил.

Міжнародна реєстрація торговельних знаків, включаючи і сертифікаційні знаки, забезпечує їм необхідний захист в усіх країнах, що підписали відповідну угоду. Прикладом такої угоди є Мадридська конвенція.

Одним із основних елементів правового регулювання сертифікації є статус органів, які керують діяльністю з сертифікації у країні.

У деяких країнах керівництво діяльністю з сертифікації зосереджено безпосередньо в державних органах (Японія). Проте у більшості зарубіжних країн держава впливає на діяльність з сертифікації шляхом законодавчого встановлення основних норм, призначення урядових осіб, відповідальних за стандартизацію (Франція), укладання угод з організаціями з стандартизації про виконувані функції з сертифікації (Договір між урядом Німеччини і Німецьким інститутом стандартизації). Керівництво роботами з сертифікації, нагляд за виконанням її правил, як правило, здійснюють національні організації, що не мають національного статусу. Вони є, як правило, національними інститутами з стандартизації, що представляють усі зацікавлені сторони – виробників, продавців, споживачів.

Принциповою вимогою систем сертифікації є здійснення нагляду за додержанням їх правил. У багатьох країнах цю функцію виконує сам орган з сертифікації. Так, у Франції цей нагляд здійснює Французька асоціація з стандартизації та сім її галузевих комітетів; в Японії – Міністерство зовнішньої торгівлі та галузеві міністерства, що опираються на свої регіональні та місцеві підрозділи; у Великій Британії – Британський інститут стандартів.

У деяких країнах національні органи покладають нагляд за виконанням правил сертифікації на інші компетентні органи, пов’язані з виробництвом і збутом продукції.

У Фінляндії, де керівним органом з сертифікації є Асоціація з стандартизації Фінляндії, сертифікаційний нагляд здійснює Асоціація технічного нагляду при Міністерстві торгівлі та промисловості. Нагляд за електротехнічними виробами здійснює Інспекторат з питань електротехніки при тому ж міністерстві.

Законодавство зарубіжних країн по-різному вирішує питання: на відповідність яким вимогам повинна проводитись сертифікація. Як правило, у відповідних законах зазначаються групи продукції чи критерії вибору продукції, що підлягає сертифікації. Можуть зазначатися і групи стандартів, на відповідність яким повинна перевірятись продукція. Зазвичай це стандарти різноманітних галузей виробництва (будівельних матеріалів, електротехнічних тощо) щодо захисту навколишнього середовища, безпеки праці тощо.

У зв’язку з тим, що основою сертифікації продукції є випробування, особливий правовий статус в національних системах сертифікації мають випробувальні лабораторії. Відповідно до міжнародних документів, проводити сертифікаційні випробування та наступний контроль за дотриманням виробником вимог, на відповідність яким сертифікована продукція, мають право випробувальні організації, що відповідають трьом основним вимогам: по-перше, вони повинні бути уповноваженими (офіційно затвердженими) на проведення сертифікаційних випробувань, по-друге, бути незалежними організаціями, по-третє, мати технічну компетентність, що визначається за критеріями, передбаченими відповідними документами.

В усіх країнах випробувальні лабораторії, що сертифікують продукцію, офіційно уповноважені органи, що мають на це право за законодавством країн. Так, в Австрії лабораторії уповноважуються урядом; в країнах, де створені системи акредитації лабораторій, – органами, що очолюють ці системи (США, Канада, Англія, Данія, Німеччина); у більшості інших країн – національними органами з сертифікації.

В усіх національних системах сертифікації передбачена юридична відповідальність за порушення правил сертифікації. Підхід до визначення меж відповідальності не однаковий у різних країнах, проте на підставі аналізу їх законодавства можна зробити деякі узагальнення.

У будь-якій системі сертифікації відповідальність покладається на всі сторони, що порушують правила. Конкретні засоби юридичної відповідальності сторін передбачаються в законодавчих актах країн, а інколи в угодах між виробником і сертифікаційним органом (або випробувальною організацією). Останні застосовуються в системах сертифікації Канади, Швеції та Фінляндії.

У багатьох країнах відповідальність за дотримання правил з сертифікації ґрунтується на такому принципі: гарантії, що даються системою сертифікації, не повинні знімати з виробника відповідальність за випуск виробів відповідно до тих вимог, що були об’єктом сертифікації. У деяких системах сертифікації в контракті спеціально обумовлюють, що організація з сертифікації не несе відповідальності за характеристики виробів, за винятком тих, за якими проведена сертифікація.

Є й такі системи сертифікації, в яких висувають вимогу, щоб виробник обмежив організацію з сертифікації від претензій споживача та взяв на себе зобов’язання нести повну відповідальність за свою сертифіковану продукцію. Прикладом може бути бельгійська система сертифікації.

Для багатьох зарубіжних систем сертифікації характерні такі вимоги до виробника. Він повинен нести відповідальність та мати певні зобов’язання щодо знака відповідності, взяти на себе повну й всебічну відповідальність за його використання та надавати докази того, що продукція повністю відповідає вимогам, на відповідність яким вона сертифікована; розробити та здійснювати таку програму виробництва, яка гарантувала б відповідність виробів, що мають сертифікаційний знак, вимогам певних стандартів; надати право вільного доступу на підприємство представникові організації з сертифікації (організації з нагляду) тощо.

Відповідальність за порушення правил з сертифікації за законодавством зарубіжних країн може бути адміністративною, майновою та кримінальною. Статут національних систем сертифікації залежить від того, чи є застосування стандартів, на відповідність яким проводиться сертифікація, обов’язковим чи добровільним. Змінюються і галузі розповсюдження обов’язкової сертифікації, що зумовлено необхідністю розв’язання проблем, актуальність яких обґрунтована розвитком економіки.

У різноманітних галузях техніки, в яких стандарти не мають обов’язкового характеру, почали створюватися національні системи сертифікації, що зумовлено зростанням ролі якості як основного чинника, що визначає конкурентоспроможність продукції на ринках збуту.

Структуру та основні напрямки діяльності національних організацій зарубіжних країн розглянемо на деяких прикладах.

Сертифікація у Франції

Починаючи із 1981 р. понад 20 національних організацій були визнані урядом Франції уповноваженими органами з сертифікації. І найбільшим органом з сертифікації є Французька асоціація з стандартизації (AFNOR).

Система сертифікації у Франції діє в рамках системи управління знакам відповідності NF (позначення французьких національних стандартів).

У 1985 р. Адміністративна рада AFNOR затвердила новий статут знака NF. Статут відкрив широкий доступ до управління знаком NF, увівши статус «уповноваженого» органу. Уповноважені органи вирішують питання управління знаком NF, користуються широкою автономією в цій діяльності в рамках угоди, що укладається з AFNOR.

Закон про сертифікацію, чинний у Франції, наголошує, що продукція повинна маркуватися з посиланням на національну організацію, що видала сертифікат.

Організаційно сертифікація побудована за галузевим принципом і постійно взаємодіє з системою стандартизації.

Крім AFNOR сертифікацією керують органи державного і галузевого рівня: Французький центр зовнішньої торгівлі (CNCE), Центр інформації про норми та технічні регламенти (CINR), Союз електротехніків (UTE).

AFNOR визначає повноваження випробувальних центрів і лабораторій, відповідає за їх акредитацію, за присвоєння і відміну знака NF, координує співробітництво національних органів з сертифікації з міжнародними організаціями.

CNCE відповідає за сертифікацію товарів, що імпортуються і експортуються.

CINR здійснює інформаційне забезпечення національної системи сертифікації та галузей економіки.

Провівши сертифікаційні випробування в рамках національної мережі, підприємства вступають в договірні відносини із AFNOR і споживачами продукції. Будь-яке порушення з їх боку правил сертифікації для даного виду продукції може призвести до санкцій аж до скасування дозволу на випуск сертифікованої продукції.

Прикладом системи сертифікації конкретного виду продукції може бути система сертифікації виробів електроніки, електротехніки і зв’язку. Вона повністю відповідає принципам організації системи сертифікації виробів електронної техніки створеної в рамках ІЕС, що дозволяє Франції бути її учасницею.

Функції органу з сертифікації виконує Союз електротехніків (UTE), який одночасно є національною організацією з стандартизації в електротехніці, електроніці і зв’язку. Функції національного органу виконує Національна служба якості виробів електронної техніки спільно з Центральною лабораторією електротехнічної промисловості.

Оцінка відповідності у Франції має декілька форм:

- підтвердження відповідності європейським Директивам;

- заява-декларація виробника про відповідність продукту європейському стандарту;

- добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам Франції;

- контроль безпеки продукції, що знаходиться в продажу.

Відповідність Директивам ЄС підтверджується сертифікацією третьою стороною і знаком СЄ. У Франції близько 20 % продукції, що випускається, підлягає такому способу оцінки.

Заява – декларація виробника під його відповідальність підтверджує, що продукція відповідає конкретному європейському стандарту. Виробник має право маркувати товар знаком СЄ.

Добровільна сертифікація на відповідність національним стандартом Франції проводиться AFNOR, із застосуванням найжорсткішої схеми сертифікації .Сертифікована продукція маркується знаком відповідності національним стандартам Франції – NF. Добровільній сертифікації підлягає до 75 % продукції, що випускається. У разі застосування даної форми сертифікації підтверджується відповідність ару всім вимогам національного стандарту, в тому числі безпеки.

Контроль безпеки продукції, що знаходиться в продажу, проводиться шляхом регулярних перевірок відповідності якості відібраних зразків, маркованих знаками СЄ і NF, вимогам Директиви або національного французького стандарту відповідно.

Найактивніша участь у цій діяльності Міністерства економіки, яке керує роботою декількох тисяч інспекторів.

Право застосування знака NF виробник може отримати на підставі контракту й ліцензії в тому разі, коли в ньому зацікавлена значна частина виробників даного виду продукції: AFNOR підтверджує постанови про застосування знака, види обов’язкового контролю і суб’єкти, що його здійснюють, про відповідальність і порядок апеляцій для кожного виду продукції.

У Франції знаком NF маркується понад 100 тис. видів продукції, він має 110 модифікацій я різних галузей, наприклад, для побутових електроприладів – NF-ELECTRICITE.

Сертифікація на знак NF має добровільний характер. Винятком продукція медичного напрямку (матеріали, ліки, обладнання), де її пробування, в тому числі й клінічні, обов’язкові. Такі товари маркуються знаком NF-MEDICAL.

Незважаючи на добровільність фірми, виробники будь-яких видів виробів намагаються отримати право маркування знаком NF, скільки це забезпечує довіру споживачів до якості товару.

AFNOR акредитувала понад 60 лабораторій, які мають право випробовувати продукцію на відповідність національним стандартам. Крім AFNOR, добровільну акредитацію у Франції здійснює Національна мережа випробувальних лабораторій (RNE).

У рамках RNЕ працюють найбільші випробувальні центри Франції. Національна лабораторія випробувань (LNE); Центральна електротехнічна лабораторія (LCIE). Термін чинності акредитації не більше трьох років.

Є також особливий вид акредитації, який має обов’язковий характер, пов’язаний з конкретним міністерством.

Наприклад, Міністерство охорони навколишнього середовища акредитує випробувальні лабораторії, які проводять біологічні та хімічними пробування хімічної продукції на відповідність національним і міжнародним стандартам. Термін такої акредитації не більше двох років.

У Франції функціонує національний орган з сертифікації третьою стороною систем якості – Французька асоціація щодо забезпечення якості (AFAQ). Вона повинна враховувати інтереси різноманітних економічних партнерів і об’єднувати їх. AFAQ, об’єднуючи великі національні компанії, фахові спілки й організації, що вирішують загальні питання, здійснює роботи в багатьох напрямках: шукає засоби зменшення вартості сертифікації, надає консультативну і технічну допомогу підприємствам, що мають труднощі в проведенні сертифікації систем якості, готує до підписання угоди про взаємне визнання сертифікатів. У цій діяльності AFAQ зацікавлені всі французькі підприємства і споживачі продукції.

Сертифікація в США

У США немає організації з сертифікації, офіційно визнаної урядом як національний орган, але деякі кроки зі створення національної системи сертифікації зроблені. По-перше, відповідно до встановленої практики сертифікація в лабораторіях низки авторитетних організацій давно розглядається як гарантія якості на національному рівні, а то й на міжнародному. Серед таких лабораторій, насамперед, можна назвати Корпорацію науково-дослідних лабораторій страхових компаній (UL), лабораторії Американської асоціації підприємств газової промисловості (AGA), Випробувальний центр сільгосптехніки в штаті Небраска.

Крім того, сотні комерційних лабораторій пропонують свої послуги з випробувань і сертифікації відповідності стандартам широкого спектра виробів. Ці лабораторії не можуть конкурувати з такими «визнаними на національному рівні» лабораторіями, як UL і AGA, але їх компетентність не викликає сумнівів. За програмами сертифікації продукції, процесів і послуг США посідають провідне місце серед промислово розвинених країн.

Програми обов’язкової сертифікації перебувають під контролем державних органів. Керують ними галузеві міністерства і відомства або органи, відповідальні за політику уряду в тій чи іншій галузі.

Правовою основою сертифікації відповідності є закони про безпеку різних видів продукції. Основоположним є Закон про безпеку споживчих товарів (1972 p., з доповненнями 1976 р.). Видані численні закони з питань безпеки та якості окремих видів продукції: Закон про контроль якості м’ясних продуктів (1957 р.) Закон про ідентифікацію виробів із текстилю (1958 р.), Закон про інформаційне етикетування небезпечних речовин (1960 р.), Закон про державний контроль за якістю продуктів харчування і медикаментів (1960 р.). Закон про забезпечення безпеки руху автомобільного транспорту (1966 р.) тощо.

Відповідно до цих законів, обов’язковій сертифікації підлягає продукція, на яку розповсюджується дія державних стандартів, що коментують вимоги з безпеки. Обов’язкова сертифікація регулюється державними органами.

Відповідно до Закону про безпеку споживчих товарів підтверджена спеціальна комісія, яка наділена широкими повноваженнями в галузі забезпечення безпеки товарів широкого вжитку, що реалізується.

Основною метою цього Закону та діяльності і місії з безпеки споживчих товарів є:

- захист людей від ризику заподіяння шкоди здоров’ю, пов’язаного з вживанням продукції:

- допомога споживачам в оцінці безпеки продукції;

- впровадження єдиних стандартів на безпеку та усунення суперечностей у законодавствах штатів;

- заохочення наукових досліджень у галузі попередження заподіяння шкоди життю і здоров’ю, пов’язаної з вживанням продукції.

У 1976 р. було затверджено програму Американського національного інституту стандартів (ANSI) з акредитації сертифікаційних систем інших організацій.

Потім було створено Американську асоціацію з акредитації лабораторій (AALA), яка є приватною добровільною некомерційною організацією. Її членами є торговельні і професійні асоціації й окремі особи, зацікавлені в акредитації лабораторій.

Процес сертифікації, прийнятий більшістю визнаних організацій і сертифікації в США, як правило, включає: подання заявки, відбір зразків, випробування їх на відповідність стандартам згідно зі стандартними або зазначеними методами, складання звіту про результати випробувань, видачу сертифіката, маркування виробів чи публікацію переліку виробів, які одержали схвалення сертифіката, за якістю виробів при поставці та за наступним дотриманням вимог до умов виготовлення.

Технічний бік питання легко вирішується і не викликає різних тлумачень. Складнощі мають органи з правового регулювання систем сертифікації, якщо вони не державні і не пов’язані ніякими обов’язками з урядовими організаціями. У таких випадках сертифікація може, наприклад, необґрунтовано не прийняти вироби якого-небудь виробника до сертифікації, що може значною мірою зменшити конкурентоспроможність виробів цього виробника або взагалі закрити йому доступ на ринок, якщо для цих виробів сертифікація обов’язкова, а іншої, доступної для виробника лабораторії, яка здійснює аналогічні випробування, немає.

Існує декілька видів «дискримінації» виробників при здійсненні сертифікації:

- надання переваг вітчизняній продукції;

- сприятливіші умови для членів асоціації, ніж для сторонніх

клієнтів;

сприятливіші умови для великих фірм порівняно з невеликими.

Добровільна сертифікація здійснюється за заявкою споживачів або виробників продукції на відповідність запропонованим ними нормативним документам.

У країні діють три основні категорії програм сертифікації, які затверджує федеральний уряд:

1-а категорія – сертифікація товарів і послуг на безпеку. Усі ці програми мають обов’язковий характер;

2-а категорія – програми з перевірки зразків продукції та виробництв, які замінюють наскрізний контроль;

3-я категорія – програми оцінки якості та умов виробництва до надходження продукції в торгівлю.

За програмами 1-ї категорії, як правило, здійснюється обов’язкова сертифікація такої продукції, як автомобілі, пароплави, магістральні трубопроводи тощо.

Програми  2-ї та 3-ї  категорій застосовують для обов’язкової та добровільної сертифікації.

Програми Управління з безпеки харчових продуктів і ліків охоплюють продукцію не лише для людини, а й для тварин, і випробування здійснюються не лише на нешкідливість, але й на ефективність дії.

Відповідно до програми 2-ї категорії сертифікуються ті види товарів, які споживаються в державних установах (Департамент оборони. Департамент торгівлі тощо), і сертифікація обов’язкова, якщо продукція закупляється урядовими організаціями на державні кошти.

Програми 3-ї категорії в основному добровільні, за винятком тих, які передбачають сертифікацію окремих видів харчових продуктів (наприклад, яйця, тютюн тощо). Найбільше програм розроблено Департаментом торгівлі та Департаментом сільського господарства. За результатами сертифікації харчових продуктів на «відбірні» (Choice) та «сорт A» (Trade A).

Крім затверджених урядом у США є програми сертифікації, які гармонізуються в приватному секторі. Їх послугами користуються не тільки фірми США, а й експортери з інших країн.

Нормативною базою сертифікації є стандарти, які вробляються:

- Американським товариством з випробувань матеріалів (ASTM) – для широкого діапазону споживчих товарів;

- Національною асоціацією виробників електрообладнання (NEMA) – для електротехнічних товарів і електрообладнання;

- Комісією з безпеки товарів широкого вжитку (CPSC) – для товарів широкого вжитку;

- Федеральним агентством із захисту навколишнього середовища (ЕРА) – для сертифікації різних виробництв, двигунів внутрішнього згорання, наземного, водного і повітряного транспорту тощо;

- урядовим органом з стандартизації – Національним інститутом стандартів і технологій (NIST), який розробляє обов’язкові стандарти.

Загальне керівництво сертифікацією в США здійснює сертифікаційний комітет, який діє в складі NIST, а також координує роботи з стандартизації та представляє країну в ISO, IEC та інших  міжнародних організаціях.

У сертифікаційних роботах беруть участь понад 200 випробувальних лабораторій.

Це великі лабораторії загальнонаціонального значення, лабораторії науково-дослідних інститутів і наукових компаній і незалежні лабораторії інститутів та університетів.

Найвідоміші загальнонаціональні лабораторії – Національна лабораторія виробників електрообладнання, Американська асоціація управління з безпеки харчових продуктів і медикаментів та ін.

У США існує багато різноманітних систем акредитації. їх враховується понад 100; федеральні; діючі в окремих штатах; ті, що і Проводяться місцевими органами влади і професіональними організаціями.

За цих умов багато лабораторій повинні проходити акредитацію практично з кожного нового виду продукції, що надається для випробувань.

Велику роботу з акредитації лабораторій здійснюють дві організації: Американська асоціація з акредитації лабораторій (AALA) та Національна добровільна програма акредитації лабораторій (NULAP). Але жодна з них з низки причин не може стати єдиною національною організацією з акредитації.

AALA здійснює акредитацію лабораторій, що випробовують оптику і фотометрію, проводять такі види випробувань, як акустичні, вібраційні, біологічні, хімічні, теплові, механічні, електричні і неруйнівні. Критеріями акредитації є положення керівництв ISO/ІEC. Бюджет організації складається з внесків приватних осіб, внесків організацій-членів і оплати випробувань заявником. NULAP була організована під егідою Міністерства торгівлі, яке надає дотації на доповнення до внесків за акредитацію. У цій системі проводиться акредитація лабораторій, які випробовують текстиль, скло, цемент, інструменти для наукових досліджень.

Акредитація лабораторій, що здійснюють аналіз м’яса тварин і птиці, підпорядковуються Службі продуктів харчування Департаменту сільського господарства, який фінансує цю діяльність.

Рада директорів Американського товариства з випробувань матеріалів, вивчивши положення з акредитації в країні, дійшла висновку про доцільність створення єдиної національної системи акредитації. До роботи залучені 15 технічних комітетів ASTM, які за основу взяли систему акредитації Австралійської національної асоціації випробувальних служб (NATA). NATA – акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю, яке на 50 % фінансується дотаціями акредитованих лабораторій. Очолює асоціацію Рада, до складу якої входять представники федерального уряду й урядів штатів, промисловості, профспілок й Асоціації з стандартизації. Рада призначає консультативні комітети, що розробляють рекомендації для конкретних лабораторій. Акредитація в Австралії надається на необмежений термін, а співробітники лабораторії через кожні два роки проходять переатестацію. Лабораторії з харчових товарів переатестовуються кожні півроку.

Між NATA та урядом Австралії підписано Меморандум про взаєморозуміння, одним з положень якого є зобов’язання здійснювати свою роботу відповідно до міжнародних стандартів і Кодексу ГАТТ/СОТ з стандартизації, забезпечувати міжнародну сумісність методів випробувань.


Сертифікація в Німеччині

Відомо, що успішний вихід на ринок залежить від цілого комплексу політичних, економічних, науково-технічних і багатьох інших чинників, які підприємствам, що здійснюють експорт, необхідно враховувати в повному обсязі. Природно, що істотну роль при цьому відіграє ретельний комплексний аналіз ринку, на який поставляється товар, що є досить складним завданням.

Німецький ринок – один з найбільших ринків світу, який значною мірою залежить від міжнародного поділу праці. Він є не ринком попиту, а, навпаки, класичним ринком пропозиції.

Велике значення для німецького ринку мають високі вимоги до якості продукції, особливо в галузі товарів масового попиту. Якість товару, його дизайн і упаковка часто виявляються більш важливими, ніж ціна. Значна увага приділяється екологічній чистоті продукції. Для технічної продукції дуже важливі також сервісні послуги, які в галузі машинобудування виконуються, як правило, протягом 24-48 годин з часу подачі заявки.

Велика увага приділяється відповідності товарів міжнародним і німецьким стандартам, а отже, їх сертифікації за стандартами ЄС.

У Німеччині діють системи сертифікації для різноманітної продукції та складових виробів. Правовою основою сертифікації в Німеччині є закони в галузі охорони здоров’я і життя населення, захисту навколишнього середовища, безпеки праці, економії ресурсів, захисту прав споживачів. З 1990 р. в країні діє закон про відповідальність за виготовлення неякісної продукції, гармонізований із законодавством країн-членів ЄС, який і є законодавчою базою для сертифікації в рамках спільного ринку.

За даними Німецького інформаційного центру ГАТТ/СОТ, до загальнонаціональної системи сертифікації в країні входять декілька систем сертифікації. Потреби німецької економіки на 80-90% задовольняють такі системи, які складають загальнонаціональну:

А – система сертифікації відповідності регламентам;

А1 – система сертифікації відповідності стандартам DIN (Німецький інститут стандартизації) дає право на застосування знака відповідності DIN та на видання сертифікатів відповідності. Дія системи поширюється на всі види стандартизованих виробів, які сертифікуються відповідними комітетами DIN.

За деякими винятками сертифікація в рамках системи DIN є добровільною.

Роботи з сертифікації в цій системі здійснює Товариство з оцінки відповідності DIN CERTCO, яке бере участь у декількох угодах з сертифікації в рамках ЄС і співробітничає з міжнародними організаціями. Вироби, випробувані на відповідність вимогам стандартів DIN, маркуються знаком DIN GEPRUFT («випробувано на відповідність вимогам DIN»). Застосування знака супроводжується інспекційним контролем.

Цей знак введено на доповнення до знака DIN, який проставлявся на виробах, сертифікованих на безпеку, але водночас виробникам не заборонялось також маркувати ним свої товари, зазначаючи тим самим їх відповідність вимогам стандарту DIN. На застосування цього знака не потрібна ліцензія.

Знак відповідності DIN GEPRUFT, введений в 1972 р., може застосовуватись лише для маркування сертифікованих виробів.

• А2 – система сертифікації VDE (Спілка німецьких електротехніків), яка підтримується Інститутом сертифікації і випробувань (PZI). Система поширюється на всі види електротехнічних і електронних виробів, перелік яких встановлений VDE. Система базується на технічних умовах VDE або стандартах DIN, які ідентифікуються як технічні умови VDE. Докладна інформація про випробування та проведення перевірок їх результатів наведена в методиках випробувань VDE.

Залежно від виду виробів сертифікація в системі може бути добровільною і обов’язковою, що залежить від законів, які безпосередньо регламентують вимоги до конкретного виду товарів.

VDE – учасник європейських і міжнародних багатосторонніх угод про взаємне визнання результатів випробувань і систем сертифікації, що сприяє визнанню знаків відповідності системи VDE за кордоном. Вони зареєстровані і визнані практично в усіх європейських країнах.

Контроль за правильністю маркування знаками VDE здійснює Центр з випробувань і сертифікації VDE – Prufstelle. Сертифікат, виданий цією організацією, гарантує відповідність продукції вимогам Закону про безпеку промислового обладнання або Закону про захист від радіоперешкод. Застосування знака VDE без ліцензії даного Центру заборонено. Виробник обладнання, який отримав сертифікат і право маркування знаком відповідності, зобов’язаний надати докази можливості підтримувати відповідність своєї продукції сертифікованим вимогам протягом усього часу її випуску.

Система А3 – це система  сертифікації Асоціації фірм з газо- водопостачання Німеччини – DVGW. Газове обладнання в Німеччині відповідно до Закону «Про забезпечення безпеки технічних пристроїв» підлягає обов’язковій сертифікації на відповідність стандартам DIN. Якщо газове обладнання не сертифіковане, то місцеві газові компанії відмовляються приєднуватися до системи постачання.

Відносно інших видів товарів, які використовуються у сфері водопостачання, сертифікація має добровільний характер, але споживачі завжди віддають перевагу сертифікованому товарові.

Схема сертифікації розроблена DVGW і розрахована в основному на обладнання побутового та комерційного призначення. Сертифікація газового обладнання на відповідність зарубіжним міжнародним стандартам у системі DVGW здійснюється лише на підставі угод між виробником, покупцем та органом влади  Німеччини.

Все газове обладнання, яке постачається на ринок Німеччини, повинно мати знак відповідності DVGW. За сертифікованим обладнанням проводиться інспекційний контроль з боку DVGW у нормі періодичних випробувань зразків, які відбираються на заводі у виробника. Правила інспекційного контролю містяться в спеціальних директивах з сертифікації для газового та водного господарства.

Система В, яка називається системою RAL, працює під керівництвом Німецького інституту гарантії якості та маркування, до кладу якого входить 150 товариств з якості. Кожне товариство з ості організує свою діяльність стосовно одного виду продукції.

Галузь поширення системи RAL – сільськогосподарські товари та будівельні матеріали. Хоча в системі проводять добровільну сертифікацію, її правила базуються на стандартах DIN.

RAL – член європейських та міжнародних організації з випробувань і сертифікації а учасник угод про взаємне визнання, що сприяє визнанню сертифікатів і знака RAL за кордоном.

Система С – це система сертифікації, яка підтверджує відповідність виробів вимогам Закону про безпеку приладів (GSG), що засвідчується маркувальним знаком GS.

У Німеччині діє близько 100 органів з сертифікації, які проводять випробування приладів на відповідність знаку GS.

Система має добровільний характер, але випробування  здійснюються на відповідність вимогам стандартів IN, а також технічним правилам, які є загальновизнаними та внесені  до спеціального переліку.

Федеральне міністерство праці та соціального забезпечення встановлює вимоги з інспекційного контролю, визначає випробувальні центри, які мають право маркувати прилади знаком GS, зобов’язує випробувальні центри забезпечувати доступи до системи зарубіжних замовників.

Система D на відміну від інших є обов’язковою і поширюється на продукцію будівельного профілю, на яку діють законодавчі розпорядження. Частіше це розпорядження органів управління федеральних земель. Загальне керівництво системою підпорядковується Німецькому інституту будівельної техніки (DIBT), а основні нормативні документи системи – стандарти D1N.

Система Е – система сертифікації, яка діє в рамках законодавчої метрології.

У Німеччині основним федеральним органом у галузі метрології є Федеральний фізико-технічний інститут.

Крім нього до системи залучені відповідні організації федеральних земель та акредитовані випробувальні центри, яким надано право підтвердження відповідності вимірювальних приладів, які підлягають обов’язковій сертифікації згідно із Законом про перевірку.

Основні галузі дії даної системи – прилади, пов’язані з електрикою, теплом, газом, водою, а також трансформатори. Система передбачає декілька знаків відповідності: знак про допуск; знак перевірки; засвідчуючий знак.

У системі Е може здійснюватись як обов’язкова, так і добровільна перевірка приладів. Обов’язкова здійснюється відповідно до положень зазначеного вище закону.

Правила системи гармонізовані з міжнародними та європейськими. Федеральний фізико-технічний інститут використовує рекомендації Міжнародної організації законодавчої метрології (МОЗМ) і Директиви ЄС (як обов’язкові).

Система F здійснює сертифікацію парових котлів, балонів високого тиску, засобів транспортування горючих рідин, вибухово-захищеного електрообладнання, підіймальних пристроїв.

Згідно з розпорядженням Федерального уряду встановлено суворий режим інспекційного контролю за зазначеними товарами, які визначені як потенційно небезпечні: відповідність встановленим вимогам перевіряється до початку експлуатації, періодично в процесі експлуатації та відповідно до відомчих правил.

Практичну роботу з сертифікації систем якості в Німеччині проводить товариство з сертифікації систем якості (DQS), створене ще до виходу стандартів ISO 9000. Ця некомерційна організація здійснює оцінку систем якості та видає сертифікат і ліцензію на використання знака відповідності,  акредитує організації на право проведення сертифікації систем якості від імені DQS, навчає інспекторів, представляє Німеччину у міжнародних організаціях у рамках своєї компетенції.

У DQS акредитовані комерційні організації, які отримують завдяки цьому право на діяльність з сертифікації систем якості. Таким чином право та проведення сертифікації отримали німецькі товариства з технічного нагляду TOV у різних землях країни. З 1989 р. роботи з сертифікації систем якості регламентує TUV CERT – організація, яка офіційно зареєстрована на європейському рівні, і її діяльність базується на стандартах ISO 9000.

Роботами з акредитації в Німеччині керує Німецька рада з акредитації (DAR), яка здійснює акредитацію в регламентованих законодавством галузях. У нерегламентованій сфері ці функції виконує Головне товариство з сертифікації (TGA). Акредитація випробувальних лабораторій та органів з сертифікації проводиться відповідно до європейських стандартів EN серії 45000

Сертифікація в Японії

В Японії діють три форми сертифікації:

обов’язкова сертифікація, що підтверджує відповідність законодавчим вимогам;

добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам JIS, що проводять органи, уповноважені урядом;

добровільна сертифікація, яку проводять приватні органи з сертифікації.

Обов’язкова сертифікація регламентується чинними законами (їх понад 30), у яких встановлюються перелік продукції, що підлягає обов’язкової сертифікації, і вимоги до неї; схеми сертифікації; знаки відповідності; органи управління, відповідальні за організацію сертифікації й інспекційний контроль. Уповноважені органи розробляють технічні регламенти, на відповідність яким проводяться сертифікаційні випробування, а затверджує їх Кабінет Міністрів країни.

Забезпечення виконання законодавчих положень з сертифікації розподіляється між міністерствами та іншими державними органами управління. Наприклад, за Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості закріплено десять законів. З деяких видів продукції в законах вводяться категорії, що характеризують ступінь їх небезпеки для користувача. Наприклад, для електротехнічних виробів встановлені категорії А і Б. Для категорій використовують різні схеми сертифікації і знаки відповідності

Знак категорії А                                       Знак категорії Б

Рис. 1. 1. Знаки відповідності електротехнічних виробів.

Для більш небезпечних товарів (категорія А) передбачена сертифікація третьою стороною, а для виробів категорії Б – заява-декларація виробника.

Випробувальні лабораторії призначаються міністерствами і працюють як безприбуткові організації.

Особливість обов’язкової сертифікації в Японії полягає в необхідності одержати дозвіл на серійне виробництво продукції, що підлягає обов’язкової сертифікації, а також у тому, що товари, які експортуються, підлягають обов’язкової сертифікації.

Добровільна сертифікація на відповідність стандарту J1S не завжди підтверджує відповідність вимогам безпеки, оскільки обов’язкові вимоги включаються до технічних регламентів. Цей вид сертифікації знаходиться у віданні Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості, яке її організовує і координує. Заявник повинен звертатися до міністра, що однаковою мірою стосується й експортерів на японський ринок, якщо з ними не укладена угода про взаємне чи одностороннє визнання результатів випробувань.

Як правило, схема сертифікації містить оцінку чинної системи якості на відповідність стандартам ISO 9000 та інспекційний контроль, який у плановому порядку здійснюється один раз на 4-5 років, а позаплановий – у будь-який час без попередження.

Розглянемо особливості сертифікації товарів, що поставляються в Японію.

На підставі закону про електротехнічні товари побутового призначення і контролю матеріалів для їх виробництва діє знак відповідності. Одержання такого знака є необхідним «пропуском» для реалізації товарів даного виду, причому закон однаковою мірою діє як для японських, так і електротехнічних товарів, що імпортуються. Знак товару категорії А засвідчує відповідність побутових електротоварів, до яких користувач дотикається безпосередньо (електробритви, телевізори, пилососи тощо.). Знак категорії Б – це підтвердження відповідності таких товарів, як електроарматура, вентилятори, устаткування офісів тощо.

Експортер подібних товарів на японський ринок повинен подати свій продукт на випробування в японському відповідному випробувальному центрі. Зробити це він має право тільки через японських посередників, які проходять через визначену процедуру.

Японський посередник зобов’язаний надати Міністерству зовнішньої торгівлі і промисловості всі дані про товар, який має намір імпортувати, параметри безпеки і якості, класифікаційні характеристики, підтвердження його повної відповідності японським стандартам. Посередник зобов’язаний гарантувати дотримання порядку одержання знака відповідності і вчасно інформувати покупців про всі зміни в якості чи конструкції товару.

Якщо ж товар належить до категорії Б, додається додаткова вимога до імпортера-посередника, який буде продавати товар закордонної фірми: подання до Міністерства торгівлі і промисловості заяви про намір почати бізнес з цього товару. Японський покупець "вихований" таким чином, що електротехнічні товари, не марковані знаком відповідності т, він сприймає як низькоякісні.

До обов’язкових знаків відповідності в Японії належать також: знак JATG, який засвідчує схвалення товару Японським інститутом телекомунікаційного устаткування; знак JIS, що засвідчує відповідність широкого діапазону товарів вимогам японських стандартів. Знак введено Міністерством торгівлі і промисловості, яке і здійснює контроль за одержанням знака і подальший нагляд за дотриманням встановлених вимог виробником товару.

Діють також різні добровільні знаки. їх встановлюють асоціації та інші товариства для інформування споживачів про відповідність товару визначеним вимогам. Характерним є для цих знаків – застосування для продовольчих товарів.

Таким чином, експортери на японський ринок змушені вивчати вимоги стандартів і правил, що діють у приймаючій країні; звертатися до японських випробувальних лабораторій, якщо відсутня угода про взаємне визнання результатів випробувань. А для цього необхідно правильно вибрати японського посередника, без якого виконати усі вимоги і просунути товар на ринок неможливо. Іноземні постачальники на ринок Японії намагаються різними шляхами подолати чи хоча б зменшити жорсткі бар’єри, що захищають її внутрішній ринок. Так, США вдалося домогтися угоди японської сторони на проведення випробувань деяких товарів, призначених для експорту до Японії, у своїх лабораторіях під наглядом японського Міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості. Ця угода торкнулася лише п’яти американських лабораторій, але залишається ще й мовний бар’єр, тому що японська сторона приймає до розгляду лише документи, перекладені на японську.

Для проведення сертифікації систем якості було створено Японську асоціацію з сертифікації систем якості (JAB). Основні її функції:

акредитація органів з сертифікації продукції і систем якості та організацій, що навчають аудиторів; атестація аудиторів, а також реєстрація відповідних постачальників;

проведення досліджень і здійснення практичних дій щодо взаємного визнання акредитації органів з сертифікації систем якості за кордоном, координації зусиль у цій галузі з національними і закордонними організаціями;

• виконання інших робіт, спрямованих на досягнення цілей JAB. Уся діяльність JAB будується відповідно до документів ISO і ІЕС, наприклад, нею підготовлено довідник на основі документа ICO/КАСКО «Проект керівництва ISO/IEC. Загальні вимоги до сертифікації і реєстрації органів оцінки відповідності та акредитації систем». Опубліковані також інші керівні документи JAB з виконання зазначених робіт.

Акредитація органів з сертифікації та організацій, що навчають аудиторів, здійснюється аудиторами JAB, які призначаються її генеральним директором. По лінії JAB акредитовані такі великі центри» як Центр сертифікації систем якості Японської асоціації з стандартизації (JSA-Q), Центр з контролю газового устаткування (JLA-QA), Центр сертифікації систем якості Асоціації з безпеки судин, що працюють під тиском (KHK-QA).

При сертифікації аудиторів JAB видає сертифікати трьох категорій: головного аудитора, аудитора і помічника аудитора.

Система сертифікації Росії.

Роботи зі сертифікації в Росії проводяться відповідно до вимог Закону «Про сертифікацію продукції і послуг» від 1995 р.

Він встановлює правові основи обов’язкової і добровільної сертифікації продукції, послуг у Росії, а також права й обов’язки учасників сертифікації. Розвиваючи положення Закону, видано ряд підзаконних актів державних органів управління і виконавчої влади в межах їх компетенції, які відповідно до Закону регулюють діяльність з обов’язкової і добровільної сертифікації в Росії.

Національним органом зі сертифікації товарів виступає Держстандарт Російської Федерації, який мас ряд визначених обов’язків у галузі сертифікації. Сюди відносять:

- визначення порядку сертифікації та номенклатури товарів (робіт, послуг), які підлягають обов’язковій сертифікації;

- акредитацію органів зі сертифікації контрольних видів товарів (робіт, послуг) і дослідних лабораторій (центрів), а також надання права проведення акредитації іншим юридичним особам;

- представлення інтересів Росії в міжнародних організаціях і питань сертифікації.

Проведення робіт зі сертифікації здійснюється відповідно до правил і порядку сертифікації, затвердженими Держстандартом РФ.

Ці правила містять загальні рекомендації, які застосовуються під час організації і проведення робіт із обов’язкової та добровільної сертифікації. З метою забезпечення визнання російських сертифікатів і знаків відповідності за кордоном правила і рекомендації складено відповідно до діючих міжнародних норм і правил.

Загальні принципи порядку сертифікації відповідають Настановам ISO/IEC з цього питання.

Організаційно сертифікація забезпечується Держстандартом РФ і федеральними органами, на які покладено відповідальність за обов’язкову сертифікацію. Безпосередню роботу зі сертифікації проводять акредитовані органи зі сертифікації і випробувальні лабораторії. У Росії діє 680 органів зі сертифікації і біля 1830 лабораторій.

У Росії функціонує державна Система сертифікації – ГОСТ Р. Основоположним принципом Системи сертифікації ГОСТ Р є її побудова через системи сертифікації однорідної продукції, завдяки чому вона. фактично, є їх сукупністю, об’єднанням правил та принципів. Системи сертифікації однорідної продукції затверджуються Держстандартом Росії і регламентуються в Державному реєстрі.

У Системі сертифікації ГОСТ Р діє понад 20 систем однорідної продукції.

Вибір схеми сертифікації проходить з урахуванням особливостей виробництва, випробувань, поставки і застосування конкретної продукції. Схеми сертифікації, у рамках Системи ГОСТ Р. розроблено з урахуванням рекомендації! ISO/IEC та практики підтвердження відповідності в EC

Таблиця 1.1

Схеми сертифікації, які використовуються в Російській Федерації

Номер схеми

Випробування в акредитованих випробувальних лабораторіях та інші способи доведення відповідності

Перевірка виробництва (системи якості)

Інспекційний контроль сертифікованої продукції (системи якості, виробництва)

1

2

3

4

1

Випробування типу*

Випробування типу

Аналіз стану виробництва

2

Випробування типу

Випробування зразків. взятих у продавця

Випробування типу

Аналіз стану виробництва

Випробування зразків. взятих у продавця Аналіз стану виробництва .

3

Випробування типу

Випробування зразків. і взятих у виготовлювача

Випробування типу

Аналіз стану виробництва

Випробування зразків. взятих у виробника. Аналіз стану виробництва

4

Випробування типу

Випробування зразків, взятих у продавця. Випробування зразків, взятих у виробника.


Продовження табл. 1.1

Випробування типу

Аналіз стану виробництва

Випробування зразків. взятих у продавця Випробування зразків, взятих у виробника.

Аналіз стану виробництва.

5 6

Випробування типу

Розгляд декларації про відповідність із документами, що прикладаються

Сертифікація виробництва або сертифікація системи якості

Сертифікація системи якості

Контроль сертифікованої системи якості (виробництва) Випробування зразків, взятих у продавця і(або) у виготовлювача.

Контроль сертифікованої системи якості

7

Випробування продукції

8

Випробування кожного зразка

9

Розгляд декларації про відповідність документам, що прикладаються

9-а

Розгляд декларації про відповідність документам, що прикладаються

Аналіз стану виробництва

10

Розгляд декларації

Випробування зразків. взятих у виготовлювача і у продавця

10. а

Розгляд декларації про відповідність з документами, що прикладаються

Аналіз стану виробництва

Випробування зразків. взятих у виготовлювача і продавця. Аналіз стану виробництва

* Випробування типу обмежується випробуванням в акредитованій лабораторії тину, тобто типового зразка, взятого в партії товару.

У схемах сертифікації використовують документальні докази відповідності, отримані заявником іншим шляхом, поза сертифікацією, що сприймається позитивно як спосіб скорочення обсягу перевірок. Такими додатковими матеріалами можуть бути: протоколи приймальних, періодичних та інших випробувань, гігієнічний сертифікат, сертифікат пожежної безпеки, сертифікат походження тощо.

З метою проведення робіт із акредитації в Росії було сформовано Міждержавну раду з акредитації і сертифікації, до складу якої включили представників зацікавлених організацій. Загальне керівництво і координацію діяльності з акредитації здійснює спеціально створений підрозділ Держстандарту Росії відділ з акредитації.

Російська система акредитації (РОСА) – це сукупність організацій, що беруть участь у діяльності з акредитації, акредитованих органів зі сертифікації, випробувальних лабораторій. Система акредитації встановила вимоги до об’єктів акредитації, вимоги до акредитуючих органів, правила і процедури системи.

Сертифікація в Італії

В італійській системі акредитації і сертифікації діють чотири основні групи. До першої входять органи стандартизації: Італійський національний комітет з стандартизації (UNI) та Італійський електротехнічний комітет (СЕІ). Друга складається із органів акредитації: Італійська національна система акредитації лабораторій, національна система калібрування і Національна система акредитації органів з сертифікації, які відповідно пов’язані з лабораторіями, центрами калібрування і органами з сертифікації та контролю, які гадають третю групу. І четверта, не остання за важливістю, користувачі у даному випадку – промислові компанії, фірми сфери послуг та їх персонал.


Рис. 1.1. Акредитація і сертифікація систем в Італії,

Європі та світі.

SINAL було створено в 1998 p. за ініціативою UNІ і СЕІ під егідою Міністерства промисловості, торгівлі і ремесел, Національної ради з наукових досліджень (CNR), Ради за новими технологіями енергетики і навколишнього середовища (ENEA) і Палати торгівлі, промисловості, ремесел і сільського господарства.

Завдання SINAL – національна акредитація італійських та іноземних випробувальних лабораторій з тим, щоб випробування, які ними виконуються, були загальноприйняті. Акредитація надається тим лабораторіям, які працюють відповідно до стандартів UNI, СЕІ, HN 45001 і правил STNAL. Найбільша кількість акредитованих лабораторій стосується таких галузей, як машинобудування, хімічна промисловість й охорона навколишнього середовища.

SNT було створено в 1991 р. з метою впровадження одиниць виміру у різні галузі господарства. До її складу входять основні метрологічні інститути: Інститут метрології ім. Густаво Колонетті; Національний електротехнічний інститут ім. Галео Ферраріса; Італійська система перевірки – мережа, яка складається з понад 100 національних лабораторій, акредитованих основними метрологічними інститутами.

SINCERT створено в 1991 р. також з ініціативи UNI і СЕІ за участю Міністерства промисловості, CNR і ENEA.

Європейський Союз також однозначно висловився за політику в галузі якості та акредитації. У недавно прийнятому документі зазначено: «Акредитація – найважливіший фактор нормального функціонування, спрямованого на якість ринку оцінки відповідності. Це важливий фактор для промисловості, якій для повної конкурентоспроможності необхідні нормальні послуги в цій галузі. І є важливий фактор для суспільних органів як національних, так і європейських, що прагнуть забезпечити нормальний рівень довіри до документів і сертифікатів, які видані в різних місцях Європи, і тим самим сприяють вільному просуванню продукції по всій території ЄС. Це важливий фактор для самих органів оцінки відповідності, яким необхідно незалежно один від одного продемонструвати свою технічну компетентність, чесність і неупередженість та забезпечити конкуренцію між собою».

У цьому ж документі йдеться й про те, наскільки важливо, щоб акредитаційна діяльність була вільна від комерційних інтересів; наголошується, що «органи акредитації, органи оцінки відповідності і промисловість повинні розглядати акредитацію як останній, з точки зору технічної компетенції, рівень контролю за діяльністю з оцінки відповідності».

Акредитація повинна бути гарантією неупередженості, незалежності (особливо від консультантів), компетентності і національності.

Завдання SINCERT – акредитація органів з сертифікації систем ості, продукції, персоналу і систем охорони навколишнього середовища, а також контролюючих органів. SINCERT акредитовано понад 80 органів з сертифікації і один орган контролю. Кількість сертифікованих SINCERT фірм збільшується щороку. Це стосується й сертифікованої продукції, яка охоплює різноманітні галузі. Цікаво зауважити, що майже 70% органів сертифікації акредитовано на сертифікацію систем якості.

Рис. 1.2. Процентне співвідношення органів, акредитованих SINCERT для проведення сертифікаційних робіт за напрямками та інспекційного контролю.

Це свідчить про швидке поширення культури якості в італійських компаніях, про розуміння важливості сертифікованих систем якості на їх підприємствах.

Даний процес відбувається не лише у великих компаніях, але й у фірмах малого і середнього бізнесу, тобто в тих, що складають базове ядро італійської промислової структури.

Сертифікованих підприємств з кількістю працівників менше 150 приблизно 70%, більше 65% з них мають річний обіг близько 50 млрд. лір. Тобто сертифікація є не лише прерогативою великих промислових підприємств, але й важливим інструментом для малих і середніх фірм.

За кількістю сертифікованих компаній перші місця посідають електротехніка, металургія, транспорт, зв’язок, верстатобудування, будівництво і хімія. Також важливими є транспорт, складське господарство, торгівля (оптова і роздрібна), інформаційні технології.

Діяльність SINCERT відбувається не лише на національному рівні. Вона все більш активно діє на міжнародній арені з конкретною метою укласти стабільні угоди про взаємне визнання. У міжнародній діяльності SINCERT можна відзначити три етапних події.

Першою було підписання багатосторонньої угоди в 1995 р. про взаємне визнання сертифікатів, виданих органами сертифікації, акредитованими визнаними органами акредитації в Італії, Німеччині, Норвегії, Швейцарії, Швеції, Нідерландах, Фінляндії. Відповідно до цієї важливої угоди видані сертифікати визнаються в усіх інших країнах-учасницях.

Друга етапна подія відбулася наприкінці 1997 р. Це дата офіційного створення у Відні Європейського співтовариства з акредитації, після якого було прийнято рішення про об’єднання діяльності Європейського органу з акредитації органів з сертифікації та Європейського співтовариства з акредитації лабораторій.


Рис. 1.3. Створення Європейської асоціації з акредитації

Членами ЄА є Австрія, Бельгія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія і Швеція. Окрім цих країн в ЄА є асоційовані члени: Чеська республіка, Словаччина й Угорщина.

Третя етапна подія відбулася у січні 1998 р., коли в рамках Міжнародного форуму з акредитації 17 країн (Австрія, Велика Британія, Бельгія, Данія, Німеччина, Ірландія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Нова Зеландія, США, Японія) підписали багатосторонню угоду, яка гарантує взаємне визнання сертифікатів цими країнами в усьому світі. На сьогоднішній день взаємне визнання набуло ще більшого поширення, що свідчить про переваги, які отримують компанії, вибираючи найбільш відповідні органи сертифікації і тим самим отримуючи доступ до високого професіоналізму в галузі якості.

У 1996 р. почалася акредитація перших органів в Італії за Системою захисту навколишнього середовища. Було укладено угоду з Національним агентством із захисту навколишнього середовища, яка спрямована, насамперед, на розробку методик акредитації органів, які здійснюють оцінку навколишнього середовища на відповідність системі EMS, підготовку необхідних нормативних документів за методиками, які вже прийняті діючими в цій галузі європейськими органами.

При отриманні заявки на акредитацію керівництво SINCERT видає розпорядження перевірити документацію, її повноту і відповідність вимогам, які встановлені в нормативних документах і положеннях.

Але вивчення документації недостатньо для з’ясування, чи володіє даний орган сертифікації необхідною компетенцією і стабільністю. Тому SINCERT за допомогою експертів здійснює обстеження «на місці». Експерти повинні переконатися, що методи, які практично використовуються даним органом сертифікації, насправді такі, як вказано в документації.

Експерти SINCERT повинні бути присутніми на одній чи декількох перевірках або контрольних аудитах, які виконуються спеціалістами даного органу сертифікації в фірмі, яка підлягає сертифікації.

За результатами обстеження і підготовленого експертами звіту Комітет з акредитації вирішує, чи відповідає орган-заявник критеріям, за якими здійснюється акредитація.

При позитивному звіті видається рекомендація Керівній раді акредитувати цей орган. Акредитовані органи з сертифікації часто перевіряються аудиторами. Частоту перевірок і вид аудитів визначає Комітет з акредитації, для того щоб впевнитися, що акредитовані органи підтримують той стан, який дав змогу їх акредитувати.

Якщо є причини сумніватися в правильності функціонування системи, на яку був акредитований даний орган сертифікації, перевірки можуть проводитися частіше.


Рис. 1.3 Акредитація органів з сертифікації і інспекційного контролю


Міжнародний форум з акредитації (ІAF)

Європейська асоціація з акредитації (ЕА)

ЕN 45010

ЕN 45003

Національна система акредитації органів з сертифікації (SINSERT)

Італійська національна система акредитації лабораторії (SINAL)

аціональна система калібрування (SNT)

EN 45012

EN 45013

EN 45011

EN 45004

EN 45001

SIT

СNMR

QS і EMS

Органи з сертифікації

Органи з сертифікації персоналу

Органи з сертифікації продукції

Інспектуючі органи

EN 45002

Лабораторії

EN/ISO

9001/2/3

EN/ISO

14001

Комісії

Спеціальні стандарти

Співробітники

Правила і технічні регламенти

Продукція

Керівництва, технічні регламенти

Тестування

ЕА

Європейська асоціація з акредитації

ЕАС

Європейський орган з акредитації органів з сертифікації

ЕАL

Європейська асоціація з акредитації лабораторій

Орган з сертифікації або інспекційного контролю направляє заявку на акредитацію разом з необхідними документами

Керівний персонал

Перевірка документації

Документація: повнота, відповідність

Керівний персонал

Призначення одного або двох аудиторів/експертів SINCERT.

У разі необхідності вживаються спеціальні заходи

Оцінка органу з сертифікації або інспекційного контролю аудиторами/експертами SINCERT

Суттєві невідповідності.

Потреба коригувального впливу

Проведення сертифікації органу аудиторами/експертами SINCERT і власним аудитором. Перевірка процедур органу.

Суттєва невідповідність – необхідний коригувальний вплив

Керівний персонал.

Заповнення форм для Комітету з акредитації

Комітет з акредитації

Перевірка заповнених форм

Пропозиція акредитувати

Керівна рада

Видача документа про акредитацію

НІ

ТАК

ТАК

НІ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80638. Маркетинг услуг 42.5 KB
  Маркетинг услуг Маркетинг услуг – маркетинг осуществляющийся в качестве сопутствующей деятельности в комплексе с маркетингом потребительских товаров или промышленном маркетинге. В современный период в развитых странах происходит переход от так называемой индустриальной экономики к сервисной что связано с повышением значимости сферы услуг и превращением её в движущую силу хозяйственного развития. В сервисной экономике многие предприятия обрабатывающей промышленности расширяют предложение услуг Toyot IBM осваивают практике лизинга...
80639. Туристический маркетинг 137.5 KB
  Туристический маркетинг Основные положения. Туристический продукт. отдыхающих внутри страны то туристический маркетинг становится потребностью населения в полноценном проведении отпусков и каникул. Туристический маркетинг – совокупность методов и приемов для полного удовлетворения потребностей людей с точки зрения психологических и социальных факторов для рационального с финансовой точки зрения ведения дел туристическими организациями.
80641. Разработка методики изучения рынка и оценки конкурентоспособности природоохранной продукции 96.5 KB
  Маркетинг играет двоякую роль: с одной стороны именно в результате маркетинговых исследований выявляется реалистичность и эффективность альтернативных вариантов развития предприятия а с другой – служба маркетинга является основным источником комплексной информации о производстве и реализации. В соответствии с этим весь комплекс работ в рамках маркетинга может быть представлен в виде схемы: рис.1 Принципиальная схема функционирования маркетинга. В связи с этим потребитель становится с одной стороны предметом изучения а с другой ...
80642. Служба маркетинга на промышленном предприятии 37 KB
  Служба маркетинга на промышленном предприятии Современная концепция маркетинга принятая в США рассматривает его как целенаправленную комплексную деятельность производственной компании состоящую из системы взаимосвязанных мероприятий: научнотехнические и конъюнктурноэкономические исследования по разработке и освоению продукции; разработка технологии и схем управления производства; организация промышленного производства продукции с учетом ее конкурентоспособности на рынке; организация оптимальной системы сбыта продукции с использованием...
80643. Характеристика промышленного маркетинга в рыночной экономике 40 KB
  Характеристика промышленного маркетинга в рыночной экономике Особенности организации современного производства товаров и услуг. Логика маркетинга ориентированного на продукт – нельзя продать то чего у вас пока ещё нет. Риск существует и в информационную эру но он с лихвой оправдывается при использовании интегрированного маркетинга.
80644. ВНЕШНЯЯ ТОРГОВЛЯ РОССИИ И ЕЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ 98 KB
  Структура внешней торговли представлена следующими видами: экспорт; импорт; транзитная торговля: покупка за рубежом с одновременной продажей в третью страну; особые формы: реэкспорт или реимпорт товаров прошедших облагораживание; производство по лицензии; кооперация; компенсационные сделки. Специфика товарной структуры экспорта России – ее сырьевая направленность: доля топлива – энергетических товаров в 1996 г. Импорт – вид предпринимательской деятельности российских резидентов связанный...
80645. МИРОВОЙ РЫНОК УСЛУГ 141 KB
  УСЛОВИЯ ФОРМИРОВАНИЯ МИРОВОГО РЫНКА УСЛУГ Предметом обмена на мировом рынке услуг являются услуги выступающие как результаты важнейших сфер человеческой деятельности: науки техники производства и управления. Основа рынка – сфера услуг предоставление которых является наиболее динамичной статьей внешней торговли. По данным МВФ стоимость услуг в 1994 г.
80646. ВЫВОЗ КАПИТАЛА КАК ФОРМА МЕЖДУНАРОДНЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ ОТНОШЕНИЙ 52 KB
  СУЩНОСТЬ ВЫВОЗА КАПИТАЛА СОВРЕМЕННЫЕ ТЕНДЕНЦИИ Вывоз капитала – это помещение капитала за границей с целью систематического присвоения прибавочной стоимости созданной трудящимися страны импортирующей иностранный капитал. Вывоз капитала – наиболее развитая усовершенствованная форма международной эксплуатации. При внешней торговле происходит однократная реализация прибавочной стоимости а при вывозе капитала прибавочная стоимость присваивается непрерывно до тех пор пока помещенный за границей капитал находится в собственности иностранной...