46025

СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Лекция

Производство и промышленные технологии

Товар (процес, послуга), представлений на сертифікацію, відбирається і досліджується органом з сертифікації за певною визначеною схемою (типові випробування зразків продукції, які відібрані в торгівлі або підприємстві виробника, дослідження системи, якості продукції на виробництві та ін.).

Украинкский

2014-12-19

345 KB

10 чел.

Лекція 6

СЕРТИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ.

Сертифікація є базою державного регулювання безпеки товарів та послуг для споживачів.

Її основною функцією є захист людини , її майна і природного середовища від негативних наслідків сучасного науково-технічного розвитку, від створення умов для чесної конкурентної боротьби, а також від несумлінних виробників і продавців.

Складовими частинами системи регулювання безпеки і якості товарів і послуг є:

- система видачі дозволів (ліцензій) на право ведення підприємницької діяльності;

- нормативи безпеки і якості;

- стандартизація;

- метрологія;

- методи випробування виробів;

- процедура оцінювання та підтвердження відповідності виробу, технології або послуги вимогам нормативних документів

Товар (процес, послуга), представлений на сертифікацію, відбирається і досліджується органом з сертифікації за певною визначеною схемою (типові випробування зразків продукції, які відібрані в торгівлі або підприємстві виробника, дослідження системи, якості продукції на виробництві та ін.).

Важливим засобом сертифікації непродовольчих товарів є оцінювання відповідності груп однорідної продукції.

Група однорідної продукції – це сукупність продукції з єдністю властивостей, що виокремлюється за визначеними ознаками.

Непродовольчі товари поділяються на групи однорідної продукції за призначенням і вихідною сировиною (вироби з пластичних мас, електропобутові, скляні і таке інше).

Фактори формування систем сертифікації однорідної продукції:

- наявність аналогічної міжнародної системи;

- спільність технічних принципів пристроїв (способів функціонування продукції);

- спільність призначення продукції і вимог до неї;

- спільність методів випробувань;

- спільність галузі розповсюдження нормативних документів.

Системи сертифікації реєструються Держспоживстандартом України. Роботу з формування систем сертифікації однорідної продукції здійснює центральний орган системи сертифікації.

До його функцій входять також керівництво і координація діяльності територіальних органів з сертифікації і випробувальних лабораторій, які входять до системи, їх облік, а також облік виданих (анульованих) сертифікатів, забезпечення інформацією про правила системи.

Сертифікація радіоелектронної апаратури, побутового електричного та аналогічного обладнання.

У сучасному суспільстві підприємства та організації у великих обсягах закуповують, встановлюють та експлуатують комп’ютери, телекомунікаційну, медичну техніку, високотехнологічні промислові установки. Радіоелектронні технології широко використовуються в навігації, аерокосмічній галузі, військовій справі.

Численні електротехнічні та електронні прилади (мікрохвильові печі, холодильники, електробритви, пилососи, радіоприймачі, магнітофони, телевізори, телефони та інші засоби розваг і спілкування) стали звичними і абсолютно необхідними у нашому побуті.


Рис.1.1. Правилами проведення сертифікації у системі однорідної продукції

Побутове електрообладнання та радіоелектронна апаратура є одними з тих видів продукції, обов’язкову сертифікацію якої в Україні було запроваджено.

У країнах ЄС сертифікацію з безпеки електрообладнання введено Директивою № 73/23 від 19.02.73, а з питань електромагнітної сумісності – Директивою № 89/336 з 1989 р.

Це зумовлено тим, що телевізори, магнітофони, музичні центри та інша побутова техніка. яку має практично кожна родина, характеризується підвищеними вимогами щодо безпеки використання, особливо електро- та пожежобезпеки.

Важливими є національні стандарти, гармонізовані з міжнародними, стосовно радіоелектронної апаратури, побутового електричного та аналогічного обладнання:

ДСТУ ІЕС 60335-2-17:2004 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів. ДСТУ ІЕС 60335-2-21:2004 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів. ДСТУ ІЕС 60335-2-41:2004 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів. ДСТУ EN 50084:2004 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів. Вимоги до підключення пральних машин, посудомийних машин та сушильних приладів барабанного типу до водопровідної мережі»;

ДСТУ ІЕС 60335-1:2()04 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів».

ДСТУ ІЕС 60335-2-30:2004 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів».

ДСТУ ІЕС 60335-2-35:2004 «Безпечність побутових та аналогічних електричних приладів».

ДСТУ EN 30-1-4:2004 «Плити газові побутові. Вимоги безпеки. Плити з одним чи більше пальниками з системою автоматичного управління».

В Україні обов’язкову сертифікацію цієї продукції здійснює орган з сертифікації електротехнічних виробів Державний випробувальний центр побутових електричних машин та приладів (УКРСЕРТЕЛЕК).

Починаючи з 1994 р. вищезазначена продукція може бути реалізована тільки за наявності сертифіката відповідності Української державної системи сертифікації продукції УкрСЕПРО, виданого органом з сертифікації електротехнічних виробів УКРСЕРТЕЛЕК. Держстандарт України наказом № 567 від 12.09.97 затвердив «Правила обов’язкової сертифікації електропобутового та аналогічного обладнання і комплектуючих».

До такої продукції належать:

- кабелі та шнури,-

- перемикачі для приладів та автоматичні керуючі пристрої  електроприладів побутового призначення;

- установчі комплектуючі та з’єднувальні пристрої;

- світлотехнічні вироби;

- електрообладнання медичного призначення;

- обчислювальне, інформаційне та конторське обладнання;

- низьковольтна силова апаратура керування:

- електроустановні захисні пристрої;

- захисні трансформатори та подібне обладнання;

- ручні електроінструменти;

- електронна апаратура і пристрої розважального призначення, що живляться від мережі.

Ці «Правила» побудовані на підґрунті державних стандартів України, що встановлюють порядок і правила сертифікації в Системі УкрСЕПРО.

Крім того, наказом Держстандарту України також були затверджені «Правила обов’язкової сертифікації засобів обчислювальної техніки» від 25.06.97 р. № 366.

Сертифікація електрообладнання в Україні здійснюється за показниками безпеки та електромагнітної сумісності (ЕМС) кількома сертифікаційними центрами: Державним випробувальним центром електропобутових машин та приладів (ДВЦ ЕМП), Державним випробувальним центром (ДВЦ) «МАПС», Науково-технічним центром стандартизації та сертифікації електронної техніки (НТЦ ССЕТ) «ЕЛСІ».

Сертифікація з безпеки радіоелектронної апаратури здійснюється, зокрема, на відповідність вимогам міждержавного стандарту ГОСТ 12.2.006-87 «Безопасность апаратуры электронной сетевой и сходных с ней устройств предназначенных для бытового и аналогичного общего применения. Общие требования и методы испытаний», що є гармонізованим з відповідним стандартом Міжнародної електротехнічної комісії (1ЕС 65).

Електропобутове обладнання сертифікується за вимогами стандартів, що гармонізовані зі стандартами Міжнародної електротехнічної комісії серії ІЕС 335 (це Державний стандарт ГОСТ 27570 «Безопасность бытовых и аналогичных електрических приборов. Обшие требования и методы испытаний» та стандартами цієї ж серії на конкретні види продукції ГОСТ 27570.1-

У країнах ЄС сертифікацію з безпеки електрообладнання введено Директивою № 73/23 від 19.02.73, а з питань електромагнітної сумісності – Директивою № 89/336 з 1989 р.

Таблиця 1.1.

Схеми сертифікації електрообладнання та радіоапаратури.

Схема

Зміст сертифікації

Термін дії сертифіката

Т

Первісні типові випробування зразків продукції та наступний технічний нагляд за відповідністю сертифікованої продукції шляхом проведення періодичних контрольних випробувань зразків, вилучених у виробника (не більше двох перевірок на рік).

1 рік

І

Первісні типові випробування зразків продукції та перед ліцензійна інспекція виробництва з наступним технічним наглядом за відповідністю сертифікованої продукції шляхом періодичних контрольних випробувань зразків, вилучених у виробника, та поточних періодичних інспекцій виробництва (не більше двох перевірок на рік)

З роки

АС

Первісні типові випробування зразків продукції та атестація виробництва або сертифікація системи якості з наступним технічним наглядом за відповідністю сертифікованої продукції шляхом проведення періодичних контрольних випробувань зразків, вилучених у виробника, та контрольних перевірок атестованого виробництва або сертифікованої системи якості (не більше двох перевірок на рік)

Відповідає терміну дії атестата виробництва або сертифіката системи якості

П

Випробування партії продукції, що імпортується в Україну

Партія товару

С

Випробування кожної одиниці продукції (100% випробування)

Це зумовлено тим, що телевізори, магнітофони, музичні центри та інша побутова техніка, яку має практично кожна родина, характеризується підвищеними вимогами щодо безпеки використання, особливо електро- та пожежобезпеки. Держстандарт України наказом № 567 від 12.09.97 затвердив 27570.44.

У зв’язку з новими публікаціями стандартів ІЕС серії 335 в Україні розпочато розробку, яку фінансує Держспоживстандарт України, нових нормативних документів ДСТУ 3135/ГОСТ 30345 на заміну ГОСТ 27570.

Введено в дію понад 20 державних стандартів України, що віддзеркалюють вимоги до електропобутових машин та приладів.

Робота всіх електричних засобів більшою чи меншою мірою супроводжується різними електромагнітними випромінюваннями, які створюють перешкоди для інших технічних засобів.

Тому проблема забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС), тобто одночасного функціонування великої кількості радіоелектронних та електротехнічних засобів, на обмеженій території без створюваних ними перешкод стає найважливішою.

Вплив електромагнітного випромінювання стосується одночасно трьох важливих напрямків діяльності людини в усіх індустріально розвинених країнах: охорони праці, безпеки технічних засобів та захисту навколишнього середовища.

Враховуючи це, в країнах ЄС згідно з Директивою 49/33 ЄЕС від 01.01.92 жоден технічний прилад не може бути реалізований на європейському ринку, якщо він не задовольняє нормативи європейських або міжнародних стандартів у галузі електромагнітної сумісності.

У більшості галузей техніки України вимога щодо ЕМС як у частині випромінювання радіоперешкод, так і в частині перешкод до захищеності регламентується стандартами та нормами, розробленими Державним комітетом з радіочастот колишнього СРСР.

Ці документи були розроблені в той період, коли в країні домінували інтереси військових відомств.

Тому дані документи не є повною мірою гармонізованими з європейськими та міжнародними стандартами (ІЕС, CISPR та EN). Така ситуація зумовлює проблеми у визнанні результатів випробувань у цій частині, і вона не може бути водночас змінена, бо для цього, по-перше, необхідне удосконалення нормативної бази на основі гармонізації з відповідними стандартами Комітету CISPR; по-друге, – прийняття відповідних рішень щодо окремих ділянок частотного діапазону та його розподілу в Україні, який потребує певних витрат на дослідження.

Крім того, головним фактором є непідготовленість промисловості України до виконання вимог нових нормативних документів, і що не потребує значних коштів на дооснащення як випробувальних лабораторій промислових підприємств, так і сертифікаційних центрів.

Наприклад, для дооснащення однієї лабораторії випробувань побутового електрообладнання на вимоги ЕМС згідно з стандартами CISPR або EN необхідно близько 2,5 млн. доларів СЕІА.

Так, щорічно відмовляють в оформленні сертифікатів з причин встановленої шляхом випробувань невідповідності зразків вимогам безпеки та електромагнітної сумісності приблизно 20 % найменувань імпортованої продукції радіоелектронного профілю (Китай, Тайвань, Малайзія, Сінгапур, Корея, В’єтнам тощо), до 15 % найменувань електропобутових приладів, понад 10 % найменувань комп’ютерної техніки і таке ін.

Також слід відзначити, що понад 20 % заявникам центри відмовляють у проведенні сертифікації через відсутність необхідної документації і маркування, порушення в оформленні товаросупровідних документів тощо.

Основними невідповідностями під час випробувань є:

- невідповідність температурних режимів за умов несправності;

- недостатня електрична міцність ізоляції;

- невідповідність шляхів витоку і необхідних повітряних проміжків;

- відсутність подвійної ізоляції для апаратів другого класу захисту;

- небезпека виникнення пожежі поблизу апарата за умов несправності;

- порушення електричної міцності ізоляції за умов несправності;

- перегрів вище допустимих норм частин апарату за умов несправності;

- застосування комплектуючих, які не відповідають вимогам стандарту (шнурів живлення, штепсельних вилок, конденсаторів, трансформаторів тощо);

- можливість доступу до частин апарата, які знаходяться під небезпечною напругою;

- відсутність необхідних маркувань продукції;

- відсутність інформування споживачів щодо вимог безпеки користування в настановах з експлуатації українською (російською) мовою;

- невідповідність стандартам та нормам, чинним в Україні у галузі електромагнітної сумісності, в частині, випромінювання радіоперешкод та перешкодозахищеності від впливу електромагнітних коливань.

Серед такої продукції є вироби відомих фірм, зокрема «LG». «Fillips», «SUC», «Sony» та деяких інших.

Досвід НТЦ ССЕТ «ЕЛСІ» з проведення робіт з сертифікації систем якості свідчить, що наявність сертифікатів на систему якості, виданих у національних системах сертифікації інших країн світу, не обов’язково підтверджує високий рівень цієї системи.

Так, на підприємствах Німеччини, Японії. Італії та Ізраїлю наші фахівці виявляли невідповідності (які згодом виправлялися), хоч ці підприємства мали відповідні сертифікати від своїх національних органів.

Визнання результатів оцінки відповідності можливе лише на підставі двосторонніх угод з країнами торговельними партнерами України, якщо вона повністю відповідає вимогам Угоди про технічні бар’єри в торгівлі Світової організації торгівлі і Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». А це у свою чергу, спрямовує Україну на самостійність, суверенітет та рівноправність у міжнародних відносинах, створює рівноправні умови для вітчизняного виробника та імпортера.

Отже, існування в законодавстві ЄС положень щодо можливості експортування продукції до третіх країн, яка не відповідає вимогам ЄС,ще раз підтверджує необхідність проведення робіт з оцінки відповідності побутової радіо- і електротехніки, що надходить на ринок України.

СЕРТИФІКАЦІЯ КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ.

Косметичні засоби належать до продукції повсякденного вжитку, які мають безпосередній дотик зі шкірою, її придатками (волосся, вії, нігті) або слизовою оболонкою ротової та носової порожнин.

На ринку косметичних засобів України простежується чітка тенденція до розширення та оновлення асортименту завдяки розробці та промисловому освоєнню нових видів косметичної сировини: катіонні, аніонні, неіоногенні поверхнево-активні речовини, натуральні та синтетичні загусники, геле- і структуроутворювачі, консерванти, запашки, ІФ-фільтри, екстракти пряно-ароматичної рослинної сировини, незамінні жирні кислоти, антиоксиданти, біологічно активна сировина тваринного походження тощо.

З одного боку, це дає змогу задовольняти зростаючий попит населення на сучасні косметичні засоби, з іншого, – підвищує вірогідність виникнення небажаних побічних ефектів (наприклад, набувають токсичного характеру).

Загальні вимоги до безпеки та якості косметичної сировини регламентовані Директивою з косметичних засобів 76/768/ЄЕС, яка допускає використання деяких потенційно небезпечних для здоров’я споживача хімічних речовин.

Наприклад, Директива регламентує застосування під час виробництва косметичної продукції 64 найменувань потенційно небезпечних хімічних речовин, серед яких ніоглеколева кислота і п-фенілендіамін (1 клас небезпеки відповідно до вимог ГОСТ 12.1.007-надзвичайио небезпечні речовини), формальдегід, фенол (2 клас небезпеки відповідно до вимог ГОСТ 12.1.007-речовини високонебезпечні), спирт метиловий у концентрації до 5% і перекис стронцію.

Ці хімічні сполуки вводять до складу косметичних засобів у невеликих концентраціях, які при дотриманні належних умов виробництва, зберігання та застосування не чинять шкідливого впливу на організм людини.

Проте при порушенні технології виробництва чи умов зберігання косметичних засобів ці сполуки можуть нерівномірно розподілятися у продукції і чинити негативний вплив на шкіру, слизову оболонку очей, волосся тощо.

Таким чином, косметичні засоби або окремі їх компоненти незалежно від походження (натуральні, очищені аналоги натуральних, синтетичні) здатні виявляти активність, яка виходить за межі фізіологічних потреб шкіри та безпосередньо або опосередковано несприятливо впливати на стан шкіри, волосся, слизової оболонки очей та ротової порожнини або цілого організму.

Серед основних груп однорідної продукції, що піддаються обов’язковій сертифікації, можна виділити також косметичні засоби .

Безпеку косметичних засобів можна розглядати в двох аспектах:

- науково-методичному – встановлення межі між фізіологічною активністю (косметичний ефект) та побічним ефектом, що залежить від методичного рівня біології та медицини;

- нормативно-правовому – визначення межі між косметичним та побічним ефектом, що встановлює критерії та норми безпеки косметичних засобів для здоров’я людини та обов’язки і відповідальність виробника за якість та безпеку продукції.


Рис. 1.2. Косметичні засоби, які підлягають обов’язковій сертифікації в Україні.

Основними показниками безпеки косметичних засобів, що враховуються в Директиві 76/768/ЄЕС про косметичні засоби є:

- хімічна структура інгредієнтів,

- токсикологічні властивості інгредієнтів,

- рівень впливу інгредієнтів на організм,

- мікробіологічні характеристики готової продукції,

- мікробіологічні характеристики сировини.

Безпека продукції косметичної промисловості щодо обмежень рівня вмісту мікроорганізмів характеризується за такими обов’язковими показниками, як кількість мезоорільних аеробних та факультативно-анаеробних мікроорганізмів, кількість дріжджів роду Candida Enterobacteriaceae.

Такий підхід до встановлення обов’язкових вимог безпеки продукції косметичної промисловості гармонізований з вимогами Директиви 76/768/ЄЕС, відповідно до статті 2 якої косметичні засоби, що надходять на ринок країн ЄЕС, повинні бути безпечними для здоров’я споживача за умов застосування відповідно до цільового призначення. При визначенні безпеки косметичних засобів в країнах учасницях ЄЕС враховують токсикологічні властивості інгредієнтів, їхню хімічну структуру та рівень впливу на організм, а також мікробіологічні характеристики сировини та готової продукції. Аналогічні методологічні підходи до сертифікаційних випробувань продукції парфумерно-косметичної промисловості реалізовані в Російській Федерації та Республіці Білорусь. Наприклад, в обох цих країнах сертифікацію продукції косметичної промисловості виконують на відповідність вимогам СанПіН Російської Федерації 1.2. 676-97 та СанПіН 10-33-95 та СанПіН 1.2. 681-97, які її рекомендують.

Аналіз та узагальнення наведених даних свідчать, що виникла потреба в перегляді методичних підходів до встановлення обсягу сертифікаційних випробувань продукції косметичної промисловості, їх гармонізації з вимогами чинних в Україні Д СанПін 2.3.9.027-99, Директиви 76/768/ЄЕС та СанПіН країн СНД. Упровадження таких підходів дасть змогу захистити українського споживача від продукції, яка може учинити шкоду його здоров’ю, спростити процедури експорту, уникнути фальсифікації продукції, а також дублювання сертифікаційних випробувань за кордоном, що збереже значні валютні кошти.

СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

У сучасному світі така інтегральна категорія, як продовольча безпека, стає синонімом безпеки не тільки безпосередньо споживача харчових продуктів, а й економічної безпеки держави та перспективи виживання людства в цілому.

Раціонально розглядати систему продовольчої безпеки з двох позицій – економічної та соціальної. Так, на загальнодержавному економічному рівні продовольча безпека зумовлюється балансом виробництва та споживання, що забезпечується гармонійним, стосовно темпів зростання попиту, розвитком сільського господарства, харчової та інших споріднених галузей промисловості, збалансованою інфраструктурою розподілу запасів і джерел товарних потоків.

Індикативно – це характеризується ступенем забезпеченості країни власними продовольчими товарами, співвідношенням експорту та імпорту, життєво важливими видами продукції (наприклад, енергоносіями), рівнем державних резервів продовольства.

Система управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП) – це насамперед запобіжна система, яка передбачає проведення систематичної ідентифікації, оцінювання та контролю небезпечних чинників (біологічних, хімічних, фізичних, генно-інженерних) у критичних точках технологічного процесу. Система управління безпечністю харчових продуктів базується на безумовному використанні організацією-виробником вимог чинних санітарних норм і правил.

В Європі та світі винайдено досить дієві механізми щодо безпечності харчових продуктів.

Так, в Євросоюзі набула чинності родина міжнародних стандартів ISO 22000 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів», що удосконалює систему безпеки продовольства.

Вироблені Директива 93/43/ЄЕС від 14.06.93 р. «Про гігієну харчових продуктів та Директива 2001/95/ЄС «Про загальну безпеку продукції» від 03.12.2001 p., що містять вимоги до систем менеджменту безпечності харчових продуктів; а також Директива 2001/18/ЄС від 17.08.2002 р. «Про навмисне вивільнення генетично модифікованих організмів у довкілля» (раніше 90/220/ЄС), яка є «матір’ю» всіх законів ЄС щодо генетично модифікованих організмів і встановлює нові стандарти безпеки, спрямовані на захист довкілля та охорону здоров’я громадян. Складено «Рекомендований міжнародний звід правил харчової гігієни» («Recommended International Code of Practice-General Principles of Food Hygiene» – рекомендації CAC/RCP 1-1969 (Rev.4-2003)).

Основні особливості нових міжнародних документів полягають у відході від рекомендаційного характеру старих документів та обов’язковості виконання нових вимог. Вважають, що вони є більш гнучкими, але більш суворими.

Слід зазначити, що вирішення проблеми безпечності харчових продуктів, передусім, пов’язано з діяльністю таких впливових міжнародних організацій, як Експертна комісія з продовольства при ООН «Codex Alimentarius» (CAC), Організація з питань продовольства та сільського господарства ООН (FAO), Консюмсрський Інтернаціонал (Consumer International – CI), Міжнародна організація з стандартизації (ISO), Світова організація торгівлі (WTO), Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO). Європейська організація з якості (EOQ) та ін.

Так, Комісію «Codex Alimentarius» (лат. – «Кодекс харчових продуктів»), міжурядовий нормотворчий орган, було створено у 1963 р. згідно зі спільною програмою FAO/WHO.

Завданням САС є розроблення міжнародних стандартів і подібних документів щодо безпечності та якості харчових продуктів з метою захисту здоров’я споживачів і забезпечення доброчинної практики у торгівлі харчовими продуктами.

Засновники CAC (FAO і WHO) наділили її ще однією суміжною функцією: координувати всі роботи зі стандартизації харчових продуктів, виконувані міжнародними урядовими та неурядовими організаціями.

З того часу ці організації беруть участь у роботі Кодексу як спостерігачі, здійснюючи неоціненну технічну експертизу і забезпечуючи узгодженість між Кодексом та їхньою власною роботою.

Одним з найстаріших постійних спостерігачів у Кодексі є Міжнародна організація з стандартизації (ISO).

Традиційно роботи САС та ISO доповнювали одна одну в методах аналізування, відбирання зразків і стандартизації для деяких об’єктів споживання.

Методи аналізування і відбирання зразків, підтверджені САС для включення в стандарти на причетні до Кодексу об’єкти споживання, мають посилки на численні стандарти ISO.

Загальні настановчі документи щодо відбирання зразків та аналізування також посилаються на відповідні стандарти ISO. Комітет Кодексу з методів аналізування і відбирання зразків є базою для такого співробітництва.

Діяльність ISO з розроблення міжнародних стандартів, головним чином для промисловості, розглядається як додаткова до роботи САС. що створює стандарти та подібні документи переважно для використання урядами.

Світова організація торгівлі (WTO) у 1995 р. додала новий важливий аспект до «Codex Alimentarius». пов’язаний з міжнародною торгівлею. Оскільки в центрі уваги залишається безпека продовольства, стандарти, настанови і рекомендації, прийняті САС, розглядаються як міжнародні стандарти відповідно до «Угоди із застосування санітарних і фітосанітарних норм» (Угода SPS).

Інші положення документів Кодексу, що торкаються таких моментів, як якість та маркування продуктів, пов’язані з «Угодою з технічних бар’єрів у торгівлі» («Кодекс GATT/WTO»).

Ці угоди WTO зробили документи Кодексу авторитетними еталонами для міжнародної гармонізації. Пізніше з’явилися нові розробки у сферах, пов’язаних з продовольчою безпекою. У 1993 р. САС схвалив «систему ХАССП» (англ. – «Hazard Analysis Critical Control Points» – HACCP) – «Настанову із застосування Системи аналізу ризиків і критичних контрольних точок». Тоді цю схему Кодекс рекомендував як підхід до менеджменту ризиків, породжуваних харчовими продуктами.

ХАССП – «Настанова із застосування Системи аналізу ризиків і критичних контрольних точок», схвалена Експертною комісією з продовольства при ООН «Codex Alimentarius» (САС) у 1993 p.

Це – система керування безпечністю харчових продуктів, за допомогою якої визначають, оцінюють і контролюють небезпечні чинники, важливі для безпечності харчових продуктів.

ХАССП не є системою з нульовим ризиком, але вона спонукає до мінімізації ризику від потенційно небезпечних чинників у харчових продуктах.

Базуючись на сучасних науково обґрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів. Ця концепція набула визнання та отримала поширення у країнах Європи.

Згідно із вимогами ЄС, а головне, із уведенням у дію нового стандарту ISO 22000, з 2006 р. Наявність цієї системи стає обов’язковою.

Система ХАССП акцентує увагу безпосередньо на процесному контролі параметрів здійснення технологічного процесу та оцінювання сировини й матеріалів, що використовуються для виготовлення харчового продукту, а також упроваджує стратегію гарантії його безпеки «від ферми до виделки» і ґрунтується на трьох стовпах:

- законодавчі вимоги до убезпечення харчових продуктів;

- глибокий науковий підхід до ухвалення рішень;

- контроль за виконанням законодавчих вимог.

До основних переваг, які надає підприємству розробка та запровадження системи ХАССП, можна віднести:

- можливість контролю безпечності протягом усього життєвого циклу виробництва харчової продукції;

- зменшення невиробничих витрат (втрати під час виробництва, брак, рекламації);

- зменшення витрат на проміжний контроль і контроль готового продукту за рахунок системного підходу та визначення проблемних місць виробництва, куди необхідно спрямувати ресурс, вивільнивши його з тих процесів, де ситуація може бути не такою критичною:

- чітке розподілення відповідальності персоналу за безпечність продукції підприємства:

- підвищення довіри споживачів та операторів ринку до безпечності продукції підприємства за рахунок наявності задокументованих доказів контролю за процесами;

- перемога під час участі в різних тендерах на постачання харчової продукції;

- уможливлення ефективно використовувати ресурси за рахунок переходу від коригувальних до запобіжних заходів щодо безпечності харчових продуктів;

- додаткові переваги для участі в європейській та міжнародній торгівлі;

- зменшення кількості аудитів та інспекційного контролю, які проводять на підприємстві сторонні організації;

- реалізація вироблюваної продукції за світовими цінами;

- покращання іміджу компанії як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Міжнародні організації запроваджують нове сучасне трактування поняття «безпечність харчових продуктів» – це відсутність не тільки безпосереднього, а й віддаленого (у майбутніх поколіннях) негативного впливу продукту на організм людини.

Передусім, це актуально для продукції, що містить генетично модифіковані (трансгенні) організми, виробництво якої зростає в геометричній прогресії.

Найінтенсивніше використовуються ГМО для потреб медицини, енергозберігання, сільськогосподарського виробництва, харчової та хімічної промисловості та ін.

Генетично модифікований організм (ГМО) – будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах, а саме:

- рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження;

- методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін’єкції, макроін’єкції та мікроінкапсуляції;

- злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин.

Директива ЄС 2001/18/ЄС дозволила використання ГМО в агрокультурі, фармакології та інших галузях.

Директива також містить процедуру отримання загальноєвропейського дозволу на комерціалізацію ГМО (виведення на ринок).

У 2002 р. норму рівня дозволеного генетичного забруднення продуктів харчування в законодавстві ЄС зменшено з 1 % до 0,5 %. Генетично модифіковані організми (ГМО) містяться не тільки в низці овочевих культур, але й у ковбасах, сосисках, м’ясних консервах, пельменях, сирі, йогуртах, кашах, цукерках, шоколаді й навіть дитячому харчуванні, тобто у звичайних повсякденних продуктах. Відрізнити їх за кольором або смаком неможливо.

Результати впровадження нових технологій вражають.

У 2001 р. ГМ-агрокультури вирощувалися вже у 15 країнах світу на площі 52,6 млн. га (площа більша, ніж територія Великої Британії).

Обсяг реалізації тільки насіння модифікованих агрокультур досяг 3,5 млрд. доларів США. В останні роки світовий обсяг інвестицій у біотехнологію щороку складає 15 млрд. доларів США.

Контролюють технології створення ГМ-рослин такі відомі транснаціональні компанії з капіталом у мільярди доларів США, як Дюпон, Монсанто, Адванта тощо.

Досвід передачі технологій в галузі генної інженерії характерний для деяких міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної служби по впровадженню досягнень агробіотехнології (ISAAA).

Комерційний прибуток від продукування трансгенних культур за останні п’ять років збільшився у 30 разів.

Згідно із положеннями Картахенського протоколу з біологічної безпеки планується прийняття єдиних для Євросоюзу правил обігу генетично модифікованих продуктів.

Угоди в рамках Світової організації торгівлі, зокрема із санітарного і фітосанітарного контролю (SPS) та про інтелектуальну власність у сфері торгівлі (TRIPS), містять пункти про біобезпеку.

Відмічено, що для забезпечення сталого розвитку торгові угоди повинні бути взаємодоповнюючими. Проте, COT не розглядає соціально-економічні загрози, пов’язані із ГМО: наприклад, те, що їх розповсюдження може спричинити зникнення традиційних культур та ін. Наслідки ж споживання харчових продуктів із ГМІ практично не прогнозовані.

Запровадження ефективної системи управління безпечністю харчових продуктів – актуальне й для нашої держави.

Однією з основних проблем сучасного вітчизняного продовольчого ринку є підміна традиційних товарів продуктами-сурогатами та фальсифікація продукції.

В тому числі все активніше завойовують український ринок сільськогосподарські продукти і взагалі продукти харчування, виготовлені за новітніми технологіями з використанням генної інженерії, в основному імпортного виробництва.

Статистика свідчить, що в Україні внаслідок насичення ринку неякісними, фальсифікованими, небезпечними для здоров’я і життя товарами гине 75 тис. людей на рік, з них 13% – він неякісних і фальсифікованих алкогольних напоїв.

Для нашої країни, безперечно, найбільш прийнятним засобом створення гарантій безпеки харчових продуктів є впровадження сучасної концепції системи ХАССП (НАССР), яка може застосовуватися на всіх ланках харчового ланцюга – від збирання врожаю і до місць споживання. Базуючись на сучасних науково обґрунтованих вимогах, ця система забезпечує превентивний підхід і дає можливість ефективно управляти безпекою харчових продуктів.

Доцільно зауважити, що концептуальні пріоритети розвитку системи продовольчої безпеки в Україні знаходяться в стадії гармонізації з міжнародними в аспекті основного стратегічного курсу нашої країни на вступ до ЄС, реалізації державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної структурної перебудови та зростання економіки. Порядок і вимоги до проведення обов’язкової сертифікації харчових продуктів у Державній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО (далі – Система) встановлюються «Правилами обов’язкової сертифікації харчових продуктів» (далі – Правила), затверджених Наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 02.06.97 р. № 322.

Вимоги Правил є обов’язковими для органів сертифікації харчових продуктів (далі – органи сертифікації), що акредитовані в Системі, а також для підприємств незалежно від форм власності, в тому числі іноземних, які виробляють або постачають продукцію в Україну.

Сертифікація харчових продуктів в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників, характеристик і властивостей продукції, процесів і послуг на підставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості. Право на проведення робіт із сертифікації продукції, послуг надається виключно лабораторіям (центрам) будь-якої форми власності та аудиторам, що акредитовані в Системі та занесені до її Реєстру.

Система встановлює відповідальність:

- виробника за невідповідність сертифікованої продукції, послуг вимогам нормативних документів і порушення правил Системи;

- продавця чи постачальника – за відсутність сертифікатів або знаків відповідності на продукцію, що реалізується;

- випробувальної лабораторії (центру) – за достовірність та об’єктивність результатів випробувань сертифікованої продукції чи послуг.

Знак відповідності, технічні вимоги до нього, порядок та правила його застосування встановлені ДСТУ 2296-93.

Основою інформаційного забезпечення Системи є її Реєстр, який ведеться згідно з вимогами ДСТУ 3415-95 і публікується в інформаційних виданнях Держспоживстандарту України.

Сертифікації підлягає продукція, яка:

- вироблена в Україні;

- ввозиться в Україну і позначена виробником як відповідна діючим в Україні нормативним документам;

- ввозиться в Україну і не позначена виробником як відповідна діючим в Україні нормативним документам, але може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинному в Україні нормативному документу на аналогічну продукцію;

- ввозиться в Україну і не позначена виробником як відповідна діючим в Україні нормативним документам і яка не може бути ідентифікована як така, що має відповідати чинному в Україні нормативному документу.

У визначених законодавством випадках для сертифікації у Системі продукції рослинного та тваринного походження, що ввозиться в Україну або вивозиться з неї, повинен бути дозвіл Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства сільського господарства і продовольства України та (або) Головної державної інспекції карантин рослин України.

Обов’язкова сертифікація продукції у Системі проводиться на відповідність обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів щодо безпеки життя, здоров’я людей та охорони довкілля. Порядок обов’язкової сертифікації конкретного виду імпортної продукції у Системі встановлює орган сертифікації відповідно до Правил, а також «Порядку ввезення на митну територію України продукції, що імпортується та підлягає в Україні обов’язковій сертифікації», затвердженого наказом Державної митної служби України і Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 10.05.94 р. № 107/126, і «Порядку проведення робіт з сертифікації продукції іноземних виробництв за схемами з обстеженням, атестацією та сертифікацією систем якості», затвердженого наказом Державного комітету України з стандартизації, метрології та сертифікації від 02.08.96 р. № 329.

Для проведення обов’язкової сертифікації харчової продукції підприємства, установи, організації і громадяни – суб’єкти господарської діяльності, у тому числі іноземні, – незалежно від форм власності (далі – заявник), подають в акредитований орган сертифікації заявку на проведення сертифікації продукції в Системі УкрСЕПРО .

Рис.1.3.Схема подання заявки на сертифікацію.

Інформація про акредитовані органи сертифікації продукції і (послуг) міститься в довідкових матеріалах, що складаються на підставі даних Реєстру Системи і публікуються Держспоживстандартом України.

У разі відсутності при поданні заявки акредитованого в Системі органу сертифікації продукції заявка подається безпосередньо до Держспоживстандарту України.

Якщо існує декілька акредитованих органів сертифікації конкретного виду продукції, заявник має право подати заявку в будь-який з них.

Усі документи, що направляються разом із заявкою до органу сертифікації, оформляються державною мовою.

При сертифікації імпортованої продукції документи складаються мовою оригіналу з завіреним автентичним перекладом українською або російською мовою.

Взаємини між заявником і органом сертифікації регулюються договорами, укладеними між ними.

Подану заявку розглядає орган сертифікації, який розглядає та приймає рішення за заявкою із зазначенням схеми (моделі) сертифікації.

Орган сертифікації надсилає заявнику та випробувальній лабораторії рішення за заявкою. Термін розгляду заявки та прийняття рішення за нею не повинен перевищувати 15 днів від дня її реєстрації. Копія підписаного рішення за заявкою зберігається у справі про сертифікацію. Сертифікат видається на термін до п’яти років, з урахуванням термін дії сертифіката на систему якості.

Обстеження виробництва харчової продукції проводиться комісією, що призначається органом сертифікації, до складу якої входять спеціалісти з виробництва конкретного виду продукції чи послуг. Склад комісії та програма її роботи затверджуються керівництвом органу сертифікації.

За результатами атестації харчової продукції видаються рекомендації про періодичність випробувань, кількість зразків і проб, необхідних для сертифікації, способи і правила їх відбору. Результати атестації оформляються атестатом виробництва, що реєструється в Реєстрі Системи і направляється заявник, а його копія у територіальний орган Держспоживстандарту.

Сертифікація систем якості проводиться з ініціативи заявника чи за рішенням органу сертифікації, якщо це передбачене схемою сертифікації, органами, акредитованими в Системі на право проведення таких робіт. Результати сертифікації системи якості оформляються сертифікатом системи якості, що видається заявник, а копія направляється в орган сертифікації.

Сертифікат якості – це супровідний документ, що засвідчує якість виробленої продукції, товару, який постачається, наданих послуг і містить показники якості, технічні характеристики.

За наявності сертифіката на систему якості, що поширюється на виробництво продукції, надання послуг, заявлених на сертифікацію, заявник додає до заявки копію цього сертифіката. Перевірка в такому разі здійснюється для підтвердження того, що продукція, яка випускається підприємством, чи надані послуги відповідають обов’язковим вимогам нормативних документів.

Орган сертифікації після одержання заявки і копії сертифіката системи якості подає в орган сертифікації системи якості запит щодо документального підтвердження задовільного функціонування на підприємстві системи якості. Після одержання документів з позитивною відповіддю і їх аналізом орган сертифікації визначає схему сертифікації продукції, що передбачає сертифікацію системи якості.

Якщо за результатами розгляду заявки отримані позитивні результати аналізу, то приймається рішення про схему проведення сертифікації. Правила вибору схеми (моделі) сертифікації продукції:

- схема (модель) сертифікації заявленої харчової продукції визначається органом сертифікації за узгодженням із заявником до початку робіт із сертифікації; вибір схеми (моделі) залежить від виду продукції, її кількості, стану виробництва та інших вихідних даних.

- для сертифікації харчової продукції вітчизняного виробництва та імпортної застосовуються такі схеми (моделі):

- сертифікація кожної партії;

- сертифікація з обстеженням виробництва;

- сертифікація з атестацією виробництва;

- сертифікація з оцінкою сертифікованої системи якості.

- схеми (моделі) сертифікації з атестацією виробництва або з оцінкою сертифікованої системи якості застосовуються лише за бажанням виробника (включаючи іноземного) продукції, що випускається серійно, одержати сертифікат на термін дії з правом самостійно застосовувати його до кожної випущеної партії продукції.

Схема І. Сертифікація партії харчової продукції проводиться шляхом випробування зразків, відібраних з цієї партії в порядку та у кількості, що встановлені органом сертифікації відповідно до вимог нормативних документів.

На підставі позитивних результатів випробувань видається сертифікат відповідності на партію (із вказівкою обсягу сертифікованої партії) з терміном дії до одного року, але не перевищуючи терміну придатності продукції (якщо він установлений).

У сертифікаті відповідності, що видається на партію харчової продукції, зазначаються відомості про розмір партії, дату виготовлення продукції, номер і дату підписання договору (контракту), за яким ця партія завезена в Україну.

Після видачі сертифіката технічний нагляд за продукцією не здійснюється.

Схема 2 використовується для одержання сертифіката відповідності на харчову продукцію, що випускається серійно.

Сертифікат відповідності при цьому видається на підставі позитивних результатів випробування зразків харчової продукції і проведення обстеження виробництва.

Якщо продукція, виготовлена серійно, сертифікована за цією схемою, то орган сертифікації відповідно до затвердженої програми технічного контролю здійснює технічний нагляд, контрольні випробування продукції, що відбирається з місць виробництва чи торгівлі.

Сертифікат відповідності за цією схемою видається терміном дії до двох років.

Схема 3. Сертифікація харчової продукції, що випускається серійно із проведенням атестації виробництва передбачає:

- випробування зразків продукції;

- атестацію виробництва;

- технічний нагляд (контрольні випробування, контроль атестованого виробництва). При використанні такої схеми сертифікат відповідності видається на термін до трьох років, але не більше терміну дії атестата виробництва.

Таблиця 1. 2.

Схеми (моделі) сертифікації харчової продукції в системі УкрСЕПРО

Серійність продукції (послуг), що сертифі-кується

Обов’язковість проведення робіт щодо харчової продукції, яка сертифікується

Документи, що видаються органом сертифікації продукції (послуг)

обстеження її виробництва

атестаціїїї виробни-цтва

сертифікації системи якості її виробництва

її випробувань з метою сертифікації

технічного нагляду за її виробництвом

1

2

3

4

5

6

7

Партія продукції

Не прово-диться

Прово-диться, якщо вирішено органом сертифікації та заявником

Не

проводиться

Проводиться на зразках,

що відібрані в порядку і в

кількості, які

встановлені органом

сертифікації

Проводиться тільки за наявності угоди між заявником та органом сертифікації щодо атестації виробництва

в порядку, визначеному органом сертифікації

Сертифікат

відповідності на партію продукції (послуг, виробів) з наведенням розміру сертифікованої партії

Продукція, що випускається серійно

Прово-диться

Не прово-диться

Не

проводиться

Проводиться на зразках, відібраних у порядку та в кількості, що встановлені

органом сертифікації

Проводиться в

порядку, що визнаний органом сертифікації

Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою (до одного року)

Продукція, що випускається серійно

Не прово-диться

Прово-диться

Не проводиться

Проводиться на зразках, відібра-них у порядку та в кількості, що встановлені органом сертифікації

Проводиться в

порядку, що визнаний органом сертифікації

Сертифікат з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії атестата виробництва (до двох років)

Продовження табл. 1.2

1

2

3

4

5

6

7

Продукція, що випускається серійно

Не прово-диться

Не прово-диться

Проводиться органом сертифікації якості

Проводиться на зразках, відібра-них у порядку та в кількості, що встановлені органом сертифікації

Проводиться у

порядку, що визнаний органом сертифікації

Сертифікат з терміном дії, що встановлюється

ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості (до трьох років)

Схема 4. Сертифікація харчової продукції, що випускається серійно із сертифікацією системи якості виробництва передбачає:

- випробування зразків;

- сертифікацію системи якості, а якщо вона вже сертифікована, то оцінку системи якості;

- технічний нагляд і контроль за відповідністю системи якості установленим вимогам і дієвістю системи якості.

Сертифікат видається на термін до п’яти років, з урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості.

Відбирання, ідентифікація та випробування зразків харчової продукції проводиться органом сертифікації або. за його дорученням, іншою, не залежною від виробника організацією.

Кількість зразків харчової продукції для випробувань (кількість упаковок, загальна маса, точкова маса, кількість і розміщення точок відбору) встановлюється органом сертифікації відповідно до вимог міжнародних та (або) державних стандартів на цю продукцію. За відсутності стандартів правила відбору зразків (їх кількість) встановлюються органом сертифікації залежно від обсягів випуску (партії).

Відбирання зразків представником органу сертифікації проводиться виключно в присутності представника виробника (постачальника) і оформляється актом відбору зразків із зазначенням таких відомостей:

- місце і дата відбору зразків;

- назва продукції;

- назва виробника продукції;

- розмір партії продукції;

- дата виготовлення або граничні дати виготовлення партії;

- характеристика продукції в споживчій упаковці;

- термін та умови зберігання продукції;

- кількість зразків для випробувань та зразків-свідків для зберігання.

Акт оформляється в трьох примірниках і підписується особою, що проводила відбір, та представником підприємства-виробника або постачальника. Один примірник залишається у виробника, другий (разом із зразками-свідками) надсилається в орган сертифікації для зберігання, третій (разом із зразками для випробувань) – в акредитовану випробувальну лабораторію, яка зазначена в рішенні за заявкою.

Відібрані зразки для випробувань та зберігання маркують і пломбують.

Підприємство-виробник (постачальник) передає відібрані для випробувань та зберігання зразки продукції у випробувальну лабораторію та в орган сертифікації за свої кошти.

Ідентифікація харчової продукції проводиться органом сертифікації за результатами аналізу інформації, що наведена на етикетці чи в маркуванні, візуального огляду продукції, визначення (у разі необхідності) в акредитованих випробувальних лабораторіях органолептичних та фізико-хімічних показників продукції та звірення їх із вимогами чинних в Україні нормативних документів на аналогічну продукцію за загальною назвою.


Рис. 1.3. Вимоги до ідентифікації харчової продукції.

Ідентифікація харчової продукції, в тому числі імпортної, проводиться з урахуванням таких вимог:

- продукція повинна мати етикетки або чітке маркування, де в доступній для сприйняття формі державною мовою зазначаються: загальна назва; маса (об’єм);

- склад, який включає перелік використаних в процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо: калорійність (якщо це передбачено для даного продукту);

- дату виготовлення; термін придатності до споживання (крім продукції, термін придатності якої не обмежений);

- умови зберігання; найменування та адреса виробника: інша інформація, передбачена чинними в Україні нормативними документами, що поширюються на цю продукцію;

- не підлягає ідентифікації продукція без етикеток або чіткого маркування, без належної інформації, з наявними ознаками пошкодження упаковок і така, для якої термін придатності до споживання не означений або вичерпаний;

- у разі неможливості ідентифікувати імпортну продукцію за результатами звірення (за загальною назвою) її органолептичних і фізико-хімічних показників з вимогами чинних в Україні нормативних документів на аналогічну продукцію можливість прийняття цієї продукції на обов’язкову сертифікацію вирішується на підставі висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи;

- за результатами ідентифікації представник органу сертифікації разом із заявником чи уповноваженою особою заявника складають акт ідентифікації.

Зразки харчової продукції, що не пройшли ідентифікації, на сертифікацію не приймаються.

Загальні відомості про відібрані зразки харчової продукції (дата, назва продукції, кількість. заявник та його адреса, прізвище особи, що відібрала зразки тощо) заносяться в спеціальний «Журнал обліку зразків», який ведеться в лабораторії.

У разі необхідності зразки позначаються номерами, етикетками або іншим чином, про що робиться запис у журналі.

Частина зразків харчової продукції, що використана для ідентифікації, підлягає списанню або поверненню заявнику.

Випробувальна лабораторія повинна забезпечувати умови зберігання зразків харчової продукції для випробувань, а також зразків-свідків згідно з вимогами нормативного документа на продукцію протягом усього терміну зберігання.

Списання або повернення заявнику використаних для ідентифікації зразків харчової продукції скріплюється підписами заявника або його представника і відповідальної особи лабораторії в графі про списання у «Журналі обліку зразків».

Залишок зразків продукції приймається випробувальною лабораторією на відповідальне зберігання до закінчення випробувань і, залежно від їх результатів, або повертається під розписку заявнику, або зберігається випробувальною лабораторією як зразок-свідок сертифікованої продукції.

Термін зберігання зразка-свідка не перевищувати терміну придатності продукції до споживання.

Випробування зразків харчової продукції проводять виключно акредитовані в Системі випробувальні лабораторії, які визначені органом сертифікації в рішенні за заявкою.

Самостійне прийняття випробувальною лабораторією рішень про проведення випробувань зразків з метою сертифікації харчової продукції не допускається.

Зразки харчової продукції випробовуються на відповідність усім вимогам чинних в Україні нормативних документів, що зазначені в рішенні за заявкою, в тому числі на відповідність обов’язковим вимогам.

Використані зразки харчової продукції, що в повному обсязі випробувані за показниками безпеки, списують або повертають заявнику.

За результатами випробувань випробувальна лабораторія подає до органу сертифікації протокол випробувань харчової продукції. Протокол повинен бути підписаний виконавцями робіт і затверджений керівником випробувальної лабораторії.

Якщо випробування проводилось у випробувальній лабораторії, що акредитована в Системі тільки на технічну компетентність, протокол випробувань повинен бути підписаний також представником органу сертифікації, який (за дорученням органу сертифікації) брав участь у випробуваннях.

Протокол випробувань повинен містити:

- посилання на позначення та назву чинних нормативних документів на методи випробувань;

- графу «Вимоги нормативного документа до продукції», в якій записують конкретну норму, визначену нормативним документом;

- графу «Результати вимірювань (випробувань)», в якій записують числовий результат вимірювань.

Записи на зразок «Відповідає». «В нормі» чи «Не виявлено» не допускаються для показників. що підлягають вимірюванню. Якщо результат вимірювань (випробувань) нижчий від межі чутливості застосованого приладу чи методу вимірювань (випробувань), в зазначеній графі робиться запис: «Менше ніж...» і наводиться визначене числове значення межі чутливості приладу або методу вимірювань (випробувань).

Пломбування зразка-свідка сертифікованої харчової продукції виконує відповідальна особа органу сертифікації або, за рішенням органу, відповідальна особа випробувальної лабораторії, що проводила випробування з мстою сертифікації на підставі позитивного рішення органу сертифікації щодо можливості видачі сертифіката відповідності на харчову продукцію за заявкою.

Пломбування зразка-свідка виконується за методом, що виключає підміну, заміну чи доступ до продукції без руйнування пломби випробувальної лабораторії.

Видача сертифіката відповідності на харчову продукцію та занесення її до Реєстру Державної системи сертифікації здійснюється винятково органом з сертифікації продукції. який розглядав результати робіт із сертифікації харчової продукції за заявкою. За позитивними висновками розгляду результатів робіт із сертифікації заявнику видасться оригінал сертифіката відповідності .

Заповнення реквізитів, передбачених сертифікатом відповідності, є обов’язковим. У разі коли заходи, передбачені в реквізитах і сертифікатів відповідності, не проводилися, в реквізиті робиться запис: «Не проводилось», «Не маркується», «Не наноситься».

У сертифікаті відповідності, що видається на партію продукції, зазначаються відомості про розмір партії, дата виготовлення продукції та номер і дата підписання договору (контракту), за яким ця партія ввезена в Україну.

На зворотному боці форми (бланка) сертифіката відповідності в реквізиті «Випробувань, що проведені випробувальною лабораторією» для вітчизняної продукції зазначаються також відомості щодо назви державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України, яка дала дозвіл виробнику на виготовлення і реалізацію продукції в Україні з зазначенням реєстраційного номера, дати його видачі та прізвища, ініціалів і посади особи, уповноваженої Міністерством охорони здоров’я України.

Реєстраційний номер сертифіката відповідності в Реєстрі Системи визначає уповноважена особа органу сертифікації.

Копія виданого сертифіката відповідності харчової продукції зберігається органом сертифікації у справі про сертифікацію продукції заявника. Другий примірник копії подається до Держспоживстандарту України.

Рис. 1.4. Вимоги до видачі сертифіката відповідності на харчову продукцію

Визнання іноземних сертифікатів, що підтверджують відповідність імпортної харчової продукції вимогам чинних в Україні нормативних документів.

Визнанню в Системі підлягають сертифікати, видані уповноваженими органами інших держав (далі – іноземний сертифікат), шляхом укладання угод про визнання результатів сертифікації продукції або ухвалення рішення про визнання згідно з ДСТУ 3417-96 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується».

Свідченням про визнання іноземних сертифікатів є сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання.

Технічний нагляд за сертифікованою харчовою продукцією під час її виробництва, як вже сказано, полягає у проведенні періодичних контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються у виробника чи в торговельних організаціях. Залежно від схеми (моделі) сертифікації застосовуються одночасно і такі види технічного нагляду:

- періодичний технічний нагляд за станом виробництва або за атестованим виробництвом сертифікованої продукції;

- періодична оцінка ефективності функціонування сертифікованої системи якості у виробника.

За результатами технічного нагляду виконавець складає і подає до органу сертифікації звіт, в якому зазначаються можливі причини невідповідностей визначеним вимогам (за наявності) та пропонуються коригувальні заходи.

Орган сертифікації може прийняти рішення про проведення додаткових випробувань чи перевірок залежно від інформації про стан сертифікованої продукції, яка надходить від споживачів і органів контролю.

Орган сертифікації може тимчасово припинити або зупинити дію сертифіката відповідності у разі:

- виявлення невідповідності харчової продукції вимогам, що встановлені під час сертифікації;

- порушення вимог технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, маркування харчової продукції тощо;

- внесення виробником змін до нормативних документів, методів випробувань, складу тощо, які можуть вплинути на відповідність сертифікованої харчової продукції визначеним вимогам, без попереднього узгодження з органом сертифікації;

- порушення умов договору заявником.

Орган сертифікації продукції в триденний термін надсилає письмову інформацію про прийняте рішення щодо призупинення або припинення дії сертифіката відповідності до Держспоживстандарту України, його територіального органу та заявника.

Рішення про тимчасове припинення дії сертифіката відповідності може бути скасоване у тому разі, якщо проведенням коригувальних заходів виробник може усунути невідповідності та причини зникнення в місячний термін і підтвердити відповідність продукції визначеним вимогам без проведення випробувань в акредитованій випробувальній лабораторії.

За інших обставин дія сертифіката відповідності зупиняється. Коригувальні заходи проводяться виробником продукції зразу ж після одержання рішення органу сертифікації. Контроль за виконанням коригувальних заходів здійснює орган сертифікації, що видав сертифікат відповідності.

Усі витрати щодо проведення коригувальних заходів та контролю за їх виконанням несе виробник сертифікованої продукції. Коригувальні заходи вважаються успішно виконаними, якщо:

- продукція після їх виконання відповідає вимогам нормативних документів;

- внесено зміни до виробничого процесу, що виключають виготовлення продукції, яка вимагатиме повторного проведення коригувальних заходів;

- невідповідна продукція вилучена зі складів, оптових баз. закладів торгівлі, у споживачів. доопрацьована або знищена чи проведені інші дії, які забезпечують належну ефективність вжитих заходів.

Повідомлення про успішне виконання коригувальних заходів із рекомендацією про відновлення дії сертифіката відповідності надсилається організацією, що контролює, в орган сертифікації, яким прийнято рішення про проведення коригувальних заходів.

Інформацію про результати сертифікації харчової продукції надає орган з сертифікації, який веде облік виданих ним сертифікатів і направляє їх копії до Держспоживстандарту України, який на підставі реєстру системи сертифікації УкрСЕПРО видає довідники, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції.

Отже, як ми могли впевнитись, в Україні діє відпрацьована система сертифікації харчової продукції.

Проте, сучасний етап розвитку товарного ринку свідчить про те, що до цього часу в країні не створено ефективну систему нагляду і контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, а також систему інформування громадян про їх права і реальний стан справ на споживчому ринку.

Це вимагає подальшого удосконалення процедури визначення безпечності харчових продуктів.

В цьому плані потребують поліпшення декілька принципових факторів: потребує перебудови система сертифікації, зокрема слід посилити роль добровільної сертифікації, яка є основою прозорості відношення виробника до споживача.

Набудь-якому ринку, локальному чи глобальному, довіра споживача – це вирішальний чинник.

Для України характерна відсутність єдиної системи в галузі наукових досліджень щодо визначення безпечності продовольства. Це значно знижує рівень довіри до українських товарів.

Актуальним є потреба у розширенні переліку показників, удосконалення методик їх визначення.

Наприклад, у Німеччині визначають близько 100 показників безпечності питної води, а в Україні їх приблизно 50.

Активне запровадження в процедури визначення рівня безпечності продовольства в усьому світі нових результатів наукових досліджень, отриманих у певній країні, повинно мати перманентний характер.

Ускладнює ситуацію дублювання функцій державними організаціями, що здійснюють нагляд за якістю та безпекою товарів (органи Держспоживстандарту, митної служби, Міністерство екології,  Санітарно-епідеміологічна служба, Державна служба ветеринарної медицини, інспекція карантину рослин та ін.).

Відсутнє чітке розмежування функцій нагляду та контролю.

Основними проблемами, що потребують негайного вирішення, є розроблення єдиної загальнодержавної стратегії формування безпеки продовольства та раціоналізація загальної системи її державного контролю.

Спроби поліпшити ситуацію через прийняття нової редакції Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» (від 08.09.2005 p. № 2863-IV) не виправили, а значно ускладнили ситуацію.

В законі фактично не відображені принципи формування безпечності харчових продуктів згідно з вимогами міжнародних документів, зокрема «Codex Alimentarius».

He створено засад для наукової діяльності щодо безпечності товарів. Натомість закон створює дискримінаційні умови для вітчизняного виробника, вимагаючи періодичного отримання експлуатаційного дозволу на здійснення своєї діяльності.

Така кількість фіскальних органів та їхня розкоординованість є абсурдними для Європи; цей підхід створює новий бар’єр для розвитку конкурентних відносин.

Незважаючи на те, що закон спростив процедуру імпорту в Україну продовольчої сировини, він не лише не змінив ситуації стосовно вітчизняного товаровиробника, а практично значно погіршив її, не виконавши свого основного завдання.

Існують суттєві термінологічні розбіжності у вітчизняній законодавчо-нормативній документації.

Так, ЄС оперує єдиною парою антонімів – «безпечна» та «дефектна» продукція. Натомість в українській законодавчій базі близькими за значенням, але не узгодженими є терміни «якість», «безпека», «небезпечна», «нестандартна», «неякісна», «некомплектна» продукція (чи товар), а також «дефект», «недолік», «істотний недолік».

Це не лише ускладнює ситуацію, а й унеможливлює вирішення спорів між виробниками та споживачами в разі придбання ними неякісної продукції, провокує появу фальсифікатів.

Створення єдиного термінологічного апарату є лише одним засобом поліпшення ситуації. Зокрема, два нових Закони («Про безпечність та якість харчових продуктів» від 06.09.2005 p. № 2809-IV та «Про м’ясо та м’ясні продукти» від 22.02.2006 р.) навіть не повністю кореспондують один з одним. В одному, наприклад, йдеться про безпеку харчових продуктів, а іншому – про безпечність. Низка інших термінів обох згаданих Законів не відповідають ані стандартизованим визначенням «Рекомендованого міжнародного зводу правил харчової гігієни» (рекомендаціям CAC/RCP 1-1969 (Rev.4-2003)) ані Угоді SPS «Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів».

Доцільно прийняти національні версії стандартів серії ISO 22000, докорінно поліпшити систему санітарії та гігієни на виробництві харчових продуктів, створити єдиний орган з контролю за їх безпечністю, запровадити ефективну систему підготовки та підвищення кваліфікації інженерно-технічного складу підприємств галузі тощо.

Прийняття Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 p. № 1103-V аж ніяк не вирішує проблему, адже наукові розробки щодо створення ГМО в Україні на сьогодні знаходяться в критичному становищі внаслідок відсутності підтримки наукових структур з боку держави та відтоку вчених (значна кількість спеціалістів в сфері біотехнології останнім часом покинула Україну для роботи за кордоном).

В державі не існує достатньої кількості випробувальних лабораторій, які б на 100 % могла б діагностувати наявність у продуктах вмонтованих генів.

На кожний компонент, що входить до складу продуктів харчування, слід мати повну інформацію аж до описів патентів, використаних під час конструювання ГМО, дані про наявність диких родичів на території держави, про країни, де ці агрокультури вже випробувалися, повні дані токсикологічних випробувань тощо.

Без такої інформації ввезення ГМ-продуктів являє собою загрозу національній безпеці.


6.2 Сертифікація послуг

У процесі ринкової взаємодії виробники, посередники, споживачі вступають у різноманітні взаємовідносини, результатом яких можуть бути не лише дії, пов’язані з речовими взаємовідносинами (купівля-продаж товару), але й з комплексом операцій, які супроводжують або обумовлюють цю взаємодію й опосередковуються різними послугами.

Послуги посідають значне місце у сучасному житті людей. За традицією ЮНЕСКО ООН кожне десятиліття відмічає актуальним для людства девізом.

Період з 1990-2000 pp. було присвячено розвитку сфери послуг. За даними ЮНЕСКО тут зайнято близько 70 % світового працездатного населення. Частка послуг у світовій торгівлі становить понад 25 %; за прогнозами експертів до 2010 р. обсяг торгівлі послугами перевищить обсяг торгівлі товарами.

На сьогоднішній день найбільшими експортерами послуг є США і західноєвропейські країни, однак азіатські країни (Китай, Таїланд) за щорічним приростом експорту послуг посідають перше місце в світі (переважно за рахунок телекомунікацій і передачі інформації).

Завдяки можливостям електронного зв’язку постійно розширюються послуги по кредитуванню під заставу, страхуванню, обміну валют, брокерським операціям тощо.

В Україні частка послуг у внутрішньому валовому продукті становить 18,7 % (у Росії наближається до 30 %). В законі «Про захист прав споживачів» категорія «послуга» класифікується як «діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб».

Тобто послугу можна розглядати як результат економічної діяльності, яка не створює товару, але продається та купується під час торговельних операцій.

Група однорідних послуг – сукупність послуг, що характеризуються загальним цільовим або функціональним призначенням.

Підгрупа однорідних послуг – частина групи однорідних послуг, що характеризуються загальним функціональним призначенням і визначеними споживачами властивостями.

Вид послуг – складова підгрупи однорідних послуг, що характеризуються загальними конструктивними, технологічними рішеннями або іншими ознаками.

Класифікація вітчизняних послуг почалась у 1970-х pp. з послуг виробництва й охопила понад 1500 видів послуг. Проте вона не є вичерпною, тому що не містить нових видів послуг. Загальноприйнятим було класифікувати послуги залежно від призначення: матеріальні, нематеріальні (або соціально-культурні), виробничі.

Під матеріальною послугою розуміють діяльність виконавця щодо задоволення матеріальних потреб споживача. її результатом є, як правило, перетворена продукція (наприклад, приготовлена їжа, побудований будинок, технічно обслужений автомобіль, комунальні ресурси). Матеріальні послуги впливають на споживчі властивості предмета.

Нематеріальна (або соціально-культурна) послуга – це діяльність виконавця щодо задоволення соціально-культурних потреб споживача: фізичних, етичних, інтелектуальних і духовних.

Об’єктом такої послуги є власне споживач (наприклад, пацієнт клініки; відпочиваючий санаторію; відвідувач ресторану; турист; пасажир; студент і аспірант; глядач; відвідувач музею і ін.).

Виробнича послуга – це діяльність виконавця щодо задоволення потреб підприємств і організацій (наприклад, роботи з налагодження і техобслуговування обладнання, засобів вимірювань і випробувань; дослідно-конструкторські та технологічні роботи і т.д.).

З метою визначення груп та підгруп однорідних послуг, видів послуг, до яких встановлюються вимоги у нормативних документах з стандартизації, проводять класифікацію існуючих послуг на підставі певних ознак, що враховують специфіку послуг та процесів обслуговування.

Така класифікація дозволяє упорядкувати всю існуючу систему різноманітних послуг, передбачити виникнення можливих нових видів послуг, визначити об’єкти стандартизації у сфері послуг із врахуванням їх взаємозв’язків і встановити структуру та склад нормативних документів, які повинні бути розроблені для взаємопов’язаної регламентації вимог, узгоджених як за об’єктами регламентації, так і за конкретними вимогами до аналогічних об’єктів стандартизації для всіх категорій та видів нормативних документів з стандартизації у сфері послуг.

Рис. 1.5 Основні ознаки для класифікації послуг

За сферою обслуговування, відповідно до сучасного стану економіки, послуги поділяються на три великі групи:

- послуги виробничо-економічної інфраструктури;

- послуги ринкової інфраструктури;

- послуги соціально-побутової інфраструктури.

За призначенням послуги поділяються на групи:

- науково-технічні;

- виробничі;

- фінансово-економічні;

- інформаційні;

- консультаційні;

- побутові;

- культурно-розважальні;

- культурно-просвітницькі;

- комунальні тощо.

За формою надання послуги поділяють так:

- послуги, які потребують безпосереднього контакту виконавця із споживачем;

- послуги, які не потребують безпосереднього контакту виконавця із споживачем;

- комбіновані послуги (послуги, виконання яких можливе як за першим, так і за другим варіантами).

За видом діяльності виділяють групи, підгрупи, види послуг, наприклад послуги технічного обслуговування та ремонту, будівельні послуги, послуги з охорони здоров’я та ін.


Таблиця1.5

Приналежність окремих підгруп послуг до класифікаційних груп.

Класифікаційна група послуг

Підгрупа послуг

Послуги виробничо-економічної інфраструктури

Транспортні послуги

Послуги зв’язку

Будівельні послуги

Послуги енергозабезпечення, газо- та водопостачання

Послуги матеріально-технічного постачання, зберігання та консервації

Послуги з утилізації, захоронення та знищення відходів тощо

Послуги ринкової інфраструктури

Фінансово-банківські послуги

Послуги страхування

Посередницькі послуги

Консультаційні послуги тощо

Послуги соціально-побутової інфраструктури

Побутові послуги

Комунальні послуги

Послуги торгівлі

Послуги освіти

Медичне обслуговування

Санаторно-оздоровчі послуги

Санітарно-епідеміологічні послуги

Туристично-екскурсійні послуги

Юридичне обслуговування

Послуги у сфері культури тощо

За об’єктом обслуговування виділяють конкретні послуги, наприклад технічне обслуговування та ремонт електропобутових приладів, ремонт квартир, приймання та доставка телеграм, профілактичний огляд і диспансеризація робітників підприємства тощо.

Деталізація у цій кваліфікаційній групі залежить від деталізації об’єкта обслуговування. Рівень деталізації визначається певними потребами, а також необхідністю встановлення специфічних вимог як до послуги, пов’язаної з конкретним об’єктом (суб’єктом), так і до обслуговування.

За суб’єктами обслуговування виділяють:

- послуги для підприємств;

- послуги для населення (колективу громадян або окремих громадян).

Рис. 1.6. Обов’язкові вимоги до послуг тa процесів їх надання.

Перелічені обов’язкові вимоги встановлюють у нормативній документації за необхідністю залежно від особливостей послуг.

Вимоги безпеки для життя, здоров’я і майна споживача під час надання йому послуги містять вимоги електробезпеки, пожежної безпеки, вибухової безпеки, ядерної і радіаційної безпеки, безпеки впливу хімічних і забруднювальних речовин, до засобів захисту і заходів убезпечення під час надання певних послуг.

За необхідності встановлюються класи небезпеки, допустимі і граничні рівні небезпечних і шкідливих чинників, які впливають на ступінь безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів під час їх обслуговування або користування ними певними послугами.

Вимоги безпеки повинні визначатися певними показниками та включати всі види та норми допустимої небезпеки і встановлюватися таким чином, щоб убезпечити послугу або процес її надання.

Рис. 1.7. Життєвий цикл послуги

Сертифікацію послуг проводять переважно при врахуванні їх відповідності вимогам, визначеним у стандартах якості. Споживачі можуть зажадати додаткових гарантій від компаній, що надають послуги, особливо коли це стосується практики подання заявок у міжнародних торгах.

Переваги проведення сертифікації послуг:

доповнення до стандартизації, вона допомагає проведення сертифікації послуг створювати позитивне враження послуг, що експортуються за кордон;

запобігає появленню іноземних послуг низької якості;

спрощує вибір послуги споживачем;

розширює торговельні та рекламні можливості;

надавана послуг;

захищає надавача послуг від недобросовісної конкуренції. Проведення робіт із сертифікації послуг потребує вирішити проблеми, створені відсутністю нормативних документів щодо послуг, невизначеністю класифікацій, термінологій та розмитістю понять і визначень, що використовуються при наданні послуг.

На даному етапі розвитку людства послуги – фінансово відчутний об’єкт виготовлення та споживання, у визначенні якого дещо розмита межа з визначенням продукції.

Тому, визнаючи труднощі в установленні такої різниці та потребу охарактеризувати даний об’єкт сертифікації на відповідність, було вирішено використовувати міжнародні стандарти серії ISO 9000 для об’єднаного визначення якості надання послуг.

У цьому плані досягненням світового досвіду з оцінки послуг можна вважати прийняття ISO міжнародного стандарту ISO 9004-2 «Провідні вказівки по послугах», що є методичною основою для національної стандартизації і сертифікації послуг.

Для більш повного визначення якості надання послуг та встановлення їх відповідності якомусь номінальному рівню (з безпеки, вартості, комфортності споживання тощо) вимагається розроблення більшої кількості стандартів у галузі надання послуг, починаючи з техніко-економічного обґрунтування впровадження конкретної послуги та закінчуючи ідентифікацією потреб споживача.

Під час розроблення стандартів для галузі послуг необхідно враховувати низку моментів, а саме:

- нематеріальність послуг, що ускладнює розроблення специфікацій;

- обов’язковість залучення клієнтів до процесу розроблення стандартів;

- врахування впливу людського чинника на результати діяльності.

Стандарт у сфері послуг має базуватися саме на тому, що потрібно споживачеві, а не на тому, чим володіє постачальник.

Проте, не зважаючи на велику кількість споживачів або користувачів та відмінність у їх потребах, виявилося, що можна виділити п’ять категорій якості послуг на основі їхньої значимості для споживача.

Ці показники щодо якості послуг використовуються, в першу чергу, під час проведення сертифікації.

Об’єктивна оцінка якості і показників послуг ще до користування ними можлива при повному встановленні нормативних вимог на ці послуги.

Звичайно, кожна країна, навіть області, мають свою специфіку надання послуг.

Тому дуже важливим завданням є збалансування культурних, історичних та соціальних особливостей з потребою гармонізувати весь процес стандартизації та визначити якості, характеристики і показники послуг, що можуть служити основою проведення оцінки робіт.

Труднощі проведення робіт з сертифікації послуг визначаються розбіжністю понять щодо визначення послуг як конкретної продукції, що підлягає сертифікації, а також визначення меж самої послуги, в якій споживачі мають потребу.

Тому під час проведення робіт з сертифікації послуг спочатку перевіряють, чи послуга реально визначена, а потім визначають рівень наданої послуги та оцінюють відповідність критеріям.

Основні категорії якості послуг:

внутрішня якість, що не виглядає як очевидна для користувача (наприклад, кількість працівників та їх кваліфікація, експлуатаційно-відновлювальні роботи на виробничих потужностях, які проводяться компанією, що надає певні послуги – автотранспортне підприємство, залізниця, авіакомпанія, телефонна компанія тощо);

якість обладнання, яка є очевидною для користувачів (наприклад, смак ресторанної їжі, внутрішнє оздоблення готелю);

якість нематеріального обладнання, яка є очевидною для користувачів (наприклад, правдивість рекламних тверджень);

своєчасність або невідкладність послуги (наприклад, час, проведений у стоянні в черзі, час відповіді на запит або час виконання прохання);

психологічна якість (наприклад, ввічливість, гостинність та дружність, безпечність обслуговування, естетика оточення).

Найлегше оцінюються критерії та риси якості послуг, які піддаються об’єктивному та кваліметричному опису.

Вони становлять так звані «тверді» елементи процесу оцінювання послуг. До них належать:

- «управління» вжите тут акцентовано, кількість працівників, продуктивність праці;

- час очікування на послугу та її виконання;

- стан гігієни і безпеки, солідність надання послуги, охорона людей і майна;

- доступність і вигода, естетика оточення й обладнання, професіоналізм, компетентність, докладність і точність виконання замовлення.


Рис. 1.7. Механізм управління якістю послуги.

Найчастіше в літературі критерієм оцінки якості послуг є об’єднання цих «твердих» визначальних параметрів якості та суб’єктивних складових якості, які залежать від індивідуального відчуття й емоцій експерта-споживача послуг або його кваліфікаційного рівня.

Наприклад, до критеріїв оцінки послуг належить набір таких послуг, які задовольняють клієнта як значимістю, так і вигодою їх отримання.


Таблиця 1.5

Критерії оцінки якості послуг

Критерій

Що визначається

Матеріальна інфраструктура послуг

Технічна якість; стан споруд; наявність вказівок, вивісок, позначень; робота довідково-інформаційної служби

Професіоналізм

Можливість надання необхідної послуги в потрібний час

Відповідальність

Бажання допомогти споживачеві своєчасно вирішити проблему

Компетентність

Вміння і досвід у наданні послуг

Довіра

Вироблення у споживача впевненості в тому, що необхідна послуга буде надана

Упередженість

Упередженість і респектабельність надання послуг

Безпека

Відсутність елементів ризику при наданні послуг, особиста безпека споживача та його майна

Доступність

Необмежений доступ споживачів до послуг

Комунікабельність

Здатність порозумітися та представити необхідну інформацію на мові, зрозумілій споживачеві

Розуміння споживача та його потреб

Тактовне знайомство зі споживачем та його потребами, бажаннями, врахування можливостей їх виконання

У різних системах сертифікації використовують різноманітні бальні оцінки з нарахуваннями за критеріями оцінки якості, проте загальна схема визначення відповідності залишається однаковою.

Останнім часом в експертів-аудиторів домінує підхід, який акцентує увагу на споживчих характеристиках оцінки якості відповідно до вимог стандарту ISO 9004-2: 2000 , згідно з якими визначають оцінку якості послуги, враховуючи точку зору і задоволення потреб як надавача, так і споживача послуги.

Стандарт вказує теж на потребу порівняння цих оцінок з метою узгодження двох мірок якості, хоча більш вагомішою оцінкою визначеного рівня якості послуги є саме оцінка споживача.

Вимога стандарту вказує, що оцінка задоволення споживача повинна визначати ступінь, згідно з яким надання послуги, номенклатура послуг чи процес їх виконання задовольняє потреби споживача.

Нині введено в дію наступні системи сертифікації в сфері послуг:

система сертифікації послуг з технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів (з 1 липня 1998 p.);

система сертифікації готельних послуг (з 1 жовтня 1999 p.);

система сертифікації послуг громадського харчування (з 1 жовтня 1999 p.);

система сертифікації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом (з 1 жовтня 1999 p.).

Основою нормативної бази сертифікації послуг служать міжнародні, регіональні і національні стандарти, затверджені санітарно-гігієнічні норми і правила, а також нормативні документи, прийняті у відповідному порядку органами державного управління для конкретних видів послуг. При цьому нормативні документи для обов’язкової сертифікації повинні враховувати:

встановлені норми безпеки для життя і здоров’я споживачів і їхнього майна;

екологічні параметри для відповідного регіону;

вимоги до методів перевірки послуги, технологічного процесу виконання, майстерності виконавця і до системи забезпечення якості.

Основні принципи систем сертифікації послуг ті ж, що і для систем сертифікації продукції: обов’язковість і добровільність, умова наявності третьої сторони, акредитація органів з сертифікації, видача сертифіката відповідності й ін. Однак Проте, особливості об’єктів сертифікації обумовили і розбіжності в системах.

Поза сферою обов’язкової сертифікації залишаються у зв’язку з відсутністю нормативної бази на даний період такі потенційно небезпечні послуги: медичні послуги, послуги ринків, послуги з ремонту та технічного обслуговування побутової радіоелектронної апаратури, електропобутових машин і приладів, послуги хімічного чищення та фарбування.

Сертифікація робіт та послуг здійснюється в тій же послідовності, що і сертифікація продукції.

Схема сертифікації послуг вибирається залежно від виду наданих послуг, значимості послуг для суспільства чи держави, наявності елементів потенційної загрози життю і здоров’ю споживачів послуг, наявності та вміння використати нормативно-технічну документацію, яка обумовлює якість надання послуг (наприклад, шляхом включення в процедуру певного набору дій, пов’язаних з оцінкою якості праці персоналу підприємства, що проводить обслуговування):

перевірка результатів послуги;

сертифікація якості обслуговування;

атестація персоналу, що проводить обслуговування;

атестація способів (технології) представлення послуг;

сертифікація всього підприємства, що надає послуги;

інспекційний контроль.

Пояснимо застосування окремих схем, звернувши особливу увагу на специфічні схеми

Схему 1 застосовують для робіт і послуг, якість і безпека яких обумовлені майстерністю виконавця (наприклад, екскурсовода, педагога, перукаря, масажистки і т.д.). При оцінці і контролі майстерності застосовують насамперед специфічний вид стандарту на послугу – вимоги до обслуговуючого персоналу.


Таблиця 1.6

Схеми сертифікації послуг

Номер схеми

Оцінка виконання робіт, надання послуг

Перевірка (випробування) результатів робіт і послуг

Інспекційний контроль сертифікованих робіт і послуг

1

Оцінка майстерності виконавця робіт і послуг

Перевірка (випробування) результату робіт і послуг

Контроль майстерності виконавця робіт і послуг

2

Оцінка процесу виконання робіт, надання послуг

Перевірка (випробування) результатів робіт і послуг

Контроль процесу виконання робіт, надання послуг

3

Аналіз стану виробництва

Перевірка (випробування) результатів робіт і послуг

Аналіз стану виробництва

4

Оцінка організації (підприємства)

Перевірка (випробування) результатів робіт і послуг

Контроль відповідності установленим вимогам

5

Оцінка системи якості

Перевірка (випробування) результатів робіт і послуг

Контроль системи якості

6

Оцінка системи якості

Розгляд декларації про відповідність доданим документам

Контроль якості виконання робіт, надання послуг

7

Оцінка системи якості

Розгляд декларації про відповідність доданим документам

Контроль системи якості

За схемою 2 оцінюють процес виконання робіт, надання послуг, опираючись на наступні критерії:

- повноту й актуалізацію (своєчасне відновлення) документації, що установлює вимоги до процесу (нормативні і технічні документи);

- метрологічне, методичне, організаційне, програмне, інформаційне, правове й інше забезпечення процесу виконання робіт, надання послуг;

- безпека і стабільність процесу;

- професіоналізм обслуговуючого і робочого персоналу;

- безпека реалізованих товарів

Схему 3 застосовують при сертифікації виробничих послуг.

За схемою 4 оцінюють організацію (підприємство) – виконавця робіт і послуг на відповідність установленим вимогам державних стандартів. При цьому оцінюють не тільки процес виконання робіт і надання послуг за критеріями схеми 2, але і правильність присвоєння підприємству визначеної категорії («зірковість» готелю, розряд ательє, тип підприємства торгівлі, громадського харчування, клас ресторану чи бару), використовуючи другий специфічний вид стандарту на послугу – класифікацію підприємств. За даною схемою проводять також атестацію організації (підприємства) на відповідність матеріально-технічної бази, умов обслуговування вимогам НД з безпеки.

Схему 4 рекомендується застосовувати при сертифікації великих підприємств сфери послуг.

Схему 5 рекомендується застосовувати при сертифікації найбільш небезпечних робіт і послуг (медичних, по перевезенню пасажирів тощо). Оцінка системи якості за схемою 5 (а також схемою 7) проводиться за стандартами ISO серії 9000 експертами з сертифікації систем якості.

Схеми 6 і 7 засновані на використанні декларації про відповідність із доданими до неї документами, що підтверджують відповідність робіт і послуг установленим вимогам, тобто керівник підприємства (чи індивідуальний підприємець) заявляє, що об’єкт обов’язкової сертифікації відповідає установленим вимогам.

Схему 6 застосовують при сертифікації робіт і послуг невеликих підприємств, що зарекомендували себе в нашій країні і за кордоном як виконавці робіт і послуг високого рівня якості.

Схему 7 застосовують при наявності у виконавця системи якості. Оцінка виконання робіт, надання послуг буде полягати в обстеженні підприємства з метою підтвердження відповідності робіт і послуг вимогам стандартів системи якості.

При добровільній сертифікації застосовують схеми 1-5.

Схеми 6 і 7, що передбачають декларацію про відповідність, при добровільній сертифікації не застосовують.

Як і при сертифікації продукції, у всіх схемах можуть бути використані додаткові документи, що підтверджують відповідність установленим вимогам і отримані поза самою процедурою сертифікації.

Мова йде про результати соціологічних обстежень, експертні оцінки, протоколи випробувань продукції як результату послуги, висновки органів виконавчої влади і т.д. Ці документи можуть служити підставою для скорочення робіт з оцінки, перевірки й інспекційного контролю робіт і послуг.

Система сертифікації звичайно оперує з такими класифікаційними угрупованнями послуг, як матеріальні (трансформація властивостей товару, виконання індивідуального замовлення й ін.) і нематеріальні (весь блок соціально-культурних послуг).

Для сертифікації матеріальних видів послугу схему звичайно включають:

- атестацію професійної майстерності виконавця послуги й інспекційний контроль (для підприємців і малих підприємств);

- послуги при періодичному інспекційному контролі;

- атестацію процесу надання й інспекційний контроль;

- сертифікацію систем якості обслуговування й інспекційний контроль.

Для сертифікації нематеріальних послуг, як правило, застосовують наступні схеми:

- сертифікацію підприємства в цілому і наступний інспекційний контроль;

- сертифікацію системи забезпечення якості обслуговування і наступний інспекційний контроль за її роботою.

Вибір схеми сертифікації, а також організаційно-методичні заходи щодо сертифікації послуг здійснюються у відповідності з «Правилами сертифікації робіт і послуг.

Під час перевірки результатів робіт і послуг найбільш широко використовуються соціологічні й експертні методи.

Наприклад, для оцінки якості обслуговування в магазині, підприємстві громадського харчування проводиться опитування відвідувачів.

У ремонтних підприємствах за допомогою книги замовлень, що містить прізвища і телефони замовників, зв’язуються з клієнтами і з’ясовують їхні відгуки про якість ремонту й обслуговування.

Рис. 1.8. Особливості послуг сертифікації.

Експертні методи необхідні для тих випадків, коли кваліфікована оцінка результатів робіт і послуг неможлива без участі групи досвідчених фахівців-експертів: дегустація блюд і кулінарних виробів у підприємствах громадського харчування; оцінка якості зачісок, зроблених майстрами перукарні; якість занять і рівень знань у сфері освіти.

Для оцінки матеріальних послуг (наприклад, якості речі, що пройшла хімчистку, параметрів відремонтованого апарата) широко використовуються інструментальні методи.

Одна з особливостей системи сертифікації робіт і послуг: у структурі системи сертифікації нематеріальних послуг і окремих матеріальних послуг (наприклад, послуг роздрібної торгівлі) може бути відсутня така ланка, як випробувальна лабораторія, оскільки перевірка результатів може не передбачати випробування.

У необхідних випадках орган сертифікації може залучати атестовані випробувальні лабораторії. Відповідно до встановлених правил, сертифікаційні перевірки послуг (ідентично сертифікаційним випробуванням продукції) виконують експерти-аудитори, зареєстровані в Державному реєстрі Системи сертифікації.

Перевірки звичайно проводяться на місці виробництва послуги. При позитивних результатах перевірок орган з сертифікації оформляє сертифікат відповідності, а при негативних – заявнику видається рішення про відмовлення.

Заявник також може одержати ліцензію на застосування знака відповідності і проставляти його на ярликах, документації, квитанціях тощо, а також використовувати в рекламних цілях протягом терміну дії сертифіката (не більш трьох років).

Правила сертифікації послуг припускають інспекційний контроль за дотриманням вимог до сертифікованих послуг, що покладений на орган з сертифікації, який залучає територіальні органи Держспоживстандарту, санітарно-епідеміологічні служби, транспортні й інші інспекції, союзи (товариства) споживачів.

У ряді випадків практикується, для проведення інспекційного контролю нематеріальних послуг, опитування споживачів шляхом анкетування, особистих інтерв’ю і таке ін. Цим займаються соціологічні центри, місцеві органи управління, служби маркетингу, а також самі виконавці послуг.

Доцільно визначити особливості проведення сертифікації окремих видів послуг в Україні.

Сертифікація послуг автомобільного транспорту.

Сертифікація послуг автомобільного транспорту проводиться відповідно до «Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні», затверджених наказом Держспоживстандартом України від 01.02.2005 р. №28, а також «Правил обов’язкової сертифікації послуг автомобільного транспорту», затверджених наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації та Міністерством транспорту України від 19.03.99 р. № 119/156.

«Правила сертифікації послуг автомобільного транспорту» встановлюють порядок і вимоги до проведення сертифікації послуг автомобільного транспорту в Українській державній системі сертифікації продукції, процесів та послуг – Системі сертифікації УкрСЕПРО.

Правила є обов’язковими для органів із сертифікації послуг автомобільного транспорту (ОС), а також підприємств, установ, організацій та громадян – суб’єктів господарювання, які надають послуги автомобільного транспорту, незалежно від форм власності.

Сертифікацію послуг автотранспорту у Системі УкрСЕПРО проводять ОС, що акредитовані в установленому законом порядку. Організаційно-методичним є Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут (ДержавтотрансНДІпроект).

Так, ДержавтотрансНДІпроект виконує функції щодо:

- розробки нормативно-методичної документації стосовно сертифікації послуг;

- вивчення та поширення вітчизняного і зарубіжного досвіду із сертифікації послуг;

- організації розробки методичних документів щодо акредитації із сертифікації автотранспортних послуг;

- надання практичної допомоги органам із сертифікації автотранспортних послуг у підготовці їх до акредитації;

- участі в акредитації органів із сертифікації автотранспортних послуг;

- планування за дорученням Держспоживстандарту та Мінтрансу України робіт, спрямованих на розвиток матеріальної і методичної бази органів із сертифікації автотранспортних послуг;

- узагальнення і подання до Держспоживстандарту України та Мінтрансу пропозицій щодо розширення та перегляду номенклатури послуг, що підлягають сертифікації.

Сертифікація послуг у Системі проводиться на їх відповідність вимогам нормативних документів щодо безпеки життя, здоров’я людей, захисту їх майна та охорони довкілля.

Рис. 1.8. Послуги пасажирського автомобільного транспорту як об’єкти сертифікації.

Порядок сертифікації послуг автомобільного транспорту традиційний , він передбачає:

- подачу заявки на сертифікацію та документів до неї;

- розгляд заявки та документів;

- прийняття рішення за заявкою на проведення сертифікації послуг;

- укладення договору на проведення сертифікації;

- обстеження виробництва перевізника;

- перевірку (випробування) дорожніх транспортних засобів (ДТЗ) на відповідність вимогам певного виду послуг;

- видачу сертифіката відповідності;

- технічний нагляд за наданням послуг.

Перевізник може одержати сертифікат відповідності на послуги лише за наявності в нього умов для забезпечення вимог нормативних документів, на відповідність яким проводиться сертифікація, а саме:

- забезпечення нормативною і технічною документацією, що встановлює вимоги щодо безпеки перевезення пасажирів;

- забезпечення належними ДТЗ відповідного технічного стану;

- забезпечення медичного контролю та інструктажу водіїв;

- належного кваліфікаційного рівня з питань безпеки перевезень, перевізників, водіїв та осіб, діяльність яких пов’язана з наданням транспортних послуг.

Перевізник подає заявку та відомості про надання послуг до ОС або в ОС ОМЦ за місцем реєстрації.

Оцінка перевізника щодо надання послуг проводиться згідно з вимогами Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Установлюються відповідність фактичного стану надання послуг вимогам нормативної документації та можливість перевізника надавати послуги у відповідності з її вимогами.

За результатами оцінки перевізника щодо надання послуг визначаються періодичність та обсяг проведення технічного нагляду за наданням сертифікованих послуг.

Оцінка перевізника щодо надання послуг проводиться комісією, яку очолює експерт-аудитор. Склад комісії експертів та програма її роботи затверджується керівником ОС.

Порядок виконання робіт з оцінки перевізника щодо надання послуг передбачає такі етапи:

- розробку програми оцінки перевізника щодо надання послуг;

- перевірку наявності документації щодо встановлення вимог з безпеки перевезення пасажирів;

- перевірку забезпечення перевезень ДТЗ належного класу;

- аналіз документування у перевізника щодо періодичності та якості технічного стану ДГЗ;

- інструктажу водіїв;

- наявність резерву ДТЗ для заміни на маршрутах у разі виходу їх з ладу;

- перевірку осіб, діяльність яких пов’язана з безпечним наданням послуг.

Оцінка перевізника щодо надання послуг оформляється актом у двох примірниках, один з яких надається перевізнику.

Перевірка (випробування) ДТЗ на відповідність вимогам певного виду послуг проводиться згідно з сертифікатом випробувань шляхом ідентифікації, а в разі їх відсутності – за лабораторними випробуваннями.

За позитивними результатами оцінки перевізника щодо надання послуг та позитивними результатами перевірки (випробувань) ДТЗ на відповідність установленим вимогам ОС приймає рішення про видачу сертифіката відповідності на послуги, термін дії якого до двох років.

У разі невідповідності послуг вимогам, установленим для виду перевезень, за яким здійснювалась сертифікація, ОС приймає рішення про відмову у видачі сертифіката відповідності з обґрунтуванням прийнятого рішення.

Технічний нагляд виконується за програмою, яка затверджується керівником ОС і включає:

- перевірку наявності документації щодо встановлення вимог з безпеки перевезення пасажирів:

- перевірку забезпечення перевезень ДТЗ належного класу та технічного стану;

- аналіз документування у перевізника щодо періодичності та якості технічного стану ДТЗ;

- перевірку можливості забезпечення медичного контролю та інструктажу водіїв;

- перевірку кваліфікаційного рівня персоналу перевізників, водіїв та осіб, діяльність яких пов’язана з безпечним наданням послуг автомобільного транспорту.

За результатами технічного нагляду ОС може припинити або зупинити дію сертифіката відповідності у разі:

- установлення відсутності умов щодо забезпечення безпеки послуги;

- установлення невідповідності послуги вимогам нормативних документів;

- негативної оцінки технічного нагляду;

- невиконання перевізником умов, передбачених Правилами.

Сертифікація послуг з ремонту та технічного обслуговування дорожніх транспортних засобів та їх складових.

Сертифікацій послуг з технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів та їх складових проводиться відповідно до «Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні», затверджених наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 р. № 28, а також «Правил обов’язкової сертифікації послуг з ремонту та технічного обслуговування дорожніх транспортних засобів та їх складових», затверджених наказом Держспоживстандарту України від 28.08.97 р. № 520 (в редакції від 25.01.2002 р. №48).

Об’єктами обов’язкової сертифікації в Системі за цими Правилами є послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобілів, автобусів, мотоциклів, мопедів, причепів, напівпричепів та їх складових, що виконуються на території України.

Сертифікацію послуг з технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів та їх складових у Системі УкрСЕПРО проводять ОС, що акредитовані в установленому законом порядку. Організаційно-методичним центром є Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут (Державтотранс НДІпроект).

Обов’язкова сертифікація послуг у Системі УкрСЕПРО проводиться на відповідність обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів щодо безпеки життя, здоров’я людей, захисту їх майна та охорони навколишнього природного середовища.

Під «відповідністю послуг» розуміється їхня відповідність чинним вимогам безпеки до технічного стану ДТЗ, які встановлені такими законодавчими і нормативними документами:

- Конституцією України ;

- Законами України «Про транспорт» ;«Про дорожній рух» , «Про автомобільний транспорт» , «Про охорону атмосферного повітря» , «Про охорону навколишнього природного середовища» ;

- Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» ;

- «Правилами проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93 р. № 141 ;

- «Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 р. № 1388 зі змінами і доповненнями ;

- обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.04.2002 р. № 335 );

- «Правилами дорожнього руху», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306;

- «Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту» , затвердженим наказам Мінтрансу від 30.03.98 р. № 102;

- «Правилами пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України» (НАПБ В.03.054-95/510), затвердженими наказом Мінтрансу від 21.12. 98 р. № 527 ;

- стандартами України, обов’язковими для виконання згідно з Законом України «Про стандартизацію» (ДСТУ 3649-98 тощо);

- галузевими стандартами;

- нормативними документами виробника (технічними умовами);

- технічними вимогами виробника ДТЗ, що наводяться в експлуатаційній, ремонтній, сервісній документації, а також в іншому інформаційному забезпеченні Виконавця послуг, наданому виробником ДТЗ.

Послуги підприємства-виробника можуть бути сертифіковані в Системі лише за наявності у нього умов для виконання вимог нормативних документів, на відповідність яким проводиться сертифікація:

- забезпеченість нормативною і технічною документацією, що встановлює вимоги до ремонту та технічного обслуговування ДТЗ та їх складових;

- забезпеченість технологічним обладнанням та інструментом, що передбачені технічною документацією;

- наявність засобів вимірювання та випробувального обладнання, що передбачені нормативною і технічною документацією;

- виконання вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдності вимірювань» від 26.04.93 р. № 40-93;

- достатність кваліфікації, знань та досвіду персоналу, який виконує роботи та контролює їх якість;

- використання для ремонту та технічного обслуговування складових частин та матеріалів, якість і безпека яких підтверджені відповідними сертифікатами.

Порядок проведення обов’язкової сертифікації послуг у Системі УкрСЕПРО традиційний і передбачає:

- подання заявки на сертифікацію;

- розгляд заявки та прийняття рішення за нею із зазначенням схеми сертифікації;

- обстеження (атестацію) виробництва послуг або оцінку системи якості згідно із зазначеною схемою сертифікації;

- відбір та ідентифікацію зразків ДТЗ та їх складових, що вийшли з ремонту;

- перевірку (випробування) зразків ДТЗ та їх складових, що вийшли з ремонту;

- аналіз одержаних результатів робіт із сертифікації і прийняття рішення про можливість видачі сертифіката відповідності та укладення ліцензійної угоди;

- реєстрацію та видачу сертифіката відповідності;

- технічний нагляд за сертифікованими послугами;

- інформацію про результати робіт із сертифікації послуг.

Схема, що використовується під час сертифікації послуг, визначається органом з сертифікації (ОС ДГЗ) з урахуванням особливостей надання послуг та побажань заявника.

Обстеження виробництва проводиться комісією, яку очолює аудитор із сертифікації послуг. Порядок виконання робіт із обстеження виробництва встановлюється ОС ДТЗ.

Передбачаються такі етапи:

- розробка програми обстеження виробництва:

- експертиза технічної документації;

- перевірка виробництва;

- оформлення акта обстеження виробництва.

Експертиза технічної документації передбачає:

- оцінку достатності контрольних операцій і випробувань, передбачених технічною документацією, для встановлення повної відповідності відремонтованої продукції вимогам стандартів та іншої нормативної документації, що на неї поширюється;

- перевірку правильності вибору засобів вимірювань та випробувального обладнання;

- перевірку відповідності показників і характеристик відремонтованої продукції, встановлених технічною документацією, вимогам стандартів та інших нормативних документів, що поширюються на відремонтовану продукцію і технологічні процеси її ремонту;

- перевірку наявності порядку оформлення замовлень та виконання договорів на ремонт та технічне обслуговування ДТЗ та їх складових.

Таблиця 1.7.

Схеми сертифікації послуг з ремонту та технічного обслуговування дорожніх транспортних засобів та їх складових.

Номер схеми сертифікації

Обстеження виробничого процесу, надання послуг

Атестація виробничого процесу, надання послуг згідно з ДСТУ3414

Сертифікація системи якості ремонту та технічного обслуговування згідно з ДСТУ3419

Вибіркова перевірка (випробування) відремонтованого транспортного засобу та (або) їх складових

Періодичність технічного нагляду за сертифікованими послугами

Термін дії сертифіката відповідності

1

Проводиться

Не проводиться

Не проводиться

Проводиться

Згідно з рішенням ОС

Від 1до 2 років

2

Не проводиться

Прово-диться

Не проводиться

Проводиться

Згідно з рішенням ОС

До 3-х років

3

Не проводиться

Не проводиться

Проводиться

Проводиться

Згідно з рішенням ОС

До 3-х років

За результатами експертизи технічної документації комісія приймає рішення про можливість проведення перевірки виробництва.

Перевірка виробництва проводиться з метою оцінки стану виконання вимог, які наведені в нормативній і технічній документації.

На підставі позитивних висновків за результатами обстеження виробництва та позитивних результатів перевірки (випробувань) зразків ДТЗ та їх складових, заявникові видається сертифікат відповідності на послуги.

У загальному випадку при використанні схеми сертифікації з обстеженням виробництва сертифікат відповідності має термін дії один рік.

В обґрунтованих випадках (при акредитації на підприємстві, що надає послуги, випробувальної лабораторії, при впровадженні Настанови з якості, яка відповідає вимогам ДСТУ ISO 9004-2 тощо) ОС ДТЗ може прийняти рішення про видачу сертифіката відповідності з терміном дії до двох років.

Сертифікат відповідності, виданий за схемою, що передбачає атестацію виробництва, має термін дії до трьох років.


У системі однорідної продукції встановлюються:

номенклатура продукції, яка підлягає сертифікації в даній системі.

нормативні документи, на відповідність яким проводиться сертифікація; вимоги які, перевіряються, і методи випробувань, які використовуються.

структура системи, функції її учасників.

схеми сертифікації, які використовуються в системі

правила відбору та ідентифікації зразків для випробувань

форми сертифіката і знака відповідності, правила його нанесення

умови і правила визнання протоколів випробувань і сертифікатів, виданих зарубіжними організаціями;

порядок проведення інспекційного контролю за дотриманням правил сертифікації і за сертифікованою продукцією

порядок розгляду апеляцій

порядок взаємодії з Держспоживстандартом України та іншими державними органами управління, які здійснюють роботи з сертифікації

осметичні засоби, які підлягають обов’язковій сертифікації в Україні

Шампуні

Мила рідкі

Засоби для укладання та завивки волосся

Засоби барвні

Засоби дерматологічні захисні

Специфіка оформлення заявки

(залежно від специфіки заявника)

Громадянин-    Зазначається «Виробник, що мешкає за адресою…»;

підприємець   номер і дата видачі документа, що засвідчує право

   займатися підприємницькою діяльністю

Специфіка оформлення заявки

(залежно від походження продукції)

Для імпортної продукції

Номер нормативного документа не заповнюється – вказується номер висновку санітарно-гігієнічної експертизи

Для продукції тваринного походження

Відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» та Митного кодексу України додається ветеринарний сертифікат

Для непереробленої продукції рослинного походження

Додається дозвіл (висновок) органу Гооловної державної інспекції карантину рослин України

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ – встановлення, перевірка додержання вимог нормативного документа щодо

рецептури

маркування

пакування

технології виготовлення

умови виробництва

транспортування

зберігання

ХАРЧОВА ПРОДУКЦІЯ

ШВИДКОПСУВНА

(термін зберігання не перевищує 30 діб)

ТРИВАЛОГО ЗБЕРІГАННЯ

(термін зберігання понад

30 діб)

ЯКІСНЕ ПОСВІДЧЕННЯ

СЕРТИФІКАТ ВІДПОВІДНОСТІ

Основні ознаки для класифікації послуг

сфера обслуговування

призначення

форма надання послуги

вид діяльності

об’єкт обслуговування

суб’єкт обслуговування

Обов’язкові вимоги до послуг та процесів їх надання

безпека для життя, здоров’я та майна споживачів

охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів

відповідність призначенню

чисельність персоналу й одиниць устаткування

якість послуг та обслуговування

гарантії виконавця послуги та ступінь довіри споживачів

використання сучасних технологій, методів, засобів і прийомів обслуговування

захист духовного й естетичного світогляду суспільства

дотримання термінів виконання

втілення вірогідних методів і засобів контролю у сфері послуг

Проектування послуги та процесів

Проектування матеріально-технічної бази

Матеріально-технічне забезпечення

Стратегічне планування

Вплив зовнішнього середовища

Підприємство

Споживач

Забезпечення надання послуги

Контроль, аналіз, поліпшення якості

Спорудження, оснащення (менеджмент)

Експлуатація (менеджмент)

Маркетинг

Контроль, аналіз та поліпшення якості

Маркетинг

Планування

Споживач

Надання послуги (продаж)

Результати послуги

Оцінка підприємством

Оцінка споживачем

Закони України

Міжнародні норми

Регіональні умови

інфраструктура;

культура;

місцезнаходження;

природні умови;

екологія

Об’єкти управління

кадри

предмети праці

засоби праці

технологія

інформація

послуги

Функції управління

прогнозування

планування

організація

координація

розробка політики

внутрішній контроль

Інтегрована регіональна система якості послуг

Постачальники

Споживачі

Теоретичні основи

системний підхід

кібернетика

економіка

математика

соціологія

Види забезпечення

правове

організаційне

методичне

кадрове

інформаційне

фінансове

Види діяльності

маркетинг

проектування

реалізація контроль

Стандартизація

Сертифікація

Метрологія

Особливості послуг як об’єкта сертифікації

Об’єктом послуги може бути сама людина, а його майнове право визначає неможливість проведення випробувань – так, власник відремонтованого автомобіля напевно відмовиться від випробувань його автомобіля в дорожніх умовах за всіма правилами цієї процедури

безпосередній контакт виконавця та споживача послуги вимагає оцінки майстерності виконавця з урахуванням етики спілкування і сформованих місцевих переваг найчастіше це вимагає застосування соціологічних методів оцінки

експерт з оцінки послуги в ряді випадків повинен бути присутнім при її наданні, оскільки надання послуги і її споживання можуть відбуватися одночасно (приміром, послуги перукарні чи косметичного кабінету) – за кордоном допускається в подібних випадках виконання експертом ролі споживача

деякі характеристики послуг залежать від особливостей регіону, у якому вони пропонуються

оцінка якості послуг самим споживачем

Об’єкти

сертифікації

Об’єктами сертифікації в Системі УкрСЕПРО є послуги пасажирського автомобільного транспорту:

1) автобусні перевезення пасажирів та багажу:

- міські;

- приміські;

- міжміські;

- міжнародні;

- туристичні;

- на замовлення;

- експресні;

- маршрутні таксомоторні;

- вантажопасажирські;

2) таксомоторні перевезення пасажирів і багажу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

73183. Расчет временных параметров и определение критического пути сетевого графика 699.13 KB
  Событие 1: принятие решения о подборе персонала на работу; Событие 2: определение потребности в новых работниках; Событие 3: разработка требований к кандидатам на новую должность c использованием разнообразных источников: анализ работ, исследование корпоративной культуры...
73185. Принципы построения и организационная структура Интернет. Адресация в Интернете. Базовые протоколы (IP, TCP, UDP). Назначение портов. Программы Ping, TraceRoute, NetScanner 554 KB
  Маршрутизаторы объединяют отдельные сети в общую составную сеть (см. рисунок ниже). К каждому маршрутизатору могут быть присоединены несколько сетей (по крайней мере две). Маршрут - это последовательность маршрутизаторов, которые должен пройти пакет от отправителя до пункта назначения.
73186. Информационный поиск в Веб 76.69 KB
  Гипертекст - принцип организации информационных массивов, при котором отдельные информационные элементы связаны между собой ассоциативными отношениями, обеспечивающими быстрый поиск необходимой информации и/или просмотр взаимо- связанных данных.
73187. ОСНОВНЫЕ СВЕДЕНИЯ О КОНЦЕПЦИИ СЕМАНТИЧЕСКОГО WEB 24 KB
  Возможность интегрировать в Интернет объекты реального мира благодаря унификации обмена данными. Организация такого представления данных в сети, чтобы допускалась не только их визуализация, но и их эффективная автоматическая обработка программами разных производителей.
73188. Интеграция и взаимодействие в сети Веб 43.55 KB
  В многих компаниях уже сложилась тенденция предоставлять своим сотрудникам, партнерам и клиентам доступ ко всем типам информации и сервисов посредством сети Веб. Однако в корпоративных сетях компаний функционирует огромное число разнородных бизнес-приложений, созданных в различное время...
73189. GRAMMATICAL CLASSES OF WORDS 67.5 KB
  The problem of parts of speech is one that causes great controversies both in general linguistic theory and in the analysis of separate languages. We shall have to examine here briefly a few general questions concerning parts of speech which are of some importance for Modern English.
73190. Grammar and its place among other sciences 129.5 KB
  The following course of theoretical grammar serves to describe the grammatical structure of the English language as a system where all parts are interconnected. The difference between theoretical and practical grammar lies in the fact that practical grammar prescribes certain rules...