46404

Психологічні умови попередження та врегулювання конфліктів у військовому колективі

Конспект урока

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Життєвий цикл конфлікту. Найважливіші з них: предмет конфлікту його об’єкт суб’єкти конфліктна ситуація інцидент структура. Виникнення спірної ситуації Сприйняття ситуації як конфліктної хоч би однією із сторін ні так Наявність конфліктної ситуації Виникнення інциденту ні так Розгортання конфлікту Відсутність конфлікту Рис. Конфліктна ситуація – це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії.

Украинкский

2013-11-21

158.5 KB

6 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 2

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ

полковник                                       О.В. БОЙКО

“____” __________________ 2009 року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення практичного заняття з навчальної дисципліни

«Психологія та педагогіка військових колективів»

Т Е М А № 1: «Військовий підрозділ як мала соціальна група»

Заняття №20Психологічні умови попередження та врегулювання конфліктів у військовому колективі

Час: 2 год.

Навчальна  та виховна мета:

  •  ознайомити курсантів (студентів) із сутністю конфліктів у військовому середовищі;

– надати курсантам знання щодо класифікації міжособистісних конфліктів у військовому середовищі.

– сформувати у курсантів (студентів) прагнення вирішувати психолого-педагогічні проблеми у майбутній професійній діяльності;

– сприяти розвитку у курсантів (студентів) морально-психологічних якостей військового педагога;

– формувати науковий світогляд курсантів (студентів), спираючись на концепцію особистісно-орієнтованого навчання.


                                           ПЛАН ЗАНЯТТЯ

№ з/п

Навчальне питання (проблема)

Час, хв.

1.

Вступна частина

5

Проведення усного, письмового, комп’ютерного контрольного заходу (за необхідністю)

10

2.

Основна частина

70

Обговорення (практичне відпрацювання) першого  питання (завдання) заняття:

Конфлікти та причини їх виникнення у військових підрозділах

20

Обговорення (практичне відпрацювання) другого питання (завдання) заняття :

Класифікація  конфліктів. Життєвий цикл конфлікту.

20

Обговорення (практичне відпрацювання) третього питання (завдання) заняття :

Стилі поведінки у конфліктній ситуації.

15

Обговорення (практичне відпрацювання) четвертого питання (завдання) заняття : 

Функції конфліктів.

15

3.

Заключна частина.

5

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Варій М.Й. Основи соціальної психології військового колективу / Наукова монографія. − Львів: В-во “Сполом”, 2000. − 250 с.;

2. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навч. посібник / За ред. В.В. Ягупова. – К.: Graphic&Design, 2002. – 560 с.; Военная психология и педагогика: Учеб. пособие / Под ред. П.А.Корчемного, Л.Г.Лаптева, В.Г.Михайловского. – М.: Совершенство, 1998. – 384 с.;

3. Голик М.М., Папікян А.Л. Теоретичні основи психології і педагогіки військового колективу: Курс лекцій. − Львів: ЛВІ, 2006. − 78 с.;

4. Ягупов В.В. Військова дидактика: Навч. посіб. – К.: ВПЦ “Київський ун-т”, 2000.- 380 с.;

5. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2002.- 560 с.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  •  прийняти рапорт командира групи і привітатися з курсантами;
  •  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  •  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  •  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  •  нагадати тему і основну проблематику заняття, його основні питання (завдання);
  •  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути  в результаті заняття;
  •  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні вправ у польовому навчальному центрі, подальшій офіцерській службі тощо;
  •  визначити час роботи на кожному навчальному місці та порядок їх зміни (при необхідності);
  •  визначити порядок  отримання оцінки за виконання окремих  завдань та за заняття в цілому;
  •  встановити порядок і правила проведення даного заняття;
  •  довести (нагадати) заходи безпеки (при необхідності).

- може проводитися, у разі необхідності, усне, комп’ютерне  опитування або письмова летючка для перевірки засвоєння матеріалів минулої теми.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Послідовно розглядаються питання (практично відпрацьовуються завдання)  відповідно плану заняття;

1. Конфлікти та причини їх виникнення у військових підрозділах

У науковій літературі поняття «конфлікт» трактується неоднозначно і дослівно означає зіткнення.  

Конфліктом прийнято називати зіткнення сторін, в основі якого лежить загострення реальних або ілюзорних суперечностей.

Конфлікт є складним соціальним явищем, яке характеризується багатьма параметрами. Найважливіші з них: предмет конфлікту, його об’єкт, суб’єкти, конфліктна ситуація, інцидент, структура. Конфлікт можна розглядати як відносини між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або суджень (думок, наглядів, оцінок тощо).

Сучасна теорія і практика конфліктології свідчать, що з розвитком ринкових умов і запровадженням конкурентних відносин значення управління конфліктами зростає. Люди неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, і це досить часто призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що виникла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному з учасників взаємодії, то виникає конфлікт. Схема перетворення спірної ситуації в конфлікт представлена на рис. 2.1.

Виникнення спірної ситуації

Сприйняття ситуації як конфліктної хоч би однією із сторін

ні

так

Наявність конфліктної ситуації

Виникнення інциденту

ні

так

Розгортання конфлікту

Відсутність конфлікту

Рис. 1. Схема перетворення спірної ситуації у конфлікт

Конфліктна ситуація – це накопичені протиріччя, пов’язані з діяльністю суб’єктів соціальної взаємодії, що об’єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Наприклад, проведення атестації перед майбутнім скороченням штатів, визначення кандидатури на підвищення по службі та інше. Переростання даного протиріччя у конфліктну ситуацію може відбутися за таких умов:

  •  значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;
  •  перешкоди збоку одного з опонентів у досягненні мети;
  •  можливість і бажання подолати цю перешкоду.

Конфліктна ситуація – це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. Для переходу її у конфлікт необхідний зовнішній вплив або інцидент.

Інцидент (привід) характеризує активізацію діяльності однієї із сторін, яка ущемлює інтереси іншої сторони. Інцидентом можуть бути дії третьої сторони, наприклад, висловлення колеги, який підштовхує вас до конфлікту після вашої розмови з начальством. Інцидент може виникнути незалежно від бажання учасників, внаслідок об’єктивних причин (випуск бракованої продукції, зниження продуктивності служби) або як результат неврахування психологічних особливостей іншої сторони.

Таким чином, конфліктна ситуація може визначатися об’єктивними обставинами, а може бути створена навмисно однією з сторін для досягання своїх цілей. При цьому визначаються можливі учасники майбутнього конфлікту – суб’єкти, а також його об’єкт.

Суб’єктами конфлікту виступає частина учасників конфліктної взаємодії, інтереси яких зачеплені. Це, наприклад, окремі особи (керівники, співробітники), групи, підрозділи, організації. Вони захищають свої особисті інтереси.

Об’єкт конфлікту – це те, на що претендує кожна з конфлілктуючих сторін і що спричинює їхню протидію. Наприклад, ресурси, право власності, право приймати рішення, нова посада. Для виникнення конфліктної ситуації необов’язкова наявність об’єкта конфлікту, він може початися і без нього. Наприклад, поганий настрій, ворожість до колеги по службі можуть сприяти конфлікту.

Деякі конфліктні ситуації існують тривалий час і не переростають у конфлікт тому, що індивіди не спілкуються один з одним. Наприклад, образа сусідів один на одного може призвести до сварки і припинення відносин на декілька років.

У науках, які вивчають конфлікт склалося декілька десятків, а, можливо, й більше визначень конфлікту, які тією чи іншою мірою віддзеркалюють природу конфліктів. У найзагальнішому вигляді конфлікт – це зіткнення двох або більшої кількості різноспрямованих сил, мотивів, позицій сторін з метою реалізації їхніх корінних інтересів в умовах протидії з боку кожної сторони.

Крім подібних, розгорнутих, існує безліч лапідарних (вкрай скорочених) визначень: конфлікт – психічна напруженість у відносинах та антагоністична ворожість сторін (В.Оберт, К.Фіну); конфлікт – це досягнення своїх цілей за рахунок придушення цілей опонента (П.Коєн); конфлікт – це невідповідність цілей та інтересів особи інтересам суспільства (Д.Бернард) та інші.

Отже, конфлікт – це відносини між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень. Кожна сторона робить усе, щоб була прийнята її точка зору чи ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Наприклад, уявимо собі двох командирів підрозділів, які намагаються запевнити командира частини, що саме вони заслуговують більшої частки ресурсів на покращення навчально-метеріальної бази.

Ознаки конфлікту:

  •  наявність конфліктної ситуації;
  •  неподільність об’єкта конфлікту;
  •  бажання учасників продовжувати конфліктне протистояння.

Конфліктне протистояння передбачає визначення проблеми протиріччя, тобто предмета конфлікту.

Предмет конфлікту – це об’єктивно існуюча проблема, яка є причиною розбрату між сторонами (проблема влади, взаємовідносин, психологічної сумісності). Це саме те протиріччя, через яке виникає конфлікт, наприклад, розподіл ресурсів (пільг, спадщини, квартири тощо). Якщо розроблено правила цього розподілу і з ними погоджуються всі учасники, тоді не виникає ні самої проблеми, ні конфлікту. Якщо ж такої процедури немає або з нею не згоден хоч би один із суб’єктів, то виникає проблема: як поділити? При невирішенні цієї проблеми розгортається конфлікт, предметом якого є відсутність правил взаємовідносин при розподілі, а об’єктом – ресурси.

Таким чином, загальна формула конфлікту виглядає так:

К  =  КС  +  І,

де  К – конфлікт,

КС – конфліктна ситуація,

І – інцидент.

Як виняток, у деяких випадках конфлікти можуть виникати без передуючої йому конфліктної ситуації. Такий конфлікт іноді випадковий, наприклад, конфлікт у чергах, у транспорті між випадковими попутниками. У таблиці 2.1. показано залежність виникнення конфлікту від його складових.

Таблиця 2.1.

Ступінь неминучості конфлікту в залежності від наявності конфліктних ситуацій

Наявність конфліктної ситуації

Формула конфлікту

Ступінь неминучості

Відсутня

Явно вираженої формули нема

Випадковий

Одна

К = КС + І

Закономірний

Дві і більше

К = КС 1 + КС 2 + КС 3 ... + І

Неминучий

Якщо конфліктної ситуації немає, то вірогідність виникнення конфлікту дуже мала. При виникненні однієї конфліктної ситуації конфлікт є закономірним. Якщо ж з однієї конфліктної ситуації випливає інша або з’являється декілька, то конфлікт неминучий.

Вправа: спотворення інформації

Природа конфлікту визначається такими характерними рисами:

1. Конфлікт – це активне протистояння протилежних сил, сторін, суб’єктів. Стосунки між цими неприязними сторонами пройшли стадії неспівпадання цінностей, прихованої ворожнечі, антипатії, неприйняття або несхвалення позицій. Сторони активно протидіють намаганням протилежної сторони проводити свій курс у спільному полі діяльності.

2. Протилежність поглядів, думок, дій, позицій доведена до стадії боротьби, або, як інколи кажуть, до «точки кипіння». Примирення часто-густо буває неможливим без того, щоб не змінити той непримиренний стан відносин, у якому конфліктуючі сторони перебувають. Різниця у поглядах, яка, зазвичай, виникає у колективній діяльності, не є ознакою конфлікту, вона має пройти шлях поступового чи раптового зростання відмінності до неспівпадіння, протилежності, нарешті до взаємовиключення.

3. Між сторонами відбувається конфліктна взаємодія, яка характеризується двохсторонньою боротьбою типу «перетягування канату», у якій досягнення своїх цілей залежить від того, наскільки поступливим є опонент. Смисл конфлікту складають «дія – неприйняття дії – реакція – дія протилежної спрямованості» у взаємодії сторін.

4. Конфліктуючі сторони, за винятком внутрішньо особистісних конфліктів, перебувають у особливому стані психологічного збудження, емоційно-вольового напруження, порушення комунікації, агресивної поведінки, вони не тільки не слухають, але й не чують одна одну. До цієї ознаки цілком слушно віднести вислів А.Ішмуратова «хвороба спілкування».

5. Конфлікт – це динамічне явище соціальної взаємодії, він має прихований чи відкритий перед конфліктний стан, ескалацію чи реескалацію, найвищу фазу боротьби, замирення, згасання, вирішення тощо. Відповідно до кожної з фаз належать специфічні способи вирішення конфліктів.

6. Причини і фактори виникнення конфліктів не можна зводити тільки до суб’єктивної сторони – намірів, слів, вчинків людей. Конфлікти виникають на ґрунті об’єктивних розбіжностей у розподілі матеріальних ресурсів, території, політичної влади, замкненості культур, історичних нашарувань за життя багатьох поколінь.

Поняттям конфлікту є таке його визначення, у якому розкриваються найбільш суттєві його аспекти: конфлікт – найбільш гострий спосіб вирішення існуючих або уявних протиріч у процесі людської взаємодії, що  складається з протидії суб’єктів конфлікту та, зазвичай, супроводжується емоційно-вольової сфери .

Закінчуючи розгляд навчального питання ми можемо зробити висновок: конфлікт – це один із аспектів взаємодії людей у певному соціальному середовищі, смисл якої полягає у поляризації позицій, їх зіткненні та веденні суб’єктами боротьби з метою вирішення проблемної ситуації. Його мотивація обумовлена не співпадаючими, точніше, протилежними інтересами та потребами, цінностями й мотивами. Сторони конфлікту усвідомлюють відмінність своїх інтересів та готові йти на ризик втрат заради здійснення своєї мети.

Вправа: конфліктна ситуація як форма соціальної нерівності

Процес конфлікту складається з багатьох структурних елементів, які взаємопов’язані і відіграють визначені ролі. Сторони конфлікту (суб’єкти) повинні ввійти в образ конфліктної ситуації через мотиви, об’єкт та предмет конфлікту. Визначальними в цьому процесі є позиції конфліктуючих сторін, які як наслідок формують напрями і методи діяльності опонентів.

Конфлікт є відкритою соціальною системою, на яку прямо чи побічно можуть впливати інші суб’єкти. Кожна із сторін перш ніж сформувати особисту конфліктну позицію приймає певний обсяг інформації із зовнішніх джерел (думки співслужбовців, погляди керівництва) і просіює її крізь призму власного розуму та особистої психологічної структури (темперамент, характер, ціннісні установки та інше). Одна й та сама конфліктна ситуація може визначатися різноманіттям позицій конфліктуючих сторін.

Визначення основних структурних елементів конфлікту.

  •  сторони конфлікту – це суб’єкти соціальної взаємодії, які перебувають у стані конфлікту або ж явно підтримують конфліктуючих;

Сторони конфлікту (синонімічно в літературі вживаються терміни – «суб’єкти конфлікту», «опоненти», «контрагенти») складаються з індивідів, соціальних груп, формальних чи неформальних об’єднань, організацій, корпорацій, держав, коаліцій держав тощо. У внутрішньо особистому конфлікті сторонами є протилежні духовні утворення («частини душі»), мотиви, бажання, погляди. Зрозуміло, що у своїй основі сторони конфлікту – це люди, які виступають у конфлікті або як приватні особи, або ж як офіційні особи, наприклад, керівники підрозділів.

У практичній роботі військового керівника важливо не обмежитися очевидними учасниками конфлікту, а виявити й інших залучених до нього, це – зацікавлені у боротьбі інших особи, спостерігачі, підбурювачі та провокатори і т. і. Ми виділяємо, перш за все, основних учасників конфлікту. Це ті суб’єкти конфлікту, що безпосередньо здійснюють конфліктну взаємодію, ведуть «наступальні» чи «оборонні» дії один проти одного. У літературі часто зустрічається інший термін для позначення основних учасників конфлікту – опонент. У перекладі з латині це супротивник у суперечці, той, хто заперечує своєму співрозмовнику.

Групи підтримки представляють сили, які стоять за основними учасниками та своєю присутністю, порадами, матеріальними ресурсами можуть докорінним чином змінювати конфлікт на користь однієї із сторін. Якщо навіть урахувати, що окремі конфліктні ситуації можуть протікати без свідків, наодинці, загальний перебіг конфлікту визначається діями груп підтримки. Групи підтримки можуть бути представлені друзями, колегами, зацікавленими у тому чи іншому підсумку конфлікту, а у сфері міжнародно-економічних конфліктів – це державні структури, кампанії, засоби масової інформації, громадські організації.

Інші учасники соціального конфлікту складаються з осіб – суб’єктів, які здійснюють епізодичну участь у перебігу конфлікту. Це – організатори, підбурювачі конфліктної взаємодії, посередники (медіатори), які, однак, безпосередньо не беруть участь в активній боротьбі. Організатори – особи чи групи людей, інституції та держави, що планують виникнення, перебіг та вирішення конфлікту, у тому числі ті, хто планує висвітлення конфлікту в ЗМІ та доведення його до громадськості. Крім того, організатори конфлікту своєрідно «оформлюють» неупорядковану боротьбу всередині колективу в структурований конфлікт.

Підбурювачами є ті учасники конфлікту, які підштовхують основних учасників до конфліктної боротьби, але самі участі не беруть, як правило, вони мають на меті бути непоміченими у конфлікті. Їх завдання – спровокувати початок конфлікту, Медіатори, посередники, «судді» – це «третя» сторона у конфлікті, яка вирішує завдання припинити конфлікт. Ця сторона уважно стежить за ходом конфлікту, аналізує всі його елементи. Але не діє насильницьким засобами. Часто її функції полягають у замиренні відносин протиборних сторін або радикальному вирішенні конфлікту.

Таким чином, діапазон учасників конфліктів вельми широкий – від двох осіб (дідичний конфлікт) до груп індивідів, соціальних інституцій, держав чи навіть коаліції держав. Поєднані з неосновними учасниками конфлікту основні сторони можуть представляти велику масу людей.

  •  предмет конфлікту – це те, через що виникає конфлікт;
  •  образ конфліктної ситуації – це відображення предмету конфлікту у свідомості суб’єкта конфліктної взаємодії;
  •  мотиви конфлікту – це внутрішні спонукальні сили, які підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту (вони виступають у формі потреб, інтересів, мети, ідеалів, переконань);
  •  позиції конфліктуючих сторін – це те, про що вони заявляють один одному у ході конфлікту, або їх дії, виражені в конкретних формах протистояння.

Для з’ясування суті конфлікту необхідно зазначити, що необхідними і достатніми умовами його виникнення є наявність у суб’єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів або суджень, а також стану взаємного протиборства.

Конфліктна поведінка складається з протилежно спрямованих дій учасників конфлікту. Якщо конфлікт розглядати у категоріях гри, то це дії сторін у грі «без правил». Тим самим реалізуються відкриті та потаємні цілі, інтереси, система мотивів, тобто ті суб’єктивні моменти, які належать до розумової, емоційної, вольової сфери людини. У ході конфліктної поведінки відбуваються чергування дії-протидії, дії та реакцій на них. Оскільки кожний елемент дії викликається попередніми діями опонентів, то конфліктна поведінка набуває характеру взаємодії. Дії конфліктної поведінки можуть бути брутальними: бійка, сварка, руйнування або грубувато-демонстративними: грюкання дверима, відмова від привітання тощо, а також і улесливо-підступні: збір та розповсюдження негативної інформації про опонентів. Конфліктолог Уєйн Дайєр вважає, що одним із засобів зниження конфліктності у відносинах з іншими – «діяти спокійно та не очікувати від «них» розуміння».

Закінчуючи розгляд навчального питання ми з вами можемо зробити висновок: конфлікт має достатньо складну структуру, елементи якої можуть бути віднесені до об’єктивного або суб’єктивного аспекту. До об’єктивної сторони належать сторони (учасники) конфлікту: основні учасники, організатори, підбурювачі, прихильники, співчуваючі, посередники, а також об’єкт і предмет конфліктної боротьби. До суб’єктивного аспекту віднесено цілісну підсистему інтересів, мотивів, потреб сторін, що спонукають їх приступити врешті-решт до активних дій.

2. Класифікація конфліктів.

Конфлікти класифікують на різних підставинах, залежно від мети дослідження.

За наслідками і функцією, що реалізується конфліктом, розрізняють: конструктивні і деструктивні конфлікти.

За тривалістю: короткочасні, тривалі, безнадійно затяжні.

За характером перебігу: гострі й хронічні, латентні й відкриті.

За характером виникнення: стихійні й заплановані.

За рівнем регулювання: керовані, не керовані, слабо керовані.

В залежності від того, хто виступає стороною конфлікту:    

- внутрішньо особистісні

- міжособистісні

- міжгрупові

Вправа: розігрування конфліктної ситуації

Життєвий цикл конфлікту:

Конфліктові передує певна ситуація. Іноді ця ситуація видається благополучною, іноді в ній можна виявити основні елементи конфлікту, але зовнішні дії сторін відсутні. В останньому випадку мова йде про наявність передконфліктної ситуації.

Інцидент – перша сутичка конфліктів, починаючи з якої конфлікт виходить на світ, на люди. Тобто коли межа стримування перейдена, полум‘я конфлікту спалахує від найменшої іскри. Іноді в процесі інциденту конфлікти розв’язують проблему або розходяться, щоб більше не зустрітися,  і тоді конфлікт вичерпується інцидентом.

Якщо розвиток конфлікту відбувається не керовано, це сприяє процесу вальвації. Вальвація конфлікту зменшує шанси  сторін на досягнення взаємоприйнятих домовленостей і збільшує ризик війни до повного виснаження, знищення або взаємознищення (Ромео і Джульєтта). Інтенсивна вальвація мобілізує сили і водночас блокує механізм самозбереження, і навіть тоді загроза життю не є пересторогою до дій на шкоду ворогові.

Процес поглиблення й розширення конфлікту дістав назву ескалація, зменшення гостроти конфлікту називають деескалацією, а весь процес від зародження конфлікту до його закінчення – життєвим циклом конфлікту.

Верхню точку ескалації називають кульмінацією. Вона може виявитись у «вибуховому» епізоді чи кількох послідовних епізодах жорсткого протиборства.

Завершення конфлікту не завжди збігається з його розв’язанням. Теоретично можна виокремити такі варіанти завершення:

  •  поступове затухання конфлікту
  •  перемога однієї із сторін та поразка іншої
  •  поразка обох сторін
  •  примирення (компроміс)
  •  перемога обох сторін
  •  вихід однієї із сторін з конфлікту

3. Стилі поведінки у конфліктній ситуації: є 5 основних стилів поведінки у конфліктній ситуації.

Суперництво (боротьба) – людина максимально орієнтована на перемогу в конфлікті і мінімально зважає на потреби інших. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, намагається нав’язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. На переговорах застосовується тактика тиску й погроз, робляться спроби поставити під сумнів компетентність опонентів, вишукується слабке місце в їхній аргументації, як правило, спостерігається схильність  до безапеляційних заяв, негативного ставлення до тих, хто має іншу думку.

Поступливість (згладжування) – жертвування інтересами справи задля підтримання й поліпшення стосунків з іншою людиною. «Поступливий» намагається виглядати в очах оточення приємним, добрим, співчутливим, готовим допомогти. Він почуває страх перед несхваленням, перед можливістю бути знехтуваним. Виявляючи до інших знаки поваги та схвалення, поступливий очікує такого самого ставлення й до себе. Як правило, він робить усе, щоб усунути саму можливість критики, запобігти загостренню конфліктів.

Ухиляння (відгороджування) – пасивна поведінка у конфліктній ситуації, що виявляється в ігноруванні проблеми або відкладенні свог7о втручання до «кращих часів». Це прагнення уникати гострих ситуацій і не обговорювати питання, які є предметом суперечок. Тактика присутності без ознак активного втручання, зберігаючи нейтралітет і не розкриваючи своїх поглядів та ставлення до проблеми. Сторонам надається самим зробити вибір і самим нести відповідальність за свій вибір.

Компроміс (порозуміння) – пошуки балансу  взаємних поступок і надбань. Прагнучи порозумітися, сторони згоджуються на часткове задоволення своїх потреб, щоб зберегти стосунки й отримати хоча б щось. При цьому має місце затушовування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. «Щоб себе не оголити і тебе не обділити».

Співробітництво (колаборація) – орієнтація на якнайповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. Інтереси іншої сторони визначаються частиною проблеми. Суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукається розв’язання спірної проблеми. Виявляються приховані інтереси, вишукуються резерви та ресурси для їх задоволення.

Проведення методики на визначення стилю поведінки у конфліктній ситуації.

Конфлікт – це не завжди погано чи добре, це певний показник розвитку організації.

Конфлікт це:

  •   це джерело розвитку
  •  сигнал до змін
  •  можливість зближення
  •  можливість розрядки напруження, «оздоровлення» відносин

Позитивні функції конфліктів:

- конфлікт не дає системі відносин, що склалася закостеніти, він штовхає її до змін і розвитку, відкриває шлях до іновацій, здатних удосконалювати суспільні відносини

- відіграє інформаціно-пізнавальну роль, у процесі конфлікту учасники краще пізнають один одного

- конфлікт сприяє структуруванню соціальних груп, групуванню однодумців

- конфлікт знижує «синдром покірності», стимулює активність людей

- конфлікт стимулює розвиток особистості, виховує у людей почуття відповідальності, допомагає їм усвідомлювати свою значущість

- у процесі виникнення критичних ситуацій виявляються непомітні до того чесноти та недоліки людей за їхніми моральними якостями (принциповість, професіоналізм, стійкість, лідерство)

- розв’язання конфлікту знімає напруження

- конфлікт виконує також діагностичну функцію.

 

Негативні функції конфліктів:

- мікроклімату в колективі, зниження продуктивності праці, відволікання частини людей для вирішення конфлікту (створення для них дискомфорту)

- неадекватне сприйняття та непорозуміння один з одним конфліктних сторін

- послаблення співробітництва між конфліктними сторонами у процесі конфлікту й після нього

- конфронтаційні прояви у стосунках, які спрямовані більше на перемогу, ніж на розв’язання проблеми для обох сторін

- моральні та матеріальні витрати на вирішення конфлікту.

Викладач:

  •  сам стисло аналізує виступи (виконання завдань) курсантів або залучає до цього найбільш підготовлений особовий склад групи;
  •  підводить підсумки з кожного питання (виконання завдань), зосереджуючи увагу на позитивних моментах і недоліках розглянутих проблем (відпрацьованих питань);
  •  оголошує оцінки за виконання завдань на навчальних місцях;
  •  керує переміщенням курсантів на навчальні  місця відповідно до розподілу часу на заняття (за потребою).

Викладення навчального матеріалу та методики проведення навчального заняття здійснюється за наступною формою:

з/п

Час (хв.)

Навчальні питання та дії викладача

Дії тих,

хто навчається

1.

45 хв.

Перше навчальне питання

2.

10 хв.

Заслуховую інформаційні повідомлення з навчального питання №1

Керую дискусією

Доповідають інформацію за встановленим порядком і правилами

Приймають участь у дискусії

3.

30 хв.

Демонструю навчальний фільм (слайд тощо)

Ставлю проблемне питання для обговорення у групі

Керую дискусією

Вирішують проблемне питання

Відповідають на запитання

Приймають участь у дискусії

Примітка: Під час проведення групових занять, за визначеною формою таблиці оформлюються методичні заходи перед початком викладення кожного навчального питання. Викладення навчального питання проводиться в довільній формі.  Для інших видів навчальних занять основна частина викладається за визначеною формою.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:

  •  визначається ступінь досягнення навчальної мети заняття в цілому та дається загальна оцінка організації його проведення;
  •  зосереджується  увага на позитивних результатах заняття та загальних недоліках і їх причинах;
  •  оголошуються  оцінки курсантів за заняття, відзначаються не тільки кращі, а й ті, хто має гірші результати;
  •  доводиться час визначення оцінок курсантам за летючку;
  •  даються відповіді на запитання курсантів;
  •  доводиться під запис завдання курсантам для подальшої самостійної роботи над темою заняття та командира групи з її організації;
  •  оголошується  час і місце відпрацювання завдань (звітування за  засвоєння матеріалів теми) тими курсантами, які були відсутні на занятті;
  •  записується завдання для самостійної роботи в журнал обліку навчальних занять та, в разі  необхідності, зауваження щодо підготовки та дисципліни курсантів.

ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНУ РОБОТУ

Завдання на самопідготовку: «Особливості військового підрозділу як малої соціальної групи».

1) опрацювати  146-157 ст. –  Виховна робота в Збройних Силах України. Навчально-методичний посібник. (Л. В. Буковський, М. І. Варій, С. І. Власюк, П. В. Гайдучок та ін. Відп. Ред. М. П. Козирєв. – Львів.: ВІ. ДУ “Львівська політехніка”, 1998. – 318 с.;

2) опрацювати 462-467 ст. –  Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с.

____________________________________________________________________

Розробив:

Майор   І. Т. Смага

“____”______________2009 року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ. Протокол від “28” серпня 2009 року №1.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22096. СОЦИАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ С ПОДРОСТКАМИ, СКЛОННЫМИ К СУИЦИДАЛЬНОМУ ПОВЕДЕНИЮ 61 KB
  Суицидальное поведение включает в себя кроме самого суицидального акта еще и покушения попытки и проявления. Суицидальные попытки молодежи в подавляющем большинстве имеют оттенок манипулятивности в чем проявляется принципиальное отличие суицидального поведения у лиц этой возрастной категории. К внешним формам суицидального поведения относят: суицидальные попытки; завершенный суицид.Личко выделяет три типа суицидального поведения у подростков: демонстративное аффективное и истинное.
22097. МЕТОДИКА И ТЕХНОЛОГИИ СОЦИАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ 73.5 KB
  Выражение соц. технология появилась в 7080е годы в связи с необходимостью разработки социальных проблем в обществе. Социальнопедагогическая технология – совокупность приемов и методов применяемых соц.
22098. ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ С ПОДРОСТКАМИ С АДДИКТИВНЫМ ПОВЕДЕНИЕМ 80.5 KB
  Основные понятие и виды аддиктивного поведения 2. Этапы становления аддиктивного поведения. Основные понятия и виды аддиктивного поведения. Аддиктивное поведение одна из форм деструктивного поведения которая выражается в стремлении к уходу от реальности путем изменения своего психического состояния посредством приема некоторых веществ или постоянной фиксации внимания на определенных предметах или активностях видах деятельности что сопровождается развитием интенсивных эмоций.
22099. Особенности социально-педагогической профилактики молодежного вандализма 63 KB
  В угоду идеологическим стереотипам явление вандализма достаточно долго связывали у нас в стране с €œне нашим€ образом жизни термин €œвандализм€ до 80х годов использовался только для обозначения противоправных действий подростков в зарубежных странах а коль проблема стыдливо умалчивалась естественно она не изучалась. Данные статистики показывают что характерной чертой вандализма является то что в его актах участвуют прежде всего молодые люди. Пик молодежного вандализма приходится на 11 – 13 лет и занимает заметное место в структуре...
22100. ГРУППА СВЕРСТНИКОВ КАК ФАКТОР СОЦИАЛИЗАЦИИ. МОЛОДЕЖНАЯ СУБКУЛЬТУРА 50 KB
  В процессе социализации личности группа сверстников выполняет следующие функции: приобщение к культуре и нормам данного общества; научение полоролевому поведению; научение поведению соответствующему этнической религиозной региональной социальной принадлежности членов группы; помощь членам группы в достижении автономии от общества; создание условий для развития самосознания самоопределения а также для самореализации и самоутверждения. Любой класс дифференцируется на подгруппы по разным признакам: социальному расслоению по...
22101. ДЕВИАЦИЯ КАК СОЦИАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА 306 KB
  Девиантное поведение – один из видов отклоняющегося поведения связанный с нарушением социальных норм и правил поведения. выделил следующие стадии развития отклоняющегося поведения: неодобряемое поведение эпизодические шалости озорство; порицаемое поведение систематические проступки осуждение со стороны воспитателей; девиантное поведение; делинквентное предпреступное поведение; преступное поведение; деструктивное поведение. Девиантные поступки вначале бывают ситуативными спровоцированные обстоятельствами затем изменения в...
22102. Детская беспризорность 37 KB
  Причины Беспризорность вызывается причинами социальноэкономического характера такими как войны революции голод стихийные бедствия и другие изменения условий жизни влекущие за собой сиротство детей. Детская беспризорность в России Гражданская война Резко увеличилось число беспризорных детей после Первой мировой войны и Гражданской войны. В 1919 году образован Государственный совет защиты детей во главе с А.
22103. ТЕОРИИ ДЕВИАЦИЙ 34 KB
  При работе с клиентами в обязанности школьного социального педагога входит: обеспечение педагогической направленности содержания форм методов используемых в ходе работы; изучение медикопсихологопедагогических условий влияющих на личность его интересы потребности; организация социальнопедагогической деятельности в социуме различных видов сотрудничества детей и взрослых; содействие детям и взрослым в решении личных и социальных проблем; предотвращение правонарушений; реабилитация клиентов; представление и защита интересов...
22104. Методы абстрактного синтеза 40 KB
  Задача абстрактного синтеза заключается в составлении таблиц переходов и выходов автоматов по заданным условиям его функционирования представленным в форме регулярных выражений. Построенный по этим таблицам автомат обычно содержит лишние внутренние состояния. На втором этапе производится минимизация количества внутренних состояний заданного автомата. Синтезируемый автомат может быть задан либо как автомат Мура либо как автомат Мили.