46520

Структура языкового знака. Аспекты знакового отношения (семантический «треугольник» Ч. К. Огдена и А. А. Ричардса)

Доклад

Иностранные языки, филология и лингвистика

Структура языкового знака. Таково определение языкового знака предлагаемое словарем. Значение знака идеально его внешняя форма материальна. Оптимальным способом анализа языкового знака в контексте данной работы является его осмысление как чисто субъективной субстанции существующей исключительно внутри сознания человека.

Русский

2013-11-23

18.38 KB

15 чел.

35. Структура языкового знака. Аспекты знакового отношения (семантический «треугольник» Ч. К. Огдена и А. А. Ричардса).

Треугольник:

Сторона А – функция замещения (форма замещает объект)

Сторона В – функцтия референции ( обозначение объекта)

Сторона Б – Осмысление

Современная лингвистика признает язык сложной знаковой системой.

Языковой знак — материально идеальное образование (двусторонняя единица языка), репрезентирующее предмет, свойство, отношение к действительности. Таково определение языкового знака, предлагаемое словарем.

Это определение отражает материалистическую позицию. Значение знака идеально, его внешняя форма — материальна.

Оптимальным способом анализа языкового знака в контексте данной работы является его осмысление как чисто субъективной 
субстанции, существующей исключительно внутри сознания человека. Как пишет Фердинанд де Соссюр в работе «Курс общей лингвистики»:
«Языковой знак связывает не вещь и ее название, а понятие и акустический образ. Этот последний является не материальным звучанием,
вещью чисто физической, а психическим отпечатком звучания, представлением, получаемым нами о нем посредством наших органов чувств…», «Языковой знак есть таким образом, двусторонняя психическая сущность…».

В качестве языкового знака можно рассматривать самые различные единицы языка — морфему, слово, словосочетание, предложение, текст и т. п.
Как отмечает Эдвард Сепир, сущность языка заключается в соотнесении условных звуков или их эквивалентов к различным элементам опыта.
Слово «дом» не есть языковой факт, если под ним иметь в виду только акустический эффект, производимый на ухо, моторные процессы,
составляющие его артикуляцию, или зрительное восприятие слова «дом». Лишь когда все эти явления автоматически ассоциируются с образом дома, они начинают приобретать характер символа, слова, элемента языка.

Рассмотрим структуру языкового знака, предлагаемую Н. Г. Комлевым. Но прежде чем приступить непосредственно к структуре необходимо описать  элементы языкового знака.

Комлев выделяет три элемента: 1) знак; 2) лексическое понятие; 3) денотат. Этот набор компонентов манифестирует слово в речи, соединяет
мышление индивида с внешним по отношению к нему миром через объединение общего значения лова знака с индивидуальным представлением объекта,
ставшим частью слова.

Знак состоит из физической субстанции и некоей внутренней формы. Звук как таковой, в том числе и голосовой, если он ничего не означает,
не может считаться знаком языка. Звучание до тех пор не является знаком, пока оно не соединяется со значением. А значением мы называем семантико-ассоциативную связь слова знака с лексическим понятием. Значения имеют все слова без исключения.

Сам по себе знак ничего не отражает. Его значение выполняет указательную функцию — соотносит звуковой комплекс с поня тием, которое существует вне
и помимо знака (слова). Причем это самое понятие существует в сознании людей еще до того, как они закрепили за данным понятием особый звуковой комплекс.

Ч.У. Моррис предложил различать в семиотике три аспекта: синтактику, семантику, прагматику. Форма и содержание языкового знака формируются как кумуляция, единство системы отношений:

1) денотативное отношение – отношение знака к обозначаемому объекту (предмету, явлению, факту) – денотату;
2) сигнификативное отношение – знак связан с понятием о реалии, отражением предмета, явления, факта в сознании в виде представления, понятия (сигнификата).

Денотативное и сигнификативное отношение формируют семантику (схема) языкового знака. Прагматическое отношение (прагматика) – отношение знака к человеку-пользователю. Как результат этого отношения формируется прагматический аспект языкового знака. Так, например, знаки «тащиться», «влачиться», «идти медленно» противопоставлены прежде всего в аспекте прагматики как обозначения одного процесса, но с различным выраженным к нему и его субъекту отношением, соответственно – пренебрежительным, почтительным и нейтральным.

Синтаксическое отношение (синтактика) – отношение между знаками в процессе означивания. Выделяются синтагматические и парадигматические отношения.
Синтагматические отношения устанавливаются между последовательно расположенными единицами в процессе непосредственного развертывания речи, например, лист упал, желтый лист; парадигматические отношения устанавливаются в системе языке на основе частичного сходства и различия языковых (знаковых) единиц, например, желтый, зеленый, голубой – общий смысловой компонент «цвет»; лист, ствол, корневище, ветви – общий смысловой компонент «части дерева»; стол, столяр, столовая – общий корень стол.
Семантика, прагматика и синтактика – важнейшие знаковые отношения, определяющие устройство данной знаковой системы. Знак, как правило, несёт определённую целевую нагрузку, сообщая об отношениях его отправителя к своему адресату, к ситуации общения, к денотату и к самому сообщению.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81697. Чуттєве та раціональне та інтуїтивне пізнання 24.36 KB
  Чуттєве пізнання є безпосереднім результатом прямої взаємодії органів чуття субєкта з зовнішнім світом, хоча воно й опосередковане біологічною передісторією людини та її історичним розвитком. У цьому певне значення мають і предмети чуттєвого сприйняття, які в тій чи іншій мірі вже сформовані людською працею.
81698. Проблеми істини. Концепції істини філософія 27.52 KB
  Концепції істини філософія Метою пізнання є істина. Методи нанкового пізнання. Розглядаючи специфіку наукового пізнання слід охарактеризувати і основні методи які тут застосовуються. Метод наукового пізнання це спосіб побудови та обгрунтування системи наукових питань або сутність послідовність прийомів і операцій за допомогою яких здобувається нове знання.
81699. Проблема субстанції в історії філософії 22.51 KB
  Надалі починають розглядати субстанцію як особливе визначення Бога схоластика що веде до дуалізму філософське вчення яке вважало що матеріальні і духовні субстанції рівноправні душі і тіла. Проблема субстанції була поставлена в працях Декарта. Субстанцію як Єдине він роз\'єднав на дві самостійні субстанції: природу і мислення.
81700. Матеріальне буття та його форми: субституційний та реляційний підходи 19.31 KB
  Виходячи з цього сутність матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування. Матеріалісти античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей останнім неподільним елементом дном за межами якого нічого не існує.
81701. Основні категорії онтології сутність-явище простір-час причина-наслідок 25.81 KB
  Явище і сутність діалектично повязані між собою протилежності. Так міраж це явище що виникає внаслідок викривлення променів світла атмосферою. Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного.
81703. Свідомість як філософська категорія культурний і суспільний феномен 27.73 KB
  Для розрізнення свідомості та психіки мислення й розуму їх варто розрізняти. Але окрім цього варто не забувати що центром свідомості є людське Я. Предметним середовищем реалізації свідомості є світ.
81704. Свідомість як форма психічної діяльності:ідеальне і психічне 25.83 KB
  Свідомість -це найвища, притаманна людям якість, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, регулюванні і самоконтролі поведінки, яка має зовнішні форми відображення творчого перетворювального характеру та повязана з мовою.
81705. Структура свідомості: її компонентний та рівневий вияви 25.51 KB
  Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєвоафективний пласт до якого належать: відчуття відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ обєктивного світу що безпосередньо діють на наші органи чуттів; сприйняття образ предмета в цілому який не зводиться до суми властивостей та сторін; уявлення конкретні образи таких предметів чи явищ які в певний момент не викликають у нас відчуттів але які раніше діяли на органи чуттів різного роду афекти тобто...