46530

Скульптура Эмиля Антуана Бурделя

Доклад

Культурология и искусствоведение

Энергия заключенная в скульптурах Бурделя настолько велика и неистова что форма напрягается взрывается сминается под собственной тяжестью деформируется едва не утрачивая образную целостность. Самой большой прижизненной выставкой Бурделя считается экспозиция в Брюсселе в 1928 г. Произведения Бурделя отмечены яркостью замысла тяготением к мощным монументальным формам но часто не свободны от стилизации и архаизации.

Русский

2013-11-23

20.88 KB

3 чел.

Скульптура

Эмиля Антуана Бурделя

(Bourdelle, Emile Antoine. 1861-1929) французский скульптор, живописец и график. Родился в Монтобане, Прованс. Отец - резчик по дереву, прекрасный рисовальщик. Учился в Школах изящных искусств в Тулузе (1876-1884 гг.) и Париже (1884–1886 гг.). Работал в мастерских Ж. Фальгьера и Ж. Далу, стал учеником и помощником О. Родена. Преподавал в студии Гранд-Шомьер в Париже (1909-1929 гг.). Посетил Италию, Грецию, Чехию. Энергия, заключенная в скульптурах Бурделя, настолько велика и неистова, что форма напрягается, взрывается, сминается под собственной тяжестью, деформируется, едва не утрачивая образную целостность. Необыкновенный "скорбный накал" поражает в серии скульптур, которые Бурдель посвятил Бетховену: бронзовом "Бетховене, подпирающем рукой щеку" (1888 г.), "Моя стихия - воздух", а также в "Гамлете" (1891 г.). От проникнутых бурной экспрессией ранних произведений ("Памятник павшим" в Монтобане, бронза, 1893-1902 гг.) перешёл к более уравновешенным композициям, в которых творчески претворил традиции древне-греческой архаики и ранней классики, стремился к героизации и монументализации образов ("Геракл, стреляющий из лука", 1909 г.; "Пенелопа", 1909-1912 гг., и "Сафо", 1924-1925 гг.; все - бронза). Его "Геракл, стреляющий из лука", которого можно увидеть в Национальном музее современного искусства в Париже, на заре XX в. стал символом возвращения в искусство образа "естественного" человека. Бурдель решился доказать, что у человека еще достаточно сил и воли, чтобы самому, без помощи хитроумной, сложной техники вступить в схватку с природой. Очень экспрессивно, неистово переосмысленный образ древнегреческого мифического героя воплощает выдвинутую Бурделем пластическую идею "уравновешенной неуравновешенности" и остается одним из самых выразительных памятников скульптуры нового времени. В годы Первой мировой войны Бурдель создал бронзовую статую Победы, которую задумал как памятник павшим на фронте депутатам Национального собрания (1916 г.). В 1920-е гг. Бурдель приобрел мировую славу. Его выставки проходят в Праге, Венеции, Японии, США. Самой большой прижизненной выставкой Бурделя считается экспозиция в Брюсселе в 1928 г., на которой были представлены 141 скульптура, 78 живописных и графических работ. Бурделю принадлежат памятники К. Альвеару в Буэнос-Айресе (1915-1923 гг.) и А. Мицкевичу в Париже (1909-1929 гг.); ему удалось с поразительной чуткостью уловить наиболее существенные черты личности каждого из них. Бурдель автор портретов О. Родена (1909 г. ), О. Пере (1910-е гг.), А. Франса (1919 г.). Произведения Бурделя отмечены яркостью замысла, тяготением к мощным монументальным формам, но часто не свободны от стилизации и архаизации. Умер Бурдель в Ле-Везине, Ивелин. Он оставил после себя около 900 скульптур, 6 000 рисунков, фрески, живопись, гуаши и пастели, иллюстрации. У Бурделя учились известные русские скульпторы В. Мухина, Б. Терновец, И. Шадр, И. Жуков. Жена Бурделя, гречанка по происхождению, К. Севостос, воплощенная им в 1906 г. в работе "Скульпторша", долгое время встречала посетителей в доме-музее Бурделя в Париже, где собраны многие из лучших творений мастера.

Работы: «Геракл» (1909), памятник А. Мицкевичу в Париже (1909—1929), памятник К. М. Альвеару в Буэнос-Айресе (19141917), "Скульпторша".

Шарль Деспио́

Французским скульптором, тяготевшим к камерности и интимности, был Шарль Деспио (Charles Despiau) (1874—1946), один из крупных портретистов двадцатого столетия. Ему присущи острое чувство индивидуального, глубокое проникновение в характер и сложный внутренний мир человека, умение видеть неповторимость каждой формы лица, ее неуловимые изменения.

Основа творческого метода Деспио — пристальное изучение натуры, глубокое художественное обобщение, выраженное в целостных уплотненных объемах, совершенстве линий. Композиции он строил в соответствии с твердыми законами архитектоники, подчиняя детали целому, достигая равновесия масс, отточенности силуэта. Скульптор запечатлевал модель в момент душевного равновесия и погруженности в себя. Его привлекали лирическое начало, одухотворенность и интеллектуальная содержательность образов.

Мастерство Деспио ярко проявилось в обаятельных женских («Мадам Стоун», 1927, Нью-Йорк, частное собрание) и детских («Кра-Кра», 1917, Гренобль, Музей) портретах, а также в статуях, исполненных с конкретных моделей («Ася», 1937, Париж, Музей современного искусства), где художник с удивительной точностью воспроизвел индивидуальные особенности человека. Реализм в скульптуре находит дальнейшее развитие в творчестве Ж. Бернара, Ж, Салендра и др.

Работы: Одалиска, терракота, 1927; Вакханка, бронза, 1909.

Аристид Майоль

(Aristide Maillol) (1861-1944). Выдающийся скульптор XX в. Аристид Майоль (Аристид Жозеф Бонавентюр) начинал учебу в студиях салонных художников в 1881 в Париже, а затем в Школе декоративно-прикладного искусства. В своих ранних живописных работах Майоль подражал Гогену, Ренуару. Живописью он продолжал заниматься всю жизнь, считая это "необходимым отдыхом". Мастера увлекало также искусство гобелена. В 1894 на выставке в Брюсселе его гобелен "Очарованный сад" получил восторженный отзыв Гогена. Лишь в возрасте около сорока лет Майоль занялся скульптурой. Искусство пластики захватило его и стало главным в творчестве мастера. Майоль никогда не обращался к формалистическим поискам. Он стремился к тому, что- бы его скульптуры можно было наблюдать со всех сторон и любоваться красотой естественного, прекрасного и сильного тела. Излюбленная модель - обнаженное женское тело, отличающееся отменным здоровьем. Женский образ приобретал в творчестве Майоля различный аллегорический смысл, но при этом всегда сохранял естественность и красоту натуры. "Река", одна из последних крупных работ мастера, входила в задуманную им серию, олицетворяющую три природные стихии: землю, воду и воздух, которые он представил в виде трех женских фигур. "Река" - стихия воды, быстрой, играющей, капризной, вечно изменчивой. Скульптор погиб в результате автомобильной аварии. Последней, оставшейся неоконченной, работой была статуя "Гармония".

РАБОТЫ: Помона 1910, ГМИИ, Москва; Три нимфы 1930-1938, Галерея Тэйт, Лондон; Средиземное море в Перпиньяне, 1902-1905 Музей Майоля, Париж; Скованная свобода

1905, Музей Майоля, Париж; Венера с ожерельем 1918-1928, Галерея Тэйт, Лондон; Флора 1910, ГМИИ, Москва; Ночью 1930-1938, Галерея Тэйт, Лондон;

Река, 1938 Музей Майоля Париж; Памятник Полю Сезанну 1915, Сад Тюильри Париж; Покрывало купальщицы 1918-1928, Галерея Тэйт, Лондон.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22991. Будова мовного апарату і функції його найважливіших частин 36 KB
  Мовленнєвий апарат І порожнина рота; II глотка фаринкс; III порожнина носа; IV гортань; 1 трахея; 2 голосова зв'язка; 3 неправдива голосова зв'язка; 4 щитовидний хрящ; 5 персневидний хрящ; 6 під'язикова кістка; 7 надгортанник; 8 язик; 9 тверде піднебіння; 10 м'яке піднебіння. Верхній поверх надставна порожнина її ще називають надставною трубою до якої належать порожнини глотки фаринкс рота і носа. Коли м'яке піднебіння опущене порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить...
22992. Акустичний аспект вивчення звукової будови мови 30.5 KB
  Акустичний аспект вивчення звукової будови мови Акустика розрізняє в звуках силу висоту довготу і тембр. Сила звука залежить від амплітуди розмаху коливання: чим більша амплітуда тим звук сильніший. Так скажімо що сильніше ударити по струні то більшою буде й амплітуда коливання і відповідно сила звука. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань тим вищий звук.
22993. Типологія наголосу в мовознавстві 38 KB
  Типологія наголосу в мовознавстві Наголос виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Залежно від того з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос розрізняють словесний тактовий фразовий логічний і емфатичний наголос. Словесний наголос буває динамічним музикальним і кількісним. Динамічний силовий експіраторний наголос виділення вимова одного із складів слова такту більшою силою тобто сильнішим видихом струменя повітря.
22994. Інтонація, основні складники, функції 32 KB
  Інтонація основні складники функції Інтонація рух зміна динаміка тну що супроводжує висловлювання ритмікомелодійний малюнокмовлення. Інтонація складається з мелодики інтенсивності пауз темпу і тембру мовлення. Мелодика мовлення від гр. pausa припинення перерва у звучанні зупинка в потоці мовлення.
22995. Лінгвістичний аспект дослідження звукової будови мови 31 KB
  Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний який розглядає функції звуків у мові. Так скажімо опозиція [а] [и] [у] в українській мові є релевантною бо вона розрізняє значення слів дам дим дум. В англійській мові релевантною є опозиція [е] [л] [і] [і:] [з] [о:] [аз] [u:]: bet [bet] заклад парі but [b t] але крім bit [bit] кусок трошки beat [bi:t] бити удар bot [bot] личинка овода bought [bo:t] купив bat [bast] кажан boot [bu:t] черевик . Як бачимо в українській мові довгота чи короткість звука...
22996. Фонема, її функції, принципи виділення 31.5 KB
  Фонема її функції принципи виділення Фонема мінімальна звукова одиниця мови яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць морфем і слів. Отже звуки [а] [и] [у] [ґ] [г] в українській мові є окремими фонемами бо вони як свідчать вищенаведені приклади служать для розрізнення слів так само як звуки [е] [а] [і] [і:] [о] [з:] [ав] [и:] в англійській [а:] [а] в німецькій. Іншими словами фонема це мінімальна релевантна звукова одиниця. Фонема виконує дистинктивну від лат.
22997. Система фонем мови. Диференційні та інтегральні ознаки фонем 43 KB
  Диференційні та інтегральні ознаки фонем. Диференційні ознаки від лат. differentia різниця відмінність ознаки фонеми за якими розрізняють значення слів чи морфем Недиференційні або інтегральні ознаки від лат. integralis нероздільно пов'язаний з цілістю ознаки фонем які не розрізняють значень слів чи морфем.
22998. Критерій класифікації голосних фонем 31 KB
  Однак описати голосні звуки за тембром дуже складну; через що найпоширенішою класифікацією голосних є артикуляційна тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього середнього та заднього рядів і низького середнього та високого піднесення. Більшість голосних це голосні переднього і заднього рядів. За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні.
22999. Критерій класифікації приголосних фонем 43 KB
  Критерій класифікації приголосних фонем За акустичною ознакою співвідношенням голосу й шуму приголосні поділяють на сонорні й шумні. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. Глухі приголосні творяться тільки шумом. З артикуляційного фізіологічного погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення.