46935

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДЛЯ 5-9 КЛАСІВ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАГАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ДЛЯ СЛІПИХ ДІТЕЙ

Дипломная

Педагогика и дидактика

Розглянути особливості проведення занять з дітьми з особливими потребами. Вивчити особливості корекційних занять з дітьми з особливими потребами. Узагальнити дані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей шкільного віку. Проаналізувати особливості фізичного виховання дітей-інвалідів.

Русский

2015-01-06

240.5 KB

0 чел.

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Історія розвитку, та теорія інклюзивної освіти…………………………………...………………………………………...5

  1.  Історія розвитку, та теорія інклюзивної освіти……………………..5

1.2. Фізичне виховання сліпих та слабкозорих дітей…………………….13

1.3. Фізичне виховання глухих дітей………………..…………………….16

1.4. Фізичне виховання і реабілітація дітей з церебральним паралічем………………………………………………………………………...18

1.5. Фізичне виховання дітей з церебральним паралічем ( проблема опорно – рухового апарата)……………………………………………………..22

1.6. Актуальні проблеми фізичного навчання дітей з тяжкими вадами мовлення…………………………………………………………………………..27

РОЗДІЛ 2. методи і організація дослідження………………..31

2.1. Аналіз літератури……………………………………………………….31

2.2. Аналіз програми………………………………………………………...29

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОГРАМИ  ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДЛЯ 5-9 КЛАСІВ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАГАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ДЛЯ СЛІПИХ ДІТЕЙ……………………………………….……………………………………..38

ВИСНОВКИ……..…………………………………………………………..49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...52


Вступ

За останні роки поглибилась зацікавленість щодо фізичного виховання дітей з різними особливими вадами, створюється програмно-методичне забезпечення занять з фізичної культури, виконаний ряд фундаментальних і практично-орієнтованих досліджень, спрямованих на покращення фізичного стану.

Актуальність: З кожним роком збільшується кількість дітей з різними вадами. Тому проблема полягає в тому, що за допомогою різних фізичних вправ допомогти дитині не відчувати себе слабкою та безпорадною серед інших дітей.

Робоча гіпотеза: передбачалось, що впровадження в практику роботи вчителів фізкультури різних вправ дозволить підвищити загальний фізичний стан дітей-інвалідів.

Метою дослідження: є особливості використання системи фізичних вправ для занять з дітьми, що мають особливі вади.

Об`єкт дослідження: навчально-виховний процес фізичної культури для дітей-інвалідів.

Суб`єкт дослідження: діти-інваліди.

Завдання дослідження:

  1.  Розглянути особливості проведення занять з дітьми з особливими потребами.
  2.  Вивчити особливості корекційних занять з дітьми з особливими потребами.
  3.  Узагальнити дані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей шкільного віку.
  4.  Проаналізувати особливості фізичного виховання дітей-інвалідів.

Методи дослідження:

  1.  Аналіз наукової і науково-методичної літератури.
  2.  Аналіз педагогічного досвіду.
  3.  Педагогічне спостереження.
  4.  Практичні розробки фізичних вправ.

Наукова новизна: узагальнені сучасні наукові дані про деякі шляхи підвищення ефективної корекції особливих вад дитини при застосуванні різних вправ.

Практична значимість: в процесі фізичного виховання розроблено досить багато різних вправ для занять з фізичного виховання з дітьми, що мають особливі вади

РОЗДІЛ 1

Історія розвитку, та теорія інклюзивної освіти

  1.  Історія розвитку, та теорія інклюзивної освіти

Аналіз досвіду навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у країнах Європи засвідчує, що у переважній більшості з них відбулося, хоча і з незначними відмінностями реформування спеціальної освіти.

Оглядовий аналіз зарубіжних матеріалів засвідчив, що реформування спеціальної освіти з незначними відмінностями відбулося у Франції, Греції, Данії, Норвегії, інших європейських країнах [10].

Принципово важливим є те, що у багатьох європейських країнах з демократичним облаштуванням, таких, як: Фінляндія, Бельгія, Франція, Ірландія, Іспанія, Швеція діти з обмеженими психофізичними можливостями мають можливість здобувати освіту і в спеціальних навчальних закладах, і в закладах масового типу.

Принагідно зазначити, що у цих країнах спеціальні заклади функціонують і надають допомогу значній кількості дітей з обмеженими можливостями здоров'я, однак, вони не є сегрегативними осередками, „кордони" між спеціальною та загальною освітою прозорі, оскільки країни з демократичним облаштуванням пропагують цінності громадянського суспільства, яке базуються на ідеях рівноправності, толерантності та інклюзії.

Аналіз досліджень європейських вчених Wilmink K., Salisbury C.L., Stangvik S., Palotbaro M.M., Hollowood W.M. та ін.) засвідчує, що проведення освітнього реформування передбачає точне визначення економічного підґрунтя, оскільки галузь спеціальної освіти є ресурсоємкою значно більше, аніж система загальної освіти. У зв'язку з цим необхідна науково обґрунтована, збалансована система фінансування спеціальної освіти, аби кошти використовувалися раціонально і дозволяли задовольняти особливі навчальні потреби дітей з особливостями розвитку [11].

Результати проведеного дослідження (Stangvik S.) з впровадження концепції інклюзивного навчання в європейських країнах засвідчують, що навчання дітей з особливими навчальними потребами в початкових класах масових шкіл має осо-бистісний, соціальний та економічний ефект; значна частина навчальних потреб учнів з меншими матеріальними затратами можуть бути повністю задоволені в масових школах, на противагу спеціальним; більшість дітей з особливими освітніми потребами можуть навчатися у масових школах на рентабельній основі; середні витрати на навчання дітей з особливими навчальними потребами у спеціальних закладах значно перевищують їхнє перебування у закладах масового типу [10].

Перша модель, базується на урахуванні кількості дітей з особливими навчальними потребами (child-based model) і передбачає, що кошти на задоволення таких потреб з центральних фінансових установ спрямовуються до регіонів відповідно до кількості дітей за чітко визначеними нормативами;

Друга модель, базується на ресурсах (resource-based model), за якої розмір фінансування визначається залежно від наданих послуг, а не від кількості дітей, що мають особливі навчальні потреби;

Третя - базується на оцінюванні результатів (autput-based model), за якої фінансування розподіляється між школами з урахуванням результатів національного тестування;

Вчені зазначають, що застосування першої моделі базується на визначенні порушень у дітей і не пов'язано з навчальними потребами, що призводить до певного фіктивного завищення кількості дітей з особливими навчальними потребами, оскільки в цьому є зацікавленими батьки таких дітей; використання третьої моделі сприяє маргіналізації дітей з особливими навчальними потребами і відправленню їх до спеціальних закладів, оскільки, їхні недостатні навчальні досягнення знижують загальні шкільні результати, а, відповідно, і зменшується фінансування. Найбільш прийнятною було визнано другу модель, яка, водночас, має бути доповнена заходами оцінювання ефективності та контролю за рівнем задоволенням потреб учнів з особливими навчальними потребами[6].

Для широкої громадськості ідеї інклюзивної освіти та її впровадження в Україні сьогодні є ще малознайомими. Однак, процес інклюзії в освіті -  залучення дітей із особливими потребами та обмеженими можливостями за станом здоров'я до умов загальноосвітніх навчальних закладів - існував в українському суспільстві завжди. Більш інтенсивно і чітко цей процес проявив себе наприкінці 90-х років. Саме в цей період спостерігається збільшення кількості дітей із особливими потребами в загальноосвітніх школах. Посилення цих тенденцій відбулося під впливом економічних факторів, і змін, що позначилися в українському суспільстві: спрямування у напрямку демократизації та розповсюдження ідей і принципів рівності на всі сфери суспільного життя. Важливим стимулом для розвитку інклюзивної освіти також стало безпосереднє поширення інформації, ідей, досвіду та практики інклюзії, що мали місце в західних та пострадянських країнах, як серед професійної спільноти, так і серед громадськості. Певний вплив має і загальне погіршення  стану здоров'я українських дітей.

Ефективна реалізація і впровадження ідей інклюзивної освіти в Україні в подальшому буде залежати від можливостей знаходження точок дотику, розуміння, врахування інтересів і специфіки цілей представників різних суспільних груп у їх ставленні до проблем інклюзивної освіти. Представлення ситуації такою, як її бачать та оцінюють всі залучені до процесу сторони і є метою  комплексного дослідження стану інклюзивної освіти в Україні.

Термін "діти із особливими потребами" згідно Міжнародної  класифікації стандартів освіти визначається як – "особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів", що охоплює достатньо широкі кола дитячого населення: обдаровані діти і діти із затримкою психічного розвитку, діти-інваліди і діти із вадами за станом розвитку і здоров'я, діти-сироти і безпритульні діти тощо. В Україні цей термін поширюється переважно на дітей, у яких визначаються особливості або порушення психофізичного розвитку, що не повною мірою відповідає змісту загальноприйнятої міжнародної термінології.

В освітніх Законах та нормативно-правових документах України  використовується визначення: «діти-інваліди та діти з вадами розумового або фізичного розвитку», «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я», «діти з особливостями психофізичного розвитку», «діти з особливими освітніми потребами» тощо. На думку експертів, законодавчі положення України з питань освіти, які закріплюють державні гарантії щодо надання освітніх послуг дітям з особливими потребами, значною мірою залишаються принципами та деклараціями, які не передбачають забезпечення реальних механізмів їх реалізації[21].

Головними ініціаторами впровадження ідей інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами в Україні, що базуються на принципах рівних можливостей в різних галузях життя, в тому числі й освіті, є батьки та громадські організації, які поширюють ідеї інклюзії серед професійного співтовариства, а також активізують і стимулюють державну діяльність в цьому напрямку. Особливу роль серед ГО в поширенні ідей інклюзії відіграють Фонд «Крок за кроком» та Національна асамблея інвалідів України[11].

Інклюзивна освіта в Україні розвивається завдяки активній участі донорських організацій, які протягом більше як 10 років допомагають розробці законодавчих та нормативних актів, методичними та наочними матеріалами, передають досвід, напрацьований в країнах Європи, США та Канаді. До розбудови освіти для дітей з особливими потребами долучались Програма TACIS  («Розвиток інституційного партнерства» Європейської комісії), Програма MATRA посольства Об`єднаного Королівства Нідерландів, Міжнародний фонд „Відродження”, Канадське Агентство з міжнародного розвитку (СIDA), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID ).

Протягом останнього десятиліття вітчизняні науковці, зокрема В. Бондар, А. Колупаєва, Т. Євтухова, В. Ляшенко, І. Іванова, О. Столяренко, А. Шевчук , О. Савченко та інші присвячують свої праці дослідженням проблеми залучення дітей з особливими потребами до навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, їх реабілітації та соціалізації до суспільних норм. Значний вплив на розвиток системи спеціальних навчальних закладів, удосконалення їх структури, розробку методик ранньої діагностики психічного розвитку дітей мали праці психологів Л.Виготського, О.Венгер, О.Запорожця, О.Киричука, Г.Костюка, Б.Корсунської, С.Максименка, Н.Морозової, В.Синьова, П. Таланчука, В.Тарасун, М.Ярмаченка. В них обґрунтовано принципові положення щодо особливостей розвитку психічних процесів у дітей різного віку, ролі корекційного виховання у підготовці до шкільного навчання, механізмів формування їх соціально–комунікативної активності. В дослідженнях вчених вивчалася історія становлення і розвитку окремих напрямків спеціальної освіти дітей шкільного віку з різними психофізичними порушеннями. Одночасно аналізувалася історія виникнення наукових поглядів на ті чи інші прояви аномального розвитку та засоби їх психолого–педагогічної корекції.

Число дітей з відхиленнями у розвитку, поведінці, з труднощами в навчанні, спілкуванні, дітей з різними патологічними станами (неврози, психопатії, органічні ураження центральної нервової системи і т. д.) неухильно зростає, і до цього є ряд причин. Порушення різні по етіології, патогенезу, клінічних проявів, динаміці. Діти з відхиленнями потребують своєчасній діагностиці та в корекційному вихованні. До того ж такі діти часто виховуються в проблемних сім'ях, а роль мікросередовища, сім'ї та сімейного виховання у формуванні особистості дитини велика. У комплексній діагностиці та корекції відхилень у розвитку дитини сім'я займає важливе місце.

Під «Інвалідністю» розуміється втрата чи обмеження можливостей людини з дитинства отримувати освіту та брати участь у житті суспільства, як всі інші. Специфічні умови суспільного ставлення до даної категорії людей мають характер зіткнення між людьми з обмеженими можливостями та їх оточенням. Тому основним принципом був проголошений принцип нормалізації умов їх життєдіяльності.

Дитина-інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, виникають внаслідок порушення розвитку та росту дитини, втрати контролю за своєю поведінкою, а також здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, навчання, спілкуванню, трудової діяльності в майбутньому[21].

Зважаючи того, що досі не існує чітких критеріїв інвалідності, багато неврахованих дітей з дефектами розумового і фізичного розвитку, які не визнаються інвалідами, але потребують спеціальних умов виховання та навчання.

Розподіл дітей інвалідів по головному порушення стану здоров'я представлено нижче в вигляді діаграми:

Розумові порушення, психічні порушення, слухові та вестибулярні порушення, зорові порушення, вісцеральні і метаболічні порушення, рухові порушення.

Розумові і психічні порушення відносяться до психічних недоліків.

Розумові порушення - стани, обумовлені вродженим або ранньонабутим недорозвиненням психіки з вираженою недостатністю інтелекту, що утрудняє або робить повністю неможливим адекватне соціальне функціонування індивідуума.

Психічні порушення - затверджені в установленому порядку тимчасові або постійні недоліки в психічному розвитку людини, включаючи порушення мови, емоційно-вольової сфери, в тому числі пошкодження мозку, а також порушення розумового розвитку, що створюють труднощі в соціально-психологічній адаптації.

До фізичних недоліків відносяться слухові і вестибулярні порушення, зорові порушення, вісцеральні і метаболічні порушення, спотворюють порушення, рухові порушення - тобто тимчасові або постійні недоліки в розвитку і функціонуванні органів людини, або хронічне соматичне або інфекційне захворювання[3].

Інваліди - це група особливого ризику. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), частка важких інвалідів становить зазвичай 2-3% від дитячої популяції [1].

В останні роки у всіх країнах, включаючи Росію, при визначенні інвалідності особлива увага приділяється поняттю соціально-психологічної недостатності. Згідно Міжнародної номенклатурі показників інвалідності, соціально-психологічна недостатність має місце у випадках:

- обмеження фізичної незалежності;

- обмеження здатності займатися звичайною діяльністю;

- обмеження здатності до здобуття освіти;

- обмеження здатності до професійної діяльності;

- обмеження економічної самостійності;

- обмеження здатності до інтеграції в суспільство.

Останнім часом фахівцями доведено, що існує можливість впливати на нервово-психічні функції хворої дитини, починаючи ще з антенатального етапу. Це свідчить про можливість істотного зниження дитячої інвалідності за рахунок підвищення надання медико-психологічної допомоги вагітним жінкам, а також породіллям та новонародженим дітям[22].

Таким чином, діти з дефектами фізичного та розумового розвитку, які потребують спеціальних умовах виховання і навчання вважаються інвалідами. Основний причиною дитячої інвалідності є психоневрологічні захворювання та захворювання опорно-рухового апарату. Причин зростання інвалідності багато, це і екологічний фон, погіршення структури харчування, соціального самопочуття, показників здоров'я населення, недостатній рівень відновного лікування, техніки безпеки, відсутність комплексної системи реабілітації інвалідів відповідно до сучасних вимог та багато іншого.

Принципово новим для теорії і практики соціально-психологічної роботи є посилення психолого-педагогічного аспекту корекційного впливу на основі врахування єдності біологічних, психологічних і соціальних властивостей особистості дитини. Перераховані принципи складають основу для виховання, навчання і корекційного впливу на дитину-інваліда[23].

Фізична культура - це особлива і самостійна область культури, яка набуває ряд специфічних рис у додатку до інвалідам різних груп, що займаються фізичними вправами і масовим спортом.

Забезпечуючи розвиток рухового апарату, зміцнюючи здоров'я, підвищує працездатність організму, фізичне виховання сприяє виживанню і подоланню безлічі відхилень.

Оскільки саме рух здійснює безпосередньо ту зв'язок дитини з навколишнім світом, яка лежить в основі розвитку його психічних процесів і організму в цілому.

Фізична культура має великі можливості для корекції і вдосконалення моторики індивіда. Велике число фізичних вправ і варіантів їх виконання дозволяє проводити відбір доцільних поєднань для кожного окремого випадку. Це обумовлює перевага засобів фізичного виховання перед відновної трудотерапією.

Інвалідність пов'язана не тільки з втратою працездатності, але і з обмеженням рухової діяльності. У зв'язку з цим дана категорія людей перебуває у вимушених умовах дефіциту рухової активності[7].

Незважаючи на те, що в Україні здійснюються деякі заходи що до поліпшення умов життя і соціальної захищеності інвалідів, їх кількість нині нараховує 2,5 млн. осіб. Недоліки фізичного та інтелектуального розвитку є серйозною проблемою для кожного зних і можуть призвести до асоціалізації. Інваліддіючі чинники в сучісному суспільстві поступово збільшують кількість людей з обмеженими можливостями, це інваліди зору, слуху, мовлення та церебральним паралічем ( з дефектом опорно – рухового апарта).

Установки освіти і охорони здоров’я забезпечують умови для проживання, навчання, набуття певних професійних і побутових навичок у спеціалізованих навчальних закладах для дітей з особливими вадами.


1.2.
Фізичне виховання сліпих та слабкозорих дітей

За дослідженням Єраковой Л. А. Показники фізичного розвитку (ФР) школярів, які спостерігалися здійснювався на підставі індивідуальної оцінки конкретних показників, порівняння їх з віково-статевими нормативами, наведеними у спеціальній літературі.

Для загальної характеристики змін показників ФР, зі збільшенням віку, використовували відсоткове співвідношення кількості учнів з відставанням або перевищенням цих показників. Розподіл абсолютних показників довжини і маси тіла, обвіду грудної клітки у віковому аспекті достовірно не відрізняються від значень, характерних для здорових дітей, із деякою скачкоподібністю приросту.

Обмеження рухової активності через відсутність одного із найінфдрмативніших аналізаторів довкілля передбачає не тільки специфіку навчання таких дітей у спеціалізованих закладах системи освіти, але й негативцо відбивається на стані здоров'я. Так, аналіз захворюваності дітей середнього шкільного віку школи-інтернату №5 м. Києва виявив, що разом з основними захворюваннями зорового аналізатора, в обстеженій групі дітей відмічено ряд захворювань, характерних для дитячого віку, єдиною і ключовою особливістю котрих є більш тривалий і важкий перебіг хвороби. Протягом навчального року не хворіли лише 8 % обстежених дітей; 2-3 рази на рік хворіли 70 %. Близько 20% дітей хворіли понад 3 рази на рік із середньою тривалістю захворювання не менше ніж 7 днів

. Адаптація сліпих школярів до умов життя в інтернаті відбувається успішніше для їхньої серцево-судинної системи, ніж для слабкозорих і поступово втрачаючих зір у міру подорослішання і збільшення термінів перебування в інтернаті, про що свідчить більший відсоток-сліпих зі значеннями ЧСС, і АТ,

Аналіз фізичної підготовленості проводився по двох напрямках: виявлення особливостей розвитку рухових якостей дітей з патологіями зору в процесі навчання від молодшого шкільного віку до старшого, та у визначенні подібностей і відмінностей фізичної підготовленості у групах дітей з різним . рівнем зору.

Під час аналізу подібностей та відмінностей виявлено, що віковий приріст та максимальний прояв рухових якостей різний у сліпих та слабкозорих і залежно від рухового тесту змінюється можливість прояву якості. 'Усе вищевикладене дозволяє стверджуватіїГ'що система оцінки рівня розвитку рухових якостей сліпих та слабкозорих школярів вимагає Корекції, як під час відбору контрольних вправ для педагогічного тестування з урахуванням особливостей прояву їхніх • рухових здатностей, так і під час розробки нормативів окремо для тотально сліпих та слабкозорих з урахуванням вікових та статевих особливостей дозрівання організму у певний період шкільного віку.

Головна методологічна проблема процесу фізичного виховання школярів з патологією зору полягає в тому, що ті чи інші захворювання зорового аналізатора потребують визначення загальних і індивідуальних особливостей впливу під час навчання ‘ руховим діям та розвитку рухових якостей з урахуванням індивідуального ступеня втрати зору.

Особливості управління процесом фізичного виховання у спеціалізованих інтернатах для сліпих та слабкозорих дітей проявляються у використанні вчителем фізкультури, тренером з виду спорту та іншими фахівцями галузі, специфічних методичних прийомів навчання руховим діям та розвитку рухових якостей залежно від індивідуальних спроможностей зорового аналізатора, наявності або відсутності у них певної зорової та м'язової пам'яті.

На основі педагогічних спостережень та власного досвіду роботи учителем фізичної культури в спеціалізованому інтернаті виявлено особливості навчання руховим діям у процесі уроків та інших форм фізичного.виховання у розпорядку дня сліпих і слабкозорих учнів, що полягають:

  •  в особливостях індивідуального підходу, що враховує ступінь і строки втрати зору, а також відсутність або наявність м’язової і зорової пам'яті;
  •  у диференціації учнів по групах, подібних по ступеню втрати зору або ступеню володіння руховою дією;
  •  у можливості допомоги слабкозорих для опанування техніки фізичних вправ сліпими учнями.

Під час розвитку рухових якостей необхідно ураховувати особливості рухової сфери дітей з порушеннями зору, але одночасно не можна недооцінювати їхньої спроможності у русі. Завданням педагога є сприяння розвиткові фізичних якостей учнів і зміцненню здоров'я за рахунок, використання різних методичних прийомів та забезпечення безпеки,, ураховуючи особисті нахили учнів та різноманіття засобів і форм фізичного .виховання. Одними з таких засобів є використання різноманітних видів рухової активності (елементів новітніх технологій фітнесу), адаптованих для застосування в сфері фізичного виховання дітей-інвалідів зору

Аналіз стану захворюваності свідчить про наявність більш частих і тривалих за термінами гострих респіраторнйх захворювань серед сліпих і слабкозорих школярів порівняно з однолітками, які не мають патологій зору. У більш 30% учнів спеціалізованого • інтернату діагностовано захворювання серцево-судинної і дихальної систем (аритмія* тахікардія, пролапс мітрального клапану, хронічні тонзиліти, риніти тощо), причому 19,27% ’ з цієї кількості складають сліпі школярі.

Значення функціональних показників серцево-судинної і дихальної систем (ЧСС, АТ, ЖЄЛ тощо) сліпих і слабкозорих школярів, які навчаються в спеціалізованому інтернаті, відповідають віково-статевим нормативам, представленим у спеціальній літературі для дітей, які не мають захворювань зору (крім тих школярів, у яких діагностовано захворювання серцево-судинної і дихальної систем). Оцінка фізичної працездатності за результатами проби Руф’є дозволила виділити такі групи школярів: з добрим рівнем працездатності 12,84%; із середнім - 48,62%; із задовільним - 22,94%; з поганим - 15,60%. [15].

1.3. Фізичне виховання глухих дітей

Аналіз сучасного стану досліджень з дефектології дозволяє визначити однією з найбільш актуальних проблем цієї галузі науки розробку конкретних методик роботи з різними категоріями аномальних дітей в процесі їх навчання, виховання, проведення спеціальних реабілітаційних заходів’та створення матеріалів навчально-методичного забезпечення роботи ^спеціальних шкіл. Доведено, що будь-яка патологія, що призвела до інвалідності незалежно від причини, яка її викликала, і нозологічної форми, безпосередньо відображається на руховій функції. Малорухливість спричинює гіпокінезію, яка викликає цілу низку негативних наслідків: зниження функціональних можливостей організму та працездатності, порушення соціальних зв’язків та умов самореалізації, втрату економічної та побутової незалежності, що в свою чергу викли кає стійкий емоційний стрес, створюючи комплекс неповноцінності. Окрім того, погіршуються біохімічні показники, зміни виникають і в роботі кардіо-респіраторної системи, порушується режим діяльності внутрішніх органів, викликають нервові розлади, зниження адаптацій- но-компенсаторних можливостей

Гурінович Х. Є. вивчав проблеми корекції рухового аналізатора глухих дітей через фізичні вправи розкриваючи нові шляхи перед реабілітологами  Важливе значення для корекції дефектів і розвитку особистості аномальної дитини має правильна побудова процесу фізичного виховання в молодших класах. Цей вік особливо сприятливий для корекції вад розвитку, і чим раніше розпочнеться виправлення дефекту, тим швидше й успішніше його буде усунено чи послаблено. Фізичне виховання повинно розглядатися як один з основних засобів покращення не тільки рухових функцій, але й інтелектуальної підготовленості та рівня соціальної адаптації глухих дітей.

Гурінович Х. Є. вважає що ефективність використання рухливих ігор для фізичного виховання глухих школярів. Це позитивно відображається на показниках їх фізичної працездатності. Результати експериментальних груп свідчать про наближення показників фізичної працездатності до рівня здорових дітей. В контрольних групах змінифізичної працездатності є незначними і пов’язані з віковими приростами даного показника. Відсутність слуху негативно позначається на функціональному стані симпато-адреналової системи: Фізичне навантаження, позитивні емоції, які виникають у дитини під час гри, викликають активацію симпато-адреналової системи. Це відображається на процесах фізичної та соціальної адаптації дитини до умов навколишнього середовища. Підвищення рівня екскреції креатиніну у глухих дітей можна пояснити віковим збільшенням маси тіла та розвитком анаеробних алак- татних механізмів енергозабезпечення при м’язовій діяльності.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямку вивчення впливу запропонованої програми рухливих ігор на функціональний стан інших систем організму,[9]

1.4. Фізичне виховання і реабілітація дітей з церебральним паралічем

За дослідом Єдинак Г. А.останнім часом в багатьох країнах світу, в тому числі і в нашій, здійснюються спроби використовувати фізичне виховання в якості лікувального та реабілітаційного засобу. Разом з тим, для його ефективного застосування необхідно провести комплексний науковий аналіз засобів фізичного виховання, що використовуються з цією метою, впливу дозованих фізичних навантажень на фізичну і психічну сферу неповносправних, методів і методик, що застосовуються для отримання об’єктивної інформації про результативність педагогічного впливу

У розвинутих країнах світу розробка проблем соціальної реабілітації та інтеграції інвалідів, їх взаємодія із здоровою частиною суспільства належить до пріоритетних напрямків наукових досліджень: При цьому, серед загальної чисельності неповносправних осіб, особливо велику частку становлять такі, що мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі з дитячим церебральним паралічем (ДЦП).

Проблема педагогічного управління фізичним станом дітей з ДЦП є однією з актуальних психолого-педагогічних, а також біологічних і соціальних проблем, від правильного вирішення якої значною мірою залежить. уся подальша життєдіяльність індивіда, що має обмежені можливості

Метою вирішення проблеми спеціалісти у реабілітаційній діяльності широко використовують засоби фізичного виховання: на думку 30% респондентів-фацівців, успіх фізкуль- турно-реабілітаційних заходів залежить, від точності діагнозу, результатів тестування і вибору на цій підставі найбільш раціональних методик реабілітації. В останньому випадку, головними складовими повинні бути фізичні вправи на корекцію постави і засвоєння життєво-важливих рухів (35% респондентів), розвиток психомоторики (30%), ігри, спорт і рекреативна діяльність (21%), збільшення сили (14%). Нами було встановлено, що найбільша кількість дослідників надає перевагу рухливим і спортивним іграм деякі інші - гімнастичним вправам на м“ячі та з м“ячем  або з обтяженнями загальнорозвиваючим вправам з предметами і без них, дихальним вправам використанню плавання комплексного цілеспрямованого розвитку ритмічності, рівноваги, гнучкості, силових здібностей з використанням тренажерів, швидкісних здібностей і витривалості за допомогою елементів спортивних ігор, останнім часом з“явилися пропозиції щодо використання райттерапії (їзда на конях верхи).

Серед методів організації занять фізичними вправами вирізняються, принаймні два головних - суворо регламентованої вправи та ігровий. При цьому зазначається , що рухливі ігри мають перевагу над суворо дозованими вправами, яка полягає в наявності ініціативи, фантазії, творчості, емоційному забарвленні, стимулюванні рухової активності, вони не потребують спеціальної підготовленості тих, хто займається , тощо. Разом з тим встановлено , що переважаюча більшість непов- носправних з наслідками ДЦП (71%), хоча і цікавляться ігровою і спортивною діяльністю, проте не мають змоги приймати участь у ній (68%) в зв“язку з низьким шансом бути її учасником (47%); при цьому, тільки 13% таких дітей мали фізичні і психічні обмеження.

Спільним у більшості методик педагогічного управління фізку- льтурно-реабілітаційною діяльністю залишається підхід до їх розробки. Так, за класифікацією А.Ф.Каптєліна усі методики можна поділити на три групи: філогенетичної спрямованості; такі, що враховують переважно онтогенетичні особливості розвитку організму; аналітичного характеру, які спрямовані на формування і тренування окремих рухів. При цьому, загальними і обов'язковими принципами змістової частини будь-якої методики є: регулярність, систематичність і безперервність застосування фізичних вправ; сувора індивідуалізація вправ; врахування стадій захворювання, його важкості, вік дитини і його психічний розвиток. Пропонується також комплексне використання засобів фізичного виховання і фізіотерапевтичних методів.

Інші спеціалісти пропонують відійти від стандартного розуміння сутності змагального методу і його результатів: у США, Канаді, Німеччині та деяких інших країнах широкого використання набули так звані „нові ігри” - зміна сутності змагальної діяльності у напрямку гуманізації шляхом орієнтації учасників на співпрацю, а не на конкуренцію, на боротьбу з собою, а не з суперником, недопущення будь-яких проявів агресивності або насильництва.

Наступним, не менш важливим питанням педагогічного управ* ління процесами реабілітації та адаптації неповносправних осіб, є система педагогічного контролю за результатами такої діяльності. Як свідчать до- слідження  система тестування дітей з обмеженими можливостями повинна бути багатоцільовою і включати, принаймні три групи тестів: на керування основними рухами, на визначення психомоторних .і рухових функцій. При цьому останніми дослідженнями М.СЬіа  доведено, що визначення здібності до тривалого виконання роботи найкраще характеризує проба на велоергометрі, оскільки вона є стандартизованою у частині методики проведення і відповідає усім вимогам теорії тестування.

Таким чином, аналіз результатів досліджень дозволяє констатувати факт невирішеності та неузгодженості питань, пов“язаних з усіма складовими педагогічного управління фізкультурно-реабілітаційним процесом дітей з обмеженими можливостями, відсутності цілісної концепції безперервності такого процесу. Також, наявні дослідження практично не відображають сучасних тенденцій розвитку галузі фізичної культури. Останні вже сьогодні спрямовані на удосконалення системи педагогічного управління фізичним вихованням на підставі широкого застосування генетично обумовлених ознак індивіда.

3а необхідне у подальших дослідженнях вважаємо розробку концептуальних положень безперервної фізкультурно-реабілітаційної роботи з контингентом дітей, що мають обмежені можливості внаслідок ДЦП. Такі положення повинні грунтуватись на сучасних тенденціях розвитку галузі фізична культура і передбачати розробку технологій педагогічного управління цим процесом.[14]

1.5. Фізичне виховання дітей з церебральним паралічем ( проблема опорно – рухового апарата)

У дослідженнях Азарського І. М. сказано що в одних випадках захворювань що призводять до порушення рухових функцій (дитячий церебральний параліч, хвороба Луі-Бара, остеохондроз, травми хребта і т.ін.) - лікувальна фізкультура є одним з основних елементів комплексного лікування профільних хворих, а в інших випадках захворювань лікувальна фізкультура сприяє підвищенню ефективності комплексного лікування таких профільних хворих (придбане слабоумство, олігофренія і т.ін.).

У класичній фундаментальній науковій літературі фізичні вправи поділяються на наступні види:

  1.  Гімнастичні вправи, що поділяються на загальзміцнюючі чи загальнорозвиваючі і дихальні вправи.
  2.  Фізичні вправи спортивно-прикладного типу.
  3.  Фізичні вправи у вигляді гри.

Однак однією з основних форм лікувальної фізкультури є заняття лікувальною гімнастикою за індивідуальною комплексною програмою для кожного профільного хворого.

При підборі методики лікувальної фізкультури для певного профільного хворого необхідно враховувати: етнологію, патогенез і клінічну картину захворювання; вік хворого; загальний стан і підготовленість кожного’ хворого до занять фізичними вправами; найголовніше - пробудити в профільного хворого впевненість і волю до активного і продуктивного життя, де він сам усвідомлює свою необхідність Для оточуючих його людей (його родини) і для суспільства, в якому він живе і забезпечує себе матеріальними цінностями

Систематизуючи комплекс вправ, необхідно виходити з індивідуальних особливостей профільного хворого; з задач, поставлених перед ним у ході проведеного реабілітаційного лікування; з кінцевого результату, отриманого в ході проведених загальних і спеціальних індивідуальних тренувань'з кожним профільним хворим з врахуванням клінічної патології кожного і т.ін.

Як і при будь-якому методі лікування, при проведенні лікувальної фізкультури, необхідно дозувати її вплив на хворий організм. Тому обов’язково враховується ступінь навантаження на той чи інший хворий організм, а також тривалість впливу фізичної вправи чи комплексу фізичних вправ на визначену групу м’язів чи систему організму (серцево-судинну, дихальну, нервову систему і т.ін.).

Ступінь навантаження комплексу фізичних вправ на профільного хворого залежить від наступних факторів:

  •  характеру фізичних вправ;
  •  тривалості (за часом) виконання комплексу фізичних вправ у ході проведених занять;
  •  кількості повторних виконань тієї чи іншої фізичної вправи у ході проведених занять лікувальною фізкультурою;
  •  загальним фізичним навантаженням на організм профільного хворого у ході виконання запланованого комплексу фізичних занять.

Заняття лікувальною гімнастикою, проведені з профільними хворими, складаються з трьох розділів, індивідуальних для кожного профільного хворого:

а) вступний розділ, де використовуються елементи гімнастичних вправ, що поступово готують організм профільного хворого до майбутніх фізичних навантажень;

б)головний розділ, де вирішуються задачі, спрямовані на відновлення порушених функцій органів і систем у профільного хворого; •

в) заключний розділ, де фізичні навантаження знижуються, а спеціальні статичні вправи не використову- • ються. '

Фізичні заняття за комплексною програмою повинні виконуватися систематично протягом усього курсу лікування (до повного статевого дозрівання профільної хворої дитини), а статичні навантаження повинні постійно зростати. У ході проведених занять з лікувальної фізкультури чи гімнастики, статичні навантаження повинні бути в головному розділі спортивно-фізкультурного комплексу. Однак, у процесі проведеного лікувально-фізкультурного комплексу, останній постійно поновлюється й вдосконалюється складними елементами статичних навантажень.

Фізіологічний вплив лікувально-фізичних вправ на організм профільної хворої дитини (профільної хворої людини) обумовлені складними нервово-рефлекторними і гуморальними змінами, що ведуть до позитивних функціональних проявів у внутрішніх органах за принципом психо-моторних впливів з боку центральної і вегетативної нервової системи.

Послідовність і об’єднання в одне ціле використовуваної індивідуальної програми лікувально-педагогічного підходу до комплексного лікування і загальнорозвиваючої фізкультури проводяться в такий спосіб.

а) фізичні вправи з профільними хворими за запропонованою комплексною програмою в обов’язковому порядку проводяться тільки після точкового і загальнозміцнюючого масажу;

б) перші дні (а частіше всього тижні і місяці) проведеної лікувальної фізкультури складаються тільки з вправ “розгинального” типу, тобто йде зворотний процес подолання гіпертонусу “згинальних" м’язових комплекс в і розробка суглобних контрактур, що переважають у всіх випадках захворювань у таких профільних хворих;

в) початок проведення фізичних вправ (з врахуванням проведеного масажу) і їхня тривалість за часом і, е ід» повідно, за статичним навантаженням підбирається і проводиться індивідуально з кожною профільною хворою дитиною (профільною хворою людиною), від простого до складного;

г) після досягнення визначених показників за результатами виконання лікувально-фізичних вправ, ця комплексна програма ускладнюється, а фізичні навантаження на організм профільної хворої дитини (профільної хворої людини) збільшуються. Обов’язковим є постійний лікувально-динамічний лікарський контроль і контроль інших фахівців за даним контингентом профільних хворих;

д) у ході комплексного індивідуального запрограмованого лікувально-педагогічного підходу до лікувальної загальнозміцнюючої і загальнорозвиваючої фізкультури з хворими дитячим церебральним паралічем та іншими нервово-психічними захворюваннями (придбане слабоумство, педагогічна занедбаність, олігофренія і т.ін.), автори виявили в даних профільних хворих патологічний симптом, який був названий “Симптом “Психічного початку”, під час реабілітаційних дій у цих профільних хворих дітей Тому з цими дітьми необхідно з певною наполегливістю (впертістю та примусом) починати виконання тієї чи іншої фізичної вправи. Щойно профільна хвора дитина почала виконувати цю вправу, в подальшому вона правильно і самостійно виконуватиме її до чергової зупинки. Тобто, якщо на одну мить призупинити виконання фізичної вправи (або сам профільний хворий призупиниться), то дитина не продовжуватиме самостійно виконувати її доти, доки дитину не “запустити” 

з) відповідною наполегливістю чи з примусом до виконання цієї вправи;

е) однак коли в профільної хворої дитини виконання фізичних вправ виходить добре, й у ході цих фізичних занять виробляється воля і відповідний інтерес (який необхідно заохочувати матеріально: призи, ошатний одяг особливо для дівчаток, спортивний інвентар і т.ін.) до свого фізичного розвитку і досконалості (добре стоїть на ногах, добре ходить, бігає, стрибає на скакалці і т.ін.), - з цього моменту необхідно розпочинати загальнозміц- нюючу і загальнорозвиваючу гімнастику. Під час вибору індивідуального комплексного програмного підходу до лікувальної фізкультури, необхідно мати на увазі особливості впливу цих фізичних вправ на ті чи інші системи хворого організму, чи на загальну функцію всього організму певного профільного хворого.

Тому завдання лікаря чи педагога (які обов’язково володіють спортивними знаннями, тобто це колишні спортсмени або люди, які в даний момент займаються тим чи іншим видом спорту) полягає в тому, щоб підібрати та:су форму занять і такі методики фізичної підготовки профільних хворих дітей, які могли б викликати позитивні реакції певних систем і функцій організму, які, в свою чергу, не викликаються іншими факторами впливу на організм, а патогенетично є необхідними для виникнення відповідних реакцій організму спрямованих на саногенез.

Розглядається один з варіантів запропонованого авторами монографії індивідуального комплексного програмного лікувально-педагогічного підходу до лікувальної, загальнозміцнюючої і загальнорозвиваючої фізичної і'спортивної підготовки профільних хворих дитячим церебральним паралічем, остеохондрозом, придбаним слабоумством і педагогічною занедбаністю. Але тривалість фізичної і спортивної підготовки з вищевказаними профільними хворими у початковий період занять повинна складати одну годину з врахуванням проведеного масажу.[2]

1.6. Актуальні проблеми фізичного навчання дітей з тяжкими вадами мовлення

Стасенко В. Г. розповідає що за період розвитку системи шкільної логопедичної допомоги дітям з тяжкими вадами мовлення відбувалося багато позитивних змін, а саме, змінювалися завдання- спеціальних шкіл відповідно до. сучасних вимог

3 1 вересня 2007 р. Білгород-Дністровська спеціальна загальноосвітня школа № 10 для дітей з вадами розумового розвитку реорганізо вана в 'спеціальну загальноосвітню школу-ін- тернат для дітей з тяжкими вадами мовлення.

Правове регулювання діяльності школи-ін- тернату ґрунтується на Конституції України, Законах 'України "Про освіту", Положенні про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей з тяжкими вадами мовлення та власному Статуті.

Білгород-Дністровська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей з тяжкими вадами мовлення є державним загальноосвітнім навчально-виховним і корекційно-відновлю- вальним закладом освіти, який задовольняє потреби дітей з нормальним слухом, первинно збереженим інтелектом, які мають важкі системні мовні порушення: дизартрію, ринолалію, заїкуватість,. що перешкоджають навчанню в загальноосвітній школі.

Мета спеціальної школи-інтернату для дітей з тяжкими вадами мовлення — розвиток і формування особистості; створення сприятливих умов для учнів в процесі навчання, виховання та корекції в умовах інтернатного закладу; забезпечення соціально-психологічної реабілітації, адаптації учнів в сучасних умовах.

До спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей з тяжкими вадами мовлення приймаються діти з нормальним слухом, первинно збереженим інтелектом.

Школа має два ступеня:

І ступінь — початкова школа (підготовчий, 4 класи)

  1.  І ступінь — основна школа (5—10 класи).

Навчально-виховний процес в школі-інтернаті будується відповідно до робочого навчального плану, складеного на основі Типового навчального плану для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, затвердженого Міністерством освіти і науки України.

Індивідуалізація і диференціація навчання забезпечується реалізацією інваріантної і варіативної частин Державного базового стандарту з урахуванням структури дефекту, психофізичного стану, індивідуальних особливостей і можливостей учня.

Зміст корекційно-розвивальних занять, спря- мований’на формування вимови і мови з метою корекції первинних і вторинних порушень, розширення досвіду соціально-психологічної адаптації реалізується через наступні курси:

  •  логоритміка
  •  розвиток зв’язного мовлення
  •  розвиток мовлення (логопедія)

-  лікувальна фізкультура.

. Фізичний розвиток учнів відбувається шляхом забезпечення правильної організації режиму дня, суворого дотримання норм навчального навантаження, проведення лікувальних заходів, формування гігієнічних навичок, навчання на уроках здоров’я і фізичної культури, організації оздоровчих заходів.

Основна проблема, з якою стикається дитина з порушеннями мовленнєвого розвитку вже в ранньому віці — труднощі встановлення взаємин з оточуючими дорослими людьми, яким належить провідна роль у створенні адекватних умов для комунікативної діяльності дітей. Одним із основних завдань початкової школи для дітей з порушеннями мовного розвитку (ПМР) є формування основ комунікативної компетенції, що сприяє спілкуванню і взаємодії з урахуванням їхніх реальних можливостей, потреб та інтересів у спілкуванні.

Процес формування у дітей з вадами мовленнєвого розвитку знань, умінь та навичок може бути більш ефективним за умови врахування особливостей суб’єкта, який пізнає (учень); об’єкта, що пізнається (програмний матеріал); середовища, що організовує навчання.

Інтенсифікація навчання забезпечується на основі застосування ефективних засобів навчання, технологічних процесів і диференційованих методів організації процесу учіння.

Важливими принципами побудови змісту корекційно-превентивного навчання дітей з вадами мовленнєвого розвитку є:

  •  Класифікація дефекту, що потребує проведення ретельного психофізіологічного і психолого-педагогічного аналізу причин труднощів навчання (тобто первинного дефекту). Цей принцип дає змогу визначати диференційовані завдання та застосовувати адекватні дефекту прийоми роботи.
  •  Запобігання труднощів навчання.

Система навчально-педагогічних заходів спрямована не тільки на корекцію аномалій розвитку, а передусім на запобігання переходу вад функцій в інші дефекти, зокрема в труднощі навчання.

  •  Адаптаційна спрямованість навчання, хід якого оперативно, безперервно пристосовується до індивідуальних особливостей процесу засвоєння учнями програмного матеріалу для того, щоб сформовані в них уміння використовувались швидко, тобто перейшли в навички.
  •  Опора в навчанні на збережені аналізатори системи та окремі добре розвинуті психічні процеси.
  •  Контроль (зворотний зв’язок).
  •  Урахування індивідуальних особливостей дитини — логопата визначає необхідність уточнення мотивів, активізацію діяльності, зняття негативних установок.
  •  Формування знань і прийомів розумової діяльності в їх єдності.
  •  Принцип ефективного впливу на дефект забезпечується системним застосуванням методів, що дає змогу формувати не окремі психічні функції та процеси, а пізнавальну діяльність в цілому.

Ізольоване застосування навіть значної кількості спеціальних вправ неефективне, оскільки допомагає розв’язувати окреме завдання, впливаючи на конкретний дефект без урахування його взаємодії з іншими психічними функціями.

Системний підхід передбачає не тільки спрямований, а й багатосторонній вплив на дефект і сприяє розв’язуванню завдання щодо формування функцій як цілісної діяльності.'

  •  Активізація компенсаторних процесів,

Відомо, що за певних умов компенсації наслідки деяких вад можуть не виникати і,- навпаки, слабкий розвиток компенсаторних процесів може поглибити їх прояв. Крім того, визначення компенсаторного фону дає змогу з’ясувати, на які здібності дитини можливо спиратись в роботі щодо запобігання труднощів навчання, а які необхідно розвинути.

  •  Культивування індивідуальних здібностей логопата, усвідомлення своїх можливостей стане потужним спонукальним мотивом, служитиме поштовхом до саморегуляції.
  •  Визначення підходів до забезпечення'інтенсифікації навчання дітей з вадами мовного розвитку ґрунтується на усвідомленні можливості розгляду процесу їхнього дошкільного і шкіль^ ного (особливо у підготовчому-першому класах) навчання: як безперервного і спрямованого на опанування інтелектуальних навичок (читання, письмо, рахунок); потребує забезпечення своєчасної організації спеціального навчання, спрямованого на заміну одного індивідуального способу діяльності дитини іншим; розробки відповідних навчальних посібників та підручників.[42]

 

РОЗДІЛ 2

методи і організація дослідження

2.1. Аналіз літератури

Аналіз літератури здійснювався з метою вивчення фізичного виховання дітей з особливими потребами середнього шкільного віку. В основі аналізу літератури розглядалися: фізичне виховання в інклюзивній освіті, фізичне виховання дітей з ДЦП, глухих і з вадами слуху, вадами мови і обмеженими розумовими можливостями.

2.2. Аналіз програми

Навчання дітей сліпих і зі зниженим зором в 5-9 класах здійснюється за адаптованими програмами загальноосвітніх навчальних закладів, зміст яких відповідає вимогам Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Типові навчальні плани основної школи для дітей сліпих і зі зниженим зором передбачають реалізацію Закону України «Про загальну середню освіту» і Державного стандарту базової і повної середньої освіти з урахуванням особливих потреб дітей сліпих і зі зниженим зором, пов’язаних з відсутністю або різким зниженням у них зору та порушенням зорових функцій.

Зміст корекційно-розвивальних занять спрямований на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку сліпих і слабозорих учнів, і реалізується у спеціальних школах для дітей сліпих і зі зниженим зором через всі навчальні предмети, а також корекційні курси: «Лікувальна фізкультура» (5-6 кл.), «Ритміка» (5-9 кл.), «Соціально-побутове орієнтування» (5-9 кл.), «Корекція вад розвитку» (5-6 кл.), «Розвиток мовлення» (5-7 кл.), «Орієнтування в просторі» (5-9 кл. для сліпих дітей).

Це пов’язано з тим, що глибокі порушення або відсутність зору зумовлює своєрідності засвоєння змісту освіти загальноосвітньої школи, що вимагає спеціального педагогічного керівництва цим процесом. Багаторічний досвід навчання дітей з порушеннями зору переконливо довів, що за умов спеціально організованого процесу навчання значно активізується пізнавальна діяльність і творчі здібності учнів із зоровою патологією, а якість їхніх знань не поступається якості знань учнів з нормальним зором.

Однією з основних організаційних форм навчання в спеціальних школах для дітей сліпих та зі зниженим зором є урок. Він має відповідати вимогам дидактично-методичних принципів, як і в школі для дітей з нормальним зором: взаємозв’язку навчання, виховання і розвитку; демократизації і гуманізації навчання; його особистісної орієнтації та ін. Однак, враховуючи наявність в учнів спеціальної школи порушень сенсорної сфери та пов’язаних з ними певних особливостей навчально-пізнавальної діяльності, до уроку в спеціальній школі ставляться специфічні вимоги. Насамперед вони стосуються розв’язання компенсаторно-реабілітаційних і корекційно-розвивальних завдань, спрямованих на досягнення максимальної нормалізації психічних процесів, подолання типологічних та індивідуальних особливостей дітей сліпих та зі зниженим зором у процесі їхнього навчання і розвитку.

Ці завдання стосуються насамперед психічного і фізичного розвитку учнів та корекції основних функцій зору.

Корекція психічного розвитку передбачає систему педагогічних заходів, спрямованих на виправлення або послаблення недоліків сприймання, уявлень, запам’ятання, пам’яті, мислення і мовлення.

Корекція фізичного розвитку включає систему педагогічних засобів, спрямованих на зміцнення рухової сфери (насамперед загальної і дрібної моторики), розвиток правильної постави та просторового орієнтування.

Корекція функцій зору передбачає охорону зору під час навчального процесу, його дорозвиток, удосконалення гостроти, поля зору у дітей зі зниженим та залишковим зором, окорухових та прослідковуючих функцій, бінокулярності зору, кольоророзрізнення тощо.

Корекційно-компенсаторна спрямованість уроку визначається його метою і завданнями, які в свою чергу зумовлюються змістом навчального матеріалу, віком учнів, їхніми індивідуальними особливостями, часом втрати зору або початком його зниження.

РОЗДІЛ 3

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДЛЯ 5-9 КЛАСІВ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАГАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ДЛЯ СЛІПИХ ДІТЕЙ

Навчальний матеріал розподілений за роками навчання з таким розрахунком, щоб на кінець навчання в 9 класі учні набули необхідних навичок і умінь: засвоїли техніку бігу, метання, стрибків, ковзання на лижах різними способами; могли самостійно провести ранкову гімнастику, розминку, підготувати місце для занять, мали уявлення про організацію змагань з гімнастики, легкої атлетики, ігор, лиж і ковзанів.

У всіх розділах програми подано ряд спеціальних вправ, що розвивають як окремі якості або рухові навички, потрібні для орієнтування, так і ті, що сприяють кращій орієнтації в цілому.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів у 5-9 класах з тем:

Теоретико-методичні знання

Передумови виникнення фізичних вправ. Поняття про фізичний розвиток і фізичну підготовку. Здоровий спосіб життя. Роль народних і рухливих ігор у керуванні емоціями. Шкідливість паління для здоров’я школяра. Правила загартування. Значення стану шкіряного покрову для здоров’я людини. Найпростіші прийоми самоконтролю. Гігієнічні вимоги до занять фізичними вправами. Руховий режим молодшого підлітка. Правила безпеки на уроках фізичної культури.

Учень:

  •  дотримується правил: загартування, гігієнічних вимог під час занять фізичними вправами, рухового режиму; безпеки на уроках фізичної культури. Учень:
  •  наводить приклади ролі народних і рухливих ігор у керуванні емоціями;
  •  називає передумови виникнення фізичних вправ;
  •  пояснює: шкідливість паління для здоров'я школяра; значення стану шкіряного покрову для здоров’я людини;
  •  характеризує: поняття про фізичний розвиток і фізичну підготовку; здоровий спосіб життя;
  •  володіє найпростішими прийомами самоконтролю;

Розслаблене струшування кистями рук у різних вихідних положеннях рук, те саме під час руху рук. Гімнастика Шикування та перешикування

  1.  Розрахунки у шерензі по три, по чотири і тд.
  2.  Розрахунки на 6, 4, 2 на місці або 9, 6, 3 на місці.
  3.  Поворот кругом і півоберти наліво / направо.
  4.  Шикування з одного кола у два кола.
  5.  Шикування під час руху в шеренгу, в колону по одному і в коло.
  6.  Ходьба проти ходом.
  7.  Ходьба по діагоналі.
  8.  Зміна місця положення (з сусідом справа/ зліва).

Вправи загального розвитку:

  1.  Згинання та розгинання рук одночасно, швидко, поволі, в різних напрямках і те саме, опираючись руками гімнастичний снаряд, на руки партнера.
  2.  Колові рухи однією і двома руками в боковій площині те саме у лицевій площині.
  3.  Асиметричні рухи руками.
  4.  Виконання вільних вправ (поєднання з 8-10 найпростіших рухів) під диктовку вчителя. Повороти і нахили тулуба у положеннях стоячи, сидячи ноги нарізно, схрестивши ноги, у поєднанні з рухами рук, у всіх напрямках. Те саме у поєднанні з поворотами.
  5.  Колові рухи тулубом.
  6.  Лежачи на животі, прогинання тулуба.
  7.  Лежачі на спині, піднімання ніг у всіх напрямках, згинання і випрямлення ніг.
  8.  Упор лежачи на животі - прогинання тулуба, випрямляючи руки і дістаючи ступнями зігнутих ніг до потилиці.
  9.  Махи ногою у всіх напрямках, тримаючись за гімнастичний снаряд.
  10.  Напівприсідання і присідання на одній нозі, тримаючись за гімнастичний снаряд.
  11.  Випад в сторону з різними вихідними положеннями рук і рухами рук.
  12.  У положенні упору присівши виставити одну ногу в сторону.
  13.  3 положення лежачи на спині (ноги закріплені) сідати, лягати на підлогу.
  14.  Сидячи і лежачи на підлозі на спині різні рухи прямих ніг, не торкаючись ними підлоги.
  15.  Перехід з упору присівши в упор лежачи і в зворотному порядку з почерговим переставлянням рук.
  16.  Комбінації вільних вправ на 8 тактів.

"Пальцями ніг взяти булавку за шийку і, піднявши її, перехопити пальцями другої ноги, потім поставити на підлогу. Вправи для формування правильної постави

Вправи в утримуванням вантажу на голові (вага 150-200 г):

  1.  Повороти на 360°.
  2.  Пересування по рейках гімнастичної стінки в сторону, вгору, вниз.
  3.  Ходьба різними способами по дошці, що лежить на підлозі, або на гімнастичній лаві.
  4.  Ходьба вгору і вниз по похилій лаві.

Вправи на рівновагу:

  1.  Стоячи на одній нозі, зігнути другу і дістати лобом коліна; те саме, стоячи на носку однієї ноги.
  2.  Стоячи на одній нозі, другу - назад - горизонтальна рівновага («ластівка»).
  3.  Ходьба з підібраними під ступню пальцями.
  4.  Стійка на носках, п’ятки разом.
  5.  Поєднання вправ з утримуванням вантажу на голові з вправами на рівновагу.

Вправи для зміцнення м’язів стопи:

  1.  Збирання пальцями ніг під стопу скакалки, що лежить на підлозі.
  2.  Пальцями ноги взяти ручку скакалки і, піднявши її, взяти рукою, те саме у зворотному порядку.

Перекид уперед. Акробатичні вправи:

  1.  Групування в положенні сидячи.
  2.  Перекат назад з упору присівши.
  3.  Перекат в сторону з упору стоячи на колінах; те саме з упору присівши.
  4.  Кидки м’яча ногою вперед - догори. Вправи з набивним м 'ячем (вага І кг)
  5.  Передача м’яча один одному в шерензі і в колі вліво і вправо, в колоні - зліва, справа, над головою і між ногами. Кидки обома руками стоячи ноги нарізно: від колін уперед - вгору; з-за голови уперед; через голову назад; між ніг назад - угору.
  6.  Перекочування м’яча по підлозі на відстані 10-12 м на швидкість.

Перемінний крок в сторону. Ритмічні вправи і танцювальні кроки:

  1.  Ходьба - 2 кроки на рахунок тривалістю, що відповідає восьми нотам.
  2.  Виконання комбінацій з рівних кроків, відповідних тривалості цілих, половинних, четвертних і восьмих нот.
  3.  Виконання рухів на 1 і 4 рахунки, пауза на 2 і 3 рахунки.
  4.  Перемінний крок уперед.

Ходьба в розімкнутій колоні по одному по стежках і дорогах у лісі, в полі, із завданням йти точно за тим, хто йде попереду, весь час дотримуючись відстані 3—4 кроків.

Ходьба:

  1.  Ходьба з переміною ніг під час ходьби.
  2.  Ходьба з високим підніманням стегна.
  3.  Ходьба із зупинками і тривалими завданнями.
  4.  Ходьба на носках, не згинаючи колін.
  5.  Ходьба спиною вперед.
  6.  Ходьба на носках кроком польки.
  7.  Чергування ходьби і легких стрибків.
  8.  Ходьба з різними рухами рук і тулуба.

Вправи на орієнтування:

  1.  Ходьба на звукові сигнали і по пам’яті до 50 м.
  2.  Ходьба в колоні по одному, тримаючись за руки, виконуючи на кожні 7 і 8 рахунки сплески долонями і знову беручись на руки.
  3.  Ходьба в коридорчику до 50 м завдовжки, 1-1,5 м завширшки з паралельною постановкою стоп на носках, високим підніманням стегна, із завданням йти точно по прямій, не виходячи за межі доріжки.
  4.  Ходьба за вчителем або поруч з ним по звуку його кроків у залі, по асфальту, по землі.
  5.  Визначення відстані по звуку з наступною перевіркою (в межах 30-50 м).

Ходьба по дорогах і стежках у лісі, в полі з подоланням нескладних перешкод (невисокі схили, спуски, невисокі яри, переходи по чагарниках):

  1.  Раптові повороти на сигнал учителя під час занять на раніше вказаний напрямок.
  2.  Повороти на 90° і 180° з різних положень, різними способами.
  3.  Кидки м’ячів, мішечків з піском в обручі, що лежать на підлозі (з відстані від 3 до 8 м).
  4.  Ходьба на рівні звукові сигнали.

Ходьба з тростиною:

  1.  Ходьба в залі у різних напрямках у заданому темпі (учитель дає рахунок), обминаючи мати і різні предмети, розкладені і розставлені в залі.
  2.  Пройти з однієї сторони залу на іншу через «лабіринт».
  3.  Ходьба по щитах, що лежать з перервами і під різними кутами.

Лазіння:

  1.  Лазіння по гімнастичній стінці в усіх напрямках: з одночасним перехватом рук і одночасним переступанням ніг, за допомогою однієї руки, однієї ноги, з м’ячем у руках, спиною до стіни.
  2.  Лазіння по похилій лаві (під кутом 45°): на ступнях і хватом однієї руки; з предметом у руці.
  3.  Лазіння по верхній стороні похилої драбини однойменним і різнойменним способами, руки на рейках і на бічних брусах.
  4.  Пересування у висі вліво і вправо.
  5.  Лазіння по канату в три прийоми на висоту до 2 м (тільки підйом, спуск довільний).
  6.  Подолання різних перешкод до 90 см заввишки.
  7.  Лазіння, перелізання і підлізання в іграх.

Мішані і прості виси:

  1.  Вис завісом двома і однією впоперек.
  2.  Вис завісом двома і однією.
  3.  Короткі поєднання з мішаних висів.
  4.  Вис на гімнастичній стінці обличчям і спиною до неї.
  5.  Виси на перекладині, кільцях, брусах.
  6.  Прості рухи ногами у висі.

Рівновага Вправи на підлозі У положенні рівноваги на одній нозі: рухи ногами, утримувати набивний м’яч на коліні зігнутої другої ноги.

Повороти на 90° стоячи на одній нозі.

В упорі стоячи на колінах почергове піднімання ніг назад (поступово наближаючи стопи одна до одної, нарешті, стопи кладуться одна на одну).

Повороти на 90° і 180° із зупинкою на носках. Вправи на колоді, укріпленій на підлозі і на висоті 50 см:

  1.  Піднімання на колоду, стоячи обличчям, боком до неї; те саме стоячи на одній нозі.
  2.  Присідання і перехід в упор присівши (поздовжньо і впоперек). ціль.
  3.  Перехід у положення стоячи на одному коліні (кроком уперед і відведенням ноги назад).
  4.  Ходьба приставними і перемінними кроками вперед, боком і назад з рухами рук.
  5.  Стрибки на одній нозі по дошці, то лежить на підлозі.
  6.  Поєднання з вивченого матеріалу.

Стрибки:

  1.  Стрибки на двох ногах і одній з різною висотою польоту.
  2.  Стрибки попарно взявшись за руки.
  3.  Стрибки з поворотами на 90° і 180°.
  4.  Чергування стрибків біля гімнастичної стінки хватом за рейку - стрибки на другу рейку і повне присідання, випрямляючи ноги, стрибок на підлогу і повне присідання.
  5.  Поєднання стрибків з вивченого матеріалу.

Стрибки через коротку скакалку:

  1.  Стрибки на обох і одній нозі під час обертання скакалки вперед і назад з міжскоками і без них.
  2.  Стрибки із схресним полоненням ніг; удвох на місці і з просуванням уперед; стоячи на одній, друга вперед.
  3.  Поєднання стрибків з вивченого матеріалу.
  4.  Стрибки з висоти до 70 см. Стрибки, вивчені в III класі, ускладнюються додатковими рухами рук, поворотами.
  5.  Стрибки стоячи на снаряді обличчям, боком і спиною до місця приземлення.
  6.  Стрибки з положення присівши із сиду.
  7.  Стрибки з вису з опусканням рук, махом назад і вперед.
  8.  Стрибки наступаючи (до 60 см).
  9.  Стрибки у висоту з прямого розбігу.

Стрибок вивчається шляхом виконання ряду спеціальних вправ для правильного розбігу, поштовху, польоту і приземлення.

Для оволодіння стрибком у цілому даються стрибки з п’яти крокового розбігу, поступово збільшуючи висоту вірьовочки.

Опорні стрибки:

  1.  Стрибки з місця на коня з ручками в упор сидячи на колінах; в упор присівши; в упор присівши на одній, друга нога - в сторону на носок.
  2.  З цих положень виконуються зіскоки без випрямлення і з випрямленням, з упору присівши з поворотами на 90°, тримаючись однією рукою за ручки, і без повороту.
  3.  Зіскочити махом рук уперед зі стійки на колінах.
  4.  Перелічені стрибки виконуються також з одно крокового розбігу з попереднім відходом назад від снаряду і без нього
  5.  Метання м’яча в

Легка атлетика. Біг:

  1.  Високий старт.
  2.  Біг, високо піднімаючи стегна, на місці і з просуванням уперед.
  3.  Біг, згинаючи ноги назад.
  4.  Біг з прискоренням до 15-20 м, пробігаючи якомога швидше один з відрізків дистанції.
  5.  Біг на «густій драбині» (лінії розташовані на відстані 40 см одна від одної").
  6.  Біг рівномірний до 40 сек.
  7.  Крос 200 м (чергування бігу з ходьбою).
  8.  Біг з подоланням перешкод.
  9.  Біг у коридорі (ширина - 150 см) на звуковий сигнал до 150 м і по пам’яті до 30 м).
  10.  Вільний біг в іграх.

Метання:

  1.  Метання малого м’яча в ціль (щит 1x1м висить на висоті 2,5 м від підлоги) з відстані 4м- хлопчики і 5м- дівчатка.
  2.  Метання в щит, що пересувається по підлозі.
  3.  Метання різних предметів вагою 200 г через перешкоду, висотою 3 м з відстані 5-6 м: на дальність з місця, з кроку і з ходьби; протягом 5 сек. у напрямку сигналів, що виникли раптово на відстані 15 м від метальника.
  4.  Визначення відстані за різними звуковими сигналами, що виникають на відстані 5-20 м.
  5.  Метання в іграх: «Квач в м’ячем», «Хто вище?» - метання парашутиків, «Колесо» та ін.

Стрибки:

  1.  Переступання через вірьовочку боком з місця і з одного кроку.
  2.  Тренування розбігу для стрибків у висоту з 1-5 кроків, з наступним переступанням через вірьовочку.
  3.  Стрибки з місця в довжину (тренування відштовхування, польоту і приземлення).
  4.  Стрибок у довжину з розбігу.

Стрибок вивчають шляхом виконання ряду спеціальних вправ для вироблення правильного напрямку під час розбігу; для відштовхування в зоні; для розвитку поштовху для правильного польоту і приземлення. Стрибок в цілому виковується з довільного розбігу, але не менше як 7 кроків.

Ігри:

«Карусель», «Квач маршем», «Карасі і щука», до «Порожнє місце», «Мисливці», «Хто швидше?»,«Лінійні естафети», «Класи в м’ячем», «Гонки з м’ячем», «Відбивай м’яч!», «Два міста», «Газета»,«Де ти?», «Злови скакалкою!» та ін.

Лижі:

  1.  Самостійне кріплення і знімання лиж.
  2.  Шикування в шеренгу і колону по одному з вправи; спеціальні бігові та лижами біля ноги і на лижах.
  3.  Шикування в колону по одному в лижами на біг відрізками; рухливі ігри та плечі.
  4.  Пересування з лижами на плечі і на лижах з упором; подолання пагорбів колоні по одному (розвинути відчуття дистанції). впадин; поворот на місці.
  5.  Пересування на лижах ковзним кроком без палок, з палками і перемінним двокроковим ходом.
  6.  Підйом поперемінно ступаючи кроком прямо і «ялинкою».
  7.  Спуск в основній стійці з вузьким ведінням лиж рівному схилу.
  8.  Поворот переступанням у кінці схилу.
  9.  Пересування на лижах у повільному і середньому темпі по слабопересіченій місцевості до 500 м - хлопчики і 300 м дівчатка.

Кросова підготовка:

  1.  Загально розвиваючі вправи.
  2.  Спеціальні бігові та стрибкові вправи.
  3.  Біг у рівномірному темпі та повторюваний біг

12 відрізками в чергуванні з ходьбою до 300-350 м. *

  1.  Біг на місці з високим підніманням стегна.
  2.  Вправи на тренажерах: «Велотренажер», «Бігова доріжка», «Орбітрек» з дозованим навантаженням до 2 хвилин.

Плавання:

  1.  Загально розвиваючі та спеціальні вправи.
  2.  Підвідні вправи для ознайомлення з водним середовищем (вдих-видих у воду, «поплавок», «зірочка»).
  3.  Імітація рухів руками, ногами способом «кроль» на спині, «брас» (на суші та у воді).
  4.  Плавання на спині брасом з дощечкою по елементах і в координації.
  5.  Вправи для розвитку рухових якостей: сили, витривалості, збільшення рухливості у суглобах.
  6.  проплив дистанції 100-150 м.

Баскетбол:

  1.  Вивчення правил гри.
  2.  Ведення м’яча, сидячи на лаві, стоячи, з переміщенням в перед, назад, вліво, вправо двома руками разом,однією рукою та поперемінно правою/лівою.
  3.  Передача м’яча  двома руками від грудей та ловіння м’яча двома руками.
  4.  Кидки м’яча в кошик з 1-2 м. від щита на звуковий сигнал.
  5.  Ігри та естафети: з веденням мяча та кидками мяча в кошик[34].


Висновки

У фізичному вихованні інвалідів повинні широко використовуватися всі засоби системи фізичного виховання. Разом з тим вони повинні бути розроблені в строгій відповідності з корекційно-компенсаторними задачами з обліком що займаються.

Так, у роботі зі здоровими не виділяють спеціальні вправи на включення в рух, на координацію, що впливають на вестибулярний апарат. Вважається, що будь-яка фізична вправа в якійсь мері використовується в цих цілях. Але в інвалідів є настільки значні дефекти при включенні в рух координації рухів і збереження рівноваги, що відновити їх загальними вправами не вдається. Необхідні спеціальні вправи для корекції і компенсації цих порушень.

У фізичному вихованні інвалідів виділяють дві групи вправ; загально-підготовчі (загально-розвиваючі вправи, використовувані в малих формах фізичного виховання, зарядки, фізкультхвилинки і т. д,) і спеціальні (ходьба, біг, плавання і т.д. ).

Основними формами фізичного виховання інвалідів є:

- самостійні заняття фізичними вправами (ранкова гігієнічна гімнастика, прогулянки, ближній туризм, корекційні заняття з використанням методичних матеріалів);

- організовані групові і секційні заняття фізичною культурою і спортом (ЛФК і корекційні заняття в лікувально-санаторних установах і реабілітаційних центрах, заняття доступними видами спорту в групах і секціях суспільних фізкультурних організацій, виробнича гімнастика для осіб" зайнятих у сфері матеріального виробництва і служби побуту, і ін.);

- інваспорт (організація і проведення змагань по доступних видах спорту)[3].

Установлено, що вчителі припускають, що в умовах інклюзивного фізичного виховання у фізично підготованих школярів спостерігатимуться відносно менші за величиною зростання показників  (85%–59%),  ніж  у  дітей  із  відхиленнями  у  стані  здоров’я (92%–83%).  Найменшим (59%), імовірно, є підвищення показників фізичної підготовленості здорових школярів.  

Виявлено, що на перші за актуальністю місця вчителі ставлять проблеми матеріально-технічного (99%) і медичного (91%) забезпечення, вирішення яких перебуває в компетентності держави. Менш різко потребують розв’язання проблеми, які в змозі вирішити фахівці на місцях: недосконале науково-методичне й організаційне забезпечення та рівень підготовленості вчителів фізичної культури (75%; 67%; 72% відповідно).

Однією з основних організаційних форм навчання в спеціальних школах для дітей сліпих та зі зниженим зором є урок. Він має відповідати вимогам дидактично-методичних принципів, як і в школі для дітей з нормальним зором: взаємозв’язку навчання, виховання і розвитку; демократизації і гуманізації навчання; його особистісної орієнтації та ін. Однак, враховуючи наявність в учнів спеціальної школи порушень сенсорної сфери та пов’язаних з ними певних особливостей навчально-пізнавальної діяльності, до уроку в спеціальній школі ставляться специфічні вимоги. Насамперед вони стосуються розв’язання компенсаторно-реабілітаційних і корекційно-розвивальних завдань, спрямованих на досягнення максимальної нормалізації психічних процесів, подолання типологічних та індивідуальних особливостей дітей сліпих та зі зниженим зором у процесі їхнього навчання і розвитку.

Ці завдання стосуються насамперед психічного і фізичного розвитку учнів та корекції основних функцій зору.

Корекція психічного розвитку передбачає систему педагогічних заходів, спрямованих на виправлення або послаблення недоліків сприймання, уявлень, запам’ятання, пам’яті, мислення і мовлення.

Корекція фізичного розвитку включає систему педагогічних засобів, спрямованих на зміцнення рухової сфери (насамперед загальної і дрібної моторики), розвиток правильної постави та просторового орієнтування.

Корекція функцій зору передбачає охорону зору під час навчального процесу, його дорозвиток, удосконалення гостроти, поля зору у дітей зі зниженим та залишковим зором, окорухових та прослідковуючих функцій, бінокулярності зору, кольоророзрізнення тощо.

Корекційно-компенсаторна спрямованість уроку визначається його метою і завданнями, які в свою чергу зумовлюються змістом навчального матеріалу, віком учнів, їхніми індивідуальними особливостями, часом втрати зору або початком його зниження.


Список використаних джерел

  1.  Авшенюк Н. Міжнародний вимір соціального партнерства у професійній освіті [Електронний  ресурс]  /  Наталія  Авшенюк,  Надія  Креденець  //  Порівняльна  професійна  педагогіка 2012, – С. 59-67.
  2.  Азарський І. М. Реабілітація дітей інвалідів з патологіями психічного стану та опорно – рухового апарату. – 2005.
  3.  Аксенов  А.  В.  Повышение  эффективности  процесса  физического  воспитания  детей младшего школьного возраста в условиях инклюзивного образования : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Андрей Владимирович Аксенов. – СПб., 2011. – 203 c.
  4.  Болотіна О. В. Особливості підготовки майбутніх учителів фізичної культури до оздоровчої роботи зі школярами спеціальної медичної групи у сучасних умовах вищої освіти [Електронний ресурс] / О. В. Болотіна // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2010. – №17, ч. 2.
  5.  Валентик Н. Інклюзивна освіта: за і проти / Н. Валентик // Директор школи. – 2010. – №14-15. – С. 45-58.
  6.  Велитченко В. К.В 27 Физкультура для ослабленных детей. - 2-е изд., перераб., и доп. - М.: Физкультура и спорт, 1989.
  7.  Гігієнічна оцінка використання здоров'яформуючого потенціалу навчальних закладів [Електронний ресурс] / Калиниченко І. О., Полька Н. С., Заїка Л. М., Толокольников О. Я
  8.  Грицюк Н. Потурбуймося про дітей з особливими освітніми потребами / Н. Грицюк // Дефектолог. – № 5(29). – травень. – 2009. C. 4-12
  9.  Гурінович Х. Є. Вплив засобів Фіз. Виховання на фіз. працездатність організму глухих дітей. – 2005. – С. 18-24.
  10.  Даніелс Р. У класі - діти з особливими потребами / Р. Даніелс, К. Стаффорд // Шкільний світ. – 2008. – №3. – С. 18-19.
  11.  Депплер Д. Переосмислюючи допоміжні послуги спеціалістів в інклюзивних классах / Д. Депплер // Дефектологія. - 2009. - №3. - С. 9-14.
  12.  Дзержинский Г. А. Методика проведения уроков физической культуры с младшими школьниками подготовительной медицинской группы : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Дзержинский Геннадий Александрович. – М., 2008. – 204 с.
  13.  Драч С. В. Супровід навчання студентів з обмеженими можливостями в інклюзивному освітньому просторі [Електронний ресурс] / С. В. Драч.
  14.  Єдинак Г. А. Педагогіка психологія та мед-біол. Проблем фіз.. виховання і спорту. – 2003. – С. 49-57.
  15.  Єракова Л. А. Диференційоване фізичне виховання сліпих і слабозорих школярів в умовах спеціального інтернату. – 2005. – С. 1-16.
  16.  Єфименко М. Перспективи корекційного фізичного виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату в інклюзивній освіті / Єфименко М. // Дефектологія . – 2012. – № 9. – С. 281 – 287.
  17.  Зайцев Д. В. Интегрированное образование детей с ограниченными возможностями // Социологические исследования. – 2004. – № 7. – С. 127–132.
  18.  Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи / А. А. Колупаєва // Монографія – (Серія «Інклюзивна освіта») – К. : Самміт-Книга, 2009.
  19.  Колупаєва, А. А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання : наук.-метод. посіб. / А. А. Колупаєва, Л. О. Савчук ; МОН України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки. – К. : АТОПОЛ. – 2011. – 274 - 279 с
  20.  Колупаєва, А. Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі: початкова ланка : путівник для педагогів : [навч.-метод. посіб.] / А. Колупаєва, О. Таранченко; МОН України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки. – К. : [АТОПОЛ], 2010. – 57 – 96 с.
  21.  Колупаєва, А. А. Навчальний курс „Вступ до інклюзивної освіти” / А. А. Колупаєва, С. М. Єфімова ; МОН України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки. – [К., 2010]. – 17-25 с.
  22.  Кравець Н. Особливості розумової працездатності школярів в умовах інклюзивного навчання / Н. Кравець, В. Шорохова // Рідна шк. – 2009. – №11. – С. 52-56.
  23.  Крокер Ш. Політика підтримки інклюзії (канадський досвід) / Ш. Крокер // Дефектологія. – 2009. – №4. – С. 4-6.
  24.  Лупарт Д. Шкільна реформа в Канаді : перехід від роздільних систем освіти до інклюзивних шкіл / Д. Лупарт, Ч. Веббер // Дефектологія. – 2010. – №2. – С. 3-6.
  25.  Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх та спеціальних закладів щодо процедури переходу до інклюзивного навчання дітей з особливими потребами // Завуч. – 2009. – №19. – С. 12-20
  26.  Мігалуш А. О. Інклюзивна освіта – шлях до всебічного розвитку дітей [Електронний ресурс]  /  Мігалуш  А.  О
  27.  Мороз Б. Упровадження нових інформаційних технологій в умовах інклюзивної системи навчання / Б. Мороз, Л. Коваль // Дефектологія. – 2010. – №2. – С. 28-30.
  28.  Найда Ю. Інклюзивна модель освіти: за проти / Ю. Найда // Директор школи. (Шкільний світ). - 2010. - №34. - С. 30-31.
  29.  Небесна В. В. Про спеціальне медичне відділення з фізичного виховання у ВНЗ [Електронний ресурс] / Небесна В. В., Гаврилін В. О
  30.  Ніколаєва О. О. Корекційно-реабілітаційне навчання студентів вищих навчальних закладів з обмеженнями психофізичного розвитку засобами адаптивної фізичної культури і спорту / Ніколаєва О. О., Глоба О. П. [Електронний ресурс] // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2011. – № 23 (234). – C. 74–82.
  31.  Основи інклюзивної освіти : [навч. метод. посіб.] / [МОНмолодьспорту України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки ; за заг. ред. А. А. Колупаєвої. – К. : [А.С.К.], 2012. – 285 - 308с.
  32.  Основи інклюзивної освіти : прогр. курсу / МОНмолодьспорту України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки ; [уклад. А. А. Колупаєва]. – К. : [А.С.К.], 2011. – 31 – 43 с.
  33.  План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року : затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.12.09 р. // Інформ. зб. Міносвіти і науки України. – 2010. – №1/2. – С. 41-46.
  34.  Постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872 про «Порядок організації інклюзивного навчання у загальнооствітніх навчальних закладах».
  35.  Пояснювальна записка до Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 рр. : додаток до наказу М-ва освіти і науки України від 11.09.2009р. // Директор школи. – 2010. – № 1. – С. 26-31.
  36.  Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009/2012 роки : наказ М-ва освіти і науки України 11.09.2009 р. // Інформ. зб. Міносвіти і науки України. – 2009. –  № 30. – С. 3 - 8-.
  37.  Прочухаева М. М. «Все мы похожи»: первые шаги к толерантности. [Електронний ресурс] / Прочухаева М. М. Лисютенко О. Н.
  38.  Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами : комплект метод. посіб. : в 9 кн. / [МОН України, НАПН України, Ін-т спец. педагогіки ; за заг. ред. А. А. Колупаєвої]. – [К. : Літопис-XX, 2010].
  39.  Семенова К. А. Лечение двигательных расстройств при детских церебральных параличах. М., «Медицина», 1976.
  40.  Синьова Є.П. Вавіна Л.С. та ін.. Програми з методичними рекомендаціями для 5-10 класів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей сліпих та зі зниженим зором. - Київ, 2010.
  41.  Софій Н.З., Найда Ю.М. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.
  42.  Стасенко В. Г. Наша школа. – 2008. – С. 16-18.
  43.  Таранченко О. Можлвості оптимізації навчання дітей зі зниженим слухом в умовах інклюзивного навчального закладу / О. Таранченко // Дефектологія. – 2009. – №2. – С. 8-11.
  44.  Ярмошук І.  На шляху до інклюзивного навчання / І. Ярмошук // Математика в школі. - 2010. - №1/2. - С. 51-54.
  45.  Ярмощук І. Інклюзивне навчання в системі освіти / І. Ярмощук // Шлях освіти. – 2009. – №2. – С. 24-28.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30920. Регуляция функции почек 25.5 KB
  Нервная же система может вызвать болевую анурию при болевых раздражениях выброс АДГ усиливается. В нормальных условиях на клубочковую фильтрацию не влияет но усиливает обратное всасывание воды тем самым уменьшает диурез. Альдостерон гормон коркового вещества надпочечников N сберегающий гормон усиливает реабсорцию натрия в проксимальных канальцах усиливает секрецию К в дистальных канальцах. Паратгормон влияет на проксимальные и дистальные канальцы усиливает реабсорбцию Са2 снижает канальцевую реабсорбцию...
30921. Водный баланс 33.5 KB
  Водный баланс односолевой баланс обеспечивается совокупностью процессов поступления воды и электролитов в организм распределения их во внутренней среде и выделения из организма. Водный баланс равенство объемов выделяющейся из организма и поступающей за сутки воды. Общее количество воды в организме 4470 массы тела примерно 3842 литра. Уменьшение воды: а с возрастом б у женщин в при ожирении Н2О в организме образует водные пространства: 1.
30922. Особенности организации и функционирования спинного мозга 37 KB
  Особенности организации и функционирования спинного мозга Спинной мозг Самое древнее образование ЦНС подчиняется всем вышележащим отделам ЦНС. Центры спинного мозга не обладают автоматией дыхание. Для спинного мозга характерно сегментарное строение. Дорсальные корешки спинного мозга образованы чувствительными отростками афферентных нейронов вентральные корешки образованы двигательными отростками мотонейронов и преганглионарными волокнами вегетативной нервной системы.
30923. Ретикулярная формация 35.5 KB
  Нисходящее тормозящее влияние на спинной мозг 2. Восходящее активирующее влияние на кору больших полушарий. Нисходящее ретикулоспинальное влияние РФ: Слабое одностороннее раздражение торможение на той же стороне. Восходящее ретикулокортикальное влияние РФ: Особенности восходящего влияния РФ: 1.
30924. Кора больших полушарий 41.5 KB
  Нейроны коры не имеют непосредственной связи с внешней или внутренней средой т. Методы изучения функций коры больших полушарий: 1. Человек аненцефал врожденное отсутствие коры БП. Отсутствие коры больших полушарий у человека несовместимо с жизнью.
30925. Межполушарные взаимоотношения 27.5 KB
  Абстрактное мышление и сознание связаны с левым полушарием а конкретно чувственное мышление с правым полушарием. А Правое полушарие осуществляет обработку всей поступившей информации одновременно синтетически по принципу дедукции при этом лучше воспринимаются пространственные и относительные признаки предмета; Б Левое полушарие проводит обработку поступившей информации последовательно аналитически по принципу индукции лучше воспринимаются абсолютные признаки предмета и временные отношения. А Правое полушарие обуславливает более...
30926. Анализаторы 60 KB
  Суживающаяся воронка слой фоторецепторов 130 млн. По горизонтали в каждом слое различные свойства рецепторов в сетчатке палочки и колбочки; в свою очередь колбочки подразделяются на воспринимающие красный зеленый и фиолетовый цвет. Адаптация рецепторов. Некоторые рецепторы кроме обычной чувствительной иннервации по которой сигналы от рецепторов поступают в мозг получают эфферентные волокна.
30927. Зрительный анализатор 43 KB
  Строение и функции оптической системы глаза. Изза этого происходит преломление световых лучей внутри глаза. Преломляющая сила для здорового глаза для рассмотрении на далеких расстояниях составляет 59 D а при рассмотрении близких предметов 705 D. Обеспечивает приспособление глаза к ясному видению предметов расположенных на различном расстоянии.
30928. Топология. Функциональный анализ. Учебник 6.26 MB
  Слово «топология» относят ныне к двум разделам математики. И изначально для каждого из них имелись свои определения при слове «топология». Одну топологию, родоначальником которой был Пуанкаре, называли долгое время комбинаторной, за другой (у истоков ее были исследования Кантора) закрепилось название общей или теоретико-множественной