4697

Економічний аспект сталого розвитку в Україні: регіональній вимір

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Людська цивілізація переживає складні часи на переломі віків і на початку третього тисячоліття. З одного боку, спостерігаються бурхливі темпи наукового і технічного прогресу, а з іншого виявляються тенденції до економічної стагнації і навіть с...

Украинкский

2012-11-24

137.5 KB

24 чел.

Вступ

Людська цивілізація переживає складні часи на переломі віків і на початку третього тисячоліття. З одного боку, спостерігаються бурхливі темпи наукового і технічного прогресу, а з іншого виявляються тенденції до економічної стагнації і навіть спаду в регіонах світу. Поряд з вичерпанням деяких невідтворювальних природних ресурсів, труднощами їх відновлення і компенсуючої взаємозаміни погіршується якість навколишнього середовища та економічний стан народів, що негативно впливає на розвиток світової економіки. Про це яскраво засвідчує зниження за останні роки темпів економічного зростання на земній кулі. І вплив цих негативних процесів, звичайно, не обмежується лише світовою економікою. Погіршується стан здоров’я людей в багатьох регіонах світу, знижується середня тривалість їх життя. Крім того, ресурси планети використовуються такими темпами, що через декілька поколінь люди вже не матимуть можливості користуватися ними.

У зв’язку з цим стала зрозумілою необхідність розробки нової політики та стратегії, яка б дозволила вирішити ці глобальні проблеми сучасності, запобігти погіршенню якості навколишнього середовища, забезпечити не тільки теперішнє, але і майбутнє суспільство ресурсами, необхідними для задоволення його потреб. Потрібно було розробити грунтовну наукову основу подальшого технологічного розвитку суспільства. Мається на увазі його переорієнтація на менш забруднююче виробництво, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу та випуск більш екологічно безпечної продукції. Саме тому світове співтовариство усвідомило необхідність переходу на принципи сталого розвитку на планетарному, національному та регіональному рівнях як головне завдання сьогодення.

Саме це і зумовлює актуальність роботи по висвітленню основних положень концепції сталого розвитку та його економічного аспекту. Дуже важливо показати, що соціальні, економічні та екологічні процеси, включаючи демоекономічні — відтворювання і функціонування людини всіх людських ресурсів у їх багатомірній структурі та якості — відбуваються в органічному взаємозв’язку і взаємодії з навколишнім середовищем, живою та неживою природою. Неможна поступатись одним з аспектів людського розвитку з метою досягнення максимальної вигоди в іншому. Нажаль, історія людства знає безліч прикладів, коли екологічними інтересами нехтували заради економічної вигоди. Потрібно, щоб люди усвідомили той факт, що екологічний аспект розвитку суспільства ні в якій мірі не тільки не поступається по значимості іншим, але, в деякому відношенні, навіть переважає їх. Від усвідомлення людством цієї істини багато в чому буде залежати успіх роботи по збереженню екології та ресурсів планети для майбутніх поколінь. Адже людське суспільство є невід’ємною складовою навколишнього середовища, наділеною специфічною властивістю активного каталізатора його інтелекту[1, 24]. Від цілеспрямованості людських дій з використанням відповідних чинників прискорення прогресу так само, як і подолання регресу навколишнього середовища і самої людини зрештою залежать майбутнє планети і долі людства.


1. Концепція сталого розвитку в міжнародній практиці.

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він включає два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби[5, 50].

Отже, задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості у всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов'язане прогресивне перетворення економіки і суспільства. Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни в доступі до ресурсів і в розподілі витрат і прибутків між різними верствами населення. Навіть при вузькому розумінні фізичної сталості розвитку передбачається турбота про соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь, турбота, що логічно повинна бути поширена на відносини справедливості до різних верств населення в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одягу, даху, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени суспільства[5, 61].

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін  з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми[9, 33].

У суспільства, нажаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь  ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання[3, 25].

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони  не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення[5, 51].

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього  суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.

2. Стратегічна мета, принципи та завдання сталого розвитку в Україні.

Стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави і суспільства на основі демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованої соціально-економічної політики, відкритої динамічно-інтегрованої в глобальні процеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійних суспільних відносин та рівноправного міжнародного співробітництва.

Державна політика щодо сталого розвитку базується на таких основних принципах:

збалансованість розвитку українського суспільства - паритетність економічної, соціальної та екологічної складових, визнання неможливості тривалого поступального розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності населення; утвердження гуманізму, демократії і загальнолюдських цінностей, розвиток громадянського суспільства та залучення широких верств населення до державотворчих процесів; підтримка і підвищення ролі всіх секторів громадянського суспільства та забезпечення вільного доступу його членів до екологічної інформації та правосуддя для захисту своїх невід'ємних прав і свобод; забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку окремих регіонів на фоні тісної міжрегіональної господарської взаємодії за умови узгодження із загальнонаціональними потребами та інтересами національної безпеки; встановлення рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталому розвитку всіх країн світу.

Стратегічними завданнями сталого розвитку є:

У сфері екологічно збалансованого розвитку економіки:

забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку; структурна перебудова економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки; впровадження сталих економічних механізмів природокористування та імплементація екологічної складової в систему національних рахунків; підвищення ефективності інвестиційних процесів, у тому числі у сфері відновлення природного капіталу; стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозберігаючих технологій; розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів; підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, включаючи використання відтворювальних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів; розвиток екологічно безпечних видів транспорту та транспортних комунікацій, створення альтернативних видів палива у тому числі невуглеводневого.

У сфері забезпечення соціальної справедливості:

зниження рівня майнового розшарування населення, подолання бідності; зниження рівня безробіття населення і забезпечення продуктивної зайнятості; збереження і зміцнення демографічного та трудового ресурсного потенціалу країни; стабілізація демографічної структури суспільства; зміцнення фізичного здоров'я нації; оптимізація соціальної структури суспільства; встановлення гарантій забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері суспільних відносин:

створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;

формування громадянського суспільства, забезпечення у ньому політичної стабільності та взаєморозуміння; розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.

У міждержавних стосунках:

проведення активної міжнародної політики; поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі у міжнародних організаціях.

4. Шляхи та засоби реалізації державної політики сталого розвитку

В економічній та фінансовій сферах:

сприяння макроекономічній стабілізації, вирівнювання структурних диспропорцій в економіці та соціально-економічного стану регіонів;

забезпечення дотримання природоохоронних вимог, визначених законодавством, та відповідних санкцій під час спеціального використання природних ресурсів; удосконалення системи фінансово-економічних санкцій, важелів і заохочень у сфері природокористування та природоохоронної діяльності; розроблення науково обґрунтованої нормативно-правової та методологічної бази еколого-економічної оцінки збитків від виснаження або вичерпання природоресурсного потенціалу, забруднення довкілля та негативного впливу на довкілля виробничої діяльності; включення показників економічної оцінки природного капіталу і його амортизації до системи макроекономічних показників соціально-економічного розвитку;

удосконалення системи статистичної звітності щодо стану довкілля з метою наближення її до потреб і загальних принципів економічної статистики, у тому числі запровадження національних рахунків навколишнього середовища; розроблення та запровадження для кожного виду природних ресурсів спеціальних рахунків з відображенням на них загального балансу обсягів даного ресурсу, ступеня його виснаження та обсягів витрат, пов'язаних з відтворенням довкілля; використання єдиної системи оцінки різних природоохоронних витрат: відновлення якості навколишнього природного середовища, запобігання забрудненню довкілля; відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок надзвичайних ситуацій; створення системи державної цільової підтримки розвитку виробництв повного циклу відповідно до норм і правил угод СОТ; реалізація державної програми підтримки модернізації виробничих потужностей базових галузей економіки; забезпечення державної підтримки підприємств, які здійснюють екологічну реструктуризацію; запровадження систем екологічного аудиту, менеджменту, підприємництва та страхування;

сприяння зниженню енерго- та матеріалоємності вітчизняних товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності; вжиття економічних заходів щодо зменшення експорту продукції видобувних, ресурсо- та енергоємних галузей; переорієнтація експорту з сировинної складової на наукоємну та високотехнологічну продукцію; розроблення і поетапне впровадження нормативно-правового та методичного забезпечення, спрямованого на врахування вартості природного капіталу в ціні кінцевої продукції;

реалізація програм енергозбереження і використання альтернативних джерел енергії, зокрема сприяння розвитку малої енергетики та відновлювальних джерел енергії; стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій у галузях економіки та побуті; активне залучення внутрішніх інвестиційних резервів для розвитку нових перспективних виробництв; створення сприятливих умов для спрямування довгострокових іноземних інвестицій в інноваційну сферу; забезпечення пріоритетності розвитку виробництва предметів споживання та ринку послуг, орієнтованих на задоволення внутрішнього попиту; практичне впровадження науково обгрунтованої системи тарифікації використання природних ресурсів для забезпечення збалансованого розвитку сировинних галузей виробництва; удосконалення системи платежів (зборів) за спеціальне використання відновлюваних природних ресурсів з урахуванням обсягу коштів необхідного для їх відтворення; удосконалення державної системи екологічного нормування;

удосконалення системи стратегічного планування і прогнозування основних складових сталого розвитку; реформування системи фінансування природоохоронної діяльності; розроблення комплексу заходів з поступового виведення з експлуатації і закриття найбільш екологічно небезпечних виробництв і виробничих потужностей у поєднанні з розв'язанням пов'язаних з цим соціальних проблем.

У соціальній та гуманітарній сферах:

неухильне дотримання законодавства з оплати праці, в тому числі щодо встановлених державних мінімальних гарантій; удосконалення системи надання адресної допомоги найуразливішим верствам населення;

підвищення ролі місцевих органів влади у розв'язанні проблем бідності;

забезпечення подальшого розвитку системи соціального та пенсійного страхування населення; стабілізація ринку праці та впровадження державної системи стимулювання створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості працездатного населення; створення умов для повноцінного залучення широких верств населення до участі в економічному, соціальному та політичному житті, розвиток демократичних інституцій, економічної свободи та громадянського суспільства; удосконалення нормативно-правової бази щодо соціального захисту дитинства та материнства; запровадження доступних фінансових механізмів для пільгового кредитування потреб молодих сімей; поліпшення умов для загальнодоступного базового медичного обслуговування населення, зокрема в сільській місцевості;

розроблення та впровадження комлексу заходів, спрямованих на профілактику захворювань і недопущення випадків травматизму на виробництві; розвиток духовного, культурного та інтелектуального потенціалу суспільства.

У сфері розвитку регіональної політики:

спрямування державної регуляторної політики на вирішення завдань поліпшення соціально-економічного стану регіонів; розроблення регіональних програм сталого розвитку; впровадження місцевих планів дій щодо забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку кожного регіону шляхом ефективної міжрегіональної господарської взаємодії; організація регіональних систем моніторингу за показниками збалансованого розвитку; забезпечення органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів із завданнями сталого розвитку країни в цілому; зміцнення соціально-економічних зв'язків між регіонами, сприяння ефективній реалізації заходів, передбачених міжрегіональними соціально-економічними та екологічними програмами; проведення класифікації регіонів України за рівнем техногенно-екологічного навантаження; удосконалення структури промислового комплексу у регіонах Донбасу та Придніпров'я; розвиток курортно-рекреаційної сфери і туризму у Карпатах, Причорномор'ї та Криму;

збереження етнографічної самобутності регіонів, охорона та відродження пам'яток історії і культури.

У сфері міжнародного співробітництва:

створення максимально сприятливих умов для реалізації міжнародних програм у сфері інноваційного розвитку та розбудови інформаційного суспільства; підвищення ефективності міжнародних програм шляхом удосконаленням механізмів державного та громадського контролю за їх виконанням; створення правового та інституційного забезпечення використання механізмів фінансово-економічних розрахунків, передбачених міжнародними договорами, стороною яких є Україна, з урахуванням внеску кожної з країн у забезпечення глобальної стійкості біосфери ("борги за природу", вуглеводневий кредит тощо); інституційне забезпечення реалізації політики інтеграції до ЄС, СОТ та НАТО; розвиток двосторонніх програм співробітництва з прикордонними державами, зокрема в галузі охорони довкілля та запобігання транскордонному забрудненню; підвищення ефективності міжнародного співробітництва в рамках торговельно-економічних комісій та подальше удосконалення його механізму; активізація участі України у програмах міжнародних дій - "Довкілля для Європи" та "Сталий розвиток для Європи"; відмова від зовнішнього фінансування нових проектів, створення виробництв, функціонування яких зумовлюватиме утворення значних обсягів небезпечних відходів, викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля або підвищення рівня екологічного ризику; сприяння залученню іноземних інвестицій та технологій в екологічно "дружні" сфери виробництва - переробку відходів, енергозбереження, "безвідходні" виробництва та виробництва замкнутого циклу, розвиток екологічно "чистих" технологічних циклів, а також у розвиток інформаційних технологій, комунікацій, у тому числі шляхів сполучення (насамперед транспортних коридорів), у галузі будівництва та машинобудування; залучення іноземних інвестицій у розвиток концесійної діяльності; поступове впровадження європейської системи стандартів і нормативів у сфері екології, медицини та санітарії; сприяння пріоритетному розвитку міжнародного наукового співробітництва та освітньої діяльності;

розвиток двостороннього і багатостороннього співробітництва та партнерства з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів у прикордонних областях, з визначенням прав та економічної відповідальності сторін у разі заподіяння шкоди довкіллю однієї з них;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва в неурядовому секторі.

3. Регіональні проблеми економічного аспекту сталого розвитку України.

Перспективи оновлення економічного розвитку України визначаються реаліями сьогодення: економічною політикою держави, її нормативно-правовим забезпеченням, стабільністю політичної ситуації, рівнем життя населення тощо. Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної економічної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища: падіння обсягів виробництва, деградація господарської структури, втрата ринків збуту здебільшого обробної промисловості і відповідно звуження ринку продукції високотехнічних виробництв, так і наслідкові кризові явища похідного характеру, зокрема: фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, нарощування внутрішнього та зовнішнього державного боргу тощо.

Слід також відмітити існуючу територіальну диференціацію регіонів країни за обсягами валового внутрішнього продукту, рівнями інвестиційної активності, зайнятості, соціального забезпечення. Так, найбільші обсяги ВВП в 1997 році припадають на Донецьку область (19,9% до підсумку ), Дніпропетровську (16,4%), а найменші обсяги зафіксовані в Закарпатській (0,5%) та Волинській (0,6%) областях.

Наведені ознаки окреслюють масштаби соціально-економічної кризи, характеризуючи існуючу ситуацію в країні як сприяючу руйнації української економіки.

За існуючих соціально-економічних умов одним із позитивно діючих стратегічних напрямків оздоровлення економіки країни, як визнається в наукових розробках Київської, Львівської, Донецької, Харківської та інших наукових шкіл регіоналістики, а також різними рівнями управлінських структур, є формування потужного економічного каркасу території України через реалізацію в державі ринкової моделі регіональної політики.

В основі цієї моделі, яка виступає як самостійна політично - економічна категорія і водночас є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України повинні бути закладені суспільні теорії регіонального росту. Крім того, при формуванні моделі регіонального розвитку країни необхідно враховувати принципи посткейсіанської теорії регіонального розвитку і теорії життєвого циклу товару. Згідно з наведеними теоріями регіонального розвитку в різних регіонах України потрібно сформувати структуровизначальні для всього національного комплексу базові виробництва, які і стануть джерелом підвищення рівня економічного розвитку кожного регіону, держави в цілому.

Для реалізації даного стратегічного напрямку економічної політики необхідно після проведення економічної діагностики, тобто аналізу господарської специфіки регіонів, а саме їх природно-ресурсного потенціалу, наявних фінансових та трудових ресурсів, враховуючи реальні можливості та обмеження їх оптимального використання і основні проблеми регіону, здійснити вибір пріоритетних для кожного регіону матеріальних виробництв, завдяки розвитку яких стане можливим підвищення ефективності їх функціонування. Варто лише додати, що в умовах сьогодення особливу увагу слід приділяти зміцненню потенціалу регіонів експортно- орієнтованої спеціалізації.

Реалізація вищенаведеної стратегічної мети регіональної політики на сучасному етапі вимагає дотримування двох обов’язкових умов. Перша стосується збереження територіальної цілісності господарського комплексу країни, а друга, згідно за Концепцією сталого розвитку, полягає у дотриманні принципу енергетичної та економічної збалансованості у розвитку окремих регіонів.

Суть цього принципу полягає в тому, що наявний ресурсний потенціал регіону визначає та обмежує його енергетичну потужність і відповідний рівень його можливостей (резервів розвитку). Паралельно треба зазначити, що реалізація заходів, направлених на досягнення стабілізації виробництва в регіонах, повинна супроводжуватись мінімально можливими негативними наслідками в соціальній та екологічній сферах.

Важливим елементом, що має бути задіяним у реформуванні економічних відносин в державі є, насамперед, людський капітал. В умовах зниження економічної активності населення і відповідно його життєвого рівня ця складова стартового потенціалу регіонів зазнає найглибшого впливу. Цей факт підтверджується обмеженням ринку потреб населення внаслідок зниження його доходів, збільшенням категорій населення, які потребують соціальної допомоги, погіршенням здоров’я людей тощо.

Слід зазначити, що специфічні особливості демографічних та професійно-кваліфікаційних процесів того чи іншого регіону України виступають у якості допоміжного орієнтиру при визначені виробничої спеціалізації регіону, структурно-територіальної трансформації господарського комплексу країни.

Як приклад оцінки стартових умов розвитку регіону і врахування його етнічно-історичних територіальних особливостей можна навести характеристику ринку праці Львівської області. Особливістю зайнятості населення області є традиційна її праценадлишковість. В регіоні продовжує розвиватись сформований роками специфічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками високої її мобільності та підсобної зайнятості. В процесі регулювання зайнятості населення області мають бути враховані ментальні особливості підприємницької діяльності, які властиві окремим етнокультурним групам населення. Так, в межах Львівської області проживають гуцули, які заселяють гірські райони, лемки - переселенці з Польщі, інші етнічні та етнокультурні групи. В Закарпатській області добре відома специфічна ментальність до землеробства серед угорського населення, висока майстерність будівельників із числа румунського населення, відомі традиції розвитку ремесла, гончарної справи серед циганського етносу тощо.

Врахування вказаних особливостей впливатиме не тільки на регулювання зайнятості населення регіону, а й відіграватиме відповідну роль при визначенні конкретних заходів, направлених на підвищення економічної активності населення, у вирішенні проблем розміщення та раціонального використання трудових ресурсів, при корегуванні господарської спеціалізації регіонів.

Для подолання деструктивних явищ у розвитку регіонів необхідно залучати загальні та специфічні, відповідно до особливостей регіону, методи реалізації регіональної політики, які охоплюватимуть весь спектр її складових і враховуватимуть індивідуальні характеристики регіону. Серед таких методів можна назвати такі:

застосування режимів пільгового оподаткування та кредитування кризових територій (наприклад, у СВЕЗ “Яворів”, “Курортополіс Трускавець”);

складання та реалізація регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв’язку з питаннями реорганізації діючих виробництв і створення нових, з врахуванням ситуації на локальному ринку праці в адміністративних районах;

надання пріоритетного значення мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів регіону через розвиток іпотечних відносин, концентрацію доходів від приватизації, надання муніципальних позик, продаж об’єктів незавершеного будівництва тощо;

надання додаткових пільг закордонним інвесторам, які сприятимуть розширенню сфери прикладання праці та виробництву конкурентноспроможної продукції;

стимулювання розвитку дрібного підприємництва через заохочення приватного бізнесу, що створює нові робочі місця, та стимулювання додаткового найму робочої сили і використання нетрадиційних форм зайнятості;

перетворення соціальної політики з засобу у ціль усіх економічних перетворень, що сприятиме гармонізації взаємовідносин центру і регіонів та забезпечуватиме умови для реального підвищення добробуту населення;

надання державної підтримки через реалізацію довгострокових державних регіональних соціально-економічних програм, що підвищить ефективність управління регіонами і сприятиме ліквідації міжрегіональних диспропорцій;

вдосконалення існуючої регіональної статистики з метою підвищення рівня інформаційно-статистичного обгрунтування цілей і важелів регіональної політики, що дозволить створювати моніторингові системи соціально-економічного стану регіону для обгрунтування заходів державної та корпоративної політики щодо прийняття рішень стосовно розподілу державних ресурсів (субсидій) між регіонами і підприємствами, вкладень інвестицій, проведення політики ресурсозбереження і захисту природного середовища регіонів;

створення “полюсів (центрів) соціально-економічного росту” в соціально-економічних районах, які допоможуть створити потужній економічний каркас території, дозволять зекономити частину національних коштів та оптимізувати міграційні процеси.

Зазначене вище вказує, що для забезпечення економічної та політичної безпеки держави, досягнення сталих темпів росту соціально-економічних процесів необхідно активізувати дії вищих владних структур щодо реалізації регіональної політики в Україні.

4. Особливості переходу України на принципи сталого розвитку.

 Перехід до сталого розвитку, необхідність якого вже усвідомили країни світу, є дуже важливим і для нашої країни. Справа в тому, що для реалізації його принципів в Україні є всі підстави. І це не тільки суттєво деградоване природне середовище та високий рівень забруднення, але і кризовий стан економіки. Життя вимагає здійснення докорінних економічних, державно-правових та технологічних змін в промисловості та сільському господарстві, а також у світогляді суспільства. На думку провідних фахівців нашої держави, криза економіки має бути використана для будівництва нової структури господарства на абсолютно нових принципах господарювання.

Для умов України сталий розвиток може бути визначений як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення принаймні мінімально необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи і вимогами людей усіх поколінь[2, 42].

З урахуванням особливостей перехідного періоду, який переживає Україна, цілями сталого розвитку держави повинні стати:

1. Соціальна справедливість — встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя.

2. Економічне процвітання — забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки та раціонального споживання матеріальних ресурсів.

3. Забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища — створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття.

4. Раціональне ресурсовикористання — створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

5. Демографічна стабільність — формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства.

6. Міжнародне співробітництво — активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досягнення загальнопланетарної стабільності та злагоди[2, 25].  

Для реалізації завдань сталого розвитку необхідною є  раціональність територіальної організації природокористування, що відповідає місцевим природним умовам та природно-ресурсному потенціалу території. Також важливою є паритетність використання природних ресурсів для сучасних і прийдешніх поколінь. Необхідно  переорієнтувати та збалансувати галузеву і внутрігалузеву структури господарського комплексу у відповідності до нових соціальних і економічних умов[10].

Для переходу на принципи сталого розвитку необхідними є економічні реформи, стратегічним напрямом яких має стати посилення їх соціально-екологічної спрямованості, що реалізується через вирішення наступних основних завдань:

— покращання соціально-економічних та виробничих умов праці;

— підвищення реальних доходів населення на базі державного регулювання заробітної плати та пенсійного забезпечення;

— зростання освітнього і культурного рівня населення;

— створення сприятливих умов для охорони здоров'я, материнства і дитинства.

Виходячи з безумовного пріоритету розвитку людини, необхідності полегшення тягаря економічних реформ і водночас забезпечення їх підтримки з боку широких верств населення, держава повинна забезпечувати зайнятість працездатного населення та підтримувати непрацездатні верстви. Важливим є також забезпечення безкоштовних базових медичних послуг та гарантування отримання безоплатної освіти.

Зміни в соціально-економічній сфері та екології потребують реформування суспільно-політичної системи й адекватних інституційних перетворень, що покликані забезпечити соціальну стабільність держави. Одним з найближчих завдань у цій галузі є забезпечення прав і свобод громадян, що здійснюється в рамках формування відкритого суспільства. Таке суспільство покликане забезпечити посилення ролі основних груп населення в формуванні соціально-економічних перетворень за умови існування правової держави та ринкового господарства.

Першочерговим завданням трансформації українського суспільства при переході до сталого розвитку є активізація найширших верств населення, їх творча участь у здійсненні реформ. Основним важелем виступає демократизація суспільних відносин, що є вагомим компонентом перехідного процесу[2, 33].

Важливою ознакою розвитку процесу демократизації в Україні є підвищення ролі неурядових організацій, які являють собою авангард подальшого руйнування монополізму в політиці, управлінні, соціальній та екологічній організації суспільства, формуванні держави відкритого демократичного типу.

Перехід до сталого розвитку повинен відбуватися в рамках раціонального поєднання ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, шляхом координації дій у всіх сферах життя суспільства, переорієнтації суспільно-політичних відносин, соціальних, економічних, екологічних і політичних інститутів держави.

Реалізація цілей сталого розвитку перш за все пов'язана з активною структурною політикою в сфері матеріального виробництва. Вона полягає в створенні високорозвиненого народногосподарського комплексу і відповідає вимогам ринкового господарства і екологічної безпеки. Екологічно орієнтована структурна політика держави має реалізовуватись через цільові комплексні програми. [3, 43] На їх базі потрібно досягти збалансування виробництва й споживання, а також видової, технологічної, галузевої, відтворювальної і територіальної структури продуктивних сил. Основою структурної політики держави мають стати:

побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, що дозволить забезпечити належний рівень життя населення;

екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище і матеріалоємності, перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення. [2, 37]

Сталий розвиток потребує формування ефективного виробництва в поєднанні із зміною структур споживання, в першу чергу — в промисловості, аграрному секторі, енергетиці. Це дозволить забезпечити економічне зростання при одночасному зменшенні витрат енергії, сировини і відходів.

Формуванню основ сталого розвитку сприятиме стабільне енерго- та ресурсозбереження. Воно виступає як передумова пожвавлення і піднесення розвитку промисловості, механізм для ефективного та економного використання палива й енергії. Основними напрямами розв'язання проблем енергозбереження є:

— розробка та впровадження механізмів економії енергії, в тому числі вдосконалення цінової політики;

— модернізація, реконструкція і заміна технологій, що сприятиме зменшенню енерговитрат;

— ефективне використання власної бази енергоресурсів.

Одним з основних завдань і передумов сталого розвитку є формування належних умов для забезпечення сталого використання природно-ресурсного потенціалу в інтересах сучасного і майбутніх поколінь. Воно передбачає проведення таких заходів:

скорочення до оптимальних обсягів виробництва і споживання природних ресурсів, у першу чергу — металів, енергоносіїв, лісу, прісної води, використання земель в обробітку тощо;

оптимізація співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, що має поряд з екологічним також і важливе соціально-економічне значення;

формування ефективної інвестиційної політики, спрямованої на розробку, освоєння та використання природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій, виробництво екологічно безпечних видів продукції. [5, 43]

Значна питома вага земельних ресурсів визначає необхідність збалансованого розвитку агропромислового напрямку економіки, збереження та раціонального використання земельних ресурсів.

Для успішного вирішення зазначених завдань потрібно зменшити розораність земель та підвищити родючість грунтів, одночасно припинивши їх деградацію. Необхідним також є досягнення екологічно збалансованого співвідношення угідь в зональних системах землекористування. Потрібно якомога швидше оптимізувати і підвищити ефективність використання та охорони земельних ресурсів України.

Перехід до сталого розвитку вимагає визначення головних напрямів збалансованості водокористування, покращання водозабезпечення населення, збереження водоресурсних систем як унікальних складових природного середовища.

Основними засобами для організації збалансованої системи водозабезпеченості і водокористування є:

— пріоритетність у водокористуванні соціальної сфери, забезпечення прав людини на якісну питну воду та сприятливе водне середовище;

— цілісність в управлінні водогосподарською та водоохоронною діяльністю за басейновим принципом у взаємозв'язку з іншими компонентами навколишнього середовища;

— екологічно адаптований за водним фактором розвиток економічного потенціалу областей і регіонів;

— запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки;

— надання переваги використанню водоресурсних об'єктів у природному стані;

— оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел;

— пріоритетність економічних важелів регулювання водокористування та охорони вод. [2, 38]

Забезпеченню ефективної системи відтворення навколишнього середовища і сталого розвитку сприятиме оптимальна лісистість території. Пожвавлення розвитку лісового господарства, встановлення збалансованості між обсягами відтворення і експлуатації лісових ресурсів має досягатись на основі удосконалення економічного механізму. Йдеться, зокрема, про розширення джерел фінансування заходів по відновленню лісових ресурсів і поліпшенню їх використання; удосконалення нормативів плати і розмірів платежів за використання лісів та нанесення їм збитків.

Реалізація зазначених заходів дозволить:

збільшити площі лісів як за рахунок лісового фонду, так і заліснення неугідь та вилучення з сільськогосподарського користування низькопродуктивних земель (понад 1 млн. га);

розширити в кожній природній зоні мережу природоохоронних територій за рахунок найбільш цінних ділянок, що залишились у природному стані і найменш порушені господарською діяльністю;

забезпечити належну охорону та збереження лісових ресурсів і екосистем, посилити природоохоронні функції лісів, здійснити комплекс лісогосподарських заходів щодо зниження радіоактивного забруднення лісового фонду. [2, 40]

Важливе значення повинно приділятись охороні атмосферного повітря. Потрібно розробити стандарти якості атмосферного повітря, які будуть узгоджені з міжнародною системою стандартів. Необхідно модернізувати очисні споруди на підприємствах, встановити основні вимірювальні прилади контролю за якістю повітря.

В Україні, яка є одним з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу, за відсутності адекватних природоохоронних заходів розвиток гірничопромислового комплексу прийшов у протиріччя з вимогами сталого розвитку. Хоч в той же час за обсягом розвіданих запасів і резервного фонду родовищ мінерально-сировинний потенціал виступаю чинником стабільності соціально-економічного розвитку країни. Завдання переходу до сталого розвитку в цій сфері полягають у заміні невідновлюваних ресурсів відновлюваними [5, 52], оцінці наявної мінерально-сировинної бази стосовно нових критеріїв та з урахуванням використання нових видів корисних копалин. Причому слід зважати на довготривалий характер дефіцитності щодо нафти, газу та окремих кольорових і рідкісних металів.

Для досягнення мети в цій сфері необхідно гарантувати паритетність використання ресурсів як сучасними, так і прийдешніми поколіннями. Потрібно  визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах, виходячи з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки. Необхідною також є розробка екологічних вимог щодо охорони та раціонального використання у нових економічних умовах.

 


Висновки

 Головним результатом роботи світового співтовариства у напрямку переходу на засади сталого розвитку є те, що переважна більшість країн, що розвивається, вже стали на цей шлях, в них почалися необхідні трансформаційні процеси. Чи не найсуттєвішим моментом є те, що уряди країн світу усвідомили екологічну небезпеку, яка постала перед ними, зрозуміли, що майбутні покоління мають такі ж права на користування ресурсами планети, як і теперішнє. В зв’язку з цим було обрано єдиний можливий шлях до вирішення проблеми — сталий розвиток. Перехід на його засади в країнах, що розвиваються, обіцяє бути набагато важчим, ніж у розвинених країнах світу, враховуючи цілу низку негативних факторів та тенденцій.

Перші кроки країн, що розвиваються, на шляху до сталого розвитку вже були проаналізовані, тому залишилось лише зазначити висновки, які мають бути зроблені при подальшому планування переходу цих країн до сталого розвитку. Для успішного завершення цього процесу країнам, що розвиваються, необхідно два ключових фактори: зовнішня фінансова підтримка та передача екологічно чистих технологій.

Для забезпечення належної роботи механізму реалізації переходу України до сталого розвитку необхідним є виконання його головних принципів:

максимальна орієнтація на власні можливості, особливо природно-ресурсні умови, науково-технічний та інтелектуальний потенціал; використання програмно-цільового планування та розроблення щорічних програм, планів і прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням вимог екологічної безпеки; поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку економіки.

Для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази на основі нової Конституції держави, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень, обґрунтованого вирішення проблем народного господарства і збереження навколишнього середовища.

Для послідовної реалізації в Україні процесу сталого розвитку була створена при Кабінеті Міністрів України Національна комісія сталого розвитку України, яка повинна забезпечити формування основ національної політики сталого розвитку та здійснення координації діяльності міністерств відомств, наукових та громадських організацій в цьому напрямі.

Підсумовуючи розгляд особливостей переходу України на принципи сталого розвитку, то потрібно відзначити, що його принциповими рисами є:

по-перше — переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки України, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

по-друге — врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

по-третє — поєднання державного впливу з ринковими формами сталого розвитку, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.

Необхідною умовою сталого розвитку, окрім фінансової допомоги, є наявність науково-технічної інформації , а також доступ до екологічно чистих технологій та їх передача. Здатність країн, що розвиваються, користуватися результатами науково-технічного прогресу та брати в ньому участь може справити великий вплив на їх перехід до сталого розвитку та на їх розвиток взагалі. Тому міжнародному співтовариству слід стимулювати доступ до екологічно чистих технологій та їх передачу країнам, що розвиваються, на вигідних умовах.

Окрім двох зазначених головних факторів, важливим є створення потенціалу в країнах, що розвиваються, стимулювання всебічного розвитку науки в цих країнах шляхом залучення державних та приватних інвестицій. Досить важливою є проведення активної інформаційно-пропагандистської  роботи з метою забезпечення більш глибокого розуміння і підтримки громадськістю сталого розвитку[4, 47].

Лише при виконанні таких умов повний перехід на принципи сталого соціально-економічного розвитку країн, що розвиваються, є реальним. А сталий розвиток, як випливає з усього вищезазначеного, є єдиною можливістю для світового співтовариства, а особливо для країн, що розвиваються, не тільки уникнути  екологічної катастрофи, але і задовольняти свої потреби, не ставлячи під загрозу можливість задоволення потреб майбутніх поколінь.


Список використаних джерел:

 

  1.  Економічна теорія технологічних змін: Навчальний посібник. Бажал Ю.М. – К.: Заповіт, 1996.- 240 с.
  2.  Проблеми сталого розвитку України. К.: “БМТ”, 2001, 423 с.
  3.  Програма дій “Порядок денний на 21 століття”/ Переклад з англійської: ВГО “Україна. Порядок денний на 21 століття”.— К.:Інтелсфера, 2000.— 360 с.
  4.  Програма дій з подальшого впровадження Порядку денного на 21 століття/ Переклад з англійської: ВГО “Україна. Порядок денний на 21 століття”.— К.:Інтелсфера, 2000.— 58 с.
  5.  Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию: Пер. с англ./ Под ред. и с послесл. С.А. Евтеева и Р.А. Перелета/ —М.:Прогресс, 1989.— 376 с.
  6.  Эволюционный подход и проблемы переходной экономики (доклады и выступления участников международного симпозиума, г. Пущино, 12-15 сентября, 1994 г.). М., 1995.
  7.  Макроэкономические аспекты теории эволюционной экономики// Эволюционный подход и проблемы переходной экономики.  1995, №6, с. 144-149.
  8.  Экологическая политика как фактор международной конкурентоспособности государств// Мировая экономика и международные отношения. 2000, №7, с. 48-53.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14829. ФАРАБИ ТРАКТАТТАРЫНДАҒЫ БІЛІМ, ТӘРБИЕ ЖӘНЕ АДАМГЕРШІЛІК —ГУМАНИЗМ МӘСЕЛЕЛЕРІ 46 KB
  ФАРАБИ ТРАКТАТТАРЫНДАҒЫ БІЛІМ ТӘРБИЕ ЖӘНЕ АДАМГЕРШІЛІК ГУМАНИЗМ МӘСЕЛЕЛЕРІ Ж. Исахметұлы Тараз мемлекеттік педагогикалық институты Тараз қ. Қазіргі дүниені неғұрлым дұрыс танып білу үшін және жақсы өмірдің дұрыс жолын таңдай білу үшін және жаңа мыңжылдықта ...
14830. Уәлихановтың қазақ халқының салт-дәстүрлерi туралы ой-пiкiрлерi (1835-1865). 58.5 KB
  Уәлихановтың қазақ халқының салтдәстүрлерi туралы ойпiкiрлерi 1835-1865. 1. Шоқанның алғашқы хат тануы. 2. Ш.Уәлихановтың орыс достары. 3. Шоқанның БатысШығыс халық әдебиетін зерттеуі. 1.Шоқанның өскен ортасы. Әжесi Айғанымның әкесi Шыңғыстың маңына аңшы әңгiмешi е
14831. Шоқан Уалихановтың ағартушылық идеялары. (1835-1865) 40.5 KB
  Шоқан Уалихановтың ағартушылық идеялары. 1835-1865 Шоқан Уалиханов – ұлы ағартушы – демократ қазақтың ғұлама ғалымы шығыстанушы тарихшы этнограф фольклорист Шоқан Шыңғысұлы Уалиханов қазақ мәдениеті мен әдебиетінің тарихында ерекше орын алады. Аса дарынды қазақ
14832. ШЫҒАРМАШЫЛЫҚ ШЫҢДАЛУ – БАСТЫ БАҒЫТ 84 KB
  ШЫҒАРМАШЫЛЫҚ ШЫҢДАЛУ – БАСТЫ БАҒЫТ Б.С.Нұрмағамбетова Мемлекеттік мекеме – Павлодар қаласының № 28 орта жалпы білім беру мектебі қазақ тілі Қазіргі кезде ғылымда тұлғаның өзінөзі ұйымдастыруына тәрбиелеу жөнінде яки түрлі пікір қалыптасқан. Олардың біріөзі
14833. Этнопедагогика мен этнопсихологияның ортақтығы 138 KB
  Этнопедагогика мен этнопсихологияның ортақтығы 1. Ұлттық психикалық құрылым мен ұлт мәдениетi арасында байланыс. 2. Ұлттық психикалық құрылым мәдени ерекшелiктiң шартты белгісі. 3. Салтдәстүр сабақтастығы. Этнопедагогика лттыќ салтдєстрлердiњ тєлiмдiк мєнма...
14834. Абайдың әділеттілік туралы іліміне шолу 63.5 KB
  Асан Омаров – абайтанушы ғалым Әділет Министрлігі жанындағы Дін мәселелері жөніндегі ғылымизерттеу және талдау орталығының жетекші маманы. Абайдың әділеттілік туралы іліміне шолу Адамның ішкі әлемінің рахаты мен тыныштығы былайша айтқанда жа...
14835. АЛАШ ФИЛОСОФИЯСЫ ӘЛЕМ ҚАЗАҚТАРЫ МӘДЕНИЕТІ КОНТЕКСІНДЕ 41.5 KB
  Тұрдығұл Шаңбай Алаштану ғылымизерттеу орталығының директоры Семей мемлекеттік педагогикалық институты Философия және саясаттану кафедрасының меңгерушісі АЛАШ ФИЛОСОФИЯСЫ ӘЛЕМ ҚАЗАҚТАРЫ МӘДЕНИЕТІ КОНТЕКСІНДЕ Құрметті қауым Қадірлі қонақтар ...
14836. Алтын жүлге 45 KB
  Алтын жүлге Халық мұрасының қайнар көзі – көне заман әндері жөніндегі толғам Тарихымызды жазуда пәлен айтты түген айтты деп неше түрлі қазақ жерлерінде жолшыбай болғандардың айтқан жазғандарына сүйеніп жүреміз. Әрине оларды жоққа шығарудан аулақпыз. Ол да кер...
14837. АР ТҮЗЕЙТІН БІР ҒЫЛЫМ ТАБЫЛМАСА 39.5 KB
  АР ТҮЗЕЙТІН БІР ҒЫЛЫМ ТАБЫЛМАСА Шәкәрімнің танымдық әлеміне Абай мұрасы арқылы кіру – ұтымды боларына айрықша ден қою керек өйткені бұл жол жантану ілімін танып білуде адастырмас темірқазығымыз. Екі ой алыбы өз туындыларында қазақтың қоғамдық ой санасындағы шеш...