47466

Питання для іспиту «Митне право україни»

Шпаргалка

Таможенное регулирование

Керівництво збиранням прикордонного мита: евеки вивізне та інфуки ввізне мито за часи Богдана Хмельницького покладалося на Державний скарб як тоді називалася фінансовобанківська служба України. Верховна Рада прийняла Закон України Про митну справу в Україні який проголосив що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.

Украинкский

2014-10-19

641.5 KB

0 чел.

ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ «МИТНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

  1.  Історія виникнення і розвиток митної справи в Україні.

Відомо, що митний інститут як державний правовий елемент існував ще у V—VII ст. до н.е. в містах Ольвія, Херсонес, інших містах Причорномор'я та державі скіфів. У договорі київського князя Олега з імператором Візантії у 911 р. обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київських слов'ян як норма звичаєвого права існувало правило збирати мито, мит, тобто податок за провезення товарів не тільки іноземних, але й з одного міста до іншого.

Таким чином, Київська Русь уже тоді проводила власну митну політику, мала встановлені розміри митних податків (прообраз тарифів) на товари, що привозилися з різних країн, а її торгові люди (купці) сплачували митні податки в інших країнах товаром чи золотом.

Тому на час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов'янам і іншим народам, що підтримували торговельні відносини з Київською державою.

На той час слово «мит» визначало податок, особливий збір з товару та худоби, що ввозились у державу. Право на встановлення цього збору, визначення його розміру або звільнення від мита належало вищій державній особі — князю.

Для феодального періоду Київської Русі XII—XIII ст. характерним був занепад центральної влади та зростання могутності феодалів. Помісні князі відмовлялися підкорятися київському князю, в тому числі і в питанні створення своєї власної податкової і митної системи. В кожній землі встановлювалися свої митні збори, відомі як проїжджі, або торговельні. До проїжджих податків належав перш за все мит — основний податок за провезення товару. Розмір збору встановлювався на віз, залежно від розміру воза та кількості товару.

Свій відбиток на митну справу залишила і молодо-татарська навала. Право на збирання податків ханська адміністрація надавала одноразово із спеціальним знаком — тамгой, клеймом. Це тюркське слово надовго ввійшло в нашу термінологію. Термін «тамжіння» — накладання тамги як свідоцтво факту зібраного податку надовго витіснило поняття «збирання мита». Замість «митника» з'явився «таможник», «таможеник».

Різні системи митних зборів існували на українських землях, які перебували під Литвою, Польщею, Австро-Угорщиною. Відомо, що на той час митниками стягувалося прикордонне мито, яке називалося «цло».

Систему митної справи мала козацько-гетьманська Україна. Керівництво збиранням прикордонного мита: евеки (вивізне) та інфуки (ввізне) мито — за часи Богдана Хмельницького покладалося на Державний скарб, як тоді називалася фінансово-банківська служба України. У гетьманському універсалі 1654р. визначалися розміри митних платежів за товари, що ввозились в Україну.

Митні порядки були встановлені і на Запорізькій Січі, яка вела активну торгівлю з Туреччиною, Кримом, Литвою, Польщею і Росією та контролювала вигідну частину відомого водного торговельного шляху «з варяг у греки».

Період з кінця XVII ст. до початку XX ст., коли Україна перебувала у складі Російської імперії, характеризується великою економічною та політичною нестабільністю та непослідовністю. Подальша активна міжнародна політика Росії змусила її проводити суттєві адміністративні та правові реформи, в тому числі націлені на розвиток торгівлі, спрощення податкової та митної системи, її більшої централізації.

Наприкінці XVII ст. в Російській імперії було створено централізовану митну систему, яка охоплювала всю територію держави. Збір митних податків здійснював Наказ великої скарбниці. З 1718 р. організація митної справи була покладена на Комерцколегію. На місцях управляючих митними домами почали називати митними бургомістрами, а з 1720 р. — оберцольнерами. На митній справі відбилося захоплення Петра І Німеччиною.

У 1731 р. було прийнято Морський податковий статут, який визначав порядок заходу іноземних суден у російські порти, порядок їх митного оформлення. Етапною подією було створення 1754 р. прикордонної варти як особливого корпусу військ для охорони кордону на Україні і Ліфляндії.

У 1798 р. державна Комерц-колегія видала інструкцію прикордонним митницям і заставам, яка стала однією із перших документальних спроб уніфікації нормативних документів з процедури діяльності митних у станов. Інструкція детально регламентувала функції прикордонних митниць, визначала порядок діловодства і митних процедур, посадові обов'язки директора митниці і співробітників. Період 1790—1820 рр. позначився впливом на митну політику Росії європейських держав. З метою тиску на Францію, де відбувалися революційні події, Росія, Англія, Австрія і Німеччина узгодили свою торговельну і митну політику щодо експорту та імпорту товарів у цю державу.

Закон «Організація митного управління з європейської торгівлі» від 25 жовтня 1811 р. став основою для становлення єдиного централізованого митного відомства. Його створення було викликане об'єктивною необхідністю — встановити тверді й однакові правила митного влаштування руху торгівлі на всій території Російської імперії. Починаючи з 1811 р. вся територія поділялася на митні округи, а з 1913 р. — митні дільниці. До складу митних округів входили всі митниці, митні застави, перехідні пункти, що були розташовані на території округів. Кількість округів змінювалася:

Новий Митний статут, прийнятий 1819 р., посилив діяльність митної варти та вніс уточнення щодо поняття контрабанди: під контрабандою розумілося не тільки провезення, пронесення товару поза митницею, але й неподання відомостей власниками товару в митних заявах чи вантажних документах. Так митна система розпочала боротьбу із самим поширеним нині видом контрабанди — незаявленням товару або заявлениям не своїм найменуванням. Митний статут 1857 р. удосконалював структури митних установ. Митниці і митні застави створювалися на зовнішніх сухопутному і морському кордонах імперії та царства Польського, а також по кордону з Фінляндією. На забезпечення виконання положень Митного тарифу 1891 р. у 1892 р. було прийнято новий Митний статут, який значно розвинув законодавство про контрабанду.

Після лютневої революції 1917 p. митні установи колишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду. Постановою від 28 лютого 1917р. всім чиновникам відомства пропонувалося «негайно поновити поточну роботу в установах Міністерства фінансів». Незмінною залишилася і нормативна база митної справи.

Перший декрет уряду В. Леніна з митної справи «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» від 29 грудня 1917 p. визначив нові правила провезення товарів через кордон. Будь-яке переміщення товарів без дозволу визнавалося контрабандою та переслідувалося «за всією суворістю радянських законів».

Декретом від 29 червня 1918р. Департамент митних зборів було перейменовано у Головне управління митного контролю, яке підпорядковувалося Наркомату торгівлі і промисловості. Останній у свою чергу декретом від 11 червня 1920 p. було перейменовано у Народний комісаріат зовнішньої торгівлі.

Нова влада після жовтневих подій скептично поставилася до дореволюційної митної системи та самої концепції митної справи. Ленінська політика державної монополії зовнішньої торгівлі по суті заблокувала застосування митно-тарифного регулювання. Митний контроль став допоміжним засобом впливу на зовнішню торгівлю. Система управління митною справою поступово спрощувалася, і те, що фактично утворилося у 30-х pp., з несуттєвими змінами було закріплено в Митному кодексі СРСР 1964 p. і зберігалося до середини 80-х pp.

У період зовнішньополітичної реформи 1986—1991 pp. почався новий етап розвитку митної системи, орієнтований на демократичний режим і вільний ринок. Логічним завершенням цього періоду стало прийняття 1991 p. нового Митного кодексу СРСР і Закону СРСР про Митний тариф.

  1.  Становлення митної справи в Україні.

25 червня 1991 p. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

12 грудня 1991 p. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.

Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 p. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 p.

29 листопада 1996р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України.

Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).

Починаючи з 1994 p., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 p. по 31 грудня 1998 p. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу.

Проект нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 раза перевищує чинний, внесено на розгляд Верховної Ради України ще у 1997 p. Суттєвою особливістю проекту, яка принципово відрізняє його від чинного Кодексу, є об'єднання в одному законодавчому акті двох основних законів у галузі митної справи: Митного кодексу та Закону України «Про Єдиний митний тариф». Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 p. проект Митного кодексу України прийнятий у першому читанні.

Прийняття нового Митного кодексу України та нової редакції Митного тарифу України стало важливим кроком уперед до реформування митної системи Української держави, сприятиме лібералізації зовнішньоекономічних стосунків та приведе норми митного законодавства України у відповідність до вимог Світової організації торгівлі.

  1.  Поняття і зміст митної справи.

Митна справа є специфічною діяльністю держави та створених нею митних органів у взаємодії з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва. Сучасне уявлення про митну справу охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою політикою держави.

Відповідно до ст. 3 МК України митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, заснованої на додержанні визнання міжнародних відносин, систем класифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Згідно легального визначення можна розглянути зміст митної справи.

По-перше, митна справа є поліструктурним явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної політики.

По-друге, митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, де дотримуються визнаної у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

По-третє, у митну справу також включається митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлення та припинення контрабанди та інших порушень митного законодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво з митними органами інших країн.

По-четверте, у митній справі при виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи зв'язані з іншими правовідносинами: міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньоекономічними тощо.

По-п’яте, митна справа є засобом забезпечення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб має внутрішній та зовнішній аспект. Внутрішній аспект зв'язаний із безпекою людини, наприклад, від незаконного переміщення наркотичних засобів прекурсорів, інших подібних їм за дією препаратів, неякісних лікарських препаратів, продуктів харчування, товарів народного споживання тощо. Зовнішній аспект зв'язаний із задоволенням культурних та інших потреб населення України: міжнародний туризм, міжнародний культурний обмін, лікування за рубежем, навчання, спілкування із родичами, міграція тощо.

По-шосте, митна справа є засобом забезпечення безпеки держави полягає в тому, що при її здійсненні визначальним моментом є захист суверенітету України, її економічних інтересів. Через здійснення митної справи держава може захищати проголошені Конституцією України пріоритети, і перш за все життя та здоров'я своїх громадян, їх законні права та інтереси.

  1.  Поняття, предмет та метод правового регулювання митного права.

Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни.

Митне право як галузь права — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.

Митне право як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини.

Як навчальна дисципліна митне право — сукупність необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання.

Предмет митного права — суспільні організаційні відносини, що складаються в процесі і з приводу переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. В більшій мірі ці відносини є управлінськими, тобто відносинами влади підпорядкування. В той же час вони є майновими, але стосуються особистих немайнових. Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини. На предмет митного права впливають особливості міжнародних публічних відносин, концепція гуманітарного права та політики. Але за основним своїм спрямуванням — це відносини майнового характеру, особисті немайнові відносини та організаційно-управлінські відносини.

Метод митного права — це сукупність правових прийомів (засобів і способів), за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб'єктів. Як уже зазначалося, митне право регулює управлінські відносини при здійсненні митної справи, що зумовлює і його методи. Переважна частка владних вертикальних відносин митного права засновується на підпорядкуванні зобов'язаного суб'єкта носієві владних повноважень. Отже, митне право регулює відносини між його суб'єктами на засадах підлеглості.

  1.  Джерела митного права.

Джерелами митного права є різноманітні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв'язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та ін.

Другий рівень конституційних норм – спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності України. Відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п.8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

  •  процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;
  •  уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;
  •  митне оформлення контейнерів;
  •  правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:

  1.  публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад, міжнародні торгові терміни – «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;
  2.  документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

судово-арбітражна практика.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р.

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті  на 78 глав і мали аж 524 статті.

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України», від 4.11.1999 р. «Про ставки акцизною збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей». «Про гуманітарну допомогу» та інші.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

  1.  Поняття і види норм митного права.

Норми митного права — це встановлені державою правила поведінки в митній сфері, які регулюють зміст митної справи і підтримуються примусовою силою держави. Так, згідно зі ст. 7 МК України законодавство України з питань митної справи становлять Конституція України, цей Кодекс, закони та інші нормативно-правові акти з питань митної справи, видані на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.

Норми митного права, так само як й інші галузі права, поділяються на дві великі частини: Загальну й Особливу. Загальна частина митного права включає митні правові норми, у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення норм Загальної частини мають загальне значення. Вони застосовуються лише у тому разі, коли немає спеціальної норми або спеціальна норма суперечить загальній. До складу Загальної частини входять такі митно-правові інститути — сукупності митно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі: що закріпляють мету, принципи й зміст митної справи; що регулюють правовий статус митних органів; що регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів; що упорядковують правовий статус осіб, які переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон: що визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно-правовим нормам, що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій; що регулюють примус у митній сфері.

Особлива частина митного права містить у собі розташовані у визначеному МК України порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв'язок між якими об'єктивно зумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють: переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; ведення митної статистики і ТН ЗЕД.

До Особливої частини митного права належать також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів. Ці норми містяться в Митному кодексі. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди належать норми, що регулюють службу у митних органах України.

Також норми митного права можна розділити за цілями регулювання на:

1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано: — стимулювати розвиток національної економіки; — захищати український ринок; — заохочувати іноземні інвестиції; — забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.

2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія. Системі контролю та платежів служать і юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями.

Також митне право України містить такі самостійні групи норм: норми міжнародного права, присвячені питанням регулювання митної справи; норми законодавства України; норми законодавства колишнього СРСР, які не суперечать законодавству України.

  1.  Митні правовідносини.

Поняття митні відносини охоплює сукупність економічних, організаційно-правових і психоетичних відносин при регулюванні зовнішньоторговельної діяльності, заснованих на принципах і напрямах митної політики. За своїм змістом ці відносини є в більшій мірі економічними, а за формою — юридичними.
Як відносини митного права вони є суспільними відносинами, що врегульовані нормами митного права, учасники яких є носіями прав і юридичних обов'язків.
За своєю функціональністю митні правовідносини є регулятивними та охоронними. За галузевою приналежністю вони — адміністративно-правові. В той же час при зберіганні на митному складі виникають звичайні цивільно-правові відносини.
За напрямами правового регулювання ці відносини є організаційні і здебільшого управлінські. Звідси ми можемо виділити два рівні управлінських відносин:
— внутрішні, що виникають з приводу управління митною системою України, і зокрема відносини між окремими ланками цієї" системи;
— зовнішні, що виникають при здійсненні митної справи. Здебільшого вони виникають між державою в особі митних органів і особами, що переміщають через митний кордон України товари. Зовнішні відносини виникають при взаємодії митних органів різних країн.
Можна виділити відносини матеріального змісту і процесуального. До останніх належать відносини, що виникають у процесі провадження про порушення митного законодавства.
Як і інші відносини, вони мають свою структуру: об'єкт, суб'єкти й зміст. Об'єкт митних правовідносин складають організаційні заходи щодо митного оформлення і митного контролю. Разом із тим як об'єкт митного регулювання виступає і речі. Вони наділені спеціальним митним режимом, який впливають на особливості переміщення їх через митний кордон.
Суб'єктами цих відносин, з одного боку, виступають митні органи, а з другого — фізичні і юридичні особи, що перетинають митний кордон і переміщують через нього товари, предмети і транспортні засоби. Ці суб'єкти є загальними і спеціальними. До спеціальних суб'єктів слід віднести тих, які мають дипломатичний імунітет і не підлягають повному митному контролю.
Зміст митних відносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх суб'єктів. Суб'єктивне право — міра дозволеної поведінки, яка гарантується державою, а юридичні обов'язки — вид і міра зобов'язаної поведінки суб'єкта митних правовідносин. Ці обов'язки, як правило, детально встановлені нормами митного права.
Слід зазначити, що в літературі вказується чотириланкова структура митних правовідносин. Четвертим елементом указується сама норма права. Якщо ж бути послідовним, то до структури митних правовідносин варто віднести і юридичні факти як підставу їх виникнення (п'ятиланкова теорія правовідносин).

  1.  Поняття і зміст митної політики.

Митна політика — це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері

забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та

     нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Митна політика та основні її елементи в основному збігаються в багатьох країнах, що спричинено інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв'язків. Відповідно до ст. 2 МК України митна політика — це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи полягає в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики, як це випливає із самого її легального визначення — меркантильна й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час пробиває шлях інше розуміння її сутності — сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було б непередбачливо.
Монополія митної справи вирішує по суті два завдання: найширше використання зовнішньоекономічних зв'язків для розвитку економіки країни й захисту її від несприятливого впливу зовнішньоекономічних чинників — спекулятивних, монопольних, кон'юнктурних і т.д. У такому ракурсі митна політика є засобом забезпечення інтересів населення та національної економіки.
Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів її формування: фритредерство та протекціонізм. Якщо перший — політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита, не встановлюють також обмеження на зовнішньоторговий обіг, то другий, навпаки — спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту.
Митний протекціонізм уперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов'язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції з боку голландських та французьких товарів були введені високі ставки мита на товари, які вироблялись в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, за яким дозволялось привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи принаймні на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозились товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також й у позбавленні Голландії переваг та сили в торгівлі. Така політика тривала майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але вийти за економічним розвитком на перше місце у світі.
Після того як було досягнуто передових позицій у промисловості і дешевизні англійських товарів, Англія докорінно змінила свою митну політику і перейшла до фритредерства.
У країнах, де сповідується політика протекціонізму, посилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їх громіздкості та заплутаності, частих змін, у яких важко розібратися не тільки експортерам та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, стабільна. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.
Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що не можливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії і Україна по суті є великим транспортним коридором. Будь-які спроби ускладнити пересування товарів по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків для економіки. В той же час простежується тенденція до протекціонізму і захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають й суб'єктивні чинники, геополітичні тенденції, які змушують враховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.
Функціонально митна політика зводиться до забезпечення права громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі й фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, зайняття місця у міжнародному розподілі ринків.
Митна політика України зводиться до необхідності забезпечення її єдності на всій території, координації зусиль всіх митних органів на виконанні її пріоритетних напрямів, удосконаленні нормативно-правової бази, взаємодії та тісній співпраці із митними органами інших країн. Митна політика містить елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної"), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.
У ринковій економіці держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів щодо регулювання ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми і методи, конкретні цілі і завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої і внутрішньої політики.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що залежно від кваліфікаційних ознак (критеріїв) поділяються на адміністративні й економічні, тарифні і нетарифні.
Економічні методи регулювання ЗЕД ґрунтуються на використанні економічних інструментів торгової політики — мита, податків (ПДВ, акцизів і ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб'єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи здебільшого відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах.
Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб'єктів ЗЕД, регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин і тому сфера їхнього застосування поступово звужується. Але найсуттєвіший захід адміністративного впливу — контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення і тепер.
Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їхнього особливого розгляду, поза зв'язком з іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють ввізні мита.
Експортні мита вважаються такими, що суперечать природі ринкових відносин, міжнародні і регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі.
У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги і складають конкуренцію останнім. Ввізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими і національними витратами і цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок ввізного мита по групах і видах продукції. У зв'язку з цим вони часто змінюються.
При обмеженому асортименті завезеної продукції і масовості завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб'єктів чи виробів з орієнтацією на їх індивідуальні вихідні головні параметри.
Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД, за допомогою якого реалізується технічна політика держави у сфері зовнішньоекономічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня і фізичного стану імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.
Основною правовою базою для стягнення мита є МК України, Закон України «Про єдиний митний тариф». Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизовані відповідно до ТН ЗЕД СНД. В той же час ці ставки постійно змінюються. Згідно з чинним законодавством при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються щодо товарів, які ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.
До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння до нації або країна походження яких не визначена, ставки ввізних мита збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.
Наприкінці слід зазначити, що Україна при здійсненні митної політики вимушена балансувати між обома її напрямами.

  1.  Набуття чинності законів і інших нормативно – правових актів з питань митної справи їх дія в часі.

Згідно зі ст. 9 МК України Закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.

Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законодавством України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.

Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку.

Згідно ст. 10 МК України регулюється дія нормативних актів митної справи у часі.

Отже, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.

  1.  МКУ (Митний Кодекс України) – основне джерело митного права. Його значення, зміст і структура.

1 січня 2004 року набрав чинності новий Митний кодекс України, який визначив основи митної справи нашої держави. Кодекс складається з 21 розділу, 67 глав – до котрих включено 432 статті.

Митний кодекс   України   визначає   засади   організації  та здійснення  митної   справи   в   Україні,   регулює   економічні, організаційні,  правові,  кадрові  та соціальні аспекти діяльності  митної служби України.  Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних  інтересів  України,  створення  сприятливих  умов для розвитку  її  економіки,  захисту  прав  та  інтересів   суб'єктів підприємницької  діяльності  та  громадян,  а  також  забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

  1.  Принципи митного регулювання.

Принципи митного регулювання визначаються згідно зі ст. 4 МК України. До них відносяться принципи: 

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; 

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості.

Розкриємо ці принципи.

Виключна юрисдикція України на її митній території. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Виключна компетенція митних органів України щодо здійснення митної справи. Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Законність. Цей принцип спрямований на захист прав учасників зовнішньоекономічних правовідносин шляхом суворого дотримання норм чинного законодавства митним органом (посадовою особою) в процесі проведення контрольних дій. Митне регулювання повинно здійснюватися:  

а) у межах повноважень органу, який провадить контроль;  

б) компетентними посадовими особами;  

в) з дотриманням необхідної процедури та термінів контролю;  

г) з належним юридичним закріпленням етапів та результатів контролю та ін.

Єдиний порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей принцип спрямований на забезпечення додержання усіма митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи, дотримання , встановленого чинним законодавством, єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Митні органи зобов'язані інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Системність  як принцип митного регулювання передбачає: віднесення митного регулювання  до компетенції вищих органів державної влади та управління України; повноту і масштабність охоплення правовим регулюванням суспільних відносин у сфері митної справи. Системність передбачає проведення митного регулювання не разово від випадку до випадку, а постійно з врахуванням стратегічної політики держави щодо регулювання митною справою.

Ефективність. При розгляді принципу  ефективності митно-правових засобів митного  регулювання мову варто вести про їх мету, оскільки масштабом оцінки ефективності правових категорій є та мета, задля якої вони встановлюються. Враховуючи мету митно-правових засобів митного  регулювання , можна визначити основні критерії їх ефективності:

загально-превентивний результат - правомірна поведінка суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності під впливом загрози несприятливих наслідків застосування санкцій;

конкретно-превентивний результат - правомірна поведінка суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у період притягнення до відповідальності;

виховний результат - правомірна поведінка суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. Цей принцип є продовженням загального принципу законності і вказує на один з шляхів його реалізації. Даний принцип є відбиттям конституційного положення, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Гласність та прозорість. Цей принцип припускає можливість, а в деяких випадках - обов'язковість (на що прямо вказують деякі нормативні акти, які регулюють повноваження митних та правоохоронних органів) доведення результатів митного контролю до відома осіб та відповідних органів, зацікавлених у результатах контролю.

  1.  Міжнародна співпраця з питань митної справи.

Ефективне функціонування митної служби будь-якої держави напряму залежить від її участі у процесах міжнародного митного співробітництва та додержання існуючих у цій галузі суспільних відносин міжнародних норм і стандартів.

Таким чином, поряд із державно-правовою регламентацією митних відносин особливої уваги заслуговує і їх міжнародно-правова регламентація. А досягнення максимальної узгодженості між засобами міжнародно-правового і внутрішньодержавного впливу на розвиток цих відносин стає чи не головним завданням органів державної влади України.

Становлення й розвиток міжнародного митного співробітництва України відбувалися одночасно із становленням та розвитком її державності, й напряму залежали від появи її власної митної системи.

Першим документом, згідно з яким була встановлена компетенція митних органів щодо міжнародного співробітництва, став Закон України „Про митну справу в Україні” від 25 червня 1991 р. У пункті и) статті 6 Закону зазначалося, що законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи.

На сьогоднішній день існує розгорнута нормативно-правова база, яка надає право митним органам України встановлювати та підтримувати міжнародні зв'язки у галузі митної справи, як з митними органами зарубіжних країн, так і з міжнародними організаціями, статутна діяльність яких передбачає можливість здійснення співробітництва з митних питань.

Розглядаючи правові засади міжнародного співробітництва з питань митної справи особливу увагу слід звернути на положення, що закріпленні Конституцією України, Законом України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р., Митним кодексом України від 11 липня 2002 р..

Розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи в Україні було віднесено до основних завдань митних органів України (регіональні митниці та митниці), які підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи – Державній Митній Службі України (далі – ДМСУ). Міжнародна діяльність ДМСУ спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України, й здійснюється за погодженням з Міністерством закордонних справ України. Зазначений Департамент у своїй діяльності керується Положенням про Департамент міжнародного митного співробітництва, затвердженим наказом Держмитслужби від 22 серпня 2005 р. № 778. Даним положенням визначений організаційно-правовий статус Департаменту, його завдання, функції та повноваження.

У розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи ДМСУ бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України. ДМСУ має право представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України.

За час свого існування наша країна досягла значних результатів у сфері міжнародного співробітництва з питань митної справи, яке здійснювалося на двосторонній та багатосторонній основах у договірній та інституціональній (Всесвітня митна організація, Рада керівників митних служб держав-учасниць СНД) формах.

На двосторонньому рівні Україна має досить широку договірно-правову базу (близько 50 угод), яку утворює низка міжурядових та міжвідомчих угод й протоколів з питань митної справи (як приклад, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Австрія про адміністративну допомогу та співробітництво у митних справах 2000 р., Протокол з Митним Департаментом Республіки Молдова про узгодження форми і реквізитів інформації, яка передається між Державною митною службою України і Митним департаментом Республіки Молдова 2004 р.). Одним із основних напрямів двостороннього співробітництва є взаємодія у боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил.

В рамках Співдружності Незалежних Держав співробітництво у цьому напрямку здійснюється на підставі затвердженого Рішенням Ради керівників митних служб держав-учасниць СНД „Єдиним порядком обміну інформацією щодо запитів митних служб держав – учасниць СНД у зв’язку з провадженням у справах про порушення митних правил і проведення перевірок” від 28 березня 2002 р. № 5/34.

Діяльність з приєднання України до міжнародних договорів у галузі міжнародного митного співробітництва активізувалася зі вступом до ВМО. Це стало можливим після приєднання нашою державою до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва від 15 грудня 1950 р. Здійснюючи міжнародне митне співробітництво в рамках ВМО, а також в рамках Європейської Економічної Комісії ООН – міжнародних організацій, під егідою який і відбувається розробка та прийняття більшості міжнародних договорів з митних питань, Україна стала учасницею багатьох міжнародних митних конвенцій.

  1.  Поняття і завдання митного органу. Співвідношення понять «митний орган» і «митна служба України».

У чинному МК України (ст. 1) митні органи – це спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до кодексу та інших законів покладено безпосереднє здійснення митної справи. У даному разі законодавець чітко акцентує увагу на належності митних органів до системи органів виконавчої влади, наявності у них спеціальних повноважень та їх функціональному призначенні. Особливість місця митних органів у системі органів виконавчої влади визначається, насамперед, метою створення, функціонування та характером виконуваних завдань і функцій. Саме це й обумовлює специфіку виконавчої діяльності митних органів, аналогів якої в державі немає.

Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання: 

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митного законодавства);

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифікатів походження товарів з України).

В свою чергу, митна служба є більш широким поняттям.

Митна служба України – це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ та організацій. На даний момент структура митних органів, яку і об’єднує в собі митну служба, є трирівневою: центральний апарат

Держмитслужби України – регіональні митниці – митниці. Наявність саме таких організаційно-правових рівнів митних органів передбачена чинним МК України.

  1.  ГТСУ (Державна митна служба України), організаційна структура центрального апарату.

Структура центрального апарату Державної митної служби України

   1. Апарат Голови Служби

   2. Секретаріат

   3. Управління власної безпеки

   4. Управління організаційно-контрольної роботи

   5. Управління технологій митного контролю

   6. Управління митних режимів

   7. Управління податків та зборів

   8. Управління тарифного регулювання

   9. Управління контролю митної вартості та номенклатури

   10. Управління митної статистики

   11. Управління аналізу та прогнозування

   12. Управління по роботі з особовим складом

   13. Управління фінансів та бухгалтерського обліку

   14. Управління правової роботи

   15. Управління  організації  боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил

   16. Управління митної варти

   17. Управління міжнародного митного співробітництва

   18. Управління матеріально-технічного забезпечення

   19. Режимно-секретний відділ

   20. Прес-служба (на правах відділу)

  1.  Регіональна митниця, митниця і митний пост.

Регіональні митниці входять в єдину систему митних органів, які на території закріплених за ними регіонів у межах своєї компетенції здійснюють митну справу та забезпечують комплексний контроль за додержанням митного законодавства. В безпосередньому підпорядкуванні регіональної митниці знаходяться усі розташовані на підпорядкованій їй території митниці та спеціалізовані митні установи та організації, за виключенням тих які безпосередньо підпорядковані центральному апарату Держмитслужби України. Потреба у створенні регіональних митниць як проміжкових ланок в системі управління системою митних органів викликана в першу чергу значними розмірами митної території України.

Митниця є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі митної справи, який безпосередньо забезпечує дотримання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України. Митниці входять в єдину систему митних органів і здійснюють свою діяльність під загальним керівництвом центрального апарату Держмитслужби України та безпосереднім керівництвом регіональних митниць, в зоні діяльності яких знаходяться. Митниці та їх підрозділи (митні пости) створюються як правило за територіальним принципом і здійснюють свою діяльність в межах території, що визначається центральним апаратом Держмитслужби України. Поділ митниць на прикорднні, внутрішні та спеціалізовані відповідає світовій практиці, сприяє прискоренню пасажиро- та вантажопотоків через митний кордон держави і дозволяє зробити митний контроль більш дієвим та ефективним. Завдання митниць визначаються в МК України, підзаконним нормативними аками та примірними положеннями про митницю. Перелік основних завдань митниць в цілому співпадає з завданнями, виконання яких покладається на регіональні митниці.

Державній митній службі України підпорядковуються регіональні митниці, на сьогодні це Східна, Карпатська, Дніпропетровська, Донбаська, Кримська, Київська, Південна, Дніпровська, Північна, Чорноморська, Західна регіональні митниці, Центральна енергетична митниця та Бориспільська і Севастопольська митниці (митниці прямого підпорядкування) — всього 12 регіональних митниць.

Митний пост є структурним підрозділом регіональної митниці, митниці, який безпосередньо здійснює митний контроль і митне оформлення товарів та транспортних засобів, справляння податків і зборів, виконує інші завдання, передбачені законодавством України з питань митної справи. Відповідно до п. 2 Типового положення про митний пост, затвердженого Наказом Держмитслужби України від 6 травня 2003 р. №289, основними завданнями та функціями митного поста є: безпосереднє здійснення митної справи, контроль за додержанням усіма юридичними й фізичними особами законодавства України з питань митної справи; застосування відповідно до законів України заходів тарифного й нетарифного регулювання, повне та своєчасне справляння податків, зборів (інших обов'язкових платежів) при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон України або проведенні митних процедур; ужиття заходів до захисту інтересів споживачів товарів, недопущення ввезення на територію України та випуску у вільний обіг неякісних товарів, товарів, що завдають шкоди навколишньому середовищу й не відповідають чинним в Україні стандартам і вимогам; і т.д. Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи - Державною митної службою України за поданням керівника відповідної регіональної митниці (митниці). Керівництво митним постом здійснює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Держмитслужби України.

  1.  Підготовка та прийняття управлінських рішень в митній службі.

Управлінське рішення - це перш за все мисленнєво-вольовий акт вибору суб'єктом управління того чи іншого варіанту поведінки системи управління.

У рішенні формулюються цілі та завдання, що стоять перед об'єктами управління, передбачається міра їх дозволеного поведінки, визначається, які ресурси необхідні для реалізації цілей і завдань. Управлінське рішення, таким чином, містить мету і програму діяльності керованої системи управління. Ось чому саме від якості та своєчасності прийняття управлінських рішень в митних органах залежить, насамперед, успіх і неуспіх управління ними.

Управлінські рішення прийнято класифікувати за різними ознаками. Проте визначальним моментом є умови, в яких приймається рішення. Зазвичай рішення приймаються в умовах визначеності і невизначеності (ризику). Умови визначеності, як правило, зумовлюють прийняття так званих стандартних рішень, умови невизначеності - нестандартних рішень.

Своєчасність рішень в митній діяльності залежить від стійких позитивних морально-психологічних якостей її співробітників. Розгубленість в умовах дефіциту часу, нерішучість в оцінках ситуації призводять до повільність, до того, аби відкласти вирішення питання. Разом з тим, не потрібна і квапливість у прийнятті рішень. Це може призвести до порушення законності, інших негативних наслідків. Рішення повинні бути конкретними і гнучкими. Конкретність - це чітка визначеність змісту рішення. Особливо важлива чіткість у визначенні завдань, які ставляться перед виконавцями. Конкретність рішення не виключає, а передбачає його гнучкість, що забезпечується шляхом вироблення прийнятої лінії поведінки посадових осіб з поданням певного простору для самостійного реагування на непередбачені обставини, на будь-які несподіванки. Підготовка, прийняття та реалізація решень якого б виду ні було потрібне рішення, бажано всю роботу з його підготовки, прийняття та реалізації вести в певній послідовності, принципова доцільність якої вироблена теорією і практикою управління.

При підготовці рішення перш за все необхідно виявити і проаналізувати проблемну ситуацію. Вчасно виявити проблему - це значить на ранній стадії зрозуміти основне протиріччя між конкретною метою діяльності митного органу та сформованими умовами для її реалізації. Матеріали аналізу дозволяють об'єктивно зважити значимість виник суперечності, виявити його причини і, головне, визначити його ймовірні кінцеві результати. Таким чином, встановлюються базові проблеми, за вирішення яких треба братися в першу чергу: проводиться їх ранжування та вибір стратегічного напрямку їх вирішення, після чого формулюються цілі.

Базові проблеми можуть виявлятися самостійно керівником митного органу на основі аналізу різноманітної інформації, з якою йому доводиться мати справу, або задаватися ззовні в результаті:

Отримання рішення вищого рівня (наказ, вказівка, розпорядження, план роботи і т.д.), для виконання якого потрібно застосувати приватне, більш конкретне рішення на своєму рівні.

Надходження від співробітників (підрозділів), а також з різних відомств, установ та організацій, учасників ЗЕД та інших приватних осіб різноманітних питань (запитів), що стосуються митної справи.

  1.  Митна варта: завдання і функції.

Митна варта — спеціальні підрозділи митних органів, призначені для боротьби з порушеннями митних правил, охорони територій, будівель, споруд та приміщень митних органів, охорони та супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного контролю.

Митна варта діє на основі Митного кодексу та положення, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Керівництво підрозділами митної варти здійснює керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, а в регіональних митницях — відповідно керівники цих митних органів.

Особовий склад митної варти може забезпечуватися зброєю та спеціальними засобами, транспортом, радіо- і телефонним зв’язком, а також спорядженням відповідно до Митного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів.

Завданнями митної варти є:

здійснення заходів, пов’язаних з виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою порушень митних правил, запобігання таким порушенням;

охорона будинків, споруд, приміщень митних органів та інших об’єктів митної інфраструктури, зон митного контролю від будь-яких протиправних посягань;

фізичний захист співробітників митних органів, інших осіб, а також товарів, які перебувають у зоні митного контролю, від протиправних дій;

локалізація разом з іншими органами конфліктних ситуацій у зоні митних органів;

участь у ліквідації наслідків катастроф, аварій, стихійного лиха та екологічного забруднення в зоні діяльності митних органів.

Для здійснення означених завдань підрозділи митної варти мають право:

розташовувати тимчасові пости, пересуватися будь-якими ділянками місцевості й водного простору в межах митної території України, а в межах контрольованого прикордонного району — за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону України;

затримувати та проводити в установленому Митним кодексом порядку огляд товарів, транспортних засобів і громадян, які перетинають митний кордон України в пунктах пропуску;

проводити за рішенням керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи або його заступника, керівника регіональної митниці (митниці) або його заступника в установленому Митним кодексом порядку огляд та переогляд оформлених митними органами транспортних засобів і товарів, у тому числі тих, що переміщуються транзитом через територію України;

супроводжувати та охороняти товари, які перебувають під митним контролем, у тому числі ті, що переміщуються через територію України транзитом;

запрошувати осіб до митних органів для з’ясування обставин порушення митних правил. У невідкладних випадках з’ясування обставин і первинне документування такого порушення можуть здійснюватися в інших придатних для цього місцях.

  1.  Взаємодія митних органів з іншими державними органами. (гл. 3 ст. 26 – 29 МК).

Митні органи та їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи інформує Президента України та Кабінет Міністрів України про виконання покладених на нього повноважень, вносить пропозиції з питань удосконалення чинного законодавства України і практики  його реалізації.

Митні органи взаємодіють з іншим органам виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на них завдань. Співробітництво і взаємовідносини органів виконавчої влади з митними органами  спрямовані на зміцнення економічного потенціалу регіону, до якого вони відносяться. Адже одним з основних завдань регіональних митниць та митниць є створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств, організацій та установ регіону, а також прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України.

Обмін статистичної та іншого роду інформації між митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями з іншими державними органами здійснюється у порядку, визначеному відповідними законодавчими актами, що регулюють діяльність цих органів.

Митні органи взаємодіють з Прикордонними військами та правоохоронними органами України на засадах і в порядку, визначеному законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України.

У разі виявлення під час здійснення митних процедур працівниками митних органів ознак злочинів керівник митного органу чи особа, яка його заміщує, повідомляє про це відповідні правоохоронні органи або органи охорони державного кордону України.

У свою чергу, органи охорони державного кордону України та правоохоронні органи повідомляють митним органам про виявлені порушення митних правил або контрабанду. Взаємодія між митними, правоохоронними органами та органами охорони державного кордону, здійснюється шляхом проведення  спільних операцій, створення оперативних робочих груп.

При здійснені ветеринарного контролю митні органи взаємодіють з регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами).

При здійсненні контролю за переміщенням культурних цінностей митні органи взаємодіють із спеціально уповноваженим державним органом контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей - Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при Міністерстві культури і мистецтв України, а також з Головним архівним управлінням України та Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей.

Митні органи взаємодіють з Національним банком України, інформують Національний банк України та відповідні фінансові органи України про перерахування ними коштів до Державного бюджету України.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для митних органів,  спеціалізованих митних установ та організацій та їх посадових осіб. Нормативно-правові акти Національного банку України повинні бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

  1.  Посадові особи митних органів України, їх правовий статус.

Посадові особи митних органів виконують спеціальні державні функції, мають особливий правовий статус, наділяються спеціальними правами і обов’язками, та для них законодавством встановлені особливі обмеження під час проходження служби.

Перш за все, вони мають спеціальні права передбачені Митним кодексом України. Ст. 409 МКУ вказує, що законні розпорядження та вимоги посадових осіб митної служби України є обов’язковими для виконання. Так, наприклад, відповідно до ст. 46 МКУ посадові особи митних органів з метою здійснення митного контролю мають право в межах наданої їм цим Кодексом та іншими законами компетенції безперешкодного доступу на територію чи в приміщення будь-якого підприємства незалежно від форми власності та підпорядкування, де знаходяться або можуть знаходитися товари, що підлягають митному контролю. Посадові особи мають право застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю у випадках і порядку, передбаченому чинним законодавством та ін.

Обов’язки посадових осіб митних органів визначаються Конституцією України, Митним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, вони зобов’язані: захищати економічні інтереси України, вести боротьбу з контрабандою та іншими порушеннями митних правил; шанобливо ставитися до громадян, їх прав, свобод та законних інтересів, не принижувати честі і гідності громадян; своєчасно і точно виконувати накази і розпорядження керівників митних органів; чітко дотримуватись порядку і умов проходження служби в митних органах, не допускати вчинків, які порочать їх як державних службовців або дискредитують митну службу, додержуватися правил носіння форменого одягу; у службовій діяльності додержуватися норм професійної етики, бути чесним, об’єктивним і вільним від рішень політичних партій і масових громадських рухів; зберігати державну і службову таємницю, службову документацію, табельну зброю та спеціальні засоби захисту, особисті митні забезпечення, службові посвідчення; раціонально, ефективно та економко використовувати матеріальні і фінансові ресурси; бути взірцем у виконанні службових обов’язків, проявляти творчу ініціативу, високу культуру, професіоналізм, витримку й тактовність в роботі; постійно вдосконалювати свої професійні знання, уміння і навички, підвищувати свій культурний рівень.

Обмеження, що пов’язані з проходженням служби в митних органах відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України „Про державну службу”, можуть встановлюватися виключно законодавчими актами України. Відповідно до ст. 414 МКУ посадові особи митної служби України не можуть бути членами політичних партій. Митне законодавство встановлює суттєві обмеження для посадових осіб щодо заняття підприємницькою діяльністю та роботою близьких родичів.

Визначення державно-владних повноважень посадових осіб митних органів безпосередньо пов’язані з питаннями юридичної відповідальності. Ці питання врегульовані для посадових осіб митних органів у ч. 2 ст. 2 Дисциплінарного статуту митної служби України. У ній зазначено, що за неправомірні рішення, дії або бездіяльність посадові особи митної служби несуть дисциплінарну, адміністративну або іншу відповідальність згідно із законами.

Ст. 19 Положення „Про порядок і умови проходження служби в митних органах України” вказує, що за порушення трудової дисципліни, недбале та несумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків, посадові особи митних органів несуть відповідальність відповідно до законодавства України. У ст. 20 цього Положення зазначається, що за вчинені злочини посадові особи митних органів притягуються до відповідальності згідно з кримінальним законодавством України.

Аналіз указаних вище норм дає підстави стверджувати, що посадові особи митних органів при виконанні своєї службової функції несуть кримінальну, адміністративну, матеріальну і дисциплінарну відповідальність.

  1.  Прийом на службу в митний орган.

ч. 1 ст. 410 МКУ вказує, що порядок і умови прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, порядок та умови проходження служби, просування посадових осіб по службі, оплати та стимулювання праці в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначаються законодавством України.

Ст. 412 МКУ визначає порядок прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій. На службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я виконувати завдання, покладені на митну службу України.

Прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації на посади державних службовців здійснюється, як правило, на основі конкурсного відбору. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.

Особи для прийняття на службу в митні органи, спеціалізовані митні установи та організації подають документи і відомості, передбачені законодавством України. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу в митні органи відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 МКУ, з прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців з метою перевірки відповідності особи роботі, яка їй доручається. Конкретний термін випробування встановлюється залежно від професійного рівня особи і посади, на яку вона прийнята.

Ст. 413 МКУ встановлює два різновиди морально-правових зобов’язань, що приймають посадові особи митної служби України: Присяга та урочисте зобов’язання. Особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається в особовій справі працівника. Про прийняття Присяги робиться відповідний запис у трудовій книжці. Працівники, яким уперше присвоюється спеціальне звання митної служби України, приймають урочисте зобов’язання.

  1.  Атестація посадових осіб митних органів України.

Посадові особи митної служби України проходять атестацію. ч. 3 ст. 410 МКУ вказує, що порядок проведення атестації визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до цієї норми закону постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1984 затверджено Порядок проведення атестації посадових осіб митної служби. Відповідно до цього Порядку атестація посадових осіб митної служби проводиться з метою підвищення ефективності їх діяльності та відповідальності за доручену справу.

Встановлюється три види атестації – первинна, періодична та позачергова.

Первинна атестація проводиться не раніше ніж через два місяці і не пізніше ніж через шість місяців після зарахування на посаду перед допуском до самостійного виконання службових обов’язків та присвоєння первинного спеціального звання.

Періодичній атестації підлягають посадові особи, що обіймають посади не менше одного року, а також ті, які внаслідок організаційних змін обіймають посади менше одного року, якщо їх посадові обов’язки суттєво не змінилися.

Позачергова атестація проводиться за рішенням керівника митного органу, спеціалізованої митної установи, організації в разі допущення суттєвих недоліків у роботі, порушення урочистого зобов’язання посадової особи митної служби.

  1.  Присвоєння спеціальних звань, припинення служби в митному органі.

Просування по службі у митній службі здійснюється шляхом присвоєння спеціальних звань. ч. 4 ст. 410 МКУ встановлює такі спеціальні звання, що присвоюються посадовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи: 

дійсний державний радник митної служби; 

державний радник митної служби 1 рангу; 

державний радник митної служби 2 рангу; 

державний радник митної служби 3 рангу; 

радник митної служби 1 рангу; 

радник митної служби 2 рангу; 

радник митної служби 3 рангу; 

інспектор митної служби 1 рангу; 

інспектор митної служби 2 рангу; 

інспектор митної служби 3 рангу; 

інспектор митної служби 4 рангу; 

інспектор митної служби; 

молодший інспектор митної служби; 

курсант.

Порядок присвоєння спеціальних звань працівникам митних органів визначається Положенням про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 червня 2003 р. № 900.

Просування посадових осіб по службі здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законодавством, та шляхом присвоєння їм більш високого спеціального звання.

Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій можуть бути звільнені зі служби з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, ст. 30 Закону України „Про державну службу”, ст. 28 Дисциплінарного статуту митної служби України. Необхідно зауважити, що підстави звільнення передбачені Законом України „Про державну службу” та Дисциплінарним статутом митної служби України можуть бути застосовані виключно до посадових осіб митних органів.

  1.  Правовий і соціальний захист посадових осіб митних органів України.

Глава 65 МКУ встановлює гарантії правового захисту працівників митної служби України. Під правовим захистом державного службовця слід розуміти систему правових гарантій їх правового статусу, що закріплена в законодавчих та підзаконних актах, а також діяльність уповноважених  органів (посадових осіб) щодо їх реалізації, спрямовану на забезпечення недоторканості державного службовця, можливості здійснення ним своїх прав, виконання обов’язків і ліквідації наслідків їх порушень шляхом застосування правового примусу. Ст. 422 МКУ визначає правові гарантії захисту життя, здоров’я і майна посадових осіб митної служби України. Посадові особи митної служби України перебувають під захистом закону. Захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна цих посадових осіб та членів їхніх сімей від злочинних посягань, інших протиправних дій здійснюється відповідно до Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та забезпечується мірами відповідальності, передбаченими Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” працівники митних органів підлягають державному захисту від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на їх життя, здоров’я, житло і майно та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю. Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки визначені у ст. 13 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю або майну.

Одним із різновидів правового захисту передбаченого митним законодавством є самозахист працівників митних органів, тобто застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї у разі злочинних посягань та інших протиправних дій щодо них. Відповідно до ст. 423 МКУ фізична сила, спеціальні засоби та зброя застосовуються посадовими особами митної служби України лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Соціальному захисту працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій присвячено главу 67 МКУ. Відповідно до ч. 1 ст. 427 МКУ держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення. Матеріально-побутового забезпечення посадових осіб митної служби включає: оплату праці працівників митних органів та їх житлове забезпечення.

Ст. 428 МКУ встановлює гарантії оплати праці посадових осіб митної служби України. Держава гарантує оплату праці посадових осіб митної служби України з метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов’язків. Грошове забезпечення посадових осіб митної служби України складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання та вислугу років, та доплат і надбавок до грошового утримання, а також інших видів додаткових виплат.

Порядок житлового забезпечення посадових осіб митної служби України визначено у ст. 429 МКУ. Посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове одержання житла. Таке право зберігається за посадовими особами митної служби України після виходу на пенсію за наявності у них стажу служби в митній службі України 20 і більше років.

Законодавство України встановлює ряд важливих юридичних гарантій соціального захисту працівників митних органів у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, старості та інших обставин. Право працівників митних органів на пенсійне забезпечення закріплено у ст. 430 МКУ та інших нормативно-правових актах. Пенсійне законодавство передбачає такі різновиди пенсій працівників митних органів: пенсії за віком працівників митних органів; пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою); пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ, організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах і відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Важливою гарантією соціального захисту працівників митних органів є забезпечення їх медичним обслуговуванням, оздоровленням та реабілітацією. Компенсаційні виплати та відшкодування збитків у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, пов’язаних із виконанням службових обов’язків працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій передбачає ст. 431 МКУ.

Законодавство України гарантує й соціальний захист членів сім’ї працівника митних органів. Відповідно до ст. 432 МКУ у разі загибелі працівника митного органу, спеціалізованої митної установи, організації під час виконання службових обов’язків непрацездатним членам сім’ї загиблого, які перебували на його утриманні, органами соціального захисту щомісячно виплачується компенсація в розмірі між частиною грошового забезпечення загиблого, що припадала на їх частку, і призначеною пенсією у зв’язку з втратою годувальника без урахування одноразової допомоги.

  1.  Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників митної служби України.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників митної служби України - це організований і цілеспрямований процес забезпечення потреби митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій у працівниках з високим рівнем професіоналізму та культури, здатних компетентно і відповідально виконувати управлінські функції та функції, пов’язані з реалізацією митної справи.

Систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби складає сукупність освітньо-професійних програм підготовки, професійних програм підвищення кваліфікації кадрів, ліцензованих та акредитованих митних закладів освіти, що реалізують ці програми; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, який здійснює управління підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації працівників митної служби через кадровий підрозділ центрального апарату; регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій.

Зміст, форми і методи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників митної служби визначаються освітньо-професійними та професійними програмами, що розробляються митними закладами освіти згідно з вимогами нормативних документів з цього питання, виданими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Підготовка та перепідготовка працівників митної служби здійснюється за державними замовленнями в митних закладах освіти, інших вищих навчальних закладах згідно з угодами, що укладаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі митної справи з цими навчальними закладами, а також у закладах освіти зарубіжних країн згідно з міжнародними договорами.

Основними видами підвищення кваліфікації працівників митної служби є навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації, навчання за програмами тематичних постійно діючих семінарів, навчання за програмами тематичних короткотермінових семінарів, стажування в митних органах, а також за кордоном, систематичне самостійне навчання (самоосвіта).

Підвищення кваліфікації працівників митної служби за професійними програмами здійснюється не рідше одного разу на п’ять років, а також при зарахуванні до кадрового резерву, висуненні на вищу посаду, переведенні на посаду за іншим напрямком митної справи, перед атестацією, а для фахівців, вперше прийнятих на роботу в митні органи, спеціалізовані митні установи і організації - протягом першого року роботи.

Терміни і форми підвищення кваліфікації визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи залежно від сфери діяльності працівника.

Стажування здійснюється з метою набуття і засвоєння працівниками митних органів практичних та організаційних навичок за посадою шляхом набуття досвіду управлінської та практичної діяльності в митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях, тимчасового виконання службових обов’язків в якості дублера у відповідності з кадровим резервом або на посаді вищої категорії.

Самостійне навчання працівників митної служби - це підвищення кваліфікації, що проводиться без відриву від роботи з метою безперервного систематичного оновлення і поглиблення знань, умінь і навичок, застосування набутих знань для удосконалення професійної діяльності.

Однією з форм самостійного навчання працівників є проведення з ними занять безпосередньо в митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях в робочий час під контролем їх керівників. Дні занять, склад навчальних груп визначаються наказом митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації.

  1.  Застосування фізичної сили, спеціальних засобів і зброї посадовцями митної служби України.

Конституцією України передбачена низка прав людини, зокрема право на життя, свободу, особисту недоторканність, охорону здоров'я, повагу до її честі та гідності тощо.

Передбачені частиною 2 ст. 423 МК України застосування фізичної сили, спеціальних заходів та зброї можуть застосовуватися посадовими особами митних органів України тільки у випадках, коли життю та здоров'ю цих осіб загрожує реальна небезпека, та у випадках, визначених статтями 424,425 та 426 МК.

Основні положення із застосування працівниками правоохоронних органів, до яких належать і посадові особи митної служби України, заходів та засобів, передбачених частиною 2 коментованої статті, містяться у Законі України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".

Названий Закон у статті 3 закріпив право працівників правоохоронних органів та їхніх близьких родичів у відповідності з законодавством України на:

а) застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;

б)вимагання і одержання допомоги у виконанні покладених на них обов'язків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;

в)здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки;

г)отримання матеріальної компенсації в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Спеціальна підготовка із застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї є невід'ємною частиною підготовки будь-яких осіб правоохоронних органів і починається з моменту вступу до відповідного профільного навчального закладу в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадовими особами митних органів.

Для підвищення свого професійного рівня посадові особи митних органів повинні постійно вдосконалювати свої вміння та навички із застосування зазначених заходів та підвищувати рівень фізичної підготовки.

  1.  Поняття митної території, митного кордону України.

При здійсненні переміщення товарів, транспортних засобів і предметів між країнами важливе значення має точне й правильне визначення митної території і митного кордону. Неточності в цьому призводять до виникнення конфліктів при перетині кордону.

Поняття митної території та її визначення виходить із загальноприйнятих у міжнародному праві підходів до визначення суверена, закріпляється безпосередньо нормативними актами і є проявом одного з важливих принципів митної політики — принципу єдності митної території України.

Відповідно до ст. 5 МК України територія України, зайнята-сушею, територіальне море, внутрішні води, повітряний простір, а також штучні острови, установки та споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, складає єдину митну територію України. Загалом митна територія збігається з державним кордоном України. В той же час митна територія не збігається з державною територією, оскільки подекуди із митної території можуть вивчатися ділянки державної території, чи, навпаки, включатися ділянки, що знаходяться поза межами державного кордону.

Поняття митного кордону безпосередньо визначається ст. 6 МК України, де встановлено, що межі митної території України є митним кордоном України. Елементами митного кордону України є також периметри вільних митних зон і вільних складів.

У митному праві прийнято виділяти зовнішній і внутрішній кордони. Зовнішній митний кордон розмежовує митний кордон суміжних держав і переважно збігається з державним кордоном. Виняток складає периметр вільних митних зон і вільних складів. Охорона зовнішнього кордону здійснюється прикордонними військами спільно митницею. Внутрішній митний кордон складають периметри вільних митних зон і вільних складів. Внутрішній митний кордон, як правило, знаходиться усередині держави (митні пости в аеропортах). Загалом обидва кордони за своїм правовим статусом прирівняні, але є й різниця. Так територія вільної митної зони та вільного складу розглядаються як прикордонні і в'їзд у них здійснюється за спеціальними перепустками через спеціальні контрольно-пропускні пункти.

  1.  Основні принципи переміщення товарів і транспортних засобів.

До основних принципів переміщення товарів, транспортний засобів та інших предметів через Митний кордон України належать:

1. Свобода переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів. Громадяни та суб’єкти ЗЕД, за умови дотримання вимог Митного кодексу України та інших законів України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, а також тих, щодо яких законом України
встановлено обмеження в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

2. Контрольованість переміщення. Відповідно до ст. 40 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

3. Митне оформлення товарів, транспортних засобів та інших предметів. Чинним законодавством встановлені обов’язковість митного оформлення товарів, транспортних засобів та інших видів товарів, а також відповідальність за ухилення від митного оформлення або проведення його неналежним чином.

4. Обов’язковість декларування певних товарів, транспортних засобів та інших предметів. Декларування здійснюється шляхом з’явлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, транспортні засоби та інші предмети, мету їхнього переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів, транспортних засобів та інших предметів.

5. Здійснення переміщення в чітко визначених місцях. Митне оформлення  товарів, транспортних засобів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

6. Право вільного обрання та зміни митного режиму. Декларант самостійно визначає митний режим товарів, транспортних засобів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

  1.  Переміщення фізичними особами валюти готівкою, банківських металів.

Переміщення фізичними особами валюти готівкою, банківських металів регулюється Інструкцією «Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України» затвердженою  Постановою Національного банку України від 27.05.2008  N 148.

За цим документом Фізична особа незалежно від віку  має  право  вивозити  за межі  України  і  ввозити  в  Україну  готівку і банківські метали відповідно до норм, передбачених цією Інструкцією.

Митна декларація  є  підставою  для  вивезення  (увезення) зазначеної  у  ній  готівки  і  банківських  металів  і здійснення операцій за дорученням резидента або нерезидента  протягом  одного  року з часу оформлення декларації.

Фізична особа має право ввозити в Україну та  вивозити  за межі України  готівку  в  сумі, що не перевищує в  еквіваленті 10 000 євро без письмового декларування митному органу.

Фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України  готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро за умови  письмового  декларування митному органу в повному обсязі.

Фізична   особа-нерезидент  має  право  вносити  кошти  на рахунки в уповноважених банках  або  виконувати  інші  операції  в банках України на підставі митної декларації.

Фізична  особа  має  право ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали вагою,  що не перевищує  500  г,  у вигляді  зливків і монет на умовах письмового декларування митному органу в повному обсязі.

Фізична особа має право вивозити за межі України банківські метали вагою, що перевищує 500 г, у вигляді зливків і монет на підставі індивідуальної ліцензії  на  вивезення  за  межі України  банківських  металів  та за умови письмового декларування митному органу.

  1.  Пропуск і оподаткування товарів, що вивозяться громадянами за межі митної території України.

Відповідно до ст. 250 МК України вивезення та оподаткування товарів за межі митної території України громадянами здійснюється у порядку та на умовах, установлених законодавством України для підприємств. Разом із тим такий порядок не поширюється на: 

1) товари, сукупна вартість яких не перевищує еквіваленту 200 євро;

2) предмети, які вивозяться (пересилаються) у зв'язку з виїздом за межі України на постійне місце проживання;

3) предмети, які входять до складу спадщини, оформленої в Україні на користь громадянина-нерезидента, за умови підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють нотаріальні дії;

4) товари, які тимчасово вивозяться (пересилаються) за межі митної території України під письмове зобов'язання про їх зворотне ввезення;

5) товари, які були тимчасово ввезені на митну територію України під зобов'язання про їх зворотне вивезення, що підтверджується відповідними документами;

6) предмети, одержані громадянами-нерезидентами у вигляді призів і нагород за участь у змаганнях, конкурсах, фестивалях тощо, які проводяться на території України, що підтверджується відповідними документами;

7) предмети (майно) особистого користування, в тому числі предмети початкового облаштування, придбані в Україні громадянами-нерезидентами, які користуються пільгами згідно з міжнародними договорами України, що вивозяться (пересилаються) цими громадянами у зв'язку з їх остаточним виїздом за межі України;

8) товари, придбані громадянами-нерезидентами на території України, загальна вартість яких не перевищує суми іноземної валюти, ввезеної цими громадянами під час в'їзду в Україну, за умови подання відповідних документів;

9) предмети, призначені для особистого користування, що вивозяться (пересилаються) громадянами-нерезидентами у зв'язку з остаточним виїздом за межі України;

10) товари, що вивозяться громадянами-нерезидентами у зв'язку з остаточним виїздом за межі України, на суму, що не перевищує 80 відсотків доходу, одержаного за час роботи чи навчання вУкраїні за умови подання відповідних документів.

Відповідно до ст. 251 МК України не допускається вивезення громадянами за межі митної території України незалежно від загальної вартості: 

1) товарів, щодо яких відповідно до законодавства України застосовуються заходи тарифного та нетарифного регулювання експорту;

2) товарів, на які встановлено державні дотації, крім предметів особистого користування;

3) товарів промислового призначення (обладнання, комплектуючі вироби, матеріали тощо) згідно з переліком, що визначається KM України. У цьому ж порядку здійснюється вивезення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів з них, а також культурних цінностей з метою їх відчуження.

  1.  Пропуск і оподаткування товарів, що вивозяться громадянами на митну територію України.

Предмети, які ввозяться громадянами на митну територію України, згідно ст.. 251 МК України підлягають оподаткуванню в порядку, встановленому для підприємств. Цей порядок не поширюється на:

1) товари, сукупна вартість яких не перевищує еквіваленту 200 євро;

2) предмети особистого користування, що тимчасово ввозяться (пересилаються) громадянами-нерезидентами на митну територію України під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення;

3) предмети, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну;

4) товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами, які користуються пільгами згідно з міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

5) предмети, які ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за межами митної території України на користь резидента, у разі підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття. Зазначене підтвердження підлягає легалізації у консульських установах України, що діють у відповідній країні;

6) предмети, одержані громадянами — резидентами у вигляді нагород і призів на змаганнях, конкурсах, фестивалях за межами митної території України, за умови документального підтвердження факту нагородження;

7) товари, що були раніше вивезені (переслані) громадянами за митний кордон України під письмове зобов'язання про їх зворотне ввезення, ввозяться (пересилаються) назад на митну територію України, за наявності відповідної вивізної митної декларації.

Громадяни можуть ввозити алкогольні напої та тютюнові вироби на митну територію України без сплати податків, установлених на імпорт, у таких кількостях з розрахунку на одну особу:

а) 2 літри вина та 1 літр міцних алкогольних напоїв;

б) 200 цигарок або 50 сигар, або 250 грамів тютюну, або набір таких виробів загальною вагою не більше 250 грамів.

Товари, що підлягають оподаткуванню, які тимчасово ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, а також з метою транзиту, пропускаються на митну територію України за умови надання митному органу гарантій. Види гарантій, умови і порядок їх надання та повернення визначаються Цивільним кодексом України.

  1.  Переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності.

Необхідність забезпечення надійного захисту й охорони прав інтелектуальної власності викликана такими негативними політичними й економічними наслідками торгівлі контрафактною продукцією для країни, як ненадходження податків у дохідну частину бюджету, підрив легальної індустрії, призупинення процесів створення об’єктів інтелектуальної власності та їх залучення в господарський оборот, підрив авторитету держави, а також відмова іноземних компаній і держав від інвестицій як в окремі галузі, так і в національну економіку в цілому.

Концепція діяльності митних органів щодо захисту прав інтелектуальної власності передбачена низькою міжнародних угод. Спеціальні вимоги щодо заходів на кордоні при здійсненні міжнародної торгівлі товарами, які містять об’єкти інтелектуальної власності викладені у пакеті Угод, що увійшли до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Зокрема, ці вимоги сформульовані у розділі 4 „Особливі вимоги щодо заходів на кордоні” Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка є однією з 28 Угод ГАТТ.

Здійснення митними органами вказаної діяльності відбувається шляхом проведення визначених митним законодавством митних процедур. Центральне місце при цьому належить митному контролю як ефективному засобу виявлення та попередження порушення прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України.

Товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, можна визначити як предмети матеріального світу, в яких знайшли об’єктивне вираження результати творчої діяльності або засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, на які протягом певного строку поширюється правова охорона за законодавством України та міжнародними договорами. Коло товарів, що підлягають митному контролю за дотриманням прав інтелектуальної власності обмежується по видах митних режимів, способу переміщення та колу осіб.

Митний контроль за переміщенням товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності залежно від характеру діяльності митних органів можна поділити на два види:

По-перше, це безпосередній митний контроль, що здійснюється з детальною перевіркою наявності порушень прав інтелектуальної власності на матеріальному носії за умови попереднього надання інформації правовласником в порядку, передбаченому розділом Х Митного Кодексу України.

По-друге, це формалізований митний контроль, який здійснюється відповідно до розділів ІІ, ІІІ МК України за дотриманням умов переміщення певних матеріальних носіїв (наприклад, при переміщенні дисків для лазерних систем зчитування вимагається наявність ліцензії Мінекономіки, СІД-кодів та контрольних марок). Саме вказаний вид митного контролю є основним відносно переміщення товарів, що містять об’єкти авторського права або суміжних прав.

Також для товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності передбачена особлива реєстрація. Реєстрація товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності у Державній митній службі України – це передбачена митним законодавством процедура засвідчення факту зацікавленості правовласника у сприянні захисту його прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України та механізм збору інформації, необхідної для виконання таких функцій митними органами.

Підставою призупинення митного оформлення є наявність ознак контрафактності товарів, пред’явлених для митного контролю та митного оформлення.  Контрафактними є товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України, або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника, що захищаються відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.  

Експертиза проб та зразків товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності, відповідно до листа Державної митної служби України № 2/24-4395-ЕП від 13.09.2001 р. рекомендовано здійснювати у Науково-дослідному інституті інтелектуальної власності, створеному у складі Академії правових наук України. Даний інститут проводить судові експертизи,  в тому числі технічні, техніко-економічні та економічні, пов’язані з об’єктами інтелектуальної власності. Метою проведення згаданої експертизи є встановлення легітимності або контрафактності товарів, митне оформлення яких тимчасово призупинено. Після проведення експертизи, копії відповідних експертних висновків подаються митному органові.

  1.  Поняття, вибір та зміна митного режиму.

Митний режим - це сукупність норм, установлених законами з питань митної справи що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначає порядок такого переміщення й обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.
Декларант самостійно вибирає митний режим, у який розміщаються товари, відповідно до мети їхнього переміщення через митний кордон України, і на підставі документів, які подаються митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення (стаття 186 Митного кодексу України). Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та відповідних документів, які підтверджують заявлений режим.
Митним кодексом України передбачено застосування таких митних режимів:
• імпорту;
• експорту;
• транзиту;
• тимчасового ввозу (вивозу);
• митного складу;
• реімпорту;
• реекспорту;
• спеціальної митної зони;
• магазина безмитної торгівлі;
• переробки на митній території України;
• переробки за межами митної території України;
• знищення або руйнування;

  1.  Імпорт, реімпорт, відмова на користь держави.

Імпорт — митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження терміну їх перебування на цій території та можуть використовуватися, без будь-яких митних обмежень (ст. 188 МК України).

 Ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає:

1) подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України;

2) сплату податків та зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України;

3) дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання обмежень.                         

Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше, ніж у встановлений законодавством строк, ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території (ст. 190 МК України).        

Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони:

1) походять з митної території України;

2) ввозяться на митну територію України не пізніше, ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України;

3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку;

4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються KM України. Оформлення митним органом товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режимі реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортованими товарами.

Відмова на користь держави – митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки і збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання (ст. 246 МК України).

Відмова від товарів на користь держави допускається з дозволу митного органу. Митне оформлення товарів відповідно до зазначеного режиму здійснюється із застосуванням вантажної митної декларації у встановленому порядку. Порядок застосування митного режиму відмови на користь держави до товарів, що перебувають під митним контролем затверджено наказом Держмитслужби України від 24 грудня 2003 р. № 906.

  1.  Експорт, реекспорт, знищення або руйнування.

Експорт – митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України (ст. 194 МК України). Експорт є одним із пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності держави.

Умовами переміщення товарів у режимі експорту відповідно до ст. 195 МК України є:

- подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України; - сплата податків і зборів, встановлених на експорт товарів; - дотримання експортером вимог, передбачених законом.

Діючим законодавством встановлено вимоги щодо тарифного та нетарифного регулювання експорту, та спеціальні вимоги до переміщення певних товарів або операцій з цими товарами. Держава здійснює контроль за валютними надходженнями від зовнішньоекономічних угод.

Реекспорт – митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території в режимі експорту (ст. 196 МК України).

Основні умови переміщення товарів у режимі реекспорту встановлені у ст. 197 МК України. Товари можуть переміщуватися у зазначеному режимі, якщо: 

- митному органу подано дозвіл уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу чи органу, визначеного міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, на реекспорт товарів;

- товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

- товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку; - товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

Знищення або руйнування – митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються.

Знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України (ст. 243 МК України).

Всі витрати пов’язані із знищенням та руйнуванням (зберігання, транспортування, навантаження, розвантаження) здійснюється за рахунок їх власника чи іншої зацікавленої особи. Усі відходи (залишки) підлягають обов’язковому митному оформленню і мають бути поміщені у відповідний митний режим, як іноземні товари, ввезені на митну територію України під митним контролем.

  1.  Тимчасове ввезення (вивезення), транзит.

Тимчасове ввезення (вивезення) – митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов’язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК України).

Режим тимчасового ввезення (вивезення) встановлює вимоги, дотримання яких допускає тимчасове користування іноземними товарами на території України, а українськими – за її межами.

Статус товарів, розміщених у цей режим, а відповідно і зміст режиму, визначається тимчасовим характером перебування і використання такого товару на митній території України або поза неї.

Ст. 206 МК України встановлює перелік товарів, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування. Наприклад, до них відносяться:

товари, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах;

професійне обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з України), для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів;

контейнери, піддони, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв’язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією; і т.д.

МК України (ст. 208) встановив загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів – один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України). Цей термін не поширюється на товари, що не підлягають відчуженню на території України та призначені для службового користування представництв іноземних фірм. Такі товари декларуються митним органом на строк до трьох років з моменту акредитації цих представників під зобов’язання про зворотне вивезення (ст. 298 МК України).

До закінчення встановленого митним органом строку, особа, яка надала зобов’язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна:

- вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов’язанням, наданим митному органу;

- або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з додержанням вимог діючого законодавства.

Транзит — митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України (ст. 200 МК України).

Товари, що переміщуються транзитом, мають: 1) перебувати у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання; 2) не використовуватися на території України ні з якою іншої метою, крім транзиту; 3) у випадках, визначених чинним законодавством України,  переміщуватися за наявності дозволу на транзит через територію України, який видається відповідними уповноваженими органами; 4) у випадках, визначених KM України, переміщуватися встановленими маршрутами та шляхами; 5) бути доставленими до митного органу призначення у строк, що визначається відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, від стані до кінцевого пункту та інших умов перевезення.  

Вантажі, що переміщуються транзитом через територію України, підлягають обов’язковому декларуванню. Здійснюється транзит відповідними автомобільними, залізничними, водними та повітряними шляхами у прямому або змішаному сполученні.

  1.  Переробка на митній території, переробка за межами митної території.

Переробка на митній території України – митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту (ст. 229 МК України).

Завдяки застосуванню зазначеного режиму товари, які є предметом міжнародного обміну та потребують певної переробки, обробки, ремонту тощо дозволяється ввозити та переробляти на митній території України без застосування до них заходів нетарифного регулювання.

Операції щодо переробки товарів можуть включати:

власне переробку товарів;

обробку товарів – монтаж, збирання, монтування та налагодження, внаслідок чого одержуються інші товари;

ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання;

використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються.

Строк переробки товарів на митній території України встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству-резиденту виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продукцією їх переробки. Як правило, він не може бути більшим ніж 90 днів.

Переробка за межами митної території України – митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в Україну (ст. 237 МК України).

Зазначений митний режим є свого роду зворотним відображенням митного режиму переробки на митній території України. Це стосується як проведення операцій щодо переробки, так і товарів, які дозволяється розміщувати в зазначений режим. Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митних органів.

Строк переробки товарів за межами митної території України встановлюється митним органом під час видачі дозволу підприємству-резиденту виходячи з тривалості процесу переробки товарів, але, як правило, не може бути більшим ніж 90 днів.

  1.  Митний склад.

Митний склад – митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України (ст. 212. МК України).

Значення митного складу для підприємництва у сфері ЗЕД визначається перш за все тим, що за товар, розміщений під цим режимом, надається можливість сплачувати митні платежі або піддаватися нетарифним методам регулювання (квотування, ліцензування, спеціальні дозволи) тільки за фактом угоди. Це дає можливість учаснику ЗЕД прийняти вигідне рішення, погодивши свій вибір із кон’юнктурою відповідного товарного ринку, здійснити угоди у найбільш сприятливий час (залежно від цінового фактору, що складається), зекономити на накладних витратах.

У режим митного складу можуть поміщатися будь-які товари, за винятком товарів, що заборонені до ввезення в Україну, вивезення з України, та транзиту через територію України; товари, термін зберігання або використання яких закінчився; транзитні підакцизні товари; товари, що надходять в Україну як гуманітарна допомога; живі тварини; електроенергія та газ; товари, що надходять на адресу приватних осіб; спирт та алкогольні напої за кодами згідно УКТЗЕД; тютюнові вироби за кодами згідно з УКТЗЕД; давальницька сировина, закуплена на митній території України.

Товари, ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу не більше трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим.  Строк зберігання в режимі митного складу підакцизних товарів, ввезених із-за меж митної території України, не може перевищувати трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим. Товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою до іншого митного режиму. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим.

  1.  Магазин безмитно торгівлі. (дьюті-фрі, duty free).

Магазин безмитної торгівлі – митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, знаходяться та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання (ст. 225 МК України).

Власником магазину безмитної торгівлі може бути лише підприємство–резидент, яке зобов’язане:

своєчасно декларувати митному органу товари, що надходять до магазину чи вибувають з магазину, та подавати всі документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення;

виключити можливість надходження до магазину та вилучення з магазину товарів поза митним контролем;

вести облік товарів, що надходять до магазину безмитної торгівлі та реалізуються ним, і подавати митним органам, в зоні діяльності яких знаходиться магазин безмитної торгівлі звіт про рух товарів.

Магазини безмитної торгівлі мають право здійснювати торгівлю всіма видами продовольчих товарів вітчизняного (на умовах експорту) та іноземного походження, крім товарів, які заборонено до ввезення, вивезення, транзиту та товарів. Товари, а також супутні товарам роботи, в режимі магазину безмитної торгівлі реалізуються лише у спеціальних торговельних закладах (магазинах безмитної торгівлі).

Розташування магазинів та умови реалізації в них товарів повинні виключати можливість безпосереднього ввезення цих товарів для споживання на митній території України. Строк перебування товарів у режимі магазину безмитної торгівлі не може перевищувати трьох років з дня їх поміщення у цей режим. Після закінчення або впродовж зазначеного строку товари можуть бути заявлені митному органу:

для вільного обігу на митній території України;

для вільного обігу за межами митної території України; для поміщення в режим митного складу; для знищення під митним контролем.

Власники магазинів безмитної торгівлі можуть мати митні склади для зберігання та наступного постачання в магазини всіх видів товарів, у тому числі підакцизних.

  1.  Спеціальна митна зона.

Спеціальна митна зона – це митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом (ст. 217 МК України).

Правові та економічні основи створення спеціальних митних зон в Україні були закладені Законом України “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних економічних зон” від 13 жовтня 1992 р. Статус і територія спеціальної митної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони.

У спеціальних митних зонах створюються сприятливі митні умови та режими митного оподаткування: пільгові режими та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, система кредитування і страхування, умови застосування окремих видів платежів та система державного інвестування. Товари можуть перебувати у спеціальних митних зонах протягом усього часу функціонування таких зон.

Під митний режим спеціальної митної зони можуть бути розміщені товари, що не заборонені до ввезення на українську територію і вивезення з неї. Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України.

Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних митних зон без попереднього погодження з митним органом, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона. У спеціальних митних зонах допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами за умови додержання МК України. Перелік видів товарів та операцій, що з ними здійснюються, визначається у законі про конкретну спеціальну митну зону.

  1.  Поняття митного контролю, його форми, терміни знаходження товарів під митним контролем.

Категорію “контроль” в контексті реалізації митної політики держави слід розуміти в широкому та у вузькому розумінні слова. З одного боку, мова може йти про контроль як основний засіб забезпечення законності та дисципліни в сфері управління митною справою. З іншого – як діяльність посадових осіб митного органу, здійснювана у встановленій послідовності й спрямована на забезпечення дотримання чинного законодавства, яке регламентує порядок переміщення товарів і транспортних засобів через  митний кордон.

У чинному МК України наступним чином визначено поняття митного контролю: Митний контроль – сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм  цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з  питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку (п. 15 ст.1 МКУ).

Митний контроль  проводиться  у формах,  визначених ст. 41 МКУ. Так, застосовуються такі форми, як: перевірка документів і відомостей, необхідних для митного контролю; митний огляд (огляд та переогляд товарів і ТЗ, особистий огляд); облік товарів і ТЗ, що переміщуються через митний кордон України; усне опитування громадян і посадових осіб підприємств; перевірка системи звітності й обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України огляд територій і приміщень СТЗ, МЛС, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і ТЗ, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом. в інших формах, передбачених МК та іншими законами України з питань митної справи.

В залежності від конкретних об’єктів і суб’єктів контролю і його цілей зазначені форми виявляються по-різному. Але у всіх випадках загальним правилом митного контролю є неприпустимість заподіяння неправомірної шкоди особам, їхнім товарам і транспортним засобам.

Термін перебування під митним контролем визначається наступним чином. При ввезенні митний контроль починається з моменту перетинання товаром і транспортним засобом митного кордону України,  а при вивезенні – з моменту пред’явлення   товарів і транспортних  засобів  для митного оформлення та їх декларування в установленому порядку.

За загальним правилом, передбаченим ст.43 МКУ товари і  транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з  заявленим  митним режимом. Тривалість перебування товарів  і  транспортних  засобів  під митним  контролем  на  території  зони  митного  контролю у пункті пропуску на митному кордоні України встановлюється  відповідно  до технологічної  схеми пропуску через митний кордон осіб,  товарів і транспортних засобів.

Завершується митний контроль як правило після проведення у   повному  обсязі  митного  оформлення. Виняток становлять митні режими, які передбачають  перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму (ч.5 ст.43 МКУ).

За перебування товарів і транспортних засобів під митним контролем справляється митний збір. Термін перебування під митним контролем для нарахування митного збору в даному випадку обчислюється з дати оформлення митної декларації або документу, що підтверджує прийняття митним органом товарів.

  1.  Зона митного контролю. Режим зони митного контролю.

З метою запобігання спробам з боку юридичних та фізичних осіб переміщення через митний кордон товарів та інших предметів з порушенням законодавства України, Митним кодексом України в ст. 48 передбачається можливість встановлення зон митного контролю.

Зона митного контролю – місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших  місцях митної  території  України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури (п.8 ст.1 МКУ).

Зона митного контролю є частиною пункту пропуску на митному кордоні України або в інших місцях територія, в межах якої митний орган здійснює митний контроль.

Окрім частини пункту пропуску через державний кордон зони митного контролю встановлюються:

а) в пунктах на митному кордоні, що одночасно є кордоном спеціальних митних зон;

б) на територіях та в приміщеннях підприємств, що зберігають товари та інші предмети під митним контролем.

Межі зони митного контролю встановлюються відповідними положеннями для кожного пункту пропуску в місцях митного контролю пасажирів, транспортних засобів, вантажів та інших предметів.

Під “режимом зони митного контролю” необхідно розуміти  встановлені  законодавством України з питань митної справи приписи, заборони та обмеження щодо перебування  товарів,  транспортних  засобів  та  громадян,  умови розташування будівель та споруд,  а також проведення господарських робіт у зоні митного контролю (ч. 1 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч. 2 ст. 51 МКУ на митний орган, в зоні діяльності якого створено та функціонує зона митного контролю, покладено обов’язок забезпечити:

(а) безпеку громадян,

(б) схоронність товарів, що переміщуються через митний кордон України,

(в) дотримання режиму, законності та правопорядку у зоні митного контролю.

Режим зони митного контролю встановлює порядок доступу та перебування в них посадових осіб, які здійснюють паспортний та інші види державного контролю.

В зонах митного контролю можуть розміщуватися тільки ті споруди та об’єкти прикордонних та митних органів, які необхідні для технологічного процесу прикордонно-митного контролю. Об’єкти інших державних контрольних органів (санітарних, ветеринарних, фіто санітарних, екологічних, радіологічних) розміщуються за межами зон митного контролю.

  1.  Особливості процедури митного контролю.

Особливості процедури митного контролю розкриваються у листі ДМС України від 29.12.2003 «Стосовно деяких особливостей митного контролю та митного оформлення».

Листом ДМС визначаються наступні особливості митного контролю:

1. Транспортних засобiв (ТЗ), що належать резидентам i використовуються у митному режимi тимчасового вивезення для здiйснення багаторазових перемiщень через митний кордон України з метою надання послуг з перевезень пасажирiв i вантажiв. Наприклад, порожнi вагони, контейнери, перевiзнi пристрої (за винятком, коли вони є товаром) при перемiщеннi мiж залiзницями СНД та Балтiї можуть пропускатися прикордонними митними органами за натурним листом, пред'явленим працiвником залiзницi, з зазначенням мети перемiщення, без митного оформлення на станцiї вiдправлення.

2. При перемiщеннi товарiв через митний кордон України з використанням аеропортiв та аеродромiв, у яких не розташованi митнi органи. Згiдно зi статтею 133 Митного кодексу України та постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 12.12.2002 N 1884 "Про надання дозволу на перемiщення товарiв через митний кордон України через аеропорти, в яких не розташованi митнi органи", наказом Держкомкордону, Держмитслужби, МОЗ, Мiнтрансу, Мiнагрополiтики, Мiнкультури, Мiнекоресурсiв вiд 03.04.2002 N 49/180/131/225/103/193/133 "Про визначення пунктiв пропуску (пунктiв контролю) через державний кордон, у яких, крiм прикордонного i митного контролю, здiйснюються iншi види контролю", зареєстрованим у Мiн'юстi 22.04.2002, митний контроль та митне оформлення товарiв при їх перемiщеннi через митний кордон України авiацiйним транспортом можуть здiйснюватись тiльки з використанням мiжнародних пунктiв пропуску для авiацiйного сполучення, якi вiдкритi в мiжнародних аеропортах, розташованих у населених пунктах: Рiвне, Луганськ, Донецьк, Запорiжжя, Одеса, Миколаїв, Чернiвцi, Ужгород, Бориспiль, Гостомель, Київ (Жуляни), Озерне-Житомир, Iвано-Франкiвськ, Львiв, Сiмферополь, Днiпропетровськ, Кривий Рiг, Харкiв.

 3. Алкогольних напоїв та тютюнових виробiв та iнших товарiв, що перемiщуються через митний кордон України й призначенi для споживання членами екiпажiв та пасажирами транспортних засобiв. Митний контроль i митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробiв, що перемiщуються через митний кордон України й призначенi для споживання членами екiпажiв та пасажирами транспортних засобiв, у тому числi - у вагонах-ресторанах поїздiв, потрiбно здiйснювати з використанням норм, установлених постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 12.12.2002 N 1882 "Про встановлення норм ввезення (вивезення) алкогольних напоїв i тютюнових виробiв для споживання членами екiпажу та пасажирами на борту транспортного засобу, який здiйснює мiжнародний рейс i прибуває на митну територiю України". Митний контроль i митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробiв в обсягах, що перевищують згадану норму, здiйснюється за умови сплати усiх належних податкiв i зборiв.

 4. Особистих речей, товарiв, транспортних засобiв та окремих номерних вузлiв до них, що перемiщуються громадянами. Наприклад,   закон України вiд 13.09.2001 N 2681-III "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарiв та транспортних засобiв, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територiю України" установлює порядок митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарiв, транспортних засобiв та окремих номерних вузлiв до них, що ввозяться (пересилаються) у супроводжуваному й несупроводжуваному багажi, вантажних, експреста мiжнародних поштових вiдправленнях на митну територiю України й належать громадянам, i вiдповiдає принципам, закладеним у Законi України "Про систему оподаткування".

5. Стосовно питань контролю доставки товарiв. Наприклад, термiни прохiдного митного транзиту (стаття 158) встановленi вимогами постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 13.12.2002 N 1908 "Про встановлення граничних термiнiв прохiдного митного транзиту товарiв". Що стосується термiнiв внутрiшнього митного транзиту, то пiсля 01.01.2004 слiд продовжувати користуватися термiнами доставки вантажiв, що визначенi в роздiлi 2 Положення про порядок здiйснення контролю за доставкою вантажiв у митницi призначення, затвердженого наказом Держмитслужби вiд 08.12.98.

  1.  Перевірка документів, перевірки системи обліку і звітності як форми митного контролю.

Митний контроль  здійснюється  шляхом  перевірки  документів  і відомостей, необхідних для митних цілей. Цілі при митному контролі визначаються за тими документами та відомостями, що надає особа, яка переміщає товар чи транспортний засіб через митний кордон.

Відповідно до ч.2 ст. 45 МК перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, порядок їх надання визначається КМУ відповідно до МК України. На виконання даної норми КМУ Постановою вiд 01.02.2006  № 80 „Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України” встановив, по-перше, перелік документів, обов’язкових для подання (митна декларація, товарно-транспортний документ на  перевезення  (залізнична накладна   (УМВС  (СМГС),  ЦІМ  (СІМ)),  авіаційна  накладна  (Air Waybill), коносамент (Bill of Lading) тощо, зовнішньоекономічний договір, рахунок  (Invoice)  або  інший  документ,  який   визначає вартість товару.

По-друге, Постановою КМУ визначено перелік документів, необхідність подання яких визначається нормативно-правовими актами Держмитслужби з урахуванням мети переміщення, виду транспорту, характеру товару, способів розрахунку та інших факторів, що впливають на митні процедури.

За своїм призначенням документи, необхідні для митних цілей, можуть бути віднесені до наступних груп — це транспортні документи, торгові документи, митні документи й інші документи.

Зазначені документи повинні містити відомості, що  дозволяють  ідентифікувати товари і транспортні засоби. Такими відомостями можуть бути: найменування одержувача товарів, найменування  перевізника, короткі відомості про транспортний засіб (вид, назва, реєстраційний номер тощо) та інше. До відомостей також слід віднести узагальнену інформацію про комплектність товарів і їхню якість. Зазначені відомості необхідно подавати у випадку, якщо  особа переміщає свій товар для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в тих митних режимах, передбачених Митним кодексом України.

У деяких випадках,  з метою дотримання законодавства, на  деякі  товари вимагається подання посадовій особі митного органу дозвільних документів.   Подані документи  повинні  бути  справжніми,  мати  достовірні відомості і правильно документально оформлені. Посадові особи митного органа, що прийняли документи,  уважно перевіряють їх на підставі митного законодавства  й  інших  нормативних  актів. Окрім перевірки документів посадові особи митних органів зобов’язані перевіряти фактичний стан контрольованого об’єкта на місці.

Як форма митного контролю застосовується  також  перевірка системи обліку і звітності. Товари і транспортні засоби, переміщувані через митний кордон, що  знаходяться на складі тимчасового зберігання,  а також заявлені в режимі митного складу і які перебувають там, підлягають суворому обліку й звітності з боку митних органів.

На підставі МК України,  власники складів зобов’язані вести облік і представляти митному органу звітність про товари, що зберігаються, і транспортні засоби. На підставі  записів,  зроблених у спеціальних журналах,  митні  органи здійснюють облік і звітність. Конкретна форма звіту встановлюється митницею і повинна забезпечувати якість контролю та обліку товарів, що зберігаються на конкретному митному ліцензійному складі. За наявності достатніх підстав митний орган може зобов’язати власника митного ліцензійного складу дати позачерговий звіт. Митний орган має право проводити у будь-який час інвентаризацію товарів, які зберігаються на складі.

  1.  Огляд і перегляд товарів, транспортних засобів, ручної поклажі і багажу.

Метою митного огляду є контроль за належним обладнанням транспортного засобу, виявлення зовнішніх ознак наявності прихованих схованок, визначення способу здійснення огляду, цілісність засобів ідентифікації і т.п. Огляд припускає перевірку, огляд зовнішнього вигляду вантажів, предметів, транспортних засобів без розкриття упакування, тари, без порушення цілісності товарів. Відповідно до ст. 55 МКУ з метою перевірки законності переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган має право на проведення огляду цих ТЗ і товарів.

Переогляд транспортних засобів, товарів провадиться за рішенням керівника митного органу або його заступника при наявності підстав вважати, що переміщуються товари через митний кордон України з порушенням норм МКУ та інших законів з питань митної справи (ч. 2 ст. 55 МКУ).   Огляд і переогляд здійснюються тільки в присутності особи, яка переміщу товари і транспортні засоби через митний кордон України, чи зберігає їх під митним контролем (ч. 3 ст. 55 МКУ). Положення небезспірне з огляду на можливість ситуації коли немає змоги провести огляд у присутності суб’єкта переміщення. Розробниками МКУ пропозиція видалась слушною. Проте постає питання з понятими.

Процедурі огляду та переогляду переміщуваних через митний кордон України ручної поклажі й багажу присвячено ст. 56 МКУ.

Догляду та передогляду можуть бути піддані предмети, щодо яких є підстави вважати, що вони: а) підлягають санітарному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю; б) підлягають обліку чи обкладенню митом; в) заборонені чи обмеженні для переміщення.

Обов’язково митний огляд товарів і транспортних засобів здійснюється відносно товарів, що підлягають оподаткуванню; заявлених у товаросупровідних документах як різного виду безалкогольні напої, продукти харчування, тютюн, скло, взуття й інші товари, близькі по найменуванню до підакцизних товарів; відносно осіб, що раніше допустили порушення митної процедури внутрішнього транзиту; відносно товарів, що перевозяться власним транспортом фізичних осіб.

Огляд здійснюється  шляхом розкриття тари й упаковки товарів,  установлення їхнього найменування, підрахунку кількості, а при необхідності і якості товару, шляхом  перевірки  всіх  місць,  порожнин і конструктивних особливостей у транспортних засобах і предметах,  з метою виявлення схованок,  сховищ, у яких  можуть бути заховані предмети контрабанди.  Головний принцип здійснення огляду як форми митного контролю – принцип вибірковості. Під вибірковістю митного контролю слід розуміти визначення форм та обсягів митного контролю, достатніх для забезпечення дотримання митного законодавства, інших нормативно-правових актів, в тому числі міжнародних, контроль за яким покладено на митні органи України.

Результати митного огляду оформлюються Актом митного огляду, який має бути підписаний посадовою особою митного органу та присутньою особою (власником товару чи предметів, або його представником).

Акт митного огляду складається в 2-х екземплярах, один з яких передається декларанту чи іншій особі, що володіє повноваженнями відносно доглянутих товарів, а інший залишається в митному органі.

  1.  Особистий огляд громадян. Це питання вирішує ст. 57 МКУ та ст. 264 КУпАП

Виключною формою митного огляду є особистий огляд. Його застосування регламентоване ст. 264 КУпАП, ст. 57 МКУ. Особистому огляду може бути піддана будь-яка фізична особа незалежно від громадянства. Особистий огляд  може бути проведений при наявності достатніх підстав вважати, що фізична особа, яка перетинає митний кордон України, або, що знаходиться в транзитній зоні аеропорту, відкритого для міжнародного сполучення чи в зоні митного контролю,  приховує при собі і не видає товари, що є об’єктами порушення законодавства чи міжнародного договору, контроль за виконанням яких покладений на митні органи.

Такими підставами  вважаються відповідні відомості, що містяться в заявах, і повідомленнях осіб, у матеріалах, що надійшли від інших митних органів, а також безпосереднє виявлення посадовими особами митного органа будь-яких ознак, які прямо чи непрямо вказують на те, що фізична особа приховує і не видає товари.

Особистий огляд проводиться за участю понятих, а при необхідності фахівців (перекладача чи медичного працівника). Присутність при особистому огляді осіб, що не беруть участь у ньому і не мають до нього відношення забороняється. Особи, що беруть участь в особистому огляді, повинні бути повнолітніми, і, за винятком медичного працівника, однієї статі з особою, що оглядається. Обстеження тіла особи, що оглядається, здійснюється тільки медичним працівником. Особистий огляд повинний проводитися в  коректній формі, що виключає приниження особистої гідності і заподіяння неправомірної шкоди здоров’ю і майну особи, що оглядається, у межах, необхідних для виявлення прихованих фізичною особою при собі товарів.

Особистий огляд проводиться в три етапи.

Перший етап – підготовчий, він починається з моменту оголошення фізичній особі рішення начальника митного органу чи особи, що його заміщає, про проведення особистого огляду. Особі роз’ясняються його права й обов’язки в присутності понятих, а також пропонується добровільно видати товари, приховані від митного контролю.

Другий етап – основний, коли посадова особа митного органу повідомляє фізичній особі про початок безпосереднього особистого огляду, відбувається огляд речей, одягу і тіла фізичної особи, при необхідності їхнє дослідження.

Третій, завершальний етап особистого огляду, характеризується проведенням документального оформлення особистого огляду: складається протокол особистого огляду.

За результатами особистого огляду може бути порушена кримінальна справа чи справа про порушення митних правил. В такому випадку оригінал протоколу особистого огляду долучають до матеріалів справи, або кримінальної, або адміністративної, а копія залишається в митному органі. Протоколи особистого огляду реєструються у спеціальному журналі.

  1.  Усне опитування громадян, огляд території і приміщень – як форми митного контролю.

Однією з  форм  митного контролю є усне опитування фізичних і посадових осіб.  Так,  МК України установлено,  що товари і транспортні засоби  підлягають  декларуванню.  Допускається  письмова, усна форма декларування, а також декларування шляхом вчинення дій (ч.1 ст.81 МК України). Усне декларування, як правило, можливо при митному оформленні ручної поклажі і багажу пасажирів. Якщо в ручній поклажі багажі пасажирів є товари,  відносно ввезення (вивезення) яких  встановлені обмеження, то в цьому випадку необхідною є письмова форма декларування.

Формою митного контролю є  огляд  територій і приміщень складів,  вільних митних зон,  транспортних засобів і інших місць,  де знаходяться чи можуть знаходитися товари і  транспортні  засоби, що підлягають митному  контролю.  Підставою  для  проведення даної форми митного контролю є Митний кодекс України, а також накази Державної митної служби України.

Під митним  оглядом  розуміється  дія митного органа, що полягає в перевірці приміщень і інших місць,  де  чи знаходяться  можуть знаходитися товари і транспортні засоби, дослідження зовнішнього вигляду транспортного чи засобу вантажних приміщень,  тари,  або упакування вантажу на предмет установлення  законності їхнього переміщення через кордон і виконання митних формальностей.

У місцях митного оформлення митні органи роблять огляд  транспортних засобів як безпосередньо перед вивантаженням товарів і проведенням огляду, так і після вивантаження.

Метою огляду є контроль за належним обладнанням транспортного засобу, виявлення зовнішніх ознак наявності прихованих схованок, визначення способу здійснення огляду,  цілісність засобів ідентифікації і т.п. Огляд припускає перевірку, огляд зовнішнього вигляду вантажів, предметів, транспортних засобів без розкриття упакування,  тари,  без порушення цілісності товарів.

  1.  Мета, місце і час митного оформлення.

Товари та транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, в обов’язковому порядку підлягають митному оформленню, яке проходить через процедуру їх поміщення під визначений митний режим та завершення дії цього режиму.

Митне оформлення – це виконання посадовими особами митних органів, які представляють інтереси держави, дій, спрямованих на забезпечення дотримання діючого законодавства у сфері митної діяльності суб’єктами митних відносин та закріплення результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Відповідно до ст. 70 МКУ “метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів”.

Законодавче визначення місця митного оформлення товарів та предметів, що переміщуються суб’єктами ЗЕД через митний кордон України має важливе значення для регулювання діяльності таких суб’єктів та митних органів України.

Згідно із законодавством України митне оформлення товарів та інших предметів може здійснюватися: за місцем державної реєстрації суб’єкта ЗЕД, у митницях поза місцем державної реєстрації суб’єкта ЗЕД за умови погодження цього питання з відповідними митними органами, в окремих митних органах визначених ДМСУ.

У відповідності ст. 71 МКУ митне оформлення   здійснюється   в    місцях    розташування відповідних  підрозділів  митних  органів  протягом часу,  що його встановлюють   митні   органи   за   погодженням    з    органами, уповноваженими  здійснювати  види контролю.

Відповідно до міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, митне оформлення у пунктах пропуску через митний кордон України може здійснюватися цілодобово.      

На прохання осіб,  що переміщують через митний кордон України товари і транспортні засоби,  митне оформлення може  здійснюватися поза  місцем розташування митних органів, а також поза робочим часом,  встановленим для митних органів, на умовах, визначених МКУ.

  1.  Попередні операції.

Митному оформленню та митному контролю передують попередні операції. Відповідно до ст. 93 МК України попередніми операціями вважаються дії, що виконуються до початку митного оформлення товарів і транспортних засобів. Вони покликані сприяти прискоренню митного оформлення товарів і транспортних засобів, а також здійсненню передбачених митним законодавством митних процедур.

Умови та порядок застосування попередніх операцій не залежать від країни походження товарів або країни їх відправлення. Попередні операції залежать від митного режиму, форми декларування, мети перетину митного кордону України та інших чинників. Якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропускання через митний кордон України.

Під час ввезення товарів на митну територію України декларант заздалегідь повідомляє відповідний митний орган про намір ввезти ці товари. У разі вивезення товарів за межі митної території України заздалегідь повідомляє відповідний митний орган про намір вивезти ці товари. Митний орган визначає час і місце доставки зазначених товарів для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Після подання повідомлення декларант зобов'язаний доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану у визначене митним органом місце і забезпечити перебування їх у цьому місці до прибуття службових осіб митного органу.

Доставка товарів та документів на них повинна бути здійснена в строк, визначений митним органом у межах звичайних строків доставки, виходячи з можливостей транспортного засобу, встановленого маршруту та інших умов перевезення. Товари та транспортні засоби, якими вони перевозяться, після прибуття у місце доставки розміщуються у зонах митного контролю.

У місці доставки товари і транспортні засоби пред'являються, а документи на них передаються митному органу. Усі додаткові витрати декларанта внаслідок дій чи обставин митними органами не відшкодовуються.

  1.  Тимчасове зберігання.

Під тимчасовим зберіганням товарів і транспортних засобів під митним контролем слід розуміти заходи митного контролю, відповідно до яких товари й транспортні засоби зберігаються під митним контролем у спеціально виділених і облаштованих приміщеннях, резервуарах, на майданчиках.

Згідно ст. 99 МК України Товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Такі товари і транспортні засоби до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання. Митний режим щодо зазначених товарів і транспортних засобів обирається під час передачі цих товарів і транспортних засобів на тимчасове зберігання і не може змінюватися їх власником або уповноваженою ним особою без погодження з відповідним митним органом до закінчення строку тимчасового зберігання.

З метою створення сприятливих умов та скорочення часу проведення митного контролю та митного оформлення митним органом може прийматися рішення про організацію складів тимчасового зберігання, що належать транспортно-експедиційним організаціям, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України, чи іншим підприємствам, зі створенням зони митного контролю в межах таких складів.

Як склади тимчасового зберігання можуть використовуватися відповідним чином облаштовані складські приміщення, резервуари, криті чи відкриті майданчики, призначені для зберігання товарів і транспортних засобів. Дозвіл на їх використання як складів тимчасового зберігання надається митними органами, в зоні діяльності яких розташовані такі приміщення, резервуари, майданчики, у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

  1.  Декларування.

Однією з умов пропускання товарів і транспортних засобів через кордон є їхнє декларування. Під декларуванням розуміється повідомлення митному органу учасниками ЗЕД необхідних для митного оформлення і митного контролю відомостей про товар і транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон, про їх митний режим та інше. Іншими словами, під декларуванням товарів необхідно розуміти встановлений чинним законодавством порядок переміщення через митний кордон вантажів під контролем митних органів.

Декларування виконує декілька основних функцій.

Одна з них — забезпечення митних органів необхідними відомостями про товари і транспортні засоби.

Інша — підтвердження декларантом правомірності вчинених дій щодо товарів і транспортних засобів, які поміщаються під обраний режим.

Третя функція — контрольна.

На підставі декларування митні органи перевіряють відповідність заявлених у декларації відомостей про товари і транспортні засоби фактичним даним.

Процедура декларування включає його форми і перелік даних та визначається KM України та іншими актами. Декларування транспортних засобів, товарів і інших предметів, а також предметів міжнародних, іноземних організацій і представництв проводиться безпосередньо їх власником, або на підставі укладеного договору іншими підприємствами, які допущені у встановленому порядку митницею до декларування. Предмети, переміщувані через митний кордон України громадянами, декларуються цими громадянами. У більшості країн декларування здійснюється в двох формах: за вантажною митною декларацією або за товаротранспортними документами.

За загальним правилом місце декларування товарів визначається за місцем здійснення митного оформлення. Відповідно до ст.86 МК Товари і транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, декларуються митному органу, який здійснює митне оформлення цих товарів і транспортних засобів. При здійсненні декларування важливе значення надається термінам декларування. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом десяти днів з дати доставлення товарів і транспортних засобів у митний орган призначення.

Декларування спричиняє певні правові наслідки. З моменту декларування виникають зобов'язання щодо сплати мита і податків. При виявленні недостовірного декларування декларація є доказом скоєного правопорушення.

  1.  Форми митної декларації.

Форми митного декларування безпосередньо визначені в МК України. Декларування проводиться шляхом заяви в установленій формі (письмово, усно і т.п.) точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів і про самі товари й інші предмети, інших необхідних для митного контролю і митного оформлення відомостей. Це проводиться спеціальним документом, що дістав назву митної декларації. Відповідно до ч. 12 ст.1 МК України митна декларація — письмова заява встановленої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон.

Митне законодавство передбачає декілька варіантів процедури декларування:

1) шляхом подання в митний орган вантажної митної декларації ВМД. Застосовувана в Україні вантажна митна декларація (ВМД) відповідає зразкам, які використовуються у міжнародній практиці.

2) шляхом подання в митний орган письмової заяви, складеної в довільній формі, щодо товарів, з яких не стягуються мито і податки і не застосовуються заходи економічної політики;

3) за спрощеною формою відбувається декларування при переміщенні фізичними особами товарів не з комерційною метою. Для декларування транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон фізичними особами, встановлена особлива форма декларації.

4) у разі, коли товари регулярно переміщуються через митний кордон України однією і тією ж особою на одних і тих же умовах та підставах, митний орган може дозволити такій особі подавати періодичну митну декларацію, яка оформляється на переміщення товарів за певний погоджений з митним органом період.

5) до ввезення товарів на митну територію України декларантом може подаватися до відповідного митного органу попередня митна декларація. Подання попередньої митної декларації при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів є обов'язковим.

  1.  Правовий статус декларанта. Порядок отримання кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваженої на декларування.

МК у ст. 1 дає легальне визначення декларанта як юридичної чи фізичної особи, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (ч.5 ст. МК), та декларування митної вартості — заява особи митному органу за встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи формою відомостей щодо митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України чи по відношенню до яких змінюється митний режим (ч.6 ст.1 МК).

Декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, крім того, можуть бути громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально засвідченими дорученнями.

Декларант має право: здійснювати ідентифікаційний огляд товарів та транспортних засобів, які він декларує, з дозволу митного органу брати проби та зразки товарів, бути присутнім при проведенні митного огляду, а також при взятті посадовими особами митного органу проб та зразків товарів, знайомитися з проведеними по ним дослідженнями, надавати документи та відомості необхідні для декларування.

Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і   транспортних   засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;      на вимогу  митного  органу  пред'явити  товари  і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення;  надати митному органу передбачені законодавством документи  і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.   

Декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Важливим аспектом, який забезпечує функціонування підприємства, що здійснює декларування, є підготовка фахівців з декларування вантажів. Підставою для декларування такими особами є наявність у них Кваліфікаційного свідоцтва про визнання їх декларантами, а також зарахування їх до штату підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору. Митниця організує навчання осіб, уповноважених на декларування, а також проведення консультацій та прийняття іспитів у встановленому законодавством порядку. Для видачі Кваліфікаційного свідоцтва в митниці створюється комісія, яка приймає іспити в кандидатів з метою визначення достатності їх рівня знань і кваліфікації для здійснення декларування. Слід зазначити, що, якщо особа, уповноважена на декларування, збирається працювати в зоні діяльності іншої митниці, ніж та, де було отримане Кваліфікаційне свідоцтво, вона повинна скласти іспит та отримати таке свідоцтво в митниці, у зоні діяльності якої має намір працювати. При цьому раніше видане свідоцтво не скасовується.

  1.  Взяття проб і зразків товарів.

З метою здійснення митного  контролю  та  митного  оформлення товарів  митним  органом  за вмотивованим письмовим розпорядженням керівника відповідного митного органу або його  заступника  можуть братися   проби  та  зразки  зазначених  товарів  для  дослідження (аналізу,  експертизи).

Під зразком товару варто розуміти одиницю продукції, що є тотожною по структурі, складу і властивостям усієї партії товару. Під пробою розуміється оптимально необхідна частина зразка товару, тотожна по складу і властивостям всьому об'єкту дослідження.

Взяття проб і зразків товарів для проведення їх досліджень здійснюється вибірково митними органами в рамках процедур митного контролю та митного оформлення. Метою досліджень зразків товарів та інших предметів є встановлення їх виду та найменування при вирішенні питань класифікації товарів згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Зразки відбираються у разі виникнення сумнівів у правильності декларування товарів чи неподання до митних органів необхідних для митного оформлення документів, пов'язаних з досягненням мети досліджень зразків товарів та інших предметів.  

Проби та зразки товарів беруться у мінімальній кількості,  що забезпечує   можливість   проведення   їх   дослідження  (аналізу, експертизи) за нормативами, затвердженими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Дослідження проб і зразків здійснюється у необхідний для його проведення термін, який не повинен перевищувати одного місяця з дня надходження проб і зразків до лабораторії, а також терміну зберігання товару. Дослідження проб і зразків товарів, що швидко псуються, здійснюється негайно.

Декларанти  зобов'язані сприяти посадовим особам митних органів під час  взяття  проб  та  зразків товарів  і  здійснювати за свій рахунок вантажні та інші необхідні операції. Окрема митна  декларація  на  проби  та  зразки  товарів   не подається за умови,  що відомості про них будуть наведені в митній декларації,  яка подається щодо всіх  товарів,  які  переміщуються через митний кордон України.

Митні органи мають бути ознайомлені з результатами проведених досліджень  (аналізу,  експертизи)  проб  та  зразків товарів,  що перебувають  під  митним   контролем,   взятих   іншими   органами державного  контролю,  а також декларантами.  Митним органам також повинні надаватися копії результатів таких  досліджень  (аналізів, експертиз).

Рішення, прийняте митним органом на підставі результатів проведеного лабораторного дослідження, доводиться до відома власника вантажу.

Контрольні проби і зразки опломбовуються (запечатуються) і зберігаються у лабораторії протягом двох місяців.  Протягом цього терміну власник вантажу має право оскаржити рішення митного органу у судовому порядку.

Витрати по відбору проб і зразків відносяться на осіб, що мають повноваження у відношенні товарів. Витрати на проведення дослідження, несуть митні органи, крім випадків, коли дослідження проводиться по ініціативі особи, що має повноваження  щодо таких товарів.

  1.  Митні пільги передбачені МКУ. (розділ ХІІ, главі 50 ст. 286 – 301).

Митні пільги є важливим інструментом тарифного регулювання. Митні пільги — встановлене законодавством звільнення (повне або часткове) осіб, що переміщають через митний кордон товари або інші предмети, від митних платежів. Митні пільги також визначаються як встановлені на умовах взаємності або в односторонньому порядку пільги щодо переміщуваних через митний кордон товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, звільнення від сплати мита, зниження ставки мита, встановлення квот на преференційне ввезення (вивезення) товарів. Прийнято розрізняти митні пільги та митні тарифні пільги.

Митні пільги не можуть носити індивідуального характеру, тому що надаються виключно шляхом прийняття відповідного закону. Підставою для надання митних пільг може бути або належність особи до осіб, які мають на це право згідно зі своїм правовим статусом (представники іноземних держав та їх співробітники і інші іноземні особи), або факт переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, ввезення на митну територію яких або вивезення за їх межі цієї території дозволяється законодавством України за умови несплати мита, зниження ставок мита, встановлення тарифних квот (тарифні пільги). До першої категорії належать митні пільги для представників іноземних держав та їх співробітників та інших іноземних осіб. Питання надання цих пільг регулюється МК України. Так, відповідно до глави 54 МК України митні пільги надаються представництвам іноземних держав, міжнародних організацій, представництвам іноземних фірм та офіційним особам на території України, а також дипломатичним представництвам України, що знаходяться за кордоном.

Митні пільги також поширюються на переміщення дипломатичної  пошти та консульської валізи іноземних держав через митний кордон України. Дипломатична пошта та консульська валіза іноземних держав, що переміщується через митний кордон України, не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню. Також відповідно до ст.67 МК України митному огляду не підлягає ручна поклажа та супроводжуваний багаж Президента України,  Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України та членів їхніх сімей, які прямують разом з ними.

МК України, як вже було зазначено, встановлюються тарифні пільги. Відповідно до ст. 334 МК — тарифні пільги (тарифні преференції) — це пільги, що надаються Україною у процесі реалізації її зовнішньоекономічної політики на умовах взаємності чи в односторонньому порядку щодо товарів, які переміщуються через митний кордон України, такі як звільнення від справляння мита, зниження ставок мита або встановлення тарифних квот на ввезення товарів. Встановлення преференцій у рамках митного союзу або зони вільної торгівлі має свої підстави, порядок та правила. Так, звільнення від справляння мита, зниження ставок мита або застосування тарифних квот на преференційне ввезення товарів, які походять з держав, що утворюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі, встановлюється на підставі відповідних міжнародних договорів України.

  1.  Переміщення дипломатичної пошти і консульської валізи через митний кордон України.

Згідно ст. 291 МК України дипломатична пошта та консульська валіза іноземних держав, що переміщуються через митний кордон України, не підлягають ні розпечатуванню, ні затриманню. За наявності достатніх підстав вважати, що консульська валіза містить товари, не зазначені в частині третій цієї статті, митний орган може зажадати розпечатання валізи уповноваженими особами цієї іноземної держави у присутності посадових осіб митного органу. У разі відмови від розпечатання така валіза повертається до місця відправлення.

Всі місця, що становлять дипломатичну пошту та консульську валізу, повинні мати видимі зовнішні ознаки, що свідчать про їх характер.

Дипломатична пошта може містити виключно дипломатичні документи та товари, призначені для офіційного користування, а консульська валіза - тільки офіційну кореспонденцію та документи або товари, призначені виключно для офіційного користування.

Згідно з митними правилами України митне оформлення дипломатичної пошти, пошти представництв міжнародної організації, консульської валізи, що ввозяться на митну територію України, здійснюється прикордонною митницею, через яку вони переміщуються.

Міжнародні норми, що встановлюють особливості переміщення дипломатичної пошти та консульської валізи визначені у статті 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 1961 року та статті 35 Венської конвенції про консульські зносини 1963 року.

  1.  Розпорядження товарами, транспортними засобами і грошовими коштами.

Правові аспекти порядку розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем, визначені ст. 172-174 МК України. Товар може перебувати під митним контролем до 6-ти місяців, зберігатися на митному ліцензійному складі до 3-х років, якщо вартість зберігання товару перевищує його заявлену вартість — товар за рішенням арбітражного суду переходить у власність власника складу. Після закінчення строків зберігання на складі товар має бути оформлений у митному відношенні та випущений для вільного використання на території України.

МК також дозволяє переміщення товару між митними ліцензійними складами, але відлік строку відбувається з дня первинного заявлення товару на складі. Існує також відповідний порядок переміщення товару між митними ліцензійними складами.

Разом з тим, розуміння поняття «розпорядження товаром, що перебуває під митним контролем» не можна звужувати тільки до питання продажу товару, за яким не звернувся власник після попередження його. Це поняття стосується більше етапу переходу права власності від першого власника товару, який розмістив товар на складі, до власника складу, коли розмір плати за зберігання починає перевищувати вартість товару. Власник складу реалізовує товар та відшкодовує митному органу відповідні платежі.

Кошти, одержані від реалізації товарів, за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення строків зберігання, після вирахування сум належних податків і зборів, виплати комісійної винагороди підприємству торгівлі, яке реалізувало зазначені товари, а також відшкодування витрат на зберігання цих товарів, їх оцінку, сертифікацію, транспортування, проведення, у разі необхідності, аналізів та експертиз, надсилання їх власникам відповідних повідомлень зберігаються на депозитному рахунку відповідного митного органу.

Кошти, одержані від реалізації товарів і транспортних засобів, конфіскованих за рішенням суду, а також товарів, від яких власник відмовився на користь держави, після відшкодування витрат, зазначених у частині першій цієї статті, та виплати комісійної винагороди підприємству торгівлі перераховуються до Державного бюджету України.

  1.  Зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів.

Обов'язковому переданню на склад митного органу підлягають такі товари (крім валютних цінностей): не пропущені на митну територію України внаслідок установлених законом заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України й не вивезені за межі митної території України в день їх ввезення;що ввозяться громадянами на митну територію України й підлягають обкладенню податками та зборами, якщо останні не сплачено; якщо до закінчення строку зберігання на складі тимчасового зберігання не були задекларовані власником або вповноваженою ним особою до відповідного митного режиму; заявлені до митного режиму відмови на користь держави.

Як склади митних органів можуть використовуватися визначені митним органом приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, що належать митним органам й спеціально обладнані для зберігання товарів і транспортних засобів.

Робота складу митного органу повинна бути організована таким чином, щоб увезення на склад і вивезення зі складу товарів здійснювалися відповідно до вимог митного законодавства, а порядок зберігання товарів гарантував їх постійне перебування під митним контролем та унеможливлював надходження (вилучення) товарів поза митним контролем.

Строк зберігання товарів і транспортних засобів під митним контролем на складі митного органу обчислюється з дати їх фактичного передання на зберігання, тобто з дати оформлення первинного документа  про прийняття товарів на зберігання.

У разі неналежного зберігання товарів на складі митного органу начальник митного органу несе відповідальність, установлену законодавством України. Приміщення складу митного органу (крім критих і відкритих майданчиків) повинні відповідати певним вимогам: бути ізольованими від інших службових і допоміжних приміщень, доступ на склад митного органу особам, які не забезпечують його роботи, забороняється, мати огороджувальні конструкції, що забезпечують належне зберігання, а також міцні стіни, перегородки, перекриття підлоги й стелі.

  1.  Митний перевізник.

Митний перевізник – це підприємство, що здійснює перевезення між митними органами товарів  без застосування  при цьому  заходів гарантування доставки товарів у митний орган призначення, передбачених пунктами 1,2,4 частини першої статті 164 Митного кодексу (а це – подання власникам товарів (уповноважених цією особою) гарантій митним органам, охорона й супровід товарів митними органами, перевезення на умовах конвенції МДП (TIR (фр. Transports International Routiers, «Международные дорожные перевозки»), має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим органом центральної виконавчої влади в галузі митної справи. Митним перевізником може бути лише підприємство резидент.

Поняття митного перевізника вичерпно дається у статті МКУ – це підприємство, що здійснює перевезення між митними органами товарів  без застосування  при цьому  заходів гарантування доставки товарів у митний орган призначення, має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим органом центральної виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до положень  МКУ, нема обмежень для застосування гарантії митного перевізника для будь-якого виду транспорту. Тобто митним перевізником, може бути будь-яке підприємство, яке безпосередньо надає транспортні послуги та здійснює перевезення вантажів між митними органами України.

Митний перевізник це юридична особа, або громадянин, що здійснює підприємницьку діяльність  без створення юридичної особи. Основні вимоги, які висуваються до митного перевізника, викладені в  розділах 2,3 Ліцензійних умов. Ліцензійні умови містять загальні відомості про умови провадження діяльності митного перевізника без посилань на конкретні документи. Вимоги до провадження посередницької  діяльності митного перевізника встановлені в Умовах проведення діяльності митного перевізника та містять організаційні, кваліфікаційні, технологічні вимоги.   

Використання послуг митного перевізника при проведенні зовнішньоекономічної операції має ряд позитивних моментів: підприємцям не потрібно вносити грошову заставу, надавати банківську гарантію, застосовувати супровід транспортного засобу з вантажем підрозділами митної варти, а значить не потрібно вилучати з обороту фінансовий капітал, значно зменшується час, витрачений на проходження митних процедур на кордоні. Перевізник зі статусом і ліцензією митного перевізника самостійно гарантує доставлення вантажу між митницями. З іншого боку держава теж має позитивні моменти – надійне доставлення вантажів у митниці призначення та профілактика контрабанди та порушення митних правил.

Розвиток інституту митного перевізника сприяє збільшенню обсягів переміщуваних вантажів, спрощенню проходження митних формальностей, сприяє конкуренції як на ринку надання послуг в галузі митної справи, так і послуг з перевезення вантажів.

  1.  Митна статистика.

Важливим напрямом митної справи є митна статистика. Відповідно до ст. 303 МК України завданнями митної статистики є: 

1) об'єктивний та достовірний облік даних про переміщення товарів через митний кордон України; збирання, формування, опрацювання, узагальнення, всебічний аналіз та зберігання статистичної інформації з питань митної справи та зовнішньої торгівлі товарами;

2) подання статистичної, довідкової, аналітичної інформації з питань митної справи та зовнішньої торгівлі товарами органам державної влади в порядку, встановленому законом;

3) захист статистичної інформації, яка відповідно до законодавства України не підлягає розголошенню.

Митна статистика є складовою частиною загальнодержавної системи статистичного обліку і звітності. Відповідно до визначених завдань митна статистична інформація формується, узагальнюється, аналізується митними органами і використовується в інтересах зміцнення зовнішньоекономічних зв'язків, поліпшення тарифного та нетарифного регулювання, подальшої інтеграції України у загальносвітову систему економічних відносин.

Митна статистика складається з митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики. Відповідно митна статистика зовнішньої торгівлі являє собою узагальнену та відповідним чином систематизовану інформацію про переміщення товарів через митний кордон України. Вона формується, узагальнюється та аналізується ДМСУ на основі даних, які містяться у вантажних митних деклараціях. Потім ці дані використовуються відповідними органами державної влади для здійснення контролю за надходженням податків, зборів та інших обов'язкових платежів до Державного бюджету України, валютного контролю, аналізу стану зовнішньої торгівлі України, її торговельного і платіжного балансів та економіки в цілому.

Для формування митної статистики використовуються документи та відомості, які подаються до митних органів юридичними та фізичними особами згідно з нормами МК України, якими визначається порядок здійснення митного контролю та митного оформлення.

  1.  Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності.

В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка ґрунтується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному контролю та оподаткуванню, систематизуються за розділами, групами, товарними позиціями і товарними субпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Застосовувана в Україні, як і в більшості цивілізованих країн світу, Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності також створена на основі Гармонізованої системи, її шестизначного коду. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі — УКТЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів. В Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Ведення УКТЗЕД передбачає: відстежування змін та доповнень до міжнародної основи УКТЗЕД, пояснень та інших рішень щодо тлумачення цієї основи, які приймаються Всесвітньою митною організацією; деталізацію УКТЗЕД на національному рівні та введення додаткових одиниць виміру;  розроблення пояснень та рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення і застосування УКТЗЕД; прийняття рішень щодо класифікації та кодування товарів в УКТЗЕД; поширення інформації, що стосується застосування УКТЗЕД; ведення та зберігання еталонного примірника УКТЗЕД (у паперовому та електронному виглядах); організацію роботи з видання і поширення УКТЗЕД та Пояснень до УКТЗЕД; здійснення інших функцій, необхідних для ведення УКТЗЕД.

Митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

  1.  Поняття і класифікація нетарифних обмежень.

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності  - це комплекс заходів заборонного та обмежувального характеру, які не допускають проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок, таких товарів, що зможуть нанести шкоду національній економіці різким ростом імпорту. Основним завданням нетарифних обмежень є не лише посилення конкурентних позицій країни імпортера, але й захист національного виробництва, охорона життя та здоров’я населення країни, навколишнього середовища, моралі, релігії та національної безпеки. Крім того, нетарифне регулювання застосовують і відносно експортних операцій, також для захисту національного ринку.

Найбільш поширеною класифікацією нетарифних обмежень є розподіл їх на паратарифні заходи, фінансові заходи, заходи контролю над цінами, заходи автоматичного ліцензування, монополістичні заходи, заходи кількісного контролю, технічні заходи.

Паратарифні заходи – це платежі та збори, які збільшують вартість ввізного товару на додаткову величину (крім мита), що стягуються з товару, який перетинає митний кордон. Ці платежі та збори оплачує імпортер. По мірі зниження мита та пов’язаного з цим падіння фіскальних митних доходів держава найбільш широко застосовує паратарифні заходи для поповнення своїх фінансових надходжень.

Фінансові заходи – це заходи, що регулюють доступ імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для імпортерів, а також умови платежу. Фінансові заходу можуть збільшувати вартість імпорту. До фінансових заходів, наприклад, належать вимоги попередньої оплати вартості імпорту або сплати імпортних податків, у тому числі шляхом відкриття попередніх імпортних депозитів, оплати готівкою, попередньої оплати митних податків.

Заходи контролю над цінами – впроваджуються з метою підтримки та стабілізації внутрішніх цін, а також для попередження та відвернення збитків, які можуть бути заподіяні нечесною торговою практикою іноземних конкурентів. До наведених заходів, наприклад, належать: адміністративне фіксування цін – цей захід полягає в тому, що уряд країни-імпортера, приймаючи до уваги внутрішні ціни виробника та споживача, встановлює верхню та нижню межу цін, або пов’язують їх з цінами на світовому ринку; «добровільне» обмеження експортних цін – це захід, відповідно до якого експортер погоджується підтримувати ціну на свої товари не нижче певного рівня.

Монополістичні заходи – це регулюючі заходи, які надають виключні права певній групі суб’єктів господарської діяльності. Основними видами таких заходів є державна монополія на імпорт певних товарів ( в деяких випадках аналогічна монополія може надаватись і підприємствам приватного сектору) та примусове обслуговування вітчизняними підприємствами (в певних випадках вітчизняні підприємства мають право користуватися лише послугами національних транспортних, страхових та інших компаній.

Заходи кількісного контролю – це в першу чергу квотування та ліцензування імпортних та експортних операцій. Кількісні обмеження – квотування (по фізичному обсягу або по вартості), а також ліцензування (вимога отримання спеціальних дозволів при поставці певних товарів, а іноді і в певні країни або із них).

Технічні заходи базуються на контролі якості, характеристики товару, що включає застосування адміністративних вимог, термінологію, символи, перевірку та методи перевірки, вимоги до упаковки, маркіровки.

Оцінка ступеня впливу нетарифних обмежень на зовнішню торгівлю представляє собою більш складну категорію, ніж оцінка впливу тарифних заходів. На відміну від тарифних заходів, які встановлюються урядом, нетарифні заходи можуть встановлюватись рішенням державних органів і місцевими органами, тобто діють на самих різноманітних рівнях.

  1.  Нетарифні обмеження, що застосовуються Україною.

9 стаття Митного кодексу України передбачає можливість застосування нетарифних методів регулювання ЗЕД. Нетарифні методи регулювання - це адміністративні заходи, які застосовуються при проведенні контролю товарів що імпортуються або експортуються.

Основними нетарифними обмеженнями. Що застосовуються Україною є:

Кількісні обмеження - адміністративно встановлені норми, що визначають кількість та номенклатуру товарів, дозволених до імпорту або експорту.

Квотування - встановлення обмеження на максимальний обсяг експорту або імпорту товару за певний проміжок часу.

Ліцензування - введення дозвільного характеру експорту або імпорту товару у певних кількостях на визначений проміжок часу. Рішення про ліцензування та квотування ухвалюється кабміном за поданням Міністерства економіки України. Кабмін щорічно затверджує перелік товарів експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню в поточному році.

Добровільне обмеження експорту застосовується Україною на основі вимог торгівельних партнерів що імпортують цю продукцію аби уникнути односторонніх жорстких обмежувальних заходів з боку цієї країни.

Технічні бар’єри - передбачають дотримання Українських національних стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію, специфічного маркування та пакування товару, дотримання санітарно-гігієнічних норм та інші вимоги встановлені законодавством країни. В систему органів, що здійснюють контроль за дотриманням встановлених стандартів для імпортної продукції входять Міністерство економіки, Держстандарт, міністерство охорони здоров’я, мінфін, МВД та менш потужні державні органи.

  1.  Сертифікат походження товарів, його форми, верифікація сертифікатів.

У підприємницькій діяльності та при здійсненні митної справи має значення документальне підтвердження відповідності товару. Для підтвердження походження товару митний орган вправі вимагати подання сертифіката про походження такого товару. Так, у разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, видається уповноваженим на це KM України органом. При ввезенні товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково:   

1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України;

2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України;

4) у випадках, коли в документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів.

Отже, основним документом є сертифікат про походження товару. Сертифікат про походження товару має однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни і має містити:

1) письмову заяву експортера про країну походження товару,

2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості відповідають дійсності.

Сертифікат про походження товару подається разом з митною декларацією, декларацією митної вартості та іншими документами, що подаються для митного оформлення. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. У разі виникнення сумнівів з приводу достовірності сертифіката чи відомостей, що в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до органу, що видав сертифікат, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, з проханням про надання додаткових відомостей.

Товар не вважається таким, що походить з відповідної країни доти, доки митні органи у передбачених чинним законодавством випадках не одержать належним чином оформлений сертифікат про походження товару або затребувані ними додаткові відомості.

  1.  Визначення країни походження товарів.

Країна походження товару має важливе значення для митного оформлення митного контролю та визначення митної вартості. Країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється главою 49 МК України.

Країною походження товару вважається країна, у якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених МК. При цьому під країною походження товару може розумітись група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

У той же час кооперація виробників різних країн у підприємницькій діяльності потребує чітких критеріїв для здійснення митної справи. Це стосується і переробки товару. Якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки.

Якщо товари поставляються партіями, то визначення країни походження товарів має низку особливостей. Товари у розібраному чи незібраному вигляді, що поставляються кількома партіями, якщо за виробничими чи транспортними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, а також у випадках, коли партія товару роздрібнена на кілька партій через помилку, мають розглядатися за бажанням декларанта як єдиний товар для цілей визначення країни походження товару.

Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом за умови сплати мита за повними ставками. До товарів може застосовуватися (відновлюватися) режим найбільшого сприяння або преференційний режим за умови одержання належним чином оформленого посвідчення про їх походження не пізніше, ніж через рік з дати здійснення митного оформлення.

  1.  Митна – тарифна рада України, її функції.

Для розроблення пропозицій з питань митно-тарифного регулювання та врахування при цьому інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і держави в цілому створено Митно-тарифну раду. У відповідності з чинним законодавством Митно-тарифна рада діє при Кабінеті Міністрів України з метою розроблення пропозицій з питань митно-тарифного регулювання. Функції робочого апарату Митно-тарифної ради здійснює Державна митна служба України, її склад затверджується Кабінетом міністрів України.

Правовий статус Митно-тарифної ради України визначається Законом України “Про митний тариф України” від 04.05.2001 р., Постановою Кабінету Міністрів України “Про Митно-тарифну раду” від 07.02.1994 р. за № 62, Законом України “Про єдиний митний тариф” від 05.02.1992 р.

На Митно-тарифну раду покладається : розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок; підготовка та розгляд проектів  законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання; розроблення заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів.

  1.  Мито, види ставок мита, види мит.

Мито — це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Особливістю мита, яка відрізняє його від інших видів податків, є пріоритетність стимулюючої та захисної функцій. За допомогою цих функцій формуються бар'єри, які перешкоджають проникненню на територію держави товарів більш конкурентоспроможних щодо національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

Митний тариф включає конкретні ставки мита, які прямо впливають на ціни імпортованих товарів, впливають на рівень внутрішніх цін  в країні, безпосередньо впливають на результати господарської діяльності підприємств. В силу наведеного митні тарифи залишаються одним із важливих інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі, які дозволяють з їх допомогою захистити національного виробника від іноземної конкуренції.

В Україні застосовуються наступні види ставок мита: - адвалерне ( від латинської ad valorem – від вартості), яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; - специфічне, яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом; - комбіноване, яке поєднує обидва ці види митного обкладення.

Також ставки мита можна поділити залежно від країни походження товару на:

преференційні ставки — ставки, які застосовуються до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, або в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, а також до товарів та інших предметів, що походять з країн, що розвиваються;

пільгові ставки — ставки, які застосовуються до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння. Це означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мита, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму;

повні (загальні) ставки — ставки, які застосовуються до решти товарів та інших предметів.  

В світовій практиці в залежності від напряму переміщення товарів мито поділяють на імпортне (ввізне), експортне (вивізне) та транзитне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезені на митну територію України, воно є диференційованим: до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого  спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України; до товарів та предметів, які походять з економічних союзів або країн, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Експортне (вивізне)мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України. Експортне мито нараховується за ставками, передбаченими єдиним митним тарифом України. В більшості країн світу вивізне мито застосовується значно менше ніж ввізне.

Транзитне мито стягується з товарів, що провозяться через територію держави в інші країни (транзитом). Необхідно зауважити, що на даний момент транзитне мито практично не стягується у світі.

  1.  Особливі види мита і процедура їх застосування.

Для захисту економічних інтересів України, вітчизняного виробника та у випадках передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита:

спеціальне мито;

антидемпінгове мито;

компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується: як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; як засіб захисту українських виробників; як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари возяться на митну територію України в обсягах та за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику.

Під демпінгом розуміють експорт товарів та їх реалізацію в країні-імпортері здійснюється по набагато нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку країни-виробника. Різниця між цими цінами характеризує величину демпінгу, яка і являється основою формування антидемпінгового мита. Антидемпінгове мито застосовується: у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіє шкоду; у разі ввезення на митну територію України товарів, що є об’єктом демпінгу, яке заподіє шкоду національному товаровиробнику. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкретною оптовою ціною об’єкта демпінгу на момент експорту та заявленою ціною при його імпорті на митну територію України.

Застосування субсидій призводить до штучного заниження затрат, а відповідно, і цін на експортні товари. Імпорт в Україну таких субсидованих товарів по штучного заниженим цінам може нанести шкоди вітчизняним виробникам, значно стримувати розвиток вітчизняного виробництва. В таких випадках для захисту вітчизняного виробника може застосовуватись компенсаційне мито. Ставка компенсаційного мита визначається розміром субсидії. Компенсаційне мито застосовується: у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду; у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законодавства України. У разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

  1.  Митна вартість товарів і методи визначення митної вартості.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, ґрунтуються на їх митній вартості. Тому треба правильно визначити митну вартість і зазначити її у ватажній митній декларації.

Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків та зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджуючих документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі, крім вартості самих товарів, враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) До моменту перетинання ними митного кордону України. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості, митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари.

Відповідно до ст. 259 МК України митна вартість товарів — це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень МК. По суті митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари на момент перетинання митного кордону України. Іншими словами — це ціна угоди чи ціна договору. Митна вартість визначається на підставі МК України, Закону України «Про Єдиний митний тариф» і постанови KM України «Про порядок визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України» та затвердженим ним «Порядком визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України».

Митна вартість нараховується відповідно до встановлених МК методів. Так, відповідно до ст. 266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів:

за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

на основі віднімання вартості (метод 4);

на основі додавання вартості (метод 5);

резервного (метод 6).

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

  1.  Інші податки і збори, що стягуються митними органами.

Під час переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, а також в інших випадках та відповідно до діючих законів України справляються такі податки та збори:

1) податок на додану вартість під час здійснення експортно-імпортних операцій. Податок на додану вартість під час здійснення експортно-імпортних операцій, яким обкладаються товари, що переміщуються через митний кордон України, — це загальнодержавний податок, який нараховується митними органами за ставками, що діють на день подання митної декларації;

2) акцизний збір із товарів, що ввозяться на митну територію України. Акцизний збір (податок) на товари, що переміщуються через митний кордон України, є загальнодержавним податком на високорентабельні та монопольні товари, який нараховується та справляється за ставками, що діють на день подання митної декларації;

3) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

Єдиний збір — це збір, який установлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України і справляється за здійснення у пунктах пропускання через державний кордон України відповідно до законодавства України при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними шляхами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням визначених розмірів загальної маси, осьових навантажень та(або) габаритних параметрів. Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом в залежності від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів.

4) плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом.

Митні збори — це збори, які стягуються понад мито за виконання обов'язків митних органів, а також за надання послуг в галузі митної справи. Митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією, справляються при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів за вантажною декларацією за винятком окремих випадків. Митні збори підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення. Митне оформлення товарів у повному обсязі та їх пропускання можуть здійснюватися лише після сплати належних митних зборів або за умови надання митним органом у встановленому порядку відстрочки чи розстрочки їх сплати. Митниця має право надати відстрочку або розстрочку сплати митних зборів на термін, що не перевищує одного місяця, за наявності гарантії банку та заяви платника.

  1.  Митні процедури на морському і річковому транспорті.

Особливості митного контролю за морському та річковому транспорті встановлені главою 16 МК України. Так, відповідно до ст. 121 МК України митні органи здійснюють митні процедури в зонах митного контролю на території морських та річкових портів, а також в акваторії портів, відкритих для міжнародних перевезень. Перелік таких портів визначається KM України. Зони митного контролю в морських та річкових портах розташовуються в межах, відведених керівництвом цих портів, територій та акваторій.

Судно закордонного плавання протягом усього часу стоянки в порту перебуває під митним контролем. Митний орган має право в цей період здійснювати огляд і переогляд судна, пломбування та опечатування його окремих трюмів і приміщень, де знаходяться товари, підстави для ввезення яких на митну територію України та вивезення за межі митної території України чи транзит через територію України відсутні.

Митне оформлення суден закордонного плавання здійснюється цілодобово у порядку їх прибуття. Райони розвантаження та завантаження суден закордонного плавання, посадки та висадки пасажирів цих суден, а також місця стоянки суден для здійснення митного контролю визначаються адміністрацією порту з урахуванням функціональної і технологічної діяльності порту та за поданням митного органу, погодженим з органом охорони Державного кордону України.

Вивантаження товарів із суден закордонного плавання та завантаження товарів на зазначені судна здійснюються з дозволу митного органу та під його контролем згідно з товаросупровідними документами, передбаченими законодавством України. Остаточний випуск товарів, що перевозяться в міжнародному водному сполученні, здійснюється на підставі оформлених митних декларацій.

Митне оформлення придбаного або побудованого резидентом за межами митної території України судна здійснюється після набуття резидентом права власності на таке судно в режимі імпорту під час його першого заходження в один з українських портів.

Митне оформлення придбаного нерезидентом на митній території України судна здійснюється в режимі експорту, якщо таке судно вивозиться за межі митної території України, або в режимі тимчасового ввезення, якщо таке судно використовується на митній території України.

Товари, що переміщуються через борти іноземних військових кораблів на митну територію України або у зворотному напрямку, підлягають митному контролю та митному оформленню.

Початком митного контролю є фактичне перетинання митного кордону України. Йому має передувати повідомлення митних органів України про намір ввезти на митну територію України товари і транспортні засоби. Якщо це рейсові перевезення, то час прибуття (відбуття) визначається розкладом руху. При чартерних рейсах обов'язок сповіщати про прибуття покладається на власників компанії, орендатора й капітана корабля.

Митному контролю підлягають усі кораблі зарубіжного плавання, за винятком військових кораблів ВМФ і прикордонного війська. Для оформлення і контролю формуються змішані прикордонні комісії з представників зацікавлених відомств. Процедура роботи прикордонних комісій з оформлення пасажирських і торгових кораблів має свої особливості. Кораблі, що здійснюють чартерні рейси з туристами на борту, виходять в рейс за погодженими з туристичними агентствами планами.

Не прийняті вантажі вивозяться з порту по документах їх ввезення, але з вказівкою посадових осіб на причину повернення вантажу. Вивезення з території порту імпортної продукції рослинного походження здійснюється тільки за наявності сертифікатів, виданих державною інспекцією.

Багаж пасажирів кораблів зарубіжного плавання й іноземних моряків виноситься (вивозиться) з порту тільки після проходження процедури митного оформлення і контролю (встановленого МК України) та з письмового дозволу митниці. Митне оформлення пасажирських кораблів здійснюється, як правило, біля пасажирських причалів морського пасажирського вокзалу.

  1.  Митні процедури на повітряному транспорті.

Митний контроль за міжнародними авіаційними перевезеннями здійснюється безпосередньо в міжнародних аеропортах за правилами, що викладені у главі 17 МК України. Переміщення товарів через митний кордон України повітряним шляхом здійснюється через міжнародні аеропорти, у яких розташовані митні органи. Перелік міжнародних аеропортів безпосередньо визначається KM України. Переміщення товарів через митний кордон України через інші аеропорти та поза місцем розташування митних органів допускається у виняткових випадках за дозволом KM України або у випадках вимушеної посадки повітряного судна.

Митний контроль та митне оформлення повітряного судна здійснюється за наявності необхідних документів. Дозвіл митного органу на вивантаження товарів з повітряного судна або завантаження товарів на нього надається після перевірки поданих документів та встановлення їх відповідності вимогам МК України.

Митний контроль за міжнародними авіаперевезеннями здійснюється митним органом міжнародного аеропорту у взаємодії з контрольними та іншими службами, що беруть участь в оформленні міжнародних повітряних суден та їх екіпажів, вантажів, пасажирів та багажу.

Митний контроль містить такі елементи: контроль товарів, які переміщуються у літаках міжнародного пасажирського сполучення; контроль товарів, які переміщуються літаками при здійснення міжнародних вантажних перевезень; контроль самих літаків.

Митний контроль переміщуваних ручної поклажі і багажу, а так само авіапасажирів, здійснюється в спеціально відведених для митного оформлення місцях. При відльоті літака проводиться повне митне оформлення, якщо літак не робить проміжної посадки на території України, з постановкою штампа «Під митним контролем» і записом інспектора митниці в генеральній декларації про те, що було оформлено в митному відношенні. При вильоті пасажир проходить митне оформлення, потім реєструє свій виліт і оформляє перевезення супроводжуваного багажу, після цього проходить паспортний контроль.

При прильоті літака через кордон з посадкою в проміжному аеропорті, де знаходиться митниця, у першому пункті посадки літака проводиться, як правило, повне митне оформлення. Прибулі пасажири по закінченні паспортного контролю одержують свій багаж і проходять митний контроль. Порядок митного оформлення ідентичний тому, що проводиться перед вильотом.

Для виявлення і припинення спроб ввезення і вивезення товарів з використанням літаків крім митного контролю в міжнародних аеропортах організуються оперативна взаємодія митних органів зі службами контролю за повітряною обстановкою для того, щоб здійснювався митний контроль усіх літаків, у тому числі як санкціоновані (офіційні), так і несанкціоновані міжнародні авіарейси.

  1.  Переміщення товарів через митний кордон України в міжнародних поштових і експрес відправленнях.

Переміщення товарів через митний кордон України в міжнародних поштових і експрес відправленнях регулюється згідно ст. 151-153 МК України.

Міжнародні поштові відправлення переміщуються через митний кордон України, в тому числі транзитом через територію України, після здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що знаходяться в цих поштових відправленнях.

Підприємства поштового зв'язку України зобов'язані за свій рахунок пред'являти митним органам для здійснення митного оформлення міжнародні поштові відправлення, що переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль і митне оформлення товарів, що переміщуються в міжнародних поштових відправленнях через митний кордон України, здійснюються в місцях міжнародного поштового обміну, які визначаються та обладнуються центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку та інформатизації України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Доставка міжнародних поштових відправлень до місць митного оформлення, їх розпакування і пред'явлення для огляду, перепакування та зберігання здійснюються підприємствами поштового зв'язку України за свій рахунок за участю і під контролем митних органів.

Міжнародні експрес-відправлення переміщуються через митний кордон України, в тому числі транзитом через територію України, після здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що знаходяться у цих відправленнях.

Митний контроль і митне оформлення товарів, що переміщуються в міжнародних експрес-відправленнях через митний кордон України, здійснюються в місцях, які визначаються та обладнуються відповідним експрес-перевізником за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Доставка міжнародних експрес-відправлень до місць митного оформлення, їх розпакування і пред'явлення для огляду, перепакування та зберігання здійснюються відповідним експрес-перевізником за свій рахунок за участю і під контролем митних органів.

  1.  Митні процедури на залізничному транспорті.

Митний контроль на залізничному транспорті здійснюється відповідно до глави 18 МК України та спеціальних правил митними органами. Так, ст. 139 МК встановлює, що у зонах митного контролю пунктів пропускання залізничного транспорту на державному кордоні України здійснюється перевірка документів, огляд залізничного рухомого складу, а також інші передбачені чинним законодавством митні процедури. При цьому розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за свій рахунок.

Порядок та терміни проведення митного контролю на залізничному транспорті визначаються загальними технологічними схемами, які затверджуються начальниками залізничних станцій, митних органів та органів охорони Державного кордону України.

Митний контроль товарів і транспортних засобів у міжнародному залізничному сполученні здійснюється в зонах митного контролю.

Пасажири поїздів міжнародного сполучення можуть проходити митний контроль також в інших місцях, визначених уздовж маршруту руху поїзда за погодженням між спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони державного кордону України та центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту України.

Митний контроль на залізничному транспорті має свою послідовність. При вибутті з України митними органами, прикордонними й іншими уповноваженими органами контролю здійснюється такий Комплекс контролю: прикордонний контроль (проводиться прикордонними органами); оформлення вантажу, багажу транспортним підприємством, що здійснює міжнародні перевезення;  контроль відповідності товару і цінностей, занесених у ми декларацію, фактичній наявності проводиться митними службами; контроль наявності зброї, металу й інших заборонених до вивезення предметів здійснюється органами внутрішніх справ.

При прибутті в Україну в комплекс контролю входять: прикордонний контроль; одержання багажу і вантажу; митний контроль разом з фітосанітарними і ветеринарними службами.

Товарні потяги і перевезені ними вантажі, так само як і інші товари і транспортні засоби, що вивозяться за межі України, а також при ввезенні на її територію, підлягають обов'язковому митному контролю відповідно до заявленого режиму (імпорту чи експорту). При здійсненні митного огляду переміщуваних через митний кордон України вантажів за вимогою митних органів залізниця зобов'язана пред'явити їм товари і транспортні засоби для огляду і забезпечити виконання необхідних операцій (зняття і розкриття контейнерів, розвантаження товарів, розчеплення вагонів).

  1.  Загальна контрабанда, склад злочину.

Згідно зі ст.201 КК України контрабандою є переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), органів та інших анатомічних матеріалів людини, а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Об'єктом контрабанди визнається державний порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, який включає в тому числі й загальний і спеціальний порядок переміщення товарів через митний кордон. Безпосереднім об'єктом контрабанди е встановлений порядок переміщення матеріальних цінностей і окремих предметів й речовин, що вилучені з вільного обігу через митний кордон України. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів щодо стягнення передбачених законодавством платежів, здійснення митного контролю і митного оформлення предметів. Додатковим факультативним об'єктом контрабанди можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, громадська безпека, здоров'я населення.

Предметом контрабанди є товари, валюта, історичні й культурні, національні цінності та інші предмети, у тому числі й ті які вилучені з вільного обігу: отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та набої.

Об'єктивна сторона контрабанди полягає в незаконному переміщенні через митний кордон України (ввезення на територію України чи вивезення вказаних товарів і предметів будь-яким способом. Як правило, контрабанда здійснюється у вигляді активних дій. Хоча й не виключена бездіяльність, особливо при співучасті, коли дії співучасників між собою не пов'язані. Контрабанда вважається закінченою з того моменту, коли товари чи інші предмети були фактично переміщені через митний кордон і при наявності хоча б однієї з ознак в діях особи, яка вивозила чи ввозила ці товари й предмети контрабандним шляхом.

Із суб'єктивної сторони контрабанда передбачає наявність прямого умислу. Винний усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів, предметів і речовин через митну територію України і прагне їх ввезти на територію України з порушенням встановленого порядку чи вивезти з України, Тож контрабанда скоюються з прямим умислом (наміром). Мотив та мета контрабанди, як правило, вирішального значення не мають. Мотив завжди корисливий. Це бажання збагатитися незаконним шляхом.

Суб'єктами контрабанди можуть бути фізичні особи: громадянин України, іноземець, апатрид, які досягли 16 років. Як спеціальний суб'єкт визнається посадова особа, яка скоїла цей злочин із використанням своєї посади.

  1.  Спеціальна контрабанда, склад злочину.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів утворює спеціальний склад злочину, відповідальність за який настає за ст. 305 КК.

Об'єктом злочину є здоров'я населення, а також встановлений з метою забезпечення охорони здоров'я населення порядок переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів через митний кордон України.

Предметом злочину є:

1) наркотичні засоби;

2) психотропні речовини;

3) їхні аналоги;

4) прекурсори.

Хоча в законі йдеться про предмет злочину у множині, кримінальне караним вважається також діяння, предметом якого е лише один вид наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів чи прекурсорів.

Об'єктивна сторона злочину передбачає дві альтернативні форми дій: 

1) переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем;

2) переміщення зазначених предмет через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони контрабанди є місце вчинення злочину - митний кордон. Імпорт (ввезення), експорт (вивезення) або транзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюються на підставі сертифіката (окремого дозволу), виданого у встановленому КМ порядку спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я для кожного такого випадку, незалежно від того, стосується це одного чи кількох наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Імпорт, експорт або транзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюються лише через митниці, визначені ДМС. Порушення цього порядку переміщення зазначених засобів і речовин через митний кордон України утворює склад злочину, передбаченого ст. 305. Водночас не визнається контрабандою перевезення на суднах чи літаках міжнародного сполучення обмеженої кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, необхідних Для надання невідкладної медичної допомоги, а також у випадках, коли літак, що перевозить повітряним шляхом партію наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, пролітає надтериторією країни без посадки.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного незаконно переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів через митний кордон України. При Цьому незаконне переміщення може бути здійснене шляхом як перевезення, так і пересилання зазначених предметів через митний кордон.

Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

  1.  Дізнання в митних органах.

Провадження дізнання про контрабанду та інші правопорушення проводиться самими митними органами у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України (КПК), а стосовно адміністративних правопорушень — КУпАП. У той же час у новому МК України з'явились норми процесуального характеру, що може бути підставою для появи спеціального процедурного провадження — митного. До компетенції митних органів входить й провадження дізнання у справах про порушення митних правил.

За наявності передбачених ознак злочину чи адміністративного правопорушення митні органи зобов'язані порушити кримінальну справу чи відкрити адміністративне провадження. Таке провадження проводиться згідно з правилами, що викладені у главі 58 МК України. Провадження у справі про порушення митних правил включає виконання передбачених МК процесуальних дій, розгляд справи за суттю та винесення постанови.

Провадження у справі про порушення митних правил здійснюють посадові особи підрозділу боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил митного органу, в зоні діяльності якого було вчинено або виявлено таке порушення. Посадові особи підрозділу боротьби з контрабандою і порушеннями вимог МК України регіональної митниці можуть здійснювати провадження у будь-якій справі про порушення митного законодавства, порушеній підпорядкованими регіональній митниці митними органами.

Посадові особи Управління організації боротьби з контрабандою і порушеннями вимог МК України спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи можуть здійснювати провадження у будь-якій справі про порушення митного законодавства, порушеній будь-яким митним органом України.

Приводи для порушення справи про порушення вимог митного законодавства:

1) безпосереднє виявлення посадовими особами митного органу порушення вимог МК України;

2) повідомлення про вчинення особою порушення вимог МК України, отримані від інших органів (у тому числі митних), підприємств, а також громадян;

3) повідомлення про вчинення порушення вимог МК України, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій.

  1.  Заходи щодо запобігання контрабанди.

Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить про те, що, незважаючи  на  комплекс здійснених  органами виконавчої влади заходів, вона продовжує поширюватись, а пов'язані з нею негативні процеси набувають дедалі витонченіших форм, що завдає значної шкоди економіці України, негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі.

Заходи щодо запобігання контрабанди передбачаються Державною програмою «Контрабанда - стоп», що затверджена Постановою КМ України від 01.04.2005 року.

Програма передбачає наступні заходи: внесення  змін  до  законів з питань оподаткування з метою оптимізації ставок ввізного  мита,  акцизного  збору,  податку  на додану  вартість з урахуванням забезпечення  необхідного  рівня захисту внутрішнього ринку; удосконалення процедури митного оформлення товарів; завершення процесу демаркації державного кордону; удосконалення механізму функціонування пунктів пропуску через державний кордон; створення  інтегрованої інформаційної системи обліку переміщення  товарів через державний кордон для забезпечення відстеження  руху  товарів і даних на їх митне оформлення в режимі реального   часу   з   наданням   доступу   до   неї   відповідним правоохоронним та контролюючим органам; удосконалення   обміну  інформацією  між  заінтересованими державними органами.

  1.  Поняття, склад порушення митних правил.

Порушенням митних правил визнається, у відповідності до ст. 319 МК України, адміністративне правопорушення, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які передбачена адміністративна відповідальність.

Під юридичним складом порушення митних правил визнається передбачена нормами митного права сукупність найбільш загальних, типових елементів (ознак), при наявності яких те чи інше діяння можна вважати порушенням митних правил.

Об’єктом порушення митних правил є суспільні відносини, урегульовані нормами права та охоронювані засобами адміністративної відповідальності. Загальний об’єкт (в тому числі й для порушень митних правил) – це вся сукупність суспільних відносин, що виникають в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави й охоронювані засобами адміністративної відповідальності. Родовий об’єкт порушення митних правил – це окрема група однорідних суспільних відносин, що виникають в зв’язку зі здійсненням митної справи і урегульована нормами митного права. Видовий об’єкт порушення митних правил – різновид родового об’єкту, що являє собою специфічну групу суспільних відносин, спільну для кола проступків одного роду. У той же час кожне порушення митних правил завдає шкоду якому-небудь конкретному суспільному відношенню, що охороняється санкцією митно-правової норми і яке визнається безпосереднім об’єктом порушення митних правил.

Об’єктивна сторона порушення митних правил – це система передбачених нормою митного права ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку. Об’єктивна сторона включає в себе передусім такі основні складові, як: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), суспільно шкідливі наслідки та причинно-наслідковий зв’язок між діянням та його шкідливими наслідками. Так, наприклад, порушення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності митних правил може знаходити свій зовнішній вираз у різноманітних діяннях: відправлення без дозволу митного органу транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, пошкодження пломб, печаток чи інших засобів митного забезпечення або нез’явлення за встановленою формою точних відомостей про товари, транспортні засоби. Наслідками таких діянь можуть бути: уникнення від сплати мита та митних платежів або зменшення їх розміру. Варто мати на увазі, що діяння повинно знаходитись у причинно-наслідковому зв’язку з шкідливими наслідками, яке воно спричинило. Встановити такий причинно-наслідковий зв’язок – означає з’ясувати обставини виникнення шкідливих наслідків, визначити, чи настали вони в результаті скоєння протиправного діяння, чи внаслідок іншого, як дане діяння вплинуло на розмір цих наслідків.

Суб’єктом порушення митних правил визнається той, хто його вчинив, тобто фізична особа, в діянні якої є ознаки правопорушення. Усі ознаки суб’єкта можна виокремити у дві групи: загальні та спеціальні. Загальними визнаються такі ознаки, якими повинна володіти будь-яка особа, яку притягають до адміністративної відповідальності – це досягнення 16-го віку та осудність. Такими особами можуть бути як громадяни України так і іноземні громадяни та особи без громадянства. До спеціальних, належать ознаки, що відображають службове становище особи чи особливості її праці. В ст. 320 МК України до суб’єктів які мають спеціальні ознаки належать посадові особи підприємств.

Суб’єктивна сторона порушення митних правил характеризує внутрішнє (психічне) ставлення суб’єкта правопорушення до скоєного ним діяння та його негативних наслідків. Порушення митних правил визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Порушення митних правил визнається вчиненим через необережність, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправної дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити, наприклад, втрата товарів, транспортних засобів, що знаходяться під митним контролем.

Разом з обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони, мотив поведінки особи (рушійна сила вчинення правопорушення) та мета (наслідок, результат, на досягнення якого і спрямовано протиправне діяння), суттєво впливають на правильну кваліфікацію порушення митних правил. Лише в окремих випадках (ст. 345, 349 МК України) юридичний склад порушення митних правил передбачає в якості обов’язкової ознаки наявність мети, відсутність якої виключає кваліфікацію за цією статтею.

  1.  Адміністративні стягнення за порушення митних правил.

Адміністративні стягнення є встановлена державою міра відповідальності за вчинення правопорушення. Вони застосовуються у тих випадках, коли уповноважені органи, в першу чергу митні органи, вже позбавлені можливості іншим чином впливати на порушників митного законодавства, попередити та припинити скоюване ними порушення митних правил.

Ст. 322 МК України містить перелік стягнень, які можуть бути встановлені за порушення митних правил. Це:

– попередження (ст. 324 МК України) – це вид адміністративного стягнення, що полягає у офіційному осудженні особи, визнаної винної у вчинені порушення митних правил і застереженні від вчинення подібних протиправних діянь в подальшому.;

– штраф – це адміністративне стягнення майнового характеру, що полягає у стягненні з правопорушника митно-правової норми певної суми грошових коштів у доход держави.;

– конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України (далі – конфіскація).

Даний перелік адміністративних стягнень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Це не просто перелік, а система стягнень, побудована за принципом: від менш суворого – до більш суворого покарання.

Наявність специфічних ознак, притаманних адміністративним стягненням за порушення митних правил, дає можливість їх класифікувати з метою більш змістовного усвідомлення їх сутності, призначення та механізму впливу на правопорушника.

Санкцією митно-правової норми може бути передбачено шість варіантів призначення стягнень, наприклад, ст. 330, 335 МК України передбачають застосування попередження або штрафу, ст. 333, 355 МК України – штрафу, ст. 336, 350 МК України – штрафу або конфіскації, 341 МК України – конфіскації, 345 МК України – штрафу з конфіскацією, а ст. 351, 352 МК України – штрафу з конфіскацією транспортних засобів чи товарів (за певних умов) або конфіскації. Таке різноманіття варіантів санкцій стало можливе за умови того, що законодавець визнав попередження та штраф в якості основного виду стягнення, а конфіскація може застосовуватись як основний і як додатковий вид.

Накладення адміністративного стягнення є одним з найважливіших і найвідповідальніших моментів правозастосовчої діяльності уповноважених органів, адже досягти мети адміністративної відповідальності можливо лише за умови обґрунтованості та справедливості призначуваного покарання. Застосування стягнення не є механічним перенесенням санкції порушеної митно-правової норми в постанову по справі, адже санкції, як правило, є відносно визначеними та альтернативними і розраховані на багаторазовість використання та невизначене коло осіб

При накладенні адміністративного стягнення варто притримуватись двох основних критеріїв:

– об’єктивний, який полягає у тому, що стягнення накладається у відповідності до МК України. При цьому повинні враховуватись особливості вчиненого правопорушення – заподіяна ним шкода майнового та немайнового характеру, суспільна шкідливість;

– суб’єктивний – передбачає оцінку особистих якостей правопорушника, його майновий статус, врахування обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність за скоєне правопорушення.

  1.  Характеристика видів порушень митних правил.

Найбільш загальною класифікацією порушень митних правил є їх класифікація за ступенем завданої шкоди. У відповідності до цього критерію усі види складів порушень митних правил умовно можна поділити на наступні види:

– незначні – порушення, що не завдають матеріальної шкоди державі, наприклад, неподання документів та зразків товарів для проведення дослідження (ст. 331 МК України), втрата митного забезпечення (ст. 338 МК України) тощо;

– суттєві – порушення, що завдають матеріальної шкоди державі, за умови їх вчинення з необережності, наприклад, причалювання до суден, що перебувають під митним контролем (ст. 335 МК України), вантажні та інші операції, що проводяться без дозволу митного органу (ст. 337 МК України), пошкодження митного забезпечення (ст. 338 МК України) тощо;

– грубі – порушення, скоєння яких нанесло реальну шкоду економічним інтересам держави, які, як правило, мають на меті отримання вигоди для осіб, що їх вчинили і мають форму умислу, наприклад, переміщення товарів через митний кордон з приховуванням від митного контролю (ст. 352 МК України), зберігання, перевезення чи придбання товарів, транспортних засобів, ввезених на митну територію поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (ст. 353 МК України) тощо.

Класифікація порушень митних правил за об’єктом розділяється на чотири групи порушень митних правил, а саме порушення, пов’язані з: порядком здійснення митного контролю (ст. 330, 339, 342 МК України тощо); порядком здійснення митного оформлення (ст. 331, 332, 338 МК України тощо); порядком переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів (ст. 341, 351, 352 МК України); порядком оподаткування та сплати податків і зборів, надання митних пільг та користування ними (ст. 353, 354, 355 МК України).

Відповідно до форми вчинення протиправного діяння (дії чи бездіяльності), розрізняють правопорушення, що вчиняються шляхом: здійснення тих чи інших дій (ст. 329, 338, 355 МК України); утримання від виконання тих чи інших дій (ст. 332, 344, 348 МК України).

Залежно від наявності шкідливих наслідків виділяють: порушення митних правил з формальним складом, тобто таким, який не передбачає в результаті його вчинення настання матеріального шкідливого наслідку. Таких в МК України більшість; порушення митних правил з матеріальним складом, тобто таким, який включає в себе крім протиправного діяння обов’язкове настання в результаті їх вчинення шкідливих наслідків (наприклад, 355 МК України).

В залежності від суб’єктів порушення митних правил, вони можуть бути поділені на: порушення, суб’єктами яких можуть бути будь-які фізичні особи (ст. 329, 348, 355 МК України); порушення, суб’єктами яких можуть бути тільки спеціальні суб’єкти – посадові особи (ст. 346 МК України).

  1.  Учасники провадження у справах про порушення митних правил.

Відповідно до ст. 365 МК України участь у провадженні в справах про порушення митного законодавства беруть особи, які притягуються до відповідальності за порушення митного законодавства, а також представники осіб, які притягуються до відповідальності за порушення Митного законодавства (законні представники, представники, що діють на підставі доручень, адвокати), захисник, свідки, експерти, перекладачі, поняті.

Центральною постаттю в провадженні є особа, яку притягають до адміністративної відповідальності. Навколо неї, власне, і концентрується процесуальна діяльність всіх інших суб’єктів провадження. Особи, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у митному органі та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови митного органу, суду (судді), а також користуватись іншими правами, наданими їм законом.

Представниками осіб, які притягуються до відповідальності за порушення митних правил, можуть бути:

1) законні представники, які представляють інтереси особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, неповнолітніх, а також осіб, які через свої фізичні чи психічні вади не можуть самі здійснювати свої права;

2) інші особи – на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі. Свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час на виклик органу чи посадової особи, які розглядають справу, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Експерт призначається посадовою особою митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, шляхом винесення постанови який розглядає справу, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях.

Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для надання висновків. Крім зазначених прав експерт зобов’язаний надати об’єктивні висновки з поставлених перед ним питань.

Перекладач (ст.274 КУпАП), який також призначається в разі необхідності посадовою особою митного органу, зобов’язаний точно і у повному обсязі здійснювати доручений йому переклад, у необхідних випадках брати участь у проведенні процесуальних дій у справі про порушення митних правил.

Поняті. Питання участі понятих в провадженні, в КУпАП України, на відміну від МК України не врегульоване, проте вони беруть участь і сприяють провадженню. Поняті — це особи, які сприяють здійсненню провадження по справі про порушення митних правил і не зацікавлені в кінцевому результаті справи. Їх завдання складається у засвідченні своїми підписами факту правильного висвітлення в протоколі характеру проваджених дій, їх послідовності і результатів. Об’єктивність висвітлення тих дій, що відбуваються, забезпечується участю не менш як двох понятих.

Прокурор (ст.250 КУпАП), заступник прокурора. Основне завдання прокурора в провадженні в справах про порушення митних правил — в межах наданих Конституцією України (розділ 7), Законом України “Про прокуратуру” від 05 грудня 1991 року реагувати на будь-яке порушення, а якщо воно не усунено, своєчасно реагувати в порядку нагляду.

  1.  Докази у справах про порушення митних правил.

Докази порушення митних правил є важливим питання при провадженні про порушення митних правил. Відповідно до 251 ст. КУпАП України доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під предметом доказування при провадженні справи про порушення митних правил розуміється сукупність обставин, що підлягають доказуванню. Відповідно доказуванню підлягає:

1) подія правопорушення;

2) вина фізичної особи чи посадової особи у порушені митних правил;

3) факт здійснення порушення митних правил юридичними особами, а також особою, яка займається підприємницькою діяльність без створення юридичної особи;

4) обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності особи, що притягується до відповідальності за порушення митних правил;

5) причини та умови, які сприяли скоєнню порушення митних правил.

Предмет доказування включає такі обставини, які мають бути обов'язково встановлені Для правильного провадження та розгляду справи по суті. Ці обставини встановлюються у ході опитування і фіксуються у протоколах, зафіксованими у документах даними, що отримані у ході митного контролю, догляду, провадженні митного оформлення, у ході ведення провадження про порушення митних правил, поясненнями осіб, які притягуються до відповідальності, свідків, висновками експертизи, речовими і письмовими доказами.

Докази про порушення митних правил повинні бути у встановленому порядку зібрані уповноваженими на те посадовими особами, у межах їх повноважень з дотримання встановлених порядку, способів і форм.

Оцінка доказів проводиться посадовою особою за її внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності. Посадова особа при цьому керується виключно законом і правосвідомістю. Ніякі докази наперед не мають переваги над іншими.

Оцінка доказів свідчить про готовність посадової особи винести по справі відповідне рішення. Оцінці підлягає кожен окремий доказ, що стосується факту скоєння порушення митних правил.

Класифікація доказів порушення митних правил підпорядковується визнаним у науці критеріям, відповідно до яких прийнято розрізняти такі види: протоколи та інші документи, які складені при проведенні митного контролю і проведенні митного оформлення, провадженні у справі про порушення митних правил чи при її розгляді; пояснення осіб, які притягуються до відповідальності; пояснення свідків; висновки експерта; речові докази; письмові докази.

  1.  Митне розслідування.

Митні розслідування — це система процесуальних дій, встановлених МК, а в частині, яка не передбачена ним, — Кодексом України про адміністративні порушення для виявлення та документування митних правопорушень.
Основними завданнями митного розслідування є: виявлення та припинення правопорушення, своєчасне всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, її вирішення відповідно до чинного законодавства, забезпечення виконання постанов у справах, а також виявлення причин та умов, що сприяли скоєнню митних правопорушень, і зміцнення правопорядку та законності.

  1.  Розгляд справи про порушення митних правил.

Адміністративно-юрисдикційній діяльності митних органів притаманна певна процесуальна форма, зміст якої врегульований правовими нормами, що сконцентровані в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України.

Аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження у справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене. Звичайне детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні заходи і порядок їх застосування; права і обов’язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами.

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень, прямо передбачених ст.258 КУпАП. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) на місці вчинення правопорушення. Однак  спрощена процедура притягнення до адміністративної відповідальності за ПМП діючим законодавством не передбачена.

Виділяється чотири стадії провадження за справою про порушення митних правил:

1. порушення справи про порушення митних правил та митне розслідування;

2. розгляд справи по суті та винесення по ній постанови;

3. перегляд справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі;

4. виконання постанови по справі. Розгляд справи по суті та винесення по ній постанови — це основна стадія провадження в справах про порушення митних правил, на ній вирішуються найважливіші завдання цього провадження. Ця стадія включає в себе три етапи: підготовку справи до розгляду, слухання справи, прийняття по ній постанови.

  1.  Виконання постанов митних органів, про накладання стягнення за порушення митних правил.

Виконання адміністративних стягнень — завершальна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення призначеного правопорушнику постановою. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведено до завершення залежить рівень ефективності боротьби з порушеннями митних правил, їх попередження, результативність виховання громадян в дусі точного та неухильного дотримання законів.

Постанова про накладення адміністративного стягнення, що набула законної сили, є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Постанова підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів з кримінальних справ, які згідно із загальним правилом можуть бути приведені до виконання лише після закінчення строку оскарження, постанови про накладення адміністративних стягнень є актами управління і набувають сили негайно.

При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходів стягнення у вигляді попередження.

Провадження щодо виконання постанови про накладення штрафу включає два варіанти виконання постанови. Діюче законодавство не встановлює єдиного порядку виконання цього адміністративного стягнення, процедура і терміни його виконання залежать від ряду факторів: добровільності сплати правопорушником штрафної суми, наявність скарги або протесту на постанову, наявність чи відсутність постійного заробітку, місця накладення штрафу. Відповідно до Митного кодексу України правопорушнику надається можливість самому сплатити накладений на нього штраф. Така сплата повинна бути виконаною не пізніше 15 днів з дня вручення порушнику постанови про накладення штрафу.

Постанова про конфіскацію виконуються державними виконавцями, які входять до складу державної виконавчої служби. Провадження по виконанню постанови про конфіскацію закінчується поверненням постанови з відміткою про виконання суду, який виніс постанову. Тільки після виконання цих вимог стадія виконання закінчується.

  1.  Оскарження постанов у справах про порушення митних правил.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, стосовно якої її винесено, або її представником. Крім цих осіб, від їх імені скаргу можуть подати захисники. Постанова місцевого суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про порушення митних правил не підлягає.

Скаргу на постанову по справі може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована прокурором. Закон України “Про прокуратуру” визначив правові форми реагування прокурора на порушення законності — протест, припис, подання і постанова, на які орган (посадова особа), який виніс неправомірну постанову по справі, зобов’язаний своєчасно реагувати.

Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законодавством.

При цьому правомочний орган при розгляді скарги громадянина чи протесту прокурора на постанову по справі про адміністративні правопорушення перевіряє законність та обґрунтованість винесеної постанови, розбирається в суті скарги або протесту і приймає відповідне рішення. З цією метою має бути з’ясовано ряд обставин, які стосуються як матеріальних, так і процесуальних підстав притягнення до адміністративної відповідальності, тобто чи було встановлено факт вчинення правопорушення, вину особи в його вчиненні, чи не пропущено строки накладення адміністративного стягнення та розгляду справи, чи дотриманий порядок розгляду справи тощо.

Орган (посадова особа) після розгляду скарги або протесту приймає одне з наступних рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або подання без задоволення.

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд.

3) скасовує постанову і закриває справу.

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

В Митному кодексі України зазначено про оскарження рішення по скарзі, тобто право на оскарження в цьому випадку надається. Однак при послідовному оскарженні рішення вищого органу (вищої посадової особи) може бути оскаржено в суд.

Рішення по скарзі на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Протест вноситься у вищий орган (вищій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який прийняв рішення по скарзі.

  1.  Процесуальні дії у справі про порушення митних правил і порядок їх проведення.

На стадії порушення справи про порушення митних правил та митне розслідування проводяться наступні процесуальні дії: складання протоколу про порушення митних правил; витребування документів, потрібних для провадження у справі про порушення митних правил; вилучення товарів, транспортних заходів і документів; митне обстеження; пред’явлення товарів, транспортних засобів і документів для впізнання; призначення експертизи; взяття проб і зразків для проведення дослідження (аналізу, експертизи).

Зазначені процесуальні дії мають за мету створити відповідну доказову базу для накладення адміністративного стягнення і, як наслідок, притягнення особи до відповідальності та мають вичерпний перелік. Завершальним етапом цієї стадії є направлення матеріалів справи на розгляд за підвідомчістю.

На стадії розгляд справи по суті та винесення по ній постанови проводяться наступні процесуальні дії. В ст.278 КУпАП визначено питання, які необхідно вирішити при підготовці справи до слухання: чи належить до компетенції органу, посадової особи розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, їх законних представників і адвоката. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган  (посадова   особа) при безпосередньому розгляді справи про адміністративне правопорушення  зобов’язаний  з’ясувати:  чи  було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини,  що  пом’якшують  і   обтяжують   відповідальність,  чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне  правопорушення  на  розгляд  громадської організації або трудовому колективу,  а  також    з’ясувати    інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розгляд справи про порушення митних правил починається з представлення особи, яка розглядає справу. Ця посадова особа оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягується до відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права й обов’язки. Після цього оголошується текст протоколу про порушення митних правил. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази й розглядаються клопотання.

Розглянувши справу про порушення митних правил, компетентна посадова особа виносить постанову по справі, яка повинна мати визначені ст.283 КУпАП реквізити, а саме: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

  1.  Заходи адміністративного попередження, що застосовуються митними органами. (ст.322 – 326 МК).

Заходи адміністративного попередження (запобіжні заходи) – це комплекс передбачених законом засобів впливу морального, фізичного, організаційного та іншого характеру, які дозволяють виявляти і не допускати контрабанду і порушення митних правил,  забезпечувати правопорядок за різних обставин.

До запобіжних заходів, які застосовуються посадовими особами митних органів, віднесено:

перевірку документів;

огляд і переогляд транспортних засобів, товарів та інших предметів і речей;

застосування митних забезпечень;

особистий огляд;

взяття проб і зразків;

входження на територію підприємств, установ і організацій.

Застосовуючи адміністративно-запобіжні заходи, митні органи створюють тим самим необхідні умови для неухильного дотримання законів, виявлення і наступного припинення різних правопорушень, відвертають можливі посягання на суспільні відносини, які охороняються правом, тому що загроза суспільним і особистим інтересам може виникнути не тільки в результаті вчиненого правопорушення, але і як перспектива завдання шкоди цим інтересам.

  1.  Заходи адміністративного припинення, що застосовуються митними органами.

Застосування заходів адміністративного припинення має своєю метою вчасно виявляти і припиняти протиправні дії (бездіяльність) у сфері митної справи, не допускати настання їх шкідливих наслідків, а також створювати необхідні умови для притягнення винних у вчиненні  правопорушень  осіб  до  відповідальності.

Заходи адміністративного припинення порушень митних правил - це засноване на законі примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках – і кримінально-правовий характер, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків порушень митних правил, забезпечення провадження в справах про ці порушення і притягнення винних у їх вчиненні до адміністративної, а у виняткових випадках – до кримінальної відповідальності. До них включається: 

вимога припинити протиправну поведінку;

анулювання дії ліцензії на право займатися певним видом діяльності;

доставлення порушника;

адміністративне затримання;

огляд транспортних засобів,

товарів та інших предметів, які є предметами порушення митних правил;

витребування документів;

митне обстеження територій, приміщень або транспортних засобів;

вилучення речей і документів;

застосування заходів фізичного впливу;

застосування спеціальних засобів;

застосування вогнепальної зброї.

Заходи припинення порушень митних правил поділяються на загальні і спеціальні. Усі вони, насамперед, є засобом прямого юридично владного впливу з боку митних органів (їх посадових осіб) на осіб, що порушують законодавство про митну справу, і в той же час кожна група заходів має свої особливості.

Загальні заходи покликані шляхом встановлення вимог і обмежень, обов’язкових для виконання особами, що здійснюють діяльність, контроль за виконанням якої віднесено законом до компетенції митних органів, спонукати цих осіб до припинення протиправних дій і дотримання законодавства про митну справу. Ці заходи (залежно від їх виду) можуть застосовуватися як до юридичних, так і до фізичних осіб. Спеціальні заходи припинення застосовуються посадовими особами митних органів виключно до фізичних осіб і покликані шляхом використання засобів прямого фізичного впливу припинити протиправну поведінку осіб у випадках, коли іншими заходами цього досягти неможливо.

  1.  Забезпечення законності у разі застосування стягнення до порушників митних правил. (ст. 327 МК)  

Стаття 1 Конституції України проголосила Україну як демократична правова держава, для якого характерне визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, взаємна відповідальність держави і особистості. Звідси виникає зміст поняття «законність» в значенні точного і неухильного виконання вимог законів і заснованих на них інших правових актів з урахуванням безумовного верховенства закону. У зв'язку з цим необхідно підкреслити особливу значимість норм статті, що коментується для всіх органів, уповноважених застосовувати заходи адміністративної відповідальності незалежно від характеру і об'єму їх повноважень.

Ніхто не може бути підданий мірі адміністративного впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на основах і в порядку, встановлених законодавством.

Воля держави, направлена на припинення протиправних дій, виражена досить чітко, бо застосування до особи адміністративної відповідальності можливе тільки на основах, встановлених в законі. Якщо такі основи відсутні або якщо провина особи в здійсненні діяння по цих основах не доведена, особа не може бути піддана якій-небудь мірі адміністративного стягнення.

Таке ж важливе значення для захисту прав громадян, що підозрюються в здійсненні порушення митних правил, має і ст. 58 Конституції України, згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, яке в момент його здійснення не признавалося правопорушенням. Більш того якщо навіть особа вчинила адміністративне порушення, але після його здійснення відповідальність за нього пом'якшена або усунена, то застосовується новий закон, що звільняє правопорушників від відповідальності або пом'якшує її. Цей висновок безпосередньо витікає з ч.1 ст.58 Конституції, яка свідчить, що закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або виключають відповідальність особи.

З  конституційних положень про рівність всіх перед законом (ст. 24 Конституції), про право кожного захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом, в тому числі шляхом звертання до суду (ст. 55 Конституції), про право кожного на отримання кваліфікованої юридичної допомоги (ст. 59 Конституції) і інші витікає принцип рівності перед законом. Крім того, принципове значення для провадження у справах про ПМП мають положення ст. 62 Конституції України про презумпцію невинності і про те, що обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинність, а сумніви у винності осіб тлумачаться на його користь; і положення ст. 61 Конституції України про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного вигляду за одне і те ж правопорушення. Рівним образом це відноситься і до застосування положення ст. 63 Конституції України про те, що ніхто не зобов'язаний і не несе відповідальності за відмову свідчити або давати пояснення відносно себе, членів своєї сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом.

Важливим правилом є те, що міра впливу до винного в здійсненні порушення митних правил може бути застосована, по-перше, тільки уповноваженим на те органом або посадовою особою і, по-друге, в межах встановлених законом повноважень.

Нарешті, забезпечення законності полягає в  обов'язку вищестоящого (в порядку підлеглості) органу (посадової особи) здійснювати контроль за діяльністю підлеглих йому органів і осіб, уповноважених застосовувати заходи адміністративної відповідальності а також праві особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, оскаржити накладене стягнення в судовому порядку, а також подати скаргу у вищестоящий в порядку підлеглості орган (посадовій особі).

Таким чином, законодавством створено цілісну систему заходів, направлених на забезпечення законності при застосуванні стягнень у справах про порушення митних правил до осіб, що здійснили порушення, і в той же час на виключення неправомірних порушень їх прав і законних інтересів.

Згідно ст. 327 МК України стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Додержання вимог законодавства у разі застосування стягнень за порушення митних правил забезпечується здійсненням систематичного контролю з боку митних органів вищого рівня та їх посадових осіб, права оскарження та інших встановлених законодавством України заходів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4718. Вивчення методів доступу до корпусів текстів на мові Python 1004 KB
  Вивчення основ програмування на мові Python. Вивчення методів доступу до корпусів текстів. Вивчення класу ConditionalFreqDist. Виконання лабораторних робіт починаємо з: import nltk from nltk.book import Короткі теорет...
4719. Вивчення методів доступу та роботи з лексичним ресурсами на мові Python 646.5 KB
  Вивчення основ програмування на мові Python. Вивчення методів доступу та роботи з лексичним ресурсами. Семантичний словник англійської мови WordNet. Короткі теоретичні відомості Поняття функції та модуля. При програм...
4720. Використання Юнікоду при обробці текстів на мові Python 852 KB
  Мета робота Вивчення методів роботи з файлами на локальних дисках та з Інтернету. Використання Юнікоду при обробці текстів. Нормалізація текстів, стемінг, лематизація та сегментація. Короткі теоретичні відомості Виконання цієї лабо...
4721. Використання регулярних виразів для обробки текстів 331.5 KB
  Мета робота Використання регулярних виразів для обробки текстів. Короткі теоретичні відомості Виконанні цієї лабораторної роботи необхідно розпочати з регулярних виразів...
4722. Тяговый расчет автомобиля 5.14 MB
  Целью данной курсовой работы является поверочный тяговый расчет автомобиля и конструкторский расчет механизма сцепления. Расчет производятся для автомобиля с заданными параметрами (в качестве учебного задания) или существующего автомобиля...
4723. Інформаційні системи та технології в фінансах 368 KB
  Вступ Мета викладання дисципліни Інформаційні системи та технології в фінансах: надання необхідних теоретичних основ організації та функціонування інформаційних систем обліку та менеджменту в різних галузях господарства та комерційних структурах у...
4724. Физические основы электроники: активные электронные компоненты и компоненты оптоэлектроники 1.75 MB
  В учебном пособии рассматриваются общие вопросы, связанные с физическим принципом действия активных компонентов электронной техники, а именно: биполярные и полевые транзисторы, а также элементы оптоэлектронной техники. Введение За последние сорок ле...
4725. Виды конфликтов в организации 110 KB
  У каждого человека в жизни есть свои цели, связанные с различными областями приложения. Каждый стремится достичь чего-то своего или по-своему. Но часто люди, связанные узами совместной деловой активности сталкиваются...
4726. Анализ организации устройства планирования и оборудования торгового предприятия на примере конкретного магазина - № 19 Борисовского ГПТ 480.5 KB
  Торговля Республики Беларусь, как одна из важных отраслей народного хозяйства на пути рыночных преобразований в настоящее время столкнулась с рядом проблем, которые привели эту отрасль в состояние глубокого кризиса. Кризис экономики в РБ за...