47467

ПОЛІТЕКОНОМІЯ

Книга

Макроэкономика

Ця наука вивчає ринкову поведінку людей при використанні обмежених ресурсів виробництва що породжує за умов приватної власності економічну конкуренцію між ними. Другий факт: економічні ресурси засоби для виробництва благ обмежені. Задоволення їх обмежено рідкістю ресурсів для виробництва засобів їх задоволення. Непрямі інструментні чи виробничі використовуються для виробництва прямого блага.

Украинкский

2013-11-29

2.54 MB

2 чел.

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський національний технічний університет

Кафедра економічної теорії та права

ПОЛІТЕКОНОМІЯ

Навчально - методичний посібник для

студентів економічних спеціальностей

Ухвалено на засіданні кафедри

економічної теорії та права

Протокол №2 від 08.09.2005р.

Кіровоград

2005

Політекономія. Навчально-методичний посібник

для студентів економічних спеціальностй.

Укладачі: доцент, к.е.н. Тарнавський М.П,

асистент Хох В.А.,

доцент, к.е.н. Рубан В.Н.

Рецензент: кандидат економічних наук, доцент кафедри

економічної теорії та права Ревчун Борис  Григорович


Зміст


Вступ

Економічні знання потрібні кожному. Провідна роль у формуванні економічного мишлення і набутті знаннь належить теоретичним економічним наукам, зокрема політекономії. Політекономія – це формування, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірність функціонування і розвитку економічних систем. Сучасна політекономія пов’язана з усвідомленням складних і дінамічних трансформаційних процесів, що виникають у ході соціально-економічних перетворень і переходу від коандно-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової системи, перетворень економічних систем у маштабах глобального розвитку світової економіки.

Пропанований навчально-методичний посібнік має за мету допомогати студентам у вивченні курсу політекономії. Він надає можливості самостійно вивчати теми курсу, систематизувати і формувати економічні знання. Вміщує плани семінарських занять, джерела отримання необхідної інформації по проблемам тем, програмний зміст тем, питання для самоперевірки, а також зразки розрахункових робіт.

Курс “Політекономія” в обсязі 135 годин передбачає вивчення тем і розподіл часу наступним чином:

№ теми

Назва теми

Кількість годин на:

Лекції

Семінари

Самостійну працю

1

Предмет і метод економічної теорії (політекономія)

-

4

6

2

Економічні потреби і виробничі можливості

4

4

6

3

Економічні системи суспіільства і капіталізм вільної конкуренції, командна економіка, змішана економіка, традиційна економіка

4

4

6

4

Ринок і суть, функції, класифікація ринків. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна.

4

4

6

5

Конкурентна ринкова економіка, її фундаментичні питання.

4

4

6

6

Домогосподарства, ділові підприємства і закордон

6

6

8

7

Економічна роль держави

4

4

6

8

Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

2

2

6

9

Світове господарство, форми міжнародних економічних зв’язків

6

6

8

10

Економічні аспекти глобальних проблем

2

-

5

Всього

36

36

63

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії (політекономія)

Мета вивчення теми: усвідомити об’єкт, кінцеву мету вивчення економічної теорії, головну умову досягнення цієї мети, основні методи дослідження економічного життя, сутність політекономії як однієї з трьох складових загальної економічної теорії, її функції.

Основні проблеми теми

  1.  Предмет економічної теорії, мета економічної діяльності людей і ефективність як основна умова досягнення кінцевої мети.
  2.  Політекономія як одна із трьох складових загальної економічної теорії.
  3.  Методологія економічної теорії(політекономії).
  4.  Функції економічної теорії(політекономії).

Джерела інформації з перелічених проблем для самостійного вивчення

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс – М.: Республіка, 1992 – Том I – Глава 1.

Долан Дж.Э., Линдсей Д.Е. Микроэкономика. Санкт-Петербург: “Санкт- Петербург оркестр” 1994. Глава 1.

Менкью Н.Г. “Принципы экономики” Санкт-Петербург; Москва – Харьков – Минск, 1999. Глава 1.

Самуельсон Поль. Економіка. Львів: “Світ”, 1993 Передмова автора
с. 10-24.

Мочерний С.В. Економічна теорія. Київ: Видавничий центр “Академія”, 1999, с. 5-12.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства, 1998, с. 3-6.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Економічна теорія. Київ: Вища школа,. 1995,  с. 3-6.

Основи економічної теорії(політекономічний аспект) під редакцією Климка Г.Н., Нестеренка В.П. Київ: Вища школа – знання, 1997.

Терміни та поняття, які треба добре знати

Блага; економічна система; економічна теорія; сфера дослідження та вивчення економіки; об'єкт дослідження; суб’єкт дослідження; предмет дослідження, політична економія, економіка; макроекономіка, мікроекономіка; метод наукової абстракції; діалектична логіка; метод аналізу, метод синтезу; емпірична економічна наука,; індуктивний метод, дедуктивний метод; нормативна економічна теорія; позитивна економічна наука; теоретико-пізнавальна функція економічної теорії; практична функція економічної теорії; виховна функція економічної теорії.

Програмний зміст теми
(мінімальний обсяг знань студента)

I. Предмет загальної економічної теорії

Люди обтяжені потребами. Потреби задовольняються елементами зовнішньої природи. Елементи природи, що здатні задовольнити потреби людей, називають благами. Одні блага природа дає людям в готовому до споживання стані; інші – ще треба пристосувати до споживання (виробити). Це примушує людей діяти. Така діяльність відбувається в певних послідовностях, взаємозалежностях, причинно-наслідкових зв’язках, які повторюються. Їх врахування призводить до досягнення поставленої мети. Намагання їх ігнорувати призводить до втрат. Наука досліджує об’єктивно існуючі послідовності, взаємозалежності як закономірності, узагальнює їх і формулює певні економічні принципи, закони, і складає з них економічні моделі. Це дає можливість зрозуміти сутність економічної системи суспільства в цілому.

Економічна система є спільність людей, організовано діючих в країні по використанню наявних матеріальних (земля і капітал) та людських (робоча сила та управлінські і творчі здібності) ресурсів для задоволення потреб суспільства, разом з існуючими для цієї діяльності інститутами.

Економічна теорія вивчає основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людей та їх сукупностей у виробництві, розподілі, обміні та споживанні життєвих благ для максимального задоволення безмежних потреб в умовах обмеженості ресурсів.

В визначенні предмета загальної економічної теорії розрізняють:

  •  сферу її дослідження і вивчення – економічне середовище, у якому здійснюється господарська діяльність;
  •  об’єкт дослідження – економічні явища і процеси в економічній системі;
  •  суб’єкти дослідження – суб’єкти економічної системи (людина, підприємство, держава, домашнє господарство);
  •  предмет дослідження – життєдіяльність “економічної” людини, груп людей і держави, їх економічна поведінка у зв’язку з економічним середовищем, в якому вони знаходяться.

II. Політекономія як складова загальної економічної теорії

Тривалий час в навчальних закладах СРСР вивчався предмет під назвою “політична економія”. Ця наука досліджувала економічні відносини (основу яких складають відносини власності) і економічні закони з точки зору класового розшарування суспільства і зміни соціально-економічних формацій – від первіснообщинної до комуністичної. Ця теорія була надто ідеологізована і відштовхувалася не від життя, а від догм класиків марксизму-ленінізму. Вона показала свою неспроможність допомогти суб’єктам економічної діяльності досягати ефективного господарювання.

В ХХ сторіччі у найбільш економічно розвинених країнах пріоритет віддавався предмету під назвою “економікс”. Ця наука вивчає ринкову поведінку людей при використанні обмежених ресурсів виробництва, що породжує (за умов приватної власності) економічну конкуренцію між ними. Вирішальну роль у механізмі функціонування економіки відіграє ринок, який через взаємодію попиту, пропозиції і ціни стихійно і об’єктивно регулює економічне життя.

Сучасна “економікс” виділяє два рівня дослідження економічної дійсності суспільства: макроекономічний (на рівні національної економіки як цілого), мікроекономічний (на рівні галузі та окремого суб’єкта господарської діяльності). Перехід від радянської командно-адміністративної економічної системи (що виявила себе неефективною) до ринкової викликає необхідність розглядати економічну діяльність людей і їх об’єднань всебічніше: не тільки на рівнях макроекономіки і мікроекономіки, а і в рамках всієї економіки світу, на глобальному рівні; в період, коли вже сформувалася ринкова економічна система і коли вона ще формується, коли відбувається перехід від менш ефективної до ринкової економіки змішаного типу (з втручанням держави). Замість політекономії і економікc формується загальна економічна теорія, що включає в себе економікс і деякі напрацювання політичної економії.

В нашому навчальному закладі загальна економічна теорія вивчається в рамках трьох основних курсів: “Політекономія”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”. Змістом курсу “Політекономія” є загальноекономічні закономірності, які формують вступну частину загальної економічної теорії.

III. Методологія загальної економічної теорії

Методологія з’ясовує, на якій науковій базі, за допомогою яких наукових способів і прийомів досліджуються економічні явища і процеси. При цьому використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні.

Одним з найважливіших прийомів дослідження в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Як результат виявляється те, що є загальним для явищ і процесів, конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою суспільного життя.

Абстрактне мислення з властивими йому прийомами діалектичної логіки (дослідження явищ і процесів у всій різноманітності їх форм і в усій їх суперечливості) охоплює методи аналізу і синтезу.

У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, що дає змогу зрозуміти його структуру, характерні риси складових предмета, вплив і місце цих складових на властивості досліджуваного.

У процесі синтезу об’єкт дослідження розглядається в єдності, цілісності певних сполучених, пов’язаних між собою явищ, предметів дійсності.

Розвиток економічної науки відбувається в три етапи. Спочатку накопичуються факти, що мають відношення до певної проблеми. Цей етап називають описовою чи емпіричною економічною наукою. Шляхом аналізу і синтезу у фактах виявляють загальне, сутнісне і формулюють принципи, закони, складають моделі сутнісних ознак дійсності. З’являється економічна теорія. Це другий етап.

В дослідженні економічної дійсності науковий процес може йти як від фактів до теорії, так і від наукових гіпотез до перевірки їх фактами. Це означає, що в дослідженні економічного життя застосовуються індуктивний і дедуктивний методи. Індукція – це виведення принципів і законів з фактів. Дедукція – це підтвердження гіпотези накопиченням фактів.

Третій етап. На основі сформульованих економічних принципів, законів, економічних моделей розробляються нормативи економічної діяльності, використання яких забезпечує досягнення певної економічної мети. Цей останній етап називають прикладною економічною наукою чи економічною політикою.

Теоретичну економічну науку називають позитивною. Вона вивчає те, що є. А нормативна відповідає на питання що повинно бути. Позитивна наука досліджує фактичний стан економіки. Нормативна – визначає, які умови чи аспекти економіки бажані чи небажані. Більшість розбіжностей і суперечностей між економістами мають нормативний характер.

Економічні знання дає не тільки загальна економічна теорія, а й ціла мережа самостійних, більш конкретних економічних наук з особливими завданнями, предметами і логічними прийомами. Конкретні економічні науки виробляють систему правил, необхідних для конкретної діяльності, а тому відносяться не до області загальної теорії, а до мистецтва в господарській практиці.

Найважливіше завдання загальної економічної теорії – бути основою, каркасом не лише всієї системи економічних наук, але й учбових дисциплін, що робить її основою вищої економічної освіти.

Вона є методологічним фундаментом цілого комплексу економічних наук:

  •  галузевих (економіка промисловості, будівництва, торгівлі, сільського господарства тощо);
  •  функціональних (фінанси, бухгалтерський облік, аудит, банківська справа, страхова справа, прогнозування, маркетинг, менеджмент тощо);
  •  інформаційно-аналітичних (статистика, економічний аналіз, економіко-математичні моделі);
  •  міжгалузевих (економічна географія, демографія, історія народного господарства, історія економічних вчень, економічна політика тощо).

Водночас загальна економічна теорія – одна із наук про суспільство поряд з історією, філософією, соціологією, правом та іншими. Її призначення – розкриття однієї сторони соціальних явищ – економічної.

IV. Функції економічної теорії (політекономії)

Загальній економічній теорії, як і будь-якій науці, властива теоретико-пізнавальна функція. Її сутність - в дослідженні і поясненні закономірностей процесів і явищ економічного життя суспільства. Сучасний розвиток економічної діяльності людей відрізняється прискоренням її інтелектуалізації, екологізації та глобалізації. Формується нова парадигма в економічній теорії. І це вимагає від економічної науки глибокого і своєчасного вивчення найсуттєвіших тенденцій і закономірностей руху економік як окремих суспільств, так і в світі. Це зумовлює об’єктивну необхідність пошуку Україною своєї моделі розвитку, свого місця в світовій економіці на основі добре розробленої економічної теорії.

Будь-яке знання є цінним тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже економічна теорія не може обмежуватися простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція.

Один з принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів.

Важливим принципом розробки практичних пропозицій на основі економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й різноманітних соціокультурних чинників суспільного розвитку.

Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу економіки, фундаментальних досліджень механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція на нинішньому етапі розвитку України націлена на створення національних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефективних програм розвитку економіки України в цілому, її регіонів, галузей і суб’єктів економічної діяльності.

З теоретико-пізнавальною функцією пов’язана не тільки практична, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно ефективного, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов’язана з практичною. Практична функція опосередковує зв’язок теоретично-пізнавальної та виховної функцій економічної теорії.

Питання для самоконтролю

  1.  Як задовольняються потреби людей?
  2.  Де люди беруть блага для задоволення своїх потреб?
  3.  Що спонукає людей виробляти блага?
  4.  Яке значення для людей має знання економічних закономірностей?
  5.  Що вивчає економічна наука?
  6.  Що є економічна система суспільства?
  7.  Місце політичної економії в загальній економічній теорії.
  8.  Які методи застосовуються в вивченні економічної дійсності?
  9.  Назвіть і поясніть основні етапи руху загальної економічної теорії.
  10.  Перерахуйте, які існують групи економічних наук, що базуються на загальній економічній теорії і назвіть конкретні економічні науки по кожній з цих груп.

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості

Мета вивчення теми: зрозуміти і зробити своїм знанням сутність потреб, їх структуру і безмежність, що таке ресурси, їх структура, ринкова форма плати за них, їх обмеженість і економічна ефективність, виробничі можливості зростання економіки.

Головні проблеми теми

  1.  Потреби ,блага, їх корисність. Закон зростання потреб. Інтереси.
  2.  Ресурси, сучасна форма плати за них.
  3.  Економічна ефективність і межа виробничих можливостей.
  4.  Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат.
  5.  Невикористані ресурси та неефективність.
  6.  Теперішні альтернативи і майбутні можливості. Зростання можливостей економіки.
  7.  Застосування кривої виробничих можливостей в економічній практиці.

Джерела інформації з перелічених проблем для самостійного вивчення

Макконнел К.Р., Брю С.П. Економикс – М.:Республика ,1992. – Том 1, гл.2– С. 36-47.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект за редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа” – “Знання”, 1997. Розділ 6, с. 74-91.

Пол А.Самюелсон, Вільям Д. Нордгауз. Макроекономіка – Київ: “Основи”, 1995. Розділ 2, с. 52-62.

А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін Основи економічної теорії Київ :“Вища школа”. Розділ 1, с. 30-36.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки – Тернопіль: 1998. Розділ 1, параграфи 5, 6.

С. Дзюбик, О. Рибак. Основи економічної теорії. Київ : “Основи”, 1994, частина 1, розділ ІІ ,с. 15-28.

А. Пезенти. Очерки политической экономии капитализма. Москва: “Прогресс” , 1976, том 2 Приложение 1, часть первая, глава 1, с. 345-351.

Програмний зміст теми

I. Потреби, блага, їх корисність. Закон зростання потреб. Інтереси

Два фундаментальних факти створюють основу економічної теорії, обіймають всю проблему економії. Вся економічна діяльність людей і економічна теорія про цю діяльність ґрунтується на цих двох фактах. Перший факт: матеріальні потреби окремої людини, суспільства в цілому чи окремих його інститутів, є безмежні, невситимі. Другий факт: економічні ресурси (засоби для виробництва благ) - обмежені.

а) Необхідність. Що таке потреби людей? Найбільша цінність для людей – це життя. Підтримка, покращення, захист життя пробуджує в людей тривогу і усвідомлюється ними як необхідність чи бажання використати, спожити якісь речі чи послуги для цього.

Потреба – це будь-який стан незадоволення людини, з якого вона намагається вийти, чи стан задоволення, який людина намагається продовжити.

Цей стан незадоволеності (чи задоволеності) має різну ступінь інтенсивності. Але інтенсивність потреби кількісно визначити неможливо, так як кількість і інтенсивність потреб дуже мінливі і для кожного індивіда різні в різні відрізки часу.

Потреби як окремої людини, так і спільноти людей, як правило, мають різну ступінь інтенсивності. Тому їх можна класифікувати як потреби первинні і вторинні,  породжені існуванням людини як біологічної істоти або породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти. Прикладом першої групи потреб – потреби в їжі, одязі, житлі. Прикладом другої групи потреб –  освіта, інформація.

П отреби поділяються також на матеріальні та духовні. Класифікують потреби і за ступенем їх реалізації на абсолютні, дійсні і платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни (наприклад, України). Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін. За суб'єктами потреби поділяють на:

  •  індивідуальні, колективні та суспільні;
  •  потреби домогосподарств, підприємств, суспільства.

В сукупності потреб виділяють економічні потреби. Задоволення їх обмежено рідкістю ресурсів для виробництва засобів їх задоволення.

б) Блага. Засобами задоволення потреб є блага. Блага – це матеріальні речі і послуги, які використовуються для задоволення потреб. Блага поділяють на економічні і неекономічні. Економічні блага  є об'єктами економічної діяльності людини. Економічними благами визначаються лише ті, які можна одержати в кількості, обмеженій в порівнянні з потребами, що вони задовольняють.

Блага поділяють на довготермінові та короткотермінові. Останні можуть задовольнити потребу тільки один раз. Вони повністю використовуються в одному акті споживання.

Особливої уваги заслуговує поділ благ на взаємозамінюючі (субститути, чи замінники, чи конкуруючі в споживанні) і взаємодоповнюючі (компліментарні). Перші можуть замінити один одного в задоволенні одної і тієї ж потреби. Приклад: масло вершкове – маргарин. Другі в змозі задовольнити якісь потреби тільки у випадку, якщо вони використовуються разом. Приклад: автомобіль і бензин, фотоапарат і плівка.

Блага можна класифікувати як теперішні і майбутні. Перші знаходяться в безпосередньому розпорядженні економічного суб'єкта. Другі ж він зможе використати тільки в майбутньому.

Блага також поділяють на прямі і непрямі. Прямі блага безпосередньо споживаються людиною для задоволення якоїсь потреби (їжа, одяг, книга, велосипед). Непрямі (інструментні, чи виробничі) використовуються для виробництва прямого блага.

в) Корисність. Блага задовольняють людські потреби своїми якостями. Матеріальна річ, чи послуга стають благом тільки тоді, коли людина визнає їх корисними для себе.

Корисність якогось блага – є його здатність задовольнити одну чи декілька людських потреб.

Людський досвід показує, що в міру того, коли в одноразовому акті людина споживає все більше і більше якогось блага, потреба насичується, а корисність блага в цей відрізок часу зменшується і може досягти нуля і мінусових значень. Можна стверджувати, що існує закономірність: при споживанні послідовно частин якогось блага кожна додаткова одиниця блага має спадну корисність для споживача.

г) Закон зростання потреб. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують два процеси – зростання потреб і економію ресурсів для виробництва додаткових благ. Ці два процеси зливаються в один – процес зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства цей процес виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, повинно прагнути до всебічної економії ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ. На цій основі створюються умови для задоволення одних потреб і появи потреб більш високого порядку.  

На індивідуальному рівні процес зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з другого, завжди намагається зберегти і примножити власні ресурси, перш за все свої трудові ресурси, забезпечити підвищення продуктивності ресурсів.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування потреб соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в них послуг, в тому числі і послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особливостей.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їх структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

Кожен крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.

д) Інтереси. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреб. Інтерес виникає, коли задоволення потреб усвідомлюється як конкретна мета (необхідність працювати краще, щоб мати більшу заробітну плату; максимізація прибутку; привласнення товару і т.ін.).

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.

По-перше, економічні інтереси знаходять своє вирішення у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Економічні інтереси класифікуються насамперед за суб'єктами реалізації: особисті, групові, всього суспільства.

ІІ. Економічні ресурси, сучасна форма плати за них

Другим фундаментальним фактом економічного життя окремих людей і їх спільнот, як уже відзначалося, є обмеженість, рідкісність ресурсів.

        Економічні ресурси – це всі природні, людські і вироблені людьми засоби, які використовуються для виробництва благ.

Найбільш розповсюджена класифікація ресурсів – це матеріальні ресурси (земля і капітал) і людські (праця і підприємницькі здібності).

У поняття “земля” входять всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: орні землі, ліси, родовища мінералів і нафти, водні ресурси.

Поняття “капітал”, або “інвестиційні ресурси”, охоплює всі виготовлені засоби виробництва, тобто інструменти, машини, устаткування, виробниче обладнання, прилади, складські, транспортні споруди, збутова мережа. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називають інвестуванням.

Інвестиційні блага відрізняються від споживних благ тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші виконують це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Гроші у капітал не входять тому, що вони безпосередньо нічого не виробляють. Вони не є економічним ресурсом. В побуті застосовується поняття “грошовий капітал”. Це ті гроші, які призначені для купівлі засобів виробництва, тобто реального капіталу.

Праця – це термін, який позначає всі фізичні і розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ, за винятком здібності до підприємництва.

Підприємницькі здібності – особливий людський ресурс, що виконує чотири взаємопов'язані функції:

  1.  Підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів в єдиний процесі виробництва благ. Він є рушійною силою виробництва, яке обіцяє дати прибуток.
  2.  Підприємець приймає основні рішення у процесі ведення справи, рішення, які визначають курс діяльності підприємства.
  3.  Підприємець – це новатор, який ініціює виробництво більш досконалих, чи нових продуктів, вдосконалення і застосування нових технологій, вдосконалює і запроваджує більш ефективні організаційні форми бізнесу.
  4.  Підприємець – це людина, яка йде на ризик, виконуючи попередні три функції. Він весь час знаходиться перед перспективою мати прибуток і його збільшувати, чи втрачати частину або весь прибуток і можливістю банкрутства.

Матеріальні і людські ресурси віддаються приватним підприємствам в обмін на гроші. Ці гроші складають доход власників ресурсів (домогосподарств). І в залежності від особливостей утворення цього доходу, він приймає свої особливі форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутку. Доход, отриманий від надання землі, називається рентою; доход, отриманий від капіталу – процент. Доход від праці – заробітна плата. Доход від підприємництва – прибуток, який може мати й від’ємне значення , і тоді його називають збитком.

ІІІ. Економічна ефективність і межа виробничих можливостей

Основний напрямок економічної практики – скорочення витрат ресурсів на виробництво одиниці продукту. Економічна теорія шукає шляхи скорочення витрат. Це наука про ефективне використання рідкісних ресурсів.

Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю благ.

Суспільство бажає отримати максимальну кількість благ, виготовлених з його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити і повну зайнятість наявних ресурсів,і  повний обсяг виробництва благ.

Повна зайнятість означає повне використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Відсутнє безробіття, капітал не простоює, земля не гуляє.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси треба розподілити на виробництво кожного блага так, щоб одержати максимальну сукупну корисність. Повний обсяг виробництва передбачає застосування найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск благ. В кожний відрізок часу існує певна межа виробничих можливостей.

Для з'ясування межі виробничих можливостей зробимо деякі припущення. Припустимо, що економіка функціонує в умовах:

  •  повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;
  •  наявні ресурси (чинники виробництва) постійні як за  кількістю так і за якістю;
  •  технологія виробництва – незмінна в межах часу нашого аналізу;
  •    економіка виробляє всього два блага.

Відомо, що блага поділяються на блага безпосереднього споживання і інвестиційні блага. Тому і ресурси для їх виробництва поділяються відповідним чином. При повній зайнятості ресурсів і повному обсязі виробництва суспільство не може збільшити виробництво споживчих благ (таке збільшення повніше задовольнило б потреби в поточному періоді), не скорочуючи виробництво інвестиційних благ (таке скорочення негативно вплинуло б на споживання в майбутньому). Суспільство кожен раз повинно вибирати, в якій комбінації (кількісному співвідношенні) виробляти споживчі і інвестиційні блага. Суспільство може направити всі ресурси на виробництво споживчих благ і таким чином буде забезпечено максимально можливе задоволення потреб в теперішньому періоді. Але це мінімізує споживання в майбутньому. Чи навпаки, суспільство спрямує всі ресурси на виробництво інвестиційних благ. Це мінімізує споживання в поточному періоді, але створить максимально можливі умови для виробництва споживчих товарів в майбутньому. Між цими двома альтернативами існує безліч інших.

Таблиця 2 - 1. Можливості виробництва споживчих та інвестиційних  

                        товарів

Деякі варіанти можливостей (комбінацій)

Альтернативні можливості виробництва

Споживчі товари

Інвестиційні товари

А

0

20

Б

9

16

В

17

12

Г

24

8

Д

28

4

Е

30

0

Ця таблиця демонструє п'ять можливих комбінацій. Між ними існує безліч інших комбінацій. Кожна комбінація не може повторюватися при незмінних умовах. Використавши значення таблиці, можна накреслити графік, крива якого буде демонструвати всі можливі комбінації виробництва цих благ. Ця крива називається кривою виробничих можливостей (КВМ). Вона відображає межу виробничих можливостей (МВМ).

Межа виробничих можливостей – це ряд показників максимального виробництва благ у всіх можливих співвідношеннях (комбінаціях) в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

IV. Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат

Економіка є ефективною у разі, якщо суспільство не може збільшити виробництво якихось одних благ, не зменшуючи виробництво інших. Ця ситуація виникає в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

Кількість одних благ, від виробництва яких треба відмовиться для збільшення виробництва інших за умов повної зайнятості і повного обсягу виробництва називають альтернативними витратами.

Наприклад: в таблиці і на малюнку 2-1 перехід від виробництва благ в комбінації Б до комбінацію В призведе до збільшення виробництва споживчих благ на 8 одиниць, але і до зменшення виробництва інвестиційних товарів на 4 одиниці. Це закономірність. Сутність її: якщо суспільство хоче мати більшу кількість будь-якого блага, то, звичайно, необхідно платити за нього додаткову ціну, виражену в інших благах, якими воно жертвує. І ці жертви є зростаючими. На малюнку 2-1 збільшення виробництва інвестиційних товарів від комбінації Д до Г примушує зменшити виробництво споживчих товарів на 2 одиниці, а ще одне збільшення виробництва інвестиційних товарів на ту ж величину, на 4 одиниці (від Г до В) примушує відмовитися від виробництва споживчих товарів вже на 3 одиниці. Від В до Б збільшення інвестиційних благ на 4 одиниці приведе до зменшення споживчих благ на 4 одиниці.

Це явище пояснюється тим, що одні і ті самі ресурси мають різну продуктивність при використанні їх для виробництва різних благ. Якщо суспільство нарощує виробництво інвестиційних товарів, то на кожну додаткову їх одиницю застосовуються все менш продуктивні ресурси, що вилучені з виробництва споживчих товарів. А тому їх потрібно все більше і більше. Цю закономірність назвали законом зростання альтернативних витрат.

Сутність закону зростання альтернативних витрат виражається в тім, що в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва збільшення виробництва на кожну додаткову одиницю якогось одного продукту примушує скорочувати виробництво якихось інших продуктів на все більшу і більшу величину.

V. Невикористані ресурси та неефективність

До цього аналізувалась економіка, яка досягла повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Але на практиці економіка здебільшого не досягає межі виробничих можливостей. В цьому разі частина наявних ресурсів не застосовується у виробництві, а продукти не виробляються з найнижчими витратами. На малюнку 2-1 цей стан економіки в точці З, та будь-які інші точки, що знаходяться на площі, яка обмежена віссю Х і віссю У та кривою виробничих можливостей. Така економіка є неефективною. Вихід зі стану неефективності можна здійснити в трьох варіантах: 1) всі незайняті ресурси використати для збільшення виробництва споживчих благ (на малюку 2-1 цей варіант 3К; 2) всі незайняті ресурси використати на виробництво тільки інвестиційних благ (на малюнку 2-1 це варіант 3Л); 3) можна використати незайняті ресурси для збільшення виробництва як споживчих та і інвестиційних благ в різних співвідношеннях. На малюнку 2-1 цей варіант відображається позицією 3М.

VI. Зростання можливостей економіки

Відомо, що потреби окремої людини і суспільства безмежні. Для їх задоволення суспільство дбає про збільшення виробничих можливостей. Це здійснюється у двох напрямках:

  •  збільшення пропозиції ресурсів;
  •  технічний прогрес.

Збільшення пропозиції ресурсів залежить від зростання населення країни, що призводить до збільшення людських ресурсів. Збільшується виробництво капітальних благ. Відкриваються нові джерела мінеральних ресурсів. Осушення боліт, іригація земель збільшують площі орних земель.

Технічний прогрес дає змогу вдосконалювати, чи виробляти нові блага, підвищувати їх корисність, а також удосконалювати технології виробництва благ. Підвищуючи ефективність виробництва, технічний прогрес дає можливість суспільству виробляти більше благ з незмінної кількості ресурсів.

Вказані вище напрямки збільшення виробничих можливостей зміщують криву виробничих можливостей вправо (малюнок 2-1, друга крива виробничих можливостей). Але це не вказує на те, що реальне виробництво виходить автоматично на нову межу виробничих можливостей. Можливості можуть бути збільшені, а виробництво може залишатися в середині цієї нової межі. Це залежить від здатності ефективно використати додаткові ресурси і нові технології.

В значній мірі ефективність використання ресурсів і технологій залежить від вибору розподілу ресурсів на виробництво споживчих і інвестиційних благ. Теперішній вибір точки на кривій виробничих можливостей економіки є основним фактором майбутнього положення кривої виробничих можливостей і досягнень реальної економіки. Якщо буде зроблено поточний вибір на користь збільшення виробництва інвестиційних благ ( капіталу ) і зменшення обсягу споживчих благ, то це призведе до збільшення виробничих можливостей в майбутньому і крива виробничих можливостей переміститься вгору і вправо. Це дозволить економіці виробляти більшу кількість кожного виду продуктів. А якщо нинішній вибір точки на кривій виробничих можливостей буде на користь споживчих товарів, то виробничі можливості в майбутньому зменшаться і крива переміститься вниз і ліворуч.

VII. Застосування кривої виробничих можливостей в економічній практиці

В попередньому розділі застосування кривої виробничих можливостей розглядалось на макроекономічному рівні. Але і на мікроекономічному рівні існують проблеми рідкісності ресурсів, вибору альтернатив і альтернативних витрат. Так, індивіди одержують обмежені грошові доходи, тому що вони вкладають обмежену кількість ресурсів у виробничий процес. Обмежений особистий бюджет примушує робити вибір при купівлі товарів та послуг.

Межа виробничих можливостей ілюструє загальний факт, що ми завжди вибираємо між обмеженими можливостями. Люди завжди мають обмежений час для різних видів діяльності.

Терміни і поняття, які треба знати

Потреби, економічні потреби, блага, економічні блага, довгострокові і короткострокові блага, взаємозамінюючі і взаємодоповнюючі блага, прямі і непрямі блага, корисність блага, спадна корисність блага, інтереси, економічні ресурси, земля, капітал, праця, підприємницькі здібності, інвестиційні товари, процент; рента, заробітна плата, прибуток, повна зайнятість ресурсів, повний обсяг виробництва, економічна ефективність, крива виробничих можливостей, межа виробничих можливостей, альтернативні витрати, закон збільшення альтернативних витрат, ріст виробничих можливостей, вибір альтернатив.

Розрахунково-самостійна робота № 1

Виконання лабораторної роботи спрямовано на застосування знання сутності виробничих можливостей, їх графічного відображення; в якому стані економіка ефективна, а в якому неефективна; яка комбінація товарів дає змогу збільшити виробничі можливості; сутність закону зростаючих альтернативних витрат.

Зміст роботи

Протягом семи років виробничі можливості суспільства були на одному рівні. Про них нам відомо наступне:

Таблиця 1

Максимальні виробничі можливості суспільства в однакових одиницях виміру в п'яти комбінаціях

А

Б

В

Г

Д

Споживчі товари (Х)

0

4

7

9

10

Інвестиційні товари (У)

28

24

16

9

0

В перші п'ять років реальне виробництво характеризувалось такими показниками:

Таблиця 2

Роки виробництва

1

2

3

4

5

Обсяг виробництва споживчих товарів (Х)

3

4

6

2

7

Обсяг виробництва інвестиційних товарів (У)

16

12

5

18

13

В шостому році суспільство виробило споживчих товарів кількістю 7 одиниць , а інвестиційних 16 одиниць.

У восьмому році необхідно (і є можливість) збільшити виробничий потенціал країни до параметрів, які визначені в таблиці 3:

Таблиця 3

Максимальні виробничі комбінації в однакових одиницях виміру обсягів виробництва різних товарів

А8

Б8

В8

Г8

Д8

Споживчі товари (Х)

0

5

9

12

13

Інвестиційні товари (У)

32

28

20

9

0

Для досягнення цього в сьомому році збільшується виробництво інвестиційних товарів на 8 одиниць відносно шостого року. Виробництво залишається на межі виробничих можливостей.

Завдання

  1.  Графічно покажіть межу виробничих можливостей економіки суспільства протягом семи років, і якою вона стане у восьмому році.
  2.  Визначить, в якому році виробництво буде а) неефективним; б) ефективним.
  3.   Яку комбінацію виробництва споживчих та інвестиційних товарів потрібно досягти в сьомому році?
  4.   Від якої кількості і яких товарів треба відмовитися (скоротити виробництво) в сьомому році, щоб забезпечити збільшення виробничих можливостей у восьмому році?
  5.  На прикладі цієї лабораторної роботи поясніть дію закону зростаючих альтернативних витрат, аналізуючи зміни від А до Б; від Б збільшення споживчих товарів на таку ж величину, що і від А до Б.
  6.  При переході на нову межу виробничих можливостей у восьмому році (не змінюючи обсягів виробництва інвестиційних товарів відповідно сьомого року), як зміниться виробництво споживчих товарів (на яку величину)?

Питання для самоконтролю

  1.  Які два фундаментальні факти створюють основу економічної теорії?
  2.  Що таке потреби, і що таке економічні потреби?
  3.  Чому потреби є безмежними?
  4.  Як розуміти інтенсивність потреб і від чого залежить їх рівень?
  5.  Як класифікуються потреби?
  6.  Що таке блага і чим виділяються економічні блага?
  7.  Чим різняться короткотермінові блага і довгострокові?
  8.  Чим відрізняються взаємозамінюючі і взаємодоповнюючі товари?
  9.  Поясніть різницю між благами прямого споживання і непрямого.
  10.  Що таке корисність блага і ким вона визначається?
  11.  Що таке спадна корисність блага?
  12.  Поясніть дію закону зростання потреб.
  13.  Що таке інтереси і в якому співвідношенні вони знаходяться з потребами і їх задоволенням?
  14.  Що таке економічні ресурси?
  15.  Класифікуйте ресурси і дайте характеристику кожного їх виду.
  16.  В чому особливості підприємницького ресурсу і його значення для ефективного господарювання?
  17.  Що таке економічна ефективність?
  18.  Що Ви розумієте під повною зайнятістю ресурсів?
  19.  Що таке повний обсяг виробництва?
  20.  В чому сутність економічного вибору суспільства в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва?
  21.  Що таке крива виробничих можливостей і межа виробничих можливостей?
  22.  Що таке альтернативні витрати?
  23.  Сформулюйте закон збільшення альтернативних витрат.
  24.  Яку економіку суспільства називають неефективною?
  25.  Яка залежність існує між теперішнім вибором, що виробляти,і майбутнім станом виробничих можливостей?
  26.  Де на практиці може бути застосована крива виробничих можливостей?

Тема 3. Економічні системи суспільства: капіталізм вільної конкуренції, командна економіка, змішана економіка, традиційна економіка

Мета вивчення теми: збагатити свій світогляд щодо розуміння сутності економічної системи, залежності рівня життя суспільства, повноти задоволення його потреб від існуючої економічної системи. Виявити типи економічних систем, їх характерні риси, зміни економічних систем в напрямку створення найбільш ефективної ринкової системи змішаного типу. Розглянути основні елементи і напрями загального кругообігу ресурсів, продукту і доходу в ринковій економіці.

Головні проблеми теми

  1.  Ефективність економіки і сутність економічної системи.
  2.  Типи економічних систем: а)традиційна економічна система; б) ринкова система вільної конкуренції; в)командно-адміністративна; г) змішана ринкова економічна система.
  3.  Сучасний напрямок зміни і вдосконалення економічних систем.
  4.  Визначальні інститути і принципи ринкової економіки.
  5.  Кругообіг ресурсів, продукту і доходу в економічній системі досконалої конкуренції.

Джерела інформації з перелічених проблем та послідовність їх самостійного вивчення

Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс – М.: Республика – 1992 – том 1, гл. 2, с. 47-49; гл. 3, с. 51-60.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа” – “Знання” , 1997. Частина VI, розділ 29 ,с. 431-449.

А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін. Основи економічної теорії. Київ : “Основи” 1995. Розділ 1. Тема 5, §1,3,4.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. Тернопіль, 1998. Глава 2 §1-5, с. 26-38.

С. Дзюбик, О. Ривак. Основи економічної теорії. Київ : “Основи”, 1994. Розділ ІІ, §4,  с. 26-28.

Програмний зміст теми

І. Ефективність економіки і економічна система

В будь – якій країні головними складовими економічної діяльності є постійне розв’язання таких визначальних, з точки зору задоволення потреб суспільства, проблем як:

  1.  Що виробляти? Який набір вироблених благ найповніше задовольнить потреби суспільства і створить умови для такого ж їх задоволення в майбутньому.
  2.  Скільки потрібно виробляти кожного блага і яким за обсягом повинен бути валовий продукт?
  3.  Як виробляти блага? Які застосовувати технології, як організувати виробництво, як розподілити наявні в країні ресурси між видами виробництв і виробничими одиницями?
  4.  Як розподілити вироблену продукцію, по яким критеріям здійснити розподіл?
  5.  Як забезпечити здатність економіки швидко і з мінімальними витратами пристосуватися до змін смаків покупців, до появи нових технологій, нових організаційних форм?

Розв’язуються ці проблеми в кожній країні по різному. В одних країнах вони вирішуються ефективно, в інших – неефективно. Це залежить від багатьох факторів. Визначальними є такі:

а) Стан та дія мотиваційних механізмів в бік досягнення максимальної економічної ефективності.

б) Інтелектуальний потенціал країни.

в) Рівень економічної свободи, що забезпечує економічну творчість, новаторство, застосування інтелекту.

г) Рівень відповідальності суб’єктів економічної діяльності за її ефективність.

д) Культура діяльності і спілкування.

Ці фактори в різних країнах в різній мірі спрямовують зусилля суб’єктів економіки на задоволення потреб суспільства. Тут вирішальне значення має те, яку економічну систему створило суспільство.

Економічна система кожної країни виникає та розвивається в процесі суспільної діяльності: виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. Між людьми складаються різноманітні за своїм змістом економічні відносини, економічні інститути, організаційні утворення, механізми що забезпечують їх функціонування. Виникають і діють об’єктивні закономірності. Конкретно-історична сукупність їх і визначає економічну систему суспільства, її структуру і специфічні риси.

Економічна система – це цілісність економічної структури ресурсів, технології їх використання, конкретних економічних зв’язків, економічних відносин, організаційних форм, реалізації економічних інтересів.

Структурні складові, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми. Кожна з них функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю суперечністю розвитку.

Певна комбінація цих взаємозв’язків, рівень використання ресурсів і технологій, ступінь розподілу праці і спеціалізації, форми власності на засоби виробництва, особливості устрою та функціонування економічних механізмів, створюють відповідні типи економічних систем.

ІІ. Типи економічних систем

Виділяють такі типи економічних систем:

1) традиційна (натуральна) економіка; 2) тоталітарна (командно – адміністративна); 3)ринкова економіка вільної конкуренції; 4) регульована ринкова (змішана) економіка або соціально орієнтована ринкова економіка.

1) Натуральна форма економіки (традиційна)

В сучасних умовах в світі є країни. в яких переважають традиційні уклади економіки. Техніка виробництва, обмін, розподіл доходів базується переважно на звичаях. Спадковість і касти диктують економічні функції індивідів. Чітко виявляється соціально-економічний застій. Технічний прогрес і інноваційна діяльність значно обмежені. Традиції, релігійні і культурні цінності в цих країнах первинні в порівнянні з економічною діяльністю.

Визначальні риси традиційної (натуральної) економіки:

  •  натуральна форма виробництва – це така форма господарювання, за якої виробництво життєвих благ здійснюється заради споживання виробленого всередині окремої господарської одиниці;
  •  переважно общинна власність на засоби виробництва;
  •  нерозвинений поділ праці;
  •  патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;
  •  визначальна роль природних ресурсів, домінування ручної праці;
  •  безпосередній зв’язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту;
  •  пануючий тип взаємозв’язків – вертикальний.

Натуральна форма економіки історично ґрунтувалась на відсутності приватної власності на землю. Саме відсутність приватної власності на землю, зосередження землі у руках верховного правління приводило до зрощування власності і влади. Такий симбіоз породжує відносини між людьми безпосередньо, а не через відносини купівлі-продажу ресурсів і продукту.

Виділені суттєві риси натурального господарства зумовлюють його консерватизм, застійність, непорушність, а разом з тим стійкість протягом багатьох тисячоліть.

2) Командно – адміністративна (тоталітарна) економічна система

Командно-адміністративна система економіки функціонує як одна фірма, на основі загального одержавлення всієї господарської діяльності та, на цій базі, централізованого планування і директивного управління усім соціально – економічним життям. Така система була створена в нашій країні наприкінці 20-х років і проіснувала до початку 90-х ХХ століття. Їй притаманні такі основні риси:

  •  формально товарна форма виробництва;
  •  державна власність на матеріальні ресурси;
  •  розвинена система суспільного поділу праці;
  •  засоби виробництва індустріального типу;
  •  відсутність вільного підприємництва;
  •  значне обмеження дії ринкових механізмів;
  •  жорстке державне керівництво економікою на основі директивного плану або планових нормативів.

Обмін між відомствами та окремими підприємствами і установами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рішень у центрі, примушують кожну галузь і державне підприємство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприємства поставляють обумовлену кількість продукції по цінах, встановлених державою. На підприємствах накопичуються надлишкові ресурси.

За таких умов на так званому ринку при квазітоварному (по суті нетоварному) виробництві панує диктат виробника, а споживачі, через відсутність вибору, змушені купувати недостатньо якісну продукцію, яка не відповідає світовим стандартам. Відсутність конкуренції–головна причина того, що підприємства виробляють неякісну продукцію і з надлишковими витратами.

3) Ринкова економіка вільної конкуренції

Ринок виник разом із товарним виробництвом, тобто кілька тисячоліть тому. Але ринкова економіка, як система, склалася відносно недавно, лише декілька століть тому. У Західній Європі у 18-19 століттях формується модель ринкової економіки вільної конкуренції.

Основні ознаки цього типу економічної системи наступні:

  •  приватна власність на всі матеріальні ресурси;
  •  товарна форма виробництва;
  •  свобода підприємництва і вільна конкуренція;
  •  розвинена система суспільного поділу праці;
  •  індустріальний рівень технології виробництва;
  •  ринок як система саморегулювання економіки на основі взаємодії попиту та пропозиції, ринковий механізм ціноутворення;
  •  пануючий тип взаємозв’язків–горизонтальний.

Держава виконує насамперед роль правового гаранта забезпечення свободи ринку і підприємництва.

Роль держави обмежується захистом приватної власності і встановленням відповідної правової структури, яка полегшує функціонування вільних ринків.

Товарне виробництво дуже довгий час співіснувало з натуральним. Потреби в товарах тисячі років були незначні, адже абсолютна більшість господарств були самодостатніми і не потребували притоку продуктів із зовні. Але становище, хоча і надзвичайно повільно, поступово змінювалось.

Товарне виробництво у своїй еволюції пройшло дві стадії. Перша стадія – просте, нерозвинене товарне виробництво. Друга стадія – вищий ступінь товарного виробництва.

Просте товарне виробництво – це виробництво продуктів для обміну самостійними виробниками – селянами і ремісниками. Просте товарне виробництво мало обмежений простір і було лише укладом в натуральному господарстві. Розвиток простого товарного виробництва поступово підривало основи натурального господарства.

Досягнення товарним виробництвом його вищого ступеня розвитку пов’язано із утворенням ринкової економіки в процесі первісного нагромадження капіталу. Первісним нагромадженням капіталу назвали процес, наслідком якого сталося:

  1.  перетворення маси виробників (селян і ремісників) у особисто вільних, але водночас і позбавлених матеріальних ресурсів для виробництва благ, що зумовило появу ринку праці;
  2.  зосередження грошового багатства і матеріальних ресурсів у меншості суспільства.

Поступово, протягом декількох століть у Західній Європі товарне виробництво перетворилось у розвинене і стало пануючою формою виробництва. В ХХ столітті розвинене товарне виробництво стало пануючим і показало свою високу ефективність.

Водночас стали проявлятись і недоліки чисто ринкової економіки: монополізація виробництва, значна диференціація в розподілі доходів, та майна нестабільність економіки.,що зумовило появу змішаної економіки.

4) Змішана ринкова економіка

Визначальними рисами сучасної змішаної економіки переважно ринкового типу є:

  •  розвинена товарна форма виробництва;
  •  багатоукладність економіки і значно поширена змішана власність на матеріальні ресурси;
  •  розвинена система суспільного поділу праці;
  •  технології виробництва постіндустріального типу;
  •  антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;
  •  економічний механізм,побудований на взаємодії ринкового і державного регулювання;
  •  соціальна спрямованість економіки на всі верстви населення;
  •  пануючий тип взаємозв’язків – горизонтальний.

Людина стає головною цінністю в такій системі. В цій системі існує переплетіння, і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також відбувається взаємний перехід одного типу господарства в інші.

Багатоукладність і взаємопроникнення різних типів господарювання зумовлене економічною і соціальною доцільністю – необхідністю зростання економічної і соціальної ефективності економіки.

Для змішаної економіки характерні:

  •  з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави;
  •  з другого боку – зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює збільшення мобільності економіки, її адаптивності, швидкого застосування інновацій, розвиток масової творчості в економічній сфері, більш широке використання ринкового потенціалу системи.

Досягти соціальної орієнтації економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей можна лише шляхом вдосконалення ринку і регулюючої ролі держави.

Ринкові механізми регулювання не виділяють ресурси і не спонукають приватні підприємства виробляти суспільні блага. Держава втручається в економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища, масова освіта населення, підтримка здоров’я населення на певному рівні, боротьба із злочинністю, забезпечення обороноздатності країни та інше. В той же час, діяльність окремих господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. І держава створює умови для ефективного функціонування ринкових механізмів.

Отже для ринкової економіки змішаного типу є характерним поєднання саморегулювання і державного регулювання.

ІІІ. Сучасний напрямок зміни і вдосконалення економічних систем

Сьогодні у світі є чотири типи країн відносно системи господарювання. По-перше, це країни розвиненого ринкового господарства (змішаний тип економічної системи), в якому все більше зростає соціальна спрямованість, досягнута високого рівня добробуту. Таких країн налічується понад 30. Серед них також є певна диференціація. Приблизно у 20 країн більш висока ступінь розвитку соціально орієнтованих відносин. По-друге, країни ринкового господарства. Економіки цих країн ближче всього до ринкової економіки вільної конкуренції, але значне місце в них посідають нетоварні відносини. По-третє, країни, що переходять від командно – адміністративної системи до ринкових відносин, серед яких і Україна. І останнє, це країни, де панує централізована система управління господарством.

Функціональним критерієм сучасної диференціації країн є рівень розвитку товарних форм господарювання в поєднанні зі ступенем і глибиною участі цих країн у процесі інтернаціоналізації виробництва і капіталу.

Практикою доведено, що соціально орієнтоване ринкове господарювання є найбільш прогресивною формою економічної діяльності суспільств. На цей шлях повинна стати і Україна.

Українському суспільству необхідно чітко усвідомити наступне:

  •  сучасна світова економіка – результат природного ходу розвитку людського суспільства і перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в рамках постіндустріальної цивілізації є веління часу для України;
  •  суть переходу України від адміністративно – командної до соціально орієнтованої ринкової економіки – створення ринкового механізму і поєднання його з ефективним державним регулюванням економічних і соціальних процесів, з метою більш повного задоволення потреб  економічного життя суспільства;
  •  цей перехід відбувається в умовах глобалізації економічного життя, а тому економіці України треба знайти свою надійну нішу органічної інтеграції у світову економіку;
  •   створювати і розвивати економіку України потрібно перш за все за рахунок накопичення і ефективного використання інтелектуального капіталу суспільства.

Сучасна ринкова економіка, яка дала змогу трьом десяткам країн досягти високого рівня добробуту свого населення, і яку намагається створити Україна, виросла і розвинулася завдяки повному використанню, перш за все, інститутів і принципів ринкової економіки досконалої конкуренції. Тому нам потрібно детальніше і глибше з’ясувати їх сутність. Участь держави в регулюванні ринкової економіки на сучасному рівні буде розглянуто в темі 7 (Держава та її економічні функції).

IV Визначальні інститути і принципи ринкової економіки досконалої конкуренції

Ринкова економіка досконалої конкуренції базується на наступних інститутах і принципах: 1) приватна власність; 2) свобода підприємництва і вибору; 3) особистий інтерес як головний мотив поведінки; 4) конкуренція; 5) опора на систему цін, або ринкову систему; 6) обмежена роль держави в регулюванні економічної діяльності.

1) Приватна власність. Матеріальні ресурси в умовах капіталістичної системи (економічної системи досконалої конкуренції) знаходяться у власності приватних осіб. У ринковій економіці на кожен клаптик землі і на об’єкт капіталу (устаткування, машини, споруди і таке інше) існує документ, або “титул власності”, який належить або окремій особі безпосередньо або, коли йдеться про власність корпорації, акціонерам, що володіють корпорацією.

Приватна власність дозволяє приватним особам або підприємствам на свій розсуд набувати, контролювати, використовувати і реалізовувати матеріальні ресурси. Права власності також застосовуються до “інтелектуальної власності” і функціонують так само. Приватна власність в найбільшій мірі спонукає її власників до підвищення ефективності, використання і збереження ресурсів. Це тому, що ефективні ресурси приносять більший доход власникам. Права власності заохочують інвестиції, а також заохочують обмін.

Інститут приватної власності підтримується на протязі століть правом заповіту (правом власника майна назначати спадкоємця).

Поряд з приватною власністю навіть в умовах чистої ринкової економіки існує і державна власність, перш за все на “природні монополії”.

Головним є не сама форма власності, а ефективність використання ресурсів, що забезпечує певна форма власності.

2) Свобода підприємництва і вибору. Приватна власність покладає на економічні суб’єкти відповідальність за вибір певних рішень, які враховуються і стають ефективними за допомогою ринкових механізмів.

Свобода підприємництва означає, що приватні підприємства мають право вільно купувати економічні ресурси, організовувати процес виробництва товарів і послуг за власним вибором і продавати на власний розсуд. Підприємство може ввійти в будь-яку галузь і вийти з неї. Немає жодних штучних перешкод або обмежень.

Свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів, грошей можуть використовувати або реалізовувати їх на основі своїх власних рішень, керуючись лише інтересом отримання найбільшого доходу. Робітники можуть займатися будь-яким видом праці на який вони спроможні. Споживачі в межах свого доходу можуть купувати будь-який товар чи послугу.

Свобода споживчого вибору є самою широкою. Споживач в ринковій економіці займає стратегічне місце. В певному сенсі споживач є суверенним. Межі свободи вибору постачальників людських і матеріальних ресурсів обумовлюються споживчим вибором. Остаточно вирішує, що виробляти– споживач. В дійсності постачальники ресурсів і підприємства підпорядковані диктату споживача.

3) Особистий інтерес. Економіка, що базується на приватній власності, є індивідуалістичною. Її рушійною силою є особистий інтерес. Це означає, що кожна економічна одиниця приймає рішення і діє у відповідності до своєї вигоди:

  •  підприємці мають за мету  максимізацію прибутку, або, як варіант, мінімізацію збитків;
  •  власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намагаються продати ресурси за найвищих можливих цін;
  •  постачальники робочої сили за певну кількість і складність затраченої ними праці намагаються одержати найбільший доход;
  •  споживачі намагаються придбати товари та послуги за найнижчою ціною, купити на свій доход максимум корисностей.

Особистий інтерес формує фундаментальний спосіб дій різних економічних суб’єктів, коли вони реалізують свій вільний вибір. Мотив особистого інтересу зумовлює напрямок і впорядковує функціонування економіки, яка інакше була б хаотичною.

4) Конкуренція. Свобода вибору і особистий інтерес реалізується через діяльність, спрямовану на одержання доходу. Коли кожен вільно діє в економічній сфері в одному й тому ж напрямку – реалізації особистого інтересу, то виникає економічне змагання, що називають конкуренцією.

Конкуренція виникає і існує в умовах:

 а)  Коли на ринку діє велика кількість незалежних покупців і продавців будь-якого конкретного продукту або ресурсу.

 б)   Коли існує свобода для покупців і продавців виступати на тих або інших ринках чи залишати їх.

Сутність конкуренції в тому, що економічна влада є розпорошеною між багатьма покупцями і продавцями. За цих умов ніхто з покупців і продавців не може виявити попит чи пропозицію на таку кількість продукту, якого було б достатньо, щоб значно вплинути на його ціну.

Широке розпорошення економічної влади, що є основою конкуренції, регулює використання цієї влади і обмежує можливості зловживання нею. Конкуренція встановлює для покупців і продавців обмеження стосовно реалізації їх особистого інтересу. Вона є основною силою регулювання при капіталізмі.

Відносно вступу в галузь чи виходу з неї, то не існує будь-яких штучних юридичних або інституціональних перешкод, які б заважали розширенню чи скороченню якоїсь галузі. Це необхідно для того, щоб економіка могла належним чином пристосуватися до змін смаків споживачів, технологій чи пропозиції ресурсів.

Д5 Ринки і ціни. Основним координуючим механізмом капіталістичної економіки є ринкова система, або система ціноутворення. Як діє ринкова система, як утворюються ринкові ціни, буде розглянуто в наступній темі. Рішення продавців і покупців реалізуються через систему ринків.

Ринкові ціни є орієнтирами, керуючись якими власники ресурсів, підприємці та споживачі роблять свій вільний вибір, щоб досягти особистого інтересу. Конкуренція виконує функцію регулювання діяльності суб’єктів економіки. Система ринків і цін є основною організуючою силою. Ринкова система є складною системою зв’язків, через які багаточисельні індивідуальні, вільно вибрані рішення враховуються і взаємно врівноважуються. Ті, хто діє у відповідності до вимог ринку, винагороджуються, а тих, хто його ігнорує, система карає втратами. Ринкова система слугує не тільки механізмом узгодження прийнятих рішень відносно розподілу ресурсів і вироблених продуктів, а з її допомогою ці рішення втілюються в життя.

6) Обмежена роль держави. Є точка зору, і довгий час вона була пануючою, що економіка вільної конкуренції на високому рівні ефективності розподіляє свої ресурси і втручання держави для цього не потрібно. Роль держави повинна бути обмеженою встановленням самих загальних юридичних обмежень для здійснення індивідуального вибору рішень і використання приватної власності.

Використання засобів виробництва, спеціалізації і грошей в ринковій економіці

Вищезазначені економічні принципи притаманні перш за все чистому капіталізму, але мають місце деякі ознаки або принципи, які притаманні майже всім сучасним економічним системам. Це:

  •  використання засобів виробництва у великих розмірах і передових технологій;
  •  спеціалізація;
  •  використання грошей.

А) Використання засобів виробництва у великих розмірах. Сучасна ринкова економіка ґрунтується на передовій технології і широкому використанні сучасних, досконалих засобів виробництва. Конкуренція, свобода вибору, особистий інтерес створюють стимул і можливості для нових технологій, технічного прогресу, виробництва нових продуктів. Використання засобів виробництва у великих розмірах збільшує обсяг виробництва, зменшує витрати на одиницю продукції, збільшує прибуток підприємств, а споживачі отримують якісну і відносно дешеву продукцію. Слід зазначити, що виробництво без використання капітальних благ є найпростішим, але і найменш ефективним виробництвом.

Б) Спеціалізація. В сучасному світі спеціалізація економічної діяльності є пануючою. Суспільство давно засвоїло, що самозабезпеченість, відсутність спеціалізації породжує неефективність.

Спеціалізація, поділ праці збільшує обсяг виробництва.

По-перше, спеціалізація дає змогу скористатися перевагами, що виникають із різних здібностей людей. Різні здібності використовуються на виробництві різних продуктів, і саме там, де ці здібності найефективніше застосовувати.

По-друге, навіть коли здібності однакові, спеціалізація дає змогу людині швидше набути майстерність у виробництві одного продукту або у виконанні однієї операції ніж багатьох.

По-третє, спеціалізація дає змогу економити час при виробництві одного продукту, не втрачати його на перехід від виробництва одного продукту, або виду роботи, до іншого.

В ринковій економіці намагання досягти найбільшого доходу спонукає кожного виробника виробляти один продукт, або декілька, близьких за технологією виробництва, організовувати виробництво шляхом розподілу праці.

В) Використання грошей. Гроші – це видатний винахід людства, який забезпечує значне зростання ефективності всієї економічної системи за умов спеціалізації виробництва, глибокого розподілу праці на регіональному, національному і світовому рівнях.

Гроші виконують багато економічних функцій, але найголовнішою з них є функція засобу обігу. Без грошей обмін здійснюється на бартерній основі, шляхом безпосереднього обміну товару на товар. Споживачі за умов відсутності торгівлі намагатимуться використовувати працю і матеріальні ресурси на виробництво багатьох продуктів в межах однієї економічної одиниці. В цих умовах панівною формою господарювання буде неефективне натуральне господарство.

V. Кругообіг ресурсів, продукту, доходу в економічній системі досконалої конкуренції

Ринкові механізми забезпечують певним чином упорядкований економічний рух в рамках національної економіки. Напрямки руху ресурсів, доходу, продукту в економіці в цілому відображає наступна схема.

За схемою всі ресурси знаходяться у власності домогосподарств, які постачають ресурси підприємствам. Домогосподарствам в умовах ринку потрібен грошовий доход, щоб купити необхідні товари і послуги для задоволення своїх потреб. Для цього вони і продають свої ресурси підприємствам.

Підприємства виявляють попит на ресурси, які їм потрібні для виробництва товарів та послуг. Платежі, що здійснюють підприємства для купівлі ресурсів, це – їх витрати, які виступають як доходи домогосподарств у формах заробітної плати, ренти, проценту і прибутку. Це все здійснюється через ринок ресурсів.

На ринку продуктів грошовий доход домогосподарств, який вони отримали за продаж ресурсів, виявляє попит на товари та послуги. В свою чергу підприємства поєднують куплені ними ресурси для виробництва і пропозиції товарів та послуг. Взаємодія цих рішень щодо попиту та пропозиції її визначає ціни на продукти на ринку продуктів.

Модель кругообігу (ресурсів, продукту і доходу) демонструє складне, взаємопов’язане переплетіння процесів ухвалення рішень і економічної діяльності. Кожна із сторін (підприємства і споживачі) і купує, і продає.

За всіма цими угодами стоїть тінь обмеженості ресурсів. Так як домогосподарства мають лише обмежену кількість ресурсів для постачання їх підприємствам, грошові доходи споживачів є також обмеженими. Доход кожного споживача має свою межу. Обмеженість доходу обмежує кількість товарів та послуг, що купують споживачі. Із-за рідкості ресурсів обмеженою є кількість товарів та послуг, що пропонуються на ринку.

Кінцевим результатом цього процесу є реальний потік економічних ресурсів і продуктіу в одному напрямку, а грошовий потік доходів і споживчих витрат в протилежну.

Терміни і поняття, які треба знати

Основні проблеми будь-якої економіки; фактори, що впливають на ефективність вирішення основних проблем економіки; економічна система; ієрархія системи; “вертикальний” тип економічних зв’язків; “горизонтальний” тип економічних зв’язків; традиційна економіка; командно-адміністративна економіка; ринкова економіка досконалої конкуренції; змішана ринкова економіка; натуральна форма виробництва; глобалізація економіки; приватна власність на ресурси; свобода підприємництва; свобода вибору; особистий інтерес, конкуренція; система ринків; спеціалізація; головна функція грошей; кругообіг.

Питання для самоконтролю

  1.  Назвіть основні проблеми, на розв’язання яких направлена економічна діяльність суспільства.
  2.  Які фактори безпосередньо визначають ефективність розв’язання основних економічних проблем?
  3.  Поясніть сутність економічної системи.
  4.  Які  два типи економічних зв’язків ви знаєте?
  5.  Які  типи економічних систем ви знаєте?
  6.  Дайте характеристику традиційного типу економічної системи.
  7.  Які є характерні риси командно-адміністративного типу економічної системи.
  8.  Дайте характеристику ринкового типу економічної системи досконалої конкуренції?
  9.  Які характерні риси притаманні ринковій економіці змішаного типу?
  10.  В якому напрямку відбуваються зміни економічних систем в сучасному світі?
  11.  Що українському суспільству треба усвідомити і здійснити, щоб створити сучасну високоефективну економічну систему?
  12.  Назвіть визначальні інститути та принципи ринкової економіки досконалої конкуренції.
  13.  Яку роль відіграє приватна власність на ресурси в забезпеченні високої ефективності ринкової економіки?
  14.  Яку роль відіграє свобода підприємництва та свобода вибору у вирішенні проблем ефективності економіки?
  15.  Що визначає в ринковій економіці особистий інтерес суб’єктів економічної діяльності?
  16.  Яку роль в ринковій економіці виконує конкуренція?
  17.  Поясніть, яким чином система ринків і цін організує ефективну економічну діяльність суспільства за умов досконалої конкуренції?
  18.  Як ринкові механізми забезпечують широке застосування капіталу, спеціалізації і грошей?
  19.  Накресліть схему кругообігу ресурсів, продукту та доходу і поясніть її.

Тема 4. Ринок: суть, функції, класифікація ринків. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна

Мета вивчення теми: вияснити сутність і зміст ринку, його структуру і взаємодію основних його складових - попиту та пропозиції; ринковий механізм ціноутворення.

Основні проблеми теми

  1.  Ринок: суть, функції, класифікація.
  2.  Попит. Закон попиту. Нецінові  фактори попиту.
  3.  Пропозиція. Закон пропозиції. Нецінові фактори пропозиції.
  4.  Ринкова рівновага (ринковий механізм ціноутворення).
  5.  Зміни пропозиції і попиту товарів.

Джерела інформації з перелічених проблем та послідовність їх самостійного вивчення

Макконелл К.Р., Брю С.П. Экономикс: принципы, проблемы, политика. –М.: Республіка, 1992, т.1, гл. 4, с. 61-77.

Самюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка – Київ: Основи , 1995 Розділ IV, с. 88-105.

Мэнкью Н. Грегори. Принципы экономикс – Санкт-Петербург – Москва – Харьков – Минск , 1999. Часть 2, гл. 4, с. 87-109.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа” – “Знання”,  1997. Розділ 14, с. 168-191; Розділ 17, §§1-3; §§5,6,7. с. 205-211; 214-222.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки – Тернопіль, 1998, Глава 8, с. 87-98.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ.: ”Вища школа”, 1995. Розділ 2. Тема 9. С. 114- 129.

Програмний зміст теми

Зміст попередньої теми дає змогу зробити дуже важливий висновок: з чотирьох розглянутих типів економічних систем ефективними є ринкові економічні системи.

Ринкова економіка – це налагоджений механізм об’єктивної координації людей і фірм у різних видах економічної діяльності через систему цін і ринків. Це засіб поєднати діяльність мільйонів індивідів і підприємств. Без централізованого прийняття рішень та розрахунків ринкова економіка розв’язує такі завдання, які найбільший на сьогодні комп’ютер не зміг би розв’язати, використовуючи мільйони невідомих змінних і рівнянь.

В ринковій економіці – більш ефективна організація економічної діяльності, вища відповідальність за її результати, більша сила тиску мотиваційних механізмів до кращих результатів, вища ступінь економічної свободи, що спонукає людей до економічної творчості. Центральне місце в ринковій економіці займає ринок.

І. Ринок: суть, функції, класифікація

Ринок – є функціональною формою економічних зв’язків між суб’єктами економічної системи; це механізм, який забезпечує еквівалентний обмін благ між продавцями і покупцями через визначення ціни кожного з благ.

Завдяки цьому блага стають товарами. Вони виробляються для обміну, для продажу.

У ринковій системі все має ціну, яка виражає вартість товару з допомогою грошей.

Ціни координують і обумовлюють рішення виробників і споживачів на ринку. Зростання ціни призводить до зменшення споживання і стимулює виробництво. Зниження ціни стимулює споживання і знеохочує виробництво. Ціни є балансовим колесом у ринковому механізмі.

Сутність ринку знаходить свій вираз в його головних економічних функціях. Економічна функція – це основне призначення, яке покликане виконувати дане економічне явище, і відображає його сутність.

До найважливіших функцій ринку відносять такі:

  1.  Функція саморегулювання економіки, котра передбачає узгодження виробництва і споживання по усьому асортименту товарів та послуг, а також підтримування збалансованості попиту і пропозиції за обсягом і ціною.
  2.  Стимулююча функція, що полягає у спонуканні виробника до виробництва продукції з найменшими витратами і найбільшими прибутками.
  3.  Регулююча функція, яка передбачає забезпечення певної пропорціональності у виробництві і обміні між окремими товарами і послугами, сферами економіки, районами та іншими територіями.
  4.  Функція раціоналізації економіки, що передбачає зменшення витрат виробничих факторів, а також витрат обігу.
  5.  Функція еквівалентності, яка полягає у співставленні витрат на виробництво і корисності одних товарів та послуг з іншими, що визначає цінність продуктів.
  6.  Функція демократизації господарської діяльності, котра полягає в розпорошенні економічної влади, що обмежує можливості зловживання нею, призводить до очищення економіки від нежиттєздатних економічних одиниць (санації економіки).

Ринок є функціональною нормою економічних зв’язків між суб’єктами цілісної економічної системи. Це конкретна форма існування підприємництва.

Суб’єктами ринку є продавці і покупці товарів, послуг та ресурсів. Об’єктами ринку є товари, послуги та ресурси.

Ринок має надзвичайно багату структуру. Найчастіше структура ринку розглядається з точки зору його об’єктів. З цієї точки зору ринок можна класифікувати наступним чином:

В цій структурі ринків визначальним є ринок споживчих товарів тому, що від його стану залежить функціонування всіх інших ринків. Цей ринок безпосередньо пов’язаний зі структурою і обсягом людських потреб, через нього відбувається їх задоволення.

Ринок ще розглядають за політико-адміністративними ознаками, чи територіально. За цими ознаками існують: внутрішній і зовнішній ринки, ринки окремих населених пунктів, регіонів, країн, їх коаліцій, континентів, світовий ринок.

Крім того, в рамках конкретного середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності діючих суб’єктів господарювання. Це ринки: вільної чи досконалої конкуренції, монопольний ринок, монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок.

Загальна ринкова структура включає і ринкову інфраструктуру.

До інфраструктури національного ринку відносяться:

  1.  аукціони – форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення;
  2.  торгово-промислові палати – комерційні організації, головним чином завдання яких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків з партнерами зарубіжних країн;
  3.  торгові доми – торгівельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродають за кордон, або закуповують товари за кордоном і перепродають місцевим оптовикам та роздрібним торгівцям;
  4.  ярмарки – торги, ринки товарів, які періодично організуються в установленому місці для ознайомлення торгових можливостей виробників і встановлення зв’язків на майбутнє між виробниками і роздрібними продавцями;
  5.  маркетинг – динамічна система ринкової орієнтації;
  6.  біржі – інститути, завдяки яким оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів;
  7.  біржа праці – утворення, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці;
  8.  брокерські фірми – фірми, які за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб;
  9.  фондова біржа – організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів;
  10.  страхові компанії – комерційні, фінансово-кредитні організаціі, що ставлять за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій;
  11.  аудиторські фірми – незалежні висококваліфіковані організації, які на замовлення контролюють й аналізують фінансову діяльність підприємств і організацій;
  12.  холдингові компанії – акціонерні компанії, капітал яких використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їх діяльністю.

ІІ. Попит. Закон попиту. Нецінові фактори попиту    

А) Попит – кількість продукту, яку споживачі хочуть і можуть купити за певної ціни за певний проміжок часу.

Попит виражає низку альтернативних можливостей, які можна відобразити у формі таблиці. Він показує ту кількість продукту, на яку (при інших рівних умовах) буде попит при різних цінах. Попит зазвичай розглядається з позиції вигідності ціни. Таблиця попиту виглядає так:

Ціна товару А (грн.)

Величина попиту за тиждень (один.)

8

10

6

20

4

40

2

70

1

100

Мал. 4-1

Стовпчик “ціна товару А” показує можливі ціни цього товару впродовж тижня. А стовпчик “Величина попиту за тиждень” вказує, яку кількість товару хочуть і можуть купити споживачі за переліченими цінами.

Шкала попиту не дає відповіді, яка з перелічених в таблиці можливих цін реально існує на ринку товару А. Це залежить як від попиту, так і від пропозиції, від їх взаємодії. Попит – це тільки вияв планів чи намірів покупців щодо купівлі продукту.

Б) Закон попиту. Із таблиці видно, що за інших однакових умов існує чіткий взаємозв’язок між ринковою ціною і величиною попиту. Зниження ціни збільшує величину попиту, а підвищення ціни зменшує відповідну величину попиту. Тобто між ціною та величиною попиту існує обернена залежність, яку економісти назвали законом попиту.

Дія закону попиту обґрунтовується наступним чином:

  1.  Здоровий глузд. Практика показує, що люди купують товару більше, коли ціна зменшується, і менше, коли вона зростає. Для споживача ціна є бар’єр, що заважає купувати товар. Чим вище цей бар’єр, тим менша можливість купити цей товар. Висока ціна знеохочує покупців до купівлі, а низька заохочує.
  2.  Дія закону спадної граничної корисності. Суть цього закону виражається в тому, що покупець отримує менше корисності, задоволення від споживання кожної наступної, додаткової одиниці певного продукту. В цьому випадку споживачі купуватимуть додаткові одиниці продукту лише тоді, якщо ціна його знижується.
  3.  Закон попиту обумовлений також дією двох ефектів: ефекту заміщення і ефекту доходу.

Ефект заміщення. Коли ціна на певний товар зростає, то його зазвичай замінюють іншим аналогічним дешевим товаром, і попит на даний товар зменшується.

Ефект доходу. Зниження ціни продукту збільшує реальну купівельну спроможність доходу споживача, що дає змогу купити більше даного продукту, ніж раніше. Попит на продукт зростає.

Ефекти заміщення та доходу поєднуються і призводять до того, що покупці спроможні і готові купувати більше продукту за нижчу ціни, ніж за високу.

Обернену залежність між ціною продукту і величиною попиту можна відобразити у вигляді кривої попиту (див. мал. 4-2).

На графіку величина попиту в одиницях продукту відкладена на горизонтальній вісі, а ціни – на вертикальній. Точки на графіку відповідають значенням, що містяться в таблиці 4-1.

Перевага графічного зображення в тому, що воно дає змогу чітко бачити обернену взаємозалежність ціни і обсягу попиту.

Мал. 4-2

В) Індивідуальний і ринковий попит. В таблиці (мал. 4-1) і графіку (мал. 4-2) відображено попит одного споживача. Але на практиці один і той же продукт бажають і можуть придбати багато людей. Це вже буде ринковий попит.

Перехід від індивідуального попиту до ринкового здійснюється шляхом складання всіх індивідуальних попитів на певний продукт за кожної відповідної ціни.

Г) Нецінові фактори попиту. Таблиця попиту (мал. 4-1) і крива попиту (мал. 4-2) базуються на тому, що єдиним фактором зміни попиту є ціна. Але існують і інші фактори попиту. Ціна може залишатися незмінною, а обсяг попиту змінюється під впливом нецінових визначників попиту.

Найважливішими неціновими факторами ринкового попиту є:

  1.  смаки, чи уподобання покупців;
  2.  кількість споживачів на ринку;
  3.  грошові доходи споживачів;
  4.  ціни на споріднені товари;
  5.  споживчі очікування відносно майбутніх цін, наявності товарів і доходів.

Зміна будь-якого з перелічених факторів відбивається на попиті таким чином:

  •  сприятлива для даного продукту зміна споживчих смаків, чи уподобань викликає зростання попиту по кожній ціні і зміщує криву попиту вправо (D2). Несприятлива зміна споживчих смаків, чи переваг викликає падіння попиту і зміщення кривої попиту вліво (D3). (Див. мал. 4-3);
    •  збільшення кількості покупців цього продукту збільшує обсяг попиту і зміщує криву попиту вправо. При зменшенні кількості покупців все відбувається навпаки;
    •  збільшення доходу збільшує обсяг попиту, якщо продукт є нормальним товаром, і зменшує обсяг попиту, якщо продукт є товаром нижчої споживчої цінності. Зменшення  доходу впливає на попит названих товарів навпаки;
    •  відносно споріднених товарів треба розрізняти: 1) взаємозамінювані і 2) взаємодоповнювані товари: а) Коли продукти взаємозамінювані, то між ціною одного товару і попитом на інший має місце пряма залежність. Збільшення ціни на якийсь взаємозамінюваний товар збільшує попит на його замінник, зменшення ціни – зменшує попит на замінник; б) коли два товари є взаємодоповнюваними, то між ціною одного товару і попитом на інший існує обернена залежність;
    •  очікування споживачів щодо можливості підвищення ціни на товар у майбутньому призводить до збільшення попиту на нього в поточному періоді; очікування збільшення доходу у майбутньому також збільшує попит на товар в теперішньому часі.

Д) Вислів “зміна в попиті” не треба змішувати з висловом “зміна величини попиту”. Зміна в попиті відбувається під впливом нецінових факторів попиту і відображається зсувом кривої попиту або праворуч або ліворуч.

Зміна величини попиту відбувається під впливом зміни ціни і відображається на кривій попиту зміщення точки, що вказує на зв’язок ціни і величини попиту.

З боку попиту ціна виконує стримуючу функцію.

ІII. Пропозиція. Закон пропозиції. Нецінові фактори пропозиції

А) Пропозиція – це різні кількості продукту, які виробник бажає і здатний виробити і запропонувати до продажу за кожної конкретної ціни із низки можливих цін протягом визначеного часу.

Пропозицію конкретного продукту можна відобразити з допомогою таблиці 4-4.

Ціна на товар А (грн.)

Величина пропозиції за тиждень (один.)

8

95

6

85

4

70

2

40

1

10

Таблиця показує яку кількість продукту буде пропонувати виробник за кожної із вказаних цін. Можна цю залежність сформулювати і по іншому: які повинні бути ціни, що спонукатимуть виробника пропонувати вказану в таблиці кількість продукту.

Б) Закон пропозиції відображає пряму, або позитивну залежність між ціною і обсягом пропонованої продукції. Збільшення цін призводить до зростання величини пропозиції, зменшення цін викликає зменшення величини пропозиції.

Для виробника ціна – це виторг за кожну одиницю продукту і тому вона виконує стимулюючу функцію. Чим більша ціна, тим більше зацікавлений виробник виробляти і постачати на ринок свій продукт.

За незмінній ціні для виробника головним чинником, що визначає пропозицію продукту, є витрати. Чим нижчі витрати, тим більша мотивація до виробництва продукту. І навпаки, чим вищі витрати, тим менша зацікавленість до виробництва продукту. Якщо витрати вищі за ціни, стимул виробляти продукт зникає.

Пряму залежність між ціною і величиною пропозиції можна відобразити у вигляді кривої пропозиції.

Використовуючи дані таблиці 4-4, побудуємо криву пропозиції (мал.4-5).

В) Нецінові фактори пропозиції.

Крива пропозиції побудована на припущенні, що діє тільки ціновий чинник, який є найістотнішим. Але в економіці діють і нецінові фактори, що призводять або до збільшення пропозиції (крива пропозиції переміщується вправо), або до зменшення пропозиції (крива пропозиції переміщується вліво).

До основних нецінових факторів, що впливають на пропозицію, належать:

                                              

Мал. 4-5

  1.  Ціни на ресурси. Якщо ціни на ресурси збільшуються, збільшуються і витрати виробництва на одиницю товару, пропозиція товару зменшується. Якщо має місце зменшення ціни на ресурси, то витрати зменшуються, а пропозиція збільшується (крива переміщується праворуч).
  2.  Технологія виробництва; удосконалення технологій означає, що застосування нових знань у виробництві підвищує ефективність використання ресурсів. Якщо ціни на ресурси незмінні, то витрати на одиницю продукції зменшуються, а пропозиція збільшується.
  3.  Податки і дотації. Податки збільшують витрати виробника, а дотації – зменшують. Тому збільшення податків зменшує пропозицію, а збільшення дотацій збільшує пропозицію.
  4.  Ціни на інші товари. Зміни цін на інші товари можуть також впливати на обсяг пропозиції даного товару. Наприклад, збільшення цін на свинину зменшує пропозицію яловичини за даної ціни на яловичину.
  5.  Очікування зміни ціни продукту в майбутньому впливають на пропозицію суперечливо, тому неможливо визначити закономірність змін пропозиції.
  6.  Кількість продавців. Якщо їх більше, пропозиція збільшується, якщо кількість продавців зменшується, то і зменшується пропозиція товару.

Г) Зміна величини пропозиції. Зміна в пропозиції означає зміщення всієї кривої пропозиції, а зміна величини пропозиції – це переміщення пропозиції по її кривій.

IV. Ринкова рівновага. (Ринковий механізм ціноутворення)

Із всіх цін, які можуть встановитися на ринку під впливом цінових і нецінових факторів, що визначають обсяги попиту та пропозиції, реально діє якась одна. Яким чином формується ця ціна, як працює механізм, що встановлює саме цю ціну?

Перш за все, ринкова ціна формується на основі рішень споживачів (домогосподарств) про купівлю певного продукту і рішень товаровиробників про продаж цього продукту за певної ціни і певної кількості. Аналіз проводиться за умови, що існує конкуренція (на ринку діє велика кількість покупців і продавців). Ніхто не має економічної влади над іншими, влада розпорошена.

Для аналізу, як діє ринковий механізм ціноутворення треба звести дані таблиць мал. 4-1 і 4-4 в одну:

Загальна величина пропозиції за тиждень товару А

Ціна за одиницю продукту А (грн.)

Загальна величина попиту за тиждень товару А (один.)

Надлишок (+) чи нестача (-) товару А на ринку

95

8

10

+85

85

6

20

+65

70

4

40

+30

40

2

70

-30

10

1

100

-90

Мал. 4-6

В новій таблиці (мал. 4-6) добавимо ще один стовпчик з розрахунками надлишку чи нестачі (дефіциту) товару А на ринку в залежності від ціни.

По значенням зведеної таблиці (мал. 4-6) накреслимо графік попиту та пропозиції товару А (чи зведемо два графіка (мал. 4-2; 4-5) в один (мал. 4-7)).

Проаналізуємо стан ринку (ринкову кон’юнктуру) коли буде послідовно встановлюватись кожна із вказаних в таблиці (мал. 4-6) і на графіку (мал. 4-7) цін.

За ціни 8 грн. пропозиція товару буде перевищувати попит на нього на 85 одиниць.

Виробники, конкуруючи між собою за продаж всієї своєї продукції, будуть зменшувати ціну (цінова конкуренція). Спочатку – до ціни 6 грн. Знову виробляється надлишок продукту в обсязі 65 одиниць. Треба продати цей надлишок. Виробники знову вимушені знижувати ціну. Хтось з виробників вибуває з ринку цієї продукції, тому що витрати на виробництво однієї одиниці продукту А у них вищі за ціну, яка встановлюється на ринку на рівні 4 грн. Але і ця ціна не дає бажаного результату. Надлишок становить 30 одиниць. Ще треба знижувати ціну. Виробництво товару скорочується. І тільки ціна 3 грн. дає бажані результати. Пропозиція дорівнює попиту, весь продукт продається. На ринку залишились виробники, яким вигідно поставляти на ринок продукт А по ціні 3 грн. Тиску на виробників в бік зменшення ціни немає, цінова конкуренція виробників припиняється.

А як буде працювати ринковий механізм ціноутворення, якщо спочатку ціна встановиться на рівні 1 грн.? За цією ціною вироблятися буде на 90 одиниць продукту менше від обсягу попиту на нього. Багато споживачів не зможуть купити цей продукт. З’являться такі споживачі, які заплатять за продукт А більш високу ціну, наприклад 2 грн. До виробництва продукції залучаються нові виробники. Пропозиція продукту збільшується, але нестача продукту залишається. Конкуренція між споживачами продовжується. Ціна піднімається до 3 грн. За цієї цінои попит і пропозиція зрівнюються. Цінова конкуренція споживачів припиняється. На ринку продукту А встановлюється рівновага. Ціна, за якої встановлюється рівність пропозиції і попиту, називається рівноважною ціною, чи ціною ринкового клірінга, чи ринковою ціною.

Здатність конкурентних сил пропозиції і попиту встановлювати ціну на рівні, на якому рішення про продаж і купівлю синхронізуються, називається урівноважуючою функцією ціни.

V. Зміни пропозиції і попиту

Відомо, що під впливом зміни нецінових факторів попиту та пропозиції їх криві зміщуються чи вправо, чи вліво. Як це впливає на рівноважну ціну і на рівноважний обсяг попиту і пропозиції? Зробимо аналіз декількох варіантів таких змін. Для аналізу накреслимо графіки:

Мал. 4-8

  1.  Аналіз показує, що внаслідок збільшення попиту під впливом нецінових факторів попиту і незмінності пропозиції рівноважна ціна зростає і зростає рівноважний обсяг попиту та пропозиції (мал. 4-8 а).
  2.  Зменшення попиту викликає дію ефекту зменшення ціни і ефекту зменшення рівноважного обсягу попиту та пропозиції (мал. 4-8б).

Висновок: в разі зміни попиту виявляється прямий зв’язок між зміною попиту і зміною рівноважної ціни і рівноважного попиту та пропозиції.

Зміна пропозиції призведе до того, що якщо:

  1.  Пропозиція збільшується, то рівноважна ціна зменшується, а рівноважний обсяг попиту та пропозиції збільшується (мал. 4-8в).
  2.  Пропозиція зменшується, то рівноважна ціна збільшується, а рівноважний обсяг попиту та пропозиції зменшується (мал. 4-8г).

Існують і більш складні випадки, коли, наприклад, і пропозиція і попит змінюються одночасно  в протилежних напрямках, чи в одному напрямку; на одну і ту ж величину, чи на різні. Це можна самому проаналізувати, побудувавши графіки і змінивши належним чином попит та пропозицію.

Криві пропозиції і попиту на ринку ресурсів приймають такі ж форми, як і на ринку продуктів, відображають ті ж самі закономірності.

Терміни і поняття, які треба добре знати

Ринкова економіка, ринок, товари, економічна функція, суб’єкти ринку, об’єкт ринку, ринкова інфраструктура, попит, закон попиту, ефект доходу, ефект заміщення, індивідуальний попит, ринковий попит, нецінові фактори попиту, стимулююча функція ціни, пропозиція, закон пропозиції, цінова конкуренція, рівноважна ціна, урівноважуюча функція ціни.

Розрахунково-самостійна робота № 2

Для виконання лабораторної роботи треба знати як будується графік попиту та пропозиції, при якому співвідношенні попиту та пропозиції виникає дефіцит чи надлишок товару, які співвідношення попиту та пропозиції спонукають продавців до цінової конкуренції, а які співвідношення спонукають споживачів до цінової конкуренції, що таке рівноважна ціна і рівноважний обсяг продукції і дією якого механізму досягається ця рівновага, які і як діють нецінові фактори попиту та пропозиції і як вони змінюють рівновагу на ринку.

Зміст роботи.

Протягом місяця попит, пропозиція та ціна продукту А, який належить до товарів вищої категорії, такі:

Варіанти

Величина пропозиції

Ціна

Величина попиту

1

5

5

95

2

20

7

80

3

35

9

65

4

50

11

50

5

60

13

35

6

80

15

20

В кінці місяця під впливом низки факторів попит та пропозиція по всіх шести варіантах відхилилися від попередніх наступним чином:

Фактори, які вплинули на обсяг попиту та пропозиції (зменшення, збільшення)

Напрямок зміни факторів

Обсяг відхилення

1

Ціни на ресурси

Зменшилися

5

2

Технологія

Більш ефективні

10

3

Кількість покупців

Зменшилася

8

4

Дотації

Збільшилися

15

5

Смаки покупців

Сприятливіші

9

6

Очікування продавців щодо ціни товару А

Зменшення

10

7

Ціни інших товарів

Зменшилися

15

8

Доходи

Зменшилися

12

9

Кількість продавців

Збільшилася

10

10

Очікування покупців зміни ціни

Збільшення

7

11

Ціни взаємодоповнюючих товарів

Збільшилися

15

12

Податки

Зменшилися

15

13

Ціни взаємозамінюючих товарів

Зменшилися

10

Завдання

  1.  Відобразіть стан попиту та пропозиції товару А зі змінами на графіку (треба побудувати графік двох кривих попиту та двох кривих пропозиції).

Визначте:

  1.  Які варіанти співвідношення попиту та пропозиції і в яких обсягах вказують на:

а) дефіцит товару А;

б) надлишок товару А.

  1.  Які варіанти співвідношення попиту та пропозиції породжують цінову конкуренцію:

а) між виробниками;

б) між споживачами.

  1.  Рівноважну ціну і рівноважний обсяг товарів:

а) до впливу нецінових факторів;

б) після впливу нецінових факторів.

  1.  В який бік (зменшилася, збільшилася) змінилася:

а) рівноважна ціна;

б) рівноважний обсяг товарів під впливом зміни обсягів попиту і пропозиції.

  1.  Покажіть на прикладі лабораторної роботи зміну:

а) величини пропозиції та попиту;

б) в пропозиції, в попиті.

Питання для самоконтролю

  1.  Що таке ринкова економіка?
  2.  Які вона переваги має відносно традиційної і командно-адміністративної економіки?
  3.  Що таке ринок?
  4.  Що координує діяльність людей в ринковій економіці?
  5.  Назвіть і поясніть економічні функції ринку.
  6.  Хто і що є суб’єктами і об’єктами ринку?
  7.  Дайте класифікацію ринку.
  8.  Яке значення має для нормального функціонування ринку його інфраструктура і з чого вона складається?
  9.  Обґрунтуйте закон попиту. Чому він виявляє обернену залежність між ціною і величиною попиту?
  10.  Накресліть криву попиту.
  11.  Перерахуйте і поясність дію нецінових факторів попиту.
  12.  Визначте, в якому взаємозв’язку знаходиться індивідуальний і ринковий попит?
  13.  Як діють на попит його нецінові фактори?
  14.  Як діє закон пропозиції і обґрунтуйте пряму залежність між ціною і обсягом пропозиції?
  15.  В чому суть стримуючої і стимулюючої функції ціни?
  16.  Накресліть графік пропозиції.
  17.  Як діють нецінові фактори пропозиції?
  18.  Що таке рівноважна ціна?
  19.  Що таке рівноважний обсяг попиту та пропозиції?
  20.  Як діє механізм ринкового ціноутворення і що таке ринкова рівновага?
  21.  Накресліть графік ринкової рівноваги і визначте її елементи.
  22.  Розкрийте сутність урівноважуючої функції ціни.
  23.  Сформулюйте і поясніть закономірність дію нецінових факторів попиту, що зміщують криву попиту.
  24.  Сформулюйте і поясність закономірність дію нецінових факторів пропозиції, що зміщують криву пропозиції.
  25.  Як діють закономірності попиту та пропозиції на ринку ресурсів?

Тема 5. Конкурентна ринкова економіка, її фундаментальні питання

Мета вивчення теми: з'ясувати, які фундаментальні економічні проблеми вирішує ринкова економіка, і з допомогою яких ринкових механізмів вини розв’язуються, а також роль конкуренції в цьому процесі.

Головні проблеми теми

  1.  Ринкові механізми розв’язання фундаментальних проблем економіки.

а) Визначення того, що треба виробляти.

  •  Визначення прибутку.
    •  Прибутки і галузі ,що зростають.
    •  Споживчий попит у визначенні, що треба виробляти.
    •  Ринкові обмеження свободи вибору.

б) Організація виробництва.

  •  Виробництво і прибуток.
  •  Найменші витрати виробництва.

в) Розподіл загального обсягу виробництва.

г) Пристосування до змін.

  •  Орієнтуюча функція ціни.
  •  Ініціювання прогресу.
  1.  Основна роль конкуренції в розв’язанні фундаментальних проблем економіки.
  2.  Переваги і недоліки ринкової системи досконалої конкуренції.

Джерела інформації з перелічених проблем та послідовність їх самостійного вивчення

Макконнелл К.Р., Брю С.П. – Економикс: принципы, проблемы, политика. М.:Республіка, 1992 – Том 1 – Глава 5, с. 81-91.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: “Основи”, 1994. Глава V, с. 59-67.

Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка – Київ: “Основи”, 1995 – Розділ 12, с. 52-53.

Програмний зміст теми

І. Ринкові механізми розв’язання фундаментальних проблем економіки

В третій темі визначено, що будь яка економічна система розв’язує п’ять фундаментальних проблем притаманними їй економічними механізмами. Згадаймо ці проблеми:

  1.  Скільки виробляти всіх благ і кожного окремо?
  2.  Що виробляти, щоб найповніше задовольнити потреби суспільства?
  3.  Як виробляти необхідну суспільству продукцію? Які технології, ресурси, організацію застосовувати для досягнення мети?
  4.  Як розподілити вироблену продукцію між споживачами?
  5.  Як забезпечити високу ступінь і позитивний напрямок реагування економіки на зміни смаків споживачів, технологій, організаційних можливостей.

Ці п’ять питань не мали б сенсу, коли б не існувало дилеми “безмежність потреб – обмеженість ресурсів”, що відображає крива виробничих можливостей?

Які ж механізми ринкової економіки забезпечують вирішення фундаментальних проблем? Наскільки ефективно?

Механізм розв’язання проблеми, скільки виробляти буде детально розглядатися в курсі “Макроекономіка”, а на рівні окремих фірм-в курсі “Мікроекономіка”. В цій темі з'ясуємо дію ринкових механізмів по розв’язанню чотирьох фундаментальних проблем.

1) Визначення того, що треба виробляти. Як з'ясовано в темі 4, в ринковій економіці ціни на продукти і ресурси встановлюються конкуруючими покупцями і продавцями на відповідних ринках. При цьому підприємства керуються мотивами одержання прибутку. Тому, зрозуміло, вироблятись будуть тільки ті товари, виробництво яких може принести прибуток. Ті ж товари, які приносять збитки, вироблятися не будуть.

Отримання прибутку визначається:

а)  Загальним доходом, який підприємство отримує від продажу свого      продукту (виторг).

б)     Загальними витратами його виробництва.

Загальний доход розраховується як добуток ціни продукту на кількість проданого продукту.

Загальні витрати розраховуються помноженням ціни кожного ресурсу на його кількість і підсумком цих результатів.

Різницю між загальним доходом (виторгом) і загальними витратами називають чистим, або економічним прибутком.

Існує ще нормальний прибуток. Для визначення його потрібне розуміння витрат.

Економічні витрати – це платежі, які потрібно зробити, щоб придбати і утримати в своєму розпорядженні необхідну для виробництва кількість економічних ресурсів.

Платежі, або витрати на підприємницькі здібності як на ресурс є нормальним прибутком. Це така величина доходу, яка спонукає людину займатися підприємництвом і утримує її у цій сфері діяльності.

Розглянемо це на прикладі. Фірма прийняла рішення виробляти 20 одн. продукту А по ціні 2 грн. Припустимо, що найкраща комбінація ресурсів для виробництва 20 одн. продукту А складає 2 одн. землі по 3 грн; 3 одн. капіталу по ціні 4 грн;  2 одн. праці по ціні 5 грн; 1 одн. підприємницьких здібностей по ціні 7 грн. Який чистий прибуток отримає фірма? Загальний доход складає 20*2=40 грн. Загальні витрати: 2*3+3*4+2*5+1*7= 35 грн. Чистий прибуток 40-35=5 грн. Нормальний прибуток дорівнює 1*7=7 грн. Фірма буде виробляти продукт А, тому що його виробляти прибутково.

Але чистий (економічний) прибуток в 5 грн. приваблює фірми з інших галузей, які мають збитки, чи мають тільки нормальний прибуток, або мають чистий прибуток, менший за 5 грн. Ці фірми будуть переходити на виробництво продукту А. Пропозиція його зростатиме відносно попиту, що знизить ціну продукту, наприклад, до 1 грн. 75к. В цьому разі загальний доход складе 20*1,75=35. чистий прибуток дорівнюватиме 35-35=0. Буде досягнуто рівноважного обсягу виробництва. Тепер вже фірми в галузь не переходять.

Співвідношення ринкового попиту і ринкової пропозиції, за якого досягається рівноважний обсяг продукту (чистий прибуток дорівнює нулю), визначає,, яку кількість продукту А треба виробляти.

Але може бути ситуація, коли ціна продукту А 1,5 грн. Така ціна робить фірму збитковою. В цьому випадку загальний доход від продажу 20 одн. продукту дорівнюватиме 20*1,5=30 грн. Витрати на виробництво 20 одн. продукту, як було вище підраховано, складають 35 грн. Отже 30-35=-5. Це– збитки. Тому частина фірм з цієї галузі буде переходити в інші – прибуткові. Пропозиція зменшиться щодо ринкового попиту, ціна збільшиться до 1 грн 75к. Знову встановлюється рівноважний обсяг продукту і досягається виробництво необхідного в цих умовах продукту А.

Важливу роль у визначенні видів і кількості товарів, які виробляються, відіграє споживчий попит. Споживачі, які мають свободу вибору і доход від реалізації ресурсів певного обсягу, витрачають цей доход на ті товари та послуги, які найкраще задовольняють їх потреби. Ці витрати є не що інше, як “голосування грошима” за виробництво, чи збільшення виробництва, чи зменшення виробництва, або припинення виробництва конкретних товарів та послуг.

“Грошові голоси” виконують ключову роль в розв’язанні фундаментальної проблеми, що виробляти. Ринкова система характеризується суверенітетом споживача. Споживач виконує стратегічну роль у визначенні видів і кількості продуктів, що виробляються.

Підприємства мають обмежену свободу вибору, що виробляти. Фірми повинні узгоджувати свій вибір з вибором споживачів. Якщо вони цього не роблять, то зазнають збитків і банкрутств. Це справедливо і відносно постачальників ресурсів. Попит на ресурси є похідним від попиту на товари і послуги, які виробляються з цих ресурсів.

Ринкова система передає бажання споживачів підприємствам і постачальникам ресурсів і вони вимушені діяти у відповідності до цих бажань.

2) Організація виробництва. Як виробляти товари та послуги? Ця фундаментальна проблема складається з трьох питань:

а)     Як потрібно розподілити ресурси між окремими галузями?

б)    Які саме фірми будуть здійснювати виробництво в кожній галузі?

в) Які комбінації ресурсів, яку технологію кожна фірма повинна застосовувати?

Відповідь на перше питання отримано у попередньому пункті, коли з'ясовувалося, що повинні виробляти фірми. Виробники прибуткових галузей будуть збільшувати закупівлю ресурсів, а збиткових – скорочувати, або зовсім відмовлятися від їх використання.

Друге і трете питання тісно взаємопов’язані. В конкурентній ринковій економіці виробництво здійснюється тільки тими фірмами, які спроможні застосовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва. Це залежить:

  1.  Від наявних технологій, тобто альтернативних комбінацій ресурсів, які можуть забезпечувати певний обсяг продукції.
  2.  Від цін на ресурси.

Економічна ефективність може бути сформульована як отримання найбільшого обсягу продукту за найменших витрат в грошовому вимірі.

Приклад. Складемо таблицю, в якій є три комбінації ресурсів для виробництва продукту А, чи три технології виробництва цього продукту.

Ціна ресурсу

Технологія 1

Технологія 2

Технології 3

Праця

2

3

4

2

Земля

1

5

4

3

Капітал

3

2

3

6

Підприємницькі здібності

4

1

2

2

Загальні витрати на виробництво продукту вартістю 30 грн.

21

29

33

Застосування першої технології дає чистий прибуток 9 грн. (30-21), друга технологія дає прибуток 1 грн. (30-29), а третя призводе до збитків –3 грн. (30-33). Безумовно , виробник вибере першу технологію, бо вона забезпечує найвищій прибуток.

3) Розподіл загального обсягу виробництва. Будь-який продукт в ринковій економіці розподіляється між споживачами в залежності від їхнього бажання і спроможності заплатити за нього відповідну ціну. Бажання купити залежить від смаків і потреб споживачів. А спроможність купити залежить від доходу споживача і ціни товарів та послуг. В свою чергу, доход споживача (домогосподарств) визначається кількістю проданих ресурсів і їх цінами.

4) Пристосування до змін. Як забезпечується висока ступінь гнучкості економіки? В індустріальних суспільствах швидко змінюються смаки споживачів, технології виробництва, структура ресурсів. Економіці потрібно швидко пристосовуватись до цих змін, щоб не втрачати ефективність використання ресурсів і задоволення потреб суспільства.

Ринкова економіка цю проблему розв’язує з використанням орієнтувальної функції ціни. Якщо смаки покупців змінились сприятливо відносно товару А, то попит на цей товар збільшується. Це провокує ріст ціни цього товару. Прибутковість виробництва товару А збільшиться. В галузь прийдуть нові фірми. Пропозиція товару буде зростати, а ціни знижуватись. І цей процес буде продовжуватись поки не зникне економічний прибуток.

Навпаки, якщо смаки покупців стали несприятливі для товару А, то попит на нього зменшиться, ціни впадуть, прибутковість знизиться. Для частини фірм прибутковість товару А стане збитковим. Ці фірми перейдуть на виробництво інших товарів. Пропозиція товару А зменшиться, а ціни збільшаться. Цей процес буде продовжуватись, поки ціна не встановиться на рівні беззбитковості.

У відповідності зі змінами цін на товари будуть змінюватись і ціни на ресурси, і їх перерозподіл. Таким чином, за допомогою орієнтувальної функції ціни ринкова економіка здатна передавати зміну смаків споживачів до відома виробників продуктів і постачальників ресурсів і пристосовуватись до цих змін.

Ринкова економіка також має механізми, що забезпечують технологічний прогрес і накопичення капіталу. Фірми, які першими застосовують більш ефективну нову технологію, збільшать прибутки. Передаючи споживачеві частину економії від зниження витрат у формі зниження ціни продукту, ці фірми значно збільшать обсяг продажу товару і обсяг економічного прибутку. Це спонукає нові фірми до застосування нових технологій. Це , в свою чергу, призведе до розширення інноваційного процесу. Накопичуються більш досконалі засоби виробництва. Виробничі можливості економіки збільшуються і це відображається на графіку зміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Задоволення потреб суспільства підіймається на більш високий рівень.

ІІ. Основна роль конкуренції в розв’язанні фундаментальних проблем економіки

Як вже зазначалося, організаційними механізмами в ринковій економіці є система ринків і цін. Але у ефективному функціонуванні її механізмів по розв’язанню фундаментальних проблем перша роль належить конкуренції. Ринковий механізм пропозиції і попиту передає бажання споживачів (суспільства) підприємствам, а через них- і постачальникам ресурсів. Але саме конкуренція примушує підприємства та постачальників ресурсів належним чином задовольняти ці бажання.

Як це відбувається? По-перше, ми вже знаємо, що збільшення споживчого попиту на будь-який продукт підвищує ціну цього товару над витратами на його виробництво (що включає в себе заробітну плату, ренту, відсоток і нормальний прибуток).

Виникає економічний прибуток, що є сигналом для виробників про те, що суспільство вимагає більшої кількості цього продукту. Саме конкуренція – особливо здатність нових фірм вступати в цю галузь – одночасно викликає розширення виробництва і зниження ціни продукту до рівня витрат на його продукування.

Якщо в галузі відсутня конкуренція і в ній панує одна велика фірма (монополія), вона в змозі перешкодити вступу в галузь потенційних конкурентів. Така фірма не дає можливості розширювати галузь і забезпечує собі монопольне одержання економічного прибутку.

По-друге, саме конкуренція примушує фірми переходити на найбільш ефективні технології виробництва. На конкурентному ринку нездатність деяких фірм використовувати ефективну технологію виробництва в кінцевому результаті призведе до їх витіснення з галузі конкуруючими фірмами, які застосовують нові технології. Конкуренція створює значний тиск на фірми в напрямку технологічного прогресу.

По-третє, конкуренція створює незвичайну і важливу тотожність – тотожність особистих і суспільних інтересів. Фірми і постачальники ресурсів, діючи в напрямку збільшення власної вигоди в умовах гостро конкурентної боротьби, забезпечують реалізацію суспільних інтересів. Існуюче конкурентне середовище примушує фірми застосовувати найефективнішу комбінацію ресурсів для виробництва певного обсягу продукції, і це відповідає і приватній вигоді. По-іншому вони діяти не можуть, бо це призведе до втрати прибутку, а може і до банкрутства. Використання обмежених ресурсів з найменшими витратами (найбільш ефективним методом) відповідає й інтересам суспільства. Зростання витрат зменшить виробництво альтернативних товарів, які дійсно потрібні суспільству. Саме особиста вигода, яку направляє конкурентна ринкова система, стимулює певне реагування на зміни в потребах суспільства. Підприємства, що спрямовують свої зусилля на отримання високого прибутку, з одного боку, і постачальники ресурсів, що спрямовують свої зусилля на отримання якомога більшого доходу за продані ресурси -з іншого, домовляються між собою про здійснення  змін в розподілі ресурсів, а отже і змін в структурі продукції, якої потребує суспільство.

Сила конкуренції контролює і спрямовує мотив особистої вигоди таким чином, що він автоматично і мимовільно сприяє найкращому задоволенню інтересів суспільства. Коли фірми максимізують свій прибуток, суспільний продукт також максимізується. Але ринкова конкуренція не всі проблеми суспільства вирішує ідеально. Це буде розглянуто в наступному параграфі.

ІІІ. Переваги і недоліки ринкової системи досконалої конкуренції

А) Переваги. Аналіз функціонування ринкової системи дозволяє виявити такі її переваги:

  •  ефективність розподілу і використання ресурсів;
  •  свобода.

Ефективність розподілу і використання ресурсів. Як уже з’ясовано в попередньому тексті, конкурентна ринкова система спрямовує ресурси на виробництво тих товарів та послуг, які суспільству більше всього потрібні, а це визначається голосуванням споживачів грошима.

Ринкова економіка змушує фірми розробляти і використовувати найефективніші технології з метою мінімізації витрат. Вона індукує матеріальні стимули як власників ресурсів, так  і їх використувачів зберігати, примножувати, ефективно використовувати економічні ресурси суспільства.

Свобода. Ринкова економіка спирається на особисту свободу. Одна із фундаментальних проблем організації суспільства: як координувати економічну діяльність великої кількості індивідів і підприємств. Існує два способи здійснення такої координації: 1) централізоване управління і використання для цього примусу; 2) добровільне співробітництво через ринкову систему. Тільки ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примусу. В ринковій системі економічні суб’єкти вільно досягають особистої вигоди з урахуванням винагород і покарань (втрат), які вони одержують від самої ринкової системи.

Б) Але ринкова система має і певні недоліки:

Згасання конкуренції. Існує два основних джерела ослаблення конкуренції як контрольного механізму. По-перше, конкуренція заважає виробнику панувати на ринку свого продукту. Підприємці намагаються позбутися конкуренції шляхом злиття фірм, таємними змовами фірм про ціни, обсяги виробництва.

По-друге, сам технічний прогрес, який ринкова система заохочує, як правило. потребує: а) використання великої кількості капіталу; б) великих ринків; в) комплексного, централізованого і значно інтегрованого ринку; г) багатих і надійних джерел сировини. За цих умов досягнення максимальної ефективності виробництва потребує існування невеликої кількості відносно великих фірм, а не великої кількості малих.

В умовах монополізації втрачається суверенітет споживача, ринкова система зменшує здатність розподіляти ресурси у відповідності до бажань споживачів. Економічна влада концентрується в руках виробника.

Неефективне виробництво. 1) Ринкова система не розподіляє доходи рівномірно. Відбувається розшарування суспільства на багатих і бідних. Багаті мають більше грошових голосів. Вони трансформують виробництво в бік збільшення продуктів розкоші. Виробництво продуктів для бідних скорочується, тому що на їх виробництво недорозподіляються ресурси.

2) В економіці існує ефект переливу ресурсів. Суть його в тому, що там, де попит і пропозиція не відображають точно всі вигоди і витрати виробництва, певні суб’єкти економіки можуть одержувати вигоди чи нести витрати від виробництва продукту, не купуючи і не продаючи його; розподіл ресурсів відбувається не кращим чином.

3) Окрім індивідуальних благ існують суспільні блага. Ринкова система не включає їх в сферу виробництва, тому і ресурси на їх виробництво ринковий механізм не виділяє.

4) Нестійкість. Ринкова система не є досконалим механізмом забезпечення повної зайнятості і стабільного рівня цін. В ній періодично виникають проблеми не  зайнятості і інфляції.

Терміни та поняття, які треба добре знати

Фундаментальні проблеми економіки, прибуток, загальний доход, загальні витрати, виторг, чистий та економічний прибуток, рівноважний обсяг продукту, голосування грошима, суверенітет споживача, ефективність розподілу ресурсів; загасання конкуренції, ефект переливу ресурсів, індивідуальні блага, суспільні блага.

Розрахунково-самостійна робота № 3

Для виконання лабораторної роботи потрібно вивчити, що таке нормальний та чистий (економічний) прибуток, як його можна розрахувати, що таке загальний доход (виторг), загальні витрати, як вони залежать від ціни і кількості використаних ресурсів, сили, які примушують фірми (підприємства) переходити з галузі в галузь, що утримує фірми від подальшого переходу, за яких умов виникнення нової технології вимагає її застосування, механізм розподілу ресурсів.

Зміст роботи

Економіка суспільства складається з трьох галузей. Всі галузі функціонують на досконало конкурентних засадах. Перша галузь виробляє продукт А, друга – Б, третя – В.

Ситуація 1. Початкова ринкова ціна товару А – 31 грн; товару Б – 20 грн; товару В – 32 грн. В таблиці даються комбінації ресурсів, які використовуються для виробництва кожного товару. і ціни на ресурси.

Ресурси

земля

капітал

праця

підприємництво

Товари

кількість

ціна

кількість

ціна

кількість

ціна

кількість

ціна

А

4

3

2

2

3

3

1

6

Б

3

2

3

3

2

3

1

5

В

2

3

4

3

1

4

1

6

Ситуація 2.  Внаслідок різної прибутковості галузей, ресурси переміщуються з галузей в галузі. Під впливом зміни кількості ресурсів в кожній галузі і відповідної зміни пропозиції товару (за незмінного попиту) ціни змінились наступним чином:

  •  в галузі, куди перемістилися ресурси ,– на 7 грн.
  •  в галузі, де сталося найбільше скорочення ресурсів, – на 6 грн.
  •  в галузі помірного скорочення ресурсів – на 1 грн.

Ціни на ресурси лишаються незмінними.

Ситуація 3. Після встановлення нових цін (по ситуації 2) прибутковість галузей змінюється. В найменш прибутковій галузі з'являється нова технологія, яка представляє нову комбінацію ресурсів для виробництва одиниці продукції. Ця комбінація наступна:

Використовується: землі – 1 одн; капіталу – 3 одн; праці – 2 одн; підприємницьких здібностей – 1 одн. Ціни на ресурси залишилися початкові (ситуація 1).

Завдання

По ситуації 1:

  1.  Якої величини прибуток а) нормальний; б) чистий (економічний) буде мати фірма кожної з трьох галузей від виробництва і продажу одиниці продукту?
  2.  В яку галузь перемістяться ресурси з інших галузей?

По ситуації 2 :

  1.  Який прибуток а) нормальний; б) чистий (збитки) одержуватиме фірма кожної галузі за одиницю реалізованого товару внаслідок зміни цін?
  2.  Яка галузь досягла рівноважного стану? Поясніть ваше розуміння рівноважного стану галузі.

По ситуації 3:

  1.  Яке рішення прийме фірма в найменш прибутковій галузі: а) переходити на нову технологію; б) перейти на виробництво одного із продуктів інших галузей?

Обґрунтуйте своє рішення розрахунками і поясніть його.

Питання для самоконтролю

  1.  Які проблеми є фундаментальними для ринкової економіки?
  2.  Як ринкова економіка розв’язує проблему, що виробляти для суспільства?
  3.  Як розраховується загальний доход, загальні витрати?
  4.  Як розраховуються нормальний і чистий (економічний) прибуток?
  5.  Як ринкова економіка розв’язує проблему організації виробництва товарів та послуг?
  6.  Як ринкова система розподіляє вироблені продукти?
  7.  Як ринкова система забезпечує високу адаптивність?
  8.  Яку роль виконує конкуренція у функціонуванні ринкових механізмів?
  9.  Які існують переваги ринкової економіки досконалої конкуренції?
  10.  Назвіть недоліки ринкової економіки досконалої конкуренції.

Тема 6. Домогосподарства, ділові підприємства і закордон

Мета вивчення теми: вияснити сутність, первинну роль і значення домогосподарств і ділових підприємств як суб’єктів приватного сектору           

Головні проблеми теми                      

  1.  Сутність домогосподарства. Домогосподарство – суб’єкт постачання ресурсів і одержання доходу.
  2.  Домогосподарство – суб’єкт витрачання доходу.
  3.  Диференціація доходів домогосподарств. Крива Лоренца.
  4.  Сутність підприємств. Класифікація підприємств за розмірами і їх функції.
  5.  Класифікація підприємств за формами  власності.
  6.  Закордон як суб’єкт економічної діяльності.

Джерела інформації з перелічених проблем та послідовність їх самостійного вивчення

Макконнелл К. Р., Брю С. П. Экономикс: принципы, проблемы, политика. М.:Республіка, 1992, том 1, глава 7. С. 105-115; Том 2, глава 37,с 276-285.

Менкью Н. Грегори. Принципы экономикс. Санкт – Петербург – Москва – Харьков – Минск , 1999. Гл. 1. Принцип 8, с. 38-39.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією докторів економічних наук, професорів Климка Г. Н., Нестеренка В. П. Розділ 20, с. 259-273; розділ 21, с. 273-286.

Ковальчук В. М. Загальна теорія економіки. Тернопіль : “Астон”,  1998, гл. 11,с. 115-125; гл. 12,с. 125-137.

Програмний зміст теми

В попередній темі були з’ясовані найхарактерніші риси ринкової економіки і розв’язання фундаментальних економічних проблем. Зроблено висновок, що ринковий механізм розподіляє ресурси у відповідності до структури потреб і формує економічну базу свободи людей. Головними суб’єктами економічної діяльності, що забезпечують дію ринкового механізму, є домогосподарства і підприємства.

Третім суб’єктом економіки є закордон. Четвертим – держава. Економічні функції держави будуть розглядатися у наступній темі. В цій темі з’ясовується суть і роль перших трьох суб’єктів.

І. Сутність домогосподарств. Домогосподарства як одержувачі доходів

А) Сутність домогосподарств.

У “Стратегії подолання бідності в Україні”, що затверджена указом Президента України від 15 серпня 2001р., так визначається сутність домогосподарства:

“Домогосподарство – сукупність осіб, які проживають в одному житловому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо)”.

Поняття “домогосподарство і сім’я” дуже близькі, в більшості випадків вони співпадають. Домогосподарство може складатися і з однієї людини.

З економічної точки зору домогосподарство створюється добровільно для задоволення потреб його членів. Воно є носієм цих потреб. Його основна функція – споживання.

Друга функція домогосподарств – постачання економічних ресурсів виробникам. Домогосподарства є власниками ресурсів.

В ринковій економіці в умовах спеціалізації домогосподарства продають економічні ресурси і одержують грошовий доход. Його використовують для купівлі споживчих благ.

Таким чином, домогосподарства виконують подвійну роль:

  •  вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів;
  •  вони є основною витрачальною групою свого доходу, а тому утворюють попит на споживчі блага.

Б) Домогосподарства як одержувачі доходів.

З точки зору створення всієї маси доходу суспільства, вирішальне значення мають механізми, через які доходи формуються: через здачу в оренду землі – це рента або орендна плата; через реалізацію капіталу – це процент; через продаж послуг праці – заробітну плату; використання підприємницьких здібностей – прибуток. Потік доходу по цим каналам називають функціональним розподілом доходу.

Такий розподіл доходу є пов’язаним зі способом, яким грошовий доход приймає певні форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутоку. В цьому разі розподіл доходу відбувається в зв’язку з виконанням його одержувачем  певної економічної функції.

Другий спосіб розподілу доходу – особистий розподіл – є пов’язаним з формуванням доходу кожного домогосподарства. Доход окремого домогосподарства може складатися із вище зазначених форм: заробітної плати, ренти, процента, прибутоку, в яких отримують його члени домогосподарства.

Найбільшим джерелом доходу домогосподарств є заробітна плата. В економічно розвинених країнах ця частина складає більше 70% всього доходу. В Україні станом на 2001 рік це близько 57% доходу населення.

ІІ. Домогосподарства – суб’єкт витрачання доходу

Одержаний домогосподарствами доход розпадається на три частини: 1. Одна частина надходить державі у вигляді податку на особистий доход і використовується державою для створення суспільних благ і задоволення ними потреб суспільства. Суспільні блага ринковий сектор не виробляє 2. Друга частина направляється на особисте споживання в поточному періоді.

3. Третя частина залишається у домогосподарстві як особисті

заощадження у вигляді готівки, банківських рахунків, придбання страхових полісів, акцій, облігацій та інших фінансових активів для споживання у майбутньому.

Перша частина доходу вилучається державою у формі податків на основі законів держави. Відносно податків домогосподарства не мають прийнятних альтернатив. Треба платити встановлену законом суму. Це, безумовно. скорочує купівельну спроможність домогосподарств, їх попит на індивідуальні товари та послуги. Рівень задоволення ними власних потреб зменшується. Але домогосподарства додатково задовольняють свої потреби в суспільних благах.

Третя частина доходу залежить від рішень, які приймає домогосподарство. Але тут існує закономірність. Суть закономірності: чим більший доход, тим більшу долю доходу домогосподарство заощаджує.

Друга частина доходу-найбільша. Ця частина загального доходу домогосподарств повертається у виробничий сектор економіки у формі видатків на особисте споживання. Існує закономірність: чим більше загальний доход домогосподарства, тим менша доля його йде на поточне споживання, але абсолютна величина споживання збільшується. Видатки споживачів класифікуються так: 1) видатки на товари довгострокового використання, 2) видатки на товари короткострокового вжитку, 3) видатки на послуги. До товарів довгострокового користування віднесено всі товари, термін використання яких більше одного року. До товарів короткострокового користування віднесено всі товари, що слугують споживачеві менше одного року, як правило, щоденного вжитку.

Послуги – це роботи, які виконують лікарі, юристи, викладачі, перукарі для споживачів. Існує закономірність зміни витрат доходу на споживання: збільшення витрат на послуги відносно товарів; збільшуються витрати на товари довгострокового використання і зменшується доля доходу, що йде на купівлю товарів короткострокового споживання.

ІІІ. Диференціація доходів домогосподарств. Крива Лоренца

В попередній темі відзначалося, що ринкові механізми розподіляють вироблені товари та послуги у відповідності до величини доходу, який домогосподарство отримує за продані ресурси.

Ринкова система – безпристрасний механізм. Він не має сумління, не пристосовується до моральних норм.

Розподіл доходу і його диференціація між господарствами в ринковій економіці визначається низкою об’єктивних факторів:

1. Люди мають різні здібності. Природжені таланти дають змогу зробити більший внесок у виробництво сукупного продукту і одержати більший доход, ніж інші люди.

2. Різна працьовитість людей і відповідальність за результати своєї діяльності. Люди можуть мати значні здібності до праці, зокрема, підприємницької діяльності, але не повністю застосовувати за лінощів, нездатності організовувати себе, низької відповідальності за свої дії, що призводить до скорочення реального доходу відносно потенційно можливого.

3. Освіта та навчання. Люди значно відрізняються один від одного за рівнем одержаної освіти і своєї здатності заробляти. В певній мірі це залежить від вільного вибору, від рішень і дій кожного. Це залежить і від різних умов життя кожної людини, від поточних доходів домогосподарств в періоді, коли наступив час навчатися.

4. Професійні смаки і здатність ризикувати. Доходи не однакові з-за вибраної професії, вони вимагають тривалої підготовки, складні за виконанням, потребують приймати ризиковані рішення чи йти на ризик при виконанні своїх обов’язків (охорона громадського порядку, служба в збройних силах, верхолази, водолази та ін.). Люди, які мають підприємницькі здібності, але не спроможні ризикувати, підприємництвом займатися не будуть. Хто здатен ризикувати. як правило, одержує більші доходи відносно інших.

5. Наявність приватної власності. Між особами, які є приватними власниками, існує значна диференціація за доходами. Велика кількість домогосподарств не має приватної власності на матеріальні ресурси. Інші мають в приватній власності засоби виробництва, але різну кількість, різні за якістю, по-різному придатні для виробництва товарів чи послуг, що користуються значним попитом. Саме доходи від власності визначають місце домогосподарств на самій верхівці піраміди доходів. Право спадкоємства і те, що “багатство породжує багатство”, посилює роль, яку грає нерівність приватної власності на засоби виробництва в збільшенні нерівності в доходах.

6. Панування на ринку. Досягнення монопольного положення на будь- якому ринку (товарів та послуг, праці, інших ресурсів, грошей) дає змогу значно підвищувати ціни на свої продукти і знижувати ціни на ті товари та ресурси, що закуповуються в інших. В цьому випадку  має місце монопольний прибуток.

7. Вдача, зв’язки, нещастя і дискримінація. Все це впливає на те, що різні домогосподарства мають доходи різної величини.

Диференціація доходів відображається кривою Лоренца (мал. 6-1).

“Доля сімей” розташована на вісі абсцис, а “доля доходу” – на вісі ординат.

Теоретична можливість абсолютно рівного розподілу доходу відображає бісектриса. Вона вказує на те, що будь-який відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. 20 % сімей отримує 20% доходу, 40% сімей отримує 40 % доходу і т.д.

Розрив між лінією, що визначає абсолютну рівність і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більший цей розрив, тим більша ступінь нерівності доходів. Теоретично обґрунтовано і практично підтверджено, що рівність в розподілі доходів призводять до економічної неефективності, а значна нерівність породжує проблему бідності і нестабільності суспільства.

Бідність – неможливість  внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. У 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7% населення, вкрай бідних – 14,7%. Тому держава розробляє програму подолання бідності.

Основні напрямки роботи з подолання бідності такі:

  •  підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;
  •  збільшення доходів від трудової діяльності;
  •  соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрати доходу;
  •  застосування консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;
  •  соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями;
  •  соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;
  •  поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення.

ІV. Сутність підприємств. Класифікація підприємств за розмірами(підприємство, фірму і галузь)

а) Сутність підприємства. Підприємства є другим основним компонентом національної економіки. Треба розрізняти підприємство,

фірму і галузь.

Підприємство – це самостійний господарський суб’єкт у вигляді заводу, фабрики, ферми, копальні, крамниці, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Фірма – це певна ділова організація, яка володіє одним або багатьма підприємствами і веде на них господарську діяльність.

Галузь – сукупність підприємств і фірм, що виробляють однакову чи подібну продукцію.

Основою фірми і галузі є підприємство.

Підприємство це основна ланка господарства країни. Від рівня діяльності підприємств залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, тобто ефективність господарювання.

Основними ознаками підприємства є:

  •  закінчений цикл відтворення, тобто його продукція може в умовах поділу праці набувати форми товару (вироблятися для продажу);
  •  одержання прибутку;
  •  наявність свого трудового колективу.

Підприємство без господарських зв’язків не може обійтися. Потрібні постачальники сировини, матеріалів, напівфабрикатів, потрібна організація для збуту готової продукції.

В умовах ринкової економіки підприємство набуває нової якості: самостійний вибір діяльності, висока відповідальність за результати виробництва, ефективне господарювання, наявність рушійної сили у вигляді вільної конкуренції, що примушує уважно стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, передовою технологією, неухильно поліпшувати якість продукції, задовольняти потреби споживача.

б) Малі, середні і великі підприємства. Класифікація підприємств є різною. Це залежить від вибору критерію цієї класифікації. Нас цікавить перш за все те, що пов’язано з ефективністю економіки. З точки зору вибору такого обсягу виробництва, який забезпечує найменші витрати на одиницю продукту, підприємства поділяються на малі, середні і великі. Це пов’язано з тим, що просте збільшення розміру підприємства не обов’язково призведе до збільшення його ефективності (причини цього явища будуть розглядатися в курсі “Макроекономіка”). Є тільки один розмір підприємства, що оптимізує виробництво, забезпечує найбільший прибуток на одиницю продукту. В різних галузях ці оптимальні розміри різні. В одних галузях – це маленькі підприємства, в інших – середні або великі. Кожній галузі притаманна різна ступінь концентрації виробництва.

Поділ підприємств на малі, середні та великі  здійснюється в  залежності від кількості зайнятих, відповідно і від обсягів виробничої  діяльності. Як правило, малою фірмою вважається фірма з кількістю працівників менше 100 осіб, середньою – від 100 до 500 осіб. А великою – фірма з числом працівників більше 500 осіб. Малі підприємства відіграють особливу роль в економіці.

Основні економічні функції малих підприємств такі:

  •  малі підприємства цементують, об’єднують економіку країн, роблять її цілісністю;
  •  створюють конкурентні умови функціонування економіки;
  •  надають економіці гнучкість, високу ступінь адаптивності відносно відповідних змін;
  •  в значній мірі через малі підприємства відбувається селекція підприємницьких здібностей;
  •  використовують місцеві ресурси, які не використовують середні і великі підприємства.

В країнах з високоефективною економікою малі підприємства використовують значну частку робочої сили.

Середні підприємства, на відміну від малих, не такі чисельні. Зараз спостерігається тенденція до скорочення середніх підприємств в країнах розвиненого ринку. Їх ознаками є:

  •  менша гнучкість і чисельність відносно малих;
  •  вони охоплюють окремі високотехнологічні сегменти ринку;
  •  висока ступінь спеціалізації;
  •  вони більш стійкі, ніж дрібні.

Роль середніх фірм в економіці неоднозначна внаслідок їх проміжного становища: по-перше, вони не є серйозними конкурентами для великих підприємств; по-друге, вони мають тенденцію до монополізації; по-третє, середні підприємства є постійним джерелом наступної концентрації капіталу.

Великі підприємства, як правило, асоціюються із монополіями. Однак, це не зовсім точно, адже і великі фірми мають різні масштаби діяльності.

Переваги великого підприємства:

  •  тільки для великого підприємства доступне масове виробництво, що знижує витрати на одиницю продукції;
  •  великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, вони освоюють нові виробництва, галузі і технології, інвестують наукові дослідження, що недоступні малим і середнім підприємствам;
  •  їм властиве стале, міцне становище, що сприяє стійкості усієї економіки;
  •  великі підприємства майже ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змінюють власника;
  •  великі фірми здійснюють значну економію ресурсів через досягнення значних масштабів виробництва.

V. Класифікація підприємств за формами власності

В попередньому параграфі підприємства класифікувалися за розміром на основі критерію ефективності. Але всі ці підприємства мають певні правові форми, що базуються на різних формах привласнення засобів виробництва. Таких правових форм існує три: 1) одноосібне володіння; 2) партнерство; 3) корпорація.

З’ясуємо, чим вони відрізняються одне від іншого, і які мають переваги і недоліки, з точки зору забезпечення їх ефективності.

А) Одноосібне володіння. Це самостійне ведення бізнесу у власних інтересах. Власник має матеріальні ресурси, необхідні для економічної діяльності, або купує їх, особисто контролює діяльність підприємства.

Переваги. Цей достатньо простий тип організації економічної діяльності має такі переваги:

  1.  Легко заснувати. Практично нема бюрократичної тяганини і витрат на юридичні послуги.
  2.  Власник сам собі керівник і має значну свободу діяльності. Так як прибуток залежить від ефективності функціонування підприємства, то існує сильний безпосередній стимул вести справу ефективно.

Недоліки:

  1.  В більшості випадків, фінанси одноосібних підприємств є недостатніми для значного збільшення виробництва. Дуже важко отримати позику, тому що такі підприємства частіше за інші банкрутують.
  2.  Здійснюючи повний контроль за діяльністю підприємства, власник повинен виконувати усі функції з управління. Спеціалізація у менеджменті відсутня. Це знижує ефективність управління.
  3.  Найбільш важливий недолік – це не обмежена відповідальність власника за результати економічної діяльності підприємства. Одноосібні власники ризикують не лише активами фірми, але й особистими активами. У випадку банкрутства, кредитори будуть претендувати не лише на активи фірми, а й на особисте майно одноосібного власника.

Б) Партнерство. Партнерство – це форма організації бізнесу, коли двоє або більше окремих осіб домовляються про спільне володіння підприємством і його управлінням.

Партнери об’єднують свої фінанси і вміння вести справу, поділяють ризик, прибуток або збитки.

Переваги. 1). Легко організувати, але складніше, ніж одноосібні підприємства. Як правило, між партнерами укладається письмова угода. Бюрократичні процедури необтяжливі. 2). З’являється можливість спеціалізації управління, що підвищує його професіоналізм і ефективність. 3). Фінансові можливості партнерів об’єднуються і зростають, порівняно з одноосібною власністю. Збільшується можливість одержати позику.

Недоліки. 1). Коли декілька людей займаються управлінням, можуть виникати несумісність інтересів, неузгодженість або бездіяльність, коли потрібні рішучі дії. Втрачається ефективність. 2). Фінанси обмежені. 3). Термін діяльності партнерств непередбачений. 4). Необмежена відповідальність за результати економічної діяльності.

В) Корпорація. Корпорація – це правова форма ведення бізнесу, що відділена від конкретних осіб, які є його власниками.

Переваги. 1). Корпорація найбільш ефективна форма організації бізнесу в питанні залучення грошей для інвестування. Їй притаманна унікальна форма фінансування – через продаж акцій і облігацій. Ця форма дає змогу залучати заощадження багаточисельних домогосподарств. За таке використання їх заощаджень домогосподарства одержують додатковий доход – дивіденди. 2).Обмежена відповідальність. Власники корпорації (акціонери) ризикують тільки тими грошима, які вони заплатили за акції. Їх особисті активи залишаються недоторканими, якщо корпорація збанкрутує. 3). Більші можливості (в порівнянні з одноосібними і партнерськими підприємствами) в залученні грошей домогосподарств і кредитів комерційних банків дають змогу розширювати виробництво, торгівельні операції, здійснювати більш глибоку спеціалізацію, використовувати ефект від масштабів виробництва. 4). Так як корпорація є юридичною особою, то вона існує незалежно від її власників. Корпорації – більш сталі підприємства.

Недоліки. 1). Реєстрація статуту корпорації супроводжується деякими бюрократичними процедурами і перешкодами та витратами на юридичні послуги. 2). В корпоративній формі бізнесу закладені можливості для деяких зловживань. 3). Подвійне оподаткування. Наприклад, частина прибутку корпорації, що йде на виплату дивідендів оподатковується двічі: як прибуток корпорацій, а потім – як особистий доход акціонерів (дивіденди). 4). В корпорації відбувається розподіл функцій власності і контролю, що викликає протиріччя інтересів власників корпорації і тих, хто керує нею.

VI. Закордон, як суб’єкт економічної діяльності

Сучасна національна економіка країн світу є відкритою. ЇЇ суб’єкти приймають участь в торгівлі з іншими країнами, а тому мають розвинені фінансові зв’язки з суб’єктами національних економік іноземних країн.

  1.  Міжнародна спеціалізація дає змогу кожній країні зосереджувати ресурси на виробництві тих товарів, які вона може виробляти найефективнішим способом і отримувати, завдяки торгівлі з іншими державами, ту продукцію, яку вона не може виробляти з тією ж ефективністю. А це дає державі додатковий доход.
  2.  Значний і все більше зростаючий обсяг міжнародної торгівлі призводить до загострення конкуренції. Іноземна конкуренція забезпечує споживачам більш широкий вибір товарів, ніж в умовах закритої економіки, і сприяє підвищенню ефективності внутрішнього виробництва.
  3.  Саме конкуренція приводить у відповідність особисті інтереси приватного бізнесу – отримання максимального прибутку – з інтересами суспільства, націленого на більш ефективне використання дефіцитних ресурсів.
  4.  Функціональне удосконалення в комунікаційних системах інтернаціонували фінансові ринки. Це дає змогу більш ефективно проводити інвестиційну діяльність, поліпшувати структуру світового виробництва, поглиблювати спеціалізацію виробництва.
  5.  Але чим більша відкритість національної економіки, тим більша її залежність від експорту і імпорту. По-перше, країна, яка активно приймає участь в світовій торгівлі, стикається з прихованими джерелами нестабільності. По-друге, ці нові джерела нестабільності ускладнюють внутрішню політику стабілізації і можуть знижувати ефективність національної економіки.

Наприклад, фінансова криза, що мала місце в Росії в 1998 році, негативно вплинула на економіку України. Внаслідок значного зростання рівня інфляції, скоротилася купівельна спроможність населення Росії і зменшилося споживання товарів, в тому числі і українського виробництва. Експорт з України в Росію скоротився і економічна нестабільність в Україні посилилась.

Закордон як суб’єкт економіки відіграє в Україні надзвичайно велику роль. Достатньо навести приклад: в 2001 році зовнішньоторговельний оборот склав 37,7 млрд. дол. (в гривневому еквіваленті: 202 млрд. грн..), що майже дорівнює валовому внутрішньому продукту України за 2001 рік (208,6 млрд. грн.. у фактичних цінах).

Терміни і поняття, які треба добре знати

Домогосподарство, заощадження, функціональний розподіл доходу, особистий розподіл доходу, бідність, підприємство, фірма, галузь, одноосібне володіння, партнерство, корпорація.

Питання для самоконтролю

  1.  Які найголовніші фактори визначають добробут суспільства?
  2.  Що таке суб’єкти економіки? Які з них ви знаєте?
  3.   Які економічні функції виконують домогосподарства? ? В чому сутність?
  4.  Як виникають і в яких формах існують доходи домогосподарств?
  5.  Що означає функціональний розподіл доходів домогосподарств?
  6.  Як формується доход окремого домогосподарства?
  7.  Визначіть три напрямки використання доходу домогосподарств.
  8.  Сформулюйте закономірності руху доходу домогосподарств в зв’язку зі зміною його величини.
  9.  Назвіть і поясніть фактори, що визначають нерівномірність розподілу доходів між домогосподарствами.
  10.  Поясніть сутність кривої Лоренца і що вона відображає.
  11.  Що таке бідність, її причини і наслідки?
  12.  Чому не можна розподіляти доходи порівну між домогосподарствами?
  13.  Чим розрізняються підприємства, фірми і галузі?
  14.  Які основні ознаки підприємства?
  15.  Чому підприємство не може діяти без зв’язків з іншими економічними одиницями?
  16.  Що лежить в основі існування малих, середніх і великих підприємств, і якими вимірами відбувається такий їх поділ?
  17.  Які функції  в економіці виконують малі підприємства?
  18.  Дайте характеристику середніх підприємств.
  19.  Якими є  особливості і роль великих підприємств?
  20.  Які ви знаєте основні правові форми підприємств?
  21.  Які переваги і недоліки мають підприємства одноосібного володіння? 22
  22.  Які переваги і недоліки мають підприємства партнерського володіння?
  23.  Які переваги і недоліки мають корпорації?
  24.  Як впливає на відкриту економіку країни закордон з точки зору її ефективності?

Тема 7. Економічна роль держави

Мета вивчення теми: досягти розуміння і знання ролі держави в забезпечені ефективного функціонування ринкової економічної системи, механізмів впливу держави на економічні процеси і межі втручання її в економічну діяльність суспільства.

Головні проблеми

  1.  Об'єктивні причини необхідності втручання держави в ринкову економіку.
  2.  Економічні функції держави:

А) Створення правової бази для ефективного функціонування ринкової економіки.

Б) Захист конкуренції.

В) Перерозподіл доходу.

Г) Перерозподіл ресурсів для виробництва суспільних благ і усунення побічних ефектів.

Д) Зменшення інфляційних явищ і безробіття.

  1.  Важелі виконання державою своїх економічних функцій.
  2.  Державний сектор економіки.
  3.  Ефективність державного сектору економіки.
  4.  Кругообіг ресурсів продукту і доходу в ринковій економічній системі з врахуванням економічної діяльності держави.

Джерела інформації з перелічених проблем та послідовність їх самостійного вивчення

Макконнелл Кємптел Р., Брю Стенли Л.-М.: Республіка, 1992 – Том 1, гл 6, с. 94-103; гл 8, с.117-129.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії – Київ: Основи, 1994, частина ІІ, гл VIII, с.105-131.

Менкью Н. Грегори. Принципы экономики. Санкт-Петербург – Москва – Харьков – Минск,  1999, часть 4, гл 10-12, с. 219-273.

Макроекономіка. За редакцією доктора економічних наук А.Г. Савченка. Київ: “Либідь”, 1995, с. 93-102.

Єлізабет Дербін, Олександр Кілієвич. Економічна теорія і державний сектор. Київ: Видавництво УАДУ, 1997, с. 7-32.

Програмний зміст теми (мінімальний обсяг знань студентів)

І. Об’єктивні причини необхідності втручання держави в регулювання ринкової економіки

В темі 3 “Економічні системи…” були визначені основні риси ринкової змішаної економіки. Одна з них та, що до суто ринкових механізмів регулювання економіки додані механізми регулювання, застосовані державою.

В темі 5 “Конкурентна ринкова система…” встановлені недоліки ринкової системи досконалої конкуренції. В даній темі розглядаються проблеми підвищення ефективності ринкової економіки через залучення держави до її регулювання в напрямку більш повного задоволення потреб суспільства.

Як було з’ясовано, ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможні потреби. Крім того, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. І, нарешті, він виконує велику селективну (вибіркову) функцію серед товаровиробників. Із товарного виробництва вибувають неефективні господарські суб'єкти. Все це оптимізує економіку, підвищує її ефективність. Але ринковий механізм не має достатньо надійного безперебійного внутрішнього механізму уникнення затяжного спаду виробництва, високого рівня інфляції, надмірного рівня безробіття.

Ринкова система враховує лише ті потреби суспільства, які виявляються через платоспроможність споживачів. Ринкова економіка не має механізму, який здатний задовольняти колективні потреби, пов'язані з державним регулюванням суспільного життя, правоохоронним його забезпеченням, обороною країни, розвитком фундаментальної науки, захистом і розвитком культури, освіти, транспортної інфраструктури і таке інше.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, що є зовнішніми стосовно ринку. До них належать: надмірна поляризація людей стосовно рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, значні відхилення від стандартів якості споживчих товарів, використання ресурсів окремими галузями в більшій чи меншій кількості відносно оптимального обсягу.

Перелічені обмеження ринкового механізму можуть компенсуватися в певній мірі за допомогою держави. Тому держава на сучасному етапі розвитку ринкової економіки виконує роль суб'єкта регулювання економіки і утворює державний сектор економіки.

ІІ. Економічні функції держави

В якості регулятора економічного життя суспільства держава виконує багато економічних функцій. Але основними з них є:

  1.  Забезпечення правової бази і громадської атмосфери, необхідної для ефективної економічної діяльності суспільства.
  2.  Захист конкуренції.
  3.  Перерозподіл доходу та багатства для забезпечення стабільності суспільства.
  4.  Коригування розподілу ресурсів з метою його оптимізації.
  5.  Підтримка високого рівня зайнятості і стабільності цін, економічного зростання.

Розглянемо кожну функцію детальніше.

А) Забезпечення правової бази і сприятливої громадської атмосфери.

Раніше було визначено, що основою ринкової економіки є приватна власність на ресурси. Держава створює необхідні правові засади закріплення відносин приватної власності і їх належного регулювання, встановлює єдині правила взаємодії приватних власників між собою і державою, виступає в якості арбітра.

Держава надає послуги економічним суб’єктам по забезпеченню правопорядку в суспільстві. Нею встановлюються стандарти виміру ваги і якості продукції.

Державою створюється і підтримується в ефективному стані грошова система.

Б) Захист конкуренції.

Конкуренція є основним регулятором ринкової економіки. Вона підпорядковує виробників і постачальників ресурсів задоволенню потреб споживачів, забезпечує їх суверенітет. Конкуренція робить споживача господарем, ринок – його агентом, а підприємства – його слугою.

Наявність монополії змінює ситуацію. Продавців стає так мало, що кожен продавець може значно вплинути на обсяг пропозиції, на ціну продукту для власної вигоди. Господарем в економіці стає виробник. Він підпорядковує виробництво своїй вигоді, зменшує обсяги виробництва і підвищує ціни для отримання монопольно високого прибутку. Монополія породжує нераціональний розподіл ресурсів.

Існує два види монополії. Перший вид – комерційні монополії в галузях, де є можливість існуванню конкуренції, яка забезпечує досягнення мінімальних витрат ресурсів на одиницю продукції. Таких галузей більшість. В цих галузях держава застосовує заходи з недопущення утворення монополій.

Другий вид – природні монополії. Вони існують в таких галузях, де витрати на створення конкурентних умов дуже великі, і перевищують вигоди від конкуренції. Держава не заважає їх існуванню, а обмежує застосування монополіями свого монопольного стану і підтримує ціни на рівні, прийнятному для споживачів.

В) Перерозподіл доходу.

Ринковий механізм не враховує моральні принципи в сфері розподілу доходів і багатства. Він створює великий розрив в доходах багатих і бідних. Ринковий механізм забезпечує кожному такий доход, який людина заробила своєю працею або отримала від продажі власного матеріального ресурсу, заробленого або отриманого в спадщину. Виникає значна нерівномірність розподілу суспільного продукту, а це викликає нестабільність в країні, надмірну напругу в стосунках між різними верствами населення.

Суспільство покладає на державу відповідальність за стабільність в ньому і надає право перерозподіляти доходи в бік зменшення розриву між багатими і бідними.

Г) Перерозподіл ресурсів.

Існує два випадки, коли ринковий механізм розподіляє ресурси неефективно. Перший випадок пов'язаний з економічним явищем, коли ринкова рівновага встановлюється на рівні, який не є оптимальним, з точки зору найкращого задоволення потреб суспільства. Другий випадок пов'язаний з ситуацією, коли ринковий механізм зовсім не виділяє ресурси на виробництво дуже важливих для суспільства благ, а тому і не досягається максимальна ефективність економіки.

Перший випадок виникає в зв'язку з переливами ресурсів (побічними ефектами). Другий – з виробництвом колективних благ.

Встановлено, що однією з якостей конкурентної ринкової системи є ефективний розподіл ресурсів. Це виявляється в тому, що досягнення рівноважного обсягу виробництва є одночасно досягненням оптимального обсягу виробництва.

Такий висновок базується на допущенні, що всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням будь-якого продукту, дістаються продавцям і покупцям і відображаються на кривих попиту і пропозиції кожного товару.

Але в економіці мають місце так звані переливи, коли вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом чи споживанням товару “переливаються” до третьої сторони, що не є безпосереднім покупцем чи продавцем даного товару. Розрізняють витрати і вигоди переливу.

Витрати переливу. Існують продукти, виробництво або споживання яких покладає на третю сторону некомпенсовані витрати і ці витрати називаються витратами переливу. Прикладом може бути металургійне, хімічне або інші шкідливі виробництва, які забруднюють землю, воду, повітря, тобто навколишнє середовище, і завдають шкоди здоров'ю людей. Громада несе витрати переливу, які їй не відшкодовуються виробниками через ринковий механізм. Якщо фірма уникає витрат, пов'язаних з захистом навколишнього середовища, то її крива пропозиції лежатиме правіше (S), ніж у випадку, якби вона повністю несла витрати виробництва (S1) (Мал. 7-1). Це призводить до збільшення обсягу виробництва даного виду продукту (Q) і надмірного виділення ресурсів для його виробництва. Виникає проблема коригування витрат переливу. Влада повинна здійснити заходи, щоб змусити фірму оплачувати витрати переливу і скоригувати надлишковий розподіл ресурсів на це виробництво. Для цього уряд використовує, по-перше, законодавство, яке змушує забруднювачів довкілля під загрозою судового переслідування нести витрати, пов'язані з виробництвом. Фірми змушені купувати і встановлювати устаткування для захисту навколишнього середовища; по-друге, спеціальні податки, які приблизно дорівнюють витратам переливу, і за допомогою яких уряд перекладає витрати переливу на фірми.

В результаті і в першому і в другому випадках витрати фірм збільшуються і крива пропозиції зміщується ліворуч (S1). Рівноважний обсяг виробництва зменшуються (Q1) і використання ресурсів скорочується.

На малюнку ситуація з витратами переливу має такий вигляд.

Мал. 7-1. Витрати переливу

Вигоди переливу. Прикладом вигод переливу може бути профілактика інфекційних захворювань, освіта. Вакцинація проти інфекційних захворювань приносить вигоду не лише споживачеві, який купив цю послугу, а і суспільству в цілому і окремим невакцинованим людям завдяки сповільненню поширення хвороби. Освіта також вигідна не лише індивідуальному споживачеві (чим вища освіта, тим більше доход), а й усьому суспільству. Зростає продуктивність праці, ефективність економіки в цілому, що вигідно не лише тим, хто отримав освіту, а всій громаді. Освіта підвищує інтелектуальний рівень громади,  зростає її здатність зробити правильний політичний вибір, що також вигідно всьому суспільству.

Але ринок не враховує вигоди переливу і виділяє недостатньо ресурсів для виробництва цих товарів та послуг. Крива ринкового попиту відображає лише приватні вигоди і не враховує сумарні вигоди. Крива попиту розташована лівіше, ніж це було б у випадку врахування всіх вигод (Мал. 7-2а).

Виникає проблема коригування розподілу ресурсів. Вона вирішується державою, по-перше, шляхом збільшення попиту (Мал. 7-2б). Наприклад, використовуючи систему продовольчих талонів для сімей з низькими доходами, вона тим самим збільшується попит на продукти харчування. Крива попиту зсувається праворуч (Д – Д1), рівноважний обсяг виробництва збільшується від Q до Q1 і відповідно збільшується використання ресурсів.

По-друге, збільшення пропозиції (Мал. 7-2в). Держава може видавати субсидії: виробничникам, учбовим і медичним закладам, що збільшує пропозицію товарів та послуг. Крива пропозиції зміщується вправо (S – S1). Відповідно збільшується рівноважний обсяг виробництва (Q – Q1) і здійснюється коригування розподілу ресурсів.

а) приклад вигід переливу

 

б) Коригування дефіциту ресурсів: – з боку попиту

в) Коригування дефіциту ресурсів: – з боку пропозиції

мал. 7-2

Якщо вигоди переливу дуже великі, то держава бере на себе фінансування таких галузей, або, перетворивши їх на державну власність, організує виробництво так званих громадських або колективних благ та послуг.

Ринкова система виробляє індивідуальні блага. Ці товари можна розділити на достатньо маленькі одиниці, щоб їх могли купити окремі споживачі. На них розповсюджено принцип виключення. Суть його в тому, що ті, хто хочуть і можуть платити рівноважну ціну, отримують продукт, а ті, хто не в змозі це зробити, не отримують вигоди від продукту.

Але існують блага, які називаються колективними чи громадськими. Вони є неподільними. Ринковий сектор ці блага у виробництво не включає і ресурси на їх виробництво не виділяє. На них не розповсюджується принцип виключення, тому що не існують ефективні способи відсторонення від споживання цих товарів тих індивідів, які отримують вигоди від споживання продуктів без відшкодування їх виробництва.

Колективні блага задовольняють потреби самим фактом їх виробництва.

Класичним прикладом громадського блага є маяк на небезпечному узбережжі. Його світло служить усім кораблям. Принцип виключення тут застосувати неможливо і тому у приватних підприємств немає економічних стимулів будувати, або купувати маяки. І хоча загальні вигоди від маяка значно перевищують затрати на його будівництво, ринок не виділяє ресурси на виробництво цього блага.

Є ще так звані квазісуспільні блага (автомагістралі, бібліотеки, музеї, парки, поліцейський і пожежний захист). Вони можуть підпадати під принцип виключення. Але цим благам притаманні великі вигоди переливу. Їх ринковий сектор виробляє менше за оптимальну кількість. Держава бере на себе виділення ресурсів на їх виробництво до оптимального обсягу.

Виникає проблема перерозподілу ресурсів з виробництва товарів індивідуального споживання на виробництво громадських благ. Вона вирішується, перш за все, шляхом державних податків і видатків. Податки на фірми і домогосподарства зменшують попит на товари і послуги у приватному секторі, що, у свою чергу, знижує і попит на ресурси. Державні видатки використовуються на придбання ресурсів для виробництва громадських благ.

Види і обсяги виробництва громадських благ у цивілізованих суспільствах визначаються політичними методами, передусім шляхом голосування в представницьких органах влади.

Д) Стабілізація економіки.

Однією з найважливіших сучасних економічних функцій держави є підтримка високого рівня зайнятості ресурсів, стабільності цін і економічного зростання.

Економічна наука дійшла висновку, що обсяг виробництва в країні безпосередньо залежить від загального, або сукупного обсягу видатків. Але сукупні видатки періодично то збільшуються, то зменшуються. Тому зайнятість ресурсів і рівень цін змінюються. Періодично виникають значне безробіття або інфляція (загальне зростання цін).

Держава може збільшувати чи зменшувати податки і видатки так, щоб у суспільстві підтримувати високий рівень зайнятості і низькі темпи інфляції.

ІІІ. Інструменти виконання державою своїх економічних функцій

Свої економічні функції держава здійснює з допомогою певних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи, всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми і правила економічної діяльності господарських суб'єктів. Серед правових інструментів найбільш важливими для здійснення економічних функцій державою є закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську і страхову справу, податки, ціни, про соціальний захист населення. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти – це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види економічної діяльності.

Найважливішу роль у виконанні державою економічних функцій відіграють економічні інструменти. До головних з них належать: макроекономічне індикативне (прогнозне або рекомендаційне) планування, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.

Слід зазначити, що використання державою своїх інструментів для здійснення економічних функцій може породжувати не лише позитивний результат, а й негативні наслідки.

Здійснення державою економічних функцій спрямовується як на досягнення стратегічних цілей, так і тактичних.

Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання – це, перш за все, антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит.

За характером впливу на господарські суб’єкти розрізняють інструменти (регулятори) прямої і непрямої регулюючої дії.

Пряме регулювання – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів.

Непряме регулювання економіки – це вплив держави на господарську діяльність через внесення змін в умови функціонування ринкового механізму.

IV. Державний сектор економіки

Сутність державного сектору економіки.

Виконуючи свої економічні функції і застосовуючи економічні регулятори, держава діє у якості самостійного господарського суб’єкта, утворює державний сектор в економіці. Його частка різна в різних країнах.

Державний сектор у традиційному розумінні є сукупність державних підприємств. Це підприємства, що виробляють суспільні (громадські) та квазісуспільні блага. Вони діють на основі державної власності.

Однак в широкому розумінні державний сектор включає в себе, крім державної власності і державних підприємств, всю сукупність форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів та послуг.

Між діяльністю приватного і державного секторів економіки існують фундаментальні відмінності. Основні з них такі:

  •  державний сектор створюється і функціонує для безпосередньої реалізації інтересів суспільства в цілому, а не окремих його суб’єктів, для задоволення суспільних потреб;
  •  державний сектор функціонує на примусовій основі, а приватний – на добровільній. Доходи і видатки домогосподарств і підприємств є результатом їх добровільних рішень відносно купівлі та продажу товарів і ресурсів. Державні надходження доходів відбуваються завдяки примусовому оподаткуванню державою інших економічних суб’єктів. Домогосподарства і підприємства не мають вибору, вони вимушені платити податки.

Вплив держави на економіку є найбільш відчутним через оподаткування і державні видатки. Тому розглянемо державний сектор економіки як отримувача і розпорядника доходів.

Як розпорядник доходів держава здійснює: а) державні закупки; б) трансфертні платежі – виплати певним верствам населення допомоги по безробіттю, по соціальному страхуванню і забезпеченню, допомоги ветеранам війн та інше; в) виплати державного боргу.

Між державними закупками і трансфертними платежами існує суттєва відмінність.

Державні закупки називають виснажливими, тому що вони пов’язані з вилученням ресурсів з виробництва індивідуальних (особистих) товарів та послуг (з приватного сектору економіки), і спрямовуються державою на виробництво суспільних благ.

Трансфертні платежі не впливають на збільшення суспільних благ за рахунок індивідуальних (особистих) благ, а змінюють тільки особисте споживання. Вони зменшують доходи багатих за рахунок більшого оподаткування (що скорочує споживання предметів розкоші) і збільшує доходи бідних, що збільшує споживання предметів широкого вжитку. Їх називають невиснажливими. В сучасних умовах державний сектор збільшується. Основними чинниками, що спонукають суспільство вимагати від держави все більшого втручання в економіку, є:

  •  необхідність оборони країни від можливих зовнішніх насильницьких втручань (наукомісткість озброєнь швидко збільшується, а це збільшує витрати);
  •  боротьба з міжнародним тероризмом;
  •  ріст народонаселення чи стимулювання народжуваності і вирішення інших демографічних проблем;
  •  урбанізація і зростання попиту на суспільні блага;
  •  підвищення якості навколишнього середовища, здійснення запобіжних заходів попередження  екологічних катастроф і їх ліквідації;
  •  необхідність подолання і недопущення зростання бідності.

Для здійснення цих завдань держава постійно знаходиться у фінансових відносинах з іншими суб’єктами господарювання, основою яких є державний бюджет.

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків держави за певний період.

Податки і крива Лаффера

Основним інструментом створення доходів держави в сучасних суспільствах є податки. Вони виконують три економічні функції: а) розподільчу – перерозподіл вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами, б) фіскальна – централізація частини ВВП у бюджеті держави на загальносуспільні потреби, в) регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їх платників.

Розрізняють джерело і об’єкти оподаткування

Джерело оподаткування – доход суспільства. Об’єкти оподаткування – доходи, майно, земля.

За механізмами формування податки поділяють на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки – вилучення частки доходу безпосередньо у власників майна, землі, одержувачів доходів.

Непрямі податки – вилучення частки доходів у сфері реалізації або споживання товарів та послуг. Сплачують їх виробники продуктів, але в дійсності вилучається частка доходу споживачів через включення податків в ціну товарів та послуг.

В системі оподаткування важливу роль грають податкові ставки.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Визначають граничну і середню податкові ставки.

Відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу – це гранична податкова ставка.

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Існує певна закономірність зв’язку між податковими ставками та обсягами податкових надходжень. Ця закономірність виражається кривою Лаффера. Вона має такий вигляд (мал. 7-3).

У відповідності до кривої Лаффера, від “0” до “М” більші значення податкової ставки будуть визначати більші податкові надходження (від “0” до “Q”). Але подальше збільшення податкової ставки призведе до зменшення стимулів виробництва, а тому і податкових надходжень. В Україні йде пошук таких податкових ставок, які були б оптимальними, забезпечували б максимальні податкові надходження і зберігали максимальну мотивацію до підприємницької діяльності, що є вирішальним для економічного зростання.

Мал. 7-3

Бюджетний дефіцит і державний борг

Нерідко в різних країнах виникає ситуація, коли надходження до бюджету менші, ніж державні зобов’язання по видаткам. Виникає бюджетний дефіцит.

Причинами дефіциту держбюджету є:

  •  падіння доходів в умовах спаду економіки;
  •  зменшення приросту національного доходу;
  •  зменшення податкових надходжень в зв’язку зі збільшенням податкової ставки;
  •  збільшення бюджетних витрат;
  •  непослідовна фінансово-економічна політика;

Бюджетний дефіцит призводить до існування державного боргу.

Державним боргом називається нагромаджена сума позичених державою коштів для фінансування дефіцитів.

Економічні наслідки державного боргу:

  •  скорочення споживання населенням країни;
  •  витіснення приватного капіталу з економіки країни, що обмежує подальше зростання економіки;
  •  збільшення податкових ставок і податків, що виступає антистимулом економічної активності;
  •  перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.

Принципи оподаткування

Існує два принципи оподаткування, з точки зору розподілу податкового тягаря: 1) принцип отриманих благ; 2) принцип платоспроможності.

Принцип отриманих благ передбачає, що для фінансування виробництва певних благ треба оподатковувати тих осіб, які використовують ці блага для задоволення своїх потреб.

Цей принцип частково застосовується в тих випадках, коли благо використовують окремі особи і воно є додатковим відносно інших осіб, яким воно не є корисним чи значно менш корисне (оподаткування транспортних засобів).

Принцип платоспроможності базується на ідеї, що тягар оподаткування розподіляється в залежності від рівня конкретного доходу особи.

У відповідності до цього принципу, особи, що мають вищі доходи, сплачують більший податок, як в абсолютних, так і у відносних значеннях.

Принцип платоспроможності ґрунтується на тому, що одна і та ж сума податку, вилучена у бідної і багатої особи, є більшою жертвою для бідної, ніж для багатої людини.

Застосування цих принципів залежить від встановлених державою податкових ставок і того, як вони змінюються у відповідності до зростання доходів окремих осіб.

Тому податки поділяють на 3 види: прогресивні, пропорційні і регресивні.

  1.  Податок є прогресивним, якщо середня податкова ставка підвищується в залежності від зростання доходу, і з кожної додаткової одиниці доходу вилучається все більша величина податку.
  2.  Регресивний податок – податок, середня ставка якого зменшується із зростанням доходу. З кожної додаткової одиниці доходу вилучається все менша його величина.
  3.  Пропорційний податок – коли середня податкова ставка залишається незмінною.

Юридичні і фізичні особи можуть перекладати податковий тягар на інших осіб. Наприклад, акцизний податок. Оподатковуються продавці, а сплачують покупці. Це тому, що продавці цей податок включають в ціну підакцизного товару.

V. Ефективність державного сектора економіки

Концепція ефективності є головною у вивченні економічної теорії і в практичній економічній діяльності. Згадаймо, що економісти вкладають в поняття ринкової ефективності. По-перше, це повна зайнятість наявних ресурсів. По-друге, це найкращий, оптимальний розподіл ресурсів на виробництво благ. Ресурси розподілені так, що досягнуто повний обсяг виробництва. Сукупний продукт виробляється в такій комбінації товарів та послуг, коли вони найповніше задовольняють потреби суспільства.

Максимальне задоволення досягається тоді, коли суспільство не може збільшити сукупність корисності шляхом зміни виробництва на іншу комбінацію товарів та послуг. По-третє, має бути досягнута рівновага, баланс між споживачами та виробниками. Це гарантує максимізацію задоволення потреб і відшкодування витрат на виробництво при встановленні мінімально можливих цін.

Як держава забезпечує ефективність економіки країни? Вона змінює структуру сукупного продукту. Це оптимізує задоволення потреб.

                                               Мал. 7 – 4

Тому, головною проблемою держави є визначення, наскільки треба скоротити виробництво індивідуальних (особистих) благ, щоб вивільнити ресурси для виробництва суспільних (колективних) благ і навпаки. Це можна продемонструвати з допомогою графіку кривої виробничих можливостей (мал. 7-4). Наприклад, припустімо, що виробництво сукупного продукту в точці “В” є оптимальним для відповідного часу. А законодавчі установи держави визначили виробництво більшої чи меншої кількості колективних товарів (на рівні точок В1 чи В2). Такими діями держава розширює чи звужує сферу своєї економічної діяльності (збільшується чи зменшується зовнішня та внутрішня безпека суспільства, будівництво і підтримка в належному стані доріг, фундаментальні наукові дослідження, охорона здоров’я тощо).

Друга проблема пов’язана з підвищенням ефективності виконання державою своїх економічних функцій (ефективного функціонування державного сектора економіки). Тут основним є продуктивність ресурсів, які використовуються в державному секторі, що пов’язано, перш за все, з мірою подолання корумпованості, хабарництва, марнотратства.

Забезпечення ефективності виконання державою своїх економічних функцій відображено на графіку 7-5. Подолання марнотратства, корумпованості, хабарництва і підвищення відповідальність за якість суспільних продуктів зміщує криву виробничих можливостей вгору з точки Q1 до точки Q2. Це дає можливість збільшити виробництво суспільних благ, не зменшуючи виробництво індивідуальних благ (В2), чи виробляти їх на попередньому рівні, збільшуючи виробництво індивідуальних благ (В3).

Точка В4 демонструє випадок, коли суспільство вирішує використати зростання ефективності діяльності держави на збільшення виробництва як суспільних, так і індивідуальних благ.

Розв’язання викладених проблем в демократичному суспільстві визначається голосуванням. Голосують ті, кого вибрали для прийняття відповідних рішень. Існує об’єктивна закономірність ефективного здійснення державою своїх економічних функцій: граничні вигоди від виконання певних програм не можуть бути нижчими від витрат на їх виконання. Але держава приймає рішення і діє не завжди у відповідності до цієї закономірності.

Основними причинами того, що державний сектор функціонує недостатньо ефективно, є наступне:

  1.  Має місце ефект особливих інтересів. Суть в тому, що окремі групи працівників законодавчих і виконавчих структур, які мають особливі інтереси, підтримують цілі і програми для реалізації цих інтересів. Таку діяльність називають погонею за рентою.
  2.  Певні політичні діячі весь час працюють на те, щоб на наступних виборах вони були переобрані, а не на те, щоб реалізувати програми, направлені на збільшення ефективності функціонування державного сектора економіки.
  3.  Політичні процеси обмежують свободу громадян у виборі суспільних товарів та послуг в порівнянні зі свободою, яку мають споживачі у виборі товарів та послуг індивідуального споживання. Виробництву суспільних благ притаманна неефективність. Споживач суспільних благ вимушений погоджуватись споживати запропоновані державою блага, які можуть не в повній мірі задовольняти його потреби. В інших випадках споживач фінансує виробництво таких суспільних благ, які йому не потрібні. Це відбувається через сплату податків.
  4.  Ринкова система створює сильні, безпосередньо діючі стимули для підвищення ефективності і високої відповідальності за економічні результати.

В приватному секторі неефективність, значні матеріальні витрати в порівнянні з вигодами призводять до припинення чи скорочення виробництва певних товарів та послуг.

В державному секторі такої сильної мотивації до відповідальності за ефективність економічної діяльності немає. Держава не схильна припиняти неефективне виробництво. Скоріше збільшується асигнування неефективних програм, які породжують нових бюрократів.

VІ. Кругообіг ресурсів, продукту і доходів в умовах існування державного сектора економіки

В змішаній ринковій економіці держава значно інтегрована в загальний кругообіг матеріальних і грошових засобів. Це відображається на макроекономічному рівні схемою кругообігу ресурсів, продуктів та доходу (мал. 7-3).

                         (8)Ресурси          

В темі 5 розглянуто кругообіг ресурсів, продуктів і доходу в закритій економіці, де відсутнє державне регулювання і існує досконала конкуренція. Тепер проаналізуємо, як держава модифікує потоки ресурсів, продуктів та доходу.

На мал. 7-3 1-ий і 2-ий потоки показують витрати підприємств на придбання ресурсів, які постачають домогосподарства. Ці витрати підприємств набувають форми доходів домогосподарств – ренти, процента, заробітної плати, прибутку.

3-ий і 4-ий потоки відображають споживчі витрати домогосподарств на придбання товарі та послуг, вироблених підприємствами.

Потоки від 5-го до 8-го показують, що держава здійснює закупки у приватних осіб, підприємств як на ринку продуктів, так і на ресурсному ринку. 5-ий і 6-ий потоки є закупки державою у приватних підприємств таких товарів, як папір, комп’ютери, меблі, предмети матеріально-технічного постачання для збройних сил та інше. 7-ий і 8-ий потоки – це плата держави службовцям, працівникам освіти, охорони здоров’я. Держава надає громадянам суспільні блага, що відображено 9-им і 10-им потоками.

Фінансування суспільних благ та послуг вимагає податкових платежів з боку підприємств і домогосподарств. Це потоки 11-ий і 12-ий. Ці потоки названі чистими податками тому, що сюди включені не тільки податки, але і “податки навпаки” у формі трансфертних платежів домогосподарствам і субсидій підприємствам.

Розширена модель кругообігу дає змогу більш чітко зрозуміти, як держава може змінювати розподіл доходів, здійснювати перерозподіл ресурсів і регулювати рівень економічної активності. Спробуйте самостійно зробити цей аналіз за допомогою схеми на мал. 7-3.

Терміни і поняття, які треба добре знати

Оптимальний розподіл ресурсів, індивідуальні (особисті) блага, колективні (суспільні) блага, правова база економіки, громадська атмосфера економічної діяльності, захист конкуренції, стабільність суспільства, економічне зростання, суверенітет споживачів, монополія, комерційна монополія, природна монополія, побічні ефекти, переливи витрат, переливи вигод, шкідливе виробництво, неподільні блага, квазісуспільні блага, регулятори (інструменти) економіки, правові інструменти, адміністративні інструменти, економічні інструменти регулювання економіки державою, інструменти прямої дії, інструменти непрямої дії, державний сектор економіки, оподаткування, державні видатки, економічні функції податків, джерело оподаткування, об’єкти оподаткування, прямі податки, непрямі податки, податкова ставка, гранична податкова ставка, середня податкова ставка, крива Лаффера, бюджет, бюджетний дефіцит, державний борг, податковий тягар, принцип отриманих благ, принцип платоспроможності, прогресивний податок, регресивний податок, пропорційний податок, сфера економічної діяльності держави, ефективність використання ресурсів державою.

Розрахунково-самостійна робота № 4

Крива виробничих можливостей суспільства визначається наступними даними:

Точки на кривій, що визначають комбінації потенційного виробництва

А

Б

В

Г

Д

Е

Індивідуальні блага (на горизонтальній вісі)

0

700

1400

2000

2400

Колективні блага (на верт. вісі)

500

450

300

150

0

І. Фактичний (вироблений) валовий продукт країни складається з 1200 одн. індивідуальних і 200 колективних благ. Він відстає від потенційного (запланованого) державою  з причин і в обсягах, що вказані в таблиці:

№ п/п

Причини відставання фактичного обсягу суспільного продукту від потенційного (запланованого)

Обсяг недовиробництва благ

Індивідуальні

Колективні

1.

Неефективне законодавство із захисту приватної власності

125

-

2.

Високі темпи інфляції

-

10

3.

Монополізація економіки

4.

Неврегульованість трансфертних платежів

65

-

5.

Безробіття понад природного рівня

-

-

6.

Відсутність компенсаційних дій держави у зв’язку з існуванням переливу витрат

-

-

7.

Неналежне виконання господарських контрактів

-

15

8.

Недосконалість встановлення мінімальної заробітної плати

110

-

9.

Відсутність компенсаційних дій в зв’язку з наявністю переливу вигід

-

-

10.

Неврегульованість діяльності природних монополій

-

-

11.

Недосконала грошова система країни

-

25

12.

Неефективність механізму підтримки паритету доходів в сільському господарстві

100

-

ІІ. Для оптимізації виробництва суспільного продукту, після виходу економіки на запланований валовий продукт збільшити колективні блага на 100 одиниць.

ІІІ. Наступний крок підвищення ефективності – збільшення виробничих можливостей країни і вихід реального виробництва на нову межу. Для цього держава зменшує середню податкову ставку з 38 % до 24 %, посилює боротьбу з марнотратством, корупцією, покращує якість суспільних продуктів. Це збільшує можливості максимального виробництва колективних благ в точці А на 100 одн. і зміщує криву виробничих можливостей вправо:  в точці Б – на 400 одн., в точці В – на 300 одн., в точці Г – на 100 одн., в точці Д – на 0 одн.

Крива Лаффера визначається наступними даними:

№ п/п

Податкові ставки

Податкові ставки

Податкові надходження (в грошових один.)

1

40 %

20 %

100

2

38 %

22 %

280

3

34 %

26 %

460

4

30 %

30 %

500

Вихід реального виробництва на нову межу виробничих можливостей оптимізується за умови використання додаткових можливостей (підвищення ефективності роботи держави) на виробництво індивідуальних благ.

Визначити:

  1.  а) Які функції держава спочатку виконувала неефективно; б) які інструменти держава застосовує для підвищення ефективності виконання своїх функцій (по одному на кожну функцію).
  2.  Обсяги валового продукту: а) до підвищення ефективності виконання своїх функцій; б) після виходу реального виробництва на першу межу виробничих можливостей; в) після оптимізації виробництва на першій межі виробничих можливостей;
  3.  Накреслити криву Лаффера. Яку залежність вона відображає ? За рахунок чого  підвищується  ефективність  в  зв’язку  зі  зниженням  податкової  ставки  ?

Питання для самоконтролю

  1.  Які проблеми ефективності економіки вирішуються ринковими механізмами?
  2.  Які основні проблеми, пов’язані з задоволенням потреб суспільства, не розв’язуються ринковими механізмами?
  3.  Які основні економічні функції виконує держава?
  4.  В чому суть економічної функції держави по забезпеченню правової бази і сприятливої громадської атмосфери для ринкової економіки?
  5.  В чому суть економічної функції держави по захисту конкуренції?
  6.  Як держава виконує свою функцію по перерозподілу доходів?
  7.  Чому потрібно, щоб держава виконувала функцію перерозподілу ресурсів?
  8.  В чому суть проблеми переливу ресурсів?
  9.  Що таке індивідуальні і колективні блага і чому держава повинна брати на себе організацію їх виробництва?
  10.  В чому сенс виконання державою функції підтримки стабільності економіки?
  11.  Якими інструментами (регуляторами) держава виконує свої економічні функції?
  12.  Сутність державного сектору економіки?
  13.  Що відрізняє державний сектор економіки від приватного?
  14.  В чому сутність державного сектора економіки як отримувача і розпорядника доходів?
  15.  Що таке державний бюджет? Як він формується і використовується?
  16.  Яку економічну закономірність відображає крива Лаффера?
  17.  Що таке бюджетний дефіцит? Як виникає державний борг і як він впливає на ефективність економіки?
  18.  В чому сенс двох принципів оподаткування, з точки зору розподілу податкового тягаря?
  19.  Що таке економічна ефективність?
  20.  Яка роль держави в  сприянні ефективному функціонуванню ринкової економіки? Яким чином вона її відіграє?
  21.  Які основні принципи неефективного функціонування державного сектора економіки?
  22.  Як відбувається кругообіг ресурсів, продукту і доходу в економіці, в якій існує державний сектор?

Тема 8. Світове господарство, форми міжнародних економічних зв`язків

Мета вивчення теми: З’ясувати сутність світового господарства, форми міжнародних економічних зв`язків, міжнародну торгівлю як основну форму міжнародних економічних відносин, міжнародну валютно-фінансову систему.

Головні питання теми

  1.  Світове господарство

а)сутність світового господарства;

б)міжнародний поділ праці: спеціалізація і кооперація;

в)інтернаціоналізація, інтеграція, глобалізація;

г)види міжнародних економічних зв`язків.

  1.  Міжнародна торгівля: сутність, основні елементи, джерела.
  2.  Абсолютна і порівняльна перевага - основний принцип міжнародної торгівлі.
  3.  Протекціонізм і вільна торгівля.
  4.  Платіжний баланс.
  5.  Валютні курси і міжнародні фінансові системи:

а)вільно плаваючі валютні курси;

б)фіксовані валютні курси;

в)міжнародні валютні системи.

Джерела інформації з перелічених питань та послідовність їх самостійного вивчення

Основи економічної теорії (політекономічний аспект) за редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. Київ: "Вища школа" – "Знаня", 1997, 2-ге видання, с. 470-503.

Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка (за редакцією перекладу Панчишина С.) – Київ: Основи 1995, с. 438-478, с. 499-507.

Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс – М.: Республика, 1992 – Том 2, с. 320-359.

Хейне Пол. Экономический образ мышления – М.: изд-во Новости, 1991, с. 649-677.

Дзюбик Степан, Ривак Ольга. Основи економічної теорії – Київ: Основи, 1994. Частина ІV, с. 312-321.

Менкью Грегори Н. Принципы экономикс. Санкт-Петербург, Москва – Харьков – Минск: Изд-во "Питер Ком". 1999, гл.3, с. 71-81, гл. 9,с. 195-213.

Програмний зміст теми (мінімальний обсяг знань студента)

І. Світове господарство

А) Сутність світового господарства. Сучасна національна економіка більшості країн є відкритою. Вона пов`язана з економіками інших країн багаточисельними зв`язками по обміну товарами, послугами, інтелектуальним здобуттям. Вигоди такого обміну очевидні. Вони ґрунтуються на можливості кожної країни виробляти те, що в ній вміють виробляти краще, ніж в інших країнах. Це дає змогу людям цієї країни споживати більшу різноманітність товарів та послуг, ніж в умовах закритої економіки, і повніше задовольняти потреби.

Відкрита економіка країни ефективніша за замкнутоу. Прагнення до вищої ефективності спонукає суб`єктів національної економіки встановлювати певні економічні зв`язки з суб`єктами інших країн. Коли мережа економічних зв`язків з іншими країнами стає відчутною для національних економік спочатку створюється регіональне міждержавне господарство, а згодом, і світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік країн, які знаходяться в стані сталих економічних стосунків на основі міжнародного поділу праці, що забезпечує кожній країні більшу економічну ефективність, ніж в умовах закритості.

Становлення міжнародних економічних зв`язків ґрунтується на міжнародному поділі праці, на розвитку підприємництва, невід'ємними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво. Товарне виробництво зумовлює існування тісних економічних зв`язків між країнами. Його середовище-ринок-визначає ефективність виробів, міжнародну ціну, яка встановлюється взаємодією попиту та пропозиції в умовах міжнародної конкуренції.

Б) Міжнародний поділ праці: спеціалізація і кооперація. Економічні засади розвитку світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі створення місцевого ринку, пов`язаного з першим великим суспільним поділом праці(землеробство, скотарство).

Другий великий суспільний поділ праці(виділення ремесла як самостійного виду діяльності) зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгівельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального.

Третій великий суспільний поділ праці(відокремлення торгівлі від землеробства та ремесла) сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.

Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей, великі географічні відкриття дали відчутний поштовх для подальшого розвитку світового ринку.

У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.) історично завершується формування світового господарства. В подальшому йде процес його вдосконалення. Виникає змішана економіка, яка все більше переходить до соціально орієнтованого ринкового господарства, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Всі ці процеси відбуваються на основі все більш глибокого міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперування країн. Змінюється співвідношення між різновидами міжнародного поділу праці: загальним (між великими сферами економіки різних країн - промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо), частковим(між галузями і в середині галузей великих сфер економіки, як міжфірмовим) і одиничним (в окремих підприємствах, фірмах багатонаціонального базування як між кооперованими спеціалізованими підприємствами).

Розвиток внутрішньо- і міжфірмового міжнародного поділу праці безпосередньо призводить до виникнення прямої виробничої кооперації суб`єктів економіки різних країн.

В) Інтернаціоналізація, інтеграція і глобалізація економічного життя.

Як вже говорилося, економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці.

Він визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов і зумовлює процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя.

Інтернаціоналізація економічного життя виявляє себе в такому рівні міжнародних економічних зв`язків, коли участь країн у міжнародному поділі праці стає передумовою її нормального розвитку.

Інтернаціоналізація економічного життя все більше і більше супроводжується економічною інтеграцією - взаємопроникненням економік різних країн, до такого рівня, коли національні економіки різних країн переплітаються, взаємодоповнюються і створюють економічну цілісність.

Виникають міжнародні структури, що координують діяльність інтегрованих країн у відповідності до узгоджених правил. Національні економіки стають частиною інтегрованої економіки.

Все це посилює економічну єдність світу. Світове господарство виходить на етап глобалізації економік більшості країн світу. Виникають глобальні інтереси світового співтовариства.

Необхідність спільного розв`язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних, є одним із факторів глобалізації економічних явищ і процесів.

Проте, економічній єдності світу властиві певні суперечності: тенденція до об`єднання в рамках усієї світової економіки не завжди узгоджується з регіональною інтеграцією. Вона може призвести до певної відокремленості, замкненості окремих інтеграційних угрупувань.

У цілому ж загальносвітова інтеграція зумовлює формування взаємозалежного, взаємопов`язаного, суперечливого, але значною мірою цілісного світового господарства.

Г) Види міжнародних економічних зв`язків.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя економічні зв`язки між країнами здійснюються в різних формах: а)міжнародна торгівля споживчими товарами; б)вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність; в)міжнародна міграція робочої сили; г)науково-технічні зв`язки; д)міжнародні валютні відносини та інші.

Міжнародна торгівля (у вузькому розумінні), що виникла в глибоку давнину, є першою історичною формою економічних зв`язків між різними народами. Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є необхідністю.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни розвивають спеціалізацію, підвищують продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшують обсяг виробництва.

Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватися фірмами, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями у вигляді позик світового банку, міжнародного валютного фонду та інших.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій.

Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ними.

Міжнародна міграція робочої сили – це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах продажу послуг праці, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з уповільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одного боку, та наявність потреби в додатковій, як правило, дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з іншого.

Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі:

  1.  Значно і постійно збільшуються її масштаби.
  2.  Основним напрямком міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розвинені країни.
  3.  Певних масштабів набуває взаємна міграція між розвиненими країнами.
  4.  Значно підвищилася міграція в розвинені країни висококваліфікованих фахівців.
  5.  Значно збільшилася нелегальна міграція.

Процес міжнародної міграції робочої сили, з одного боку, - фактор суспільного розвитку людства, зростання глобальної ефективності світового господарства. З іншого, цей процес розвивається нерівномірно і не на користь країнам, що розвиваються і переходять до ринку.

Науково-технічні зв`язки.

Основні характеристики розвитку науково-технічних зв`язків в сучасних умовах такі:

  1.  Обмін науково-технічними знаннями знаходить вираз у передаванні ліцензій, патентів і так званих секретів виробництво – ноу-хау, тобто новітньої технології виробництва, довгострокова оренда устаткування – лізинг; інженерно – конструкторські послуги при проектуванні і будівництві об`єктів за кордоном – інжиніринг; консультування з питань організації та управління виробництвом і збутом продукції, ведення міжнародного маркетингу – консалтінг; підготовка персоналу, надання послуг через міжнародні комп`ютерні “банки даних” (наприклад, Інтернет).
  2.  Велика нерівномірність здійснення цих зв`язків у світовому господарстві, що ґрунтується на нерівномірності науково /–/ технічних розробок і фінансовому стані країни.
  3.  Розширення міжнародних науково-технічних зв`язків супроводжується розвитком конкуренції в пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу.

Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних зв`язків у світовому господарстві складаються і розвиваються валютні відносини, що обслуговують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науково-технічних досягнень. Їх еволюція пов`язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну.

ІІ. Міжнародна торгівля: сутність,основні елементи, джерела

Міжнародна торгівля в широкому розумінні охоплює всі види міжнародних економічних зв`язків. Вони здійснюються у формі купівлі-продажу.

Міжнародна торгівля відрізняється від внутрішньої торгівлі двома особливостями:

  1.  Міжнародна торгівля – це обмін між різними країнами. Інколи виникають бар`єри у торгівлі, які пов`язані з тим, що на окремі групи товарів встановлюються заборони, мита або квоти. Таку практику називають протекціонізмом.
  2.  Міжнародна торгівля – це валютні курси. Більшість країн мають свої власні грошові одиниці і їх купівельну спроможність необхідно порівнювати для еквівалентного обміну товарами і ресурсами.

Основними елементами міжнародної торгівлі є експорт, імпорт, чистий експорт, торговий баланс, активне сальдо торгового балансу, пасивне сальдо торгового балансу, нетто-баланс.

Експорт – товари і послуги, що виробляються всередині країни і продаються за кордоном.

Імпорт – товари та послуги, які виробляються за межами країни і продаються всередині країни.

Чистий експорт – різниця між вартістю експорту і вартістю імпорту. Його також називають торгівельним балансом.

Активне сальдо торгового балансу – перевищення експорту над імпортом.

Пасивне сальдо торгового балансу (зовнішньоторговий дефіцит) – коли показник чистого експорту має від`ємне значення, країна продає за кордон менше, ніж купує.

Нетто-баланс – чистий експорт дорівнює нулю, країна вивозить товарів та послуг стільки ж, скільки і ввозить.

На показники експорту, імпорту, чистого експорту впливають наступні фактори:

  •  переваги споживачів, що склалися відносно вітчизняних і закордонних товарів та послуг;
  •  ціни на товари всередині країни і за її межами;
  •  значення обмінного курсу вітчизняної валюти відносно закордонної;
  •  витрати на транспортування товарів з країни в країну;
  •  зовнішньоторгова політика держави.

Джерелами міжнародної торгівлі є: 1) відмінності в умовах виробництва; 2) зменшення витрат; 3) відмінності у смаках.

ІІІ. Абсолютна і порівняльна перевага - основний принцип міжнародної торгівлі.

Зовнішня торгівля дає вигоду країнам, які беруть у ній участь. А. Сміт у своїй роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) сформулював теорію абсолютної переваги, довів, що країни зацікавлені в розвитку зовнішньої торгівлі, оскільки мають вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. В свою чергу, Д. Рікардо в роботі “Початки політичної економії і оподаткування” (1817р.) обґрунтував теорію порівняльної переваги.

Розглянемо ці переваги.

Під абсолютною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з меншими витратами, в порівнянні з будь-якою іншою країною.

Наприклад, дві країни - Білорусь і Україна виробляють два товари (картоплю і пшеницю).Нехай Білорусь на одиницю затрат виробляє 40т. картоплі, або 20т пшениці, чи будь-яку комбінацію цих продуктів у зазначених межах. А Україна при аналогічних затратах може виробити 20т. картоплі, або 50т. пшениці, чи будь-яку комбінацію в цих межах. В такому випадку максимальні обсяги виробництва цих продуктів будуть задані кривими виробничих можливостей. Якщо припустити, що альтернативні витрати в країнах постійні (закон зростання альтернативних витрат не діє), то криві виробничих можливостей будуть мати форму прямих ліній(На мал. 8-1 і 8-2 суцільні лінії). В умовах відсутності зовнішньої торгівлі лінії виробничих можливостей будуть співпадати з лініями споживання. Кожна країна може споживати тільки ті товари і лише ту їх кількість, яку вона виробляє, а відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами.

У нашому прикладі ці ціни будуть такими:

в Білорусі: 1 т. картоплі = 0,5 т. пшениці, або 1 т. пшениці = 2 т. картоплі;

в Україні: 1 т. картоплі = 2,5 т. пшениці, або 1 т. пшениці = 0,4 т. картоплі.

Ці ціни свідчать про те, що в Білорусі виробник картоплі при реалізації 1т на внутрішньому ринку може отримати лише 0,5т. пшениці, а в Україні цей товар (картопля) - дорожче (2,5т. пшениці). І навпаки, в Білорусі -  пшениця дорожча (2т. картоплі), а в Україні -  дешевша (0,4т. картоплі). Таким чином, враховуючи відмінності у співвідношенні витрат Білорусі буде вигідно спеціалізуватися на виробництві картоплі і експортувати картоплю та імпортувати пшеницю, Україні – навпаки.

Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги того ж товару в країні - експортеров, і нижчою ніж у країні - імпортеров. Для нашого прикладу світова ціна на картоплю повинна встановлюватись в межах:

0,5т. пшениці < 1т. картоплі <2,5т. пшениці.

Якщо світова ціна встановиться на рівні: 1 т. картоплі = 1 т. пшениці, то в умовах спеціалізації максимальні обсяги споживання картоплі і пшениці будуть визначатися лініями торгівельних відносин (на мал. 8-1, 8-2-пунктирні

лінії). Вигода, яку отримують країни від зовнішньої торгівлі, полягатиме у прирості споживання. В цьому випадку обидві країни зможуть збільшити обсяг споживання і картоплі, і пшениці (наприклад, з точки А до точки А′ для Білорусі з точки Б до точки Б ` для України).

Абсолютну перевагу і вигоди від зовнішньої торгівлі можна проілюструвати за допомогою малюнків (8-1 і 8-2), а також таблиці (8-1).

Принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального правила, яким є порівняльна перевага.

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами. Навіть тоді, коли країна не має абсолютної переваги у виробництві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін.

Для ілюстрації змінимо  умовний приклад. Нехай Білорусь на одиницю витрат знову ж таки виробляє 40т. картоплі або 20т. пшениці, а Україна при аналогічних витратах виробляє 42. картоплі і 50т. пшениці. Тепер Україна має абсолютну перевагу і по картоплі, і по пшениці.

Але до тих пір, коли у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу. Це означає, що завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів.

У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Білорусі виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж в Україні, картопля виявляється відносно дешевшою:

1т. картоплі=0,5т. пшениці, а в Україні 1т. картоплі=1,2т. пшениці.

Отже, у виробництві картоплі Білорусь має порівняльну перевагу і може її експортувати в обмін на пшеницю. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.

Аналіз цифрового прикладу, приведеного на малюнках і таблицях, дає змогу зробити висновок, що використання зовнішньої торгівлі призводить до того, що:

  1.  Рівень добробуту (обсяг споживання товарів) в обох країнах зростає, оскільки лінія споживчих можливостей, яка за умови вільної торгівлі збігається з лінією торгівельних можливостей, розширюється.
  2.  Зростають обсяги виробництва обох товарів у загальному світовому масштабі:

приріст виробництва картоплі становить: 40-(16+20)=+4,

а приріст виробництва пшениці: 50-(12+26)=+12.

  1.  Вигоди від зовнішньої торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат(нахил ліній виробничих можливостей), за відсутності торгівлі у різних країнах, є різним.

Виграш країн від зовнішньої торгівлі можна продемонструвати за допомогою малюнків(8-3 і 8-4), а також таблиці (8-2).

Зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами, незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару, чи ні.

Весь аналіз дії принципу порівняльної переваги здійснено за умови незмінності альтернативних витрат. Але раніше стверджувалося, що існує закон зростання альтернативних витрат. Його дія впливає на рівень спеціалізації у виробництві товарів країнами.

В міру збільшення виробництва спеціалізованого продукту будуть зростати альтернативні витрати. Це призведе до того, що при досягненні певного обсягу спеціалізації альтернативні витрати виробництва зрівняються з альтернативними витратами в іншій країні з якою вона торгує, і подальше нарощування виробництва спеціалізованого продукту втратить сенс. Дія закону зростання альтернативних витрат встановлює межу спеціалізації. По цій причині часто продукція, що вироблена всередині країни, напряму конкурує з аналогічною чи точно такою ж імпортною продукцією.

IV. Протекціонізм і вільна торгівля

Як показує аналіз, вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних переваг, підвищує ефективність економіки кожної країни, дає можливість кращого задоволення потреб свого населення.

Структура ресурсів, рівень технологічних знань, технології, що застосовують у виробництві кожної країни, різні. Тому кожна країна може виробляти певні товари з різними реальними затратами. Країна повинна діяти у відповідності до принципу порівняльної переваги.

Якщо кожна країна буде діяти таким чином, світ може в повній мірі використати переваги географічної і людської спеціалізації. Кожна вільна  країна, що торгує, може одержати більший реальний доход від використання своїх ресурсів.

Але існує таке економічне явище, як протекціонізм. Сутність протекціонізму - це встановлення бар'єрів на шляху вільної торгівлі в інтересах певних суб'єктів економічної діяльності.

Такими бар'єрами є;

  1.  Мита. Мито – це акцизний податок на імпортні товари. Вони можуть запроваджуватись  з метою отримання державою доходу – фіксального мита, і для захисту  вітчизняних суб'єктів економічної діяльності  протекціоністського мита, яке захищає місцевих виробників від іноземних конкурентів.
  2.  Імпортні квоти. З їх допомогою  встановлюється максимальний обсяг товарів, які можуть бути імпортовані за якийсь термін. Імпортні квоти загалом більш ефективні в стримані міжнародної торгівлі.
  3.  Нетарифні бар'єри. Це система ліцензування, створення необґрунтованих стандартів якості продукції, бюрократичні перепони і митні процедури.
  4.  Добровільні експортні обмеження. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які є аналогічними імпортним квотам) з надією уникнути більш жорстких торгівельних бар'єрів.

Вільна торгівля є вигідною споживачеві кожної країни і тільки певній частині виробників, які спеціалізуються на виробництві експортної продукції. Вільна торгівля не вигідна тим виробникам, у яких з'являється іноземний конкурент як результат спеціалізації країни. В нашому прикладі: в країні А- виробник картоплі, а в країні Б – виробник пшениці. В цьому разі діє ефект особливих інтересів.

Треба мати на увазі, що витрати протекціонізму є прихованими, тому що мита і квоти є складовими цін товарів.

Проаналізуймо наслідки обмеження міжнародної торгівлі з допомогою графіка. (мал. 8-3).

Лінії Dd і Sd на графіку показують попит і пропозицію продукту, в виробництві якого країна А не має порівняльних переваг. Для країни А це картопля (приклад, що розглядається в цій темі).

В умовах відсутності міжнародної торгівлі внутрішня ціна і обсяг виробництва відповідно складуть Pd і q 

Припустимо, що економіка країни відкрита для міжнародної торгівлі і що країна Б, яка має порівняльні переваги відносно країни А у виробництві картоплі, домінує на світовому ринку, стала продавати картоплю на ринку країни А. При цьому виходимо з того, що в умовах вільної торгівлі внутрішня ціна не відрізняється від нижньої світової ціни, яка на нашому графіку 8-3 дорівнює Рw. Ця ціна визначає, що національні виробники  картоплі країни А будуть виробляти її в обсязі а, а різниця між d і а (аd) визначає обсяг імпорту.

Якщо країна А запрорвадить мито в розмірі (PwPt) на кожну тону картоплі, що імпортується з країни Б, то це приведе до зростання ціни з Рw до Рt. Наслідки введення мита наступні:

По-перше, споживання картоплі в країні А скоротиться з d до с. Споживачі картоплі будуть платити на (РwРt) більше за кожну тону картоплі.

По-друге, виробники країни А, на яких мито на імпортну картоплю не поширюється, отримають вищу ціну (Рt) за тону картоплі. Ця ціна вища, ніж ціна до введення мита, і обсяг продажу місцевої картоплі зросте. Прибутки національних виробників картоплі збільшаться. Це пояснює інтерес національних виробників в лобістській діяльності на підтримку захисного мита.

По-третє, втрачають виробники картоплі країни Б. Для них світова ціна не змінилася (Рw) Величина мита РwPt йде в бюджет країни А. Але імпорт їх продукції в країну А скоротився.

По-четверте, заштрихований на мал. 8-3 прямокутник є зростання доходу уряду, але це і втрата споживачів від мита.

В цілому мита скорочують вільну торгівлю і таким чином зменшують обсяг реального світового виробництва.

V. Платіжний баланс

Все різноманіття міжнародних операцій, які породжують попит на певну валюту і її пропозицію, відображаються в платіжному балансі країни.

Платіжний баланс – це співвідношення доходів і платежів резидентів країни, що виникли завдяки здійсненню ними міжнародних операцій з резидентами інших країн за певний відрізок часу.

Подібно до інших рахунків, рахунки платіжного балансу реєструють плюси та мінуси. Додатна стаття (експорт) називається кредитом, а імпорт – дебетом. Правило, яке визначає, що відноситься до кредиту чи дебету, є те, чи заробляє вона іноземну валюту для країни.

Якщо стаття забезпечує країну додатковою іноземною валютою, як це робить експорт, що вона належить до кредиту. Якщо стаття балансу, як імпорт, змушує країну використовувати запас іноземної валюти, то це стаття дебету. Грошовий потік в країну та із неї вимірюється платіжним балансом країни.

Спрощений варіант платіжного балансу країни Б показано в таблиці 8-3:

(в грошових одиницях)

Розділ

Статті

Кредит (+)

Дебет (-)

Чистий кредит (+) або дебет (-)

І

Рахунок поточних операцій:

(1) Товарний експорт країни

+250

(2) Товарний імпорт країни

-400

(3) Сальдо балансу зовнішньої торгівлі

-150

(4) Експорт послуг із країни

+70

(5) Імпорт послуг в країну

-75

(6) Сальдо балансу товарів та послуг

(7) Чисті доходи від інвестицій

+15

-155

(8) Чисті грошові перекази

-10

(9) Сальдо балансу по поточних операціях

-150

ІІ

Рахунок рухів капіталів:

(10) Приплив капіталів

+200

(11) Відтік капіталів

-40

(12) Баланс руху капіталу

+160

(13) Баланс по поточних операціях і руху капіталу

+10

(14) Офіційні резерви

-10

Верхня частина таблиці “Рахунок поточних операцій” дає уяву про торгівлю країни за певний час. Пункти 1;2 – це експорт і імпорт товарів. Різниця між ними є сальдо торгівельного балансу. Експорт позначається знаком “+”, тому що він створює (заробляє) іноземну валюту. Імпорт позначено знаком “-” є тому що країна витрачає іноземну валюту. Це скорочує в країні її запаси.

Пункти 4;5 показують експорт і імпорт транспортних, страхових, туристичних, брокерських та інших послуг.

Сальдо балансу товарів та послуг (пункт 6 в таблиці 8-3) показує, що країна відстає по експорту від імпорту на 155.

В пункті 7 показано, що країна є чистим кредитором. Протягом певного часу країна інвестувала за кордон більше, ніж іноземці інвестували в дану країну. Це тому, що, чисті доходи від інвестицій є надлишоком платежів по процентах і дивідендах, здійсненних іноземцями на вкладений за кордоном капітал країни, над тим, що країна виплатила по процентам та дивідендам від іноземного капіталу, інвестованого в країну. Доходи країни від інвестицій в нашому прикладі (табл. 8-3, пункт 7) склали 15 гр. одн. в іноземній валюті.

Пункт 8 відображає чисті перекази як приватних, так і державних коштів із своєї країни в інші. Сюди входить допомога іншим країнам, пенсії своїм громадянам, що проживають в інших країнах, грошові перекази за рубежі країни і таке інше.

Пункт 9 показує розрахунок платіжного балансу по всіх поточних операціях.

Пункти 10, 11, 12 відображають рух капіталів, пов'язаних з купівлею і продажем матеріальних і фінансових активів, що були здійснені впродовж певного відрізку часу. Купівля іноземною фірмою підприємства в країні чи іншого виробничого, торгового об'єкта, експорт акцій і облігацій дає країні додаткову іноземну валюту. Це стаття приходу, надходження платежів і тому має знак “+”.

В той же час громадяни країни здійснюють інвестиції за кордоном. Це зменшує обсяг іноземної валюти в країні і тому такі операції мають знак “-”.

Баланс по поточних операціях і баланс руху капіталів є взаємопов'язаними. Дефіцит балансу по поточних операціях говорить про те, що експорту недостатньо для оплати імпорту товарів та послуг. Цей дефіцит фінансується шляхом позички грошей за кордоном або продажем об'єктів власності іноземцям. Це і відображено в балансі руху капіталів.

Дефіцит платіжного балансу по поточних операціях фінансується, в основному, чистим припливом капіталу на рахунок руху капіталів. І навпаки, актив поточного платіжного балансу країни супроводжується чистим відтоком капіталів по балансу руху капіталів та кредитів. В цьому випадку надлишкові засоби поточного платіжного балансу використовується для купівлі нерухомості чи надання кредитів іншим країнам.

Пункт 14 визначає обсяг іноземної валюти, що накопичує центральний (в Україні Національний) банк країни. Це називається офіційними резервами. Це іноземна валюта використовується для регулювання незбалансованості платіжного балансу по поточних операціях і руху капіталів.

Всі три складові частини платіжного балансу – рахунки поточних операцій, руху капіталів і офіційних резервів – повинні в сумі дорівнювати нулю. Кожна одиниця використаної іноземної валюти, а саме платежі, в міжнародних операціях повинна мати джерело, саме надходження іноземної валюти.

Хоча платіжний баланс повинен бути збалансованим (зводиться до нуля) є такі поняття як дефіцити платіжного балансу і його активи.

Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни за певний період часу заплатило іноземцям більше (оплата імпорту благ + експорт капіталу), ніж отримало від них (виручка від експорту благ + імпорт капіталу), і тому іноземці мають певну суму грошей. Вона дорівнює величині дефіциту платіжного балансу даної країни. Ці гроші будуть пред'явлені в центральний банк країни для обміну на іноземні валюти, девізи, що призведе до скорочення валютних резервів центрального банку країни.

VI. Валютні курси і міжнародна фінансова система

Економічні операції у межах країни є досить простими. І той, хто продає, і той хто купує, використовують національну грошову одиницю. Але щоб купити якийсь товар чи послугу, що вироблені в іншій країні, треба мати гроші цієї країни, а доходи населення країни отримує в своїй національній валюті. У міжнародних економічних відносинах виникає проблема обміну грошей своєї країни на гроші іноземних країн. Цей обмін здійснюється в певних співвідношеннях. Які співвідношення встановлює валютний ринок?

Валютний ринок – це ринок, на якому торгують валютами різних країн. Саме тут визначаються співвідношення обміну грошей однієї країни на гроші інших країн.

Визначення ціни валюти однієї країни через грошову одиницю іншої називають валютним курсом.

Масштаби, стійкість дефіциту чи активу платіжного балансу країни, характер заходів, що застосовує країна для подолання незбалансованості, залежить від систем валютних курсів, що застосовує держава і яка прийнята міжнародною спільнотою.

Існує два полярно протилежних варіанта систем валютних курсів:

  1.  система гнучких чи плаваючих валютних курсів, за яких курси обміну національних валют однієї на іншу визначаються попитом та пропозицією;
  2.  система жорстко фіксованих валютних курсів. Її суть в тому, що змінам валютних курсів, як наслідку коливань попиту та пропозиції, перешкоджає державне втручання в функціонування ринків національних валют.

Вільно плаваючі валютні курси

Вільно плаваючі валютні курси визначаються безперешкодною грою попиту та пропозиції. Розглянемо це на графіку (мал. 8-4) для двох країн А і Б. По назві країни назвемо і її валюту.

Розглянемо курс або ціну, за якої гроші країни А можуть бути обмінені на гроші країни Б. Як показано на малюнку 8-4, попит на гроші Б падає, а пропозиція грошей Б – зростає. Чому?

Спадаючий попит на гроші Б, відображений прямою DD, вказує на те, що коли гроші Б стануть менш дорогими для країни А, то і товари країни Б стануть дешевими для країни А. Це примушує країну А розширювати попит на товари країни Б і, відповідно, на гроші Б. Пропозиція грошей Б (SS) падає, тому що в міру того як ціна грошей Б, що виражена в грошах А, піднімається (це означає, що ціна грошей А, що виражена в грошах Б, падає), у країни Б з'являється схильність купувати більше товарів країни А.

Попит країни А на гроші країни Б падає, тому що в міру того як гроші Б стають менш дорогими, всі види товарів країни Б стають дешевими для країни А. Пропозиція грошей Б країні А зростає, так як за більш високої ціні грошей Б в грошах А країна Б захоче купити більше  товарів країни А. Перетин кривих попиту і пропозиції визначає валютний паритет, чи рівноважний валютний курс. На графіку 8-4 це 3 грошових одиниці країни А за 1 грошову одиницю країни Б.

Існує закономірність: якщо грошова одиниця країни А відносно грошової одиниці країни Б дешевшає, то грошова одиниця країни Б відносно грошової одиниці А дорожчає. І навпаки.

Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що в підсумку зникають дефіцити і активи платіжних балансів.

Фіксовані валютні курси. На іншому полюсі знаходяться країни, які фіксують чи “закріплюють” свої валютні курси, намагаючись подолати недоліки системи гнучких валютних курсів.

Дію цієї системи розглянемо на прикладі. Припустимо, що країни А і Б прийняли рішення підтримувати валютний курс: 3 одиниці грошей А = 1 одиниці грошей Б.

Основна проблема в тому, що встановлення жорсткого співвідношення (3:1) двох грошових одиниць не забезпечує стабільність відносно попиту та пропозиції грошей Б. Так як попит і пропозиція з часом змінюються, держава для стабілізації валютного курсу вимушена прямо чи опосередковано втручатися в функціонування валютного ринку. Розглянемо малюнок 8-5.

Припустимо, що попит на гроші Б піднявся з ДД до Д1Д1. Дефіцит платіжного балансу країни А зріс на величину ав. Це тому, що уряд країни А підтримує валютний курс на рівні 3 гр. од. А за 1 гр. од. Б (3=1). Країна А повинна якимось чином компенсувати нестачу в неї грошових одиниць країни Б. Існує декілька способів зміни попиту чи пропозиції, чи того і іншого так, щоб відповідні криві перехрещувалися, як і раніше, в точці а (курс 3А=1Б): 1) використання резервів; 2) певна торгова політика; 3) валютний контроль; 4) внутрішнє макроекономічне регулювання.

  1.  Використання резервів. Найбільш поширений  засіб закріплення валютного курсу – маніпулювання ринком з допомогою офіційних резервів. Це запаси іноземної валюти, якими володіє держава. В якості резервів використовується і золото. Уряд країни А може продати якусь кількість золота країні Б і збільшити кількість грошей Б на величину дефіциту. Це змістить криву пропозиції (SS) вправо до точки “в” і таким чином підтримає офіційно встановлений курс.
  2.  Торгівельна політика. Держава може запровадити прямий контроль торгівельних і фінансових потоків. Може стримуватися імпорт (тим самим знижується попит на гроші країни Б) і заохочуватися експорт (тим самим збільшується пропозиція грошей країни Б). Головна проблема застосування цих заходів в тому, що скорочується світова торгівля, деформується її структура і торгівельні зв'язки.
  3.  Валютний контроль. В умовах валютного контролю уряд країни А намагається подолати проблему нестачі грошей Б вимогою продажу йому всіх грошей країни Б, що отримали експортери країни А. Потім уряд розподілить ці гроші Б між різними імпортерами, яким потребуються гроші країни Б в розмірі хв. Таким чином уряд країни А обмежить імпорт своєї країни тією кількістю іноземної валюти, яка надійшла в країну завдяки експорту.
  4.  Внутрішнє макроекономічне регулювання. Останнім засобом підтримки стабільності валютного курсу є таке використання внутрішньої податкової чи грошової політики, яка усуває нестачу іноземної валюти. Наприклад, обмежувальні податкові і грошові заходи зменшують національний доход країни А відносно національного доходу країни Б. Так як масштаби імпорту безпосередньо залежать від рівня національного доходу, це призведе до скорочення попиту на імпортні товари, а тому і на іноземну валюту.

Міжнародна фінансова система. Розглянувши принципи, які лежать в основі валютних курсів, можна перейти до знайомства з основними валютними системами.

Валютна система – це набір правил, домовленостей та інституцій, через які здійснюються платежі по операціях, що виходять за межі національних кордонів.

Можна виділити три основні валютні системи: 1) валютна система золотого стандарту; 2) система вільно плаваючих курсів, в якій валютні курси коливаються відповідно до попиту та пропозиції, щоб зрівнювати валютний ринок; 3)  система регульованих плаваючих валютних курсів.

Система золотого стандарту. Історично однією з найважливіших систем встановлення валютних курсів був золотий стандарт. Ця система домінувала у своїй чистій формі протягом 1880-1913 рр. У цій системі країни виражали вартість своєї валюти через фіксовану кількість золота. Кожна країна карбує золоті монети з державним штемпелем для гарантії її чистоти і ваги. Оскільки золоті монети стають засобом обміну – грішми, то зовнішня торгівля не відрізняється від внутрішньої.

Система золотого стандарту має два недоліки:

Головний недолік в тому, що погоджуючись з фіксованим валютним курсом (золотим стандартом), країна повинна пристосуватися на макроекономічному рівні до зростання безробіття, скорочення доходів, з одного боку, і інфляції – з іншого. В умовах використання золотого стандарту грошова політика держави в значній мірі визначається змінами попиту та пропозиції іноземної валюти.

Золотий стандарт може діяти тільки до тих пір, поки один із учасників не вичерпає свої золоті запаси.

Після цього країна не може виконувати вимоги про фіксовані валютні курси. Вона вимушена застосувати девальвацію.

“Велика депресія 30 років” сповістила про банкрутство системи золотого стандарту. Країни почали широко застосовувати торгівельні бар'єри. До кінця другої світової війни (середина 40 років) світова торгівля і світова грошова система зруйнувалися.

Бреттон-Вудська система. Започаткована в 1944 році в місті Бреттон-Вудс, штаб Нью-Хемпшір (США). Було вирішено, що треба створити таку валютну систему, яка забезпечить стабільність валютних курсів країн світу, і стане можливим уникнути руйнівних девальвацій.

Бреттон-Вудська система встановила паритет для кожної валюти як до долара США, так і до золота. Паритет долара як ключової і резервної валюти підтримувався лише до золота. Воно початково мало ціну 35 дол. за унцію (28,3 грама). Співвідношення між валютами закріплювалося міжнародною угодою.

Коли одна з валют опинялася в межах 10% відхилення, цій країні дозволялося самій змінювати вартість своєї валюти для корегування розбалансованості платіжного балансу. Більш значні зміни валютних курсів вимагали дозволу Ради директорів Міжнародного валютного фонду (був створений в Бреттон-Вудсі).

В цій системі долар переводився в золото за пред'явленням. Долар став розглядатися як повноцінний замінник золота. Проблема з золотом як світовими грошима полягала в кількості золота, а кількість золота - від видобутку його. Ріст золотих запасів відставав від зростаючих масштабів міжнародної торгівлі і фінансів. Тому долар набував зростаючої ролі як резервна валюта. А платіжний баланс США, в основному, мав від'ємне сальдо. США потрібно було скоротити чи ліквідувати дефіцит платіжного балансу для збереження статусу долара як світової валюти. Але в результаті здійснення цього уповільнюється розвиток міжнародної торгівлі і фінансів. Ця проблема стала головною на початку 70-х років. 15 серпня 1971 року тодішній президент США Р. Ніксон призупинив конвертованість долара в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долара. Тепер вже ринкові сили почали визначати міжнародну вартість долара. Бресттон-Вудська валютна система розвалилася.

Сучасна система валютних курсів. З 70-х років і по теперішній час функціонує так звана система керованих плаваючих валютних курсів. Суть її в тому, що:

- з одного боку, домовилися, що зона дії умов економічних відносин між країнами потребує постійних змін валютних курсів для недопущення стійких від'ємних чи плюсових сальд платіжних балансів. Валютні курси мають можливість плавати;

- з іншого боку, відбуваються короткострокові зміни валютних курсів, що може бути пов'язано із спекулятивними операціями купівлі-продажу країни. Їх долають шляхом купівлі і продажу іноземної валюти. Це здійснюють центральні банки.

Але на практиці існуюча валютна система є більш складною. Провідні валюти економічно розвинених країн (США, Канади, Японії, Великобританії) коливаються чи плавають у відповідності зі зміною умов попиту та пропозиції. Деякі країни прив'язують свої валюти до більш стійких і надійних валют інших країн. Ця система ще не виявила себе в повній мірі.

Терміни і поняття, які треба знати

Відкрита економіка, світове господарство, великий суспільний поділ праці; загальний, частковий, одиничний поділ праці; міжнародна кооперація, інтернаціоналізація виробництва, економічна інтеграція, глобалізація економіки, міжнародна торгівля, вивіз капіталу, підприємницький вивіз капіталу, позичковий вивіз капіталу, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля, експорт, імпорт, чистий експорт, торгівельний баланс, активне сальдо торгівельного балансу, пасивне сальдо торгівельного балансу, нетто-баланс, абсолютна перевага країни, торгівельна перевага країни, межа торгівельних можливостей, протекціонізм, мито, фіксальне мито, протекціоністське мито,  імпортні квоти, нетарифні бар'єри міжнародної торгівлі, добровільні експортні обмеження, ефект особливих інтересів, платіжний баланс, кредит, дебет, офіційні резерви, дефіцит платіжного балансу, валютний ринок, валютний курс, валютний паритет, валютна система, девальвація.

Розрахунково-самостійна робота № 5

Світове господарство обмежено двома країнами А і Б і кожна з них виробляє два продукти „Х” і „У”. Економіка країн — досконало конкурентна. Закон зростання альтернативних витрат не діє. Впродовж певного періоду послідовно виникають п’ять різних ситуації.

І. Перша ситуація. Економіка країн досягла повної зайнятості і повного обсягу виробництва і може виробляти будь-яку комбінацію продуктів „Х” і „У” в межах обсягів, що наведені в таблиці.

Країна „А”

Прод. „Х”

Прод. „У”

Країна „Б”

Прод. „Х”

Прод. „У”

108

0

144

0

0

144

0

72

Але найповніше задоволення потреб в умовах закритої економіки досягається в країні „А” за комбінації виробленої продукції 45 од. „Х” і 81 од. „У”, а в країні Б відповідно 90 од. „Х” і 27 од. „У”.

ІІ. Друга ситуація. Економіка країн А і Б стала відкритою і відбулася спеціалізація виробництва продуктів „Х” і „У” з врахуванням внутрішніх цін на них. На світовому ринку обмін зазначених продуктів здійснюється в пропорції 1:1.

Найповніше задоволення потреб в кожній країні досягається в разі продажу на світовому ринку по 50 од. кожного продукту.

ІІІ. Третя ситуація. З метою більш повного задоволення потреб країнп А і Б розпочали виробляти продукт „Z”. На внутрішньому ринку країни А попит і пропозиція продукту „Z” характеризується даними, що наведені в таблиці:

Ціна

Попит

Пропозиція

34

810

850

16

855

805

IV. Четверта ситуація. В країні Б завдяки впровадженню новітньої технології і економії на масштабах виробництва продукту „Z”, внутрішня ціна продукту стала 18 гр. од. Країна Б виходить з цим продуктом на світовий ринок з ціною 18 гр. од. Країна А імпортує продукт „Z”.

V. П’ята ситуація. Країна А під тиском внутрішніх виробників продукту „Z” встановлює імпортне мито на цей продукт в обсязі 4 гр. од.

Завдання:

  1.  Накресліть два графіки, що відображають стан виробництва і споживання продуктів „Х” і „У” в умовах закритої і відкритої економіки з досягненням повної зайнятості і повного обсягу виробництва а) у країні А (один графік); б) у країні Б (другий графік).
  2.  Визначить відносні внутрішні ціни товарів „Х” і „У” в країнах А і Б.
  3.  Розрахуйте в яких обсягах і в який бік зміниться споживання продуктів „Х” і „У” в країнах А і Б внаслідок переходу країн до відкритої економіки і повної спеціалізації виробництва.
  4.  Накреслить третій графік, який відображає виробництво продукту „Z” в країні А: а) до виходу на зовнішній ринок; б) в зв’язку з імпортом продукту „Z” з країни Б до введення мита; в) в результаті введення імпортного мита.
  5.  Визначить на скільки і в який бік зміниться споживання продукту „Z” в країні А: а) в результаті його імпорту без мита; б) в результаті введення імпортного мита.
  6.  Визначить на скільки і в який бік зміниться виробництво продукту „Z” в країні А: а) в результаті його імпорту без мита; б) в результаті введення імпортного мита.
  7.  Проаналізуйте графіки і розрахунки і зробіть висновки: а) відносно ефективності зовнішньої торгівлі; б) політики протекціонізму.

Питання для самоконтролю.

  1.  Що таке світове господарство?
  2.  Що спонукає країни приймати участь в міжнародному поділу праці, спеціалізації і кооперації?
  3.  В чому сутність інтернаціоналізації, інтеграції і глобалізації економічного життя країн світу?
  4.  Які ви знаєте види міжнародних економічних зв'язків і в чому їх сутність?
  5.  В чому сутність міжнародної торгівлі?
  6.  Чому принцип порівняльної переваги є визначальним у виробничій спеціалізації країн світу?
  7.  Як механізм порівняльної переваги визначає, на яких товарах вигідно спеціалізуватися країні?
  8.  Чому крива виробничих можливостей і крива торгівельних можливостей не співпадають?
  9.  Чому вільна торгівля між країнами визначає рух світу до більшої економічної ефективності?
  10.  В чому сутність протекціонізму і для яких суб'єктів економічної діяльності країни він вигідний? Чи вигідний він для всього суспільства?
  11.  Які існують протекціоністські бар'єри в міжнародній торгівлі?
  12.  Проаналізуйте наслідки протекціоністських заходів в країні?
  13.  В чому суть платіжного балансу країни, які його основні розділи і статті?
  14.  Що таке валютний ринок і як він працює?
  15.  Як визначається вільно плаваючі валютні курси?
  16.  Як визначаються і підтримуються на встановленому рівні фіксовані валютні курси?
  17.  Що таке валютні системи і в чому сутність валютної системи золотого стандарту? Чому вона зазнала краху?
  18.  В чому сутність Бреттон-Вудської валютної системи і в чому її недоліки і причина руйнування?
  19.  В чому сутність сучасної світової валютної системи?

Тема 9. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Мета вивчення теми: з’ясувати зміст, закономірності та специфіку перехідних економік і особливості трансформації економіки України.

Головні питання теми

  1.  Перехідні процеси і особливості сучасної української економіки.
  2.  Формування ринкових відносин – зміст перехідної економіки

а) необхідність трансформації планової системи;

б) економічна лібералізація;

в) створення ринкової інфраструктури.

  1.  Зміна структури власності в перехідній економіці. Особливості приватизації в Україні.
  2.  Макроекономічна нерівновага і шляхи її подолання в умовах перехідної економіки.

Джерела інформації з перелічених питань для самостійного вивчення

Мочерний С. В. Економічна теорія. – Київ: “Академія”, 1999, с.485-499.

Основи економічної теорії. За редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа”, 1997, частина IV, с. 431-470.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс, 14 изд. Москва: Инфр – М, 2002, гл. 40, с. 913-928.

Экономическая теория. Под редакцией В.Д. Комаєва. Москва. ВЛАДОС, 2000. гл. 23, с. 567-595.

Програмний зміст теми

І. Перехідні процеси і особливості сучасної української економіки

Для суспільства в цілому і для економіки зокрема характерні перехідні процеси. Економіка пройшла значний шлях розвитку від зародження в умовах первісного суспільства до сучасних її систем і форм. В свою чергу, процес формування і функціонування економічних систем включає три етапи: 1). Зародження, тобто поступове становлення економічної системи. 2). Період зрілості. Це період повної реалізації її можливостей і переваг. 3). Поступове “вмирання” в умовах зародження і розвитку елементів нової системи.

Історичний характер будь-якої системи (становлення, зрілість, вмирання) обумовлює те, що в розвитку суспільства виникають особливі перехідні періоди і процеси. Вони характеризуються наступними рисами: 1) співіснуванням елементів старої і нової систем; 2) особливим характером протиріч – боротьби елементів відмираючої і народжувольної економіки; 3) нестійкістю, яка обумовлена самою трансформацією суспільства, що проявляється в невизначеності, альтернативності варіантів його майбутнього.

Матеріальною основою перехідного періоду є зміна пануючого чинника виробництва. Так, історично здійснюється перехід від аграрного суспільства, в якому пануючим чинником є земля, до індустріального, де пануючим чинником є капітал, а потім - до постіндустріального, інформаційного, де головну роль відіграє наука, техніка, інформація, за якими стоїть людський чинник.

За  економічною суттю перехідний період – це зміна характеру економічних зв’язків між суб’єктами економічного процесу. В найбільш узагальненому вигляді – це перехід від традиційного суспільства з його особистими зв’язками, заснованими на традиціях, звичках, до ринкового, в якому пануючими є речові зв’язки. З появою ознак постіндустріального суспільства намітилась тенденція до зростання ролі прямих інформаційних зв’язків, на відміну від ринкової економіки, в якій інформаційну функцію виконують непрямі ринкові зв’язки.

Внаслідок неоднакового рівня розвитку різних країн перехідність, в сучасному світовому товаристві - складна і багатогранна. Розрізняють перехідні процеси, які мають місце в розвинених країнах в напрямку їх руху до постіндустріального, інформаційного суспільства. Країни, що розвиваються, намагаються здійснювати перехід від в минулому колоніального, в значній мірі традиційного суспільства, до розвиненої ринкової економіки. Що стосується постсоціалістичних країн, в тому числі і України, то вони здійснюють специфічний перехід від командно-адміністративної, планової економіки - до ринкової. Специфіка цього переходу обумовлена наступними чинниками:

По-перше, початковий, вихідний стан, який передував перехідному процесу, – це планова економіка. Ринкові відносини і ринкові механізми регулювання економіки були фактично відсутні.

По-друге, необхідно було в значній мірі не трансформувати діючи економічні відносини і зв’язки, а створювати якісно нові, що відповідає більш революційному, а не еволюційному процесу.

По-третє, злам діючих відносин, структур виробництва і економічних структур (відносин власності), а також форм господарювання (від плану до ринку) призводить до значних соціально-економічних втрат (спад виробництва, зниження рівня життя).

По-четверте, особливості перехідної економіки України зумовлюються також розривом господарських зв’язків в межах СРСР і Ради Економічної Взаємодопомоги.

Потрібно також враховувати, що перехідному періоду, що має місце в Україні, притаманні як загальні риси, що характерні для країн що розвиваються (трансформація державної власності, глобалізація ринкових відносин), так і глобальні риси перехідності до постіндустріального суспільства.

ІІ. Формування ринкових відносин – зміст перехідної економіки.

А) Необхідність трансформування планової системи.

Планова система, яка склалася у Радянському Союзі, і зокрема, в Україні мала суттєві недоліки.

По-перше, планова економіка – це економіка, орієнтована на виробництво заради виробництва, а не на задоволення кінцевих потреб населення. Отже потрібно реформувати економіку, щоб її розвиток спрямувати на задоволення потреб людей. А це можливо лише за умов, коли обмеженням розвитку виробництва стають самі платоспроможні потреби, що притаманно ринковій економіці.

По-друге, планова економіка обмежує можливості окремих підприємств в розвитку їх ініціатив, більш повного і ефективного використання ресурсів. Потрібно звільнити виробників від тотальних команд. Підприємства повинні бути самостійними суб’єктами господарювання і здійснювати свою діяльність для задоволення попиту на основі ризику і економічної відповідальності за свої результати.

По-третє, централізована планова економіка, яка по суті є над- монопольною, виключає економічне змагання, конкуренцію, що не стимулює зниження витрат виробництва, виробництво нових продуктів, підвищення якості товарів, впровадження нової техніки і технології.

Суттєві недоліки планової системи зумовили необхідність переходу до ринкової економіки, для якої характерними є непрямі ринкові зв’язки. Формально товарно-грошові відносини мали місце і в плановій економіці. Були гроші, встановлювались ціни, здійснювались угоди у формі купівлі-продажу, але не було реального ринкового механізму. Попит не впливав на ціну, не було рівноважних цін, була відсутня конкуренція. Тому головною мірою переходу до реальних ринкових відносин повинно стати звільнення ринкових форм від адміністративно командної системи, здійснення лібералізації економіки.

Лібералізація внутрішньоекономічних відносин в народному господарстві стосується наступних моментів.

По-перше, звільнення цін від централізованого, директивного їх формування.

По-друге, введення вільної торгівлі для фізичних і юридичних осіб.

По-третє, підпорядкування діяльності виробників вимогам ринку, вимогам споживачів.

В теорії виділяють два варіанти звільнення цін: одномоментний (“шоковий”) і поступовий (“градуалістичний”). На практиці найчастіше використовується змішаний варіант. Але встановлено, що чим менше розвинені ринкові відносини до початку лібералізації, тим менш ефективним “шоковий” варіант. В Україні був застосований “шоковий” варіант. В січні 1992 року стали вільними майже 95% цін на споживчі товари і біля 80% цін на товари виробничого призначення. В результаті відбулося різке підвищення цін. В 1992 році індекс споживчих цін зріс в 21 разів, а в 1993 році - в 102,6 разів. Індекс цін виробників промислової продукції зріс відповідно в 42,3 і 97,7 разів. Значне зростання цін продовжувалось і в наступні 3 роки. До 1996 року лібералізацію цін було практично завершено. Вона порадила гострі протиріччя і проблеми як у виробничій, так і в споживчій сферах. Що стосується виробничої сфери то, по-перше, підприємства, насамперед військово-промислового комплексу, які працювали на державне замовлення, негайно втратили сферу збуту своєї продукції. По-друге, підприємства, поставлені в ринкові умови, виявились неконкурентноспроможними. По-третє, у важке становище потрапили виробництва, які одержували дотації від держави, зокрема, сільське господарство. По-четверте, виробники споживчих товарів зіткнулись з труднощами збуту своїх товарів внаслідок різкого падіння платоспроможного попиту населення. Купівельна спроможність скоротилась, насамперед із-за значного відставання темпів росту зарплати і пенсій від темпів зростання індексу споживчих цін. Відмова влади від індексації заощаджень населення у відповідності з динамікою зростання цін також значно знизило купівельну спроможність населення і зумовило падіння виробництва.

Велике значення в перехідний період набуває лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, яка по суті є наслідком лібералізації внутрішньоекономічних відносин. Основними формами зовнішньоекономічної лібералізації є: розширення доступу в країну закордонних інвестицій; зняття протекціоністських обмежень для імпорту; лібералізація експорту (відміна мита, квот, ліцензій); забезпечення конвертованості національної валюти. Але в повному обсязі ці форми лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків не повинні використовуватись навіть в умовах розвиненої ринкової економіки. Справа в тому, що захист національного виробництва є важливою умовою розвитку національної економіки, особливо перехідної економіки. Тому політика зовнішньоекономічної лібералізації в перехідній економіці повинна бути оптимальною. З одного боку, треба забезпечити прискорений розвиток внутрішньоекономічних ринкових відносин і їх включення у світове господарство, а з іншого – не допустити збитків у розвитку вітчизняного виробництва.

В Україні мала місце надмірна нерегульована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Не було враховано, що така лібералізація для слаборозвинених країн призводить до стрімкого зростання обсягів імпортних товарів; значного спаду рівня власного виробництва; зростання рівня безробіття; зменшення надходжень до бюджету; зростання заборгованості по виплаті зарплат, пенсій; зубожіння широких верств населення. В той же час зовнішньоекономічна лібералізація фактично не призвела до зростання прямих інвестицій з інших країн. На початок 2001 року вони склали всього 3.87 млрд. доларів, з яких 40% - в харчову промисловість і торгівлю.

Важливе значення в перехідний період має створення ринкової інфраструктури. Це система правових і економічних інститутів, які обслуговують складний механізм взаємозв’язків виробників і споживачів. Для створення і функціонування ринкової економіки необхідні відповідні юридичні норми і правила, а також відповідні інститути: торгівельні біржі, біржі праці, фондові і валютні біржі, якісно нова банківська система.

В перехідній економіці України формування інститутів ринкової інфраструктури має низку особливостей.

По-перше, багато із них створюються заново на “пустому місці”. В умовах командної, планової економіки не було товарних, фондових, валютних бірж, посередницьких організацій. По-друге, створення названих інститутів здійснювалось і здійснюється без відповідної правової бази, що ускладнює  їх функціонування і породжує багато зловживань. По-третє, принципіальні зміни здійснюються в банківській системі. Замість єдиної державної банківської системи складається дворівнева. Її нижчий рівень складає широка мережа комерційних банків, а вищий рівень – Національний банк, який здійснює контроль за діяльностю комерційних банків шляхом встановлення облікової ставки процента, обов’язкової норми резерву. В Україні створення комерційних банків здійснювалось майже безконтрольно, що призвело до значних зловживань. Значна кількість банків збанкрутувала.

ІІІ. Зміна структури власності в перехідній економіці

Як відомо, власність є економічною основою системи господарювання. Відносини власності-це соціальна форма привласнення суб’єктами економічних відносин матеріальних ресурсів, а також результатів виробництва.

В Україні, як і в інших пострадянських країнах, пануючою була суспільна власність, яка виступала в двох основних формах: державній і колгоспно-кооперативній. Крім того, мала місце особиста власність громадян на предмети споживання. Особиста власність мала обмеження і заборони з боку держави, наприклад, розміри дачного будинку і присадибної ділянки.

Ринкова економіка базується на приватній власності. Тому в перехідний період потрібно здійснювати роздержавлення і приватизацію власності. Роздержавлення проявляється в усуненні монополії державної власності, дозволу інших форм власності, появі плюралізму форм власності. Державні підприємства, що зберігаються, повинні докорінно змінити характер свого функціонування, перейти на умови комерціалізації нарівні з іншими формами підприємств умови господарювання. Повинні відмовитись від субсидій, пільг, твердих замовлень, вигідних цін. Процес роздержавлення кооперативної власності полягає в забезпеченні реальної добровільності її членів, самостійності у господарській діяльності.

Що стосується особистої власності, то повинно здійснюватись усунення тоталітарних обмежень в її функціонуванні, подолання зрівнялівки в розподілі, ліквідація обмежень в правах мати відповідне особисте майно, поява багатоканальних джерел особистих доходів.

Особливе значення в перехідний період має приватизація. Приватизація – одна із основних форм роздержавлення власності, важливий засіб створення економічної структури виробництва, адекватної ринкової системі. Приватизація пов’язана не лише зі створенням особистої приватної власності, а також приватної колективної власності у вигляді акціонерних товариств.

Приватизація є характерним явищем і для розвиненої ринкової економіки.

Необхідність приватизації в сучасних ринкових суспільствах виникає внаслідок неефективної роботи державних підприємств. За своїми рисами, формами і методами приватизація, що здійснюється в країнах з ринковою економікою, відрізняється від приватизації в країнах з перехідною економікою. Як зазначив відомий економіст Я. Корнаї, якщо б приватизація в Угорщині здійснювалась як в Англії, то потрібно було б більше 100 років. Слід зазначити, що і для пострадянських країн мінімальний термін для приватизації обчислюється десятиріччями.

Як свідчить практика, на початкових етапах перехідної економіки приватна власність з’являється насамперед в сфері обігу, охоплює малі і в деякій мірі середні підприємства. В 2000 році в Україні нараховувалось 217.9 тис. малих підприємств, з яких більше половини були зайняті в сфері оптової і роздрібної торгівлі і операціями з нерухомістю.

Сама по собі приватизація – це формуальний акт зміни власника. Вона автоматично не підвищує ефективність. Для цього потрібно створити відповідні умови, ринкову інфраструктуру, відповідні системи права. Повинен сформуватись ринковий тип господарського мислення.

Досвід трансформування економіки в напрямку ринкової моделі свідчить про те, що потрібно більше уваги звертати не на приватизацію існуючих підприємств та інших об’єктів, а на створення нових приватних підприємств.

В Україні, Росії і деяких інших пострадянських країнах приватизація мала деякі особливості.

По-перше, цей процес здійснювався при переході від планової економіки до ринкової. По-друге, приватизація здійснювалася за відсутності ринкової інфраструктури, що значно знижувало її ефективність. По-трете, приватизація носила масовий характер, обумовлений великою питомою вагою державної власності і бажанням прискорити процес перебудови економічної структури суспільства. В – четвертих, характерною була сертифікатна, безеквівалентна приватизація, яка, на думку авторів, повинна була  забезпечити соціальну справедливість.

Слід зазначити низку негативних рис української приватизації, обумовлених як відсутністю досвіду приватизації, так і чіткого уявлення про перспективи приватизованих підприємств, а також діями тих, хто був при владі, і здійснював приватизацію в своїх інтересах. В таких умовах приватизація в Україні набула номенклатурно – кримінального характеру. Можливість швидкого, легкого і “законного” збагачення посилила корупцію, породила мафіозні клани, рекетирські угрупування.

В Україні приватизацію проводили у такі способи:

  •  викуп об’єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об’єктів;
  •  продаж на аукціоні;
  •  продаж за некомерційним, або комерційним конкурсом;
  •  продаж акцій ВАТ.

В результаті приватизації в перехідній українській економіці відбулися радикальні зміни у відношеннях власності. Державна власність на засоби виробництва перестала бути визначальною. Приватна власність стала пануючою майже у всіх галузях виробництва.

Звичайно, формально /–/ правові зміни у відносинах власності не вирішують проблеми по суті, не призводять до появи ефективного власника. Але без реформування відносин власності неможливо робити наступні кроки до формування ефективної ринкової економіки.

IV. Макроекономічна нерівновага і нестабільність в перехідній економіці

Зміна форм власності, становлення ринкових відносин супроводжується суттєвими соціально /–/ економічними витратами для суспільства, що проявляється у виникненні і збереженні впродовж значного часу в перехідній економіці макроекономічної нерівноваги. Суть такої нерівноваги – відхилення від сталого (нормального) стану системи. Нормальний стан ринкової економіки – співпадання (рівновага) сукупного попиту і сукупної пропозиції. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці, перш за все, це наслідок планової економіки, для якої характерною є хронічна макронерівновага, що проявляється в хронічному дефіциті. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці - не тимчасове, а постійне явище, закономірність перехідної економіки. Ця закономірність обумовлена, з одного боку, зламом виробничої і економічної структури суспільства, а з іншого – становленням ринкового механізму з його проблемами і протиріччями.

Структурні зміни у виробництві, проявляються у витиснені “зайвого” виробництва, непотрібної продукції, що обумовлює спад виробництва. Лібералізація цін в умовах скорочення виробництва і часом вимушена м'яка кредитно-грошова політика породжує інфляцію. Скорочення виробництва і впровадження в господарство ринкових принципів сприяє появі і зростанню безробіття. Як наслідок, лібералізація цін в атмосфері інфляції і зростаюче безробіття призводить до суттєвого зниження рівня життя більшості населення.

Головною причиною скорочення виробництва в перехідній економіці є не циклічна криза, а трансформаційний спад. Основні чинники, що його породжують, тісно пов’язані з характером змін, які відбуваються в економіці.

По-перше, це перехід від ресурсообмеженої до попитообмеженої системи, що означає корінні зміни в цілях діяльності кожного виробника. Замість виробництва заради виробництва повинно прийти виробництво для задоволення потреб (попиту). По-друге, вертикальна система зв’язків, основана на наказах і їх виконанні, замінюється горизонтальною – відношеннями між самостійними підприємствами.

По-третє, зникає державна підтримка виробників. З’являються жорсткі бюджетні обмеження. Все це зумовлює масові банкрутства підприємств.

Трансформаційний спад є характерним для всіх пострадянських країн Центральної і Східної Європи, але особливо сильно він проявився Україні. Обсяг ВВП за 1991-2001 рр. скоротився майже на 60%. Поряд з об’єктивними причинами такого різкого падіння слід відзначити і суб’єктивні. Перш за все, це майже повна відстороненість держави від трансформаційного процесу. В перехідній економіці роль держави повинна бути значною. По-перше, держава повинна керувати процесами лібералізації цін, зовнішньоекономічної лібералізації, формувати інститути ринкової інфраструктури, проводити антимонопольну політику. По-друге, здійснювати керівництво процесом приватизації, визначати її масштаби, терміни і форми проведення, оцінку приватизованого державного майна. По-третє, забезпечення правової бази усіх перетворень, а також проведення макроекономічної політики (кредитно-грошової, податкової, політики доходів).

Україна використала найгірший варіант переходу до ринкової економіки – “шокову терапію” при майже повній відсутності втручання держави в цей процес.

Як результат – скорочення виробництва, різке зниження рівня життя, значне майнове розшарування населення, корупція, організована злочинність, зменшення тривалості життя.

Минуло 12 років, а Україну так і не визнано країною з ринковою економікою.

На відміну від України ринкові реформи в Китаї здійснювались поступово, при активному втручанні держави в цей процес. В підсумку, за останні два десятиріччя темпи економічного зростання китайської економіки – найвищі у світі і склали біля 9% в рік, а доходи на душу населення збільшувались на 8% щорічно. За 20 років реальне виробництво і реальні доходи країни збільшилися в чотири рази. Для порівняння, в Україні щоб лише досягти дореформеного рівня доходів потрібно понад 10 років, при щорічному темпі зростання ВВП на 6%.

Висновок: народ України платить дуже високу ціну за трансформацію економіки в напрямку стиворення ринкової економіки.

Терміни та поняття, які потрібно знати

Перехідна економіка, перехідний процес, планова економіка, прямі (директивні) зв’язки, непрямі (ринкові) зв’язки, лібералізація, внутрішня лібералізація, зовнішня лібералізація, “шокова терапія”, макроекономічна нерівновага, трансформаційний спад, інфляція, безробіття, економічна стабілізація, економічне зростання.

Питання самоконтролю

  1.  У чому полягає сутність перехідної економіки?
  2.  Якими основними параметрами ринкова економіка відрізняється від планової?
  3.  Яка соціально-економічна спрямованість трансформаційних процесів?
  4.  Чим відрізняються перехідні процеси в Україні від глобального перехідного стану світового співтовариства?
  5.  В чому полягає криза планової системи?
  6.  Які наслідки “шокової терапії”?
  7.  Чому плюралізм форм власності є недостатнім для утвердження ринкової економіки?
  8.  В чому полягають причини тривалого спаду виробництва в українській економіці?
  9.  Які економічні і соціальні наслідки трансформації економіки в Україні?

Тема 10. Економічні аспекти глобальних проблем

Мета вивчення теми: вияснити причини виникнення і сутність глобальних проблем, основні шляхи їх розв’язання.

Основні проблеми теми

  1.  Глобальні проблеми сучасності, їх класифікація.
  2.  Головні причини виникнення глобальних проблем.
  3.  Сучасні форми вияву і можливості розв’язання глобальних проблем людства.

Джерела інформації з названих проблем

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / Климко Г.Н., Несторенко В.П. та ін. – Київ: Знання, 1997. Розділ 34.
С. 553-560.

Мочерний С.В. Економічна теорія. – Київ: Академія, 1999. – Розділ 5. – С. 561-580.

Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенли Л. Брю. Экономикс. – Москва: Республика, 1992. Том 2. – Гл. 36, 41.

Терміни і поняття, які треба добре знати

Глобальні проблеми, проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства, проблеми суспільних взаємовідносин, проблеми розвитку людини, глобалізація, мета суспільство; ресурсо- та енергозаощаджуючі, екологічно чисті технології; урбанізація населення, мегаполіси, рівноправне світове співробітництво та партнерство, паливно-енергетична та сировинна проблема, екологічна криза.

Програмний зміст теми
(мінімальний обсяг знань студента)

І. Глобальні проблеми сучасності, їх класифікація

Поняття “глобальні проблеми” походить від французького слова “global”, що означає “всезагальний”, “той, що охоплює всю земну кулю”.

Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самих суспільних відносин класифікуються як глобальні, якщо: а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав; б) нерозв’язання їх викликає загрозу людству, регрес у розвитку продуктивних сил; в) їх своєчасного розв’язання можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій.

За такими ознаками глобальні проблеми поділяються на три сфери дії:

1. Проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо; збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів світового океану, оволодіння космічним простором; відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних розв’язань цих проблем, що склалися у світовому масштабі.

2. Проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу; локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо.

3. Проблеми розвитку людини, забезпечення її майбутнього. Вони охоплюють передусім пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами часто має умовний характер. Окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які виникають у результаті взаємодії не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в малорозвинутих країнах є результатом не тільки їхнього внутрішнього розвитку, а й специфічного поділу праці у світовій системі господарства.

ІІ. Головні причини виникнення глобальних проблем

Універсальною причиною є глобалізація, яка створила безпрецедентні можливості, але водночас і серйозні проблеми. Глобалізація – це результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації всіх сфер суспільного життя, встановлення безпосередніх сталих зв’язків між суб’єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в світовому масштабі.

В останню чверть ХХ ст. глобалізація виникла як процес, що означає переростання відкритого національного господарства в інтегроване світове господарство. Глобалізація об’єктивно направлена на створення мета- суспільства, яке поглинає локальні суспільства.

Основні характерні ознаки глобалізації: транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технологій та інформації, переміщення людей між країнами, переважання орієнтації на світовий ринок в торгівлі та інвестуванні, розширення діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) та їх зростаюча експансія, утворення міжнародних фінансових інститутів.

Друга причина – це низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростав. За останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% – за останні 30 років. Збільшення двоокису вуглецю в атмосфері спричинило те, що температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6%.

Третя причина – швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Загалом на 0,3% території планети зосереджено 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. За останні 30-40 років забруднення довкілля вихлопними газами зросло втричі. Особливо складна екологічна ситуація - в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, що близька до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану.

Четверта причина – варварське ставлення людини до природи, що найбільше проявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних річок, забрудненні шкідливими речовинами прісної води.

ІІІ. Сучасні форми вияву і можливості розв’язання глобальних проблем людства

1. Серед проблем, що стоять сьогодні перед людством, проблема рівноправного світового співробітництва та партнерства – найважливіша.

Процес глобалізації загострив проблему міжсвітового, міждержавного співробітництва. За останні 25 років розрив у рівнях доходів між країнами та групами населення не тільки не скоротився, а навпаки, зріс. Нерівність у заробітній платі та доходах збільшилась майже в усіх країнах. У більшості держав частка прибутку в національному  доході вища, а заробітної плати – нижча, ніж на початку 80-х років. Безробіття в промислово розвинених країнах (крім США) залишається високим. Глобальна конкуренція примусила великі міжнародні фірми посилити свої позиції на ринках за рахунок поглинань та придбань, що зробило ринкові структури скоріш олігополістичними, ніж конкурентними. Посилилось суперництво між країнами за експортні ринки та іноземні інвестиції.

Для деяких країн глобалізація створила додаткові можливості, але вона створила і нові труднощі для багатьох інших країн. Від глобалізації, насамперед, виграють багаті люди, фірми та країни, експортери капіталу, технологій, міжнародні та глобальні фірми-лідери. Програють же країни з односторонньою, недостатньо розвинутою економікою, слабкою інфраструктурою, дрібні підприємці, некваліфіковані працівники, немобільні верств населення. Суперечливість процесу глобалізації перетворюється на джерело конфліктів у світовій системі, форми яких різноманітні в різних групах країн. Так, ТНК, що володіють та контролюють низку філій за кордоном, застосовують такі стратегічні методи управління, які здатні завдати шкоди національним інтересам. Глобалізація фінансів стає причиною зростання спекуляцій. З урахуванням зростаючої взаємозалежності підвищується і взаємна уразливість – фінансові кризи однієї країни можуть мати регіональні і навіть глобальні наслідки, прикладом чого є Азійська фінансова криза 1997-1998 рр., яка вдарила по всіх фінансових структурах, у тому числі, і в розвинутих країнах.

За таких умов необхідний міжнародним позитивний діалог локальних цивілізацій про сумісність інтересів та подолання протиріч. Його слід розпочати з розробки нової світової довгострокової соціально-економічної політики, інститутів та механізмів її реалізації під егідою ООН. Вже в першій половині ХХІ ст. необхідно послабити соціальну напругу у світі, викликану економічною нерівноправністю країн та цивілізацій, зменшити розрив між багатими і бідними країнами і тим самим послабити агресивність у суспільних відносинах.

В останні роки досягнуто позитивних змін у діалозі з питань глобалізації, зміцнилося стратегічне партнерство між ООН та бреттон-вудсівськими установами, у зв’язку з підсумками Азійської кризи внесено ряд пропозицій щодо поглиблення прозорості, підзвітності та контролю, отже, і потреби в регулюванні фінансових потоків і розвитку фінансового співробітництва.

Одна з важливих ініціатив серед програм розвитку ООН – створення консультативних рад з питань підприємництва, які надають допомогу національним урядам щодо оподаткування, роботи митних служб, приватизації, фінансового законодавства.

Не менш вагомими є функції міжнародних організацій: Світового банку, МВФ та СОТ, що здатні ставити перепони стихійним процесам та їх негативним наслідкам.

За допомогою різних програм технічного співробітництва, здійснюваних Світовим банком та МВФ, надаються консультаційні послуги, проводиться підготовка кадрів, регулюється зовнішня заборгованість. З 1998р. значно розширено програму допомоги Світового банку країнам з перехідною економікою в реформуванні системи освіти.

2. У середині 70-х років почалася екологічна криза – різке загострення суперечностей між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Виникнення екологічної проблеми пов’язане з прискоренням науково-технічного прогресу, який створює можливості не тільки позитивного перетворення природи, а й має негативні наслідки для навколишнього середовища.

Найважливішими ознаками екологічної кризи є глобальні зміни клімату та виникнення парникового ефекту, масове знищення лісів, передусім тропічних, що призводить до розширення пустель, а також проблема відходів.

На сьогодні людство ще не має єдиної програми розв’язання екологічних проблем. Зусилля вчених і господарників зосереджені на розробці й запровадженні нових технологій (перехід на ресурсозберігаючі та безвідходні технології); вишукуванні коштів для фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища; розробці національних програм раціонального природокористування. Організатором і координатором цієї діяльності виступає ООН та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972р. у системі ООН Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП).

3. Гостро стоїть паливно-енергетична та сировинна проблема. Головна причина цієї проблеми – зростання масштабів залучення природних ресурсів у господарський обіг та їх обмежена кількість на планеті. Суть проблеми полягає у відсутності на сьогоднішній день нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного виробництва енергією та сировиною; затримці в освоєнні альтернативних енергоносіїв; наявності диспропорцій у світовому енергобалансі; переважанні залежності енергозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел тощо.

Можливості розв’язання проблеми забезпечення людства сировиною та енергією містяться у пошуках альтернативних джерел енергії (сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок). На них і зосереджені зусилля багатьох вчених світу.

Питання самоконтролю

  1.  За якими ознаками проблеми класифікують як глобальні?
  2.  На які три сфери дії поділяють глобальні проблеми?
  3.  Якою є найзагальніша причина виникнення глобальних проблем і в чому її сутність?
  4.  Назвіть основні характерні риси глобалізації.
  5.  Поясніть наслідки застосування недосконалих технологій.
  6.  Що таке урбанізація населення і в чому її негативні наслідки?
  7.  В чому сутність проблеми рівноправного світового співробітництва та партнерства?
  8.  Яким чином можна розв’язати проблему міждержавного співробітництва?
  9.  Що таке екологічна криза, які її основні ознаки?
  10.  Яка існує програма розв’язання екологічних проблем?
  11.  В чому сутність та причини паливно-енергетичної та сировинної проблеми?
  12.  Які є можливості розв’язання проблеми забезпечення людства сировиною та енергією?

103

Ринок грошей

Ринок продажу землі

Ринок оренди землі

Ринок цінних паперів

Ринок інновацій

Ринок засобів виробництва

Ринок підприєм-ницьких здібностей

Ринок праці

Ринок землі

Ринок капіталу

Ринок послуг

Ринок промислових товарів

Ринок продовольчих товарів

Ринок ресурсів

Ринок споживчих товарів

Загальний ринок країни

Держава

Ресурси

Витрати на ресурси

Ринок продуктів

Підприємства

Домогосподарства

Ринок ресурсів

Грошовий доход (заробітна плата, рента, процент, прибуток)

Товари та послуги

Виторг від продажу

Споживчі витрати

Товари та послуги

Земля, праця, капітал, підприємницькі здібності

P

P1

P2

0   Q

а) збільшення попиту

D1

D2

Ринок продуктів

Підприємства

Домогосподарства

Ринок ресурсів

(2)Ресурси

Грошовий дохід (заробітна плата, рента, процент, прибуток)

Земля, праця, капітал, підприємницькі здібності

Товари та послуги

Споживчі витрати

(4)Товари та послуги

(3)Доход

(1)Витрати

P

P1

P2

D1

0   Q

б) зменшення попиту

D2

S

S2

0   Q

в) збільшення пропозиції

D

S1

P

P1

P2

P

P2

P1

S2

S1

D

0   Q

г) зменшення пропозиції

Мал. 8-5. Кількість грошових одиниць країни Б

D

D1

S

S1

x

0

7

6

5

4

3

2

1

S

D

0 Кількість грошей країни Б               Q

Мал. 8-4

S

D

6

5

4

3

2

1

Мал. 8-3

Sd

Dd

0                a    b    q   c    d

Pd

Pt

Pw

(6)Товари і послуги

(5)Витрати

(12)Чисті податки

(11)Чисті податки

(9)Товари і послуги

(10)Товари і послуги

(8)Ресурси

(7)Витрати

Ціна однієї грошової одиниці Б в грошових одиницях А

S

S1

a

в

D

D1

Ціна однієї грошової одиниці Б в грошових одиницях А

  1.  

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62534. Таблиці додавання й віднімання числа 9. Периметр многокутника 26.41 KB
  Відповідь: а трикутник – многокутник геометрична фігура б квадрат – чотирикутник многокутник геометрична фігура До поданих понять добери два родові поняття. а квадрат і прямокутник...
62535. Монастырь 71.21 KB
  Странник называет монастыри Саратовской области места где они находятся Иргизско Воскресенский монастырь Криволучье Свято Алексиевский Саратов Свято Никольский мужской монастырь Саратов Свято Никольский монастырь пос. Мопр Свято Сергиевский монастырь...
62537. In dem Zoo. В зоопарке 21.11 KB
  Es läutet, Guten Tag! Setzt euch! Und wir beginnen unsere Stunden. Jede Woche bringt uns wieder Schule, Freizeit, Bücher, Lieder. Montag, Dienstag, Mittwoch, seht, wie die Woche schnell vergeht. Donnerstag und Freitag nun haben wir noch viel zu tun.
62538. Опасные привычки и их влияние на здоровье человека 16.64 KB
  Цель: побудить учащихся задуматься о необходимости быть здоровыми: разъяснить как влияют вредные привычки на организм подростка. Что вы себе представляете услышав слова вредные привычки.
62539. Звери - млекопитающие 210.75 KB
  Ход урока. Всех пугала всех глотала А теперь в котёл попала щука Как вы думаете кто в этой группе лишний щука Почему вы так думаете О ком же мы будем сегодня говорить Мы узнаем что все звери млекопитающие.
62540. Разнообразие растений и животных 32.91 KB
  Личностные УУД положительное отношение к учебной деятельности. Личностные УУД проявление положительного отношения к познавательной деятельности интереса к учебному материалу. Регулятивные УУД планирование своего действия в соответствии с поставленной задачей и условиями ее реализации.