47470

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Книга

Финансы и кредитные отношения

У посібнику розглянуті актуальні питання розвитку фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні організація фінансової діяльності суб'єктів підприємництва фінансування управління власним і позичковим капіталом фінансовими інвестиціями оцінка вартості підприємства фінансовий контролінг. ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУПІДПРИЄМСТВА 124 3. Власний капітал підприємства: функції складові таоцінка 124 З Формування статутного капіталу акціонерних товариств 130 Статутний капітал товариств з...

Украинкский

2013-11-29

6.79 MB

78 чел.

О. М. Кравчук, В. П. Лещу к

ФІНАНСОВА

ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ

ПІДПРИЄМНИЦТВА

навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

для студентів вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури»

2010


УДК 658.14(075.8) ББК65.290-93я73 К 77

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист 14/18-Г-349 від 27.05.2009 р.)

Рецензенти:

Юрій С. І. доктор економічних наук, професор (Тернопільський національний економічний університет);

Крупка М. І. доктор економічних наук, професор (Львівський національний університет імені Івана Франка);

Євтух О. Т. доктор економічних наук, професор (Українська академія банківської справи Національного банку України).

Кравчук О. М., Лещук В. П.

К 77   Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва: Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2010. — 504 с

ISBN 978-611-01-0067-0

У посібнику розглянуті актуальні питання розвитку фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні, організація фінансової діяльності суб'єктів підприємництва, фінансування, управління власним і позичковим капіталом, фінансовими інвестиціями, оцінка вартості підприємства, фінансовий контролінг. Значна увага приділяється методам оцінки грошового потоку, доцільності вкладення фінансових інвестицій, залучення власного чи позичкового капіталу у підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання.

Для студентів економічних спеціальностей вищих закладів освіти, наукових працівників, спеціалістів у сфері управління, викладачів, аспірантів.

УДК 658.14(075.8) ББК65.290-93я73

ISBN 978-611-01 -0067-0 © Кравчук О. М., Лещук В. П, 2010

© Центр учбової літератури, 2010


ЗМІСТ

Передмова • 7

ТЕМА 1. ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА 9

" 1.1. Предмет та значення курсу фінансова діяльність суб'єктів
підприємництва
9

  1.  Підприємництво як сучасна форма господарювання 11
  2.  Місце фінансової діяльності серед інших видів діяльності суб'єктів підприємництва 13
  3.  Організація фінансової роботи в суб'єктів підприємництва „ 23
  4.  Розвиток фінансової діяльності в європейсько-американській економічній науці 32
  5.  Розвиток фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в

Україні 37

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 49

Література до теми 60

ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СУБ'ЄКТІВ
ПІДПРИЄМНИЦТВА РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ
БІЗНЕСУ
 62

  1.  Характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності 62
  2.  Фінансова діяльність господарських товариств 69
  3.  Фінансова діяльність промислово-фінансових груп, венчурних і рієлтерських підприємств 84
  4.  Фінансова діяльність державних підприємств 90
  5.  Фінансові нормативи діяльності кооперативів і кредитних спілок та їх об'єднань 96
  6.  Фінансова діяльність суб'єктів малого бізнесу в Україні та

країнах ЄС. 105

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 116

Література до теми 121

ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ
ПІДПРИЄМСТВА
 124

3.1. Власний капітал підприємства: функції, складові та
оцінка
124

З


  1.  Формування статутного  капіталу  акціонерних товариств 130
  2.  Статутний капітал товариств з обмеженою відповідальністю: формування та управління ним 147
  3.  Пайовий та резервний капітал підприємств 152

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 157

Література до теми 166

ТЕМА 4. ВНУТРІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ
ПІДПРИЄМСТВА
 168

4.1.Суть джерел фінансування підприємств 168

  1.  Характеристика внутрішніх джерел фінансування за використання касового підходу 169
  2.  Характеристика внутрішніх джерел фінансування за використання методу нарахування 174
  3.  Управління грошовими потоками (Cash Flow) підприємства 180

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 186

Література до теми 191

ТЕМА 5. ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА... 192

  1.  Суть та види дивідендної політики 192
  2.  Теорії дивідендної політики та методи нарахування дивідендів 198
  3.  Чинники дивідендної політики 206
  4.  Процедура дивідендних виплат 210
  5.  Оцінка дивідендної політики та її результатів методом коефіцієнтів 211
  6.  Оподаткування дивідендів в Україні 214

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 216

Література до теми 223

ТЕМА 6. ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЗА
РАХУНОК ЗАПОЗИЧЕНИХ РЕСУРСІВ
 224

  1.  Форми зовнішнього фінансування суб'єктів підприємництва 224
  2.  Особливості проведення операцій факторингу 234
  3.  Запозичення ресурсів суб'єктами підприємництва за рахунок короткострокових кредитів 239

4


6.4. Залучення фінансових ресурсів підприємства шляхом

випуску облігацій 243

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 250

Література до теми 262

ТЕМА 7. ФШАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ЕТАПІ
РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
 264

  1.  Сутність  реструктуризації та  реорганізації підприємства , 264
  2.  Особливості реорганізації акціонерних товариств 273
  3.  Укрупнення підприємства 277
  4.  Подрібнення підприємства 282
  5.  Без зміни розмірів підприємства (перетворення) 286
  6.  Зарубіжний досвід проведення реорганізації

підприємств 287

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 293

Література до теми 300

ТЕМА 8. ФІНАНСОВЕ ІНВЕСТУВАННЯ
ПІДПРИЄМСТВА
 302

  1.  Суть та види фінансових інвестицій підприємств  302
  2.  Фундаментальний аналіз фінансових інвестицій 310
  3.  Технічний аналіз фінансових інвестицій 313

8.4.0цінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою

ставкою дохідності 321

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 328

Література до теми 339

ТЕМА 9. ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ..340

  1.  Сутність та принципи оцінки вартості підприємства 340
  2.  Критерії вибору методів оцінки вартості підприємства.. 347
  3.  Доходний підхід в оцінці вартості підприємства 349
  4.  Ринковий підхід в оцінці вартості підприємства 352
  5.  Майновий підхід в оцінці вартості підприємства 356

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 359

Література до теми 366

ТЕМА 10. ФШАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА У
СФЕРІ ЗОВШПІНЬОЕКНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
368

5


  1.  Суть зовнішньоекономічної діяльності, принципи та види 368
  2.  Ризики у зовнішньоекономічній діяльності та методи їх. нейтралізації 372
  3.  Особливості проведення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності 377
  4.  Суть і принципи митного регулювання ЗЕД в Україні.

Митна вартість товару і розрахунок митних платежів 388

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 394

Література до теми 398

ТЕМА 11. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛШГ НА
ПІДПРИЄМСТВІ
 401

  1.  Суть фінансового контролінгу 401
  2.  Методи оперативного фінансового контролінгу 404

  1.  Система директ-костинг 404
  2.  Аналіз беззбитковості виробництва 408
  3.  Оптимізація розміру партії продукції 413
  4.  Аналіз знижок 416
  5.  ABC-аналіз та XYZ-аналіз 417
  6.  Функціонально-вартісний аналіз 420

11.3. Методи стратегічного фінансового контролінгу 422

  1.  Стратегічний баланс, PEST, SPACE та SWOT-аналізи 422
  2.  Система раннього попередження та реагування та дискримінант ний аналіз 431
  3.  Бенчмаркінг та портфельний аналіз 439
  4.  Прогнозування в системі стратегічного

контролінгу 446

11.3.6. Методи сценарного прогнозування 453

Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння

знань 459

Література до теми 466

ДОДАТКИ 468

ЗАГАЛЬНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 484

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК 495

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК 502

6


Передмова

Становлення та розвиток ринкових відносин в Україні забезпечили економічний поступ суспільства. У цей період сформувалися нові наукові парадигми, набули подальшого розвитку апріорні положення, відбулося переосмислення догматичних положень, які були притаманні науковим колам у період адміністративної та транзитивної економіки. Процеси глобалізації світогосподарських зв'язків забезпечили уніфікацію та стандартизацію обліку операцій і видів діяльності до міжнародних стандартів. Тому фінансова діяльність суб'єктів підприємництва набула особливої актуальності. В ринкових умовах все більше уваги приділяють на підприємствах питанням фінансової роботи. У зв'язку з чим зростають вимоги до підготовки спеціалістів з вищою освітою, яким належить вирішувати надзвичайно важливі й складні проблеми управління фінансовими ресурсами підприємств. Відповідно виникає потреба у створенні якісно нових навчальних посібників з економічних дисциплін.

Ви тримаєте в руках навчальний посібник з дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» для студентів вищих навчальних закладів, написаний відповідно до програми цього курсу, за якою він читається у Луцькому національному технічному університеті. Зміст посібника за основними розділами відповідає Галузевому стандарту вищої освіти: «Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра за спеціальностями напряму 0501 - «Економіка та підприємництво» // Колектив авт. під загал, керівн. А.Ф. Павленка. - К.: КНЕУ ім. Вадима Гетьмана, 2006. - 128 с Основу навчального посібника складають матеріали, напрацьовані авторами у процесі багаторічного викладання фінансової діяльності суб'єктів господарювання та суміжних дисциплін на факультеті обліку і фінансів названого університету. Зокрема, к.е.н, доцентом, докторантом ТНЕУ Лещуком В. П. підготовлено другу тему, де подані особливості фінансування суб'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу; к.е.н., доцентом Кравчук О. М. висвітлені всі інші структурні частини.

Вивчення дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» дає змогу навчити студентів правильно орієнтуватися у великій кількості нормативно-правових актів і тим самим забезпечити основу знань у цій сфері діяльності. Цей курс викладається у продовження таких дисциплін як «Фінанси», «Фінанси підпри-

7


ємств», «Бухгалтерський облік», «Економіка підприємства», «Гроші та кредит».

Вивчати і досліджувати проблеми фінансової діяльності цікаво, корисно і перспективно. Чому?

Цікаво, бо серед нормативних дисциплін економічного циклу у цьому курсі кожна тема, кожен підрозділ безпосередньо пов'язані з важливими і нагальними питаннями фінансової діяльності на підприємстві.

Корисно, бо сумлінно вивчаючи цей курс, Ви паралельно виховуватимете у собі управлінські якості, вміння приймати економічні рішення у сфері фінансів, визначати пріоритетні напрями розвитку підприємства, забезпечувати конкурентоспроможність його на ринку, усвідомлено досягати реалізації своїх інтересів та самостверджуватись як кваліфікований фінансист.

Перспективно, бо саме ті проблеми, які Ви будете вивчати в курсі «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» стають визначальними, домінуючими у ринкових умовах. Тому вміння грамотно досліджувати їх відкриває перед Вами широкі можливості самореалізації у науковій та бізнесовій сферах, а навички ефективно вирішувати ці проблеми стають характеристикою, яка суттєво підвищує Вашу кваліфікацію, Ваші шанси стати висококваліфікованим фінансистом.

З метою кращого сприйняття матеріалу у посібнику здійснювалися посилання на нормативно-правові акти. Крім того, у розділах пропонується перелік основних, найвідоміших та найпоширеніших джерел, де викладені порушені в розділі питання. Читачі, які зацікавляться додатковою спеціальною літературою з питань, що розглядаються у підручнику, зможуть знайти її у списку додаткової літератури.

Автори сподіваються, що цей навчальний посібник стане у пригоді не лише студентам і аспірантам вищих навчальних закладів, а й фахівцям-практикам у фінансові сфері, керівникам підприємств, фінансовим директорам, усім, хто зацікавлений у розв'язанні висвітлених у посібнику питань.

Майбутнє століття зажадає від кожного з нас творчості й динамізму, що означає постійне вдосконалення й оновлення знань. З книжки, яку ви тримаєте в руках, можна тільки почати вивчати фінансову діяльність суб'єктів підприємництва. А подальше професійне вдосконалення залежить лише від Вас самих!

Успіхів!

8


ТЕМА 1. ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1. Предмет та значення курсу фінансова діяльність суб'єктів підприємництва

Метою навчальної дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» є формування у студентів - майбутніх економістів та управлінців - системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної фінансової діяльності суб'єктів підприємництва.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язування у цьому навчальному посібнику комплексу завдань:

дати студентам загальні обґрунтовані навички наукового аналізу фінансової діяльності підприємств, викликати у них інтерес до наукових досліджень у цій сфері;

сформувати у студентів науково обґрунтовані, адекватні реальності, раціональні знання про процеси, явища й тенденції у фінансовій діяльності суб'єктів підприємництва в нашій країні: підприємництво, фінансова діяльність, власний капітал, позичковий капітал, дивідендна політика, фінансове інвестування, реорганізація підприємств;

навчити студентів використовувати здобуті знання у конкретних процесах управління фінансовою діяльністю суб'єктів підприємництва;

сформувати на цій основі доцільне ставлення студентів до способів і методів забезпечення ліквідності підприємства та його фінансової рівноваги, методів формування власного та позичкового капіталу підприємства, особливостей діяльності суб'єктів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та організації фінансових взаємовідносин підприємств з державою, оволодіння практичними навичками використання можливих форм фінансування підприємств, методами та прийомами фінансового контролінгу.

Предметом вивчення дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» є система фінансово-економічних відносин з приводу формування коштів для операційної та інвестиційної діяльності підприємства.

9


Об'єктом вивчення дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» є сукупність теоретичних і практичних проблем формування фінансового потенціалу підприємства, забезпечення ефективного його використання у процесі діяльності суб'єкта підприємництва з метою досягнення стабільних показників його роботи, високої ефективності економічної діяльності та економічного зростання країни.

Характеризуючи методологію вивчення дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва» слід зауважити, що термін «методологія» має два значення: 1) вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу і 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються певною наукою відповідно до специфіки об'єкта її пізнання.

Стосовно першого значення сутність методології фінансової діяльності полягає у дослідженні найважливіших наукових положень, обумовлених об'єктивними законами розвитку економіки, виборі для цього наукового методу пізнання, врахуванні цих положень при прийнятті рішень у сфері фінансових відносин суб'єктів підприємництва. У зв'язку з цим доцільно виділити три важливих положення:

  1.  Загальною методологічною основою наукового дослідження процесів фінансової діяльності підприємств є діалектичний метод, що включає такі базові положення: необхідність розглядати фінансову діяльність у взаємозв'язку та взаємообумовленості з іншими видами підприємницької діяльності, в динаміці, оновленні і розвитку; врахування закону перетворення простих кількісних змін у комплексні якісні.
  2.  При вивченні сутності й трансформації фінансової діяльності необхідно враховувати історичний аспект розвитку нашої країни, а також світовий досвід гармонізації й регулювання фінансової діяльності підприємств.
  3.  Теоретичною основою вивчення фінансової діяльності, опрацювання основних положень регулювання та управління нею має бути економічна теорія, яка вивчає економічні відносини, досліджує й формулює економічні закони, форми вияву їх у фінансовій сфері. Пізнання й використання цих законів, аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на механізм їх дії, є важливою умовою цілеспрямованої трансформації фінансової діяльності підприємств відповідно до потреб соціальної ринкової економіки.

У своєму другому значенні методологія стає сполучною ланкою між теорією та практикою, за допомогою якої закони

10


суспільно-економічного розвитку реалізуються у політиці управління фінансовою діяльністю суб'єктів підприємництва, у цьому значенні методологія фінансової діяльності підприємств - це сукупність загальних прийомів і методів дослідження фінансових відносин та процесів і опрацювання рішень щодо їх вдосконалення з метою забезпечення ефективної діяльності суб'єктів підприємництва. У навчальному посібнику використано історико-логічний метод (при дослідженні розвитку фінансової діяльності); класифікаційно-аналітичний метод (при дослідженні компонентів власного і позичкового капіталу); економіко-математичні методи (для виявлення взаємозв'язку між компонентами капіталу підприємства); методи статистичного аналізу (для оцінки стану і динаміки змін різних показників фінансової діяльності підприємств); графічно-аналітичний метод (для наочної ілюстрації досліджуваних процесів і явищ фінансової діяльності рисунками та діаграмами).

1.2. Підприємництво як сучасна форма господарювання

Основними факторами виробництва є земля, праця, капітал, підприємницький потенціал (потенційна можливість максимально ефективно використовувати сукупності кадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Формування і використання цього потенціалу - це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного зиску.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою одержання економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємницька діяльність - це діяльність, яка здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації").

Основними функціями підприємницької діяльності є:

1) творча - генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

11


  1.  ресурсна - формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
  2.  організаційно-супровідна - практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.

Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без створення або з утворенням юридичної особи.

Важливо усвідомити, що підприємництво завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами. До цих принципів належать:

  1.  вільний вибір видів підприємницької діяльності;
  2.  самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, встановлення цін на продукцію та послуги;
  3.  вільний найм робочої сили;
  4.  комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
  5.  вільне розпорядження прибутком, що залишився після сплати податків, борів та інших платежів;
  6.  самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання належної частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як: а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності; в) корпоративне підприємництво, матеріальною основою якого служить акціонерна власність.

Традиційно існують дві моделі підприємницької діяльності: класична та інноваційна модель підприємництва. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації"). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матері-

12


альних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інновацій-дих організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Хому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій: 1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети; 2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї; 3) неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливостей; 4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби); 5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку; 6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає із визначення її значення для функціонування ефективної системи господарювання. Воно (значення) полягає у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним структурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильне середовище для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

ІЗ. Місце фінансової діяльності серед інших видів діяльності суб'єктів підприємництва

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Якщо господарська діяльність здійснюється без мети одержання прибутку, то її називають некомерційною господарською діяльністю. Вона здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у видах діяльності, в яких забороняється підпри-

13


ємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється. До них відносять суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державьсї власності, з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв (державні підприємства), з виробництвом бензинів моторних сумішевих з вмістом не менш як 5% високооктанових кисневмісних добавок (нафтопереробні підприємства), з виробництвом абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру (державні спиртові заводи).1

Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних типів підприємницької діяльності - виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя. Загальну типологію виробничої та посередницької підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки, показано на рис 1.1. Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

У науково-практичній літературі виділяють третій тип підприємництва - підприємництво фінансових інституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що з одного боку, є посередниками, а з іншого - надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інститути спільного інвестування (ІСІ).

Четвертий тип підприємницької діяльності - міжнародна підприємницька діяльність, тобто діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну й іншу взає-мо корисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

1 Ст. 4 Про підприємництво: Закону України 698-ХІІ від 7.02.1991,

ст. 42 Конституції України: за станом на 28 квіт. 2009 р. // Відомості Верховної

Ради України. - 1996. - 23 лип., № 30.


Рис. 1.1. Типологія виробничої та посередницької підприємницької діяльності

У межах вказаних типів підприємницької діяльності на рівні суб'єкта підприємництва згідно П(С)БО виділяють такі види діяльності:

  1.  звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення;
  2.  надзвичайна діяльність - операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або у кожному наступному звітному періоді;
  3.  основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною

15


метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу;

  1.  операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю;
  2.  інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості;
  3.  фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладом звичайної діяльності буде виробництво та реалізація продукції, розрахунки із постачальниками і замовниками, працівниками, банківськими установами, податковими органами тощо. Списання знецшених запасів, переоцінка короткотермінових інвестицій, курсові різниці, економічні санкції за господарськими договорами, за порушення податкового законодавства теж належать до звичайної діяльності як операції, які її супроводжують.

До надзвичайної діяльності відносять операції або події, які відрізняються від звичайної і не відбуваються часто або регулярно. Це - стихійне лихо, пожежа, «техногенні» аварії тощо. Втрати внаслідок таких подій, їх покриття за рахунок страхового відшкодування та інших джерел враховуються під час розрахунку фінансових результатів від надзвичайної діяльності.

Слід зауважити, що одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого. Наприклад, втрати від стихійного лиха будуть розглядатись як надзвичайні підприємством, яке їх зазнало, та звичайними витратами для страхової компанії, яка здійснює страхування від таких випадків.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову та інвестиційну). Операційна діяльність є частиною основної діяльності підприємства, а також включає інші операції, які не можна віднести до інвестиційної чи фінансової. Для торговельного підприємства основною діяльністю будуть операції з придбання та реалізації товарів, для виробничого - прид-

16


бання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалізації) для ІСІ2 - формування портфелю інвестицій тощо. Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями - виробництво, управління, збут та інші.

Інвестиційну та фінансову діяльність, як правило, визначають під час складання звіту про рух грошових коштів. Інвестиційна діяльність пов'язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальний, фінансовий або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Отже, основна мета інвестиційної діяльності - підвищення цінності підприємства, яке принесе вигоду його власникам у вигляді дивіденді, які зростають, або підвищення ціни акцій.

До інвестиційної діяльності відносять операції* пов'язані з:

реалізацією та придбанням фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів;

отримані відсотки (відсотки за позики, які надані іншим сторонам за фінансовими інвестиціями у боргові цінні папери) та дивіденди (від придбаних акцій або часток у капіталі інших підприємств крім виплат за такими інструментами, які визнаються як еквіваленти грошових коштів або такими, що утримуються для дилерських та торгових цілей);

> інші надходження і платежі;
>     дезінвестиції.

Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод інвестора. Ними можуть бути акції або боргові зобов'язання, частки у капіталі інших підприємств. Придбання фінансових інвестицій може здійснюватися двома способами:

1) шляхом обміну на цінні папери власної емісії - їх собівартість визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів;

ІСІ - це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх. у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

17


2) шляхом обміну на інші активи - собівартість визначається за справедливою вартістю активів.

Собівартість фінансових інвестицій складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, пов'язаних з придбанням фінансової інвестиції. Дивіденди, відсотки, роялті та рента, що підлягають отриманню за фінансовими інвестиціями, відображаються як фінансовий дохід інвестора якщо імовірне надходження економічних вигод, пов'язаних з такою операцією та дохід може бути достовірно оцінено. Такі доходи мають визначатися у такому порядку:

  1.  проценти визначаються у звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами;
  2.  роялті визначаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди;
  3.  дивіденди визначаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

До необоротних активів належать нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Нематеріальні активи - немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримаються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До них згідно П(С)БО-8 «Нематеріальні активи» відносять права користування природними ресурсами, майном, права на комерційні позначення, на об'єкти промислової власності, авторське право та суміжні з ним права, незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи, право на провадження діяльності, використання різних видів привілей тощо. Реалізація придбання майнових комплексів пов'язана з операціями щодо дочірніх підприємств та інших господарських одиниць. Цілісний майновий комплекс (ЦМК) - об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі. ЦМК можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об'єкти з подальшим складанням розподільного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні підприємства.3

3 Оцінка цілісних майнових комплексів: національний стандарт № 3, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1655 від 29.11.2006 р. - (Чинний від 2006-11-29] // Урядовий кур'єр. - 2006. - 13 груд., № 235.

18


До інших надходжень у рамках інвестиційної діяльності відносять операції, які забезпечують надходження грошових коштів від повернення авансів, не пов'язаних з операційною діяльністю, та позик, наданих іншим сторонам; надходження грошових коштів від ф'ючерсних, форвардних контрактів, опціонів. До інших платежів відносять операції, які показують аванси, не пов'язаних з операційною діяльністю, та позик, надані іншим сторонам; виплати грошових коштів за ф'ючерсними, форвардними контрактами, опціонами.

Під поняттям «дезінвестиції» розуміють повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об'єктах коштів. Дезінвестиції можуть здійснюватися через реалізацію чи ліквідацію фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. Система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю.4 У вузькому розумінні основний зміст фінансової діяльності полягає у фінансуванні підприємства. У широкому розумінні фінансова діяльність включає весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов'язаних з фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб'єкта господарювання. До фінансової діяльності відносять операції, пов'язані з:

  1.  надходженням власного капіталу від розміщення акцій та інших операцій, що призводять до його збільшення;
  2.  отриманням та погашенням позик. У результаті цієї операції утворюються/зменшуються боргові зобов'язання за позиками, векселями, облігаціями;

сплатою дивідендів;

іншими надходженнями і платежами.

До інших надходжень відносять операції з продажу на ринку раніше викуплених акцій підприємства, отримання орендної плати за здані об'єкти у фінансову оренду. Під іншими платежами розуміють використання коштів для викупу раніше випущених акцій підприємства, виплати орендодавцю для погашення забор-

Фінанси підприємств: Підруч. / [за ред. проф. А. М. Подцєрьогіна]. - [3-тє вид.]. -К.:КНЕУ,2000.-С. 14

19


гованості за фінансовою орендою тощо. Фінансова оренда - оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активами. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак5:

  1.  орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;
  2.  орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;
  3.  строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди;
  4.  теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди;
  5.  орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання;
  6.  орендар може продовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;
  7.  оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати припинення оренди.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення операцій до відповідної групи залежить передусім від характеру господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні папери звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії. Крім того, якщо одна операція включає суми коштів від декількох видів діяльності, ці суми необхідно розподіляти між відповідними видами діяльності. Так, наприклад, суму, сплачену банку, яка включає погашення позики та відсотки, буде відображено двома позиціями: відсотки - у складі операційної діяльності, а погашення позики - у складі фінансової діяльності.

Негрошові операції - це операції, які не потребують використання грошових коштів або їхніх еквівалентів. Прикладом таких операцій є:

бартерні операції;

надходження основних засобів на умовах фінансового лізингу;

5 Оренда; П(С)БО 14, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. №> 181. - [Чинний від 2000-07-28] // Бухгалтерія. - 2005. - 18 лип., № 29 (652).

20


_ перетворення зобов'язань на власний капітал.

Негрошові операції, пов'язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, розкриють у примітках до фінансових звітів.

У звіті про фінансові результати статті, пов'язані з фінансовою і інвестиційною діяльністю, такі: дохід від участі в капіталі; інші фінансові доходи (прибутки); інші доходи (прибутки); фінансові витрати; втрати від участі в капіталі; інші витрати. На рис. 1.2. подані статті від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, які відображені у звіті про фінансові результати.

У доходах від участі капіталу відображається доход, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі. Метод участі в капіталі передбачає облік інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Під асоційованим підприємством слід розуміти підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора. Витрати від участі в капіталі відображають збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі. Інші фінансові доходи відображають дивіденди, відсотки та інші доходи, які отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). Під фінансовими витратами розуміють витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позичкового капіталу. Інші доходи (витрати) показують дохід від реалізації (собівартість реалізації) фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход (витрати) від неопераційних курсових різниць тощо.

З операційною діяльністю у звіті про фінансові результати пов'язані такі статті:

чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

собівартість реалізованої продукції;

інші операційні доходи та витрати;

адміністративні витрати та витрати на збут.

21



1.4. Організація фінансової роботи в суб'єктів підприємництва

фінансова робота - це діяльність з управління фінансами фірми. Вона включає:

планування і організацію фінансів;

облік фінансових ресурсів;

контроль і аналіз ефективності їх використання;

регулювання доходів і видатків;

стимулювання кінцевих результатів виробництва.

Фінансова робота складається з процедур різного рівня складності і відповідальності. Перший рівень - ухвалення фінансових рішень з перспектив розвитку і поточної діяльності, залученні джерел фінансування і їх використовування, проведення певної фінансової політики. Це завдання вищого рівня складності і відповідальності, їх рішення входить у компетенцію вищих керівників підприємства і лише частково делегується більш низьким ланкам управління.

Якщо в управлінні виробничо-господарською діяльністю керівники підприємства можуть йти на істотну децентралізацію, тобто делегувати нижчестоячим ланкам, наприклад філіалам, відділен-1 ням, іншим підрозділам, широкі повноваження з ухвалення управлінських рішень, то фінансова діяльність знаходиться під безпосереднім контролем вищого керівництва, яке координує грошові потоки і ухвалює фінансові рішення щодо розвитку підприємства.

Другий рівень — виконання різних фінансових розрахунків, оформлення фінансових документів, складання звітів, тобто більш прості технічні завдання, які вирішують працівники бухгалтерської, фінансової, економічної служб; деякі з цих завдань можна доручити працівникам інших підрозділів підприємства. Склад фінансової служби, обсяг і особливості організації фінансової роботи залежать від характеру і специфіки діяльності підприємства, обсягів фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Фінансова служба не обов'язково виділяється в окремий підрозділ (наприклад, фінансовий відділ). У таких випадках оперативну фінансову роботу, всі види розрахунків, аналіз і фінансовий контроль виконує бухгалтерія. Підприємства обирають зручну для них форму організації фінансової роботи виходячи з конкретних умов господарювання, структури управління, наявність територіально відособлених підрозділів (філіалів, представництв). Розмір підприємства впливає в основному не на кількість функцій, а на ступінь їх складності. Із збільшенням розмірів підприємства зростає складність управління фінансами, тому ко-

23


жна функція підрозділяється на підфункції, які можуть бути розподілені між окремими фахівцями і підрозділами. Так, біля малих і середніх підприємств функції фінансового менеджменту менш складні, ніж біля великих, тому їх виконання може поєднуватися з виконанням інших управлінських функцій (наприклад, з керівництвом підприємством у цілому, управлінням виробництвом і збутом, веденням бухгалтерського обліку). Найскладнішими стають функції з управління фінансами у великих корпораціях. Управляючий комітет корпорації звичайно складається з начальників департаментів маркетингу, фінансів і виробництва; вони разом визначають довгострокові цілі розвитку фірми з цих напрямів на 5-10 років. Потім керівники відповідних операційних відділів знаходять нові типи товарів, складають плани розширення виробництва існуючих товарів і намічають шляхи зменшення виробничих і позавиробничих витрат відділу. Розподіл функцій фінансового менеджменту в корпорації показаний на рис. 1.3. Посада директора з фінансів існує тільки у великих компаніях, у середніх - фінансовий керівник і головний бухгалтер, а у малих -тільки головний бухгалтер. Для підприємств малого бізнесу, як правило, характерною є централізація всіх управлінських функцій, у т.ч. і функції управління фінансами на рівні керівника підприємства, який досить часто є його власником (або співвласником). Якщо необхідно, він звертається до послуг зовнішніх консультантів, аудиторів. Бухгалтерську роботу на таких підприємствах досить часто виконує бухгалтер-сумісник.

Практика діяльності підприємств малого бізнесу в країнах Західної Європи та США показує, що складанням бухгалтерської, фінансової та податкової звітності таких підприємств займаються (за відповідну плату) здебільшого спеціалізовані консалтингові чи аудиторські фірми, а роботу щодо управління фінансами частково виконує відділ по роботі з корпоративними клієнтами обслуговуючого банку. Це пояснюється тим, що підприємствам дешевше обходиться сплата послуг зовнішніх консультантів, ніж утримання власних фінансових чи бухгалтерських служб. Іноді для кращої координації фінансової політики в корпорації створюється фінансова комісія, яка підзвітна раді директорів. Якщо фінансової комісії не передбачено, то вище керівництво з фінансів підзвітне безпосередньо директору розпоряднику, який відповідає за ефективність використовування капітальних ресурсів, що передбачає планування і координацію фінансової діяльності. Вищий керівник із фінансів звичайно присутній на засіданнях ради директорів, дає консультації з фінансових проблем; він часто є членом цієї

24


ради. Хоча функції фінансового керівника і головного бухгалтера у корпорації (як видно з рис. 1.3) можуть бути розподілені між службами, але частіше за все, зважаючи на тісний взаємозв'язок, виконуються в сукупності. Практика показала ефективність організації управління фінансами, при якій делегування відповідальності за отримання доходу (прибули) і достатньо широких повноважень в управлінні поточною діяльністю поєднується з централізацією ухвалення фінансових рішень по розподілу і використовуванню фінансових результатів. Прикладом такої організації управління є створення на підприємстві так званих центрів відповідальності. Залежно від того, за які фінансові результати відповідають менеджери центру, розрізняють центри доходів, прибули, витрат і інвестицій. Узгодження оплати праці працівників із відповідним запланованим для центру показником (виручка, прибуток, витрати, норма прибутку на інвестиції) підвищує зацікавленість у результатах діяльності і сприяє поліпшенню фінансових результатів підприємства в цілому. Управління по центрах відповідальності характеризується чітким розподілом функцій між структурними підрозділами підприємства (департаментами, відділами, ділянками і т.п.), великою самостійністю і відповідальністю співробітників в рішенні оперативних питань.


На підприємствах, як правило, створюються фінансово-аналітичні відділи, які мають право:

контролювати інші відділи в питаннях, пов'язаних з виконанням покладених на нього обов'язків;

вимагати від інших відділів матеріали, необхідні для виконання обов'язків;

вибирати в бухгалтерії, плановому відділі, відділі маркетингу, технічному, капітального будівництва необхідні документи і матеріали для роботи.

Завданнями фінансової служби підприємства є:

фінансування витрат на виробництво, капітальних вкладень і інших витрат;

виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками, засновниками;

пошуки шляхів збільшення грошових надходжень;

забезпечення збереження і оборотності оборотних засобів;

контроль за ефективністю використання основних фондів (ОФ);

організація і вдосконалення форм грошових розрахунків. Функції фінансової служби підприємства:

фінансово-кредитне планування;

- розрахунки з робітниками і службовцями, бюджетом, бан
ками, постачальниками і підрядними організаціями.

Функціональними обов'язками фінансового менеджера є:

забезпечення правової законності і захищеності господарських операцій з капіталом і фінансовими ресурсами підприємства;

налагодження нормальних фінансових взаємовідносин зі всіма учасниками комерційної операції;

розробка планів і прогнозів вкладення капіталу і оцінка їх ефективності;

вибір і обґрунтування кредитної і валютної політики підприємства;

розробка і реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на підвищення дохідності підприємства і його дочірніх організацій;

страхування капіталу і фінансових операцій від фінансових ризиків і втрат;

виявлення рейтингу підприємства і конкурентів;

безперервне забезпечення господарської діяльності фінансовими ресурсами і контроль за ефективністю їх використання;

аналіз фінансових результатів і фінансового стану підпри
ємства і клієнтів.

26


Місце фінансових служб у структурі підприємства та їх функціональні компетенції залежать від типу та моделі організаційної структури, яка запроваджена на підприємстві. Про зв'язок стратегії підприємства та його структури влучно висловився економіст, який досліджував інституційні проблеми організації, А. Чендлер6: «зміна стратегії підприємства призводить до виникнення нових адміністративних проблем, які у свою чергу потребують нової або видозміненої структури для успішної реалізації нової стратегії». Результати вивчення А. Чендлером 70 великих корпорацій підтвердили, що структура фірми розвивається разом із розвитком стратегії, але тільки тоді неефективність діяльності та внутрішні проблеми вже спричиняють необхідність зміни структури. Найкраща структура - та, яка дає змогу підприємству ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно й доцільно розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників та за рахунок цього задовольняти потреби споживачів і досягати своєї цілі з високою ефективністю. Американський учений П. Друкер7 узагальнив проблеми, пов'язані з організаційною структурою фірми. Він обґрунтував, що «найпростіша організаційна структура, яка буде працювати, є найкращою». Тому вплив типу організаційної структури на місце фінансової служби є закономірним. П. Друкер - створив менеджмент як дисципліну в 50-ті pp.

У науково-практичній літературі виділяють такі типи організаційних моделей: бюрократична, поведінкова, органічна моделі та модель «організаційної туманності». Фінансова служба підприємства може бути побудована у відповідності до них.

Подані вище типи моделей організацій є рухомими формами, навколо яких створюються структури. Певні моделі організацій узгоджуються з визначеними структурами: лінійна, лінійно-функціональна, функціональна, дивізійна, матрична. Дж. Г. Колл з університету Сітон Хол а виділяє функціональну, дрібну (дивізійну), гібридну, матричну і сіткову структури.

А. Чендлер - економіст, який досліджував інституційні проблеми організації.

П. Друкер - створив менеджмент як дисципліну в 50-ті pp. Основними науковими проблемами, над якими працює П. Друкер, є інформаційна революція, нові вимоги, що пред'являються діловим середовищем до керівників, планування змін. Він має 19 докторських ступенів у різних університетах СЩА, Бельгії, Великобританії, Іспанії, Японії і Швейцарії. Його ім 'ям названо ряд бізнес-шкіл і фундацій.

27


Таблиц 1.1
Типи організаційних моделей 

Тип моделі

Характеристика

Переваги використання

Недоліки використання

1

2

3

4

Бюрократична

Чітка послідовність команд, централізація влади і комплекс формальних, проте послідовних правил, які застосовуються до будь-яких аспектів організації праці.

Ефективно застосовується, коли рівень використання технологій незначний, а зовнішнє середовище стабільне.

Не застосовують за умов зростання невизначеності зовнішнього середовища й ускладнення виробничих завдань. Негнучка модель, внаслідок чого не забезпечується швидке реагування.

Поведінкова

Децентралізація, відкритість інформаційних потоків, слабка організація праці і системи звітності. Працівники самі приймають рішення, зазвичай колегіально.

Стимулювання підлеглих підвищувати свою кваліфікацію.

Негнучка щодо змін зовнішнього середовища.

Органічна

Наявність великої кількості правил; повна децентралізація; колегіальне прийняття рішень; наявність декількох рівнів ієрархії і невисокий рівень розподілу праці; широка сфера відповідальності працівників.

Гнучкістю і здатністю швидко реагувати на зміни умов функціонування середовища.

Швидка зміна структури філій залежно від розвитку виробничої діяльності і виникнення нових умов.

«Органічна туманність» або модель само-конструювання

Непостійність, різнопла-новість, неортодоксаль-ність і винахідливість.

Ділове середовище організації є експериментальним, гнучкості і відповідальності

Хаотична поведінка промислових підприємств.

28


Ґаблищ 1.2

Типи організаційних структур управління

Вид

Сфера застосування

Переваги

Недоліки

Місце фінансової служби

1

2

3

4

5

Лінійна

Малі підприємства із нескладним виробництвом за відсутності у них зв'язків із постачальниками, споживачами, науковими і проектними організаціями.

Керівник отримує офіційну інформацію від своїх підлеглих, приймає рішення з усіх питань, які належать до його компетенції, несе відповідальність за роботу.

Статичність, негнучкість, непристосованість до подальшого росту і розвитку підприємства.

Фінансову роботу виконує головний бухгалтер або сам керівник.

Функціональна

Промислові підприємства і фірми будь-якого розміру і типу.

Стимулює ділову і професійну спеціалізацію. Знижує дублювання зусиль і ресурсів у функціональних підрозділах. Поліпшує координацію у функціональних підрозділах.

Підрозділи можуть бути більше зацікгвлЕні у досягненні своїх цілей, ніж загальних цілей організації. Якщо організація велика, ланцюг інстанцій є значним.

Фінансова служба функціонує в умовах повної координації і відсутності дублювання зусиль та ресурсів у підрозділах.

Дивізійна

Великі промислові підприємства із великими обсягами випуску продукції.

Гнучкість і добре обґрунтована підприємливість. Орієнтуються на результати діяльності і споживачів.

Ресурси не можуть використовуватися повною мірою, оскільки вони закріплені за конкретними підрозділами, професійний розвиток кадрів обмежений.

Фінансова служба додатково контролює вхідні та вихідні матеріальні, інформаційні і фінансові потоки між підрозділами.

Матрична

Великі промислові підприємства      із великими   обсягами випуску продукції.

Значна увага приділяється стратегічного розвитку. Забезпечує реалізацію принципу взаємозалежності та взаємообмеження між різними точками зору.

Розвиває страте-тнувипсшідалщсіь Рішення приймаються на основі принципу «найкраще для організа-вдвиіпому».

Складно управляш. Важко забезпечити «баланс» між двома лініями відповідальності. Дуже розподілена відповідальність. Будь-які рішення повинні отримати схвалення інших людей.

Сприяє розвитку бюрократизму на підприємстві та пригнічує творчий підхід.

Фшансова служба повинна направляти частину фінансових ресурсів на покриття витрат щодо вирішення конфліктних ситуацій. Потребує додаткових джерел фінансування.

29


Продовження табл. 1.2

1

2

3

4

5

Сіткова

Великі   промис-

Функції реалізу-

Підприємство

Фінансову робо-

лові підприємст-

ються на контра-

може виявити, що

ту виконують

ва    із    великими

ктній основі.

один з її постача-

департаменти

обсягами випуску

Фінансові потоки

льників реалізує

економіки і фінанси.

продукції.

за цією структурою є чітко визначені і врегульовані, що полегшує управління ними.

продукцію на тому ж ринку або співпрацює з конкуруючою організацією, або постачальник може позбутися своїх виробничих можливостей.

У процесі функціонування фінансової служби фінансові директора постійно знаходяться під тиском вимог, які випливають з багаточисленних внутрішніх і зовнішніх учасників підприємства. Вимоги, які їх необхідно додержуватись, щоб забезпечувати високу ефективність, ускладнюються (табл. 1.3).

Таблиця 1.3
 Вимоги, які висуваються до фінансових організацій

Джерело вимог

Тенденції, які впливають на фінансові організації

Інвестори

Управління якістю діяльності підприємства. На ринку спостерігається постійне стирання меж промислових видів діяльності, а також зміни виробничо-збутових ланцюгів і сіткових структур. Підприємства повинні передбачати загрози та швидко реагувати на них.

Стратегія компанії

Повний контроль над витратами. Конкурентний тиск вимагає постійного зниження витрат.

Управління ризиками. Підприємства намагаються встановити комплексний контроль над ризиками, а органи нормативно-правового регулювання вимагають детальної звітності з ризиків. Прозорість доходів. На зовнішніх фінансових ринках ретельно вивчають доходи, а також досліджують передбачуваність і прозорість результатів, які відображені у звітності підприємства. Зміна ролі фінансового директора. Зростають вимоги генеральних директорів до фінансових директорів щодо вивчення процесів створення доданої вартості.

Глобалізація. Безперервне розширення світової торгівлі та транснаціональних операцій ускладнює організаційну структуру, хеджу-вання і трансакції з іноземними валютами.

Внутрішні та зовнішні клієнти

Тиск зі сторони

Аналітики

Органи нормативно-правового регулювання

Нові джерела

ЗО


За дослідженням М.Саткліффа та М.Доннеллана8 більшість фінансових директорів у професійній діяльності мають конфлікт в двох сферах. Вони повинні приділяти значну увагу питанням керівництва і стратегії, одночасно зосереджувати увагу на базових функціях фінансової діяльності і бухгалтерського обліку. їхні дослідження на Accenture дали змогу виділити такі п'ять ключових фінансових здібностей, які позитивно впливають на якість діяльності підприємства. Вони можуть бути подані у вигляді стовпців, на яких тримається фінансова структура організації (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Схема високоефективної фінансової діяльності

Отже, фінансова служба на підприємстві є складовою його організаційної структури. Тому закономірним є вплив на неї структури підприємства. її функціонування у межах прийнятої на підприємстві моделі сприяє забезпеченню високоефективної діяльності не лише окремих структурних підрозділів, але й в цілому суб'єкта господарювання. У ринковому середовищі фінансова структура організації повинна сприяти формуванню культури, орієнтованої на створення вартості, покращення управління якістю, капіталом і підприємницькими ризиками. До функціону-

Майкл Саткліфф є керуючим партнером відділу послуг в галузі управління фінансовою діяльністю та ефективністю в Accenture. Він спецішіізуегься на програмах масштабної трансформації фінансової діяльності, які включають фінансове і стратегічне планування, управління діяльністю підприємства, фінансові операції і звітність, аутсорсинг.

Майкл Доннеллан - виконавчий партнер в операційній групі з виробництва про-ДУкції Accenture, діяльність якої полягає в аутсорсингу і консалтингу. Він займається Дослідженням, розробкою і застосуванням інноваційних операційних моделей.

31


вання фінансової служби висувають вимоги власники підприємства, інвестори, органи нормативно-правового регулювання, постачальники і замовники. В зв'язку з цим цей структурний підрозділ підприємства повинен бути організований відповідно до стратегії суб'єкта підприємництва та відповідати ринковим умовам господарювання.

Відповідно до цього можна зробити такі висновки.

  1.  На підприємствах, які організовані за лінійною структурою, фінансову роботу виконує головний бухгалтер або сам керівник. Фінансові потоки на цих підприємствах є незначні і управління ними може здійснюватись одноосібно.
  2.  За функціональної структури фінансова служба функціонує в умовах повної координації і відсутності дублювання зусиль та ресурсів у підрозділах, проте власні цілі в них стають першочерговими порівняно з цілями підприємства в цілому.
  3.  При дивізійній структурі діяльність фінансової служби ускладнюється, оскільки необхідно додатково контролювати вхідні і вихідні матеріальні, інформаційні і фінансові потоки між підрозділами.
  4.  За матричної структури підприємства фінансова служба повинна направляти частину фінансових ресурсів на покриття витрат щодо вирішення конфліктних ситуацій. Тому за неї повинні бути додаткові джерела фінансування, порівняно з іншими структурами.
  5.  Сіткова структура підприємства сприяє узгодженості та урегульованості всіх фінансових потоків, що полегшує управління ними.

1.5. Розвиток фінансової діяльності в європейсько-американській економічній науці

Теоретичні розробки представників сучасної науки про фінанси підприємств присвячені обґрунтуванню найефективніших шляхів вирішення проблем, з якими стикаються суб'єкти підприємництва при здійсненні ними фінансової та інвестиційної діяльності. Предметом дослідження теорії фінансування є визначення та обгрунтування критеріїв, на основі яких можна оптимізувати рішення у сфері інвестування та фінансування, тобто йдеться про вироблення наукового підходу при прийнятті рішень щодо формування окремих позицій активів і пасивів підприємств. Пропоновані схеми з організації управління фінансами значною мірою визначаються належністю їх авторів до того чи іншого напряму

32


фінансової науки. Залежно від характеру теоретичних і практичних висновків, а також методів і принципів дослідження виокремлюють три основні теоретичні підходи до визначення критеріїв прийняття фінансових рішень: класичний; неокласичний; неоінс-титуційний.

У центрі уваги досліджень представників класичної теорії фінансів є питання оцінки ефективності різних форм фінансування з погляду капіталодавців (власників і кредиторів підприємства), а також фінансові аспекти заснування, ліквідації та реструктуризації підприємств. Згідно з класичним підходом процес формування фінансових ресурсів підприємства слід розглядати як «допоміжну функцію другого порядку», яка повинна забезпечити підприємство необхідним капіталом для здійснення інвестицій з метою підвищення ефективності виробничої діяльності. Отже, інвестиційні рішення та пропозиції щодо фінансування можуть розглядатися ізольовано. Для класичної теорії характерним є використання дескриптивного (описового) підходу до вивчення економічних процесів, в основі якого лежить метод дескриптивного аналізу. Цей метод грунтується на даних дескриптивної статистики, яка описує певну сукупність даних за допомогою побудови таблиць, графіків, у т. ч. шляхом знаходження середнього значення досліджуваних показників і дисперсії. Під час прийняття рішень у сфері інвестування чи фінансування класики рекомендують використовувати зазначений метод для тестування наявних альтернатив на предмет відповідності визначеним критеріям. Наприклад, за вибору зовнішніх джерел фінансування доцільно використовувати систему критеріїв, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу в кожному конкретному випадку. Вважається, що структура капіталу впливає як на вартість підприємства, так і на ціну залучення фінансових ресурсів. Причому фінансовий менеджмент шляхом оптимізації співвідношення між власним і позичковим капіталом може впливати на середньозважену вартість капіталу.

У рамках класичної теорії виокремлюють дві основні концепції:

  1.  теорія інвестування;
  2.  теорія фінансування.

У теорії інвестування досліджується широкий спектр питань, пов'язаних зі здійсненням інвестором капіталовкладень, у т.ч. питання фінансового аналізу, оцінки інвестиційної привабливості об'єктів вкладень, планування фінансових інвестицій тощо. Теорія фінансування вивчає питання оптимізації процесу залучення

33


фінансових ресурсів із погляду капіталоодержувача, за заданих напрямів інвестування та обсягів потреби у капіталі.

Класичні ідеї набули подальшого розвитку у працях неокласиків. Зберігаючи класичний науковий підхід, який базується на зовнішньому аналізі та гіпотезі ринкової рівноваги, неокласики свої висновки значною мірою формують на суб'єктивних твердженнях. Неокласична теорія управління фінансами підприємств досліджує процеси, що відбуваються на ринку капіталів, і побудована на гіпотезі досконалого ринку. На думку неокласиків, вартість фінансових шструментів визначається двома основними параметрами: ризиковістю та рентабельністю. Взаємозв'язки між цими параметрами оцінюються безпосередньо на ринку капіталів. Представники неокласичного напряму фінансової науки відстоюють автономність прийняття рішень щодо фінансування та інвестування. Вони абстрагуються від реального існування таких інституцій, як банківські установи, страхові організації, інші фінансові посередники, а також від інституту банкрутства.

Неокласики не вбачають істотної різниці між використанням різних форм фінансування і не пояснюють природу впливу правової форми організації бізнесу на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва. Серед численних концепцій неокласичного напрямку виокремимо основні:

  1.  теорема іррелевантності. Ця теорема була обґрунтована у 1958 р. лауреатами Нобелівської премії з економіки, американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером (додаток А). Вона характеризує причинно-наслідкові зв'язки між ринковою вартістю підприємства (його корпоративними правами), структурою та вартістю капіталу. Згідно неї ринкова вартість підприємства за заданого рівня ризику не залежить від структури його капіталу (джерел фінансування), а визначається лише капіталізованою вартістю його потенційних (очікуваних) доходів; вартість залучення власного капіталу є лінійно-зростаючою функцією до рівня заборгованості підприємства; рішення щодо фінансування (джерел покриття потреби її капіталі) та інвестицій на підприємстві можуть прийматися автономно (бути сепаратними);
  2.  теорія вибору портфеля інвестицій. Автором її є американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Г. Марковій. У 1952 р. він уперше обґрунтовано довів, що вкладення заданого обсягу інвестиційного капіталу в один об'єкт інвестицій є ризикованішим, ніж інвестування цієї ж суми у різні об'єкти (диверсифікація). У рамках стратегії мінімізації інвестиційних ризиків слід підбирати такий портфель інвестицій, в якому пріо-

34


оитет віддається не стільки цінним паперам, рівень ризику кожного з яких є мінімальним, скільки комбінації активів із мінімаль-jjjiM кореляційним зв'язком між рівнями їх рентабельності. Така стратегія є прагматичнішою, ніж вибір найбільш прибуткових чи найменш ризикових фінансових активів. Причому за заданого рівня прибутковості ризик буде тим меншим, чим диверсифіко-ванішим є інвестиційний портфель. При цьому йдеться про так звані несистематичні ризики;

3) модель оцінювання дохідності активів (САРМ). Авторами моделі є американські економісти В. Шарп, Док. Лінтнер, Дж. Моссін. Правило прийняття інвестиційних рішень згідно з САРМ має такий вигляд: слід вкладати кошти у ті інвестиції, прогнозована рентабельність яких є вищою, ніж рівноважна рентабельність, розрахована за САРМ. У разі наявності багатьох альтернатив слід віддати перевагу тим, рентабельність яких найбільш відрізняється від рівноважної у бік збільшення. Вона побудована на тезі про те, що ціна окремих капітальних активів залежить від очікуваної рентабельності та ризику. Модель САРМ характеризує процес формування ринкової ціни окремих цінних паперів (інших об'єктів реальних і фінансових інвестицій) за умов досконалого ринку капіталів та з урахуванням систематичного ризику, який не підлягає диверсифікації. Модель оцінки капітальних активів (САРМ) можна уявити у вигляді очікуваної рівноважної рентабельності вкладень, яка дорівнює сумі безризикової процентної ставки та премії за ризик вкладень у певний актив, що визначається як добуток рівня систематичного ризику, властивого цьому активу, та середньоринкової премії за ризик:

де САРМ(Ла) - очікувана інвестором рентабельність капітальних активів за умови ринкової рівноваги;

4) теорія арбітражного ціноутворення. Дещо конкретизованішим варіантом САРМ є концепція арбітражного ціноутворення (APT). Автором її є відомий американський економіст А. Росе. Модель APT можна розглядати як більш практично орієнтоване продовження САРМ. На відміну від САРМ, яка розглядає (3-коефіцієнт як досить абстрактну статистичну величину, що синтезує всі фактори невизначеності, APT досліджує вплив окремих макро- та мікроекономічних компонентів систематичного ризику на процес ціноутворення. Хоча теорія не прив'язується до якихось конкретних факторів, це може бути інфляція, процентні ставки, зміна

35


Оцінюючи значення САРМ та APT як елементів теоретичного фундаменту фінансової діяльності підприємств, слід зазначити, що моделі можуть використовуватись у таких випадках:

  1.  при прийнятті рішень про вкладання коштів у альтернативні проекти;
  2.  при визначенні показника вартості капіталу підприємства та оцінки підприємства в цілому;
  3.  при аналізі доцільності придбання основних засобів чи використання їх на основі лізингу;

при аналізі доцільності злиття чи поглинання підприємств;

при визначенні впливу дивідендної політики на курс акцій;

  1.  при визначенні ставки капіталізації чи дисконтування в процесі оцінки вартості підприємства.

Суттєвим недоліком неокласичної теорії є те, що вона не передбачає наявності різних інституцій, зокрема фінансових посередників, різних форм фінансування, різних форм організації бізнесу.

На відміну від неокласичної, неоінституційна теорія фінансування досліджує діяльність окремих інституцій та фінансові відносини, які виникають між ними, у комплексі та взаємозв'язку. На думку О. Терещенка, вона характеризується більшим рівнем об'єктивності та практичної значущості. Згідно з нео-інституційним підходом, до числа найвідоміших представників якого належать американські економісти К. Ерроу, В. Баумоль, М. Дженсен проблематика фінансування та інвестування підприємств розглядається не сепаратне, а інтегровано.

Заперечуючи наявність досконалого ринку капіталів, неоінс-титуціалісти відстоюють необхідність функціонування фінансових посередників, використання різноманітних форм організації бізнесу та різних видів фінансування. Значною мірою неоінституційна теорія пояснює наслідки нерівномірного доступу до інформації учасників фінансових відносин та використання у власних інтересах переваг в інформаційному забезпеченні сторін, що мають доступ до інформації.

36


Серед численних концепцій неоінституційної теорії виокремлюють дві основні:

теорія агентських відносин;

теорія фінансового посередництва.

Теорія агентських відносин. Проблематика прийняття фінансових рішень значною мірою зумовлена конфліктами інтересів, які виникають у результаті розподілу функцій надання капіталу підприємству та управління ним. Предметом дослідження теорії агентських відносин є форми коопераційних зв'язків між окремими економічними суб'єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати свої (власні) інтереси . Проблема полягає у тому, що, досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають у протиріччя з іншими групами. Діючі економічні суб'єкти вважаються агентами, а суб'єкти, досягнення цілей яких безпосередньо залежать від указаної діяльності, - принципалами. Теорія агентських відносин досліджує принципал-агент-конфлікт між капіталодавцем (інвестором, кредитором) та капіталоодержувачем (об'єктом інвестицій, боржником, менеджерами), який може виникнути у результаті асиметрії в інформаційному забезпеченні.

Теорія фінансового посередництва. В основу цієї теорії покладено дослідження ролі та механізму функціонування фінансових посередників, що розглядаються як проміжна ланка у русі капіталів між безпосередніми капіталодавцями (приватними інвесторами) та капіталоодержувачами (підприємствами). На відміну від неокласичної теорії, яка розглядає процеси фінансування за умови існування досконалого ринку капіталів, концепція фінансового посередництва вивчає можливості зменшення операційних витрат, фінансових та інвестиційних ризиків, дефіцитів у інформаційному забезпеченні учасників недосконалого ринку капіталів (який існує насправді) шляхом активізації діяльності фінансових посередників (банківських установ, інвестиційних фондів, торговців цінними паперами та ін.).

1.6. Розвиток фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні

Оцінювати розвиток фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні в економіко-історичному аспекті необхідно за такими критеріями: організаційно-правова форма підприємництва, власний капітал підприємства, позичковий капітал суб'єктів підприємницької    діяльності,    зовнішньоекономічна    діяльність

37


суб'єктів підприємництва. На основі цих критеріїв можна прослідкувати тенденції розвитку фінансової діяльності та зробити науково обґрунтовані висновки щодо цього.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності та форми власності змінювались під впливом історичних подій. Значний вплив на них мала економічна політика держав-сусідів, а саме: Росія (східна та центральна Україна) і Австро-Угорщина (західноукраїнські землі). Хар^геристика організаційно-правових форм господарювання та форм власності згрупована у таблиці 1.4.

В Україні мануфактурне виробництво пройшло дві стадії - нижчу, яка характеризувалася розвитком початкових форм мануфактур, і вищу, коли почали панувати великі централізовані мануфактури (з 20-х років XVIII ст.). Початкові форми мануфактури - це переважно дрібні підприємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промисловості свідчила про початок мануфактурного періоду.

Акціонерні компанії в Україні виникли в 70-х роках та набули поширення в 90-х роках XIX ст. У цей період з'являються перші іноземні компанії (з 1988 по 1894 роки створено 22 компанії). Кооперативи як організаційно-правова форма організації бізнесу почали розвиватися в 60-70-х роках XIX ст. Для них характерними були високі як на ті часи внески (25-50 крб), які не давали змоги вступати у кооперативи менш заможному населенню українських міст та існування членів з повним і неповним паєм.

Перші згадки про власний капітал підприємства в сучасному розумінні були зафіксовані з появою акціонерних товариств у XVIII ст. У XIX ст. - поч XX ст. показовими є дані про частку великих компаній в акціонерному капіталі найважливіших галузей промисловості. У 1870-1890 pp. кількість найбільших товариств, основний капітал яких становив від 1 млн крб і більше, зросла вії разів, а їхній капітал - у 8 разів.

38


Таблиця 1.4
Характеристика організаційно-правових форм господарювання та форм власності в Україні
      з княжого періоду до 1990-х років XX ст.    

Період

Територія України

Характеристика організаційно-правових форм господарювання

Форма власності

1

2

3

4

Княжий

період, (кін.

IX - сер. XII

ст.)

Київська Русь

Общинне ремесло; реміснича промисловість (прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева, каменю, ювелірне, гончарне і залізоробне виробництво); міське, вотчинне, монастирське, державне ремісництво.

Приватна, монастирська, державна

XVI-XVII

ст.

Лівобережна і Слобідська Україна

Міське і сільське ремесло, мануфактурне виробництво, спеціалізація ремесел (деревообробка, будівельна справа, виробництво одягу, харчова і винокурна промисловість, ткацтво, гончарство). Дрібне виробництво (капіталістичні, кріпосні та змішані мануфактури) та великі централізовані мануфактури (казенні, професійні, вотчинні, купецькі).

Приватна (власниками були купці, шляхта, міщани, козаки, селяни), державна (у економічній і воєнно-стратегічній сфері)

Запоріжжя

Індивідуально-приватна, колективно-військова. Приватна власність на землю відсутня.

Поч. XIX

ст. до 1870

років

Східна Україні

Підприємства фабрично-заводського типу (металургійна промисловість, тютюнові підприємства), монополістичні об'єднання (вугільна промисловість, металургія), акціонерні компанії (металургія, вугільна промисловість, машинобудування), підприємства з іноземним капіталом.

Приватна, державна, колективна.

Західноукраїнські землі

Фабрично-заводська промисловість (текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова), суконні і тютюнові мануфактури, ливарні заводи, залізоробні підприємства.

Приватна, державна, колективна.


Продовження табл. 1.4

1

2

3

4

80-90 роки

XIX ст. -

поч. XX ст.

Західноукраїнські землі

Середні і великі підприємства (нафтоозекеритна промисловість, машинобудування, лісопильна), акціонерні товариства, монополістичні об'єднання (концерни, картелі), монополістичні об'єднання з іноземним капіталом (австрійський, німецький, французький).

Приватна, державна, колективна.

XIX ст.-поч. XX ст.

Східна і

центральна

Україна

Споживчі кооперативи (крім торгівлі предметами широкого вжитку мали їдальні, пекарні, фабрики овочевих напоїв). Артілі (хлібопекарські спілки). Злиття банківського і промислового капггалу.

Колективна.

1914-1939 роки

Східна і

центральна

Україна

Денаціоналізація дрібних ремісничих майстерень, середні підприємства Оренда засобів виробництва (приміщень, підприємств у торгівлі і промисловості, землі і техніки в сільському господарстві). Виникли концесії (оренда державних підприємств зарубіжними підприємцями), змішані підприємства із залученням коштів держави та іноземних фірм. Створення великих підприємств у металургії і машинобудуванні («Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод). У харчовій промисловості набули розвитку маргаринова, молочна, комбікормова, хлібопекарська.

Державна, колективна.

20-30 роки XX ст.

Західноукраїнські землі

Кооперативне виробництво, підприємництво, підприємства з іноземним капіталом (деревообробна, нафтова промисловість), виробничі підприємства, торгові кооперативи (споживчі товари ти вироби широкого вжитку).

Приватна, державна, колективна.

1939-1990 роки XX ст.

Україна

Великі підприємства (важка промисловість, легка промисловість), підприємства з іноземними інвестиціями. Поділ промисловості на групу А (добувна, обробна, військова, виробництво засобів виробництва) та групу Б, кооперативи (виробничі, споживчі).

Державна, колективна.


При цьому загальний основний капітал товариств з капіталом менше ніж 1 млн крб збільшився тільки у 6 разів порівняно з їхньою кількістю. До того частка акціонерних товариств з капіталом менше ніж 1 млн крб зменшилася в 1,6, а з основного капіталу-в 1,33 раза.

Правом вирішального голосу в акціонерних товариствах користувалися тільки великі та найбільші підприємці. В статутах цих товариств зазначалося, що кожен акціонер має право бути присутнім на загальних зборах і брати участь в обговоренні питань, але право вирішального голосу надавалось акціонеру, який мав не менше ніж 12 акцій. Власник 24 акцій мав два голоси, 48 - три.

Ощадно-позикове товариство у XIX ст. власний капітал формувало за рахунок членського паю, який на той час був дуже високий, але його можна було вносити частинами. Крім того, члени товариства платили вступні внески по 1 крб. Власний пайовий капітал цих товариств зріс до 43 тис. крб.

Основний капітал кредитних товариств, які виникли у 1895 p., складався з позичених чи пожертвуваних сум. Ці товариства здебільшого отримували на основний капітал позику з державного банку під солідну відповідальність їх членів (ощадно-позикові товариства не мали права на таку позику).

Акціонерна промисловість України характеризувалася великою прибутковістю. У другій половині 90-х років норма прибутку в ній коливалася між 11,5 % і 15,6 % на капітал, що становило в середньому 13 %, майже вдвоє перевищуючи прибутковість західноєвропейських підприємств. Гірничопромислові південноукраїнські фірми, використовуючи систему державних замовлень і забороненого митного протекціонізму, досягали небачених надприбутків. Це, зокрема, стосувалося металургійних заводів, прибуток яких у 1897 р. досягав у середньому 50% на капітал, а Юзівського заводу - 100 %. Понад 25 % усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на Україну. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії - 90 %. Іноземні інвестори вкладали свій капітал в Україну через високі прибутки, які потім майже повністю йшли за кордон.

Дивіденди Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства і Товариства Брянського рейкопрокатного залізоробного і рейкового виробництва становили 30-40 % на капітал. У 1897-1898 роках товариство Дніпровського заводу отримало близько 4 млн крб, тобто 80 % чистого прибутку на капітал, видавши з цієї суми 2 млн крб, або 40 % дивідендів.

41


Дивіденди акціонерних товариств коксового виробництва досягали 30—35 %, а вугільних - 9-12 % на капітал.

Позичковий капітал суб'єкти підприємницької діяльності почали формувати ще у XV ст., коли продавали товари у кредит, під заставу, з'явилися векселі, почали укладатися торгові контракти, зародилася іпотечна система (земля приймалася в заставу). Окремі купці вели торгівлю через своїх агентів. Розвиток лихварства привів до появи перших «банківсько-торгових домів». Відсоткові ставки були високими (50-100 %). У 1347 р. було заборонено брати більше одного гроша з гривні на тиждень.

Одночасно із зростанням торгівлі та грошового обігу на українських землях у XVI-XVIII ст. ст. поширилися кредитні операції й лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів. Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Найма-совішими були короткостроковий споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми, за рахунок чого формували суб'єкти підприємництва позичковий капітал. Комерційний кредит брали для купівлі великих партій товару.

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення (купці, орендарі, корчмарі, старости, війти). Найбільше ним займалися вірменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. У Галичині своєрідними банківськими організаціями були єврейські міські громади (кагали). Позиковий процент був високим - від 8 % до 20 % на рік, а на короткострокові періоди - 50-100%, часто виступав у натуральній формі (передача користування землею та ін.). Нерідко у ролі кредитних контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства. Великі позики надавалися магнатам, шляхті, купцям і козакам, навіть королям. В Українській козацькій державі існував обопільний кредит у зовнішньоторгових операціях. Українські купці отримували його у Польщі, Німеччині, західноукраїнські купці брали українські товари в кредит. Оскільки не було інших умов для розвитку ринкових відносин, лихварство негативно впливало на розвиток економіки краю, виснажувало її.

У Російській державі на відміну від західних країн важливе значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики з державної скарбниці. У 1754 р. створені Дворянський і Купецький банки. Дворянський банк, що мав контори у Москві та Петербурзі, видавав кредити з розрахунку 8 %

42


річних під нерухоме майно і дорогоцінності в сумі від 500 крб до 10 тис. крб на одну особу. Він проіснував до 1786 р. Після цього його капітал було передано Державному позиковому банку. Невеликі капітали Петербурзького купецького банку, видача кредитів під товар на строк до одного року, обмеженість сфери дії лише купцями Петербурзького порту призвели до його закриття у 1782 р. і передачі вкладів до Дворянського банку.

Державний позиковий банк давав кредити під поміщицькі маєтки (40 крб з кріпака чоловічої статі), заводи, кам'яні будинки у розмірі 3/4 їх ціни. Кредити видавали дворянству строком до 20 років зі сплатою 5 % річних, містам і - на 22 роки і 4 % річних. Вклади приймали з виплатою 4,5 % річних.

Комерційні операції здійснювали з 1772 р. облікові та страхові контори у провінціях при Державному асигнаційному банку. Одночасно розвивався комерційний кредит у формі векселів. У 1729 р. було створено вексельний статут, а у 1740 р. - банкрутсь-кий статут. Зберігав своє значення лихварський кредит, в основному в розмірі 12-20 % річних. У Російській імперії мали право користуватися позиками лише великоросійське дворянство, іноземці, які перебували у постійному підданстві Росії та мали тут нерухоме майно. Українське дворянство було порівняно з ними у правах на отримання позик лише в 1783 р.

На початку українського кооперативного руху виникли кредитні товариства, які надавали позичковий капітал у користування суб'єктам підприємницької діяльності. У 1869 р. виникло ощадно-позикове товариство у м. Гадячі на Полтавщині, до складу якого входило 28 міщан-ремісників та купців. Товариство видавало позики за порукою, проте кожен його член мав змогу поручитися лише за 10 крб. Середній обсяг позики за перші роки діяльності товариства становив 27 крб.

Найактивнішу діяльність розгорнуло ощадно-позикове товариство в Сокиринцях Прилуцького повіту на Полтавщині, засноване в 1871 р. Позики видавали на підставі особистої довіри в сумі до 25 крб кожному під 9-10 % річних, а більші - за борговим зобов'язанням і чиєюсь порукою або під заставу рухомого і нерухомого майна і то не більше як 100 крб. Переваги в отриманні позик мали ті, що потребували меншої суми і хто раніше став членом товариства. Лише за 1873 р. було видано позики 108 членам строком від 3 до 9 міс. на суму 9810 крб. Лише у 1895 р. царський уряд видав Положення про установи малого кредиту. Цей документ передбачав запровадження поруч з існуючими ощадно-позиковими товариствами організацій малого кредиту - кредитних кооперати-

43


вів типу Райфайзена, їх засновували не на паях, як це мало місце в ощадно-позикових товариствах. Тому кредитні товариства контролювали державний банк. Позики у кредитних товариствах були довгострокові, їх видавали лише на виробничі потреби. Ці товариства могли також вести посередницькі операції.

Зростання чисельності кредитних спілок зумовило створення у 1898 р. Крайового союзу кредитного (КСК) першого західноукраїнського кооперативного союзу, який об'єднав і підпорядкував собі значну частину українських кредитних кооперативів. У 1913 р. КСК вже налічував 906 членів, у тому числі 427 кооперативів, 1110 000 крон власного майна, 1706 119 крон на вкладах, 4 264 406 крон виданих позик, а загальний оборот досяг майже 106 млн крон.

З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська.

Значна роль в економіці Західної України у XIX ст. - поч. XX ст. почала належати українським кредитним установам, у тому числі Українському акціонерному земельному іпотечному банку, заснованому в 1909 p., з капіталом у 1 млн крон. Акціонерами банку стало багато українських землевласників, торговців і промисловців. Банк широко проводив кредитні операції під заставу землі та нерухомого майна. Він випускав векселі, організував інвестиції у різні торгово-промислові кооперативні підприємства. Цей банк став основним джерелом кредиту для західноукраїнських торгових і виробничих сфер, кооперативних установ.

Значне місце у банківській системі західноукраїнських земель займав Промисловий банк у Львові. Його створення бимагали як польські, так і українські промисловці ще у 1901 р. Група галицьких промисловців у 1909 р. почала переговори з австрійським банком «Нідеростеррайхіше Ескомпте - Гезельшафт» про спільну організацію кредитної установи для фінансування галицької промисловості. Після тривалих переговорів контрагенти погодили організацію Промислового банку з акціонерним капіталом 10 млн крон. 20 % акцій зобов'язалися викупити Крайовий сейм і місцеві підприємці, а 80 % капіталу мав оплатити Австрійський банк. Отже, з самого початку Промисловий банк був під контролем австрійської фінансової установи.

Наприкінці XIX ст. у зв'язку з акцією, спрямованою на обмеження приватного лихварства, на Закарпатті виникло кілька десятків кредитних кас і установ, які працювали на зібраному капіталі за допомогою угорських банків. Вони належали також угорським та іноземним, в основному німецьким банкірам.

44


На західноукраїнських землях у 20-30-х роках XX ст. керівним органом кредитних кооперативів Західної України був «Центробанк» - кредитний кооператив другого ступеня. Його членами були в основному кооперативи. Саме у ньому отримували суб'єкти господарювання кредитні ресурси. «Центробанк» поступово перетворювався на центральну касу украшської кооперації. Він фінансував як кредитну, так і закупівельно-збутову (збутові операції - «Центросоюз»), молочарську, виробничу кооперацію.

В 1939-1990 р. XX ст. суб'єкти підприємницької діяльності формували позичковий капітал за рахунок асигнувань з бюджету та кредитних ресурсів державних банків. Основна частина державних фінансових ресурсів, призначених для народного господарства, асигнувалася на розвиток промисловості та будівництва. Так, в 1961-1965 pp. їхня частка становила 55 %, вкладення у сільське господарство - 14,2 %, на транспорт і зв'язок - 3,9 %, житлово-комунальне господарство - 16,6 %.

Кредитні відносини в Україні повністю контролювалися союзним урядом. У 1955 р. було створено Українську контору Державного банку СРСР та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку і Торгбанку. В 1957-1959 pp. проведено реорганізацію банківської системи. Ліквідовано Торгбанк, Сільгоспбанк, їхні функції передано Держбанку і Промбанку. До кредитної системи належали Зовнішторгбанк СРСР і державні ощадні каси (14,8 тис. у 1990 p.). Зросло значення банківського кредиту в розвитку господарства. Збільшились обсяги кредитів усіх видів: у 1951-1960 pp. - у 3 рази, у 1961-1985 pp. - у 10 разів. З другої половини 80-х років почалося зменшення надання позик, у 1990 р. їх кількість становила 70 % рівня 1985 р. Переважали довгострокові позики, їх надавали для освоєння нових підприємств і технологічних процесів, на будівництво і механізацію тваринницьких ферм, придбання сільськогосподарської техніки, водогосподарське будівництво. Важливим джерелом платіжних кредитів були грошові вклади населення, що становили у 1986 р. 220 млрд крб. У 1987 р. розпочалася перебудова банківської системи СРСР. Утворилося п'ять спеціалізованих банків: Зовнішеконом-банк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Ощадбанк. Однак монополія центру в банківській системі залишалася.

Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів підприємницької Діяльності мала місце ще у княжий період. Тут була досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили Деякі технологічні способи керамічного виробництва. Найчис-

45


леннішою групою були дрібні торговці, які розносили вироби київських, галицьких, чернігівських та інших ремісників. Великі купці - «гості» - вели закордонну торгівлю. Вони реалізовували значні партії товарів, об'єднувались у торгові корпорації - гільдії, мали вплив на політику держави. Купці й «гості» були під охороною князя.

XVI ст. - перша половина XVII ст. характеризувалися також подальшим посиленням торгових зі'лзків України з Молдавією, Росією, Кримським ханством і країнами Азії - Персією, Індією та Аравією. Українські купці часто отримували від молдавських господарств грамоти-привілеї на пільгову торгівлю. До Молдавії надходили свинець, мідь, залізо, золото, срібло, металеві вироби, тканини, головні убори, скло; з Молдавії та Волощини - вина, риба-білуга, мед, віск, воли, шкіри, горіхи. Розширювався асортимент товарів зовнішньої торгівлі з Туреччиною. Королівська комісія, яка встановила в 1633 р. у Львові «таксу» східних товарів, називала серед імпортованих з Туреччини шовк, атлас, перські килими, тигрові та борсукові шкіри, дорогу сірійську зброю, індиго для фарбування, арабських коней, прикраси, вина, рис, родзинки, прянощі. Зі Львова до Туреччини везли зброю і свинець, кушнірські вироби, сукно, ножі. У Снятині знаходилася головна митна «комора» для турецьких і молдавських товарів.

В імпорті з Угорщини чільне місце займали вина, залізні вироби, мідь, срібло, золото, селітра, сукно, а в експорті - сіль, гончарні вироби. Угорські купці приїжджали за товаром до Старого Самбора - головного центру торгівлі поблизу кордону.

Розвивались українсько-російські торгові зв'язки. Після Визвольної війни у середині XVII ст. були відновлені традиційні зв'язки з Західною Європою через Гданськ, Кенінгсберг, Ригу, Сілезію. Гетьман І. Мазепа офіційно затвердив головні торгові шляхи з Стародуба та Чернігова через Мінськ і Гродно до Кенінгсберга. Основним центром зовнішньої торгівлі для західноукраїнських земель залишався Гданськ. Пожвавилася торгівля сухопутним шляхом через Вроцлав і Оломоуц. Українські купці збували свої товари (продукцію сільського господарства і промислів) у Франції та Голландії. Серед імпортованих товарів найбільше значення мали англійські, угорські, вроцлавські сукна, китайка, англійська і шлезька байка, золота, срібна і шовкова парча, гризет, тафта, венеціанський і флорентійський оксамит, золоті й срібні ґудзики, батист, чоловічі та жіночі панчохи, скрипки, саксонський фарфор, косметика, зброя, медикаменти, книги, мідь, географічні карти, сільськогосподарські знаряддя, вино, овочі та фрукти.

46


Для Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, горілку, тютюн, порох, інші бойові припаси, а також тканини і готовий одяг, смушки, дорогу зброю і кінську збрую. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра. На територію Запоріжжя не допускався «царев кабак», тобто російська державно-монопольна торгівля горілкою. Головним торговим партнером та імпортером з території запорозьких Вольностей була Росія. На Січі здійснювалися досить значні кредитні операції й продаж цінностей з відстрочкою платежів. При ліквідації Січі в інвентарних описах конфіскованого майна старшини разом з готівкою зазначені векселі й боргові розписки на тисячі карбованців.

У 1939-1990-р XX ст. роблячи вагомий внесок у економіку колишнього СРСР, Україна брала участь у зовнішньоекономічних відносинах. В останні роки існування СРСР її частка становила 20 % загальносоюзних експортних поставок, які йшли у 123 країни світу. Суб'єктами міжнародних господарських зв'язків були понад 1400 українських підприємств.

Найтісніші економічні зв'язки Україна підтримувала з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною і Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважала продукція галузей важкої індустрії, електроенергія, природний газ, кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної та металургійної промисловості, екскаватори, бульдозери, телевізори, трансформатори, сільськогосподарські машини.

. Підсумовую вище викладене можна виділити такі етапи розвитку фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні за критерієм організаційно-правової форми господарювання:

  1.  ремісничо-общинний період (кін IX - сер. XII ст. ст.) -характеризується розвитком общинного ремесла, прядіння, ткацтва, ювелірного виробництва на основі приватної, монастирської і державної форм власності;
  2.  мануфактурний період (XVI-XVII ст. ст.). Особливого розвитку набула спеціалізація ремесел, дрібне виробництво та великі централізовані мануфактури на основі приватної та державної власності;
  3.  фабрично-заводський період (поч. XIX ст. - 90-ті роки XX ст.). Починають з'являтись підприємства фабрично-заводського типу, монополістичні об'єднання, акціонерні товариства, підприємства з іноземним капіталом, кооперативи, підприємництво на еонові приватної, колективної, державної форм власності.

47


За критерієм власний і позичковий капітал фінансова діяльність суб'єктів підприємництва в Україні розвивалась за такими етапами:

  1.  етап становлення. Власний капітал вперше у його класичному розумінні з'явився в 1870-х роках XIX ст. з появою акціонерних товариств. Позичковий капітал суб'єкти підприємницької діяльності почали формувати ще у XV ст., коли продавали товари у кредит, під заставу, з'явилися векселі, почали укладатися торгові контракти, зародилася іпотечна система. Кредитні операції та лихварство як джерела позичкового капіталу суб'єктів підприємництва почали використовуватись на українських землях у XVI - XVIII ст. ст. Ними переважно займалися купці, міські громади, католицькі костьоли, монастирі, православні братства;
  2.  етап розвитку характеризується появою спеціалізованих кредитних установ, які надавали іноземний капітал у тимчасове користування суб'єктам підприємницької діяльності (банки, кредитні товариства, ощадно-позикові товариства). У цей період (54т роки XVIII ст. - 90-ті роки XIX ст.) починає з'являтись державний кредит, зростає власний капітал суб'єктів підприємництва, виплачуються дивіденди (їх. розмір становив до 40 % на капітал).

Періодизувати розвиток фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні за критерієм зовнішньоекономічна діяльність підприємств можна таким чином:

  1.  етап зародження, який був характерний для княжого періоду, коли була досить розвинена система обміну, а купці об'єднувались у торгові гільдії для здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
  2.  етап розквіту припадає на XVI - 90-ті роки XX ст. Він характеризується подальшим посиленням торгових зв'язків України не лише з близькими сусідами, але і дальніми. Зовнішньоторговельні відносини набувають подальшого розвитку. Основними товарами, які експортувалися з України були корисні копалини і напівфабрикати з них, тканини, сільськогосподарські продукти, а імпортувались - готові вироби.

Кожний із цих етапів характеризується низкою ознак. Більшості з них притаманні свої часові рамки, причому всередині етапу розвиток фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні має більш детальну періодизацію. В історичному аспекті кожний з наступних етапів змінювався на основі вдосконалення процесів у попередніх та передбачав поступове відмирання ознак, які були характерні для суб'єктів господарювання у більш ранні періоди.

48


Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

  1.  Що таке підприємництво та підприємницька діяльність?
  2.  Назвіть основні функції та принципи підприємницької діяльності.
  3.  Охарактеризуйте моделі підприємницької діяльності.
  4.  Які види господарської та підприємницької діяльності Ви знаєте?
  5.  Що таке підприємництво фінансових інституцій?
  6.  Назвіть види підприємницької діяльності на рівні суб'єкта господарювання згідно П(С)БО.
  7.  Що таке інвестиційна діяльність. Які операції можна віднести до неї?
  8.  Що таке фінансова діяльність. Які операції можна віднести до неї?
  9.  Що таке операційна діяльність. Які операції можна віднести до неї?
  10.  Охарактеризуйте фінансову роботу на підприємстві.
  11.  Які основні завдання і функції фінансової служби?
  12.  Визначіть типи організаційних моделей.
  13.  Які типи структур створюються навколо моделей організацій? Вкажіть на їх позитивні та негативні сторони.
  14.  Які вимоги висуваються до фінансових організацій?
  15.  Назвіть особливості організації фінансових служб за організаційними моделями і структурами.
  16.  Охарактеризуйте класичну теорію фінансування.
  17.  Охарактеризуйте неокласичну теорію фінансування.
  18.  Охарактеризуйте інституційну теорію фінансування.
  19.  Назвіть етапи розвитку фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні за критерієм організаційно-правова форма організації бізнесу.
  20.  Назвіть етапи розвитку фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні за критерієм власний і позичковий капітал.
  21.  Назвіть етапи розвитку фінансової діяльності суб'єктів підприємництва в Україні за критерієм зовнішньоекономічна діяльність.

49


Типові приклади розв'язування задач

Задача 1 Оцінити доцільність вкладання коштів у окремі акції, викори-

стовуючи правило прийняття рішень за САРМ, за таких даних:

Показник

Акції А

Акції Б

Акції В

Прогнозна рентабельність фінансових активів, %

11

12

14

(3-коефіцієнт

0,9

1,5

1,3

Середня дохідність диверси-фікованого портфеля інвестицій (Rm), %

10

10

10

Безризикова процентна ставка на ринку капіталів (і), %

6

6

6

Розв'язання

A. САРМ Ra = 6 + (10 - 6) х 0,9 = 9,6 (11 - 9,6 = 1,4).
Б. САРМ R6 = 6 + (10 - 6) х 1,5 = 12,0 (12 - 12 = 0).

B. САРМ Rb = 6 + (10 - 6) х 1,3 = 11,2 (14 - 11,2 = 2,8).
Згідно з правилом прийняття інвестиційних рішень за САРМ,

найвигіднішим буде вкладення коштів у варіант В, оскільки очікувана рентабельність найбільше відрізняється в сторону збільшення від рівноважної рентабельності.

Задача З Інвестор володіє акціями трьох видів. Поточна ринкова вартість кожного активу рівна 50 000 грн. Ці акції мають такі очіку-ванні доходи і ступені чуттєвості.

Акція

Очікувані доходи

Ступінь чутливості

1

16

0,8

2

20

2,9

3

11

1,7

50


Підприємство має намір сформувати еквівалентний портфель. Майно підприємства складає 4 761,5 грн. Розрахуйте, яку кількість ринкових цінних паперів можна купити чи продати без пок-

51


риття для того, щоб отримати доходи, які залежать від ситуації в сумі 3 015, 2 105 і 3 535 грн. Яка величина поверненого потоку від цінного паперу С, якщо фактично має місце третя ситуація, а ринок є вільним від арбітражу? Розрахуйте ціни примітивних цінних паперів і проінтерпретуйте їх.

Звідси отримуємо лі = 0,75; яг= 0,6; я3= 0,35.

За гарантований зворотний потік в 1 грн ми повинні заплатити 0,75 + 0,6 + 0,35 = 1,7 грн. Відповідно, на цьому ринку існує негативна ставка відсотка. Якщо є можливим отримати готівку через касу, то створюються можливості арбітража, не дивлячись на те, що ринок є повним. Якщо ми продамо кожну з трьох примітивних паперів один раз, то отримаємо гарантований дохід у розмірі 1,7 грн і одночасно зобов'язуємося заплатити 1 грн через рік. Для того, щоб ми виконали це зобов'язання, нам потрібно сьогодні покласти у касу всього 1 грн, і завдяки цьому вдасться досягти арбітражного прибутку в розмірі 0,7 грн.

Задача 5 Нехай на ринку капіталу існують два цінних папери. Перший папір вартує 15 грн і гарантує 21 грн (17 грн) при настанні ситуації 1 (ситуації 2). Платежі за другим папером (вартує 25 грн) рівні 20 грн при настанні ситуації 1 і 40 грн при ситуації 2. В якому співвідношенні необхідно придбати оба цінних папери для того, щоб при будь-якій величині майна Vo могли отримати гарантова-

52


Задача 6 Дані по ринку капіталу і реальної інвестиції приведенні в таблиці.

Ситуація

S

1

2

3

Імовірність настання

qs

0,3

0,4

?

Ціни Ерроу-Дебре

Is

0,4

?

?

Дохідність     ринкового портфеля

Tms

0,05

0,18

?

і рошовий потік за однією Ееальною інвестицією

xs

7 000 000

60 00 000

5 000 000

53



Задачі для самостійного розв'язування

Задача 1 Оцінити доцільність вкладання коштів у окремі акції, викори-стовуючи правило прийняття рішень за САРМ, за таких даних:

Показник

Акції

Chrysler

Акції Ford

Акції Coca-Cola

Акції

Walt Disney

Акції Nestle

Акції ABB

Акції

Zschok-

ке

Прогнозна рентабельність фінансових активів, %

14

15

10

12

14

11

13

Середня дохідність дивер-сифікованого портфеля інвестицій (Rm), %

12

12

12

12

12

12

12

Безризикова процентна ста-ї«на ринку капіталів (і). %

6,75

6,75

6,75

6,75

6,75

6,75

6,75

У 80-х роках показник «бета» для корпорації Chrysler стано вив близько 1,28; для Ford - 1,25; для Coca-Cola - 0,62; Walt

55


Задача 3 Дохідність цінних паперів з нульовим ризиком (Rf) 5 %, дохідність акцій ринкового індексу (Rm) 12 %, коефіцієнт (3=0,8. Визначити дохідність звичайних акцій компанії.

Задача 4 На ринку продається три види акцій з такими параметрами.

Цінний папір

Е

[оверненні потоки

Ціна, грн

Z,

z2

z3

1

8

3

2

4,55      _

2

2

6

5

3,8        __

3

4

0

?

1,6        __-

9 Boemle Max. Unternehmensfinanzierung: Instrumente, Maerkte, Formen, Anlaesse. - 12 Aufl. Verlag SKV Zurich, 1998. - S. 53.

56


Підприємство має намір сформувати еквівалентний портфель, айно підприємства складає 3 350 грн. Розрахуйте, яку кількість ринкових цінних паперів можна купити чи продати без покриття для того, щоб отримати доходи, які залежать від ситуації в сумі 2000, 2 500 і 1 800 грн. Яка величина поверненого потоку від цінного паперу С, якщо фактично має місце третя ситуація, а ри-нок є вільним від арбітражу? Розрахуйте ціни примітивних цінних паперів і проінтерпретуйте їх.

Задача 5 Нехай на ринку капіталу існують два цінних папери. Перший папір вартує 6 грн і гарантує 11 грн (7 грн) при настанні ситуації 1 (ситуації 2). Платежі за другим папером (вартує 15 грн) рівні 10 грн при настанні ситуації 1 і 20 грн при ситуації 2. В якому співвідношенні необхідно придбати оба цінних папери для того, щоб при будь-якій величині майна Vo могли отримати гарантовані повернені потоки? Визначіть кількісне і вартісне співвідношення. Розрахуйте дохідність портфеля.

Задача 6 Дані по ринку капіталу і реальної інвестиції приведенні в таб-

лиць

Ситуація

S

1

2

3

Імовірність настання

Я*

0,4

0,5

?

Ціни Ерроу-Дебре

Щ

0,3

?

?

Дохідність       ринкового портфеля

^ms

0,02

0,19

?

Грошовий потік за однією реальною інвестицією

xs

4 000 000

5 000 000

3 000 000

Очікувана дохідність ринкового портфеля складає E[rm]=0,107. Визначте без ризикову ставку процента, ринкову ціну ризику і ціну примітивного цінного паперу для третьої ситуації. Розрахуйте коваріацію грошового потоку реальної інвестиції 3 Дохідністю ринкового портфеля і визначіть справедливу ціну Цього проекта з допомогою рівняння ціни САРМ. Перевірте справедливу ціну реальної інвестиції з допомогою цін примітивних цінних паперів.

57


Тести

1. Підприємницька діяльність - це:

а) діяльність, яка здійснюється від свого імені, на власний ризик
і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи
-
підприємця або юридичної особи - підприємства (організації);

б) діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного
виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію про
дукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного харак
теру, що мають цінову визначеність;

в) діяльність, яка призводить до змін розміру і складу влас
ного та позичкового капіталу підприємства.

2. До інвестиційної діяльності відносять операції, пов'язані з:

а) надходженням власного капіталу від розміщення акцій та
інших операцій, що призводять до його збільшення; отриман
ням та погашенням позик; сплатою дивідендів.

б) реалізацією та придбанням фінансових інвестицій, не
оборотних активів, майнових комплексів; отримані відсотків
(відсотки за позики, які надані іншим сторонам за фінансови
ми інвестиціями у боргові цінні папери) та дивідендів (від
придбаних акцій або часток у капіталі інших підприємств крім
виплат за такими інструментами, які визнаються як еквівален
ти грошових коштів або такими, що утримуються для дилер
ських та торгових цілей); дезінвестиції;

в) коригуванням чистого доходу (виручки) від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) на собівартість реалізованої
продукції, інші операційні доходи та витрати, адміністративні
витрати та витрати на збут.

3. Основна діяльність - це:

а) придбання та реалізація тих необоротних активів, а також
тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною екві
валентів грошових коштів;

б) діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного
виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію про
дукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного харак
теру, що мають цінову визначеність.

в) операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією про
дукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створен
ня підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

58


4. Про який тип організаційної структури управління йде мова: Дія структура характерна для промислових підприємств і фірм будь-якого розміру і типу. Вона стимулює ділову і професійну легалізацію, знижує дублювання зусиль і ресурсів у функціональних підрозділах, поліпшує координацію у функціональних підрозділах. Підрозділи можуть бути більше зацікавлені у досягненні своїх цілей, ніж загальних цілей організації. Якщо організація велика, ланцюг інстанцій є значним. Фінансова служба за такого типу структури функціонує в умовах повної координації і відсутності дублювання зусиль та ресурсів у підрозділах»:

а) лінійна;

б) лінійно-функціональна;

в) функціональна;

г) дивізійна;

д) матрична;
є)  сіткова.

5. Про який підхід до визначення критеріїв прийняття фінансових рішень йде мова: «вартість фінансових інструментів визначається двома основними параметрами: ризиковістю та рентабельністю. Взаємозв'язки між цими параметрами оцінюються безпосередньо на ринку капіталів. Рішення щодо фінансування та інвестування приймаються автономно. їх представники абстрагуються від реального існування таких інституцій, як банківські установи, страхові організації, інші фінансові посередники, а також від інституту банкрутства»:

а) класичний;

б) неокласичний;

в) неоінституційний.

59


Література до теми

  1.  Бригхем Ю. Финансовый менеджмент: в 2 т. / Ю. Бригхем Л. Гапенски; пер. с англ. под ред. В. В. Ковалёва. - СПб.: Экономическая школа. - 2005. - Т. 1. - 2005. - 497 с.
  2.  Бригхем Ю. Финансовый менеджмент: в 2 т. / Ю. Бригхем, Л. Гапенски; пер. с англ. под ред. В. В. Ковалёва. - СПб.: Экономическая школа. - 2005. - Т. 2. - 2005. - 668 с.
  3.  Ван Хорн Дж. К. Основы финансового менеджмента / Дж. К. Ван Хорн, Дж. М. Вахович; пер. с англ. - [12-е изд.]. - М.: Вильяме. - 2006. - 1 232 с.
  4.  Друкер П. Ф. Управление, нацеленное на результаты / П. Ф. Друкер; пер. с англ. - М.: Технолог, школа бизнеса, 1993. - 192 с.
  5.  Економічна історія України і світу: підручник / [за ред. Б. Д. Лановика]. - К.: Вікар, 1999. - 737 с
  6.  Кодацький В.П. Організація фінансової роботи на підприємствах / В.П. Кодацький // Статистика України. - 2006. - № 2. - С 95-97.
  7.  Комаха О. Оцінка для фінансиста / О. Комаха // Бізнес-консуль-тант. - 2004. -№ 7(15) лип. - С 21-23.
  8.  Коропецький І.С. Українські економісти XIX століття та західна наука / І.С. Коропецький. - К.: Либідь, 1993. - 192 с
  9.  Мескон М. X. Основы менеджмента / М. X. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури; пер. с англ. О. И. Медведь. - [3-е изд.]. - М.: Вильяме, 2006. - 672 с: ил. - Парал. тит. анг.
  10.  Перар Ж. Управление финансами: с упражнениями / Ж. Перар; пер. с фр. - М.: Финансы и статистика. - 1999. - 360 с.
  11.  Петленко Ю. В. Організація служби фінансового менеджменту на підприємстві / Ю. В. Петленко // Фінанси України. - 2004. - № 5. -С. 94-98.
  12.  Приходько Е. Оценка финансовой политики организации / Е. Приходько // Банковский менеджмент. - 2006. - № 11. - С. 33-38.
  13.  Росс С. Основы корпоративных финансов / С. Росс, Р. Вестер-филд, Б. Джордан; пер. с англ. - М: Лаборатория базовых знаний. -2001.-720 с.
  14.  Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. / О. О. Терещенко. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.
  15.  Туган-Барановський М. І. «Основи політичної економії», [наук, редактор, автор передмови і вступної статті С.М.Злупко]. - Львів: Видав. Центр Львів, нац. ун-ту ім. І.Франка, 2003. - 628 с
  16.  Філіна Г. І. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. / Г. І. Філіна. - К.: ЦУЛ, 2007. - 320 с

60


  1.  Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. / [В. І. Аранчій, В Д- Чумак, О. Ю. Смоленська, Л. В. Черненко]. - К.: Професіонал, 2004. - 240 с
  2.  Фінансова діяльність підприємства: Підручник / [О. М. Бандурка, М. Я. Коробов, П. І. Орлов, К. Я. Петрова]. - 2-ге вид., перероб. і доп. -К.: Либідь, 2002. - 384 с.
  3.  Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / [О. О. Терещенко, Я. І. Невмержицький, д П. Куліш та ін.]; за заг. ред. О. О. Терещенка. - К.: КНЕУ, 2006. -312 с.

61


ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ

2.1. Характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо). Суб'єкти підприємництва можуть бути організовані у різних організаційно-правових формах. Повна їх класифікація подана в додатку Б. Визначимо, що розуміємо під терміном «суб'єкти господарювання». У Господарському кодексі України зазначено, що «суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна». Вони бувають таких видів:

  1.  господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
  2.  громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
  3.  філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти підприємництва реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна. Можна зустріти і такі дефініції терміну «суб'єкти господарювання»: 1) господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи; 2) відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господар-

62


ьких організацій можуть діяти лише на основі права оператив-господарського використання майна, без статусу юридичної

особи. ...

Суб єкти господарювання є шституційними одиницями національної економіки України. Інституційна одиниця - це господарська одиниця, основними ознаками якої є:

_ право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здій
снювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму
відповідальність і відповідає перед законом;

здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для неї повного набору рахунків, включаючи
баланс активів і пасивів, або практичної можливості
- як з еко
номічної, так і з юридичної точки зору
- щодо підготовки повно
го набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необ
хідності.
Інституційна одиниця вважається резидентом певної
країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцез
находження житла, виробництва чи інших приміщень), що зна
ходиться на економічній території цієї країни , та коли вона бере
участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого
або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується
законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна
одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та
проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Інституційні одиниці - нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними шституційними одиницями або мають з ними

«Економічна територія країни» - це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої відбувається вільне пересування людей, товарів та капіталів. До економічної території включаються повітряний простір над нею, територіальні води і та частина континентального шельфу, який розташований у міжнародних водах, щодо якої краща користується виключним правом на вилов риби чи видобуток на шельфі палива або інших корисних копалин. Крім того, до економічної території належать вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів. До неї та-{°ж входять територіальні анклави, які розташовані на території інших Ращ (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій).

63


інші економічні зв'язки, утворюють групу, яка вважається за загальноприйнятою міжнародною методологією СНР'93 самостійним сектором «інший світ», призначеним для оцінки зовнішньоекономічної діяльності. До складу «іншого світу» входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географічних рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо. Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Основними видами юридичних осіб є корпорації'' (включаючи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.

Корпорації - це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. Корпорації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. Квазікорпорації - це унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Квазікорпораці-ями є державні, комунальні підприємства, підприємства споживчої кооперації, приватні підприємства, створені на основі приватної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.

Некомерційна господарська діяльність (некомерційні організації (НКО)) - це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку12.

До ринкових НКО належать НКО, які надають товари та послуги за економічно значущими цінами, тобто за ціною, яка до-

11 Термін «корпорація» у контексті Класифікації інституційних секторів економіки використовується як узагальнюючий термін для господарських товариств.

12

Ст. З Господарського кодексу України: за станом на ЗО квіт. 2009 р. // Відомості

Верховної Ради України. -№ 18, № 19-20, №21-22.-2003.

64


оЛяє вплинути на рівень попиту. З іншого боку, статус НКО дозволяє їм мати додаткові кошти у вигляді добровільних пожертвувань приватних осіб, корпорацій або органів державного праВління, за рахунок яких вони можуть одержати активи, що приносять значні доходи від власності.

До неринкових належать НКО, які надають основну частину товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення. Головним джерелом фінансування для них є кошти державного бюджету, регулярні внески їхніх членів, пожертвування, інші трансферти, а також доходи від власності. У складі неринкових НКО виділяють дві основні групи:

НКО, які контролюються і в основному фінансуються органами державного управління;

НКО, які обслуговують домогосподарства.

Домашні господарства (домогосподарства) - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогоспо-дарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці - резиденти групуються в п'ять інституцій-них секторів економіки:

нефінансові корпорації (до державних нефінансових корпорацій відносяться корпорації та квазікорпорації, які є резидентами й контролюються органами державного управління; приватні нефінансові корпорації включають усі нефінансові корпорації та квазікорпорації-резиденти, які не контролюються органами державного управління чи інституційними одиницями - нерезидентами; до нефінансових корпорацій під іноземним контролем відносяться корпорації й квазікорпорації-резиденти, Що контролюються шституційними одиницями - нерезидентами);

фінансові корпорації (фінансові корпорації (установи) включають всі корпорації, які спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності);

сектор загального державного управління;

домашні господарства;

некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; більшість з яких розподіляється на під сектори (НКОДГ Визначаються як сукупність всіх НКО-резидентів за винятком

65


НКО, які є ринковими виробниками, а також неринкових НКО які контролюються та в основному фінансуються органами дері жавного управління. Виділяються такі типи НКОДГ політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і ф0_ нди; соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій).

При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарювання, форма власності та вид економічної діяльності (додаток Б), перелік яких визначають відповідно Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) та Класифікації форм власності (КФВ), які затверджено наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97, а також Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яку затверджено наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. №441.

Основними критеріями та чинниками, які слід враховувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу є:

  1.  Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов'язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб'єктів підприємництва обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та акціонерні товариства (AT)).
  2.  Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підприємництва та контролю за ним. Найважливіша функція власників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

66


Участь в управлінні для власників означає:

. участь у визначенні основних напрямів діяльності суб'єктів підприємництва, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

« обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих

органів (ревізійна комісія);

визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (AT, TOB), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

3.Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб'єкта підприємництва до ринку капіталів, зокрема: публічні AT можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.

Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.

4. Умови передачі права власності та правонаступнщтво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта підприємництва чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи

67


відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб'єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов'язаний з додатковими затратами.

  1.  Умови оподаткування суб'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об'єднань суб'єктів підприємництва.
  2.  Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов'язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, обов'язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід приховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.
  3.  Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі AT чи ТОВ, страховики - юридичні особи - у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди - у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати AT, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, ТОВ, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

На фінансування суб'єктів підприємництва залежно від організаційно-правової форми господарювання впливає ризик фінансової неспроможності і доступ до фінансових ринків (табл. 2.1).

68


Таблиця 2.1 Особливості фінансування суб'єктів підприємництва в залежності від організаційно-правової форми господарювання

Організаційно-правова форма господарювання

Ризик фінансової неспроможності

Доступ до фінансових та грошових ринків

Індивідуальне власне підприємство, змішане товариство, ТОВ, повне товариство

Високий

Надзвичайно обмежений Малоймовірне використання бюджетних коштів. Винахідливість керівника у пошуках потрібного обсягу грошових коштів.

Державне, муніципальне підприємство

Високий та підприємство може існувати за рахунок допомоги держави

Надзвичайно обмежений. Можливість використання бюджетних коштів.

Корпорація (AT)

Середній

Відкритий через залучення коштів акціонерів.

Об'єднання організацій (спілки, ПФГ, асоціації, концерни, консорціуми)

Низький

Широкий доступ до фінансових та грошових ресурсів. Можливе використання коштів різних фондів.

2.2. Фінансова діяльність господарських товариств

До господарських товариств відносяться акціонерні, повні, командитні товариства, товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Акціонерні товариства (AT)

Рівень відповідальності власників та їх кількість. Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства, але несуть ризик збитків, пов'язаний з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах несплаченої частини вартості належних їм акцій. До акціонерних товариств належать: публічне акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися

69


публічно та приватно; приватне (закрите) акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися публічно, тобто купуватися та продаватися на біржі. Кількісний склад акціонерів приватного AT не може перевищувати 100 акціонерів. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальні^:.; майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Засновники несуть солідарну відповідальність13 за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Публічне акціонерне товариство зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства.

Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підприємництва та контролю за ним. Загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за

13 Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її застосування суб'єкт вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, суб'єкт, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою для суб'єкта. Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором.

70


звітним року. Не рідше ніж раз на три роки до порядку денного загальних зборів обов'язково вносяться питання анулювання акцій та їх консолідації і дроблення. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу. Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. На вимогу акціонера товариство або особа, яка веде облік права власності на акції товариства, зобов'язані надати інформацію про включення його до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах. Наявність кворуму загальних зборів визначається реєстраційною комісією на момент закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах акціонерного товариства. Загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менш як 60 % голосуючих акцій. Для вирішення питання, право голосу з якого надається власникам привілейованих акцій, або питання, при розгляді якого голоси власників привілейованих акцій товариства підраховуються окремо, загальні збори вважаються такими, що мають кворум з таких питань, за умови реєстрації для участі у загальних зборах також акціонерів, які сукупно є власниками не менш ніж 60 % привілейованих акцій (кожного класу привілейованих акцій), що є голосуючими з цього питання. Одна голосуюча акція надає акціонеру один голос для вирішення кожного з питань, винесених на голосування на загальних зборах акціонерного товариства, крім проведення кумулятивного голосування. Право голосу на загальних зборах акціонерного товариства мають акціонери - власники простих акцій товариства, а у окремих випадках також акціонери - власники привілейованих акцій товариства, які володіють акціями на дату складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах. Акціонер не може бути позбавлений права голосу. Обраними до складу органу акціонерного товариства вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів серед тих, хто набрав більш як 50 % голосів. Рішення загальних зборів з загальних питань приймається більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Статутом приватного товариства можуть бути перед-

71


бачені інші питання, рішення щодо яких приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою: 1) з власної ініціативи; 2) на вимогу виконавчого органу - в разі порушення провадження про визнання товариства банкрутом або необхідності вчинення значного правочину; 3) на вимогу ревізійної комісії (ревізора); 4) на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства; 5) в інших випадках, встановлених законом або статутом товариства. У випадках, передбачених статутом акціонерного товариства з кількістю акціонерів не більше 25 осіб, допускається прийняття рішення методом опитування. У такому разі проект рішення або питання для голосування надсилається акціонерам - власникам голосуючих акцій, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з дати одержання повідомлення від останнього акціонера -власника голосуючих акцій всі акціонери - власники голосуючих акцій повинні бути в письмовій формі проінформовані головою зборів про прийняте рішення. Рішення вважається прийнятим у разі, якщо за нього проголосували всі акціонери - власники голосуючих акцій. Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами. У такому разі передбачені цим Законом повноваження наглядової ради з підготовки та проведення загальних зборів здійснюються виконавчим органом, якщо інше не встановлено статутом акціонерного товариства. Одна й та сама особа може обиратися до складу наглядової ради неодноразово. Член наглядової ради не може бути одночасно членом виконавчого органу та/або членом ревізійної комісії (ревізором) цього товариства. Кількісний склад наглядової ради встановлюється загальними зборами. До складу наглядової ради в товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій від 100 до 1000 осіб повинні входити не менше ніж п'ять осіб, з кількістю понад 1000 - не менше ніж сім осіб, а в товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій понад 10 000 осіб - не менше ніж дев'ять осіб. Якщо кількість членів наглядової ради становить менше половини її кількісного складу, товариство протягом трьох

72


місяців має скликати позачергові загальні збори для обрання решти членів наглядової ради, а в разі обрання членів наглядової ради шляхом кумулятивного голосування - для обрання всього складу наглядової ради. Голова наглядової ради акціонерного товариства обирається членами наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу наглядової ради, якщо інше не передбачено статутом товариства або положенням про наглядову раду. Наглядова рада має право в будь-який час переобрати голову наглядової ради. Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора). В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій товариства до 100 осіб запроваджується посада ревізора (або обирається ревізійна комісія), а в товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій товариства більш як 100 осіб обов'язково обирається ревізійна комісія. Члени ревізійної комісії в таких товариствах обираються виключно шляхом кумулятивного голосування з числа фізичних осіб, які мають цивільну дієздатність. Голова ревізійної комісії обирається членами ревізійної комісії з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу ревізійної комісії, якщо інше не передбачено статутом або положенням про ревізійну комісію акціонерного товариства.

Можливості фінансування. Фінансування акціонерного товариства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички.

Умови передачі права власності та правонаступництво. Передача права власності відбувається на фондовій біржі за посередництвом андеррайтерів.

Умови оподаткування суб 'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. Акціонерні товариства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб'єктів господарювання - юри-

Кумулятивне голосування - голосування під час обрання органів товариства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами.

73


дачних осіб на загальних підставах. Згідно з чинними нормативними актами юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн, можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких станок єдиного податку: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати ГЩВ або 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку. Суб'єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не с платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %; податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбачених системою оподаткування України.

Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу, та законодавчі вимоги. До накладних витрат, які в цілому збільшують вартість залучення власного капіталу, належать: витрати на оплату послуг незалежного оцінювача вартості майна AT; витрати, пов'язані з друкуванням звітності; оплата послуг фінансових посередників і реєстраторів; витрати на аудиторські перевірки; витрати, пов'язані з емісією акцій; витрати на проведення зборів акціонерів; витрати, пов'язані з наданням Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) інформації про майновий стан і фінансово-господарську діяльність товариства тощо. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій. Кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій Д°

74


пати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. у разі неоплата (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається не заснованим. До оплати 50 % статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням. До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акція-урй крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями.

фінансові відносини акціонерного товариства з суб'єктами підприємництва наведені у таблиці 2.2.

Таблищ 2.2 Фінансові відносини акціонерного товариства з суб'єктами підприємництва

3 ким?

3 приводу чого?

Засновниками

Формування статутного капіталу.

Акціонерами

Виплати процентів та дивідендів за емісійними цінними паперами; викупу власних акцій з метою їх дострокового погашення.

Кредиторами

Погашення облігаційної позики; дострокового погашення зобов'язань при зменшенні статутного капіталу.

Банками

Отримання і погашення кредитів та відсотків за користування кредитами.

Страхувальниками

Внесків до страхового полісу; виплати страхових сум; оплати гарантійних послуг.

Інвестиційними компаніями та фондами

Надання позик; оплати відсотків за користування позиками; пайових внесків у фонди; отримання відсотків за участь у пайовому інвестованому капіталі.

Фондовими     біржами

Операцій з власними цінними паперами; купівлі -продажу цінних паперів інших суб'єктів підприємництва

Дочірніми та залежними товариствами

Компенсації збитків, завданих основним товариством; кКупівлі акцій залежного товариства.

Керівним органом, якщо AT входить ^ПФГ

Оплати послуг.

Державою

Оплати податків та зборів до бюджету; внесків до позабюджетних фондів; бюджетного фінансування капітальних вкладень, НДР.

75


Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)

Рівень відповідальності власників та їх кількість. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників ТОВ може досягати 10 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підприємництва та контролю за ним. Вищим органом ТОВ є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі у будь-який час замінити свого представника у загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі. Загальні збори учасників товариства обирають голову товариства. До компетенції зборів ТОВ належить: а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в) виключення учасника з товариства; г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. При вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів. У ТОВ створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і ор-

76


ганізує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства. Контроль за діяльністю дирекції (директора) ТОВ здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень. Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства. Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Можливості фінансування. Фінансування товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських і комерційних позичок, у т. ч. шляхом емісії облігацій (за певних обставин). У разі, якщо кредитоспроможність товариства та його активи є недостатніми для залучення необхідних розмірів кредитних ресурсів, окремі учасники ТОВ можуть надавати поручительства чи інші види кредитного забезпечення під позички, які виділяються цьому товариству. Завдяки цьому розширюються можливості фінансування підприємства. У такому разі відповідальність учасників за зобов'язаннями ТОВ не обмежується їхніми вкладами у статутний капітал, а додатково поширюється на майно, надане у кредитне забезпечення.

Досить часто з метою економії на податках учасники ТОВ замість фінансування товариства на основі збільшення статутного капіталу надають підприємству довгострокові позички. У цьому разі учасники розглядатимуться одночасно як власники і кредитори підприємства. Ризик втрати капіталу для учасника-кредитора бу-

77


де меншим, оскільки згідно із законодавством про банкрутство претензії кредиторів задовольняються у першочерговому порядку порівняно з власниками.

Умови передачі права власності та правонаступнщтво Учасник ТОВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю ср^с: частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством. При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню.

Умови оподаткування суб 'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. Аналогічні акціонерним товариствам.

78


Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу, та законодавчі вимоги. У ТОВ створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходя-J, із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення ТОВ. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 % вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Командитні товариства

Рівень відповідальності власників та їх кількість. Командит-ним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (комплементарії), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі у діяльності товариства. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства. Найменування командитного товариства повинно містити імена (найменування) всіх повних його учасників, слова «командитне товариство» або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слів «коман-Дитне товариство». Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним Учасником товариства.

Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підприєм-нЩтва та контролю за ним. Вкладник може вступити до командитного товариства   шляхом внесення грошових або матеріаль-

79


них вкладів. Вкладник командитного товариства має право: а) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом); б) діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї; в) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства; г) вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства; д) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства; є) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом); є) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство. Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Можливості фінансування. Фінансування товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських і комерційних позичок, у т. ч. шляхом емісії облігацій (за певних обставин).

Умови передачі права власності та правонаступництво. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами у тому ж порядку, як і інші вкладники. Командитне товариство припиняється у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті усіх

80


вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до засновницького договору і державного реєстру. Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених законодавством та засновницьким договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

Умови оподаткування суб 'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. Аналогічні акціонерному товариству.

Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу та законодавчі вимоги. Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими засновницьким договором. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в засновницькому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 % свого внеску.

Повні товариства

Рівень відповідальності власників та їх кількість. Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Можливості участі в управлінні справами суб'єкта підприємництва та контролю за ним. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. Якщо в засновницькому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. У засновницькому договорі може бути від-

81


значено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні ди лише спільно. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Можливості фінансування. Аналогічні як і для акціонерних товариств.

Умови передачі права власності та правонаступництво Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в засновницькому договорі. Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення правил, встановлених цією статтею, учасники повного товариства зобов'язані компенсувати збитки,

82


заподіяні товариству цими діями. Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці. Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберіга--ється, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Учасника повного товариства, який систематично це виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Звернення стягнення на частку учасника у повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділення частки учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відпорідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства. Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Умови оподаткування аналогічні акціонерному.

Товариство з додатковою відповідальністю

Рівень відповідальності власників та їх кількість. Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства від-

83


повідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному роз-мірі до внеска кожного учасника.

Можливості участі в управлінні справами суб'єкта підприємництва та контролю за ним. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Можливості фінансування. Механізм фінансування аналогічний ТОВ.

Умови передачі права власності та правонаступництво аналогічні ТОВ.

Умови оподаткування аналогічні AT.

Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу, та законодавчі вимоги. У товаристві з додатковою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

2.3. Фінансова діяльність промислово-фінансових груп, венчурних і рієлтерських підприємств

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи). Розрізняють фінансово-промислові та промислово-фінансові групи.

Відповідно до вітчизняного законодавства, промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції . У російському законодав-

'5 Про промислово-фінансові групи: Закон України від 21.11.1995 р. 437/95-ВР-Чиннийз 21.05. 96//ГолосУкраїни. - 1996.-21 трав.

84


-pj дається таке визначення фінансово-промислової групи:

ФПГ - ^е сукупність юридичних осіб, що діють як основні і до-іоні товариства, що цілком або частково об'єднали свої матеріалі і нематеріальні активи (система участі) на основі договору по створення ФПГ із метою технологічної чи економічної інтег-nsaii для реалізації інвестиційних та інших проектів і програм, спрямованих на підвищення конкурентоздатності і розширення оинків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць. Розбіжність у термінології пояснюється статусом таких об'єднань. ПФГ - створюються з допомогою держави, ФПГ - без її втручання.

У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ. Підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ. У складі ПФГ може бути тільки один банк. Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підприємство, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа. Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі 100 млн дол. за рік починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів Украши у разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва. Учасниками ФПГ визнаються юридичні особи, що підписали Договір про створення фінансово-промислової групи, і заснована ними центральна компанія фінансово-промислової групи, або основне і дочірнє товариства, що утворять фінансово-промислову Тупу. До складу ФПГ можуть входити комерційні і некомерційні організації, у тому числі й іноземні, за винятком суспільних і релігійних організацій (об'єднань). Участь більш ніж у одній ФПГ не допускається. Серед учасників ФПГ обов'язкова наявність організацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків чи інших кредитних організацій.

85


Учасник ПФГ - підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створені згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку. Кінцева продукція ПФГ - продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ. Проміжна продукція ПФГ - продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ, використовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продукція проміжною не вважається.

Розрізняють ПФГ трьох типів: вертикально інтегровані, горизонтально інтегровані і конгломератний тип.

Сьогодні ПФГ в Україні формуються за двома напрямами: товарним і галузевим. Під першим розуміють об'єднання з метою виробництва переважно одного визначеного товару, під другим -формування за типом диверсифікованої галузі. Перше об'єднання має незаперечну ваду - його успіх залежить від попиту на даний товар чи однорідну групу товарів. Друга організація більш стійка у довготерміновій перспективі, однак виникають додаткові труднощі з оптимізацією розміщення ресурсів.

З історичної точки зору ініціатором створення ПФГ не завжди виступають банки. Часто причиною їх створення є місцеве законодавство, що забороняє небанківським структурам займатися деякими банківськими операціями.

При формуванні ПФГ використовується ще один метод. Він полягає у створенні в структурі групи так званих «фінансових басейнів», до яких крім банків повинні входити страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і фонди, брокерські контори, фонди взаємного страхування й інші органи, що акумулюють кошти, частина яких також може бути спрямована на фінансування проектів ПФГ.

Функціонування ПФГ вигідне і для держави. По-перше, вирішується проблема скерування банківського капіталу в промисловість; по-друге, збільшується надійність банківської системи в цілому, удосконалюється її структура; по-третє, підсилюється конкуренція між банками усередині ПФГ за обслуговування най-

86


більш вигідних учасників групи, між ПФГ - за залучення нових великих організацій.

Українське законодавство ще не досить чітко визначило механізм і правила функціонування ПФГ. Великим недоліком даної нормативної ділянки є заборона банкам брати участь більш ніж в одній ПФГ. Дане питання спірне, але більшість економістів не бачать в участі банку в декількох ПФГ нічого особливого.

Укрупнення виробничих комплексів змушують консолідувати виробничі і фінансові ресурси в руках єдиної організації. Втім не можна забувати про досвід міжнародних ФПГ, що протягом останнього десятиліття були змушені відмовитися від подальшої форсованої експансії і централізації. їм довелося зайнятися перебудовою як загальної організаційної структури, так і звернути більшу увагу на фінансові і маркетингові аспекти менеджменту.

З розвитком підприємницької діяльності в Україні з'являється багато нових понять і визначень. Одне з них - «рієлтер». Це поняття означає особу, що займається підприємницькою діяльністю, здійснюючи різні угоди з землею, будинками, будівлями, житловими і нежилими приміщеннями, тобто з нерухомим майном.

Рієлтерська діяльність - це вид підприємницької діяльності, який здійснюється юридичними особами й індивідуальними підприємцями на основі угоди з зацікавленою особою (або за дорученням) від її імені і за її рахунок або від свого імені, але за рахунок і в інтересах зацікавленої особи з метою цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, будинків, будівель, споруд, житлових і нежилих приміщень і прав на них. Зазначається, що послуги щодо оцінки нерухомості не є рієлтерською діяльністю.

Рієлтерська діяльність не підлягає ліцензуванню. Рієлтерами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю в рамках чинного законодавства.

Відповідно до Цивільного кодексу, основною метою діяльності комерційних організацій є отримання прибутку. Очевидно, що організації, які займаються рієлтерською діяльністю, можуть створюватися тільки у формі господарських товариств (повних, довірчих, ТОВ й AT, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств).

Оскільки рієлтерска діяльність - це комерційна діяльність, то не може бути рієлтерською некомерційна організація.

Інвестором венчурних фондів можуть бути:

- комерційні банки. Комерційні банки насамперед зацікавлені в зниженні своїх кредитних ризиків;

87


інвестиційні банки. Інвестиційні банки - це інвестиційні інститути, що займаються розміщенням нових випусків цінних паперів; правильніше вважати інвестиційний банк не інвестором а фінансовим посередником;

торгові банки. Торговий банк схожий і на комерційний, і на інвестиційний. Торгові банки мають значний капітал, що дозволяє їм здобувати цінні папери не тільки для перепродажу, але і як об'єкт інвестицій. Крім того, торгові банки здійснюють характерні для комерційних банків розрахункові і кредитні послуги;

інститути спільного інвестування. Прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» заклало підґрунтя нового виду діяльності та утворило умови для створення нових інститутів на фондовому ринку.

Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регіону більше 6 млрд дол. на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес. Це пояснюється тим, що на початку 80-х роках багато фондів, зокрема, британських «обпеклися» на фінансуванні привабливих і дуже модних тоді ідей у сфері інформаційних технологій.

Головна відмінність венчурних фондів від інших інституцій-нальних інвесторів полягає у тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7-10 років. По завершенні цього періоду фонд реалізує всі придбані корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта. Для цього представники фонду активно беруть участь у керуванні підприємствами і консультуванні вищого керівництва. Представник фонду входить у Раду директорів компанії.

У СІЛА практика венчурної організації інноваційної діяльності почалася із середини 70-х років. В даний час спостерігається друга хвиля «венчурного буму». Компанія General Electric, наприклад, має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стратегічних зонах господарювання, загальний фонд яких складає 100 млн дол. Фірма Xerox створила в 1989 р. венчурне відділення Xerox Technology Ventures з фондом 30 млн дол., куди можуть звертатися групи інженерів чи інших функціональних службовців для одержання підтримки своїх незалежних інноваційно-технологічних проектів. Якщо проект є життєздатним, з венчур-

88


го фонду виділяють кошти на його реалізацію. Багато компаній  ргулюють створення на своїй базі фірм-новачків, надаючи їм Сеобмежену самостійність. Материнська компанія виступає як сновний власник акцій нової фірми, встановлюючи в такий спосіб повний фінансовий контроль, і дістає ексклюзивні права на впровадження у свою діяльність інноваційних досягнень. До 1992 р- У відомій американській корпорації АТТ було створено близько 50 фірм-новаторів, що функціонують у даній системі.

На відміну від великих підприємств малі фірми мають більш високі показники ефективності науково-дослідного процесу: відношення кількості нововведень до чисельності наукового персоналу - У 4 рази, кількість нововведень на 1 долар витрат на НДКР - у 24 рази.

Характерною ознакою малих наукомістких фірм США є вузька спеціалізація. Здійснюється, як правило, виробництво одного-двох видів продукції. У діяльності таких фірм зайняте значне число вчених і інженерів, вони мають високу частку витрат на НДКР, що складає більше 7 % від вартості готової продукції.

Основним інвестором у венчурні фонди, що діють в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Існують Регіональні венчурні фонди і Фонди прямого інвестування малих підприємств, де ЄБРР є майже 100-процентним інвестором, і деякі інші фонди прямого фінансування, де ЄБРР діє як спів інвестор. ЄБРР відіграє істотну роль у розвитку індустрії венчурного капіталу в Україні: через ЄБРР і його регіональні відділення керуючі компаніями довідаються, яким чином венчурний капітал може ефективно діяти в Україні. ЄБРР своєю діяльністю сприяє приходу приватних інвесторів на Український ринок. Він сприяє формуванню Українських професіоналів венчурної індустрії. Другим важливим інвестором венчурних фондів є закордонні Державні структури. Більшість фондів, що одержала інвестиції з Цих джерел, щодо яких домовилися Український і іноземний Уряди, орієнтовані на конверсію Української оборонної промисловості. Український уряд намагається залучити і інших інвесторів. Підводячи підсумок, можна сказати, що основними джерелами для венчурного капіталу в Україні є інституційні інвестори і закордонні бюджетні джерела. Приватні інвестори незначно представлені в Україні. Потенційні приватні інвестори дуже ува-жно спостерігають за результатами діяльності фондів, що вже Діють на ринку. Успіх ЄБРР буде вирішальним аргументом для появи приватних інвесторів в Україні.

89


2.4. Фінансова діяльність державних підприємств

Державними підприємствами відповідно до Господарського кодексу України є підприємства, що діють на основі державної власності. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями.

Казенні підприємства створюються у тих видах економічної діяльності, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

90


Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство».

В Україні сьогодні також діють і корпоративні державні підприємства. Щодо статусу державних акціонерних товариств, 100% акцій яких перебуває у державній власності, слід зазначити таке. Відповідно до Господарського кодексу України державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). На сьогодні відсутні чіткі положення, які б визначали правовий статус майна державних акціонерних товариств, 100 % акцій яких перебуває у державній власності. Аналіз чинного законодавства (Цивільного і Господарського кодексів Украши, Закону Украши «Про приватизацію державного майна» дає підстави зробити висновок, що майно, передане до статутних фондів державних акціонерних товариств, 100 % акцій яких належать державі, є державною власністю. У зв'язку з цим більшість науковців вважають, що державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності, також є підприємствами державної форми власності. Одночасно слід зазначити, що у Господарському кодексі Украши визначене таке поняття як «суб'єкти господарювання державного сектору економіки». Це суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Однак, не всі суб'єкти господарювання державного сектору економіки є державними підприємствами.

91


В Україні виділяють такі ще види державних підприємств: 1) акціонерні компанії з державною часткою володіння понад 50 %, але меншою, ніж 75 %; 2) акціонерні компанії з державною часткою володіння понад 25 %, але меншою, ніж 50 %; 3) акціонерні компанії з державною часткою володіння менше 25 %; 4) державні холдингові компанії. За основною відмінністю між ними, що полягає у можливості бути приватизованими та відповідно до законодавства залучати приватні інвестиції, ці підприємства можна поділити на дві групи. До першої групи входитимуть унітарні та корпоративні державні підприємства, до другої - всі інші види. Якщо державні підприємства першої групи перебувають у повному державному володінні, то підприємства другої групи (усі з яких є корпораціями) можуть частково належати іншим недержавним учасникам (державна частка в таких компаніях коливається від 0,1 % до 74 %). Підприємства, які «не можуть приватизовуватись», переважно належать до тих, що віднесені до державних унітарних підприємств, а ті, які «можуть приватизовуватися», - державних корпоративних підприємств.

Особливості статусу державних підприємств враховуються при розробленні державної політики. Ця політика реалізується державними органами через: а) призначання керівників державних підприємств; б) встановлення планів, зокрема фінансових; в) втручання в їхню діяльність (державні замовлення, обмеження операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, норматив розподілу прибутку); г) впровадження системи обліку і звітності перед державними органами; д) участь у корпоративному управлінні на правах суб'єкта. Державні підприємства найчастіше зустрічаються у державному управлінні, здійсненні операцій з нерухомістю та наданні послуг, комунальні - у сфері освіти. Акціонерні компанії з часткою державної форма власності від 0,1 % до 30 % у таких видах економічної діяльності, як рибальстві (73,1 %), готелях і ресторанах (76,9 %), транспорті і зв'язку (68,2 %), роздрібний торгівлі та побутових послугах (65,6 %). їх найбільше у Волинській (72,2 %), Кіровоградській (70,6 %), Чернівецькій (70 %), Чернігівській (72,2 %) областях. У решті областей України акціонерні компанії з такою часткою державної власності становлять від 50 % до 66 %.

Ефективність управління майном і фінансами державних підприємств перебуває під контролем керівного міністерства. Такий контроль міністерство здійснює шляхом аналізу фінансового плану, плану розвитку виробництва підприємства, звітів про їх виконання та звіту директора про завдання за контрактом, до-

92


тримання порядку розподілу і використання чистого доходу. Останнє визначається щорічно. Протягом не одного року чистий дохід казенного підприємства належав йому і не відраховувався до державного бюджету. КМУ для всіх казенних підприємств пропонувалася така фіксована схема розподілу прибутку: 45 % на розвиток виробництва, 45 % на соціальний розвиток і матеріальне заохочення працівників, 10 % - внесок до централізованого фонду керівного міністерства (спеціальний міністерський фонд, кошти якого спрямовуються до тих державних підприємств, яким необхідні кошти для розвитку або які працюють збитково). Крім розпорядження прибутком, казенні підприємства не мають прав управління майном. Рішення про управління основним капіталом казенного підприємства приймає керівне міністерство. Виконати це рішення керівного міністерства директор підприємства може тільки на підставі офіційного наказу.

Ширшими є права державного підприємства. Воно має право розподіляти чистий прибуток на свій розсуд. Однак КМУ вимагає від державних підприємств від 30 % до 80 % їхнього прибутку спрямовувати на технічне оновлення і близько 10 % - на забезпечення ліквідності. Участь державних підприємств у формуванні доходів бюджету передбачені Законом України про державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до закону державні унітарні підприємства та їхні об'єднання за результатами фінансово-господарської діяльності сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 %, зменшеного на суму нарахованих і сплачених дивідендів. Порядок відрахувань чистого прибутку встановлюється КМУ. Комунальні унітарні підприємства та їх об'єднання сплачують до загального фонду місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) відповідно до порядків і нормативів, які встановлюються відповідними радами. Частина чистого прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2008 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств. Державними підприємствами енергетичної галузі чистий прибуток, з якого розраховується та сплачується частина чистого прибутку (доходу), зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної складової), Що надійшли у складі тарифу і спрямовуються на виконання інвестиційних проектів, рішення по яких приймаються КМУ. Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств,

93


акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, сплачують безпосередньо до Державного бюджету Украї. ни дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за попередній рік пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

Ефективність використання прибутку пов'язана з реалізацією дивідендної політики. Державна дивідендна політики негнучка й неефективна. Дивідендні потоки менші за визначених Фондом державного майна України (ФДМУ) рівень, у результаті чого скорочуються надходження до державного бюджету. На 2008 рік передбачено надходження до бюджету дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, на суму 1659207,0 тис. грн (для порівняння в 2004 році ця сума становила 448900,0 тис. грн). Розпорядженням Кабінету Міністрів України на кожний рік затверджується перелік об'єктів державної власності, які підлягають продажу. В результаті цього надійдуть заплановані кошти до державного бюджету. Частки державної власності в статутному капіталі, які підлягаю продажу відповідно до розпорядження КМУ від 16 січня 2008 р. № 81-р «Про затвердження переліків господарських товариств, державні пакети акцій (частки) яких підлягають першочерговому продажу, державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, що підлягають першочерговій підготовці до продажу в 2008 році» становлять від 25 до 100 відсотків (додаток В).

У розвинутих країнах державний сектор неоднорідний. У Швеції підприємства цього сектору поділяються на дві групи: ті, що функціонують за правилами ринку; ті, що забезпечують специфічні інтереси суспільства. Якщо перші зайняті державним підприємництвом і націлені на високі виробничі та соціальні результати, другі виконують додаткові суспільні завдання, які реалізують незалежно від економічної ефективності.

Впровадження ефективного фінансового механізму управління державними корпоративними правами належить до найскладніших питань державної економічної політики. Стратегічною метою управління об'єктами державної власності є досягнення оптима-льності й ефективності державного сектору економіки. Управління державною власністю здійснюється відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V. Відповідно до нього прості іменні акції, що належать державі у статутному фонді господарської ор-

94


іонізації, за умови їх ефективної роботи можуть бути конверторні в привілейовані акції в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі якщо корпоративні права держави перевищують 50 % статутного фонду господарської організації, до складу ревізійної комісії, крім представників уповноваженого органу управління, включається представник Головного контрольно-ревізійного управління України або Державної податкової адміністрації України. У разі якщо корпоративні права держави перевищують 25 % статутного фонду господарської організації, до складу наглядової ради та ревізійної комісії обов'язково включається представник уповноваженого органу управління (уповноваженої особи). Головою наглядової ради господарської організації, у статутному фонді якої корпоративні права держави перевищують 50 %, обирається представник уповноваженого органу управління (уповноваженої особи).

Державні підприємства мають особливу процедуру відчуження майна. В процедурі банкрутства мирова угода та план санації господарських організацій .з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду погоджуються з ФДМУ та державним органом з питань банкрутства. Відчуження майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації. Продаж господарськими організаціями у процесі санації корпоративних прав держави інвестору здійснюється на умовах, визначених планом санації, з урахуванням вимог законодавства з питань приватизації. Відповідно, до Розпорядження КМУ від 24 грудня 2007 р. № 1231-р «Деякі питання розпорядження об'єктами державної власності» господарські товариства, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 50 %, не повинні допускати прийняття рішень про відчуження належного їм майна, а також стосовно здійснення додаткової емісії акцій.

Господарським кодексом не регламентовано процедуру складання фінансового плану для державних та інших підконтрольних державі підприємств. Але держава як їх власник має право без явного законодавчого підґрунтя визначати процедуру фінансового планування, однак для акціонерних товариств таке затвердження фінпланів повинне відбуватися через збори акціонерів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про складання фінансових планів підприємств» від 13 квітня 2005 р. № 95-р заїжджено форму такого річного фінансового плану, наказано до ^" Квітня погодження їх із Міністерством фінансів і затверджен-

95


ня у строки, встановлені законодавством. Ці строки поки ще не встановлено (досі подання відбувалося до 1 травня року, що пе^ редує плановому, а затвердження - протягом місяця після подання). Однак Міністерство фінансів уже нині допомагає складати фінансові плани своїми роз'ясненнями. Нова форма фінплану, затверджена Кабміном, є копією фінплану, яка затверджена наказом Мінекономіки «Про затвердження Порядку складання фінансового плану державним підприємством (крім казенного) та контролю за його виконанням» від 27 травня 2003 р. № 137 з деякими новаціями. Нова форма не передбачає зазначення коду ЄДРПОУ підприємства, його місцезнаходження, організаційно-правової форми (нині це зазначається в найменуванні підприємств), телефону. Чистий прибуток (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) тепер розподіляється за кодами КВЕД. Окремо виділяються відрахування до фондів керівника підприємства, управлінського персоналу та працівників. Запроваджено планування формування доходу від фінансових інвестицій. Внаслідок скасування використання коштів від пільг з ПДВ тощо підприємствам фінплан не містить відомостей про плани використання отриманих коштів, отже, не треба зазначати суми Податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ.

Фінансовий план не містить прив'язки рядків до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій, П(С)БО та фінансової звітності, що полегшило б його складання і контроль за виконанням. Тому його слід складати буквально з нуля з використанням прогнозних показників попередньої фінансової звітності. Адміністративної, а тим більше кримінальної відповідальності за нескладення фінансового плану чи його невиконання чинним законодавством не передбачено, але ніхто не застрахований від дисциплінарної відповідальності, якщо вона буде передбачена в контракті з керівником підприємства, що контролюється державою.

2.5. Фінансові нормативи діяльності кооперативів і кредитних спілок та їх об'єднань

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні

96


кількість членів кооперативу залежить від його виду та виду економічної діяльності. У Німеччині, наприклад, мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу становить сім осіб. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задоволення економічних потреб його членів.

Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут.

Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Членом кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами.

Вступний внесок - внесок фізичної або юридичної особи в грошовій формі понад пай при вступі у кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Вступний внесок зараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається.

Статутний капітал кооперативів формується за рахунок пайових внесків. Пай - майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток капіталу кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в т. ч. грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розміри пайових внесків встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу (якщо інше не передбачено статутом) відповідають за зобов'язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.

Розрізняють три основні види кооперативів:

>• виробничі, що здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам (діяльність таких кооперативів грунтується на засадах обов'язкової трудової участі його членів у процесі виробництва);

97


споживчі (обслуговуючі) - задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у фінансово-кредитному, торговельному й побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів тощо;

універсальні, які розвивають різноманітну виробничу діяльність, а також здійснюють різного роду обслуговування своїх членів.

Вітчизняним законодавством передбачена можливість створення сільськогосподарських, обслуговуючих, промислових, транспортних, житлових та будівельних кооперативів, багатофункціональних товариств у системі споживчої кооперації; кредитних спілок, кооперативних банків і товариств для взаємного страхування.

До основних принципів діяльності кооперативів відносять такі:

добровільність членства в кооперативі та безперешкодний
вихід з нього;

обов'язкова трудова участь членів кооперативу у діяльно
сті виробничого кооперативу;

обов'язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу;

демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом «один член кооперативу - один голос»;

розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх. участі в діяльності кооперативу;

контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом.

Основними правами членів кооперативу є:

участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом;

користування послугами кооперативу;

одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами;

одержання частки доходу на пай (додатковий пай);

одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.

Членами сільськогосподарського кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що здійснюють свою діяльність у сфері сільського господарства. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний капі-

98


тал. Неподільний капітал утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі).

Членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи (які досягли 16-річного віку), а членами обслуговуючого кооперативу - як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата-згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами. За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається. Споживча кооперація - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності (торговельної, заготівельної, виробничої) з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальне членство в споживчому товаристві реалізується в такому ж порядку, як і в інших видах кооперативів. Колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси.

Одним з різновидів кооперативів є кредитні спілки. Членами кредитної спілки, в тому числі її засновниками, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, досягли 18 років, не обмежені у дієздатності. Кредитна спілка створюється у складі не менше ніж 50 осіб і об'єднує громадян за місцем їх роботи, проживання, а також за професійною ознакою, ознаками членства у громадській організації, належності до релігійної організації тощо. Членові спілки, який вибуває, кредитна спілка виплачує всі його членські внески разом з належним доходом після відрахування його заборгованостей перед спілкою.

До основних видів фінансової діяльності кредитної спілки відносять:

приймання внесків від членів спілки;

надання позичок членам спілки та іншим кредитним спілкам;

99


надання поручительств щодо виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами.

Члени спілки несуть фінансову відповідальність щодо її зобов'язань перед державними установами, кооперативними, громадськими об'єднаннями та фізичними особами в межах своїх членських внесків.

У кредитній спілці за рішенням загальних зборів створюється кредитний комітет, який складається не менше ніж з трьох членів спілки. Цей орган відповідає за реалізацію кредитної політики, визначеної правлінням, та приймає рішення про надання позичок або готує відповідні подання до розгляду правління.

Кошти кредитної спілки утворюються здебільшого із вступних і членських внесків її членів. Вступний внесок -обов'язковий незворотний внесок, що вноситься особою одноразово при її вступі до кредитної спілки та є однією з умов набуття членства в кредитній спілці. Він сплачується членом одноразово при прийнятті в спілку і не повертається при припиненні членства. Розмір вступного внеску є однаковим для всіх членів кредитної спілки та встановлюється у порядку, визначеному загальними зборами кредитної спілки, як фіксована сума. Рішенням загальних зборів може бути встановлена обов'язковість унесення всіма членами кредитної спілки з визначеною періодичністю певної суми членського внеску до резервного капіталу. Вступний внесок повністю спрямовується на формування резервного капіталу та є власністю кредитної спілки. Членський внесок, який належить членові спілки на правах власності, визначає його частку в майні та його особисту фінансову відповідальність за зобов'язаннями спілки. За рахунок коштів спілки формується позичковий (використовується для надання позичок) та резервний (використовується для покриття втрат від неповернення позичок) капітал.

Регулятивний капітал (власні кошти) - сума фактично сформованого резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок та сума капіталу кредитної спілки, сформованого за рахунок резервного капіталу, нерозподіленого доходу (за наявності), обов'язкових пайових внесків, додаткового капіталу, за винятком добровільних цільових внесків членів кредитної спілки, зменшена на суму непокритого збитку (за наявності).

Залежно від ризиків діяльності кредитної спілки, обсягу та характеру проведення операцій, наявності мережі відокремлених підрозділів режими регулювання кредитних спілок, окрім об'єднаних кредитних спілок, поділяються на три групи регулювання:

100


перша група - для кредитних спілок, діяльність яких пов'язана з високими ризиками;

друга група - для кредитних спілок, діяльність яких пов'язана з середніми ризиками;

третя група - для кредитних спілок, діяльність яких пов'язана з незначними ризиками.

Основні параметри, на основі яких приймають рішення про віднесення до цих трьох груп, зведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Параметри віднесення кредитних спілок до груп режимів
 регулювання та критерії дати віднесення 

Група режимів регулювання кредитних спілок

Параметри

Критерії ідентифікації дати віднесення до групи режимів регулювання

Значення параметрів

1

2

3

4

перша

1. Розмір активів

Дата подання звітності

> 10 млн грн

2. Наявність відокремлених підрозділів за межами адміністративно-територіальної одиниці, на території якої зареєстрована кредитна спілка

Внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ

3. Провадження діяльності з переказу коштів

Дата отримання ліцензії.

-

4. Питома вага кредитів з великим ризиком (більше 10% капіталу) у загальному кредитному портфелі

Дата подання звітності

> 60 %

друга

1. Розмір активів

Дата подання звітності

0,5-10 млн грн. включно

2. Наявність відокремлених підрозділів за межами адміністративно-територіальної одиниці, на території якої зареєстрована кредитна спілка

Внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ

3. Провадження видів діяльності, які підлягають обов'язковому ліцензуванню.

Дата отримання ліцензії

третя

1. Розмір активів

Дата подання звітності

< 500 тис. грн

2'. Відсутність відокремлених підрозділів

-

3. Непровадження видів діяльності, які підлягають обов'язковому ліцензуванню

101


Капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого доходу кредитної спілки. Пайовий капітал кредитної спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків членів кредитної спілки. Розмір обов'язкового пайового внеску є однаковим для всіх членів кредитної спілки та встановлюється у порядку, визначеному загальними зборами кредитної спілки, як фіксована сума. Для об'сднаної кредитної спілки розмір обов'язкового пайового внеску може бути встановлений у відсотках до загальної суми активів кредитних спілок. У разі припинення членства фізичної особи у кредитній спілці вступний внесок їй не повертається. Повернення обов'язкового пайового та інших внесків, крім вступного внеску, провадиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки, але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення. Режим залучення додаткових пайових внесків встановлюється положенням про фінансове управління кредитною спілкою або іншим внутрішнім положенням. Обов'язковий пайовий внесок -обов'язковий зворотний внесок, що вноситься особою при її вступі до кредитної спілки. У разі коли вступний та обов'язковий пайовий внески сплачено у різні дні, першим днем членства вважається день сплати обов'язкового пайового внеску в повному обсязі. Додатковий пайовий внесок - необов'язковий або обов'язковий зворотний внесок члена кредитної спілки, режим залучення якого визначається положенням про фінансове управління кредитною спілкою або іншим внутрішнім положенням. Повернення додаткового пайового внеску провадиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки, але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення. За умови дотримання кредитною спілкою нормативу достатності капіталу добровільні додаткові пайові внески можуть бути повернені через касу кредитної спілки. Спрямування добровільних додаткових пайових внесків на погашення кредиту та процентів за його користування здійснюється за письмовою заявою члена кредитної спілки за умови дотримання кредитною спілкою нормативу достатності капіталу. Рішенням загальних зборів за умови, якщо така можливість передбачена статутом кредитної спілки, може бути встановлена обов'язковість унесення всіма членами кредитної спілки з визначеною періодичністю певної суми додаткового пайового внеску, який повертається виключно в разі припинення

102


членства в кредитній спілці. Додаткові пайові внески залучаються на бездоговірній основі.

За підсумками фінансового року нерозподілений дохід, що залишається у розпорядженні кредитної спілки, розподіляється між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів) у порядку, визначеному загальними зборами кредитної спілки. Крім цього, протягом року на додаткові пайові внески може розподілятися дохід у вигляді плати (процентів) у порядку та періодичністю, визначеними загальними зборами членів кредитної спілки. Умови залучення, повернення додаткових пайових внесків та умови розподілу доходу у вигляді плати (процентів) протягом року або розподілу нерозподіленого доходу за підсумками фінансового року на ці внески є однаковими для всіх членів кредитної спілки. Пайовий капітал є власністю кредитної спілки.

Джерелами формування резервного капіталу кредитної спілки є:

  1.  вступні внески членів кредитної спілки;
  2.  частина доходу кредитної спілки;
  3.  інші джерела, перелік яких визначено статутом кредитної спілки.

Додатковий капітал кредитної спілки формується за рахунок цільових внесків членів кредитної спілки, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, безоплатно отриманого майна і необоротних засобів. Нарахування плати (процентів) та розподіл доходу на ці внески не здійснюються. Додатковий капітал може бути використаний на покриття збитків. У разі припинення членства фізичної особи у кредитній спілці вступний внесок їй не повертається. Повернення обов'язкового пайового та інших внесків, крім вступного внеску, провадиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки, але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення. Рішенням загальних зборів, за умови, якщо така можливість передбачена статутом кредитної спілки, може бути встановлена обов'язковість унесення всіма членами кредитної спілки з визначеною періодичністю певної суми цільового внеску членів кредитної спілки в додатковий капітал, який повертається виключно при виході з кредитної спілки. Цільовий внесок в додатковий капітал залучається на бездоговірній основі. Цільовий внесок у додатковий капітал - необов'язковий або обов'язковий зворотний внесок цільового призначення члена кредитної спілки, який формує додатковий капітал кредитної спілки. Цільовий внесок в додатковий капітал не є платним.

103


Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 % від капіталу кредитної спілки. Максимальний залишок за наданими кредитами одного члена кредитної спілки, окрім об'єднаної кредитної спілки, не може перевищувати 25 % від капіталу кредитної спілки. Максимальний залишок за наданими кредитами одного члена об'єднаної кредитної спілки не може перевищувати 30 % від капіталу об'єднаної кредитної спілки. Загальна сума заборгованості за кредитами, що пов'язані з великими ризиками, не має перевищувати 500 % капіталу кредитної спілки. Зобов'язання кредитної спілки перед одним своїм членом не повинні бути більше 10 % від загальних зобов'язань кредитної спілки. Загальна сума внесків кредитної спілки до капіталу об'єднаної кредитної спілки, внесків до капіталу кооперативного банку, внесків до капіталу бюро кредитних історій (юридичної особи, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію) та грошових коштів, розміщених у державних цінних паперах, не може перевищувати 60 % від капіталу кредитної спілки. Контроль за дотриманням цього нормативу здійснюється на момент здійснення інвестицій. Співвідношення нерозподіленого доходу попереднього періоду та фактично отриманих кредитною спілкою доходів звітного періоду до суми витрат кредитної спілки, збільшених на суму доходу, спрямованого на формування резервного капіталу протягом звітного періоду та за підсумками фінансового року, доходу, розподіленого на пайові внески протягом звітного періоду та за підсумками фінансового року не має становити менше 100 %. Кредитна спілка має право здійснювати благодійну діяльність за рахунок частини доходу кредитної спілки, отриманого в звітному періоді, за умови дотримання кредитною спілкою нормативів достатності капіталу, прибутковості, а також графіка формування резервного капіталу. Порядок формування резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок.

Кредитною спілкою з метою покриття втрат від неповернення кредитів формується резерв забезпечення покриття втрат від неповернених позичок за рахунок частини доходів. Кредит вважається простроченим, якщо за станом на дату, визначену умовами кредитного договору, очікуваний платіж не надійшов повністю або надійшов частково. До суми очікуваного платежу, залежно від визначеного договором порядку сплати процентів та суми кредиту, можуть входити, відповідно, проценти, або проценти та частина суми кредиту, або проценти та сума кредиту. Залишок основної суми за простроченим кредитом є базою для розрахунку

104


необхідного розміру резерву забезпечення покриття втрат від не-повернених позичок.

Віднесення кредиту до певного рівня прострочення відбувається в останній день кожного місяця (далі - дата визначення прострочення). Покриття збитків, які не можуть бути покриті за рахунок надходжень поточного року, здійснюється за рахунок капіталу кредитної спілки в такий черговості:

S   залишку нерозподіленого доходу за попередній рік;

S резервного капіталу, сформованого за рахунок частини доходу; резервного капіталу, сформованого за рахунок інших джерел, визначених статутом (крім вступних внесків);

додаткового капіталу, крім внесків членів у додатковий
капітал;

S резервного капіталу, сформованого за рахунок вступних внесків.

Покриття збитків за рахунок частини капіталу, сформованого за рахунок зворотних внесків членів, відбувається в такій черговості:

внесків членів кредитної спілки у додатковий капітал;

додаткового пайового капіталу;

обов'язкового пайового капіталу.

Якщо залишок непогашеної суми збитків менший за залишок того виду внеску, за рахунок якого він має бути погашений, то здійснюється пропорційне зменшення суми відповідного виду внесків кожного члена кредитної спілки. Використання капіталу кредитної спілки на покриття збитків здійснюється кредитною спілкою за результатами фінансового року в зазначеному порядку за рішенням спостережної ради кредитної спілки.

2.6. Фінансова діяльність суб'єктів малого бізнесу в Україні та країнах ЄС

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та грома-дян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

До сьогодні у нормативно-правових актах України немає єдиної точки зору щодо віднесення суб'єктів підприємництва до

105


групи «малих». Згідно господарського кодексу та Закону № 2063 малими вважаються підприємства, в яких середньооблі-кова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за цей же період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Великими вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за цей же період перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Враховуючи вище викладене можна охарактеризувати середнє підприємство як підприємство, в якому середньооблікова чисельність працюючих за рік від 51 до 999 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за цей же період є у межах від 501 тис. євро до 4,99 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Указом № 746і 7 передбачено, що податковими пільгами можуть користуватися лише ті підприємства, які мають не більше 50 найманих працівників та граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік незалежно від кількості найманих працівників і виду діяльності не може перевищувати 1 млн грн. Саме вони відносяться до суб'єктів малого підприємництва. Слід зазначити, що об'єктом нашого дослідження є лише юридичні особи, оскільки вони можуть наймати працівників допоміжного виробництва та утримати виробництво. Звідси випливає, що суб'єкти малого підприємництва, котрі вибрали спрощену систему оподаткування, змушені показувати виручку від реалізації не вище 1 млн грн або 157,571 тис. євро (станом на 30.06.2006 р.). У противному випадку їм необхідно перейти на загальну систему оподаткування. При віднесенні підприємств до малого бізнесу Державний комітет статистики України керується Законом № 2 063. У малому бізнесі можуть функціонувати як фізичні особи, так і юридичні. Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за

Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000 р. 2063-ГЛ. - Чинний з 22.11.00II Урядовий кур'єр. - 2000. - 22 листоп.

Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 72 798 у редакції Указу Президента від 28.06.99 р. № 746/99 // Урядовий кур'єр. - 1998. - 07 лип.

106


встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України. Суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення. Приватний підприємець відповідає за боргами суб'єкта підприємництва, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнення на майно та постанови суду про визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов'язані з відчуженням його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа - засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства бу-

107


де двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного підприємства зводяться до такого:

максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством (усі найважливіші питання діяльності підприємства приймаються власником особисто або призначеним ним директором);

спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

власник несе обмежену відповідальність за зобов'язаннями підприємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал (якщо інше не передбачено статутом);

оплата внесків може здійснюватися як у грошовій, так і майновій формі;

практично повністю відсутні так звані агентські ризики та витрати, зумовлені принципал-агент-конфліктом між окремими власниками та власниками і менеджментом.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі:

низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство (позбутися права власності на приватне підприємство можна у результаті його ліквідації або внаслідок продажу підприємства у повному обсязі іншій особі);

фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;

відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бюрократії.

Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті одержаних збитків) має від'ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.

Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів суб'єктів малого бізнесу:

108


1) оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших
податків, передбачених законодавством України (традиційне
оподаткування);

2) спрощена система.

За традиційного оподаткування такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за спеціально встановленими нормами. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Доходи приватного підприємця оподатковуються згідно Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб». За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати: пов'язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий спосіб оподаткування своїх доходів, не звільняються від сплати певних видів податків і зборів (ПДВ, внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування тощо).

Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зводяться до такого:

розмір сплачуваних податків залежить від розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);

на відміну від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною системою практично відсутні обмеження щодо виду діяльності.

Спрощена система оподаткування передбачає для малого бізнесу такий механізм. Якщо суб'єкт малого бізнесу - фізична особа, то вона може вибрати сплату фіксованого або єдиного податку. Сплата фіксованого податку відбувається шляхом придбання патенту. Документ, що засвідчує сплату фіксованого по-

109


датку, є підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного додержання таких умов:

  1.  здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках з обов'язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законодавством. Доходи такого громадянка, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються податком у загальному порядку;
  2.  кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким підприємцем, включаючи членів його сім'ї, не повинна перевищувати п'яти;
  3.  валовий дохід підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приватні підприємці, які обрали спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком, не можуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами. Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими радами (міською, районною). Законодавче визначено максимальні та мінімальні розміри фіксованого податку - 20 і 100 грн за календарний місяць (для громадян, які самостійно здійснюють підприємницьку діяльність, у межах зазначеного діапазону єдиним критерієм при встановленні розміру фіксованого податку є тільки розміщення об'єкта торгівлі).

Патент може також видаватися на здійснення підприємницької діяльності на всій території України. У такому разі ставка фіксованого податку не залежить від місцезнаходження торговельного місця і від місцевих органів самоврядування і становить для всієї території України 100 грн за календарний місяць. Якщо підприємницька діяльність здійснюється з використанням найманої праці або із залученням до неї членів сім'ї підприємця, розмір фіксованого податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Доходи фізичної особи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається фіксованим податком, не включаються до складу її сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року. Окрім цього, приватні підприємці-платники фіксованого податку звільнені від обов'язкового ведення обліку доходів і витрат.

110


Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва -фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності. Не мають права переходити на сплату єдиного податку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Юридичні особи, суб'єкти малого бізнесу будь-якої організаційно-правової форми та форми власності можуть обрати спрощена система оподаткування, обліку та звітності, якщо за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і

111


обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн.

Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

  1.  6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;
  2.  10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Не мають права переходити на спрощену систему оподаткування:

  1.  суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в частині придбання спеціального патенту;
  2.  довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
  3.  суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частіш, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

112


4) суб'єкти, що займаються спільною діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проблематика сімейних підприємств набуває все більшого значення в Польщі в останні роки. Частка сімейних підприємств у створенні національного доходу у США та Великобританії сягає 50 % ВВП. Дослідження сімейного бізнесу у рамках проекту «Розвиток сімейних підприємств у Польщі» були проведенні у 2004 і 2005 pp. Вибірка охоплювала 40 суб'єктів господарювання різних видів економічної діяльності. У ній переважають суб'єкти, які належать до секторів МСП, що, як здається, відображає специфіку сімейних підприємств у Польщі. Дуже малі підприємства, на яких працюють до 10 осіб, становлять 50 % вибірки, малі, тобто ті, які мають від 11 до 50 осіб, - 22,5 %, середні підприємства (від 101 до 200 осіб) становлять 7,5 %, а великі, які мають понад 300 працівників, - це лише 7,5 % вибірки. 60 % досліджуваних фірм виникли на основі власних фондів засновника або сім'ї. 32,5 % досліджуваних суб'єктів використовували додаткове кредитування, але лише у 12,5 % кредит домінував. Структура власності сімейних підприємств свідчить, що 35 % суб'єктів господарювання є власністю однієї особи, переважна більшість фірм зареєстровані на фізичну особу. 27,5 % досліджуваних фірм - це співвласність двох членів родини, з домінуючою правовою формою спілок з обмеженою відповідальністю і цивільних спілок. Більшою кількістю співвласників або акціонерів відзначається 22,5 % досліджуваних суб'єктів. Керують сімейними підприємствами члени родини (або членів родини наймають). Більшість фірм мають променеподібні структури, сконцентровані довкола керівної особи з родини - засновника і найчастіше власника бізнесу (52,5 %). У міру зростання підприємства відбувається перетворення у функціональну або сімейну квазіфункціональну структуру, ключовими відділами якої керують представники родини (22,5 %). Рідше діють квазіподільна структура, в якій керівництво територіальними установами здійснює родина (5 %), а також сіткова, в якій працівники спираються на власну господарську діяльність (2,5 %). Сильними сторонами сімейних підприємств є знання ринку та еластичність (по 25,5 %). Часто зазначається, що найбільш сильною стороною підприємства є саме родина (15 %), рідше - досвід на ринку (10 %), якість продукту чи послуги (5 %). Щодо найслабших сторін підприємства домінує думка про відсутність капіталу (37,5 %), малокваліфікова-ні працівники (7,5 %), слабкий машинний парк (5 %), надто високі витрати діяльності (5 %). У стратегічній сфері сімейні підприємст-

113


ва враховують сімейні цілі, поряд із цілями, пов'язаними із розвитком бізнесу. Серед найважливіших сімейних цілей є забезпечення достатку, безпеки і самореалізації членам родини.

Таблиця 2.4 Класифікація суб'єктів підприємництва

за рекомендаціями Європейської комісії

Об'єкт

Литва

Рекомендації

Європейської

комісії

96/280/ЄС

Рекомендації Європейської комісії від 2005 р.

Мікропідприємства

Кількість    працівників

менше 10

менше 10

менше 10

Дохід   за   рік   чи вартість майна

не більше за 7 млн Лт (або не більше 2 млн EUR)

не більше 2 млн EUR

не більше за 5 млн Лт (або не більше 1,45 млн EUR)

не більше 2 млн EUR

Малі підприємства

Кількість    працівників

менше 50

менше 50

менше 50

Дохід   за   рік   чи вартість майна

не більше за 24 млн Лт (або не більше 7 млн EUR)

не    більше    7 млн EUR

не більше 10 млн EUR

не більше за 17 млн Лт (або не більше 5 млн EUR)

не    більше    5 млн EUR

не більше 10 млн EUR

Середні підприємства

Кількість    працівників

менше 250

менше 250

менше 250

Дохід   за  рік   чи вартість майна

не більше за 138 млн Лт (або не більше 40 млнЕІЖ)

не   більше   40 млнЕІЖ

не більше 50 млн EUR

не більше за 93 млн Лт (або не більше 27 млн EUR)

не   більше   27 млнЕІЖ

не більше 43 млн EUR

Європейська комісія з 1997 р. рекомендувала всім державам-членам ЄС дотримуватись єдиних стандартів при визначенні належності суб'єктів до малого чи середнього бізнесу. Основні

114


критерії, які Європейська комісія поклала в основу ранжування такі: кількість працівників, незалежність, дохід і вартість майна компаній. Головним індикатором для порівняння країн ЄС є частка доданої вартості, яка створена суб'єктами малого і середнього бізнесу. Аналіз структури загальної доданої вартості у Литві та країнах ЄС-15 і Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну дає змогу зробити такий висновок: основну частку доданої вартості в економіці країн ЄС та Литви приносить малий і середній бізнес.

Сектор малого бізнесу в Литві найбільш динамічно освоює нові види послуг та економічні ніші, розвивається в різних видах діяльності, які раніше були привабливі для великого бізнесу, в т.ч. угоди з нерухомістю, послуги у сфері аудиту і реклами, інформаційно-комп'ютерне обслуговування, лізинг, експертиза, оціночна діяльність, ділові послуги тощо.

115


Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

  1.  Що розуміють під поняттям «суб'єкти господарювання»? Вкажіть їх види.
  2.  Назвіть організаційно-правові форми господарювання.
  3.  Що таке інституційна одиниця?
  4.  Охарактеризуйте корпорацію та квазікорпорацію.
  5.  Охарактеризуйте ринкові некомерційні організації.
  6.  Охарактеризуйте неринкові некомерційні структури.
  7.  Охарактеризуйте нефінансові корпорації.
  8.  Охарактеризуйте некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.
  9.  Що таке фінансові корпорації?
  10.  Назвіть основні критерії, які слід враховувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.
  11.  Визначіть особливості фінансування підприємництва в залежності від організаційно-правових форм господарювання.
  12.  Охарактеризуйте фінансову діяльність акціонерних товариств.
  13.  Охарактеризуйте фінансову діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.
  14.  Охарактеризуйте фінансову діяльність командитних товариств.
  15.  Охарактеризуйте фінансову діяльність повних товариств.
  16.  Охарактеризуйте фінансову діяльність товариств з додатковою відповідальністю.
  17.  Вкажіть на особливості фінансової діяльності промислово-фінансових груп.
  18.  Вкажіть на особливості діяльності реєлтерських організацій.
  19.  Визначіть фінансове забезпечення ризикового бізнесу і джерела венчурного капіталу.
  20.  Охарактеризуйте фінансову діяльність державних підприємств.
  21.  Що таке кооператив? Які його види Ви знаєте?
  22.  Охарактеризуйте фінансові нормативи діяльності кооперативів, кредитних спілок та їх об'єднань.
  23.  Які особливості можна виділити у фінансовій діяльності суб'єктів малого бізнесу в Україні?
  24.  Які особливості можна виділити у фінансовій діяльності суб'єктів малого бізнесу в країнах Європейського союзу?

116


Задачі для самостійного розв'язування

Задача 1

Чотири юридичні і 7 фізичних осіб (А, Б, В, Г та 1, 2, З, 4, 5, 6, 7) прийняли рішення про заснування товариства з обмеженою відповідальністю «Сім зірок». Створення ТОВ характеризується такими даними:

  1.  визначена установчими документами товариства частка засновників (учасників) така: А - 14 %; Б - 12 %; В - 8 %; Г- 14 %; 1 - 5 %; 2 -2 %; З - 10 %; 4-12 %; 5 - 8 %; 6- 10 %; 7-5 %;
  2.  на момент реєстрації ТОВ Б вніс 20,78 тис. грн, що становить 105 % номінальної вартості його частки у статутному капіталі товариства; А - 15,75 тис. грн, Г- 17,25 тис. грн; 3 і 6 фізичні особи по 10 тис. грн; 4 фізична особи - 15 тис. грн.
  3.  В зробив внесок до статутного капіталу товариства, що створюється, у вигляді приміщення, яке може використовуватися як офіс; оціночна вартість такого приміщення, відповідно до висновку оцінювача майна, становить 30,65 тис. грн;
  4.  решта учасників товариства здійснять внески до статутного капіталу підприємства після реєстрації товариства виключно грошовими коштами у національній валюті.

Визначте та обгрунтуйте, чи може бути засноване товариство з обмеженою відповідальністю «Сім зірок» та що для цього необхідно зробити. У разі необхідності складіть початковий баланс товариства на момент його державної реєстрації.

Задача 2

Три суб'єкти підприємницької діяльності (ЗАТ «Flowen>, Gnome Ltd. (Кіпр) та FM Group Inc. (Об'єднане королівство -UK)) уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи строком на два роки. Ведення спільних справ за договором покладено на резидента. Прибуток від спільної діяльності розподіляється по завершенні строку дії договору про спільну діяльність пропорційно до частки кожного учасника в спільних активах, після виплати винагороди особі, на яку покладено обов'язки з ведення справ, у розмірі 2,75 % від абсолютної величини приросту вартості чистих активів спільної діяльності на момент завершення строку дії договору.

Визначити, як зміняться активи та пасиви ЗАТ «Flower» у момент заснування спільної діяльності та після її завершення, якщо зміна вартості чистих активів спільної діяльності відповідно до фінансового плану характеризується наведеними нижче даними.

117


Визначте абсолютну величину чистого доходу нерезидентів -учасників спільної діяльності, якщо вони здійснюють репатріацію доходів у момент розподілу спільно контрольованих активів.

Назва підпри-

ємства-

учасника

Величина

активів

учасників,

грн

Статус

Передано до спільної діяльності (на початок

періоду), грн

Частка,

%

Активи після погашення усіх зобов'язань (на кінець періоду), гри

ЗАТ «Flower»

2 944 321,50

резидент

263450,00

47,90

визначити

Gnome Ltd.

N/A

нерезидент

128700,00

23,40

визначити

FM Group Inc.

N/A

нерезидент

157850,00

28,70

визначити

Усього

N/A

550 000,00

100,00

визначити

Необхідно також визначити, як зміняться активи та пасиви пі-дприємств-учасників у момент заснування спільної діяльності та після її завершення, якщо зміна вартості чистих активів спільної діяльності відповідно до фінансового плану очікується на рівні 125,25 % відносно вартості активів, переданих до спільної діяльності в момент її створення. Частка погашення вимог кредиторів - 83 % від активів. Сума власного капіталу - 630,4 тис. грн. Сума статутного капіталу - 120,0 тис. грн. Активи ЗАТ «Flower» після ліквідації спільної діяльності збільшились на 96,8 тис. грн.

Задача З Прийнято рішення про заснування відкритого акціонерного товариства «Газма-Плюс». Засновниками була організована відкрита підписка на акції, результати якої характеризуються такими даними:

  1.  номінальна вартість простих акцій - 7,0 грн; курс емісії корпоративних прав - 105 %; товариство не емітує привілейованих акцій, а загальна кількість простих акцій, які підлягають розміщенню, становить 70,35 тис. штук;
  2.  сумарні накладні затрати засновників, пов'язані зі створенням підприємства - 38,95 тис. грн;
  3.  від інвесторів (фізичних та юридичних осіб) надійшли заявки на придбання 79 % акцій, у тому числі 29,5 % простих акцій, викуплених засновниками товариства;
  4.  на момент скликання установчих зборів один з акціонерів, який здійснив передплату на пакет простих акцій у розмірі 10 % статутного капіталу товариства, вніс лише 62,25 тис. грн;

118


  1.  усі інші передплатники, у тому числі засновники товариства, повністю погасили заборгованість за передплаченими акціями, виходячи із курсу емісії корпоративних прав товариства;
  2.  на установчих зборах товариства акціонери затвердили витрати засновників на створення підприємства, відхиливши лише одну статтю із заявлених затрат на суму 10,75 тис. грн;
  3.  усі розрахунки у процесі проведення відкритої підписки та реєстрації товариства проводились повною мірою і виключно грошовими коштами.

Визначте та обґрунтуйте, чи відбулося відкрите акціонерне товариство «Газма-Плюс». У разі необхідності складіть початковий баланс товариства на момент його державної реєстрації.

Тести

1. Суб'єктами господарювання визнаються:

а) учасники господарських відносин, які здійснюють госпо
дарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (суку
пність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене
майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в
межах цього майна;

б) юридичні особи, створені відповідно до Цивільного коде
ксу України, державні, комунальні та інші підприємства, а та
кож інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяль
ність та зареєстровані в установленому законом порядку;

в) громадяни України, іноземці та особи без громадянства,
які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані від
повідно до закону як підприємці.

2. Корпорації - це:

а) юридичні особи, створені відповідно до Цивільного коде
ксу України, державні, комунальні та інші підприємства, а та
кож інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяль
ність та зареєстровані в установленому законом порядку;

б) унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним
засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються
від корпорацій. Квазікорпораціями є державні, комунальні пі
дприємства, підприємства споживчої кооперації, приватні пі
дприємства, створені на основі приватної власності одного
громадянина, а також іноземні підприємства.

в) інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ри
нкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибут
ку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників.

119


3. Основними критеріями та чинниками, які слід враховувати,
приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу є:

а) рівень відповідальності власників та їх кількість;

б) можливості участі в управлінні справами суб'єкта підпри
ємництва та контролю за ним;

в) можливості фінансування;

г) умови передачі права власності та правонаступництво;

д) умови оподаткування суб'єктів підприємництва різних
форм організації бізнесу;

є) накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу;

ж) законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності
формам організації бізнесу;

з) всі відповіді правильні;
и)   а), б), в); ж).

4. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товарис
тва не може перевищувати:

а) 50 акціонерів;

б) 100 акціонерів;

в) 10 акціонерів;

г) не встановлене обмеження законодавством.

5. У товариств з обмеженою відповідальністю розмір статутного
(складеного) капіталу повинен становити не менше:

а) суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам,
виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на
момент створення;

б) суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам,
виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на
момент створення;

в) суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам,
виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на
момент створення.

120


Література до теми

  1.  Ангелин Д. Мал золотник... / Д. Ангелин // Бизнес. - № 1-2. -17 січ. -2005. -С. 66-69.
  2.  Бесараб О. Роль банку у формуванні інвестиційних ресурсів ФПГ / О. Бесараб // Фінанси України. - 2002. - № 1. - С. 116-120.
  3.  Блинов А. Малое предпринимательство / А. Блинов. - М.: ИН-ФРА-М, 1997. - С. 32.
  4.  Господарський кодекс України: за станом на 30 квіт. 2009 р. // Відомості Верховної Ради України. - № 18, № 19-20, № 21-22. - 2003.

  1.  Деякі питання розпорядження об'єктами державної власності: Розпорядження КМУ від 24 грудня 2007 р. № 1231-р. - Чинний з 28.12.2007 // Урядовий кур'єр. - 2007. - 28 груд., № 245.
  2.  Іванов Ю. Підприємства та підприємці: взаємодія у рамках посередницьких схем / Ю. Іванов // Збірник систематизованого законодавства. - Виц. 7., лип. - 2005. - С 177-183.
  3.  Куліш А.П. Формування організаційної структури ФПГ / А.П. Куліш // Фінанси України. -2000. - № 9. - С 35-39.
  4.  Мачеринскене И.М. Формирование малого и среднего бизнеса в Литве / И. М. Мачеринскене, Ж. И. Симанавичене // Веста. Моск. унта. - Сер. 6. - 2006. - № 1. - С. 51-65.
  5.  Перелік господарських товариств, державні пакети акцій (частки) яких підлягають першочерговому продажу, державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, що підлягають першочерговій підготовці до продажу в 2008 році: Розпорядження Кабінету Міністрів "України від 16.01.2008 р. 81-р. - Чинний з 22.02.08 [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
  6.  Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 16.01.2004 р. №7. - Чинний з 14.02.04 // Офіційний вісник України. - 2004. - 20 лют., № 5.
  7.  Порядок проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 р. № 1 800. -Чинна з 01.01.04 // Урядовий кур'єр. - 2003. - 10 груд., № 233.
  8.  Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 р. № 514-VI. - Чинний з 29.04.09 // Урядовий кур'єр. - 2008. - 29 жовт., № 202.
  9.  Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. 2121-Ш. - Чинний з 17.01.01 // Урядовий кур'єр.-2001.-17 січи., №8.

121


  1.  Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16.09.1997 р. 531/97-ВР. - Чинний з 15.10.97 // Голос України. -1997.-15жовт.
  2.  Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. 1576-ХП.-Чинний з 01.10 1991 //Голос України. - 1991.- 11 жовт.
  3.  Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000 р. 2063-ІП. - Чинний з 22.11.00 // Урядовий кур'єр. - 2000. - 22 листоп.
  4.  Про довірчі товариства: Декрет KM України від 17.03.1993 р. № 23-93. - Чинний з 01.04.93 // Урядовий кур'єр. - 1993. - 01 квіт.
  5.  Про затвердження Класифікації інституційних секторів економіки України: Наказ Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005 р. № 96 із змінами і доповненнями, внесеними 1.09.2005 р. № 249.
  6.  Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15.03.2001р. 2 299-ІП. -Чинний з 24.04.01 // Урядовий кур'єр. -2001. - 25квіт., № 74.
  7.  Про кредитні спілки: Закон України від 20.12.2001 р. № 2 908-III. - Чинний з 22.01.02 // Урядовий кур'єр. - 2002. - 23 січ., № 14.
  8.  Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. № 679-XIV. - Чинний з 22.06.99 // Урядовий кур'єр. -1999.-01 лип.
  9.  Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09.07.2003 р. № 1 057-IV. - Чинний з 01.01.04 // Урядовий кур'єр. -2003.-11верес, № 169.
  10.  Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 5.06.2003 р. № 906-IV, від 6.10.2004 р. № 2 056-IV. - Чинний з 16.05.01 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 16 трав., № 84.
  11.  Про політичні партії в Україні: Закон України від 05.04.2001 р. № 2 365-ПІ. - Чинний з 28.04.01 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 28 квіт., №77.
  12.  Про промислово-фінансові групи: Закон України від 21.11.1995 р. 437/95-ВР. - Чинний з 21.05. 96 // Голос України. - 1996. - 21 трав.
  13.  Про складання фінансових планів підприємств: Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.2005 р. 95-р. - Чинне з 13.04. 05 // Урядовий кур'єр. -2005. - 27 квіт., № 78.
  14.  Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 72 798 у редакції Указу Президента від 28.06.99 р. № 746/99 // Урядовий кур'єр. - 1998. - 07 лип.

122


  1.  Про страхування: Закон України від 07.03.1996 p. № 85/96-ВР. -хівнний з 11.04.96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 18 квіт.
  2.  Про управління об'єктами державної власності: Закону України від 21.09.2006 р. № 185-V. - Чинний з 18.10.06 // Урядовий кур'єр. -2006. -18жовт.,№ 195.
  3.  Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р. X» 723/97-ВР. - Чинний з 10.01.98 // Урядовий кур'єр. - 1998. - 10 січ.
  4.  Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р. № 2 664-ІП. - Чинний з 22.08.01 // Урядовий кур'єр. - 2001.-29 серп., № 154.

32.. Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 р. № 3 480-IV. - Чинний з 19.05.06 // Урядовий кур'єр. -2006. - 19 квіт., № 75.

  1.  Пулковський Л. Дослідження специфіки сімейного бізнесу в Польщі / Л. Пулковський // Регіональна економіка. - 2006. - № 3. -С. 199-215.
  2.  Разумнова И. Мелкое предпринимательство в промышленности США / И. Разумнова // Проблемы теории и практики управления. -№ 3.-1990.-С. 7-Ю.

3 5. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. /О.О.Терещенко.-К.: КНЕУ, 2003.-554 с.

  1.  Філіна Г. І. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. / Г. І. Філіна. - К.: ПУЛ, 2007. - 320 с
  2.  Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. / [В. І. Аранчій, В.Д.Чумак, О.Ю.Смоленська, Л.В.Черненко]. - К.: Професіонал, 2004. - 240 с
  3.  Фінансова діяльність підприємства: Підручник / [О. М. Бандурка, М. Я. Коробов, П. І. Орлов, К. Я. Петрова]. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2002. - 384 с.
  4.  Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / [О. О. Терещенко, Я. І. Невмержицький, А. П. Куліш та ін.]; за заг. ред. О. О. Терещенка. - К.: КНЕУ, 2006. -312 с.
  5.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p. № 435-IV: за станом на 05 серп. 2009 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). -2003.-№№40-44.

123


ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Власний капітал підприємства: функції, складові та оцінка

Капітал являє собою накопичений шляхом збереження запасів економічних благ у формі грошових засобів і реальних капітальних товарів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання прибутку.

Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Він визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями. Згідно П(С)БО власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань . Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки цілком залежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства.

Крім того, що власний капітал є основним, початковим та умовно безстроковим джерелом фшансування господарської діяльності підприємств, а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним з найвагоміших показників, що використовуються при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки показує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фшансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників).

Збереження власного капіталу є одним з основних показників якості фінансового менеджменту на підприємстві. Цей показник дозволяє власникам підприємства уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадках виплат їм поточних доходів за рахунок зменшення власного капіталу протягом періоду, за який сплачується дохід.

18 Загальні вимоги до фінансової звітності: П(С)БО 1, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87. - [Чинний від 1999-03-31]. Баланс:   П(С)БО  2,  затверджено  наказом  Міністерства фінансів  України  від 31.03.1999 р. № 87. - [Чинний від 1999-03-31].

Звіт про фінансові результати: П(С)БО 3, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87. - [Чинний від 1999-03-31].

124


Залежно від джерел формування власний капітал можна поділити на вкладений капітал і нагромаджений капітал. Вкладений капітал - це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї). Нагромаджений капітал - це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає:

капітал від переоцінки - додатковий капітал, сформований унаслідок дооцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського обліку;

дарчий капітал - додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал);

нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

У Законі України «Про акціонерні товариства» власний капітал визначається таким чином: «власний капітал (вартість чистих активів) товариства - різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами». Слід зазначити, що сума власного капіталу - це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому. Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, оскільки виконує такі функції:

  1.  довгострокового фінансування - знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;
  2.  відповідальності і захисту прав кредиторів - відображений У балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;
  3.  компенсації завданих збитків - тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу;
  4.  кредитоспроможності - при наданні кредиту, за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

125


  1.  фінансування ризику - власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;
  2.  самостійності і влади - розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;
  3.  розподілу доходів і активів - частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

Терещенко О. О. виділяє такі функції власного капіталу підприємства, які частково дублюють функції попередньої класифікації:

  1.  Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб'єкта підприємництва.
  2.  Функція відповідальності та гарантії. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.
  3.  Захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо у результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.
  4.  Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.
  5.  База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезавру-ється (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

126


  1.  Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь у його управлінні. Найвищим органом AT чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства.
  2.  Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, підприємству із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

  1.  внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
  2.  накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов'язань, а також збільшення вартості активів, не-пов'язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

За формами власний капітал поділяється на дві категорії:

інвестований (вкладений або сплачений капітал) - це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення;

нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

додатковий капітал (нереєстрований) - це додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал - це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забез-

127


печує регулювання відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал - капітал товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства. Додатковий вкладений капітал - сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Інший додатковий капітал - сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу. Резервний капітал - сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства і призначається на покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів підприємства при його ліквідації. Нерозподілений прибуток є складовою частиною власного капіталу. Це прибуток, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу. Складовими власного капіталу є ще вилучений і неоплачений капітал. Вилучений капітал - це капітал, який викуплений товариством у його учасників за фактичною собівартістю акцій власної емісії або часток. Неоплачений капітал - це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу (додаток Д).

В системі теоретичних основ формування капіталу важливу роль відіграє поняття його вартості. В літературі використовуються поняття «затрати на капітал», «витрати фінансування капіталу». І. А. Бланк вважає, що суть концепції вартості капіталу полягає у тому, що як фактор виробництва і як інвестиційний ресурс капітал у будь-якій своїй формі має відповідну вартість, рівень якої повинен враховуватись в процесі його залучення в економічний процес.

Рівень вартості капіталу має різний економічний зміст для окремих суб'єктів підприємництва. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує необхідну їм норму доход-ності на представлений капітал. Для суб'єктів підприємництва, які формують капітал з метою виробничого чи інвестиційного використання рівень його вартості характеризує питомі витрати з залучення і обслуговуванню використовуваних фінансових ресурсів, тобто ціну, яку вони платять за використання капіталу. Традиційно ціну власного капіталу визначають як відношення суми чистого прибутку, виплаченого акціонерам до величини власного капіталу. Такий підхід має обмежене використання, тому що при відсутності дивідендів їх чисельник буде дорівнювати нулю.

128


Так як ціна власного капіталу підприємства визначається як відношення суми засобів, які необхідно заплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів до величини самих залучених фінансових ресурсів у відсотках, то постає питання про їх двоїсту природу, тому що витрати на залучення ресурсів для одного суб'єкта економічних відносин є витратами, а для другого доходами. Наприклад, для акціонерного товариства дивіденди є відтоком грошових коштів, а для акціонерів - це дохід. Таким чином, для підприємства даний показник є ціною капіталу, а для акціонерів доходністю.

Практика оцінки бізнесу показує, що привабливість інвестування в капітал конкретного суб'єкта підприємництва, як прави-| ло, визначається величиною трансащійних витрат на одиницю \ власного капіталу, а дивіденди є тільки незначною статтею витрат в загальній їх сумі. Розрахунок трансакційних витрат підп-і риємства дозволяє виявити затратність процесу створення нор-! мальних умов для функціонування виробництва, які, в свою І чергу, забезпечують отримання основного доходу для інвестора. і Виходячи з цього можна записати формулу для розрахунку ціни \> власного капіталу підпоиємства:

де Цвк- Ціна власного капіталу в звітному періоді; ТВВК- трансакційні витрати власного капіталу; ВКср- середня величина власного капіталу. Така методика розрахунку дає можливості:

уникнути подрібнення капіталу на окремі компоненти, таї як привілейовані, звичайні акції і нерозподілений прибуток. A t означає, що відпадає потреба визначати ціну кожного елемента;

у випадку відсутності дивідендів ціна капіталу не буде ріі ною нулю, що у більшій мірі відповідає дійсності.

Однак дана методика має недолік - вона показує ціну капітал в статиці. Проте при відсутності методик можна погодить з моя ливостями її використання. Визначимо, що відноситься в таком випадку до трансакційних витрат функціонування власного кап талу.

129


Таблиця 3.1 Трансакційні витрати власного капіталу

Вид трансакційних витрат

Статті витрат

Витрати пошуку, обробки і збереження інформації

Витрати на рекламу; підписка періодики; утримання відділу маркетингу; оплата послуг торгових агентів; витрати на відрядження

Витрати ведення переговорів

Витрати на підписання контрактів (представницькі); витрати на відрядження

Витрати специфікації і захисту прав власності

Витрати на ліцензування; судові та арбітражні витрати

Витрати   обслуговування  та формування іміджу

Виготовлення   зразків   продукції;   гарантійне обслуговування; формування іміджу фірми

Витрати      опортуністичного характеру

Витрати на контроль

Витрати політизації

Дивіденди; витрати на проведення зборів акціонерів

Витрати впливу

Податки; внески до громадських організацій

3.2. Формування статутного капіталу акціонерних товариств

Статутний капітал акціонерного товариства - це капітал, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію. У Господарському кодексі України зустрічається словосполучення «статутний фонд», на відміні від поняття «статутний капітал» у Цивільному кодексі та Законі України «Про акціонерні товариства». У зв'язку з цим доволі часто виникає запитання, який саме із цих двох термінів застосовувати. На практиці знайдено вихід із цього не зовсім простого становища: у статуті товариства вживається формулювання «статутний капітал (фонд)». Однак у

130


визначенні Цивільного кодексу України в дужках зазначено «складений». Це пояснюється тим, що не всі товариства діють на підставі статуту, адже установчим документом може бути й засновницький договір. Отже, термін «складений капітал» акцентує увагу лише на способі утворення капіталу. Тому найдоцільнішим і найраціональнішим є застосування саме формулювання «статутний капітал». В статутний капітал можуть вкладатись гроші, цінні папери, інші речові або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Отже, статутний капітал може бути сформований як грошима, так і товарами та основними фондами. На перший погляд, останнє вигідніше, адже не потрібно перераховувати «живі» гроші, а вартість внеску кожного з учасників визначається загальними зборами без залучення експертів чи оцінювачів. Однак слід пам'ятати про те, що операції з передачі основних фондів як внеску до статутного капіталу юридичної особи є об'єктом оподаткування ПДВ.

Корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера-власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Основними видами корпоративних прав є акції, частки учасників у статутному капіталі ТОВ і паї.

Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. Акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отримання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо коротший строк не передбачено статутом товариства. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право придбання товариством акцій, що продаються його акціонерами, якщо акціонери не використали своє переважне право на придбання акцій.

131


Переважне право товариства на придбання акцій, що продаються акціонерами цього товариства, може бути реалізовано протягом 10 днів після закінчення строку дії переважного права на придбання цих акцій акціонерами товариства, якщо коротший строк не передбачено статутом товариства. Строк переважного права, передбачений статутом товариства, не може бути меншим ніж 20 днів з дня отримання товариством відповідного повідомлення. Строк переважного права припиняється у разі, якщо до його спливу від усіх акціонерів товариства та самого товариства отримані письмові заяви про використання або про відмову від використання переважного права на купівлю акцій. Уступка зазначеного переважного права іншим особам не допускається. Зазначене переважне право акціонерів приватного товариства не поширюється на випадки переходу права власності на цінні папери цього товариства в результаті їх спадкування чи правона-ступництва.

Переважним правом акціонерів визнається:

право акціонера-власника простих акцій придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій;

право акціонера-власника привілейованих акцій придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонеру привілейованих акцій певного класу у загальній кількості привілейованих акцій цього класу.

Переважне право надається акціонеру-власнику простих акцій у процесі приватного розміщення обов'язково, в порядку, встановленому законодавством. Переважне право надається акціонеру-власнику привілейованих акцій, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.

Не пізніше ніж за 30 днів до початку розміщення акцій з наданням акціонерам переважного права товариство письмово повідомляє кожного акціонера, який має таке право, про можливість його реалізації та публікує повідомлення про це в офіційному друкованому органі. Повідомлення має містити дані про загальну кількість розміщуваних товариством акцій, ціну розміщення, правила визначення кількості цінних паперів, на придбання яких акціонер має переважне право, строк і порядок реалізації зазначеного права. У разі розміщення привілейованих акцій повідомлення має містити інформацію про права, які надаються

132


власникам зазначених цінних паперів. Акціонер, який має намір реалізувати своє переважне право, подає акціонерному товариству в установлений строк письмову заяву про придбання акцій та перераховує на відповідний рахунок кошти в сумі, яка дорівнює вартості цінних паперів, що ним придбаваються. У заяві акціонера повинно бути зазначено його ім'я (найменування), місце проживання (місцезнаходження), кількість цінних паперів, що ним придбаваються. Заява та перераховані кошти приймаються товариством не пізніше дня, що передує дню початку розміщення цінних паперів. Товариство видає акціонеру письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості цінних паперів. У разі порушення акціонерним товариством порядку реалізації акціонерами переважного права Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може прийняти рішення про визнання емісії недобросовісною та зупинення розміщення акцій цього випуску.

Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується на вартість переважного права. Отже, грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій відповідає різниці між ринковим курсом акцій до емісії і середнім курсом, який сформувався після зростання капіталу.

де П - грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій;

Кб - ринковий (біржовий) курс акцій;

Ке - курс емісії нових акцій;

С - співвідношення, з яким робиться емісія.

Співвідношення, з яким робиться емісія, розраховується як відношення статутного капіталу перед його збільшенням до величини приросту номінального капіталу. Це співвідношення показує, скільки старих акцій (а отже, переважних прав) слід представити для того, що придбати одну нову акцію за курсом емісії Якщо С=2:1, то це означає, що, володіючи двома акціями На момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, можна придбати одну акцію нової емісії.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини

133


майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України.

Емітентом акцій є тільки AT. Порядок прийняття відповідним органом акціонерного товаристьа рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі19. Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру. Прості акції товариства не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства. Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25 %. Акціонерне товариство може здійснювати емісію акцій тільки за рішенням загальних зборів. Товариство може здійснювати розміщення інших цінних паперів, крім акцій, за рішенням наглядової ради, якщо інше не передбачено його статутом. Рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 % вартості активів товариства, приймається загальними зборами акціонерів. Акціонерним товариствам дозволяється емісія акцій та облігацій для переведення зобов'язань товариства у цінні папери в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Акціонерне товариство здійснює розміщення або продаж кожної акції, яку воно викупило, за ціною не нижчою за її ринкову вартість, що затверджується наглядовою радою, крім випадків:

розміщення акцій під час заснування товариства за ціною, встановленою засновницьким договором;

розміщення акцій під час злиття, приєднання, поділу, виділу товариства;

розміщення акцій за участю торговця цінними паперами, з яким укладено договір про андеррайтинг. У такому разі ціна розміщення акцій може бути нижчою за їх ринкову вартість на розмір винагороди цього торговця, що не може перевищувати 10 % ринкової вартості таких акцій.

19 Ця норма набирає чинності після 29.10.2010 р.

134


Акціонерне товариство не має права розміщувати жодну акцію за ціною нижчою за її номінальну вартість. Розрізняють такі категорії привілейованих акцій:

  1.  Привілейовані акції з фіксованими дивідендами. Переважні права на одержання дивідендів обмежуються заздалегідь визначеною процентною ставкою, наприклад 10 %. Згідно з цим методом після виплати дивідендів привілейованим акціонерам та формування резервів прибуток підприємства розподіляється між звичайними акціонерами. На практиці може статися так, що дивіденди на прості акції перевищуватимуть дивіденди на привілейовані акції. У такому разі статутом може бути передбачено обмін привілейованих акцій на звичайні або власникам привілейованих акцій може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.
  2.  Привілейовані акції з мінімальним фіксованим дивідендом та додатковими бонусами. Умовами випуску таких привілейованих акцій можуть бути передбачені мінімальні дивіденди, які виплачуються в обов'язковому порядку, а за наявності достатнього прибутку - ще й додаткові дивіденди.
  3.  Кумулятивні привілейовані акції - категорія акцій, за якими, у разі невиплати товариством дивідендів передбачається їх накопичення. Умовами емісії цих акцій встановлюються порядок накопичення дивідендів і строки їх виплати. Якщо за результатами року у підприємства немає можливості виплачувати дивіденди, то власникам кумулятивних акцій вони нараховуються, а виплачуються в роки з достатнім рівнем прибутку.

Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

Кожною привілейованою акцією одного класу її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав. У статуті акціонерного товариства визначається обсяг прав, які надаються акціо-неру-власнику кожного класу привілейованих акцій, у тому числі визначаються:    1)   розмір   і   черговість   виплати   дивідендів;

135


2) ліквідаційна вартість і черговість виплат у разі ліквідації товариства; 3) випадки та умови конвертації привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери; 4) порядок отримання інформації.

Акціонерне товариство може виплачувати дивіденди за привілейованими акціями. Акціонери-власники привілейованих акцій товариства мають право голосу тільки у випадках, коли розглядаються питання, пов'язані з привілейованими акціями. Одна привілейована акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання. Статутом акціонерного товариства може передбачатися спеціальний порядок підрахунку голосів -разом чи окремо від голосів за простими та/або іншими класами привілейованих акцій. Акціонери-власники привілейованих акцій певного класу мають право голосу під час вирішення загальними зборами акціонерного товариства таких питань: 1) припинення товариства, що передбачає конвертацію привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери; 2) внесення змін до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів-власників цього класу привілейованих акцій; 3) внесення змін до статуту товариства, що передбачають розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, або збільшення обсягу прав акціонерів-власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства. Статутом приватного товариства акціонеру-власнику привілейованих акцій може бути надано право голосу також з інших питань.

Рішення загальних зборів акціонерного товариства, що приймається за участю акціонерів-власників привілейованих акцій вважається прийнятим у разі, якщо за нього віддано три чверті голосів акціонерів-власників привілейованих акцій, які брали участь у голосуванні з цього питання, якщо статутом товариства з кількістю акціонерів 25 осіб і менше не встановлюється вимога стосовно більшої кількості голосів власників привілейованих акцій, необхідної для прийняття рішення. Під час голосування акціонерів-власників кількох класів привілейованих акцій голоси за такими акціями підраховуються разом, якщо інше не передбачено статутом товариства.

У теорії і практиці досить часто оперують показниками номінальний, балансовий, ринковий курс акцій, курс за капіталізованою вартістю.

136


Показник номінального ринкового курсу характеризує номінальну вартість капіталу підприємства, яка відображена у фінансовій звітності.

Показник балансового (розрахункового) курсу корпоративних

прав характеризує структуру власного капіталу підприємства. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай) і дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом (ВК) і статутним капіталом (СК). У разі, якщо номінальний курс перевищує балансовий, тобто останній є меншим за 100 %, то це означає, що власний капітал підприємства є меншим за статутний капітал. Це можна спостерігати лише тоді, коли підприємство має непокриті резервним капіталом та іншими джерелами збитки. Якщо за даними фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше за статутний, то слід вжити заходів щодо санації підприємства, в т.ч. на основі зменшення статутного капіталу, залучення додаткових коштів, реорганізації тощо. Недоліком показника балансового курсу є те, що він характеризує не реальну вартість корпоративних прав підприємства, а бухгалтерську. Для надання цьому показнику більшої об'єктивності розраховують скоригований балансовий курс, який, окрім іншого, враховує приховані резерви (чи збитки) підприємства.

Балансовий курс є одним із чинників, який визначає інвестиційну привабливість корпоративних прав підприємства. За певних обставин він може стати відправною точкою для встановлення ринкового курсу. Балансовий курс може братися також за основу при визначенні курсу емісії корпоративних прав.

Ринковий курс акцій. Ринковий курс - це вартість, за якою акції можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торговельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку. У країнах з розвинутим фондовим ринком ринковий курс акцій здебільшого встановлюється на фондовій біржі. Ринковий курс залежить від співвідношення попиту та пропозиції на цінні папери. У свою чергу, покупці та продавці акцій при прийнятті відповідних рішень враховують такі чинники:

очікування щодо майбутньої прибутковості та ліквідності об'єкта інвестування, які формуються на основі аналізу інформації про емітента, в т. ч.:

137


а) інформації щодо поточних і прогнозованих дивідендних виплат;

б) висновки* аналітшав щодо якості фшансового стану емітента;

в) оцінки перспектив у виробничо-господарській сфері підп
риємства;

г) інших даних, які характеризують фінансовий стан і госпо
дарську діяльність емітента акцій.

можливі зміни курсу акцій під впливом факторів, не пов'язаних з прибутковістю чи ліквідністю емітента, наприклад у результаті прийняття рішень щодо додаткових емісій, виплати дивідендів акціями, дроблення акцій тощо;

наявність і прибутковість альтернативних об'єктш іїшестування;

загальноекономічне становище у країні та тенденції його розвитку (кон'юнктура, зростання, стагнація тощо);    .

політичний вплив через політико-економічні рішення та державну фінансову політику;

психологічні та спекулятивні чинники.

Біржовий курс встановлюється на основі зіставлення біржових замовлень на купівлю та продаж акцій на такому рівні, за якого можна досягти максимального обсягу угод щодо купівлі-продажу цінних паперів.

Ринковий курс корпоративних прав підприємства майже ніколи не збігається з балансовим курсом. Окрім іншого, це зумовлено тим, що сума власного капіталу майже ніколи не збігається із загальною ринковою вартістю акцій підприємства чи із вартістю, яку можна отримати у результаті продажу чистих активів або підприємства в цілому. Позитивну різницю між біржовим та балансовим курсом акції можна інтерпретувати як ринковий індикатор потенціалу прибутковості підприємства. З іншого боку, ця різниця може трактуватися як оцінка прихованих резервів, у т. ч. гудвілу, які є в розпорядженні підприємства, однак, недостатньо повно відображені в балансі.

Окрім балансового та ринкового курсу акцій, у науково-практичній літературі досить часто можна зустріти показник курсу акцій, визначений на основі розрахунку їх капіталізованої вартості. Зазначений курс розраховується як виражене у процентах відношення між капіталізованою вартістю (KB) підприємства до його статутного капіталу (СК). Капіталізована вартість визначається як відношення чистого прибутку до коефіцієнту капіталізації.

Курс акцій, розрахований за методом капіталізованої вартості, характеризує «внутрішню» вартість акцій, яка формується на основі очіїсуваних майбутніх доходів. Публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у бір-

138


жовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Укладання договорів купівлі-продажу акцій публічного акціонерного товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі. Акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону. Акціонерне товариство не має права приймати в заставу власні цінні папери. Правочини щодо акцій вчиняються в письмовій формі.

Ринкова вартість майна у разі його оцінки визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта підприємництва приймається наглядовою радою товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами). Ринкова вартість емісійних цінних паперів акціонерного товариства визначається: 1) для емісійних цінних паперів, які не перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; 2) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок.

Наглядова рада акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчі збори) затверджує ринкову вартість майна (цінних паперів). Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

  1.  прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;
  2.  подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до ДКЦПФР;
  3.  реєстрація ДКЦПФР випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;
  4.  присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;
  5.  укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
  6.  закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

139


  1.  оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;
  2.  затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;
  3.  реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

  1.  подання ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;
  2.  реєстрація ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;
  3.  отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;
  4.  видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна. Документ, що засвідчує право власності засновника акціонерного товариства на акції, видається йому після повної оплати вартості таких акцій протягом 10 робочих днів з дати отримання товариством свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій. Засновники акціонерного товариства несуть солідарну відповідальність за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями, що виникли до його державної реєстрації. Акціонерне товариство відповідає за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями засновників тільки у разі схвалення їх дій загальними зборами акціонерів. Загальні збори акціонерів, що схвалюють такі зобов'язання засновників товариства, мають бути проведені протягом шести місяців після державної реєстрації товариства. Інформація про такі зобов'язання товариства має бути відображена у статуті товариства. Установчі збори акціонерного товариства мають бути проведені протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками. Кількість голосів засновника на установчих зборах акціонерного товариства визначається кількістю акцій товариства, які підлягають придбанню цим засновником.

На установчих зборах акціонерного товариства вирішуються питання про: 1) заснування товариства; 2) затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій това-

140


риства; 3) затвердження статуту товариства; 4) утворення органів товариства; 5) уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства; 6) обрання членів наглядової ради, голови колегіального виконавчого органу товариства (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора); 7) затвердження результатів розміщення акцій; 8) вчинення інших дій, необхідних для створення товариства.

Рішення з питань, зазначених у пунктах 1-3 частини вважаються прийнятими, якщо за них проголосували всі засновники акціонерного товариства. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів засновників, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про заснування товариства. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про заснування підлягає нотаріальному засвідченню. Незатвердження установчими зборами статуту акціонерного товариства вважається відмовою засновників від створення цього товариства та є підставою для повернення засновникам внесків, зроблених ними в рахунок оплати акцій. Повернення внесків здійснюється протягом 20 робочих днів з дати проведення установчих зборів, на яких не було прийнято рішення про затвердження статуту акціонерного товариства.

Статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому ДКЦПФР. Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством, діє лише в процесі приватного розміщення акцій та встановлюється законодавством. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства без залучення додаткових внесків здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій. Акціонерне товариство не має права приймати рішення про збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного товарис-

141