47473

Економіка підприемства

Книга

Экономическая теория и математическое моделирование

У пропонованому навчальному посібнику розглядаються діяльність сучасного підприємства як субєкта ринкових відносин, його ресурсне забезпечення, інфраструктура та організація виробничого процесу, а також основні фінансово-економічні результати діяльності в контексті сучасного законодавства щодо структурної перебудови, сучасної інноваційної та інвестиційної політики, державного регулювання економіки.

Украинкский

2013-12-10

1.78 MB

56 чел.

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Макаровська Т. П., Бондар Н. М.

М15 Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2003. — 304 с.: іл. — Бібліогр.: с. 293-297. ISBN 966-608-264-0

У пропонованому навчальному посібнику розглядаються діяльність сучасного підприємства як суб'єкта ринкових відносин, його ресурсне забезпечення, інфраструктура та організація виробничого процесу, а також основні фінансово-економічні результати діяльності в контексті сучасного законодавства щодо структурної перебудови, сучасної інноваційної та інвестиційної політики, державного регулювання економіки.

Для студентів вищих навчальних закладів, слухачів післядипломної освіти і працівників, які займаються проблемами виробничого менеджменту і підприємництва.

ББК 65.29я73

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

  1.  Підприємство як суб'єкт господарювання
    Приклади розв'язання задач
    Завдання для самостійної роботи
    1.   Управління підприємством
      Завдання для самостійної роботи

Розділ 2. РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Персонал підприємства

Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
2.2. Основні фонди і виробничі потужностіі
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
2.3. Оборотні засоби підприємства
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
2.4. Нематеріальні ресурси і активи
Завдання для самостійної роботи

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Інвестиційна діяльність підприємства
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
3.2. Інноваційні процеси
Завдання для самостійної роботи
3.3. Організація виробництва
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
3.4. Інфраструктура підприємства
Завдання для самостійної роботи
3.5. Регулювання, прогнозування та планування діяльності підприємства
Завдання для самостійної роботи
3.6. Маркетингова діяльність. Якість продукції
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи

Розділ 4. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Продуктивність, мотивація і оплата праці
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.2.
Витрати на виробництво. Собівартість продукції
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.3. Ціни на продукцію: встановлення і регулювання на продукцію

Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.4. Фінансово-економічні результати і ефективність діяльності підприємства

Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.5. Банкрутство. Реструктуризація. Санація
Завдання для самостійної роботи
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В умовах становлення ринкових відносин вивчення економіки підприємства набуває особливої актуальності, оскільки саме підприємство є основним суб'єктом господарської діяльності країни. Підприємства як самостійні ланки економіки виробляють продукцію, надають різноманітні послуги як з метою задоволення потреб населення, так і для власного виробництва. Сучасне підприємство — це складна система, що об'єднує і використовує різноманітні ресурси: людські, матеріальні, фінансові, інформаційні тощо. Ефективне управління підприємствами неможливе без вивчення їх сутності та взаємозв'язків. Від того, як підприємства використовують власні ресурси, наскільки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ними продукція, як вони здійснюють інноваційні перетворення, значною мірою залежать добробут населення й економічна могутність держави загалом.

Основне завдання пропонованого посібника — викласти основи ринкової економіки на рівні підприємства, методи раціонального використання та ефективного управління різноманітними ресурсами.

У навчальному посібнику наводяться приклади розв'язання типових практичних задач, що сприятиме поглибленню знань з економіки підприємства і формуванню навичок прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Розділи 1, 2, підрозд. 3.2-3.6, 4.1, 4.3, 4.5 написані Т. П. Макаровською, підрозд. 3.1, 4.2, 4.4 — Н. М. Бондар.

Розділ 1. ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1. Підприємство як суб'єкт господарювання

Визначення, цілі й напрями діяльності підприємства.

Класифікація і структура підприємств.

Правові засади функціонування підприємства.

Добровільні форми об'єднання підприємств.

Внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства.

Підприємництво як сучасна форма господарювання.

Галузева структура економіки і промисловості України.

Проблеми, що виникають при здійсненні господарської діяльності підприємств в Україні, регулюються такими основними законами України:

  1.  "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.;
  2.  "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.;
  3.  "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.;
  4.  "Про власність" від 7 лютого 1991 р.;
  5.  "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.;
  6.  "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р.;
  7.  "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р.

У Законі України "Про підприємства в Україні", основні положення якого ілюструє рис.1, наводиться таке визначення поняття "підприємство": це "самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)". Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна

реєстрація підприємства здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Як самостійний господарюючий суб'єкт підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Внутрішня діяльність кожного підприємства регулюється його статутом і колективним договором.

Статут підприємства — це зібрання певних правил і обов'язків, якими регулюються його відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут затверджує власник майна за участю трудового колективу. У статуті містяться такі основні відомості:

  1.  найменування власника підприємства;
  2.  місцезнаходження, предмет і цілі діяльності підприємства;
  3.  органи управління, порядок їх формування;
  4.  повноваження трудового колективу і його виборних органів;
  5.  порядок утворення майна підприємства;

• умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. Колективний договір — це угода між трудовим колективом та адміністрацією (власником) підприємства, яка регулює їх виробничі, економічні й трудові відносини. Колективний договір щороку переглядається і в разі потреби оновлюється.

Основні напрями діяльності підприємства:

• маркетинговий (вивчення ринку товарів, послуг);

  1.  виробничий (обгрунтування обсягу випуску продукції відповідно до потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо);
  2.  післяпродажний сервіс (організація гарантійного ремонту, сервісного обслуговування клієнтів);
  3.  інноваційний (науково-технічні розробки, технологічна підготовка виробництва);
  4.  економічний (планування, облік, звітність, ціноутворення, зовнішньоекономічна діяльність, фінансування);

• соціальний (управління персоналом — професійна підготовка кадрів, створення належних умов праці та відпочинку працівників). Під терміном "підприємство" розумітимемо виробниче підприємство. Виробниче підприємство — це окрема спеціалізована одиниця, основою якої є професійно організований колектив, який за допомогою наявних засобів виробництва виготовляє потрібну споживачеві продукцію або надає послуги відповідного призначення.

Найважливіші цілі виробничого підприємства:

  1.  одержання прибутку;
  2.  забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом;
  3.  своєчасна виплата заробітної плати;
  4.  створення робочих місць;
  5.  охорона довкілля;
  6.  створення для працівників належних і безпечних умов праці;
  7.  створення можливостей для професійного зростання.

Основні функції виробничого підприємства:

  1.  матеріально-технічне забезпечення;
  2.  виготовлення продукції для продажу і власної потреби;
  3.  продаж і постачання продукції споживачеві;
  4.  післяпродажне обслуговування продукції;
  5.  управління та організація праці персоналу;
  6.  підвищення якості продукції, збільшення обсягів її виробництва;
  7.  дотримання чинних законів, державних стандартів;
  8.  підприємницька діяльність;
  9.  сплата податків, платежів у бюджет та інші позабюджетні фонди.

Класифікаційні ознаки підприємств наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Класифікаційна ознака

Види підприємств

Мета і характер діяльності Форма власності Належність капіталу Правовий статус

Галузево-функціональний вид діяльності

Потужність виробничого потенціалу (чисельність працівників) Територіальне підпорядкування Структура виробництва

Комерційні та некомерційні Державні, приватні, колективні, комунальні Національні, іноземні, змішані Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства

Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, банківські, страхові Великі, середні, малі

Головні, дочірні, асоційовані, філії Вузькопрофільні, багатопрофільні, комбіновані

Під структурою підприємства розуміється його внутрішня будова, тобто склад підрозділів, система їх зв'язку, взаємодії та підпорядкованості. Сукупність виробничих підрозділів утворює виробничу структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють структуру цехову, безцехову, корпусну і комбінатську.

Цеховою виробничу структуру вважають тоді, коли основним виробничим підрозділом підприємства є цех. Цехи, у свою чергу, поділяються на такі:

основні — виготовляють продукцію для реалізації на сторону: обробні, складальні, прокатні;

допоміжні — виготовляють напівфабрикати для забезпечення насамперед власних виробничо-технологічних потреб підприємства;

обслуговуючі — надають послуги або виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормальної роботи основних і допоміжних виробничих структур підприємства: ремонтні, інструментальні, транспортні, енергетичні, складські;

побічні — виконують зачисні, прибиральні роботи після відпрацювання основного виробництва (утилізація відходів, відновлення окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів);

експериментальні — випробовують і розроблюють нові вироби й технологіі: хімічні та випробувальні;

підсобні — виконують роботи підсобного характеру (виробництво тари, тепличне господарство, відгодівельний комплекс).

Безцехова виробнича структура притаманна невеликим підприємствам. Основою її будови є виробнича дільниця, де виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Корпусна виробнича структура характерна для великих підприємств, де кілька однотипних цехів можуть об'єднуватись у корпус.

Комбінатська виробнича структура існує на підприємствах з багатостадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з технологічною послідовністю переробки сировини.

Окремо зазначимо, що до складу будь-якого підприємства входять не лише виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління та заклади культурно-побутового призначення.

Сукупність виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів утворює загальну структуру підприємства.

До малих належать такі підприємства:

  1.  у промисловості та будівництві — чисельністю до 200 осіб;
  2.  в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;
  3.  у науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб;
  4.  у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;
  5.  у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

На діяльність підприємства впливає стан його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які працюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що живить і об'єднує підприємство як складну систему.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікрота макросередовище.

Мікросередовише — це середовище прямого впливу на підприємство, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники та державні органи. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи забезпечують обов'язковість виконання законів, умови свободи підприємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо.

Макросередовише охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства і їх мікросередовище опосередковано. Основними компонентами макросередовища є становище держави і території, де розташовані підприємства. Розрізняють довкілля природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне.

Згідно з чинним законодавством України існує два основних типи об'єднань підприємств: інституціональні та добровільні.

Діяльність інституціональних об'єднань започатковується в директивному порядку міністерствами та Кабінетом Міністрів України. Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні об'єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, будівництва та житлово-комунального господарства.

Розглянемо найпоширеніші форми добровільних об'єднань підприємств в Україні.

Асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втручатись у виробничу й комерційну діяльність її учасників.

Корпорація — акціонерна форма власності, що передбачає колективне володіння власністю, концентрацію функцій управління підприємствами в руках професійних менеджерів, тобто об'єднання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований орган управління.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації певної спільної мети — підприємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо.

Концерн — форма статутних об'єднань підприємств, для якої характерна єдність власності й контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує підприємства різних галузей народного господарства. Після такого об'єднання підприємства втрачають господарську самостійність.

Холдинг — організаційна форма об'єднання капіталів, товариство, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирішує холдингова фірма.

Фінансова група — об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності цих підприємств.

Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги і недоліки й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

Підприємництво — це ініціативна самостійна діяльність окремих фізичних або юридичних осіб, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється на власний ризик з майновою відповідальністю. Основні складові підприємницької діяльності:

  1.  творча — генерування й активне використання новаторських ідей, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;
  2.  ресурсна — формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
  3.  організаційно-супровідна — практична організація маркетингу виробництва, продажу, реклами тощо.

Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні гарантується Законом України "Про підприємництво". Основні його розділи:

  1.  загальні положення про підприємництво;
  2.  умови здійснення підприємницької діяльності (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність, припинення діяльності);

відносини підприємця і держави (гарантії прав, державна підтримка і регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Важливе значення для підприємництва має також Указ Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05.98. Згідно з цим Указом підтримка малого підприємництва (МП) в Україні має здійснюватися за такими напрямами:

  1.  формування інфраструктури підтримки й розвитку МП;
  2.  створення сприятливих умов для використання суб'єктами МП державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;
  3.  впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності;
  4.  удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів МП;
  5.  фінансова підтримка інноваційних проектів, у яких задіяні суб'єкти МП.

Існує два основних види підприємницької діяльності — виробнича і посередницька.

Виробнича підприємницька діяльність може мати характер основної (створюються вироби, готові до кінцевого споживання) і допоміжної (надаються послуги консалтингові, лізингові, маркетингові, проектні та ін.). Фізичні або юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або споживачів, називаються посередниками. Основна їх мета — інтегрувати економічні інтереси виробника і споживача.

Напрями посередницької підприємницької діяльності ілюструє рис. 2.

Агентування в посередницькій підприємницькій діяльності відбувається за участю агентів, брокерів, комісіонерів та консигнантів. Агент діє від імені й на користь виробника або споживача і працює на довготерміновій основі. Брокер виконує функції одноразового агента. Комісіонер приймає товар на комісію від виробника і в подальшому діє на власний розсуд. Консигнант реалізує продукцію з власного складу на підставі договора-доручення.

Суб'єктами торгово-комерційної діяльності можуть бути оптово-роздрібні фірми, торгові доми, дилери, дистриб'ютори та комівояжери. Оптово-роздрібна фірма безпосередньо реалізує продукцію традиційним способом. Торговий дім здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок, презентацій, реклами, заснування своїх представництв в інших країнах. Дилер перепродує товар від свого імені й за власний рахунок. Дистриб'ютор купує товар безпосередньо у виробника і реалізує постійним клієнтам. Комівояжер перепродує товар з доставкою його покупцям.

Аукціонна торгівля за специфікою об'єктів поділяється на торгівлю промисловими товарами, нерухомістю та майновими сертифікатами. Аукціонна торгівля за формою поділяється на внутрішньота міждержавну. Аукціони — це прилюдний торг з попереднім оголошенням стартової ціни й лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавні аукціонні торги відбуваються постійно і стосуються промислових товарів та нерухомості. Міждержавна аукціонна торгівля відбувається періодично і стосується тільки специфічних товарів (хутро, антикваріат, дорогоцінне каміння, коні тощо).

Біржове підприємництво здійснюється на біржах: праці, фондовій, валютній та товарній. Біржа — це постійно діючий оптовий ринок, який виконує спеціалізовані функції. На товарній біржі відбувається торгівля товарами масового вжитку, на фондовій — купівля-продаж цінних паперів, на валютній — купівля-продаж валюти, золота, інших дорогоцінних металів. На біржі праці відбувається облік попиту і пропозиції робочої сили.

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Розрізняють три види поділу праці: загальний, частковий і одиничний.

Загальний поділ праці призвів до виокремлення таких галузей народного господарства, як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво та ін.

Частковий поділ праці спричинив виокремлення галузей всередині промисловості, сільського господарства тощо.

Одиничний поділ праці спостерігається безпосередньо на підприємствах і впливає на структуру промислового виробництва.

У національній економіці виокремлюються сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера. До сфери матеріального виробництва належать:

  1.  промисловість;
  2.  сільське господарство;
  3.  лісове господарство;
  4.  рибне господарство;
  5.  транспорт і зв'язок;
  6.  будівництво;
  7.  торгівля і громадське харчування;
  8.  матеріально-технічне забезпечення та збут;
  9.  заготівля;
  10.  інформаційно-технічне обслуговування;
  11.  операції з нерухомістю;
  12.  загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку;
  13.  геологія та розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служби;
  14.  виробничі види побутового обслуговування населення;
  15.  інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

У свою чергу, кожна складова сфери матеріального виробництва має власну розгалужену структуру. Розглянемо її на прикладі транспортної галузі. Залежно від місця руху транспортних засобів та особливостей рухомого складу в сучасній класифікації його структура має вигляд як на рис. 3.

Провідною галуззю сфери матеріального виробництва є промисловість. Вона об'єднує підприємства, які добувають продукти природи, що не виробляються людиною (рудні та нерудні копалини), а також підприємства, які переробляють сировину промислового та сільськогосподарського походження з метою перетворення її на новий продукт, який використовують як засіб виробництва або предмет споживання.

Промисловість є комплексною галуззю, що складається з таких великих галузевих груп:

  1.  електроенергетика;
  2.  паливна промисловість;
  3.  чорна металургія;
  4.  кольорова металургія;
  5.  хімічна й нафтохімічна промисловість;
  6.  машинобудування та металообробка;
  7.  деревообробка і целюлозно-паперова промисловість;
  8.  промисловість будівельних матеріалів;
  9.  скляна та фарфоро-фаянсова промисловість;
  10.  легка промисловість;
  11.  харчова промисловість;
  12.  борошно-круп'яна та комбікормова промисловість;
  13.  медична промисловість;
  14.  поліграфічна промисловість.

Галуззю промисловості називається сукупність підприємств, що мають єдине економічне призначення продукції, яку виробляють, однорідність споживаних матеріалів, спільність технічної бази та технологічних процесів, особливий професійний склад кадрів, специфічні умови праці.

До галузей невиробничої сфери діяльності належать такі:

  1.  житлово-комунальне господарство;
  2.  невиробничі види побутового обслуговування населення;
  3.  охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення;
  4.  освіта;
  5.  культура і мистецтво;
  6.  фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення;
  7.  управління;
  8.  об'єднання громадян.

Під галузевою структурою промисловості розуміється комплекс об'єднаних у промисловість галузей та їх частка в загальному обсязі промислового виробництва. Для характеристики галузевої структури промисловості й аналізу зрушень у ній використовують певні показники. Наведемо основні з них.

1. Питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції промисловістю:

де Qгал, Qпром — обсяг випуску продукції відповідно галуззю і промисловістю загалом.

2. Темпи зростання обсягу виробництва окремої галузі:

де Qпл, Qбаз — обсяг випуску продукції певною галуззю відповідно у плановому та базовому періодах (у грошовому або натуральному вираженні).

3. Галузевий коефіцієнт випередження, що характеризує відношення темпів зростання обсягу виробництва окремої галузі до темпів зростання обсягу виробництва у промисловості загалом:

Основні ознаки, що впливають на формування галузей промисловості:

• виробництво у великих масштабах однорідної або спорідненої продукції;

  1.  наявність великої кількості підприємств — виробників цієї продукції;
  2.  специфічні технологічні процеси і організація праці;
  3.  однорідність споживаної підприємствами сировини;
  4.  особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

Основні фактори, що визначають галузеву структуру виробництва:

  1.  рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП);
  2.  рівень спеціалізації й кооперування на виробництві;
  3.  розвиток електрифікації, механізації та автоматизації виробництва;
  4.  наявність природних ресурсів і корисних копалин;
  5.  суспільно-історичні умови та геополітичне становище держави;
  6.  кліматичні умови держави;
  7.  розвиток транспорту і зв'язку;
  8.  підвищення матеріального добробуту і культурного рівня населення.

Галузева структура промисловості характеризує:

  1.  рівень індустріального розвитку країни;
  2.  рівень технічного розвитку країни;
  3.  ступінь економічної самостійності країни;
  4.  рівень продуктивності суспільної праці.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. Визначити коефіцієнт випередження темпів зростання обсягу виробництва у машинобудуванні порівняно з темпами зростання обсягу виробництва у промисловості загалом, якщо на найближчі роки приріст обсягу виробництва у промисловості намічений на рівні 7 %, а в машинобудуванні — на рівні 12 %.

Розв'язання.

1. Нехай Qбм — обсяг випуску продукції в машинобудуванні в базовому періоді. Приріст становитиме

2. Нехай Qбг — обсяг випуску продукції промисловістю загалом у базовому періоді. Приріст становитиме

  1.  Темпи зростання обсягу виробництва в машинобудуванні

4. Темпи зростання обсягу виробництва у промисловості

5. Коефіцієнт випередження

Задача 2. Визначити галузеву структуру харчової промисловості за даними таблиці.

Галузі харчової промисловості

Обсяг виробництва, млн грн.

Хлібопекарська

155

Борошно-круп'яна

106

М'ясна

140

Молочна

95

Рибоконсервна

66

Інші

53

Розв'язання.

1. Обсяг виробництва продукції харчовою промисловістю загалом становить

155 + 106 + 140 + 95 + 66 + 53 = 615 млн грн.

2. Питома вага хлібопекарської галузі в загальному обсязі виробництва

ПВхліб = 155/615*100%=25,2%

3. Питома вага борошно-круп'яної галузі в загальному обсязі виробництва

ПВб-к = 106/615*100%=17,2%

4.Питома вага м'ясної галузі в загальному обсязі виробництва

ПВм'яс = 140/615*100%=22,8%

5. Питома вага молочної галузі в загальному обсязі виробництва

ПВмол = 95/615*100%=15,5%

6. Питома вага рибоконсервної галузі в загальному обсязі виробництва

ПВриб.к = 66/615*100%=10,7%

7.Питома вага інших галузей у загальному обсязі виробництва

ПВінш = 53/615*100%=8,6%

Завдання для самостійної роботи

Тести

1. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з моменту:

а) відкриття розрахункового рахунка в банку;

б) укладення і підписання установчих документів;

в) державної реєстрації;

г) виготовлення власної печатки.

2. Зазначте помилкові твердження:

а) за метою і характером діяльності підприємства поділяються на комерційні та некомерційні;

б) за формою власності майна підприємства поділяються на приватні, колективні, державні та національні;

в) за структурою виробництва підприємства поділяються на комбіновані, багатота вузькопрофільні;

г) за потужністю виробничого потенціалу підприємства поділяються на великі, середні та малі.

3. Загальна структура підприємства — це:

а) сукупність виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів;

б) сукупність основних, допоміжних та обслуговуючих підрозділів;

в) складові зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства;

г) структура вертикальних зв'язків і підпорядкованість його підрозділів.

4. Підприємство, яке засноване на власності відповідної територіальної громади, називається:

а) колективним;

б) комунальним;

в) кооперативним;

г) казенним.

5. Виробнича структура, яка найчастіше застосовується на великих підприємствах, де кілька однотипних підрозділів об'єднані в одне ціле, називається:

а) цеховою;

б) штабною;

в) комбінатською;

г) корпусною.

6. Цехи, які займаються утилізацією, переробкою відходів основного виробництва, називаються:

а) обслуговуючими;

б) підсобними;

в) побічними;

г) допоміжними.

7. Тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації спільної мети називається:

а) концерном;

б) картеллю;

в) корпорацією;

г) консорціумом.

8. На діяльність підприємства опосередковано впливає:

а) макросередовище;

б) мікросередовище;

в) внутрішнє середовище;

г) усі відповіді правильні.

9. Визначте помилкові твердження:

а) за часом роботи протягом року галузі промисловості поділяються на сезонні та несезонні;

б) за характером впливу на предмет праці галузі промисловості поділяються на добувні та обробні;

в) за станом технічної бази галузі промисловості поділяються на трудомісткі, фондомісткі, матеріаломісткі;

г) за економічним призначенням продукції промисловість поділяється на групи А і Б.

10. За характером виконуваних функцій складське господарство підприємства належить до цехів:

а) обслуговуючих;

б) підсобних;

в) побічних;

г) допоміжних.

11. Перепродаж товарів від свого імені за власний рахунок здійснює:

а) комівояжер;

б) дилер;

в) дистриб'ютор;

г) брокер.

12. Біржа, на якій здійснюються операції купівлі-продажу цінних паперів, називається біржею:

а) праці;

б) валютною;

в) товарною;

г) фондовою.

13. Консалтингові послуги належать до діяльності:

а) виробничої підприємницької, що має основний характер;

б) виробничої підприємницької, що має допоміжний характер;

в) посередницької;

г) маркетингової.

14. До основних функцій підприємницької діяльності належать:

а) творча;

б) ресурсна;

в) законодавча;

г) організаційно-супровідна.

15. Галузевий коефіцієнт випередження визначається:

а) у відсотках;

б) грошових одиницях;

в) як безрозмірна величина;

г) у натуральних одиницях.

16. Продаж товарів з доставкою покупцям здійснює:

а) дилер;

б) торговий дім;

в) консигнант;

г) комівояжер.

17. Будівельна фірма є об'єктом малого бізнесу в Україні, якщо чисельність працюючих у ній становить:

а) до 200 осіб;

б) до 100 осіб;

в) до 50 осіб;

г) до 15 осіб.

18. Господарська та економічна діяльність підприємства не залежить:

а) від планування його діяльності;

б) економічних відносин з іншими суб'єктами господарювання;

в) ціноутворення в межах підприємства;

г) відносин з місцевими радами.

19. На виробничому підприємстві за вдосконалення техніки і технології, підготовку та обслуговування виробництва, якість продукції відповідає:

а) головний інженер;

б) начальник виробництва;

в) відділ технічного контролю;

г) головний механік.

20. Джерелом формування майна підприємства не може бути: а) інвестиційний проект;

б) інноваційний проект;

в) дохід від цінних паперів;

г) кредити банків та інших кредиторів;

д) матеріальні внески засновників.

21. На виробничому підприємстві до обслуговуючих можна зарахувати цех:

а) прокатний;

б) ремонтний;

в) утилізації відходів;

г) транспортний.

22. За потужністю виробничого потенціалу (чисельністю працівників) підприємства поділяються на такі:

а) великі;

б) одноосібні;

в) малі;

г) середні.

23. Споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи, постачальники утворюють:

а) макросередовище підприємства;

б) мікросередовище підприємства;

в) внутрішнє середовище підприємства;

г) зовнішню структуру підприємства.

24. На підприємствах, де здійснюються багатостадійні технологічні процеси, характерною ознакою яких є послідовність процесу переробки сировини, використовується така виробнича структура:

а) корпусна;

б) дивізіональна;

в) множинна;

г) комбінатська.

25. Відношення темпів зростання обсягу виробництва певної галузі до темпів зростання обсягів виробництва промисловості загалом називається:

а) структурою промисловості;

б) коефіцієнтом випередження;

в) показником використання потужностей галузі;

г) коефіцієнтом промислового виробництва.

26. Зазначте, суб'єкти якого добровільного об'єднання підприємств втрачають юридичну і господарську самостійність:

а) асоціації;

б) корпорації;

в) холдингу;

г) концерну.

27. Схема об'єднання підприємств, що працюють у системі взаємовигідних партнерських відносин, при яких відбувається передача на платній основі торгової марки, технології або лінії виробництва, називається:

а) опціоном;

б) факторингом;

в) франчайзингом;

г) лізингом.

28. Агент, який здійснює посередницьку діяльність шляхом реалізації продукції з власного складу на підставі договору-доручення, називається:

а) консигнантом;

б) дилером;

в) дистриб'ютором;

г) комісіонером.

29. Торгові доми як суб'єкти посередницької діяльності займаються:

а) торгівлею масовими товарами;

б) організацією виставок, презентацій;

в) здійсненням експортно-імпортних операцій;

г) продажем товарів з доставкою додому.

30. Оптова торгівля товарами масового вжитку відбувається на біржі:

а) фондовій;

б) валютній;

в) фінансовій;

г) товарній.

Задачі

1. За даними таблиці визначити темпи зростання виробництва в галузях чорної металургії в 2000 р., якщо базовим періодом є 1997 р.

Показник

Обсяг виробництва, млн т

1997 р.

2000 р.

Залізна руда

47,5

47,8

Марганцева руда

3,1

2,0

Чавун

17,8

23,0

Сталь

22,3

27,4

Сталеві труби

2,0

1,2

Прокат чорних металів

17,0

19,3

2. За даними таблиці визначити обсяг випуску продукції окремими галузями машинобудування в 2000 р., якщо темп зростання машинобудівної промисловості загалом Т = 103 %.

 

Обсяг випуску

Галузевий

Галузь

продукції,

коефіцієнт

машинобудування

млн грн.,

випередження

 

1990 р. (базовий)

на 2000 р.

Машинобудування металургійне

22,2

1,07

Машинобудування гірничорудне

24,1

1,10

Електротехнічна промисловість

28,5

1,02

Хімічне і нафтове машинобудування

15,6

0,97

Верстатобудування

7,3

0,90

Приладобудування

8,5

0,88

Автомобільна промисловість

10,2

0,95

3. За даними таблиці дослідити динаміку зростання виробництва продукції в окремих галузях промисловості з виробництва мінеральних добрив, якщо за базовий період взято 1995 р.

Показник

Обсяг випуску, тис. т

1995 р.

1996 р.

1997 р.

1998 р.

1999 р.

Мінеральні добрива загалом

2221

2449

2376

1936

2319

У тому числі:

 

 

 

 

 

азотні

1871

2083

2022

1675

2060

фосфатні

294

327

305

240

238

калійні

56

39

49

21

21

4. За даними таблиці визначити натуральні показники обсягу випуску продукції в 2000 р., якщо обсяг валової продукції промисловості загалом становить 225 млн грн.

Галузь промисловості

Частка в загальному обсязі випуску продукції, %, 2000 р.

Електроенергетика

16,2

Паливна промисловість

11,2

Металургія

23,8

Хімічна і нафтохімічна промисловість

5,4

Машинобудування і металообробка

14,1

Деревообробна і целюлознопаперова

2,2

Промисловість будівельних матеріалів

3,1

Скляна і фарфоро-фаянсова промисловість

0,6

Легка промисловість

1,6

Харчова промисловість

15,1

Інші

6,7

5. За даними таблиці визначити структуру вантажоперевезень транспортом України в 1990 р. (базовий), 1995-1999 рр., темпи зростання, а також галузеві коефіцієнти випередження за окремими галузями транспорту. Дослідити динаміку обсягів надання послуг з вантажоперевезень.

Вид транспорту

Обсяг вантажоперевезень, млн т

1990 р.

1995 р.

1997 р.

1999 р.

Транспорт, разом

6289

2456

1799

1482

Залізничний

974

360

239

284

Морський

53

21

10

7

Річковий

66

13

9

8

Автомобільний

4897

1816

1250

955

Авіаційний

3

0

5,4

1

Трубопровідний

296

246

291

227

6. За даними таблиці визначити темпи зростання обсягів виробництва меблів у регіоні України. За базовий взяти 1990 р.

Меблі

Обсяг виробництва, тис. грн.

1990 р.

1995 р.

1999 р.

Столи

4275

713

341

Стільці, крісла

7908

855

1100

Шафи

2856

997

247

Дивани

1197

166

74,5

Гарнітури, набори (комплекти) меблів

12120

961

450

7. За наведеними в таблиці даними про темпи зростання загального обсягу виробництва в текстильній промисловості України визначити галузеві коефіцієнти випередження. На основі їх порівняння дійти висновку про тенденції зміни структури текстильної промисловості за 1996-2000 рр.

Галузь текстильної промисловості

Частка в загальному обсязі виробництва, % до 1990 р.

1996 р.

1998 р.

2000 р.

Усі галузі разом

144

150

158

Бавовняна

129

140

147

Льняна

86

96

94

Вовняна

152

140

140

Шовкова

212

240

242

Трикотажна

170

198

200

8. За наведеними в таблиці даними про обсяг валової продукції в підгалузях легкої промисловості визначити її структуру виробництва.

Підгалузь виробництва

Обсяг валової продукції, млн грн.

Тканини

147

Шкіргалантерея

52

Взуття

40

Пошиття верхнього одягу

100

Дитячий трикотаж

91

9. За наведеними в таблиці даними про обсяг валової продукції визначити галузеву структуру і темпи зростання обсягів виробництва у 1995-1999 рр. (базовий — 1995 р.).

Підгалузь виробництва

Обсяг валової продукції, тис. грн.

Галузева структура

Темпи зростання обсягів виробництва

1995 р.

1997 р.

1999 р.

1995 р.

1997 р.

1999 р.

1995 р.

1997 р.

1999 р.

Телевізори

590

480

340

 

 

 

 

 

 

Магнітофони

315

250

190

 

 

 

 

 

 

Велосипеди

320

90

78

 

 

 

 

 

 

Мотоцикли

640

300

230

 

 

 

 

 

 

Холодильники

1400

1200

1000

 

 

 

 

 

 

Пральні машини

1005

980

700

 

 

 

 

 

 

10. За даними таблиці про темпи зростання обсягів виробництва в підгалузях будівництва розрахувати коефіцієнти їх випередження, якщо темп зростання обсягів виробництва будівельної промисловості загалом становить 107 %.

Підгалузь виробництва

Темпи зростання обсягів виробництва, %

Шиферні листи

98

Цегла

105

Залізобетонні конструкції

100

Асфальтова плитка

120

 

1.2. Управління підприємством

Сутність і функції процесу управління підприємством як складною системою.

Структура системи управління, її класифікаційні ознаки.

Різновиди управління на підприємстві.

Методи управління підприємством.

Організаційна структура управління підприємством.

Вищі органи державного управління підприємствами.

Шляхи вдосконалення управління підприємством.

Сучасне підприємство та його основна організаційна структура — виробництво належать до категорії складних систем. Ця обставина повинна бути врахована в аналізі особливостей функціонування підприємства, оцінці його економічної ефективності й економічного управління. Поняття "система" передбачає цілісність об'єкта, що складається з багатьох взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів. Функціонування цього об'єкта визначається сформульованими місією та цілями.

Окрім цілісності система характеризується структурою, певними властивостями (параметрами), зв'язками між елементами як всередині системи, так і зовні. Структура системи може бути класифікована за різними ознаками (табл. 2).

Таблиця 2

Класифікаційна ознака

Види систем

За кількістю рівнів ієрархії За ступенем централізації управління За принципами поділу на підсистеми За кількістю цілей функціонування

Однорівневі, багаторівневі Централізовані, децентралізовані, змішані Функціональні, об'єктні Одноцільові, багатоцільові

Більшість підприємств належить до багаторівневих ієрархічних структур з такими характерними рисами:

  1.  автономність окремих підсистем (елементів);
  2.  пріоритет вищих за рівнем підсистем порівняно з нижчими;
  3.  керованість нижчих за рівнем підсистем з боку вищих.

З умови пов'язаності підсистем підприємства між собою, а також із системою-резидентом можна визначити певні вимоги до відносин між підсистемами, що суттєво впливають на ефективність управління підприємством:

  1.  необхідність чіткого узгодження цілей між рівнями підсистем та системою загалом;
  2.  забезпечення інформаційної сумісності підсистем, можливості оперативної обробки та передання даних у наступні ланки системи;
  3.  застосування єдиної формалізації структури інформації у вигляді типових документів, форм обліку, показників контролю функціонування підсистем і підприємства загалом;
  4.  обробка інформації, що надходить у режимі реального часу. Організація управління підприємством залежить від складності його структури, масштабу й виду діяльності, наявності зв'язків з іншими суб'єктами господарської діяльності. Для більшості підприємств характерні три основні види управління їх діяльністю: виробниче, організаційне й економічне. У складних умовах України відбувається процес становлення нового для неї корпоративного управління, для якого характерною є корпоративна організація власності. Це — об'єднання фінансових і промислових підприємств, промислових і торговельних підприємств, створення банками лізингових фірм, венчурних компаній, спільна участь кількох підприємств у створенні акціонерного капіталу одного підприємства. Права учасників таких об'єднань залежать від відсотка акцій, що їм належать.

Основні завдання виробничого управління:

  1.  управління розвитком підприємства (розширення асортименту продукції, що випускається, за рахунок випуску якісніших виробів, тобто поліпшення їх якісних та споживчих характеристик, застосування вдосконалених технологій виготовлення продукції, автоматизації виробництва);
  2.  підвищення конкурентоспроможності продукції;
  3.  забезпечення більш ефективного використання устаткування, наявних виробничих площ;
  4.  систематичний контроль технічного стану устаткування, забезпечення його технічного обслуговування й ремонту;
  5.  забезпечення підвищення продуктивності праці основного та допоміжного персоналу;
  6.  зниження всіх видів виробничих витрат;
  7.  оптимальне планування, чіткий облік та нормування основних технологічних операцій;
  8.  управління технологічною підготовкою виробництва продукції;
  9.  оперативне диспетчерське регулювання всіх матеріальних потоків та технологічних операцій починаючи від складів із сировиною, матеріалами, напівфабрикатами і закінчуючи процесами збирання, контролю готової продукції та її виходом з виробничих цехів на склад готової продукції.

Основні завдання організаційного управління:

  1.  вибір форми організації управління підприємством і виробництвом;
  2.  визначення відносин і зв'язків між структурними підрозділами підприємства;
  3.  визначення функцій кожного елемента структури для підтримання нормальної діяльності підприємства;
  4.  розподіл основних функцій управління між управлінськими підрозділами та окремими працівниками підприємства;
  5.  забезпечення необхідної координованості дій підрозділів підприємства;
  6.  підбір, розстановка та навчання кадрів;
  7.  здійснення контролю за якістю та ефективністю роботи підрозділів управління підприємством;
  8.  формування механізму відносин з іншими організаціями, постачальниками сировини, матеріалів, комплектуючих, зі споживачами продукції, джерелами фінансування.

Основні завдання економічного управління:

  1.  виявлення впливу основних економічних показників (обсягу випуску продукції, постійних та змінних витрат, ціни, прибутку) на забезпечення беззбитковості, прибутковості підприємства, його самоокупності та самофінансування розвитку виробництва;
  2.  обгрунтування доцільності обсягів виробництва, співвідношення постійних та змінних витрат у собівартості кожного виду продукції;
  3.  обгрунтування найраціональнішої для підприємства форми організації виробництва (кооперації, спеціалізації тощо);
  4.  вибір найдоцільнішого варіанта оснащення підприємства машинами та устаткуванням;
  5.  обгрунтування ефективності інвестиційних проектів з реконструкції підприємства, модернізації устаткування й оновлення продукованої продукції;
  6.  пошук наявних резервів підвищення економічної ефективності виробництва;
  7.  розробка шляхів поліпшення якості продукції;
  8.  обгрунтування й подальший розвиток нормативної бази підприємства (матеріальних, фінансових та трудових витрат на виготовлення одиниці продукованої продукції);
  9.  обгрунтування ціноутворення продукованої підприємством продукції;
  10.  систематичний аналіз господарської діяльності та фінансового стану підприємства з визначенням показників рентабельності виробництва й оборотності капіталу;
  11.  аналіз використання матеріальних ресурсів, розробка пропозицій щодо зниження матеріаломісткості, енергомісткості продукованої продукції, витрат на матеріальні ресурси;
  12.  планування розподілу прибутку за фондами накопичення та споживання, розробка перспективного, поточного та оперативного планів діяльності підприємства;
  13.  організація обліку й контролю економіко-виробничої діяльності за окремими видами продукції та по підприємству загалом. Однією з характерних рис діяльності підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу — горизонтальну і вертикальну.

Горизонтальна форма поділу праці пов'язана з розкладанням роботи на окремі завдання. У результаті такого поділу формуються окремі підрозділи підприємства, які виконують певні частини загального завдання. Після цього постає потреба координування дій виконавців для досягнення поставленої мети. Це призводить до появи і відокремлення управлінської праці від виконавчої, що відповідає вертикальному поділу праці на підприємстві.

В управлінні сучасним підприємством необхідно дотримуватися таких принципів:

  1.  чіткого розподілу праці серед виконавців;
  2.  додержання дисципліни і порядку;
  3.  ознайомлення працівників з їх повноваженнями і відповідальністю в межах їх призначення;
  4.  використання мотивації високопродуктивної праці;
  5.  забезпечення рівної справедливості для всіх працівників;
  6.  впевненості у стабільності роботи;
  7.  дотримання взаємовідносин з працівниками з урахуванням виробничої ієрархії;
  8.  заохочування ініціативи.

В управлінні підприємством виокремлюють такі основні функції:

• планування — визначення мети діяльності підприємства;

  1.  організація — визначення і розподіл серед виконавців окремих завдань, повноважень та відповідальності;
  2.  мотивація — створення умов, за яких виконавці зможуть і бажатимуть виконувати пропоновану їм роботу якнайкраще;
  3.  аналіз і контроль — вимірювання та порівняння результатів наміченої діяльності із запланованими показниками; коригування діяльності в разі виявлених відхилень від плану.

Таким чином, управління підприємством відображає сукупність взаємопов'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

Методи управління на підприємстві — це способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив загалом, необхідні для досягнення цілей підприємства. Оскільки методи управління спрямовані на людей, то основою класифікації цих методів є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. За змістом ці мотиви поділяються на економічні, соціальні та примусові. Відповідно розрізняють економічні, соціально-психологічні та адміністративно-правові (організаційні) методи управління.

Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини: матеріальне заохочення, змістовний характер праці, можливості для прояву ініціативи, кваліфікаційне зростання тощо.

Адміністративно-правові (організаційні) методи управління реалізують мотиви примусового характеру. їх існування зумовлюється зацікавленістю у спільній організації праці. Ці методи поділяються на регламентуючі (подання методичної, інструктивної, законодавчої допомоги працівникам) і розпорядчі (розподіл завдань, контроль за їх виконанням, застосування в разі потреби адміністративних, матеріальних та карно-правових санкцій).

Система управління підприємством складається з певних елементів, структурованих по вертикалі й горизонталі залежно від взаємовідносин і взаємопідпорядкованості суб'єктів управлінського впливу. Створена в такий спосіб ієрархічна структура управління називається організаційною.

Розрізняють кілька типів організаційних структур управління. Найпростішою є лінійна. її використовують на невеликих підприємствах з нескладною технологію і організацією виробництва. Між елементами лінійної організаційної структури управління існують лише одноканальні взаємодії. Іншими словами, на підприємстві кожний підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує водночас адміністративні та всі інші керівні функції у відповідному підрозділі. До переваг лінійної організаційної структури управління належать чіткість взаємовідносин, оперативність і несуперечливість управлінських рішень і надійний контроль. Недолік цієї організаційної структури полягає в тому, що керівник окрім основних координуючих функцій повинен відволікатися на виконання додаткових робіт з кадрами, з обліку, контролю якості тощо.

Лінійно-штабна (лінійно-функціональна) організаційна структура управління покликана допомогти лінійному керівникові у вирішенні зазначених додаткових виробничих завдань. Для цього при лінійному керівництві створюється функціональна служба (штаб), яка формує відповідні управлінські рішення, але безпосередньо не віддає розпоряджень, тобто має лише дорадчі права. Перевага такої організаційної структури управління полягає в можливості для лінійного керівництва сконцентруватися на поточних виробничих справах. До недоліків належать збільшення управлінських витрат на утримання штабів і зниження оперативності у процесі прийняття управлінських рішень. Проте така структура поширена і ефективно діє у масовому виробництві, де технологічні зміни незначні, а обсяги продукованої продукції великі.

Функціональна організаційна структура управління так само передбачає наявність штабів, але їх персонал має права прийняття рішень і керування. При такій організаційній структурі управління кожний виробничий підрозділ може одночасно отримувати розпорядження від кількох керівників функціональних підрозділів (штабів) підприємства. Перевага такої структури полягає в тому, що забезпечують адекватне і компетентне керівництво з кожної проблеми, що виникає на підприємстві. До недоліків належить суперечливість, а іноді й неузгодженість рішень, зниження оперативності в реалізації управлінського рішення.

Дивізіональна організаційна структура управління будується не за функціональною ознакою, а за принципом групування виробничих підрозділів. Наявність цієї форми організаційної структури пов'язана з процесом укрупнення підприємств у разі диверсифікації, комбінування виробництва, створення корпорацій і конгломератів. На цих підприємствах розподіл управлінської праці поглиблюється так, що вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують керівникам виробничих підрозділів, які, у свою чергу, мають власну структуру управління.

Матрична структура управління передбачає поряд з лінійними керівниками і штабами створення тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів певних функціональних підрозділів. Тимчасова робота пов'язана, як правило, з розробкою нових видів продукції. Після завершення цих робіт спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Широке коло управлінських рішень, прийняття та реалізація яких виходять за межі компетенції підприємств, виробляють і здійснюють вищі органи загальнодержавного управління України. Президент України як глава держави керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. Верховна Рада України формує законодавчу базу і в такий спосіб бере участь в управлінні опосередковано. Центральну виконавчу владу представляє Кабінет Міністрів України. Він практично координує і спрямовує діяльність господарюючих суб'єктів, спираючись на міністерства, державні комітети, агентства тощо.

Основними складовими діючої системи загальнодержавного управління сферою економіки є галузеві та функціональні міністерства, очолювані міністром, який має кількох заступників. У складі кожного міністерства працюють різні відділи: планово-економічний, технічний, маркетингу, зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці, заробітної плати та ін.

До вищих органів державного управління підприємствами належать також державні комітети та інші центральні органи, які за статусом прирівняні до Державного комітету України. Серед них Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет із стандартизації, метрології та сертифікації України, Національне космічне агентство, Державне казначейство України та ін. Функціонують також центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Служба безпеки та ін.

Конкретні функції, які виконують центральні органи державного управління, здебільшого визначаються їх назвою.

Удосконалення управління підприємством має відбуватися за такими основними напрямами:

  1.  удосконалення організаційної структури управління підприємством;
  2.  оптимізація організації менеджменту і бізнес-процесів через поліпшення системи планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства;
  3.  удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами;
  4.  підвищення ефективності управління інноваційними процесами на підприємстві, поліпшення якості вироблюваної продукції. Удосконалення організаційної структури підприємства означає насамперед необхідність встановлення оптимальної чисельності управлінського апарату, а також чисельності працівників виробничих підрозділів згідно з діючими нормативами.

Поліпшити систему планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства можна за допомогою широкого і всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку комп'ютерних мереж зв'язку, застосування сучасних програмних засобів: технологій управління та інформаційних технологій. Насамперед це стосується системи організації фінансового менеджменту, бюджету-вання, управління фінансовими потоками та витратами.

Удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами означає раціональне використання всіх видів матеріальних ресурсів, застосування енергозберігаючих технологій, регулювання виробничих запасів згідно з прогресивними нормами.

Завдання для самостійної роботи

Тести

1. Горизонтальна форма поділу праці на підприємстві — це:

а) технологічні зв'язки між окремими підрозділами;

б) розкладання обсягу роботи на окремі завдання;

в) оперативно-календарне планування діяльності підрозділів підприємства;

г) форма, що охоплює і структурує складові внутрішнього середовища підприємства.

2. Вертикальна форма поділу праці на підприємстві спричинила:

а) виникнення структур управління;

б) появу окремих цехів;

в) появу поняття загальної структури підприємства;

г) поділ цехів на основні, допоміжні та обслуговуючі.

3. До функцій управління на підприємстві належать:

а) інновація;

б) організація;

в) мотивація;

г) кооперування.

4. Процес ефективного впливу на людей заради реалізації місії підприємства називається:

а) контролем;

б) організацією;

в) мотивацією;

г) плануванням.

5. Способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив загалом, що необхідні для досягнення цілей підприємства, називаються:

а) методами управління;

б) чинниками продуктивності праці;

в) результатами організації праці;

г) плануванням діяльності трудового колективу.

6. Економічні методи управління підприємством реалізують мотиви:

а) соціальної поведінки людини;

б) зацікавленості у спільній праці;

в) застосування адміністративних санкцій;

г) матеріального інтересу участі людини у виробничих процесах.

7. Виробнича структура, коли кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані, називається:

а) дивізіональною;

б) матричною;

в) корпусною;

г) цеховою.

8. До різновидів організаційної структури управління підприємством не належить структура:

а) дивізіональна;

б) корпусна;

в) лінійно-штабна;

г) множинна.

9. До особливостей функціональної (штабної) організаційної структури належить:

а) надійність контролю;

б) підпорядкованість підлеглих усім штабам одночасно;

в) оперативність управлінських рішень;

г) компетентне керівництво кожної функції управління.

10. Організаційна структура управління підприємством, яка передбачає наявність функціональних підрозділів (штабів), що мають права керування і прийняття рішень, називається:

а) лінійно-штабною;

б) функціональною;

в) дивізіональною;

г) лінійною.

11. Контроль як управлінська функція підприємства полягає в такому:

а) обліку результатів, досягнутих за певний період діяльності підприємства;

б) перевірці своєчасності початку трудової зміни;

в) порівнянні фактично досягнутих результатів з плановими;

г) усі відповіді правильні.

12. Зазначте, за якою організаційною структурою управління штаби мають тільки дорадчі права щодо управління підприємством:

а) лінійною;

б) функціональною;

в) дивізіональною;

г) лінійно-функціональною.

13. Фонд державного майна України виконує такі функції:

а) спрямовує зовнішньоекономічну діяльність;

б) розроблює плани фінансування бюджетних організацій;

в) реалізує програми приватизації державних підприємств;

г) займається проблемами стандартизації та сертифікації продукції підприємств.

14. Властивості функціональної структури управління:

а) малі витрати на утримання управлінського апарату;

б) високий ступінь компетентності управлінських рішень;

в) певна суперечливість в організації виконання управлінських рішень;

г) функціональні штаби мають дорадчі права, а остаточне рішення приймає керівник.

15. Залежно від масштабу існують такі види поділу праці:

а) загальний;

б) колективний;

в) одиничний;

г) спеціалізований.

Розділ 2. РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Персонал підприємства

Поняття про трудові ресурси, персонал, кадри підприємства.

Класифікація і структура персоналу підприємства.

Показники наявності та руху персоналу.

Визначення планової чисельності окремих категорій персоналу.

Кадрова політика і система управління персоналом.

Зарубіжний досвід управління персоналом.

Найважливішим елементом продуктивних сил і основним джерелом розвитку економіки країни в цілому та кожного підприємства зокрема є люди, їх майстерність, освіта й фахова підготовка. Розрізняють поняття "трудові ресурси", "персонал" і "кадри" підприємства.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка за віковими, фізичними та освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Серед трудових ресурсів виокремлюють реальні (люди, які працюють) і потенційні (особи, які мають бути залучені до певної праці в майбутньому).

Персонал — це сукупність постійних або тимчасових працівників, що отримали необхідну професійну підготовку або мають досвід практичної роботи.

Під поняттям "кадри" розуміється постійний кваліфікований склад працівників підприємства.

На рівні підприємства найчастіше використовують категорію "кадри" або "персонал".

За принципом участі у виробничій діяльності персонал поділяється на дві категорії:

  1.  промислово-виробничий (ПВП), який займається виробництвом та його обслуговуванням;
  2.  непромисловий (працівники житлово-комунального господарства, лікувально-санітарних, дитячих закладів тощо).

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на такі категорії: керівники, спеціалісти, службовці та робітники.

Керівники — це працівники, що обіймають керівні посади на підприємстві та в його структурних підрозділах: директор, головний інженер, головний бухгалтер, начальники цехів, завідувачі, виконроби та ін.

Спеціалісти — це працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та деякі інші роботи: економісти, бухгалтери, адміністратори, юристи, соціологи та ін.

Службовці — це працівники, які готують і оформлюють документацію, здійснюють господарське обслуговування: працівники архівів, секретарі, діловоди, стенографісти та ін.

Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей. Залежно від того, в якому цеху вони працюють, працівники поділяються на основних, допоміжних та обслуговуючих. До цієї категорії зараховують також двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

За специфікою і складністю виконуваних робіт персонал підприємства групується за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність — це комплекс знань у межах професії.

Кваліфікація — ступінь і рівень підготовки працівника, що характеризує його здатність до виконання роботи певного рівня складності.

Відсоткове співвідношення складу працівників за категоріями утворює структуру персоналу підприємства. Структурою персоналу вважатимемо питому вагу відповідної групи працівників у загальній чисельності персоналу підприємства. Структура персоналу вивчається і аналізується як по підприємству в цілому, так і за окремими його підрозділами. Вивчення складу робочої сили підприємства передбачає й отримання відповідних структурних характеристик з демографічних ознак: стать, вік, рівень загальної та спеціальної освіти тощо.

Чисельність персоналу протягом часу не залишається постійною за рахунок її зміни внаслідок найму та звільнення працівників. З метою обліку наявності та руху персоналу вводиться поняття облікової, середньооблікової та явочної чисельності працюючих.

Облікова чисельність охоплює всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на термін понад один день, незалежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені від праці через хворобу чи інші обставини.

Середньооблікова чисельність за певний період визначається як сума щоденної облікової чисельності, віднесена до кількості днів розрахункового періоду.

Явочна чисельність свідчить про те, яка кількість працюючих фактично стала до роботи.

У практиці управління персоналом для обліку його наявності й руху використовують певні показники, які розраховують за наведеними далі формулами.

Плинність персоналу = Кількість звільнених з усіх причин / Середньооблікова чисельність персоналу

Стабільність персоналу = Загальна сума років роботи на конкретному підприємстві / Середньооблікова чисельність персоналу

Рівень дисципліни = Кількість неявок на роботу (людино-днів) / Загалом відпрацьовано людино-днів

Відповідність кваліфікації працівників складності виконуваних ними робіт = Середній тарифний розряд групи робітників / Середній тарифний розряд робіт, що виконуються

Планову чисельність робітничої категорії підприємства можна визначити кількома методами:

1) за трудомісткістю виробничої програми

де Тсум — сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо-год;

Фд — дійсний фонд часу роботи одного працівника, год;

квн — коефіцієнт виконання норм виробітку;

2) за нормами обслуговування

де п — загальна кількість одиниць устаткування, що обслуговуються;

Зм — добова кількість змін роботи устаткування;

кяо — коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову;

Но — норма обслуговування устаткування.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову можна розрахувати так:

де f— відсоток невиходів на роботу;

3) за нормами виробітку

де N — планова кількість виробів;

Нвир — годинна норма виробітку одного працівника, натуральних одиниць.

Планову чисельність допоміжних виробників визначають так само, як чисельність основних працівників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Чисельність керівників, спеціалістів і службовців визначають на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису.

Основне завдання кадрової політики — забезпечити кожне робоче місце, кожну посаду персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації. Кадрова політика передбачає виконання таких функцій:

  1.  розробка стратегії формування та використання трудового потенціалу;
  2.  набір і формування необхідних категорій персоналу (відбір, професійна орієнтація, наймання, адаптація);
  3.  підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності;
  4.  поточне оцінювання персоналу (контроль відповідності персоналу конкретним потребам виробництва, службові переміщення, аналіз ділових якостей працівника);
  5.  мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та високої продуктивності праці;
  6.  постійний контроль за безпекою праці на виробництві;

• забезпечення соціального захисту персоналу підприємства. Результативність господарювання підприємства багато в чому залежить від якості діючої системи управління персоналом, яка є складовою загальної системи управління підприємством і полягає в управлінні технікою, економікою і кадрами.

Система управління персоналом на підприємстві охоплює такі підсистеми:

• умови праці (охорона праці, техніка безпеки, умови естетики);

  1.  оформлення і облік кадрів (прийняття, звільнення, переведення, професійна орієнтація);
  2.  прогнозування і планування чисельності персоналу (розробка стратегії управління персоналом, аналіз ринку праці, прогнозування потреби в персоналі);
  3.  стимулювання праці (нормування і тарифікація праці, розробка системи оплати та морального заохочення праці, застосування форм участі у прибутку і капіталі);
  4.  надання юридичних послуг (вирішення правових питань трудових відносин, правове регулювання господарської діяльності);
  5.  створення соціальної інфраструктури (організація громадського харчування, управління житлово-побутовим обслуговуванням, забезпечення належних умов охорони здоров'я, відпочинку);
  6.  вибір і застосування оптимальних організаційних структур управління (аналіз існуючої та проектування найпридатнішої для підприємства організаційної структури управління, розробка штатного розпису).

Зарубіжний досвід управління персоналом охоплює такі основні напрями:

  1.  державне фінансування і стимулювання внутріфірмової підготовки кадрів;
  2.  використання сучасних систем оцінювання персоналу;
  3.  формування і використання системи матеріального заохочення різних категорій працівників до високоефективної праці;
  4.  залучення значної частини персоналу до управління виробництвом і розподілу прибутків.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. На виробничій дільниці треба обробити за квартал 620 комплектів деталей. На обробку одного комплекту витрачається на токарних роботах 8,2 год, на фрезерувальних — 7,1 год. Коефіцієнт виконання норм виробітку планується відповідно 110 і 115 %. Фонд робочого часу одного працівника за квартал — 458 год. Визначити, скільки працівників потребує виробнича дільниця для виконання квартальної програми.

Розв'язання.

  1.  Планова необхідна чисельність токарів

Чт=620*8,2/458*1,1=10 осіб

2. Планова необхідна чисельність фрезерувальників

Чт=620*7,1/458*1,15=8 осіб

3. Загальна необхідна чисельність працівників

Чзаг = 10 + 8 = 18 осіб.

Задача 2. Підприємство має 2000 одиниць устаткування, працює у дві зміни. Норма обслуговування — 200 одиниць устаткування на одного слюсаря-ремонтника. Співвідношення номінального і реального фонду робочого часу становить відповідно 265 і 230 днів. Визначити, скільки слюсарів-ремонтників потрібно мати цьому підприємству.

Розв'язання.

1. Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову

кяо = 265 : 230 = 1,152.

2. Чисельність слюсарів-ремонтників

Ч =200*2*1,152/200 = 23 особи.

Задача 3. Розрахувати березневу середньооблікову чисельність працюючих у фірмі, яка розпочала роботу 10 березня і налічує у своєму складі 47 осіб персоналу.

Розв'язання.

  1.  У березні фірма працювала 31 9 = 22 дні.
  2.  Середньооблікова чисельність персоналу у березні становила

Ч =22*47/31= 33 особи.

Задача 4. Визначити явочну та облікову чисельність працівників, якщо режим роботи підприємства безперервний, плановий фонд часу роботи одного працівника — 220 днів, кількість верстатів, що обслуговуються, — 60. Кожний верстат обслуговує бригада з трьох працівників. Режим роботи підприємства тризмінний.

Розв'язання.

1. Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову

кяо = 365 : 220 = 1,659.

  1.  Норма обслуговування Но = 1 : 3 = 0,333.
  2.  Планова (облікова) чисельність працівників

Чо = 3*60*1,659/0,333=896 осіб

4. Явочна чисельність кяо = Чо : Чяв.

Тоді Чяв = Чо : кяо = 896 : 1,659 = 540 осіб

Завдання для самостійної роботи

Тести

1. Трудові ресурси — це:

а) сукупність постійних і тимчасових працівників, які отримали необхідну професійну підготовку;

б) люди, які вже працюють або будуть залучені до праці в майбутньому;

в) промислово-виробничий персонал;

г) явочна чисельність працівників.

2. До категорій персоналу залежно від виконуваних функцій належать:

а) інженери;

б) спеціалісти;

в) директори;

г) робітники.

3. Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і непромисловий за такими ознаками:

а) характером участі у виробничій діяльності;

б) характером виконуваних функцій;

в) складністю виконуваних робіт;

г) віковим і професійним складом.

4. До промислово-виробничого персоналу підприємства не належать: а) головний бухгалтер;

б) юрист;

в) лікар;

г) прибиральниця.

5. Працівник підприємства, який готує і оформлює документацію, належить до категорії:

а) керівник;

б) спеціаліст;

в) службовець;

г) робітник.

6. Для робітників рівнем кваліфікації є:

а) тарифний розряд;

б) рівень спеціальної освіти;

в) науковий ступінь;

г) посада і оклад.

7. Структура персоналу — це питома вага:

а) промислово-виробничого персоналу;

б) окремих категорій працівників;

в) працівників певного рівня кваліфікації;

г) певної групи професій.

8. Показник рівня дисципліни — це:

а) кількість звільнених за прогули та інші порушення;

б) відношення кількості звільнених з усіх причин до середньооблікової чисельності;

в) відношення неявок на роботу до середньооблікової чисельності працюючих;

г) кількість доган та інших адміністративних стягнень до порушників дисципліни за певний період.

9. Як відомо, планову чисельність робітників можна обчислити за трудомісткістю виробничої програми. Визначити, чи зміниться чисельність, якщо Тсум збільшити на 20 %, а Фд і квн — на 10 % кожний:

а) не зміниться;

б) збільшиться;

в) зменшиться.

10. Якщо плановий відсоток невиходів на роботу збільшиться, то коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову:

а) збільшиться;

б) зменшиться;

в) не зміниться.

11. Визначте неправильне твердження:

а) для встановлення чисельності управлінського персоналу підприємства керуються типовими штатними розписами;

б) коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову — це відношення явочної чисельності працюючих до облікової;

в) показник плинності кадрів на підприємстві — це відношення кількості звільнених з усіх причин до середньооблікової чисельності працюючих;

г) завданням кадрової політики на підприємстві є розробка стратегії формування й використання трудового потенціалу.

12. Спеціалістами вищої кваліфікації називають працівників:

а) що досягли певного працездатного віку;

б) що мають наукові ступені та звання;

в) із середньою освітою і великим практичним досвідом роботи;

г) із вищою спеціальною освітою і великим практичним досвідом роботи.

13. Вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідних спеціальних знань і практичних навичок, називається:

а) категорією;

б) кваліфікацією;

в) спеціальністю;

г) професією.

14. Коефіцієнт відповідності кваліфікації працівників складності виконуваної ними роботи обчислюється як відношення:

а) чисельності працівників до чисельності управлінського апарату;

б) середнього тарифного розряду групи працівників до середнього розряду виконуваних робіт;

в) чисельності висококваліфікованих працівників до загальної чисельності працівників підприємства;

г) середнього розряду виконуваних робіт до чисельності висококваліфікованих і кваліфікованих працівників.

15. Визначте помилкові твердження:

а) за складністю виконуваних робіт персонал підприємства поділяється на керівників, спеціалістів, службовців і працівників;

б) відношення кількості звільнених працівників до середньооблікової їх чисельності — це показник стабільності персоналу;

в) планова чисельність робітників, що обчислюється за нормами обслуговування, прямо пропорційна нормі обслуговування;

г) кваліфікація працівника характеризує ступінь складності виконуваної ним роботи.

Задачі

  1.  Підприємство почало працювати з 17 травня. Чисельність працівників за списком становила: 17 травня — 300 осіб, 18 травня — 330, 19 травня — 350, 20 травня — 360, з 21 по 31 травня — 380, з 1 червня по 31 грудня — 400 осіб. Визначити середньооблікову чисельність працівників у травні, у другому кварталі та за рік.
  2.  Річний обсяг виробництва на підприємстві становить 900 тис. шт. виробів при трудомісткості виготовлення одного виробу 0,35 нормо-год. Тривалість робочої зміни — 8 год при однозмінному режимі роботи. Внутрішньозмінні втрати часу з вини працівників — 1,5 %, а регламентовані простої устаткування — 3 % номінального фонду часу. Рівень виконання норм виробітку планується 105 %. Визначити необхідну чисельність працівників, якщо в році буде 248 робочих днів.
  3.  Станом на 01.10 на підприємстві чисельність працюючих за списком становила 800 осіб; 13.10 вісім працівників було звільнено за порушення дисципліни, 18.10 на роботу прийнято 10 осіб, а 22.10 звільнено за власним бажанням 7 працівників. Визначити середньооблікову чисельність працюючих за жовтень, чисельність працюючих на 1 листопада і коефіцієнт плинності кадрів підприємства в жовтні.

14. Річна планова трудомісткість робіт на підприємстві — 28300 людино-днів. Річний фонд робочого часу одного працівника — 230 днів. Визначити планову чисельність працюючих.

  1.  У цеху встановлено 15 одиниць устаткування. Норма обслуговування — 5 одиниць устаткування на одного наладчика. Підприємство працює безперервно у три зміни. Річний плановий фонд робочого часу одного працюючого — 230 днів. Визначити планову чисельність обслуговуючих працівників.
  2.  У цеху встановлено 70 верстатів. Режим роботи цеху двозмінний. Норма обслуговування — 7 верстатів на одного наладчика. Плановий фонд часу одного працюючого — 220 днів. Обчислити планову чисельність необхідних виробництву наладчиків.
  3.  Підприємство почало працювати з 18 березня. Чисельність працюючих — 200 осіб. Визначити середньооблікову чисельність працюючих за березень.
  4.  У звітному році трудомісткість виробничої програми підприємства становила 2 млн нормо-год. Передбачається, що в наступному році через ускладнення продукції її загальна трудомісткість збільшиться на 11 %. У звітному році річний фонд робочого часу одного робітника становив 1900 нормо-год. Очікується, що в наступному році він збільшиться на 7 %. У звітному році норма виробітку становила 112 %. У наступному році очікується її збільшення на 6 %. Визначити необхідну чисельність основних робітників у звітному і наступному роках.
  5.  У звітному році трудомісткість виробничої програми підприємства становила 1778000 нормо-год. Передбачається, що в наступному році через ускладнення продукції загальна трудомісткість збільшиться на 8 %. У звітному році річний плановий фонд часу одного робітника становив 2000 нормо-год. Очікується, що наступного року він збільшиться на 10 %. Виконання норми виробітку кожним працівником утримається на рівні 110 %. Як зміниться рівень чисельності виробничого персоналу у плановому році?
  6.  Визначити, якою повинна бути чисельність обслуговуючого персоналу на дільниці, яка має 40 верстатів, якщо режим роботи двозмінний, норма обслуговування — 10 верстатів на одного працюючого. Невиходи на роботу плануються на рівні 5 %.
  7.  Ливарний цех працює у дві зміни. У місяці 22 робочих дні. Місячна планова трудомісткість програми формовки — 2420 машино-змін. Планові невиходи працюючих на роботу становлять 11,5 % номінального робочого часу. Визначити необхідну кількість робітників-формовників при нормі обслуговування 12 машин на одного робітника.
  8.  Визначити необхідну кількість робітників та промислово-виробничого персоналу (ПВП) обробного цеху, якщо річний обсяг випуску продукції становить 280 тис. шт., норма часу на виготовлення одиниці продукції — 0,6 год. Річний фонд робочого часу на одного працюючого — 1700 год. Коефіцієнт виконання норми виробітку — 107 %. Питома вага основних робітників у загальній чисельності ПВП цеху — 82 %.
  9.  Визначити середньооблікову чисельність робітників за перший квартал звітного періоду за такими даними:
  •  Нормативна трудомісткість виробничої програми — 50 тис. нормо-год.
  •  Зниження цього показника у березні — 12 %.
  •  Місячний фонд часу одного робітника — 160 год.
  •  Виконання норми виробітку, %: січень — 100; лютий — 105; березень — 112.
  •  Визначити планову чисельність робітників на виробничій дільниці, якщо річний обсяг випуску продукції становить 1200 тис. шт. Робота складається з трьох операцій з такими нормами часу на обробку виробу: фрезерування — 0,9 хв, токарні роботи — 1,7 хв, шліфування — 3,1 хв. Річний фонд робочого часу на одного працюючого — 1860 год. Коефіцієнт виконання норм виробітку — 110 %.
  •  Визначити явочну та середньооблікову чисельність працюючих, якщо режим роботи підприємства безперервний, річний плановий фонд часу одного робітника — 320 днів, кількість верстатів, що обслуговуються, — 60. Кожний верстат обслуговує ланка з трьох робітників, режим роботи тризмінний.

2.2. Основні фонди і виробничі потужності

Сутність, структура і класифікація основних фондів.

Оцінка вартості основних фондів.

Показники руху основних засобів.

Фізичне й моральне зношення.

Просте відтворення основних фондів. Амортизація.

Показники використання основних фондів.

Розширене відтворення основних фондів.

Виробнича потужність: види та методи визначення.

Шляхи поліпшення використання основних фондів на підприємстві.

Основні фонди — це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи при цьому своєї первинної форми. їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами в міру зношення шляхом амортизаційних відрахувань. Класифікацію основних фондів підприємства подано в табл. 3.

Таблиця 3

ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА

Галузева ознака — основні фонди

Функціональне призначення

Участь у процесі виробництва

Матеріальний склад

Належність

Використання

Промисловості

Сільського

господарства

Інші

Виробничі Невиробничі

Активні Пасивні

Будівлі

Споруди

Передавальні

пристрої

Робочі машини

і устаткування

Інші

Власні Залучені

Ті, що

перебувають в експлуатації Ті, що

перебувають в резерві (законсервовані)

За функціональним призначенням основні фонди поділяються на виробничі й невиробничі. До виробничих належать основні фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі або обслуговують його.

До невиробничих належать основні фонди, які не беруть участі у виробничому процесі, але перебувають на балансі промислового підприємства. Наприклад, це відомчі житлові будинки, дитячі садки, лікарні тощо. Оскільки невиробничі фонди не беруть участі у виробничому процесі, то їх вартість не переноситься на вартість готової продукції. їх зношення відшкодовується за рахунок бюджетних або інших асигнувань.

Залежно від участі у процесі виробництва, тобто від ступеня їх впливу на предмет праці, основні фонди поділяються на активну і пасивну частини. До активної частини належать: робочі машини й механізми, транспортні засоби, силові машини і устаткування, технологічні лінії, виробничий інструмент, інвентар тощо, до пасивної — будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.

Матеріальний склад основних фондів підприємства розглянемо через типове групування основних фондів.

  1.  Будівлі — будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці. Тут розміщуються основні, допоміжні та обслуговуючі виробництва, лабораторії, управлінській апарат підприємства тощо.
  2.  Споруди — інженерно-будівельні об'єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов'язаних з виробництвом. Це насосні станції, тунелі, мости, очисні споруди, естакади тощо.
  3.  Передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів: електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини. Це нафтопроводи, газопроводи тощо.

4. Машини та обладнання:

а) силові машини і устаткування, призначені для виробітку та перетворення енергії — генератори, двигуни тощо;

б) робочі машини та устаткування, які використовуються безпосередньо для роботи з предметом праці — верстати, преси, молоти тощо;

в) вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання;

г) обчислювальна техніка;

д) інші машини й обладнання.

  1.  Транспортні засоби — для транспортування вантажів і людей у межах підприємства та поза ним.
  2.  Інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів.
  3.  Виробничий та господарський інвентар — для полегшення виробничих операцій: робочі столи, верстати, тара для зберігання сипких речовин; інвентар конторського призначення: шафи, столи, інші офісні меблі, комп'ютери, копіювальна техніка тощо.

8. Інші основні фонди — бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети прокату, природні ресурси.

До основних фондів підприємства не належать і вважаються їх оборотними засобами:

  1.  засоби праці з терміном корисного використання менш як 12 місяців незалежно від вартості;
  2.  малоцінні предмети виробничого оснащення;
  3.  змінне обладнання (таке, що багаторазово використовується у виробництві у вигляді змінних пристосувань до основних фондів);
  4.  спецодяг, спецвзуття, формений одяг;
  5.  предмети, призначені для передання в оренду;
  6.  багаторічні насадження, які вирощуються у розсадниках як посадковий матеріал.

Співвідношення активної і пасивної частин виробничих основних фондів називається їх виробничою структурою. Вважається, що структура основних фондів залежить від відсотка їх активної частини і що більший цей відсоток, то прогресивнішою і ефективнішою стає структура. Але порівнювати доцільно окремі підприємства однієї галузі, оскільки різні галузі промисловості характеризуються різними структурами основних фондів. Наприклад, в енергетиці активна частина основних фондів становить приблизно 70 %, а в текстильній промисловості — 38 %.

Кожний об'єкт, який належить до основних фондів, має кілька вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням. Оцінювання основних фондів полягає у грошовому вираженні їх вартості. Застосовують такі види оцінювання, як первісна, відновна, залишкова та ліквідаційна вартість основних фондів.

Первісна вартість основних фондів — це їх вартість на момент введення в дію. Визначають її за формулою

Сперв = С придб + Сдост + Смонт + Сінші

де спридб — вартість придбання основних фондів;

Сдост — вартість доставки основних фондів;

смонт — вартість монтажу;

сінш — інші витрати, пов'язані з придбанням основних фондів (митні збори, комісійні посередника та ін.).

Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше) відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприємство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вартості.

Відновна (переоцінена) вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Вона враховує такі самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розрахункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою

Свідн = Сперв * і,

де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Переоцінка вартості основних фондів здійснюється за рішенням уряду з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення питомої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблення впливу індексації основних фондів на підвищення цін.

За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації.

Залишкова вартість основних фондів виникає у процесі їх експлуатації і характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість готової продукції. Визначають її за формулою

Сзал = С перв - Сзн

де Сзн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).

Ліквідаційною називають вартість основних фондів після завершення терміну їх експлуатації.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбуваються нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насамперед планових) показників середньорічну вартість основних фондів підприємства розраховують так:

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відображаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахункового періоду визначається так:

Скін =Споч +Сввед - Свив

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів: • за терміном експлуатації

де Тф, Тн — час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний;

• за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення

де Азн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів; споч — початкова вартість одиниці основних фондів.

Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морального зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою

де Сн, Сд — повна вартість основного фонду відповідно нового і діючого;

Пн, Пд — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх коефіцієнтів:

Кзаг =1-( Кфіз)(Кмор)

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення основних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють два види ремонтів — поточний і капітальний.

Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дрібних налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодичними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість відносять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ремонти.

Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормального фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних параметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточного, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капітального ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обгрунтувань.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями.

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний термін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані:

А = С перв +С к.р +С мод

де ск р, смод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації — це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

де сбал — балансова вартість основних фондів.

За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податкового обліку визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з цим законом застосовують три методи амортизаційних нарахувань: рівномірного списання; прискорений; спеціальний.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюють у відсотках до балансової вартості кожної з трьох груп основних фондів на початок звітного періоду:

  1.  будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої — 5 %;
  2.  транспортні засоби та вузли до них, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні, оптичні прилади та інструменти, ЕОМ, інформаційні системи, телефони, рації, офісне обладнання — 25 %;

• інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох (насамперед виробниче устаткування), — 15 %.

Метод рівномірного списання передбачає погашення вартості об'єкта, що амортизується, рівними частинами протягом всього періоду його експлуатації за встановленою нормою:

При цьому балансова вартість (Сбал) розраховується таким чином:

• для основних фондів, що належать до першої групи:

• для основних фондів, що належать до другої або третьої груп:

де к — поточний місяць;

к-1 — попередній місяць розрахунків;

А(к-1) — сума амортизаційних відрахувань у попередньому періоді;

Свв(к-1) — вартість придбання;

Свив(к-1) — вартість виведених з експлуатації основних фондів;

К(к-1) — витрати на капремонт;

І(к-1) — індекс інфляції у попередньому періоді.

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації до третьої групи основних фондів за нормами в розрахунку на календарний рік: перший рік експлуатації — 15 %; другий — 30 %; третій — 20 %; четвертий — 15 %; п'ятий — 10 %; шостий — 5 %; сьомий — 5 %.

У податковому обліку віднесення сум амортизації на валові витрати здійснюють щоквартально в розмірі 1/4 річної норми амортизаційних відрахувань.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" суб'єктам господарювання рекомендовано нараховувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:

  1.  прямолінійним (рівномірного списання);
  2.  зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);
  3.  прискореного зменшення залишкової вартості;
  4.  кумулятивним (цілих значень років);
  5.  виробничим (суми одиниць продукції).

Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами. Застосовується насамперед до об'єктів, стан яких залежить від терміну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні пристрої, меблі). Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за формулою

де сбал — первісна балансова вартість групи основних фондів; па — річна норма амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні суми амортизації основних фондів виходячи з їх залишкової вартості (Азал) на початок року:

де п — термін корисного використання основних фондів.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає нарахування амортизації виходячи із залишкової вартості основних фондів на початок року і подвійної річної норми амортизації:

де па обчислюється як і при рівномірній амортизації.

За кумулятивним методом (цілих значень років) визначають суму щорічної амортизації, що обчислюється як добуток амортизованої вартості основних фондів на кумулятивний коефіцієнт (к):

Виробничий метод застосовують тоді, коли для відшкодування вартості основних фондів використовують їх сумарний виробіток за весь період експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих машино-годинах, кілометрах пробігу тощо). Річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу (бфакт, грн.) випуску продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації (д):

де Оплан — загальний обсяг продукції (у грн.), який підприємство планує виробити за допомогою цих основних фондів.

У прикладах розв'язання задач (див. задачі 5 і 6) наводяться розрахунки амортизаційних відрахувань методами прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивним (цілих значень років) і коментарі до них.

Суми амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва і не можуть бути вилучені до бюджетів чи інших централізованих фондів.

На підприємствах обчислюють значну кількість показників використання основних фондів. Усі вони поділяються на дві групи: узагальнені й окремі.

Узагальненими називають показники, які використовують на всіх рівнях економіки, галузі, підприємства. Розглянемо основні з них.

1. Фондовіддача основних фондів — це відношення обсягу виробленої продукції підприємства до середньорічної вартості основних фондів, що показує, який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн вартості основних фондів, тобто

2. Фондомісткість основних фондів — це показник, обернений до фондовіддачі. Він показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн виробленої продукції, тобто

3. Рентабельність основних фондів — це відношення прибутку, отриманого підприємством за певний період, до середньорічної вартості основних фондів підприємства.

Окремі показники застосовують на підприємствах та в цехах і поділяють на показники інтенсивного використання (характеризують вихід продукції за одиницю часу) і екстенсивного (характеризують використання основних фондів протягом певного періоду). Розглянемо основні з них.

1. Коефіцієнт змінності роботи устаткування — це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць устаткування:

2. Коефіцієнт напруженості використання устаткування

3. Коефіцієнт інтенсивного навантаження

де Q — кількість продукції, виготовленої за одиницю часу; П — продуктивність устаткування; tф , tн — фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції і технічно обгрунтована норма часу на виготовлення одиниці цієї продукції.

4. Коефіцієнт екстенсивного навантаження

де Фд , Фн — фонд часу роботи устаткування за певний період відповідно дійсний і номінальний.

5. Коефіцієнт використання виробничої потужності

де ВП — середньорічна виробнича потужність.

Розширене відтворення основних фондів передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається так:

  1.  технічним переозброєнням діючого підприємства (впровадження нової техніки, технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація та заміна застарілого устаткування);
  2.  реконструкцією діючого підприємства (повне або часткове переобладнання виробництва, можливе спорудження нових або розширення існуючих допоміжних та обслуговуючих об'єктів);
  3.  розширенням діючого підприємства (спорудження другої та наступних його черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих);
  4.  новобудовою (спорудження на нових майданчиках окремих виробничих об'єктів або підприємств).

Виробнича потужність — це максимально можливий обсяг випуску продукції за певний період. Виробнича потужність класифікується за певними ознаками:

  1.  видами — проектна (визначається у процесі проектування та будівництва), поточна (визначається періодично залежно від умов виробництва) і резервна (використовується при пікових навантаженнях);
  2.  рівнем розрахунку — конкретного устаткування, підрозділу і підприємства загалом.

Виробничу потужність розраховують виходячи з певних методологічних принципів:

  1.  за номенклатурою виготовлюваної профільної продукції;
  2.  за потужністю провідних цехів основного виробництва;
  3.  з урахуванням діючого та недіючого через несправність, ремонт і модернізацію устаткування цехів;
  4.  за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогресивної технології;
  5.  за максимально можливим річним фондом часу роботи устаткування.

Визначення виробничої потужності завершується складанням балансу, де фіксуються її зміни протягом розрахункового періоду і вихідна потужність. Останню розраховують за формулою

ВПвих = ВПвх +ВПвв - ВПвив

де ВПвх — виробнича потужність на початок розрахункового періоду;

ВПвв — виробнича потужність, введена за розрахунковий період;

ВПвив — виробнича потужність, виведена з експлуатації в розрахунковому періоді.

Середньорічну потужність розраховують аналогічно середньорічній вартості основних фондів:

де к, к1 — кількість місяців експлуатації груп устаткування у звітному році.

Виробничу потужність одиниці устаткування (верстата, агрегату) обчислюють так:

де Фд — дійсний фонд часу роботи одиниці устаткування;

t — трудомісткість виготовлення (обробки) одиниці продукції; р — продуктивність роботи одиниці устаткування.

Для обчислення виробничої потужності виробничої дільниці або цеху застосовують формулу для розрахунку потужності одиниці устаткування, помножуючи її на кількість одиниць устаткування, яке розміщується в зазначених виробничих підрозділах.

На кожному підприємстві існують резерви для кращого використання основних виробничих фондів. Поліпшення їх використання впливає на фінансові результати роботи підприємства за рахунок зростання обсягу випуску продукції, зниження собівартості, поліпшення якості продукції, зниження податку на майно та збільшення балансового прибутку.

Шляхи поліпшення використання основних засобів залежать від конкретних умов, що склалися на підприємстві за той чи інший період. Підприємство може досягти поліпшення використання основних засобів у такі способи:

  •  позбутися зайвого устаткування, машин, інших основних фондів або здати їх в оренду;
  •  своєчасно і якісно здійснювати планово-попереджувальні та капітальні ремонти;
  •  купувати високоякісні основні фонди;
  •  працювати над підвищенням кваліфікації обслуговуючого персоналу;
  •  поліпшувати якість підготовки сировини і матеріалів для процесу виробництва;
  •  підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва;
  •  впроваджувати нову техніку і прогресивну технологію, яка є безвідходною та енергоі паливозберігаючою;
  •  вдосконалювати організацію виробництва і праці з метою скорочення втрат робочого часу через простої устаткування.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. Первісна вартість об'єкта амортизації, що належить до третьої групи, становить 1200 тис. грн. Визначити суми щорічних амортизаційних відрахувань.

Розв'язання.

  1.  Амортизаційні відрахування за роками:

перший — 1200*0,15 = 180 тис. грн;

другий — 1200*0,3 = 360 тис. грн;

третій — 1200*0,2 = 240 тис. грн;

четвертий — 1200*0,15 = 180 тис. грн;

п'ятий — 1200*0,1 = 120 тис. грн;

шостий — 1200*0,05 = 60 тис. грн;

сьомий — 1200*0,05 = 60 тис. грн.

  1.  Перевірка. Сума прискореної амортизації — 1200 тис грн.: 180 + 360 + 240 + 180 + 120 + 60 + 60 = 1200 тис. грн.

Задача 2. На підприємстві вартість основних фондів на початок звітного періоду становила 8136 тис. грн. З 01.05 з експлуатації було виведено устаткування на суму 1235 тис. грн, а з 01.11 введено додаткові основні фонди на суму 1450 тис. грн. Обсяг виробленої продукції становить 9132 тис. грн, загальна чисельність працюючих — 250 осіб. Розрахувати середньорічну вартість, фондовіддачу і фондомісткість основних фондів підприємства.

Розв'язання.

1. Середньорічна вартість основних фондів

  1.  Фондовіддача Фв = 9132 : 7555 1,21 грн.
  2.  Фондомісткість Фм = 7555 : 9132 0,82 грн.

Задача 3. Обчислити коефіцієнт змінності роботи верстатів у цеху, якщо 30 з них працює в одну зміну, 80 — у дві, а 20 — у три. Розв'язання.

1. Коефіцієнт змінності Кзм = (30 • 1 + 80 • 2 + 20 • 3) : (30 + 80 + 20) = = 1,9 зміни.

Задача 4. Первісна вартість основних фондів підприємства — 3 млн грн, термін служби — 6 років, ліквідаційна вартість — 20 тис. грн. Визначити річну норму і щорічну суму амортизаційних відрахувань, використовуючи прямолінійну амортизацію.

Розв'язання.

1. Річна норма амортизаційних відрахувань

2. Щорічна сума амортизаційних відрахувань

Задача 5. Первісна вартість верстата на підприємстві — 100 тис. грн, нормативний термін служби — 5 років. Визначити щорічну суму амортизаційних відрахувань методом прискореного зменшення залишкової вартості.

Розв'язання.

Визначаємо річну норму амортизації як для лінійної амортизації:

па = (1 : 5) • 100 % = 20 %.

Подвоюємо цю норму: па = 20 • 2 = 40 %. Далі застосуємо норму амортизації, що становить 0,4 до залишкової вартості.

Сума амортизаційних відрахувань:

першого року А1 = 100 *0,4 = 40 тис. грн;

другого року А2 = (100 40) *0,4 = 24 тис. грн;

третього року А3 = (60 24) *0,4 = 14,4 тис. грн;

четвертого року А4 = (36 14,4) *0,4 = 8,64 тис. грн;

п'ятого року А5 = (21,6 8,64)*0,4 = 5,18 тис. грн.

Як бачимо, у перші роки зношення амортизації велике, проте з роками зменшується. Для перевірки складемо нагромаджені суми амортизаційних відрахувань і з'ясуємо, чи дає змогу цей метод здійснити повне відшкодування зроблених витрат на придбання верстата:

А = 40 + 24 + 14,4 + 8,64 + 5,18 = 92,22 тис. грн.

Виявляється, що не вся первісна вартість відшкодовується: 100 -92,22 = 7,78 тис. грн.

Недоамортизовану частину вартості прийнято вважати ліквідаційною вартістю верстата.

Задача 6. Використовуючи дані задачі 5 визначити щорічну суму амортизаційних відрахувань кумулятивним методом (цілих значень років).

Розв'язання.

Сума цілих значень років

1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15. Нормою амортизаційних відрахувань візьмемо коефіцієнти, утворені цілими значеннями років: 5/15; 4/15; 3/15; 2/15 і 1/15. Сума амортизаційних відрахувань:

першого року А1 = 100 *5 / 15 = 33,3 тис. грн;

другого року А2 = 100 * 4 / 15 = 26,6 тис. грн;

третього року А3 = 100 *3 / 15 = 20,0 тис. грн;

четвертого року А4 = 100 *2 / 15 = 13,3 тис. грн;

п'ятого року А5 = 100 ' 1 / 15 = 6,67 тис. грн.

Знову спробуємо перевірити, чи вся первісна вартість придбання верстата відшкодовується:

33,3 + 26,6 + 20 + 13,3 + 6,67 = 99,87 тис. грн.

Як бачимо, загальна сума зношення майже збігається з первісною вартістю. Незначні розбіжності пов'язані з похибками округлення результатів. Цей метод дає повне відшкодування первісної вартості верстата незалежно від того, чи враховувалася ліквідаційна вартість.

Задача 7. У виробничому цеху 30 верстатів. На обробку однієї деталі витрачається 0,35 нормо-год. Режим роботи цеху двозмінний.

Тривалість зміни — 8,2 год. У звітному році робочих днів 242. Простої верстатів у поточних ремонтах становлять 3,5 % номінального річного фонду часу їх роботи. Коефіцієнт використання виробничих потужностей — 0,91. Визначити виробничу потужність цеху і його виробничу програму (річний обсяг випуску цехом деталей). Розв'язання.

1. Номінальний фонд часу роботи одного верстата

8,2 • 2 • 242 = 3968,8 год.

2. Дійсний фонд часу роботи одного верстата

3968,8 • (1 0,035) « 3830 год.

3. Виробнича потужність одного верстата

3830 : 0,35 = 10 943 деталі.

4. Виробнича потужність цеху

10943 • 30 = 328290 деталей.

5. Виробнича програма цеху

328290 • 0,91 = 298744 деталі.

Завдання для самостійної роботи

Тести

1. До основних фондів підприємства належать:

а) автотранспорт;

б) спецодяг;

в) паливно-мастильні матеріали;

г) склад готової продукції.

2. До пасивної частини основних фондів підприємства належать:

а) залізничні вагони;

б) будинок дитсадка, який утримується на балансі підприємства;

в) під'їзні залізничні колії;

г) потокова лінія.

3. За функціональним призначенням основні фонди підприємства поділяються на такі:

а) орендні;

б) виробничі;

в) резервні;

г) невиробничі.

4. За матеріальним складом основні фонди підприємства поділяються на такі:

а) передавальні пристрої;

б) технологічні споруди;

в) змінне обладнання;

г) малоцінний інвентар.

5. Виробнича структура основних фондів — це відсоткове співвідношення:

а) між кількістю нової і відпрацьованої техніки;

б) між віковими групами основних фондів;

в) між наявністю основних фондів за окремими підрозділами підприємства;

г) між активною і пасивною частинами основних фондів.

6. Реально існуюча вартість основних фондів, ще не перенесена на вартість продукції, називається:

а) первісною;

б) відновною;

в) залишковою;

г) ліквідаційною.

7. Вартість основних фондів, яка склалася внаслідок переоцінки, називається:

а) первісною;

б) відновною;

в) залишковою;

г) ліквідаційною.

8. Первісна вартість основних фондів складається з вартості:

а) придбання;

б) майбутніх капітальних ремонтів;

в) поточних ремонтів;

г) транспортування й монтажу.

9. Знецінення основних фондів до їх повного фізичного зношення називається зношенням:

а) фізичним;

б) моральним;

в) матеріальним;

г) загальним.

10. За формулою 1 -(1- Кфіз) (1- Кмор) розраховують коефіцієнт:

а) фізичного зношення;

б) оновлення основних засобів;

в) ліквідації основних засобів;

г) загального зношення.

11. Амортизації підлягають витрати, пов'язані:

а) з рекультивацією землі;

б) поточними ремонтами;

в) придбанням основних фондів;

г) охороною основних фондів.

12. Нелінійні методи нарахування амортизації можна застосовувати до такої групи основних фондів:

а) першої;

б) другої;

в) третьої;

г) усіх.

13. Найнижча норма річних амортизаційних відрахувань встановлена для такої групи основних фондів:

а) першої;

б) другої;

в) третьої;

г) четвертої.

14. Відношення середньорічної вартості основних фондів підприємства до обсягу випущеної ними продукції називається:

а) фондовіддачею;

б) фондомісткістю;

в) коефіцієнтом використання виробничої потужності;

г) рентабельністю.

15. Час, потрібний для виготовлення одиниці продукції, називається:

а) продуктивністю устаткування;

б) інтенсивністю навантаження на основні фонди;

в) змінністю роботи устаткування;

г) трудомісткістю.

16. Річна норма амортизації — це:

а) втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП;

б) відсоток річних відрахувань від балансової вартості основних фондів;

в) втрата частини вартості основних засобів внаслідок експлуатаційних навантажень;

г) втрата частини вартості основних фондів внаслідок морального старіння устаткування.

17. Розширене відтворення основних фондів підприємства відбувається шляхом:

а) автоматизації виробництва;

б) заміни застарілого устаткування продуктивнішим;

в) здачі в оренду зайвої техніки;

г) спорудження другої черги підприємства.

18. Річну виробничу потужність можна обчислити, знаючи:

а) фонд часу роботи одного працівника і кількість робочих днів у

році;

б) продуктивність та річний фонд часу роботи устаткування;

в) трудомісткість виготовлення одного виробу і річний фонд часу роботи устаткування;

г) річну виробничу програму з випуску продукції та коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства.

19. Виробнича потужність, що використовується в моменти пікових навантажень, називається:

а) поточною;

б) проектною;

в) резервною;

г) законсервованою.

20. Просте відтворення основних фондів підприємства здійснюється шляхом:

а) поточних ремонтів;

б) модернізації окремих вузлів устаткування;

в) власного виробництва запасних частин;

г) амортизації.

Задачі

  1.  Підприємство використовує дві швейні машини, придбані три роки тому за ціною кожна 1300 грн. Нормативний термін служби обладнання такого класу — 8 років. Теперішня ціна швейної машини — 1050 грн. Розрахувати загальний коефіцієнт зношення машин.
  2.  На підприємстві 210 металорізальних верстатів: 130 з них працюють в одну зміну, 60 — у дві зміни і 20 — у три. Визначити коефіцієнт змінності роботи устаткування по підприємству загалом.
  3.  Підприємство придбало два автокари вартістю 7,2 тис. грн кожний з терміном служби 10 років. Яка сума амортизаційних відрахувань нагромадиться в амортизаційному фонді підприємства за чотири роки їх експлуатації?
  4.  Розрахувати коефіцієнт загального зношення верстата після п'яти років експлуатації, якщо його нормативний термін служби — 12 років, коефіцієнт морального зношення — 0,4.
  5.  Початкова вартість придбаного устаткування — 132 тис. грн, термін служби — 9 років. При визначенні щорічної суми амортизаційних відрахувань був застосований метод прискореного зменшення залишкової вартості. Якою буде залишкова вартість устаткування після двох років його експлуатації?
  6.  Фондовіддача основних фондів підприємства така, що на 1 грн їх вартості припадає 1,48 грн виробленої продукції. Розрахувати їх фондомісткість.
  7.  На дільниці механічного цеху працюють 28 токарних верстатів. Трудомісткість обробки однієї деталі — 0,33 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі, тривалість зміни — 8 год. У розрахунковому році неробочих днів 115. Регламентовані простої устаткування становлять 3,5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт використання верстатів — 0,88. Обчислити виробничу потужність дільниці й річну кількість оброблених на верстатах деталей.
  8.  На початок року підприємство мало в розпорядженні основні фонди загальною річною потужністю 520 тис. грн. У березні введено додаткові потужності на суму 58 тис. грн, а у жовтні виведено потужностей на суму 100 тис. грн. Знайти вихідну потужність підприємства.
  9.  На підприємстві вартість основних фондів на початок звітного періоду становила 7500 тис. грн. З 01.06 введено основних фондів на суму 1550 тис. грн, а з 15.10 виведено основних фондів на суму 900 тис. грн. Обсяг виробленої продукції — 9800 тис. грн. Загальна чисельність працівників — 300 осіб. Розрахувати фондовіддачу, фондомісткість і фондоозброєність праці на підприємстві.
  10.  Вартість придбаної промислової в'язальної машини — 28 тис. грн. Транспортні витрати — 2 тис. грн. Річна норма амортизації — 12 %. Визначити суму амортизації, що нараховується за місяць.
  11.  Вартість придбання верстата — 30 тис. грн. Вартість доставки і монтажу — 600 грн. Визначити щорічну суму амортизаційних відрахувань і залишкову вартість верстата після двох років експлуатації при річній нормі амортизаційних відрахувань 15 %.
  12.  Первісна вартість устаткування — 280 тис. грн. Нормативний термін служби — 8 років. Визначити залишкову вартість устаткування після трьох років його експлуатації, якщо для амортизації було застосовано лінійний метод. (Слік = 0).
  13.  Початкова вартість основних виробничих фондів підприємства — 320 тис. грн. Нормативний термін служби — 7 років. Визначити суму амортизаційних відрахувань, що накопичиться в амортизаційному фонді підприємства за два роки експлуатації основних виробничих фондів, якщо було застосовано кумулятивний метод (цілих значень років).
  14.  Первісна вартість поточної лінії на підприємстві — 420 тис. грн. Термін служби — 10 років. Визначити суму, що залишиться недоамортизованою після завершення терміну експлуатації, якщо для визначення річних сум амортизаційних відрахувань було застосовано метод прискореного зменшення залишкової вартості.
  15.  Первісна вартість устаткування на підприємстві — 350 тис. грн. Термін служби — 6 років. Визначити суму амортизаційних відрахувань третього року експлуатації, якщо для розрахунку було застосовано кумулятивний метод (цілих значень років).
  16.  На дільниці механічного цеху працюють 24 токарних верстата. Трудомісткість обробки однієї деталі — 1,2 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі, тривалість зміни — 8,1 год. У розрахунковому році неробочих днів 113. Регламентовані простої устаткування становлять 5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт використання верстатів — 0,85. Обчислити виробничу потужність дільниці й річну кількість оброблених на верстатах деталей.
  17.  У цеху машинобудівного заводу встановлено 100 верстатів. Режим роботи цеху двозмінний, тривалість зміни 8 годин. Річний обсяг випуску продукції — 280 тис. виробів, річна виробнича потужність цеху — 310 тис. виробів. Визначити коефіцієнт змінності роботи верстатів, коефіцієнти екстенсивного та інтенсивного навантаження, якщо відомо, що в першу зміну працюють усі верстати, у другу — 50 % загальної кількості, кількість робочих днів у звітному році — 260, фактичний фонд часу роботи одного верстата за рік — 4000 годин.
  18.  На дільниці механічного цеху працюють 20 токарних верстатів. Трудомісткість обробки однієї деталі на токарному верстаті — 0,25 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі роботи, тривалість зміни — 8 год. Робочих днів у році 258. Очікувані простої верстатів капітальному на ремонті — 180 год. Тривалість поточних ремонтів становить 2 % номінального річного фонду часу роботи верстатів. Коефіцієнт використання верстатів планується на рівні 0,85. Обчислити виробничу потужність механічного цеху і його річну виробничу програму з випуску деталей.
  19.  Підприємство у 2000 р. придбало нові верстати з ЧПУ вартістю 45 тис. грн кожний. Визначити суми щорічної амортизації, які підприємство відраховує з одиниці устаткування, якщо використовує для цього прискорений метод.

45. Підприємство придбало новий верстат вартістю 70 тис. грн з нормативним терміном експлуатації 6 років. Визначити, яким методом краще нараховувати амортизацію: лінійним, прискореного зменшення залишкової вартості або кумулятивним (кращим вважається метод, який дає змогу за першу половину терміну експлуатації погасити більшу частину вартості). Результати розрахунків записати в таблицю.

Метод нарахування амортизації

Сума амортизаційних відрахувань, тис. грн., за роками

1-й

2-й

3-й

4-й

5-й

6-й

Рівномірний

Прискорєного змєншєння залишкової вартості Кумулятивний

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Оборотні засоби підприємства

Сутність, склад та структура оборотних засобів.

Джерела утворення оборотних засобів.

Нормування оборотних засобів.

Показники використання оборотних засобів.

Шляхи поліпшення використання оборотних засобів.

Окрім основних кожне підприємство обов'язково повинно мати оборотні засоби або оборотний капітал. Ці поняття різняться. Оборотний капітал — це фінансові ресурси, вкладені в об'єкти, використання яких здійснюється підприємством протягом одного виробничого циклу або відносно короткого календарного періоду (як правило, щонайбільше один рік). Оборотні засоби — це зазначені об'єкти. Оборотний капітал, що вкладається у виробництво і реалізацію продукції, споживається повністю і відтворюється одразу після завершення виробничого циклу через реалізацію товару.

У практиці обліку та законодавстві поняття оборотного капіталу прирівняне до поняття оборотних засобів. Оборотні засоби поряд з основними є найважливішим елементом виробництва. Недостатня забезпеченість підприємства оборотними засобами гальмує його нормальну діяльність і погіршує фінансовий стан.

Оборотні засоби призначені забезпечувати динамічну складову економічної діяльності підприємства. У процесі кругообігу вони проходять три стадії перетворень.

  1.  Заготовча стадія — "гроші — оборотні засоби" — охоплює період, необхідний для створення виробничих запасів. Оборотні засоби на цій стадії у вигляді грошей використовують для закупівлі сировини, матеріалів та інших предметів праці.
  2.  Виробнича стадія — "оборотні засоби — готова продукція" — починається з отримання предметів праці і завершується відправленням готової продукції на склад підприємства. Оборотні засоби на цій стадії мають вигляд предметів праці, незавершеної та готової продукції.
  3.  Стадія реалізації — "готова продукція — гроші" — починається з надходження готової продукції на склад підприємства і завершується отриманням виручки від реалізації продукції. Оборотні засоби на цій стадії перебувають у вигляді готової продукції та грошей.

Таким чином, кошти здійснюють один оборот, а далі все повторюється. Оборотний капітал підприємства залежно від ролі, яку він відіграє у виробничому процесі, поділяється на оборотні фонди (капітал у виробництві) та фонди обігу (капітал в обігу). Для вивчення складу і структури оборотні засоби класифікують за певними ознаками (рис. 4).

Матеріальною основою капіталу у виробництві є оборотні фонди. Оборотні фонди — це частина виробничих фондів підприємства, що споживаються в одному виробничому циклі й змінюють натуральну форму. Оборотні фонди поділяють на такі групи.

Виробничі запаси — це предмети праці, які містяться на складі у вигляді запасів і призначені для переробки у виробничому процесі.

Виробничі запаси складаються із сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, мастильних матеріалів, палива, тари, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів праці.

Малоцінними та швидкозношуваними є предмети праці, які використовуються як засоби праці протягом року чи менше або вартість яких не перевищує 100-кратного (для бюджетних організацій 50-кратного) розміру мінімальної заробітної плати праці.

Незавершене виробництво — це продукція, яка ще не пройшла всі стадії обробки. У вартісному вираженні — це витрати на придбання матеріалів, запасних частин, сировини, на заробітну плату й інші кошти, необхідні для продовження процесу виробництва.

Витрати майбутніх періодів — це витрати на виконання науково-дослідних, раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, що здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції списуватимуться в наступних періодах.

Фонди обігу — це частина засобів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством для створення оборотних фондів. До фондів обігу належать:

  1.  готова продукція, що перебуває на складі підприємства і підготовлена до відправки споживачеві, а також та її частина, яка вже відправлена, але ще не оплачена;
  2.  товари на складі, що закуповуються з метою подальшої реалізації за вищими цінами. У бухгалтерському обліку окремо відображаються товари на складі й у дорозі, тобто товари, надіслані постачальником на адресу споживача. При цьому право власності на ці товари перейшло до споживача, але вони ще не надійшли на його склади і не оприбутковані;

  1.  дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок взаємних розрахунків між підприємствами за надані їм послуги або зроблену поставку товарів;
  2.  гроші у розрахунках, що включають як реальні гроші у вигляді готівки в касі підприємства, так і грошові засоби на розрахунковому рахунку в банківській установі.

Запам'ятаймо, що оборотні фонди призначені для обслуговування сфери виробництва, а фонди обігу — для обслуговування сфери обігу.

За особливостями планування та принципом організації оборотні засоби поділяються на нормовані й ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства, до ненормованих — відвантажена, але ще не оплачена готова продукція, товари на складі та у дорозі, грошові кошти на розрахункових рахунках та в незавершених розрахунках, готівка в касі.

Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні або залучені засоби. До власних засобів належать кошти статутних фондів (для недержавних підприємств) і кошти, надані підприємству при його утворенні (для державних підприємств). Ці кошти можуть поповнюватись за рахунок прибутку підприємства і залучення в обіг стійких пасивів. До залучених засобів належать кредити банків, якими покривають нестачу власних оборотних засобів.

Стійкі пасиви — це засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу і які воно використовує. До стійких пасивів належать:

  1.  мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, тобто витрати, що належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції;
  2.  стійка перехідна заборгованість постачальникам;
  3.  мінімальна заборгованість із заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби;
  4.  залишки амортизаційних відрахувань на запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом;
  5.  кошти підприємства, що покриваються кредитом банку та авансами замовників;
  6.  тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.

Структурою оборотних засобів є відсоткове співвідношення окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, що залежить від специфіки виробництва. Наприклад, у будівництві 50-60 % оборотних засобів становить незавершене виробництво, 25 % — виробничі запаси. На транспорті незавершеного виробництва немає, але 70 % оборотних засобів становлять виробничі запаси. Окрім того, структура оборотних засобів залежить від якості готової продукції, рівня концентрації, спеціалізації, кооперування або комбінування виробництва, прискорення НТП тощо.

Нормуванням оборотних засобів називають економічно обгрунтований розрахунок мінімальної потреби підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення його нормального функціонування. Основним методом нормування оборотних засобів є метод прямого розрахунку — розрахунку нормативів за кожним нормованим елементом.

Норма витрат матеріальних ресурсів — це максимально допустимі планові витрати ресурсу (сировини, матеріалів, палива тощо), які можна споживати для виробництва одиниці продукції.

Нормативи витрат — це поелементні складові норми, які визначають витрати тих чи інших матеріальних ресурсів, віднесених на фізичну одиницю (одиницю потужності, м3, м2, 1 м погонної довжини, тонну тощо).

Вагомість нормування оборотних засобів у ринкових умовах істотно зростає, оскільки в кінцевому підсумку від нього залежать платоспроможність і фінансовий стан підприємства. Загальний норматив оборотних засобів складається з певних нормативів:

Нзаг = Нв.з + Нн.в + Нв.м.п + Нг.п

де Нв.з, Нн.в, Нвмп, Нгп — нормативи відповідно виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції.

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах розраховується за формулою

Нв.з = Д N;

де Д — денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів;

N — норма запасу певного виду ресурсів, днів.

Денну потребу в матеріальних ресурсах визначають шляхом ділення загальнорічної потреби в них (Мзаг) на кількість днів у році:

Д = Мзаг : 360

Норму запасу матеріального ресурсу визначають за формулою

N = N пот +N підг + Nтр + Nстр

де N — запас відповідно поточний, підготовчий, транспортний і страховий.

Розглянемо конкретні складові норми запасу у днях.

Поточний запас (Nпот)— це резерв часу, який дорівнює половині часу між двома суміжними поставками матеріального ресурсу. Наприклад, якщо постачальник доставляє на підприємство сировину кожні 30 днів, то поточний запас становитиме половину цієї величини: N = 30 : 2 = 15 (днів). На практиці постачальників більше як один, тому спочатку розраховують середньозважений інтервал поставок, а потім знаходять його половину.

Підготовчий запас (Nпідг) — це час, необхідний для підготовки матеріальних ресурсів до виробничого процесу (комплектація, приймання, лабораторний аналіз, доставка матеріалів зі складу та бази тощо). Підготовчий запас ураховують тоді, коли час на підготовку матеріалу до виробництва перевищує норму поточного запасу і дорівнює цьому перевищенню.

Транспортний запас (Nтр) — це час, необхідний для транспортування матеріальних ресурсів до території підприємства з урахуванням часу на вантажно-розвантажувальні роботи.

Страховий запас (Nстр) складається на випадок зриву поставок, він дорівнює половині поточного запасу.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. Постачання сировини на підприємство відбувається згідно з даними таблиці. Визначити норму поточного запасу за наявності чотирьох постачальників.

Постачальник

Обсяг однієї поставки,т

Інтервал між поставками, днів

1

180

30

2

300

20

3

60

10

4

120

30

Разом

660

-

Розв'язання.

1. Середньозважений інтервал поставок

(180 • 30 + 300 • 20 + 60 • 10 + 120 • 30) : (180 + 300 + 60 + 120) « 24 дні. 2. Норма поточного запасу N пот = 24 : 2 = 12 днів.

Задача 2. Поточний запас становить 10 днів. На підготовку сировини до використання у виробничому процесі потрібно 12 днів. Визначити норму підготовчого запасу.

Розв'язання.

Різниця між поточним запасом і часом на підготовку сировини до використання у виробництві 12 10 = 2 дні. Отже, норма підготовчого запасу (Nпідг) становить 2 дні.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві. Оборотні засоби в незавершеному виробництві нормують у галузях промисловості, де період виробничого циклу перевищує один день (будівництво, металургія, важке машинобудування, хімічна, складальне виробництво тощо).

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві — це кошти, яких повинно вистачати для створення перехідних заділів у цехах основного та допоміжного виробництва з метою забезпечення ритмічної роботи й рівномірного здавання готової продукції на склади підприємства. Обчислюється цей норматив за формулою

де р — середньодобовий обсяг випуску продукції в натуральному вираженні;

S — планова виробнича собівартість одиниці продукції;

Тц — тривалість виробничого циклу;

кнв — коефіцієнт наростання витрат.

Найскладнішою частиною розглядуваного нормативу є розрахунок середньої вартості виробів у незавершеному виробництві. У загальному випадку на різних виробництвах упродовж виробничого циклу витрати, що пов'язані з виготовленням продукції, наростають по-різному. Для навчальних цілей у розрахунках використовуватимемо таку формулу:

де ПВ — питома вага початкових одноразових витрат на виробництво в собівартості продукції;

а — одноразові витрати на початку виробничого циклу;

b — решта витрат до завершення виробництва готової продукції.

Задача 3. На підприємстві виробнича собівартість одного виробу — 350 грн. Початкові одноразові витрати матеріалів на виробництво одного виробу — 70 грн. Тривалість виробничого циклу — 2 дні. За рік має бути випущено 1000 виробів. Визначити норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві.

Розв'язання.

Питома вага одноразових витрат у собівартості продукції

ПВ = 70 : 350 = 0,2.

Коефіцієнт наростання витрат

кн.в = 0,2 + (1 - 0,2) : 2 = 0,6.

Середньодобовий обсяг випуску продукції

р = 1000 : 360 = 2,78 шт.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві

Ннв = 2,78 • 350 • 0,6 • 2 = 1167,6 грн.

Нормування оборотних засобів у витратах майбутніх періодів.

Цей норматив встановлюється у грошовому вираженні як залишок несписаних на собівартість витрат на кінець року:

Н в.м.п = В поч.+Впл-Всоб

де Впоч, Впл, Всоб — видатки майбутніх періодів відповідно на початок року, які плануються в цьому році і які підлягають перенесенню на собівартість у цьому році.

Нормування оборотних засобів у запасах готової продукції. Запаси готової продукції на складах підприємства повинні створюватися в такій кількості, щоб була можливість забезпечити її своєчасне відвантаження для реалізації споживачам партіями, комплектно і в повному асортименті. Для кожного виду готової продукції визначаються норми запасу залежно від того, скільки часу потрібно на комплектування і накопичення продукції до розміру партії, підготовку продукції до відвантаження, транспортування продукції за межі підприємства, підготовку і відправлення платіжних документів.

Після визначення нормативів для кожного виду готової продукції розраховується середньозважений норматив по підприємству загалом. Тоді норматив оборотних засобів у запасах готової продукції можна визначити за формулою

де д — вартість одноденного обсягу випуску готової продукції.

Для аналізу і планування витрат матеріальних ресурсів використовують такі показники: коефіцієнт використання матеріалу, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення продукту з одиниці переробленої сировини, матеріаломісткість, матеріаловіддачу, електроміст-кість, енергомісткість, розмір відходів та ін. Наведемо визначення деяких з них.

Коефіцієнт використання матеріалу характеризує ступінь використання сировини та матеріалів і визначається як відношення його корисної витрати до нормативу витрат, встановленого для цього виду матеріалу.

Матеріаломісткість визначається за формулою

Мм = Км р : V,

де Км р — кількість витрачених матеріальних ресурсів;

V — обсяг випуску товарної (реалізованої) продукції на підприємстві (у натуральному або вартісному вираженні).

Матеріаловіддача — показник, обернений до матеріаломісткості.

Розмір відходів — це коефіцієнт, що показує відношення величини відходів до загальних витрат матеріалу.

До показників використання оборотних засобів на підприємстві належать коефіцієнт оборотності оборотних засобів, фондомісткість, період обороту оборотних засобів, коефіцієнт збереження, рентабельність оборотних засобів.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає кількість оборотів, які можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період (найчастіше рік), і показує, який обсяг реалізованої продукції припадає на 1 грн вартості оборотних засобів. Обчислюється цей показник за формулою

де Q — річний обсяг реалізованої продукції; Со.з.сер — середньорічна вартість оборотних засобів.

Фондомісткість показує, яка вартість оборотних засобів припадає на 1 грн вартості реалізованої продукції:

Період обороту оборотних засобів показує, скільки днів триває один оборот оборотних засобів:

Коефіцієнт збереження оборотних засобів характеризує ефективність використання оборотних засобів:

де Ноз — сумарний норматив оборотних засобів.

Рентабельність оборотних засобів характеризує ефективність використання оборотних засобів і є відношенням балансового прибутку підприємства (Пбал) до його середньорічного залишку оборотних засобів:

Середньомісячний залишок оборотних засобів обчислюється за формулою

де Споч, Скін — залишок оборотних засобів відповідно на початок і кінець місяця.

Середньорічний залишок оборотних засобів обчислюється за формулою

Де С1м, С2м… – …С12м — середньомісячні залишки оборотних засобів.

Раціональне та економне використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, а також оборотних засобів має велике економічне й соціальне значення для кожного підприємства, оскільки сприяє суттєвому зниженню витрат на виробництво і збут продукції, отриманню більшого прибутку за рахунок зниження собівартості продукції, підвищенню конкурентоспроможності продукції, поліпшенню загального фінансового стану підприємства.

Підприємства мають такі шляхи поліпшення використання оборотних фондів і оборотних засобів:

  1.  упровадження безвідходних виробничих технологій;
  2.  комплексне використання сировини;
  3.  якісну підготовку сировини і матеріалів до виробництва;
  4.  удосконалення нормативної бази;
  5.  підтримку техніки в належному робочому стані й суворе дотримання вимог технологічних процесів;
  6.  зменшення термінів виготовлення продукції (скорочення виробничого циклу);
  7.  зменшення кількості виробничих запасів за рахунок поліпшення організації матеріально-технічного постачання, зменшення дальності їх транспортування;
  8.  удосконалення розрахунків із замовниками та інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни. Прискорення оборотності оборотних засобів сприяє збільшенню

обсягу вироблюваної продукції та вивільненню частини оборотних коштів і за їх рахунок створенню додаткових резервів для розширення виробництва. Порівнюючи показники оборотності оборотних засобів за два суміжних періоди (наприклад, роки), можна визначити їх зміну, що спричинюється прискоренням або уповільненням їх обертання. Загальний розмір цієї зміни визначається так:

де Со.з.сер 1, Со.з.сер 2— середні суми оборотних засобів за два суміжних періоди.

Абсолютне вивільнення оборотних засобів виникає тоді, коли фактична потреба в них менша від планової. Вона визначається як різниця між плановою потребою у базовому періоді і фактичною сумою середніх залишків нормованих оборотних засобів. Відносне вивільнення або додаткове залучення оборотних засобів за розрахунковий період обчислюється за формулою

де Q — річний обсяг реалізації продукції;

Tзвіт, Tбаз — тривалість обороту оборотних засобів у році відповідно звітному та плановому (базовому).

Оборотність вивільнених засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства. Так, приріст прибутків (збитків), що одержується за рахунок зміни оборотності оборотних засобів, розраховується за формулою

де Пбаз — прибуток від реалізації продукції в базовому році;

Кбаз і Кзв — коефіцієнт оборотності оборотних засобів у році відповідно базовому і звітному.

Задача 4. Визначити коефіцієнт виходу готової продукції і виявити резерви збільшення обсягу випуску продукції за рахунок раціональнішого використання сировини. Фактична маса сировини, що надійшла у виробництво, — 320 т. Маса готової продукції — 120 т. Коефіцієнт виходу готової продукції в базовому році — 0,36. Розв'язання.

  1.  Коефіцієнт виходу готової продукції 120 : 320 = 0,375.
  2.  Зміна цього показника порівняно з базовим роком 0,375 0,36 = = 0,015.
  3.  Резерв збільшення обсягу випуску продукції з наявної сировини становить 0,015 • 320 = 4,8 т.

Задача 5. Встановити абсолютне вивільнення (залучення) оборотних засобів підприємства, якщо сума оборотних засобів у звітному році становила 340 тис. грн, а обсяг реалізованої продукції — 5,8 млн грн. У плановому році обсяг випуску продукції має збільшитися на 15 %, а тривалість обороту оборотних засобів скоротитися на 3 дні.

Розв'язання.

  1.  Коефіцієнт оборотності у звітному році Коб зв = 5800 : 340 = 17 об.
  2.  Тривалість обороту у звітному році Тоб зв = 3б0 : 17 = 21,2 дня.
  3.  Обсяг продукції у плановому році Qпл = 5800 • 1,15 = 6670 тис. грн.
  4.  Тривалість обороту у плановому році Тоб пл = 21,2 3 = 18,2 дня.
  5.  Коефіцієнт оборотності у плановому році Коб пл = 360 : 18,2 = = 19,78 об.
  6.  Сума оборотних засобів у плановому році Созпл = 6670 : 19,78 = = 337,2 тис. грн.
  7.  Обсяг вивільнених (залучених) оборотних засобів AСоз = 340 -337,2 = 2,8 тис. грн.

Задача 6. Протягом звітного року підприємство виготовило і реалізувало товарної продукції на суму 900 тис. грн. Середньорічний залишок обігових коштів — 180 тис. грн. У плановому році обсяг реалізованої продукції має збільшитися на 6,5 %. Крім того, розроблено економіко-організаційні заходи підвищення ефективності виробництва, які уможливлять скорочення тривалості обороту обігових коштів на 8 днів. Розрахувати показники оборотності обігових коштів у звітному і плановому роках, а також рентабельність оборотних коштів у звітному та плановому роках, якщо рентабельність продукції у звітному році становила 20 %, а у плановому становитиме 25 %.

Розв'язання.

  1.  Коефіцієнт оборотності у звітному році 900 : 180 = 5 об.
  2.  Тривалість обороту у звітному році 360 : 5 = 72 дні.
  3.  Обсяг товарної продукції у плановому році 900 • 1,065 = 958,5 тис. грн.
  4.  Тривалість обороту у плановому році 72 8 = 64 дні.
  5.  Коефіцієнт оборотності у плановому році 360 : 64 = 5,6 об.
  6.  Середньорічний залишок оборотних коштів у плановому році 958,5 : 5,6 = 171,2 тис. грн.
  7.  Вивільнення обігових коштів 171,2 180 = 8,8 тис. грн.
  8.  Прибуток звітного року П = 20 • 900 / 100 = 180 тис. грн.
  9.  Прибуток у плановому році П = 25 • 958,5 : 100 = 239,6 тис.грн.
  10.  Рентабельність оборотних коштів у звітному році

Ro.з.зв=Пзв/Сзв*100%= 180:180*100 % = 100 %.

11. Рентабельність оборотних коштів у плановому році

Ro.з.пл=Ппл/Спл*100%= = 239,6:171,2*100% = 140%.

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Інвестиційна діяльність підприємства

Інвестиції, їх види і характеристика.

Сутність і класифікація капіталовкладень підприємства.

Загальні принципи й етапи планування капіталовкладень на підприємствах.

Оцінювання ефективності капіталовкладень підприємства.

Фінансові інвестиції і оцінювання їх ефективності.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства.

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій. Інвестиції — це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Процес вкладання капіталу називають інвестуванням, а юридичних і фізичних осіб, що його здійснюють, — інвесторами.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками.

Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні й фінансові.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називають виробничими інвестиціями, або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними й місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі й непрямі.

Прямі інвестиції — це вкладення коштів в певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній і фондів).

Непрямі інвестиції — це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску і розміщення власних цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від цих інвестицій дохід посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

За термінами інвестування розрізняють короткота довгострокові інвестиції.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватними називають інвестиції, які здійснюють громадяни та підприємства недержавної форми власності.

Державними називають інвестиції, які здійснює держава в особі уряду і державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називають усі види цінностей, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюють інвестиційні фонди і компанії. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції — це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні — за її межами.

Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвиток його матеріально-технічної бази, упровадження нових технологій виробництва, зростання потужностей, є капітальні вкладення, або виробничі інвестиції.

Під капітальними вкладеннями розуміється сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До капіталовкладень входять витрати на будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

3 метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальною, технологічною структурою, призначенням, галузевою належністю, способом виконання робіт, джерелами фінансування, формами власності.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображує співвідношення довготермінових витрат підприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів і окремих виробництв, які здійснюються з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі.

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єктів основних фондів на території діючих підприємств і прилеглих до них площах. Розширенням є також будівництво філій і виробництв, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів і об'єктів основних фондів, що пов'язано з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки і техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств — це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого й фізично зношеного устаткування на нове, більш продуктивніше.

Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає виконання робіт, пов'язаних з відновленням основних фондів, що вибувають у процесі виробничої діяльності.

За технологічною структурою капіталовкладення поділяють на витрати, пов'язані з будівельними, монтажними роботами, придбанням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капітальними роботами та послугами.

До будівельних належать роботи, пов'язані із спорудженням, перебудовою, розширенням і відновленням існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, пов'язані з будівництвом будівель і споруд.

Монтажними називають роботи, пов'язані із збиранням і встановленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.

До витрат на обладнання, інструмент, інвентар входить вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо), транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом виробництва (борошнота панелевозів, електрокарів тощо), обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо, виробничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидкозношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як перший комплект для підприємств і об'єктів, що будуються.

До інших капітальних робіт і витрат включають проектно-вишу-кувальні роботи, що здійснюються за рахунок капіталовкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату працівників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.

За призначенням капітальні вкладення розподіляються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.

До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва функціонуватимуть у сфері матеріального та нематеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.

До капіталовкладень невиробничого призначення належать вкладення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.

За галузевою належністю капіталовкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві та інших галузях народного господарства.

За способом здійснення будівельно-монтажних робіт капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарським способами.

Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає їх виконання постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.

При господарському способі будівництво здійснює безпосередньо підприємство-забудовник. При цьому роботи на об'єкті будівництва підприємство виконує власними силами і засобами поряд з основною виробничою діяльністю.

При будь-якому способі виконання будівельно-монтажних робіт визначають кошторисну вартість будівництва згідно з встановленими цінами, тарифами і розцінками на будівельно-монтажні роботи, яка й є вартістю на спорудження об'єкта.

За джерелами фінансування капіталовкладення поділяють на: державні; такі, що здійснюються понад ліміту державних капіталовкладень; інші.

Для фінансування державних капіталовкладень можуть використовуватись власні кошти державних підприємств та організацій, що призначені для таких цілей, бюджетні асигнування, кредити банків.

Капіталовкладення, які здійснюються понад ліміту державних вкладень, фінансуються з нецентралізованих джерел фінансування, які дозволено спрямовувати на такі цілі.

Інші капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних коштів підприємств, громадських, кооперативних та інших організацій, а також коштів, отриманих у порядку пайової участі.

За формою власності розрізняють державні та приватні капітальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштів і призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузей і підприємств. Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Мета здійснення приватних капіталовкладень полягає у зміцненні підприємствами власної позиції на ринку.

Плануючи інвестиції, підприємство повинно враховувати найважливіші фактори, що можуть вплинути на очікуваний результат прийнятого інвестиційного рішення. Ці фактори розподіляють на загальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства.

До загальноекономічних факторів належать фінансово-кредитна політика уряду, рівень інфляції у країні, державне стимулювання інвестиційної діяльності підприємств, грошовий обіг у країні, рівень активності іноземних інвестицій, економічні зв'язки з іншими державами, чинне податкове законодавство тощо.

Галузеві фактори характеризуються такими показниками, як рівень науково-технічного розвитку галузі, енерго-, наукота капіталомісткість виробництва, забезпеченість трудовим потенціалом, сировинними та енергоресурсами, зв'язки з іншими галузями народного господарства, тип галузі (розвивається швидко або повільно), територіальне розташування підприємств галузі тощо.

До факторів, що діють на рівні конкретного підприємства, належать його виробничий потенціал та забезпеченість виробничими ресурсами, фінансовий стан, зв'язки зі споживачами продукції, відносини з конкурентами тощо.

За дією зазначеного комплексу факторів і стадії життєвого циклу, в якій перебуває підприємство, його керівництво може вибрати за основу для розробки інвестиційної стратегії організації одну з таких базових стратегій:

  1.  виживання (це захисна стратегія, яку використовують у разі кризи економічної діяльності підприємства);
  2.  стабілізації (ця стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажу виробленої продукції (надання послуг, виконання робіт) і отримуваних доходів);
  3.  зростання (це найефективніша стратегія, що спрямована на досягнення стабільного збільшення обсягів продажу, прибутку, капіталу). Відповідність сформованої інвестиційної стратегії підприємства його загальній економічній стратегії визначається вибраним критерієм (показником) ефективності вкладення капіталу. Таким критерієм може бути певна норма прибутку на вкладений капітал, відсоткове збільшення частки ринку, підвищення продуктивності праці тощо.

Процес планування капітальних вкладень на підприємстві складається з двох послідовних етапів. На першому етапі передбачається обчислення необхідного обсягу реальних інвестицій на певний розрахунковий період (рік або кілька років), на другому — визначення конкретних джерел фінансування інвестицій.

Фінансування капіталовкладень підприємство здійснює за рахунок як власних, так і залучених коштів.

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, тощо. До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприємства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підприємств.

Користування зовнішніми джерелами довготермінового фінансування потребує від підприємства певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства потребує витрат на їх випуск і оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку, у подальшому — виплату дивідендів акціонерам і процентів власникам облігацій.

3алучення банківських позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу з виплатою процентів за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капіталовкладень можуть бути також кошти державного і місцевого бюджетів, державних позабюджетних благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капіталовкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як діюча система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їх стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика національного банку країни та ін.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капіталовкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству.

Економічне обґрунтування доцільності капіталовкладень здійснюється на основі дослідження основних характеристик відповідних інвестиційних проектів.

Сучасна практика оцінювання ефективності реальних інвестицій використовує певні базові принципи й методичні підходи.

При оцінюванні ефективності капіталовкладень слід ураховувати основні базові принципи. Розглянемо їх.

  1.  Оцінювати ефективність проектів інвестування капіталу потрібно на основі порівняння обсягу інвестованих коштів, з одного боку, і сум та термінів повернення інвестованого капіталу — з іншого.
  2.  При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат слід ураховувати як основні, так і супутні витрати капіталу. Це пояснюється тим, що при інвестуванні крім основних затрат, передбачених проектом, підприємство часто несе й супутні витрати, спричинені реалізацією цього проекту. Тому їх так само необхідно враховувати при оцінюванні ефективності здійснення капіталовкладень.
  3.  Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показника грошового потоку від інвестицій.

Під грошовими потоками від інвестицій розуміються отримані від їх реалізації чистий прибуток і суми амортизаційних відрахувань:

ГП = П + АВ,

де П — річний прибуток, отриманий у результаті реалізації інвестицій; АВ — річна сума амортизаційних відрахувань.

4. Приведення майбутніх грошових потоків від інвестицій до їхньої теперішньої вартості (дисконтування). Оскільки грошові кошти під впливом фактору часу знецінюються, вартість теперішніх грошей (тобто їх купівельна спроможність) перевищує вартість грошей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошей ураховується шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів. Дисконтування передбачає коригування майбутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дисконтній ставці, що враховує ризик і непевність, пов'язані з фактором часу. В умовах очікування постійного річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислюють за формулою

де ТВ — теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інвестиційного проекту, гр. од.; t— період, років; ГПt — грошовий потік, очікуваний у t-му році від реалізації проекту; r— річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу);

1/(1+r)^t— коефіцієнт коригування майбутніх сум грошових потоків.

5. Диференційований вибір дисконтної ставки. Ставки для дисконтування грошових потоків від реалізації різних проектів вибирають диференційовано з урахуванням таких факторів, як очікуваний темп інфляції, премії за ризик, імовірність низького рівня платоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо. Виходячи з наведених принципів розраховують основні характеристики інвестиційних проектів — чисту теперішню вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішню ставку дохідності.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) характеризує загальний абсолютний ефект від реалізації інвестицій і обчислюється як різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протягом періоду експлуатації об'єкта інвестування, і сумою початкових інвестицій:

ЧТВ = ТВ - ПІ,

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків проекту;

ПІ — початкові інвестиції.

Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, проект має бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне значення або дорівнює нулю, то проект слід відхилити, оскільки його реалізація призведе до збитків або не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал.

Інша характеристика інвестиційного проекту — індекс прибутковості (ІП) — загалом дуже близький до чистої теперішньої вартості. Індекс прибутковості порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями:

ІП = ТВ : ПІ.

Проект, який має індекс прибутковості більший за одиницю, схвалюється як прибутковий, а якщо цей індекс менший за одиницю — відхиляють.

Період окупності (Т ) інвестицій характеризує кількість років, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупності визначається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошових потоків:

Ток = ПІ/ ГПдиск

де ГПдиск — середньорічна величина дисконтованих грошових потоків.

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків визначають так:

ГПдиск=ТВ/Текспл

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків від проекту; Текспл — кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очікується надходження грошових потоків.

Внутрішня ставка доходу (ВСД) характеризує рівень прибутковості здійснених інвестицій, що дорівнює дисконтній ставці, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це можна записати у вигляді

де ГП — річні грошові потоки;

d — дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу);

п — кількість років надходження грошових потоків.

З метою схвалення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставку доходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяльності підприємства, яку визначають виходячи з вартості залучення капіталу і ступеня ризику проекту. Якщо значення внутрішньої ставки доходу перевищує необхідну ставку, то проект вважають прибутковим.

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов'язані з функціонуванням фінансового ринку, основне завдання якого — акумулювання та ефективне розміщення заощаджень у галузях економіки.

До основних напрямків фінансових інвестицій підприємства належать вкладення коштів:

  1.  у статутні капітали спільних підприємств;
  2.  у цінні папери ринку капіталів;
  3.  на грошовому ринку.

Вкладення коштів у статутні капітали спільних підприємств дає змогу підприємству зміцнити господарські зв'язки з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі), розвинути власну виробничу інфраструктуру, розширити збут продукції, проникнути на інші регіональні ринки тощо.

Вкладення капіталу підприємства в цінні папери ринку капіталів — найпоширеніші у практиці фінансових інвестицій.

Цінні папери ринку капіталів розподіляють за групами:

  1.  корпоративні — підтверджують право власності держателя цінних паперів (прості, або звичайні, та привілейовані акції);
  2.  боргові — підтверджують право кредитора на отримання від боржника певної суми боргу (довготермінові векселі, облігації);
  3.  похідні — інші інструменти фінансового ринку (опціони, ф'ючер-си, конвертовані облігації і конвертовані привілейовані акції). Вкладення коштів підприємства на грошовому ринку має місце при їх розміщенні на банківських депозитних рахунках. Мета такого розміщення тимчасово вільних коштів підприємства — отримання додаткового прибутку, який у подальшому може спрямовуватись для інвестиційних потреб.

Оцінювання ефективності здійснення фінансових інвестицій базується на тих же принципах, що й оцінювання ефективності реальних інвестицій. Однак при цьому необхідно враховувати певні відмінності.

  1.  У грошових потоках від фінансових інвестицій відсутні амортизаційні відрахування. Тому в основі обчислення грошових потоків від таких інвестицій розглядаються суми періодично сплачуваних по них процентів (для внесків до статутних капіталів інших підприємств; для вкладів на депозитних рахунках у банках; для облігацій та інших боргових цінних паперів) і дивідендів (за придбаними акціями інших підприємств).
  2.  Фінансові активи (цінні папери) можуть бути продані на ринку за ціною, що склалась на них на момент продажу. Отже, до грошових потоків від фінансових інвестицій повинна включатись також вартість їх можливої реалізації після завершення терміну володіння інвесторами ними. Для боргових цінних паперів ця вартість фіксована (вона є основною сумою боргу), а для корпоративних — вартість реалізації визначають за їх поточною курсовою ціною.
  3.  Норма прибутку від таких інвестицій визначається рівнем ризику фінансового інструменту. Інвестиціям у фінансові активи з незначним рівнем ризику властива невисока норма прибутку. До таких активів належать цінні папери, які випускає держава (облігації, державні казначейські зобов'язання тощо). їх вважають надійними цінними паперами. Інвесторів, які схиляються переважно до таких інвестицій, називають консервативними. Цінні папери, що приносять більшу норму прибутку, мають вищий ступінь ризику. Якщо інвестор формує свій портфель інвестицій переважно з таких фінансових інструментів, його вважається агресивним.

Ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна оцінити, визначивши його реальну вартість.

Реальну вартість фінансового інструменту визначають за формулою

де ГП — очікуваний грошовий потік за період користування фінансовим активом; г — очікувана норма прибутку фінансового активу (у вигляді десяткового дробу); п — кількість періодів формування грошових потоків під час користування фінансовим активом.

Оцінюючи реальну вартість різних фінансових інструментів, необхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Облігація — це борговий цінний папір, який підтверджує право його власника на отримання через певний проміжок часу суми основного боргу, наданого особі, що випустила цю облігацію (емітенту), і доходів від неї у вигляді процентів. Характеристиками облігації є її номінальна вартість (визначає або основну суму боргу, або вартість, за якою вона гаситься); річна процентна або дисконтна ставка з облігації; проценти, що нараховуються за нею; очікувана норма прибутковості за облігацією; кількість періодів виплат процентів до терміну її погашення.

Реальну вартість облігації, за якою періодично сплачуються відсотки, визначають так:

де п — термін, через який гаситься облігація, років; П — сума процентів, що сплачується за облігацією кожний період, що обчислюється як:

П = rН;

r — річна ставка процента, що сплачується за облігацією (у вигляді десяткового дробу); Н — номінальна вартість облігації; d — дисконтна ставка, що враховує інфляцію, ризик і непевність, пов'язані з фактором часу (у вигляді десяткового дробу); t— кількість періодів виплати процентів.

Акція — це цінний папір, що засвідчує право її власника на частину майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Реальну оцінку акцій визначають з урахуванням їх виду. Розрізняють акції привілейовані та звичайні (прості).

За привілейованими акціями сплачують фіксовані дивіденди. Оскільки за акціями не існує терміну погашення, їх реальну вартість визначають за формулою

Р = Д / (1 + d)1 + Д / (1 + d)2 + Д / (1 + d)3 +...+ Д / (1 + d )^n,

де Д — постійний дивіденд;

d— ставка дисконту (у вигляді десяткового дробу).

Останню формулу можна спростити:

Р = Д / d.

Визначаючи реальну вартість звичайних (простих) акцій, слід ураховувати, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивідендна політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей розвитку. Дивіденди, які сплачуються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі від дивідендів, сплачених за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть не виплачуватись.

На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту. Реальну вартість звичайних акцій з постійними дивідендами визначають за формулою

Р = Д / (1 + d)1 + Д / (1 + d)2 + Д / (1 + d)3 +...+ Д / (1 + d )^n,

Р = Д / d

де Д — постійний річний дивіденд; d — необхідна ставка доходу, яка залежить від ризикованості саме цих акцій.

Якщо дивіденди за акціями зростають щорічно високими темпами, реальну вартість таких звичайних акцій визначають за формулою

Р = (До (1 + g))/(d-g), або Р = Д1 / (d- g),

де Д — останній сплачений за акціями дивіденд, гр. од.;

Д1 — сподіваний дивіденд на акцію через рік;

d — необхідна ставка доходу (у вигляді десяткового дробу);

g — темпи приросту дивідендів (у вигляді десяткового дробу).

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визначення їх реальної вартості необхідно розрахувати майбутні дивіденди окремо за кожний період, а потім за допомогою дисконтної ставки визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і в інші фінансові інструменти визначають як різницю між реальною вартістю фінансового активу і початковими інвестиціями в такі активи. Якщо реальна вартість перевищує початкові інвестиції, підприємство отримає прибуток, що означає ефективність вкладення його коштів. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься діленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

Основна мета управління інвестиційною діяльністю полягає в досягненні найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства охоплює реалізацію таких завдань:

  •  дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування майбутньої кон'юнктури інвестиційного ринку;
  •  розробку стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства;
  •  пошук і оцінювання інвестиційної привабливості окремих проектів, а також відбір найефективніших;
  •  розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства;
  •  оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших з них;
  •  формування інвестиційного портфелю і його оцінювання за показниками прибутковості, ліквідності та ризику;
  •  поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів;
  •  організацію моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм і проектів;
  •  підготовку рішень про своєчасний вихід з неефективних інвестиційних проектів.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. Виробнича потужність підприємства розрахована на обсяг випуску приладів 20 тис. од. На плановий рік очікується ринковий попит на прилади на рівні 18 тис. од. Капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності — 14 грн. Коефіцієнт використання потужності — 0,85. Визначити загальну необхідну суму капіталовкладень у виробничу базу підприємства, якщо коефіцієнт перерахунку середньорічної потужності становить 0,45. Розв'язання.

1. Необхідна для задоволення ринкового попиту середньорічна виробнича потужність підприємства

N = Qпопит / кВп = 18 000 / 0,85 = 21 176 од.

2. Різниця між необхідною та існуючою середньорічними потужностями

AN = Nп-Ni = 21176 - 20000 = 1176 од.

3. Абсолютна величина необхідного приросту виробничої потужності

АNабс = 1176 : 0,45 = 2613 од.

  1.  Загальна необхідна сума капіталовкладень
  2.  Задача 2. Перед менеджером постала проблема вибору з двох альтернативних інвестиційних проектів. Перший проект передбачає початкові інвестиції в обсязі 120 тис. грн, другий — 165 тис. грн. Від реалізації першого проекту очікується отримання таких грошових потоків: за перший рік — 30 тис. грн, за другий — 60 тис. грн, за третій — 70 тис. грн, за четвертий — 50 тис. грн. Від реалізації другого проекту протягом шести років очікується надходження постійних річних грошових потоків у розмірі 50 тис. грн.

Для дисконтування сум грошових потоків від реалізації проектів менеджер прийняв такі ставки дисконту: для першого — 10 %, для другого — 12 %. На основі показника чистої теперішньої вартості проектів який з них можна рекомендувати менеджеру?

Розв'язання.

Теперішня вартість майбутніх грошових потоків від реалізації проектів

Проект А:

перший рік ГП1диск = 30 • (1 / (1 + 0,1)^1) = 27,27 тис. грн;

другий рік ГП2диск = 60 • (1 / (1 + 0,1)^2 ) = 49,59 тис. грн;

третій рік ГП3диск = 70 • (1 / (1 + 0,1)^3 )= 52,59 тис. грн;

четвертий рік ГП4диск = 50 • (1 / (1 + 0,1)^4 ) = 34,15 тис. грн;

ТВ = 27,27 + 49,59 + 52,59 + 34,15 = 163,6 тис. грн.

Проект Б:

перший рік ГП1диск = 50 • (1/ (1 + 0,12)^1 ) = 44,64 тис. грн;

другий рік ГП2диск = 50 • (1/ (1 + 0,12)^2 ) = 39,86 тис. грн;

третій рік ГП3диск = 50 • (1/ (1 + 0,12)^3 ) = 35,59 тис. грн;

четвертий рік ГП4диск = 50 • (1/ (1 + 0,12)^4 ) = 31,78 тис. грн;

п'ятий рік ГП5диск = 50 • (1/ (1 + 0,12)^5 ) = 28,37 тис. грн;

шостий рік ГП6диск = 50 • (1/ (1 + 0,12)^6 ) = 25,33 тис. грн;

ТВ = 44,64 + 39,86 + 35,59 + 31,78 + 28,37 + 25,33 = 205,57 тис. грн.

Чиста теперішня вартість проектів

ТВ = ТВ- ПІ.

Для проекту А ЧТВ = 163,6 - 120,0 = 43,6 тис. грн.

Для проекту Б ЧТВ = 205,57 - 165,0 = 40,57 тис. грн.

Підприємство матиме ефект від реалізації обох проектів, оскільки їх чиста теперішня вартість додатна. Однак порівнюючи ефекти, бачимо, що підприємству вигідніше реалізувати перший проект, оскільки він має більшу чисту теперішню вартість. Саме цей проект можна рекомендувати менеджеру.

Задача 3. За умови задачі 2 розрахувати індекс прибутковості проектів і вибрати привабливіший.

Розв'язання.

Індекс прибутковості ІП = ТВ : ПІ.

ля проекту А ІП = 163,6 : 120,0 = 1,363.

Для проекту Б ІП = 205,57 : 165,0 = 1,246.

Порівняння проектів за індексами прибутковості свідчить, що проект А ефективніший.

Задача 4. За умов задачі 2 визначити період окупності проектів. Розв'язання.

1. Середньорічна величина дисконтованих грошових потоків

ГП диск=тв/ Tекспл

Для проекту А ГПдиск =163,6 : 4 — 40,9 тис. грн.

Для проекту Б ГПдиск = 205,57 : 6 — 34,26 тис. грн.

2. Період окупності

Т ок = ПІ/ГП диск

Для проекту А Ток =120,0 : 40,49 — 2,93 року.

Для проекту Б Ток =165,0 : 34,26 — 4,82 року.

Порівняння проектів за періодом окупності свідчить, що кошти, вкладені у проект А, відшкодуються швидше, а отже, і ризик першого проекту менший.

Задача 5. За облігацією номінальною вартістю 1000 грн щорічно одноразово сплачуються проценти в розмірі 10 % номіналу. Визначити реальну вартість і дохідність цієї облігації, якщо її буде погашено через три роки, а дисконтна ставка становить: а) 11 %; б) 8 %.

Розв'язання.

  1.  Річний прибуток від облігації П = rН = 0,1 • 1000 = 100 грн.
  2.  Реальна вартість облігації

При d = 11 %

Р = 100 • (1 / (1 + 0,11)^1) + 100 • (1 / (1 + 0,11)^2) + 100 • (1 / (1 + 0,11)^3) + 1000 • (1 / (1 + 0,11)^4) = 100 • 0,9009 + 100 • 0,8116 + 100 • 0,7312 + 1000 • 0,7312 = 975,563 грн.

При d = 8 %

Р = 100 • (1 / (1 + 0,8)^1) + 100 • (1 / (1 + 0,8)^2) + 100 • (1 / (1 + 0,8)^3 ) + 1000 • (1 / (1 + 0,8)^4) = 100 • 0,9259 + 100 • 0,8573 + 100 • 0,7938 + 1000 • 0,7938 = 1051,5 грн.

3. Дохід від інвестицій Д = Р -ПІ;

а) Д = 975,563 - 1000 = -24,437 грн;

б) Д = 1051,5 - 1000 = 51,5 грн.

  1.  У першому випадку інвестиції в цю облігацію принесуть підприємству збитки в розмірі 24,437 грн. Це пояснюється тим, що 10% -й річний дохід знецінювався щорічно на 11 %.
  2.  У другому випадку підприємство отримає дохід у розмірі 51,5 грн. Дохідність вкладень при цьому становить (51,5 : 1000) • 100% =5,15 %.

Задача 6. Привілейована акція має річний дивіденд на акцію 1,5 грн. Дисконтна ставка для аналогічних акцій на ринку: а) 10 %; б) 12 %. Визначити реальну ціну акції.

Розв'язання.

Р = Д / d

а) Р = 1,5 / 0,1 = 15 грн;

б) Р = 1,5 / 0,12 = 12,5 грн.

Задача 7. Постійний річний дивіденд за звичайними акціями акціонерного товариства становить 2 грн на акцію. Приріст майбутніх дивідендів не очікується. Необхідна ставка доходу від цих акцій — 11 %. Визначити реальну вартість цієї акції.

Розв'язання.

1. Реальна вартість звичайної акції з постійними дивідендами

Р = Д : d =2 : 0,11 = 18,18 грн.

Задача 8. Останнього разу акціонерне товариство сплатило на кожну акцію дивіденд у розмірі 1,3 грн. Акціонерне товариство сподівається, що дивіденди щорічно зростатимуть на 5 %. Визначити реальну вартість звичайної акції, якщо необхідна ставка доходу за цими акціями: а) 12 %; б) 9 %.

Розв'язання.

1. Реальна вартість акцій:

а) Р = (1,3 • (1 + 0,05)) : (0,12 - 0,05) =19,5 грн;

б) Р =(1,3 • (1 + 0,05)) : (0,09 - 0,05) = 34,12 грн.

Завдання для самостійної роботи

Тести

1. До інвестиційної діяльності підприємства належить:

а) нарахування заробітної плати працівникам підприємства;

б) погашення виданих підприємством векселів;

в) придбання цінних паперів фондового ринку;

г) утримання адміністративно-управлінського персоналу підприємства.

2. До критерію ефективності інвестиційних проектів, що не враховує ризик втрати купівельної спроможності грошей, належить:

а) чиста теперішня вартість проекту;

б) індекс прибутковості;

в) період окупності;

г) середньорічний дохід.

3. Відношення прибутку від певного виду цінного паперу до витрат, пов'язаних з придбанням цього паперу, називають:

а) дивідендом;

б) нормою прибутку;

в) капіталом;

г) ліквідністю.

4. Ризик реального інвестування пов'язаний:

а) з вкладанням коштів у довготермінові цінні папери;

б) з розміщенням коштів на депозитних рахунках у банку;

в) з вибором некваліфікованого підрядника;

г) з придбанням сировини для виробництва продукції.

5. Ризик фінансового інвестування пов'язаний:

а) з можливістю банкрутства окремих емітентів;

б) з вибором некваліфікованого підрядника;

в) з можливими збоями у постачанні сировини;

г) з можливістю невдалого місця розташування об'єкта капіталовкладень.

6. До методів оцінювання інвестицій, які враховують невизначеність майбутнього стану економічного середовища, належить:

а) внутрішня ставка доходу;

б) період окупності;

в) чиста теперішня вартість;

г) аналіз чутливості реагування.

7. Облігація — це цінний папір, який:

а) свідчить про надання комерційного кредиту;

б) свідчить про надання позики і гаситься за номіналом;

в) дає право на частку майна і прибутку;

г) зобов'язує до відповідальності за результатами діяльності підприємства.

8. Інвестиції у промисловість передбачають:

а) збільшення поточних витрат на виробництво;

б) виплату премії працівникам;

в) витрати на придбання нових транспортних засобів;

г) збільшення витрат на закупівлю сировини й матеріалів.

9. Серед інвестиційних проектів кращим вважається той, при якому:

а) дохід позитивний;

б) технологічна структура інвестицій прогресивна;

в) собівартість продукції найнижча;

г) чиста теперішня вартість грошових потоків більша.

10. Питомі капіталовкладення — це відношення:

а) прибутку до капіталовкладень, що викликали цей прибуток;

б) капіталовкладень до прибутку підприємства;

в) капіталовкладень до обсягу випущеної продукції;

г) собівартості одиниці продукції до вартості основних фондів підприємства.

11. Цінний папір, що засвідчує пайову участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства і дає право на одержання дивіденду, називають:

а) облігацією;

б) ощадним сертифікатом;

в) акцією;

г) приватизаційним папером.

12. До основних типів прямих іноземних інвестицій належить:

а) створення спільних підприємств;

б) активне представництво на фондовому ринку України;

в) створення зон вільної торгівлі;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм.

13. До ознак, що приваблюють іноземного інвестора, належать:

а) політична та економічна стабільність;

б) низька купівельна спроможність населення;

в) достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку;

г) високий ступінь валютного ризику.

14. Залежно від обсягу вкладених інвестицій проекти класифікують так:

а) прямі та портфельні;

б) ризиковані та неризиковані;

в) незалежні та альтернативні;

г) фінансові та реальні.

15. Визначити нормативний термін окупності капіталовкладень, якщо Ен — 0,12:

а) 5,3 року;

б) 7,5 року;

в) 8,3 року;

г) 4,9 року.

16. Фінансовими називаються інвестиції, які:

а) фінансуються за рахунок фінансових коштів підприємства;

б) спрямовані на вдосконалення активної частини основних фондів підприємства;

в) використовуються для придбання цінних паперів;

г) вкладаються в нематеріальні активи підприємства.

Задачі

  1.  Підприємство мало щорічний прибуток 2000 тис. грн. На модернізацію обладнання плануються капіталовкладення в обсязі 2350 тис. грн. Цей захід спрямований на поліпшення якості продукції і має збільшити прибутки на 20 %. З'ясувати, чи доцільно інвестувати такий проект, якщо Ен — 0,2.
  2.  Завдяки застосуванню нової технологічної лінії собівартість одиниці продукції зменшилася з 3680 до 3650 грн. Нову технологічну лінію розраховано на річний випуск 120 тис. виробів. На її придбання і введення в дію вкладено коштів на суму 15 млн грн. Обгрунтувати економічну доцільність застосування нової лінії, розрахувавши економічну ефективність і термін окупності інвестицій. Ен = 0,2.

68. Попит внутрішнього ринку на продукцію підприємства становить 120000 шт. Наявна на початок розрахункового року виробнича потужність становить 80000 шт. Очікуваний коефіцієнт використання виробничих потужностей підприємства — 0,92. Проектом передбачається ввести додаткові потужності з такого розрахунку: збільшення виробничої потужності на кожні 500 шт. потребує 93 тис. грн інвестицій. Визначити необхідний розмір інвестицій для забезпечення попиту ринку.

69. Визначити технологічну структуру капіталовкладень і головний напрям зміни цієї структури за даними таблиці.

 

Капіталовкладення,

Технологічна структура,

Показник

тис. грн.

%

Звітний

Плановий

Звітний

Плановий

 

рік

рік,

рік

рік

Будівельно-монтажні роботи Устаткування, інструмент,

75,0

36,0

 

 

інвентар

9,0

29,5

 

 

Проектно-пошукові роботи

3,0

0,18

 

 

Інші

2,5

0,3

 

 

70. Програма заходів з автоматизації виробництва на підприємстві розрахована на 3 роки і розроблена у двох варіантах. Визначити доцільніший варіант програми за даними таблиці, якщо ставка дисконту к = 0,1.

Показник

Варіант 1

Варіант 2

Капіталовкладення, млн грн.

2,7

2,7

У тому числі за роками:

 

 

1-й

0,9

0,5

2-й

0,9

1,0

3-й

0,9

1,2

  1.  Акціонерне товариство за результатами своєї діяльності виплатило акціонерам дивіденди з розрахунку 25 грн на одну акцію. Найближчими роками є можливість збільшувати розмір дивідендів щорічно на 7,5 %. Реалізаційна ціна акції на фондовому ринку дорівнює 200 грн. Обчислити розмір дивідендів через три роки, а також віддачу капіталу.
  2.  Дані за варіантами модернізації цеху наведені в таблиці. Вибрати з них найдоцільніший (ефективний), якщо Ен = 0,15.

Показник

Варіант 1

Варіант 2

Варіант 3

Річний обсяг випуску продукції, тис.шт .

100

200

350

Собівартість одиниці продукції, грн.

15

16

18

Капіталовкладення, млн грн.

2,8

4,0

4,5

73. Перед підприємством постало завдання: капітально відремонтувати існуючі основні фонди провідного цеху або замінити їх сучаснішим устаткуванням (модернізувати). Дані про кожний з інвестиційних проектів наведені у таблиці. Який з проектів ефективніший?

Показник

Капремонт діючого

підприємства

Проект

модернізації

Річний обсяг випуску продукції:

 

 

за ціною реалізації одиниці продукції, грн.

44,8

49,3

за собівартістю одиниці продукції, грн.

40,6

43,1

у натуральних показниках, тис. шт.

200

308

Капіталовкладення, млн грн.

3,6

4,8

  1.  Виробнича фірма розробляє інвестиційний проект, реалізація якого впродовж чотирьох років може забезпечити грошові доходи (потоки) відповідно 62000, 38000, 30000 і 21000 грн. Визначити, чи економічно прийнятний цей проект, якщо початкові інвестиції становили 90000 грн при ставці дисконту 10 %. Відповідь обгрунтувати, розрахувавши чисту дисконтовану вартість або індекс дохідності інвестиційного проекту.
  2.  Підприємство розглядає можливість реалізації інвестиційного проекту загальною вартістю 1200 тис. грн. За цим проектом на початку першого року підприємство витрачає 800 тис. грн, а на початку другого — 400 тис. грн. Починаючи з кінця другого року підприємство починає отримувати грошові доходи: за 2-й рік — 300 тис. грн, за 3-й — 400 тис. грн, за 4-й — 550 тис. грн, за 5-й — 650 тис. грн. Дисконтна ставка — 10 %. Обгрунтувати доцільність реалізації запропонованого проекту, розрахувавши такі показники:
  3.  чистий приведений дохід;
  4.  індекс дохідності;
  5.  термін окупності інвестицій.

76. Для збільшення річного обсягу виробництва до 600 тис. виробів розроблено чотири варіанти реконструкції діючого підприємства за даними таблиці. Визначити оптимальний варіант реконструкції за терміном окупності капіталовкладень.

Варіант

Оптова ціна одиниці продукції, грн.

Собівартість одиниці продукції, грн.

Капітальні вкладення, млн грн.

1

120

108,0

24,0

2

120

100,0

35,5

3

120

98,0

40,0

4

120

105,5

20,4

77. Визначити ефективний варіант капіталовкладень у будівництво при різному розподілі їх за роками, якщо на початку третього року планується одержання грошових потоків, що становитимуть 32 млн грн. Ставка дисконту дорівнює 10 %. Дані про розподіл інвестицій за роками і варіанти цього розподілу наведені в таблиці (у млн грн.).

Рік будівництва

Варіант розподілу інвестицій

 

1

2

3

4

5

Перший

5

10

14

12

24

Другий

23

18

14

16

4

  1.  Визначити загальну суму необхідних капіталовкладень для підприємства, якщо за існуючої виробничої потужності 21 тис. од. у плановому році очікується попит на його продукцію на рівні 24 тис. од. Капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності становлять 12,4 грн. Коефіцієнт використання потужності — 0,84.
  2.  Фірма розглядає проект із щорічними запроектованими грошовими потоками протягом трьох років відповідно 5000, 3000 і 4000 тис. грн. Початкові інвестиції — 10100 тис. грн. Застосувавши показник індексу рентабельності та ставку дисконту 10 %, визначити, чи можна схвалити цей проект.
  3.  На підприємстві планується технічне переозброєння провідного цеху з метою поліпшення якості вироблюваної ним продукції. На основі розрахунків бізнес-плану встановлено, що здійснення цих заходів потребує інвестицій у розмірі 3,5 млн грн, а грошові потоки (доходи) Ri; за роками становитимуть: за 1-й рік — 0,5 млн грн, за 2-й — 1 млн грн, за 3-й — 1,7 млн грн, за 4-й — 2,5 млн грн. Ставку дисконту прийняти на рівні 12 %. Визначити показники ефективності інвестицій на технічне переозброєння цеху та термін їх окупності.

3.2. Інноваційні процеси

Поняття і класифікація інноваційних процесів.

Науково-технічний прогрес, його основні напрями.

Оцінювання рівня НТП.

Організаційний прогрес.

Оцінювання економічної ефективності нововведень.

Інноваційні процеси — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.

Слід розрізняти поняття "новини" і "нововведення". Новини виникають як результат інноваційних процесів, як втілення творчої думки людини у певну економіко-виробничу проблему, а впровадження новин у господарську практику — це нововведення.

Оцінювання, прийняття і реалізація нових рішень у галузях техніки, технології, організаційних форм та методів господарювання становлять суть інноваційних процесів. Інноваційні процеси починаються в певних галузях науки, а завершуються у виробництві.

За сферою застосування інноваційні процеси поділяють на такі характерні види:

  1.  технічні новини і нововведення — нові вироби, технології, засоби виробництва;
  2.  організаційні інновації — нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства, форми суспільного виробництва;
  3.  економічні інновації — удосконалені методи господарського управління підприємством (прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці);
  4.  соціальні інновації — форми активізації людського фактора в діяльності підприємства (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої активності, підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людей, охорона довкілля, створення комфортних умов життя);
  5.  юридичні нововведення — регулювання всіх видів діяльності підприємства на основі нових і змінених законів, а також нормативно-правових документів.

За масштабністю і силою впливу інновації поділяють на локальні й глобальні. Локальні новини сприяють еволюційним перетворенням у діяльності підприємства і неістотно впливають на ефективність його функціонування та розвитку. Глобальні новини здебільшого революційні, тобто принципово нові, що кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах. Особливості сучасного НТП:

  1.  перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства;
  2.  скорочення проміжку від наукового відкриття до його практичної реалізації;
  3.  випереджаючий розвиток науки;
  4.  розширення меж охоплення сучасного НТП і масштабність цього процесу.

Будь-яка держава з метою забезпечення високого рівня економіки і подолання відставання власного розвитку від розвитку інших країн повинна здійснювати єдину державну науково-технічну політику — цілеспрямовані заходи забезпечення комплексного розвитку науки і техніки, упровадження ефективних результатів у практику виробництва. Отже, держава на кожному етапі розвитку визначає основні напрями НТП і забезпечує умови для їх здійснення.

Загальні напрями НТП:

  1.  створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів праці та кінцевої продукції;
  2.  створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів;
  3.  автоматизація виробництва.

Пріоритетні напрями сучасного НТП розглянемо детальніше.

  1.  Електронізація народного господарства. Електронізація — це забезпечення сфер виробництва і суспільного життя високоефективними засобами обчислювальної техніки, новими поколіннями супут-никових систем зв'язку тощо.
  2.  Комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства. Автоматизація — це впровадження у виробничі процеси гнучких автоматизованих виробничих систем, промислових роботів, багатоопераційних верстатів з ЧПУ, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління.
  3.  Створення і використання нових матеріалів. Такі матеріали мають нові властивості, які широко застосовують у певних галузях науки і промисловості: надпровідність, радіаційна стійкість, стійкість до зношення, надчисті матеріали із заданими властивостями.
  4.  Освоєння принципово нових технологій — мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної.
  5.  Прискорений розвиток біотехнології. Біотехнологія базується на промисловому застосуванні створених живих систем, насамперед мікроорганізмів. Біотехнологія сприяє створенню безвідходних технологій, нарощуванню обсягів виробництва сировини і продовольчих ресурсів.

Рівень НТП оцінюється великою кількістю показників, серед яких основними є показники технічного рівня виробництва, що відображають обсяг фактичного впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, технології, організації праці й управління.

1. Фондоозброєність праці:

де Соф — вартість основних виробничих фондів;

Ч — середня чисельність промислово-виробничого персоналу.

2. Технічна озброєність праці:

де Cакт — вартість активної частини основних виробничих фондів.

3. Електроозброєність праці:

де е — кількість спожитої електроенергії.

4. Коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів, а також їх активної частини:

5. Коефіцієнти вводу та ліквідації основних фондів.

Рівень НТП може також характеризуватися допоміжними показниками: коефіцієнтами електрифікації, механізації, автоматизації виробництва, спожитою на технологічні цілі часткою електроенергії та ін. Інтенсивність інноваційних процесів на виробництві можна оцінити, обчислюючи показники, пов'язані з рухом основних фондів підприємства. Показники руху основних фондів і методику їх розрахунків наведено в табл. 4.

Організаційний прогрес полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва й праці. Якщо НТП створює можливості для інноваційної діяльності, то організаційний прогрес їх реалізує. Порівняно з НТП організаційний прогрес значно дешевший. Іноді він обмежується адміністративними заходами.

Організація праці в часі дає можливість встановити раціональний режим праці. Організація праці у просторі сприяє закріпленню персоналу за відповідними робочими місцями.

Сучасні тенденції організаційного прогресу:

  1.  прискорення темпів розвитку окремих суспільних форм організації виробництва (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) і посилення їх взаємозв'язків;
  2.  посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматизації, робототехнічних систем, гнучких виробничих систем, що сприяє мінімізації витрат часу й підвищенню продуктивності праці. Ефективність НТП характеризує результативність інвестицій і є відношенням ефекту від здійснення заходів НТП до витрат на них.

Економічний ефект — це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою. Ефект від упровадження НТП може бути як позитивний (економія витрат), так і негативний (збитки).

Прискорення НТП загалом спричинює й інші ефекти: крім економічного ресурсний, технічний, соціальний та ін.

Ресурсний ефект — це вивільнення частини ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) на підприємстві. Технічний ефект — це

  1.  Прибуток за один виріб 2600 1580 = 1020 грн.
  2.  Річний прибуток 1020 • 800 = 816 тис. грн.
  3.  Прибуток за шість років 816 • 6 = 4896 тис. грн.
  4.  Економічний ефект 4896 37,5 = 4858,5 тис. грн.

Задача 3. Обчислити, за скільки років окупляться витрати на придбання ліцензії на виготовлення побутової техніки, а також запуск її у виробництво, якщо вартість ліцензії — 3000 дол., капітальні витрати на її освоєння і випуск — 250 тис. грн. Собівартість машини — 220 грн, ціна продажу — 255,2 грн. Річний обсяг виробництва — 1200 шт. Коефіцієнт переведення іноземної валюти у гривні — 5,0.

Розв'язання.

  •  Кількість витрачених коштів 250 + 3 • 5 = 265 тис. грн.
  •  Прибуток за одиницю продукції 255,2 220 = 35,2 грн.
  •  Річний прибуток 35,2 • 1200 = 42,24 тис. грн.
  •  Термін окупності витрат 265 : 42,24 = 6,3 року.

Завдання для самостійної роботи

Тести

1. Постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки називається:

а) інновацією;

б) науково-технічним прогресом;

в) науково-технічною революцією;

г) організаційним прогресом.

2. Зміст інноваційних процесів полягає в такому:

а) швидкому поєднанні наукових та виробничих інтересів;

б) поширенні інформації про наявні новації;

в) прийнятті та реалізації нових рішень у галузях технології, техніки і організації виробництва;

г) дослідженні впливу інновацій на ефективність виробництва.

3. За характером інноваційні процеси поділяють на такі:

а) технічні;

б) економічні;

в) юридичні;

г) стратегічні.

4. До характерних ознак еволюційного процесу належать:

а) поліпшення окремих параметрів виробів;

б) заміна покоління техніки принципово новим;

в) локальні ноу-хау;

г) кардинальні зміни в суспільній організації виробництва.

5. Фундаментальні дослідження інноваційного процесу здійснюють на фазі:

а) "наука і дослідження";

б) "розробка";

в) "виробництво";

г) "споживання".

6. Результатом інноваційних процесів є:

а) інвестиції;

б) нововведення;

в) новини;

г) інвенція.

7. Первісними імпульсами запровадження новин на підприємствах є:

а) суспільні потреби;

б) результати фундаментальних наукових досліджень;

в) накопичення власного негативного досвіду;

г) недосконале державне фінансування наукових розробок.

8. Засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва є:

а) техніка;

б) технологія;

в) автоматизація;

г) інформатизація.

9. До сучасних виробничих процесів висуваються такі вимоги, як досягнення максимально можливої:

а) продуктивності;

б) безпеки;

в) рентабельності;

г) наукомісткості.

10. Фондоозброєність праці — це відношення:

а) середньорічної вартості основних виробничих фондів (ОВФ) до середньої чисельності ПВП підприємства;

б) вартості активної частини ОВФ до чисельності ПВП підприємства;

в) вартості основних і оборотних фондів до чисельності ПВП підприємства;

г) середньорічної вартості ОВФ до явочної чисельності ПВП підприємства.

11. Зазначте помилкове твердження:

а) складовою організації виробництва є організація праці;

б) до організаційного прогресу належить удосконалення системи планування, фінансування і матеріального стимулювання;

в) основними критеріями ефективності інновацій у виробництві є висока продуктивність і мала енергомісткість;

г) удосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити витрати робочого часу і простої устаткування.

12. До показників технічного рівня виробництва не належить:

а) електроозброєність праці;

б) коефіцієнт механізації виробництва;

в) частка електроенергії, спожитої на технологічні цілі;

г) коефіцієнт змінності устаткування.

13. Ефективність, яка розраховується як відношення прибутку до вартості виробничих фондів, називають:

а) абсолютною;

б) госпрозрахунковою;

в) загальногосподарською;

г) порівняльною.

14. Якщо збільшити вартість введених ОВФ за незмінних інших умов, то коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів:

а) збільшиться;

б) зменшиться;

в) не зміниться.

15. Економічний ефект заходів НТП не буває:

а) від'ємним;

б) загальногосподарським;

в) соціальним;

г) базовим;

д) ресурсним.

Задачі

  1.  Підприємство придбало два нових напівавтомати вартістю 37 тис. грн. Річна продуктивність одного напівавтомата — 20 тис. виробів. Ціна одного виробу становить 7,8 грн. Поточні витрати на виробництво (собівартість) одного виробу — 7,4 грн. Нормативний термін служби напівавтомата — 7 років. Обчислити економічний ефект від використання у виробництві нових напівавтоматів.
  2.  Завдяки застосуванню нової технології зварювання собівартість одиниці продукції знизилась з 3650 до 3520 грн. Оптова ціна одиниці продукції — 3750 грн. Річний обсяг випуску — 120 тис. шт. На запровадження новації було витрачено інвестицій на суму 75,3 млн грн. Обгрунтувати економічну доцільність застосування нової технології, розрахувавши коефіцієнт економічної ефективності та термін окупності інвестицій.

83. Підприємству запропоновано три проекти впровадження нової техніки. За попередніми розрахунками очікуваний річний обсяг випуску продукції за допомогою нової техніки становитиме 2000 шт. Використовуючи наведені в таблиці дані, визначити найефективніший варіант здійснення новації і річний економічний ефект від його реалізації. У базовому варіанті містяться показники, яких підприємство досягло до запровадження новації.

Показник

Варіант

1

2

3

базовий

Собівартість одиниці продукції, грн.

1500

1300

1200

1800

Вартість проекту на одиницю продукції, грн.

2000

3500

4200

2700

Нормативний коефіцієнт ефективності

0,2

0,2

0,2

0,2

84. Визначити річний економічний ефект, який одержить виробник побутової техніки покращеної моделі, і термін окупності додаткових капіталовкладень за даними таблиці.

Показник

Модель

стара

нова

Річний обсяг випуску продукції, тис. шт.

120

120

Додаткові капіталовкладення, млн грн.

-

3,5

Собівартість одиниці продукції, грн.

2800

3070

Оптова ціна одиниці продукції, грн.

3060

3340

  1.  Підприємству запропоновано технічне нововведення, внаслідок запровадження якого собівартість одиниці продукції знизиться з 34 до 30 грн. Для запровадження цього нововведення потрібно 480 тис. грн. Після цього річна програма випуску продукції становитиме 25000 шт. виробів. Визначити доцільність проекту, якщо Ен — 0,22.
  2.  Використання удосконаленого пресу сприятиме доведенню річного обсягу випуску продукції до 12000 шт. При цьому собівартість одиниці продукції знизиться порівняно з використанням попередньої моделі преса з 3,5 до 2,9 грн. Пов'язані з поточними профілактичними роботами супутні щорічні витрати становитимуть 1500 грн. Нормативний термін експлуатації преса — 8 років. Обчислити економічний ефект від використання цього преса за час його експлуатації.
  3.  Завдяки застосуванню нової технологічної лінії собівартість одиниці продукції зменшилась з 2830 до 2750 грн. Нову технологічну лінію розраховано на річний обсяг випуску виробів 135 тис. шт. На придбання і введення в дію цієї лінії вкладено 17,7 млн грн. Визначити доцільність нововведення, розрахувавши ефективність і термін окупності інвестицій при Ен = 0,15.

88. Обгрунтувати доцільність інвестиційного проекту з виробництва і впровадження на підприємствах металургійної промисловості нових установок, що зменшують шкідливі викиди в атмосферу. Визначити загальногосподарський ефект від цієї інновації. Проектування установки розраховане на два роки: у першому планується витратити 26 тис. грн, у другому — 10 тис. грн. Вартість виробництва установки — 12 тис. грн, що триватиме ще рік. Налагодження установки почнеться з наступного року і коштуватиме 1,5 тис. грн.

Упровадження установки дасть змогу щорічно додатково використовувати у виробництві 5 т сировини за ціною 2 тис. грн за 1 т і зменшити річні викиди в атмосферу шкідливих речовин на 20 т, за що підприємство раніше сплачувало штрафи в розмірі 600 грн за кожну тонну. Для обчислення взяти ставку дисконту 10 %. Нормативний термін служби установки — 5 років.

  1.  Наукова організація працює над створенням нової автоматизованої системи з переробки молока. Проектні роботи триватимуть рік і коштуватимуть 28 тис. грн. Витрати на виготовлення цієї системи становлять 526 тис. грн. Виробництво технічних засобів системи триватиме рік. Вартість монтажу у споживача триватиме ще рік і коштуватиме 22 тис. грн. Обчислити економічний ефект окремо у виробника і споживача автоматизованої системи, а також загальногосподарський ефект, якщо вартість продажу системи — 780 тис. грн. Сплачено податків та інших виплат з балансового прибутку виробника на суму 60,1 тис. грн. Для обчислення взяти ставку дисконту 10 %. Використання автоматизованої системи дасть можливість споживачеві одержувати щорічний прибуток у розмірі 200 тис. грн. Термін експлуатації системи — 6 років.
  2.  За наведеними в таблиці даними визначити економічний ефект від виробництва нового верстата з ЧПУ, якщо цей верстат виготовлятиметься протягом трьох років.

Показник

Значення

Річний обсяг випуску верстатів, шт.

900

Собівартість верстата, грн.

5200

Оптова ціна верстата, грн.

6150

Ставка оподаткування прибутку, %

30

Річні супутні витрати, тис. грн.

100

3.3. Організація виробництва

Техніко-технологічна база виробництва: складові та тенденції розвитку.

Класифікація виробничих процесів.

Принципи організації виробництва.

Організаційні типи виробництва.

Виробничий і технологічний цикли.

Способи поєднання технологічних операцій.

Методи організації виробництва.

Суспільні форми організації виробництва.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові. До технічної складової належать:

  1.  енергетична база виробництва;
  2.  виробничі машини і устаткування;
  3.  транспорт, переміщувальні пристрої;
  4.  інформаційно-обчислювальна техніка і засоби зв'язку. До технологічної складової належать:
  5.  технології з переробки ресурсів і одержання готової продукції (видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю тощо);
  6.  технологічна документація загального і спеціального призначення. Тенденції розвитку ТТБ:
  7.  підвищення наукомісткості застосовуваних засобів праці;
  8.  широке застосування сучасної мікроелектронної техніки та автоматизації;
  9.  комплексна механізація та автоматизація виробництва. Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.
  10.  За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі.
  11.  За перебігом у часі розрізняють дискретні та безперервні виробничі процеси.
  12.  За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають механізовані, автоматизовані та автоматичні.

Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу виконуваних робіт, тобто

де п — кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів; V — обсяги виконуваних робіт; р — продуктивність окремих робочих місць; М — кількість робочих місць у підрозділах.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виготовленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. Послідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Безперервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається універсальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Для цього на підприємствах створюють технічні й організаційні механізми саморегулювання і стабілізації.

Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробництва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний обсяг випуску може бути великий. Масове виробництво характеризується вузькістю номенклатури продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів. Окремо вирізняється дослідне виробництво — виготовлення зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конструкторську та технологічну документацію для серійного або масового виробництва.

Коефіцієнт закріплення операцій характеризує середню кількість операцій, що припадає на одне робоче місце:

де п — кількість предметів, які обробляються на певній групі робочих місць за місяць; ті. — кількість операцій, які проходить і-й предмет при обробці на певній групі робочих місць; М — кількість робочих місць, для яких обчислюється кзо.

Знаючи коефіцієнт закріплення операцій, можна визначити тип виробництва. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічної можливості устаткування, що є універсальним. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагодження устаткування. Тому для одиничного виробництва кзо > 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляють періодично партіями. При цьому застосовують як універсальне, так і спеціальне устаткування. Для цього типу виробництва 1 < к < 40. Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто кзо = 1. При цьому застосовують вузькоспеціалізоване устаткування і спеціальне оснащення.

Важливим нормативом організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл — інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукупність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу. Тривалість технологічного циклу визначається за формулою

де п — кількість предметів у партії; t — тривалість обробки одного предмета; М — кількість робочих місць, на яких виконується технологічна операція.

Розрізняють три основних способи поєднання операцій технологічного циклу: послідовне, паралельне і послідовно-паралельне.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна технологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. У цьому разі тривалість технологічного циклу розраховують так:

Послідовне поєднання дуже просте й полегшує оперативне планування, але йому властивий тривалий цикл, бо кожний предмет перебуває поза обробкою в очікуванні обробки всієї партії. Такий спосіб поєднання технологічних операцій застосовується в одиничному і серійному виробництвах.

Для паралельного поєднання технологічних операцій характерно, що предмети після завершення однієї операції одразу передаються на наступну. У такий спосіб предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх технологічних операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети іноді передаються не поштучно, а так званими транспортними партіями розміром пт. При поштучному передаванні предметів пт = 1. У цьому разі технологічний цикл обчислюється за формулою

Отже, при паралельному поєднанні технологічних операцій технологічний цикл дорівнює тривалості обробки партії предметів на найдовшій за часом операції і транспортній партії на решті операцій. У цьому разі технологічний цикл істотно скорочується порівняно з послідовним поєднанням операцій. Таке поєднання технологічних операцій застосовується у масовому і великосерійному виробництві.

Послідовно-паралельне поєднання технологічних операцій є комбінацією двох попередніх. При такому поєднанні технологічний цикл триваліший за цикл при паралельному поєднанні й менший від циклу при послідовному поєднанні технологічних операцій. Цей метод поєднання операцій застосовується при обробці предметів великими партіями, що відповідає умовам великосерійного виробництва.

Організація виробничого процесу вивчає також розташування робочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересування предметів праці технологічними операціями найкоротшим маршрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях оброблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між технологічними операціями. Застосовується цей метод переважно в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Уявімо собі потокову лінію або конвеєр, робота на якому характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:

  1.  за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подібних предметів;
  2.  робочі місця розташовуються послідовно за перебігом технологічного процесу;
  3.  предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу.

Потоковий метод організації виробництва застосовується у масовому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багато переваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію. Як наслідок скорочується тривалість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво.

Разом з тим потоковий метод організації виробництва має й недоліки. Для працівників — це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індивідуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Попри все потокове виробництво як високоефективне широко застосовується у різних галузях промисловості; воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.

Основними з них є такі:

  1.  автоматизація потокового виробництва;
  2.  підвищення гнучкості технологічних систем і схем, застосування верстатів з ЧПУ;
  3.  упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;
  4.  створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — конвеєрів.

Такт потокової лінії — це інтервал часу, за який з лінії сходять вироби, що пересуваються один за одним:

де r — такт потокової лінії, хв;

Ф — дійсний фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв;

N — обсяг виробництва продукції за розрахунковий період у натуральному вираженні.

Якщо предмети праці передаються з одного робочого місця на інше не поштучно, а транспортними партіями (пт > 1), то вони сходять з потокової лінії за інтервал часу, який називається ритмом потокової лінії:

Кількість робочих місць для і-ї операції (Мр)

де tі — тривалість обробки одного предмета на г-й операції.

Довжина потокової лінії

де L0 — відстань між двома сусідніми робочими місцями.

Швидкість руху потокової лінії залежить від її такту і відстані між сусідніми виробами (Lв):

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.

У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:

  1.  збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;
  2.  застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;
  3.  одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

У господарській практиці виокремлюють три основні форми концентрації:

• агрегатну — збільшення одиничної потужності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

  1.  технологічну — укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;
  2.  заводську — збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Для визначення рівня концентрації використовують різні показники. Розглянемо основні з них.

1. Галузевий рівень концентрації

де Qвел.гал, Q заг.гал — обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

2. Рівень загальногосподарської концентрації

де Qзг, Qзаг гк — обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами в межах господарського комплексу України.

Оптимальний розмір підприємства при концентрації його виробництва можна визначити кількома підходами. Зокрема, застосовують підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат Зі на випуск одиниці продукції, тобто

де Sі — собівартість одиниці продукції; Тi — питомі транспортні витрати; Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень; Кi — питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції за i-м варіантом.

До переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва належать такі:

  1.  ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл "наука — виробництво", тобто фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;
  2.  на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування;
  3.  на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;
  4.  економніше використовуються матеріали і паливо;
  5.  зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;

• досягається значний ефект від застосування ЕОМ.

До недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва належать:

  1.  збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення;
  2.  збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;
  3.  ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу підприємства;
  4.  підвищення навантаження на природне середовище;

• порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни. Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес — деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва означає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки і розвитку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продукції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації виробництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що випускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад 30 % загального обсягу продажу — це товари й послуги, не пов'язані з його основною діяльністю.

У сучасних умовах диверсифікація виробництва на підприємствах є актуальною, і цей процес має тенденцію до розширення. Це пов'язано з намаганням господарюючих суб'єктів, насамперед виробничих підприємств, підтримувати фінансову стабільність, маневруючи матеріальними і людськими ресурсами.

Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва — це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:

  1.  подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);
  2.  предметну (випуск певного виду готової продукції);
  3.  технологічну (виконання окремих стадій технологічного процесу).

Основні переваги спеціалізації:

  1.  це хороша основа для механізації та автоматизації виробництва;
  2.  на спеціалізованих підприємствах, як правило, вища якість продукції, ніж на звичайних;
  3.  більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного їх використання;
  4.  досягається зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили;
  5.  зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.

Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них — монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.

Кооперування як суспільна форма організації виробництва — це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування — широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв. За формами спеціалізації у промисловості розрізняють три форми кооперування:

подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);

предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є економічний ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою

де S1,S2 — собівартість одиниці продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування); Т2,Т1 — транспортні видатки на одиницю продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування); V2 — обсяг випуску продукції після спеціалізації; Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень; AК — додаткові капіталовкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва; АП — додатковий прибуток, що може бути отриманий за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

Річний економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за вибраним варіантом обчислюється так:

де 31, 32 — зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізованого (кооперованого) підприємства; Vф — фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (кооперування).

Термін окупності капіталовкладень при здійсненні спеціалізації (кооперування) визначається за формулою

де АК — обсяг капіталовкладень, спрямованих на проведення спеціалізації;

С — вартість основних фондів, які можуть бути при цьому реалізовані.

Комбінування як суспільна форма організації виробництва — це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, взаємопов'язаних технічно, економічно і організаційно. До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:

  1.  об'єднання різнорідних виробництв;
  2.  пропорційність різнорідних виробництв;
  3.  техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;
  4.  єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування:

  1.  на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) — характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;
  2.  на основі використання відходів виробництва — поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;
  3.  на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) — поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля. Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми комбінування.

З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

  1.  розширенню сировинної бази промисловості;
  2.  зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;
  3.  зниженню транспортних видатків;
  4.  ефективнішому використанню основних виробничих фондів і потужностей підприємства;
  5.  скороченню тривалості виробничого циклу;
  6.  зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисловості;
  7.  зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впливу на навколишнє природне середовище.

Конверсія як суспільна форма організації виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:

  •  розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;
  •  створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;
  •  виготовлення товарів масового споживання.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. Визначити тривалість технологічного циклу обробки партії деталей з чотирьох штук при послідовному і паралельному поєднанні технологічних операцій, якщо тривалість виконання операцій така: t1 = 8 с; t 2 = 4 с; t 3 = 3 с; t 4 = 10 с; t 5 = 5 с; t 6 = 6 с. Кожна технологічна операція виконується на одному верстаті.

Розв'язання.

  1.  При послідовному поєднанні 4 (8 + 4 + 3 + 10 + 5 + 6) = 4 • 36 = 144 хв.
  2.  При паралельному поєднанні 8 + 4 + 3 + 10 + 5 + 6 + (4 1) • 10 = 36 + 30 = 66 хв.

Задача 2. Підприємство розпочало і нарощує виробництво електроустаткування. Постало завдання: або виготовляти необхідні комплектуючі обсягом 3000 шт. власними силами, або придбати їх при кооперованих зв'язках за договірною ціною 38 грн за одиницю. У разі кооперованої поставки транспортні витрати не перевищать 6000 грн за весь потрібний обсяг продукції. Валові витрати на власне виробництво необхідної кількості комплектуючих за окремими елементами будуть такі:

  1.  прямі матеріальні витрати — 40000 грн;
  2.  оплата праці з відрахуваннями — 20000 грн;
  3.  накладні витрати — 15000 грн;
  4.  інші витрати — 50000 грн.

Визначити економічно доцільний варіант отримання комплектуючих.

Розв'язання.

  1.  Валові витрати на власне виробництво 40 + 20 + 15 + 50 = 125 тис. грн.
  2.  Витрати на придбання комплектуючих за кооперованою поставкою 383000 = 114 тис. грн.
  3.  Повні витрати на придбання та поставку в разі кооперованих зв'язків 114 + 6 = 120 тис. грн.
  4.  Економія від використання кооперованих зв'язків 125 - 120 = 5 тис. грн.

Відповідь: економічно доцільніший варіант постачання комплектуючих за кооперованими зв'язками, бо в цьому разі витрати менші.

Задача 3. За даними таблиці обгрунтувати оптимальний (за витратами) варіант концентрації виробничих потужностей нафтопереробного заводу.

Показник

Варіант виробничої потужності, млн т

6

10

17

Обсяг товарної продукції, млн грн.

120

160

400

Капіталовкладення на 1 т перероблюваної сировини, грн.

 

 

 

Основні виробничі фонди, млн грн.

120

150

320

Основні виробничі фонди в розрахунку на 1 т сировини, грн.

 

 

 

Експлуатаційні витрати, млн грн.

65

100

140

Експлуатаційні витрати в розрахунку на 1 т сировини, грн.

 

 

 

Заповнити порожні рядки таблиці. Визначити фондовіддачу, зведені витрати і термін окупності капіталовкладень за кожним з варіантів. Розв'язання.

1. Капіталовкладення на 1 т перероблюваної сировини

КВ1 =140/6= 23,3 млн грн;

КВ2 =160/10= 16 млн грн;

КВ3 =410/17= 24,1 млн грн.

2. Основні виробничі фонди в розрахунку на 1 т сировини

ОВФ1 =120/6= 20 млн грн;

ОВФ2 =150/10= 15 млн грн;

ОВФ3 =320/17= 18,8 млн грн.

3. Експлуатаційні витрати в розрахунку на 1 т сировини

ЕВ1 =65/5= 10,8 млн грн;

ЕВ2 =100/10= 10 млн грн;

ЕВ3 =140/17=23 млн грн.

4. Фондовіддача

Фв1 = 65/5 = 1,0; Фв2 =100/10= 1,07; Фв3 =400/320= 1,23.

5. Витрати на 1 грн товарної продукції

ВТП1 =65/120= 0,54 грн;

ВТП2 =100/165= 0,625 грн;

ВТП3 =140/400= 0,35 грн.

6.Зведені витрати

31 = 10,8 + 0,15 • 23,3 = 14,3 грн;

32 = 10 + 0,15*16,0 = 12,4 грн;

33 = 8,23 + 0,15 • 24,1 = 11,9 грн.

7. Термін окупності капіталовкладень

Tок1 =140/(120-65)= 2,5 року;

Tок2 =160/(160-100)= 2,7 року;

Tок2 =410/(400-140)= 1,6 року;

Відповідь: оптимальна виробнича потужність — 17 млн грн, адже в цьому варіанті найкращі показники.

Задача 4. На підприємстві з метою підвищення ефективності господарювання прийнято рішення диверсифікувати виробництво, розпочавши виготовляти тару для рідких продуктів. Продажна ціна технологічної лінії з виробництва тари — 58 тис. грн. Витрати на транспортування технологічної лінії — 7 % продажної ціни. Витрати на монтажні та пусконалагоджувальні роботи — 6 %. Норматив обігових коштів для запасних частин до устаткування, який зараховується до загальних необхідних інвестиційних ресурсів, встановлено на рівні 2,5 % його балансової вартості.

Добова паспортна продуктивність технологічної лінії — 6000 шт. тари. Коефіцієнт використання виробничої потужності — 0,95. У розрахунковому році має бути 250 робочих днів.

Валові витрати на виробництво (собівартість) 1 тис. шт. тари складаються з таких елементів:

  1.  прямі матеріальні витрати — 53,5 грн;
  2.  витрати на оплату праці і відрахування на соціальні потреби — 15,8 грн;
  3.  інші витрати — 7,2 грн.

Відпускна ціна 1 тис. шт. тари — 110 грн. 3агальна сума податків на прибуток — 30 %.

Обчислити необхідний обсяг, коефіцієнт прибутковості й термін окупності інвестицій у диверсифікацію виробництва.

Розв'язання.

1. Витрати транспортні і на налагодження відповідно

Стр — 58 • 0,07 — 4,06 тис. грн;

Снал = 58 • 0,06 — 3,48 тис. грн.

  1.  Балансова вартість Сбал — 58 + 4,06 + 3,48 — 65,54 тис. грн.
  2.  Норматив обігових коштів для запасних частин Н — 65,54 • 0,025 — — 1,64 тис. грн.
  3.  Необхідний обсяг інвестицій (капіталовкладення) К = 65,54 + 1,64 = = 67,18 тис. грн.
  4.  Собівартість 1 тис. шт. тари ? = 53,5 + 15,8 + 7,2 = 76,5 грн.
  5.  Прибуток з виробництва 1 тис. шт. тари П = 110 76,5 = 33,5 грн.
  6.  Добовий обсяг випуску Vд = 6000 • 0,95 = 5700 шт.
  7.  Річний обсяг випуску Кріч = 5700 • 250 = 1425000 шт.
  8.  Річний валовий прибуток Прічвал = 33,5 • 1425 = 47700 грн = 47,7 тис. грн.
  9.  Річний чистий прибуток Пріч чист = 47,7 • (1 0,3) = 33,4 тис. грн.
  10.  Коефіцієнт прибутковості (ефективності)

12. Термін окупності інвестицій

Відповідь: необхідний обсяг інвестицій — 67,18 тис. грн, коефіцієнт прибутковості — 0,5 (Ер > Ен, що означає доцільність проекту), термін окупності інвестицій — 2 роки.

Задача 5. Обгрунтувати ефективність організації спеціалізованого виробництва токарного інструменту на машинобудівному заводі за таких умов. Річна потужність спеціалізованого цеху з виробництва токарних різців — 800 тис. шт., що повністю забезпечує потребу в інструменті підприємств галузі, розташованих у регіоні "А" України.

Собівартість одного різця на підприємствах галузі до початку організації їх централізованого виробництва становила 2,96 грн, у тому числі витрати на основні матеріали і напівфабрикати — 1,26 грн, на оплату праці і відрахування від неї — 1,08 грн, інші — 0,62 грн.

Рівень поточних витрат за окремими калькуляційними статтями собівартості одного токарного різця, що вироблятиметься у спеціалізованому цеху, порівняно з аналогічними витратами підприємств галузі має становити відповідно 68, 24 і 28 %.

Трудомісткість вироблення одного різця в середньому на підприємствах галузі — 1,36 нормо-год, а на спеціалізованій дільниці — 0,08 нормо-год.

До виробництва токарних різців на підприємствах галузі було залучено 200 працівників, які виробляли за рік 420 тис. шт. продукції, а у спеціалізованому цеху при такому самому обсягу випуску продукції працює 40 працівників.

Річний обсяг випуску продукції з одиниці устаткування має збільшитись з 3,5 до 16,15 тис. шт., а кількість потрібного устаткування повинна зменшитись з 120 до 26 одиниць. Середня ціна одиниці устаткування — 8000 грн.

Капітальні витрати на організацію спеціалізованого виробництва різців такі: вартість проектних робіт — 230 тис. грн, будівельно-монтажних — 390 тис. грн, устаткування — 580 тис. грн, виготовлення оснащення і нестандартного обладнання — 920 тис. грн. Коефіцієнт прибутковості інвестицій Ен = 0,18.

Розв'язання.

  1.  Загальний обсяг капіталовкладень на організацію спеціалізованого виробництва 230 + 390 + 580 + 920 = 2120 тис. грн.
  2.  Собівартість одиниці продукції у спеціалізованому цеху така:
  3.  основні матеріали і напівфабрикати — 1,26 • 0,68 = 0,86 грн;
  4.  заробітна плата з відрахуваннями — 1,08 • 0,24 = 0,26 грн;
  5.  інші витрати — 0,62 • 0,28 = 0,17 грн. Тоді у спеціалізованому цеху собівартість становить 0,86 + 0,26 +

+ 0,17 = 1,29 грн, на підприємствах галузі — 1,26 + 1,08 + 0,62 = 2,96 грн.

3. Річний економічний ефект внаслідок організації спеціалізованого виробництва

де

31 = 2,96 грн;

32 = 1,29+2120*0.18/800000= 1,77 грн;

Еріч = (2,96 -1,77) • 800000 = 952000 грн.

4. Розрахункова ефективність (прибутковість) капіталовкладень

Ер = 952000 : 2120000 = 0,45, Ер > Ен.

  1.  Зміна у трудомісткості становитиме 1,36 : 0,08 = 17 разів, тобто в 17 разів зменшиться трудомісткість виготовлення одиниці продукції у спеціалізованому цеху порівняно з підприємствами галузі.
  2.  Зняття продукції становитиме 16,15 : 3,5 = 4,7 раза, тобто в 4,7 раза збільшиться зняття продукції з одиниці устаткування у спеціалізованому цеху.
  3.  Продуктивність праці:
  4.  на підприємствах галузі 420 : 200 = 2,1 тис. шт.;
  5.  у спеціалізованому цеху 420 : 40 = 10,5 тис. шт.;

• у порівнянні 10,5 : 2,1 = 5 — продуктивність праці

у спеціалізованому цеху збільшиться у 5 разів. 8. Економія інвестиційних ресурсів у спеціалізованому цеху

Еір = (120 26) • 8000 = 752000 тис. грн.

Відповідь: розрахунково доведено доцільність створення спеціалізованого цеху.

Задача 6. Виробництво продукції типу А в регіоні відбувається на кількох підприємствах галузі, які одночасно є її споживачами. Собівартість одиниці продукції на цих підприємствах у середньому становить 1,95 грн, а на спеціалізованому, яке буде збудовано найближчим часом, цей показник планується на рівні 1,38 грн. Середня вартість перевезення одиниці продукції на ньому становитиме 0,16 грн, а питомі капіталовкладення на його створення — 1,2 грн, Ен = 0,15. Річний обсяг виробництва продукції типу А на спеціалізованому підприємстві становитиме 10 млн шт. Обгрунтувати доцільність створення спеціалізованого виробництва продукції типу А. Обчислити річний економічний ефект і термін окупності капіталовкладень.

Розв'язання:

1. Зведені витрати на звичайному підприємстві

З1 = 1,95 грн.

2. Зведені витрати в разі створення спеціалізованого виробництва

З2 = 1,38 + 0,16 + 0,15 • 1,2 = 1,72 грн.

3. Річний економічний ефект

Еріч = (З1 З2) Уф = (1,95 1,72) • 10000000 = 2,3 млн грн.

4. Термін окупності капіталовкладень

Ток = К/Еріч =1,2 *1000000/ 2300000= 5,2 роки.

Відповідь: створення спеціалізованого підприємства доцільне тому, що маємо суттєвий економічний ефект і прийнятний термін окупності капіталовкладень.

Задача 7. Визначити довжину конвеєра безперервно-потокової лінії виробничого підприємства, якщо такт технологічної лінії дорівнює 5 хв, тривалість виконання першої технологічної операції — 13 хв, другої — 14 хв, третьої — 15 хв. Відстань між центрами двох суміжних робочих місць на конвеєрі — 2 м.

Розв'язання.

  1.  Мр1 — 13 : 5;

Мр2 — 14 : 5;

Мр3 — 15 : 5.

  1.  Довжина конвеєра L= 2 • (13 / 5 + 14 / 5 + 15 / 5)= 2 • 8, 4 =16,8 м

3.4. Інфраструктура підприємства

Поняття, види і значення інфраструктури підприємства. Система технічного обслуговування виробництва: загальна характеристика.

Ремонтне господарство. Інструментальне господарство. Транспортне господарство. Енергетичне господарство. Складське господарство. Соціальна інфраструктура підприємства. Капітальне будівництво.

Результативність роботи підприємства залежить не тільки від рівня організації основного виробничого процесу, а й від господарств і служб, які створюють умови для ефективного функціонування основного виробництва. 3а умови постійного вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, збільшення інтенсивності робочого навантаження на його основні фонди дедалі більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, що забезпечують його нормальну роботу. Розрізняють інфраструктуру виробничу і соціальну. Елементи інфраструктури наведено на рис. 6.

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які безпосередньо не беруть участі у створенні основної продукції, але сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробнича інфраструктура залежить від галузі, типу та масштабу виробництва.

Соціальна інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників.

Організація і стан інфраструктури істотно впливають на економіку підприємства. На сучасних виробничих підприємствах, наприклад, у сфері технічного обслуговування основного виробництва, працюють 40-50 % його промислово-виробничого персоналу.

Виробничі та інфраструктурні об'єкти формуються, відтворюються і розвиваються у процесі капітального будівництва, яке вважається специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємства. До сфери капітального будівництва належать:

  1.  спорудження будівель і об'єктів виробничого та невиробничого призначення;
  2.  монтаж виробничого і невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;
  3.  проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, пов'язані зі спорудженням нових об'єктів виробничого та невиробничого призначення;
  4.  капітальний і відновлювальний ремонти будівель і споруд виробничого та невиробничого призначення.

Основна мета і кінцевий результат капітального будівництва — уведення в дію нових виробничих потужностей. Для його здійснення на підприємстві планують обсяги капітального будівництва, розраховують витрати і кошторисну вартість капітального будівництва. Підприємства, для яких створюється капітальне будівництво, називають забудовниками. Для управління господарською діяльністю забудовник створює спеціальний апарат. На діючих підприємствах створюється відділ капітального будівництва, а новостворюваними об'єктами керує директор. Капітальне будівництво можна здійснювати двома способами: підрядним і господарським.

Підрядний спосіб передбачає виконання будівельно-монтажних робіт постійно діючими спеціалізованими організаціями. При цьому складаються договори підряду, які є основою трудових і фінансових відносин між забудовником і підрядною організацією.
Господарський спосіб здійснення капітального будівництва передбачає виконання робіт безпосередньо забудовником. Ці роботи він виконує поряд з основною виробничою діяльністю власними силами і засобами.

Як зазначалося, необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є постійне підтримування в робочому стані машин і устаткування, своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією, а також виконання транспортних операцій. Усе це здійснює система технічного обслуговування виробництва, яка є центральною складовою виробничої інфраструктури підприємства.

Розглянемо структуру системи технічного обслуговування (рис. 7).

Машини й устаткування у процесі виробництва зазнають різних експлуатаційних навантажень і поступово зношуються. Час від часу постає потреба відновлення або заміни зношених частин устаткування. Цими операціями займається на підприємстві ремонтне господарство. Воно підпорядковується головному механіку підприємства. Відділ головного механіка розробляє систему планово-попереджувальних ремонтів і контролює їх виконання. Планові ремонти залежно від обсягу, складності та термінів проведення поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт призначений для усунення дрібних неполадок устаткування, регулювання і профілактичних оглядів обладнання. Капітальний ремонт обладнання або транспортних засобів полягає у повному розбиранні спрацьованих вузлів і деталей, їх заміні, випробуванні під навантаженням. Мета капітального ремонту — відновити або підвищити початкові технічні характеристики і технологічні можливості виробничого устаткування.

Інструментальне господарство — це сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням і вчасним поданням на робочі місця. Інструментальне господарство підпорядковується головному технологу. Інструментальний відділ координує зазначені види робіт, організує поставку інструменту і пристроїв, які виготовляють спеціалізовані інструментальні заводи, проектує технологічне оснащення для власних потреб. Інструментальний цех виготовляє і відновлює інструмент загального користування. Придбаний, виготовлений і відновлений інструмент надходить до центрального інструментального складу, а потім розподіляється між цеховими інструментально-роздавальними складами, які безпосередньо обслуговують робочі місця.

На більшості виробничих підприємств процес виготовлення продукції супроводжується переміщенням різноманітних вантажів. Комплекс цехів, що займаються транспортуванням вантажів і виконують вантажно-розвантажувальні роботи, утворює транспортне господарство підприємства. Склад цього господарства залежить від характеру продукції, типу і обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів часто залучається залізничний, великогабаритний автомобільний, а іноді й річковий транспорт. На середніх і невеликих підприємствах, як правило, створюється єдиний транспортний цех. Очолює транспортне господарство начальник транспортно-технологічного відділу. До складу цього відділу входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба та ін. Сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється трьома видами транспорту. Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він здійснює зв'язки між робочими місцями, перевозить вантажі між цеховими дільницями, складами і технологічними лініями. Міжцеховий транспорт використовується для перевезення вантажів територією підприємства, між цехами і складами. Зовнішній транспорт забезпечує транспортування як сировини і матеріалі