47755

Господарський облік, його суть і характеристика

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Загальна характерстика господарського обліку та основні етапи його розвитку 1. Види господарського обліку і їх характеристика 1. Загальна характерстика господарського обліку та основні етапи його розвитку Необхідність в обліку виникла в глибоку давнину в процесі матеріального виробництва а господарська діяльність сприяла його поширенню. Вперше бухгалтерський облік як окрему складову господарського обліку визначив італійський чернець і математик Лука Пачолі.

Украинкский

2013-12-02

728.5 KB

52 чел.

PAGE  19

Тема 1. Господарський облік, його суть і характеристика

1.1. Загальна характерстика господарського обліку та основні етапи його розвитку

1.2. Види господарського обліку і їх характеристика

1.3. Облікові вимірники

1.1. Загальна характерстика господарського обліку та основні етапи його розвитку

Необхідність в обліку виникла в глибоку давнину в процесі матеріального виробництва, а господарська діяльність сприяла його поширенню.

Облік розвивався відповідно до економічних запитів суспільства. До XV ст. його розглядали як додаток до торговельної діяльності. Вперше бухгалтерський облік як окрему складову господарського обліку визначив італійський чернець і математик Лука Пачолі. Він 1494 р. написав трактат „Про рахунки і записи", в якому обґрунтував поняття бухгалтерських рахунків і принцип подвійного запису.

У ХУІІ-ХУІІІ століттях промислова революція в Англії дала новий поштовх розвиткові обліку. З того часу розпочався збір даних про затрати на виготовлення одиниці продукції. На початку XX століття лідерство у сфері обліку перейшло від Англії до США.

У 1990 р. облік отримав статус професії, ставши подібно до юридичної, медичної, інженерної та архітектурної справ самостійним видом діяльності, який потребує ліцензії, дотримання кодексу професійної етики, обов’язкового мінімуму кваліфікації та освіти.

1.2. Види господарського обліку і їх характеристика

Поняття обліку є досить широким і багатогранним, так як він пов’язаний з господарською діяльністю людей.

Облік  це процес, який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та реєстрації фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над господарськими об’єктами, то такий облік називається господарським.

Господарський облік  це облік господарської діяльності підприємства, суспільства загалом, тобто це спостереження, сприйняття, вимірювання та реєстрація господарських фактів і явищ та господарських процесів (виготовлення продукції, надання послуг, реалізація, розподіл фінансових результатів тощо).

В залежності від призначення облікової інформації господарський облік поділяють на:

оперативний;

статистичний;

бухгалтерський.

Оперативний облік ведеться безпосередньо на місцях здійснення господарських операцій (чисельність працівників, хід виконання плану тощо), у тому числі тих, які не можуть бути відображені іншими видами обліку. Дані оперативного обліку використовується для поточного контролю і спостереження за окремими операціями на певних ділянках господарської діяльності з метою керівництва ними безпосередньо в процесі їх здійснення.

Статистичний облік вивчає і контролює масові соціально-економічні та суспільні процеси, явища природи (перепис населення, використання робочого часу, працівників тощо). Дані про господарські факти, явища і процеси статистичний облік отримує з оперативно-технічного і бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік дає інформацію про майно підприємства, його капітал, зобов’язання, господарські процеси та їх результати. Особливістю бухгалтерського обліку є те, що всі господарські операції реєструються на підставі первинних документів.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Основними завданнями бухгалтерського обліку є:

1) збір, обробка та відображення первинних даних про стан господарської діяльності;

2) систематизація, групування та зведення даних з метою одержання підсумкової інформації про фінансово-господарські операції підприємства;

3) забезпечення достовірною і своєчасною інформацією внутрішніх і зовнішніх користувачів облікової інформації про господарські процеси і явища, що здійснювалися на підприємстві та про наявність і стан майна підприємства та його джерел;

4) формування інформаційної бази для планування, стимулювання, організації, регулювання, аналізу і контролю фінансово-господарської діяльності підприємства.

В складі бухгалтерського обліку виділяють фінансовий та управлінський облік.

Призначенням фінансового обліку є відображення господарської діяльності підприємства у відповідності до законодавчих актів. На основі цього обліку складається фінансова звітність підприємства.

Ведення управлінського обліку має на меті забезпечення потреб керівництва підприємства в необхідній інформації для прийняття управлінських рішень.

Останнім часом в системі господарського обліку виділився податковий облік, який забезпечує підприємство інформацією для своєчасного нарахування і сплати податків та обов’язкових платежів, а також складання і подання податкової звітності.

1.3. Облікові вимірники

Для здіснення управління за тим чи іншим господарським об’єктом необхідно мати певні показники його діяльності, які повинні бути виміряні.

У бухгалтерському обліку для кількісного відображення руху засобів, коштів, обсягів здійснення господарських процесів використовують три види вимірників:

– натуральні;

– трудові;

– грошові (вартісні).

Натуральні вимірники застосовують для отримання даних про господарські засоби і процеси в їх натуральному вираженні і надають інформацію про кількість однорідних об’єктів обліку в кг, м2, м3, га тощо. Ці вимірники використовують для обліку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів тощо. За допомогою натуральних вимірників одержують не тільки кількісну, але і якісну характеристику об’єктів.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості витраченої праці та виражаються в одиницях часу (людино-дні, людино-години, людино-хвилини тощо). В поєднанні з натуральними вимірниками за їх допомогою розраховують заробітну плату, продуктивність праці, норми виробітку тощо.

Грошові вимірники використовуються для узагальненого відображення господарських засобів, джерел їх утворення, процесів і результатів в єдиній вартісній оцінці в грошових одиницях (гривні). Грошовий вимірник є найбільш універсальним і узагальнюючим.

У бухгалтерському обліку використовуються всі три види вимірників, але основним є грошовий, за допомогою якого можна узагальнити всі господарські факти, явища та процеси. Господарські факти, які не мають грошової оцінки, в бухгалтерському обліку не відображаються.

Тема 2. Предмет, метод та елементи методу бухгалтерського обліку

2.1. Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

2.2. Загальна характерстика методу бухгалтерського обліку

2.1. Предмет та об’єкти бухгалтерського обліку

Поняття предмету бухгалтерського обліку визначається тими цілями і завданнями, які покладені підприємством на бухгалтерський облік. Предмет бухгалтерського обліку визначається відповідно до функцій, покладених на нього в управлінні мікро- і макроекономік. Бухгалтерський облік здійснює інформаційне відображення обігу капіталу на підприємстві, контролює його раціональне використання, розподіл суспільно необхідного продукту для задоволення потреб конкретної людини.

Виконання перерахованих функцій визначається сферою застосування бухгалтерського обліку на самих підприємствах. На підприємствах різних галузей народного господарства предмет бухгалтерського обліку має свої особливості. Так, на підприємствах машинобудування предметом бухгалтерського обліку є процес виготовлення і реалізації машин та обладнання, в будівництві – створення і реалізація будівельної продукції (будівельно-монтажних робіт), в торгівлі – торгівля і реалізація товарів.

Отже, бухгалтерський облік вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі господарської діяльності.

Предмет бухгалтерського обліку визначається об'єктом первинного спостереження та відображення. Це капітал, джерела формування капіталу та господарські процеси.

Капітал, основний і оборотний, використовується власником у підприємницькій діяльності з метою його примноження.

Господарські процеси об'єднують багатогранні та різнобічні господарські і фінансові операції, які відображають виробництво, оплату праці, витрати, інвестиції та інше. Саме ефективність використання капіталу проявляється в господарських процесах.

Отже, об’єкт бухгалтерського обліку – це капітал, його обіг в процесі виробництва, джерела формування капіталу та його використання у господарській діяльності.

Будь-який суб'єкт господарювання розпочинає свою діяльність у сфері виробництва тільки при первісному нагромадженні фінансових ресурсів, які використовуються у формі капіталу.

Капітал – це сукупність матеріальних ресурсів, грошових коштів, фінансових вкладень, а також витрат на придбання прав, необхідних для здійснення діяльності суб'єкта господарювання. В свою чергу капітал поділяється на:

– капітал в обігу, який функціонує у вигляді майна і зобов'язань;

– капітал за джерелами формування.

Завдання обліку капіталу визначається його власником з метою сприяння раціонального використання капіталу на всіх стадіях обігу з метою його примноження. В першу чергу, обліку підлягає сама структура капіталу суб'єкта господарювання за джерелами його формування.

За джерелами формування капітал поділяється на:

– власний капітал;

– залучений (позичковий) капітал.

Власний капітал визначається вартістю його майна, тобто чистими активами, що обчислюється як різниця між вартістю майна і позичковим капіталом. Власний капітал має складну структуру, що залежить від організаційно-правового статусу підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, державне підприємство, орендне підприємство).

Залучений (позичковий) капітал - це частина вартості майна суб'єкта господарювання, придбаного за рахунок зобов'язань, які необхідно повернути банкам, постачальникам, інвесторам грошей: коштами, цінностями, які еквівалентні вартості майна.

Джерела формування капіталу

Статутний капітал – загальна сума внесків власників (учасників) для забезпечення нормальної господарської діяльності, розмір статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми підприємства.

Пайовий капітал – сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених в товаристві для здійснення його господарської діяльності (кредитні спілки, житлово-будівельні кооперативи).

Додатково вкладений капітал – сума перевищення продажу акцій над їх номінальною вартістю (емісійний дохід).

Інший додатковий капітал – це сума дооцінки необоротних активів, це вартість безоплатно отриманих активів від фізичних і юридичних осіб.

Резервний капітал – це сума резерву, яка створюється підприємством згідно його установчих документів (статуту). Вона повинна становити 5% кожного року. Загальна частка не повинна перевищувати 25% статутного капіталу.

Нерозподілений прибуток – прибуток, одержаний в результаті господарської діяльності підприємства і зменшений на суму прибутку, що використаний в звітному році, включаючи податок на прибуток.

Довгострокові кредити – кредити банку на строк більше 1 року в українській або іноземній валюті. Порядок кредитування, оформлення кредитів та їх погашення регулюються відповідними правилами банків та кредитним договором.

Довгострокові фінансові зобов'язання – це фінансові зобов'язання на придбання цінних паперів, термін погашення яких більше 1 року, а також це вкладення до статутного або пайового капіталу.

Короткострокові кредити – як правило, надаються банками підприємствам до 1 року. Основні об'єкти короткострокових кредитів – виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція.

Поточна кредиторська заборгованість – являє собою вільні грошові кошти підприємства, які можна використати на будь-які потреби, доки не закінчиться термін погашення заборгованості (працівникам підприємства по нарахуванні зарплати, постачальникам за придбані матеріальні цінності, бюджету по платежах).

Капітал в обороті складається з майна і зобов'язань власника. Він відображається в обліку за розміщенням основного і оборотного капіталу

Основні засоби – вартість сукупного рухомого майна, що використовується підприємством у своїй діяльності більше 1 року і переносить свою вартість на заново створений продукт протягом кількох циклів обігу у формі зносу (амортизації).

Нематеріальні активи – це довгострокові витрати на придбання прав користування земельними ділянками, природними ресурсами, авторськими правами.

Довгострокові фінансові інвестиції – це витрати на часткову участь в статутному капіталі інших суб'єктів господарювання. Це витрати на придбання акцій, облігацій на довгострокових умовах, а також це довгострокові позики, які передані іншим суб'єктам господарювання під боргові зобов'язання.

Оборотний капітал – складається з виробничих запасів, які повністю використовуються на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, з грошових коштів підприємства в національній та іноземній валюті, які повинні знаходитися на поточному рахунку в установі банку, а також тих грошових коштів, які зберігаються в касі підприємства відповідно до ліміту, затвердженого в установі банку, поточних фінансових інвестицій.

2.2. Загальна характерстика методу бухгалтерського обліку

Теоретичною основою бухгалтерського обліку є загальна теорія економіки. Господарські факти (явища і процеси) вивчають у бухгалтерському обліку за економічними законами та категоріями. Метод обліку - це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет. Метод бухгалтерського обліку повинен забезпечити повне, суцільне та об’єктивне відображення усіх господарських процесів, які відбуваються на підприємстві. Вихідним моментом у побудові методу бухгалтерського обліку є подвійне відображення господарських фактів, яке випливає з їх подвійної характеристики (за складом і призначенням - з одного боку і джерелами їх формування - з іншого). Застосування методу двоїстості (подвійного запису) дає можливість отримати відомості про наявність і стан господарських засобів підприємства і джерел їх утворення на конкретний момент, оцінити результати ведення господарської діяльності підприємства, забезпечити постійне порівняння господарських засобів та їх джерел.

Отже, метод бухгалтерського обліку - це система прийомів, яка забезпечує суцільне, безперервне, взаємопов’язане та об’єктивне відображення (в узагальненому вигляді у грошових вимірниках) об’єктів бухгалтерського обліку, що має на меті отримання інформації для управління ними.

Метод бухгалтерського обліку складається з окремих специфічних методичних прийомів, основними з яких є:

– документація;

– інвентаризація;

– рахунки;

– подвійний запис;

– оцінка;

– калькуляція;

– балансове узагальнення;

– звітність.

Практичне використання кожного з них обумовлене відповідними положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими і затвердженими відповідними органами.

Документація — це відображення господарських операцій у визначених носіях інформації на паперових бланках або технічних носіях (магнітних стрічках, магнітних дисках, дискетах); це письмове свідчення про здійснення господарської операції, що надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Інвентаризація — це спосіб перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) і грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру, оцінки всіх залишків майна підприємства і співставлення з даними бухгалтерського обліку.

Рахунки — це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських процесів та їх результатів.

Подвійний запис — це принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що зумовлює рівність оборотів по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків. Подвійний запис випливає з економічної суті відображення операцій. Будь-яка господарська операція викликає зміни у двох видах господарських засобів, грошових коштів, або у одному виді засобів чи коштів, і в тій же сумі змінюється відповідний вид джерел.

Оцінка — це відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх в цілому по підприємству.

Калькуляція — це спосіб обчислення собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції. Собівартість є базою для визначення ціни виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Балансове узагальнення — це спосіб узагальнення і групування інформації про активи підприємства за складом і розміщенням та джерелами їх утворення на певну дату.

Звітність — це система підсумкових взаємозв’язаних і взаємозумовлених показників, які характеризують господарську і фінансову діяльність підприємства, результати використання його активів та стан зобов’язань.

Тема 3. Бухгалтерський баланс як елемент методу бухгалтерського обліку

3.1. Бухгалтерський баланс, його зміст і будова

3.2. Типи господарських операцій і їх вплив на баланс

3.1. Бухгалтерський баланс, його зміст і будова

Економічні ресурси є матеріальною основою операційної діяльності підприємств, установ, організацій. Від раціональності їх використання залежить ефективність діяльності всіх структурних підрозділів підприємства. Керівництву підприємства (засновникам, раді директорів, кредиторам, інвесторам тощо) необхідно мати вичерпну, достовірну інформацію про необоротні та оборотні активи, їх наявність у господарстві, стан і місцезнаходження, а також  про джерела їх формування — власний капітал, зобов’язання. Таку інформацію, узагальнену та згруповану у відповідному порядку, отримують за допомогою бухгалтерського балансу.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансово-майновий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал.

Бухгалтерський баланс будується у вигляді двосторонньої таблиці. У лівій частині балансу, що називається активом, показують склад і розміщення активів підприємства, а в правій, що називається пасивом, — капітал, забезпечення та зобов’язання підприємства.

Схематично бухгалтерський баланс можна зобразити так:

Актив і пасив балансу складається з окремих статей, кожна з яких відображає величину певного економічного однорідного виду майна або його джерел.

Статті бухгалтерського балансу, в свою чергу, об’єднуються в економічно однорідні групи майна та джерел його утворення — розділи. У бухгалтерському балансі підприємства виділено три розділи активу і п’ять розділів пасиву.

У першому розділі активу бухгалтерського балансу подають дані про наявність необоротних активів підприємства (нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції тощо).

У другому розділі активу балансу подають дані про оборотні активи підприємства (виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію, грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції тощо).

У третьому розділі активу дають інформацію про суму витрат майбутніх періодів. У складі витрат майбутніх періодів записують витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів (витрати на підготовку до виробництва у сезонних галузях промисловості, витрати на освоєння нових виробництв і агрегатів, сплачені авансом орендні платежі, оплата страхового поліса, передплата на газети, журнали, періодичні та додаткові видання тощо). Отже, в активі бухгалтерського балансу відображають активи підприємства.

У першому розділі пасиву фіксують дані про наявність власного капіталу підприємства.

До вкладу власного капіталу підприємства належать статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал (сума, на яку вартість реалізації акцій акціонерного товариства перевищує їхню номінальну вартість), інший додатковий капітал (сума дооцінки активів підприємства, вартість безкоштовної» отриманий необоротних активів тощо), нерозподілений прибуток підприємства. При визначенні підсумку власного капіталу (першого розділу пасиву балансу) від суми всіх статей віднімають суму непокритих збитків, неоплаченого капіталу (суму заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу) та вилученого капіталу (фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, вилучених товариством у його учасників).

У другому розділі пасиву балансу дають інформацію про склад забезпечень наступних витрат і платежів, які нараховані у звітному періоді (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.

У третьому розділі пасиву балансу дають інформацію про довгострокові зобов’язання підприємства (довгострокові борги, тобто борги з терміном погашення понад рік). До них належать довгострокові кредити банків, довгострокові фінансові зобов’язання, відстрочені податкові зобов’язання та інші довгострокові пасиви.

У четвертому розділі пасиву балансу подають дані про поточні зобов’язання підприємства (короткострокові кредити банків, векселі видані, кредиторську заборгованість, поточні зобов’язання за розрахунками тощо).

У п’ятому розділі пасиву бухгалтерського балансу записують інформацію про суму доходів майбутніх періодів (одержані авансові платежі за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи тощо).

Загальні підсумки активу і пасиву балансу повинні бути рівні між собою, тобто сума активів підприємства повинна дорівнювати сумі капіталу підприємства та його зобов’язань. Це обов’язкова умова правильності його складання. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображено у вартісному вимірнику одне і те ж саме майно підприємства, тільки згруповане за різними ознаками: в активі — за складом і розміщенням, в пасиві — за джерелами утворення і цільовим призначенням.

Кожен вид майна підприємства, розміщеного в активі, має відповідне джерело його утворення, відображене в пасиві балансу.

Підсумок активу не може бути більшим або меншим за підсумок пасиву, оскільки загальна вартість майна господарства завжди повинна дорівнювати сумі тих джерел, за рахунок яких воно утворене. Це є основною властивістю балансу: підсумок активу повинен дорівнювати підсумку пасиву.

Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених в облікових записах або при складанні самого балансу.

Зміст і форма балансу визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”.

3.2. Типи господарських операцій і їх вплив на баланс

Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірюванні стан активів підприємства та його капіталу, забезпечень та зобов’язань на певну дату. Проте, в процесі господарської діяльності відбувається безперервний рух активів, зміна їх складу, розміщення та зміни у капіталі, забезпеченнях та зобов’язаннях.

Майно та його джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, внаслідок чого змінюються і окремі статті балансу. В окремих випадках ці зміни зумовлюють появу залишків по одних статтях балансу та зникнення по інших.

Всі можливі варіанти змін у балансі узагальнюються наступним чином.

1. Кожна господарська операція вносить зміни не менше, ніж у дві статті балансу.

Це зумовлено особливостями кругообігу засобів, у процесі якого відбуваються зміни або в складі майна підприємства, або в складі його джерел, або одночасно і в складі майна і в складі його джерел формування.

2. Всі господарські операції за характером змін, які вони викликають у складі засобів та джерел їх формування (тобто в активі і пасиві балансу), поділяються на чотири типи.

Операції першого типу, що характеризують зміну у складі майна, зумовлюють зміни в активі балансу: одна стаття активу збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок при цьому не змінюється. Цей тип змін у балансі можна відобразити так:

Схема змін в активі балансу

Баланс

Актив

Пасив

Збільшення статті активу (+)

Зменшення статті активу ()

Пасив залишається без змін

Підсумок балансу не змінюється

Операції другого типу, що викликають зміни у джерелах формування майна, призводять до змін двох статей пасиву балансу: одна стаття пасиву збільшується, а друга – зменшується на одну і ту ж суму. Загальний підсумок балансу при цьому також не змінюється. Другий тип змін у балансі можна відобразити так:

Схема змін в пасиві балансу

Баланс

Актив

Пасив

Актив залишається без змін

Збільшення статті пасиву (+)

Зменшення статті пасиву (-)

Підсумок балансу не змінюється

Операції третього типу, що характеризують надходження майна на підприємство зумовлюють збільшення залишків на одну і ту ж суму на відповідних статтях активу і пасиву балансу. Загальний підсумок балансу при цьому збільшується, а рівність підсумків активу і пасиву не порушується (оскільки збільшення відбувається на одну і ту ж суму). Цей тип можна відобразити наступним чином:

Схема активно-пасивних змін балансу в напрямку збільшення

Баланс

Актив

Пасив

Збільшення статей активу (+)

Збільшення статей пасиву (+)

Підсумок балансу збільшується (+)

Операції четвертого типу, що характеризують вибуття засобів із господарства, призводять до зменшення на однакову суму залишків відповідних статей активу і пасиву балансу. Загальний підсумок балансу при цьому також зменшується, але рівність підсумків активу і пасиву зберігається (оскільки зменшення відбувається на однакову суму). Цей тип балансових змін можна зобразити наступним чином:

Схема активно-пасивних змін балансу в напрямку зменшення

Баланс

Актив

Пасив

Зменшення статей активу (-)

Зменшення статей пасиву (-)

Підсумок балансу зменшується (-)

З наведених схем видно, що зміни в балансі викликані господарськими операціями, можуть бути в активі (перегрупування у майні підприємства), у пасиві (зміни в джерелах формування майна), в активі і пасиві у напрямку збільшення (додаткове залучення майна в оборот підприємства за рахунок певних джерел), в активі і пасиві у напрямку їх зменшення (вибуття майна підприємства і зменшення відповідних джерел їх формування).

3. Підсумки активу і пасиву балансу змінюються тільки у тому випадку, коли господарська операція стосується одночасно і засобів господарства і джерел їх формування, тобто при надходженні засобів або їх вибутті (операції III та IV типів).

Операції ж, що зумовлюють тільки перебування засобів в активі (I тип) або зміни їх джерел у пасиві балансу (II тип), на підсумок балансу не впливають.

4. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції.

Ця рівність зумовлена тим, що здійснювані операції викликають або перегрупування залишків у статтях активу та пасиву або одночасне збільшення (або зменшення) на однакову суму статей активу і пасиву.

Отже, застосування в бухгалтерському обліку балансового узагальнення, при якому кожна господарська операція відображається в постійному порівнянні наявних засобів та їх джерел, забезпечує можливість здійснення контролю за правильністю використання засобів.

Тема 4. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис як елементи методу бухгалтерського обліку

4.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх суть, структура та будова

4.2. Подвійний запис, його обгрунтування та контрольне значення

4.3. Синтетичні та аналітичні рахунки.

4.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх суть, структура та будова

Рахунки — це один з методів бухгалтерського обліку. Вони призначені для фіксації змін у наявності та стані майна підприємства, джерел його утворення, які виникають у процесі виробничої та комерційної діяльності підприємства.

Рахунок — це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських процесів та їх результатів.

Для конкретних видів майна, його джерел та господарських процесів відкривають окремі рахунки.

Оскільки протягом певного періоду (місяця, кварталу, року) з майном та його джерелами відбуваються зміни, то їх потрібно якимось чином фіксувати (записувати). Тобто на підставі документів всі зміни записують на бухгалтерські рахунки.

Бухгалтерський рахунок має вигляд двосторонньої таблиці: в одній фіксується збільшення, в другій — зменшення. Ліва сторона бухгалтерських рахунків називається дебет від латинського слова “debet”, що означає “винен” або “мати”, “одержати”, а права сторона — кредит від латинського слова “credit”, що означає “вірити”, “довіряти”.

Зробити записи в лівій частині рахунку — це означає дебетувати рахунок, а в правій — кредитувати його.

Кожен бухгалтерський рахунок має свій номер (код) та назву, передбачені Планом рахунків.

На рахунку може бути на початок періоду залишок (наявність) господарських засобів чи їх джерел. Цей залишок називають початковим сальдо (італ. saldo — розрахунок, залишок).

Таким чином, рахунок є двосторонньою таблицею, на кожній з двох сторін якої відображаються господарські операції одного й того ж типу (на одній стороні плюс — збільшення, надходження; на другій стороні мінус — зменшення, витрачання).

Як ми вже з’ясували, рахунки бухгалтерського обліку призначені для групування і поточного обліку однорідних бухгалтерських операцій. Вони відкриваються як для активних, так і для пасивних статей балансу. Внаслідок цього розрізняють три види рахунків: активні, пасивні та активно-пасивні (в залежності від того, в якій частині балансу відображається сальдо рахунку). Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів підприємства; пасивні — для обліку наявності та руху капіталу, забезпечення та зобов’язань, активно-пасивні — для обліку розрахунків.

Активні рахунки відображають активи підприємства за його складом і розміщенням. Їх сальдо записують в активі бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве сальдо на активних рахунках записують у дебеті.

Пасивні рахунки характеризують капітал, забезпечення та зобов’язання. Залишки по таких рахунках відображають у пасиві бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті.

Активно-пасивні рахунки — це рахунки, на яких сальдо може бути і в дебеті, і в кредиті. Якщо на активно-пасивному рахунку сальдо в дебеті, то його слід розмістити в активі балансу, а якщо в кредиті — то відповідно він повинен бути розміщений у пасиві балансу. Здебільшого активно-пасивними є рахунки розрахунків.

За своєю зовнішньою формою активні рахунки нічим не відрізняються від пасивних — і ті, і інші мають дебетову і кредитову сторони, використовуються для відокремленого обліку руху об’єктів, що обліковуються на цих рахунках, мають одинакові показники:

  •  сальдо на початок місяця;
  •  поточні записи сум господарських операцій на підставі первинних бухгалтерських документів;
  •  підсумок операцій по дебету і кредиту (обороти);
  •  сальдо на кінець звітного періоду.

Відрізняються активні рахунки від пасивних не зовнішньою формою, а своїм економічним змістом та будовою. Економічний зміст визначає що обліковується на рахунку: якщо на рахунку обліковується майно, то рахунок активний, якщо джерела майна — то рахунок пасивний.

В активних та пасивних рахунках різне призначення лівої та правої частин (дебету та кредиту), що видно зі схеми будови рахунків (див. рис. 1.2.).

Сума (разом) записів господарських операцій по дебету або кредиту рахунку за певний період без початкового сальдо називається оборотом.

4.2. Подвійний запис, його обгрунтування та контрольне значення

Кожна господарська операція впливає на дві статті балансу. Тому для повного відображення операції в бухгалтерському обліку необхідно показати її вплив на кожну з цих двох статей, незалежно від того, відносяться вони до активів, капіталу чи зобов’язань. Ця необхідність викликана появою системи подвійного запису, в якій для відображення такого двоякого ефекту кожна операція записується двічі — перший запис показує зміну однієї статті, другий — зміну іншої статті.

Подвійний запис на рахунках є одним з найбільш специфічних прийомів бухгалтерського обліку. Його суть полягає в тому, що кожна господарська операція викликає зміну як мінімум в двох об’єктах обліку, відображених на відповідних бухгалтерських рахунках. Наприклад, якщо підприємство отримує готівку в банку, то в результаті такої операції грошей в касі стає більше, а на поточному рахунку — менше. Якщо підприємство отримує товарно-матеріальні цінності у постачальників, то цих цінностей (матеріалів, палива, товарів тощо) на складах підприємств стає більше, але одночасно на вартість цих цінностей зростає заборгованість підприємства перед постачальниками. Якщо за товарно-матеріальні цінності підприємство розраховується з постачальниками, то грошових коштів на поточному рахунку стає менше, але одночасно знижується і заборгованість перед постачальниками.

Сутність наведених прикладів полягає в тому, що за допомогою подвійного запису здійснюється подвійне відображення засобів на рахунках  обліку, викликаних відповідною господарською операцією.

Розглянемо детальніше наведені приклади.

А) В касу з поточного рахунка в банку надійшли грошові кошти в сумі 500 гривень.

— відбувається рух грошей з поточного (розрахункового) рахунку підприємства в касу цього ж підприємства;

— кореспондуючі рахунки: 311 “Поточні рахунки в банку в національній валюті” та 301 “Каса в національній валюті”. Вказані рахунки є активними, тобто збільшуються по дебету і зменшуються по кредиту;

— в бухгалтерському обліку таку операцію відображають наступним чином:

Б) На склад підприємства надійшло від постачальників паливо, за яке не проведено оплату, на суму 1000 гривень.

— зазначена операція призводить до збільшення кількості палива на складі, з одного боку та, до зростання кредиторської заборгованості підприємства – з іншого;

— кореспондуючі рахунки: 205 “Паливо” та 631 “Розрахунки з постачальниками вітчизняними”, з яких перший – активний, другий – пасивний;

— схематично таку операцію можна відобразити наступним чином:

В) З поточного рахунка в банку проведено оплату постачальнику за отримане від нього паливо на суму 1000 гривень.

— така операція викликає зменшення грошових коштів підприємства, з одного боку, та одночасно зменшення кредиторської заборгованості перед постачальником – з іншого, на одну й ту ж суму;

— кореспондуючі рахунки: 311 “Поточні рахунки в банку в національній валюті” та 631 “Розрахунки з постачальниками вітчизняними”, з яких перший – активний, а другий – пасивний;

— схематично така операція виглядає наступним чином:

Відображення господарських операцій в такий спосіб є дещо громіздким. Тому на практиці зазначені операції записують наступним чином:

А) Дт 301 – Кт 311 – 500 грн.;

Б) Дт 203 – Кт 631 – 100 грн.;

В) Дт 631 – Кт 311 – 1000 грн.

Механізм дії подвійного запису полягає в одночасному і взаємопов’язаному відображенні кожної господарської операції в дебеті одного рахунка і в кредиті іншого в однакових сумах.

Запис однієї суми на двох рахунках — на одному по дебету, а іншому по кредиту, називається кореспонденцією рахунків або бухгалтерським проведенням, а задіяні рахунки — кореспондуючими.

Тобто під кореспонденцією рахунків розуміють форму вираження взаємозв’язку між двома і більше рахунками, що виникають при відображенні на них господарських операцій методом подвійного запису. Взаємопов’язані рахунки в цьому випадку є кореспондуючими.

За кількістю кореспондуючих рахунків бухгалтерські проведення поділяються на прості і складні.

Просте проведення — це проведення, в якому сума господарської операції записується в дебет одного і кредит одного рахунка, тобто один рахунок дебетується і один кредитується (див. приклади, наведені вище).

Складне проведення — це проведення, в якому декілька рахунків дебетуються, один — кредитується або навпаки, один рахунок дебетується, а декілька — кредитуються. При цьому загальна сума по дебету і кредиту повинна збігатися. Так, можна дебетувати рахунок “Рахунки в банку” з кредитом декількох інших рахунків, але сума, яка відображається по кредиту цих рахунків, повинна дорівнювати дебету рахунка “Рахунки в банку”. Тобто наведене вище бухгалтерське проведення є складним.

Приклад 4.3. З поточного рахунка в банку перераховано грошові кошти:

— в погашення заборгованості перед постачальником – 3000 гривень;

— в погашення короткотермінової позики банку – 2000 гривень.

Зазначена операція призводить до зменшення грошових коштів на поточному (розрахунковому) рахунку підприємства в банку та одночасно до зменшення кредиторської заборгованості підприємства перед постачальником за отримані від нього матеріальні цінності і зменшення заборгованості перед банком.

Кореспондуючі рахунки: 311 “Поточні рахунки в банку в національній валюті”, 631 “Розрахунки з постачальниками вітчизняними”, 601 “Короткотермінові позики банку”, серед яких перший – активний, два інших – пасивні.

Схематично таку операцію можна відобразити наступним чином:

На практиці таку операцію записують наступним чином:

1) Дт 631 – Кт 311 – 3000 грн.;

2) Дт 601 – Кт 311 – 2000 грн.

Подвійний запис сприяє контролю за рухом майна та джерел його утворення, показує, звідки воно надійшло та на які цілі було спрямоване. Він дозволяє перевірити економічний зміст господарських операцій та правомірність їх здійснення, розпочинаючи від окремої операції та закінчуючи відображенням в балансі. Подвійний запис забезпечує виявлення помилок в облікових записах. Кожна сума відображається по дебету та кредиту різних рахунків, тому оборот по дебету всіх рахунків повинен дорівнювати обороту по кредиту всіх рахунків. Порушення цієї рівності свідчить про допущення помилок в записах, які повинні бути виявлені та виправлені.

Правила подвійного запису для зобов’язань та капіталу протилежні правилам для активів. Це відбувається тому, що активи знаходяться в іншій частині балансу і тому підпорядковуються протилежним правилам.

4.3. Синтетичні та аналітичні рахунки.

За ступенем деталізації облікової інформації бухгалтерські рахунки поділяють на синтетичні й аналітичні.

Синтетичні рахунки — це бухгалтерські рахунки, на яких облік господарської діяльності підприємств ведеться узагальнено.

Синтетичні рахунки призначені для обліку інформації про склад і рух майна підприємства, коштів, джерел їх утворення в узагальненому вигляді і в грошовому вимірнику.

Облік, який здійснюють на таких рахунках, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при заповнені бухгалтерського балансу та інших форм фінансової звітності. Синтетичними є рахунки “Основні засоби”, “Виробничі запаси”, “Розрахунки з підзвітними особами” тощо.

Для детальної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку використовують аналітичні рахунки, в яких, крім грошового вимірника, застосовують натуральні і трудові вимірники. Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називають аналітичним обліком. Наприклад, до синтетичного рахунку “Розрахунки з підзвітними особами” відкривають аналітичні рахунки за прізвищами підзвітних осіб.

  •  кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках частковими сумами;
  •  сума залишків і оборотів по всіх аналітичних рахунках повинна дорівнювати залишку й оборотам відповідного синтетичного рахунку.

Аналітичний облік має важливе контрольне значення. Його показники використовують для складання калькуляцій на виготовлення продукції. Точність показників аналітичного обліку періодично звіряють через проведення інвентаризації. Це підвищує вірогідність облікових записів.

Крім синтетичних і аналітичних рахунків, у бухгалтерському обліку використовують субрахунки, які застосовують для додаткового групування усередині синтетичного рахунку. Вони є синтетичними рахунками другого порядку. Наприклад, синтетичний рахунок 30 “Каса” має такі субрахунки: 301 “Каса в національній валюті”, 302 “Каса в іноземній валюті”.

Синтетичні рахунки називаються рахунками першого порядку, а субрахунки рахунками другого порядку. Субрахунки показують, в якій послідовності необхідно відкривати (групувати) рахунки аналітичного обліку (третього порядку) і виступають проміжною ланкою між аналітичними і синтетичними рахунками. Таким чином, узагальнені характеристики об’єктів бухгалтерського обліку ( активів, зобов’язань, капіталу) відображаються на синтетичних рахунках, а деталізована інформація — на аналітичних.

Законодавством встановлено, що підприємство самостійно приймає рішення щодо ведення аналітичного обліку та відкриття рахунків третього і нижчих порядків.

Для порівняння оборотів і залишків по всіх рахунках синтетичного обліку застосовується особливий прийом узагальнення й перевірки записів по рахунках складання оборотних відомостей.

Оборотна відомість включає назву, початкові залишки, обороти по дебету та кредиту за звітний місяць і кінцеві залишки по всіх рахунках.

Шляхом підрахунку всіх стовпчиків одержують три пари рівних між собою підсумків:

– початкових залишків по дебету і кредиту;

– оборотів по дебету і кредиту;

– кінцевих залишків по дебету і кредиту.

Якщо подвійний запис за весь попередній період здійснювався правильно, то загальна сума дебетових записів буде дорівнювати загальній сумі кредитових записів.

Дані оборотної відомості за синтетичними рахунками використовують для заповнення головної книги та форм фінансової звітності.

За даними аналітичних рахунків також складають оборотні відомості. Форми їх різні і залежать від того, як ведеться облік на аналітичних рахунках (у грошовому чи натуральних вимірниках) і які це рахунки (активні чи пасивні).

В оборотних відомостях за аналітичними рахунками відображають дані про залишки й обороти за звітний період по всіх рахунках аналітичного обліку, що належать до відповідного синтетичного рахунку.

В умовах ведення обліку без застосування комп’ютерних технологій виправдане складання двох форм оборотного балансу — оборотної відомості по рахунках та шахового балансу, який називається також шаховою відомістю.

Шахова відомість застосовується для перевірки правильності кореспонденції рахунків. Таку назву цей носій інформації одержав через те, що за зовнішнім виглядом він нагадує шахову дошку. Якщо на рахунку записано декілька сум з однаковою кореспонденцією, то у відповідну клітинку шахової відомості заноситься підсумок всіх таких сум. Інакше кажучи, в кожну клітинку шахової відомості записується тільки одна сума, що представляє собою підсумок проведень з однаковою кореспонденцією рахунків (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2.

Шахова оборотна відомість

Дт

Кт

20

22

23

28

91

92

93

Разом по кредиту

13

600

600

22

500

500

28

30

31

456

456

40

63

700

1200

1900

68

Разом по дебету

1200

600

456

1200

3456

За допомогою шахової відомості можна відокремити обороти, що повторюються. Але при наявності великої кількості господарських операцій шахова відомість стає громіздкою та незручною для використання, тому для контролю застосовуються інші носії інформації із застосуванням інформаційних можливостей, закладених в шаховому балансі.

На підставі підведених підсумків в оборотній відомості по синтетичних рахунках складається баланс підприємства на кінець звітного періоду.

Взаємозв’язок бухгалтерських рахунків з балансом полягає в тому, що і баланс, і рахунки відображають одне й те ж саме майно підприємства та джерела його утворення. У балансі це майно певним чином згруповане, тобто показано його наявність на певну дату, як правило, на останнє число звітного періоду. Рух або зміни майна і джерел його формування відображаються на бухгалтерських рахунках, які за даними балансу відкриваються на початок звітного періоду.

Єдність балансу та рахунків полягає ще й у принципі їх побудови — наявність і збільшення або зменшення майна і джерел його формування відображається на тій самій стороні балансу та рахунку. Так, майно та його збільшення відображаються в лівій стороні балансу (тобто в активі) і так само в лівій стороні (тобто по дебету) активних рахунків. Джерела утворення майна показуються в правій частині балансу (тобто в пасиві) і так само збільшення джерел відображається у правій частині (тобто по кредиту) пасивних рахунків.

Звідси випливає, що рахунки тісно пов’язані з балансом. Зв’язок цей полягає в наступному:

1) на кожну групу майна або джерел його утворення, виражену в балансі статтею, відкривається один або декілька окремих рахунків;

2) подібно статтям балансу рахунки поділяються на рахунки активні і рахунки пасивні. Активними називаються рахунки засобів, а пасивними — рахунки джерел їх формування;

3) при відкритті рахунків початкові залишки майна і джерел його утворення записуються на рахунках в тій стороні, на якій вони відображені в балансі. Залишки майна, як суми активу — лівої сторони балансу, записуються на лівій стороні активних рахунків, тобто по дебету. Залишки джерел формування майна підприємства, як суми пасиву — правої сторони балансу, записуються на правій стороні пасивних рахунків, тобто по кредиту.

Тема 5. Первинне спостереження. Документація і інвентаризація як елементи методу бухгалтерського обліку

5.1. Первинне спостереження та документація, її значення і роль.

5.2. Інвентаризація в системі бухгалтерського обліку, порядок її проведення та відображення результатів

5.1. Первинне спостереження та документація, її значення і роль.

Будь-яка господарська операція повинна відображатись на місці її здійснення у відповідних бухгалтерських документах. Така реєстрація господарських операцій називається первинним обліком, який є основою бухгалтерського обліку. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах проводяться на підставі первинних документів.

Первинні документи — це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Документи, створені засобами обчислювальної техніки на машинозчитуваних носіях, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови надання їм юридичної сили і доказовості. Документ, виготовлений машинним способом, повинен бути записаний на матеріальному носії (магнітному, паперовому).

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов’язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об’єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці  операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, а також на бланках спеціалізованих форм.

Записи у первинних документах, облікових регістрах повинні здійснюватися тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого терміну зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Вільні рядки в первинних документах підлягають обов’язковому прокреслюванню.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов’язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообороту терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання.

Документування є важливою частиною методу бухгалтерського обліку. На підставі даних первинних бухгалтерських документів здійснюється контроль за правомірністю здійснення господарських операцій на підприємстві.

Бухгалтерські документи класифікують за такими ознаками:

  •  за місцем складання;
  •  за призначенням;
  •  за порядком складання;
  •  за способом оформлення операцій;
  •  за змістом.

За місцем складання бухгалтерські документи поділяють на внутрішні (оформлені на підприємстві) та зовнішні (отримані від партнерів та інших підприємств і установ).

За призначенням бухгалтерські документи поділяють

  •  розпорядчі, які вміщують розпорядження на право здійснення операцій (доручення на отримання матеріальних цінностей, платіжне доручення, вимога тощо);
  •  виконавчі (оправдальні), що підтверджують факт здійснення господарської операції (прибутковий ордер, накладна, рахунок-фактура);
  •  бухгалтерського оформлення, що їх складають працівники бухгалтерії на підставі даних розпорядчих і виконавчих документів (розрахунки заробітної платні, амортизації, податків);
  •  комбіновані, в яких поєднані ознаки розпорядчих, виконавчих документів та документів бухгалтерського оформлення (лімітно-забірна карта, наряд тощо).

За порядком складання (ступенем узагальнення господарським операцій) бухгалтерські документи поділяють на первинні, які складають у момент здійснення операції або безпосередньо після її закінчення (ордер, накладна) та зведені, які складають на підставі даних згрупованих однорідних первинних документів (авансовий звіт, платіжна відомість).

За способом оформлення (кількістю охопленим операцій) бухгалтерські документи поділяють на одноразові, котрі заповнюють на одну операцію, та нагромаджувальні, в яких записують однорідні господарські операції за певний проміжок часу.

За змістом бухгалтерські документи поділяють на грошові, розрахункові, обліку основних засобів, обліку матеріальних запасів, обліку особового складу тощо.

Первинні документи для надання їм сили й доказовості повинні мати обов'язкові реквізити (характеристики):

  •  назва документа (форми);
  •  дата і місце складання;
  •  назва підприємства, від імені якого складено документ;
  •  зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарський операції;
  •  посади.-прізвища і підписи-осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення;
  •  особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операцій до первинних документів можуть бути внесені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства; номер документа; підстава для здійснення операцій; дані про документ, що засвідчує особу одержувача тощо.

При відсутності будь-якого реквізиту первинний документ втрачає свою доказову силу і не може бути підставою для здійснення записів у системі рахунків бухгалтерського обліку.

Документування може здійснюватися з використанням самостійно виготовлених бланків, але з неодмінним дотриманням усіх реквізитів, передбачених типовими формами.

5.2. Інвентаризація в системі бухгалтерського обліку, порядок її проведення та відображення результатів

Одним із основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Вона проводиться з метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах.

Інвентаризація — це спосіб виявлення фактичної наявності та стану цінностей на певну дату шляхом реєстрації, вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів.

Основними цілями інвентаризації є :

– виявлення фактичної наявності майна;

– перевірка повноти відображення в обліку зобов’язань;

– співставлення фактичної наявності майна із даними бухгалтерського обліку.

За часом проведення інвентаризації поділяють на періодичні та разові (річні).

Періодичні проводяться, як правило, з ініціативи власника, керівника постійнодіючою інвентаризаційною комісією.

Разові інвентаризації, як правило, є річними і проводяться перед складанням річної звітності в листопаді - грудні поточного року.

За обсягом охоплення інвентаризації поділяють на повні і часткові.

Повні інвентаризації охоплюють все майно підприємства та стан зобов’язань.

Часткові інвентаризації охоплють окремі види майна або зобов’язань.

Для проведення інвентаризації керівник підприємства наказом призначає інвентаризаційну комісію. В наказі зазначають терміни проведення інвентаризації. Керівництво комісією здійснює сам керівник, або його заступник. До складу інвентаризаційної комісії обов’язково має входити головний бухгалтер або представник бухгалтерії.

Існують випадки, коли проведення інвентаризації є обов’язковим, а саме:

а) при переданні майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство;

б) перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилася після 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів — один раз у п’ять років;

в) при зміні матеріально відповідальних осіб;

г) при встановленні фактів зловживань, крадіжок або псування цінностей;

д) за приписом судово-слідчих органів;

е) у випадках техногенних аварій, пожежі, стихійного лиха;

є) при переданні підприємств та їх структурних підрозділів;

ж) у разі ліквідації підприємства.

До початку інвентаризації комісія повинна отримати від матеріально-відповідальної особи розписку про те, що в бухгалтерію передані усі прибуткові та видаткові документи і що немає жодних неоприбуткованих або не виданих матеріальних цінностей. На момент інвентаризації потрібно зробити усі необхідні записи по рахунках і вивести залишки на дату її проведення. Усі операції, пов’язані з рухом матеріальних цінностей, повинні бути припинені.

Отримані дані під час інвентаризації, вносяться в спеціальні документи — інвентаризаційні описи, в яких зазначають найменування і кількість цінностей. Описи складають окремо по кожній матеріально-відповідальній особі та місцем зберігання і підписуються усіма членами комісії. Після цього, оформлені описи здають до бухгалтерії, де результати інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості.

Унаслідок такого зіставлення може бути виявлено:

відповідність фактичних даних і бухгалтерських записів;

вартісна оцінка фактичного залишку менша від облікового — недостача;

вартісна оцінка фактичного залишку більша від облікового — надлишок;

Виявлені при інвентаризації розбіжності регулюються в наступному порядку:

основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти, інше майно, що виявилися у надлишку, підлягають оприбуткуванню (узяттю на облік) та зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності або збільшення фінансування з подальшим встановленням причин виникнення надлишку і винних у тому осіб;

нестачу цінностей у межах затверджених норм списують за рішенням керівника підприємства на витрати виробництва, обігу або на зменшення фінансування. Норми природного зменшення можна застосовувати лише в разі виявлення фактичних нестач;

понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди;

понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей та готової продукції, якщо винних не встановлено, зараховують на збитки або зменшення фінансування.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства.

Тема 6. Оцінка і калькуляція в системі бухгалтерського обліку

6.1. Оцінка як система вартісного виміру.

6.2. Калькуляція в системі бухгалтерського обліку

6.1. Оцінка як система вартісного виміру.

Ведення бухгалтерського обліку можливе за умови використання натуральних, трудових, грошових вимірників.

В бухгалтерському обліку найбільше значення має грошовий вимірник, за допомогою якого всі об’єкти бухгалтерського обліку підлягають грошовій оцінці, або вартісному вимірюванню.

Правильність вибору оцінки має важливе значення. В економічній літературі визначено два підходи до вибору оцінки: оцінка, орієнтована на поточний момент, оцінка, орієнтована на минулий час. Перший варіант передбачає використання закупівельних цін. Другий варіант передбачає використання закупівельних цін. Вибір правильного підходу до оцінки обліку залежить від стану економіки країни. В умовах стабільності економіки, відсутності інфляції раціонально використовувати другий варіант, в умовах інфляції – перший.

Основними принципами оцінки є реальність і єдність.

Принцип єдності полягає в тому, що існує державна регламентація оцінки об’єктів обліку, тобто одні і ті ж об’єкти обліку на різних підприємствах оцінюються за єдиною методикою. Реальність оцінки базується на тому, що в основі оцінки лежить фактична собівартість.

Об’єкти бухгалтерського обліку в залежності від їх економічного змісту та речового складу оцінюються по-різному. Господарські засоби визначаються і відображаються у фінансовій звітності у вартісному виразі з використанням певної бази:

  •  історична вартість – це відображення за сумою сплачених грошових коштів або їх еквівалентів, або це відображення їх за справедливою вартістю;
  •  поточна вартість – це відображення за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації;
  •  теперішня вартість – це відображення за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які очікуються під час звичайної діяльності підприємства.

Основою оцінки, яка використовується найчастіше на підприємстві при складанні фінансової звітності є історична вартість. Історична вартість, як правило, комбінується з іншими видами оцінки. Наприклад, запаси, як правило, відображаються в балансі за найнижчою з двох оцінок або за фактичною собівартістю, або за чистою вартістю реалізації.

До окремих видів господарських засобів можуть використовуватись такі методи оцінки:

  •  Основні засоби відображаються за первісною вартістю (витрати на придбання, спорудження), за сумою зносу (сума зносу визначається по мірі перенесення ними своєї вартості на новостворений продукт у вигляді амортизації), за залишковою вартістю, яка визначається розрахунково (первісна вартість - знос), за відновлювальною вартістю, коли проводиться їх переоцінка.
  •  Нематеріальні активи відображаються у фінансовій звітності відповідно за первісною вартістю, сумою зносу і залишковою вартістю.
  •  Виробничі запаси оцінюються за первісною вартістю, в якості якої може бути: фактична собівартість – при придбанні виробничих запасів або фактична собівартість їх виготовлення; справедлива вартість – при внесенні виробничих запасів до статутного фонду, при безоплатному поступленні виробничих запасів; балансова вартість – при придбанні виробничих запасів в результаті їх обміну на подібні запаси. При вибутті виробничих запасів у виробництво, їх продажу оцінюється за одним із методів, які визначені у стандарті 9 «Запаси» (метод ідентифікованої вартості одиниці запасу, середньозваженої собівартості, FIFO, ціни продажу, нормованих витрат.
  •  Джерела формування господарських засобів відображаються у фінансовій звітності за історичною собівартістю, поточною собівартістю, теперішньою собівартістю.

6.2. Калькуляція в системі бухгалтерського обліку

Калькуляція – це визначення собівартості одиниць продукції в цілому, або у розрізі окремих статей витрат. Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість продукції. Таким чином, завданням калькуляції є визначення витрат, що припадають на одиницю продукції, яка призначена для реалізації.

Калькулювання собівартості продукції можна поділити на три етапи:

  1.  визначають собівартість всієї випущеної продукції;
  2.  визначають фактичну собівартість конкретного виду продукції;
  3.  визначають собівартість одиниці продукції.

В практичній роботі для визначення собівартості продукції використовують різні калькуляції. В залежності від мети і завдання калькуляції поділяють на директивні (попередні) та звітні. Директивні в свою чергу поділяються на нормативні, кошторисні, планові.

Нормативні калькуляції використовуються для визначення фактичної собівартості продукції на підставі науково обґрунтованих норм. Кошторисні калькуляції використовуються для визначення фактичної собівартості будівельно-монтажних робіт.

Планові складаються на підставі виробничих норм, які діють на даний період часу, що дозволяє визначити допустимий обсяг витрат на одиницю продукції.

На підставі планової калькуляції складається нормативна  калькуляція.

За рівнем охоплення витрат калькуляцію поділяють на галузеві (відображають рівень собівартості продукції певного виду в конкретній галузі), повні – відображають витрати на виробництво та збут продукції; внутрішні - господарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів, як основного, так і допоміжного виробництва.

За характером виробництва калькуляції поділяють на: масові (періодичні) – складаються на певний період часу з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу; індивідуальні складаються після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів; проміжні – складаються на окремих етапах робіт (у будівництві).

Тема 7. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку

7.1. Значення та принципи класифікації рахунків

7.2. План рахунків та його характеристика

7.1. Значення та принципи класифікації рахунків

Класифікація рахунків це науково обґрунтоване групування рахунків, тобто розподіл рахунків на групи та підгрупи за будь-якими однорідними ознаками. Вона дозволяє побудувати План рахунків, тобто перелік (номенклатуру) рахунків, які застосовуються на підприємствах. Класифікація допомагає зрозуміти природу кожного рахунку, а План що на кожному рахунку потрібно обліковувати.

В бухгалтерському обліку рахунки класифікують за такими ознаками:

  •  за економічним змістом;
  •  за призначенням і побудовою.

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмету бухгалтерського обліку й зумовлена класифікацією об’єктів обліку. Відповідно до того рахунки поділяють на п’ять груп:

  •  рахунки активів;
  •  рахунки власного капіталу;
  •  рахунки забезпечень і зобов’язань;
  •  рахунки доходів та результатів діяльності;
  •  рахунки витрат.

На рахунках активів відображають їх наявність і рух. До цієї групи належать рахунки, на яких здійснюють облік необоротних активів (основних засобів нематеріальних активів тощо), оборотних активів (запасів, коштів, розрахунків з дебіторами підприємства тощо) та витрат майбутніх періодів. Ці рахунки є активні.

На рахунках власного капіталу відображають власні джерела формування господарських засобів (активів) підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток тощо). Ці рахунки є пасивними.

На рахунках забезпечень і зобов’язань ведуть облік забезпечень майбутніх витрат і платежів, створених на підприємстві (забезпечення витрат відпусток, додаткове пенсійне забезпечення, забезпечення гарантійних зобов’язань, цільове фінансування і цільове надходження тощо), його довгострокових і поточних зобов’язань та доходів майбутніх періодів. Ці рахунки є пасивні або активно-пасивні.

На рахунках доходів та результатів діяльності відображають доходи підприємства та його фінансові результати (від реалізації продукції, операційної, фінансової, інвестиційної діяльності, надзвичайних подій тощо). Ці рахунки є пасивні.

На рахунках витрат здійснюють облік витрат підприємства за економічними елементами та видами його діяльності. Ці рахунки є активні.

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку поділяють на такі групи:

а) стосовно бухгалтерського балансу:

  •  балансові;

– постійні (реальні);

– тимчасові (номінальні);

  •  позабалансові;

б) за призначенням:

  •  основні;
  •  регулюючі;
  •  операційні;
  •  транзитні

в) за ступенем деталізації облікової інформації:

  •  синтетичні;
  •  аналітичні.

До балансових рахунків належать рахунки, інформація з яких використовується для заповнення бухгалтерського балансу. Зокрема це рахунки, залишки (сальдо) яких на певну дату безпосередньо записують у актив чи пасив балансу (постійні, реальні рахунки). Постійними (реальними) є рахунки оборотних і необоротних активів, власного капіталу і зобов’язань підприємства. До балансових рахунків в українському обліку належать також тимчасові (номінальні) рахунки, які відкривають протягом звітного періоду, а в кінці його закривають, розподіляючи їх сальдо на інші постійні балансові рахунки. До тимчасових (номінальних) рахунків належать рахунки доходів і витрат підприємства, які в кінці місяця розподіляють та списують на рахунках 79 "фінансові результати". За дебетом цього рахунку записують усі витрати, а за кредитом усі доходи підприємства. Шляхом порівняння доходів (кредитовий оборот на рахунку 79 "фінансові результати"), і витрат (дебетовий оборот на рахунку "Фінансові результати") визначають остаточний фінансовий результат діяльності підприємства, який записують на постійний балансовий рахунок 44 "Нерозподілені прибутки". Дані з тимчасових рахунків використовують для складання звіту про фінансові результати підприємства.

Поряд із балансовими рахунками існують рахунки, які не відображають у бухгалтерському балансі і тому їх називають позабалансовими. Позабалансові рахунки призначені для обліку засобів, які не належать даному підприємству, але перебувають тимчасово в його користуванні. На позабалансових рахунках також ведуть облік бланків суворої звітності, списаної на збитки дебіторської заборгованості неплатоспроможних дебіторів, цінностей, переданих чи отриманих під заставу тощо. Особливістю позабалансових рахунків є те, що облік на них (на підприємствах України, крім банків) ведеться без застосування методу подвійного запису, тобто операції відображають одним записом за дебетом чи кредитом рахунку. Згідно з міжнародними стандартами обліку, до позабалансових рахунків також застосовують метод подвійного запису;

При розмежуванні бухгалтерських рахунків на балансові й позабалансові головну роль відіграють такі критерії:

  •  ймовірність того, що підприємство отримає або втратить якусь майбутню економічну вигоду, пов’язану з конкретним видом активу або пасиву;
  •  конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінена.

Якщо господарські засоби, кошти й цінності не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалансових рахунках.

Призначення рахунку свідчить про зміст дебету та кредиту, характер операцій, які на них відображаються, залишку (сальдо) на рахунку та його відображення в балансі. Призначення рахунків визначає їх структуру, тобто порядок побудови для відображення записів по дебету та кредиту. Наприклад, на рахунку “Каса” по дебету відображаються операції по збільшенню грошових коштів в касі, по кредиту показується витрачання грошей, а залишок (сальдо) свідчить про їх наявність в касі. Характер операцій по дебету та кредиту визначає також і структуру рахунку “Каса”.

Зміст та призначення рахунків у свою чергу визначають будову рахунків або їх структуру, тобто характер і значення їх дебетових та кредитових записів і залишків, місце в балансі тощо. Різні рахунки мають різну будову. Одні види рахунків за будовою можуть мати тільки дебетові залишки і є активними, інші тільки кредитові залишки і належать до пасивних.

За призначенням виділяють рахунки основні, регулюючі, операційні і фінансово-результатні.

Основні рахунки характеризують склад та структуру активів, капітал, забезпечення та зобов’язання. На підставі основних рахунків складають баланс підприємства. Основні рахунки за своїм призначенням та будовою можуть бути: інвентарними (матеріальними); грошовими, розрахунковими та рахунки капіталу.

Інвентарні рахунки призначені для обліку наявності і руху матеріальних цінностей, що належать підприємству. До них відносяться рахунки: 10 “Основні засоби”, 20 “Виробничі запаси”, 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”, 26 “Готова продукція”, 28 “Товари” тощо.

Інвентарним рахункам притаманні такі властивості:

а) всі вони активні;

б) записи по дебету означають збільшення, а по кредиту зменшення активів, що обліковуються;

в) залишок може бути тільки дебетовим, що показує наявність майна;

г) в аналітичному обліку записи ведуться не лише в грошовому, але й в натуральному вимірнику.

Грошові рахунки призначені для обліку грошових коштів підприємства. До них належать: 30 “Каса”, 31 “Рахунки в банках”, 33 “Інші кошти”.

Грошові рахунки за своєю будовою подібні інвентарним і характеризуються такими властивостями:

а) всі вони активні;

б) записи по дебету означають збільшення (надходження) грошових коштів, а по кредиту зменшення (витрачання);

в) залишок може бути тільки дебетовим, що означає наявність грошових коштів;

г) в аналітичному обліку записи по грошових рахунках, на відміну від інвентарних, ведуться тільки в грошовому вимірнику.

Рахунки, які призначені для обліку розрахункових операцій відображають стан відносин між підприємством та іншими учасниками господарського процесу (постачальниками, покупцями, бюджетом, банками, працівниками). До цієї групи відносяться не тільки розрахункові рахунки у вузькому значенні цього слова (дебіторів, кредиторів), але також і всі ті рахунки, на яких обліковується заборгованість даного підприємства іншим підприємствам або інших підприємств даному з операцій спеціального характеру, так, наприклад, по позиках, по платежах до бюджету тощо.

Розрахункові рахунки є активно-пасивними і використовуються для обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. До цієї групи належать рахунки: 36 “Розрахунки з покупцями та замовниками”, 37 “Розрахунки з різними дебіторами”, 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, 67 “Розрахунки з учасниками” тощо. Будова цих рахунків характеризується такими властивостями:

а) записи по дебету (кредиту) означають первинне утворення і подальше збільшення дебіторської (кредиторської) заборгованості, а по кредиту (дебету) її зменшення;

б) залишок по дебету (кредиту) означає наявність непогашеної дебіторської (кредиторської) заборгованості;

в) в аналітичному обліку записи ведуться в грошовому вимірнику і в розрізі дебіторів (кредиторів).

Рахунки капіталу призначені для обліку і контролю джерел утворення і цільового призначення засобів підприємства. До цієї групи входять рахунки: 40 “Статутний капітал”, 42 “Додатковий капітал”, 43 “Резервний капітал” тощо.

Особливості будови фондових рахунків:

а) всі рахунки пасивні;

б) записи по кредиту означають створення і подальше збільшення фондів, а по дебету їх зменшення;

в) залишок може бути тільки кредитовим, що означає наявність фонду.

Регулюючі рахунки призначені для обліку сум, на які необхідно зменшити або збільшити залишок по основному рахунку, з метою його уточнення.

Засоби підприємств відображаються в балансі в одній незмінній оцінці. Однак, в результаті господарських операцій відбуваються зміни оцінки окремих груп засобів, наприклад, зменшення первісної вартості основних засобів в результаті зносу, зменшення розміру прибутку внаслідок його використання або внесення до бюджету відрахувань із прибутку тощо.

Для обліку подібного роду змін в оцінці окремих статей балансу і застосовуються регулюючі рахунки. Вони самостійно не відображають рух засобів підприємства, а тільки регулюють (коригують, уточнюють шляхом збільшення або зменшення) оцінку засобів або джерел на тих рахунках, в доповнення яких вони відкриваються.

Рахунки використовуються лише в тому випадку, коли є необхідність обліковувати окремі засоби у двох оцінках, наприклад: основні засоби за первісною та залишковою вартістю (тобто за вирахуванням зношеної частини основних засобів); товари за роздрібними цінами та за цінами їх придбання; готову продукцію за плановими цінами та за фактичною собівартістю тощо, або коли є потреба, не зменшуючи фактичної суми одержаного прибутку, визначити суму, на яку він вже використаний.

На регулюючих рахунках обліковують тільки різницю в цінах або фактичну суму використаного прибутку, тобто суму, на яку потрібно зменшити або збільшити залишки на основних рахунках, щоб одержати залишок в необхідних цінах або щоб одержати суму ще не використаного прибутку.

Оскільки вони зменшують залишок по відповідних рахунках, їх ще називають контрарними. Призначені вони для обліку сум, на які необхідно зменшити залишок по основних рахунках, які ними регулюються. Вони поділяються на контрактивні та контрпасивні. Відрізняються контрактивні від контрпасивних рахунків тільки місцем їх знаходження в балансі.

Контрактивні рахунки знаходяться в активі балансу, хоча за суттю вони є пасивними. Найбільш розповсюджений контрактивний рахунок: 13 “Знос необоротних активів”, який регулює залишок по рахунку 10 “Основні засоби”, 11 “Інші необоротні матеріальні активи”, 12 “Нематеріальні активи”. Цей контрактивний рахунок відображає суми, на які зносилися основні засоби та інші необоротні активи. В бухгалтерському обліку основні засоби прийнято обліковувати за первісною вартістю. Але, як відомо, в процесі експлуатації вони зношуються і переносять частинами свою вартість на виготовлену продукцію, протягом часу фізично і морально старіють, їх фактична вартість знижується. За допомогою контрактивного рахунку 13 визначається залишкова вартість основних засобів.

Такі рахунки записуються в активі балансу і вираховуються з регульованих ними рахунків.

Контрпасивні рахунки розміщуються в пасиві балансу, хоча є активними. Прикладом є рахунок 46 “Неоплачений капітал”, який регулює залишок по рахунку 40 “Статутний капітал”.

Операційні рахунки призначені для проміжного накопичення витрат чи прибутків по окремих господарських операціях. Їх ще називають робочими або тимчасовими. Більшість з цих рахунків не мають початкового та кінцевого сальдо. Операційні рахунки поділяються на розподільчі та калькуляційні.

Розподільчі рахунки призначені для обліку витрат, що вимагають перерозподілу, оскільки в момент їх здійснення не можуть бути віднесені на відповідні рахунки. Розподільчі рахунки поділяють на збірно-розподільчі та бюджетно-розподільчі (звітно-розподільчі).

Збірно-розподільчі рахунки накопичують витрати протягом певного періоду місяця (кварталу), які потім за певною базою розподіляються та переносяться на інші рахунки. До таких витрат відносяться, наприклад, непрямі витрати на виготовлення виробів. Ці витрати збираються, тобто записуються в міру їх здійснення, по дебету збірно-розподільчого рахунку. Після того як всі витрати, що підлягають розподілу, зібрані, вони розподіляються між відповідними рахунками, на дебет яких і відносяться з кредиту збірно-розподільчого рахунку. Сам збірно-розподільчий рахунок закривається перед складанням фінансової звітності і в балансі не відображається.

До збірно-розподільчих відносяться рахунки: 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут” тощо. Будова їх характеризується такими особливостями:

а) призначення цих рахунків збирання за певний період часу певної групи витрат і подальший їх розподіл між рахунками, до яких ці витрати відносяться;

б) як рахунки, що відображають витрати, вони відносяться до активних рахунків;

в) записи по дебету означають збільшення (витрат, що збираються), а по кредиту зменшення (витрат, що розподіляються);

г) тимчасовий залишок може бути тільки дебетовим, що показує суму зібраних, але ще не розподілених витрат. Відсутність залишку означає, що вся сума витрат вже розподілена.

Звітно-розподільчі або бюджетно-розподільчі рахунки призначені для обліку сум витрат (доходів), що сплачуються або отримуються одноразово, але за своїм економічним змістом не можуть бути одразу віднесені до складу витрат (доходів) поточного звітного періоду, а вимагають розподілу між кількома звітними періодами.

Будова звітно-розподільчих рахунків подібна до будови збірно-розподільчих.

Калькуляційні рахунки призначені для обліку витрат за окремими статтями калькуляції і визначення собівартості по операціях (процесах) заготівлі матеріалів, виробництва продукції, придбання товарів, виконання робіт або надання послуг тощо. До цієї групи належить рахунок 23 “Виробництво”, 24 “Брак у виробництві”. По дебету калькуляційних рахунків збираються всі понесені витрати, що формують собівартість придбаних матеріалів, виготовленої продукції тощо.

Витрати, що утворюють собівартість, з кредиту калькуляційних рахунків списуються в дебет відповідних рахунків (наприклад, з кредиту рахунку 23 “Виробництво” в дебет рахунку 26 “Готова продукція”).

Після списання суми собівартості по завершеному процесу калькуляційний рахунок закривається.

Характерні особливості калькуляційних рахунків:

а) призначені для обліку всіх затрат і визначення собівартості предметів, що купуються і виготовляються або ж виконуваних робіт і послуг, що надаються;

б) вони відносяться до активних;

в) записи по дебету означають збільшення (збирання затрат), а по кредиту зменшення (списання собівартості);

г) залишок може бути тільки дебетовим, що означає суму затрат по незавершеному процесу (операції).

Призначення калькуляційного рахунку полягає в тому, щоб зібрати та згрупувати всі суми з визначенням відповідної вартості (розцінки, ціни). Сальдо калькуляційного рахунку переноситься кінцевою сумою в той рахунок, який він тимчасово займає.

Відмінність калькуляційних рахунків від розподільчих полягає в тому, що на розподільчі рахунки сума заноситься повністю, а потім розподіляється по відповідних рахунках, а в калькуляційні рахунки окремі суми заносяться послідовно, в міру здійснення операцій, а потім загальною сумою списуються на головний рахунок.

Результатні рахунки використовуються для відображення та порівняння витрат і доходів. Такі рахунки поділяють на операційно-результатні та фінансово-результатні.

Операційно-результатні рахунки призначені для виявлення результатів господарської діяльності підприємства порівнянням двох оцінок коштів, що пройшли через дану операцію. До цих рахунків належить рахунок 79 “Фінансові результати”. З його допомогою визначають результат діяльності підприємства у вигляді прибутку або збитку.

Характерні особливості таких рахунків:

а) призначені для обліку результатів операцій, пов’язаних з певними процесами, шляхом порівняння двох оцінок;

б) в дебеті відображається повна собівартість, а в кредиті дохід або відпускна (продажна) вартість (наприклад, продукції, що реалізується);

в) рахунки або активні, або пасивні, так як залишок може бути або дебетовим, або кредитовим;

г) кредитовий залишок (перевищення відпускної вартості над фактичною собівартістю) означає прибуток, а дебетовий (перевищення фактичної собівартості над відпускною вартістю) збиток.

Фінансово-результатні рахунки призначені для обліку і контролю прибутку та збитку як фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Прикладом тут слугує рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”. Його будова характеризується такими особливостями:

а) призначений для обліку фінансових результатів господарської діяльності підприємства і виявлення чистого прибутку або збитку;

б) в кредиті відображаються прибутки, в дебеті збитки;

в) рахунок може бути активним або пасивним; кредитовий залишок (перевищення прибутків над збитками) означає чистий прибуток, а дебетовий (перевищення збитків над прибутками) чистий збиток.

Якщо за будь-яких причин буває необхідно виділити із загальної маси операцій і записів ту чи іншу їх групу, що не виділяється при звичайному веденні обліку, то досягти цього можна шляхом вибірок, або шляхом впровадження в систему обліку відповідних транзитних рахунків. Такими рахунками є, наприклад, рахунок 80 “Матеріальні витрати”, 81 “Витрати на оплату праці” та інші рахунки класу 8, призначені для обліку витрат за елементами.

Позабалансові рахунки відображають майно та заборгованість, які фактично не належать підприємству і тому не можуть бути включені до балансу.

Умовно позабалансові рахунки можна класифікувати на такі, що обліковують майно, наприклад 01 “Орендовані необоротні активи”, 02 “Активи на відповідальному зберіганні”, 08 “Бланки суворого обліку”; і такі, що відображають заборгованість, наприклад 03 “Контрактні зобов’язання”, 05 “Гарантії та забезпечення надані”, 06 “Гарантії та забезпечення отримані”.

При класифікації рахунків за призначенням і структурою не звертають уваги на те, що на рахунку обліковують, а з’ясовують і звертають особливу увагу на призначення рахунку, для яких цілей і для отримання яких показників він призначений, як повинен бути побудований (тобто що повинно обліковуватись по дебету і кредиту), щоб досягти поставленої мети і отримати потрібні показники.

В цьому основний зміст класифікації рахунків за призначенням та структурою і її принципова відмінність від класифікації рахунків за економічним змістом.

7.2. План рахунків та його характеристика

Планом рахунків бухгалтерського обліку називають перелік рахунків, що відображає систематизоване групування необхідної інформації про господарську діяльність підприємства і визначає таку організацію бухгалтерського обліку, яка дозволяє отримати інформацію для управління, щоденного контролю в інтересах власників, органів державного управління та інших зацікавлених осіб. На його підставі організовується вся система бухгалтерського обліку на підприємствах.

В Плані рахунків кожній назві рахунку присвоєно умовне цифрове позначення - код (шифр). На практиці замість назви рахунків пишуться їх коди, що зменшує обсяг облікової роботи.

План рахунків в Україні є переліком рахунків бухгалтерського обліку та  обов’язковий для всіх підприємств. В ньому передбачені всі необхідні рахунки для обліку операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємств. План рахунків бухгалтерського обліку складається з класів, в кожному з яких згруповані рахунки, що відповідають економічному змісту об’єктів обліку. Підставою для побудови Плану рахунків є їх класифікація за економічною ознакою.

В Плані рахунків України передбачено близько 90 синтетичних рахунків (рахунки першого порядку). Виробничі підприємства використовують приблизно 60 з них, а якщо вони крім основної діяльності здійснюють і капітальне будівництво або торгівлю, то 63-66 рахунків. Передбачені в Плані рахунків субрахунки (рахунки другого порядку) застосовуються підприємствами в залежності від потреб для аналізу, контролю і складання звітності.

Структурно План рахунків побудований за десятковим принципом: усі рахунки поділені на десять класів, синтетичні рахунки закодовані в межах 1-99, а субрахунки у межах 1-9; рахунки, що не включаються до підсумку балансу, починаються з 0.

У перший клас „Необоротні активи" внесено рахунки, призначені для обліку наявності, надходження і вибуття основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів (рахунки 10-19).

До другого класу “Запаси” об’єднано рахунки, на яких здійснюють облік наявності надходження і вибуття товарно-матеріальних цінностей, незвершеного виробництва (рахунки від 20 до 28).

До третього класу „Кошти, розрахунки та інші активи" включено рахунки, на яких обліковують грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції, розрахунки з дебіторами, витрати майбутніх періодів (рахунки від 30 до 39).

У четвертий клас “Власний капітал та забезпечення зобов'язань” об'єднано рахунки, на яких ведуть облік власного капіталу і забезпечень майбутніх витрат і платежів (рахунки від 40 до 49).

До п'ятого класу “Довгострокові зобов'язання” включено рахунки, на яких ведуть облік довгострокових зобов'язань підприємства (рахунки від 50 до 55).

У шостий клас “Поточні зобов’язання” об'єднано рахунки, на яких ведуть облік поточних розрахунків підприємства з постачальниками і підрядниками, бюджетом, зі страхування, з оплати праці, з учасниками тощо (рахунки від 60 до 69).

До сьомого класу “Доходи і результати діяльності” входять рахунки, на яких ведуть облік доходів та визначають фінансовий результат діяльності підприємства (рахунки від 70 до 79).

До восьмого класу “Витрати за елементами” включено рахунки, на яких ведуть облік економічних елементів витрат (рахунки від 80 до 85).

На рахунках, включених у дев'ятий клас “Витрати діяльності”, ведуть облік витрат підприємства за окремими видами його діяльності (рахунки від 90 до 99).

У нульовому класі плану рахунків дають перелік позабалансових рахунків (рахунки від 01 до 08).

1-6 класи Плану рахунків пов’язані з Балансом , а 7-9 класи — із Звітом про фінансові результати. Таку узгодженість схематично відображено в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Узгодженість Плану рахунків з фінансовими звітами

План рахунків

Фінансовий звіт

Клас

Назва класу

1

Необоротні активи

БАЛАНС

Розділ 1 активу

2

Запаси

Розділ 2 активу

3

Кошти, розрахунки та інші активи

Розділи 2 і 3 активу

4

Власний капітал та забезпечення зобов’язань

Розділи 1 і 2 пасиву

5

Довгострокові зобов’язання

Розділ 3 пасиву

6

Поточні зобов’язання

Розділи 4 і 5 пасиву

7

Доходи і результати діяльності

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

8

Витрати за елементами

9

Витрати діяльності

0

Позабалансові рахунки

Примітки до фінансових звітів

Окремі рахунки класів 3 та 6 в залежності від того, яке по них сальдо дебетове чи кредитове, можуть відображатися як в активі, так і в пасиві балансу.

Особливими, з точки зору порядку застосування, є рахунки класу 8 "Витрати за елементами". Введення до Плану рахунків даного класу викликане необхідністю заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати— “Елементи операційних витрат”.

Рахунки класу 8 рекомендуються для використання підприємствами малого бізнесу. Такі підприємства за допомогою рахунків цього класу можуть вести облік витрат лише за елементами. В кінці року одночасно з доходами, відображеними на рахунках класу 7, ці витрати списуються безпосередньо на рахунок 79 “Фінансові результати”. У такому випадку малі підприємства не використовують рахунки класу 9. Також можна  використовувати рахунки класів 8 та 9 одночасно. Завдяки цьому буде вестись облік витрат та калькулювання собівартості продукції за статтями калькуляції, а інформація про витрати виробництва для звітності буде зібрана на рахунках класу 8.

Клас 0 — позабалансові рахунки. Інформація, що накопичується на рахунках даного класу, необхідна для складання Приміток до фінансової звітності.

Кількість рахунків, що застосовується на конкретному підприємстві, різна, але економічний зміст їх однаковий.

Кількість синтетичних рахунків та субрахунків обмежена Планом рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності, а кількість та найменування аналітичних рахунків підприємство встановлює самостійно. Число останніх, як правило, значне.

Кожне підприємство, виходячи із своїх потреб, розробляє власний робочий План рахунків, який відображає специфіку підприємства, визначає зміст аналітичного обліку. Робочий План рахунків може містити тільки частину рахунків із загального Плану рахунків обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, достатніх для організації поточного обліку, контролю та управління.

Тема 8. Форми бухгалтерського обліку

8.1. Облікові реєстри та їх класифікація

8.2. Помилки в бухгалтерських записах та способи їх виправлення

8.1. Облікові реєстри та їх класифікація

На підставі даних первинних бухгалтерських документів інформацію про здійснені на підприємстві господарські операції згруповують в облікових реєстрах.

Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів-ордерів, книг, машинограм тощо, які призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації.

Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження, проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

У бухгалтерських реєстрах систематизують дані про стан та операції з економічно однорідними об'єктами обліку в системі бухгалтерських рахунків за звітний період.

У бухгалтерському обліку використовують різні за формою, змістом та способом відображення інформації облікові реєстри:

Облікові реєстри поділяють за такими ознаками:

а) за зовнішнім виглядом;

б) за видами бухгалтерських записів;

в) за обсягом змісту;

г) за побудовою.

За зовнішнім виглядом бухгалтерські реєстри поділяють на такі групи:

• бухгалтерські книги;

• картки;

• окремі відомості (машинограми).

Бухгалтерські книги - це оправлені аркуші паперу спеціального графлення, в яких відображають дані про наявність господарських засобів, джерела їх формування та господарські процеси за синтетичними й аналітичними рахунками. Наприклад, касова книга призначена для обліку надходження і виплати готівки в касі; книга депонованих сум призначена для аналітичного обліку невиплаченої (депонованої) заробітної платні; у головній книзі дається інформація про сальдо й обороти по синтетичних рахунках бухгалтерського обліку за звітний період (помісячне). Бухгалтерські книги неодмінно повинні бути прошнуровані, сторінки у них мають бути пронумеровані. На останній сторінці книги вказують загальну кількість сторінок у ній і завіряють підписами керівника й головного бухгалтера підприємства та печаткою підприємства.

Картки – це таблиці спеціальної форми і стандартних розмірів, виготовлені на цупкому папері і призначені для реєстрування господарських засобів. Наприклад, інвентарні картки обліку основних фондів, картки складського обліку матеріалів тощо. Картки зберігають у картотеках. При відкритті в бухгалтерії картки реєструють у спеціальному журналі, їм надають порядковий номер, який відповідає їх реєстраційному номеру в журналі. Зареєстровані картки під розписку передають матеріально відповідальній особі. Картки широко використовують для аналітичного обліку товарно-матеріальних запасів підприємства.

Окремі відомості (машинограми) – це окремі таблиці різного формату зі спеціальним графленням (відомості, журнали-ордери, меморіальні ордери, обігові відомості тощо), їх використовують для ведення як синтетичного, так і аналітичного обліку. Записи в окремих відомостях здійснюють на підставі даних первинних документів.

При веденні бухгалтерського обліку з використанням обчислювальної техніки облікову реєстрацію роблять на електронних носіях (дисках, дискетах) і подають у вигляді машинограм.

Підприємства, які складають облікові реєстри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відновлення у зручному для прочитання вигляді.

Після закінчення звітного періоду (місяця, року) і складання балансу книги, картки та окремі відомості закривають через підрахунок підсумків по кожному рахунку та запису суми залишку.

За видами бухгалтерських записів облікові реєстри поділяють на:

  •  хронологічні;
  •  систематичні;
  •  комбіновані.

Хронологічні – реєстри, в яких записи здійснюють у хронологічній послідовності. Це різноманітні реєстраційні журнали, касова книга тощо.

У систематичних облікових реєстрах відображають у певній послідовності і з певним групуванням однорідні за економічним змістом операції. Прикладом систематичного відображення операцій є заповнення даних у касовій книзі (у межах одного дня).

Комбінованими називають реєстри, в яких записи роблять одночасно за хронологічним і систематичним порядком. Комбіновані записи застосовують у журналах-ордерах, відомостях, Головній книзі.

За обсягом змісту бухгалтерські реєстри поділяють на синтетичні й аналітичні.

Синтетичні облікові реєстри – це реєстри, в яких облік ведуть за синтетичними рахунками.

Аналітичні облікові реєстри –- це реєстри, в яких облік ведуть за аналітичними рахунками. В аналітичних облікових реєстрах дані подають у натуральних, трудових і вартісних вимірниках.

За побудовою облікові реєстри поділяють на:

  •  односторонні;
  •  двосторонні;
  •  багатографні;
  •  шахові.

В односторонніх облікових реєстрах подають дані про господарську операцію, суму якої записують по дебету або по кредиту відповідного рахунку. Прикладом одностороннього облікового реєстру є касова книга.

Двосторонні облікові реєстри складаються з двох частин: в одній частині подають дані про дебетові обороти на рахунку, а у другій - про кредитові обороти на цьому рахунку (картка складського обліку матеріалів).

Багатографні облікові реєстри - це реєстри, в яких одна з граф (найчастіше дебетова) поділена на кілька граф. До такого виду облікових реєстрів належить Головна книга.

Шахові облікові реєстри побудовані за принципом шахової дошки. Записи в таких реєстрах роблять у клітинці, що на перетині стовпчика і рядка таблиці, які відповідають дебетовому і кредитовому обороту на відповідних рахунках.

Для узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку, перевірки правильності записів і визначення оборотів і залишків на рахунках (у відповідних реєстрах) складають обігові відомості за синтетичними й аналітичними рахунками. За побудовою обігові відомості бувають простої і шахової форми (розглядались вище).

Інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів.

У тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітів підчистки і необумовлені виправлення не допускаються. Помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітах, що створені ручним способом, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене.

Виправлення помилки повинно бути обумовлено надписом "виправлено" та підтверджено підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення.

У документах, якими оформлені касові і банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не допускається.

Помилки в облікових регістрах за минулий звітний період виправляються способом сторно. Цей спосіб передбачає складання бухгалтерської довідки, в яку помилка (сума, кореспонденція рахунків) заноситься червоним чорнилом, пастою кулькових ручок тощо або із знаком "мінус", а правильний запис (сума, кореспонденція рахунків) заноситься чорнилом, пастою кулькових ручок тощо темного кольору.

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов’язковій передачі до архіву.

Зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерських звітів і балансів, оформлення і передачу їх до архіву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи.

Вилучення первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів і балансів у підприємств, установ може бути здійснено тільки за постановою органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і судів, державної контрольно-ревізійної та податкової служб відповідно до чинного законодавства України. Вилучення оформлюється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку відповідній посадовій особі підприємства, установи.

У разі зникнення або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх зникнення або знищення.

Після складання всі первинні документи передаються в бухгалтерію. Кожний документ бухгалтерія детально перевіряє за суттю, формою і арифметично.

За суттю встановлюється відповідність господарських операцій, оформленими документами, у відповідності до чинного законодавства, нормативних актів.

За формою перевіряється повнота і правильність заповнення всіх реквізитів необхідних для даного документа, чіткості і якості якого текстових і числових записів, своєчасне оформлення господарських операцій і подання документів в бухгалтерію.

Арифметична перевірка полягає в перевірці правильності кількісного відображення даної господарської операції.

Наступний етап бухгалтерської обробки документів — кодування, таксування і групування.

Кодування — це позначення всіх показників первинного документу діючою на підприємстві системою кодів.

Таксування — визначення грошової оцінки господарської операції. Значна кількість документів, що поступає в бухгалтерію має натуральні показники, це викликає необхідність відображення цих показників в грошовій оцінці.

Групування полягає у об’єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи і записи в накопичувальній або групувальній відомостях для визначення загального підсумку по кожній групі.

Закінчується обробка проставленням кореспонденції рахунків і погашення документа. Документ підлягає оперативному і обліковому погашенню (відмітка про його використання). Оперативному погашенню підлягають видаткові і прибуткові касові ордери, де проставляється штамп “Оплачено” (для видаткового) і “Отримано” (для прибуткового).

8.2. Помилки в бухгалтерських записах та способи їх виправлення

      Господарська діяльність відображається в бухгалтерському обліку на основі суцільної і безперервної документації' способом кореспонденції рахунків, тобто облікових записів.

      Облікові записи здійснюють у вигляді бухгалтерських проводок - простих і складних.

Прості бухгалтерські проводки - один рахунок кореспондується по дебету, другий - по кредиту в однаковій сумі.

Складні бухгалтерські проводки - один рахунок дебетується і кілька рахунків кредитуються або навпаки -кілька рахунків дебетуються і один рахунок кредитується.

      Виправлення облікових записів може здійснюватися способом зворотних записів бухгалтерських проводок, тобто неправильно проведена кореспонденція рахунків замінюється зворотними проводками. Проте цей спосіб використовують рідко, оскільки він призводить до створення штучних оборотів, яких насправді не повинно бути.

      Найбільш поширеним способом виправлення облікових записів є сторнування проводки (від італ storno -переводити назад). Суть так званого бухгалтерського сторно полягає в тому, що неправильно записана проводка повторюється червоним кольором або обводиться кружком і віднімається від раніше зробленого запису (суми) і повторно записується правильна проводка..       

      Бухгалтерські проводки можуть зображатися обліковою формулою, структурним записом і графічним зображенням.

Запис обліковою формулою:

Дебет субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними

особами»

Кредит субрахунку 301 «Каса в національній валюті» 60 грн.

Структурний запис:

Субрахунок 372

Д

    60

                К

 

Субрахунок 301

Д

60

 К


Графічне зображення ілюструє лише логічний зв'язок субрахунків

372——301

      За кількістю примірників розрізняють одно- і багаторазові (копіювальні) записи. До одноразових відносять записи, які господарську операцію відображають за первинними документами лише один раз (касові, розрахункові та ін.). Багаторазові (копіювальні) записи застосовуються при обліку матеріальних цінностей у картках на складах і облікових регістрах (відомість залишків цінностей на кінець місяця - сальдова відомість).

      За способом записів розрізняють ручні і машинні. Останні е найбільш продуктивними і забезпечують оперативність отримання інформації для управління підприємством у реальному масштабі часу. Надзвичайно ефективним є поєднання копіювального та машинного способів запису в облікових регістрах. Так, при копіювальному способі записів обліку матеріалів на складах на машині виписується первинний документ, що автоматично відображає зміни залишків у відповідній картці (файлі) обліку матеріалів. Цей спосіб записів дає змогу досягти значної економії праці при виконанні записів у обліку матеріалів і виключає можливість допущення помилок при дублюванні записів.

      Помилки, що виникають у процесі записів у бухгалтерському обліку, можна поділити за причинами виникнення, значенням і місцем виникнення.

      За причинами виникнення виділяють три обставини: стомлення, неуважність працівника, несправність обчислювальної техніки. Для запобігання цим помилкам, зменшення їх кількості треба створювати такі умови праці співробітникам, за яких вони б не стомлювалися, підвищувати їх кваліфікацію та виховувати сумлінне ставлення до праці, систематично провадити профілактичний огляд обчислювальної техніки.

      За значенням виділяють два типи помилок: локальні і транзитні. Локальні спричинюють викривлення інформації лише у тому документі або регістрі, де їх допущено, і не призводять до помилок у інших регістрах. Наприклад, неправильно записана у Журнал-Головній дата документа не зумовлює інші помилки. Транзитні викликають автоматично помилки в інших регістрах. Наприклад, помилка запису числових показників у колонках Журнал-Головної автоматично призводить до порушення тотожності дебетових і кредитових оборотів у підсумку окремих колонок журналу. Транзитні помилки небезпечні тим, що викривлюють дані бухгалтерського обліку на рахунках, які потім відображаються у звітності.

      За місцем виникнення виділяють такі групи помилок: у записах (тексті), числових показниках і рознесенні аналітичних показників. Помилки у записах (тексті) можуть призводити до складання неправильної бухгалтерської проводки (наприклад, «передані» матеріали, замість «продані» матеріали). Помилки у числових показниках - найбільш поширений тип помилок у бухгалтерській практиці. Це можливо за таких умов: у числі не дописано нулі, звідси -зменшений підсумок показників; у середині написано або пропущено нулі; пропущено в кінці значущі цифри; значущі цифри пропущено всередині числа; переплутано записи у колонках (грн., коп.); переставлено цифри в числі. Ці помилки відносяться до транзитних, оскільки вони автоматично призводять до помилок у підсумках інших регістрів. Помилки у рознесенні аналітичних показників виникають дуже часто. Бухгалтер записав суму у дебет (кредит) і забув записати її у кредит (дебет); записав суму у журнал, але не розніс її по рахунках; зафіксовані показники у синтетичних рахунках не знайшли відображення в аналітичних та ін.

      Виявлення помилок у бухгалтерському обліку є необхідною атрибутикою бухгалтерської професії. Якщо бухгалтерський баланс не «сходиться» на одну копійку, то це не баланс, бо за цією помилкою при ретельній перевірці записів можна виявити більш значні викривлення і помилки.

      При використанні підрахунку ряду чисел доцільно на машині спочатку зафіксувати проміжні підсумки, а потім у тій самій послідовності набрати ті ж числа зі знаком мінус. Якщо після цього заключний підсумок дорівнюватиме нулю, то підрахунок виконано правильно. Не рекомендується повторювати підрахунок у зворотній послідовності, бо в цьому випадку повторюються ті ж числові комбінації.

      При виявленні нерівності підсумків по дебету і кредиту вдаються до повторних підрахунків двох або трьох підсумків. Якщо у двох підрахунках числа збігаються, то їх можна вважати правильними, а у числах, які після третього підрахунку мають різні показники, необхідно шукати помилку.

      Якщо підсумки не збігаються, то потрібно знайти різницю, яка вказуватиме на величину помилки.

      Для виявлення неправильності рознесення показників по різних регістрах вдаються до пунктирування, «від-криження» чисел. Наприклад, у відомості біля зафіксованої суми проставляють знак («галочку»), потім відшукують цю суму на дебеті кореспондуючого рахунку і позначають на рахунку, що кредитується. Якщо перше пунктирування не дає позитивних результатів, то його повторюють, при цьому проставляють другу «галочку» і так до знаходження помилки.

      Виправлення помилок (записи виправлення) роблять системним (бухгалтерськими проводками) або коректурним способом. У першому випадку використовується, як правило, спосіб «червоного сторно», у другому, згідно правил, встановлених для виправлення помилок у первинних документах.

      Отже, при відображенні господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку та в облікових регістрах мають бути безпомилкові показники, які характеризують діяльність підприємства.

 

Тема 9. Основи бухгалтерської звітності.

9.1. Суть та призначення звітності

9.2. Вимоги до звітності та її види

9.1. Суть та призначення звітності

Обліково-аналітичний процес завершується складанням фінансової звітності про діяльність господарського суб’єкта, що складається відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також згідно стандартів  бухгалтерського обліку.

Звітність підприємства – це система взаємопов’язаних економічних показників, що характеризують діяльність підприємства за певний період часу та його фінансово-майновий стан на конкретну дату. Звітність поділяють на бухгалтерську, внутрішньогосподарську (управлінську), статистичну і податкову.

Звітність складається на підставі первинних документів, облікових регістрів.

У звітність включають як кількісні, так і якісні характеристики, вартісні та натуральні вимірники, які відображаються у бухгалтерському і управлінському обліку.

9.2. Вимоги до звітності та її види

Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність охоплює впорядковану систему взаємопов’язаних економічних показників, що відображають умови і результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансовий стан за звітний період та сукупність способів і прийомів узагальнення даних поточного обліку.

Бухгалтерська звітність складається унаслідок підрахунку, групування і спеціального оброблення даних поточного бухгалтерського обліку. Формування бухгалтерської фінансової звітності – завершальна стадія бухгалтерського обліку.

Фінансову звітність зобов’язані складати підприємства, юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також представництва чужоземних суб’єктів господарської діяльності за єдиними формами, затвердженими Міністерством фінансів України.

Фінансова звітність містить відомості про наявність і стан господарських засобів, коштів та джерел їх формування, про витрати, доходи й фінансові результати діяльності підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтується на даних синтетичного й аналітичного обліків. Дані фінансової звітності є інформаційною основою як для прийняття управлінських рішень, спрямованих на вдосконалення діяльності підприємства на короткостроковий період і на перспективу, так і для широкого кола зовнішніх користувачів. Фінансова звітність не становить комерційної таємниці підприємства.

Формування бухгалтерської і фінансової звітності підприємств має здійснюватися відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Бухгалтерська звітність має відповідати таким вимогам: гарантувати об’єктивність і достовірність звітних даних; забезпечувати своєчасність даних; відображати дані про всі господарські операції за звітний період та дані про результати інвентаризації майна і зобов’язань; забезпечувати єдність методики формування звітних показників, порівнюваність звітних даних тощо.

Фінансова звітність підприємства охоплює такі форми:

баланс (форма № 1);

звіт про фінансові результати (форма № 2);

звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

звіт про власний капітал (форма № 4);

примітки до річної фінансової звітності;

додаток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами».

Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлена скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Бухгалтерський баланс характеризує склад і обсяг активів, зобов’язань та власного капіталу підприємства на певну дату. Зміст і форму бухгалтерського балансу встановлено положенням (стандартами) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

У звіті про фінансові результати міститься інформація про доходи, витрати, прибутки чи збитки від діяльності підприємства (операційної, звичайної, надзвичайної) за звітний період (див. Додаток 2.3). Загальні вимоги щодо розкриття статей звіту про фінансові результати визначено положенням (стандартом) 3 «Звіт про фінансові результати».

У звіті про рух грошових коштів подають дані про рух грошових коштів (їх надходження і вибуття) протягом звітного періоду внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Зміст і форму звіту про рух грошових коштів визначено положенням (стандартом) 4 «Звіт про рух грошових коштів».

Звіт про власний капітал призначений для подання узагальненої за звітний рік інформації про зміни (збільшення, зменшення) статутного капіталу, пайового, додаткового, резервного, несплаченого капіталу, а також нерозподіленого прибутку. Форму і зміст звіту про власний капітал визначено положенням (стандартом) 5 «Звіт про власний капітал».

У примітках до річної фінансової звітності подають додаткову інформацію, розкриття якої забезпечує повнішу й об’єктивнішу картину про фінансовий стан і результати діяльності підприємства відповідно до вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку (методи оцінювання запасів, нарахування амортизації тощо). Примітки до звітності подають за типовою формою, звітності № 5 «Примітки до річної фінансової звітності».

У додатку до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами» відображається інформація про доходи, витрати, фінансові результати, активи і зобов'язання звітних сегментів  - відокремлених частин діяльності підприємства з виробництва та/або продажу певного виду (або групи) продукції (товарів, робіт, послуг), які відрізняються від інших за визначеним набором критеріїв. Ці критерії та методологічні засади формування вище приведеної інформації наведені в П(С)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами».

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлює Міністерство фінансів України за погодженням із Державним комітетом статистики України.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати і подавати консолідовану фінансову звітність. Консолідована фінансова звітність – це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці. Порядок складання консолідованої фінансової звітності регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 20 «Консолідована фінансова звітність».

За періодичністю подання фінансову звітність поділяють на:

річну звітність – звіт про результати діяльності підприємства за звітний рік (баланс, звіт про фінансові

результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до річної фінансової звітності);

проміжну звітність – звітність, що її складають щоквартально наростаючим підсумком із початку звітного року до останнього дня звітного періоду (баланс, звіт про фінансові результати).

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менший 12 місяців, але не перевищує, як 15 місяців. Підприємство, що ліквідується, звітує за період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Перед складанням річної фінансової звітності неодмінно слід проводити інвентаризацію активів та зобов’язань підприємства.

Підприємство зобов’язане подавати квартальну та річну фінансову звітність:

– органам, до сфери управління яких воно належить;

– трудовому колективу (на його вимогу);

– власникам (засновникам) підприємства;

– органам виконавчої влади.

Датою подання фінансової звітності на підприємствах вважається день фактичної її передачі адресатові, а в разі надсилання її поштою – дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв’язку, що обслуговує адресата. Квартальну фінансову звітність підприємства подають не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річну – не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15-го квітня наступного за звітним року.

Кожну форму фінансової звітності підписують керівник і головний бухгалтер та завіряють печаткою підприємства.

При поданні адресатам до форм фінансової звітності додають листа підприємства з інформацією про склад поданої звітності.

Тема 10. Основи організації бухгалтерського обліку

10.1. Зміст та передумови раціональної організації обліку

10.2. Організаційні форми побудови бухгалтерського обліку

10.1. Зміст та передумови раціональної організації обліку

Згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” всі підприємства повинні вести бухгалтерський облік. За даними цього обліку складається вся звітність: фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник.

Бухгалтерський облік на підприємстві повинен вестись з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Бухгалтерський облік відіграє важливе значення в управлінні підприємством. З одного боку, обліку притаманна інформаційна функція, яка проявляється в системі спостереження, вимірювання, реєстрації, обробки та передачі до керівництва інформації про господарську діяльність підприємства, з іншого – функція контролю, яка згідно із законодавством є обов’язком бухгалтера.

Враховуючи вищесказане, можна виділити такі завдання бухгалтерського обліку:

— збирання, обробка і відображення первинних даних про господарську діяльність;

— систематизація даних з метою узагальнення і одержання підсумкової інформації про господарську діяльність;

— забезпечення необхідними даними з метою здійснення контролю за виконанням планів діяльності, режимом економії.

Для забезпечення виконання цих завдань всі дані бухгалтерського обліку повинні бути своєчасними, точними і достовірними. Окрім того, повинна бути забезпечена єдність показників обліку на всіх рівнях управління.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві несе власник цього підприємства або уповноважений орган, який, здійснює керівництво підприємством. До його функцій входить забезпечення облікового процесу та формування облікового апарату.

Обліковий процес полягає в реєстрації господарських операцій в момент їх здійснення (якщо це неможливо, то відразу після їх здійснення), оформлення первинних документів та реєстрації господарських операцій в бухгалтерії, відображення операцій шляхом подвійного запису на рахунках бухгалтерського обліку, узагальнення облікової інформації в реєстрах. Завершальним етапом облікового процесу є складання на підставі даних бухгалтерського обліку фінансової та податкової звітності.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, які причетні до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера з дотриманням порядку оформлення та подання до обліку відповідних документів. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та реєстрів бухгалтерського обліку, а також недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Ведення бухгалтерського обліку на підприємстві можна організувати одним із таких способів:

— створення на підприємстві, залежно від його розмірів, бухгалтера або бухгалтерської служби на чолі з головним (старшим) бухгалтером;

— використання послуг спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

— ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

— самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Цей спосіб не може використовуватись підприємствами, які повинні оприлюднювати свою звітність.

При організації бухгалтерського обліку підприємство має право самостійно: вибирати форму ведення бухгалтерського обліку (розглядалось вище); розробляти систему і форми управлінського обліку і звітності; визначати права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджувати правила документообороту і технологію обробки облікової інформації; додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку; визначати облікову політику підприємства, яка є невід’ємною частиною організації бухгалтерського обліку.

Особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, або головний бухгалтер:

— забезпечує дотримання на підприємстві встановлених методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

— організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

— бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестач, крадіжки та псування активів підприємства;

— забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Підприємство повинне забезпечити необхідні заходи для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і реєстрах бухгалтерського обліку та забезпечити їх належне зберігання протягом встановленого терміну.

10.2. Організаційні форми побудови бухгалтерського обліку

Для обліку та реєстрації господарських операцій підприємства застосовують різноманітні за формою, змістом, способами відображення і нагромадження інформації облікові реєстри. Склад облікових реєстрів, що їх ведуть на конкретному підприємстві, залежить від прийнятої на підприємстві форми бухгалтерського обліку.

Форма бухгалтерського обліку - це система взаємопов'язаних облікових реєстрів (хронологічних і систематичних) із певною методикою відображення у них господарських операцій у певній послідовності.

Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Уперше форму бухгалтерського обліку, яку застосовували в торгівлі та дрібному товаровиробництві, описав у 1494 р. італійський вчений-математик Лука Пачолі у своїй праці „Трактат про рахунки і записи". Ця форма складалася із взаємопов'язаних облікових реєстрів: пам'ятної книги, журналу і Головної книги. У пам'ятну книгу власник або довірена особа записували господарські операції у момент їх здійснення. Ці записи заміняли ведення первинних документів. З пам'ятної книги господарські операції записували в журнал за хронологічним порядком із відміткою кореспондуючих рахунків. Щоденно з журналу господарські операції записували в Головну книгу за аналітичними рахунками. На підставі Головної книги періодично, як звичайно, раз на рік складали баланс.

Розвиток торгівлі і промисловості зумовив необхідність удосконалення чинної форми обліку. У 1688 р. Ф.Чараті описав „Нову італійську форму обліку", яка відрізнялася від давньоіталійської тим, що в ній застосовували первинні документи та відокремлене ведення синтетичного й аналітичного обліку. Кожну документально оформлену господарську операцію реєстрували за хронологічним порядком у журналі з відзначенням кореспондуючих синтетичних рахунків (а не аналітичних, як у давньоіталійській формі). Після реєстрації у журналі господарські операції заносили в Головну книгу за синтетичними рахунками, одночасно вели допоміжні книги за аналітичними рахунками. Щомісячно складали обігові відомості за синтетичними й аналітичними рахунками, дані яких звіряли.

Далі досконалішою формою стала німецька форма обліку, описана в 1774 році Фрідріхом ГельвіГом. Особливість цієї форми полягала в тому, що в окремий реєстр була виділена касова книга, а в Головну книгу записували підсумки однорідних реєстрацій із журналу реєстрації господарських операцій.

В економічній літературі окремо виділено французьку форму обліку. При цій формі для реєстрації господарських операцій використовували декілька журналів, тому цю форму називають ще багатожурнальною. Застосування цієї форми обліку дало можливість розподілити працю облікових працівників.

У 1797 році Е. Дегранж описав журнал - головну форму обліку, при якій хронологічні й систематичні записи робили в журналі - Головній книзі, яка виконувала функції журналу й обігових відомостей.

Враховуючи чинне законодавство та специфіку окремих суб’єктів господарювання, можна виділити такі форми обліку:

1) меморіально-ордерна;

2) журнально-ордерна.

Форми бухгалтерського обліку відрізняються між собою кількістю облікових реєстрів, їх призначенням, змістом, формою та зовнішнім виглядом, послідовністю і способами записів в облікові реєстри, видами взаємозв'язків між реєстрами синтетичного й аналітичного обліку.

Підприємство протягом звітного періоду має дотримуватись прийнятої форми обліку. Про можливу зміну прийнятої форми бухгалтерського обліку в наступному обліковому періоді необхідно вказати в примітках до річної фінансової звітності підприємства.

Суть меморіально-ордерної форми полягає у тому, що на підставі перевірених і згрупованих за певною ознакою первинних документів складають меморіальні ордери, в яких вказують кореспонденцію рахунків за здійсненою господарською операцією та її суму. Меморіальні ордери складають як на один документ, так і на групу однорідних первинних документів.

Після складання меморіальні ордери реєструють за хронологічним порядком у реєстраційному журналі. Реєстраційний журнал призначений для забезпечення контролю за збереженням документів і перевірки повноти відображення господарських операцій на синтетичних рахунках.

Після реєстрування меморіальних ордерів у реєстраційному журналі їх використовують для здійснення записів на синтетичних рахунках у Головній книзі.

Меморіально-ордерна форма обліку має свої переваги і недоліки.

Переваги меморіально-ордерної форми обліку полягають у:

  •  її відносній простоті і гнучкості;
  •  можливості застосування до різних типів підприємств;
  •  посиленні контрольної функції обліку через звірення у кінці місяця даних синтетичного й аналітичного обліків.

Суттєвими недоліками меморіально-ордерної форми обліку є:

  •  необхідність виписування великої кількості меморіальних ордерів;
  •  запису одних і тих самих даних у двох облікових реєстрах;
  •  недостатність пристосування до потреб аналізу та контролю;
  •  необхідність виконання великої кількості робіт у кінці місяця;
  •  слабке пристосування реєстрів до складання звітності. Меморіально-ордерну форму обліку застосовують на невеликих бюджетних підприємствах і в кредитних установах.

Суть журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку полягає у тому, що на підставі згрупованих даних первинних документів усі господарські операції реєструють у відповідних відомостях і журналах-ордерах. Записи в журнали-ордери й відомості роблять щоденно або в міру надходження первинних документів. Щомісячно журнали-ордери закривають і їх підсумки переносять у Головну книгу, яку відкривають на рік.

У більшості журналів-ордерів поєднано синтетичний і аналітичний обліки інформації про наявність, стан і використання господарських засобів та джерел їх формування. Аналітичний облік ведуть до тих синтетичних рахунків, в яких є значна кількість об'єктів обліку.

Характерною особливістю журналів-ордерів є те, що в них записують суми, які відповідають кредитовому обороту по відповідному рахунку. У відомостях записують суми дебетових оборотів по рахунках.

Основними перевагами журнально-ордерної форми обліку є:

  •  поєднання аналітичного і синтетичного обліку в єдиних реєстрах;
  •  забезпечення своєчасного і рівномірного відображення господарських операцій у реєстрах протягом звітного періоду;
  •  забезпечення розподілу облікових робіт;
  •  скорочення кількості облікових реєстрів;
  •  забезпечення аналізу господарської діяльності підприємства.

Основні недоліки журнально-ордерної форми обліку такі:

  •  побудова журналів ордерів не відображає нових форм організації обліку;
  •  склад аналітичних даних не відповідає сучасному рівневі потреб в інформаційному забезпеченні управління підприємством.

Створення і впровадження у практику ведення бухгалтерського обліку електронно-обчислювальної і комп'ютерної техніки дозволяє умовно виділяти ще одну форму бухгалтерського обліку – комп'ютерну. Але окремо виділяти таку форму не доцільно, оскільки це є лише спосіб ведення бухгалтерського обліку і базується на використанні принципів меморіально-ордерної або журнально-ордерної форми.

При такому способі ведення обліку збирання, передавання, систематизація та оброблення бухгалтерської інформації здійснюються автоматизовано з використанням спеціально розробленого програмного забезпечення. Його суть полягає у тому, що дані про здійснені на підприємстві господарські операції з паперових носіїв первинної облікової інформації записують на машинні носії (магнітні стрічки, магнітні диски тощо). На підставі введених даних автоматично робиться групування дебетових і кредитових оборотів за синтетичними й аналітичними рахунками, визначають сальдо, формують обігові відомості і звітність, роздруковують різні первинні документи. Вихідну інформацію подають у вигляді друкованих реєстрів (машинограм) за окремими рахунками бухгалтерського обліку та відеограм.

В Україні використовують значну кількість програмних продуктів для автоматизації бухгалтерського обліку, найпопулярнішими з яких є "ПАРУС", "1С - Бухгалтерія -Проф. для Windows", "1С Підприємство", "БЕСТ", "РіпЕхрегt", "Фінанси без проблем", "Lady Fіn" тощо.

Автоматизація облікового процесу дає можливість підвищити оперативність і точність облікових даних, необхідних для управління підприємством.

10.3. Формування облікової політики підприємства

Бухгалтерський облік як важливе інформаційне джерело для управління підприємством та зовнішніх користувачів повинен бути відповідним чином організований. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві передбачає розробку його облікової політики.

Згідно із ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та п.3 П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” облікова політика – це “сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності”.

Основне призначення облікової політики полягає в:

• упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

• забезпеченні методологічного та методичного відображення майна підприємства, господарських операцій та результатів його діяльності;

• наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

• забезпеченні ефективності обліку.

Облікова політика будь-якого підприємства повинна забезпечувати дотримання принципів організації бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Кожне підприємство, спираючись на вищевказаний Закон України та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку самостійно визначає свою облікову політику, яку воно повинно застосовувати постійно, тобто із року в рік. Відповідно до П(С)БО 1 облікова політика розкривається у примітках до фінансових звітів, де підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених П(С)БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Такими випадками можуть бути: доповнення та зміни в статуті підприємства; зміна вимог органу, що затверджує П(С)БО і, якщо, зміни забезпечать більш повне та об’єктивне відображення операцій або подій у фінансовій звітності підприємства. Якщо відбулися зміни облікової політики, то у примітках до фінансової звітності слід розкрити причини і сутність змін. Крім того, вони повинні бути обґрунтовані і оформлені наказом керівника.

Встановлення облікової політики для подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій та для подій або операцій, які раніше не відбувалися, не вважається зміною облікової політики.

На вибір облікової політики підприємства чинить вплив значна кількість різноманітних факторів, основними з яких є:

• специфіка та обсяги діяльності;

• організаційно-правова побудова;

• стратегія та тактика фінансово-господарського розвитку;

• аспекти системи оподаткування;

• свобода в прийнятті рішень з питань ціноутворення та вибору партнерів;

• забезпеченість технічними засобами функцій менеджменту;

• рівень інформаційного забезпечення підприємства;

• рівень кваліфікації бухгалтерських працівників;

• чисельність працюючих на підприємстві та кількість матеріально-відповідальних осіб;

• віддаленість структурних одиниць тощо.

Зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом або розпорядженням про облікову політику, що затверджується керівником підприємства. Він несе відповідальність за його зміст, оскільки саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

Облікова політика повинна дати відповіді на такі питання:

1) хто веде облік (чисельність, структура облікового апарату, його підпорядкованість і розміщення);

2) як ведеться облік (за допомогою яких рахунків, документів, форм обліку, які регістри обліку використовуються, яка техніка ведення обліку та технологія обробки облікової інформації);

3) в які терміни та як здійснюється збір, обробка, узагальнення та надання інформації.

Визначаючи свою облікову політику підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, та з урахуванням особливостей діяльності й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

• затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення, які зобов’язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Технологія обробки облікової інформації, яка включає ручний чи комп’ютерний спосіб, залежить від форми і методів бухгалтерського обліку, зазначених в наказі про облікову політику. Вибір тої або іншої форми накладається на головного бухгалтера і керівника підприємства, що, звичайно, залежить від багатьох факторів, зокрема, матеріальної бази підприємства.

Організація системи внутрішньогосподарського (управлінського) обліку і контролю, зміст якої повинно знайти своє відображення в обліковій політиці підприємства, передбачає складання:

• документації і документообороту;

• плану інвентаризації;

• робочого плану рахунків та їх кореспонденції тощо.

Первинний документ є, як відомо, основа бухгалтерського обліку, тому від правильного його оформлення і використання відповідних його форм залежить своєчасність, повнота та об’єктивність інформації, яка потрібна для управління підприємством. В плані документації вказується перелік типових (уніфікованих) та самостійно розроблених форм документів, складається розрахунок потреби в бланках, зазначаються форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності та перелік осіб, що мають право підпису первинних документів. Грошові і розрахункові, фінансові і кредитні документи без підпису головного бухгалтера або уповноваженої ним на це особи вважається недійсними й не повинні прийматися до виконання.

Для забезпечення раціонального руху документів, тобто визначення оптимальної кількості підрозділів і виконавців для проходження кожного первинного документа та строку його перебування в цих підрозділах, розробляється графік документообороту. Графік затверджується керівником підприємства. Він може бути оформлений у вигляді схеми чи переліку робіт зі створення, перевірки і обробки документів, виконуваних кожним із підрозділів підприємства, а також всіма виконавцями із зазначенням взаємозв’язку і терміну виконання цих робіт.

Звірка облікових документів з фактичною наявністю активів проводиться при інвентаризації. Якщо наявність і обсяг деяких товарно-матеріальних цінностей можна визначити різними способами, то необхідно запропонувати способи їх оцінки. Графік проведення інвентаризації затверджує керівник. Цей графік обов’язково зазначається в наказі про облікову політику.

Специфіка і обсяг діяльності кожного підприємства зумовлюють необхідність розробки робочого Плану рахунків. Міністерством фінансів України розроблений План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, який є типовим для підприємств всіх форм власності. Цей План містить значну кількість альтернативних варіантів обліку за багатьма розділами і напрямками. В робочому Плані рахунків потрібно передбачити необхідний даному підприємству перелік рахунків першого та другого порядку, а також додаткову систему рахунків та регістрів аналітичного обліку із збереженням нумерації Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденція рахунків, не наведених в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, встановлюється підприємством, виходячи з норм діючого законодавства та власних управлінських потреб.

Важливим аспектом формування наказу про облікову політику є розкриття методики ведення обліку окремих фактів господарської діяльності, щодо яких діючі стандарти та інші нормативні акти не містять конкретних рекомендацій щодо правил їх обліку. Тому підприємство повинно самостійно встановити відповідний спосіб ведення обліку з конкретного питання, виходячи з діючих положень. Особливу увагу

приділяють визначенню тих методів (способів) ведення обліку, без відомостей про використання яких зовнішніми та внутрішніми користувачами бухгалтерської інформації неможлива об’єктивна оцінка фінансового стану, руху грошових коштів чи визначення кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства. До таких особливостей ведення бухгалтерського обліку, стосовно основних об’єктів, прийнятих при формуванні облікової політики підприємства відносяться:

Тема 11. Облік основних господарських процесів

11.1. Сутність і склад господарських процесів підприємства.

11.2. Облік процесу формування ресурсів підприємства.

11.3.  Облік процесу споживання ресурсів підприємства.

11.4. Облік процесу реалізації

11.1. Сутність і склад господарських процесів підприємства.

Господарський процес – це взаємодія матеріальних, технічних, трудових і фінансових ресурсів, в результаті якої створюється продукція, виконуються роботи чи надаються послуги.

Господарські процеси складаються з окремих господарських операцій.

Господарська операція – це дія, або подія, яка зумовлює зміни в структурі активів, зобов’язань та у власному капіталі підприємства. За економічним змістом господарські операції об’єднують в такі групи:

Господарські операції, пов’язані з процесом формування матеріально-технічних ресурсів підприємства (придбання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, землі, будинків);

Господарські операції, пов’язані зі споживанням цих ресурсів у процесі виробництва продукції;

Господарські операції, пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг) підприємства.

Послідовність господарських процесів підприємства зображена на рисунку 11.1.

11.2. Облік процесу формування ресурсів підприємства.

Для здійснення господарських операцій на підприємстві використовують матеріальні, технічні трудові і фінансові ресурси. До технічних ресурсів підприємства належать будинки, споруди, машини, обладнання, до матеріальних - сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо тощо, до трудових - працівники підприємства, а до фінансових – його грошові кошти.

Матеріально-технічні ресурси можуть надходити на підприємство внаслідок їх придбання у постачальників, самостійного створення, отримання від засновників як внеску до статутного капіталу, обміну на інші активи або безоплатного отримання (див. рис. 10.2).

Основними завданнями бухгалтерського обліку процесу забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами є формування об’єктивної та своєчасної інформації щодо:

обсягів, складу та джерел фінансування ресурсів;

оцінювання ресурсів та їх відображення в бухгалтерському балансі підприємства;

контролю за своєчасністю розрахунків підприємства з постачальниками ресурсів;

ефективності використання ресурсів.

Згідно положень (стандартів) бухгалтерського обліку матеріально-технічні ресурси, що надійшли на підприємство оцінюють за первісною вартістю, до складу якої включають:

суму, сплачену постачальникам матеріально-технічних ресурсів (без непрямих податків);

суму ввізного мита (при ввезенні матеріалів чи техніки з-за кордону);

суму непрямих податків, сплачених підприємством при придбанні ресурсів, якщо ці податки не відшкодовуються підприємству із бюджету;

суму витрат на транспортування ресурсів та вартості вантажно-розвантажувальних робіт;

суму інших витрат, пов’язаних із придбанням ресурсів та доведенням їх до стану, придатному для використання на підприємстві.

Якщо матеріальні чи технічні ресурси створені підприємством самостійно, то їх первісна вартість відповідає сумі витрат, пов’язаних з їхнім створенням. Матеріально-технічні ресурси, отримані безоплатно чи як внесок до статутного капіталу підприємства, в обліку записують за їхньою справедливою вартістю.

Рис. 8.2. Шляхи надходження матеріально-технічних ресурсів на підприємство

Рис. 11.2. Джерела надходження ресурсів на підприємство

Залежно від терміну використання та участі в господарському обороті матеріально-технічні ресурси поділяють на оборотні та необоротні. Оборотними є матеріально-технічні ресурси (активи), які призначені для споживання протягом одного року чи операційного циклу, якщо тривалість цього операційного циклу є більшою ніж один рік. В бухгалтерському обліку такі ресурси називають запасами.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси поділяють на такі групи:

сировина, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби;

незавершене виробництво у формі незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів і незакінчених технологічних процесів;

готова продукція, виготовлена на підприємстві та призначена для продажу і відповідає технічним і якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, придбані з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети.

Облік запасів ведуть на активних рахунках класу 2 «Запаси». Надходження запасів на підприємство записують за дебетом рахунків запасів та за кредитом рахунків джерел їх формування. Приклади відображення в обліку надходження запасів на підприємство наведені в таблиці 10.1.

Розглянемо на прикладі порядок запису на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій з придбання запасів.

Приклад 11.1. Приватне підприємство «Ватра» придбало матеріали на суму 6000 грн., в тому числі податок на додану вартість (ПДВ) – 1000 грн. (6000 : 6). Для того, щоб перевезти матеріали від постачальника, підприємство «Ватра» скористалось послугами транспортної організації. Вартість транспортних послуг разом з ПДВ – 720 грн. В т. ч. ПДВ – 120 грн. (720 : 6).

Щоб записати господарські операції на рахунках бухгалтерського обліку, спершу необхідно визначити первісну вартість придбаних матеріалів. Ця вартість складається з ціни придбання без ПДВ та транспортних витрат. Оскільки ПДВ є непрямим податком і відшкодовується державою, то суму цього податку не включають до первісної вартості матеріалів, а відносять до податкового кредиту підприємства. Отже, первісна вартість придбаних матеріалів (ВМП)становить:

ВМП = (ЦПМ – ПДВ) + (ВТ – ПДВ)                                    (11.1)

де ЦПМ – ціна придбання матеріалів; ВТ – транспортні витрати; ПДВ – податок на додану вартість.

ВПМ = (6000 – 1000) + (720 – 120) = 5600 (грн.)

Таблиця 11.1

Запис на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій

з надходження запасів на підприємство

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Оприбутковано сировину,

матеріали, паливо від постачальників

20

«Виробничі запаси»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

Оприбутковано запасні

частини від засновників як внесок

до статутного капіталу

20

«Виробничі запаси»

46

«Неоплачений капітал»

Безоплатно отримані

комплектуючі вироби

20

«Виробничі запаси»

71

«Інший операційний дохід»

Оприбутковано матеріали

власного виробництва

20

«Виробничі запаси»

23

«Виробництво»

Оприбутковано товари

від постачальника

28

«Товари»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

Порядок запису операцій з придбання матеріалів приватного підприємства «Ватра» на рахунках бухгалтерського обліку представлено в таблиці 11.2.

Таблиця 11.2

Кореспонденція рахунків з обліку придбання матеріалів ПП «Ватра»

№ з/п

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума,

грн.

1

Оприбутковано матеріали

від постачальника

20

«Виробничі запаси»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

5000

2

Відображено податковий

кредит з ПДВ

64 «Розрахунками за податками і платежами»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

1000

3

Віднесено до первісної вартості матеріалів витрати транспортування

20

«Виробничі запаси»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

600

4

Відображено податковий

кредит з ПДВ

64 «Розрахунками за податками і платежами»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

120

5

Сплачено постачальнику за придбані матеріали

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

31

«Рахунки в банках»

6000

6

Сплачено транспортній організації за транспортування матеріалів

68 «Розрахунки за іншими операціями»

31

«Рахунки в банках»

720

Схема формування первісної вартості придбаних ПП «Ватра» матеріалів зображена на рисунку 11.3.

Рис. 11.3. Схема формування первісної вартості матеріалів ПП «Ватра»

До необоротних відносять матеріально-технічні ресурси, тривалість використання яких перевищує один рік чи один операційний цикл, якщо він більший одного року. Необоротні матеріально-технічні ресурси можна об’єднати в такі групи:

основні засоби;

інші необоротні матеріальні активи;

нематеріальні активи;

незавершене будівництво.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний період корисного використання яких перевищує один рік. До основних засобів відносять будинки, споруди, машини, механізми, обладнання тощо. Бухгалтерський облік основних засобів здійснюють на активному рахунку 10 «Основні засоби» за первісною вартістю.

До інших необоротних матеріальних активів відносять такі необоротні активи: бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату. Бухгалтерський облік інших необоротних матеріальних активів здійснюють на активному рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи» за первісною вартістю.

Нематеріальні активи – це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року для виробництва, торгівлі, в адміністративній діяльності чи надання в оренду іншим особам. До нематеріальних активів відносять права на користування природними ресурсами, майном, на знаки для товарів і послуг, на об’єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл тощо. Бухгалтерський облік нематеріальних активів здійснюють на активному рахунку 12 «Нематеріальні активи» за їх первісною вартістю.

Незавершене будівництво – незавершені капітальні інвестиції у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів підприємства. Облік незавершеного будівництва ведуть на активному рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Інформацію про необоротні матеріально-технічні ресурси в бухгалтерському обліку деталізують за окремими об’єктами і записують на аналітичних рахунках до синтетичних рахунків 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи», 15 «Капітальні інвестиції».

Процес придбання чи створення основних засобів і нематеріальних активів та доведення їх до стану, придатного для використання, пов’язаний із затратами коштів і здійснюються протягом тривалого періоду часу. Тому витрати підприємства на придбання чи створення основних засобів і нематеріальних активів спочатку відображають на рахунку 15 «Капітальні інвестиції». На цьому рахунку формується первісна вартість основних засобів і нематеріальних активів, а після введення їх в експлуатацію, первісну вартість списують з рахунку 15 «Капітальні інвестиції» на рахунок 10 «Основні засоби» чи 12 «Нематеріальні активи».

Типові проведення з обліку надходження необоротних матеріально-технічних ресурсів відображені в таблиці 11.3.

Таблиця 11.3

Кореспонденція рахунків з обліку надходження на підприємство

необоротних матеріально-технічних ресурсів

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Оприбутковано об’єкт основних

засобів чи нематеріальних активів

від постачальника

15

«Капітальні інвестиції»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

Оприбутковано об’єкт основних

засобів чи нематеріальних активів

від засновників

15

«Капітальні інвестиції»

46

«Неоплачений капітал»

Безоплатно отримано об’єкт основних засобів чи нематеріальних активів

15

«Капітальні інвестиції»

42

«Додатковий капітал»

Віднесено витрати на транспортування, монтаж об’єкта основних засобів

на його первісну вартість

15

«Капітальні інвестиції»

68

«Розрахунки за іншими операціями»

Віднесено до первісної вартості нематеріального активу витрати на його транспортування та доведення до стану, придатного для використання

15

«Капітальні інвестиції»

68

«Розрахунки за іншими операціями»

Введено в експлуатацію

основний засіб

10

«Основні засоби»

15

«Капітальні інвестиції»

Введено в експлуатацію

нематеріальний актив

12

«Нематеріальні активи»

15

«Капітальні інвестиції»

Розглянемо на прикладі порядок бухгалтерського обліку придбання основних засобів.

Приклад 11.2. Підприємство «Ватра» придбало обладнання вартістю 150000 грн., в тому числі ПДВ. Для перевезення його від постачальника залучено транспортну організацію ТзОВ «Трансавто», вартість послуг якої разом з ПДВ становила 2100 грн. Монтаж обладнання здійснювала спеціалізована монтажна організація ВАТ «Спецмонтаж». Вартість монтажу разом з ПДВ – 9000 грн.

Для проведення записів на бухгалтерських рахунках, спершу необхідно визначити первісну вартість обладнання. Вона складається з ціни придбання, транспортних витрат і вартості монтажу. Всі ці складові вартості враховують без ПДВ, адже ПДВ, сплачене постачальникам та іншим контрагентам відшкодовується підприємству державою на основі віднесення його суми до податкового кредиту. Отже, первісна вартість придбаного обладнання становитиме:

ПВ = (Ціна – ПДВ) + (Транспортні витрати – ПДВ) + (Вартість монтажу – ПДВ) = (150000 – 25000) + (2100 – 350) + (9000 – 1500) = 134250 (грн.)

На рахунках бухгалтерського обліку ці господарські операції підприємства «Ватра» записують так:

Таблиця 11.4

Кореспонденція рахунків з обліку придбання обладнання ПП «Ватра»

№ з/п

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

1

Оприбутковано обладнання

від постачальника

15

«Капітальні інвестиції»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

125000

2

Віднесено ПДВ до

податкового кредиту

64 «Розрахунками за податками і платежами»

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

25000

3

Віднесено на первісну вартість обладнання витрати на його транспортування

15

«Капітальні інвестиції»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

1750

4

Віднесено ПДВ до

податкового кредиту

64 «Розрахунками за податками і платежами»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

350

5

Віднесено на первісну вартість обладнання витрати на монтаж

15

«Капітальні інвестиції»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

7500

6

Віднесено ПДВ до

податкового кредиту

64 «Розрахунками за податками і платежами»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

1500

7

Введено в експлуатацію обладнання

10

«Основні засоби»

15

«Капітальні інвестиції»

134250

8

Сплачено постачальнику за обладнання

63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

31

«Рахунки в банках»

150000

9

Сплачено транспортній організації ТзОВ «Трансавто» за послуги

(перевезення обладнання)

68 «Розрахунки за іншими операціями»

31

«Рахунки в банках»

2100

10

Сплачено ВАТ «Спецмонтаж» за монтаж обладнання

68 «Розрахунки за іншими операціями»

31

«Рахунки в банках»

9000

Схема запису на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з придбанням обладнання ПП «Ватра» та формуванням його первісної вартості, зображена на рисунку 11.4.

11.3. Облік процесу споживання ресурсів на підприємстві.

В процесі своєї господарської діяльності підприємство споживає накопичені ресурси для:

виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг;

управління виробництвом та його обслуговування;

управління підприємством загалом;

реалізації продукції, робіт, послуг;

здійснення інших видів діяльності.

Результатом виробництва є готова продукція, виконані роботи чи надані підприємством послуги. Під час виготовлення продукції використовують і списують на витрати виробництва сировину, матеріали, паливо, електроенергію тощо, нараховують заробітну платню робітникам, здійснюють відрахування до фондів соціального страхування, нараховують амортизацію основних виробничих засобів і нематеріальних активів. Для забезпечення оптимального протікання виробничих процесів на підприємстві обслуговують виробниче обладнання, створюють належні умови у виробничих приміщеннях, управляють виробничими процесами тощо. Сукупність усіх витрат на здійснення цих господарських операцій і процесів формує виробничу собівартість виготовленої на підприємстві продукції. Виробнича собівартість складається з сукупності прямих і непрямих витрат.

Прямі витрати - це витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції (робіт, послуг), тому до собівартості продукції такі витрати включають прямо на основі відповідних первинних документів. До прямих витрат належать витрати на основні матеріали, комплектуючі, витрати на оплату праці основних виробничих робітників тощо.

Прямі витрати в бухгалтерському обліку відображають за дебетом рахунка 23 «Виробництво» з одночасним кредитуванням рахунків спожитих ресурсів (див. табл. 11.5).

Таблиця 11.5

Кореспонденція рахунків з обліку прямих витрат

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Віднесено до собівартості продукції вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, комплектуючих, палива

23 «Виробництво»

20 «Виробничі запаси»

Нараховано заробітну плату основним виробничим робітникам

23 «Виробництво»

66 «Розрахунки з оплати праці»

Віднесено до собівартості продукції суму відрахувань до фондів соціального страхування

23 «Виробництво»

65 «Розрахунки зі страхування»

Віднесено до собівартості продукції суму амортизації виробничих основних засобів і нематеріальних активів

23 «Виробництво»

13 «Знос необоротних активів»

Віднесено до собівартості продукції вартість спожитих в процесі виробництва послуг інших підприємств чи організацій

23 «Виробництво»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

Схема запису на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з нарахуванням прямих витрат зображена на рисунку 8.5.

Приклад 11.3. ПП «Ватра» займається виготовленням меблів. Протягом місяця для виробництва столів було використано дошку на суму 12000 грн., клей на суму 250 грн., меблеву фурнітуру на 2000 грн., нараховано заробітну платню робітникам в сумі 3000 грн., проведено відрахування до фондів соціального страхування в сумі 1200 грн., нараховано амортизацію виробничого обладнання в сумі 1500 грн. і використано електроенергію на суму 800 грн.

Рис. 11.5. Схема запису прямих витрат на рахунках бухгалтерського обліку

(цифрові позначення на схемі відповідають номерам

господарських операцій в табл. 8.5)

Всі витрати підприємства «Ватра», (приклад 8.3), пов’язані з виробництвом столів, тому вони є прямими та відносяться безпосередньо на собівартість цих столів. Суму таких витрат записуємо за дебетом рахунку 23 «Виробництво» та за кредитом рахунків, на яких ведуть облік витрачених ресурсів, зокрема:

рахунку 20 «Виробничі запаси» – на суму витрачених дошки, клею, меблевої фурнітури (12000 + 250 + 2000 = 14250 грн.);

рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» – на суму нарахованої заробітної платні робітників, що виробляли столи (3000 грн.);

рахунку 65 «Розрахунки зі страхування» – на суму проведених відрахувань до фондів соціального страхування (1200 грн.);

рахунку 13 «Знос необоротних активів» – на суму нарахованої амортизації виробничого обладнання, котре використовувалось для виготовлення столів (1500 грн.);

рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями» – на суму використаної електроенергії (800 грн.).

Кореспонденція рахунків з обліку прямих витрат на виробництво столів у ПП «Ватра» подана в таблиці 11.6.

Таблиця 11.6

Кореспонденція рахунків з обліку прямих витрат на виробництво

продукції ПП «Ватра»

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

Віднесено до прямих витрат вартість використаних дошки, клею, меблевої фурнітури

23

«Виробництво»

20

«Виробничі запаси»

14250

Нараховано заробітну платню робітникам, що здійснювали виробництво столів

23

«Виробництво»

66 «Розрахунки з оплати праці»

3000

Віднесено на прямі витрати відрахування до фондів соціального страхування

23

«Виробництво»

65 «Розрахунки зі страхування»

1200

Нараховано амортизацію основних засобів, що використовувались у процесі виробництва столів

23

«Виробництво»

13 «Знос необоротних активів»

1500

Віднесено на прямі витрати вартість використаної електроенергії

23

«Виробництво»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

800

До синтетичного рахунку 23 «Виробництво» можна відкривати субрахунки чи аналітичні рахунки за видами продукції (робіт, послуг), за виробничими підрозділами тощо. У наведеному прикладі до рахунку 23 можна відкрити субрахунки за видами меблів: 231 «Виробництво столів», 232 «Виробництво ліжок», 233 «Виробництво шаф» тощо.

Непрямі витрати – це витрати, які не пов’язані безпосередньо з виробництвом певного виду продукції, робіт, послуг. Виробничі непрямі витрати в бухгалтерському обліку називають загальновиробничими. До них відносять витрати на управління виробництвом, на утримання, експлуатацію, ремонт, оренду, амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на удосконалення технології й організації виробництва, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці та техніку безпеки тощо.

Протягом звітного періоду загальновиробничі витрати накопичують на окремому активному рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а в кінці періоду їх розподіляють між видами продукції пропорційно до прийнятої бази розподілу (прямих матеріальних витрат, основної заробітної платні тощо) і як прямі витрати списують на рахунок 23 «Виробництво» (за відповідними аналітичними рахунками).

Приклади відображення загальновиробничих витрат на рахунках бухгалтерського обліку представлено в таблиці 11.7 і на рисунку 11.6.

Приклад 8.4. Протягом місяця на обслуговування виробничих процесів ПП «Ватра» витратило матеріалів на суму 1000 грн., нараховано заробітну плату начальникові цеху в сумі 1200 грн., проведено відрахування до фондів соціального страхування в сумі 400 грн., нараховано амортизацію приміщення цеху на суму 200 грн., витрачено електроенергію на освітлення цеху на суму 100 грн.

Усі ці витрати є непрямими, тобто їх неможливо безпосередньо віднести на виготовлення окремих видів продукції (столів, ліжок чи шаф), яку виробляли в цеху протягом звітного періоду (як правило, місяця). Тому протягом місяця їх накопичують за дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Дебетовий оборот цього рахунку відображає суму загальновиробничих витрат за місяць. В наведеному прикладі сума загально виробничих витрат ПП «Ватра» (ВЗ) становить:

ВЗ = 1000 + 1200 + 400 + 200 + 100 = 2900 (грн.)

Вкінці місяця ці витрати підлягають розподілу. Обліковою політикою ПП «Ватра» передбачено проводити розподіл загальновиробничих витрат між видами продукції пропорційно до обсягів місячних прямих матеріальних витрат.

Нехай протягом місяця обсяг прямих матеріальних витрат на виготовлення столів становив 14250 грн. (див. приклад 8.3), ліжок – 17100 грн., шаф – 25650 грн. Загальна сума прямих матеріальних витрат цеху (МЦ) становила:

МЦ = 14250 + 17100 + 25650 = 57000 (грн.).

Таблиця 11.7

Кореспонденція рахунків з обліку загальновиробничих витрат

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Віднесено на загальновиробничі витрати спожиті матеріали, сировину, комплектуючі, паливо

91 «Загальновиробничі витрати»

20

«Виробничі запаси»

Нараховано заробітну плату працівникам загальновиробничого призначення

91 «Загальновиробничі витрати»

66 «Розрахунки з оплати праці»

Віднесено на загальновиробничі витрати відрахування до фондів соціального страхування

91 «Загальновиробничі витрати»

65 «Розрахунки зі страхування»

Нараховано амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення

91 «Загальновиробничі витрати»

13 «Знос необоротних активів»

Віднесено на загальновиробничі витрати спожиті послуги, надані іншими підприємствами чи організаціями

91 «Загальновиробничі витрати»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

Розподілено та списано загальновиробничі витрати

23 «Виробництво»

91 «Загальновиробничі витрати»

Рис. 11.6. Схема запису на рахунках бухгалтерського обліку загальновиробничих

витрат (цифрові позначення на схемі відповідають номерам

господарських операцій в табл. 11.7)

Коефіцієнти розподілу загальновиробничих витрат між видами продукції (КР) обчислюють як відношення суми прямих матеріальних витрат на окремі види продукції () до загальної суми прямих матеріальних витрат цеху (МЦ) за формулою:

                                                           (11.2)

Коефіцієнти розподілу загальновиробничих витрат ПП «Ватра» становлять:

для столів – 14250 / 57000 = 0,25;

для ліжок – 17100 / 57000 = 0,3;

для шаф – 25650 / 57000 = 0,45.

Між видами продукції загальновиробничі витрати розподіляють за формулою:

                                                         (11.3)

де ВР – сума загальновиробничих витрат, що їх відносять до певного виду продукції, ВЗ – загальна сума загальновиробничих витрат.

На ПП «Ватра» до витрат виробництва столів необхідно віднести загальновиробничі витрати в сумі 725 грн. (2900 · 0,25), до витрат виробництва ліжок – 870 грн. (2900 · 0,3), а до витрат виробництва шаф – 1305 грн. (2900 · 0,45).

Кореспонденція рахунків з обліку загальновиробничих витрат ПП «Ватра» представлена в таблиці 11.8.

Таблиця 11.8

Кореспонденція рахунків з обліку загальновиробничих витрат ПП «Ватра»

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

Віднесено на загальновиробничі витрати спожиті матеріали на обслуговування виробничих процесів

91 «Загальновиробничі витрати»

20

«Виробничі запаси»

1000

Нараховано заробітну платню начальнику цеху

91 «Загальновиробничі витрати»

66 «Розрахунки з оплати праці»

1200

Віднесено на загальновиробничі витрати відрахування до фондів соціального страхування

91 «Загальновиробничі витрати»

65 «Розрахунки зі страхування»

400

Нараховано амортизацію

приміщення цеху

91 «Загальновиробничі витрати»

13 «Знос необоротних активів»

200

Віднесено на загальновиробничі витрати вартість спожитої електроенергії для освітлення цеху

91 «Загальновиробничі витрати»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

100

Віднесено частину загальновиробничих витрат на витрати виробництва столів

231

«Виробництво столів»

91 «Загальновиробничі витрати»

725

Віднесено частину загальновиробничих витрат на витрати виробництва ліжок

232 «Виробництво ліжок»

91 «Загальновиробничі витрати»

870

Віднесено частину загальновиробничих витрат на витрати виробництва шаф

233 «Виробництво шаф»

91 «Загальновиробничі витрати»

1305

Сума витрат підприємства за певний час (місяць, квартал, рік) залежить як від натуральних обсягів спожитих ресурсів, так і від методів їх оцінювання.

Вартість витрачених запасів в бухгалтерському обліку можна визначати за такими методами:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних витрат;

ціни продажу.

Запаси, що їх використовують для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також такі, які неможливо замінити іншими видами запасів, оцінюють за ідентифікованою собівартістю.

Оцінювання запасів за середньозваженою собівартістю проводять за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості придбаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і запасів, придбаних у звітному місяці.

Оцінювання запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовують у тій же послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, що їх першими відпускають у виробництво, оцінюють за собівартістю запасів, які першими надійшли на підприємство.

При оцінюванні запасів за методом ЛІФО припускають, що спочатку використовують запаси, які були придбані підприємством останніми, тобто запаси, які першими відпускають у виробництво, оцінюють за собівартістю запасів, які надійшли на підприємство останніми.

Оцінювання за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, робіт, послуг, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Оцінювання витрачання запасів за цінами продажу ґрунтується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торгівельної націнки на товари.

Розглянемо на прикладі застосування різних методів оцінювання запасів при їх витрачанні.

Приклад 11.5. На початок травня місяця на складі ПП «Ватра» знаходилось 40 кубометрів дошки за ціною 300 грн. за кубометр. Протягом місяця підприємство придбало дошку в таких обсягах (див. табл.11.9):

Таблиця 11.9

Відомості про залишки й обсяги придбання дошки ПП «Ватра» у травні місяці

Дата

Обсяг придбання, кубометрів

Ціна придбання,

грн. / кубометр

05 травня

20

310

08 травня

15

290

12 травня

25

320

20 травня

10

330

Протягом травня ПП «Ватра» використало в процесі виробництва 60 кубометрів дошки. Необхідно визначити за якою вартістю витрачену дошку списували на витрати виробництва меблів при застосуванні різних методів її оцінювання.

1. Метод середньозваженої собівартості.

Спершу необхідно обчислити середньозважену собівартість одного кубометра дошки. Для цього суму вартості залишків дошки на початок місяця та вартості дошки, що її підприємство придбало упродовж місяця, необхідно розділити на сумарну кількість дошки, що була на підприємстві на початку місяця та придбаної за цей місяць:

(40 · 300 + 20 · 310 + 15 · 290 + 25 · 320 + 10 · 330) / (40 + 20 + 15 + 25 + 10) =

= 307,73 (грн. / кубометр).

Собівартість витраченої в процесі виробництва дошки визначається множенням середньозваженої собівартості одного кубометра дошки на обсяг її витрачання за місяць (60 кубометрів):

307,73 · 60 = 18463,80 (грн.)

2. Метод ФІФО.

Згідно цього методу дошку витрачали у такій же послідовності, в якій вона надходила на підприємство. Тобто, спершу використали 40 кубометрів залишку за ціною 300 грн. / кубометр, пізніше 20 кубометрів за ціною 310 грн/кубометр. Таким чином вартість витраченої в травні місяці дошки становить:

40 · 300 + 20 · 310 = 18200 (грн.)

3. Метод ЛІФО.

Цей метод передбачає використання дошки в послідовності, зворотній до її придбання. Спершу списують на витрати виробництва 10 кубометрів дошки за ціною 330 грн. / кубометр, пізніше 25 кубометрів за ціною 320 грн. / кубометр, потім 15 кубометрів по 290 грн. / кубометр і нарешті 10 кубометрів за ціною 310 грн. / кубометр:

10 · 330 + 25 · 320 + 15 · 290 + 10 · 310 = 18750 (грн.)

Необоротні ресурси (активи) підприємства, на відміну від оборотних, беруть участь не в одному, а у багатьох операційних циклах. В процесі експлуатації вони зазнають зносу. Зношення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизація за своєю економічною сутністю – це списання протягом певного часу згідно з вимогами бухгалтерського обліку (чи вимогами податкового законодавства) вартості необоротних активів, що амортизуються, для відшкодовування витрат на їх придбання. Цей процес полягає в зарахуванні встановленої згідно нормативів частини вартості необоротних активів, тобто амортизаційних відрахувань, до собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» трактує амортизацію як системний розподіл вартості необоротних активів протягом періоду їх корисного використання (експлуатації).

Різниця між первісною вартістю необоротного активу та сумою його зношення (накопиченою амортизацією з початку періоду корисного використання) називають залишковою вартістю.

Для обліку зношення необоротних активів використовують контрарно-активний рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних активів», який уточнює значення рахунків 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи». Різниця між сальдо рахунків 10, 11, 12, яке (сальдо) дорівнює первісній вартості необоротних активів, та сальдо рахунку 13, що відображає суму їхнього зношення, відповідає залишковій вартості необоротних активів.

Оскільки рахунок 13 є контрарно-активним, то нарахування зносу записують за його кредитом, а списання – за дебетом.

Протягом періоду корисного використання інтенсивність зношування необоротних активів може бути різною. Як правило, в перші роки використання вони зношуються інтенсивніше, ніж в останні. Тому для об’єктивного визначення рівня зношення основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 передбачено п’ять методів нарахування амортизації:

прямолінійний метод;

метод зменшення залишкової вартості;

метод прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивний метод;

виробничий метод.

При обчисленні суми амортизації необоротних активів використовують показники вартості, яка амортизується, ліквідаційної вартості та строку корисного використання.

Вартість, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротного активу за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації чи ліквідації необоротного активу після закінчення періоду (строку) його корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем чи ліквідацією цього необоротного активу.

Період (строк) корисного використання - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи планують використовувати на підприємстві для отримання певних економічних вигод або з їх використанням буде виготовлено очікуваний обсяг продукції. Тривалість періоду корисного використання необоротних активів підприємство встановлює самостійно, однак для нематеріальних активів він не може перевищувати 20 років.

Згідно прямолінійного методу річну суму амортизації необоротних активів визначають діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період часу їх корисного використання:

АР = ,                                                         (11.4)

де АР  річна сума амортизації, грн.; ПВ – первісна вартість об’єкта необоротних активів, грн.; ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкта необоротних активів, грн.; Т – період корисного використання об’єкта необоротних активів, років.

За методом зменшення залишкової вартості річну суму амортизації обчислюють як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) на річну норму амортизації. Річну норму амортизації (На) обчислюють за формулою:

,                                                        (11.5)

де ЛВ – ліквідаційна вартість необоротного активу; ПВ  – повна вартість цього активу; Т – період корисного використання необоротних активів, років.

Річну суму амортизації необоротного активу (АР) визначають за формулою:

                                                          (11.6)

При застосуванні методу прискореного зменшення залишкової вартості річну норму та річну суму амортизації необоротного активу обчислюють за формулами 8.7 та 8.8, відповідно:

;                                                        (11.7)

                                                      (11.8)

де ЗВ – залишкова вартість об’єкта на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації

За кумулятивним методом річну суму амортизації визначають множенням вартості, яка амортизується на кумулятивний коефіцієнт. Кумулятивний коефіцієнт (КК) обчислюють діленням кількості років, що залишаються до завершення очікуваного періоду корисного використання об’єкта, на суму числа років його корисного використання:

                                              (11.9)

.                                         (11.10)

де КР – кількість років, що залишилися до завершення періоду корисного використання об’єкта необоротних активів, років.

Згідно виробничого методу місячну суму амортизації визначають як добуток фактичного місячного обсягу виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) (ОМ) та виробничої ставки амортизації (Вст):

.                                                (11.11)

Виробничу ставку амортизації обчислюють діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати), використовуючи об’єкт необоротних активів (Зо):

.                                             (11.12)

Підприємство може також використовувати методи нарахування амортизації необоротних активів, передбачені податковим законодавством.

Нарахування амортизації проводять щомісячно, починаючи з місяця наступного після місяця введення об’єкта необоротних активів в експлуатацію. Нарахування амортизації припиняють з місяця наступного за місяцем після вибуття об’єкта необоротних активів.

Розглянемо порядок нарахування амортизації на прикладі.

Приклад 11.6. В квітні місяці ПП «Ватра» придбало верстат. Первісна вартість верстату 134250 грн., його ліквідаційна вартість 250 грн., термін експлуатації 5 років. На цьому верстаті підприємство планує переробити 3000 кубометрів дошки. В квітні місяці верстат було введено в експлуатацію. Необхідно нарахувати амортизацію верстата за травень. Обсяг переробки дошки в травні становив 70 кубометрів.

1. Прямолінійний метод.

Використовуючи формулу (8.4) знаходимо річну суму амортизації верстата:

АР = (грн.).

Для того, щоб визначити суму зношення верстата за травень, необхідно річну суму амортизації поділити на 12 місяців:

АМ = (грн.).

2. Метод зменшення залишкової вартості.

Для обчислення норми амортизації застосуємо формулу (8.5):

Щоб розрахувати річну суму амортизації скористаємося формулою (8.6):

 (грн.)

Поділивши річну суму амортизації на 12 місяців отримаємо суму зношення верстата за місяць:

АМ = (грн.).

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Для визначення річної суми амортизації верстата за цим методом необхідно використати формули (8.7), (8.8):

;          (грн.)

Щоб визначити суму амортизації за травень поділимо річну суму амортизації на 12 місяців:

АМ =  (грн.).

4. Кумулятивний метод.

Кумулятивний коефіцієнт для першого року експлуатації визначаємо за формулою (8.9):

.

Річну суму амортизації обчислюємо за формулою (8.10). Поділивши суму амортизації верстата за рік на 12 визначаємо суму амортизації за травень:

(грн.),       АМ =  (грн.).

5. Виробничий метод.

За формулою (8.12) розраховуємо виробничу ставку амортизації:

(грн. / кубометр).

Суму амортизації за травень визначаємо згідно формули (8.11):

(грн.).

Таким чином, застосовуючи різні методи нарахування амортизації отримуємо різні суми амортизації верстата за травень.

Зібрані за звітний період (як правило, місяць) витрати за дебетом рахунку 23 «Виробництво» розподіляють між готовою продукцією, виготовленою за цей же період часу, і залишками незавершеного виробництва. Залишки незавершеного виробництва визначають в результаті його інвентаризації. Собівартість готової продукції обчислюють за даними про вартість залишків незавершеного виробництва та обсяг використаних за звітний період виробничих ресурсів (виробничих витрат) за формулою:

СВ = НВП + В – НВК,                                               (11.13)

де СВ – собівартість виготовленої продукції за звітний період, грн., НВП, НВК – відповідно вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду, грн., В – витрати виробництва за звітний період, грн.

Виготовлену і здану на склад готову продукцію в бухгалтерському обліку відображають за дебетом рахунку 26 «Готова продукція» і кредитом рахунку 23 «Виробництво».

Розглянемо на прикладі порядок визначення собівартості та обліку готової продукції.

Приклад 11.7. За місяць сума виробничих витрат ПП «Ватра» становила: 20750 грн. – прямі виробничі витрати; 2900 грн. – накладні виробничі (загальновиробничі) витрати. Залишки незавершеного виробництва на початок і кінець місяця відповідно становили 1200 грн. і 2300 грн.

Собівартість виготовленої за місяць продукції дорівнює:

СВ = 1200 + 20750 + 2900 – 2300 = 22550 (грн.)

На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» операцію передання на склад виготовленої продукції слід записати проведенням:

Дебет 26 «Готова продукція»      Кредит 23 «Виробництво»      22550 грн.

Крім виробничих процесів, на підприємстві здійснюють й інші господарські операції, до яких належать операції, пов’язані з управлінням діяльністю підприємства загалом, організацією збуту виготовленої продукції, іншими видами операційної діяльності. При виконанні таких господарських операцій і процесів також витрачають ресурси, а витрати на їх здійснення називають операційними.

До операційних витрат підприємства належать:

адміністративні витрати;

витрати на збут;

інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать загальні корпоративні витрати, витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємства та іншого адміністративного персоналу, витрати на утримання і амортизацію необоротних активів адміністративного призначення, витрати на зв’язок, врегулювання суперечок в судових органах, витрати на сплату податків, зборів та обов’язкових платежів, плата банкам за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Бухгалтерський облік адміністративних витрат ведуть на активному рахунку 92 «Адміністративні витрати». Кореспонденція рахунків з обліку адміністративних витрат подана в таблиці 11.10.

Таблиця 11.10

Кореспонденція рахунків з обліку адміністративних витрат

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Спожито в адміністративних цілях матеріали, паливо,

інші виробничі запаси

92 «Адміністративні витрати»

20

«Виробничі запаси»

Нараховано заробітну платню адміністративному персоналу

92 «Адміністративні витрати»

66 «Розрахунки з оплати праці»

Віднесено на адміністративні витрати відрахування до фондів соціального страхування

92 «Адміністративні витрати»

65 «Розрахунки зі страхування»

Нараховано амортизацію необоротних активів адміністративного призначення

92 «Адміністративні витрати»

13 «Знос необоротних активів»

Спожито в адміністративних цілях послуги інших підприємств чи організацій

92 «Адміністративні витрати»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

Приклад 11.8. Протягом місяця для експлуатації автомобіля директора ПП «Ватра» використано палива на суму 200 грн., нараховано заробітну плату директору – 1500 грн., бухгалтеру – 1000 грн., здійснено відрахування до фондів соціального страхування в сумі 1000 грн., використано послуги зв’язку на суму 200 грн., нараховано амортизацію приміщення офісу в сумі 400 грн.

Всі ці операції пов’язані з нарахуванням адміністративних витрат. На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» вони будуть записані так (див. табл. 11.11):

Таблиця 11.11

Кореспонденція рахунків з обліку адміністративних витрат ПП «Ватра»

№ з/п

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

1

Списано на адміністративні витрати паливо, витрачене для автомобіля директора

92 «Адміністративні витрати»

20

«Виробничі запаси»

200

2

Нараховано заробітну плату директору та бухгалтеру ПП «Альфа»

92 «Адміністративні витрати»

66 «Розрахунки з оплати праці»

2500

3

Проведено відрахування до фондів соціального страхування

92 «Адміністративні витрати»

65 «Розрахунки зі страхування»

1000

4

Нараховано амортизацію

приміщення офісу

92 «Адміністративні витрати»

13 «Знос необоротних активів»

400

5

Списано вартість послуг зв’язку на адміністративні витрати

92 «Адміністративні витрати»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

200

Схема запису господарських операцій, пов’язаних з нарахуванням адміністративних витрат на рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» представлено на рис.8.7.

До витрат на збут належать витрати, пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг), зокрема: витрати на оплату праці збутового персоналу, на ремонт тари, на рекламу, дослідження ринку, на утримання і амортизацію необоротних активів, пов’язаних зі збутом, на транспортування готової продукції до споживачів, на її гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування тощо.

Облік витрат на збут здійснюють на активному рахунку 93 «Витрати на збут». Запис цих витрат на рахунках бухгалтерського обліку містить таблиця 11.12. 

Таблиця 11.12

Кореспонденція рахунків з обліку витрат на збут

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Спожито матеріали, паливо, інші виробничі запаси для задоволення потреб збуту

93

«Витрати на збут»

20

«Виробничі запаси»

Нараховано заробітну плату збутовому персоналу

93

«Витрати на збут»

66 «Розрахунки з оплати праці»

Віднесено до витрат на збут відрахування до фондів соціального страхування

93

«Витрати на збут»

65 «Розрахунки зі страхування»

Нараховано амортизацію необоротних активів, використання яких пов’язане зі збутом

93

«Витрати на збут»

13 «Знос необоротних активів»

Спожито послуги інших підприємств чи організацій для задоволення потреб збуту

93

«Витрати на збут»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

Приклад 11.9. Протягом місяця відділом збуту ПП «Ватра» використано матеріалів на суму 500 грн., нараховано заробітну плату працівникам збуту в сумі 3000 грн., проведено відрахування до фондів соціального страхування на суму 1200 грн., нараховано амортизацію необоротних активів відділу збуту в сумі 200 грн., сплачено маркетинговій компанії за отримані послуги з дослідження ринку 500 грн.

На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» операції, пов’язані з нарахуванням витрат на збут будуть записані так (див. табл. 11.13, рис. 8.8):

Таблиця 11.13

Кореспонденція рахунків з обліку витрат на збут ПП «Ватра»

№ з/п

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

1

Списано використані відділом

збуту матеріали

93

«Витрати на збут»

20

«Виробничі запаси»

500

2

Нараховано заробітну плату працівникам відділу збуту

93

«Витрати на збут»

66 «Розрахунки з оплати праці»

3000

3

Проведено відрахування до фондів соціального страхування

93

«Витрати на збут»

65 «Розрахунки зі страхування»

1200

4

Нараховано амортизацію необоротних активів відділу збуту

93

«Витрати на збут»

13 «Знос необоротних активів»

200

5

Віднесено до витрат на збут вартість послуг з дослідження ринку

93

«Витрати на збут»

68 «Розрахунки за іншими операціями»

500

Рис. 11.8. Схема запису витрат на збут на рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра»

(цифрові позначення на схемі відповідають номерам

господарських операцій в табл. 11.13)

До інших операційних витрат включають собівартість реалізованих виробничих запасів, іноземної валюти, нестачі та втрати від псування цінностей, суми штрафів, пені, неустойки тощо. Облік цих витрат здійснюють на активному рахунку 94 «Інші операційні витрати».

На відміну від виробничих, непрямі невиробничі витрати у фінансовому обліку не розподіляють між окремими видами продукції, а вкінці звітного періоду (місяця) повністю списують на фінансовий результат підприємства проведенням:

Дебет 79;                Кредит 92, 93, 94.

11.4. Облік процесу реалізації продукції та визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Метою діяльності більшості підприємств є виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для задоволення потреб споживачів і отримання прибутку. Основну частину доходу підприємство отримує саме від реалізації продуктів своєї діяльності.

Реалізація продукції підприємства пов’язана з виконанням певних господарських операцій (див. рис 11.9).

Рис. 8.9. Перелік господарських операцій, пов’язаних з реалізацією продукції

Послідовність наведених операцій може бути різною. Підприємства можуть реалізовувати свою продукцію як на умовах передоплати, так і на умовах після оплати. Дохід від реалізації визнається в момент передання покупцю ризиків і вигод, пов’язаних з правом власності на продукцію. Переважно такі ризики передаються в момент відвантаження продукції.

Більшість суб’єктів господарювання в Україні є платниками податку на додану вартість. Нарахування цього податку проводиться при настанні однієї з таких подій: відвантаження продукції чи оплати за неї. Обидві ці події входять до переліку господарських операцій, пов’язаних з реалізацією. Тому нарахування ПДВ є невід’ємною господарською операцією при реалізації продукції.

Одночасно з визнанням доходу від реалізації підприємство відносить на витрати собівартість реалізованої продукції.

На рахунках бухгалтерського обліку реалізацію продукції відображають таким чином (див. табл. 11.14):

за кредитом рахунку 70 «Дохід від реалізації» записують суму доходу від реалізації продукції, і одночасно збільшують суму дебіторської заборгованості покупців, яку записують за дебетом рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» (за ціною реалізованої продукції);

оскільки дохід від реалізації продукції включає податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, то суму отриманого доходу зменшують за дебетом рахунку 70 на суму ПДВ і одночасно записують за кредитом рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами» суму податкового зобов’язання з ПДВ;

Таблиця 11.14

Кореспонденція рахунків з обліку реалізації продуктів діяльності

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Відображено дохід від реалізації продукції

36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»

70

«Дохід від реалізації»

Нараховано податкове

зобов’язання з ПДВ

70

«Дохід від реалізації»

64 «Розрахунки за податками і платежами»

Відображено собівартість

реалізованої готової продукції

90

«Собівартість реалізації»

26

«Готова продукція»

Відображено собівартість

реалізованих робіт чи послуг

90

«Собівартість реалізації»

23

«Виробництво»

Отримано на поточний рахунок

в банку кошти від покупців

31

«Рахунки в банках»

36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»

собівартість реалізованої продукції відображають за дебетом рахунку 90 «Собівартість реалізації» і одночасно зменшують вартість готової продукції на складі за кредитом рахунку 26 «Готова продукція»;

у випадку, якщо підприємство не займається виготовленням продукції, а надає послуги чи виконує роботи, воно не використовує рахунок 26 «Готова продукція», оскільки роботи чи послуги неможливо складувати чи зберігати. В такому разі собівартість реалізованих робіт чи послуг записують за кредитом рахунку 23 «Виробництво».

Розглянемо порядок запису процесу реалізації продукції на рахунках бухгалтерського обліку.

Приклад 11.10. ПП «Ватра» реалізувало покупцям меблі на суму 24000 грн., в тому числі ПДВ. Собівартість виготовлення меблів становить 8000 грн.

На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» слід записати такі проведення (див. табл. 11.15).

Таблиця 11.15

Кореспонденція рахунків з обліку реалізації меблів ПП «Ватра»

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

Відображено дохід від реалізації меблів

36

70

24000

Нараховано податкове зобов’язання з ПДВ

70

64

4000

Списано собівартість реалізованих меблів

90

26

8000

Отримано кошти від покупців

31

36

24000

На основі порівняння суми доходів від реалізації продукції з сумою витрат на її виготовлення (собівартістю реалізованої продукції) визначають фінансовий результат діяльності підприємства. Фінансовий результат отримують у формі прибутку, якщо сума доходів більша від суми витрат, або збитку, якщо доходи менші ніж витрати.

Для визначення та обліку фінансового результату підприємства використовують рахунок 79 «Фінансові результати». Після завершення звітного періоду (як правило місяця) за дебетом рахунку 79 «Фінансові результати» записують суму собівартості реалізованої продукції та суму всіх невиробничих та інших витрат підприємства, а за кредитом цього рахунку записують всі його доходи (див. табл. 11.16). Порівнюючи суми дебетового та кредитового оборотів рахунку 79 обчислюють фінансовий результат: якщо дебетовий оборот більший кредитового, то підприємство отримало у звітному періоді збиток, якщо ж навпаки, кредитовий оборот більший дебетового, то підприємство працювало прибутково. Схема визначення фінансового результату на рахунках бухгалтерського обліку представлена на рисунку 11.10.

Таким чином різниця кредитового і дебетового оборотів рахунку 79 показує прибуток (збиток) підприємства до оподаткування.

У випадку позитивного фінансового результату, необхідно нарахувати податок на прибуток за дебетом рахунку 98 «Податок на прибуток» і кредитом рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами», і відразу ж списати суму податку на прибуток на фінансовий результат. Після такого списання різниця кредитового і дебетового оборотів рахунку 79 відповідає значенню показника чистого прибутку підприємства після оподаткування.

Рахунок 79 «Фінансові результати» не має сальдо на кінець звітного періоду. Різницю між його кредитовим і дебетовим оборотами списують на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Ця операція на рахунках бухгалтерського обліку може записуватись по різному, залежно від того отримано прибуток чи збиток (див. табл. 11.16).

Таблиця 11.16

Кореспонденція рахунків з обліку фінансових результатів

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Списано собівартість реалізованої продукції на фінансовий результат

79

«Фінансові результати»

90 «Собівартість реалізації»

Списано адміністративні витрати на фінансовий результат

79

«Фінансові результати»

92

«Адміністративні витрати»

Списано витрати на збут на фінансовий результат

79

«Фінансові результати»

93

«Витрати на збут»

Списано інші операційні витрати на фінансовий результат

79

«Фінансові результати»

94

«Інші операційні витрати»

Списано доходи від реалізації на фінансовий результат

70

«Доходи від реалізації»

79

«Фінансові результати»

Нараховано податок на прибуток

98

«Податок на прибуток»

64 «Розрахунки за податками і платежами»

Списано витрати з податку на прибуток на фінансовий результат

79

«Фінансові результати»

98

«Податок на прибуток»

Отримано прибуток за звітний період

79

«Фінансові результати»

44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»

Отримано збиток за звітний період

44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»

79

«Фінансові результати»

PAGE  20


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50112. Дослідження спектрального розподілу фотопровідності та пропускання напівпровідникових кристалів 229.5 KB
  Прилади і обладнання Монохроматор УМ2 джерело світла селеновий фотоелемент зразок напівпровідникового кристалу Опис установки Оптична схема експериментальної установки для дослідження спектрального розподілу фотопровідності пропускання та поглинання напівпровідникових матеріалів зібрана на базі монохроматора УМ2 рис.1 в окрему групу виділені основні елементи монохроматора. Світловий пучок що випромінюється джерелом світла 1 фокусується конденсорною лінзою 3 на вхідній щілині 6 монохроматора. Для одержання спектрального розподілу...
50114. Рух по діагоналі. Рух по колу. Команди та дії 83.5 KB
  Стройові вправи. Загальнорозвивальні вправи. Прикладні вправи. Стройові вправи.
50115. ОПРЕДЕЛЕНИЕ РАДИУСА КРИВИЗНЫ ЛИНЗЫ И ДЛИНЫ СВЕТОВОЙ ВОЛНЫ ПО КОЛЬЦАМ НЬЮТОНА 366.5 KB
  Закрепите ртутный фонарь высокого давления с двойным конденсором фокусное расстояние 60 мм держатель для линз с интерференционным фильтром устройство для получения колец Ньютона держатель для линз с линзой с фокусом 50 мм и полупрозрачный экран на расстоянии 40 см от линзы на оптической скамье. Затем в держатель для линзы вставьте желтый светофильтр. В экспериментальной установке значение радиуса кривизны плосковыпуклой линзы R = 121 м.
50117. Программирование задач с использованием операторов цикла (табуляции функции) 57.5 KB
  Цель: Получение практических навыков в использовании операторов цикла. Операторы цикла делятся на 3 вида: оператор с параметром с предусловием и с постусловием. Количество повторений цикла определяется начальным значением переменнойсчетчика и условием завершения цикла.
50118. Исследование влияния температуры на характеристики различных материалов и диодов 794 KB
  Существенное изменение сопротивления при изменении температуры обязательно должно учитываться при проектировании и эксплуатации различных электрических устройств и приборов электродвигатели конвейеры бурильные установки нагревательные устройства радиоэлектронные схемы и т. Единицей электрического сопротивления проводников служит Ом. Рассеяние приводящее к появлению сопротивления возникает в тех случаях когда в решётке имеются нарушения структуры. Поэтому любые микронеоднородности структуры препятствуют распространению электронных волн...
50119. Определение коэффициента термического расширения (линейного) твердого тела 141 KB
  Цель работы: 1 определить температуру металлической проволоки при протекании через нее электрического тока; 2 измерить удлинение проволоки при нагревании; 3 определить показатель коэффициента термического расширения. В данной работе экспериментально определяется коэффициент термического расширения твердого тела металлической проволоки. Из формулы [2] следует что для определения коэффициента необходимо знать начальную длину проволоки Lo изменение температуры dt и соответствующее изменение длины dL. Изменение длины проволоки можно...
50120. ИЗМЕРЕНИЕ ВЫСОКИХ ТЕМПЕРАТУР С ПОМОЩЬЮ ПИРОМЕТРА С ИСЧЕЗАЮЩЕЙ НИТЬЮ 210 KB
  Тепловым излучением тел называется электромагнитное излучение возникающее за счет той части внутренней энергии тела которая связана с тепловым движением его частиц. Спектральная плотность энергетической светимости r λ Т энергия излучаемая единицей поверхности тела в единицу времени в единичном интервале длин волн dλ вблизи рассматриваемой длины волны λ. Эта величина зависит от температуры тела длины волны испускаемого света а также от природы и состояния поверхности излучающего тела.