47762

Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного знання

Конспект

Культурология и искусствоведение

Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново окультурення кожної народженої людини в результаті чого врештірешт відбувається окультурення людської природи. Потрібні були століття розвитку культури щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку створювати високодосконалі твори скульптури твори живопису чи...

Украинкский

2013-12-02

133.03 KB

7 чел.

1.Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного знання.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті-решт відбувається окультурення людської природи.

Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні».

Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми.

 Проблема полягає в тому, що кожна людина повинна стати повноцінною, вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства.

Отже, акти людської діяльності відповідно слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним.

 Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного.

Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. 

Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів. 

Культурологія порівняно молода наука. Становлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж.Віко, І.Гердера і Г.Гегеля. Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження.

До основних теоретичних концепцій або парадигм належать:

 1) циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

2) еволюціоністська;

3) антропологічна;

4) філософська;

5) революційно-демократична.

Як окрема галузь гуманітарного знання культорологія виникає наприкінці ХІХ ст. Поняттякультурологія першим використав американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975).


2.Предмет, мета та завдання курсу культурологія.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури, виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури. 

        Сучасна теорія культури виходить з широкого розуміння національної культури як певної сторони життєдіяльності суспільства в усіх сферах – не тільки в духовному, але й у матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності, побуті. Культура з цієї точки зору виступає як процес розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву в усіх сферах, а разом з тим як система матеріальних і духовних цінностей.

Культура є похідною від діяльності людської діяльності у тому загальному сенсі, в якому діяльність творить людський світ. Але так само, як світ не є простою сумою виробленого, а організований у природний світопорядок певного соціуму, так і діяльність, що створює культуру, є не тільки цілеспрямована праця з виробництва предметів культурного призначення.

        Власне культура (подібно до мови, суспільної організації укладу життя та інших суспільних форм взагалі) не виробляється у вигляді  безпосереднього продукту певної діяльності. ЇЇ створює вся сукупність суспільної життєдіяльності, циклічний і повторюваний характер якої (історія людства) в кінцевому  рахунку утворює ряд стійких і загальнозначущих станів, котрі мають силу регулятивів людського буття. В культурі ці регулятиви набувають сутнісного, внутрішнього характеру, тобто властивостей домінанти людського в людині. 

        Зрозуміти сутність культури можна лише через  призму діяльності людини, суспільства. Народів, що населяють нашу планету. Культура не існує поза людиною. ЇЇ виникнення обумовлено тим, що людина постійно шукає сенсу свого життя та діяльності. Разом з цим, не існує ані суспільства, ні соціальної групи, ні людини без культури чи поза нею. В культурі розкривається культурний світ людини, її сутність, тобто: здібності, потреби, світогляд, знання, вміння, соціальні почуття, національний характер тощо. Будь – яка людина в процесі свого життя оволодіває тією культурою, яка була створена її попередниками.

     Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Об’єктом культурології є історичний, соціальний досвід людей з селекції, акумуляції та використання таких форм діяльності, які затверджуються в системах культурних цінностей, норм, зразків поведінки, традицій та забезпечують колективний характер людської життєдіяльності.

Говорячи про предмет культурології, потрібно мати на увазі три основні пізнавальні орієнтації – філософську, історичну та теоретичну. Відповідно, в наш час в культурології розрізняють: філософію культури (культурфілософію), історію культури та науки про культуру. При цьому культурологи не рідко протиставляють всі ці три області культурологічного пізнання.

Предмет культурології складає вивчення змісту, структури, особливостей функціонування соціокультурного досвіду та всіх видів і форм цілеорієнтованої практики людини.

Серед основних завдань культурології можна виділити такі :

·       вивчення генези (появи), функціонування та розвитку культури,  виявлення духу культури (ментальності), а також виявлення способів культурного успадкування;

·       на грунті пояснення та аналізу історико – культурного процесу, прогнозувати його та керувати ним у національному та світовому масштабах;

·       розкрити генетичний код культури, тобто базові структури, що відповідають за збереження та трансляцію соціо – культурного досвіду;

·       вивчення факторів, що здійснюють негативний вплив на генотип культури.


3.Структура культурологічного знання. Методи культурологічних досліджень.

Особливий характер об’єкту і предмету культурології, її інтегративний характер зумовлюють також складність процесу визначення її структури. Розглянемо структуру культурологічного знання, яку запропонував А.Флієр. В залежності від об’єкту дослідження виокремлюють два профілі пізнання: власне культурологію (у вузькому розумінні слова) і  культурознавство.

До наук про культуру відносять: · етнологію, · етнографію, · соціологію культури, ·філософію культури, · психологію культури, ·мистецтвознавство та інші. Поняттянауки про культуру було введено в наукове застосування М.Вебером з метою позначення дисциплін, якінамагаються пізнати життєві явища в культурному значенні.

Розглядаючи питання про структуру культурологічного знання слід звернути увагу на дискусійний характер співвідношення предмету культурології та предметів дослідження інших наук про культуру.

Існує точка зору, згідно з якою культурологія – це галузь культурної антропології, яка вивчає культуру як цілісну і впорядковану систему, котрій притаманні власні, відмінні від суспільних, закономірності функціонування і розвитку. У такому контексті, як зазначає О.І.Погорілий, вона виступає теоретичною основою культурної антропології. Родоначальником цієї точки зору був визначний американський етнолог Леслі Уайт.

В Росії, за свідченням А.Кравченко, в складі культурології виокремлюють наступні складові: теорія культури (філософія культури), історія культури (світова художня культура), прикладна і емпірична культурологія (антропологія і соціологія культури).

За цілями та предметними галузями розрізняють фундаментальну і прикладну культурології.

Фундаментальна культурологія досліджує найбільш загальні закономірності розвитку та функціонування культури, розробляє понятійний каркас науки та методи дослідження. Прикладна культурологія займається розробкою технологій прогнозування та практичної регуляції культурних процесів у суспільстві.

Під культурними процесами розуміють зміни в часі між станами культурних систем і об’єктів, а також типові моделі взаємодії між людьми і соціальними групами. До них належать, зокрема, процеси інновацій у вигляді технологій і знання, перетворення культурних форм в зразки, норми і правила поведінки, формування етнокультурних систем. 

Культурологічні знання дозволяють досліджувати та впливати на процеси взаємодії культур різних народів, виявляти соціокультурні причини конфліктів, що виникають на національному і релігійному ґрунті

В межах прикладної культурології формуються такі напрямки досліджень, як управління культурою, соціокультурне проектування, охорона культурної спадщини, соціокультурні аспекти освіти, музеєзнавство, архівна справа та інші. 

Культурологію, як базову навчальну дисципліну, почали вивчати в системі вищої освіти України в 2003 році. 

Культурологія в Україні – досить молода галузь знання. Вона  почала активно розвиватися в останнє десятиліття. Тривалий час культурологія вимушена була існувати в межах радянської ідеологічної традиції,  розвиваючи переважно культурно-історичний напрям. 

Методи досліджень – це шляхи, підходи, сукупність операцій, процедур пізнавальної діяльності, що забезпечують її відповідність природі об’єкта, що вивчається. 

Оскільки культурологія базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів, що застосовуються нею до культурних об'єктів, досить широкий: від загальнонаукових до суто специфічних підходів.

До загальнонаукових методів відносять:

·        діахронний метод потребує викладу явищ, фактів, подій світової і вітчизняної культури в хронологічній послідовності;

·         синхронний метод передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретро- або перспективи;

·         порівняльний метод застосовується в культурологічних дослідженнях двох або декількох національних культур. Він також передбачає виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливів, а відтак встановлює рівень своєрідності або спорідненості культур;

·         сутність типологічного методу полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного і виявленні на цій підставі типологічної близькості історико-культурних процесів. 

Серед специфічних методів найпоширенішим є археологічний, який на підставі аналізу матеріальних предметів, добутих під час розкопок, дає вченому можливість зробити висновки про загальний стан культури. 

Отже, сьогодні культурологія глибше пізнала реальність та складність культурних процесів, до яких раніше існував спрощений підхід. З урахуванням зміни уявлень про сутність людини в кінці XX - на початку XXI ст. системний метод аналізу культурології дозволяєі виділивши "загальне", що діє за єдиними законами, розкрити його зміст за допомогою існуючих методів, що використовуються при аналізі культур. 


4.Проблема визначення поняття «культура». Функції культури.

Існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Деякі культурологи вважають, що сьогодні існують понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена та широким вживанням терміна «культура» в конкретних дисциплінах.

Термін «культура» у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. 

Незважаючи на різноманітність визначень культури, в них можна виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром виступає слово «культура» (лат. cultura - обробка, вирощування, догляд). 

Отже, культура — є сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу, в ході історичного розвитку суспільства.

Або: культура  -  це спосіб діяльності людини, засобами якого по історичній вертикалі створюються матеріальні та духовні цінності. Таким чином, культура є умовою суспільного буття людини, а суспільство – поле культурної дільності людини.

Специфіка культури як якісної характеристики духовно-практичного освоєння людиною світу (зовнішнього та власного, внутрішнього) відбивається у тому, що вона (культура) свідчить, в якій мірі людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою. 

Звичайно, що у реальному житті суспільства вище названі аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов'заних сторін культури дозволяє з'ясувати, у чому полягають її основні функції:

          Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку, прилаштовуватися до існуючих в суспільстві умов, оцінок і форм поведінки.

Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи.

 Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. 

Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. 

Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

 В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

 Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М.Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. 

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. 


5.Співвідношення понять «культура» і «цивілізація». Культурологічні концепції М.Данілевського, О.Шпенглера, А.Тойнбі.

        В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з поняттям культури. Нам важливо визначити сутність цих понять. Поняття "цивілізація" було введено у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: 1)монументальна архітектура, 2)писемність, 3)міста.

        Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу саме як культурний комплекс, тоді як соціально-економічну сутність даного явища становлять поява класового суспільства і держави. Пам'ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на розвиткові мистецтва і різних форм позитивного знання. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами. Саме в пору перших цивілізацій ідеологічна сфера, систематизована і централізована, стала справді величезною силою.

        Отже, цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т.д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію Арнольда Тойнбі. У 30-50-ті роки нашого століття в роботах "Цивілізація перед випробуванням" та "Дослідження історії" А.Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. В результаті всесвітня історія мала вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані поруч і співіснують. Однак А.Тойнбі довів: при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, основні ідеї Просвітництва, без яких сьогодні неможливо уявити сучасну цивілізацію: всі люди від природи рівні, кожна людина — неповторна особистість, людина — мета розвитку суспільства, а не засіб, та інші, — це доробок європейської культури XVIII ст.

        Трохи пізніше під знаком засвоєних європейських ідей починає розвиватись східнослов'янська культура. Ці ідеї живили творчість українських, російських та білоруських просвітителів. І тільки з кінця XIX — поч. XX ст. ці ідеї починають панувати в культурах далекосхідних держав (Індії, Китаю, Японії та ін.), відбиваючи своєрідність цих народів. Парламент — феномен розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід'ємний елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації. Таким чином, поняття "культура" підкреслює неповторність, а в окремих випадках і тупикове відгалуження розвитку етносів, країн. Поняття ж "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.

        Сьогодні більше ніж будь-коли вчені прагнуть осмислити спеціальні галузі наукового знання (як гуманітарного, так і природничо-наукового) в контексті культурної епохи. Такий підхід у науці дістав назву цивілізаційного. Він грунтується на загальнолюдських цінностях. Не відсуваючи в бік реальну конфліктність історії, ця концепція історії дозволяє зрозуміти її реальну безперервність, розкрити механізми дій людей, витоки і зміст загальнолюдських цінностей. Моральні переваги цивілізаційного підходу очевидні: стимулюючи практику, ідеї, настрої мирно-цивілізаційної взаємодії людей, він відкриває тим самим великий простір творчим тенденціям історії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35049. ГИДРОСФЕРА 118.5 KB
  Воды Мирового океана покрывают 2 3 поверхности планеты и образуют основную массу ее водной оболочки. Воды Мирового океана составляют около 93 всех вод биосферы поэтому можно считать что химический состав гидросферы в целом определяется главным образом химическим составом океанических вод. Существует мнение и не без основания что для Земли характерно постоянное присутствие воды на её поверхности. Катионы переходили сразу в раствор поэтому воды сразу же стали солеными.
35050. Биосфера Состав живого вещества 238 KB
  Сумма зольных элементов – это сложный итог взаимодействия живого вещества с земной корой. Поэтому изучение зольных элементов так же важно как и определение главных элементов в организме. С целью исключения влияния сильно варьирующих количеств воды и приведения данных о содержании химических элементов к выражению удобному для сравнения рассчитывают содержание элементов на абсолютно сухое органическое вещество высушенное до постоянной массы при температуре 102 – 105 оС. В этом случае получают значения содержания элементов не в реальных...
35051. Деформация природных биогеохимических циклов хозяйственной деятельностью человека 204.5 KB
  Значителен расход кислорода на окисление выплавляемых промышленностью металлов главным образом железа. Ежегодно поступающее в окружающую среду количество техногенных тяжелых металлов сопоставимо с массами металлов участвующих в глобальных процессах массообмена таблица 2.3 Массы тяжелых металлов вовлекаемых в техногенную и природную миграцию 103 т год по В. При выплавке металлов также выделяются в атмосферу крупные массы диоксида серы.
35052. Изотопы источники ИИ 52.5 KB
  Основным источником поступления этого радионуклида в организм человека является потребление зеленых овощей. Поглощенная доза облучения всего тела взрослого человека оценивается равной 008 мкГр 8 микрорад в год. Среднее содержание углерода в теле взрослого человека массой 70 кг равно 16 кг т. Годовая поглощенная доза от С14 содержащегося в различных органах и тканях тела человека составляет миллирад: 13 для всего тела; 06 для легких; 05 для гонад; 32 для клеток эндоста; 22 для красного костного мозга.
35053. СЖИГАНИЕ ИСКОПАЕМОГО ОРГАНИЧЕСКОГО ТОПЛИВА 140 KB
  В группу неканцерогенных загрязняющих веществ входят неспецифические наиболее распространенные и повсеместно контролируемые вещества – это взвешенные вещества диоксиды азота и серы оксид углерода и озон. Диоксид азота. Основные источники выделения диоксида азота NО2 металлургические производства выхлопные газы автотранспорта тепловые электростанции и различные отопительные установки. Любое сжигание топлива с высокой температурой сгорания приводит к окислению атмосферного азота.
35054. Геохимия 96.5 KB
  Ферсмана: Геохимия изучает историю химических элементоватомов в земной коре и их поведение при различных термодинамических и физикохимических условиях природы. Геохимия – наука изучающая распространение атомов химических элементов в космосе и на Земле историю их существования происхождение а также поведение в различных природных условиях. Понять историю атомов в земной коре и вообще на Земле и в космосе можно лишь изучив свойства этих атомов так как различные природные процессы связанные с распределением и миграцией химических...
35055. Геохимия ОС 456 KB
  Таблица 1 Классификация химических элементов по декадам В. Таблица 2 Геохимические группы ХЭ по их участию в геохимических циклах по Вернадскому 1934 В этой таблице п число химических элементов. Массы т групп геохимических химических элементов в земной коре Первая группа группа благородных газов включает элементы которые вопервых не принимают участия в главнейших химических земных процессах и вовторых в исключительных случаях дают соединения с другими атомами. В них мы наблюдаем остатки космической истории нашей...
35056. Объектно-ориентированное программирование. Технология ООП 82 KB
  Инкапсулированные в объект данные (переменные и константы) Непосредственно изменяются редко, служат, обычно для инициализации объекта. Необходимо избегать прямого обращения к полям, создавая и используя вместо этого соответствующие свойства.
35057. Психология ответы к экзамену 405.5 KB
  В дальнейшем стало очевидно что в промежутке между действием стимула и поведенческими реакциями происходит какаято активная переработка поступающей информации что это процессы без учета которых не удается объяснить реакцию животного или человека на наличные стимулы. Фрейда действия человека управляются глубинными побуждениями ускользающими от ясного сознания. Фрейд создал метод психоанализа с помощью которого можно исследовать глубинные побуждения человека и управлять ими. Корни поведения человека – в его детстве.