47771

Курс лекцій. Порядок розгляду господарських спорів у міжнародних судах

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Зуєва – кандидат юридичних наук доцент кафедри цивільноправових дисциплін Академії митної служби України. 120 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 149 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Докорінні зміни що сталися у політичному й економічному житті незалежної України призвели до формування принципово нової порівняно з радянським періодом системи зовнішньоекономічних зв’язків. Конституція України: Закон України від 28.

Украинкский

2013-12-02

829 KB

9 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 19

міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра економіко-правових дисциплін

КУРС ЛЕКЦІЙ

з дисципліни  «Порядок розгляду господарських спорів

у міжнародних судах»

(для слухачів магістратури денної та заочної форми навчання)

Дніпропетровськ - 2012

Курс лекцій з дисципліни «Порядок розгляду господарських спорів у міжнародних судах» підготували викладачі кафедри економіко-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: доцент кафедри В.Б. Саксонов,  кандидат юридичних наук, доцент; М.Ф. Івашов - професор кафедри, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, старший викладач кафедри В.В. Приловський..

Рецензенти:  І.Г. Алєксєєнко – кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедрою цивільного, трудового та господарського права Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара.

О.А. Зуєва  кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Академії митної служби України.

Івашов М.Ф., Саксонов В.Б. Порядок розгляду господарських спорів у міжнародних судах : курс лекцій / М.Ф.Івашов, В.Б.Саксонов, В.В. Приловський /  за заг.ред. – І.Ю.Копєлєва, М.Ф.Івашова. – Дн.: ДДУВС, 2012. -155 с.

Цей  курс лекцій висвітлює актуальні проблеми щодо порядку розгляду господарських спорів у міжнародних судах. Відповідна навчальна дисципліна передбачена програмою підготовки юристів. Для зручності використання цього видання  кожна тема завершується методичними порадами щодо самостійної та індивідуальної підготовки, переліком питань для підсумкового контролю, орієнтовною тематикою рефератів тощо.

Адресований студентам  денної та заочної форм навчання,  може бути корисним  викладачам  юридичних та економічних спеціальностей, аспірантам, а також практичним  працівникам.

Оновлений доопрацьований курс лекцій обговорено та схвалено на засіданні кафедри економіко-правових дисциплін  08 лютого 2012 р., протокол № 12.


ЗМІСТ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

4

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

6

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

7

ТЕМА № 1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ЮРИСДИКЦІЙНИМИ ОРГАНАМИ  У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

9

ТЕМА № 2 .Учасники РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У МІЖНАРОДНИХ комерційних Арбітражних (ТРЕТЕЙСЬКИХ) СУДАХ

37

ТЕМА № 3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ (КОНТРАКТИ). АРБІТРАЖНІ УГОДИ

62

ТЕМА № 4.  ПІДГОТОВКА ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ ДО РОЗГЛЯДУ В МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖНИХ (ТРЕТЕЙСЬКИХ) СУДАХ.

85

ТЕМА № 5.  РОЗГЛЯД ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ У МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖНИХ (ТРЕТЕЙСЬКИХ) СУДАХ.

102

ТЕМА № 6.  ОСПОРЮВАННЯ, ВИЗНАННЯ ТА ПРИВЕДЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖНИХ (ТРЕТЕЙСЬКИХ) СУДІВ.

120

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

149


ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Докорінні зміни, що сталися у політичному й економічному житті незалежної України, призвели до формування принципово нової, порівняно з радянським періодом, системи зовнішньоекономічних зв’язків. Це зумовило можливість самостійної участі в міжнародних господарських  відносинах усіх суб’єктів  підприємницької діяльності країни. Відповідним чином  зросла й кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних господарських контрактів.

Практика міжнародного економічного  співробітництва свідчить про те, що більшість розбіжностей і спорів, які виникають при виконанні зовнішньоекономічних контрактів, вирішуються міжнародним комерційним арбітражем, який   має достатньо широке визнання. Міжнародний комерційний арбітраж упродовж багатьох років відіграє основну роль серед різноманітних способів розв'язання спорів і розбіжностей, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів.

Переваги міжнародного комерційного арбітражу перед будь-якими іншими способами вирішення зовнішньоекономічних контрактних спорів полягають: у спрощеній, але необхідно достатній арбітражній процедурі; наданні можливості формування сторонами складу арбітражу на свій розсуд шляхом призначення по справі арбітрів, які мають великий досвід, високу кваліфікацію і неупередженість; узгодження питань щодо мови арбітражного провадження і права, що застосовується. Важливими перевагами є також конфіденційний характер арбітражного провадження, остаточність рішення, відсутність апеляційного і касаційного оскарження (за винятком процедурних порушень); наявність забезпечувального механізму визнання і виконання арбітражного рішення (завдяки Європейській конвенції про зовнішньоторговий арбітраж і Нью-Йоркській конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень тощо).

Привабливість міжнародного комерційного арбітражу не тільки для великого, але й середнього  бізнесу зумовила те, що арбітраж став чи не основною формою вирішення спорів в галузі міжнародних економічних відносин. Знання основних правил та процедур функціонування комерційного арбітражу є необхідною умовою для успішної діяльності суб'єктів господарювання на міжнародних ринках. Тому серед важливих проблем світової юридичної та економічної науки виняткове місце посідають проблеми міжнародного комерційного арбітражу як одного із засобів вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних  економічних відносин. Однією з переваг комерційного арбітражу є й високий ступінь його регламентації в рамках конвенцій як універсального, так і регіонального рівня. Наявність міжнародно-правових актів зовсім не виключає можливості національного регулювання. Норми національного законодавства багатьох держав про міжнародний комерційний арбітраж останнім часом  піддані значній уніфікації. Разом  із цим, на відміну від норм міжнародних конвенцій, що є загальнодоступними, ознайомлення з нормами національного законодавства найчастіше спричиняє значні труднощі, пов'язані з мовними бар'єрами, труднощами одержання достовірної інформації стосовно національних правових традицій, особливостей практики застосування таких норм, процесуальною специфікою і т. ін. Сьогодні арбітраж є чи не провідним засобом для розв’язання численних господарських спорів. Оскільки саме шляхом еволюції комерційного арбітражу в напрямку уніфікації його ключових  понять та підходів, сучасний міжнародний комерційний арбітражний суд поступово перетворюється з переважно регіонального на загальносвітовий правовий  інститут розв’язання  численних спорів економіко-господарського характеру.

Мета дисципліни. Метою даної дисципліни є вивчення специфіки діяльності міжнародних комерційних арбітражних судів та  порядку і процедур розгляду  ними господарських спорів.

Завдання дисципліни

  1.  знати:
  •  правові та організаційні засади розгляду господарських спорів юрисдикційними органами у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
  •  правовий статус учасників розгляду господарських спорів у міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах;
  •  поняття та види, вимоги до форми та змісту, а також укладення, зміни та розірвання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і арбітражних угод;
  •  процедуру підготовки господарських справ до розгляду в міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах;
  •  процес розгляду господарських справ у міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах;
  •  порядок оспорювання, визнання та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судів.

2) вміти:

1) на репродуктивному рівні: відтворювати сприйняті знання з дисципліни;

2) на алгоритмічному рівні: застосовувати загальні моделі та схеми до вивчення тих чи інших проблем навчального курсу;

3) на евристичному рівні: на основі методологічно обґрунтованих наукових пошуків продукувати нові знання про предмет дисципліни, що вивчається;

4) на творчому рівні: висловлювати свою науково обґрунтовану позицію з приводу тих чи інших актуальних питань порядку розгляду господарських спорів у міжнародних судах.

ЗАСОБИ ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО

ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

Поточний контроль – модульний контроль 1 та модульний контроль 2 за результатами проведення семінарських занять, відпрацювання академічних заборгованостей.

Підсумковий контроль – складання заліку.

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ:

“Відмінно” (високий рівень навчальних досягнень) - якщо студент глибоко і в повному обсязі засвоїв програмний матеріал; вичерпно, логічно і творчо викладає інформацію в усній і письмовій формі; ґрунтовно висловлюється і дискутує, пов’язує при цьому теоретичний матеріал із юридичною практикою; здатен виступати експертом та консультантом у навчанні інших; вирішує тестові завдання.

 

“Добре” (достатній рівень навчальних досягнень) – якщо студент оперує матеріалом на рівні теми, розділу, може самостійно його відтворювати в повному обсязі, добирає переконливі аргументи на підтвердження власної точки зору; вирішує значну кількість тестових завдання.

“Задовільно” (середній рівень навчальних досягнень) - якщо студент може самостійно відтворити значну частину навчального матеріалу теми, визначення понять та пояснити їх на прикладах; відповідає за планом; висловлює власну точку зору з окремих питань; вирішує певну кількість тестових завдання.

“Незадовільно” (початковий рівень навчальних досягнень) - якщо студент може відтворювати лише окремі юридичні терміни і категорії теми; допускає змістовні помилки; не вирішує значну кількість тестових завдань.

 ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

з навчальної дисципліни

ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

У МІЖНАРОДНИХ СУДАХ

для денної форми навчання у магістратурі

№ теми

Назва теми

Всього

З викладачем

Разом

Лекції

Семінарські

заняття

Самостійна та

індивідуальна  робота

1

Правові та організаційні засади розгляду господарських спорів юрисдикційними органами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

12

4

2

2

8

2

Учасники розгляду господарських спорів у міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах.

 12

4

2

2

8

3

Зовнішньоекономічні договори (контракти). Арбітражні угоди.

12

4

2

2

8

Модульний контроль 1

4

Підготовка господарських справ до розгляду в міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах.

12

4

2

2

8

5

Розгляд господарських справ у міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах.

12

4

2

2

8

6

Оспорювання, визнання та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судів.

12

4

2

2

8

Модульний контроль 2

Залік

Всього

72

24

12

12

48


ТЕАТИЧНИЙ ПЛАН

з навчальної дисципліни

ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

У МІЖНАРОДНИХ СУДАХ

для заочної форми навчання у магістратурі

№ теми

Назва теми

Всього

З викладачем

Разом

Лекції

Семінарські

заняття

Самостійна та

індивідуальна  робота

1

Правові та організаційні засади розгляду господарських спорів юрисдикційними органами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

12

2

2

10

2

Учасники розгляду господарських спорів у міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах.

 12

2

2

10

3

Зовнішньоекономічні договори (контракти). Арбітражні угоди.

12

2

2

10

Модульний контроль 1

4

Підготовка господарських справ до розгляду в міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах.

12

2

2

10

5

Розгляд господарських справ у міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судах.

14

4

2

2

10

6

Оспорювання, визнання та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражних (третейських) судів..

10

10

Модульний контроль 2

Залік

Всього

72

12

10

2

60


ТЕМА № 1
 

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ЮРИСДИКЦІЙНИМИ ОРГАНАМИ  

У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План лекції

Вступ.

  1.  Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності.
  2.  Захист державою прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
  3.  Законодавство про ЗЕД і правове забезпечення розгляду господарських спорів у міжнародних судах.
  4.  Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати господарські спори.

Висновки.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Правові акти.

  1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18-22. – Ст. 144.
  3.  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
  4.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2452-IV від 03.03.2005 р.).
  5.  Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. —№29. — Ст. 377.
  6.  Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.1994 р.  // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 162.
  7.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  8.  Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України, 12.07.1994, № 28, ст. 232; Голос України, 21.04.1994.
  9.  Про внесення змін і доповнень в деякі законодавчі акти України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— №11.—Ст. 66.
  10.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  11.  Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207.
  12.  Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002.     № 10. — Ст. 76.
  13.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  14.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  15.  Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Постанова Верховної Ради України від 19.12.1992 р. // ВВР України. - 1993. - № 9. - Ст. 66.
  16.  Про Консульський статут України: Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  17.  Постанова КМУ від 04.04.2001 р. № 327 «Про Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких є Україна» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 11 квітня.
  18.  Постанова КМУ від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 15 березня.
  19.  Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 р.). // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  20.  Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  21.  Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., м. Київ // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  22.  Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських та економічних судів на територіях держав-учасниць Співдружності: Угода, Міжнародний документ СНД, від 06.03.1998.
  23.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  24.  Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. — The Hague: Kluwer Law International. — 1997. — Vol. 22.
  25.  ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур'єр. - 2002. - №.63, 68.
  26.  Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, прийнятий 28 квітня 1976 р // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  27.  Арбитражный регламент международного арбитражного суда Международной торговой палаты в редакции от 1 января 1998 г. // Издание № 581 Международной торговой палаты. — Август 2000.
  28.  Положение об арбитражном суде Немецкой Институции по арбитражному делу 1998 г. — Немецкая Институция по арбитражному делу, 2000.
  29.  Регламент Арбитражного института Торговой палаты Стокгольма в редакции от 1 апреля 1999 г. — Стокгольм: Арбитражный институт Торговой палаты, 2000.
  30.  Регламент МКАС при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  31.  Регламент МАК при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  32.  Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.

Навчальна, методична та наукова література.

  1.  Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами і допов.): Наук.- практ. комент. – К.: Видавництво «Юстініан», 2006. – 672 с.
  2.  Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.
  3.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  4.  Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
  5.  Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред.. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 360 с.
  6.  Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.
  7.  Международный коммерческий арбитраж: Законы Украины, Международные Конвенции, Инкотермс. — К.: Изд-во ТПП Украины, 1995.
  8.  Мілаш В.С. Захисні застереження в зовнішньоекономічному договорі: Монографія. - Полтава, 2004. - 180 с.
  9.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  10.  Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменськиого, В.С. Щербини; Кол. авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.;– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.
  11.  Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І. Харитонової. — К.: Істина, 2007. — 272 с.
  12.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  13.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  14.  Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.
  15.  Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. та ін. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. 5-е вид., перероб. та доп. — Харків: Консум, 2005. — 304 с.
  16.  Суб’єкти господарського права: Монографія / В.С. Щербина.- К.: Юринком Інтер, 2008 -264 с.
  17.  Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие. — М.: Издательский дом «Дашков и К°», 2000. — 120 с.
  18.  Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
  19.  Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право Уркаїни: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. Ред.. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
  20.  Шелухін М.Л. Зубатенко О.М. Господарське процесуальне право: Навч. посібник у схемах. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 264 с.

ВСТУП

Активізація зовнішньоекономічної діяльності за роки незалежності Україні зумовила істотне розширення кола українських учасників світо господарських економічних відносин. Це знаходить відповідне юридичне  оформлення у міждержавних договорах, а положення, що містяться в них, конкретизуються в цивільно-правових угодах між підприємствами відповідних країн, у зв'язку з цим у правовій регламентації зовнішньоекономічних відносин виникає необхідність поєднання категорій міжнародного публічного, міжнародного приватного і національного цивільного та господарського права.

Мета лекції полягає у характеристиці правових та організаційних засад розгляду господарських спорів міжнародними юрисдикційними органами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи з вказаної мети, поставлені наступні завдання:

1) визначити поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності;

2) висвітлити юридичні засади захисту державою прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

3) розглянути законодавство про ЗЕД і правове забезпечення розгляду господарських спорів у міжнародних судах.

1. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності.

Одним з перших законів незалежної України, спрямованих на забезпечення ринкової орієнтації вітчизняної економіки (і, відповідно, розвитку економічної конкуренції, насичення внутрішнього ринку різноманітними товарами, в тому числі іноземного походження, з метою забезпечення потреб споживачів та стимулювання вітчизняних виробників до модернізації власного виробництва, випуску нових товарів тощо) був Закон від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закону «Про ЗЕД»). Набуття ним чинності дозволяло усім суб'єктам господарювання з відповідним обсягом правосуб'єктності (в тому числі відсутності заборон чи обмежень на здійснення такої діяльності/окремих її видів) здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка в умовах планово-розподільчої економіки була прерогативою виключно  держави та створених нею організацій.

Приймаючи цей Закон, законодавець однією з основних його цілей визначив запровадження правового регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності  України, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг.

Зовнішньоекономічна діяльність (далі - ЗЕД), згідно зі ст. 1 цього Закону, визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

У Господарському кодексі України (далі- ГК), прийнятому 16 січня 2003 р. (із найновішими змінами та доповненнями станом  на 18.12.2011 р.) міститься дещо відмінне визначення цього поняття. Так, згідно з ч. 1 ст. 377 ГК, зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ч. 1 ст. 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Проте ні перше, ні друге (вдосконалене та, відповідно, більш ґрунтовне) визначення не відображають усіх, чи ключових ознак зовнішньоекономічної діяльності, які варто вивчити шляхом аналізу відповідних положень ГК (у тому числі статей 377-389) і Закону «Про ЗЕД».

Характерними рисами ЗЕД є:

належність ЗЕД до господарської діяльності, основним спрямуванням якої є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК України);

обов'язкова наявність такої складової господарської діяльності, як перетин митного кордону України робочою силою та/або майном, що характеризується як сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів;

особливий суб'єктний склад (ст. 378 ГК України): здійснення ЗЕД вітчизняними суб'єктами господарювання, які мають статус індивідуального підприємця чи господарської організації з правами юридичної особи, та підрозділами/структурними одиницями (без прав юридичної особи) іноземних господарських організацій, що мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані у встановленому законом порядку;

спеціальний режим господарської діяльності, пов'язаний із спеціальним правовим регулюванням і, відповідно: а) встановленням низки заборон, обмежень щодо кола суб'єктів ЗЕД, видів господарської діяльності, порядку її здійснення з метою забезпечення інтересів національної економіки та національного товаровиробника; б) створенням системи спеціальних органів, що здійснюють державне регулювання у сфері ЗЕД (Державна митна служба, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), та покладенням певних функцій щодо регулювання ЗЕД на Міністерство економіки та з питань економічної інтеграції України. Антимонопольний комітет України, Національний банк України та інші органи; в) застосуванням специфічних засобів державного регулювання, в тому числі: ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів), контролю за здіснепням ЗЕД, можливістю застосування специфічних санкцій за порушення правил здійснення ЗЕД (припинення експортно-імпортних операцій, застосування антидемпінгових заходів, застосування індивідуального режиму ліцензування).

Частина 2 статті 377 ГК України визначає принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Принципами є основоположні, керівні засади, правила, положення, які визначають сутність певного явища.

Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на дві групи — загальні та спеціальні. До загальних принципів належать принципи господарювання, зокрема:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання. Цей принцип віддзеркалює положення Конституції України, ст. 15 якої закріпила принцип багатоманітності. Відповідно до принципу економічної багатоманітності в Україні створюються й функціонують різні форми власності, господарська діяльність здійснюється суб'єктами різних організаційно-правових форм. Держава забезпечує однаковий захист усіх суб'єктів господарювання незалежно від форми їх власності чи господарювання, міцезнаходження тощо;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Цей принцип закріплює можливість кожної особи здійснювати підприємницьку діяльність з урахуванням вимог закону. В законодавчому порядку встановлюються обмеження двох видів, перша група яких пов'язана з обмеженням права певних суб'єктів на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, друга — на встановлення обов'язкових умов здійснення певних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

—вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника. Будь-яка держава, в тому числі й Україна, запроваджує на своїй території комплекс заходів, спрямованих на захист й підтримку національного товаровиробника. У зовнішньоекономічній сфері до таких заходів належить встановлення спеціальних видів мита, заходів нетарифного регулювання (індикативних цін тощо);

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. На сьогодні більшість суб'єктів господарювання не перебувають з органами державної влади у відносинах підпорядкування, що обумовлює здійснення останніми нагляду за діяльністю господарюючих суб'єктів. Втручання органів державної влади та місцевого самоврядування в межах їх наглядових повноважень обмежується нормами закону.

Спеціальними принципами зовнішньоекономічної діяльності є:

принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини та здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законом;

принцип юридичної рівності, який полягає в рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності, організаційно-правової форми й інших ознак;

— принципи митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зміст яких розкривається у ст. 384 ГК;

— принципи оподаткування, які конкретизуються у ст. 385 ГК.

Висновки з 1 питання.

Отже, зовнішньоекономічною діяльністю є господарська діяльність за участю вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, складовою якої є перетин митного кордону України майном та/або робочою силою, і яка здійснюється в спеціальному правовому режимі.

При цьому, поняття зовнішньоекономічної діяльності слід відрізняти від поняття зовнішньоекономічної операції (ст. 379 ГК, статті 15-16 Закону «Про ЗЕД»). Змістом будь-якої діяльності (в тому числі ЗЕД) є систематичні дії певного спрямування, не обмежені у часі чи такі, що здійснюються протягом тривалого періоду (наприклад, протягом дії виданої на 5 років ліцензії). Зміст поняття «операція» (в господарсько-правовому сенсі) - значно вужчий. Це можуть бути окремі дії чи їх сукупність, спрямована на досягнення певного результату (наприклад, перерахування коштів іноземному контрагенту-підрядчику відповідно до умов зовнішньоекономічного договору на будівництво об'єкта, що передбачає сплату замовником авансу до початку виконання робіт). Характерною ознакою зовнішньоекономічної операції є перетин робочою силою та/або майном, що використовується у ЗЕД, митного кордону України.

Частина 2 статті 377 ГК України визначає принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Принципами є основоположні, керівні засади, правила, положення, які визначають сутність певного явища. Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на дві групи — загальні та спеціальні.

2. Захист державою прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно положень ч. 1 ст. 389 ГК України держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України.

Україна як держава має здійснювати рівний захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України у порядку, встановленому законом.

Постійно діючими установами України, до основних завдань яких віднесено захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном є дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном.

Зокрема, відповідно до положень Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94, консул зобов'язаний вживати заходи для того, щоб юридичні особи та громадяни України в повному обсязі користувалися всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасницями яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.

Консул зобов'язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України. Якщо після звернення консула до властей держави перебування порушені права юридичних осіб і громадян України не будуть відновлені, консул зобов'язаний повідомити про це Міністерство закордонних справ України та главу дипломатичного представництва України в державі перебування.

Консул зобов'язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб і громадян України.

Консул приймає звернення іноземних юридичних осіб і громадян з питань, що стосуються виконання його функцій.

За наявності відомостей про те, що зазначені у ч. 2 коментованої статті суб'єкти обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції мають право застосовувати адекватні заходи у відповідь на такі дії. У разі коли такі обмеження заподіюють шкоду або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.

Заходами у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань є:

—- застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю;

застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю;

позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;

запровадження спеціального мита;

—запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій;

встановлення квот (контингентів);

запровадження комбінованого режиму квот,і контингентів;

запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;

інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України. Верховна Рада України приймає рішення про:

позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;

застосування повної заборони (ембарго) на торгівлю; До компетенції КМУ віднесено прийняття рішень про:

застосування часткової заборони (ембарго) на торгівлю;

— здійснення заходів тарифного регулювання щодо імпорту та/або експорту товарів;

—запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій;

Міністерство економіки України приймає рішення про:

здійснення заходів нетарифного регулювання щодо імпорту та/або експорту товарів;

ліцензування та реєстрацію окремих видів контрактів;

запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;

— застосування інших заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань.

Для встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань Міністерство економіки України проводить відповідне розслідування в порядку, що визначається КМУ. Матеріали, отримані в результаті проведеного розслідування, розглядає Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, яка дає рекомендації відповідним державним органам щодо застосування відповідних заходів.

Застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань припиняється у разі припинення переліченими суб'єктами таких дій, підписання відповідної угоди та/або відшкодування шкоди.

Рішення про застосування відповідних заходів може бути оскаржено в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження таких заходів у порядку, встановленому законами України.

Національним товаровиробником визнається сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в Україні цього товару. Інтереси національних товаровиробників захищаються ГК, законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» тощо,

До спеціальних заходів щодо захисту національного товаровиробника належать, зокрема:

антидемпінгові заходи — попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до Закону «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» під час або за результатами антидемпінгового розслідування;

компенсаційні заходи — попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до Закону «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» під час або за результатами антисубсидиційного розслідування.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Під недобросовісною конкуренцією при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти:

демпінговий імпорт, щодо якого застосовуються антидемпінгові заходи;

субсидований імпорт, щодо якого застосовуються компенсаційні заходи;

інші дії, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.

За результатами антидемпінгового, антисубсидиційного або спеціального розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Таке рішення може бути оскаржено в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження відповідних заходів у порядку, встановленому законами України.

Застосування до товарів, що імпортуються в Україну, антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів зупиняє застосування режимів вільної торгівлі, преференцій, спеціальних пільгових режимів (прикордонної (прибережної) торгівлі, спеціальних (вільних) економічних зон та інших, передбачених законами України), а також податкових, митних та інших пільг, що діють при імпорті в Україну зазначених товарів. При цьому застосування преференцій, пільг тощо зупиняється на строк до закінчення застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Висновки з 2 питання.

Таким чином, держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений законом.

Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів застосовуються санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів.

3. Законодавство про ЗЕД і правове забезпечення розгляду господарських спорів у міжнародних судах.

Враховуючи юридичну силу нормативно-правових актів, система законодавства про ЗЕД може бути представлена таким чином:

Акти вищої юридичної сили.

Конституція України (зокрема, положення щодо визначення виключно законами засад зовнішньоекономічної діяльності - п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, - п. 8 ст. 116.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003р., який містить Розділ VII «Зовнішньоекономічна діяльність», що складається з двох глав, перша з яких (гл. 37 «Загальні положення») містить 13 статей, які визначають: поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності (ст. 377), коло суб'єктів цієї діяльності (ст. 378), види ЗЕД та зовнішньоекономічних операцій (ст. 379), основні засади державного регулювання ЗЕД (ст. 380), ліцензування та квотування ЗЕД (ст. 381), вимоги до зовнішньоекономічних договорів/контрактів (ст. 382), включаючи їх державну реєстрацію (ст. 383), основні засади/принципи митного регулювання ЗЕД (ст. 384), оподаткування ЗЕД (ст. 385), валютного регулювання (статті 386-387), кредитування ЗЕД (ст. 388), форми державного захисту прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 389). Гл. 38 «Іноземні інвестиції» містить основні положення щодо правового режиму такого різновиду зовнішньоекономічної діяльності, як іноземне інвестування (передбачає внесення в об'єкти інвестування на території України інвестицій іноземними інвесторами); (правовий режим іноземного інвестування розглядатиметься в наступній темі).

Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (Закон «Про ЗЕД») - акт малої кодифікації, спеціально присвячений регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; складається із 39 статей, в яких містяться положення щодо: визначення термінів (ст. 1), принципів ЗЕД (ст. 2), кола суб'єктів ЗЕД (ст. 3), видів ЗЕД (ст. 4), порядку набуття статусу суб'єкта ЗЕД (ст. 5), щодо сторін, змісту, форми, видів, державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів/контрактів (ст. 6), основних засад регулювання ЗЕД, форм участі в цьому держави в особі її органів, напрямів регулювання, в тому числі митного, податкового, валютного тощо (статті 7-23), спеціальних правових режимів ЗЕД (статті 24-25), економічних відносин України з іншими державами та міжнародними організаціями (статті 26-27), захисту інтересів держави та суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення (статті 28-31), відповідальності у сфері ЗЕД (статті 32-37), порядку розгляду спорів у сфері ЗЕД (статті 38-39).

Закони, що визначають умови дії міжнародних договорів в Україні (від 10.12.1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» та від 22.12.1993 р. «Про міжнародні договори України») та низка законів про ратифікацію міжнародних договорів за участю України - двосторонніх, багатосторонніх (в тому числі укладених між країнами - учасницями міжнародних організацій економічного спрямування: Закон України від 20.09.2001 р. «Про ратифікацію Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав про Правила визначення країни походження товарів»), універсальних (Закон України від 16.03.2000 р. «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами»; Закон України від 10.01.2002 р. «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»).

Митний кодекс України від 12.12.1991 р. і Закон України від 05.04.2001 р. «Про Митний тариф України» регулюють відносини, пов'язані з перетином митного кордону України та сплати мита;

Закон України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає правовий статус цього юрисдикційного органу, що вирішує спори між українськими та іноземними суб'єктами господарювання за умови наявності відповідної домовленості між ними.

Закон України від 02.12.1997р. «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає правове становище цих організацій, у тому числі повноваження у сфері зовнішньоекономічної діяльності: здійснювати у передбачених законом випадках декларування зовнішньоторговельних вантажів; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні, за її межами та ін.

Закони, що регулюють договірні відносини у сфері ЗЕД: від 7.11.1994 р. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» (в редакції Закону від 04.10.2001 р.); від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; від 14 серпня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції»; від 7 вересня 1999 р. «Про концесії» та від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво автомобільних доріг»; від 04.07.2002 р. «Про забезпечення реалізації інвестиційних проектів у Туркменістані».

Постанова Верховної Ради України від 19.12.1992 р. «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності».

Укази  Президента України:

 «Про Порядок здійснення зовнішніх відносин Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями» від 05.03.2002 р. № 217/2002;

Положення про Державну службу експортного контролю в Україні, затв. Указом Президента України від 17.-4.2002 р. № 342/2002;

«Про порядок здійснення захисту прав та інтересів України при розгляді справ у закордонних юрисдикційних органах» від 25.06.2002 р..

Акти Уряду:

Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

Постанова КМУ від 19.02.1996 р. № 229 «Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових цінностей, які інвестуються за межами України»;

Постанова КМУ від 29.04.1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» (з наступними змінами);

Перелік товарів (робіт, послуг), експорт яких за бартерними (товарообмінними) операціями забороняється; Перелік товарів (робіт, послуг), імпорт яких за бартерними (товарообмінними) операціями забороняється; Перелік високолік-відних товарів, у разі експорту яких за бартерним договором термін ввезення на митну території України імпортних товарів не повинен перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1999 р. № 756 (у редакції постанови КМУ від 11.10.2002 р. № 1493);

Постанова КМУ від 04.04.2001 р. № 327 «Про Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких є Україна»;

Постанова КМУ від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металоломом»;

Постанова КМУ від 30.03.2002 р. № 445 «Про затвердження Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України»;

Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1861 «Про затвердження Порядку верифікації сертифікатів про походження товарів з України»;

Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1862 «Про затвердження Порядку взяття (надання) проб і зразків товарів, проведення досліджень (аналізу, експертизи) з метою їх митного оформлення, а також розпорядження зразками»;

Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1863 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності»;

Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1864 «Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України»;

Перелік офшорних зон: розпорядження КМУ від 24.02.2003 р. № 77-р.

Спільні постанови КМУ та Нацбанку України: від 28.08.2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)»; від 10.10.2001 р. № 1371 «Про Порядок підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями»;

Відомчі нормативно-правові акти:

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань екоєвропейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201;

Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 (з наступними змінами та доповненнями);

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затв. постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492;

наказ Державної податкової адміністрації та Державної митної служби від 12.07.2004 р. № 512/387 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності»;

наказ Державної податкової адміністрації та Державної митної служби від 29.07.2004 р. № 439/551 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при організації та проведенні планових і позапланових виїзних перевірок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності»;

наказ Міністерства економіки України від 16.03.2006 р. № 98 «Про порядок обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних контрактів, предметом яких є операції з давальницькою сировиною українського замовника, коли контрактом передбачена реалізація готової продукції в країні виконавця або вивезення її до іншої країни» та ін.

До джерел правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Україні можна віднести:

  •  Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;
  •  ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
  •  норми Господарського процесуального кодексу України, що стосуються процедури відводу державного суду з непідсудності;
  •  Закон України «Про виконання в Україні іноземних судових рішень»;
  •  Закон України «Про міжнародне приватне право»;

Норми дво- і багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародного комерційного арбітражу, учасницею яких є Україна:

  •  Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.
  •  Нью-Йоркську конвенцію 1958 р. про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень.

Висновки з 3 питання.

Отже, спеціальне законодавство про ЗЕД складається з актів законодавства різної юридичної сили, присвячених регулюванню цієї діяльності (в тому числі окремих її аспектів) та окремих норм, що містяться в нормативно-правових актах загальної сфери дії чи присвячених регулюванню інших видів діяльності, що може поєднуватися із зовнішньоекономічною (банківська діяльність, страхування, спільне інвестування та ін.). Відтак, систему актів законодавства про ЗЕД можна поділити на загальну частину (включає нормативно-правові акти, що містять загальні положення щодо ЗЕД) та спеціальну частину, до якої входять акти законодавства чи норми, що визначають специфіку здійснення ЗЕД в окремих сферах економіки, на окремих територіях, за участю окремих суб'єктів тощо.

До  кола джерел правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Україні належать: Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; окремі норми Господарського процесуального кодексу України, що стосуються процедури відводу державного суду з непідсудності; Закон України «Про міжнародне приватне право»; Норми дво- і багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародного комерційного арбітражу, учасницею яких є Україна: Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. Нью-Йоркську конвенцію 1958 р. про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень.

  1.  Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати господарські спори.

Перш ніж ми перейдемо до вивчення діяльності міжнародних арбітражних центрів, регламентів цих центрів і законодавства про міжнародний комерційний арбітраж, нам необхідно з'ясувати, що являє собою міжнародний комерційний арбітраж. Під міжнародним комерційним арбітражем розуміється спосіб вирішення спорів між сторонами з різних держав або сторонами з «іноземним елементом», які самі призначають нейтральних арбітрів чи арбітра, чиє рішення має обов'язкову силу. Російський дослідник міжнародного комерційного арбітражу А. Г. Федоров у своєму навчальному посібнику «Международный коммерческий арбитраж» наголошує на тому, що термін «міжнародний комерційний арбітраж» застосовується в декількох значеннях. Насамперед цей термін означає механізм розгляду спорів, що випливають із зовнішньоекономічних угод. По-друге, терміном «міжнародний комерційний арбітраж» позначають орган, створений для розгляду таких спорів. Цей орган може бути як постійно діючим арбітражним інститутом, так і створеним спеціально для розгляду конкретного спору  арбітраж ad hoc. І останнє значення цього терміну це склад арбітражу: декілька арбітрів (як правило три) чи одноособовий арбітр. Крім того, слід зазначити, що терміном «міжнародний» позначають відмежування між арбітражами, що є суто національними, тобто являють собою систему державних арбітражних судів, і тими, які виходять за національні кордони. Міжнародний комерційний арбітраж варто відрізняти від «внутрішнього» арбітражу, що розглядає спори між суб'єктами власної країни, що виникають з приводу так званих «внутрішніх» угод. Основне розходження між «внутрішнім» і «міжнародним» арбітражем лежить у національності сторін, що беруть участь у справі, чи, принаймні, в присутності «іноземного елемента» у вигляді іноземних інвестицій у спільному підприємстві. Крім того, діяльність внутрішніх господарських судів регулюється іншими нормативними актами, ніж діяльність міжнародного арбітражного суду на території України. Варто також відрізняти міжнародний комерційний арбітраж від міжнародного «публічного» арбітражу. Останній включає арбітражний розгляд спорів як політичного, так і економічного характеру між державами і/чи державними утвореннями. Такі спори, зокрема, можуть розглядатися Постійним третейським судом, що знаходиться в Гаазі. Держава, державне утворення, державний орган чи організація, однак, можуть бути і сторонами міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, якщо відповідна держава бере участь у Конвенції про розгляд інвестиційних спорів між державами й іноземними особами (Вашингтонська конвенція 1965 р.). Як ми бачимо, різні правові системи багатьох країн світу по-різному трактують поняття «міжнародний». В одних країнах розмежування іде за характером самого спору. Тобто, спір є міжнародним, оскільки в ньому зачіпаються інтереси міжнародної торгівлі. Інші правові системи зосереджують свою увагу на сторонах спору, тобто безпосередньо на їх національній приналежності, постійному місці проживання, а якщо сторона є юридичною особою, то до уваги береться і місце перебування штаб-квартири. У деяких країнах, наприклад у Франції, застосовуються інші критерії, такі як «міжнародний характер угоди». Як правило, поняття «комерційний» застосовується в країнах з дуалістичною системою права. Ці країни проводять розмежування між комерційними і некомерційними договорами. Комерційним договором визнається договір, що укладений між підприємцями у вигляді звичайного ведення промислу. У багатьох країнах світу до арбітражного суду можуть передаватися тільки ті спори, що виникають з комерційних договорів.

Висновки з 4 питання.

Таким чином, термін «міжнародний комерційний арбітраж» застосовується в декількох значеннях. Насамперед цей термін означає механізм розгляду спорів, що випливають із зовнішньоекономічних угод. По-друге, терміном «міжнародний комерційний арбітраж» позначають орган, створений для розгляду таких спорів. Цей орган може бути як постійно діючим арбітражним інститутом, так і створеним спеціально для розгляду конкретного спору арбітраж ad hoc. І останнє значення цього терміну це склад арбітражу: декілька арбітрів (як правило три) чи одноособовий арбітр. Крім того, слід зазначити, що терміном «міжнародний» позначають відмежування між арбітражами, що є суто національними, тобто являють собою систему державних арбітражних судів, і тими, які виходять за національні кордони.

висновки З ТЕМИ

Таким чином, зовнішньоекономічною діяльністю є господарська діяльність за участю вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, складовою якої є перетин митного кордону України майном та/або робочою силою, і яка здійснюється в спеціальному правовому режимі.

Частина 2 статті 377 ГК України визначає принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Принципами є основоположні, керівні засади, правила, положення, які визначають сутність певного явища. Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на дві групи — загальні та спеціальні.

Держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений законом.

Законодавство про ЗЕД складається з актів законодавства різної юридичної сили, присвячених регулюванню цієї діяльності (в тому числі окремих її аспектів) та окремих норм, що містяться в нормативно-правових актах загальної сфери дії чи присвячених регулюванню інших видів діяльності, що може поєднуватися із зовнішньоекономічною.

До джерел правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Україні належать: Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»; окремі норми Господарського процесуального кодексу України, що стосуються процедури відводу державного суду з непідсудності; Закон України «Про міжнародне приватне право»; Норми дво- і багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародного комерційного арбітражу, учасницею яких є Україна.

Загалом, міжнародний комерційний арбітражце механізм для вирішення спорів, слухання яких проходять за закритими дверима відповідно до угоди, укладеної між двома чи більш сторонами, за якою сторони погодилися, що рішення, винесене арбітром відповідно до права, або, якщо сторони не передбачили інше, за іншими підставами, після справедливих слухань, буде обов'язковим для сторін і таке рішення має силу закону.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: зовнішньоекономічна діяльність; міжнародні приватноправові відносини; суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності; права і законні інтереси суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; господарські спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності; юрисдикційні органи, що розглядають спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності; міжнародні правові акти щодо врегулювання господарських спорів; законодавство України щодо врегулювання господарських спорів у міжнародних судових органах.

Питання до підсумкового контролю:

  1.  Господарські відносини та спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
  2.  Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.
  3.  Захист державою прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
  4.  Юрисдикційні органи, що розглядають господарські спори у сфері зовнішньоекономічних відносин.
  5.  Правове забезпечення розгляду господарських спорів у міжнародних органах правосуддя.

Теми рефератів:

  1.  Міжнародне приватне право та відносини.
  2.  Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
  3.  Правовий режим зовнішньоекономічної діяльності.
  4.  Захист прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
  5.  Захист прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності дипломатичними представництвами України за кордоном.
  6.  Захист прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності консульськими установами України за кордоном.
  7.  Захист прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності державними торговельними представництвами України за кордоном.
  8.  Господарські суди України як юрисдикційні органи, що розглядають спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
  9.  Судові органи іноземних держав як юрисдикційні органи, що розглядають спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
  10.  Міжнародні комерційні арбітражи.
  11.  Законодавство України щодо врегулювання господарських спорів у міжнародних юрисдикційних органах.
  12.  Міжнародні правові акти щодо врегулювання господарських спорів у юрисдикційних органах.
  13.  Легалізація іноземних офіційних документів в Україні.
  14.  Судовий імунітет в Україні.

Питання для самостійного вивчення:

  1.  Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності.
  2.  Міжнародні приватноправові відносини.
  3.  Іноземний елемент у приватноправових відносинах.
  4.  Колізійні норми у міжнародних приватноправових відносинах.
  5.  Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні.
  6.  Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом.
  7.  Підстави визначення підсудності справ судам України.
  8.  Виключна підсудність справ судам України.
  9.  Відвід міжнародного арбітражного (третейського) суду з непідсудності.
  10.  Право на звернення до господарського суду України іноземних суб’єктів господарювання.
  11.  Підсудність судам України справ з іноземним елементом.
  12.  Підсудність справ за участю іноземних суб’єктів господарювання господарським судам України.
  13.  Форми судового процесу в господарських судах України.
  14.  Принципи господарського процесу в Україні.
  15.  Досудове врегулювання господарських спорів в Україні за участю іноземних суб’єктів господарювання.
  16.  Подання позову до господарського суду України іноземним суб’єктом господарювання.
  17.  Вирішення питання щодо права, яке застосовується для розв’язання певного господарського спору державними судами.
  18.  Порушення провадження у справі за участю іноземних суб’єктів господарювання господарським судом України.
  19.  Вирішення спорів за участю іноземних суб’єктів господарювання у господарських судах України.
  20.  Виконання рішень господарських судів України по спорах за участю іноземних суб’єктів господарювання.
  21.  Звернення господарських судів України із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги.
  22.  Виконання в Україні судових доручень іноземних судів по господарським спорам.
  23.  Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України.


ТЕМА № 2

«Учасники РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

У МІЖНАРОДНИХ комерційних Арбітражних

(третейських) СУДАХ»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Вступ.

  1.  Учасники та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.
  2.  Третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. Види міжнародних комерційних третейських судів.
  3.  Арбітраж ad hoc.
  4.  Постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди.

Висновки.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Правові акти.

  1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18-22. – Ст. 144.
  3.  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
  4.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2452-IV від 03.03.2005 р.).
  5.  Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. —№29. — Ст. 377.
  6.  Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.1994 р.  // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 162.
  7.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  8.  Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України, 12.07.1994, № 28, ст. 232; Голос України, 21.04.1994.
  9.  Про внесення змін і доповнень в деякі законодавчі акти України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— №11.—Ст. 66.
  10.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  11.  Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207.
  12.  Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002.     № 10. — Ст. 76.
  13.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  14.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  15.  Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 р.). // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  16.  Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  17.  Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., м. Київ // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  18.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  19.  Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. — The Hague: Kluwer Law International. — 1997. — Vol. 22.
  20.  Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ. — В кн.: Цират Г.А., Цират А.В. Международный арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. — К.: Довіра, 1997.
  21.  Положение об арбитражном суде Немецкой Институции по арбитражному делу 1998 г. — Немецкая Институция по арбитражному делу, 2000.
  22.  Регламент Арбитражного института Торговой палаты Стокгольма в редакции от 1 апреля 1999 г. — Стокгольм: Арбитражный институт Торговой палаты, 2000.
  23.  Арбитражный регламент международного арбитражного суда Международной торговой палаты в редакции от 1 января 1998 г. // Издание № 581 Международной торговой палаты. — Август 2000.
  24.  Регламент МКАС при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  25.  Регламент МАК при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.

Навчальна, методична та наукова література.

  1.  Аномалії в цивільному праві України: Навчально-практичний посібник / Відп. ред. Р.А.Майданик. - К.: Юстініан, 2007. -912 с.
  2.  Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами і допов.): Наук.- практ. комент. – К.: Видавництво «Юстініан», 2006. – 672 с.
  3.  Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.
  4.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  5.  Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
  6.  Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред.. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 360 с.
  7.  Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.
  8.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  9.  Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Т. І. – 832 с.
  10.  Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменськиого, В.С. Щербини; Кол. авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.;– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.
  11.  Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І. Харитонової. — К.: Істина, 2007. — 272 с.
  12.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  13.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  14.  Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.
  15.  Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. та ін. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. 5-е вид., перероб. та доп. — Харків: Консум, 2005. — 304 с.
  16.  Суб’єкти господарського права: Монографія / В.С. Щербина.- К.: Юринком Інтер, 2008 -264 с.
  17.  Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. –   2 -е вид. допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.. 1. – 736 с.
  18.  Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж: Навчальний посібник. - К: Істина, 2002. - 304 с.
  19.  Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право Уркаїни: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. Ред.. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
  20.  Ярема А.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – Т. 1. – К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. – 928 с.

ВСТУП

Міжнародний комерційний арбітраж упродовж багатьох років відіграє провідну роль серед різноманітних способів розв'язання спорів і розбіжностей, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів. Переваги міжнародного комерційного арбітражу перед будь-якими іншими способами вирішення зовнішньоекономічних контрактних спорів полягають: у спрощеній, але визнаваємій достатньою арбітражній процедурі; можливості формування сторонами складу арбітражу на свій розсуд шляхом призначення по справі арбітрів, які мають великий досвід, високу кваліфікацію і неупередженість; узгодження взаємоприйнятних мови арбітражного провадження і права, що застосовується. Важливими перевагами є також конфіденційний характер арбітражного провадження, остаточність рішення, відсутність апеляційного і касаційного оскарження (за винятком процедурних порушень); наявність забезпечувального механізму визнання і виконання арбітражного рішення завдяки Європейській конвенції про зовнішньоторговий арбітраж і Нью-Йоркській конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.

Мета лекції полягає у характеристиці учасників розгляду господарських спорів у міжнародних судах.

Виходячи з вказаної мети, слід вирішити наступні завдання:

  1.  виявити основи правового статусу учасників та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
  2.  розглянути третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які мають право вирішувати спори;
  3.   дати характеристику  видам  міжнародних комерційних третейських судів.

1. Учасники та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та повноваженнями можна поділити на такі групи:

суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);

особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД;

споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації);

посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).

Спеціальне законодавство про ЗЕД приділяє особливу увагу першим двом категоріям учасників ЗЕД з урахуванням їх визначальної ролі в організації та здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Проте це законодавство містить деякі колізійні положення щодо правового статусу зазначених осіб, що значною мірою зумовлено прийняттям Господарського кодексу зі спеціальним розділом про ЗЕД без внесення відповідних змін до Закону «Про ЗЕД». Так, коло суб'єктів ЗЕД визначається по-різному.

Відповідно до ст. З Закону «Про ЗЕД», суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації  тощо), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Господарський кодекс (ст. 378) закріпив вужче коло суб'єктів ЗЕД, передбачивши, що ними є (можуть бути) суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК (тобто господарські організації зі статусом юридичної особи, створені відповідно до законодавства України (Цивільного кодексу, Господарського кодексу, спеціальних законів) та громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відтак, ГК виключив (на нашу думку, без достатніх на те підстав) зі складу суб'єктів ЗЕД господарські організації, створені за законодавством України без статусу юридичної особи.

Суб'єкти ЗЕД мають права та обов'язки (загальні та спеціальні), що є обов'язковими елементами їх правового статусу. До категорії загальних входять права та обов'язки, притаманні усім суб'єктам господарювання (про що вже йшлося: див. розділ II «Суб'єкти господарських правовідносин»). До категорії спеціальних належать права та обов'язки, якими наділяються суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в процесі її здійснення.

Спеціальними правами суб'єктів ЗЕД є:

здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції, щодо яких закон не містить заборон/обмежень;

відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на територіях інших держав;

самостійно розпоряджатися (після сплати передбачених законом податків і зборів/обов'язкових платежів) валютною виручкою від проведених зовнішньоекономічних операцій (крім передбачених законом випадків);

одержувати в іноземних фінансових установах на договірній основі валютні кредити на умовах, що не суперечать законодавству України;

обирати контрагентів та укладати з ними зовнішньоекономічні договори (контракти);

обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним договором/контрактом юрисдикційний орган, що розв'язуватиме між ними спори; відповідно до ст. 38 Закону «Про ЗЕД» спори між суб'єктами ЗЕД, можуть розглядати: суди України; за згодою сторін спору - Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України; інші органи вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України);

обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним договором/контрактом національну належність законодавства, що застосовуватиметься при розгляді таких спорів відповідно до Закону України від 23.06.2005 р. «Про міжнародне приватне право»;

користуватися державним захистом своїх прав і законних інтересів у разі їх порушення за межами України шляхом звернення до дипломатичних і консульських установ, державних торговельних представництв, а також в інший спосіб, визначений законом.

До спеціальних обов'язків суб'єктів ЗЕД належать:

дотримання вимог законодавства про ЗЕД, у тому числі:

здійснення у передбачених актами законодавства випадках ліцензування та квотування імпортно-експортних операцій, а також виконання умов їх надання;

дотримання вимог щодо змісту, форми та державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

у разі здійснення ЗЕД в Україні у формі створення іноземним суб'єктом господарювання (зі статусом юридичної особи) філій, представництв, інших відокремлених підрозділів (без такого статусу) - здійснити реєстрацію подібного суб'єкта в установленому порядку;

у разі запровадження в установленому порядку режиму обов'язкового розподілу валютної виручки від проведення зовнішньоекономічних операцій між суб'єктами ЗЕД та уповноваженими державними валютними фондами здійснювати відповідні відрахування іноземної валюти з дотриманням передбачених для цього процедур;

вести бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку повинні надсилати органам Державної статистики України;

імпортувати в Україну лише ті товари, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів і вимог, що діють на території України (у разі відсутності національних стандартів і вимог України на певний товар - застосовувати відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів);

утримуватися від порушень встановлених законом заборон, обмежень щодо субсидованого імпорту, демпінгового імпорту, реекспорту;

у разі порушення вимог законодавства про ЗЕД нести передбачену ним господарсько-правову відповідальність, у тому числі у формі застосування спеціальних санкцій, відповідно до встановленого порядку (Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.04.2004 р. № 126);

інформувати Нацбанк України про відкриття валютних рахунків за межами України та надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у встановленому порядку тощо.

Держава гарантує рівність прав та однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Проте у разі, якщо є відомості про застосування іншою державою (державами), митними союзами чи економічними угрупованнями обмежень щодо здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи (ч. 2 ст. 389 ГК України, ст. 29 Закону «Про ЗЕД»). У випадках завдання такими діями шкоди чи створення загрози її заподіяння державі та/або суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.

До другої категорії учасників ЗЕД належать суб'єкти, що здійснюють організаційно-управлінські, координаційні та інші повноваження у сфері ЗЕД. Насамперед це державні органи та органи місцевого самоврядування. Подібні за своїм характером функції на регіональному та локальному рівнях можуть виконувати й господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, банківські та фінансові холдингові групи - щодо своїх учасників. Проте, правові засади та коло повноважень першої (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) та другої групи суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері зовнішньоекономічної діяльності (недержавні господарські об'єднання, холдингові компанії тощо) відмінні. В першому випадку коло повноважень досить широке і визначається на рівні закону, а в другому - значно вужче (лише щодо обмеженого кола суб'єктів і в межах, не заборонених законом), що фіксується в локальних документах (установчих документах та/або договорах між членами групи).

Висновки з 1 питання.

Отже, учасники ЗЕД є різні за їх рольовими функціями та повноваженнями, їх варто відокремлювати на такі групи: суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність); особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД; споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації); посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).

Спеціальне законодавство про ЗЕД приділяє особливу увагу першим двом категоріям учасників ЗЕД з урахуванням їх визначальної ролі в організації та здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Проте це законодавство містить деякі колізійні положення щодо правового статусу зазначених осіб, що значною мірою зумовлено прийняттям Господарського кодексу зі спеціальним розділом про ЗЕД без внесення відповідних змін до Закону «Про ЗЕД».

2. Третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. Види міжнародних комерційних третейських судів.

Передусім, доцільно розглянути основні риси, які характеризують третейські суди та процедури вирішення спорів третейськими судами. А також те, що істотно їх відрізняє від державних судів та порядок, за яким здійснюється правосуддя державними судами  в сфері цивільно-правових відносин.

По-перше, третейські суди, є за своєю природою юрисдикційними органами, але вони не є державними судами, тобто вони не формуються державою і не фінансуються нею, держава не призначає третейських суддів, не надає їм спеціального статусу та гарантій;

по-друге, стосовно третейських судів держави визначають лише загальні правові принципи  їх створення, діяльності, а також загальний порядок (процедуру) вирішення третейськими судами спорів та загальні принципи виконання рішень третейських судів;

по-третє, право третейського суду розглядати певний спір між суб'єктами підприємницької діяльності визначається договором між сторонами в тих межах, що надає держава. Таким чином, юрисдикція третейського суду розглядати певний спір має договірну природу, тоді як юрисдикція державного суду щодо конкретного спору визначається законом, має, як правило, імперативний характер і не може бути змінена угодою сторін спору;

по-четверте, судді третейських судів (третейські судді): а) виконують свої обов'язки не на постійній основі, як це роблять судді державних судів; б) не отримують  від держави заробітної плати за виконання своїх судових функцій; в) призначаються сторонами спору;

по-п'яте, третейські суди, як правило, не зобов'язані при вирішенні спору застосовувати чинні у певній країні процесуальні норми, які є обов'язковими для застосування державними судами, але не можуть відступати від загальних принципів судочинства, закріплених у законодавстві, і розглядаються як елементи публічного порядку певної країни (наприклад, рівне ставлення до сторін спору, надання можливості сторонам представити свою позицію тощо);

по-шосте, рішення третейських судів є остаточними і не підлягають за суттю спору апеляційному чи касаційному оскарженню в будь-яких державних чи судових органах або перегляду за нововиявленими обставинами. Рішення ж відповідного державного суду може бути предметом апеляції та касаційного оскарження у вищестоящих судах, наслідком чого може бути, наприклад, скасування винесеного рішення повністю або частково і прийняття нового рішення, повернення справи на новий розгляд тощо.

Міжнародні комерційні третейські суди варто розподілити на певні групи ( залежно від того, на яких організаційних засадах вони будуються).

За цим критерієм міжнародні комерційні третейські суди поділяються на:

1) так звані арбітражі ad hoc або третейські суди для однієї справи;

2) постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди.

Висновки з 2 питання.

Третейські суди не є державними судами, тобто вони не формуються державою і не фінансуються нею. Стосовно третейських судів держава визначає лише загальні правові принципи створення, діяльності, а також загальний порядок (процедуру) вирішення третейськими судами спорів та загальні принципи виконання рішень третейських судів. Право третейського суду розглядати певні спори між суб'єктами підприємницької діяльності визначається договором між сторонами в тих межах, що надає держава. Таким чином, юрисдикція третейського суду розглядати певні спори має договірну природу.

Міжнародні комерційні третейські суди, залежно від того, на яких організаційних засадах вони будуються, поділяються на: 1) так звані арбітражі ad hoc або третейські суди для однієї справи; 2) постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди. Розглянемо ці види більш детально, щоб визначити спільне та відмінне в їх діяльності.

3. Арбітраж ad hoc.

Коли ми говоримо про арбітраж ad hoc, то маємо на увазі ситуацію, коли сторони, між якими виник спір, домовляються про його передачу на вирішення певному складу третейського суду (арбітрам), кількісний та персональний склад яких сторони визначають за домовленістю між собою, тобто складу арбітрів, компетентному розглянути спір, що виник між сторонами, та винести по ньому рішення, яке буде обов'язковим для обох сторін.

Організаційно арбітраж ad hoc становить собою певний склад третейських суддів (одноособовий арбітр або певна непарна кількість арбітрів), які належним чином призначені сторонами спору або певним компетентним органом на підставі арбітражної угоди, яку між собою уклали сторони. Сформований таким чином склад третейського суду має повноваження розглянути певні   спори і прийняти арбітражне рішення, яке буде обов'язковим для сторін даного спору. Таким чином, варто додати, що арбітраж ad hoc це не тільки певний склад третейського суду, компетентного розглядати певний спір, а й арбітражний процес, згідно з яким цей спір буде розглянуто. Даний процес має відбуватися відповідно до процедури, погодженої сторонами спору, а за відсутності погодженої процедури — згідно з процедурою, яку мають право обрати самі третейські судді.

Арбітраж ad hoc є класичною формою третейського судочинства і втілює в собі всі класичні атрибути, притаманні йому як альтернативному способу вирішення спорів. До змісту арбітражних угод, у яких сторони передбачають арбітраж ad hoc, відносяться такі питання як: кількісний склад третейського суду, порядок обрання або призначення третейських суддів, визначення мови і місця проведення арбітражу, строків та порядку надання письмових заяв сторін та доказів, а також інші питання, безпосередньо пов'язані з процедурою, якої в подальшому має додержуватися третейський суд при розгляді певного спору. На практиці, при укладання арбітражних угод, які передбачають арбітраж ad hoc, випадки, коли сторони регламентують усі або більшість питань процедури, згідно з якою має відбуватися розгляд спору, зустрічаються рідко. Як правило, сторони домовляються про кількісний склад арбітражного суду, мову розгляду та місце проведення арбітражу, не врегульовуючи всі інші важливі питання, що може призводити й до негативних наслідків у разі звернення до арбітражу ad hoc.

Для того, щоб, з одного боку, полегшити сторонам погодження арбітражної процедури, а з іншого боку, внести певну уніфікацію в процесуальні аспекти діяльності арбітражів ad hoc, під егідою ООН були розроблені регламенти, які рекомендуються для застосування арбітражами ad hoc. До таких регламентів можна віднести:

арбітражний Регламент ЄЕК ООН 1966 p.; правила міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії та Далекого Сходу (ЕКАДС) 1966 p.;

арбітражний регламент Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1976 р.

Під регламентами міжнародних комерційних третейських судів розуміємо збірник (зібрання) процедурних норм, які регулюють процедуру розгляду спору, починаючи з порушення справи і закінчуючи винесенням арбітражного рішення. При арбітражі ad hoc застосування положень того чи іншого регламенту можливе тільки за домовленістю сторін спору, а за відсутності такої домовленості — за рішенням складу третейського суду. Домовленість сторін про застосування певного регламенту можлива як у формі прямого посилання на цей регламент в арбітражній угоді, так і шляхом домовленості про це на початковому етапі розгляду спору по суті. До положень регламенту, що буде застосовуватися при розгляді певного спору, сторонами можуть вноситися зміни та доповнення. Наприклад, ст. 1 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ наголошує: «Якщо сторони в договорі домовились у письмовій формі про те, що спори, які стосуються цього договору, будуть передаватися на розгляд в арбітраж згідно з арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, то такі спори підлягають вирішенню відповідно до цього регламенту з такими змінами, про які сторони можуть домовитися в письмовій формі». Після виконання арбітражем ad hoc своїх обов'язків, тобто після розгляду спору та винесення арбітражного рішення, його функціонування як третейського суду припиняється.

Висновки з 3 питання.

Отже, коли сторони, між якими виникли спори, домовляються про їх передачу на вирішення певному складу третейського суду (арбітрам), кількісний та персональний склад яких сторони визначають за домовленістю між собою, тобто складу арбітрів, компетентному розглянути спір, що виник між сторонами, та винести по ньому рішення, яке буде обов'язковим для обох сторін, ми говоримо про арбітраж ad hoc. Організаційно арбітраж ad hoc становить собою певний склад третейських суддів (одноособовий арбітр або певна непарна кількість арбітрів), які належним чином призначені сторонами спору або певним компетентним органом на підставі арбітражної угоди, яку між собою уклали сторони. Сформований таким чином склад третейського суду має повноваження розглянути певний спір і винести арбітражне рішення, яке буде обов'язковим для сторін даного спору.

Таким чином, варто додати, що арбітраж ad hoc це не тільки певний склад третейського суду, компетентного розглядати певний спір, а й арбітражний процес, згідно  із специфікою якого цей спір буде розглядатись.

  1.  Постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди.

На відміну від арбітражів ad hoc постійно діючі комерційні третейські суди становлять певні органи, метою існування і діяльності яких є створення відповідних умов для вирішення спорів, що час від часу виникають між суб'єктами міжнародних комерційних відносин. Постійно діючими міжнародними комерційними третейськими судами є арбітражні організації чи установи, метою створення та функціонування яких є надання суб'єктам міжнародних комерційних відносин специфічного виду послуг у сфері третейського вирішення спорів, що виникають між ними. Такі установи створюються у відповідності з законодавством країни місця їх утворення та на основі рішень відповідних органів, як правило, торговельних та торгово-промислових палат різних країн, різних товарних асоціацій та ін. Такі установи мають різні найменування.

Прикладом можуть слугувати Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати в Парижі або Лондонський міжнародний третейський суд, або Арбітражний інститут Торговельної палати міста Стокгольма тощо. Функціонують такі постійні арбітражні (третейські) органи в правовому полі, яке утворюється відповідним законодавством про міжнародний комерційний арбітраж країни їх місця знаходження, а також — на основі та згідно з регламентами, які визначають організаційну структуру цих арбітражних органів та містять процесуальні норми, згідно з якими повинен діяти склад третейського суду, сформований під егідою відповідного арбітражного органу.

Ще в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному в м. Гельсінкі (Фінляндія) 1 серпня 1975 p., вперше у світовій практиці на вищому багатосторонньому рівні підкреслювалася роль арбітражу як одного зі способів швидкого і оперативного вирішення спорів, що виникають із комерційних угод і контрактів. Окремий підрозділ Заключного акта «Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та навколишнього середовища. Торгівля. Арбітраж» містить положення про те, що швидке і справедливе вирішення спорів, які виникають із комерційних угод у сфері торгівлі і обміну послугами та із контрактів у галузі промислового виробництва, сприяє розширенню торгівлі і співробітництва, а арбітраж є одним із найбільш прийнятних способів вирішення спорів. Нарада рекомендувала організаціям, підприємствам і фірмам країн-учасниць передбачати арбітражні застереження в контрактах або спеціальних угодах, а також проведення арбітражу на підстав: взаємоприйнятного регламенту, не перешкоджати проведенню арбітражу в третій країні з урахуванням чинних міждержавних та інших угод у цій сфері.

Підкреслимо, що за часів Української РСР (як республіки у складі колишнього СРСР) існувала монополія зовнішньої торгівлі, за умов якої в СРСР припускалося існування лише двох постійно діючих арбітражних установ — Арбітражного суду і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті СРСР.

Верховна Рада Української РСР прийняла 16 квітня 1991 p., (ще до розпаду СРСР) Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» і, виходячи, зокрема, з положень Декларації про державний суверенітет Української РСР, Закону «Про економічну самостійність Української РСР», рекомендувала Торгово-промисловій палаті України (далі — ТПП України) створити зовнішньоекономічний третейський суд, який і був утворений 11 серпня1992 р. з усталеною в багатьох країнах назвою — Міжнародний комерційний арбітражний суд.

За загальним правилом діяльність Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України залежала від наявності арбітражної угоди (застереження у контракті) сторін, між якими виник зовнішньоекономічний спір, про підпорядкування розгляду останнього юрисдикції саме цього арбітражного суду.

Перший досвід розгляду спорів засвідчив, що для успішного функціонування міжнародного комерційного арбітражного суду необхідна міцна правова база.

Відомо, що Комісія Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі розробила Типовий (модельний) закон про міжнародний торговий арбітраж, який було схвалено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/172 11 грудня 1985 р. і рекомендовано державам усіх регіонів незалежно від правової чи економічної системи враховувати його, маючи на увазі бажаність тотожного арбітражного законодавства і конкретні потреби практики міжнародного арбітражу. Під час розробки цього модельного закону було вивчено досвід законодавчої регламентації міжнародного арбітражу в різних країнах світу для можливого його використання державами у власному законодавстві.

Верховна Рада України 24 лютого 1994 р. прийняла Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з двома додатками до нього: Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд і Положенням про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. В основу Закону покладено вищезгаданий Типовий закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі 1985 p., який схвалено Генеральною Асамблеєю ООН.

Велике значення для діяльності Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України мають Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, яку Україна як член ООН підписала ще 29 грудня 1958 p., а ратифікувала 10 жовтня 1960 р. Станом на 3 травня 2007 р. учасниками цієї Конвенції є 142 країни.

Крім того, Україна 21 квітня 1961 р. підписала і 18 березня 1963 р. ратифікувала Женевську конвенцію про зовнішньоторговий арбітраж. Функції, які передбачені ст. IV цієї Конвенції відповідно до депозитарної нотифікації Генерального секретаря ООН С. N. 7. 1994, здійснює ТПП України.

До речі, майже у 90% країн світу зовнішньоекономічні арбітражні суди діють при торгово-промислових (господарських, торгових) палатах.

Оскільки ТПП України, при якій діють Міжнародний комерційний арбітражний суд (далі — МКАС) і Морська арбітражна комісія (далі — МАК), є недержавною, неприбутковою, самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені та діють відповідно до законодавства України, громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання, Верховна Рада поклала на ТПП України, зокрема, такі функції, як затвердження регламентів МКАС і МАК. порядок  набрахування арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат суду і комісії, сприяння їх діяльності.

Сприяння діяльності полягає й у: затвердженні рекомендаційних списків арбітрів, матеріально-технічному забезпеченні, призначенні арбітрів у конкретних справах у випадках, коли та чи інша сторона ухиляється від цього або звертається про це проханням, коли сторони не досягають згоди щодо одноособового арбітра, а арбітри стосовно головуючого при колегіальному складі арбітражу і в остаточному вирішенні питань про заявлений відвід арбітра.

Разом із цим, Верховна Рада України виключає будь-яке втручання ТПП України у процес розгляду і вирішення зовнішньоекономічних спорів, підкреслюючи, що МКАС та МАК є самостійні, постійно діючі арбітражні установи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія — це перш за все компетентні, неупереджені, незалежні арбітри, українські й іноземні громадяни, серед яких — вчені та практики зі світовим ім'ям. Це і високопрофесійні співробітники секретаріатів МКАС і МАК.

Зовнішньоекономічні спори вирішують фахівці, що призначені самими сторонами або на їх прохання і відповідно до Закону та Регламенту Президентом ТПП України. Арбітри не є представниками сторін.

Президія ТПП України, виходячи з того, що сторони мають право розраховувати на об'єктивних і професійно бездоганних арбітрів, до затвердження їх рекомендаційних списків підходила дуже ретельно.

Невід'ємним атрибутом практично кожного постійно діючого арбітражного органу є так званий «рекомендаційний список арбітрів», де містяться прізвища осіб, які пропонуються сторонам спору, та з якого вони можуть вибирати осіб для подальшого їх призначення як арбітрів у конкретній справі. Постійно діючі арбітражні органи є, як правило, юридичними особами відповідно до законодавства країни місця їх створення та розташування. Вони мають свої рахунок, печатку, повне та скорочене найменування, місце реєстрації і місце постійного знаходження, а також відповідні органи управління, як наприклад президію, голову та відповідального секретаря.  Наприклад, Торгово-промислова палата України, виходячи з того, що сторони мають право розраховувати на об'єктивну і професійну бездоганність арбітрів, до затвердження рекомендаційних списків арбітрів підходила дуже ретельно.

Досить сказати, що серед арбітрів 4 академіки і 3 члени-кореспонденти академій наук, 26 професорів і 28 докторів наук, 6 доцентів і 11 кандидатів юридичних наук, 3 заслужені діячі науки і техніки України і 15 заслужених юристів України, які представляють Україну, Австрію, Білорусь, Болгарію, Велику Британію, Македонію, Молдову, Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Польщу, Росію, Сербію, Словаччину, Словенію, США, Францію, Хорватію, Чехію, Швецію.

Безумовно, таке поєднання у складі МКАС і МАК висококваліфікованих вчених і практиків, які мають достатній  досвід судової та арбітражної роботи у 20 країнах, визначає відповідний рівень професійного підходу до кожної справи.

Визнанню міжнародного комерційного арбітражу в Україні, безумовно, сприяла і наукова робота під егідою Академії правових наук України у напрямі наукових розробок, публікацій, участі у міжнародних з'їздах і конференціях, проведенні міжнародних і регіональних семінарів.

МКАС при ТПП України є членом Всесвітньої Федерації Міжнародних комерційних арбітражних інститутів у Нью-Йорку і Європейської арбітражної групи при Міжнародній торговій палаті у Парижі. Крім участі у їх засіданнях, брав участь у всесвітніх з'їздах і міжнародних конгресах, які провадилися за час його діяльності у Барселоні, Белграді, Бремені, Варшаві, Венеції, Відні, Женеві, Кишиневі, Кілі, Лісабоні, Лондоні, Мангалії, Мінську, Москві, Нью-Йорку, Парижі, Празі, Салоніках. Сеулі, Стамбулі, Стокгольмі, Цюріху, Штутгарті та інших містах світу.

МКАС при ТПП України має договори про творче співробітництво з арбітражними асоціаціями Греції, США, Швейцарії, з міжнародними арбітражними судами при торгово-промислових палатах Болгарії, Кореї, Латвії, Македонії, Монголії, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словенії, Чехії.

За значні успіхи у професійній діяльності колектив МКАС при ТПП України нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Висновки з 4 питання.

Таким чином, під постійно діючими міжнародними комерційними третейськими судами розуміються арбітражні організації чи установи, метою створення та функціонування яких є надання суб'єктам міжнародних комерційних відносин специфічного виду послуг у сфері третейського вирішення спорів, що виникають між ними. Такі установи створюються у відповідності з законодавством країни місця їх утворення та на основі рішень відповідних органів, як правило, торговельних та торгово-промислових палат різних країн, різних товарних асоціацій та ін. Такі установи мають різні найменування. В Україні це Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.

висновки З ТЕМИ

Отже, учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та повноваженнями можна поділити на такі групи: суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність); особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД; споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації); посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).

Третейські суди не є державними судами, тобто вони не формуються державою і не фінансуються нею. Стосовно третейських судів держава визначає лише загальні правові принципи створення, діяльності, а також загальний порядок (процедуру) вирішення третейськими судами спорів та загальні принципи виконання рішень третейських судів. Право третейського суду розглядати певний спір між суб'єктами підприємницької діяльності визначається договором між сторонами в тих межах, що надає держава. Таким чином, юрисдикція третейського суду розглядати певний спір має договірну природу.

Міжнародні комерційні третейські суди можна розподілити на види залежно від того, на яких організаційних засадах вони будуються. За цим критерієм міжнародні комерційні третейські суди поділяються на: 1) так звані арбітражі ad hoc або третейські суди для однієї справи; 2) постійно діючі міжнародні комерційні третейські суди.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: учасники розгляду господарських спорів у міжнародних судах; міжнародні комерційні арбітражні органи; арбітражні органи «ad hoc»; постійно діючі міжнародні комерційні арбітражні органи; Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати; Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України; Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України; постійно діючі міжнародні комерційні арбітражі в іноземних країнах; сторони та їх представники в господарських спорах у міжнародних судах; треті особи в господарських спорах у міжнародних судах; інші особи в господарських спорах у міжнародних судах.

Питання до підсумкового контролю:

  1.  Поняття та види учасників розгляду господарських спорів у міжнародних судах.
  2.  Поняття та види міжнародних комерційних арбітражів.
  3.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні.
  4.  Сторони в господарських спорах у міжнародних судах.
  5.  Представники сторін у господарських спорах в міжнародних судах.
  6.  Треті особи в господарських спорах у міжнародних судах.
  7.  Інші особи (експерти, перекладачі та ін.) в господарських спорах у міжнародних судах.

Теми рефератів:

  1.  Історія розвитку міжнародного комерційного арбітражу.
  2.  Правові засади міжнародного комерційного арбітражу в Україні.
  3.  Учасники розгляду господарських спорів у міжнародних судах.
  4.  Правове становище міжнародних комерційних арбітражів.
  5.  Правове становище Міжнародної торгової палати.
  6.  Правове становище Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати.
  7.  Правовий статус Торгово-промислової палати України.
  8.  Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
  9.  Правовий статус Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.
  10.  Правове становище постійно діючих міжнародних комерційних арбітражів в іноземних країнах.
  11.  Правове становище арбітражу «ad hoc».
  12.  Правове становище сторін та їх представників у господарських спорах в міжнародних судах.
  13.  Колізійні норми щодо правоздатності та дієздатності фізичних та юридичних осіб у міжнародних приватноправових відносинах.
  14.  Правове становище третіх осіб в господарських спорах у міжнародних судах.
  15.  Правове становище інших осіб (експертів, перекладачів тощо) в господарських спорах у міжнародних судах.

Питання для самостійного вивчення:

  1.  Відвід державного суду з непідсудності.
  2.  Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати.
  3.  Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.
  4.  Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.
  5.  Постійно діючі міжнародні комерційні арбітражи в іноземних країнах.
  6.  Арбітраж «ad hoc».
  7.  Підприємства, установи, організації як учасники розгляду господарських спорів у міжнародних судах.
  8.  Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні.
  9.  Особистий закон юридичної особи – учасниці міжнародних приватноправових відносин.
  10.  Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи – учасника міжнародних приватноправових відносин.
  11.  Право, що застосовується до засновницького договору юридичної особи з іноземною участю.
  12.  Особистий закон іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права іноземної держави.
  13.  Індивідуальні підприємці як учасники розгляду господарських спорів у міжнародних судах.
  14.  Особистий закон фізичної особи – учасника міжнародних приватноправових відносин.
  15.  Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи – учасника міжнародних приватноправових відносин.
  16.  Право фізичної особи – учасника міжнародних приватноправових відносин на здійснення підприємницької діяльності.
  17.  Представники сторін у господарських спорах в міжнародних судах. Право, що застосовується до довіреності.
  18.  Треті особи у господарських спорах в міжнародних судах.
  19.  Експерти в господарських спорах у міжнародних судах.
  20.  Перекладачі в господарських спорах у міжнародних судах.

ТЕМА № 3

зовнішньоекономічні договори (контракти).

арбітражні угоди

План лекції

Вступ.

  1.  Поняття та види зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
    1.  Форма зовнішньоекономічного договору (контракту).
    2.  Зміст зовнішньоекономічного договору (контракту). Арбітражна угода.

Висновки.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Правові акти.

  1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18-22. – Ст. 144.
  3.  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
  4.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2452-IV від 03.03.2005 р.).
  5.  Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. —№29. — Ст. 377.
  6.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  7.  Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 p. № 185/94-ВР // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  8.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  9.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  10.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  11.  Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів. Указ Президента України від 04.04.1994 р. № 567 // Урядовий кур'єр. - 1994. -20 квітня.
  12.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 18 січня 2003 р. № 61 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  13.  Постанова КМУ від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 15 березня.
  14.  Постанова КМУ від 30.03.2002 р. № 445 «Про затвердження порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 23 квітня.
  15.  Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1861 «Про затвердження Порядку верифікації сертифікатів про походження товарів з України» // Урядовий кур'єр. -2002. - 19.12. -С. 19.
  16.  Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1863 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 19.12. - С. 20.
  17.  Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1864 «Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, переміщується через митний кордон України» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 19.12. - С. 20.
  18.  Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затверджена наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. №113, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 р. за № 535/6823 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  19.   Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затверджене наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. № 142/5/310, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 р. за № 1649/10248 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  20.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  21.  ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур'єр. - 2002. - №.63, 68.
  22.  Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, прийнятий 28 квітня 1976 р // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  23.  Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  24.  Міжнародні правила з інкасо (публікація Міжнародної торгової палати № 550, редакція 1995 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  25.  Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 20 березня 1992 р., м. Київ

Навчальна, методична та наукова література.

  1.  Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. научных статей. Вып. 5 / Под общ. ред. Попондопуло В.Ф., Скворцов О.Ю. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.
  2.  Аномалії в цивільному праві України: Навчально-практичний посібник / Відп. ред. Р.А.Майданик. - К.: Юстініан, 2007. -912 с.
  3.  Беляневич O.A. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). -К: Юрінком Інтер, 2006. - 592 с.
  4.  Бервено СМ. Проблеми договірного права України: Монографія. - К.: Юрін-ком Інтер, 2006. - 392 с.
  5.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  6.  Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий: — М.: Юрид. лит., 1994.
  7.  Винокурова Л. Ф. Зовнішньоекономічні контракти: укладення, виконання та арбітраж. Актуальні питання визначення застосовуваного права // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  8.  Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
  9.  Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.
  10.  Громова Н. Внешнеторговый контракт. Учебное пособие. - М.: Юристъ, 2000. -141 с.
  11.  Захарченко Т. Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  12.  Козик В.В., Папкова Л.А., Карп'як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти. - Львів: Оксарт, 1998.
  13.  Коммерческий договор: от заключения до исполнения / Сост. Л. П. Дашков, А. В. Брызгалин. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1995.
  14.  Мілаш В.С. Захисні застереження в зовнішньоекономічному договорі: Монографія. - Полтава, 2004. - 180 с.
  15.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  16.  Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Т. ІІ. – 1088 с.
  17.  Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменськиого, В.С. Щербини; Кол. авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.;– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.
  18.  Образцы договоров с комментариями. Международный коммерческий арбитраж. - Минск: «Амалея», 1997.
  19.  Пащенко Е.Г. Порядок заключения внешнеэкономических контрактов // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г.Побирченко. - Научно-практическое издание. - К.: Ин Юре, 2000. - С. 18-22.
  20.  Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 288 с.
  21.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  22.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  23.  Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.
  24.  Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Книжный мир, 1998. — 826 с.
  25.  Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000.
  26.  Розенберг М. Г. Международная купля-продажа товаров: Комментарий к правовому регулированию и практике рассмотрения споров — Изд. 2-е, испр. (2-й завод). — М.: «Статут», 2004. - 352 с.
  27.  Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж: Навчальний посібник. - К: Істина, 2002. - 304 с.
  28.  Енциклопедія цивільного права України. К.: «Ін Юре». – 2009. – 952 с.

ВСТУП

У регулюванні зовнішньоекономічних операцій важливе значення мають не тільки міжнародні конвенції, національне і зарубіжне законодавство, але й насамперед контрактні положення, а також судові й арбітражні рішення, звичаї та узвичаєння, порядок відносин, що склався між контрагентами. Тому контрактні умови, узвичаєння, практика відносин сторін, що встановилася, положення, які виробляються судами й арбітражами, справедливо розглядаються в юридичній літературі як форми регулювання відносин між безпосередніми учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Мета лекції полягає у характеристиці зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та арбітражних угод.

Виходячи з вказаної мети, поставлені наступні завдання:

1) визначити поняття та види зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

2) висвітлити юридичні засади щодо форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

3) проаналізувати вимоги стосовно змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та арбітражних угод.

1. Поняття та види зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Відповідно до ст. 1 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його в окрему групи господарських договорів, є:

особливий суб'єктний склад: сторонами в договорі є вітчизняний суб'єкт ЗЕД та іноземний контрагент;

особливості змісту договору: права та обов'язки його сторін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій); обов'язковість урахування типових платіжних умов і типових захисних застережень (передбачається постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»); при укладенні договорів на реалізацію товарів (купівлі-продажу, поставки) враховувати Правила ІНКОТЕРМС відповідно до ст. 265 ГКта Указу Президента України від 04.04.1994 р. № 567 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»;

спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується: 1) при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами при його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються правом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема ст. 6 Закону «Про ЗЕД»); 2) при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого погодження не було, береться до уваги право місця проведення такого приймання);

спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило - письмова форма, якщо інше не встановлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоекономічного договору/контракту (в тому числі модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору/контракту визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічного договору визначаються ГК (ст. 382), Законом «Про ЗЕД» (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201;

обов'язковість державної реєстрації визначених законом видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійснюється відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металоломом»; Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті: затв. постановою Правління Національного банку України від 22.12.1999 р. № 602);

особливості порядку розгляду договірних спорів: визначення за згодою сторін з відповідною фіксацією у договорі юрисдикційного органу (державні суди України чи конкретний міжнародний третейський суд/арбітраж, створений на території України чи іншої країни).

Враховуючи положення ст. 4 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору:

на експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

щодо надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

кооперації (наукової, науково-технічної, науково-виробничої, виробничої, навчальної тощо) з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

здійснення міжнародних фінансових операцій та операцій з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

щодо кредитних і розрахункових операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

про спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

про підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

про організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

про товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

про орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

щодо здійснення операцій з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

щодо здійснення посередницьких операцій, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та ін.);

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України.

Регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів здійснюється в спеціальному порядку. Це стосується таких договорів:

про здійснення товарообмінних (бартерних) операцій (регулювання відносин, що складаються при цьому, здійснюється Законом від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»);

про операції з давальницькою сировиною (Закон України від 04.10.2001 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»);

комісії та консигнації (постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445 «Про затвердження порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Висновки з 1 питання.

Отже, зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Враховуючи положення ст. 4 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору.

2. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту).

Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Правовому регулюванню зовнішньоекономічної діяльності присвячено окремий розділ Господарського кодексу України (далі — ГК). Важливе значення для регулювання зовнішньоекономічної діяльності має також Цивільний кодекс України (далі — ЦК), а також законодавчі акти, що регулюють товарообмінні операції, операції з давальницькою сировиною та ін.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ч. 2 ст. 6) передбачено, що контракт укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом.

Аналогічна норма міститься й у ГК України (ч. 2 ст. 382). При цьому в кодексі обумовлено, що законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) (ч. 7 ст. 382 ГК України).

Закон України «Про міжнародне приватне право» уточнив, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України (ч. З ст. 31).

Оскільки для зовнішньоекономічних правочинів, які укладаються українськими учасниками зовнішньоекономічного обігу, обов'язковою є письмова форма (про що до статей 11, 29 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980) Україною було зроблено застереження), у письмовій формі повинні здійснюватися і будь-які зміни, доповнення, а також припинення договору.

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201 з наступними змінами й доповненнями затверджено Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). У юридичній літературі не припиняються дискусії щодо правової природи цього Положення. Суперечливою є і судова практика. На наш погляд, немає підстав розглядати Положення як Типовий договір (з усіма наслідками, що випливають звідси), тому що воно за своєю суттю є рекомендаційним актом, який містить мінімальні вимоги до форми зовнішньоекономічних контрактів і обов'язкових реквізитів. Однак,  його доцільно творчо застосовувати при укладенні договорів поставки, купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних договорів між українськими й іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Крім того, при укладенні контракту необхідно використовувати постанову Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 21 червня 1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті» з додатками до неї. Цією Постановою суб'єктам підприємницької діяльності України рекомендовано застосовувати при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті, викладені в додатках № 1-2.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів. Підстави для визнання контрактів недійсними передбачені ЦК і ГК України.

Висновки з 2 питання.

Отже,  українським законодавством збережений суворо імперативний характер положень про вимогу до форми зовнішньоекономічних контрактів, однак ні в новому ЦК України, ні в Законі України «Про міжнародне приватне право» невиправдано не збережені такі наслідки недотримання письмової форми зовнішньоекономічного договору, як його недійсність (як це було передбачено ч. 2 ст. 45 ЦК УРСР 1963 р.), на що справедливо звертають увагу в юридичній літературі. Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, окрім випадків, установлених законом. Заперечення однієї зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. У той же час на свідченнях свідків рішення суду ґрунтуватися не може.

  1.  Зміст зовнішньоекономічного договору (контракту). Арбітражна угода.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ГК України передбачає при укладенні господарського договору в будь-якому разі обов'язкове погодження: предмета, ціни ,строку дії договору.

Отже, насамперед домовленість сторін повинна бути досягнута щодо істотних умов договору без погодження яких договір не може вважатися укладеним.

Важливою умовою зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу

(поставки) є базисні умови поставки. Відповідно до ч. 4 ст. 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс». За своєю суттю Правила є систематизованим зводом міжнародних торгових звичаїв. Сторони, які бажають використовувати ці Правила, повинні в контракті передбачити, що він буде регулюватися положеннями «Інкотермс», які діють з 1 січня 2000 р. у редакції 2000 р. Підкоривши умови контракту положенням «Інкотермс», сторони повинні дотримуватися цих правил і виконувати обов'язки, покладені на продавця і покупця, вчасно оформляти їх виконання відповідними документа ми. Втім, якщо в контракті є посилання і на умови «Інкотермс», і на статті, що суперечать або обмежують ці умови, у разі виникнення спору положення контракту будуть мати перевагу. Однак слід враховувати, що умови «Інкотермс» становлять лише частину договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу передбачає кількість, ціну, якість товару, що поставляється, а торговельні терміни регулюють питання стосовно передачі (поставки) товару: розподіл між продавцем і покупцем обов'язків і витрат щодо доставки товару, його митного очищення для експорту та імпорту, встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або пошкодження товару від продавця до покупця. Вибір базисної умови поставки водночас визначає і зміст прав й обов'язків продавця і покупця.

Можливість забезпечення належного захисту порушених прав в арбітражному суді значною мірою залежить від належного виконання зобов'язань. Важливе значення на стадії виконання контракту має перевірка виконаного за якістю та кількістю і відповідне документальне підтвердження факту виконання. Відсутність правил приймання в контракті, як і порушення погоджених сторонами правил приймання, істотно ускладнює можливість захисту своїх прав як для продавця, так і для покупця. Спори, пов'язані з поставкою недоброякісного товару, виникають у разі пред'явлення самостійного або зустрічного позову про відшкодування збитків, завданих поставкою недоброякісного товару, або в тих випадках, коли відповідачі відмовляються сплачувати вартість поставленого товару, посилаючись на виявлені дефекти.

У чинному українському законодавстві відсутнє правило про порядок визначення застосовуваного права щодо приймання виконання за договором. У Конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаага, 1986), яка Україною не підписана, міститься досить поширена норма, яка передбачає, що «якщо прямо не передбачене інше, відносно способів і процесуальних вимог інспекції товарів застосовується право держави, де проводиться така інспекція» (ст. 13 Конвенції). В Україні деякі питання приймання продукції і товарів за якістю і кількістю врегульовані ГК і ЦК України. Певні вказівки про порядок виявлення невідповідності товару умовам контракту містяться в Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980). Однак ця Конвенція, як і законодавство України, не містить будь-яких суворих вимог до оформлення результатів приймання, чим найчастіше користуються несумлінні покупці для зниження ціни поставленого товару або для його повернення, якщо товар не знайшов реалізації. Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. (№ П-6), та Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. (№ П-7), відповідно до сформованої практики за відсутності посилання на них у контракті в зовнішньоекономічних відносинах не застосовуються. У зв'язку із цим особливого значення набуває узгодження приймання товару за кількістю і якістю в контракті.

Доцільно вимагати оформлення виявленої невідповідності товару незалежною експертною організацією, наприклад, при Торгово-промисловій палаті країни одержувача, або іншою незалежною контрольною організацією (яка повинна мати відповідну ліцензію, у чому варто переконатися), обумовивши при цьому основні вимоги до змісту рекламаційного акту. Порушення встановленого контрактом порядку пред'явлення рекламацій або їх неналежне оформлення надає право продавцеві посилатися на позбавлення його можливості вчасно перевірити достовірність фактів, на які посилається покупець, що за відсутності висновку нейтральної експертної організації може стати вагомою підставою для визнання факту поставки недоброякісного товару недоведеним.

Істотно впливає на виконання контрактних зобов'язань включення в контракт умов про відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Надзвичайно важливим способом забезпечення виконання зобов'язань є оперативно-господарські санкції. їх значення полягає в тому, що їх застосування дозволяє досить швидко, оперативно припинити або попередити повторення порушення зобов'язання і досить ефективно запобігти збиткам, які можуть бути заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, оскільки вони оперативно застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку без втручання юрисдикційних органів. У договорах необхідно передбачити найбільш важливі оперативно-господарські санкції, а також порядок їх застосування, особливо таких, як: одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це у випадку порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, тощо. Оперативно-господарським санкціям варто приділяти особливу увагу в договорах і в контексті ч. 2 ст. 235 ГК України, яка передбачає застосування до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, лише тих оперативно-господарських санкцій, застосування яких передбачено договором.

Важливе значення в забезпеченні виконання договірних зобов'язань має правильна організація контролю і обліку виконання зобов'язань. Вона містить у собі діяльність з організації та ведення обліку за кількістю, асортиментом, якістю товарів, продукції, робіт, послуг, строками, розрахунками й за іншими умовами контракту, тобто облік виконання договірних зобов'язань повинен вестися щодо кожного зобов'язання окремо.

Порядок виконання зобов'язань кожною стороною за договором підкорюється вимогам чинного законодавства. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору і вимогами ЦК (а також ГК) України, інших актів цивільного і господарського законодавства, а за відсутності таких умов і вимог згідно зі звичаями ділового обігу або інших вимог, які зазвичай висуваються. За загальним правилом зобов'язання повинні виконуватися належними сторонами, у встановлений строк, у встановленому місці.

Як засвідчує арбітражна практика, помилки, які припускають сторони при укладенні контракту, найчастіше повторюються при внесенні в уже укладені контракти яких-небудь доповнень і змін, при виконанні контракту. Сторони не дотримуються юридичних правил, які пред'являються до такого роду дій.

Як при укладенні, так і при виконанні зовнішньоекономічних контрактів необхідно дотримуватися вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що посідає особливе місце в регулюванні зовнішньоекономічних відносин. У цьому Законі встановлені максимальні строки надходження в Україну валютної виручки за зовнішньоекономічним контрактом, відповідальність за його порушення, підстави для призупинення нарахування пені, передбаченої Законом, підстави для поновлення нарахування пені. Норми про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті передбачені також Законом України «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» і Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності».

Передбачені Законом строки зупиняються і пеня за їх порушення на цей період не сплачується у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами. Отже, після закінчення передбачених Законом строків резидент України для зупинення нарахування пені повинен одержати від компетентного суду офіційний документ про прийняття справи до провадження.

Однак строки поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено, разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково чи припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду. Отже, при розгляді справи в суді українським підприємствам недоцільно відкликати позови, відмовлятися від своїх вимог в односторонньому порядку або за погодженням з контрагентом без одержання доказів про фактичне погашення основного боргу за контрактом.

У зв'язку з тим, що застосування цього Закону на практиці викликало численні проблеми, Президія Вищого господарського суду України з метою однакового і правильного застосування цього Закону прийняла рекомендації від 17 грудня 2004 р. № 04-5/3360 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Незважаючи на певною мірою спірний і дискусійний характер окремих положень цих рекомендацій, вони можуть бути використані резидентами України для захисту своїх прав у спорах з органами державної податкової служби.

Місцезнаходження сторін зовнішньоекономічних контрактів, а також місце укладення і виконання цих контрактів не збігаються, що вимагає узгодження порядку вирішення можливого спору і визначення права, яке підлягає застосуванню до таких договорів. У зв'язку із цим важливе значення в зовнішньоекономічному контракті має умова про порядок вирішення спору. За відсутності погодженого сторонами порядку вирішення спору, спір буде розглядатися державним судом, при визначенні якого повинні враховуватися правила підсудності, що діють як у країні позивача, так і в країні відповідача.

Обираючи арбітраж як альтернативний державним судам спосіб вирішення спору, необхідно враховувати, що єдиною підставою юрисдикції арбітражу і необхідною умовою порушення справи в арбітражі є арбітражна угода.

Арбітражна угода за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн. Основні положення про арбітражну угоду, її поняття, форму, основні вимоги до неї та наслідки їх порушення містяться в Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (статті II, V), а також у розробленій та прийнятій на її основі Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (статті І, V, IX), Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (статті 7-9, ч. 1 ст. 15).

Згідно зі ст. II Нью-Йоркської конвенції арбітражною угодою є письмова угода, за якою сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або певні спори, що виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкти яких можуть бути предметом арбітражного розгляду.

Арбітражна угода може бути укладена як на стадії укладення контракту, так і після виникнення спору. Якщо інше не передбачено угодою сторін, арбітражна угода вважається укладеною на невизначений строк. Однак арбітражна угода може втратити силу у випадку, якщо сторони уклали нову арбітражну угоду, підписали угоду про припинення дії арбітражної угоди, встановили чіткі правові рамки для певних дій і ці строки вже пройшли, а також якщо сторони своїми діями продемонстрували, що вони відмовляються від арбітражу (наприклад, якщо одна зі сторін звертається в державний суд із позовом по суті спору, а друга сторона проти цього не заперечує). Недійсність, втрата сили і нездійсненність арбітражної угоди є підставами для заперечування компетенції міжнародного комерційного арбітражу з розгляду спору і відповідно для передачі його на розгляд до державного суду.

Вибираючи конкретний постійно діючий міжнародний комерційний арбітражний суд, сторони тим самим підкорюються Регламенту цього суду,
що передбачено ст. IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961), відповідно до якої, якщо в арбітражній угоді передбачена передача спору на вирішення постійного арбітражного органу, розгляд спору буде відбуватися відповідно до Регламенту такого органу. Регламент постійно діючого арбітражного органу є документом, який визначає порядок і правила вирішення спору в цьому арбітражному суді, у тому числі правила звернення до арбітражного суду, порядок формування складу арбітражного суду, порядок розгляду справи, розмір і порядок сплати арбітражного збору та ін. Водночас регламенти арбітражних судів містять цілий ряд диспозитивних норм, які дозволяють сторонам відступити від них, урегулювавши ряд питань в арбітражному застереженні з відступом від Регламенту. У зв'язку із цим на стадії укладення арбітражної угоди слід ознайомитися з Регламентом арбітражного органу, що обирається, щоб мати повне уявлення про процедуру розгляду справи, і в межах наданих Регламентом прав вчасно обумовити питання, які можуть дозволити зробити цю процедуру більш ефективною та передбачуваною.

Висновки з 3 питання.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, насамперед домовленість сторін повинна бути досягнута щодо істотних умов договору без погодження яких договір не може вважатися укладеним.

Обираючи арбітраж як альтернативний державним судам спосіб вирішення спору, необхідно враховувати, що єдиною підставою юрисдикції арбітражу і необхідною умовою порушення справи в арбітражі є арбітражна угода, яка за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн.

висновки З ТЕМИ

Таким чином, зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Враховуючи положення ст. 4 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору.

Новим українським законодавством збережений суворо імперативний характер положень про вимогу щодо письмової форми зовнішньоекономічних контрактів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, насамперед домовленість сторін повинна бути досягнута щодо істотних умов договору без погодження яких договір не може вважатися укладеним.

Арбітражна угода за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: зовнішньоекономічні договори (контракти); правова основа зовнішньоекономічного договору (контракту); суб’єктний склад зовнішньоекономічних договорів (контрактів); форма зовнішньоекономічного договору (контракту); реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів); зміст зовнішньоекономічного договору (контракту); арбітражні угоди; порядок укладання, зміни, виконання, розірвання та визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Питання до підсумкового контролю:

  1.  Визначення та ознаки зовнішньоекономічного договору (контракту).
  2.  Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  3.  Форма зовнішньоекономічного договору (контракту).
  4.  Зміст зовнішньоекономічного договору (контракту).
  5.  Поняття та види арбітражних угод.
  6.  Вимоги до арбітражних угод.

 

Теми рефератів:

  1.  Юридичні засади зовнішньоекономічного договору (контракту).
  2.  Правові особливості зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  3.  Укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  4.  Виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  5.  Зміни зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  6.  Розірвання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  7.  Визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  8.  Правова природа арбітражної угоди.
  9.  Арбітражні застереження.
  10.  Укладання, зміни та визнання недійсними арбітражних угод.

Питання для самостійного вивчення:

  1.  Сторони зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  2.  Сфера дії права, що застосовується до господарського договору в міжнародних приватноправових відносинах.
  3.  Автономія волі учасників міжнародних приватноправових відносин.
  4.  Спеціальні вимоги щодо форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  5.  Особливі вимоги щодо реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  6.  Спеціальні вимоги щодо змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  7.  Істотні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  8.  Звичайні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  9.  Випадкові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  10.  Визначення та ознаки арбітражної угоди.
  11.  Види арбітражних угод за формою фіксації.
  12.  Види арбітражних угод за часом укладення.
  13.  Види арбітражних угод за обсягом (повнотою) визначених умов.
  14.  Види арбітражних застережень за обсягом питань, що передаються на розгляд в арбітраж (широкі та вузькі).
  15.  Види арбітражних угод за критерієм джерела, або розробки (типові й нетипові).
  16.  Види арбітражних угод за критерієм «якісності».
  17.  Виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
  18.  Укладення, зміни та розірвання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).


ТЕМА №
4

ПІДГОТОВКА ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ ДО РОЗГЛЯДУ

В МІЖНАРОДНИХ комерційних Арбітражних

(третейських) СУДАХ

План лекції

Вступ.

  1.  Ініціювання (порушення) арбітражної процедури в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах.
  2.  Формування складу постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду.
  3.  Арбітражний збір в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах.
  4.  Ініціювання розгляду спору в арбітражному суді ad hoc.

Висновки.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Правові акти.

  1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18-22. – Ст. 144.
  3.  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
  4.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2452-IV від 03.03.2005 р.).
  5.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  6.  Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України, 12.07.1994, № 28, ст. 232; Голос України, 21.04.1994.
  7.  Про внесення змін і доповнень в деякі законодавчі акти України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— №11.—Ст. 66.
  8.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  9.  Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002.     № 10. — Ст. 76.
  10.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  11.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  12.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  13.  Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. — The Hague: Kluwer Law International. — 1997. — Vol. 22.
  14.  Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ. — В кн.: Цират Г.А., Цират А.В. Международный арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. — К.: Довіра, 1997.
  15.  Положение об арбитражном суде Немецкой Институции по арбитражному делу 1998 г. — Немецкая Институция по арбитражному делу, 2000.
  16.  Регламент Арбитражного института Торговой палаты Стокгольма в редакции от 1 апреля 1999 г. — Стокгольм: Арбитражный институт Торговой палаты, 2000.
  17.  Арбитражный регламент международного арбитражного суда Международной торговой палаты в редакции от 1 января 1998 г. // Издание № 581 Международной торговой палаты. — Август 2000.
  18.  Регламент МКАС при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  19.  Положення про арбітражні збори та витрати (Додаток до Регламенту МКАС при ТПП України) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  20.  Регламент МАК при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  21.  Положення про арбітражні збори та витрати (Додаток до Регламенту МАК при ТПП України) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.

Навчальна, методична та наукова література

  1.  Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. научных статей. Вып. 5 / Под общ. ред. Попондопуло В.Ф., Скворцов О.Ю. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.
  2.  Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.
  3.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  4.  Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред.. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 360 с.
  5.  Захарченко Т. Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  6.  Кисть В., Приходько М. Міжнародно-правова уніфікація в регулюванні основних питань міжнародного комерційного арбітражу // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — К., 1995. — № 2.
  7.  Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. — Науч.-практ. издат. — К.: Издательский дом «ИНЮРЕ», 2000. — 973 с.
  8.  Международный коммерческий арбитраж: Законы Украины, Международные Конвенции, Инкотермс. — К.: Изд-во ТПП Украины, 1995.
  9.  Минаков А. И. Арбитражные соглашения и практика разрешения внешнеэкономических споров. — М.: Юридическая литература, 1985. — 143 с.
  10.  Мілаш В.С. Захисні застереження в зовнішньоекономічному договорі: Монографія. - Полтава, 2004. - 180 с.
  11.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  12.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  13.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  14.  Розенберг М. Г. Практика международного коммерческого арбитражного суда: Научно-практический комментарий. — М.: Торгово-промышленая палата РФ. — 1997. — 288 с.
  15.  Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000.
  16.  Сліпачук Т. В. Докази та доказування в міжнародному арбітражі // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  17.  Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие. — М.: Издательский дом «Дашков и К°», 2000. — 120 с.
  18.  Царев В. Выбор применимого права во внешнеэкономических контрактах // Бухгалтерия. - 1999. - № 46. - С. 98-103.
  19.  Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж: Навчальний посібник. - К: Істина, 2002. - 304 с.

ВСТУП

За критерієм характеру та спрямованості процесуальних дій, які виконують сторони, арбітри, компетентні органі, вся процедура розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами може бути умовно поділена на два основних етапи.

Кожен із цих двох етапів може бути розподілений на стадії, які складаються з певних процесуальних дій, що на них ми зупинимося більш детально.

Змістом першого етапу є здійснення процесуальних дій, спрямованих на порушення арбітражного розгляду спору і складання організаційно-процесуальних підстав для розгляду спору по суті. До таких підстав належать: формування складу третейського суду, який буде розглядати спір, фінансове забезпечення розгляду спору (сплата арбітражного збору тощо). Перший етап починається з порушення арбітражного процесу і закінчується передачею справи сформованому складу третейського суду.

Мета лекції полягає у характеристиці етапу підготовки справи до розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами.

Виходячи з вказаної мети, поставлені наступні завдання:

  1.  розглянути процедуру ініціювання (порушення) арбітражної процедури в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах;
  2.  проаналізувати процес формування складу постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду;
  3.  визначити порядок встановлення та стягнення арбітражного збору в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах;
  4.  висвітлити процедуру ініціювання розгляду спору в арбітражному суді ad hoc.

1. Ініціювання (порушення) арбітражної процедури в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах.

Арбітражна процедура може бути ініційована будь-якою стороною спору, коли, на її думку, вирішити спір неможливо шляхом компромісних переговорів і домовленості. Досудове врегулювання спору, як цього, наприклад, вимагає ГПК України при розгляді деяких господарських спорів в господарських судах України, не є обов'язковим у міжнародному комерційному арбітражі. Незважаючи на це, арбітражною угодою може передбачатися, що спір може бути передано на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу, якщо сторони не змогли вирішити спір мирним шляхом. У таких випадках регламенти деяких постійно діючих арбітражних

органів містять вимоги щодо необхідності проходження цієї процедури мирного врегулювання перш ніж звернутися до міжнародного комерційного арбітражу. Практика МКАС при ТПП України свідчить, що в таких випадках від позивача вимагається представлення доказів того, що мирні переговори були проведені, і вони не привели до успіху. Підтвердження факту проведення мирних переговорів є умовою прийняття позовної заяви до розгляду.

Ініціювання арбітражної процедури здійснюється шляхом направлення зацікавленою стороною на адресу відповідного постійно діючого арбітражного органу, найменування якого сторони узгодили в арбітражній угоді, певного письмового звернення, яким може бути:

  •  прохання про арбітраж, як, наприклад, передбачено регламентами Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма (ст. 5), Лондонського міжнародного третейського суду (ст. 1 «Звернення») та деяких інших арбітражних органів;
  •  позовна заява, як передбачено, наприклад, регламентами МКАС при ТПП України (п. 5.1), Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки Австрії (ст. 6) та регламентами більшості інших постійних арбітражних органів.

Різниця між проханням про арбітраж та позовною заявою як формами ініціювання арбітражного процесу полягає в наступному. Перша має певною мірою попередній характер, і щодо неї відповідні регламенти не передбачають надто суворих вимог (щодо форми та змісту). Друга є в повному розумінні позовною заявою і має відповідати багатьом вимогам, особливо, що стосується позовних вимог, їх обґрунтованості тощо, недодержання яких є підставою для повернення позовної заяви позивачу для усунення виявлених недоліків (наприклад, ст. 5.4 регламенту МКАС при ТПП України).

Їх схожість полягає в тому, що вони є належною формою ініціювання арбітражного процесу і їх прийняття відповідним арбітражним органом є підставою для порушення провадження у спорі.

Як правило, прохання про арбітраж повинно містити такі дані:

• найменування і адреси сторін спору, включаючи номери телефонів, факсу тощо;

• короткий опис спору та попередній виклад суті спору;

• якщо сторони узгодили чисельний склад третейського суду, то позивач повинен повідомити про кандидатуру призначеного ним арбітра.

До прохання про арбітраж має бути обов'язково додана копія або оригінал зовнішньоторговельного контракту з арбітражним застереженням або окрема арбітражна угода для підтвердження того, що сторони спору обрали саме цей арбітражний орган.

Позовна заява на відміну від прохання про арбітраж повинна містити набагато більше даних. Розгляньмо вимоги до змісту позовної заяви на прикладі регламенту МКАС при ТПП України. Так, ст. 5.2 цього регламенту вказує:

«Позовна заява повинна містити:

• найменування Арбітражного суду;

• найменування сторін та їх поштові адреси;

• зазначення ціни позову;

• вимоги позивача;

• обґрунтування компетенції Арбітражного суду;

• виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

• перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

• підпис позивача, якщо тільки сторони не домовилися про інше щодо необхідних реквізитів заяви».

До позовної заяви мають додаватися документи, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також докази сплати реєстраційного збору.

При поданні прохання про арбітраж або позовної заяви сторона, що їх подає, повинна сплатити суду реєстраційний збір, розмір якого може складати від 200 (МКАС при ТПП України) до 2000 (МТП) доларів США. Згідно з регламентом МКАС при ТПП України реєстраційний збір повинен бути сплачений до подання позовної заяви (п. 5.3), і підтвердження цього має бути додано до позовної заяви. Згідно з регламентом Арбітражного суду при Федеральній палаті економіки Австрії сплата реєстраційного збору має бути зроблена після подання позовної заяви (ст. 22, п. 4 регламенту), а регламент Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма передбачає сплату реєстраційного збору водночас з поданням прохання про арбітраж, а якщо цього не було зроблено, інститут визначає строк, протягом якого він має бути сплачений (ст. 6(2) регламенту).

Усі документи, необхідні для порушення арбітражного процесу, направляються за адресою відповідного постійно діючого арбітражного органу.

Документи, які були одержані інститутом, надходять до Секретаріату, голова якого — відповідальний секретар, знайомиться з позовною заявою чи проханням про арбітраж, доданими до них документами, але не за суттю, а з погляду відповідності позову вимогам регламенту та відповідає на питання: чи компетентний цей арбітражний орган розглядати даний спір між цими сторонами та на підставі цієї арбітражної угоди?

У разі позитивної відповіді на це запитання і відповідності всіх поданих документів формальним вимогам щодо змісту та форми, справа приймається до провадження і з цього приводу ухвалюється відповідна постанова, про що сповіщається позивач.

Регламенти більшості постійних арбітражних органів передбачають, що після прийняття справи до провадження, відповідальний секретар суду всі отримані від позивача документи надсилає відповідачу, якому пропонує дати відзив на позовну заяву, призначити кандидатуру свого арбітра, заявити зустрічний позов.

Регламенти деяких постійно діючих арбітражних органів передбачають передачу документів, які були отримані від позивача, відповідачу тільки після сплати позивачем арбітражного збору в повному обсязі (ст. ст. 5.4—5.6 регламенту МКАС при ТПП України).

2. Формування третейського суду. 

Після прийняття справи до розгляду починається одна з найважливіших стадій арбітражного процесу — формування складу третейського суду, який буде вправі розглянути цей спір і ухвалити остаточне рішення.

Формування складу третейського суду відбувається за безпосередньої участі сторін спору, відповідального секретаря суду та компетентного органу. В основі цього процесу лежить воля сторін спору. На цій стадії сторони згідно з арбітражною угодою або обирають одноособового арбітра, або призначають по одному арбітру до складу третейського суду з трьох арбітрів. А якщо сторони не користуються цими правами, то застосовуються інші механізми призначення складу третейського суду з тим, щоб у будь-якому разі склад суду був сформований.

Як вже зазначалося, сторони вправі узгодити кількісний склад третейського суду в арбітражній угоді. Якщо сторони не скористалися цим правом, то мають застосовуватися відповідні норми законодавства країни місця розгляду спору, а також відповідні положення регламенту того постійно діючого арбітражного органу, до якого було передано спір. Регламент кожного постійно діючого арбітражного інституту по-різному ставиться до визначення кількісного складу третейського суду.

Поширеним правилом у разі відсутності домовленості сторін спору про кількісний склад третейського суду є обов'язковість призначення складу з трьох арбітрів. Це правило закріплене в регламентах більшості постійно діючих арбітражних органів.

Регламенти деяких інших постійно діючих арбітражних органів не містять такого твердого правила, і визначення кількісного складу третейського суду ставлять у залежність від складності справи, ціни спору та інших обставин (регламенти Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки Австрії, Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма та ін.).

Якщо є домовленість сторін про вирішення спору одноособовим арбітром, то вони мають узгодити між собою його кандидатуру. Якщо сторони не домовилися про кандидатуру одноособового арбітра протягом відповідного строку, як правило — 30-ти днів, одноособового арбітра вправі призначити компетентний орган, визначений законодавством, чи сам постійно діючий арбітражний орган. В Україні таким компетентним органом є Президент ТПП України (ст. 6 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Якщо сторони домовились про розгляд спору складом третейського суду з трьох арбітрів, то кожна сторона призначає одного арбітра, а третього арбітра (голову складу третейського суду) призначають арбітри, які були призначені сторонами. Згідно з регламентами деяких постійно діючих арбітражних органів головуючий арбітр призначається самим арбітражним органом у разі відсутності окремої домовленості сторін про інший порядок призначення арбітрів (ст. 16 (4) регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма).

Якщо одна сторона не призначає арбітра, то на прохання іншої сторони або призначеного нею арбітра такого арбітра має призначити компетентний орган.

  1.  Арбітражний збір. 

Водночас, коли формується склад третейського суду, відповідальний секретар постійно діючого арбітражного суду визначає розмір арбітражного збору, який сторона або сторони повинні сплатити суду в рахунок погашення його майбутніх витрат, пов'язаних з розглядом спору, в першу чергу, витрат на гонорари арбітрів. Розмір арбітражного збору визначається залежно від суми позовних вимог, складності спору, кількісного складу третейського суду та інших критеріїв відповідно до спеціальних таблиць, які містяться в регламентах практично всіх постійно діючих арбітражних органів (наприклад, у додатку до регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, ст. ст. 22—24 регламенту МАС при Федеральній палаті економіки Австрії, у Положенні про арбітражні збори і витрати МКАС при ТПП України).

Регламенти різних постійно діючих арбітражних органів по-різному ставляться до порядку сплати та використання арбітражного збору. Загалом можна виділити два принципових підходи до регулювання цього питання.

Перший підхід полягає в тому, що сплата арбітражного збору покладається на обидві сторони в рівних частках (50x50), тобто кожній стороні пропонується сплатити половину визначеного відповідальним секретарем арбітражного збору (наприклад, ст. 14 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма). Якщо одна із сторін не сплатить свою частину, то здійснити сплату за неї пропонується іншій стороні. Якщо сплата всього арбітражного збору не відбулася у встановлений для цього час, то провадження по справі припиняється. Іншою складовою першого підходу є те, що арбітражний збір розглядається не як своєрідне державне мито, а як депозит (забезпечення) витрат третейського суду у зв'язку з розглядом справи. Кошти, які сплачуються сторонами, розглядаються як аванс на покриття витрат складу третейського суду, що будуть понесені в процесі розгляду спору, розміщуються на банківському рахунку, де на них нараховуються відсотки протягом всього терміну розгляду справи. Остаточне визначення розміру фактичних витрат третейського суду здійснюється лише після розгляду справи і вказується в арбітражному рішенні. Витрати третейського суду покриваються за рахунок коштів, внесених сторонами до розгляду спору, тобто за рахунок внесених авансів. Якщо цих коштів, включаючи нараховані відсотки, більше ніж було понесено витрат, то різниця повертається сторонам, а якщо недостатньо, то сторонам пропонується внести додаткові кошти на покриття витрат. Першого підходу дотримуються регламенти більшості постійно діючих арбітражних органів.

Другий підхід полягає в тому, що сплата арбітражного збору покладається виключно на позивача (всі 100 відсотків арбітражного збору). Несплата його позивачем у встановлений строк є підставою для припинення провадження по справі. Цей підхід до сплати арбітражного збору закріплено в регламентах таких постійно діючих третейських судів, як МКАС при ТПП Російської Федерації, МКАС при ТПП України, Німецька інституція по арбітражній справі.

  1.  Ініціювання розгляду спору в арбітражному суді ad hoc.

Ініціювання арбітражного процесу відбувається не шляхом направлення позовної заяви на адресу арбітражного органу, як це відбувається при зверненні до постійно діючого арбітражного органу, а шляхом направлення однією стороною спору — позивачем позовної заяви або повідомлення про арбітраж іншій стороні спору — відповідачу. Арбітражне проводження вважається розпочатим з дати отримання відповідачем цього повідомлення про арбітраж або позовної заяви.

Регламент ЮНСІТРАЛ, який рекомендовано для застосування арбітражами ad hoc, містить певні вимоги до змісту і форми повідомлення про арбітраж. Згідно з такими вимогами повідомлення про арбітраж повинно містити наступні дані:

• вимогу про передачу спору до арбітражу;

• найменування та адреси сторін спору;

• посилання на відповідне арбітражне застереження або окрему арбітражну угоду;

• посилання на контракт, з якого виник спір;

• визначення характеру спору;

• основні вимоги позивача;

• пропозицію про чисельний склад третейського суду, якщо це питання не було врегульовано в арбітражній угоді.

При порушенні справи в арбітражі ad hoc реєстраційний збір не сплачується.

Як і у тих випадках, коли арбітражною угодою сторони передбачили передачу спорів на вирішення постійно діючого арбітражного органу, так і у разі передачі спору на вирішення арбітражу ad hoc сторони вправі домовитися про кількісний склад третейського суду. Якщо сторони не домовилися про це, то спір має розглядатися у складі трьох арбітрів.

Розгляньмо, яким чином має відбуватися формування складу третейського суду згідно з регламентом ЮНСІТРАЛ.

Якщо сторони домовилися, що спір між ними буде розглядатися одноособовим арбітром, то він може бути призначений у такий спосіб:

1. Сторона, що ініціювала арбітражну процедуру, може запропонувати іншій стороні одну або кілька кандидатур одноособового арбітра, а інша сторона — дати згоду на одну з них. Таким чином буде вважатися, що одноособового арбітра призначено. Якщо друга сторона відкине всі запропоновані першою стороною кандидатури і не запропонує своїх, то перша сторона може звернутися до так званого компетентного органу. Його найменування, а це може бути як фізична особа, так і певна установа, наприклад, торгова палата, сторони можуть визначити в арбітражній угоді. Якщо сторони не домовилися про компетентний орган в арбітражній угоді, то будь-яка зі сторін спору може запропонувати іншій стороні одне або кілька установ або осіб, із яких одна установа чи особа могла б бути обрана як компетентний орган.

2. Якщо протягом 30-ти днів з дати отримання відповідної пропозиції однієї із сторін щодо кандидатури одноособового арбітра сторони не дійшли згоди про вибір одноособового арбітра, то його може призначити компетентний орган. Якщо компетентний орган не визначений сторонами або не виконує покладену на нього функцію протягом 60-ти днів із дати звернення до нього, то кожна сторона вправі звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити такий компетентний орган. Призначений у такий спосіб компетентний орган має призначити одноособового арбітра або за процедурою, що передбачена регламентом ЮНСІТРАЛ (ст. 6), або на власний розсуд.

Якщо третейський суд має складатися з трьох арбітрів, то кожна сторона призначає по одному арбітру, а призначені сторонами арбітри узгоджують кандидатуру третього арбітра, який буде виконувати роль арбітра — голови третейського суду. Якщо одна зі сторін протягом 30-ти днів не призначить свого арбітра, то інша сторона може звернутися до компетентного органу з проханням призначити арбітра за цю сторону, а якщо компетентний орган не узгоджений сторонами або він не виконує покладену на нього функцію протягом 30-ти днів із дати звернення до нього однієї зі сторін, то ця сторона вправі звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити такий компетентний орган. Після того, як компетентний орган буде призначений, до нього може звернутися перша сторона з проханням призначити арбітра за іншу сторону. У тому ж порядку може бути зроблене призначення арбітра-голови.

висновки З ТЕМИ

Таким чином, за критерієм характеру та спрямованості процесуальних дій, які виконують сторони, арбітри, компетентні органі, вся процедура розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами може бути умовно поділена на два основних етапи. Кожен із цих двох етапів може бути розподілений на стадії, які складаються з певних процесуальних дій, що на них ми зупинимося більш детально.

Змістом першого етапу є здійснення процесуальних дій, спрямованих на порушення арбітражного розгляду спору і складання організаційно-процесуальних підстав для розгляду спору по суті. До таких підстав належать: формування складу третейського суду, який буде розглядати спір, фінансове забезпечення розгляду спору (сплата арбітражного збору тощо). Перший етап починається з порушення арбітражного процесу і закінчується передачею справи сформованому складу третейського суду.

У цілому етапи і стадії розгляду міжнародних комерційних спорів арбітражем ad hoc співпадають з етапами розгляду спорів постійно діючими арбітражними органами, проте існують і певні відмінності.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: способи, засоби та форми захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів; мирне доарбітражне врегулювання господарського спору; етапи та стадії арбітражного процесу; ініціювання порушення арбітражної процедури; забезпечення організаційно-процесуальних підстав для розгляду спору по суті в постійно діючих міжнародних арбітражних (третейських) судах; прохання про арбітраж; позовна заява; додатки і докази, що додаються до позовної заяви; реєстраційний збір; формування складу  арбітражного (третейського) суду; компетенція арбітражного (третейського) суду; арбітражний збір; забезпечувальні заходи; ініціювання розгляду справи в арбітражних (третейських) судах «ad hoc».

Питання до підсумкового контролю:

  1.  Способи, засоби та форми захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.
  2.  Мирне доарбітражне врегулювання господарського спору.
  3.  Етапи та стадії арбітражного процесу.
  4.  Порядок ініціювання порушення арбітражної процедури та забезпечення організаційно-процесуальних підстав для розгляду спору по суті в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах.

Прохання про арбітраж і позовна заява.

Додатки і докази, що додаються до позовної заяви.

Реєстраційний збір.

Формування складу міжнародного арбітражного (третейського) суду.

Компетенція міжнародного арбітражного (третейського) суду.

Арбітражний збір.

Забезпечувальні заходи.

  1.  Порядок ініціювання розгляду справи в міжнародних арбітражних (третейських) судах «ad hoc».

Теми рефератів:

  1.  Способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.
  2.  Форми захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.
  3.  Етапи та стадії арбітражного процесу в регламентах міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  4.  Доарбітражна процедура вирішення господарського спору.
  5.  Ініціювання арбітражної процедури як перший етап арбітражного процесу.
  6.  Забезпечення організаційно-процесуальних підстав для розгляду спору по суті в постійно діючих (інституціональних) міжнародних арбітражних (третейських) судах
  7.  Суб’єкти та підстави вирішення питання стосовно права, яке застосовується для розв’язання певного господарського спору в міжнародних юрисдикційних органах.
  8.  Визначення права, що застосовується при розгляді господарського спору за згодою сторін про вибір права.
  9.  Визначення права, що застосовується при розгляді господарського спору за відсутності згоди сторін про вибір права.
  10.  Ініціювання розгляду справи в міжнародних арбітражних (третейських) судах «ad hoc»

Питання для самостійного вивчення:

  1.  Способи захисту цивільних прав та інтересів у судах відповідно Цивільного кодексу України.
  2.  Шляхи захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів згідно Господарського кодексу України.
  3.  Прохання про арбітраж.
  4.  Форма та зміст позовної заяви.
  5.  Документи, що підтверджують обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги.
  6.  Позовна давність у міжнародних приватноправових відносинах.
  7.  Усунення недоліків позовної заяви.
  8.  Розмір реєстраційного збору.
  9.  Порядок сплати реєстраційного збору.
  10.  Право, що застосовується до довіреності у міжнародних приватноправових відносинах.
  11.  Подання документів, необхідних для порушення арбітражного процесу до секретаріату постійно діючого міжнародного арбітражного (третейського) органу.
  12.  Перевірка у секретаріаті поданих документів та прийняття справи до провадження.
  13.  Надсилання поданих позивачем документів відповідачу та пропозиція відзиву на позовну заяву, призначення кандидатури арбітра та надання відзиву на позовну заяву.
  14.  Зміст відзиву відповідача на позовну заяву.
  15.  Зустрічний позов та вимога з метою зарахування.
  16.  Витребування додаткових документів та пояснень.
  17.  Кількісний склад міжнародного арбітражного (третейського) суду.
  18.  Порядок формування складу міжнародного арбітражного (третейського) суду.
  19.  Відвід арбітра. Припинення повноважень арбітра з інших причин. Заміна арбітра.
  20.  Забезпечувальні заходи.
  21.  Повідомлення про слухання справи.


ТЕМА № 5

РОЗГЛЯД ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ У МІЖНАРОДНИХ комерційних Арбітражних (третейських) СУДАХ

План лекції

Вступ.

  1.  Передача справи сформованому складу постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду та усні слухання.
  2.  Поняття, форма і порядок ухвали арбітражного рішення постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду.
  3.  Розгляд спору в арбітражному суді ad hoc.

Висновки.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Правові акти.

  1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18-22. – Ст. 144.
  3.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2452-IV від 03.03.2005 р.).
  4.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  5.  Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України, 12.07.1994, № 28, ст. 232; Голос України, 21.04.1994.
  6.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  7.  Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207.
  8.  Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002.     № 10. — Ст. 76.
  9.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  10.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  11.  Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // Юридичний вісник України. — 2000. — № 9. — 2—8 березня.
  12.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  13.  Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. — The Hague: Kluwer Law International. — 1997. — Vol. 22.
  14.  Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, прийнятий 28 квітня 1976 р // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  15.  Положение об арбитражном суде Немецкой Институции по арбитражному делу 1998 г. — Немецкая Институция по арбитражному делу, 2000.
  16.  Регламент Арбитражного института Торговой палаты Стокгольма в редакции от 1 апреля 1999 г. — Стокгольм: Арбитражный институт Торговой палаты, 2000.
  17.  Арбитражный регламент международного арбитражного суда Международной торговой палаты в редакции от 1 января 1998 г. // Издание № 581 Международной торговой палаты. — Август 2000.
  18.  Регламент МКАС при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  19.  Регламент МАК при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.

Навчальна, методична та наукова література.

  1.  Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. научных статей. Вып. 5 / Под общ. ред. Попондопуло В.Ф., Скворцов О.Ю. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.
  2.  Белов В.Н. Коммерческое представительство и агентирование (договоры). -М.: Финансы и статистика, 2001. - 256 с.
  3.  Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.
  4.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  5.  Винокурова Л. Ф. Зовнішньоекономічні контракти: укладення, виконання та арбітраж. Актуальні питання визначення застосовуваного права // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с
  6.  Грошових Ю. Зовнішньоекономічний документообіг як об'єкт тіньових відносин та засіб організації державного і корпоративного контролю за експортно-імпортними угодами // Право України. - 2004. - № 4. - С. 73-77.
  7.  Дмитриева Г. К. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие. — М.: Проспект, 1997. — 78 с.
  8.  Захарченко Т. Г. Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  9.  Кисть В., Приходько М. Міжнародно-правова уніфікація в регулюванні основних питань міжнародного комерційного арбітражу // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — К., 1995. — № 2.
  10.  Крупчан О. Д. Оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  11.  Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. — Науч.-практ. издат. — К.: Издательский дом «ИНЮРЕ», 2000. — 973 с.
  12.  Международный коммерческий арбитраж: Законы Украины, Международные Конвенции, Инкотермс. — К.: Изд-во ТПП Украины, 1995.
  13.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  14.  Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 288 с.
  15.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  16.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  17.  Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000.
  18.  Сліпачук Т. В. Докази та доказування в міжнародному арбітражі // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  19.  Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие. — М.: Издательский дом «Дашков и К°», 2000. — 120 с.
  20.  Хеда С.М. Правове регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах (порівняльно-правовий аспект): Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Т.Шевченка. - К, 2004. - 20 с.
  21.  Царев В. Выбор применимого права во внешнеэкономических контрактах // Бухгалтерия. - 1999. - № 46. - С. 98-103.
  22.  Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж: Навчальний посібник. - К: Істина, 2002. - 304 с.

ВСТУП

Як зазначалося у попередній лекції, за критерієм характеру та спрямованості процесуальних дій, які виконують сторони, арбітри, компетентні органі, вся процедура розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами може бути умовно поділена на два основних етапи.

Кожен із цих двох етапів може бути розподілений на стадії, які складаються з певних процесуальних дій, що на них ми зупинимося більш детально.

Змістом другого етапу є здійснення процесуальних дій, пов'язаних з розглядом спору по суті і винесенням у цьому спорі остаточного арбітражного рішення. Другий етап починається з передачі справи складу третейського суду і закінчується винесенням остаточного арбітражного рішення або винесенням постанови про припинення арбітражного розгляду.

Мета лекції полягає у характеристиці етапу розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами.

Виходячи з вказаної мети, поставлені наступні завдання:

  1.  розглянути процедуру передачі справи сформованому складу постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду та усних слухань;
  2.  проаналізувати поняття, форму і порядок ухвали арбітражного рішення постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду;
  3.  висвітлити процедуру розгляду спору в арбітражному суді ad hoc.

  1.  Передача справи сформованому складу постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду та усні слухання.

Після того, як сторони або одна зі сторін сплатили арбітражний збір і сформували склад третейського суду, відповідальний секретар, який до цього моменту здійснював усі процесуальні стосунки зі сторонами, передає всі матеріали справи складу третейського суду, який і розпочинає безпосередньо розгляд спору по суті.

Якщо спір розглядається в постійно діючому арбітражному органі, порушення справи в якому згідно з його регламентом здійснюється шляхом подання прохання про арбітраж, то сформований склад третейського суду пропонує позивачу у відповідний термін представити третейському суду позовну заяву, в якій детально викласти всі обставини справи, вимоги позивача, аргументи на користь позиції позивача і перелік доказів, що підтверджують позовні вимоги. Після представлення позивачем позовної заяви і передачі її відповідачу останньому також пропонується у відповідний термін дати відзив на заявлені позовні вимоги (ст. 21 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, ст. 15.2 регламенту Лондонського міжнародного третейського суду).

Якщо арбітражне провадження було порушене шляхом подання позовної заяви, то після передачі справи складу третейського суду позивач може, якщо вважає за необхідне, доповнити свою позовну заяву, а відповідач — надіслати відзив на ці доповнення. Сторони також вправі надати додаткові аргументи, матеріали та докази, якщо такі з'явилися.

Дослідивши матеріали справи, склад третейського суду може запросити сторони надати додаткові матеріали або поставити необхідні питання, на які сторони повинні дати письмові відповіді.

Фінальною стадією розгляду спору по суті є усні слухання. Регламенти практично всіх постійних арбітражних органів передбачають обов'язковість проведення усних слухань, якщо сторони не домовились не проводити такі усні слухання (ст. 7.1 регламенту МКАС при ТПП України, ст. 25 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, § 28 регламенту Німецької інституції по арбітражній справі).

У разі прийняття складом третейського суду рішення про проведення усних слухань він призначає дату і місце проведення таких слухань, спосіб надання доказів, можливість заслухати свідків, експертів та ін.

Якщо одна із сторін не з'явилася без поважних причин на усні слухання, то такі слухання проводяться без її участі. На усних слуханнях сторони мають бути представлені особами, які повинні бути належним чином уповноважені на це, в процесі слухань ведеться протокол і аудіозапис, незважаючи на те, що практично жоден регламент цього не вимагає.

Розгляд справи може бути закінчено мировою угодою сторін спору, яку на прохання сторін третейський суд може ухвалити у формі арбітражного рішення. Якщо сторони не змогли досягти компромісу і укласти мирову угоду, то за результатами розгляду справи і проведених усних слухань третейський суд виносить арбітражне рішення.

  1.  Поняття, форма і порядок ухвали арбітражного рішення постійно діючого (інституціонального) міжнародного арбітражного (третейського) суду.

Насамперед слід підкреслити, що жоден з міжнародно-правових актів, які регулюють міжнародний комерційний арбітраж, не дає чіткого його визначення. Немає такого визначення і в Типовому законі ЮНСТТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 р. та Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж», який прийнято на основі Типового закону, тому нам необхідно дати визначення поняття «арбітражне рішення», з'ясувати його правову природу.

Різні автори залежно від того, якого підходу щодо визначення правової природи арбітражу вони дотримуються, дають різні визначення поняття «арбітражне рішення». Прибічники «договірної» природи арбітражу, виходячи з того, що арбітраж є лише різновидом звичайних цивільно-правових відносин, розглядають арбітражне рішення в нерозривному зв'язку з арбітражною угодою. Основу кожного арбітражного рішення, яке виносила Зовнішньоторговельна арбітражна комісія Всесоюзної Торгової Палати, вказував Д. Рамзайцев, складала арбітражна угода, в силу якої комісія отримувала від сторін повноваження на вирішення спору. Отже, кожне рішення Зовнішньоторговельної арбітражної комісії виникає на основі цивільно-правових відносин, в які вступають між собою Комісія і сторони, які уклали арбітражну угоду. Обов'язок Комісії щодо сторін, які спорять, полягає в тому, щоб самостійно встановити зміст правовідносин сторін. Таким чином, доходить висновку Д. Рамзайцев, рішення Комісії, яке покладає на сторони (або на одну із них) обов'язки, є виразом зобов'язання, яке існує щодо сторін.

Прибічники «процесуального» підходу щодо визначення природи арбітражу виходять з того, що арбітражне рішення тотожне судовому рішенню, посилаючись при цьому на схожість функцій арбітражу та суду. На підтвердження своєї позиції «процесуалісти» посилаються на те, що в деяких країнах законодавство наділяє арбітражні рішення безпосередньо виконавчою силою, без будь-якого додаткового втручання органів публічної влади. Законодавство України, зокрема стаття 349 ЦПК України, прямо наділяло рішення міжнародних комерційних арбітражів, які були винесені на території України, силою виконавчих документів і, таким чином, безпосередньо виконавчою силою.

Обидва розглянутих підходи мають багато недоліків і не в змозі повністю розкрити природу арбітражу в цілому та арбітражного рішення зокрема. Намагаючись подолати всі протиріччя як «договірної», так і «процесуальної» теорій щодо природи арбітражу і арбітражного рішення, з'явилася так звана «змішана» теорія. Суть її полягає в тому, що арбітраж становить правовий інститут, який поєднує як договірно-правові, так і процесуальні елементи. Прибічники цього підходу розглядають арбітраж не як «статичне» правове явище, а крізь призму його розвитку в часі. Починаючи з моменту укладення арбітражної угоди і закінчуючи винесенням арбітражного рішення та його виконанням, як між сторонами, так і між сторонами та третейським судом, сторонами та державними судами різних країн, виникають правовідносини як цивільно-правового, договірного характеру, так і цивільно-процесуального характеру. Погоджуючись в цілому зі «змішаною» теорією щодо природи арбітражного рішення, зосередимо увагу на таких моментах, як форма, зміст арбітражного рішення та момент набуття ним юридичної сили.

З'ясуймо, яким ознакам має відповідати ставлення третейського суду щодо суті розглянутого ним спору, щоб вважатися арбітражним рішенням. Такі ознаки частково передбачаються нормами міжнародних конвенцій, частково внутрішньодержавними нормативними актами з питань міжнародного комерційного арбітражу, а також положеннями регламентів різних постійно діючих арбітражних органів і положеннями типових регламентів для арбітражів ad hoc. Як правило, міжнародні конвенції та національні нормативні акти містять вимоги до арбітражного рішення загального характеру. До таких вимог можна віднести, по-перше, те, що арбітражне рішення повинно бути винесено одноособовим арбітром або більшістю складу третейського суду у письмовій формі. Ця вимога стосується порядку ухвали арбітражного рішення, форми та порядку підписання арбітражного рішення. По-друге, загальновизнаною є також вимога, щоб арбітражне рішення було мотивованим і в ньому були вказані дата і місце його винесення.

Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р. і Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. не містять будь-яких вимог щодо форми і порядку ухвали арбітражного рішення.

Європейська конвенція закріплює єдину вимогу щодо арбітражного рішення — обов'язкову наявність мотивувальної частини рішення. Конвенція закріплює презумпцію, що сторони домовилися в арбітражній угоді, що рішення з їх спору повинно бути мотивованим. Дана презумпція не застосовується лише в двох випадках: по-перше, коли сторони окремо домовилися про те, що арбітражне рішення не повинно бути мотивованим, а по-друге, коли сторони арбітражної угоди обрали арбітражну процедуру, згідно з якою арбітражне рішення не прийнято мотивувати, і при цьому жодна із сторін спору не вимагала, щоб це рішення було мотивованим.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» містить цілий ряд вимог щодо оформлення рішення. До таких вимог можна віднести обов'язковість письмової форми арбітражного рішення, підписи під рішенням всіх арбітрів, що брали участь у розгляді справи, мотивування арбітражного рішення та наявність висновку третейського суду про задоволення чи відхилення позовних вимог, визначення витрат третейського суду по розгляду справи та їх розподіл між сторонами, визначення дати та місця арбітражу.

Регламенти постійно діючих арбітражних органів по-різному ставляться до переліку та змісту вимог щодо арбітражного рішення.

Регламент МКАС при ТПП України практично повністю повторює відповідні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Регламент Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати в Парижі визначає тільки те, що арбітражне рішення є остаточним, вважається винесеним в місці арбітражного розгляду і в день, коли воно підписано арбітром.

Регламент Німецької інституції по арбітражній справі передбачає спеціальні параграфи, які мають назву «Арбітражне рішення» та «Рішення по витратам». В цих параграфах зазначено, що арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій формі, підписано більшістю складу третейського суду, в ньому мають бути вказані мотиви, дата та місце винесення, а також встановлено, яка сторона спору має нести витрати, пов'язані з арбітражним розглядом спору тощо.

Регламент Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма встановлює, шо арбітражне рішення повинно містити дату винесення рішення, мотиви, які його обґрунтовують, і рішення має бути підписано всіма арбітрами.

Розглянувши вимоги до форми, порядку ухвалення і підписання арбітражного рішення, які містяться в регламентах деяких постійних арбітражних органів, а також в національних і міжнародно-правових актах з питань міжнародного комерційного арбітражу, ми можемо дійти висновку, що ці вимоги, загалом, однотипні і стосуються, перш за все, форми, в якій має бути винесено рішення, порядку підписання та наявності мотивувальної частини арбітражного рішення.

Вимоги до арбітражного рішення, які встановлює національне законодавство, міжнародні конвенції та регламенти, відсутність жорстких вимог до його змісту та порядку ухвали, суттєво відрізняють арбітражні рішення від рішень державних судів, щодо яких законодавство передбачає конкретні і однозначні вимоги. Єдина суттєва вимога щодо змісту арбітражного рішення — вимога бути мотивованим, хоча і вона залежить від волі сторін, яким надано право домовлятися про це.

Розглянувши вимоги до форми, змісту, порядку ухвалення арбітражного рішення, можна зробити висновок, що тільки в разі недодержання саме цих вимог, юридична сила арбітражного рішення може бути поставлена під сумнів як шляхом порушення справи про його скасування, так і в процесі його визнання та виконання.

Торкаючись питання набуття арбітражним рішенням чинності, слід зауважити, що доктрина та практика міжнародного комерційного арбітражу виходять із принципу, що належним чином винесене арбітражне рішення є остаточним і оскарженню, в тому розумінні як це застосовується до рішень державних судів, не підлягає. Цей принцип було закріплено в ряді національних правових актів з питань міжнародного комерційного арбітражу, наприклад у Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж»'.

Регламенти постійно діючих арбітражних органів також містять норми, згідно з якими арбітражні рішення є остаточними. Наприклад, регламент Німецької інституції по арбітражній справі вказує: «Арбітражне рішення є остаточним і має для сторін силу судового рішення, яке набуло чинності, а стаття 36 Регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма вказує, що: «Арбітражне рішення є остаточним і обов'язковим з моменту його винесення».

На підставі з'ясованих нами ознак та вимог до форми, змісту і порядку підписання арбітражного рішення спробуймо дати визначення арбітражного рішення.

Арбітражне рішення — це остаточне, належним чином оформлене ставлення третейського суду до спору, який він розглядав на підставі арбітражної угоди, та до вимог, які були заявлені сторонами. В арбітражному рішенні третейські судді вирішують усі процесуальні та матеріальні питання, що виникли у зв'язку з розглянутим спором. Винесенням арбітражного рішення припиняється розгляд справи по суті і припиняються повноваження (мандат) третейського суду щодо розгляду цього спору.

Зміст поняття «остаточність» арбітражного рішення, як це розуміють регламенти постійно діючих арбітражних інститутів та відповідні положення національних нормативних актів з питань міжнародного комерційного арбітражу, відрізняється від змісту поняття «остаточність» арбітражного рішення, який закладений в міжнародних конвенціях з питань виконання іноземних арбітражних рішень та відповідних положеннях національних нормативних актів, що стосуються скасування арбітражних рішень. Перші розглядають «остаточність» арбітражного рішення як підкреслення риси, властивої саме арбітражному рішенню, згідно з якою арбітражне рішення не може бути переглянуто ні складом третейського суду, який його виніс, ні будь-якими державними судовими органами. Другі розглядають «остаточність» арбітражного рішення як його «обов'язковість» і спроможність бути виконаним. В першому підході відображене юридичне положення арбітражного рішення щодо минулого, тобто до розгляду спору, а в другому — положення арбітражного рішення щодо майбутнього, до його можливого виконання.

З погляду другого підходу «остаточність» арбітражного рішення — це питання, яке треба розглядати винятково під кутом зору законодавства країни, на території якої чи згідно з законами якої арбітражне рішення було винесено. Такий підхід, наприклад, було закріплено в Женевській конвенції 1927 р. Згідно з положеннями цієї Конвенції однією з умов виконання арбітражних рішень є те, що арбітражне рішення стало остаточним в країні, в якій воно було винесено, у тому сенсі, що воно не буде вважатися таким, якщо воно може бути предметом опозиції, апеляції або перевірки в порядку нагляду (в країнах, де такі процесуальні форми існують), або якщо буде доведено, що питання дійсності рішення є предметом судового розгляду1. Як ми бачимо, Женевська конвенція 1927 р. пов'язує питання «остаточності» арбітражного рішення з неможливістю його оскарження за законом країни, в якій це арбітражне рішення було винесено.

Нью-Йоркська конвенція не містить норми, яка б вказувала, що винесене арбітражне рішення є остаточним з точки зору здатності бути виконаним. Водночас Конвенція передбачає як підставу, за наявності якої у виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, те, що арбітражне рішення ще не стало остаточним для сторін спору. Згідно з цим положенням Нью-Йоркська конвенція передбачає можливість визначення «остаточності» арбітражного рішення як за законом країни, в якій арбітражне рішення було винесено, так і за законом країни, право якої було застосовано.

  1.   Розгляду спору в арбітражному суді ad hoc.

Арбітраж ad hoc — це порядок третейського розгляду спору, згідно з яким третейський суд формується незалежно від будь-якого постійного арбітражного органу, діє повністю самостійно, не пов'язаний у своїй діяльності з регламентом будь-якого постійно діючого арбітражного органу, якщо сторони або сам суд не приймуть рішення про інше. Сторони, які домовилися про те, що спори між ними будуть розглядатися арбітражем ad hoc, можуть визначати процедуру, відповідно до якої має розглядатися спір між ними. Вони також можуть домовитися про те, що спір буде розглянутий згідно з процедурою, передбаченою одним із регламентів, що рекомендуються для застосування арбітражами ad hoc, наприклад регламентом ЮНСІТРАЛ.

У цілому етапи і стадії розгляду міжнародних комерційних спорів арбітражем ad hoc співпадають з етапами розгляду спорів постійно діючими арбітражними органами. Проте існують суттєві відмінності.

Так, як і при передачі спору на вирішення постійно діючого арбітражного органу, сторони мають сплатити арбітражний збір, розмір якого визначають обрані сторонами арбітри. При визначенні розміру арбітражного збору арбітри, як правило, беруть за основу принцип обчислення арбітражного збору, який закріплено в регламенті певного постійно діючого арбітражного органу, наприклад, того постійно діючого арбітражного органу, який діє в країні, де буде розглядатися спір арбітражем ad hoc.

Визначивши розмір арбітражного збору, арбітри пропонують кожній стороні внести 50 відсотків від загальної суми арбітражного збору на рахунок, який буде відкрито на ім'я арбітражу ad hoc.

Розгляд справи по суті може відбуватися як на основі тільки письмових матеріалів, тобто без проведення усних слухань, так і з проведенням усних слухань. Усні слухання по справі, заслуховування свідків, експертів обов'язково проводяться в тому разі, якщо про це надійшло прохання хоча б однієї зі сторін. Якщо такого прохання немає, то третейський суд самостійно приймає рішення, чи проводити усні слухання, чи вирішувати спір тільки на підставі письмових документів, представлених сторонами.

Сторони вправі домовитися про місце проведення арбітражного розгляду і відповідно усних слухань. Якщо такої домовленості немає, то третейський суд сам визначає таке місце з урахуванням інтересів розгляду даного спору. Арбітражне рішення щодо спору повинно бути винесене в місці арбітражного розгляду. Сторони також вправі домовитися про мову, якою буде розглядатися спір, право, що застосовується, та ін.

висновки З ТЕМИ

Отже, за критерієм характеру та спрямованості процесуальних дій, які виконують сторони, арбітри тощо вся процедура розгляду спору міжнародними комерційними третейськими судами може бути умовно поділена на два основних етапи. Кожен із цих двох етапів може бути розподілений на стадії, які складаються з певних процесуальних дій, що на них ми зупинимося більш детально.

Змістом другого етапу є здійснення процесуальних дій, пов'язаних з розглядом спору по суті і винесенням у цьому спорі остаточного арбітражного рішення. Другий етап починається з передачі справи складу третейського суду і закінчується винесенням остаточного арбітражного рішення або винесенням постанови про припинення арбітражного розгляду.

На підставі з'ясованих нами ознак та вимог до форми, змісту і порядку підписання арбітражного рішення спробуймо дати визначення арбітражного рішення. Таким чином, арбітражне рішення — це остаточне, належним чином оформлене ставлення третейського суду до спору, який він розглядав на підставі арбітражної угоди, та до вимог, які були заявлені сторонами. В арбітражному рішенні третейські судді вирішують усі процесуальні та матеріальні питання, що виникли у зв'язку з розглянутим спором. Винесенням арбітражного рішення припиняється розгляд справи по суті і припиняються повноваження (мандат) третейського суду щодо розгляду цього спору.

Етапи таі стадії розгляду міжнародних комерційних спорів арбітражем ad hoc у цілому співпадають з етапами розгляду спорів постійно діючими арбітражними органами, проте існують і певні відмінності, зумовлені специфікою зазначеного арбітражу.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: арбітражне провадження; арбітражний розгляд справи; передача справи до розгляду сформованому складу постійно діючого (інституціонального) арбітражного (третейського) суду; перевірка стану підготовки справи до розгляду; визначення права, застосовуваного до суті спору; визначення правил процедури арбітражу; початок арбітражного розгляду; відмова від права на заперечення; розгляд справи на підставі письмових матеріалів; зміни чи доповнення позовних вимог або заперечень щодо позову; подання документів; докази; наслідки неподання документів; усне слухання; неявка сторони чи її представників до міжнародного арбітражного (третейського) суду; мирова угода; завершення арбітражного розгляду; винесення арбітражного рішення чи постанови про припинення арбітражного розгляду; розгляд справи в міжнародних арбітражних (третейських) судах «ad hoc».

Питання до підсумкового контролю:

  1.  Передача справи до розгляду сформованому складу  постійно діючого (інституціонального) арбітражного (третейського) суду. Перевірка стану підготовки справи до розгляду.
  2.  Визначення права, застосовуваного до суті спору.
  3.  Визначення правил процедури арбітражу.
  4.  Повідомлення про слухання справи.
  5.  Початок арбітражного розгляду. Відмова від права на заперечення.
  6.  Розгляд справи на підставі письмових матеріалів. Зміни чи доповнення позовних вимог або заперечень щодо позову.
  7.  Подання документів. Докази. Наслідки неподання документів.
  8.  Усне слухання. Неявка сторони чи її представників до міжнародного арбітражного (третейського) суду.
  9.  Мирова угода.
  10.  Завершення арбітражного розгляду. Винесення арбітражного рішення чи постанови про припинення арбітражного розгляду.
  11.  Розгляд справи в міжнародних арбітражних (третейських) судах «ad hoc».

Теми рефератів:

  1.  Сфера дії права, що застосовується до правочину в міжнародних приватноправових відносинах.
  2.  Визначення права, що застосовується до форми правочинів у міжнародних приватноправових відносинах.
  3.  Визначення права, що застосовується до змісту правочинів у міжнародних приватноправових відносинах.
  4.  Вибір права за згодою сторін договору в міжнародних приватноправових відносинах.
  5.  Право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін договору в міжнародних приватноправових відносинах.
  6.  Визначення права, що застосовується при розгляді господарського спору в міжнародних арбітражних (третейських) судах.
  7.  Визначення права, що застосовується до договорів споживання у міжнародних приватноправових відносинах.
  8.  Визначення права, що застосовується до недоговірних зобов’язань.
  9.  Визначення права, що застосовується до зобов’язань про відшкодування шкоди у міжнародних приватноправових відносинах.
  10.  Визначення права, що застосовується до відносин з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг у міжнародних приватноправових відносинах.
  11.  Визначення права, що застосовується до відносин з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у міжнародних приватноправових відносинах.
  12.  Позовна давність у міжнародних приватноправових відносинах.
  13.  Право, що застосовується до довіреності у міжнародних приватноправових відносинах.

Питання для самостійного вивчення:

  1.  Визначення місця арбітражу.
  2.  Мова арбітражу.
  3.  Строк розгляду справи.
  4.  Норми, що застосовуються до суті спору при розгляді господарської справи в міжнародних арбітражних (третейських) судах.
  5.  Право, з яким договір найбільш тісно пов'язаний у міжнародних приватноправових відносинах.
  6.  Сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору в міжнародних приватноправових відносинах.
  7.  Позовна заява та заперечення щодо позову до міжнародного арбітражного (третейського) суду.
  8.  Повноваження міжнародного арбітражного (третейського) суду давати розпорядження про вжиття забезпечувальних заходів.
  9.  Сприяння в отриманні доказів міжнародним арбітражним (третейським) судом компетентним державним судом.
  10.  Треті особи в арбітражному процесі.
  11.  Експерт в арбітражному процесі.
  12.  Перекладач в арбітражному процесі.
  13.  Відкладення розгляду справи. Перерва в арбітражному розгляді. Призупинення арбітражного розгляду.
  14.  Мирова угода.
  15.  Винесення арбітражного рішення колегією арбітрів.
  16.  Форма арбітражного рішення.
  17.  Зміст арбітражного рішення.
  18.  Особлива думка арбітра.
  19.  Припинення арбітражного розгляду.
  20.  Виправлення і роз’яснення арбітражного рішення.
  21.  Додаткове арбітражне рішення.
  22.  Сила арбітражного рішення.
  23.  Припинення повноважень складу Арбітражного суду.


ТЕМА №
6

ОСПОРЮВАННЯ, ВИЗНАННЯ ТА ПРИВЕДЕННЯ ДО  ВИКОНАННЯ арбітражнИХ рішенЬ МІЖНАРОДНИХ комерційних Арбітражних (третейських) СУДІВ

План лекції

Вступ.

1.Скасування арбітражних рішень.

2. Національно-правове регулювання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.

Висновки.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Правові акти.

  1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
  3.  Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. —№29. — Ст. 377.
  4.  Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.1994 р.  // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 162.
  5.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  6.  Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України, 12.07.1994, № 28, ст. 232; Голос України, 21.04.1994.
  7.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  8.  Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207.
  9.  Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002.     № 10. — Ст. 76.
  10.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  11.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  12.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 18 січня 2003 р. № 61 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  13.  Постанова КМУ від 04.04.2001 р. № 327 «Про Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких є Україна» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 11 квітня.
  14.  Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // Юридичний вісник України. — 2000. — № 9. — 2—8 березня.
  15.  Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затверджена наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. №113, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 р. за № 535/6823 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  16.   Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затверджене наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. № 142/5/310, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 р. за № 1649/10248 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  17.  Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 р.). // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  18.  Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  19.  Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., м. Київ // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  20.  Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських та економічних судів на територіях держав-учасниць Співдружності: Угода, Міжнародний документ СНД, від 06.03.1998.
  21.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  22.  Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. — The Hague: Kluwer Law International. — 1997. — Vol. 22.
  23.  Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, прийнятий 28 квітня 1976 р // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  24.  Положение об арбитражном суде Немецкой Институции по арбитражному делу 1998 г. — Немецкая Институция по арбитражному делу, 2000.
  25.  Регламент Арбитражного института Торговой палаты Стокгольма в редакции от 1 апреля 1999 г. — Стокгольм: Арбитражный институт Торговой палаты, 2000.
  26.  Арбитражный регламент международного арбитражного суда Международной торговой палаты в редакции от 1 января 1998 г. // Издание № 581 Международной торговой палаты. — Август 2000.
  27.  Регламент МКАС при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  28.  Регламент МАК при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.

Навчальна, методична та наукова література.

  1.  Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. научных статей. Вып. 5 / Под общ. ред. Попондопуло В.Ф., Скворцов О.Ю. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.
  2.  Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.
  3.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  4.  Винокурова Л. Ф. Зовнішньоекономічні контракти: укладення, виконання та арбітраж. Актуальні питання визначення застосовуваного права // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с
  5.  Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред.. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 360 с.
  6.  Захарченко Т. Г. Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  7.  Крупчан А.Д. Оспаривание решений международных арбитражных судов по национальному и международному законодательству // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г.Побирченко. - Научно-практическое издание. - К.: Ин Юре, 2000. - С. 55-64.
  8.  Крупчан О. Д. Оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  9.  Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. — Науч.-практ. издат. — К.: Издательский дом «ИНЮРЕ», 2000. — 973 с.
  10.  Международный коммерческий арбитраж: Законы Украины, Международные Конвенции, Инкотермс. — К.: Изд-во ТПП Украины, 1995.
  11.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  12.  Побирченко И. Г. Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика. — К.: Издательский дом «Инюре», 2000.
  13.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  14.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  15.  Розенберг М. Г. Практика международного коммерческого арбитражного суда: Научно-практический комментарий. — М.: Торгово-промышленая палата РФ. — 1997. — 288 с.
  16.  Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000.
  17.  Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие. — М.: Издательский дом «Дашков и К°», 2000. — 120 с.
  18.  Цират Г. А. Виконання іноземних арбітражних рішень в Україні. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія «Міжнародні відносини». — Вип. 14. — К., 1999.
  19.  Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж: Навчальний посібник. - К: Істина, 2002. - 304 с.

ВСТУП

У доктрині міжнародного комерційного арбітражу загальновизнаним є принцип, згідно з яким арбітражне рішення, винесене щодо суті спору, вважається остаточним і не може бути оскаржене в тому сенсі і в тих процесуальних формах, як це передбачено щодо рішень державних судів.

Разом з цим, міжнародному комерційному арбітражу відома така процедура, як скасування арбітражного рішення. Цей інститут є формою судового контролю за міжнародним комерційним арбітражем. У силу того, що це — форма контролю з боку державних судів, то і порядок регулювання цього інституту може бути визначений тільки на рівні законодавства кожної окремої країни. Цей інститут закріплено в національному законодавстві багатьох країн.

Національними, тобто суто внутрішніми правовими актами окремих держав, що регулюють міжнародний комерційний арбітраж в цілому і визнання та виконання іноземних арбітражних рішень зокрема, є цивільні процесуальні кодекси, спеціальні закони, інші нормативні акти.

Мета лекції полягає у характеристиці скасування, визнання і виконання арбітражних рішень.

Виходячи з вказаної мети, поставлені наступні завдання:

розглянути процедуру скасування арбітражних рішень;

проаналізувати національно-правове регулювання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень

1. Скасування арбітражних рішень.

Скасування арбітражного рішення є формою судового контролю за міжнародним комерційним арбітражем. У силу того, що це — форма контролю з боку державних судів, то і порядок регулювання цього інституту може бути визначений тільки на рівні законодавства кожної окремої країни. Цей інститут закріплено в національному законодавстві багатьох країн. Слід зауважити, що радянське право не знало такого правового інституту. В Україні він вперше був закріплений в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж». На міжнародно-правовому рівні можуть бути врегульовані лише деякі складові цього інституту, наприклад, перелік підстав для скасування арбітражного рішення. Так, інститут скасування арбітражного рішення було частково врегульовано Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

Пункт 1 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає: «Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання щодо скасування згідно з пунктами 2 і 3 даної статті». Таким чином, Закон не допускає оскарження арбітражного рішення в тому розумінні, в якому таке оскарження можливе в системі державних і господарських судів України, тобто оскарження по суті спору. Проте, зазначає Закон, у державному суді України може бути порушена справа про скасування арбітражного рішення, яке було винесене на території України.

На рішення яких міжнародних третейських судів поширює свою дію ст. 34 Закону? Хоча в самій ст. 34 не вказано, до яких рішень мають застосовуватися її положення, ми знаємо, що Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» застосовується до комерційного арбітражу, коли місце арбітражу знаходиться в Україні. Це дозволяє зробити висновок, що в державних судах України можуть оспорюватися рішення міжнародних комерційних третейських судів (арбітражів), якщо місце арбітражу і, відповідно, місце винесення арбітражного рішення знаходяться в Україні. Перелік державних судів, яким підвідомчі справи про скасування арбітражних рішень, винесених на території України, визначається означеним Законом. Судами, які розглядають ці справи у першій інстанції, є апеляційні загальні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим залежно від місця винесення рішення. Що стосується співвідношення понять «місце арбітражу» і «місце винесення арбітражного рішення», то ст. 6 Закону вказує, що справи щодо оспорювання арбітражних рішень розглядаються відповідними судами за місцем знаходження арбітражу, а ст. 31 Закону вказує, що арбітражне рішення вважається винесеним в місці арбітражу.

Таким чином, Закон закріплює принцип, згідно з яким скасування арбітражного рішення можливе лише судами країни місця арбітражу і, відповідно, країни місця винесення арбітражного рішення.

Процедура оспорювання арбітражного рішення може бути ініційована будь-якою стороною спору.

Рішення державного суду про скасування арбітражного рішення, як результат розгляду справи про оспорювання цього рішення, може бути винесене відповідним судом лише за наявності однієї із передбачених законом підстав. До таких підстав відносяться, по-перше, недієздатність однієї із сторін арбітражної угоди та недійсність самої арбітражної угоди. При розгляді питання щодо недійсності арбітражної угоди суд має розглядати його за законом, якому сторони підпорядкували арбітражну угоду, а у разі відсутності такого підпорядкування - за законом країни, в якій арбітражне рішення було винесене, тобто за законом України. По-друге, до підстав для скасування арбітражного рішення відноситься відсутність належного повідомлення будь-якої сторони спору про призначення арбітра чи про арбітражний процес, або неможливість для сторони з будь-яких інших поважних причин подати свої заперечення чи надати пояснення у справі і тим самим захистити свою позицію. Ця підстава стосується випадків порушення загальних принципів третейського судочинства, які полягають, зокрема, в тому, що кожна сторона має право обирати склад третейського суду, брати участь в арбітражному розгляді справи, і, як наслідок цього, кожній стороні мають бути надані всі можливості для викладення своєї позиції. По-третє, арбітражне рішення, винесене з порушенням змісту чи обсягу компетенції, наданої третейському суду згідно з арбітражною угодою, — це одна підстава, яка стосується випадків, коли має місце розгляд спору, не передбаченого арбітражною угодою, або спору, що не підпадає під умови арбітражної угоди, або коли арбітражне рішення містить постанови з питань, які виходять за межі арбітражної угоди. По-четверте, до підстав скасування арбітражного рішення відносяться випадки, коли склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, а у разі, коли така угода сторін була відсутня — то склад суду або арбітражна процедура не відповідали положенням Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Закон встановлює, що для скасування арбітражного рішення з підстав, зазначених вище, необхідно, щоб «сторона, яка заявила клопотання про скасування» надала докази наявності однієї з таких підстав. Таким чином, Закон покладає обов'язок доведення наявності однієї з підстав, передбачених у підпункті 1 п. 2 ст. 34 Закону, на сторону, яка звернулася до суду з клопотанням про скасування арбітражного рішення.

Говорячи про наявність цих підстав, треба з'ясувати: чи є їх перелік вичерпним і чи мають право сторони посилатися, а суд зважати на інші підстави для скасування арбітражного рішення? Відповідаючи на це запитання, слід звернути увагу на зміст п. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», в якому зазначається, що арбітражне рішення може бути скасоване судом «лише у випадках ...». Таким чином, можна зробити висновок, що перелік підстав для скасування арбітражного рішення, який передбачено Законом, є вичерпним. У силу цього суди не мають права навіть розглядати у судовому засіданні посилання сторін на підстави інші, ніж ті, що вказані в ст. 34 Закону.

Поряд з підставами, які ми розглянули вище, Закон в підпункті 2 п. 2 ст. 34 передбачає ще дві підстави для скасування арбітражного рішення. До таких підстав віднесено, по-перше, випадок, коли об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України, а по-друге, якщо арбітражне рішення протирічить публічному порядку України.

Для скасування арбітражного рішення з цих підстав Закон не передбачає вимоги щодо надання відповідних доказів їх наявності стороною, яка заявляє клопотання про скасування, а вказує лише на те, що «суд визначить» наявність однієї з таких підстав.

Таким чином, суд має право сам вирішувати питання наявності чи відсутності підстав, передбачених в підпункті 2 п. 2 ст. 34, незважаючи на те, що на цьому не наполягає жодна сторона.

Окрім того, що Закон визначає перелік підстав для скасування винесеного на території України арбітражного рішення, перелік державних судів, до компетенції яких віднесені справи про скасування арбітражних рішень, розподіл між сторонами обов'язку доведення існування підстав для скасування, він також встановлює строк, протягом якого клопотання про скасування арбітражного рішення може бути заявлено. Цей строк становить три місяці і обчислюється з дня одержання арбітражного рішення стороною, яка має намір заявити клопотання про його скасування. Встановлення цього строку для подачі клопотання про скасування арбітражного рішення має на меті скоротити строк, протягом якого залишається певна невизначеність щодо остаточного набрання арбітражним рішенням сили.

Пункт 3 ст. 34 Закону вказує: «Клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців...». Здається, така редакція не є вдалою, але тлумачення змісту цього положення та практика судів України дозволяють зробити висновок, що при застосуванні положень цієї статті судами мають водночас застосовуватися також і загальні норми ЦПК України про процесуальні строки та наслідки їх пропуску. Таким чином, український державний суд, до якого одна із сторін спору звертається з клопотанням про скасування арбітражного рішення після закінчення встановленого законом строку, має керуватися цією статтею Закону, а також ст. 85 ЦПК України, яка передбачає наслідки пропуску процесуальних строків. Отже, державні суди мають право відмовляти в розгляді справи про скасування арбітражного рішення на підставі пропуску встановленого Законом строку, якщо не з'ясують, що цей пропуск обумовлений поважними причинами.

Розглянувши норми законодавства України, які регулюють інститут скасування арбітражного рішення, можна зробити такі висновки.

Поряд з тим, що Закон допускає оспорювання арбітражного рішення шляхом подання заяви про скасування цього рішення, він визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване. Закон також поділяє ці підстави на ті, наявність яких має бути доведена стороною, що звернулася до суду з клопотанням про скасування, та на ті, наявність яких може бути встановлена судом самостійно. Закон встановлює також спеціальні строки для подання заяв про скасування арбітражного рішення. Всі інші питання процесу, які не врегульовані в цьому Законі, мають вирішуватися в ході розгляду справи про скасування згідно з нормами ЦПК України, зокрема питання, що стосуються процесуальної процедури, форми та порядку винесення рішення по справі, його оскарження, строків, наслідків їх пропуску тощо. Застосуванню підлягають також і норми інших нормативних актів України, наприклад Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» в частині сплати державного мита та ін.

Поряд з національними правовими актами правовідносини щодо скасування арбітражного рішення регулюються також і Європейською конвенцією. Але на відміну від національних правових актів, які регулюють правовідносини щодо скасування арбітражних рішень у позитивному розумінні й поширюють свою дію тільки на рішення, винесені на території певної країни, Європейська конвенція безпосередньо регламентує лише правовідносини, які виникають внаслідок того, що арбітражне рішення було скасовано в одній країні при виконанні цього арбітражного рішення в іншій країні.

Яким же чином Європейська конвенція регламентує ці правовідносини?

По-перше, вона закріплює на міжнародно-правовому рівні саму можливість процедури скасування арбітражного рішення; по-друге, встановлює правовий зв'язок між скасуванням арбітражного рішення в одній країні і відмовою у визнанні та виконанні цього рішення в іншій країні; по-третє, Конвенція встановлює правові зв'язки між підставами для скасування і наслідками щодо відмови у виконанні цього рішення. Європейська конвенція зазначає, що арбітражне рішення, що підпадає під 'її дію і винесене в одній із держав-учасниць Конвенції, може бути скасоване в державному суді тієї держави, в якій або за законами якої арбітражне рішення було винесене.

Передбачаючи можливість скасування арбітражного рішення, Конвенція зазначає також перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване рішенням відповідного державного суду країни місця винесення цього рішення. Конвенція не вказує, що арбітражні рішення не можуть бути скасовані за інших підстав, але вона закріплює, що встановлений нею правовий зв'язок між скасуванням та відмовою у виконанні буде мати місце лише в тому разі, коли арбітражне рішення було скасоване за однією з передбачених нею підстав. Із цього можна зробити висновок, що скасування арбітражного рішення за інших підстав згідно з Конвенцією не буде вважатися належною підставою для відмови у виконанні цього рішення в країнах-учасницях Конвенції. Таким чином, Конвенція встановила вичерпний перелік підстав для скасування арбітражних рішень, чим обмежила для державних судів усіх країн — її учасниць можливість враховувати будь-які інші підстави для скасування.

«Належними» відповідно до Європейської конвенції підставами для скасування арбітражного рішення визнаються: недієздатність сторін в арбітражній угоді; недійсність самої арбітражної угоди за законом, якому сторони її підпорядкували, а за відсутності такого підпорядкування — за законом країни, в якій арбітражне рішення було винесено; відсутність належного повідомлення будь-якої із сторін про призначення арбітра або про сам арбітражний процес, або неможливість для сторони з будь-яких інших поважних причин подавати свої заперечення чи пояснення у справі і тим самим захистити свою позицію; винесення арбітражного рішення щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або коли арбітражне рішення не підпадає під умови арбітражної угоди, або арбітражне рішення містить постанови з питань, які виходять за межі арбітражної угоди; невідповідність складу арбітражного суду або арбітражної процедури угоді сторін, а для випадків, коли така угода сторін була відсутня, — невідповідність складу суду або арбітражної процедури тим, які були визначені на підставі положень ст. IV Європейської конвенції. Цей перелік є вичерпним.

Як видно, підстави, передбачені ст. IX Європейської конвенції, практично повністю співпадають з підставами, передбаченими підпунктом І п. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Але «додаткових» підстав для скасування арбітражних рішень, які зазначені в підпункті 2 п. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Європейська конвенція не передбачає. Також вона не передбачає і саму можливість існування будь-яких додаткових підстав для скасування арбітражних рішень у контексті правових наслідків такого скасування для виконання арбітражних рішень.

Головним правовим наслідком скасування арбітражного рішення згідно з Європейською конвенцією є те, що факт скасування арбітражного рішення в одній з держав-учасниць Конвенції з однієї з підстав, передбачених ст. IX Конвенції, є достатньою підставою для відмови у визнанні і виконанні цього арбітражного рішення в інших державах-учасницях Конвенції.

Визначивши в п. 1 ст. IX умови і підстави для скасування арбітражних рішень, які підпадають під дію Конвенції, а також правові наслідки цього, Європейська конвенція в п. 2 ст. IX встановлює правовий зв'язок з Нью-Йоркською конвенцією. Згідно з зазначеним пунктом у відносинах між державами-учасницями Конвенції 1961 р., які водночас є державами-учасницями Конвенції 1958 р., «... пункт 1 даної статті обмежує застосування статті V (1)(е) Нью-Йоркської конвенції випадками, передбаченими в пункті 1 статті IX даної Конвенції».

Розглядаючи зв'язок між положеннями Європейської і Нью-Йоркської конвенцій І. Нестор, спеціальний доповідач ООН з питань застосування положень Нью-Йоркської конвенції, вказує, що дійсно, в підпункті е) п. 1 ст. V Нью-Йоркської конвенції міститься ще одна підстава, яка може бути мотивом для відмови у визнанні і виконанні рішення: згідно з вищезазначеним текстом можна відмовляти у визнанні і виконанні рішення на прохання сторони, проти якої це рішення винесено, якщо «рішення ще не стало остаточним для сторін або скасовано, або призупинено компетентною владою країни, де воно було винесено, або країни, закон якої застосовувався». Тобто це положення надає скасуванню рішення в тій країні, де воно було винесено, абсолютного характеру незалежно від підстави, з якої це рішення було скасоване. В Європейській конвенції подібного положення не передбачено, тому система, передбачена пь 1 ст. IX даної Конвенції, є певним прогресом порівняно з Нью-Йоркською конвенцією. Справді, скорочуючи у відносинах між державами-учасницями кількість випадків скасування іноземних арбітражних рішень, ця Конвенція значною мірою, навіть починаючи з моменту набрання рішенням сили, позбавляє можливості використання будь-яких протизаконних шляхів, до яких за певних обставин намагатиметься вдатися сторона, яка програла справу.

Розгляньмо питання, пов'язані з тим, що в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачені «додаткові» підстави для скасування арбітражного рішення в контексті Європейської конвенції.

По-перше, положення якого нормативного акта має застосовувати державний суд України при розгляді клопотання про скасування арбітражного рішення, винесеного на території України, у тому разі, якщо арбітражна угода і винесене на її основі арбітражне рішення підпадають під дію Європейської конвенції?

По-друге, чи буде підставою для відмови у виконанні арбітражного рішення в будь-якій країні-учасниці як Європейської, так і Нью-Иоркської конвенцій те, що це арбітражне рішення скасоване в Україні за однією з «додаткових» підстав, передбачених підпунктом 2 п. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»?

І по-третє, які правові наслідки матиме скасування арбітражного рішення, ухваленого в Україні з однієї з підстав, передбачених підпунктом 2 п. 2 ст. 34 Закону, при виконанні даного арбітражного рішення в державі, що не є учасницею Європейської конвенції, але є учасницею Нью-Йоркської конвенції?

Відповідаючи на перше запитання, треба зазначити, що в Україні інститут скасування арбітражного рішення регулюють норми двох нормативних актів: Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., учасницею якої є Україна, і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Але, як вже наголошувалось, Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» регулює правовідносини щодо скасування арбітражних рішень у позитивному розумінні, а Європейська конвенція регламентує лише правовідносини, які виникають внаслідок скасування арбітражного рішення в одній країні і виконання цього арбітражного рішення в іншій країні, встановлюючи при цьому перелік підстав. Можна припустити, що українські державні суди, розглядаючи справи про скасування арбітражних рішень, винесених на території України, незалежно від того, поширює на ці арбітражні рішення свою дію Європейська конвенція чи ні, повинні застосовувати тільки відповідні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а не Європейської конвенції. Але таке припущення не є вірним. Інша позиція з цього приводу була викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України. Ця позиція полягає в тому, що суди не мають права застосовувати «додаткові» підстави, передбачені Законом, у разі застосування до таких рішень Європейської конвенції. Але і такий підхід не є коректним. Вважаю, що суди можуть дотримуватися цієї позиції Верховного Суду України, а можуть і не дотримуватися з огляду на те, що норма п. 1 ст. X Європейської конвенції не має імперативного характеру. Вона не забороняє судам скасовувати арбітражні рішення з інших підстав, ніж ті, що передбачені Конвенцією. Таким чином, вона не є обов'язковою для застосування державними судами при вирішенні справ про скасування арбітражного рішення, але вона обов'язкова для державних судів при вирішенні питань про виконання арбітражних рішень.

Відповідаючи на друге питання, необхідно пам'ятати, що в Європейській конвенції (п. 1 ст. IX) зазначені чотири групи підстав, за наявності хоча б однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване. Конвенція також вказує, що скасування арбітражного рішення буде підставою для відмови у визнанні і виконанні цього рішення в інших державах-учасницях Конвенції тільки за умови, якщо таке скасування буде зроблене державним судом лише за однією з зазначених у Конвенції підстав. Якщо український державний суд скасував арбітражне рішення, винесене на території України, за однією з підстав, передбачених підпунктом 2 п. 2 ст. 34 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж», то при виконанні даного арбітражного рішення в країні-учасниці Європейської конвенції в його виконанні може бути не відмовлено через порушення ст. IX Конвенції. Арбітражне рішення може бути виконане в країні-учасниці Європейської конвенції навіть тоді, коли воно було скасоване в іншій країні-учасниці Європейської конвенції, наприклад в Україні, з будь-яких інших підстав, ніж ті, що передбачені ст. IX цієї Конвенції.

Відповідаючи на третє питання, варто зазначити, що Нью-Йоркська конвенція передбачає як підставу для відмови у виконанні арбітражного рішення те, що це арбітражне рішення було скасоване, не конкретизуючи, за якими підставами таке скасування відбулося. Отже, якщо український державний суд скасував арбітражне рішення, винесене на території України з будь-яких підстав, передбачених ст. 34 Закону, то при виконанні такого арбітражного рішення в країні-учасниці Нью-Йоркської конвенції, до якої не будуть застосовуватися положення Європейської конвенції, у його виконанні може бути відмовлено за підставою, передбаченою ст. V (1)(е) Нью-Йоркської конвенції.

  1.  Національно-правове регулювання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.

Джерелами норм, що регулюють питання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, є міжнародні договори, внутрішнє законодавство держав, а також судова практика і доктрина в тих країнах, у яких вони визнаються джерелом права.

Міжнародні договори і, перш за все, багатосторонні міжнародні договори (конвенції), відіграють значну роль у правовому регулюванні багатьох аспектів міжнародного комерційного арбітражу в цілому і питань визнання і виконання іноземних арбітражних рішень зокрема.

До багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародного комерційного арбітражу належать, перш за все, женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р., Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р., Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., а також Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційній арбітраж.

Україна як правонаступниця Української PCP за міжнародними договорами, укладеними Українською PCP1, є учасницею Нью-Йоркської конвенції 1958 p., яку Українська PCP ратифікувала у 1960 p., і Європейської конвенції 1961 p., яку Українська PCP ратифікувала у 1963 р.

Відповідно до ст. 9 Конституції України норми міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є складовою частиною національного законодавства України і тому є обов'язковими для виконання на всій території України. В силу того, що вказані дві конвенції були ратифіковані Українською PCP, то згідно з Законом України «Про правонаступництво України» положення Нью-Йоркської і Європейської конвенцій є положеннями законодавства України, які мають обов'язковий характер і повинні застосовуватися як норми національного права України.

Національними, тобто суто внутрішніми правовими актами окремих держав, що регулюють міжнародний комерційний арбітраж в цілому і визнання та виконання іноземних арбітражних рішень зокрема, є цивільні процесуальні кодекси, спеціальні закони, інші нормативні акти.

На національно-правовому рівні питання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень в Україні регулюються положеннями законів України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», відповідними нормами ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження» та деякими іншими внутрішніми нормативними актами України.

Процесуальні аспекти визнання і виконання іноземних арбітражних рішень в Україні регулюються, перш за все, положеннями законів України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також нормами ЦПК України і Закону України «Про виконавче провадження».

Розгляньмо більш детально Закон України від 29 листопада 2001 р. «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», який є спеціальним нормативним актом, присвяченим регулюванню правовідносин, що виникають при визнанні та виконанні на території України як рішень іноземних судів, так і рішень міжнародних комерційних арбітражів. Цей Закон набрав чинності на початку 2002 р. і замінив Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1988 р. «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів та арбітражів», який діяв на території України згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP».

Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» містить 5 розділів.

Розділ І «Загальні положення» присвячено визначенню термінів, що застосовуються в цьому Законі (ст. 1) та умовам визнання та виконання рішень іноземних судів (ст. 2).

Які важливі терміни визначає Закон?

По-перше, це — термін «рішення іноземного суду», який застосовується в тексті Закону. Під цим терміном Закон розуміє як рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних та інших справах, так і «рішення іноземних арбітражів» за умови, що вони набрали законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України на підставі міжнародних договорів України. Таким чином, норми цього Закону поширюють свою дію на визнання і виконання на території України іноземних арбітражних рішень, як ми звикли це називати, якщо вони набрали законної сили і це передбачено міжнародними договорами України.

По-друге, Закон дає визначення термінів: «визнання рішення іноземного суду» та «виконання рішення іноземного суду».

Під визнанням рішення іноземного суду Закон розуміє поширення законної сили відповідного рішення іноземного суду на територію України в тому порядку, який встановлено цим Законом. Під порядком, встановленим цим Законом, слід розуміти спеціальну, встановлену цим Законом судову процедуру, в результаті позитивного проходження якої відповідне рішення іноземного суду поширює свою законну силу на всю територію України. Але ще раз нагадаємо, що коли ми говоримо тільки про визнання рішення іноземного суду, то треба мати на увазі, що мова йде про визнання рішення, яке в силу закону чи міжнародного договору не потребує подальшого примусового виконання. Це стосується судових рішень, які були винесені у справах немайнового характеру, наприклад, рішень про розірвання шлюбу чи визнання прав автора.

Під виконанням рішення іноземного суду Закон розуміє застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому цим Законом. Під порядком, встановленим цим Законом, також слід розуміти спеціальну, встановлену цим Законом, судову процедуру, в результаті позитивного проходження якої відповідне рішення іноземного суду не тільки поширить свою законну силу на всю територію України (буде визнано), але й отримає правову можливість бути виконаним із застосуванням засобів примусового характеру, встановлених законодавством України. Процедура виконання стосується судових і арбітражних рішень, що були винесені у справах майнового характеру і в силу цього потребують як визнання, так і подальшого примусового виконання. У спорах, що виникають з зовнішньоторговельних правовідносин, виносяться, як правило, рішення майнового характеру, тому іноземні арбітражні рішення, як правило, потребують визнання та примусового виконання в країні, де запитується таке визнання та виконання.

Видається більш коректним найперше з огляду на зміст самого Закону було б під терміном «виконання рішення іноземного суду» вказувати не стільки «застосування засобів примусового виконання рішення», скільки обов'язкове проходження спеціальної судової процедури визнання за рішенням іноземного суду законної сили на всій території України та надання спеціального дозволу на примусове виконання цього рішення, які передують застосуванню примусових засобів, передбачених Законом, для виконання рішення по суті. Саме застосування засобів примусового характеру відбувається не на підставі цього Закону і не відповідно до його положень, а на підставі окремого Закону України «Про виконавче провадження».

Що стосується самого примусового виконання рішення іноземного суду, то це є сферою, яка регулюється, як було вказано, законами України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» та іншими нормативними актами.

Таким чином, в широкому розумінні визнання та виконання іноземного арбітражного рішення на території України, це — по-перше, спеціальна судова процедура, із застосуванням якої сила відповідного іноземного арбітражного рішення може бути поширена на територію України; по-друге, спеціальна судова процедура, за допомогою якої заінтересована сторона може отримати спеціальний дозвіл на виконання цього рішення на території України; по трете, процедура фактичного виконання рішення із застосуванням передбачених законодавством України засобів примусового характеру.

У вузькому розумінні визнання та виконання рішення іноземного суду (іноземного арбітражного рішення) — це спеціальна судова процедура поширення його законної сили на територію України і отримання дозволу на примусове виконання цього рішення на території України.

Примусове виконання іноземного арбітражного рішення — це окрема процедура, яка відбувається на тих самих правових та організаційних засадах, що і примусове виконання рішень українських судів та арбітражів.

Розглядаючи питання визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, ми будемо розглядати саме судову процедуру визнання іноземного арбітражного рішення та дачі дозволу на його примусове виконання на території України.

Розділ II «Примусове виконання рішення іноземного суду» регулює правовідносини, що виникають при судовому розгляді клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів, у тому числі строки пред'явлення таких клопотань, підсудність цих справ, порядок їх розгляду, підстави для відмови у задоволенні клопотань про визнання та виконання та ін.

Питання, які регулюються розділом II Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», стосуються:

1. Строків пред'явлення іноземних арбітражних рішень до визнання та виконання на території України.

Як загальне правило, для пред'явлення іноземних арбітражних рішень до визнання та виконання на території України Закон встановлює строк 3 роки з дня набрання цим рішенням законної сили.

2. Визначення компетентних органів, до юрисдикції яких віднесено розгляд справ про визнання та надання дозволу на примусове виконання в Україні іноземних арбітражних рішень.

Як ми вказували вище, Нью-Йоркська конвенція передбачає, що визнання та виконання іноземних арбітражних рішень має відбуватися шляхом звернення до «компетентної влади» країни місця виконання, не вказуючи, яка це має бути компетентна влада. В силу цього кожна країна — учасниця Нью-Йоркської конвенції має визначити таку «компетентну владу» в своєму законодавстві. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у ст. 35 вказує на «компетентний суд», до якого має бути подано клопотання щодо визнання та виконання іноземного арбітражного рішення. Проте Закон не визначає, які саме українські суди є «компетентними» розглядати такі клопотання та вирішувати їх по суті. Вирішенню цього питання присвячена ст. 4 Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», яка вказує, що такими судами є Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні обласні суди і апеляційні міські суди міст Києва та Севастополя за місцем знаходження боржника, а якщо місцезнаходження боржника невідомо — то за місцем знаходження його майна.

3. Визначення процесуального документа, поданням якого має порушуватися провадження у справах про визнання та виконання на території України іноземних арбітражних рішень.

Нью-Йоркська конвенція в ст. IV передбачає подання «прохання», яке треба направляти до компетентної влади країни місця виконання іноземного арбітражного рішення. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлює необхідність подання такого документа як «клопотання», не висуваючи проте будь-яких вимог до його змісту, форми та порядку підписання і подання до суду, вказуючи тільки, що клопотання має бути подано у письмовому вигляді.

Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» у ст. 6 визначає найменування, характер і зміст процесуального документа, поданням якого до «компетентного суду» може бути порушено провадження про визнання та виконання в Україні іноземного арбітражного рішення. Згідно з Законом до компетентного суду має бути подано «клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду», яке повинно містити такі дані:

• найменування стягувана (сторона, яка заявляє клопотання) або його представника, якщо клопотання подається представником;

• зазначення місцезнаходження стягувача чи представника;

• найменування боржника із зазначенням його місцезнаходження або місцезнаходження його майна;

• мотиви подання клопотання.

До клопотання мають бути додані документи, передбачені міжнародними договорами України. Це, в першу чергу, стосується Нью-Йоркської конвенції 1958 р., в ст. IV якої наведено вичерпний перелік документів, які потрібно додавати до клопотання.

4. Порядку судового розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення.

Згідно з положеннями Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» про надходження клопотання щодо надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення компетентний суд у п'ятиденний строк з дня отримання клопотання письмово повідомляє боржника і пропонує йому подати до суду у місячний строк свої можливі заперечення проти цього клопотання. Після отримання заперечень боржника або якщо такі заперечення не надані боржником у місячний строк, суд має постановити ухвалу, в якій визначити час судового розгляду заявленого клопотання, про що письмово повідомити стягувача і боржника. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення здійснюється у відкритому судовому засіданні суддею одноособово. Нез'явлення боржника або стягувача не може бути перешкодою для розгляду справи по суті. При розгляді клопотання по суті водночас із застосуванням відповідних положень спеціального закону, яким є Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», до процедури судового розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення повинні застосовуватися як норми ЦПК України, що визначають загальні принципи цивільного судочинства в Україні, так і норми, які, наприклад, визначають мову розгляду цивільних справ, порядок ведення протоколу судового засідання, процесуальні права та обов'язки сторін тощо.

5. Визначення виду процесуального документа, який повинен ухвалити компетентний український суд за результатами розгляду справи про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення.

Треба вказати, що ані Нью-Йоркська конвенція 1958 р., ані Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не визначають, якими документами компетентний суд повинен дозволити виконання іноземного для України арбітражного рішення чи відмовити в наданні такого дозволу. Такими документами відповідно до ст. 7 Закону «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» є ухвала «про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення» або «ухвала про відмову у задоволенні клопотання». Винесена судом ухвала повинна бути передана судом сторонам у триденний строк з моменту її винесення. В силу того, що разом з положеннями Закону «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» повинні застосовуватися відповідні норми ЦПК України, всі процесуальні питання, пов'язані з винесенням ухвали, формою, змістом, порядком оскарження «ухвал про дозвіл примусового виконання іноземного арбітражного рішення» або «ухвал про відмову у задоволенні клопотання» тощо, регулюються відповідними нормами ЦПК України. Закон, у свою чергу, окремо визначає можливість оскарження ухвал, винесених з клопотань щодо визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Так, згідно з Законом ухвалу про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення або ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення можна оскаржити у вищестоящому суді, яким для апеляційних загальних судів є Верховний Суд України, у порядку і строки, передбачені законодавством України.

6. Порядку виконання ухвали суду, що набрала законної сили, про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення.

Цей порядок також визначається відповідними положеннями Закону «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», які встановлюють, що на підставі рішення іноземного арбітражу і ухвали суду, яка набрала чинності, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання до відповідних відділів державної виконавчої служби України за місцем виконання іноземного арбітражного рішення (місцезнаходження боржника чи місцезнаходження його майна). Всі дії щодо примусового виконання іноземного арбітражного рішення повинні виконуватися державними виконавцями згідно з законодавством України і, перш за все, згідно з Законом України «Про виконавче провадження».

Розділ III «Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню», регулює процедуру визнання іноземних судових і арбітражних рішень, що не підлягають примусовому виконанню.

Розділ IV «Міжнародні договори» закріплює принцип примата норм міжнародного права над нормами внутрішнього права. В силу цього принципу якщо норми міжнародного договору України встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосуванню підлягають правила, встановлені міжнародним договором.

Розділ V «Прикінцеві положення» встановлює порядок набрання Законом чинності та обов'язки Кабінету Міністрів України щодо внесення відповідних пропозицій до Верховної Ради України щодо змін законодавства.

висновки З ТЕМИ

Отже, інститут скасування арбітражного рішення — це загалом інститут внутрішнього права кожної окремої країни. Деякі його елементи, зокрема перелік підстав для скасування, врегульовані міжнародним договором — Європейською конвенцією 1961 р. Арбітражне рішення може бути скасоване тільки державним судом країни місця винесення арбітражного рішення чи державним судом країни, за законодавством якої арбітражне рішення було винесене. Перелік підстав для скасування арбітражного рішення визначається також законодавством країни суду, в якому розглядається справа про скасування арбітражного рішення. Цей перелік є вичерпним. Між скасуванням арбітражного рішення і його виконанням існує певний правовий зв'язок, встановлений як Нью-Йоркською, так і Європейською конвенціями. Цей зв'язок полягає в тому, що скасування арбітражного рішення є підставою для відмови у його визнанні та виконанні. Цей загальний зв'язок передбачено Нью-Йоркською конвенцією. Існує також зв'язок, встановлений ст. IX Європейської конвенції 1961 р., який полягає в тому, що скасування арбітражного рішення в одній країні може бути підставою для відмови у виконанні цього арбітражного рішення в іншій країні лише в тому разі, коли таке скасування було ухвалене за однією з підстав, передбачених ст. IX Європейської конвенції.

Положення Європейської конвенції щодо переліку підстав не є обов'язковими для судів держав-учасниць Конвенції при розгляді ними справ про скасування арбітражних рішень. Ці положення є обов'язковими для судів держав-учасниць Конвенції лише при розгляді ними справ про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, до яких мають застосовуватися положення Європейської конвенції. При розгляді державними судами України справ про скасування арбітражних рішень, винесених на території України, бажано враховувати підстави, передбачені положеннями Європейської конвенції, щоб уникати випадків, коли скасоване в Україні арбітражне рішення виконувалося б на території інших країн — учасниць Європейської конвенції.

Національними, тобто суто внутрішніми правовими актами окремих держав, що регулюють міжнародний комерційний арбітраж в цілому і визнання та виконання іноземних арбітражних рішень зокрема, є цивільні процесуальні кодекси, спеціальні закони, інші нормативні акти.

На національно-правовому рівні питання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень в Україні регулюються положеннями законів України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», відповідними нормами ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження» та деякими іншими внутрішніми нормативними актами України.

Процесуальні аспекти визнання і виконання іноземних арбітражних рішень в Україні регулюються, перш за все, положеннями законів України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також нормами ЦПК України і Закону України «Про виконавче провадження».

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: арбітражне рішення; юридична сила арбітражного рішення; оспорювання арбітражного рішення; підстави скасування судом арбітражних рішень; визнання арбітражних рішень; виконання арбітражних рішень; підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення.

Питання до підсумкового контролю:

  1.  Юридична сила арбітражного рішення.
  2.  Оспорювання арбітражного рішення.
  3.  Підстави скасування судом арбітражних рішень.
  4.  Визнання та виконання арбітражних рішень.
  5.  Підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення.

 

Теми рефератів:

  1.  Міжнародно-правові засади скасування арбітражного рішення.
  2.  Інститут скасування арбітражних рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів: теорія та практика застосування.
  3.  Міжнародно-правові засади визнання та виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  4.  Інститут примусового виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів в доктрині та міжнародних юридичних актах.
  5.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до Нью-Йоркської конвенції (10 червня 1958 р.).
  6.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до Женевської конвенції (21 квітня 1961 р.).
  7.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р (м. Київ.).
  8.  Національно-правові засади визнання та виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  9.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.
  10.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р.
  11.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до Цивільного процесуального кодексу України
  12.  Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Питання для самостійного вивчення:

  1.  Інститут скасування рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  2.  Міжнародно-правові акти, що врегульовують скасування рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  3.  Національні правові акти, що врегульовують скасування рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  4.  Клопотання про скасування рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  5.  Докази, що додаються до клопотання про скасування рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  6.  Строк, протягом якого сторона може заявити клопотання про скасування рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  7.  Інститут примусового виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  8.  Міжнародно-правові акти, що врегульовують визнання та виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  9.  Національні правові акти, що врегульовують визнання та виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів.
  10.  Примусове виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів у країні, де арбітражне рішення було винесене.
  11.  Примусове виконання рішень міжнародних арбітражних (третейських) судів в інших країнах.
  12.  Виконання в Україні судових доручень іноземних судів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. научных статей. Вып. 5 / Под общ. ред. Попондопуло В.Ф., Скворцов О.Ю. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.
  2.  Аномалії в цивільному праві України: Навчально-практичний посібник / Відп. ред. Р.А.Майданик. - К.: Юстініан, 2007. -912 с.
  3.  Арбитражный регламент международного арбитражного суда Международной торговой палаты в редакции от 1 января 1998 г. // Издание № 581 Международной торговой палаты. — Август 2000.
  4.  Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ. — В кн.: Цират Г.А., Цират А.В. Международный арбитраж как способ разрешения внешнеэкономических споров. — К.: Довіра, 1997.
  5.  Белов В.Н. Коммерческое представительство и агентирование (договоры). -М.: Финансы и статистика, 2001. - 256 с.
  6.  Беляневич O.A. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). -К: Юрінком Інтер, 2006. - 592 с.
  7.  Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами і допов.): Наук.- практ. комент. – К.: Видавництво «Юстініан», 2006. – 672 с.
  8.  Бервено СМ. Проблеми договірного права України: Монографія. - К.: Юрін-ком Інтер, 2006. - 392 с.
  9.  Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.
  10.  Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.
  11.  Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий: — М.: Юрид. лит., 1994.
  12.  Винокурова Л. Ф. Зовнішньоекономічні контракти: укладення, виконання та арбітраж. Актуальні питання визначення застосовуваного права // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  13.  Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
  14.  Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред.. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 360 с.
  15.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18-22. – Ст. 144.
  16.  Господарський кодекс України. – К.: КМ Publishing, 2012. – 128 с.
  17.  Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.
  18.  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
  19.  Громова Н. Внешнеторговый контракт. Учебное пособие. - М.: Юристъ, 2000. -141 с.
  20.  Грошових Ю. Зовнішньоекономічний документообіг як об'єкт тіньових відносин та засіб організації державного і корпоративного контролю за експортно-імпортними угодами // Право України. - 2004. - № 4. - С. 73-77.
  21.  Дмитриева Г. К. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие. — М.: Проспект, 1997. — 78 с.
  22.  Енциклопедія цивільного права України. К.: «Ін Юре». – 2009. – 952 с.
  23.  Захарченко Т. Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  24.  ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур'єр. - 2002. - №.63, 68.
  25.  Інструкція про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затверджена наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. №113, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 р. за № 535/6823 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  26.  Кисть В., Приходько М. Міжнародно-правова уніфікація в регулюванні основних питань міжнародного комерційного арбітражу // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — К., 1995. — № 2.
  27.  Козик В.В., Папкова Л.А., Карп'як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти. - Львів: Оксарт, 1998.
  28.  Коммерческий договор: от заключения до исполнения / Сост. Л. П. Дашков, А. В. Брызгалин. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1995.
  29.  Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 р.). // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  30.  Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  31.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  32.  Крупчан А.Д. Оспаривание решений международных арбитражных судов по национальному и международному законодательству // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г.Побирченко. - Научно-практическое издание. - К.: Ин Юре, 2000. - С. 55-64.
  33.  Межамериканская конвенция о международном коммерческом арбитраже 1975 г. // Commercial Arbitration Yearbook. — The Hague: Kluwer Law International. 1997. Vol. 22.
  34.  Международный коммерческий арбитраж в Украине: Законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. — Науч.-практ. издат. — К.: Издательский дом «ИНЮРЕ», 2000. — 973 с.
  35.  Международный коммерческий арбитраж: Законы Украины, Международные Конвенции, Инкотермс. — К.: Изд-во ТПП Украины, 1995.
  36.  Минаков А. И. Арбитражные соглашения и практика разрешения внешнеэкономических споров. — М.: Юридическая литература, 1985. — 143 с.
  37.  Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  38.  Міжнародні правила з інкасо (публікація Міжнародної торгової палати № 550, редакція 1995 р.) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  39.  Мілаш В.С. Захисні застереження в зовнішньоекономічному договорі: Монографія. - Полтава, 2004. - 180 с.
  40.  Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменськиого, В.С. Щербини; Кол. авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.;– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.
  41.  Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І. Харитонової. К.: Істина, 2007. 272 с.
  42.  Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Т. І. – 832 с.
  43.  Образцы договоров с комментариями. Международный коммерческий арбитраж. - Минск: «Амалея», 1997.
  44.  Пащенко Е.Г. Порядок заключения внешнеэкономических контрактов // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г.Побирченко. - Научно-практическое издание. - К.: Ин Юре, 2000. - С. 18-22.
  45.  Побирченко И. Г. Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика. — К.: Издательский дом «Инюре», 2000.
  46.  Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 288 с.
  47.  Положение об арбитражном суде Немецкой Институции по арбитражному делу 1998 г. — Немецкая Институция по арбитражному делу, 2000.
  48.  Положення про арбітражні збори та витрати (Додаток до Регламенту МКАС при ТПП України) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  49.   Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затверджене наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. № 142/5/310, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 р. за № 1649/10248 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  50.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 18 січня 2003 р. № 61 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  51.  Постанова КМУ від 04.04.2001 р. № 327 «Про Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких є Україна» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 11 квітня.
  52.  Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1861 «Про затвердження Порядку верифікації сертифікатів про походження товарів з України» // Урядовий кур'єр. -2002. - 19.12. -С. 19.
  53.  Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1863 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 19.12. - С. 20.
  54.  Постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1864 «Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, переміщується через митний кордон України» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 19.12. - С. 20.
  55.  Постанова КМУ від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 15 березня.
  56.  Постанова КМУ від 30.03.2002 р. № 445 «Про затвердження порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» // Урядовий кур'єр. - 2002. - 23 квітня.
  57.  Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.
  58.  Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.
  59.  Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  60.  Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. та ін. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. 5-е вид., перероб. та доп. — Харків: Консум, 2005. — 304 с.
  61.  Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002.     № 10. — Ст. 76.
  62.  Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 24. Ст. 207.
  63.  Про внесення змін і доповнень в деякі законодавчі акти України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. №11.Ст. 66.
  64.  Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів. Указ Президента України від 04.04.1994 р. № 567 // Урядовий кур'єр. - 1994. -20 квітня.
  65.  Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. №29. Ст. 377.
  66.  Про Консульський статут України: Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  67.  Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України, 12.08.2005, № 32, ст. 422, стор.1278; Голос України, 29.07.2005, № 138; Урядовий кур'єр, 31.08.2005, № 163; Офіційний вісник України, 05.08.2005, № 29, ст. 1694, стор.48, код 33145/2005.
  68.  Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
  69.  Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України, 10.12.2004, № 50, ст. 540; Голос України, 03.08.2004, № 142; Урядовий кур'єр, 18.08.2004, № 155; Офіційний вісник України, 17.09.2004, № 35, ст. 2317, стор.11, код 29955/2004; Президентський вісник, 27.08.2004, № 26.
  70.  Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 p. № 185/94-ВР // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  71.  Про правовий статус іноземців: Закон України від 04.02.1994 р.  // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 23. Ст. 162.
  72.  Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // Юридичний вісник України. — 2000. — № 9. — 2—8 березня.
  73.  Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Постанова Верховної Ради України від 19.12.1992 р. // ВВР України. - 1993. - № 9. - Ст. 66.
  74.  Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України, 12.07.1994, № 28, ст. 232; Голос України, 21.04.1994.
  75.  Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 2 грудня 1997 p. № 671/97-ВР // Голос України. - 1998. - 5 січня.
  76.  Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.
  77.  Регламент Арбитражного института Торговой палаты Стокгольма в редакции от 1 апреля 1999 г. — Стокгольм: Арбитражный институт Торговой палаты, 2000.
  78.  Регламент МАК при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  79.  Регламент МКАС при ТПП України, затверджений рішенням Президії ТПП України від 17 квітня 2007 p., протокол № 18(1) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  80.  Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Книжный мир, 1998. — 826 с.
  81.  Розенберг М. Г. Международная купля-продажа товаров: Комментарий к правовому регулированию и практике рассмотрения споров — Изд. 2-е, испр. (2-й завод). — М.: «Статут», 2004. - 352 с.
  82.  Розенберг М. Г. Международный договор и иностранное право в практике Международного коммерческого арбитражного суда. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000.
  83.  Розенберг М. Г. Практика международного коммерческого арбитражного суда: Научно-практический комментарий. — М.: Торгово-промышленая палата РФ. — 1997. — 288 с.
  84.  Сліпачук Т. В. Докази та доказування в міжнародному арбітражі // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  85.  Суб’єкти господарського права: Монографія / В.С. Щербина.- К.: Юринком Інтер, 2008 -264 с.
  86.  Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  87.  Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 20 березня 1992 р., м. Київ
  88.  Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських та економічних судів на територіях держав-учасниць Співдружності: Угода, Міжнародний документ СНД, від 06.03.1998.
  89.  Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., м. Київ // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.
  90.  Федоров А. Г. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие. — М.: Издательский дом «Дашков и К°», 2000. — 120 с.
  91.  Хеда С.М. Правове регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах (порівняльно-правовий аспект): Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Т.Шевченка. - К, 2004. - 20 с.
  92.  Царев В. Выбор применимого права во внешнеэкономических контрактах // Бухгалтерия. - 1999. - № 46. - С. 98-103.
  93.  Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. –   2 -е вид. допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.. 1. – 736 с.
  94.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2452-IV від 03.03.2005 р.).
  95.  Цират Г. А. Виконання іноземних арбітражних рішень в Україні. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія «Міжнародні відносини». — Вип. 14. — К., 1999.
  96.  Цират Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
  97.  Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право Уркаїни: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. Ред.. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.
  98.  Шелухін М.Л. Зубатенко О.М. Господарське процесуальне право: Навч. посібник у схемах. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 264 с.
  99.  Ярема А.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – Т. 1. – К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. – 928 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16953. Работа ЭБ в состоянии «Работа на мощности» 165.5 KB
  Тема: Работа ЭБ в состоянии Работа на мощности. План лекции Введение 1. Состояние систем и оборудования при состоянии ЭБ Работа на мощности. 2. Эксплуатация и техническое обслуживание оборудования РУ в режиме Работа на мощности. 3. Эксплуатация и техническ...
16954. Работа ЭБ с неполным числом петель 1 контура 51 KB
  Тема: Работа ЭБ с неполным числом петель 1 контура. План лекции Введение 1.Последовательность операций при отключении петли в резерв. 2.Подготовка петли к работе. 3.Ввод петли в работу. 4.Эксплуатация ЭБ в режиме продления компании...
16955. Перевод ЭБ из состояния «Горячий останов» в состояние Холодный останов 147.5 KB
  Лекция № 15 Тема: Перевод ЭБ из состояния Горячий останов в состояние Холодный останов. План лекции Введение 1.Подготовка РУ к расхолаживанию. 2.Расхолаживание 1 контура. 3. Расхолаживание 1 контура системой TQ122232. 4.Окончательное расхолаживание 1 контура
16956. Перевод ЭБ из состояния «работа на мощности» в состояние «горячий останов» 81 KB
  Тема: Перевод ЭБ из состояния работа на мощности в состояние горячий останов. План лекции Введение 1. Подготовка к снижению мощности и снижение мощности реактора. 2. Останов турбогенератора. 3. Разгрузка реактор...
16957. Перевод ЭБ из режима «Холодный останов» в режим «останов для ремонта» и «останов для перегрузки» 83 KB
  Тема: Перевод ЭБ из режима Холодный останов в режим останов для ремонта и останов для перегрузки. План лекции Введение 1.Дренирование 1 контура и консервация ПГ. 2.Подготовка ЭБ к ремонту. 3.Подготовка РУ к перегрузке топлива. ...
16958. Задачи и организационная структура управления эксплуатацией АЭС 84.5 KB
  Тема: Задачи и организационная структура управления эксплуатацией АЭС. План лекции Введение 1.Задачи эксплуатации АЭС. 2.Типовая организационная структура управления эксплуатацией АС. Выводы по лекции. Литература: 1.Острековский В.А. Эксплуатация АС. Москв
16959. Эксплуатационно-техническая документация на АЭС 106 KB
  PAGE 12 Лекция №3. Тема: Эксплуатационнотехническая документация на АЭС. План лекции. Введение. 1.Виды эксплуатационнотехнической документации на АЭС. 2.Руководящая документация на АЭС. 3.Пономерная документация на АЭС. 4. Документация опе...
16960. Эксплуатация ЭБ при снижении и повышении нагрузки генератора 120.5 KB
  Лекция № 13 Тема: Эксплуатация ЭБ при снижении и повышении нагрузки генератора. План лекции Введение. Эксплуатация ЭБ при снижении нагрузки. Эксплуатация ЭБ при повышении нагрузки. Выводы по лекции. Литература: Инструкция по эксплуатации...
16961. Перевод ЭБ в состояние холодный останов 83 KB
  Тема: Перевод ЭБ в состояние холодный останов. План лекции Введение Исходное состояние реакторной установки перед подготовкой к пуску после перегрузки топлива. Подготовительные операции по переводу реакторной установки в €œхолодный останов€.