47803

Мікроекономіка. Навчальний посібник

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Значна увага приділяється теорії виробництва та механізму вибору його обсягів які максимізують прибуток виробника в умовах різних моделей ринку. При аналізі теорії виробництва особлива увага приділяється формуванню затрат і залежності динаміки продукту від динаміки затрат факторів виробництва. Проаналізовано також закономірності формування витрат виробництва в короткотерміновому та довготерміновому періодах. Чотири теми що їх включає в себе цей розділ присвячені відповідно прийняттю фірмою рішення про ціни та обсяги виробництва в умовах...

Украинкский

2013-12-03

2.26 MB

48 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

МІКРОЕКОНОМІКА

Навчальний посібник

За редакцією О.А. Задої

Дніпропетровськ

НГУ

2008


УДК 338(07)

ББК 65.05 я 73

315

Рекомендовано вченою радою НГУ як навчальний посібник (протокол №  від                        р.)

Рецензенти:

В.Л. Осецький, д-р екон. наук, проф. кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

В.М. Тарасевич, д-р екон. наук, проф., завідувач кафедри політекономії Національної металургійної академії України.

315 Мікроекономіка: Навчальний посібник / За ред. А.О.Задої. – Д.: Національний гірничий університет,  2008. –          с.

Автори:

А. О. Задоя, д-р екон. наук. (передмова, теми 1 – 13); О.М. Кірієнко,

канд. екон. наук, доцент (вправи до тем 1 – 5); Г.М. Пилипенко, канд. екон. наук, доцент (вправи до тем 9 – 13); Т.В. Нікеєнко, старш. викл. (вправи до тем  6 – 8).

Книга знайомлює читача з основними проблемами мікроекономічного аналізу. Вона містить виклад теорії споживацького вибору та поведінки споживача, розкриває модель досягнення споживачем максималізації задоволення. Значна увага приділяється теорії виробництва та механізму вибору його обсягів, які максимізують прибуток виробника в умовах різних моделей ринку. У посібнику охарактеризовано поведінку фірми на ринку товарів і ресурсів. До кожної з розглянутих тем додається набір вправ, що можуть використовуватися як для контролю, так і самоконтролю знань.  В основу книги покладено курс лекцій, який читається  для студентів економічних спеціальностей Національного гірничого університету і Дніпропетровського університету економіки та права.

Для студентів економічних спеціальностей, викладачів, усіх тих, хто цікавиться проблемами економіки

УДК 338(07)

ББК 65.05 я 73

© А.О. Задоя, О.М. Кірієнко,

Г.М. Пилипенко, Т.В. Нікеєнко, 2008

© Національний гірничий університет                                     2008


Присвячується 110-річчю

Національного гірничого

університету

ПЕРЕДМОВА

Сучасна ринкова економіка вимагає від фахівця не тільки широких знань у сфері економічної теорії, але й поглибленого вивчення й засвоєння окремих спеціальних розділів цієї науки. Мікроекономіка як особливій розділ економічної теорії уведена в проглами навчальних закладів України порівняно недавно. В основному і студенти, і викладачі користуються навчальною літературою, яка видана базується на матеріалі перекладених американських і німецьких підручників. Останнім часом з’явилися також вітчизняні навчальні посібники, на наш погляд, досить цікаві.

Однак відчувається гостра потреба у такому виданні, де, з одного боку, розділялися б ґрунтовні положення мікроекономіки, а з іншого – не було б зайвої деталізації, яка заважала б економісту-початківцю охопити поглядом мікроекономічну систему в цілому. За своїм обсягом та ціною таке видання має бути доступним кожному студенту. Усвідомлення цієї потреби і підштовхнуло авторів до написання книги, яку ви тримаєте у руках.

В основу видання покладено курс лекцій, який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничої академії України і Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права. Тому мова книги – це мова живого аудиторного спілкування. Автори намагалися знайти стиль викладу, зрозумілий читачеві, а приклади для підтвердження тих чи інших мікроекономічних закономірностей брав з повсякденного життя.

Запропонований курс мікроекономіки складається з вступної лекції та п’яти розділів. Вступна лекція ознайомлює читача з мікроекономікою як складовою частиною економічної теорії та як певною системою економічних відносин, що являє собою предмет вивчення цієї дисципліни. Два перших розділи присвячені теорії поведінки основних контрагентів мікросистеми: споживача та виробника (“Теорія поведінки споживача” і “Теорія поведінки виробника”). Тут розкрита теорія споживацького вибору, модель досягнення рівноваги споживачем, механізм формування ринкового попиту і його еластичність. При аналізі теорії виробництва особлива увага приділяється формуванню затрат і залежності динаміки продукту від динаміки затрат факторів виробництва. Проаналізовано також закономірності формування витрат виробництва в короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Третій розділ “Ринок товарів” розкриває поведінку виробника на ринках готової продукції. Чотири теми, що їх включає в себе цей розділ, присвячені, відповідно, прийняттю фірмою рішення про ціни та обсяги виробництва в умовах різних моделей ринку: чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.

Оскільки фірма виступає не тільки виробником продукції, але й споживачем ресурсів, то спеціальний розділ курсу (“Ринок факторів виробництва”) описує походження попиту на ресурси та механізм формування цін на них.

Завершує книгу п’ятий розділ “Аналіз загальної рівноваги та ефективність”, у якому розглядається механізм досягнення загальної рівноваги та оцінюється ефективності функціонування ринкової системи на мікрорівні.

Запропонований у навчалбному посібнику курс лекцій в основному відповідає типовій програмі з дисципліни “Мікроекономіка”, що викладається для студентів економічних спеціальностей в усіх навчальних закладах України. Він розрахований на 36 лекційних годин і покликаний дати тільки базові знання з мікроекономіки, які будуть поглиблюватися при вивченні інших курсів і дисциплін.


ТЕМА
1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

 

Мета вступної лекції з курсу “Мікроекономіка” полягає в з’ясуванні особливостей предмета вивчення цього розділу економічної теорі та специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

  1.   Мікроекономіка в системі

економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії,  який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Цими субєктами можуть виступати окремі споживачі, працівники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку мікроекономік пояснює, як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого - вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, англійський економіст Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Дж. Б. Сей. Закон спадної дохідності Мальтуса і теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру, зроблених представниками пізнього класицизму, становлення мікроекономіки як науки відбувається значно пізніше і пов’язується, передусім, з неокласикою.

У другій половині ХІХ ст. завершується становлення економіки в якій переважають ринкові механізми регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення акцентів із з’ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз економічних явищ, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

І етап (1845 - 1990). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найбільш значними представниками цього етапу вважаються:

а) Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, представники австрійської економічної школи які збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але також факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

ІІ етап (1890 - 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі галузі економічних досліджень на основі систематизації та узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”,  1890) наука дістала свою першу назву – “Economics”. Представники другого етапу:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) У.-С. Джевонс, Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето. Представники математичної школи, що вперше широко використали апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробували описати ринок конкурентних товарів у вигляді замкнутої системи  жорстких кількісних взаємозалежностей; Вони запрононували якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності й обґрунтували теорію загальної економічної рівноваги.

ІІІ етап (1933 р. – сучасність). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення

(Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції

(Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, а з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає усвідомлення взаємозв’язку та взаємозалежності між мікро- і макроявищами. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має власні специфічні проблеми, дослідження яких зумовлює різницю між цими науками. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це, насамперед, питання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта потрібно вивчити потреби споживача, задоволення яких є  кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості треба залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов’язано з вивченням доходів та їх розподілом на поточне й перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дає змогу мікроекономіці реалізувати зокрема, такі функції:

1. Пояснення досліджуваних явищ. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для математики – це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію своєї корисності Звичайно, у житті спостерігаємо також ірраціональну поведінку суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Більшості господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Вигода може бути як поточною, так і перспективною. Для економічного життя характерною є суперечність між поточною і перспективною вигодою, що називається ефектом Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності. Користуючись законо-мірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на питання “як має бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

1.2. Методологія мікроекономіки: теорії та моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загально-наукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій і моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв’язків між ними дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів і побудувати відповідну модель. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов викличуть зміни в економічних результатах. Економічні змінні – це натуральні величини, що можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, які можуть набувати можливих значень.

Висновки, зроблені на базі економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто відомостей про причини і наслідки певних явищ, які потребують підтвердження чи заперечення фактами. У свою чергу гіпотези включають дані про можливі причини і наслідки певних економічних явищ. Кожна гіпотеза потребує підтвердження чи заперечення за допомогою факторів.

Метою економічного моделювання є теоритична спроба зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерій корисності економічної моделі - це не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, що набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про досліджуваний об’єкт. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та взаємозв’язках між ними. Відомі величини, що вводяться в модель у готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними. 

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є побудова моделей у двовимірному просторі – за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується  в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свою вигоду. При цьому йдеться про чистий виграш як різницю між загальним виграшем і витратами, що були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю продукції) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його проведення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук  факторів, що на неї впливають. Після становлення таких факторів, визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливе навіть тоді, коли чітке встановлення причинно-наслідкових зв’язків  між  досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до встановлення динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, що характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішні тенденції до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов  можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється,  а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямів розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях найбільш широко використовуються методи статики та динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

  1.  Мікросистема та її основні

характеристики

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема відображає економічні відносини між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

а) Домогосподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну і разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в будь-які об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі подвійна. З одного боку,  вони є споживачами кінцевих товарів і носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих потреб. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.

б) Підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів і виробляють товари чи надають послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку.

в) Держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що  координують і регулюють економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава – власник значної кількості підприємств, вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктами, з приводу яких формуються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва в мікроекономіці, як і в інших розділах економічної теорії,прийнято вважати працю, капітал, природні ресурси (землю) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати  природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють усі засоби виробництва, створені людиною в попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці, або сили природи, які використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі властивості окремих людей, що дозволяють їм свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі й творче використання цих властивостей заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів і побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

Обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а свідчить про те, що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Таким чином, залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають унаслідок абсолютної обмеженості ресурсів.

Взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці.

– Взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або ж послуга. Кількісно цей результат можна  характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному вираженні. Вартісне вираження значною мірою залежить від цін, на основі яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж зіставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант цін.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносинщо формуються в ній, то виявляється, що це ринкова система. У сою чергу ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який ґрунтується на ціновій  системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмітні риси, а саме:

Рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв’язку, але в цьому випадку примус буде мати економічний характер.

– Використання принципу економічної вигоди як основного критерію доцільності вступу в ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити вигоду; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальною вигодою для себе; 3) краще здійснити угоду з меншою вигодою, ніж взагалі відмовитися від неї.

 – Повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це один бік ринкового становища суб’єкта, то повна самовідповідальність – зворотний. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, з власної волі, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

            Ресурси                 Витрати               Доходи             Ресурси

 Кінцеві                        Виручка       Споживацькі                Кінцеві           

 товари                                                    витрати                товари

 і послуги                                                                                 і послуги

Рис.1.1. Кругообіг товарів і грошей

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато в чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача й виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається “мікроекономікою”.

ВИСНОВКИ

  1.  Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, прцівники, вкладники капіталу, фірми тощо.
  2.  Мікроекономіка, з одного боку, пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.
  3.  До функцій мікроекономіки відносяться пояснення явищ, які спостерігаються, та прогнозування  поведінки економічних суб’єктів.
  4.  Позитивний аналіз передбачає пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Нормативний аналіз передбачає оцінку правильності чи помилковості дій і відповідає на питання “як має бути?”.
  5.  Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть певним чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень.
  6.  Відомі величини, що вводяться в модель у готовому вигляді, називаються екзогенними, величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.
  7.  До методів дослідження в мікроекономіці належать: граничний аналіз, функціональний аналіз, рівноважний підхід, методи статики й динаміки.

Вивчення матеріалу, поданого в темі 1, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

Загальні проблеми економіки;

мікроекономіка;

макроекономіка;

функції мікроекономіки;

“ефект Робін Гуда”

позитивний і нормативний    

аналіз;

методологія мікроекономіки;

економічна модель;

економічні змінні;

суб’єкти мікроекономіки;

граничний аналіз;

ресурси та їх властивості.

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 1

Вправа 1. Для кожного положення, з наведених далі знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1. Частина теоретичної науки, яка визначає економіку як цілісну систему, формує цілі економічної політики, визначає інструменти, необхідні для її реалізації.

2. Розділ теоретичної науки, який визначає взаємодію відокремлених економічних одиниць на рівні  локальних ринків.

3. Окремі суб'єкти або групи, що поєднують свої доходи й спільно приймають рішення про витрати.

4. Наука, що вивчає економічні відносини, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг.

5. Економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення про виробництво та реалізацію продукції.

6. Пізнання, пояснення і прогнозування об'єктивно існуючих економічних явищ і процесів.

7. Виявлення умов досягнення максимального економічного результату при існуючих витратах, оцінка правильності рішень, що приймаються.

8. Система взаємозв'язку між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати той чи інший результат.

9. Наукове припущення, яке використовується для пояснення якого-небудь явища, що потребує перевірки на практиці і теоретичного обґрунтовування для того, щоб стати достовірною теорією.

10. Суперечність між проміжними і кінцевими результатами економічного заходу.

 

Терміни і поняття

а) Політекономія;

б) ефект Робін Гуда;

в) домогосподарство;

г) позитивний аналіз;

д) макроекономіка;

е) економічна модель;

ж) гіпотеза;

и) нормативний аналіз;

к) мікроекономіка;

л) фірма.

Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь.

1. Економічна модель не може бути:

а) ідеальним типом економіки або політики;

б) інструментом для економічних прогнозів;

в) комплексом економічних принципів;

г) поясненням, як функціонує економіка та її окремі сектори.

2. Що з перерахованого нижче вивчає мікроекономіка :

а) виробництво в масштабі усієї економіки;

б) чисельність людей зайнятих у виробництві;

в) загальний рівень цін;

г) виробництво молока й динаміку його ціни.

3. Який з етапів побудови моделі є першочерговим?

а) пізнання мотивів поведінки економічних суб'єктів;

б) кількісний аналіз взаємозв'язків;

в) збір і обробка фактів;

г) пізнання взаємодії економічних суб'єктів.

4. Основним мотивом поведінки економічних суб'єктів уважаеться:

а) максимізація вигоди;             б) допомога ближньому;

в) мінімізація ризику;                г) виробництво споживчих товарів.

5. Загальний рівень цін і безробіття вивчається у курсі:

а) мікроекономіки;                     б) макроекономіки;

в) менеджменту;                         г) міжнародних фінансів.

 

6. Нормативний аналіз – це:

 

а) пояснення правильності або помилковості економічних дій;

б) пояснення економічних дій;

в) прогнозування економічних явищ;

г) правильна відповідь відсутня.

7. Макроекономіка –  це наука, що вивчає:

а) поведінку і взаємодію окремих суб'єктів;

б) економічні відносини між людьми;

в) економіку в цілому;

г) принципи раціонального управління домашнім господарством.

    

8. Мікросистема – це:

а) сукупність економічних відносин;  б) сукупність економічних поглядів;

в) сукупність економічних проблем;   г) сукупність законодавчих актів,що регулюють економіку.

9. Мікроекономіка як самостійний розділ економічної науки з’явилася:

а) у кінці ХХ століття;                           б) у кінці ХІХ століття;

в) у ХVІ столітті;                                    г) у ХVІІ столітті.

10. Уперше використав психологічний фактор аналізу поведінки економічнихсуб’єктів:

а) А. Маршалл;

б) К. Менгер;

в) Г. Госсен;

г) Ф. Візер.

11. Розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів, - це:

а) ойкономія;                                          б) хрематистика;

в) мікроекономіка;                                 г) макроекономіка.

12. Термін “економікс” набув загальне визнання після того, як був використаний у назві роботи:

а) Ж .Б. Сея;                                           б) Дж. С. Мілля;

в)  А. Маршалла;                                   г) Дж. М. Кейнса.

13. Макроекономіка визначається як наука, що вивчає:

а) роль держави в економіці;

б) глобальні тенденції економічного розвитку людства;

в) економічні процеси, що відбуваються в національній економіці;

г) ті самі проблеми, що і політична економія.

14. Який аналіз використовується для вивчення економіки з погляду цілісної системи?

а) Макроекономічний;                            б) мікроекономічний;

в) позитивний;                                        г) нормативний.

15. Що не можна віднести до методів мікроекономіки?

а) Рівноважний аналіз;                          б) граничний аналіз;

в) моделювання;                                     г) вірна відповідь відсутня.

16. Мікроекономічний аналіз є характерним для:

а) неокласичної теорії;                          б) кейнсіанської теорії;

в) інституціалізму;                                 г) марксизму.

Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове:

1. Мікроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає поведінку самостійних господарчих одиниць.

2. Політична економія вивчає теоретичні проблеми функціонування ринкової економіки.

3. Нормативний аналіз – це дослідження взаємозв'язків між економічними явищами і поведінкою економічних об'єктів.

4. Економічна модель – це не пов'язані між собою економічні зміни, які впливають на прогноз діяльності господарчих субєктів.

5. Теоретична економіка є загальною методологічною основою усіх економічних досліджень.

6. “Ефект Робін Гуда” – це повна взаємодія між проміжними та кінцевими результатами господарської діяльності.

7. Фірма – це суб'єкт, що займається виробничим споживанням ресурсів.

8. Відправним моментом у мікроекономіці є теза про раціональність поведінки економічних суб'єктів.

9. Мікроекономіка – це наука, яка вивчає економічну поведінку окремих господарчих суб'єктів.

10. Держава в мікроекономіці розглядається тільки як виробник деяких товарів.

     


Розділ 1

ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

ТЕМА 2. ТЕОРІЯ СПОЖИВАЦЬКОГО ВИБОРУ

Кожен з нас як споживач щодня стикається з проблемою вибору: які страви вибрати на обід у студентській їдальні, їхати на заняття тролейбусом, автобусом чи маршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, не замислюючись, чому він виявився саме таким. Це відбувається ніби підсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить точному моделюванню. Існує також розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору тих чи інших товарів, які він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми – викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій дохід для максимізації задоволення.

2.1. Споживацькі переваги

 

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де перелічуються запропоновані страви, і зупиняються на деяких з них. Потім зіставляють свій попередній вибір з правою частиною, де подані ціни, та хоча б приблизно визначають, чи можуть вони зробити відповідне замовлення на ту суму грошей, що у них є. Це спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальну схему якого наведено на рис. 2.1.

Насамперед слід мати на увазі, що споживач обиратиме лише той товар чи послугу, у якому він має потребу. Можна впевнено сказати, що споживацький вибір утримується на потребах людей. Потреби – це  стан задоволення, який споживач прагне зберегти, або стан незадоволення, якого він хотів би позбутися

Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, втамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. Залежно від смаків споживач віддає перевагу якомусь з них. Отже, потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги – це ранги,  які споживач установлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, що, на думку споживача, здатні краще задовольнити його потреби, будуть посідати більш високі місця у цьому „табелі про ранги”. Таким чином, зявляючись на ринку, споживач має вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє йому власний бюджет.

Рис. 2.1. Фактори споживацького вибору

Розглянуті положення дають достатньо підстав для побудови моделі споживацького вибору. Проте ця модель, як і будь-яка інша, передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дають змогу краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є:

 1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб.  Якщо є два набори товарів (А і В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них або визнати, що вони для нього рівноцінні, тобто

А > B; A < B; A = B.

2. Переваги споживача транзитивні. Якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С, а саме:

якщо  A > B, а  B > C , то  A > C.

 3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що, будуючи модель поведінки споживача, ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється на антиблаго, і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

2.2. Функція корисності й криві байдужості

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить із суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність – це задоволення, яке суб’єкт  отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору), тому блага як носії певної корисності для споживача можуть бути упорядковані по їх перевагам: споживач здатний визначити черговість, послідовність, в якій він обрав би ці блага для задоволення своїх потреб. Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної одиниці виміру. Тому надалі для порівняння різних корисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам.

Корисність – поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких  умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю споживаних продуктів усніє певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, якого досягає споживач, тобто

      U = f (Qx, Qy, …, Qn),                                      (2.1)

де  U – корисність; Qx, Qy, …, Qn – обсяги відповідних спожитих товарів.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (X і Y). Тоді функцію корисності можна подати у спрощеному вигляді, а саме

      U = f (Qx, Qy).                                             (2.2)

Якщо тижневе харчове споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар Y) і котлет (товар Х), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Сітка споживача

Набір товарів

N1

N2

N3

N4

Котлети, шт.

8

10

12

14

Пиріжки, шт.

20

12

6

2

За даними табл. 2.1 можна побудувати відповідний графік (рис. 2.2). Крива на цьому графіку називається кривою байдужості. Крива байдужості для певного споживача – це усі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення, тобто між наборами товарів N1, N2, N3, N4  споживач не вбачає ніякої різниці.

Рис. 2.2. Крива байдужості

Набір товарів, що відповідає координатам точки N5, забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку саму корисність, як і набір у точці N5 . Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести криву байдужості. Ці криві утворюють карту кривих байдужості (див. рис. 2.3).

Карта кривих байдужості має певні властивості, а саме:

1. Набори товарів на кривих, більше віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацького задоволення, ніж ті, що лежать  на менш віддалених кривих.

2. Криві байдужості не перетинаються. Якщо припустити, що криві байдужості U1 і U2  перетнулися, то вони мають спільну точку А. Тоді набір товарів А має таку саму корисність, що і набір В, що належить кривій U1,  та набір С, що міститься на кривій U2 . За принципом транзитивності В = С. Однак це неможливо, оскільки ці точки належать до різних кривих байдужості.

 

 

Рис. 2.3. Карта кривих байдужості

Аналізуючи криві байдужості, слід звернути увагу на здатність товарів до взаємозамінювання. Зменшення споживання котлет на певну кількість може бути компенсоване збільшенням споживання пиріжків і навпаки. При цьому споживач буде перебувати на одній і тій самій кривій байдужості, тобто отримуватиме однакове задоволення. Гранична норма заміщення (субституції) – це кількість товару Y, від якого споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару X, залишаючись на цій кривій байдужості.

Як бачимо з рис. 2.4, зменшення обсягу споживання товару Y  на ΔQу (Qу2 - Qу1) компенсується збільшенням споживання товару X на ΔQx Qx2 Qx1 ). Тому граничну норму заміщення (MRSxy) можна розрахувати таким чином:

                                    MRSxy = – (ΔQу/ ΔQx).         (2.3)

Не важко помітити, що при пересуванні вниз по кривій байдужості гранична норма заміщення зменшується. В основі цього процесу лежить дія закону спадної граничної корисності. Гранична корисністьU) – це приріст задоволення, який отримує людина, споживаючи додаткову одиницю товару. Граничну норму заміщення можна легко виразити співвідношенням граничної корисності товару X та Y, тобто

ΔQx MUx  = – ΔQy MUy;                                  (2.4)

MRSxy = – (ΔQу/ ΔQx) = MUx / MUy .               (2.5)

 Рис. 2.4. Гранична норма заміщення

                            

Оскільки при збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то від кожної нової порції він матиме менше задоволення, ніж від попередньої. Цю залежність і відображає закон спадної граничної корисності. При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару X зростає, і його гранична корисність зменшується, а споживання товару Y зменшується, і його гранична корисність зростає, тому дріб у формулі  буде зменшуватися.

2.3. Бюджетні обмеження

Як зазначалося, вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету. Бюджет - це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у протягом певного часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

− весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y (у нашому випадку – це котлети й пиріжки);

 споживач не робить заощаджень і не залучає до витрат попередні заощадження;

−  споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку дохід споживача (I) відповідатиме всім його витратам, тобто

                                             I = РХQХ + Ру Qу,                                     (2.6)          

де Рх і Ру – ціни котлет і пиріжків відповідно.

За рівнянням (2.6) можна визначити набори товарів X та Y, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що I =10 грн, Рх = 1 грн, а Ру = 0,5 грн, варіанти можливих наборів наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Набір товарів

N1

N2

N3

N4

N5

N6

Котлети, шт.

10

8

6

4

2

0

Пиріжки, шт.

0

4

8

12

16

20

Цю залежність можна подати графічно (рис. 2.5). Лінія бюджетних обмежень, що міститься на цьому графіку, показує всі ті набори товарів X та Y, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки N7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, то вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення, а саме:

                                MRS = – (ΔQу/ ΔQx) =Рху.                                 (2.7)         

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару Y треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару X.

Рис. 2.5. Лінія бюджетних обмежень

Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо змінюється дохід, то крива пересувається вправо (збільшення доходу) чи вліво (зменшення доходу). При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар X та зниженні цін на товар Y і зменшується, якщо на ринку складається протилежна ситуація (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень: а – зміна доходу; б – зниження цін на товар X; в – зростання цін на товар Y

Побудова кривої байдужості споживача та лінії його бюджетних обмежень дає змогу визначити стан рівноваги споживача.

2.4. Рівновага споживача

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, дохід і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача (рис. 2.7). Як бачимо, лінія бюджетних обмежень перетинає криву байдужості, що відповідає корисності U1 в точках A1 і A2 Це означає, що дохід споживача при максимальному використанні дає змогу придбати як перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що в точках A1 і A2  споживач отримає максимальну корисність, яка доступна йому при існуючих бюджетних обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже будь-яка точка, що лежить на відрізку A1A2, буде доступна споживачеві й матиме корисність більшу, ніж U,1 оскільки вона більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рис. 2.7. Рівновага споживача

Рівновазі спожича можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень I1 до кривої байдужості U2, то це означає, що в точці А3 нахил цих двох ліній збігається (для довідки: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді

МUх  / МUy =  Рх / Ру,                                              (2.8)

або                                     

                               МUХ / РХ = МUу / Ру.                                                 (2.9)                       

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його бюджету

(рис. 2.8).

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Рис. 2.8. Кутова рівновага споживача

Виключно кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (наприклад, автомобілі та номерні знаки, черевики й шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні дохід споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 2.9).

Рис. 2.9. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу виробити найбільш ефективну стратегію фірми та приймати більш обґрунтовані економічні рішення. 

ВИСНОВКИ

  1.  Теорія споживацького вибору базується на допущенні, що люди поводяться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб.
  2.  Описуючи вибір споживача, слід розглядати два взаємопов’язаних показники: споживацькі переваги та бюджетні обмеження.
  3.  Споживачі роблять вибір шляхом порівняння наборів споживчих товарів і послуг. Припускається, що вони мають можливість порівняти всі альтернативні набори, ці набори транзитивні, і більша кількість товарів завжди привабливіша, ніж менша.
  4.  Криві байдужості – це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб; тобто не зростають і не перехрещуються.
  5.  Споживацькі переваги повністю описуються совокупністю кривих байдужості або картою кривих байдужості.
  6.  Гранична норма заміщення (субституції) – це кількість товару у, від якого споживач відмовлявся б, щоб отримати ще одну одиницю товару х, залишаючись на цій кривій байдужості.
  7.  Лінія бюджетних обмежень показує всі ті набори товарів х та у, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Лінії бюджетних обмежень зміщуються вправо внаслідок зростання доходу споживача. Вони обертаються навколо фіксованої точки (на осі ординат), коли ціна одного товару (на осі абсцис) змінюється, а дохід і ціна другого залишаються без змін.
  8.  Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули змінювати його на інший.
  9.  Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні.

  

Вивчення матеріалу, поданого в темі 2, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

Споживацькі переваги;

транзитивність;

корисність;

функція корисності;

крива байдужості;

карта кривих байдужості;

гранична корисність;

бюджетні обмеження;

лінія бюджетних обмежень;

рівновага споживача;

кутова рівновага;

гранична норма заміщення

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 2

Вправа 1. Для кожного положення, з наведення далі знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1. Ранги, що їх встановлює споживач для альтернативних можливостей задоволення своїх потреб.

2. Задоволення, що отримує економічний суб’єкт при споживанні тих чи інших товарів і послуг чи певному виді діяльності.

3. Кількість грошей, яку споживач має можливість використати на придбання товарів та послуг у даний проміжок часу.

4. Задоволення, що приносить економічному суб’єкту споживання додаткової одиниці товару чи послуги

5. Кількість товару, від якої споживач згоден відмовитися заради споживання додаткової одиниці іншого товару.

6. Якщо споживач віддає перевагу благу А порівняно з благом В, а благу В порівняно з благом С, то він віддає перевагу благу А порівняно з благом С.

7. Комбінації наборів товарів А і В, які приносять споживачеві однакову корисність.

8. Стан споживача, в якому він купує товари за даними цінами в таких обсягах, що використовує весь дохід і максимізує корисність.

9. Граничні корисності товарів у розрахунку на одиницю їх ціни рівні.

10. Лінія, що графічно відображає множину наборів товарів, придбання яких потребує однакових витрат.

11. Набір варіантів споживчого вибору, кожен з яких має однакову корисність.

Терміни і поняття

а) Бюджет;                                                  ж) рівновага споживача;

б) споживчі переваги;                                и) крива байдужості;

в) гранична норма заміщення;                  к) еквімаржинальний принцип;

г) корисність;                                              л) гранична корисність;

д) транзитивність;                                      м) бюджетні обмеження;

е) сітка споживача.

Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь:

  1.  Продукт має корисність, якщо він:

а) потребує зростаючої кількості ресурсів для виробництва;

б) відображає закон попиту;

в) здатний задовольнити яку-небудь потребу споживача;

г) доступний для споживача за ціною.

  1.  Гранична корисність визначається як:

а) приріст загальної корисності при зростанні обсягу споживання блага на одиницю;

б) відношення загальної корисності до обсягу споживання;

в) сума загального попиту на благо;

г) корисність, від якої споживач відмовляється заради одержання додаткової одиниці іншого товару.

  1.  
    Які з наборів товарів є рівноцінними з точки зору їх корисності для споживача:

                       QY                                                                      а) А і В;

                                                                                                  б) А і С;               

                                                                                                  в) В і D;

                                                                                                  г) С і D.

                                                                             U3

                                                                                    

                                                                                   

                                                                            U1      

 

                                                                                             QX

4. Серед наведених тверджень знайдіть неправильнуу відповідь:

а) кожна точка на кривій байдужості означає різну комбінацію двох товарів;

б) кожна точка на лінії бюджетних обмежень означає різну комбінацію товарів;

в) усі точки на кривій байдужості означають однаковий рівень задоволення потреб;

г усі точки на кривій байдужості означають однаковий рівень доходу.

5. Який з наведених переліків зміни значень загальної корисності під впливом збільшення обсягу на одиницю продукції ілюструє дію закону спадної граничної корисност?

а) 400; 500; 600; 700;                                      б) 200; 400; 700; 1 000;

в) 200; 250; 270; 280;                                      г) 150; 350; 450; 600.

6. Ціна товару одиниці Х становить 1,5 грн, а товару Y – 1 грн. Якщо споживач оцінює граничну корисність товару Y у 30 умовних балів, то при якій граничній корисності товару Х він максимізує корисність набору з цих двох товарів:

а) 45 балів;            б) 30 балів;             в) 20 балів;                  г) 15 балів.

7. Положення та нахил кривої байдужості для окремого споживача безпосередньо залежить від:

а) його вподобань та розміру доходу;

б) цін на товари;

в) його переваг, доходу та цін на товари;

г) тільки від споживчих переваг.

8. Закон спадної граничної корисності ілюструє:

а) зниження корисності товарів при збільшенні доходу споживача;

б) рівність граничних корисностей у розрахунку на одиницю їх ціни;                                                         

в) зменшення корисності, яку приносить споживачу кожна додаткова одиниця товару;

г) відношення граничних корисностей до цін товарів першої необхідності.

9. Загальна корисність зростає, якщо гранична корисність:

а) зменшується;                               б) збільшується;

в) є величиною додатною;         г) збільшується низькими темпами.

10. Теорія поведінки споживача передбачає, що він може максимізувати:

а) загальну корисність;                    б) середню корисність;

в) граничну корисність;                   г) кожну з перелічених величин.

11. Щоб максимізувати корисність за обмеженого бюджету, споживач повинен:

а) не купувати товари низької якості;

б) бути впевненим, що ціна кожного товару дорівнює граничній корисності грошей;

в) розподіляти дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на купівлю товару, приносила такий самим приріст корисності, як і грошова одиниця, витрачена на купівлю іншого товару;

г) урівноважувати граничні корисності останніх одиниць товарів, що купуються.

12. Якщо споживач обирає комбінацію, що відображена точкою з координатами на площині, обмеженій бюджетною лінією, то він:

а) максимізує корисність;

б) бажає купити більше товарів, ніж дозволяє бюджет;

в) не повністю використовує свій бюджет;

г) перебуває у стані споживчої рівноваги.

 

13. U = f (Qx  Qy Qn) ― це функція:

а) граничної корисності;                                б) загальної корисності;

в) кривої байдужості;                                     в) бюджетної лінії.


14. Корисність кожної нової порції продукту:

а) більша від попередньої;                            б) менша від попередньої;

в) дорівнює попередній;                                г) правильна відповідь відсутня.

15. Два набори благ, що мають однакову корисність:

а) належать до однієї кривої байдужості;

б) перебувають на одній кривій Енгеля;

в) перебувають на одній лінії бюджетного обмеження;

г) перебувають на одній кривій попиту.

16Яка з перелічення властивостей не характерезує карту кривих байдужості?

а) Криві байдужості для одного споживача не перетинаються:

б) криві байдужості мають від’ємний нахил;

в) криві байдужості, як правило, випуклі до початку координат;

г) правильна відповідь відсутня.

17. Пан Сидорчук вважає, що йому однаково корисно споживати 8 склянок молока і 3 склянки кефіру чи 6 склянок молока і 4 кефіру. В цьому випадку  гранична норма заміщення кефіру на молоко дорівнює:

а) 6:4;            б) 4:6;                     в) 2:1;                        г) 1:2.

18. Який із перелічених варіантів може пояснити переміщення бюджетної лінії в нове положення, позначене пунктирною лінією?

      Пироги

               10                                                        

             

               5

                                               10           20    Бутерброди   

а) Ціна бутербродів знизилась, пироги подорожчали, а доходи не змінилися;

б) ціна бутербродів і дохід знизилися;               

в) ціна пирогів збільшилася, дохід зріс;

г) усе перелічене вірно.

19. Віктор помітив, що він отримує 10 додаткових одиниць корисності від споживання останнього шоколадного батончика і 20 додаткових одиниць корисності від споживання останньої порції бананового морозива. Ціна батончика – 2 грн, бананового морозива – 5 грнЩо зробить Віктор для максимізації загальної корисності з урахуванням бюджетних обмежень?

а) Споживатиме більше батончиків і менше морозива;

б) споживатиме більше морозива і менше батончиків;

в) залишить споживання без змін;

г) споживатиме більше і батончиків, і морозива.

20. Нахил бюджетної лінії відображає:

а) кількість одного блага, яку споживач згоден поміняти на таку саму кількість іншого блага, щоб залишитися на тому ж рівні добробуту;

б) межі можливого споживання двох благ при даних цінах на них;

в) співвідношення цін двох благ;

г) підвищення граничної норми заміщення одного блага іншим.

21. При підвищенні ціни блага А і зниженні ціни блага В бюджетна лінія займе положення, зображене пунктиром на графіку:

 А                            А                            А                           А

                            В                              В                           В                          В

             а)                            б)                            в)                          г)     

Вправа 3. Визначте, яке з правильне, а яке помилкове:

1. Усі точки на бюджетній лінії означають однаковий рівень грошового доходу.

2. Криві байдужості ніколи не перетинаються.

3. Споживацькі переваги транзитивні.

4. Більша кількість товарів приоритетніша ніж менша.

5. Чим далі крива байдужості перебуває від початку координат, тим меншу корисність вона відображає.

6. При зниженні ціни товару Х бюджетна лінія зміщується вправо, при цьому кут нахилу залишається без змін.

7. При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується вправо.

8. Рівновага, за якої споживач обмежується одним товаром, називається внутрішньою рівновагою.

9. Функція корисності – це відношення між обсягом споживання і ступенем задоволення, яке отримує споживач.

10. Загальне рівняння рівноваги споживача має вигляд: MUx = MUy.

11. Володимир діє згідно з аксіомою транзитивності, якщо надає перевагу одному з двох споживчих наборів.

12. Сукупність кривих байдужості називається картою кривих байдужості.

13. Коли Андрій одержує додаткову граничну корисність від споживання лимонаду і піци, та крива байдужості цих товарів має від’ємний кут нахилу.

14. Споживач перебуває у стані рівноваги, якщо він витрачає повністю наявний дохід таким чином, щоб гранична норма заміщення одного товару іншим дорівнювала співвідношенню цін цих товарів.

15. Коли відношення цін двох товарів дорівнює 2 і гранична норма заміщення також 2, то споживач максимізує корисність.

16. Загальна корисність зростає при зростанні рівня споживання.

17. Споживач максимізує корисність, коли його бюджетна лінія перетинає криву байдужості.

18. Якщо ви придбали більше одиниць якого-небудь товару, то ваша гранична корисність зростає.

19. Якщо гранична корисність зменшується, то і загальна корисність зменшується.

20. Кожна точка, що лежить на кривій байдужості, відображає однаковий дохід споживача.

Вправа 4. Виконайте завдання

Завдання 1. Андрій любить споживати на сніданок свіжі соки. Орієнтуючись на свої смаки, він склав таблицю корисності. Подайтеу вигляді графіка переваги Андрія, використовуючи криву байдужості.

Сік томатний     

2

1

2

1

3

3

Склянки

Сік яблучний

2

0,5

1

3

1

3

Склянки

Корисність

40

20

35

40

40

50

Бали

Завдання 2. Користуючись даними сітки споживача, визначте, від скількох одиниць товару А має відмовитись споживач з метою придбання третьої одиниці товару В.

Кількість товару А

Кількість товару В

18

1

12

2

7

3

3

4

0

5

Завдання 3. Юрій упевнений, що при застуді 6 ложок меду на одну склянку гарячого молока допомагають так само, як і три ложки меду на 2 склянки молока. Яка гранична норма заміни молока медом?

Завдання 4. Сергійко з Володею вважають рівноцінним одночасне придбання 8 пляшок Кока-Коли і 3 пляшки Фанти, або 6 пляшок Кока-Коли і 4 пляшки Фанти рівноцінно. Знайдіть граничну норму заміщення Кока-Коли на Фанту.

Завдання 5. Студент щотижнево отримує від батьків 200 грн. на їжу та розваги. Намалюйте бюджетну лінію студента для кожної із ситуацій, відкладаючи витрати на продукти споживання по вертикальній осі, а на розваги – по горизонтальній.

№ п/п

Ціна продуктів, грн

Ціна розваг, грн

1

5

5

2

10

5

3

5

10

4

4

4

5

5

5, але доходи збільшились до 250 

Завдання 6. Визначаючи тижневий рівень споживання, Петро дійшов висновку, що він одержував 20 умовних одиниць корисності від споживання останньої шоколадки, тоді як від останнього тістечка – 40 умовних одиниць. Що має зробити Петро, щоб максимізувати свою корисність від споживання цих товарів, якщо шоколадка коштує 2 грн, а тістечко – 5 грн?

Завдання 7. Дохід Сергія становить 100 грн. Коробка сірників коштує

50 коп., а цигарок – 5 грн. Чому дорівнює нахил лінії бюджетного обмеження Сергія, якщо він витрачає свій дохід повністю на сірники та цигарки?

Завдання 8. Набір споживача складається з двох товарів: пива та раків. Загальна корисність характеризується такими даними:

Пиво (келихи)

Загальна корисність пива

Раки (шт.)

Загальна корисність раків

1

2

3

4

1

10

10

7

2

18

20

13

3

24

30

18

4

28

40

22

5

31

50

25

6

33

60

27

Ціна келиха пива – 10 грн, ціна одного рака – 50 коп. Загальний дохід споживача, який він може витратити на ці товари, становить 25 грн. Яку кількість пива та раків він купує у стані рівноваги?


ТЕМА 3. МОДЕЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ

СПОЖИВАЧА НА РИНКУ ТОВАРІВ

У попередній темі було прийнято допущення, що споживач робить свій вибір лише між двома товарами: товаром Х та товаром Y. Спробуємо наблизити нашу модель до реальної дійсності, адже фактично споживач вибирає конкретний товар з усієї маси запропонованих йому благ. Тому слід проаналізувати, як споживач робить вибір, протиставляючи товар Х усім іншим товарам, як на його вибір впливає дохід і ціни та як унаслідок цього формується індивідуальний попит на товар.

3.1. Криві “дохід−споживання”.

Криві й закони Енгеля

Якщо ввести в модель споживацького вибору положення про вибір між даним товаром та всіма іншими товарами, то це, передусім, позначиться на уявленні про структуру витрат бюджету. У цьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:

І = PxQx + PyiQyi  .                                             (3.1)

Тоді дещо інакше за цих умов буде тлумачитися лінія бюджетних обмежень. Тепер на графіку, з одного боку, буде кількість товару Х, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого – витрати в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис. 3.1). Точка перетину бюджетної лінії з віссю У відповідатиме загальному рівню доходу споживача.

Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута , тобто

           tg  = I/Qx = Px .                                                 (3.2)

 

Можна також побудувати криву байдужості для споживача з урахуванням нових допущень (рис. 3.2). Звертаємо увагу на те, що у цьому випадку цінність усіх інших товарів для споживача набуває грошового вираження.

Якщо припустити, що гранична корисність грошей для споживача залишається незмінною, то гранична норма заміщення у кожній точці кривої

                           РyQy                                                                                

             

               

                                             

                                 І

                                                               

                                                                          Qx 

 

Рис. 3.1. Лінія розширеного бюджетного обмеження

                          РYQY 

                   

                       

                                             

                         PYQY1         

                         PYQY2                                   

                                                                          QX 

                                        QX1     QX2      

Рис. 3.2. Крива байдужості при виборі товару Х з усієї маси товарів

байдужості буде дорівнювати граничній корисності товару Х, вираженій у грошовій формі (MUx). Тому нахил кривої байдужості збігатиметься з нахилом лінії бюджетних обмежень у тій точці, де гранична корисність товару Х, виражена у грошах, збігатиметься з ціною товару Х. Інакше кажучи, рівновага споживача досягається за умови рівності цінності товару для нього та витрат на його придбання, тобто коли

        

        MUx  = Px.                                                    (3.3)

За менших обсягів закупівель гранична корисність товару буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару Х. Якщо закупівлі виявляться більшими, ніж рівноважний обсяг, та ціна товару перевищить його корисність, а це підштовхуватиме споживача до зменшення закупівель. Рівновага настане тоді, коли гранична корисність як максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися заради отримання додаткової одиниці товару, зрівняється з його ціною.

Рішення споживача про придбання товару Х у певних обсягах залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від рівня доходу. Якщо на графіку, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву “дохід−споживання” (рис. 3.3). Ця крива показує, як  кількість товару Х, що споживається за певний час, буде змінюватиметься  залежно від зміни доходу і тільки доходу.

                  PYQY   

                         I1

                        

                        I2 

                        I3                                              U1   

                                                                  

                                                                        U2

                                                                        U3

                                                                                                  

                           QX      

Рис. 3.3. Крива “дохід-споживання”

Характер кривої “дохід−споживання” буде залежати від оцінки товару споживачем. Нормальні товари – це ті товари, котрі людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід. Неякісні товари – це ті товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Слід зазначити, що належність товару до групи нормальних чи неякісних залежить не стільки від певних його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший вважатиме як неякісним.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу поїздка до іншого міста на власному автомобілі буде сприйматися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься із збільшенням доходів споживача. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагу перельоту літаком, а тому поїздка на власному автомобілі перетвориться у неякісний товар.

Таким чином, для нормальних товарів крива “дохід−споживання” матиме зростаючий характер,  для неякісних – спадний.

Разом з тим, є група товарів, що не належать ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива “дохід−споживання” для цієї групи товарів буде мати вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 3.4).

PYQY                                      PYQY                                   PYQY

                                       

        

                                      QX                                            QX                              QX

 а     б    в

Рис. 3.4. Криві “дохід−споживання” для різних категорій товарів:

а – нормальний товар;  б – неякісний товар;  в – нейтральний товар

Від кривої “дохід−споживання” легко перейти до так званих кривих Енгеля. Ернст Енгель (1821-1896) – англійський економіст, він вивчав, як в Х1Х ст. характер споживання товарів і послуг змінювався залежно від доходу сім’ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит

(рис. 3.5).  

                              I

                                                                          

                Qx                                   

Рис. 3.5. Крива Енгеля

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричинює менший приріст споживання товару Х. Це, насамперед, пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи відносяться предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Ці залежності  були помічені й сформульовані Енгелем і ввійшли в економічну теорію як закони Енгеля:

1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростанні доходів сім’ї.

2. Споживання освітніх, юридичних, медичних послуг та послуг, пов’язаних із відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

І хоча ці закономірності виявлені понад 100 років тому, в їхній справедливості легко переконатися, спостерігаючи наше сьогодення.

  1.   Криві “ціна−споживання” та виведення кривих попиту

                                                               

Досліджуючи криві “дохід−споживання” та криві Енгеля, ми виходили з припущення, що змінюється лише дохід, а всі інші фактори попиту залишаються незмінними. Якщо змінити вихідні посилання, зафіксувати їх як незмінний дохід, а ввести в модель як економічну змінну ціни, то можна побудувати криву “ціна−споживання”.

Зниження цін на товар Х приведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки її перетину з віссю Х, більш віддаленої від початку координат. Якщо  дохід  і ціни на інші товари залишаються незмінним, то точка перетину кривої з віссю У залишиться незмінною.

                               QY

                                  I

                                                F1   F2  F3                             Qx

Рис. 3.6. Крива “ціна−споживання”

Крива “ціна−споживання” показує, як змінюється обсяг закупівель товару Х (точки F1, F2, F3 на рис. 3.6) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.

Від кривої “ціна−споживання” можна перейти до кривої індивідуального попиту. Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару Х. Легко помітити, що зменшення кута нахилу (зниження цін на товар Х) супроводжується  збільшенням обсягів закупівель цього товару. Залежність між ціною на товар (Рx) та розміром бажаних для споживача закупівель відображає крива попиту (рис.3.7).           

Попит (demand)це та кількість продукту, яку споживач готовий і може придбати за тими чи іншими цінами протягом певного періоду. Крива попиту та крива “ціна−споживання” – це два різних способи опису того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори не діють).

                          РX

                                                                          

                                                                        d

                                                                                  QX      

Рис. 3.7. Крива індивідуального попиту

Оскільки залежність між цінами товару та попитом на нього досить стійка, то можна говорити про  закон попиту, який говорить, що із зростанням цін на товар попит на нього зменшується, а зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.

  1.  Ефект доходу та ефект заміщення.

Парадокс Гїффена

Якщо ціна товару Х змінюється, то можливості споживача придбати різні набори товарів теж змінюються. З одного боку, зниження цін на товар Х робить його привабливішим для споживача, оскільки він стає дешевшим відносно товарів-субститутів. З іншого ж боку, вивільнення коштів від здешевлення товару Х дає змогу людині збільшити споживання інших товарів. Таким чином зростає реальний дохід споживача, хоча його номінальний дохід не змінився.

Реакція споживача на таке зростання реального доходу значною мірою буде залежати від його ставлення до споживчих властивостей товару. Щоб моделювати поведінку споживача, слід розмежовувати дію двох ефектів, які спостерігаються при зміні цін на один з товарів. Охарактеризуємо кожен з них

Ефект доходу – це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було зясовано раніше, зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних і неякісних товарів: якщо  із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних –  зменшується.

Ефект заміщення – це тільки ті зміни у споживанні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних товарів. В узагальненому вигляді дію ефектів доходу та заміщення наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Дія ефектів доходу та заміщення

Ефект

Споживання товару

нормального

неякісного

Доходу:

ціна зменшується

ціна зростає

Заміщення:

ціна зростає

ціна зменшується

Зростає

Зменшується

Зменшується

Зростає

Зменшується

Зростає

Зменшується  

Зростає

Ці два ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін у споживанні буде відповідати рівнодійній величині ефектів доходу та заміщення. Згідно з даними табл. 3.1, щодо нормальних товарів обидва ефекти діють в одному напрямку. В цьому випадку прогнозувати зміни споживання залежно від змін ціни на товар дещо простіше. Що ж до впливу зміни ціни на споживання неякісних товарів, то спрямованість впливу ефектів доходу та заміщення протилежна. Залежно від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни та динаміка споживання матимуть однакову або протилежну спрямованість.

Якщо ефект заміщення має більший вплив, то із зростанням ціни споживання товару Х зменшується, а при її зниженні – збільшується. Однак може виникнути ситуація, коли переважає ефект доходу, тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а при її зменшенні споживання також зменшується. Така ситуація трапляється досить рідко.

Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називається гіффеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього – парадоксом Гіффена.

Роберт Гіффен (1837−1910) – англійський вчений, який виявив, що незаможні робітники в Англії збільшують споживання дешевих неякісних продуктів харчування (зокрема, житнього хліба) у разі їх подорожчання. Таку саму ситуацію можна спостерігати і при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х років.

Товар Гіффена має одночасно відповідати таким вимогам:

−  бути неякісним в уявленні споживача;

−  бути значною часткою його витрат.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із закону попиту. Проте детальніше дослідження, доводить, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій.

Існує ще кілька прикладів винятків із закону попиту, коли із підвищенням цін спостерігається збільшення закупівель того чи іншого товару. Так, деякі споживачі можуть ототожнювати зростання цін з підвищенням якості продукції і збільшувати її закупівлі. В умовах нестабільності економічної ситуації зростання цін може сприйматися і як передвісник  інфляційного стрибка. Для отримання виграшу споживачі намагатимуться придбати більше продукту за сьогоднішніми цінами, поки вони ще не так зросли. Однак усі ці дії споживача можна легко пояснити, виходячи з теорії його поведінки.

ВИСНОВКИ

  1.  Крива “дохід−споживання” показує, як кількість товару Х, що споживається за певний час, змінюватиметься залежно від зміни доходу і тільки доходу. На графіку, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, це лінія, яке проходить через ці точки.
  2.  Характер кривої “дохід−споживання” буде залежати від оцінки товару споживачем. Нормальні товари – це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід. Неякісні товари – це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Для нормальних товарів крива “дохід−споживання” матиме характер зростання, для неякісних – спадний.
  3.  Крива Енгеля показує співвідношення між доходом та обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит. Ця залежність для товарів була помічена і сформульована Енгелем (закони Енгеля):

а) при незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім’ї;

б) споживання освітніх, юридичних, медичних послуг і послуг, повязаних із відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

  1.  Крива “ціна−споживання” показує, як змінюється обсяг закупівель товару Х при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту. На графіку, де паказані точки рівноваги споживача при зміні ціни товару Х і незмінності доходу, це лінія, що проходить через ці точки.
  2.  Ефект доходу – це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін.
  3.  Ефект заміщення – це тільки ті зміни у споживанні товару, які є результатом змін цін цтого товару відносно цін на інші товари.
  4.  Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називається товаром Гіффена, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього – парадоксом Гіффена.

8. Товар Гіффена має одночасно відповідати таким вимогам: бути неякісним в уявленні споживача; являти собою значну частину його витрат.


Вивчення матеріалу, поданого в темі 3, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

Крива “дохід−споживання” ;                    крива “ціна−споживання”;

нормальні товари;                                     ефект зміни доходу;

неякісні товари;                                         ефект субституції;

крива Енгеля;                                             товар Гіффена;

закони Енгеля;                                           парадокс Гіффена.

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 3

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих

1. Крива, що показує залежність зміни величини споживання товару від змін доходу споживача.

2. Товар, попит на який зменшується при зростанні доходу і зростає при його скороченні.

3. Лінія, що поєднує всі точки рівноваги споживача відповідності до зростання його доходів.

4. Товари, попит на які зростає із зростанням доходу.

5. Лінія, що з’єднує послідовно всі точки рівноваги споживача при зміні ціни товару, що входить у споживчий набір.

6. Вплив, який зміна ціни одного із товарів, що входять до споживчого набору, здійснює на структуру споживання цих товарів.

7. Неякісний товар, який посідає в бюджеті споживача значне місце і має висхідну криву попиту.

8. Вплив, який зміна ціни одного із товарів, що входять до споживчого набору, здійснює на реальний дохід споживача.

9. Товари, попит на які різко збільшується при зростанні доходу.

  1.  При зростанні цін на неякісні товари має місце зростання попиту на них.

Терміни і поняття

а) Ефект доходу;  

б) неякісний товар;

в) парадокс Гіффена;  

г) ефект заміщення;

д) лінія “дохід−споживання”;        

е) товар Гіффена;

ж) особливі або цінні товари;  

и) нормальні товари;

к) лінія “ціна−споживання”;

л) крива Енгеля.


Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь.

 

1. Крива “дохід-споживання” показує:

а) залежність споживання товарів від доходу;

б) залежність споживання товарів від цін;

в) комбінації товарів, що приносять споживачу певний ступінь задоволення;

г) усі точки рівноваги споживача відповідно до зростання його доходу.

  1.  При заданих цінах частка сімейного бюджету на продукти харчування має тенденцію до:

а) збільшення із зростанням доходу;

б) зменшення із зростанням доходу;

в) збільшення із зменшенням доходу;

г) зменшення із зменшенням доходу

3. Що показано на графіку?

                           QY1   

                             I1

                             I2 

 

                             I3                                  U3   

                                                                  U2

                                                                      U           QX        

а) Криву Енгеля;    

б) криву “дохід−споживання”;

в) криву “ціна−споживання”;  

г) парадокс Гіффена.

4. Споживач визнає товар неякісним коли:

а) споживання цього товару не залежить від доходу;

б) споживання цього товару зменшується із зростанням доходу;

в) споживання цього товару збільшується із зростанням доходу;

г) споживання цього товару не залежить ні від доходу, ні від ціни.

  1.  Якщо споживання неякісних товарів має тенденцію зростати із збільшенням цін, то це:

а) закон Енгеля;                                                б) парадокс Гіффена;

в) ефект заміщення;                                          г) ефект доходу.

  1.  Якщо попитна товар А зростає разом із його ціною, тоце:

а) товар Гіффена;                                         б) малоцінний товар;

в) звичайний товар;                                     г) правильно п. а і б.

  1.  Яку категорію товарів характерезує зображена крива Енгеля?

                               Q                                                   

         І

а) Нормальні товари;

б) Неякісні товари;

в) Предмети розкоші;

г) Предметів першої необхідності

  1.  Якщо ціна товару збільшується,то ефект заміщення означає:

а) зменшення споживання даного товару і збільшення споживання  інших товарів;

б) зменшення споживання тільки даного товару;

в) зменшення споживання даного товару та інших товарів;

г) зменшення споживання даного товару і жодних змін у споживанні інших товарів.

 

  1.  Ефект доходу означає, що:

а) підвищення грошових доходів дає змогу споживачеві купувати меншу кількість нормальних товарів;

б) зменшення ціни товару дозволяє споживачеві купувати більше цього товару, оскільки він стає дешевшим за інші товари;

в) споживачі обиратимуть різні комбінації різних продуктів, доки граничні корисності останніх придбаних одиниць кожного товару не зрівняються;

г) якщо ціна товару знижується, споживач має змогу купити більше усіх товарів за даного рівня грошового доходу.

  1.  
    Якщо ціна нормального товару А знижується, то:

а) ефекти доходу та заміщення дозволяють споживачеві придбати більше цього товару;

б) ефекти доходу та заміщення дозволяють споживачеві придбати менше цього товару;

в) ефект доходу дозволяє купувати менше, а ефект заміщення – більше цього товару;

г) ефект доходу дозволяє купувати більше, а ефект заміщення – менше цього товару.

11. Якщо ціна товару зростає,то ефект заміщення спонукає споживача  придбати менше товару, оскільки:

а) реальний дохід споживача зменшується;

б) реальний дохід споживача зростає;

в) товар тепер менш дорогий порівняно з іншими товарами;

г) товар тепер дорожчий порівняно з іншими товарами.

12. Яке з положень характерезує товар Гіффена?

а) Ефект заміщення більший від ефекту доходу;

б) ефект заміщення менший від ефекту доходу;

в) обсяг споживання зростає зі збільшенням доходу;

г) лінія попиту має від’ємний нахил.

13. Наподаному графіку ефект заміни відображається:

 

                      QB 

                                   Е1   

                                                   

                                           

                                  Q1   Q3  Q2                                                   QA

а) відрізком Q1 Q3;                        б) відрізком Q3 Q2;

в) відрізком Q1 – Q2;                       г) відрізком E3 – E2.

14. На поданому в тесті 13 графіку, ефект доходу може бути виражений:

а) відрізком Q1 Q3;                                       б) відрізком Q3 Q2;

в) відрізком Q1 – Q2;                                       г) відрізком E3 – E2.

15. Якщо крива “дохід−споживання” має додатний нахил, то

а) обидва товари нормальні;             б) обидва товари неякісні;

в) один товар неякісний;                   г) всі відповіді не вірні.

16. Ефект заміщення спрацьовує, коли:

а) скорочення грошових доходів спонукає споживача придбати більше нормальних товарів;

б) рівновага споживача може бути досягнута лише коли споживач купує товари-субститути;

в) зниження ціни товару  дозволяє споживачеві купувати його більше порівняно з іншими товарами за даного рівня грошових доходів;

г) при збільшенні ціни товару  споживач має змогу купити  його більше  за рахунок скорочення споживання інших товарів.

Вправа 3.  Визначте, яке положення вірне, а яке помилкове:

1. Крива ”ціна-споживання” не показує вплив цін на обсяг товарів, що споживаються.

2. Сутність ефекту доходу в тому, що в результаті зниження ціни, споживач стає відносно заможнішим.

  1.  Сутність ефекту заміщення в тому, що в результаті зміни ціни, споживач змінює структуру споживання.
  2.  Товар Гіффена не завжди є неякісним малоцінним товаром.

5.  Якщо маргарин – малоцінний товар, то він є і товаром Гіффена.

6. Петру повідомили про підвищення заробітної плати. “Більше не буду пити дешевого пива!” – сказав він дружині. Для Петра дешеве пиво є   неякісним товаром.

7. По першому закону Енгеля доля сімейного бюджету, що витрачається на продукти харчування , має тенденцію зменшуватись по мірі росту доходу.

  1.  Якщо споживач визнає товар неякісним, то по мірі зростання доходу, споживання цього товару буде зростати.
  2.  Характер змін кривої “доход-споживання” буде залежати від уявлення споживача про цінність споживчого набору.
  3.   Споживання юридичних та медичних послуг має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

Вправа 4. Виконайте завдання:

Завдання 1. Нехай споживач витрачає 20 грн. на придбання товарів Х та Y, ціна яких однакова і дорівнює 10 грн. Побудуйте криву "доход-споживання" для даного споживача, якщо рівень його доходу послідовно змінюватиметься з 20 до 40 грн., з 40 до 60 грн., а рівень цін залишатиметься незмінним. Для якого типу товарів характерна така конфігурація кривої?

Завдання 2. На малюнку зображено рівновагу споживача, який витрачає 40 грн. на придбання товару Х (Рх = 20 грн.) та Y(Ру = 20 грн.). Побудуйте лінію "ціна-споживання" для даного споживача і криву попиту на товар Х за умови, що ціна на товар Х послідовно змінюється з 20 до 10 грн. і з 10 до 5 грн., а доход і ціна товару Y залишаються  незмінними.

                                  QY   

                                     2

                         

                                     1

                   1            2          QX

Завдання 3. Функція корисності споживача задається формулою    U = ХУ/2, де Х - обсяг споживання бананів, а Y - обсяг споживання яблук. Ціна одного кілограма бананів - 3 грн, а яблук - 2 грн.  Літом споживач витрачав на ці товари 20 грн. щотижня. Взимку ціна бананів зросла до 5 грн за кілограм, а ціна яблук залишилася незмінною. Визначте:

а) обсяг оптимального споживання бананів і яблук влітку;

б) розмір витрат, необхідних для досягнення такого ж рівня корисності взимку;

в) кількісне значення ефекту доходу і ефекту заміщення.           


ТЕМА 4. РИНКОВИЙ ПОПИТ ТА ЙОГО ЕЛАСТИЧНІСТЬ

До цього часу йшлося про індивідуальний попит та попит на конкретний продукт індивіда. Однак на ринку всі ці індивідуальні попити об’єднуються в ринковий попит. Завдання цієї теми – з’ясувати, як він формується, визначити способи вимірювання сили, з якою ті чи інші фактори впливають на кількість товарів, яку споживач готовий придбати.

4.1. Криві ринкового попиту

Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. Залежно від споживацьких уподобань і доходів їхнє бажання та можливості придбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися. В табл. 4.1 наведено умовні дані про індивідуальний попит трьох споживачів на товар Х. Ринковий попит – це сума індивідуальних попитів, що відповідають певному рівню цін. Інакше кажучи, це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами.

Таблиця 4.1.

Формування ринкового попиту

Ціна товару                                       Х, грн.

Попит споживача, одиниць товару

Ринковий попит D,

одиниць товару

1 (d1)

2 (d2)

3 (d 3)

Р1 = 15

Р2 = 10

Р3 =  5

Р4 =  2

10

25

10

20

50

10

20

30

60

10

30

60

135

Як бачимо з табл.4.1, при ціні Р1 тільки споживач 3 виявлятиме інтерес до придбання товару Х, тому ринковий попит збігатиметься з індивідуальним попитом  споживача 3. Якщо ціна знизиться до рівня Р2, то ринковий попит будуть формувати уже два споживачі, а при ціні Р3 і Р4 – усі три.

Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні (рис.4.1). Вона виникає шляхом складання індивідуальних попитів. Оскільки криві індивідуальних попитів мають від’ємний нахил, то і крива ринкового попиту також матиме відповідний нахил.

Ринковий попит, з одного боку, залежить від усіх тих факторів, що впливають на індивідуальний попит, а з іншого – від самої кількості носіїв цього попиту, тобто від кількості споживачів (рис.4.2).

                            Р       

                             

                              Р1         

                              Р2      

                              Р3  

                              

                             Р4                d1         d2           d3            D              

                                                                                                  Qx

                                                 

Рис.4.1. Ринковий попит

 

На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, від яких залежить кількість товару, що споживачі готові придбати, належать до нецінових. Їхня дія приводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту), чи вліво (зменшення попиту).

                                                         

   

Рис.4.2. Фактори ринкового попиту

До нецінових факторів ринкового попиту належать:

– зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;

– зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;

– кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;

– цінові очікування покупців;

– доходи споживачів.

У реальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему, але розуміння механізму дії кожного з них допомогає розуміти реалії економічного життя.

4.2. Цінова еластичність попиту

та її використання

До цього часу йшлося лише про спрямованість впливу того чи іншого фактору на попит. Однак практичне використання набутих знань вимагає й уміння виміряти силу, з якою певний фактор впливає на обсяг бажаних закупок споживача. Ця проблема вирішується за допомогою оцінки еластичності попиту.

Як відомо, на попит впливає ціна. Еластичність попиту за ціною – це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни товару умови, що всі інші фактори, що впливають на попит, залишаються незмінними:

                                              .                                (4.1)

Еластичність тісно пов’язана з показниками нахилу кривої попиту. Однак якщо крива попиту дає співвідношення між зменшенням чи збільшенням обсягу закуплених товарів у натуральних показниках залежно від зміни цін на 1 долар, гривню чи марку, то еластичність демонструє більш універсальну залежність – відсоткову зміну.

Оскільки крива попиту має від’ємний нахил, то еластичність попиту за ціною змінюється від нуля до мінус нескінченності. Для практичного використання еластичність попиту за ціною  беруть, як правило, по модулю: |Ed|. Чим більше значення цього показника, тим більша цінова еластичність. Якщо: 0 < |Ed| < 1 – попит  нееластичний; |Ed| = 1 – попит з одиничною еластичністю; 1 < |Ed| < - – попит   еластичний.

Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів, зокрема:

наявність товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективно замінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них (наприклад, автомобілі одного класу, різні види прохолодних напоїв). Навпаки, якщо на ринку немає товару, що міг би вдало замінити існуючий, то зміна цін на нього майже не спричинить відповідних коливань обсягів продажу. Це може бути, скажімо, інсулін для хворих на цукровий діабет;

часу пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний, ніж у довгостроковому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;

частка споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна: чим більша частка, тим менша еластичність і навпаки.

Розрахунки еластичності попиту за ціною мають досить широке практичне використання як для прогнозування споживацьких витрат, так і для проведення цінової політики фірми. Для продавця важливо знати, скільки грошей споживач готовий витратити на придбання даного товару при різному рівні ціни на нього, адже витрати споживача є ні чим іншим, як валовим доходом продавця: Загальні витрати покупця = PQ = валовий дохід продавця.

На рис. 4.3 показано виграш продавця від збільшення ціни на товар, та його програш від спричиненого цим зростанням ціни зменшення обсягу продажу. Якщо площа фігури P1P2N2V (виграш від зростання цін) більша, ніж площа фігури Q2Q1N1V (програш від зменшення обсягу продажу), то загальні доходи продавця зростуть. Якщо більшою є площа фігури Q2Q1N1V, то при  зростанні ціни загальні доходи продавця зменшаться. Результат залежатиме від еластичності попиту по ціні: при |Ed| > 1 – продавець програє; при Ed  < 1 – виграє.

                                 P

                                                                         Виграш продавця

                                 P2        N2

                                 P1        V     N1                Програш продавця     

                                     O   Q2      Q1                          Q 

            

Рис.4.3. Виграш та програш продавця при підвищенні ціни

В узагальненому вигляді вплив еластичності попиту на реакцію загальних витрат споживача на придбання товару залежно від зміни ціни подано в табл. 4.2. Якщо еластичність дорівнює нулю, тобто попит не реагує на зміну ціни, будучи абсолютно нееластичним, то збільшення чи зменшення доходу продавця буде прямо пропорційним зміні ціни.

Таблиця 4.2.

Вплив еластичності попиту по ціні на загальний дохід продавця

Еластичність попиту по ціні

Ознака еластичності

Зміна виручки

при зменшенні ціни

при збільшенні ціни

Еластичний

З одиничною еластичністю

Нееластичний

Ed >1

Ed = 1 

Ed < 1

+

0

0

+

Практика господарювання багата на приклади використання показників еластичності попиту за ціною для прийняття економічно обгрунтованих рішень. Досить часто здійснення якихось економічних дій вимагає постійних витрат. Тоді прибуток підприємця буде залежати тільки від обсягу виручки, тобто від тієї кількості грошей, яку погодяться сплатити покупці за запропонований товар. Класичним прикладом такої ситуації є проведення концерту на стадіоні. Витрати організаторів на оренду арени, гонорар артистам, рекламу тощо практично не залежать від кількості глядачів, що прийдуть на концерт, тому можуть розглядатися як постійні. З іншого ж боку, кількість глядачів, а отже, і виручка, залежить від цін на квитки. Чим мають керуватися організатори, встановлюючи ціни на вхідні квитки?

Можна виходити з того, що ціни мають бути такими, щоб максимально заповнити стадіон, не залишаючи жодного вільного місця. Однак при цьому не обов’язково буде досягнуто максимальної виручки. Якщо попит на квитки нееластичний, то через підвищення ціни зменшиться кількість глядачів меншою мірою, ніж зростуть ціни, а тому загальна виручка зростатиме. Це продовжуватиметься доти, доки не буде  досягнуто одиничної еластичності. Подальше ж підвищення ціни призведе до зменшення кількості глядачів і, як результат, - до зменшення виручки. Таким чином, виручка досягає свого максимального значення при цінах, що відповідають одиничному значенню еластичності попиту. Ось чому ми можемо спостерігати незаповнені зали на концертах знаменитих артистів, напівпорожні салони літаків та вагони потягів тощо. В даному випадку недовикористовуються потужності того чи іншого капіталу, але максимізується виручка підприємця.


4.3. Розрахунок еластичності попиту

за ціною для окремої точки на кривій

Еластичність попиту за ціною можна виміряти для незкінченно малих змін ціни в кожній точці  кривої попиту. Необхідність таких розрахунків підтверджується, зокрема, тим, що на одній і тій самій  дільниці кривої при застосуванні традиційної методики еластичність буде різною, якщо ціни зростають і якщо вони знижуються. Для прикладу візьмемо таку ситуацію:

                             Р1 = 10 грн.;                             Q1 = 200 шт;

                             P2 = 12 грн.;                             Q2 = 150 шт.

Якщо ціна зросла з 10 до 12 грн., то еластичність попиту буде розраховуватися так:

Ed =  [(150 – 200)/200] : [(12 – 10)/10]  =  – 1,25.

Якщо ціна зменшилася з 12 до 10 грн., то еластичність попиту буде:

Ed = [(200 – 150)/150] : [(10 – 12)/12] = – 2.

Дещо виправити розрахунки можна використовуючи для розрахунку відсоткових змін середні значення ціни та попиту. Однак це не дасть точних результатів для практичного застосування, оскільки еластичність на початку дільниці кривої та в її кінці суттєво відрізняються. Ось чому необхідно розраховувати еластичність для кожної точки кривої попиту.

Припустимо, що маємо справу з лінійною кривою попиту. Вона має постійний нахил в усіх точках (Q/P = const), але не постійну еластичність. Яку можна розрахувати через співвідношення відрізків на осі цін. На рис.4.4 Р = - Р1С; Р = ОР1; Q = P1E = OQ; Q = OQ. Тоді розрахунок еластичності попиту по ціні набуде такого вигляду:

                        Ed = (Q/Q) ∙(P/P) = (Q/P) ∙ (P/Q) =

                           = (- OQ/P1C) ∙(OP1/OQ) = - OP1/P1C.                        (4.2)

Вираз (4.2) називається формулою відстаней. Її використовують для розрахунку точкової еластичності.

Отримані результати можуть бути використані і для кривих попиту з нелінійною залежністю. Для цього в точці, де необхідно визначити еластичність, проводять дотичну до кривої  попиту та визначають співвідношення відрізків на осі цін: відрізка від початку координат до рівня ціни, що відповідає точці на кривій попиту, та відрізка від цього рівня ціни до точки перетинання дотичної з віссю цін.


                               Р      

                                     С

                          Р         

                                           Р1                   Е

                                          Q 

                                 

    О           Q                     Qd     

Рис.4.4. Точкова еластичність  попиту по ціні для лінійної кривої попиту

                      

4.4. Нецінова еластичність попиту

Загальний підхід до вимірювання еластичності попиту зберігається і тоді, коли мова йдеться про вплив на нього інших, нецінових факторів. Серед них особливе місце належить доходам та цінам на інші товари.

Еластичність попиту по доходах можна визначити як співвідношення між відносною зміною попиту та відносною зміною доходу споживача (І).  На рис. 4.5 показано збільшення попиту (зсув кривої вправо) на Q (Q2 Q1), що спричинене збільшенням доходу на     І (І1 – І2). Тоді еластичність попиту за доходами:

                                                           Ei = (Q/Q) : (I/I).                                    (4.3)

Еласничність попиту за доходами може набувати найрізноманіт-ніших значень: Еі > 0  для нормальних товарів; Еі >1 – для предметів розкоші; Еі < 0 – для неякісних товарів.

Якщо еластичність попиту за доходами дорівнює нулю, то це означає, що споживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходу споживача. Про такі товари йшлося в попередній темі.

                                       Р

                                      Р1

                                                                                       D1

                                                                              D2 

              

                           

Рис.4.5. Еластичність попиту за доходами

Ціни на інші товари y) також впливають на попит, і міру цього впливу демонструє відповідний коефіцієнт еластичності, який називається перехресною еластичністю попиту. Перехресна еластичність попиту показує відсоткову зміну в кількості придбаних товарів Х у відповідь на одновідсоткову зміну ціни будь-якого товару Y:

                                       Ес = (Qx/Qx) : (Py/Py).                                       (4.4)

Якщо еластичність має позитивне значення, то із зростанням ціни на товар У підвищується попит на товар Х. Такий зв’язок характерний для товарів-субститутів. Чим краще субститут здатний замінити певний товар, тим тіснішим буде зв’язок між цінами на нього та попитом на досліджуваний товар, а отже, більшим значення еластичності. Скажімо, взаємозамінюваність двох сортів житнього хліба досить висока, тому навіть незначне підвищення цін на один з них спричинить різке збільшення попиту на інший.

Для комплементарних благ властиве від’ємне значення еластичності попиту. Чим більшою мірою наявність одного блага визначає сенс придбання  іншого, тим більшим за модулем буде значення еластичності.  (зв’язок між цінами на заправлення газових балонів та попитом на дорожні газові плити, цінами на плівку та попитом на фотоапарати тощо).

Еластичність матиме нульове значення для товарів, які взагалі ніяк не пов’язані між собою.

4.5. Виграш споживача

Як було зясовано раніше, споживач буде купувати товар на ринку лише тоді, коли його ціна не перевищуватиме граничної корисності товару для споживача, вираженої в грошах. Проте досить ціна буває нижчою ніж гранична корисність. У цьому разі споживач отримує певний виграш. З’ясування механізму отримання виграшу споживачем і є метою цього розділу.

Нехай для певного споживача гранична корисність кожної додаткової одиниці товару, матиме такий вигляд:

Кількість одиниць товару, шт.          1          2        3        4         5

Гранична корисність, виражена        100      80      60      40      20

в грошах, грн.

Фактична ціна цього товару на ринку дорівнюватиме 40 грн.

Якщо споживач купить на ринку чотири одиниці товару за ринковою ціною, то його загальні витрати складатимуть 160 грн., тоді як загальна корисність придбаного товару – 280 грн. (100 + 80 + 60 + 40 = 280). Різницю між максимальною ціною, яку споживач готовий заплатити за додаткову одиницю продукту, та його ринковою ціною називають виграшем споживача. Максимальна ціна – це гранична корисність додаткової порції товару, виражена в грошах. Для розглянутого випадку у разі придбання чотирьох одиниць товару виграш споживача складатиме 120 грн. Таким самим він буде якщо придбано три одиниці (240 – 120 = 120). Отже четверта одиниця – це гранична одиниця товару, яку споживач може купити, а може й не купити. У стані рівноваги споживач купуватиме товар до того часу, поки зростатиме його виграш.

Виграш споживача можна зобразити графічно. На рис.4.6 показано спадну граничну корисність товару із збільшенням обсягів його закупки. Якщо споживач зможе придбати три або чотири одиниці товару за ціною 40 грн., то його виграш буде дорівнювати площі заштрихованої фігури.

                                   Р      

                                                                              Виграш споживача   

                               100

                                

                                80       

                               

  60  

                                

 40

                                 20   

                                                                1      2       3     4      5         Q

Рис.4.6. Виграш індивідуального споживача

Такі ж висновки можна отримати аналізуючий ринковий попит і загальний виграш споживачів. Загальний виграш споживачів – це різниця між максимальною кількістю грошей, що могла бути заплачена за певний обсяг товару, та дійсними видатками споживачів. Він буде дорівнювати площі фігури, обмеженої віссю цін, лінією ринкової ціни та кривою ринкового попиту (рис. 4.7).

                                    Р

                                    Р1

                                   D

 

                                                                                        Q

Рис.4.7. Загальний виграш споживачів

Концепцію виграшу споживачів можна застосовувати для оцінки податкового тягаря, який лягає на плечі споживачів внаслідок, скажімо, підвищення податку на додану вартість. Схвалення державою такого рішення призведе до зростання цін проти попереднього періоду, втраті частини виграшу споживача та збільшенню надходжень до державного бюджету. Однак приріст надходжень до бюджету буде меншим, ніж втрата виграшу споживачами (рис.4.8).

                                    Р

                                   Р2            Е

                              T

                                  Р1                   

                                                Q2       Q1                    Q

Рис.4.8. Податковий тягар

Уразі підвищення податку на Т ціни зростуть до Р2 , що призведе до зменшення обсягу продажу та втрати виграшу споживачів. Вона буде відповідати площі фігури Р1Р2ЕМ.

При цьому доходи бюджету зростуть на величину, що відповідає площі прямокутника Р1Р2ЕС. Таким чином, втрачений споживачами виграш, але не отриманий державою у вигляді додаткових надходжень в бюджет, дорівнює площі фігури СЕМ. Він і становитиме додатковий податковий тягар. Аналогічно можна визначити додатковий виграш споживачів при  розширенні державних субсидій.

Ринкові експерименти та опитування споживачів фірми використо-вують для отримання інформації про те, як реагує обсяг попиту на зміни цін та інших факторів. Недолік опитування в тому, що дійсні результати можуть не збігатися з відповідями на запитання. Є труднощі в отриманні представницької вибірки. В протилежному випадку результати будуть малозначущі.   

ВИСНОВКИ

  1.  Ринковий попит – це сума індивідуальних попитів, що відповідають певному рівню цін, або це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами.

Загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні відображає крива ринквого попиту.

  1.  Еластичність попиту за ціною – це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на товар уздовж даної кривої попиту на нтого. Вона показує чутливість величини попиту до змін ціни товару де умови, що всі інші фактори, які впливають на попит, залишаються незмінними. Якщо: 0 < |Еd| < 1 – попит нееластичний; |Еd| = 1 – попит з одиничною еластичністю; 1< |Еd| < ∞ – попит еластичний.
  2.  Еластичність попиту за доходами визначається як співвідношення між відносною зміною попиту та відносною зміною доходу споживача.

Для нормальних товарів Еі > 0; для предметів розкоші Еі > 1; для неякісних товарів Еі < 0.

  1.  Перехресна еластичність попиту наказує відсоткову зміну в кількості придбаних товарів Х у відповідь на одновідсоткову зміну ціни будь-якого товару Y. Для товарів-субститутів Ес > 0; для комплементар-них товарів Ес < 0; для товарів, які взагалі ніяк не пов’язані між собою  Ес = 0.

Різниця між максимальною ціною, яку споживач готовий заплатити за додаткову одиницю продукту, та його ринковою ціною називають виграшем споживача. Загальний виграш споживача – це різниця між максимальною кількістю грошей, що могла бути заплачена за певний обсяг товару, та дійсними видатками споживачів.

Вивчення матеріалу, поданого в темі 4, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

Крива ринкового попиту;                    перехресна еластичність попиту;

еластичність попиту по цінах;            виграш споживача.

еластичність попиту по доходах;

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 4

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть      відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1. Відношення процентної зміни величини попиту на товар і процентної зміни ціни.

2. Різниця між граничною корисністю кожної додаткової одиниці товару, вираженої в грошах і ціною товару.

3. Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар до процентної зміни ціни іншого товару.

4. Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності більше за одиницю.

5. Попит, величина якого залишається незмінною при зміні ціни.

6. Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар до процентної зміни доходу споживача.

7. Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності дорівнює одиниці.

8. Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності менше одиниці.

9. Загальний обсяг попиту всіх споживачів на даному ринку при всіх рівнях цін.

10. Випадок, при якому зміна величини попиту проходить при незмінній ціні товару.

Терміни і поняття

а) Абсолютно нееластичний попит;

б) крива ринкового попиту;

в) еластичний попит;

г) коефіцієнт цінової еластичності попиту;

д) коефіцієнт перехресної

е) коефіцієнт еластичності попиту по доходу;

є) виграш покупця;

ж) нееластичний попит;

з) абсолютно еластичний попит;

и) попит одиничної еластичності.

еластичності попиту;

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

  1.  Які з наведених факторів впливають на зміну величини попиту на продукт В ?

а) зміна ціни товару-замінника;          б) зростання доходів споживача;

в) зміна ціни товару В;                         г) зміна смаків споживача.

  1.  Якщо ціна товару зростає, то крива попиту на товар-замінник:

а) зміщується ліворуч;                          б) знижується;

в) зміщується праворуч;                        г) залишається незмінною.

  1.  Які з наведених факторів спричиняють зміщення кривої попиту на товар А ліворуч:

а) зростання населення;

б) зростання грошових доходів;

в) зниження ціни товару-субституту В;

г) зростання ціни товару-субституту В.

  1.  Якщо еластичність попиту на товар становить 2,5 і ціна знижується від 2 грн. до 1,8 грн., то:

а) обсяг попиту підвищився на 2,5 відсотка;

б) обсяг попиту знизився на 2,5 відсотка;

в) обсяг попиту підвищився на 25 відсотків;

г)  вірна відповідь відсутня.

  1.  Коефіцієнт цінової еластичності попиту показує;

а) реакцію покупця на зміну ціни;

б) ступінь зміщення кривої попиту внаслідок зміни доходів;

в) нахил кривої попиту;

г) як бізнесмени можуть повертати свої фіксовані витрати.

  1.  Ціна товару Х знизилась з 100 до 90 грн., завдяки чому обсяг попиту виріс з 50 до 90 шт. Ми можемо зробити висновок, що попит на товар Х:

а) знизився;                                               б) має одиничну еластичність;

в) нееластичний;                                       г) еластичний.

  1.  Попит на товар можна назвати нееластичним, якщо:

а) коефіцієнт еластичності менший за одиницю;

б) коефіцієнт еластичності більший за одиницю;

в) зниження ціни  супроводжується зниженням обсягу попиту;

г) зниження ціни  супроводжується підвищенням обсягу попиту.

  1.  На цінову еластичність попиту не впливає:

а) наявність товару-субституту;

б) час пристосування до цінових змін;

в) ціни на інші товари;

г) доля споживацького бюджету, що витрачається на даний товар.

  1.  Які параметри коефіцієнту еластичності по доходу характеризують неякісний товар:

а) Ei < 0;              б) Ei >1;                 в) Ei > 0;                   г) Ei < 1.

 

  1.  Одиничну еластичність попиту характеризує коефіцієнт цінової еластичності:

а) 0 < Ed < 1;     б) 0 < Ed < ;      в)  Ed = 0;    г) вірна відповідь відсутня.

  1.  Базова формула для обчислення коефіцієнта цінової еластичності попиту – це відношення:      

а) абсолютного зниження обсягу попиту до абсолютного підвищення ціни;

б) відносної зміни обсягу попиту до відносної зміни ціни;

в) абсолютного зниження ціни до абсолютного підвищення обсягу попиту;

г) відносної зміни ціни до відносної зміни обсягу попиту.

  1.   Який з поданих далі виразів не характеризує еластичний попит:

а) відносна зміна обсягу попиту більша за відносну зміну ціни;

б) покупці чутливі до зміни ціни;

в) загальна виручка знижується, якщо ціна зростає;

г) коефіцієнт еластичності менший від одиниці.

  1.  Якщо попит на товар А нееластичний, то підвищення ціни товару А на 3% приведе до таких наслідків:

а) зниження обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

б) зниження обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки;

в) підвищення обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

г) підвищення обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки.

  1.   Абсолютно еластичний попит описується лінією:

а) спрямованою вгору і праворуч;

б) розміщеною паралельно вертикальній осі;

в) розміщеною паралельно горизонтальній осі;

г) яка не може бути показана у двох вимірах.

  1.  Для яких товарів перехресна еластичність попиту дорівнює нулю:

а) товарів-субститутів;       

б) товарів, що ніяк не пов’язані між собою;

в) доповнюючих товарів;                

г) товарів розкоші.

  1.  Укажіть область зміни коефіцієнта еластичності попиту за доходами для предметів розкоші:

а) 0 < Ed < 1;           б) -  < Ed <  0;           в) 1  < Ed < + ;           г) Ed  = 0.

  1.   Еластичність попиту за доходами залежить від:

а) ціни;                                                    б) смаків споживачів;

в) рівня грошового доходу;                   г) пропонування даного товару.

  1.  Вкажіть на зображеному графіку область надлишкового  податкового тягаря:

а) А;

б) В;                                   Р

в) С;

г) D.                             Р2            Е

                              T         А     С

                                   Р1                        М

                                           В       D

                                                Q2       Q1                    Q

19. Якщо зменшення ціни на 10 відсотків приведе до підвищення  величини попиту на 16 відсотків, то такий попит:

а) нееластичний;                                          б) одиничної еластичності;

в) еластичний;                                              г) абсолютно еластичний.

20. Якщо, незважаючи на зміну ціни товару, загальна виручка не зміниться, коефіцієнт цінової еластичності:

а) більше 1;         б) менше 1;      в) рівний 0;       г) рівний 1.

21. Якщо довільна кількість товару продається по однаковій ціні, то попит на цей товар є:

а) абсолютно нееластичний;         б) абсолютно еластичний;

в) нееластичний;                             г) попитом одиничної еластичності.

22. Якщо попит на сільськогосподарську продукцію нееластичний, то при високому врожаї доходи фермерів:

а) зростуть, так як збільшиться обсяг проданої продукції;

б) скоротяться, так як відносне зниження цін буде більшим, ніж відносне збільшення обсягу продаж;

в) зростуть, так як відбудеться зростання цін на продукцію, викликане збільшенням попиту;

г) залишаться незмінними, так як відносне збільшення обсягу продаж буде дорівнювати відносному зниженню цін.


Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:

1. Чим більша питома вага продукту в структурі витрат споживача, тим менший еластичний попит на цей товар.

2. Ринковий попит показує обсяг попиту окремого споживача.

3. Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше нуля відповідає неякісним товарам.

4. Одним з факторів, що впливають на цінову еластичність попиту, є наявність комплементарних товарів.

5. Еластичність попиту за ціною є величиною від’ємною.

6. Надлишковий податковий тягар викликає втрати у надлишку споживачів.

7. Більш еластичний попит на каву матиме споживач, який не може розпочати свій ранок без чашки кави.

8. Поява інших копіювальних машин збільшує еластичність попиту на машини “Ксерокс”.

9. Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше одиниці відповідає нормальним товарам.

10. Товари-субститути характеризуються прямою залежністю між ціною на один із них і попитом на інший.

11. Якщо при зміні ціни на 1 відсоток величина попиту змінюється на 10 відсотків, то попит у цьому випадку є нееластичним.

12. Якщо при скороченні ціни на товар з 20 грн. до 10 грн., обсяг продаж не змінюється, то попит на цей товар є абсолютно нееластичним.

13. Чим менше субститутів має товар, тим більш еластичним є попит на нього.

14. Попит на предмети розкоші більш еластичний, ніж попит на товари першої необхідності.

15. Якщо разом із зростанням ціни товару зменшується виручка, то попит на даний товар є еластичним.

16. Позитивне значення коефіцієнту перехресної еластичності двох товарів означає, що ці товари є взаємозамінниками.

17. Цінова еластичність на протязі всієї кривої попиту не змінюється.

18. Якщо доходи споживачів збільшуються, то споживання хліба зростає.

19. Цінова еластичність попиту залежить від попиту на інші товари.

20. Еластичність попиту за доходами на шуби з натурального хутра висока.

 

Вправа 4. Виконайте завдання:

 

Завдання 1. Оксана завжди купує на сніданок сосиски. Ольга вважає, що ранком краще вживати що-небудь з молочних продуктів. Чий попит на продукти харчування буде більш еластичний?

Завдання 2. Володимир любить масло і вважає, що маргарин на смак нагадує мило. Сергій не відчуває між ними різниці. Чий попит на масло більш еластичний?

Завдання 3. Еластичність попиту за ціною дорівнює 2. Що відбудеться з обсягом попиту на телевізори, якщо ціна на них збільшиться на 10% і більше нічого не зміниться?

Завдання 4. Якщо еластичність попиту за доходом для автомобіля дорівнює 5, підрахуйте процентну зміну у продажі автомобілів, яка зумовлена скороченням доходів споживачів на 2%.

Завдання 5. Власник концертного залу бажає збільшити щомісячний дохід від продажу квитків на концерти класичної музики. Щоб досягти цього, він збільшив ціну на квитки. За яких умов це може збільшити доход, а за яких не зможе?

Завдання 6. Нахил кривої попиту на магнітофони дорівнює   0,5 в усіх точках. Якщо ціна на магнітофони становила 300 грн., і при цьому було реалізовано 600 шт., підрахуйте еластичність попиту за ціною на магнітофони. Що станеться з доходом продавців магнітофонів, якщо вони знизять ціну на 1%?

Завдання 7. У таблиці наведені дані про різні товари.     

Ринок А

Ринок Б

Ринок В

Ринок Г

Р0

10 грн.

400 грн.

16 грн.

25 грн. за 1 шт. товару Х  

Q0

15 млн.шт.

600 тис. шт.

16 шт.

160 шт. товару Y

Р

16 грн.

800 грн.

35 грн. за 1 шт. товару Х

Q1

10 млн. шт.

1800 тис. шт.

40 шт.

160 шт. товару Y

І0

20 тис.грн.

І1

40 тис.грн.

0, Р1  попередня і нова ціни за одиницю товару; Q0, Q1 попередній і новий обсяг попиту; І0, І1 – попередній і новий доход споживача).

На основі наведених даних визначте:

а) який вид еластичності можна встановити для товарів, що представлені на кожному ринку;

б) коефіцієнти еластичності;

в) до якого виду відноситься товар, представлений на ринку В;

г) якими по відношенню один до одного є товари , представлені на ринку Г.

Завдання 8. Функція попиту має вигляд: Qd = 2100 – ЗР. При якій ціні цінова еластичність попиту (Fd) дорівнюватиме (-0,75)?

Розділ 2

Теорія поведінки виробника

ТЕМА 5. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА

Контрагентом споживача (покупця) на ринку є продавець. Оскільки в сучасному суспільстві абсолютна більшість товарів є результатом виробничої діяльності, то за продавцем обов’язково стоїть виробник. Використовуючи обмежені ресурси (працю, капітал, землю та підприємницькі здібності), він організує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок. Чим же керується виробник,вибираючи товар для виробництва, визначаючи обсяг його поставок на ринок, які фактори можуть вплинути на кількість запропонованих товарів, як досягається рівновага виробника? Для відповіді на ці важливі для економічної теорії та господарської практики питання слід розпочати аналіз із з’ясування суті самого процесу виробництва.

5.1. Виробництво та виробнича функція

Виробництво – це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами та матеріалами для створення необхідних продуктів і надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний характер (бригадир – робітник, директор підприємства – начальник цеху, робітник – робітник тощо) або ж соціально-економічний (власник – невласник, акціонер – акціонер, кредитор – позичальник тощо). Наочно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис. 5.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються, насамперед, пануючими  відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). У мікроекономіці соціально-економічні відносини не є предметом вивчення. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

                                                                                                                    

Рис. 5.1. Виробництво як продуктивна система та система

відносин

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, що саме під впливом технології, формуються насамперед організаційно-виробничі відносини). Технологія – це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується:

– у нових зразках обладнання;

– у нових методах виробництва;

– у новій організації праці;

– у підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників. 

У реальному житті технологія постійно удосконалюється, що при-зводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не  змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то буде обгрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

  Q = f (L, K, M),                 (5.1)

де  Q – обсяг виробництва; L – праця; К – капітал;  М – матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

  1.  Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов:  якщо, наприклад,  К,М – const, а зростає тільки L, то Q  0.
  2.  Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.
  3.  Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період – це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше капітал).     

 Довготерміновий період – це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку – таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробництва (табл.5.1).

Таблиця 5.1.

Виробнича сітка

Затрати праці, люд.-год

Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год

100

200

300

400

100

20

30

35

38

200

30

85

150

210

300

55  

150

210

270

400

65

180

250

315

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К = 300;  L = 200 та при К = 200; L = 300; 210 шт. при К = 400; L = 200 та при К = 300; L = 300 тощо. Можна графічно показати всі ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має називається ізоквантою (рис. 5.2) .

                             К

                        К1           М      М1

                        К2                 N                    

                                      

     L1    L2                                       L

Рис.5.2. Ізокванта

Ізокванта – це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

      К

                                                                                         L

Рис. 5.3. Карта ізоквант

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта розміщена на більшій відстані початку від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

5.2. Закон спадаючої граничної продуктивності

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що містяться на різних ізоквантах. У короткотерміновому періоді обсяги виробництва можуть збільшуватися  за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ (рис.5.4). Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу та праці  (відношення К/L).

Щоб з’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, слід ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:

сукупний продукт змінного фактора виробництва, у нашому випадку праці ТРL – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;

середній продукт змінного фактора виробництва (АРL) – це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АРL = TPL/L. Цей показник можна вважати продуктивністю змінного фактора;

                              К

                               А                                         В    

                                

                                                                                 Q3     

                                                                                Q2        

                                                                              Q1 

                                                                                                        

   L  

Рис.5.4. Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді

граничний продукт змінного фактора (МРL) – це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = TPL/L.

У табл.5.2 наведені умовні дані, що характеризують динаміку обсягів виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К = 50 машино-годин). Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Таблиця 5.2. 

Зміни виробництва шкарпеток залежно від збільшен-ня затрат праці

Затрати праці, год.

Продукт

сукупний

середній

граничний

10

20

30

40

50

60

70

80

90

100

35

90

180

272

355

420

455

480

495

480

3,5

4,5

6,0

6,8

7,1

7,0

6,5

6,0

5,5

4,8

3,5

5,5

9,0

9,2

8,3

6,5

3,5

2,5

1,5

-1,5

 

Сукупний продукт змінного фактора зростає у міру того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, настає момент, коли збільшення кількості  праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може знайти ефективного використовуватися за даного обсягу капіталу. У нашому прикладі це відбувається при співвідношенні К/L = 1/2.

Зазначені залежності можна показати графічно. На рис.5.5 показано криву сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1 / L1. Це буде середній продукт у цій точці.

Середній продукт досягне свого максимуму умови використання кількості праці, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку координат, та кривої сукупного продукту. На рис. 5.5 це точка С.


                         Q

                                                A       

                        Q1                        

                                    

                                 C

O                L1                                        L

Рис.5.5. Крива сукупного продукту змінного фактора

 

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю Х, то отримаємо граничний продукт. Криві середнього та граничного продуктів подано на рис. 5.6.

Середній продукт буде збільшуватися до ти, поки граничний продукт буде більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу, продуктивність якої більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора досягатиме в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР = МР. У нашому прикладі ця точка лежить в інтервалі затрат праці від 50 до 60 люд.-год.

                        Q

                                              

                                                                           C

                                                                                                                  АР     

                                                                                        

                                 L

                                                                  МР

Рис.5.6. Криві середнього та граничного продуктів

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досягнення нуля у точці В граничний продукт набуває від’ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дає змогу вважати її економічним законом. Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності – це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи на дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то, все влучно заявляють економісти, усе сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати праці.

З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Вона використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду можна виділити три стадії  виробництва:

– перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

– друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

– третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає  перенасиченим працею і теж найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути прийняття рішень з оптимізації структури затрат на виробництво. Припустимо, що існують дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Щоб відповісти на це запитання слід порівняти  граничні продукти змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між дільницями МР1 > МР2, то ресурси слід перерозпо-ділити на користь першої дільниці, якщо співвідношення протилежне (МР1 < МР2) – на користь другої. Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання є однією з складових мистецтва управління.

5.3. Заміщення факторів виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (MRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

                                              MRTSLK = -K/L.                                         (5.2)       

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз вздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, але й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні праці з L1 до L2 (див.5.2) виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

                                       L MPL = - K MPK .                                                                             (5.3)

Тоді:

                               MRTSLK = -K/L =  MPL / MPK.                                                        (5.4)

Оскільки залежність (5.4) характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то  в подальшому викладенні вона буде використана нами для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею капіталу є властива для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інакша. Розглянемо кілька з них.

1. Фактори виробництва можуть використовуватися лише  у певній пропорції. Прикладом є співвідношення комп’ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп’ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не приведе до зростання обсягів продукції. Справедливим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за  рахунок збільшення кількості комп’ютерів. У цьому ви-

                               K      

                                                                             Q3        

                                                                             Q2         

                                                                             Q1 

                                                                                

                                                                             L

Рис.5.7. Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

падку ізокванта матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.5.7).

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі не можливе.

5.4. Зміна масштабу виробництва

На відміну від короткотермінового періоду в довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме по променем, спрямованим від початку координат (рис.5.8). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення  масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадна. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація., що дає ефект росту продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

                              К    

                    150        

                    120                                                  

                    100                                                 

                                                                          

                                            

100  120 150                      L

Рис. 5.8. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими зтикається підприємство. Це, насамперед, значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управляння, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й  того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо. Детальніше про це йтиметься в наступній темі.


ВИСНОВКИ

  1.  Функція виробництва ілюструє максимальний обсяг продукції, який форма може виробити для кожної певної комбінації ресурсів.
  2.  Ізокванта – це крива, яка показує всі комбінації ресурсів, що забезпечують рівень виробництва. Функцію виробництва фірма можна зобразити серією ізоквант, що асоціюються із різними рівнями виробництва продукції.
  3.  У короткостроковому періоді один чи два ресурси процесу виробництва фіксовані, тоді як у довгостроковому всі вхідні фактори потенційно змінні.
  4.  Виробництво з одним змінним ресурсом (працею) можна описати в показниках середньої продуктивності праці (якою визначають продуктивність праці середньостатистичного робітника) і граничної продуктивності праці (якою визначають продуктивність праці останнього робітніка, що приєднався до процесу виробництва).
  5.  Згідно із законом спадної віддачі (ефективності), коли обсяги одного чи двох ресурсів фіксовані, змінний ресурс (як правило, праця) схильний мати граничну продуктивність, яка у міру зростання обсягу данного ресурсу зменшується.
  6.  Ізокванти завжди відхиляються вниз, оскільки гранична продуктивність усіх вхідних ресурсів додатна. Форму кожної з ізоквант можна передати граничною нормою технології заміни в кожній точці ізокванти. Гранична норма технологічної заміни капіталу працею є тією величиною, на яку можна зменшити обсяг капіталу при використанні додаткової одиниці праці так, щоб обсяг продукції залишався незмінним.
  7.  Можливості  заміщення одних ресурсів у процесі виробництва іншими змінюються від функції виробництва, в якій вхідні ресурси можна легко замінити один одним, до тієї функції виробництва в якій відношення потрібних ресурсів фіксоване (виробнича функція з фіксованим співвідношенням).
  8.  У достроковаму періоді увага зосореджується на питаннях вибору фірмою розмірів або масштабу діяльності. Постійна віддача від масштабів означає, що подвоєння обсягу всіх ресурсів призводить до збільшення удвічі обсягу продукції.
  9.  Зростаюча ввідача від маштабів спостерігається тоді, коли обсяг продукції при збільшенні обсягів ресурсів зростає більш як удвічі, тоді як спадна віддача від масштабів виникає тоді, коли обсяг продукції збільшується менш як удвічі.

Вивчення матеріалу, поданого в теми 5, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

Виробництво;                                       

виробнича сітка;                                  

виробнича функція;                 

гранична норма технологічного заміщення;

граничний продукт змінного фактора;

довготерміновий період;                   

закон спадаючої граничної продуктивності;

зтрати факторів виробництва;         

ізокванта;

карта ізоквант;

короткотерміновий період;         

середній продукт змінного фактора;

сукупний продукт змінного фактора;     

технологія;                                            

                                              

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 5

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1. Процес впливу на речовину природи з метою надання їй якостей і форми, придатних для задоволення потреб.

2. Збільшення обсягу виробництва більш швидкими темпами ніж збільшення затрат усіх використаних для виробництва ресурсів.

3. Все те, що виробник закуповує для використання у виробничих цілях.

4. Крива, що поєднує усі комбінації ресурсів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

5. Обсяг виробленого товару, що припадає на певну кількість даного фактору.

6. Збільшення обсягу виробництва продукції тими ж темпами, що і збільшення витрат усіх використаних для виробництва ресурсів.

7. Обсяг товару, що припадає    на одиницю використаного фактору.

8. Максимально можливий обсяг випуску певного товару при використанні всіх можливих комбінацій факторів виробництва.

9. Додатковий випуск товару, що пов’язаний із збільшенням фактору виробництва на одну одиницю при незмінності інших факторів виробництва, що використовуються.

10. Збільшення обсягу виробництва більш  повільними темпами, ніж збільшення витрат усіх використаних для виробництва ресурсів.

11. Сукупність ізоквант, кожна з яких показує максимальний випуск продукції, що досягається при використанні певних комбінацій ресурсів.

12. Кількості одного ресурсу, від споживання якої можна відмовитися, при збільшенні іншого ресурсу на одну одиницю за умови збереження  незмінних обсягів виробництва.

13. Із збільшенням використання певного виробничого фактору (при незмінності інших) рано чи пізно досягається така точка, в якій додаткове використання змінного фактору приводить до зниження  обсягів випуску продукції.

14. Період, достатній для зміни усіх факторів виробництва.

15. Період, на протязі якого виробники мають можливість змінити лише частину ресурсів, що використовуються.

Терміни і поняття

а) Ізокванта;

б) постійний ефект зростання масштабів виробництва;

в) закон  спадаючої граничної продуктивності;

г) виробництво;

д) затрати;

е) позитивний ефект зростання масштабів виробництва;

ж)сукупний продукт;

и) середній продукт;

к) довготерміновий період;

л) гранична норма технологічного заміщення;

м) граничний продукт;

н) негативний ефект зростання масштабів виробництва;

о) короткотерміновий період;

п) карта ізоквант;

р) виробнича функція.

  

Вправа 2.  Знайдіть єдину вірну відповідь:

  1.  Який з наведених малюнків відображає ізокванти виробничої функції?

   L                                  L                                 L                         L

                               

                            K                                   K                         K                        K

              а)                                  б)                             в)                         г)           

  1.  Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу має вигляд:

a) MRTSLK = MPL/L;

б) -K MPK = L MPL;

в) MRTSLK = -K /L;                                

г) вірна відповідь відсутня.

  1.  Середній продукт змінного фактора – це:

а) загальний обсяг випуску продукції, який відповідає певній кількості змінного фактора за умови незмінності усіх інших  факторів;

б) відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості      цього фактора, що зайнята у виробництві;

в) збільшення сукупного продукту змінного фактора по відношенню до збільшення змінного фактору на одну одиницю;

г) відношення граничного продукту до кількості змінного фактора, що зайнята у виробництві.

4. Крива,  що показує усі можливі варіанти комбінації  факторів виробництва, використання яких приводить до однакового випуску  продукції:

а) ізокванта;                               б) ізокоста;

в) лінія росту;                            г) постійний ефект масштабу

виробництва.

  1.  Який з наведених графіків вірно відображає залежність  між граничною (МР) та середньою (АР) продуктивністю факторів?

   

    АР                         МР                       АР                МР       АР                    

   МР                                                    МР

                                          Q                                                               Q

                            а)                                                               б)  

     АР                                                    АР        МР                          АР

    МР                                                   МР   

                                   МР

                                                

                                               Q                                                           Q

                             в)                                                            г)

  1.  Досягнення максимального обсягу випуску при даній технології означає, що:

а) середній і граничний продукти дорівнюють один одному;

б) середній продукт досягає свого максимуму, а граничний продукт дорівнює нулю;

в) досягається максимум значень граничного продукту при мінімальних значеннях середнього продукту;

г) граничний продукт стає рівним нулю, а середній продукт знижується.

  1.  По мірі руху вниз по ізокванті гранична норма технологічного заміщення (МRTS):

а) збільшується;                                          б) зменшується;

в) залишається незмінною;                        г) правильної відповіді немає.

  1.  Існуюча залежність між змінами значень середнього (АР) і граничного продуктів (МР) вказує на те, що в точці перетину кривих цих продуктів:

а) АР досягає свого максимуму;      б) АР досягає свого мінімуму;

в) МР досягає свого максимуму;      г) МР досягає свого мінімуму.

  1.  Якщо при даному обсязі випуску середній продукт (АР) змінного фактору досягає свого максимуму, то це означає:

а) що його значення дорівнює значенню граничного продукту;

б) що значення сукупного продукту починає знижуватися;

в) що значення граничного продукту стає від’ємними;

г) що значення граничного продукту менше показника середнього продукту.

  1.   Дія негативного ефекту масштабу виробництва означає, що:

а) із зростанням факторів виробництва ефект масштабу знижується;

б) обсяг випуску продукції  при окремих технологіях має тенденцію до скорочення;

в) із зростанням змінного фактору виробництва середній продукт цього фактора збільшується, досягаючи свого максимуму, а потім знижується;

г) із зростанням обсягу виробництва значення граничного продукту стає від’ємним.

  1.  Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом дорівнює 2. Для забезпечення такого ж обсягу виробництва продукції при скороченні використання праці на 4 одиниці, необхідно збільшити використання капіталу:

а) на 0,5 од.;                                              б) на 108 од.;

г) на 27 од.;                                               г) правильної відповіді немає.

12. Якщо гранична продуктивність зростає, ефект масштабу:

а) збільшується;                                         б) залишається постійним;

в) зменшується;                                         г) правильної відповіді немає.

13. На графіку зображено ефект масштабу:

   K                                                                 а) позитивний;

          б) постійний;

       300                         в) негативний;     

        200                         г) графік не має відношення до

       ефекту масштабу.

                                        100      

                                                  

  L 

 

  1.  Період часу, достатній для зміни кількості застосованої праці, але недостатній для зміни кількості капіталу:

а) довготерміновий;                                       б) короткотерміновий;

в) миттєвий;                                                    г) не має виміру.

15. При зростанні обсягів виробництва ізокванта буде пересуватися:

а) вгору і вправо;                                            б) вгору і вліво;

в) вниз і вправо;                                              г) вниз і вліво.

16. Якщо при зростанні випуску продукції кут нахилу кривої сукупного продукту зростає, то відповідна цьому відрізку крива граничного продукту буде:

а) вертикальною;                                           б) мати позитивний нахил;

в) горизонтальною;                                        г) мати від’ємний нахил.

17. Для виробництва п’яти кліток для птахів. Павло використовує 2 години праці та 2 години машинного часу на кожну клітку. Цей виробничий процес графічно ілюструється за допомогою:

а) лінійних ізоквант;

б) ізоквант у формі прямого кута;

в) ізоквант, що мають стандартну форму;

     г) вірна відповідь відсутня.

Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:

1. Точки однієї ізокванти означають комбінації факторів виробниц-тва, рівнокорисні для виробника.

2. Обсяг виробництва може продовжувати зростати навіть тоді, коли граничний продукт від’ємний.

3. Ізокванта – це лінія, яка показує усі можливі комбінації витрат факторів виробництва при однаковій  ціні праці.

4. Закон спадаючої граничної продуктивності свідчить про те, що по мірі збільшення змінного фактора за умови незмінності інших, його граничний продукт збільшується.

5. У довготерміновому періоді усі фактори виробництва постійні.

6. Граничний продукт розраховується як відношення сукупного продукту до обсягу виробництва.

7. На першій стадії виробництва граничний продукт перевищує середній продукт.

8. Пошук покупцями дефіцитних продуктів є виробничою діяльністю.

9. Видобуток корисних копалин може розглядатися як процес виробництва.

10. Виробнича сітка описує виробничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробництва.

11. Нахил ізокванти визначається співвідношенням цін праці та капіталу.

12. Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів.

13. Середній продукт буде збільшуватися до того часу, поки граничний продукт буде більший за нього.

Вправа 4. Виконайте завдання: 

Завдання 1. Обсяг випуску задається виробничою функцією   Q=3K1/3L1/2. Вважаючи, що на протязі  робочого дня витрачається 8 машино-годин і 9 людино-годин, підрахуйте обсяг випуску продукції та середній продукт праці.

Завдання 2. Підрахуйте середній та граничний продукти фірми, якщо відомі такі дані:

L, люд.- год.

1

2

3

4

5

ТР

30

70

100

120

130

Коли починає діяти спадаючий ефект від масштабу виробництва?

Завдання 3. Знайдіть величину сукупного продукту виробництва, якщо відомі граничний продукт праці і кількість використовуваного фактору праці.

L, чол.       

     0           

      1

       2

       3

      4

      5

  МР

     0

      2

      3,5

       5

      7

     4,5

Завдання 4. Побудуйте ізокванти для кожного рівня виробництва за даними таблиці:

 

L, люд.-год на місяць

К, машино-години на місяць

100

200

300

400

500

100

100

141

173

200

224

200

141

200

245

282

316

300

173

245

300

346

387

400

200

282

346

400

447

500

224

316

387

447

500

Знайдіть для будь-якої ізокванти граничну норму технологічної заміни   працею капіталу.

Завдання 5. Для виробництва 48 одиниць продукту фірма використовує 48 одиниць праці і 12 одиниць капіталу. Якою буде гранична продуктивність капіталу, якщо гранична продуктивність праці дорівнює 0,5 і має місце нейтральна економія від масштабу виробництва.

Завдання 6. Коли фірма збільшує капітал, зайнятий у виробництві  із 120 до 150 одиниць, використання праці з 500 до 625, збільшуючи при цьому випуск продукції з 200 до 220, то який ефект росту масштабу має місце у даному випадку.


ТЕМА 6. ВИТРАТИ ТА ВИПУСК

У попередній темі були з’ясовані залежності між затратами факторів виробництва у натуральному виражені (людино-години праці та машино-години капіталу) та обсягами виробленого продукту, який описується виробничою функцією. Однак у ринкових умовах, коли виробництво носить товарний характер, затрати факторів виробництва отримують вартісне вираження. При цьому затрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва. Тому, насамперед потрібно, з’ясувати суть і способи виміру їх.

6.1. Витрати виробництва

 Витрати виробництва – це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість – це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії, і зокрема, в мікроекономіці, є концепція альтернативної вартості. З позицій саме цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва.

Як можна оцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені з мікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від інших варіантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, сну чи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що п’ятірка коштувала вам найціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використанні часу, витраченого на підготовку до екзамену.

Якщо розсудити за аналогією, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні)  та внутрішні (неявні) витрати. Зовнішні витрати – грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать власникам підприємства. Це сума всіх платежів підприємця, пов’язана із залученням необхідних економічних ресурсів (заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо).

Внутрішні витрати – це грошові платежі, які могли  б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує  власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. Далі розглядатимемо виключно економічні витрати.

До складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку є прибуток економічний (чистий), який є додатковим доходом підприємця в наслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі. Цей прибуток отримують не всі підприємці, і він не належить до витрат. У мікроекономіці (якщо  спеціально не застережено йдеться, як правило, про економічний прибуток.

Щоб краще зрозуміти значення саме економічних витрат і економічного прибутку (а не бухгалтерського) для прийняття економічно обгрунтованих рішень, наведемо такий приклад. Нехай існує якась консультативна фірма, власник якої та його дружина надають консультативні послуги. Для організації фірми власник придбав обладнання на 10000 грн., узяв кредит у банку (5000 грн.), найняв трьох працівників, яким виплачує заробітну плату по 200 грн. в місяць, а також оплачує різні послуги 5000 грн. на рік. Фірма розташована у квартирі, що належить підприємцю. Чи має сенс займатися такою діяльностю, якщо сукупний річний дохід фірми становить 30000 грн.?

Аби відповісти на це запитання, підрахуємо спочатку бухгалтерські витрати. Як видно з табл. 6.1, вони складаються з заробітної плати найма-них працівників, відсотка за кредит, амортизаційних відрахувань та інших платежів за послуги стороннім організаціям. Загальна сума цих витрат становить 15200 грн. Тоді бухгалтерський прибуток буде 14800 грн. Може скластися враження, що цей вид діяльності досить ефективний і прибутко-вий, оскільки бухгалтерський прибуток становить майже 100%  до витрат. Однак для обгрунтованого висновку треба проаналізувати, який дохід отримав би підприємець, якби альтернативно розпорядився своїми ресурсами. Для цього слід підрахувати неявні (внутрішні) витрати.

Відмовившись від роботи у власній консультативній фірмі підприємець і його дружина могли б працювати за наймом і одержувати заробітну плату, покласти гроші, витрачені на обладнання, на депозит і мати на них відсотки, здати в оренду квартиру і отримати орендну плату. Крім того, нормальний прибуток для такого виду діяльності дорівнює 2000 грн. Загальна сума альтернативної вартості залучених власних ресурсів (внутрішні витрати) становить 16000 грн. Цю суму могли б отримати власники фірми, якщо прийняли б рішення про інше використання ресурсів. Оскільки вона перевищує бухгалтерський прибуток, то виявляється, що створювати консультативну фірму не- доцільно.


Таблиця 6.1.

Бухгалтерські та економічні витрати консультативної фірми

Статті витрат

Витрати, грн.

бухгалтерські

економічні

Заробітна плата найманих працівників (3×200×12)

Відсоток за користування кредитом        (20 % річних)

Амортизація (20 % річних)

Інші платежі за послуги стороннім організаціям

Неявна заробітна плата власника (500×12)

Неявна заробітна плата дружини (200×12)

Відсоток на капітал (20 % річних)

Неявна орендна плата за квартиру          (300×120)

Нормальний прибуток

Всього:

7200

1000

2000

5000

15200

7200

1000

2000

5000

6000

2400

2000

3600

2000

31200

Аналогічний висновок можна зробити, порівнюючи економічні витрати із сукупним доходом фірми. З’ясується, що фірма не тільки не приносить економічного прибутку, а й навпаки, її діяльність пов’язана з економічними збитками (30000 – 31200 = –1200).

Таким чином, дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати,  достатній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він приносить підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу  над економічними витратами є економічним прибутком.

6.2. Функція витрат та рівновага виробника

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факторів виробництва. Тоді можна встановити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність називається функцією витрат:

Q = f (PL, L, PK, K),             (6.1)

де L, K – затрати праці та капіталу; PL, PK   - ціни  відповідних ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на заданий обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах.

Легко помітити зв’язок функції витрат з виробничою функцією: яка доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактору:

                           

                                           ТС = PL L + PK K.                                                       (6.2)

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів називається ізокостою. Ізокоста – це лінія, яка відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними (рис.6.1).

                               К

                                                 ТС1 ТС2   ТС3            L     

Рис.6.1. Ізокости

Кожен рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости з сімейства ізокост дорівнює (-К/L). Його можна виразити і через співвідношення цін:

                                              –К/L= PL/ PK.                                              (6.3)

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокости (рис. 6.2): зростання ціни  капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; кут нахилу відбувається при зростанні ціни праці та зниженні ціни  капіталу.

  К                                                             К

                                      L                                                                L

                       а                                                         б

Рис.6.2. Зміна нахилу ізокости під впливом: а – зростання ціни  праці;

б – зниження ціни капіталу

 

Який же із запропонованих ізокостою набір капіталу та праці забезпечить максимальний обсяг продукту? Для відповісти на це запитання потрібно сумістити ізокости з картою ізоквант (рис.6.3).

                           К

                          

                          ТС                     

                                                  A                              

                                                                              Q3      

                                                                              Q2   

                                                                               Q1      

 

                                                                                          L

Рис.6.3. Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва  при заданих витратах (як мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А на рис.6.3).

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости – співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги виробника, тобто такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі, можна подати як рівність:

                                               MRTSLK = PL / PK.                                                    (6.4)

Оскільки MRTSLK = MPL / MPK, то справедливим буде рівняння:

                                             MPL / MPK= PL / PK,                                                 (6.5)

або                                                                                

            MPL / PL= MPK / PK.                                                     (6.6)   

Рівняння 6.6 відображає принцип найменших витрат, суть якого в тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, то фірма може отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.

Якщо з’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, то дістанемо так звану траєкторію зростання (рис.6.4).

                            К  

                         ТС3

                         ТС2    

 

                          ТС1                                  Q3   

                                                                   Q2

                                                                 Q1

                                                                                    

     L

Рис. 6.4. Траєкторія зростання

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва.


6.3. Витрати в короткотерміновому періоді

       

Аналізуючи формування витрат у короткотерміновому періоді потрібно розмежувати їх на постійні та змінні. Постійні витрати (FC) не залежать від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється. Справа в тому, що, як виходить із самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни передусім, обсягів капіталу. Постійними витратами можуть бути видатки, пов’язані з виплатою орендної плати, відсотки за отриманий кредит, амортизація тощо.

Змінні витрати (VC) – це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей тощо.

В мікроекономічному аналізі широко використовуються  показники не тільки загальних витрат, але й середніх: середні сукупні (ATC), середні постійні  (AFC) та середні змінні (AVC) витрати:

                                                   ATC = TC / Q                                             (6.7)

                                                   AFC = FC / Q                                             (6.8)

                                                   AVC = VC / Q                                             (6.9)

 Особливе значення в дослідженні поведінки виробника на ринку надається граничним витратам, які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

                                                    MC = TC / Q.                                     (6.10)

Граничні витрати в короткотерміновому періоді  не залежать від постійних витрат. На їхній рівень впливають тільки змінні витрати.

Для з’ясування закономірностей динаміки витрат залежно від обсягів виробництва скористуємося умовними даними про виробництво стільців (табл. 6.2). На їхній основі можна побудувати відповідні криві.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно  до осі обсягу виробництва (рис.6.5). Зображення кривої змінних витрат дзеркально відображає форму кривої сукупного продукту змінного фактора. Кожна точка цієї кривої відповідає мінімальним затратам праці, що йдуть на виробництво відповідного обсягу продукції. Крива матиме вигляд зростаючої з поступовим затуханням лінії. Десь у перспективі вона досягне точки зламу, після якої подальше зростання змінних витрат не буде супроводжуватиметься збільшенням обсягів виробництва. Однак цей відрізок кривої не може бути складовою функції витрат, оскільки не відповідає вимозі її визначення (це не будуть мінімальні витрати, необхідні для отримання заданого обсягу виробництва, оскільки його можна одержати при менших витратах).  

Таблиця  6.2.

Витрати виробництва

Q

FC

VC

TC

MC

ATC

0

200

0

200

-

-

1

200

100

300

100

300

2

200

196

396

96

198

3

200

295

495

99

165

4

200

400

600

105

150

5

200

515

715

115

143

6

200

646

846

131

141

7

200

794

974

148

142

8

200

960

1160

166

145

9

200

1150

1350

190

150

10

200

1370

1570

220

157

Крива сукупних витрат показує зміни загальної вартості факторів,  що використовуються у виробництві, залежно від збільшення обсягів виробництва. Вона матиме таку саму форму, як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище на величину постійних витрат.

                              C                                          TC

                                                                            VC

                                                             

                                                   

                                                                                        FC?

?

??????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????Q?

Рис. 6.5. Криві сукупних, постійних та змінних витрат

Середні витрати для будь-якого обсягу виробництва дорівнюють тангенсу кута нахилу променя, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій сукупних витрат (наприклад, точку N). Мінімального значення середні витрати набувають в точці, де кут нахилу променя буде найменшим, тобто в точці його дотику до кривої сукупних витрат (точці М). Аналогічне можна сказати і про середні змінні витрати. Якщо будувати їх криву, то вона поступово буде наближатися до кривої середніх сукупних витрат (рис. 6.6).

Граничні витрати – це нахил кривої сукупних витрат, тобто тангенс кута дотичних, проведених до кожної точки кривої. Граничні витрати спочатку зменшуються (у нашому прикладі до другої одиниці продукції), а потім починають зростати при збільшенні обсягів виробництва.

Для подальшого дослідження важливо з’ясувати залежності між динамікою середніх та граничних витрат. Поки граничні витрати будуть меншими ніж середні, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо виробництво додаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшення обсягів виробництва призводитиме до зростання середніх витрат. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними за умови рівності з граничними витратами. Тобто криві граничних та середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення середніх витрат (рис.6.6). Для нашого прикладу точка перетину залежить між шостою та сьомою одиницями продукції.

Зміни витрат у короткотерміновому періоді відображають дію закону спадної граничної продуктивності змінного фактора. До того часу, поки фірма зможе знаходити всі необхідні ресурси  за постійними цінами, зміни витрат у короткотерміновому періоді можна пояснити змінами середнього та граничного продукту змінного фактора. U-образна форма кривих середніх сукупних та змінних витрат доводить, що на виробництві середній продукт спочатку збільшується, а потім зменшується. Точка мінімуму середніх змінних витрат збігається з точкою максимуму середнього продукту змінного фактора.

                           C                                   MC         ATC

                                                                                      AVC

                                                                                            Q

Рис. 6.6. Криві середніх та граничних витрат

 

6.4. Витрати у довготерміновому періоді

Ааналізуючи витрати у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що при цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися в залежності від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи  придбати нові. Отже в довготерміновому періоді найголовніша проблема – оптимізація розмірів підприємства.

Існує певний зв’язок та залежність між динамікою витрат в короткотерміновому та довготерміновому періодах. Наведемо такий приклад. Нехай існують певні виробничі модулі (виробничі дільниці), кожен з яких здатний забезпечити виробництво 5 000 стільців на рік при мінімальних середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність підприємства буде залежати від кількості модулів, введених у експлуатацію. На рис.6.7 зображені криві середніх витрат для кожного з модуля.

        С,Р                                    АТС1          АТС2                АТС3       

              

           Р1             

           Р2

           Р3

                              Q3   Q2                                                             Q

Рис. 6.7. Пристосування до ринкових умов у довготерміновому періоді

Нехай потреби ринку становлять 7000 стільців (Q2). Цей обсяг можна отримати як за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках короткотермінового періоду, так і з введенням в експлуатацію іншого, тобто через довготерміновий період. У першому випадку обсяги виробництва не будуть відповідати тим, при яких досягається мінімальний рівень середніх витрат (Р3 = 9 грн.). Вони зростуть до 12 грн. за стілець. Якщо ж піти іншим шляхом, то частину обсягу (5000 шт.) можна виготовити при мінімальних витратах (9 грн.), а іншу частину (2000 шт.) – при витратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС2 (Р1 = 15 грн.).

Більш привабливий варіант розвитку виробництва такий, що мінімізує загальні витрати на заданий обсяг. Для першого варіанту вони становитимуть:

               ТС1 = Р2Q2 = 12 х 7000 = 84000 грн.                                     (6.11)

для другого

  ТС2 = Р3Q3 + P1(Q2Q3)  =

                                     9 х 5000 + 15 х 2000 = 75000 грн.                           (6.12)

Таким чином, з точки зору мінімізації сукупних витрат для отримання заданого обсягу виробництва привабливішим є других варіант розвитку, який передбачає перехід від короткотермінового до довготермінового періоду.

Подібно до того, як середній продукт залежно від обсягів виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати також по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На рис.6.8 представлені три найтиповіші ситуації.

 АТС                                     АТС                                       АТС      

                               Q                                               Q                                     Q

           а                                                б                                        в

Рис.6.8. Варіанти довготермінової динаміки середніх витрат

У варіанті, що на рис. 6.8, а, спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Але при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

На рис.6.8, б. можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

У третьому варіанті (рис. 6.8), навпаки, позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар’єри зростання уможливлюють ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Проте намагання мінімізувати витрати – це лише однин бік, що визначає поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді визначається зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва необхідно порівнювати з доходами, чому буде присвячений наступний розділ курсу.

 

ВИСНОВКИ

  1.  Альтернативна вартість витрачених на виробництво – втрати, що спричинені нереалізованими можливостями, коли фірма використовує свої ресурси не за кращим із альтернативних варіантів.
  2.  У короткостроковому періоді один або два ресурси фірми фіксовані. Сукупні витрати можна поділити на постійні – це сума додаткових змінних витрат, спричинена випуском додаткової одиниці продукції. середні змінні витрати – це сукупні витрати, поділені на кількість одиниць продукції.
  3.  При одному змінному ресурсі, як це має місце в короткостроковому періоді, наявність спадної віддачі визначає форму кривих витрат. Зокрема, існує обернений зв’язок між граничною віддачею змінного ресурсу та граничними витратами виробництва. Криві середніх змінних витрат та середніх сукупних витрат мають U-подібну форму. Крива ганичних витрат у короткостроковому періоді зростає від певної точки і перетинає обидві криві середніх витрат в їх найближчих точках, проходячи знизу вгору.
  4.  У довгостроковому періоді всі фактори процесу виробництва змінні. Внаслідок цього їх вибір залежить як від відносної вартості факторів виробництва, так і від межі, до якої процес виробництва фірми дозволяє замінювати один фактор на інший. Фактори виробництва, які б мінімізували витрати, вибирають знаходженням точки дотику ізокванти, що відбиває бажаний рівень  ви, до ізокости.
  5.  Траєкторія зростання фірми ілюструє те, як змінюються співвідношення факторів виробництва, що мінімізують витрати, при зростанні масштабів виробництва. Внаслідок цього траєкторія зростання надає важливу інформацію, потрібну для планування у довгостроковому періоді.
  6.  Крива середніх витрат у довгостроковому періоді огинає криві середніх витрат короткотермінового періоду фірми. Вона свідчить про наявність або відсутність віддачі від масштабів. При наявності постійної віддачі від масштабів і кількох варіантів маштабів розвитку фірми криві витрат у довгостроковому періоді горизонтальні, а лінія огину складається з точок мінімальних короткострокових середніх витрат. Проте, при наявності спочатку зростаючої віддачі від довгострокових середніх витрат має U-подібну форму, а лінія огину не містить всі точки мінімальних короткострокових витрат.

 

Вивчення матеріалу, поданого в темі 6, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

Альтернативна вартість                              Змінні витрати

використання ресурсів                                Постійні витрати                                                                   

Економічні витрати                                     Середні витрати           

Неявні витрати                                             Середні змінні витрати   

Функція витрат                                            Середні постійні витрати

Ізокоста                                                         Граничні витрати    

Сукупні витрати                                           Витрати у довготерміно-

Траєкторія росту                                           вому періоді     

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 6

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1. Витрати на фактори виробництва постачальникам, які не належать до числа власників фірми.

2. Різниця між сукупною виручкою від реалізації продукції та економічними витратами.

3. Витрати на одиницю випуску продукції.

  1.  Витрати, які змінюються разом із зміною обсягу випуску продукції.

5. Сукупність всіх витрат на виробництво продукції.

6. Різниця між сукупною виручкою від реалізації продукції і зовнішніми    витратами.

7. Витрати, які фірма несе незалежно від обсягу випуску продукції.

8. Сума явних та неявних витрат.

9. Додаткові витрати, пов’язані із зростанням виробництва даного товару на одну одиницю.

10. Рівність співвідношень граничних  продуктивностей факторів виробництва та їх ринкових цін.

11. Змінні витрати у розрахунку на одиницю продукції.

12. Альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми.

13. Альтернативна вартість використання підприємницьких здіб-ностей.

14. Постійні витрати у розрахунку на одиницю продукції – це…

15. Лінія, що поєднує усі можливі комбінації ресурсів, які мають однакову сумарну вартість.

Терміни і поняття

а) Граничні витрати;                           б) середні постійні витрати;

в) середні витрати;                              г) постійні витрати;

д) внутрішні витрати;                         е) економічний прибуток;

є) нормальний прибуток;                    ж) бухгалтерський прибуток;

з) середні змінні витрати;                   и) сукупні витрати;

і) економічні витрати;                         ї) явні витрати;

й) рівновага виробника;                      к) ізокоста;  

л) змінні витрати.

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

  1.  Юрій відкрив лоток з продажу фризерного морозива. Які з наведених витрат не слід включати до зовнішніх (явних) витрат?

а) заробітну плату найманого продавця;

б) вартість цукру та сиропу;

в) орендну плату за фрезер;

г) доход Юрія як менеджера цього виробництва.

2. Ізокоста поєднує точки:

а) рівних витрат;                              б) однакового випуску продукції;

в) стійкої рівноваги виробника;     в) рівноваги попиту і пропозиції.

3. Економічний прибуток:

а) буде менший за бухгалтерський прибуток;

б) буде більший за бухгалтерський прибуток;

в) дорівнюватиме бухгалтерському прибутку;

г) будь-яке із наведеного, залежно від ситуації.

4. В точці мінімуму середніх витрат граничні витрати повинні бути:

а) більшими за середні;                      б) меншими за середні;

в) дорівнювати середнім витратам;   г) мінімальними.

  1.  Серед наведених стверджень знайдіть вірне:

а) середні витрати мінімальні, коли граничні витрати досягають своєї мінімальної точки;

б) так як постійні витрати не змінюються, то середні постійні витрати залишаються незмінними при любому обсязі продукції;

в) середні витрати зростають завжди, коли підвищуються г