47840

Економічна сутність і методи вимірювання продуктивності

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Економічна сутність і методи вимірювання продуктивності Сутність і значення продуктивності праці Розрізняють поняття продуктивність і продуктивність праці. Продуктивність –- це ефективність використання ресурсів праці капіталу землі матеріалів енергії інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці хоча це не означає що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності...

Украинкский

2013-12-03

110.5 KB

1 чел.

Тема 5. Економічна сутність і методи вимірювання продуктивності

  1.  Сутність і значення продуктивності праці

Розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність – це ефективність використання ресурсів – праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця. З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю; машини, споруди тощо — частково).

Продуктивність праці це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності – означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

стратегічну — підвищення життєвого рівня населення.

найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

  1.  Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення магмо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = Q : Т

де В — виробіток; Q — обсяг виробленої продукції; Т — затрати робочого часу.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т : Q

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу. Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої. Залежність між цими показниками може бути виражена так:

Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку * Індекс використання робочого часу протягом зміни;

Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку  * Індекс кількості явочних днів протягом року.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт) - включає всі затрати праці основних робітників – відрядників та почасовиків:

Тт = Тв + Тп,

де Тв — затрати праці основних робітників-відрядників;

Тп — затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва  (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир) — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

ТВир = Тт + Тоб.

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Тт +Тоб+ Ту; або Т = Тв +Тп + Тоб + Ту;

або                                                                  Т =Твир +  Ту.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами. Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість — це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

  1.  Поняття і сутність факторів продуктивності. Фактори продуктивності праці

Фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані з працею, ресурсами, середовищем. Виділяють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори — це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на «тверді» та «м'які».

«Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе:

виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

технологію та устаткування – упровадження нових технологій, зменшення простоїв устаткування і підвищення ефективності діючих виробничих потужностей, модернізація устаткування, усунення вузьких місць тощо;

сировину — охоплює такі важливі аспекти, як підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

«М'які» (змінні) фактори включають:

якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;

організаційні системи і методи — динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

стилі і методи управління — вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

матеріально-технічні;

організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління. Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

упровадження комплексної механізації та автоматизації;

удосконалення технології виробництва;

хімізація виробництва;

зростання рівня електроозброєності.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням. Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів. Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів. Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції.

Дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

екстенсивним — збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;

інтенсивним — поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці — споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

Пп = Фо * Фв,

де Пп — продуктивність праці; Ф0 — фондоозброєність; Фв — фондовіддача.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

– удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.

  1.  Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

резерви зниження трудомісткості продукції;

резерви поліпшення використання робочого часу.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

  1.  Мотивація праці працівників як фактор підвищення її продуктивності

Ефективність виробничо-господарських і управлінських процесів визначається не тільки поставленими цілями й завданнями, але й моделями, за допомогою яких реалізують ці плани.

Сучасна філософія управління стверджує, що в основі впливу на людей лежить не примус, а мотиваційні регулятори, побудовані з урахуванням психологічних особливостей людини. Кожен працівник підприємства особистість, він не просто робітник, він живе працюючи, а працюючи - реалізує себе як особистість.

Теорії мотивації засновані на ідеї задоволення внутрішніх спонукань, що називаються потребами. Потреби, як відомо, можна задовольнити винагородами (те, що людина вважає для себе цінним).

Винагороди можуть бути:

зовнішні - грошові виплати, просування по службі;

внутрішні - відчуття успіху при досягненні мети.

Існує багато стимулів, що спонукають співробітників до гарної праці, але серед них немає універсальних.

Характер винагороди праці залежить не тільки від кількості і якості, але і від очікувань самих трудящих. Незадоволений працівник - „вузьке" місце в системі підприємства.

Стимулювання високих результатів, а отже, і підвищення продуктивності праці, залежать від таких факторів мотивації праці:

■ поєднання позитивних і каральних стимулів;

■ надання переваг використанню заохочувальних стимулів у всьому їхньому різноманітті;

■ доступність - умови стимулювання мають бути демократичними та зрозумілими;

■ поступовість - матеріальні стимули зазнають постійної корекції у бік підвищення.

З метою мотивації співробітників на підприємствах слід розробляти систему планування їх службової кар'єри, що передбачає:

■ виявлення можливостей кожного з них;

■ визначення нахилів і потреби в розвитку;

■ проведення заходів, що забезпечують використання виявлених можливостей і задоволення потреб у розвитку.

Усі зусилля на кожному підприємстві мають бути спрямовані на підвищення продуктивності праці за рахунок:

оптимізації кількості працівників;

повної довіри до співробітників;

розширення їхньої самостійності й розвитку мотивації.

Результатом кадрової політики підприємства має стати зростання продуктивності праці.

Другим напрямом мотивації праці як фактора підвищення продуктивності праці є рівень її оплати. Вважається, що висока заробітна плата залучає кращих працівників, що дає змогу роботодавцям вибирати більш досвідчених, надійних і висококваліфікованих працівників, а це сприяє підвищенню продуктивності останніх.

Наступною підставою для твердження, що збільшення продуктивності вищевказаних працівників досягається підвищеною заробітною платою, може служити турбота працівників про справедливе ставлення до себе. Справедлива заробітна плата працівника визначається його думкою при зіставленні величини прибутків з його послугами. По-друге, працівники найчастіше порівнюють свою оплату з оплатою інших працівників фірми, у зв'язку з чим роботодавець намагається пом'якшити занепокоєння останніх, не допускаючи упередженого або несправедливого становлення до них. І, нарешті, по-третє, працівники роблять висновки про справедливість їхньої оплати шляхом порівняння її з тією, яку вони могли б одержати в іншому місці, що змушує роботодавця в окремих випадках зазнавати витрат.

На завершення треба сказати, що підвищення заробітної плати на початку цілком може привести до підвищення продуктивності праці і збільшення прибутків підприємства, але з певного моменту витрати роботодавця, які пов'язані з подальшим підвищенням оплати, будуть перевищувати отриманий виторг.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30853. Системные регуляторные реакции и процессы 24.5 KB
  Адаптация приспособление механизмы которые обеспечивают приспособление организма к действию раздражителей. Адаптация бывает двух видов: а срочная адаптация б долговременная адаптация Срочная адаптация очень энергозатратна. При умеренных раздражителях тоже возникает срочная адаптация но явных признаков стресса нет. Но если раздражитель действует повторно многократно то возникает долговременная адаптация.
30854. Функциональные системы 23 KB
  Функциональные системы Функциональная система это временная динамическая саморегулирующаяся организация все составные компоненты которой взаимодействуя обеспечивают достижение полезных приспособительных результатов. В функциональной системе есть периферические и центральные составляющие: Периферические составляющие: А Исполнительные соматические вегетативные и эндокринные компоненты в том числе и поведенческие включающие механизмы формирование результата. Б Полезный приспособительный результат. В Рецепторы...
30855. Рефлекторная регуляция 34.5 KB
  Передача возбуждения в синапсе . иррадиация возникшего возбужденияраспространение возбуждения на рядом лежащие нейроны. концентрация возбуждениястягивание возбуждения на один или несколько нейронов. Индукция бывает: положительная когда наводится процесс возбуждения отрицательная когда наводится процесс торможения.
30856. Рефлексы 31 KB
  Рефлексы Рефлексы делятся на безусловные и условные. Безусловные рефлексы Это врожденные рефлексы которые не требуют предварительной выработки при действии раздражителя реализуются однотипно без особых предварительных условий. Безусловные рефлексы являются видовыми т. Рефлексы направленные на сохранение вида.
30857. Вегетативная нервная система 35.5 KB
  Очаговое представительство нервных центров СНС и ПСНС в ЦНС и. СНС боковые рога тораколюмбального отдела спинного мозга. ПСНС три зоны где лежат её центры:а мезенцефальный отдел ветви в составе глазодвигательного нерва зрачок некоторые слюнные железы;б бульбарный отдел лицевой языкоглоточный нерв и n. ВНС представлена двумя отделами: а симпатическая нервная система СНС б парасимпатическая нервная система ПСНС.
30858. Гуморальная регуляция функций 39.5 KB
  Классификация биологически активных веществ БАВ: Неспецифические метаболиты. Специфические метаболиты: а тканевые гормоны парагормоны; б истинные гормоны. Неспецифические метаболиты продукты метаболизма вырабатываемые любой клеткой в процессе жизнедеятельности и обладающие биологической активностью СО2 молочная кислота. Специфические метаболиты продукты жизнедеятельности вырабатываемые определенными специализированными видами клеток обладающие биологической активностью и специфичностью действия: а тканевые...
30859. Гуморальная регуляция функций. Межсистемный уровень 29.5 KB
  Истинные гормоны. Парагормоны. Истинные гормоны БАВ вырабатывающиеся в специализированных железах внутренней секреции обладающие дистантным действием и высокой активностью. Делятся по принадлежности к железам внутренней секреции половые гормоны тиреоидные гормоны и т.
30860. Гипоталамо-гипофизарная система 24 KB
  Меланостатин Релизинг–факторы регулируют выделение гормонов передней доли гипофиза большая часть которых гландулярные регулируют деятельность других желез внутренней секреции выделение ими гормонов. Регуляция в системе гипоталамус гипофиз осуществляется по принципу отрицательной обратной связи избыток гормонов в крови торможение их выработки: 1. Короткая петля регуляции: Рецепторы ГФ реагируют на концентрацию тропныхсобственных гормонов изменяют их выделение и опосредовано уровень гормонов периферических желез вн. Длинная...
30861. Передняя, задняя и промежуточная доли гипофиза 35.5 KB
  Передняя доля гипофиза Все гормоны передней доли являются веществами белковой природы пептиды белки гликопротеиды. Гормоны передней доли гипофиза: 1. Соматотропный гормон СТГ гормон роста соматотропин. Этот гормон белковой природы 191 аминокислота 1стимулирует синтез белка в органах и тканях 2способствует утилизации аминокислот 3увеличивает дифференцировку и созревание клеток.