47861

Економічний аналіз. Конспект лекцій

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Мета функціональновартісного аналізу ФВА – попередити зайві витрати на виробництво продукції шляхом удосконалення технології виробництва та конструкції виробів використання більш дешевої сировини і матеріалів. На стадії виготовлення продукції за допомогою ФВА детально вивчається продукція виявляються зайві витрати проводиться усунення зайвих функцій товару і таким чином досягається зниження витрат на виробництво продукції. Прибутком; прогнозування величини кожного з цих показників при заданих значеннях інших; економікостатистичний –...

Украинкский

2013-12-03

517 KB

62 чел.

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

з дисципліни “Економічний аналіз”

Мелітополь

2009


Опорний конспект лекцій з дисципліни “Економічний аналіз” для студентів денної та заочної форми навчання / розробник проф.. Радєва М.М.- Мелітополь: „МІДМУ” КПУ, 2009.

Розробник:

Радєва Марина Миколаївна

Ухвалено на засіданні кафедри менеджменту

Протокол №_____від "____" ___________ 2009 р.

Зав. кафедрою __________


МОДУЛЬ 1

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

Економічний аналіз як галузь економічної науки Основні етапи розвитку економічного аналізу. Його роль в управлінні господарством та підвищення ефективності виробництва Економічний аналіз в умовах ринкової економіки

Господарська діяльність як предмет економічного аналізу Об'єкти і суб'єкти аналізу. Зміст аналізу. Умови, які спонукали до розвитку аналізу на підприємствах Використання в економічному аналізі системи показників.

Основні категорії економічного аналізу Ресурси, фактори (чинники), резерви виробництва, їх класифікація

Завдання економічного аналізу. Оцінка результатів господарської діяльності. Сприяння управлінню й контролю виробництва. Пошук та виявлення резервів, заходи для їх реалізації з метою підвищення ефективності виробництва.

Види та напрямки економічного аналізу. Оперативний аналіз. Перспективний аналіз. Техніко-економічний і фінансово-економічний аналіз. Міжзаводський або порівняльний аналіз. Функціонально-вартісний і системний аналіз.

Місце економічного аналізу господарської діяльності у системі наук. Його зв'язок з політичною економією, галузевими економіками, маркетингом, організацією виробництва й управління, фінансуванням, банківською справою, статистикою, бухгалтерським обліком, аудитом тощо.

Теоретичні основи

Економічний аналіз належить до економічних наук, його основна мета – вивчення результатів господарювання. Його предметом може бути діяльність конкретних підприємств та її ефективність, яка відображається в системі плану, обліку, звітності та в інших джерелах інформації. Основна мета економічного аналізу – пошук можливостей (резервів) підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передових досягнень науки та практики, структури ринку, а також детального вивчення попиту й пропозиції на продукцію підприємства.

Основні етапи економічного аналізу6

загальна оцінка виконання планових (розрахункових) показників, що може здійснюватися в абсолютному чи відносному вираженні.

розрахунок абсолютного (відносного) відхилення фактичних даних від планових (розрахункових0 показників.

якісна оцінка одержаного відхилення, аналіз виробничих ситуацій, які призвели до конкретних ситуацій.

встановлення під дією яких причин (факторів) одержано відхилення фактичних показників від планових (розрахункових), і якісна оцінка дії цих факторів.

пошук конкретних можливостей підприємства для поліпшення становища (пошук та підрахування резервів).

розробка заходів, які необхідні для впровадження в практику роботи підприємства.

До основних категорій економічного аналізу відносяться фактори господарської діяльності, показники господарської діяльності, резерви виробництва. Під терміном “фактор” розуміють причину, яка впливає на результат. Показники господарської діяльності – числові вирази, які характеризують конкретні виміри об’єкту або його економічну сутність. Невикористані можливості в економічному аналізі називаються резервами підвищення економічної ефективності виробництва.

Економічний аналіз підрозділяється на три види:

управлінський аналіз;

фінансово-економічний;

функціонально-вартісний.

На сучасному етапі ринкових відносин кожному керівникові підприємства необхідна інформація для планування, контролю та прийняття рішень, розробки стратегії і тактики освоєння ринку, маркетингової діяльності, вдосконалення техніки, технології й організації виробництва. Таку інформацію надає управлінський аналіз, який здійснюється всіма службами підприємства на основі даних бухгалтерського обліку, а також внутрішньої звітності.

В умовах ринкової економіки широко застосовується фінансово-економічний аналіз, тобто аналіз фінансового стану, обґрунтоване дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської та торговельної діяльності кожного підприємства. Цей аналіз здійснюється на основі даних фінансових служб підприємства, а також за показниками фінансової звітності.

Мета функціонально-вартісного аналізу (ФВА) – попередити зайві витрати на виробництво продукції шляхом удосконалення технології виробництва та конструкції виробів, використання більш дешевої сировини і матеріалів. На стадії виготовлення продукції за допомогою ФВА детально вивчається продукція, виявляються зайві витрати, проводиться усунення зайвих функцій товару і таким чином досягається зниження витрат на виробництво продукції. Основною вимогою при цьому є те, щоб продукція в результаті ФВА не втратила свого товарного вигляду. ФВА являє собою ефективний спосіб виявлення резервів зменшення витрат, який полягає в пошуку більш дешевих способів виконання головних функцій товару при одночасному усуненні зайвих. Його основними джерелами є конструкторсько-технологічна та нормативна документація, дані поза облікової інформації.

Напрями економічного аналізу, які притаманні усім видам економічного аналізу:

за часом проведення і характером прийняття управлінських рішень:

попередній (прогнозний);

оперативний (ситуаційний);

ретроспективний (наступний);

перспективний (прогнозний);

за періодичністю проведення:

щоденний;

подекадний;

щомісячний;

щоквартальний;

щорічний;

за змістом програми:

комплексний;

тематичний;

за методами вивчення об’єктів:

порівняльний (горизонтальний, вертикальний, трендовий) –проводиться порівнювання звітних даних з даними плану, минулого періоду, з даними передових підприємств, з даними конкурентів.;

факторний – здійснюється з метою виявлення величини впливу факторів на зміну результативних показників;

діагностичний – застосовується для зясування причин порушення нормального перебігу виробничого процесу, бездіяльності, які потребують додаткових коштів і часу.

маржинальний аналіз (аналіз беззбитковості) – метод оцінки та обґрунтування ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення співвідношення між трьома основними показниками: обсягом реалізації, собівартістю. Прибутком; прогнозування величини кожного з цих показників при заданих значеннях інших;

економіко-статистичний – застосовується для вивчення різних масових суспільних явищ на різних рівнях управління: підприємства, галузі, регіону; проводиться статистичними органами;

маркетинговий аналіз – здійснюється службою маркетингу підприємства і застосовується для вивчення зовнішнього оточення підприємства, ринків сировини та збуту готової продукції, попиту і пропозиції, комерційного ризику формування цінової політики та ін.;

за користувачами аналітичної інформації:

внутрішній;

зовнішній

за об’єктами, що аналізуються:

внутрішньоцеховий;

внутрішньозаводський;

міжзаводський;

галузевий, міжгалузевий, регіональний, міжрегіональний.

ТЕМА 2.    МЕТОД І МЕТОДИКА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

Визначення методу. Класифікація методів. Метод економічного аналізу. Аналітичний метод і принципи аналітичного дослідження. Деталізація звітних показників.

Елімінування як метод розрахунку впливу факторів. Способи елімінування: ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниш, та перерахунків.

Порівняння, його застосування в аналізі. Види порівнянь. Вимоги, які пред'являються до забезпечення порівнянності даних. Прийоми нейтралізації цінового фактора, обсягу виробництва, структури та асортименту тощо

Моделювання. Види моделей. Використання моделювання в економічному аналізі.

Балансові зіставлення. Застосування цього методу для перевірки узгодження й вірогідності звітних фактів. Використання балансових розрахунків для визначення величини невідомих показників і факторів. Сальдовий прийом, можливості використання його в аналізі

Статистичні методи, які застосовуються в аналізі. Табличний метод. Особливості побудови аналітичної таблиці. Використання табличного методу в аналізі. Прийоми групувань і вибірки. Динамічні ряди Обчислення середніх і відносних величин Графічні методи

Економіко-математичні методи, які застосовуються в економічному аналізі, їх класифікація Лінійне й динамічне програмування, теорія масового обслуговування, сітьові графіки, транспортна задача та ін Особливості їх використання в аналізі господарської діяльності та сфери їхнього застосування

Соціологічні та інші методи, які застосовуються в економічному аналізі. Анкетний метод дослідження. Опитування об'єктів аналізу. Проведення експерименту.

Теоретичні основи

В аналізі господарської діяльності використовується багато різноманітних способів. Серед них необхідно звернути увагу передусім на традиційні способи обробки економічної інформації: порівняння, відносних та середніх величин, аналітичне групування даних, балансовий, графічний, табличний.

Метод порівняння. Порівняння – це співставлення вивчає мого явища з вже відомими явищами з метою визначення загальних рис або відмінностей між ними. За допомогою порівняння визначається загальне та специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни об’єктів, які досліджуються, тенденції та закономірності Ії розвитку.

Порівняння використовується для

співставлення планових і фактичних показників з оцінки ступеня виконання плану;

співставлення фактичних показників з нормативними, що дозволяє контролювати затрати та впроваджувати ресурсозберігаючі технології;

співставлення фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій розвитку економічних процесів;

співставлення показників аналізуємого підприємства з досягненнями інших підприємств, середніми показниками по району, області, регіону, галузі для оцінки досягнутих результатів та пошуку невикористаних резервів;

співставлення паралельних та динамічних рядів для вивчення взаємозв’язку досліджуємих показників;

співставлення різних варіантів управлінських рішень з метою вибору оптимального;

співставлення результатів діяльності до та після зміни якогось фактору.

Порівняльний аналіз поділяється на:

горизонтальний – використовується для розрахунку абсолютних та відносних відхилень фактичного рівня від базового;

вертикальний – вивчає структуру економічних явищ і процесів шляхом обчислення питомої ваги окремих частин в загальному цілому, відношення частин цілого між собою;

трендовий – застосовується у випадках, коли вивчаються відносні темпи зростання та приросту показників за декілька років до рівня базового року, тобто при дослідження рядів динаміки.

Для виявлення виявити тенденції розвитку досліджуваних об'єктів можна використовувати статистичні показники, які дозволяють ефективно проаналізувати ряди динаміки (розміщені у хронологічній послідовності значення певного показника).

Нехай задано набір моментів часу t1, t2, t3...tn, яким відповідають певні показники y1, y2, y3,...,yn. Для розрахунку статичних показників у  додатку 1 наведено найбільш вживані показники.

Під час дослідження рядів динаміки виникають проблеми, пов'язані з нерівномірністю та стрибкоподібним характером розвитку подій. Здебільшого цю нерівномірність можна пояснити протиріччям між безперервним процесом виробництва чи обслуговування та дискретністю моментів проведення спостереження. Згладжені характеристики хоча можуть і не відповідати справжнім зафіксованим даним, проте краще відображають реальні тенденції розвитку процесу.

Важливою умовою при порівнянні показників є забезпечення спів ставності показників, тому що порівнювати можна тільки якісно однорідні величини. При співставленні необхідно забезпечити єдність обсягових, вартісних, якісних, структурних факторів; єдність проміжків часу, за які розраховані показники; аналогічність вихідних умов виробництва; єдність методики розрахунку показників і їх складу.

Метод відносних та середніх величин. Економічні явища, які вивчає економічний аналіз, мають кількісну визначеність, яка відображається в абсолютних та відносних величинах.

Абсолютні величини показують кількісні розміри явищ в одиницях обсягу, ваги, площі, вартості тощо, безвідносно до розміру інших явищ.

Відносні показники відображають відношення величини вивчає мого явища з величиною цього явища або цього ж, взятого за інший проміжок часу.

Для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ за якоюсь ознакою використовуються середні величини.

Нехай Хi – набір індивідуальних значень ознаки статистичної сукупності даних, Fi – кількість однакових значень ознаки Xi, N – кількість даних у сукупності. Для розрахунку середніх величин використовуються формули, наведені у додатку 2, призначення та сфери застосування у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Призначення та сфери застосування основних статистичних показників

Основні статичні показники

1

Середня величина - це узагальнююча міра варійованої ознаки, що характеризує її рівень у розрахунку на одиницю певної сукупності. Середня величина застосовується для відображення загальної характеристики досліджуваного явища

Приклади. Проведення порівняльного аналізу узагальнюючих показників (середнє виконання норм виробітку, середня заробітна плата, середньодобовий випуск продукції тощо) структурних підрозділів організації

2

Середнє відхилення - відхилення значення даних від середніх величин, яке використовується для оцінки стабільності чи диференціації економічних процесів

Приклади. Оцінка ритмічності роботи окремих структурних підрозділів організації

3

Дисперсія - середньоарифметична величина, обчислена з квадратів відхилень індивідуальних значень даних від їх середньої величини, використовується як необхідний елемент інших статистичних методів аналізу, зокрема вибіркового, дисперсійного та кореляційно-регресійного аналізу

4

Коефіцієнт варіації - відсоткове відношення середнього відхилення до середньоарифметичного значення. Використовується для зіставлення рівнів відхилення ознак у двох сукупностях даних з різним рівнем середніх, а також у двох різних за характером явищах. Сукупність вважається однорідною, а середнє значення типовим і надійним, коли коефіцієнт варіації не перевищує 33 відсотки

Балансовий метод. Балансовий метод використовують для відображення двох груп взаємопов'язаних і зрівноважених економічних показників. Він дозволяє виявити новий аналітичний (балансуючий) показник.

Балансовий метод застосовують під час аналізу:

використання робочого часу і часу роботи устаткування (баланси робочого і машинного часу);

формування та використання сировинних та фінансових ресурсів (матеріальний і фінансовий баланс);

пропорційності розвитку ринку (баланс попиту і пропозиції);

забезпечення товарообігу (баланс продуктів) тощо.

Цей метод найпоширеніший в аналізі фінансового стану організації для визначення зв'язків розміщення коштів та їх джерел, виявлення правильності та доцільності використання коштів, а також для контролю за впливом факторів на відхилення в досліджуваних явищах.

Балансовий метод використовують також для виявлення кінцевого впливу факторів, якщо прямі розрахунки становлять істотні труднощі. Так, алгебраїчна сума впливу всіх факторів на узагальнюючий показник повинна дорівнювати загальному відхиленню цього показника від базового. Застосовуючи балансовий метод, можна обчислити величину відхилення, зумовлену останнім (ще не виявленим) фактором. Вона дорівнює різниці між загальним відхиленням і алгебраїчною сумою сукупного впливу виявлених факторів.

Метод групування даних. Метод аналітичних групувань застосовується для систематизації або класифікації первинних даних про явища, процеси, причини і фактори, що їх зумовили, та виявлення закономірностей їх впливу на результати господарської діяльності організації (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Призначення та сфери застосування аналітичних групувань

№ пп.

Види аналітичних групувань

1

Типологічні групування використовуються для розподілу сукупності первинної інформації на однорідні групи або класи

2

Структурні групування використовуються для вивчення внутрішнього складу сукупності та вияву співвідношення між складовими елементами

3

Факторні групування використовуються для виявлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами або їх сукупністю

Графічні методи. Графічні методи пов’язані з геометричним відображенням функціональної залежності за допомогою ліній на площині. Графіки використовують для швидкого знаходження значення функцій при відповідному значенні аргументу, для наочного відображення зміни процесів і явищ під дією окремих факторів.

Табличний метод. Результати аналізу, як правило, відображаються у вигляді таблиць. Існують три види таблиць:

прості, в яких ставиться задача дати перелік інформації про явище, що вивчається.

групові, де дані об’єднуються за однією суттєвою ознакою.

комбіновані – в них матеріал підмета розбивається на групи і підгрупи за кількома ознаками.

Кожна таблиця має підмет та присудок. Підмет показує. Про що йде мова. В ньому відображаються показники, які характеризують явище. Присудок показує, якими ознаками характеризується підмет.

Методи факторного аналізу.

В аналізі господарської діяльності для розрахунку впливу окремих факторів на приріст результативного показника застосовується метод елімінування (абстрагування), який складається з чотирьох способів (прийомів):

Спосіб ланцюгових підстановок

Спосіб абсолютних різниць

Спосіб відносних різниць

Індексний спосіб

Спосіб ланцюгових підстановок - послідовна заміна базової величини одних і тих самих факторів фактичного з подальшим відношення від результату кожної наступної підстановки попереднього результату. Кількість підстановок дорівнює кількості факторів, що впливають на результативний показник, плюс одиниця. Різниця результатів показує величину впливу окремого фактора на узагальнюючий показник.

Розмір відхилення фактичної величини результативного показника ф) від базової n) установлюють, послідовно порівнюючи комбінацію факторів (х12,...,хn), формалізованих у такому вигляді:

Yn = F (x1n, x2n, x3n,…, xnn)

Y1 = F (x1ф, x2n, x3n,…, xnn)

Y2 = F (x1ф, x2ф, x3n,…, xnn)

............................................

Yx1 = Y1 – Yn

Yx2 = Y2 – Y1

Yф = F (x1ф, x2ф, x3ф,…, xnф)

Y = Yn – Yn

Спосіб абсолютних різниць за своїм змістом зводиться до вираховування відхілень усіх фактичних показників від базових.

Формально складається з таких математичних дій

за допомогою порівняння визначають для кожного показника позитивні (+) та негативні (-) відхилення від базових величин:

Yф = F (x1ф, x2ф, x3ф,…, xnф)

Yn = F (x1n, x2n, x3n,…, xnn)

Yx1 = F(x1, x2, x3,…, xn)

множенням абсолютного відхилення величини першого фактора на базові величини всіх наступних факторів враховують вплив першого фактора на зміну результативного показника

Yx1 =x1 * x2n * x3n  xnn

множенням абсолютного відхілення величини другого або наступного факторів на абсолютні фактичні величини попередніх, вже проаналізованих факторів і на абсолютні базові величини наступних, ще не вивчених факторів враховують вплив другого та кожного наступного фактора:

Yx2 =x1ф * x2 * x3n  xnn

множенням абсолютного відхілення цього фактора на абсолютні фактичні величини інших проаналізованих факторів вираховують вплив останнього фактора

Yxn =x1ф * x2ф * x3ф xn

вираховують абсолютну величину загального впливу фактору (Y):

Y = Yx1 * Yx2 *….* Yxn

Прийом відносних показників (різниць). За його допомогою оцінюють вплив факторів через вирахування добутку відносної величини відхилення фактора та планової абсолютної величини результативного показника.

Технологія застосування цього прийому зводиться до виконання таких математичних дій:

Насамперед, з усіх показників вираховують процент виконання плану. На наступному кроці визначають відносні відхилення. Із величини відсотка виконання плану першого фактора віднімають 100. Далі із добутку відсотків виконання плану кожного наступного і попереднього факторів вираховується добуток відсотків виконання плану попередніх факторів. Наприкінці замість відсотка виконання плану останнього фактора береться відсоток виконання плану результативного показника, із якого вираховують добуток відсотків виконання плану попередніх факторів.

Всі розглянуті способи відрізняються методикою розрахунків, але дають однакові наслідки, оскільки ґрунтуються на одному принципі.

Наступним способом елімінування є індексний метод. Сутність якого полягає у застосуванні відносин фактичного рівня показника, що аналізується, до його рівня у базовому періоді. Він широко застосовується у статистиці, а в економічному аналізі його використання при розрахунку факторів незначне.

Економіко-математичні методи аналізу.

Застосування економіко-математичних методів (ЕММ) у системі функціонування організації викликано необхідністю підвищення ефективності процесів виробництва і обслуговування за умови раціонального використання наявних ресурсів через прийняття оптимальних управлінських рішень.

Основою формулювання економічної оптимізаційної задачі є можливість взаємозамінності способів виробництва товарів (надання послуг), допустимість багатьох варіантів використання матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів і вибору кращих з них.

Математичне програмування охоплює задачі пошуку екстремуму функції за наявності обмежень. Загальне завдання математичного програмування формулюється так: знайти величини керуючих факторів, при яких забезпечується максимум (мінімум) заданої цільової функції в області допустимих значень, що визначається деяким набором обмежень.

Оптимальність розв'язку означає, насамперед, його допустимість (тобто сумісність з усіма заданими умовами, що враховуються під час прийняття рішення). З усіх допустимих розв'язків оптимальним є той, для якого досягається екстремальне (максимальне чи мінімальне) значення критерію ефективної моделі. Формально багато проблем функціонування організацій можна пов'язати з раціональним використанням тих чи інших ресурсів, що дозволяє використати для їх розв'язання методи математичного програмування.

Загальна структура оптимізаційних моделей складається із цільової функції, яка набуває значення в межах обмеженого умовами задачі (області допустимих розв'язків), та із обмежень, що характеризують ці умови. Цільова функція в загальному вигляді визначається трьома моментами: керованими змінними, некерованими параметрами (залежними, наприклад, від зовнішнього середовища) і видом (формою) залежності між ними (видом функції).

Загальний вигляд оптимізаційної моделі такий:

де U – критерій оптимальності;

 х=(х1, х2,...,хn) – керовані змінні;

 р=(р1, р2,...,рn) параметри;

 М – задані межі (область) зміни керованих зміних.

Задачі такого виду розв'язують методами математичного програмування, в яке входить лінійне, нелінійне, динамічне, цілочислове програмування та ін. Вибір методів математичного програмування для розв'язування оптимізаційних задач визначається видом цільової функції: обмежень, що визначають область зміни керованих змінних (наприклад, вимоги їх чисельності). Розв'язок задачі називається оптимальним рішенням або оптимальним планом.

Задачі лінійного програмування. У загальному вигляді задача лінійного програмування (ЗЛП) формулюється так: знайти вектор х=(х1, х2,...,хn) який максимізує (мінімізує) лінійну цільову функцію:

а також задовольняє лінійні функціональні обмеження:

Крім того вектор повинен задовольняти прямі обмеження:

Ця задача може бути записаною в канонічній формі, при якій функціональні обмеження мають вигляд рівностей. Цього досягають додаванням до лівих частин цих обмежень m додаткових невід'ємних змінних. ЗЛП у канонічній формі розв'язують симплексним методом. Вирішення ЗЛП дає змогу знайти оптимальне управлінське рішення для різноманітних випадків, зокрема таких:

V оптимізація закріплення споживачів до постачальників;

V оптимізація завантаження виробничих потужностей;

V складання оптимальних сумішей (рецептів);

V оптимальний розкрій промислових матеріалів;

V оптимізація маршрутів комівояжерів тощо.

Задачі нелінійного програмування. Методи нелінійного програмування застосовують для розв'язування оптимізаційних задач, в яких цільова функція або обмеження (або перше і друге одночасно) характеризуються нелінійними залежностями. Ознаками нелінійності є, зокрема, наявність змінних, в яких показник степеня відмінний від одиниці, а також наявність змінного в показнику степеня, під коренем, під знаком логарифму. У разі нелінійності цільової функції оптимальне значення досягається не тільки на межі області допустимих значень (як це відбувається в задачах лінійного програмування), а всередині області, що значно ускладнює пошук оптимального значення. Також можливі варіанти, коли існуватимуть так звані локальні екстремальні точки, в той час як дослідника цікавить єдиний глобальний екстремум, де досягається шукане оптимальне значення. Нелінійність обмежень може привести до випадку з неопуклою областю допустимих значень, що надзвичайно ускладнює побудову ефективних алгоритмів пошуку оптимальних значень. З цього класу найбільш досліджені задачі з опуклими цільовими функціями при лінійного виду обмеженнях (існує єдиний оптимальний розв'язок). До розв'язування даного класу задач можна залучити ряд стандартних градієнтних або ньютонівських методів розв'язування. Ці методи реалізовані у спеціалізованих пакетах математичного програмного забезпечення.

Прикладом цього класу задач є задача про розміщення складів, коли необхідно мінімізувати загальну суму транспортних і складських витрат при таких обмеженнях:

=> з кожного підприємства повинна бути відвантаженою вся продукція;

=> не може бути перевищеною місткість будь-якого складу;

=> повинні бути задоволені всі замовлення усіх споживачів.

У процесі розв'язування задачі знаходять оптимальну за мінімумом затрат тричленну комбінацію: підприємство - склад - споживач.

Задачі динамічного програмування.  Динамічне програмування - це сукупність прийомів для досягнення оптимальних результатів у багатокрокових процесах. Воно застосовується для аналізу розподілу капіталовкладень, розміщення заправних баз, визначення оптимальних партій відвантаження матеріалів постачальниками, завантаження контейнерів, оптимального проектування розвитку організації тощо.

Задачі динамічного програмування розв'язують на комп'ютері за допомогою стандартного програмного забезпечення математичних пакетів.

Теорія масового обслуговування. Системи масового обслуговування (СМО) призначені для виконання потоку заяв або вимог, які надходять на їх вхід у випадкові моменти часу. Кожна СМО складається із деякої кількості каналів обслуговування, якими залежно від виду системи можуть бути: лінії зв'язку, приймальні пункти, робочі точки, під'їзні шляхи, випробувальні стенди, технологічні агрегати, ремонтні бригади тощо. Виконання заявки, що надійшла, тобто її обслуговування, продовжується деякий час (також випадковий), після чого канал звільняється і готовий прийняти наступну заявку.

Розрізняють такі основні СМО та відповідні їм задачі раціональної організації процесів обслуговування:

1. . Системи обслуговування з втратами. Характеризуються тим, що коли вимога не може дочекатися початку обслуговування, вона покидає систему за власною ініціативою чи за ініціативою обслуговуючої системи необслуженою. Очевидно, що такого роду системи завжди складаються з обмеженої кількості обслуговуючих апаратів.

2. Системи обслуговування з очікуванням (або системи без втрат). Характеризуються тим, що вимога, яка надходить в систему, може її покинути лише тоді, коли буде повністю обслужена. У разі обмеженої пропускної здатності системи вимоги вимушені очікувати на обслуговування і створюють чергу.  Звідси назва спеціальної галузі теорії,  що вивчає цей клас систем, - теорія черг.

3.  Системи обслуговування змішаного виду. Цей клас систем займає проміжне становище між першими  двома класами систем обслуговування. Характеризується наявністю проміжних умов, які мають властивості як першого, так і другого класу систем. Проміжними умовами тут можуть бути: а) визначена довжина черги, при якій вимога може очікувати на обслуговування; б) обмежений час перебування вимоги в системі.

Методи теорії масового обслуговування створюють ефективний аппарат для оптимального розв'язання багатьох задач менеджменту в організації.

Теорія ігор. Теорія ігор пов'язана з математичними моделями прийняття оптимальних рішень за умов конфлікту. Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого можна говорити про його учасників, про їхні дії, про наслідки явища, до яких ці дії приводять, про сторони, які так чи інакше зацікавлені в цих наслідках, про суть цієї зацікавленості за нетотожності інтересів.

Завдання теорії ігор - знаходження оптимальних стратегій гравців. Стратегія називається оптимальною, якщо вона забезпечує гравцеві максимальний виграш (мінімальний програш) в будь-якому випадку. Необхідно зазначити, що в теорії ігор виключаються елементи ризику і в основі визначення оптимальної стратегії гравця лежить положення про ідеальну (розумну) поведінку його суперника.

Розв'язання такої задачі вимагає певної визначеності у формулюванні її умов: встановленні кількості гравців, можливих виграшів. Важливим елементом в умові задачі є стратегія, тобто сукупність правил, які залежно від ситуації у грі визначають однозначний вибір одного гравця. Кількість стратегій у кожного гравця може бути кінцевою або нескінченною. Під час дослідження кінцевої гри задаються матриці виграшів, а нескінченної - функції виграшів. Для розв'язання задач застосовується алгебраїчні методи, засновані на системі лінійних рівнянь і нерівностей, ітераційні методи, а також зведення задачі до системи диференційних рівнянь.

Теорію ігор застосовують у математичному моделюванні таких явищ ринкової економіки, як боротьба фірм за ринки, планування рекламних кампаній, формування цін на конкурентних ринках, централізація та децентралізація управління організацією, планування за множиною показників тощо.

ТЕМА 3.  ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

Зміст і поняття інформації. Інформація як важливий ресурс сучасної ринкової економіки. Гласність і секретність інформації. Комерційна таємниця, її межі та значення для суб'єктів господарської діяльності. Організація й контроль потоків інформаційного забезпечення виробництва.

Характеристика й класифікація найважливіших видів інформації на підприємстві. Система техніко-економічних показників як база економічного аналізу. Вимоги, яким повинна відповідати система обліку й звітності.

Нагромадження, обробка, систематизація, зберігання й використання аналітичної інформації.

Використання ЕОМ в економічному аналізі. Розробка й класифікація аналітичних задач. Створення автоматизованого банку даних для розв'язування аналітичних задач.

Перевірка вірогідності джерел інформації, які використовуються в аналізі. Перевірка за зовнішніми прикметами (за формою) та за змістом. Методи перевірки якості звіту підприємства. Використання аудиту для перевірки якості бухгалтерських даних і звітів.

Теоретична основа

Результативність економічного аналізу залежить від складу, змісту, якості інформації, яка використовується. Відомо, що аналіз проводиться не тільки за економічними даними. Широко використовується також технічна, конструкторсько-нормативна інформація, інформація про формування ринку, попиту та пропозиції продукції.

Вся інформація, яка використовується в економічному аналізі, поділяється на такі групи:

конструкторсько-технологічна (за даними цієї інформації проводиться функціонально-вартісний аналіз);

планово-нормативна (відносяться всі види планів, які складаються на підприємстві, розрахунки, нормативні матеріали, кошториси й ін.);

облікова інформація (всі дані документів бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку, а також всі види звітності);

позаоблікова інформація, що знайшла широке застосування в умовах ринкової економіки. У зв'язку з тим, що в цих умовах широко використовується маркетингова інформація, підприємство систематично спостерігає за станом ринку (що цікавить покупців та що вони купують, що продають конкуренти, сегмент ринку). Це один з видів позаоблікової інформації. До даної групи належать також різні  офіційні документи, рішення загальних зборів колективу, матеріали, одержані з різних джерел інформації (радіо, телебачення, інтернет).

Вирішальна роль в інформаційному забезпеченні аналізу належить бухгалтерському обліку і звітності, де відображаються всі господарські процеси та їх результати. Лише використовуючи облікові документи (первинні й узагальнюючі), дані звітності, можна розробити заходи, спрямовані на поліпшення виконання планових завдань, досягнення кращих результатів господарської діяльності і з найменшими витратами.

Найбільша ефективність аналітичних досліджень досягається при здійсненні оперативного управлінського аналізу за даними оперативного обліку і звітності. При проведенні економічного аналізу широко використовуються дані бухгалтерської (фінансової) звітності:

—баланс (Ф1);

—звіт про фінансові результати (Ф2);

—звіт про рух грошових коштів (ФЗ);

—звіт про власний капітал (Ф4);

—примітки до звітів.

Загальні вимоги до звітності викладені в положенні (стандарті) бух гал терсь кого обліку 1 (П(С)БО 1), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87. Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий в 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з П(С)БО 1 до звітності ставиться ряд вимог, яким вона повинна відповідати і лише після цього використовуватися в аналізі. Це передусім доступність інформації, тобто її зрозумілість усім користувачам. Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

Слід підкреслити і такий важливий принцип, якому має відповідати інформація, її суттєвість — точка відсікання інформації, яка потрапляє до звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Кількісний фактор — це обмеження суттєвості в складанні звітності у тисячах гривень з одним знаком після коми. Якісний фактор --у групуванні, наприклад статей фінансових звітів, кожна стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані в одну, виходячи з економічного змісту чи функції.

Інформація має бути достовірною, адже тільки така вона корисна для користувача. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних суджень. Ступінь достовірності звітності оцінюється за допомогою аудиту.

І, нарешті, інформація має бути зіставною. Цього передбачається досягнути шляхом застосування єдиних вимог до підготовки звітності та розкриття змісту їх статей. За П(С)БО 1 зіставна інформація, якщо це необхідно для розуміння звітів за поточний період, розкривається як в описовому, так і в цифровому вигляді. Крім основних вимог до інформації, яка представлена в бухгалтерській (фінансовій) звітності, П(С)БО 1 передбачає цілий ряд принципів, яких необхідно дотримуватися при складанні звітності.

В економічному аналізі використовується також статистична інформація — дані обліку і звітності. Найбільш широко використовуються такі форми статистичної звітності: 1—П — Звіт про продукцію; І—ПВ — Звіт про працю;

5—С — Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

6 — Рентабельність окремих видів продукції;

11 — Звіт про наявність і рух основних фондів

22 -- Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства.

Користуючись будь-якою інформацією для проведення аналітичної роботи, слід відмітити наявність різних напрямів її класифікації, яка використовується для проведення всебічного комплексного аналізу досліджуваної проблеми. Так, за періодичністю надходження аналітична інформація поділяється на регулярну (планові, розрахункові та облікові дані) й епізодичну, яка надходить у міру необхідності (наприклад, інформація про конкурентів).

Регулярна інформація, в свою чергу, є:

а) постійною — зберігає своє значення суттєвий час (код, шифр, план рахунків бухгалтерського обліку);

б) умовно-постійною — зберігає своє значення протягом конкретного періоду (показники плану, нормативи);

в) змінною — характеризує часту зміну подій (звітні дані на конкретну дату).

Необхідно підкреслити, що в умовах ринкової економіки значно збільшується питома вага позаоблікової інформації, яка застосовується в економічному аналізі. Якраз ця інформація характеризує стан зовнішнього оточення ринків товарів і послуг, конкурентоспроможності продукції. Нині підприємства заінтересовані в підпорядкуванні виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а в забезпеченні стійкого економічного стану в тривалій перспективі, досягненні комерційної переваги лише завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності. Тому і знаходить широке застосування позаоблікова інформація, яка дає змогу підприємству вивчати стан зовнішнього оточення підприємства. До позаоблікової інформації також відносяться різні законодавчі акти, інструктивні вказівки, дані преси.

ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЕТАПИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

Поняття й загальні методологічні принципи організації аналізу. Форми та методи організації аналітичної роботи. Особливості організації та проведення аналізу з боку статистичних, фінансово-кредитних і керівних організацій. Планування, виконання й контроль окремих робіт аналізу в цілому. Залучення, узгодження дій та заохочення виконавців аналізу.

Основні етапи й послідовність проведення аналізу господарської діяльності. Принципи складання програм аналізу. Добір, перевірка й аналітична обробка економічної інформації. Узагальнення, оцінка та письмове оформлення результатів аналізу. Формування пропозицій за результатами аналізу та контроль за їх реалізацією.

Теоретична основа

Результативність аналізу господарської діяльності багато в чому залежить від правильної її організації, котра має відповідати ряду вимог. Вона має бути науковою, будуватися на плановій основі, базуватися на найновіших методиках, забезпечувати дієвість та ефективність аналітичного процесу.

Аналітична робота входить до службових обов'язків кожного керівника, кожного менеджера, котрі приймають управлінські рішення. Тому важливим принципом Ті організації є чіткий розподіл обов'язків з проведення аналізу між окремими виконавцями. Раціональний розподіл обов'язків, забезпечує, з одного боку, повноту аналізу, а з другого — запобігання дублюванню однієї і тієї самої роботи різних служб, ефективніше використання службового часу спеціалістів.

Організаційні форми аналізу господарської діяльності на підприємствах визначають за складом апарату і технічним рівнем управління. На великих промислових підприємствах діяльністю всіх економічних служб керує головний економіст, який є заступником директора з економічних питань. Він організовує всю економічну роботу на підприємстві, у тому числі й аналіз господарської діяльності. В окремий структурний підрозділ може бути виділено відділ або групу економічного аналізу. На середніх і дрібних підприємствах аналітичну роботу очолює менеджер планового відділу або головний бухгалтер. Економічний аналіз входить в обов'язки працівників не лише економічних служб, а й технічних відділів (головного механіка, енергетика, технолога, нової техніки та інших).

Для проведення разових аналітичних досліджень, пов'язаних із розв'язанням великих стратегічних проблем, підприємства можуть вдаватися також до послуг спеціалістів аудиторських і консультаційних фірм.

Важливою умовою, від якої залежить дієвість і ефективність економічного аналізу, є планомірний характер його проведення. Тому на кожному підприємстві всю роботу з проведення аналізу необхідно планувати, для чого складають комплексний план аналітичної роботи підприємства і тематичні плани.

Комплексний план аналітичної роботи звичайно складають на один рік. Його розробляє спеціаліст, відповідальний за її проведення. У плані намічають перелік об'єктів аналізу, які належить вивчати, визначають мету аналізу. Потім розробляють систему показників, аналіз яких забезпечує досягнення поставленої мети, передбачають періодичність проведення аналізу кожного об'єкта (раз у рік, поквартально, щомісячно, подекадно, щоденно), строки (терміни) виконання аналітичної роботи, склад виконавців аналізу з кожного питання і розподіл обов'язків між ними. Слід також передбачити джерела інформаційного і методичного забезпечення аналізу з кожного питання, що вивчається (номер інструкції чи комп'ютерної програми). У плані зазначають також зовнішніх і внутрішніх користувачів аналізу.

Крім комплексного плану, на підприємстві можна складати і тематичні плани проведення аналізу з глобальних проблем, що потребують поглибленого вивчення. У них розглядають об'єкти, суб'єкти, етапи, строки проведення аналізу, його виконавців тощо.

Не менш важливе значення в організації аналізу має його методичне забезпечення. Від того, які методики аналізу застосовують на підприємстві, залежить результативність аналізу. Відповідальність за методичне забезпечення аналізу зазвичай покладають на спеціаліста, котрий здійснює керівництво аналітичною роботою на підприємстві. Він зобов'язаний постійно удос коналювати методику комплексного аналізу господарської діяльності на основі вивчення досягнень науки і передового досвіду у сфері аналізу і впроваджувати її в усі сегменти підприємства, здійснюючи підготовку і перепідготовку кадрів із питань аналізу. Особливе значення має розробка власних або адаптація готових комп'ютерних програм аналізу, що дають змогу оперативно і комплексно досліджувати результати господарської діяльності з використанням економічно-математичних методів.

Будь-які результати аналітичного дослідження діяльності підприємства в цілому або його сегментів має бути оформлено відповідними документами. Це можуть бути аналітичний звіт (пояснювальна записка), довідка, висновок.

Аналітичний звіт (пояснювальну записку) зазвичай складають для зовнішніх користувачів. Якщо результати аналізу призначені для внутрігосподарського використання, їх оформляють як довідку або висновок.

Зміст аналітичного звіту має бути достатньо повним. Передовсім у ньому мають міститися загальні питання, що відображають економічний рівень розвитку підприємства, умови його господарювання, характеристику асортиментної і цінової політики, конкурентоспроможності продукції, широту і частку ринків збуту продукції, репутацію підприємства, його імідж у діловому світі. Необхідно також зазначити становище товарів на ринках збуту, тобто на якій стадії життєвого циклу перебуває кожний товар на ринку (на стадії впровадження, зростання і розвитку, зрілості, насичення і спаду). Слід охарактеризувати реальних і потенційних клієнтів, зазначити сильні і слабкі сторони їхнього бізнесу. Після цього необхідно відобразити як мінімум за три роки динаміку показників, що характеризують виробничі і фінансові результати, майновий і фінансовий стан підприємства, його ділову активність, ефективність роботи, перспективи розвитку. Потрібно також розкрити в ньому зміни в обліковій політиці підприємства, котрі можуть суттєво вплинути на грошові потоки, фінансові результати тощо.

Має бути зроблено розшифровку агрегованих показників звітності (склад дебіторської і кредиторської заборгованості, короткострокових і довгострокових фінансових вкладень, розподілу прибутку і т. ін.), а також відображено інформацію за сегментами (виручка, витрати, прибуток, активи, зобов'язання сегментів за операційною і географічною ознаками). Для правильного відображення динаміки показників має бути забезпечено зіставність їх за всіма параметрами (за методикою оцінки, методикою розрахунку, за складом і т. д.).

ТЕМА 5. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ І ПОСЛУГ

Значення й завдання аналізу виробництва продукції, робіт і послуг. Загальна схема й послідовність проведення аналізу. Система показників продукції та обсягів виробництва. Фактори виробництва продукції. Інформаційна база аналізу.

Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні. Оцінка динаміки обсягу продукції виробництва. Вимірювачі, які використовуються для обчислення динаміки показників Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на динаміку показників, методика їх розрахунку.

Аналіз асортименту й структури випуску продукції. Комплексний аналіз впливу асортименту й структурних зрушень на економічні показники роботи підприємства. Методика розрахунку впливу цього фактора на обсяг виробництва та інші показники підприємства

Аналіз якості продукції та робіт Показники якості. Сортність і методика аналізу її. Аналіз впливу зміни якості на економічні показники роботи підприємства. Аналіз виробничого браку підприємства Аналіз комплектності й ритмічності роботи підприємства Оцінка резервів збільшення випуску продукції.

Теоретична основа

Об’єктами аналізу виробництва продукції, робіт, послуг є

обсяг виробництва продукції в цілому по підприємству;

якість товарної продукції;

структура товарної продукції;

ритмічність виробництва товарної продукції.

До основних завдань аналізу об’ємів виробництва і реалізації продукції відносять:

оцінка ступеню виконання плану і динаміки виробництва продукції;

визначення впливу факторів на зміну величини обсягу виробництва;

визначення внутрігосподарських резервів підвищення обсягів випуску продукції;

розробка заходів по засвоєнню визначених резервів;

Основні показники виробництва продукції:

Валовий оборот підприємства - показник, який характеризує вартість готових виробів, напівфабрикатів, виготовлених підприємством незалежно від того, чи призначені вони для реалізації на сторону, переробки чи іншого використання на даному підприємстві, а також зміну вартості залишків незавершеного виробництва у всіх підрозділах.

Внутрішньовиробничий оборот - показник, який характеризує загальну вартість спожитих напівфабрикатів власного виробництва; продукції допоміжних цехів і робіт промислового характеру, виконаних для своїх цехів і спожитих в межах основної діяльності підприємства.

Валова продукція — показник, який відображає вартість готових виробів, зміну залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва, робіт і послуг промислового характеру. Валова продукція — це різниця між валовим оборотом підприємства і його внутрішньовиробничим оборотом.

Товарна продукція - обсяг продукції підприємства, виробленої в даному періоді і призначеної для реалізації на сторону. Товарна продукція включає вироблені всіма основними, допоміжними, підсобними цехами підприємства готову продукцію, напівфабрикати і виконані на замовлення інших підприємств і організацій роботи промислового характеру (послуги) на сторону. Товарна продукція є основою визначення важливих економічних показників: собівартості продукції, фондовіддачі, матеріаломісткості виробництва і т.д.

Великий вплив на результати господарської діяльності справляють асортимент (номенклатура) та структура виробництва і реалізації продукції.

Вчасне оновлення асортименту продукції (послуг) із урахуванням зміни кон'юнктури ринку є одним із важливих індикаторів ділової активності підприємства та його конкурентоспроможності.

Мета аналізу — вироблення рекомендацій для зміни асортименту та структури продукції на майбутній період з урахуванням потреб ринку і можливостей підприємства.

Формуючи асортимент і структуру випуску продукції, підприємство має враховувати, з одного боку, попит на види продукції, а з другого — найефективніше використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових та інших ресурсів, що є в його розпорядженні. Система формування асортименту продукції включає такі основні позиції:

визначення поточних і перспективних потреб покупців;

оцінювання рівня конкурентоспроможності продукції, що випускається чи планується до випуску;

вивчення життєвого циклу виробів і вжиття вчасних заходів для впровадження нових, більш досконалих видів продукції і вилучення із виробничої програми морально застарілих та економічно неефективних виробів;

оцінювання економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Узагальнену характеристику змін в асортименті продукції дає однойменний коефіцієнт, рівень якого визначають так:

Обсяг продукції, що зараховується у виконання асортименту

Базовий обсяг виробництва (реалізації) продукції

Важливим показником діяльності промислових підприємств є якість продукції. Підвищення його — одна із форм конкурентної боротьби, завоювання і втримання позицій на ринку. Високий рівень якості продукції сприяє підвищенню попиту на продукцію і збільшенню суми прибутку не лише за рахунок обсягу продажів, а й за рахунок вищих цін.

Якість продукції — це поняття, яке характеризує параметричні, експлуатаційні, споживчі, технологічні, дизайнерські властивості виробу, рівень його стандартизації та уніфікації, надійність і довговічність. Розрізняють узагальнюючі, індивідуальні і непрямі показники якості продукції.

Узагальнюючі показники характеризують якість усієї виробленої продукції незалежно від її виду і призначення:

а) частка нової продукції в загальному її випуску;

б) частка продукції вищої категорії якості;

в) середньозважений бал продукції;

г) середній коефіцієнт сортності;

д) частка атестованої і не атестованої продукції;
є) частка сертифікованої продукції;

є) частка продукції, що відповідає світовим стандартам; ж) частка продукції, що експортується, у тому числі у високо-розвинуті промислові країни.

Індивідуальні (одиничні) показники якості продукції характеризують одну із її властивостей:

а) корисність (жирність молока, зольність вугілля, вміст заліза в руді, вміст білка в продуктах харчування);

б) надійність (довговічність, безвідмовність у роботі);

в) технологічність, тобто ефективність конструкторських і технологічних рішень (трудомісткість, енергомісткість);

г) естетичність виробів.

Непрямі показники — це штрафи за неякісну продукцію, за обсяг і частку забракованої продукції, за частку продукції, на яку надійшли рекламації від покупців, за втрати від браку і т. ін.

Перше завдання аналізу — вивчити динаміку перелічених показників, виконання плану їх рівня, причини зміни їх і дати оцінку роботи підприємства за рівнем якості продукції.

Середній коефіцієнт сортності можна визначити за відношенням вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною І сорту (табл. 3.11).

Де Ц0 і Ці — відповідно ціна виробу до і після зміни якості;

Со і Сг — відповідно рівень собівартості виробу до і після зміни якості;

УВП1 — кількість виробленої продукції підвищеної якості;

УРПг — обсяг реалізації продукції підвищеної якості.

Друге завдання аналізу — визначення впливу якості продукції на вартісні показники роботи підприємства: на випуск товарної продукції (д 777), на виручку від реалізації продукції (д В) і прибуток (Д77). Розрахунок виконують так:

Важливе значення при вивченні діяльності підприємства має аналіз ритмічності виробництва і відвантаження продукції. Ритмічність це рівномірний випуск продукції за графіком в обсязі та асортименті, передбачених планом.

Ритмічна робота є основною умовою вчасного випуску і реалізації продукції. Неритмічність погіршує всі економічні показники: знижується якість продукції; збільшуються обсяг незавершеного виробництва і надпланові залишки готової продукції на складах і, як наслідок, уповільнюється оборотність капіталу; не виконуються поставки за договорами і підприємство платить штрафи за невчасне відвантаження продукції; невчасно надходить виручка; перевитрачається фонд заробітної плати у зв'язку з тим, що на початку місяця робітникам платять за простої, а в кінці — за надурочні роботи. Усе це призводить до підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Для оцінювання ритмічності роботи підприємства використовують прямі й непрямі показники. Прямі показники — коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації, коефіцієнт аритмічності, частка виробництва продукції за кожну декаду (добу) до місячного випуску, частка виробленої продукції за кожний місяць до квартального випуску, частка випущеної продукції за кожний квартал до річного обсягу виробництва, частка продукції, випущеної за першу декаду звітного місяця, до третьої декади попереднього місяця.

Непрямі показники — доплати за надурочні роботи, оплата простоїв з вини господарюючого суб'єкта, втрати від браку, сплата штрафів за недопоставку і невчасне відвантаження продукції, наявність наднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складах.

ТЕМА 6. АНАЛІЗ ПОПИТУ, СТАНУ РИНКУ Й ОБСЯГУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ) ПІДПРИЄМСТВА

Значення й завдання вивчення та оцінки попиту на продукцію та послуги підприємства, а також місткості ринку для обґрунтування плану виробництва й реалізації продукції. Загальна схема й послідовність проведення аналізу. Система показників і фактори, які визначають рівень попиту на продукцію та послуги. Вивчення функцій кривих попиту, його цінової еластичності для прийняття управлінських рішень.

Оцінка обсягів і динаміки реалізації продукції та послуг. Аналіз виконання договірних зобов'язань по поставках: обсяг, строки, асортимент, якість. Характеристика взаємозв'язків показників випуску, відвантаження й реалізації продукції. Аналіз і оцінка збуту окремих товарів.

Аналіз виторгу від експорту та факторів його зміни. Аналіз виконання зобов'язань у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Оцінка загальних обсягів експортних поставок. Оцінка за асортиментом, за окремими покупцями, за групами країн, за видами поставок і формами розрахунків. Оцінка конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках та ефективності експортних операцій.

Зміст і реалізація підсумкового аналізу виторгу від реалізації продукції й послуг. Підрахунок резервів збільшення реалізації продукції.

Теоретична основа

Виручка від реалізації (продажу) продукції є основним джерелом коштів підприємства. Це стосується виручки від продажу на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, придбаних з метою реалізації, причому незалежно від способу розрахунків.

Інформація про обсяг реалізації продукції міститься у “Звіті про фінансові результати”, які складають всі підприємства щоквартально наростаючим підсумком з початку року. Для аналізу широко залучаються матеріали маркетингової служби;  бухгалтерського і управлінського обліку: бухгалтерський баланс, матеріали синтетичного обліку на рахунках “Доходи від реалізації”, “Готова продукція”, “Інший операційний дохід”, “Розрахунки з покупцями і замовниками”, матері

На обсяг реалізації продукції впливають фактори, які представлені на рисунку 1.

Схема факторної системи обсягів реалізації продукції

Для аналізу обсягу реалізації використовується рівняння товарного балансу:

Р = Оп + Т + Ок,

де  Р – обсяг виручки від реалізації;

 Т – обсяг товарної продукції за період, що аналізується;

Оп, Ок – перехідні залишки нереалізованої, а за необхідності також і реалізованої, але не оплаченої продукції, відповідно на початок і на кінець періоду.

Товарний баланс складається в оцінці за оптовими цінами без податку на додану вартість і акцизного збору, що дає змогу вичленити вплив різних факторів на обсяг реалізації. Розрахунок впливу факторів на обсяг реалізації продукції проводиться співставленням фактичних рівнів факторних показників з плановими та розрахуванням абсолютних та відносних приростів кожного з них. Особлива увага приділяється вивченню впливу факторів, які визначають обсяги виробництва продукції:

забезпеченість підприємства трудовими ресурсами та ефективність їх використання;

забезпеченість підприємства основними виробничими фондами та ефективність їх використання;

забезпеченість підприємства сировиною та матеріалами та ефективність їх використання;

Розрахунок впливу даних факторів на обсяги реалізованої продукції робиться одним із прийомів детермінованого факторного аналізу.

ТЕМА 7. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ І ОРГАНІЗАЦІЙНО - ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ПІДПРИЄМСТВА

Значення й завдання аналізу. Загальна схема аналізу. Джерела інформації.

Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами. Аналіз ефективності використання і освоєння виробничих потужностей. Аналіз використання робочої сили. Аналіз використання робочого часу. Показники та аналіз динаміки продуктивності праці. Аналіз впливу трудових і організаційно-технічних факторів на динаміку продуктивності праці. Аналіз трудомісткості продукції, що випускається. Аналіз резервів продуктивності праці й випуску товарної продукції за рахунок кращого використання трудових ресурсів.

Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних фондів. Показники забезпеченості підприємства устаткуванням, виробничими площами та іншими основними фондами. Оцінка динаміки оновлення і модернізації основних фондів, фондоозброєності праці. Оцінка інвестиційної активності підприємства.

Аналіз використання основних фондів. Класифікація показників використання основних фондів. Аналіз фондовіддачі та факторів її зміни. Аналіз ефективності використання й освоєння виробничих потужностей. Аналіз використання виробничого устаткування. Методика визначення й розрахунку резервів збільшення випуску продукції.

Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами й ефективності їх використання. Аналіз потреби підприємства в матеріальних ресурсах і рівня виробничих запасів. Фактори, що впливають на рівень складських запасів підприємства.

Аналіз показників використання матеріальних ресурсів і оцінка динаміки матеріаломісткості продукції Аналіз факторів зміни й виявлення резервів зниження матеріаломісткості продукті та підвищення ефективності виробництва

Значення й завдання аналізу організаційно-технічного рівня (ОТР) підприємства.  Загальна схема аналіз) та показники ОТР. Оцінка динаміки показників рівня техніки, технології, організації виробництва, праці й управління. Зміст і методи аналізу прогнозів щодо вдосконалення ОТР підприємства відповідно до прийнятої стратегії маркетингу.

Теоретична основа

Виробництво і реалізація продукції неможлива без наявності матеріально-технічної бази, тобто матеріальних умов виробництва, що беруть участь в технологічному процесі. Однією з найважливіших елементів матеріально-технічної бази є виробничі фонди, які підрозділяються на основні і оборотні. Основними фондами називають ті, які беруть участь у виробничому процесі протягом декількох виробничих циклів і переносять свою вартість на створюваний продукт або послугу частково. Оборотні фонди беруть участь у виробничому процесі протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт.

Завданням аналізу використання основних фондів є вивчення вихідних умов функціонування підприємства, встановлення змін в наявності та структурі капіталу, пошук шляхів збільшення капіталу та рівня його віддачі.

Показниками економічної ефективності використовування основних фондів є:

Фондовіддача – реалізація продукції на 1грн середньорічній вартості виробничих основних фондів;

Фондомісткість – середньорічна вартість виробничих основних фондів на 1грн реалізованій продукції;

Фондорентабельність  – відношення суми прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів.

Економічна ефективність використання оборотних коштів характеризується показниками:

Коефіцієнтом оборотності оборотних коштів (відношення виручки від реалізації до середньорічної вартості оборотних коштів);

Середньорічною тривалістю одного обороту в днях.

Одним з найважливіших чинників ефективної роботи підприємства є трудові ресурси. До трудових ресурсів відноситься частина населення, яка володіє необхідними фізичними даними, знаннями і навиками праці, необхідними на даному підприємстві. Завданням аналізу трудових ресурсів є вивчення та оцінка забезпечення трудовими ресурсами в цілому та за категоріями, визначення та вивчення показників плинності кадрів, визначення резервів використання трудових ресурсів.

Ефективність виробництва повинна підвищуватися не стільки за рахунок збільшення персоналу, скільки за рахунок підвищення продуктивності праці. Для характеристики праці застосовується система узагальнюючих і приватних  показників. До узагальнюючих показників відносяться середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Приватні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції (трудомісткість продукції).

Повне та своєчасне забезпечення підприємства сировиною та матеріалами необхідної якості ті асортименту – необхідна умова виконання плану виробництва продукції, зниженню собівартості, росту прибутку, рентабельності. До завдань аналізу матеріальних ресурсів відносять оцінку реальності планів матеріально-технічного постачання, ступінь їх виконання, вплив на обсяги виробництва та реалізації продукції; оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів, визначення резервів економії матеріальних ресурсів та розробка заходів щодо їх використання.

ТЕМА 8. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ

Значення, завдання й система інформаційного забезпечення аналізу витрат на підприємстві. Класифікація видів витрат і об'єктів аналізу. Система показників рівня витрат і собівартості продукції. Загальна схема формування витрат підприємства та їх аналізу.

Напрямки аналізу витрат на підприємстві за їх елементами та статтями калькуляції, за залежністю від обсягу виробництва й збуту продукції, за місцями виникнення витрат, за об'єктами калькуляції.

Аналіз собівартості продукції за статтями витрат. Аналіз матеріальних витрат. Аналіз витрат на заробітну плату й використання фонду оплати пращ Аналіз середньої заробітної плати. Непродуктивні виплати з фонду заробітної плати.

Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткування, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.

Зміст і методи оперативного аналізу витрат на виробництво та збут продукції. Вибір показників оперативного аналізу та контролю витрат підприємства. Методи виявлення, оцінка й систематизація причин і винуватців відхилень витрат від плану. Підрахунок і розробка заходів для реалізації виявлених резервів собівартості.

Теоретична основа

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. У ній відбиваються всі сторони господарської діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможність продукції.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з освоєння їх.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:

абсолютна сума операційних витрат у цілому і за елементами;

витрати на гривню продукції;

собівартість окремих виробів;

окремі статті витрат;

витрати в центрах відповідальності.

Джерела інформації: статистична звітність форма № 5-С "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)", форма № 1-ПВ "Звіт про працю", дані бізнес-плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах і т. ін.

Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріали, куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т. д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, проценти за кредитами банку, податки, що входять до собівартості продукції, відрахування в позабюджетні фонди тощо).

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи (відраховуються), куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна й додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне та медичне страхування виробничих робітників, витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, загальновироб-ничі витрати, загальногосподарські витрати, втрати від браку, інші виробничі витрати, комерційні витрати.

Розрізняють також витрати прямі й непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників тощо). їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за об'єктами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і додаткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витрати на утримання основних засобів і т. ін.

Витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явних належать витрати, що набувають форми прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. До числа явних витрат входять зарплата робітників, менеджерів, службовців, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат тощо.

Неявні (імпліцитні) витрати — це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або перебувають у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, їх не відображають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними. Наприклад, фірма використовує приміщення, що належить її власнику, і нічого за це не платить. Отже, імпліцитні витрати будуть дорівнювати можливості одержання грошових платежів за здавання цього приміщення кому-небудь в оренду.

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності організації.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрата сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.).

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу продукції. Це амортизація, орендна плата, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати, пов'язані з управлінням і організацією виробництва і т. ін.

Графічний метод знаходження суми постійних витрат

полягає в такому. На графіку відкладають дві точки, що відповідають загальним витратам для мінімального і максимального обсягу виробництва (рис. 7.2). Потім їх з'єднують до перетину з віссю ординат, на якій відкладають рівні витрат. Точка, де пряма перетинає вісь ординат, показує величину постійних витрат, що буде однаковою як для максимального, так і для мінімального обсягу виробництва

Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції — витрати на гривню продукції, що характеризує витратомісткість продукції. Він вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: його можна розраховувати в будь-якій галузі виробництва і, Для глибшого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції окремих виробів, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих періодів, інших підприємств у цілому і за статтями витрат.

Вплив факторів першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:

де Сг — собівартість одиниці і-то виду продукції;

Аь — сума постійних витрат, віднесена на і-и вид продукції;

УВПг — обсяг випуску і-го виду продукції у фізичних одиницях;

Ьь — сума змінних витрат на одиницю і-то виду продукції.

 

Залежність собівартості одиниці продукції від цих факторів показано на рис.

ТЕМА 9. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства. Місце прибутку в системі узагальнюючих вартісних показників, його значення в оцінці та стимулюванні економічної ефективності роботи підприємства.

Балансовий прибуток і його складові. Вплив окремих груп фінансових результатів на розмір балансового прибутку.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Аналіз факторів зміни прибутку від реалізації. Аналіз доходів і збитків, що не плануються. Оцінка втрачених можливостей збільшення прибутку й причин цього.

Аналіз розподілу прибутку. Визначення суми чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства. Фактори, які впливають на розмір чистого прибутку: їх класифікація на залежні та не залежні від діяльності підприємства. Аналіз і обґрунтування доцільності основних напрямків використання прибутку.

Аналіз показників рентабельності: загальна рентабельність виробництва, реалізованої продукції, окремих виробів Фактори зміни рентабельності, резерви зростання.

Теоретична основа

Прибуток це частина чистого доходу, який безпосередньо одержують підприємства після реалізації продукції як винагороду за вкладений капітал і ризик підприємницької діяльності. Кількісно він становить різницю між сукупними доходами (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку та інших відрахувань з виручки в бюджетні і небюджетні фонди) і сукупними витратами звітного періоду.

Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності є:

вивчення можливостей одержання прибутку відповідно до наявного ресурсного потенціалу підприємства і кон'юнктури ринку;

систематичний контроль за процесом формування прибутку і зміною його динаміки;

визначення впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів на фінансові результати й оцінювання якості прибутку;

виявлення резервів збільшення суми прибутку і підвищення рівня прибутковості бізнесу;

оцінювання роботи підприємства з використання можливостей збільшення прибутку і рентабельності;

вироблення рекомендацій з підвищення ефективності системи керування прибутком.

Основними джерелами інформації в аналізі фінансових результатів прибутку є накладні на відвантаження продукції, дані аналітичного бухгалтерського обліку за рахунками результатів, фінансової звітності ф. № 1 "Баланс", ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", ф. № 3 "Звіт про рух грошових коштів", ф. № 4 "Звіт про власний капітал", ф. № 5 "Примітки до річної фінансової звітності", дані статистичної звітності "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів", дані внутрішньої управлінської звітності, а також відповідні таблиці бізнес-плану підприємства.

Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

Структура товарної продукції також може по-різному впливати на суму прибутку. Якщо збільшиться частка рентабельні-ших видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки, при збільшенні частки низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться.

Собівартість продукції і прибуток перебувають в обернено-пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання суми прибутку, і навпаки.

Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо-пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає, і навпаки.

Для оцінювання асортиментної політики підприємства, як уже зазначалося, використовують цілу систему показників, у тому числі й одержання максимуму прибутку. На аналізованому підприємстві зміна структури реалізації продукції сприяла збільшенню суми прибутку на 536 тис. грн, тому що в загальному обсязі реалізації збільшилася частка високорентабельних видів продукції. Щоб установити, які конкретні зміни відбулися в асортиментній політиці підприємства, необхідно провести більш детальний аналіз структури продажів із урахуванням рівня прибутковості окремих видів продукції.

З табл. 8.5 видно, що дохіднішими видами продукції є С і Б. Збільшення їхньої частки в загальному обсязі продажів сприяло збільшенню прибутку. Вплив структурного фактора на зміну суми прибутку можна розрахувати за допомогою методу абсолютних різниць:

Середньореалізаційна ціна одиниці продукції — відношення виручки від реалізації продукції відповідного виду до обсягу його продажів. На зміну її рівня впливають такі фактори, як якість реалізованої продукції, ринки її збуту, кон'юнктура ринку, інфляційні процеси.

Якість товарної продукції — один з основних факторів, від яких залежить рівень середньої ціни реалізації. За вищу якість продукції встановлюють вищі ціни, і навпаки.

Рентабельність — це ступінь дохідності, вигідності, прибутковості бізнесу. її вимірюють за допомогою цілої системи відносних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної тощо), вигідність виробництва продукції і послуг окремих видів. Показники рентабельності повніше, ніж прибуток, характеризують результати господарювання, тому що їхня величина відображає співвідношення ефекту з вкладеним капіталом або спожитими ресурсами. їх викорис-товують для оцінювання діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Рентабельність продукцй п) обчислюють як відношення прибутку від реалізації до виплати процентів і податків (ЯРП) до суми витрат на реалізовану продукцію (ВРП):

Вона показує, скільки прибутку має підприємство з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. її можна розраховувати в цілому по підприємству, по окремих його сегментах і за видами продукції.

ТЕМА 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Взаємозв'язок фінансового стану підприємства й результатів його виробничої та збутової діяльності Характеристика бухгалтерського балансу як основного джерела інформації для оцінки фінансового стану підприємства: зміст, оцінка й аналітичне значення окремих статей баланс) Аналітичне групування статей.

Оцінка фінансового стан) підприємства Визначення платоспроможності підприємства за балансом та іншими джерелами Інформації. Поточна й очікувана платоспроможність. Фактори, що впливають на фінансовий стан організації. Основні заходи для стабілізації фінансового стану підприємства.

Аналіз майна підприємства й джерел його покриття. Аналіз змін у складі та структурі активів балансу на конкретну дату й у динаміці. Оцінка співвідношення основного й обігового капіталу. Аналіз структури основних і обігових активів. Оцінка причин змін, які сталися в структурі активів і їх впливу на платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

Аналіз матеріальних обігових активів, виявлення надлишкових непотрібних запасів, визначення шляхів їх скорочення. Аналіз дебіторської заборгованості: за обсягом, складом, структурою й строками її виникнення (за даними аналітичного обліку).

Аналіз пасивів підприємства. Склад і співвідношення власного та позичкового капіталу на конкретну дату й у динаміці. Оцінка впливу змін у структурі джерел коштів на фінансовий стан підприємства. Аналіз причин зміни окремих джерел формування власного капіталу. Визначення за балансом власних обігових коштів. Аналіз залучених коштів за строками їх погашення.

Аналіз фінансової стійкості та ліквідності підприємства. Відносні показники фінансової стійкості, методи їх визначення й оцінка досягнутого рівня. Узагальнюючі й проміжні показники ліквідності, показники короткострокової та довгострокової ліквідності: методи обчислення, оцінка їх відповідності оптимальним значенням.

Аналіз оборотності обігових коштів і причин її зміни. Визначення суми ефекту від її зміни.

Теоретичні основи

Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства ґрунтується на системі фінансових коефіцієнтів, що характеризують структуру джерел формування капіталу і його розміщення, рівновагу між активами й пасивами (зобов'язаннями) підприємства, ефективність і інтенсивність використання капіталу, ліквідність і якість активів, його інвестиційну привабливість і т. ін. З цією метою вивчають динаміку кожного показника, проводять зіставлення з середніми й нормативними значеннями по галузі

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) характеризує, на скільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками може бути погашений за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів, чи здатний позичальник взагалі розрахуватися по своїх
боргових зобов'язаннях.

Теоретичне значення Кзл — не менше 2,0.

Коефіцієнт ліквідності (Клік) показує, якою мірою оборотні активи покривають короткострокові зобов'язання, а саме на скільки   короткострокові   зобов'язання   можуть  бути   погашені швидколіквідними активами.

Теоретичне значення Клік — не менше 0,3.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності ал) характеризує, на скільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами.

Коефіцієнт фінансової стійкості фс) показує питому вагу власних джерел залучених на тривалий строк коштів у загальних витратах підприємства, які воно може використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів.

Теоретичне значення Кфс — не менше 0,6.

Коефіцієнт фінансової незалежності (Кфн) — показує частку власних коштів у загальній сумі заборгованості підприємства.

Теоретичне значення Кфн — не менше 0,2. 

Коефіцієнт автономності (Кав) показує частку залучених коштів з розрахунку на І грн. власних коштів позичальника.

Теоретичне значення Кав — не більше 1,0.

Коефіцієнт оборотності балансу (Коб):

                      Виручка від реалізації за рік

Коб  =    Середня валюта балансу

Середня валюта балансу визначається як середнє арифметичне цього показника на початок і на кінець року.

Цей показник визначається на підставі річного звіту, його значення використовується також при оцінюванні фінансового стану позичальника на квартальні дати.

Коефіцієнт маневреності власних коштів (Км) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

                             Розділ І пасиву-Розділ І активу

Км    =   

                                  Розділ І активу

Теоретичне значення Кав — не більше 1,0.

Коефіцієнт оборотності балансу (Коб):

                      Виручка від реалізації за рік

Коб  =                          Середня валюта балансу

Середня валюта балансу визначається як середнє арифметичне цього показника на початок і на кінець року.

Цей показник визначається на підставі річного звіту, його значення використовується також при оцінюванні фінансового стану позичальника на квартальні дати.

Коефіцієнт маневреності власних коштів (Км) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

                             Розділ І пасиву-Розділ І активу

Км    =   

Розділ І пасиву

Розобка прогнозних моделей фінансового стану підприємства необхідна для вироблення генеральної фінансової стратегії на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, оцінювання його можливостей у перспективі. Вона повинна будуватися на основі вивчення реальних фінансових можливостей підприємства, внутрішніх та зовнішніх факторів і охоплювати такі питання, як оптимізація основних і оборотних коштів, власного і позикового капіталу, розподіл прибутку, інвестиційна і цінова політика. Основна увага при цьому приділяється виявленню і мобілізації внутрішніх резервів збільшення грошових доходів, максимальному зниженню собівартості продукції і послуг, виробленню правильної політики розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства на всіх стадіях його кругообігу.

Значення прогнозного аналізу фінансового стану полягає в тому, що він дозволяє завчасно оцінити фінансову ситуацію з позиції її відповідності стратегії розвитку підприємства з урахуванням зміни внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування. В основі побудови прогнозної моделі лежить прогноз обсягу продажів і необхідного обсягу ресурсів.

Зазвичай виділяють чотири методи прогнозування фінансового стану суб'єкта господарювання:

екстраполяція;

метод термінів оборотності;

метод бюджетування;

метод попередніх (прогнозних) балансів.

При використанні першого методу виходять із припущення про існування прямого зв'язку між оборотним капіталом і обсягом продажів, що може бути виражено за допомогою простого коефіцієнта (відношення чистого оборотного капіталу до обсягу продажів) або за допомогою рівняння зв'язку:

це а — постійна величина чистого оборотного капіталу; 

Ь — коефіцієнт регресії, що відбиває ступінь залежності оборотного капіталу від обсягу продажів.

Знаючи величину цих коефіцієнтів і прогнозований обсяг продажів, можна визначити потребу в чистому оборотному капіталі.

Однак цей метод досить спрощений, тому що враховує єдиний фактор — обсяг продажів, тоді як рівень потреби в короткостроковому фінансуванні багато в чому залежить від терміну оборотності запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості й т. ін.


Навчально-методичні матеріали

Основна література

  1.  Баканов М.И. Экономический аналіз: практикум. - М., 2001. – 254 с.
  2.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теориія экономического анализа: Ученик. – М. 2000 468 с.
  3.  Буряк П.Ю., Римар М.В. Фінансово-економічний аналіз: Підручник. – К.: 2004. – 380 с.
  4.  Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз: Навч.посіб.  - Житомир, 2003. – 486 с.
  5.  Економічний аналіз господарської діяльності./ Іваненко В.Г., Болюх М.А., - К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2001 – 204с.
  6.  Іваненко В.І. Економічний аналіз господарської діяльності. Навч.посіб. - К., 2001. – 326 с.
  7.  Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: “Знання-ПРЕС”, 2000.
  8.  Ковалев В.В.Финансовый аналіз. – 2-е изд. – М.: Финансы и статистика, 1999. –572
  9.  Костенко Т.Д. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навч. посібник. – К., 2006 – 368 с.
  10.  Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарства. – К.:,2000. - 360 с.
  11.  Мельник В.М. Основи економічного аналізу. Навч.посіб. - К.,2003. – 460 с.
  12.  Методичні вказівки до виконання дипломних (курсових) робіт. – Запоріжжя: ЗІДМУ, 2005 р.
  13.  Мошенський С.З. Економічний аналіз. Підручник. – К., 2007. – 420 с.
  14.  Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб”єктів господарювання. Підручник. - Тернопіль, 2001.
  15.  Савицкая Г.В. Аанализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд. – Минск: ООО «Новое знание», 2000. – 688с.
  16.  Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства. Навч.посіб. – К. 2005. – 480 с.
  17.  Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. Навч.посіб. - К., 2003. – 344 с.
  18.  Федорович Р.В. Теорія економічного аналізу. Підручник. - Тернопіль, 2002. – 360 с.
  19.  Чумаченко М.В. Економічний аналіз: Навч.посіб. - К.,2003. – 560 с.

Додаткова література

  1.  Бирман Г., Шмидтс. Зкономический анализ инвестиционньїх проектов - М.: ЮНИТИ, 1997.-    631 с.
  2.  Ефимова О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. М.: АО "Бизнес-школа" Интел-Сит, 1994.
  3.  Ковалев В.В. Анализ финансового состояния й прогнозирования банкротств - СПб: "Ау-дит-Ажур", 1994. - 164с.
  4.  Козлова О.И. Оценка кредигоспособности предприятий. - М.: АО "Арго". 1993
  5.  Савчук В.П., Прелипко С Й., Величко Е.Г Анализ й разработка инвестиционньїх проектов: Учебное пособие. - К.: Абсолют - В, 1999. - 304 с.
  6.  Чернов В.А. Анализ коммерческого рьінка. Под ред. М.И. Баканова. - М.: Финансьі и   статистика. 1998.- 128с.
  7.  www. http/ zakon. rada. gov. ua.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15387. Уголовное право. Преступления против собственности, совершенные путем обмана или злоупотребления доверием 293 KB
  Собственность - это исторически определенная общественная форма присвоения материальных благ, прежде всего, средств производства. Отношения собственности составляют основу экономики. Собственность представляет собой одну из важнейших социальных ценностей...
15388. Ценообразование и ценовая политика на предприятии Боготолмолоко 184 KB
  Теоретические аспекты ценообразования на предприятии 1.1 Сущность и функции цен в рыночной экономике 1.2 Процесс и факторы ценообразования 1.3 Цели ценовой политики и принципы ценообразования 1.4 Информация необходимая при принятии у
15389. Динамика показателей денежного обращения в РФ (на начало I квартала 2010 г) 242 KB
  Курсовая работа Экономическая статистика Содержание Введение Глава I. Основы статистики денежного обращения 1.1 Денежные агрегаты 1.2 Денежная база 1.3 Узкие деньги 1.4 Широкие деньги 1.5 Денежные агрегаты в России Глава II. Динамика показателей денежного ...
15390. Генератор пилообразного напряжения 189.5 KB
  Реферат Курсовой проект выполнен в объеме 32 страниц содержит двенадцать рисунков использовано 4 источника. Разработанный генератор пилообразного напряжения может быть использован в контрольноизмерительной аппаратуре в цифроаналоговых преобразователях и т. п.
15392. Эффективность производства кормов в ОАО Сибирская Нива 342.5 KB
  ОАО Сибирская Нива Автогараж Ц.Р.М. Склад ГСМ Отделение №1 Отделение №2 Отделение №3 Зерносклад Введение Кормопроизводство является основополагающей отраслью сельского хозяйства научнотехнический уровень развити
15393. Анализ деятельности ООО «Артпак» 227 KB
  В период прохождения преддипломной практики мною была собрана и изучена информацию о предприятии ООО «Артпак», а так же дана организационно-экономическая характеристика предприятия.
15394. Анализ закрытого акционерного общества ГЕРМАСТ 207 KB
  1. Общая характеристика организации. Полное фирменное наименование: Закрытое акционерное общество €œГЕРМАСТ€ Сокращенное фирменное наименование: ЗАО €œГЕРМАСТ€. Местонахождение: Россия г. Нижний Новгород пр. Ленина д. 88. Почтовый адрес: 606004 Россия г...
15395. Этапы создания и перспективы развития европейского экономического валютного союза 174 KB
  Контрольная работа Дисциплина Финансы и кредит Тема: Этапы создания и перспективы развития европейского экономического валютного союза Введение Европейский Союз объединяет 15 европейских стран с целью обеспечения мира и процветания их г