47873

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Конспект

Педагогика и дидактика

Методи цієї групи насамперед характеризують логіку руху змісту навчального матеріалу – від конкретного до загального, від загального до конкретного, за аналогією. Залежно від того, як логічно побудований зміст, виділяють індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи навчання

Украинкский

2013-12-03

393.5 KB

4 чел.

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Методи цієї групи насамперед характеризують логіку руху змісту навчального матеріалу – від конкретного до загального, від загального до конкретного, за аналогією. Залежно від того, як логічно побудований зміст, виділяють індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи навчання. До цієї групи належать також методи аналогії, виділення головного у навчальному матеріалі, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, порівняння, узагальнення, конкретизація тощо.

Індуктивний метод забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі. Він використовується в основному на емпіричному рівні пізнання (вивчення одиничних предметів і явищ), тоді, коли матеріал має фактичний характер чи пов'язаний з формуванням понять. Індуктивний метод застосовується під час вивчення технічних механізмів і виконання практичних завдань. Цей метод часто використовують для розв'язання математичних і фізичних задач. “Вузькі” місця методу – значні витрати часу на вивчення нового матеріалу, недостатній розвиток абстрактного мислення (його формування здійснюється на основі вивчення конкретних фактів, дослідних даних), перевантаження учнів фактичним матеріалом.

При використанні індуктивного методу навчання діяльність учителя в умовах пояснювально-ілюстративного навчання здійснюється таким чином: педагог викладає і пояснює факти, наводить конкретні приклади, використовуючи наочність, підводить учнів до узагальнення у вигляді нового поняття, правила чи закону.

Діяльність учителя в умовах проблемного навчання передбачає постановку проблемних завдань, які вимагають самостійних міркувань від окремих положень до загальних висновків.

При використанні індуктивного методу навчання діяльність учнів в умовах пояснювально-ілюстративного навчання здійснюється таким чином: школярі розв'язують задачі, виконують вправи, а потім роблять узагальнення, формулюють закони і висновки.

Діяльність учнів в умовах проблемного навчання передбачає сприйняття загальних положень, законів з наступним розв'язуванням прикладів, задач, виконанням вправ.

Дедуктивний метод функціонує в логіці від загального до конкретного. Учитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає вирішувати конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення чи закони з наступним засвоєнням їх наслідків.

Дедуктивний метод сприяє більш швидкому проходженню навчального матеріалу, активно розвиває абстрактне мислення. Цей метод корисно використовувати при вивченні теоретичного матеріалу. Проте дедуктивний метод утруднює постановку проблемних завдань, не націлює на розв'язання суперечностей, деякою мірою схематизує навчальний процес, догматизує знання.

При використанні індуктивного чи дедуктивного методів застосовуються раніше охарактеризовані словесні, наочні і практичні методи, а також репродуктивні чи проблемно-пошукові. При цьому зміст навчального матеріалу розкривається певним логічним шляхом: індуктивне чи дедуктивно. Тому можна говорити про індуктивну чи дедуктивну бесіду, про репродуктивну чи пошукову практичну роботу тощо. Ефективне застосування індукції і дедукції забезпечується їх взаємодією. Тому часто використовують термін індуктивно-дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) метод.

Традуктивний метод передбачає рух від окремого до окремого через його порівняння за ознаками подібності (аналогії) чи відмінності. Характеризуючи цей метод з позицій діяльності учителя й учнів, необхідно зазначити, що аналогія не може самостійно існувати. Тільки в єдності з іншими логічними методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція) вона сприяє реалізації завдань навчання.

Дедукція, індукція, традукція невіддільні від аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації.

Аналітичний метод передбачає виділення з цілого окремої частини. Він має такі компоненти: осмислене сприйняття інформації, виділення суттєвих ознак і відношень, поділ на елементи і знаходження вихідної структурної одиниці; осмислення зв'язків, їх синтез. Характеристика частини цілого здійснюється через порівняння, синтез та інші логічні методи. Аналітичний метод часто використовується на початковому (емпіричному) етапі пізнання.

Синтетичний метод передбачає уявне або практичне поєднання виділених аналізом елементів або властивостей предмета в єдине ціле. Він забезпечує пізнання конкретного через єдність різноманітного і здійснюється в основному на теоретичному рівні пізнання. Синтез може бути не тільки результатом аналізу, але й передувати йому. Наприклад, щоб написати твір, учень повинен оволодіти загальною ідеєю теми, аби дібрати необхідний фактичний матеріал.

Ефективне застосування аналізу і синтезу забезпечується їх взаємодією. Тому часто використовують термін аналітико-синтетичний (синтетико-аналітичний) метод.

У методі порівняння виділяють такі дії: визначення об'єктів порівняння; виявлення основних ознак; зіставлення; встановлення подібності чи відмінності; знакове оформлення результатів порівняння (таблиця, план, схема чи модель).

Для методу узагальнення характерними є такі дії: відбір типових фактів, знаходження головного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація; аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення (формули, моделі, тенденції тощо).

Метод конкретизації має такі компоненти: сходження від абстрактного до конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі, схеми, моделі тощо).

Виділення головного як метод навчання передбачає такі дії: конкретизація предмета пізнання; розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння; відокремлення головного від другорядного; знаходження ключових слів, понять, смислових опорних пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення (план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок).

Характеристика методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Будь-яка діяльність передбачає наявність компоненту мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде більш успішнішою за умови, якщо буде сформовано позитивне ставлення учня до навчання, пізнавальний інтерес, потребу в одержанні знань, почуття обов’язку і відповідальності. У самій назві “методи стимулювання і мотивації” відображено єдність діяльності учителя й учнів: стимулів учителя і формування мотивації учнів.

Для формування мотивів навчальної діяльності використовується весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та інші. Будь-який з цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Але практика навчання свідчить, що існують методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність і водночас сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Наявність певних груп мотивів є основою для виділення двох великих груп методів стимулювання і мотивації учіння.

У психології поняття “мотив” означає конкретне спонукання, причину, що вимагає дії, вчинків. Тому мотиви учіння можна визначити як ставлення учня до предмета діяльності, спрямованість на цю діяльність.

Мотиви учіння поділяють на дві великі групи:

  1.  Внутрішні – це мотиви, пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконання (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо).
  2.  Зовнішні – мотиви, що характеризують взаємодією особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на дві підгрупи:

  1.  Методи формування пізнавального інтересу.

Методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

Інтерес характеризується трьома основними ознаками: а) позитивною емоцією стосовно діяльності; б) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції; в) наявністю безпосереднього мотиву, який є продуктом самої діяльності (Г. Щукіна). Виходячи з цього, у навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких внутрішніх переживань, позитивних емоцій до пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Емоційний стан завжди пов'язаний з душевним хвилюванням: радістю, гнівом, здивуванням. Якщо цей внутрішній стан супроводжує процеси мислення, пам'яті, уваги, то вони стають ефективнішими.

До основних методів формування інтересу належать: дискусія, диспут, метод включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри тощо

Названі вище методи надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додаткового стимульованого впливу.

До методів стимулювання обов'язку і відповідальності належать: переконання, позитивного прикладу, практичного привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативного контролю за виконанням вимог, осуду. Методи і прийоми стимулювання обов'язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що підкреслює єдність процесів навчання і виховання.

6.5. Характеристика методів контролю і самоконтролю в навчанні

Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості умінь і навичок. Існують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні і лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Методи усного контролю здійснюються шляхом індивідуального і фронтального опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов'язаних між собою запитань учням усього класу. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуального темпу мислення, стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. У процесі індивідуального опитування учень має можливість самостійно викласти свої думки, коригувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки учителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілі, лаконічні), від рівня їх проблемності.

Спостереження за навчальною діяльністю учнів як метод контролю виділяють умовно, бо він органічно входить до всіх методів навчання і контролю, адже учитель завжди фіксує рівень уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок, визначення засобів їх подолання. Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).

Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень сформованості уміння застосовувати здобуті знання на практиці.

Графічна перевірка використовується на уроках математики, креслення, образотворчого мистецтва тощо Вона передбачає створення узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. Так, графічно можна зобразити умову задачі, механізми, прилади, процеси. Графічна перевірка забезпечує розвиток пізнавального інтересу, економить час, формує уміння узагальнювати, систематизовувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку абстрактного мислення учнів. Основними формами графічної перевірки є складання таблиць, схем, побудова діаграм, графіків, створення малюнків, робота з картами. Графічна перевірка часто поєднується з усною або письмовою.

Тестова перевірка знань забезпечує об'єктивний вибір обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не їх здібностей. Слово “тест” означає випробування, перевірку. Тести повинні задовольняти такі вимоги: бути короткотривалими, однозначними, правильними, відносно короткими, інформаційними, зручними, стандартними. При розробці тестів важливо враховувати те, наскільки вони відповідають цілям навчання, виховання і розвитку учня. Основними критеріями тестів є: об’єктивність, надійність, валідність і точність. Тести успішності мають суттєві переваги над традиційними методами контролю. А саме:

  1.  забезпечують можливість перевірити рівень засвоєння навчального матеріалу всіма учнями;
  2.  дозволяють за порівняно короткий час перевірити значно більший обсяг знань, ніж це можна зробити за допомогою традиційного усного чи письмового опитування;
  3.  нейтралізують вплив зовнішніх чинників (почерк, граматичні помилки, упереджене ставлення до учня);
  4.  забезпечують оперативний і систематичний контроль за навчальною діяльністю учнів, що спонукає їх до регулярної підготовки з предмета;
  5.  формують інтерес до навчання (незвичайність форми завдань);
  6.  дозволяють підвищити об'єктивність підсумкового контролю, змінити його форми.

При підготовці матеріалів для тестових завдань необхідно дотримуватися таких основних правил: 1) недоцільно включати відповіді, неправильність яких на час тестування не може бути обґрунтована учнем; 2) неправильні відповіді повинні конструюватися на основі типових помилок і повинні бути правдоподібними; 3) правильні відповіді серед усіх запропонованих повинні бути розміщені у випадковому порядку; 4) завдання не повинні повторювати формулювань підручника; 5) відповіді на запитання не повинні бути підказками для відповідей на інші; 6) питання не повинні містити “пасток”.

У тестах можуть використовуватися різні форми завдань: закриті (вимагають вибрати правильну відповідь із запропонованих варіантів) і відкриті (вимагають самостійного формулювання відповіді).

Не можна абсолютизувати тестовий метод контролю. Він має право на існування поряд з іншими методами і формами перевірки знань. Як кожний засіб діагностики, що використовується у вітчизняній педагогіці, тести мають свої переваги і вади. Результати розв'язування тестових завдань, на жаль, не забезпечують можливості визначити рівень інтелектуальних ресурсів суб'єкта. Незважаючи на валідність і прогностичну надійність, тести не завжди можуть «виміряти» динаміку розвитку індивідуальних здібностей учня, позбавляють його і учителя «живого» спілкування. Тому доцільно тестування поєднувати з іншими (традиційними) формами і методами перевірки.

Метод самоконтролю спрямований на формування уміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, попереджати помилки і неточності. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку учителя, самооцінка (критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних успіхів у навчанні).

6.6 . Вибір методів навчання

Вибір методів посідає важливе місце в загальному плануванні навчального процесу і здійснюється в тісному зв'язку з вибором усіх основних елементів навчання: завдань, змісту, форм і засобів.

У дидактичній літературі називають багато причин-факторів, які впливають на вибір методів навчання. Серед них:

ціль навчання;

рівень мотивації навчання;

реалізація принципів і закономірностей навчання;

зміст, який необхідно реалізувати;

кількість і складність навчального матеріалу;

рівень підготовленості учнів;

вік і працездатність учнів;

сформованість навчальних навичок;

час навчання;

матеріально-технічні та організаційні умови навчання;

взаємовідносини між учителем й учнями;

кількість учнів у класі;

рівень підготовленості учителя;

тип і структура заняття;

специфіка предмета.

При виборі методів навчання необхідно враховувати такі основні умови:

  1.  Відповідність методів принципам навчання.
  2.  Відповідність методів цілям і завданням навчання.
  3.  Відповідність методів змісту теми.
  4.  Відповідність методів умовам і відведеному часу для навчання.

Відповідність методів навчальним можливостям учнів: віковим (фізичним, психічним), рівню підготовленості, особливостям класного колективу.

Відповідність методів можливостям учителя (визначається досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовки, особистісними якостями і професійними уміннями).

Процедура вибору методів навчання передбачає певні етапи. Спочатку необхідно обрати найбільш раціональне поєднання методів навчання за джерелом і логікою засвоєння інформації, рівнем пізнавальної діяльності учнів. Після цього важливо вибрати методи стимулювання, які б забезпечили формування пізнавального інтересу учнів до певної теми. Окрім цього, треба врахувати час проведення уроку, визначити етапи, на яких доцільно застосувати методи контролю і самоконтролю.

Ю.Бабанський рекомендував під час вибору методів для конкретного уроку керуватися такими порадами:

Методи навчання

Зміст матеріалу, при якому доцільно застосовувати

Навчальні задачі

Учні, яким дають найкращий результат?

Можливості, які повинен мати учитель

Словесні

Матеріал теоретико-інформаційного змісту

Формування знань теоретичного та практичного характеру

Готових до сприймання вербальної інформації

Такі, якими володіє краще, ніж іншими

Наочні

Такому, що може бути поданий у наочному вигляді

Розвиток уваги, спостережливості, уміння аналізувати

Для учнів із чуттєво-образним мисленням

Може знайти та самостійно виготовити наочність

Практичні

Коли зміст передбачає уміння застосовувати їх на практиці

Розвиток практичних умінь і навичок, збагачення досвіду

Готових до виконання практичних завдань

Наявність приладів, посібників для учнів

Репродуктивні

Занадто простий чи дуже складний

Формування базових знань, умінь і навичок

Не готових до проблемного навчання

Відсутній час на застосування інших методів

Проблемно-пошукові

Зміст середнього рівня складності

Розвиток мислення, дослідницьких умінь, творчого підходу до справи

Тих, які володіють необхідними уміннями

Володіє методикою проблемного навчання, має час

Індуктивні

Зміст викладання за індуктивною логікою

Розвиток умінь узагальнювати, мислити від конкретного до загального

Таких, які утруднюються в дедуктивних міркуваннях

Учитель володіє індуктивними методами

Дедуктивні

Зміст раціонально викладати у такий спосіб

Розвиток мислення від загального до конкретного

Учні мають відповідний розвиток мислення

Учитель володіє дедуктивними методами

Самостійна робота

Зміст доступний для самостійного вивчення

Формування навичок навчальної праці

Учні мають відповідний рівень знань, умінь, навичок

Є дидактичні матеріали для кожного учня, учитель уміє керувати роботою дітей

Продуктивні

Зміст сприятливий для засвоєння його шляхом відкриття нового знання

Розвиток умінь продукувати нове знання

Учні готові до самостійної творчої діяльності

Учитель володіє методикою організації продуктивної діяльності

6.7. Засоби навчання

Ефективність застосування різних методів навчання, активізація пізнавальної діяльності учнів значною мірою залежать від засобів навчання. До основних засобів навчання належать: наочні посібники, обладнання для лабораторних занять, дидактичні матеріали, навчальна література, технічні засоби навчання, інструменти, матеріал для трудового навчання, комп'ютери тощо. Окремі педагоги (М. Сметанський) поділяють усі засоби навчання на такі групи:

  1.  технічні засоби навчання;
  2.  натуральні предмети;
  3.  репродукції;
  4.  символічні навчальні посібники.

Технічні засоби навчання (ТЗН) поділяють на екранні (діапозитиви, кодопозитиви, діафільми тощо), звукові (магнітні записи, платівки), екранно-звукові (відеофільми, кінофільми, телепередачі, відеозаписи).

Дидактичні можливості застосування ТЗН різноманітні. Технічні засоби використовуються перед вивченням нового навчального матеріалу як засіб інструктажу (на уроках трудового навчання чи біології), ілюстрування, демонстрування. ТЗН застосовуються не тільки для формування нових знань, але й з метою узагальнення, систематизації чи повторення вивченого матеріалу.

Використання технічних засобів навчання вимагає від учителя урахування закономірностей пізнавальної діяльності учнів, використання різних прийомів, спрямованих на розвиток їх навчальної активності; попереднього перегляду матеріалів екранного чи звукового посібника, встановлення відповідності навчальним програмам, темі уроку, його структурі; підготовки пояснення окремих кадрів і фрагментів. Ефективність застосування ТЗН забезпечується такими прийомами: поєднання слова і наочності, активізація уваги та установка на сприймання, постановка проблемних завдань, фіксація результатів навчальної роботи тощо.

До натуральних предметів як засобів навчання належать такі: живі або засушені рослини чи їх частини, живі або законсервовані тварини, вироби промисловості, будівельні матеріали, зразки корисних копалин тощо. Особливо цінними є предмети, які зібрали учні під час походів, екскурсій, розкопок.

Репродукції використовуються для ознайомлення з предметами, явищами, спорудами, які учні не можуть безпосередньо сприймати (гори, вулкани, пустелі, моря, електростанції, заводи тощо). Репродукції бувають об'ємними (рельєф місцевості, моделі машин, приладів, муляжі тощо) і плоскими (ілюстрації, картини).

Посібники символічного характеру - географічні та історичні карти, глобуси, схеми, діаграми, таблиці тощо.

У сучасних умовах для забезпечення індивідуалізації і диференціації навчання широко використовуються дидактичні роздаткові матеріали для самостійної роботи учнів. До них належать: картки для учнів з різними рівнями навчальних можливостей, засоби індивідуальної наочності (малюнки, задачі, картки-консультації), плани вивчення теми, матеріали для дидактичних ігор, програмовані вправи.

Комплексне застосування усіх засобів навчання, ефективне використання їх функціональних особливостей успішно здійснюється в умовах кабінетної системи.

Комп’ютер як засіб навчання природничих і гуманітарних дисциплін підвищує якість засвоєння матеріалу, розвиває мислення учнів. Його застосування призводить до якісних змін у змісті, методах і формах навчання. У сучасній школі комп'ютер - не тільки об'єкт вивчення (уроки математики, інформатики), але й засіб формування навичок читання, обчислень, складання алгоритмів, узагальнювальних таблиць, розвитку творчих здібностей, а також засіб контролю знань учнів. За допомогою комп'ютера учні можуть швидко знайомитися з текстовою і наочною інформацією, вивчати іноземну і рідну мову, писати і редагувати власні твори, малювати, писати музику тощо.

Нові можливості, особливо для самонавчання, відкривають мультимедійні технології, які дозволяють бачити текст, ілюстрації, чути стереофонічне звучання, переглядати відеосюжети, адекватно відображати процесуальні сторони (динаміку) в розвитку тих чи інших предметів і явищ.

Застосування комп'ютерних технологій підвищує ефективність навчання. Робота з комп'ютером викликає в учнів інтерес, посилює мотивацію учіння, стимулює самоаналіз результатів учіння, створює умови для проведення дослідницької роботи, розширює можливості програмованого (регулює обсяг змісту, його послідовність і складність) і дистанційного навчання, підвищує об'єктивність контролю й оцінювання знань учнів; технічні можливості комп'ютера оптимізують викладання та учіння.

В основі комп'ютерної програми - навчальний матеріал (тексти, завдання, схеми, малюнки, довідкова інформація) і спеціальна програма, що визначає послідовність вивчення матеріалу.

Використання комп'ютера значно збільшує необхідність допомоги учням з боку учителя, адже основними його завданнями є організація самостійної пізнавальної діяльності школярів, здійснення оперативного керування індивідуальною діяльністю кожного учня.

Тема 7.  Урок як основна організаційна форма навчання

План

7.1. Поняття про форми організації навчання.

7.2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків.

7.3. Дидактична характеристика основних структурних елементів уроків різних типів.

7.4. Підготовка учителя до уроку, самоаналіз його результатів.

Рекомендована література

Методичні посібники – 2,4,6.

Основна література – 5, 7, 10, 13, 16, 19, 20, 32, 39, 40, 48, 55, 57, 59, 71.

7.1. Поняття про форми організації навчання

Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами. Форми організації навчання зовнішнє вираження узгодженої діяльності учителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

У школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, у кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання).

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання).

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку учителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності учителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.

Доцільність застосування тієї чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями.

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують таким чином: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Усі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в ХУІ-ХУІІ ст.), взаємного навчання (белл-ланкастерська, XVIII ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, XX ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. XX ст., радянська школа), “план Трампа” (США, XX ст.), навчання “методом проектів” (XX ст.).

Класно-урочна система є найпоширенішою формою організації навчання в багатьох країнах, її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас) упродовж певного часу і за встановленим розкладом (урок). Ініціатором класно-урочної системи навчання був відомий просвітитель XIV ст. Д. Сіл.

Класно-урочна система має низку переваг порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас ця форма має деякі вади: орієнтація на “середнього” учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

7.2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. Для чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття тип. Уроки класифікують типами залежно від тих чи інших ознак.

В основі класифікації уроків за С. Івановим – основні етапи навчального процесу:

  1.  підготовка до вивчення теми;
  2.  первинне сприйняття навчального матеріалу;
  3.  осмислення навчального матеріалу;
  4.  закріплення знань шляхом повторення;
  5.  закріплення через застосування знань на практиці;
  6.  формування навичок у процесі вправ і тренування;
  7.  контроль і перевірка;
  8.  підведення підсумків, узагальнення результатів навчання. Відповідно до названих етапів С.Іванов виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.

І.Казанцев обґрунтовує типологію уроків за основним способом їх проведення і виділяє такі типи: урок з різними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-екскурсія; кіноурок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне і практичне заняття.

Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:

уроки оволодіння новими знаннями;

уроки формування і вдосконалення умінь і навичок;

уроки узагальнення і систематизації знань;

уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;

комбіновані уроки.

У “чистому” вигляді будь-який тип уроку, крім комбінованого, важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє укладати календарні і тематичні плани занять, “бачити” динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховних завдань і характеру пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань. Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків кожного типу. Структура уроку – внутрішня будова, послідовність його етапів. Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків. Макроструктура – послідовність етапів будь-якого типу уроку. Мікроструктура – внутрішня будова кожного етапу уроку (методи, прийоми і засоби навчання). Урок як процесуальна сукупність дидактичних компонентів має загальну дидактичну мету (ДМ), за допомогою якої прогнозується кінцевий результат уроку (КРУ). Дидактична мета уроку і його структура визначають тип уроку. Для досягнення реального результату формулюють конкретні дидактичні завдання (ДЗ). Дидактична мета уроку конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту навчального матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання практичних дій, що є складовими окремих компонентів змісту матеріалу і загальної дидактичної мети.

Кожне дидактичне завдання уроку обумовлює вибір методів навчання (МН). Структура методу є сукупністю елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність яких залежить від змісту навчального матеріалу (ЗНМ). Засвоєння ЗНМ за допомогою конкретного методу навчання здійснюється у межах певної форми організації навчання (ФОН). Таким чином, щоб визначити шлях від дидактичної мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію таких елементів: ЗНМ, МН, ФОН. Ці компоненти процесу навчання взаємозумовлюють один одного та характеризують цикл взаємодії учителя й учнів. Усі дидактичні компоненти утворюють складну динамічну систему, яка розвивається і підпорядковується дидактичному завданню окремого етапу, а в межах цілого уроку – загальній дидактичній меті. Без знання цих залежностей неможливо планувати, організовувати урок, аналізувати його результати.

Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмінною. На думку інших учених, вона є гнучкою. Кожний тип уроку відповідно до основної дидактичної мети має свою, тільки йому властиву, макроструктуру, яка залежно від змісту навчального матеріалу, підготовленості учнів, особливостей обладнання може частково змінюватись. Ефективність будь-якого уроку визначається не стільки його макроструктурою, скільки мікроструктурою, до складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної роботи. Так, наприклад, усвідомлення нового навчального матеріалу можна забезпечити через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи з книгою, демонстрацію кінофільму тощо. Доцільність тих чи інших типів і структур уроку необхідно оцінювати за кінцевими результатами навчання, а не за його структурною досконалістю і завершеністю.

Урок оволодіння новими знаннями

Урок цього типу іноді називають уроком засвоєння нових знань. Важливим завданням уроку є свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи у змінених умовах). Урок оволодіння новими знаннями має таку структуру:

  1.  Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.
  2.  Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.
  3.  Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв’язків і відношень в об'єктах вивчення.
  4.  Узагальнення і систематизація знань, застосування їх в різних ситуаціях.
  5.  Підведення підсумків уроку і домашнє завдання.

Урок формування і вдосконалення умінь та навичок

Використання цього типу уроку передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Найбільш загальна структура уроку:

  1.  Перевірка виконання домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань і практичного досвіду учнів.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів.

Вивчення правил і способів дій (вступні вправи).

Первинне застосування набутих знань (пробні вправи).

  1.  Застосування учнями знань і дій в стандартних умовах для засвоєння навичок (тренувальні вправи).
  2.  Творче перенесення знань і навичок у нові чи змінені умови для формування умінь (творчі вправи).

Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань

Цей тип уроку використовують після вивчення важливих розділів програми. Його основним завданням є впорядкування засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему.

Структура уроку повинна відповідати логіці процесу систематизації знань: від узагальнення окремих фактів до формування понять, їх систем і від них – до засвоєння провідних ідей і теорій науки. Урок узагальнення і систематизації має такі структурні етапи:

  1.  Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.

Відтворення і корекція опорних знань.

Повторення й аналіз основних фактів, явищ, подій.

  1.  Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і для виконання практичних завдань.
  2.  Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систематизації знань.

Підсумок уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок комплексного застосування знань, умінь та навичок.

Використання цього типу уроку передбачає виконання учнями складних комплексних завдань, які охоплюють матеріал кількох розділів чи тем навчальної програми. Основною дидактичною метою уроку є реалізація засвоєних понять і теорій в інтелектуальній чи практичній діяльності учнів. Структура уроку:

  1.  Перевірка домашнього завдання, відтворення і корекція опорних знань, умінь та навичок, необхідних учням для самостійного виконання практичного завдання.
  2.  Мотивація навчальної діяльності (усвідомлення учнями практичної значущості знань, умінь та навичок). У поясненні вказується, який характер самостійного завдання, як підходити до його виконання, якими повинні бути його результати, як їх оформити.
  3.  Осмислення змісту і послідовності застосування практичних дій: що в них відоме, знайоме, що необхідно вирішити творчо, які узагальнені способи виконання дій можна застосовувати у певній ситуації в дещо зміненому вигляді, які треба використати інструменти, прилади, апарати.
  4.  Самостійне виконання учнями завдання під контролем і за допомогою учителя.
  5.  Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи (після виконання учні аналізують отримані результати, відображають їх у вигляді таблиць, графіків, діаграм).
  6.  Звіт учнів про способи й результати виконання роботи і теоретична інтерпретація отриманих результатів. У звіті вказується тема, завдання, вихідні теоретичні дані, розкривається хід роботи, аналізуються отримані результати.

Висновки уроку і домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь та навичок

Контроль і корекція здійснюється на кожному уроці; але після вивчення великих розділів програми вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок. Таку перевірку називають тематичним обліком знань. Структура уроку:

  1.  Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку.
  2.  Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять, уміння розкривати зовнішні і внутрішні зв'язки в предметах і явищах.
  3.  Перевірка глибини осмислення знань і рівня їх узагальнення (письмове опитування, самостійна робота, складання і заповнення узагальнювальних таблиць).
  4.  Застосування учнями знань у стандартних умовах.
  5.  Застосування учнями знань у змінених (нестандартних) умовах.
  6.  Перевірка, аналіз й оцінювання результатів виконаних завдань.
  7.  Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок

Я.Коменський уперше застосував та обґрунтував тип уроку, в основі якого лежать формальні ступені (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань; оволодіння новими знаннями й уміннями; їх закріплення і систематизація; застосування на практиці. Названі етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить урок гнучким і забезпечує можливість для досягнення різних навчально-виховних завдань. Крім цього, комбінований урок, його етапи узгоджуються із закономірностями процесу навчання, динамікою розумової працездатності учнів. У масовій практиці доля комбінованого типу уроку становить близько 80% від загальної кількості уроків, що проводяться в школі. Водночас в умовах комбінованого уроку вчителю бракує часу не тільки на організацію засвоєння нових знань, але й на всі інші види пізнавальної діяльності.

Комбінований урок, як комбінація структурних елементів вже відомих нам типів, передбачає досягнення двох або кількох дидактичних цілей. Наприклад, комбінований урок, в якому поєднується перевірка раніше засвоєного матеріалу і оволодіння новими знаннями (дві дидактичні цілі), має таку структуру:

  1.  Перевірка виконання домашнього завдання.
  2.  Перевірка раніше засвоєних знань методом: а) фронтальної бесіди; б) індивідуального усного опитування чи короткочасної письмової роботи з тестовими завданнями.
  3.  Мотивація учіння школярів, повідомлення теми, мети і завдань уроку.
  4.  Сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.
  5.  Осмислення, узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумку уроку і повідомлення домашнього завдання.

У навчальному процесі сучасної школи використовуються нетрадиційні уроки, які передбачають формування пізнавального інтересу, активності й самостійності учнів (урок-вікторина, урок-подорож, урок-КВК, урок-змагання тощо); інтегровані уроки, метою яких є вивчення навчального матеріалу декількох тем (блоків); міжпредметні уроки, які передбачають вивчення спорідненого матеріалу декількох предметів; театралізовані уроки, які викликають емоції, розвивають мислення, фантазію, уяву учнів.

7.3. Дидактична характеристика основних структурних елементів уроків різних типів

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань

Мета етапу – одержати уявлення про якість засвоєного учнями матеріалу, виділити опорні знання. З перших хвилин уроку школярів необхідно включити в активну навчальну діяльність (енергійний, діловий початок, постановка проблемних запитань, завдань, розв'язання пізнавальних задач тощо). Це створює умови для активності і самостійності учнів упродовж всього уроку. Зміст домашнього завдання, його результати доцільно перевіряти фронтально, за активної участі всіх учнів класу. Особливу увагу під час перевірки необхідно приділити складним завданням. Результати письмових робіт учитель оцінює зазвичай після уроку. На початку уроку іноді використовують короткочасні письмові роботи, тестові завдання і програмоване опитування. Письмове опитування доцільно поєднувати з усним.

З перевіркою домашнього завдання тісно пов'язана актуалізація і корекція опорних знань (вичленення із накопичених знань опорних положень для засвоєння нових знань і способів діяльності). Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап протікає по-різному. Залежно від логіки процесу навчання у різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць тощо. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хв.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо вони чітко знають та усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна донести до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є “переведення” дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

 3. Мотивація навчальної діяльності учнів

Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється упродовж усього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань тощо.

4. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв'язків і відношень об'єктів вивчення

Сприймання тісно пов’язане з увагою, мисленням, пам’яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність учнів на цьому етапі передбачає уміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів. Результатом цього етапу є осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення, розкриття їх сутності. Основні прийоми, що забезпечують осмислення: аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, порівняння, розв'язання евристичних і пізнавальних завдань тощо.

У сучасній школі деякі вчителі (Н.Гузик) здійснюють виклад матеріалу великими одиницями (повідомляють найбільш суттєве, основне, що підлягає засвоєнню), і це передує самостійній роботі учнів з підручником.

Для підвищення ефективності усного викладення застосовують такі способи активізації розумової діяльності учнів: створення проблемних ситуацій, фіксація основних елементів знань у вигляді опорних схем; застосування системного підходу під час вивчення складних об'єктів; постановка пізнавальних запитань і завдань.

5. Узагальнення і систематизація знань

Під цими процесами розуміють мисленнєве виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв'язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).

Цей етап має місце в різних типах уроків і здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є: порівняння і зіставлення, перехід від одиничного до загального, складання системних таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів.

6. Застосування знань в стандартних і змінених умовах

Основне завдання цього етапу – якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.

7. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання

Цей етап передбачає зіставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для учителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно удосконалення навчальної роботи.

Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснення змісту роботи, прийомів і послідовності її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, учителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.

З метою розвитку здібностей і творчості учнів необхідно індивідуалізовувати домашні завдання. Для цього виділяють або спеціально розробляють три варіанти завдань: перший (високий рівень складності) – вимагає творчого підходу і пізнавальної самостійності; другий (середній рівень складності) - передбачає розв'язання складних завдань, які містять вказівки чи підказки; третій (низький рівень складності) – передбачає виконання завдань переважно репродуктивного характеру. Ефективною формою індивідуалізації домашньої роботи є підготовка завдань на картках.

Результативність уроку значною мірою залежить від комплексу соціальних і психолого-педагогічних вимог, які обумовлені завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Ці вимоги умовно можна поділити на такі групи: загальнопедагогічні, психологічні, дидактичні, організаційні, санітарно-гігієнічні.

Вимоги до сучасного уроку

7.4. Підготовка учителя до уроку

Ефективність уроку значною мірою залежить від підготовки учителя і майстерності проведення. У підготовці учителя до уроку виділяють такі етапи: попередній і безпосередній.

Попередня підготовка до уроку передбачає детальне ознайомлення зі змістом та вимогами навчальної програми з предмета, роботу з підручником чи посібником, з психолого-педагогічною та методичною літературою, вивчення досвіду роботи інших учителів, самоаналіз результатів власної діяльності. Цей етап розпочинається із створення календарно-тематичного плану, в якому встановлено терміни вивчення тем, визначено типи уроків, передбачено інші форми організації навчання.

Безпосередня підготовка учителя до уроку передбачає насамперед створення поурочного плану-конспекту, який допомагає цілеспрямовано провести урок. Системний підхід до планування уроку вимагає дотримуватися такої послідовності дій:

Конкретизувати мету і завдання уроку з урахуванням необхідності комплексного розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів: а) урахувати навчальні можливості учнів, мотиви їх діяльності, інтереси і здібності, рівень розвитку; б) проаналізувати зміст теми в підручнику і виявити його освітні, розвивальні і виховні можливості; в) Установити зв’язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом, проаналізувавши навчальну програму чи методичний посібник.

Визначити обсяг і зміст навчального матеріалу: a) виявити світоглядні положення та ідеї; б) Установити взаємозв’язки між різними компонентами навчального матеріалу (теоретичним, емпіричним, практичним); в) виявити міжпредметні зв’язки; г) за необхідності доповнити зміст новими фактами і практичними завданнями.

Обрати оптимальні методи і прийоми навчання, ураховуючи вимоги дидактичних принципів, зміст навчального матеріалу, рівень пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний чи пошуковий), забезпечити оптимальне поєднання методів навчання для розв'язання кожного дидактичного завдання.

  1.  Обрати форми організації навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), визначити тип уроку, його макро- і мікроструктуру.
  2.  Обрати дидактичний апарат уроку, встановивши його відповідність змісту матеріалу (підготовка приладів, схем, діаграм, малюнків, роздаткового матеріалу тощо).
  3.  Визначити зміст і методику виконання домашнього завдання, самостійної роботи за матеріалами уроку.

Підготовка учителя до уроку завершується створенням конкретного плану-конспекту уроку, яким можна користуватися і в подальшому за умови внесення в його зміст необхідних коректив.

Професійна діяльність учителя, якій властива функція педагогічного аналізу (самоаналізу), дає змогу об'єктивно вивчити й оцінити результати процесу навчання, знайти причини вад у роботі і розробити на цій основі власне педагогічне рішення, що забезпечує перехід цієї діяльності у більш якісний стан. Щоб об’єктивно відобразити зміст уроку, який є діалектичним процесом, необхідно подолати низку утруднень, що супроводжують цю діяльність: 1) складність уроку як динамічної системи робить його малодоступним для об'єктивного аналізу; 2) усі компоненти уроку через їх взаємозв'язок і взаємозалежність важко спостерігати і контролювати; 3) урок неможливо вивчати, аналізувати ізольовано від інших уроків.

Відобразити урок як системний процес, знайти причини позитивних сторін і вад можна лише за умови характеристики уроку як складної динамічної системи, яка має декілька підструктур, що підпорядковані загальній меті. Тому таку систему доцільно аналізувати з позицій системного підходу. На уроці, незалежно від його типу, мають місце такі дидактичні компоненти: мета і завдання, зміст, методи і форми організації навчальної діяльності учнів, результати. Названі компоненти утворюють цілісну динамічну систему.

Через складність і багатоаспектність взаємодій, які мають місце у процесі навчання й аналітичної діяльності учителя, особливого значення набуває його уміння аналізувати результати своєї праці. Як зазначав К. Ушинський, “усвідомлення себе в своїй діяльності є механізмом формування педагога”. Пригадаймо також, що практичний досвід таких педагогів, як А. Макаренко і В. Сухомлинський, здобув широку популярність, окрім усього іншого, також і тому, що вони зуміли його описати, глибоко, всебічно проаналізувати.

Самоаналіз пов'язаний із внутрішніми факторами особистісного розвитку і є дотичним до процесів самоспостереження, самоконтролю, самооцінки. Об'єктивними критеріями для оцінювання своєї роботи є результати педагогічної діяльності, тобто навчальні успіхи учнів, оцінка з боку представників дирекції школи, колег, учнів, суб'єктивні відчуття. Важливо також, щоб у учителя був сформований професійний ідеал (взірець), який міг би слугувати еталоном для порівняння й оцінки власної діяльності та професійно-особистісних якостей.

Вибір цілей аналізу (самоаналізу) передбачає вивчення основних об’єктів педагогічної діяльності учителя. До них слід віднести:

  1.  оцінку рівня досягнення на уроці освітніх, виховних і розвивальних цілей;
  2.  визначення рівня реалізації одного чи декількох принципів навчання;
  3.  оцінку правильності вибору засобів досягнення цілей уроку: a) змісту навчального матеріалу; б) методів і прийомів навчання; в) наочно-технічного обладнання;
  4.  визначення якості знань, умінь і навичок учнів, рівня сформованості загальних навчальних умінь.

Серед великої кількості об’єктів педагогічного аналізу (самоаналізу) найбільш важливими є основні компоненти педагогічної діяльності учителя, які відображають його цільові, змістові, операційні і результативні сторони. До того ж у центрі уваги учителя повинні бути не стільки педагогічні явища, скільки зв'язки, взаємозалежності між ними.

Учителю необхідно аналізувати результати своєї праці в різних аспектах: дидактичному, психологічному, організаційному, виховному, санітарно-гігієнічному.

Учителю необхідно здійснювати самоаналіз на всіх етапах процесу професійної діяльності:

1) під час проектування уроку (планування);

2) безпосередньо на уроці;

3) після його проведення (ретроспективний аналіз).

Для здійснення самоаналізу доцільно використовувати таку узагальнену модель алгоритмічного типу:

  1.  Оцінювати результати навчання (усвідомленість теоретичних знань, їх міцність, уміння застосовувати на практиці, сформованість умінь і навичок тощо) і співвідносити їх із загальною метою уроку.
  2.  Співвідносити дидактичну мету з конкретними завданнями кожного етапу уроку.
  3.  Встановлювати відповідність між дидактичними завданнями уроку і структурою змісту навчального матеріалу.
  4.  Аналізувати методи навчання, форми організації діяльності учнів стосовно відповідності їх дидактичному завданню і змісту навчального матеріалу.

Установлювати відповідність дидактичного завдання одержаним результатам кожного етапу уроку. Мета самоаналізу – організація уроку.

Такі алгоритмічні дії передбачають їх творче застосування у процесі самоаналізу, вільну послідовність (наприклад, п’ята позиція може бути першою, перша – єдиною тощо). Це залежить від індивідуальності педагога, його досвіду, майстерності, інтуїції.

Тема  8. ПОЗАУРОЧНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ

План

8.1. Семінарські заняття.

8.2. Практикум.

8.3. Факультатив.

8.4. Навчальна екскурсія.

8.5. Консультації.

8.6. Домашня навчальна робота.

Рекомендована література

Методичні посібники – 2,4.

Основна література – 4, 5, 6, 8, 25, 31, 33, 34, 56, 69, 72, 73.

8.1. СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Спеціальними або додатковими формами організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів, є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.

Семінарські заняття використовують у старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмета, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання. Основним видом роботи під час проведення семінару є заслуховування й обговорення доповідей учнів. Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя й учнів, яка включає два етапи.

I. Підготовчий етап:

  1.  Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основ них і додаткових питань.
  2.  Розподіл пізнавальних завдань між учнями зважаючи на індивідуальні особливості.
  3.  Підбір основних інформаційних матеріалів.
  4.  Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

II. Основний етап:

  1.  Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
  2.  Мотивація навчальної діяльності.
  3.  Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.
  4.  Обговорення доповідей, рецензування відповідей.
  5.  Підведення підсумків.

Залежно від складності і об’єму вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: 1) підготовчі заняття; 2) власне семінарські; 3) міжпредметні семінари.

Під час проведення підготовчих семінарів учнів ознайомлюють з новими формами роботи; розвивають уміння самостійно вивчати програмовий матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають розв'язання не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнювального повторення (залік); змішані або комбіновані семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття бувають такі: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв'язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт.

Міжпредметні семінари передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів з різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підведення підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.

8.2. ПРАКТИКУМ

Практикум – це така форма організації процесу навчання, що забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок. Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.

Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки. Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.

Засобом керування навчальною діяльністю під час проведення практикуму виступає інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас, лабораторні і практичні роботи повинні бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.

Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:

  1.  Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.
  2.  Мотивація навчальної діяльності учнів.
  3.  Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.
  4.  Ознайомлення учнів з інструкцією.
  5.  Підбір необхідного обладнання і матеріалів.
  6.  Виконання роботи учнями під керівництвом учителя.
  7.  Складання звіту.

Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.

8.3. ФАКУЛЬТАТИВ

 Факультатив форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва. Факультативи відкривають широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з’єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.

Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них притаманні такі особливості, як: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, пізнавальна активність.

За освітніми завданнями (за змістом освіти) існують такі види факультативів: поглибленого вивчення навчальних предметів; вивчення додаткових дисциплін (логіка, друга іноземна); вивчення додаткової дисципліни з придбанням спеціальності (стенографія, машинопис); міжпредметні факультативи (курс “Єдність матеріального світу” – суспільствознавство + фізика + біологія).

Кожний з цих видів факультативів поділяють на теоретичні, практичні і комбіновані (за дидактичною метою).

Теоретичні факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем. Вони мають таку структуру:

  1.  Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення, створення проблемної ситуації.
  2.  Розкриття проблеми (пояснення учителя, виступи з рефератами учнів, розв'язання проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).
  3.  Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція неправильних уявлень).

Систематизація знань, їх аналіз.

Теоретичні факультативи проводяться у формі лекції, семінарських, науково-теоретичних конференцій.

Практичні факультативи забезпечують формування умінь і навичок дослідницького характеру в процесі розв'язання технічних завдань. Вони мають таку структуру:

  1.  Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (за необхідності, проводиться інструктаж).

Розв’язання завдань і конкретизація результатів роботи.

3. Обговорення результатів, підведення підсумків роботи. Комбіновані факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій, комбінованих чи лекційно-практичних уроків, їх структура залежить від дидактичних завдань і передбачає різні комбінації компонентів.

9.4. НАВЧАЛЬНА ЕКСКУРСІЯ

Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об’єктів, явищ дійсності, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей. Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об’єктів пов'язане з рухом учнів, з їх м'язовими зусиллями і здійснюється через “живе” спостереження і вивчення в реальних умовах.

Перед екскурсією постають такі завдання: збагатити знання учнів; установити зв'язки теорії з практикою, з життям; виховувати шанобливе ставлення до праці, до природи; розвивати творчі здібності, спостережливість, пам'ять, мислення учнів, їх самостійність; формувати естетичні почуття; активізувати пізнавальну і практичну діяльність. Навчальна екскурсія, як правило, триває від 45 до 90 хв.

Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися: попередньо ознайомитися з об'єктами вивчення, маршрутом пересування, розробити детальний план, організувати учнів. Важливими чинниками ефективного проведення екскурсії є ерудиція учителя, здатність до імпровізації, комунікативна культура тощо

За відношенням до навчальних програм екскурсії поділяють на: 1) програмні (рекомендовані навчальними програмами); 2) позапрограмні (виходять за межі програми).

За відношенням до навчального предмета екскурсії є фізичні, географічні, зоологічні, ботанічні тощо.

За змістом навчальні екскурсії бувають тематичними і комплексними (оглядовими). Тематичні екскурсії проводять у зв'язку з вивченням однієї чи кількох взаємопов'язаних тем (з природознавства). Комплексні – охоплюють взаємопов'язані теми двох чи кількох навчальних предметів.

За часом проведення екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові. Вступні екскурсії передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами). Поточні екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу для забезпечення більш глибокого його розуміння, доповнення новими уявленнями. Підсумкові екскурсії проводять наприкінці навчального року або після вивчення розділу програми, щоб узагальнити і систематизувати теоретичні знання, поглибити і закріпити уміння та навички. Важливе завдання цього виду екскурсії – сприяти виявленню зв'язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.

Структура екскурсії: повідомлення теми, мети, завдань екскурсії; мотивація навчальної діяльності; актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об'єктів; узагальнення і систематизація знань; підведення підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань; оформлення результатів роботи.

 Вимоги до екскурсії: наявність у школі системи екскурсійної роботи; ретельна підготовка учителя; чітке визначення освітніх і виховних завдань; вибір оптимального змісту та екскурсійних об'єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів; раціональне поєднання слова і наочності.

Основними методами навчання під час екскурсії є: розповідь, пояснення, бесіда, спостереження, дискусія, створення схем, замальовок тощо.

8.5. КОНСУЛЬТАЦІЇ

Індивідуальні і групові консультації проводять, щоб допомогти учням подолати прогалини в знаннях і попередити відставання в учінні. Ця форма використовується також і для задоволення потреб окремих учнів у поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять в позаурочний час. Вони можуть бути індивідуальними або груповими; мати характер співбесід, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя.

8.6. ДОМАШНЯ РОБОТА

Домашня навчальна робота учнів доповнює їх урочну роботу і відрізняється більшою самостійністю та відсутністю безпосереднього керівництва з боку учителя. Основна мета домашньої роботи – поглибити знання, одержані на уроці, удосконалити уміння, забезпечити розвиток самостійності мислення учня.

Ефективність домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:

  1.  сформованості в учнів пізнавального інтересу до змісту і завдань, розуміння ними мети цієї роботи (творчий характер, зв’язок з життям, практикою);
  2.  педагогічне керівництво і контроль з боку учителя, батьків, що виховуватиме відповідальне ставлення до виконання домашнього завдання;
  3.  дотримання дидактичного принципу доступності навчання;
  4.  сформованість в учнів навичок самостійної роботи і самоконтролю;
  5.  дотримання нормативів максимальних навантажень учнів, їх діагностика і планування.

Підготовка учнів до виконання домашнього завдання здійснюється на уроці, коли в них формуються навички самостійної роботи, коли вчитель пояснює зміст і методику виконання. Домашнє завдання необхідно записати на дошці і в щоденниках (до завершення уроку).

Основні правила виконання домашньої роботи: працювати за планом; насамперед виконувати складніші завдання (теоретичні чи письмові); систематично здійснювати самоконтроль; дотримуватися режиму роботи (перерви через кожні 30-40 хв. або після виконання завдання з певного предмету).

Перевірка і оцінка результатів домашньої роботи здійснюється на уроці у процесі опитування, виконання самостійної роботи, шляхом швидкого перегляду письмових робіт, повторення вивченого, розв'язання задач і вправ, виконання лабораторних робіт.

Основні напрями змісту виховання

План

4.1. Сутність і зміст громадянського виховання

4.2. Основні завдання розумового виховання

4.3. Сутність морального виховання

4.4. Зміст трудового виховання у сучасній школі

4.5. Формування естетичної культури – головне завдання естетичного виховання

4.6. Фізичне виховання як один з важливих напрямів національного виховання.

Рекомендована література:

  1.  Закон України “Про загальну середню освіту” // Інф. Збірник МО України. – 1990. – №15.
    1.  Закон України “Про освіту” // Голос України. – 1996. – №77.
    2.  Киричук В.О. Філософія освіти: проблеми виховання // Нові технології навчання. Вип. 19. – К., 1997.
    3.  Конкуренція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інф. Збірник МО України. – 1996. – №13.
    4.  Кравець В.П. Психолого-педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. – Тернопіль, 1997.
    5.  Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія. – К., 1995.
    6.  Педагогічні умови морального виховання учнів початкових класів у позашкільних навчальних закладах: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Н.М. Шагай; Херсон. держ. ун-т. – Херсон, 2007. – 20 с.
    7.  Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.
    8.  Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: в 5 т. – К., 1976. – Т.3.
    9.  Щербань П. Формування духовної культури особистості // Рідна школа. – 1999. – №7–8.

4.1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ

У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрямки виховання: громадянське, розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Громадянське виховання – це цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і почуття школярів, який має на меті формування у вихованців громадянських якостей, спрямованості особистості та громадянської активності.

Однією з найважливіших складових громадянського виховання молодших школярів є наявність народознавчих, правових, моральних знань, а також прагнення до їх розширення та поглиблення, їх міцність, глибина, дієвість. Знання, виступаючи складовою світогляду людини, значною мірою визначають її ставлення до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості, характер.

Ще одним важливим компонентом громадянського виховання є патріотизм – одне з головних громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури.

Виховна парадигма формування патріотичних почуттів передбачає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовність до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції українського народу, його Збройних Сил.

З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян.

Одним з головних показників громадянської зрілості є збереження української мови, досконале володіння нею. Засвоюючи рідну мову, учні стають носіями національного духу, адже з її допомогою найефективніше формуються громадянська совість, громадянська свідомість, світогляд і характер громадянина.

Однією зі складових змісту громадянського виховання є формування культури міжнаціональних відносин, яка заснована на загальнолюдських цінностях, які базувалися і розвивалися в результаті багатовікового взаємного сприйняття, пізнання дружби народів, що являють собою цілісний організм і єдність співробітництва і взаємодопомоги; є невід’ємною частиною морального і духовного життя, суспільства, особистості громадянина. Вона передбачає рівень розвитку і активної реалізації в органічній єдності таких компонентів:

  •  знання історії, культури, самобутніх витоків своєї Вітчизни, а також звичаїв і традицій сусідніх народів;
  •  якості особистості: чуйність, гуманізм, співчутливість до людей будь-якої національності, релігії; справедливість, моральна гідність, товариськість, дружба, шанобливе ставлення до етносів, терпимість;
  •  культура поведінки, що виявляється в сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, що ґрунтуються на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а  з іншого – засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

Іншою складовою громадянського виховання молодших школярів є гуманність. Гуманність – це важлива ознака зрілого громадянського суспільства, яка постійно реалізується її носіями – членами цього суспільства через ставлення один до одного, до більш масштабних об’єднань людей, до природного довкілля тощо. Гуманні почуття є тим елементом свідомості, який мотивує прагнення до цілісного завершення їх у гуманних діях.

Важливим аспектом розвитку особистості в контексті громадянського виховання є правова обізнаність. Здатність школярів розуміти правила співжиття і вимоги до законів формується в результаті адекватних виховних впливів, а також є наслідком як спілкування з однолітками і старшими, так і участі в різних видах діяльності.

Викладене вище дає підстави визначити такі основні аспекти формування правових знань учнів: формування в учнів поняття про Конституцію, права і обов’язки громадянина України, поваги до народних символів і національної символіки, державних Герба, Прапора, Гімну; ознайомлення з основними положеннями Загальної декларації про права людини, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН; виховання потреби виконувати Правила для учнів, почуття громадянської відповідальності за свої вчинки; формування негативного ставлення до проявів беззаконня, правопорушень.

Одним з охарактеризованих завдань громадянського виховання молодших школярів є розвиток потреби у праці, формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря із відповідними навичками і вміннями. Цим зумовлено обґрунтування працьовитості як одного із важливих аспектів громадянського виховання молодших школярів.

Структурні компоненти громадянського виховання молодших школярів представлено у схемі 1.

Схема 1

Структурні компоненти громадянського виховання молодших школярів

Правові, мораль-

ні знання

Патріотизм

Національна самосвідомість

Знання державної мови

Громадянське

виховання

Гуманність

Виконання

моральних

норм, прийнятих у

суспільстві

Культура

міжнаціональних

відносин

Працьовитість

4.2. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури  в цілому.

Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання, є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Тому й першим об’єктом має бути розум людини, адже без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на  правильний шлях, служити народові.

Мислення є вищою формою відображення дійсності, а тому виховання особистості, насамперед, пов’язане із процесом формування свідомості.

Свідомість – найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій: аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд (світ+огляд – бачення, бачити світ)  – система поглядів на об’єктивний світ і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим грунт під собою.

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається:

а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій;

б) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання;

в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Шляхами формування наукового світогляду є:

  •  теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;
  •  здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання;
  •  розвиток діалективного мислення на уроках;
  •  підготовка і проведення у позаурочний час виховних заходів, які б забезпечували світоглядні знання школярів, формували їхні погляди і переконання; залучення учнів до різних видів діяльності, які б спряли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки;
  •  корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;
  •  соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Методика виявлення рівня світогляду учнів включає:

а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

в) порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;

г)  проведення спеціальних бесід, обговорення моральних та інших проблем.

У позакласній роботі з цією метою використовують сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні ринги, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального (розумового) виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу.

Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові результати, якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням розумового виховання є культура мислення – сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обирати оптимальні методи розв’язання проблем, формулювати обгрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Культура мислення підвищує цілеспрямованість, організованість, ефективність будь-якого виду пізнавально-практичної діяльності.

Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної мислячої людини. Так, вміння бачити в явищах протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій характеризують діалектичне мислення людини; оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висунення гіпотез – її логічне мислення; виділяти загальні та суттєві ознаки і на цій основі формувати абстрактні поняття – абстрактне мислення; коли потрібно зважити та оцінити  альтернативно вдаються до критичного мислення і т.д. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи.

Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання, становить три основні групи.

Перша група – форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення учнів до учіння; озброєння їх навичками самостійного здобуття знань та культурою навчальної праці.

Друга група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

Таким чином, у центрі уваги педагогів у процесі розумового виховання мають бути здібності, нахили, таланти школярів; формування потреби у знаннях, позитивного ставлення до набуття знань та стимулювання мотивації навчання, а це вже моральний аспект.

4.3. СУТНІСТЬ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Процес морального виховання здійснюється у взаємозв’язку з інтелектуальним розвитком особистості та формуванням вольових якостей її. У комплексі вони становлять духовну сферу особистості. Якщо виховання розумових здібностей – звернення до інтелекту, то моральних якостей – звернення до серця.

Моральне удосконалення – головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в повному значенні цього слова. Будь-яке моральне виховання розпочинається з моралі і віри в моральні ідеали. Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відносини і взаємодію людей, їх поведінку. Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров’ї (чисте – нечисте сумління) і на стані її духовного життя, коли людина знаходить або втрачає духовну рівновагу.

Моральне виховання, як виховна діяльність сім’ї, школи і церкви, саме і має на меті формування стійких моральних потреб, якостей, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

На моральне виховання в сучаснвй школі впливає дві морально-ціннісні концепції: християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Зміст морального виховання у християнстві складають абсолютні вічні цінності (віра, краса, чесність, любов, нетерпимість до зла, великодушність, милосердя, правда, мудрість, досконалість, доброта, надія, свобода, щирість. Гідність, сумління, оберігання життя, прощення, справедливість, благородство.

З традиційно-християнської точки зору сутність морального виховання полягає в тому, що людина розвиває і утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі, в навколишньому житті.

Зміст морального виховання в національній школі України включає:

а) Формування національної самосвідомості, яке вібувається (за О.Вишневським) у три етапи:

I етап – етнічного самоусвідомлення, що є основою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім’ї, з маминої колисковоЇ, з бабусиної казки, з участі дитини у народних звичаях, обрядах,із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому віці формується культ рідного дому, сім’ї,, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

II етап – національно-політичного усвідомлення припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї, формування почуття національної гідності.

III етап – громадсько-державного самоусвідомлення. На цьому етапі формується правильне розуміння понять патріотизму і націоналізму, виховується турботливе ставлення до національно-культурних вартостей інших народів, прищеплюється почуття національної, расової, конфесійної приналежності.

б) формування екологічної культури – системи наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

а) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні її цілісності, чистоти.

б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею; естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності; розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

в) виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків, яке передбачає: озброєння учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні його наслідки, формування у них правильних поглядів на це соціальне зло; вироблення в учнів певних психологічних “гальм”, які б стримували їх у сприятливих для вживання наркотиків умовах; своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

 Зміст антинаркотичної виховної роботи: подолання в учнів уявлення про нібито позитивні властивості наркотиків; розкриття негативного впливу наркотиків на психіку людини, навчальну діяльність школярів; розкриття впливу наркотиків на організм людини, її здоров’я; наркотики і розлад сім”ї; наркотики і спадковість; наркотики і аморальна поведінка людини; наркотики і злочинність неповнолітніх і дорослих; наркотики і їх вплив на продуктивність праці; наркотики і дорожні пригоди; наркотики і побутовий травматизм.

г) статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді. У процесі статевого виховання педагоги повинні зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємовідносин між статями, попереджувало б статеву розписку, закладало б основи для міцної сім’ї в майбутньому. Завдання педагогів – виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної статі, почуття відповідальності юнаків і дівчат за свої дії в галузі статевих відносин і ін. У процесі підготовки учнівської молоді до сімейного життя необхідно також виховувати уміння: обирати собі друга на все життя; налагодити взаємні стосунки у подружньому житті, уступати один одному, незводити дрібні незлагоди в конфлікти, вести спільно домашнє господарство, розподілити між собою обов’язки і розпоряджатися бюджетом; виховувати дітей і т.д.

д) виховання свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності передбачає ознайомлення учнів з правилами поведінки в школі, з правами і обов’язками школяра; організацію порядку і дисципліни на уроках; чітку організацію режиму праці і відпочинку в позанавчальний час і т.п.

е) правове виховання у загальноосвітній школі спрямовується на ознайомлення учнів з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права. Зміст правового виховання включає формування правової свідомості та її компонентів, ознайомлення учнів із правами, обов’язками, розкриття їх суті. Особливу увагу слід приділити усвідомленню учнями призначення законів та поваги до них. Слід донести до учнів, що культ закону стоїть на сторожі прав і обов’язків людини. У процесі розкриття змісту правового виховання важливо ознайомлювати учнів з матеріалами Конвенції про права дитини.

Функціональну модель морального виховання представлено схемою 2.

Схема 2

Функціональна модель морального виховання молодших школярів [7]

4.4. ЗМІСТ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

Трудове виховання в сучасній школі – це педагогічна діяльність, спрямована на формування в учнів психологічної і практичної готовності до праці в умовах ринку. Вона передбачає:

  1.  Розвиток в учнів індивідуальних і соціальних мотивів трудової діяльності (моральних, матеріальних, пізнавальних, естетичних та інших).
  2.  Допомогу педагога у визначенні учнями суб’єктивних цілей праці, що відповідають мотивам його діяльності і особистим можливостям.
  3.  Формування у школярів уміння враховувати умови праці, необхідні для успішного досягнення визначених цілей; зовнішні (особливості навколишнього середовища) і внутрішні (наявність знань, умінь, навичок, трудового досвіду, здібностей).
  4.  Педагогічну підтримку у навколишньому прояві власного “Я” (самореалізації). Спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і самокорекції власної трудової діяльності.

У сучасній школі учні одержують загальнотрудову, загальновиробничу, загальнотехнічну й спеціальну підготовку. Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів – обгрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.

Змістом профорієнтаційної роботи є: розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; місце обраної ним професії серед інших професій даної галузі; перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; умови роботи з обраної професії; обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія.

          Етапи профорієнтаційної роботи: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Економічна криза, яку переживає нині Україна, є наслідком не тільки руйнування єдиного економічного простору і переходу до принципово іншої економічної моделі, а й попереднього стану господарства. В таких умовах особливо актуальним стає питання економічного виховання підростаючого покоління.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Зміст економічного виховання має розкривати такі ідеї:

А) економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки;

Б) учасник економічної сфери життя має осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва; бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо ; працівник на виробництві дотримується трудової,  технологічної дисципліни, наукової організації праці, забезпечує якість результату, який відповідає естетичним потребам споживача; кожен працівник прагне вносити зміни у свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.

4.5. ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ – ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Національне виховання в українській школі передбачає залучення молодого покоління до творчої участі в рідній та загальнолюдській культурі, примноженні її досягнень. Звідси – необхідність удосконалення художньої освіти та естетичного виховання підростаючих поколінь, розвиток у школярів почуття прекрасного.

Прилучення учнів до прекрасного – це формування здібностей, а отже і можливостей естетично сприймати світ, приводить до формування естетичних смаків і ідеалів, сприяє розвитку їх творчих здібностей. Розвинений естетичний смак має виявлятися у вибірковому ставленні до об’єктів у формі безпосередніх, емоційних реакцій, оцінних суджень. Зміст і рівень розвиненості естетичного смаку залежить від пізнання нею естетичних цінностей, вироблених історичною практикою людства. Процес формування естетичного смаку пов’язаний з формуванням ідеалів і переконань особистості. На його розвиток впливають умови життя, професійна орієнтація, культурний рівень людини. В процесі художньо-естетичного виховання задовільняються естетичні потреби, формується естетична культура в цілому.

Формування естетичної культури повинно відбуватися за таких умов:

  •  Створення загальнокультурного фундаменту у школі (діти мають знати історію культури свого народу, знати “Біблію” як джерело естетичної і моральної культури.
  •  Повернення до духовності свого народу: народного календаря, церковного календаря, рідного фольклору, зокрема повернення гуртового співу, звичаїв і традицій нашого народу.
  •  Розвиток народних ремесел: ткацтва, килимарства, гончарства, іконопису та ін.
  •  Орієнтування молоді на високі музичні і художні зразки, зокрема, навчання їх розуміти класичну музику, різні види мистецтва.
  •  Активне залучення учнів в художньо-естетичну діяльність, зокрема, до масового музичного виховання, як це робиться у вальфдорській школі Німеччини.
  •  Стимулювання творчо обдарованої молоді і т.ін.
  •  Сприяння естетиці побуту, де перебуває дитина і т.п.

Шляхи естетичного виховання:

  •  залучення дітей до праці (прибирання, догляд за тваринами, праця в саду, на городі, у полі, на пришкільних ділянках, у майстернях). Діти люблять працю, у процесі якої створюється щось красиве, незвичне;
  •  естетичне виховання в навчальному процесі. Можливості для естетичного виховання учнів є в кожному навчальному предметі, і естетичне виховання повинне відбуватися на кожному уроці. Унікальні можливості формувати почуття прекрасного мають уроки фізкультури. Вони формують красу людського тіла, естетичне ставлення до тіла, фізичного обличчя людини, її рухів.

Багаті можливості для естетичного виховання учнів мають уроки літератури, малювання, музики та різноманітні факультативи. Оволодіння рідною мовою – перший культурний здобуток дитини. Школа розвиває естетичне почуття слова.

Особливе місце в естетичному вихованні має зайняти українська національна культура. У багатьох школах виникають малі академії мистецтв (МАМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи, «подорожі» до джерел рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, мандрівки в історію тощо.

  1.  ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОДИН З НАПРЯМІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Фізичне виховання – це широка галузь педагогічного впливу на учнів. Воно здійснює фізичний розвиток, створює умови для поліпшення розумового, морального й естетичного виховання. Тому це багатогранний процес організації пізнавальної фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, спрямований на зміцнення потреби в заняттях фізкультурою і спортом, розвиток фізичних сил і здоров'я, вироблення санітарно-гігієнічних навичок і звичок здорового способу життя. Це завдання фізичного виховання.

Зміст фізичного виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, кросова, лижна, ковзанярська підготовки, плавання, теоретичні відомості про суть і значення фізкультури і спорту.

Головні засоби і методи фізичного виховання:

а) природні сили (сонце, повітря, вода);

б) режим харчування, праці і відпочинку;

в) ранкова гімнастика;

г) уроки фізкультури;

д) позакласна робота (спортивні ігри, гуртки, секції, туризм).

Одне з основних завдань фізичного виховання – розвиток фізичної культури.

Фізична культура – це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Зміст роботи по вихованню фізичної культури школярів включає діяльність, що забезпечує:

1.   Морфологічне і функціональне удосконалення організму, закріплення його стійкості перед несприятливими умовами зовнішнього середовища, попередженні захворювань і охорону здоров’я.

2.    Формування та вдосконалення основних рухових якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості.

3.    Формування життєво важливих рухових умінь та навичок: бігу, стрибків, плавання, ходіння на лижах.

4.     Виховання стійкого інтересу і потреби у систематичних заняттях фізичною культурою.

5.     Набуття необхідного мінімуму знань в галузі гігієни і медицини, фізичної культури і спорту.

Організаційні форми виховної роботи

План

  1.  Поняття про позакласну та позашкільну виховну роботу.
    1.  Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи.
    2.  Пошуки нових форм позакласної роботи у школі.
    3.  Основні позашкільні установи, завдання і зміст їх роботи.

Рекомендована література

  1.  Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.
  2.  Коротов В.М. Общая методика учетно-воспитательного процеса. – М., 1983.
  3.  Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. – Умань, 1993.
  4.  Концепція позакласної виховної роботи в загально-освітній школі – К., 1991.
  5.  Концепція позашкільної освіти і виховання // www.znz.edu-ua.net/doc.php?id=201
  6.  Методика воспитательной работы (Под ред. Л.И. Рувинского. – М., 1989.
  7.  Новое в воспитательной работе школы (Сост. Н.Е. Шуркова, В.Н. Шногрева. – М., 1991.
  8.  Педагогика (Под ред. П.И. Пидкасистого. – М., 1995. С. 429-442.
  9.  Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання.  Івано-Франківськ, 1996.

6.1. ПОНЯТТЯ ПРО ПОЗАКЛАСНУ ТА ПОЗАШКІЛЬНУ ВИХОВНУ РОБОТУ

Позакласною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з учнями в позаурочний час педагогічний колектив школи.

Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Завдання позакласної та позашкільної роботи:

а) закріплення, збагачення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

б) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти;

в) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;

г) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг;

г) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виховання.

Зміст позакласної та позашкільної роботи: естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання учнів.

Тематика виховних заходів, які проводяться в школах, свідчить про те, що виховання повертається до своїх національних джерел. Так, наприклад, в останні роки учителі шкіл Рівненщини проводили наступні виховні заходи: виховні години (“Вивчення правил для учнів”, “Вмій поводитися в громадському місці”, “Твій обов’язок у сім’ї”, “Письменники рідного краю”, “Я і закон”; історичне віконце (історичні матеріали, легенди про минуле українського народу); традиційні свята (“Кажуть, дитино, що мова наша солов’їна”, “Мамина пісня”, “Посвята в козачата”, “І хліб духмяний на столі” та ін.); родинні свята (“Моя мама – найкраща у світі”); словникова скринька (розкриває зміст слів побутового характеру); фольклорний віночок (колискові, потішки, забавлянки); “народ скаже, як зав’яже” (прислів’я, приказки, загадки, скоромовки); аптека бабусі Медуниці (використання лікарських рослин); бабусина казка (українські народні казки); козацькі забави (національні ігри); вікторини (“Лікарські рослини рідного краю”, “Запитай у струмочка”, “Історія родини – історія держави”); конкурси національних страв, пісні, танцю, одягу; конкурси малюнків, виробів із природного матеріалу; клубні заняття (засідання “Клубу ерудитів”, “Подорож до зірки Музори”, “Днів твоїх колиска”).

Принципи організації позакласної і позашкільної роботи:

а) добровільна участь у ній учнів;

б) суспільна спрямованість;

в) ініціатива і самодіяльність учнів;

г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, художньої творчості;

ґ) взаємодія різних форм і видів.

6.2. МАСОВІ, ГРУПОВІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Щоб краще розібратися в різноманітті форм організації виховання, скористаємось прийнятою в педагогічній літературі класифікацією, в основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному заході. Відповідно до такої основи класифікації форми організації виховання поділяють натри групи: а) масові; б) групові (гурткові); в) індивідуальні.

а) До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Розглянемо найпоширеніші форми масової виховної роботи.

Однією з них є читацька конференція, важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибше зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, відрізнити головне від другорядного, прищеплює літературно-естетичні смаки.

Види і тематика читацьких конференцій різноманітні: конференція може проводитись на матеріалі одного або кількох творів на одну тему, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Вибір теми визначається завданням морально-естетичного виховання, характером навчального матеріалу і віковими особливостями учнів.

Залежно від типу конференцій та індивідуальних особливостей читацького колективу визначається структура її проведення. У У-УІІ класах читацька конференція наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до героїв, їх вчинків, читають напам'ять уривки з книги, а після цього ставлять інсценівки або переглядають діафільм, кінофільм. У VIII-XI класах читачі виступають з доповідями, повідомленнями, в яких дають моральну оцінку рисам, якостям і вчинкам героїв книг, творів у цілому, аналізують художні особливості і недоліки творів, роблять висновки про виховне та освітнє значення твору.

Важливе місце серед форм виховної роботи займають тематичні вечори.  У практиці роботи утвердилась така тематика вечорів: суспільно-політичні, присвячені державним святам, пам'ятним датам, політичним подіям; військово-патріотичні, приурочені до історичних дат армії і флоту України, знаменним датам в житті народів України.

Цінність тематичного вечора полягає і в тому, що у його підготовці і проведенні беруть участь самі учні. Тут вони мають можливість проявити свою ініціативу, самостійність, ерудованість в підборі теми, запрошенні гостей, оформлені приміщення, підготовці книжкової виставки, художньої самодіяльності, підборі кінофільмів тощо.

Вечори запитань і відповідей – одна з ефективних форм організації виховання учнів. Вона зарекомендувала себе як цікавий і живий засіб роз'яснення учням різноманітних питань внутрішнього і міжнародного політичного життя України, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, побуту, явищ природи тощо.

б) Групові форми виховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні години та ін.

Політична інформація як одна з форм виховної роботи може бути оглядовою або тематичною. Оглядова політінформація – це коротке популярне повідомлення про найважливіші події, які хвилюють світ, нашу країну. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю певного питання або кількох питань, органічно пов'язаних між собою. Така політінформація поглиблює знання учнів з актуальних питань політичного, економічного, культурного і наукового житія нашої країни або міжнародної обстановки.

Після проведення політінформації доцільно виконати її самоаналіз за наступними питаннями: Наскільки актуальна для політінформації обрана тема? Який рівень підготовленості політінформаторів-учнів? Зацікавленість учнів проблемою теми і їх активність під час політінформації. Ідейно-політичний рівень матеріалу для політінформації, його доступність для даного класу і віку? Якими джерелами користувалися учні під час підготовки до політінформації? Чи вміють політінформатори робити висновки і узагальнювати результати? Яка педагогічна ефективність даної політінформації і яким чином вдосконалити її в майбутньому? Чи виконав учитель свою роль під час політінформації?

Однією з найпоширеніших форм виховної роботи є година класного керівника –важливий засіб формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки.

Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів. Ці години можуть проводитись у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг і ін. Останню годину класного керівника місяця доцільно присвячувати підсумовуванню навчально-виховної роботи класу.

До підготовки виховного заходу класний керівник залучає учнів, щоб вони не були тільки пасивними слухачами і спостерігачами, а брали активну участь у його проведенні. Адже сам процес такої підготовки справляє позитивний вплив на школярів.

З темою виховного заходу доцільно ознайомити учнів заздалегідь, розподілити завдання по збору і підготовці наочності до теми, запропонувати почитати необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).

Важливе місце у позакласній виховній роботі займають гуртки художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у роботі цих гуртків полягає в тому, що мистецтво зближує їх на сцені, пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають можливість проявити свою творчість, розумно провести свій вільний час. Досвід показує, що учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських відносин, більше тягнуться до книги.

У школі дуже важливо приділяти увагу підбору репертуару художньої самодіяльності. Учні часто захоплюються в основному тільки естрадним мистецтвом. Воно сприяє розвитку їх естетичних смаків, дає їм культурний відпочинок. Але бажано пропагувати і драматичні гуртки. Хороша п'єса, інсценівка, де розкривається конфлікт характерів, точок зору, стверджуються передові ідеї та відкидається все негативне.

У художній самодіяльності доцільно використовувати місцевий матеріал з життя колективу класу і школи. Вдалу частівку, інсценівку, вірш особливо тепло та емоційно сприймають учні.

Однією з форм позакласної виховної роботи є участь учнів у випуску стінної газети. У школі випускаються різноманітні стінгазети: загально-шкільна, класна, предметного гуртка, сатирична та інші. Вони допомагають формувати громадську думку, спрямовувати її на покращення успішності учнів, зміцнення їх дисципліни.

Газета повинна не тільки критикувати недоліки в житті і діяльності учнівського колективу, а й схвалювати хороші справи і зразкову поведінку учнів.

Важливо якомога більше учнів залучати до випуску стінгазети через створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Активна участь у підготовці стінної газети допомагає формувати в учнів такі якості, як чесність, правдивість, принциповість, вміння аналізувати і давати оцінку фактам і явищам. При цьому в них виробляється критичне ставлення до своїх вчинків.

Важливим є і саме оформлення стінгазети. Не рекомендується втискати     її в спеціальні рамки. Кожна чергова газета повинна мати нове оформлення (крім назви заголовка), що впадає у вічі, привертати увагу учнів. Вивішувати газету доцільно не в класі, а для загальношкільного колективу учнів у спеціально відведеному місці. В такому разі вона інформуватиме про стан справ у даному

класі.

Необхідно дбати і про культуру мови стінгазети, стиль викладу її змісту, колективно вирішувати, кого і за що похвалити чи покритикувати. Щоб редакційна колегія успішно виконувала свої обов'язки, її необхідно постійно навчати.

в) Індивідуальні форми виховної роботи: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи можуть пов'язуватися з груповими і фронтальними. Це підготовка виступів на конференцію, підготовка до участі в конкурсах, олімпіадах тощо.

Особливе місце серед індивідуальних форм виховної роботи належить позакласному читанню учнів. Правильна його організація сприяє розширенню культурного кругозору і підвищенню якості знань учнів, формуванню в них моральних і естетичних якостей.

З метою формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення в них культури читання педагог повинен проводити різноманітну виховну роботу.

Передусім під час відвідування сім'ї учня необхідно пояснити батькам, що і як слід читати їхній дитині, скільки відводити часу на позакласне читання залежно від її вікових та індивідуальних особливостей.

У роботі з учнями в цьому плані важливо домогтися, щоб читання літератури було плановим, а не хаотичним, випадковим. При складанні індивідуального плану читача враховується список літератури для конкретного класу.

Вчителю необхідно проводити з учнями бесіди на матеріалі прочитаних книг, дати їм можливість обмінятися думками про улюблені твори, систематично слідкувати за читанням учнів, допомагати їм вибрати книги, формувати в них погляди і переконання.

Корисно привчити учнів складати відгуки на прочитані книги і висвітлювати, що особливо сподобалося, схвилювало читача, чому він пропонує прочитати даний твір іншим. Такі відгуки вміщують у стінгазеті або в спеціальному альбомі. Добре оформлені альбоми відображають читацькі інтереси учнів, сприяють їх формуванню. Школярі стають пропагандистами відомих їм книг.

Бажано у класі мати бібліотечку, яка може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. У психологічному плані значення такої бібліотеки в тому, що книги постійно на очах учнів.

Пропаганді книги сприяє і її обговорення в класі, яке проходить активно тоді, коли учні її прочитали, коли свіжі враження про прочитане, не пройшов інтерес до книги. Обговорення книги бажано організувати таким чином, щоб у процесі його проведення виникали дискусії, обмін думками.

Цікавою формою індивідуальної виховної роботи є колекціонування, яке полягає у збиранні однорідних предметів, що викликають науковий, художній, історичний інтерес. Така діяльність дуже поширена серед школярів, але часто має неорганізований характер. При правильному педагогічному керівництві колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток школярів, на їх навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує навички дослідницького підходу до вивчення явищ, виховує цілеспрямованість і наполегливість у подоланні труднощів.

У середовищі школярів спостерігається захоплення різними видами колекціонування. Найчастіше воно проявляється в збиранні марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій і т. п. Під впливом позакласних гурткових занять учні займаються інколи складанням колекцій мінералів, плодів і насіння.

Педагог повинен насамперед виявити, хто і яким видом колекціонування захоплюється, яку мету перед собою ставить, які має досягнення, з якими труднощами зустрічається, якої потребує допомоги. На підставі одержаних даних він планує роботу з питань учнівського колекціонування. Тут багато залежить від того, що виявить вчитель у класі, з яким досвідом колекціонування учнів він зустрінеться.

В одному випадку потрібно буде провести роз'яснювальну роботу про мету і значення колекціонування, в другому — дати правильний напрямок справі, в третьому — надати практичну допомогу техніці збирання, оформлення і збереження матеріалів. Інколи корисною може бути організація в класі виставки і огляду колекцій, які є в учнів.

Підготовка до такої виставки повинна бути особливо ретельною. Про її організацію вивішується красиво оформлене оголошення, заздалегідь робиться повідомлення в стінгазеті. Всі експонати попередньо переглядаються активом класу з участю педагога, складається план проведення виставки. Вчитель готує вступне і заключне слово. Учасники виставки під керівництвом вчителя готуються до пояснення експонатів.

У позакласній та позашкільній виховній роботі використовуються такі методи виховання: розповіді, бесіди, лекції, диспути та інші.

6.3. ПОШУКИ НОВИХ ФОРМ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ У ШКОЛІ

Провідне місце у виховному процесі посідає використання таких організаційних форм виховання молодших школярів, що передбачають добровільний вибір особистістю поведінки, котра відповідає таким важливим категоріям, як обов’язок, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, вимогливість, принциповість, активність. З цією метою з кожним роком виникають нові форми виховної роботи. Беручи до уваги наявний у педагогічній теорії і шкільній практиці досвід, можна назвати такі інтерактивні форми: творчі вправи, рольові та імітаційні ігри, драматизації, інтерв’ю, обмін думками, вікторини, коло, тематичні брейн-ринги, захист проекту, “Чарівний стілець”, презентація світу, соціодрама, відкрита кафедра, п’ять хвилин з мистецтвом, час тихого читання, конверт дружніх питань, філософський стіл, хочу і “потрібно” та багато інших.

За нашим висновком, особливе пізнавальне та навчально-виховне значення мають вікторини, під час яких діти збагачуються знаннями з історії України. Наведемо варіант такої вікторини:

  1.  Що означає слово “козак”? (Вільна людина).
  2.  Хто був головою козацького війська? (Отаман).
  3.  Що було символом козацької влади? (Булава).
  4.  Про що мріяли козаки? (Про незалежну Україну).
  5.  Кого ви можете назвати з гетьманів України? (Дмитро Вишневецький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький і т.д.).  

Тематичний брейн-ринг “Україно, моя Україно” має на меті поглиблювати та узагальнювати знання молодших школярів про минуле України, виховувати їх пізнавальну активність, розвивати патріотичні почуття. Вчителі під час проведення такої форми роботи відзначають зацікавленість учнів, їх високу активність. Оскільки брейн-ринг проходить у формі змагання, молодші школярі мають змогу перевірити свої знання, порівняти свої успіхи з іншими, розвивати ініціативу, взаємодопомогу, чесність і справедливість (Додаток А).

У свою чергу і творчі вправи сприяють підвищенню рівня вихованості молодших школярів. Найбільш ефективними у вирішенні означеного завдання є наступні вправи:

–  Придумати різні варіанти позитивного закінчення речення, яке виконує кожен учень. Наприклад: “Батьківщина завжди…”, “Щоб мій народ був щасливим, потрібно…”, “Я прагну бути корисним своїй країні, тому що…” та інші. Учні продовжують речення самостійно. Аналіз асоціативних рядів дозволяє учням спільними зусиллями сформувати уявлення про місце громадянина в державі.

  •  Виключення зайвого слова (“Україна”, “народ”, “воля”, “приниження”, “незалежність”), побудова речення із застосуванням даних слів (“Працювати”, “Батьківщина”, “користь”), підбір синонімів (“Вітчизна”).

Виконуючи таку роботу, учні приходили до розуміння того, що не тільки світ створений для нас, але й ми для світу, ми допомагаємо творити світ, починаючи від наших думок і до відчуття належності своєї діяльності до життя своєї держави. Вчителі також пропонували виконати наступне творче завдання: скласти вірш, пісню про Україну.

Психологізація виховного процесу в школі, обумовлена новою педагогічною позицією у ставленні до особистості школяра як до суб’єкта життєтворчості, вивела педагогічну практику на рівень нових і простих форм групової діяльності, які дозволяють розвивати в школярів інтерес до людини як такої, сприяють формуванню гідності як риси характеру, позитивної “Я-концепції”. З огляду на це, започатковується одна з таких форм – “Чарівний стілець”. В ній поєднується ціннісно-орієнтаційна й ігрова діяльність.

На “чарівний стілець” запрошується один з учасників гри: коли він сідає на стілець, висвітлюються і стають очевидними всі його вартості, переваги, чесноти, проте присутні не можуть побачити жодного недоліку, оскільки стілець називається чарівним.

Вчитель пропонує в тиші замислитись і назвати вголос всі доброчинності, які висвітлює стілець. Діти називають якості: “розумний, добрий, ніжний, веселий, сміливий...”, або вказують на поведінкову характеристику (“він завжди допомагає”, “в нього можна попросити...”). Чарівний стілець, який ніби “підносить учня на п’єдестал”, створює ігровий настрій, сприяє формуванню позитивної Я-концепції.

“Чарівний стілець” має проводитись систематично, так, щоб через моменти “підвищення” пройшов кожен учень класу.

Демократизація суспільства сприяла поширенню і зміцненню такої форми групової діяльності, як “Захист проекту”. В ній учень виявляє себе як індивідуальність, яка здатна не лише оцінювати дійсність, але й проектувати в ній певні зміни з метою покращення життя. Багато що в цих проектах йде від мрії, від фантазії. В проекті- мрії молодший школяр виступає як соціальна особа, яка прагне запропонувати нові вирішення окремих життєвих проблем.

Тематику проектів обдумують педагоги, батьки, діти: “Наша школа через 50 років”, “Ігрова кімната в школі”, “Зовнішній вигляд учителя і школяра в майбутньому столітті”, “Шкільний двір через 100 років”, “Улюблена іграшка в XXI столітті”.

Захищають проекти учні як індивідуально, так і мікрогрупами. Практикується набір ігрових ролей: мрійник-доповідач, критик-опонент, спільник, пропагандист, фінансист тощо.

Досвід впровадження означеної форми роботи дав підстави зазначити, що для того, щоб “проект-мрія” став для школярів творчістю і турботою, грою й інтелектуальною працею, доцільно паралельно з широкою рекламою передбачити консультації як до оформлення проекту, так і щодо його захисту.

З метою активізації самостійності школярів, розвитку їх пізнавальних та творчих здібностей, в ході позакласних занять вчителі початкових класів використовують таку інтерактивну форму роботи, як “Обмін думками”, який передбачає висунення та обговорення цікавої й актуальної проблематики.  

З метою виховання у молодших школярів усвідомлення національної спільності, вчителі пропонують їм завдання, що супроводжуються наступними інструкціями:

1. Уяви собі, що ти командир космічного корабля і відкрив нову планету, на якій є земля, придатна для життя людей. Саме тобі надається можливість розселити людей семи різних національностей на цій планеті. Назви ті національності, представників яких ти запросиш на нову планету.

На виконання завдання відводиться 30 хвилин.

2. Намалюйте образи росіянина, американця, українця, як ви їх уявляєте у побуті (варіанти: на природі, як окремого індивіда).

Для дітей час обмежувається орієнтовно до 45 хвилин. Після виконання завдання проводиться виставка дитячих робіт. Під керівництвом вчителя відбувається жваве обговорення сюжетів малюнків. На завершення педагоги підводять підсумок з метою усвідомлення дитиною національної спільності, наголошуючи на тому, що всі нації – різні, водночас унікальні і неповторні, тому нашим завданням є повага до представників всіх без винятку націй.

Крім обговорення цих проблем, можна запропонувати “обмін” із морально-етичних питань, а саме: правила поведінки в класі та школі; реакція на невиконане завдання, пошкодження шкільного майна; покарання за провину.

Кожна із зазначених форм має свої особливості як за змістом, так і за технологією проведення. Водночас їх об’єднує спільна мета виховання громадянських, патріотичних та гуманістичних рис характеру; формування колективізму, практичних організаторських навичок та умінь, активної життєвої позиції.

6.4. ОСНОВНІ ПОЗАШКІЛЬНІ УСТАНОВИ, ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ЇХ РОБОТИ (Див. ДОДАТОК Є)

Позашкільні навчально-виховні заклади широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До позашкільних установ належать: палаци (будинки) школярів, літні табори відпочинку, дитячі спортивні школи (ДСШ), станції юних техніків (СЮТ), станції юних натуралістів (СЮН), дитячі театри, дитячі бібліотеки, дитячі залізниці, екскурсійно-туристичні станції, дитячі пароплавства, музичні школи та ін.

Творчі об'єднання у цих закладах класифікуються за трьома рівнями: Початковий– творчі об'єднання загальнорозвиваючого спрямування, що сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їх інтересу до творчої діяльності. Основний – творчі об'єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у професійній орієнтації. Вищий – творчі об'єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Поширюється створення позашкільних навчально-виховних закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щорічно проводяться Всеукраїнські конкурси Наукова зміна, Таланти твої, Україно, виставки, олімпіади, турніри, конкурси тощо.

Кожен тип позашкільної установи має свою специфіку виховної роботи з учнями.

Національна доктрина розвитку освіти передбачає певні зрушення у позашкільній освіті:

  •  забезпечення доступності освіти у державних та комунальних позашкільних навчальних закладах;
  •  розвиток цілісної міжгалузевої системи позашкільних закладів різних типів і профілів для забезпечення розвитку здібностей і талантів обдарованих дітей та молоді, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, спортивно-оздоровчих та інших послугах;
  •  оновлення змісту й методичного забезпечення, індивідуалізації та диференціації навчання обдарованої молоді;
  •  створення системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів для позашкільної освіти і виховання.


Загальнопедагогічні

Санітарно-гігієнічні

Психологічні

идактичні

Організаційні

  •  урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів
  •  створення емоційно-актуальної атмосфери уроку
  •  педагогічний такт і культура мови
  •  пізнавальна самостійність
  •  чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку

  •  урахування психологічних особливостей кожного учня
  •  нормальний психічний стан і стійкий настрій учителя й учнів
  •  розумна вимогливість і доброзичливість учителя
  •  педагогічна етика і педагогічний такт

  •  раціональне поєднання словесних, наочних і практичних методів навчання
  •  розвиток пізнавальних інтересів і активності учнів
  •  зв'язок із вивченим раніше
  •  формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці
  •  індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу
  •  організоване завершення уроку

  •  раціональне використання кожної хвилини уроку
  •  раціональне використання обладнання

  •  температурний режим
  •  норми освітлення
  •  провітрювання
  •  відповідність шкільних меблів нормативам

Морально вихована особистість

Мета: ефективне формування компонентів моральної вихованості

Зміст морального виховання

у позашкільних навчальних заладах

Принципи

гуманізація і демо-кратизація; природо-відповідність; нау-ковість;співробіт-ництво;системність; добровільність;самоактивність і саморе-гуляція. безперервність; культуровідповідність

Завдання

збагачення моральних знань, досвіду моральної поведінки;

– формування моральних якостей, світогляду;

– виховання уважного, доброзичливого ставлення до оточуючих, Батьківщини, довкілля

Компоненти

– когнітивний;

– мотиваційно-  

ціннісний;

процесуально-діяльнісний

Форми

клуби;

– гуртки

    – секції

Засоби

– мистецтво;

– народні та вітчизняні

дитячі твори

різних жанрів

Педагогічні умови: упровадження інноваційної виховної технології, яка зумовлена сучасним станом виховної системи в цих закладах; діалогічність процесів педагогічної взаємодії керівників гуртків та учнів початкових класів; урахування вікових та індивідуальних особливостей молодших школярів; підвищення компетентності педагогів позашкільних навчальних закладів з питань морального виховання учнів початкових класів; забезпечення адекватності виховних впливів позашкільних навчальних закладів та сім’ї на особистість молодшого школяра.

Методи

– традиційні;

– інтерактивні

 Види  діяльності

організаторська;

– виховна;

–творчо-пошукова;

–соціально-культурна


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

55688. Науково-методичний супровід становлення і розвитку вчителів природничо-математичних дисциплін як конкурентноспроможних фахівців 628 KB
  В умовах становлення і розвитку високотехнологічного інформаційного суспільства в Україні виникає необхідність підвищення якості та пріоритетності шкільної природничоматематичної освіти як зазначено у Концепції Державної цільової соціальної програми.
55689. Реализация компетентносного подхода на уроках обучения грамоты 115 KB
  В работе описывается как на уроках обучения грамоты реализуется компетентносный поход в обучении и воспитании младших школьников. Раскрыты разнообразные методы и подходы, выделен механизм процесса формирования и развития ключевых компетентностей личности, описаны формы и методы творческой деятельности учащихся на уроке.
55690. УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ 54 KB
  З одного боку творчість передбачає багатство вибору й відсутність обмежень кимось зі сторони натомість педагогічне управління як складова навчального процесу і як різновид управління взагалі характеризується певними обмеженнями будьякої діяльності у тому числі звичайно і творчої. Марина Олександрівна Горбач
55691. РАЗВИТИЕ ТВОРЧЕСКИХ СПОСОБНОСТЕЙ УЧАЩИХСЯ НА УРОКАХ РУССКОГО ЯЗЫКА 140.5 KB
  Основные задачи педагога по развитию творческих способностей учащихся. Виды творческих работ на уроках русского языка Основные методические особенности сочинений-этюдов Творческие работы учащихся...
55692. ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ ЯК ІННОВАЦІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ У ФОРМУВАННІ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ 133 KB
  Формування компетентностей учнів зумовлене не тільки реалізацією відповідного оновленого змісту освіти але й адекватних технологій і методів навчання. Враховуючи що продуктом школи є людина особистість відзначимо основні задачі які підлягають реалізації...
55693. Національне виховання на уроках розвитку зв’язного мовлення 207.5 KB
  На жаль, нині ми маємо надзвичайно мало патріотів, котрі щиро вболівають за майбутнє та теперішнє держави. Чому це так? Тому, що відсутня відповідна політика держави, а як відомо «відсутність такої політики» - також політика.
55694. Корекційно-розвивальна робота з учнями з вадами фізичного та (або) розумового розвитку 228 KB
  Окрім того діти навчаються у школі де переважно ведуть сидячий спосіб життя і можуть ділитися своїми емоціями лише на коротких перервах чи на уроках фізкультури. Ці діти швидко відволікаються увага у них нестійка.
55696. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВНЗ 389 KB
  Студенти учасники ансамблю краще проводять заняття педагогічної практики у дитячому садку та школі бо їхнє тонке чуття музичних творів передається дітям а хвилювання яке притаманне студентам-практикантам під час проходження...