47876

Своєрідність драматичних творів першої половини ХХ століття

Лекция

Литература и библиотековедение

Антігона надзвичайно любить життя, природу і красу. Вона кохає Гемона, сина Креона, мріє стати його дружиною і народити сина. Але цілком свідомо відмовляється від усього цього. Чому Антігона це зробила, вона намагається пояснити у своєму діалозі-змаганні з Креоном, який займає майже третину тексту. На відміну від античної героїні нею керує не почуття обов’язку

Украинкский

2013-12-03

51.5 KB

5 чел.

Лекція 3.

Тема: Своєрідність драматичних творів першої половини ХХ століття

План

Епічний театр Б.Брехта.

Антивоєнна тема в драмі Б.Брехта „Матінка Кураж та її діти”.

Трансформація давньогрецького міфу в п’єсах Ж.П.Сартра та Ж.Ануя.

Драма Л.Піранделло „Шестеро персонажів у пошуках автора” як відображення принципів філософського театру.

3. Жан Ануй (1910-1987) – відомий французький драматург. За своє життя він створив майже 50 драматичних творів. Нерідко драматург групував свої п’єси в цикли: „Чорні п’єси”, „Рожеві п’єси”, „Нові чорні п’єси”, „Блискучі п’єси”, „Колючі п’єси”, „Костюмовані п’єси”. Найбільш відомі п’єси: „Дикунка” (1934), „Подорожній без багажу” (1937),  „Антігона” (1943), „Медея” (1953), „Жайворонок” (1953).

„Антігона”, безперечно є однією з найкращих пєс Жана Ануя. Давньогрецький міф з „фіванського циклу”, відомий європейському глядачеві насамперед завдяки „Антігоні” Софокла, привернув і увагу письменника. Як зізнавався сам драматург, його захопила велич теми. Пєса прозвучала у 1943 році як апофеоз нескореності народу. А маленька героїня трагедії для цілого покоління французів стала уособленням героїчного Опору.

З трагедії Софокла Жан Ануй запозичує загальну сюжетну схему, основний конфлікт, імена головних героїв. Одначе тлумачення сутності трагедійного конфлікту, персонажів і вихідних положень пєси у Ануя є новим, своєрідним, навіть парадоксальним. Французький драматург звернувся до міфологічних образів та подій не лише для того, щоб замаскувати антифашистську спрямованість своєї драми, не лише для того, щоб через театральну „езопову мову” ввести в оману ворога. Ануй відчув цілком сучасний сенс міфу про Антігону. Він актуалізував його мотиви, знайшов певне підтвердження благородної ідеї Опору в античній трагедії. Драматург спромігся розгледіти у спадщині Софокла того вічного героя-бунтівника, який ціною власної загибелі запалює вогонь непокірливості та протесту. Ролі на сцені розподілені з самого початку, адже глядачеві добре відома ця історія. Як у реальному житті кожному персонажу треба зіграти свою роль – прожити власне життя.

Антігона надзвичайно любить життя, природу і красу. Вона кохає Гемона, сина Креона, мріє стати його дружиною і народити сина. Але цілком свідомо відмовляється від усього цього. Чому Антігона це зробила, вона намагається пояснити у своєму діалозі-змаганні з Креоном, який займає майже третину тексту. На відміну від античної героїні нею керує не почуття обовязку. Просто вона мусила це зробити, висловити свій протест, довести беззаконність Креонового наказу. Вона прагне протиставити сваволі правителя свою особисту незалежність. Креон не просто злий правитель, він – сучасний політик. Він чесно зізнається, що й сам накаже поховати труп, але через місяць. Коли це бидло, яким він править, прийде до тями. Креон розповідає Антігоні, що обидва брати виявляється були зрадниками. Але політика вимагає, щоб один з них був оголошений національним героєм, а тіло другого гнило на осонні. Креон навіть не знає, чий насправді труп там висить. Братів не впізнали. Він вибрав труп, що був менш пошкоджений. Але Антігона не відмовляється від своїх переконань. Правду, за яку гине героїня, підхоплює її сестра Ісмена. Вона піде до трупу Полініка, а потім і на смерть.

Вчинок Антігони є абсурдним, нікому не потрібним. Полінік не вартий героїчної самопожертви сестри, як і не вартий цього фіванський чи французький народ, що представлений у драмі Ануя лише червонопикими гвардійцями. Одначе, як це не здається парадоксальним, саме у безглуздості та безцільності, в абсурдності й алогізмі полягає мета Антігони. Адже вона не сказала „так”, не скорилася і, обравши смерть, здобула моральну перемогу. Антігона довела, що людина повинна робити, що може, повинна залишатися людиною, навіть якщо для цього необхідно померти.

Жан Поль Сартр (1905-1980) був своєрідним символом свого часу: теоретик екзистенціалізму, письменник, публіцист, політичний діяч, лауреат Нобелівської премії 1964 р. Автор широко відомих п’єс: „Мухи” (1943), „Мертві без поховання” (1946), „Брудні руки” (1948), „Диявол і Господь Бог” (1951), „Бранці Альтони” (1960). Одержавши прекрасну освіту, Сартр розчарувався у всіх відомих філософських вченнях і відчув потребу створити таку систему поглядів, яка б давала йому можливість осмислити реальність повну суперечностей та конфліктів. Теоретичні роздуми Сартра втілювалися в його художній творчості, що чуйно реагувала на всі події життя.

Першим художнім втіленням гуманістичного екзистенціалізму була пєса „Мухи” (1943). Письменник використав сюжет античного міфу про Ореста, що мстить тиранові Егісфові та своїй матері Клітемнестрі за вбивство батька, царя Агамемнона. Сартрові важливо  було показати людину, що робить вибір, і всю екстремальність ситуації свободи вибору та її наслідки. 

Дія пєси відбувається в Аргосі, місті, де 15 років тому вбито Агамемнона. Про злочин аргоського царя Егісфа відомо кожному жителю міста. Саме він став підвалинами „нового порядку”, що його створив у державі правитель. Народові навіяний страх перед богами і почуття колективної провини. В Аргосі панує справжній нацистський терор. І цар не лише не приховує свого лиходійства, а й постійно нагадує про нього підданим. Адже народ, за задумом Егісфа, має поділити з ним провину. Жителі Аргоса покірно спокутують цей гріх. Уособленням докорів їх сумління жирні мухи, які наповнюють місто. Всі герої п’єси у різні періоди життя були поставлені в ситуацію вибору, але всі вони відчувають внутрішню неволю, безсилля перед заведеним „порядком”, не можуть подолати принципів загальноприйнятої моралі.

Лише Орест, якого врятувала від смерті сестра Електра, виховувався за межами міста і відчуває себе вільним. Він повернувся до Аргоса під іменем Фалеба, але ще не прийняв рішення, що йому робити. На помсту його штовхає зустріч з Електрою. Цікавою дійовою особою є Юпітер – одна з найбільш вдалих знахідок Сатра. Це зловісна постать, бог-тиран, позбавлений усякої божественності. Юпітер – бог хитрий, лукавий, підступний. До того ж він самозванець, бо справжній бог носив би імя Зевса. Він задоволений встановленим під його покровительством ладом і намагається переконати Ореста, що він тут зайвий. Орест може відмовитися від помсти, піти з міста і залишитися байдужим до проблем інших людей. Але він хоче взяти на себе злочини і докори сумління всіх мешканців міста, щоб звільнити від них свій народ. Його поняття справедливості полягає в бажанні вбити тирана, скинути його владу, повернути аргосцям почуття власної гідності.

Одначе, зовсім по-іншому розуміє справедливість Юпітер. Помста Ореста для царя богів – це не просто „некорисний” злочин, а й учинок небезпечний для влади Юпітера над людьми. І головна небезпека полягає не в тому, що Орест вбиває Егісфа і Клітемнестру без докорів сумління. Небезпека для бога в тому, що Орест знає, що він вільний. А вільна людина в місті – це як паршива вівця в отарі. Вона може заразити все царство.

Злочин стає для Ореста необхідним актом, бо його ворогом є не окрема людина, а той порядок, який вона уособлює, увесь суспільний лад. Здійснюючи акт справедливості, Орест вбиває спочатку Егісфа, а потім Клітемнестру. Тепер він по-справжньому відчуває, що таке свобода.

Народ на відміну від давньогрецьких трагедій не підтримує героя. Жителі Аргоса чекають на свого рятівника з камінням, вилами й кийками в руках. Орест опинився в конфлікті з народом, що невільно сам став співучасником вбивства Агамемнона і багато років сповідував докори сумління як національну релігію. Разом з Електрою Орест ховається від людей і мух в храмі Аполлона. Героїв оточили Еринії, богині помсти. Але шматують вони лише налякану Електру. Нажахати Ореста вони не  в силах. Юпітер пропонує Оресту та Електрі  царство в обмін на збереження існуючого ладу. Але герой відкидає і умовляння, і погрози, і навіть благання Юпітера повернутися в лоно законів.

У фінальному монолозі Орест пояснює свій вчинок і йде з міста, забравши з собою бридких мух, цей символ страху і брехні, інертності громадян. У картині світу, зображеній Сартром у пєсі, можна вгадати Францію, окуповану нацистами, а в діях Ореста, в його бажанні бути самим собою, бути вільним у бажанні помсти – відгук антифашистського руху Опору.

Головна філософська ідея пєси полягає в тому, що людина, коли здійснює свій духовний вибір, бере на себе відповідальність за долю цілого світу.

4. Луїджі Піранделло (1867-1936) – італійський письменник, драматург, лауреат Нобелівської премії 1934 року. Автор  поетичної збірки „Радісний біль” (1889), романів „Покійний Матіо Паскаль” (1904), „Святий” (1905), „Знімається кіно” (1916) та пєс „Шестеро персонажів у пошуках автора” (1920), „Генріх ІV” (1922), „Кожний по-свойому” (1924). Світове визнання письменнику принесли саме його драматичні твори.

Розмірковуючи над розвитком драматичних жанрів ХХ століття Піранделло доходить висновку, що сучасна драма повинна в умовній, гротескній, парадоксальній формі дати філософське трактування дійсності. Втіленням такої програми стала пєса „Шестеро персонажів у пошуках автора”, у якій відслідковується роль „маски” в поведінці індивідума, реальність урівнена з вимислом, комічне показане з трагічного боку, а трагічне – з комічного.

Пєса розпочинається з приходу акторів на репетицію. Відбувається їх суперечка з Директором. Але неочікувано в залі зявляється театральний швейцар, а за ним шість персножів на чолі з Батьком, який пояснює, що вони прийшли до театру в пошуках автора. Вони пропонують Директору стати його новою пєсою. Життя сповнене таких дурниць, які навіть не потребують правдоподібності, тому що вони і є правда, а створювати ілюзію правди, як це прийнято в театрі, – божевілля. Автор дав життя персонажам, а потім роздумав чи не зміг підняти їх ранг до рівня мистецького твору, але вони хочуть жити, вони самі – драма і згораюють від нетерпіння представити її так, як підказують їм власні бурхливі пристрасті.

Перебиваючи один одного персонажі намагаються пояснити, у чому справа. Батько одружився з Матірю, але невдовзі став помічати, що вона має якісь почуття до його секретаря. Він дав їм обом грошей, щоб вони залишили його будинок і жили разом. Сина, якому тоді було два роки, він відправив до села, де винайняв йому годувальницю. Але Батько не втрачав контактів з новою сімєю дружини, допоки вона не залишила місто. У Матері народилося ще троє дітей: Пасербиця, Хлопчик і Дівчинка, до яких законний Син ставиться презирливо, вважаючи їх незаконними. По смерті співмешканця Мати з дітьми повернулася до рідного міста і, щоб звести кінці з кінцями, стала займатися шиттям. Але зясувалося, що господарка модної лавки мадам Пече дає їй замовлення  лише заради того, щоб примусити Пасербицю займатися розпустою. Вона стверджує, що Мати пошкодила тканину, і вираховує її вартість, тому Пасербиця, щоб покрити витрати, таємно торгує собою. Пасербиця у всьому звинувачує то Сина, то Батька, але ті виправдовуються. Персонажі сваряться, і Директор вважає, що лише автор зможе відновити порядок. Тоді Батько пропонує йому стати автором. Персонажи ссорятся, и Директор считает, что только автор может восстановить порядок. Он готов посоветовать им обратиться к некоему драматургу, но Отец предлагает Директору самому стать автором — ведь все так просто, персонажи уже здесь, прямо перед ним.

Директор погоджується, і на сцені встановлюють декорації, що зображують кімнату в закладі мадам Пече. Він пропонує персонажам провести репетицію для того, щоб показати акторам, як грати. Але персонажі самі прагнуть виступити перед публікою такими, як вони є. Перша розіграна сцена, коли Батько і Пасербиця зустрічаються в закладі мадам Пече, на думку Директора може мати успіх.

На сцені нова декорація: куточок саду з невеликим басейном. По один бік сидять актори, а по інший – персонажі. Директор пояснює початок другої дії. Пасербиця розповідає, що сім’я всупереч бажанню Сина переселилася в будинок Батька. Мати пояснює, що безуспішно намагається примирити Сина та Пасербицю. Батько сперечається з Директором про ілюзії та реальність. Майстерність акторів полягає в тому, щоб створити ілюзію реальності, однак у персонажів є своя, інша реальність, персонаж має власне життя, яке насичене лише йому при сущими рисами. Він реальніше від звичайної людини, особливо від актора, який може бути й «ніким». Реальність людей змінюється, і самі вони міняються, тоді як реальність персонажів не міняється і самі вони не змінюються. Коли персонаж народжується, він отримує незалежність навіть від автора, а іноді йому випадає отримати таке значення, про яке автор навіть не мріяв. Директор продовжує розпоряджатися відносно декорацій. Пасербиці заважає Син. Він готовий покинути сцену, але не може це зробити, бо його утримує якась таємнича сила. Дівчинка грається коло басейну. Хлопчик ховається за деревами стиснувши в руці револьвер. Мати заходить до кімнати Сина, щоб поговорити з ним, але він не хоче її слухати. Батько намагається заставити його вислухати Матір. Між Батьком і Сином спалахує бійка. Директор просить Сина розповісти особисто йому, що трапилося. Син розповідає, що коли проходив через сад, побачив в басейні Дівчинку. У цей час з-за дерев, де ховався Хлопчик, лунає постріл. Хлопчика виносять за куліси.  

Актори повертаються на сцену. Одні говорять, що Хлопчик насправді помер. Інші впевнені, що це лише гра. Директор виходить із рамок пристойності, поимслає всіх до дідька і просить дати світло.

Сцена і зал яскраво освітлені. Директор розсердився – даремно втрачено цілий день. Починати репетицію занадто пізно. Актори розходяться до вечора. Директор дає команду вимкнути світло. Театр у темряві, але в глибині сцени загорається зелена під світка. Зявляються величезні тіні персонажів, окрім Хлопчика та Дівчинки. Бачачи їх Директор втікає зі сцени. На сцені залишаються лише персонажі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

48004. Основи права 372.5 KB
  Конституційне право України. Конституція України. Конституційне право України являє собою систему правових норм що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи.
48005. Соціологія як наука про суспільство, соціальні закони та їх типологізація 451.5 KB
  Приступаючи до вивчення цього питання слід перш за все зясувати що являє собою соціологія як наука Поява соціології як самостійної науки була зумовлена розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці ХVIII на початку ХIХ ст. У цей час світ зазнав глибоких соціальних змін повязаних з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. статистика Розвиток і функціонування суспільства Предмет соціології Соціальна поведінка Соціальна структура Структурні особливості соціології як науки в єдності її предмета і...
48006. ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ЯК НАУКА 388 KB
  Теорія літератури як наука. Теорія літератури серед інших літературознавчих дисциплін. Предмет теорії літератури як науки.
48007. СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ЯК СИСТЕМИ ЗНАНЬ І СВІТОГЛЯДУ 1.26 MB
  Філософія і світогляд. Філософія як ядро філософського типу світогляду. Філософія історії. Філософія.
48008. Живопис. Курс лекцій 929 KB
  Вивчаючи натуру закони живопису студент розвиває почуття ритму як лінійного так і ритму основних мас тону і кольору вирішує складні пластичні просторові кольоросвітлові завдання. На основі засвоєння знань законів живопису оволодіння культурою використання кольору і форми студент набуває навичок що дають можливість кваліфіковано вирішувати творчі завдання. Використання контрасту та нюансу кольору у натюрморті 2729 Тема 5. Національні особливості використання кольору в живописних роботах 2935 Тема 6.
48009. Житлове право 251.5 KB
  Так громадянин має право на приватизацію державного житлового фонду але він може отримати його у приватну власність якщо він є наймачем державного комунального житла; наявне законодавство що регулює механізм приватизації житлового фонду; належна йому квартира будинок знаходиться у державному житловому фонді; волевиявлення проявляється у формі заяви та надання інших необхідних документів про склад сім'ї пільги паспорт тощо. Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і комунального...
48010. ОБЛІК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 2.51 MB
  Орієнтація нашої держави на ринкову економіку необхідність підготовки ґрунту для вступу України до Світової організації торгівлі постійне залучення іноземних інвесторів та розвиток комерційних відносин між вітчизняними й іноземними підприємствами доводить що облік зовнішньоекономічної діяльності підприємств є досить актуальною темою для дослідження. Зовнішньоекономічна діяльність це діяльність суб‘єктів господарської діяльності України та іноземних суб‘єктів господарської діяльності яка побудована на взаємовідносинах між ними є...
48011. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 1.79 MB
  Система показників комплексного АГД Показники вихідних умов діяльності підприємства наявність необхідних матеріальних і фінансових ресурсів для нормального функціонування підприємства і виконання виробничої програми організаційнотехнічний рівень підприємства рівень маркетингової діяльності Показники використання засобів виробництва фондорентабельність фондовіддача фондомісткість середньорічна вартість основних засобів амортизація Показники використання предметів праці матеріаломісткість матеріаловіддача вартість предметів труда за аналізує...
48012. Координати у просторі 3.8 MB
  Закони додавання векторів Переставний закон: Сполучний закон: Правило паралелограма на площині Правило паралелепіпеда у просторі Віднімання векторів Різницею двох векторів називається такий вектор сума якого з другим вектором дорівнює першому. Множення вектора на число Множення вектора на додатне число Добутком ненульового вектора на число k 0 називається такий вектор співнапрямлений даному довжина якого дорівнює довжині даного вектора помноженій на k. Множення вектора на нуль...