47885

Методологія наукового пізнання та журналістика

Конспект

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Специфіка об’єкта пізнання в журналістиці. Схеми пізнання об’єкта. Специфіка об’єкта пізнання в журналістиці. Схеми пізнання об’єкта.

Украинкский

2013-12-03

149.5 KB

7 чел.

PAGE  9

Змістовий модуль 1. Методологія наукового пізнання та журналістика

Лекція №2

Тема. Методи наукового пізнання в журналістиці

Логіка викладу

Методи вивчення та викладу як методи наукового пізнання.

Форми мислення в журналістській творчості.

Специфіка об’єкта пізнання в журналістиці. Схеми пізнання об’єкта.

Рівні узагальнення методів пізнання.

Методи аналізу й узагальнення матеріалу. Порядок опрацювання інформації.

 Етапи опрацювання інформації: групування,  типологізація, пояснення.

Метод прогнозування в журналістиці.

Моніторинг як метод. Поняття про медіамоніторинг, його функції.

 Гіпотетичний та описовий методи в журналістиці. 

1. Методи вивчення та викладу як методи наукового пізнання.

Як було вказано в попередній лекції, методологія – це галузь знання, що охоплює засоби, методи, способи, технології, що використовуються в будь-якій науці.

Якщо екстраполювати ці положення на сферу журналістики, то методологія журналістики передбачає розроблення цілісної системи особливих принципів і підходів до вивчення об’єктів, тобто являє собою системну освіту, яка визначається не тільки системою наявних знань, а й особливостями журналістського процесу пізнання явищ.

Традиційно методологію розділяють на чотири галузі:

1) загальна методологія пізнання;

2) методи наукового пізнання;

3) методологічні основи наукової творчо-пізнавальної діяльності;

4) методологічні принципи викладу.

Загальна методологія пізнання виробляє світоглядні й загальнометодологічні орієнтири для всіх наук. Як і будь-яка наука, журналістика підпорядковується загальним законам соціально-історичного пізнання. Творчість журналіста чи редакційного колективу здійснюється на основі законів соціальної практики. Принципові орієнтири в розумінні дійсності дають журналісту знання в галузі філософії, економіки, етики, естетики, логіки, теорії соціального управління, художнього пізнання. Щоб адекватно зрозуміти й достатньо компетентно оцінити дійсність, журналістові необхідне розуміння загальних законів розвитку суспільства. Фундаментальні знання – це не тільки основа ерудиції дослідника, це база, без якої неможливий аналіз соціальної практики.

Методи наукового пізнання поділяють на: методи вивчення та методи викладу.

Методи вивчення являють собою систему прийомів пізнання явищ та об’єктів дійсності. Вони допомагають дослідникові побачити явище в конкретних рисах і властивостях, розкрити його природу, закономірності функціонування й розвитку, зв’язок з іншими явищами.

Методи викладу – це система прийомів презентації аудиторії зібраних відомостей. Метод викладу містить у собі два складники: метод пізнання та метод пізнавальної діяльності.

2. Форми мислення в журналістській творчості.

Загальнонаукові методи пізнання застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях. Теоретичне дослідження спрямоване на всебічне пізнання об’єктивної реальності та передбачає певний спосіб мислення, що виявляється в різних формах: судженні, умовиводі, індукції, дедукції, синтезі, аналізові, аналогії та ін. Зупинимося докладніше на аналізові окремих із них.

Судження – це  форма мислення, у якій стверджується зв’язок між предметом і його ознакою (прикметою) або відношення між предметами і яка володіє властивістю виражати або істину, або неправду. 

Іншими словами, судження – це ствердження чи заперечення наявності в предметах чи явищах деяких властивостей чи відносин між ними. Об’єктивне судження може бути правильним або помилковим.

Умовивід – це форма мислення, за допомогою якої з одного чи декількох суджень на основі певних правил виводиться нове судження. Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок і логічний зв’язок між засновками та висновком.

Індукція передбачає рух від одиничного до загального, висновок про весь клас предметів базується на знанні про окремих представників цього класу.. Індукція дає первинне узагальнення, ґрунтовні знання про факти дійсності, необхідні для подальшого теоретичного узагальнення.

Дедукція передбачає рух думки від загального до конкретного, логічний пошук фактичної інформації для підтвердження та розвитку узагальнень, що вже існують, поглядів і переконань. Дедуктивний метод мислення, однак, може спричинити тенденційний добір фактів.

Аналіз – це метод наукового дослідження предметів та явищ  шляхом розкладання та розчленування їх у думці на складники.

Синтез – це метод наукового дослідження предметів, явищ дійсності в цілісності, єдності та взаємозв’язку їхніх частин; синтез – це такий логічний прийом, за допомогою якого ми подумки  сполучаємо в одне ціле розчленовані в аналізі окремі частини предмета або  явища.

Аналогія – це висновок, зроблений на підставі схожості, подібності в чому-небудь предметів, явищ, понять.

Про методи  аналізу та синтезу інформації йтиметься й далі, у питанні про методи аналізу та узагальнення матеріалу.


3. Специфіка об’єкта пізнання в журналістиці. Схеми пізнання об’єкта.

Об’єктом пізнання журналіста є те, на що спрямована його практична, пізнавальна й оцінна діяльність як суб’єкта інформаційного процесу.

Загальна схема об’єкта пізнання

Оцінка та вид взаємозв’язку

Просторова

Тимчасова

Функціональна (функційна)

Об’єкт у сукупності

Взаємозв’язок елементів

Оптимальний, тимчасовий розподіл функцій, які виконують елементи об’єкта

Залежність елементів об’єктів один від одного

Вплив оточення

на об’єкти

Взаємозв’язок об’єктів

у просторі

з іншими

об’єктами

Оптимальний розподіл функцій об’єкта залежно від впливу оточення протягом певного часу

Залежність виконання функцій об’єкта від функцій інших об’єктів

Вплив об’єкта

на оточення

Наслідки видозміни

об’єкта

Зміни функціонування об’єктів при функціонуванні цього об’єкта

Досліджуючи об’єкт (подію чи явище), до результату можна йти, використовуючи різні алгоритми дій. Так, Галина Мельник та Максим Кім наводять кілька таких схем:

Перший алгоритм:

  1.  Загальна характеристика об’єкта.
  2.  Поняття про об’єкт. Суттєві характеристики об’єкта.
  3.  Загальна характеристика процесу.
  4.  Виникнення об’єкта. Створення нового об’єкта як результат видозмінювання об’єкта й переходу об’єкта від одного стану до іншого.
  5.  Криза й розпад об’єкта.
  6.  Способи і прийоми здійснення роботи з об’єктом.
  7.  Склад і структура об’єкта.
  8.  Об’єкт як частина іншого об’єкта.
  9.  Класифікація об’єктів.
  10.   Методи дослідження об’єкта.
  11.   Зв’язки, відношення залежності окремих складників об’єкта (закони певної структури).
  12.  Функції і призначення об’єкта.
  13.  Втрата об’єктом свого призначення, функцій.

Другий  алгоритм  вивчення об’єкта може мати такий вигляд:

  1.  Визначення властивостей об’єкта.
  2.  Стан об’єкта.
  3.  Порівняння об’єкта з іншими об’єктами.
  4.  Взаємодія об’єкта з іншими об’єктами.
  5.  Експлікація властивостей об’єкта (ілюстрація).
  6.  Теоретичні основи опису властивостей об’єкта.
  7.  Наслідок виявлення властивостей об’єкта.

Третій алгоритм   уміщується в таку схему:

  1.  Визначення поняття.
  2.  Визначення властивостей об’єкта: а) індивідуальних; б) видових.
  3.  Зміна властивостей об’єкта.
  4.  Кількісна характеристика об’єкта.
  5.  Експлікація властивостей об’єкта.
  6.  Погляди вченого на об’єкт (ілюстрація).
  7.  Функції об’єкта.

Для журналістських текстів з філософським підґрунтям притаманний інший алгоритм пізнання:

  1.  Визначення властивостей об’єкта: а) основних; б) другорядних.
  2.  Погляди вченого на об’єкт.
  3.  Біографія вченого.
  4.  Експлікація властивостей об’єкта (ілюстрація).
  5.  Аргументація істинності / неправдивості визначення властивостей об’єкта: порівняння об’єкта з іншими об’єктами.

Предметом пізнання журналіста може бути певний зріз або аспект об’єкта, що підлягає аналізу. До аналізу певних подій та явищ стосовно первинного (вихідного) матеріалу потрібно підходити прагматично, щораз вирішуючи, що саме є найбільш важливим для розкриття певної теми. Отже, вибір методів і прийомів роботи журналіста залежить від мети, специфіки та предмета аналізу.

4. Рівні узагальнення методів пізнання.

У науковій літературі вивчено кілька рівнів, що свідчать про ступінь узагальнення методів пізнання:

  •  філософський рівень – система цінностей конкретного журналіста, його світогляд;
  •   загальнонаукові, логічні методи пізнання й творчості, які активно використовували в журналістиці раніше: спостереження, експеримент, аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, аналогія, порівняння й ін.;
  •   соціально-психологічні, соціологічні, соціально-економічні методи: соціологічні опитування, контент-аналіз, маркетингові дослідження, консалтингові послуги й т. ін;
  •  міждисциплінарні й міжгалузеві методи, синтез психолого-творчих мисленнєвих операцій із використанням технологічних досягнень.

5. Методи аналізу й узагальнення матеріалу. Порядок опрацювання інформації.

Будь-яка інформація, отримана в ході пізнання дійсності, підлягає опрацюванню. Із цією метою застосовуються методи аналізу й синтезу. Аналіз – це лише початок виявлення елементів, що взаємодіють, взаємозв’язку причин і наслідків, а завершенням його, з’єднання окремих елементів, що досліджуються, в єдине ціле, здійснюється за допомогою синтезу. 

Д. Прилюк справедливо зазначає, що для журналіста в ході аналізу важливо встановити зв’язки факту з сутністю, з іншими фактами, їхній вплив на суспільний розвиток, тенденцію цього розвитку. Найпершою сходинкою діалектичного аналізу є об’єктивність розгляду факту чи речі. Не приклади з приводу, не відступи чи роздуми над ними, а предметний аналіз речей такими, якими вони з’явилися в дійсності й мають бути осмисленими. Але вже на цій первинній сходинці аналізу виникає потреба з’ясувати місце певного факту чи речі серед інших, бо нічого в житті немає ізольованого, бо все перебуває в певних зв’язках і залежностях.

У контексті цього питання доцільно розкрити й сутність таких понять, як узагальнення, формалізація та абстрагування.

Узагальнення – це мисленнєвий перехід від емпіричного аналізу окремих об’єктів на більш високий ступінь абстракції шляхом виділення спільних ознак, що є в розглянутих об’єктах.

Формалізація (від лат. formalis – кладений за формою) – метод відбиття результатів мислення в точних поняттях, виражених у формулах чи знаковій формі тощо.

Абстрагування – метод наукового пізнання, заснований на формуванні образу реального об’єкта за допомогою мисленнєвого виділення ознаки, яка цікавить дослідника.

Порядок опрацювання інформації. Сучасні критерії опрацювання інформації і способи нагромадження банків даних і пошукових систем дають змогу журналісту систематизувати зібраний матеріал.

Порядок опрацювання інформації такий:

  1.  Концентрація інформації. На цьому етапі досягається повна сукупність із необхідної теми. Тільки на її основі можна робити висновки.
  2.  Фільтрація інформації передбачає виокремлення суттєвої інформації для її аналізу.
  3.  Класифікація суттєвої інформації передбачає зменшення інформації, що підлягає аналізу, вибір потрібного масиву.
  4.  Ранжирування (певний порядок) інформації полягає в розробці ефективних технологій. При цьому аналіз починається з найціннішої інформації.
  5.  Систематизація кваліфікованої інформації замість оперування окремими фактами, уміщеними в різних джерелах інформації. На цьому етапі потрібно оперувати цілісною картиною стану проблеми в цілому.
  6.  Візуалізація систематизованої інформації сприяє доступності всієї інформації для спеціалістів різного профілю.
  7.  Підготовка до комп’ютерної обробки.

До наукових методів творчого дослідження зараховують також ідеалізацію (уявне конструювання ідеальних об’єктів), формалізацію (побудова абстрактно-математичних моделей), аксіоматизацію (формулювання теорій на основі аксіом) й гіпотезу.

6. Етапи опрацювання інформації: групування,  типологізація, пояснення. 

Виділяють такі етапи опрацювання інформації: групування,  типологізація, пояснення. 

  •  групування  (форма класифікації даних за певними ознаками подібності й відмінності);
  •  типологізація (пошук стійких поєднань властивостей соціальних об’єктів та явищ в цілісній системі змінних, що стосуються об’єкта вивчення);
  •   пояснення (з’ясування та розкриття на основі експериментальних даних сутності об’єкта).

Зупинімося на них докладніше.

1. Групування як форма класифікації дає змогу поділити цілісну сукупність об’єктів чи даних на однорідні групи так, щоб розходження всередині групи були менші, ніж між групами. Проводячи групування, важливо забезпечити однорідність і порівнюваність ознак, за якими здійснюється розподіл. Класифікація потрібна, щоб з’ясувати зв’язки й закономірності розвитку досліджуваних об’єктів.

Основа класифікації – це ознака, що дає можливість розділити об’єм родового поняття  (усю сукупність класифікованих за певною класифікацією об’єктів) на види (видові поняття – члени  цієї сукупності) На основі запропонованих класифікацій можна виявити тип досліджуваного феномена, з’ясувати його значення та місце серед інших схожих об’єктів, знайти схоже та відмінне між ними.

Загальні вимоги до класифікацій: кожна класифікація будується лише за одним принципом; кожен об’єкт може попасти лише в один підклас; елементи класифікації мають взаємно виключати один одного, це означає, що не лише один   може одночасно входити в інший; поділ на підкласи має бути безперервним.

Отже, класифікація за певними ознаками і критеріями дає змогу виявити деякі загальні закономірності в різних явищах дійсності, окреслити можливі причинно-наслідкові зв’язки між різнорідними фактами. Щоправда, щоб довести наявність таких зв’язків, даних самої лише класифікації не достатньо — тут треба буде застосовувати інші методи дослідження.

2. Типологізація (типологія) – це метод (а також результат) наукового пізнання, наукової систематизації, класифікації на основі загальних для них ознак і властивостей. Метод типологізації орієнтований на пошук стійких ознак і властивостей досліджуваних об’єктів.

Типологізація також являє собою виявлення подібності та розходження досліджуваних соціальних об’єктів чи явищ, пошук надійних способів їхньої ідентифікації, а також критеріїв групування в межах прийнятої дослідником моделі.

Наприклад, типологічний аналіз передбачає аналіз кожного видання на фоні вже існуючих, розгляд досліджуваного ЗМІ з погляду того, чи має видання свою нішу й наскільки точно в неї вписується, наскільки відповідає поточній масовоінформаційній ситуації. Типологізація періодичних видань, теле- і радіопрограм дає змогу прорахувати шляхи їхнього оптимального позиціювання. Щоб зробити ЗМІ ефективним, популярним і прибутковим, важливо правильно «вирахувати» його тип.

Отже, результатом типологізації є виділення певних типів досліджуваних об’єктів чи явищ. Тип як модель – центральне поняття типологічного методу, – що відбиває деякі істотні ознаки певної кількості явищ, але свідомо ігнорує інші ознаки, які в цьому випадку вважаються несуттєвими. Фактично тип – це модель, якій відповідає будь-який клас об’єктів, а також елемент, що входить у класифікаційну систему.

Наприклад, тип видання — це певний узагальнений образ, що повторюється в тій чи іншій мірі в групі реально існуючих органів масової інформації.

Типологізація відрізняється від класифікації. Адже «клас» – це та чи інша сукупність реальних об’єктів, тоді як «тип» являє собою деякий ідеальний об’єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання низки  ознак.

!

Слід зазначити, що ідеальних схем типологізації не існує. Будь-яка типологізація умовна, проте без неї неможливо  скласти більш-менш повне уявлення про предмет пізнання.

Таксономія. Для того, щоб скласти адекватну типологічну модель (наприклад, друкованих ЗМІ згідно з їхніми змістовно-тематичним і професійно-якісним характеристикам), використовують найчастіше принцип таксономічного поділу, який може бути як одноступінчасті, так і багаторівневим («рід – вид»). У цьому випадку варто враховувати насамперед характер змін якісних, змістовних ознак об’єкта в процесі його розподілу.

Резюмуючи вказане, можемо констатувати, що в якості формальної логічної основи в процесі опрацювання інформації зазвичай послуговуються такими поняттями, як: тип (одиниця розчленування системного утворення для його дослідження), класифікація (система підпорядкованих понять на основі врахування загальних ознак), систематика (класифікація або угруповання однорідних предметів і явищ за загальними ознаками), та таксономія (теорія класифікації і систематизації складноорганізованих сфер дійсності).

  1.  Третім етапом технології опрацювання інформації є пояснення – розкриття  на основі експериментальних даних сутності об’єкта спостереження.

7.Метод прогнозування в журналістиці.

За висловом німецького вченого П. Штомпка, доля суспільства значною мірою залежить від того, яким люди уявляють суспільство в подальшому. Соціальні зміни можна спрогнозувати, синтезувавши весь комплекс сучасних знань – соціології, культурології, політології, психології тощо.

Прогнозування в журналістиці може базуватися на  експертному оцінюванні (практичному досвіді професіоналів) або на статистичних методах.

Суттєву роль у прогнозуванні відіграють результати масових і спеціалізованих (експертних) опитувань. Для серйозного й обґрунтованого прогнозу соціологічна інформація повинна бути доповнена показниками економічного, науково-технічного, соціально-культурного і демографічного розвитку. Без урахування цих даних надійність прогнозу знижується.

Прогнозуючи події зовнішнього світу й поведінку людей, журналіст спирається на свої репрезентативні схеми. Здатність передбачати розвиток подій, дій – це можливість журналістського мислення подати спосіб вирішення проблеми до того, як вона реально буде розв’язана.

Передбачення успіху може викликати мобілізацію сил, натхнення, а передбачення катастрофи здатне викликати паніку й загострити ситуацію, проте може викликати й своєчасне втручання та ліквідацію загрози.

Теорію прогнозування часто розглядають як метод перевірки наукових теорій і гіпотез у багатьох науках, зокрема в соціальних і гуманітарних.

У журналістиці використовують два типи методів: традиційний і модернізований.

Метод прогнозування використовують для того, щоб математично формалізувати стратегію у вигляді якоїсь моделі. Теорія ігор допомагає прийняттю рішень. Теорія ймовірностей вивчає ймовірнісні закономірності випадкових подій. При цьому використовуються такі операції:

  •  аналіз проводиться за допомогою простих і складних індикаторів;
  •  факторний аналіз (наприклад, виявляє інтерес сторін і думок) виділяє групи індикаторів, що мають високий рівень кореляції;
  •  аналіз кореляції (причиново-наслідкові зв’язки);
  •  аналіз спектральний;
  •  екстраполяція (перенесення минулих тенденцій на майбутній
  •  період);
  •  аналіз тенденцій (причиново-наслідкові зв’язки, результат змінюється залежно від часу і тривалості подій). тощо

Варто зауважити, що метод публіцистичного прогнозування належить до ефективних  способів вивчення дійсності, оскільки сприяє створенню  цілісного уявлення про час, де присутня минуле, сьогодення та майбутнє.

Удаючись до використання цього методу журналіст насамперед намагається передбачити динаміку розвитку тих чи тих подій, тому має справу з випередженням  інформації.

Філософ Н. В. Булдакова стверджує, що прогнозування (спеціальне наукове передбачення) слід відрізняти від передчуття, вгадування (розмірковування на підставі досвіду) та від пророцтва.

Прогнозуючи, журналіст може висловлювати різні гіпотези, які нерідко слугують лідом або завершенням, допомагають зробити акцент на чомусь.

8. Моніторинг як метод. Поняття про медіамоніторинг, його функції.

Моніторинг. Основою прогнозів часто стають результати моніторингу – цілісної системи відстежування за об’єктом. Моніторинг передбачає структурування матеріалу за певний період, допомагає аргументувати думки.

Моніторинг – це метод вивчення складних різнорідних систем, який передбачає: цілеспрямоване тривале спостереження за характеристиками системи (об’єкта моніторингу); якісний та кількісний аналіз (оцінювання) цих характеристик, зокрема визначення змін у часі кожної конкретної характеристики;  прогнозування змін у системі в цілому».

Медіамоніторинг включає в себе: 1) збирання емпіричного матеріалу — цільове дослідження повідомлень ЗМІ, тематичний аналіз; 2) фільтрація та категоризація; 3) використовується і в значенні інструменту, і процесу, і кінцевого продукту спостереження за ЗМІ (останнє найчастіше в формі дайджесту).

Основними функціями моніторингу є: збирання й обробка даних, оцінювання й прогнозування стану об’єкта моніторингу, створення концептуальних і формалізованих моделей об’єкта, вироблення рекомендацій для ухвалення управлінських рішень».

Моніторинг сучасних соціальних процесів часто є основою прогнозів. Журналісти ділових видань, наприклад, відстежують фінансові, політичні й науково-технічні ризики. До моніторингу вдаються з метою отримання достовірної, актуальної і подекуди прихованої від «стороннього ока» інформації. Часто матеріал для ефективного моніторингу можна запозичити в самих ЗМІ. Важливо оволодіти структурованою інформацією за певний період: наприклад, фіксувати основні показники соціально-економічного розвитку країни (реґіону, міста, району); соціально-демографічні зміни; основні тенденції суспільної думки з різних аспектів життєдіяльності.

Отримані з допомогою моніторингу дані можуть слугувати базою для аргументації та визначення гострих проблем і напряму ідеї майбутніх публікацій.

9. Гіпотетичний та описовий методи.

Гіпотетичний метод. У науковій літературі виділяють також і гіпотетичний метод (метод припущення), який передбачає висунення  на основі дедукції наукового припущення для пояснення певного явища.

Наприклад, відбулася подія, яка має суспільний інтерес, і журналіст повинен її оперативно висвітлити. Подав у відставку голова уряду, відомому посадовцю висунуто обвинувачення у використанні коштів не за призначенням, трапилася катастрофа, що забрала сотні людських життів, на вулицях відбуваються несанкціоновані мітинги тощо. Читачі чекають від журналіста відповіді на запитання: що відбувається? Журналіст намагається осмислити ситуацію. І дуже часто перший крок на цьому шляху йому допомагає зробити незамінний у таких випадках метод, який має назву «гіпотеза».

На думку О. Тертичного, поняття «гіпотеза» використовують у двох випадках: щоб сформулювати припущення про причину явища, про його якості, про минулий чи майбутній стан; для позначення самого процесу, що веде до побудови цього припущення і його перевірки.

Метод виявляється у вигляді припущення, здогадки, домислу.

Гіпотеза – умовивід, тобто система умовиводів, у яких частина посилань невідома.

Ознаками наукової гіпотези є:

  •  вона повинна бути адекватною до предмета, який відображається;
  •  характеризуватися всебічністю охоплення об’єктів;
  •  бути відносно простою;
  •  бути достатньо обґрунтованою, мати ознаки достовірності;
  •  підлягати перевірці.

Гіпотеза як метод поширена в сучасній журналістиці. Вона може бути у ліді чи висновках, може стати основним акцентом у тексті, вона завжди привертає увагу читачів. Висування гіпотези – пропозиція аудиторії подумати над проблемою. Істинність гіпотези перевірити важко.

Описовий метод. У журналістиці часто використовується описовий метод, якому властиві універсальність і доступність, конкретність та ясність.

У полі зору журналіста – різні об’єкти опису: географічні, побутові, науково-технічні, природа, характер і зовнішність людини тощо.

Опис може бути статистичним і динамічним. Статистичний опис фіксує ознаки об’єкта, який перебуває у спокої. Динамічний опис фіксує ознаки діючого об’єкта. Опис у публіцистиці ефективний, якщо журналіст відбирає для нього ознаки не тільки суттєві, а й яскраві, такі, що запам’ятовуються, іноді навіть несподівані й контрастні. Описовий метод потрібно застосовувати при аналізі фоторядів, що супроводжують публікації, журнальні обкладинки тощо.

У тексті логічні методи тісно переплітаються з іншими, що дозволяє ефективно впливати на аудиторію.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1550. Установка числа корней полинома (с учетом их кратности) 101.35 KB
  Бесконечная и конечная многоугольные области. Геометрические условия, определяющие распределение корней. Алгебраические соотношения, определяющие распределение корней.
1551. Психология и педагогика высшей школы 195 KB
  Психология и педагогика высшей школы: предмет, объект, задачи, категории. Связь с другими науками. Основные направления реформирования образования 21 века и проблемы современной высшей школы. Образовательные уровни и образовательно-квалификационные уровни. Уровни аккредитации и типы вузов. Развитие студенческой группы, характеристика студенческого коллектива. Межличностные отношения в студенческой группе.
1552. Грошово-кредитна політика України 191 KB
  Суть, призначення і цілі грошово-кредитної політики. Концепція виникнення грошей. Роль держави у творенні грошей. Розвиток форм грошей. Їх різновиди і характеристика. Причини та значення демонетизації Gold. Сутність, грошового обороту, його економічна основа, визначальні риси. Грошовий обіг на макро- і мікрорівнях.
1553. Основы энергосбережения 196.5 KB
  Восполняемые и невосполняемые энергетические ресурсы. Виды топлива, их характеристика и запасы. Тепловые и атомные электрические станции (ТЭС и АЭС), гидроэлектростанции. Транспортирование и потребление тепловой и электрической энергии. Электроэнергетические системы и электрические сети. Структура потребления ТЭР.
1554. Характеристика предприятий и предпринимательства 180.5 KB
  Организационно-правовые формы предприятия. Ответственность юридического лица. Коммерческие и некоммерческие организации. Хозяйственные товарищества и общества. Государственные и муниципальные унитарные предприятия. Общественные и религиозные организации (объединения). Объединения юридических лиц (ассоциации и союзы).
1555. Экзаменационный тест по ИНФОРМАТИКЕ 102.34 KB
  Определите значение переменной c после выполнения следующего фрагмента программы. У исполнителя Утроитель две команды, которым присвоены номера. Доступ к файлу htm.net, находящемуся на сервере com.edu, осуществляется по протоколу ftp. В таблице фрагменты адреса файла закодированы буквами от А до Ж.
1556. Проектирование четырёхэтажного шестнадцатиквартирного панельного жилого дома 203.41 KB
  Характеристика объемно планировочного решения, спецификации фундаментов, оконных и дверных проемов, перекрытий, лестничных маршей, площадок, наружно стеновых панелей. Сведения о наружной и внутренней отделке. Расчёт лестничной клетки.
1557. Практична оцінка капіталовкладень у створення і функціонування пунктів обміну валют 76.34 KB
  Аналіз валютно-обмінних операцій банку. Методи оцінки ефективності капіталовкладень банку в проекти пунктів обміну валюти. Методи оцінки ефективності використання авансу ПОВ.
1558. Область применения и технология производства работ при устройстве полов из досок, паркетной доски 197.69 KB
  Краткая характеристика объекта практики и строящихся зданий и сооружений. Технология и организация выполняемых работ. Характеристика оперативного планирования и управления производством. Охрана труда и техника безопасности на объекте.