47887

Міждисциплінарні методи в журналістиці

Лекция

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Міждисциплінарні методи в журналістиці Міждисциплінарні методи в журналістиці Логіка викладу Вступ. Методи історії: метод повної історичної реконструкції метод часткової історичної реконструкції порівняльноісторичний метод метод архівного дослідження. Біографічний та автобіографічний метод як важливе джерело відомостей про особу у роботі журналіста.

Украинкский

2013-12-03

502 KB

18 чел.

PAGE  16

Змістовий модуль 2. Міждисциплінарні методи в журналістиці

Лекція №3

Тема. Міждисциплінарні методи в журналістиці

Логіка викладу

  1.  Вступ.
  2.  Методи історії: «метод повної історичної реконструкції», «метод часткової історичної реконструкції», «порівняльно-історичний метод» «метод архівного дослідження».
  3.  Біографічний та автобіографічний метод як важливе джерело відомостей про особу у роботі журналіста.
    1.  Види біографічного інтерв’ю: лейтмотивне, наративне, відкрите  та  фокусоване інтерв’ю.
    2.  Портретний метод у журналістиці.  Портрет і біографія: гранична сутність понять.
  4.  Практичні поради щодо створення портрета в журналістському творі. Методи і прийоми роботи журналіста над портретом.
  5.  Метод моделювання.
  6.  Економічний аналіз у журналістиці.
  7.  Методи політології.
  8.  Основні методи психології журналістики.
  9.  Філософські методи у журналістиці та журналістикознавстві.

У своїй творчій діяльності журналіст вирішує безліч емпіричних (установлення та відтворення фактів) теоретичних (виявлення та відображення зв’язків між фактами, сутності справ, відношень між людьми) й організаційних (реалізація теоретичних та практичних) завдань.

Зважаючи на це, можемо констатувати, що більшість методів журналістської творчості запозичені з інших наук, переважно – гуманітарних.

Сьогодні йтиметься саме про такі міждисциплінарні методи журналістики.

1. Методи історії

У журналістиці часто вдаються до групи історичних методів, що дають змогу виявляти історичні факти і відтворювати на їхній основі (звісно, уявно) історичний проес, розкривати логіку руху цього процесу. Методи історії передбачають вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічній послідовності.

Історичні методи дають змогу виявити приховані пласти інформації, зв’язок між смисловими висловами, термінами. Найчастіше ці методи використовують, коли вивчають матеріали ЗМІ з певної тематики. Актуальною в цьому аспекті є проблема великого обсягу джерельної бази, а також при цьому важливо враховувати й певну долю суб’єктивізму. Уникнути цього можна, якщо сфокусуватися на дослідженні одиничних, проте унікальних історичних джерел.

«Методи історичної реконструкції подій» поділяють на: методи повної та часткової історичної реконструкції.

«Метод повної  історичної реконструкції» передбачає  аналіз соціальної історії як динамічного процесу, історичний опис епохи в цілому. Історичні факти мають базуватися на банку офіційних даних, ураховувати усталені версії стосовно предмета дослідження (наприклад, вивчення політичної культури крізь призму відносин між владою та церквою тощо).

«Метод часткової історичної реконструкції» передбачає опис лише  окремих процесів, що їх варто розглядати в тісній взаємодії з відповідними соціально-політичними процесами. Цей метод є більш адекватним, аніж історичний опис епохи загалом. Крім того, усі гіпотези, що виникають у ході дослідження вимагають перевірки теорією, емпірикою та, як це не прозаїчно звучить – часом.

Загалом історичні методи дають змогу не тільки реконструювати очевидні структурні смисли, а й допомагають відновлювати їхню метаструктуру, а також ураховувати великі масиви історичних, культурних, психологічних, соціальних  та інших даних.

Окремі науковці, зокрема В. В. Різун та Т. В. Скотникова серед різновидів історичного методу виокремлюють також «порівняльно-історичний метод» та «метод архівного дослідження».

«Порівняльно-історичний метод» (крос-культурний аналіз або компаративний метод) – це коли шляхом порівняння виявляють загальне й особливе в історичних явищах, а також причини цих подібностей і розходжень; виявляють та зіставляють рівні розвитку досліджуваного об’єкта; зміни, що відбулися; визначають тенденції розвитку.

Архівне дослідження передбачає дослідження існуючих історичних свідчень і документів, створених чи збережених іншими особами чи організаціями.

Отже, узагальнивши всі підходи науковців можемо вказати на такі найбільш поширені методи історії, які застосовують у своїй діяльності журналісти, а саме: «метод повної історичної реконструкції», «метод часткової історичної реконструкції», «порівняльно-історичний метод» та «метод архівного дослідження» тощо.

2. Біографічний та автобіографічний метод як важливе джерело відомостей про особу в роботі журналіста.

Біографічний  та автобіографічний методи журналісти запозичили із суміжних сфер пізнання: теорії літератури, етнографії, історії, соціології, психології.

(Уперше біографічний метод став застосовуватися американськими вченими у 20 –х рр. ХХ ст. Епохальною для розвитку біографічного методу і всієї американської соціології вважається робота У. І. Томаса і Ф. Знанецького «Польський селянин у Європі і в Америці». Тут макросоціологічну проблему міграції розглянуто на прикладі економічних, культурних, релігійних і класових змін, які відбулися у селянських родинах і громадах польських емігрантів. Первинними даними були родинні листи, листи в різні організації та інші документи.)

Звернення до біографії як методу збору соціально значущої інформації являє собою насамперед відображення певних історичних змін в соціальному житті, оскільки біографія стає центральним соціальним виміром. У центрі біографічного дослідження – з’ясування перебігу всього життя людини, її внутрішньої динаміки, її місця й ролі в соціумі, набуття соціального досвіду.

Для збору більш «панорамної» інформації про окрему особистість варто дотримуватися кількох важливих правил:

«Історія життя» цієї людини порівнюється з історією суспільства в цілому, у якому індивід живе.

Звертаючись до біографії конкретної особистості, журналісти мають прагнути охопити її в цілому, іншими словами показати певну динаміку як зовнішньої, так і внутрішнього життя людини.

Доцільно провести аналіз та осмислити поведінку людини в тих чи тих ситуаціях, розкриваючи мотиви цієї поведінки та проаналізувати її  світоглядні позиції тощо.

Ставлення науковців до біографічного методу неоднозначне, адже дослідник змушений покладатися лише на суб’єктивну думку очевидця подій. Суб’єктивність є у всьому: і в життєвому досвіді людини, і в її вчинках, і в оцінних судженнях, й у світогляді. А, отже, таким відомостям можна й довіряти, і не довіряти. З іншого боку, історія життя однієї людини може мати велику цінність, оскільки завдяки дослідженню конкретних біографій можна «реконструювати» сприйняття тих чи інших історичних подій їхніми сучасниками.

У широкому потоці біографічних досліджень виділяють такі три загальні напрями:

Дослідження соціальних механізмів регулювання життя індивіда, соціальної зумовленості долі окремої людини.

(Наприклад, відслідкування професійних біографій людей відібраних за соціально-демографічним критерієм, де в центрі уваги – соціальні механізми регулювання життєвих траєкторій, історичні події, що відбувалися в цей час).

Реконструкція соціального досвіду і його смислових структур, зокрема колективної історичної свідомості, субкультурних стильових форм;

Дослідження процесу соціалізації особистості та інтерналізації (засвоєння) культурних зразків [3].

«Нині для біографічних досліджень стає характерним розуміння біографічного матеріалу як соціального феномену. Біографії аналізуються з погляду розуміючої соціології та соціальної дії (історія життя як спосіб орієнтації у світі буденності) із залученням герменевтичних підходів» – так уважає В.Різун.

Звернення до біографії людини – важливе джерело відомостей про особу. Саме тому біографічний  та автобіографічний методи часто використовують в історичних працях. Біограф прагне максимально наблизитися до справжнього життя, щоб дослідити внутрішній світ людини.

Актуальним є біографічний метод і в роботі журналіста, проте цей метод у ЗМІ застосовують, адаптуючи до його сфери професійних потреб.

Біографія в журналістиці – це не просто  довідка, де міститься перелік дат і подій, це насамперед «біографія душі», відтворення почуттів людини.

Для того, щоб у журналістському творі ожили люди та виникло відчуття ритму життя, необхідне поєднання ретельного аналізу та інтуїції, уяви й  співтворчості в біографічній реконструкції.

У журналістикознавстві біографічний метод використовують для збирання свідчень, спостережень і спогадів очевидців історичних подій, сімейно-історичних документів (листів, щоденників, сімейних записів, фото тощо).

Біографічний метод застосовують і для дослідження тих соціальних прошарків чи процесів, які важкодоступні для безпосереднього вивчення: замкнені релігійні секти, ув’язнені (особливо засуджені до страти) тощо. Досліджуючи такі феномени, можна звернутися до свідчень і розповідей членів відповідних соціальних груп (при цьому свідок може виступати інкогніто). Також біографічний метод застосовують, коли треба проаналізувати історію становлення окремої особистості, показати визначальні моменти професійного зростання людини тощо.

Працюючи з історичними і біографічними документами, журналістові варто пам’ятати, що він має справу не з справжніми фактами, а лише з текстами, створеними людьми. Тому ці тексти можуть містити як реальні, так і вигадані події, оскільки люди, що їх створювали, залежали від різних обставин особистісного і соціокультурного характеру. Треба пам’ятати, що будь-який «літописець» суб’єктивно оцінює історичних персон чи якісь події. А, отже, ми маємо справу не з фактами, а з «вторинною» реальністю і не повинні інтерпретувати наведені в історичних текстах дані як адекватний опис реальних подій минулого.

Дослідники, які звертаються до біографічного методу, найчастіше використовують біографічне інтерв’ю.

3 а. Види біографічного інтерв’ю: лейтмотивне, наративне, відкрите інтерв’ю та  фокусоване інтерв’ю.

У журналістиці використовують кілька видів біографічного інтерв’ю: лейтмотивне, наративне, відкрите інтерв’ю та  фокусоване інтерв’ю.

Зупинімося на їхньому  аналізові докладніше.

  •  Лейтмотивне інтерв’ю. Респондента відразу підводять до певної теми, а потім свідомо спрямовують розмову так, щоб респондент не дуже відхилявся від цієї теми та підтримував її впродовж бесіди;
  •  Наративне інтерв’ю. Співбесідника спершу просять детально розповісти історію свого життя , причому в хронологічній послідовності;
  •  Відкрите інтерв’ю. Під час такого інтерв’ю журналіст обирає роль „допитливого слухача” й у стилі повсякденної розмови ставить заздалегідь продумані запитання, які спрямовують бесіду в потрібному напрямку.
  •  Фокусоване інтерв’ю – це інтерв’ю. що передбачає бесіду на чітко визначену тему.

 Використовуючи метод біографічного інтерв’ю, важливо пам’ятати, що життя кожної людини неподільно пов’язане лише з соціально-історичними процесами, а й долею кожної людини, а саме її життєвими цілями, бажаннями, потребами, мотивами, поведінкою тощо.

До вивчення біографій вдаються і в такій сфері, як політика. Наприклад, порівняння біографій політиків за такими параметрами, як дата народження, місце навчання, армія, повноцінна сім’я, активна діяльність у школі, університеті, освіта, сім’я і т. ін. Це дає уявлення про те, як біографічні моменти позначилися на політичній долі.

Активного поширення набуло застосування біографічного методу в сучасних глянцевих журналах.

3 б.

Портретний метод у журналістиці.  Портрет і біографія: гранична сутність понять.

Особливо актуальним стає нині метод портрета. Портрет може бути елементом тексту або самостійним текстом.  

Варто закцентувати на тому, що перші портретні зразки з’явилися, звичайно ж, не в літературі та журналістиці, а саме в образотворчому мистецтві.

Перші текстові портрети з’явилися на межі літератури та науки. Літературні портрети, що мали на меті розкрити особливості творчої манери письменника, охарактеризувати його місце і роль в контексті вітчизняної та світової літератури тощо.

Портрет містить в собі необмежені засоби відображення об’єкта, а тому може бути художньо-публіцистичним твором (портретний нарис) або лише  елементом журналістського матеріалу

Отже, портрет – досить широке поняття, що може позначати:

Художньо-публіцистичний  жанр (портретний напис)

Метод відображення дійсності

Результат застосування методу, що знаходить вияв у портреті як елементі журналістського матеріалу.

Як правило, у портреті подається характеристика соціального контексту й історичної епохи, у якій діє герой портрета.

Фактично портретист аналізує фактори, що вплинули на досліджувану особу, його світогляд і життєдіяльність.

Портрет і біографія

Поняття портрету й біографії, близькі, однак не тотожні поняття.  Біографія, як і портрет може бути складником журналістського матеріалу, а також – і цілим текстом.

У широкому розумінні – біографія – це сукупність фактів із життя людини.

Використання біографічного факту в різних жанрах (портрет, нарис, есе) не позбавляє жанр біографії самостійності.

Першочергова мета біографа – розповісти про життя героя, а якщо драматургія факту розкриває й образ, то біографія виконує так зване надзавдання.

Спільним для портрета й біографії є об’єкт відображення – людина – і метод відображення (хронологічний, ретроспективний, метод характеристики). Біограф покликаний розповісти про життя людини, а портретист повинен розкрити індивідуальність людини, знайти те неповторне, що є в кожному та вирізняє його з-поміж інших. Усі біографії схожі за своєю канвою (дитинство, становлення, реалізація життєвої програми і підбиття підсумків). Портретист зобов’язаний знайти в одноманітності біографічного матеріалу неповторне звучання індивідуальності.  

Часто в журналістському тексті опрацьований матеріал знаходить вияв у характеристиці героя без викладення фактів.

Біографія, у певних ситуаціях, може виступати категорією не лише гармонійно-естетичною, а й місить у собі драматичний потенціал.

При створенні портрету використовують: хронологічний метод (від подій, що сталися раніше, до пізніших фактів), ретроспективний метод  (від прецеденту до причин) та метод хронологічного розкриття образу (відтворення фактів у послідовності змалюванння характеру). Останній метод характерний для портрета, тоді як в біографії найчастіше використовують хронологічний метод, що послідовно розкриває долю героя.

Біограф має зробити портрет героя та донести читачам долю героя, вписати ще одне життя в історію людства, а основне завдання портретиста полягає в тому, щоб побачити, втілити в портреті людську душу у всій її складності й багатогранності.

Крім того,  у портреті дається характеристика соціального контексту та історичної епохи, у якій діє герой портрета.

Прийнято вважати, що будь-який  портрет має суб’єктивну та об’єктивну характеристики. У першому випадку портретист характеризує духовний світ особистості, її психологічні, ментальні, емоційні, волові особливості, дає психологічну інтерпретацію поведінки й діяльності. У другому – відображає низку і внутрішніх, і контекстуальних об’єктивних  факторів, що вплинули на цю особу, його світогляд і життєдіяльність. Кожен портрет вирішує певні завдання і за своєю природою є контекстуальним, оскільки його завжди створюють на фоні оточення та контексту. Будь-який  портрет існує в певному фізичному, соціальному, психологічному і політичному просторі, пов’язаний з тим просторами і, нарешті, в великою мірою, імпліцитно або експліцитно, включає в себе цей простір і відображає його. Портрет пов’язаний із його автором, живе в часі і реальному, і історичному, залишається і в майбутньому, якщо цікавий людям майбутнього.

Михайло Бахтін наголошував на хронотопічності портрета, що вписується у свій час і простір та може з одного в інше.

Героями журналістських текстів стають переважно відомі люди, що займають верхні щаблі в соціальній ієрархії, чи ті,хто зміг досягти великих кар’єрних успіхів.

Практичні поради щодо створення портрета в журналістському творі.

Методи і прийоми роботи журналіста над портретом.

Портрет – це  розповідь про людину, метою якої є  описати зовнішність  персонажа і проникнути в його внутрішній світ. Оскільки людям найбільше подобається читати про людей, портрет може стати найпопулярнішою статтею в номері видання.
Структурно портрет складається з наступних елементів:

найважливіші етапи життя персонажа (народження, вибір професії, створення сім’ї, пік кар’єри);

цікаві випадки з життя персонажа;

коментарі персонажа;

спостереження автора;

спостереження тих, хто знає персонажа;

новинна зачіпка.

Розрізняють «холодне» і «тепле» написання портрета. У першому випадку журналіст пише портрет без спілкування з персонажем (Приміром, коли  потрібно представити публіці невідому людину, наприклад маловідомого чиновника, якого раптово призначеного на високий пост в уряді).

Джерелами відомостей тут є загальнодоступна інформація про цю людину та коментарі тих, хто особисто знає цю людину (якщо такі вдається отримати).

У випадку, коли журналіст уже раніше стикався з цією людиною або просто спостерігав за нею з боку, то це також може допомогти при роботі над портретом. оскільки враження про ту зустріч можуть лягти в основу портрета, «оживити» його, наскільки це можливо.

Зазвичай композиція такого портрета така: у першому абзаці повідомляється щось особливе про цю людину, фактично те, що робить його цікавим, далі – основна частина, у якій переважно йдеться про кар’єру персонажа та його професійні досягнення. Завершується портрет «втручанням в особисте життя персонажа й короткою розповіддю про його захоплення, а далі – висновок, який або звернений у майбутнє (при представленні людини), або підводить підсумки його життя (в некролозі).

При «теплом» написанні в основу портрета лягає інформація, отримана журналістом особисто, у ході безпосереднього спілкування з персонажем. У цьому випадку робота журналіста починається із зустрічі з героєм матеріалу. Перед зустріччю бажано обумовити її тривалість, щоб вона не виявилася надмірно короткою. Збір інформації для портрета вимагає відносно багато часу. Практика показує, що одна година спілкування з персонажем еквівалентна приблизно 1-2 тисячам знаків тексту. Відповідно,  при написанні портрета обсягом до 5-ти тисяч знаків (2-3 сторінки А4, 14 кегль, інтервал – 1,5) журналістові необхідно витратити на спілкування з персонажем до 3–4 годин. Якщо ж матеріал запланований великим обсягом, то бажано домовлятися відразу про кілька зустріч.

Крім того, якщо при підготовці інтерв’ю місце зустрічі особливої ролі не відіграє, і журналіст може зустрітися зі співрозмовником, наприклад, у парку чи в кафе, то для підготовки портрета з персонажем бажано спілкуватися в його природному середовищі, тобто на роботі чи вдома.

По-перше, невимушена ситуація спілкування дає змогу персонажеві розслабитися і вести себе, як звичайно. По-друге, навіть самі деталі самі  по собі можуть багато розповісти про людину, а також стати приводом для питань журналіста, допоможуть скерувати розмову в потрібне русло.

Бесіда при підготовці портрета може бути  статичною і динамічною.

У першому випадку журналіст і герой матеріалу сидять віч-на-віч  та розмовляють.

При динамічній же бесіді герой матеріалу щось робить, час від часу відволікаючись для відповідей на питання журналіста.

Наприклад, тренер футбольної команди ходить по кромці поля і дає вказівки гравцям або директор підприємства в своєму кабінеті відповідає на телефонні дзвінки і приймає доповіді підлеглих.

Динамічна бесіда краще статичної, хоча спокійна розмова з героєм матеріалу також інколи потрібна.

Ведення розмови

На що варто звертати увагу під час розмови?

По-перше, на особливості мови та  мислення, на те, чи є предмети або явища, які людина називає якось по-своєму, не так, як усі, які особливі слова вживає, як будує судження, робить висновки.

Другий важливий момент – це історії, випадки з життя персонажа. Журналіст повинен вміти їх добувати. Основний прийом тут –при появі будь-якої цікавої деталі – повертатися до неї, уточнювати, що персонаж тоді сказав, зробив тощо.

Наприклад, персонаж розповідає, що в молодості ходив в геологічні експедиції. Журналіст запитує, чи був випадок, коли вони заблукали або залишилися без припасів далеко від людей. Персонаж повідомляє, що такий випадок був. Далі журналіст через уточнюючі питання дізнається, хто як в тій ситуації вчинив, і реконструює історію, яка потім може бути представлена в портреті від імені персонажа.

По-третє, журналіст повинен фіксувати те, Як персонаж спілкується з іншими людьми (керівником, підлеглими,  членами сім’ї)? Яку роль він у кожному випадку грає? Чи змінюється його голос? Чи можна розгледіти під набором масок його справжнє обличчя? Тощо…

У цілому ж треба мати на увазі, що для кожної ідеї досить одного епізоду або цитати, і виходячи з цього співвідносити обсяг зібраної інформації зі структурою майбутньої статті.

Прийоми і методи отримання інформації у співрозмовника

GOSS-метод

Коли на розмову відведено надто мало часу, а також коли журналіст спілкується з людиною, про якого майже нічого не відомо, можна скористатися так званим GOSS-методом (від англ мета, перешкода, вирішення, початок), який розробив ЛаРуе  Гіллеланд (LaRue Gilleland), професор журналістики з Університету Невади.

Згідно з цим методом, журналіст послідовно ставить запитання про цілі персонажа, про перешкоди, які заважають досягти цих цілей, про рішення, які прийняв персонаж, щоб подолати перешкоди, і про час, коли персонаж почав або почне діяти, а також планує отримати результати.

Ось приблизний перелік таких питань.
Питання про мету:

Що ви хочете зробити?

Яка мета вашої організації?

Чого ви насправді хочете?

Якби у вас була можливість зробити лише одне велике діло в своєму житті, що б ви зробили?

Питання про перешкоди:

Що вам заважає?

З якими проблемами ви зіткнулися?

Чому ви не змогли цього зробити?

Чому ви цього не робите?

Навіщо ви взагалі влізли в цю справу?

Питання про рішення:

Що ви збираєтеся робити з цього приводу?

Як ви вирішуєте цю проблему?

Чи існує можливість впоратися з цим?

Як вам це вдалося?

Як ви на це зважилися?

Питання про початок дії:

Коли програма почала діяти?

Чия це була ідея?

Коли ви очікуєте отримати перший результат?

Коли проблема буде вирішена?

GOSS-метод узгоджується з прийнятим у психології поданням особистості через тріаду «хочу-можу-повинен». Під «хочу» маються на увазі цілі і бажання людини, під «можу» – його можливості і вміння, під «повинен» –дії, які необхідно зробити, щоб привести можливості у відповідність з бажаннями. Можна також визначити, наскільки особистість людини є цілісною, тобто якою мірою узгоджуються його «можу» і «повинен» з «хочу».

Нерідко виявляється, що людина формально до чогось прагне, але не робить нічого, що сприяло б досягненню його цілей, або взагалі віддаляється від них замість того, щоб наближатися.

Формула «Хто? + Що робить? + З якою метою?»

Ще одна формула характеру така: «Хто? + Що робить? + З якою метою?»

Щоб уявити людину, достатньо накласти цю формулу на дії персонажа і його поведінку в різних ситуаціях.

У драматургії існують поняття «бар’єр» і «каталіст». 

«Бар’єр» –це щось, що герой повинен подолати, щоб досягти мети, наприклад отримати освіту, щоб влаштуватися на роботу, опанувати бойовим мистецтвом, щоб побити кривдника.

«Каталіст» – це людина, у взаємодії з якою ерой проявляє свої якості. Типові каталісти – ворог і об’єкт любові. Також в характері слід помітити і виділити одну з трьох домінант – волю, емоції або розум.

Вольова людина – це та, яка мужньо долає труднощі.

Емоційний - та, яка реагує, не подумавши.

Розумна – та, хто все продумує, а тому домагається перемоги мінімальними зусиллями.

Метод анкети

Надати об’ємність характеру персонажа може заповнення журналістом  такої, приміром, анкети із 10 пунктів:

1. Інтелект. Як персонаж приймає рішення?

2. Емоційність. Чи є персонаж товариським або відлюдним, успішним чи заклопотаним, довірливим або підозрілим?

3. Фізіологія. Який стан здоров’я персонажа? Наскільки воно відповідає віку? Як він рухається? Як себе почуває? Чи займається спортом?

4. Соціальна база. Ким були його батьки? До якої соціальної групи його можна зарахувати? До якої політичної партії входить? Чи є віруючима?

5. Економічна база. Наскільки багатий персонаж чи бідний? Яким способом заробляє собі на життя? Чи має борги?

6. Талант. Чи володіє персонаж якимись видатними здібностями?

7. Сторонні інтереси. Що цікавить персонажа крім основної роботи? Яка його ступінь захопленості?

8. Сім’я. Чи є у персонажа чоловік / дружина, батьки, діти? Які стосунки з ними? Яка історія створення сім’ї? Чи є захоплення на стороні?

9. Освіта. Де отримав? Яку?

10. Неприязні. Чого персонаж не переносить?
У портреті інформацію про персонажа можна подавати з трьох точок зору:

Що персонаж думає про себе сам?

Що думають про нього інші?

Що думає про це автор?

Типи персонажів

Корисна також є класифікація, запозичена з драматургії,  згідно з якою розрізняють чотири типи персонажів: «наші знайомі», «андердог», «втрачені душі», «ідоли».

«Наші знайомі» – це звичайні люди, яких турбують звичайні життєві проблеми. Ці люди поки що не зробили нічого видатного, саме вони часто є найбільш типовими представниками своєї соціальної групи, свого часу, своєї епохи. Драматизм їхньої долі часто укладений не в те, що трапилося, а в те, що не відбулося, у щасті, яке було поряд, однак пройшло повз них. Оскільки життя «наших знайомих» нагадує життя більшості людей, читачам буде легко ідентифікувати себе з ними.

«Андердог» (від англ Underdog – Собака, переможена у бійці, або жертва несправедливості) – це людина, яка пробилася вгору всупереч обставинам, що склалися. Цю групу персонажів складають вихідці з бідних сімей, що стали мільйонерами, провінціали, що підкорили столицю, самоучки, які вчинили переворот у науці, інваліди, які повернулися до активного життя.

Життя  таких людей –  завжди боротьба, конфлікт, і тому портрет такої людини написати легко. Потрібно лише попросити його згадати драматичні ситуації, у яких він перебував, і те, як він із них виходив. У результаті текст може бути схожим на детектив.

«Втрачені душі» – це люди, які перейшли якийсь бар’єр, вчинили те, що неприпустимо для «наших знайомих», наприклад персонажі зі світу криміналу, засуджені за гучні злочини, ветерани збройних конфліктів, які вирішили (як правило, на умовах анонімності) розповісти про жахи війни, колишні і нинішні наркомани,  робітниці секс-індустрії. Портрети таких людей дають можливість зануритися в «потойбічний» світ, поглянути на життя з іншого боку. На цій іншій стороні життя і повинен фокусувати увагу журналіст.

«Ідоли» –  це та категорія персонажів, які завдяки владі, грошам або якимось надздібностям  ні в чому себе не обмежують (публічні люди, депутати, зірки, екстрасенси та інші).

Ця категорія персонажів цікава насамперед тим, що вони відображають втілену в життя мрію пересічних людей.  Для них доступне те, що для інших – є нереальним. І саме на цьому слід наголошувати, а також на тому, як розпоряджаються персонажі своїми винятковими здібностями і можливостями.

За композицією  портрети бувають трьох типів:

зорієнтованими на час;

сценозорієнтованими;

літературними.

1. Зорієнтована на час композиція. У першому випадку до уваги й аналізу береться певний  відрізок часу (година, день, тиждень, місяць), з життя персонажа, або все його життя. Початок і кінець портрета – це, відповідно, ранок і вечір (понеділок і неділю, перший і останній дні місяця), народження і смерть.
2. Сценозорієнтована композиція, коли дія розгортається через зміну типових сцен з життя персонажа. При цьому вихідна сцена задає певне ставлення  до нього, а потім це ставлення дещо трансформується, і лише після завершальної сцени персонаж видається зовсім не таким, яким здавався на початку тексту.

3. При літературній композиції базовим композиційним прийомом слугує метафора чи казка, яка потім накладається на долю персонажа, стає лейтмотивом його життя. 

Заголовок у портреті

У заголовок портрета зазвичай виносять цитату персонажа, його особливу характеристику або просто обіграють його ім’я. Починається портрет зі сцени, рідше – з особливої характеристики персонажа або цитати. Не рекомендується починати текст з оцінки, бо читачі можуть вважати її натягнутою і сприймуть як спробу автора нав’язати їм свою думку.

Динамізм в портреті досягається за рахунок зміни дій і цитат «поза дією». Останні служать для пояснення або коментування.

При цьому цитата повинна розташовуватися до або після дії, але ні в якому разі не переривати її.

Завершуватися портрет також може цитатою, що доповнює або інтерпретує те, про що йшлося на початку, або сценою, що показує завершення чергового кола з життя персонажа («І знову ...»).

Іноді портрет пишуть від першої особи, коли журналіст після бесіди з персонажем оформляє текст у вигляді розповіді персонажа про себе. Загалом, у таких портретах діють ті ж самі правила й закономірності. 

Отже, резюмуючи вказане вище, можемо зробити такі загальні висновки:

Портрет – це розповідь про людину.

При «холодному» написанні журналіст готує текст без безпосереднього спілкування з персонажем, при «теплом» – після такої зустрічі.

Бесіда при підготовці портрета може бути статичною, коли персонаж і журналіст спілкуються, сидячи навпроти один одного, і динамічною, коли співрозмовник щось робить, в проміжках між діями відповідають на питання журналіста.

Під час розмови журналісту потрібно звертати уваги на особливості мови і мислення, збирати історії та випадки з життя персонажа, а також стежити за тим, як він спілкується з іншими людьми.

При невеликій кількості часу для подання персонажа можна скористатися GOSS-методом, коли журналіст послідовно ставить запитання про цілі персонажа, перешкоди, які заважають йому досягти цих цілей, про рішення, які він прийняв, щоб подолати перешкоди, і про час, коли персонаж почав або почне діяти, а також планує отримати результати.

Характер описується формулою «Хто? + Що робить? + З якою метою »і розкривається через подолання« бар’єрів »– того, що перешкоджає персонажу досягти його мети. Об’ємності персонажу надають за допомогою анкети з десяти пунктів: інтелект, емоційність, фізіологія, соціальна база, економічна база, талант, сторонні інтереси, сім’я, освіта і неприязні.

Інформацію про персонажа подають з трьох точок зору: що він думає про себе сам, що думають про нього інші, і що думає про нього автор.

За композицією  портрети бувають трьох типів: зорієнтованими на часі; сценозорієнтованими; літературними.


4.  Моделювання в журналістиці.

Одним із методів наукового пізнання явищ навколишнього світу є метод моделювання, за допомогою якого вивчають не лише економічні, а й соціальні процеси.

Під поняттям „модель” (із лат. міра, зразок, спосіб) первісно розуміли прообраз або зразок речі, зовнішньо чи внутрішньо схожої на іншу.

Модель повинна відповідати вимогам адекватності, достовірності, обґрунтованості, уможливлювати перенесення знань, отриманих унаслідок моделювання, на об’єкт дослідження.

Модель конструюють на основі попереднього вивчення об’єкта й виокремлення його суттєвих характеристик.

Наприклад, розробка моделі типового видання для різних категорій читачів передбачатиме з’ясування особливостей тематики, жанрової й композиційної структури, специфіки оформлення (формат, шрифт, графіка, співвідношення ілюстративного й текстового матеріалу), кола авторів, мовної палітри.

Умови створення моделі вимагають опису не тільки функцій об'єкта (функційний підхід), а й поведінки людей, їхнього впливу на процес (поведінковий підхід).

Стратифікований опис системи (модель являє собою відносно відокремлену систему) і має включати технічну, технологічну й соціальні складники. Також при створенні моделі важливо враховувати й інші чинники: реальні ресурси, потрібні для випуску видання, засоби виробництва; невикористані ресурси.

Якість роботи може значно покращитися, якщо відпрацювати модель в умовах експерименту, коли уявна ідеальна модель перетворюється в реально діючий механізм. Тому, щоб побачити відхилення від оптимального плану, варто здійснити експеримент, який передбачає перенесення створеної статичної моделі в динамічну.

У реальному житті можливі відхилення від ідеальних показників, і оптимальне рішення іноді важко здійснити, оскільки реальне вирішення завжди є компромісним.

За допомогою використання цього методу можуть бути побудованими моделі, приміром, таких видань, як  «Журнал для ділових людей», «Дитяча газета».

Наприклад, традиційно під поняттям «модель видання» розуміють лише як верстку, проте нині поняття моделі видання має включати й інші компоненти.

На думку В. Різуна, найголовнішими нині є такі типологічні ознаки, як

внутрішня структура видання,

набір жанрів,

стиль і мова,

географія матеріалів,

авторський склад,

специфічне оформлення,

періодичність, обсяг і тираж.

Отже, ефективність функціонування газети визначається її тематичною моделлю, стабільністю рубрик, різноманіттям тем (звичайно, виходячи з того, як розуміє редакція попит своїх читачів). Збільшується роль графічного дизайну, який унаочнює фірмовий стиль. Фірмовий стиль, репутація та корпоративна політика складають імідж видання.

Фактично класифікація видань є першим етапом моделювання ЗМІ, оскільки дослідження будь-якої системи як множини об'єктів чи явищ починається з класифікації.

Залежно від завдань дослідження можна скласти кілька класифікацій ЗМІ за різними ознаками поділу: за адміністративно-територіальною ознакою (всеукраїнські, регіональні, місцеві) і ці самі ЗМІ — за цільовою ознакою (громадсько-політичні, вузько- спеціалізовані, розважальні), за віковою ознакою цільової аудиторії (молодіжні, дитячі, для людей похилого віку). Вивчаючи сутність кожного з об'єктів, які в результаті класифікації потрапили на один спільний рівень ієрархії (наприклад, дослідивши всі місцеві розважальні молодіжні газети) можна зрозуміти, що їх об'єднує і чим вони відрізняються від інших.

Отже, можна визначити основні характеристики певного типу видань й у такий спосіб побудувати побудувати його своєрідну модель.

Тому будь-який тип видання є певною моделлю.

Тип видання як модель.

Тип видання залежить від соціальних факторів — сукупності суспільних явищ і процесів різного характеру (політичних, економічних, культурних тощо). Типи видань змінюються, трансформуються, народжуються і зникають залежно від змін у суспільних процесах. Типологічні ознаки — це основні ознаки, які характеризують внутрішню структуру певного типу видань і водночас дають змогу досліджувати зв'язки між типами.

На рис. 1 наведено приклад загальної схеми інформаційної моделі видання. На зміст цієї моделі впливають комунікативна мета і концепція видання, що їх формує колектив (а радше, керівництво) видання. Комунікативна мета відповідає на запитання «Задля чого і для кого працює видання?», а концепція — на запитання «Як ми досягнемо цієї мети?». Формуючи мету і концепцію видання, колектив перебуває під впливом власника і соціально-економічної ситуації в суспільстві (як пам'ятаємо, не можна жити в суспільстві і бути вільними від нього). Концепція видання найтісніше пов'язана з інформаційною моделлю. За аналогією концепція — це тісто, а інформаційна модель — це начиння, а разом і виходить більш-менш їстівний вареник, що його ковтає споживач.

5. Економічний аналіз у журналістиці.

Предметом загальноекономічного аналізу в ЗМІ є вся економіка, її окремі сфери, господарства окремих країн або регіонів, галузі, види бізнесу тощо. Загальноекономічний аналіз допомагає вирішувати такі соціальні завдання:

  •  формування ринкової свідомості;
  •  пропаганда цивілізованого підприємництва;
  •  соціальна орієнтованість бізнесу;
  •  збалансованість економічних інтересів різних суспільних груп.

Дані економічних досліджень активно використовують не тільки в спеціалізованій (діловій) пресі, а й в універсальних виданнях. Статистичні відомості є вагомим аргументом для виступів журналістів.

Одним із різновидів економічного аналізу є фінансовий аналіз, що передбачає з’ясування джерел надходження грошових засобів і шляхів їх витрат (наприклад, кошти, витрачені кандидами на посаду Президента України в ході виборів). Фінансовий аналіз пов’язаний із труднощами, зумовленими насамперед браком достовірної фінансової інформації (так, банки відмовляються надавати які-небудь відомості про себе, прес-служби публікують однобічну інфомацію).

У фінансовому аналізі цифри та статистичні дані виступають у якості суттєвих аргументів. Публікації, що містять фінансовий аналіз насамперед адресовані діловій аудиторії. Тому журналіст повинен усвідомлювати, що фінансовий аналіз – це насамперед частина економічного аналізу життя суспільства.

Фінансовий аналіз – трудомісткий процес, що вимагає достатню кількість достовірної фінансової інформації. (Часто фінустанови не надають повної й достовірної інформації про свою діяльність).

Виробничо-технічний аналіз. 

Метою виробничо-технічного аналізу є з’ясувати, яким чином наявність техніки, обладнання здатна забезпечити виконання виробничого завдання; чи відповідає технічна база стандартним вимогам.

Мета, крім того, може полягати у вивченні організації праці виробничого колективу, дотримання правил техніки безпеки та зіставлення з якісними результатами роботи підприємства. Неодмінна умова таких публікацій – оперування експертними висновками та прогнозами.

Журналіст, який володіє необхідною сумою знань, інколи може здійснити такий аналіз, однак у пресі переважно використовують тільки фрагменти виробничо-технічного аналізу роботи певних підприємств. Найбільш повно цей аналіз може бути представлений у у виробного-технічних виданнях – газетах, журналах, бюлетенях.

Комерційний аналіз. Аналізуючи комерційну діяльність підприємства, журналіст повинен з’ясувати кредитну історію підприємства (дата створення, імена засновників, форма власності, юридичний статус тощо); рівень рентабельності. Іншими словами журналіст має представити цілісну картину комерційної діяльності підприємства.

Отже, журналістові недостатньо досконало вивчити основи економіки, ринкових відносин, а й повинен володіти економічними знаннями й аналітичним мисленням, щоб вільно орієнтуватися в тонкощах соціально-економічних сучасних процесів у державі.

Елементи економічного аналізу використовують і в офіційних виданнях, регіональних та місцевих, однак найчастіше у спеціалізованих економічних тижневиках.

6. Методи політології.

Політологія вивчає взаємодію громадянства і громадянського суспільства за допомогою системи теоретичних методів (аналіз, синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, порівняння і класифікація, моделювання і прогнозування) та емпіричних методів (методи збору і методи опрацювання фактичних даних).

Звертаючись до сфери політики, журналіст повинен розуміти її специфіку і знати таке:

  •  політика зачіпає смислоутворювальні та екзистенційні складники;
  •  усі люди включені в політичні відносини як суб’єкти та об’єкти політики;
  •  суттю політичної діяльності є інформаційна боротьба за свідомість людини;
  •  політика зачіпає смьіслообразующіе і зкзістенціальньїе складові;
  •  суб’єктами політики виступають самодетермінованими (залежними від впливу  соціокультурних процесів, що відбуваються в суспільстві, членами якого вони є, а також від впливу індивідуальних особливостей переживання або власного екзистиціального буття);
  •  основними детермінуючими формами політики є ідеї як носії змісту категорії істини та персоніфіковані носії цих ідей – суб'єкти політики;
  •  змістом політичної діяльності є інформаційна боротьба за свідомість людини;
  •  причини тих чи тих політичних уподобань в силу своєї глобальної знаходяться поза сферою свідомості людини, будучи передумовами для формування цілеспрямованих політичних дій та розгорнутої політичної діяльності;
  •   політичні уподобання стають усвідомленими й набувають статус;
  •  негативне сприйняття політики її об'єктами пов'язане з розбіжністю ідей, що їх транслюють суб’єкти політики. З тими ідеями, що переважають в масовій свідомості.

Для найбільш повної характеристики політичних подій журналісту важливо розуміти природу політичної поведінки (політичної діяльності, політичної активності, політичної работи), а також призначення і функції політичної партії

Отже, журналістика є об’єктом та суб’єктом політики. Як суб’єкт  політики вона формує політичну свідомість і політичну культуру суспільства. Як об’єкт  політики журналістика стає засобом досягнення інтересів влади і суспільства. Журналістика є соціально-політичний інститут і повноправно бере участь в політичному процесі.

7. Основні методи психології журналістики.

Оскільки журналіст має справу з людиною, йому необхідні хоча б загальні знання принципів управління психічною діяльністю. В управлінні людиною важливе розуміння свідомих і несвідомих механізмів, від яких залежать основні стратегії її поведінки.

У психології активно використовуються  методи  спостереження, опитування тестування, експеримент, (лабораторний, природній), моделювання (математичне, технічне, логічне, кібернетичне).

У психології як метод дослідження використовують також крос-культурний експеримент, скерований на  вивчення психіки та поведінки людини в аспекті дії на неї низки соціальних та культурних чинників (порівняльний аналіз). Мета – пояснити крос-культурну схожість та відмінність об’єктів.

Виділяють:

  •  узагальнені дослідження (перевірка можливості перенесення або узагальнення результатів), що базуються на сформульованій теорії).
  •  дослідження психологічних відмінностей, що передбачають природу.

До психологічних методів також належать:

  •  нейропсихологічне діагностування (метод аналізу одиничного випадку);
  •  лонгитюдний метод (дослідження пам’яті);
  •  психоаналіз та інші, які мало застосовують у «чистому» вигляді журналісти.

Для журналіста гостро постає проблема пошуку механізмів проникнення у внутрішній світ людини, що допомагають:

а) глибше вивчити психологічне в людині (психічну організацію, зміни психіки під впливом зовнішнього світу, стан душі);

б) тонше зрозуміти, як існує та реалізується психічна енергія, у чому виявляється сила задоволення потреб (прагнення, агресія);

в) з’ясувати, чому відбуваються порушення енергетичної рівноваги, що супроводжується тривожністю.

Отже, психологічний аналіз дає можливість журналісту ширше поглянути на особливості механізмів мислення, розкрити діючі механізми того, як суб'єкт свідомо звертається до асоціації в процесі міркування, зрозуміти основу людської психіки і сутність протікання всіх її процесів. Іншими словами  психологічні методи допомагають журналістові краще зрозуміти мотиви й поведінку героїв журналістських матеріалів.

8. Філософські методи у журналістиці та журналістикознавстві (для самостійного опрацювання)


Блок-схема формування інформаційної моделі
 видання

ілі власника видання

Комунікативна мета видання

Соціально-економічні умови діяльності

Комунікативна мета видання


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8923. Метрологическое обеспечение измерений при контроле качества и испытаниях продукции 49.5 KB
  Метрологическое обеспечение измерений при контроле качества и испытаниях продукции Студент должен иметь представление: - о классификации испытательного оборудования и требованиях к его метрологическому обеспечению знать:...
8924. Очистка природного газа и переработки кислых газов с получением товарной продукции (серы) на Карачаганакском месторождении 1.08 MB
  Введение Сформировавшемуся в последнее время нефтегазовому комплексу Республики Казахстан отводится ведущая роль в топливно-энергетическом балансе и экономике страны. При нынешних темпах развития производительных сил и освоения углеводородных ресурс...
8925. Отработка заданных режимов системы позиционирования при переменном моменте инерции нагрузки и следующих вариациях параметров объекта 131.5 KB
  Цель работы: Целью работы является отработка заданных режимов системы позиционирования при переменном моменте инерции нагрузки и следующих вариациях параметров объекта. - коэффициент жесткости с упругого звена - посто...
8926. Лекции по теории автоматов Часть 1 Теория абстрактных автоматов 241 KB
  Лекции по теории автоматов Часть 1 Теория абстрактных автоматов Учебное пособие для студентов очной и заочной форм обучения специальностям в области вычислительной техники, информатики и управления. ОГЛАВЛЕНИЕ Часть 1. Теория абстрактных автоматов...
8927. Енергозбереження - шлях до віддалення глобальної катастрофи 115.5 KB
  Тема 10. Енергозбереження - шлях до віддалення глобальної катастрофи Людська цивілізація знаходиться на порозі чергової кризи, звязаної з наслідками її діяльності, а саме - глобальним забрудненням довкілля, зокрема парниковими газами...
8928. Інвестиційна політика в галузі енергозбереження 122 KB
  Тема 9. Інвестиційна політика в галузі енергозбереження З таблиці 2 теми 1 бачимо, що обсяг капіталовкладень, які необхідні для забезпечення ефективної політики в галузі енергозбереження на Україні, становить у розрахунку на 2005 рік...
8929. Утилізація вторинних енергоресурсів 284.5 KB
  Утилізація вторинних енергоресурсів Будь-які енергоносії, чи енергія у формі тепла або стиснених газів, що отримуються внаслідок основних технологічних процесів, наприклад, коксування вугілля, металургійних процесів, роботи ГТУ чи ТЕС, називаються в...
8930. Лекции по теории автоматов. Логические основы цифровых автоматов 620.5 KB
  Лекции по теории автоматов. Логические основы цифровых автоматов. Учебное пособие для студентов очной и заочной форм обучения специальностям в области вычислительной техники, информатики и управления..
8931. Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії 644 KB
  Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії Сучасна енергетика базується на викопному органічному паливі: камяному вугіллі, нафті та газі. Розвіданих і прогнозних запасів викопного палива при сучасних темпах енергоспоживання достатньо на 90-15...