47895

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ТУРИСТИЧНІЙ ІНДУСТРІЇ

Конспект

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Основний вид втрат втрата здоровя життя і матеріального майна персоналу та туристів. Безпека туристичних послуг це відсутність будьякого ризику для життя здоровя майна туристів і оточуючого природного середовища за звичних умов їх виробництва і споживання. В систему заходів із забезпечення безпеки туристів входять: запобігання ризикам для туристів пов'язаних з природними і техногенними катастрофами в туристичних центрах; попередження епідеміологічних бактеріологічних і інших медичних ризиків і дотримання відповідних...

Украинкский

2013-12-03

100 KB

46 чел.

PAGE  4

ЛЕКЦІЯ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

В ТУРИСТИЧНІЙ ІНДУСТРІЇ

ПЛАН

1.  Основні поняття, визначення і специфіка забезпечення безпеки життєдіяльності в туристичній індустрії

2.  Права, обов'язки і свободи у сфері безпеки життєдіяльності туриста

1.

Життя сучасної людини, яка здійснює туристичну подорож, відпочиває чи споживає послуги туристичних підприємств пов'язане з небезпеками. У сфері туризму (на транспорті, в готельно-курортних комплексах, в навколишньому середовищі) завжди відбуваються події, які спричиняють або можуть спричинити шкідливий вплив на здоров'я людини і навіть можуть стати причиною її смерті. Тому життя без небезпек неможливе. Безпека — це система заходів щодо захисту від небезпек, а також можливість управління небезпеками, уміння попереджати і запобігати небезпечним ситуаціям.

Поняття «безпека» тісно пов'язане з різними видами втрат, з можливими шкідливими наслідками і аваріями. Основний вид втрат втрата здоров'я, життя і матеріального майна персоналу та туристів. Не менш важлива і екологічна шкода — незворотні зміни в екосистемах, втрати цінних видів живої природи внаслідок недбалого поводження з природою тощо.

Безпека туристичних послуг це відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна туристів і оточуючого природного середовища за звичних умов їх виробництва і споживання.

Безпека життєдіяльності (БЖД) комплексна наукова дисципліна, що вивчає небезпеки і захист людини від них. Основні положення її базуються на тому, що діяльність людини потенційно небезпечна; небезпеки, реалізовуючись у просторі і в часі, завдають шкоди людині, що виявляється в нервових потрясіннях, хворобах, травмах, інвалідних і летальних випадках тощо. БЖД вирішує проблеми ідентифікації (розпізнавання) небезпек (вид, просторові і часові координати, величина, можлива шкода, вірогідність тощо); профілактики (на основі зіставлення витрат і зиску); дії в умовах надзвичайних ситуацій (у зв'язку із залишковим ризиком частина небезпек може реалізуватися з певною вірогідністю).

БЖД в туристичній індустрії — невід'ємна частина і загальна освітня складова підготовки всебічно розвиненого професіонала туристичної сфери. Мета дисципліни — теоретична і практична підготовка студентів до забезпечення здорових і безпечних умов життєдіяльності туристів, безпечних умов праці тощо. Завдання дисципліни навчити майбутніх фахівців туристичної галузі застосовувати перераховані заходи, а також досягнення сучасної науки і передової практики для профілактики травматизму.

Поняття небезпеки, небезпечні і шкідливі чинники

До ознак небезпечних і шкідливих чинників відносяться: можливість безпосередньої дії на організм, затруднення при здійсненні фізіологічних функцій дихання, кровообігу, роботи центральної нервової системи, органів травлення, виділення.

В умовах туристичних підприємств до небезпечних факторів може призводити порушення меж експлуатаційної можливості технічних пристроїв, інженерних споруд і конструкцій, що іноді призводить до аварій з вивільненням небезпечних і шкідливих факторів речовин або енергії в кількостях і дозах, що представляють безпосередню загрозу здоров'ю і життю працюючих, туристів і населення в цілому.

Небезпечні, і шкідливі чинники можуть бути природного або природно-антропогенного характеру.

Класифікація небезпечних і шкідливих факторів

Класифікацію небезпек здебільшого проводять за такими ознаками:

/. Походження: природні, екологічні, техногенні, антропогенні, біологічні,

соціальні та змішані.

2.  Структура (будова): прості і похідні, породжувані взаємодією простих.

3.  Наслідки: втома, захворювання, травми, аварії, пожежі, летальні випадки

тощо.

4. Характер впливу на людину: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні; всі вони поділяють на активні і пасивні.

5.  Збиток: соціальний, технічний, екологічний тощо.

6.  Локалізація: пов'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.

7.  Час дії негативних наслідків: імпульсні і кумулятивні.

8.   Сфера прояву: побутові, спортивні, дорожньо-транспортні, виробничі, військові тощо.

За ступенем і характером дії на організм всі чинники умовно поділяють на шкідливі і небезпечні.

До шкідливих відносяться ті чинники, які за певних умов стають причиною захворювань або зниження працездатності. Мається на увазі зниження працездатності, що зникає після відпочинку або перерви в активній діяльності.

Небезпечними називають ті чинники, які за певних умов призводять до травматичних пошкоджень або раптового і різкого погіршення здоров'я.

Як природні, так і антропогенні чинники можуть бути фізичними, хімічними, біологічними, І психофізичними.

Хімічні чинники:

природні: хімічні речовини, що поступають до організму людини з повітрям, водою, їжею (амінокислоти, вітаміни, білки, жири, вуглеводи, мікроелементи);

— антропогенні: надходження речовин з різних підприємств і транспорту (наприклад, хімічна зброя).

Фізичні чинники:

—   природні:  всі кліматичні показники (температура повітря, вогкість, швидкість вітру, атмосферний тиск, сонячна радіація);

— антропогенні: різні види енергії, що генеруються людиною: (іонізуюче випромінювання, електричний струм, шуми, вібрація, штучне освітлення, зброя масового ураження).

Біологічні чинники:

— природні: мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки);

—  антропогенні: біологічні засоби захисту рослин, викиди промислових підприємств, ферм, підприємств з виробництва білків, сироваток, вакцин, біологічна зброя.

Психофізичні чинники складаються з різного роду фізичних та психологічних перевантажень.

Небезпечні зони, небезпечні, надзвичайні та екстремальні ситуації

Значна частина небезпечних і шкідливих факторів, переважно відноситься до виробничої, а певною мірою і до інших середовищ перебування, — звичайно має певні просторові області прояву, які називаються небезпечними зонами. Вони характеризуються збільшенням ризику виникнення нещасного випадку.

Нещасний випадок випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин та умов, за котрих завдається шкода здоров'ю або наступає смерть потерпілого.

Проте, якщо турист або працівник туристичної індустрії знаходиться в небезпечній зоні, але правильно організовує свою діяльність, дотримується умов безпеки, стежить за справністю технічних систем, погіршення здоров'я та нещасних випадів не можна уникнути. Таким чином, шкода здоров'ю або нещасний випадок часто є наслідком порушення правил особистої поведінки організаційного або технічного порядку в момент перебування людини в небезпечній зоні.

Прецедент, за яким створюється можливість виникнення нещасного випадку, називають небезпечною ситуацією. Важливо уміти попередити перехід небезпечної ситуації в нещасний випадок.

До нещасного випадку може призвести перебування людини в екстремальній ситуації або потрапляння в надзвичайну ситуацію. Екстремальна ситуація — це така небезпечна ситуація, коли фізичні і психологічні навантаження сягають таких меж, при яких індивідуум втрачає здатність до раціональних вчинків і дій, адекватних ситуації, що склалася. Надзвичайна ситуація — це порушення нормальних умов життєдіяльності на певній території, викликане аварією, катастрофою, стихійним або екологічним лихом, а також масовим інфекційним захворюванням, які можуть призвести до масових людських або матеріальних втрат.

Безпека в туризмі

Безпека в туризмі залежить від багатьох чинників (політичної обстановки, стану навколишнього середовища тощо), які необхідно враховувати при плануванні туристичного обслуговування. В систему заходів із забезпечення безпеки туристів входять: запобігання ризикам для туристів, пов'язаних з природними і техногенними катастрофами в туристичних центрах; попередження епідеміологічних, бактеріологічних і інших медичних ризиків і дотримання відповідних формальностей; організація безпеки туристів на транспорті; страхування туристів у подорожі, а також страхування відповідальності туристичних організацій; створення служб та систем безпеки. Важливим, при цьому є повне інформування туристів про можливі ризики, правила їх попередження, а також гарантії їх безпеки.

Надання безпеки передбачає цілий комплекс заходів у рамках національного законодавства, що гарантують безпеку пересування туристів територією держави, їх перебування, збереження їх здоров'я, життя і майна.

Міжнародний досвід щодо розробки заходів безпеки туризму досліджується і узагальнюється ВТО. Безпека подорожей декларувалася в Хартії туризму.

Як наголошується в Гаазький декларації по туризму, «для того, щоб нормально функціонувати і розвиватися, туризм має потребу в безпеці для мандрівників і відпускників, як національних, так і міжнародних, і для їх особистої власності... Це може бути досягнуто шляхом:

розробки і впровадження в дію норм безпеки для подорожей і туристичних перебувань;

інформування і підвищення освіченості громадськості;

—  створення інституційних рамок для вирішення проблем, пов'язаних з безпекою туристів, і, зокрема, в екстремальних ситуаціях;

міжнародної співпраці на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному і світовому рівнях».

При Виконавчій раді ВТО в 1994 р. створено Комітет з якості туристичного обслуговування, який відповідає за питання безпеки туризму. В тому ж році ВТО провела обстеження 73 країн світу на тему «Безпека і захист мандрівників, туристів, туристичних об'єктів».

Ряд держав дотримується практики видачі рекомендацій щодо відвідання тих чи інших країн і регіонів світу. Так, Держдепартамент США регулярно публікує список країн, до яких їхати не рекомендується, а у ряді випадків навіть забороняється.

Безпеку туристів, їх благополуччя, а також підтримку високої якості обслуговування в місцях туристичного призначення не можна розглядати у відриві від інших суспільних або національних інтересів приймаючої країни і навколишнього середовища в цілому. При розробці і впровадженні в дію норм безпеки для сфери туризму і захисту туристів інтереси тих, хто відвідує і приймає, повинні бути взаємно гармонізовані.

Безпека туристів і захист в сфері туризму пов'язані з великою кількістю правил і постанов, які повинні виконуватися не лише туристичною адміністрацією, але і цілим рядом Інших адміністративних органів, що працюють у різних економічних і соціальних секторах (фінанси, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, розвиток територій, енергетика, зайнятість тощо), і перш за все в приватному.

Таким чином, питання гарантування безпеки в туризмі можна розглядати за наступними напрямами:

особиста безпека туристів і їх майна, забезпечення якої є найважливішим завданням національного розвитку туризму і міжнародної співпраці;

безпека навколишнього середовища в місцях масового перебування туристів, безпека туристичних об'єктів;

безпека національних інтересів приймаючих держав.

Безпека за всіма вказаними напрямами є найважливішою турботою і першочерговим завданням всіх структур, залучених до туристичної діяльності. Тому слід сказати про те, що забезпечення безпеки в туризмі здійснюється на різних рівнях, включаючи: туристичні підприємства; адміністрації туристичних центрів; місцеву владу; національні органи по туризму і центральні органи влади держав; міжнародні організації і міждержавні органи. Кожен з цих рівнів повинен зробити свій внесок в гарантування безпеки туризму.

Туристські підприємства, як основні елементи системи туризму, зобов'язані в першу чергу піклуватися про безпеку своїх клієнтів, акцентуючи увагу на забезпечення заходів безпеки туристичним підприємством, слід сказати про те, що більшість з них здійснюється на стадії організації. Вибираючи партнерів, місце призначення, плануючи побудову маршруту, засоби транспорту і інші елементи туру, туристичне підприємство не повинне забувати про забезпечення особистої безпеки і збереження майна туристів. Абсолютно недопустимим є розробка турів до місць ведення бойових дій або прилеглих до них районів, в країни, де відчутно розвинена діяльність терористичних організацій, в місця, де існує небезпека захворювання гострими епідемічними захворюваннями або введений медичний карантин.

Для ряду спеціалізованих турів, перш за все в активному туризмі, підприємство зобов'язане забезпечити належний контроль за станом здоров'я туристів. До таких турів відносяться альпінізм, спуски гірськими річками, екстремальний туризм, туристичні походи тощо.

Під час організації поїздок в держави, де існує небезпека захворювання епідемічними хворобами, туристичне підприємство повинне дотримуватися встановленого порядку вакцинації (щеплень) з видачею відповідних медичних сертифікатів. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розробила «Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздці за кордон», які є практичним керівництвом для туристичних підприємств і самих туристів. ВООЗ випускає також «Епідеміологічний щорічник» і рекомендації, покликані зменшити можливість розповсюдження небезпечних інфекцій, зокрема через туризм. До числа карантинних захворювань міжнародної значущості відносяться: чума, віспа, холера, жовта лихоманка. Існують певні медико-санітарні правила, що дозволяють уникнути небезпечних інфекційних захворювань у дорозі. Ці правила повинні в обов'язковому порядку видаватися у вигляді інформаційного листка клієнтам до початку подорожі.

Крім організаційних заходів туристичне підприємство зобов'язане проінформувати туристів про можливі небезпеки в тій або іншій країні і про порядок дій у разі загрози їхній безпеці або збереженню їхнього майна. При виборі транспортних засобів туристична компанія повинна забезпечити безпеку транспортування туристів, надаючи для цього технічно справний транспорт, кваліфікованих водіїв, а у разі пересування колоною забезпечити її супровід дорожньою поліцією. При організації групових турів дуже часто забезпечується супровід групи представником туристичного підприємства. Його завдання в основному зводяться до забезпечення повноти виконання передбаченої програми, Разом з тим наявність супроводжуючого або представника туристичного підприємства в групі повинне розглядатися як дотримання вимог безпеки.

Адміністрація туристичних центрів зобов'язана забезпечити у своїй діяльності заходи безпеки туристів і відпочиваючих, що знаходяться в цих центрах. Заходи безпеки повинні бути передбачені на випадок виникнення пожежі, стихійних лих, масових захворювань і бути достатніми, щоб запобігти або звести до мінімуму результати виникнення таких небезпек, аж до екстреної евакуації туристів. Туристські центри повинні мати систему внутрішньої безпеки, що запобігає посяганню на життя, здоров'я і майно туристів. Крім цього адміністрація туристичних центрів повинна інформувати туристів про порядок їх дій у разі виникнення небезпеки,

Діяльність місцевих органів влади також направлена на забезпечення належної безпеки туристів, що знаходяться в регіоні. Здебільшого, за винятком особливих випадків, заходи безпеки, що вживаються на рівні місцевих органів влади, полягають у координації діяльності відповідних служб (поліції, медичної допомоги, пожежної служби тощо). В заходах щодо забезпечення належної безпеки туристів також беруть участь відповідні туристичні організації цих регіонів, інформуючи туристів, сприяючи їм у врегулюванні збитку, заподіяного посяганням на їх життя, здоров'я або майно.

Національні органи туризму різних держав при розробці і здійсненні політики у цій сфері повинні виходити з того, що країна перебування туристів є гарантом їх особистої безпеки і збереження майна. Забезпечення цих гарантій є одним з першочергових заходів у розвитку туризму в державі. Реалізація цих гарантій здійснюється шляхом прийняття відповідних законодавчих або нормативних актів, що регулюють і координують діяльність у цьому напрямку всіх зацікавлених відомств, всього суспільства. Крім законодавчого або нормативного регулювання в деяких державах існують спеціальні підрозділи туристичної поліції, яка забезпечує безпеку перебування туристів у цих країнах. Висновки обстеження засвідчили: в 71% країн об'єкти і визначні пам'ятки, відвідувані туристами, забезпечувалися охороною з боку спеціальної поліції або служби безпеки. До її функцій входить допомога туристам у вирішенні їхніх проблем, охорона пам'ятників культури, оточуючого середовища, боротьба з наркотиками, надання інформації туристам і охорона місцевих етнічних груп. Співробітники поліції мають знати іноземні мови, проходити підготовку з спеціальних туристичних дисциплін, підтримувати регулярний зв'язок з туристичними відомствами, фірмами і звичайною поліцією.

Ще одним напрямом по забезпеченню належної безпеки в туризмі на національному рівні є захист власних громадян, що вирушають у туристичні подорожі за кордон. Реалізація цього напряму здійснюється прийняттям відповідних правових актів, що гарантують громадянам своєї країни захист як на національній території, так і за її межами. Крім правових актів до цього напрямку необхідно віднести міжнародні угоди про правовий та інший захист громадян, що передбачають ухвалення сторонами взаємних гарантій щодо забезпечення безпеки громадян сторін на своїх національних територіях. І, нарешті, у виняткових випадках держави можуть застосовувати спеціальні сили і засоби для порятунку або евакуації своїх громадян за кордоном. Звичайно застосування таких сил пов'язане з протидією терористичним організаціям, що захопили і утримують у заручниках іноземних громадян, або у випадках крупних катастроф, воєн, природних катаклізмів (наприклад здійснення такого роду діяльності покладено на МНС).

Відправляючись у подорож, турист стикається з рядом проблем, які за збігом обставин можуть призвести до непередбачуваних наслідків для його здоров'я і майна, зробити туристичну поїздку неможливою або негативно вплинути на враження від неї.

Турист постійно знаходиться під впливом обставин підвищеної небезпеки і, загалом, перебуває в незнайомому середовищі, відмінному від звичного середовища його мешкання. Він не знає досконало звичаїв, мови, традицій, типових побутових небезпек, не має імунітету від хвороб, поширених в цій місцевості, не пристосований до перебування та інтенсивних навантажень у високогірних районах.

Ризик отримання травми туристом може виникнути в найрізноманітніших умовах. Проте найбільша вірогідність події виникає при переміщення механізмів і предметів, на місцевості складного рельєфу, переміщення гірських порід (каменепадів, сніжної лавини, селів і інших), несприятливих ергономічних характеристиках спортивного інвентаря, одягу, взуття, спорядження, що викликає травми, а також при атмосферних і інших природних явищах. З метою зниження травмонебезпеки використовуються: огорожі туристичних стежок І маршрутів, захисні пристрої рухомих механізмів, предметів (канатні дороги, підйомники, гірськолижні траси тощо); індивідуальні захисні пристрої (страхувальні мотузки, головні шоломи, льодоруби, спеціальне взуття), дотримання спеціальних ергономічних вимог до спортивного інвентаря і спорядження; дотриманням будівельних норм і правил при обладнанні житлових приміщень і громадських будівель, правил підготовки устаткування і експлуатації засобів транспортування туристів, інформування туристів про наявність небезпеки і правил поведінки, заходи щодо попередження травм.

2.

Конституція України передбачає «забезпечення прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здорове навколишнє середовище, задоволення духовних потреб і інших прав».

У Законі України «Про туризм» передбачена безпека туризму, захист прав і законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав і законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівельні споруд, збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини і навколишнього середовища, врахування державних і суспільних інтересів при плануванні ізабудові територій, створення сприятливих умов для розвитку туристичної індустрії, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

В ст. 13 Закону України «Про туризм» зазначається, що безпека в галузі туризму це сукупність чинників, які характеризують соціальний, економічний, правовий і інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави в галузі туризму.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці в межах своїх повноважень повинні вживати заходи, направлені на:

забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я, навколишнє середовище при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристів, збереження їх майна, не завдання шкоди навколишньому середовищу;

—  інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

—  надання необхідної допомоги туристам, які опинилися в надзвичайній

ситуації;

забезпечення туристам можливості безперешкодного отримання: медичної, правової і інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;

заборона використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової і інших видів експлуатації громадян;

—  охорону туристичних ресурсів України, встановлення допустимих меж навантажень на об'єкти культурної спадщини І навколишнього середовища;

забезпечення безпеки об'єктів туристичного відвідування з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних

ситуацій тощо.

З метою забезпечення належної безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані:

інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог і запобіжних або попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;

забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

— забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням І інвентарем;

—  забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків з наданням першої медичної допомоги;

—  забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування постраждалих;

оперативно інформувати органи місцевої влади і відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони навколишнього середовища і охорони культурної спадщини, а також вживати заходи щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на навколишнє і соціально-культурне середовище І компенсувати нанесені їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися в надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними і приватними службами, а також рятувальними командами, які працюють відповідно до законодавства.

Організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує захист законних прав і інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства і міжнародних договорів України.

Захист прав і інтересів туристів

На даний час правову основу туристичної діяльності, захисту прав і інтересів туристів складають: Закон України «Про туризм», який указує, що державне регулювання туристичної діяльності здійснюється з метою захисту прав і інтересів туристів, забезпечення їх безпеки. Закон визначає відносини між виробником і споживачем туристичних послуг, перераховує основні права і обов'язки продавця і покупця, передбачені договором. Закон регламентує відповідальність продавця за достовірність інформації про туристичну послугу та її якість. Також цей Закон передбачає ліцензування і стандартизацію туропера-торської і турагентської діяльності, сертифікацію туристичних послуг, забезпечуючи цим захист прав і інтересів туристів.

Одне з основних прав туриста право на інформацію. Згідно Закону України «Про захист прав споживачів», турист має право на одержання від туристичного підприємства інформацію про режим його роботи, пропоновані ним туристичні послуги тощо. Право на інформацію включає також можливість вимог надання відомостей про країну або місцевість, до якої планується здійснити туристичну подорож, місцеві звичаї та традиції, можливі небезпеки. Якщо турист придбав у фірми путівку, остання повинна надати інформацію про країну (місце перебування) і несе відповідальність за її повноту і достовірність. Необхідна інформація повинна бути включена в договір. Найчастіше туристу на додаток до договору видаються пам'ятки, брошури, інструкції, що містять основні відомості про правила поведінки, особливі вимоги безпеки в певних місцях, номери телефонів і адреси служб, куди турист може звернутися за наданням йому допомоги в тій або іншій критичній ситуації. У випадку виїзного туризму, клієнту повинні роз'яснюватися правила проходження прикордонного і митного контролю, особливості ввезення і вивезення певних речей.

Особливого значення набуває своєчасна і достовірна інформація при виникненні екстремальної ситуації. Обов'язок за своєчасне надання інформації туристу покладається не лише на відповідальну туристичну фірму, але й уповноважені державні органи.

У Законі України «Про туризм» передбачений державний обов'язок виконавчої влади у сфері туризму щодо надання інформації туроператорам, тура-гентам і туристам про загрозу безпеки туристів у країні або місці тимчасового перебування. Поширювати ці відомості повинні засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких виступають державні органи.

До прав туриста відноситься право на відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди у разі невиконання умов договору про надання туристичних послуг туроператором або турагентом. Відшкодування збитків, заподіяних туристу порушенням договору, проводиться за загальними правилами, передбаченими цивільним законодавством.

До прав туриста відноситься також право на сприяння органів влади (органів місцевого самоврядування) країни (місця) тимчасового перебування в отриманні правової та інших видів невідкладної допомоги. Можливість його реалізації тісно пов'язана із станом законності, відношенням до прав людини і громадянина в країні перебування, а також з участю держави, громадянином якої є турист, і приймаючої держави в міжнародних угодах, що гарантують права туриста.

Якщо надання недостовірної, неповної або невчасної інформації про туристичну послугу та її виробника спричинило:

придбання туристичних послуг, які не мають потрібних властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування нанесених йому збитків;

неможливість споживання придбаних туристичних послуг ■— споживач має право вимагати надання в розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформація в обумовлений термін не буде надана, турист має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків.

Збитки, завдані споживачу туристичною послугою, придбаною в результаті недобросовісної реклами, підлягає відшкодуванню винуватою особою в повному обсязі.

Розглядаючи вимоги туриста про відшкодування збитків, нанесених недостовірною або неповною інформацією про туристичну послугу, або недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у туриста немає спеціальних знань про властивості і характеристику туристичних послуг, які він придбав,

У Законі України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів і послуг, зокрема туристичних послуг, і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлено права споживачів та визначено механізм реалізації державного захисту їх прав.

У відповідності із ст. 3. споживачі, які знаходяться на території України, під час придбання, замовлення або споживання туристичних послуг мають право на: державний захист своїх прав, належну якість туристичних послуг, торгового та інших видів обслуговування, безпеку туристичних послуг, необхідну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію про туристичні послуги, їх кількість, якість, асортимент, а також про їх створювача, відшкодування збитків тощо.

У разі відсутності нормативних документів, що містять обов'язкові вимоги до туристичної послуги, споживання якої може завдати шкоди життю та здоров'ю туриста, довкіллю, а також майну туриста, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити розробку та реалізацію цих туристичних послуг.

Якщо для безпечного споживання туристичних послуг необхідно дотримуватися спеціальних правил, їх виробник зобов'язаний розробити такі правила і довести їх до відома туристів.

Туристська компанія, створюючи нову туристичну послугу, повинна подати документацію відповідному органу для проведення державної експертизи на її відповідність вимогам щодо безпеки життя, здоров'я і майна туристів, а також оточуючого природного середовища.

Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди признається за кожним потерпілим туристом незалежно від того, знаходився він чи не знаходився в договірних відносинах з виробником туристичних послуг.

Туристська компанія несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну туриста у зв'язку з використанням матеріалів, устаткування, приладів, інструментів і інших засобів, необхідних для виробництва туристичних послуг.

Право туристів на інформацію про туристичну послугу закріплено у статті 18, де сказано, що споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про туристичні послуги, що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору.

Щодо туристичних послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації, туристам повинна надаватися інформація про їх сертифікацію.

Обов 'язки туриста

Під час здійснення подорожі, включаючи транзит, турист зобов'язаний дотримуватися законодавства країни (місця) тимчасового перебування, зберігати навколишнє середовище, дбайливо відноситися до пам'ятників природи, історії і культури в країні (місці) тимчасового перебування, дотримуватися правил в'їзду і перебування в країні (місці) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і в країнах транзитного проїзду, дотримуватися підчас подорожі правил особистої безпеки, та інших обов'язків туристів, які визначаються законодавством країни (місця) перебування.

Якщо туристична поїздка передбачає великі фізичні навантаження, слід будувати програму з урахуванням її регулювання адекватно можливостям учасників. В окремих випадках необхідно надати висновок лікаря, що дозволяє здійснення туристичної подорожі, яка вимагає значних фізичних навантажень. Це, зокрема, відноситься до вагітних жінок, для яких не рекомендується або взагалі не дозволяється участь у турах або переїзд в транспорті. Також є обмеження для осіб старшого віку. Наприклад, велика частина страхових компаній не страхує осіб старших 70 років.

Поведінка туристів не повинна ображати релігійні традиції і відчуття віруючих. Це особливо важливо при відвідуванні ісламських країн, культових об'єктів — де обмеження відносно жінок дещо жорсткіші.

Існують також обмеження на в'їзд молодих жінок, що їдуть наодинці в туристичну поїздку, до Австралії і Арабських Еміратів. Ці обмеження викликані масовою нелегальною еміграцією або участю окремих жінок в проституції.

Стандартизація і сертифікація послуг

Туристські послуги, на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Реалізація та надання таких туристичних послуг без сертифіката відповідності забороняється.

Важливою є якість туристичних послуг, що підтверджується перевіркою на відповідність встановленим стандартам, правилам, показникам і вимогам для певного класу обслуговування. Причому найголовнішою вимогою завжди є безпека. Контролем якості послуг і відповідності стандартам і правилам займається ціла галузь — система сертифікації туристичних послуг і послуг готелів, системи сертифікації транспортних послуг з різних видів транспортування, а також системи сертифікації послуг громадського харчування. Обов'язкова або добровільна сертифікація товару або послуги проводиться на підставі зведення вимог до даного виду товару або послуги. Таким зведенням правил є стандарт, правила, вимоги, впорядковані і встановлені в належному порядку. Найжорст-кішим є стандарт (державний, галузевий, відомчий стандарт підприємства або системи підприємств), також існують правила, вимоги, рекомендації і інші нормативи, встановлені як в порядку державного регулювання, так і в порядку саморегулювання. Системи саморегулювання, наприклад асоціації, союзи, гільдії, інші громадські організації і господарські об'єднання, наприклад готельні ланцюги, встановлюють свої власні стандарти обслуговування, які розповсюджуються тільки на учасників цього об'єднання.

Ліцензування туристичної діяльності дієвий захід з попередження проникнення на туристичний ринок несумлінних підприємців, а також певні заходи по захисту прав і інтересів туристів і створенню умов для дотримання законодавства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9299. Травматический шок. Этиология и патогенез. Принципы лечения 23.15 KB
  Травматический шок. Этиология и патогенез. Принципы лечения Шок – внезапно возникшее критическое состояние организма, проявляющееся быстропрогрессирующим ухудшением функций жизненно важных систем. Термин введен в 1737 году французским хирургом Л...
9300. Синдром длительного сдавления 18.66 KB
  Лекция №19 Синдром длительного сдавления. В локализации повреждений преобладает как правило, сдавление конечностей (60% всех случаев СДС - нижние конечности, и 20% - верхние). При уже развившейся острой почечной недостаточности летальность дост...
9301. Медицина катастроф. Классификация. Организация медицинской помощи 26.56 KB
  Лекция №20 Медицина катастроф. Классификация. Организация медицинской помощи. Рост тяжелых антропогенных и природных катаклизм, сопровождающийся значительным материальным ущербом и огромными человеческими жертвами стал поводом и основной причиной дл...
9302. Ожоговая травма. Ожоговая болезнь. Современные принципы терапии 24.23 KB
  Лекция №21 Ожоговая травма. Ожоговая болезнь. Современные принципы терапии. Ожоги - повреждение тканей, вызванные воздействием термической, химической, электрической или лучевой энергии. В первую очередь поражаются кожные покровы (4-6% массы те...
9303. Отморожения. Общее переохлаждение. Современные принципы терапии 23.62 KB
  Лекция №22 Отморожения. Общее переохлаждение. Современные принципы терапии. Холодовая травма (криотравма) - поражение тканей в результате воздействия на организм низкой температуры окружающей среды. Делится: Местная: Острая - ч...
9304. Первичная хирургическая обработка ран. Профилактика раневой инфекции 17.91 KB
  Лекция №23 Первичная хирургическая обработка ран. Профилактика раневой инфекции. Первичная - это первое по счету вмешательство, проведенное по первичным показаниям, обусловленным характером ранения с целью профилактики раневой инфекции. Вторичн...
9305. Специфическая острая хирургическая инфекция 19.72 KB
  Лекция №24 Специфическая острая хирургическая инфекция Столбняк (tetanus - тяну, вытягиваю) - зооантропонозное бактериальное острое инфекционное заболевание с контактным механизмом передачи возбудителя, характеризующееся поражением нервной...
9306. ВИЧ-инфекция в хирургии (хирургические маски СПИДа) 19.43 KB
  Лекция №26 ВИЧ-инфекция в хирургии (хирургические маски СПИДа) ВИЧ-инфекция - вирусная антропонозная инфекция, характеризующаяся медленным течением с прогрессирующим развитием иммунодефицита, приводящая к летальному исходу в результате присоеди...
9307. Перитонит. Проблемы и современные принципы лечения 20.48 KB
  Лекция №27 Перитонит. Проблемы и современные принципы лечения. Патогенез перитонита: Инвазия бактерий Снижение потребления кислорода клетками Высвобождение токсинов Воспалительный отек брюшины Тахикардия Аутовенозное шунтирование в легких Нарушение ...