47918

Мікроекономіка. Конспект лекцій

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Особливості споживчого попиту. Попит закон попиту чинники що впливають на попит. Ринкова рівновага цін попиту і пропозиції. Поняття і зміна цінової еластичності попиту.

Украинкский

2013-12-04

1.22 MB

38 чел.

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

ДОНЕЦЬКА ФІЛІЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Мікроекономіка»

для студентів денної та заочної форм навчання

за напрямом – 0305 «Економіка і підприємництво»

спеціальностей 6.030508 „Фінанси і кредит”, 6.030509 „Облік і аудит”

Донецьк 2010 р.


Мікроекономіка: Конспект лекцій. / Уклад. В. Є. Болгов. – Донецьк, 2010 р. – 164 с.

Конспект лекцій містить теоретичні матеріали з усіх тем курсу, графіки, схеми, таблиці та перелік питань для самоконтролю знань. Розрахований на студентів усіх форм навчання ОКР «бакалавр». Може бути використаний у підготовці до семінарських занять та іспитів.

Укладач: викладач кафедри економіки та права ДФ УДУФМТ Болгов В. Є.

Рецензент: к.е.н. Васильєва В. В., завідувач кафедри економіки та права ДФ УДУФМТ

Затверджено і рекомендовано для використання у навчальному процесі на засіданні кафедри економіки та права.

Протокол № 1 від 31.08.2010 р.;

на засіданні навчально–методичної ради.

Протокол № 1 від 07.09. 2010 р.


ЗМІСТ:

[1] ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

[2] ПЛАН

[2.1] 1. Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.

[2.2] 2. Матеріальні потреби і ресурси. Альтернативна вартість.

[3] Література: [1, с.3-21; 3, гл.1; 4, с.24-39, с.58-67; 5, с.21-27;6, с.31-52; 7, с.5-30].
ТЕМА № 2

[4] ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

[4.1] 1. Споживчий вибір і правило максимізації корисності.

[5] МU тов1      МU тов2     МU товn

[5.1] 2. Аксіоми торії споживчого вибору

[6] ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

[6.1] 1. Бюджетні лінії.

[6.1.0.1] А

[6.2] 2. Криві байдужності.

[7] АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА.

[7.1] 1. Ефект прибутку і ефект заміщення.

[7.2] 2. Особливості споживчого попиту.

[8] ПОПИТ, ПРОПОЗИЦІЇ,

[8.1] 1. Попит, закон попиту, чинники що впливають на попит.

[8.1.1] Обсяг

[8.2] 2. Пропозиція, закон пропозиції, чинники що впливають на пропозицію.

[8.2.1] Обсяг

[8.3] 3. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції.

[8.4] 4. Поняття і зміна цінової еластичності попиту.

[8.5] 5. Еластичність попиту по доходу.

[8.6] 6. Перехресна еластичність.

[8.7] 7. Еластичність пропозиції.

[8.8] 8. Павутинаподібні моделі.

[8.9] 9. Інструменти державного регулювання ринку.

[9] МІКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА

[9.1] 1. Поняття «підприємство».

[9.2] 2. Поняття “бізнес”

[9.3] 3. Організаційні форми підприємницької діяльності.

[9.4] 4. Підприємство в системі виробничих відносин.

[9.5] 5. Класифікація та функції підприємств.

[10] ВАРІАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ОПТИМУМ ТОВАРОВИРОБНИКА

[10.1] 1. Виробнича фнкція.

[10.2] III     TP

[10.3] 2. Ізокванта та ізокоста. Оптимум виробника.

[11] ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

[11.1] 1. Сутність і класифікація витрат виробництва.

[11.2] 2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

[11.3] Р

[11.4]                                            FС

[11.5] 3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

[12]
ТЕМА № 9

[13] РИНОК ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

[13.1] 1. Основні положення теорії досконалої конкуренції.

[13.2] 2. Правило максимізації прибутку.

[13.3] 3. Досконала конкуренція в короткостроковому періоді.

[13.4]                                                           MC

[13.5] 4. Досконала конкуренція в довгостроковому періоді.

[14] МОНОПОЛІСТИЧНИЙ РИНОК

[14.1] 1. Чиста монополія.

[14.1.0.1]           MC max    ATC D

[14.2] 2. Цінова дискримінація.

[14.3] 3. Регулювання монополій.

[15] ОЛІГОПОЛІЯ ТА РИНОК МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

[15.1] 1. Монополістична конкуренція

[15.2] 2. Монополістична конкуренція й економічна ефективність.

[15.3] 3. Олігополія

[16] РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

[16.1] 1. Виробництво і попит на економічні ресурсі.

[16.2] 2. Ринок праці.

[16.3] 3. Ринки природних ресурсів і капіталів.

[17] ЗАГАЛЬНА РИНКОВА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ

[17.1] 1. Загальна ринкова рівновага.

[17.2] 2. Зовнішні ефекти.

[17.3] 1. Сутність інституціоналізму.

[17.4] 2. Інституція як економічна категорія.

[17.5] 3. Суспільні блага. Роль держави в ринковій економіці.

[18] ЛІТЕРАТУРА


ТЕМА № 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

ПЛАН

1. Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.

2. Матеріальні потреби і ресурси. Альтернативна вартість.

1. Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.

У залежності від рівня вивчення процесів і явищ економічного життя розрізняють мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка аналізує поводження окремих елементів і структур, таких як фірми, банки, галузі виробництва, товарні і фінансові ринки. Вона вивчає як установлюються ціни на окремі товари і обсяги їх виробництва, як впливають податки на заощадження, а також поводження профспілок на рівень заробітної плати. Мікроекономіка це наука для розуміння підприємницьких рішень і індивідуального вибору.

Мікроекономіка пояснює, як і чому приймаються економічні рішення на нижчому рівні. Вона пояснює, як споживачі приймають рішення про покупку товару і як на їх вибір впливають зміни цін і прибутків, яким чином фірма планує чисельність робітників і як робітники вирішують, де і скільки їм необхідно працювати.

Іншим важливим аспектом мікроекономіки є взаємодія суб'єктів економіки в процесі утворення більш значних структур – ринків у галузях промисловості.

Вивчаючи діяльність окремих фірм і споживачів, мікроекономіка розкриває, як функціонують і розвиваються галузі промисловості і ринки, як на їх діяльність впливає політика уряду і економічні умови в інших країнах.

На відміну від цього макроекономіка пов'язана із сукупністю загальних економічних показників, – таких як темпи росту продуктивності праці в країні, облікові ставки відсотка, безробіття і інфляція.

Але межа між макро- і мікроекономікою у наступні роки все більш розмивається. Причина полягає в тому, що макроекономіка пов'язана з аналізом сукупних ринків, наприклад, товарів, послуг, робочої сили і цінних паперів. Щоб зрозуміти, як діють сукупні ринки, треба спочатку вивчити поводження фірм, споживачів, вкладників капіталу, що беруть участь у функціонуванні цих ринків.

Таким чином, фахівці з макроекономіки все частіше займаються мікроекономічним обґрунтуваннями, а сама макроекономіка насправді є продовженням мікроекономічного аналізу.

Мікроекономіка як наука прагне зрозуміти чинники, що впливають на вибір, що роблять люди, вирішуючи проблему дефіциту. Щоб зрозуміти чинники, що визначають вибір, мікроекономічна теорія встановлює причинно-наслідкові зв'язки, що пояснюють результат спостереження. Це модельний підхід, тобто побудова деякої моделі явища і одержання на основі моделі нових знань про економічний об'єкт.

Форма опису моделі може бути різноманітною: змістовною – у прийнятій науковій термінології мови, графічною або математичною. Проте незалежно від форми опису результативність такого підходу визначається тим, на скільки опис адекватно відображає реальне економічне життя.

Ключова поведінкова передумова в моделях, які використовуються у мікроекономіці, полягає в тому, що поводження людей мотивується бажанням максимізувати чистий виграш, одержуваний при здійсненні операцій.

Будь-яка ринкова операція має своїм результатом і витрати і вигоду. Чистий виграш від всіх операцій – це різниця між загальною вигодою і загальними витратами. Для того, щоб з'ясувати як люди максимізують чистий виграш, приймають рішення, мікроекономіка використовує метод граничного аналізу. Цей метод допомагає досліджувати, як кожна додаткова операція впливає на ціль, до якої прагне людина, відповідно з основної поведінкової передумови.

Додаткова вигода яка пов'язана з ще одною операцією є гранична вигода. Аналогічно додаткові витрати які пов'язані з ще одною операцією – граничні витрати.

З погляду граничного аналізу люди порівнюють граничні витрати і граничну вигоду своїх дій перед прийняттям рішень. Тому граничний аналіз є ефективним засобом пояснення рішень при їх прийнятті.

Розрізняють позитивну і нормативну мікроекономіку.

Позитивна мікроекономіка вивчає факти економічного життя і описує процеси і механізми функціонування економіки, тобто вона відповідає на питання, що і як буде відбуватися в економіці при визначених діях у конкретних умовах.

Нормативна мікроекономіка намагається відповісти на питання, наскільки добре, справедливо то або інше рішення. Нормативне твердження є розпорядження що робити, тому це сфера політичних рішень, проте грунтується на економіці.

Мікроекономіка, як і будь-яка інша наука, характеризується: по-перше, своїм об'єктом вивчення; по-друге, предметом; по-третє, методами.

Об'єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей і виникаючі в ній загальні економічні проблеми, що вирішуються відповідно до існуючих інститутів і їх систем.

До предмета мікроекономіки відносяться економічні суб'єкти, блага, і економічні дії.

Економічні суб'єкти – це будь-які окремі самостійно діючі в економіці одиниці. Такими одиницями можуть бути як окремі люди, так і групи, співтовариства.

Благо – будь-який предмет, як матеріальний, так і не матеріальний, спроможний у кінцевому рахунку задовольнити певні потреби споживача або бути використаним для яких-небудь цілей виробником.

У залежності від виду діяльності блага можна розділити на два типи: виробничі ресурси і вироблені на їх основі споживчі блага.

Економічні дії даного економічного суб'єкта можна охарактеризувати як прийняття ним відповідних рішень і їх наступне здійснення.

Таким чином, предметом мікроекономіки є прийняття економічними суб'єктами економічних рішень з приводу економічних благ.

Мікроекономічні дослідження опираються на ряд фундаментальних методів мікроекономічного аналізу: граничний аналіз; функціональний аналіз; економічний атомізм; рівноважний підхід; економічне моделювання; аналогія; графічне зображення.

Першим серед них може бути названий економічний атомізм, тому що мікроекономіка концентрує свою увагу на поводженні самих простих одиниць, що приймають самостійні рішення і здійснюють їх у власній економічній діяльності. Поводження будь-яких сукупностей економічних суб'єктів мікроекономіка трактує як дію окремих економічних одиниць – атомів економічної діяльності.

Мікроекономіка – це розділ економіки, що вивчає вибір, який роблять малі економічні одиниці, таки як індивідууми, підприємства, урядові установи, галузі та інші господарські суб'єкти. Мікроекономіка вивчає процеси прийняття економічних рішень окремими економічними суб'єктами.

Задачею мікроекономіки є аналіз взаємодії економічних суб'єктів, тобто виробників і споживачів на окремих ринках.

2. Матеріальні потреби і ресурси. Альтернативна вартість.

Основу мікроекономіки створюють два фундаментальних положення:

1. Матеріальні потреби суспільства, тобто матеріальні потреби складових його індивідуумів і інститутів, буквально безмежні.

2. Економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг, обмежені.

Матеріальні потреби являють собою бажання споживачів придбати і використовувати товари і послуги, що доставляють їм корисність.

Бажання людей споживати товари і послуги можна пояснити двома основними причинами.

По-перше люди мають біологічні потреби, тому купують товари і послуги насамперед для їх задоволення. Крім того, споживачі купують товари і послуги в кількостях, що значно перевершують їх біологічні потреби. Сучасний набір товарів споживання більш того, що необхідно для простого виживання людини, тобто їх придбання не можна пояснити тільки біологічними потребами людини.

Покупка подібних товарів і послуг викликана другою причиною споживання – бажанням людей поліпшити свої життєві позиції. Людина хоче мати більше за мінімальний набір продуктів, послуг, щоб вони покращували життя, робили його більш приємним та комфортним.

Не завжди зазначені дві причини споживання можливо відокремити друг від друга. Як правило, звичайна людина постійно ринеться поліпшити своє життя, то можна вважати, що бажання людей у задоволенні своїх потреб безмежні. Це значить, що матеріальні потреби цілком задовольнити неможливо. Ми можемо задовольнити потребу в конкретному товарі, але не в товарах узагалі. Тому в кожний даний момент люди відчувають множину незадовільних потреб.

Другим чинником основ микроэкономики є рідкість економічних ресурсів.

Економічні або виробничі ресурси – це всі природні, людські і вироблені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

Виділяють чотири категорії ресурсів, або чинників виробництва:

1. Природні ресурси (земля) – так називають усі природні ресурси, застосовувані людиною в процесі виробництва, тобто все те, що може бути використане у виробництві в природному виді. До них відносяться: сільськогосподарські угіддя, ліси, надра, корисні копалини, водяні ресурси.

2. Основний або реальний капітал – це всі засоби виробництва, створені людиною. До них ставляться: будинки, спорудження, машини, обладнання, інструменти, складські, транспортні засоби, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх кінцевому споживачу.

"Капітал" як економічний ресурс не припускає гроші. Капітальні товари використовуються для виробництва споживчих товарів і послуг. На відміну від землі, що дається людству природою, будь-яка одиниця основного капіталу була колись зроблена в минулому.

3. Праця – це сукупність знань, умінь, навичок, фізичних і інтелектуальних спроможностей людини, тобто робоча сила, що вона пускає в хід при виробництві продукту.

4. Підприємницький хист – це особливий чинник виробництва, який з'єднує в процесі виробництва всі інші чинники в єдину систему. Підприємницька спроможність – це спроможність прийняття рішення і спроможність його виконання.

Всі виробничі ресурси, або чинники виробництва, володіють одною загальною властивістю: вони рідкісні або є в обмеженій кількості. Рідкість завжди існувала і буде існувати.

Рідкість – це умови, коли наші потреби перевершують обмежені ресурси, спроможні задовольнить ці потреби. Тобто рідкість – це ситуація, коли чогось не вистачає на усіх. Рідкість – основна економічна проблема, із якою зштовхуються як окремі індивіди, так і все суспільство в цілому. Рідкість ресурсів, за допомогою яких здійснюється процес виробництва різноманітних товарів, змушує робити вибір між відносно рідкісними товарами.

Вибір – це дія пов'язана з відбором серед обмежених альтернатив.

Вибір є наслідком рідкості. Вибір відбувається усіма і завжди. Щодня ми робимо вибір, що купити, як багато купити, що робити і т.д. Не існує шляхів обминути проблему вибору, тому що немає можливості перебороти проблему рідкості.

Рідкість ресурсів примушує приймати рішення відносно наступних питань:

1. Що робити? Повинні бути прийняті рішення про те, як розподілити ресурси між альтернативними продуктами, які треба щороку. При цьому необхідно також визначити і скільки продуктів робити. Але оскільки ресурси обмежені, збільшення пропозиції будь-якого товару в рамках визначеного періоду означає принесення в жертву інших товарів.

2. Яким чином виготовляти обрані види продукції? Для виробництва товарів і послуг можуть бути використані альтернативні засоби. Виробничі засоби, що забезпечують більший обсяг випуску при експлуатації наявних ресурсів, дозволяє більш повно задовольнити потреби. Коли прогрес у технології призводить до появи нових методів виробництва, треба вирішити чи більше вигоди від використання нової технології витрат від їх впровадження.

3. Хто одержує те, що зроблено? Це залежить від наявних у громадян прибутків. Прибуток людини залежить від надходжень у виді заробітної плати, відсотків, дивідендів і подарунків. На розмір прибутків впливає держава через податки і платежі.

4. Який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання і який для майбутнього? Так, кожне підприємство повинно вирішити скільки прибутку направити на виплату премій і дивідендів і скільки на розвиток підприємства.

Для того, щоб економіка функціонувала повинен бути якийсь засіб для координування дій мільйонів людей: що їм робити, хто і яку роботу повинен виконувати і для кого виробляється продукт. Існує два основних засобу здійснення координації економічного вибору: стихійний порядок і ієрархія.

Перший шлях – це стихійний порядок, при якому незалежні індивіди пристосовують свої дії до інформації і стимулів, що надходять із ближнього безпосереднього оточення. Найбільше важливим механізмом досягнення стихійного порядку є ринки. Ринки передають інформацію в основному у формі цін. Якщо товар або чинник виробництва стає більш рідкісним – ціна зростає.

Другий шлях – ієрархія, у якій дії кожного індивідуума підпорядковані інструкціям центральної влади. Механізм ієрархії поданий урядом, а також внутрішнім функціонуванням фірми в процесі прийняття виробничих рішень.

Роблячи сьогодні вибір в сторону переважно розвитку виробництва предметів споживання суспільство повинно розуміти, що воно може дозволити собі задовольнити насущні потреби за рахунок обмеження інтересів інших галузей.

Зміст вибору – ефективність, тобто таке використання рідкісних ресурсів, при якому досягається максимальне задоволення безмежних потреб суспільства. Вибір означає наявність альтернативи або альтернативної вартості.

Альтернативна вартість – це вартість виробництва товарів і послуг, зміряна з погляду загубленої можливості займатися найкращим із доступних альтернативних видів діяльності, що потребує того ж самого часу і тих же самих ресурсів.

У економічній літературі є чимало синонімів терміна альтернативна вартість. До них ставляться: альтернативні витрати, витрати втрачених можливостей.

Економічні ресурси, що використовуються в однім місці, не можуть у той самий час використовуватися й в іншому місці. Оскільки виробництво використовує ресурси, що могли б бути використані в іншому місці, то виробництво будь-якого товару тягне за собою втрату можливості робити інший товар.

Альтернативні витрати визначають поводження в процесі вибору. Чим вище альтернативні витрати на виробництво товару А, тим менше можливість, що товар А буде вироблятися, а чим менше альтернативні витрати виробництва товару А, тим вище можливість, що товар А буде вироблятися.

У реальній дійсності люди завжди зштовхуються з альтернативними витратами. Виробництво одного продукту означає відмова від іншого. Раціональна людина повинна підрахувати не тільки майбутні витрати, але і витрати невикористаних виробничих можливостей, щоб зробити оптимальний економічний вибір.

При з'ясуванні сутності альтернативних витрат необхідно звернути увагу на їх дві властивості:

1. Не усі витрати, що несе виробник, є альтернативними. При будь-якому засобі використанні ресурсів не є альтернативними витрати, що несе виробник у безумовному порядку, тобто від який він не може відмовитися. Ці альтернативні витрати не беруть участь у процесі економічного вибору.

2. Не всі альтернативні витрати приймають форму грошових витрат. Недоотриманий або не отриманий прибуток теж включається в альтернативні витрати, хоча не те, що ви витратили зі своєї кишені, а і те що ви у свою кишеню недоодержали.

Таким чином, альтернативні витрати – це сума альтернативних грошових витрат і недоотриманих грошових прибутків.

Американський економіст Пол Самуельсон ілюструє це прикладом випуску цивільної і військової продукції тобто масла та гармат.

Таблиця 1. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.

Можливості

Гармати (тис. шт.)

Масло (млн. кг)

А

15

0

В

14

1

С

12

2

Д

9

3

Е

5

4

F

0

5

  15

       А

             В

     12        С

   9                  D

   6                E

 

     3

                                                     F     масло

  0        1        2        3      4        5

Рис. 1. Крива виробничих можливостей

Крива ABCDEF - це лінія виробничих можливостей, їх меж, що називаються ще кривою трансформації.

КВМ показує максимально можливі і бажані обсяги виробництва за умови повного використання наявних ресурсів (точки на кривій).

Всі комбінації обсягів виробництва розміщені в середині кривої означають можливі але неефективні обсяги виробництва, тому що залишаються недовикористані ресурси. Всі комбінації з зовнішнього боку кривої нездійсненні, бо в суспільства не вистачить ресурсів.

Тестові завдання

1. Що з наведеного не вивчає мікроекономіка:

а) ринок факторів виробництва;

б) механізм функціонування ринку досконалої і недосконалої конкуренції;

в) ціна, попит, пропозиція;

г) циклічність розвитку ринкової економіки?

2. Що виражає крива виробничих можливостей:

а) взаємозв’язок між факторами виробництва;

б) максимальний обсяг виробництва двох продуктів при використанні всіх ресурсів, що є;

в) співвідношення між виробничими потужностями і обсягом продукції, що випускається;

г) додатковий випуск продукції при збільшенні (зменшенні) ресурсів?

3. Які джерела екстенсивного шляху розвитку:

а) нові винаходи і технології;

б) підвищення кваліфікації робітників;

в) збільшення кількості факторів виробництва;

г) сучасна техніка?

4. Які джерела інтенсивного шляху розвитку:

а) нові копальні;

б) нові технології;

в) освоєння нових земель;

г) зростання чисельності робочої сили?

5. У людини, яка має можливість отримати роботу з оплатою від 4 до 6 грн на годину, альтернативні витрати однієї години дозвілля дорівнюють:

а) 4 грн;  в) 6 грн;

б) 5 грн;  г) 7 грн.

6. Поняття методу науки включає:

а) способи оптимального застосування всієї сукупності пізнавальних засобів;

б) структуру предмета;

в) набір фізичних даних;

г) світогляд вченого.

7. Мікроекономіка може бути визначена як галузь економічної науки, яка вивчає:

а) економічну поведінку окремих груп споживачів, фірм і власників ресурсів;

б) економічну поведінку окремих фірм;

в) відносини між окремими представниками різних класів;

г) те, як економісту використовувати мікрокомп’ютери.

8. Проблема обмеженості ресурсів може бути вирішена, якщо:

а) люди зможуть відмовитися від конкуренції на користь співпраці;

б) будуть відкриті практично невичерпні джерела енергії;

в) всі країни світу стануть постіндустріальними суспільствами;

г) все сказане неправильно.

9. Уявімо, що всі ресурси в економічній системі використовуються таким чином, що нарощувати виробництво одного продукту можна, лише скорочуючи виробництво іншого. Економ іст назве таку ситуацію:

а) ефективною;

б) неефективною;

в) адміністративно-командною системою;

г) економічною кризою.

Література: [1, с.3-21; 3, гл.1; 4, с.24-39, с.58-67; 5, с.21-27;6, с.31-52; 7, с.5-30].
ТЕМА № 2

ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

ПЛАН

1. Споживчий вибір і правило максимізації корисності.

2. Аксіоми торії споживчого вибору

1. Споживчий вибір і правило максимізації корисності.

Класична економічна теорія будує таку логічної лінії: виробництво – розподіл – обмін – споживання, тобто виходить з основ виробництва, із принципової позиції, що праця є джерелом усякого багатства.

Маржиналісти до економічної дійсності підійшли з іншого боку: споживач – потреба – корисність – попит – пропозиція (виробництво). Принципова позиція цього навчання полягає в постановці людини, його переживань, потреб у центр усякого виробництва в якості головної цілі економічної діяльності. Заради людини виробляються товари, послуги і для його блага. Сфера споживання стає головним чинником, що встановлює пропорції товарного обміну.

На споживчий вибір впливають наступні чинники:

1. Бюджетні обмеження. Виробництво завжди обмежується купівельними можливостями людей, які у свою чергу залежать від обмеженості прибутків населення.

2. Другим по значимості чинником споживчого вибору є ціни. Всі товари надходять на ринок вже з визначеними цінами, установленими з позицій витрат виробництва і доданої вартості.

3. Третім чинником споживчого вибору є суб'єктивне сприйняття товару споживачем, оцінка корисності товару для себе. Так, корисність того самого товару відрізняється для різноманітних покупців, що визначає їх поводження на ринку.

Названі чинники визначають таке поводження споживача, при якому він повинен дістати максимальну користь із свого обмеженого бюджету. Розподілити прибуток по своїм потребам, щоб задовольнити їх із максимальною віддачею, тобто  максимізувати сукупну корисність спожитих товарів.

Споживче поводження являє собою процес формування реального попиту, який залежить від конкретних прибутків споживача, а саме з цього попиту повинен виходити виробник, плануючи свою стратегію і тактику на ринку.

Поводження людей на ринку суб'єктивно. Однак, економісти виходять з того, що середній споживач – розумна людина, яка намагається найкраще розпорядитися своїм прибутком. У цьому прагненні формується щось загальне, властиве середньому споживачу і відкидає крайні індивідуальні особливості в споживанні. На таких передумовах будується споживчий вибір.

Одне з пояснень закону попиту базується на уявленні, що, незважаючи на те, що в цілому потреби людей безмежні, потреба в визначеному товарі може бути задоволена.

Порядковий номер

Гранична корисність

Сукупна корисність

1

4

4

2

3

7

3

2

9

4

1

10

5

0

10

Кожна цукерка володіє всё меншою корисністю в порівнянні з попередньою, у міру того як потреба в цукерках у споживачів наближається до насичення.

Гранична корисність – це корисність одержувана від споживання кожної наступної одиниці товару або послуги.

Сукупна корисність визначається підсумовуванням показників граничної корисності.

Закон спадаючої граничної корисності говорить, що по мірі споживання продукту або послуги сукупна корисність зростає, але в меншої пропорції, а гранична корисність від споживання кожної наступної одиниці буде зменшуватися.

Якщо кожна наступна одиниця продукту володіє все меншою і меншою граничною корисністю, то споживач стане купувати додаткові одиниці цього продукту лише за умови падіння його ціни. Якщо ж ціна не буде змінюватися, внаслідок спадної граничної корисності, покупець вирішить не купувати більше цього продукту по даній ціні, тому що, віддаючи гроші, він фактично відмовляється від інших товарів, тобто від альтернативних засобів одержання корисності.

Споживач буде купувати в першу чергу ті товари, що мають більшу корисність і так доти, поки граничні корисності спожитих їм продуктів не зрівняються. Якщо хоча б в одного товару гранична корисність буде вище граничних корисностей інших товарів, споживач віддасть перевагу саме йому. Коли ж граничні корисності всіх спожитих ним товарів зрівняються, складеться необхідна саме йому структура витрат. Такий споживач буде знаходитися в стані рівноваги. Тобто, умовою рівноваги споживача є рівність граничних корисностей спожитих продуктів. Корисність споживача буде максимальної, якщо його прибуток буде розподілено таким чином, щоб кожна гривня витрачена на придбання кожного продукту приносила б йому однакову кількість додаткового задоволення. Споживач максимізує корисність шляхом вибору такого споживчого набору, що задовольняє бюджетному обмеженню, при якому відношення граничної корисності до ціни однаково для всіх продуктів.

МU тов1      МU тов2     МU товn

----------- =  ----------- =  ------------

Р1                Р2               Рn

Споживча рівновага – це ситуація, при якій споживач не може збільшити загальну корисність, одержувану виходячи з даного бюджету, витрачая менше грошей на покупку одного продукту і більше на покупку іншого продукту.

Правило максимізації корисності – полягає в такому розподілі грошового прибутку споживача, при якому кожна гривня витрачена на придбання кожного виду продукту приносила б однакову граничну корисність. Вивести споживача зі стана рівноваги зможуть тепер тільки зміни споживчих переваг, ціни на продукти і розмір прибутку.

2. Аксіоми торії споживчого вибору

Теорія споживчого вибору грунтується на декількох аксіомах. Споживчий вибір здійснює типовий споживач. Споживач при виборі купівельних благ має визначені послідовні індивідуальні смаки і переваги, він обмежений у задоволенні своїх смаків і переваг бюджетними обмеженнями, він робить у цих умовах вибір, який забезпечує йому максимально можливу корисність.

1. Аксіома повної упорядкованості переваг споживача. Для побудови теорії, яка пояснює поводження споживача, щонайменше необхідно, щоб було в наявності саме поводження, тобто реальний суб'єкт приймав визначені рішення в сфері споживання і потім їх реалізовував. Споживач завжди з двох наборів А і В віддає перевагу А замість В, або В замість А, або однаково буде задоволений двома.

2. Аксіома транзитивності переваг споживача – для прийняття визначеного рішення і його наступного здійснення споживач повинен послідовно переносити свої переваги з одних благ на інші. Якщо споживач віддає перевагу набору А, в порівнянні з набором В, а набір В наборові С, то споживач віддає перевагу також набору А наборові С. Тобто мова йде про логічність і послідовність поводження споживача, його внутрішню узгодженість і систематичність його відношення до різноманітних благ.

3. Рефлексивність переваг споживача – кожний набір благ повинен бути не гірше і не краще самого себе. Тобто, переваги будь-якого споживача в рамках визначеного вибору повинні бути зафіксовані на одних наборах благ, і відношення споживача до них тим самим не повинно змінюватися в даному процесі вибору.

4. Ненаситність потреб – при рішенні кожної проблеми споживання більша кількість будь-якого блага завжди буде краще, чим менша кількість того ж блага.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Гранична корисність – це:

а) мінімальна корисність, яку споживач може отримати при споживанні даного блага;

б) максимальна корисність, яку споживач може отримати при споживанні даного блага;

в) похідна функції сукупного продукту;

г) приріст сукупної корисності блага при збільшенні споживання блага на одну граничну одиницю.

2. Чим характеризується взаємодія між сукупною і граничною корисністю:

а) вища гранична корисність передбачає вищу сукупну корисність;

б) нижча гранична корисність передбачає вищу сукупну корисність;

в) коли сукупна корисність максимальна, гранична корисність дорівнює нулю;

г) зростання від’ємної величини граничної корисності при збільшенні споживання означає зростання сукупної корисності?

3. Гранична корисність блага виражається відношеннями:

а) ΔTR/ΔQ;  в) ΔTU/ΔP;

б) ΔTU/ΔQ;  г) ΔQ/ΔP.

4. На основі якого змінного чинника будується функція корисності:

а) бажань споживача;

б) рівня якості благ, що споживаються;

в) рівня цін благ, що споживаються;

г) обсягу благ, що споживаються?

5. Що означає ситуація споживчої рівноваги з точки зору кардиналістської теорії:

а) максимізацію сукупної корисності за даного бюджетного обмеження;

б) кожен придбаний товар приносить однакову граничну корисність;

в) при зростанні закупівель одного виду блага скорочуються закупівлі іншого виду блага;

г) споживач витрачає однакову суму грошей на купівлю кожного виду блага?

6. За допомогою якої формули виражається сутність кількісного підходу до раціональної поведінки споживача:

а) TUx = TUy = ... = TUz ;

б) MUx = MUy = ... = MUz

в) MUx /Px= MUy/ Py = ... = MUz/ Pz ;

г) TUx / Px = TUy / Py = ... = TUz/ Pz?

Література: [1, с.21-24, 82-93; 2, с.61-67, гл.22; 3, с.29-37, 65-76; 4, с.95-97, 104-109; 5, розд.2, 4.1, 4.3; 6, с.89-98, 11-120; 7, с.50-58, 62-65].


ТЕМА № 3

ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

ПЛАН

1. Бюджетні лінії.

2. Криві байдужності.

1. Бюджетні лінії.

Бюджетні лінії. Бюджетні лінії показують можливості споживача. Схильність споживача віддавати перевагу окремим товарам наштовхується на значні перепони: ціну товару і прибутки самого споживача, тобто його бюджетні можливості. Приймемо ряд умов:

- нехай місячний бюджет споживача 360 грн.

- на ринку присутні тільки два товари – одяг і продукти.

- ціни на обидва види товарів не змінюються – вони  постійні.

- не змінюється розмірі особистого прибутку споживача.

- ціна одиниці одягу 36 грн., а одиниці харчування 9 грн.

Асортименти набору споживчих товарів і послуг.

Набори товарів

Кількість одиниць продуктів харчування

Кількість одиниць одягу

Загальні витрати, грн

А

0

10

360

У

12

7

360

З

20

5

360

Д

32

2

360

Е

40

0

360

Споживач може придбати 10 одиниць одягу, але тоді йому бути голодному, тому що жодної одиниці харчування він не зможе купити. Він може придбати 40 одиниць харчування, але тоді він буде роздягнений. Однак наш споживач, розумний середній споживач, без "відхилень і комплексів", і в нього є нормальний споживчий вибір: він купить і те й інше – декілька одиниць одягу і декілька одиниць їжі.

Проведемо через зазначені точки лінію, яка називається бюджетною лінією споживача. Будь-яка точка на цій лінії буде характеризувати визначену комбінацію одягу і харчування, яку бажає придбати наш споживач на свої 360 грн.

Точку К споживач може досягти, але в цьому випадку з свого прибутку він не дістане максимуму корисності. Точка М має більшу перевагу, але вона при 360 грн. прибутку, нашому споживачу недоступна.

Поводження бюджетної лінії підпорядковується визначеним закономірностям. Якщо прибутки споживача А знизяться, бюджетна лінія зміщається паралельно вліво. І навпаки – якщо прибутки споживача підвищаться, його споживчі можливості також підвищаться і він зможе купувати більше. Бюджетна лінія зміщується паралельно вправо.

Зміна цін на обидва товари. Перший випадок: ціни на обидва товари пропорційно зросли. У такому випадку можливості споживача зменшуються і бюджетна його лінія зміщується паралельно вліво. Другий випадок: ціни на обидва товари пропорційно зменшилися, що буде означати ріст можливостей споживача (ефект прибутку) і лінія його бюджету зміститься паралельно вправо.

Якщо ж ціни і прибутки споживача одночасно зростуть або впадуть, то положення бюджетної лінії споживача не зміниться.

Третій випадок: відбулася зміна цін товарів відносно один одного. Ціна одягу залишається попередньою, харчування ж подешевіло. В такому випадку споживач зможе купити більше одиниць харчування без збитку для одягу.

Четвертий випадок: ціна харчування залишилася без зміни, але змінилася ціна одягу. В такому випадку споживач зможе купити обсяг покупок одягу.

2. Криві байдужності.

Криві байдужності. Вивчаючи попит споживача на товари і послуги необхідно враховувати не тільки те що він може купити, але і те, чому він віддає перевагу. Переваги споживачів вивчаються за допомогою кривих байдужності. Споживач має у своєму розпорядженні прибуток у 360 грн. На ці гроші можна придбати в різноманітних сполученнях одяг і харчування. До цих сполучень є одна вимога. Вони повинні давати однакову максимальну корисність для споживача. Тоді в нього з'явиться певна байдужність до цих сполучень, якщо вони приносять йому однакову максимальну корисність.

Криву байдужості будуємо як і бюджетну лінію, використовуючи попередні дані і умови. Однак, на відміну від бюджетних ліній, криві байдужості враховують лише бажання споживача, тому крайні значення відкидаються.

Кожна точка дає комбінації одягу і харчування дають споживачу однакову корисність, а отже, однакове задоволення. Характер кривої байдужності має спадний характер, тобто негативний нахил. Тому що співвідношення одягу і харчування має зворотній зв'язок.

Гранична норма заміщення говорить про те, від скількох одиниць одного товару споживач повинен відмовитися заради придбання додаткової одиниці іншого товару. Для того, щоб купити додаткові одиниці одягу – 7 замість 5, споживачу необхідно відмовитися від 8 одиниць харчування. У даному випадку гранична норма заміщення:

MRS = Δ одяг / Δ харчування = +2 / -8 = - 0,25.

Гранична норма заміщення є завжди величина негативна, тому що одне приростає за рахунок іншого.

Основні риси кривих байдужості:

1. Крива байдужності, що лежить вище і праворуч іншої кривої, являє більш кращі набори. При цьому між двома будь-якими кривими можна провести нову криву байдужності. Ця властивість є слідством передумови про те, що споживач знає свої потреби і спроможний їх будувати по рангам.

2. Криві байдужності ніколи не перетинаються і не торкаються одна одну. Якщо це трапиться, то буде порушена передумова про транзитивність покупця. Перетинання кривих буде означати, що споживач непослідовний у своїх потребах.

3. Крива байдужності завжди має негативний нахил, тобто вона йде зліва зверху і вправо униз. Дана властивість витікає з положення про те, що "більше" краще, чим "менше".

4. Абсолютний нахил кривої байдужності зменшується при прямуванні по ній вправо униз.

Для виробника корисна так звана карта кривих байдужності.

 

Карта кривих байдужності говорить про те, чого може досягти споживач, збільшивши свій прибуток. Виробнику ж ця карта підказує, що в суспільстві існують люди з різними рівнями прибутків, відповідно, з різним рівнем споживання і попиту. Отже, якщо він побудує для них карту кривих байдужності з їх бюджетними лініями, то він може одержати інформацію про сукупний попит, може більш точніше планувати свою стратегію і тактику поводження на ринку. З ростом реального прибутку бюджетні лінії зміщуються послідовно в більш високе положення.

Якщо доповнимо криві байдужості бюджетними лініями, то будемо мати точки їх торкання. Точки торкання кривих байдужності з бюджетними лініями показують послідовні положення рівноваги споживача відповідно до  росту його прибутку. Ця крива "прибуток – споживання" в одержала назву кривої рівня життя.

Таким чином, карти кривих байдужності дають можливість:

- побудувати криву індивідуального попиту;

- розрахувати сукупний попит при наявності зведень про прибутки різноманітних груп людей;

- побачити загальну динаміку попиту при різноманітних комбінаціях прибутку, ціни і споживчих переваг;

- побудувати стратегію і тактику поводження фірми при досконалій і недосконалій формах конкуренції.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Яким відношенням подана гранична норма заміщення:

а) Δy/Δx;

б) ΔPx /ΔPy;

в) ΔQx /Δ Py;

г) MUx / Px?

2. На якій аксіомі базується доведення неможливості перетину кривих байдужості:

а) транзитивності;

б) ненасичення;

в) незалежності споживача;

г) повної упорядкованості?

3. Яка конфігурація кривих байдужості для товарів, що жорстко взаємодоповнюють один одного:

а) прямі лінії, що мають від’ємний нахил;

б) L- подібні лінії;

в) лінії, паралельні одній із осей координат;

г) прямі лінії, що мають додатковий нахил?

4. Яким відношенням визначається нахил бюджетної лінії:

а) MUx /MUy;

б) Dy/Dx;

в) Px / Py;

г) MUx / Px?

Література: [1, с.24-45; 2, с.67-80, гл.22; 3, с.37-88; 4,с.97-109; 5, розд.2; 6, с.90-107; 7, с.58-71]


ТЕМА № 4

АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА.

ПЛАН

1. Ефект прибутку і ефект заміщення.

2. Особливості споживчого попиту.

1. Ефект прибутку і ефект заміщення.

Рівновага споживача порушується, якщо змінюються ціни на товари і послуги або змінюється розмір його прибутку. При падінні цін на товари при незмінному розмірі прибутку споживача, він буде купувати більше цих товарів. Якщо, відповідно до його індивідуальних оцінок корисності товарів, на котрі ціни були знижені, рівні, йому немає необхідності збільшувати їх споживання, він може збільшити споживання інших товарів, ціни на які залишилися без зміни.

Ефект прибутку – це спроможність споживача купувати більше товарів і послуг за рахунок зниження на них цін.

Ефект заміщення – споживач не хоче збільшення використання товарів, що подешевіли і він може перейти на споживання аналогічних, але більш якісних і дорогих товарів.

Ефект заміщення вказує на те, що зниження ціни продукту робить його відносно менш привабливим, і таким чином, збільшує схильність споживача до заміщення його іншими продуктами.

Ефект заміщення буде мати місце і тоді, коли споживач почне купувати більше товарів, на які знизилися ціни, і заміняти ними товар, на який ціни постійні або навіть зросли.

При максимізації споживання гранична корисність на одну гривню продукції однакова для всіх продуктів. У цьому випадку ціна продукції відображає її граничну корисність, і таким чином, наступає рівновага споживача при незмінній купівельній спроможності грошей. Саме при цих умовах виникає поняття надлишку споживача.

Надлишок споживача являє собою різницю в грошовому вираженні між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за необхідний йому товар, і ціною, що він дійсно сплачує за нього.

2. Особливості споживчого попиту.

Крім звичайного принципу вибору споживачем, існують також і особливості. Так споживчий попит поділяють на дві групи.

Функціональний попит обумовлений споживчими властивостями властивому самому благу.

Нефункціональний попит обумовлений такими чинниками, що безпосередньо не пов'язані з властивому економічному благу якостями.

У нефункціональному попиті можна виділити соціальний, спекулятивний і нераціональний. Серед соціального попиту, в свою чергу, розрізняють ефект приєднання до більшості, ефект сноба, ефект Веблена.

Ефект приєднання до більшості полягає в прагненні споживача не відставати від інших, купуючи те, що купують інші. Споживач слідує загальновизнаним нормам, купує той же самий товар.

Ефект сноба. У цьому випадку у споживача є бажання виділитися із навколишнього оточення. Тут також споживач залежить від вибору інших, але взаємозв'язок тут обернений. В даному випадку попит змінюється через те, що інші люди споживають саме цей товар. Реакція спрямована в протилежну сторону від узвичаєної. Покупець-сноб нізащо не купить те, що одержують усі.

Ефект Веблена. Ім'ям Веблена називається престижне або демонстративне споживання. Товари або послуги використовуються для того щоб зробити незгладиме враження, а не по їх прямому призначенню. Ціна товару складається з двох частин: реальної і престижної. Тому під ефектом Веблена розуміється ефект збільшення споживчого попиту, пов'язаний із тим, що товар має більш високу ціну.

Спекулятивний попит виникає в суспільстві з високими інфляційними чеканнями. Небезпека майбутнього підвищення цін штовхає споживачів на покупку додаткових товарів у теперішній момент.

Нераціональний попит виникає під впливом сію хвилинного бажання. Може бути викликаний зміною настрою, капризом. Більшість споживачів іноді роблять покупки про які згодом шкодують.

Товар Гіффена. Це такий товар, попит на який змінюється в протилежному напрямку, при збільшенні доходів, за інших рівних умов, тому що ефект прибутку перевищує ефект заміщення. Такий товар займає велике місце в бюджеті малозабезпечених споживачів. Насамперед до товарів Гіффена відносять картоплю і хлібобулочні вироби. У той час як на інші продукти харчування попит падає, у кризовій ситуації, на картоплю і хлібобулочні вироби попит залишається на старому рівні, або зростає. Це пов'язано з тим, що під час кризових явищ в країні малозабезпечені прошарки населення вимушені відмовлятися від ряду більш високоякісних товарів, ціни на який ще більше зростають, чим на товари Гиффена.

Криві Энгеля. Реальне збільшення прибутків споживачів призводить до більш швидкого споживання другорядних благ, чим споживання благ першої необхідності. Энгель побудував криві, що відображають цю особливість. Насамперед відбувається насичення продовольчими товарами, потім промисловими товарами стандартної якості і лише пізніше – високоякісними товару і послугами. Навіть після переходу до споживання високоякісних товарів і послуг відбувається новий сплеск попиту на промислові товари стандартної якості, що використовуються споживачем для повсякденних потреб.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Чим визначається ефект заміщення:

а) ростом номінального доходу, що дозволяє змінити структуру купівель на користь блага, яке дорого коштує;

б) зміною смаків споживача;

в) зміною відносної ціни блага;

г) зміною моди?

2. Якщо споживання неякісних товарів має тенденцію зростати в міру збільшення цін на них, то це:

а) закон Енгеля;

б) парадокс Гіффена;

в) ефект заміщення;

г) ефект доходу.

3. Крива "дохід—споживання" показує:

а) залежність споживання товарів від доходу;

б) залежність споживання товарів від цін;

в) комбінації товарів, що приносять споживачеві певний ступінь задоволення;

г) усі точки рівноваги споживача відповідно із зростанням його доходу.

4. Якщо для товару А величина попиту зростає разом з ціною, то товар А є:

а) товаром Гіффена;

б) малоцінним товаром;

в) звичайним товаром;

г) правильні пункти а) і б).

Література: [1, с.45-52; 2, гл.23; 3, с.97-104; 4, с.130-135; 5, с.67, 71, 88-92; 6, с.134-149; 7, с.92-112, 129-131].


ТЕМА № 5

ПОПИТ, ПРОПОЗИЦІЇ,

ПЛАН

1. Попит, закон попиту, чинники що впливають на попит.

2. Пропозиція, закон пропозиції, чинники що впливають на пропозицію.

3. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції.

4. Поняття і зміна цінової еластичності попиту.

5. Еластичність попиту по доходу.

6. Перехресна еластичність.

7. Еластичність пропозиції.

8. Павутинаподібні моделі.

9. Інструменти державного регулювання ринку.

1. Попит, закон попиту, чинники що впливають на попит.

Стан ринкової економіки, рівень і механізм її розвитку описується за допомогою таких понять, як попит і пропозиція, засоби їх координації і пристосування друг до друга.

У ході конкуренції через механізм цін установлюється рівновага між попитом і пропозицією, і ця рівновага може бути використана для пояснення ряду економічних явищ.

Споживачі приймають самостійні рішення, які товари й у якій кількості купувати. Підприємці вирішують самостійно, що і як робити. Власники чинників виробництва роблять свій вибір – кому і як їх продати. Всі ці суб'єкти тісно пов'язані через ринок.

Ринок – це будь-яка взаємодія між людьми, що веде до обміну (торгівлі) товарами і послугами. Ринок характеризується двома сторонами: купівельною і продажною. Попит визначає купівельну сторону. Пропозиція – продажну.

Попит – це подана на ринку потреба, обумовлена кількістю тих або інших товарів, котрі споживачі можуть купити при сформованих цінах і грошових прибутках.

Якісна сторона попиту. Попит самою найтіснішим чином пов'язаний із потребою людей. Проте далеко не всяка потреба може бути і дійсно буває врахована ринком. Для цього вона повинна стати платоспроможною потребою. Тобто, попит даного споживача характеризується не стільки тим, що він хотів би придбати, скільки, що він насправді спроможний купити в даній ситуації. Попит визначається максимальними можливостями покупця або його максимальною готовності заплатити за даний товар.

Кількісна сторона. Розмір (або обсяг) попиту визначається саме  максимальною кількістю даного блага, що може придбати даний покупець за даний період часу у даних умовах.

По-перше, обсяг попиту – це потік, що протікає в часу. Тому завжди треба чітко визначити, до якого періоду часу відноситься даний розмір попиту.

По-друге, умови, при яких формується обсяг попиту надзвичайно важливі, тому що саме вони характеризують середовище, у якому знаходиться споживач, що приймає рішення про покупку.

Формою прояву попиту є обсяг попиту, що уявляє собою кількість товарів, що покупці бажають і в стані придбати по деякій ціні з ряду можливих протягом визначеного періоду часу цін.

Зв'язок між ціною товарів і обсягом попиту на цей товар дає закон попиту. Він описує взаємовідносини між кількістю товару, що люди бажають і можуть купити і ціною товару за інших рівних умов. За інших рівних умов збільшення ціни веде до відповідного зменшення розміру попиту, і, навпаки, зниженні ціни веде до відповідного зростання розміру попиту.

Закон попиту можна виразити у формі шкали попиту або кривої попиту.

Шкала попиту – табличне вираження зв'язку між ринковою ціною товару або послуги і тією кількістю, що будуть запитувати покупці і показує скільки покупці хотіли б придбати товару по кожній із можливих цін.

Крива попиту – графічне вираження зв'язку між ринковою ціною і  кількістю товару.

І таблиця і крива попиту показують, що існує обернена залежність між ціною товару і розміром попиту на цей товар. Формалізовано закон попиту може бути записаний так:

Ціна

Обсяг

4

10

3

20

2

30

1

40

Р    Q

Р    Q  

Зміна кількості товар, що споживачі хочуть і можуть купити, що відбувається в результаті зміни ціни (за інших рівних умов) називається зміна розміру попиту. Зміна розміру попиту графічно показується переміщенням від однієї точки кривої попиту до іншого точці цієї кривої, тобто рух по кривій попиту.

Але існують чинники, які мають назву нецінових, тому що вони не пов'язані з ціною товару, але впливають на зміну бажань споживачів і їх можливостей. До нецінових чинників ставляться:

1. Зміна в грошових прибутках споживачів. Вплив на попит зміни прибутку споживачів досить складний. У відношенні більшості товарів підвищення прибутку призводить до збільшення попиту. По мірі зростання доходів споживачі, як правило, купують більше високоякісних товарів. І навпаки, при зниженні прибутків попит на такі товари падає. Товари на які попит змінюється в прямій залежності із зміною грошового прибутку, називаються нормальними товарами (або товарами вищої категорії).

Хоча більшість товарів відноситься до нормальних товарів, існують винятки. У випадку, коли прибутки значно зростають, споживачі можуть купувати менше хліба, картоплі, інших овочів оскільки збільшення прибутку дозволяє їм купувати більш висококалорійні продукти. Таким чином, товари, попит на який змінюється в протилежному напрямку, тобто зростає при зменшенні прибутків, називаються товарами нижчої категорії.

2. Зміна цін на сполучені товари. Приведе зміна ціни на сполучений товар до підвищення або зниження попиту на аналізований товар залежить від того, чи є цей розглядаємий товар замінником (субститутом) нашого продукту або (компліментом) супутнім йому.

Наприклад, кава і чай є взаємозамінними товарами. Коли ціна на каву підвищується, споживачі купують її в меншій кількості, а це викликає підвищення попиту на чай. І навпаки. Таким чином, коли два товари взаємозамінні, між ціною на один із них і попитом на інший існує прямий зв'язок.

Інші пари товарів взаємодоповнюють один одного, тобто попит на них подається одночасно. Коли ціна на фотоапарати підвищується, попит на фотоплівки знижується. Таким чином, фотоапарат і фотоплівки взаємодоповнюючими товарами. Коли два товари взаємодоповнюють друг друга, між ціною на один із них і попитом на інший існує зворотній зв'язок.

Але, багато парів товарів зовсім не є взаємозалежними. Це незалежні, самостійні товари. Для таких пар товарів, наприклад, часів і яблук, зміна ціни на один товар дуже мало вплине або зовсім не вплине на попит іншого товару.

3. Споживчі очикування щодо економічної політика уряду. Споживчі очикування щодо таких чинників як майбутні ціни на товари, наявність товарів і майбутній прибуток, спроможні змінити попит. Чекання споживачів щодо можливості підвищення цін у майбутньому може спонукати їх купувати зараз, щоб випередити загрозливе підвищення цін і навпаки. Очикування падіння цін і зниження прибутків веде до скорочення поточного попиту на товари.

4. Зміна споживчих переваг, або смаки споживачів.

Сприятлива для даного товару зміна споживчих смаків або переваг, викликана рекламою або зміною моди, буде означати, що попит зростає при будь-якій ціні. Несприятливі переміни в перевагах споживачів викликають зменшення попиту. Наприклад, створення калькуляторів практично ліквідувало попит на логарифмічні лінійки. Поява відеомагнітофонів зменшила попит на перегляд фільмів у кінотеатрах.

5. Зміни в структурі населення (число покупців). Збільшення на ринку числа споживачів обумовлює підвищення попиту, а зменшення числа споживачів знаходить відображення в скороченні попиту.

Зміна кількості товарів, що покупці бажають і можуть купити, яка відбувається в результаті зміни нецінового чинника, називається зміною в попиті і показується на графіку зсувом кривої попиту вправо або вліво.

2. Пропозиція, закон пропозиції, чинники що впливають на пропозицію.

Як і у випадку з попитом, одного бажання або тільки можливості зробити товар і доставити його на ринок нам буде недостатньо. Пропозиція виникає тоді, коли даний економічний суб'єкт буде готовий зробити угоду по продажі даного доставленого на ринок товару.

Розмір (обсяг) пропозиції – це максимальна кількість товару, що виробник бажає і спроможний зробити і доставити до продажу на ринку по кожній конкретній ціні з ряду можливих цін протягом визначеного періоду часу.

Обсяг пропозиції – це також потік, що протікає в часі. Тому необхідно визначити, до якого періоду часу відноситься даний обсяг пропозиції.

Важливі умови, при яких визначається даний обсяг пропозиції, тому що саме вони характеризують те середовище, у якому знаходиться виробник, що приймає рішення про продаж.

Основними постачальниками товарів на ринок є виробники. Їх збутова і цінова політика підпорядковується декільком цілям, головна з яких – максимізація прибутку. Обсяг прибутку, одержаного після реалізації продукції, повністю залежить від її ціни. Занадто висока ціна зупинить потенційних покупців, а занадто низька – або розорить власника товару, або послужить підставою для обвинувачення в несумлінній конкуренції.

Якщо ринкова ціна на який-небудь товар має тенденцію до підвищення, то виробники будуть зацікавлені в розширенні обсягів виробництва. І навпаки, стійка тенденція до зниження цін спонукає підприємців скорочувати обсяги постачань або навіть шукати іншу більш вигідну сферу діяльності.

Залежність обсягу пропозиції від ціни може бути різноманітною, проте найбільш типовою є така: чим вище ринкова ціна, тим більше обсяг пропозиції, і навпаки, тобто має місце пряма залежність.

Пряма залежність між рівнем цін і запропонованою на ринку кількістю товару являє собою, за інших рівних умов, досить стійке співвідношення і називається законом пропозиції.

Формами вираження закону пропозиції є шкала пропозиції і крива пропозиції, які табличне і графічно показують вираження зв'язку між ринковою ціною товарів або послугами і тією кількістю, яку по цій ціні будуть пропонувати продавці, тобто  показують скільки продавці захочуть продати товару по кожній із множини цін.

Ціна

Обсяг

1

10

2

20

3

30

4

40

Ефект зміни ціни товару за інших рівних умов може бути показано як переміщення з однієї точки кривої пропозиції в іншу точку, що лежить на цій же кривій. Така зміна кількості товарів, яку виробники бажають або спроможні зробити, що відбувається в результаті зміни ціни (за інших рівних умов) називається зміною розміру пропозиції.

Закон пропозиції можна записати: Р  Q     ; Р   Q   (за інших рівних умов)

Закон пропозиції застосовують для більшості товарів, але він не діє, коли недостатньо часу, щоб зробити додаткові одиниці товару.

Закон пропозиції також не має місця, коли товар не можна більше зробити (не залежно від часу). Наприклад, предмети антикваріату.

          Р

                         S

                                            Q

Характеризуючи розмір пропозиції ми виходили з допущення, що ціна є самим значним чинником, що визначає розмір пропозиції будь-якого продукту, інші чинники або умови не враховувалися, робилося допущення "за інших рівних умов". Проте, на практиці нецінові чинники або умови також схильні змінам. Реакція зміни продавців на зміну нецінових чинників припускає зміну в пропозиції і показується зсувом кривої пропозиції вправо або вліво.

До нецінових чинників пропозиції відносять:

1. Зміна технології. Удосконалення технології дозволяє більш ефективно робити одиницю продукції, з меншими витратами ресурсів. У такому випадку, при незмінних цінах на ресурси знизяться витрати виробництва і збільшиться пропозиція.

2. Зміна цін на ресурси. Існує самий тісний зв'язок між витратами виробництва і пропозицією. Крива пропозиції будь-якого підприємства грунтується на витратах виробництва: збільшення витрат виробництва веде до росту цін на продукцію що випускається, і навпаки. Ріст цін на ресурси підвищить витрати виробництва і знизить пропозицію, тобто перемістить криву пропозиції вліво. Наприклад, підвищення цін на залізну руду і кокс збільшує витрати виробництва сталі і веде до скорочення їх пропозиції. І навпаки, зниження цін на ресурси зменшить витрати виробництва і збільшить пропозицію.

3. Зміна цін на інші товари. Зміна цін на інші товари може змістити криву пропозиції продукту. Наприклад, зниження цін на пшеницю може спонукати сільськогосподарського виробника вирощувати і пропонувати до продажу більше кукурудзи по кожній із можливих цін. І, навпаки, підвищення ціни на пшеницю може змусити виробника скоротити виробництво і пропозицію кукурудзи.

4. Чекання зміни цін. Чекання змін ціни товару в майбутньому також можуть уплинути на бажання виробника поставляти товар на ринок у даний час. Наприклад, чекання істотного підвищення в найближчому майбутньому цін на продукцію АТ "Норд" може скоротити поточну пропозицію продукції товариства. З іншого боку, для багатьох підприємств що випускають товари народного споживання чекання підвищення цін здатне спонукати ці підприємства збільшувати виробничі потужності і тим самим приведе до збільшення пропозиції.

5. Зміна податків і дотацій. Податки підприємства розглядають як витрати виробництва. Тому підвищення ставок податків, на прибуток, на додану вартість збільшують витрати виробництва і скорочують пропозицію.

Навпроти, дотації вважаються "податком навпаки". Наприклад уряд субсидіює виробництво сільськогосподарської продукції, тобто воно фактично знижує витрати і збільшує пропозицію сільськогосподарської продукції.

6. Число продавців. Чим більше число постачальників, тим більше ринкова пропозиція. По мірі вступу в галузь більшої кількості підприємств крива пропозиції стане зміщатися вправо. Чим менше в галузі кількість підприємств, тим менше надається ринкова пропозиція і крива пропозиції буде зміщатися вліво.

7. Цілі підприємства. Основною ціллю будь-якого підприємства є максимізація прибутку. Проте іноді підприємства можуть переслідувати інші цілі, що позначається на пропозиції, наприклад, прагнення підприємства робити товар без забруднення навколишнього середовища може знизити кількість запропонованого товару при кожній ціні.

3. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції.

На кожному ринку існує багата кількість продавців і покупців кожний із яких планує свої дії незалежно від інших. Коли вони зустрічаються для торгівлі, то уявляється, що багато хто не в змозі виконати намічені плани. Може статися що загальна кількість товарів, що споживачі планують купити, більше, чим кількість товарів, яку виробники бажають продати по існуючій ціні. У цьому випадку деяким покупцям прийдеться змінювати свої плани. Можливо також, що планований збут перевищить споживання по даній ціні. Тоді зміняться плани продавців.

Іноді відбувається так, що сумарна кількість товару, запропонована виробниками, у точності збігається з кількістю товару, що споживачі планують купити. Якщо плани продавців і покупців збігаються, то нікому не доводиться ці плани змінювати. У цьому випадку ринок знаходиться в стані рівноваги.

Використаємо раніш дані криві попиту і пропозиції які відображають можливості і бажання покупців і продавців для того, щоб побудувати ринкову рівновагу.

    4                надлишок            S

    3

 2,5

   

   2

   1                         дефіцит       D

 

           10    20    25    30       40     Q

Допустимо, що виробник товару Х с ціллю одержання високих прибутків установлює ціну товару на рівні 4 гривень. Як показує крива пропозиції висока ціна є мотивом для збільшення обсягу виробництва товарів і пропозиція збільшується, досягає обсягу 40 одиниць товару Х. З іншої сторони ціна 4 гривні відповідає низькому рівню попиту – 10 одиниць товару Х, при якому значна частина зробленої продукції залишається нереалізованою і накопичується на складі. Така ситуація є свідченням перенасиченого ринку, а саме появою надлишку в розмірі 30 одиниць товару Х і сигналізує підприємству про необхідність перемінити тактики: По-перше, знизити ціни і прискорити продаж нереалізованої продукції, оскільки більш низька ціна буде сприяти активізації попиту. По-друге, зниження ціни призведе до зменшення обсягу виробництва продукції. Поки зберігається ситуація перенасиченого ринку, динаміка цього процесу продовжується, супроводжуючись зниженням ціни до рівня 2,5 гривні, тобто коли попит і пропозиція стануть збалансованими на рівні 25 одиниць товару Х.

Обернена ситуація, коли ціна товару Х знаходиться нижче 2,5 гривень, наприклад 1 гривня. У цьому випадку розмір попиту дорівнює 40 одиницям товару Х і є більший, ніж розмір пропозиції рівної 10 одиниць. У результаті відбувається зниження товарних запасів, виникає дефіцит товару. В умовах вільно конкурентного ринку без державного втручання в політику ціноутворення і при відсутності обмежень на ціни, виробники реагують на зменшення товарних запасів підвищенням цін на товари, що призводить до зменшення попиту і збільшення пропозиції. Цей процес продовжується поки ціна на товар не досягне рівня 2,5 гривень, збалансувавши попит і пропозицію.

Тільки при одній єдиній ціні 2,5 гривні, плани покупців і продавців точно збігаються. Ця ціна є рівноважною. Більш висока ціна призводить до виникнення надлишку і давить на ціну зверху. Більш низька ціна породжує дефіцит і давить на ціну знизу. При ціні 2,5 гривні розмір пропозиції і розмір попиту врівноважуються, тобто рівноважна кількість складає 25 одиниць.

Спроможність конкурентних сил попиту і пропозиції встановлювати ціну на рівні, на якому рішення про продаж і купівлю синхронізуються називається функцією врівноваження ціни. Вищевказаний механізм функціонування ринку здійснюється в гнучких конкурентних умовах, де суспільна і політична обстановка сприяють розвитку вільної підприємницької ініціативи, ціль якої – максимізувати прибуток виробництва. Ринкові умови – що потрапляють у категорію "інших рівних", змінюються дуже швидко. Коли відбуваються ці зміни, покупці і продавці змушені переглядати свої бажання і можливості.

Роздивимося реакцію ринку на зміни: - попиту; - пропозиції; - одночасно попиту і пропозиції. З початку проаналізуємо наслідки зміни попиту під впливом нецінових чинників, прийнявши допущення, що пропозиція залишається постійною.

1. Попит зростає.

Р

                                        S

Р2

Р1

                                               Д1

                                      Д

                     Q1 Q2             Q

Збільшення попиту при незмінному розмірі пропозиції породжує ефект підвищення ціни і ефект збільшення кількості продукту.

                                                2. Попит зменшується.

                                        S

Р1

Р2

                                               Д

                                      Д1

                    Q2 Q1             Q

Зменшення попиту проявляється як ефект зниження ціни, так і ефект скорочення кількості продукту.

Таким чином, при незмінному розмірі пропозиції, виявляється прямий зв'язок між зміною попиту, рівноважної ціни і кількості продукту.

Ситуацію, коли зміна пропозиції під впливом нецінових чинників відбувається при незмінному розмірі попиту.

3. Пропозиція зростає.

Збільшення пропозиції породжує ефект зниження ціни і ефект приросту кількості продукту.

Таким чином, існує зворотний зв'язок між зміною пропозиції і зміною рівноважної ціни.

Р

                                 S

                                       S1

Р1

Р2

                                    Д

                     Q1 Q2             Q

4. Пропозиція зменшується.

На ринку існує множина випадків, коли відбувається одночасно зміна і пропозиції і попиту. У цих випадках ефект ціни і ефект кількості продукту залежить від напрямку зміни попиту і пропозиції і від відносних параметрів змін пропозиції і попиту.

Можливі такі одночасні зміни попиту і пропозиції.

1. Попит росте і пропозиція зменшується в рівних розмірах. Ефект підвищення ціни і рівноважна кількість продуктів незмінна.

2. Попит зменшується і пропозиція збільшується в рівних розмірах. Ефект зниження ціни, кількість продукту незмінна.

3. Попит росте в більшому обсязі, чим знижується пропозиція. Ефект приросту ціни і кількості продуктів.

4. Попит росте в меншому обсязі, чим знижується пропозиція. Ефект приросту ціни й ефект зниження кількості продуктів.

5. Попит знижується в більшому обсязі, чим збільшується пропозиція. Ефект зниження ціни і кількості продукту.

6. Попит знижується в меншому обсязі, чим збільшується пропозиція. Ефект зниження ціни і кількості продукту.

7. Попит росте в більшому обсязі, чим збільшується пропозиція. Ефект приросту ціни і кількості продукту.

8. Попит росте в меншому обсязі, чим збільшується пропозиція. Ефект зниження ціни й ефект приросту кількості продукту.

9. Попит знижується в більшому обсязі, чим знижується пропозиція. Ефект зниження ціни і кількості продукту.

10. Попит знижується в меншому обсязі, чим знижується пропозиція. Ефект приросту ціни й ефект зниження кількості продукту.

4. Поняття і зміна цінової еластичності попиту.

При проведенні економічних розрахунків, і особливо при прогнозуванні різноманітних важливих для виробників і споживачів процесів, дуже часто виникає необхідність не просто визначити загальний вид функцій попиту і пропозиції, але і з'ясувати, як сильно буде реагувати в кожному даному конкретному випадку розмір попиту або пропозиції на зміни відповідних чинників, іншими словами наскільки значними виявляться при цьому їх відповідні зміни. Адже ціль побудови всякої моделі – опис взаємозв'язку між економічними перемінними, що дозволяють пояснити і передбачити, як зміни якогось чинника впливають на інші економічні перемінні. Важливо з'ясувати, наскільки чутливий досліджуємий економічний показник до зміни чинників, що визначають його.

Для виміру чутливості зміни функції до зміни аргументу в економіці часто вивчають зв'язок не абсолютних змін перемінних Х і У, а зв'язок їх відносних змін. Для цих цілей використовується показник еластичності.

Еластичністю називається ступінь чутливості однієї величини до зміни іншої.

Швидкість і інтенсивність реакції на умови, що змінилися, може бути різноманітною. По різному можуть реагувати на зміну ринкової ціни на товар різні покупці і виробники. Різна інтенсивність реакції може спостерігатися при зміні ціни на товар і при зміні прибутку, при зміні моди і при зміні цінових очікувань. Вивчення реакції типових споживачів і виробників на зміну тих або інших умов дозволяє прогнозувати реакцію ринку в цілому.

Еластичність попиту за ціною.

Відповідно до закону попиту, споживачі при зниженні ціни будуть купувати більшу кількість продукції. Однак, ступінь реакції споживачів на зміну ціни може значно варіювати для різних товарів. Більш того, можна виявити, що реакція споживачів у відношенні однієї продукції істотно варіюється при зміні цін у різноманітних межах.

Якщо споживачі відносно чутливі до зміни цін, попит є еластичним. Якщо споживачі відносно нечутливі до зміни цін, попит нееластичний.

Еластичність попиту по ціні показує, на скільки збільшиться (зменшиться) попит при зменшенні (збільшенні) ціни на даний товар.

Математично еластичність може бути виражена у виді коефіцієнта еластичності:

Е d = Δ % Q / Δ % P

Визначимо – Q1 обсяг попиту до його зміни, Q2 – обсяг попиту після зміни, запишемо процентну зміну розміру попиту:

Δ % Q = Q2 – Q1 / (Q2 + Q1) : 2

За аналогією визначається процентна зміна ціни:

Δ % Р = Р2 – Р1 / (Р2 + Р1) : 2

де Р1 і Р2 – ціна до зміни і після зміни ситуації.

Повна формула для обчислення еластичності:

Е = (Q2 – Q1) : (Q2 + Q1) / (Р2 – Р1) : (Р2 + Р1)

Оскільки ціна і попит рухаються в протилежних напрямках еластичність попиту по ціні завжди негативна. Тому прийнято оперувати з абсолютним значенням еластичності попиту. Абсолютний розмір цінової еластичності попиту може змінюватися від нуля до безкрайості.

Ступені еластичності попиту по ціні.

Якщо розмір попиту змінюється на більший відсоток, чим ціна, коефіцієнт еластичності більше одиниці, і попит еластичний. Наприклад, 10 % збільшення ціни веде до 20 % зниженню попиту (Е > 1).

Якщо розмір попиту зменшується на менший відсоток, чим ціна, тобто коефіцієнт еластичності менше одиниці попит нееластичний ( Е < 1).

Попит з одиничною еластичністю має місце, коли процентна зміна розміру попиту еквівалентна процентній зміні ціни товару, тобто коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці. (Е = 1).

Абсолютно еластичний попит зустрічається в ситуаціях, коли мала зміна ціни спонукає покупців збільшити покупки від нуля до межі своїх можливостей або цілком відмовитися від покупок.

(Е   >   ?)

Абсолютно нееластичний попит означає ситуацію, коли зміна ціни не призводить до якої-небудь зміни попиту на продукцію. Прикладом може служити попит хворих діабетом на інсулін. (Е = 0).

На еластичність попиту впливають також інші чинники.

1. Наявність на ринку товарів-замінників. Чим більше замінників має товар, тим вище його еластичність. Наприклад, попит на олію еластичний, оскільки її можна без особливого збитку замінити на будь-яку іншу рослинну олію.

Питома вага товару в прибутках споживача. Товари, витрати на які мають значну питому вагу в бюджеті домогосподарства, мають більш високу еластичність, чим товари, що потребують незначних бюджетних витрат. Так, 10 % зниження цін на меблі зробить більший вплив на бюджет домогосподарства, чим таке ж процентне зниження ціни на зошити та олівці.

Тому ринок відповість суттєвим ростом попиту на меблі і слабко відреагує на зниження цін на олівці.

3. Значимість товару для споживача. Предмети першої необхідності мають звичайно невисоку еластичність, тому що не мають близьких замінників, тоді як попит на товари, що не грають важливої ролі в житті споживача відрізняється високою еластичністю.

4. Часові рамки, у межах яких приймається рішення про покупку. Еластичність попиту на товар в короткостроковому період нижче еластичності в більш тривалий період. Це виходить з того, що в ході довгострокового періоду підприємці можуть налагодити більш різноманітний випуск товарів-замінників, а споживачі – знайти інші товари, що заміняють даний товар.

5. Доступ до товару. Чим більш обмежений доступ до товару, тим нижче еластичність попиту на товар.

6. Консерватизм споживачів. Еластичність індивідуального попиту нижче у тих товарів, що з погляду даного споживача є для нього найбільш необхідними.

5. Еластичність попиту по доходу.

Еластичність попиту по доходу відображає залежність зміни попиту окремого споживача, галузі, ринку в цілому від росту або зменшення індивідуального або сукупного грошового прибутку.

Еластичність попиту по доходу – це ступінь чутливості попиту на якийсь товар до зміни прибутків споживачів.

Е = (Q2 – Q1) : (Q2 + Q1) / (У2 – У1) : (У2 + У1)

де У1 і У2 – зміна розміру доходу.

Знак еластичності попиту по доходу показує нам відношення споживача до даного товару. Позитивна еластичність попиту по доходу буде означати, що споживач вважає даний товар нормальним і збільшує його закупівлю при зростанні свого прибутку.

У рамках позитивної еластичності попиту по доходу також можна виділити різноманітні групи товарів. У тому випадку, коли еластичність попиту по доходу перевищує одиницю (Е > 1), а значить ріст обсягу купівлі такого товару перевершує ріст прибутку даного споживача, перед нами товар тривалого користування.

Для товарів першої необхідності еластичність попиту по доходу менше одиниці (0 < Е < 1), а для багатьох товарів повсякденного попиту, таких як одяг взуття, вона близька до 1.

Негативна еластичність попиту по доходу свідчить, що даний товар для даного споживача є товаром нижчої категорії.

6. Перехресна еластичність.

Іноді важливо також знати, як змінюється попит на якийсь товар, у випадку зміні ціни іншого товару. Зробити це можна за допомогою перехресної еластичності попиту.

Перехресна еластичність попиту – це ступінь чутливості попиту на один товар до зміни ціни іншого товару.

Е = (Qх2 – Qх1) : (Qх2 + Qх1) / (Ру2 – Ру1) : (Ру2 + Ру1)

Показник перехресної цінової еластичності використовується в економічних дослідженнях для визначення того, чи є зв'язок у споживанні між аналізованими товарами, а при наявності такого – для з'ясовування, який він носить характер.

Перехресна еластичність буде:

1. Позитивна для взаємозамінних товарів (субститутів), тобто при рості ціни на товар У обсяг попиту на товар Х збільшується, як би відбувається переключення попиту з товару У на товар Х.

2. Негативна для товарів комплиментів, тобто з ростом ціни на товар У обсяг попиту на товар Х скорочується і навпаки.

3. Нульова для незалежних або нейтральних товарів.

У країнах із розвиненою ринковою економікою перехресну еластичність використовують при контролі за дотриманням антимонопольного законодавства. Якщо якась фірма робить товар Х і є у нього замінник – товар У, то монополізація цією фірмою галузі приведе до того, що знизиться виробництво конкуруючого товару У. У цьому зв'язку зміна ціни товару У буде мало позначатися на розмірі попиту товару Х, тоді коефіцієнт перехресної еластичності попиту почне зменшуватися, що послужить сигналом для контролюючих органів про можливе виникнення монополії у виробництві товару Х.

7. Еластичність пропозиції.

Концепцію цінової еластичності застосовують також і до пропозиції. Якщо виробники чутливі до змін цін, пропозиція еластична. І навпаки.

Еластичність пропозиції по ціні являє собою відношення зміни розміру запропонованого товару до зміни ціни цього товару за інших рівних умов. Формула для обчислення еластичності пропозиції по ціні збігається з аналогічною формулою для обчислення еластичності попиту по ціні з тієї лише різницею, що в чисельнику показник розміру попиту замінюється на показник розміру пропозиції.

Е s = (Q2 – Q1) : (Q2 + Q1) / (Р2 – Р1) : (Р2 + Р1)

Найважливішим чинником, що впливає на еластичність пропозиції, є кількість часу, що є в розпорядженні виробників, для того щоб відреагувати на зміну ціни продукту. Чим триваліше час, яким володіє виробник, для того щоб пристосуватися до зміни попиту, тим сильніше будуть відповідні зміни в обсязі виробництва.

По спроможності підприємства відреагувати на ринкову ситуацію виділяють три часових періоди.

Миттєвий (поточний) період – це період у ході якого виробники не мають можливості пристосуватися до зміни ціни, тому що товар вже зроблений. Крива пропозиції має вертикальний вид. Це означає, що пропозиція в цьому періоді абсолютно нееластична, тобто Е = 0.

Короткостроковий період – це період, протягом якого підприємство може підстроїтися під попит, використовуючи найближчі резерви, не здійснюючи ніяких капіталовкладень. Крива пропозиції в цей період починає відхилятися від вертикального положення в напрямку, обумовленому законом пропозиції. Проте існує межа розширення пропозиції в короткостроковий період. Наближаючись до цієї межі пропозиція починає "поводитися" як і в миттєвий період, а еластичність пропозиції починає рухатися до нуля. Для того, щоб перебороти цю межу необхідні розширення і реконструкція виробництва, що і здійснюється в довгостроковий період.

Довгостроковий період – це період, протягом якого підприємство формує новий попит, освоює капіталовкладення, шляхом закупівлі нового, більш продуктивного обладнання, додаткового залучення робочої сили, будівництва нових виробництв.

На еластичність пропозиції великий вплив роблять витрати виробництва: якщо розширення випуску товару Х пов'язано з різким подорожчанням виробництва, то еластичність пропозиції цього товару буде невелика. У цьому випадку виробництво кожної додаткової одиниці товару потребує таких витрат, що підприємці підуть на збільшення випуску тільки у випадку значного росту ціни даного товару.

При встановленні ціни на свій товар, а також при визначенні цінових націнок або знижок, виробник повинен відчувати ті зміни, що відбуваються на ринку і мають відношення до зміни еластичності попиту на його товар. Якщо в нього не буде можливості врахувати в цінах зміни на ринку, це може призвести до втрати їм частини прибутку, або частини ринку. Розуміння цінової еластичності часто є вирішальним для багатьох господарств.

8. Павутинаподібні моделі.

Павутиноподібна модель описує циклічний процес: траєкторію зміни цін і обсягу виробництва при прямуванні від одного стану рівноваги до іншого. Вони використовуються для опису коливання цін на ринках сільськогосподарської продукції де пропозиція реагує на зміну ціни з деяким запізненням.

В основу павутиноподібної моделі покладені наступні умови: - обсяг попиту залежить від рівня цін поточного періоду (період часу – т); - обсяг пропозиції – від рівня цін попереднього періоду (період часу т – 1).

Виробники в період т-1 визначають обсяг виробництва, припускаючи, що ціни періоду т-1 збережуться в періоді Т, тобто має місце рівність: Р т-1 = Р т. У цьому випадку графік попиту і пропозиції буде мати вид павутинаподібної моделі. Можливі три варіанти зміни ринкової ціни в часі:

А) Якщо попит більш еластичний, чим пропозиція, то згодом відхилення від рівноваги зменшується, і рівновага відновлюється.

Р                                                            Р

                                                  Q                                                            Q

Б) Якщо пропозиція більш еластична, чим попит, то відхилення від рівноваги збільшується.

В) Якщо еластичність пропозиції і попиту однакові ринок коливається навколо точки рівноваги.

  Р

 Р2

Ро

 Р1

               Q1   Q0  Q2                 Q

Припустимо, що початкова ціна товару Р1. На цю ціну орієнтується виробник у період Т-1, пропонуючи продукцію в обсязі Q1, нижче рівноважного рівня. Тоді виникає дефіцит, у результаті цього ціни підвищуються до Р2. У відповідь на це виробники збільшують обсяг виробництва до Q2, сподіваючись, що рівень цін збережеться і у періоді Т. Однак, надлишок пропозиції призводить до зниження ціни до Р1 і т.д.

Отже, незважаючи на те що попит і пропозиція еластичні, запізнення в реакції пропозиції на зміну цін може призвести до нестабільності рівноважного стана.

9. Інструменти державного регулювання ринку.

Основними інструментами державного регулювання ринку є: податки, дотації і фіксовані ціни.

Найбільш цивілізованим інструментом державного регулювання ринку є податки, оскільки вони не обмежують свободу дій економічних суб'єктів і не порушують функціонування ринкових процесів. Вплив податків на ринок розглянемо на прикладі введення акцизного податку. Умовно виділяють два варіанти: 1. Податок сплачують продавці. 2. Податок сплачують покупці.

Варіант перший. Рівноважна ціна складала Р1, а рівноважний обсяг Q1. Припустимо, що введений податок на кожну одиницю товару склав Т грн.

У результаті введення податку відбудеться зсув лінії пропозиції уверх на розмір Т грн., тому що для одержання тієї ж суми прибутку продавець буде згоден продати даний товар за ціну, що вище старої на розмір Т грн. Встановлюється нова рівновага, при якої обсяг продажів скоротиться з Q1 до Q2, ціна для покупця підвищиться з Р1 до Р2. Загальна сума податку, що надходить у бюджет, буде дорівнювати площі прямокутника Р3Р2АС.

Податок, відповідно до умови, сплачують продавці, але тягар податку розподіляється між продавцями і покупцями. Внесок продавців дорівнює площі прямокутника Р2Р1ВС. Внесок покупця дорівнює площі прямокутника Р1Р3АВ. Тобто продавці несуть менше витрат.

Варіант 2. Акцизний податок вносять у державний бюджет покупці.

У результаті лінія попиту зміститься вниз на Т грн. Новий обсяг продажів Q2. Загальна сума прибутку що йде в бюджет дорівнює площі прямокутника Р2Р3АС. Пропорції в розподілі податкового тягаря між продавцями і покупцями залишаються таким ж, що і у першому варіанті.

Розподіл податкового тягаря між продавцями і покупцями залежить від співвідношення еластичності попиту і пропозиції. Чим менше еластичність попиту і чим більше еластичність пропозиції, тим більша частина податкового тягаря припадає на покупців і тим менша – на продавців. Якщо ситуація протилежна, тобто менше еластичність пропозиції, а більше еластичність попиту, то значна частина податкового тягаря припадає на продавців, а менша – на покупців.

Дотація – це негативний податок або "податок навпаки". Дотація встановлюється або у відсотках до ціни товару, або в абсолютній сумі на одиницю товару. Дотації, як правило одержують виробники, але можуть одержати і споживачі. Спочатку рівноважний обсяг – Q1, рівноважна ціна – Р3.

Після введення дотації з державного бюджету виробникам розміром V грн. У результаті відбудеться зсув лінії пропозиції униз на V грн., оскільки дотація для виробника рівнозначна зниженню витрат. У цьому випадку обсяг продажу збільшиться до Q2, ціна для покупців знизиться до Р2.

Як і при оподатковуванні, отримана дотація не цілком надходить у розпорядження виробників. Їм достанеться тільки одна частина, інша частина у бюджет покупця.

Аналогічним буде результат і у випадку, коли дотації одержують покупці. Відмінність складається в зсуві на той же розмір V грн. лінії попиту, а не лінії пропозиції.

Менш придатним засобом державного впливу є установлення фіксованих цін, тому що це утрудняє дію ринкового механізму, а також процес досягнення рівноважного стану.

Занижені фіксовані ціни частіше усього застосовуються по причині соціального захисту населення. Крім дефіциту і неминучого виникнення "чорного ринку", їх підтримка вимагає від уряду значних дотацій виробникам. Завищені фіксовані ціни встановлюються або у фіскальних цілях, тобто додаткове оподатковування окремих товарів (алкоголь, тютюнові вироби, вироби із золота), або для підтримки місцевих виробників у деяких галузях (у сільському господарстві). В останньому випадку виникає надлишок сільгосппродуктів, які уряд повинен викуповувати, зазнаючи знову ж значні фінансові витрати.

Попит на продукти сільського господарства у більшості країн відрізняється невисокою еластичністю. У зв'язку з цим розширення пропозиції сільськогосподарських товарів призводить до різкого падіння цін, незначному росту обсягів продажу і зниженню загального прибутку. Тому розширення виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів у ринкових умовах можливо при відповідному субсидуванні цієї галузі державою. У більшості розвитих країн сільське господарство дотується з державного бюджету, а на ряд продовольчих товарів законодавчо встановлюється нижній поріг цін. Введення нижнього порога цін дозволяє виробникам сільгосппродукції збільшити випуск продукції без погрози зниження загального прибутку.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Які з наведених далі чинників не призведуть до зміщення кривої попиту на м’ячі:

а) дуже гарна погода;

б) падіння ціни на футбольну форму;

в) збільшення чисельності хлопців віком 9 років;

г) зростання ціни на м’ячі?

2. Що з перерахованого не призведе до зміщення кривої попиту на пиво:

а) зростання цін на в’ялену рибу;

б) зростання цін на солод;

в) зниження цін на вино;

г) зростання доходів шанувальників пива.

3. Крива попиту переміститься праворуч і вгору у результаті:

а) зменшення числа покупців;

б) переходу на товар-замінник;

в) підвищення митних бар’єрів;

г) збільшення доходів споживачів.

4. Перехресна еластичність попиту характеризує реакцію:

а) ціни одного товару на зміну ціни іншого;

б) величини попиту одного товару на зміну ціни іншого;

в) ціни одного товару на зміну пропозиції іншого;

г) величини попиту одного товару на зміну попиту на інший.

5. Якщо ринок збалансовано, то:

а) покупці та продавці можуть продавати та купувати все, що хочуть, за існуючої ціни;

б) тенденції зростання чи падіння ціни немає;

в) кількість пропозиції дорівнює кількості попиту;

г) всі наведені відповіді правильні.

6. За інших рівних умов зростання пропозиції призведе до:

а) зростання рівноважних ціни і обсягу;

б) зниження рівноважних ціни і обсягу;

в) зростання ціни і зменшення кількості;

г) зниження ціни і зростання обсягу.

7. Збільшення попиту за інших рівних умов призводить до:

а) зниження рівноважної ціни і зменшення рівноважної кількості товару;

б) збільшення обох вищевказаних показників;

в) зниження першого і збільшення другого з них;

г) збільшення першого і зменшення другого з них.

8. Що може спричинитися до збільшення рівноважної ціни товару:

а) збільшення попиту на товар;

б) зменшення попиту на товар;

в) збільшення пропозиції товару;

г) одночасне і однаковою мірою збільшення попиту і пропозиції.

9. Чим можна пояснити зміщення кривої пропозиції на товар У ліворуч і вгору:

а) впровадженням нових технологій;

б) зростанням цін на вихідні ресурси;

в) уведенням дотацій;

г) збільшенням числа виробників.

Література: [ 1, с.52-81; 2, с.424-429; 3, с.104-130; 4, с.135-146; 5, с.68-88; 6, с.151-158; 7, с.112-140, 150-173].


ТЕМА № 6.

МІКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА

ПЛАН:

1. Поняття «підприємство».

2. Поняття «бізнес».

3. Організаційні форми підприємницької діяльності.

4. Підприємство в системі виробничих відносин.

5. Класифікація та функції підприємств.

1. Поняття «підприємство».

Перші спроби теоретично осмислити підприємництво було зроблено ще в XVII ст., згодом ці дослідження продовжили Ф. Кєне, Ж. Сей, А. Сміт, К. Маркс та інші видатні економісти. Термін “підприємництво” ввів у науковий обіг Р. Кантіллон, розуміючи під ним економічну функцію особливого роду, зміст якої тісно пов’язаний з ризиком ведення господарської діяльності. Ж. Сей розумів під підприємництвом організацію людей у межах конкретної виробничої ланки, в центрі якої перебуває підприємець. В основу сучасних досліджень підприємництва покладено ідеї провідних економістів світу Й. Шумпетера, Ф. Хайєка та їх послідовників. Згідно з їх поглядами:

• статус власника не є визначальною ознакою підприємця;

• підприємництво розглядається як функція господарсько-політичного середовища, що і визначає його можливості, типи, мотивації;

• змістом підприємництва є одержання нових комбінацій факторів виробництва та обігу, реформування виробництва за допомогою використання різноманітних можливостей для випуску нових або вже існуючих товарів (послуг) із застосуванням нових методів, відкриття нових джерел сировини, ринків, поліпшення організації виробництва тощо.

Розуміння суті підприємництва ґрунтується на загальних закономірностях розвитку економіки та значенні в цьому процесі людини. Закономірним є виокремлення підприємця і його таланту ведення підприємницької діяльності в окремий фактор виробництва та надання йому статусу центрального. Адже саме підприємець приймає остаточне рішення про організацію виробництва, поєднуючи всі інші фактори виробництва (капітал, працю, землю) в єдиний виробничий процес. У науковій літературі виокремлюють базові (організаційно-господарське новаторство, економічні знання, економічна воля) і похідні (ризик, володіння ресурсами, можливість прийняття рішень) характеристики підприємництва, яке можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей. Форми і види підприємництва виникають відповідно до структури форм власності в економічній системі. У ринковій економіці фактор “підприємництво” проголошується обов’язковим компонентом ринку, без наявності якого економічна система не може існувати.

Структурна перебудова економіки України і перехід на нові умови господарювання зумовили необхідність становлення підприємництва і створення класу підприємців у країні. Адже ще недавно в нашому суспільстві переважали негативні оцінки наслідків підприємницької діяльності і саме підприємництво ототожнювалось з таким негативним явищем, як спекуляція. Громадська думка про підприємництво та підприємців, мотиви і способи їх поведінки формувались під впливом марксистської доктрини — офіційної ідеології соціалістичного суспільства. Її сутність можна виразити цитатою з “Капіталу” К. Маркса: “…Капітал боїться відсутності прибутку, як природа боїться пустоти. Але якщо є прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 %, і капітал згоден на будь-яке застосування, при 20 % він стає жвавим, при 50 % готовий зламати собі голову, при 100 % він зневажає всі людські закони, при 300 % немає такого злочину, на який би він не зважився, хоч і під страхом шибениці”. Нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня.

Більш того, підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва, таку, що пов’язана з шахрайством, протизаконними діями. Такі хибні уявлення потрібно долати.

Створення в Україні альтернативного державному підприємницького сектору економіки почалося наприкінці 80-х — на початку 90-х років. Ухвалення Декларації про незалежність відкрило шлях до його повного відродження та реабілітації. В березні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про підприємництво”, яким на державному рівні було визнано законність підприємницької діяльності, визначено поняття підприємництва, його форми, види і принципи розвитку в країні. Згідно зі ст.1 зазначеного закону підприємництво — це самостійна, ініціативна діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати. Саме в такому формулюванні це поняття ввійшло в теорію вітчизняної економічної науки.

2. Поняття “бізнес”

У західній економічній літературі поняття “підприємництво” має свої особливості і традиційну назву — “бізнес”. Бізнес у вузькому розумінні — це справа, підприємництво; у широкому — здійснення будь-якої діяльності в економічній сфері, характеристика ділових відносин у країні загалом. Бізнес — це сукупність ділових відносин, що склалися для задоволення потреб суспільства. Суб’єктами бізнесу є:

• безпосередньо підприємці, тобто особи, що займаються підприємницькою діяльністю, їх ділова зацікавленість реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг тощо;

• колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

• індивідуальні та колективні споживачі (так званий споживчий бізнес);

• працівники, трудова діяльність яких здійснюється за найманням на контрактній або іншій основі;

• державні структури, ділова зацікавленість яких зумовлена потребою у виконанні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних програм, як правило, капіталомістких.

У сучасній Україні бізнес у широкому розумінні цього поняття ще не набув системного характеру, тому його здебільшого ототожнюють з підприємницькою діяльністю. Зі становленням здорових ринкових відносин у країні з часом ситуація зміниться на краще, підставою для цього є реалізація основних принципів розбудови підприємництва в країні та надання їм правового статусу.

У ст. 5 Закону України “Про підприємництво” визначено основні принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін згідно з законодавством; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством; розпорядження на свій розсуд доходом після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Декларування зазначених принципів не є запорукою організації підприємницької діяльності в Україні. Необхідно створити сприятливі умови її розвитку, надійний і ефективний механізм реалізації та захисту.

Світовий досвід переконливо свідчить, що розвиток підприємницької діяльності та її позитивний вплив на економіку країни та добробут її громадян можливий лише за таких наявних умов:

• стабільність державної економічної і соціальної політики;

• позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

• пільговий податковий режим;

• наявність розвиненої інфраструктури;

• ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної;

• дебюрократизація регулювання господарської діяльності (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації).

Ці положення є завданнями стратегічного значення у розбудові Української держави.

З метою запобігання криміналізації підприємницької діяльності Закон України “Про підприємництво” встановлює певні обмеження для тих, хто бажає займатися такою діяльністю. Так, військовослужбовці, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх прав, державного арбітражу та нотаріату не мають на це дозволу.

3. Організаційні форми підприємницької діяльності.

Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу класифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльності: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фінансова, консультативна, посередницька та інші; за формами власності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників — індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними володіннями (це 10–14 % фінансового обороту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий стартовий капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого перепрофілювання підприємства у разі зміни кон’юнктури, простота організації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість.

Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій формі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кількість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2–3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і підтримують цю форму підприємництва за допомогою прямого фінансування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з’являтися і розвиватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору економіки — стратегічний напрям економічної політики в будь-якій країні. З’являються нові форми ведення цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.

Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використанні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов’язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послуги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сторона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і зобов’язується здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших формах обслуговування населення.

Товариство (партнерство) — це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні. У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосередньо залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов’язаннями фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеженої відповідальності зобов’язання засновників обмежуються їх пайовими внесками. Товариство з додатковою відповідальністю — це різновид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за своїми зобов’язаннями своїм майном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в засновницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (командитистів), які безпосередньо не пов’язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей унаслідок об’єднання кількох капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, користуються податковими пільгами.

Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова форма підприємства, капітал якого створюється об’єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у великих розмірах можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпорації. Її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвласників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансовий ризик.

До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інтересів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова могутність; можливість використовувати різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціонерами (дивіденди), підприємством (рефінансування). Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою економікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, основну масу яких було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за допомогою акціонування державних підприємств.

При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об’єднання (класичний тип утворення корпорації). Тому для акціонерних товариств України характерна відсутність “живих” грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Україні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх корпорацій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.

4. Підприємство в системі виробничих відносин.

Конкретна реалізація підприємницької діяльності всіх напрямів і форм реалізується через створення первинних ланок економіки — підприємств. У вітчизняній теорії прийнято таку структуру народного господарства країни: підприємство — фірма — галузь — народне господарство.

Галузь — об’єднання підприємств, що випускають однорідну продукцію. Між галузями існують зв’язки з поділу праці та обміну продукцією. Завдяки існуючим міцним зв’язкам між галузями вони об’єднуються у національну економіку, яку ще називають макроекономікою.

Фірма — об’єднання підприємств різного функціонального призначення.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства, самостійно господарюючий суб’єкт, що створюється і функціонує на основі чинного в країні законодавства, є юридичною особою, здійснює підприємницьку діяльність у будь-якій сфері народного господарства на принципах комерційного розрахунку, тобто чіткого підрахунку витрат і результатів. Підприємство в ринковій економіці підпорядковує свою діяльність комерційному успіху — отриманню підприємницького доходу, який є основною рушійною силою функціонування підприємства: що дохід більший, то активніше і стабільніше почуватиметься на ринку підприємство. Кількісно підприємницький дохід дорівнює ціні товару за вирахуванням витрат виробництва (тобто його величина залежить від суми продажів і ціни використаних ресурсів).

Важливо наголосити, що отримання підприємницького доходу в ринковій економіці реалізує не тільки індивідуальну мету діяльності підприємства, а й суспільну — задоволення суспільних потреб. Залежність цих двох цілей у ринковому господарстві така: неможливо отримати дохід, не вивчаючи суспільні потреби і не виробляючи саме ті товари та послуги, що необхідні суспільству. Що повніше задовольняються потреби споживачів і що більша кількість зроблених ними покупок, то на більший підприємницький дохід може розраховувати підприємство.

В економічній діяльності підприємства відображаються всі економічні процеси виробництва, розподілу, обміну, споживання. Тому життєдіяльність підприємства називають мікроекономікою.

Особливістю підприємства, яка відрізняє його від інших ланок (галузі, цеху, бригади), є його економічна відокремленість, яка виявляється у завершеності процесу відтворення, цілковитій самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності. Підприємства є не тільки осередком підприємницької діяльності, а й соціальним осередком суспільства, саме там зосереджується діяльність трудового колективу. Місце, роль, організація діяльності підприємства в народному господарстві країни залежать від типу економічної системи, в якій воно функціонує. Ринкова економіка передбачає наявність підприємств різних форм власності, спрямованості, величини капіталу тощо.

5. Класифікація та функції підприємств.

Підприємства можна класифікувати за такими ознаками:

• за формою власності — приватні, колективні, державні;

• за формою організації — одноосібні володіння, партнерські товариства, корпорації, кооперативні акціонерні товариства, бюджетні підприємства, публічні корпорації, змішані корпорації;

• за розміром — малі, середні, великі;

• за сферою діяльності — посередницькі, виробничі, комерційні,

страхові, фінансові та інші;

• за економічним призначенням — з виробництва засобів виробництва, з виробництва предметів споживання, з випуску продукції військово-промислового 9 з u1082 комплексу;

• за масштабами виробництва — масового, серійного та індивідуального виробництва;

• за рівнем спеціалізації — спеціалізовані, універсальні, змішані.

Різноманітність форм підприємств створює можливості конкурентної боротьби між ними за ринки збуту і прибутковіше вкладання капіталу. Економічне змагання допомагає встановити, які форми підприємств є найбільш життєздатними та ефективними в умовах ринкового господарства. Саме вони займають економічний простір, витісняючи застарілі форми господарювання.

Діяльність кожного підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції — створенню максимуму товарів або послуг для задоволення потреб суспільства за найменших витрат виробництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній специфічні функції.

Виробничо-технологічні функції підприємства пов’язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, впровадженням нової техніки та новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічними функціями є: управління процесами виробництва та збуту товарів, укладення контрактів, наймання працівників і раціональна організація їх праці, раціональне використання ресурсів, розподіл доходів, розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку тощо.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, подання допомоги і надання пільг працівникам, благодійна діяльність.

Зовнішньоекономічні функції підприємства: участь у міжнародному обміні товарів, спільне з іноземними партнерами виробництво, будівництво, науково-технічне співробітництво.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Критерієм класифікації підприємств за розмірами не може бути:

а) кількість працівників:

б) обсяг продажу:

в) вартість майна підприємства;

г) продуктивність праці:

д) усі показники можуть бути цим критерієм.

2. Хто ухвалює рішення про банкрутство підприємства:

а) власник підприємства:

б) суд;

в)кредитори;

г) орган влади, який зареєстрував підприємство;

д) усі відповіді неправильні.

3. Амортизаційні відрахування враховують:

а) у витратах вирооництва;

б) у прибутку;

в) у витратах виробництва й у прибутку;

г) залежно від сфери діяльності підприємства або у витратах виробництва, або в прибутку;

д) усі відповіді неправильні.

4. Що характеризує корпорацію:

а) зазвичай невеликий обсяг виробництва і незначний асортимент продукції;

б) простота утворення та реєстрації;

в) співвласники несуть лише обмежену відповідальність за її борги чи зобов"язання;

г) невелика кількість державних обмежень, що регулюють її діяльність;

д) прибутки розподіляють серед обмежених і необмежених партнерів за наперед визначеним співвідношенням.

5. Що є вищим органом управління акціонерного товариства:

а) загальні збори акціонерів;

б) спостережна рада;

в) рада акціонерів, які мають контрольний пакет акцій;

г) правління (рада) директорів:

д) усі відповіді неправильні.

6. До основних виробничих фондів підприємства не належить:

а) виробничі будівлі;

б) устаткування;

в) машини п інструменти;

г) предмети праці;

д) робоча худоба.

7. Що не належить до оборотних виробничих засобів підприємства:

а) сировина;

б) основні й допоміжні матеріали;

в) незавершена продукція;

г) паливо н енергія;

д) готова продукція на складі.

8. У якому з пунктів порушена класифікація підприємств за ознаками:

а) підприємства масового, серійного, одиничного, індивідуального виробництва;

б) малі, середні, великі підприємства;

в) підприємства з автоматизованим, комплексно-мехаиізованим, частково-механізованим, ручним виробництвом;

г) промислові, будівельні, транспортні, сільськогосподарські підприємства;

д) усі класифікації правильні.

9. Що не є недоліком одноосібного володіння:

а) ресурси одноосібного володіння обмежені розміром грошового капіталу, яким володіє чи який може позичити власник;

б) власник несе необмежену відповідальність за свої борги;

в) власник не може користуватися послугами організованого фінансового ринку;

г) порівняно великі затрати й труднощі у процесі організації та припинення діяльності одноосібної фірми;

д) одноосібна фірма - це зазвичай малий обсяг виробн

Література: [1, с. 103-118; 3, гл.4; 4, гл.5; 5, розд.6; 6, розд.7, с.198-203; 7, с.210-222].


ТЕМА № 7

ВАРІАЦІЇ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ОПТИМУМ ТОВАРОВИРОБНИКА

ПЛАН:

1. Виробнича фнкція.

2. Ізокванта та ізокоста. Оптимум виробника.

1. Виробнича фнкція.

В своїй діяльності підприємства переслідують головну ціль отримання прибутку та недопущення збитків.

В західних країнах головною метою корпорації вважається підвищення добробуту акціонерів. В наш час все більше фірм звертають увагу на імідж.

Під виробництвом будемо розуміти процес використання факторів виробництва для виготовлення товарів та надання послуг. Виробнича функція описує взаємозвязок між витратами факторів виробництва та максимально можливим виробництвом благ.

Класична двофакторна виробнича функція має вигляд:

Q=F(K,L)

і показує зв'язок між виробництвом продукції та витратами двох основних факторів: праця (L) та капітал (K).

Q – виробництво

K – капітал, L – праця, М – матеріальні витрати Q = F(K,L,M)

Розглядають три основних гіпотези про особливості сполучення основних факторів виробництва:

1) гіпотеза про абсолютну необхідність: К=0, F(K, L)=0

L=0, F(K, L)=0,

якщо відсутній хочаб один фактор – виробництво неможливе.

2) гіпотеза монотонності: K’>L, F(K’, L)> F(K, L)

L’>L, F(K, L’)> F(K, L),

тобто при збільшені якогось фактора виробництво краще.

3) гіпотеза взаємозамінності. Існують такі K та L, що:

F(K+K; L)=F(K; L+L)

тобто певну кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого.

Класичною є виробнича функція КОББА-ДУГЛАСА

К  Q=aК L1-,     

 L

Граничною нормою технологічної заміни MRTS першого фактора виробництва, другим називається відношенням , де - зміна другого фактора виробництва; що компенсує зміну першого на :

MRTS=

Існує закон зниження MRTSграничної норми технологічної заміни:

при збільшені (зменшені) фактору MRTS цього фактора іншим знижується (підвищується).

Виробництво з одним змінним вхідним ресурсом.

Розглядають загальний, середній та граничний продукти.

Загальний продукт ТР – загальна кількість виготовленого блага.

Граничний продукт МР – продукт, що виробляється ще однією додатковою одиницею ресурсу.

MPn=TPn-TPn-1, якщо ?Q=1;

MP=?TP/?Q, якщо ?Q1

Середній продукт АР – це продукт, розрахований на одиницю ресурсу.

APn=TPn/Qn

Приклад:

Кількість ресурсу

ТР

МР

АР

0

0

-

-

1

10

10

10

2

35

25

17,5

3

58

23

19,33

4

71

13

17,75

5

80

9

16

6

85

5

14,16

7

86

1

12,28

8

85

-1

10,62

9

81

-4

9,1

TP

                 

max

                   

 III     TP

                             II

         

    

I

 Q

1          3        5          7         9   

 max AP

                                                   AP

 Q

         1        3         5          7        9   MP

Крива валового продукту ТР складаєься з трьох  відрізків:

І – продукт зростає зростаючими темпами (швидко);

ІІ – продукт зростає спадними темпами;

ІІІ – подукт спадає.

Крива МР досягає своєї вершини при такому обсязі виробництва, при якому загальний продукт ТР міняє знак свого зростання з «+» на «».

МР=0 при такій кількості ресурсів коли загальний продукт максимальний, МР – нище осі ОХ, ТР – спадає.

Там де МР перевищує АР – АР зростає, де МР нище АР – АР спадає, МР=АР – АР max.

«Поведінка» продукту фірми в короткостроковому періоді пояснюється законом спадної віддачі ресурсів. Суть закону, що кожна додаткова одиниця змінног ресурсу добавлена до однвєї й тієї ж кількості постійного ресурсу, починаючи з певного моменту буде приносити все меншу і меншу величину додаткового продукту фірми.

2. Ізокванта та ізокоста. Оптимум виробника.

Ізокванта – це множина комбінацій факторів виробництва, які забезпечують однаковий обсяг виробництва.

Функція ізокванти:

F(K, L)=const

Isoquant від «quantity» – кількісь.

Властивості ізоквант:

1. Ізокванти не перетинаються;

2. віддаленіша від початку координат ізокванта відповідає вищому рівневі виробництва;

3. ізоквант не дотикаються до осей координат;

4. при збільшені фактора виробництва ізокванта наближається до відповідної осі.

Часні випадки:

1) ресурси абсолютні взаємозамінники (один ресурс може бути повнісю замінений іншім);

2) ресурси абсолютні взаємодоповнювачі (один ресурс не може працювати без іншого ресурсу).

6. Задача – досягти максимального рівня виробництва при певних витратах.

Будуємо модель можливого:

РкК+РlLI

Лінія РкК+РlL=I і є ізокостою.

Ізокоста – це множина можливих комбінацій факторів виробництва при заданому обсязі витрат на них. Isocost від cost – витрати.

Ізокоста аналогічна бюджетній лінії:

Збільшення (зменшення) ліміту витрат зсуває ізокосту паралельно праворуч (ліворуч); збільшення (зменшення) ціни на фактор виробництва зменшує (збільшує) нахил до відповідної осі.

Рівновага фірми:

МРк/МРlkl – кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Це точка максимального виробництва при мінімальних витратах.

Тестові завдання для самоконролю

1. Що характеризує виробнича функція:

а) сукупний обсяг використаних виробничих ресурсів;

б) найбільш ефективний засіб технологічної організації виробництва;

в) взаємозв’язок витрат і максимального обсягу випуску продукції;

г) засіб максимізації прибутку за умови мінімізації витрат?

2. Що характеризує виробнича функція з одним змінним фактором:

а) залежність обсягу виробництва від ціни на фактор х;

б) залежність, при якій фактор х змінюється, а всі інші залишаються незмінними;

в) залежність, при якій всі фактори змінюються, а фактор х залишається незмінним;

г) залежність між факторами х і у?

3. Яка з формул правильно відображає величину граничного продукту:

а) АР = ΔТР/Δх;

б) МР = ΔТР/Δх;

в) МР = dТР/dх;

г) формули б) і в)?

4. Що виражає граничний продукт:

а) приріст виробленого продукту на величину всіх витрат;

б) приріст сукупного продукту на одиницю приросту витрат змінного фактору;

в) можливий приріст виробленого продукту, віднесений до всіх витрат;

г) сукупний приріст виробництва при зміні умов на ринку?

5. Що означає для АР і МР, коли ТР набуває максимального значення:

а) середній продукт (АР) досягає максимального значення, а граничний продукт (МР) дорівнює нулю;

б) середній продукт (АР) дорівнює нулю, а граничний продукт (МР) досягає максимального значення;

в) граничний продукт (МР) дорівнює нулю, а середній продукт (АР) зменшується;

г) збільшується і середній, і граничний продукт?

6. Що означає, якщо за певного значення змінного фактору середній продукт (АР) набуває максимального значення:

а) сукупний продукт (ТР) набуває максимального значення;

б) значення сукупного продукту починає зменшуватися;

в) середній продукт (АР) дорівнює граничному продукту (МР);

г) граничний продукт (МР) дорівнює нулю?

7. Якщо граничний продукт (МР) від даного змінного фактору (х) досягає максимального значення, це означає, що в цій точці:

а) сукупний продукт (ТР) набуває максимального значення;

б) середній продукт (АР) збільшується, а сукупний (ТР) продукт зменшується;

в) середній продукт (АР) зменшується, а сукупний продукт (ТР) збільшується;

г) зростає і середній, і сукупний продукт.

8. Якщо граничний продукт (МР) при певному значенні змінного фактору (х) дорівнює нулю, це означає, що в цій точці:

а) сукупний продукт (ТР) набуває максимального значення;

б) середній продукт (АР) збільшується;

в) сукупний продукт (ТР) зменшується;

г) середній продукт (АР) зменшується, а сукупний продукт (ТР) збільшується.

9. Що відбувається з величиною норми технологічного заміщення при просуванні по ізокванті знизу вгору:

а) залишається сталою;

б) зменшується;

в) збільшується;

г) у верхній частині ізокванти дорівнює 1?

10. Гранична норма технологічного заміщення MRТS показує:

а) співвідношення продуктивності праці двох факторів х і у;

б) постійне співвідношення двох факторів х і у за певного обсягу виробництва;

в) абсолютне співвідношення двох змінних факторів;

г) заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні постійного обсягу виробництва.

11. Яке з рівнянь є рівнянням ізокости:

а) С = Рх . х /у+ Ру . х/у;

б) С = Рх . х + Ру . у;

в) С = Рх . у+ Ру . х;

г) правильні відповіді б) і в)?

Література: [1, с.118-133; 2, гл.24; 3, гл.5; 4, гл.6; 5, розд.7; 6, с.178-196; 7, с.187-210, 222-228].


ТЕМА № 8

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

ПЛАН

1. Сутність і класифікація витрат виробництва.

2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

1. Сутність і класифікація витрат виробництва.

Підприємницька фірма – це організаційно-правова форма підприємницької діяльності громадян (фізичних осіб) і організацій (юридичних осіб). Під фірмою розуміється економічний суб'єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарську самостійність, а саме у прийнятті рішень про те, що, як і в яких розмірах робити, де, кому і по якій ціні продавати свою продукцію і т. д. Підприємство – це господарська одиниця – завод, фабрика, електростанція, ферма, транспортна організація, кредитно-фінансове заснування і ін., що виконує одну або декілька специфічних функцій по створенню і реалізації матеріальних благ і послуг, а також формуванню нормальних умов здійснення економічних процесів. Більшість фірм володіє одним підприємством, керуючі його справами. Але існує багато фірм, яким належать сотні і навіть тисячі дрібних і середніх підприємств.

Розуміння економістами витрат грунтується на факті рідкості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Витрати в економіці безпосередньо пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг.

Базуючись на понятті альтернативної вартості, економічні витрати містять у собі всі платежі, що належать власникам ресурсів і достатні для того, щоб гарантувати стабільне постачання цих ресурсів для певного виробничого процесу. Тобто економічні витрати – це ті прибутки, що підприємство зобов'язане забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відтягти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Ці виплати можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми. Під зовнішніми витратами розуміються грошові витрати, що несе підприємство на користь самостійних постачальників за надані ресурси, сировину, паливо, транспортні послуги, електроенергію і т.д. Зовнішні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, що не входять до складу даного підприємства.

Внутрішні (або неоплачені) витрати – це витрати на власний і самостійно використаємий ресурс. З погляду підприємства, внутрішні витрати дорівнюються грошовим платежам, що могли б бути отримані за самостійно використаємий ресурс при найкращому з можливих засобів його застосування.

Як правило фірми не відображають внутрішні витрати у своєму бухгалтерському обліку, але від цього вони не стають менш реальними.

Одним з елементів внутрішніх витрат є нормальний прибуток (НП) підприємця. Його розглядають як винагороду підприємця за виконувані ним функції. Він розраховується як рентабельність середньостатистичного підприємства помножена на розмір інвестиційного капіталу, вкладеного підприємцем.

Таким чином, економісти вважають витратами всі платежі – зовнішні або внутрішні, включаючи в останні і нормальний прибуток, – необхідні для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Витрати виробництва незалежно від їх виду похідні від кількості використаних ресурсів і цін на послуги чинників виробництва. Самий зв'язок між випуском продукції і мінімально можливими витратами, необхідними для його забезпечення, описується функцією витрат. Функція витрат пов'язана з виробничою функцією.

Виробнича функція являє собою залежність між максимальним обсягом виробництва і комбінацією чинників виробництва.

Графічною формою виробничої функції є ізокванта. Вона показує різноманітні варіанти використання двох яких-небудь економічних ресурсів, сполучення яких буде приносити заданий обсяг продукції.

Нахил ізокванти відповідає граничній нормі технічної заміни одного ресурсу іншим. Чим далі ізокванта від початку координат, тим більшому обсягу випуску вона відповідає.

Прибуток як економічна категорія являє собою грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. Вартість нереалізованої продукції включається у вартість товарів, що зроблені і зберігаються. Існує різниця між поняттями економічний прибуток і бухгалтерський прибуток.

Бухгалтерський прибуток являє собою різницю між вартістю реалізованої продукції і зовнішніми витратами.

Економічний прибуток – це загальна вартість реалізованої продукції за відрахуванням усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця).

2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

Для того щоб забезпечити випуск продукції підприємство здійснює визначену кількість витрат. Обсяги випуску продукції змінюються в залежності від зміни обсягів цих витрат.

Обсяги деяких видів витрат піддаються дуже швидкій зміні, інші ж потребують більшого часу. Що стосується витрат, зміна і регулювання яких потребує відносно більшого часу, то можна вважати, що саме вони визначають розміри підприємства, параметри його виробничих потужностей.

Оскільки на зміну кількості використаємих у виробничому процесі ресурсів витрачається різний час, необхідно розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період функціонування підприємства – це тимчасовий відрізок, протягом якого підприємство не може змінити обсяг, принаймні, одного з наявних у нього видів виробничих ресурсів. Як правило в якості фіксованого ресурсу розглядаються виробничі потужності. При цьому підприємство може змінити інтенсивність використання фіксованого ресурсу за рахунок варіювання використання обсягу інших, перемінних ресурсів (зокрема, праці). Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів підприємства є перемінної, а інша частина – постійною. Відповідно одна частина витрат створює постійні витрати, інша перемінні витрати.

Постійні витрати (FС) – це витрати, що не залежать від обсягу випуску продукції. До них ставляться орендна плата, рентні платежі, виплата відсотків по борговим зобов'язанням, страхові внески, відрахування на амортизацію будинків і обладнання, заробітна плата вищому управлінському персоналу і майбутнім спеціалістам фірми.

Р

                                           FС

                                                    Q

Перемінними витратами (VС) – це витрати що залежать від обсягу випуску продукції. Перемінні витрати можуть бути швидко збільшені (зменшені) для збільшення (зменшення) обсягу випуску продукції. До них відносяться витрати на сировину, паливо і електроенергію, оплата робочої сили, транспорт, зв'язок, телекомунікації, банківські, бухгалтерські, маркетингові й інші види послуг.

Крива перемінних витрат спочатку зростає достатньо швидко. Потім, при визначених обсягах виробленої продукції, темпи росту перемінних витрат сповільнюються, тому що відбувається певна економія на масштабах виробництва. Після точки В крива стає більш крутою у результаті дії закону спадаючої віддачі.

                                          VС

          А               В

          Q1               Q2    

Якщо додати до постійних витрат перемінні, то одержимо загальні витрати. Тобто, загальні витрати (ТС), – це сума перемінних і постійних витрат.

Постійні, перемінні і загальні витрати можуть стати середніми витратами, при розподілі кожних із них на обсяг випуску продукції на підприємстві.

1. Середні постійні витрати дорівнюють: постійні витрати ділити на розмір випуску продукції, або АFС = FС / Q

2. Середні перемінні витрати визначаються шляхом розподілу перемінних витрат на відповідний розмір випуску продукції, або АVС = VС / Q

3. Середні загальні витрати можна розрахувати якщо розділити суму загальних витрат на кількість виробленої продукції, або

АТС = ТС / Q = АFС + АVС

Граничні витрати (МС) є надзвичайно важливими для економістів. Граничними витратами називаються додаткові, що пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції, або граничними витратами називається приріст загальних витрат, що є результатом приросту випуску продукції.

МС = ΔТС / ΔQ

Наприклад, припустимо, що витрати на виробництво 100 одиниць товару Х складають 500 грн., а виробництво 101 одиниці товару Х обходиться в 550 грн. Це означає, що граничні витрати 101 одиниці товару Х дорівнюють 50 грн.

Граничні витрати мають стратегічне значення, оскільки вони дозволяють визначити ті витрати, розмір яких підприємство може контролювати найбільш безпосередньо. Граничні витрати показують витрати, що, підприємство змушене понести у випадку виробництва останньої одиниці продукції, і одночасно – витрати, що можуть бути "зекономлені" у випадку скорочення обсягу виробництва на цю останню одиницю.

Показники середніх витрат не дають такої інформації.

                                                         МС

                                                                     АТС

                                                                АVС

                                                                АFС

Крива середніх постійних знижується, у міру того як дана сума постійних витрат розподіляється на все більшу і більшу кількість одиниць продукції. Загальні середні витрати являють собою "вертикальну" суму середніх перемінних і середніх постійних витрат. Середні загальні витрати спочатку падає завдяки зростаючої граничної віддачі, але потім починає рости внаслідок спадаючої граничної віддачі.

Крива граничних витрат перетинає криві середніх загальних витрат і середніх перемінних витрат у точках мінімального значення кожної з них. Пояснюється це наступним: поки додаткова величина що приєднується до суми загальних або перемінних витрат, остається менше середнього розміру цих витрат, показник середніх витрат зменшується. І, навпаки, коли додаткова величина, що приєднується до суми загальних або перемінних витрат, стає більше середніх загальних (або перемінних) витрат, середні витрати починають рости.

Закон спадаючої граничної віддачі стверджує, що починаючи з визначеного моменту, послідовне приєднання додаткових одиниць перемінних ресурсів (праці) до постійних ресурсів (капітал або земля) дає зменшення додаткового продукту у розрахунку на кожну додаткову одиницю перемінних ресурсів.

Гранична продуктивність – це зміна загального обсягу виробництва пов'язане з кожним додатковим вкладенням праці. При відсутності трудових витрат обсяг виробництва дорівнює нулю. Поява перших робітників супроводжується ростом віддачі, оскільки їхні граничні продукти значні. Але потім, починаючи з якогось робочого, приріст загального обсягу виробництва послідовно зменшується, так що поступово він зводиться до нуля, а потім набуває негативне значення. Середня продуктивність (або продуктивність праці) – це обсяг виробництва в розрахунку на одного робітника, обчислюється шляхом розподілу обсягу виробництва на відповідну кількість робітників.

Крива граничної продуктивності перетинає криву середньої продуктивності в точці максимального значення останньої.

Криві граничних витрат і середніх перемінних витрат являють собою дзеркальне відображення кривих граничної продуктивності і середньої продуктивності. Отже, коли гранична продуктивність зростає, граничні витрати повинні спадати; коли гранична продуктивність досягає максимуму, граничні витрати стають мінімальними; а коли гранична продуктивність зменшується, граничні витрати ростуть. Аналогічний взаємозв'язок існує між середньою продуктивністю і середніми перемінними витратами.

3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

Протягом тривалого періоду часу підприємство може змінити масштаби своїх виробничих потужностей. Галузь у цілому також може змінити свої масштаби. Довгостроковий період достатній для того, щоб нові підприємства, якщо бажають, могли війти в галузь, а вже існуючі – покинути її. В довгостроковому періоді нема розподілу на постійні і перемінні витрати, і розглядають лише середні загальні витрати.

                                                  АР   

                                              МР                  

               Кількість праці

                                      МС    АVС  

    

            Кількість продукції

Довгостроковим називається період часу достатньо тривалий, щоб підприємство могло змінити кількість усіх використаємих економічних ресурсів, включаючи і розміри підприємства. Таким чином, у довгостроковому періоді всі ресурси є перемінними.

Припустимо, що підприємство спочатку розгорнуло мінімальні потужності, а потім все більше і більше розширювалося. Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Проте, зрештою, запровадження все більшої кількості нових потужностей приведе до росту середніх загальних витрат.

           АТС1  АТС2  АТС3  АТС4  АТС5

                   

                   10   20      30        40    50

Крива АТС1 показує динаміку середніх витрат для самого маленького з п'ятьох підприємств, крива АТС5 – для самого більшого. Будівництво більш великих підприємств буде призводити до зниження мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення певного періоду. Проте за цією межею розширення виробничих потужностей буде означати, підвищення мінімального рівня середніх витрат.

Принципове значення мають мінімальні значення середніх загальних витрат. Вони показують ті обсяги виробництва, при яких підприємству варто змінити розмір основного капіталу, щоб забезпечити собі можливість більш низьких витрат виробництва одиниці продукції при збільшенні випуску продукції. Так перше підприємство, для того щоб мінімізувати витрати виробництва і збільшити випуск продукції повинно збільшити розмір основного капіталу до такого розміру, щоб було можливо виробляти саме 20 одиниць продукції. При любому іншому обсязі випуску продукції на інтервалі від 10 до 20 витрати будуть більше. Другому підприємству треба збільшити до 30 і т. д.

Таким чином, крива довгострокових середніх загальних витрат (LАТС) показує найменші витрати виробництва одиниці продукції, з якими може бути забезпечено будь-який обсяг виробництва за умови, що підприємство має у своєму розпорядженні достатньо часу для проведення всіх необхідних змін у розмірах підприємства.

Якщо кількість можливих розмірів підприємств дуже велика, то кожна крива довгострокових середніх витрат являє собою практично плавну лінію. На кривій довгострокових середніх витрат розрізняють три періоди, що пов'язано із зміною витрат виробництва в залежності від обсягу виробляємої продукції.

 

Перший період – це позитивний ефект масштабу, який характеризується зменшенням витрат виробництва при збільшенні кількості виробленої продукції. Це явище пов'язане з так званим ефектом економії за рахунок збільшення масштабів виробництва. Суть його складається в тому, що розширення виробництва і залучення додаткових капітальних ресурсів призводять спочатку в дію ряд чинників, що сприяють зниженню загальних витрат. До таких чинників ставляться:

1. Спеціалізація праці – на великих підприємствах виробництво відмовляється від робітників – "майстрів на всі руки", а залучає висококваліфікованих робочих, спеціалістів у вузькій області виробництва. Завдяки цьому значно підвищується ефективність праці.

2. Спеціалізація управлінської праці – по мірі росту розмірів виробництва збільшуються можливості використання переваг спеціалізації у виробництві і керуванні. Великі масштаби виробництва дозволяють краще використовувати працю фахівців із керування завдяки її більш глибокій спеціалізації, тоді як дрібні виробництва узагалі не спроможні використовувати працю спеціаліста управлінця по прямому призначенню.

3. Ефективність капіталу – ефективне використання обладнання. Значна машина або верстат більш продуктивні. Дрібні ж виробництва найчастіше виявляються недієздатними скористатися найбільш ефективним з технологічної точки зору виробничим обладнанням і повинні задовольнятися менш продуктивною технікою. Результатом такого положення є втрата технічної економії. Але по мірі росту розмірів виробництва технічна економія усе значніше знижує середні витрати.

4. Можливість розвитку побічних виробництв, випуск продукції на базі відходів основного виробництва. І тут великомасштабне виробництво має у своєму розпорядженні більш широкі можливості, чим невеличке виробництво.

За рахунок цих чинників розширення виробництва дозволяє збільшити віддачу використаних ресурсів і знизити витрати на одиницю продукції.

Але ефект масштабу має свої межі. Позитивний ефект масштабу змінюється постійним ефектом масштабу. Для нього характерна незмінність витрат по мірі зростання обсягів виробництва.

Мінімальний ефективний розмір підприємства – являє собою найменший розмір обсягу виробництва, при якому фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Завдяки протяжності відрізка кривої з постійною віддачею від росту масштабів виробництва, фірми, що виробляють істотно більшу кількість продукції, так саме забезпечують собі мінімальні середні витрати. Тобто, у межах цього відрізка всі підприємства виявляються однаково ефективними. Тому не дивно побачити в галузі, із такими умовами формування рівня витрат, фірми цілком різноманітних розмірів.

Наступає момент, після якого подальше збільшення масштабів виробництва призводить до росту середніх загальних витрат підприємства – це негативний ефект масштабу.

Основна причина виникнення негативного ефекту масштабу пов'язана з порушенням керованості надмірно великого виробництва. По мірі зростання, виробництво усе більше потрапляє в залежність від ієрархічних методів координації діяльності його персоналу. З ростом ієрархії збільшуються витрати на передачу й опрацювання інформації, необхідної для прийняття ділових рішень. Для розгалужених організаційних структур властива і тенденція ослаблення стимулів до прояву особистої ініціативи і виникнення локальних групових інтересів, відмінних від інтересів виробництва в цілому. У результаті потрібно усе більше витрат для підтримки належного рівня мотивації персоналу. На надмірно великих виробництвах знижується ефективність взаємодії між його окремими підрозділами, губляться гнучкість, утруднюється контроль за реалізацією рішень, прийнятих керівництвом.

Існують галузі, де середні витрати досягають свого мінімуму при дуже великому обсязі випуску продукції. У цих галузях позитивний ефект масштабу є відносно тривалим, а негативний – віддаленим. У деяких галузях витрати досягають мінімуму при відносно малому обсязі виробництва і потім швидко вичерпується позитивний ефект масштабу.

Довгострокові граничні витрати пов'язані з виробництвом додаткової одиниці продукції, у випадку, коли є можливість зміни всіх чинників виробництва оптимальним шляхом. Крива довгострокових граничних витрат показує приріст витрат, пов'язаних із виробництвом додаткової одиниці продукції, коли всі чинники виробництва перемінні.

Довгострокова крива граничних витрат завжди зростає більш повільно, чим короткострокові криві граничних витрат будь-якого окремо узятого підприємства. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді усі види витрат перемінні і спадаюча віддача виявляється менше.

Довгострокові криві граничних і середніх витрат співвідносяться одна з одною точно так саме, як і короткострокові. Крива довгострокових граничних витрат перетинає криву довгострокових середніх витрат у точці мінімального значення.

Умовами скорочення усіх витрат завжди є удосконалення виробництва, економія ресурсів, ріст продуктивності праці.

Тестові завдання для самоконтролю

1. У короткостроковому періоді фірма, що максимізує прибуток, припинить виробництво, якщо:

а) ціна менша за мінімальні середні загальні витрати;

б) нормальний прибуток нижчий від середньогалузевого;

в) загальний доход менший за загальні витрати;

г) загальний доход менший за загальні змінні витрати.

2. Постійні витрати фірми – це:

а) витрати на ресурси за цінами, що діяли на момент їх купівлі;

б) мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції за найсприятливіших умов виробництва;

в) витрати, які несе фірма навіть у випадку, коли продукція не виробляється;

г) неявні витрати.

3. Яке твердження є правильним:

а) бухгалтерські витрати + економічні витрати = нормальний прибуток;

б) економічний прибуток – бухгалтерський прибуток = явні витрати;

в) бухгалтерський прибуток – неявні витрати = економічний прибуток;

г) економічний прибуток – неявні витрати = бухгалтерський прибуток?

4. У короткостроковому періоді фірма виробляє 500 одиниць продукції. Середні змінні витрати складають 2 грн, середні постійні витрати – 0,5 грн. Загальні витрати становитимуть:

а) 2,5 грн;

б) 1250 грн;

в) 750 грн;

г) 1100 грн.

5. Які витрати належать до постійних:

а) витрати, які несе фірма навіть тоді, коли продукція не виробляється;

б) витрати, які не змінюються ні в короткому, ні у довготривалому періодах;

в) витрати основного капіталу на придбання виробничих площ та обладнання;

г) витрати на закупівлю сировини?

6. Які витрати належать до змінних:

а) відсотки за банківський кредит і витрати на сировину;

б) орендна плата і вартість обладнання;

в) заробітна плата, вартість електроенергії і матеріалів, що використовуються;

г) усі витрати, необхідні для випуску продукції?

7. Коли середні сукупні витрати мають мінімальне значення:

а) коли вони дорівнюють граничним витратам;

б) коли загальний випуск продукції мінімальний;

в) коли загальний випуск продукції максимальний;

г) коли змінні витрати мінімальні?

8. Яку форму має крива довгострокових середніх сукупних витрат:

а) форму гіперболи;

б) форму параболи;

в) ломаної кривої;

г) прямої лінії?

9. В якому випадку довгострокові середні витрати фірми знижуються із збільшенням випуску продукції:

а) коли LАТС не залежить від обсягу випуску;

б) коли спостерігається від’ємна віддача від масштабу;

в) коли середні сукупні витрати постійні;

г) коли спостерігається економія від масштабу?

10. Крива пропозиції на довгострокових часових інтервалах для:

а) галузі із зростаючими витратами – вертикальна лінія;

б) галузі з постійними витратами – має від’ємний нахил;

в) галузі з постійними витратами – вертикальна лінія;

г) всі попередні відповіді неправильні.

Література: [1, с.133-160; 2,гл.25; 3,с.197-213, 220-225, 229-246; 4, гл.7.1; 5, розд.8; 6, с.205-232, розд.9; 7, с.238-269].


ТЕМА № 9

РИНОК ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ПЛАН

1. Основні положення теорії досконалої конкуренції.

2. Правило максимізації прибутку.

3. Досконала конкуренція в короткостроковому періоді.

4. Досконала конкуренція в довгостроковому періоді.

1. Основні положення теорії досконалої конкуренції.

Рішення підприємства відносно ціни і виробництва будуть змінюватися в залежності від характеру галузі, у якій воно діє. Не існує такого поняття, як "середня" або "типова" галузь. Розгляд підприємницького сектора економіки показує велике число різноманітних ринкових ситуацій. Існують галузі, де панує один виробник, а також галузі, у яких функціонують тисячі підприємств.

Між цими крайнощами розташовується величезна кількість ринкових структур. Тому, економісти ставлять більш реалістичну задачу – визначити і показати декілька основних ринкових структур, або моделей. Розрізняють чотири основні моделі ринку, виходячи із ступеня розвитку конкуренції:

1. Досконала або чиста модель конкуренції ринку.

2. Чиста монополія.

3. Монополістична конкуренція.

4. Олігополія.

Для того, щоб аналізувати економічні процеси на галузевому рівні, необхідно уявити, як підприємства взаємодіють один з одним на ринку. Характер такої взаємодії визначається ринковою структурою.

Найбільш проста структура досконалої конкуренції, де ринкове поводження продавців і покупців полягає в пристосуванні до рівноважного стану ринкового "середовища". Досконала конкуренція – це ринкова структура, для якої характерно наступне:

1. Продавці приймають ціни як дані і не можуть усвідомлено на них впливати.

2. Доступ у галузь нових продавців нічим не обмежений.

3. Продавці не виробляють спільної стратегії.

4. Покупці не спроможні впливати на ціни.

5. Всім учасникам торгівлі доступна повна ринкова інформація.

Ринкову структуру, у якій виконуються усі ці ознаки, називають чистою конкуренцією. Порушення одної з основних ознак веде до недосконалої конкуренції.

Цілком конкурентне підприємство – це підприємство, що приймає ціну на свою продукцію як дану, що не залежить від проданого їм обсягу виробництва. Попит на продукцію окремого підприємства відображає крива попиту цілком конкурентного підприємства. Ця крива являє собою криву абсолютно еластичного попиту, показуючи, що будь-яку кількість товарів і послуг підприємство буде продавати по однієї і тієї ж ціні, що визначається загальним галузевим попитом і пропозицією.

Крива попиту на продукцію окремого підприємства відрізняється від ринкової кривої попиту. Графік ринкового попиту на товар буде похилим, і відображає готовність споживачів придбати різноманітну кількість даного товару при всіх можливих рівнях цін.

Таким чином, для галузі, тобто для всіх підприємств, що виробляють визначений продукт, обсяг продажу може бути збільшений тільки шляхом установлення більш низької ціни на товар. Всі підприємства, діючи незалежно, але одночасно, можуть вплинути на загальний обсяг продажів, і отже, на ринкову ціну. Однак не окреме підприємство, що не оказує істотного впливу на загальний обсяг продажу і на ринкову ціну.

Р

Основна проблема цілком конкурентного підприємства – це пошук обсягу випуску, що максимізує прибуток в умовах, коли попит на її продукцію є абсолютно еластичним.

Для подальшого аналізу ринкових структур нам необхідно ввести поняття загального (валового), середнього і граничного прибутку.

Загальний прибуток підприємства (ТR) дорівнює ціні помножене на кількість продукції, котре підприємство може продати, ТR = Р * Q

Середній валовий прибуток (АR) – це частина валового прибутку, що припадає на одиницю продукції: АR = ТR / Q = Р., тобто в умовах досконалої конкуренції середній прибуток дорівнює ціні товару.

Граничний прибуток (МR) – це зміна у валовому прибутку підприємства, викликана збільшенням продажів на додаткову одиницю товару.

МR = Δ ТR / Δ Q

Оскільки ціна товару для цілком конкурентного підприємства поза його впливом, то кожна додаткова одиниця продажів приєднує точно свою ціну і граничний прибуток буде дорівнювати його ціні, тобто буде постійним.

МR = Р

2. Правило максимізації прибутку.

У якій би ринковій структурі не діяло підприємство, воно повинно вирішити для себе два важливих питання:

1. Чи залишатися йому в галузі і робити продукцію або припинити існування?

2. Якщо залишатися в галузі, то в якому обсязі випускати товари і послуги?

В короткостроковому тимчасовому періоді цілком конкурентне підприємство, приймаючи рішення про збільшення кількості продажів, не має достатньо часу для того, щоб збільшити обсяг виробництва. У результаті підприємство намагається пристосувати свій обсяг виробництва для максимізації прибутку або мінімізації збитків. І для цього існують два підходи.

Перший: порівняння валового прибутку і валових витрат.

Другий: порівняння граничного прибутку і граничних витрат.

Порівняння валового прибутку і валових витрат. Максимальний прибуток може бути отримано при такому випуску продукції, при якому валовий прибуток перевищує валові витрати на максимальну величину.

Різниця по висоті між кривими валового прибутку (ТR) і валових витрат (ТС) – це прибуток при будь-якому обсязі випуску продукції. Точки перетинання кривих валового прибутку і валових витрат – це точки критичного обсягу випуску продукції.

                               ТС

                                           ТR

 

                                       Максимальний прибуток

Порівняння граничного прибутку і граничних витрат.

                                               МС

                                                         Д, МR = Р

Різниця між граничним прибутком і граничними витратами показує, як змінюється прибуток від продажу додаткової одиниці продукції, тобто як змінюється граничний прибуток. Підприємство максимізує прибуток, продовжуючи виробляти продукцію, поки граничний прибуток позитивний.

Використовуючи перший підхід, або другий, підприємство вибере обсяг виробництва, що забезпечить йому максимальний прибуток.

Будь-який обсяг виробництва від Q1 до Q2 принесе підприємству прибуток, проте лише в точці Q0 цей прибуток буде максимальним. Саме при Q0 граничний прибуток буде дорівнювати граничним витратам. На відрізку Q1Q0 підприємство бутити недоодержувати можливий прибуток, а на відрізку Q0Q2 граничні витрати перевищать граничний прибуток і ефективність знизиться.

Як тільки приріст витрат почне перевищувати приріст прибутку, підприємство перестане виробляти додаткову продукцію. Правило максимізації прибутку підприємства, що функціонує в будь-який ринковій структурі, полягає в тому, що підприємство буде максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції при якому, граничний прибуток дорівнює граничним витратам.

Таким чином, головною умовою для підприємства максимізуючого прибуток, є рівність граничного прибутку і граничних витрат. МR = МС

Для підприємства в умовах досконалої конкуренції правило максимізації прибутку може бути записане як Р = МR = МС.

3. Досконала конкуренція в короткостроковому періоді.

В умовах досконалої конкуренції підприємство може пристосуватися до змін ринкової ціни товару тільки шляхом зміни обсягів випуску продукції.

Припустимо, що початкова ціна Р0 під впливом ринку збільшилася. У цих умовах підприємство почне збільшувати випуск продукції до такого рівня, коли граничні витрати знову не зрівняються з новою ціною, тобто МС = Р. При таких обсягах випуску кількість товару галузі дорівнюється ринковому попиту і у галузі наступає рівновага.

Розглянемо ситуації що можуть складатися на ринку досконалої конкуренції в короткостроковому періоді.

Конкурентна фірма одержує прибуток.

 MR різниця (Р-АТС) ATC

 AVC MC

 ATC

MC  AVC

P А MR

                    C                                              B

              Qопт Q

Точка А – генеральна точка для вибору фірми, в ній MR=MC.

Різниця між ціною Р та АТС дає прибуток на одиницю продукції.

Площа прямокутника РАВС – валовий максимальний прибуток фірми.

 MC

АТС1

С B  ATC2

 AVC

 A 

Р МR

  

 

 TVC

P=MR=ATC1=MC – фірма не має ні прибутків ні збитків. Фірма одержує лише нормальний прибуток.

ATC2  вище MR

AVCmin<P<ATC2min за такої умови фірма несе збитки, але працює. Площа прямокутника РСВА – валові мінімальні збитки фірми.

 ATC

                                                          MC

 AVC

 P А MR

                                           Qопт                                          Q

P=AVC – фірма несе збитки. Мінімальні збитки = TFC. В цьому випадку фірма вирішує або працювати, або закриватися

 ATC

                                             MC          AVC

P MR

Qопт Q

P<AVC. Мінімальні збитки > TFC. Фірма закривається.

                                                    МС

                                                               АТС

   Р5                                   д                       МR5

                                      г                      АVС

   Р4                           в                               МR4    

   Р3                      б                                    МR3   

   Р2                   а                                       МR2

   Р1                                                            МR1

                          Q2 Q3 Q4 Q5                          Q

Критичними цінами є Р2 і Р4. При будь-якій ціні нижче Р2 – тієї ціни, що дорівнює мінімуму середніх перемінних витрат, – фірмі варто закриватися і нічого не поставляти. Фактично, виробляючи Q2 одиниць продукції по ціні Р2, фірма буде просто покривати свої перемінні витрати, а її збиток буде дорівнювати її постійним витратам.

Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, підприємець повинен мати на увазі, що при повному припиненні виробництва його витрати будуть рівні постійним витратам і він повинен розплатитися по усім своїх зобов'язаннях – орендна плата, кредит і т.п. Тому, якщо додаткове використання перемінних ресурсів дозволяє робити якійсь обсяг продукції, прибуток від продажу якого покриває всі перемінні витрати і хоча б частину постійних витрат, то підприємцю треба продовжувати виробництво. Але при будь-якій ціні нижче Р2 такий, як Р1, фірма закриється, і її пропозиція буде рівна нулю.

При ціні Р3 фірма поставляє Q3 одиниць продукції і, роблячи так, воно мінімізує свої збитки. При будь-який іншій ціні між Р2 і Р4 фірма також буде мінімізувати свої збитки, виробляючи до точки, у котрій МR = МС.

Ціна Р4 є також стратегічною, тому що це ціна, при якій фірма буде просто покривати витрати, виробляючи Q4 одиниць продукції, відповідно до правила МR = МС. Валовий прибуток буде тільки покривати валові витрати. При будь-якій ціні, що перевищує Р4, фірма буде максимізувати свої прибутки. Таким чином, при ціні Р5 фірма одержить найбільші прибутки, доставляючи Q5 одиниць продукції.

Точки (а, б, в, г, д) фіксують положення кривої пропозиції конкурентної фірми. При будь-якій ціні нижче мінімуму середніх перемінних витрат нічого не було зроблено, і тому відрізок кривої граничних витрат фірми, що лежить вище кривої її середніх перемінних витрат, є кривою її пропозиції в короткостроковому періоді. Це показує зв'язок між витратами виробництва і пропозицією в короткостроковому періоді.

В галузі діє безлічь підприємств, тому для кожного з них можна аналогічним чином побудувати криву пропозиції. Тоді криву пропозиції галузі можна одержати, провівши горизонтальне підсумовування кривих пропозиції окремих підприємств.

Ринкова ціна товару в умовах досконалої конкуренції визначається перетинанням кривої пропозиції галузі і ринкової кривої попиту.

Хоча кожне підприємство галузі не впливає істотно на ринок товару, спільні дії підприємств галузі, як і колективні дії домогосподарств, можуть призвести до переміщення кривих попиту і пропозиції і до зміни рівноважної ціни.

4. Досконала конкуренція в довгостроковому періоді.

У ході довгострокового періоду підприємства можуть різноманітними шляхами пристосуватися до ринкових змін. Припустимо, що шляхом розширення виробництва і економії внаслідок збільшення масштабів виробництва (позитивний ефект масштабу) підприємствам галузі вдасться знизити витрати виробництва на одиницю продукції. Тоді в поточному короткостроковому періоді кожне підприємство почне одержувати економічний прибуток.

Оскільки в умовах досконалої конкуренції галузь відкрита для входження інших підприємств, то можливість одержання прибутку буде стимулювати активну експансію капіталу в галузь. Збільшення кількості підприємств у галузі призведе до збільшення пропозиції товару. Крім того, і самі підприємства галузі зацікавлені в розширенні масштабів виробництва. Якщо при цьому ринковий попит на товар, вироблений підприємствами галузі, не зміниться, то розширення пропозиції викличе зниження ціни товару. Процес входу в галузь нових підприємств буде продовжуватися доти, поки в даному короткостроковому періоді ціна не впаде до значення середніх загальних витрат і всі підприємства галузі будуть одержувати нульовий економічний прибуток.

Отже, доти поки підприємства галузі мають можливість знижувати витрати виробництва на одиницю продукції за рахунок ефекту масштабу, і одержувати таким чином прибуток, у галузь буде продовжуватися вхід інших підприємств.

У випадку, коли підприємства галузі починають зазнавати збитків унаслідок збільшення витрат виробництва, обумовленого негативним ефектом масштабу, то це буде служити сигналом для підприємств скорочувати виробництво.

Якщо галузь зазнає збитків, починається вихід підприємств із галузі. Це призведе до скорочення пропозиції товару, підвищенню рівноважної ціни доти, поки знову не установиться рівноважна ціна.

Процес входу-виходу буде продовжуватися поки підприємства не досягнуть рівноваги в довгостроковому періоді.

Все це дозволяє сформулювати три умови рівноваги галузі в довгостроковому періоді:

1. Функціонуючі підприємства найкращим чином використовують наявне капітальне обладнання. Це означає, що кожне підприємство галузі в довгостроковому періоді максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, коли граничні витрати дорівнюють ціні, тобто Р = МС.

2. Не існує спонукальних причин у підприємств інших галузей входити в дану галузь. Це означає, що всі підприємства галузі мають обсяг виробництва, що відповідає мінімуму середніх загальних витрат у короткостроковому періоді і одержують нульовий прибуток, тобто Р = мін. АТС.

                                                  МС  

 

                       АТС                             LАТС

                                                                    МR

                                    

3. Підприємства галузі не мають можливості знижувати загальні витрати на одиницю продукції і одержувати прибуток за рахунок розширення масштабів виробництва. Тобто кожне підприємство галузі виробляє обсяг продукції, що відповідає мінімуму середніх загальних витрат у довгостроковому періоді, тобто Р = мін. LАТС.

У точці рівноваги задовольняються три умови:

1. Р = МС.

2. Р = мін. АТС.

3. Р = мін. LАТС.

Коли всі підприємства галузі мають обсяги виробництва відповідні мінімуму їх середніх загальних витрат у довгостроковому періоді, галузь знаходиться в рівновазі.

Якщо всі підприємства галузі знаходяться в точці рівноваги в довгостроковому періоді, то у цьому випадку прибуток підприємства може підвищиться або понизиться тільки внаслідок зміни ціни товару, викликаних змінами в ринковому попиті.

У випадку коли підприємства галузі знаходяться в довгостроковій рівновазі, і їхні середні витрати не змінюються в залежності від числа підприємств що входять і виходять із неї, можна зробити висновок, що пропозиція галузі буде абсолютно еластичною. Тому що будь-які зміни ціни товару під впливом збільшення або зменшення попиту за умови рівноваги галузі повертають ціну на рівноважний рівень (Р0).

Р

Р1                           S

         Q1    Q2             Q   

Інший характер має крива пропозиції галузі у випадку розширення галузі при позитивному ефекті масштабу: збільшення обсягів виробництва відбувається при одночасному зниженні витрат на одиницю продукції і зменшенні ціни товару (через входження в галузь нових підприємств). Отже, крива пропозиції в цих умовах буде спадаючої.

   Р

  Р1

  Р2                        S    

             Q1    Q2             Q

Якщо розширення обсягів виробництва галузі викликає ріст витрат на одиницю продукції і підвищення ціни товару, то крива пропозиції галузі в довгостроковому періоді приймає класичний "висхідний" вид. Це обумовлюється або негативним ефектом масштабу для підприємства при розширенні галузі, або ростом цін на ресурси в довгостроковому періоді.

Модель ринку досконалої конкуренції служить еталоном ефективності розподілу і використання ресурсів. Досконала конкуренція припускає такий рівень організації економіки, при якому суспільство одержує максимум корисності з наявних ресурсів і технологій, а частку кого-небудь в одержанні результату вже неможливо збільшити, не скоротивши частку іншого.

    Р

                                     S

  Р2

  Р1

                    Q1    Q2        Q    

Суспільство знаходиться на межі корисності – можливості. Ресурси ефективно розподіляються як у сфері виробництва, так і в сфері споживання. Підприємства, що беруть участь у виробництві випускають набір продукції, найбільш кращий, корисний для споживача, а виробництво здійснюється таким чином, що витрати для суспільства стають мінімальними. Ефективний стан економіки виключає неефективне використання ресурсів – товари не можна перерозподілити без зміни положення членів суспільства. Рівноважна ціна на цілком конкурентному ринку дорівнюється, з одного боку, цінності для споживача кожної додаткової одиниці блага, з іншого боку, витратам виробництва цієї додаткової одиниці блага.

   Р                            МС = S    

   А       

  Р0                   Е

   В                            МU = Д        

                      Q0                  Q

При ефективному обсязі випуску Q0 площа трикутника АВЕ відображає максимально можливу вигоду споживача і виробника.

Визначаючи основні гідності цілком конкурентної ринкової моделі, варто звернути увагу на її слабкі сторони. У конкурентній ринковій системі відсутні мотиви оптимального розподілу прибутків.

Розподіляючи ресурси, конкурентна модель не припускає побічних витрат і вигод або виробництво суспільних благ. Галузь із чистою конкуренцією може мішати застосуванню кращої виробничої техніки і сприяти повільному темпу технічного прогресу. Цілком конкурентна система не забезпечує ні широкого діапазону вибору продуктів, ні умов для розробки нових продуктів.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Яка з перерахованих умов відповідає ринку досконалої конкуренції:

а) незначний вплив з боку фірми на ціни;

б) фірма – єдиний виробник даного товару;

в) єдиному продавцю протистоїть єдиний покупець;

г) крива попиту має від’ємний нахил?

2. Що являє собою лінія попиту фірми, яка працює в умовах досконалої конкуренції:

а) пряму з від’ємним нахилом;

б) пряму, що паралельна вісі ординат;

в) пряму, що співпадає з лінією ціни;

г) криву, що співпадає з лінією МС?

3. Поняття “досконало конкурентна фірма” означає, що:

а) фірма не в змозі конкурувати з іншими фірмами;

б) фірма займає домінуюче становище у галузі;

в) фірма бореться зі своїми конкурентами офіційними методами;

г) фірма, яка не впливає на формування ринкової ціни.

4. При виконанні якої умови конкурентна фірма отримує максимальний прибуток:

а) середні сукупні витрати рівні граничному доходу;

б) сукупний дохід набуває максимального значення;

в) граничні витрати рівні середньому доходу;

г) середні сукупні витрати набувають мінімального значення?

5. За якої ситуації фірма, що працює в умовах досконалої конкуренції, повинна припинити діяльність:

а) коли ціна дорівнює мінімальним середнім сукупним витратам;

б) коли ціна постійно падає;

в) Р=МС;

г) ціна дорівнює мінімальним середнім змінним витратам?

6. Додатній економічний прибуток фірми:

а) не може мати місце на конкурентному ринку в довгостроковому періоді;

б) еквівалентний бухгалтерському прибутку;

в) має місце повсякчас, коли сукупні витрати фірми перевищують її сукупний дохід;

г) існує завжди, коли граничний дохід перевищує граничні витрати.

7. Умови досконалої конкуренції не виконуються, коли:

а) крива попиту на продукт фірми має від’ємний нахил;

б) криві середніх і граничних витрат мають U-подібну форму;

в) крива попиту на продукт фірми – горизонтальна лінія;

г) всі відповіді неправильні.

8. Якщо граничні витрати перевищують середні при обсязі випуску, що максимізує прибуток, то фірма:

а) отримує додатний прибуток;

б) не припинить виробництво;

в) всі попередні відповіді правильні;

г) всі попередні відповіді неправильні.

9. Яке із визначень найбільш точно відповідає поняттю «нормальний прибуток»?

а) прибуток, що отримується фірмою при МС=МR;

б) прибуток, що отримується типовою фірмою в галузі;

в) прибуток, який фірма отримала б за нормального ведення справ;

г) мінімальний прибуток, необхідний для того, щоб фірма залишалась

у межах даного напрямку діяльності.

Література: [1, с.160-190; 2, гл.26; 3, с.225-229, 246-249; 4, с.234-240; 5, с.300-322, 337-357; 6, розд.10; 7, с.460-483).

ТЕМА № 10

МОНОПОЛІСТИЧНИЙ РИНОК

ПЛАН

1. Чиста монополія.

2. Цінова дискимінація.

3. Регулювання монополій.

1. Чиста монополія.

Досконала конкуренція, хоча і визначає вихідну модель для аналізу ринкового поводження підприємств, але це абстрактна модель і на практиці зустрічається дуже рідко. Оскільки на ринку існують продавці і покупці, що спроможні впливати на ринкову ціну, то така конкуренція вже має форму недосконалої конкуренції. У залежності від ступеня контролю за цінами і концентрації підприємств на ринку в умовах недосконалої конкуренції можна виділити наступні форми: чиста монополія, монополістична конкуренція і олігополія.

Монополія – поняття, прямо протилежне поняттю досконалої конкуренції. Монополія – це ринок, що має тільки одного продавця і множину покупців. Монополіст виграє від свого контролю над цінами. У цілому пропозиція у монополіста буде менше, чим пропозиція в умовах вільної конкуренції, а ціна більше, і у свою чергу більше, чим граничні витрати. Це призводить до того, що менше споживачів купують даний продукт, а ті хто купують сплачують за нього більшу ціну. Саме тому антимонопольне законодавство забороняє підприємствам монополізацію більшості ринків. Коли позитивний ефект масштабу робить монополію бажаною, держава може максимізувати суспільний добробут регулюванням монопольних цін.

Чиста монополія – це ринкова структура, у якій одне підприємство є постачальником на ринок продукції, що не має близьких замінників. Вона характеризується:

1. Наявністю єдиного виробника даного товару.

2. Відсутністю гарних або близьких замінників виробленого товару, продукція монополіста унікальна.

3. Вхід у галузь, в основному, заблоковано.

4. Виключні права отримані від уряду.

5. Патенти й авторські права, що дають виключне право контролювати виробництво продукції.

6. Власність на ресурси.

7. Низькі витрати великого виробництва, обумовлені ефектом масштабу.

8. Обмежений доступ до інформації про ціни, технологію, кількість випуску.

Існують три види монополій:

Закриті монополії – захищені від конкурентів за допомогою юридичних обмежень.

Природні монополії – захищені ефектом економії в масштабах виробництва.

Відкриті монополії – не мають спеціального захисту від конкурентів.

Оскільки підприємство монополіст є єдиним виробником даної продукції, то попит на її продукцію буде збігатися з ринковим попитом. Тому і крива попиту на випуск продукції підприємством монополістом збігається з кривою ринкового попиту. Особливістю даної кривої є те, що вона спадна: обсяг продажів можна збільшити тільки за рахунок зниження ціни.

Існують три слідства спадної кривої попиту.

Перше, ціна перевищує граничний прибуток. Спадна крива попиту означає, що монополіст може збільшити обсяг продажу, тільки призначаючи більш низьку ціну за одиницю своєї продукції. Цей факт є причиною того, що граничний прибуток стає менше, чим ціна для кожної одиниці продукції, крім першої.

Граничний прибуток являє собою зміну валового прибутку від реалізації додаткової одиниці продукції, і у даному випадку дорівнює різниці між отриманими і загубленими прибутками. Зменшення значення граничного прибутку означає, що валовий прибуток буде зростати сповільненим темпом.

У результаті крива граничного прибутку лежить нижче кривої попиту, тобто Р > MR.

Якщо попит має вид прямої похилої лінії, то граничний прибуток буде складати половину кута нахилу лінії попиту і поділяти відрізок, що міститься між кривою попиту і вертикальною осі координат по середині.

Друге, цінова еластичність.

Існує тісний взаємозв'язок між попитом, валовим прибутком і граничним прибутком в умовах чистої монополії. Валовий прибуток спочатку збільшується, потім досягає максимуму і починає зменшуватися. При прямуванні униз на еластичному відрізку кривої попиту валовий прибуток зростає і, отже, граничний прибуток є позитивним.

Коли валовий прибуток досягає свого максимуму, граничний прибуток дорівнює нулю. При прямуванні униз по неэластичному відрізку кривої попиту валовий прибуток знижується так, що граничний прибуток стає негативним. Монополіст ніколи не захоче знижувати ціну на нееластичному відрізку кривої попиту, тому, що роблячи так, він одночасно буде скорочувати валовий прибуток і збільшувати витрати виробництва, таким чином, понижуючи прибуток.

Третє, монополіст диктує ціну. На відміну від підприємств досконалої конкуренції, що погоджуються з ціною, монополіст вибирає таку комбінацію "ціна – кількість", що приносить максимальний прибуток. Підприємство монополіст шукає найбільш дохідну ціну з набору можливих цін, тим самим його можна назвати "шукачем ціни", або "диктуючим ціни". Але все це не означає, що монополіст "вільний" від ринкових сил у регулюванні ціни й обсягу виробництва або що покупець знаходиться цілком у владі монополіста. Оскільки крива попиту монополіста зафіксована, він не може підвищити ціну без утрати продажу або збільшити обсяг продажів без призначення більш низької ціни.

Короткостроковий період.

Монополіст, що прагне до прибутку, використовує те ж логічне обгрунтування, що і підприємство в умовах досконалої конкуренції. Він буде робити кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечує більший приріст валового прибутку, чим збільшення загальних витрат. А саме, підприємство буде нарощувати виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний прибуток буде дорівнювати граничним витратам.

(TR-TC)-max, при TR>TC в цьому випадку фірма отримує максимальний прибуток;

TR-TC-min, при TR<TC – фірма отримує мінімальні збитки.

 TC             точки А і В – точки беззбитковості,

 Max прибуток                         в них ТR=TC (немає економічного

                                                                     прибутку, лише нормальний).

                                         TC                           (Qa;Qb) в цьому проміжку

 TR B       фірма отримує прибуток

 A

 TR  Pопт=TR/Qопт

        Q

 Qa       Qопт   Qb

ТС

  TR TC

 min збитки

TFC TR

Q

 Qопт

Якщо TR<TC фірма одержує збитки. Якщо:

min збитки<TFC, фірма несе збитки, але працює;

min збитки = TFC, фірма або працює або закривається;

min збитки > TFC фірма закриється.

Порівняння граничного прибутку і граничних витрат показує, що найбільший прибуток підприємство отримає при обсязі виробництва Q1. Єдина ціна при який може бути продана дана кількість продукції, визначається шляхом проведення лінії від точки рівності граничного доходу і граничних витрат до перетинання х кривою попиту. При цьому ціна більше граничних витрат.

    P                                           MC

          MR    D P  min збитки   MC

          MC max    ATC D

        АТС                        прибуток                                                              ATC 

 Pопт  Pопт

     D D

 Q

 Qопт MR Qопт MR          Q

Якщо Р>АТС, вірма отримує максимальний прибуток: = (P-ATC)*Q;

якщо ATC>P фірма несе мінімальні збитки:

якщо AVC<P<ATC – фірма несе збитки але працює;

AVC=P фірма чи працює чи закривається

AVC>P фірма закриється.

Монополіст, як правило отримує прибуток. При ціні Р1, що вище середніх загальних витрат, підприємство одержує економічний прибуток. Тому прибуток підприємства буде дорівнювати площі прямокутника Р1Р0АВ.

Але, монополіст, реалізуючи свою продукцію, може не одержувати економічний прибуток, а зазнавати збитків.

Збитки монополіста дорівнюють площі прямокутника Р1Р2АС.

У довгостроковому періоді закрита монополія не зштовхується з погрозою конкуренції, максимізує прибуток, випускаючи ту кількість товару при який довгострокові граничні витрати дорівнюють довгостроковому граничному прибутку. Оскільки попит більш еластичний на довгострокових тимчасових інтервалах, чим на короткострокових, то ціна що забезпечує максимізацію прибутку на довгостроковому інтервалі, може бути нижче тієї, що максимізує прибуток на короткостроковому тимчасовому інтервалі.

Довгострокова рівновагу у випадку відкритої монополії. Підприємство є єдиним постачальником продукції на ринок. Але ж воно не захищена від конкурентів перевагою, що є у природній, або закритій монополії. І тому підприємство використовує наступні дії.

По-перше, воно може підвищити ціну до рівня, що забезпечує одержання короткострокового максимального прибутку, і одержувати чистий економічний прибуток доти, поки ціни знову не впадуть.

По-друге, підприємство може смиритися з тим, що рано або пізно на ринку з'являться конкуренти і частина прибутку буде діставатися ім. Дуже часто підприємства так і роблять (ринок електроніки).

По-третє, підприємство може скористатися стратегією лімітуючого ціноутворення, при якому пануюче на ринку підприємство встановлює ціну на рівні менше того, що дає можливість одержувати короткостроковий максимальний прибуток. Ціль стратегії – це зменшення можливості появи конкурентів на ринку.

Існує різниця між досконалою конкуренцією і чистою монополією.

Перше, крива попиту конкурентного підприємства збігається з кривою граничного прибутку. Крива попиту монополіста лежить вище кривої граничного прибутку.

Друге, конкурентне підприємство призначає ціну рівну граничним витратам. Монополіст призначає ціну вище граничних витрат.

2. Цінова дискримінація.

За певних умов монополіст може використовувати своє ринкове положення більш повно, тобто одержувати більший прибуток призначаючи різні ціни для різних покупців. Роблячи так, продавець займається ціновою дискримінацією – тобто, однаковий продукт продається по різній ціні і розходження в ціні не пов'язано з розходженнями у витратах виробництва. Цінова дискримінація можлива при таких умовах:

Перше, продавець повинен контролювати виробництво і ціноутворення.

Друге, продавець повинен мати можливість розділяти покупців на різноманітні групи, кожна з яких має різноманітну можливість сплачувати за продукт, засновану на різноманітній еластичності попиту.

Основні види цінової дискримінації:

Назва

Критерії диференціації цін

Приклади

Просторова

Територіальна диференціація покупців

— демпінгові ціни;

— цінові пояси та зони;

— ціни офшорних зон;

— сільські та міські ціни й тарифи

Часова

Час придбання товарів або послуг

— денні та нічні ціни;

— сезонні ціни

Товарна

Мета придбання товарів або послуг

— тарифи на виробниче або споживче використання енергії

Обсяг придбання

— оптові та роздрібні ціни й тарифи

Якість товарів

— надбавки та знижки за якість, сортність

Торговельна марка

— ціни на товари відомих і невідомих фірм

Персональна

Рівень доходів покупців

— магазини для бідних та багатих покупців

Статус покупця

— знижка для постійних покупців;

— знижка для першого покупця;

— ціни для співробітників фірми

Соціальний статус покупця

— ціни для дітей, студентів, дорослих тощо

Третє, початковий покупець не може перепродавати товар.

Так електростанції призначають різні ціни для населення і промислових підприємств, залізниця продає квитки по різним цінам для різноманітних категорій населення і т.д.

3. Регулювання монополій.

В умовах монополії вкрай неефективно розподіляються і використовуються ресурси. Оскільки має місце обмеження обсягу виробництва і встановлення більш високої ціни, то це призводить до того, що ресурси суспільства використовуються не в повному обсязі і необхідна суспільству продукція не виробляється. В умовах монополії відсутні стимули до зниження виробничих витрат. Слабко зацікавлене підприємство монополіст у науково-дослідних розробках і використанні нових досягнень НТР. Мають місце величезні витрати, пов'язані із зберіганням і зміцненням монопольної влади. Стримуючи розвиток конкурентних сил і їх позитивний вплив, монополістичні умови стримують одночасно і досягнення вищого рівня національного добробуту. Така ситуація дає підстави для проведення антимонопольних дій, ефективність проведення і напрямки яких залежать від типу монополії. Розрізняють такі форми державної антимонопольної політики:

1. Створення умов, що дозволяють і уможливлюють функціонування повної конкуренції.

2. Антимонопольна законодавча і юридична діяльність.

3. Регулювання діяльності природних монополій.

Одним з основних показників монополізації в країні є рівень концентрації виробництва, що означає процентне співвідношення продукції підприємства монополіста в загальному обсязі народногосподарського виробництва даного товару, включаючи й імпорт. Якщо буде доказано, що рівень концентрації перевищує припустимі норми, то до цього підприємства можуть бути застосовані антимонопольні дії.

Тестові завдання для самоконтроля

1. За яких умов фірма-монополіст отримує максимальний прибуток:

а) ціна вища за граничні витрати;

б) граничні витрати рівні граничному доходу;

в) середні витрати рівні середньому доходу;

г) ціна відповідає нееластичній ділянці кривої попиту?

2. На відміну від конкурентної фірми монополіст:

а) може назначати яку завгодно ціну на свій продукт;

б) може виробити який завгодно обсяг продукції і продати її за своєю ціною;

в) за заданої кривої ринкового попиту може вибрати комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка дає максимальний прибуток;

г) усі попередні відповіді правильні.

3. Цінова дискримінація – це:

а) продаж за різними цінами певної продукції різним покупцям;

б) різниця в оплаті праці за статтю або національністю;

в) експлуатація трудящих шляхом встановлення високих цін на споживчі товари;

г) підвищення цін на товар кращої якості.

4. На відміну від конкурентної фірми проста монополія прагне:

а) виробляти продукції менше, а ціну встановлювати вищу;

б) максимізувати прибуток;

в) виробляти продукції більше, а ціну встановлювати вищу;

г) неправильна жодна з відповідей.

5. Щоб отримати максимум прибутку, монополіст повинен вибрати такий обсяг випуску, за якого:

а) граничні витрати рівні ціні продукту;

б) граничні витрати рівні сукупним витратам;

в) граничний дохід дорівнює граничним витратам;

г) граничний дохід дорівнює сукупним витратам.

Література: [1, с.191-199; 2, гл.27; 3, с.270-272; 4, с.240-243; 5, с.386-391; 6, с.258-261; 7, с.498-504].


ТЕМА № 11

ОЛІГОПОЛІЯ ТА РИНОК МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ПЛАН

  1.  Монополістична конкуренція.

2. Монополістична конкуренція й економічна ефективність.

3. Олігополія

1. Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція здійснюється тоді, коли багато продавців конкурують, щоб продати диференційований продукт на ринку, де можлива поява нових продавців.

Для ринку з монополістичною конкуренцією характерно наступне:

1. Товар кожного підприємства, реалізованого на ринку, є недосконалим замінником товару, реалізованого іншими підприємствами. Продукт кожного продавця має виняткові якісні характеристики і це служать тому, що деякі покупці віддають перевагу саме цьому товару. Диференціація товару означає, що товар не є стандартизованим. Диференціація може відбуватися через дійсні якісні розходження між продуктами або через гадані розходження, що виникають завдяки рекламі, престижі торгової марки або іміджі, пов'язаним із володінням або використанням цього товару.

2. На ринку існує відносно велике число продавців, кожний із яких задовольняє невеличку, але не мікроскопічну частку ринкового попиту на загальний обсяг товару, реалізованого фірмою і її конкурентами. При монополістичній конкуренції розміри ринкової частки підприємств у загальному перевершує 1 %, тобто відсоток, що існував у досконалій конкуренції. Як правило, на підприємство припадає від 1 % до 10 % продажів на ринку протягом року.

3. Продавці на ринку не рахуються з реакцією своїх суперників, коли вибирають яку встановити ціну на свої товари, або коли вибирають орієнтири по обсягу річних продажів. Ця особливість є слідством відносного великого числа продавців на ринку з монополістичною конкуренцією. Якщо окремий продавець, щоб продати більше товару, скорочує свою ціну, то приріст в обсязі його продажів відбувається за рахунок багатьох, а не декількох продавців. Тому окремий конкурент не понесе достатньо значні утрати своєї частки на ринку через зменшення продажної ціни будь-якого іншого підприємства.

4. На ринку є умови для вільного входу і виходу. При монополістичній конкуренції легко заснувати нове підприємство чи покинути ринок. Вигідна кон'юнктура на ринку з монополістичною конкуренцією залучить нових продавців. Проте вхід на ринок не настільки легкий, як він був при досконалій конкуренції, оскільки нові продавці відчувають труднощі зі своїми новими для покупців торговими марками і послугами.

Короткостроковий період.

Монополістична конкуренція схожа на ситуацію монополії і досконалої конкуренції одночасно і тому вона увібрала їх окремі характеристики.

По-перше, оскільки підприємства в умовах монополістичної конкуренції випускають диференційований товар і мають спроможність контролювати ціну своїх товарів, то крива попиту таких підприємств є спадаючою, а самі підприємства є диктуючими ціни, або шукачами цін.

По-друге, крива попиту, із якою зштовхується продавець в умовах монополістичної конкуренції, є набагато більш еластичною, чим крива попиту виробника у чистій монополії, але менш еластична, чим крива попиту в умовах досконалої конкуренції. Це пояснюється тим, що підприємство в умовах монополістичної конкуренції, зштовхується з відносно більшою конкуренцією інших підприємств, чим в умовах чистої монополії, але в той же час, меншим числом конкурентів, чим в умовах досконалої конкуренції. Таке положення пояснюється також і тим, що продукти цих конкурентів являють собою близькі, але не досконалі замінники.

Для того щоб продати додаткову одиницю товару, підприємство повинно понизити ціну. Звідси, можна зробити висновок, що крива попиту в умовах монополістичній конкуренції знаходиться вище кривої граничного прибутку, і, отже, ціна більше граничного прибутку.

У короткостроковому періоді фірма буде максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої збитки, виробляючи такий обсяг продукції, при якому граничні витрати рівні граничному прибутку. Але фірма може як одержувати економічний прибуток, так і зазнавати збитків.

У довгостроковому періоді будь-яке підприємство, може розширитися шляхом будівництва нових, більш значних потужностей. Можуть з'явитися нові підприємства, яких буде притягувати економічний прибуток у даній галузі.

У якій би галузі підприємство не одержувало економічний прибуток, на цей ринок увійдуть нові підприємства, знижуючи ціну і граничний прибуток від продукту підприємства. І тому галузь не може знаходитися в рівновазі, поки підприємства можуть запитувати за товар більше, чим середні витрати при випуску, що максимізує прибуток. При довгостроковій рівновазі крива попиту на товар будь-якого підприємства в галузі торкається до кривої довгострокових середніх загальних витрат. У довгостроковому періоді для підприємств характерно одержання нормального прибутку, або беззбитковість. Вільний вхід на ринок перешкоджає підприємствам одержувати економічний прибуток у довгостроковому періоді. Цей же процес працює й в оберненому напрямку. Якщо попит на ринку з монополістичною конкуренцією знизився після досягнення рівноваги, то частина підприємств покине ринок. Це відбувається тому, що скорочення попиту унеможливило  підприємствам покривати свої виробничі витрати. Але згодом фірми, що залишилися знову почнуть одержувати економічний прибуток.

2. Монополістична конкуренція й економічна ефективність. 

На ринку монополістичної конкуренції точка нульового прибутку в довгостроковому періоді опиняється ліворуч точки мінімальних середніх витрат. Різниця між кількістю товару, що відповідає мінімуму LАТС, і кількістю, що випускається в довгостроковому періоді монопольно конкурентним підприємством називається надлишковою потужністю.

Надлишкова потужність у галузях із монополістичною конкуренцією означає, що більший обсяг продукції можна було б запропонувати споживачу при більш низьких витратах. Крім того, таку ж кількість товару можна було б зробити меншим числом підприємств галузі, і кожне робило б більше продукції при мінімально можливих середніх витратах. Таким чином, можна було б використовувати менше ресурсів, щоб зробити той же обсяг. Проте рівновага при мінімально можливих середніх витратах виробництва можлива тільки тоді, коли продукт є стандартизованим.

Така неефективність зменшує добробут людей. Але, монополістична конкуренція не являється соціально небажаним економічним явищем, що варто регулювати уряду.

По-перше, звичайно конкурує достатньо велике число підприємств, фірмові марки товарів яких цілком замінні, і тому жодне з підприємств не буде мати значну монопольну владу. Отже, будь-які чисті збитки від монопольної влади будуть також невеликі. А тому що криві попиту підприємств достатньо еластичні, їхні резервні потужності будуть також невеликі.

По-друге, неефективність ринкового механізму зменшується за рахунок важливої переваги, що забезпечує монополістична конкуренція – це широкий асортимент товарів. Більшість споживачів цінують можливість великого вибору серед найрізноманітніших конкуруючих товарів і їх марок. Користь від різноманітності товару може бути більшою і легко перевищити витрати від нерентабельності або неефективності.

Дуже важлива роль в умовах монополістичній конкуренції приділяється рекламі. Ціль реклами домогтися збільшення своєї ринкової частки і підсилити інтерес споживачів саме до свого диференційованого продукту. Це дає тимчасову перевагу над конкурентами.

Таким чином, підприємство в умовах монополістичної конкуренції щоб одержати максимальний прибуток повинно оперувати трьома чинниками: ціною, продуктом і рекламою.

3. Олігополія

Олігополія – це ринкова структура, для якої характерно домінування невеликого числа крупних підприємств, а поява нових продавців утруднена або неможлива. Олігополія буває двох видів.

По-перше, олігополістом може бути один із деяких виробників, що роблять ідентичну, або майже ідентичну продукцію. Так, якщо сталь, вироблена фірмою А, нічим не відрізняється від сталі, виробленою фірмою Б, тоді навіть невеличка різниця в ціні відверне споживачів від фірми А к фірмі Б.

Друге, невеличке число підприємств виробляють диференційовану продукцію – автомобілі, тютюнові вироби й ін.

Звичайно на олігополістичних ринках панує від двох до десяти підприємств, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту. На олігополістичних ринках щонайменше, деякі підприємства можуть впливати на ціну завдяки їх великим часткам у загальній кількості виробляємого товару. Продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінюють ціни або кількість виробляємого продукту, то наслідки позначаться на прибутках усіх підприємств на ринку. Продавці усвідомлені про свою взаємозалежність. Передбачається, що кожне підприємство в галузі признає, що зміна ціни або випуску викличе реакцію конкуруючих підприємств. І саме можлива відповідна реакція конкуруючих підприємств є основним чинником, що визначає рішення підприємства.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, що характерні для монопольних підприємств. Існує також природна олігополія, коли декілька підприємств можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових середніх витратах, чим були б у множині підприємств. До таких олігополій часто відносять нафтопереробку, виплавку сталі, виробництво алкогольних напоїв.

Таким чином, олігополістичні ринки мають такі риси:

1. Усього декілька підприємств забезпечують весь ринок. Продукти які вони постачають можуть бути як ідентичними, так і диференційованими.

2. Принаймні, деякі підприємства в олігополістичній галузі мають значні ринкові частки, тобто деякі підприємства на ринку мають спроможність впливати на ціну товару варіюючи його наявність на ринку. Олігополісти є підприємства диктуючі ціну.

3. Підприємства в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди рахуються з реакцією своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири по обсягу продажів, розміри рекламних витрат або приймають інші рішення.

4. Існують значні бар'єри для вступу в галузь: ефект масштабу, контроль над стратегічною сировиною (електроніка, хімічна, алюмінієва промисловість), величезні витрати на рекламу (виробництво сигарет).

Ціноутворення і випуск продукції в умовах олігополії.

На відміну від інших ринкових структур єдиної моделі олігополії не існує. Розроблено ряд моделей, що пояснюють поводження підприємств у конкретних ситуаціях, базуючись на тому, які роблять припущення підприємства відносно реакції своїх суперників.

Модель ламаної кривої попиту.

Модель ламаної кривої попиту має дуже важливе значення, тому що пояснює, чому в олігополістичних галузях, не заснованих на таємній змові, зміна цін здійснюється дуже рідко. Ламаний графік попиту дає кожному олігополісту вагому підставу думати, що будь-яка зміна в ціні призведе до гіршого. Саме тому жорсткість цін нерідко характерна для олігополістичних галузей. Навіть якщо витрати і попит змінюються, підприємства не схильні до зміни ціни. Характер кривих попиту і граничного прибутку олігополіста, буде залежати від того, чи стануть його конкуренти вирівнювати свої ціни по його цінах (Д1Д1 і МR1МR1) або ігнорувати (Д2Д2 і МR2МR2) будь-які поточні зміни ціни. Цілком ймовірно, конкуренти олігополіста будуть ігнорувати збільшення ціни, але слідувати за зниженням ціни. Відповідно до цієї моделі кожне підприємство зштовхується з кривою попиту, вигнутої в точці переважної ціни Р1. При цінах вище Р1 крива попиту дуже еластична. Причина полягає в тому, якщо воно підніме ціну вище Р1, інші підприємства не підтримують його, і воно загубить значну частину своєї долі на ринку. З іншого боку, крива попиту при ціні нижче Р1 нееластична і підприємство вважає, що якщо воно знизить ціну нижче Р1, інші підприємства підуть за ним, тому що не захочуть втрачати своєї частки ринку, також вони можуть бути неправильно поняті конкурентами, і через це, можливо, почнеться "цінова війна". І тому збут розширюється тільки доти, поки більш низька ринкова ціна збільшує сукупний ринковий попит.

                        Д1

        МR1  

                              

           МR2                                     Д2

Це є причиною того, що крива попиту олігополіста є ламаною і крива граничного прибутку має вертикальний розрив, або інтервал. Крім того, тому що будь-який зсув у граничних витратах між МС1 і МС2 скоротить вертикальний відрізок кривої граничного прибутку, то ніякої зміни ні в ціні, ні в обсязі виробництва не станеться.

Недоліком моделі ламаної кривої є те, що вона не пояснює, чому олігополісти підійшли саме до ціни Р1 і чому вони не встановили яку іншу ціну. Проте дає відповідь на питання, чому підприємства в умовах олігополії намагаються підтримувати стабільні ціни, переносячи конкурентну боротьбу у нецінову область.

Модель картелю.

Це олігополія заснована на таємній змові. Картель – це група підприємств працюючих спільно, вони узгоджують рішення при встановленні обсягів випуску продукції і ціни, якби вони були єдиною монополією. Антимонопольне законодавство не дозволяє організовувати картелі і фірми обвинувачені в змові для спільного встановлення ціни і контролю над обсягом випуску продукції, підлягають штрафам.

Існує багато відомих міжнародних картелів. Найвідоміший – це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Він прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Утворення картелю відбувається в чотири етапи:

Перше, необхідно переконатися, що існує бар'єр для входу в галузь, щоб запобігти продажу товару іншими підприємствами, після того як ціна підвищиться. Якби був вільний вхід, то збільшення ціни притягнуло б нових виробників. Пропозиція в такому випадку зросла б, і ціна впала б нижче монопольного рівня, яку прагне підтримувати картель.

Друге, необхідно організувати зустріч усіх виробників, щоб установити спільний орієнтир по загальному рівню випуску продукції. Зробити це можна, оцінивши ринковий попит і розрахував граничний прибуток при всіх рівнях випуску, тобто вибрати випуск при якому граничні витрати дорівнюють граничному прибутку.

Третє, необхідно встановити квоти кожному члену картелю. Поділити загальний монопольний випуск між усіма підприємствами на основі яких-небудь принципів. Поки сума випусків усіх продавців рівняється встановленому, можна підтримувати монопольну ціну.

Четверте, необхідно встановити процедуру проведення затверджених квот у життя. Цей крок є вирішальним для того, щоб зробити картель працюючим. Ситуація в тому, що у кожного з підприємств є стимули розширити виробництво при картельній ціні. Якщо усі збільшать випуск, то картель припинить існування. І все повернеться до початкового рівня.

Модель "лідерство в цінах".

Найбільш типовою для олігополістичних ринків є модель "лідерство в цінах". Одне підприємство на ринку, як правило найбільше, діє як ціновий лідер, що встановлює ціну, щоб максимізувати свої власні прибутки, у той час як інші підприємства слідують за лідером. Інші підприємства призначають ту ж ціну, що встановлена лідером, і працюють при рівні випуску, що максимізує їх прибуток при цій ціні.

Ціновий лідер дотримується наступної тактики.

По-перше, оскільки зміни цін завжди пов'язані з деяким ризиком у тому відношенні, що конкуренти можуть не піти за лідером, коригування цін роблять рідко, тільки у випадку коли витрати і попит змінюються значно і у всій галузі (підвищення заробітної плати, збільшення податків і т.д.).

По-друге, про наступні зміни цін ціновий лідер часто повідомляє через засоби масової інформації у виді інтерв'ю і т.д.

По-третє, ціновий лідер не обов'язково вибирає ціну, що максимізує прибутки галузі в короткостроковому періоді. Причина цього полягає в тому, що підприємства галузі нерідко прагнуть перешкоджати вступу нових підприємств у галузь. У тому випадку, якщо бар'єри для вступу засновані на перевагах у витратах виробництва (ефект масштабу), вони можуть бути подолані підприємствами, що вступають, за умови, що ціна продукту встановлена на достатньо високому рівні.

Модель ціноутворення за принципом "витрати плюс".

В умовах даної моделі олігополіст використовує методику, при якій визначаються витрати на одиницю продукції і до витрат добавляється надбавка, для того щоб визначити ціну. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються із зміною обсягу виробництва, і тому підприємство повинно брати деякий типовий, або плановий рівень виробництва. Ціль даного підходу в прагненні підприємства одержати плановий прибуток на свої капіталовкладення.

Ціноутворення за принципом "витрати плюс" має особливі переваги для підприємств, що виробляють різноманітну продукцію. В протилежному випадку вони зіткнулися б із важким і дорогим процесом приблизного визначення попиту і витрат для сотень найменувань різноманітного товару.

Фірми в умовах олігополістичної конкуренції часто вирішують, чи необхідно їм агресивно конкурувати, намагаючись захопити велику частку ринку за рахунок конкурентів, або конкурувати співробітничаючи, а може навіть таємно змовляючись із суперниками.

У цілому ж, якщо фірми вступають на шлях пасивної конкуренції, то вони одержують не менш високі прибутки, чим при агресивному ринковому поводженні.

Жодна з приведених вище моделей олігополії не дозволяє відповісти на всі питання, пов'язані з поводженням підприємств на подібних ринках. Проте вони можуть бути використані для аналізу окремих аспектів діяльності в умовах олігополії.

В умовах олігополії не зовсім ефективно розподіляються і використовуються ресурси. Має місце обмеження обсягу виробництва і встановлення більш високої ціни. Однак, олігополістичні фірми з ринковою владою необхідні для досягнення швидких темпів НТП. По-перше, сучасна науково-дослідна діяльність по розробці нових продуктів і виробничих технологій є неймовірно дорогою. Тому тільки значні олігополістичні фірми спроможні фінансувати велику роботу в області наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок. По-друге, існування бар'єрів для вступу дає олігополісту деяку впевненість у тому, що він буде одержувати прибутки, і визначену частину яких можна направити на дослідження і розробки.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Вказати спільну рису ринків досконалої та монополістичної конкуренції:

а) виробляються однорідні товари;

б) відсутній контроль над ціною;

в) на ринку діє багато продавців і покупців;

г) відсутня нецінова конкуренція.

2. Модель монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді передбачає, що фірма:

а) здійснює «цінову війну»;

б) задіює всі наявні потужності;

в) має серйозні бар’єри для входження у галузь;

г) проводить власну цінову політику, не враховуючи відповідну реакцію конкурентів.

3. Монополістична конкуренція – це:

а) ринок, де багато фірм продають абсолютно однакові товари, і жодна з фірм не володіє достатньо великою долею ринку, щоб упливати на ринкову ціну товарів;

б) два або більше продавців, кожен з яких має деякий контроль над ціною, конкурують на ринку;

в) тип ринку, на якому оперує невелика кількість крупних фірм;

г) ринкова структура, за якої багато фірм конкурують, продаючи на ринку диференційований товар.

4. Прибічники точки зору, що монополістична конкуренція досить ефективна і вигідна споживачам, стверджують, що:

а) диференціація продукту сприяє кращій реалізації різноманітних смаків споживачів;

б) в умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють ефективний, з точки зору ринку, обсяг продукції;

в) досконала конкуренція призводить до цінової війни між фірмами;

г) в умовах монополістичної конкуренції досягається ефективне, з точки зору суспільства, використання ресурсів.

5. Ринки досконалої і монополістичної конкуренції мають спільну рису:

а) випускаються диференційовані товари;

б) на ринку оперує багато покупців і продавців;

в) кожна фірма стикається із горизонтальною кривою попиту на свій продукт;

г) випускаються однорідні товари.

6. Цінова війна – це лінія поведінки, властива:

а) досконалій конкуренції;

б) дуополії;

в) монополії;

г) монополістичній конкуренції.

7. Олігополія у короткостроковому періоді:

а) підвищує ціни на свої товари;

б) утримує ціни на одному рівні;

в) не змінює обсягу випуску;

г) об’єднується у картель.

8. Граничний доход не нижчий за ринкову ціну у:

а) монополістичних конкурентів;

б) монополістів;

в) учасників картелю;

г) досконалих конкурентів.

9. Олігополія – це ринкова структура, де оперує:

а) велика кількість конкуруючих фірм, що виробляють однорідну продукцію;

б) велика кількість конкуруючих фірм, що виробляють диференційований продукт;

в) невелика кількість конкуруючих фірм;

г) тільки одна крупна фірма.

10. «Ламана» крива попиту для олігополіста обов’язково передбачає:

а) розрив у кривій граничного доходу;

б) розрив у кривій граничних витрат;

в) що ціна товару не повинна бути вища за граничний дохід;

г) що поведінка фірми не оптимальна.

Література: [1, с.199-223; 2, гл.28; 3, с.249-270; 4, с.260-270; 5, с.391-419; 6, с.254-258, 261-274; 7, с.487-498].


ТЕМА № 12

РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

ПЛАН

1. Виробництво і попит на економічні ресурсі.

2. Ринок праці.

3. Ринки природних ресурсів і капіталів.

1. Виробництво і попит на економічні ресурсі. 

Попит на ресурси носить вторинний характер. Чим потрібніше якийсь продукт, чим більше його потрібно для задоволення потреб, тим більше попит на ресурс. Будь-яке виробниче підприємство одночасно виступає в якості продавця і покупця.

Продавець може або "погоджуватися з ціною" або "диктувати ціну" на ринку товарів. По такої ж аналогії підприємство, купуючи ресурси, може "погоджуватися з ціною" або "диктувати ціну" на ринку ресурсів.

Підприємство, що погоджується з ціною, на ринку товарів має справу з горизонтальною кривою попиту, а на ринку ресурсів – з горизонтальною кривою пропозиції. Підприємство, що диктує ціни, на ринку товарів має справу із спадною кривою попиту, а на ринку ресурсів – з висхідною кривою пропозиції. Підприємство на ринку чинників виробництва може діяти як в умовах досконалої конкуренції, так і недосконалої конкуренції.

Досконала конкуренція на ринку ресурсів.

Цілком конкурентним ринком ресурсів є ринок на якому виконуються такі умови:

1. Велика кількість покупців ресурсів суперничають між собою, при покупці ресурсів заданої якості, що поставляються для продажу продавцями, які також конкурують між собою.

2. Кожний покупець споживає тільки невеличку частину від наявного обсягу пропозиції. Тобто ніхто з покупців не може спожити достатньо велику частину наявної пропозиції ресурсів і за допомогою цього змінити ринковий попит.

3. Кожний продавець ресурсів реалізує тільки малу частину загального обсягу пропозиції і не може суттєво впливати на ринкову пропозицію. Це означає, що жоден продавець ресурсів не може зробити ресурс більш-менш дефіцитним так, щоб впливати на його ціну.

4. Продавці ресурсів можуть вільно ввійти на будь-який ринок, вийти з будь-якого ринку, власники ресурсів у відповідь на зміну цін на ресурси мають можливість переміщати свої ресурси з одного напрямку використання на інший.

Попит на ресурс залежить від попиту на товар, у виробництві якого використовується даний ресурс. Вторинний характер попиту на ресурси означає, що усталеність попиту на будь-який ресурс буде залежати від:

1. Продуктивності ресурсу при створенні продукту, тобто ресурс, що є високопродуктивним при виробництві товару, високо оцінюється суспільством, буде користуватися великим попитом, і навпаки.

2. Ринкової вартості, або ціни товару зробленого за допомогою даного ресурсу.

Граничний продукт ресурсу (МР) визначається як збільшення випуску продукції в результаті збільшення використання якогось ресурсу, у той час як кількість всіх інших ресурсів незмінна.

Гранична прибутковість ресурсу (або граничний продукт у грошовому вираженні, MRP) – це зміна прибутку, одержаного в результаті продажу додаткової продукції, зробленої в результаті споживання ще однієї одиниці ресурсу.

MRP = Δ TR / Δ Р, де Δ Р – ціна ресурсу

MRP = MR * MP

Граничні витрати ресурсу (MRC) – це витрати пов'язані з придбанням кожної додаткової одиниці даного ресурсу.

MRC = Δ ТС / Δ Р, де Р – ціна ресурсу

Для підприємства, що погоджується з ціною, в умовах досконалої конкуренції ринку ресурсів, граничні витрати ресурсів постійні і дорівнюють ціні ресурсу, тобто MRC = Р.

Крива граничних витрат горизонтальна для підприємства, що погоджується з ціною. Для галузі в цілому, ринкова крива граничних витрат на ресурси є висхідною. Крива пропозиції на ресурси одного підприємства є горизонтальною і співпадає з кривою граничних витрат, тому що воно може придбати додаткову одиницю без зміни ціни, так як купує відносно маленьку частину ресурсів. Для галузі, для того щоб залучити додаткові ресурси з інших галузей, повинні бути запропоновані більш високі ціни.

Крива граничної прибутковості ресурсу збігається з кривою попиту на ресурси тому, що вона показує, як багато ресурсу підприємство одержує при різних цінах. Вони будуть співпадати незалежно від того чи погоджується підприємство з ціною на свою продукцію, чи ні.

  Р1                                        МRС = S

                                            МRР = Д

                          Q 1

Оскільки підприємство погоджується з ціною на ринку ресурсів, то воно може придбати так багато ресурсів як побажає при даній ціні Р1, рівній МRС. При ціні Р1 підприємство вибере Q1, одиниць ресурсу. При більш низьких цінах на підприємство купує більше одиниць ресурсу, а при більш високих цінах на ресурси підприємство одержує менше одиниць ресурсу. Таким чином, зміна ціни ресурсу спричиняє за собою зміну розміру попиту на даний ресурс, і зміна відбувається "уздовж" кривої попиту.

Зміна в попиті на ресурс є зсув усієї кривої попиту на ресурс у результаті зміни одного з нецінових чинників попиту. До нецінових чинників, що впливають на величину попиту на ресурс, відносять:

1.Зміна попиту на продукцію підприємства. Зміна попиту на продукцію підприємства спричинить за собою зміну попиту на ресурс, із якого виробляється дана продукція.

                                                         МRС

                 МRP2   МRР0     МRР1

                      Q2      Q0     Q1

Ріст цін на продукт викликає ріст граничної прибутковості ресурсу. Це призведе до зсуву кривої MRP праворуч. Крива граничної прибутковості зміщується і попит на ресурс зростає. У відповідь на підвищення попиту на ресурс кількість придбаного ресурсу збільшується з Q до Q1. Ціна ресурсу залишається незмінною. І аналогічно при зниженні ціни.

2. Зміна цін на сполучені ресурси. Поняття взаємозамінних і взаємодоповнюючих товарів застосовується також і для ринку чинників виробництва.

3. Зміни технології. Поліпшення технології зменшує  витрати виробництва підприємства. Це викликає зменшення кількості ресурсів які потрібні для виробництва даного обсягу продукції.

Еластичність попиту на ресурси по ціні – це процентна зміна споживання ресурсу до процентної зміни його ціни, при інших рівних умовах. Еластичність попиту на ресурс по ціні визначається наступними чинниками:

1. Еластичність попиту по ціні на продукт галузі. Попит на ресурс має вторинний характер, тому попит на ресурс залежить від еластичності попиту на продукт. Чим більш еластичний попит на продукт, тим еластичний попит на ресурс.

2. Технічні можливості заміни одного ресурсу на інший. Якщо заробітна плата в галузі підвищується, то зниження обсягу попиту на працю буде варіюватися в залежності від того, наскільки легко праця може бути заміщена капіталом без зниження випуску продукції.

3. Еластичність пропозиції інших ресурсів, використаємих у галузі. Можливість заміщення ресурсів може бути зменшена не еластичною пропозицією ресурсів-замінників. Чим більше кількість придатних ресурсів замінювачів, тим вище еластичність попиту, на визначений ресурс. У крайньому випадку заміщення може виявитися неможливим: наприклад, боксити абсолютно незамінні для виробництва алюмінію.

Оптимальне співвідношення ресурсів.

У довгостроковому періоді підприємства спроможні змінювати кількість ресурсів, тобто всі ресурси є перемінними. Необхідно вирішити, яка кількість ресурсів буде оптимальною. Для цього необхідно відповісти на два питання.

1. Яким повинне бути сполучення ресурсів для виробництва будь-якого рівня обсягу продукції з найменшими витратами?

2. Яке сполучення ресурсів буде максимізувати прибуток підприємства?         

Правило найменших витрат. Витрати на виробництво будь-якого обсягу продукції стають мінімальними, якщо відношення граничного продукту до грошової одиниці вартості кожного використаємого ресурсу є однаковим. У випадку використання тільки двох ресурсів – праці і капіталу, мінімізація витрат наступає тоді, коли

МР праці / Р праці = МР капіталу / Р капіталу

Витрати на виробництво будь-якого обсягу продукції можливо скорочувати, поки відношення граничного продукту праці до ціни праці не дорівнює відношенню граничного продукту капіталу до ціни капіталу. Але коли перелив гривні між капіталом і працею досягає точки рівноваги, то не відбувається ніяких змін у розмірах використаємого капіталу і праці, що викликали б зниження витрат. Такому обсягу продукції відповідає сполучення капіталу і праці з найменшими витратами.

Правило виробництва з найменшими витратами аналогічно тому, як споживач намагається максимізувати корисність. У спробі знайти це співвідношення виробник повинен враховувати як продуктивність ресурсу, що виявляється в даних про спадну граничну продуктивність, так і ціни на різноманітні ресурси. Підприємство може вважати вигідним використання невеличкої кількості дуже продуктивного ресурсу, навіть якщо його ціна є значно високою. І, навпаки, може розумно використовувати велику кількість відносно непродуктивного ресурсу, якщо ціна на нього виявиться достатньо низкою.

Правило максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, недостатньо тільки мінімізувати витрати. Існує багато різноманітних рівнів обсягу виробництва, при яких підприємство може робити продукт із найменшими витратами.

Щоб максимізувати прибуток підприємство повинно використовувати достатню кількість кожного ресурсу, щоб розмір граничної прибутковості ресурсу дорівнював граничним витратам ресурсу. Якщо гранична прибутковість ресурсу перевищує його граничні витрати, то споживання підприємством ще однієї одиниці ресурсу збільшить у більшому ступені прибуток, чим витрати, а, отже підвищить прибуток. Якщо граничні витрати ресурсу перевершують його граничну прибутковість, то скорочення споживання ресурсу на одиницю скоротить витрати в більшому ступені, ніж прибутки, і тим самим збільшить прибуток. Тільки тоді, коли гранична прибутковість ресурсу і граничні витрати ресурсу рівні, збільшення прибутку неможливо шляхом зміни споживання ресурсу. Це правило можна записати у виді рівності:

MRC = MRP

Це правило справедливо як для підприємств, що "погоджуються з ціною" на ринку, так і для підприємств, що самостійно встановлюють ціну на свою продукцію.

Недосконала конкуренція на ринку ресурсів.

В умовах недосконалої конкуренції на ринку чинників виробництва розрізняють такі ситуації: монопсонія – підприємство є монополістом на ринку, на якому воно купує ресурси. Олігопсонія – декілька підприємств впливають на ціни ресурсів на ринку, на якому вони їх купують.

В умовах досконалої конкуренції крива граничної прибутковості ресурсу продавця, або крива попиту на ресурс, знижується в результаті зменшення граничного продукту. Крива граничної прибутковості ресурсу продавця, що діє в умовах недосконалої конкуренції, знижується по двом причинам: зменшується граничний продукт і падає ціна на продукт, тому що зростає випуск продукції.

Крива граничної прибутковості ресурсу, або крива попиту на ресурс виробника, в умовах недосконалої конкуренції, менш еластична, чим крива виробника в умовах досконалої конкуренції.

                                       MRP = Д

За інших рівних умов, підприємець в умовах недосконалої конкуренції буде робити будь-якого продукту менше ніж при досконалій конкуренції. Для виробництва цієї меншої кількості продукції буде потрібно менше ресурсів. Виробник в умовах недосконалої конкуренції менше реагує на зниження ціни, чим виробник в умовах досконалої конкуренції. Відносне небажання виробника при недосконалій конкуренції використовувати більше ресурсів і відповідно  робити більше продукції при зниженні цін на ресурс є реакцією ринку на тенденцію до скорочення обсягу продукції.

Крива пропозиції підприємства в умовах недосконалої конкуренції має висхідний характер і не співпадає з кривою граничних витрат ресурсу. Крива граничних витрат ресурсу лежить вище кривої пропозиції підприємства. Підприємство буде максимізувати прибуток, виробляючі такий обсяг продукції, при якому гранична прибутковість ресурсу буде дорівнювати граничним витратам ресурсу.

                         MRC

                                            S

      Р1

                                          MRP = Д

2. Ринок праці.

На ринку праці, ціна що виплачується за використання робочої сили, називається заробітною платою. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це кількість грошей, що робітник одержує за результати своєї праці. Реальна заробітна плата це кількість товарів і послуг, що робітник може купити на свою заробітну плату. Тому завжди реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної, від суми податків і рівня цін на товари і послуги.

Фірма максимізує прибуток при такому обсязі випуску продукції, при якому досягається рівність граничної прибутковості ресурсів граничним витратам на працю або розміру ставки заробітної плати. Зміна попиту на працю залежить від зміни попиту на продукт, виробленого за допомогою даного виду праці, інновацій, що приводять до збільшення продуктивності праці, рівня цін на ресурси-замінники.

Від продуктивності праці залежить попит на як працю, так і на інші ресурси. Чим вище продуктивність праці, тим вище на нього попит. Основними причинами підвищення продуктивності праці є:

1. Збільшення основного капіталу.

2. Велика кількість високоякісних природних ресурсів.

3. Підвищення технологічного прогресу.

4. Якість здоров'я, рівень освіти і професійної підготовки.

5. Ефективність системи керування, політичний клімат у країні, а також розмір внутрішнього ринку.

Попит на працю також є вторинним. У зв'язку з цим попит на працю визначається продуктивністю конкретного виду праці і рівнем цін на продукти, у виробництві яких вона використовується. В умовах, коли праця є єдиним перемінним ресурсом, попит окремої фірми на неї визначається розміром граничного продукту в грошовому вираженні. Крива попиту на працю являє собою криву граничної прибутковості ресурсів.

Крива ринкової пропозиції праці має позитивний нахил. Вона може також приймати форму кривої, що загинається в оберненому напрямку, коли при визначеному рівні ставки заробітної плати позитивний нахил кривої замінюється негативним. Це пов'язано з тим, що робітник здійснює вибір між роботою і дозвіллям. При низьких ставках зарплати ефект заміщення спонукає робітників заміщати дозвілля роботою. По мірі збільшення розмірів оплати праці зростає ціна дозвілля. При високих ставках вплив ефекту прибутку більше, чим вплив ефекту заміни. Це спонукає робітника більше часу приділяти дозвіллю, що є нормальним благом, і скорочувати пропозицію своєї праці.

Досконала конкуренція на ринку праці.

Даний ринок праці припускає наявність великого числа підприємств, тобто  покупців конкретного виду праці, численних кваліфікованих робітників, спроможних працювати на цих підприємствах, і повну незалежність заробітної плати від цих чинників.

W 1

Ринковий попит на даному ринку визначається сукупним попитом усіх підприємств, а пропозиція – сукупною пропозицією усіх робітників, які шукають роботу. Крива пропозиції конкретного виду праці буде плавно підніматися, тому що підприємствам прийдеться збільшувати заробітну плату, якщо вони захочуть найняти більше число робітників і якщо в даний момент немає безробіття.

У випадку якщо на ринку є один покупець робочої сили, то це монопсонія, при якій кількість зайнятих на даному підприємстві складає основну частину зайнятих конкретним видом праці. Цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату. Така ситуація може складатися в невеличких містах, де населення в основному працює на одному достатньо значному підприємстві. Щоб найняти більше число робітників, потрібно більше сплачувати кожному – не тільки додатковим робітникам, але і тим, хто був прийнятий раніш. Тому граничні витрати даного ресурсу будуть більше, чим ціна на нього, тобто ставка заробітної плати. Звичайно, у цих умовах монопсоніст постарається прийняти таку кількість робітників і при такій заробітній платі, яка дозволить йому максимізувати прибуток. Однак, за інших рівних умов він найме меншу кількість робітників і за меншу плату, чим зробило б підприємство, що працює в умовах досконалої конкуренції.

                          МRС

                                         S

    W3    

    W2

    W1                                 МRР = Д

                                                 кількість труда

Ставка заробітної плати W3 буде встановлюватися, якщо на ринку труда діє двостороння монополія. Тобто, профспілка виступає монополістичним продавцем труда, вона контролює пропозицію труда і може впливати на ставку заробітної плати. Вона протистоїть монопсоністу при найму на роботу. Підприємство буде прагнути к встановленню заробітної плати W1 нижче конкурентної рівноважної ставки, а профспілка встановлення ставки заробітної плати вище рівноважної – W3. Як правило, результат буде проміжний, тобто ставка W2.

3. Ринки природних ресурсів і капіталів.

Під землею як ресурсом розуміється не тільки сама земля, але і всі природні багатства, що знаходяться на землі або в її надрах. Особливістю цього чинника є обмеженість, а в більшості випадків – неможливість відтворення. У силу обмеженості даного ресурсу, а також унаслідок того, що без землі практично неможливий жодний вид діяльності, власність на землю є самим доходним видом власності. Економічна реалізація цього виду власності частіше усього здійснюється не шляхом її продажу, а через здачу в оренду й одержання прибутку у формі ренти. Економічна рента – це плата за користування землею й іншими обмеженими природними ресурсами.

Пропозиція землі абсолютно нееластична, тому що її кількість завжди однакова і не може бути змінено. Єдиним вирішальним чинником, що визначає ренту, може виступати тільки попит на землю. Він залежить від ціни продукції, яку можна зробити на конкретній землі, і продуктивності самої землі. Продаючи землю, її власник втрачає щорічно одержуваний ним прибуток – економічну ренту. Тому в звичайних умовах він погодиться продати землю тільки за таку суму, що, будучи покладена в банк, стане приносити йому прибуток у виді відсотка, який буде не менше одержуваної раніш ренти.

                         S

  Р2                               Д2

  Р1                               Д1

  Р3                               Д3

Бізнес в сільському господарстві має свої особливості:

  1.  Тут головний засіб виробництва – земля, тому аграрні відносини складаються з приводу використання землі як основного засобу виробництва та розподілу доходу, який вона приносить.
    1.  Відтворювальний процес тісно переплітається з природним, тобто залежить від природно-кліматичних умов.
      1.  Власність на землю часто відокремлена від її фактичного використання, тобто широко використовується оренда як вид землекористування.
      2.  Земля монополізована як об’єкт власності (тобто кожна ділянка може використовуватися лише одним суб’єктом), тому надприбуток в сільському господарстві постійний та набуває форму ренти.

Рента (від латинського реддіта – віддана назад) в найзагальнішому вигляді – це регулярно одержуваний дохід з землі, майна, будов не пов'язаний з підприємницькою діяльністю одержувача.

Рента в сільському господарстві – це постійний надприбуток, частина додаткової вартості, що є надлишком над середнім прибутком. Основні види ренти:

  1.  Диференційна рента: Її породжує монополія на землю як об’єкт господарювання. Вона зумовлена обмеженістю землі, загальну площу якої на планеті неможливо збільшити як наприклад кількість заводів чи фабрик. Підприємці, що володіють кращими та середніми землями мають монопольне право обробляти їх. Суспільству треба, щоб оброблялись і гірші ділянки, тому суспільна ціна виробництва продукції визначається витратами на гірших землях. Праця на кращих і середніх землях продуктивніша, тому крім звичайного, середнього прибутку вона приносить ще і надприбуток – диференційну ренту.

Розрізняють диференційну ренту І виду.

Вона створюється на середніх і кращих за родючістю або місце розташуванням землях і привласнюється власниками землі через вищу орендну плату.

Механізм утворення диференційної ренти І

Ділянка землі

Авансований капітал

Середній прибуток

Кількість продукції

Індивідуальна ціна виробництва

Суспільна ціна виробництва

Диференціальна рента І

Всієї продукції

1 ц

1 ц

Всієї продукції

І

100

20

4

120

120:4=30

30

30*4=120

120-120=0

ІІ

100

20

5

120

120:5=24

30

30*5=150

150-120=30

ІІІ

100

20

6

120

120:6=20

30

30*6=180

180-120=60

Диференційна рента ІІ виду створюється на гірших землях за умови додаткових вкладень капіталу. Вона привласнюється орендаторами. Рента першої форми відображає екстенсивний тип росту, а другої – інтенсивний.

Джерелом диференційних рент І та ІІ є надлишковий продукт, надлишкова додаткова вартість, створена додатковою працею сільськогосподарських робітників.

Диференційна рента І = Суспільна ціна виробництва с/г продукції (визначається витратами на гірших земельних ділянках) - Індивідуальна ціна виробництва с/г продукції, виробленої на середніх і кращих земельних ділянках.

Абсолютна рента створюється на всіх без винятку ділянках.

Її причина – монополія приватної власності на землю. Обумовлена вона існуванням приватної власності на землю, що дає ренту, змогу її власникам вилучати у фермерів, які орендують кращі й середні землі, надлишковий прибуток саме на основі права власності на землю, залишивши фермерам лише середній прибуток на капітал. Саме так приватна власність на землю перетворює надлишковий прибуток на ренту..

Утворення абсолютної земельної ренти (приклад)

Галузі виробництва

Авансований капітал

Додаткова вартість

Вартість

Галузеві норми прибутку

Середня норма

Середній прибуток

Ціна виробництва

Абсолютна рента

Шкіряна

70с+30v

30

130

30

20

120

Текстильна

80с+20v

20

120

20

20

120

Машинобудівна

90с+10v

10

110

10

20

120

Вся промисловість

240с+60v

60

360

20

Сільське господарство

60с+40v

40

140

40%

20

120

140-120=20

Абсолютна земельна рента = вартість с/г продуктів – суспільна ціна виробництва с/г продуктів

Монополія приватної власності на землю, що характеризується особливими умовами виробництва обмеженої кількості продуктів є причиною утворення монопольної ренти.

Вона утворюється за рахунок споживача через нееквівалентний обмін між власником товару та покупцем.

За підрахунками абсолютний рентний дохід в Україні становить 1,6 ц. зерна з гектару, диференційний – 7,4 ц., разом – 9 ц. з 1 га.

Земля не продукт праці, тому вона не має вартості, але має ціну, бо купується і продається купівля землі – це купівля доходу, що вона дає, купівля ренти.

Власник землі продасть її як мінімум за таку суму грошей, поклавши яку в банк отримав би дохід на рівні ренти за рік. Покупець також порівнюватиме ренту з відсотком, який він отримав би, поклавши гроші в банк. Тому ціна землі – це капіталізована (перетворена на грошовий капітал) земельна рента.

Зростання цін на землю – це загальносвітова тенденція, зумовлена нееластичністю її пропозиції, залежністю ціни від попиту і т.п.

Капітал у широкому змісті – це будь-який ресурс, створюємий з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Фізичний капітал – це виробничий фактор довгострокового використання, що виступає у вигляді капітальних товарів для виробництва товарів і послуг.

Сукупний запас фізичного капіталу виступає у вигляді основних фондів підприємства. Основні фонди збільшуються у процесі здійснення інвестування або капіталовкладення.

В реальній практиці відбувається залучення позичкового капіталу. Ціною позичкового капіталу виступає позичковий відсоток.

Позичковий відсоток – це частка створеної вартості, що передається функціонуючим підприємцем фінансовому як сплату за користування позичковими капіталами.

Підприємець здійснює купівлю капітального товару з метою підвищення доходності свого бізнесу. При цьому він співставляє очікуваний доход від використання даного капіталу з витратами на його купівлю і експлуатацію. Подібні розрахунки мають назву дисконтування.

Дисконтована вартість (або сучасна) – це сума, яку необхідно заплатити в даний момент за капітальні товари, щоб через певний строк мати бажаний доход.

Можна визначити майбутню вартість теперішніх грошей та теперішню вартість майбутніх грошей. Власне дисконтування пов’язано з другими. Тут вирішальну роль грає ставка процента.

Майбутня вартість теперішніх грошей за складним відсотком:

FV=PV (1+i)n

FV – майбутня вартість;

PVтеперішня вартість;

iставка процента в десятковому дробі;

nкількість років.

Майбутня вартість теперішніх грошей за простим відсотком:

FV=PV (1+i n)

Якщо проценти нараховуються декілька разів на рік, то

FV = PV (1+i/m)n*m

m – кількість періодів.

Теперішня вартість майбутніх грошей за складним відсотком:

PV=FV/(1+i)n відсотки нараховуються раз в рік.

PV=FV/(1+i/m)n*m відсотки нараховуються декілька разів на рік.

Якщо доходи отримуються протягом певного періоду щороку, то

PV=FV1/(1+i)1+FV2/(1+i)2+FV3/(1+i)3+...+FVn/(1+i)n

Якщо доходи отримуються щороку до самої смерті, то

PV=FV/i

Інвестиційна діяльність – це вкладення всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку.

Бувають:

- реальні – в виробничі фонди, нематеріальні активи та інше;

- фінансові – в цінні папери, депозити.

Основу інвестиційної діяльності підприємств складає реальне інвестування. Прийняття інвестиційних рішень є складовою частиною управління фінансами.

В загальному випадку слід обирати ті інвестиції, у яких суми грошових надходжень будуть перевищувати суми грошових витрат, при визначенні цих величин в грошах однакової вартості (метод чистої потокової вартості).

NPV=(FV/(1+i)n)-I0 – чиста потокова вартість

І0 – початкові інвестиції.

NPV>0 – проект прийнятний (слід купувати капітальні товари);

NPV<0 – проект відхиляється;

NPV=0 – байдуже що робити.

Інакше кажучи прийняття інвестиційного рішення зводиться до порівняння ціни попиту (DP) та ціни пропозиції (SP) капітального товару.

DP = (FV/(1+i)n) - ціна покупця.

SP = ATC + – ціна продавця.

DP>SP – слід купувати капітальні товари;

DP<SP – не слід;

DP=SP – байдуже.

Основною детермінантою попиту на інвестиційний товар є зміна в ставці процента. Зростання ставки процента веде до зменшення попиту на капітальні товари та навпаки.

Тестові завдання для самоконтролю

1. За інших рівних умов фірма буде використовувати максимальний обсяг ресурсу, якщо:

а) і товарний, і ресурсний ринки є конкурентними;

б) товарний ринок є конкурентним, а ресурсний – ринком недосконало ї конкуренції;

в) товарний ринок є ринком недосконалої конкуренції, а ресурсний – конкурентним;

г) обидва ринки – неконкурентні.

2. Ринковий попит на ресурс – це:

а) попит з боку всіх фірм галузі;

б) попит окремої фірми;

в) попит усіх фірм всіх галузей, в яких використовується даний ресурс;

г) неправильна жодна із попередніх відповідей.

3. Економічна рента – це:

а) фінансова плата за будь-який ресурс;

б) нормальна ціна ресурсу на конкурентному ринку;

в) плата за обмежений ресурс;

г) ціна готової продукції.

4. Які з перерахованих факторів не впливають на попит на ресурси з боку даної галузі:

а) зміна смаків і переваг споживачів;

б) удосконалення технології виробництва;

в) відносна зміна цін на ресурси;

г) жоден з перерахованих факторів.

5. Категорія похідного попиту на ресурс відображає залежність попиту на нього від:

а) ціни ресурсу;

б) граничної продуктивності ресурсу;

в) попиту на продукцію, що виробляється за допомогою ресурсу;

г) правильні всі відповіді.

6. Фірма наймає оптимальну кількість робочої сили, коли:

а) W = P х MPL;

б) w= MRPL;

в) MRC = MRPL;

г) MR = MPL.

7. Крива тривалого попиту фірми на працю:

а) похиліша, ніж крива нетривалого попиту фірми на працю;

б) стрімкіша, ніж крива нетривалого попиту фірми на працю;

в) ліворуч від кривої нетривалого попиту фірми на працю;

г) праворуч від кривої нетривалого попиту фірми на працю.

8. Для ідентичних фірм крива попиту на працю в галузі:

а) більш еластична, ніж крива попиту фірми на працю;

б) менш еластична, ніж крива попиту фірми на працю;

в) горизонтальна;

г) вертикальна.

9. Монопсоніст наймає оптимальну кількість робочої сили, коли:

а) w= MRPL;

б) w= MRC;

в) MRC = MRPL;

г) MRC = MPL.

10. Фірма є монопсонією на ринку праці, але не має монопольної влади на ринку готової продукції. Порівняно із конкурентними фірмами вона буде:

а) наймати більше робітників і встановлювати більш високу заробітну плату;

б) наймати менше робітників і встановлювати більш низьку заробітну плату;

в) наймати менше робітників і встановлювати більш високу заробітну плату;

г) наймати більше робітників і встановлювати більш низьку заробітну плату.

11. Реальна ставка процента дорівнює:

а) платі кредитору за користування позиченими грошима або матеріальними цінностями;

б) номінальній ставці за мінусом рівня інфляції;

в) відсотковій ставці, вираженій у незмінних грошових одиницях;

г) всі попередні відповіді правильні.

12. Зниження відсоткової ставки призведе до:

а) зростання пропозиції грошового капіталу;

б) зростання попиту на грошовий капітал;

в) зростання обсягу пропозиції грошового капіталу;

г) зростання обсягу попиту на грошовий капітал.

13. Джерелами позичкових коштів можуть бути:

а) заощадження населення;

б) власні кошти і прибуток фірм;

в) державні фінанси;

г) всі попередні відповіді вірні.

4. Відсоток – це:

а) ціна готової продукції;

б) плата за користування позичковими коштами;

в) монопольний прибуток;

г) плата за матеріальний ресурс.

15. Що робить певне благо капіталом?

а) зовнішній вигляд, фізична природа цього блага;

б) наше суб’єктивне ставлення до цінності цього блага;

в) об’єктивна ринкова ціна цього блага;

г) засіб використання цього блага.

16. Ціна послуг капіталу виступає у формі:

а) ціни капітального блага;

б) амортизації;

в) орендної плати;

г) правильні відповіді а) і в).

17. Земля – це:

а) головний засіб виробництва у сільському господарстві;

б) один із важливих факторів виробництва;

в) матеріальна передумова процесу праці;

г) всі попередні відповіді правильні.

18. Пропозиція землі:

а) абсолютно нееластична;

б) характеризується одиничною еластичністю;

в) абсолютно еластична;

г) еластична.

19. Ціна землі визначається:

а) розміром отримуваної з неї ренти;

б) додатковим доходом, який утворюється внаслідок перевищення

ціни товару над його вартістю;

в) нормою позичкового відсотка;

г) правильні відповіді а) і в).

20. Земельні власники взагалі не одержать ренту, якщо:

а) існує податок на землю;

б) криві попиту і пропозиції земельних ділянок перетинаються;

в) крива пропозиції землі абсолютно нееластична;

г) крива пропозиції знаходиться праворуч від кривої попиту.

21. Земельна рента буде зростати, якщо:

а) знижується ціна землі;

б) зростає попит на землю;

в) зменшується попит на землю;

г) пропозиція землі зростає.

Література: [1, с.223-238; 2, гл.29; 3, с.283-301; 5, розд.14; 6, розд.13].


ТЕМА № 13

ЗАГАЛЬНА РИНКОВА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ

ПЛАН

  1.  Загальна ринкова рівновага.
  2.  Зовнішні ефекти.

1. Загальна ринкова рівновага.

Під ринковою рівновагою розуміють такий стан економіки при якому відсутні стимули для зміни цього стану, коли найбільш повно задовольняються цілі споживачів та виробників (споживачі одержують максимальну корисність, виробники– максимальний прибуток).

Економіка знаходиться в стані Парето – ефективності, коли не можна змінити виробництво та споживання таким чином, щоб підвищення добробуту хоча б одного споживача не викликало зниження добробуту іншого.

Рівновага може бути частковою та загальною.

Часткові рівноваги:

  1.  рівновага попиту та пропозиції;
    1.  рівновага споживача – споживач одержує максимальну корисність, коли MUx/Px=MUy/Py;
    2.  рівновага фірми чистого конкурента – фірма одержує максимальний прибуток, коли MR=P=MC;
    3.  рівновага фірми чистого монополіста – MR=MC;
    4.  рівновага фірми на ринку ресурсів – MPL/PL=MPK/PK; MRPL/PL=MRPK/PK=1

Загальна рівновага враховує те, що між виробниками і споживачами існують різноманітні прямі та зворотні зв’язки в процесі обміну, виробництва, споживання.

Під загальною рівновагою розуміють балансування системи взаємозв’язаних індивідуальних ринків споживчих благ та ресурсів. Загальна рівновага вивчає яким чином задовольняються потреби всієї сукупності споживачів у благах та виробників у ресурсах.

Рівновагою економіки чистого обміну називається стан економіки, за якого встановлюються ціни рівноваги чистого обміну.

Обсяги споживання та обміну, які відповідають цим цінам називають обсягами рівноваги економіки чистого обміну.

Модель такої рівноваги зручно описується за допомогою діаграми Еджворта.

Хай існує два споживача, які мають два товари Х і У.

Рівновага буде тоді, коли криві байдужості споживачів дотикаються і мають лише одну спільну точку.

Точка А – точка рівноваги. Точка Б – не є точкою рівноваги.

Через точку рівноваги проходить одна дотична до двох кривих байдужості.

При рівновазі перший споживач споживає (х1, у1) товарів, а другий – (х-х1, у-у1) товарів.

В точці ефективного розподілу гранична норма заміни першого споживача співпадає з граничною нормою заміни другого і ці норми заміни співпадають з граничною нормою трансформації одного блага іншим. Гранична норма трансформації одного блага в інше (MRTху) показує скільки одиниць блага потрібно пожертвувати заради однієї одиниці іншого за ефективного використання ресурсів.

MRS1xy=MRS2xy=MRTxy

MU1x/MU1y=Px/Py= MU2x/MU2y

Виробництво ефективне тоді, коли неможливо збільшити виробництво одного блага без зменшення виробництва іншого. В цьому випадку на діаграмі Еджворта криві ізоквант кожного з виробників дотикаються.

Точка А відповідає певній кількості виробленого товару та вказує на розподіл ресурсів між виробниками. При цьому гранична норма технологічної заміни для кожного виробника збігається з відношенням цін цих ресурсів:

MRTS1KL= MRTS2KL=PK/PL

Крива ефективності виробництва.

2. Зовнішні ефекти.

Зовнішні ефекти – це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов’язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту. Іншими словами – це наслідки від здійснення ринкової угоди які “споживаються” третіми особами.

Виділяють негативні та позитивні зовнішні ефекти.

Негативні, коли діяльність однієї сторони спричиняє витрати іншої.

Позитивні полягають у отриманні додаткових вигод від блага особами, що не сплачують за нього.

Фірма, яка породжує негативні ефекти, змушена робити будь-які захисні споруди, заходи по зменшенню цих негативних ефектів. Якщо фірма щось робить з цього, вона відволікає частину ресурсів від виробництва зменшується виробництво зменшується прибуток. Це для фірми виступає вартістю зовнішніх ефектів.

Можна визначити оптимальний обсяг зовнішніх ефектів.

MRP – крива граничних витрат на зменшення забруднення;

MRC – крива граничної вигоди від зменшення забруднення.

Оптимальний обсяг забруднення коли MRP= MRС.

Обсяги забруднення можуть бути зменшені адміністративними шляхами:

  •  квоти на виробництво;
  •  штрафи на виробництво самих забруднювачів;
  •  обмеження та заборона викидів у довкілля.

Держава “продає” права на забруднення навколишнього середовища. За ці кошти держава здійснює природоохоронні заходи.

Є випадки, коли чітко визначені права суб’єктів ринкової угоди (особливо права власності) та обсяг шкоди незначний, то проблему можуть вирішити сторони добровільно. Основним чинником є право власності на спільні блага. Такі твердження називають теоремою Коуза.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Аналіз загальної рівноваги:

а) визначає одночасно всі ціни;

б) припускає можливість зворотного зв’язку;

в) корисний при вивченні споріднених ринків;

г) усі відповіді правильні.

2. Якщо розподіл ефективний за Парето,

а) жодна торгівля не може поліпшити становище осіб;

б) він перебуває на кривій контрактів;

в) обидві особи перебувають у кращому становищі, ніж при їх початкових внесках;

г) правильні відповіді а) та б).

3. Що з перерахованого не характеризує ефективний розподіл за Парето:

а) ефективність у споживанні;

б) ефективність у виробництві;

в) ефективність у розподілі ресурсів за напрямками використання;

г) тенденція до рівності у розподілі результатів виробництва?

4. Рівновага вважається нестабільною, якщо:

а) еластичність попиту більша за еластичність пропозиції;

б) еластичність попиту дорівнює еластичності пропозиції;

в) еластичність попиту менша за еластичність пропозиції;

г) жодна з відповідей не є правильною.

5. Що можна віднести до негативного зовнішнього ефекту:

а) викиди при виробництві електрообладнання розчинників у ґрунт;

б) посадка клумби біля подвір’я;

в) прокат кінофільму, який спричиняє моду на тренажери і, відповідно, підвищує ціни на них;

г) правильні а) і в).

6. Що можна віднести до позитивного зовнішнього ефекту:

а) викиди при виробництві електрообладнання розчинників у ґрунт;

б) посадка клумби біля подвір’я;

в) прокат кінофільму, який спричиняє моду на тренажери і, відповідно, підвищує ціни на них;

г) правильні а) і в).

Література: [1, с.229-237; 2, гл.30; 3, с.301-313; 4, гл.9; 5,с. 476-481; 6, розд.14,15].


ТЕМА № 14

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА

ПЛАН

1. Сутність інституціоналізму.

2. Інституція як економічна категорія.

3. Суспільні блага. Роль держави в ринковій економіці.

1. Сутність інституціоналізму.

Інституціалізм (від лат. "institutio" - спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці XIX - у першій половині XX ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.

Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну "інституціалізм"), Джон Р.Коммонс (1862 - 1945), Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А.Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950), голландець Ян Тінберген та інші.

Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру - такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сім'я і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном - інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.

В.Гамільтон свого часу писав, що інституції - це словесний символ для кращого опису суспільних звичаїв. Вони означають домінуючий і постійний спосіб мислення або дії, що став звичкою для якої-небудь соціальної групи чи традицією для нації. Отже, господарська діяльність людей регулюється звичаями, традиціями, етичними нормами поведінки, національною психологією тощо.

Особливості інституціоналізму в українській економнній думці пояснюються специфічними умовами її розвитку. Вектор цього розвитку задавався колоніальним станом укранських земель у складі чужих імперських держав. У тому зв'язку економічна теорія інституціоналізму зазнавала відповідшх трансформацій, вона служила засобом економічної самооборони населення.

Незважаючи на ці конкретні завдання, українська еюномічна думка містить цінності інституціоналізму загальношві-лізаційного значення. У тому зв'язку достатньо зіслатись на праці представників Київської школи в політекономії, в яких доволі чітко окреслені поняття, якими оперує інституціщалізм. Ще рельєфніше сформульовано положення інститудіоналізму в науковій спадщині всесвітньовідомого українсмого вченого М.Туган-Барановського, який до з'ясування екогомі-чних процесів щедро залучав соціологію, психологію, культуру, історію тощо, тобто ті компоненти, що знаходятьа в теоретичному арсеналі інституціоналізму.

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов'язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання.

2. Інституція як економічна категорія.

Категорія «інституція» в економічний науковий обіг була введена піонерами традиційного інституціоналізму: Т. Веблен, У. Гамільтон, і Дж. Коммонс, та інші в своїх працях використовували єдиний економічний термін «іnstitution» – інституція.

Перша спроба теоретичної інтерпретації терміну інституція зроблена американським інституціоналістом Т. Вебленом в праці «Теорія дозвільного класу» (1899). Повна оригінальна назва цього твору – «Theory Leisure Class: An Economic Study Institutions». Під цим терміном він розуміє комплекс звичаїв, способів мислення про відносини між людиною і суспільством, а також загальноприйняту поведінку. Веблен виходив з того, що «інституції – це результати процесів, що відбувалися у минулому, вони пристосовані до обставин минулого і, таким чином, не цілком відповідають виклика теперешнього часу».

Значний внесок в розробку методологічних основ інституціоналізму здійснив інший представник раннього американського інституціоналізму Дж. Коммонс. Дослідження Коммонса містять теоретичне відтворення нового – правового, юридичного аспекту поняття інституція. Він поклав початок розмежуванню в змісті категорії інституція неформального, що започатковується звичаями, і формального, правового, аспектів.

Теоретична інтерпретація категорії інституція істотно еволюціонувала до нашаго часу.

Активному поверненню в широкий науковий обіг цієї категорії, а також чіткішій структуризації її внутрішнього змісту економічна теорія зобов'язана новому інституціоналізму. Значний внесок здійснив його провідний представник, засновник нової економічної історії, лауреат Нобелівської премії (1993), Даглас Норт. Зміст його теоретико-методологічних новацій в цілому зводиться до наступного.

По-перше, в своїй відомій праці «Інституції, інституційна зміна і функціонування економіки» (1990) Д. Норт визначає инсти-туции як встановлені в товаристві «правила гри» або створені людиною обмежувальні рамки, які розглядаються окремо від індивідів і організацій. Вони організовують взаємодію між людьми, зменшують економічну невизначеність за допомогою структуризації щоденного життя, а також передбачають систему механізмів, що забезпечують їх виконання.

По-друге, Д. Норт обгрунтував розмежування інституцій (норм і правил гри) і організацій (учасників гри), які функціонують у сфері інституційних обмежень. Це пізніший і зріліший підхід в інституційній теорії, оскільки раніше зустрічалося змішування цих двох понять. В працях останнього десятиліття цей підхід отримав визнання і переважаюче розповсюдження.

По-третє, Д. Норт також ввів чітку структуризацію інституцій на неформальних і формальних. Під неформальними інституціями він розуміє існуючі неофіційні, неправові обмеження. До них відносяться певні традиції, встановлені звичаї, неписані кодекси поведінки, господарська етика, культурна спадщина і ментальні стереотипи. Формальні інституції – це офіційні, правові обмеження, додання правових меж інституціональним нормам суспільства, що є результатом, тобто їх юридичним закріпленням і організаційним втіленням.

Одне з розширених визначень інституцій дає англійський вчений Е. Остром: ««Інституції» можуть бути визначені як набори діючих правил для визнання того, хто повинен ухвалювати рішення в певних сферах, яких загальних правил слід дотримуватися, яким процедурам необхідно слідувати, яку інформацію сліду або не слід продукувати, які остаточні наслідки матимуть для людей ті або інші їх дії. ... Всі правила містять розпорядження про те, що заборонене, що дозволене або як слід діяти. Діючими правилами є ті, що реально діють, за якими стоїть контроль і примушення до їх дотримання у разі, коли індивіди роблять выбір щодо своїх дій ...».

Дж. Кемпбелл у своїй монографії «Інституційни зміни та глобалізація» (2004 р.) дає наступне визначення: «Інституції є фундаментом суспільного життя. Вони складаються з формальних і неформальних правил, механізмів спостереження (monitoring) і примушення (enforcement) до їх дотримання, а також систем значень, що визначають контекст, в межах якого індивіди, корпорації, профспілки, національні держави та інші організації діють і взаємодіють один з одним. Інституції є регуляторами, породженими боротьбою і угодами (домовленостями)». Таким чином, можна сказати, що, Дж. Кемпбелл бачить в інституціях втіленя ресурсів і влада тих, хто їх встановлює, і, у свою чергу, впливають на розподіл ресурсів і влади в суспільстві. «Виникнувши, інституції стають могутніми зовнішніми силами, що допомагають визначати, яким чином люди наповнюють змістом особистий світ і діють в ньому. Вони регулюють конфлікти і таким чином забезпечують стабільність в суспільстві. Без інституцій життя робиться хаотичним і більш складним». На думку Дж. Кемпбелла, найбільш переконливим прикладом того, що інституції виконують регулюючу функцію є згубні наслідки їх стрімкого руйнування з розпадом тоталітарниого режиму в східноєвропейських країнах: «Раптове ослаблення старих інституцій спричинило величезний безлад з початком руху цих країн у напрямі до капіталізму і демократії. Національні політичні системи були раптово наповнені десятками політичних партій і груп за інтересми, що змагалися за владу в нестійких коаліціях. Економікою заволоділи всі різновиди мафії, авантюристів і інших темних осіб, що робили комерцію непередбачуваною і часом небезпечною діяльністю. ... В результаті – створення нових політичних і економічних інституцій стало одним з самих невідкладних завдань посткомуністичних країн».

Таким чином інституції можна умовно розподілити на два головних аспекти: формальний та не формальний. Розглянемо ці аспекти окремо більш детально.

Формальний аспект розглядається як система державного впливу на еконмічні відносини суб’єктів господарювання, тобто створення та підтримка нормативних правил економічної поведінки. В розрізі даної дисертаційної роботи найбільшу зацікавленість викликають саме трансформаційні інституціональні процеси.

Як стверджує Л.І. Федулова світовий досвід виділяє наступні напрями інституціонального забеспечення інноваційного розвитку економіки:

  •  Інституційно-правове забезпечення. Держава виділяє науково-інноваційну сферу, як пріоритетну. Створюється необхідна правова база, та спрямовуються значні бюджетні кошти на розвиток цього напрямку.
  •  Реформування форм власності. Корпоратизація є суттєвим чинником формування ринкових відносин у науково-інноваційній сфері. Сприяє утворенню прогресивних інноваційно-виробничих об’єднань, а саме: корпорацій, холдингів, технопарків, тощо, та створює трудовий стімул на основі участі у прибутках. Але потребує значної уваги з боку держави, в плані попередження монополізації ринкової влади.
  •  Вдосконалення системи управління та форм організації науково-дослідних, проектно-конструкторських і вищих навчальних закладів.
  •  Створення фінансово-координаційних організацій інноваційного розвитку.
  •  Інституційно-інформаційне забеспечення.

Неформпальний аспект:

Сучані вчені, такі як І. Валлерстаїн, Ф. Фукуяма, І.У. Ефімчук, М.А. Румянцев Ю.В. Латов, В.В. Дементьєв, та багато інших, під неформальним аспектом розуміють таку економічну категорію як соціальний капітал.

Під соціальним капіталом прийнято розуміти набір суспільних відносин, неформальних цінностей і норм, які розділяються членами групи (суспільства) і які роблять можливою співпрацю усередині цієї групи (суспільства). Соціальний капітал включає такі цінності, як довіру, солідарність, готовність до співпраці, правдивість, виконання взаємних зобов'язань. З економічної точки зору неформальні норми і моральні імперативи зменшують вартість трансакцій, скорочують витрати взаємодії агентів ринку. Так, збільшення довіри між людьми зменшує число судових розглядів і створює сприятливі умови для обміну інформацією між агентами економіки, яка стимулює зростання інновацій і так далі.

Людина просто не зможе тривалий час підкорятися будь-якому нормативу поведінки, якщо у нього виникають сумніви в його безумовності. Спочатку економічні нормативи приймалися людською свідомістю як абсолютні імперативи боргу, що прямо виникають з вічних релігійних істин. Інакше кажучи, будь-яка світова релігія або ідеологія завжди вивільняла енергію, необхідну для трудової мобілізації особи і створює своєрідний «енергетичний запас» соціального капіталу.

Наприклад, протестантська Реформація значно підсилила етичну цінність чесного і добросовісного виконання роботи в сучасній західній цивілізації. Професійне служіння людини розумілося протестантами як єдина мета життя, як мирське служіння Всевишньому. Завдяки цьому протестанти максимально розвинули такі якості, як працьовитість, самоорганізація, аскетизм і постійне вдосконалення професійної майстерності. І найголовніше, професійніше служіння жодним чином не було пов'язане ними з економічними мотивами. Професійні досягнення, за уявою побожного лютеранина, пов'язували його з надприродним світом, потойбічним і повністю підкорялися завданню порятунку душі. Це було дуже глибоке релігійне переживання, яке привело до вивільнення величезного запасу людської енергії. Своєрідний вибух психічної енергії з часом привів до життя абсолютно немислиму за середньовічними мірками економічну активність і діяльну заповзятливість у мільйонів людей.

Економіка, яка отримала енергетичні імпульси від релігії, ідеології і культури, знаходиться в стані руху з певною частотою коливань, в одному ритмі. За накопиченням духовної енергії і соціального капіталу на ранніх стадіях слідує епоха розквіту – дифузія духовної енергії в господарські практики і відкриття нового ефективного вигляду економічної поведінки. Надалі запаси духовної енергії, яка раніше живила господарські практики, виснажуються, і економічна система починає деградувати. На зміну внутрішньо мобілізованій, продуктивній економічній особі приходить паразитарний тип, орієнтований на переросподільчі мотиви.

Як приклад розглянемо, еволюції соціального капіталу Заходу, яку запропонував М. А. Румянцев. Схематично її можна зобразити у вигляді схеми, представленої на рисунку:

Таким чином сучасна західна капіталістична система починаючи з кінця 60-х років XX ст. увійшла в стадію занепаду соціального капіталу.

Так, на думку Р. Панама об'єм соціального капіталу визначається за допомогою двох показників: індексу довіри і членства в громадських організаціях. Згідно його дослідженням в США кількість членів всіляких добровільних асоціацій за останні 30 років скоротилася на 25-50 %. Час, що витрачається на неформальне спілкування після роботи, з 1965 року зменшилося на 25%, а чисельність волонтерів в громадських організаціях зменшилася майже удвічі. Індекс довіри з 1972 року скоротився приблизно на третину.

Дослідження Ф. Фукуями показали, що «сучасне капіталістичне суспільство споживає більше соціального капіталу, чим виробляє». Але криза довіри, суспільної моралі і трудової етики веде не тільки до зростання транзакційних витрат - «податку на недовір'я». Капіталізм «вимагає моральних установок, які економіка сама по собі виробляти не може».

Занепад виявляється і у сфері масових економічних ідеалів. На зміну людям сангвінічного темпераменту і творчого характеру приходить гедонізм-споживач, «людина споживаюча», який не сприймає внутрішню мобілізацію і трудовий аскезм своїх предків. Мовою філософів ця метаморфоза особи визначається як «перетворення Едипа в Нарциса» - перехід від епохи заборон і обов'язків до епохи розслаблення гедонізму і споживчого самолюбования.

Неминучість епохи занепаду капіталізму Заходу ще на початку минулого століття передбачав Вернер Зомбарт, який стверджував, що на стадії занепаду економічна система потрапляє в зону біфуркації, – тимчасового проміжку, в який система «вибирає» траєкторію майбутнього розвитку з рівно вірогідних альтернатив.

3. Суспільні блага. Роль держави в ринковій економіці.

Чисте суспільне благо (pure public good) — це таке благо, яке споживається коллск тивно всіма громадянами незалежно від того, платять люди за нього чи ні. Чисте суспільне благо характеризується двома властивостями: невибірковістю і неисключаемос тью в споживанні. Такими властивостями володіє, наприклад, нацио нальная оборона.

Властивість невибірковості в споживанні означає, що споживання чисте суспільного блага однією людиною не уменьша ет його доступності для інших. Такі блага неконкурентні, оскільки граничні витрати для додаткового споживача рівні нулю.

Властивість невиключності в споживанні означає, що жодна людина не може бути не допущений до споживання блага, навіть якщо він відмовляється за це платити. Чисто суспільне блаю обладав своєрідним позитивним зовнішнім ефектом: як тільки хто нибудь починає його споживати, воно стає доступним для всіх Щоб глибше зрозуміти особливості чисто суспільного блага порівняємо його з чисто приватним благом. Чисте приватне благо (pure private good) — це таке благо, кожна одиниця якого мо-пермалоя жет бути продана за окрему n/iamy. На відміну від чисто приватного блага чисте суспільне благо не може бути розділено на одиниці споживання (його не можна випускати "дрібними" партіями і бути продано по частинах Неможливість визначення ціни IM окремі одиниці чисто суспільного блага пояснює осібний ности визначення сукупного попиту на чисто суспільне благо. Ціна в даному випадку не є змінною величиною. Тому крива попиту на чисто суспільне благо відображає граничну корисність того, що всього є його наявного об'єму.

Всі споживачі повинні спожити весь об'єм випущеного блага цілком. На відміну від сукупного попиту чисто приватних благ (який виходить шляхом складання кривих індивідуального попиту по горизонталі) сукупний попит чисто суспільних благ визначається шляхом підсумовування граничних вигод (отримуваних від наявного наявного об'єму) по вертикалі.

Споживання чисте суспільних благ відбувається колективно, проте індивідуальна користь від цього споживання різна. У нашому прикладі індивіди отримують різну вигоду: найменшу — Андрєєв, найбільшу, — Васильев. Така ситуація припускає наявність точної інформації про граничні вигоди кожної людини.

Проте в реальній дійсності наявність такої інформації — велика рідкість.

Якщо оплата чисто суспільних благ здійснюватиметься відповідно до граничних вигод від їх використання, з'являються могутні стимули для заховання дійсної інформації і зменшення реальних розмірів отримуваних вигод. Дійсно, оскільки споживачі отримують вигоди від чисто суспільного блага незалежно від того, платять вони за нього чи ні, то виникає бажання обійтися без зайвих виплат, отримати це благо дарма Така ситуація отримала назву проблеми безбілетника, "зайця" (free-rider problem).

Проблема безбілетника частіше виникає в більших, ніж в малих групах споживачів, оскільки там важче отримати необхідну информациию про положення платників. В результаті існування проблеми безбілетника виробництво чисте суспільних благ буває нижчим ефективного. Ринок виявляється не в змозі справитися з цією проблемою, терпить фіаско. Виправити "провали" ринку допомагає держава.

Зазвичай виділяють чотири типи неефективних ситуацій, що свідчать про "провали" ринку:

1) монополія

2) недосконала (асиметрична) інформація;

3) зовнішні ефекти;

4) суспільні блага.

У всіх цих випадках приходить на допомогу держава Воно намагається вирішити ці проблеми, здійснюючи антимонопольну політику, соціальне страхування, обмежуючи виробництво товарів з негативними зовнішніми ефектами і стимулюючи виробництво і споживання економічних благ з позитивними зовнішніми ефектами. Ці напрями діяльності держави складають як би нижню межу втручання держави в ринкову економіку. Проте на сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. У їх числі: розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, посібники з безробіття, різні види пенсій і допомоги малозабезпеченим членам суспільства і ін. Лише невелике число цих послуг володіє властивостями чисто суспільних благ. Більшість з них споживається не колективно, а індивідуально. Проте частка державних витрат у валовому національному продукті у всіх розвинених країнах в XX в. має тенденцію до зростання. До того ж звичайна держава проводить антиінфляційну і антимонопольну політику, прагне скоротити безробіття. У останні десятиліття все більш активно воно бере участь в регулюванні структурних змін, стимулює науково-технічний прогрес, прагне підтримувати високі темпи розвитку національної економіки. Якщо до цього додати регіональне і зовнішньоекономічне регулювання, то стане очевидне, чому роль держави протягом XX в. неухильно зростала.

Державний апарат прагнув вирішити два взаємозв'язані завдання: забезпечити нормальну роботу ринку і вирішити (або хоч би пом'якшити) гострі соціально-економічні проблеми Тим часом стрімке збільшення державного сектора і державного регулювання в умовах ринкової економіки не може бути безмежним. Ринкова економіка накладає на функції держави певні обмеження Перш за все недопустимі такі методи втручання держави, які руйнують ринковий механізм, підміняють його прямим адмініструванням. Набагато ефективніше діють непрямі регулятори (податки, субсидії і т. д), особливо ті з них, які органічно вбудовані в ринкову економіку. Тому державне регулювання повинне не замінювати сили ринку, а швидше ослабляти або підсилювати дію ринкових сил. Слід пам'ятати, що всі економічні регулятори суперечливі. Короткострокові вигоди можуть обернутися довгостроковими втратами Більш того, застосовуючи цілий набір економічних мерів, не слід забувати, що багато хто з них суперечливий, діють в разные, нерідко прямо протилежні сторони. Тому необхідно своєчасно виявляти їх негативні ефекти і завчасно приймати заходи по їх ліквідації. Взагалі сфера дії прямих і непрямих адміністративних методів повинна бути строго визначена. Тенденція до одержавлення економіки не повинна бути єдиною. Час від часу необхідно робити енергійні кроки по роздержавленню економіки.

Способи роздержавлення можуть бути різні. Це перш за все заохочення конкуренції і лібералізація ринків, зниження бар'єрів для вступу до галузі, активна антимонопольна політика. Ефективною мірою може стати і стимулювання змішаного підприємництва. Нарешті, сильною мірою є денаціоналізація державної власності, розвиток процесів приватизації.

Досвід показує, що приватизація може бути успішною лише за наявності певних умов. Перш за все до них відносяться:

— наявність надійної правової бази проведення денаціоналізації;

— створення розвиненої ринкової інфраструктури (і фондового ринку перш за все);

— добре продумана процедура продажу державних підприємств;

— попередня оцінка величини попиту на сектор (або галузі) економіки, що денаціоналізується.

Лише за наявності цих умов денаціоналізація економіки може бути ефективною. Слід пам'ятати, проте, що цей процес багато в чому залежить від самої держави. Тим часом розростання бюрократичного апарату ускладнює сам процес ухвалення рішень. Тому "провали" ринку можуть бути доповнені, а іноді і посилені "провалами" держави.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Відомо, що Перу — один з основних виробників листя коки — сировини для виробництва кокаїну, а також одного з компонентів для виробництва кока-коли. Кокові вирощують найчастіше нелегально малоімущі селяни, для яких дохід від продажу листя коки наркоторговцям, — єдиний спосіб вижити. Вкажіть оптимальний з економічної точки зору спосіб боротьби з героїновим наркобізнесом:

а) репресивні заходи проти порушників;

б) скорочення виробництва кока-коли;

в) специфікація прав власності на землю і викуп державою права на заборону посівів коки;

г) введення податку на вирощування коки, всі доходи від якого будуть використані на фінансування поліції.

2. Ви уклали зі своїм іншому парі, призвавши в свідки вашого загального знайомого, який відомий вам обом своєю неупередженістю. Який тип контракту ви уклали:

а) класичний;

б) неокласичний;

в) отношенческий;

г) таке парі не можна вважати контрактом?

3. Реклама компанії "МММ" обіцяла вкладникам високий дохід від підвищення курсу цінних паперів цієї компанії. Літом 1994 р. курс акції АО "МММ" різко впав, внаслідок чого багато вкладників зазнали великі збитки. Їх вимоги про відшкодування втрат:

а) правомірні, оскільки був поміщений класичний контракт;

б) неправомірні, оскільки відносини вкладників з компанією були неокласичним контрактом;

в) неправомірні, оскільки компанія не укладала зі своїми вкладниками ніяких контрактів;

г) правомірні, оскільки компанія втаїла при укладенні контракту інформацію про своє фінансове положення.

4. Ваш сусід не дає вам готуватися до занять, допізна слухаючи гучну музику і влаштовуючи вечірки. Що ви зробите, знаючи основні положення теорії прав власності:

а) підете скаржитися в міліцію;

б) запросите друзів і спробуєте розмовляти з ним з позиції сили;

в) запропонуєте допомогу в покупці аудіокасет за дешевшою ціною в обмін на гарантії тиші вечірньої пори;

г) ходитимете до сусіда в гості і слухати музику разом з ним?

5. Згідно легенді, територія сучасного Манхеттена була куплена в XVII в. англійськими колоністами у місцевих індійців за дрібнички ціною в 24 дол. Ця угода є прикладом:

а) зворотного вибору;

б) моральної риски;

в) мінімізації трансакционных витрат;

г) розмивання прав власності.

6. Робоче селище сталеварів розташоване поблизу металургійного заводу, відходи якого забруднюють навколишнє середовище. Якщо сталевари вимагають підвищення своєї зарплати за життя в небезпечних для здоров'я умовах, то задоволення подібних вимог — це:

а,) введення субсидій, що коректують;

б) интернализация зовнішнього ефекту;

в) перетворення здоров'я робочих на чисте суспільне благо;

г) гасіння позитивного зовнішнього ефекту.

7. Ми забруднюємо з економічної точки зору навколишнє середовище, якщо палимо:

а) у власному будинку; у) у салоні для тих, що палять;

б) на автобусній зупинці; г) все попереднє вірно.

8. Теорема Коуза дійсна:

а) для економіки робінзона Крузо;

б) для двох учасників;

в) для десяти учасників;

г) не залежить від числа тих, що беруть участь в операції.

9. Характеристиками чистого суспільного блага є:

а) неконкурентність і невинятковість; б) конкурентність і

винятковість;

в) конкурентність;

г) невинятковість.

Література: [1, с.238-263; 2, гл.31; 3, с.313-326; 4, гл.10; 5, розд.15; 6, розд.16].

ЛІТЕРАТУРА

1. Нуреев Р. М. Курс микроэкономики: Учебник для вузов. — 2-е изд., изм. — М.: Издательство НОРМА, 2002. — 572 с.

2. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель / Пер. с англ. В. Лукашевича и др.; Под общ ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. – М., 1996. – 496 с.

3. Задоя А. А., Петруня Ю. Є. Основи економічної теорії: Вправи для студентів: навчальний посібник. – К.: Знання, 1998. – 116 с.

4. Задоя А. А., Петруня Ю. Є. Основи економіки: учебное пособие для студентов экономических специальностей – К.: Вища школа – Знання, 1998. – 478 с.

5. Карагодова О. О., Черваньов Д. М. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 204 с.

6. Кириленко В. І. Мікроекономіка: навчальний посібник для студентів економ. спец. вузів. – К.: Таксон, 1998. – 334 с.

7. Лисовицкий В. Н. Мікроекономіка: учебное пособие. 2-е издание, дополненное, доработанное – К.: ИСИНО НО України, НВФ Студцентр, 1997. – 160 с.

8. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.

9. Мікроекономіка: Навчально-методичний комплекс у 3-х ч. / Укладено: Наливайко А. П. та ін. – К.: КДЕУ, 1997. – 267 с.

10. Мікроекономіка і макроекономіка: у 2-х ч. Підручник для студентів економ. спец. закладів освіти / за заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.

11. Микроэкономика: (краткий курс лекций) / Межрегиональная академия управления персоналом: подготовил Тиговой Т. Н. – К.: МАУП, 1998. – 55 с.

12. Микроэкономика: учебник для вузов / Е. Б. Яковлева, М. А. Ланец, Н. В. Нещерет и др.; под ред. Е. Б. Яковлевой. – 5-е изд. – М., СПб.: Поиск, 2002. – 335 с.

13. Микроэкономика: учебное пособие / В. Д. Жидченко, П. Ф. Чубенко, Т. Л. Иванова и др.; под ред. Т. Л. Ивановой; Донецкая государственная академия управления. – Донецк: Алан, 2002. – 282 с.

14. Микроэкономика: учебное пособие для вузов / М. И. Плотницкий, А. К. Корольчук, Л. В. Лемешевская, М. К. Радько; под ред. М. И. Плотницкого. – Минск: Новое знание, 2002. – 426 с.

15. Микроэкономика в таблицах и графиках: учебник для вузов / Б. Прыкин, Т. Прыкина, Н. Эриашвили и др.; под ред. Б. Прыкина. – М.: Финансы: Юнити, 1999. – 503 с.

16. Микроэкономика. Экономическая история. История экономической мысли. Институциональная экономика: программы, тесты, задачи, решения: методические материалы по экономическим дисциплинам для преподавателей средних школ и вузов / Государственный университет, высшая школа экономики; ред. – Гребнев Л. С. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 138 с.

17. Мікроекономіка. Опорний конспект лекцій / В. Базилевич, В. Лук'янов, Н. Писаренко, Н. Квіцинська; Міністерство освіти України. Київський державний торгово-економічний університет. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 246 с.

19. Нуреев Р. М. Курс микроэкономики. Учебник для вузов. – М.: издательская группа НОРМА – ИНФРА М, 1998. – 572 с.

20. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ. / Науч. ред.: В. Т. Борисович, В. М. Полтерович, В. И. Данилов и др. – М.: Экономика. Дело, 1992. – 530 с.

21. Пода А. К., Вашків О. П., Куц Л. Л. Мікроекономіка. Збірник задач для студентів економічних спеціальностей: навчальний посібник. – К.:ІСДО, 1995. – 123 с.

22. Слухай С. В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – Київ: Лібра, 1998. – 256 с.

23. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. со 2-го изд. – М.: "Дело ЛТД", 1993. – 864 с.

24. Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х т.: Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1992. – Т. 2. – 320 с.

25. Економічна теорія: у 2-х кн.: навчальний посібник / За ред. З. Г. Ватаманюка. – К.: Заповіт, 1997. – Кн. 2: Мікроекономіка. – 280 с.

26. Экономическая теория: общие основы и особенности России: учебное пособие / Московский государственный социальный университет; под ред. И. К. Ларионова. М: Дашков и К, 2001. – 602 с.

27. Экономическая теория: учебник / Под общей ред. В. И. Видяпина и др.; Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова; Санкт-Петербургский государственный университет экономики и финансов. – М.: Инфра – М, 2002. – 713 с.

28. Економічна теорія: політекономія. Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Пресс, 2001. – 581 с.

29. Экономическая теория: учебник для студентов вузов / Под ред. И. П. Николаевой. – М.: Юнити, 2002. – 509 с.

30. Экономическая теория: учебник для вузов / В. Д. Камаев, М. А. Абрамова, Л. С. Александрова и др.; под ред. В. Д. Камаева. – 7-е изд., переработанное и дополненное – М.: ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2002. – 637 с.

31. Экономическая теория: учебник для вузов / ред. Сумцова Н. В. , Орлова Л. Г. – М.: Юнити, 2000. – 655 с.

32. Экономическая теория: учебник для вузов / Афанасенко А. И., Белоусова Л. А., Демина М. П. И др. Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. Санкт-Петербургский государственный университет экономики и финансов.  – 3-е изд., дополненное и исправленное. – СПб.: Питер, 2000. – 544 с.

33. Экономическая теория: учебник для вузов: задачи, логические схемы. Методические материалы / Санкт-Петербургский институт экономики и финансов; под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. – СПб: Питер, 1999. – 440 с.

34. Экономическая теория: учебник для студентов вузов / С. В. Мочерный, В. Н. Некрасов, В. Н. Овчинников, В. В. Секретарюк. – М.: Приор, 2000. – 415 с.

35. Экономическая теория: учебник для студентов вузов экономических специальностей / Н. И. Базылев, М. Н. Базылева, С. П. Гурко и др.; под ред. Н. И. Базылева, С. П. Гурко. – 3-е  изд., переработанное и дополненное. – Минск: БГЭУ, 2002. – 743 с.

36. Экономическая теория: учебное пособие для студентов неэкономических специальностей вузов / В. Л. Клюня, И. В. Новикова, М. Л. Зеленкевич и др.; под общ. Ред. В. Л. Клюни, И. В. Новикова. – Минск: ТетраСистемс, 2001. – 397 с.

37. Экономическая теория в вопросах и ответах: учебное пособие для вузов / Под ред. В. М. Белоусова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 512 с.

38. Экономическая теория в схемах и графиках: учебное пособие / Аникин А. А., Джаман М. А., Ерасова Е. А. и др. – СПб.: университет, 2000. – 73 с.

39. Экономическая теория: учебник / В. Я. Иохин. – М.: Юристъ, 2003. – 848 с.

40. Экономическая теория: учебник для студентов вузов / Бродская Т. Г., Бургонов О. В., Видяпин В. И. И др. – М.: ИНФРА – М, 2000. – 714 с.

41. Экономическая теория. Элементарный курс / Бартенев С. А., Булыгина Н. Ю., Байдина О. С. И др. Под ред. С. А. Бартенева. – М.: Юристъ, 2002. – 303 с.

42. Экономическая теория в вопросах и ответах: учебное пособие для вузов / Под ред. Ю. Ф. Симионова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 320 с.

43. Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки: підручник. К.: Знання, 1998. – 674 с.


Продовольчі товари

Промислові товари стандартної якості

Високоякісні товари і послуги

Просвіта

Накопичення духовної енергії

Етапи еволюції соціального капіталу (духовних основ) капіталізму Заходу

Розквіт духовної енергії

Занепад духовної енергії


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81801. Традиционность науки и виды научных традиций. Традиции и новации 29.55 KB
  Традиции и новации. Кун впервые рассмотрел традиции как основной конституирующий фактор развития науки. Он обосновал казалось бы противоречивый феномен: традиции являются условием возможности научного развития. традиции.
81802. Традиции и революции в науке. Научные революции как пререстройка оснований науки 30.76 KB
  Научные революции как пререстройка оснований науки. Этапы развития науки связанные с перестройкой исследовательских стратегий задаваемых основаниями науки см. Перестройка оснований науки сопровождающаяся научными революциями может явиться вопервых результатом внутридисциплинарного развития в ходе которого возникают проблемы неразрешимые в рамках данной научной дисциплины. В зависимости от того какой компонент основания науки перестраивается различают две разновидности научной революции: а идеалы и нормы научного исследования...
81803. Глобальные научные революции, их социокультурные предпосылки 33.12 KB
  Так создание механической картины мира сопровождалось борьбой двух научно-исследовательских программ – ньютоновской и картезианской. Сущностные основания регулярного воспроизводства такой фазы развития науки как революция следующие при этом каждое последующее основание вытекает из предыдущего..
81804. Первая научная революция и формирование научного типа рациональности 29.03 KB
  В ходе этой революции сформировался особый тип рациональности получивший название научного. Научный тип рациональности радикально отличаясь от античного тем не менее воспроизвел правда в измененном виде два главных основания античной рациональности: вопервых принцип тождества мышления и бытия вовторых идеальный план работы мысли. Тип рациональности сложившийся в науке невозможно реконструировать не учитывая тех изменений которые произошли в философском понимании тождества мышления и бытия.
81805. Смена типов научной рациональности 41.37 KB
  С научной картиной мира связывают широкую панораму знаний о природе включающую в себя наиболее важные теории гипотезы и факты. Структура научной картины мира предлагает центральное теоретическое ядро фундаментальные допущения и частные теоретические модели которые постоянно достраиваются. Когда речь идет о физической реальности то к сверхустойчивым элементам любой картины мира относят принципы сохранения энергии постоянного роста энтропии фундаментальные физические константы характеризующие основные свойства универсума: пространство...
81807. Главные характеристики современной, постнеклассической науки 33.24 KB
  В ходе развития науки в последней трети XX в. Ее фундамент составляют ставшие общенаучными принципы развития и системности. Такое понимание процессов развития исходит из синергетики. Вопервых принцип развития эволюции в современной науке получил статус фундаментальной мировоззренческой и методологической константы.
81808. Новые стратегии научного поиска. Глобальный эволюционизм и современная научная картина мира 33.72 KB
  Концепция глобального эволюционизма оформилась в 80е гг. Наряду со стремлением к объединению представлений о живой и неживой природе социальной жизни и технике одной из целей глобального эволюционизма явилось стремление интегрировать естественнонаучное обществоведческое гуманитарное а также техническое знание. В этом своем качестве концепция глобального эволюционизма претендует на создание нового типа целостного знания сочетающего в себе научнометодологические и философские основания. Обоснованию глобального эволюционизма...