47929

Принципи й системи обліку

Конспект

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Основні загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.Склад і загальна характеристика міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Класифікація систем бухгалтерського обліку.

Украинкский

2013-12-04

488 KB

3 чел.

Лекції

Тема 1 Загальноприйняті принципи й системи обліку.

Фінансова звітність, її зміст й інтерпретація

1. Основні загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.

2.Склад і загальна характеристика міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

3. Класифікація систем бухгалтерського обліку.

4. Міжнародні системи планів рахунків бухгалтерського обліку.

5.Призначення і склад фінансової звітності.

6.Порядок надання фінансової звітності. Аналіз фінансового стану за даними фінансової звітності.

1. Основні загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.

Основною задачею обліку є формування спеціальної економічної інформації, яка допомагала б керівникам, його власникам, інвесторам, кредиторам і іншим користувачам ухвалювати обґрунтовані управлінські рішення, що стосуються даного підприємства. Для цього обліково-аналітична інформація будь-якого зарубіжного підприємства повинна бути: максимально значущою для ухвалення управлінських рішень; абсолютно достовірною; порівняною і співставною за певні проміжки часу; зрозумілою для її користувачів. Щоб забезпечити дотримання цих вимог, формування обліково-аналітичної інформації повинно здійснюватися на основі визначених, загальноприйнятих норм і правил (принципів GAAP). Вперше це поняття з'явилося в США в 1929-1933рр. З 1938 р. Комісія по цінним паперам і біржовим операціям доручила Американському інституту дипломованих суспільних бухгалтерів – аудиторів, а з 1973 р. Комітету із стандартів фінансового обліку видавати вказівки по принципам бухгалтерського обліку. Слід зазначити, що GAAP складалися не на порожньому місці і до останнього часу постійно доповнюються і уточнюються.

Дохідливість - це якість інформації, яка дає можливість користувачам сприймати її значення;

Доречність - характеризує здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі;

Достовірність - означає, що представлена інформація не містить помилок та перекручень, які можуть вплинути на прийняття рішень;

Зіставністъ інформації характеризується можливістю користувачів порівнювати дані фінансових звітів за piзніi періоди, або фінансові звіти різних підприємств.

Для того, щоб фінансові звіти відповідали поставленій меті, їx складають з урахуванням загальноприйнятих принципів:

Принцип облікової одиниці - під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, яка відокремлена від власників - фізичних oci6. Адже відомо, що особисте майно та борги власників не відображаються у фінанcoвій  звітності фірми.

Принцип noдвійноcmi базується на припущенні, що сума pecypciв підприємства не може бути більшою або меншою його зобов'язання та капітал.

Принцип грошового вимірника - факти, що приводяться в бухгалтерських звітах, завжди мають грошову оцінку. Бухгалтерський облік оперує виключно даними, що мають грошове вимірювання, дані, що не мають грошового виразу, не можуть бути представлені у фінансовій звітності підприємства.

Принцип нарахування - згідно з цим принципом результати операцій визнаються, коли вони відбуваються, а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти i відображаються в облікових peгістpax та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони належать.

Принцип безперервності ще називають принципом тривалості діяльності підприємства. Суть принципу полягає в тому, що передбачається діяльність фірми протягом такого періоду, щоб виплатити всю існуючу заборгованість, яка виникає в пpoцеci бізнecy.

Принцип нейтральності - досягається в бухгалтерському обліку за рахунок того, що інформація, яка міститься у фінансових звітax, є неупередженою i в результаті відбору або викладу вона впливає на прийняття рішення або на судження з метою досягнення заздалегідь визначеного результату.

Принцип превалювання cymnocmi над формою - інформацію, яка повинна правдиво відображати операції, слід розкривати відповідно до сутності та економічної реальності, а, не лише виходячи з юридичної форми.

Принцип погодженості вигод i витрат - фірма здійснює витрати для того, щоб мати прибутки. Вигоди, отримані від інформації, повинні перевищувати витрати на її надання. Витрати можуть нести не тi, хто отримує вигоди, крім того, вигоди можуть отримати не тільки тi, для кого готувалась інформація.

Принцип повноти відображення інформації - для виконання принципу необхідно, щоб інформація, представлена у фінансових звітах, була повною в межах суттєвості та витрат, пов'язаних із її отриманням.

Принципи cymmєвocmi інформації - суттєвою є корисна інформація, яка може впливати на прийняття рішень користувачів. Суттєвість залежить від обсягу статті та помилки, допущеної за певних обставин у зв'язку з пропуском чи неправильним відображенням.

Принцип nepioдичності - оскільки користувачі бажають через певні періоди часу порівнювати фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства, необхідно, щоб фінансова звітність відображала відповідну інформацію за попередні періоди.

Усі ці  принципи - не закони, а правила, концепції, які вироблені практикою міжнародного досвіду ведення обліку i якими користуються при оцінці й  відображенні ділових операцій.

2. Міжнародні організації зі стандартизації обліку. Склад і загальна характеристика міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Ідея впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) обговорюється в Україні давно. Її нерідко пропагують i відстоюють менеджери та керівники компаній, чиновники, котpi нечітко уявляють coбi зміст цих стандартів. Причин тут кілька. По-перше, є сумніви, чи правильно вітчизняна бухгалтерія відображає фінансові показники i чи покращиться одразу з переходом на міжнародні стандарти фінансовий стан підприємств. По-друге, іноді такі заяви робляться під безпосереднім впливом західних партнерів, логіка міркування яких проста: є стандарти, отже, система бухгалтерського обліку певною мірою відповідає міжнародним критеріям; немає стандартів, то система обліку не придатна.

Водночас можна стверджувати з великою вірогідністю, що у світі немає жодної країни, яка б повністю дотримувалася цих стандартів. Навряд чи це й можливо, оскільки кожна країна має свої традиції обліку, які складалися віками, i ламати їх для уніфікації недоцільно. Це добре розуміють провідні зарубіжні спеціалісти з обліку. Разом з тим знання МСБО, їx адаптація до української дійсності безумовно корисні.

Нині відомі два підходи до вирішення проблеми уніфікації бухгалтерського обліку: гармонізація i стандартизація.

Ідея гармонізації різних систем бухгалтерського обліку реалізується в ЄС, який у лютому 1992 р. став правонаступником Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Логіка тут така: в кожній крaїнi може існувати своя модель організації обліку та система стандартів, що її регулює. Головне, щоб ці стандарти не суперечили аналогічним стандартам в інших країнах — членах співтовариства, тобто були в "гармонії" між coбою. Робота в цьому напрямку ведеться з 1961 р., коли була сформована робоча група з проблем бухгалтерського обліку.

Стандартизація облікових процесів відбувається через уніфікацію обліку, котру проводить комітет iз МСБО. Цілком логічно, що повинен існувати уніфікований нaбip стандартів, і який прийнятний для будь-якої країни, й тому немає необхідності розробляти національні стандарти. Щодо впровадження МСБО, то потрібно застосовувати несилові методи, тобто неприймати законодавчі акти, а, навпаки, йти шляхом добровільної домовленості професійних організацій.

Міжнародна координація обліку ведеться сто років. Започатковано її в 1904 р., коли в м. Лyic (США) пройшов перший міжнародний конгрес бухгалтерів. До Другої світової війни їx відбулося чотири. Від 1952 р. ці конгреси проходять кожні п’ять років; останній відбувся у 2002 р.

Значний поштовх державної регламентації обліку і звітності дала мілітаризація економіки у ряді країн з тоталітарним режимом: Німеччині, Італії, Іспанії і окупованій німцями Франції  були введені єдині правила обліку і звітності і для приватних комерційних, і для державних підприємств, що сприяло посиленню державного втручання в економіку і її підпорядкування загарбницьким цілям. Після другої світової війни в 1948г. було створене Європейське економічне співтовариство. З участю цієї організації і ООН  29 червня 1973 року був заснований  Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) (КМСБУ),  і в 1977г. - Міжнародна федерація бухгалтерів. Членами як однієї, так і другої організації до теперішнього часу є 153 професійних організацій з 112 країн.

Ця організація займається розробкою, розповсюдженням і упровадженням міжнародних стандартів в облікову практику. Всього комітетом розроблено і опубліковано  41 стандарт. МСБО описують основні правила оцінки і представлення фінансової інформації. Треба відзначити, що міжнародні стандарти не мають обов'язкового характеру, а є лише рекомендаційними. У 1997г. був створений Постійний інтерпретаційний комітет (SIC), до складу якого входять 12 членів з 10 країн, видні фахівці у області бухгалтерського обліку і аудиту.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку ( станом на 01.02.2003р.)

Найменування

Дата ухвалення

1

Надання фінансових звітів

01.01.75г.

2

Запаси

01.01.76г.

3

Консолідована фінансова звітність

01.01.77г.Заменен ст.27 і 28.

4

Облік амортизації

01.01.77г.

5

Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах

01.01.77г.Заменен ст.№1

6

Реагування на зміну цін

01.01.78г.Заменен стандартом № 15

7

Звіт про рух грошових коштів

01.01.79г.

8

Чистий прибуток або збиток за період, істотні помилки і зміни в обліковій політиці

01.01.79г.

9

Витрати на дослідження і розробки

01.01.80г.Заменен стандартом № 38

10

Події після дати балансу

01.01.80г.

11

Будівельні контракти

01.01.80г.

12

Податок на прибуток

01.01.81г.

13

Розкриття поточних активів і поточних зобов'язань

01.01.81г. Замінений ст. № 1

14

Звітність по сегментах

01.01.83г.

15

Інформація, що відбиває зміни за рахунок коливання цін

01.01.83г.

16

Основні засоби

01.01.83г.

17

Оренда

01.01.84г.

18

Доходи

01.01.84г.

19

Виплати працівникам

01.01.85г.

20

Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу

01.01.84г.

21

Вплив змін валютних курсів

01.01.85г.

22

Об'єднання компаній

01.01.85г.

23

Витрати на кредити

01.01.86г.

24

Розкриття інформації про зв'язані сторони

01.01.86г.

25

Облік інвестицій

01.01.87г.

26

Облік і звітність програм пенсійного забезпечення

01.01.88г.

27

Консолідована фінансова звітність і облік інвестицій в дочірні компанії

01.01.90г.

28

Облік інвестицій в асоційовані компанії

01.01.90г.

29

Фінансова звітність в умовах гіперінфляції

01.01.90г.

30

Розкриття інформації у фінансових звітах банків і подібних організаціях

01.01.90г.

31

Фінансова звітність про участь в спільних підприємствах

01.01.92г.

32

Фінансові інструменти: розкриття і представлення інформації

01.01.96г.

33

Прибуток на акцію

01.01.98г.

34

Проміжна фінансова звітність

01.01.99г.

35

Діяльність, яка припиняється

01.01.99г.

36

Зменшення власних активів

01.07.99г.

37

Забезпечення, непередбачені зобов'язання і активи

01.01.99г.

38

Нематеріальні активи

01.01.99г.

39

Фінансові інструменти: визначення і оцінка

01.01.01г.

40

Інвестиційна нерухомість

01.01.01г.

41

Сільське господарство

01.01.03г.

Для розуміння і практичного використання МСБО велике значення має їх Концептуальна основа. Вона містить опис концепцій, на яких ґрунтується фінансова звітність загального призначення. Проте, Концептуальна основа, не входить до складу МСБО, і у разі виникнення суперечностей між Концептуальною основою і окремим стандартом пріоритет віддається МСБО. З метою оперативного реагування на проблеми практичного впровадження МСБО КМСБО видає Тлумачення відповідних положень діючих стандартів і їх Концептуальних основ. Таким чином, методологія бухгалтерського обліку по МСБО визначається: Безпосередньо Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку; Концептуальною основою МСБО; Тлумаченнями.

3. Класифікація систем бухгалтерського обліку.

Розгляд систем бухгалтерського обліку в структурі певної класифікації має важливе значення. Класифікація дозволяє здійснювати ефективний підхід до опису і порівняння різних облікових систем; сприяє розвитку бухгалтерського обліку, наприклад в плані його гармонізації; допомагає в навчанні бухгалтерів і аудиторів, діючих на міжнародному рівні; дозволяє розв'язати проблеми, прогнозувати і попереджати їх виникнення, спираючись на досвід інших країн, що використовують аналогічну модель бухгалтерського обліку.

В даний час можна виділити наступні класифікації:

Суб'єктивну;

Юридичну;

По сферах впливу;

Статистичну.

Першу класифікацію здійснив Мюллер. Він виділив 4 типи; бухгалтерський облік мікроструктури – облік є частиною економіки підприємницької діяльності;

Макроструктури – облік тісно пов'язаний з національною економічною політикою;

Бухгалтерський облік як незалежна дисципліна – окрема функція обслуговування діяльності підприємства;

Єдиний бухгалтерський облік – облік є механізмом регулювання.

По сфері впливу «материнської країни» виділяється 3 моделі бухгалтерського обліку:

1 – британська

2 – американська

3 – континентально європейська.

Американська бухгалтерська асоціація розділяє системи бухгалтерського обліку на 5 областей впливу:

1 – британська

2 – франко-іспано-португальська

3 – германо-нідерландська

4 – американська

5 – комуністична.

Періодизація розвитку бухгалтерського обліку.

На питання, коли виникла бухгалтерія, учені дають наступні відповіді: 6 тисяч років тому, коли почалася цілеспрямована реєстрація фактів господарського життя (Фінікія, Вавилон, Єгипет); 5 століть тому, коли вийшла відома у всьому світі робота Луки Почолі «Трактат про рахівниці і записи» (1494г.), де вперше здійснена систематизація обліку і зародження обліку, як самостійної науки; і 100 років тому, коли з'явилися перші теоретичні розробки. Розвитку бухгалтерського обліку сприяли прогрес, стабільність і повніша реалізація суспільних потреб. Одна з найпоширеніших позицій ділить розвиток б.о. на 7 періодів: перший період –  простий перерахунок майна; другий період – поява необхідності ведення боргових рахунків для обліку боргових розрахунків (бирки, пергамент, дошки, особливі книги); третій період – поява книг простої системи: касових, вексельних, товарних і т.д. перші три періоди характеризуються відсутністю ознак правильності і математичних формул.;  четвертий період  - подвійна італійська система, де використовується математична формула рівності надходження (дебету) і вибуття (кредиту). Перші книги з подвійним записом датуються 1299-1327 г.г.; п'ятий період – англійський (кінець 19в.), коли застосовується математична формула у вигляді рівності підсумків в двох книгах щоденною і головною – прибуткового – прибутковому і витратного – витратному; шостий період – з'являється математична формула у вигляді злиття і рівності дебету і кредиту (формула подвійної системи) і рівності підсумків двох книг, яким підлеглі і інші книги;  сьомий період (росіянин потрійний) – поява нової математичної формули у вигляді трьох рівних між собою підсумків: поодинці  в книгах хронологічного  запису, книгах систематичного обліку і в книзі зведеного звіту. Розподіли сум на прибуткові, витратні і залишки.

Характеристика підсистем бухгалтерського обліку.    

Бухгалтерський облік як система є сукупністю елементів методів обліку, зв'язаних між собою і об'єднаних в єдине ціле, які уявляють інформацію про стан і рух активів. Капіталу і зобов'язань підприємства, про характер і результати господарювання в єдиному грошовому вимірнику. Залежно від змісту інформації, яка виступає початковим продуктом обліку у внутрішній структурі системи обліку виділяють фінансовий, управлінський і податковий облік, які можуть розглядатися як підсистеми.

4. Міжнародні системи планів рахунків бухгалтерського обліку.

Система рахунків бухгалтерського обліку подається за типовим планом. Планом рахунків бухгалтерського обліку називається їx групування за економічним змістом, призначенням i структурою в систематизованому переліку. Міжнародні системи цих планів становлять таке їx групування, що дає можливість обліковувати i контролювати господарську діяльність як у межах окремих підприємств i країн, так i на міжнародному piвнi.

Проблемам утворення та впровадження планів рахунків бухгалтерського обліку у світі приділяють дуже багато уваги. Це пояснюється необхідністю забезпечення достовірності облікових даних, підвищення їx управлінських функцій, впровадження на їx основі дієвих систем оподаткування.

Нині створено три міжнародні плани рахунків бухгалтерського обліку:

– Європейського Союзу;

– Африканського Союзу;

– Англосаксонської облікової системи.

Найпоширеніший план рахунків Африканського Союзу (до липня 2002 р. — Організація африканської єдності). Він розроблений у 1969 p. i впроваджений у більшості країн Африки як національний.

План рахунків бухгалтерського обліку ЄС

План рахунків бухгалтерського обліку ЄC визначає бухгалтерський облік як функцію управління та інформаційне джерело прийняття рішень. Biн базується на міжнародних i національних стандартах i законах.

Основними особливостями цього плану рахунків є:

Він розроблений 25 липня 1978 p. i встановлює єдині норми та вимоги для країн ЄC за кожною статтею балансу та звіту про прибутки i збитки.

У ньому враховуються вимоги торговельного кодексу, який, зокрема, визначає перелік обов'язкових звітів, що використовуються господарськими одиницями.

Він виходить iз податкових кодексів, які регламентують норми та методи проведення інвентаризації, створення резервів i визначення прибутку, що оподатковується.

Він відповідає вимогам законодавства, яке передбачає організацію обліку та контролю залежно від форм власності, видів підприємств i розмірів.

Детальніше побудову плану рахунків бухгалтерського обліку ЄC розглянемо на прикладі національного плану рахунків Франції.

Загальна характеристика класів рахунків

Клас 1. "Рахунки капіталів" (9 рахунків):

10 "Капітал", 11 "Результат минулого періоду", 12 "Результат звітного періоду".

Клас 2. "Рахунки матеріальних i нематеріальних основних засобів i фінансових вкладень" (8 рахунків):

20  "Нематеріальні основні засоби", 21 "Матеріальні основні засоби", 25 "Фінансові вкладення".

Клас 3. "Рахунки запасів незавершеного виробництва":

31 "Сировина i матеріали", 32 "Інші матеріали", 35 "Готова продукція", 36 "Товари".

Клас 4. "Рахунки розрахунків":

40 "Постачальники", 41 "Покупці", 46 "Дебітори та кредитори".

Клас 5. "Фінансові рахунки":

52 "Каса".

Клас 6. "Рахунки затрат за елементами" (9 рахунків):

60 "Покупки".

Клас 7. "Рахунки доходів за видами" (9 рахунків).

Клас 8. "Спеціальні рахунки" — призначені для обліку коштів i зобов'язань, що мають позабалансовий характер.

Клас 9. "Рахунки аналітичної експлуатації — призначені для прийняття управлінських piшень фірми та перспективного розвитку.

Фінансовий результат визначають шляхом зіставлення затрат із загальним випуском на підприємстві за видами діяльності.

План рахунків Африканського Союзу

Особливістю плану рахунків Африканського Союзу є чітке визначення 9 класів рахунків у двох розділах.

Розділ I. "Рахунки фінансової бухгалтерії”

Клас 1. "Рахунки капіталів":

10 "Капітал", 11 "Резерви", 12 "Результати минулих періодів".

Клас 2. "Рахунки основних засобів":

20 "Нематеріальні активи й основні засоби", 21 "Іншi матеріальні основні засоби", 23 "Матеріальні засоби в незавершеному виробництві".

Клас 3. "Рахунки запасів":

30 "Товари", 31 "Сировина та матеріали", 35 "Готова продукція".

Клас 4. "Рахунки розрахунків":

40 "Постачальники", 41 "Покупці", 46 "Дебітори та кредитори".

Клас 5. "Фінансові рахунки":

57 "Каса".

Розділ II. "Рахунки управлінської бухгалтерії”

Клас 6. "Рахунки витрат за елементами":

60 "Запаси продані", 61 "Сировина та матеріали спожиті”.

Клас 7. "Рахунки доходів за видами":

70 "Продаж товарів", 71 "Продаж готових виробів".

Клас 8. "Ефективність управління":

84 "Визначення результатів реалізації елементів активу",

86 "Визначення чистих результатів діяльності".

Клас 9. "Рахунки аналітичної експлуатації":

91 "Рахунки перерозподілу витрат".

Цей план рахунків передбачає два шляхи визначення чистого результату роботи.

Перший визначається за даними управлінської бухгалтерії: підсумок рахунків 7-го класу "Рахунки доходів за видами" мінус підсумок рахунків 6-го класу "Рахунки витрат за елементами" плюс (мінус) результат реалізації основних засобів (рахунок 84) i мінус підсумок рахунку 86 "Визначення чистого результату діяльності".

Другий визначається за даними рахунків фінансової бухгалтеpiї балансовим методом — шляхом зіставлення дебетових i кредитових залишків за рахунками, а саме: додаються всі суми дебетових залишків за рахунками 1—5 класів i віднімається вся сума кредитових залишків за рахунками 1—5 класів. Результат дорівнює чистому прибутку або чистому збитку.

План рахунків англосаксонської облікової системи

Характерною ознакою англосаксонської облікової системи є відсутність загальноприйнятих національних планів рахунків (Великобританія, США, Канада). Їй властиві такі принципи організації:

а) дві самостійні бухгалтерії — фінансова й управлінська. Фінансовa бухгалтерія дає загальну характеристику майна і всієї діяльності підприємства, веде аналітичний облік розрахунків iз постачальниками, покупцями, іншими юридичними та фізичними особами, а також фінансових операцій. За даними фінансового обліку визначається прибуток i складається фінансова звітність. Управлінський облік призначений для задоволення інформаційних потреб управління i вирішує такі завдання, як визначення очікуваного доходу від тієї чи іншої господарської операції, складання прогнозів про рентабельність випуску нових видів продукції на підставі вивчення ринку збуту i фінансовий стан фірми на перспективу. Він не обов'язковий i застосовується, як правило, на великих фірмах;

б) план рахунків будується на основі методу "витрати –випуск";

в) постійне спрямування бухгалтерського обліку на оперативне визначення фінансового результату;

г) визначення фінансових результатів проводиться на базі групування витрат за елементами з чітким відображенням додаткової вартості.

5. Призначення і склад фінансової звітності.

Основні вимоги до складання фінансової звітності відображені в МСБО №1   «Представлення фінансової звітності» і № 7 «Звіт про зміни у фінансовому стані», де розкриті цілі фінансової звітності, основні характеристики інформації, що відображена в фінансовій звітності, призначення елементів фінансової звітності, концепції збереження капіталу. МСБО №1 був переглянутий в 1997г. і набув чинності з 1.01.1998г., замінивши собою раніше діючі стандарти № 5 і 13.

Фінансові звіти загального призначення – це звіти, що відповідають вимогам всіх користувачів, без урахування індивідуальних потреб кожного з них. До користувачів фінансової звітності відносяться інвестори, керівники, кредитори, клієнти і ін.   

Користувачі фінансової звітності.

Користувачі

Інформаційна потреба

Інвестори

Здатність підприємства виплачувати дивіденди, ухвалення рішення про придбання, обміні або продаж акцій.

Працівники

Стабільність і прибутковість підприємства, оплата праці і пенсійне забезпечення.

Банки

Своєчасне повернення кредитів і оплата відсотків.

Постачальники і кредитори

Своєчасна оплата рахунків.

Клієнти

Можливість отримання необхідних товарів і послуг.

Держава

Своєчасна і повна оплата податків. Поповнення національного доходу і розподіли ресурсів.

Громадяни

Вплив діяльності підприємства на благополуччя суспільства (зайнятість, екологія і т.д.)

Метою фінансової звітності загального призначення є надання інформації про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, рух грошових коштів підприємства, яка є доступною для широкого кола користувачів.

Згідно МСБО 1 фінансова звітність складається з:

  1.  Балансу;
  2.  Звіту про прибутки і збитки;
  3.  Звіту про власний капітал;
  4.  Звіту про рух грошових коштів;
  5.  Зміст облікової політики і приміток.

Баланс підприємства відображає фінансове положення фірми на певну дату, на кінець звітного періоду. Облікова формула балансу:

Активи = Зобов’язання + Капітал

Слід пам'ятати, що по рахунку капіталу власника в Балансі показується кінцеве сальдо із звіту про рух власного капіталу. Активи відображаються в балансі тільки в тому випадку, якщо вони відповідають 4 вимогам:

- підприємство придбало актив в результаті минулих подій;

- їх використовування приведе до збільшення економічних вигод в майбутньому;

- ці ресурси контролюються підприємством;

- їх оцінка може бути достовірно визначена.

Активи відображаються в балансі по одній з наступних оцінок:

- історична (фактична),

- поточна (оновлена),

- чиста вартість реалізації,

- ринкова вартість,

- сума очікуваних відшкодувань,

- справжня (поточна) вартість,

- справедлива вартість.

Зобов'язання - це поточні зобов'язання підприємства юридичним або фізичним особам, які виникли в результаті минулих подій і погашення яких призведе до зменшення ресурсів (активів), що утілюють в собі економічні вигоди.

Власний капітал – це активи підприємства, які залишаються після вирахування з них зобов'язань. Власний капітал відображається в балансі одночасно із з визнанням активів або зобов'язань, які призвели до зміни капіталу. Оцінка власного капіталу є оцінкою відповідних активів і зобов'язань.      

Звіт про прибутки і збитки – містить інформацію про діяльність по створенню прибутку або про кошти, які отримані і витрачені на протязі певного періоду.

Облікова формула звіту про прибутки та збитки:

Доходи – Витрати = Чистий прибуток

Багато хто вважає цей звіт найважливішим, оскільки він показує, наскільки досягла успіху фірма в досягненні своєї першочергової мети – отриманні прибутку. Структура Звіту обумовлена діяльністю підприємства і включає результат від звичайної діяльності та надзвичайної діяльності. У свою чергу результат від звичайної діяльності визначається окремо від основної операційної діяльності і іншої (фінансової і інвестиційної) діяльності. МСБО №1 визначає наступний мінімальний перелік статей, які повинні бути відображені в Звіті про прибуток і збитки:

- доход або продаж;

- витрати на реалізовану продукцію;

- валовий прибуток;

- результати від операційної діяльності;

- фінансові витрати;

- частина прибутку або збитку асоційованої компанії або СП, які враховуються методом участі в капіталі;

- витрати по сплаті податку на прибуток;

- прибуток або збитки від звичної діяльності;

- надзвичайні (екстраординарні) статті;

- чистий прибуток або збиток.

Звіт про рух грошових коштів – підсумовує всі грошові надходження фірми і розкриває їх використання на протязі звітного періоду. Структура Звіту заснована на класифікації грошових потоків, яка припускає розділення діяльності підприємства на 3 види:

- операційну;

- інвестиційну;

- фінансову.

Прикладами руху грошових потоків від операційної діяльності будуть:

- надходження грошей від продажу товарів, робіт, послуг;

- надходження грошей у вигляді роялті, авторських гонорарів, комісійних зборів, інших доходів;

- кошти сплачені постачальникам за товари і послуги;

- грошові виплати працівникам і платежі за їх дорученнями;

- надходження і виплати по розрахунках із страховими компаніями;

- оплата і відшкодування податку на прибуток.

Рух грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності включає:

- виплати грошей на придбання основних засобів, нематеріальних активів і інших довгострокових активів;

- надходження грошей від продажу основних засобів, НА і інших довгострокових активів;

- виплати коштів на придбання власного капіталу або боргових зобов'язань інших підприємств, а також участь в СП;

- надходження коштів від продажу власного капіталу або боргових зобов'язань інших підприємств, а також частки від участі в СП;

- аванси і позики третіх сторін;

- надходження коштів від повернення авансів погашення позик третіми сторонами;

- надходження і виплати грошових коштів від ф'ючерсних контрактів.

Рухом коштів в результаті фінансової діяльності є:

- надходження від випуску акцій;

- виплати власникам для придбання або викупу раніше випущених акцій;

- надходження коштів від випуску незабезпечених боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій; погашення зобов'язань по фінансовій оренді.   

Звіт про рух власного капіталу – показує зміну коштів, вкладених власником у фірму, за певний проміжок часу. У Звіті знайшли відображення такі показники, як зміни:

- в чистому прибутку за звітний період;

- у кожній статті доходу або витрат безпосередньо у складі власного капіталу і загальній сумі цієї статі;

- сукупний вплив змін в обліковій політиці і виправлення помилок;

- зміни в капіталі в результаті операцій з власниками;

-  стан балансової вартості кожного класу власного капіталу на початок і кінець звітного періоду.

Кожен звіт окремо не може дати всю необхідну інформацію користувачу, тому їх необхідно розглядати і інтерпретувати в комплексі. Сукупність однорідної інформації, що відображається у фінансовій звітності, називається її елементами. Основними елементами фінансової звітності є:

  •  активи;
  •  зобов'язання;
  •  власний капітал;
  •  доходи, витрати, прибутки і збитки;
  •  рух грошових коштів.

Ці елементи в свою чергу діляться на окремі статті, які можуть об'єднуватися в однорідні групи.

Визнання елементів фінансової звітності – це процес опису, оцінки і включення у фінансові звіти певної статті. Стаття признається елементом фінансової звітності якщо вона відповідає наступним критеріям:

1 – припускає можливість збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних з її використовуванням;

2 – оцінка статті може бути достовірно визначена.

Додаткові звіти: звіт про нерозподілений прибуток; звіт про зміни фінансового стану підприємства; фінансовий огляд.

6. Порядок надання фінансової звітності. Аналіз фінансового стану за даними фінансової звітності.

Порядок представлення фінансової звітності згідно МСБО №1 поширюється на всі типи підприємств і види фінансової звітності.

Фінансова звітність може подаватися окремо або разом з іншою інформацією (звітом керівництва, звітом аудиторів і ін.). МСБО № 1 рекомендує підприємствам складати фінансовий огляд, підготовлений керівництвом, який включає наступні питання:

  •  основні чинники, що вплинули на результати діяльності підприємства;
  •  джерела фінансування підприємства, його політика щодо позикового капіталу і управління ризиками;
  •  ресурси, вартість яких не відображена в балансі згідно МСБО.

Крім того в міжнародній практиці багато підприємств включають до складу звітності Екологічний звіт, Звіт про додану вартість і ін.

Представлення проміжної фінансової звітності (місячної, квартальної) регламентується МСБО № 34. МСБО № 1 не вимагає, щоб звітний рік відповідав календарному, і дозволяє практику складання звітності за 52 тижні. Це обумовлено тим, що в багатьох країнах звітний рік починається з місяця або кварталу створення підприємства. Такий підхід є зручним для аудиторів і інших контролюючих органів, оскільки рівномірно розподіляється їх навантаження впродовж календарного року. У разі ліквідації, реорганізації, банкрутства дата балансу міняється і фінансова звітність подається за період більший або менший календарного року. При цьому підприємству слід пояснювати причину зміни звітного періоду; вказати, що суми різних звітних періодів, приведені в звітах, які охоплюють період між датами балансу, не є зіставними.    

Користувачі фінансових звітів, для того, щоб продовжувати інвестування, кредитування підприємства прагнуть одержати максимум інформації з представленої фінансової звітності. Проте самі по собі окремі показники значать дуже мало. Важливі їх зв'язки з іншими показниками або зміни на протязі певного періоду. Механізм аналізу фінансового положення підприємства направлений на виявлення цих зв'язків і явищ.

Серед інших широко використовуваних прийомів існують

- горизонтальний аналіз,

- аналіз тенденцій,

- вертикальний аналіз,

- аналіз відносних показників.

Горизонтальний аналіз включає підрахунок змін різних статей у вартості і процентному виразі. Зміна у відсотках показує їх частку у величині залучених коштів.

Зміна у відсотках розраховується таким чином:

Відносна зміна = 100 * (сума зміни / показник за минулий рік).

Аналіз тенденцій розвитку є різновидом горизонтального аналізу, при ньому визначення змін робиться за декілька попередніх років, а не за 2 роки. Цей аналіз дуже важливий, оскільки довгостроковий огляд може виявити глибокі структурні зміни. При аналізі тенденцій використовуються індекси. У індексах один рік приймається за базисний, відповідно до цього розраховуються індекси для інших років.

При проведенні вертикального аналізу ціла частина прирівнюється до 100%, і обчислюється питома вага кожної складової. Цілими частинами виступають підсумки Балансу і Звіту про прибуток і збитку. Вертикальний аналіз корисний для порівняння важливості окремої групи коштів або їх джерел для діяльності компанії. Він так само необхідний для виявлення змін, що відбулися в структурі коштів підприємства і їх джерел в розрізі декількох років.

Аналіз з використанням коефіцієнтів дозволяє встановити співвідношення  між двома абсолютними величинами. Відносні величини – показники, призначені для порівняння фінансового положення і операцій компанії з іншими фірмами. Основна мета розрахунку коефіцієнтів – виявлення напрямів подальшого дослідження.

Тема 2 Облік грошових коштів та розрахунків з дебіторами.

1.Грошові активи.

2.Облік операцій в іноземній валюті

3.Реалізація по кредитних картках.

4.Класифікація і оцінка дебіторської заборгованості.

5.Облік безнадійної дебіторської заборгованості по методу резервування. Метод прямого списання безнадійної заборгованості.

6.Облік короткострокових і довгострокових векселів одержаних.

1. Грошові активи.

Грошові кошти і їх еквіваленти у всіх країнах складають основну частину ліквідних активів підприємства.

Згідно ОПБО США ліквідні активи включають грошові кошти, короткострокові інвестиції, рахунки і векселі до отримання.

Стандарти США передбачають включення до складу грошових коштів підприємства наявних грошових коштів, засобів на поточних рахунках підприємств, простих і банківських чеків, а також сум компенсаційного залишку, які не можна вільно використовувати. Сума компенсаційного залишку є мінімальною сумою, що зберігається на рахунку підприємства як забезпечення кредитного договору, тобто ця сума не має такої ліквідності, як всі інші грошові активи, і тому повинна відображатися в примітках до річного звіту.

У Польщі згідно Закону "Про бухгалтерський облік" грошові кошти відносяться до групи фінансових активів:

фінансові активи - це грошові активи, капітальні інструменти, випущені іншими підприємствами, а також право, що надається контрактом для отримання грошових активів або право зміни фінансових інструментів з іншим підприємством на вигідних умовах;

грошові кошти - це активи у формі національних платіжних засобів і іноземної валюти. До грошових коштів відносяться також інші фінансові активи, і нараховані відсотки на фінансові активи. Якщо актив платний або може бути затребуваний протягом 3-х місяців з дня отримання, виставляння або підстави (внесення), то за вимогами обліку надходжень грошових коштів їх відносять до грошових коштів, хіба що вони містяться в надходженнях від інвестиційної діяльності (вкладень).

Грошові документи, такі як поштові марки, сплачені квитки, які в Україні включаються до складу грошових коштів, за стандартами США вважаються авансами. Грошові кошти в дорозі, що відображаються в українському балансі в статті "Грошові кошти і їх еквіваленти", згідно ОПБО США включаються до складу дебіторської заборгованості банку.

На практиці розрахунки з банком відображаються в обліку на підставі виписки банку з поточного рахунку. У США отримання коштів відображається у момент депозиту чека, а виплата - у момент видачі чека.

Відповідно до загальноприйнятої практики обліку грошові кошти підприємства можна розділити на дві категорії: грошові кошти в касі і грошові   кошти в банку. У балансі компанії, складеному відповідно до міжнародних правил, всі грошові кошти, як правило, відображаються в одному рядку. Така практика тепер використовується і в Україні після впровадження нових П(С)БО. Частково це пов'язано з тим, що компанії віддають перевагу чекам або пластиковим карткам. У США грошова готівка, що зберігається в сейфі, використовується в основному для дрібних платежів і називається "дрібна каса".

На відміну від економічно розвинених країн Західної Європи і Південної Америки, де готівкові розрахунки проводяться рідко і в невеликих розмірах унаслідок розвинених форм безготівкових розрахунків (чеки, векселі, пластикові картки, широке використовування систем електронних платежів і новітніх засобів телекомунікацій), в більшості країн СНД готівкові розрахунки під час початкового розвитку ринкових відносин набули широке поширення.

Згідно МСФЗ до грошових коштів відносяться наявні грошові кошти в касі, монети, банкноти, валюта і депозити до запитання, поточні і депозитні рахунки в банках, на використовування яких немає обмежень.

Крім того, до грошових коштів відносяться:

- банківські перевідні векселі - перевідні векселі, видані одним банком іншому;

- грошові перекази - чеки, виписані банком одержувачу платежу за одержані від підприємств, організацій, установ грошові кошти;

- чеки, виписані касиром банку, - відображають зобов'язання даного банку;

- чеки, засвідчені банком, - з підписом банку про гарантію платежу;

- персональні чеки - видані фізичним особам;

- ощадні рахунки.

До еквівалентів грошових коштів відносяться короткострокові високоліквідні інвестиції, вільно конвертовані у відповідні суми грошових коштів, яким властивий незначний ризик зміни вартості.

Надходження і вибуття грошових коштів і їх еквівалентів відбувається унаслідок операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.  Оцінка грошових коштів і відображення їх в звітності відповідно до ОПБО США, а також інших облікових систем, здійснюється за оголошеною або фактичною номінальною вартістю. Основні проблеми, пов'язані з грошовими коштами, - це проблеми не облікові, а управлінські: організація контролю зберігання і використовування грошових коштів.

Перевірка виписок з банківського рахунку в більшості країн звичайно здійснюється один раз в місяць. Така процедура необхідна тому, що залишок по рахунку "Грошові кошти" в бухгалтерських записах часто не співпадає із залишком в банківській виписці. Причини такої відмінності полягають в наступному:

- деякі операції, які відображені в звітних записах компанії, не відображені в облікових записах банку, наприклад, видані чеки (чеки видані і відображені в облікових регістрах компанії, але не надані в банк для оплати), депозити в дорозі (відправлені до банку, але не одержані своєчасно, або прийняті банком, але не відображені в записах банку при підготовці виписки з рахунку);

- деякі банківські операції ще не знайшли відображення в бухгалтерських записах компанії, наприклад, збір за обслуговування в банку, чеки, по яких не можуть бути одержані гроші (чеки інших підприємств або фізичних осіб передані компанією в банк, але оплата по них не одержана), зароблені відсотки, які банк нарахував на середній залишок рахунку компанії, інші грошові банківські збори і надходження на рахунок.

Процес перевірки складається з двох етапів. Перший включає корегування залишку грошових коштів відповідно до банківської виписки. До нього додаються депозити в дорозі (одночасно проводиться перевірка коректувань минулого місяця) і віднімаються видані, але не пред'явлені до оплати чеки (одночасно проводиться перевірка виданих чеків, сплачених банком). Одержана сума виступає скорегованим залишком грошових коштів. Другий етап - це корегування залишку відповідно до облікових записів і відображення в обліку відповідних проводок. З сальдо рахунку грошових коштів (відповідно до облікових записів) віднімаються всі дебетові меморандуми і додаються всі кредитові меморандуми з наступним відображенням на рахунках в Журналі операцій. Для здійснення контролю за рухом грошових коштів прийнято вести касову книгу такої форми, де одночасно здійснюється аналітичний облік операцій за готівку та через банк.

Цікава система ведення дрібної каси згідно ОПБО в США. У компанії, як правило, існують регулярні витрати, сума яких незначна, тому виписувати чеки досить незручно (придбання поштових марок, оплата таксі, дрібні витрати і т.п.). З цією метою безпосередньо на підприємстві є певна сума грошової готівки, за збереженість якої відповідає матеріально відповідальна особа, тобто встановлюється фіксований розмір "фонду дрібної каси", який періодично поповнюється (наприклад, один раз в тиждень) Бухгалтерський запис:

Утворення „фонду дрібної каси” (отримання готівкових грошей з банку):

Д-т „Дрібна каса”

К-т „Рахунок у банку”

При видачі грошової готівки виписується ваучер, на якому указується дата, сума і призначення витрат. Залишок грошової готівки і загальна вартість ваучерів повинні в сумі складати фіксовану величину фонду дрібної каси (видача грошей з каси бухгалтерськими записами не оформлюється).

Якщо при поповненні дрібної каси виявляються невеликі розбіжності, то вони відображаються на рахунку "Нестача/надлишок грошових коштів". В кінці звітного періоду дебетове сальдо цього рахунку включається до складу загальних операційних витрат, кредитове - до інших доходів. Бухгалтерський запис:

У Великобританії операції з дрібною касою враховуються інакше.

Утворення і поповнення „фонду дрібної каси” (отримання готівкових грошей з банку):

Д-т „Дрібна каса”

К-т „Рахунок у банку”

Видача грошей із дрібної каси:

Д-т „Рахунки відповідних витрат”

К-т „Дрібна каса”

2. Облік операцій в іноземній валюті

З міжнародних стандартів фінансової звітності, регулюючих облік операцій в іноземній валюті і перерахунок статі фінансової звітності зарубіжних компаній, основним виступає МСФЗ 21 "Вплив змін валютних курсів", переглянутий в 1993 р. Він визначає обмінний курс, який необхідно використовувати для ведення обліку операцій в іноземній валюті і перерахунку фінансової звітності зарубіжних компаній, порядок визначення і відображення в чеці курсових різниць, розкриття інформації в обліковій політиці і фінансовій звітності.

Операції в іноземній валюті при первинному визнанні відображуються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції.

Валютний курс на дату здійснення операції часто називають споткурсом. Для зручності застосовується курс, наближений до фактичного курсу на дату здійснення операцій. Наприклад, можна використовувати єдиний курс впродовж тижня або місяця для всіх операцій в кожній іноземній валюті, здійснених за цей звітний період. Проте якщо валютний курс істотно коливається, застосування середнього курсу є ненадійним.

На кожну дату балансу згідно МСФЗ 21:

а) монетарні статті в іноземній валюті слід відображати з використанням валютного курсу при закритті;

б) немонетарні статті, що відображаються за історичною собівартістю, необхідно визначати по валютному курсу на дату здійснення операцій;

в) немонетарні статті, що відображаються за справедливою вартістю, слід визнавати по валютному курсу, який існував на момент визначення цієї вартості.

У зв'язку з коливанням валютних курсів при відображенні операцій в іноземній валюті можуть виникнути курсові різниці.

Курсові різниці, які виникають по монетарних статтях, при перерахунку по курсах, відмінних від курсів, по яких вони були спочатку відображені впродовж періоду або відображені в попередніх фінансових звітах, признаються як доходи або витрати в тому періоді, в якому вони виникли. Курсові різниці по чистих інвестиціях підприємства в зарубіжну господарську одиницю, які є монетарними статтями, класифікуються у фінансових звітах як власний капітал до моменту їх вибуття, якщо вони признаються вже як доходи або витрати.

Курсові різниці можуть виникати унаслідок значної девальвації або знецінення валюти, проти чого не існує практичних засобів хеджування, і це впливає на заборгованість, що виникає безпосередньо після придбання активів, рахунок на які був виписаний в іноземній валюті і який не можна погасити. Такі курсові різниці слід додавати до балансової вартості відповідного активу за умови, що відкоректована балансова вартість не перевищує якнайменшу з оцінок - відновну собівартість і суму очікуваного відшкодування від продажу або використовування активу.

Фінансові звіти зарубіжних господарських одиниць. Метод, який застосовується для переведення фінансових звітів зарубіжних господарських одиниць, залежить від засобу фінансування і функціонування підприємства щодо підприємства, яке звітує. Для досягнення цієї мети зарубіжні господарські одиниці класифікуються або як "зарубіжні господарські одиниці, що є складовою частиною операцій підзвітного підприємства", або як "зарубіжні підприємства". Зарубіжне підприємство, навпаки, акумулює грошові кошти або інші монетарні статті, несе витрати, генерує прибуток і, можливо, погашає позики, причому, переважно в своїй місцевій валюті. Воно може також здійснювати операції в іноземних валютах, включаючи операції у валюті звітності. Коли існує різниця в курсі обміну валюти звітності на місцеву валюту, вона неістотно або зовсім не впливає безпосередньо на справжні і майбутні рухи грошових коштів від операцій зарубіжного підприємства або підприємства, яке звітує. Зміна валютного курсу, швидше, впливає на чисті інвестиції підзвітних підприємств, ніж на окремі монетарні і немонетарні статті, що містяться в звітності зарубіжних підприємств. При переведенні фінансових звітів зарубіжного підприємства з метою його включення в свої фінансові звіти підприємство, яке звітує, згідно МСФЗ 21 повинне застосовувати такі процедури:

- переведення як монетарних, так і немонетарних активів і зобов'язань зарубіжного підприємства по курсу при закритті;

- переведення статей доходів і витрат зарубіжного підприємства по валютних курсах на дату операцій, крім випадків, коли зарубіжне підприємство звітує у валюті країни з гіперінфляційною економікою; в цьому випадку статті доходів і витрат слід перераховувати по валютних курсах при закритті;

- класифікація всіх остаточних курсових різниць така ж як і у власного капіталу, поки не відбудеться вибуття чистих інвестицій.

Фінансові звіти зарубіжного підприємства, яке складає звітність в країні з гіперінфляційною економікою, перераховуються відповідно до МСФЗ 29 "Фінансова звітність в умовах гіперінфляції" до того, як вони будуть переведені у валюту звітності підприємства, яке звітує.

У примітках до фінансової звітності підприємства слід розкривати: суму курсових різниць, включених в чистий прибуток або збиток впродовж певного періоду; чисті курсові різниці, класифіковані як власний капітал у вигляді окремої складової власного капіталу, а також узгодження суми таких курсових різниць на початок і кінець звітного періоду; суми курсових різниць, що виникають протягом періоду, які включаються в балансову вартість активу відповідно до дозволеного альтернативного підходу.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти країни розташування підприємства, то слід розкривати причину застосування іншої валюти.

Якщо відбувається зміна в класифікації зарубіжної господарської одиниці, підприємству необхідно розкривати: характер зміни в класифікації; причину зміни; вплив зміни в класифікації на акціонерний капітал; вплив на чистий прибуток або збиток за будь-який попередній приведений період, якщо зміна в класифікації відбулася на початку першого з приведених періодів.

3. Реалізація по кредитних картках.

У США більше 5 млн. підприємств роздрібної торгівлі і сфери послуг, які здійснюють продаж в кредит, уклало контракти з третіми організаціями на повне або часткове управління їх рахунками до отримання. Існує 2 види таких програм з використанням кредитних карток.

Перша – це банківська програма, наприклад Мастеркард або Віза. Згідно програмі торгові компанії направляють свої кредитні квитанції в банк разом з іншими банківськими внесками. Банк бере на себе зобов'язання стягати заборгованість з клієнтів. Періодично торгова фірма повинна сумувати дані квитанції про продаж по банківських кредитних картках і пред'являти їх в банк на інкасо. На рахунках торгових фірм не показується кредиторська заборгованість. Квитанція про продаж – еквівалент грошам, сума вказана в ній, кредитується банком (подібно чеку) на рахунок торгової фірми відразу після отримання квитанції. Єдина відмінність полягає у тому, що при продажу товарів по кредитній картці банк стягає платню (дисконт) за послуги з обліку рахунків до отримання і за ризик виникнення безнадійних боргів.  

За іншою програмою торгова фірма направляє квитанції про продаж компанії, що випускає кредитні картки і остання оплачує їх на протязі 30 днів або іншого обумовленого періоду. Прикладами таких компаній є Амерікан Експрес і Дінерс клуб. Оскільки до моменту отримання грошей проходить 30 днів, подібні операції припускають наявність рахунків до отримання у торгових фірм. Проте вони виставляються не на покупців а на кредитні компанії.  Безнадійних боргів не існує., оскільки кредитна компанія допускає ризик втрат і пропонує торговій фірмі слідувати інструкціям по заповненню і затвердженню квитанцій про продаж.

Коли квитанція висилається робиться наступна проводка:

Д-т “Рахунки до отримання”    

Д-т “Дисконт”

К-т “Дохід від реалізації”.

При отриманні грошових коштів від кредитної компанії робиться запис:

Д-т “Грошові кошти”

К-т “Рахунки до отримання”.

4.Класифікація і оцінка дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість відповідно до міжнародних стандартів визначається як сума, що належить компанії від покупців (дебіторів). Вона виникає у випадку, якщо послуга (або товар) продані, а грошові кошти не одержані. Як правило, покупцем не представляється якого-небудь письмового підтвердження заборгованості за винятком підпису про прийом товару на товаросупровідних документах.

Міжнародна практика обліку дебіторської заборгованості припускає вільніший підхід до неї, її амортизації і списанню.  

Для правильного відображення у фінансовій звітності інформації про дебіторську заборгованість аудиторські міжнародні компанії Велика П'ятірка пропонують три основні групи класифікації дебіторської заборгованості залежно від стану погашення, часу заборгованості, фінансового положення дебітора, перспективи погашення заборгованості.

КЛАСИФІКАЦІЯ  ДЕБІТОРСЬКОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ

Групи дебіторської заборгованості

Норми амортизації проблемної дебіторської заборгованості

Термін дебіторської заборгованості

Стан погашення дебіторської заборгованості і фінансове положення дебітора

Група 1

2

Нормальна дебіторська заборгованість

Нормальна

Група 2

50

Заборгованість від 30 до 90 днів

Періодичне, сумнівне

Група 3

100

Заборгованість більше 90 днів

Відсутнє, безнадійне

Таким чином, підприємство індивідуально визначає і відносить дебіторську заборгованість до тієї або іншої групи на підставі МСБО. Представлення поточних активів і поточних зобов'язань рекомендоване МСБО № 13 і доповнено МСБО № 1, в якому визначається, що при складанні фінансової звітності керівництво повинне виходити з трьох концепцій:

1) передбачливість, адже багато операцій неминуче супроводжуються невизначеністю, і це необхідне визнавати, проявляючи передбачливість при складанні звітів;

2)  превалювання суті над формою, тобто операції і інші події необхідно відображати відповідно до їх суті і фінансової реальності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

3) сутність – у фінансовій звітності необхідно розкривати всі статті, які є достатньо істотними, для того, щоб впливати на оцінки і рішення.  

Згідно положенням, висловленим в цих стандартах, в балансі повинна відображатися реальна вартість активів. Оцінка стану дебіторської заборгованості може базуватися на багатьох критеріях:

  •  оцінка фінансового положення дебітора (звітні дані);
  •  оцінка історії дебіторської заборгованості суб'єкта у минулому, пов'язаної з даним підприємством;
  •  стан погашення поточної заборгованості за останній час;
  •  оцінка операційного циклу і виду діяльності компанії;
  •  оцінка прострочення дебіторської заборгованості по термінах;
  •  сумарна оцінка дебіторської заборгованості;
  •  переговори з дебіторами з приводу підтвердження залишку дебіторської заборгованості.

Зокрема, що стосується дебіторської заборгованості, то відповідно до МСБО, продавець, що здійснює продаж в кредит, з повною визначеністю може вважати, що деяку частину дебіторської заборгованості зрештою буде неможливо стягнути. У випадках, коли очікується, що дебіторську заборгованість неможливо буде стягнути повністю, в обліку створюється резерв на покриття безнадійної дебіторської заборгованості. Ця операція виконує 2 функції:

1 – безнадійна заборгованість відноситься на витрати того звітного періоду, в якому реалізація привела до виникнення такої заборгованості (принцип відповідності, відповідно до якого витрати і пов'язані з ними доходи повинні відображатися в тому ж періоді );

2 – дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду оцінюється за чистою ціною реалізації, тобто в сумі грошових коштів, які очікується одержати.

Не існує якого-небудь єдиного правила для визначення того, коли заборгованість стає безнадійною. Те, що дебітор не погашає заборгованість відповідно до контракту, або відмовляється від платежу по векселю по настанню терміну погашення не обов'язково означає, що заборгованість стає безнадійною. Одним з індикаторів часткової або повної неможливості стягнення дебіторської заборгованості є банкрутство боржника. До інших показників відноситься ліквідація підприємства-боржника, наявність декількох невдалих спроб стягнення заборгованості і неможливість стягнення через закон або термін давності.

5. Облік безнадійної дебіторської заборгованості по методу резервування. Метод прямого списання безнадійної заборгованості.

У світовій практиці існує 2 методи списання дебіторської заборгованості:

1 – метод нарахування резерву під заборгованість і списання заборгованості за рахунок цього резерву;

2 – метод прямого списання дебіторської заборгованості без створення резервів.

Дані методи базуються на сукупності оцінок, терміновості і інших чинників.

При першому методі резерв створюється не по кожній дебіторській заборгованості окремо, а формується портфельний. Наприклад, при визнанні заборгованості проблемною в другому місяці кварталу і за умови формування резерву на перше число звітного кварталу резерв буде сформований тільки на перше число наступного податкового кварталу.

Наприклад: портфель дебіторської заборгованості підприємства на 01.01. мав наступний вигляд:

Дебітори

Терміновість дебіторської заборгованості

До 30 днів

Від 30 до 90 днів

Більше 90 днів

Дебітор 1

100

20

0

Дебітор 2

96

32

2

Дебітор 3

2

17

16

Разом

198

69

18

Таким чином за станом на 01.01. резерв під сукупний портфель дебіторської заборгованості з урахуванням відсотків резервування (табл.1) розраховуватиметься по формулі:

(198*2%) + (69*50%) + (18*100%) = 56,46 од. Отже на 01.01. в обліку буде зроблений запис:

сформований резерв під портфель дебіторської заборгованості:

Д-т «Витрати»

К-т «Резерв сумнівної заборгованості» Сума – 56,46

При відвантаженні товарів або наданні послуг на будь-яку дату на протязі податкового періоду в обліку буде зроблений запис:

Д-т „Дебіторська заборгованість”

К-т „Дохід від реалізації” Сума 160 од.

Проводка по формуванню резерву у розмірі 2% не здійснюється на протязі кварталу. Корегування портфеля у бік його збільшення або зменшення буде здійснене на базі стану сукупного портфеля дебіторської заборгованості.

Наприклад: портфель на 01.04. має вигляд:

Дебітор 1

150

20

0

Дебітор 2

96

30

2

Дебітор 3

0

19

22

РАЗОМ

246

69

24

За станом на 01.04. резерв під сукупний портфель дебіторської заборгованості з урахуванням відсотків резервування буде рівний:

(246*2%) + (69*59%) + (24*100%) = 63,42 од.

Отже на 01.04. в обліку буде зроблений запис:

Д-т „Витрати”

К-т „Резерв” Сума (63,42-56,46) 6,96 од.

При негативній різниці буде зроблена реверсивна (зворотна) проводка:

Д-т „Резерв”

К-т „Витрати” на негативну різницю.

Корегування резерву буде проводитися завжди, крім випадків, коли ухвалене остаточне рішення про списання дебіторської заборгованості з балансу на підставі інформації про банкрутство дебітора, нереагування на запити щодо заборгованості. Підприємство вирішує, що дана заборгованість ніколи не буде погашена, і на підставі цього списує заборгованість за рахунок резерву. Наприклад, підприємство визнало, що дебітор 3 не буде погашений у розмірі 22 од. В цьому випадку складається запис:

Д-т „Резерв”

К-т „Дебіторська заборгованість” Сума 22од.

Іноді, після списання заборгованості, дебітор виявляється в стані її погасити. У такому разі можливі 2 варіанти:

1 – кошти повернені в тому випадку, якщо заборгованість була списана за рахунок резерву;

2 – борг повернений контрагенту в році, наступним за роком списання її за рахунок засобів резерву.

Будуть зроблені записи:

Відновлена раніше списана за рахунок резерву сума

Д-т „Дебіторська заборгованість”

К-т „Резерв” Сума 22 од.

Списана повернена заборгованість

Д-т „Резерв”

К-т ”Витрати” Сума 22 од.

Віднесена повернена заборгованість в наступному податковому періоді на збільшення доходу

Д-т „Резерв”

К-т „Дохід від реалізації”.

У разі повернення заборгованості, на яку раніше був нарахований резерв, розрахункова сума резерву коректується у бік зменшення і зменшує витрати звітного періоду на суму поверненої заборгованості. А у випадку погашення наступного року відноситься на зменшення доходу року, в якому відбулося вказане погашення.   

Деякі компанії замість використовування рахунку Резерв сумнівних боргів безпосередньо дебетують рахунок „Прибутку і збитки” у міру виявлення безнадійних боргів. Метод прямого списання не є кращим з погляду теорії бухгалтерського обліку, оскільки не дає можливість привести у відповідність доходи і витрати. Безнадійну заборгованість відносять до збитків в тому звітному періоді, в якому вона була знайдена, а не в тому, в якому була зроблена реалізація відповідного товару.

6. Облік короткострокових і довгострокових векселів одержаних.

Простий вексель – це безумовне зобов'язання сплатити певну суму  на вимогу або у встановлений термін. Особа, яке підписує вексель, а тим самим зобов'язується сплатити по ньому називається векселедавцем, особа, яка одержує платіж – ремітентом. Якщо термін оплати векселя менше року, то ремітент відображає його в балансі як векселі одержані в ліквідних активах.

При обліку простих векселів необхідно знати значення наступних показників:

Дата погашення – вона або прямо указується у векселі, або визначається якимсь іншим способом (число днів, місяців, з дати підписання векселя. При цьому виключається дата оформлення, але включається дата погашення).

Термін векселя – тривалість дії векселя в днях.

Позиковий відсоток і процентна ставка – це або платня за користування кредитом, або винагорода, одержувана за надання кредиту. Величина позикового відсотка залежить від 3 чинників: номінала векселя, процентної ставки і терміну, на який позичаються засоби.

Позиковий відсоток = номінал векселя * процентна ставка * час

Сума погашення – загальна сума, виплачувана по векселю в день погашення.

Сума погашення = номінал векселя + позиковий відсоток

Облік векселя і облікова ставка. Обліковувати вексель – значить одержати авансом позиковий відсоток. Облікова ставка є сумою позикового відсотка, що віднімається.

Облікова ставка = сума погашення *процентна ставка * час

Виплата по врахованому векселю – якщо особа бере у позику під вексель, то воно одержує суму, рівну номінальній вартості, або номіналу векселя. Але якщо здійснюється облік одержаного векселя, то сума, яку він одержує, називається виплата по врахованому векселю і розраховується за мінусом позикового відсотка.

Бухгалтерські записи по обліку простих векселів одержаних діляться на п'ять груп:

1 – отримання векселя. Приклад: від покупця 1 червня одержаний під 12% вексель строком на 30 днів на суму 4000 дол. У покриття існуючої дебіторської заборгованості.

Д-т „Векселі одержані”

К-т „Рахунки до отримання” Сума 4000 дол.

2 – погашення векселя. Після погашення векселя через 30 днів разом з позиковим відсотком робиться запис:

Д-т „Каса”  Сума 4040 (4000*12\100*30\360=40)

К-т „Векселя одержані” 4000дол.

К-т „Доходи по відсотках” 40 дол.

3 – облік відмовного векселя. Якщо вексель не оплачується векселедавцем у вказаний строк, вважається, що відбулася відмова від оплати векселя. В цьому випадку робиться запис:

Д-т „Рахунки до отримання” – 4040 дол.,

К-т ”Векселі одержані” – 4000 дол.

К-т „Доходи по відсотках” – 40 дол.

4 – облік векселя. Багато фірм, щоб знайти гроші для поточних операцій, вважають за краще не зберігати у себе одержані векселі, а продавати їх банкам або фінансовим компаніям за готівковий розрахунок. Утримувач векселя ставить свої підписи на зворотному боці(індосамент) і передає його в банк. Якщо векселедавець у вказаний термін не зможе погасити вексель, по ньому перед банком відповідає індосант.  

Приклад: переданий в банк за 60 днів до дати погашення вексель на суму 1000 дол., виданий під 12% на термін 90 днів. Банк враховує його за готівку з обліковою ставкою 15%. Тоді виплата по врахованому векселю буде розрахована як сума погашення за вирахуванням облікової ставки і відображена в обліку таким чином:

Дебет              Сума                                             Кредит                                             Сума

Каса     сума погашення              

            (1000+(1000*12\100*90\360) -            Векселі одержані                              1000

            мінус облікова ставка

            -1030*15\100*60\360)=25,74            Доходи по відсотках                           4,25.  

                     1004,25   

Оскільки передбачуваний до отримання позиковий відсоток у розмірі 30 дол. перевищує облікову ставку, то різниця в 4,25 дол., відноситься на кредит рахунку „Доходи по відсотках”. Якщо виплата по врахованому векселю, менше ніж сума погашення, то різницю відносять в Д-т рахунка „Витрати по відсотках”.

5 – трансформаційні записи. Вексель, одержаний в одному звітному періоді, може підлягати оплаті лише в наступному звітному періоді. Оскільки відсотки наростають щодня, то відповідно до принципу відповідності доходів і витрат необхідно визначити суму по відсотках, нараховану за звітний період, в якому був виписаний вексель.

Приклад: Фірмою, що щомісячно складає звітність, 31 серпня було одержано 8% вексель на суму 2000дол., строком на 60 днів. 30 вересня робиться наступний трансформаційний запис:

На суму нарахованих відсотків, що підлягають оплаті (2000 * 8\100 * 30\360 = 13,33 дол.)

Д-т „Нараховані до оплати відсотки” (стаття Поточні активи в балансі)

К-т „Доходи по відсотках” Сума 13,33 дол.

30 жовтня при оплаті суми погашення і відсотків робиться запис:

Д-т „Каса” – 2026,67      К-т „Векселі одержані”                            2000

                                        К-т „Нараховані до оплати відсотки”     13,33

                                        К-т „Доходи по відсотках”                      13,34

Тема 3 Облік товарно-матеріальних запасів та довгострокових активів.

  1.  Поняття й склад товарно-матеріальних запасів.
  2.  Бухгалтерський облік руху матеріальних запасів.
  3.  Способи оцінки матеріальних запасів.
  4.  Розкриття інформації про матеріальні запаси у фінансовій звітності.

   5.Склад, класифікація і оцінка довгострокових активів.

   6.Облік та амортизація основних засобів.

1. Поняття й склад товарно-матеріальних запасів.

Товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) вміщують у co6i значну частину активів підприємства, призначених для здійснення основної діяльності. Вони також є основним джерелом доходу i відіграють важливу роль в утворенні прибутку.

Основні методологічні принципи обліку ТМЗ регламентовані МСБО № 2 „Запаси”. Згідно даного стандарту «запаси – це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної діяльності;

б) знаходяться в npoцeci виробництва для такого продажу

або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому npoцeci або при наданні послуг.”

До числа основних задач, обліку руху, використовуваних на підприємстві ТМЗ можна віднести наступні:

  1.  визначення вартості (собівартості, ціни), по якій ТМЗ потрапляють в оборот підприємства;
  2.  визначення вартості, по якій ТМЗ повинні відображатися в активі балансу на дату його складання;
  3.  визначення вартості, по якій ТМЗ повинні бути списані на витрати в результаті їх використання, споживання або продажу.

Стандартом обумовлена також методика визначення собівартості ТМЗ. До неї повинна входити купівельна вартість, витрати по доставці, зберіганню і переробці.

До складу ТМЗ належать: товари, готова продукція, сировина, незавершене виробництво.

Вартість залишків запасів на кінець облікового пepioдy та собівартість реалізованої продукції визначають за двома системами:

періодичною системою обліку;

постійною системою обліку.

Періодична й постійна системи - це два різних підходи до порядку застосування методів оцінки вартосі товарних запасів та собівартості реалізованоі продукції.

Відмінність між періодичною та постійною системами така:

постійна система вимагає більших зусиль праці, бо вона вимагає ведення відповідних облікових записів щодо кожного виду товарів або продукції на щоденній основі;

відрізняється контроль товарно-матеріальних запасів:

- при застосуванш періодичної системи на закінчення облікового періоду обов'язково проводиться інвентаризація ТМЗ, при постійній системі така інвентаризація не обов'язкова;

при застосуванні періодичної системи оцінка вартості залишків ТМЗ та собівартості реалізованої продукції проводиться в кінці облікового періоду, а при постійній – оцінка ведеться протягом усього облікового періоду.

Більшість підприємств з метою забезпечення керівництва підприємства інформацією про поточний стан ТМЗ та собівартість реалізованої продукції - завдяки розвитку комп'ютерної техніки, перейшли на постійну систему обліку.

Згідно з періодичною системою обліку ТМЗ собівартість реалізованої продукції визначаеється як залишкова величина за формулою:

ПС + П - КС = СРП,

де: ПС - початкове сальдо на рахунках запасів;

П - придбання протягом облікового періоду;

КС - кінцеве сальдо за даними інвентаризації;

СРП - co6iвapтicть реалізованої продукції.

При визначенні кінцевого сальдо за постійною системою проведення інвентаризації не обов'язкове, бо вона забезпечує даними про стан ТМЗ на кожен день облікового періоду по кожному елементу ТМЗ.

ПС + П - СРП = КС.

  1.  Бухгалтерський облік руху матеріальних запасів.

Бухгалтерський облік руху запасів залежить від системи обліку, що використовується на підприємстві.

Існує дві системи обліку запасів:

періодичною системою обліку;

постійною системою обліку.

Періодична й постійна системи - це два різних підходи до порядку застосування методів оцінки вартосі товарних запасів та собівартості реалізованоі продукції.

Відмінність між періодичною та постійною системами така:

постійна система вимагає більших зусиль праці, бо вона вимагає ведення відповідних облікових записів щодо кожного виду товарів або продукції на щоденній основі;

відрізняється контроль товарно-матеріальних запасів:

- при застосуванш періодичної системи на закінчення облікового періоду обов'язково проводиться інвентаризація ТМЗ, при постійній системі така інвентаризація не обов'язкова;

при застосуванні періодичної системи оцінка вартості залишків ТМЗ та собівартості реалізованої продукції проводиться в кінці облікового періоду, а при постійній – оцінка ведеться протягом усього облікового періоду.

Більшість підприємств з метою забезпечення керівництва підприємства інформацією про поточний стан ТМЗ та собівартість реалізованої продукції - завдяки розвитку комп'ютерної техніки, перейшли на постійну систему обліку.

При системі періодичного обліку надходження і вибуття запасів впродовж звітного періоду на рахунках запасів не відображається. Для обліку придбаних матеріалів і товарів використовується рахунок “Закупівлі”. В кінці звітного періоду сальдо рахунків запасів на початок звітного періоду і сальдо рахунку “Закупівлі” списуються на рахунок фінансових результатів. В кінці звітного періоду проводиться інвентаризація матеріальних запасів по місцях їх зберігання. На основі її результатів визначаються і оцінюються залишки запасів на кінець звітного періоду, які списуються на рахунки відповідних запасів з кредиту рахунків фінансових результатів.

Згідно з періодичною системою обліку ТМЗ собівартість реалізованої продукції визначаеється як залишкова величина за формулою:

ПС + П - КС = СРП,

де: ПС - початкове сальдо на рахунках запасів;

П - придбання протягом облікового періоду;

КС - кінцеве сальдо за даними інвентаризації;

СРП - co6iвapтicть реалізованої продукції.

При визначенні кінцевого сальдо за постійною системою проведення інвентаризації не обов'язкове, бо вона забезпечує даними про стан ТМЗ на кожен день облікового періоду по кожному елементу ТМЗ.

ПС + П - СРП = КС.

Періодична та постійна системи обліку – це два різні підходи до порядку застосування методів оцінки вартості ТМЗ та відображення їх у системі рахунків.

Розглянемо числовий приклад:

Компанія на 1 січня мала залишки на рахунках:

  •  грошові кошти – 7000$;
  •  товари – 800,

в т.ч. стільці офісні – 15 шт. за ціною 20$=300

        крісла              –  5 шт. за ціною 60$=300

        столи               –  5 шт. за ціною 100$=200

Протягом року компанія здійснила ряд операцій, які в системі постійного обліку слід відобразити так:

20.01 придбано за готівку стільці офісні: 9 шт. * 20$

Д-т „Товари (стільці)”                                180

        К-т  „Грошові кошти”                        180

10.02. придбано в кредит столи офісні 2 шт. х $100.

Д-т Товари (столи офісні) 200

     К-т Рахунки до сплати 200

12.05. придбано в кредит крісла кабінетні 3 шт. х $60.

Д-т Товари (кргсла кабтетт) 180

     К-т Рахунки до сплати 180

11.09. реалізовано в кредит стільці офісні 12 шт. по $35.

Д-т Рахунки до отримання 420

     К-т Доходи від реалізаії 420

Д-т Собівартістъ реалізованих товврів 240

     К-т Товари (стільці офісні) 240

25.10. реалізовано за готівку крісла кабінетні 5 шт. по $80.

Д-т Грошові кошти 400

     К-т Доходи вдd реалізації 400

Д-т Co6iвapmicmь реалізованих товарів 300

     К-т Товари (крісла кабінетні) 300

20.11. реалізовано в кредит столи офісні 3 шт. по $140

Д-т Рахунки до отримання 420

     К-т Доходи вid реалізації 420

Д-т Coбівapmicmь реалізованих товарів 300

     К-т Товари (столи офісні) 300

31.12. здійснено коригування та закриття paxyнків, відображено фінансовий результат діяльності компанії.

Д-т Доходи від реалізації 1240

     К-т Фінансовий результат    1240

Д-т Фінансовий результат 840

     К-т Coбівapmicmь реалізованих товарів  840

Д-т Фінансовий результат 400

     К-т нерозподілений прибуток                  400

  1.  Способи оцінки матеріальних запасів.

МСБО 2 „Запаси” передбачає, що при відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

1) метод суцільної ідентифікації (specific ideentifikation method);

  1.   метод середньої вартості ( average cost method);
  2.   метод списания перших надходжень - Fifо (first-in-first-out);
  3.   метод списания останніх надходжень - Lifo (last-in-first-out).

Метод ідентифікації вимагає спеціального кодування кожної пapтії придбаних запасів i їx окремого зберігання. Вартість реалізованих запасів, а також їx залишок на кінець періоду визначається за цінами конкретних партій, тобто за їx фактичними цінами. Але він не набув широкого розповсюдження через незручності, пов'язані з:

необхідністю мати достатні складські площі для окремого зберігання кожної napтії;

обтяжливістю прослідковування руху конкретних товарних одиниць за умови наявності великої кількості різноманітних товарів та частої зміни цін на них.

Однак, метод суцільної iдeнтифiкaцii виправдовує себе при організації oблiкy коштовних товарів, вартість окремих одиниць яких суттєво відрізняється від інших. Його застосування є логічним вибором для обліку нерухомості, автомобілів, дорогоцінностей - тобто товарів з високою ціною та в малій кiлькocтi.

Метод середньої вартості. Середня вартість визначається діленням загальної вapтостi товapiв для продажу на кількість одиниць товapiв для продажу.

Метод середньої вартості використовується дуже широко. Biн простий у використанні i систематичний, однак він не відображає динаміки цiн протягом звітного періоду та їx тенденції.

При застосуванні методу середньої вapтості слід пам'ятати, що середня ціна розраховується кожного разу, коли на склад надходить нова партія товару. При вибутті товарів ціна визначається як середньозважена при вибутті.

Середньозважена собівартість забезпечує рівномірну величину прибутку, і меншу залежність від коливання цін.

Метод Fifo широко відомий i розповсюджений у міжнародній практиці. Biн базується на припущенні, що запаси реалізуються у тій послідовності, що й купляються: придбані першими, першими i продаються.

При використанні формули «перше надходження – перша витрата» собівартість запасів в умовах періодичного і постійного обліку однакова. В умовах зростання цін ця формула забезпечує найнижчу собівартість продажу, результатом чого буде великий прибуток. Оцінка запасів по цій формулі найбільш наближена до їх фактичної собівартості.

Метод Lifo базується на тому, що одиниці товару, придбані останніми, реалізуються першими, тобот запас товарів на кінець звітного періоду складається з поточних запасів і перших надходжень.

При використанні формули «останнє надходження – перша витрата» одержуємо найвищу собівартість продажів і якнайменший прибуток. В умовах інфляції ця формула кращим способом відображає витрати і доходи в звіті про фінансові результати. З другого боку використання цієї формули приводить до завищення собівартості запасів в балансі і дає можливість маніпулювати показником звітного прибутку залежно від часу придбання запасів. Внаслідок чого в деяких країнах (Австралія, Великобританія, Сінгапур, Швеція, Швейцарія, а в останній час і в Україні) заборонене використовування формули Lifo.

  1.  Розкриття інформації про матеріальні запаси у фінансовій звітності.

Згідно МСБО 2, вимірювання і відображення в обліку та звітності ТМЗ повинне здійснюватися по найменшій з двох оцінок: по собівартості або за ринковою ціною. При цьому собівартість служить основною початковою базою вартісної оцінки запасів.

У примітках до фінансової звітності слід розкрити:

  1.  облікову політику, прийняту підприємством по оцінки запасів, включаючи використовувані формули собівартості;
  2.  загальну балансову вартість запасів та балансову вартість окремих груп запасів відповідно їх класифікації на підприємстві;
  3.  балансову вартість запасів, врахованих за чистою ціною реалізації;
  4.  суми будь-якого сторнування, раніше списаної вартості запасів в результаті збільшення їх чистої вартості реалізації, які визначаються як дохід звітного періоду;
  5.  обставини або події, які привели до сторнування раніше списаної вартості запасів;
  6.  балансова вартість запасів, яка передана для погашення зобов'язань.  

Методи оцінки й обліку товарно-матеріальних зaпaciв суттєво впливають на Баланс i 3вiт про прибутки та збитки, а також мають важливе значення для аналізу фінансового стану фірми та результати проведених нею операцій.

5.Склад, класифікація і оцінка довгострокових активів.

Основні засоби в зарубіжних країнах ототожнюють з поняттям необоротні активи (довгострокові активи). Вираження необоротних активів у грошовому вираження називається основним капіталом. Поняття необоротних активів дещо ширше від поняття основних засобів. Необоротні активи можна поділити на такі види:

  •  матеріальні активи (основні засоби): земля, будівлі, обладнання і т.ін.;
  •  природні ресурси. Це ресурси, що видобуваються і переробляються як початкова сировина для виробництва (нафта, газ, руда і ін.). Особливістю природних ресурсів є те, що вони піддаються не зносу, а вичерпуванню.
  •  нематеріальні активи.

Матеріальні активи визнаються основними і відображаються в балансі підприємства якщо вони  відповідають наступним критеріям:

1 – існує впевненість в тому, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цих активів;

2 – їх оцінка може бути достовірно визначена.

Особливістю довгострокових активів є те, що вони використовуються в господарській діяльності протягом тривалого періоду, і затрати на їх придбання або створення переносять на собівартість новостворених товарів, робіт чи послуг частинами у вигляді амортизаційних відрахувань.

Довгострокові активи в балансі, як правило, відображаються за статтями „Земля, будівлі, споруди, обладнання, інвестиції, нематеріальні активи, природні ресурси”.

В залежності від обліку перенесення вартості матеріальних довгострокових активів на продукцію розрізняють 3 їх види:

- активи, вартість яких зменшується в результаті їх зносу і переноситься на продукцію методом амортизації (будівлі, обладнання);

- активи, вартість яких зменшується в результаті їх виснаження (природні ресурси);

- активи, вартість яких у ході виробничої діяльності не зменшується (земля).

В міжнародній практиці існують такі методи оцінки основного капіталу:

- первісна (купівельна) вартість – сума всіх грошових витрат на придбання, доставку й монтаж основних засобів;

- ліквідаційна вартість – це частина купівельної вартості, яку власник активу планує повернути по закінченню визначеного строку корисного використання цього активу, вона залежить не тільки від стану активу, а й від ринку збуту;

- справедлива вартість – це сума, за якою актив можна обміняти в операції в: обізнаними, зацікавленими та незележними сторонами;

- переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки;

- балансова вартість – це оцінка майна за залишковою вартістю, вона є вартістю обєкта підприємницької діяльності, що відображається в його фінансових звітах;

- правдива вартість (існує в США)– оцінюються активи фірми, відношення ціни акції до доходу. Для компаній, які існують давно та досягли стійкого рівня доходів. Цей коефіцієнт знаходиться на рівні приблизно 5:7.

6.Облік та амортизація основних засобів.

При обліку довгострокових активів використовуються облікові концепції, передбачені міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:

принцип вартості - у день придбання довгострокових активів їx оцінюють та відображають в обліку за купівельною вартістю, вираженою в грошовому еквіваленті;

принцип погодженості - протягом усього періоду експлуатації (від моменту придбання до моменту списання) витрати з використання довгострокових активів визначають та відображають в обліку так, щоб максимально погодити їx iз тими доходами, які отримала компанія за цей період унаслідок їx експлуатації;

визнання прибутку чи збитку - визначення фінансового результату від експлуатації довгострокових активів у день списання його з балансу з будь-якої причини.

Для організації обліку основних засобів їх попередньо класифікують за такими ознаками:

  •  функціональна роль (призначення) майна;
  •  термін служби (передбачуваний термін використання);
  •  місце знаходження;
  •  фізичний характер обладнання.

Крім цього, в більшості західних країн аналітичний облік основного капіталу ведуть за такими групами:

  •  земля;
  •  будівлі;
  •  машини та обладнання;
  •  автоматичне обладнання;
  •  обладнання контор.

Кожній складовій цієї класифікації відповідає синтетичний рахунок у плані рахунків.

Облік основного капіталу на Заході ведеться за кожним окремим об’єктом так само, як і в Україні.

Переміщення майна, а також ліквідація основних засобів без письмового дозволу відповідальних осіб не дозволяється. Факт ліквідації оформляється так званим балансом на списання майна. У цьому балансі вказують: ціну придбання, суму нарахованої амортизації, залишкову вартість. За наслідками ліквідації складають спеціальний звіт, у якому перераховують одержані від ліквідації матеріали.

Аналітичний облік ведеться в спеціальних книгах (книга основного капіталу, книга майна). Найпростішим та обов’язковим  первинним документом необоротних активів є інвентарна таблиця.

При надходження основних засобів складають бухгалтерський запис:

Д-т „Будівлі”, „Земля”, „Машини і обладнання”

К-т „Рахунки до оплати” (якщо оплата не відбулася)

К-т „Грошові кошти” (якщо оплата відбулася).

При вибутті основних засобів складають бухгалтерський запис:

Д-т „Рахунки до отримання” (якщо оплата не відбулася) Д-т „Грошові кошти” (якщо оплата відбулася).

Д-т „Зношення основних засобів”

Д-т „Збитки від вибуття” або К-т „прибутки від вибуття”

К-т „Будівлі”, „Земля”, „Машини і обладнання”

МСБО 16 передбачається переоцінка ОЗ виходячи з їх справедливої вартості на момент переоцінки. Справедливою вартістю ОЗ є їх ринкова вартість, визначена експертною оцінкою виробленої професійними оцінювачами.

Переоцінку слід проводити регулярно, для того, щоб балансова вартість ОЗ істотно не відрізнялася від їх справедливої вартості на дату балансу. У разі незначного коливання ринкової вартості ОЗ достатньо проводити їх переоцінку кожних 3 або 5 років. Слід пам'ятати, що при переоцінці певного об'єкту ОЗ, необхідно переоцінювати весь клас ОЗ, до якого він належить.

Результати переоцінки відображаються таким чином:

Дооцінки відображається

Д-т «Основні засоби»

К-т «Дооцінка»

Дооцінка в балансі відображається у складі власного капіталу.

Сума зниження ціни списується на витрати підприємства і відображається в звіті про фінансові результати.

МСБУ 16 передбачений перегляд термінів корисного використовування ОЗ. Якщо в результаті аналізу з'ясовується, що термін корисного використовування ОЗ істотно відрізняється від первинної оцінки слід скоректувати суми амортизації в поточному і майбутніх періодах. Періодично також слід переглядати методи нарахування амортизації ОЗ. Зміна методів нарахування амортизації повинна знайти віддзеркалення у фінансовій звітності.

Усі матеріальні активи тривалого користування, крім землі, мають обмежений термін використання. Після кількох років експлуатації засоби виробництва стають повністю непридатними. Вони можуть стати непридатними через одну з двох причин: у результаті їx фізичного зносу, в результаті їx морального зносу.

Фізичний знос засобів виробництва є результатом їx використання, експлуатації, а також дії природних факторів — вітру, дощу, сонця тощо. Періодичний ремонт i постійний догляд можуть зберегти будівлі й обладнання в хорошому стані та значно подовжити термін їx служби, але зрештою будь-яка будівля i кожна машина все-таки стають непридатними.

Моральний знос — це процес, у результаті якого активи не відповідають сучасним вимогам внаслідок прогресу та розвитку техніки й інших причин. Навіть будівлі часто стають морально застарілими, не встигнувши фізично зноситися. Бухгалтери, як правило, не розрізняють фізичний i моральний зноси, оскільки їx цікавить термін експлуатації основних заco6iв, не залежно від можливого терміну їx служби.

МСБО 16 визначає амортизацію як систематичний розподіл вартості об'єкту ОЗ, який підлягає амортизації, на протязі терміну його корисного використання. Вартість ОЗ, які підлягають амортизації, розраховується як різниця між собівартістю об'єкту і його ліквідаційною вартістю.

Якщо у момент придбання і оприбуткування об'єкту ОЗ, не представляється можливим визначити його ліквідаційну вартість то вона прирівнюється до 0.

Терміном корисної експлуатації ОЗ є період, впродовж якого підприємство планує його використовувати. Термін корисної експлуатації ОЗ визначається з урахуванням наступних показників: очікуваної потужності або продуктивності об'єкту; очікуваного фізичного зносу; морального зносу; правових обмежень щодо використання об'єкту.

МСБО 16 не містить вичерпного переліку методів, яких слід дотримуватися при розрахунку амортизації. Єдиною вимогою є те, що метод амортизації повинен забезпечити розподіл вартості активу на систематичній основі і відображати спосіб, при якому підприємство одержить від експлуатації об'єкту, що амортизується, оптимальні економічні вигоди.

МСБУ 16 передбачені наступні методи амортизації:

Метод прямолінійного списання, при якому вартість об'єкту основних засобів списується однаковими частинами впродовж всього терміну використовування.

Сума щорічної амортизації визначається:

(Купівельна вартість – Ліквідаційна вартість)  

строк корисної служби

Метод прямолінійного списання має свої переваги і недоліки:

Переваги – простота розрахунку і рівномірність розподілу сум амортизації між звітними періодами; недоліки – не враховується моральний знос, не враховується продуктивність об'єкту в різні роки його експлуатації, не враховується необхідність великих витрат на ремонт останніми роками його експлуатації.

Виробничий метод (пропорційно випуску виробленої продукції) передбачає, що первісна вартість активу знецінюється з кожною випущеною одиницею продукції, і тому знос нараховується безпосередньо на кожен виріб. Норма амортизації на одиницю продукції визначається за формулою:

(Купівельна вартість – Ліквідаційна вартість)  

Обсяг випущеної продукції (одиниць)

Вважається, що цей метод теж простий, раціональний і об’єктивний, але широкого використання він не набув, оскільки не можливо наперед визначити точний обсяг випущеної продукції.

Методи прискореного списання:

Метод дегресивної (прискореної) амортизації – передбачає прискорену амортизацію в перші роки експлуатації ОЗ, що означає щорічне зменшення амортизаційних відрахувань. Прискорений метод амортизації визначається найінтенсивнішим використанням об'єкту в перші роки його експлуатації; накопиченням коштів для заміни об'єкту у разі його швидкого морального зносу або  інфляції; забезпечення можливості збільшення витрат на ремонт об'єкту в останні роки його експлуатації. Найпоширенішими методами прискореної амортизації є:

- метод суми цифр числа років (кумулятивний метод), за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.

- метод зменшуваного залишку (подвійний), за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об’єкта, і подвоюється.

У бухгалтерському обліку нарахування амортизації відображається:

Д-т «Витрати на амортизацію»

К-т «Накопичений знос основних засобів».

Тема 4 Облік короткострокових та довгострокових зобов'язань.

  1.  Поняття, види і оцінка короткострокових зобов'язань.
  2.  Облік розрахунків з постачальниками. Облік заборгованості з векселів виданих.
  3.  Основи обліку розрахунків по оплаті праці.

4.Зміст й оцінка довгострокових зобов’язань.

5.Види облігацій, порядок їх випуску.

6.Облік довгострокових облігацій.

  1.  Поняття, види і оцінка короткострокових зобов'язань.

Зобовязання є юридично регламентованим обовязком компанії щодо виплати грошей і надання товарів, робіт і послуг, які виникли в результаті минулих подій.

Зобовязаня поділяються на короткотермінові та довготермінові які послідовно відображаються в балансі.

У бухгалтерському обліку виділяють моменти виникнення, оцінки і класифікації зобов'язань.

Момент винекнення зобов'язання.  Зобов'язання відображаються в обліку тільки тоді, коли виникає заборгованість по ньому. Це правило застосовувати важче, ніж здається, бо значна частина короткострокових зобов'язань представляє накопичені суми, наприклад нарахована зарплата, обчислені суми по відсотках і належні виплаті податки. З другого боку фірма може укласти угоду про подальші (майбутні) операції. Наприклад, компанія може домовитися про виплату 50 тис. дол. в рік на протязі 3 років адміністративному працівнику  або дати інші обіцянки. Ті, що підлягають виконанню зобов'язання, не є заборгованістю, оскільки їх виконання відноситься до майбутнього, а не до прямих операцій.

Оцінка зобов'язань. Зобов'язання звичайно оцінюються сумою грошей, необхідною для сплати боргу, або, в умовах ринку, вартістю товарів і послуг, які необхідно представити. Для більшості зобов'язань сума завжди відома, але для деяких вона повинна бути розрахована. Наприклад, торговець автомобілями, продаючий легковий автомобіль з однорічною гарантією, повинен поставити запчастини і забезпечувати обслуговування на протязі року. Зобов'язання існує. Тому що продаж відбувся, але сума його ще повинна бути підрахована.

Класифікація зобов'язань. Короткострокові зобов'язання або короткострокова кредиторська заборгованість включає борги, погашення яких очікується на протязі року або господарського циклу,  якої б тривалості він не був.

Інформація про зобов'язання. Крім правильної реєстрації моменту винекнення зобов'язань, їх оцінки і класифікації необхідна детальніша інформація про зобов'язання фірми у фінансовій звітності підприємства, щоб користувач звітності міг побачити вплив таких зобов'язань на ліквідність, рентабельність фірми.  

Короткотермінові зобовязання поділяються на дві групи:

  •  детерміновані, або чітко виражені, зобовязання;
  •  можливі, чи непербачені, потенційні зобовязання.

Детерміновані – це зобовязання, які чітко визначені як з погляду існування, тобто обумовленя контрактом і законодавчими вимогками, так і щодо велеичи (сума їх точно обумовлена). Це – рахунки до сплати (кредиторська заборгованість за рахунками), рахунки з обліку заборгованості по векселях виданих, рахунки по обліку розрахунків з оплати праці, рахунки по обліку заборгованості з податків, дивідендів і інше.

Непередбачені чи потенційні зобовязання визначаються як умова або ситуація, кінцевий результат якої буде підтверджено тільки в момент здійснення чи нездійснення непередбачених подій. Тобто підтверджується сума платежів платника, дата платежів або наявність самого платежу.

Непердбачені зобовязання можуть нараховуватись і відображатись у звітності, а можуть відображатись лише в поясненнях до звітності.

  1.  Облік розрахунків з постачальниками. Облік заборгованості з векселів виданих.

Рахунки до оплати (кредиторська заборгованість) є заборгованістю компанії за товари, роботи, послуги, що виникли в результаті придбання за відкритим рахунком. Визначення величини кредиторської заборгованості не спричиняє труднощів, оскільки ця сума відображена в рахунку.

В бухгалтерському обліку відображається такою проводкою:

Д-т Товари, роботи, послуги

    К-т Рахунки до сплати

За довгострокову оплату постачальник може на адти покупцеві знижку:

Д-т Товари, роботи, послуги  5000

    К-т Рахунки до сплати  4500

    К-т Розрахунки за знижками одержаними       500

Погашення заборгованості по рахункам до сплати:

Д-т Рахунки до сплати

    К-т Грошові кошти  

Якщо придбані ТМЦ не відповідають умовам контракту покупець може виставити претензію, або їх повернути:

Д-т Рахунки до сплати

    К-т Претензія  

або

Д-т Рахунки до сплати

    К-т ТМЦ  

Розрахунки векселями дуже поширена форма розрахунків. Для обліку векселів виданих (векселі до оплати) призначений рахунок „Векселі видані”.

Є два види векселів до оплати:

- торгові векселі до оплати;

- неторгові векселі до оплати, чи векселі короткотермінової позики.

Торгові векселі виникають при купівлі основних засобів, ТМЦ, робіт, послуг. Величина такої заборгованості визначається номінальною сумою векселя. При цьому проценти, якщо вони визначені, відображаються як самостійний вид короткострокової заборгованості.

Приклад.

1 жовтня фірма отримала позику 1000 дол. під 12% на рік з оплатою процентів у момент погашення. В бухлалтерському обліку ця операція буде відображена:

1 жовтня

Д-т Грошові кошти 1000

    К-т Векселі до оплати     1000

31 грудня фірма, хоч ніяких процентів не виплачує, але робить коректуючу проводку на суму нарахованих процентів до виплати, що віднесені на цей рік і є виплатами в цього року.

Д-т Витрати за виплатою процентів 30 (1000*12%*3/12)

    К-т Проценти до виплати     30

30 вересня (після закінчення дії векселя) при погашення номінальної вартості векселя та процентів буде складено такі записи:

Д-т Витрати за виплатою процентів 90 (1000*12%*9/12)

    К-т Проценти до виплати     90

Д-т Проценти до виплати  120

Д-т Векселі до оплати 1000

    К-т Грошові кошти      1120

  1.  Основи обліку розрахунків по оплаті праці.

У систем МСБО існує три види зобов'язань, повязані з обліком зарплати:

1 – заборгованість по виплаті зарплати;

2 – заборгованість по податках, стягуваних із зарплати;

3 – заборгованість по нарахуванні на заробітну плату.

Зобов'язання по зарплаті. Зарплата робітників розраховується виходячи з почасової ставки або відрядного вироблення. Для службовців встановлюється місячний або річний оклади. Крім визначення мінімального рівня зарплати держава упорядковує виплати за наднормові роботи, якими вважаються години, відпрацьовані понад 40 в тиждень і 8 в день. У виплатах за наднормовий час встановлений мінімум може бути перевищений. Розрахунки регулюються МСБО 19 «Виплати працівникам». Даний стандарт визначає п'ять категорій виплат:

- Короткострокові виплати працівникам (зарплата, внески на соц.страхование, щорічні відпускні, премії, участь в прибутки, медичне обслуговування, надання житла, автомобілів, товарів);

- Виплати по закінченню трудової діяльності (пенсії, страхування, мед.обслуживание);

- Інші довгострокові виплати працівникам (додаткова відпустка, що компенсується, за вислугу років, академічну відпустку, виплати з нагоди ювілеїв, виплати у зв'язку з тривалою непрацездатністю, виплати частини прибутку і премії після 12 місяців);

- Виплати при звільненні працівників (зобов'язання перед працівником при виході його на пенсію);

- Компенсаційні виплати інструментами капіталу підприємства (акції, за вартістю беї низкою ніж справедлива, виплати грошовими коштами майбутньої ринкової вартості акцій.

Облік використання робочого часу ведуть табельники або спеціально встановлені автомати, а іноді й caмi робітники.

Табельник складає картку обліку часу. Картки обліку часу об'єднують iз маршрутними листами, щоденними рапортами, робочими нарядами й іншими первинними документами. У них вказують прізвище працівника, номер жетона, зміну роботи, назву цеху, вид i час роботи, кількість відпрацьованих годин, у т. ч. понаднормово. Робітник два рази на день (на початку та в кінці зміни) фіксує в картці час початку i закінчення роботи. У картці враховуються також внутрішньозмінні простоювання. Після закінчення одного виду роботи i переведення робітника для виконання іншої роботи попередня картка обліку часу закривається, а замість неї відкривається нова. При автоматизованій системі обліку робочого часу окремим виробничим операціям, згідно з технологією виробництва, присвоюють коди. Робітник, приступаючи до виконання роботи (конкретної операції), пробиває в перфокартці свій особовий номер, час, початок i закінчення виконання роботи (операції). Ці дані комп'ютерною мережею автоматично надходять у центральний диспетчерський пункт, який здійснює первинний облік робочого часу, виробітку i нарахованої суми заробітної плати кожного працівника, бригади, дільниці, цеху, загалом на підприємстві. Тут також систематизуються дані про те, на що була використана робоча сила, xiд виробничого процесу, обсяги готових виробів i незавершеного виробництва, кількість матеріальних i трудових pecypciв, залишки матеріалів i напівфабрикатів на складі, обсяги виконаних робіт одним працівником за зміну, виконання загалом на дільниці, в цеху, на фірмі (заводі) i т. ін.

Щотижня на основі первинних даних відділ обліку заробітної плати перевіряє достовірність записів, нараховує заробітну плату i складає платіжну відомість.

У платіжній відомості зазначаються дата, прізвище, сума нараховаої зарплати, плати до видачі.. Відомість є одночасно реєстром обліку заробітної плати.

Кожний працівник отримує витяг iз платіжної відомості про нараховану заробітну плату й утримання з неї.

Нарахування заробітної плати відображається:

Д-т Витрати (Виробництво, адміністративні)

    К-т Заробітна плата

Зобов'язання по утриманнях із зарплати робітників і службовців. Як правило, кінцева сума, виплачувана робітникам і службовцям, менше нарахованої їм зарплати, в наслідок того, що підприємець за існуючим в країнах законодавством зобов'язаний утримувати певну частину заробітку своїх працівників (податки) на користь державних органів. Сюди відносяться податки до фонду соціального страхування; федеральний прибутковий податок. Певні утримання здійснюють також на користь самих робітників і нерідко по їх проханню. До цієї групи належать утримання до пенсійного фонду, страхові внески органам охорони здоров'я, внески осіб, що уклали договір страхування життя,  профспілкові внески і добродійні податки. Незалежно від того,  з якою метою здійснюють утримання із заробітної платні робітників і службовців, власник підприємства зобов'язаний перерахувати ці суми на користь відповідних державних органів, фондів або організацій. На соціальне страхування (у США – 7,51%) оподатковується зарплата робітників і службовців. Підприємець несе відповідальність за збір і перерахування цього податку до відповідних державних органів.  До інших утримання відносяться внески для виплати допомог через старість, страхові внески, переказ зарплати на  рахунок в банку. На кожного працівника на підприємстві відкривається особовий рахунок, в якому фіксують всі нарахування і вирахування з його заробітку. Підприємець несе відповідальність за правильність розрахунку суми утримань із зарплати робітників і службовців і за своєчасний переказ їх відповідним організаціям.

Кожен підприємець зобов'язаний сплатити 3 основні податки:

1 – прибутковий податок;

2 – федеральний податок по страхуванню по безробіттю (6,2%), який на відміну від прибуткового податку, утримується тільки із зарплати підприємців. Якщо підприємець разом з федеральним внеском на страхування по безробіттю платить ще і внесок до бюджету штату, то допускається пониження ставки федерального податку;

3 – податок на страхування по безробіттю, стягуваний до бюджету штату (5,4% з перших 7000дол.) формує спеціальний фонд, з якого виплачують посібник з безробіття.

На суму утримань із заробітної плати проводять такі бухгалтерські записи:

Д-т Заробітна плата

    К-т Прибутковий податок до виплати, Податок на соціальне страхувння до виплати, Інші утримання із заробітної плати.

Підприємство частіше виплачує заробітну плату чеками або через банк:

Д-т Заробітна плата

    К-т Грошові кошти.

Підприємство сплачує відрахування на соціальні потреби, федеральний податок, внески по безробіттю.

Д-т Витрати (Виробництво, адміністративні)

    К-т Федеральний податок, внески на соціальне страхувння, Інші відрахування.

Статті короткострокових виплат працівникам:

- зарплата працівникам і службовцям;

- короткострокові компенсації за відсутність працівника (такі як сплачена щорічна відпустка і сплачена тимчасова відсутність): при цьому очікується, що випадки відсутності відбуватимуться па протязі 12 місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги;

- участь в прибутках і премії, які підлягають сплаті впродовж 12 місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги;

- негрошові виплати (такі як медичне обслуговування, надання житла, автомобілів і безкоштовних товарів або послуг) для постійних працівників.

4.Зміст й оцінка довгострокових зобов’язань.

Міжнародного стандарту, який би був цілком присвячений обліку довгострокових зобов’язань, немає. Однак стандарт 17 „Оренда (Облік лізингу)” визначає зобов’язання, що виникають у результаті довготермінової оренди, а фінансові зобов’язання регулює стандарт 32 „Фінансові інструменти: розкриття і представлення інформації”.

Основні типи довготермінових зобов'язань:

  1.  Облігації до виплати.
  2.  Векселі до виплати.
  3.  Банківські позики, з терміном погашення понад один рік.
  4.  Застави до виплати.
  5.  Лізингові зобов'язання.
  6.  Пенсійні зобов'язання.

Облігації — один з найпоширеніших фінансових інструментів, якими користуються компанії для залучення грошових коштів, i один з найпоширеніших видів довготермінової заборгованості.

Облігація — це цінний папір, що випускається для залучення грошових коштів i дає право власникові через визначений проміжок часу отримати суму, вказану в облігації, а також проценти протягом періоду дії облігації.

Вексель до оплати — це зобов'язання оплатити визначену суму грошей у зазначений термін. Вони є процентними та безпроцентними. Довготермінові векселі до оплати — це векселі, видані на термін більше одного року.

Векселі є забезпеченими та незабезпеченими. Забезпеченими називаються закладні векселі, проценти з яких декларуються з річної ставки, хоча можуть виплачуватися щомісячно або щоквартально.

У міжнародній практиці не існує принципових відмінностей в обліку короткострокових і довгострокових банківських позик. Позики враховуються в балансі підприємства по основній сумі боргу. Відсотки, нараховані на момент складання балансу, указуються окремо як нарахування.

Довготермінові лізингові зобов'язання аналогічні продажу в кредит. Згідно з американськими стандартами орендатор повинен відображати отриманий актив i відповідні боргові зобов'язання за названою вартістю лізингових платежів за весь термін лізингу. Кожен лізинговий платіж складається з двох частин: процентів i частково погашеної основної суми боргу. На основні засоби, отримані за лізингом, нараховують знос, що відображається так:

1. Отримане за лізингом обладнання:

Дебет  "Обладнання за лізингом"

Кредит "Лізингові зобов'язання".

2. Нарахування амортизації:

Дебет "Витрати на знос"

Кредит "Амортизація за лізинговим обладнанням".

3. Погашення лізингового зобов'язання:

Дебет "Витрати на виплату процентів"

Дебет "Лізингові зобов'язання"

Кредит „Грошові кошти".

Пенсійна угода – це договір між фірмою і зайнятими в ній особами, по якому компанія зобов'язується виплачувати допомогу працівнику після його звільнення з роботи по віку. Більшість фірм виплачує пенсійну допомогу в повному розмірі, але іноді і самі працівники оплачують із зарплати частину пенсійної допомоги. Як ті так і інші виплати поступають до пенсійного фонду і з нього виплачується допомога пенсіонерам. В більшості випадків пенсійна допомога складається з щомісячних виплат працівникам після їх виходу на пенсію.

Сума пенсійних витрат є величиною, яка наперед визначена. Якщо сума грошей, внесених до пенсійного фонду, менше ніж пенсійні витрати, то виникає заборгованість, що показується в балансі, якщо ж сума грошей, виплачуваних за  пенсійною угодою, більше пенсійних витрат, то виникає авансом сплачені витрати, які відображаються в активі балансу.

5.Види облігацій, порядок їх випуску.

Є кілька типів облігацій.

1. Забезпечені та незабезпечені. Облігації можуть бути забезпечені нерухомістю чи іншим майном або цінними паперами інших компаній. Незабезпечені облігації не мають спеціального забезпечення, їx можуть випускати лише компанії з хорошою репутацією. Є також джанк-облігації — незабезпечені високоризикові облігації, за якими виплачують вищі проценти.

2. Облігації, кompi погашаються одночасно із серіями. Якщо облігації випуску погашаються разом, то вони є одночасні. Якщо погашення облігації відбувається через проміжок часу i погашаються частинами, то їx називають серійними.

3. Облігації, які можуть бути викуплені компанією, що їx випускає, достроково до дати погашення, називаються відкличними облігаціями.

4. Облігації, які можна обміняти на iншi цінні папери корпорації, наприклад акції. Обмін може бути проведено за бажанням власника облігації. Конвертованість облігації є додатковим стимулом для інвестора, оскільки дає можливість отримати від цього вигоду. Якщо ціна акції збільшується, то інвестор може обміняти облігації на акції, а якщо ціна облігацій падає, то він може тримати облігації до дати їх погашення.

  1.  Облігації, кompi погашаються товарами. Як правило, товаром виступають барелі нафти, тонни вугілля, унції дорогоцінних металів. Власникам облігацій надається право вибору — отримати визначену суму грошей або товар.
  2.  Процентні i безпроцентні облігації. Процентні — це стандартний тип облігацій з періодичною оплатою процентів. Безпроцентні — це облігації, з яких не виплачуються проценти; вони передбачають зобов'язання виплатити певну суму грошей у зазначений термін. Ці облігації продаються за ціною, значно нижчою від номіналу, тобто з великим дисконтом. Дисконт власник отримує в момент її погашення.
  3.  Зареєстровані та купонні облігації. Зареєстровані — це облігації, що зареєстровані компанією; їx випускають на ім’я певного власника. Проводячи реєстрацію власників облігацій, компанія в день виплати процентів висилає їм чек на розмір процентів, які належать до оплати. Купонні — це облігації пред'явника; вони не реєструються компанією, а мають відривні купони, на яких позначено розмір i дату виплати процентів. Ці купони відриваються i подаються у банк до оплати.
  4.  Облігації, процент за які виплачується лише moдi, коли компанія, що їx випустила, має прибуток. Як правило, цей вид облігацій використовують при реорганізації збиткових компаній.

Для того, щоб інвесторам орієнтуватися у вcix типах облігацій, періодично випускаються довідники, де публікуються рейтинги надійності. Так наприклад, три великі букви ААА означають найвищий ступінь надійності, АА — хороший ступінь надійності, АВ — ступінь надійності вище середнього, ВВВ — ступінь надійності нижче середнього.

6.Облік довгострокових облігацій.

Номінальна вартість облігації, як правило, становить 1000 дол. або кратна цій величині. Проценти виплачуються в більшості випадків два рази на рік. Ціна облігації виражається в пунктах — процентах від номінальної вартості. Якщо облігація продається зa 103 пунктами, це означає, що її ціна становить 1000 дол. х 103 % = 1030 дол.

Як правило, випуск облігацій оформляється контрактом, який є зобов'язанням заплатити визначену суму грошей у визначений момент часу та виплатити проценти, розраховані зa ставкою. У контракті вказують yci деталі випуску (кількість облігацій, ставка процента, дати виплати процентів, термін i тип облігації).

Випуск облігацій відображається в бухгалтерському обліку записом:

Дебет «Грошові кошти»

Кредит «Облігації до оплати»

Відсотки звичайно виплачуються 2 рази на рік і відображаються записом:

Дебет «Витрати по відсотках на облігації»

Кредит «Грошові кошти».

При випуску облігацій більшість компаній прагне встановити номінальну процентну ставку якомога ближче до ринкової – це ставка відсотків виплачуваних утримувачам облігацій, заснована на номінальній вартості облігації. Така процентна ставка і сума залишається фіксованою на протязі всього терміну позики. Ринкова процентна ставка – ця ставка заснована на сумах, виплачуваних на інвестиційному ринку по облігаціях з схожими умовами позики і ризику. Якщо ринкова процентна ставка вища номінальної, вартість облігацій, що випускається, буде нижче номінальної вартості. У такому разі облігації випускаються із знижкою. Знижка рівна сумі перевищення номінальної вартості над вартістю облігацій, що випускається. З другого боку, якщо ринкова процентна ставка менше за номінальну, вартість облігацій, що випускається, буде вище номінальної. В цьому випадку облігації випускаються з премією. Премія рівна сумі перевищення вартості, що випускається, над номінальною.

ПРИКЛАД: корпорація випустила облігації з 5-ти річним терміном погашення на 100 000 дол. з розрахунку 9% річних з вартістю, що випускається, 96149 дол. при ринковій процентній ставці 10%.

У бухгалтерському обліку буде зроблений запис:

Дебет „Каса”                                         96149

Кредит „Облігації до оплати”             96149

Дебет „Непогашена знижка”                3851

Кредит „Облігації до оплати”              3851

У балансі ця інформація відобразиться по стаття:

Довгострокові зобов'язання                   100000

Непогашена знижка                                  (3851)

Рахунок «непогашена знижка по облігаціях» є контрпасивним по відношенню до рахунку «Облігації до оплати». Знижка названа непогашеною, оскільки вона буде списана на протязі терміну позики.

ПРИКЛАД: корпорація випустила 5-ти річні облігації номінальною вартістю 100 000 дол. за 104100 дол. при ринковій ставці – 8%.

Бухгалтерський запис:

Дебет „Каса”                                         100000

Кредит „Облігації до оплати”             96149

Дебет „Каса”                                                                     4100

Кредит „Непогашена премія по облігаціям”                  4100

Облігаційна премія не повертається покупцям при погашенні облігації. З цієї причини премія списується на протязі періоду облігаційної позики на зменшення витрат по виплаті облігаційних відсотків.

Тема 5 Облік власного капіталу та розподілу прибутку в корпораціях

  1.  Суть і класифікація власного капіталу.
  2.  Облік капіталу в товариствах. Розподіл прибутків і збитків в товариствах.
  3.  Структура акціонерного капіталу. Облік випуску акцій та підписки на них.
  4.  Облік дроблення акцій. Нарахування та облік розрахунків з дивідендів.

  1.  Суть і класифікація власного капіталу.

Відповідно до Концептуальної основи МСБО власний капітал - це частина активів підприємства за вирахуванням всіх його зобов'язань.

До міжнародних стандартів, регулюючих питання обліку власного капіталу, відносяться:  Концептуальна основа складання і надання фінансової звітності;  МСБО 1 "Представлення фінансових звітів";  МСБО 32 "Фінансові інструменти: розкриття і представлення інформації".

Відповідно до Концептуальної основи МСБО власний капітал ділиться на підкласи. Наприклад, в акціонерному товаристві власний капітал ділиться на:

- внесені акціонерами засоби;

- нерозподілений прибуток;

- резерви, що відображають асигнування нерозподіленого прибутку;

- резерви, що відображають коректування збереженого капіталу.

Така класифікація необхідна для ухвалення рішень користувачами фінансових звітів, оскільки в ній наголошуються правові і інші обмеження здатності підприємства розподіляти і використовувати власний капітал. Вона може також відображати той факт, що сторони з різною часткою власності в підприємстві мають різні права на отримання дивідендів або виплати капіталу. Торгівля, виробнича і підприємницька діяльність здійснюється підприємствами різних форм власності: приватними підприємствами, суспільствами, трастами і різноманітними державними підприємствами. Правова і регулююча основи для таких підприємств часто відрізняються від використовуваних акціонерними товариствами. Наприклад, може існувати декілька обмежень щодо виплати власникам або іншим бенефіціарам сум з власного капіталу. Проте визначення власного капіталу і інші аспекти цієї Концептуальної основи, що стосуються власного капіталу, є прийнятними для таких підприємств.

У США під капіталом звичайно мають на увазі чисті активи підприємства (активи мінус зобов'язання). Власний капітал компаній США складається з двох частин:

- авансованого, тобто вкладеного капіталу - інвестицій, здійснених акціонерами;

- реінвестованого, тобто накопиченого, нерозподіленого прибутку, який є частиною прибутку, одержаного від здійснення комерційної діяльності і вкладеного в підприємство, а не розподіленого між учасниками (акціонерами), тобто прибуток за мінусом податку на прибуток і дивідендів.

Капітал у Франції має деякі особливості в порівнянні з класифікацією в інших країнах:

- інвестиційні гранти

- спеціальні податкові знижки.

Урядові інвестиційні гранти відображаються у складі капіталу, а також в звіті про прибуток і збитки разом з амортизацією капіталу, з якого виданий грант.

До спеціальних податкових знижок відносять дозвіл на прискорену амортизацію, податкові пільги для експортних операцій і т.п.

Французькі підприємства можуть купувати і продавати свої акції тільки за певних умов: для передачі працівникам, при зменшенні акціонерного капіталу або з метою регулювання ситуації на ринку, якщо компанія включена в лістинг {в цьому випадку вона може укладати угоди не більше ніж з 10% акцій). Викуплені власні акції відображаються в балансі як актив.

У Бельгії власний капітал включає шість основних розділів: капітал, премії по акціях, резерв по переоцінці, інші резерви, нерозподілений прибуток і збиток, інвестиційні дотації.

У Польщі розмір акціонерного капіталу повинен бути вказаний в Статуті. Капітал, названий власним фондом, складається із статутного, підписаного (неоплаченого) додаткового капіталу, резервів на переоцінку активів, іншого резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, чистого прибутку або збитку фінансового року.

У Великобританії в сучасних ринкових умовах, як і в більшості розвинених західних країн, переважають такі організаційно-правові форми підприємств, як корпорації і партнерства. Це свідчить про перевагу у власному капіталі частки інвестованих внесків. Тому часто власний капітал розглядається як позичений фірмою і підлягаючий поверненню в майбутньому. Джерела утворення засобів розділяють на дві групи власний  (акціонерний) капітал і позиковий капітал. І той, і інший є зобов'язаннями, боргами підприємства, тому що рано чи пізно отримані кошти необхідно повернути.

Розкриття інформації про капітал в звітності.

Основними формами організації підприємницької діяльності за кордоном є наступні: Одноосібно-приватне підприємство (одноосібне володіння); Спільно-приватне підприємство (товариство, партнерство, фірма, компанія); Корпорація (АТ, ТОВ).

З погляду бухгалтерського обліку, господарська діяльність одноосібно-приватних підприємств, розглядається відособлено від домашнього сімейного господарства власника підприємств. У обліку і звітності такого підприємства знаходять віддзеркалення тільки ті операції, які пов'язані з безпосереднім підприємством своїх виробничих функцій. Проте по законах багатьох країн власник такого підприємства несе повну персональну майнову відповідальність по боргах цього підприємства. Іншими словами майнова відповідальність не обмежується активами цього підприємства але розповсюджується на особисте майно самого власника. У бухгалтерському балансі одноосібно-приватне підприємство в розділі Капітал власника указує прізвище власника і вартість капіталу, інвестованого їм в дане підприємство.

Капітал в товаристві називається капітал партнерів. При цьому ведеться окремий облік по вкладеному і вилученому капіталу по кожному партеру. У розділі Балансу «Капітал партнерів» сальдо показується окремо по кожному рахунку. Кожен партер вкладає в товариство гроші, матеріальні і нематеріальні активи, або і те, і інше відповідно до договору товариства.  При цьому оцінка активів, що вносяться, проводиться за справедливою вартістю на день передачі активів в товариство. Активи, що вносяться, відображаються по дебету відповідних рахунків, а загальна їх вартість по кредиту рахунку «Вкладення капіталу». У звітності відображаються зміни на протязі періоду по кожній категорії частки в капіталі. Прибуток в товаристві ділиться на три частини: 1 – дивіденди на капітал партнерів; 2 – компенсація за послуги, надані партнерами (розглядається як зарплата партнера); 3 – додатковий прибуток від комерційного ризику. Якщо капітал, вкладений в діяльність товариства, дає найбільшу частину прибутку, тоді прибуток і збитки можуть розподілятися відповідно до вкладеного капіталу.  

Корпорація – це господарська одиниця, що є юридичною особою, має свій статут, необмежений термін дії. Право управління корпорацією передається раді директорів, і посадовцям – адміністрації, одиницею власності є акція. Капітал корпорації відображається в балансі в розділі «Акціонерний капітал» і включає наступні статті:

1 – авансований капітал, представляє суми вкладені акціонерами в корпорацію у вигляді привілейованих і звичайних акцій;

2 – реінвестований прибуток – частина прибутку, одержаного від ведення комерційної діяльності, яка була знов вкладена в підприємство, а не розподілена між акціонерами.

Одиницею власності в корпораціях є акція. Статутом корпорації реєструється кількість акцій, дозволених до випуску. У звітності корпорації повинна відображатися інформація про кількість акцій, дозволених до випуску, випущених і знаходяться в обороті, частка неоплаченого капіталу, номінальна вартість акцій, відстрочені девіденди, викуплені акції і т.д.

Звіт про рух власного капіталу – показує зміну коштів, вкладених власником у фірму, за певний проміжок часу. У Звіті знайшли віддзеркалення такі показники, як зміни:

в чистому прибутку за звітний період;

у кожній статті доходу або витрати безпосередньо у складі власного капіталу і загальній сумі цієї статі;

сукупний вплив змін в обліковій політиці і виправлення помилок; зміни в капіталі в результаті операцій з власниками; стан балансової вартості кожного класу власного капіталу на початок і кінець звітного періоду.

  1.  Облік капіталу в товариствах. Розподіл прибутків і збитків в товариствах.

Товариство – це асоціація 2 або більш осіб для ведення комерційної діяльності як співвласників з метою отримання прибутку. Створюється шляхом укладення договору двох і більш осіб, має обмежений термін діяльності, спільність представництва, необмежену відповідальність, сумісне володіння майном товариства, кожен партнер має право брати участь в прибутках товариства, і зобов'язаний відповідати за збитки.

Бухгалтерський облік в товариствах дуже схожий на облік в одноосібному володінні. Основна відмінність полягає у тому, що капітал в товаристві називається капітал партнерів. При цьому ведеться окремий облік по вкладеному і вилученому капіталу по кожному партеру. У розділі Балансу «Капітал партнерів» сальдо показується окремо по кожному рахунку.

Кожен партер вкладає в товариство гроші, матеріальні і нематеріальні активи, або і те, і інше відповідно до договору товариства.  При цьому оцінка активів, що вносяться, проводиться за справедливою вартістю на день передачі активів в товариство. Активи, що вносяться, відображаються по дебету відповідних рахунків, а загальна їх вартість по кредиту рахунку «Вкладення капіталу».

ПРИКЛАД: Дж. Едок і Р. Вілла створили товариство з продажу ювелірних виробів. Едок вніс 28000 дол., у вигляді грошових коштів і меблі на суму 37000дол. Вілла внесла 40000 дол. у вигляді грошових коштів і устаткування на суму 20000дол. У бухгалтерському обліку будуть зроблені записи:

ДЕБЕТ                                      КРЕДИТ                            СУМА  

Каса                                         Капітал Д.Едока                 28000

ОС Меблі                               Капітал Д. Едока                  37000

Каса                                         Капітал Вілли                      40000  

ОС Устаткування                   Капітал Вілли                      20000  

Цінності, відображені як активи, повинні бути включені в договір товариства.

Прибутки і збитки в товаристві можуть розподілятися будь-яким способом, який вказаний в договорі товариства.  Цей момент повинен бути записаний в договорі чітко і ясно, щоб уникнути конфліктів.  Якщо спосіб розподілу прибутку в договорі не вказаний, то згідно МСБО прибуток розподілятиметься рівними частками серед партнерів. Якщо в договорі визначений метод розподілу тільки прибутку, то згідно закону збитки розподіляються в тому ж співвідношенні, що і прибуток.

Якщо всі партнери працювали рівний час, внесли рівний капітал, і мають однакові управлінські повноваження, то рівний розподіл прибутку або збитку буде справедливим. Але якщо частки партнерів і участь в товаристві різне то і розподіл прибутку буде відмінним. Розрізняють 3 способи розподілу прибутку:

1 – по встановленій  фіксованій пропорції;

2 – по кількості внесеного капіталу;

3 – залежно від розміру зарплати і відсотків від капіталу по встановленій пропорції.

Один із способів розподілу прибутку і збитків – наперед встановлена певна пропорція кожному партнеру від загальної суми прибутку або збитку. Якщо всі партнери робили однакові внески, то вони відповідно одержують і рівні частки прибутку. Але можливі варіанти.

ПРИКЛАД: За звітний рік товариство Едока і Вілли одержало прибуток – 30000 дол. За умов договору прибуток (збитки) розподіляються в співвідношенні 60 % – Едоку і 40 % - Віллі. У бухгалтерському обліку будуть зроблені наступні записи:

Дебет – Сумарний прибуток                                 30000

Кредит – Вкладення капіталу Едока                    18000

Кредит – Вкладення капіталу Вілли                    12000

Якщо капітал, вкладений в діяльність товариства, дає найбільшу частину прибутку, тоді прибуток і збитки можуть розподілятися відповідно до вкладеного капіталу. Одним з можливих прийомів є використовування коефіцієнта, розрахованого на основі сальдо на початок року по рахункам вкладень капіталу кожного з партерів.

ПРИКЛАД: Вкладення капіталу Едока – 65000 дол. Вкладення капіталу Вілли – 60000 дол.. Прибуток – 140000 дол.

Разом вкладений капітал – (65000 + 60000) = 125000 дол.

Питома вага капіталу Едока – 0,52

Капіталу Вілли – 0,48.

Прибуток, одержаний Едоком – 140000 * 0,52 = 72800 дол.; Віллою – 140000 * 0,48 = 67200 дол.

У даному прикладі не враховується зміна капіталу (вкладення і вилучення) на протязі року. Якщо такі зміни будуть значні, то використовується другий прийом – середньорічного сальдо.

ПРИКЛАД: 01.01. 1992р. Едок і 01.11.1991р. Вілла вилучили по 10000дол. 01.02.1992р Вілла вклала додатково 8000 дол. Прибуток до розподілу – 140000дол.

Середня частка капіталу.

Партнер

Період

Капітал

+

К-ть місяців

=

Разом

Середній капітал

Едок

1.07.91г.-31.12.91г.

65000

*

6

=

390000

1.01.92г.-31.06.92г.

55000

*

6

=

330000

12

720000:12

60000

Вілла

1.07.91г.-31.10.91г.

60000

*

4

=

240000

1.11.91г.- 31.01.92г.

50000

*

3

=

150000

1.02.92г.– 1.06.92г.

58000

*

5

=

290000

12

680000:12

56667

РАЗОМ

116667

Процентне співвідношення в капіталі Едок = 60000 : 116667 = 51,4%

                                                                Вілла = 56667 : 116667 = 48,6%

Частка в прибутку: Едок = 140000 * 51,4 % = 71960

                                Вілла = 140000 * 48,6 % = 68040

При цьому методі потрібні розрахунки середнього капіталу, середньої частки капіталу і частки партнерів в прибутках і збитках.

При методі співвідношення, що враховує зарплату партнера, відсотки на вкладений капітал і фіксовану ставку. Беручи до уваги нерівні внески, товариства обумовлюють партнерам зарплату і відсотки по вкладеному капіталу або їх комбінацію при розподілі прибутку.  Відсотки і зарплата не розглядаються як витрати до моменту визначення прибутку.

Приклад: Едоку було встановлена зарплата (винагорода) – 8000 дол. Віллі – 7000 дол. Прибуток, що залишився, повинен бути розподілений однаково. За рік було одержано 140000 дол. прибутку.

Едок

Вілла

Розподілюваний прибуток

Прибуток до розподілу

140000

Розподіл дарування

Едок

8000

Вілла

7000

15000

Прибуток після віднімання дарування

125000

Рівномірний розподіл прибутку                                 Едок, що залишився

62500

Вілла

62500

125000

РАЗОМ

70500

69500

140000

У обліку буде зроблений запис:

Дебет – Прибутки                         140000

Кредит – Капітал Едока                  70500      

Кредит – капітал Вілли                   69500

Таким чином, винагорода є диференційованою залежно від реальної роботи партнера в товаристві і не залежить від вкладеного капіталу. У доповненні до зарплати партнери можуть одержати також відсотки на вкладений капітал. Розрахунок аналогічний.

  1.  Структура акціонерного капіталу. Облік випуску акцій та підписки на них.

Корпорація – це господарська одиниця, що є юридичною особою, має свій статут, необмежений термін дії. Право управління корпорацією передається раді директорів, і посадовцям – адміністрації. Одиницею власності є акція.

Корпорація є незалежним утворенням, з обмеженою, незалежною від солідарної відповідальністю, з свободою генерації капіталу і передачею права власності, з необмеженим терміном існування, з централізацією влади і відповідальності і можливістю залучення до управління професійних осіб.

Одиницею власності в корпораціях є акція. Утримувач акції одержує акціонерний сертифікат, що засвідчує частку акцій корпорації даного акціонера. Випущеними називаються продані або реалізовані іншим способом акції.

Наприклад. Корпорації дозволено випустити 500 000 акцій, але при її відкритті було реалізовано тільки 300 000 акцій. Утримувачам їх належить 100 % майна корпорації. 200 000 акцій, що залишилися, є не випущеними. Вони не дають ніяких прав і привілеїв. Циркулюючими називаються випущені і знаходяться в обігу акції. Акція не буде циркулюючою, якщо вона була викуплена корпорацією або повернена їй акціонером. Акції, викуплені корпорацією, і що знаходяться в її володінні, називаються тими, що викупленими «знаходяться в портфелі» або поворотними акціями.

Якщо випускається тільки один вид акцій, вони називаються звичайними. Їх сукупність називають залишковим капіталом корпорації. Привілейовані акції   дають своїм власникам перевагу при сплаті дивідендів, перевага при розподілі засобів ліквідовуваної корпорації, але вони не дають право голосу.

Дивідендами називається частина прибутку, що підлягає розподілу між акціонерами. Оголошення дивідендів є обов'язок ради директорів. Вони не повинні перевищувати розмір реінвестованого прибутку, інакше виплачується акціонерам частина вкладеного ними ж капіталу. Із сплатою дивідендів пов'язано 3 дати:

  •  дата офіційного оголошення радою директорів про намір виплатити дивіденди;
  •  дата, коли визначаються власники акцій, що мають право на отримання дивідендів. Дивіденди виплачуються тим акціонерам, у яких на момент реєстрації були на руках акції. Тобто, якщо акціонер продає свої акції, то право на отримання дивідендів не переходить до нового власнику;
  •  дата фактичної виплати дивідендів акціонерам.

ПРИКЛАД: Рада директорів 21.02.1999г. оголосив про намір виплатити дивіденди по акціях, зареєстрованих на 10.03.1999г. Дивіденди виплатили 31.03.1999г.

У обліку будуть зроблені записи:

21.02.1999г.           ДТ – Оголошені дивіденди                                  56000           

                               КТ – Заборгованість по дивідендах                        56000

10.03.1999г. – дата реєстрації власників в бухгалтерському обліку записів не робиться.

31.03.1999г.          ДТ – Заборгованість по дивідендах                          56000  

                              КТ – Каса                                                                     56000

В кінці звітного року рахунок «Оголошені дивіденди» кредитується а рахунок «Реінвестований прибуток» дебетується.

При отриманні дивідендам привілейованим акціям виявляється перевага перед звичайними: певна сума дивідендів повинна виплатити утримувачам привілейованих акцій перш, ніж свою частку одержать утримувачі звичайних акцій. Сума таких дивідендів звичайно виражається в доларах на акцію або в процентному відношенні до номінальної вартості акції. Якщо привілейовані акції є кумулятивними,  то сума неоплачених (неоголошених) дивідендів звітного року переходить наступного року, і повинна виплатити до виплати дивідендів по звичайних акціях (такі дивіденди називаються депонуючими). Якщо привілейовані акції є некумулятивними, і рада директорів в поточному році не оголошує про виплату дивідендів по привілейованих акціях, то утримувачі таких акцій дивідендів за звітний рік по цих акціях не одержать ніколи. Заборгованість по дивідендах не розглядається як елемент реальної заборгованості, оскільки до оголошення дивідендів радою директорів у компанії не було ні якої заборгованості. Компанія не може бути упевнена в отриманні прибутку, тому вона і не може обіцяти дивіденди акціонерам.

Акціонери, що мають привілейовані акції, при ліквідації фірми одержують право повернення номінальної або більшої ліквідаційної вартості акції, перед тим, як подібне відшкодування буде зроблене по звичайних акціях.

Для додання більшої зацікавленості в привілейованих акціях, іноді їх наділяють правом перекладу в звичайні акції по коефіцієнту, визначеному умовами договору компанії і акціонера.

Привілейовані акції можуть бути вилучені з обігу або пред'явлені до погашення за рішенням компанії за ціною, визначеною в акціонерному договорі. В цьому випадку акціонер має право одержати : свої вкладення за номіналом; премію; заборгованість по дивідендах; відповідну частину дивіденду за поточний період.

При випуску акцій визначається їх номінальна вартість – це така сума кожної акції, яка відображається на рахунку «Акції» і складає статутний капітал корпорації. Отже, номінал – це та номінальна частина капіталу, яка гарантує оплату кредиторам.  Будь-які суми, одержані від продажу понад їх номінальну вартість, відображаються на рахунку «Капітал, внесеному понад номінал». Коли акції з номінальною вартістю продані, рахунок «Номінальний капітал» (частіші «Звичайні акції») кредитується на розмір номінала.

Приклад: Корпорації дозволено випустити 20000 звичайних акцій з номінальною ціною 10 дол. Фактично випущено 10000 акцій за номіналом 10 дол.

У обліку буде зроблений запис:

ДТ - Каса           КТ – звичайні акції              100000 дол.

Якби акції були продані за ціною 12 дол., то різниця 20000 дол. буде відображена по КТ – Капітал, внесений понад номінал.  

Якщо акції були продані із знижкою, то різниця буде відображена по ДТ – Знижка на акції.

Практикується і випуск безномінальних акцій. У такому разі вся виручка від реалізації акцій стає статутним капіталом. ДТ – Каса КТ – Звичайні акції на всю суму виручки.

Дуже часто крім грошей випускаються акції під майно або послуги. До таких операцій відноситься використовування акцій як оплата за землю, будівлі і послуги. Такі акції враховуються за ринковими цінами. Їх рівень встановлює раду директорів.

ПРИКЛАД: При створенні корпорації рада директорів згодилася витратити 100 акцій за номіналом 10 дол. для оплати послуг із створення корпорації. На момент випуску акцій їх ринкова ціна не була визначена. Проте згідно аналогічним замовленням, за надані послуги був виписаний рахунок на 1500 дол. У бухгалтерському обліку будуть зроблені записи:

ДТ – організаційні витрати     1500 дол.

КТ – звичайні акції – 1000 дол.

КТ – капітал, внесений понад номінал – 500 дол.

Припустимо довше, що корпорація, два роки опісля, обміняла 1000 акцій номіналом 10 дол. на ділянку землі. У момент обміну акція на ринку коштувала 16 дол., а ситуацію з цінами на землю визначити було не можна.

ДТЗемля – 16000 дол.

КТ – звичайні акції – 10000 дол.

КТ – капітал, внесений понад номінал – 6000 дол.

Практикується розподіл акцій і по підписці. Коли власник цінних паперів дає зобов'язання сплатити вартість акцій в перебігу певного часу або в розстрочку за узгодженою ціною. В цьому випадку відкривається рахунок «Заборгованість по підписці на акції», на якому показують основну суму заборгованості по акціях і відсотки на них, і рахунок «Акції по підписці», на якому відображають номінал або оголошену вартість акцій, випущених. але ще не сплачених.

Опціон представляє угоду між адміністрацією корпорації і її службовцями про розповсюдження акцій серед службовців на певних пільгових умовах, звично за цінами близькими до ринкових, на день продажу. У цих випадках випуск акцій оплачується також, як і будь-який інший випуск для стороннього покупця.

  1.  Облік дроблення акцій. Нарахування та облік розрахунків з дивідендів.

Дроблення акцій відбувається, коли корпорація збільшує кількість випущених акцій і пропорційно знижує їх номінальну вартість або оголошену вартість. Компанія може здійснювати дроблення акцій, бажаючи понизити ринкову вартість акцій і збільшити їх ліквідність.  Необхідність такого положення виникає, коли ринкова вартість акцій стала настільки високою, що це заважає здійсненню операцій з капіталом компанії на ринку. Допустимо, що у корпарациі знаходиться в обігу 30000 акцій номіналом по 5 дол. Ринкова вартість кожної акції 70 дол. Корпорація вирішила розділити кожну акцію на 2. Це дроблення понизить номінальну вартість  до 2,50 дол. і збільшить число акцій до 60000. Якщо акціонер раніше володів 400 акціями номіналом в 5 дол., то після дроблення він володітиме 800 акціями номіналом в 2,50 дол. При дробленні акцій їх ринкова вартість знижується пропорційно збільшенню акцій в обігу – до 35 дол. Нижча ціна і більша кількість акцій сприяє активізації їх купівлі і продажу на ринку цінних паперів. По суті дроблення акцій не збільшує числа акцій, дозволених до випуску. Воно також не змінює величину акціонерного капіталу. Воно просте змінює номінальну вартість і число акцій, що знаходяться в обігу. Проводки тому не складаються. Проте дана зміна фіксується в журналі записом: 30000 акцій, номінальною вартістю 5 дол., що випущених і знаходяться в обігу, були розділені на 2 частини кожна, в результаті в обігу знаходиться 60000 акцій номінальною вартістю 2,50 дол. кожна.

У разі, коли число роздроблених акцій перевищує число акцій, дозволених до випуску, раді директорів необхідно одержати дозвіл на випуск додаткової кількості акцій до часу їх дроблення.

Виплата дивідендів акціями не приводить до змін в активах або зобов'язаннях фірми, оскільки немає розподілу засобів підприємства як у разі, коли дивіденди виплачуються у вигляді грошових коштів. Виплата дивідендів акціями приводить тільки до зміни в структурі капіталу фірми.

Рада директорів може оголосити дивіденди. Виплачувані акціями, переслідуючи наступні цілі: 1 – зберегти оборотний капітал фірми; 2 – понизити ринкову ціну акції; 3 – уникнути подвійного оподаткування; 4 – збільшити авансований капітал фірми за рахунок переказу коштів з реінвестованого прибутку.

Дивіденди, виплачувані акціями, не впливають на загальну величину акціонерного капіталу. Результат цієї дії – переклад суми дивідендів із статті Балансу «Реінвестований прибуток» в статтю «Авансований капітал» на дату декларації. Ця сума визначається як вартість додатково випущених акцій в поточних ринкових цінах.    


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2737. Измерение электрического сопротивления одинарным мостом постоянного тока 148 KB
  Измерение электрического сопротивления одинарным мостом постоянного тока (мостом Уитстона) Приборы и принадлежности: реохорд, магазин сопротивлений, источник постоянного тока, гальванометр, два резистора с неизвестным сопротивлением. Введение. Для и...
2738. Гальванометр и его применение 206.5 KB
  Гальванометр и его применение Приборы и принадлежности: источник питания постоянного тока Б5-70, ампервольтметр М2018, реостат, лабораторная панель с гальванометром ЛМ, вольтметром М252, двумя магазинами сопротивлений. Введение. Гальванометрами назы...
2739. Компенсационный метод измерения электрических величин 83 KB
  Компенсационный метод измерения электрических величин Приборы и принадлежности. исследуемый гальванический элемент, нормальный элемент, источник рабочего тока, реохорд, гальванометр, двухполюсный переключатель, магазин сопротивлений...
2740. Зависимость мощности и КПД источника тока от нагрузки 146 KB
  Зависимость мощности и КПД источника тока от нагрузки Приборы и принадлежности. лабораторная панель, два аккумулятора, миллиамперметр, вольтметр, переменные резисторы. Введение. Наиболее широко распространенными источниками постоянного тока явл...
2741. Изучение температурной зависимости сопротивления металлов и полупроводников 88 KB
  Изучение температурной зависимости сопротивления металлов и полупроводников Приборы и принадлежности измеряемые образцы, масляная баня, источник постоянного тока к мешалке, универсальный вольтметр РВ7-32. Введение. Как показывает опыт...
2742. Изучение работы полупроводникового диода 106 KB
  Изучение работы полупроводникового диода Приборы и принадлежности: лабораторная панель Полупроводниковый диод, источник постоянного тока Б5-48, универсальный измерительный прибор В7-40, электронный осциллограф. Введение. Кристаллическим...
2743. Определение удельного заряда электрона из вольт-амперной характеристики вакуумного диода 161 KB
  Определение удельного заряда электрона из вольт-амперной характеристики вакуумного диода Приборы и принадлежности лабораторная панель Вакуумный диод, миллиамперметр постоянного тока, стабилизированные источники питания. Введение. Явление термоэле...
2744. Определение удельного заряда электрона методом магнетрона 175.5 KB
  Определение удельного заряда электрона методом магнетрона. Удельным зарядом электрона называется отношение заряда электрона к его массе – е/m. Эту величину можно определить различными экспериментальными методами, в том числе...
2745. Измерение сдвига фаз в цепях переменного тока 295.5 KB
  Измерение сдвига фаз в цепях переменного тока Приборы и принадлежности: лабораторная панель Переменный ток. Закон Ома с резистором, конденсатором и катушкой, источник переменного тока – генератор Г3-118, универсальный вольтметр В7-40...