47937

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРОДУКТИ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття про інтелектуальні продукти власність та капітал ЛЕКЦІЯ Обєкти інтелектуальної власності Еволюція правової охорони інтелектуальної власності Бурхливий розвиток товарних відносин уже в середні віки призвів до загострення конкуренції між виробниками продукції за ринки збуту. Основні принципи цього закону зберегли свою актуальність до наших днів і стали основою для багатьох національних законодавчих актів з питань інтелектуальної власності. Про серйозність відношення до охорони інтелектуальної власності у США свідчить...

Украинкский

2013-12-04

634.5 KB

8 чел.

 1 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРОДУКТИ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА  ВЛАСНІСТЬ ТА  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ  КАПІТАЛ


1.1  Поняття про інтелектуальні продукти, власність та капітал

ЛЕКЦІЯ

  1.  Об`єкти інтелектуальної власності

ЛЕКЦІЯ

1.3  Еволюція правової охорони інтелектуальної власності

Бурхливий розвиток товарних відносин уже в середні віки призвів до загострення конкуренції між виробниками продукції за ринки збуту. Зрозуміло, що більш якісна і дешевша продукція реалізовувалася набагато успішніше. Здешевлення товарів та покращення їх споживчих властивостей завжди досягалося шляхом зниженням собівартості  виробництва, яка, в свою чергу, залежала від різноманітних удосконалень виробничих процесів, використання більш прогресивних технічних рішень, тобто впровадженню у виробництво результатів інтелектуальної праці.  

В зв’язку з цим у винахідників виникла обґрунтована потреба обмеження можливостей конкурентів використовувати придумані ними нововведення. Іншими словами, винахідник хотів монопольно використовувати власне технічне рішення, при одночасній забороні такого використання для всіх інших. Реалізація такого положення надавало винахідникам цілком заслужені конкурентні переваги і дозволяло отримувати додаткові прибутки.

Для прикладу, хімічна обробка насіння пшениці перед засіванням дає можливість підвищити урожай на 30%, зменшуючи, тим самим, собівартість зібраної продукції, а, значить, і ціни на неї. Маючи такі конкурентні переваги, винахідник може швидко стати монополістом певного сегменту ринку сільськогосподарської продукції і диктувати на ньому свої умови. Але, якщо можливість користуватися саме таким способом отримають і інші аграрії, ціни на ринку вирівняються і всі вигоди для винахідника цієї нової технологій зникнуть.

Таким чином, виникла потреба у таких законах, які б на державному рівні захищали винахідників від інтелектуального піратства і дозволяли б їм монопольно використовувати свої винаходи протягом певного часу, достатнього для отримання прибутку.

Система охорони інтелектуальних продуктів з’явилася понад 700 років тому, а найстаріший випадок охорони винаходу описав історик Філарк, який повідомив, що у грецькій колонії Сібаріус існував звичай, згідно з яким повару, який придумав і виготовив нову страву, надавали виключне право на її приготування протягом наступного року.

Система, яка отримала назву системи монарших привілеїв (від лат. privus – особливий та lex – закон), гарантувала авторам право на монопольне використання своїх нововведень. Однак привілеї, які видавалися за гроші або заслуги, не могли влаштувати всіх винахідників, тому що видавалися далеко не всім. Надання привілеїв  цілком залежало від волі керівника держави – монарха, неугодним вони не видавалися.

Перші з відомих монарших привілеїв були за чималі кошти видані наприкінці 12 сторіччя, у Франції – на способи фарбування сукна та виготовлення шовку, а в Італії – на  спосіб будування кораблів.

Початком цивілізованих відносин між винахідником та державою -  моментом виникненням патентного законодавства - вважають 1494 рік, коли у Венеціанській республіці був прийнятий Закон „Про привілеї”. Насправді у законі уже йшлося не про привілеї, а про патенти (від лат. patero – відкритий, доступний для огляду), які, на відміну від привілеїв, не залежали від волі короля і видавалися кожному винахіднику. Основні принципи цього закону зберегли свою актуальність до наших днів і стали основою для багатьох національних законодавчих актів з питань інтелектуальної власності. Сучасний американський патентознавець В. Норхаус зазначив: "Патентна система — інститут з 500-літньою історією. Найцікавішим є те, що американська патентна система повторює без суттєвих змін Патентний кодекс Венеції".

Цим законом передбачалось, що кожен венеціанець, який створив новацію і довів її до  практичного застосування, міг зареєструвати своє нововведення і монопольно використовувати його протягом 10 років. Ніхто інший без згоди автора користуватися винаходом не міг.

Два перші патенти Венеції отримав Галілео Галілей на спосіб отримання ефірних олій з квітів та спосіб транспортування вантажів річкою.

Батьківщиною законів про інтелектуальну власність вважається і Англія, де у 1623 році, вперше у світовій практиці було прийнято патентний закон – “Статут про монополії”, який проголошував, незалежне від волі короля право автора, протягом 14 років монопольно користуватися своїм винаходом. На початку XVШ століття закон змінив “Статут королеви Анни", згідно з яким автору надавалася право на продовження терміну користування своєю новацією ще на 14 років. За порушення авторських прав передбачалася відповідальність.

Слід згадати, що нечисленні патенти у різних країнах видавалися волею монархів і до прийняття офіційних патентних законів. Першим у світі патентом на винахід, до речі, виданим за два сторіччя до утворення першого патентного відомства, був патент на виробництво кольорового скла. Його видав у 1449 році англійський король Генріх VI винахіднику Д. Уїтмену.

Про серйозність відношення до охорони інтелектуальної власності у США свідчить факт, що першим же конгресом новоутвореної держави у 1790 році був прийнятий Патентний закон (до цього американці керувалися англійськими законами). Однак перший патент США був виданий ще у 1646 році на створення металургійного виробництва. У 1836 році США започаткували патентну систему практично у її нинішньому вигляді, Нумерація американських патентів бере відлік саме з 1836 року. Діючий нині Патентний закон США прийнято у 1952 році.

У 1791 році Патентний закон прийнято у Франції. Пізніше подібні закони були прийняті в Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії, інших країнах Європи.

На території України в різні часи діяли закони тих держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорщини. Натомість, виникнення на території України системи авторського і патентного законодавства тісно пов'язане з її перебуванням у складі Російської держави.

Патентне право Росії, а разом з ним й України, повторило шлях, який пройшло патентне право інших європейських країн.

У XVI сторіччі у Росії, як і у сусідніх державах, діяла система монарших привілеїв, які, щоправда, видавалися не тільки на інтелектуальні продукти. Привілеї засвідчували і монополії на торгівлю, і права на видобуток корисних копалин, і права на виробництво товарів.

Широкого розповсюдження дістав різновид російських монарших привілеїв – платні жалувані грамоти на заведення мануфактур та пошук корисних копалин, якими чітко обумовлювались обмежувальні елементи - пізніше зафіксовані у патентних законодавствах різних країн, а саме: терміни дії, територія дії, обсяги виготовлення товарів тощо.

Для прикладу, цар Іван Грозний видав жалувану грамоту англійському купцю Грату на право безмитної торгівлі на Білому морі, в той час, як інші торговці  мали сплачувати податки з продажу на цій же території аналогічних товарів.

“Правила надання привілеїв на відкриття фабрик”, почали діяти в Росії з 1723 року і передбачали привілеї з невизначеними термінами для окремих осіб.

Початком патентного права в Росії вважають 1747 рік, коли разом з отриманням привілею на завод фарбників, власники попросили не розголошувати суті технологічного процесу і отримали привілей (а по суті – патент) на спосіб виготовлення фарб – перший російський охоронний документ на винахід.

Автори технічних розробок дістали можливість отримувати урядові промислові привілеї, чим скористалося багато відомих винахідників.

Так, у 1752 році Михайло Ломоносов одержав 30-річний монарший привілей на виготовлення жіночих прикрас із скла, які користувалися шаленим попитом у дам. У дозвільному документі було сказано: „Дабы он, Ломоносов, яко первый в России тех вещей секрета сыскатель, за понесенный им труд удовольствие иметь мог”.

Мав монарші привілеї і інший відомий вчений – Дмитро Менделєєв, який виготовляв алюмінієві прикраси  та найкращі в Росії валізи.

На зміну “Правилам надання привілеїв на відкриття фабрик”, у 1812 році прийшов перший патентний закон Росії “Про привілеї”, де мова йшла суто про винаходи і який встановлював порядок надання права на винахід: „…привилегия на изобретения и открытия в художествах и ремёслах выдаваемая, есть свидетельство, удостоверяющее в том, что означенное в оной изобретение было предъявлено правительству, яко собственность, принадлежащая лицу, в привилегии наименованному». При цьому, “правительство не ручается ни в точной принадлежности изобретения, ни в успехах онаго”.

Привілеї, після формального розгляду заявок Державною радою, надавав міністр внутрішніх справ. Описи винаходів публікувалися. У разі відсутності новизни винаходу, привілей міг бути оскаржений у суді. Привілей на винахід діяв 3,5 – 10 років, за його надання стягувалось мито в розмірі 300 – 1500 рублів.

У 1833 році у зв’язку з переходом до системи попередньої експертизи винаходів патентний закон Росії суттєво змінився. Тепер винаходом вважалося нове та корисне вирішення задачі, а на його володільця покладалося зобов’язання обов’язкового його використання. З 1870 року заявки на винаходи почав розглядати спеціальний адміністративний орган, а привілей став документом, що констатував наявність, передбачених законом прав, не у привілейованих осіб, а у будь-кого, хто створив технічне нововведення, тобто феодальний привілей перетворився у капіталістичний патент.

Другий патентний закон Росії “Положення про привілеї на винаходи та вдосконалення” був прийнятий у 1896 році, разом з утворенням Комітету з технічних справ, де заявки розглядалися експертами. За цим законом винахід мав належати до галузі промисловості та мати суттєву новизну. Привілеї на винаходи видавалися на підставі перевірочної, а не явочної системи, і діяли до 15 років при умові обов’язкового впровадження.

Не підлягали патентуванню наукові відкриття й абстраговані теорії, хімічні, харчові та фармацевтичні речовини.

Власник міг видавати ліцензії на використання свого технічного рішення та передавати його у спадщину.

За час з 1812 по 1917 роки у Росії було видано 36 тисяч патентів, з яких 30 тисяч – іноземцям. Навіть перший російський привілей на конструкцію пароплава був виданий іноземцю Фултону.

Як і в інших країнах, поруч з розвитком законодавства, яке регламентувало права і обов’язки патентовласників винаходів, охорона забезпечувалася промисловим зразкам і товарним знакам.

Так російський “Новоторгівельний статут” від 1667 року передбачав охорону товарних знаків. З 1744 року були запроваджені фабричні тавра, якими маркувалися товари (у Росії, на відміну від Європи, історично склалося так, що гарантією для покупця був не стільки сам товарний знак, скільки прізвище купця).

Першим законом Російської імперії, який регулював охорону промислових зразків, був закон 1864 року “Про право власності на фабричні рисунки і моделі”, згідно з яким, об'єктом охорони могли бути рисунок або модель, призначені для відтворення у фабричних або ремісницьких виробах, невідомі на момент подання заявки. Для реєстрації промислового зразка необхідно було подати заявку з описом і зазначенням того, що автор вважає новим і на що хоче отримати охорону. На виробах, виготовлених із використанням зареєстрованого промислового зразка, вимагали робити маркування. Термін охорони промислових зразків був визначений у 10 років, а порушників прав власників штрафували.

З проголошенням у 1918 році незалежності України, урядом було поставлено завдання підняти промисловість держави і розпочати творчу роботу в усіх галузях. За тих часів охороною промислової власності опікувався Департамент фабрично-заводський Міністерства торгу і промисловості, при якому діяв відділ винаходів, що тимчасово користувався законодавством Російської імперії. Бажаючим отримати охорону винаходу, товарного знаку чи фабричного зразка, слід було подати заяву, опис об'єкту промислової власності і сплатити внесок у розмірі 30 карбованців (1/10 зарплати інженера). Подані заявки розглядав Експертний комітет, який складався із штатних службовців комітету та фахівців окремих галузей. При департаменті діяли бібліотека, архів патентних списків і альбомів.

Перший український винахід інженерів П. Грюкталя та Л. Антошевського під назвою “ГрюкАнтоші” був зареєстрований 27.06.1918 на дерев'яну підошву, яка заміняла калоші.

Спираючись на документальні свідчення, можна стверджувати, що у 1918 році Україною були зроблені перші кроки на шляху створення національної системи охорони промислової власності. Однак подальші політичні процеси в Європі і в Росії на довгі десятиліття визначили суспільно-політичний, економічний і культурний устрій України. Започаткована система охорони промислової власності, фактично на старті припинила свою діяльність, історія не відвела їй часу на реалізацію багатьох розпочатих справ.

У 1919 році ленінським декретом була запроваджена „геніальна” форма захисту винаходів – авторське свідоцтво, при якій держава, начебто брала на себе обов’язки з впровадження винаходів, а насправді, за невеликі гроші, просто позбавляла винахідника всіх прав на його новацію.

Головна відмінність авторського свідоцтва від патенту полягала у праві власності на винахід: права на винахід, захищений патентом, належали патентовласнику, а права на винахід, захищений авторським свідоцтвом, – державі. В СРСР будь-який винахідник, в принципі, міг отримати патент на винахід, але з причин майбутніх труднощів з реалізацією своїх прав винахідники майже не користувалися цим (для прикладу, на 50 тисяч авторських свідоцтв, які щорічно видавалися, припадав всього 1 патент).

Після розпаду Радянського Союзу, з 1991 року в Росії і в Україні відновлено патентну форму охорони винаходів. Патент знову, як і 90 років тому, став єдиним документом, який засвідчує права патентовласника на винахід.

Перший український патент на винахід у новітній історії держави був виданий у 1993 році С. Ященку і  називався “Антифрикційний матеріал для поверхонь, що труться”.

Авторське право, пов’язане із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, так само як і патентне, в Україні практично нічим не відрізнялося від російського.

Перший закон з охорони прав авторів літературних творів, з’явився у Росії тільки в першій половині XIX століття у досить своєрідній формі – Цензурному статуті, що містив главу «О сочинителях и издателях книг», яка доповнювалась Положенням про права авторів, що стосувалось літературних творів, зокрема, за автором книги закріплювалось виключне право користуватися своїм виданням протягом усього життя. Майнові авторські права діяли ще 25 років після смерті автора, після чого твір ставав “собственностью публики”, тобто суспільним надбанням.

Подальший розвиток законодавства йшов шляхом розширення авторських прав. У 1845 – 1848 роках визнані права на музичну і художню власність, у 1875 році охорону авторських прав збільшено до 50 років, у 1877 році правила про авторські права з Цензурного статуту перенесені до “Зводу законів Російської імперії”.

Надалі виникла необхідність посилення ефективності захисту прав авторів, що знайшло відображення у “Положенні про авторське право” 1911 року, в якому було враховано досвід кращих зразків законодавства європейських країн. Закон розкривав основні поняття охорони та захисту авторського права: коло об'єктів правової охорони, терміни дії охорони, правонаступництво, можливі правопорушення і засоби захисту від них, правила та умови видавничих договорів, виключні права авторів.

У перші роки радянської влади були прийняті нові нормативні акти з регулювання авторських відносин. У 1925 році почали діяти “Основи авторського права”, як загальносоюзний закон.

Наприкінці минулого століття виникла необхідність зближення правового регулювання відносин у сфері авторського права з принципами, характерними для більшості розвинених країн. Саме тому до “Основ цивільного законодавства СРСР” у 1991 році був введений розділ “Авторське право”.

Загалом у радянські часи відношення до поняття інтелектуальної власності було досить критичним. Окрім неточності такого поняття, його вживали лише для позначення міжнародного співробітництва, а також результатів творчої діяльності в капіталістичних країнах.

Прагнення знайти власний шлях розвитку у цій специфічній сфері, як і більшість пострадянських країн, не обминуло й Україну. Більше 15 років, нехтуючи накопиченим досвідом провідних держав, В Україні намагаються створити свою систему регулювання та управління інтелектуальною власністю. На жаль, існуюча сьогодні система роботи з національною інтелектуальною власністю ще далеко не відповідає міжнародним нормам і стандартам в зв’язку з тим, що політичні та ідеологічні підходи до її створення продовжують домінувати над економічними законами ринкових відносин.

  1.  
    НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ОХОРОНИ  

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

  

2.1  Органи Державної охорони інтелектуальної власності в Україні

Основний орган будь-якої країни, який формує та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності називається Патентним відомством. 

Патентне відомство України представлено Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки (вул. Урицького, 45, м. Київ-35, 03680, тел. (044) 494-06-06, sdip.gov.ua).

Однією з традиційних функцій Патентного відомства є надання прав на об'єкти інтелектуальної власності, які підтверджуються охоронними документами.

Охорона інтелектуальної власності є неможливою без забезпечення функціонування відповідної державної системи, яка містить дві складові: чинну систему законів щодо сфери інтелектуальної власності та інфраструктуру для реалізації цих законів.

Державний департамент інтелектуальної власності України включає кілька установ:

ДП „Український інститут промислової власності" (Укрпатент) (вул. Глазунова, 1, м. Київ-42, 01601, тел. (044) 494-05-05, ukrpatent.org.ua), яке виконує  експертизу, реєстрацію та видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності

ДП „Українське агентство з авторських та суміжних прав” (УААСП) (вул.  Хмельницького, 34, м. Київ, 01030, тел. (044) 234-22-38, uacrr.kiev.ua), яке реєструє авторські та суміжні права, а також проводить заходи щодо забезпечення прав авторів творів науки, літератури і мистецтва та прав їх виконавців

ДП “Укрпатент” “Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг” (бул-р Л.Українки, 26, м. Київ, 01133, тел. (044) 295-33-44, ip-centr.kiev.ua)

Державну патентну бібліотеку (ДПБ), яка містить патентний фонд – описи об’єктів промислової власності і патентні бюлетені різних країн

Інститут інтелектуальної власності і права (вул. І. Кудрі, 29, м. Київ-42, 01042, тел. (044) 494-06-72), який здійснює підготовку та перепідготовку фахівців у сфері інтелектуальної власності

Науково-дослідний інститут промислової власності Академії правничих наук України (НДІ ІВ) (вул. Тимірязівська, 66/3, м. Київ, 01014, тел. (044) 527-04-11, в якому здійснюються дослідження та проводяться судові експертизи, пов'язані з об'єктами інтелектуальної власності, розробляються закони з інтелектуальної власності, видається журнал „Інтелектуальний капітал” (icapital@i.com.ua)

Апеляційну палату, яка забезпечує захист прав творців інтелектуальної власності в адміністративному порядку

ДП „Інтелзахист” (044) 229-64-63), яке веде реєстр аудіовізуальних творів та фонограм, реалізує державну політику щодо легалізації програмного забезпечення, видає контрольні марки для маркування цієї продукції.

Крім комплексу державних установ та організацій, інтелектуальну власність захищають і громадські організації: „Антипіратський союз України”, „Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності”, „Товариство винахідників та раціоналізаторів України”, „Українська асоціація патентних повірених”, „Всеукраїнське об’єднання суб’єктів авторських і суміжних прав „Оберіг”, „Український музичний альянс”, „Агентство охорони прав виконавців”, „Гільдія кінорежисерів”, „Дім авторів музики в Україні”, „Спілка авторів України” тощо.

2.2  Законодавчі акти і міжнародні угоди, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності

Існують дві, взаємопов’язані причини, які спонукають уряди країн розробляти, приймати і удосконалювати закони, спрямовані на охорону об’єктів інтелектуальної власності. Одна з них – необхідність законним чином забезпечити моральні та економічні права авторів на результати їх інтелектуальної діяльності, інша – прагнення стимулювати в рамках держави творчу активність людей, поширення, застосування та заохочення чесної торгівлі інтелектуальними продуктами, що сприяє економічному і соціальному розвитку країн.

Наприклад, право на отримання патенту на винахід стимулює вкладання коштів і зосередження інтелектуальних здібностей людських ресурсів в галузі досліджень і розробок; надання патенту стимулює вкладання коштів в промислове застосування інтелектуального продукту - винаходу; офіційна публікація патенту розширює всесвітній фонд патентної інформації, її збереження і передачу наступним поколінням.

Сфера суспільних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної власності, урегульована величезною кількістю нормативно-правових актів, які поділяються на:

міжнародні акти;

вітчизняні закони;

підзаконні нормативно-правові акти;

документи судової практики.

Розвиток виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та обміну досягненнями науки і техніки вимагали більш високого ступеня правового регулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності. Завдяки цьому, на початку ХХ століття у світі склалася певна система міжнародних угод у сфері охорони авторських та патентних прав.

Сьогодні основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 угоди, 16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а 6 – у сфері авторського права.

Приведемо найбільш важливі з цих угод, назви яких пояснюють їх призначення.

Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 року, учасниками якої є 136 країн, стала першою найважливішою подією у створенні загальної системи охорони інтелектуальної власності.

Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів 1886 року, до якої приєдналося 117 країн.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року, число учасників якої налічує 46 країн.

Вашингтонський  договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) 1970 року.

Всесвітня конвенція з авторського права 1952 року.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 року, яка об’єднувала 128 членів, а з 1994 року увійшла до СОТ.

Договір ВОІВ з авторського права 1996 року.

Женевська конвенція 1971 року з охорони інтересів виробників фонограм від незаконного відтворювання їхніх фонограм.

Женевський договір 1999 року про закони щодо товарних знаків.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Адмініструє ці угоди Всесвітня  організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована у 1967 році у Стокгольмі як спеціалізована установа ООН, яка об’єднує майже 180 держав та займається:

розробкою міжнародних угод і проектів з гармонізації національних законодавств

забезпеченням міжнародної реєстрації об'єктів інтелектуальної власності

збиранням і поширенням інформації про об'єкти інтелектуальної власності різних країн

На сьогоднішній день Україною ратифіковані 18 угод з 22-х.

Переваги від запровадження і дотримання міжнародних домовленостей продемонструємо наступним прикладом. Якщо патентовласник бажає отримати правову охорону в декількох країнах, він повинен отримувати патенти в кожній із них окремо. Однак, завдяки ВОІВ, з цього правила існують і винятки, а саме:

у сфері охорони прав на винаходи діє європейський патент, що видається Європейським патентним відомством (м. Мюнхен) і охоплює 17 країн;

у сфері охорони товарних знаків існує  міжнародна реєстрація  товарів та послуг, яка поширюється на 34 країни;

у сфері охорони промислових зразків діє міжнародне депонування їх зразків, яке поширюється на 21 країну.

Світова організація торгівлі (СОТ) є міжнародною організацією, яка утворена у 1994 році і діє за 28 угодами. Членами цієї організації  є 141 країна, ще близько 30 ведуть переговори щодо вступу до неї. Головна мета СОТ полягає в розробці системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за її дотриманням.

Країни-члени СОТ взаємодіють у рамках торгівельної системи, згідно з якою кожна країна-учасник отримує гарантії справедливого відношення до експорту її товарів і послуг на ринки інших країн. При цьому, вона зобов'язується забезпечувати такі ж умови для імпорту на своїх ринках для інших країн-учасників.

Справедливе відношення реалізується шляхом застосування, так званого „режиму найбільшого сприяння”, згідно з яким країна забезпечує однакові умови торгівлі всім учасникам, а імпорт не може піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку на користь вітчизняних товарів. Окрім застосування такого режиму, більш вільний доступ на внутрішні ринки забезпечується шляхом скасування обмежень на імпорт (квот).

Основні правила і принципи СОТ відображені в багатосторонніх торгівельних угодах, якими врегульовані суперечки щодо торгівельної політики. Правова структура СОТ ґрунтується на трьох угодах, які визначають її базові принципи: ГАТТ (товари), ГАТС (послуги) і ТРІПС (інтелектуальна власність).

Як бачимо, завдання щодо гармонізації національного законодавства з інтелектуальної власності до міжнародних стандартів, захисту прав власників інтелектуальних продуктів є дуже актуальними та потребують негайного вирішення.

СРСР (і Україна в його складі) вступили до ВОІВ з моменту її заснування – у 1967 році. Однак СРСР “Закон про власність” з'явився тільки через довгі 23 роки. Сьогодні ж в Україні сформована певна законодавча база з охорони інтелектуальної власності та відбувається процес поступової гармонізації останньої з діючим європейським законодавством.

Низка правових актів України у сфері інтелектуальної власності, які складають основу діючого комплексу законів, включає:

Цивільний кодекс України. Книга 4 “Право інтелектуальної власності”

Закон України “Про авторське право і суміжні права”

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“

Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”

Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг“

Закон України “Про охорону прав на промислові зразки“

Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу “

Закон України “Про інноваційну діяльність”

Закон України “Про інвестиції”

Закон України “Про підприємництво”

2.3  Інститути авторського, суміжних та патентного прав

Інститут авторського та суміжного прав регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням творів науки, літератури і мистецтва, створення фонограм, відеограм, передач організацій мовлення.  Завдання цього інституту полягає в стимулюванні авторів названих видів інтелектуальної продукції, забезпечення її охорони, порядку використання, одержання винагород та інших пільг, а також сприяння використанню цих творів в інтересах суспільства (охорона авторських прав не повинна перешкоджати ознайомленню з ними та використанню широким загалом).

Основними принципами інституту авторських та суміжних прав є:

  •  Свобода творчості, що несумісна з примусом та цензурою: автори вільні у виборі тем, сюжетів, жанрів і форм втілення ідей чи художніх образів.
  •  Заборона (дозвіл) автора будь-кому використовувати свій твір за відповідну матеріальну (моральну) компенсацію, яка забезпечує поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.
  •  Заборона на відчуження немайнових прав, яка полягає в тому, що авторство не може бути успадковане чи передане іншій особі навіть за згодою автора.
  •  Можливість передавання майнових прав іншим особам.

Інститут патентних прав регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням об'єктів промислової власності, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Інститут стимулює створення та комерціалізацію об'єктів промислової власності, забезпечує їх охорону та захист.

Основні принципи інституту патентних прав є наступними:

  •  Проведення кваліфікаційної науково-технічної експертизи для надання правової охорони та визначення внеску об'єкта в існуючий рівень техніки.
  •  Правова охорона тільки тих об'єктів, які отримали охоронні документи, що діють певні терміни. Після припинення дії охоронних документів, об’єкти переходять у власність суспільства.
  •  Визнання за патентовласником монопольного права на використання свого об'єкту, а також виключного права на надання дозволів на його використання іншим особам.

Очевидно, що інститут авторського права має ряд суттєвих відмінностей від інституту патентних прав.

Якщо в авторському праві предметом охорони є художня форма і слово, то в об’єктах промислової власності – зміст технічних або художньо-конструкторських рішень. Описи об’єктів промислової власності викладені за визначеними правилами, проходять обов’язкову експертизу, а охорона творів науки, літератури та мистецтва передбачає  просту реєстрація твору у довільному викладенні автора. Ще однією важливою відмінністю є та обставина, що інститут патентних прав велике значення приділяє авторському пріоритету, що не є характерним для інституту авторських прав.   

Інститут прав на позначення товарів та послуг покликаний забезпечувати належну індивідуалізацію товарів та послуг, які виробляються різними суб’єктами господарювання і складається з прав на позначення виробників продукції та прав на позначення товарів і послуг.

Фірмова назва є комерційним іменем суб’єкту підприємницької діяльності і нерозривно пов’язане з його діловою репутацією. Якщо комерційне ім’я фірми заслужило довіру споживачів, воно не тільки забезпечує власнику додаткові дивіденди, а й неабияку повагу та ринковий імідж. Тому право на фірмове найменування розглядається і як особисте немайнове благо.

Знаки для товарів та послуг в якості реклами сприяють просуванню та утриманню останніх на відповідних ринках, а в якості торговельної марки слугують для захисту продукції від підробок.

Аналогічні функції виконують зазначення походження товару, які виступають гарантією наявності в товарі неповторних властивостей, зумовлених географічним місцем його виробництва.

3  ТВОРИ  НАУКИ,  ЛІТЕРАТУРИ  І  МИСТЕЦТВА  

Названі в заголовку категорії творів охороняються нормами авторського права, а їх виконання – нормами суміжного права.

3.1  Виникнення i здійснення авторського права

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і не вимагає реєстрації чи виконання якихось інших формальностей.

У переважній більшості країн діє презумпція авторства, яка означає, що, за відсутності доказів іншого, автором вважається особа, зазначена на творі.  Пройшовши нескладну процедуру, автор за невеликі гроші може зареєструвати свій твір у державному реєстрі. Аргументом на користь реєстрації є отримання офіційного підтвердження існування твору. Це особливо важливо по відношенню до ненадрукованих, незаписаних, непродемонстрованих і т. п., тобто неоприлюднених творів.

Наявність державного свідоцтва, публікація про реєстрацію твору у державних каталогах є свідченням того, що твір захищений авторським правом, i, що всі є попередженими про відповідальність за неправомірне його використання. Сам факт реєстрації часто запобігає спробам незаконного використання твору.

Автор може використовувати знак охорони авторського права, який складається з латинської літери “С" в колі, імені автора та року першої публікації твору.

Автор твору має виключні права на його використання, які складаються з особистих (немайнових) i майнових прав.

Особисті права автора (авторство на твір) діють довічно і не можуть бути передані іншим особам.

Майнові права діють протягом життя автора i ще 70 років після його смерті. Після закінчення цього терміну твори стають загальнонаціональним надбанням i можуть вільно використовуватися будь-ким.

Автор може надавати дозволи на використання твору іншим особам на підставі авторських договорів.   

Існує категорія творів, які створюються працівником на роботі, під час виконання своїх службових обов’язків відповідно до трудового контракту, який діє між ним і роботодавцем. У цих випадках, працівнику належать тільки особисті права на твори, майнові ж права належать роботодавцю.

За створення службових творів автор отримує заробітну плату, за яку  роботодавець по суті викупає у нього майнові права на них. Щоправда, окрім зарплати, працівник за дозволом роботодавця або, якщо це передбачено трудовим контрактом, може отримувати додаткову винагороду.

Одним із засобів захисту авторських прав на твір, виконаний в процесі виконання службових обов’язків та гарантією отримання авторської винагороди є авторський договір, за яким здійснюється передача виключного права (одній особі з дозволом або забороною надавати права на твір іншим особам) або невиключного права (будь-якій кількості осіб на використання твору іншими особами). При передачі виключних прав автор позбавляється права використовувати свій твір, при передачі невиключних прав – такі права у автора залишаються.

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від майбутнього доходу або як фіксована сума.

Законодавством передбачено, що сторона, яка винна в неналежному виконанні умов авторського договору, відшкодовує іншій стороні всі збитки, включаючи втрачену вигоду.

Можна передбачити, що основна кількість інтелектуальних продуктів, які випускники такого вищого навчального закладу як Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, будуть створюватись у майбутньому при виконанні своїх службових обов'язків, здебільшого стосуватимуться раціоналізаторських пропозицій, винаходів та наукових творів. Якщо винаходи і раціоналізаторські пропозиції до авторського права не належать (про них мова піде нижче), то яким чином можна запобігти порушенням авторство на наукові твори?

В Законі визначено, що самі наукові ідеї, теорії, наукові методи, відкриття тощо, тобто їх суть, не захищаються авторським правом. Натомість, авторським правом захищається форма вираження, втілення зазначених наукових ідей. Іншими словами, захищаються тексти наукових дисертацій, монографій, статей, тез тощо. Виходячи з цього, науковець, який використав наукові або технічні ідеї свого колеги, але втілив їх в іншу словесну форму, тобто виклав своїми словами, фактично не порушив норм авторського права. Виходить і запобігти „запозиченню” ідей майже неможливо. Тому конфлікти, які нерідкі у науковому середовищі щодо незаконного використання колегами наукових теорій, лежать поза межами авторського права, скоріше, в моральній площині.

Не охороняються нормами авторського права, насамперед, ті твори, що не мають хоча б однієї з ознак творів науки, літератури чи мистецтва або, якщо автором досягнуто не творчий, а суто технічний результат, а саме:

  1.  Новини або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації - повідомлення інформаційних агентств, офіційна хроніка, світська хроніка, кримінальні події. Щоправда, автор, який першим опублікував повідомлення, має право вимагати від інших засобів масової інформації, які передають дану інформацію,  вказувати її джерело. Правову охорону отримує те повідомлення, яке супроводжується авторським коментарем, аналізом чи прогнозами.
  2.  Фольклорні твори – частівки, коломийки, приказки, анекдоти, танці, твори народних художніх промислів, народні костюми тощо за умов, якщо вони піддавалися укладачами збиранню, обробці та систематизації даних і експонатів у вигляді збірників та колекцій.
  3.  Офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру, видані органами державної влади.
  4.  Державні символи та нагороди, символіка громад, підприємств і організацій.
  5.  Грошові знаки.
  6.  Розклади руху транспорту, розклади телепередач, телефонні довідники та інші дані за умови, що укладачем не була застосована оригінальна система викладу довідкових даних.

У суперечливих випадках наявність творчого внеску встановлює експертиза.

3.2  Реєстрація творів авторського права і авторських договорів

Як відомо, Українське агентство авторських та суміжних прав (УААСП) не проводить експертизу твору, а тільки реєструє авторство на нього у тому вигляді, в якому він представлений.

Зареєструвати авторське право можна, надіславши в УААСП заявку, що містить:    

заяву встановленої форми, викладену українською мовою;

примірник твору;

документ про факти i дату оприлюднення твору (за наявності);

документ про сплату збору за підготовку до реєстрації;

документ про сплату збору за видачу свідоцтва після рішення про реєстрацію.

При реєстрації авторського права на службовий твір, в заявці повинно бути підтвердження того, що майнове право належить роботодавцю.

Заявка на реєстрацію авторського договору надсилається також в УААСП і повинна містити:

заяву встановленої форми, написану українською мовою;

примірник твору;

авторський договір про передачу майнового права на твір;

документ, що підтверджує наявність майнових прав, які передаються;

документ про сплату збору за підготовку договору до реєстрації.

Прийняття рішення про реєстрацію авторського права здійснюється протягом одного місяця від дати надходження заявки. Якщо заявка не відповідає встановленим вимогам,  заявнику надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації.

Заявник протягом 3-х місяців від дати одержання рішення, повинен подати документ про сплату збору за видачу свідоцтва. Відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру після сплати збору. Видача свідоцтва здійснюється у місячний термін після  реєстрації.  

Аналогічним чином реєструються договори, які стосуються майнових прав на твори.

На підставі рішення про реєстрацію авторського права чи авторського договору, відомості про них заносяться до Державного реєстру і публікуються в каталозі державних реєстрацій та в офіційному бюлетені.

За виконання процедури державної реєстрації передбачається сплата зборів у розмірах, наведених в таблиці 3.1.


Таблиця 3.1 - Розміри зборів за виконання процедур державної реєстрації авторського права та авторських договорів

Найменування  дій

Збір, грн.

Підготовка до реєстрації авторського права фізичної особи

55,25

Видача свідоцтва фізичній особі про реєстрацію авторського права

8,5

Підготовка до реєстрації авторського права юридичної особи

161,5

Видача свідоцтва юридичній особі про реєстрацію авторського права

25,5

Підготовка до реєстрації авторського договору фізичної особи

72,25

Підготовка до реєстрації авторського договору юридичної особи

195,5

Порушення авторського права або суміжних прав є підставою для судового захисту. Доказом наявності прав авторів та виконавців є матеріали заявок на реєстрацію авторського та суміжного прав, які зберігаються в УААСП протягом всього терміну охорони.

Слід наголосити, що у разі порушення авторських прав, саме їх реєстрація є тим діючим засобом судової охорони, який дозволяє звести до мінімуму судові витрати автора і забезпечити вирішення справи на його користь.

Проблемним питанням, однак, залишається той факт, що суди загальної юрисдикції, у зв’язку з великою завантаженістю та відсутністю фахівців (експертів) з питань інтелектуальної власності, не в змозі професійно займатися справами такої складної категорії. Це стає однією з причин того, що автори дуже рідко звертаються за захистом своїх прав до суду.  

Отже, на сьогодні в країні існує нагальна потреба у створенні спеціалізованого суду з питань  інтелектуальної власності – Патентного суду. До речі, такі суди існують у багатьох країнах світу.

Слід зазначити, що останніми роками в Україні здебільшого реєстрували авторські права на книги, статті, навчальні, методичні та рекламно-інформаційні матеріали, рукописи, проекти, програми, науково-технічну та конструкторсько-технологічну документацію, технічні умови, довідники, проекти теле- та радіопрограм, описи ігор, сценарії тощо.

3.3  Особливості авторського права на комп'ютерні програми та інтернет-твори

Якщо значних проблем з охороною і захистом переважної більшості творів літератури, науки і мистецтва не виникає, то охорона деяких специфічних об’єктів, які з’явилися в другій половині ХХ сторіччя, викликає певні труднощі. Це ствердження стосується, в першу чергу, комп’ютерних програм та Інтернет-творів.

За своєю суттю, комп'ютер, без необхідного програмного забезпечення, ні на що не здатний. Саме комп'ютерні програми забезпечують можливість діалогу між машиною і людиною. З іншого боку, комп'ютерні програми без комп'ютера – перелік, ні для чого не придатних, кодів.

Специфіка сучасних інформаційних технологій спричиняє ситуацію, коли саме комп'ютерні програми, а не комп'ютери, є найбільш вразливими щодо неправомірного використання об’єктом інтелектуальних крадіжок. Це спричиняє з одного боку безліч випадків незаконного привласнення та використання комп'ютерних програм без дозволу осіб, які мають на них авторське право - так зване комп'ютерне піратство, а з іншого – численні намагання авторів і виробників цих програм захистити своє право власності як на державному, так і на міждержавному рівнях.

Необхідність захисту прав на комп'ютерні програми виникла разом з їх появою. Щоб зрозуміти підходи до правового захисту програм тих часів, варто брати до уваги ту обставину, що вони не були легко доступними через обмежену кількість комп'ютерів та відсутність компактних засобів і зручних методів перенесення та збереження інформації. Окрім того, компанії, які виробляли комп'ютери, створювали і відповідне програмне забезпечення, яке розроблялося за власними стандартами, постачалося разом з комп'ютером і не було уніфікованим. Саме ця обставина давала змогу виробникам легко і ефективно контролювати розповсюдження своїх програм, в зв’язку з чим порушень прав власності на комп'ютерні програми практично не існувало. Найбільш перспективні і оригінальні комп'ютерні програми могли стати хіба тільки об'єктами промислового шпигунства.

Ситуація суттєво змінилася наприкінці сімдесятих років минулого століття з появою персональних комп'ютерів. Комп’ютерні програми стали доступними не лише для великих фірм, а й для представників малого бізнесу і приватних осіб. Невдовзі програмне забезпечення почали створювати не тільки виробники комп’ютерів, а й інші незалежні компанії та програмісти - фізичні особи.  За таких умов зріс рівень піратства і зменшилася зацікавленість у розробці та просуванні на ринок комп'ютерних програм, так як вони перестали приносити очікувані прибутки. Піратство ж набуло міжнародного характеру. Серед держав, в яких спостерігається  активне комп’ютерне піратство, є як економічно розвинені – розробники левової частки світового ринку комп'ютерних програм (США, Канада, Японія), так і країни, економіка яких розвивається (Китай, Росія, Україна, Малайзія тощо). В зв’язку з цим виникла потреба в ефективному захисті прав на програми.

У більшості держав комп'ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права, тому що виражені знаками, подібними на слова і зовнішнім виглядом нагадують літературні твори. Охорона комп'ютерних програм на міжнародному рівні здійснюється нормами авторського права.

Перший прецедент використання норм авторського права щодо комп’ютерних програм мав місце на Філіппінах, де програми зарахували до категорії наукових творів, що охороняються згідно положень Бернської конвенції та Угоди з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). Перший Закон про авторське право на комп'ютерні програми був у 1980 році прийнятим у США. Приклад підтримали Австралія, Франція, ФРН, Японія, Великобританія, Іспанія, Канада і Китай.

Нагадаємо, що під правом автора на комп'ютерну програму розуміється виключне право дозволяти або забороняти використовувати її в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання авторського права дає змогу контролювати копіювання і продаж  програм, гарантуючи автору певні фінансові надходження. Така охорона є простою, доступною і охоплює всі комп'ютерні програми.

Відомо, що система авторського права забезпечує охорону твору у тому вигляді, в якому він представлений – ніяких вимог до форми вираження комп'ютерних програм немає, охороняється не форма твору, а його вигляд. Програма підлягає охороні, якщо вона оригінальна, у тому розумінні, що є результатом власної інтелектуальної діяльності автора.

У більшості країн правова охорона виникає після створення комп'ютерних програм і не потребує реєстрації. Щоправда, в деяких країнах така реєстрація все ж існує. Наприклад, у Франції програми можна зареєструвати в Асоціації інженерів і вчених, у США – не тільки зареєструвати, але й депонувати. У разі судового процесу, депоновані твори виступають як докази, що дозволяє визначити, про що іде мова – оригінал, копію чи підробку.

Депонування в УААСП є необхідним засобом правового захисту комп'ютерних програм в Україні.

Специфіка програмних продуктів призводить до того, що норми авторського права не можуть захистити від запозичення реалізованих в них логічних принципів, побудови алгоритмів програм тощо. Той факт, що програми пишуться згідно з алгоритмами на одній з мов програмування, рядок за рядком, став одним з головних критеріїв їх зарахування до літературних творів. У 70-80-х роках минулого століття це було цілком логічним. Однак, комп'ютерні програми суттєво відрізняються від літературних творів за функцією, дією та призначенням.

Сьогодні одну комп'ютерну програму створюють сотні людей, кожен з яких в межах службового завдання та суворої відповідності стандартним інструкціям працює над конкретним її фрагментом. Таким чином організований процес майже не залишає місця для вияву творчої індивідуальності автора. Сучасні тенденції у програмуванні свідчать про перехід від мов програмування (Basic, Fortran, Paskal) до їх візуальних засобів (Visual Basic, Delphi), що дає автору можливість не тільки записувати програму, як літературний твір, а й використовувати для її створення елементи конструювання з готових блоків та форм.

В зв’язку з цим суть програми перестає бути зв’язаною з її виглядом (як в літературному творі), а представляє собою послідовність технологічних операцій у вигляді команд для комп’ютера. Тому цілком логічно, щоб програми охоронялись патентним правом, так як комп'ютерна програма набуває вигляд об'єкту винаходу на спосіб (сукупність дій, порядок, умови та режими їх виконання).

З іншого боку, аналізуючи різні об'єкти авторського права, можна прийти до висновку, що кожний з них створений людиною, безпосередньо сприймається також людиною через органи відчуття, породжуючи певні асоціації. Тобто, кінцевим користувачем об'єкту авторського права завжди є людина. Комп'ютерні ж програми не підпадають під наведені ознаки – у вигляді слів, цифр і кодів вони не породжують у людини ніяких асоціацій, а кінцевим користувачем програми є комп'ютер.

В зв’язку з цим у багатьох країнах застосовується системний підхід до охорони програм, який містить норми, як авторського, так і патентного права.

В Японії і Франції були спроби створити спеціальні системи охорони комп'ютерних програм. США, Канада, Японія, Франція дозволяють розглядати заявки на винаходи, які містять програми. Таким чином, патент на винахід автоматично захищатиме програму, що входить до його складу. Особливо гнучкий підхід до патентування програм демонструють США, де на базі Мічиганського університету створено спеціальний інститут з проблем патентування комп'ютерних програм. В США і в Японії в патентні закони були введені пункти стосовно охорони винаходів, які містять комп'ютерні програми. Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов'язаних з програмами, встановлено також патентними відомствами Австралії і Канади.  

Не дивлячись на те, що Великобританія, Італія, Німеччина, Швеція наполягають на непатентоздатності комп'ютерних програм, в Європі щорічно видаються десятки тисяч патентів на винаходи, які містять комп'ютерні програми. Проблема щодо прийняття відповідного законодавства про захист програмних продуктів у європейських країнах  може негативно вплинути на конкурентоспроможність європейської електронно-обчислювальної техніки на світовому ринку.

З вищевикладеного стає зрозумілим, що використання Бернської конвенції для класифікації комп'ютерних програм як літературних творів не є коректною, а їх захист нормами авторського права не є достатнім. Вочевидь, комп'ютерні програми, як унікальний інтелектуальний продукт, для трансформації в об’єкт інтелектуальної власності потребують захисту спеціальним законодавством або комбінованими нормами патентного і авторського прав.

Для того, щоб переконатися, що проблема патентування комп’ютерних програм є доволі непростою, подивимося на неї дещо під іншим кутом зору. Один із антиаргументів щодо доцільності патентування звучить приблизно так: отримавши охоронний документ на свій твір, автор стає монополістом з його використання на довгі роки і може на свій розсуд забороняти використовувати його іншими. А якщо мова йде про стратегічні комп'ютерні програми, які могли б принести неабияку користь людству? А якщо вони стосуються охорони здоров’я і можуть допомогти вилікувати десятки тисяч людей? А якщо комп’ютерні програми блокуватимуть розвиток світової комп’ютерної системи?

Напрошується наступний висновок - вводити захист комп'ютерних програм за допомогою патентування доцільно і необхідно, однак при цьому слід суттєво зменшити термін дії патенту на подібні об’єкти.

В користь цього висновку говорить той факт, що комп'ютерні програми, на відміну від інших творів науки або мистецтва, що мають вічну цінність, швидко морально старіють. Через 5-10 років після створення, програми  навряд чи будуть актуальними і прибутковими. Ким, для прикладу, сьогодні використовується створена ще у 1995 році операційна система Windows-95? Здебільшого тільки тими, хто через брак коштів, користуються морально застарілими комп’ютерами.

Проблема втрати авторами винагороди за унікальність своїх інтелектуальних продуктів виникає тому, що результатами їхньої інтелектуальної праці починають користуватися інші за рахунок наповнення ринку підробками. Вирішенням цієї проблеми може стати запропонована схема. Автору комп’ютерної програми надається виключне право її комерційного використання впродовж 1-2 років, після чого за винагороду він продає дозвіл на використання програми всім бажаючим.

Обмеження терміну захисту дасть змогу надати комп'ютерним програмам статус надбання людства. Це суттєво розширить коло легальних користувачів, що, в свою чергу, сприятиме подальшому науково-технічному прогресу (за аналогією з патентним правом на винаходи).

Таким чином, можна констатувати, що власник прав на комп’ютерну програму має право здійснювати або дозволяти:

  •  випуск програми у світ;
  •  відтворення програми у будь-якій формі і будь-якими способами;
  •  модифікацію програми, у тому числі, переклад програми з однієї мови на іншу (втім, автори ставляться до саморобних модифікацій своїх програм лояльно – адже це тільки підвищує популярність програм).

Серед користувачів поширена думка, що комп’ютерні програми в некомерційних цілях можна використовувати безкоштовно – це дозволяє закон. Але дозволу безкоштовного використання програм у “домашніх” цілях немає, тільки автор вирішує, на яких умовах можна користуватися його програмою. Дозволом на використання програми є ліцензійна угода.

Розглянемо другий, споріднений комп’ютерним програмам вид творів – Інтернет-твори – електронні файли, наповнені музикою, фільмами, текстами, малюнками, фотографіями тощо, які розташовані в мережі Інтернет. Існує хибна думка про те, що ці твори до авторського права відношення не мають, мовляв, статус таких творів не є визначеним, автори є невідомими, а самі твори можна легко і безкарно копіювати.

Насправді, інтернет-твори, без ніяких сумнівів, належать до творів науки, літератури і мистецтва і охороняються авторським правом, хоча у  законодавстві на це немає прямого посилання. Це підтверджує і Закон, який передбачає можливість появи у майбутньому нових об’єктів авторського права. Адже, авторське право поширюється на всі твори, які є результатом творчої діяльності людини, можуть існувати у будь-якій матеріальній формі і стосується, як опублікованих, так і неоприлюднених творів.

Інтернет-твори повністю відповідають названим вимогам – вони є результатом творчості людини і фіксуються у зображувальній, письмовій або іншій матеріальній формі.

Слід вказати, що уже існує і механізм захисту від неправомірних посягань на інтернет-твори. Він є такий самий, як і для інших подібних об’єктів – судовий процес. Як докази, у суді можуть використовуватись покази свідків (практично завжди до публікації автор показує твір знайомим), докази експертів (фахівців, обізнаних в проблемі), а також речові докази, які з’явилися при роботі над створенням комп’ютерного сайту. Викрадений сайт завжди з’являється в мережі пізніше від оригінального. Тому авторське право на сайт завжди можна довести при умові офіційного засвідчення цього факту керівником однієї з пошукових систем (“Рамблер”, “Яндекс” тощо).

3.4  Суміжні права виконавців

Творчість виконавців - осіб, які грають на музичних інструментах, співають, танцюють, читають, декламують або якось інакше беруть участь у виконанні літературних, музичних або художніх творів, і є посередниками між авторами та глядачами або слухачами, охороняється, як суміжні права.  

Для виникнення прав виконавців не потрібно виконувати будь-які формальності. Ці права породжує сам факт виконання твору.

Законом передбачено наступні критерії для надання охорони суміжних прав:

виконання вперше відбулося в Україні;

виконання зафіксовано на фонограмі або включено у передачу організації мовлення.

Виконавець має на свій твір монопольне право, яке складається з майнових та немайнових прав. Виконання охороняється незалежно від його якості та достойності.

Термін охорони майнових прав складає 50 років після першої фіксації виконання. Особисті права виконавців, як і права авторів, охороняються безстроково. До останніх належать:

  •  право на ім’я,
  •  право на охорону своїх виступів від спотворення,
  •  право на сповіщення свого імені при виконанні твору.  

Для ознайомлення третіх осіб щодо своїх прав та запобігання їх порушенню, власник може використати знак охорони суміжних прав: літера “R” у колі, ім’я виконавця та рік першого оприлюднення фонограми. Відсутність цього знаку не позбавляє виконавця захисту, але іноді ускладнює докази при порушенні його прав.

Свої майнові права виконавці, як і автори, можуть передавати іншим особам на основі договорів, в яких обумовлюються терміни дії, розміри винагороди та інші умови.

Охорона інтелектуальної власності у сфері музичного виконання є одним з найбільш поширених та складних питань правового регулювання суміжних прав. Значний технічний прогрес, пов’язаний з розвитком цифрових технологій, призвів до масового виробництва та незаконної торгівлі піратською аудіопродукцією.

Так, за даними Міжнародної федерації фонографічної індустрії, кожен третій запис є контрафактним, а обсяги щорічного продажу піратської продукції на початку XXI століття оцінюється в 4 – 5 млрд. доларів.   

Яким же чином володільці суміжних прав можуть отримувати винагороду?  

Суб'єкти господарювання (кафе, ресторани, театри, клуби, кіноконцертні зали, дискотеки, стадіони, казино, санаторії, готелі, магазини тощо) для отримання додаткових прибутків (музичний супровід їх діяльності сприяє збільшенню кількості відвідувачів) можуть використовувати фонограми і відеограми без дозволу їх виконавців і виробників, але обов'язково з виплатою належної останнім винагороди.

Так як і виконавці і виробники фонограм та відеограм мають отримувати винагороду за будь-яке публічне виконання їх творів, телерадіокомпанії також повинні сплачувати винагороду за використання фонограм і відеограм.

Розмір винагороди за використання чужих творів (для закладів як з платним, так і з безплатним входом) складає 1% від доходів, одержаних з діяльності, у процесі якої використовувалися фоно- або відеограми, або 2-5% від суми витрат на зазначений вид використання у разі відсутності доходів. Залежно від характеру, тривалості використання фоно- чи відеограм, розмір винагороди може бути зменшений за погодженням з суб'єктами прав на ці твори або організаціями колективного управління їхніми майновими правами (ОКУ).

ОКУ визначаються Державним департаментом інтелектуальної власності і призначені для управління майновими правами виробників та виконавців творів (фоно- і відеограм), яке полягає у зборі винагород за користування творами з суб'єктів господарювання та розподілу їх між володільцями авторських та суміжних прав. Винагороди сплачуються суб’єктами господарювання не напряму виробникам та виконавцям, а виключно через названі організації, яких в Україні налічується 10. Основними організаціями цього типу є:

  •  Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав “Оберіг”
  •  Український музичний альянс
  •  Українська ліга музичних прав

Суб'єкти господарювання, а також власники авторського або суміжного права, можуть укласти договір про збір та виплату винагороди з однією з цих організацій.

В інших країнах Європи винагорода за використання фонограм у закладах громадського харчування часто є одною з основних для виконавців та виробників. Для прикладу, у 2004 році у Франції збір винагород в кафе і ресторанах за використання фонограм склав понад 20 млн. євро.

Заклади громадського харчування Угорщини виплачують винагороду ОКУ у розмірі, що дорівнює збору за авторські права плюс 20% від цього збору за суміжні права.

У Чехії ставки винагород, що виплачують кафе, бари, ресторани залежать від наявності апаратури, яка використовується у цих закладах. Наприклад, щомісячна винагорода складає 50 крон, якщо є радіо, 90 крон – якщо встановлено телевізор, 100 крон – у разі наявності музичної апаратури. Окрім цього, існують знижки, які стосуються збору винагород з міст і селищ, у залежності від кількості населення.

Україна враховує існуючий досвід та продовжує, хоч і поволі, впроваджувати багаторічні традиції інших країн світу, де захист прав авторів, виконавців, виробників фоно- та відеограм, інших творчих людей знаходиться на високому рівні. Позитивно оцінювати рівень захисту прав українських виконавців і виробників фоно- та відеограм поки що передчасно.

Без згоди виконавців та без виплати їм винагороди твори можуть виконуватися:

під час публічних офіційних церемоній

при озвучування коротких уривків творів

при використанні у навчальному процесі

при використанні в особистих цілях без отримання прибутку.


4 ВИНАХОДИ  ТА  КОРИСНІ  МОДЕЛІ

Винаходи та корисні моделі відносяться до об'єктів промислової власності та охороняються нормами патентного права.

4.1  Поняття винаходу та корисної моделі

ЛЕКЦІЯ

4.2  Критерії  патентоспроможності  винаходу

ЛЕКЦІЯ

4.3  Об’єкти винаходів

ЛЕКЦІЯ

Винаходи на застосування ґрунтуються на знаходженні нових якостей в уже відомих об’єктів і використання їх за новим призначенням.

У якості прикладу можна згадати радянський винахід, в якому, відомий в ті часи клей БФ-6, було запропоновано застосовувати за новим призначенням – як бактерицидну речовину для обробки і захисту свіжих хірургічних ран.

Винаходами визнаються також і деякі специфічні об’єкти, які не є технічними рішеннями – штами мікроорганізмів (віруси, гриби) та культури клітин.

Особливої уваги заслуговують, так звані піонерні винаходи, під якими розуміють принципово нові рішення, що не мають прототипів, є оригінальними, революційними і вносять докорінні зміни до існуючого рівня техніки. Таких винаходів за останні 100 років людський інтелект спромігся генерувати не більше сотні, тобто в середньому по одному за рік. 

До піонерних винаходів віднесені, зокрема, телефон (1876 рік), електрична лампа розжарювання (1880 рік), двигун внутрішнього згоряння (1903 рік), пеніцилін (1939 рік), електронно-обчислювальна машина (1946 рік), лазер (1953 рік) тощо.

Після створення піонерного винаходу, на його основі робиться безліч винаходів, кожний з яких удосконалює базовий об`єкт. 

Так, за рахунок чисельних удосконалень ЕОМ вартість одної арифметичної операції на ній знизилась за останні 25 років більше, як в 50 тисяч разів. Масові удосконалення транзистора призвели до підвищення його швидкодії та надійності, здешевлення, зменшення габаритів та ваги, появи сотень різних модифікацій.

Не визнаються винаходами:

1 Рішення, які не мають хоча б однієї ознаки патентоспроможності, а саме:

  •  наукові теорії та математичні методи;
  •  методи організації, планування  та управління господарством;
  •  методи і системи виховання, навчання, викладання, дресирування;
  •  плани, умовні позначення, розклади, графіки, правила;
  •  результати художнього конструювання;
  •  рішення, що містять тільки постановку завдання без зазначення шляхів його вирішення.

2 Технічні рішення, які суперечать суспільним інтересам, наприклад, обладнання  для друкування фальшивих грошей.

3 Технічні рішення, які суперечать принципам гуманності, наприклад, пристрої для тортур.

4 Технічні рішення, які суперечать законам природи – вічні двигуни (перпетуум мобіле) - машини, що являють собою двигуни, які, одного разу запущені в дію, можуть працювати як завгодно довго, не беручи енергії ззовні.   

Не дивлячись на безліч заявок на перпетуум мобіле, що постійно надсилаються винахідниками в патентні відомства різних країн, не назбирається і десятка різних їх типів – з року в рік авторам на всій земній кулі приходять в голову одні й ті самі думки. Характерними прикладами  вічних двигунів є наступні пропозиції:

  •  Мотор і генератор, виконані на єдиному валу. Мотор обертає генератор, а генератор дає струм, що рухає мотор. Можливо до них можна причепити ще якусь машину, щоб крутилася задарма.
  •  Помпа і водяне колесо. Вода, що витікає з баку, обертає колесо, а колесо, в свою чергу, рухає помпу, яка жене воду назад в бак.
  •  Замкнутий ланцюг, що звисає з блоку. Скільки ланок під дією тяжіння опуститься вниз, стільки ж підніметься догори. Можна зробити ланцюг з плавучих кульок і пропустити одну його сторону через трубу з водою. Кульки, за думкою авторів, весь час будуть спливати і тягнути за собою весь ланцюг.
  •  На вершині постаменту, до якої веде похилий жолоб, встановлено сильний магніт. В нижній частині жолоба лежить металева кулька, маса якої дозволяє магніту затягти її догори. Біля самого верху в жолобі є отвір, куди кулька повинна упасти, і, падаючи, по дорозі може щось посунути чи покрутити. Після цього кулька знову скочується до низу постаменту і знову, під впливом магніту, рухається догори.

Але обійти закони природи винахідникам не вдається. Ні одна з перелічених конструкцій, вічно рухатися не може і не буде. Технічні системи з ланцюгом, з помпою і колесом, з мотором і генератором виявляються врівноваженими і не рухаються. Металева кулька проскакує над отвором і прилипає до магніту.

За всю історію існування патентної системи на вічний двигун не видано жодного патенту. Тому у 1775 році французька Академія наук прийняла рішення про знамениту “змову  мовчання”, яка поступово охопила всі наукові заклади світу. Академіки вирішили не приймати до розгляду проекти вічних двигунів, а авторам нічого не відповідати.

Однак, було б абсолютно невірно відкидати конструкції, що пропонуються в якості вічних двигунів. Адже прийнявши за основу будь-яку з запропонованих ідей, можна зробити чимало цікавих і корисних, щоправда, не вічних  машин і механізмів.

Існує ще одна категорія винаходів, які начебто відповідають всім критеріям патентоспроможності, але не знаходять використання, і тому нікому не потрібні. 

Галерею таких винахідницьких шедеврів прикрашають велосипед для коня, капелюх, що сам привітається, гільйотина для мух, пристрій, який створює ямки на щічках, гуманна мишоловка, яка не нищить гризуна, а одягає йому на шию дзвіночок та випускає і т.п.  

Однак, виявляється і подібні винаходи іноді знаходять застосування. У США, населення яких відоме своєю екстравагантністю, проводяться конкурси, переможцями яких стають абсолютно абсурдні рішення (мова іде не тільки про винаходи) - водовідштовхувальний рушник, звуконепроникний мікрофон, книга про те, як навчитися читати самостійно, зміст для словника, водонепроникний чайний пакетик, пристрій для ін’єкцій повітряному терористу, який монтується в кожне крісло літака і приводиться в дію командиром екіпажу, коли він відчуває небезпеку.

4.4  Заявка на винахід

Заявка на винахід – це складова назва пакету документів, який обов’язково повинен включати:

заяву на видачу патенту на винахід;

опис винаходу з формулою винаходу;

креслення, схеми, інші графічні матеріали, якщо вони потрібні для ілюстрації;

реферат на винахід.

Заявка обов’язково має містити весь перелік названих документів і складатися за визначеними правилами, регламентованими законодавством.  

Розміри полів аркушів, на яких друкується заявка: ліве – 25, верхнє – 60, праве та нижнє – по 20 мм; шрифт – Times New Roman, розмір – 14; інтервал – 1,5.

Коротко розглянемо зміст і суть кожного документу заявки.

Заява на видачу патенту подається на бланку встановленої форми, в якому вказується назва винаходу, галузь техніки, до якої відноситься технічне рішення, дані про заявників та авторів.

Опис винаходу має окреслювати обсяг правового захисту, який визначений формулою винаходу, зрозуміло розкривати суть винаходу для фахівця даної галузі.

Опис має бути викладений у наступному порядку:

індекс рубрики Міжнародної патентної класифікації (МПК), до якої належить винахід;

назва винаходу;

область техніки, до якої належить винахід;

існуючий рівень техніки;

суть винаходу;

перелік графічних матеріалів, якщо на них є посилання в описі;

дані, які підтверджують можливість здійснення винаходу.  

Виклад деяких розділів опису винаходу потребує пояснень.

В розділі “Існуючий рівень техніки” наводяться дані про відомі аналоги, з виділенням серед них прототипу.

Аналоги – це відомі технічні рішення того ж призначення, що й винахід, які характеризуються сукупністю істотних ознак, подібних сукупності істотних ознак самого винаходу. Ознаки рахуються істотними, якщо вони впливають на кінцевий технічний результат. Прототип це найближчий аналог.

При описі кожного аналогу наводяться джерела інформації, в яких він описаний, основні ознаки з відокремленням тих, які співпадають з істотними ознаками майбутнього винаходу, а також причини, які заважають досягненню за допомогою аналогу очікуваного результату, який досягається винаходом.

Особливо ретельно, за цією ж схемою, проводиться аналіз та критика прототипу.

В розділі “Суть винаходу” визначається сукупність істотних ознак, достатніх для отримання бажаного результату, а також детально розкривається задача, на вирішення якої спрямований винахід.

Завдання формулюється приблизно в наступній редакції:

“В основу винаходу поставлено завдання удосконалити (назва об`єкту) за допомогою (вказується характер удосконалень у загальному вигляді) і забезпечити отримання (вказується технічний результат, який досягається при використанні винаходу)”.

Під технічним результатом слід розуміти виявлення нових технічних властивостей об`єкта винаходу, які обумовлені введенням в нього нових істотних ознак. Технічний результат, наприклад, може бути виражений в збільшенні потужності, пониженні коефіцієнту тертя, зменшенні деформації тощо.

Можливість здійснення винаходу повинно бути роз’яснено детальним описом об`єкта винаходу, як в статичному стані, так і в роботі.

Формула винаходу є базовим елементом заявки і є стислою словесною характеристикою технічного рішення, що містить сукупність істотних ознак, достатніх для отримання технічного результату.

Формула винаходу складається з одного речення, побудованого за визначеними правилами, і містить дві частини – обмежувальну та відмітну.

Обмежувальна частина містить схожі істотні ознаки прототипу і рішення, що заявляється. Ознаки, які притаманні тільки прототипу, і яких немає у винаході, ігноруються і у формулу не включаються. У відмітну частину збирають істотні відмінні ознаки винаходу від прототипу.    

Обмежувальна частина відділена від відмітною словосполученням: “...який (яка, яке) відрізняється тим, що...”.

Формула винаходу призначена для того, щоб:

однозначно виразити технічну суть винаходу через сукупність його істотних ознак;

визначити границі прав патентовласника у відповідності з обсягом винаходу;

слугувати засобом відмінності об`єкту винаходу від інших об`єктів для встановлення факту використання винаходу.     

Формула винаходу може бути одноланковою та багатоланковою і містити відповідно один чи декілька пунктів.

Наведемо декілька простих прикладів формул винаходів.

1 Авантюринове скло, що містить SiO2 , Al2O3 , Cu2O, яке відрізняється тим, що додатково містить K2O, PbO, Fe (обпили) при наступних співвідношеннях компонентів, мас. %:

          Si2O                                                                    50,0-70,0

          Al2O3                                                                                                        0,1-1,0

          K2O                                                                     6,0-16,0

          PbO                                                                   10,0-38,0

          Cu2O                                                                   3,5-6,0

          Fe (обпили)                                                       1,4-2,4

2  Спосіб обробки баластних вод, який полягає у впливі на них реагентом, який відрізняються тим, що в якості реагенту використовують активний хлор в концентрації 0,9 – 1,5 г/м3 при довготривалості дії 10 – 20 хвилин.

3 Машина для пресового зварювання з нагрівом дугою, яка містить рухомий та нерухомі блоки, станіну з гідроциліндрами, яка відрізняється тим, що штоки гідроциліндрів  виконані Г-подібними.   

4 1 Спосіб обробки продуктивного пласта свердловини шляхом накачування в неї розчинників, який відрізняється тим, що в якості розчинника використовують лужний розчин та поверхнево-активної речовини при наступному співвідношенні компонентів, мас. %:

                      луг                                                       3,0 – 43,0

                     ПАВ                                                     0,5 – 15,0

                     вода                                                       решта

2  Спосіб по п.1, який відрізняється тим, що в якості лугу використовують розчин гідроокисі калію при наступному співвідношенні компонентів розчинника, мас. %:

                 гідроокись калію                                        3,0 –12,0

                       ПАВ                                                       0,5 –1,5

                       вода                                                       решта

Реферат слугує тільки інформаційним цілям і є скороченим (не більше 250 слів) викладенням опису винаходу для публікації в спеціальних виданнях. Реферат містить назву винаходу, характеристику області техніки, до якої він належить, характеристику суті винаходу та технічний результат, який планується досягти.  

До заявки прикладається також документ про сплату збору за подання заявки.

4.5   Проведення державної експертизи заявок на винаходи

У світі існують два основних види експертизи заявок на винаходи:

- явочна або реєстраційна, при якій перевіряється тільки відповідність заявки формальним вимогам (наявність всіх документів, підписів, печаток та реквізитів, правильність складання опису та формули винаходу, посилання на аналоги та прототип тощо),

- перевірочна, при якій безпосередньо проводиться кваліфікаційна науково-технічна експертиза, тобто, крім перевірки заявки на відповідність формальним вимогам, визначаються новизна рішення, його винахідницький рівень та промислова придатність.

Більшість передових країн, в тому числі, колишній СРСР, а зараз і Україна, користуються перевірочною системою розгляду заявок. Як уже згадувалося, до 2004 року в Україні діяли деклараційні патенти, які видавалися за результатами явочної експертизи, без проведення серйозних патентних досліджень. Винаходи, захищені такого роду патентами, не мали світової новизни, а, значить, і високого ступеню патентного захисту. В зв’язку з цим вони були малоцікавими для потенційних покупців. Купуючи ліцензію на винахід, захищений деклараційним патентом, покупець ризикував порушити права власника справжнього діючого патенту, який пройшов кваліфікаційну експертизу, і в результаті понести значні збитки.

Існують також країни, в яких застосовуються обидві системи. Так, наприклад, у Швейцарії за перевірочною системою видаються тільки патенти, що стосуються годинникової і текстильної галузей, а експертиза решти винаходів проводиться за реєстраційною системою.

Процедура науково-технічної експертизи заявок на винаходи проводиться в Українському інституті промислової власності (Укрпатент) і виглядає наступним чином.

Після подання заявки та сплату відповідного збору проводиться формальна експертиза на відповідність матеріалів заявки існуючим вимогам. В тому разі, коли з наданими матеріалами не все гаразд, заявник отримує запит експертизи і протягом 2-х місяців має можливість їх змінити. Якщо заявник не прореагує на лист експерта, він отримує рішення про відмову у видачі патенту.

Якщо формальна експертиза пройдена, то, після 18 місяців від дати подачі заявки, Укрпатент публікує у патентному бюлетені „Промислова власність” відомості про заявку. З цього моменту винахід отримує тимчасову правову охорону, а заявник – право на компенсацію у разі порушення його прав іншими особами.

Протягом 3-х років від дати подачі заявки, за клопотанням будь-якої особи, якій з публікації стало відомо про заявку, проводиться її експертиза по суті, яку ще називають кваліфікаційною експертизою.     

Під час проведення патентних досліджень Укрпатент має право запитувати у заявника додаткові (уточнюючі) матеріали, які повинні надаватися ним протягом 2-х місяців. Якщо чергові запитані матеріали не поступають, заявка вважається відкликаною.

За результатами кваліфікаційної експертизи заявнику надсилається рішення про видачу (або мотивовану відмову у видачі) патенту на винахід. До винесення рішення заявник може відкликати заявку і припинити експертизу або клопотати про видачу деклараційного патенту на корисну модель замість патенту на винахід.

Після рішення про видачу патенту, сплачується відповідний збір, проводиться  державна реєстрація винаходу і винахіднику протягом 1 місяця видається патент.    

Середня тривалість кваліфікаційної експертизи в Україні складає 14 місяців. Додавши 6 місяців формальної експертизи, одержуємо 20 місяців – термін, який проходить від дати подання заявки до рішення про видачу патенту. Фактично цей час є довшим і орієнтовно складає 22 – 24 місяці.

У 2006 році у нашій державі зареєстровано понад 3,1 тис. винаходів і 10,1 корисних моделей (у 2003 році, коли діяли деклараційні патенти і експертиза була спрощеною, кількість патентів на винаходи була майже вчетверо більшою).

4.6  Патентна інформація і патентні дослідження

За час існування світової патентної системи людство створило десятки мільйонів об’єктів промислової власності. Тільки чинних патентів на винаходи сьогодні у світі діє понад 5 млн. одиниць. Тому оформлення заявки в частині, яка стосується патентного пошуку, доволі кропітка і тривала справа.

Перед поданням заявки на винахід, винахідник повинен визначити рубрику МКП, до якої відноситься майбутній винахід, провести патентні дослідження по кількох провідних країнах світу (зазвичай, це США, Японія, Франція, Велика Британія, Німеччина, Росія) на глибину, не меншу 20 років (середній термін чинності патентів), з метою вивчення існуючого рівня техніки та визначення новизни рішення, яке претендує на статус винаходу. Такі ж патентні дослідження, але на більш професійному рівні, проводить після отримання заявки державна експертиза.

Патентні дослідження є неможливими без використання масивів патентної інформації, які є частиною науково-технічної інформації, і складаються з двох джерел – описів винаходів та патентних бюлетенів різних країн світу, а також документів міжнародних організацій, які діють у сфері інтелектуальної власності. У патентній інформації можна знайти відомості про заявлені і визнані об’єкти промислової власності – винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки.

Патентна інформація публікується у виданнях патентних відомств різних країн – офіційних бюлетенях, які відображають  патентне діловодство за певні періоди і містять інформацію про об'єкти промислової власності у відповідності до рубрик МПК. Реєстрацію об'єктів промислової власності і публікацію патентної інформації здійснюють 120 країн світу і 5 міжнародних організацій. Мови, якими публікується найбільша кількість описів винаходів світового потоку патентної інформації – англійська та японська.

Винахідники України можуть користуватися інформацією на паперових чи електронних носіях. Інформація на паперових носіях поступає в патентні бібліотеки обласних організацій науково-технічної інформації, електронні – зосереджені в Інтернеті у вигляді спеціалізованих баз даних. Патентна інформація  публікується в офіційному патентному бюлетені “Промислова власність”, який видається кожні 2 місяці, а також міститься в описах до патентів. Україна має в своєму розпорядженні патентно-інформаційні фонди загальним обсягом понад 90 млн. документів, що становить близько 75 % загального обсягу фондів науково-технічної інформації та документації.

 Завдяки лаконічності та уніфікованій формі викладення, опис винаходу і, особливо його формулу, можна вважати зразковими інформаційними документами.

Опис містить комплекс технічних, правових і економічних відомостей. Він має стандартну бібліографічну структуру, сталу лексику, нормалізовані словесні конструкції і містить характеристику рівня техніки з оцінкою недоліків аналогів, а також суть і переваги нового об'єкту промислової власності, достатні для його конкретного втілення. Сукупність патентних документів утворює патентний фонд.

Патентний фондце впорядкована збірка патентних документів та періодичної літератури з довідково-пошуковим апаратом до неї, а також нормативно-методичні матеріали з питань охорони об'єктів промислової власності.  

У США патентні фонди комплектуються у 80, в Японії – у 110, у ФРН – у 19, у Великій Британії – у 13 патентних бібліотеках.

В Україні становлення патентно-пошукової системи триває. За останні кілька років в цьому напрямку відчувається значний прогрес.

Спеціалізовані бази даних (СБД) створені Укрпатентом з метою поліпшення патентно-інформаційного забезпечення та доступні споживачам через мережу Інтернет за адресою ukrpatent.org.ua.bases. Існує 10 СБД, які містять відповідні патентно-інформаційні ресурси, щомісячно актуалізуються і є доступними вітчизняним та зарубіжним користувачам. Доступ до деяких баз є безкоштовним, а до деяких – на договірних засадах. Основні СБД – “Винаходи (корисні моделі) в Україні” (90 тис. описів винаходів та корисних моделей за 1993-2005 р. р.), “Зареєстровані в Україні знаки для товарів та послуг” (60 тис. знаків), “Промислові зразки, зареєстровані в Україні” (10 тис. описів зразків), “Відомості про добре відомі знаки в Україні” та інші

При Українському центрі інноватики та патентно-інформаційних послуг створено Фонд патентної документації громадського користування (ФГК), який комплектується описами винаходів і містить патентні документи та офіційні патентні бюлетені 64 країн і 3-х міжнародних організацій (ВОІВ, ЄПВ та ЄАПВ), які можна замовляти за адресою: Бульвар Л. Українки, 26, Київ, 01133, тел. (8044) 285-82-77.  

Описи об'єктів промислової власності безкоштовно надсилаються до Державної патентної бібліотеки (ДПБ) та Державної наукової медичної бібліотеки.

Безкоштовні патентні бази даних можна знайти за адресами у Інтернеті, які наведені у таблиці 4.1.


Таблиця 4.1 - Інтернет-адреси безкоштовних патентних СБД

Ч/ч

Патентні бази даних

Адреси в Інтернеті

1

Описи до патентів США з 1790 року

uspto.gov/patft/index.html

2

Патентна документація Німеччини та інших країн

depatisnet.de/

3

Заявки і патенти Великобританії

patent.gov.uk;  рatent/dbase/index.htm;

webdb4.patent.gov.uk/patents

4

Англомовні реферати і описи до патентів Японії з 1993 року

jpo.go.jp

5

Реферати заявок РСТ з 1997 року

ipdl.wipo.int/en

6

Патентна документація країн-членів ЄПО

european-patent-office.org

7

Реферати винаходів України, патентні бюлетені 53 країн з 1993 року

sdip.gov.ua

ukrpatent.org

Сучасний світовий патентний фонд містить:

майже 10 млн. описів винаходів (корисних моделей);

понад 11 млн. описів знаків для товарів і послуг;

понад 3 млн. описів промислових зразків.

Щороку світовий фонд поповнюється майже на 0,6 млн. описів винаходів, 0,3 млн. – корисних моделей, 0,4 млн. – знаків для товарів і послуг та понад 0,2 млн. – промислових зразків.

Найбільше у світі патентів на винаходи, а саме 710 тисяч , видано протягом 1995 року.

Темпи зростання обсягу світового потоку патентної інформації становлять в середньому 2-3 % на рік.

 Патентна інформація використовується здебільшого при проведенні патентних досліджень заявником на стадії оформлення заявки на винахід.

В Україні діє державний стандарт “Патентні дослідження. Основні положення і порядок проведення” ДСТУ – 3575-97, який регламентує процедуру проведення і форми звітів про патентні  дослідження.

Окрім визначення критеріїв патентоспроможності винаходу, пошуку аналогів і прототипу, патентні дослідження виконують для з’ясування ситуацій щодо використання прав на об'єкти промислової власності, а також з метою виявлення порушень прав патентовласників.

Після формулювання завдання на проведення патентних досліджень розробляють регламент, який містить визначення предмету, мети, перелік держав, глибину пошуку, індекси МПК, джерела інформації. Після систематизації знайденої документації, виконується аналіз відібраних технічних рішень та оформлюється  звіт про патентні дослідження.

В залежності від мети патентного пошуку, розрізняють кілька його видів. Під час тематичного пошуку виявляють аналоги та прототип об’єктів промислової власності. Іменний пошук проводять за назвами фірм і застосовують для аналізу їх комерційно-виробничої діяльності. Нумераційний пошук – це пошук документів за номерами заявок або патентів, які стали відомі з літератури чи документації. Пошук патентів-аналогів – це пошук патентів, виданих в різних державах на один і той самий винахід. Пошук для виявлення патентних прав зводиться до визначення патентно-правової охорони певного винаходу або прав певних осіб.

В процесі виконання курсових і дипломних проектів студенти, як правило, мають справу з тематичним пошуком.

Патентні документи містять величезні обсяги інформації, тому є надзвичайно важливим, щоб ця інформація була доступна всім, кому вона потрібна. З цією метою створені системи, які дозволяють швидко ідентифікувати патентні документи, що належать до певних галузей, а, отже, знайти потрібну інформацію. Ці системи називаються міжнародними класифікаціями об'єктів промислової власності, які поділяються на:

міжнародну патентну класифікацію (МПК);

міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП);

міжнародну класифікацію зображувальних елементів товарних знаків (КЗЕЗ);

міжнародну класифікацію промислових зразків (МКПЗ).

МПК – інструмент для пошуку патентної та науково-технічної інформації щодо конкретного технічного рішення. МПК переглядається та вдосконалюються кожні п'ять років, базується на Страсбурзькій угоді від 1971 року та використовується у більшості країн світу. З 2006 року чинною є уже 8-а редакція МПК.

МПК охоплює всі аспекти науки, техніки й технологій, які можуть бути об'єктами патентного захисту, і поділена на вісім розділів, які зображуються великими латинськими літерами:

А – предмети споживання;

В – виробничі процеси;

С – хімія і металургія;

D – текстиль та папір;

E – будівельна справа;

F – механіка, освітлення та опалення;

G – фізика;

H – електрика.

Кожен розділ, в свою чергу, поділяється на підрозділи, підрозділи – на класи, класи – на підкласи.

4.7  Приклад складання навчальної заявки на винахід

Після проведення патентних досліджень, знаходження аналогів і прототипу, визначення суттєвих ознак, якими наше рішення відрізняється від відомих, складається опис і формула майбутнього винаходу.

Розглянемо простий приклад практичного оформлення і складання опису з формулою винаходу, нагадуючи про неприпустимість зміни послідовності та структури розділів, так як це неминуче призведе до того, що заявка буде відхилена ще на стадії формальної експертизи.

Отже, пам’ятаючи, що заявка є навчальною, вона може бути написана не дуже строго з технічної точки зору – рубрика МПК, зміст деяких розділів, термінологія, джерела літератури тощо викладені дещо популярно і можуть не відповідати опису реальної заявки. Підкреслимо, що при складанні і оформленні реальної заявки назви розділів і, звісно, пояснення до них не приводяться.

 МПК B 64 D 5/04

Назва винаходу

ШУРУП

Галузь, до якої відноситься винахід

Винахід відноситься до галузі машинобудування, а саме до інструментальної промисловості.

Опис аналогів. Приводяться описи технічних рішень, які вирішують подібні завдання, але можуть суттєво різнитися конструктивно.

У різних галузях народного господарства при складанні цілісних конструкцій потребують вирішення питання надійного кріплення металічних, пластикових та дерев’яних деталей.

Для цієї мети слугують відомі шурупи, які складаються з робочої частини з різьбою і загостреним кінцем та пласкої шляпки з пазом. Для загвинчувально-розгвинчувальних операцій в паз шляпки вставляється викрутка і обертається за (проти) годинниковою стрілкою. При цьому, робоча частина шурупа з’єднує (роз’єднує) окремі деталі конструкцій /1/.

Відомі також шурупи, які складаються... Приводяться ще 1 – 2 приклади відомих шурупів з числа аналогів /2/.

Критика аналогів. Перелічуються недоліки існуючих рішень, але тільки ті, які будуть усунені пропонованим винаходом. Про інші існуючи недоліки (а їх може бути багато) згадувати не потрібно.

Головним недоліком аналогів є те, що з причини того, що протилежні поверхні паза, з яким взаємодіє кінець викрутки під час з’єднувально-роз’єднувальних операцій, часто під дією скручувального навантаження деформуються, а іноді і зовсім руйнуються. Це відбувається тому, що бортики паза малі за розмірами або (та) тому, що паз виконано  недостатньо глибоким.

Особливо ці недоліки дають про себе знати, коли складання конструкцій автоматизоване і виконується за допомоги роботизованих пристроїв.

Внаслідок цього шурупи недокручуються до кінця, криво входять у з’єднувальні деталі. Як правило, такі шурупи не можна використати вдруге, а тим більше, втретє.

За відомою статистикою до 20 % всіх шурупів такої конструкції мають перелічені недоліки.   

Опис прототипу. Прототип – найближчий до винаходу аналог, тому порівняльний аналіз винаходу має бути зроблений тільки з ним, а не з кількома аналогами. Слід скласти табличку, в яку внести всі істотні ознаки прототипу, а потім відокремити ті, які схожі з істотними ознаками винаходу – вони увійдуть у обмежувальну (верхню) частину формули винаходу. Цю частину формули повністю (тими ж самими словами і словосполученнями) відображають у цьому розділі.

Найбільш близьким технічним рішенням, обраним за прототип, є шуруп, який містить робочу частину у вигляді суцільного циліндру з зовнішньою різьбою та загостреним кінцем та напівсферичну шляпку з пазом, що проходить через її центр, перпендикулярно до осі робочої частини /3/.

При такому виконання шляпки збільшується поверхня бортиків паза, яка контактує з викруткою, завдяки чому, вона витримує більші навантаження. Як наслідок – покращується складання деталей конструкцій, дещо зменшується частка бракованих з’єднань.   

Критика прототипу. Як і у випадку з аналогами, наводяться тільки ті недоліки, які усуваються винаходом. 

Прототипу, хоча і в меншій мірі, притаманні всі недоліки аналогів: паз не витримує великих навантажень скручування і при виникненні перешкод руху шурупа (наприклад, сучків у з’єднуваних брусках) руйнується, негативно впливаючи на продуктивність всього технологічного процесу.

Завдання, яке вирішує винахід. Найбільш поширеними завданнями є підвищення експлуатаційних можливостей, поліпшення експлуатаційних якостей, зниження трудомісткості операцій, спрощення конструкцій, скорочення часу виробничих операцій, розширення функціональних можливостей, підвищення надійності, запобігання побічним явищам, підвищення продуктивності тощо.  

В основу винаходу поставлене завдання шляхом удосконалення конструкції шурупа забезпечити підвищення експлуатаційних можливостей та знизити відсоток браку при проведенні з’єднувально-роз’єднувальних операцій елементів конструкцій.  

Суть винаходу. В цей розділ повністю переноситься текст формули винаходу.  Замість слів “...який відрізняється тим, що ...” використовують вирази типу “...досягається шляхом...”, “...полягає у тому, що...”.

 Суть винаходу у шурупі, який містить робочу частину у вигляді суцільного циліндру з зовнішньою різьбою та загостреним кінцем та напівсферичну шляпку з пазом, що проходить через її центр, перпендикулярно до осі робочої частини, досягається тим, що перпендикулярно до існуючого пазу, виконаний другий ідентичний паз, який лежить з ним в одній площині і проходить через центр шляпки.

Істотні відмінності винаходу. В цей розділ, після слів “...відрізняється від відомого тим, що...”, повністю переноситься відмітна (нижня) частина формули винаходу.

Порівняльний аналіз технічного рішення, що заявляється, та прототипу дозволяє зробити висновок, що шуруп, відрізняється від відомого тим, що перпендикулярно до існуючого пазу в шляпці відомого шурупа виконаний другий ідентичний паз, який лежить з ним в одній площині і проходить через центр шляпки.

Перелік фігур. Наводиться перелік графічних зображень, які пояснюють опис винаходу. Кожне креслення має містити коротке пояснення того, що на ньому зображено. Не треба приводити креслень, які не відображають суті винаходу. Якщо винаходом є спосіб, розділ у такому вигляді відсутній. Тут може бути наведена блок-схема реалізації способу.

     Суть винаходу пояснюється кресленнями. На фіг.1 показаний загальний вигляд шурупа, на фіг. 2 – шляпка, вид зверху.

              


        

                     2         3

                                                                                                                                    

                                                                

                                         1

     2                     

                                                                                        4

                

                   

  Фіг. 1                                                                Фіг. 2

Приклад конкретного виконання винаходу. В розділі спочатку описується конструкція винаходу у статичному стані з наскрізною нумерацією арабськими цифрами конструктивних елементів. Після цього описують роботу конструкції. В описі роботи обов’язково мають бути задіяні всі конструктивні елементи винаходу.

Якщо заявляється спосіб, розділ починається словами: “Спосіб реалізується таким чином:...” і описується технологічний процес, який пропонується.

Шуруп містить робочу поверхню у вигляді суцільного циліндра 1 з зовнішньою різьбою, загостреного на кінці, та напівсферичну шляпку 2 з взаємоперпендикулярними пазами 3 і 4, що проходять через її центр та лежать у одній площині.    

Шуруп експлуатується таким чином. Фігурну викрутку вставляємо у пази 3-4 шляпки 2 і починаємо обертати по (проти) годинникової стрілки. Робоча частина 1 шурупа  починає  вкручуватися   (викручуватися)  в  деталь. При цьому, зусилля, які передаються викруткою, діють не на дві площини бортиків пазів, як у прототипі, а рівномірно розподіляються на 4 площини. За рахунок цього досягається більший контакт інструмента з шурупом, майже повністю виключається вискакування кінця викрутки з пазів, набагато менше деформуються стінки пазів.

Шурупи запропонованої конструкції працюють особливо надійно при роботизованих з’єднаннях деталей.     

Техніко-економічна ефективність винаходу. Навести показники, які, дякуючи винаходу, покращили техніко-економічні показники конструкцій, матеріалів, процесів, де буде впроваджений винахід. Бажано хоча б орієнтовно підрахувати майбутній економічний або інший позитивний ефект, що буде отриманий від комерціалізації винаходу.

Підвищення ефективності застосування запропонованої конструкції шурупа згідно отриманих експериментальних даних у порівнянні з прототипом досягається за рахунок наступних факторів:

з 8 % до 1,5 % зменшена частка безнадійно зіпсованих шурупів і-за невдалих спроб закрутити їх в деталі;

90 % шурупів (проти 65 %) можна використати вдруге;

на 15 % зменшився час укручування шурупа в деталь при ручному складанні;

на 35 % зменшився час укручування шурупа в деталь при механічному  складанні.

Автори, на жаль, не володіють цифрами щодо застосування винаходу у масштабах країни, але рахують, що його впровадження дасть можливість отримати значний економічний ефект.

ДЖЕРЕЛА  ІНФОРМАЦІЇ

1 Справочник “Крепёжные конструкции в строительстве“. - К.: 1982 г., стр. 175-177 (аналоги).

2 А. С. СРСР № 222 222, кл. 64 D, 1953 р. (аналог).

3 Патент США №.333 333, кл. 64 D  1969 р. (прототип).

Формула винаходу набирається на окремому аркуші, складається з одного речення і поділяється на дві частини – обмежувальну та відмітну, які розділяються словами “...який  (яка)  відрізняються тим, що...”

ФОРМУЛА  ВИНАХОДУ

Шуруп, який містить робочу частину у вигляді суцільного циліндру з зовнішньою різьбою та загостреним кінцем та напівсферичну шляпку з пазом, що проходить через її центр, перпендикулярно до осі робочої частини, який відрізняється тим, що перпендикулярно до існуючого пазу, виконаний другий ідентичний паз, який лежить з ним в одній площині і проходить через центр шляпки.

   

На окремому аркуші (текст не має перевищувати обсяг цього аркушу) складається  реферат. Він містить  ряд розділів і повинен виглядати наступним чином:


РЕФЕРАТ

Об’єкт винаходу: (назва)

Галузь застосування: (розділ з опису)

Суть винаходу: (розділ з опису)

Альтернативні рішення: (дані про прототип без посилання на джерело інформації)

Технічний результат: (техніко-економічні показники, отримані від впровадження винаходу)

__ н.п. ф-ли, __ з.п. ф-ли (кількість незалежних та залежних пунктів формули винаходу), __ іл. (кількість фігур)

Так само, як і в описі винаходу, назви розділів реферату у реальній заявці не вказуються.

4.8  Про деякі успішні винаходи людства

За статистикою винахідництвом цікавляться 97 % чоловіків і 3 % жінок. Але всім цікаво згадати деякі, відомі всьому світу винаходи, які пройшли випробування часом і досі лишаються популярними.

У 1853 році 24-річний німецький комерсант Леві Страусс прибув на судні у Сан-Франциско. Він торгував брезентом, який користувався попитом у золотошукачів – з щільної парусини вони шили тенти для візків. Страусс хотів швидко збути товар, але доля вирішила інакше. До нього прийшов мужчина і попросив тканину, але не на тент, а на міцні штани.

Підприємливий комерсант швидко здогадався, що напав на золоту жилу. Невдовзі всі заговорили про дивовижні коричневі штани, прострочені помаранчевими нитками, які мали аж п’ять кишень і були подібні на комбінезон. Практичні та комфортні бавовняні штани, які затримували порох і бруд, пропускали повітря, легко пралися і були зручними, вигідно відрізнялися від звичних шкіряних, швидко сподобались робочим.

Тканину Страусс закупляв у італійському порту Генуя, тому на паках стояв штамп Genes, а американці читали  по-своєму – “джинс”.

Ідеальні у всіх відношеннях штани мали суттєвий недолік – під надмірною вагою самородків рвалися кишені. І тоді вирішили зміцнити кишені заклепками. Їх ставили також на ширінку, але після того, як президент компанії, якось сидячи біля вогнища, обпікся залізкою, цю заклепку забрали. Забрали заклепки також з задніх кишень – вони дряпали сідла та стільці.

20 травня 1873 року Страусс запатентував свій виріб. Мода на джинси перекинулась через океан, з’явилося багато фірм, що стали їх виготовляти. Компанія Lee (1911 рік) розробила штани для моряків, Wrangler (1947) – для ковбоїв, Mustang (1932) – для жінок.  

У Радянському Союзі джинси в магазинах не продавалися, їх можна було придбати у спекулянтів за 250 – 300 рублів (стільки в ті часи коштували, наприклад, 1500 буханців хлібу або 2 дуже пристойних костюми). Джинси почали виготовляти підпільно. Для того, щоб товар набув фірмового вигляду, вироби терли пемзою і цеглою, замочували у розчинах кислот, проварювали у содово-сольових розчинах і навіть розстрілювали дробинками для того, щоб утворилися особливі дірочки.

Сьогодні, більше, ніж через 150 років з моменту появи, джинси є у гардеробі кожної людини, незалежно від статі, віку і місця мешкання. Середньостатистичний американець, для прикладу, має 7 джинсів. Всесвітньо відомі дизайнери створюють власний джинсовий одяг: Dior пропонує штани, оздоблені хутром лисиці, вартістю 10 тис. доларів, джинси з колекції Guccі розшиті африканським бісером та оздоблені пір’ям екзотичних птахів, коштують більше 3 тис доларів. Найдорожчі у світі унікальні джинси ручної роботи, прикрашені золотими заклепками, діамантами і рубінами, вартістю понад 85 тис. доларів, створені компанією Levi Strauss на честь 150-річчя її існування, занесені до книги Гіннесса.

Японські фахівці розробили джинси, які просякнуті амінокислотами. Ці штани протягом двох років зволожують шкіру і захищають її від бактерій, уповільнюючи процеси старіння. Інша японська фірма створила джинси, які захищають власників від шкідливих ультрафіолетових променів.  

Ще один приклад. Coca-Cоlа є одним з найпопулярніших в світі напоїв. Вживають її більш як у 160 країнах по чверті млн. пляшок в день, однак майже ніхто не знає, що він п’є. Рецепт тонізуючого напою – власність американського концерну, засновником якого був аптекар Джон Пембертон із штату Джорджія. Наприкінці позаминулого сторіччя, готуючи нові ліки від головного болю, він зварив суміш з кокаїнових кущів та інших лікарських трав, а для смаку додав трохи сиропу. Мікстура вийшла може не дуже ефективною, але приємною на смак і аптекар вирішив змішувати її з содовою та продавати, як тонізуючий напій на зразок лимонаду. Спадкоємець аптекаря спробував додати до напою екстракти різних трав та овочів у різних пропорціях. Так у 1916 році  кока-кола почала свою тріумфальну ходу по планеті.    

Хіміки конкуруючих фірм дізналися, що кока-кола на 99% складається з газованої води, паленого цукру, фосфорної кислоти, кофеїну, екстракту опалого листя коки та горіхів коли. Тільки 1% суміші, який носить загадкову назву “Мерхандіз-7-ікс” не підлягає аналізу. Компанія – власник ноу-хау, нікому не розкриває своєї таємниці і відмовляється сповістити хто знає формулу “7-ікс”. Вважається, що сьогодні її знають 10 чоловік, а  записка з повною формулою всіх компонентів напою лежить у банку Трасткомпані Джорджія і може бути взята тільки при певних обставинах, про які також ніхто не знає.

Деякі приклади із сучасної історії. Угорець Ерне Рубік у 1978 році одержав патент на спосіб механічного з’єднання окремих дрібних кубиків. Щорічні доходи від продажу ліцензій на Кубік Рубіка фахівці оцінювали в 30 млн. доларів

Британська радіостанція BBC у 2005 році провела серед слухачів опитування стосовно найкращих, найгірших і  майбутніх винаходів.

У першій частині опитування респондентам було запропоновано назвати найбільш вагомі нововведення, які з’явилися після 1800 року. Перший рядок серед найгеніальніших винаходів людства з великим відривом зайняв велосипед – 59%. Проста конструкція, універсальність і екологічна чистота – головні переваги велосипеда перед іншими винаходами.

Інші винаходи до цього результату не підійшли навіть і близько. 8% дісталося транзистору та електромагнітній індукції, переваги комп’ютера визнали 6%, а радіо й Інтернету – 5% і 4% відповідно. Двигун внутрішнього згоряння вважають найважливішим винаходом лише 3%, а ядерна енергія і супутники зв’язку здобули підтримку лише 1% учасників.

Потім учасників запитали, що вони не хотіли б бачити винайденим. Найбільшу кількість невдоволених голосів – 26% - набрали генетично модифіковані продукти харчування. На друге місце потрапила ядерна енергія.

Найбільш очікуваним винаходом є вакцина від СНІД.

5 ПРОМИСЛОВІ  ЗРАЗКИ

Промислові зразки належать до об'єктів промислової власності.

5.1 Промислові зразки

Розвиток мистецтва дизайну в останні роки призвів до того, що споживачі стали приділяти увагу не тільки корисності та якості виробів, які вони купують, а і естетичній привабливості останніх. Дана тенденція, з одного боку, змушує виробників вкладати в дизайн все більші коштів, а з другого – зумовлює забезпечення правового захисту результатів творчої діяльності дизайнерів у вигляді промислових зразків.

Промисловим зразком визнається художньо-конструкторське вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, відповідає вимогам новизни і придатне для виготовлення промисловим способом.

Об`єктами промислових зразків можуть бути форма, малюнки, забарвлення або їх поєднання, що через зовнішній вигляд виробів задовольняють естетичні та ергономічні потреби користувача, іншими словами, є зручними і «радують око».  

Заявка на промисловий зразок оформляється згідно вимог «Закону про охорону прав на промислові зразки» і направляється для проведення науково-технічної експертизи в Укрпатент. За результатами експертизи приймається рішення про відхилення заявки (найчастіше за відсутністю новизни) або про видачу патенту. Обсяг патентної охорони визначається сукупністю істотних ознак промислового зразку, зображеного на фотографіях виробу. За розгляд заявки, а також за підтримання патенту в силі протягом терміну його дії, патентовласник платить державі відповідні збори.

Промисловими зразками можуть бути визнані такі нові об’єкти: зовнішній вигляд транспортних засобів, приладів, машин, меблів, форми світильників та канцтоварів, упаковка, тара та етикетки для товарів, дитячі іграшки, одяг, взуття та ще багато інших предметів.

Часто технічні властивості об’єкту (винахід) і його естетичні якості (промисловий зразок) поєднуються. Наприклад, нова форма кузова легкового авта більш обтічної форми, з виглядом, який радує око покупця (власника), є досконалим з точки зору дизайну.   

Не можуть отримати статус промислових зразків:

  •  вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений виключно їх технічною функцією (гайки, болти, свердла);
  •  об’єкти архітектури, крім малих архітектурних форм (зовнішній вигляд кіосків, телефонних будок тощо);
  •  друкована продукція як така, а не її зовнішній вигляд, яка охороняється нормами авторського права;
  •  об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або їм подібних речовин (скульптури з піску, криги, різнокольорових газових чи водяних струменів), тому що нестійкість форми, не дозволяє надати їм зовнішній вигляд за допомогою художньо-конструкторських засобів;
  •  вироби, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі (малюнки і об’ємні зображення порнографічного або образливого характеру).

Право власності на промисловий зразок засвідчується 10-річним патентом. Так само, як і власник патенту на винахід, власник патенту на промисловий зразок, має монопольні права на нього, які складаються з майнової та немайнової складових, і може на основі ліцензійного договору, передавати свої майнові права іншим особам.

Щорічно в Україні видається понад 2 тис. патентів на промислові зразки.

6 ЗНАКИ  ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ  ТОВАРІВ  І  ПОСЛУГ

Товарні знаки належать до об'єктів промислової власності.  

6.1 Товарні знаки

 

Товарні знаки, які використовуються для індивідуалізації товарів, з’явилися ще в середні віки як символ позначення конкретного виробника, що продає свій товар на ринку.

Знак не може існувати сам по собі, він існує тільки стосовно певних видів товарів та послуг. На жаль, на сьогоднішній день ринки заповнені підробленими товарами, сумнівну якість яких намагаються компенсувати товарними знаками всесвітньо відомих брендів, що мають хорошу репутацію серед споживачів. В зв’язку з наведеним, фірми – власники відомих брендів несуть значні збитки та, головне, втрачають довіру покупців.

Приведемо приклад неправомірного використання права на імя.

В одному з кримських містечок існує кафе “Андрій Макаревич”, в якому продається дешеве домашнє вино “Андрій Макаревич”. Власник кафе і вина – підприємець Андрій Макарович є однофамільцем відомого російського співака, що дозволяє йому заробляти чималі гроші на використанні відомого бренду. Справжній Макарович, який створив бренд, про цю ситуацію знає все, але ніяким чином на обставини вплинути не може – все начебто за законом, бо прізвища співпадають.

На наших речових ринках гори побутової техніки з позначеннями Phanasonic, Panasoanic, Panasconic та іншими, візуально подібними на всесвітньо відомий бренд. Такими псевдознаками маркується низькопробна продукція, що вводить покупців в оману.   

Приклади подібних порушень можна зустріти на кожному кроці, а тому цілком закономірно і дуже часто виникають питання правового захисту від недобросовісної конкуренції в сфері створення та використання товарних знаків.

Знаки індивідуалізації товарів та послуг (товарні знаки) – це позначення, за якими товари та послуги одних виробників відрізняються від аналогічних товарів та послуг інших виробників.

Знаки можуть бути словесними, зображувальними, об’ємними або їх комбінаціями.

Основні функції, які виконують товарні знаки:

ідентифікують товари і виробників;

рекламують товари та послуги;

асоціюють певні знаки з якістю товарів та послуг;

допомагають споживачу вибрати товар потрібних виробників.

Різновидом товарних знаків є фірмові найменування – назви фірм або окремих осіб.  

На відміну від товарних знаків, фірмові найменування характеризують не якусь певну продукцію, а фірму загалом, слугують для розпізнавання її серед інших.

Охорона фірмових найменувань потрібна, в першу чергу, споживачеві товару, адже вона дозволяє за цією відомою назвою відрізнити оригінальну продукцію відомої фірми з високою діловою репутацією від низькопробної підробки. В багатьох країнах світу існує охорона фірмових найменувань. В Україні такої охорони ще немає, але відповідний закон уже розробляється.

Іншим різновидом знаків для товарів та послуг є географічні зазначення, які поділяються на два види: географічні зазначення та найменування місць походжень товарів.

Географічне зазначення місця походження – це географічна назва країни, регіону або конкретного місця, де вироблений продукт, специфічні властивості якого зумовлені природними або людськими чинниками цієї місцевості. 

Для прикладу, зазначення на костюмі “Made in USA” говорить, що костюм імпортований зі Сполучених Штатів Америки.

Найменування місця походження дає уяву про конкретне місце, з якої походить товар, і яке забезпечує останній властивостями, характерними тільки для цього місця. 

Зазначення на пляшці “Токайське” слугує для виділення вин цього сорту, що мають специфічні властивості, серед інших вин, із забезпеченням жорсткої залежності властивостей вина саме від місця його географічного походження – міста Токай в Угорщині.

Зазначення місця походження мінеральної води – “Вода  моршинська” – сповіщає споживача про те, що вода розлита у курортному Моршині на Прикарпатті, і він може справедливо сподіватися на її унікальні лікувальні можливості.

Географічні зазначення існують для того, щоб покупець міг визначити ким і де вироблений товар та зробити свідомий вибір.

Використовувати географічні зазначення можуть тільки ті виробники, чиї підприємства розташовані в даній місцевості, при цьому лише стосовно продуктів, які виготовляються саме тут.

Нещодавно у Бельгії за рішенням Комітету французьких виноробів, знищено чергову партію шампанських вин з Вірменії. Це аж ніяк не є ворожими діями проти вірменів. Вина не були неякісними або підробленими. Цим кроком ЄС демонструє серйозність свого ставлення до питань правомірності випуску товарів і нагадує, що ще у 1985 році було прийнято рішення про неможливість незаконного використання географічних зазначень.

З 2003 року ЄС відновив ексклюзивні права власників географічних зазначень для маркування своїх товарів. До списку потрапили і такі зазначення, як шампанське, коньяк та портвейн. Згідно закону про географічні позначення, тільки вина, вироблені у провінції Шампань, можуть називатися шампанськими, ця просто і зрозуміло. В той же час, використання подібної назви є неприпустимим для ігристих вин з інших місць походження, так як вводить споживачів в оману щодо місця виготовлення товару. Тому, щоб нагадати порушникам про неправомірні застосування ними чужих географічних зазначень, за три останні роки у країнах Європи знищено 8 партій шампанських вин з США, Росії, Італії, Ефіопії та Аргентини.

Виявляється, що сотні мільйонів пляшок шампанського, коньяків, портвейнів, які виготовляються і продаються у різних країнах світу, є незаконними з точки зору законодавства з інтелектуальної власності, вони порушують права власників географічних походжень.

Ще один приклад того, коли охорона обличчя товару, тобто знаків для товарів та послуг, має для фірми важливе значення. Англо-американська компанія “Смирновская водка” подала судовий позов на Б. Смирнова (нащадка відомого Смирнова), який організував підприємство “Смирнов и потомки в Москве”, вимагаючи закриття виробництва і відшкодування збитків. Однак Б. Смирнов довів, що товарний знак, яким захищалася продукція старовинної фірми і який належить російській історії, був свого часу просто викрадений англійцями.

Заявка на товарний знак оформляється у відповідності з “Законом про охорону прав на охорону знаків для товарів та послуг” і відправляється, після сплати відповідного збору, в Укрпатент на науково-технічну експертизу. За результатами експертизи заявка на знак або відхиляється, або приймається рішення про видачу свідоцтва на товарний знак.

Власник зареєстрованого товарного знаку, зобов’язаний маркувати цим знаком свої товари та послуги. Буква “R” в колі означає, що знак зареєстровано, букви “ТМ” – що реєструється.

Існують певні обмеження на реєстрацію товарних знаків. Їх досить багато і підхід експертизи до них є індивідуальним, в зв’язку з чим зупинимось детальніше на найбільш характерних випадках.  

Не підлягають правовій охороні:

1 Знаки, які внаслідок довготривалого використання різними виробниками одного й того ж товару (целофан, нейлон, новокаїн), втратили свою розрізнювальну здатність і, давши назву виду товару, перетворилися у вільні найменування.

2 Знаки, які не виконують своєї основної функції – не мають розрізнювальної здатності. Вони складаються з простих геометричних фігур або окремих букв та їх сполучень, що не мають словесного характеру.

3 Загальноприйняті позначення, що також не мають розрізнювальної здатності  ( “свинина”, “НДІ”, “лаки та фарби” тощо).  

4 Позначення, які увійшли у загальне вживання як позначення товарів певного виду, загальноприйняті символи (стріли – символи прогресу, руху, інформації; вишки, нафтові качалки – нафтогазової промисловості) і терміни (лічильник, молібден, карбюратор).  

5 Знаки, що за своїм змістом суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. Це зображення порнографічного характеру, антидержавні та расистські лозунги, нецензурні слова.

6 Державні герби, прапори і емблеми, офіційні назви держав, міжнародних організацій, печатки, нагороди тощо.   

Всесвітньо відомі торгові марки (знаки), які містять логотипи та інші візуальні елементи (шрифти, кольори, терміни, символи, елементи дизайну або їх комбінації), що асоціюються у споживачів з загальновідомими фірмами, продуктами чи послугами, називаються брендами.

Бренд – це набір сприйнять в уяві споживача, все, що приходить у голову, коли бачиш логотип або чуєш назву. 

Рейтинг бренду компанії враховує різні аспекти її діяльності, аналіз того, яка частина продукції виробляється і реалізується тільки за рахунок бренду, силу бренду, що визначається лідерством на ринку, стабільністю і здатністю бренду перетинати географічні та культурні кордони, політику носія бренду за межами звичних ринків, особливо в Індії та Китаї.

Американські бренди лідирують серед товарів повсякденного використання, комп’ютерної техніки і фінансових послуг, європейські і азійські – у виробництві автомобілів.

Серед 100 найдорожчих брендів світу, вартість яких перевищує 1 млрд. доларів, домінують американські (всього – 62, у першій десятці – 8), зростають європейські і азійські (Samsung за рік збільшив вартість бренду на 31%, L’Oreal – на 10%, Toyota – на 7%). На жаль українські та російські бренди в цьому списку поки що відсутні.

Серед світових брендів лідирує компанія Соса-Со1а – її вартість оцінюється в 70, Місгоsoft – 64, IВМ – 51, General Еlесtгіс – 41, Marlboro – 33 млрд. доларів.  

Зростає популярність брендів виробників мобільних телефонів Nokia та Motorola. Серед компаній, що відійшли назад, багато нещодавніх лідерів: Kodak за рік втратив 19% вартості, Ford – 16 %, Ericsson – 12%, а General Motors and Craysler взагалі не потрапив до рейтингу.

На вартість брендів впливають і фактори неекономічного характеру. Антипропаганда куріння нанесла значні збитки тютюновим компаніям – у рейтингу залишилася тільки Marlboro, втративши за рік 8% вартості.

Цивілізовані споживачі, як правило, намагаються уникати товару з країн, відомих своїми підробками, віддаючи перевагу аналогічним товарам з країн із жорсткими законами про охорону інтелектуальної власності.   

Щорічно в Україні реєструється до 10 тис. знаків для позначення товарів та послуг, більшість з яких належить закордонним фірмам.


7 НЕТРАДИЦІЙНІ ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

До нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності віднесені такі незвичні і неподібні між собою об’єкти, як наукові відкриття, секрети виробництва, ноу-хау, топографії мікросхем, сорти рослин, породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, інжинірингові послуги тощо.

7.1  Наукові відкриття

Кому невідомі явища електромагнітної індукції, гравітації, закони гідравліки, механіки, оптики і безліч інших явищ, закономірностей і властивостей оточуючого світу? Все це – наукові відкриття, які були виявлені на різних стадіях розвитку людства.

Враховуючи величезне значення наукових відкриттів для розвитку науки і техніки, наприкінці 19 століття на Лондонському конгресі Міжнародної літературної і художньої асоціації було піднято питання  про доцільність їх спеціальної охорони. Але тільки у 1978 році ВОІВ прийняла Женевський договір про міжнародну реєстрацію відкриттів.

Пройшли роки, Договір так і не набрав чинності, міжнародна охорона відкриттів не відбулася і вони традиційно не охороняються у більшості розвинутих країн, незважаючи на те, що досвід такої охорони існував у соціалістичних країнах (СРСР, ЧССР, НРБ, МНР, на Кубі).

В СРСР відкриття також були об’єктом правової охорони. Перше радянське відкриття було зареєстровано 26 червня 1957 року з пріоритетом від 1947 року. Всього в Радянському Союзі було зареєстровано близько 400 відкриттів при загальній кількості поданих заявок на відкриття понад 12 тисяч. Вочевидь, експертиза була доволі суворою, а внесок авторів в науку вважався унікальним. Як правило, відкриття робилися не поодинокими науковцями, а цілими науковими лабораторіями і інститутами під керівництвом відомих  і заслужених світил.

Автори відкриттів в СРСР отримували диплом та авторську винагороду до 5 тисяч рублів, а також інші майнові пільги.

Наведемо  приклади двох відомих радянських відкриттів.

“Ефект Кірліана”, досліджений вченим з Краснодару, полягає в тому, що будь-яка жива тканина під впливом високочастотного поля випромінює індивідуальне сяйво, інтенсивність і забарвлення якого залежить від стану організму, завдяки чому можна визначити хвороби та психічний стан людини.

Інше відкриття, зроблене в АН Узбекистану полягає у встановленні явища зміни хімічного складу підземних вод перед землетрусами, а саме, зростання в них концентрацій гелію, аргону та урану.

Безумовно, обидва відкриття мали величезні практичні застосування, на їх базі було створено безліч винаходів, які використовуються і донині.

З розпадом соціалістичного табору охорона відкриттів у світі припинила своє існування. Але пізніше, уже на початку 21 століття в деяких пострадянських державах, в тому числі і в Україні, правова охорона відкриттів була відновлена.

З огляду на минулий досвід СРСР з охорони відкриттів, познайомимося з цим унікальним об’єктом інтелектуальної власності.

Якщо винахід – це інтелектуальний продукт, який є результатом розумової діяльності і якого не існувало до моменту його створення, то відкриття – це явище, яке існувало завжди, але до моменту виявлення було невідомим. На відміну від винаходу, у випадку з відкриттям, досліднику не потрібно нічого придумувати, а треба лише знайти, “відкрити”, дослідити і оприлюднити те, що об’єктивно існувало завжди, але уникало наукового усвідомлення.  

Відкриття створюються в десятки тисяч разів рідше, ніж винаходи. Визначити і дослідити їх непросто, але набагато складніше отримати на них визнання – адже це завжди руйнація класичних, давно існуючих теорій, втручання у фундаментальні наукові напрямки, а отже, підрив авторитетів всесвітньо відомих науковців. З причин того, що в науковому середовищі, як ні в якому іншому, дуже гостро стоїть проблема морального неблагополуччя, часто-густо сміливі відкриття помирають, тільки-но народившись.

Отже, наукове відкриття – це встановлення раніше невідомих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень пізнання.

З визначення відкриття випливають його критерії охороноздатності, які передбачають, що воно повинно:

  •  бути науковим положенням, обґрунтованим теоретично і підтвердженим експериментально (між датами пріоритету і реєстрації проходить іноді не одне десятиріччя);
  •  містити закономірність, властивість або явище матеріального світу;
  •  бути новим, тобто раніше невідомим у світі;
  •  вносити корінні зміни в рівень пізнання.

Відповідність заявленого об’єкту критеріям охороноздатності встановлює наукова експертиза.

Пріоритет відкриття визначається за датою першого формулювання положення, заявленого в якості відкриття. Слід відзначити відмінність порядку встановлення пріоритету відкриття порівняно з  пріоритетом винаходу. Якщо сутність винаходу краще не оголошувати до дати подачі заявки, то сутність відкриття, навпаки, необхідно оприлюднити якомога раніше. При цьому, необхідно зафіксувати факт і дату оприлюднення, а також склад авторів.  

На відкриття географічні, археологічні, відкриття покладів корисних копалин правова охорона не розповсюджується.

Існує певне протиріччя щодо правового захисту відкриттів. Оскільки це продукт діяльності людського інтелекту, він потребує, з одного боку, належного правового захисту, скажімо, нарівні з винаходом. З іншого боку, маючи охоронний документ, подібний патенту на винахід, правоволоділець здобуде й монопольне право на використання відкриття. Але патентний захист неминуче виключить можливість користування цим продуктом інших людей. В зв’язку з цим відкриттю не надано статусу об’єкту виключних прав, ніхто не може установити монополію на використання відкриттів. Вони належать усьому світові.

Автори не мають на відкриття майнових прав, а мають тільки особисті права: право авторства та право на ім’я.

Ось, наприклад, яка ситуація склалася у генетиці, яка переживає бурхливий розвиток. Хоча майже всі інтелектуальні продукти, які фіксуються у цій галузі, належать до відкриттів, що виключає монопольне право на їх використання, тільки США, використовуючи недоліки законодавства, видали останнім часом 20 тис. патентів на винаходи і розглядають ще 25 тис. заявок на гени та генні сполуки. Патентна охорона таких об’єктів у якості не відкриттів, а винаходів, унеможливлює використання нових методів лікування та медикаментів для масової охорони здоров’я без дозволу патентовласників. Це призводить до гальмування розвитку медичної науки в цілому, залишає бідні народи без необхідної медичної допомоги. Проти системи патентування винаходів у генетиці розпочата всесвітня компанія протесту.

Над проблемою патентування відкриттів дискутують давно, безрезультатно намагаючись переконати правоволодільців відмовитися від власницького підходу до отриманих наукових результатів.

 З появою вітчизняного законодавства, відкриття були виключені з переліку об’єктів інтелектуальної власності, що охороняються державою. І тільки з 2004 року відкриттю повернуто цей статус. Щоправда, цей факт ще не набув подальшого розвитку в законодавчих документах, досі не розроблена нормативно-правова база щодо захисту відкриттів, немає кваліфікованих фахівців для проведення наукової експертизи. В незалежній Україні фактично  відкриття ще не реєструвалися, всі відкриття українських авторів зареєстровані в Росії Міжнародною асоціацією авторів наукових відкриттів, вартість експертизи кожної заявки складає близько 3,5 тис. доларів.

За новітній період з 1991 по 2006 роки на теренах СНД тією ж Міжнародною асоціацією зареєстровано 310 відкриттів (в т. ч. 41 – з України), переважно у галузі медицини.

У 2006 році професори Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Е. Кузьменко, Є. Крижанівський, О. Карпенко та с.н.с. О. Журавель зробили перше не тільки в університеті, а й на Прикарпатті наукове відкриття у галузі геології, дослідивши, описавши і оприлюднивши, раніше невідомі явища, які відбуваються у масивах гірських порід, і розробивши систему прогнозування зсувів ґрунтів, яку можна застосовувати у будь-якій частині Землі.

Хоча за підступністю і катастрофічними наслідками гірські зсуви значно поступаються землетрусам, проте дошкуляють людям набагато частіше. У планетарному масштабі на їхньому руйнівному рахунку – тисячі, стертих з лиця землі, будинків, комунікацій, безліч людських жертв.

Україна має понад 20 тисяч зсувонебезпечних зон і найбільшу у світі систему газопроводів – близько 40 тисяч кілометрів. Щорічно від зсувів потерпають тисячі мешканців гірських районів, руйнуються соціальні та виробничі об’єкти, у тому числі магістральні трубопроводи.

Держава виділяє чималі кошти на подолання наслідків зсувів, тому значимість наукового відкриття, яке може передбачати, а значить, і уникнути наслідків руйнівних дій невидимих сил, звести до мінімуму результати спалахів їхньої активності, важко переоцінити. До речі, під час роботи над оформленням відкриття, автори дослідили велику ймовірність активізації зсувних процесів у Закарпатті у 2017 – 2019 роках.

Наступне амбітне завдання, яке поставили перед собою науковці університету – встановити закономірності виникнення землетрусів.

7.2  Раціоналізаторські пропозиції

Варто згадати ще один вид технічної творчості – раціоналізацію, яка за часів СРСР була дуже поширеною і давала можливість інженерно-технічним працівникам, зарплати яких були не вельми високими, отримувати вагомі надбавки до них у вигляді винагород за розробку та впровадження у виробництво раціоналізаторських пропозицій, а також премій за сприяння раціоналізації.

Термін “раціоналізаціяозначає удосконалення, покращення певного об'єкту за рахунок використання розуму (лат. rationalis – розумний). При цьому, кожна раціоналізаторська пропозиція вирішує для підприємства, на якому вона подана і впроваджена, можливо невеличке, але конкретне виробниче завдання (“вузьке місце”), яке виникає у процесі виробничої діяльності. Раціоналізаторські пропозиції спрямовані на поліпшення характеристик інструментів, машин, матеріалів, усунення окремих похибок та помилок проектувальників, конструкторів і технологів нової техніки і технологічних процесів, удосконалення організаційних рішень.

Закон України “Про власність” визнає раціоналізаторську пропозицію результатом інтелектуальної праці і відносить її до нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

Раціоналізаторські пропозиції — це технічні або організаційні рішення, що є новими та корисними для підприємства, якому вони подані, і передбачають зміну існуючих конструкцій виробів, процесів і технологій виробництва, складу матеріалів тощо.

Отже, раціоналізаторська пропозиція повинна мати ознаки охороноздатності::

бути технічною або організаційною;

бути новою для підприємства, якому вона подана;

бути корисною, тобто при впровадженні давати економічний або інший позитивний ефект.

Від винаходу раціоналізаторська пропозиція відрізняється не технічною складністю (винахідницьким рівнем), можливістю впровадження чи меншим економічним ефектом, а тільки новизною (у винаходу вона є світовою і діє по відношенню до всіх країн, у рацпропозиції – локальна, тільки для даного підприємства).

Мета правової охорони раціоналізаторських пропозицій – встановлення таких відносин між раціоналізатором і підприємством, які б максимально сприяли масовій технічній творчості, скерованій на удосконалення виробництв на кожному підприємстві.

Технічний аспект раціоналізації полягає у постійному вдосконаленні виробництва, що дозволяє на ревний час уникнути морального і фізичного старіння основних фондів, а їх поступова еволюційна модернізація дає змогу підприємству зменшувати капітальні витрати.

Соціальний аспект раціоналізації – наявність права у працівників підприємства брати особисту участь у технічному переоснащенні виробництва.

Правовий аспект раціоналізації полягає в тому, що правова охорона раціоналізаторських пропозицій надає їх авторам певні права і пільги, яких не мають інші працівники.

Раціоналізаторські пропозиції подаються керівнику підприємства і, як правило, стосуються часткових вдосконалень процесів і техніки, до яких автор має безпосереднє відношення. Законодавством передбачена також можливість подання раціоналізаторських пропозицій і сторонніми особами.

Після розгляду пропозиції відповідними службами підприємства, керівник, на основі їх висновків, приймає рішення про впровадження або відхилення пропозиції. Однак, рішення про відхилення обов’язково має бути мотивованим.

Підприємство на основі чинних стандартів підприємства самостійно визначає порядок розгляду пропозицій, черговість впровадження і виплату авторських винагород.

За впроваджену раціоналізаторську пропозицію автори мають отримати авторську винагороду, яка залежить від економічного ефекту, що приносить інновація. Якщо ефект в грошовому еквіваленті підрахувати неможливо (наприклад, раціоналізаторська пропозиція дозволила покращити умови праці робочим двох цехів), винагорода вираховується за допомогою системи коефіцієнтів.

Зазвичай, розмір авторської винагороди визначає на свій розсуд керівник підприємства, але він має бути не меншим 10% щорічного доходу, який фактично отримує підприємство від використання раціоналізаторської пропозиції, або 2% частки собівартості продукції, що припадає на цю пропозицію (якщо ефект підрахувати важко). Винагорода виплачується раціоналізатору після закінчення кожного року використання пропозиції впродовж мінімум двох років (звісно, якщо пропозиція продовжує використовуватися).

Підприємства, яким подаються раціоналізаторські пропозиції, не отримують на них монопольних прав. Тому будь-які інші підприємства і особи мають право використовувати чужі раціоналізаторські пропозиції, незалежно від того, де і ким вони створені, головне, щоб вони були новими і корисними для них. Успішні підприємства активно використовують чужі рацпропозиції, створюючи, так звані “портфелі раціоналізаторських пропозицій”, які допомагають вдосконалювати обладнання, технологічні процеси і організацію праці.

Залученням працівників до технічної творчості, створенням сприятливих умов для впровадження результатів творчої діяльності, захистом прав раціоналізаторів опікується громадська організація Товариство винахідників і раціоналізаторів України (ТВРУ). Регіональні та міські осередки ТВРУ існують в усіх великих містах, а їх первинні організації діють на великих підприємствах.

На жаль, товариство, яке було надзвичайно активним в СРСР, в незалежній Україні не стало провідним органом держави у науково-технічній творчості, не змогло вирішити безлічі правових і виробничих проблем, які притаманні всьому народному господарстві і до цього часу залишаються неврегульованими. Це при тому, що на розв’язання цих проблем чекає ціла армія як досвідчених, так і початкуючих раціоналізаторів і винахідників.

Статистика свідчить, що, навіть при далеко не ідеальній організації масової технічної творчості, цільове впровадження раціоналізаторських пропозицій в Україні може потенційно забезпечити третину загального зростання продуктивності праці, зекономити 30–40% матеріальних та сировинних ресурсів і до 60% паливно-енергетичних.

7.3 Секрети виробництва

Ноу-хау (англ. know-haw – знати як) або секрети виробництва (комерційні таємниці) це систематизовані технологічні знання та досвід, не захищені охоронними документами і зафіксовані письмово, усно або візуально.

Вперше цей термін було застосовано під час передач науково-технічних знань у США та Англії. Окрім терміну “ноу-хау” вживається й споріднений термін “шоу-хау” – “показати як”.

Часто угоди, предметом яких є ноу-хау, називають безпатентними ліцензіями.

Ноу-хау, залежно від обставин, можуть містити:

вироби, зразки, обладнання, пристрої, комплектуючі, інструменти тощо;

формули, розрахунки, плани, креслення, незапатентовані винаходи;

інструкції, описи, різного роду дані, проекти, методи і методики, іншу інформацію.

Іншими словами, ноу-хау – це комерційна інформація, яка використовується, для отримання переваг над конкурентами. До такої інформації відсутній доступ на законних підставах, а тому вона має неабияку потенційну цінність і є постійним об’єктом  промислового шпигунства.

На відміну від винаходів, ноу-хау в більшості країн не мають прямого правового захисту, не реєструються і не публікуються. Однак для його їх можуть бути використані загальні закони про захист репутації та чесного імені виробника, санкції проти нечесної конкуренції тощо.

Особливістю правової охорони комерційних таємниць є та обставина, що державою надається не виняткове право на їх використання, як це має місце з винаходом, а право на відшкодування заподіяних збитків, у разі незаконних методів отримання або розкриття комерційних таємниць. Одержання інформації незаконними методами (промисловим шпигунством або порушенням умов контракту про конфіденційність) вважається недобросовісною конкуренцією.

На відміну від винаходів, ноу-хау мають реальну цінність тільки в тому випадку, якщо вони надійно захищені від розголошення. При передачі ноу-хау є великий ризик розголошення конфіденційної суті виробничих секретів до укладання контракту.

Найвідоміший приклад ноу-хау – уже згадувана вище формула Coca-Cola, яка є таємницею з 1886 року, відома тільки двом особам, прізвища яких не розголошуються, зберігається у банку і може бути оприлюднена тільки за рішенням Ради директорів.

Виділяють такі групи ноу-хау:

  1.  Комерційні секрети – відомості виробничого, організаційного, фінансового та іншого характеру, що складають комерційну цінність і недоступні необмеженому колу осіб.
  2.  Технічну документацію – конструкторську, технологічну, проектну, економічну, призначену для використання при виробництві і реалізації товарів і послуг.
  3.  Творчі розробки – незапатентовані винаходи (скажімо, при розробці комп’ютерної техніки, де термін морального старіння іноді не перевищує кількох місяців, а розгляд заявки в рази перевищує цей термін), формули, рецепти, інженерні розрахунки, результати досліджень.
  4.  Знання та досвід виробничого, менеджерського, комерційного, маркетингового, кадрового, фінансового або іншого характеру.

7.4 Інжиніринг

До цієї категорії нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності належать різного роду інженерні знання, за допомогою яких надають інженерно-консультаційні послуги, до яких відносяться:

  •  підготовка різноманітних техніко-економічних обґрунтувань та бізнес-планів;
  •  розробка проектів;
  •  проведення спеціалізованих та випробувальних робіт;
  •  моніторинг виробничих та дослідницьких процесів;
  •  розробка рекомендацій та методик у різних галузях.

Інжинірингові послуги, які надають інжинірингові та консалтингові фірми, поділяють на дві групи:

ті, що пов’язані з підготовкою виробничого процесу;

ті, які забезпечують хід виробничих процесів і реалізацію продукції.

7.5 Інші нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності

Правову охорону мають також такі специфічні об’єкти інтелектуальної власності як топографії інтегральних мікросхем (ІМС) – зафіксовані на матеріальних носіях, просторово-геометричні розміщення сукупності елементів мікросхеми та з’єднання між ними.

Топографія IMC відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною, тобто не створена шляхом прямого копіювання іншої топографії IMC, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була раніше відомою. Топографія IMC визнається оригінальною доти, доки не доведено протилежне.

Охороняється державою та засвідчуються патентами права на нові породи тварин та сорти рослин (для винограду, деревних та плодових культур патенти діють довше).  

Сорт означає групу рослин, яка може бути визначена за ознаками, які характеризують даний генотип, відрізняється від інших рослин однією або кількома ознаками, однорідна, як сукупність ознак, стійко поновлюваних при розмноженні.

Правова охорона сорту рослини можлива в тому разі, якщо він є новим, таким, що відрізняється, однорідним і стійким (стабільним).

Сорт рахується новим, якщо на дату подачі заявки на видачу патенту, насіння даного виду не продавалося і не передавалося іншим особам.

Новий сорт повинен наочно відрізнятися від будь-якого іншого відомого сорту, що існує на момент подачі заявки. Критерій винахідницького рівня повністю відсутній. Селекціонер може просто знайти нову рослину у своєму саду, тому буває дуже складно визначити, чи є даний сорт загальновідомим.

Сорт рахується однорідним, якщо його основні ознаки є незмінними, не дивлячись на окремі відхилення, які можуть виникнути у зв’язку з особливостями розмноження.

Сорт рахується стабільним, якщо його основні ознаки є незмінними після неодноразового розмноження.

В Україні охороняються такі сорти рослин: буряк, жито, картопля, капуста, кукурудза, пшениця, соняшник, ячмінь.

Правова охорона нових порід тварин подібна до охорони нових сортів рослин і здійснюється у відповідності до тих же критеріїв охороноздатності.

Породою тварин, як особливим об’єктом селекційного досягнення, визнається група тварин, яка має біологічні та морфологічні властивості і ознаки, при цьому деякі з них специфічні для даної групи і відрізняють її від інших.


8  ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АВТОРІВ (ПРАВОВОЛОДІЛЬЦІВ) ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ  ПРОДУКТІВ

8.1 Охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності

Автору (правоволодільцю), офіційно зареєстрованого у державних органах інтелектуального продукту, видається документ, який засвідчує майнові та особисті права на цей продукт. Автор і правоволоділець не завжди є однією і тією ж людиною. Майнові права авторів інколи на законних підставах передаються іншим особам (створення службового твору, укладання авторського договору, ліцензійної угоди, передання в спадок тощо).

Якими ж офіційними документами і протягом яких термінів в Україні охороняються найбільш поширені об’єкти інтелектуальної власності?

Нагадаємо, що охоронні документи мають певні відмінності і різні терміни чинності, а саме:

  •  патенти на винаходи діють 20 років;
  •  деклараційні патенти на винаходи, що видавалися до 2004 року, діють 6 років;
  •  патенти на винаходи, обєктами яких є лікарські засоби, діють до 25 років;
  •  патенти на секретні винаходи діють впродовж термінів, на які були засекречені винаходи;
  •  деклараційні патенти на корисні моделі діють 10 років;
  •  патенти на промислові зразки діють 10 років з можливістю продовження на наступні 5 років;
  •  патенти на сорти рослин і породи тварин діють 20 років (на деякі плодові дерева – 30 років) з можливістю продовження на наступні 10 років;
  •  свідоцтва на топографії інтегральних мікросхем діють 10 років;
  •  свідоцтва на товарні знаки діють 10 років з можливістю продовження на кожні наступні 10 років;
  •  свідоцтва про авторські права на твори діють протягом життя авторів і ще 70 років після їх смерті;
  •  свідоцтва на суміжні права виконавців творів діють 50 років;
  •  дипломи на наукові відкриття діють безстроково;
  •  свідоцтва на раціоналізаторські пропозиції діють протягом терміну, визначеному керівником підприємства;
  •  на комерційні пропозиції охоронні документи не видаються.

Згадаємо, що в різні роки винаходи в Україні охоронялися різними типами документів.

Охорона винаходів авторськими свідоцтвами, що була прийнята у СРСР, позбавила значну частину тодішніх винаходів комерційної цінності. При цьому, право на винахід належало державі, тобто, всім громадянам. Науково-технічна інформація, у тому числі патентна, яка містила описи винаходів і, безумовно, складала неабияку цінність, безоплатно передавалась будь-якій зацікавленій організації або особі. Питання порушення прав патентовласників або придбання прав на використання винаходів в країні не виникали.

Разом з тим, закордонні фірми могли також без перешкод користуватися нашими технічними рішеннями (що вони з успіхом і робили). Але, незважаючи на свою науково-технічну цінність, переважна більшість радянських винаходів не становила комерційного інтересу для закордонних ринків, так як технічні рішення не мали належного правового захисту.

Деклараційні патенти (6-річні), які діяли в Україні у 1991 – 2004 роках, справедливо скасовані, а основним охоронним документом на винахід, як і у більшості цивілізованих держав, залишився 20-річний патент. Місце винаходів, на які видавалися  деклараційні патенти, зайняли корисні моделі.

Україна надала можливість винахідникам, яким були видані авторські свідоцтва СРСР, обміняти їх на вітчизняні патенти.

Патент – це охоронний документ, який видається патентним відомством на певний термін, діє на території країни, яка його видала і засвідчує авторство, пріоритет та  право власності на винахід. 

Основна відмінність авторського свідоцтва від патенту полягає у праві власності. При охороні винаходу авторським свідоцтвом всі права на нього мала держава, фактично викуповуючи його у авторів за невелику авторську винагороду – 200 рублів. На відміну від авторського свідоцтва, винахід, захищений патентом, цілком належить патентовласнику.

Слід зауважити, що, патентуючи винахід, автор може переслідувати наступні цілі:

1 Отримати підтвердження пріоритету чи наукової значущості в тій чи іншій галузі. Як правило, патентування таких винаходів здійснюється для підтвердження наукового статусу, тобто з метою захисту дисертацій або для творчих змагань з колегами – науковцями. Вони рідко впроваджуються у виробництво, хоча їх рівень часто доволі високий. Іноді таки винаходи просто випереджають існуючий рівень виробництва.

2 Отримати можливість продавати дозволи (ліцензії) на використання винаходів. Патентування з цією метою найбільш поширене, більшість таких винаходів є “замовними”, вирішують певні виробничі завдання і охоче впроваджуються в світових масштабах. Подібна стратегія не вимагає значних витрат і є під силу невеликим фірмам і окремим винахідникам, які, пропонуючи свої розробки, мають можливість отримувати доходи, не зв’язуючись з виробництвом і заробляючи виключно за рахунок належного використання свого інтелектуального потенціалу.

3 Отримати максимальну кількість патентів на непрацюючі винаходи у своїй галузі, щоб максимально обмежити діяльність конкурентів (“наступальне” патентування). Приклад успішного “наступального” патентування продемонструвала компанія Texas Instruments (США), яка до 60-х років минулого століття формувала свій "патентний портфель" виключно як оборонне знаряддя. Проте, з середини 80-х років компанія змінила тактику на наступальну і стала переслідувати ті компанії, які незаконно використовували її інтелектуальну власність. Задоволення позовів дало можливість Texas Instruments одержати значні доходи – надходження від порушників склали загалом за 1986 – 1993 роки понад 1,2  млрд. доларів.

4 Здійснювати правову охорону складних конструкцій з отриманням охоронних документів на інші об’єкти промислової власності (“оборонне” патентування). Таке патентування застосовують у галузях, де об’єкти містять велику кількість вузлів і деталей – автомобілебудування, електроніка. При цьому проводиться максимальна правова охорона кожного з об'єктів інтелектуальної власності – технологій, конструктивних вузлів, зовнішнього вигляду, маркування, що дає більш надійний захист продукції в цілому. При такому патентуванні, один і той же виріб, може охоронятися блоком патентів на винаходи, декількома патентами на промислові зразки, свідоцтвом на товарний знак і містити кілька ноу-хау. Такий комплексний правовий захист об’єкту забезпечує більш високий рівень його охорони і користується сталим попитом, суттєво обмежуючи можливості конкурентів.

Патенти надають їхнім власникам виключне право на свій розсуд використовувати технічні рішення, що ними захищені, а також право забороняти (дозволяти) це робити іншим особам.

Права патентовласника носять абсолютний, винятковий, строковий і територіальний характер.

Абсолютність прав полягають в тому, що ніхто не може посягати на право патентовласника одноосібно розпоряджатися винаходом.

Винятковість показує, що в межах однієї країни право на винахід може належати тільки одному патентовласнику.

Строковість наголошує, що права патентовласника на винахід діють протягом певного часу. Дія патентів може бути припинена достроково за заявою власника або у разі несплати чергового річного збору за підтримання чинності патенту.

Територіальність означає, що патент діє тільки на території країни, яка його видала.

З цього правила існують певні винятки. Для прикладу, патент буде чинним у будь-якій державі, але тільки на території посольства країни, яка його видала. Також патент буде діяти і на борту судна, яке прибуло з країни, що видала патент, і пришвартувалося до іноземного берега.

Слід нагадати, що винахід не обов’язково має бути захищений патентом. Він може існувати і в інших видах, наприклад, у вигляді ноу-хау. Виходячи з цього, патентовласник може передавати право на використання винаходу у різних формах, наприклад:

за ліцензійними угодами;

у вигляді ноу-хау;

у вигляді інжинірингових послуг;

у рамках науково-технічної співпраці.

Основний обов’язок патентовласника – сплатити збори за експертизу заявки та за видачу патенту і надалі сплачувати щорічні збори за підтримку чинності патенту протягом терміну його дії.

В таблиці 8.1 наведені найбільш поширені збори за розгляд заявок і видачу патентів на винаходи, а також щорічні збори за підтримання чинності патентів для українських винахідників станом на 2005 рік.


Таблиця 8.1 - Види і суми зборів за розгляд заявок і видачу патентів в Україні

Вид збору

Розмір збору, грн.

За подання заявки на винахід (корисну модель)

25

За внесення в заявку виправлень з ініціативи заявника

26

За проведення кваліфікаційної експертизи на винахід, формула якого має один пункт

додатково за кожний пункт формули

200

150

За ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель)

50

За кожну зміну до заявки що стосується складу авторів та заявників

50 – 70

За продовження термінів внесення в заявку змін, надходження протиставлених матеріалів, додаткових матеріалів, документів про сплату зборів та держмита, клопотань про проведення кваліфікаційної експертизи тощо

5 – 20

За перетворення заявки на видачу деклараційного патенту на винахід в заявку на видачу патенту

40

За подання до Апеляційної палати заперечення проти рішення експертизи

50

За публікацію про видачу патенту

30

За надання виписки з реєстру про патент

70

За видачу дубліката патенту

70

Розміри щорічних зборів за підтримання чинності патентів в Україні приведені в таблиці 8.2.


Таблиця 8.2 - Суми щорічних зборів за підтримання чинності патентів в Україні

Роки

Розмір збору, грн.

I – II

III – V

VI – VШ

IX – XIV

XV – XXV

15

20

35

65

110

За кордоном щорічні збори за отримання патентів на винаходи та підтримання їх чинності є набагато вищими.

8.2  Форми передачі прав на об'єкти промислової власності

Придбання нових революційних технологій дало змогу в різні часи різним країнам подолати відставання в розвитку тих чи інших галузей економіки і стати в один ряд, а іноді і випередити передові держави світу.

Яскравим прикладом цього стала повоєнна Японія, яка вклала значні кошти в закупівлю ліцензій на новітні технології в передових галузях народного господарства і, таким чином, домоглася швидкого економічного зростання.

Для країн з економікою, що розвивається, придбання передових технологій є одним з головних засобів розв’язання завдань створення власної промисловості. Головним при цьому залишається залучення передових технологій з метою підвищення конкурентоспроможності продукції. Існує прогноз, за яким в найближчі 30 років обсяги світової торгівлі зростуть за рахунок країн, що розвиваються, у три рази і складуть до 30 трлн. Доларів. Цілком зрозуміло, що такий прорив може бути забезпечений тільки за рахунок імпорту новітніх наукомістких енерго- і ресурсозаощаджуючих  технологій з передових країн.    

Форми передачі об'єктів промислової власності на світовому ринку зводяться до передачі інновацій та новітніх технологій. У Міжнародному кодексі поведінки їх класифікують наступним чином:

передача прав на об'єкти інтелектуальної власності за ліцензійними угодами;

передача ноу-хау та шоу-хау;

надання інжинірингових послуг;

передача технологій в рамках науково-технічної співпраці;

надання технологічних знань для використання придбаного обладнання;

інші форми передачі інформації (конференції, виставки, семінари тощо).

Передача (трансфер) технологій та інновацій супроводжуються  укладанням угоди, за якою покупець володіє відповідним виробничим потенціалом та капіталом для впровадження отриманої технології, а продавець – унікальними знаннями в певній галузі з правом виробництва продукції з їх використанням. 

Зазвичай такі угоди називаються ліцензійними, продавець – ліцензіаром, а покупець – ліцензіатом. Ліцензіар за ліцензійним договором (ліцензією) передає право власності на винахід або інший об’єкт промислової власності ліцензіату. Іншими словами, ліцензія є дозволом на використання об'єкту промислової власності, який захищений охоронним документом.

Основними факторами, які сприяють успішній ліцензійній угоді, є цінність досягнення, його надійний правовий захист та впровадженість у виробництво. Сильний патентний захист серйозно впливає на вартість майбутньої ліцензії, запатентований об'єкт коштує на порядок вище аналогічного незахищеного.

Існує декілька видів ліцензій. Розглянемо основні з них.

Патентна ліцензія – це дозвіл на використання об'єкту промислової  власності, захищеного охоронним документом, безпатентна – дозвіл на використання ноу-хау, непатентоспроможних технічних рішень або рішень, термін правової охорони яких закінчився.  

Повна ліцензія надає ліцензіату всі права на використання об'єкту промислової власності на весь термін його дії без обмеження території.  

При виключній ліцензії ліцензіат отримує право використовувати винахід в повному обсязі на визначеній території і в обумовлені терміни на монопольних засадах (ліцензіар не має права надавати такі ж ліцензії іншім особам).

Невиключна ліцензія передбачає право на використання винаходу на узгоджених умовах і територіях, як одним ліцензіатом, так і іншими.   

Крос-ліцензії (перехресні ліцензії) дозволяють сторонам обмінюватись ліцензіями, якщо виробничі цикли патентовласників не можуть існувати без взаємного порушення патентних прав.  

Супровідні ліцензії передбачають передавання прав на використання об'єктів промислової власності у складі комерційних угод і є доповненнями до основних контрактів.

Особливість визначення ціни ліцензії полягає в тому, що її розрахунок проводиться з огляду на можливу комерційну цінність об'єкту, що продається. Визначити її складно, оскільки вона залежить від значної кількості різноманітних чинників. Неможливо однозначно встановити комерційну цінність винаходів, корисних моделей, промислових зразків до їх практичної реалізації. Їх ціна визначається реальним співвідношенням попиту і пропозиції, а не кількістю витраченої праці розробників. Це обумовлює  складність встановлення розміру ліцензійної винагороди. Сума ліцензійної винагороди може залежати від багатьох факторів і бути за домовленістю сторін будь-якою, але на практиці вона не перевищує третини розміру прибутку, очікуваного ліцензіатом.

Розрізняють грошові та негрошові ліцензійні платежі. До останніх належать, зокрема, обмін ліцензіями, передача товару тощо.

Грошові платежі можуть реалізовуватись у вигляді паушальних платежів, роялті або комбінованих платежів.

Паушальний платіж – це фіксована сума, яка сплачується ліцензіатом ліцензіару за придбання об’єкту ліцензії одноразово або у розстрочку (в декілька прийомів). Іноді платіж може виплачуватися поетапно, в залежності від виконання певних умов договору або у зазначені дати, наприклад, при передачі технічної документації, по досягненню заводом проектної потужності, при виробленні обумовленої кількості продукції тощо.

Паушальний платіж використовується рідко і доцільний у таких випадках:

  •  ліцензіат є економічно слабким або невідомим, у зв'язку з чим є сумніви щодо його можливостей успішно налагодити комерційну реалізацію об’єкту ліцензії;
  •  ліцензіар не має можливостей контролювати діяльність ліцензіата з випуску продукції за ліцензійним договором;
  •  за надання супутніх ліцензій.

Переваги паушальних платежів для ліцензіара полягають:

  •  у можливості швидко отримати значні кошти, які відшкодують витрати на розробку об’єкту ліцензії;
  •  у відсутності ризиків, пов'язаних з невдачами ліцензіата при використанні об’єкту ліцензії;
  •  у відсутності необхідності здійснювати контроль за діяльністю ліцензіата.

Недоліками паушальних платежів для ліцензіара є:

  •  недоотримання свого прибутку, оскільки платіж не передбачає можливого розширення обсягу використання об’єкту ліцензії (що має місце при відрахуваннях роялті);
  •  відсутність даних про рентабельність використання об’єкту ліцензії.

Перевага паушальних платежів для ліцензіата полягає у відсутності контролю зі сторони ліцензіара за виробничим процесом.

Недоліки паушальних платежів для ліцензіата у тому, що:

  •  платіж не завжди є виправданим, зважаючи на необхідність сплати значних сум ще до отримання прибутку;
  •  існує ризик, пов'язаний з тим, що витрати на придбання об’єкту ліцензії можуть не виправдатися у разі невдалої кон'юнктури ринку, посиленні конкуренції тощо.

Отже, паушальний платіж має істотний недоліквін не віддзеркалює дійсної вартості об’єкту ліцензії, оскільки не враховує реальних прибутків ліцензіата, можливі зміни кон’юнктури, обсяги використання тощо.

Уникнути цього можна шляхом комбінування паушального платежу з роялті.

Основним видом ліцензійних платежів у світовій практиці є роялті – періодичні процентні відрахування ліцензіата ліцензіару за об’єкт ліцензії, які сплачуються впродовж терміну дії ліцензійного договору і мають безпосередню залежність від фактичного використання об’єкту ліцензії.

Роялті – своєрідна форма участі ліцензіара у прибутках ліцензіата. Якщо паушальний платіж враховує тільки заздалегідь скалькульовані прибутки, то при роялті ліцензіар отримує належну йому частку у дійсному прибутку від застосування об’єкту ліцензії.

Щоб правильно підрахувати роялті, треба визначити його ставку і базу. Це зробити доволі нелегко.

База роялті – це встановлення того чинника, з якого буде проводитися відрахування. В залежності від обставин за базу роялті приймають:

  •  економічний ефект;
  •  товарообіг;
  •  вартість виробленої продукції;
  •  валовий прибуток;
  •  собівартість продукції;
  •  одиницю товару;
  •  ціну цілого виробу або його частин;
  •  прибуток.

Вибір бази залежить від низки економічних і технічних чинників. Як правило, базою роялті є одиниця виробленої або реалізованої продукції. Тоді відрахування можуть бути у вигляді фіксованих суми з одного виробу або відсотка від суми реалізації.

Фіксована ставка збору з одиниці виробленої продукції, тобто поштучний підхід застосовується у випадках, коли ліцензія надається:

  •  на об’єкт, який використовується у масовому виробництві стандартних виробів;
  •  маловідомому ліцензіату (обсяги виробництва і збуту проконтролювати легше, аніж інші показники);
  •  на об’єкт, що належить лише до частини продукції і на нього припадає частина вартості всього виробу;
  •  на об’єкт, що стосується допоміжних процесів виробництва (сортування, пакування, маркування тощо).

Такий підхід має перевагу, коли важко встановити ціну реалізації продукції і внесок об’єкту ліцензії у вартість всього виробу.

Ставка роялті – це розмір процентних відрахувань ліцензіата ліцензіару, на який впливають:

  •  обсяг патентної охорони (ставка зростає, якщо об'єкт захищений блоком патентів);
  •  якість складеної формули винаходу (ставка зростає при максимальному унеможливлюванні порушення патентних прав);
  •  вид ліцензії;
  •  термін дії ліцензійного договору;
  •  можливість контролю за випуском продукції (ставка зростає якщо контроль ускладнений).

У патентній практиці широко розповсюджено використання ставок роялті, які раніше встановлювались в аналогічних угодах або переважають у даній галузі. Тому в окремих галузях промисловості існують стандартні ставки роялті, що залежать від масштабів реалізації продукції і складають 15-20 % прибутків ліцензіата.

Ставка роялті може бути фіксованою або змінною (залежно від обсягів виробництва, збуту продукції або цін реалізації), прогресивною (з часом збільшуватись) або регресивною (зменшуватись). Як показала практика, ставка роялті є вищою, допоки ліцензіар не отримає певної суми.

Комбіновані (змішані) платежі – це періодичні платежі роялті у поєднанні з паушальними платежами. У разі змішаних платежів, паушальний платіж набирає форми попереднього гарантійного внеску, тобто служить авансом по договору і своєрідною гарантією серйозності намірів ліцензіата.

Світова торгівля ліцензіями у сучасному світі значно перевищила  торгівлю звичайними товарами. У 1960–1990 роках світові надходження від продажу ліцензій збільшилися майже у 30 разів і склали понад 30 млрд. доларів. У 2000 році, незважаючи на очікуване ускладнення доступу до новітніх технологій і обмеження їх комерціалізації, зумовлене загостренням конкурентної боротьби, міжнародна торгівля ліцензіями збільшилася ще більше і склала 120 млрд. доларів.

Найбільш активними у торгівлі ліцензіями є США (30 % світового обсягу), а також Японія і країни Західної Європи, на долю яких припадає більше 90% всіх ліцензійних платежів.

В Україні у вигляді ліцензій продається лише близько 1% винаходів, захищених патентами.

9 ЗАСОБИ  УСПІШНОГО ВЕДЕННЯ  БІЗНЕСУ

Розглянуті нижче інструменти організації і ведення бізнесу створені на основі використання власних або чужих надбань інтелектуального характеру, які створюють для підприємця чи підприємства певний комплекс конкурентних переваг. До таких інструментів відносять гудвіл і франчайзинг.

9.1  Гудвіл

Гудвіл – це прихильність, оцінка, яку конкретна компанія одержує від суспільства, схвальне ставлення споживачів до її товарів і послуг. 

На гудвіл впливають наявність у підприємства доброї репутації та ділових зв’язків, фірмових найменувань, товарних знаків, творів авторського та суміжного прав, патентів, франчайзингу, цінних паперів тощо, а також авторитет керівників та  рівень підготовки персоналу, тобто гудвілом вважається будь-яка конкурентна перевага, здобута компанією, а його символом – товарний знак. Товарний знак і гудвіл є нерозлучними. При купівлі компанії купується і гудвіл, причому, нерідко його вартість перевищує балансову вартість компанії.

Перевагами, які гарантують одержання додаткових прибутків, можуть бути, для прикладу, приміщення, де відбувається діяльність (ресторан у старовинному замку чи у дерев’яному вітряку притягуватиме більше відвідувачів, ніж аналогічний, розташований у сучасному приміщенні), популярні і відомі товарні знаки, під якими ведеться бізнес тощо.

На відміну від патентів на винаходи, товарні знаки не розглядаються як окремі засвідчення права власності. Вважається, що знак не має незалежного значення без гудвілу, який він символізує. В одному з судових рішень було вказано, що товарний знак надає право забороняти іншим використовувати його лише тому, що охороняє гудвіл  власника. Немає бізнесу – відсутній гудвіл, а отже, товарний знак нічого не символізує.

Дедалі ширше товарні знаки спрямовуються не для визначення джерел походження товарів, а для відображення репутації їх власників. Відповідно до концепції гудвілу, сфера впливу товарного знаку виходить далеко за межі переліку товарів, задля яких він зареєстрований. Товарний знак вважається складовим й невід’ємним елементом гудвілу відповідного бізнесу.

Відчуження товарного знаку не можна провести окремо від гудвілу, не можна ані купити, ані продати окремо від підприємницької діяльності, з якою він пов’язаний. Конкретний гудвіл не можна відокремити від конкретного бізнесу подібно до того, як не можна відокремити конкретну репутацію від конкретної особи. Тобто, товарний знак не може передаватися сам по собі без відповідного бізнесу, майна або гудвілу.

Якщо ж передавання товарного знаку окремо від гудвілу трапляється, покупець має знати, що придбав не реальність, а тільки символ. Використання товарного знаку з чужим гудвілом може вводити споживачів в оману, так як вони сподіваються, що конкретний товарний знак символізує одне і те ж джерело товарів очікуваної якості. Передавання товарного знаку без гудвілу – руйнація явища, яке уособлює товарний знак.

Якщо товарний знак передає особа, що не виробляє продукцію, гудвіл відсутній і особа поступається лише символом. Оскільки в Україні дозволяється реєструвати товарні знаки особам, які не здійснюють підприємницьку діяльність, така ситуація у нас є цілком можливою.

У США такого бути не може, так як там товарний знак необхідно використовувати. Знак, що не застосовується – не товарний знак, а лише символ, відомий власникові та обмеженому колу осіб. Якщо ж відбувся повний продаж знаку разом з гудвілом, попередній власник уже не може використовувати товарний знак. Іноді особа, яка поступилася товарним знаком, одержує від нового власника ліцензію на його використання.

Передавання товарного знаку реєструється у відповідному державному реєстрі, передавання ж гудвілу не реєструється, подібно до того, як не реєструється добра чи погана репутація людини.

Якщо власник товарного знаку припиняє ділову діяльність і залишає знак напризволяще, будь-яка особа може заволодіти цим знаком.

9.2  Франчайзинг

У найпростішому вигляді франчайзинг (англ. franchise – привілей, пільга, особливе право) – це дозвіл, який надає власник бренду (франчайзер, франшизіар) його отримувачу (франчайзі, франшизіату) на продаж продукції чи надання послуг під своїм брендом. 

У більш широкому розумінні франчайзинг (франшиза) – це вид ліцензійної (франчайзингової) угоди, відповідно до якої франчайзі зобов’язується вести ділову діяльність чи продаж продукції згідно з методами і рекомендаціями, а також на територіях, встановлених франчайзером.

Франчайзинг розуміють як пакет прав з  промислової власності щодо товарних знаків, фірмових найменувань, корисних моделей, промислових зразків, копірайту, ноу-хау чи патентів, які використовуються під час перепродажу товарів і надання послуг споживачам.

Франчайзер сприяє діяльності франчайзі за допомогою реклами, порад, рекомендацій, виборів зон діяльності, кіл споживачів тощо. Часто франчайзер надає дуже вигідні знижки на товари, що дає можливість успішно розвивати свій бізнес. Зазвичай, франчайзингові угоди укладаються між відомими компаніями та невеличкими фірмами, які розпочинають свій бізнес.

Найціннішим надбанням, яке одержує франчайзі, є право на здійснення підприємницької діяльності під добре відомим товарним знаком з мінімальними витратами. Франчайзер також отримує неабиякі переваги: без інвестування власного капіталу за короткий період часу він одержує можливість створити широку мережу і налагодити співпрацю з великою кількістю підприємств з  реалізації своєї продукції.

          Будь-який бізнес можна перетворити у франчайзинг, нині склалися таки його види:

виробничий, за яким франчайзер дозволяє франчайзі виготовляти і продавати кінцевий продукт під своїм товарним знаком;

дистриб’юторський, мета якого полягає в наданні франчайзі реалізаційної мережі для збуту своїх товарів і послуг під товарним знаком франчайзера;

ліцензійний або ланцюгоподібний, за яким франчайзер надає право на використання свого товарного знаку франчайзі, якщо він погоджується утримувати свої точки роздрібного продажу відповідно до вказівок франчайзера.

Вважають, що франчайзинг зародився у США, хоча його корені сягають часів середньовіччя. Якщо дотепер у США і Австралії термін «франшиза» означає передачу комусь прав, то у Великій Британії – передачу прав від імені короля. Громадянам видавалися франшизи на продаж товарів, проведення ярмарків, утримування мостів.

Піонером в освоєнні франчайзингу в сучасному його розумінні вважають компанію "Зінгер". ЇЇ власника спонукала до цього нестача грошей для найму  комівояжерів, оскільки у ті часи купівля-продаж відбувалася у покупця вдома після наочної демонстрації властивостей товару. Щоб не зменшувати обсяг виробництва, компанія вирішила продати право на реалізацію швейних машин незалежним продавцям на певних територіях. Дилери платили за кожну машинку Зінгеру 60 доларів, а в результаті її продажу отримували від покупця 125 доларів.

Американець Л. Аронсон у 1956 році відкрив у Чикаго свій перший ресторан, у якому став продавати нікому не відому страву – піцу. Успіх у споживачів був шалений – інвестиції у ресторан окупилися миттєво. Отриманий прибуток бізнесмен вклав у відкриття ще 30 аналогічних ресторанів. Тепер у Чикаго працюють понад 3500 ресторанів, багато з яких входять до франчайзингової системи. Тут використані перший та другий види франчайзингу.  

Широко відома система ресторанів Мак-Дональдс, започаткована братами Мак-Дональдами в 1948 році, запропонувала нову стратегію швидкого обслуговування клієнтів у США та за кордоном. Ця система належить до третього виду франчайзингу – оренди імені. Франчайзі сплачує франчайзеру обумовлену суму саме за використання гудвілу, який символізує товарний знак. Доцільність франчайзингу вбачається у тому, що франчайзер та франчайзі разом  можуть здійснити більше, ніж кожен з них поодинці.

Компанії Кока-кола, Пепсі та Севен-Ап завдяки франчайзингу, досягли неймовірних успіхів в індустрії пляшкових безалкогольних напоїв. Вони поставляють концентровані напої периферійним заводам, які займаються їх розливом і реалізацією, і є керуючими місцевого роздрібного продажу.

Одна з перших успішних франчайзингових систем у продажі автомобілів була застосована компанією General Motors. Оскільки молоде підприємство не мало початкового капіталу, необхідного для відкриття магазинів, була започаткована система продажів через чисельних дилерів (франшизіатів), яка донині лишається основною.

Період найбільшого розвитку франчайзингу припадає на 80 роки минулого століття, коли у США кожних 6,5 хвилин відкривалося франчайзингове підприємство і третина обсягу продаж всіх магазинів (500 млрд.доларів) припадала саме на них. Нині франчайзинговими мережами у США створюється 13% ВНП, у їх роботі зайнято 7 млн. осіб. Протягом останніх 12 років реалізація товарів і послуг американськими компаніями, які працюють за системою франчайзингу, зростає щомісячно на 10%. З 2000 року у США частка франчайзингу у роздрібному товарообороті досягла 50%.

Після США найсильнішими позиції франчайзингу є у Канаді,  (частка у роздрібному товарообороті - 26%), у Західній Європі та Японії (по 10%). В цілому ж у промислово розвинутих країнах діє понад мільйон фірм, які забезпечують роботою 10  млн. осіб.

Як і всі новинки бізнесу, франчайзинг у країни СНД прийшов трохи згодом. У Росії принципи франчайзингу були використані у 1990 році фірмою "Дока", яка займалася створенням устаткування для малого і середнього бізнесу. У 1995 році інша компанія «1С» запровадила франчайзинг, щоб зберегти на досягнутому рівні обсяги продажу свого фірмового продукту – бухгалтерської програми "1С-Бухгалтерія". З 850 власних дилерів вона відібрала 70 франчайзі, які зобов'язалися згідно з франшизою щоквартально закуповувати визначену кількість копій програми, не реалізовувати продукцію конкурентів і виплачувати певний відсоток від виручки. Нині у Росії за франчайзинговою системою працюють у сфері швидкої їжі "Русское бистро" і "Золотой цыпленок", у сфері побутового обслуговування (мережа пралень) - "Синий кристалл", у роздрібній торгівлі - "Модный трикотаж" та багато інших.

У США значна частка франчайзингових угод укладається на термін, що перевищує 20 років, при цьому, у 90 % випадків дані угоди поновлюються. Термін тривалості угод розглядається як свідчення серйозності намірів сторін і є індикатором того, чи є угода звичайним контрактом,  чи є насправді франчайзинговою угодою.

В Україні франчайзинг майже невідомий. Щоправда, термін вже почав офіційно вживатися. Зокрема, у Законі України ”Про страхування” від 1996 року зазначається, що франчиза (франшиза) – це частина збитків, яка не відшкодовується страхувальником відповідно до договору страхування. Дане поняття має інший зміст і не стосується товарних знаків. У іншому Законі України ”Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” від 1993 року поняття ”франчайзинг” взагалі відсутнє.


10 МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Активізація творчої діяльності персоналу підприємств є актуальним завданням будь-якого керівника в будь-якій сфері діяльності. Адже саме в результаті цієї діяльності з’являються інтелектуальні продукти, які стануть інтелектуальною власністю підприємства, сформують його інтелектуальний капітал і дадуть можливість за рахунок успішної комерціалізації останнього отримати економічні результати.

Найефективнішими методами активізації діяльності персоналу підприємств в сучасному менеджменті вважають його належну мотивацію до проявів творчості. Однак при цьому важливою складовою і умовою залишається оволодіння персоналом методами і прийомами, використання яких сприяє процесам генерування нових, нестандартних, творчих рішень.

10.1  Евристика та теорія розв’язування винахідницьких завдань

Ще до недавнього часу дуже поширеною була думка, що навчити людину створювати винаходи неможливо, що винахідництво – імпульси осяяння, доля небагатьох, особливо обдарованих людей. Однак, було помічено, що майже всі люди в процесі пошуку нових рішень, завдяки певним стереотипам мислення, думають однаково, а 2/3 всіх винаходів зроблено за відомими схемами. Доречно порівняти винахідників з починаючими шахістами, які під час гри повторюють комбінації, відомі сотні років, не здогадуючись про це – адже до свого стилю гри вони прийшли самостійно, на основі власних досвіду та інтуїції.

Близько 50 років тому виникла наука про спрощення і упорядкування шляхів вирішення винахідницьких задач, яка отримала назву “Теорія розв’язання винахідницьких задач” (ТРВЗ).

ТРВЗ, не заперечуючи концепцій таланту, натхнення, осяяння чи досвіду, пропонує початкуючому науковцю понад 100 методів вирішення технічних протиріч, які постійно вдосконалюються.

Прародителькою ТРВЗ була евристика (назва пов’язується з вигуком Архімеда: “Еврика!” при відкритті їм гідростатичного закону) – наука про те, як створювати винаходи та інші нові рішення в різних галузях людської діяльності. Основи евристики закладені ще в античні часи в Древній Греції та Римі. Батьком евристики вважають грецького математика Паппа, який жив у 300 році н. е.

В працях багатьох стародавніх філософів та вчених робилися спроби пояснити закономірності творчого мислення. Істотний крок в розвитку евристики зробив Сократ, який намагався пробудити приховані творчі здібності людини в процесі діалогів, основним принципом яких був вільний обмін думками, виявлення протиріч, використання аналогій і гумору, доведення понять до абсурду тощо. Справу Сократа продовжили його учні, в тому числі Платон, а одним з перших винахідників, який використав метод Сократа для винаходів (громовідводу та плоского конденсатору), став відомий Бенджамен Франклін.

Повертаючись до процесу творчої діяльності, слід наголосити, що задатки винахідника є у кожної психічно здорової людини, а знання основ ТРВЗ, гарантує будь-якому початківцю можливість стати винахідником, хоча перші його винаходи можливо будуть невисокого рівня. Згадуючи аналогію з шахами: шахіст, який знає теорію, грати буде пристойно, але невідомо, чи стане він у цій справі майстром.

Оптимальним контингентом для навчання ТРВЗ є студенти – вони знайомі з основними законами природи, підходи до вирішення задач у них свіжі, розум розкутий, не зіпсований стереотипами. Будь-який студент, знаючи основи ТРВЗ, зможе створювати нескладні винаходи першого та другого рівнів.

Тут доречним є повідомити, що за оцінкою складності винахідницькі задачі традиційно розподіляють на 5 рівнів.

Рівень 1 Новий об`єкт практично не змінюється, при цьому засоби вирішення задачі знаходяться в межах однієї галузі. Для розв’язання задач необхідно перебрати декілька очевидних варіантів. Такі утилітарні задачі виникають на роботі і в побуті, щоденно вирішуються багатьма людьми з ординарним рівнем інтелекту і практично ніколи не оформляються заявками на винаходи.

Рівень 2 Об`єкт змінюється незначно, задачі і засоби їх вирішення знаходяться в одній галузі. Для розв’язання задач потрібно проаналізувати 50-70 варіантів, що вимагає наявності ординарного інтелекту, підсиленого певним рівнем знань, досвіду та терпіння.

Рівень 3 Об`єкт змінюється суттєво, рішення знаходяться в іншій галузі техніки (для прикладу, задача з деревообробки вирішується методами, відомими в електроніці). Правильна відповідь прихована серед сотень неправильних і для свого рішення вимагає наявності неординарного інтелекту.  

Рівень 4 Об`єкт змінюється повністю, рішення знаходяться, як правило, не в техніці, а в науці, серед рідко використовуваних фізичних та хімічних ефектів та явищ. Під час пошуку правильних відповідей дослідники з неординарним інтелектом роблять десятки тисяч спроб і помилок.

Рівень 5 Змінюється вся технічна система, в яку входить об`єкт. Засоби вирішення задач можуть опинитися за межами сучасної науки, тому, можливо, досліднику з елітним рівнем інтелекту спочатку доведеться зробити відкриття, а вже потім, спираючись на нові наукові дані, розв’язувати винахідницькі задачі. Число варіантів на цьому рівні зростає до мільйонів. Задачі такого рівня розв’язуються кількома поколіннями винахідників.

Фахівці із середніми знаннями (ординарний інтелект) у своїх галузях при виконанні службових завдань, не напружуючись, роблять прості винаходи 1-го та 2-го рівнів, які удосконалюють існуючу техніку. Статистика свідчить, що таких винаходів зареєстровано 77 %, з них 32 % - 2-го рівня. Менше чверті всіх винаходів складають такі, що забезпечують якісні зміни рівня техніки: 3-ий рівень – 19 %, 4-ий рівень – 3,7 %, 5-ий рівень – 0,3%.

Сьогодення потребує вирішення задач вищих рівнів за короткі терміни. Тому слід використовувати поєднання методів та прийомів теорії розв’язування винахідницьких задач з інформаційними технологіями і сучасним мотиваційним менеджментом.

Сучасна ТРВЗ пропонує сотні методів активізації творчої діяльності дослідників. Розглянемо найбільш відомі і нескладні.


10.2  Метод  спроб та помилок

Хоча даний метод не відноситься до тих, які пропонує ТРВЗ, але не згадати його було б невірно. Винахідництво – одне з найдавніших занять людини. Спочатку первісна людина не створювала винаходи, а вишукувала їх у природі і користувалася готовими підказками, пристосовуючи до своїх потреб (використовувалися шкури, зуби та кістки тварин, гостре каміння та мушлі, вогонь, гілки дерев тощо). Згодом людині прийшлося вирішувати нескладні винахідницькі задачі: як захистити вогонь від дощу, як зі шкури звіря зробити одяг, а з каміння – знаряддя праці.

Всі задачі розв’язувалися методом спроб і помилок або методом нескінченних “наступів на граблі”, тобто простим перебором безлічі варіантів в пошуках кращого або правильного. Поступово, спостерігаючи за оточуючим світом і отримуючи безцінний досвід, людина навчилась витрачати менше сил і часу на вирішення утилітарних побутових проблем. Однак, з розвитком суспільства, задачі почали змінюватися і ускладнюватися, зустрічалися і такі, на рішення яких не вистачало цілого життя дослідника.

В кінці XIX століття застосування традиційного методу спроб та помилок удосконалив Томас Едісон. Він створив науково-дослідний інститут, у майстернях і лабораторіях якого працювало понад тисячу працівників, які досліджували безліч варіантів розв’язку однієї й тієї ж проблеми. За рахунок кількості дослідників час розв’язання задач істотно скоротився, але метод, на жаль, лишився тим самим.

Цікаво, що сучасна “індустрія винахідництва” в багатьох випадках побудована на едісонівському принципі: “чим складніша задача, тим більше людей її розв’язують". Зрозуміло, що метод безнадійно застарів і не може застосовуватися у вік інформаційних технологій, тотального використання в усіх розвинутих країнах комп’ютерної техніки та Інтернету.

10.3 Метод мозкового штурму

Метод мозкового штурму полягає у колективній генерації і наступному аналізі ідей вирішення конкретної винахідницької або іншої задачі і базується на психологічному ефекті, який полягає у тому, що кількість ідей з вирішення проблеми, яка обговорюється колективно, в декілька разів перевищує кількість ідей, висловлених кожним учасником окремо. 

Під час колективної роботи відбувається ланцюгова реакція ідей, яка іноді призводить до справжнього інтелектуального вибуху. В одному з американських видань з проведення мозкових штурмів справедливо зауважено: “99% конструкторських ідей виникають подібно іскрі при контакті з думками інших людей”. Результатами таких вибухів є сильні неочікувані рішення, які неможливо отримати простим перебором варіантів.

Виникнення методу мозкового штурму занурюється своїми коріннями далеко в глибину сторіч. До нас дійшли приклади застосування мозкового штурму у мореплавстві ще у XШ столітті. Якщо корабель зазнавав нападу ворогів або терпів аварію, капітан збирав команду і кожен мав право висловити варіанти порятунку. Спочатку ідеї пропонували нижчі чини – юнги та матроси, потім офіцери і так – аж до капітана. Така процедура стимулювала загальне мислення і допомагала більш досвідченим морякам відшукати серед пропозицій необхідні.

Пізніше факт реального застосування мозкового штурму було продемонстровано під час війни на одному з бойових кораблів, коли команда обговорювала, як можна було б ухилитися від торпедної атаки ворога. Один з матросів запропонував зібратися всім на борту, до якого наближається торпеда, і дружно дути в її бік, щоб віддути від судна. Хтось з офіцерів зауважив, що торпеда повністю занурена у воду і віддути повітрям її неможливо, хоча можна спробувати подіяти струменями води. Інший офіцер нагадав, що на багатьох суднах є потужні джерела водяного напору – насоси, призначені для відкачування води в аварійних випадках. І ось тут виникло рішення: системою труб, пов’язаних з насосами, створити потоки води, які могли би відхиляти торпеду від борту і дати судну можливість уникнути зіткнення з нею. Таким чином, ідея, при всій її первинній абсурдності, дуже швидко була реалізована, з’явились кораблі з надпотужними насосами, спроможними відганяти торпеди від суден.

Засновником сучасного універсального методу мозкового штурму, який використовується для отримання нових ідей в науці, техніці, адміністративній, виробничій та комерційній діяльності вважається американський підприємець та науковець А. Осборн.

Мозковий штурм проводиться керівником обговорення за певними, заздалегідь визначеними правилами і складається з кількох етапів.

1 Формулювання завдання, в якому мають бути враховані:

  •  бажаний результат;
  •  фактори, які заважають отримати бажаний результат.

2 Формування двох творчих груп, кожна з яких складається з кількох учасників. Одна, разом з керівником, - постійні учасники, які знають правила обговорювання і легко генерують ідеї. Друга – випадкові люди, запрошені зі сторони, за фахом далекі від проблеми, яка обговорюватиметься. У них немає досвіду з вирішення таких задач, тому вони пропонуватимуть несподівані, можливо, й неприйнятні рішення. Неординарні рішення, до речі, знаходять частіше не фахівці, а саме особи, які не обтяжені думками про те, що проблема розв’язку не має. Обговорення проблеми триває у межах 1,5 годин і проводиться керівником.

3 Підготовка та проведення мозкового штурму:

  1.  вибрати відповідні приміщення, інтер’єр та музику для бесіди;
  2.  організувати попереднє знайомство учасників з проблемою та між собою;
  3.  підтримувати невимушену доброзичливу, часом жартівливу атмосферу бесіди;
  4.  стимулювати висловлювання учасниками максимуму ідей, віддаючи перевагу не їх якості, а кількості;
  5.  ні при яких обставинах не допускати критики (навіть посмішкою чи мімікою) висловлених ідей;
  6.  обговорювати всі ідеї, що прийшли в голову, навіть непрактичні, абсурдні та нерозумні;
  7.  комбінувати та розвивати висловлені ідеї, намагатися отримувати від них нові асоціації;
  8.  всі ідеї записати, після чого відредагувати список з відкиданням явно неприйнятних і розподілом тих, що залишилися на:
  •  найприйнятніші, що можуть бути легко та швидко реалізовані;
  •  ефективні, що потребують для реалізації часу і певної підготовки;
  •  перспективні, які можуть бути реалізовані у майбутньому;
  1.  аналіз відредагованого списку доручити експертам, які повинні визначити найкращі ідеї, в тому числі, й патентоспроможні;
  2.  відзначити кращих учасників.

Як свідчить практика, метод мозкового штурму довів свою простоту і ефективність при вирішенні багатьох, не дуже складних задач у всіх сферах людської діяльності.  

10.4  Метод гірлянд асоціацій

Метод гірлянд асоціацій призначений для розв’язання винахідницьких задач і базується на переносі традиційних знань з однієї галузі в іншу шляхом використання асоціативних слів та метафоричних виразів.

В результаті може бути отримано кілька оригінальних та ефективних рішень, серед яких тільки лишається обрати найбільш прийнятне. Винахідники, реалізуючи цей метод,  використовують випадкові асоціації як джерело підказок для генерування нових ідей, які виникають спонтанно, без систематичного пошуку. Метод має декілька модифікацій і відноситься до того ж виду, що й мозковий штурм – він використовує внутрішні резерви дослідника, інформацію, закладену в його мозку та інтелектуальну розкутість.

Розглянемо одну з модифікацій методу.

  1.  Складання гірлянди синонімів об`єкту.

Стілець-крісло-табурет-пуф…

  1.  Складання другої гірлянди – гірлянди випадкових об`єктів.   

Електролампочка-решітка-кишеня-квітка-пляж

  1.  Складання комбінацій з елементів гірлянди синонімів та елементів гірлянди випадкових об`єктів.

Стілець-електролампочка, стілець-решітка, стілець-кишеня…

Крісло-лампочка, крісло-решітка…   

  1.  Складання переліку ознак випадкових об`єктів.

Лампочка: скляна, прозора, світло - та  тепловипромінююча…

Решітка: металічна, зварна, дрібна, з різними чарунками…

Кишеня: внутрішня, накладна, на блискавці…

Квітка: багатокольорова, духмяна, водяна, з шипами, симетрична…

Пляж: морський, сонячний, довгий…

  1.  Генерування ідей шляхом почергового приєднання до об`єкту ознак, випадкових об`єктів (гірлянду синонімів з’єднують з кожною ознакою випадкових об`єктів).

Скляний стілець, крісло з лампочкою, прозорий табурет…

  1.  Генерування гірлянд асоціацій. Почергово з ознак випадкових об`єктів (п. 4) генерують гірлянди вільних асоціацій. Для кожного окремого ознаку вони можуть бути практично будь-якої довжини:

        Лампочка – скляна – скловолокно – в’язання – бабця – хворіє – курорт –південь – спека – сонце – орбіта - космонавт…    

Аналогічно створюється гірлянда по решті ознак лампочки. Потім генеруються гірлянди асоціацій по всіх інших ознаках інших об`єктів. Кількість елементів всіх гірлянд може бути величезною.

1  Генерування нових ідей. До елементів гірлянди синонімів об`єкту почергово намагаються причепити елементи гірлянд асоціацій.

    Скляний стілець, крісло для лікування ревматизму з лампочкою та кишенями,  табурет і скловолокна з підігрівом…

2 Оцінка та вибір раціональних варіантів та визначення двох – трьох оптимальних.  

10.5  Морфологічний  аналіз

Морфологічний аналіз заснований на комбінаториці і полягає в тому, що в об`єкті відокремлюють групу істотних конструктивних (або інших) ознак, при цьому, для кожної ознаки вибирають можливі варіанти виконання або реалізації та, комбінуючи їх, отримують безліч рішень, в тому числі і таких, що представляють собою практичний інтерес.  

Метод морфологічного аналізу був розроблений у 30-х роках ХХ століття Ф. Цвіккі для конструювання астрономічних пристроїв. Вперше Цвіккі  результативно використав свій метод у 1942 році в американській авіаційній фірмі, де він працював. За невеликий термін Цвіккі запропонував декілька десятків нових технічних рішень ракетних двигунів та самих ракет, серед яких, як з’ясувалося пізніше, були рішення, що повторювали німецькі ракети ФАУ-1 та ФАУ-2.

Продемонструємо дієвість даного методу на простому прикладі конструювання ножа для харчових продуктів з допомогою морфологічної таблиці (див. Таблиця 10.1.). Якщо для кожної строки нижченаведеної морфологічної таблиці для виробу “Ніж для харчових продуктів” взяти по одному варіанту з кожного із чотирьох стовпчиків, отримаємо декілька сотень різних можливих конструкцій ножів. Нам залишиться тільки відібрати з них найкращі.

Таблиця 10.1 - Морфологічна таблиця на виріб “Ніж для харчових продуктів”

Ч/ч

Ознаки

1

2

3

4

1

Матеріал леза

Метал

камінь

кістка

пластмаса

2

Матеріал  ручки

Дерево

кістка

пластмаса

метал

3

Форма леза

подовжений прямокутник

витягнута

крива

трикутник

кругла

4

Безпечність зберігання

відкрите лезо

лезо в чохлі

лезо в ручці

-

5

Додаткові функції

розпилює предмети

відкорковує пляшки

викручує шурупи

відвертає гайки

Цілком імовірно, що кілька цих можливих рішень можуть бути охороноспроможними, як корисні моделі або, навіть, як винаходи.   

Морфологічний аналіз був дуже поширений в Європі і США, а в 60-70 роки були створені сотні варіантів методу. І сьогодні багато винахідників, які працюють над удосконаленням техніки і технологій, розбивають об`єкти на ознаки, розміщують в таблиці і перебором варіантів знаходять такі оригінальні рішення, які до цього часу просто не приходили нікому в голову.

10.6  Синектика

Одним з найсильніших методів активізації творчої діяльності вважають синектику (з грецьк. - поєднання різнорідних об`єктів) – метод, запропонований філософом Е. Гордоном, який, помінявши безліч професій та використавши свій життєвий досвід, заснував у США фірму “Синектика”.

В основу синектики покладено метод мозкового штурму, в якому приймають участь високопрофесійні постійні групи фахівців різних галузей, які використовують прийоми аналогій та асоціацій.

Такі групи від штурму до штурму накопичують досвід і прийоми вирішення протиріч, відпрацьовують процес проведення сеансів і підвищують свій фаховий рівень.

Вирішення винахідницької задачі проводиться за наступними правилами.

  1.  Проблему досконало вивчають.
  2.  Проводять власне мозковий штурм з намаганням зрозуміти проблему з різних боків, перетворити незвичайне в звичайне та навпаки, збиваючи, тим самим, психологічну інерцію.   
  3.  Обов’язково використовують 4 спеціальних прийоми, які базуються на аналогіях:

при прямих аналогіях об`єкт порівнюють з аналогічними об`єктами в інших галузях техніки або живій природі;

при особистих аналогіях або емпатії уявляють себе об`єктом, що вдосконалюється, намагаючись відчути, виникаючі незручності та відчуття, тобто “оживити” об`єкт;

при символічних або абстрактних аналогіях формулюють фрази, що в парадоксальній формі відображають суть явища. Фрази називається “назвою книги”,  складається з двох слів і обов’язково містять парадокс, щось дивне, несподіване, наприклад: храповий механізм можна назвати надійною переривчастістю, в'язкість – нерішучою видозміною, розчин – зваженою плутаниною, полум'я – видимою теплотою, безліч – розсудливою обмеженістю, міцність – примусовою  цілісністю, атом – енергетичною незначністю тощо. Ці аналогії дозволяють відразу перейти в іншу сферу діяльності;

при фантастичних аналогіях в завдання вводяться фантастичні істоти або казкові персонажі, які намагаються вирішити проблему зі своїх позицій.

  1.  На обговорення запрошують експерта – кваліфікованого фахівця з даної  проблеми, який по ходу сеансу дає необхідні пояснення і уточнення, разом з керівником штурму направляє його у правильне русло.

Головні переваги синектики – простота, велика продуктивність, універсальність, тобто можливість використовування для розв’язання будь-яких завдань: наукових, технічних, організаційних тощо. Вихід ідей у синектиці на порядок вищий, ніж у мозковому штурмі.

Фірма “Синектика” плідно співпрацювала з багатьма великими промисловими підприємствами, розв’язуючи для них винахідницькі завдання, навчаючи персонал методам активізації пошуку технічних рішень. Про популярність фірми свідчить вартість навчання в ній – кілька тижнів опанування методом одному слухачу вартує від 20 тис. до 200 тис. доларів.

10.7  Функціонально-вартісний аналіз

Функціонально-вартісний аналіз є методом удосконалення конструкцій та процесів шляхом їх дослідження з метою зниження вартості.

Аналіз проводиться постійними дослідницькими групами з 3-6 фахівців, в наступній послідовності:

1 планування і підготовка до аналізу;

2 збір інформації про об`єкт аналізу;

3 розрахунок вартості і витрат об`єкту, виявлення його непотрібних функцій;

4 розробка варіантів удосконалення об`єкту;

5 оцінка та вибір варіантів;

6 вибір оптимального варіанту;

7 впровадження та контроль результатів аналізу.

Використання цього методу для удосконалення відомих виробів дозволяє знизити їх вартість на 5-20%.

10.8  Метод контрольних питань

Метод контрольних питань, складений у вигляді пам’ятки, де надані рекомендації, які допомагають подивитися на існуючі рішення з різних точок зору, ефективно використати свої ідеї і знайти раціональні рішення серед багатьох інших.

Пам’ятку інженеру, який розмірковує над вирішенням винахідницької задачі, склав американець Тім Ейлоарт - власник двох невеличких фірм.

Ось деякі пункти пам’ятки.

  1.  Перелічити всі якості та визначення майбутнього винаходу, змінити їх.
  2.  Сформулювати завдання, спробувати інші формулювання.
  3.  Визначити головні, другорядні та аналогічні завдання.  
  4.  Визначити недоліки існуючих рішень.
  5.  Накидати фантастичні, біологічні, економічні, хімічні та інші аналогії.
  6.  Визначити ідеальне рішення, при якому виконуються головні функції об'єкту за його фізичної відсутності (виходячи з цього, головна тенденція розвитку всіх машин і приладів – тенденція до зникнення, тобто функція об’єкту виконується, а його самого немає).
  7.  Визначити альтернативні проблеми і системи, які відводять в бік від головного рішення.
  8.  Спробувати побудувати гідравлічну, механічну, електричну та інші моделі.
  9.  Спробувати різні види матерії та енергії: газ, рідину, тверде тіло, піну, тепло, магніт, світло, перехідні стани, поверхневі властивості, різні ефекти тощо.
  10.   Виявити варіанти, залежності, зв’язки.
  11.   Почути думки зовсім необізнаних людей.
  12.   Влаштувати безладне групове обговорення з вживанням алкоголю, вислухати всі ідеї без критики.
  13.   Прогулюватися серед стимулюючих зовнішніх умов (звалищ брухту, технічним виставкам, музеям, відповідним магазинам), продивлятися науково-технічні журнали.
  14.   Змінити рішення з точки зору часу (швидше – повільніше), розмірів, питомої ваги тощо.
  15.   В уяві залізти всередину механізму.
  16.   Знати хто займався аналогічними проблемами і чого досягнув.
  17.   Спробувати вирішити завдання, не рахуючись з витратами.
  18.   Спробувати вирішити завдання, знаючи, що ціною цього є життя людини.
  19.   Спробувати зробити  з об’єкту іграшку.

Як вже згадувалося, методів активізації винахідницької думки в різних країнах існує безліч, але всі вони, так чи інакше, перегукуються з розглянутими вище методами, є їхніми комбінаціями з додаванням таких інструментів, як фонд евристичних прийомів перетворень об`єкту, фонд фізико-технічних ефектів, гіпотези про деякі закони створення та розвитку техніки тощо.

Фонд евристичних прийомів та фонд фізико-технічних ефектів – систематизовані знання, які базуються на прийомах та ефектах, які вже колись успішно використовувалися для розв’язання винахідницьких задач у різних галузях техніки. Фонди дозволяють суттєво зменшити кількість сприйнятливих варіантів і набагато скорочують строки створення винаходів.

11  ЗАХИСТ  ПРАВ  ВЛАСНИКІВ  

ОБ'ЄКТІВ   ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

11.1  Недобросовісна конкуренція

Недобросовісною конкуренцією вважається будь–яка дія з боку партнерів, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

Захист від недобросовісної конкуренції вже більше ста років вважається частиною системи охорони інтелектуальної власності. Вперше про це було сказано у 1900 році на Брюссельській конференції, коли в текст Паризької конвенції з охорони промислової власності було внесено статтю, що зобов'язувала кожну країну-учасницю забезпечувати громадянам ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

Відповідно до Закону України від 1996 року «Про захист від недобросовісної конкуренції» до такої конкуренції віднесені:

  1.  Неправомірне використання чужих імен, товарних знаків, рекламних матеріалів, що може призвести до змішувань товарів з аналогічними товарами конкурентів.
  2.  Продаж товарів конкурентів під своїми позначеннями.
  3.  Відтворення зовнішнього вигляду виробів конкурентів і їх продаж.
  4.  Негативне порівняння своїх товарів з товарами конкурентів.
  5.  Поширення неправдивих відомостей про конкурентів з метою їх дискредитації.
  6.  Купівля-продаж товарів або надання послуг тільки за умов купівлі-продажу інших товарів або надання послуг, не потрібних споживачеві.
  7.  Спонукання конкурентів до відмови від договірних відносин з іншими партнерами.
  8.  Спонукання постачальника конкурентом замовника до надання останньому переваг перед замовником.
  9.  Схиляння партнера до розірвання договору з конкурентом.
  10.  Підкуп працівника постачальника, що могло б призвести до одержання конкурентом постачальника переваг перед ним.
  11.  Неправомірні розголошення і використання комерційних  таємниць.

Особи, права яких порушені недобросовісною конкуренцією, протягом 6 місяців з моменту, коли вони про це довідалися, можуть звернутися в Антимонопольний комітет України із заявою на предмет захисту своїх прав.

За результатами  розгляду справи Антимонопольний комітет може приймати такі рішення:

про визнання факту недобросовісної конкуренції;

про припинення недобросовісної конкуренції;

про спростування поширених неправдивих відомостей;

про накладання штрафу на порушника;

про вилучення нечесно маркованого товару;

про скасування неправомірних угод.

 


11.2  Проблеми піратства щодо інтелектуальних продуктів

Піратство є синонімом контрафакції, що означає порушення прав інтелектуальної власності, інакше кажучи, крадіжку і недобросовісну конкуренцію.

Держава повинна вести нещадну боротьбу зі злочинами у сфері інтелектуальної власності, які отримали назву “піратство”. Цей термін вперше було застосовано у міжнародній конвенції від 1956 року "Про свободу мореплавства". В конвенції він трактувався як будь-які неправомірні акти насильства або грабунку, скоєні у приватних інтересах. У нашому розумінні піратство – це спосіб збагачення одних за рахунок творчості інших.

Більшість художників, музикантів, письменників, винахідників, авторів інших інтелектуальних продуктів власної творчості не скаржаться на відсутність попиту на свої твори. Тому без відому і дозволу власників охоче перехоплюється, копіюється і реалізується все найцінніше: музика, наукові статті, комп’ютерні програми, винаходи, аудіо – та відеокасети, сюжети та ідеї фільмів, телепередач та книг, художні, літературні та інші твори мистецтва. При цьому, на інтелектуальному продукті не зазначаються джерела походження, а про авторські права не знають ні продавці, ні покупці, ані самі автори.  

На товарних ринках діє давній закон: все, що можна підробити, підробляється.

Переваги, при цьому, звісно надаються дорогій продукції. Левова частина контрафактної продукції є азійського походження. Беззаперечним лідером в цій справі є Китай, який випускає більше 60% підробок. За ним слідують Гонконг та Малайзія. В світі підробляється  36% всіх цигарок, 32% компакт-дисків, 14% дитячих іграшок, понад 4% одягу та взуття.  

За оцінками експертів у 2004 році контрафактної продукції виготовлено на суму 400 млрд. євро, що складає 5-7 % всього обсягу світової торгівлі. Країни ЄС у 2003 році запобігли ввозу та конфіскували на своїх кордонах підробок приблизно на 1 млрд. євро.

Нещодавно 6 найбільших голлівудських студій, які щорічно від піратської діяльності гублять понад 3,5 млрд. доларів, об’єдналися в корпорацію для захисту від піратів. Ними планується розробка новітніх технологій, які перешкоджатимуть незаконним записам у кінотеатрах, а також копіюванню з дисків та розповсюдженню цих копій в Інтернеті.

Порушення авторських прав набувають глобального характеру у відносинах між країнами.

Для прикладу, однією з головних проблем, яка ускладнює відносини між США та Китаєм, є той факт, що 90 % американських компакт-дисків, що продаються на китайському ринку, є фальшивими і коштують не 200 юаней, а тільки 20. З цієї причини власники цих інтелектуальних продуктів у США щорічно втрачають понад 4 млрд. доларів.

Не уникла проблеми неправомірного використання інтелектуальних продуктів і наша країна. Після розпаду СРСР і ліквідації держмонополії на торгівлю авторськими правами, в Україні розпочався бум недержавних видавництв, майстерень, галерей, агенцій що займаються нелегальним копіюванням високоінтелектомістких продуктів:

аудіовізуальних творів, фонограм, винаходів, комп’ютерних програм тощо.   

Вочевидь, що на контрафактну, але недорогу продукцію є завжди сталий попит. Згадаємо, що середньостатистична радянська людина виховувалась на прикладах безкоштовного користування інтелектуальними продуктами, які створювались в системі (взяти хоча б охоронний документ на винахід – авторське свідоцтво). Люди, на жаль, ще недостатньо усвідомлюють, що використовувати інтелектуальну продукцію, утім, як і будь-яку іншу, можна тільки з дозволу власника.

Високі ціни на інтелектуальні продукти породили масовий попит на дешеві  підробки. Український споживач, щиро дякуючи продавцеві, купує компакт-диск за 1,5-2,0 долари, а не за 15 – 20, які він коштує в цивілізованих країнах. Ось і виходить, що всі, окрім авторів, зацікавлені в інтелектуальному піратстві, яке для бідних країн є вигідним.

Катастрофічних масштабів набуло несанкціоноване використання такого виду інтелектуальної власності, як торгові марки фірм, продукція яких відповідає найвищим стандартам якості. Тривожна ситуація з порушенням прав власників торгових марок склалася на ринках взуття, одягу, галантереї. Не кожен може купити дорогу фірмову річ, а добре виглядати хочеться кожному. І тому попит породив безліч підпільних підприємств, які, не дуже ховаючись, та орієнтуючись на нашого споживача, розвернули свої виробництва у шалених масштабах. Кросівки, футболки, костюми з відомими торговими марками штампуються і розходяться тонами.

Гуртові ринки, які контролюються криміналітетом і заповнені підробками з бірками найвідоміших італійських фірм, є, для прикладу, навіть у центрі Риму. На цих ринках можна зустріти багато наших співвітчизників, які вночі разом з італійцями шиють одяг, а вдень “затарюють” фірмовими підробками наших же комерсантів. Українські “човники” закуповують величезні партії товару і радують населення України фальшивими Гуччі, Армані, Кінзо. Окуляри від цих виробників “коштують” 10, сорочки – 15, туфлі – 40, пальта – 50 євро. Якщо модну фірмову дамську сумку вам пропонують “всього” за 50 євро, знайте – це підробка. Дорогі вітчизняні бутіки мають сертифікати на кожну партію, законно придбаних товарів. Змішуючи фальшивки з оригіналами, власники таких магазинів також отримують непогані додаткові прибутки.

Щоправда, за останні роки якість контрафактної продукції значно покращилась і деколи наближається до якості справжньої продукції. Разом з покращенням якості підробок, значно піднялися і ціни на них. Іноді ціна модних черевиків з відповідно  “підробленою” етикеткою сягає  300 – 400 доларів.

На око відрізнити такий товар не можуть навіть експерти. Підробку безпомилково встановлюють тільки представники фірм за спеціальним таємним маркуванням товарів або фахівці спеціалізованих НДІ, де взірці проходять тестування, випробуються на розрив, розтягування та згинання, поливаються різними розчинами, підпалюються, визначаються їх конструктивні та споживчі особливості.

Не дивлячись ні на що, більшість підроблених костюмів та черевиків складає низькопробна продукція. Дешеві тканини, з яких виготовлені підробки здебільше мають погану якість, Вони деформуються при використанні, швидко зношуються, містять шкідливі елементи, фарба з них надовго в’їдається в шкіру і викликає алергічні захворювання тощо. Неякісні матеріали для кросівок неправильно формують або деформують стопи ніг, призводять до травм при заняттях спортом. До групи ризику входять також дитячі одяг та іграшки, виготовлені часто-густо з отруйних речовин. Маленьким споживачам  небезпечно навіть доторкатися до таких виробів.

В час постіндустріального розвитку суспільства широкого розмаху набула не тільки підробка об'єктів інтелектуальної власності, а і такий специфічний бізнес, як торгівля документами, що засвідчують відповідний фаховий інтелектуальний рівень особи. Кожен 10-й диплом про освіту підроблений. Всього 300 доларів – і ви лікар, інженер або юрист!

США склали список “пріоритетних іноземних країн” (список “Special 301”)  в якому визначені країни, що не надають достатнього захисту об’єктів інтелектуальній власності чи унеможливлюють чесний та рівноправний їх допуск на свої ринки з США. Країни, що мають кричущі порушення у законах чи політиці, справляючи негативні наслідки для продукції США, а також ті, що не схильні до переговорів з вирішення цих проблем, визначаються як “пріоритетні іноземні країни”.

У 2002 році, із-за невиконання Україною спільної програми дій з боротьби з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, США наклали санкції на українські товари і внесли нашу країну до “списку 301”. Слід наголосити на тому, що в стислі терміни Україна залишила цей ганебний список, привівши законодавство у відповідність до міжнародних угод і запровадивши механізми його реалізації. З 2006 року відновлено переваги для України. Її включено до “Переліку країн пріоритетного спостереження”, що дає можливість експортувати до США на безмитній основі понад 3 тис.  найменувань українських товарів.

11.3  Промислове шпигунство

Промислове шпигунство - одержання, часто незаконне, даних про науково-технічну діяльність, результати наукових та виробничих досліджень, секрети виробництва конкурентів, тобто даних, які складають комерційну таємницю фірми. 

Цей термін вперше був використаний на початку 60-х років ХХ століття. Економічною основою промислового шпигунства є конкуренція, а його основною метою – отримання даних, володіння якими значно послаблює позиції постраждалих фірм у боротьбі за ринки збуту, завдає значного недоотримання прибутків.

Промислове шпигунство відоме з давніх-давен, коли одна людина навчилася щось робити не так, як інші, і захотіла приховати це від інших. Пізніше до шпигунства вдавалося багато відомих комерсантів та політиків.

Для прикладу, римський імператор Юстиніан підірвав торгівлю шовковими тканинами на Близькому Сході, організувавши викрадення з Китаю черв’яків, що виробляли шовк.

Рокфеллер використовував класичні методи шпигунства, щоб перемогти конкурентів у боротьбі за видобуток нафти у США у 70-их роках минулого століття.

У період Другої світової війни, СРСР оплутав США цілою шпигунською мережею з метою отримання даних про створення атомної зброї.

Пересічним громадянам навіть на думку не може спасти, які шпигунські війни вирують навколо фірм з відомими іменами.

Більшість секретів стають відомими, завдяки підслуховуванню. Найпопулярніша система для підслуховування складається з мікрофона та передавача. Крізь надпласкі мікропередавачі, які вмонтовані у запальнички, калькулятори, авторучки, годинники, електролампочки (невичерпне джерело енергії!) в усіх куточках світу іде транслювання комерційних, військових та політичних таємниць, збирається компромат на політичних діячів, бізнесменів, науковців, акторів тощо. Якщо в приміщення зайти неможливо, ударозахищений передавач монтується у стрілу і спеціальною гвинтівкою вистрілюється у потрібну стінку. Використовуються лазерні системи зчитування і дешифрування вібрацій віконного скла в кімнатах де відбуваються переговори,  “айболити” – стетоскопи, які прикладаються до стіни будь-якої товщини і підсилюють надслабкі звукові хвилі у 25 тисяч разів, що дає можливість почути навіть цокання ручного годинника. Широко відома історія, коли під час проведення медичної операції, жучок вшили в м’яз пацієнта.

Другий масовий спосіб збирання таємної комерційної інформації – фотографування та відеознімання об’єктів. Безліч мініатюрних фото – та відеокамер вмонтовуються у годинники, біноклі, папки, сумки, картини, ґудзики, стіни будівель. Є апарати, здатні копіювати тексти листів, які запечатані у конверти, поновлювати безнадійно зіпсовані документи, визначати точні габарити авта, яке стояло та вже давно поїхало. Один з приладів нічного бачення, “Совине око”, винайдений ще у 70-і роки, підсилює випромінювання предметів у 20 тисяч разів.   

Новий час приніс і нові “шпигунські штучки” – індустрія миттєво зреагувала на появу комп’ютерної та організаційної техніки. Про збереження у таємниці інформації на диску  комп’ютера, навіть не увімкнутого у мережу, годі і мріяти. Хакери зламують комп’ютерні паролі, скачують конфіденційні відомості, здійснюють крадіжки коштів з банківських рахунків, запускають віруси, що руйнують мережі і знищують неоціненні бази даних. Таємниці перестають існувати. Про це красномовно свідчать наступні факти.

На вуличних розкладках Росії можна купити компакт-диски з секретними даними про робітників міліції і прокуратури, високопосадовців, відомих бізнесменів.  

Розмова по мобільному телефону прослуховується з відстані сотень метрів, з телефонних ліній перехоплюються факсові повідомлення.

А в лабораторіях спецслужб народжуються нові оригінальні апарати, про принцип дії яких, способах установлення та методах скачування інформації, ми навіть не здогадуємося.

Особливе місце у сучасній розвідці займають космічні засоби. Кожна з діючих систем є унікальною в науково-технічному плані.

Американський космічний комплекс Кіхоул, призначений для цілодобової розвідки місцевості та контролювання об’єктів розмірами до 15 см на території Росії. При необхідності з космосу можна прочитати газетний текст.

Інша американська система космічних апаратів Вортекс, цілодобово здійснює перехоплювання будь-якої інформації і телефонних розмов в усьому світі, практично по будь-яких типах в системах зв’язку. Інформація миттєво обробляється і за півгодини може бути надана Президенту США.

Американські підслуховуючи пристрої Кокон та Камбала за допомогою субмарин встановлюється на підводних комунікаціях інших країн, з яких вони зчитують, обробляють та передають на берег всю інформацію.  

Зараз винахідники працюють над створенням “мрії шпигуна” – малесеньких штучних комах, які будуть літати або лазити по кімнатах будинку і збирати необхідну інформацію. Вже існує штучна летюча миша, завбільшки у 20 см.

Інтерес до інтелектуальних секретів конкурентів викликав неабиякий ажіотаж у власників невеликих фірм. Недарма у книгарнях з’явилися солідні видання: “Шпигунські штучки”, “Як зберегти свої таємниці”, “Енциклопедія промислового шпигунства”. В цих книгах наводяться детальні описи сотень спеціальних пристроїв і приладів, як для нападу, так і для оборони у таємних війнах: для підслуховування і запобігання цьому, фотографування, забезпечення охорони таємниць тощо.

За оцінками фахівців, втрати від крадіжок торгівельних та промислових таємниць тільки у 2003 році обійшлися американським компаніям майже в 200 млрд. доларів.

Безумовно, на кожну отруту існує більш-менш ефективна протиотрута. Засобів безпеки існує набагато більше, ніж шпигунської техніки.

Один з методів захисту пропонує, наприклад, фірма “Гран-Прі”. Нещодавно ряд російських високо посадовців і бізнесменів отримали від неї листи, в яких їм запропоновано записувати на комп’ютер всі телефонні розмови, які впродовж доби ведуть їх співробітники. Таке прослуховування гарантує захист від інтелектуальних крадіжок, розголошення фінансових та виробничих таємниць. Підтвердженням споживчої вартості цієї пропозиції служить той факт, що чинними клієнтами фірми “Гран-Прі” є Центральний банк Росії, Зовнішторгбанк, радіокомпанія “Русское радио” тощо.  

11.4  Форми та способи захисту прав об'єктів інтелектуальної власності

За свідченням Міжнародного альянсу з інтелектуальної власності (МАІВ), який проводить діяльність майже у 100 країнах світу, способи захисту прав об'єктів інтелектуальної власності мають містити:

прийняття законів, що передбачають використання сильних стримуючих кримінальних санкцій;

надання правоохоронним органам повноважень на проведення необхідних заходів з виявлення порушень і конфіскацію незаконної контрафактної продукції, а також обладнання, на якому вона виготовлена;

представлення суду повноважень на спрощення підтвердження авторських та суміжних прав для прискорення судочинства, заборону незаконної діяльності; прийняття рішень про конфіскацію та знищення контрафактних товарів або передачу їх в розпорядження правоволодільця.

Підтвердженням важливої ролі жорстких заходів з кримінального переслідування є успіхи, досягнуті у таких несприятливих країнах, як Північна Корея, Італія, Таїланд, Тайвань.

Для прикладу, США за порушення авторських прав, скоєних умисно з метою фінансової вигоди, передбачають штраф до 500 тис. доларів і ув’язнення до 10 років.

Законодавство Греції за аналогічний злочин передбачає 2 роки ув’язнення, Сінгапуру - 3, Франції - 4, Польщі та Угорщини - 5, Португалії - 6, Малайзії – 20.

Немає ніякого сенсу створювати державну систему надання прав на об'єкти інтелектуальної власності, якщо власникам цих прав не гарантується їх захист на належному рівні. Власники прав повинні мати можливість вживати заходів щодо правопорушників, з метою компенсації своїх збитків і запобігання подальших порушень.

Розрізняють дві форми захисту прав на інтелектуальні продукти:

юрисдикційну, що передбачає застосування цивільно-правового, кримінально-правового та адміністративно-правового заходів відповідними державними органами (судовий і адміністративний порядки);

неюрисдикційну, що здійснюється особами самостійно без звертання до державних органів (наприклад, при відмові виконати певні дії, передбачені ліцензійною угодою).  

Способи захисту прав в судовому порядку підрозділяються на цивільно-правові та кримінально-правові.

Законодавство дає потерпілим можливість обрати спосіб захисту на свій розсуд і вимагати від порушника:

1 Відновлення становища, що існувало до порушення прав шляхом усунення наслідків правопорушення.

2 Припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню. При цьому, забороняється незаконне виготовлення контрафактної продукції або використання товарного знаку, відшкодовуються збитки, включаючи упущену вигоду, або стягується незаконно отриманий прибуток (варіанти є взаємовиключними).

Вибір варіанту у кожному випадку залежить від наявності фактів та оцінки реальної ситуації. Іноді можна швидко визначити незаконно отримані прибутки. Але, якщо справа складна, позивач може опинитися перед загрозою довготривалого судового розгляду, який взагалі може не забезпечити повного розслідування і відшкодування збитків.

Сьогодні не існує однозначних методів оцінки і єдиних підходів або формул для визначення розміру збитків. Існуючі методи і підходи є доволі суб’єктивними і варіюються в залежності від проведення судочинства.

У багатьох випадках доброзичливі переговори між власником та порушником прав дозволяють знайти компромісні рішення з уникненням судової тяганини. Однак, якщо переговори результатів не принесли, патентоволоділець зобов’язаний звертатися до суду.

Позов до суду є також досить дієвим при захисті прав на комп'ютерні програми.  Практично всі суперечки у цих випадках зводяться до з’ясування двох питань: чи є комп'ютерна програма охороноспроможною і чи належать права на неї позивачу. Доказами за таким позовом є будь-які фактичні дані, які підтверджують факт початкового (виникає у автора) або похідного права (виникає у осіб, до яких воно перейшло) на комп'ютерну програму. Позивач для підтвердження авторства може надати суду матеріали з підготовки створення програми, її версії, свої особливі приховані знаки, які були вставлені у код програми тощо.

Цивільно-правові способи – це заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються права авторів, припиняється порушення, а порушник несе матеріально-правову відповідальність з відшкодуванням правоволодільцю заподіяних збитків.

Кримінальна відповідальність настає, якщо правоволодільцю завдана матеріальна шкода у значному, великому або особливо великому розмірах, або, якщо злочин вчинено вдруге, або з використанням службового становища.   

У випадку кримінально-правової відповідальності порушник відповідає за свої дії не перед власником прав, а перед державою.   

Серйозна робота з припинення правопорушень в області інтелектуальної власності в Україні тільки починається. Створюється судові прецеденти на захист прав авторів: вже відомі непоодинокі відомості про конфіскацію та знищення великих партій підробок, штрафи та навіть ув'язнення піратів.

Проте, новітні українські закони піратів не злякали – порушники не бояться переслідувань, так як автори, права яких порушені, майже не звертаються за захистом. Поодинокі звертання до суду про захист авторських прав свідчать, що з різних причин (дорого, довго, страшно, все одно з цього нічого не вийде) автори не бажають зв’язуватись зі злодіями та правосуддям. Статистика красномовно свідчить, що за останній рік виявлено тільки близько 600 фактів порушень прав авторів, до кримінальної відповідальності притягнуто всього кілька десятків осіб, контрафактної продукції вилучено тільки на 5 млн. гривень.

За порушення авторських та суміжних прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні передбачені покарання: штрафи від 200 до 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виправні роботи або позбавлення волі до 5 років. Посягання на права інтелектуальної власності віднесені до злочинів середньої тяжкості.

Наведемо кілька свіжих прикладів діяльності підпільних виробництв з виготовлення підробок на об'єкти інтелектуальної власності.

Нещодавно на українсько-російському кордоні затримали групу осіб, яка займалась підробкою відеокасет і отримувала прибутки до 10 тисяч гривень в день. Злочинців звинуватили відразу по трьох статтях: незаконна підприємницька діяльність, шахрайство та порушення авторських прав. При обшуку було вилучено 160 відеомагнітофонів та 15 тисяч відеокасет.  

До 3,5 років ув’язнення засуджено “бізнесменів”, які організували підпільне виробництво та реалізацію фальсифікованої горілки “Пшенична” та “Посольська”.

До 1,5 року виправних робіт отримав громадянин з Львівської області, який організував тиражування контрафактної аудіовізуальної продукції.

До штрафу засуджено приватного підприємця з Донеччини за продаж контрафактних фонограм на компакт-дисках.   

На ринках Львова та Харкова викрита мережа з виробництва та реалізації клею з використанням товарного знаку “Момент”, права на який належать німецькому концерну “Henkel”. В результаті порушено кримінальну справу проти злочинців, вилучено понад 120 тис. тубів клею та обладнання на 100 тис. гривень.  

Аналогічна ситуація спостерігається і у наших сусідів. Єйська трикотажна фабрика (Краснодарський край) під прикриттям місцевих органів влади відкрито підробляла спортивні костюми і, нашивши товарні знаки відомих виробників, відправляла їх не тільки до Москви, але і в США та в Японію. Шокує той факт, що про злочин столична міліція дізналася з телевізійної передачі про фабрику, де докладно було зафіксовано весь процес незаконного виробництва.

Подібну нелегальну фабрику міліція прикрила у підмосковному Єгор’євську. Тут майстри по ночах “спеціалізувались” на джинсах фірм “Левіс” та “Дизель”, які вантажівками розвозились по всій Росії.

У Новосибірську на території виправної колонії правоохоронцями викритий добре організований підпільний цех з виготовлення CD-дисків. Протягом трьох років 75 “зеків” щодоби виробляли до 40 тисяч одиниць контрафактної продукції. При цьому собівартість продукції складала не більше третини їх гуртової ціни. Зрозуміло, що безкоштовна робоча сила, відсутність плати за оренду та енергоносії приносили “підприємцям” мільйонні прибутки.

Прибутковість таких підприємств сягає фантастичних 1000%. Держави, в яких, завдяки недосконалості систем захисту прав інтелектуальної власності, існує можливість отримувати надприбутки без значних інвестицій в інноваційний розвиток суспільства, навіть при колосальному інтелектуально-ресурсному потенціалі її населення не зможуть здійснити ні інтелектуальний, ні технічний, ні технологічний прорив до світової чолівки розвинутих країн.  


ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

  1.  Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. – К.: “Інст. інтел. власн. і права”, 2004. – 260 с.
  2.  Вовканич С., Семів Л. Інформаційна парадигма регіональних суспільних систем інноваційного типу. – Львів.: ІРД НАН України, 2005. – 100 с.
  3.  Добриніна Г.П., Пархоменко В.Д. Патентна інформація і документація. Патентні дослідження. – К.: Інст. інтел. власн. і права, 2004. – 96 с.
  4.  Жаров В.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: ЗАТ “Інститут інтелектуальної власності”, 2002. – 188 с.
  5.  Інтелектуальна власність: словник-довідник /За заг. ред. О.Д. Святоцького. – у 2-х т.:
  6.  Т.1. Авторське право і суміжні права / За ред. О.Д.Святоцького, В.С. Дроб’язка - К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000. - 356 с.
  7.  Т.2. Промислова власність / За ред. О.Д.Святоцького, В. Л. Петрова - К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000. - 272 с.
  8.  Кожарская И.Ю., Прахов Б.Г. Патентное право.  К.: Інст. інтел. власн. і права, 2003. – 140 с.
  9.  Короп І.В., Ревтюк Є.А.. Інтелектуальна власність. Конспект лекцій для студентів ІФНТУНГ. - Івано-Франківськ: Факел, 2006. – 100 с.
  10.  Короп І.В., Люта Н.В., Петренко В.П. Про основні шляхи вирішення проблеми ефективного використання інтелектуальних ресурсів нафтогазової галузі України // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності в Україні” (27-28 квітня 2005 року, м. Київ). – К.: Ін-т інтелектуальної власності і права. – 2005. - С. 95-99.
  11.  Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін. – К.:Форум, 2002. – 319 с.
  12.   Охорона промислової власності в Україні: Монографія / За ред. О.Д. Святоцького, В.Л. Петрова. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 400 с.  
  13.   Патентні дослідження. Методичні рекомендації / За ред. В.Л. Петрова. –  К.:Видавничий дім “Ін Юре”, 1999. – 264 с.
  14.   Петренко В. П., Короп І. В. До визначення базових понятійних категорій обов’язкових для розкриття в навчальних дисциплінах в контексті забезпечення неперервної освіти в сфері інтелектуальної власності // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності в Україні” (27-28 квітня 2004 року, м. Київ). – К.: Ін-т інтелектуальної власності і права. – 2004. - С. 149-152.
  15.   Петренко В.П, Короп І.В. Програма і методичні вказівки з вивчення дисципліни  “Інтелектуальна власність”. – м. Івано-Франківськ: Факел, 2005.- 37 с.
  16.   Петренко В.П. Управління процесами інтелектокористування в соціально-економічних системах. Наукова монографія. – Івано-Франківськ: Видавництво “Нова зоря”, 2006. – 392 с.
  17.   Річний звіт за 2005 рік Держдепартаменту інтелектуальної власності МОН України. – К.: 2005, - 193 с.
  18.   Рыжов К.В., Сто великих изобретений. - М.: Вече, 2002. – 528 с.
  19.   Романець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник. 2-ге вид., доп. – К.:Либідь, 2001. – 288 с.
  20.   Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. – К.: “Інститут інтелектуальної власності і права”, 2005. – 112 с.
  21.   Черняк В.З. Тайны промышленного шпионажа.– М.: Вече, 2002. – 512 с.

PAGE  48

  1.  

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19001. Химическое равновесие 281 KB
  Лекция XIV 1. Химическое равновесие. Уравнение химической реакции общего вида можно представить в форме XIV.1.1 где химические символы реагирующих веществ целые числа отвечающие данной реакции. Например в случае превращения гремучего газа в воду имеем XIV.1.2...
19002. Флуктуации. Теорема Найквиста 329.5 KB
  Лекция XV 1. Флуктуации. До сих пор основное внимание за редкими исключениями было уделено вычислению средних значений различных физических величин. Однако статистическая теория позволяет вычислить и их флуктуации отклонение от средних связанные с самопроизвольны
19003. Описание движения системы материальных точек в нерелятивистской механике. Общая схема механики Ньютона. Основные определения 273 KB
  Лекция 1. Описание движения системы материальных точек в нерелятивистской механике. Общая схема механики Ньютона. Основные определения Основная задача механики – нахождение положения тел в любые моменты времени при условии что известны начальные положения и скорос
19004. Принцип наименьшего действия (принцип Гамильтона). Уравнения Лагранжа 1.15 MB
  Лекция 2. Принцип наименьшего действия принцип Гамильтона. Уравнения Лагранжа Самая общая формулировка закона движения системы с степенями свободы дается принципом наименьшего действия или принципом Гамильтона. Согласно этому принципу каждая механическая сист
19005. Принцип относительности Галилея. Функция Лагранжа свободной материальной точки. Функция Лагранжа системы взаимодействующих частиц. Функция Лагранжа в декартовых и обобщённых координатах 275 KB
  Лекция 3. Принцип относительности Галилея. Функция Лагранжа свободной материальной точки. Функция Лагранжа системы взаимодействующих частиц. Функция Лагранжа в декартовых и обобщённых координатах Установим вид функции Лагранжа простейших механических систем и уста...
19006. Примеры нахождения функции Лагранжа, составления уравнений Лагранжа и их использования для описания движения простейших механических систем 1.35 MB
  Лекция 4. Примеры нахождения функции Лагранжа составления уравнений Лагранжа и их использования для описания движения простейших механических систем Рассмотрим применение метода Лагранжа к описанию движения простейших систем. Но сначала повторим основные идеи и р
19007. Интегралы движения. Однородность времени и закон сохранения энергии. Однородность пространства и закон сохранения импульса 328.5 KB
  Лекция 5. Интегралы движения. Однородность времени и закон сохранения энергии. Однородность пространства и закон сохранения импульса. Изотропность пространства и закон сохранения момента импульса Величины и меняются со временем. Однако существуют такие их комбина
19008. Общие свойства одномерного движения. Интегрирование уравнения одномерного движения. Период финитного движения в произвольном потенциале 301 KB
  Лекция 6. Общие свойства одномерного движения. Интегрирование уравнения одномерного движения. Период финитного движения в произвольном потенциале Одномерным называется движение системы с одной степенью свободы: . в самом общем виде функция Лагранжа выглядит так:
19009. Движение двух взаимодействующих частиц. Приведение к задаче о движении в цен-тральном поле. Общие закономерности движения в центральном поле 268 KB
  Лекция 7. Движение двух взаимодействующих частиц. Приведение к задаче о движении в центральном поле. Общие закономерности движения в центральном поле Полное аналитическое решение в общем виде допускает чрезвычайно важная задача о движении системы из взаимодействую